Газета жива надія 81 2015

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Липень - вересень 2015 р.

Бог у душі Діти і батьки

Ми знаємо, що якби не наші батьки, то нас не було б на світі. Однак не всі діти шанують батьків настільки, наскільки вони важливі. Так само ми знаємо, що якби не Бог, то не було б ні наших батьків, ні нас, проте, нажаль, не всі шанують Бога. Спілкуючись з людьми на цю тему, часто доводиться чути: «Головне, щоб Бог був у душі!». Чи це відповідає істині? Мені доводиться відвідувати будинки престарілих, де живуть батьки, обділені увагою дітей. Таких батьків зустрічаю у селах та містах. Колись вони своїх маленьких безпомічних діток носили на руках, а сьогодні їхні заможні діти носять своїх стареньких батьків просто у душі, як і Бога.

— О, ні! — скажете ви — у таких дітей немає у душі ні батьків, ні Бога. Але відносини дітей до батьків порівнюються з нашим відношенням до Бога, тому давайте поміркуємо на основі Біблії: чи є все ж таки Бог у нашій душі?

Бог з тим, хто перебуває в науці Ісуса Христа

«Кожний, хто переступає і не перебуває в науці Христовій, Бога не має. Хто ж перебуває в науці Христовій, той має й Отця, й Сина» (2 Ів. 1:9). Саме таку відповідь дає Біблія про те, у кого і з ким перебуває Бог. Зрозуміло, що згідно цієї біблійної цитати наука Христова — це Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа, це Біблія. Отже, перебувати в науці Христовій — це з благоговінням досліджувати Євангелію та виконувати Слово Боже, передане нам на сторінках святої Євангелії. А перш ніж знати, як виконувати Боже Слово, потрібно знати це Слово, для цього потрібно дуже уважно читати його. У Біблії написано: «Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закона, то буде огидна й молитва того» (Притчі, 28:9).

Совість з біблійної точки зору

Важко знайти людину, яка може дати точне визначення совісті, але також нелегко знайти й людину, яка ніколи не переживала осудження сумління. Совість — це внутрішній голос або почуття, що засуджує поганий вчинок людини. Апостол Павло говорить про три складові людини: дух, душа, і тіло (1 Сол. 5:23). Совість — складова духа. Про цю субстанцію людської особи написано немало, але що про совість говорить Біблія? Взагалі, що таке совість? Яка роль совісті в житті християнина? В спасінні? На всі ці запитання Біблія дає відповіді. Більше тридцяти раз слово совість або сумління (гр. suneidēsis) згадується в Новому Завіті. Тому ця стаття — спроба визначити совість з біблійної точки зору. У

Спотворена совість нашій

культурі

існує

досить

Тепер зрозуміло, чому так часто ми не отримуємо бажаної відповіді на наші молитви. Коли у нас виникає проблема, то ми хочемо, щоб Бог нам одразу ж допоміг, а на те, що Бог хоче говорити до нас через Біблію, ми відповідаємо: «Нам зараз ніколи, можливо пізніше, ось як піду на пенсію…». Отже, якщо ми навіть молимося, але не читаємо Біблію, то ми як жебраки у Бога: дай здоров’я, дай грошей, благослови дітей, збережи у дорозі, дай миру, прости гріхи… Людині, яка називає себе християнином, але не читає Біблії, не перебуває в науці Христовій, досить сумнівно стверджувати, що у неї Бог у душі.

Слова Ісуса Христа:

«Я є лоза, ви — віття. Хто

перебуває в Мені і Я в ньому, той приносить рясний плід, бо без Мене не можете робити нічого. Хто в Мені не перебуває, буде відкинений геть, мов та гілка, і всохне; її беруть та у вогонь кидають і вона згорає...» Ін. 15:5-6

Читати та досліджувати Біблію – закон для християнина

Коли ми приходимо до лікаря, він обов’язково нам радить дотримуватися його рекомендацій. Так само й Бог нам радить через Біблію робити так чи інакше у певній ситуації. Багато людей виправдовуються, кажучи, що нічого в Біблії не розуміють. Звичайно, у першому класі не просто до двох додати два, а у дев’ятому — це смішно. Знаю одну бабусю, яка приходила на богослужіння до церкви із зошитом, слухаючи проповіді Слова Божого, вона записувала свої запитання по неправильна точка зору стосовно розуміння совісті. Нерідко можна почути такі вислови в адресу людей, що зробили погані вчинки: «у нього немає совісті», або «він безсовісний». Така думка не підтверджена Біблією. Взагалі Біблія нам відкриває, що немає людей безсовісних, в них просто спотворена або несформована совість. Тому давайте розглянемо декілька прикладів спотвореної совісті.

Слабка і ранена совість

Апостол Павло загострює увагу на головному принципі взаємовідносин у церкві — любові (1 Кор. 8:1). У цьому ж розділі ми бачимо визначення слабкої та раненої совісті. Ставлення до ідольських жертв було проблематичним в коринфській церкві. Одна група віруючих була утвердженими християнами, які мали правильну позицію і знання відносно ідолів і тому, знаючи, що ідол — ніщо, а є один Бог над усім, без проблем купували та їли м’ясо, яке було принесене в жертву ідолам. За цим усім спостерігала друга група віруючих, які були новонаверненими та не утвердженими християнами, і «їхнє сумління, будучи недуже, споганювалось» (1 Кор. 8:7). Тому

Безкоштовна християнська газета незрозумілих місцях з Біблії. Пройшло декілька років, вона перечитала свої запитання минулих років і здивувалася: «Як я цього не розуміла? Тут же все так просто!» Є багато людей, які не закінчували університет, не вивчали юриспруденцію, але про політику можуть цілий день говорити. Чому? А тому, що вони багато часу сидять біля телевізора і цікавляться цими речами. О, якби ми так само досліджували Слово Боже і дбали про свою душу так, як дбаємо про своє тіло! У нашому селі взимку протягом дня вимикали електроенергію. І ось одна бабуся, яка трохи цікавилася Біблією, сказала: «Так погано, що вимикають світло, не можу улюблені серіали подивитися, мушу вставати в три години ночі, щоб переглянути повтор двох серіалів». І вона підсумувала: «Бо ж шкода, що хтось працював над ними, а я не подивлюся!» Так буває, що нам шкода вигаданих героїв, та не шкода Ісуса, Який не в кіно знімався, а прийшов на цю землю в такому тілі, як і в нас, прийнявши на Себе покарання, яке по закону належало нам. Христос залишив нам Своє послання та настанови для того, щоб ми, як послідовники Ісуса Христа (тобто християни), виконували їх. Скажіть мені, будь-ласка, дорогі батьки, чи можете ви бути настільки зайнятими, щоб протягом багатьох років не прочитати листа від вашої дитини (або ж навпаки: діти від батьків)? Шкода, що мільйони людей за життя читають багато вигаданих книг, дивляться серіали, а уважно прочитати хоча б раз Біблію не знаходять ні часу, ні бажання.

Інструкція для життя

Майже кожна річ має інструкцію по використанню. Ознайомившись з інструкцією, ми знаємо, як користуватися приладом, чи в яких дозах вживати медикаменти. Але не всі уважно читають інструкцію. Мій брат займається ремонтом пральних машин. У його практиці була одна жінка, яка Павло застерігає: якщо через твоє знання гине недужий брат і раниться його слабке сумління, утверджені християни таким чином грішать проти Христа (1 Кор. 8:12). Хоча цей розділ не присвячений темі про совість, та ми можемо прийти до наступного висновку: не утверджені духовно християни мають слабку совість, а ранене сумління веде їх до духовної загибелі. Це перші дві характеристики несформованої совісті.

Спалена совість

Апостол Павло, наставляючи молодого служителя Тимофія, писав про останні часи: «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав» (1 Тим. 4:1-3). Цей уривок відкриває ще одну характеристику спотвореної совісті — спалена совість, яку ще можна визначити як заглушене сумління. Джон Мак Артур в статті про совість приводить приклад про літак, який

№81

пожалілася, що її імпортна машинка при функції віджиму починає дуже скакати по ванній кімнаті. Господиня вимушена була віджимати білизну на балконі за допомогою старої радянської центрифуги. Виявляється, що в кожній новій пральній машиніавтоматі є транспортувальні гвинти, які запобігають псуванню барабана при транспортуванні. При установці пральної машини їх потрібно викрутити, як зазначено в інструкції. Як бачимо, ця жінка інструкції не читала і через це декілька років мучилася з такою «наймичкою». Ось так часто трапляється з людьми і в духовному житті.

Стара й сучасна Євангелія

Є люди, які сумніваються в тім, що сучасна Біблія така ж сама, якою була тисячу років тому. Одного разу я роздавав у своєму селі Нові Завіти і один чоловік показав мені свою старовинну Євангелію. Ця книга була вже без обкладинки, з пожовклими від часу листками та ще й половина тексту була старослов’янською мовою (а половина – російською). Він сказав, що це в нього справжня Євангелія. Коли ж ми стали звіряти тексти, то виявилося, що вони однаковісінькі — слово в слово. А це тому, що Сам Господь пильнує над Своїм Словом, щоб Боже Слово передалося в точності кожному наступному поколінню. Отже, наше відношення до Біблії говорить про те, чи є насправді Бог у нашій душі! Якщо ми досліджуємо і виконуємо цю науку Христову, то Бог в нас перебуває, як і написано в Біблії. Нехай Господь допоможе нам полюбити Його усім серцем, щоб наслідувати благословення та життя вічне. Леонід Яковчук, с. Юнаківка, Сумщина. Тел.

095-59-27-143 розбився в горах. У 1984-му році, в Іспанії, розбився літак. Слідчі, котрі вивчали причину аварії, зробили цікаве дослідження. «Чорний ящик» за декілька хвилин до аварії записав, як комп’ютерний голос системи автоматичного оповіщення літака неодноразово повідомив екіпажу англійською мовою: «Підніміться вгору! Підніміться вгору!». Пілот, думаючи, що то був помилковий сигнал, вимкнув систему, і через декілька хвилин літак врізався в гору. Всі присутні на борту літака загинули. Щось подібне стається з людьми, коли вони заглушують голос совісті. В таких людей совість спалена і це веде до катастрофи. Наркотики, терапія, розваги, релігія згідно людських обрядів — усе це використовується, щоб змусити замовчати (чи приспати) сумління. Але для християнина, народженого згори (від живого Бога, Духа Святого), совість є ключем до свободи. Релігійні люди присипляють своє сумління церковними обрядами, служінням, добрими ділами, милосердям. Це все не вирішує проблеми, вона залишається, а спалений голос сумління веде до катастрофи і духовного занепаду. (Продовження на стор. 2)

«ЖИВА НАДIЯ»

2 ст. (Закінчення, початок на стор. 1)

Осквернена совість

Апостол Павло написав: «Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління» (Тит 1:15). Цей уривок Євангелії показує важливу істину. Гріх, який чинить людина, оскверняє її, включаючи совість. Дуже важко знайти чисту свиню, і це майже нікого не дивує. Для свині нормальними умовами життя є бруд: вона лежить і спить в калюжі, їсть брудну їжу. Щось подібне відбувається з людиною, яка грішить. Гріховне життя для неї стає нормальним, але такий спосіб життя її повністю оскверняє. В такої людини осквернена совість. Узаконення одностатевих шлюбів, аборти, дошлюбні статеві відносини хлопців і дівчат — це все наслідки оскверненої совісті. Совість таких людей неспроможна їм говорити, що це неправильно. Ваша совість реагує на переконання вашого розуму. Тому совість не можна вважати остаточним і завжди істинним індикатором. Совість можна тренувати, і чим більше ми даємо Духу Святому і Слову Божому працювати над нами і нас очищати, тим більш чутливим та тонким стає в нас голос совісті.

