Е ЛИСАВЕТГРА ДЪ По благословению митрополита Кировоградского и Новомиргородского ИОАСАФА
П Р АВОСЛАВНЫЙ
№1 (97) Январь 2020
Официальное издание Кировоградской епархии Украинской Православной Церкви
е ПОСЛАННЯ Високопреосвященнiшого Iоасафа, митроРIЗДВЯН
полита Кiровоградського i Новомиргородського духовенству, монашеству i всiм вiрним чадам Кiровоградської eпархiї Української Православної Церкви
ЧИТАЙТЕ В НОМЕРЕ Підсумки: що змінилося в УПЦ за 2019 рік?
«Се, Дева во чреве приимет и родит Сына, и нарекут имz Ему Еммануил, что значит: с нами Бог» (Мф. 1, 23) «… се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий» (Лк. 2, 34)
Возлюбленні у Господі всечесні пресвітери і диякони, боголюбиві іноки та інокині, дорогі браття та сестри! Нині знову засяяла нам різдвяна зірка, сповіщаючи радісну звістку: народився Спаситель світу (Лк. 2, 11). Сьогодні знову ми святкуємо подію, яка змінила світ і людську історію. Подія, про яку Бог благовістив першим людям у раю після їх гріхопадіння, відступу від Джерела життя і поневолення дияволу (Бут. 3, 15). Подія, про яку сповіщали старозавітні пророки і якої так з нетерпінням чекав весь людський рід, змучений і виснажений. Зрештою, подія, яка поклала початок нової ери, Нового Завіту Бога з людиною. Ця подія – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа. Бога, в Якого ми віруємо, Якому служимо і поклоняємося. Перед нами з’явилася незбагненна таємниця, якій навіть Ан- же самий час перед нами відкрилася гели здивувалися: як Бог втілюється і найбільша таємниця божественної зодягається в людське єство, у всьому любові, бо «так полюбив Бог світ, що стає подібний людям, крім гріха; як віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Діва вміщує невмістимого і народжує кожен, хто вірує в Нього, не загинув, вічного і неприступного Бога. У той але мав життя вічне» (Ін. 3, 16).
стр. 7 «Во Иордане крещающуся Тебе, Господи...»
стр. 9
Церковний календар
стр.10
2 Бачачи невимовну любов Божу до Свого творіння, Його благий Промисел і Мудрість, в цю світосяйну різдвяну ніч Ангели, радіючи, заспівали: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Пастухи, почувши ангельський спів, поспішили приклонити свої коліна перед новонародженим Спасителем світу. Різдвяна зірка веде царів з далекої Персиди принести дари «Царю царствующих и Господу господствующих» (1 Тим. 6, 15). Але злість людська, гординя і марнославство шукають погубити Христа, щоб не втратити своєї влади, слави і багатства. Ірод зводить гоніння на втілене Слово Боже. Святий праведний Симеон Богоприємець, дивлячись на Богонемовля Христа, пророкує Божій Матері: «… се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий» (Лк. 2, 34), тому що люди розділяться на тих, хто з Христом і тих, хто проти Нього. І як бачимо, з часів початку християнства ворог роду людського повстає на Церкву Христову різними способами: від відкритих гонінь і переслідувань християн до спроб оголосити християнство віджилим і неактуальним. І сьогоднішнє секулярне суспільство не є винятком. Сьогодні ми знову переживаємо непрості часи, коли хітон Христовий роздирається постійно наростаючим тиском на Церкву в Україні з боку різних зацікавлених сил. Ми змушені констатувати, що минулий рік був затьмарений новою хвилею беззаконня і неправди, зведеної на Святу Церкву внаслідок антиканонічних дій Константинопольського патріарха і його сателітів – Предстоятелів Елладської та Олександрійської Церков – по легалізації розкольницької так званої Православної Церкви України. Ці дії призвели до адміністративних розходжень не тільки між Помісними Православними Церквами, поклавши поділ на рівні спілкування в таїнствах, але і всередині самих Церков, які прийня-
Елисаветградъ православный ли в спілкування розкольників. Визнавши розкол і допустивши до Святої Євхаристії людей, які не мають священного сану, Фанар зі своїми прихильниками в самій основі порушили священні канонічні принципи устрою Православної Церкви. При цьому надання «автокефалії» видачею так званого томосу не дало прав автокефального буття новоствореній структурі, а стало грубим втручанням Константинопольського Патріарха в нашу церковну юрисдикцію і організацією на нашій території своєї митрополії, що є фактично церковним рейдерством. Тому і положення «томосу» не забезпечують прав самостійного буття
так званої ПЦУ, як про це заявляють її представники, а навпаки – жорстку підпорядкованість Фанару. Це зайвий раз підтверджують і часті візити в Україну протягом минулого року відповідальних за створення «ПЦУ» основних діячів Фанара. Але як би зараз розкол не намагалися легалізувати, він все одно залишається розколом. Навіть примусове визнання «ПЦУ» з боку вищеназваних Предстоятелів не робить її Церквою. У відповідь на лист одного обновленчеського архієрея, відомий богослов ХХ століття митрополит Сергій (Страгородський) свого часу писав: «Ми знаємо, що в єдності Церкви знаходяться лише ті, хто перебуває в спілкуванні зі своїм законним єпископом і патріархом; що відлучений своїм патріархом не може бути прийнятий в спілкування іншими ... Та й сам той, хто увійшов у спілкування з відлученим, підлягає відлученню (10 і 12 правила святих
№ 1 2020 г. апостолів). Значить, якщо Патріархи увійшли в спілкування з обновленцями, тим гірше для Патріархів ... Спілкування Константинопольського Патріархату з обновленцями може тільки Патріарха зробити обновленцем, а не обновленців православними». Те ж саме можна сказати і про нинішню ситуацію по відношенню до «ПЦУ»: визнання з боку деяких Предстоятелів не підносить її на рівень Церкви, а зводить самих Предстоятелів на шлях розколу. Сьогодні, як і протягом століть, знову «сили пекла» кинуті на боротьбу з істиною Христовою. Нашу Святу Церкву, що пройшла зі своїм народом весь шлях історичного становлення, втягують в конфлікти, вигадуючи різні звинувачення і вказуючи неправдиві причини. Як колись судившим Христа юдеям не сподобалося те, що Спаситель називав Себе Сином Божим і тому вони винесли свій вердикт: «За законом нашим Він повинен умерти ... Розіпни, розіпни Його!» (Ін. 15, 6-19); так само і сьогодні сильні світу цього знову повторюють ті ж слова щодо Святої Православної Церкви, заявляючи: за законом нашим вона повинна припинити своє існування. Але ми – люди Церкви і її чада – пам’ятаємо слова святого пророка Ісаї, що урочисто звучать на Різдвяному богослужінні: «страха же вашего не убоимсz, ниже смутимсz, яко с нами Бог» (Іс. 8, 12). З нами Бог, в промислительній Десниці Якого буття всього творіння. З нами Бог, зійшовший з висоти божественної таємничості і освятивший Своїм смиренням убогість Вифлеємської печери і бідність різдвяних ясел. З нами Бог, стяжавший Святу Церкву ціною Своєї дорогоцінної Крові. З нами Бог, зміцнюючий подвижників і вінчаючий вінцями перемоги святих сповідників віри. І тому нам не страшні ні «демонские немощ-
№ 1 2020 г. ные дерзости», ни «хитрое искусство обольщениz» (Єф. 4, 14), ні погрози зневірених відступників. Незважаючи ні на що, Українська Православна Церква продовжує здійснювати свою надчасову місію і своє богозаповідане служіння Господу і народу України. Вона залишається разом зі своїм народом, ніколи не ділила, не ділить, і не буде ділити людей за їх соціальним статусом, національністю, мовою або політичними поглядами. Церква – не політичний проект, а місце зустрічі з Христом, де реалізується початковий задум Бога про людину. Для Церкви всі громадяни України є дітьми Божими, нашими братами і сестрами. І тому разом з апостолом Павлом благаю вас, «якщо це можливо з вашого боку, будьте в мирі з усіма людьми» (Рим. 12, 18). Все це буде не просто відповіддю на різні надумані звинувачення проти нашої канонічної Української Православної Церкви, але стане яскравим свідченням того, що світло Віфлеємської зірки не згасло в серцях віруючих, і, як дві тисячі років тому, продовжує осяювати світ світлом віри, надії і любові. З глибини люблячого серця вітаю всіх вас, дорогі отці, брати і сестри, з зимовою Пасхою – Різдвом Христовим! Нехай «в вертепе родивыйсz и в яслех возлегий» Богомладенець Христос зміцнить нас в Православній вірі, вилікує важку рану розколу, поверне на нашу багатостраждальну землю довгоочікуваний мир, прожене всяку злобу, ненависть і неправду. Нехай радість Різдва Спасителя, що обновила часи і життя людей, оновить і зміцнить наші душевні і тілесні сили, дарує благодать «спасительную длz всех человеков» (Тит. 2, 11). Світло Віфлеємської зірки нехай супроводжує нас на всіх стезях нашого земного життя і на шляху до обителей Небесної Слави, «...нас бо ради родисz Отроча младо, Превечный Бог». Христос Рождається! Славимо Його! Божою милістю, смиренний + Іоасаф митрополит Кіровоградський і Новомиргородський
Елисаветградъ православный
ЛІТОПИС ГОЛОВНИХ ЄПАРХІАЛЬНИХ ПОДІЙ 2 Грудня
В Свято-Єлисаветинському чоловічому монастирі відбулися розширені збори благочинних та настоятелів окремих храмів Кіровоградської єпархії УПЦ. Перед початком засідання було звершено молебень на початок усякої доброї справи. Після цього до всіх присутніх
3
мадських організацій, що опікуються людьми з інвалідністю, і разом із головою обласної ради Олександром Чорноіваненком вручила їм відзнаки обласної влади, а також сертифікати на придбання обладнання. Під час заходу протоієрей Іоанн Шемедюк отримав грамоту від Кіровоградської обласної державної адміністрації за сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток інвалідного руху в Україні, активну громадську позицію та з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю.
