Page 1

#8ЛИСТОПАД2011

vkontakte.ru/zuzimo

Русифікатор для ІЖ

Із фактами сперечатись важко. Наприклад, із тим, що російськомовних ЗМІ в Україні значно більше, ніж україномовних. Печальна ситуація для нашої держави. Але якщо ти береш до рук хороший журнал, із досить об’єктивним і незаангажованим поглядом на українську та світову ситуацію, то питання про мову, якою він говорить до читача, відходить на задній план. Ти тримаєш якісний медіапродукт, статті в якому відзначаються відповідним журналістським стилем, відточеним ре-

дакторами. Продукт зроблений спеціалістами. Так, спеціалістами російськомовними, але… То чому ж Інститут журналістики, який ставить одним із основних завдань підготовку майстрів своєї справи, не готує журналістів, редакторів та рекламістів, здатних повноцінно та продуктивно працювати з російською мовою? Це, певно, одне з найскладніших і найсуперечливіших питань в освітньому процесі нашої альма-матер. Вона ж наслухалась десятки й сотні

дискусій на цю тему всюди: від кабінетів кафедр до приміщення їдальні. Ще один погляд на проблему викладання російської мови в стінах ІЖ, скоріш за все, стане черговим “колиханням повітря”. Хоча… Полювання на відьом Автор цих рядків обома руками виступає за вивчення російської. І якщо ви вже встигли вдихнути повітря, щоб висловити мені звинувачення в несвідомості й непатріотичності, то поспішаю вас запевнити: це не так. продовження на ст. 2

Рейтингу викладачів – НЕЗАРАХ

6-7 с.

5 с.

Вечірки, Або “чайні церемонії” студентів


ПОЖУЖИ Патріот чи Професіонал?

Пропоную на кілька хвилин залишити в спокої ідеологічні моменти стосовно російської, а зосередитися саме на підготовці випускника ІЖ як спеціаліста. Українська мова в інституті, безперечно, має найширші права та можливості, викладається на найвищому рівні. Інакше бути не може. Медійники в Україні повинні бути блискучими знавцями рідної мови – це аксіома! Але, з іншого боку, у нашому інституті третій рік поспіль досить успішно працює експеримент із посиленим вивченням іноземних мов. Студенти активно штудіюють англійську, німецьку, французьку, іспанську мови. Чому подібний експеримент не ризикнули зробити з російською? Де-юре, така ж іноземна, не менш популярна за англійську. «Куди! В Україні й так забагато пишеться російською!» І тут спрацювала дивна логіка: якщо студенти не знатимуть добре цієї мови, то не підуть працювати в російськомовну пресу й таких видань, як за помахом чарівної палички, стане менше. Чи буде так? Сумніваюсь. Не йдеться про вивчення російської на рівні з українською. Між іншим, дозволю собі зважити на те, що останні три роки студенти мають дещо більше пар іноземної мови на тиждень, ніж державної. Але ні в англійській, ні в німецькій ніхто не вбачає тієї химерної загрози національній ідеї, яка «жахом, що летить на крилах ночі» вбачається в мові північного сусіда. Якщо справа в історії,

то чому тій же польській, батьківщина якої тривалий час вважала українські землі своїми, не дістається так, як російській? Особисто мені це нагадує дивну параною, коли в кожному нагадуванні про період віри в «старшого брата» й «братні республіки» бачиться ворожий наступ на незалежність, суверенність чи, у нашому випадку, медіапростір. Двадцять років поза Радянським Союзом – чи не час позбуватися нав’язливих страхів? Ма(й)стер слова Мені, як простому студентові, прикро, що я позбавлена можливості розвиватись і в цьому напрямку в межах навчального процесу. «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина», – говорить народна мудрість. Насмілюсь перефразувати: скільки мов ти знаєш, стільки разів ти професіонал. Підготовка спеціалістів для українських ЗМІ – ось відповідальне завдання нашого Інституту. Звісно, патріотична складова надзвичайно важлива в цьому. Але хіба мова – це основний фактор тут? Я переконана, що стіни Інституту журналістики наповнені мудрими молодими людьми, готовими працювати на благо держави та національної ідеї. Але чому вони повинні робити це лише українською? Хіба не можна створювати матеріали, наповнені патріотизмом, російською? Чого вартий досить популярний колись в Інтернеті текст «Я – украинец?»

Можна лобіювати національні інтереси й ідею через російськомовні ЗМІ, поширюючи свою позицію серед їхньої аудиторії. Нічого в цьому поганого я не бачу. Наші студенти позбавлені можливості майстерно оволодіти мовою північних сусідів. Випускники не можуть стати співробітниками лідерів російськомовних медіа, які шукають для себе не лише тих, хто вміє працювати з інформацією, але й грамотних мовців. Як наслідок, ми втрачаємо досить великий сегмент аудиторії, який, читаючи або слухаючи російською, може підпадати під впливи того, що дійсно становить певну загрозу для національної ідеї та патріотизму. Замість висновку. Про самодостатність На параною страждають слабкі. Самодостатні та сильні тверезо усвідомлюють свої можливості. Чи не зможе включення російської мови до програми викладання в Інституті журналістики стати актом вияву сили українських медіа? Ні-ні, не плазуванням і не танком під сусідську дудку, а сміливим прийняттям виклику. Постулюванням того, що ми в змозі писати навіть чужою мовою, якою віками витравлювали з нашого народу рідну, так, щоб запалювати в українцях віру в зростання сильної незалежної держави. Держави, яка не воює з примарами минулого, а обертає зброю, налаштовану проти неї, на чергову можливість довести свою самодостатність. Може, над цим слід задуматись?

