11
11
Рафальський
П’ять рулонів туалетного паперу. Дві плівки. Два з половиною простирадла з плямами. Один зниклий брат. Одна новонароджена сестра. Повний місяць. Серпень. Сто п’ятдесят чотири випитих літри спирту та інших алкогольних напоїв. Знову досліджені місця, кілька. Двісті сімдесят вісім кілограмів шкідливої їжі. Шість (?) презервативів. Батько, пробач. Мамо, я дуже тебе люблю. І потік, потік потік людських тіл. Сперма на стінках ванни. Світлі плями. Твої очі. Ніколи.
3
Форма не ззовні, а всередині. Щоб зрозуміти підстави найменування тварин, слід розглянути їх конкретно, бо ми не можемо перейти межу, за якою пануватиме свавілля. Значення не декретується, його немає ніде, якщо воно не скрізь. Хвилястий папуга був загорнутий в декілька хусток, батько поховав його на футбольному полі, десь між кутовою і штрафною зонами. Ця сторона поля найчастіше усипана плодами маклюри. Риби здохли, коли я поїхав на кілька тижнів. Тітка намагалася купити тих же риб, але в магазині їх не було. Вона вважала, що риби в моїй кімнаті здохли через неї. Коли померла кішка? Квітень або травень. Батько сказав, що загорнув її в рушник і відніс на пустир, де викопав могилу, я лише зітхнув: зрозуміло. Собаку завернули в килим, винесли надвір. Вже рік минув, як він помер. Прошарок за прошарком тварини падають у грішну землю. Що якщо зараз викопати їх кістки і спробувати поворожити? 4
Нам пиздець. Таксі везе на район. Місто — духова шафа, я щось бубоню про дівчаток. Кажу: нехай вони стануть старшими молю нехай у них випаде волосся і розкришаться зуби нехай серця розірвуться але коліна залишаться цілими стирчатимуть з під подолів сарафанів. Речовини додасться; вода розчиниться в ефірі. Нехай! Нехай стануть чесними чистими улюбленими люблячими. Виходжу, а ти далі їдеш усе далі і далі, цілуючи свій зап’ясток, згадуючи теплі губи твого хлопця. У дзеркалах вздовж доріг лише туман лише попіл і спека. Мені аби повернутися додому скоріше відчути камені ріжучі; згадати як наступав на них заходячи в воду ніби в трансі ноги поглинаються водою з кожним кроком. Вир. Рушник на кахлі. Третя година ночі. Майже вже четверта. Кути кімнати підморгують, посміхаються, гигикають. Ну як тобі, самотньо? Кого ти сьогодні привів до себе додому? Коли ти перестанеш виганяти їх рано вранці? 5
Нічого не має значення нічого ні я ні вони ні всі ці чудовиська ні весь світ у цілому нічого. Ліфт. Вж. Темрява. Ж. Спуск у лабіринти плями домашніх ламп тіні фіранок гавкіт такс болонок різеншнауцерів дитячий плач. Шум води здалеку шум мостів. Судини. Всіх нас тут більше цікавить секс ніж війна. Всіх нас тут більше цікавить секс ніж смерть. Всіх нас тут більше цікавить споживання ніж жертвоприношення. Пізніше; порожні вулиці порожні простори порожні машини. Завтра повеземо вас на чергову бійню повеселимося! В молодості міграція в центральні джунглі в старості у зворотному напрямку. Коли логістика процесу порушується вікна в лабіринтах виносяться ударною хвилею.
6
Сни повторюються: насип, озеро, щебінь; обрив, скелі, море. Вони пов’язані дорогою, якою я зможу повернутися, стати на щедро облиту кров’ю землю. Якщо спробувати дізнатися як це було, то краще звернутися до очевидців, вони розкажуть: На тому місці, де розстріляли офіцерів було чотири братських могили і одна яма, що ще не була засипаною. В ямах були навалені офіцерські трупи: деякі в білизні, а інші навіть без. Один з трупів стояв і тримався за інший труп, що сидів. Рот в нього був відкритий, здається, він був ще живий, коли потрапив до могили. З однієї із закопаних могил стирчали ноги в пропалених у деяких місцях шкарпетках, — багатьох так катували в будинку підчас допиту. Це була бійня. Але було навіть простіше: вбивали і закопували, завалювали яри. Або ще простіше: викидали в море. І це було зроблено людьми, які ставили собі метою зробити людство щасливішим. І почали вони це робити на бійнях… 7
Любов до відкритих просторів. Любов до балок моста. Любов до синьої, жовтої, аспідної і пурпурової фарб. Крізь тюль світло падає на лоб, запалює очі, пробивається крізь іржаве волосся його бороди. На кухні рушник, бісквіт, яйця бенедикт. Ми розмірковуємо про страти, втомившись, я виходжу на сходи. Вдалині чути лайку ворон у клітках. Вітер виє в золотих арках. Я притушую сигарету об стінку півторалітрової банки. Попіл сиплеться: злиття первородного гріха, сімені на землю, бруду акта під час жіночих крововтрат. Усе наше життя гріховне. Наше життя — спектр усіх задоволень разом від волосся в роті до знущань, принижень, оголення у вікні, на природі, на площі. Персональна плаха та шибениця.
