ІСТОРИКО-МІСТОБУДІВНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ на реконструкцію об’єкту у межах території Центрального історичного ареалу міста Києва Об’єкт
Реконструкція сходів від провулку Десятинного до вулиці Гончарної та благоустрій прилеглої території в межах пішохідної алеї до Андріївського узвозу
Місто (смт)
м. Київ
Адреса
Шевченківський, Подільський райони, схили між Десятинним провулком, Пейзажною алеєю, вулицями Гончарною, Воздвиженською, Андріївським узвозом
(місцезнаходження)
2
Зміст стор. І.
Текстова частина
4 - 23
ІІ.
Графічна частина (перелік ілюстрацій)
24 - 25
ІІІ.
Висновки Історико-містобудівного обґрунтування
26 - 30
Ілюстрації
31–56
3
І. ТЕКСТОВА ЧАСТИНА 1. Підстави для розроблення Історико-містобудівного обґрунтування: Договір від 08.11.2016 року № 264-СНТЗ на розробку історико-містобудівного обґрунтування на реконструкцію сходів від провулку Десятинного до вулиці Гончарної та благоустрою прилеглої території в межах пішохідної алеї до Андріївського узвозу у Шевченківському районі м. Києва, укладений між Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом «УкрНДІпроектреставрація», далі - Інститут «УкрНДІпроектреставрація», та Комунальне підприємство «Інженерний центр», далі – Замовник. Копії документів, наданих Замовником, та представлених в ілюстративному розділі обґрунтування: Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.04. 2016 р. № 201 «Про визначення замовника капітального ремонту сходів від провулку Десятинного до урочища Гончарів». Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.10.2016 р. № 1048 «Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 квітня 2016 року № 201 «Про визначення замовника капітального ремонту сходів від провулку Десятинного до урочища Гончарів». Дослідження технічного стану конструкцій сходів на об’єкті «Капітальний ремонт сходів від провулку Десятинного до урочища Гончарі у місті Києві». Звіт про науково-дослідну роботу. – Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» (ДП «НДІБВ»), 2016 рік. Капітальний ремонт сходів від провулку Десятинного до урочища Гончарі у Шевченківському районі м. Києва. Технічний звіт з інженерно-геологічних вишукувань. - ТОВ «ІНТРО СОЮЗ», 2016 рік. Проектна пропозиція: текстова частина, графічні матеріали, матеріали 3Dмоделювання. - КП «Інженерний центр», 2016 рік. Нормативні та законодавчі документи: Закон України «Про охорону культурної спадщини». Закон України «Про охорону археологічної спадщини». Земельний
кодекс України. Статті 53, 54. Землі історико-культурного призначення, їх склад та використання.
ДБН 360-92**. Містобудування. Планування і забудова міських і сільських
поселень. ДБН В.2.2-15-2005. Житлові будинки. Основні положення. Постанова РМ УРСР від 18.05.1987 р. № 183
про створення Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».
Рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 10.10.1988 р.
№ 976 «Про затвердження меж Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ»). 4
Постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 318 «Про
затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць». Рішення Київської міської ради від 28.03.2002 року № 370/1804 Про затвердження «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року». Рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979
року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві». Розпорядження Київської міської державної адміністрації (Виконкому Київської
міської Ради) від 17.05.2002 року № 979 «Про внесення змін і доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920». Наказ
Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України від 07.07.2011 року № 109 «Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства N 49 (z0347-12) від 08.02.2012, N 199 ( z0879-13 ) від 20.05.2013)».
Наказ Міністерства культури України від 17 лютого 2012 року № 122 «Про
затвердження методичних рекомендацій містобудівних обґрунтувань».
щодо
розроблення
історико-
2. Характеристика місця розташування об'єкту проектування в межах населеного пункту,району, кварталу, навколишньої забудови:
планувальна зона - Центральна; функціональна зона – озеленені території загального користування; адміністративний район – Шевченківський, Подільський; розпланувальні межі - об’єкт проектування розташований між Десятинним провулком, Пейзажною алеєю, вулицями Гончарною, Воздвиженською, Андріївським узвозом та схилами Старокиївської гори (іл. 1); характер прилеглої забудови – на схилах Старокиївської гори та урочища Гончарі обабіч об’єкту проектування забудова відсутня. Схили вкриті зеленими насадженнями штучного і природного походження (дерева листяних порід, кущі). На Старокиївській горі розташована будівля Національного музею історії України, пам’ятки археології, скульптурні об’єкти, окремі малоповерхові некапітальні будівлі, малі архітектурні форми. Забудова вулиць Гончарної та Воздвиженської утворена малоповерховими житловими будинками переважно особнякового типу, зведеними на початку ХХІ століття. Забудова Десятинного провулку утворена малота середньоповерховими житловими будинками, будівлями та спорудами громадського, адміністративного і господарського призначення, зведеними 5
протягом другої половини ХІХ - початку ХХІ століть. Будівлі розташовані на непарному боці провулку. На парному боці розташований один будинок на перетині з вулицею Володимирською. Далі парний бік провулку забудови не має. Являє собою частину Старокиївської гори з елементами благоустрою. Пейзажна алея проходить вздовж крайки Старокиївського плато і являє собою зону відпочинку з арт-об’єктами (монументальна скульптура, панно, художні інсталяції), елементами благоустрою (ліхтарі, лавочки) та озеленення. 3. Характеристика наявної містобудівної документації: Генеральний план розвитку міста Києва на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804; Містобудівні документи району проектування: межі центрального історичного ареалу та центральної планувальної зони у складі «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року» (іл. 2, 6); Пам’яткоохоронна документація межі та режим використання зон охорони об’єкту всесвітньої
спадщини – «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра» (Наказ міністерства культури України від 05.07.2011 р. № 511/0/16-11) в частині території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, затвердженої наказом Міністерства культури і туризму України від 23.12.2005 р. № 1076 (іл. 7); межі та режими використання історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток м. Києва (рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.02 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві») (іл. 8); межі та режими використання пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира — дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви» (Наказ міністерства культури України від 05.07.2011 р. № 511/0/16-11); межі пам’ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра» (наказ Міністерства культури і туризму від 03.02.2010 р. № 58/0/0/16-10) (іл. 9). 4. Аналіз сучасного стану території і споруд: 4.1. Характеристика існуючої забудови та використання територій; межі території, охопленої Історико-містобудівним обґрунтуванням: Об’єкт проектування – сходи від провулку Десятинного до вулиці Гончарної та пішохідна алея від сходів до Андріївського узвозу - розташований у 6