4 Грудня
звернувся Високопреосвященніший Іоасаф, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський. У своєму слові Владика Іоасаф звернув увагу духовенства єпархії на події, що відбуваються в наш час довкола нашої Української Православної Церкви та загалом у православному світі. Керівник Інформаційнопросвітницького відділу Кіровоградської єпархії протд. Іоанн Ганчин представив увазі кліриків доповідь згідно тематики зустрічі.
3 Грудня
В Кіровоградській облдержадміністрації відбулось урочисте зібрання з нагоди Міжнародного дня осіб з інвалідністю. Участь у заході взяв керівник
На свято Введення в храм Пресвятої Богородиці Високопреосвященніший Іоасаф, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський, звершив Божественну літургію в Кафедральному
соборі на честь Різдва Божої Матері. Владиці співслужило духовенство собору. Після євангельського читання протд. Роман Мельник виголосив проповідь на тему свята. Після закінчення Літургії митрополит Іоасаф звернувся до прихожан з архіпастирським словом, привітавши присутніх з величним Двунадесятим святом – Введення в храм Пресвятої Богородиці.
6-13 Грудня
Відділу катехізації і просвітництва протоієрей Іоанн Шемедюк. До учасників зібрання звернулась заступник голови облдержадміністрації Світлана Лобанова, висловивши щирі слова подяки представникам волонтерських та гро-
Делегація кліриків Кіровоградської єпархії УПЦ на чолі з Високопреосвященнішим Iоасафом, митрополитом Кіровоградським і Новомиргородським, звершила паломницьку поїздку по святинях Руської Православної Церкви. У перший день паломництва відбулася зустріч з Патрiархом Московським і всiєї Русi Кирилом. Цього ж дня паломники відвідали Свято-
4
Покровський ставропігійний жіночий монастир, де мали змогу приклонитися до мощей блаженної Матрони Московської. Другого дня митрополит Іоасаф співслужив Божественну літургію Святішому Патріарху Кирилу та Блаженнішому Митрополиту всієї
Америки і Канади Тихону в храмі на честь великомучениці Катерини – подвор’ї Православної Церкви в Америці. Також цього дня паломники відвідали Храм Христа Спасителя і Зачатієвський ставропігійний жіночий монастир, щоб помолитися
перед святинями обителі. В Воскресний день, 8 грудня, митрополит Іоасаф та священнослужителі Кіровоградської єпархії співслужили Божественну літургію митрополиту Волоколамському Іларіону в храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість».
9 грудня паломницька група відвідала Іверський Свято-Озерський монастир (Валдай), де митрополит Іоасаф звершив молебень перед Чудотворним образом Ікони Божої Матері «Іверська». Цього ж дня, прибувши у Великий Новгород, митропо-
Елисаветградъ православный
№ 1 2020 г.
лит Іоасаф та гості у священному сані звершили Всенічне бдіння в древньо-
древній храм на честь св. ап. Филипа. 11 грудня паломники відвідали
му Софіївському Соборі (ХІ ст.), у співслужінні єпископа Юріївського Арсенія і духовенства міста. В день святкування чудотворної ікони Божої Матері «Знамення», митрополит Новгородський та
Свято-Троїцьку Сергієву Лавру, помолились перед мощами преп. Сергія Радонезького, побували в стінах Московської духовної академії, після чого відвідали Покровський ставропігійний жіночий монастир
Староруський Лев, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф, єпископ Боровичський і Пестовський Єфрем і єпископ Юріївський Арсеній звершили Бо-
(Хотьково), де спочивають мощі батьків преп. Сергія – преподобних Кирила й Марії. 12 грудня духовенство відвідало Новоспаський чоловічий монастир,
жественну літургію в Софійському Соборі Великого Новгорода. Після Літургії відбувся молебень перед знаменитим новгородським образом Богородиці «Знамення». Цього ж дня
де знаходиться царська усипальниця роду Романових. Намісник обителі митрополит Воскресенський Діонісій розповів для гостей про монастир та його значення для царської сім’ї.
паломницька група відвідала СвятоЮріївський чоловічий монастир та
13 грудня, в останній день паломництва, делегація відвідала
№ 1 2020 г. Стрітенський чоловічий монастир та Стрітенську духовну семінарію, де зустрілася з намісником обителі, ректором семінарії архієпископом Верейським Амвросієм.
Елисаветградъ православный міське духовенство обласного центру та священнослужителі єпархії. Після закінчення Літургії було звершено подячний молебень, після якого прес-секретар Кіровоградської єпархії протд. Іоанн Ганчин від імені духовенства та парафіян привітав митрополита Іоасафа з річницею його особистої П’ятидесятниці, зокрема зазначивши: «У сьогоднішній складний і багатотрудний час Ваш особистий приклад твердості й непохитності віри в Бога і відданості
Відвідуючи монастирі й святині Руської Православної Церкви, паломники молилися за мир в Україні та благословення українського народу. Зустрічаючись з архієреями та насельниками обителей спілкувалися
про насущні виклики, що турбують Православну Церкву в наш час. З великим співчуттям духовенство та монашествуючі виражали свою підтримку паломникам, запевняючи, що моляться за мир та духовно розділяють ті переживання, що випали на вірну паству УПЦ.
16 Грудня
У 12-ту річницю архієрейської хіротонії Високопреосвященніший Іоасаф, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський, звершив Божественну літургію в СвятоЄлисаветинському чоловічому
монастирі. Його Високопреосвященству співслужили насельники обителі в священному сані, отці-благочинні,
Його Святій Церкві спонукає і нас – священнослужителів і мирян – твердо слідувати за Вашими стопами, з надією і упованням здійснюючи своє спасіння». О. Іоанн також побажав Владиці Иоасафу здоров’я, сил і Божої допомоги в його архіпастирському служінні, у збереженні та захисті єдності Святої Православної Христової Церкви. У свою чергу митрополит Іоасаф подякував священнослужителям і парафіянам за спільну молитву, привітання і побажав кожному ревно дбати про благодатне стяжання дарів Святого Духа в справі духовно-морального вдосконалення і слідування за Христом. На завершення богослужіння кожен мав можливість особисто привітати митр. Іоасафа з річницею його архієрейської хіротонії.
19 Грудня
Духовенство та віряни храму Благовіщення Пресвятої Богородиці після богослужіння в день пам`яті святителя Миколая Чудотворця активно організували і спільними зусиллями відвідали декілька різних закладів, передавши подарунки і привітання від святого Миколая. Цим святом розпочинається втілення акції добра і милосердя «Різдвяний Анел», до якої може долучитись кожен на період Різдвяних свят. Настоятель Благовіщенського
5 храму протоієрей Євгеній Назаренко та протодиякон Миколай Чумаченко разом з настоятелем СвятоМиколаївського храму селища Нове протоієреєм Романом Петренком спільно з прихожанами храмів відвідали Кіровоградську обласну психіатричну лікарню, Соціальний центр матері і дитини. Священики привітали батьків і дітей, що проходять лікування, вручили солодощі і подарунки від обох храмів. Дорослим пацієнтам від Благовіщенського храму передали продукти харчування та одяг. Священик Олексій Ігнатьєв разом з хористами відвідали в’язничний храм 6-ї виправної колонії та звершили святковий молебень. Також побували і в слідчому ізоляторі. Священик Іван Верескун разом з активними парафіянами Благовіщенського храму відвідали Центр соціальної реабілітації денного догляду дітей з інвалідністю, Дім людей літнього віку «Милосердний Самарянин», Кіровоградський неврологічний інтернат з геріатричним відділенням, обласний госпіталь для ветеранів війни. Окремо привітали дітей у дитячій обласній лікарні в інфекційному відділенні та неврології. Священики всюди вітали дітей і дорослих зі святом на честь святителя Миколая Чудотворця, дарували фрукти, солодощі, одяг. Окрім цього, були звершені спільні молитви за здоров`я. Серед «помічників святого Миколая» був маленький хлопчик Трифон, який разом з батьками в ході зустрічей дарував невимовну радість оточуючим. Гарним подарунком для людей похилого віку стали піснеспіви від вокальної студії «Глорія»! Також цього дня, зусиллями прихожан Благовіщенського храму був влаштований благодійний обід після святкового богослужіння: о 12.00 близько 60 осіб отримали гарячий обід у разовому посуді (такий благодійний обід нужденним пропонується в храмі по вихідних вже більше 5 років). На подвір’ї храму всіх бажаючих пригощали солодощами і чаєм з самовару від міського Дендропарку. У цей день також роздавали продуктові набори для малозабез-
6
Елисаветградъ православный
печених громадян, приготовлені попередньо. Відео-ролик з даного свята можна переглянути за посиланням: https:// www.facebook.com/470019286503375/ videos/447296005953241/
митрополита Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа – тезоіменитого в цей знаменний день,
23 Грудня
Високопреосвященніший Іоасаф, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський, взяв участь в урочистостях з нагоди дня пам’яті святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського. 22 грудня, в Неділю 27-ту після П’ятидесятниці, митрополит Іоасаф
– єпископа Губкинського і Грайворонського Софронія, єпископа Валуйського і Олексіївського Сави і єпископа Усманьского Євфимія. По завершенні Літургії і молебня славлення святителя Іоасафа, Преосвященні Владики звернулися один до одного і до пастви зі словами привітань і добрих побажань.
