Галина Невінчана
– Гаразд. Завтра ж зранку натщесерце і почну, – огризнулася Павлина. А ввечері пролунав телефонний дзвінок, і незнайомий чоловічий голос, представившись Адольфом Лаптєвим, попросив до слухавки Лінчину матір, назвавши її дівоче німецьке прізвище. «Ну й словосполучення! Це ж треба дати дитині таке ім’я при такому прізвищі?» – подумала Галицька, а у слухавку відповіла: – На жаль, вона у від’їзді. Щось переказати? Я її донька. – Можливо, тоді ви погодитесь прийти на зустріч? Ми створюємо громадську організацію, товариство німецької культури, і запрошуємо вашу родину приєднатися до нас. – Невже у місті так багато німців? – Трохи є. То ви будете? – Можливо. Куди й коли приходити? Чоловік назвав адресу. «Цікаво, що це за «сходняк» на явочній квартирі? – розмірковувала Галицька, прямуючи до однієї з дев’ятиповерхівок у промисловому районі міста. – Ховайся, бабцю, німці на городі!» – розсміялася сама до себе. Відчинив двері довготелесий сивий чоловік, схожий на гусака. – Gut Abend! Sind Sie Herr Laptev? Ich heiße Frau Martin,4 – Лінка по приколу заговорила німецькою і раптом подумала: «А якщо він вестиме розмову теж німецькою, а в мене лише поверхові знання? Буде зовсім не смішно». Але «гусак» витріщив очі, дурнувато гигикнув, а потім, наче отямившись, привітався і запросив Павлину до квартири. 4
Добрий вечір! Ви пан Лаптєв? Мене звати пані Мартін.
58