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


ПОЖУЖИ Чи потрібно в ІЖ вивчати російську мову?

Леонід Княжицький

Таїсія Турчин

Галина Мельник

Я не проти. Але програма навчання має бути чітко збалансована. Пари з російської мови не мають витісняти пари з інших предметів.Втім, у нас, на третьому курсі, двічі на тиждень є семінар із журналістських розслідувань. Замість одного з них міг бути інший предмет, наприклад російська мова. У нас є російськомовні ЗМІ, і для журналіста в Україні не завадить знання не лише української граматики, але й російської.

У принципі, важко не згодитися із тезою: будь-які знання не можуть бути зайвими. Та от чи актуальна вона в цьому випадку? В ІЖ, де, провчившись уже майже три роки, ми не маємо змоги зняти і куценького сюжетика на базі Інституту, не отримали і крихти практичних знань із телевізійного монтажу, натомість уже третій рік намагаємося освоїти основи релігієзнавства, і нині маємо два семінари на тиждень із журналістського розслідування, а іноземну мусимо вивчати по суботах. Питання повинно ставитися саме в контексті цих недоліків навчальної програми. Лише після того, як буде усунено всі недоречності, можна буде говорити про добровільне вивчення російської мови, від якого я чемно відмовилася б.

Це складне питання. Я, як україномовна людина, усім серцем прагну бачити якомога більше ЗМІ рідною мовою, але, на жаль, більшість газет, журналів, Інтернет-ресурсів зараз виходять виключно російською, і роботодавці вимагають від журналістів грамотності та великого словникового запасу. Тому я за введення вивчення російської мови, але факультативно. Кому потрібно – хай покращує свій рівень.

Анна Черевко Можна було б запропонувати студентам вивчати російську мову факультативно. Оскільки частка російськомовних медіа на українському ринку досить велика, було б непогано, якби наш інститут випускав кваліфікованих фахівців, здатних працювати в таких ЗМІ.

Микола Кізь Христина Сурженко Вивчати російську у ВНЗ як обов'язкову дисципліну, таким чином прирівняти її в правах до української? Ні, у нас є своя рідна чудова мова та своя нація. Нехай російська мова виступає на рівних із англійською чи іншою іноземною і вивчається факультативно.

Я вважаю, що не потрібно вивчати російську мову в нашому Інституті. Впевнений, що Могилянка ніколи б не позволила навіть думати про впровадження російської мови у своєму ВНЗ. А оскільки наш університет найкращий і є взірцем для всіх університетів України,то ми повинні дотримуватись і сприяти популяризації української мови,а не впроваджувати російську.

ЖУЖУЖУ №8 // листопад 2011


ДІЗНАЙСЯ Студентські новини Азаров розфілософствувався про життя студентів

Усього за кілька тижнів Азаров побував на форумі освітян, форумі СНД та у Дніпропетровську на зустрічі зі студентами. Однак якщо хтось чекав від нього прогресивної реформи чи конструктивних пропозицій, то вони погано знають наших політиків. Новації обмежилися заявою: «Якщо не навчатися – час навчання мине безцільно» і тому подібне. Потому Азаров поцікавився, яка в університеті стипендія. Студенти відповіли, що 700 гривень. Оскільки це на 300 гривень менше за прожитковий мінімум і в кількадесят разів – за про-

житковий максимум (депутатськоурядові зарплати), назвати це нормою важко. Але владі байдуже. Тож виявилось, що на 700 гривень можна «харчуватися йодягатися». Як кажуть студенти, слова гарні, та від них ні на столі, ні в шафі не додається. Пояснення, на перший погляд, вичерпне: мовляв, усе іде на пенсії. Проте коли пільговики штурмували Верховну Раду, регіонали заявляли, що на соцвиплати грошей узагалі немає. Втім, це не дивно. Адже після стратегічних питань – ремонтів у Раді, вертолітних майданчиків, об-

лаштування резиденцій – грошей на приземлене вже бракує. Окрім того Азаров зазначив: «Студентські роки – це час випробувань». Це мало звучати як похвала студентам, але більше схоже чи то на звіт про виконану роботу, чи то на обіцянку, особливо враховуючи стосунки МОНМС зі студентами. Проте молоді люди спробували заперечити гостю. Мовляв, багато грошей іде на проїзд. У відповідь почули ще одну корисну пораду: ходити пішки. А чи не хоче автор поради помінятися з аудиторією? Так і уявляється: студенти їдуть на пари з ескортом ДАІ, а тротуаром на роботу в оточенні натовпу охоронців біжать урядовці. Але насправді усе не так і погано. Річ у тім, що Азаров кілька днів тому виступав на з’їзді освітян. Замість звітувати (радше, через відсутність досягнень) посадовець обрушив на вчителів звинувачення і взявся розповідати їм про смаження яєць на Вічному вогні. А нас не звинуватили ні в неналежній підготовці до Євро-2012, ні в проблемах із євроінтеграцією. Тож студенти мають бути задоволені, чи не так?