29 Грудня
і митрополит Бєлгородський і Старооскольський Іоанн звершили Божественну літургію в храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії міста Бєлгорода. Після закінчення богослужіння Владика Іоанн звернувся з вітальним словом до митрополита Іоасафа і підніс йому в дар ікону його небесного покровителя – святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського. Напередодні ввечері, 21 грудня, Преосвященні архієреї звершили всенічне бдіння в СпасоПреображенському кафедральному соборі Бєлгорода, де Владика Іоасаф вклонився мощам свого небесного покровителя.
22 грудня ввечері, напередодні дня пам’яті святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського, біля раки його мощей був звершений молебень з акафістом. 23 грудня відбулася святкова Божественна літургія, яку очолив митрополит Бєлгородської та Старооскольський Іоанн у співслужінні
В Неділю 28-му по П’ятидесятниці, святих праотців, Високопреосвященніший Іоасаф, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський, звершив освячення нового храму на честь Різдва Христо-
вого в с. Калинівка Кіровоградського благочинного округу. Після урочистого освячення Правлячий архієрей очолив у храмі першу Божественну літургію. За богослужінням співав хор духовенства Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці. Жителі села зібрались у цей свят-
ковий день, щоб стати учасниками знаменної події – відновлення історичної справедливості, адже багато
№ 1 2020 г. років тому розпорядженням радянської безбожної влади древній храм було закрито і пізніше зруйновано. Після завершення Літургії у новому храмі Владика Іоасаф звернувся до віруючих з архіпастирським словом, у якому розповів про важливість відновлення духовних традицій
нашого народу та збереження православної віри. За заслуги перед Українською Православною Церквою, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, митрополит Іоасаф удостоїв високої церковної нагороди – ордену Української Православної Церкви
преп. Нестора Літописця – ініціатора і головного благодійника будівництва храму Решетнікова Володимира Олександровича. Медалями святої праведної Єлисавети ІІ ступеня за активну участь в облаштуванні церкви були нагороджені керівник єпархіального Відділу будівництва і архітектури прот. Олександр Кривко
та керівник будівельних робіт Юрчак Олександр Олександрович. Також Владика Іоасаф звернувся зі словами вдячності до всіх, хто в міру своїх сил долучився і активно долучається до благої справи благоустрою храму.
№ 1 2020 г.
Елисаветградъ православный
Інтерв’ю Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія про підсумки 2019 року
7
Про те, що змінилося для Української Православної Церкви та її духовенства і парафіян впродовж 2019 року, про що свідчать річні підсумки та пережиті потрясіння, а також про сподівання на рік наступний 2020-й. Незважаючи на потрясіння року, що минає, УПЦ живе повнокровним життям — Владико, який об’єктивний показник життя православних в Україні – кількість парафій. Як вона змінилась впродовж останнього року? — Станом на початок грудня 2019 р. до складу Української Православної Церкви входить 12 338 парафій. Слід зазначити, що це майже на 250 парафій більше ніж рік тому. Наприкінці 2018 р. в складі нашої Церкви було 12 092 парафій. Парафії Української Православної Церкви об’єднані у 53 єпархії. Сьогодні в нашій Церкві несуть служіння 103 архієреї (з них 7 перебувають на спокої) та близько дванадцяти з половиною тисяч священнослужителів. Діє 254 монастирі, в яких несуть свій подвиг 4 609 ченців та черниць. Також в нашій Церкві діє 17 духовних навчальних закладів. Отже, незважаючи на усі потрясіння, які спіткали нас минулого року, наша Церква живе повнокровним життям та несе своє служіння в усіх регіонах України. Заяви прихильників «ПЦУ» та деяких політиків про 500 переходів парафій УПЦ є відвертою маніпуляцією — Одним із факторів впливу на ці показники стали так звані «переходи» громад з Української Православної Церкви до «ПЦУ». Про яку кількість парафій і кліриків йдеться? — Сьогодні як з вуст прихильників так званої «ПЦУ», так і з вуст численних журналістів та політиків звучить твердження про нібито 500 переходів парафій зі складу нашої Церкви до новоствореної «ПЦУ». Очільник «ПЦУ» Епіфаній Думенко в своєму недавньому інтерв’ю навіть заявив, що на сьогодні таких переходів вже майже 600. Насправді, подібні заяви є відвертою маніпуляцією. Звісно, є церковні громади, які цілком свідомо прийняли рішення про перехід до
«ПЦУ». Вони оформили цей перехід у відповідності до своїх статутних документів та чинного законодавства. Однак, таких випадків зовсім небагато, а точніше – 84. Переважна ж більшість так званих переходів – це насправді або силові
своїх прав активно звертаються до місцевих судів з позовами. Лише за 2019 рік подано понад 150 судових позовів. У багатьох регіонах України така незаконна реєстрація стала мотивом для прямих захоплень церковного
захоплення прихильниками «ПЦУ» церковного майна нашої Церкви, або ж перереєстрації громад, проведені з відвертими порушеннями чинного законодавства. Впродовж 2019 р. головами обласних державних адміністрацій видано понад 200 розпоряджень про перереєстрацію громад УПЦ в «УПЦ КП» або «ПЦУ». Однак, ці розпорядження видаються на підставі звернень територіальних громад. З юридичної ж точки зору територіальна громада та релігійна громада – це принципово різні поняття. Їх не можна ототожнювати. Якщо перереєстрація релігійної громади проводиться на підставі звернення територіальної громади, то це означає незаконне захоплення церковної громади. Це те, що сьогодні звуть словом рейдерство. Релігійні громади Української Православної Церкви для встановлення справедливості та захисту
майна. А це потягнуло за собою побиття простих парафіян та навіть кровопролиття. Наші громади стикаються і з перешкоджанням звершенню богослужінь, і з незаконними проникненнями на територію храмів, і з оскверненням святинь. За цими фактами сьогодні відкрито більше 250ти кримінальних проваджень. Отже, ми маємо на мапі України не 500 (чи навіть 600) добровільних переходів з одного релігійного об’єднання до іншого, а кілька сотень точок, в яких тривають гострі конфлікти на релігійному ґрунті. Наша Церква захищала і буде захищати своїх священників та парафіян. Ми будемо послідовно відстоювати свою позицію в судах усіх рівнів. Також ми будемо добиватися, щоб прийняті судові рішення виконувалися. У разі, якщо наша Церква знову буде стикатися з вибірковим правосуддям, ми готові йти до
8 Європейських судів. Ми переконані, що справедливість переможе. Надання Константинопольським патріархом Томосу про автокефалію «ПЦУ» призвело до розбрату та фізичного протистояння — Ми згадали щойно так звану «Православну Церкву України», яка виникла на початку 2019 року. Які наслідки її утворення? — 2019 рік показав, що надання Константинопольським патріархом Варфоломієм Томосу про автокефалію так званій «Православній Церкві України» призвело лише до поляризації українського суспільства. Ініціатори створення ПЦУ у минулому році запевняли, що надання Томосу про автокефалію призведе до об’єднання усіх православних християн в нашій країні та до повного примирення в церковній сфері. Однак, на жаль, ми бачимо прямо протилежні результати. Протистоянні нікуди не пропало. Навпаки, воно отримало новий імпульс. За підтримки державної влади почалися захоплення храмів нашої Церкви. Це призвело до розбрату та фізичного протистояння. Як я сказав, ми маємо численні приклади порушення закону та брутального втручання державних органів в церковні справи. В багатьох населених пунктах, особливо в селах, де люди десятиліттями жили в мирі та злагоді, тепер громади розділені, люди протиставлені один одному. Це помітно дестабілізувало ситуацію в країні. Ми і так вже майже шість років переживаємо важкий військовий конфлікт на Сході України. І в цій ситуації намагання силою переформатувати конфесійну карту України – це, на мій погляд, злочин проти українського народу. Ми вже неодноразово говорили, що треба припинити фактичну релігійну війну, яку попередня влада оголосила Українській Православній Церкві. Сьогодні очевидно, що після усіх потрясінь, які пережили церковні громади за останні роки, нам треба буде ще багато років шукати шляхи до справжнього релігійного миру.
