Page 1

СВ. ТЕОДОР, єпископ ЕДЕСЬКИЙ 1


Короткі відомості про нього

Син молитов і сподівань батьків, жителів Едеси 1, прп. Теодор (грец. Άγιος Θεόδωρος, αρχιεπίσκοπος Εδέσσης), коли почав здобувати освіту, то не виявляв здібностей до навчання, але молився Богові, щоби Він відкрив йому суть (речей). Якось він сховався під святою трапезою під час Літургії, і якийсь хлопець, наситивши його стільниковим медом, уселив йому насолоду самоти. Священнодіючий єпископ, дізнавшись про те, висвятив Теодора на читця, і він залишився в обителі, де легко та вільно вивчав тодішній цикл наук у спільного наставника Софронія. У 18-річному віці, залишившись без батьків, він роздав маєток, віддавши сестрі лише його частину, а коли йому виповнилося 20 років, то вступив до обителі св. Сави, що біля Єрусалиму, де 12 років жив разом із братами і 24 роки — у затворі. З цього затвору він вийшов за вказівкою Антіохійського та Єрусалимського патріархів і був висвячений на єпископа Едеського. Прибувши в Едесу, він усі свої зусилля спрямував на облаштування церкви та віруючих, але його труди стрічалися з великими перепонами з боку володарів міста — мусульман і єретиків, що його населяли. Побачивши свої безуспішні зусилля і навіть небезпеку для власного життя, св. Теодор відправився в Багдад до халіфа Мавіє 2 просити ласки. Зціливши халіфа від хвороби, він переконав його наказати правителям Кілікії, Сирії і Месопотамії повернути Едеській церкві її набутки та не перешкоджати навертатися до Православ’я. Після повернення до Едеси його радісно прийняла православна паства, яка потім множилася через навернення єретиків та успішно управлялася цим, зверху керованим пастирем. Передбачивши наближення смерті та бажаючи спочити у своїй колишній відокремленій келії, св. Теодор відправився до Палестини, де на місці своїх пустинних подвигів незабаром і помер 9 липня, коли й святкують день його пам’яті. У Константинополі тоді царював Михайло 3 з матір’ю Теодорою 4 , — це було в 9 столітті. Подані тут сто спасенних для душі глав він уклав на прохання старців обителі, коли ще жив у затворі. Про них укладачі Грецького Добротолюбства пишуть: „Ми не можемо з певністю сказати, чи св. Теодор залишив ще якісь писання. А ці сто глав, які він працелюбно уклав, ми подаємо разом з іншими отчими писаннями, бо вони добре відображають справу священного тверезіння, а тому можуть принести велику духовну 1

Едеса — (грец. Έδεσσα) — давнє місто, попередник сучасного міста Шанлиурфа (тур. Şanlıurfa) на південному сході Туреччини, столиця Осроєни, важливий центр раннього християнства 2 халіф Мавія (аль-Мувайад) — християнський мученик, відомий під іменем Йоана-Мавії, що прийняв християнство з трьома своїми слугами під впливом науки св. Теодора Едеського та був убитий разом із ними мусульманами. Православна Церква вшановує Йоана-Мавію та трьох його слуг як святих мучеників, їх пам'ять святкується 3 травня. 3 Михайло III (грец. Ό Μιχαήλ Γ΄ ὁ Μέθυσος, лат. Michael III Methysos, 842–867 рр.) — імператор Візантії, при ньому в 843 р. було відновлено іконошанування, відбувався перший похід київської дружини на чолі з князями Аскольдом і Диром на Константинополь. (860-861 рр..) і слідом за ним так зване „Перше (Фотієве) Хрещення Руси”, хрещення болгар, місія свв.. Кирила і Методія до слов'ян і нове відкриття Константинопольського університету між 860 і 866 р. 4 Блаженна Теодора (грец. Θεοδώρα, лат. Theodora II, 815— 867 рр.) — візантійська імператриця,скликала у 842 р. Константинопольський собор, що остаточно відновив шанування ікон. На спомин про цю значущу для християнського світу подію і в пам'ять блаженної Теодори щорічно в першу неділю Великого посту Православна церква урочисто святкує відновлення іконошанування, назване „Торжеством Православ'я”. Пам'ять блаженної Теодори у Православній церкві 11 (24) лютого, в Католицькій —11 лютого

2


користь тим, які з належною увагою їх читатимуть.”

СТО СПАСЕННИХ ДЛЯ ДУШІ ГЛАВ ПРЕПОДОБНОГО І БОГОНОСНОГО ОТЦЯ НАШОГО ТЕОДОРА, ВЕЛИКОГО ПОДВИЖНИКА ТА єпископа ЕДЕСЬКОГО 1. Оскільки з благодаті милосердного Бога ми відреклись від сатани та його справ і поєдналися з Христом спочатку в купелі оновлення, а тепер знову в чернечих обітницях, то дотримуватимемося Його заповідей. Цього вимагає від нас не лише наша особлива обітниця, але й природний обов’язок, адже, будучи спершу створені Богом „прекрасними”, ми й повинні залишатися такими. Хоча гріх, який прийшов від нашої неуважності, виробив у нас те, що для нас неприродне, але з надзвичайного милосердя великого Бога нашого ми знову стали покликані, оновлені страстями Безпристрасного та викуплені ціною крові Христа Господа й позбулись, таким чином, давнього прабатьківського переступу. Якщо дивитимемось на те, що станемо праведними, то не буде в цьому нічого великого, але вартуватиме великого жалю та осуду те, якщо відвернемось від правди. 2. Як добра справа без праведної віри, — цілком мертва та бездіяльна, так і сама віра без праведних діл 5 не вирятує нас від непогасного вогню, бо „коли хтось Мене любить, — говорить Господь, — то й слово Моє берегтиме” (Йо. 14, 23). Отже, якщо любимо Господа й віруємо в Нього, то засвідчимо те виконанням Його заповідей задля набутку життя вічного. Але якщо нехтуватимемо дотриманням Його повелінь, яким підлягає кожне творіння, то чи зможемо називатися вірними, ми, — кого шанують найбільше з-поміж усіх творінь, однак які єдині не коряться Творцеві та невдячними себе виявляють перед Добродійником? 3. Дотримуючись Христових заповідей, ми тим нічого Йому не даємо, бо Він нічого не потребує та є Подателем усіх благ, а собі самим приносимо користь, заслуговуючи для себе життя вічне та насолоду невимовних благ. 4. Кожен, хто перешкоджає нам виконувати Божі заповіді, навіть якщо це — батько, чи мати, або хто-небудь інший, той гидким має бути для нас та осоружним, щоб ми не почули: „Хто любить батька або матір (або когось іншого з людей) більше, ніж Мене, той недостойний Мене” (Мт. 10, 37). 5. Тож міцно зв’яжемо себе виконанням Господніх заповідей, щоб не були ми пов’язані нерозв’язними путами лихого пожадання та душогубних насолод 6, бо тоді й нам, як безплідній смоківниці, оголоситься присуд: „Зрубай її: нащо й землю займає ще?” (Лк. 13, 7). Адже каже Христос, що все, „що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь” (Лк. 3, 9). 5 6