Правобережній частині м. Києва, Шевченківському та Подільському адміністративних районах, Центральній планувальній зоні. З півночі від об’єкту проектування – вулиця Воздвиженська, Андріївський узвіз, зі сходу – схили Старокиївської гори, Десятинний провулок, з півдня - схил Старокиївського плато, Пейзажна алея, з заходу – вулиця Гончарна. (Іл. 1) Об’єкт міститься на схилі, вкритому зеленими насадженнями штучного і природного походження (дерева, кущі). Забудова на схилі відсутня. Об’єкт проектування складається з трьох відрізків: сходів, одна гілка яких спускається від кромки плато, з місця перетину Десятинного провулку та Пейзажної алеї, до вул. Гончарної, друга гілка – до тераси на західному схилі Старокиївської гори; другий відрізок – алея, що проходить терасою схилу між кромкою плато та вул. Воздвиженською; третій відрізок – траса проїзду територією історичної садиби №34 по Андріївському узвозу. (Іл. 21-26) Сходи перебували в експлуатації 36 років. На даний час їх експлуатацію припинено, конструкції демонтовано. Об’єкт закрито для проведення реконструкції. (Іл. 19, 20, 22, 23) Пішохідна алея проходить ескарпованим схилом Старокиївської гори. На окремих ділянках має тверде покриття з полірованого граніту, бруківки, шиферних плит та керамічної плитки. На ділянці, де алея проходить краєм схилу над вулицею Воздвиженською, з боку схилу має металеву огорожу, з боку Старокиївської гори – підпірну стінку. Частина алеї, що виходить у двір та проїзд будинку № 34 по Андріївському узвозу, має асфальтове покриття. Територія використовується для стоянок автомашин. (Іл. 24-26) Історико-містобудівне обґрунтування охоплює ділянку в межах проектування, південно-західний та північно-західний схили Старокиївської гори, частину урочища між об’єктом проектування, Пейзажною алеєю, вулицями Гончарною, Воздвиженською, Андріївським узвозом. 4.2. Характеристика інженерно-транспортної інфраструктури: У межах території, де розташований об’єкт проектування, існують діючі інженерні мережі, які зафіксовані топозйомкою М 1 :500 і підлягають уточненню при розробленні проектної документації. Необхідно також врахувати раніше запроектовані інженерні мережі. Територія розташована між вулицями місцевого значення Гончарною, Воздвиженською, Андріївським узвозом та Десятинним провулком, уздовж яких відсутній рух пасажирського громадського транспорту. Станції метрополітену «Золоті Ворота» і «Майдан Незалежності» знаходиться поза межами пішохідної досяжності на відстані близько 1500 м. станція метрополітену «Контрактова площа» - на відстані близько 1000 м. Найближча зупинка наземного міського громадського транспорту знаходяться у межах пішохідної досяжності від об’єкту проектування на відстані близько 300 м. Проїзд до об’єкту проектування можливий з боку Десятинного провулку, Андріївського узвозу та Гончарної вулиці. (Іл. 4)
7
4.3. Орієнтовна техніко-економічна характеристика об'єкту проектування згідно з інформацією, що надається замовником: Орієнтовні техніко-економічні показники об’єкту проектування (стадія «ПП»), надані Замовником Загальна довжина сходів – 172 мп; Ширина сходів – 2,5 м; Площа мощення – 2 430 м2 Довжина доріжок – 330 мп Благоустрій під сходами – 2850 м2 4.4. Характеристика об'єктів культурної спадщини, зон охорони пам'яток, історичного ареалу: основні етапи формування розпланування і забудови: Територія в межах якої розташовано об’єкт проектування, належить до високоцінних територій. За комплексною оцінкою згідно історико – містобудівного опорного плану - Центральна укріплена частина стародавнього Києва. (іл. 6) Київський Дитинець Верхне плато Старокиївської гори, «місто Володимира» Х-ХІ ст. (так званий Дитинець) є історичним місцем заснування першого київського поселення з розвитком його в Верхнє укріплене місто княжої доби (Х-ХІІ ст.). Тут знаходились палаци перших київських князів. “Град Кия” в кінці V-VІІІ ст. займав домінуюче місце серед інших поселень Київської височини і за своїм характером поступово набув рис дитинця – укріпленого центру – майбутнього ядра міста Києва. Він займав невелику (близько 2 га) ділянку Старокиївської гори, що починалася від сучасного місця розташування Андріївської церкви, перетинала садибу НМІУ і закінчувалась над урочищами Гончарі і Кожум’яки. У VІ-VІІІ ст. на території городища існували житлові та господарські будівлі. Розкопками виявлено житла, печі, господарські ями тощо. Десятинна церква (979-996 рр.) – перша кам`яна церква Київської Русі. (зруйнована у 1240 р., відбудова 1828-1842 рр., знищена 1928 р.) У 1980-х рр. в період створення історико-архітектурного заповідник «Стародавній Київ» було зроблено камінне мощення на місці фундаментів Десятинної церкви та княжих палаців та виконано благоустрій території. В 2005р. Президентом України підписано розпорядження міській владі про відновлення Десятинної церкви. Того ж року розпочато археологічні роботи (Інститут Археології НАН України), що й досі не завершені. Національний музей історії України (арх. Й.Каракіс), збудований в стилі сталінського ампіру в 1937-39рр. Пам`ятка дендрології 1635р. – старовинна липа, посаджена за легендою Петром Могилою на згадку про зруйновану Десятинну церкву. Також на території Дитинця знаходяться пам`ятні знаки та скульптури на тему давньої історії Києва. Зараз ця територія є об`єктом туристичного показу, місцем збору молоді під час міських свят та зоною відпочинку. (Іл. 11-15) 8
Пейзажна алея Зона відпочинку в Києві, створена на місці зритих оборонних валів Верхнього міста, які йшли над урочищем Гончарі. Пейзажна алея являє собою автомобільно-пішохідну доріжку, що повторює трасу валу, та об`єкти ландшафтного дизайну навколо (бордюри, паркова скульптура, дитячі майданчики та ін.). Починається від оглядового майданчика біля Історичного музею і завершується між будинками №№ 36 і 40 по вулиці Великій Житомирській (поблизу Львівської площі). Територія Пейзажної алеї повністю входить до Держмавного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Алею було прокладено на початку 1980-х рр. Метою її спорудження було створення можливості огляду туристами видів Подолу та Дніпра з висоти історичного Верхнього міста. Алея стала єдиною реалізованою ідеєю з глобального проекту «Стародавній Київ» (арх. А. Мілецький.). В 2009 р. на Пейзажній алеї було облаштовано дитячий сквер з лавками і різноманітними мозаїчними скульптурами, фонтанами та ін. У 2007 р. біля фундаментів Десятинної церкви була незаконно зведено капличку. Існує загроза будівництва нового храму над залишками Десятинної церкви. Також часто з’являються плани нової забудови Пейзажної алеї. Траса алеї ускладнена автомобільними стоянками. Сходи, що поєднують Десятинний провулок та урочище Гончарі Розташовані на межі Шевченківського та Подільського районів міста Києва, ведуть від крайки плато Старокиївської гори схилом пагорбу до урочища ГончаріКожум’яки. Сходи, що поєднують Десятинний провулок та урочище Гончарі, відносяться до системи пішохідної комунікації між Верхнім містом та Подолом, організованої переважно для зручності пересування працівників та різноробочих до місць праці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. Суто утилітарний характер будівель визначав часту недовговічність використовуваних будівельних матеріалів (переважно, деревина). У певних випадках ініціаторами зведення сходів були або місцеві мешканці, або адміністрації виробничих підприємств, які таким чином забезпечували зручне пересування робітників. Це визначало відмінності у якості та характері будівельних матеріалів та конструктивного вирішення різних сходів. Протягом радянського періоду окремі сходові комплекси реконструйовано залежно від функціонального призначення: променад від Старокиївської гори до Подолу, утилітарний зв’язок між адміністративним центром та густо населеним урочищем Гончарі-Кожум’яки тощо. (Іл. 16) Із поступовим відселенням мешканців з урочищ необхідність у підтримання сходів у належному стані зменшується. Низка трас занепадає. Новий етап у розвитку території схилів розпочався із наданням території статусу історико-культурного заповідника та розробкою масштабного проекту реконструкції ландшафтно-містобудівного комплексу під керівництвом А.Мілецького у 1980-х роках. У низці заходів з реабілітації крайки плато прокладено Пейзажну алею, а також розроблено проекти та зведено нові сходи в урочище. (Іл. 17, 18) Через знелюднення території урочищ та поступове перетворення її на «мертву зону» функціональна необхідність у сходах практично відпала. Проте вони і надалі продовжували існувати як місце скупчення неформальної молоді та маргіналізованих спільнот. Потреба у відновленні сходів вперше з’явилася на початку 2000-х років, 9