Елисаветградъ православный
№ 1 2020 г.
Отже, на жаль, на сьогодні ми маємо не об’єднання православних в країні, а, навпаки, поглиблення церковного конфлікту. І одним з відповідальних за це є особисто патріарх Варфоломій, який надав так званій ПЦУ Томос про автокефалію. Тільки шляхом відкритого соборного обговорення проблем Помісними Церквами ми зможемо вийти з цієї складної ситуації — У 2019 році Українська Православна Церква припинила євхаристійне спілкування з деякими Помісними Православними Церквами. Як це відобразилось на учасниках
— В контексті української проблематики, Єрусалимський Патріарх Феофіл закликав Предстоятелів усіх Православних Церков в Йорданію для того, аби обговорити питання єдності і євхаристійного спілкування. Що необхідно для успіху цього зібрання? — Священний Синод Української Православної Церкви, який провів свої чергове зібрання 6 грудня, підтримав цю ініціативу патріарха Феофіла. Ми вважаємо, що тільки шляхом відкритого соборного обговорення усього комплексу проблем, які постали у взаєминах між Помісними
паломницьких поїздок, які відвідують іноземні держави? — Церковні паломницькі служби, під час розробки паломницьких маршрутів мають враховувати відносини, в яких ми перебуваємо з різними Помісними Церквами. Звісно, не забороняється вклонятися святиням, які є у Константинопольському патріархаті, однак приступати до Таїнства причастя у храмах, які перебувають в юрисдикції цієї Помісної Церкви, наші паломники не можуть. Крім того, сьогодні не благословляється організовувати паломницькі поїздки у ті єпархії Елладської Православної Церкви, правлячі архієреї яких визнали «ПЦУ». Але, знову таки, це не означає заборону на поклоніння святиням, які перебувають в цих єпархіях. Це непроста і незвична для нас ситуація, але будемо вірити, що з Божою допомогою ми зможемо подолати цю кризу.
Церквами, ми зможемо вийти з цієї складної ситуації. Звісно, що для реалізації цієї ініціативи потрібна згода усіх Помісних Православних Церков. В такій зустрічі мали б узяти участь Предстоятелі, або високі делегації від усіх Помісних Церков. Тому проведенню такої зустрічі мають передувати відповідальні переговори між Помісними Церквами. Наразі тривають ці консультації. Тому краще будемо молитися за успіх цієї справи. Великий Хресний хід — одне з найбільш промовистих свідчень духовної сили нашої Церкви — Повернусь до питань внутрішнього життя УПЦ. Цьогоріч відбувся традиційний хресний хід напередодні Дня Хрещення Русі, але вперше його стали називати «Великим хресним ходом». Чому? — Вже кілька років поспіль у Києві та в інших містах України в день пам’яті святого князя Володимира про-
Елисаветградъ православный
№ 1 2020 г. водяться Хресні ходи. Вони вже стали традицією. При чому ця традиція народилася на наших очах та отримала масову підтримку з боку церковного народу. Коли ми перший раз проводили такий Хресний хід, то ніхто не думав, що це буде мати таке потужне продовження. А тепер ми вже не можемо уявити собі церковний рік без величної Хресної ходи у Києві 28 липня. Ця Хресна хода зветься «Великою», перш за все, за кількістю своїх учасників. Тут навіть не треба наводити цифри. Достатньо подивитися відеозапис або фотографії, щоб усвідомити, наскільки багатолюдними є ці Хресні ходи. Але, на мою думку, ці Хресні ходи є великими і тому, що вони демонструють велич духу нашого православного народу. Кожного року під час Хресної ходи ми всі переживаємо особливе почуття величі Святої Церкви, відчуваємо її незламність. Можливо, це одне з найбільш промовистих свідчень духовної сили нашої Церкви. Сподіваємося, що наступного року Помісним Церквам вдасться подолати кризу у світовому Православ’ї, а державі — досягти припинення вогню на Сході — 6 грудня відбулось підсумкове засідання Священного Синоду УПЦ. Зважаючи на його рішення, що є головним результатом минулого року, і які плани були озвучені на рік наступний? — Минулий рік приніс нашій Церкві непрості випробування, про
які вже сьогодні говорив. Однак, в цих випробуваннях ми усі побачили силу нашої Церкви, вірність її духовенства та парафіян канонічному устрою Церкви. На засіданні Священного Синоду 6 грудня, перш за все, ми обговорювали ситуацію, яка склалася у світовому Православ’ї після прийняття Елладською та Олександрійською Церквами у спілкування представників так званої «Православної Церкви України». Священний Синод однозначно кваліфікував ці рішення як антиканонічні. Синод наголосив, що визнання з боку Помісних Церков так званої Православної Церкви України не тільки не розв’язує проблеми церковного розколу в Україні, а й призводить до розколу у всьому світовому Православ’ї. Разом з тим, члени Священного Синоду висловили подяку тим ієрархам, духовенству і мирянам Еладської та Олександрійської Церков, які не підтримали антиканонічних дій свого керівництва та не увійшли в молитовне спілкування з розкольниками. На жаль, ми маємо констатувати, що сьогодні є неможливим перебування Української Православної Церкви в євхаристійному спілкуванні з Предстоятелями Елладської та Олександрійської Церков, а також з тими ієрархами та кліриками цих Церков, які визнають так звану «Православну Церкву України». З цього приводу Священний Синод оприлюднив заяву, яку було виголошено у
9 неділю 8 грудня у всіх храмах нашої Церкви. Ми сподіваємося, що наступного року вдасться реалізувати пропозицію Єрусалимського Патріарха Феофіла та зібрати нараду Предстоятелів Помісних Православних Церков для подолання кризи у світовому Православ’ї. Оскільки засідання Священного Синоду відбулося за кілька днів до проведення зустрічі лідерів чотирьох країн у так званому Нормандському форматі, ми визнали за необхідне заявити про підтримку мирних ініціатив Президента України Володимира Зеленського щодо врегулювання конфлікту на сході нашої Батьківщини. Члени Синоду однозначно засвідчили, що мир на Донбасі є найбажанішим очікуванням і прагненням багатомільйонної пастви Української Православної Церкви. Зважаючи на це, у всіх храмах нашої Церкви у неділю 8 грудня 2019 р. за богослужінням були піднесені молитви про успішну реалізацію миротворчого процесу та встановлення миру на сході України. Ми сподіваємося, що наступний рік буде позначений позитивними змінами на Донбасі. Українська Православна Церква молиться за те, щоб нашій державі вдалося досягти припинення вогню на Сході та повного обміну полоненими. Це буде важливим кроком до подолання конфлікту, який виснажує український народ вже шостий рік поспіль.
«Во Иордане крещающуся Тебе, Господи...»
