А Н Д Р І Й З А Л И ВЧИ И
АВТОБІОГРАФІЧНІ НОВЕЛИ
РОДИНА
хаті було якось надто просторо. Потім я ні коли не пригадую нашу хату такою — завжди в ній багато було речей. Займали вони майже всю хату; ніде було й повернутися. Сама піч займала чверть хати; між піччю й стіною, просто дверей, стояв піл, а між полом і піччю біля стіни — низенький ослінчик, від якого йшов запічок прямо на піч. Так було тоді, так було й потім. Але потім хата була заставлена ще диванами, лавами і столом так, що коли лягали двоє серед хати головою до столу і ногами до две рей, то пройти було ніяк. Але тепер, я пригадую, було в хаті дуже просторо; і не було, здається, дивана, не було й столу,— а може, й був стіл. Був вечір. Посеред хати стояв невеличкий стільчик, на ньому горіла лампа. Щось робили мої брати — вони оби два старші за мене. На низенькому стільці сиділа мати, тримала на колінах маленьку сестру і щось шила. Вечір був якийсь надзвичайно давлючий. Здавалось — та, мабуть, воно так і було,— на дворі болото, болото, скрізь болото. Туманом окутана хата. І кругом далеко-далеко якась чорна пітьма, змішана з вогкими краплями. Такий був настрій...
У
39