після реконструкції забудови урочища Гончарі-Кожум’яки та поступового розвитку там одного з центрів активності на Подолі. Із формуванням на Пейзажній алеї скульптурного парку, перетворенням її на активний публічний простір та вагому атракцію для мешканців міста і туристів, реконструкція сходів до урочища стала нагальною потребою. Урочище Гончарі, вулиця Воздвиженська Гончарі та Кожум’яки – історичні урочища Києва, розташовані в долинах між горами Старокиївською, Замковою та Дитинкою в Подільському районі міста. По урочищу Кожум’яки протікала річка Киянка, що впадала в Глибочицю, між горою Замковою та Щекавицею. В давньоруський час уздовж неї проходила дорога з Подолу до Львівських воріт і далі на Либідський брід. Місцевість упродовж тривалого часу являла собою забудоване житлом утворення, площа якого складає близько 17 га. На території урочища до недавнього часу зберігався історичний ландшафт та планувальна структура ХІХ ст. Більшу частину території займала садибна житлова забудова ХІХ початок ХХ ст., сади, дороги, млини, береги річок та струмків. З історії заселення урочища відомо, що в Гончарах-Кожум’яках часто відбувалися підтоплення території та зсуви схилів. Після подільської пожежі 1811 року планом В.Гесте створеного на основі плану київського міського архітектора А.Меленського передбачалося внести зміни до планувальної структури урочища. В ХІХ – на початку ХХ ст. на території історичного урочища традиційно проживали київські купці та міщани: дрібні торговці, ремісники, робітники. Протягом ХІХ ст. на головних вулицях урочища склалася досить щільна забудова з 2-3-поверховими житловими будівлями. На поч. 1980-х років, у зв’язку з підготовкою до святкування 1500-річчя Києва та створенням парку-музею «Стародавній Київ», що планувалося в той час, мешканці з території урочища були виселені, а майже вся житлова забудова ХІХ поч. ХХ ст. знесена. Протягом 2000-х років реалізовано масштабний проект забудови урочища зі спробою реконструкції архітектурно-містобудівного комплексу з будівництвом зблокованих будинків у псевдо-історичному стилі зі збереженням планувальної структури старих вулиць. З давніх часів на місці нинішньої Воздвиженської вулиці проходив шлях, що пов’язував київський дитинець з північно-західною частиною Подолу. Подекуди він мав приватну забудову. Цей шлях ще добре видно на давніх планах Києва, зокрема – середини XVIII століття. На початку ХІХ століття, під час здійснення перепланування Подільської частини Києва за новим генеральним планом 1812 р., київський міський архітектор Андрій Меленський виконав проект нового, більш впорядкованого розпланування урочищ Гончарі та Кожум‘яки. Цей проект подальшої забудови урочищ відзначався толерантним ставленням до існуючого старого трасування вулиць Протягом ХІХ століття парцеляція забудови вулиці та нумерація ділянок неодноразово змінювалися. Забудову садиб утворювали дерев’яні, переважно одноповерхові будівлі. Забудова ділянок враховувала містобудівельні норми середини ХІХ століття і відповідала зсувній небезпечності схилів Старокиївського плато, яка непокоїла мешканців цього району протягом століть. З огляду на існуючу нині іконографію забудови вулиці Воздвиженської за період з останньої чверті ХІХ століття, маємо відзначити, що до самого початку наступного століття район формувала переважно одноповерхова дерев‘яна 10
забудова, яка зберігалась до Другої світової війни. Проїжджа частина вулиці загалом не мала бруківки. Замкова гора Замкова гора (Хоревиця, Киселівка, Флорівська) представляє собою природний останець плато (площею близько 500х200 м (2 га), висотою до 80 м) корінного берега Дніпра. В плані гора представляє собою видовжений за віссю північний захід – південний схід неправильний овал, розташований виступом між Старокиївською горою, Уздихальницею та Щековицею. Від Старокиївської гори Замкова відокремлена яром, поєднаним з урочищем Гончарі, з північного заходу та заходу вона обмежена Глубочицькою долиною та урочищем Кожум’яки (у минулому – долина р. Киянки, притоки р. Глибочиці). У бік долини Дніпра гора обернена крутими схилами. Особливості рельєфу Замкової гори та її оточення роблять її одним з добре захищених місць «природної» фортифікації. На території Замкової гори розташована пам’ятка археології місцевого значення – поселення багатошарове та городище (ІІІ-ІІ ст. до н.е.; V-XIII ст. н.е.) З поч. XIV ст. на Хоревиці існували оборонні укріплення. У XIV-XVI ст. замок мав не тільки оборонну функцію, а і слугував резиденцією спочатку князя, а з 1471 року (після ліквідації удільного князівства Київського у складі Великого Князівства Литовського) воєводи та намісника. Після 1653 року замок перейшов у відомство магістрату. Залишений військовими форт занепадає, а дубовий частокіл поступово розбирається городянами. Замкова гора довгий час лишалась спустілою. Лише на початок ХІХ ст. її площу поступово починають використовувати як цвинтар. У 1855 році за типовим проектом на горі закладена кам’яна цвинтарна церква в Ім’я Пресвятої Трійці та Охтирської Божої Матері. На цвинтарі, за даними Л.Проценко, нараховувались десятки сотень поховань. Тут же були поховані відомі професори та академіки Київської духовної академії П.І.Линицький, І.М.Бобровницький, Я.О.Олесницький, М.І. Петров, В.Ф.Півницький, протоієрей Іллінської церкви І.Г.Богородицький, поетеса А.О.Адабош та інші відомі діячі культури. У 1918 році цвинтар було закрито. Постановою Наркому внутрішніх справ від 8 листопада 1927 року була закрита Троїцька церква. За генеральним планом реконструкції Києва на Замковій горі передбачалось створення парку. В цей же період Троїцьку церкву було знесено. Андріївський узвіз Андріївський узвіз (з 1740-х рр., протягом 1920-1957 рр. – вул. Г.Лівера) проходить схилом Старокиївського плато між горами Андріївською, Старокиївською та Замковою, у плані утворює дугу, що обіймає підошву Замкової гори. З часів Київської Русі вулиця виконувала роль траси, що поєднувала дитинець та ремісничий і торговий Поділ. Ряд дослідників ототожнюють Андріївський узвіз із літописним Боричевим узвозом. Комунікативна роль вулиці, як такої, що поєднувала Верхнє місто та Поділ, була акцентована у ХУІІ-ХУІІІ ст.. У 1711 році ділянка проїзду між Замковою та Андріївною горами була розширена. Поступова забудова вулиці бере початок від середини ХУІІІ ст., з будівництва Андріївської церкви. На початок ХІХ ст. житлова забудова узвозу мала фрагментарний та хаотичний характер. Забудова цього періоду складалася переважно з дерев’яних будинків із прилеглими садибними ділянками. На середину-кінець ХІХ ст. значення та потенціал вулиці, її наближеність до основних торговельних центрів Подолу були врешті оцінені підприємцями. Тож з цього часу забудова вулиці збагачується капітальними багатоповерховими будівлями купців та заможних киян. 11
На межі ХІХ-ХХ ст. узвіз почасти перебирає на себе торговельні функції, поряд з житловими будинками з’являються магазини, майстерні тощо. У другій половині ХІХ ст. здійснено брукування вулиці. У 1981-1983 рр. проведено регенерацію забудови, здійснено зміну мощення бруківкою, влаштовано освітлення вулиці (автори проекту А.Мілецький, Колесников, Л.Гораніна, Д.Воронов). Андріївський узвіз належить до найстаріших планувальних утворень історичного містобудівного ядра м. Київ, що зберегли свою первісну конфігурацію, сформовану за середньовічних часів. Унікальну історико-культурну цінність мають ландшафтні характеристики траси узвозу, які забезпечуються різким коливанням рельєфу між пониженою площинною територією Подолу і Старокиївським плато. Контраст гіпсометричних площин забезпечує високу атрактивність середовища вулиці та високі пейзажні якості історичного центру міста на території Узвозу. За діючим генеральним планом міста на території узвозу поєднуються функції територій громадських будівель та споруд, середньо та малоповерхової житлової забудови та зелених насаджень загального користування. Існуюче нині спрямування функціонального призначення узвозу як міського культурного центру, на території якого розташовуються міські музеї, театри, художні галереї і відбуваються громадські заходи та масовий відпочинок киян, почало формуватись у 1980-х рр., в результаті втілення комплексу заходів з регенерації та благоустрою. Більшість будівель на Андріївському узвозі є пам‘ятками архітектури та містобудування, історії національного та місцевого значення та щойно виявлені об‘єкти культурної спадщини. Забудова Андріївського узвозу відзначається динамікою розкриття вуличного простору. Обладнані у 1992-1994 рр. виходи на оглядові майданчики гір Уздихальниці та Замкової з видами на Дніпро і Поділ визначили відкритий характер забудови Узвозу, розширили діапазон пейзажних якостей його середовища. Найбільшу історико-культурну цінність представляють житлові будівлі кінця ХУІІІ – початку ХХ ст. Поступове зростання масштабу архітектурного середовища у другій половині ХІХ ст., на зламі ХІХ – ХХ ст. підвищило насиченість середовища Андріївського узвозу функціональним змістом, підсилило художню композицію. Андріївський узвіз, № 34. Будинок житловий, в якому мешкали: у 1907-1911 рр. Житецький П.