Свято Богоявлення Господнього нерозривно пов’язане із найбільш священною річкою усієї Біблії – Іорданом. У його водах прийняв хрещення Спаситель світу Господь Іісус Христос. Сьогодні довжина цієї річки сягає близько двохсот п’ятидесяти кілометрів і це одна із основних водних артерій сучасної Палестини. Свій початок Іордан бере біля підніжжя гори Єрмон і впадає у Мертве море. Сам по собі він є поєднанням двох гірських потоків. Назва першого – Іор, другого – Дан, звідси й назва самої річки – Іордан. Колись її долини були багаті тропічними лісами, а сьогодні від того славного рослинного багатства залишились лише вічнозелені смоковниці, які дещо
скрашують собою пустельний вигляд Іорданської долини. У Старому Завіті Іордан згадується як межа для розподілу територій. Найбільш рання згадка пов’язана з оповіданням про Лота, котрий вибрав «околицю Іорданську» як пасовище для своїх стад. При цьому в Біблії сказано, що вся вона «зрошувалась водою, як сад Господній» (Бут. 13, 10). Але одним із найяскравіших епізодів, пов’язаних з Іорданом, можна вважати описаний у книзі Іісуса Навина перехід через цю річку народу Ізраїля після єгипетського полону. Там говориться, що як тільки священики, несучи Ковчег Завіту, увійшли в Іордан, то в цю мить води його розділились. Одна частина попрямувала далі у
Мертве море, а друга, що текла зверху, стала ніби стіною, так що весь Ізраїль переходив «по суху». Так Іордан послужив для євреїв початком для наслідування землі Обітованної. У пам’ять про цю подію Іісус Навин, за Божественним повелінням, взяв із річки дванадцять каменів за числом колін Ізраїлевих і спорудив пам’ятник. Свт. Іоанн Златоуст у своїй бесіді «Про річку Іордан» запропонував алегоричне тлумачення даної події. За його словами, Іордан – це образ людського роду. Річка бере свій початок з Єрмону через поєднання двох джерел – Іора і Дана. Так і рід людський отримує своє буття із Едему через єднання в одну плоть Адама і Єви
10 (Бут. 2, 24). Іордан впадає у Мертве море і це відрізняє його від усіх інших річок. Не жива вода приймає його у себе, а вода мертва і безплідна. Так і рід людський, отримавши життя, , через гріхопадіння прародителів усе ж закінчував смертю – мертвою, глибокою безодньою. Святитель пише: «Що Мертве море для живої води, то пекло для помираючих». Але з іншої сторони, з іорданськими водами постійно відбувалися чудеса. Тричі Господь розділяв їх, щоб вони не текли до Мертвого моря. Іордан розділявся при Іісусі Навині. При чому, за словами псалмопівця Давида, перед лицем Ковчега Завіту, води Іордана не просто зупинились, а повернулись назад, до своїх першоджерел: «Що з тобою, море, що ти втікаєш, і з тобою, Іордане, що ти повернувся назад?» (Пс. 113, 5) Своїм плащем води Іордана зупиняв пророк Ілія, після чого на вогненній
Елисаветградъ православный колісниці вознісся на небо (4 Цар. 2, 11). Розступались вони і перед пророком Єлисеєм, коли він вдарив по них тим же плащем Ілії (4 Цар. 2, 14). В цьому Златоуст вбачає прообраз звершеного Спасителем спасіння роду людського. Своїм життям, смертю та Воскресінням Господь Іісус
Христос звільнив людський рід від плину до смерті, оживотворив його і знову наділив первинною чистотою. Після переходу через Іордан Іісус Навин витягує із його глибин дванадцять каменів. Це каміння ніколи не бачило сонця і не приймало світла,
№ 1 2020 г. але, підняте з глибини, мало свідчити для майбутніх поколінь про чудесний перехід річки. За думкою Златоуста, це образ 12-ти Апостолів, котрі понесли в світ благу вість про звільнення людства від смертної природи. Церква завжди зазначала, що Іісус Навин – це живий прообраз Господа Іісуса Христа. Іордан став для Іісуса Навина початком володіння землею Обітованою. Поки він не перейшов цю священну річку – він не наслідував і цю землю. Так і Спаситель. Поки не вступив в Іордан перед лице Іоанна Хрестителя, то не розпочинав проповіді про обітоване Царство. Тому Іордан у Старому Завіті – це кінець 40-річній пустельній мандрівці і початок володіння омріяною землею, а в Завіті Новому – це смерть для гріха і початок наслідування Царства Небесного. Ієром. Зосима (Город)
Архієпископ Філарет: Найголовніше в Різдвяні свята — не вирішити календарне питання, а не забути, Хто народжується Про те, що насправді відбувається з церковним календарем, який календар — старий чи новий — точніше, чи дійсно це може роз’єднувати православних християн та про головне у святкуванні Різдва Христового — в інтерв’ю голови Літургічно-богослужбової комісії при Священному Синоді УПЦ архієпископа Новокаховського і Генічеського Філарета, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
– Сьогодні багато розмов про церковний календар. Наскільки важлива ця проблема для Церкви? Чи питання виникають переважно навколо Церкви, у площині політичній? – Проблема церковного календаря для Церкви зараз є досить малоактуальною. У всякому разі, я говорю про Православну Церкву, про УПЦ. Більше проблем виникає навколо Церкви, і ідеологія переважно такого плану: «будьмо святкувати разом з усіма просвіченими народами», «будьмо послідовними у наших європейських прагненнях»… Але питання власне стосується церковного календаря. Державний календар у нас дійсно григоріанський, і ми чудово ним користуємося. У церковному календарі через дріб йде
дата за календарем григоріанським і за юліанським. Початок і мета календаря церковного – це організація богослужбового життя. Ось із цим календарем абсолютно нормально богослужбове життя Церкви організоване. Церква комфортно себе почуває з юліанським календарем. – Який календар точніше – старий чи новий? – Гарне запитання… Церква, користуючись календарем, від початку подає, що ідеального календаря не існує, він не може існувати. Тим більше, церковний календар поєднує у собі календар сонячний і календар місячний. Обчислення пасхалій за сонячно-місячним календарем може бути більш або менш точним, але ідеальним не може бути
ніколи. Укладачі старої пасхалії, Олександрійської, були дуже серйозними астрономами, і за їхніми обчисленнями похибка в пасхалії становить за дві тисячі років приблизно три години. З цієї точки зору можна сказати, що для Церкви юліанський календар більш правильний. Окрім цього, у часи, коли до впровадження готувався календар григоріанський, у комісії з його підготовки за астрономічними мотивами відмовився брати участь Миколай Коперник. Проти нового стилю виступав і один із видатних астрономів, родоначальник американського астрономічного товариства Саймон Ньюкомб. Дмитро Менделєєв також був проти. Якщо узагальнити, можна сказати, що ідеального календаря
№ 1 2020 г. немає, проте для церкви точніше буде саме юліанський календар. – Як і коли сталося, що деякі Церкви перейшли на григоріанський календар, а інші користуються юліанським? – Частина Церков використовує один календар, а частина – інший. В Україні, Росії, Сербії, в межах Єрусалимського патріархату, на Афоні, в Грузії Православні Церкви користуються юліанським календарем. Зараз на юліанський календар з нового стилю переходить і Польська Православна Церква. Водночас новим календарем користуються інші Помісні Церкви, але вони використовують стару пасхалію. Таке складне поєднання, що календар новий, але пасхалія стара – звідси виникає купа складнощів богослужбового характеру. А Фінляндська Православна Церква (це Автономна Церква у складі Константинопольського патріархату) використовує не тільки григоріанський стиль, але й пасхалію вираховує за новим стилем. Церква живе богослужінням. Не можна сказати, що є 12 свят плюс Пасха; кожен день, кожен тиждень, кожен місяць, кожен період року пов’язані між собою і засновані на цьому календарі. Тому виходить, що в Православній Церкві є одразу три традиції. У деяких Церквах є випадки, коли сусідні парафії служать за різними стилями. Така ситуація склалася на початку 20-х років минулого сторіччя. Тоді новий календар був введений в Греції, в Константинопольському, в Олександрійському патріархатах… Але якщо подивитися в історію, коли тільки народився григоріанський календар, було велике зібрання православних ієрархів, і вони категорично заявили про незгоду з цим календарем і про неприпустимість його введення. Минуло чотири століття — і вийшло, що цей календар став використовуватись. – Частина православних живе за новим календарем, інша частина – за старим. Чи не заважає це єдності віруючих? – На це запитання абсолютно впевнено можна відповісти і так, і ні. Не
Елисаветградъ православный заважає, тому що Церкви, які використовують старий або новий стиль, знаходяться між собою в євхаристійному спілкуванні. Але з іншого боку, наприклад, у Греції, є дуже болючий розкол, де люди, які не захотіли переходити на григоріанський стиль, створили свою ієрархію, яка не спілкується з тими, хто використовує новий стиль. Для багатьох людей, в Україні в тому числі, ця проблема досить болюча, і вони готові дуже рішуче діяти, шукати кого завгодно, хто зберігав би саме старий стиль,
лише б не переходити на новий. Ще в перші століття християнства на тих соборах, які визначили спосіб життя Церкви, точно сформулювали догмати і канони, йшла розмова про встановлення спільного святкування Пасхи: було б дуже добре, щоб у всіх місцях одночасно святкувалось це найголовніше свято. Саме у цьому початок уніфікації календаря і всього іншого. Дуже сумно, коли одні Церкви Різдво вже відсвяткували, а інші його тільки будуть святкувати. В одних випадках, у нас піст, а в якихось Помісних Церков немає Петрівського
