Issuu on Google+

Зарубіжна література твори У шостому класі на уроках зарубіжної літератури вдосконалюються вміння письмово переказувати докладно, вибірково і стисло невеликі за обсягом епічні твори або фрагменти з них, зокрема фрагменти з елементами опису (пейзажу, інтер’єру, портрета). У творах учні повинні продемонструвати знання сюжету, основних образів та ідеї художнього твору, вміння виділяти у творі ключові епізоди та встановлювати зв’язки між ними, характеризувати та порівнювати героїв твору, їхні чесноти, цінності та почуття. Як вид письмової роботи у шостому класі пропонується і складання плану (простого і складного) характеристики героя, твору-роздуму про героя. Художні твори, вивчення яких передбачено чинною програмою, дають широкі можливості для застосування різних форм письмових робіт та творів, формування навичок самостійного аналізу мистецького явища.

et

СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ БІБЛІЙНОГО

План Про що розповідає біблійний переказ «Вавилонська вежа». Біблійне пояснення виникнення різних мов на землі. Вавилонська вежа як символ людської гордині і марнославства. Значення виразу «вавилонське стовпотворіння».

.n

1. 2. 3. 4.

ld z

Біблійний переказ «Вавилонська вежа» розповідає про події, які сталися після потопу. Люди тоді говорили однією мовою. Оселилися вони в долині між річками Тигром та Євфратом. Землі там були родючі, водилося багато всякої дичини, і люди жили все краще і краще. Це збудило їхню гординю. І задумали вони побудувати вежу, яка б сягала самого неба. Розгнівався Бог і вирішив їм перешкодити. Він зробив так, що люди забули свою рідну мову і почали промовляти слова, яких не розуміли інші. Почалося страшне безладдя, бо ніхто нікого не розумів, ніхто нікому не міг допомогти. Люди змушені були відмовитися від наміру будувати вежу і розпорошилися по всій землі. Згодом на місці недобудованої вежі, постало місто Вавилон. А Вавилонська вежа стала символом людської гордині і марнославства. З образом Вавилонської вежі пов’язаний вираз «вавилонське стовпо­ творіння». Цей вираз існує в мовах багатьох народів і означає безладдя, мішанину, незлагодженість у діях, відсутність організованості.

al

Зарубіжна література

ОБРАЗУ ВАВИЛОНСЬКОЇ ВЕЖІ

ЧОМУ ПОРУШИЛАСЯ ГАРМОНІЯ

906

У СТОСУНКАХ ЛЮДИНИ З БОГОМ І СВІТОМ? За біблійною історією, створивши людей, Бог поселив їх у раю. Біблійний рай став образом гармонійного світу: там не було ні холодно, ні жарко; на родючій землі не росли бур’яни чи терен, і люди там жили, не знаючи ні смутку, ні хвороб. Адам обробляв гарний едемський сад, і ця праця не втомлювала його. У перших людей було вдосталь плодів для їжі з різних дерев. Бог хотів, щоб люди не знали зла. Тому-то він під загрозою смерті заборонив куштувати плоди з «дерева пізнання добра і зла». Але люди порушили його заборону. Те, що Адам і Єва з’їли плоди з «дерева пізнання доб-


ра і зла», було першим порушенням волі Бога, першим гріхом людини. Бог розумів, що віднині їхні серця однаково відкриті добру і злу. І Бог зробив так, щоб люди самі переконалися, які наслідки має зло. Бог вигнав перших людей з раю у світ, де не було гармонії, де постійно точилася боротьба між добром і злом. Адам у тяжкій праці мав тепер здобувати поживу, бо через нього Бог прокляв землю, і вона родила терен, осот та інші бур’яни, які не давали рости корисним рослинам. Єва віднині мусила в муках наро­ джувати дітей і у стражданнях діставати щастя материнства. Але не тільки Адам та Єва були прокляті Богом. Тавро першого гріха лягло і на їхніх дітей. Хвороби і смерть стали невід’ємною частиною існування людини. Нащадки Адама та Єви поступово заселяли землю. Бог не забув людей. Він дбав про них, навчав їх жити у добрі. Але не всі люди виконували його волю. У серцях багатьох оселилися злоба і підлота. Люди губили самі себе, убивали й грабували одні одних у нескінченних війнах. Так Біблія оповідає про початок історії людства, яке, втративши первісну гармонію стосунків із Богом і світом, у сумнівах, поразках і перемогах розпочало свій земний шлях.