І., філолог, у 1908-1958 рр. Кезма Т.К., вчений-сходознавець; Тютюнник Г.Н., український письменник. 1900-1901 рр. Садиба розташована на вигині вулиці проти скверу у підніжжі Андріївської церкви. План садиби має ламану конфігурацію, на подвір'ї містилися кілька господарських будівель і двоповерховий дерев'яний флігель, обкладений цеглою (1892 р., знесений у 2008-2009 рр.). П’ятиповерховий «будинок-терем», розташований по червоній лінії забудови на різкому вигині крутої вулиці і контрастує з підвищеною напроти Андріївською церквою та активно формує об’ємно-просторовий ансамбль Андріївського узвозу в умовах складного природного ландшафту. Є важливим містобудівним акцентом в ряду щільної забудови вулиці. Садиба має складну конфігурацію. Дворові фасади будинку звернені в бік садиби Історичного музею та урочища Гончарі. У дворі розміщувались декілька господарчих споруд і дерев’яний флігель кінець ХІХ ст., 12
обкладений цеглою (втрачений внаслідок пожежі). Садибна ділянка в середині ХІХ ст. належала київській міщанці К.Т.Тимашевській, яка з серпня 1856 року продала свою велику ділянку площею 1799 кв. сажнів родині настоятеля Андріївської церкви протоієрея Якова Васильовича Завадського. Але вже на початку жовтня наступного року його удова Олександра Іванівна продала садибу. Її придбав чигиринський поміщик Михайло Антонович Грабовський (25.09.1804-19.11.1863 рр.) – письменник, представник «української школи» у польській літературі. Упродовж року М.А.Грабовський забудовує свою садибу: зведено два дерев’яних на кам’яних фундаментах будинки. У 1858 році на замовлення поміщика М.А. Грабовського в його садибі споруджуються муровані крамниці. Після смерті М.А. Грабовського (1863 р.) садибою з 1864 по 1874 рр. володіли його удовиця Павлина Карлівна та спадкоємці. Потім садибою володів купець Феофіл Миколайович Блязер, який збудував у 1892 році дерев’яний двоповерховий флігель у дворі, і з 1895-го – начальник судноплавної дистанції Київського округу шляхів сполучення Йосип Миколайович Столяренко та його дружина Єфросинія Омелянівна. У 1900 р. домовласниця Є.О.Столяренко на місці знесених дерев’яного флігеля та кам’яного одноповерхового будинку розпочала будівництво п’ятиповерхового прибуткового будинку. Впродовж трьох років масивна будівля з багатим «теремним» фасадом та з двома банями були завершені. Достовірно авторство будинку не встановлено. У документах збереглась «Підписка» про нагляд та керівництво будівельними роботами, видана архітектором Олександром Хойнацьким, 27 березня 1900 р.. У цій же справі є аналогічна «Підписка» архітектора Миколи Вишневського, видана трьома місяцями пізніше. Микола Вишневський згодом здійснює керівництво будівництвом будинку. Після 1904 року будівля на Андріївському узвозу № 34 київськими старожилами називається «будинком Слинко» за прізвищем власника садиби. З 1905 року будинок належав родини Слинку – купцю 2-ї гільдії Андрію Петровичу та його дружині Феодосії Петрівні, яка за документами була офіційною власницею нерухомості. Будинок на Андріївському узвозі використовувався власниками як прибутковий: на першому поверсі знаходились торгові приміщення, майстерня, квартири винаймались. Нерухомість перебувала у приватній власності до націоналізації будинків у 1920 році. Будинок №34-в двоповерховий дерев'яний на цегляному цоколі, фасади на нижніх поверхах оштукатурені під пофарбування, верхній пофарбовано. Споруда Г-подібна у плані. Головний вхід розташовується в лівій кутові частині чільного фасаду. Внутрішнє планування поєднує коридорний та чарунковий принципи. Перекриття пласкі по дерев‘яних балках. Архітектурне вирішення будівлі виконано в дусі «зразкових» проектів початку 19 ст., декоративне вирішення стримане – використано лише декоративні лиштви в опорядженні вікон верхніх поверхів – профільовані гіпсові на першому та різьблені дерев‘яні на другому. Будинок є прикладом традиційної житлової забудови середини 19 ст.
13
архітектурно-просторова композиція: ландшафт: активний, з ухилом у напрямку схід-захід з перепадом абсолютних відміток поверхні від 179,50 до 149,50 м (сходи) та від 165,0 до 159,0 алея; розпланувальна композиція: ландшафтно орієнтована; домінанти: будівля Національного музею історії України; акценти: будинки № 34 по Андріївському узвозу, № 2/4 по Десятинному провулку; рядова, фонова забудова: будинок № 34-В по Андріївському узвозу, забудова вулиць Гончарної, Воздвиженської, Десятинного провулку; історично сформовані вулична мережа, парцеляція, характер забудови, планувальний модуль, масштаб і масштабність забудови: в межах досліджуваної території збереглась історично сформована вулична мережа, яка є ландшафтно орієнтованою. Історична парцеляція збереглася на Андріївському узвозі, на окремих ділянках Воздвиженської вулиці і Десятинного провулку. На вулиці Гончарній історично складена парцеляція та планувальний модуль втрачені. Забудова вулиць мало- та середньоповерхова; класифікація об'єктів за ступенем історико-культурної цінності: на досліджуваній території міститься 2 пам’ятки національного значення (пам’ятки археології, містобудування), 4 пам’ятки місцевого значення (пам’ятки археології; ландшафту, архітектури, містобудування, історія), 1 щойно виявлений об’єкт культурної спадщини (за видовою ознакою: архітектура, історія); кількість об'єктів культурної спадщини, їх типи, види, категорії (повний анотований перелік): № п/п
Назва об’єкту культурної спадщини
Датування
Розташування
Охоронний №
1.
Місто Володимира — дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви
V-IХ ст., IХ-ХIII ст.
між вулицями Володимирською, В. Житомирською та схилами Старокиївської гори
260010-Н
Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. № 928, пам’ятка археології національного значення
2.
Замкова гора – Андріївський узвіз
ІХ-ХІІІ ст., УІІ-ХХ ст.
Андріївський узвіз
260060-Н
Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929, пам’ятка містобудування національного значення
3.
Будинок прибутковий, в якому мешкали:
1900-1901 рр.
Андріївський узвіз 34
Назва документу про взяття на облік, категорія
Наказ Головного управління охорони культурної 14
спадщини від 25.06.2011 № 0/38-11 ( щойно виявлений об’єкт культурної спадщини за видовою ознакою: архітектура, історія)
у 1907-1911 рр. Житецький П.І., філолог, у 19081958 рр. Кезма Т.К., вченийсходознавець; Тютюнник Г.Н., український письменник 4.
Будинок житловий в якому мешкав письменник М. А.Грабовський
1858-1895 рр. 18581863 рр.
Андріївський узвіз 34-в
№662-Кв
Наказ Міністерства культури України від 21.10.2011 № 912/0/16-11, пам’ятка архітектури, містобудування, історії місцевого значення
5.
Будинок Київської художньої школи ім.Т. Шевченка (будівля Національного музею історії України)
1937-1939 рр.
Володимирська вул., 2
№615-Кв
Наказ Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 № 706/0/16-10 памятка архітектури та містобудування місцевого значення
6.
Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра
ІІІ-ІІ тис. до н.е – ХІ-ХІХ ст.
Залізничне шосе, вулиці Грушевського, Кирилівська, О.Теліги Дніпровський, Шевченківський, Подільський р-ни
№560-Кв
Наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/0/16-10, памятка ландшафту, Історії місцевого значення
7.
