Page 1

ФІЛОТЕЙ СИНАЙСЬКИЙ сорок глав про уважність

1. У нас точиться мислена 1 боротьба, жорстокіша, аніж тілесна. Духовний подвижник повинен так гнатися розумом до мети (Флп. 3, 14) і так її добиватися, щоб, як перли якісь, або коштовне каміння (Мт. 13, 44–46), міг пильно зберігати в скарбниці серця пам’ять про Бога. Тому йому потрібно залишити все, навіть тіло, і понехтувати самим теперішнім життям, щоби набути у своєму серці єдиного Бога. Бо св. Золотоустий сказав, що достатньо одного розумового бачення Бога, щоби знищити лукавих. 2. Ведучи мислену боротьбу, ми повинні вельми старанно вибирати за вказівками Святого Письма духовні практики для себе і, як цілющою маззю, змащувати ними розум. Тож із ранку, як сказано, маємо мужньо й безстрашно стояти біля дверей серця, з міцною пам’яттю про Бога й безперервною молитвою Ісуса Христа в душі, та цією мисленою сторожею вигублювати всіх грішників землі (Пс. 101, 8. LXX), тобто, жадаючи постійно пам’ятати про Бога, ми повинні заради Господа розбивати голови тиранів (Ав. 3, 14. LXX), а це — нищити ворожі помисли при першій їхній появі, оскільки і в мисленій борні є певні божественні дії та порядки. Нам потрібно змушувати себе отак чинити поки не настане час обіду, а потім, подякувавши Господеві, Який винятково зі свого людинолюбства живить нас і духовною, і тілесною їжею, маємо перейти до споминів та роздумів про смерть. А наступного ранку знову треба владно братися за ту саму справу. Навіть як і щодня отак діятимемо, то ледве зможемо з Божою поміччю уникнути тенет мисленого ворога. А якщо така духовна практика утвердиться в нас, то виплекає наступні три чесноти: віру, надію і любов, з яких віра наверне нас до справжнього страху Божого, а надія, подолавши рабський страх, приведе до Божої любові. Якщо надія „не засоромить ” (Рм. 5, 5), породжуючи, зазвичай, двояку любов 2, на якій „увесь закон і пророки спираються ” (Мт. 22, 40), то зі свого боку любов також „ніколи не переминає ” (1 Кр. 13, 8), адже того, хто долучився до неї, спонукає виконувати божественні закони і в цьому житті, і в майбутньому. 3. Дуже рідко можна знайти людей, які мовчать розумом. Дійсно, такого стану можуть досягти лише ті, котрі всіма проявами свого життя стараються привернути до себе божественну благодать і сповнитися тією духовною втіхою, яку вона приносить. Отже, якщо хочемо, як і вони, долучитися до розумової роботи, яка є щирим прагненням до мудрості в Христі, охороняючи розум і перебуваючи уважними, то почнімо цей шлях зі стриманості в їжі, стараючись якнайменше їсти та пити. А уважність варто було б назвати шляхом, який веде до Царства, — того, що всередині нас, і майбутнього, — та розумовою майстернею, адже вона виробляє й вибілює (полірує) нахили розуму, а пристрасний стан переробляє на безпристрасний. Вона подібна також і до світлого віконця, в якому сяє Бог та відкриває Себе розуму. 4. Де смирення поєднується з пам’яттю про Бога, підкріпленою пильністю та 1

Мислена (грец. νοητός — інтелектуальна, розумова), тобто така, що стосується інтелекту або характерна для

нього. 2

Тобто любов до Господа Бога і до ближнього.