Див. Як. 2, 14-26 Див. Прип. 5, 22

3


6. Кого долає пожадання та насолода, і хто живе за світом, той легко попадає до пастки гріха; а гріх, якось скоєний, — те саме, що вогонь в очереті, або камінь, що котиться з гори, або ж ріка, що розширяється від допливу приток. І так воно є, і кожен гріх занапащає того, хто його коїть. 7. Душа, яка внаслідок гріха відходить від свого природного стану, то дичавіє від того та заростає терням гріховних насолод, а тому стає лігвищем страшних звірів, як і сказано: „Нічна мара там буде спочивати… Там гад гніздитиметься …та гієни і … волохачі один з одним перекликатимуться” (Іс. 34, 14. 15), а це — різні гріховні пристрасті. Коли ж душа навернеться до свого природного стану (бо може, якщо захоче, допоки пов’язана з тілом), упокорить себе старанною працею над собою та почне жити за Божим законом, тоді звірі, що перше заволоділи нею, утечуть, а охоронці життя нашого, ангели, прийдуть, перетворюючи день її навернення на день великої радості 7 , а тоді й благодать Святого Духа зійде на неї, научаючи її (духовному) розумінню, щоб вона не лише зберігала себе в доброму, але й досягала в ньому все більшого успіху. 8. Молитву Отці називають духовною зброєю, без якої нам не можна виходити до битви, щоб вороги не вразили нас списами та не відвели (в полон) до свого краю. Але дієвої та чистої молитви не може набути ніхто, якщо не поклониться Богові у правоті серця, — бо саме Бог дає молитву благаючому та научає людину розуму. 9. Не в нашій волі вирішувати, чи збираються пристрасті непокоїти та нападати на душу чи ні, але ми можемо перешкоджати пристрасним помислами затримуватися в нас та збуджувати пристрасті. Перше — безгрішне, бо від нас не залежить, а друге, якщо мужньо опираючись пристрастям, переможемо їх, то вінці приносить, а якщо ослабіємо та дозволимо їм нас подолати, то віддає на муки. 10. Існує три найголовніші пристрасті: ласолюбство, грошолюбство і славолюбство. За ними йдуть інші п’ять духів злоби, а від них, зрештою, породжується безліч пристрастей та всі різновиди гріховних нахилів. Отож, хто переміг цих трьох перших зверхників і правителів, той разом із ними позбавляє влади й наступних за ними п’ять, а потім підкоряє й усі (інші) пристрасті 8 . 11. Що ми вчинили під впливом пристрастей, тим спогади і збурюють пристрасно душу. Але коли такі спогади цілковито зітруться із серця, так, що й не наближатимуться до нього, то це буде ознакою відпущення колишніх гріхів. Бо поки душа відноситься пристрасно до чогось гріховного, доти в ній явно панує гріх. 12. Тілесні та речолюбні пристрасті, зазвичай, зменшуються і слабшають від тілесних страждань (добровільних поневірянь і тілесних подвигів), а душевні та невидимі нищаться смиренням, лагідністю і любов’ю. 13. Стриманість зі смиренням ослабляє пристрасне пожадання, любов погашає 7

Див. Лк. 15, 7

8

Можливо, що тут автор посилається на Євагрія: див. J. Muyldermans, „Musêon” XLIV (1931), стор. 55, гл. 41. Але посилання також можна віднести до св. Максима Ісповідника: порівн., наприклад, „Подвижницьке слово в питаннях і відповідях І, 10; „Глави про любов” ІІ, 9, 59, 67, Різні Тексти I, 31-33 (див. стор. 171-172); або до св. Талассія, „Чотириста глав про любов…” ІІІ, 8690 (див. стор. 314).

4


огненний гнів, а неуважну думку зосереджує старанна молитва зі згадкою про Бога. Так очищаються всі три частини душі 9. Саме їх прагнучи виправити, божественний апостол говорив: „З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить” (Євр. 12, 14). 14. Багато людей задаються питанням чи помисел зворушує пристрасті, чи пристрасті — помисел; одні бо одне говорять, а інші — інше. А я кажу, що помисли зворушуються від пристрастей, — адже якби душа не мала пристрастей, то пристрасні помисли її б не турбували. 15. Демони, які постійно воюють з нами, звикли ставити перешкоди посильним для нас і легкоздійсненним чеснотам, а до непосильних і передчасних (за які нам ще не час братися) запалювати страшенне прагнення, а саме: тих, які досягають успіху в послуху співжительства 10, вони спонукають чинити справи безмовників 11, а безмовників та пустельників схиляють дотримуватися правил спільного проживання. Таким самим чином вони поводяться з кожною чеснотою. Але „задуми їхні нам добре відомі” (2 Кр. 2, 11), бо ми знаємо, що все, що робиться у свій час та в своїй мірі, — добре, тоді як все безмірне та завчасне — шкідливе. 16. Тих, які живуть у світі та стрічаються із пристрасними речами 12, біси долають, ваблячи їх до пристрасних учинків, а тих, які живуть в пустелях, де немає таких речей, збурюють пристрасними помислами. У цьому другому виді боротьби значно важче здобути перемогу, аніж у першому. Там для вчинків потрібні час, місце та інші обставини, а розум у своїх помислах швидкий та нестримний. Для протидії цим невидимим нападам ми отримали чисту молитву, в якій і заповідали нам постійно перебувати 13. Молитва зміцнює розум у боротьбі та робить його завжди готовим до неї, оскільки може творитися і без участі тіла. 17. Указуючи на повне вмертвіння пристрастей, апостол говорить: „Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями” (Гл. 5, 24). Бо якщо вмертвимо пристрасті, знищимо пожадливості та підпорядкуємо духові тілесне мудрування, то лише тоді візьмемо свій хрест і підемо за Христом 14. А віддалення від світу — це ніщо інше, як умертвіння пристрастей і прояв захованого в Христі життя 15. 18. Ті, що потерпають від заворушень цього смертного тіла 16 та знемагають від майже щогодинних нападів, нехай не засуджують за це тіло, а самих себе, бо якщо б вони не додавали йому сили, обертаючи на пожадливість догоджання тілу 17, то так від них би не страждали. Та й хіба не бачать вони тих, які розіп’яли своє тіло з пристрастями 9

Тобто розумова частина, вольова та емоційна. Тобто за правилами життя в кіновії. 11 Γεσηχαστ hesychasts 12 Тобто ті, що пов’язані з матеріальними речами. 13 Див. 1 Сл. 5, 17. 14 Див. Мт. 16, 24. 15 Див. Кл. 3,3-4. 16 Див. Рм. 7, 24. 17 Див. Рм. 13, 14. 10

5


і пожадливостями та звіщають смерть Ісуса у своєму смертному тілі 18, якого вони мають не противником, а радше спільником у доброму, покірним та слухняним закону Божому? Нехай вони так само чинять і тоді насолодяться тим самим миром. 19. Будь-яке єднання помислу з якимось забороненим пожаданням, тобто, схилення до пожадливої насолоди — гріховне для ченця. Бо спочатку помисел починає затьмарювати розум в емоційній частині, потім душа, не витримуючи боротьби, схиляється до гріховної насолоди і, нарешті, постає єднання, яке, як сказано, — гріховне. Якщо це надалі триватиме, то звідси виникне пристрасне жадання, яке потроху доведе й до самого гріховного вчинку. Ось чому пророк схвалює тих, які розбивають об скелю дітей вавилонських 19. Хто мудрий та розсудливий, той збагне, що тут мається на увазі. 20. Ангели, як служителі любові та миру, радіють нашому покаянню 20 та успіху в чеснотах, а тому й намагаються наповнювати нас духовними спогляданнями та допомагають нам у всьому доброму. І навпаки біси, слуги гніву та злоби, радіють, коли меншають чесноти, та всі свої зусилля спрямовують, щоби спокусити наші душі безсоромними мріяннями. 21. Віра — це характерна риса нашого єства; вона породжує в нас страх Божий; а страх Божий научає дотримуватися заповідей, або налаштувати добре діяльне життя; з діяльного життя зростає свята безпристрасність; а плід безпристрасності — любов, яка є виконання всіх заповідей 21, бо всіх їх у собі поєднує та утримує. 22. Як здорове тілесне почуття відчуває яка недуга його охоплює, а хто цього не чує, той хворіє на тупоумство, то так само розум, допоки зберігає цілісною властиву йому дієвість, доти усвідомлює свої сили і бачить звідкіля нападають на нього тиранипристрасті та в тій частині наполегливо їх відбиває. Але жахливо проводити свої дні у нестямі, подібно до того, хто воює уночі, однак не бачить ворожих помислів, з якими бореться. 23. Якщо наша розумова сила невпинно займається спогляданням чеснот і якщо саме до нього та до його подавця, Христа Господа, спрямовується емоційна сила, а вольова озброюється проти бісів, то тоді наші сили діють відповідно до своєї природи. 24. За наукою св. Григорія Богослова 22 розумна душа складається з трьох частин. Достоїнство розумової сили він назвав розсудливістю, пізнанням і мудрістю; достоїнство вольової сили — мужністю і терпінням; достоїнство емоційної сили — любов’ю, невинністю і стриманістю, а правда в усіх них має свою частку, научаючи (їх) належно діяти. Розсудливістю душа бореться з ворожими силами, захищаючи чесноти; невинністю безпристрасно дивиться на речі; любов’ю змушує любити всіх людей, як саму себе; стриманістю відкидає всілякі насолоди; мужністю й терпінням озброюється 18