Культурний шар ремісничих слобід Гончарі та Кожум`яки
ІХ-ХVІІ ст
Урочище між горами Замковою –Дитинкою та горою, де знаходиться КДХІ(НАОМА)
Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112, памятка археології місцевого значення
коротка історична та історико-архітектурна довідка про об’єкт культурної спадщини (якщо він є об’єктом проектування): об’єкт проектування не є об’єктом культурної спадщини; 15
взаєморозташування об'єктів та пам’яток культурної спадщини: об’єкт проектування розташований у межах пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира — дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви», пам’ятки містобудування національного значення «Замкова гора – Андріівський узвіз», археології місцевого значення «Культурний шар ремісничих слобід Гончарі та Кожум’яки», пам’ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р.Дніпра». Візуально з проектованим об’єктом пов’язана будівля Національного музею історії України, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення. З боку Андріївського узвозу об’єкт проектування прилягає до будинку № 34, який є щойно виявленим об’єктом культурної спадщини. Будинок № 34 В по Андріївському узвозу (пам’ятка архітектури, історії місцевого значення) пов'язаний з проектованим об’єктом візуально. Інші об’єкти та пам’ятки культурної спадщини розташовані на значній відстані від об’єкту проектування і візуально з ним не пов’язані (іл. 11); композиційно-видовий вплив об'єктів культурної спадщини: Розташування об’єкту проектування на схилі, порослому багаторічними деревами та кущами, а також незначні висотні позначки проектованого об’єкту відносно поверхні землі зумовлюють сезонний характер формування видових точок, фронтів і зон видимості. видові точки: головні видові точки розташовані на Пейзажній алеї та Старокиївській горі (оглядовий майданчик біля крайки західного схилу); видові осі: відсутні; видові фронти: основні видові фронти утворюються видовими точками вздовж Пейзажної алеї та видовими точками вздовж західного схилу Старокиївської гори; другорядні видові фронти - вздовж обмежених відтинків вулиць Гончарної та Воздвиженської; зони видимості: в межах простору, окресленого видовими фронтами; зони формування видів: у межах зон видимості; наявність історично сформованих елементів ландшафту, озеленення, упорядження, малих архітектурних форм: територія, охоплена історико-містобудівним обґрунтуванням, є частиною історично сформованого ландшафту. Має озеленення штучного та природного характеру (дерева листяних порід, кущі). На окремих ділянках присутні елементи упорядження (тверде покриття пішохідної алеї), паркові вуличні світильники. Малі архітектурні форми відсутні; визначені та затверджені зони охорони пам'яток: Об’єкт проектування розташований:
об’єкту всесвітньої спадщини – «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра» (Наказ міністерства культури України від 05.07.2011 р.
В
межах
охоронної
(буферної)
зони
№ 511/0/16-11) в частині території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, затвердженої наказом Міністерства культури і туризму України від 23.12.2005 р. № 1076 (іл. 7). 16
На територіях пам’яток, заповідників, буферних (охоронних) зон пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника та ансамблю споруд Софійського собору) заборонене нове будівництво, не пов’язане з реставрацією, музеєфікацією та реабілітацією пам’яток, регенерацією історичної забудови. На зазначених вище територіях допускається тільки реставрація і реабілітація пам’яток та реконструкція інших будівель і споруд без суттєвого збільшення їх висотних параметрів, а також компенсаційне будівництво замість знесених малоцінних та дисгармонійних будівель у рамках концепції (проекту) регенерації заповідної території. На території охоронної (буферної) зони об’єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — Київ: «Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, КиєвоПечерська Лавра» провідним залишається традиційний характер міського середовища. Нові елементи забудови мають бути підпорядковані йому та органічно поєднані з ним. Зберігається історичне розпланування і характер просторової забудови Верхнього міста та прилеглої до Києво-Печерської лаври частини Печерська з додержанням особливостей історичної парцеляції, існуючих ліній забудови та її силуету. В охоронній (буферній) зоні допустимі обмежені перетворення, основною спрямованістю яких є регенерація та архітектурно-композиційне завершення історично недоосвоєних ділянок, створення оптимальних умов для огляду ансамблів та їх традиційного оточення. На вільних ділянках нове будівництво дозволяється лише за індивідуальними проектами відповідно до історикомістобудівних обґрунтувань, з дотриманням містобудівних умов та обмежень, визначених в планах зонування території. У охоронній (буферній) зоні режим використання території також передбачає: - збереження розпланування, пам’яток та об’єктів культурної спадщини, елементів історичного упорядження; - забезпечення сприятливого для пам’яток гідрологічного режиму, пожежної безпеки, захисту від динамічних навантажень та інших негативних техногенних і природних впливів; - необхідність проведення археологічних досліджень і музеєфікації археологічних об’єктів; - заборону розкопування «на знесення» археологічного культурного шару; необхідність резервування нерозкопаних ділянок культурного шару як еталону на майбутнє; - проведення робіт щодо реставрації і пристосування пам’яток культурної спадщини, упорядження та озеленення території за проектами, погодженими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. В охоронній (буферній) зоні дозволяються перетворення, що не суперечать вимогам охорони культурної спадщини Верхнього міста і Печерська, визначної ролі ансамблів Софії Київської та Києво-Печерської лаври, сприяють регенерації характерних рис історичного середовища ансамблів, а також підвищенню якості міського середовища, а саме: - реставрація пам’яток архітектури національного і місцевого значення, впорядкування, благоустрій територій; - перетворення, пов’язані з функціонуванням Верхнього міста та Печерська як 17
частин ядра загальноміського центру і формуванням його як житловоділового, громадського, культурного і туристського центру, з дотриманням обґрунтованих обмежень висоти та щільності забудови відповідно до плану зонування центральної частини міста; - обмежене житлове і громадське будівництво, в тому числі об’єктів соціально-культурних, побутового обслуговування і туристичної інфраструктури; - ремонтно-реставраційні роботи на історичних будівлях, що підлягають збереженню; - реконструкція значних і рядових історичних будівель з можливою їх надбудовою і прибудовами, що не порушують архітектурних особливостей цих будівель і характеру пов’язаного з ними традиційного середовища; - будівництво нових об’єктів в місцях втрачених малоцінних будівель, споруд і на недоосвоєних історично ділянках, за індивідуальними проектами з відповідними науковими обґрунтуваннями та відповідно до плану зонування центральної частини міста; - знесення значних і рядових аварійних історичних споруд (які не є пам’ятками) з наступним компенсаційним будівництвом, де це необхідно для збереження традиційного характеру середовища; - візуальна нейтралізація дисгармонійних традиційному характеру середовища - будівель і споруд та знесення малоцінних господарських і технічних споруд; - впорядкування зелених насаджень, що перешкоджають огляду пам’яток архітектури та історичних містобудівних комплексів; - функціональна адаптація будівель у відповідності з потребами громадського обслуговування центру міста. Гранично допустима висота та інші параметри кожного об’єкта будівництва визначаються на підставі історико-містобудівних обґрунтувань, містобудівних умова та обмежень, що встановлюються в плані зонування центральної частини. Реконструкція будівель і споруд та нове будівництво в охоронній (буферній) зоні можливе лише на основі погоджених з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини проектів за наявності історикомістобудівних обґрунтувань. При цьому про всі архітектурні перетворення, заплановані в охоронній (буферній) зоні, необхідно завчасно інформувати Центр всесвітньої спадщини (м. Париж) через Національну комісію у справах ЮНЕСКО. Необхідність завчасного інформування Центру всесвітньої спадщини (м. Париж) визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини залежно від ступеня впливу об’єктів будівництва на традиційний характер середовища. При реконструкції та будівництві об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури (вулиць, доріг, магістралей, транспортних розв’язок, естакад, мостів, тунелів тощо) в охоронній (буферній) зоні проектна документація має погоджуватися з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за наявності історико-містобудівних обґрунтувань. В охоронній (буферній) зоні заборонені перетворення, що призводять до порушення традиційного характеру середовища, а саме: - будівництво будівель підвищеної поверховості та висотних споруд; - зміни історичного розпланування, перевищення новобудовами і надбудовами висоти традиційної забудови без композиційно-просторового аналізу в складі історико-містобудівних обґрунтувань; - порушення масштабних співвідношень у забудові та будівництво 18
-
промислових підприємств; розміщення зовнішньої реклами та малих архітектурних форм, що порушує історичне середовище і заважає огляду пам’яток.