Do you speak English on Saturdays? Напевно, кожен студент Інституту журналістики хоча б раз скаржився на розклад, і це нормально, адже жалітися на щось – невід'ємна частина сутності студента. Проте останньою краплею недосконалості розкладу стали пари з іноземних мов. Субота – вихідний, коли ти маєш ранок (часто єдиний) для того, щоб виспатись, раптом перетворився на звичайний будній день, ще й із навчанням у першу зміну. Я вже не кажу про тих студентів, які хочуть поїхати на вихідних додому, в інше місто. Окрім того, не секрет, що більшість груп із іноземних мов уже перенесли свої заняття на робочі дні. Тому виникає запитання, чому ми змогли знайти аудиторію та час для проведення додаткових пар протягом тижня, а навчальна частина – ні? Відповіла на це запитання методист кафедри ВСР Галина Пилипівна. У розпорядженні Інституту журналістики є лише друга зміна, відповідно,

планувати пари можна тільки в аудиторіях з урахуванням часу лише другої зміни. За таких умов, звісно ж, кабінетів не вистачає, як наслідок – ми мусимо вчитися на вихідних, а отже, самостійно витрачати кілька тижнів лише на пошук аудиторій та нормалізацію навчального процесу. За словами Галини Пилипівни, так само можемо пояснити і відсут-

ність перших курсів у стінах Інституту журналістики двічі на тиждень. Мова йде про навчання першокурсників у рідному корпусі ІЖ і в одному з корпусів на ВДНГ. Звісно, приємно розуміти, що лави студентів нашого інституту поповнюються. Але сумно усвідомлювати, що будівля Інституту до цього не готова.

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


КУСЮЧА ТЕМА Рейтингу викладачів – НЕЗАРАХ Минулого тижня новинні стрічки в соцмережах були буквально заспамлені посиланнями на портал «В городе Киев», який опублікував п'ять рейтингів викладачів ІЖ. Перша реакція: о, круто, нарешті наші випускники теж згадали про рідну альма-матер; друга – цікаво, а кого обрали на перші позиції? Але далі доводилось на собі відчути те, що називається ефектом обдуреного очікування: за яскравими заголовками – необ'єктивна інформація упереміш із порушенням усіх можливих журналістських стандартів. Респект авторам, що вирішили замутити таку прикольну штуку: і студентам весело, і до викладачів дійдуть відголоски (а хтось навіть сам почитає та попишається собою). Але з відбором інформації та її подачею не все так просто… Хто найжорсткіший? Найбільше претензій накопилось, звісно, до рейтингу найжорсткіших викладачів. Із 31 коментаря, залишеного під ним, тільки шість більш-менш поділяють думку автора. Ну скажіть нам, будь ласка, з якого дива в лідерах опинилась Валентина Петрівна? «Брєд якийсь! Гон повний! Як можна Михайлюту поставити на перше місце? Вона шикарна жінка, і за всі роки навчання жодного разу не чула, щоб комусь за щось мстилася», – пише в коментарях студентка Оксана. Ні, можливо, на комусь і відігралась, але ми принаймні цього не чули. Натомість багатьох дивує відсутність у рейтингу таких прізвищ, як Швець, Приступенко, а хтось запитує «А де істеричка Серажим?». Оцінка авторові та його матеріалові – «якийсь дивний рейтинг абсолютно некомпетентної особи». Улюбленці. Обирати найкращих викладачів не менш складно, як і найгірших. У кожного свої думки, уподобання, захоплення (на колір і смак товариш не всяк). Проте погодьтеся, дуже дивно бачити на першому місці Л. М. Хоменко. Ні, ми не маємо нічого проти Людмили Мечиславівни, вона справді чудовий викладач, фахівець своєї справи, на її заняттях ніколи не буває сумно… Але перша позиція в рейтингу… Неочікувано. Дуже неочікувано.

Найоригінальніші. Викладачі, як і актори, бувають різними: хтось грає краще – підвищення / пониження голосу, міміка, жестикуляція, сміх і ледве не сльози, а в когось псевдоемоції викликають хіба що відразу. Коли мова йде про артистичних викладачів, то завжди згадують Катерину Степанівну Серажим і Миколу Степановича Тимошика, яких чомусь не включили до рейтингу. Бійтеся, автори, акторська душа Катерини Степанівни вам цього не пробачить. :) І ще одне: Костянтин Сергійович Шендеровський теж почуває себе на заняттях, як на сцені. Але про нього також не згадали. Найсексуальніші. Не хочемо образити Валерія Феліксовича, але одна студентка відгукнулась так: «Якщо Іванов – один із найсексуальніших викладачів, то мені пора в космос». Дехто із наших знайомих дивувався, що у список не потрапили Олеся Василівна Проценко і В'ячеслав Михайлович Швець. :) Обурення обуренням, але в результатах рейтингу винні не тільки автори, які опитали тільки 150 ІЖиків, а й самі студенти, відповіді яких безпосередньо вплинули на якість матеріалу. Найнекомпетентніші. Тут у нас нема суттєвих зауважнь (та й гнівних коментарів під списком студенти не залишили – отже, все нормально). Наше «ЖУ». Вдячні читачі порталу вирішили не залишатись осторонь і поділились, як на нашу думку, слушними порадами для авторів сайту: 1. Задуматись над тим, що «результати опитувань не об'єктивні та не відображають реальну картину»;