1


увагою, де проти ворогів спрямується постійна молитва, — там Боже місце, або небо серця, до якого не можуть приступити демонські орди, адже там перебуває Бог. 5. Ніщо так не руйнує, як балакучість, і так не шкодить, як непогамовний язик, адже вони знищують і розпорошують багатство душі (оскільки стають її властивим станом). Через балаканину бо в душі розвалюється те, що ми щодня будуємо, і розвіюється те, що працьовито зібрали. Що ж тоді може бути гіршим за нього (за нестримний язик)? „Він — зло, що спокою не знає ” (Як. 3, 8). Тому його потрібно стримати, прикоротити й тримати на прив’язі, і, скажу так — змусити його служити тільки потрібному. Бо хто виповість про всю ту шкоду, якої зазнає душа від (неприборканого) язика? 6. Першими дверима, що вводять нас до мисленого Єрусалиму, тобто роблять уважним наш розум, є свідоме мовчання вуст, навіть попри те, що сам розум можливо ще не заглибився у мовчання; другими — виважена стриманість у їжі та питті; третіми — повсякчасні роздуми і пам’ять про смерть, які очищають розум і тіло. Коли душею, а не очима я побачив красу цієї пам’яті, то так зворушився й захопився нею, що захотів мати її другинею свого життя, полюбивши її за небачену вроду та величавість. Яка вона покірлива, радісна, задумлива, як лякається майбутнього справедливого покарання, як обізнана з неприємностями життя! З її чуттєвих очей витікає цілюща жива вода, а з мислених — щедродайне джерело премудрих думок, які своєю течією і грою звеселяють розум. Саме цю Адамову дочку, цю пам’ять про смерть, я завжди, як уже казав, хотів мати собі за дружину, з нею спати, з нею розмовляти і в неї запитувати, що станеться зі мною, коли позбудуся свого тіла; але часто мені в цьому заважала гидка забудькуватість — ця похмура дочка диявола. 7. Злі духи з допомогою помислів таємно воюють із душею. Бо якщо душа невидима, то зрозуміло, що злі сили нападають на неї невидимо. І тут можна зауважити, як обидві сторони готують свою зброю та плани (розташовують війська для ведення битви), видумують обманливі маневри і застосовують превентивні удари (раптові напади, щоб залякати противника), вступають у рукопашні сутички, здобувають перемоги і зазнають поразок. Одного лише немає в цій описаній нами невидимій війні, якщо порівняти її з видимою, — проголошення. Для видимої війни, зазвичай, визначається час і її ведуть за певними правилами, а в цій (невидимій) вороги без попередження раптово проникають у самі глибини серця, а, одержавши перевагу (через те, що розум добровільно погоджується поступитись нападникам) , убивають душу гріхом. Але чому та й заради чого ведеться проти нас ця війна? А заради того, щоби перешкодити нам виконувати волю Божу, про яку молимося, кажучи: „…нехай буде воля Твоя” (Мт. 6, 10), тобто сповняти Господні заповіді. І коли хтось із Божою допомогою пильно охоронятиме свій розум, щоби він не схибив, уважно наглядатиме за їхніми (невидимих ворогів) вторгненнями (в серце) і перемовинами (з розумом), що відбуваються в уяві, той дізнається про це з власного досвіду. Тому Господь, передбачивши у Своїй Божественній всеосяжності задуми лютих демонів, узявся знищити їхні наміри, давши на противагу їм Свої заповіді та погрожуючи тим, які ці заповіді порушуватимуть. 8. Як тільки-но звикнемо до стриманості та навчимося уникати видимих зол, які 2


вдираються через п’ять відчуттів 3 , тоді зможемо і серце своє охороняти з Ісусом, і від Нього в ньому просвічуватися, і в певному гарячому прагненні відчувати розумом Його доброту. Бо не для чогось іншого нам наказано очищати серце, а лише для того, щоб, розігнавши постійною уважністю хмари лихих помислів, ми могли, як у ясному небі, бачити в ньому Сонце правди — Ісуса і якось просвітитися в розумі світлом Його величі, бо воно, зазвичай, не всіх осяває, а лише тих, які очищають своє внутрішнє єство. 9. Ми повинні щоденно такими себе тримати, якими маємо постати перед Богом. Бо пророк Осія каже: „Повернись до Бога твого, пильнуй любов та правду і чекай на Бога твого постійно” (Осія 12, 7). Так само й пророк Малахія від Божого імені питає: „Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж Я Батько, то де Моя пошана? Коли Я Господар, де страх передо Мною? — каже Господь Сил” (Мал. 1, 6). Та й апостол закликає: „…очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа” (2 Кр. 7, 1). І Премудрий повчає: „Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела” (Прип. 4, 23). І Сам Господь Ісус Христос наказує: „Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті” (Мт. 23, 26). 10.Недоречна мова іноді викликає ненависть у слухачів; деколи, коли почують, що верземо дурниці, — докори та висміювання; а інколи опоганює нашу совість, або ж допроваджує до осуду Божого та, що найгірше, примушує нас засмучувати Святого Духа. 11.Якщо з Божою допомогою очищаєш своє серце та викорінюєш із нього гріх, намагаєшся здобути божественне пізнання та можеш бачити розумом невидиме для більшості людей, то не варто тобі із цієї причини над кимось вивищуватися. Бо яке створіння чистіше за безтілесного ангела, і яке сповнене більшого, аніж він, духовного пізнання? Але й ангел у своєму возвеличенні блискавицею впав із неба (Іс. 12, 15; Лк. 10, 18), бо цю його зарозумілість Бог порахував за нечистоту. Однак усі знають, як діють золотошукачі (тобто, як вони опускаються під землю, так і ти понижуйся перед усіма, щоб віднайти золото духовного пізнання). 12.Апостол каже: „Кожний змагун стримується від усього” (1 Кр. 9, 25). То як тоді ми, що пов’язані з оцим обважнілим тілом, яке завжди „пожадає проти духа” (Гл. 5, 17), набивши шлунок наїдками, зможемо протистояти началам, невидимим і ворожим силам, „бо царство Боже не їжа і не пиття” (Рм. 14, 17) і „прагнення тіла вороже Богові — бо не кориться законові Божому, та й не може” (Рм. 8, 7)? Не може, очевидно, з-за того, що земне, що складається із соків, крові та мокротиння 4, що завжди затягує додолу, бо постійно прагне земних речей та втішається згубними насолодами цього віку. А тому „прагнення тіла (веде) до смерти” (Рм. 8, 6) і „тілесні не можуть подобатись Богові” (Рм. 8, 8). 13.Охорона розуму в Господеві вимагає великого смирення, спершу перед Богом, а потім перед людьми. Ми повинні робити все можливе, щоби зберігати серце сокрушенним і смиренним. А для цього маємо добре пам’ятати своє колишнє життя у світі, згадуючи та детально розглядаючи всі гріхи, які чинили з молодощів (окрім 3 4

