),“2,L C!%“2S!: C!%2,дS м=…SC3л цS м
gмS“2 y% 2=*е S…-%!м=цSL…= "SL…=?? P“2,……% 2%2=ль…= "SL…= $ це "SL…= ƒ= д%C%м%г%ю S…-%!м=цS_. l=!ш=л l=*люе…
“* ƒ=.,“2,2, “еKе " S…-%!м=цSL…SL "SL…S? j=›3ч, &C!%2,дS 2,[, ", "›е C!%г!=л,, %“*Sль*, ", C%2!=Cл G2е " “,“2ем3 *%%!д,…=2, *3 ",г=д=л, …е ",. nлег o%*=льч3*
“* C!%2,дS 2,? mеCе!ем%›…S“2ь мS“2,2ь“ " “%KS “=м%м3, м%›л,"S“2ь Cе!ем=г=2, мS“2,2ь“ " C!%2,"…,*3. q3…ь-0ƒ,
y% 2=*е S…-%!м=цSL…= "SL…=? P“2,……% 2%2=ль…= "SL…= $ це "SL…= ƒ= д%C%м%г%ю S…-%!м=цS_. l=!ш=л l=*люе…
Сьогодні споживачі інформації все частіше обирають інтернет-комунікації, онлайн-ЗМІ. Це пов'язано з тим, що людина більше не хоче бути пасивним користувачем інформації, адже телебачення, радіо чи друковані видання не дають їй змоги посперечатися чи висловити свою точку зору. Вона обирає комунікації, які дають їй змогу проявляти інтерактивність, створювати власний інформаційний простір без табу та цензури. Тому інтернет стає тією ланкою, де найлегше вразити людину дезінформуванням та маніпуляціями ЗМІ. Російський дослідник С. Кара-Мурза визначає маніпуляцію як «вплив, який підштовхнув нас зробити такі вчинки, внаслідок яких ми опинились у програші». Американський фахівець із комунікаційних технологій Г. Шилер зазначає, що здійснення маніпуляцій повинно відповідати кільком критеріям: 1) маніпуляція повинна залишатися непомітною; 2) той, ким маніпулюють, повинен вірити в природність і неминучість усього, що відбувається; 3) об’єкт маніпуляції не повинен відчувати власну присутність у фальшивій дійсності. Американський вчений Т. Рона в 1976 році вперше застосував термін «інформаційна війна». Інформаційна війна – це комплекс заходів щодо інформаційного впливу на масову свідомість для зміни поведінки людей і нав’язування їм цілей, які не входять до числа їхніх інтересів, а також захист від подібних впливів. У зв'язку з останніми подіями так звана державницька чи то пак патріотично налаштована частина українців розділилася на декілька таборів залежно від своєї позиції. Особливо чітко це можна простежити у соціальних мережах. Колись об'єднаний Революцією Гідності народ починає демонструвати дедалі більше ознак нової віхи роз'єднаності - в той час, коли Донбас і надалі палає війною і ворог, здавалося б, спільний для всіх... Богдан Ковальчук, журналіст
Найчастіше у світовій практиці застосовуються такі форми дезінформування та маніпулювання інформацією: • упереджене висвітленні фактів за допомогою спеціально підібраних правдивих даних. Як правило, за допомогою цього методу спеціально сформована інформація подається дозовано, до постійно зростаючого напруження; • дезінформування «від зворотного», що відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом маныпуляцій як неправдиві. • викривлення первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень світоглядного характеру; • «сіре» дезінформування, що передбачає використання синтезу правдивої інформації з дезінформацією; • «чорне» дезінформування, яке передбачає використання переважно неправдивої інформації. Завдяки ним досягається основне завдання інформаційної війни – здійснення безпосереднього негативного, руйнівного впливу на суспільство. Ще два роки тому у Вікіпедії не було статей про інформаційну боротьбу. А зараз ми, крім цього, обговорюємо психологічну, валютну, кібер-війни. Інформаційна війна передбачає використання інформації чи управління нею з метою отримати перевагу над противником. Одним із її засобів є дезінформація — навмисна форма поширення неточностей, спрямована на те, щоби переконати адресата в неправдивій інформації. Студенти часто використовують Вікіпедію, щоб отримати нові знання, дізнатися про війну. Але важливо розуміти, що всі ці дані можуть бути змінені. Зокрема, Росія в онлайн-енциклопедії намагається маніпулювати поняттями, пов’язаними з Україною, в тому числі географічними картами… Навіть National Geographic змінював кордони України. Завдання журналіста — заперечити дезінформацію, інформувати громадськість.