ЖУЖУЖУ №8 // листопад 2011

2. Не ганьбити себе подібними матеріалами; 3. Читати книжки Іванова, аби зрозуміти принципи соціальних досліджень і журналістської етики; 4. «Убіцца ап стєну». Ми, можливо, не найкращі фахівці у цьому плані, але певний досвід роботи усе ж таки маємо. Його вистачить для того, аби розставити усі крапки над «і»: 1. 150 опитаних студентів – це ще далеко не показник об’єктивності. Принаймні ні редакція «Жужужу», ні багато наших знайомих не брали участь в опитуванні. І як після цього ще можуть говорити про думки студентів і т. д.? І взагалі склалося враження, що опитували один курс чи групу. 2. До рейтингів не увійшло багато колоритних постатей: Приступенко, Серажим, Швець тощо. Нам здається, що вдалий список – це цілісний ланцюг. Але якщо вилучити з нього хоча б одну ланку, то про яку єдність може йти мова? 3. Таке відчуття, що одні й ті ж самі викладачі «перекочовують» з одного рейтингу до іншого. Безумовно, один педагог може засвітитися в декількох списках. Це абсолютно нормально. Але коли одні й ті ж самі викладачі зустрічаються постійно, а про інші колоритні постаті жодної згадки, то це починає насторожувати та набридати. Ось так… Слово – не горобець. Вилетіло. Уже не спіймаєте. Тому будьте уважнішими, перш ніж щось писати. Тому що після опублікування ваш текст починає жити іншим життям. І не обов'язково щасливим.


СУБ’ЄКТИВНО Вечірки, Або “чайні церемонії” студентів

Від роботи і “коні дохнуть”. Звичайно, нападки трудоголізму у підготовці до навчання є корисними, але, тривалі та безперервні, вони лише знижують продуктивність. Гулянка – умовний відрізок часу між нападами трудоголізму в навчанні. Учені всього світу доводять, що продуктивність праці середньостатистичної людини підвищується не лише якщо час від часу змінювати вид діяльності (тандем розумова праця – фізична), а й якщо чергувати власне працю з відпочинком. Студент, який за своєю природою не є вченим, чомусь розуміє це на рівні підсвідомості. Ось і виходить, що після важких розумових навантажень (інколи – замість того, аби зберегти свої сірі клітини) головним обов’язком є як слід відпочити, іншими словами – «погуляти». Тож на які гулянки має змогу потрапити наш студент?

Варіант 1. Культурна Узяти тортик, сісти з друзями, з’їсти. У процесі поїдання можна спілкуватися на різні теми. Тихо, спокійно, головне – дешево. Бюджет такої гулянки складає лише вартість тортика. Витрати на чай ми свідомо не беремо до уваги, оскільки, за бажанням, один пакетик можна заварювати до п’яти разів. Далі поняттями «чай» та «тортик» будуть називатися вміст склянки та тарілки відповідно. Політкоректність та цензура, самі розумієте. Варіант 2. Спонтанна Як правило, починається зі слів: “Пішли подивимось футбол, поп’ємо «чаю»” або “Дивись, який «чай» я знайшов у себе у шафі”. Як правило, «чай» випивається досить швидко, а душа все одно прагне розваг. Тим паче, що на столі ще залишився «тортик». Єдиний вихід – збігати у магазин за наповненням

для склянки. Гулянка починається тихо, спокійно, локально, але через деякий час може набути більш глобальних розмірів. Часто переростає у стихійну. Варіант 3. Стихійна Складається з кількох спонтанних, які проводяться одночасно. Відрізняється неструктурованістю та різношаровістю аудиторії. Існує також інший механізм виникнення. Тобто, п’єте ви з товаришем/подругою «чай», нікого не чіпаєте. Зі словами «Що святкуємо?» до вас підходить кілька знайомих, іноді також з «чаєм» у руках. «Що святкуємо?» – універсальне комунікативне привітання, що має більш риторичний характер і переважно означає «Я хочу попити «чаю» з вами». Як правило, виключає можливість негативної відповіді. Варіант 4. Спланована Найскладніший вид гулянки. Зазвичай має місце під час визначних

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


СУБ’ЄКТИВНО Перевчились? На гулянку бігом марш

свят. Вимагає великої розумової праці з розрахунку кількості «чаю» на кожну особу. Математика – наука складна, а в цьому випадку – тим паче. Незалежно від того, за якою схемою ведуться розрахунки, «чаю» все одно не вистачить, як і у варіанті 2, коли душа все ще вимагає веселощів, вся гулянка вибирає посланця, який має відповідальну місію: сходити в магазин і повернутися назад. Не з порожніми руками, звичайно. Посланець вибирається спонтанно або з гурту тих, хто проявив найбільшу стійкість до «чаю». Рідше знаходиться ентузіаст, котрий пропонує спільноті свої послуги посильного. Як правило, це людина, якій не вистачило «чаю» для досягнення стану легкої ейфорії, але вже достатньо для того, щоб бажати продовження бенкету. Доречно згадати також людей, яких з гор-