Тобто, через зір, слух, дотик, смак та нюх. Тобто з лімфи, крові й тканинної рідини.

3


тілесних, бо їх згадувати шкідливо). Це не лише породжує смирення, але й викликає сльози і спонукає до щирої вдячності перед Богом. Таким же чином діє постійна та чітка (що доводить до чуття) пам’ять про смерть — породжує радісний із певною насолодою плач та пильність розуму. Крім того глибокий спомин про страсті Господа нашого Ісуса Христа, детальне відтворення в пам’яті того, що Він переніс, надзвичайно упокорює та присоромлює нашу гордовитість, а також викликає сльози. Зрештою, нашу душу безмірно упокорюють великі благодіяння, які ми одержали від Бога, якщо докладно їх перелічуємо й розглядаємо, — адже ведемо боротьбу проти гордих (невдячних Богові) демонів. 14.Не відмовляйся з-за власного егоїзму від оцих спасенних ліків для душі , бо інакше не станеш учнем Христовим та послідовником ап. Павла, який каже про себе: „Я недостойний зватись апостолом” (1 Кр. 15, 9), а в іншому місці зізнається, „що спершу був блюзніром, гонителем і знущателем” (1 Тм. 1, 13). Чи бачиш, гордію, що не дозволяв собі святий забувати свого колишнього життя? Та й усі святі відвіку і донині одягалися в це скромне святе Боже одіяння (тобто у смирення). Сам Господь наш Ісус Христос, Бог незбагненний, незвіданий і невимовний (бажаючи показати нам шлях до вічного життя та святості), одягався у смирення впродовж усього Свого земного життя. Отож святе смирення справедливо можна назвати і божественною чеснотою, і заповіддю, і царською порфірою 5 Владики. Також ангели й усі світлі божественні сили приймають та оберігають цю чесноту, знаючи, як упав сатана, коли загордився, і як лежить він у безодні, будучи жахливим попередженням такого гріхопадіння і для ангелів, і для людей. Через свою гординю він виявився найганебнішим перед Богом, гіршим за будь-яке інше створіння. Знаємо також, що й Адам упав через гордощі. Тому, маючи перед собою стільки прикладів цієї благодатної чесноти, давайте якомога краще використовуватимемо згадані вище ліки та всіляко себе впокорюватимемо. Тож, упокоримося і в душі, і в тілі, і в думках і в бажаннях, і в словах і в міркуваннях, і в зовнішньому поводженні та у внутрішньому стані. А особливо пильнуватимемо, щоб не відвернути від себе захисника нашого Ісуса Христа, Сина Божого та Бога, оскільки Він „…гордим противиться, смиренним же дає благодать” (Як. 4, 6), та й „осоружний Господеві — кожен гордий серцем” (Прип. 16, 5), „а хто себе принизить, той буде вивищений” (Мт. 23, 12). „Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем”, — каже Спаситель (Мт. 11, 29). Тож, будьмо уважними. 15.„Зважайте на самих себе, — каже Господь, — щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами…” (Лк. 21, 34), і апостол нагадує: „Кожний змагун стримується від усього” (1 Кр. 9, 25). Знаючи оце все, що наказано нам у Святому Письмі, проводитимемо своє життя у стриманості, особливо щодо їжі. Передусім відмовимось від розмаїтих наїдків, помірно годуватимемо своє тіло і привчимо його до корисних та акуратних звичок і в такий спосіб легко приборкаємо та підкоримо розуму (хтиві) пожадання нашої душі, а по суті 5

Порфіра (грец. πορφύρα, лат. purpura) — довга пурпурна мантія, яку одягали монархи на урочистостях, багряниця; один із символів влади.