Можна також викрасти дані, змінити контекст інформації. Якщо казати про війну в Україні, то російські медіа порівнюють її із війною в Іраку, кажуть, що те саме робили й американці. Для дезінформації використовується ще й маніпуляція із зображеннями. Адам Лелонек, польський політолог, аналітик із міжнародних відносин
“* ƒ=.,“2,2, “еKе " S…-%!м=цSL…SL "SL…S? j=›3ч, &C!%2,дS 2,[, ", "›е C!%г!=л,, %“*Sль*, ", C%2!=Cл G2е " “,“2ем3 *%%!д,…=2, *3 ",г=д=л, …е ",. nлег o%*=льч3*
Сприйняття інформації в ЗМІ Деструктивний вплив інформаційних війн відчуває насамперед пересічний споживач інформації, що транслюється через ЗМІ. Тож як убезпечити себе, не відмовляючись повністю від користування засобами медіа? Доктор психологічних наук, професор Вадим Васютинський радить дотримуватися таких рекомендацій: 1. Пошук інформації. Слід уникати двох крайніх позицій. Перша – це постійне перебування в інформаційному просторі через невротичний страх пропустити щось важливе, перестати бути в курсі подій, втратити контроль над собою, своїм життям. Варто пам'ятати, що така поведінка не полегшує становища, а ускладнює його - ви ніколи не зможете опанувати всю «потрібну» інформацію, вона все одно вас переможе і тільки посилить почуття розпачу й безпорадності. Треба «взяти себе в руки» (це легко сказати, але важко зробити) і на один-два тижні обмежити контакти з джерелами інформації. Друга позиція – теж невротична – цілковите уникання будь-якої інформації про те, що коїться навколо. Ця позиція має важливий плюс: дає змогу заспокоїтися, зануритися в щасливе невідання. Мінус – утрата здатності адекватно оцінювати ситуацію, події, людей. Вочевидь найбільш слушною має бути проміжна позиція – отримання інформації з невеликого кола (двох-трьох-чотирьох) джерел. Це мають бути джерела, яким ви довіряєте, які є авторитетними для вас і вашого оточення. 2. Вибір джерел інформації. Орієнтуйтеся на джерела, інформацію з яких вам сприймати комфортно. Уникайте джерел, які провокують надто сильні емоції – і позитивні, і, тим паче, негативні. У сильних емоціях мало об'єктивності. І не забувайте, що первісно це не ваші емоції, а їхні, і вони їх вам нав'язують. Вибирайте джерела, інформація з яких згодом дістає підтвердження (це – як правило, бо всім часом трапляється подати якесь не досить достовірне повідомлення через ненадійність джерела чи погану перевірку інформації тощо). Якщо джерело зо два рази збрехало, особливо з приводу важливих подій, відмовляйтеся від нього. Більше уваги
приділяйте джерелам, інформацію з яких люди активно обговорюють. Це означає, що у виборі інформації ці джерела орієнтуються на потреби багатьох осіб, тобто інформація з них, імовірно, буде корисною й для вас. На більшу довіру заслуговують джерела, які подають різні варіанти оцінки подій, насамперед – від компетентних осіб. Ігноруйте анонімні джерела! 3. Ставлення до інформації. В оцінці інформації надзвичайно корисно набути таку рису як «асертивність» – здатність не піддаватися зовнішнім впливам, не реагувати на них ні надто мляво, ані надто бурхливо. Потрібно розрізняти інформацію вірогідну – ту, що у майбутньому може отримати підтвердження або ж не отримати, інформацію як об'єктивний факт і ту, що полягає в інтерпретації подій. Слід пам'ятати, що ніхто не є носієм абсолютної істини. Кожна інформація завжди є суб'єктивною, тенденційною, приблизною, спотвореною. Життя завжди складніше, ніж повідомлення про нього. Категоричні оцінки часто є виявом недостатнього розуміння, психологічного захисту, переконування самого себе. Однозначна картина буває корисною, коли ми хочемо бути рішучими й незламними, але вона шкідлива, якщо хочемо розібратися в суті. Якщо інформація сенсаційна, незвичайна – не кваптеся їй вірити, зачекайте на підтвердження. Якщо вона справді сенсаційна і важлива, то підтвердження