11 посту… Але Церква користується мудрістю: «У необхідному – єдність, у сумнівному – свобода, у всьому – любов». Ми готові, не погоджуючись з різними підходами, все-таки бути разом. – Чому одні православні не хочуть святкувати дату Різдва Христового 25 грудня, а інші святкують? – Ті, які «не хочуть святкувати» або «хочуть святкувати», насправді святкують 25 грудня, але за різними стилями. Адже є церковні правила, які забороняють звершувати святкування Пасхи одночасно з Пасхою іудейською або перед нею і, як пише один з дослідників: справа не в антиіудейській спрямованості, а в тому, що є певна хронологія подій. Християнська Пасха була після іудейської, і звершувати її разом чи тим більше «до» було б дивно. Дослідники подивилися, що з середини XIX століття до середини XX, якщо користуватися пасхалією за новим стилем, то, напевно, півтора десятка разів християнська Пасха збігалася з іудейською, а кілька разів була навіть раніше за неї. Також в один з років християнська Пасха звершувалась на місяць раніше, ніж іудейська. Це просто нелогічно. Церква живе вічністю. Ми, приходячи до причастя, просимо, щоб Христос сьогодні взяв нас в учасники таємної вечері, яка була більше двох тисяч років тому. Саме сьогодні… Ми вище часу, але ми реалізуємо цю вічність в поняттях часу, і для нас не байдуже, як це буде, тому що дійсно переплутувати порядок дуже важливих речей неприпустимо. Тому значна частина людей не готова переходити на стиль, яким користується, скажімо так, держава. – Чому Православна Церква в Україні живе за старим календарем? Що він дає Церкві? І чому від нього відмовитися не можна? – Православний календар досконалий, а Церква ніколи не підходила до влаштування свого життя за принципами, які часто зустрічаються в інших сферах, скажімо так, «хоч гірше, так інше». Православний календар абсолютно зважений, і він абсолютно влаштовує Церкву. Він
12 має на увазі тоді, коли потрібно, звершення того, що потрібно. Припустимо, календарне питання піднімалося на Вселенських соборах тоді, коли в одній Церкві святкували Пасху в один день, в іншій – в інший день. Це було ненормально. Зібралися отці – представники різних Церков, обговорили, як краще, прийняли спільне, і з тих пір так звана Олександрійська пасхалія використовується в Церкві. Точно так само, під час Критського собору, спочатку збиралися обговорювати питання календаря, але представники більшості Церков сказали, що сенсу в цьому ніякого немає. Реформа заради реформи в Церкві не відбувається. Змінюється лише те, що потрібно змінити для того, щоб було більш зручно і корисно. На цей момент такої потреби немає. – Зараз все частіше говорять про те, що Україна повинна перейти на нову дату святкування Різдва, оскільки стара дата пов’язує її з так званим «русским миром», а нова – з Європою. Наскільки ці твердження справедливі? – Зв’язок між «русским миром» і «старим календарем» описується у к р а ї н с ь к и м прислів’ям «у городі бузина, а в Києві… мамин брат живе». Якщо дивитися глибше, то швидше новий календар – спадок більшовизму. Тому що на більшій частині сучасної України новий календар з’явився завдяки декрету Леніна, і з цього часу в Україні розпочався новий стиль. По-друге, я не вважаю, що «русский мир» розтягується так широко, щоб охоплювати Єрусалимську Церкву, Сербську Церкву, Афон. Мені здається, що зводити все до політичних проблем буде неправильно. Це календар, за яким комфортно жив князь Володимир і безліч святих. З іншого боку, навряд чи у когось повернеться язик сказати, що арабські країни, Ізраїль, Японія з окремими системами літочислення відносяться до малорозвинених або некультурних… У нас є своє, що спокійно мож-
Елисаветградъ православный на зберігати. – Чи залежить святкування Різдва Христового від святкування Пасхи? І чи можна зробити так, щоб одні дати ми, православні, відзначали за новим стилем, а інші – за старим? – Вони не те, що пов’язані між собою, але дійсно виходить, що переважна більшість Православних Церков вираховує пасхалію за старим стилем, при цьому багато хто користується новим стилем для інших свят, і виходить так, що Пасха усіма православними святкується в один час, а нерухомі свята – в різний. З іншого боку, якщо ми говоримо, чи не ввести нам святкування Різдва за новим стилем, тоді не потрібно забувати, що можуть запропонувати і
пасхалію за новим стилем розраховувати. В такому разі нам потрібно буде додати ще дві святкові дати державні. Наприклад, Трійця також буде в інший день, як і Пасха… – Чи так важливо для православних дотримуватися старих традицій? Чому вони такі безкомпромісні у цьому питанні? – Мені здається, що православні до такої міри готові на компроміси, що їх іноді сприймають як людей без якихось принципів. Навпаки, заради любові та єдності ми багато на що йдемо. Найбільший компроміс в тому, що всередині Православної Церкви існує така різниця у календарному підході. Але з точки зору церковних канонів та логіки церковних богослужінь для нас більш правильний саме юліанський календар. Ми дотримуємося старого стилю не
№ 1 2020 г. тому, що ми такі безкомпромісні, а тому, що так правильніше. – Юліанський календар влаштований так, що, починаючи з 2101 року, Різдво доведеться святкувати 8 січня. А православні до цього готові? – Даваймо вирішувати в міру того, як надходитимуть проблеми. Коли на порядку денному гостро стояло питання переходу на Григоріанський календар, деякі вчені пропонували зміни астрономічного характеру в юліанський календар і зберегти його з тим, щоб точніше відображав деякі моменти. Я думаю, що коли це питання виникне – катастрофи не станеться. Церква мудра, і тому вона легко і просто вирішує якісь, здавалося б, зовсім невирішувані питання. Календарні питання ми вже проходили, коли заради спокою в Церкві деякі Церкви переходили на новий стиль і навпаки. – Що побажаєте нашим читачам? – Найголовніше під час святкування Різдва – це не вирішити календарне питання, а не забути, Хто народжується і для чого. У церковних богослужіннях постійно звучить фраза «Заради нашого спасіння… Нас заради, людей» – це важливо. Якщо ми зараз почнемо ламати списи, за яким календарем святкувати Різдво… Повірте: де ламаються списи – немає Христа. І тільки тоді, коли у нас вистачить мудрості відкрити своє серце і сказати: «Господи, моє серце відкрите, приходь, я з радістю приймаю Тебе, Який народжується для мого спасіння» – всі інші питання стануть другорядними. З іншого боку, те передання, яке в нас є і яке ми прийняли у давнину – це частина нашого національного надбання і нашої культури. Я не думаю, що варто поспішати відмовлятися від цього. Змінювати треба те, що вимагає змін. А те, що якісне і добре, ще буде довго жити і нагадувати про головне і важливе.
№ 1 2020 г.
Елисаветградъ православный
Історія Православної Церкви на Єлисаветградщині
(Продовження. Початок у попередніх номерах) Церковне начиння приділів та собору станом на 1879 р. Особливо цінною є видана з Херсонської духовної консисторії в 1879 р. інвентарна книга повного опису майна, яка продовжувалася до часу Жовтневої революції. В ній на вимогу консисторії потрібно було звершити опис собору, всього начиння та по можливості розповісти про роботи по його благоустрою. Саме цей опис в подальшому використовувала радянська влада при вилученні цінностей з собору. Інвентарна книга 1879 р. дає особливо цінні відомості про Успенський собор. В усіх його вівтарях були дерев’яні престол та жертовники, які час від часу мінялися в різні роки. Оклад всіх престолів та майже всіх жертовників – на честь Успіня Божої Матері, святого Миколая Чудотворця, святої великомучениці Варвари, святого Іоанна Милостивого, святої праведної Анни та святого вмч. Микити був виконаний з мармуру. Не пожаліли мармуру і на підлогу – ним було оброблено весь собор за винятком приміщень дзвіниці. Головний вівтар на честь Успіня Божої Матері був на три сходинки вищий за підлогу храму. Дерев’яний престол був зроблений в 1797 р. А жертовник – в 1840 р. На жертовнику стояв Нерукотворний образ Спасителя в срібному окладі, подарований протоієреєм Феодосієм Бершацьким. Горнє місце було півколом та також підвищувалося на дві сходинки. На ньому стояв великий позолочений дерев’яний кіот з іконою Спасителя, що стоїть на горньому престолі в срібному окладі. В іконостасі центрального приділу були високі золочені царські ворота з зображенням Благовіщення та чотирьох Євангелистів. Праворуч була особливо цінна ікона Спасителя в срібному окладі, ліворуч – Божої Матері, в срібній ризі, прикрашена короною з дорогоцінним камінням в золоченій рамі та зі стразами, подарована в 1787 р. З правої сторони за дияконськими дверима розміщувалася храмова ікона Успіня Божої Матері також прикраше-
