Issuu on Google+

УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА (ТВОРИ)

УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА

На уроках української літератури п’ятикласники вчаться усно та письмово переказувати текст (докладно, стисло, вибірково), встановлювати зв’язки між подіями твору, складати план невеликого епічного і драматичного твору, давати усний відгук на самостійно прочитаний літературний твір, твори інших видів мистецтва, розповідати про персонажів (головних і другорядних), знаходити в художньому тексті епітети, порівняння, пояснювати їхню образотворчу роль. Такі навички допомагають учневі краще розуміти художній твір, розшиють його читацький досвід, прищеплюють уміння самостійно осмислювати мистецьке явище. Однак формування таких навичок справа нелегка і лише за умови постійного тренування можна досягти результату. Написання твору дає змогу розвивати ці навички, працювати послідовно, поступово ускладнюючи вид завдання. Підготовка до написання творчої роботи полягає в уважному читанні художнього тексту, виборі уривків, які мають відношення до теми письмової роботи, складанні плану твору. Теми, які пропонуються у п’ятому класі, враховують саме послідовність набуття навичок аналізу художнього твору: від власне переказу окремих епізодів до їх порівняння, аналізу зв’язків, характеристики героїв, художніх засобів виразності.

852

МІЙ ПЕРШИЙ УРОК Пролунав перший дзвоник. Це був той сріблястий дзвоник, якого учні чекали так довго. До нас підійшла учителька, і ми всі пішли в клас. Пригадується простора класна кімната, з великими світлими вікнами, пофарбованими партами, дошкою. Усі сіли за парти, і почався перший урок. Учителька показала нам великий портрет, з якого дивився на нас Тарас Шевченко. Ми розповідали все те, що знали про великого сина нашого народу, читали його вірші, розглядали його живописні роботи, слухали пісні на вірші поета. Учителька розказала нам багато цікавого з життя поета: як він навчався, як став борцем за щастя народу, як турбувався про його майбутнє, освіту. Ми незчулися, як дзвоник сповістив про закінчення уроку. За п’ять років навчання в школі було багато цікавих уроків, але я завжди з хвилюванням згадую свій перший урок. РОЛЬ КНИГИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ Книга супроводжує людину протягом усього життя: перші книги — альбоми казок, розмальованки, перші дитячі вірші. Ми полюбили їх, а через них почали звертатися до інших книг. Книги — наші вірні порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов’язані книзі. Вона вчить нас бути чесними, працьовитими, любити свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи. Я люблю читати книги про історичні епохи і події. Ці книги збагачують мої знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови. Я вважаю, що книги — це найбільший людський скарб і життя без них важко уявити.


«ЩО УМІТИ — ЗА ПЛЕЧИМА НЕ НОСИТИ» Я дуже люблю допомагати мамі готувати обід. Часто подруги навіть жартують, що я буду кухаркою, хоч моя мрія — стати лікарем. Але я знаю, що добре, коли все умієш робити. Ось у цьому році ми ходили в туристичний похід. За день ми дуже втомилися. Хотілося поїсти. У нас були і хліб, і ковбаса, і консерви, але хотілось чогось гарячого. Разом вирішили зварити юшку. Дружно взялися за роботу: хлопці розклали багаття, дівчата чистили картоплю. Я робила все, як учила мене мама. Не минуло й години, а в мисках уже парувала пахуча юшка. У той вечір вона здалася найкращою їжею у світі. Як добре, що мама навчила мене її готувати. Правду кажуть: «Що уміти — за плечима не носити». От і моє уміння стало в пригоді.

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ (Відгук про прочитаний твір) Нещодавно на уроках української літератури наша учителька познайомила нас зі збірником поезії для мам і немовлят «Дай мені долоньку» Миколи Побеляна. Микола Побелян — наш земляк — харків’янин, учитель однієї з харківських шкіл, пише вірші. Його поезії сповнені ніжністю, теплом, турботою до дитини. Слова його віршів ласкаві, милозвучні. Особливо мене вразили колискові пісні, вірші про дітей, молитва-оберіг. А слова: Бережи тебе Мати божа Не від болю, А від біди, Бережи тебе Від пожежі, Бережи тебе Від води...

УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА

ТВІР-ОПИС КАРТИНИ І. С. ЇЖАКЕВИЧА «ТАРАС ПАСТУХ» Далеке минуле із дитинства Т. Г. Шевченка відкриває нам художник І. С. Їжакевич. На картині зображена розмоїта природа з усіма своїми гаями, садами, запашними луками. Тарас сидить на пеньку і старанно переписує букви з підручника. Він мріє навчитися грамоті. Тарас одягнений у вицвілу полотняну сорочку, у потерті, з латками на колінах, штанці. Коло нього лежить солом’яний бриль, далі, на зелених луках пасуться вівці. На задньому плані картини виглядають із густих садів, ніби в білих сорочках, селянські хатини. Вдалині видніється біла, як сніг, церква, з усіх боків оточена невеличким густим ліском. На пагорбку видніється млин, який зливається з блакиттю неба. Ця картина вдало передає прагнення малого Тараса опанувати грамотою, його старанність. Вдало підібрані кольори, зображення Тараса, навколишня дійсність роблять картину зворушливою.

запам’яталися зразу, ніби я знав їх завжди. А ще мені сподобалась ця книга тим, що це — книга-альбом, її можна розмалювати, записувати свої вірші, враження, наклеювати вирізані з дитячих журналів ілюстрації, вірші. Хочеться подякувати автору за цю книгу-альбом для дітей. 853


МОЯ УЛЮБЛЕНА КАЗКА Чарівний світ казки відкрила для мене моя бабуся. Коли я був маленький, бабуся часто читала і розповідала мені казки. Я захоплювався мужніми героями цих творів, незвичайними фантастичними подіями, а особливо мені подобався щасливий кінець казок. Я дуже люблю казку «Рукавичка». У мене є ця казка з красивими кольоровими ілюстраціями до неї. Казка мені подобається за те, що в ній іде мова про дружбу тварин. А я дуже люблю тваринок. Від казки віє теплом, доброзичливістю, хочеться і собі бути добрим, товариським, поділитися гарним настроєм, зробити гарний вчинок. Казка вчить нас любити тварин і піклуватися про них. Казка «Рукавичка» нагадує мені прекрасні години спілкування з бабусею в ранньому дитинстві. ЗАГАДКИ За свою багатовікову історію український народ створив багато загадок. Це запитання, які містять приховану характеристику предмета. За формою вони бувають віршовані і не невіршовані, короткі і розлогіші. Загадки вчать нас знаходити спільні і відмінні риси між предметами, явищами природи, розвивають мислення, уяву, спостережливість. Особливо мені подобаються загадки про рослини: капусту, моркву, буряк тощо. Адже хто «має сім шкір і витискає сльози всім» одразу згадуємо, коли чистимо цибулю. А хто ж це така: На городі молода Пишні коси розпліта, У зеленії хустинки Золоті хова зернинки?

УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА

Звичайно, ми здогадаємося, що це кукурудза. Уміння розгадувати загадки дуже цінувалося в давні часи. Пригадаймо народні казки, в яких доля героїв залежала від правильної відповіді на запитання загадки! Після уроку української літератури я ще більше зацікавилася загадками і хочу навчитися складати їх сама.