Чиста і добра совість

На відміну спотвореної та несформованої совісті, Біблія (а особливо Новий Завіт) закликає нас до життя при чистім та добрім сумлінні: «Того образ, хрищення не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління» (1 Петра 3:21); «такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні» (1 Тимофія 3:9); «І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей» (Дії 24:16); «Ціль же наказу — любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри» (1 Тимофія 1:5); «маючи віру та добре сумління» (1 Тимофія 1:19);

УДОБНАЯ

РЕЛИГИЯ

оветский бард Владимир Высоцкий когда-то пел: «Удобную религию придумали индусы!» Стоит заметить, что не только индусы, а практически в каждом народе есть подобная «удобная»* религия. Часто с возмущением задают вопрос, что вот, дескать, почему так много всяких вер? Много потому, что их придумали люди. Как много людей, народов, так и много всяческих верований. У людей изначально заложено Творцом стремление поклонения Богу, и они стремятся поклоняться божеству, ибо люди так созданы Богом. Но чтобы поклоняться истинному Богу, нужно полностью принять условия Всевышнего, что переданы нам на страницах Евангелия, которые неприемлемы греховной природе человека. И ввиду того, что Бог изначально не создал человека марионеткой, а со свободной волей изъявления, поэтому человек, будучи свободным в выборе объекта поклонения, не желая поклоняться истинному Богу, выбирает себе (или точнее – создаёт) некое божество (а ещё точнее – лепит себе идола или другими словами – придумывает религию). В той же Индии, где распространён индуизм, буквально в каждом доме свой божокидол, индусы поклоняются многим животным, например, корове, крысе, обезьяне. Есть храм, где снуют полчища крыс, а к ним на поклонение идут люди со съедобными жертвоприношениями. Жители низших каст Индии умирают от голода, но коров, таких же тощих от недоедания, безпряпятственно снующих по улицам городов и селений, трогать нельзя. Абсурдно, но это печальный факт извращённого грехом разума человека. Идол, которому будут поклоняться и приносить, к примеру, цветы (живые или искусственные), у человеков будет всегда. Например, в бывшем СССР был памятник Ленину в каждом селении.

«Моліться за нас, бо надіємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому поводитись» (Євреїв 13:18); «Майте добре сумління, щоб тим, за що вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі» (1 Петра 3:16). Досить цікаво, що в Старому Заповіті ми не знаходимо слова «совість» або «сумління». Єврейське слово «совість» (leb) зазвичай перекладається як «серце» в Старому Завіті. Наприклад, коли говориться про м’яке серце (2 Хронік 34:27), там йде мова про чутливу совість. Псалом 7 (вірш 10) говорить про чисте серце, або чисту совість. Хоч напевно найбільш повчальним для християн є псалом 51. Цей псалом — сповідь Давида. Коли Давид згрішив перед Богом і переживав докір сумління, він говорив: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови». Давид переживав і бажав чистоти життя та чистої совісті. Це є хорошим прикладом для новозавітних християн — завжди прагнути та жити при чистім та добрім сумлінні.

Роль совісті в спасінні

Насамперед, ми повинні розуміти, що совість не спасає і не є ініціатором до спасіння. Совість може бути інструментом, який використовує Дух Святий або Слово Боже для того, щоб докорити людину. В Євангелії від Івана, у 8-му розділі, ми читаємо про одну подію із життя Христа, яка дуже гарно це ілюструє. Вранці, коли Христос навчав біля храму, книжники та фарисеї привели до Ісуса жінку, схоплену в перелюбі. Їхня ціль була спокусити Ісуса, і цитуючи Закон, вони запропонували для неї покарання — каменувати. Ісус, схилившись додолу, писав пальцем по землі, а коли ті не переставали питати Його, то Він підвівся і сказав: «Хто з вас без гріха, — нехай перший кине камінь на неї!». Сказавши це, Ісус знову схилився додолу і писав по землі. Далі ми читаємо дуже важливий уривок: «А

Наконец, люди чуток прозрели и свергли этих идолов, но они поставят другие. Любой памятник человеку, к которому идут с поклоном, по сути, идол. В каждом народе существует своя религия, придуманная человеками. Во многих странах она называется христианской, но, название – плохое прикрытие, если христианство суррогатное, ибо сильно смешано с язычеством, идолопоклонством. Иными словами: во многом даже христианская религия подогнана под человека, его грешные наклонности. Т. е. человек вроде бы и Богу верует, но живёт так, как ему заблагорассудится, грешит помаленьку, как все люди, не стремясь понять: а что собственно от него требует Бог? Каковы условия Бога? Таким образом, исполняя определённые церковные требы, религиозный человек как бы успокаивает свою совесть, что вот я, дескать, исполняю те или иные обряды, иногда церковь посещаю, живу, как все, и я не хуже других. А совесть – союзник истинного Бога, она обличает человека, если он поступает неправильно, и говорит в пользу Бога. Хотя во многих людей (к огромному сожалению) совесть настолько испорчена, что уже почти ничего не говорит. Но вера в истинного Бога никоим образом не есть удобной для греховной плоти человека, его греховных, плотских наклонностей. И все, кто принял истинную веру в живого Бога, будут в меньшинстве, в уничижении от большинства – язычников и религиозных людей. Их будут называть сектантами, еретиками, потому что они создают неудобства для всех других. Чем именно? Тем, что они являются постоянным упрёком их человеческой религии. И если все люди познают истину во Христе, то они перестанут посещать храмы, где культивируется человеческая религия и священники при храмах потеряют свой доход. Парадоксальная ситуация: если верующий поступит в чём-то неправильно и это заметит посторонний человек, далёкий от истинной веры, он сразу же сделает замечание

Липень-вересень 2015 р., №81 вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх» (Ів. 8:9). Це є гарною ілюстрацією, як Слово Боже «проходить аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12). Слово Боже має властивість проходити до найпотаємнішого в людині, воно здатне неодноразово використовувати людську совість, яка докоряє людину. І коли така людина визнає себе грішною і з покаянням приходить до Бога, то вона отримує спасіння.

Роль совісті в житті християнина

Отже, совість не завжди є істинним індикатором, але через працю Духа Святого, Слова Божого і нашої молитви совість стає більш чутливою, чистішою та гострішою. Саме така совість може бути гарним інструментом-помічником для нашого духовного зросту. Наприклад, людина сказала погане слово. Якщо совість чутлива й чиста, людина одразу почує її докір. А докір совісті дає шанс покаятись і така людина просить в Бога сили більше так не робити, і це веде її до духовної зрілості. Чим більше таке стається, і людина змінюється на краще, тим більше вона починає відображати Христа в своєму житті.

Висновок

Отже, совість — це субстанція духа, яка має важливу роль в житті людини. Це є дар від Бога. Немає безсовісних людей, в них просто спотворена або несформована совість. Совість може бути слабкою, раненою, спаленою, оскверненою, чистою і доброю. Біблія нас закликає жити при чистім та добрім сумлінні (совісті). Також совість може бути інструментом, який використовує Бог, для того, щоб людина покаялась, і совість є інструментомпомічником для нашого духовного зросту. Віталій Ткач

тому, кто называет себя истинным христианином. Он, например, скажет: «А тебе же нельзя так поступать, ты же верующий!» Заметьте: он знает, как надо правильно поступать, но сам так не делает, а позволяет употреблять матерщину, алкоголь, наркотики, проявлять супружескую неверность и т. д. «Ибо, что можно знать о Боге, явно для них (всех людей), потому что Бог явил им» – так записал апостол Павел в послании к церкви в Риме (Рим. 1:19). И далее он продолжает мысль как раз о том, что люди не захотели познавать истинного Бога-Творца, а «осуетились в умствованиях своих, и омрачилось несмысленное их сердце», они создали человеческую религию и «славу нетленного Бога изменили в образ, подобный тленному человеку, и птицам, и четвероногим, и пресмыкающимся…» (Рим. 1:23). «Они заменили истину Божию ложью, и поклонялись, и служили твари вместо Творца» (Рим. 1:25). И что можно сказать на сей счёт? Трудно добавить более того, что уже сказано апостолом: «Ибо я не стыжусь Евангелия Христова, потому что оно есть сила Божия ко спасению всякому верующему… В нём (т.е. Евангелии) открывается правда Божия от веры в веру, как написано: праведный верою жив будет. Ибо открывается гнев Божий с неба на всякое нечестие и неправду человеков, подавляющих истину неправдою» (Рим.

1:16-18). Дорогие читатели, всем сердцем и разумением обратитесь к Евангелию, откройте для себя лично Слово Божие, пусть придёт просветление вашего разума и понимание, что есть истинная вера в истинного живого Бога. Решительно отбросьте всяческое человеческое умствование и религиозную мишуру.

Человеческая религия Богу не нужна, ибо «праведный верою жив будет!» Аминь. *Действительно ли так удобна для самого человека религия, созданная им? Нет. Как и Христос обличил книжников и фарисеев, что это – «бремена тяжёлые и неудобоносимые», которые эти религиозные законники «возлагают на плечи людям», но сами «и перстом не пошевелят» для того, чтобы облегчить простым людям эти бремена (Мт. 23:4). Человек стонет от множества всевозможных религиозных обрядов, традиций, преданий, предрассудков, но продолжает тянуть эти ненужные бремена, считая, что так нужно, что не он это всё придумал, так издавна принято делать. Христос же предлагает решительно сбросить все эти «неудобоносимые» бремена, что возлагают на людей современные фарисеи. О таких религиозных лидерах Христос сказал, что они «затворяют Царство Небесное человекам, ибо сами не входят и хотящих войти не допускают». Иисус же предлагает взамен взять на себя Его бремя, именно оно предназначено (и как раз в пору) для человека: «Придите ко Мне все труждающиеся и обременённые, и Я успокою вас; возьмите иго Моё на себя и научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирён сердцем, и найдёте покой душам вашим; ибо иго Моё благо, и бремя Моё легко» (Мт. 11:28-30).