4


— її вольову силу 6 . Та й від інших прогрішень ми тоді легше утримуватимемося, оскільки всебічну стриманість, тобто, ухиляння від усякого зла, досвідчені люди уважають чеснотою. Отож, початок чистоти — Бог, Джерело і Подавець усіх благ, а потім — стриманість у їжі, якої дотримуємося щодня та в належній мірі. 16.Як сатана через нас воює у своєму спротиві з Богом, стараючись відмінити волю Божу, яка виявляється в божественних і животворних заповідях, та щосили намагається перешкодити нам їх виконувати, так і Бог, бажаючи, щоби ми виконували Його святу волю, тобто (владичні) Його заповіді, через нас своїм помахом нищить смертельні наміри лукавого. І марно старається ворог опиратися Богові, змушуючи людей не коритися заповідям, оскільки Сам Бог використовує людську неміч, щоби поруйнувати диявольські задуми. І ти поглянь, що воно справді так. — Усі євангельські заповіді встановлюють закони для троїстої душі та своїми веліннями її оздоровляють. Хто ретельно їх дотримується, у того всі три сили душі направду стають здоровими. Але диявол зі свого боку вдень і вночі бореться проти цих трьох душевних сил. Якщо ж він веде запеклу війну проти цієї троїстості, то зрозуміло, що воює також проти Христових заповідей, — бо Христос через заповіді дає закони для троїстої душі, тобто, для її вольової, емоційної та розумової сили. Зауваж, що каже Господь: „…кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові” (Мт. 5, 22), а потім научає нас, як вилікувати гнів (тобто вольову частину душі). Однак ворог намагається зруйнувати цю заповідь (як і інші) та наводить суперечки, навіває нам злобні й заздрісні думки. Бо відає цей супротивник (наш і Божий), що розум повинен керувати вольовою силою, а тому й пускає в нього стріли лихих помислів: суперечок, заздрості, упертості, сварливості, підступності, пихатості, щоби заставити його відмовитися від властивого йому керування, передати віжки вольовій силі та дозволити їй діяти безперешкодно. Тоді ця сила, скинувши, так би мовити, із сідла свого вершника, нестримно вивергає через вуста словами все, що назбиралося в серці від диявольських хитрощів попри недбальство розуму. А відтак серце наповнюється не Божим Духом і не божественними думками, а (неприборканою) злобою, бо каже Господь, що „з повноти серця уста промовляють” (Мт. 12, 34). Тому, коли лукавий запанує таким чином над людиною та доведе її до того, що вона промовлятиме словами те, що колись тайкома замишляла, тоді вона не просто наважиться назвати брата „нікчемою” чи „дурнем” (Мт. 5, 22), але від образливих слів цілком може перейти навіть до вбивства. Такі ось засоби використовує диявол проти даної нам Богом заповіді даремно не гніватися. Але тих образливих слів та їхніх наслідків можемо уникнути, якщо молитвою та увагою (до того, що відбувається всередині) виженемо із серця початкову спонуку (до гніву). Отож душогуб може досягти своєї мети лише тоді, коли змусить нас порушити Божу заповідь через помисли, якщо непомітно запровадить їх до серця. 17.А що наказує Господня заповідь пожадливій, тобто емоційній силі? „… кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці” (Мт. 5, 28). Тож, знаючи про цю заповідь, яких лише тенет не сплітає в думках 6

Тут грец. θῡμικόν — гнівлива, палка, пристрасна, яка стосується взагалі будь-яких сильних почуттів. Див. Св. Максим Ісповідник, „Умоглядні та дієві глави”, гл. 135 та „Четверта сотня про любов”, гл. 15 в цьому томі.

5


лиходій, щоби зробити її недієвою? Оскільки поблизу немає жінки, яка могла би збуджувати пожадання, то він діє ізсередини і там починає похітливу боротьбу проти цієї заповіді. А бореться проти неї тим, що вимальовує і зображує в душі сороміцькі образи; а буває, що навіть слова нашіптує, які збуджують пристрасть; і багато чого іншого він витворяє, про що знають ті, які вже мають досвід у мисленій боротьбі. 18.Які, нарешті, заповіді спрямовані на розумову силу? „…Я кажу вам не клястися зовсім…, хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні” (Мт. 5, 37). А також: „…хто не зречеться всього, що має, не може бути Моїм учнем” (Лк. 14, 33). І ще: „Входьте вузькими дверима” (Мт. 7, 13). Такі ось настанови для розуму! Однак цей розум, — цього доблесного командира, наш супротивник прагне також собі підпорядкувати, а тому щонайперше збиває його з пантелику ненаситними та безладними думками і, позбавивши таким чином властивої йому влади над іншими силами та посміявшись над ним, як над п’яним полководцем, змушує його виконувати свою волю та бажання, маючи помічниками в цьому гнів та пожадання. Коли ці сили, емоційна та вольова, залишаються без керівництва розуму, то починають використовувати ці наші п’ять відчуттів, як своїх підсобників до явних гріхів. А ось які постають провини та падіння, якщо розум не керує ізсередини відчуттями: очі стають допитливими, вуха полюбляють слухати порожні балачки, нюх розніжується, язик стає непогамовним, а руки тягнуться до того, чого їм не варто торкатися. А за цим замість справедливості йде несправедливість, замість мудрості — безрозсудство, замість чистоти — розбещеність, замість мужності — боягузтво. Ці головні чотири чесноти, тобто, справедливість, мудрість, чистота і мужність керують троїстою душею; а добре керована троїста душа, якщо вона здорова та сильна, стримує відчуття від усього негідного. Розум тоді стає спокійним, інші сили з Божою поміччю йому підпорядковуються та його слухаються, і він легко здобуває перемогу в мисленій боротьбі. Якщо ж з-за неуважності його долатимуть підступи лукавого і він допустить, що інші сили дійдуть до безладдя, тоді порушить божественні заповіді. А коли за порушенням заповідей не буде відповідного каяття, то це приведе до покарання у майбутньому віці. Отож розум завжди повинен бути пильним, бо так він утримується у своєму природному стані і стає справжнім охоронцем божественних заповідей. 19.Наче мурами оточують і обгороджують духи злоби (розгнуздану)душу та сковують її оковами темряви. І через цю темряву, що її оточує, вона не може молитися так, як би того хотіла, бо скута нею усередині, а внутрішні її очі засліплені. Але коли вона (отямившись) почне молитися до Бога та набуватиме уважність у молитві, тоді силою молитви почне потрохи звільнятися від темряви; а інакше вона не звільниться. Через молитву душа довідується, що всередині, у серці, точиться інша боротьба, інше приховане протиборство, інша війна в помислах, яку розпалюють злі духи, як про це свідчить і Святе Письмо, кажучи: „Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця” (Екл. 10, 4). А місце розуму — непохитне стояння в чесноті та уважності, тобто його стійка позиція щодо чеснот та пороків, бо Псалмоспівець каже: „Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає” (Пс. 1, 1), і апостол наказує: „Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші” (Еф. 6, 14). 20.Тож давайте міцно триматися Христа, бо немало таких, які щосили 6


