Галина Невінчана
Листя цьогоріч, не встигнувши пожовтіти, почорніло ще на деревах і вже чорним спадало на мокрий асфальт. На роботі було так само незатишно. Підприємство розвалювалося. І хоча відбувалося те не без участі вищого керівництва, воно робило лише здивовано-заклопотаний вигляд і звинувачувало в цьому всіх поспіль, погрожуючи звільненням. Павлина вже й сама не розуміла, чим вона тут займається. Здавалося, всім водночас і нічим конкретно. Вона зрозуміла, що їй стає нецікаво. Її стан, напевне, відчув один із замовників, президент благодійного фонду Денис Хом’як і почав активно агітувати переходити до нього, обіцяючи золоті гори і довічну любов. Спустивши ситуацію з роботою на гальмах, Павлина занурилася у розробку проектів шоу для благодійного фонду. А потім розхворілася і на пару тижнів випала з ділового життя. У перший же день після лікарняного її викликав до себе Пупсик. – Я можу зрозуміти все, окрім зради! – патетично вирік рожевощокий, і його обличчя перетворилося на трагічну маску. У будь-який інший час Галицька розсміялася б, але зараз вона відчула, що щось насправді трапилося. – Поясніть, у чому річ? – Ні, це я чекаю пояснень! – з викликом заявив Пал Петрович. – Не розумію? – А-а-а, вона не розуміє! Не придурюйтесь, Галицька! – Вибачте, але мені не подобається тон нашої розмови. – А Пал Петровичу не подобається, що ви граєте поза його спиною в команді конкурентів! – Що?! – А як іще це можна назвати, коли наші конкуренти провели точнісінько таку зустріч для своїх гостей, яку влаштували ми. Як ви могли виставляти там свої роботи?! Ви 176