Липень-вересень 2015 р., №81

«ЖИВА НАДIЯ»

У зв’язку з воєнними подіями на Донбасі, у віруючих виникають різноманітні запитання, зокрема: а як до цього повинні відноситися християни? Чи вони можуть приймати безпосередню участь у воєнних діях? Чи можуть брати в руки зброю? Насамперед, хотілося б зазначити, що це питання особистої віри й совісті кожного християнина, його відповідальності, відношення до Бога й до законів держави, де він проживає. А щоб не бути голослівними, пропонуємо вам прочитати інтерв’ю з християнином, який брав безпосередню участь у воєнних діях упродовж цілого року.

«Рука Божа була наді мною на цій війні!» Анатолій Сергієнко, 37 років, с. Устивиця, Полтавщина Тел. 066-26-56-445

— Як ти зрозумів, що Бог живий, реальний? Як ти увірував?

— Я вірив у Бога ще з дитинства. Дух Святий мене торкнувся через мою бабусю, яка ходила на зібрання до православних християн. Вона завжди нам (мені і моєму меншому братику) казала: хлопці, де б ви не були, що б не робили, завжди просіть у Бога допомоги. Я тоді Євангелії не читав і не знав, як правильно служити Богу, але вірив у Нього завжди. Багато людей і зараз не вірять, що Христос живий, то у мене щодо цього нема жодного сумніву.

— А як же ти став членом євангельської церкви?

— У нашому селі є чудовий брат Василь, який є моїм родичем, дядьком. Він свідчив мені про живого Бога. Я бачив, яким він був раніше, і яким став, коли повірив у Бога. Ми разом три роки працювали в охороні. Він став мені читати Біблію. Також я з цікавістю читав різну духовну літературу, і, до речі, залюбки читав газету «Жива надія», яку мені постійно давав дядько Василь.

— Як же тебе призвали до війська?

— 4 квітня 2014 р. мені був дзвінок на роботу, запропонували прийти з речами до військкомату. Я раніше служив в армії, і я, як законослухняний громадянин, прибув о шостій ранку на призовний пункт. Я ще тоді не знав, куди саме призиваюся, не знав, що буде війна. Ніхто з нас не знав, усі були відірвані від сімей, роботи. Трьох хлопців відправили назад, бо не знадобилися такі професії, що вони ними володіли раніше на службі. Я також сподівався, що й мене відправлять назад, тим більше, що моя дружина дуже плакала і не хотіла, щоб я йшов в армію.

— А чи справді була Божа воля, що ти пішов до армії?

— Без сумніву, все відбулося по Божій волі. Пам’ятаю, як декотрі невіруючі знайомі брали мене на кпини і казали: а що, як почнеться війна, чи ти підеш захищати наш народ? Я тоді казав, що ось як буде такий час, тоді й побачимо. І ось коли мене призвали, навіть ці люди мені дзвонили й запитували, чому я не взяв у церкві довідку, щоб мене не брали до війська? Я ж тому чоловіку сказав, що в Біблії нема нічого написано про довідку, а написано: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться

Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе» (Рим. 13:12). Тобто для мене на першому місці був Господь зі Своїм святим Словом. І в цей день я брав піст і молитву і хочу засвідчити для Божої слави, що була відповідь на мою молитву. Коли мене призвали в армію, то моя дружина Люда по милості Божій прийшла до Христа, стала відвідувати церкву. Раніше вона цього не робила. Скажу відверто: мені в армії не було так важко, як їй самій з дітками.

— Як у твоєму перебуванні в армії ти побачив провидіння Боже, реальну руку Божу? Чи ти повідомив своїм товаришам в армії, що ти віруючий?

— Я не казав одразу, що віруючий, але в процесі служби це всі зрозуміли. Спочатку ми були на Дніпропетровщині, в казармі нас розмістили цілу роту. І тут я побачив руку Божу, бо більшість солдат жили надворі, в наметах, мене ж поселили в казармі. А тоді ще ніякі побутові умови не були налагоджені, то було важкувато всім, а особливо тим, що жили в наметах. А в чому саме провидіння Боже? Коли мене Господь висмикнув із царства тьми і призвав у Своє світло, мені завжди хотілося поговорити про Біблію, про Бога, але вдома, на роботі, не дуже траплялася така нагода. Практично мало хто хотів слухати моє свідчення про живого Бога. А тут мене хлопці на ніч просили читати їм Біблію. Хіба це не чудо Боже? Бувало, що мене брали й на кпини, запитуючи, а що там написано про секс? Я ж відповідав серйозно і знаходив, де написано про відношення чоловіка й жінки в шлюбі. Вони з цікавістю слухали, бо таке чули вперше, про чистоту у шлюбі, про подружню вірність, покору, любов. Я старався усім розповідати про Христа, про те, що Він прощає гріхи, дає спасіння і вічне життя. Уже тоді я розумів, що не всі з моїх слухачів повернуться додому. На превеликий жаль, так і вийшло. Одному земляку з Глобинщини я вже так старанно розповідав, цілу проповідь можна сказати прочитав, але він не прийняв, казав, що він буддист (не знаю чи всерйоз він казав про це, чи жартував). Він загинув. Чомусь саме до цього Степана мене приставив Бог, бо ж Він знає наперед, як все обернеться, і Бог бажає, щоб кожен покаявся, щоб всі прийшли до пізнання Божої правди, щоб ніхто не загинув: «Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання

правди» (1 Тим. 2:3-4). Нас було 26 сержантів, але мало хто хотів чергувати, а я любив нічні чергування, бо це давало мені можливість більшого спілкування з Богом. Як відповідальний за порядок в казармі, я утихомирював тих, хто не хотів вчасно лягати спати, а пиячив (нажаль, хлопці час від часу вживали алкоголь). Мене спокушували й чекали, коли ж я зірвуся на крик і почну матюкатися. Я ж казав, що ні, не діждетеся цього. Вони казали, що якщо до кінця служби я не почну матюкатися, курити й вживати алкоголь, то вони точно покаються. Коли через рік я зустрівся з декотрими з них, то вони мене одразу запитали, чи я не став пити, курити, матюкатися? Я ж відповів, що ні, то кажу, хлопці, вам треба тепер каятися. Наші дороги розійшлися, як склалося подальше їхнє життя, я не знаю.

— Отже, ти шукав нагоди усамітнитися з Богом, тож чи ти молився?

— Так. В основному шукав кімнату, де на самоті спілкувався з Богом через молитву. Часто вкривався з головою ковдрою і молився на ліжку.

— Чи прийшло розуміння до інших, що треба молитися й просити Божої охорони?

— Коли почалися перші обстріли і бойові дії, то таке розуміння прийшло. На той момент приходило витверезіння. Але нажаль, коли знову ставала тиша, поверталися п’янки. Коли хлопці побачили поранених, вбитих, прийшло розуміння, що треба до Бога взивати. Були такі хлопці, що казали, щоб я поклав на них руки і благословив. Згідно прийнятої релігійної традиції вони мене хотіли називати «отець Анатолій», я ж рішуче відмовився, бо сказав, що я отець своїм дітям, а в Біблії написані слова Христа: «І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі» (Мт. 23:9). Я так тепер вбачаю, що вони мене мали за своєрідний талісман. Тільки на бойове завдання, кажуть, якщо з нами Анатолій буде, поїдемо, без нього – ні. Мені приходилося їхати (тільки Бог знає, що було в мене в такі часи на серці). Бажаючих сідати в броньовані автомобілі було дуже мало. Смерть очевидна скрізь, просто коли тут люди лихословлять, курять, травлять себе алкоголем, наркотиками, то вони думають, що смерть ще не скоро настане, а на війні смерть вже явна, може настати миттєво, тому добровольців не було, щоб їхати на подібні завдання. У такі моменти я дуже молився, молився по–різному… Коли нас послали розбити два блокпости, я розумів, що проллється кров, то я молився, щоб Бог послав на них страх, щоб ні наші хлоп’ята не загинули і з тих ніхто не загинув, а ми щоб виконали бойове завдання перед

Анатолій Сергієнко з дітьми, м. Миргород, 31 травня 2015 р.

3 ст.

командуванням. І так трапилося, що ми зайняли той населений пункт, побачили, що звідти ті, що стояли на блок-постах, повтікали. У цім я також вбачаю відповідь Божу, принаймні для себе. Я нікого не вбив на цій війні. Пам’ятаю, як наш МТЛБ підірвався на двох протитанкових мінах. Ми всі залишилися живими: механік-водій і нас, троє, в десантному відсіку. Хлопці цей день назвали другим днем народження. Іншим разом ми на автомобілі пройшли лабіринт з трьох протитанкових мін. Я вірю, що це тільки Божа всесильна рука оберігала нас. До речі, на моєму автомобілі було написано «Слава Ісусу Христу!».

— Зазвичай про час, проведений в армії кажуть, що це втрачений час, як ти можеш сказати про рік, що ти був у війську?

— Чи я цим дуже послужив для Бога, я дізнаюся на Небесах. Хоч я старався бути Йому корисним. А що я там був, це не було даремно втраченим часом. Я міг би й раніше повернутися, але хлопці просили залишитися. Я не міг піти раніше, мовби зрадником тоді відчував би себе. Я бачив, як Бог явно відводив кулі, снаряди. Я мав багато знайомств з новими людьми, усім говорив про милість Божу в Ісусі Христі. Я мав зустріч навіть з чоловіком, який раніше мріяв стати священиком. Декотрі з моїх товаришів у війську раніше вчилися в християнській недільній школі, але світське життя поглинуло їх і вони не пробуджені духовно. Я бачу, як Бог прямо зводив мене з людьми, яким потрібне було конкретне Боже слово. У мирний час вони б можливо мене не захотіли слухати, а тут були уважні й відкриті. Я не хочу нічим хвалитися, бо написано, що той, хто хвалиться, нехай хвалиться Господом (Ієрем. 9:24, 1Кор.1:31). Я не скажу, що в усьому поступав правильно, але я старався.

— Ти включився в мирне життя. Все нормально пройшло?

— Насправді з Богом все і завжди добре. Світ пропонує колишнім воякам психологів, хтось вдаряється в п’янку, закривається в своїх образах: то на владу, то на ще когось. Декотрі вимагають для себе особливих привілеїв, як до учасників АТО. Я нікого не суджу, я ж без проблем повернувся до сільського життя, став працювати на попередній роботі, в охороні, не хвалюся й не пишаюся. Вся слава Господу! Дякую Богу, що повернувся живим, хоч мав і поранення. Дякую Богу, що тепер з дружиною і дітками щонеділі відвідуємо церкву і славимо Бога. Чого бажаю усім моїм знайомим, усім тим, з ким я був на цій війні. Нехай мир буде в наших серцях і домах, а не війна. Вчуся бути задоволеним з того, що є, і досягаю побожності в Ісусі Христі. Слава Богу за всі Його чудеса! Господь — моя скеля, на Нього надіятися буду!

4 ст.