.n

ld z

al

Зарубіжна література

et

ЧОМУ ПІЛАТ НАМАГАВСЯ

ВМОВИТИ НАРОД ВІДПУСТИТИ ІСУСА? (За біблійними переказами про життя Ісуса Христа) Коли Ісуса схопили, його судив синедріон — найвищий орган самоврядування Іудейської держави. Ісуса звинуватили у державній зраді: буцімто він оголосив себе царем Іудеї і підбурював народ не платити податків римському кесарю. Але синедріон, до складу якого входили священики та іудейської представники знаті, не мав права засуджувати до страти, тому Ісуса передали римському наміснику Понтію Пілату. Римський намісник допитав Ісуса і «не знайшов жодної провини». Але Пілат не звільнив Ісуса. Він знав про традицію іудеїв: на честь свята паски відпускати одного в’язня. Пілат сподівався, що синедріон прислухається до його думки і відпустить Ісуса. Але первосвященик сказав, що відпустити вирішили розбійника Варавву. Зібравши всіх первосвящеників і весь народ, Пілат знову запитав їх: «Кого відпустити вам?» І тисячі голосів закричали: «Варавву!» Пілат зробив ще одну спробу звільнити Ісуса, запитуючи народ: «Що ж зробити з Ісусом, названим Христом?» І натовп заволав: «Розіпни, розіпни Його!» Пілат узяв тоді води, обмив руки перед народом і сказав: «Чистий я від крові цього Праведника; робіть, що хочете». Із біблійних переказів у мови багатьох народів увійшов вираз «умити руки», тобто перекласти на когось іншого відповідальність за прийняття важливого рішення, не доведену до кінця справу. Пілат намагався вмовити народ відпустити Ісуса, бо знав, що той не винен. Але побоявся Пілат, що донесуть іудеї на нього римському кесарю, і не став відкрито на захист Ісуса. ЗОБРАЖЕННЯ СИЛИ ТА ВРАЗЛИВОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ У МІФІ «АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА» План 1. Міф як особлива форма пізнання світу. 2. Ахілл — улюблений герой грецьких міфів.

907


3. Міфологічне пояснення його сили. 4. Усвідомлення вразливості людської природи в міфі «Ахіллесова п’ята».

.n

ld z

al

Зарубіжна література

et

Люди завжди прагнули збагнути світ, в якому вони живуть. Але в давнину вони не могли зрозуміти багатьох явищ, тому пояснювали їх за допомогою міфів — оповідей, де дійсне перепліталося з вигаданим. Свої уявлення про людину, її походження, силу та вразливість давні греки теж відобразили у міфах. Ахілл — один із найулюбленіших давньогрецьких міфічних героїв. Багато подій міфів Троянського циклу пов’язані з ним. Наприклад, титан Прометей знав, що морська богиня Фетіда народить сина, який в усьому перевершить свого батька. Зевс хотів одружитися з Фетідою, але дізнавшись про пророцтво Прометея, злякався і віддав її заміж за смертного — царя Пелія. На весілля Фетіди й Пелія богиня розбрату підкинула яблуко з написом «найвродливішій». Через це яблуко й сталася Троянська війна, в якій греки могли сподіватися на перемогу лише за умови, що Ахілл, син Фетіди й Пелія, візьме участь у поході. Але самому Ахіллу у цій війні судилася смерть. Фетіда знала пророцтво, що син її загине під Троєю у розквіті сил, уражений стрілою. Мати-богиня намагалася відвернути грізну долю. Щоб захистити його, Фетіда викупала малого Ахілла у водах підземної ріки мертвих. І Ахіллове тіло стало міцне, як криця. Але купаючи немовля, Фетіда тримала його за п’ятку, якої вода ріки мертвих не торкнулася. Коли Ахілл виріс, ватажок грецького війська Менелай почав збирати героїв у похід на Трою. Фетіда ще раз спробувала обійти долю. Переодягнула Ахілла в жіноче вбрання і сховала на острові Скіросі, де він жив у царському палаці серед дочок царя. Дізнавшись, де переховується Ахілл, хитромудрий Одіссей прийшов у палац під видом купця. Він розклав багато краму, гарні тканини, намиста, коштовності. А між цим поклав щит, шолом та меч. Хоч і був Ахілл у жіночому вбранні, а відразу вибрав обладунок для бою. Так Одіссей упізнав Ахілла, і той із радістю погодився взяти участь у поході на Трою. Багато років тривала Троянська війна. Чимало подвигів здійснив Ахілл. Греки шанували його як найкращого воїна. Але одного разу Менелай образив Ахілла. Розгніваний Ахілл відмовився далі воювати і залишив грецький табір. Троянці почали перемагати, в бою загинув друг Ахілла, Патрокл. Страшна була помста Ахілла. Несамовито вбивав він троянців, а їхні тіла кидав у річку, аж доки вода не вийшла з берегів. Бог Аполлон намагався зупинити Ахілла, але герой замахнувся списом навіть на бога. Тоді Аполлон скерував стрілу, яку випустив троянець Паріс, і стріла вразила героя у п’яту, куди тільки й можна було вразити Ахілла. Міф «Ахіллесова п’ята» пояснював, що ідеальних людей на світі не буває, що навіть найкращим властиві такі риси, які роблять їх уразливими. Якщо уважно простежити за подіями, які зображує міф про Ахілла, то не важко помітити, що причиною всіх нещасть героя була його нестриманість, його невміння приборкувати свій гнів. Якби він стримав свою образу на Менелая і не залишив грецький табір, Патрокл би не загинув. Якби не розгнівався на Аполлона, той би не скерував стрілу. І нині вживається вираз «ахіллесова п’ята», який означає якусь ваду людини, її слабке місце.

908


ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ДАВНЬОГЕРМАНСЬКОГО ПЕРЕКАЗУ «ЗІҐФРІД І ЗМІЙ» 1. 2. 3. 4. 5.

План Походження героя. Як Зіґфрід потрапив у полон. Чому Зіґфрід погодився на двобій із драконом. Хоробрість та відвага Зіґфріда. Чому Зіґфрід убив Регіна. СПІЛЬНІ РИСИ МІФІВ РІЗНИХ НАРОДІВ

План 1. Міф як спроба пояснити світ. 2. Герої міфів різних народів — боги, які уособлюють природні стихії. 3. Зображення залежності долі людини від волі богів.