дістю іменують «ініціаторами» або «меценатами». Інколи у найвідповідальніший момент, коли потрібні ресурси вже майже закінчилися, хтось з учасників гулянки без коштовно та безкорисливо рятує ситуацію власним «чаєм». Як правило, наступний тост підіймають саме за них. До речі, про тости. Зазвичай вони йдуть у наступному порядку: – як у відомій пісні: «Як добре, що всі ми тут сьогодні зібралися»; – «Другий – за друга»; – «За велике та світле почуття кохання» або «За ПЗД» (рос. – присутствующих здесь дам); – далі – за вільним порядком генерування думок. Приблизно після третього-п’ятого тосту (кількість обов’язково має бути непарною) частина людей, яка не відкидає шкідливих звичок, йде на традиційний перекур (перший і останній чітко зорганізований та

ЖУЖУЖУ №8 // листопад 2011

регламентований, усі наступні виникають спонтанно за бажанням). Варіант 5. Костюмована або тематична Від попередньої відрізняється лише тим, що орієнтована до п’ятої склянки «чаю» (відлік ведеться приблизно, оскільки після першого перекуру їхню кількість майже ніхто не рахує) усі присутні дотримуються певного стилю вбрання, поведінки та слухають тематичну музику. Згодом плей-лист свята може довільно змінюватися відповідно до уподобань присутніх або окремих представників гулянки. У підсумку свято має тенденцію завершитися піснями під гітару. Ось так приблизно виглядає класифікація більшості студентських гулянок. Наостанок хотілося б зазначити: не залежно від того, на яке свято ви потрапили, відпочивати потрібно так, аби на ранок не було соромно дивитися людям в очі.


ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! HandMade Club запрошує на «Ярмарок щастя» 5-6 листопада з 11:00 до 19:00 Хто не любить отримувати подарунки, зроблені людськими руками, з душею? Маленькі і не тільки, прикольні речі ніколи не стануть зайвими у нашому мінливому житті! Відвідавши виставку, Ви познайомитесь із найкращими майстрами handmade з усієї України, піднімете собі настрій, з головою пірнете в затишну творчу атмосферу, запасетеся яскравими враженнями. І, за бажанням, зможете зробити собі традиційний розпис хною – мехенді! Де: ст. м. «Арсенальна», вул. І. Мазепи, 13 («Київський палац дітей та юнацтва») Скільки: халява!

Гурт «Германов» виступить для киян 5 листопада з 18.00 до 00.00 Цей виступ стане одним із низки концертів гурту на підтримку дебютного диску «Ще», що побачив світ у жовтні цього року. Затишна атмосфера салону «Музторг» надає слухачам змогу відчути себе вагомою частиною процесу створення та виконання музики. Саме тому «Германов» охрестив свою концертну програму «Бути ближче», що збігається з назвою однієї з композицій колективу. Під час виступу музиканти познайомлять нас із історією гурту, їхніми досягненнями, а також дадуть відповіді на питання слухачів. Крім того, кожен відвідувач зможе придбати дебютний диск колективу. Чекаємо всіх для вечора в теплій компанії, підігрітою кльовою музикою! Де: ст. м. «Льва Толстого», вул. Басейна, 2, салон «Музторг» Скільки: халява!

Запрошує на свій виступ «Eskiz Koda», який відбудеться 13 листопада о 20.00—22.00 У фестиваль-ресторації «Диван» виступить найщиріша у світі група «Ескіз Кода». В її складі – дві талановитих людини, які називають себе «Мадре» і «Падре» ... Але ні для кого вже не секрет, що справжні імена артистів – Марія Чебан і Віталій Теличко. Чарівний, солодкий і незабутній голос, який захоплює тебе з першої секунди свого звучання... Божевільні мелодії, ритми, шалена швидкість і професіональне володіння гітарою... Як мінімум, уже ці дрібнички залишать у вашій пам'яті тільки приємні спогади та тепло на душі! Виступ вартує того, щоб вийти з дому та насолодитися красою музичного звучання пісень групи з Кривого Рогу. Де: ст. м. «Хрещатик», пл. Бессарабська, 2, фестиваль-ресторація «Диван» Скільки: халява!

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


ХАЛЯВА Закінчилась стипендія, а душа прагне насиченого життя? Бракує щастя? Отримай свою порцію в «Галереї Євгенії Гапчинської»! Хто жодного разу не бачив кольорові картинки дітей, виконані в пастельних тонах? Багато листівок такого типу можна знайти чи не в кожному цікавому магазині подарунків. Євгенія Гапчинська – дуже мила і позитивна художниця! Уявити її обличчя без усмішки практично неможливо. Але при цьому Євгенія в душі – ще трохи дитина (а може, і не трохи). Тому не дивно, що безліч її робіт присвячені темі дитинства, а виконання картинок вражає своєї простотою та оригінальністю. Прості й щирі, ці роботи викликають усмішку та піднімають настрій. Експозиція відкрита постійно, так що якщо відчуєте нестачу позитиву – бігом до галереї за своєю порцією щастя! Де: вул. Михайлівська, 16 Скільки: халява!

З 22 жовтня по 11 листопада 2011 року пройде виставка живопису Олександра Короля «Чарівний реалізм» Велика серія робіт, створених одним із найяскравіших представників сучасної реалістичної школи й одночасно художником-експериментатором. У чітку класичну композицію майстерно та впевнено вписаний чудовий куточок природи, і це, здавалося б, все. Для виставки Олександр приготував, в основному, ретельні пленерні роботи, де в характерній для автора манері уживаються неординарний ритм кольорів і «легкість», «сонячність». Портрет це, пейзаж, натюрморт або жанрова композиція, драма або веселощі – зустрінемо ми в них легкість сприйняття або методичність і глибину споглядання. Олександр постійно перебуває в пошуку нових засобів виразності, хоч і спирається на академічну базу. Він поєднує реалізм і абстракцію, експериментує з різними техніками письма, сучасними матеріалами та технологіями. Де: просп. Героїв Сталінграда, 10 А, корпус 8, клуб «Наша експедиція» Скільки: халява!