«ЖИВА НАДIЯ»

Бог зберіг моє життя в автокатастрофі

богослужіння. Але наші родичі (зокрема мамина сестра) почали відмовляти її, тому батьки заборонили мені ходити до церкви. Вночі я молилася про цю проблему до Бога, як вміла. Я вже відвідувала репетиції церковного хору, мені дуже подобалося спілкуватися з християнською молоддю. Натомість батьки спільно з моєю тіткою вирішили мені «допомогти»: 14 січня 2011 р. наказали мені їхати разом з іншими паломниками в монастир, де служила монашкою моя 2-рідна сестра. Я дуже не хотіла їхати, але мусила послухатися батьків. Нас було 18 осіб, спеціально для цієї поїздки вони замовили маршрутку. У монастирі я зустрілася зі своєю сестрою Настею. Мені було важко на душі, я не знала, що їй казати. Наступного дня ми поїхали до джерела святої Анни. Хоч було дуже холодно (зима ж!), але всі мої супутники купалися в тому джерелі. Я ж не наважилася. На ніч ми поверталися додому, я задрімала і мені наснилося, що наш Діна Пилипко, автобус з’їхав з дороги і почав падати тел. 068-24-18-079, в прірву. Я зненацька прокинулася с. Деражне, Рівненщина від того, що нашу маршрутку почало Я народилася в невеличкому селі на зносити з дороги, бо асфальт був Рівненщині. У мене була подруга, яка слизьким. Автобус занесло на розповідала мені про живого Бога. Я зустрічну полосу дороги і в нас в’їхала зацікавилася і вирішила з нею вперше багатотонна фура. Згадувати все це відвідати богослужіння (зібрання дуже тяжко. Я, мовби в уповільненому віруючих). Я тоді навчалася в 10 класі. кіно, бачила, як маленька дівчинка Під час служіння Дух Святий торкнувся вилетіла через лобове скло (до речі, мого серця, незвичні переживання вона залишилася неушкодженою). наповнювали мене, під час молитви я Я відчула, що не можу встати, дуже плакала. Я прийшла додому і розповіла боліли ноги і спина. Я сиділа попереду мамі, що з віруючими мені було добре. на одномісному сидінні, за мною була Мама спочатку була задоволена моя тітка, вона померла в той же день цим, майже півроку я відвідувала від отриманих травм. Аварія сталася

неподалік Рівного, тоді загинуло дев’ятеро людей. Я не могла повірити, що це сталося саме зі мною. Наступного дня мені виповнювалося 16 років. Бог не дав мені загинути, у мене було лише три тріщини в тазу, і боліла голова через удар в скло. Це Божа милість, що я залишилася живою. Через місяць я почала помаленьку вставати. За мене дуже молилися в церкві, куди я ходила (і в інших церквах!). Це відчувалося. Коли я пішла в зібрання, то вже разом з усіма дякувала Богові, що Він продовжив моє життя для Його слави. Я вже не сумнівалася в правильності свого вибору. Коли я покаялася в церкві в своїх гріхах на з’їздному зібранні в с. Деражне, моєму щастю не було меж. Коли ж прийшла додому, то обійняла маму і розповіла їй, вона нічого не сказала, лише посміхнулася і в неї на очах з’явилася сльозинка. Після мого покаяння всі мої родичі побачили, що я стала іншою, мій характер почав змінюватися на краще. Пізніше я отримала хрещення Духом Святим. Я стала думати про те, щоб прийняти водне хрещення, мої ж батьки (хоч і погоджувалися, що я відвідую церкву) не давали на це згоди. Я ж продовжувала про це молитися до Господа. У церкві вже оголосили дату хрещення. Мої батьки побачили мої тверді наміри служити Богу і погодилися з моїм рішенням. 7 липня 2013 р. я дала обітницю служити Богу в щирій і чистій совісті. Нас було до хрещення дев’ятеро сестер. Тепер я по-справжньому живу, маю ясну ціль життя, мету, я радію, і я — щаслива.

Присвятіть молоді роки на служіння Богові! Мене виховувала моя бабуся, Катя Новак з ученицями яка часто брала мене з собою в неділю в православний храм на богослужіння. Вона всіх своїх онуків навчала молитися і розповідала біблійні історії. Бабуся виховувала в нас любов до Бога і розуміння того, що ми живемо в цьому світі не просто так, а є вища мета нашого життя. Бабуся щиро, усім серцем, вірила в Бога, тому Господь явив їй милість: наприкінці свого земного життя вона покаялася в своїх гріхах і прийняла святе водне хрещення по вірі згідно Заповіді з тобою повік. Господь і в цьому пішов Ісуса Христа (Єв. від Марка 16:16). Аналізуючи своє дитинство, можу мені назустріч. У 2013 році пастор помісної сказати: як тільки я почала щось розуміти, церкви запропонував мені цікаву роботу то знала, що на світі є Бог, і Він любить вчительки біблійних уроків в світських мене. Розуміння того, що я повинна школах. Я декілька днів вагалася, тому що докорінно змінити своє життя, присвятивши мала порівняно досить високу заробітну його на служіння Ісусу Христу, прийшло платню, але з іншого боку я розуміла, що до мене пізніше. З сусідською дівчинкою я це саме те, що я просила у Господа. І тому відвідувала християнську недільну школу я погодилася. Я жодного разу не пожаліла, при євангельській церкві. Це також сприяло що стала вчителькою біблійних уроків. моєму духовному становленню і напрямку в Праця з дітьми – велике щастя, вони такі подальшому житті. Я навчилася молитися щирі, нелукаві. Це велика честь – сіяти в і звертатися саме до Бога зі своїми дитячі серця Слово Божої правди й любові. переживаннями. Господь завжди виходив Бувають звісно й труднощі, але коли ми з мені назустріч і допомагав вирішувати ті Богом, то вони здаються такими мізерними чи інші мої проблеми. У 16-річному віці я і малозначущими. Інколи, коли бачу руку свідомо вирішила, що буду служити лише Божу, що рясно милує, я просто в захваті Ісусу, тільки Христу буду довіряти своє від Господньої любові. Мій розум не в силі подальше життя. У 2008 році я обіцяла осягнути велику Божу любов до грішних Богові служити Йому в чистій і добрій совісті, людей. Наостанок хотілося б звернутися до прийнявши по вірі святе водне хрещення. Багато хто відмовляв мене від такого кроку, молоді, яка з дитинства знає про Бога. але я розуміла, що життя без Бога – це Потрудіться для Господа в ваші молоді роки! життя ні для чого. Після школи я закінчила Це буде найбільшим благословенням для ВУЗ, потім пішла на роботу, але вона не вас упродовж усього вашого подальшого приносила мені задоволення. Я постійно життя. Того, хто віддає себе Богу, Бог просила Господа, щоб Він подарував мені ніколи нікому не віддасть! Слава Господу таку роботу, щоб я тим самим могла й для Ісусу Христу! Катя Новак, с. Деражне, Нього потрудитися, бо це життя швидко Костопільський р-н, Рівненщина. пройде і всі земні багатства минуться, а те, Тел.: 068-01-62-831 що ти зробив для Господа, перебуватиме

« Тебе

Липень-вересень 2015 р., №81 З редакційної пошти

МАМИНА МОЛИТВА

З дитячих років Бог стукав до мого серця, але свідомо я відкрила серце Ісусу Христу вже в зрілому віці. Я народилася в 1944 р. То були важкі воєнні часи, німецькі фашисти спалили нашу хату, мої батьки жили деякий час в землянці. Там я й народилася. Роки мого дитинства були повоєнні, важко жилося тоді, але ми були радісними. Ми багато співали пісень, щиро раділи життю. Моя мама була однією з перших християнок на нашому хуторі. Один чоловік віддав свій cтарий будинок для того, щоб там проводили богослужіння віруючі. Я пам’ятаю, як пресвітер церкви Петро Лук’янчук збирав нас, дітей, на недільну школу. Ми з захопленням слухали біблійні історії, вивчали християнські пісні. Через те, що я була дитиною віруючих батьків, мені прийшлося у школі терпіти утиски від вчителів. Я відмовилася вступати в піонери і комсомольці. Пройшов час, я вже мала свою сім’ю, дітей, жила в місті. В душі я завжди вірила в Бога, але не приймала водного хрещення і не обіцяла служити Богові так, як написано в Євангелії. Я часто відвідувала свою стареньку маму, яка завжди була сповнена любов’ю, миром і добротою. Коли вона померла, я твердо вирішила служити Богу, прийнявши Завіт з Богом через водне хрещення. Мамині молитви не пройшли безслідно. Крім мене, до Бога прийшли ще багато її внуків і правнуків. Молитва матері має силу. Дорогі мами-християнки! Моліться за своїх дітей, любіть їх, якими б вони не були, і Бог поверне їх на дорогу правди. Надія Бормакова, м. Рівне

зцілить Бог… »

Мене звати Женя. В моє життя прийшло випробування. У мене була друга стадія сколіозу. Одного разу, коли я була на роботі, мій стан різко погіршився. Хребет був настільки скривлений, що було важко сидіти й ходити. Я плакала і казала: «Боже, я така молода, а вже не можу навіть іти». Коли мене оглянула моя сестра, яка за фахом лікар, то сказала: «Женя, тобі тільки вправи робити, бо краще точно не буде. Молися, щоб не було гірше». Вона зробила мені курс масажу і порадила: «Можеш ще поїхати до костоправа, але й він тобі мало що допоможе». Тоді я почала квапити маму, щоб чим скоріше поїхати до костоправа. Але почула такий голос: «Тебе зцілить Бог». Я здивувалася, але не повірила цим словам. І знову кажу мамі: «Потрібно кудись їхати, щось робити…». Тоді знову почула той самий голос: «Тебе зцілить Бог». Я прислухалася і сказала: «Боже, якщо це голос від Тебе, то укріпи мою віру». Господь почув мої слова. У нас кожного другого понеділка відбувається молитовне зібрання, на яке приїжджає багато людей. Я молилася до Бога такими словами: «Боже, якщо буде молитва за зцілення і служитель прийде та покладе на мене руку, то Ти зцілиш мене». Я старанно готувалася до цього зібрання. У понеділок у мене був піст. А коли вже прийшла на зібрання, то дуже чекала цієї молитви за зцілення. Тоді один зі служителів каже: «Підніміть руки ті, хто є хворий». Піднялося дуже багато рук. І він каже: «Не виходьте вперед. Там, де ви стоїте, покладіть руку на хворе місце з вірою, і Бог вас зцілить». Тоді я подумала: «Боже, я так чекала, коли вийду вперед, на мене служитель покладе руки, і Ти мене зцілиш. Це ж був знак для мене...». Але я щиро довірилася Богу й молилася: «Господи, поклади Ти Свої руки на мене. Ти бачиш на якій лавці я сиджу. Зайди сюди, я тут стою. Поклади Свої руки». І раптом така сила зійшла, такий вогонь! Я просто відчула, що Бог зцілив мене. Я відчувала силу. І ще так встала, перевіряю себе, дивлюся. Мовби не вірю в те, що сталося. І зразу ж їду до сестри і кажу: «Подивися мою спину». Вона подивилася і мені відповідає: «Женя, місяць тому твоя спина була хворою. Я ж тобі робила масаж. Як воно все зникло?» Тоді я сказала: «Господи, який Ти чудовий, який Ти дивний. Ти мене зцілив. Слава Тобі! Я прошу Тебе: дай мені робити щось для Тебе». І тоді в мене загорілося таке велике бажання трудитися для Бога. Я в церкві була вчителем недільної школи, але відчувала, що мені треба щось більше. І я шукала. Сама себе, можна сказати, квапила. І якщо зустрічалася з місіонерами, то завжди цікавилася в них, як це бути місіонером? І Бог дав мені відповідь, тепер я навчаюсь у місіонерській біблійній школі (м. Рівне). Слава Богу! Женя Василевич, тел. 068-62-71-048

Липень-вересень 2015 р., №81 ої замовники вирішили зробити ремонт в останні дні року. Я поспішав, щоб встигнути, звісно — дуже втомився. Вже тридцяте, а їм же ще треба все прибрати, вимити й приготуватися до приїзду дітей зі столиці. Настрій у мене був не дуже, а тут ще хтось телефонує на мобільний: — Це я, Марія! — жіночий голос у слухавці не то сміється, не то плаче. Не можу одразу впізнати по голосу, прошу нагадати, де ми познайомилися, звідки вона мене знає?

