Містечковий бомонд
– І ти будь щаслива – він відступив на крок. – Ліно, ти – диво. Я не знав, що бувають такі жінки… – Від хвилювання Вільгельм розгубив слова. – Малесенький мій Віллі, ти багато чого в цьому житті не знаєш, бо ще дуже молодий. Але все попереду. Бувай, красунчику. Вільгельм розгублено кліпав пухнастими віями. Їй шкода стало хлопця. Нічого цікавого йому не побачити, якщо не втече зі своєї тайги. – Йди до мене! – вона притягла його за кінці шарфа і, підвівшись навшпиньки, поцілувала по-дорослому. – Ну все! Довгі проводи – зайві сльози… У вікно вагона вона бачила, як вони помахали їй, а потім побрели глибоким снігом до садиби збирати речі.
Розділ 18. Додому! На пероні Київського вокзалу до Павлини реп’яхом причепився якийсь майор. Напросився занести речі в купе, вийшов, за хвилину повернувся назад, не питаючи дозволу, плюхнувся на сидіння і почав залицятися з галантністю п`яного денщика. Ситуація виходила за рамки більш-менш пристойного. Понад усе Павлину лякало те, що п`яна свиня у майорських погонах – її сусід по купе. Вона вже збиралася звернутися по допомогу до провідника, як почула чоловічий голос: – Я не розумію, що тут відбувається? Кохана, тебе що, ні на мить не можна залишити саму? Що тут робить сторонній нетверезий чоловік? Від несподіванки Павлині забракло слів. Вона перелякано дивилася на молодого чоловіка з довгим гарним волоссям і чудернацьким футляром у руках. Хотіла сказати юнакові, що він помиляється, але не встигла. Напевне, патлатий все прочитав по її очах і випередив її. 81