Дав я землю вам для ловів, Дав вам води для рибальства, Дав ведмедя і бізона.... Що ж примушує вас нищить, Убивать один другого?

al

Гітчі-Маніто закликає народи примиритися, інакше вони «потонуть у крові», «пов’януть, як листя». У індіанців існувала традиція: на знак примирення вороги розкурювали разом люльку й у спокійній бесіді намагалися порозумітися. Цей яскравий образ використав поет. Гітчі-Маніто пропонує зробити Люльку Згоди, «запалити її на згоду», щоб усі народи жили у мирі, як брати.

Зарубіжна література

ld z

.n

et

СМИСЛ НАЗВИ РОЗДІЛУ «ЛЮЛЬКА ЗГОДИ» (За поемою Г. Лонґфелло «Пісня про Гайявату») Поема Генрі Водсворта Лонґфелло «Пісня про Гайявату» створена на фольклорній основі. У ній передані мрії, сподівання, прагнення простих людей. У розділі «Люлька згоди» поет розповідає про Владику Світу, який створив світ і людей. Гітчі-Маніто, так називали американські індіанці це божество, подібний до мудрого батька, який дбає про своїх дітей — різні народи. Йому боляче дивитися, як племена ворогують між собою, нищать одне одного. Зібравши їх усіх «на раду», Гітчі-Маніто виголошує свою волю, свій заповіт. Звертаючись до людей, Гітчі-Маніто говорить, що дав їм усе потрібне для життя і щастя:

ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА ПОЕМИ «ПІСНЯ ПРО ГАЙЯВАТУ» Поема «Пісня про Гайявату» Генрі Водсворта Лонґфелло відкрила усьому світові красу й своєрідність фольклору американських індіанців. В основу свого твору поет поклав легенди, пісні, оповіді, які розповідали про подвиги, життя, боротьбу народного героя Гайявату. Гайявата — особа історична, один із вождів племені ірокезів, що жив у ХV ст. У фольклорних творах Гайявата наділений рисами казкового героя, який дбав про щастя свого народу. У поемі Лонгфелло історія Гайявати перетворюється на поетичну легенду, в якій фантастична вигадка переплітається з народною мудрістю.

909


Герой поеми — незвичайна істота, наділена дивовижною силою, винятковим розумом і відвагою. Усі свої сили він віддає на благо людей. Це образ справжнього народного героя. Гайявата навчає індіанців мисливству, винаходить письмо, відкриває таємниці лікування хвороб. Він розуміє голоси тварин і птахів, вітру, річки. Йому відомі таємниці природи. Фольклорні образи набули в поемі нових рис, поетичності: відважний і ніжний Чайбайабос, сміливий і простодушний Квазинд, прекрасна Нокоміс. Але як і у народних легендах, усі вони — енергійні й мужні люди, які мріють про щастя і досягають його. ЗАКЛИК ДО МИРУ Й ЗЛАГОДИ

.n

ld z

Ваша сила тільки в згоді, А безсилля — в ворожнечі! Помиріться ж, мої діти, Будьте друзями, братами!

al

Зарубіжна література

et

У «ПІСНІ ПРО ГАЙАВАТУ» Відомий американський поет, мовознавець, етнограф Генрі Водсуорт Лонгфелло з дитинства цікавився історією своєї країни, захоплювався її природою, легендами про індіанців, корінних жителів Америки. Його обурювало ставлення білих людей до індіанців. Чужоземці жорстоко винищували господарів цих країв, привласнюючи їх споконвічні землі. Своє захоплення міфологією індіанців Лонгфелло відобразив у поемі «Пісня про Гайавату», яка принесла поетові світову славу. Головним героєм твору стала історична особа — вождь ірокезів, засновник союзу п’яти племен. Завдяки йому між індіанцями запанували мир і злагода. В уривку з поеми «Люлька злагоди» якраз і відображається епізод, як Гайавата скликав усі ворожі племена в долину і запропонував змити «фарби бою», «з тіла плями крові», закопати «свою зброю» і викурити «люльки згоди». Адже всі стомилися від незгод і суперечок, кривавих війн, помсти. Мудрий вождь нагадує індіанцям, що дав їм землю для полювання, води для рибальства, напустив туди усяких звірів і птахів, риби, яких вистачить на всіх. То що ж їх примушує «убивать один другого»? Гайавата залишає заповіт червоношкірим братам:

Отже, і через віки не втратила своєї актуальності й значимості думка народного героя Гайавати про те, що квітку «долі-щастя» можна знайти лише в мирній праці та любові. ПОЕТИЗАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МИНУВШИНИ У «ПІСНІ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА» О. ПУШКІНА Тема долі, життя і смерті завжди хвилювала великого російського письменника Олександра Сергійовича Пушкіна. Обробивши народні легенди про героїзм та смерть мудрого князя Олега і створивши прекрасну баладу, письменник вирішив нагадати, що доля справді існує. Після перемоги над хазарами князь Олег їхав на коні і зупинився біля чарівника, що саме вийшов з лісу. Він попросив чаклуна сказати про його майбутнє, коли на нього чекає смерть, і обіцяв подарувати за це коня. Але той гордо відповів:

910

Волхви не бояться земних владарів, Волхвам — за пророче їх слово — Не треба багатих князівських дарів,— Правдива і вільна їх мова.