Автограф-сесія для фанів гурту STIGMATA 15 листопада о 14.00! Один із найрозкрученіших серед молоді російських виконавців у сучасній важкій музиці. За плечима в гурту три повноцінних альбоми, які свідчать про неабияку популярність та досвід. Матеріал і якість однойменної платівки («Stigmata», 2007) закріпили успіх, залишивши позаду багатьох конкурентів. Альбом розійшовся великим тиражем, зібравши максимум позитивних відгуків і рекордну кількість завантажень в Інтернеті. Stigmata займає почесне місце в плеєрі кожного «альтернативника». Тур «На крилах вітрів 2007» для підтримки альбому по містах Росії, Україні, Білорусії, Естонії, Латвії став широкомасштабним в історії російської альтернативи. Де: ст. м. «Льва Толстого», вул. Басейна, 2, салон «Музторг» Скільки: халява!

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


СУБ’ЄКТИВНО Чай та кава як студентські контактоналагодЖУвачі

Купа незнайомих людей, багато метушні та не вельми дружня атмосфера першого дня в гуртожитку могли б стати нашими товаришами, якби не вії одного китайського мудреця. За одним із переказів, він відрізав їх, щоб ті не злипалися від бажання прихилити голову до подушки та подрімати годинку-другу. Саме з цих відрізаних вій згодом виріс кущ із листям, яке надавало звичайному окропу дивовижного смаку та аромату. Крім того, напій додавав сил і бадьорості, яких колись так не вистачало ревному монахові. Красива легенда описує те, без чого важко уявити студентські посиденьки – чай. А ви про що подумали?.. Нині ми заходимо позичити чайку чи чогось смачного до нього, щоб роздивитися нових сусідів чи побачити старих. Потім запрошуємо їх на чай, аби познайомитися ближче чи згадати минуле, задушевно побесідувати чи просто відпочити після напру-

женого дня. Стіни гуртожитку пам’ятають не одну романтичну історію, яка почалася з чашечки цього напою. Важко уявити студентське життябуття без чаю, смак якого вдало вливається в русло будь-якого настрою. Не менш захопливу історію має кава – студентський помічник, до якого наш брат особливо прихильно ставиться під час довгих сесійних ночей. Недаремно назва цього напою дослівно перекладається з арабської як «те, що позбавляє сну». За цю чарівну здатність студенти ІЖ особливо поважають каву та дуже люблять тих, у кого можна її позичити в потрібний момент. Тому якщо ви скаржитеся на нестачу друзів і спілкування, просто тримайте каву напоготові – чекати доведеться недовго. А можна взяти ініціативу до своїх рук і просто постукати в двері сусідньої кімнати. Окрім контактоналагодження, цей ароматний напій кавоманам по-

вертає сенс буття, у працеголіків вдихає життя нового дня, декому ж банально допомагає прокинутися. До речі, у світі щодня випивають понад 500 більйонів горняток кави. Напевно, студенти Інституту журналістики роблять суттєвий вклад у цю статистику, особливо у дні виконання завдань із соціальної проблематики ЗМІ. Окрім атмосфероутворювальної, сусідооб’єднувальної та роботоналаштовувальної функцій, чай та кава є універсальною гуртожитківською їжею (кияни зазвичай мають непоганий «тил» – мам і їхній борщ). Недаремно бородатий студентський анекдот каже: – Їсти так хочеться… – Ходім чайку поп’ємо! Щоправда, в нас ситуація не настільки радикальна: вмерти з голоду добрі студенти одне одному не дадуть. У крайньому випадкові, чашка чаю на брата знайдеться завжди.

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю «Автор двох прозових книжок і трьох синів» – Ви така різностороння особистість: і журналіст, і редактор, і письменник… Навіщо Вам викладання? – Гм… Викладання – то сродна праця для мене. Взагалі в мене немає інших приводів регулярно відриватися від рутинної роботи і займатися чимось приємним. Щоб писати книжки, мені треба бути виспаним і в хорошому настрої, тому така радість надто рідко трапляється. А за три пари зі студентами я зазвичай так відпочиваю душею, що можна й далі жити. – Що, на Вашу думку, зближує студентів і викладачів? – Це дивлячись яких. З однією із груп я достатньо сильно здружився, бо їм цікаво все, що я намагаюся нового для них знайти. А з однією студенткою магістратури мене зближують регулярні сімейні стосунки. :) Бо Олена моя (дружина Артема Петровича – прим. «Жужужу») теж тут із нинішнього року вчиться. – На питання «Хто з викладачів ІЖ найбільш оригінально одягається?» наші студенти одразу згадують Вас. Звідки такі прикольні светрики? :) – А що, саме светрики найбільше подобаються? Я хоч буду знати, що це все хтось помічає. :) Отой, де половина червона, а друга жовта, до речі, дружина сплела. А картата червона кацавейка – то, знаєте, з тих товарів, які продають африканці / азіати / латиноамериканці в європейських столицях. То найдешевше і найстильніше, що там можна купити. – Ви могли б відмовитися від життя в столиці і поїхати жити в якусь глухомань без особливих умов, зв’язку та Інтернету? – Глухомань – спокійно, і умови не потрібні. Я не вередливий щодо способу життя. Але інтернет потрібен, бо я все тішу себе ілюзіями, що мені вдається робити щось корисне в українській культурі. Ця діяльність без інтернету неможлива вже. Так он цього року, у серпні, жили на самотньому хуторі декілька тижнів: навколо ліси, гриби, крейдяні озера... Але час від часу лягав у гамак, вмикав ноут і комусь там щось писав – готував акції до Форуму видавців.