на срібною ризою з дорогоцінним камінням та позолотою Покривало Богородиці на іконі було виготовлене з перлів. З лівої сторони за дияконськими дверима була ікона Печерської Богородиці з зображенням прп. Антонія та Феодосія. Образ був пожертвуваний в 1839 р. Боковий південний вівтар на честь свт. Миколая мав також старий сосновий престол 1797 р. та жертовник, що мінявся в 1851 р. На ньому знаходився образ з зображенням 13 чудотворних ікон Богородиці зі срібною ризою, подарований в 1863 р. Горнє місце також підвищувалося, на ньому стояв великий позолочений дерев’яний кіот з дорогою на той час іконою Благовіщеня (600 руб). В іконостасі з правої сторони від царських врат була ікона Покрови, подарована соборним старостою купцем Феодором Астаф’євим. З лівої – ікона Богоявлення, подарована Анною Красноглазовою в 1797 р. З правої сторони за південними дверима розміщувалася ікона всіх святих в срібних ризах, подарована в 1848 р. З лівої сторони – свт. Миколая в срібній ризі вагою понад 5 кг, подарована 1797 р. В цьому іконостасі також була поміщена ікона Преображення Господнього з срібною ризою вагою понад 5 кг. Боковий північний вівтар на честь вмч. Варвари мав деревяний престол 1797 р., на якому поміщалась невелика ікона Богородиці «Знамення» з срібною ризою. Горнє місце було на підвищенні, а на ньому розміщувався позолочений кіот з іконою коронованої Богородиці. В іконостасі цього приділу було також багато цінних ікон у срібних ризах. Головний іконостас був спільним для трьох цих центральних вівтарів – Успенського, Миколаївського та Варваринського – був пофарбований у білий колір та мав «товсту» позолоту. Більшість ікон в цьому іконостасі були ростовими. Інші два іконостаси знаходилися з обох боків трапезної церкви собору, а вмч. Микити – в дзвіниці. Іконостаси цих приділів теж мали позолоту, але тонку. Правий приділ трапезної церкви був посвячений в честь свт. Іоанна Милостивого – небесного
13
покровителя будівничого собору. Старий престол в ньому в 1857 р. було замінено на новий. В приділі був також дерев’яний жертовник в вигляді кіоту з гарною позолоченою різьбою. Він був подарований в 1854 р. Горнє місце не мало підвищення, на ньому знаходився кіот з іконою Богородиці та Іоанна Хрестителя. З лівої сторони іконостасу поміщався великий кіот з іконою Успіня Божої Матері в срібних ризах, що важила 1,4 кг, який з’єднував іконостас з дерев’яним простінком храму. Лівий приділ трапезної церкви посвячувався св. пр. Анні, ім’я якої носили дружина та донька будівничого собору. В приділі був в наявності дерев’яний престол з 1797 р. Жертовник з іконою прп. Пелагії та кіот на горньому місці з іконою Божої Матері «Казанська» був ідентичний Іоанно-Милостивськму, адже також був пожертвований в 1854 р. і замовлявся в одного й того ж самого майстра. Самою коштовною іконою цього приділу був образ св. Анни з невеликим зображенням свт. Митрофана у срібному окладі. Про церковне начиння приділу вмч. Микити згадок не було. Загалом на жертовниках, горних місцях та 5 іконостасах собору розміщувалося 122 ікони з срібними ризами. На думку настоятеля отця Фоми Єленевського, яку він висловив на сторінках «Херсонських єпархіальних відомостей», особливо цінними відповідно до інвентарної книги 1879 р. були такі предмети: 1) Антимінс з приділу вмч. Варвари, датований 1782 р. (в інвентарній книзі вказано 3 серпня 1781 р.); 2) Запрестольний срібний хрест з чотирма іконами на ньому вагою 11 кг, що був пожертвуваний будівничим собору; 3) Запрестольний образ Христа Спасителя (в кіоті горнього місця центрального вівтаря); 4) Образ Хрещення Господнього 1797 р. та декілька інших срібних ікон, на котрих не було написів, але по манері письма та чеканці належали до того ж часу; 5) Дві великі срібні Євхаристійні чаші та багато інших срібних богослужбових речей, які подарував будівничий собору
14 Іван Красноглазов; 6) Подарована будівничими храму срібна дарохранительниця, що знаходилася на престолі в центральному вівтарі з зображенням Воскресіння Христового, Апостолів та Мироносиць, котра зверху увінчувалася зіркою; 7) Бархатна плащаниця, вишита сріблом 1797 р., подарована донькою будівничого Анною Красноглазовою (в інвентарній книзі вказано 1798 р.); 8) Чотири напрестольних Євангелія, два великі та два середньої величини. Перше з великих Євангелій було видане в 1759 р. в час правління Єлисавети Петрівни, обкладене сріблом, позолочене, з лицьової сторони прикрашене 5-ма фініфтяними іконами та 4-ма срібними. На боковій стороні чеканні символічні зображення Старого та Нового Заповітів, а на задній дошці зображення Богоматері, навколо якої стояли пророки. Придбане Євангеліє було за 2804 руб. 80 коп. та пожертвуване полковником Іваном Красноглазовим. Друге Євангеліє також видання 1759 р. – менша точна копія першого, лише з дорогоцінним камінням. Придбане за 2416 руб. 80 коп. та пожертвуване все тим же Красноглазовим. Воно пізніше обновлювалося старанням купця Миколая Караманенко. Інші два Євангелія були середньої величини: перше видання 1758 р. у перепльоті зеленого бархату, мало срібний оклад з зображенням п’яти ікон на лицьовій стороні. Друге Євангеліє було видане в 1789 р. та також було обкладене сріблом, визолочене та з 5-ма фініфтяними іконами. Навколо ікони Воскресіння – 12 маленьких срібних зображень апостолів та 4 великих – Бога-Отця і 3-х святителів. На боковій стороні чеканні символічні зображення Старого та Нового Заповітів, а на задній дошці зображення Богоматері з Предвічним Младенцем, та з херувимами по боках. Ремонтні роботи, зміни внутрішнього та зовнішнього виглядів Успенського собору У 1851 році внутрішній вид собору було значно змінено. Дерев’яний двохярусний, доволі низький іконостас був змінений на новий. Вівтарну частину храму, що була
Елисаветградъ православный нарівні з підлогою середньої частини храму, підняли на майже один метр. Всі дорогоцінні ікони, що були в головному іконостасі, вийняли і помістили на стінах приділів свт. Іоанна Милостивого та св. пр. Анни. Ікони для нових іконостасів писались в Санкт-Петербурзькій Академії художніх мистецтв. Ті, хто керував цією роботою, надіялися, що благодійниками й нові ікони будуть прикрашені срібними ризами, проте ця надія не виправдалася. Храм був весь розписаний тушшю. Головним керівником цієї справи був корпусний командир воєнних поселень граф Дмитро Остен-Сакен, а його помічниками – настоятель протоієрей Феодосій Бершацький та церковний староста Феодор Астаф’єв, котрий обіймав цю посаду протягом тридцяти років. В цьому ж році всі вівтарі та кліроси були обгороджені чавунними огорожами, що були встановлені старанням почесного громадянина м.Єлисаветграда Герасима Романченко. З благословення архієпископа Херсонського і Таврійського Інокентія (Борисова), в 1854-1855 рр. знову планували прикрасити всі п’ять новозбудованих іконостасів, по черзі, один за одним. Проте 3 квітня 1855 р. настоятель собору протоієрей Феодосій Бершацький у своєму звіті до Єлисаветградського будівельного комітету констатував: «встигли відновити лише два іконостаси, інші три будуть зроблені по мірі збору коштів». З благословення єпархіального керівництва та стараннями нового старости купця Миколая Онуфрійовича Карамаленка в 1876 р. собор було поштукатурено та замінено всі старі вікна на нові – дубові. Також було проведено фарбування покрівлі та огорожі. Настоятелем в цей час був протоієрей Фома Єленевський. В тому ж самому 1876 році на кошти міської влади біля огорожі Успенського собору було покладено плитковий тротуар, при чому частина плит була закуплена за кошти собору. В 1877 р. старанням церковного старости купця Василя Йосифовича Куцина були пофарбовані білою масляною фарбою та прикрашені позолотою дерев’яні простінки собору.
№ 1 2020 г. Згодом, у 1881 р. соборний храм знову ремонтували з метою відновити його древню красу. Ініціатором цієї справи був протоієрей Фома Єленевський, а виконувалася ця робота на кошти відомих міщан та прихожан. Зокрема, колишній церковний староста купець Василій Онифоровичй Куцин виділив на цю справу 2000 руб. Міський голова Олександр Миколайович Пашутін 2000 руб. Єлисаветградський купець Даміан Купченко 1000 руб. Єлисаветградське міщанське товариство 1000 руб., купець Олексій Куцин 500 руб., купець Йосип Волохін 500 руб., вдова купця Снопкова Євдокія 500 руб., купець Федір Кіриєвський 100 руб., купець Іван Ващенко 100 руб., купець Миколай Макеєв 100 руб., купець Даміан Слесарев 50 руб., Григорій Ставрович 12 руб., Генерал Дико 10 руб., Василь Шапошніков 10 руб., Єгор Зеленський 10 руб., Віктор Беренс 10 руб., Василь Кузмицький 6 руб., полковник у відставці Дмитро Попє 6 руб., міщанин Антоній Ратушний 5 руб., Мотрона Акимова 5 руб., Ольга Сахновська 5 руб., Олексій Бобков 5 руб., Єлисавета Адабаш 5 руб., Самуїл Яковлев 5 руб., Генерал Ілля Оприца 3 руб., Яків Михайлов 3 руб., Федір Кривоносов 3 руб., Сава Кривоплясов 3 руб., Олімпіада Єремеєва 3 руб., від Сатагофа 3 руб., від Ковальова 2 руб. 60 коп., від Коліковського 2 руб., від Трохима Кирилович Рибакова 1 руб., від Костянтина Соколова 1 руб. Крім того були ті, хто не бажав називати свого ім’я та прізвище. Вони пожертвували 202 руб. 90 коп. Загалом зібрали суму в 13742 руб. 50 коп. Срібні дорогі ікони знову були переміщені на своє старе місце на головний іконостас, а стіни по старих тушових іконах були розписані клейовою кольоровою фарбою. В такому вигляді Успенський собор перебував до початку ХХ ст. до того часу, аж поки в 1900-х рр. при настоятельстві протоієрея Павла Колосова в ньому частково не виконав розписи Феодосій Софонійович Козачинський, колишній слухач СанктПетербурзької академії мистецтв. Також в перше десятиліття ХХ ст. було зроблено капітальний (продовження на 16 стор.)