І прорік, що загине він від свого вірного коня, який скільки разів виручав його у бою. Князь засмутився, але все ж вирішив розлучитися з конем. Пройшло багато років, і Олег згадав про коня. Йому сказали, що від нього залишилися вже самі кістки. Тоді князь пожалкував, що послухав чарівника і віддалив від себе коня. Вирішив поїхати подивитися хоч на його рештки. Посміявся, що кістки «тлінні» вже ніякої шкоди йому не завдадуть. Але тут із черепа коня виповзла змія, вжалила князя, і він помер. Так виповнилося трагічне віщування, і долі своєї князь Олег не зміг обійти. Балада побудована у формі діалога між князем і волхвом. У ній, згідно з традицією, є звернення до друга — коня, і це робить твір напруженим, драматизованим. О. С. Пушкін поетизує давньоруську минувшину, розповідаючи про переможні походи князів («Ти славний своїми боями, І твій ворогами не здоланий щит Царграда оздоблює брами; І хвилі, і землю скорив ти в бою...»), про захист ними рідної землі. Разом із тим письменник утверджує думку, що смерть свою не обійде ніхто — ні проста людина, ні великий князь.

.n

ld z

За напад — мечам і пожарам прирік Він ниви хазарські і хати.

al

Сильний і мужній Олег не боїться смерті, він знає, що рано чи пізно настане і його час: «Повідай, улюбленцю наших богів, Чи скоро я землю покину? Чи скоро на радість моїх ворогів, Мене покладуть в домовину...»

Зарубіжна література

et

ТРАГІЗМ ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ

«ПІСНІ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА» О. ПУШКІНА (Твір-роздум) Трагічне завжди пов’язане з людськими стражданнями, смертю, почуттям безнадійності. Трагічні події у художньому творі призводять до загибелі або тяжких страждань героїв, яким читач співчуває. Давні філософи вважали, що таке співчуття очищує людину, виховує високі почуття. Доля трагічного героя завжди є неминучою, а з точки зору читача — несправедливою. Саме такий трагічний образ створено у «Пісні про віщого Олега» О. Пушкіна. Автор зображує князя Олега хоробрим воїном, здатним дати відсіч загарбникам:

Старий віщун обіцяє Олегові славу, перемоги і довгі роки життя. Тому несподіваним видається пророцтво: «Але від свого загинеш коня». Почувши це віщування, князь спочатку усміхнувся. А потім зажурився. Доля кидала йому виклик, а він не звик коритися. Тому попрощався Олег зі своїм вірним бойовим другом і наказав привести іншого коня. Минули роки. Посивів князь Олег, посивіли його товариші, але не було марним їхнє життя. Чимало зробили вони для рідної землі, чимало перемогли ворогів. Без сорому міг згадувати своє минуле князь Олег. Але пошкодував князь, що послухав колись ворожбита: «...Коли б не послухав брехливих я слів, Відкинув дурне віщування, Носив мене б кінь до останнього дня!» І хоче він бачить останки коня.

911


Так кинув князь Олег останній виклик своїй долі. У «Пісні...» це дуже напружений момент. Князь, «тихо ступивши на череп німий», звертається до коня, говорить про близьку смерть, не відаючи, що його загибель зовсім близько. Він ще зухвало промовляє до своїх товаришів: «Чи кістка страшна мені тлінна?», а з жовтого черепа вже виповзла домовинна гадюка. Саме у той момент, коли і князю Олегові, і читачеві здавалося, що герою вдалося обійти свою долю, сталося невиправне: Круг ніг його чорним кільцем обвилась, І крикнув раптово ужалений князь.

Хоча загибель віщувалася князю Олегові ще на початку «Пісні...», така смерть сприймається як несподівана, безглузда і несправедлива. Але пісня не завершується зображенням смерті героя. В останніх рядках зображується Олегова тризна. «Дружинники згадують юність свою», але виникають нові образи — князя Ігоря і княгині Ольги. Життя продовжується, у наступників князя своя доля, якої їм теж не уникнути. БАЙКИ ЕЗОПА — СКАРБНИЦЯ

et

СЮЖЕТІВ ДЛЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

.n

ЗАСУДЖЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ВАД

ld z

У БАЙКАХ І. КРИЛОВА

Байки І. А. Крилова — прекрасна школа спостережень життя, явищ, характерів. Байки зацікавлюють і динамічними сюжетами, і зображенням характерів дійових осіб, зокрема тварин, комах, птахів. Однак тварини, комахи і риби у байках, за влучним висловом І. Франка, «одною бр��вою підморгують на людей». Тож кожна прочитана байка викликає у людини роздуми. Читаючи байку «Дем’янова юшка», розумієш: історія, яку розповідає автор, зовсім не про конкретних Дем’яна та Фоку й не про юшку та надмірну гостинність. Дем’ян уособлює такі риси, як нав’язливість, причепливість, настирливість, невміння з повагою ставитися до бажань іншої людини. І ще байка вчить: гарні наміри не завжди мають добрі наслідки. Невміння працювати спільно, дбаючи про загальну справу, а не про власні уподобання, уособлюють персонажі байки «Лебідь, Щука й Рак». Останній рядок цієї байки — «Та тільки віз і нині там» — став крилатим висловом. Іноді за допомогою цих слів характеризують стан справ людини, яка не здатна завершити розпочате. Байка допомагає зрозуміти: перш ніж узятися за якусь справу, треба добре зважити і свої можливості, і можливості своїх спільників. Інакше вийде з тієї справи «тільки мука». Невігласів і неуків викриває І. А. Крилов у байці «Мавпа й окуляри». Деякі люди дуже схожі на персонажа байки: не здатні зрозуміти якесь явище, вони заперечують або забороняють його. Чимало дійових осіб байок І. А. Крилова ніби прийшли з народних казок. Їхні «характери» добре відомі, але автор створює такі ситуації, в яких розкривається їхня сутність.

al

Зарубіжна література

План 1. Езоп — легендарний байкар. 2. Найвідоміші сюжети байок Езопа. 3. Використання сюжетів байок Езопа у творчості Федра, І. Крилова, Леонардо да Вінчі, Ж. де Лафонтена, Л. Глібова.