Див. 2 Кр. 4, 10. Див. Пс. 137, 9. 20 Див. Лк. 15, 7. 21 Див. Рм. 13, 10. 22 Див. Св. Григорій з Назіанзу, Поеми II, І, 47 (стор. 27, 1381-1384A). 19

6


проти невидимих ворогів. — Така ось милозвучна гармонія органу 23 душі. 25. Хто дбає про невинність і жадає блаженної чистоти, яку справедливо можна було би назвати безпристрасністю, той нехай нещадно карає та поневолює тіло, закликаючи зі смиренним помислом божественну благодать, — і досягне бажаного. А того, хто відгодовує тіло, не стримуючись у їжі та питві, мучитиме дух розпусти. Бо як велика вода гасить полум’я, так само голод і спрага та й будь-яка стриманість, поєднана з душевним смиренням, погашають розпалення тіла та безсоромні мріяння. 26. Нехай цілковито відступить від твоєї душі пристрасть злопам’ятності та ніколи ти не поступайся відчуттю неприязні. Бо, злопам’ятність, яка кублиться в серці, — це те саме, що вогонь, запалений у соломі. Утім ти радше щиро молися за того, хто тебе образив та допомагай йому в доброму як тільки можеш, бо так ти вирятуєш свою душу від смерті 24 та ніщо тобі не перешкоджатиме під час молитви. 27. У душі смиренних оселивсь Господь, а в серці гордих — ганебні пристрасті. Ніщо так не підсилює проти нас ці пристрасті, як пихаті помисли; і навпаки ніщо так дієво не викорінює з душі ці гіркі парості, як блаженне смирення; саме тому його справедливо називають згубником пристрастей. 28. Нехай твоя душа все більше й більше очищається від лихих споминів та нехай просвітлюється найчистішими думками, завжди пам’ятаючи про сказане, що під час виходу ласолюбне серце, — темниця і пута, а старанне — відчинені двері 25. Бо справді, коли чисті душі залишають тіло, то їх супроводжують ангели, ведучи їх до блаженного життя; а душі нечисті та нерозкаяні, — ой, леле! — перестрівають біси. 29. Прекрасна та голова, що прикрашена коштовною діадемою, а на ній виблискує індійське каміння та перли, але незрівнянно прекрасніша за неї душа, збагачена пізнанням Бога та освітлена найяснішими спогляданнями, у якій перебуває Святий Дух. І хто зуміє належно описати красу тієї блаженної душі? 30. Не дозволяй гніву та люті оселитися в твоїй душі, бо „хто на гнів запальний, виявляє дурноту” (Пр. 14, 29), а в серці лагідного „мудрість покоїться” (Пр. 14, 33). Якщо пристрасть гніву запанує над твоєю душею, то кращими за тебе виявляться ті, що живуть у світі, а ти, як негідний чернець, осоромишся. 31. У всякій спокусі та в кожній боротьбі застосовуй доблесну зброю — молитву, — і з Христовою благодаттю здобудеш перемогу. Але нехай вона буде чистою, як заповідає нам премудрий наш учитель, кажучи: „Я хочу, …щоб мужі молилися на всякому місці, зводивши до неба чисті руки, без гніву й суперечки” (1 Тм. 2, 8). А хто нехтуватиме такою молитвою, того віддадуть на спокуси та пристрасті. 32. Написано, що „вино …серце людське звеселяє” (Пс. 104, 15). Одначе ти, давши обітницю плакати й ридати, відвернись від такої веселості, і звеселишся духовними дарами. А якщо звеселятимешся вином, то житимеш із сороміцькими помислами та 23 24

25

Орган – сопілка Див. Тов. 4, 10. Св. Марко Подвижник, „Про духовний закон”, гл. 20 (Добротолюбство, том І, стор. 111).

7


зазнаєш багато горя. 33. Свята проводь не в пиятиці, а в оновленні розуму та очищенні душі. Якщо напихатимеш живіт наїдками та упиватимешся вином, то гнівитимеш того, кого вшановують на святі. 34. Чувати при співі псалмів, на молитвах і читаннях нам наказано завжди, а особливо на свята. Монах на чуванні відточує свій розум для споглядань, тоді як пересипання отупляє розум. Але дивись, не вдавайся під час чування до легкодумних споминів та гріховних помислів, бо краще спати, аніж чувати задля такої марноти та осквернення себе неналежними вчинками. 35. Хто носить гадюку за пазухою та хто виношує у серці лукавий помисел — обидва загинуть, бо того вжалить у тіло отруйне жало, а той уведе в душу смертельну отруту (помислу). Але як поспішно ми нищимо „гадюче поріддя” (Мт. 3, 7), то так само не дамо зростати в серці й лихим помислам, щоби потім гірко від них не страждати. 36. Чисту душу, — посудину вибрану 26, можна було б ще доречно назвати „садком замкненим, криницею під печаттю” (П. П. 4, 12) та „престолом сприйняття” (Прип. 12, 23. LXX), а від душі, опоганеної мерзотними пристрастями, відгонить смородом гріховних нечистот. 37. Я чув від досвідчених і діяльних старців, що гріховні помисли породжуються в душі від показного одягу, пересичення та шкідливих розмов. 38. Прагнення матеріальних статків нехай не оселяється в душах подвижників. Адже обтяжений майном чернець, — це перевантажений корабель, якого розбивають шторми турбот і затягують у глибини смутку. Зажерливість викликає силу-силенну пристрастей та справедливо називається „коренем усього лихого” (1 Тм. 6, 10). 39. Безкорисливість і мовчання — скарб, захований в полі чернечого життя 27. Тож „піди, продай, що маєш, дай бідним” (Мт. 19, 21) і придбай це поле, яке скопавши та знайшовши в ньому скарб, старанно пильнуй, щоб його не викрали, а ти збагатився незмірним багатством. 40. Почавши жити разом із духовним отцем і побачивши, що він тобі допомагає, не дозволяй, щоби хтось віддалив тебе від любові до нього та від спільного з ним проживання. Ні в чому його не засуджуй, не наговорюй на нього лихого, хоч він тебе ганитиме і навіть битиме, не прислухайся до того, хто обмовлятиме його та не зв’язуйся з тим, хто його опорочує, щоб не прогнівався на тебе Господь та не викреслив із книги життя 28. 41. Подвиг покірності, як ми дізналися, утверджується на зреченні від усього та від самого себе. А хто його проходить, той нехай захистить себе трьома загородами: вірою, надією та святою і божественною любов’ю 29, щоб, заступившися ними, він міг „боротися доброю борнею” й одержати „вінок справедливости” (2 Тм. 4, 7-8). 26