854

НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ (Відгук про прочитаний твір) Із народними переказами я вперше ознайомився на уроках української літератури. Які дивні твори! І не казка, і не бувальщина. Поєднали вони в собі історичну правду і людську вигадку. Гарно і поетично зображені в переказах народні захисники-запорожці. Оспівуючи козаків, народ перебільшує, приписує їм фантастичні можливості. Я думаю, що так люди виражали вдячність і любов до своїх обранців. З особливою пошаною розповідають перекази про народних героїв — Богдана Хмельницького, Нестора Морозенка, Олексу Довбуша. Це відважні лицарі, які боронили свій народ і від польської шляхти, і від татарських набігів. Особливо мені сподобалися перекази «Про запорожців». Адже цікаво уявити козака, який має величезні вуса, вміє говорити дванадцятьма мовами та ще й за тисячу верст бачити, що там робиться! ПРО УЛЮБЛЕНУ КАЗКУ (Відгук про самостійно прочитаний твір) На день народження тато подарував мені книгу українських казок. Що вже то було за задоволення! Я читав із захопленням, і перша казка була — «Про Мишенят Круть і Верть і Півника Голосисте Горлечко». У ній розка-


зується про те, як Півник знайшов колосок. Але ні Круть, ні Верть (мишенята, які жили з ним), не захотіли йому допомагати. Коли Півник пропонував їм чи то змолотили колосок, чи то відвезти зерно до млина, вони відмовлялися. «Не я»,— одказував Круть, «Не я»,— одказував Верть, і все гралися. Та ось Півник спік духмяні пиріжки і поставив їх на стіл. Тут як тут і Круть і Верть. Але Півник не дозволив їм поласувати пиріжками, сказавши, що вони — ледарі і того не заслужили. Коли я прочитав казку, то пригадав і свої вчинки. Бувало, що я відмовлявся допомагати своїм батькам. Але тепер я буду робити так, як Півник, щоби не залишитися без «пиріжків».

ПРО ФАРБОВАНОГО ЛИСА І НЕ ТІЛЬКИ... (За казкою І. Франка «Фарбований лис») Бажаючи порадувати і розважити власних дітей, Іван Франко свого часу спробував себе і в ролі казкаря. Особливо багато у нього казок про тварин. Франко знав, що діти «люблять звірів, особливо коли ті звірі в байці починають говорити, думати і поводитися як люди». У казці «Фарбований Лис» він розказав про героя, який волею випадку набув незвичайного вигляду і оголосив себе посланцем святого Миколая на землі. Фарбований Лис вповні скористався глупотою звірів, що його оточували, і почав правити лісом на власний розсуд. І хоча нічого не змінилося за час його правління, недалекоглядні мешканці лісу «були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя». «Сказка ложь, да в ней намёк»,— говорить влучне російське прислів’я. Звичайно, ми розуміємо, кого мав на увазі Франко, розказуючи про Фарбованого Лиса. Автор висміює ошуканця, який обдурив усіх звірів і незаслужено користувався усілякими пільгами. А також засуджує звірів, які так нерозумно і сліпо повірили пройдисвіту. Дякуючи Іванові Франку, ми маємо таку науку про Фарбованого Лиса, яка придасться в житті кожному. План розповіді про Лиса 1. Лісове життя Лиса. 2. Несподівана і незвичайна зміна зовнішності. 3. Зметикував видати себе за Божого посланця. 4. Правління Лиса — Остромисла. 5. Усе таємне колись стає явним. 6. Покарання брехуна.

УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА

ЯК З’ЯВИЛИСЯ ПРОЛІСКИ? (Власна легенда) Розказують старі люди, що в давнину зима була дуже люта. Щороку Весна виходила на двобій із нею, але часто Зима перемагала, і тоді панувала увесь рік. І одного разу люта Зима знову взяла верх над ніжною Весною, закрила її в темниці і сказала: «Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли станеться диво — посеред снігу зацвітуть квіти». Засумувала Весна, а ще більше загорювали всі звірі і птахи на землі, які вже знемагали від холоду і голоду. Аж ось одна ластівка змогла дістатися до Весни у її в’язниці. Та розказала про нездійсненну вимогу Зими. Тоді ластівка прилетіла на землю, припала грудьми до снігу і почала гріти його. Не витримавши її тепла, сніг почав танути, і з-під ластівчиного крила до сонця потяглася синьоока відважна квітка. Побачила те Зима — і відразу втратила свою силу. Відтоді так і повелося — тільки-но з’являються перші проліски — Зима тікає щодуху до наступного року.