Безпартійний, спортсмен (мабуть), хімік, журналіст, редактор, письменник, викладач, батько трьох прекрасних діток – і все це в одній людині. Про те, як це поєднувати в одній особі, "Жужужу" розповів викладач кафедри електронних видань і медіадизайну Артем Захарченко. – Як часто Ви змагаєтеся з глюками? – Ой, часто. Мимоволі доводиться практикувати таку глючну діяльність, як депривація сну. Тож, буває, люди навмисно не сплять, щоб глюки бачити, а в мене саме виходить: везу зранку метром дітей до садочка, вчора до третьої ночі статті дописував, і поруч на ескалаторі всякі глюки їдуть, а то ще бувало, що з вечора поспав трохи на сайт «Дєла», потім півночі на сайт «Інвестгазети», а до ранку вже спав на «Фейсбук». Якщо в питанні малося на увазі, що я тут можу прорекламувати свою акцію «Змагання глюків», то приходьте 13 листопада о 14:00 на виставку «Книжковий світ. Медвін» на Фізкультурній, 1. Там буде захопливе видовище. – Чи вдаєтеся Ви до самоцензури? – Ні, тільки інколи не знаходжу відповідного інформаційного каналу для того, щоб висловити все, що хочу. – Студенти ІЖ знають вас переважно як викладача. Але ви ще й письменник. Яка ваша читацька аудиторія? Які студенти можуть сміливо брати до рук ваші книжки і читати?

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011

– Не знаю, чи можна зараз ті книжки десь знайти: видавництво загнулося і до книгарень уже нічого не дає. Але взагалі, напевно, саме для студентів ті тексти мають бути найцікавішими. Ну, і для тих, хто любить експерименти з формою та змістом. – Розкажіть про ще одне Ваше амплуа – роль батька трьох дітей? – Еге, коли зранку на вихідних ця зграя навалюється на мій матрац і починає в шість рук мене вовтузити, то тут уже не до ролей і не до амплуа. Встаєш і ведеш кудись: до театру, або «до-того-лісу-в-якому-трамвай розвертається», по дорозі читаєш казки якісь або розказуєш «як колись було» – це Марко, старший, любить... По дорозі ще ж ото сушиш голову, чи правильно зробив, що напередодні доплів і одягнув комусь із них феньку? Чи це не нав'язування своєї естетики? Раптом у 13 років дитя все це відкине і зненавидить, хоча зараз просило швидше доплітати? – Чи не ревнує Вас дружина, до такої кількості студенток-дівчат? – Ревнує. Тому приходить наприкінці пари до комп'ютерної аудиторії, як до себе додому, обіймає мене на очах у групи, і слухає, як я приймаю ваші роботи.


ЗАХОДЬ Путівник по всесвітній павутині, або Інтернет-гід ogurchiki-pomidorchiki.ru Огірочки-помідорчики Ні, портал не є офіційним представництвом журналу «Сад і город», як ви могли помилково подумати. Це видавництво (вигадане, до речі), що опублікувало на просторах Інтернету відскановане літературно-художнє видання невідомого Лева Оборіна «Плохие занятья, дурные привычки не делают чести ни зверю, ни птичке». Спокійно! Оскільки ви не пташка і майже не тваринка, не варто обвинувачувати нас у моралізаторстві. Зайдіть краще на цей сайт і оцініть рівень художнього оформлення, ілюстрацій та, звісно, поезії, представленої у виданні.

5secondfilms.com

unhearit.com

Фільм за 5 секунд Ми знаємо, що ви, наші читачі, – люди активні. Ви не можете щодня дозволити собі подивитись повнометражний фільм або через те, що часу не вистачає, або тому, що не можете всидіти на одному місці більше хвилини. Або ж вам просто лінь. Але це можна виправити: є такий сайт 5secondfilms.com, де довжина кожної стрічки (не враховуючи титрів) становить 5 секунд. Віднині ви зможете назвати себе кінофілом, адже знаєте цей портал і можете переглядати щодня по фільму! :) Радимо подивитися Professor Pigeon (Професор Голуб), раптом впізнаєте когось зі своїх викладачів. Тільки б не чути цього!.. Буває, причепиться одна пісня, і що хочеш, те й роби. Весь день змушений прокручувати її тисячу разів у своїй голові. І непогано було б зупинити цю платівку, але не можеш. Портал unhearit.com пропонує оригінальний вихід із подібних ситуацій. Заходиш на сайт, вмикаєш першуліпшу пісню і… ота дурнувата, яка нещодавно була в тобі, вивітрюється. Непогана пігулка проти головного болю, чи не так? Але, як і в усіх ліків, є побічні ефекти: у мізках поселяється той трек, який ти почув на порталі… Таке от замкнене коло. :)