ТР
С
Перехід Ізраїля через Червоне море Фараон дізнався, що ізраїльтяни вийшли з Єгипту не тільки для того, щоб принести жертву своєму Богу, але також щоб зовсім не повертатися туди. Тоді він погнався за ними з усіма вершниками, колісницями і все його військо, бажаючи повернути їх назад. Незабаром, коли ізраїльтяни знаходилися біля берега Червоного (Чермного) моря і їм не було куди бігти, єгиптяни стали наздоганяти їх. Побачивши море перед собою і єгиптян за собою, народ Божий став нарікати на Мойсея за те, що він вивів їх з Єгипту, щоб померти їм в пустелі. Але Мойсей сказав їм: «Не бійтеся! Стійте і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні, бо єгиптян, яких ви бачите сьогодні, більше не побачите уже повіки. Господь буде боротися за вас, а ви мовчіть!». Бог наказав Мойсеєві простягнути руку до моря. Коли Мойсей простягнув свою руку, то Господь погнав морські води сильним східним вітром, так що протягом ночі частина моря перед ізраїльтянами зробилася сушею, води як би розступилися перед ними. І пішли всі нащадки Ізраїлеві серед моря по суші, а вода ж була для них муром по праву і ліву сторону. КНИГА ВИХІД 14: 5-22 Загибель єгипетського війська в Червоному морі А єгиптяни продовжували гнатися за ізраїльським народом і теж увійшли в море. Вранці Господь привів у замішання весь Єгипетський стан, віднявши колеса у колісниць, так що важко їх було тягнути. Бачачи це, єгиптяни сказали один одному: «Побіжимо від ізраїльтян, бо Господь воює (бореться) за них проти єгиптян». Коли весь народ Божий пройшов суходолом у середині моря, Господь
ЕТСКАZ
АНИЦ
А
ДитZча БібліZ
Елисаветградъ православный
Д
№ 1 2020 г.
сказав Мойсеєві: «Простягни руку твою на море, і нехай вернеться вода на єгиптян, на їхні колесниці й на вершників їхніх». Мойсей зробив, як Господь наказав, і вода в морі повернулася на своє місце і потопила всіх єгиптян. Так визволив Господь того дня Свій
Колzдки
СЛАВИМО РІЗДВО! Давним-давно в одній країні Та й народила Мати Сина. Від лиха, смерті і негод Беріг Його Святий Господь! Іісусом Сина Бог назвав, Святі знання Іісусу дав. Щоб людям шлях вказати світлий, Добро й любов щоб в світі квітли. І янгол в пору ту співав, Іісуса свято прославляв! Іісус навчив людей прощати, Любити, вірить, сподіватись. В уста він істину поклав, Життя всім вічне дарував Й не шкодував за нас свого. Славімо тож усі Різдво!!! Л. Пінчук, С. Крупчан * * * Ой чи є, чи нема Пан господар вдома? Щедрий вечір, добрий вечір, Пан господар вдома? Ой нема, ой нема, Та й поїхав до млина. Щедрий вечір, добрий вечір, Та й поїхав до млина. Та й муки спитлювать, Меду-пива купувать. Щедрий вечір, добрий вечір, Меду-пива купувать.
народ. І побачили ізраїльтяни руку велику, яку явив Бог над єгиптянами, і став боятися той народ Господа, і повірив Господу і Мойсеєві, рабові Його. Тоді заспівав Мойсей з усім народом урочисту пісню на славу великого Ізбавителя: «Господь – сила моя і слава моя, Він став на спасіння мені. Він – Бог мій і шаную Його ... Десниця Твоя, Господи, прославилася силою. Правиця Твоя, Господи, поpaзила ворога. А Своєю безмірною величчю Ти розбиваєш тих, хто повстав проти Тебе ... Хто такий, як Ти, Господи, між богами? Хто, як Ти, величний святістю, досточтимий хвалою, творець чудес? ... Господь царює навіки віків!» КНИГА ВИХІД 14: 23-31; 15: 1-18
15
Меду-пива купувать, Щедрівників частувать. Щедрий вечір, добрий вечір, Щедрівників частувать.
* * * Коляд, коляд, колядниця, Добра з медом паляниця, А без меду не така, Дайте, дядьку, п’ятака. Одчиняйте скриньку, Та давайте сливку, Одчиняйте сундучок, Та давайте п’ятачок.
Елисаветградъ православный
16
Когда грусть порой приходит, Взор свой к небу подними. И скобящею душою Тихо Бога позови. И услышит Он стенанье, Ищущего сердца стук. Призрит на твое страданье, Избежать позволит мук. Благодарною мольбою Его Имя освяти. С покаянною слезою На Голгофу погляди. Прободёнными руками Он обнять тебя готов. Нас нелёгкими путями Всех зовёт под Свой покров. Вземлет грех наш и с любовью На Крест страшный вознесёт. И Своей Пречистой Кровью В мир спасенье принесёт. Не гаси свою лампаду, Пусть тихонько погорит. И разгонит мраки ада, И надежду водворит В душу вечную, живую Навсегда и неспроста, Силу чистую, святую – Царство Славного Христа! *****
Небо серое роняет Капли теплые дождя. Будто тихо засыпает День, закатом уходя.
И пронзишь лучом искристым Пройденный мой грешный путь».
Исчезая, меркнут тени, Унося с собою грусть. И с надеждой, в умиленьи, Пред иконою склонюсь: «Освятись сие мгновенье, Сердце вечности коснись!» Тогда будет утешенье И поднимет душу ввысь. Вмиг развеются тревоги, И покроет благодать. Ум откроется для Бога, Слез порыва не сдержать: «Прозреваешь оком чистым Всю души моей Ты суть,
Со словами оправданий Не раскрыть уже уста. Вместо тысячи стенаний В горле ком и немота. И не спрятаться от взгляда Из икон смотрящих глаз, Избавляющих от ада, Мою жизнь в который раз. Прозвучит вопрос исконный, Вопрошанием звеня: «Симоне, сыне Ионин! Любиши ли Ты меня?» «Голос вечный, в рай зовущий, Я за все благодарю! Ты все знаешь, в мире Сущий. Ты ведь знаешь, что люблю!»
№ 1 2020 г.
(продовження. Початок на 14 стор.) ремонт всього собору. Деякі стіни були перенесені і собор було дещо розширено та прикрашено ще двома боковими куполами. Архітектори склали кошторис на 150 тис. руб. Такої суми собор не зміг зібрати, тому вирішили зробити все по плану, розробленому старостою, витративши на це оновлення 50 тис. руб. В ході цього ремонту в мармурову підлогу подекуди були вставлені чавунні узорчаті плити, що нагрівалися взимку водяним паровим котлом, який розміщувався у лівому погребі. Одночасно було проведено електроенергію. На фронтоні будівлі був встановлений великий хрест, викладений з електричних лампочок. Як паливо використовували кам’яне вугілля та деревину. Комісія, передаючи храм обновленцям, до акту вписала показники електролічильника – 2899,2 кВт спожитої електроенергії. Завершивши ремонт, соборна адміністрація приступила до відновлення шести іконостасів, що обійшлось ще в 25 тис. руб. Далі в 1918 р. думали відновлювати металевий дах та покриття куполів, які були покриті ржою, проте з певних причин цього зробити не вдалось. В 1914 році хід ремонтних робіт в Успенському соборі під час свого візиту в Єлисаветград оглядав правлячий архієрей Високопреосвященніший архієпископ Назарій (Кирилов). В подальшому аж до свого зруйнування собор більше ніколи не ремонтувався. (Продовження у наступних номерах) Прот. М. Чепура
Краткий календарь на ЯНВАрь 5 - Вс. - Неделя 29-я по Пятидесятнице, перед Рождеством Христовым, святых отец. 6 - Пн. - Навечерие Рождества Христова (Рождественский сочельник). 7 - Вт. - Рождество Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа. 8 - Ср. - Собор Пресвятой Богородицы. 12 - Вс. - Неделя 30-я по Пятидесятнице. 14 - Вт. - Обрезание Господне. Свт. Василия Великого. 15 - Ср. - Прп. Серафима, Саровского чудотворца. 18 - Сб. - Навечерие Богоявления (Крещенский сочельник). 19 - Вс. - Святое Богоявление. Крещение Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа. 26 - Вс. - Неделя 32-я по Пятидесятнице, по Богоявлении.
Прот. Александр Бадион Редакція просить надсилати питання про духовне і церковне життя, відповіді на які будуть опубліковані на сторінках газети, а також вносити пропозиції щодо видання та структури газети.
Редакція залишає за собою право коригувати надані матеріали
ЕЛИСАВЕТГРАДЪ ПРАВОСЛАВНЫЙ Засновник: Управління Кіровоградської єпархії УПЦ
Адреса редакції: 25006, м. Кропивницький, вул. В. Перспективна, 74 тел/факс: (0522) 22-16-62 http://orthodox-kr.org.ua/ e-mail: orthodox-kr@ukr.net
Головний редактор: митрополит Кіровоградський і Новомиргородський ІОАСАФ Тираж: 3000 екз. Просимо не використовувати газету в господарських цілях.
Відповідальний редактор: протоієрей Роман Кондратюк Надруковано в друкарні Журило С. С. Заказ №