912


Лисиця — персонаж багатьох казок. Цей образ використовують, коли треба зобразити хитрість, лукавість. У байці «Ворона і Лисиця» саме хитрощі допомагають Лисиці заволодіти шматком сиру. Але байка засуджує не лукавість і хитрощі, а підлабузництво і тих, хто вірить будь-яким словам, аби тільки вони були приємними. Отже, байки І. А. Крилова викривають різні вади людських характерів і навчають мистецтву жити гідно. СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ БАЙКИ І. КРИЛОВА

У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ? Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що розійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.

Зарубіжна література

al

ld z

.n

et

«ВОВК ТА ЯГНЯ» ТА ОДНОЙМЕННОЇ БАЙКИ ЕЗОПА Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова. Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру байки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці «Вовк та ягня» характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду. На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на початку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація моралі «У сильного безсилий винен завсігди...». У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жорстокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями. На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчувається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргументів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижакові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: «Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня» — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але, спостерігаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність. Отже, у байках Езопа і Крилова спільним є сюжет, персонажі і навіть мораль. Байка Езопа написана прозою, а Крилова віршами. Але, на мою думку, найголовніше, що відрізняє ці дві байки — це саме читацьке сприйняття творів. Байка Езопа звернена, так би мовити, до розуму читача. А байка Крилова — до його серця.

913


.n

ld z

САТИРИЧНЕ ЗМАЛЮВАННЯ ЗАКОНІВ ЛІЛІПУТІЇ (За романом Дж. Свіфта «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера») Видатний англійський письменник-сатирик Джонатан Свіфт створював свій роман «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера» для дорослих, але твір цей уже давно із задоволенням читають і діти. Особливо цікавими для дітей є пригоди Людини-Гори у країні ліліпутів. Смішно читати, як Гуллівер намагається пристосуватися до звичаїв цих маленьких, наче іграшкових людей. Здається, що у будь-яку мить Гуллівер перестане бавитися і здоровий глузд візьме верх над пристрастями, чварами, інтригами ліліпутів. Але чим далі читаєш роман, тим більше дивуєшся, чому Гуллівер нічого не може зробити. І тоді розмірковуєш над тими законами та звичаями, якими керуються у цій країні. В одному з розділів Свіфт наводить зразки своєрідних законів Ліліпутії. Наприклад, закон про викажчиків. Усі злочини у цій країні каралися дуже суворо, але якщо на суді доводили невинність підсудного, то того, хто на нього вказав або його обмовив, відразу віддавали на ганебну страту. Потерпілому відшкодовують кошти з майна викажчика і про його невинність повідомляють усім жителям міста. Шахрайство у Ліліпутії вважалося за найтяжчий злочин, ніж крадіжка, бо дбайливість та пильність можуть захистити від злодія, а проти шахрайства чесність не має чим боронитися. Дотримання всіх законів винагороджувалося. Кожен, хто подавав докази, що протягом сімдесяти трьох місяців точно виконував усі закони, отримував певну суму грошей із спеціальних державних фондів.

al

Зарубіжна література

et

Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні історичні епохи і різними народами. Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. У своїх творах «Вовк та ягня», «Вівця, пес та вовк», «Кібець та голуби» й багатьох інших він виступав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади. Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкладав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку «Лев і Ягнятко». Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував античні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості. Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького характерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи. Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі «повісті, комедії» — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей,­ а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії. Є такий відомий вислів: «Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше...». І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграбних, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.

914


Існував закон, за яким у призначенні на високу посаду перевага віддавалася моральним якостям людини, а не її здібностям. Ліліпути вважали, що правдивість, справедливість, поміркованість і подібні якості — під силу кожному і що ці чесноти, при досвіді та добрих намірах, роблять кожного здатним служити своїй країні. Карним злочином вважалася в Ліліпутії невдячність: бо той, хто відплачує злом своєму благодійникові, є ворогом усім іншим людям, а тому заслуговує смерті. Але закони Ліліпутії часто зневажали. Наприклад, на високі посади давно вже призначали лише тих, хто добре танцював на канаті. Сам Гуллівер став жертвою обмови і його звинуватили у державній зраді. Так Гуллівер, а з ним і читач, переконався, що закони Ліліпутії, «як дишло: хто куди хоче, той туди й поверне». САТИРИЧНЕ ЗМАЛЮВАННЯ ЗВИЧАЇВ ЛІЛІПУТІЇ

et

План 1. Роман «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера» — сатиричний твір. 2. Як у Ліліпутії призначають на високу посаду. 3. Погляди ліліпутів на виховання дітей.

