Містечковий бомонд
Отже, не так сталося, як гадалося. Ні тобі підштаників від дяді Ізі, ні халата від тьоті Цилі, ніякої кошерної маци. А так хотілося «шари»! Хоча за великим рахунком, з якого такого дива хтось повинен допомагати здоровим людям, га? Так-то воно так, а все одно хочеться «шари». От і стали ватажки місцевого осередку центру німецької культури думати-гадати, що ж його робити. – Церква! – подав голос Віктор. – Церква нам допоможе! Погляньте на американські церкви, недаремно ж навколо них люди купкуються. Певно, мають із цього якийсь зиск? От і ми створимо лютеранську общину. – Бравісимо! – заплескала в долоні Галицька. – Звісно, лютерани знайдуться серед тих, хто народився задовго до війни. А як бути з тими, а їх, я гадаю, переважна більшість, хто хрещений в інших церквах? – Подумаєш! Велика справа! – озвався Адольф. – Побули в одній церкві, тепер підемо до іншої. Головне, гельфен27 отримувати. – Легко ж ти вирішуєш. А гніву Божого не боїшся? – спитала Галицька, не приховуючи відрази до Лаптєва. – Може, у мусульманство або іудаїзм подасися? – додала в`їдливо. – А нам, татарам, – один хрін! – заіржав Адик. – Не боїшся, що саме його й відітнуть під саме нікуди? – не стрималась Галицька. А потім подумала і махнула рукою. – А взагалі,чого тобі боятися? У тебе дітей багато. – А до чого тут діти? – надувся Адик. – Дивлюсь я на тебе і згадую один анекдот. Гукає мати сина: Адик! Адик! До речі, тебе не Адиком у дитинстві називали? – Так, – не відчуваючи каверзи, відповів Лаптєв. – Тоді це про тебе. Тож повертаємося до анекдоту. Сусідка питає: «А що, твого синочка звуть Адольфом?» – «Ні, – відповідає мати, – адіотом!» Допомога
27
99