не забариться. А коли фейк, то невдовзі це стане очевидним. Стримано ставтеся до всіляких прогнозів. Жодний не справдиться стовідсотково, а більшість – узагалі. У цьому легко пересвідчитися: почитайте прогнози, які робили кілька місяців або років тому. 4. Зараджування прикрій інформації. Отримуючи неприємну інформацію, реагуйте на неї адекватно – мається на увазі так, як хочеться реагувати, намагайтеся емоційно розрядитися. Не треба надмірно чи постійно стримувати емоції: хочете плакати – поплачте. Переживати негативні почуття допоможе обговорення їх і подій, що їх спричинили, з іншими людьми – вашими близькими, тими, кому довіряєте. Психологічно корисною є участь у колективних ритуалах, що їх останнім часом маємо, на жаль, багато: похоронах загиблих, жалобних річницях, молебнях.
Це не тільки вияв належної шани і громадянської позиції, а й нагода «перетравити» прикрі переживання, послабити неприємні почуття. Чудовий спосіб на зараджування прикрощам – свідома доцільна активність, спрямована на подолання негативних явищ. Сьогодні це, по-перше, сумлінне виконання своєї роботи; по-друге, участь у допомозі тим, хто її потребує, – армії, пораненим, переселенцям, сім'ям загиблих; по-третє, діяльність на випередження – підготовка до економічних труднощів, до оборони населених пунктів (тих, що поблизу ареалу воєнних дій). Може бути ще й по-четверте і по-п'яте, але головне, щоб ця активність сприяла свідомому ставленню до того, що відбувається, і до інформації про нього. За матеріалами http://tsn.ua/blogi/themes/psihology/yak-ne-stati-zhertvoyuinformaciynoyi-viyni-412737.html.
Пошук діалогу Загострення протиріч між носіями різних точок зору, що відбувається під час інформаційних воєн, призводить до конфронтації в міжособистісному спілкуванні, руйнування доброзичливих стосунків між людьми. Російський психолог Марина Мелія дає практичні поради, які допоможуть конструктивно протидіяти маніпуляціям. Як це діє? Маніпулювання масовою свідомістю використовує механізм, який складається з кількох етапів: 1) відключити «раціо», знизити критичність мислення; 2) викликати страх, створюючи загрозу; 3) запропонувати вихід із ситуації, вигідний насамперед маніпулятору.
Що з цим робити? – Свідомо припинити контакти з джерелом інформації – це найбільш простий та ефективний метод психологічного захисту. Потрібно просто на деякий час вимкнути телевізор, перестати читати стрічки новин. Не споживати інформацію в розслабленому стані, коли знижений бар’єр критичності, а значить, інформація з зовнішнього світу відкладається в підсвідомості у вигляді психологічних установок і формує поведінку в майбутньому. – Шукати об’єктивну інформацію в альтернативних, не пропагандистських джерелах, наприклад, у наукових статтях, книгах, на незаангажованих сайтах. – Подумати: а чи потрібно у всьому розбиратися. Зовсім не обов’язково мати думку стосовно будь-якого питання. Якщо певна інформація не належить до життєво важливої, можна піти у «внутрішню еміграцію» – Спробувати поглянути на все, що відбувається, збоку. Важливо не плутати політичні конфлікти і стосунки з оточуючими і розуміти, що у кожного своя правда. Всієї правди ніхто ніколи не знає, вона не абсолютна. Можна сперечатися, висловлювати різні думки, але треба вміти сказати собі «стоп», коли суперечка переходить у конфлікт. – Налаштуватися на діалог. Він розширює наше уявлення про світ, допомагає порозумітися з опонентами, поствитись до них як до партнерів у справі пошуку істини, а не як до ворогів. Не можна діяти автоматично, треба взяти паузу і попросити висловитися іншого. Ключові слова дорослої людини в цьому діалозі: «А що ти думаєш із цього приводу?», «Чому ти так вважаєш?», «Чи справді це так? Звідки це тобі відомо?». Такий діалог допомагає ускладнити картину світу, наповнити її фактами, деталями.