намагаються забрати Його з душі, та й самі старатимемося, щоб Ісус не відійшов від натовпу помислів, який юрмиться в душах наших (Йо. 5, 13), адже не зможемо Його втримати без великих душевних старань. Тож давайте, досліджуватимемо Його життя у плоті, щоб і своє життя ми смиренно прожили. Давайте, відчуємо Його страждання, щоб, наслідуючи Його, ми терпляче переносили власні нещастя. Давайте, скуштуємо Його невимовного втілення заради нас, щоб, насолодившись ним душею, ми побачили який добрий Господь (Пс. 34, 9). А понад те, давайте спершу безоглядно повіримо Йому у всьому, що Він каже, та щоденно сподіватимемося на Його провидіння щодо нас. Отож, що би з нами не сталося, що би нам не випало, давайте прийматимемо це вдячно, охоче та радісно, щоб так научилися ми споглядати на Єдиного Бога, Який усім управляє за божественними законами Своєї премудрості. Якщо ж усе це виконаємо, тоді недалеко будемо від Бога. (Однак знаймо, що) благочестя — це досконалість, якій не має меж, як сказав хтось із Богом натхненних та духовно досконалих мужів 7 . 21. Хто належно виправляє своє життя, постійно розмірковує та згадує про смерть, і тим мудро відводить розум від пристрастей, той значно краще помічає безнастанні підступи демонських спокус, аніж той, хто хоче жити, не згадуючи смерті. Сподіваючись очистити своє серце одним духовним пізнанням, а не тримаючись смутної та скорботної думки, він деколи може й уявляє, що завдяки власному досвіду може управляти всіма руйнівними пристрастями, однак його мимоволі в’яже одна, найнебезпечніша — гординя, у якій він, полишений Богом, час від часу падає. Такий чоловік повинен вельми пильнувати, щоб не втратити розуму через зарозумілість, оскільки, як каже апостол Павло (1 Кр. 4, 6, 18, 19; 8, 1), душі, котрі черпають знання звідсіля та звідтіля, схильні гордо нестися перед тими, які, як їм видається, менше від них знають; а це, я думаю, стається від того, що не мають вони іскри любові, яка будує. Хто ж постійно згадує про смерть, той гостріше забачає напади демонів, легко їх відбиває та проганяє. 22.Солодка пам’ять про Бога, тобто Ісуса, у серці, охопленому спасенним гнівом і ворожістю до бісів, зазвичай руйнує всі хитрощі помислів, різні навіювання, доводи, мріяння, неясні здогади, і коротко кажучи, усе, чим озброюється і з чим зухвало приступає несамовитий ворог, прагнучи поглинути душі наші. Коли ж ми закликаємо Ісуса, то Він усе це швидко спопеляє, адже єдиний наш порятунок — у Христі Ісусі. Це дав нам зрозуміти і Сам Спаситель, коли сказав: „…без Мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо. 15, 5). 23.Отож щогодини та щомиті давайте старанно оберігати свої серця від помислів, що затуманюють дзеркало душі, у якому має відображатися і віддзеркалюватися світло самого Ісуса Христа, Який є мудрістю та силою Бога Отця (1 Кр. 1, 24). Давайте невпинно шукати в наших серцях Царство Небесне, а коли очистимо очі розуму, то обов'язково знайдемо приховані всередині себе і зерно (Лк. 13,19), і перли (Мт. 13,45), і закваску (Мт. 13,33), і все інше. Саме тому Господь наш, Ісус Христос, і сказав, що „Царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21), указуючи, що Божество перебуває в наших серцях. 7

Див. св. Йоан Ліствичник "Ліствиця", сходина 29.