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011


ЗАХОДЬ Бллллоооооооггггггггоооооо сфера vk.com/student_kimo Типовий «КІМО» Редакція «Жужужу» впевнена, що цей мем ви вже встигли побачити і без нас, але зафіксувати його в історії варто. Отож, дотепники з ІМВ, наші сусіди по корпусу, створили мем, присвячений життю в Білому корпусі. У коментах не обійшлося без випадів у бік ІЖ, але ми подумки покажемо всім злостивцям середній палець і посміхнемося. Деякі меми ми так і не зрозуміли (хто така Валентина Вікторівна?!), але багато з них – нам до душі. «Стояв у черзі в їдальні, помер», «Паркет на 3 поверсі? Ні, не чули» – студенти, упізнаєте рідний ІЖ?

raskalov-vit.livejournal.com З висоти пташиного польоту Цьому парубкові 18 років. Він ніде не працює, проте в нього є хобі, екстремальності якого можна лише позаздрити (або поспівчувати – кому як). Віталій Раскалов, raskalov-vit у ЖЖ, – «дахолаз». Причому дахи – це не найвища точка, куди цей хлопець і компанія потрапляють. Для «вилазок» обирають і вищі об’єкти – вишки, верхівки пам’ятників тощо. Усе побачене молодь фотографує і викладає в мережу. Своєю масштабністю вражають не лише панорами, але й світлини безпосередньо з процесу зйомки. Влаштовується це все без жодного страхування, тому респект підкорювачам дахів за мужність і шаленість. Дудлики Ця спільнота, певно, одна з найдивніших із тих, що ви бачили у рубриці «Заходь». Не можемо точно розшифрувати вам назву, але, на нашу думку, нічого спільного зі шрифтом Doodle Noodle вона не має. Спільнота присвячена дизайну персонажів. Сюжети до ілюстрацій переважно не наводяться, бо оформлення відіграє більшу роль і має бути цікавішим від усього іншого. Дійсно, опубліковані там персонажі впадають у вічі та навіть шокують. У спільноті мало слів і безліч картинок, тому не бачимо сенсу далі оповідати про неї – дивіться самі. Психодел і винос мозку гарантуємо.

ЖУЖУЖУ №8// листопад 2011

doodle-noodles.livejournal.com


ПІЗНАВАЛЬНО Цікаві факти про викладачів кафедри мови та стилістики

1 Що ж про нього можна сказати нового? Всі й так знають про його численні книги, нагороди й відзнаки. Парадоксально, але народився цей великий україномоволюб у Росії.

2 3

В'ячеслав Михайлович, окрім української, знає ще й болгарську мову. Коли в черговий раз отримаєте 22 вправи як покарання, порадійте, що вони не болгарською.

Місцевий поет Дмитро Куренівець (має персональну сторінку на сайті «Поетичні майстерні»). Скільки себе пам’ятає – намагається віршувати.

4

Ця пані взагалі унікальна: вона з російськомовної родини, і до 11 класу розмовляла тільки російською. Що змусило її стати викладачкою саме української мови – історія замовчує.

5

Майже «пілот-випробовувач», адже працювала у Кіровоградському вищому льотному училищі цивільної авіації.

6

Інколи можна побачити в гуртожитку… так що ставте рівненько взуття та не залишайте брудний посуд – Олеся Василівна любить порядок.

7

Справжній мужчина: має військове звання старшого лейтенанта. Вміло просуває укрмову у світі: викладав у Ягеллонському університеті (Польща) та в Університеті міста Белграда (Сербія).

8

Любить, коли йде дощ чи падає лапатий задумливий сніг, і ніколи не здається. Може із зав’язаними очима показати костел, де Бальзак узяв шлюб із красунею графинею Евеліною Ганською.

Кафедра ВСР запрошує до співпраці своїх студентів Якщо ви – активна людина, намагаєтесь реалізувати себе в університеті і поза ним, розвиватись і приносити суспільну користь – поділіться з нами своїм досвідом (Natashenka@bigmir.net і anastasya.merkotan@gmail.com) та надихніть інших студентів на такий шлях. Ваша розповідь з’явиться в новій рубриці на оновленому сайті кафедри за адресою journ.univ.kiev.ua/VSR/index.html.

У наступному

ЖУ Наше ЖУ про технічне оснащення Інституту журналістики

Самостійне опрацювання. Чи вистачить на нього 24 години в добі? Найяскравіші цитати наших викладачів «Жужужу» запрошує до співпраці усіх небайдужих до життя Інституту. Радо вітатимемо у своїй команді талановитих, пунктуальних та відповідальних журналістів і фотографів. Подробиці дивіться у групах у Фейсбуці та Вконтакті. Тільки разом ми розЖУжимо ІЖ!

Для вас ЖУжали: Клименко Марина / Комиз Ольга / Кравчук Вікторія / Харук Галина / Поціпух Олена Лаврентій Постоянних / Куницька Катерина / Брикова Анна / Примачук Юра Євтушок Марина / Меркотан Анастасія / Радзівільчук Наталія / Топала Вікторія Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці http://www.facebook.com/groups/283433098349814

Жужужу № 8/ листопад 2011

ZUZUZU8  

Газета набридливих журналістів #8

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you