— Вокзал, Знам’янка, пам’ятаєте? Літо, мені було погано...

— О, згадав!...

— Дзвоню, щоб сказати вам велике спасибі! Просто за те, що ви є... Пам’ять миттєво повернула мене на півтора року назад. Було літо, я приїхав електричкою в Знам’янку. Кінцева станція, усі пасажири, як мурахи, висипали з дев’яти вагонів. Щоб увійти в будівлю вокзалу, сотням людей довелося обходити бабусю, яка сиділа на гарячому асфальті. Липневе сонце жарило на повну силу: в 11 ранку вже навіть дихати на пригріві було важко. Повільно прогулювалися хлопці в міліцейській формі, спокійно проходили поруч працівники вокзалу, мені навіть здалося, що її ніхто не бачить... Бабуся сиділа, трохи схилившись на сумку (ймовірно з одягом), поруч лежали милиці. «Ось як вона виглядає — самотність», — подумав я, зупинившись. Чекав, доки розсіється натовп. Я приїхав сюди у справах, часу було усього дві години до наступної електрички. Але я сподівався за декілька хвилин розібратися, чому ж старенька сидить ось так на пекучому сонці, подумав, що встигну, а як ні, то поїду пізніше автобусом, нехай і дорожче вийде. Але все було не так просто. Старенька не дуже розуміла мої запитання: хто вона, звідки, куди їде? Вона хотіла пити, але не розуміла, що в її сумці пляшка мінералки. Відкрутив кришку, подав, вона жадібно пила. У сумці був хліб і якісь домашні котлети. Вона дивилася на продукти, мовби бачила вперше. Але навіщо ось так сидіти на сонці, адже поряд порожній вокзал, що вабить прохолодою? Вмовив, завів її всередину, посадив у крісло. Наказав сидіти і нікуди не йти, аж доки не повернуся.

«ЖИВА НАДIЯ»

5 ст.

“Це я, Марія!.. ”

Розповідь християнина Кості, майстра по євроремонту. Записала Катерина Сотник, Кіровоградщина, січень 2015 р.

Упоравшись у місті зі своїми справами, поспішав на вокзал з тривогою в серці — чи ж не пішла старенька туди, куди очі дивляться? Моя «підопічна» була на тому ж місці, де я її залишив, вона повільно ламала свій хліб і запивала водою з пляшки. Побачивши мене, впізнала і дуже зраділа. Я теж. Тому що вона вже могла відповідати на запитання. Їде додому, під Луцьк, електричками. Дістала з внутрішньої кишені піджака пенсійне посвідчення: — Ось, з мене грошей не вимагають. Правда, у мене їх немає… Три дні і три ночі вона добиралася до Знам’янки з Дніпропетровська. І сьогодні сіла в потяг, щоб їхати далі, але провідники висадили, сказали, що не туди... Вона не знає, як і чим їхати далі, так засмутилася, що серце заболіло, а потім це сонце – мало не забула, як її ім’я.

— Їдемо зі мною, відпочинете, а потім ми допоможемо вам поїхати додому, не переживайте. Вона повірила. І погодилася. Наш дім від станції зовсім поруч, старенька ледве пересувалася на милицях. Нагодували і поклали спати в найпрохолоднішій кімнаті. Я повернувся на станцію і без проблем взяв квиток нашій гості на прямий поїзд, у містечко, куди вона добирається.

Через кілька годин Марія прокинулася. Тепер вона вже говорила зовсім виразно і спокійно. Все-таки ранкова втрата пам’яті була через спеку, просто ніхто не подумав відвести її всередину вокзалу. Ми крізь сльози слухали її сумну розповідь. За пару років до пенсії Марію травмувала корова на фермі, де вона пропрацювала все життя. Її оперували, але невдало, переломи зрослися погано, одна нога в коліні не згиналася. Дали їй другу групу інвалідності. Чоловік хороший був, жалів, але вже два роки, як помер. З наближенням зими росла її тривога: як топити, як зі снігом боротися? Воду з криниці витягнути вона може, але занести відро з милицями – ніяк. Син недалеко, в місті, приїхав, вибачився, мовляв, дружина не дозволяє брати матір в квартиру. А ось дочка в Дніпропетровську, як почула, що мати в будинок ветеранів зібралася, запанікувала, була проти того, щоб материну пенсію держава отримувала. Приїхала, забрала матір до себе. При цих словах Марія не може говорити, довго плаче. Ми мовчимо… Пенсії більше Марія не отримувала, її донька все оформила сама, та й навіщо їй пенсія, якщо їжу дають, ліжко є... Але не відала Марія, що її 50-річна дочка — це вже не та 17-річна дівчинка, яка

поїхала до столиці вчитися. Доччине особисте життя в заміжжі не склалося, ні вдруге, ні втретє... Стала грубою, часто скандалила, на матері відриватися почала, навіть руку піднімала. Дві зими ось так Марія журилася, а потім стала просити дочку відпустити її в село, там добрі люди, свої. Не пускала. Паспорт заховала. А от про пенсійне посвідчення і не подумала, що це теж документ. Загалом, втекла старенька. Три дні люди її годували, дорогу підказували, а от сьогодні... Її так відчай вхопив, зовсім уже й жити не хотілося. Помолилися ми за Марію, цієї ж ночі посадили в потяг, подарували їй Новий Завіт з моїм номером телефону. Читати вона не могла через слабкий зір, але обіцяла потелефонувати мені від тієї подруги, до якої їде у своє село. Через два дні зателефонувала її подруга. Вона плакала і дякувала нам за Марію. Добралася вона в село якраз на свій день народження! Ми теж розчулилися від щастя, що Бог надав нам таку честь — бути комусь благословенням! Через місяць (як ми дізналися потім від подруги Марії) її дочка приїхала в те село. На колінах і в сльозах просила у матері прощення. Просила повернутися і дати їй ще один шанс. Або ж пенсію шкода було втрачати, або совість прокинулася, хто знає? Повірила їй наша Марія і поїхала з дочкою. І, незважаючи на те, що читати вона не могла через слабкий зір, подарунок наш (Новий Завіт з номером мого телефону на обкладинці) зберігала. А через півтора року (саме під Новий рік) попросила дочку набрати мій номер…

— Зі мною все добре. Додому, в село, вже не повернуся, може, якщо до літа доживу і Господь допоможе, то ще раз приїду в гості, до подруги, щоб останній раз всіх своїх односельчан побачити. Марія знову почала плакати і дякувати нам за милість, переконувати, що молиться за нас постійно до Господа і ніколи не забуде... Мій настрій злетів ракетою, робота була закінчена за лічені години, я спішив додому, щоб передати дружині і дітям привіт від Марії, її вітання та побажання. Це ж треба — як може один день змінити чиєсь життя назавжди!

У серця стукають «дерев’яшки»

«Хто має вуха, нехай слухає!» Мт. 11:15

дного разу у мене запитали: чому так багато уваги приділяю темі нещасливого дитинства? Я не пам'ятаю тепер, що відповіла, але в пам'яті одразу виник той день і мить, що став викривачем моєї совісті, напевно, уже назавжди. Надворі стояв похмурий листопад. Я з обов'язку служби перебувала в Мінську на курсах. Вихідного дня вирішила з'їздити на ринок. Походивши між рядами

із численними товарами, я вже поверталася до станції метро. Як завжди, у підземному переході було багатолюдно. І раптом з багатоголосся мій слух чітко вирізнив якийсь дивний звук. Начебто по гранітній підлозі хтось ритмічно стукав дерев'яним молотком. А потім з юрби вималювався цей «хтось». Назустріч рухалося двоє замурзаних дитинчат: дівчинка років шести й маленький хлопчик, не старший трьох років. Не

зважаючи на передзимній холод, вони були дуже легко одягнені: порвані курточки, розірвані колготки, без шапочок. На ніжках у хлопчика були розірвані черевики без зав'язок, а в дівчинки – дерев'яні черевики. Це вони видавали такий гучний, на весь перехід, стукіт. І всі люди йшли мимо: стурбовані, байдужі. І я теж... Пройшовши кроків десять, зупинилася. Мене немов ударило током. Я рвучко повернула назад. Хотіла зупинити, розпитати в них: хто, звідки, що змусило скитатися одних по холоду? Я шукала їх очима, але дітей ніде не було. У переході стояв тільки стукіт дерев’яшок. Я металася від виходу до виходу, я шукала їх, але діти немов випарувалися в повітрі. Я так і не знайшла тих малят, але

стукіт дерев’яшок не вщухає в моїй голові дотепер. Я, звичайно, навряд чи змогла б їм суттєво допомогти, але ж навіть не спробувала. Могла хоча б, погодувати, купити нові колготки, шапочки, поговорити, пожаліти, нарешті. Але разом з юрбою я пройшла мимо... З тих пір пройшло п'ятнадцять років, але дотепер почуття провини не дає мені спокою. І тому, щоб хоч якось заспокоїти свою совість, я намагаюся достукатися цими «дерев’яшками» до чужих сердець. Може бути, хоч хто-небудь почує й не пройде повз замурзаних дітлахів! Адже в наші серця щодня стукають такі «дерев’яшки». Стукають у сусідніх квартирах, будинках, на одній вулиці, в одному селі, стукають у школах, у притулках, інтернатах і

дитячих будинках, у лікарнях і пологових будинках. Стукають, стукають, стукають… Але так рідко ми чуємо цей стукіт і так часто проходимо мимо. Нам і в голову не приходить, що це Господь намагається достукатися до нашої глухої совісті й вилікувати нас від найстрашнішої хвороби на землі – людської байдужості! Бруно Ясенський писав, що найстрашніша річ у цьому світі – байдужість: «Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але це з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрадництво й убивство». Ядвіга Кобринець, журналіст, м. Свіслоч, Білорусь

«ЖИВА НАДIЯ»

6 ст.