7


24.Уважність до блиску очищає сумління. А очищене до такого стану сумління проганяє ізсередини всю темряву, наче те світло, що раптом засіяло, коли його відкрили. Як тільки-но постійною та справжньою уважністю проженемо цю темряву, то сумління знову відкриє перед нами те, що було від нас приховане. З допомогою уважності воно научить нас, як маємо поводитись на цій невидимій війні, яку провадить розум, (як діяти) у мисленій битві, — научить як, зійшовшись в поєдинку, маємо метнути дротики, як вдарити (ворога) добре націленим списом думки, і як розум повинен стерегтися, щоб не отримати ран та уникнути небезпечної темряви, ховаючись у Христі — цьому жаданому світлі. Хто відчув це світло, той розуміє, про що я кажу. Душа ніколи ним не насичується, але чим більше його відчуває, тим більше його жадає. Це світло вабить до себе розум, неначе сонце очі, світло незбагненне саме по собі, стає зрозумілим, однак не через слово, а через досвідчення того, хто його приймає, чи точніше сказати, кого воно вражає, — наказує мені мовчати, хоча мій розум усе ще хотів би насолоджуватися розмовою про нього. 25.„З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить” (Євр. 12, 14) щоби набути любов і чистоту, бо саме вони і є миром та святістю. А гнів ми повинні спрямовувати лише проти демонів, які в наших думках воюють та лютують проти нас. Але послухай, як маєш вести боротьбу, яка ні на годину в нас не вщухає, та дій отаким чином: із молитвою поєднуй уважність, — і тоді уважність підсилюватиме молитву, а молитва — уважність. Уважність, невпинно назираючи за всім усередині, помічає, як вороги наміряються туди увійти, і в деякій мірі може загородити їм вхід, закликаючи на допомогу Господа Ісуса Христа, щоби Він прогнав цих лукавих нападників. При цьому пильність, противлячись демонам, перетинає їм шлях, а Ісус, коли Його закликаємо, проганяє їх разом з усіма їхніми мріяннями. 26. Надзвичайно уважно охороняй свій розум. Як тільки-но зауважиш (ворожий) помисел, тут же йому опирайся та одночасно моли Христа Господа, щоб тебе захистив. І поки ще проситимеш, найсолодший Ісус відповість тобі: „Ось, Я з тобою і заступлюся за тебе.” Але й коли за твоєю молитвою всі ці вороги будуть подолані, ти знову продовжуй старанно прислухатися до розуму. Там побачиш, як хвилі (помислів), страшніші за попередні, знову одна за одною налягають на тебе, так що серед них, як серед безодні, вже нібито й потопатиме твоя душа та ось-ось загине, однак Ісуса знову будить учень і Він, як Бог, заказує лихим вітрам (помислів і вони вщухають) (Мт. 8, 23–27). А ти, звільнившися від ворожих нападів на годину або хвилину, прослав Того, Хто вирятував тебе, і задумайся над смертю. 27. Давайте проходитимемо свій шлях з уважним серцем та молитовною душею. Уважність і молитва, щодня поєднуючись, стають схожими на вогненну колісницю Іллі (2 Цар. 2, 11), здіймаючи нас до небесних висот. Що я маю на увазі? У того, хто утвердився в уважності або прагне в ній утвердитися, чисте серце стає духовним небом, зі своїм сонцем, місяцем і зірками, а в містичному спогляданні та сходженні воно може вмістити в собі безмежного Бога. Хто ж прагне до божественної чесноти, нехай старається завжди призивати ім’я Господнє і щиро перетворювати слова на справи. Хто з певним примусом стримує своїх п’ять відчуттів, через які може 8