Див. Ді. 9, 15. Див. Мт. 13, 44. 28 Див. Вих. 32, 33. 29 Див. 1 Кр. 13, 13. 27

8


42. Не будь суддею вчинків твого отця, а виконавцем його заповідей. Демони, як завжди, почнуть указувати тобі на його недоліки, щоб до твоїх вух не дійшли його настанови, а ти став через те слабким і боязливим борцем на змаганнях, або ж настрашити тебе помислами зневіри, щоб ти розслабився та розлінився до будь-якої чесноти. 43. Хто не слухається повелінь свого духовного отця, той порушує визначальні основи своєї обітниці. А хто сповнився покірністю та відсік свою волю мечем смирення, той справді виконав обітницю, яку при багатьох свідках виголосив перед Христом Господом. 44. Спостерігаючи за ченцями, ми явно побачили та переконалися, як проти тих, які трудяться, підкоряючись отцям, сильно лютують біси — вороги життя нашого,— скрегочучи на них зубами та замишляючи проти них всякі лихі підступи. І чого вони тільки не роблять, чого не нашіптують, щоб лишень забрати їх з-перед очей духовного отця! — Підказують можливі виправдання, вигадують невдоволення, збуджують ненависть до отця, його настанови подають як докори, а докори, як загострені стріли, устромляють в серце. „Чому, — питають вони, — ти, будучи вільним, став рабом, і рабом безсердечного деспота? До яких пір ти тягнутимеш кормигу рабства, не бачачи світла свободи?” Після цього намовляють: „Краще би тобі подорожніх приймати, хворих обходити та опікуватися бідними.” Відтак вони занадто розхвалюють подвиг цілковитої самоти та безмовності й засівають розмаїті бур’яни в серці вірного подвижника, щоб лише вихопити його з духовної отчої огорожі, витягнути з тихої пристані й вивести в шаліюче душогубними штормами море. Нарешті, коли вони підпорядкують його своїй владі, то змушують, як бранця, діяти за власними своїми лихими пожаданнями. 45. Отож, перебуваючи в послуху свого духовного отця, пам’ятай про підступність твоїх ворогів і супротивників та не забувай обітниць свого чину перед Богом: нехай тебе не долають ні викриття, ні глузування, ні ганьба, не прислухайся до намов гріховних помислів, не відвертайся від докорів свого отця, не ганьби зухвалим самовдоволенням і самочинством блаженного ярма смирення, але взявши до серця Господнє слово: „…хто витриває до кінця, той спасеться” (Мт. 10, 22), біжи „…витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри” (Євр. 12, 1. 2). 46. Ювелір, переплавляючи золото в горнилі, очищає його від домішок, і чернецьпочатківець повинен віддати себе на подвиг упокорення та вогненні випробування святого життя, научаючись покірливості у важких трудах і терпінні. І як лише випалить у собі всі погані звички, то огортається смиренням, стає сяючим і вартим небесних скарбів, життя безсмертного та блаженного відпочинку, звідкіля „смуток і зідхання зникне”(Іс. 35,10), де веселощі, де квітне безнастанна радість. 47. Глибока і праведна віра породжує страх Божий; а страх Божий научає нас дотримуватися заповідей: бо, сказано, де — страх, там — дотримання заповідей; а в дотриманні заповідей полягає дієва чеснота, яка є початком споглядання; тоді як плід 9


цього всього — безпристрасність; від безпристрасності в нас народжується любов; а про любов улюблений учень сказав, що „Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Йо. 4, 16). 48. Яке добре і прекрасне чернече життя! І яке воно направду добре та прекрасне, якщо узгоджується із правилами і законами, установленими його засновниками та провідниками, яких научав Святий Дух. Бо воїн Христовий повинен стояти вище за матеріальні речі (нічого не мати), не перейматися ніякими світськими задумами і справами, як (про це) каже св. Павло: „Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу” (2 Тм. 2, 4). 49. Отож, монахові потрібно бути далеким від матеріального, безпристрасним, вільним від усякого гріховного пожадання, неласолюбним, не п’яницею, не млявим, не ледачим, не любителем багатств, задоволень чи похвали, — бо якщо він не покине всього цього, то не зможе піднятися до ангельського способу життя; а для тих, які здійнятися до нього, ярмо їхнє любе і тягар легкий 30, бо тоді божественна надія у всьому їм спомагає. Таке життя — приємне, вчинки його — славні, частка його — добра, і не відійметься від душі, яка її обрала 31. 50. Якщо ти відійшов від житейських турбот і прийняв чернечий подвиг, то не прагни багатства, щоб роздавати його бідним, бо це одна із диявольських спокус і веде вона до марнославства, щоб захопити твій розум безнастанними клопотами. Навіть якщо матимеш лише хліб та воду, то й ними можеш виявити свою гостинність. А якщо і їх не буде, але ти сердечно запросиш подорожнього та потішиш його добрим словом, то й отим заслужиш подяку за гостинність. Подумай про бідну вдовицю, яку Господь згадав у Євангелії, як вона двома лептами 32 перевершила у своєму доброму намірі щедрі пожертви заможних 33. 51. Це сказано для тих, які живуть на самоті. А ті, що перебувають у послуху духовного отця, нехай думають про одне, — щоб ні в чому не відходити від його повелінь, бо якщо вони це належно виконують, то сповняють усе, що від них вимагається; як і навпаки, хто відходить від належного виконання цього обов’язку, той не матиме ніякого успіху в духовному житті та в кожному виді чесноти. 52. Ось тобі ще одна моя порада, друже Христа: „Полюби життя на вигнанні, тобто будь переселенцем, який не цікавиться подіями свого краю; не переймайся турботами про батьків і родинною прив’язаністю; уникай відвідувати міста, а терпеливо тримайся пустелі, кажучи за пророком: „Ось я полинув би далеко, осівся б у пустині” (Пс. 55, 8). 53. Шукай місць відокремлених і віддалених від світу, і навіть якщо бракуватиме тобі там необхідних речей, не бійся; якщо й вороги оточать тебе, як ті бджоли 34, чи злі 30

Див. Мт. 11, 30. Див. Лк. 10, 42. 32 Лепта (грец. λεπτών) — дрібна монета, що дорівнювала 1/100 драхми, ваговій і срібній грошовій одиниці в давній Греції. 33 Див. Мк. 12, 42-44 34 Див. Пс. 118, 12. 31