.n

САТИРИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ

al

ld z

«МАНДРИ ГУЛЛІВЕРА» Великий англійський письменник Джонатан Свіфт говорив: «Я пишу не заради слави, єдина моя мета — благо суспільства». Оскільки суспільний лад його батьківщини був не досконалий, він звертається до жанру сатири, в алего��ичній формі зображує вади нинішньої держави, а також показує ідеальне суспільство, яким він собі його уявляє. У своєму знаменитому романі «Мандри Гуллівера» Д. Свіфт разом зі своїм героєм потрапляє в країну Ліліпутію. Читачі розуміють, що це — Англія через зменшувальне скло. Імператор ліліпутів, «відраза і жах Все­ світу», аж на цілий ніготь вищий за своїх підданих. «Самого цього досить,— з убивчою іронією підсумовує оповідач,— щоб викликати особливу пошану до нього». Високої посади в Ліліпутії можна досягти так: придворні танцюють на канаті. «У цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтися великої ласки при дворі. Їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання». Хто найвище стрибає, тому й дістаються найвищі посади. Синя, зелена, червона нитки, за володіння якими так принизливо боролися вельможі ліліпутів («Імператор взявши в руку палицю, тримає її горизонтально, а кандидати, ідучи один по одному, то стрибають через неї, то пролазять під нею, залежно від того, опускає чи підіймає палицю імператор»),— це кольори англійських орденів Підв’язки, Пані та святого Андрія, за нагородження якими справжні придворні теж були здатні на ганебні вчинки. Два ворожі табори при дворі імператора Ліліпутії — прихильники високих підборів і прихильники низьких підборів — символізували англійські партії торі та вігів. А запекла боротьба між прихильниками тупого

Зарубіжна література

XVIII СТ. У РОМАНІ Д. СВІФТА

915


кінця і гостроконечниками — це сатиричне змалювання кровопролитних релігійних зіткнень між католиками та протестантами. Д. Свіфт гостро засуджує війну. Він бореться сміхом і зриває маску з тогочасного суспільства, показуючи його брехню і вади. На сторінках роману суспільні установи та явища стають смішними, вульгарними — імператорський двір порівнюється з помийницею, сенат — із купкою гусей, релігійні чвари починаються із суперечки: із якого кінця розбивати яйце. Зображуючи країну велетнів, письменник висловлює свою мрію про ідеальну державу. Король велетнів — добрий і мудрий, він не провадить загарбницьких війн, не утримує постійної армії, не вдається в політиці до крутійства та бюрократизму. Отже, сатиричний роман Д. Свіфта «Мандри Гуллівера» — це твір не лише про Англію, він має узагальнююче значення. Хоча роману більше ніж 270 років, але проблеми, порушені в ньому, хвилюють людство і нині. СМИСЛ НАЗВИ ПОВІСТІ Ч. ДІККЕНСА «РІЗДВЯНА ПІСНЯ У ПРОЗІ»

.n

ld z

ПОДОРОЖ СКРУДЖА У ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озирнутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею. Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. «Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри». І торував він дороги життя, «нехтуючи людським співчуттям». Щоб розбудити душу такої людини, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж вирушає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце. До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній змінюються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе маленьким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим заняттям цього хлоп’яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття. Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, святкували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах згадали його, пожаліли і побажали щастя. Останній дух показав Скруджу те, що станеться після його смерті. «Ділових людей», яких так поважав Скрудж, цікавило тільки те, кому старий скнара залишив гроші. Чужі люди були біля його мертвого тіла і розкра-

al

Зарубіжна література

et

План 1. Різдво як свято надії. 2. Утвердження у творі високих ідеалів любові і співчуття до всіх людей. 3. Можливість духовного переродження головного героя повісті.

916


дали все, що можна було вкрасти. Жахнувся Скрудж і захотів змінити своє життя. Подорож у часі та просторі дала можливість Скруджеві осягнути своє життя і сприяла його переродженню. АВТОРСЬКЕ СТАВЛЕННЯ ДО ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ «РІЗДВЯНОЇ ПІСНІ У ПРОЗІ» План 1. Співчуття до людини як основа авторської позиції. 2. Авторська іронія в зображенні головного героя твору. 3. Віра автора в можливість переродження героя. ЕБІНІЗЕР СКРУДЖ — ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ

Зарубіжна література

al

ld z

.n

et

«РІЗДВЯНОЇ ПІСНІ У ПРОЗІ» Ч. ДІККЕНСА Один із найвідоміших англійських письменників XIX ст. Ч. Діккенс із співчуттям ставився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, та перевиховати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня у прозі». Головний герой твору — власник торгової спілки «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлея, про якого він давно забув. Привид Марлея розповів, як він тепер кається і страждає через те, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Теперішнього та Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє допомогли йому багато дечого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен. Ця історія, як і повинно бути в різдвяному оповіданні, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати часу, поспішати робити добро ближнім своїм. УТВЕРДЖЕННЯ ВІРИ В СИЛУ ЛЮДСЬКОГО РОЗУМУ В РОМАНІ «ЖИТТЯ Й НЕЗВИЧАЙНІ ТА ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КРУЗО» Д. ДЕФО План І. Віддзеркалення в історії Робінзона шляху людства до цивілізації. ІІ. Робінзон — людина, здатна протистояти життєвим випробуванням. 1. Риси характеру Робінзона, які допомогли йому вижити на безлюдному острові: а) сила волі, небажання коритися долі; б) розважливість, поміркованість;