постраждати душа, той зазвичай полегшує для розуму боротьбу в серці. Отакими способами намагаймося не впустити ніяких зовнішніх ворогів (шкідливих для душі принад та вражень), а з отими помислами, які вони породжують усередині, борімося Богом дарованою зброєю, керуючись певними духовними засобами: посиленими чуваннями приборкуймо поклики до чуттєвих задоволень, будьмо стриманими в їжі й питті, та виснажуймо своє тіло, щоб задля власної користі полегшити собі боротьбу в серці. Думками про смерть караймо свою душу і споминами про Христа Ісуса зосереджуймо свій неуважний розум, особливо вночі, коли він стає чистішим та світлішим, ясно споглядаючи Бога й усе божественне. 28. Не нехтуймо й трудами тілесного подвижництва, бо як із землі виростає пшениця, так із них — духовна радість і благодіяння. Не намагаймося також ухилятися від покликів нашого сумління, бо воно вказує нам на спасенні речі, які маємо чинити, і постійно нагадує про справедливість та про наш обов’язок, особливо коли його очищаємо живою, дієвою і старанною уважністю розуму. Тоді воно у своїй чистоті справедливо виносить ясні та правдиві судження (про те, що з нами відбувається). Тому не варто від нього ухилятися, бо воно всередині вказує нам як жити за волею Божою та суворо викриває душу, коли розум заразився гріхами; заохочує заблудле серце до покаяння та втішливо радить, як нам, безсилим, вилікуватися. 29. Вогонь, що загорається в дровах, спочатку задимлює очі, але потім їх радує, даруючи світло. Так само й увага, тримаючи в постійній напрузі очі розуму, стомлює їх та обтяжує. Але коли Ісус, Якого закликаємо в молитві, наближається, то просвітлює серце, оскільки згадка про Нього духовно нас осяває та подає найбільше благо (самого Господа). 30.Ворог, прокрадаючись до нашого розуму, намагається змусити нас, створених за образом Божим, їсти разом із ним землю та повзати, як і він, на череві (Бт. 3, 14). Але Бог сказав: „Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою” (Бт. 3, 15). Тому ми повинні завжди заносити наші зітхання до Бога, щоби ніколи нас не зранили розпечені стріли диявола (Еф. 6, 16). „Я його врятую, — мовить (через Псалмоспівця Бог), — бо знає Моє Ім’я” (Пс. 91, 14). І, „справді, Його спасіння близьке до тих, що Його бояться ” (Пс. 85, 10). 31.Блаженний апостол, це вибране знаряддя (Ді. 9, 15), яке говорить у Христі(2 Кр. 2, 17), будучи вельми досвідченим у невидимій духовній боротьбі, писав до ефесян: „Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах” (Еф. 6, 12). І апостол Петро також сказав: „Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою” (1 Пт. 5, 8–9). Так само й Господь наш Ісус Христос, оповідаючи як по різному сприймають слово Євангелії слухачі, мовив: „…та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово”, тобто викрадає його, наводячи на них забуття, „… щоб вони не увірували та й не спаслися” (Лк. 8, 12). І апостол (Павло) знову-таки каже: „ Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах” (Рм. 7, 22. 23). Усе це вони сказали, 9


щоб научити нас та просвітити в тому, що від нас приховане. 32.Коли не маємо ні самодокору, ні смирення, тоді духовне пізнання нас роздимає та спонукає уважати себе вищими за інших (1 Кор. 8, 1). Однак якщо збагнемо власні немочі, то згадаємо слова апостола, який сказав: „Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі” (Флп. 3, 13. 14). І знову: „ Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б'ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним ” (1 Кр. 9, 26. 27). Чи бачиш, що смирення є дорогою до святості? І чи бачиш, яке смирення було у великого Павла? Він говорив: „Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я — перший” (1 Тм. 1, 15). То чи не повинні ми себе усмиряти, маючи таке нікчемне єство? Бо що може бути нікчемніше від земного пороху? Тож маємо пам’ятати про Бога, бо саме заради цього ми й створені; однак мусимо привчати себе також і до стриманості, щоби з поміччю Божою нам було легше прямувати в духовному житті. 33. Хто піддається лихим помислам, той не може не заплямуватися зовні гріхами, бо якщо не викорінятимете із серця лихих помислів, то вони обов’язково виявляться у лихих учинках. Тому ми й дивимось безсоромно, що внутрішнє око стало безсоромним і затьмареним; через те й хочемо слухати нечисте, що вуха душі нашої прислухалися до того, що нечисті демони нашіптували нам усередині. Отож ми повинні з Божою допомогою очищати себе як ізсередини так і ззовні; кожен має оберігати свої почуття і щоденно старатись уникати пристрасних та гріховних впливів. Бо як ми колись, у своїй необізнаності та цілковитій марноті жили у світі, служачи розумом і почуттями принаді гріха, так тепер, змінившися до життя, приємного Богові, маємо віддати розум і почуття на служіння живому й істинному Богові, Божій правді та волі (Рм. 6, 19). 34.Спершу настає підступ 8, потім — поєднання 9, далі — згода 10, за нею — полонення 11 і нарешті — пристрасть 12 , що вкоренилася в душі та безнастанно зростає. 8

Тут грец.

προσβολή — навіювання, дотик, напад, удар ; це —

простий, безпристрасний

помисел, індиферентний в етичному відношенні; затримавшись у душі, він може ускладнитися пристрасним прагненням і тоді сам стає пристрасним.

рец. συνδυασμός — спарування, здвоєння; стан, коли предмет так сковує увагу, що залишається лише душа та предмет, який її вразив і полонив. 9

Тут г

10

Тут грец. συγκατάθεσις — поступка, схвалення; стан, коли предмет, напавши та полонивши увагу, збуджує бажання, а душа з цим погоджується. 11 Тут грец. αιχμαλωσία — полон; стан, коли предмет уже полонив душу, яка його забажала, і веде її, як зв’язану бранку, до діла.