На території Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Київ» (постанова РМ УРСР від 18.05.1987 р. № 183; рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 10.10.1988 р. № 976 «Про затвердження меж Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ»; рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 «Про уточнення меж історикокультурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві») (Іл. 8) Межі заповідника та режим використання його території визначені й затверджені рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 та розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979, згідно з якими: - для історико-культурних заповідників необхідно передбачати збереження історичного планування і забудови, історичного середовища і ландшафту, виведення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонуючих споруд, які наносять фізичну, естетичну та екологічну шкоду; - на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов’язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам’яток історії та культури; - всі будівельні, реставраційні, земляні та інші роботи у межах історикокультурних заповідників здійснюються відповідно до чинного законодавства на основі проекту, в кожному конкретному випадку, погодженому з органами охорони культурної спадщини; - в історико-культурних заповідниках до початку робіт повинні бути проведені археологічні дослідження. - на цих територіях забороняється містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу органів охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України. На території пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира – дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви» (постанова Кабінету міністрів України від 03.09.2009 р. № 928). Межі та режими використання пам’ятки визначені науково-проектною документацією, затвердженою Наказом міністерства культури України від 05.07.2011 р. № 511/0/16-11. На території пам’ятки розташовано частину об’єкту проектування – сходи від Десятинного провулку до Гончарної вулиці. Пішохідна алея на ділянці, де вона проходить ескарпованим схилом Старокиївської гори, міститься на межі з пам’яткою. Режимом використання території пам’ятки передбачено збереження 19
традиційного характеру середовища, заборону будь-яких істотних ландшафтних перетворень, а також капітального будівництва, яке може змінити її існуючу просторово-планувальну структуру. В межах території пам’ятки зберігаються об’єкти культурної спадщини (пам’ятки археології, архітектури, історії та монументального мистецтва) відповідно до визначеного для них предмета охорони, а також ландшафтні елементи, пов’язані зі збереженими ділянками стародавніх укріплень (вали, рови та ескарпи), та існуюча розпланувальна структура міських кварталів. На пам’ятках археології дозволяється здійснення наукових археологічних досліджень за умов подальшої консервації та музеєфікації (у тому числі in situ) виявлених старожитностей, а також збереження недоторканих (резервних) ділянок культурного шару для їх дослідження у майбутньому. В межах території дозволяється здійснення опоряджувальних робіт з благоустрою території, виконання протизсувних заходів, прокладання інженерних мереж (в останньому випадку слід дотримуватися трас вже існуючих комунікацій). Будь-які проекти щодо землеустрою, будівництва, протизсувних та інших інженерних заходів, археологічних досліджень, реставрації пам’яток, реконструкції та благоустрою території в межах пам’ятки повинні погоджуватись з центральним державним органом управління у сфері охорони культурної спадщини. Будь-яким земляним роботам (у тому числі, пов’язаним з новим будівництвом та інженерними заходами) у межах території пам’ятки повинні передувати наукові археологічні розкопки (з метою дослідження археологічного культурного шару) та спелео-археологічні розвідки (з метою виявлення стародавніх підземних споруд), а самі земляні роботи повинні здійснюватись за спеціальним дозволом центрального державного органу управління у сфері охорони культурної спадщини під наглядом фахівця-археолога. На території пам’ятки містобудування національного значення «Замкова гора – Андріївський узвіз» (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929). Межі пам’ятки відповідною містобудівною та науково-проектною документацією не визначені. Режим використання регламентується законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», іншими законодавчими та нормативно-правовими актами у сфері охорони культурної спадщини. На території пам’ятки археології місцевого значення «Культурний шар ремісничих слобід Гончарі та Кожум’яки ІХ-ХVІІ ст.» (рішення Київського міськвиконкому від 17.11.1987 р. № 1112). Межі пам’ятки відповідною містобудівною та науково-проектною документацією не визначені. Режим використання регламентується законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», іншими законодавчими та нормативно-правовими актами у сфері охорони культурної спадщини.
20
На території пам’ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра» (наказ Міністерства культури і туризму № 58/0/0/16-10 від 03.02.2010 р.). Межі та режими використання пам’ятки затверджені наказом Міністерства культури і туризму № 58/0/0/16-10 від 03.02.2010 р. (Іл. 9) Режими використання території ландшафтної пам’ятки згідно з Концепцією стратегічного розвитку міста Києва (першої стадії розробки Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 р.), схваленою рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 р. № 35/4847, передбачає: - на території пам’ятки забезпечується охорона природного оточення, збереження і відтворення цінних природних і пейзажних якостей пов’язаного з пам’ятками ландшафту, ліквідація чи візуальна нейтралізація будівель, споруд і насаджень, що спотворюють цей ландшафт. - забезпечується охорона особливостей рельєфу, водоймищ, рослинності і відтворення їх історичного вигляду, збереження візуальних зв’язків пам’яток з природним та переважно природним оточенням, що має історичну цінність, укріплення схилів, ярів, їх озеленення; проведення інших природоохоронних заходів. У зоні охоронюваного природного ландшафту. Межі зони охоронюваного природного ландшафту визначені історикомістобудівним опорним планом у складі «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві». Режими використання зони охоронюваного природного ландшафту відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 містять такі положення: - у межах зон охоронюваного природного ландшафту забороняється проведення земляних, будівельних робіт без дозволу органів охорони культурної спадщини; - при створенні об’єктів архітектури поряд із пам’ятками історії та культури при проектуванні зберігається історична планувальна структура, цінний природний ландшафт, видові точки і зони, звідки розкриваються види на пам’ятки та їх комплекси; - необхідно передбачати спадкоємність в архітектурно-містобудівному розвитку населеного місця, враховувати особливості історичного середовища (комплекс планування, яке склалося, і відповідної йому забудови, яке характеризується специфічними для конкретного місця і етапів його розвитку співвідношенням об’ємів архітектурних споруд і відкритих просторів, умовами зорового сприйняття пам’яток та їх комплексів, зв’язками з природним ландшафтом); - консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування пам’яток здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». 21
Концепцією стратегічного розвитку міста Києва (першої стадії розробки Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 р., схваленою рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 р. № 35/4847, визначено такі режими використання зон охоронюваного природного ландшафту: - на території зон охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд. - у місцях традиційної забудови, відповідно до п. 3.4.3.5. ДБН Б.2.2-2-2008 можливе зведення окремих нових будівель та реконструкція існуючих, які не порушують цінних природних, історичних та пейзажних якостей ландшафту, що охороняється. - всі земляні роботи в зонах охоронюваного ландшафту виконують з урахуванням вимог охорони наявних в ній археологічних об'єктів або можливості виявлення таких об'єктів. визначені та затверджені межі історичних ареалів, правила охорони та використання їх: об’єкт проектування розташований у межах Центрального історичного ареалу м. Києва, які визначені Історико-містобудівним опорним планом у складі діючого Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 370/1804. Правила охорони та використання історичних ареалів не затверджені. 4.5.Інформація щодо інженерно-будівельних та екологічних умов району будівництва: Об’єкт проектування розташований на зсувонебезпечному схилі. Технічним звітом з інженерно-геологічних вишукувань (ТОВ «ІНТРО СОЮЗ», 2016 рік) зафіксовано, що висота схилу на ділянці, де містяться сходи, сягає 30 м. Поверхня схилу нерівна, з загальним нахилом на захід. Абсолютні відмітки поверхні змінюються від 179, 50 до 149, 50. Водотоки та водойми на ділянці відсутні. На зазначеній ділянці схилу часто виникали зсувні явища. Підвищення стійкості схилу було досягнуто за рахунок зниження рівня ґрунтових вод при будівництві у 1964 р. дренажно-штольневої системи (ДШС) № 21, яка починається від Десятинного провулку і проходить вздовж Пейзажної алеї на глибині близько 20 м, а в 1985 р. – ДШС № 3/21, прокладеної в протилежному напрямку. У комплексі з будівництвом в 1980-х рр. Пейзажної алеї було виконано низку протизсувних заходів. Геологічні умови на даній ділянці у згаданому звіті охарактеризовані як складні, проте в процесі геологічних вишукувань прояви несприятливих фізикогеологічних процесів і явищ не виявлені. Нормативна стійкість схилу і захист сходів від негативних процесів можуть бути забезпечені системою заходів по водовідводу атмосферних опадів, захистом схилу від ерозійних процесів шляхом укріплення дернуванням, збереженням існуючих дерев та кущів, насадженням нових. Необхідно не допускати порушення співвідношення утримуючих та зрушуючи сил за рахунок підрізки схилу, або додаткових навантажень у верхній частині схилу. Забезпечення сучасних потреб інженерного навантаження об’єкту проектування має бути визначено технічними завданнями на проектування, які 22
надаються відповідними службами міста. Поруч з ділянкою об’єкту проектування та на прилеглих територіях відсутні промислово-виробничі підприємства та інші чинники, які б погіршували екологічний стан навколишнього середовища. В цілому, екологічні умови району розташування об’єкту проектування можна визначити як сприятливі. 4.6. Пропозиції стосовно необхідності внесення змін до науково-проектної та/чи містобудівної документації щодо розміщення об'єкта проектування та його параметрів: Опорним планом у складі документації діючого Генерального плану м. Києва ділянка об’єкту проектування віднесена до озеленених територій. У визначених межах частини цієї території мають певну градацію: загального користування, захисні та такі, що не використовуються. Реконструкція сходів від провулку Десятинного до вулиці Гончарної та благоустрій прилеглої території в межах пішохідної алеї до Андріївського узвозу не суперечить функціональному призначенню досліджуваної території. Проведення зазначених робіт не передбачає активного втручання у природне та містобудівне середовище, які б вплинули на його характеристики, а тому не потребує внесення змін до містобудівної документації.