917


в) кмітливість, спостережливість, уміння застосовувати набуті знаття на практиці. 2. Риси характеру Робінзона, які допомогли йому залишитися Людиною на безлюдному острові: а) оптимізм; б) здатність на співчуття до страждань іншої людини. ІІІ. Людина сильна своїм розумом і відчуттям єдності з іншими людьми. ГІМН ЗВИЧАЙНІЙ ЛЮДИНІ-ТРУДІВНИКУ, СИЛІ ЇЇ ХАРАКТЕРУ І ВИТРИМЦІ У РОМАНІ Д. ДЕФО «ЖИТТЯ Й НЕЗВИЧАЙНІ

.n

ld z

al

Зарубіжна література

et

ТА ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КРУЗО» Волею долі герой роману Д. Дефо Робінзон Крузо потрапив на безлюдний острів в океані після аварії корабля. Спочатку він розгубився, впав у відчай, але потім обміркував своє становище і зрозумів, що сидіти без діла не можна. Мандрівник забрав із розбитого корабля все, що могло знадобиться, збудував собі житло, навчився ловити рибу та полювати на птахів. Робінзон Крузо увесь час удосконалював свій побут — приручив кіз, щоб мати м’ясо, коли закінчиться порох, сіяв зерно, оволодівав різними ремеслами. Він увесь час наполегливо працював, і це допомагало йому долати почуття самотності. Наприклад, частокіл, яким обгородив усе своє житло, відважний моряк будував майже рік. Коли на нього нападала смертельна туга, він брався за перо і пробував собі довести, що і в його важкому становищі все ж є немало хорошого: в одну колонку писав «погано», в іншу — «добре». Доброго виходило чимало, і це заспокоювало героя. Він почав навіть вважати себе щасливим, хоч і сумував за людьми. Робінзон Крузо врятував індіанського юнака П’ятницю, навчив його англійської мови і всього, що знав та вмів. Потім ще не раз він виявляв свою людяність, кмітливість та наполегливість. Саме завдяки цим рисам і врятувався, потрапив до Англії. При цьому допоміг іншим — влаштував іспанську колонію на острові й передав їй усе своє господарство. Роман про дивовижні пригоди Робінзона Крузо був дуже популярним в усі часи. Із задоволенням його читаємо і ми, бо захоплюємось людьми, які завдяки своїй силі волі, працьовитості, оптимізмові знаходять вихід із найскрутніших життєвих ситуацій.

918

ОСОБЛИВОСТІ ПРИГОДНИЦЬКОГО РОМАНУ Ж. ВЕРНА Романи Ж. Верна належать до творів, які прийнято називати пригодницькими. У таких творах багато несподіваних подій, раптових поворотів у сюжеті, рушійною силою якого стає пригода. Пригода майже завжди починається з якоїсь загадки. У романі «Діти капітана Гранта» такою загадкою стає знайдена у шлунку акули пляшка з напівстертим текстом німецькою, французькою й англійською мовами. Щоб розгадати текст треба звернутися до географічного атласу у пошуках тридцять сьомої паралелі, словників трьох мов, а героям роману ще й до підшивки «старої морської газети», де буцім-то є підтвердження факти відплиття судна. Упродовж усього роману цей текст тричі буде переосмислено, прочитано по-новому, і врешті-решт загадка відкриється.


Особливість романів Ж. Верна полягає у тому, що навіть дивовижні речі автор пояснює з науковою точністю, а загадки, які він пропонує, ніколи не містять нічого містичного. Герої романів Ж. Верна — сміливі й відважні люди, які прагнуть дізнатися більше про світ і людей. Автор і сам часто робить відступи, щоб розповісти про багатства природи, лісів, пустель, таємниці океану, Всесвіту. Один із найпопулярніших персонажів романів Ж. Верна — трохи дивакуватий учений. Це дає авторові можливість науково пояснювати явища природи. Однак у Ж. Верна навіть найрозумніший учений не все знає, не про все здогадується. Безмежний світ відкриває лише деякі свої таємниці, а неприборкана природа завжди могутніша за людину. Улюблені герої Ж. Верна — юнаки та підлітки, які вчаться відкривати світ. Знання та досвід роблять їх розумнішими, а пригоди додають мужності. У фіналі роману обов’язково перемагає добро, а зло справедливо карається. І ці моральні уроки юні герої запам’ятовують на все життя. ЧИ ХОТІВ БИ Я, ЩОБ МОЇМ ДРУГОМ

al

ld z

.n

«П’ЯТНАДЦЯТИРІЧНИЙ КАПІТАН»? Дік Сенд — сирота, виховувався в дитячому будинку. Навіть ім’я він одержав на честь жалісливого перехожого, котрий його знайшов, а прізвище йому дали на згадку про місце, де його знайшли. Хлопчик був розумним, у чотири роки вже вмів читати, писати і рахувати. У вісім років він пішов юнгою на корабель, де так добре себе зарекомендував, що капітан Хелл познайомив його з власником судна Велдоном, і той віддав хлопця до школи. У п’ятнадцять років Дік ступив на палубу одного з кращих кораблів Велдона «Пілігрим» новачком-матросом. Він виявився дуже вправним моряком, розумним, тому коли капітан вирушив на полювання за китом, то доручив корабель саме Діку Сенду. Трапилося нещастя: капітан разом із моряками у шлюпці загинув. І Дік бере усю відповідальність за життя команди й пасажирів на себе. Йому довелося пережити і катастрофу судна, і жорстокий обман Негору, і страшну подорож по африканських джунглях та болотах. Але він мало думав про себе, уболіваючи за долю місіс Велдон, маленького Джека та інших своїх друзів. Кмітливість, витривалість, мужність і відповідальність, а також добрий друг допомогли Дікові врятувати себе й інших. Як добре, коли поряд є така людина: вона завжди допоможе. Тому я б дуже хотів мати такого друга, як Дік Сенд.