10


оси, нападаючи на тебе та непокоячи всілякими помислами, не лякайся, не прислуховуйся до них та не покидай поприща змагань, а радше мужньо все терпи, приспівуючи собі та кажучи: „Надіявся, на Господа надіявся я твердо, і Він нахиливсь до мене й вислухав моє благання” (Пс. 40, 2). А тоді побачиш Божу велич, Боже заступництво, турботу та все Його старання про твоє спасіння. 54. Друзями ти повинен мати таких людей, у яких би міг повчитися та які підходили би тобі за способом життя. Тож нехай твоїми друзями будуть люди миролюбні, духовні брати, святі отці, про кого і наш Господь сказав: „…хто чинить волю Мого Отця, що на небі, той Мій брат, сестра і мати” (Мт. 12, 49-50). 55. Не жадай розмаїтих та дорогих наїдків і не пересичуйся ними, бо „котра розкошує, — каже Св. Письмо, — та живою вмерла” (1 Тм. 5). Та й простою їжею, наскільки можеш, не наїдайся досита. Бо написано: „…не обманися насичуванням живота” (Прип. 24, 15. LXX). 56. Якщо ти вибрав для себе безмовне життя, то не дозволяй собі часто бувати поза келією, бо це завдає великої шкоди, — позбавляє благодаті, затьмарює думки, ослабляє ревність. Тому й сказано, що „…вихор пожадання змінює ум нелукавий” (Муд. 4, 12). Тож уникай стосунків з іншими людьми, щоб не бентежився твій розум та не руйнував устрою твоєї безмовності. 57. Сидячи в келії, не виконуй бездумно своєї праці та не гайнуй в неробстві намарно часу, бо кажуть, що хто безцільно мандрує, той даремно тратить сили 35. Але працюй наполегливо; зосереджуй свій розум; завжди май перед очима останню годину перед смертю; пам’ятай про світську марноту, яка вона спокуслива, а разом з тим яка слизька та малозначна; міркуй над страшною розплатою на суді, як жорстокі наші обвинувачі виявлятимуть тоді наші вчинки, слова та думки, які вони пропонували, а ми приймали (та робили нашими власними); нагадуй собі й про муки пекла та про те, як там каратимуться душі; уявляй також і той великий та страшний день, а маю на увазі, день загального воскресіння, коли ми постанемо перед Богом, та остаточне рішення непомильного Судді; нагадуй собі ті муки, сором і викриття совісті, що мають охопити грішників, і те, як від них відвернеться Бог і вкинуть їх до вогню, що не вгасає, до черв’яка, що не вмирає, до темряви кромішньої, де буде плач і скрегіт зубів 36; роздумуй і над усіма іншими карами та не переставай зі стогонами обливати слізьми своє обличчя, свій одяг та місце, на якому стоїш. Я знав багатьох, які такими думками викликали в себе рясні сльози та в отакий спосіб прекрасно очищали всі свої душевні сили. 58. Роздумуй також про блага, які чекають на праведників: як вони стануть праворуч від Христа, як благословенними їх нарече голос Владики-Господа, про спадкоємство Царства Небесного, про дари, що перевершують будь-яку уяву, про те найсолодше світло, безмежну радість, що ніколи не перерветься смутком, ці небесні оселі, життя з ангелами та все інше, що обіцяне тим, які бояться Бога. 35 36

Св. Марко Подвижник, „Про духовний закон”, гл. 54 (Добротолюбство, том І, стор. 111). Див. Мк. 9, 44; Мт. 8,12.

11


59. Такі роздуми нехай перебувають з тобою за столом, нехай супроводжують тебе до сну та прокидаються з тобою. Дивися, ніколи не забувай їх, але скрізь, де б ти не був, завжди пам’ятай про них, щоб лихі помисли втікали від тебе, а божественна втіха наповнювала твою душу. Душа, незахищена та неозброєна цими роздумами, не може належно підтримувати безмовність, бо джерело, в якому немає води, неварте своєї назви. 60. А ось який спосіб життя визначено для тих, які живуть у безмовності: піст, скільки вистачить сили, чування, спання на сирій долівці й усякі інші добровільні трудноти заради майбутнього відпочинку, бо сказано у Св. Письмі, „…що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися” (Рм. 8, 18); а надто важлива тут чиста, безперервна та безустанна молитва, бо вона— міцна стіна, захищена пристань, охоронниця чеснот, нищителька пристрастей, добрий душевний лад, очищення розуму, заспокоєння для тих, що страждають, розрада для тих, що плачуть; молитва — бесіда з Богом, споглядання невидимого та запевнення в його правдивості тих, які його жадають, ангельський спосіб життя, успіх у доброму, вона „є запорукою того, чого сподіваємося” (Євр. 11, 1). Прийми, подвижнику, цю царицю чеснот та з усіх сил намагайся утримати її при собі, молися вдень і вночі, у смутку й у радості, молися зі страхом і трепетом, бадьорим і тверезим розумом, щоби вислухав твою молитву Господь, адже сказано у Св. Письмі, що „очі Господні на праведних; вуха Його — на їхній заклик” (Пс. 34, 16). 61. Хтось із давніх 37 дуже влучно та доречно сказав, що першими з демонів, які воюють з нами, вступають в боротьбу ті, яким довірені прагнення до обжерливості, які вселяють грошолюбство і які схиляють до марнославства, а всі інші, йдучи за ними, нападають уже на тих, кого ці перші зранили. 62. І справді, придивившись, ми довідались, що неможливо людині впасти в якийсь гріх, або підкоритися якійсь пристрасті, якщо спершу її не зранив хтось із цих трьох. Саме тому із цими трьома помислами підступав диявол і до нашого Спасителя 38, але Господь, показавши, що недосяжний для них, повелів лукавому відійти від Нього, подарувавши і нам перемогу над ним, як благий і людинолюбний Владика. Він прийняв тіло, схоже на наше в усьому, окрім гріха 39, та вказав нам непомильний шлях до безгрішності, прямуючи яким, ми створюємо в собі нову людину, „що відновлюється … відповідно до образу свого Творця” (Кл. 3, 10). 63. Св. Давид научає нас ненавидіти демонів „страшною ненавистю”, бо вони — вороги нашого спасіння (Пс. 139, 22 ). І ця ненависть надзвичайно потрібна для успіху в чеснотах. Але хто той чоловік, який страшною ненавистю ненавидить ворогів (свого) спасіння? — Той, хто не грішить не лише в ділі, але й у думці. До тих пір, поки знаряддя нашої дружби з ними, тобто речі, що викликають пристрасті, усе ще перебуватимуть в нас, то як ми наберемося до них такої ненависті? Адже ласолюбне серце неспроможне 37

Див. Євагрій, Глави про різні порочні помисли, гл. 1 (Добротолюбство. том І, стор. 38). Див. Мт. 4, 1-10. 39 Див. Євр. 4, 15. 38

12


живити в собі ненависть до них. 64. Безпристрасність — це весільний одяг розумної душі, яка віддалилася від світських насолод, відмовилася від усіх негідних пожадань та цілком присвятила себе побожним думкам і найчистішим спогляданням. Проте, як тільки вона почне потурати ганебним пристрастям та огрубіє в них, то скидає цей одяг чистоти та (принижуючи власну гідність) зодягається у рване та брудне лахміття, як це й описано в Євангелії про чоловіка, якому зв’язали руки та ноги й укинули в темряву кромішню 40, бо прийшов в одежі, зітканій із таких помислів та вчинків, а Господнє Слово визнало його негідним перебувати на божественному довічному весіллі. 65. Про самолюбність, яка всіх ненавидить (і від якої — усе лихо в людях), вірно сказав хтось із премудрих, що люта боротьба самолюбності, нібито якийсь тиран, повеліває усіма помислами, якими ці три і п’ять (пристрастей) захоплюють наш розум 41. 66. Дивно буде, якщо хтось завжди досита наїдаючись, зуміє набути безпристрасність. А безпристрасністю я називаю не віддалення від гріховних учинків, бо це — стриманість, але те, якщо в когось цілковито перестануть виходити з серця самі пристрасні помисли, — а це й буде чистотою серця. 67. Легше очистити нечисту душу, аніж удруге оздоровити ту, яка вже очистилась, але знову покрилася виразками пристрастей, бо для тих, які недавно скинули окови світу, простіше досягти безпристрасності, навіть попри ті гріхи, які вони, можливо, раніше чинили; однак для тих, які вже „…скуштували доброго Божого слова” (Євр. 6, 5) та прямували шляхом спасіння, а потім заново вернулися до гріха, доступ до безпристрасності загороджений майже нездоланними перешкодами. А це — наслідок укоріненого гріховного навику й усталеного нахилу до гріха та почасти того, що біс гноблячого гріха, вертячись перед очима розуму, безнастанно подає йому óбраз цього гріха. Утім старанна та працьовита душа належно впорається і з цією важкою справою (відновлення її безпристрасності) з поміччю божественної благодаті, яка є людинолюбною та довготерпеливою, яка закликає нас до покаяння та з невимовним милосердям приймає тих, що навертаються, як про це свідчить євангельська притча про блудного сина 42. 68. Ніхто із нас не може власними силами уникнути хитрощів і підступів лукавого, а тільки непереможною силою Христа. Отож намарно сподіваються (упевнені в собі) люди, що силою власної волі та своїми подвигами начебто можуть знищити гріх, — його бо спроможна знищити одна божественна благодать 43. А тому світило Церкви, св. Йоан Золотоустий 44, наголошує, що недостатньо нам одних людських зусиль, якщо не прийде до нас допомога зверху; і знову-таки — не матимемо жодної користі від 40