– Навчитися спокійно, чітко, відкрито, без зайвих емоцій і звинувачень висловлювати власну думку і брати за неї відповідальність. – Дозволити собі змінити свою думку. Багатьом людям важко дається цей крок. З дитинства нас учили, що треба відстоювати свої принципи, бути на боці правди. Але перш за все слід зрозуміти – чи справді це ваші принципи, а не нав’язані ззовні? – Оцінювати інформацію з погляду загальнолюдських цінностей, моральних законів і норм. За матеріалами: http://hbr-russia.ru/lichnaya-effektivnost/kouching/.
“* C!%2,дS 2,?
mеCе!ем%›…S“2ь мS“2,2ь“ " “%KS “=м%м3, м%›л,"S“2ь Cе!ем=г=2, мS“2,2ь“ " C!%2,"…,*3. q3…ь-0ƒ,
Захист інформаційного простору значною мірою пов’язаний із захистом національної системи символів, які сприяють солідарності, орієнтації значної кількості співвітчизників на сприйняття спільних цінностей. «Історія визволення є важливим компонентом символізації, на якому будується подальша проектна робота у віртуальному просторі, що можна реалізувати в літературі-мистецтві-кіно. <…> На чужій історії неможливо будувати нове. Вона відібрана і написана так, щоб з неї все одно в результаті вийшов автомат Калашникова, як у відомому анекдоті. Таким чином, мова й історія не дали потрібного фундаменту. тому маємо в базисі дві, а може й більше, політичні нації. Культура також виявилася не тією основою, оскільки висока культура єдина для всіх, а масова – майже не має національного присмаку. Те, що співає наш шоубізнес, можна співати в будь-якому ресторані, воно не має національного забарвлення. Тобто і висока, і масова культура, як виявилося, не дають можливостей для національного об’єднання» Георгій Почепцов, український дослідник у галузі комунікаційних технологій
Посиленню інформаційної безпеки сприятиме затвердження нової Доктрини інформаційної безпеки України, яка повинна врахувати всі підходи щодо захисту інформаційного простору України в конкретних умовах цього історичного періоду. Якщо Україна хоче зробити Доктрину дієвою, то її варто було б зосередити на двох основних ідеях: – як зробити внутрішній український інформаційний простір сучасним та конкурентоспроможним; – як забезпечити інформаційну присутність України в світі та просувати позитивний імідж держави. А також – що особливо важливо – розробити механізми втілення цього в життя.
Щодо внутрішнього українського інформаційного простору – він не є сучасним і точно не є конкурентоспроможним. Є декілька принципових речей, які мають бути зроблені для зміни такої ситуації. По-перше, це створення в країні системи суспільного мовлення з потужним наголосом на інформаційне мовлення. Примусити приватні канали витрачатися на найдорожчу складову – новини, навряд чи реально. По-друге, Україні нарешті треба хоча б позбутися таких радянських реліктів як «державні та комунальні» ЗМІ. Тоді, принаймні, медіа виглядатиме нормально. По-третє, українські можновладці мають таки визначитися з графіками запровадження в країні цифрового мовлення. Бо, якщо ця реформа продовжуватиметься так, як зараз, то у 2015-му, коли аналогове телебачення відключать, ми ризикуємо мати мільйони людей, яким цифрове мовлення буде недоступне. По-четверте. Коли йдеться про підтримку українського аудіо-візуального продукту, то в цій царині треба вже нарешті перейти від слів до справ. Мають бути обрані конкретні механізми такої підтримки, і вони відомі. Інакше, російські серіали та попса завжди переважатимуть в українському ефірі. П’яте. Якщо українці так охоче споживають інформаційний продукт російських телеканалів, може, варто нарешті запропонувати йому альтернативний, європейський продукт? Шосте. Якщо українська влада хоче створити в Україні інформаційне суспільство, про що йдеться в доктрині, то за сучасних умов це можна зробити в першу чергу через Інтернет та доступ до нього якомога більшої кількості людей. Для України, де ще не всі села мають телефонний зв’язок, це непросте завдання. Вікторія Сюмар, Голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Необхідно суттєво покращити якість та збільшити кількість українського медійного та видавничого продукту, сприяти створенню гідних та цікавих телепрограм, розвитку вітчизняного кінематографу.