23
ІІ. ГРАФІЧНА ЧАСТИНА (Ілюстрації за переліком розміщено за текстовою частиною Розділів І, ІІІ)
Перелік ілюстрацій та фотографій: 1. Ситуаційна схема розташування об’єкту проектування. 2. Генеральний план розвитку міста Києва на період до 2020 року. Планувальна структура. Позначено місце розташування об’єкту проектування в Центральній планувальній зоні. 3. Генеральний план розвитку міста Києва на період до 2020 року. Опорний план (1), викопіювання (2). Позначено місце розташування об’єкту проектування. 4. Генеральний план розвитку міста Києва на період до 2020 року. Вулиці та дороги (1), викопіювання (2). Позначено місце розташування об’єкту проектування. 5. Генеральний план розвитку міста Києва на період до 2020 року. Екологомістобудівний прогноз (1), викопіювання (2). Позначено місце розташування об’єкту проектування. 6. Схема меж охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору. Позначено місце розташування об’єкту проектування. 7. Генеральний план розвитку міста Києва на період до 2020 року. Історикомістобудівний опорний план (1), викопіювання (2). Позначено місце розташування об’єкту проектування. 8. Фрагмент схеми до додатка № 1 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 р. № 979. Показано місце розташування об’єкту проектування у межах Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». 9. Схема меж пам’ятки ландшафту та історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». Показано місце розташування об’єкту проектування. 10. Межі об’єкту проектування. 11. Фрагмент плану м. Києва М 1:2000. Взаєморозташування пам’яток і об’єктів культурної спадщини та об’єкту проектування. 12. План м. Києва з 1700 по 1800 рік. Показано місце розташування об’єкту проектування. 13. Фрагмент плану м. Києва 1846 р. Показано місце розташування об’єкту проектування. 14. Фрагмент плану м. Києва 1896 р. Показано місце розташування об’єкту проектування 15. Фрагмент плану м. Києва 1925 р. Показано місце розташування об’єкту проектування. 16. Сходи з Десятинного провулку до урочища Гончарі. Фото 1956 р. 17. Проект Пейзажної алеї та парку в урочищі Гончарі-Кожум’яки А.М.Мілецького. 18. Фрагмент оборонних валів. Фото 1988 р. 19. Сходи: до пішохідної алеї (1), від Десятинного провулку до вулиці Гончарної (2). Фото початку 2016 р. 24
20. Сходи від Десятинного провулку до вулиці Гончарної (1,2). Фото початку 2016 р. 21. Вид на об’єкт проектування з Десятинного провулку (1). Вид від об’єкту проектування на Десятинний провулок (2) та Старокиївську гору (3). Фото: жовтень 2016 р. 22. Вид на об’єкт проектування з Пейзажної алеї (1). Сучасний вигляд відтинку траси сходів від Десятинного провулку до вулиці Гончарної від крайки Старокиївського плато (2, 3). Фото: жовтень 2016 р. 23. Вид на сходи від краю схилу Старокиївської гори (1). Траса сходів від Десятинного провулку до вулиці Гончарної (2, 3). Фото: жовтень 2013 р. 24. Вид на відтинок пішохідної алеї, що проходить ескарпованим схилом Старокиївської гори (1-3). Фото: жовтень 2016 р. 25. Вид на відтинок пішохідної алеї, що проходить ескарпованим схилом Старокиївської гори (1-3). Фото: жовтень 2016 р. 26. Вид пішохідної алеї в частині виходу на Андріївський узвіз через територію історичної садиби № 34 (1–3). Фото: жовтень 2016 р. 27. Вид на забудову Андріївського узвозу в районі виходу пішохідної алеї. (1, 2). Будинки № 34 і 34 В (3). Фото: жовтень 2016 р. 28. Проїзд будинку № 34, через який пішохідна алея виходить на Андріївський узвіз. Фото: жовтень 2016 р.
25
III. ВИСНОВКИ ІСТОРИКО-МІСТОБУДІВНОГО ОБГРУНТУВАННЯ
1. Планувальні обмеження: при розробленні проектної документації необхідно забезпечити: збереження історично сформованого розпланування: так; збереження червоних ліній: так; збереження історично сформованої парцеляції: так. 2.Гранично допустима висота і поверховість будинку (споруди): (від денної поверхні та в абсолютних позначках, з відповідною аргументацією)
Місцевість, де розташований об’єкт проектування, являє собою частину давнього ландшафту правого берега р. Дніпра. На досліджуваній території ландшафт складений системою ярів і балок, які в поєднанні з узвишшями та горами-останцями формують величезне урочище. Це природне утворення поділяється відрогом Старокиївського плато – горою Дитинкою – на два менші, відомі як історичні урочища Гончарі та Кожум’яки. Урочище Гончарі розташовується в долині між горами Старокиївською на сході, Дитинкою на заході, Замковою на півночі та краєм Старокиївського плато на півдні. В урочищі значною мірою зберігся історичний ландшафт. Садибна забудова існувала на території урочища з ХУП-ХУШ ст., розташовуючись у його найнижчій частині, де виникли вулиці Гончарна та Воздвиженська. В останній чверті ХХ ст. історичну забудову Гончарної вулиці було повністю знесено. Сучасну забудову здійснено на початку ХХІ ст. Історична забудова Воздвиженської вулиці збереглася частково в частині, що прилягає до Андріївського узвозу. Комплекс забудови узвозу в теперішньому вигляді склався протягом другої половини ХІХ – середини ХХ століть і являє собою один з небагатьох прикладів значною мірою збереженого архітектурного вуличного простору. Територія, вирізняється потужним домінуванням ландшафтно-природних компонентів над архітектурно-містобудівними. Потужні масиви київських пагорбів обрамлюють та визначають конфігурацію, просторово-планувальну схему та компонування архітектурних елементів території. Характеристики території визначають переважання рекреаційної функції. Пішохідна траса поєднує потужні культурні та туристичні центри міста: Старокиївську гору, Пейзажну алею, Андріївський узвіз. Високе історикокультурне значення місцевості, природно-екологічні чинники відкривають можливості для подальшого інтегрованого розвитку території. Архітектурна компонента на ділянці проектування має епізодичній характер та може бути представлена спорудою Музею історії України на верхівці Старокиївської гори та збереженою забудовою садиби № 34 на Андріївському узвозі. Обидві архітектурні пам’ятки слугують локальними домінантами у природному та міському оточенні ділянки проектування. Решта території має яскраво виражений характер міського парку, в якому прийнятні лише малі 26
архітектурні форми та об’єкти монументального мистецтва. Сходи, як елемент пішохідної комунікації між Верхнім містом та Подолом, документально фіксуються на схилах урочища з ХІХ ст. Археологічними дослідженнями виявлено вірогідну наявність таких сходів для більш ранніх історичних періодів. Споруди мали суто утилітарний характер, що зумовлювало їх просту конструкцію та використання переважно недовговічних будівельних матеріалів. Окремі сходові комплекси періодично ремонтувалися та реконструювалися залежно від функціонального призначення. Із відселенням мешканців з урочищ необхідність у підтримання сходів у належному стані зменшилася, більшість з них занепали і зруйнувалися. З наданням території статусу історико-культурного заповідника та початком реалізації масштабного проекту реконструкції ландшафтно-містобудівного комплексу у 1980-х рр. було зведено нові сходи в урочище. У комплексі робіт по облаштуванню схилів Старокиївської гори та урочища Гончарі сходи поєднали пішохідною алеєю з Андріївським узвозом, забезпечивши зв'язок зони відпочинку в урочищі з житловими кварталами. Реконструкція сходів від пров. Десятинного до вул. Гончарної з реабілітацією пішохідної алеї, що проходить терасою схилу до Андріївського узвозу (з відповідним профілем, вертикальним плануванням та мощенням, що відповідає історичному брукуванню узвозу), є виваженим та поміркованим втручання у сформований архітектурно-ландшафтний