грец. πάυος, лат. passio — страждання, терпіння, хвороба, що збуджує в душі відчуття, пристрасті, хвилювання, а відповідно й страждання, адже хто хвилюється, той страждає; виявляється в частому повторенні (задоволенні одного й того самого бажання) та такій звичці до вчинків, якими воно задовольняється, що стає рисою характеру. 12

Тут

10


Отак святі отці визначають ті стани, у яких диявол бере над нами гору 13. 35.А — підступ, як вони кажуть, — це вільна (від пристрасті) думка, або подоба якоїсь речі, яка тільки що зродилася в серці та постала перед розумом; поєднання — пристрасне або безпристрасне спілкування з нею (думкою або подобою); згода — раде прийняття душею побаченого; полонення — насильницьке та примусове викрадення серця, або ж постійне єднання і злиття немов в одне життя 14 з предметом, який захопив душу, від чого руйнується наш добрий стан (втрачається спокій), а пристрасть взагалі, кажуть, проникає в душу через тривале захоплення (якоюсь річчю). З усіх цих станів перший — безгрішний, другий — не зовсім; третій — залежить від нашого внутрішнього стану (можливо від міри подвигу та боротьби); тоді як сама боротьба приносить нам або вінці перемоги, або покарання. 36.Інше полонення буває під час молитви, а інше поза молитвою. Однак пристрасть допроваджує або до відповідного каяття або до майбутнього покарання. Але хто дає відсіч початковому підступу, або безпристрасно ставиться до нього, той одним ударом відсікає всі наступні гріховні стани. Таку ось стратегію використовують люті демони в боротьбі проти ченців і мирян, наслідком якої, як ми вже казали, є поразка або перемога. На переможців очікують вінці, а на тих, що падають та не каються — покарання. Тож протистоятимемо їм у помислах, щоб не перетворювати їхніх лихих намірів на явні гріховні вчинки. Давайте відсікати будь-який гріх від нашого серця і знайдемо тоді всередині себе Царство Небесне (Лк. 17, 21). Давайте за допомогою такого прекрасного діяння зберігати чистоту серця та завжди охоплюватися глибоким каяттям перед Богом. 37.Багато ченців не відають того, як біси зваблюють розум. У простоті та необізнаності вони всю свою увагу спрямовують на те, щоби вправлятися в чеснотах та не турбуються про розум. Думаю, що не відчувши чистоти серця, вони зовсім не знають темряви внутрішніх пристрастей. Не спізнавши боротьби, про яку каже св. Павло (Еф. 6, 12), вони через власний досвід не сповнились справжнім добром та вважають падіннями лише ті гріхи, які скоєні на ділі, оскільки не беруть до уваги мислені поразки та перемоги, яких не видно тілесними очима, адже вони потаємні й відомі лише одному Богові, нашому судді, та совісті поборника. До них, здається, спрямовані оці слова з Письма: „…кажуть: Мир! — тоді як нема миру” (Ез. 13, 10). За цих братів, які через свою простоту перебувають у такому стані, потрібно молитися та наскільки можливо напоумляти їх, щоб вони віддалялися не лишень від видимих лихих учинків, але й від того зла, що діє у серці. А для тих, які мають божественне бажання — очистити очі душі, є інша діяльність у Христі та інші тайни. 38. Справді, багато чеснот поєднує в собі глибока пам’ять про смерть. Вона породжує плач, спрямовує до стриманості у всьому, нагадує про пекельний вогонь, вона — матір молитов та сліз, охорона серця, джерело самозаглиблення та розсудливості, які у свою чергу викликають винятковий острах Божий та очищають серце від пристрасних помислів, а таке очищення охоплює багато владичних 13

Див. прп. Марко Подвижник, гл. 138-141 у І томі Добротолюбства; св. Йоан Ліствичник, „Ліствиця”, сходина 15, 73, тут, у ІІ томі Добротолюбства — 4б, 36. 14

Тут грец.

συνουσία — поєднання, статеві зносини. 11


заповідей. І ця жорстока безнастанна боротьба, у якій задіяно так багато борців Христових, має єдину мету — очищення серця. 39. Якась несподівана подія, або нещастя, зазвичай розладнують уважність розуму і, відвернувши його від зосередження на вищих реаліях та від прагнення до кращого, захоплюють до гріховних чвар і суперечок. А причина такої страшної для нас біди — це поза всяким сумнівом наша недостатня увага до нападів ворога. 40.Нас не вражатимуть та не засмучуватимуть ніякі скорботи, що випадають нам щодня, якщо усвідомимо їхню неминучість та завжди роздумуватимемо над їхнім призначенням. Тому божественний апостол Павло і каже: „… я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках” (2 Кр. 12, 10). І ще: „ Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Тм. 3, 12). А Йому слава навіки вічні. Амінь.

12

Філотей Синайський Сорок глав про уважність  

translated into Ukrainian