Див. Мт. 22, 13. Див. гл. 10. 42 Див. Лк. 15, 11-32. 43 Гріх був умертвлений у таїнстві Христа, див. Євр. 10, 26. 44 Йоан Золотоустий (грец. Ο Άγιος Ιωάννης ο Χρυσόστομος, або Ιωάννης της Αντιόχειας, лат. Sanctus Iohannes Chrysostomus, або Iohannes Antiochensis, 347-407 рр. ) – святий, вселенський учитель Церкви. 41

13


допомоги зверху, якщо не прикладатимемо власних зусиль. Те та інше ми бачимо на прикладі Юди і Петра: той, хоч і отримав так багато від благодаті, але не дала вона йому жодної користі, бо не долучав він свого бажання та не прикладав власних зусиль; а Петро, хоч і виявляв ревну готовність, але впав, оскільки не отримав допомоги зверху. Тож очевидно, що з того та іншого в’яжеться чеснота. А заради цього я благаю вас, щоб, покладаючи усе на Бога, ви й самі не спали, та попри ревні зусилля не думали, що досягнете всього власними силами. 69. Бог не хоче бачити нас бездіяльними, а тому не чинить всього Сам; не хоче Він також, щоби ми були високої думки про себе, а тому не все поклав на нашу волю і сили, але, забравши шкідливе з тієї та іншої сторони, залишив корисне 45. Добре научає нас і Псалмоспівець, кажучи: „Господь та не будує дому, — дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, — дарма пильнує сторож” (Пс. 127, 1). Неможливо нам також „на гада й змія наступати, розтоптати лева і дракона” (Пс. 91, 12), якщо спершу не очистимо себе, наскільки можемо, та не дасть нам сили Той, Який сказав апостолам: „Ось Я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу” (Лк. 10, 19). Тому й наказано нам у молитві благати Небесного Отця: „Не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого” (Мт. 6, 13). Бо якщо з Христовою силою і поміччю ми не захистимося від розпечених стріл лукавого 46 та не вдостоїмося безпристрасності, то намарно трудимося, сподіваючись чогось досягти власними силами чи заповзяттям. Отож, хто хоче „дати відсіч хитрощам диявольським” (Еф. 6, 11), зробити їх недієвими та стати причетником божественної слави, повинен зі сльозами і зітханнями, з ненаситним бажанням і пломенистою душею, удень і вночі шукати Божої допомоги і божественного заступництва. А хто хоче перебувати у тій (славі), той повинен очистити свою душу від усіх земних радощів та всіх лихих пристрастей і пожадань. Бо саме про такі душі говорить Бог: „Поселюся в них, і (посеред них) буду ходити” (2 Кр. 6, 16), та й Господь говорив учням: „Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Йо. 14, 23). 70. Вельми слушно та розумно сказав хтось із давніх про помисли 47: „Розпізнавайте їх на порозі вашого серця (при вході в нього), чи наші вони, чи від нашого ненависника; а рідні для нас та добрі вводьте до внутрішнього сховку душі й бережіть їх там, як у недоторканній скарбниці, а ворожі, покаравши батогами мислячого міркування, негайно виганяйте, не даючи їм навіть притулку та місця у межах своєї душі, або краще цілковито їх винищуйте мечем молитви та божественного повчання, щоб, коли грабіжники будуть знищені, страх огорнув і самого їхнього ватажка.” Знайте, що хто так ретельно розпізнає помисли, той стає і справжнім ревнителем виконання заповідей. 71. Хто старається побороти ті помисли і рухи, що нападають на нього та його 45

Див. Св. Йоан Золотоустий, „12 гомілія (проповідь) на Матея”, гл. 4 (стор. LVIII, 742-743). Див. Еф. 6, 16. 47 Див. св. Ніл (Євагрій ?), „Монахові Євлогію”, гл. 11 (стор. LXXIX, 1108д). 46

14


непокоять, нехай візьме собі у допомогу побільше союзників і споборників, а це — душевне смирення, тілесна праця та будь-які інші подвижницькі тяготи, а особливо молитва із серцем сокрушенним і багатьма слізьми, та вподібниться до Давида, який молився: „Споглянь на моє горе й на труд мій, і відпусти всі мої гріхи” (Пс. 25, 18) і: „… не будь глухим на мої сльози”, Господи (Пс. 39, 13), і ще: „Сльози мої стали мені хлібом удень і вночі” (Пс. 42, 4), а „…напиток мій із сльозами я змішую” (Пс. 101, 10). 72. Ворог життя нашого, диявол, розмаїтими помислами применшує наші гріхи і часто прикриває їх забуттям, щоби ми послабляли собі в трудах та не думали більше оплакувати своїх падінь. Але ми, браття, не дозволимо собі забути власні падіння, хоч би нам і здавалося, що вони вже прощені через наше покаяння, але завжди пам’ятатимемо про свої гріхи і не перестанемо оплакувати їх, щоб, знайшовши доброго товариша, смирення, ми зуміли уникнути тенет марнославства та гордості. 73. Нехай ніхто не думає власними зусиллями підняти труди та досягти успіху в чеснотах, бо призвідник всього доброго в нас — Бог, а всього лихого — спокусник душ наших — диявол. Тому, коли робиш щось добре, то дякуй його Призвіднику, і коли тебе непокоїть щось лихе, віднось те до винуватця цього лиха. 74. Хто з духовним пізнанням поєднує подвижницьку діяльність, той — умілий хлібороб, який із двох чистих джерел зрошує душевну ниву. Бо джерело пізнання здіймає (незрілий) розум до споглядання вищого життя, а джерело подвижництва висушує „земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість” (Кл. 3, 5). Коли ж вони зів’януть, тоді розпускаються прекрасні квіти чеснот і приносять рясні духовні плоди — „любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброту, вірність, тихість, здержливість” (Гл. 5, 22. 23). А потім цей розсудливий діяч, розіп’явши „…тіло з його пристрастями та пожадливостями” (Гл. 5, 24), промовлятиме разом із Божим проповідником: „Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене” (Гл. 2, 20). 75. Зауваж також, Христолюбче, якщо одна пристрасть, знайшовши в тобі місце для себе та, укорінившись там, перетвориться на звичку, то приведе до цього дому й інші пристрасті; бо пристрасті хоч і змагаються одна проти одної, як і їхні підбурювачі, біси, але всі вони одностайно прагнуть нашої загибелі. 76. Хто подвигами змушує зів’янути квітуче тіло та відкидає всі його бажання, — той носить на своєму „тілі рани Ісуса” (Гл. 6, 17). 77. Кінець подвижницьких старань — спокій безпристрасності, а різноманітних утіх тіла — ганебні пристрасті. 78. Не покладайся на своє тривале чернече життя та не дозволь, щоб захопило тебе самовихваляння через довге перебування в пустелі й терпляче підняття там суворих подвигів, але пам’ятай Господнє слово, що ти ще слуга нікчемний 48 та не виконав ще заповіді свого Владики. І справді, поки ми ще перебуваємо в цьому житті, то нас ще не покликали із вигнання і ми ще сидимо на вавилонських ріках, ще страждаємо на 48

Див. Лк. 17, 10.