ЛЮБОВ БЕЗ КОРДОНІВ

Нік Вуйчич відомий серед християн, насамперед, через свою героїчну віру в Ісуса Христа. Він – інвалід з дитинства, практично без рук і ніг, але завдяки вірі в Бога не здався перед труднощами (він навіть одружився!) і нині для багатьох мільйонів людей у світі служить рясним благословенням, надихаючи своїм прикладом на повноцінне життя з вірою і надією в Ісуса Христа. Нік багато подорожує, він виступає з лекціями перед численною аудиторією близько 250 разів на рік. На початку цієї весни 2015 р. Нік Вуйчич вперше відвідав Росію, де презентував (у Москві і Санкт-Петербурзі) четверте видання своєї книги «Любовь без границ. Путь к потрясающе счастливой любви», яку його колеги в Росії видали російською мовою. Нік зауважив, що він побував на шістьох континентах, і прийшов до висновку, що найбільше потрібно усім людям – чи багатим, чи тим, що живуть у злиднях: людям потрібна надія. І цю надію може дати Ісус Христос, віра в Нього. Цією надією він ділився з жителями Росії.

Нік Вуйчич провів пресконференцію. Численні християнські і світські журналісти, які вперше зустрілися з такою дивовижною людиною, одноголосно зауважили, як природно й вільно він почував себе перед ними, з якою готовністю відповідав на запитання. Як сказав сам Нік, він дійсно прийшов не на пресконференцію, а в гості до рідних людей, яким він потрібен. Коли йому ставили запитання, він практично кожну відповідь завершував такими словами: «I love you very much» – слова, в які хотілося вірити, і які чомусь для присутніх не здавалися формальністю. Нік почав свою промову з того, що передав усім палкий привіт від своєї дружини. Нік і Канае разом вже більше трьох років, їх синові виповнилося два роки. Нік відкрив невеликий секрет – у серпні вони з дружиною чекають другу дитину, і вже відомо, що це теж буде хлопчик. «Я сподіваюся, що коли мої хлопці підростуть, ми будемо подорожувати разом», – сказав Нік і пообіцяв, що тепер буде частіше бувати в Росії. Нік розповів про своє життя і про причини, що спонукали його відвідати Росію: «Я приїхав до Росії, щоб не просто підбадьорити людей,

які страждають, моя мета – зцілення інвалідності сердець. Адже найбільша інвалідність – це страх. Страх перед майбутнім, страх потерпіти невдачу, страх залишитися самотнім». Далі він продовжив: «Коли я був маленьким хлопчиком, мене запитували: «Ким ти хочеш стати?», я розумів, що не зможу бути ні фотографом, ні поліцейським, ні хірургом. Я не уявляв яким буде моє подальше життя, але я шукав мету в цьому житті і розумів, що не буду щасливим, доки не зрозумію, що мені робити… Так, і у мене були і злети, і падіння, але це частина мого життя, і я б не був самим собою, якби не пройшов через усе це. Коли мені було 10 років, наді мною так знущалися в школі, що я намагався покінчити з собою, я зробив спробу втопитися у ванній, але з ласки Божої я ще тут. Чому я не пішов з життя? Я знав, як мене люблять батьки, якого болю завдам їм, якщо покінчу з життям. Можливо не у всіх з вас хороші батьки, але вважайте мене своїм другом. І навіть якщо ви не побачите чудо у своєму житті, ви можете стати чудом для інших. Коли мені було 15 років, я попросив Бога увійти в моє життя, і сьогодні я вірю в Бога.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ТЕБЕ!

Чи багато часу потрібно для того, щоб в молитві звернутися до Бога? Чи довго треба молитися, щоб покаятися, і Бог простив гріхи? Зовсім небагато. П’яти хвилин достатньо. Одного подиху достатньо, щоб покаятися. І Бог кожній людині дав достатньо часу, щоб зробити найважливіше рішення в житті. Але, нажаль, скільки людей проживають десятки років життя, але п’яти хвилин не знаходять, щоб схилитися перед Богом. Скільки раз на заклик євангелістів (проповідників Євангелія) до покаяння, на запрошення до церкви люди відповідають: «Іншим разом. А зараз нема часу». Іншого разу може й не бути. І часу може вже не бути. В Новому Завіті ніде не написано, що потрібно прийти до Бога завтра, чи коли «вийду на пенсію». В Діях Апостолів написана подібна історія,

Я не хочу називати себе ні православним, ні католиком, головне для мене: жити по вірі в Ісуса Христа. І Він допомагає мені, коли я Його прошу. У 19-річному віці я почав виступати публічно, одного разу до мене підійшла дівчинка і сказала: «Ніхто раніше не говорив мені, яка я гарна і що мене хтось любить!» І тоді я зрозумів, що повинен розповідати людям про надію, любов і мету людського життя. Коли мені було 24 роки, я виступав у Каліфорнії перед великою аудиторією, і раптом я побачив чоловіка, який тримав на руках маленького хлопчика. Я не міг повірити, що цей малюк не має ні рук, ні ніг, а тільки одну ступню (як я!). Я взяв його на сцену, обняв і поклав свою ступню на його. І він посміхнувся, а всі навколо заплакали. Я не можу передати свої відчуття в цей момент, наші батьки обнялися, і тепер батьки цього хлопчика знають, що з ним все буде добре». На прес-конференцію з Вуйчичем прийшло дуже багато людей з обмеженими можливостями, які дякували Ніка за його надихаючий приклад і ділилися історіями з власного життя. Ніку Вуйчичу задавали, наприклад, такі запитання: — Що ви знали про Росію до того, як зібралися сюди приїхати, як уявляли собі життя в Росії?

— Я серб за національністю і мені дуже близька слов’янська культура. Я знаю, що в Росії дуже легко скаржитися на те, що ми чогось не маємо, але я вважаю, що краще дякувати за те, що ми маємо. Легко звинувачувати якісь зовнішні сили, але треба змінюватися у власному серці. Я бачу тут багатьох людей з дуже надихаючими історіями, і це надихає мене, тому я хотів би повернутися до Росії ще не один раз. Співробітник «Нового радіо» попросив розповісти

Липень-вересень 2015 р., №81

Ніка про те, яке місце в його житті займає віра.

— Люди часто запитують мене: «Як ви думаєте, чи є надія для тих, хто не вірить в Бога?» Я відповідаю: якщо немає Бога, то значить немає і Царства Небесного, а якщо немає Царства Небесного, в чому тоді сенс цього життя? Жити, щоб померти? Щоб існувати? Щоб набути якийсь досвід? Але цього недостатньо! Навіть якщо у вас прекрасні відносини з дружиною, навіть якщо вам належить увесь світ – цього недостатньо! Тому я вірю в Бога і в прощення людини через Ісуса Христа. Кожна взаємодія має значення, просто потрібно знайти план Бога для себе особисто. Не я джерело вашої надії, не якісь спікери або оратори, вони не можуть бути цим джерелом, потрібно щось більше. Хтось сказав, що надія вмирає останньою, але для мене вона не вмирає ніколи, вона йде за межі цього світу. Тому я маю цю силу, я знаю, що у Бога є план на кожного з нас. Необхідно вірити в це, і одного разу смерті не стане. Ніку задав питання хлопчик в інвалідному візку, про те, як він справляється з почуттям страху?

— Я не можу сказати, що нічого не боюся, але я молюся щодня, щоб страху не було. Звичайно, щоб щось зробити, необхідно мати мужність, багато людей ніколи не намагаються щось зробити, тому що бояться. Але зараз, дивлячись на тебе, я можу сказати, що ти мужня людина, знаєш чому? Тому що ти взяв мікрофон і виступив перед усіма. Сміливість – це не коли ви не боїтеся, але коли ви робите щось, незважаючи на страх. Робіть маленькі кроки, ставте невеликі цілі! Так, ви будете терпіти невдачі, це нормально, але це не означає, що ви невдаха. Пробуйте до тих пір, поки ваше серце готове робити зусилля, і тоді, досягаючи невеликих цілей, ваша впевненість зростатиме. І пам’ятайте про те, що ви зробили, що це було важко, але ви пройшли через це. Журналіст з «Російського репортера» запитав Ніка, як можна зупинити війну, і що робити, коли дві країни починають ненавидіти одна одну?

— Я не знаю, як зупинити війну, якби знав, то зробив це. Я бачив багато страждань і розумію, що політика є політика, але в будь-якому випадку нам необхідно залишатися сильними всередині себе, і я молюся про мир. Вчора я був у госпіталі, де знаходяться діти, що стали

коли апостол Павло проповідував Євангелію в Афінах. Він сказав такі слова: «Отже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь покаятися, бо визначив день, коли має судити цілий світ по справедливості через мужа, якого настановив, віру подаючи всім, воскресивши його з мертвих. Почувши ж про воскресіння з мертвих, одні глузували, а інші казали: Про це послухаємо тебе іншого разу. Так Павло вийшов з-поміж них...» (Дії, 17:16-33). Бог наказує усім людям покаятися. Коли? Тепер, нині! І читаємо, що більшість не захотіли слухати Павла, а стали глузувати з нього. Але декотрі таки увірували. Подібна ситуація й нині (у сучасному світі): Христос сьогодні пропонує всім прощення гріхів, але більшість глузує, не приймає. Господь Ісус Христос у цей час турбує жителів України через Своїх учнів (християн), щоб усі

жертвами війни. Я хотів би, щоб люди, які приймають рішення на користь війни, могли познайомитися з цими дітьми і їхніми сім’ями. Але зупинити війну я не можу... Молодий чоловік попросив Ніка дати пораду молодим людям, які хочуть щось зробити корисного, але не отримують підтримки.

— Все починається з мрії. Звичайно, я вдячний Богу, що народився в країні з великими можливостями, і я знаю, що не будь-яка мрія може здійснитися, але я бачив багатьох людей, які досягали мети своєї мрії, не дивлячись ні на що. Коли я сказав своїм батькам, що хочу стати мотиваційним спікером, вони не вірили, що це взагалі можливо. На перший погляд, моя мрія божевільніша з усіх, але вона здійснилася. Але навіть коли збувається мала частина мрії, це дуже важливо. Я вірю, що треба мріяти, дізнайтеся, як інші люди змогли досягти своєї мрії і йдіть вперед. У мене є друзі з приголомшливими історіями. Один молодий чоловік жив у страшних злиднях в Бразилії, він був чистильником взуття, це була його професія, те, чим він почав займатися з 3-річного віку. І одного разу, коли він перебігав дорогу, його збила машина, якби не випадковий перехожий, який виявився лікарем, він би помер. І тоді цей хлопчик сказав: «Я буду лікарем». І він почав старанно працювати, щоб здобути освіту і вступити до медичного вузу. Сьогодні під його керівництвом 150 лікарень. Ось це надихаюча історія!