8
Збирати відблиски скла окулярів твоїх, що на фотографіях, де ти: у сукні білій, волосся дротом колючим пов’язане, зуби хитро виступають за край тонких губ. По пояс разом з його шевелюрою і бородою: в сорочці з відкладним коміром, піджак чорний, очі осіннього моря або пляшки облизаної хвилями. Взимку (скільки років минуло?) на табуреті в кухні, де в один з останніх випадкових моментів зливалися ми воєдино — не так поетично, але досить солодко – прошу тебе замовкни, нічого не чути. Вино в гранчастій склянці, шоколад з цільними горіхами, мальборо голд у вічно свинцево чорній попільничці. Матрац білий-білий, як свіжий сніг, що покриває простір під аркою. Я поспішаю опинитися на волі, поспішаю втекти, щоб через роки лити сльози, розглядаючи відблиски скла окулярів твоїх, відкриваючи ще одну пляшку, вітаючи свою поразку.
9
Війна породжує парність: сорок зарядів в залпі граду, тридцять патронів в автоматі калашникова, чотири ракети бук. Війна підла, чорний жнець, завжди одна, їй немає пари. Навіть зі смертю вона не завжди змушена зливатися в екстазі. Іноді вона роздає свою пизду ще й брехні, обману, голоду, стражданням. Справжня Війна є завжди. Вмирання часами виснажується, але Війна все одно вбиває дуже й дуже багато людей. Тільки тепер вона їх вбиває тонше. Нерідко так складно, що навіть нам, на нашому рівні, скрутно розпізнати. Але вмирають правильні люди — коли б’ються армії, те ж саме відбувається. Ті, хто при Початковій Підготовці встає під кулеметними чергами. Ті, хто не довіряє своїм сержантам. Ті, хто посковзаються і являють Ворогові хвилинну слабкість. Такі Війни без потреби, тому вони вмирають. Виживають правильні. Решті, кажуть, навіть відомо, що у них розрахункова тривалість життя коротша. Однак вони впираються в своїх вчинках. Ніхто не знає, чому. От було б мило, якщо б ми могли зовсім їх усунути, га? Нікому не довелося б гинути на Війні. 10
Ми ведемо один одного місцями бойової слави від кладовища до кладовища від пропускного пункту до пропускного пункту. Ковзаючи крізь сонячні промені, вони печуть крізь краплі поту на спині. Спочатку був спалах, усвідомлення що живий, що зміг вибратися зі сну і знову дати собі можливість повторити прості дії. Потім згадався абрис вух, блакитні намиста на зап’ясті, заколоте волосся. Послухай, моя білява подруга зараз замкнена в моєму будинку, лежить мертвим тягарем і чекає, поки я принесу їй їжу, зможу нагодувати її як матері-птахи годують пташенят. Вона не чує цього, озирається, ніби за нею величезний хтось стежить, але позаду нас нікого немає. Ми вирішили двічі на тиждень ходити на виставковий, досліджувати навколишній простір. Тепер вона ображається, біжить уперед. Знаєш що, вбий її, свою подругу біляву. Я знаю куди подіти труп. Твоє серце тепер моє, ти будеш годувати мене з дзьоба. Я поспішаю за нею. Вона чхає від серпневого пилу і від вересневого холоду, що незабаром стане жовтневим морозом. 11
Вулиці перетворюються на ріки, сподівання на відчай, усі книги стають великою книгою. Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його. Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі. Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде. Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати. Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе. Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, оце чи оте, чи обоє однаково добрі. І світло солодке, і добре очам сонце бачити, і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам’ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота! Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду! Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дитинство, і рання життєва зоря то марнота! 12
Виводжу правило: якщо ніхто не відповідає на дзвінки, не приходить у гості, не кличе в подорож — значить скоро все скінчиться, все обов’язково скінчиться. Якщо ніхто не планує весілля, то це не значить, що його не буде. Швидше фантазії випереджають реальність. Цей день з твоєї голови ніхто не втілить. Якщо ніхто не створює стійких зв’язків, то речовини зруйнуються. Реакція обман! Бліда пляма світла на полотні півстоліття. Місячні синхронізуються. Приливи і відливи червоних вод. І вже тіні сірішають, день наступає на п’яти. Імпульси світла проходять крізь силуети узбережжя. Твій дім близько, ти дикий звір, перевдягнутий в раба. Ще є час, щоб зірвати з себе робу, щоб зламати ланцюги, віднайти надії. Дім близько, день наступає на п’яти.
13