контекст з метою підсилення естетичних якостей та рекреаційних функцій території. Висока естетична якість візуального розкриття панорам Подолу, долини Дніпра та лівого берега з тилів вул. Великої Житомирської визначає особливу цінність цього місця з точки зору туристичної привабливості та рекреаційної функції. Найбільш відвідуваними точками огляду панорами урочищ є Старокиївська гора, Пейзажна алея та Замкова гора. З точки зору ревіталізації історично сформованого традиційного середовища та культурного ландшафту Київських гір доцільним є розроблення та виконання комплексної програми з відновлення системи комунікацій, що збереглась лише фрагментарно, між Верхнім містом та Подолом. Впорядкування схили гір, які оточують урочище та становлять реліктовий ландшафт – Старокиївської, Замкової, Дитинки з регенерацією історичної дендрології суттєво збільшить доступність та привабливість історичного та культурного осередку, підвищить значення Пейзажної алеї та Старокиївської гори як загальноміського осередку культурної активності на стику двох історичних районів. Траса об’єкту проектування пролягає через територію пам’яток археології, ландшафту, містобудування національного і місцевого значення, режими використання яких вимагають, щоб об’єкти реконструкції не створювали негативного впливу на традиційний характер середовища. Для розрахунку параметрів об’єкту реконструкції зазначений чинник є визначальним. Тому гранично допустима висота об’єкту проектування вбачається максимально наближеною до існуючих параметрів.
27
Для сходів за висотний параметр прийнято відстань від нижньої поверхні сходинок/площадок до денної поверхні землі, яка не повинна перевищувати 3,5 м. Зважаючи, що сходи розташовані на схилі зі значним перепадом висоти, зазначений гранично допустимий висотний параметр повинен бути витриманий по всій довжині споруди: між абсолютними позначками 179,5 м (Десятинний провулок) — 149,5 м (Гончарна вулиця). Для збереження традиційного характеру середовища при реконструкції сходів насамперед необхідно використовувати природні матеріали та штучні матеріали, які не матимуть активного впливу на довкілля. Архітектурно-просторове вирішення сходів має бути простим, без ускладнюючих конструктивних і декоративних елементів, які б створювали візуальне навантаження на середовище, а колористичне вирішення - нейтральним. Для пішохідної алеї від сходів до Андріївського узвозу висотні параметри визначаються висотою твердого покриття алеї. Для збереження традиційного характеру середовища під час реконструкції для мощення алеї необхідно використовувати матеріали, аналогічні тим, які нині присутні в покритті тієї частини траси, що проходить ескарпованим схилом Старокиївської гори (граніт, пірофіліт). Також можуть бути використані матеріали, аналогічні покриттю тротуарної частини Андріївського узвозу (клінкерна цегла). Проектовані елементи благоустрою (ліхтарі, лавки, огорожа) мають бути співмасшабними метричним параметрам алеї, а їх архітектурно-художнє вирішення – нейтральним. 3. Пам'яткоохоронні вимоги щодо використання перших, цокольних поверхів, підвалів, підземного простору: відповідно до вимог Державних будівельних норм, Містобудівних умов та обмежень, містобудівного розрахунку. 4. Вимоги щодо впорядження території: відповідно до вимог Державних будівельних норм, Містобудівних умов та обмежень, містобудівного розрахунку. 5. Відомості про історико-культурну та архітектурну цінність об'єкту: коротка архітектурна характеристика об'єкту: об’єкт ландшафтної архітектури без стилістичних ознак найменування, датування, авторство, тип, вид, категорія об'єкта культурної спадщини, номер і дата рішення про державну реєстрацію, охоронний номер (якщо об'єкт проектування є об'єктом культурної спадщини): Об'єкт проектування не є об'єктом культурної спадщини.
28
6. Відомості щодо меж: 6.1. Територій пам'яток: об’єкт проектування міститься на території: - пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира – дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви»; - пам’ятки містобудування національного значення «Замкова гора – Андріївський узвіз»; - пам’ятки археології місцевого значення «культурний шар ремісничих слобод Гончарі та Кожум’яки ІХ-ХVІІ ст.»; - пам’ятки ландшафту. історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». 6.2. Зон охорони пам'яток: охоронних зон: охоронна (буферна) зона об’єкту всесвітньої спадщини –
«Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, КиєвоПечерська Лавра» в частині території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору; зон регулювання забудови: відсутні; зон охоронюваного ландшафту;
ландшафту:
зона
охоронюваного
природного
зони охорони археологічного культурного шару: відсутні; 6.3. Історичних ареалів: у межах Центрального історичного ареалу міста. 6.4. Охоронюваних археологічних територій: відсутні. 6.5. Заповідників: об’єкт проектування міститься на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». 7. Оцінка впливу об'єкта на збереження традиційного характеру міського історичного середовища: зміни розпланувальної мережі, червоних ліній, парцеляції: не передбачається; зміни характеру забудови вулиці, площі, кварталу: не передбачається; зміни композиційно-видового впливу пам'яток культурної спадщини: не передбачається; зміни силуетів і панорам: не передбачається; зміни масштабу і масштабності: не передбачається; зміни елементів ландшафту: не передбачається;
зміни елементів благоустрою (упорядження), малих архітектурних форм: територія отримує сучасний благоустрій.
29
8. Інші особливі умови та вимоги: Зважаючи на розташування об’єкту проектування на території пам’яток археології, ландшафту, містобудування необхідно передбачити заходи щодо: виконання у повному обсязі геолого-вишукувальних робіт та гідрологічних досліджень даної території з метою визначення фізико-механічних властивостей ґрунтів та виявлення можливих підземних водних артерій; здійснення археологічного нагляду від початку робіт з реконструкції об’єкту до їх завершення; застосування високоякісних будівельних та оздоблювальних матеріалів; дотримання вимог чинного законодавства з охорони культурної спадщини, у т.ч. щодо погодження розробленої проектної документації з Міністерством культури України.
Цим Історико-містобудівним обґрунтуванням визначаються параметри об’єкту проектування, а також обґрунтовується, що зазначений об’єкт проектування не потребує внесення змін до чинної містобудівної документації. Примітки: Історико-містобудівне обґрунтування це науково-проектна документація, яка визначає наукову концепцію врахування пам’яток, об’єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища як містоформуючих чинників при проектуванні будівель і споруд. Історико-містобудівне обґрунтування розроблено відповідно до пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318). Коригування цього історико-містобудівного обґрунтування, внесення змін та доповнень до нього допускається тільки зі згоди організації-розробника та авторів і має бути оформлено у вигляді окремого документа, погодженого в установленому порядку. При підготовці Історико-містобудівне обґрунтування використано матеріали «Історичної (історико-архітектурної) довідки» на територію об’єкту реконструкції провідного наукового співробітника сектору історико-бібліографічних досліджень Інституту «УкрНДІпроектреставрація» Гончарової К.В., виконана у 2016 році.
Відповідальні за підготовку: В.о завідувача сектору історико-бібліографічних досліджень, історик
Шулешко І.В.
Дата складання: 18 листопада 2016 року
30
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51