15


глинищах єгипетських, ще не побачили землі обітованої, бо не позбулися ще „старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті” (Еф. 4, 22), ще не зодягнулися в „образ небесного”, ще носимо „образ тлінного” (1 Кр. 15, 49). Не маємо, отож, ніякої причини до самовихваляння, а потрібно нам плакати та молитися до Того, Хто може вирятувати нас від гіркого рабства фараона, вирвати з його нещадної тиранії й увести до благодатної обіцяної землі, щоб знайти, нарешті, спокій у Святині Божій, удостоївшись стояти праворуч від слави Всевишнього. А цієї благодаті, яка вища за всяке розуміння, ми можемо досягти не нашими належно виконаними справами, а (справедливо маємо вважати, що залежать вони) від невимовного милосердя Божого. Тож не припиняймо проливати сльози і вдень, і вночі, наслідуючи того, хто сказав: „Знемігся я від стогнання мого, щоночі ложе моє — мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль” (Пс. 6, 7). Адже, „хто сіє у сльозах, з радістю буде жати” (Пс. 126, 5). 79. Віджени від себе дух багатомовності, бо в ньому криються найжахливіші пристрасті: від нього брехня, від нього зухвалість, від нього сміховинність, безсоромні слова, крикливість і багато іншого, так що, коротше кажучи, — „в багатомовності гріха не бракуватиме” (Пр. 10, 19), тоді як „розумний чоловік приховує знання” (Пр. 12, 23). Окрім того, Господь також сказав, що ми повинні дати відповідь „за кожне пусте слово” (Мт. 12, 36). 80. Нам наказано не лихословити та не ображати навзаєм тих, які проклинають та ненавидять нас або якимось іншим чином на нас нападають, а натомість ми повинні їх благословляти та чинити їм добро. Бо коли ми миримося з немирними людьми, тоді боремося з демонами, а коли відчуваємо злість до братів або ворогуємо з ними, тоді миримося з демонами, — яких нас научали ненавидіти „страшною ненавистю” (Пс. 139, 22) та нещадну вести з ними боротьбу. 81. Не старайся заплутати ближнього підступними словами, щоб тебе самого не заплутав підступний диявол. Бо послухай, що каже пророк: „…кровожерну й підступну людину обридить Господь” (Пс. 5, 7) і „…підітне Господь уста облесливі та язика чванькуватого” (Пс. 11, 4). Так само не осуджуй брата за його падіння, щоби самому не відпасти від доброти і любові. Бо хто не має добра і любові до брата, „той не спізнав Бога, бо Бог — любов” (1 Йо. 4, 8), як це звіщає Йоан, син грому 49 та улюблений учень Христа. Якщо Христос і Спаситель поклав за нас Свою душу, то й „ми також повинні за братів душі класти” (1 Йо. 3, 16). 82. Любов справедливо називається матір’ю чеснот, основою закону та пророків 50. Тож візьмемося за будь-які труди, щоби набути святу любов і через неї позбутися тиранії пристрастей та, зринувши на крилах чеснот, піднятися до неба й побачити Бога, наскільки це можливо для людського єства. 83. Якщо Бог — любов, то хто має любов, той має у собі Бога. А коли її немає, то 49 50

Див. Мк. 3, 17. Див. Мт. 22, 40; Рм. 13, 10.

16


й ми не маємо ніякої користі 51 та в жодному разі не можемо сказати, що любимо Бога, бо св. Йоан пише: „Коли хтось каже: „Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець” (1 Йо. 4, 20), і знову: „Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала” (1 Йо. 4, 12), а звідси зрозуміло, що любов — найвище благо з-поміж усіх благ, які згадуються у Св. Письмі, і немає такої чесноти, що єднає людину з Богом, яка не була би пов’язана з любов’ю і не походила би від неї, оскільки любов невимовним чином поєднує та охороняє чесноти. 84. Приймаючи братів, які приходять до нас, не вважатимемо це за тягар для себе чи за переривання нашої безмовності, щоб не порушити закону любові. Також не прийматимемо їх так, начебто робимо їм добро, але радше так, нібито самі отримуємо від них користь і зобов’язані перед ними, гостинно та радо їх запрошуючи, як це показав нам патріарх Авраам. Тому й Богослов нас научає, кажучи: „Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише — ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди” (1 Йо. 3, 18. 19). 85. Патріарх, маючи за своє постійне завдання гостинність, сидів при вході до свого намету 52 та запрошував усіх, хто проходив мимо, і стіл його був накритий для всіх бажаючих, включаючи нечестивих і варварів, без різниці. Тому й удостоївся він того чудового бенкету, прийнявши в гості ангелів та Владику всього. Тож давайте й ми плекатимемо гостинність з усією старанністю і готовністю, щоб прийняти не тільки ангелів, але й Самого Бога. Бо Господь говорить: „Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили” (Мт. 25, 40). Добре бути щедрим до всіх, а особливо до тих, які не мають чим відплатити 53. 86. Кого серце не винуватить 54 за порушення Божої заповіді, чи за недбальство, чи за прийняття ворожої думки, той чистий серцем і гідний почути: „Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Мт. 5, 8). 87. Постараймося досягнути того, щоби розумно керувати органами чуття, а особливо зором, слухом і язиком, не дозволяючи їм бачити, чути та говорити пристрасно, а лише те, що корисне для нашої душі. Бо ніщо так не підштовхує до гріха, як ці органи, якщо розум ними не керує; і навпаки ніщо краще за них не сприяє справі спасіння, якщо ними керує розум, тримає їх в порядку і веде куди потрібно та куди хоче. Бо коли вони неслухняні, тоді й нюх розпещується, дотик шалено тягнеться до неналежного та породжується сила-силенна пристрастей; а коли вони підпорядковуються розуму, тоді всюди в людині панує глибокий мир і незворушний спокій. 88. Як дорогоцінне миро, хоч і зберігається в посудині, але насичує ароматом повітря усього будинку та не лише тих, які близько до нього, але й тих, що оддалік, наповнює приємним відчуттям: так само й пахощі добродійної і боголюбної душі, що розливаються усіма чуттями тіла, вказують усім, хто їх відчуває, на приховану всередині 51