Інформаційна війна, справжня війна — гаряча, холодна, гібридна — не варта того, щоби ми нехтували професійними стандартами. Ба більше — саме в такі часи суворе дотримання професійних стандартів і водночас прагнення вдосконалити свої професійні навички, є нашим захистом проти того, щоб на нас впливала ворожа пропаганда Андрій Куликов, журналіст
Важливим є створення медіа-центрів за кордоном та поширення теле- та радіомовлення іноземними мовами на території інших держав. Наразі спотворена інформація про Україну за кордоном отримується здебільшого шляхом переосмислення українських проблем власними ЗМІ цих держав (які досить часто посилаються якраз на російські інформагентства). Більшість українських веб-сайтів не мають англомовної версії, а Росія, завдяки своєму телеканалу іномовлення “Russia Today”, захоплює все більші верстви іноземного глядача. Налагодити дієву роботу з проукраїнськими інтернет-спільнотами, створити блокаду Інтернет-ресурсів, які несуть загрозу інформаційній безпеці держави. Сприяти діяльності громадських організацій, здатних виконувати інформаційно-психологічні операції та оперативне інформування. Мета інформаційно-психологічної війни – зруйнувати картину світу. Потрібні проекти та організації, які можуть її зберегти й відновити. Український проект StopFake – приклад оборони за допомогою перевірки інформації. Після останніх виборів у США з’явилось багато таких «стопфейків», які здебільшого виражали інтереси лівих політичних організацій. Я думаю, в усьому світі потрібні такі проекти. Асиметрична реакція на інформаційну війну – це підвищення медійної грамотності та освіченості людей, аби вони самі розуміли, коли ними маніпулюють. Пітер Померанцев, британський журналіст
Проекти, покликані протидіяти маніпуляціям у ЗМІ: Стоп-фейк stopfake.org
Проект, створений випускниками і студентами Могилянської школи журналістики і програми “Digital Future of Journalism”. Основною метою проекту є перевірка і спростування викривленої інформації та пропаганди про події в Україні, що розповсюджується в ЗМІ. Створений у березні 2014 року.
Антипропаганда vk.com/net_propagande facebook.com/net.propagande
Проект блогера Максима Каца, метою якого є аналіз випусків новин на російських телеканалах і виявлення в них прийомів пропаганди. Основою методології виявлення елементів пропаганди послужила книга британського дослідника Роберта Коула «The international encyclopedia of propaganda». Проект не має власного сайту, його результати поширюються у соціальних мережах. Діє з березня 2014 року.
Інформаційний спротив sprotyv.info
Проект київської неурядової організації «Центр військово-політичних досліджень». Головою метою проекту є протидія в інформаційному полі зовнішнім загрозам, які виникають для України у військовій, економічній, енергетичній галузях, а також у галузі інформаційної безпеки. Діє з березня 2014 року.
OmInform ominform.com.ua
Проект українського журналіста Сергія Омельчука, присвячений журналістським розслідуванням й аналітиці на тему російської пропаганди та військової агресії проти України. Проект позиціонує себе як «об’єднання творчих незалежних і небайдужих людей». Функціонує як окремий сайт, відеоматеріали преставлені на сайті youtube. com та у соціальних мережах.
Інформацію зібрав Роман Пикалюк Зверстала Наталя Романюк