Зарубіжна література

et

СТАВ ДІК СЕНД ІЗ РОМАНУ ЖУЛЯ ВЕРНА

ОБРАЗИ СОНІ ТА МАРУСІ (За повістю В. Короленка «Діти підземелля») План 1. Спільні риси героїв: а) вік; б) сирітство, зростання без материнської маски. 2. Відмінні риси: а) умови життя та виховання; б) зовнішній вигляд; в) доля.

919


«ДВА СВІТИ» ДИТИНСТВА У ПОВІСТІ В. КОРОЛЕНКА «ДІТИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ» План 1. Антитеза як принцип побудови образів Васі і Валека,Соні і Марусі. 2. «Світ» Васі і Соні: а) матеріальна забезпеченість; б) відсутність тепла і любові у стосунках із батьком; 3. «Світ» Валека і Марусі: а) бідність; б) любов, батьківське ставлення Тибурція до нещасних дітей. 4. Утвердження у творі доброти і милосердя.

.n

ld z

al

Зарубіжна література

et

ЯК ДРУЖБА ДІТЕЙ — ВАСІ, ВАЛЕКА І МАРУСІ СКРАСИЛА ЇХНЄ ЖИТТЯ (За повістю В. Короленка «Діти підземелля») Герої повісті В. Короленка «Діти підземелля» Вася, Валек і Маруся належали до різних світів. Вася народився у багатій сім’ї, з матеріального боку ні в чому не знав нестачі. А Валек і Маруся були «дітьми вулиці» — без власного теплого дому, достатньої кількості їжі та одягу. Але їх об’єднує те, що вони — сироти, самотні й нікому з дорослих не потрібні. У Васі був батько, але він не помічав сина від горя — втрати дружини, замкнувся в собі і повірив у погані відгуки про хлопця. Вася спостерігав за батьком, не раз хотів пожаліти його, але той не давав йому такої можливості. Хлопчик любив свою сестру, але йому не давали з нею гратися, боячись поганого впливу. Отже, Вася не знайшов у своєму оточенні рідної душі, почав бродяжити. Але він тягнувся до доброго, до хороших, щирих стосунків. Тому серцем сприйняв дружбу Валека і Марусі, намагався їм допомогти чим міг — пригостив яблуками, приберігав для них ласощі. Він не міг забрати у хворої Марусі ляльку, хоч вдома всі дізналися про її зникнення, і нізащо не погодився б видати таємницю друзів. Хлопчик великодушний і щедрий, уміє взяти відповідальність на себе, постояти за інших, і це привертає до нього серця знедолених дітей — Валека і Марусі. Роблячи добро для інших, Вася і сам одержує те, чого йому так не вистачає у житті — щиру дружбу, вірність, прив’язаність. Звідси напрошується висновок, що основою сімейного щастя є не матеріальний достаток, а взаєморозуміння, щедрість, доброта у стосунках один з одним. І та людина, яка не шкодує свого душевного тепла для інших, не буде самотньою, їй обов’язково колись посміхнеться щастя.

1. 2. 3. 4.

920

РАДІСНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА (За романом Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра») План Том Сойєр — головний герой роману. Витівки, ігри та пригоди героїв. Дружба Тома Сойєра та Гекельберрі Фінна. Перехід від стихії гри до справжніх цінностей.

СОНЯЧНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА В РОМАНІ М. ТВЕНА «ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА» Видатний американський письменник Марк Твен написав багато книжок, якими зачитується вже багато поколінь людей. І найулюбленіший серед них — роман «Пригоди Тома Сойєра».


Зарубіжна література

al

ld z

.n

et

Головний герой цього твору — Том. Він — безтурботний школяр, неслухняний, інколи навіть грубий. У голові в нього завжди повно всяких дурних вигадок та капостей. Том може прогуляти заняття в школі, граючись у лісі та уявляючи себе то піратом, то знаменитим розбійником Робіном Гудом. Він навіть тікає з дому, перелякавши і засмутивши цим тітоньку Поллі. Але цей хлопчик — великий мрійник і вигадник, сміливий, чесний, вірний у дружбі, не любить зрадливих, нечесних людей та наклепників. Він бере провину дівчинки Беккі, яка йому подобається, на себе, намагається повідомити тітоньці, що він живий, щоб та не хвилювалася. Том зумів завдяки своїй винахідливості перетворити покарання на розвагу — так розрекламував привабливість фарбування паркану, що вишикувалася ціла черга бажаючих. На долю Тома Сойєра випадає багато пригод, серед них і небезпечних. Але він разом зі своїм другом Геком із честю виходить з усіх небезпечних ситуацій, виявляє свої кращі якості, хоч і завдає своїм близьким багато турбот. Отже, Марк Твен яскраво і переконливо показав дитячий світ американських хлопчиків, яким довелося зіткнутися не лише зі своїми, дитячими проблемами, а й із жорстокістю та несправедливістю дорослого світу. Читачі вірять, що Том Сойєр виросте доброю людиною і порядним громадянином, незважаючи ні на що.

921


zar lit 6