— Як ви виховуєте свого сина? Нік посміхнувся, почувши це запитання.

— Щоб правильно виховати своїх дітей, треба любити їх і заохочувати, любити і заохочувати, дисциплінувати, а потім любити і заохочувати, і ще дві останні важливі речі у вихованні дітей: любити і заохочувати. Говоріть своїм дітям, які вони прекрасні, не говоріть з ними просто про школу, вчіться розуміти їхній світ, і вчіть їх життєвим речам, проводьте з ними час, робіть все, щоб вони відчули, що ви їхній друг, а не просто тато. Нік Вуйчич подякував усім присутнім за теплу зустріч і сказав: «Я хотів би прийти до кожного з вас, посидіти в гостях, випити кави, нажаль, це не в моїх силах. Пам’ятайте про Бога…». Використана публікація з сайту: www.invictory.com

грішники прийшли в покаянні до Нього. Голос Божий ще звучить нині (тобто сьогодні): «Тому так промовляє Святий Дух: Сьогодні, як почуєте його голос, не робіть закам’янілими ваші серця…» (Євр. 3:7-8). Скільки людей в Україні чули свідчення про живого Бога, але зігнорували призив Господнього голосу! Практично в кожному домі українця є Біблія, чи Євангелія, але так мало тих, хто серйозно (усім серцем) вникнув у Слово Боже. Все відкладаємо на завтра… Наше життя подібне словам однієї пісні: «Так в планах на завтра, Что скрыто в тумане, За годом проносится год. А что, если завтра возьмёт и обманет? И завтра совсем не придёт? (Продовження на стор. 8)

Липень-вересень 2015 р., №81

«ЖИВА НАДIЯ»

Я мрію побачити Ісуса!

Свідчення Насті Годовалець, с. Вирка, Рівненщина. Тел. 096-80-87-472

нашій родині раніше в живого Бога вірила одна моя бабуся. Моя ж мама прийшла до віри в Господа лише після свого заміжжя, коли помер її 9-місячний син від менінгіту (я ще не народилася). Тато був проти того, щоб вона пішла до церкви. Та коли він був на заробітках, мама написала йому листа, що має намір прийняти водне хрещення, як написано в Євангелії від Марка, 16 розділ, 16 вірш: «Хто увірує й охреститься, буде спасенний…». Вона охрестилася, будучи вагітною. Народилася моя старша сестра Наташа, їй зараз 24 роки, вона в молодих роках

ВОГОНЬ

НЕВГАСИМИЙ…

Інколи доводиться чути, як хтось з невіруючих мовби в насмішку зауважує християнинові приблизно так: «То що, я у вогні буду горіти?» Насамперед, він так говорить, бо по суті не вірить в Бога, в потойбічне життя, не вірить в те, що написано в Біблії. В Біблії ж, зокрема в другій її частині – Новому Завіті – декілька разів згадується саме про вогонь. Наприклад, в Євангеліях від Матвія, Марка написано про вогонь невгасимий. Настільки серйозна пересторога Божа щодо того, щоб не потрапити в цей вогонь, що написано, що краще втратити в цьому житті руку, ногу чи око, аби тільки увійти в Боже Царство, оминувши вогонь невгасний: «І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь. І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь!» (Мрк.

9:43-48). *** В Єв. від Матвія також записані слова Ісуса Христа про вічний вогонь: «Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і

7 ст.

молоддю, я була переповнена найкращими враженнями. Ми всі були однаковими, ніхто нікого не принижував, а поважав. Нас об’єднували не тільки наші фізичні страждання (на них ми якось взагалі не звертали жодної уваги), а нас єднало головне – віра в Ісуса Христа. Саме Він об’єднав нас у цьому зібранні, щоб ми змогли прославити Бога в своїх немічних тілах. Коли я прийшла після цього в школу (це були вже останні зустрічі перед випуском), то відчувала себе такою самотньою, до мене навіть ніхто не підходив поспілкуватися. Я відчула разючу відмінність між цими двома таборами: християнським і світським. Звичайно, моє серце було цілком з християнською молоддю. Влітку, 2014 року, я свідомо обіцяла Богові служити в чистій і добрій совісті, прийнявши водне хрещення. Тепер я залюбки співаю пісні в церкві і на інших християнських заходах, прославляючи Бога, віддаючи усю славу тільки Господу. Я маю багато гарних друзів, за що слава Господу. Я щодня бачу духовними очима Господні діла. Так само я сподіваюся, що по милості Своїй Господь поліпшить мій зір, і я чітко побачу здоровими очима навколишній світ, чудову Божу природу. Можливо, люди з повноцінним зором через щоденні проблеми і земну суєту не завжди цінують тим, що вони можуть те все виразно бачити навколо. У мене є багато мрій, зокрема, я хотіла б далі вчитися і принаймні освоїти спеціальність регента хору. А найбільша моя мрія, яка (я вірю) стане реальністю, коли я віч-на-віч побачу Ісуса — безперечно цілком здоровими очима.

присвятила своє життя Господу і зараз трудиться місіонеркою на Сумщині. Господнє благословення було на ній ще з материної утроби. Друга моя сестра Оксана (їй зараз 21 рік) також щиро вірує в живого Бога, вона член євангельської церкви. Я ж найменша у сім’ї, мені зараз 18 років. Я народилася з вродженою катарактою обох очей, тобто я була незрячою. Для мами, яка довірила Богові своє життя і життя своїх дітей, це стало серйозним випробуванням її віри. Тривалий час вона не могла зрозуміти, чому її доньку спіткало таке горе? В 11-місячному віці мені зробили першу операцію, бо лікарі запевнили маму, що я буду бачити після операції. Нажаль, обіцяного результату не було. Потім була друга операція, після якої у мене трохи з’явився зір. Потім була третя операція… У трьохрічному віці лікар призначив мені носити окуляри з товстелезними лінзами. Як не дивно, але я пішла в перший клас до звичайної школи. Мама дуже хвилювалася, старенька вчителька заспокоїла її, що зі мною все буде добре. Так і було, але сталося так, що та вчителька трагічно загинула. На її місце прийшла інша – молода, яка була цілком байдужою до моїх проблем, і моє навчання поступово перетворилося на справжнє мучення. Наприклад, якщо день був сонячний, я могла бачити літери в підручнику, коли ж була похмура погода, я не могла читати, але всі інші діти не мали таких проблем і ніхто не міг мене зрозуміти, вчителька сварила мене і ставила погані оцінки, вважаючи, що я лінуюся. Я ж не могла нічого пояснити,

а лише плакала, впадаючи в розпач. Вдома мама докреслювала виразні лінії в зошиту, щоб я могла приблизно бачити рядки і могла писати, але то мало допомагало. Мій почерк від того кращим не ставав. І хоча я добре знала математику, вже якось автоматично мені ставили лише трійки. Я ображалася на таку несправедливість, але нічого вдіяти не могла. Поступово у мене виробилася занижена самооцінка. Я відчувала себе зайвою і непотрібною. Однокласники вважали мене нижчою за них, інколи насміхалися з мене, принижували, тому я замкнулася в собі, звикнувши до свого комплексу неповноцінності. Я навіть перейшла вчитися до школи в сусіднє село, але це також не допомогло. Були й приємні моменти, зокрема я добре співала і мої здібності співу помітила вчителька по музиці. Я почала брати участь практично в усіх шкільних заходах, які супроводжувалися співом. На той час я відвідувала церкву разом з мамою і сестрами. Я вірила, що моїм життям керує Господь. Вже тоді Дух Святий чітко говорив до мого серця, я розуміла, що повинна зробити рішучий вибір: або йти з цим грішним світом, або ж рішуче стати на євангельську дорогу спасіння і йти за Христом, виконуючи Його заповіді. Мені подобалося співати в школі, але совість не завжди була спокійною, коли вчителька пропонувала мені співати пісні, далекі від християнства. Я почала відмовлятися співати світські пісні, бо розуміла, що мир з Богом у серці найважливіший всього. Одного разу мене запросили відвідати християнський табір для інвалідів. Я там познайомилася з християнською

не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічну муку, а праведники — на вічне життя» (Мт. 25:41-46). Люди, які не служили Ісусу Христу, ігнорували Його призив, інших людей зневажали, не надавали нужденним допомогу, вели безбожне життя, накликали своїми вчинками на себе прокляття, вони розділять вічну участь з дияволом у вічному вогні, якщо не покаються. Цей вогонь асоціюється з вічним мученням. Підтвердженням цьому записані слова в останніх віршах останньої книги Біблії – Одкровенні: «А лякливим та невірним, і нечистим, і вбивцям, і тим, що розпусту чинять і чари роблять, і ідоложертовникам, і всім неправдомовцям – їхня частина в озері, що горить вогнем і сіркою, що є другою смертю» (Одкр. 21:8). *** Людей, які не вірять в живого Бога, не сприймають Євангелію, натомість заспокоюючи своє сумління якимось релігійними обрядами, традиціями церкви, язичницькими переданнями батьків, у вічності чекає саме це місце, де горить пекельний вогонь. Найбільш фатально те, що невіруючі не розуміють усієї суті того, що їх очікує в вічності, тому й ведуть себе зухвало зараз. Дехто каже, що він і тут мучиться, то невже ж буде гірше у вічності? Буде незрівнянно гірше, інакше не було б таких суворих попереджень в Євангеліях. Невіруючий думає, що якщо вічність і є, то вже якось він там буде, що вже Бог йому

призначив, те й буде. Суть у тім, що тут, У Новому Завіті 13% із при цьому житті, і віруючі й невіруючі живуть по милості Божій, під Господнім усіх слів Ісуса Христа благословенням, у присутності Усюдисаме про суд і пекло сущого Духа Святого: «Бо ми в Нім (ад – рос.). живемо, і рухаємось, і існуємо…» (Дії 17:28). Бог нині благословляє по суті кожну людину, навіть і ту, яка Більше половини з 40 відкидає Його. У вічності, зокрема у притч Ісуса – про вічне місці, що уготоване дияволу та його демонам, Бог не буде присутній. І засудження. варто зрозуміти, що найбільша мука для людини саме тоді і там, де немає Бога. Ще премудрий Соломон записав: З 12-и вживань слова «Хто знаходиться поміж живих, той має Геєнна, 11 раз це слово надію, бо краще собаці живому, ніж вживає Ісус Христос. левові мертвому!» (Екл. 9:4). У вічності вже не буде надії. Перебувати вічно без Бога це і є найбільшим стражданням, мученням, що можна порівняти з мученням Отче Небесний! Я приходжу до Тебе в від вогню. Не беруся судити: як молитві в ім’я Сина Божого Ісуса Христа, саме точно трактувати ці вірші усвідомлюючи всю свою гріховність. зі Святого Письма, де написано Я вірю Слову Божому, що написано в про вогонь вічних страждань, але я цитую те, що написано Євангелії. Господи, прости всі мої гріхи, і підкреслюю думку, що нині будь милостивий до мене в ім’я Спасителя для кожної людини ще є надія Ісуса Христа. Я не хочу жити колишнім навернутися в покаянні до Ісуса життям нерозкаяного грішника. Я хочу Христа, у вічності ж такої нагоди жити за Євангельськими Заповідями і не буде. Деякі релігійники повигадували, що у вічності буде хочу усім серцем належати Тобі, Ісусе чистилище, а потім душа знову Христе! Зайди Духом Святим до мого надбає вічне блаженство, але серця, очисти мене від усякого гріха. якщо би це було так, то про це Господи Ісусе, будь моїм Спасителем обов’язково було би написано і Пастирем! Керуй надалі усім моїм в Новому Завіті. Але ми таких життям. Я сповідую Тебе, Ісусе Христе, місць (жодного слова про це) своїм Господом Богом і Спасителем. Я не знаходимо. Тому важливо вірю, що кров Ісуса віддати перевагу Словам пролилася Божим, а не людським вигадкам Христа й за мої гріхи. Я і не присипати своє сумління, дякую Тобі, Отче а навпаки прокинутися від смертельного сну і навернутися мій Небесний, за до Господа Ісуса Христа і те, що Ти чуєш мою взяти до практики Господню молитву, і я вірою Євангелію, щоб вічно жити з приймаю спасіння Богом у блаженному Небесному в ім’я Ісуса Христа. Царстві. Амінь. Амінь. Г. Андросов

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

« ЖИВА НАДIЯ »

8 ст.