855


УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА

ХТО ВИ, ЦАР ПЛАКСІЙ І ЛОСКОТОН? (За казкою В. Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон») Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув’язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — «розвалив поганський трон». Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які постійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. «Цар Плаксій помер від сміху», а Лоскотон «живе й понині!» Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.

856

ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ ВАСИЛЬКА (За оповіданням М. Коцюбинського «Ялинка») Василько — сільський хлопчик із бідної родини. Він, як і вся сім’я, з нетерпінням чекає великого свята — Різдва. Чекає, щоб швидше побачити ялинку, яку пестував і доглядав, в домі. Та перед святом батько через бідність і нестатки змушений був продати ялинку панам. Василька це страшенно засмутило, але він любив своїх батьків, співчував їм. Він не плаче за своєю улюбленицею, не просить батька залишити ялинку вдома. Хлопчик сам погоджується на далеку і небезпечну подорож, щоб вчасно доставити ялинку панам. Опинившись у зимовому лісі, Василько милується краєвидами. Сніг здається йому подібним до білої скатертини. Але чим далі рухається хлопчик, тим більше змінюється його настрій, ним оволодіває жах. Та він не втрачає силу духу, виявляє сміливість і наполегливість, щоб вибратися з лісу. Мені подобається Василько за доброту, вміння поступитися заради благополуччя родини, за природну кмітливість, яку навіть страх не зміг заглушити. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЕДЬКА ТА ТОЛІ (За оповіданням В. Винниченка «Федько-халамидник») В оповіданні «Федько-халамидник» письменник розповідає про двох хлопчиків-однолітків. Федько — син бідного робітника, а Толя — дитина з багатої сім’ї. Федько був чесним, ніколи не брехав, але був великим бешкетником, заважав хлопцям гратися, шкодив їм. Толя ж був тихим і смирним, ніколи не бешкетував. Федько, відчайдушний і сміливий, не побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, честолюбивий, захотів і собі похизуватися перед хлопцями. Федько не байдужий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на виручку. Толя підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він зміг безтурботно гратися в той час, коли на цвинтарі ховали його рятівника. Я б дуже хотіла мати такого товариша, як Федько-халамидник.


МОЇ ВРАЖЕННЯ ВІД ОПОВІДАННЯ ПРО ПРИРОДУ І ПРО ЛЮДЕЙ План 1. «Лось» Є. Гуцала — оповідання про природу і про людей. 2. Гарний красивий звір. 3. «Уперті і невідступні» рятівники. 4. Як прикро, що на землі так багато Шпичаків! 5. Красу і життя треба захищати.

ПРО ТОЛЮ З ОПОВІДАННЯ С. ЧЕРНІЛЕВСЬКОГО «ТИХОНЯ» Толя — головний герой оповідання. Автор говорить, що «це був тендітний, бліденький підліток, мало схожий на сільських хлопчаків». Ця несхожість на сільських роботяг, засмаглих і огрубілих, заважала йому влаштуватися на роботу в колгоспі, коли він приїхав до бабусі в село на літніх канікулах. Тільки завдяки старому Маковею він отримав роботу. Мав працювати «на менці» з конячкою. Її звали Тихонею за покірний характер. Пізніше виявилося, що її майже не годували і не напували. Толя став розумним і турботливим господарем. «За ту ласку вона платила йому добром, стала покірною і слухняною». Мені здається, що це оповідання — про двох «Тихонь»: Толю і його конячину. Вони були тихими і непоказними на перший погляд, але здатними вірно дружити. Я була дуже рада, коли прочитала фінал — як Тихоня прийшла проводжати Толю на поїзд...

УКРАЇНСЬКА ЛIТЕРАТУРА

ПРО ОЛЕСЯ (За оповіданням Григора Тютюнника «Дивак») Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене новий друг — щирий, добрий. Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе. Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна». Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.

857


ukrlit