Галина Невінчана
стінах і висмикнув поглядом Галицьку. Напевно, впізнав з портрета. «Покупець», – здогадалася Павлина. Вона ледь встигла закінчити свій вітальний спіч, як покупець, розсікаючи натовп, наче криголам, попрямував до неї. – Мої вітання! – Доброго дня. – Знімайте картини! – Але ж виставка щойно відкрилася? Та й ви ще не роздивлялися картини... – Павлина чомусь розгубилася. – Скажіть, нехай знімають. А ми пройдемо кудись, де ніхто не заважатиме. Хочу розрахуватися. Поки Алекс знімав полотна на очах здивованої публіки, Павлина з покупцем усамітнилися в одному з кабінетів. Чолов’яга витяг з кишені роздуте портмоне і почав відраховувати купюри товстими пальцями: – Сто, двісті, триста, чотириста і ще одну за швидкість виконання. – На стіл один за одним лягли п`ять портретів Франкліна. Сума перевершила всі сподівання. Павлина була готова віддати за чотири сотні у вітчизняній валюті, а тут… Увійшов Алекс з картинами і вручив їх покупцеві. Щасливий володар шедеврів подивився на них із благоговінням, як на ікони, і пішов, несучи поперед себе на витягнутих руках так, наче дуже крихку і коштовну річ. – Все гаразд? – спитав Сашко дружину. – Щось у тебе здивований вираз обличчя… – Подивись, скільки у нас грошей! – вона розвернула купюри віялом. – Годувальнице ти моя! – Сашко притис її до грудей і поцілував. – Дивно, навіщо йому обличчя чужої жінки? Що дружина скаже? Куди він їх повісить? – вголос розмірковувала Павлина. – Розслабся… Він їх перепродасть за мільйони, – пожартував Алекс. 90