Див. 1 Кр. 13, 3. Див. Бт. 18,1. 53 Див. Лк. 14, 14. 54 Див. 1 Йо. 3, 21. 52

17


чесноту. Бо якщо в когось язик не вимовляє нічого уїдливого і суперечливого, а все таке, що відрадне та корисне для тих, хто слухає, якщо очі дивляться скромно, вуха не слухають непристойних пісень і слів, ноги ступають обачно, обличчя не спотворюється сміхом, а скоріше вказує на плач і сльози, що готові пролитися, — то хто з нас не відчуватиме, що така душа наповнена духмяними пахощами чеснот? Тому Спаситель і говорить: „Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 16). 89. Цю дорогу, яку Христос і Бог наш назвав у Євангелії „тісною і вузькою”, потім нарік „любим ярмом і легким тягарем” (Мт. 7, 13. 14; 11, 30). Але як Він міг порівняти ці речі, якщо вони видаються цілком протилежними? — Так, за своєю особливістю ця дорога важка та камениста, але для тих, які з доброю надією невідступно прямують нею, прагнучи святості, вона жадана, улюблена і радше радісна, аніж скорботна. Ось тому й бачимо, як ті, що обрали цю тісну і скорботну дорогу, з більшою готовністю ступають нею, аніж широкою та розлогою. Послухай, що говорить блаженний Лука про апостолів, як вони, побиті батогами, „вийшли …з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу” (Ді. 5, 41). Однак зрозуміло, що батоги викликають не задоволення і радість, а завдають болю і страждань, але якщо заради Христа вони приносили радість, то що в тому дивного, якщо й інші види тілесних страждань та жорстокості стають задля Нього такими самими? 90. Перебуваючи в полоні пристрастей, ми нерідко з подивом запитуємо себе, чому ми від них страждаємо? — Отож маємо збагнути, що в таку неволю ми попадаємо через наш відступ від споглядання Бога. А якщо хтось пригорнеться своїм розумом до нашого Бога і Владики, то, вірний Бог, Спаситель усього Сам визволить таку душу від усякого поневолення, як і пророк говорить: „Господь — передо мною завжди; тому що Він у мене по правиці, не захитаюсь” (Пс. 16, 8). То що може бути солодше (і безпечніше), як завжди мати праворуч себе Господа, Який охороняє, захищає та не дає нам похитнутися? А чи досягнемо цього — це вже від нас залежить. 91. Добре і безумовно вірно сказали отці, що не знайде людина інакше спокою, якщо не надбає і не утвердить в собі такого внутрішнього настрою, що немає нічого більше у світі, окрім неї та Бога 55; у жодному разі ні до чого не спрямовуватиме свого розуму, а жадатиме лише Його і тільки до Нього горнутиметься. Така людина справді знайде спокій і свободу від тиранії пристрастей. „ Душа моя до Тебе лине, — говорить Псалмоспівець, — мене підтримує Твоя десниця” (Пс. 63, 9). 92. Самолюбство, ласолюбство і славолюбство виганяють із душі пам’ять про Бога, а коли зникає пам’ять про Бога, тоді всередині нас починають бунтуватися пристрасті. 93. Самолюбство породжує силу-силенну пристрастей. А хто викинув зі свого серця самолюбство, той з Божою допомогою легко запанує і над іншими пристрастями. Бо з неї зазвичай породжуються гнів, невдоволення, злопам’ятність, ласолюбство і 55

Див. Apophthegmata (алфавітна збірка), Alonios І.

18


неприборкана зухвалість. А кого вона переможе, того неминуче долають й інші пристрасті. А самолюбством ми називаємо пристрасну прихильність і любов до тіла із задоволенням тілесних пожадань. 94. Усе, що людина любить, з тим і бажає безперервно бути, та відвертається від усього, що перешкоджає їй спілкуватися та перебувати разом із об’єктом своєї любові. Тому зрозуміло, що той, хто любить Бога, так само жадає завжди перебувати біля Нього та розмовляти з Ним. А цього ми досягаємо чистою молитвою. Про неї ми й повинні щосили дбати, адже вона дозволяє нам стати близькими до нашого Владики. Таким був той, хто промовив: „Боже, Ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне…” (Пс. 63, 2). Бо той пильно шукає Бога, хто, віддаливши свій розум від усього лихого, безперервно вражається божественною любов’ю. 95. Ми вже знаємо, що від стриманості та смирення народжується безпристрасність, від віри — пізнання, а через них душа досягає успіху в розсудливості й любові. І як тільки вона сприйме божественну любов, то невпинно здіймається на крилах чистої молитви на саму її висоту, допоки не долине „до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4, 13). 96. Діяльною чеснотою підкоряється пожадання і приборкується гнів, а пізнанням та спогляданням окриляється розум, який, піднявшись над матеріальним, здіймається до Бога і знаходить у Ньому справжнє блаженство. 97. Наш перший подвиг — зменшити пристрасті та цілковито їх перемогти, а другий подвиг — здобути чесноти і не дозволяти душі бути порожньою та бездіяльною, тоді як третій — пильно охороняти плоди наших чеснот і праці, адже нам наказано не тільки старанно працювати, але й доглядати 56. 98. „Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені” — каже Господь (Лк. 12, 35). Добрий пояс для нашого стану, який допомагає нам бути жвавими і легкими у роботі, — це стриманість зі смиренням серця, а стриманістю я називаю відкинення всіх пристрастей. Наше духовне світло засвічує чиста молитва й досконала любов. І ті, що підготувалися таким чином, справді подібні до слуг, які чекають з надією на свого Господа, а коли Він прийде й постукає, то негайно відчинять Йому, і Він, прийшовши з Отцем і Святим Духом, закладе в них житло 57. „Щасливі ті слуги, що їх Він, прийшовши, застане невсипущими” (Лк. 12, 36.37). 99. Чернець, як син, повинен любити Бога „всім серцем і всією думкою” своєю (Втор. 6, 5; Мк. 12, 30); як слуга — шанувати Його і коритися Йому, „в острасі та трепеті” (Флп. 2, 12) виконуючи Його заповіді; „духом горіти” (Рм. 12, 11), бути зодягненим у „повну зброю” Святого Духа (Еф. 6, 11), утішатися надією здобути життя вічне, завжди виконувати все, що йому наказано, чувати, охороняти своє серце від лихих помислів, невпинно в добрих думках займатися божественним розважанням, щоденно випробовувати себе щодо помислів та вчинків і виправляти будь-які недоліки, а 56 57

Див. Бт. 2, 15. Див. Йо. 14, 23.

19


зробленим не чванитися, називаючи себе слугою непотрібним, який не виконав того, що повинен був зробити 58; дякувати за все Святому Богові та Йому приписувати всі досягнення у своєму житті; зовсім нічого не робити з марнославства, або на догоду людям, але все чинити таємно, сподіваючись на похвалу від єдиного Бога 59; а передовсім зміцнювати свою душу Православною вірою в усі догмати Святої Католицької Церкви, які Їй передали апостоли, божественні проповідники та святі отці, бо тих, які провадять такий спосіб життя, очікує велика нагорода — життя безконечне і незруйновне житло в Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиносущого і Триіпостасного Бога. 100. „Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина” (Проп. 12, 13). Тут Проповідник говорить нам: я кількома словами показую тобі в чому полягає шлях до спасіння: „Бога бійся і заповідей Його пильнуй”. Страхом він тут називає не початковий страх перед покаранням, а досконалий, той, що веде до досконалості, який ми повинні мати з любові до Того, Хто дав заповіді. Бо якщо зі страху перед покаранням ми не коїмо гріхів, то зрозуміло, що якби ми не боялися цих покарань, то, маючи схильність до гріха, звичайно чинили би їх, не зупиняючись. Але якщо не зі страху перед покаранням, а через огиду до самих гріхів утримуємося від них, то діємо з любові до свого Владики, боячись прогнівити Його. Якщо боїмося, щоб не понехтувати чимось із того, що заповідане, то такий страх — чистий 60, бо постає заради самого добра. Він очищає наші душі та рівносильний досконалій любові. Хто його має і дотримується в ньому заповідей, — це праведна людина, тобто справжня людина, а такою вона й повинна бути. Знаючи це, боятимемося у такому страхові Бога й дотримуватимемося Його заповідей, „щоб ми були досконалі та бездоганні й щоб нічого нам не бракувало” із чеснот (Як. 1, 4), маючи смиренну думку та сокрушенне серце, і невпинно повторюючи молитву божественного Арсенія Великого 61 до Господа: „Боже! Не залишай мене, бо нічого доброго я не вчинив перед Тобою, але дозволь мені з Твоїй благодаті це започаткувати.” Бо все наше спасіння перебуває в милосерді та людинолюбності Бога. Йому слава і сила і поклоніння Отцю і Сину і Святому Духу, нині, повсякчас і на віки вічні. Амінь.

58

Див. Лк. 17, 10. Див. Рм. 2, 29. 60 Див. Пс. 19, 10. 61 Св. Арсеній Великий (грец. Ο Άγιος Αρσένιος ο Μέγας, лат. Sanctus Arsenius Magnus; 354–449/450 рр.) отець і аскет, який 50 років трудився у Скиті в Єгипетській пустелі. День пам'яті в Східній Церкві 8 травня, у Західній – 19 липня. Див. Apophthegmata, алфавітна збірка, Арсеній ІІІ. 59

20


Св. Теодор, єпископ Едеський. Сорок спасенних для душі глав  

translated into Ukrainian

Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you