Одно только нужно…

Чтобы понять, что именно нужно человеку для счастья, у кого-то проходит целая жизнь. И вот жизнь близка к финалу, но, к сожалению, даже на смертном ложе человек не вполне понимает, что именно нужно было ему для обретения цели жизни. Он искал многое, или что-то одно, думая, что это именно то, что нужно. Годы шли в поисках «нечто», но оно ускользало из рук, или, получая это «нечто», через некоторое время приходило разочарование, и человек убеждался, что это совсем не то. И вот (в поисках, желаниях, страстях) прошла целая жизнь, а он так и не понял, что же было ему нужно. Человек искал удовольствий, удовлетворения тех или иных желаний, но почему же ему так неуютно на душе? Сколько раз получал удовлетворение, казалось, что вот уже получил то, что нужно, ан нет, его как будто и не было. Жизнь прошла, человек оглянулся назад, всё тускло и притуплено, посмотрел вперёд, а счастье, как мираж, или линия горизонта — недосягаема... Некто Екклесиаст, испробовав многое (или почти всё, что только возможно было), сделал вывод, что всё суета и томление духа. А ему было доступно всё, ибо могущественнее его не было никого в мире. По исследованию

Пропонуємо Вам відвідати БОГОСЛУЖІННЯ християн в ПОЛТАВСЬКІЙ області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ:

м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, тел. 097-9303269; м. Градизьк: з 10-00, вул. Проектна, 23, тел. 096-7580962, 066-7542426; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива надія»; тел. 0959331428; смт Диканька: з 1000, вул. 40 Років Жовтня, 22; тел. 066-7724360; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, тел. 050-9422802; м. Кобеляки: з 9-30, вул. Стародніпропетровська, 66; м. Кременчук: з 1500, вул. Маршала Жукова, 104, тел. 097-7947013; с. Новаки, Лубенський р-н: з 1500, церква «Ковчег», приміщення колишньої школи, тел. 050-1602909; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, тел. 095-8114434; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; тел. 0673557623; смт Оболонь Семенівського р-ну: з 10-00 і 17-00, вул. Котляревського, 9-А, тел. 098-4874724; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, тел. 050-6910677; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»; тел. 050-1977678; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 16, тел. 067-2597689, 0501608732; смт Решетилівка: з 10-00, вул. Горького, 105а, тел. 098-841-79-30; смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, тел. 097-6109860; смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, 45, тел. 050-1955008; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11, тел. 050-6618022; смт Шишаки: з 900, вул. Корніліча, 27, тел. 098-8345811. Запрошуємо до церкви:

Запрошуємо до церкви в Харківській області: смт Краснокутськ

вул. Леніна, 164 Нд. о 10-00, Чтв. о 17-00 Тел. 096-750-1826

историков это был Соломон — самый великий царь в истории человечества. И вот его жизнь прошла, и он подводит итог своей жизни, и делает вывод, что всё суета… Смерть уравнивает всех: и царь, и нищий приближаются к одной черте, черте смерти… Соломон всё-таки уразумел, что именно важно для человека в этой жизни, по сути нужно только одно (а всё остальное — суета) и это записано в последних стихах книгы Екклесиаста (12 глава, 13-й стих): «Выслушаем сущность всего: бойся Бога и заповеди Его соблюдай, потому что в этом всё для человека…». «Одно только нужно…». Какое благо, если эту важную истину человек поймёт раньше последнего вздоха, прежде чем перейти черту смерти. Кстати, кто же сказал эти слова: «Одно только нужно»? И к кому они были обращены? Это слова Иисуса Христа, обращённые к Марфе, записанные в Евангелии от Луки, в 10 главе: «Иисус же сказал ей в ответ: Марфа! Марфа! ты заботишься и суетишься о многом, а одно только нужно; Мария же избрала благую часть, которая не отнимется у неё» (Луки, 10:43). Марфа заботилась о большом угощении, ибо её дом посетил Иисус со Своими учениками. Иисусу нравилось быть в доме Марфы, Марии и Лазаря. Он

Липень-вересень 2015 р., №81 Оставь мирскую череду тревог, Суетных будней глупую стихию... Присядь на время у Господних ног, Присядь, как жаждущая слов Мария. Присядь и слушай сердцем и душой, Пускай душа насытится, напьётся... Его воды живительной, благой, Испей воды из чистого колодца! О вечности духовные слова В те дни Мария в сердце сохраняла. О, Марфа, Марфа, как ты неправа, Что на сестру пред Господом роптала. Порой, как Марфе - некогда присесть, Дела, дела, как Богу угощенье... А Он в сердца дарует жизни Весть, Благую Весть из смерти в воскресенье!

там мог отдохнуть, Он там имел спокойное и тихое место, где мог приклонить голову, а Не суетись! У ног Его святых заботливая Марфа старалась Присядь и молча слушай, слушай... приготовить Ему вкусный обед. Забудь на время о делах земных, И это нравилось Иисусу. Он был в физическом теле, которое И наполняй Господним Словом душу. нуждалось в отдыхе, пище. Но Галина Пятисотских есть вещи, которые гораздо важнее потребностей тела. Тот же Соломон сделал правильный вывод: то одно, что имеет первостепенное «Все труды человека — для рта значение! Внимать всем сердцем словам его, а душа его не насыщается» Господа — лучшее, что нужно каждому (Еккл.6:7). Именно Мария избрала человеку, принять науку божественного благую часть: она сидела у ног Иисуса учителя — именно то одно, что нужно и внимательно слушала Его. Само по для человеческой души. Ибо в этом себе пребывание у ног Иисуса Христа жизнь человека, его вечная жизнь.

– Спасителя именно та цель, к которой В этом насыщение и удовлетворение важно стремиться всю жизнь, это потребностей его безсмертной души.

(Закінчення, початок на стор. 6)

«Боже, будь милостивий до мене грішного!...»

Мы завтра раскаемся в жизни безплодной В последнем предсмертном бреду. Оденем раздетых, накормим голодных, Разделим чужую беду. Мы завтра поймём, что такое спасенье, И завтра пойдём за Христом. И завтра преклоним пред Богом колени, Не ныне, а завтра – потом».

НАЙВАЖЛИВІШЕ РІШЕННЯ В ЖИТТІ

Тому, шановний читачу, будь-ласка, відклади все, а візьми у руки Євангелію, схились перед Богом в ім’я спасителя Ісуса Христа. Ніщо не є важливим настільки, щоб зігнорувати Божим запрошенням до покаяння! В Новому Завіті записана притча, де Христос розповів про одного багача, який мав добрий врожай, він задумав побудувати нові комори для зерна і говорив, що тепер зможе багато часу преспокійно відпочивати, марнувати час в ледарстві, але йому був Божий голос, що в цю ніч його душа буде забрана від нього. Багач казав у своїх гордощах так: «Скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися». А Бог до нього мовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе; а те, що ти приготував, – кому воно буде? Так буває із тим, хто збирає для себе, СЛУХАЙТЕ християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 20 год. 30 хв. на I каналі Національного Радiо. Адреса радіопередачі: Ненсi Зiнчик, радіопередача «Жива надiя», вул. Онискевича, 3, м. Київ, 03115.

ЧИТАЙТЕ газету «ЖИВА НАДІЯ» в Інтернеті на сайті: w w w. h v e . p l . u a Запрошуємо вас відвідати церкву в Кіровоградській обл. за адресою: м. ДОЛИНСЬКА, вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9-00 та 16-00, щосереди та щоп’ятниці з 18-00. Ви можете особисто звернутися з вашими потребами і запитаннями до священнослужителя Церкви за тел.: 098-26-86-015

с. Пархомівка

Краснокутський р-н вул. Перемоги, 14 Нд. о 10-00, Ср., Птн. о 17-00. Тел. 098-762-2650

с. Мурафа

Краснокутський р-н вул. Пролетарська, 1 Нд., Птн. о 9-00 Тел. 067-908-9598

але не багатіє в Бога. Він додав Своїм учням: Через це кажу вам: Не журіться душею, що їстимете, ні тілом, у що зодягнетеся. Душа більша від їжі, а тіло – від одягу» (Лук. 12:19-23). «Бо яка користь людині, коли вона увесь світ здобуде, а свою душу занапастить? Або що дасть людина взамін за свою душу?» (Мт. 16:26) – ці слова Христа сьогодні звернені до кожної людини, й до тебе, дорогий читачу. Тож скористайся цією нагодою, не чекай надзвичайного часу–пік, не відкладай на завтра. Подіями в Україні (зокрема на її сході) Дух Святий сьогодні чітко говорить до кожного її жителя, що нині час благоприємний саме для покаяння і служіння Господу.

Повеління Ісуса Христа: «Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Марк. 1:15).

Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для людей, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7).

Добровільні пожертвування на газету надсилайте на картковий рахунок: Приватбанк, картка №5168 7572 8588 0177 (на прізвище Андросов), або поштовим переказом на адресу редакції газети. Щира подяка Богові за християн, які жертвують кошти на друк газети «Жива надія»! Нехай Господь рясно поблагословить кожного жертводавця, хто молиться за друк і розповсюдження газети «Жива надія»!

ЖИВА НАДIЯ

Редактор газети «Жива надія»: Андросов Г. М. Тел. редактора: 050-28-13-256, 096-34-100-75, 093-96-28-558

липень-вересень 2015 р., №81 Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива надія», м. Миргород, Полтавська обл. Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Зам. №258. Тираж 30 000 екз.

Email: giva.nadiya@gmail.com

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:

Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна.