Page 1

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Квітень - червень 2015 р.

Безкоштовна християнська газета

№80

ЧИ ТИ ВІРИШ У ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА ХРИСТА?

«І казав Він (тобто Ісус Христос) до них (тобто апостолів): «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде!» (Єв. від Марка, 16:15-16). Що ж було основним поштовхом для послідовників Ісуса Христа йти і проповідувати Євангелію, тобто свідчити іншим людям про Ісуса Христа? Апостоли повірили в те, що Ісус Христос воскрес! Воскресіння Христа є запорукою того, що воскреснуть й ті, хто повірили в Нього. Власне, воскреснуть всі люди, але (як написано в Новому Завіті) одні (ті, що чинили добро) воскреснуть до воскресіння життя, а інші (котрі чинили зло), на воскресіння Суду (Єв. від Іоанна, 5:29). Отже, найглибший зміст воскресіння Ісуса Христа полягає у вічному житті, яке Він дарує усім Своїм послідовникам, що непохитно вірять не тільки в те, що Христос воскрес, але й вірять у своє майбутнє воскресіння для вічного життя. Христос називає щасливими тих, хто не бачили особисто Ісуса Христа по Його воскресінню, але увірували в цю новину. Власне «Євангелія» означає «Радісна (добра (благая - рос.)) новина». Про що ж саме ця новина? Насамперед, про воскресіння Ісуса Христа! Ми живемо в складний час, повний протиріч, коли люди святкують Пасху (тобто воскресіння Христа), але багато з них практично не вірять в цю євангельську новину. Називатися християнином (тобто бути послідовником вчення Ісуса Христа) і не вірити у власне воскресіння після смерті – це самоомана. Сьогодні люди знають, що таке гріх, але мало хто задумується, що найбільший гріх – невірство у воскресіння Ісуса Христа. Це найбільша проблема людства, за це найбільше Ісус Христос дорікав Своїх послідовників. Апостол Павло продовжує цю думку: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1Кор.15:17) Тобто, якщо не вірити в воскресіння Ісуса Христа – то взагалі таке християнство безглузде, воно втрачає євангельський зміст. Люди часто кажуть, що вірують у Бога по-своєму, але якщо людина не вірить у Бога згідно вчення Ісуса Христа, згідно Євангелії, тобто не сприймає Новий Завіт (все те, що там написано) буквально, то така її віра не призведе до спасіння її душі. Це тільки релігія, постанови людські для заспокоєння її совісті, але не жива віра в живого Бога! «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то Один французький філософ сказав: «Заберіть у християнина страх перед пеклом – і ви заберете у нього віру». Це висловлювання людини, далекої від розуміння суті істинного християнства. Не страх перед пеклом є запорукою віри істинного християнина. Той, хто перебуває в Істині, насамперед, має страх Божий, тобто він боїться втратити любов Бога. Один християнин влучно сказав: «Запропонуйте мені рай без Ісуса Христа чи пекло, але з Христом, в пекло піду». Бог грішників привертає до Себе не страхом покарання, а насамперед – Своєю жертовною Любов’ю. Любов Божа вирішує все. Заберіть у християнина любов Божу, і його віра зникне. А Бог є любов! «Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов. Божа любов виявилась

ми найнещасніші від усіх людей!» – саме ці слова апостола Павла стосуються тих християн, що мовби сповідують християнство, але не вірують у вічне життя, в воскресіння Ісуса Христа (Пасху). «Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних!» – ці слова апостола Павла (1Кор.15:20) дають живу надію всім людям, що й вони можуть через віру у воскресіння Сина Божого Ісуса Христа отримати прощення своїх гріхів і життя вічне в Божому Царстві! Варто кожному з нас сьогодні (особливо в ці святкові дні) осмислити своє життя, свою віру. Дехто шукає виправдання в тім, що він живе, як всі люди, що він належить до церкви і виконує деякі церковні обряди, але питання не в цьому, а в тім, чи ти віруєш особисто у воскресіння Ісуса Христа і своє власне воскресіння? Чи ти віруєш у вічне життя? Головна суть, червона нитка Євангелії (загалом віри в Бога) полягає в тому, що Христос воскрес. Він не тільки помер, Він воскрес! «Чого ви шукаєте живого серед мертвих? – запитували ангели відвідувачів гробу Господнього, – Нема Його тут, Він воскрес!» (Єв. від Луки, 24:5-6). Сьогодні багато різноманітних релігій, деномінацій. Усі засновники тих чи інших релігій померли і мають конкретні гробниці, куди приходять поклонятися їхні послідовники, але лише гріб Ісуса Христа порожній, бо Христос воскрес. Він на Небесах і Йому можна поклонятися на будь-якому місці, лише потрібно

до нас тим, що Бог послав свого єдинородного Сина у світ, щоб ми через Нього жили» (1Ін. 4:89). Той, хто свою віру будує виключно через страх покарання (тобто боїться опинитися в пеклі) не досконалий в любові Божій. «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1Ін. 4:18). Пекла в основному бояться адепти хибних релігій. «Та й демони вірують, і тремтять...» (Як. 2:19), але все одно залишаються бісами і творять свої чорні справи. Саме синівський страх образити любов Божу притаманний істинним християнам, які досягли духовної досконалості. Вони пізнали

мати віру в серці і поклонятися, як заповідав Христос (Єв. від Іоанна, 4:23-24) в дусі і правді (тобто вірити в те, що написано в Євангелії і поклонятися згідно Євангельської правди). Можна сперечатися з приводу того, хто правіший, чия церква правдивіша тощо, але лише Ісус Христос дає повну (100-відсоткову) живу надію нам, грішним людям, на прощення наших гріхів, на спасіння наших душ, на вічне життя у Небесному Царстві з воскреслим Ісусом Христом. «Ісуса Христа, Котрого, не бачивши, любите, і в Котрого віруєте, хоч донині не бачили, і радієте радістю невимовною і преславною, досягаючи вірою вашою спасіння ваших душ» (1Петр.1:8). Цими словами апостол Петро звертається й до нас, жителів планети Земля у цьому ХХI столітті. «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос (тобто Сам Бог), і віруючи, мали життя в ім’я Його». Так переконливо записав апостол Іоанн (Єв. від Іоанна, 20:31), щоб ти, любий друже, повірив і отримав вічне життя в ім’я воскреслого Ісуса Христа! Амінь.

ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ

Ти народився, щоб бути у блаженній вічності з Ісусом Христом!

одного разу у своєму житті прощення своїх гріхів виключно з милості Ісуса Христа. Ця Божа любов у їхньому житті по суті – сила, що рухає їхню віру вперед. Вони пізнали любов Христа, Його всепрощення, зцілення, милосердя, добрість, благословення, тому такі християни пильнують, щоб не засмутити Духа Святого, Котрим запечатані на день викупу (Єф. 4:30). Тим, хто пізнали любов Божу, ця любов дає їм відвагу й у вічності: «Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває той в Бозі, і в нім Бог перебуває! Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі» (1Ін. 4:16-18).

Стор. 3

СВІДЧЕННЯ СПАСЕННИХ

ВСЕОХОПЛЮЮЧА ЛЮБОВ ХРИСТОВА

Стор. 4

ХРИСТИЯНСЬКА СІМ’Я

Багато званих, та вибраних мало… Стор. 5


2 ст.

Маленькі благословення

Коли Господь створив людину, то Він з великою батьківською любов’ю подбав про те, щоб ця людина – вінець Його творіння – була забезпечена усім необхідним у житті. Як зазначає апостол Петро: «Усе, що потрібне для життя та побожності, подала нам Його Божа сила…» (2 Петр. 1:3). Таким чином, з Божої ласки, ми маємо усе, що необхідне нам у повсякденному житті. Але питання в іншому: чи оцінюємо ми належним чином Божі благословення? Чи помічаємо їх у своєму житті? Чи можливо поступово перестаємо дякувати Богу за Його безмежну милість і милосердя? А можливо інколи нам просто не видно Божих благословень за густою пеленою життя. Можливо ми думаємо, що у Бога є важливіші справи, інші люди, які потребують більше Божої уваги, ніж ми, і у Нього просто немає часу для нас? Пригадую, як півтора року тому, коли в нашому домі не стало батька, для нашої сім’ї настав дуже важкий період у житті. Після похорону у мене дуже сильно боліли ноги, було важко ходити. А потрібно ж було працювати по господарству, садити город, ходити на роботу, закінчувати навчання, потім знову моя хвороба, операція. В народі в такому випадку кажуть «чорна полоса». І здавалося, що ця полоса перекривала для нас доступ Божих благословень. Моя мама, виснажена цими випробуваннями, не раз

«ЖИВА НАДIЯ»

квітень-червень 2015 р . , № 80

говорила: «Мабуть ми уже забуті Богом…». Але, слава Богу, що це не так. Якось на одному із служінь до неї було слово від Господа: «Ти не покинута, дитя Моє. О, якби ти бачила, скільки рук в молитвах піднято до неба за душу твою і дім твій». О, як потрібні були ці підбадьорюючі слова для нас в той нелегкий час, коли нам здавалося, що ми, як Давид, переходимо через долину смертної тіні. Але «… не буду боятися злого, бо Ти при мені – Твій жезл і твій посох – вони мене втішають!» (Псалом, 22:4). І тоді я зрозуміла, як важливо за пеленою горя та смутку бачити Ісуса, відчувати Його присутність, Божу участь у наших болях і переживаннях, як важливо у своєму повсякденному житті бачити ці «маленькі» благословення і дорожити ними. З них складається усе наше життя – зрозуміймо це. Зір, слух, одяг, їжа, материнська ласка, батьківська підтримка, тепле слово друга, сонячний промінчик і краплинка роси – це частинка цих благословень, з якими ми щоденно зустрічаємося. Бог не людина, щоб забути Своє творіння! Не варто боятися і думати, що Бог тебе забув. Навіть коли ми невірні, Він зостається вірним, бо не може зректися Самого Себе! (2 Тим. 2:13). Нехай Бог поблагословить тебе, дорогий друже. Навчися, будьласка, у своєму щоденному житті бачити і цінувати «маленькі» благословення Божі. З них складається наше життя. Оксана Ґудзь, с. Огризківці, Тернопільщина

УСЯ СЛАВА НАЛЕЖИТЬ ТІЛЬКИ БОГУ!

«Я – Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам» (Ісаї, 42:8) Це Слово Боже, яке незмінне до цього часу. Людина, як найвище творіння Боже, повинна віддавати славу виключно Богові – Творцю. Якщо слава віддається комусь чи чомусь іншому, крім Бога, це йде всупереч Божим законам, які незмінні і які діють, незалежно від того, чи ми з тим погоджуємося чи ні. Що людина сіє, те обов’язково буде пожинати. Ці мудрі слова також написані в Біблії: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7-8). Коли людина віддає славу комусь чи чомусь іншому, поклоняється ідолам (зображенням чи статуям людини) – це також є однією із складових того, що вона сіє для власного тіла. Відповідно: «… гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою…, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» (Рим. 1:18, 21-23). Дивлячись на сьогодення, зокрема на трагічні події в Україні, простежується певна річ, яка досить сильно йде всупереч Слова Божого, а отже порушує духовні закони, які встановлені одного разу Творцем. Сьогодні стали досить популярними лозунги «Слава Україні!» і «Героям слава!» Згідно Заповідей Божих варто хоча б говорити так: «Слава Богу за Україну!» і «Слава Богу за героїв України!».

Слава, поклоніння по праву належать тільки Богові! І Сам Бог над тим пильнує. «Твоя, Господи, могутність і сила, і велич, і вічність, і слава, і все на небесах та на землі!» (1 Хронік, 29:11) «Не нам, Господи, не нам, але Йменню Своєму дай славу за милість Твою, за правду Твою!» (Псалом, 113:9) «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!» (Відкриття, 4:11) Варто би було патріотам України, її політичним лідерам, керівникам звернути на це належну увагу. Правильне розуміння і відношення до таких простих духовних речей дасть позитивний результат для подальшої щасливої долі України, над якою простягається милосердна рука Бога-Творця. Ми називаємося християнами, то дав би Бог, щоб у всіх християн відродилося щире бажання прославляти Христа, щоб, як написано в Біблії, ми все робили (чи словом, чи ділом) для слави Божої (1 Кор. 10:31). А щодо слави України, то не хотілося б, щоб з нею сталося так, як зі славою СРСР чи КПРС. Не варто користуватися подібними утопічними гаслами колишньої імперії. Це минуле, яке трагічно закінчилося з її славою. Якщо ж ми будемо шанувати Бога, Він вшанує нас. Фактично зараз Україна стоїть на порозі нового історичного вибору. Тож візьмімо хоча б історичні приклади тих країн, де люди служили Богу і у своєму становленні, насамперед, брали до уваги Господні Заповіді. Вони мали успіх і підіймалися з руїн. Хотілося б, щоб у нашому краї не тільки повстало патріотичне відродження, але й духовне, щоб у всьому славився Господь і тільки тоді наш край розквітне в усіх відношеннях. Слава Ісусу Христу! Навіки слава!

“НЕ БОЙСЯ, ТОЛЬКО ВЕРУЙ! ” Мрк. 5:36 СВІДЧЕННЯ Тетяни Артемчук, с. Деражне, Рівненщина

хочу розповісти про свою тітку Волю. Їй тепер 74 роки. Коли вона покаялася, то дуже щиро полюбила Господа Ісуса Христа, усім своїм серцем. У неї в житті було багато труднощів, випробувань, але завжди вона свою надію покладала на Господа. Читаючи Біблію, вона твердо вірила Слову Божому, тим чудовим обітницям, що там написані для віруючих. Бог неодноразово зцілював її. У село, в яке моя тітка ходила до церкви, приїхав один хлопець, якому не було де жити. Він покаявся, приїхав до віруючих, але ніхто не зміг його прийняти до себе на постійно жити, кожен знаходив для відмови поважну причину. Саме в той час моя тітка поранила ногу залізним прутом: була велика й глибока рвана рана. Ту рану зашивали в лікарні, але через декілька днів шви розійшлися, почалося сильне запалення. Вся нога набрякла, почервоніла. Тітка не могла ходити. А в неї чимале господарство, а вона не може дати йому раду. Ніякі лікувальні засоби не допомагали. Запалення поширювалося. Як їй не боліло, але вона намагалася регулярно читати Біблію, і цього разу вона відкрила Біблію, її погляд впав на книгу пророка Ісаї, 58 розділ. Вона прочитала 7 і 8 вірші: «Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до

дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!» Ці слова Божої обітниці пронизали її серце. Вона прийняла їх для себе особисто, як Слово від Господа. Вона заплакала і сказала Богові, що візьме до себе того безпритульного хлопця. Тітка Воля так і зробила. Той хлопець став жити в її хаті. І тоді сталося чудо: її хвора нога почала гоїтися прямо на очах. Тітка зробила згідно Слова Божого і Бог її зцілив. Алілуя! Вона приходила до нас і показувала цілком здорову ногу. Я не могла повірити, обдивлялася ногу з усіх боків: на місці глибокої рани затягнулася нова шкіра. Тітка раділа і читала нам це місце з Біблії (Іс. 58:7-8), через те слово Бог проговорив до неї. Той хлопець прожив у тітки чотири роки. Вона годувала його, дбала, як про рідного сина, а він допомагав їй по господарству. Нещодавно він одружився. Бог дав йому в дружини чудову дівчину-християнку. Тепер той хлопець має власне житло. Тітка була на їхньому весіллі і також свідчила усім гостям про цю милість Божу, явлену в її житті. «Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас!» 2 Кор. 1:20

Я дякую Тобі, мій Боже! Я дякую тобі, мій Боже, за очі, Якими бачу все, що Ти створив. Я знаю тих, для кого дні, як ночі, Хто бачить сонце тільки в хвилях снів. Я дякую тобі, мій Боже, за руки, Якими можу я тримати хліб, Втирати сльози в тяжкий час розлуки, І працювати можу на землі. Я знаю тих, кого годують з ложки, Хто сам не може рук своїх підняти, Я дякую тобі, мій Боже, Як цю подяку більше передати?! Я дякую тобі, мій Боже, за голос, Тебе я славить можу ним, Я знаю тих, кому весь світ навколо, Як і вони – здається все німим. Я дякую тобі, мій Боже, за ноги, Якими я проходжу всі путі, Я знаю тих, кому дороги Не пройдені залишились в житті. Я дякую тобі, мій Боже, за мирне небо, За тихий спокій рідної землі. О, як нам тільки дякувати треба, Що ми живемо в мирному краї! Я дякую тобі, мій Боже, за хліб насущний, Якого маємо доволі на столі. Були часи тяжкі і неминущі, Як люди помирали на землі. Як крихту хліба золотом вважали, Шматочок той ділили багатьом. Якби вони його тоді так мали, Як маємо сьогодні за столом. Я дякую Тобі, мій Бог, за маму, За добрі очі, лагідні вуста. За щедрі руки з теплими словами, За те, що в мене мама ще жива. Я знаю тих, хто сиротами гірко Живуть без мами рідної в житті. Я дякую, я дякую Тобі, Владико, За все, що Ти даруєш у житті. Ми тільки (знаю, так буває) Тобі, мій Боже, вічний наш Христос, Подякувати часто забуваєм За те, що маєм ми, чого не має хтось. За очі, руки, хліб насущний, За мирне небо, світлі почуття… Навчи нас, Боже, щирими устами, Тебе хвалити все своє життя. Амінь!

Дякуйте Богові за те, що у вас є, і Він дасть вам те, чого вам не вистачає!


квітень-червень 2015 р . , № 80

«ЖИВА НАДIЯ»

“ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ!” - християнська рубрика

Чи немічна плоть?

«Пильнуйте й моліться, щоб не ввійшли в спокусу; бо дух бадьорий, а тіло немічне!» Принаймні в двох Євангеліях записані ці слова Ісуса Христа: Мт. 26:41, Мрк.14:38. Одразу випливає думка, яку часто подають проповідники, або ті, що хочуть виправдати свої тілесні слабкості, що дух бадьорий, а тіло немічне. Мовляв, що ж тут поробиш: як не крути, а тіло немічне, приходиться йому годити. Але тіло немічне лише в тому випадку, коли дух бадьорий. А сама по собі плоть сильна. Коли дух немічний, то тіло буде диктувати свої умови. Годі сподіватися, що своїми силами вдасться приборкати тілесні забаганки. Один шлях перемогти плоть – підкріпляти дух. Шлях для цього – молитва (Лук.18:1), молитва духом (Єф.6:18), сповнення Духом (Єф.5:18), постійне вживання й дослідження Слова Божого, перебування в науці Євангельській (Ін.5:39, 1Тим.4:16), постійна участь в житті церкви, регулярне відвідування зібрань церкви (Євр.10:25), живе спілкування з віруючими, в церкві (1Ін.1:7), праця для Господа, труд на місіонерській Божій ниві (1Кор.15:58, Євр.6:10), особисте свідчення про Христа (Одкр.12:11, Мрк. 5:19). Важливо шукати єдності в молитві, однодумності, спільності між віруючими (Фил.2:2). Саме в цьому застава духовного успіху, присутності Ісуса Христа: «Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18:19-20). Так само ці слова Христа інколи трактують так, що Христос присутній там, де зібрані двоє чи троє людей в Його ім’я. Присутність Христа, насамперед, результат того, що ці двоє чи троє осіб мають єдність, згоду, однодушність.

Робімо добро!

Ти народився, щоб бути у блаженній вічності з Ісусом Христом!

Маленька донька задала батькові запитання: «Навіщо я народилася?» «Щоб славити Бога!» - відповів батько і додав: «Щоб вічно перебувати з Господом в Його Царстві!» «А чому саме я?» - запитала донька. «Чому саме ти?» Дорогий друже, чи задавав ти собі це запитання? Чи це справді так, що саме ти? Бог настільки всемогутній, просто важко одразу вмістити в наш обмежений розум велич і безмежність Творця: обмежене не може вмістити неосяжне, склянкою не вичерпаєш океан. Але це справді так, що саме для тебе Богом передбачено окреме місце в Його Царстві. Як кожна клітинка в тілі має своє особливе місце й призначення, так і людина передбачена Богом з моменту її зачаття, народження саме для того, щоб вона була у спільності з Творцем у Господньому Царстві. Ти народжений для Божої слави! Мільярди зірок наглядно свідчать нам про Божу всемогутність, велич, славу. Не варто сумніватися в цьому: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я, були й ви» (Ін. 14:13). Не просто у Отця багато осель, а для кожного з нас є своє особливе місце. Як кожна людина – індивідуальна, особлива, унікальна, так само для кожного Свого створіння у Господа Ісуса Христа є особливе місце. Трагедія людства в тім, що багато людей відділили себе від спільності з Творцем, піддавшись омані диявола, присвячуючи свою безсмертну душу не спільності з Богом, а усіляким безбожним справам. Дорога душа, живи так, як передбачив для тебе Творець, май вже зараз тісне спілкування з Ним, готуючись до блаженної вічності. Повір, що саме це передбачено Богом з початку твого народження, а не щось інше. «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Псалми 138:16).

Ты уникален!

«Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли?» (Мт. 25:37-39). Ці запитання Господу говорять нам про те, що праведники робили добрі справи, як звичайні речі, як те, що їм природнє. Вони особливо на тому не зациклювалися, тобто вони не могли зробити інакше, вони робили добро, не придаючи тому значимості, без пафосу, не хвалячись цим, навіть не думаючи, що за цю буденну справу (яку вони звикли робити можливо щодня) вони ще й нагороду отримають від Бога. Це урок для нас, як ми повинні відноситися до чинення добрих справ. По-перше, не варто тій чи іншій добрій справі, що ми зробили, придавати значимості в наших очах, не потрібно хвалитися нею перед іншими людьми, і, по-друге, не треба думати: «ось я зробив цю справу і за це обов’язково отримаю нагороду від Господа» або «це ж я поклав собі в небесну скарбницю ще одне добре діло!». «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Єф. 2:10).

«Славлю Тебя, потому что я дивно устроен» (Псалом 138:14). В чём же эта удивительность? В первую очередь, в уникальности. Уникальный – значит неповторимый, в единственном экземпляре. Доказательство этому предыдущий стих Псалма 138, 13-й: «Ибо Ты устроил внутренности мои и соткал меня во чреве матери моей». Руки Божии индивидуально трудились именно над тобою. Говорят, что вот эта вещь дорого стоит, а почему? Потому что ручной работы. То есть она в единственном экземпляре, другой такой уже нет. Бог – ткач, Его руки трудились над тобой, Он соткал тебя. Больше такого, как ты, нет в мире. В этом величие Божие. Бог – Творец, он не делает штамповки, у Него все творения уникальны. Мириады звёзд Бог называет по имени (Ис.40:26), так и людей: что были, что есть, что будут – каждого Творец знает по имени. За это славлю Тебя, Боже! «Не сокрыты были от Тебя кости мои, когда я созидаем был в тайне, образуем был во глубине утробы. Зародыш

3 ст.

Будьмо вдячними Богові за те, що не сталося!

Однією з негативних ознак останнього часу, притаманних людям, буде те, що вони будуть невдячні Богові (читайте повний перелік негативних ознак у людей в 2 Тим. 3:2). Аж ніяким чином ця характеристика не повинна стосуватися християн. У посл. Ап. Павла 1 Сол. 5:18 написано: «Подяку складайте за все…». У нашому житті є багато, здавалося б, буденних речей, того, з чим ми щоденно звикли жити, постійно користуватися, але чи ми вдячні Богу за це? А ми настільки звикли до всіх цих речей, що просто не можемо уявити життя без них. Наприклад, чи часто ми дякуємо Богу за повітря, за воду, за здоров’я, за руки, ноги, очі, що ми маємо такі чудові властивості організму: зір, слух, нюх, смак, відчуття дотику? Ми часто цитуємо Плач Єр. 3: 22-23: «по милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось. Оно обновляется каждое утро! Велика верность Твоя!» В чому саме оновилася милість Божа? І ми одразу думаємо: які ж це милості (?) хочемо їх згадати і порахувати… А не треба далеко йти, насамперед, зачався новий день – це милість і вірність Божа! Алілуя. Чи ми дякуємо Богові за те, що не сталося? Приклад: якщо сильно заболить щось, ми молимося про зцілення і перестане нам боліти, то звичайно ми будемо дуже вдячні Богові. А якщо рука чи шлунок, чи печінка, чи серце не болить, то чи часто ми відчуваємо потребу дякувати Богові за це? Друзі, чи не подібні ми часто до дітей, які живуть у нашому домі, ми їх годуємо, вдягаємо, перемо білизну, оплачуємо усі їхні потреби. Ось їм захотілося якусь дрібничку, і вони просять в нас гроші, ми їм даємо. Тоді вони можуть нам подякувати, але разом з тим вони не помічають, що отримують у сотні разів більше цього і не відчувають потреби, щоб дякувати батькам. Бог дає нам здоров’я, розум, пам’ять, певні здібності, посилає сонце, дощ, повітря, воду, очі, слух, нюх, і за це ми ніколи не платили, ми усім цим користуємося, але чи дякуємо Богу за це?! Як сталася аварія, ми дякуємо Богу, що залишилися живими й неушкодженими. А якщо їздимо роками і не було жодної аварії, чи дякуємо, що Господь оберігав? Як приходять певні труднощі, ми просимо Бога, щоб допоміг і тоді дякуємо, а чи вдячні ми Богові, коли у нас все гаразд? Чи ми думаємо, що це ми такі розумні, здорові, сильні і вмілі господарі? Будьмо вдячні Богові за те, що не сталося, пам’ятаймо, що «мы Им живём и движемся и существуем» (укр. - в Нім ми живемо і рухаємося і існуємо…) (Дії 17:28). мой видели очи Твои; в Твоей книге записаны все дни, для меня назначенные, когда ни одного из них ещё не было. Как возвышенны для меня помышления Твои, Боже, и как велико число их!» Веруешь ли ты в это? Если имеешь сомнение, таким образом приуменьшаешь величие Божие. Прославь Бога за свою уникальность! В человеке, как творении Божием, должно быть не только чувство постоянной благодарности, переисполнения хвалы Творцу за свою уникальность, но и чувство ответственности за своё предназначение. Ты не вышел из конвейера, Бог создал тебя индивидуально с определённой целью, Он ещё до твоего рождения определил все дни твои. Готов ли ты исполнить волю Творца? Во всей Вселенной лишь для тебя определена Богом эта уникальная миссия. Твоя уникальность не повод думать, что Бог обязан постоянно нянчиться с тобой и быть у тебя на посылках, а ты будешь бахвалиться тем, что ты такой один. В первую очередь, твоя уникальность – это огромнейшая ответственность за твоё предназначение. Исполни волю Божию, пребудь в воле Творца!


4 ст.

«ЖИВА НАДIЯ»

квітень-червень 2015 р . , № 80

ВСЕОХОПЛЮЮЧА ЛЮБОВ ХРИСТОВА СВІДЧЕННЯ

Галини Гуцал, Одещина. Тел.: 098-133-15-61. Коли мені було 27 років, я прийшла до церкви, де проповідується живе Боже Слово – свята Євангелія. Бог по Своїй великій милості відкрився мені, я отримала таку радість та спокій в душі, про що раніше й мріяти не могла! Зрозуміла, що Бог справді реальний, живий, Він близько до кожної людини. Моя мама й сестра так само стали віруючими (ще раніше мене на півроку). Але мій чоловік Коля моєї радості одразу не зрозумів. Він поставив рішучий ультиматум: або він, або моя мама й церква. Переді мною постав серйозний вибір, я в дусі відчула, як люблю Ісуса Христа. Невже я можу від Нього тепер відвернутися, коли Бог таку милість мені явив?! Ніколи цього не буде. Вночі я молилася, бо мала деякі сумніви: запитувала Бога, до якої саме церкви мені ходити, і мені Бог дав видіння: я піднімалася по сходинках назустріч Ісусу Христу, побачила Його ясні очі, наповнені всеохоплюючою любов’ю, такою любов’ю, що неможливо передати ці почуття словами. Цей Господній погляд огорнув мене всю таким теплом, всепрощенням, милістю, що я вранці прокинулася з твердою упевненістю, що повинна служити Богу саме в тій церкві, де моя мама. Коли чоловік про це довідався, то пригнав трактора з колгоспу, завантажив на причепа деякі мої речі і повіз до мами в сусіднє село. Я також сіла на причепа з двома дітьми, бо в кабіні для нас місця не було. Я їхала з села, і думала, що мабуть вже ніколи не повернуся сюди. Це була зима, Коля відкрив ворота на подвір’я садиби моєї мами і сказав, щоб приймала свою доньку, бо йому така жінка не потрібна. Так я стала жити з мамою. Донька й син почали ходити до школи, я відвідувала зібрання церкви, з цікавістю слухала проповіді, моя спрагла душа жадібно вбирала Слово Боже, я покаялася в своїх гріхах. Жили дружно, в мирі й спокої: мама, я і моя сестра Таня. Але через декілька днів чоловік напідпитку приїхав на тракторі. Саме було богослужіння в церкві. Він визвав мене з зібрання, почав вмовляти повернутися до нього, і ми будемо жити

так, як раніше, він все мені пробачить (я ж винувата була, що він мене вигонив з хати посеред зими разом з малими дітьми). Я сказала, що до старого життя вороття не буде. Як він тут розгнівався, скочив на трактора і почав наїжджати на дім молитви з наміром його зруйнувати. Я стала навперейми. І що цікаво: у мене не було жодного страху. Він уперся в мене, здав назад, і знову вперед, я знову стаю навперейми. І так продовжувалося декілька разів. В церкві всі, хто був, стали до молитви. Нарешті Коля відступив, потім знову почав ломитися вже до маминої хати. Сказав, що ось набрав повне відро солярки і йде палити дім молитви. Я вийшла до нього, він мені все виказував, що мені треба послухатися його й покинути таку віру. Коли він поставив відро додолу, я його перекинула і вся солярка вилилася на землю. Я стала біля паркану, підняла руки й молилася, а Коля з гнівом відчайдушно почав ногами бити в паркан. Потім він розповідав, що думав, що б’є ногами мене (зрозумів, що б’є паркан, коли стали дуже боліти ноги). Коля знайшов собі помічника в своїх домаганнях до нас: мого невіруючого брата Васю. Він так само часто нас доставав своїми погрозами. Василь казав: «Коля бісився, а я буду біситися ще більше!» Одного разу, будучи п’яним, взяв сокиру і порубав у маминій хаті аж троє дверей. Себе сокирою зачепив, ми йому надали першу медичну

допомогу і відвели попід руки додому спати, бо ще десь впаде на морозі, замерзне. Не було у нас зла. Потім ми йому ще й снідати принесли... Наступного дня Коля знову приторохкотів на тракторі до маминого села. Зваляв ворота, в’їхавши на подвір’я. І знову почав погрожувати, сказав, що забере в мене дітей. Це було моє болюче місце. Мама підійшла і заспокоїла мене, сказала: «Галю, не переживай, з нами ж Бог!» Він виходив з себе, але я мала вже спокій, потім пішов до Васі пиячити. Коли ж прийшов пізно вночі, підняв нас, трьох жінок, і сказав, щоб ми штовхали його трактора, бо він тільки з буксиру заводився. Напрочуд, нам вдалося його так штовхнути, що трактор одразу завівся. Отакі домагання мого чоловіка продовжувалися упродовж усієї зими, три місяці він переслідував нас. До міліції ми не заявляли, а лише молилися. Слава Богу, що ми пройшли ці випробування: то Коля, то Вася. Мама дуже схудла, бо постійно була в пості й молитві. Невіруючі односельці сміялися, казали, що вона стала такою худою, бо всю нашу їжу штунди забрали. Хто ж те зрозуміє з невіруючих: яка це духовна боротьба і сльози! Хоч справді тоді їсти у нас мало що було. Ні чоловік, ні брат нам не допомагали, а нас троє жінок, діток двоє, скрізь економічна скрута. Але ми, дякуючи Богу, навіть не молилися й не просили в Бога прилюдно в церкві за їжу. Ми ні в чім не докоряли Богові.

Ми лише раділи, що нас Бог прийняв до Свого лона, простив гріхи наші, дав спасіння. Кращого нічого іншого нам не потрібно було. Ми мали такий скарб у Христі Ісусі, що ні про що інше не мріяли й не бажали! Одного весняного дня Коля знову заявився і повідомив, що буде женитися. Сказав, що його рідний брат знайшов йому жінку в сусідньому селі. Я подумала: ну то добре, хоч, може, відстане від мене. Пройшов тиждень, знову примчав і вже каже, щоб я верталася до нього така вже, яка є, він не буде ставати всупереч моєї віри. Отакої: то іншу жінку знайшов, а тут знову мене кличе! Я пішла питати поради в старшого служителя церкви. Він запитав: чи я з ним перебуваю в законному шлюбі? Я сказала, що «так». «А він хоче з тобою жити?» «Хоче». «Ну то йди, живи з ним...». Відверто кажучи, після всього цього, що пережила від Колі, я не хотіла повертатися, тому я ще молилася до Бога і отримала ясну відповідь, щоб поверталася до чоловіка в його село, бо там ще для мене є багато Божої праці. Я тоді сказала Колі, що приїду до нього на тиждень часу й подивлюся, як він буде себе поводити. Діти залишилися біля мами закінчувати школу до літа. Коли чоловік мене побачив на своєму подвір’ї, то сказав, що саме тепер до нього повинна приїхати та жінка, за котру його засватав його брат. Я ж настільки мала тверде переконання, що повернулася до чоловіка згідно волі Божої, що сказала, що та жінка не приїде. Він запевняв, що приїде, бо вона й з роботи вже розрахувалася. Але вона не приїхала (ні він, ні я ніколи її так і не бачили). Стали ми жити разом. Нажаль, чоловік продовжував вживати алкоголь, мало дбав про господарство. Я думала: як же мені бути далі? Свекруха жила поряд, але помочі ніякої не давала, вона була невіруючою. Я дала слово, що добуду тиждень, то вже терпіла. Навіть їсти не було що, сама кукурудза. Але Бог чудесним чином потурбувався: послав автомобіль з картоплею і виявилося, що ті люди міняли картоплю саме на кукурудзу. Я дуже дякувала Богові за цей Його дар. Було що їсти нам і на посадку залишилося. Саме

з цієї картоплі вродив гарний врожай! Так я пробула тиждень часу, потім повернулася до мами. Знову чоловік приїхав і почав слізно просити повернутися. Я вирішила повернутися, але ще пройшло три роки часу, аж поки все змінилося на краще. А ці три роки були досить тяжкими. Було навіть так, що чоловік намагався мене задушити, він продовжував пиячити, приходив часто вночі, буянив. Я більше мовчала, не дорікала за його пиятику. Тільки молилася Богу. Я з ним не сперечалася, відповідала тихо й один раз, але твердо. Вранці у нього завжди була чиста сорочка і випрасувані штани, хоч би якими брудними не були ввечері. Намагалася догодити чоловікові. Коля не дозволяв мені молитися й читати Біблію вдома, але до церкви відпускав з умовою, щоб встигла повернутися до третьої години дня. Я щонеділі їздила до церкви в село за 18 кілометрів, де жила мама. Часто – велосипедом. Ледь встигала вчасно повернутися. Мені стало так тяжко, що я вже просто заволала до Бога. І мені було слово від Бога: «Дочка моя, чи віриш, що чоловік покається?» «Вірю!» «По вірі твоїй буде тобі дано». І Бог дав відповідь. Коля нарешті покаявся. Було це так. У нас було вже троє дітей, третьою народилася донечка, але я хотіла ще й сина. Чоловік попередив, щоб більше дітей не було. Але я завагітніла і знала, що буде син. Коли повідомила чоловіка, на диво, він не розгнівався, а сказав: «І що я з вами робитиму? Я ж вас так люблю…». Я ще не народила, як Коля нарешті прийшов в покаянні до Бога... Ми можемо зробити багато добрих справ, але Бог змінює серце людини. І хто б міг подумати, що саме у нашій хаті проходитимуть богослужіння, і Коля проповідуватиме Слово Боже! Вже пішов 14-й рік від часу його покаяння. Так само покаявся мій брат Вася та його дружина. Обоє прийняли водне хрещення й хрещення Духом Святим. Дякую Богу, що Він дав мені сили не здатися, проявити терпіння до кінця у відносинах з невіруючим чоловіком. «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил.4:13)

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДО ВОСКРЕСІННЯ ЖИТТЯ СВІДЧЕННЯ Валентини Гуменюк, Хмельниччина

«Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» Біблія, книга пророка Ієремії, 29:11 До Бога я прийшла через велике горе: мій 23-річний син тяжко захворів. У нього виявили пухлину: лімфосаркому. Хвороба прогресувала щогодини. У ті важкі часи мене дуже підтримав Іван Михайлович, мій колега по роботі, він – щирий християнин і

священнослужитель церкви. Коли я була біля сина, він працював замість мене, десь купував дефіцитні ліки для сина. Пам’ятаю, як Іван Михайлович відвідав наш дім зі своєю дружиною і свідчив моєму синові про Ісуса Христа. Євангельську звістку мій син сприйняв серйозно. Він і раніше читав Біблію. Іван Михайлович сказав: «Синок, не буду приховувати від тебе, що твоя хвороба дуже серйозна, але разом з тим ти повинен знати, що Бог має силу тебе зцілити, продовжити твоє життя тут, на землі, а можливо в Божій волі інше – Він готує тебе до переходу у вічність. Як ти дивишся на те, щоб покаятися

і прийняти вірою Ісуса Христа?» Син все зрозумів, він став на коліна і просив в Ісуса Христа прощення своїх гріхів. Я стояла поряд і спостерігала, раптом (в якийсь момент) відчула, що з синочком сталася якась внутрішня переміна. Але тоді я не розуміла, що то було його покаяння, я ще не знала, що Бог справді живий і реальний, що молитва – це не просто слова, а реальні відносини з живим Богом (хоч і невидимим для фізичних очей). На той момент я вважала себе віруючою, але коли потім особисто познайомилася зі Словом Божим, вникнула в те, що каже до мене особисто Біблія, то

побачила, якою ж далекою я була до Господа і до пізнання Божої правди. Син допоміг мені переглянути все моє колишнє життя і відношення до віри в Бога. Буквально через декілька днів (після його примирення з Богом) він відійшов у вічність… На його похороні я, заливаючись сльозами, волала в небо: «Чому це сталося, Господи?! За що, Боже?!» Мої колеги по роботі, знайомі, сусіди так само не могли збагнути: навіщо мені послане таке горе? Я не була набожною, не ходила до церкви, але старалася усім допомагати, я всіх ж а л і л а , (Продовження на стор. 5)


квітень-червень 2015 р . , № 80

«ЖИВА НАДIЯ»

Багато званих, та вибраних мало…

айбільш активною читацькою аудиторію газети «Жива надія» є люди, які знаходяться в ув’язненні. Саме з місць позбавлення волі до редакції надходить найбільше листів. Читаючи такі листи, переконуєшся в істинності слів нашого Господа Ісуса Христа: «Тоді останні будуть першими, а перші останніми, [бо багато є покликаних, а мало обраних]» (Мт. 20:16) Господь кличе всіх до покаяння, бажає, щоб всі пізнали Божу правду, але не всі відгукуються на Його призов. Можливо дехто скаже, що у в’язнів часу багато, їм, мовляв, нема що робити, як тільки до Бога молитися, а у нас нема часу, нам ніколи. Головне не в цьому, а в тім, що саме в’язні ті люди, які особливо відчули на собі тягар гріхів, знемогу своєї душі. А в’язниця саме те місце, яке спонукує зупинитися на гріховних дорогах, задуматися над сенсом життя і нарешті зробити вірний вибір і крок віри: повернутися у своєму житті до Ісуса Христа і Божого Слова. Багато людей, що перебувають на так званій свободі, за повсякденною суєтою, буденними справами, тілесними забаганками на превеликий жаль, не можуть почути голос Божий. Інша причина: саме зі свободи більшість людей вважають себе вищими за якихось в’язнів, бомжів, алкоголіків, наркоманів, повій. І це стає для них значною перешкодою для сприйняття (розуміння) Божої правди. Бо написано в Новому Завіті, що Бог гордим противиться (Як.4:6, 1Петр.5:5). Христос кличе всіх, але там є одна умова: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Як я вже зазначив, саме ув’язнені дійшли до краю, відчувши непомірний тягар гріхів. По суті, всі люди несуть тягарі: з ким не поговориш, більшість стогне, жаліється на обставини, на долю, але так і не навертаються до Христа. Над ними збуваються слова Христа: «Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя!» (Ін. 5:40); «Істинно кажу вам, що митники та (Закінчення, початок на стор. 4) щ и р о

співчувала тим, хто страждав, робила добрі справи, та й усі мої знайомі вважали мене доброю, порядною жінкою. Я й сама так думала про себе. Три місяці, день у день, я вбивалася своїм горем, не бачила білого світу: чому так сталося? Коли ж нарешті, по милості Божій, я особисто стала перед Богом у молитві, то зрозуміла, що усього цього, що я робила доброго, недостатньо, щоб бути в числі спасенних Господом й успадкувати Царство Небесне. Коли Бог відкрив мені, що Він зовсім не так дивиться на людину, як дивимося ми, то я зрозуміла, що маю за що каятися перед Ним... Іван Михайлович підтримував мене в моєму горі і одного разу запросив відвідати богослужіння, саме було в їхній церкві Свято Жнив. На цьому служінні Дух Святий настільки торкнувся мого серця, що я відчула гостру потребу в покаянні. Я серйозно замислилася: мій синок зараз разом з

що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло» (1 Кор. 1:26-29). Ось нижче читайте виписи з листів в’язнів, що надійшли до нашої редакції. І ми щиро радіємо разом з ними, що Бог виявив їм Своє змилування. Так, декотрі з них колишні вбивці, злочинцірецидивісти, але не наше право робити присуд, що для них вже нема покаяння і Божого змилування. Навпаки, це пряме свідчення для всіх людей, що для кожної людини є Боже змилування і жива надія! Якщо ти вважаєш себе істинним християнином і не можеш порадіти, що колишні в’язні, злочинці, вбивці сьогодні каються, то таке твоє християнство сумнівне. Якщо ти не вбивав, не робив тяжкі злочини, то власне, що тобі заважає покаятися і прийти до Христа? Гордість, самозвеличення, висока думка про свою значимість? Але це такі ж гріхи, які в Божих очах не менші, ніж убивство. Отож, відкиньмо свою гордість і невірство і прийдімо до Христа. Ще сьогодні є для цього час і нагода. Геннадій Андросов

5 ст.

этой святой Господней Заповеди. У меня есть огромное желание иметь духовное общение с братьями и сёстрами по вере, «у которых чувства навыком приучены к различению добра и зла» (Евр. 5:14). Я же ещё младенец во Христе и несведущ в слове правды, но желаю утверждаться в познании Божией истины благодаря и вашей помощи Виталий Кошик, РИК №56, ПЛС-1, ул. Чапаева, 19, с. Перекрёстовка, Роменский р-н, Сумская обл., 42073.

У в’язниці у мене з’явився час осмислити своє життя

блудодійки випереджують вас у Боже Царство!» (Мт. 21:31). Приведу класичний приклад з Нового Завіту, хто саме першим увійшов у Боже Царство зі слів Ісуса Христа, отримав спасіння своєї душі: «І сказав йому: Щиру правду кажу тобі, сьогодні зі мною будеш у раю» (Лк. 23:43). І це був чоловік, який суспільством був засуджений до страти за свої злочини перед ним, але отримав від милосердного Ісуса Христа прощення своїх гріхів і вічне спасіння. Цей приклад був і є прямим докором усім тим мудрагелям, хто покладається на свої досягнення, свою релігію, свій розум, людську мудрість (яка по суті є глупотою в очах Бога – 1Кор.1:19-20). Бог же, насамперед, дивиться на серце людини, чи воно справді щиро кається в гріхах, скрушно журиться через усвідомлення своєї гріховності: «Та коли ви будете шукати звідти Господа, Бога свого, то знайдете, якщо будете шукати Його всім серцем своїм та всією душею своєю» (Повт. Зак. 4:29). За часів земного життя Ісуса Христа саме ті, хто претендували на звання щирих вчителів Закону Божого в народі, були викриті в своєму лицемірстві Ісусом Христом. Ці релігійні призвідники народу почали заздрити Йому, вважали неприйнятним те, що якийсь (на їхню думку) син теслі їх повчає: «І казали вони: хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?» (Ін. 6:42); «І дивувались юдеї й казали: Як Він знає Писання, не вчившись?» (Ін. 7:15). І саме релігійні лідери Ізраїлю руками римських вояків віддали на тортури і смерть Ісуса Христа. Це все повинно стати застереженням для сучасних вчителів Закону Божого, претендентів на так би мовити право вето на істину Божу, застереженням в тім, що Бог відкривається саме немічним, приниженим, вбогим духом, бідним грішникам: «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних,

Мир и благодать дому вашему… Я грешник безмерный во плоти тленной, и в это время отбываю пожизненное заключение за нарушение Божией Заповеди: не убий. Я каюсь и сокрушаюсь сердцем, ибо грешен безмерно пред Господом Богом и пред людьми, пред которыми тяжко виновен. По великой милости Божией Господь вошёл в мою жизнь и ведёт меня новой стезёй. Я со слезами внимаю Благой вести Иисуса Христа о прощении, покаянии, спасении. Трудно поверить, но это так, что и для меня эти слова Христовы: «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного, дабы всякий верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную» (Ин. 3:16). Содрогаюсь от одной мысли, что я мог навеки погибнуть без покаяния, без Христа. Теперь же всем сердцем своим, всею душою желаю следовать за Христом и внимать Его заповедям, исполнять Его благую волю. Бог явил ещё одну милость, что мне и ещё нескольким заключённым, которые также приняли весть о спасении по вере во Христа Иисуса, было позволено администрацией принять Завет с Богом посредством водного крещения. Прилагаю фотографию, где мы запечатлены во время исполнения

Вітаю вас миром і любов’ю Господа нашого Ісуса Христа. Я відбуваю покарання з 1998 р. зі статусом «довічно ув’язнений». У нашій бібліотеці знайшов газету «Жива надія», мені вона сподобалася і я вирішив вам написати. Тим більше, що колись працював у Миргороді на будівництві. А сам я жив в Лубнах. Отримав там квартиру. Одного разу поїхав з товаришами рибалити на Дніпро, був затриманий і звинувачений в убивстві правоохоронця. Я вину не визнав, і хоч доказів по справі не було жодних, суд визнав мене винним і ось уже майже 17 років я відбуваю покарання. Багато разів я звертався до вищих інстанцій з проханням переглянути мою справу, але поки що не отримав позитивного результату. Ніхто не хоче визнати помилки суду. Сподіваюся, що в Євросуді доведу свою непричетність до вбивства, куди я звернувся в 2013 році. Саме у в’язниці у мене з’явився час осмислити своє життя. Після тривалих роздумів у мене з’явилося тверде бажання прийняти Ісуса Христа своїм особистим Спасителем. Раніше, в круговерті буденного життя, за роботою не вистачало часу (а можливо розуму) навернутися до Бога. Я хоч і не винний в злочині, за який несу покарання, але так само грішник, в чому зі сльозами каявся у молитві перед Богом. Саме віра в Бога дала мені силу тут не здатися, не впасти в повний відчай і не загинути. Читаючи Слово Боже, розумію, що Бог любить кожну людину. Людина, яка не досліджує Слова Божого (як я колись), то й живе безбожно, згідно своєї волі і обставин, що склалися, а не шукає волі Божої. Гріх розлучив людину з Богом, але завдяки жертві Ісуса Христа ми можемо мати спілкування зі святим Богом. Гріх підступний, і ворог – сатана – постійно ставить нам усілякі перешкоди, аби ми залишалися в гріхах і не каялися. Я розумію, що віра в Бога включає в себе щоденну боротьбу зі спокусами, духовне пильнування, ревні молитви і щоденне дослідження Слова Божого. Тому я потребую духовного підкріплення, яке сподіваюся отримати через листування з братами та сестрами з волі. Мені 57 років. Василь Іващенко, вул. Гагаріна, 2, ЗВК-58, м. Ізяслав, Хмельницька обл., 30300.

Ісусом Христом, а де я? У той день я перестала мордувати себе і волати до неба з запитанням «чому так сталося?», я змирилася, що це Божа воля в моєму житті і житті мого сина. Йому було призначено Всевишнім 23 роки на цій землі і ні дня більше, а у вічності він житиме вічно з Богом. Ісус Христос зумів мене втішити Своєю любов’ю. У мене вже не виникало жодних запитань і претензій до Бога. А натомість у мене з’явилася віра й надія на вічне життя. Коли я покаялася, вийшовши вперед перед усіма в церкві, то зрозуміла, що у мене ще багато рідних, які ще далекі до розуміння Божої істини, і саме мені потрібно за них молитися. Я стала ревно просити за них Бога в молитвах і сталося чудо: поступово з Богом примирилася вся моя сім’я. Тепер у нас є впевненість, що ми всі (кожен у свій час, призначений Богом) будемо разом з Ним, адже Господь наш воскрес, і ми воскреснемо, і будемо вічно разом з Ним у Святих Небесах, навіть якщо

смерть нині розлучить нас. Часто доводиться чути, як кажуть про померлого: «Царство йому Небесне!» Але якщо нині (при житті тут) щиро не покаятися і не присвятити своє подальше життя Спасителю Ісусу Христу, то годі сподіватися, що душа успадкує Царство Небесне. Бо туди входять на правах, встановлених Господом, згідно Святого Писання – Євангелії, а не людським вигадкам, традиціям і переданням. Тепер, розуміючи Істину Божу, при зустрічах з матерями, друзями, які мають розпач у серці, переживають певне горе, я стараюсь засвідчити їм, що каже Біблія про смерть і наше короткочасне життя тут, на цій землі. Те, що сталося, не випадковість. Ми не повинні сперечатися з Творцем, тому що Бог поклав межу нашому земному життю. «Час народжуватися і час помирати!» – каже Слово Боже (Еккл.3:2). Ми, як батьки, хочемо якось продовжити і захистити життя

наших дітей, чи своїх рідних, але це часто не в наших силах і можливостях, бо є Той, Хто дає це життя і забирає його. В людини свої земні плани, але у Бога вони інші, набагато вищі наших, приземлених. Часто нам не зрозуміти Божих планів, але важливо знати й пізнавати Божу волю згідно Слова Божого і готуватися до переходу у вічність: куди саме відійде душа людини? Яка вічність чекає її попереду, за межею смерті? Воскресіння життя чи воскресіння суду (Ін. 5:29)? Горе, кажуть, наближає до Бога. Я напевно б так і не прийшла до Нього, якби не ця трагедія в моєму житті. Дякую Богу, що Він дав мені сили винести усе горе і не озлобитися серцем, а вручити Богові всю себе, довіритися Йому і надалі жити по Божій волі. Я вірю, що Бог знає краще, що для нас є добро. Дякую Богові через Ісуса Христа, що через пережите горе Бог відкрився мені і втішив.

Иисус Христос возлюбил и меня...


6 ст.

«Промовив тоді Ісус учням Своїм: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною»» (Мт. 16:24). Звичайно, в наш час хрест іноді асоціюється з куполами в церкві і золотими хрестиками на шиї. Хрест малюють таким гарним і прикрашеним квітами. Хрест став символом християнства і відповідно й розуміння «хреста свого» стало хибним. Інколи кажуть, що це мій хрест, маючи на увазі ті чи інші життєві труднощі і не більше. Чи це так? Що означало розуміння хреста в той час, коли Ісус сказав взяти хрест свій і йти слідом за Ним? Хрест був знаряддям тортур, страти, на якому розпинали людей. Хрест – це знаряддя для спричинення смерті. І коли Христос сказав взяти хреста свого, то це означало – озбройтесь цією думкою, що якщо ви слідуєте за Ним, рано чи пізно вас будуть розпинати на цьому хресті, якого ви несете на собі. Поставте себе на місце перших християн: коли вони приймали свідоме рішення стати учнями (послідовниками) вчення Ісуса Христа, то вони розуміли, що настане момент, коли вони приймуть страждання і смерть за віру в Ісуса Христа. Між іншим, всі апостоли закінчили своє життя мученицькою смертю. У тому числі й апостол Іоанн був засланий на острів Патмос і там вмирав, як

«А

К

«ЖИВА НАДIЯ»

квітень-червень 2015 р . , № 80

мученик за віру в Ісуса Христа. Перші християни – люди, які були озброєні цією думкою, щоб віддавати тіла свої в жертву, вони свідомо приймали добровільне рішення, розуміючи, що після того, як вони стануть християнами, їх не жде тут, на землі, розкішне життя, з усіма привілеями для тіла, а їх чекають переслідування за Христову віру, страждання, а можливо

й смерть. З історії ми знаємо, скільки мучеників прийняли смерть за віру в Ісуса Христа, але так і не відреклися від Нього. Були розтерзані звірами в амфітеатрах, стали видовищем для язичників Римської імперії. Чому ж вони так терпіли і йшли на тортури й смерть? Бо перші християни мали живу надію на особисте воскресіння і вічне життя з воскреслим Ісусом Христом!

Тому власне вони й не дорожили своїм земним життям, покладаючи його на вівтар служіння Христу та людям (саме це включає розуміння «зректися себе»). Для перших християн віра в те, що «Христос воскрес» не була релігійною традицією чи великим святом раз на рік, а повсякденним життям. Сучасні християни, зокрема в країнах, де немає переслідування за християнську віру, а свято Різдва Христового та свято Пасхи включені в розряд державних свят, досить далекі від практичного розуміння цих Заповідей Ісуса Христа. Нехай Господь поблагословить нас цінувати тією свободою, що нині дав нам Бог, завжди дякувати Йому за те, що ми можемо вільно й відкрито (без перешкод ззовні) збиратися на богослужіння й не мати страху, що за віру в Христа нас можуть в будь-який момент арештувати, анексувати наше майно, запроторити до в’язниці і навіть вбити. Якщо ти безперешкодно сповідуєш віру в Ісуса Христа, не маєш переслідувань за свою віру, то повинен робити все належне для того, щоб послужити своєму ближньому, тому, хто має скруту, нужду, хворобу, біль, фінансову кризу. Щирий християнин повинен жертвувати своїм часом, фінансами для допомоги тим, хто потерпає через свою віру в Бога.

молчит и ответа нет. А я добровольно иду на крест... Нужно заметить, что именно добровольность – красная нить вести о Христе распятом. То есть ты вполне осознанно и добровольно идёшь на страдания, на крест. Ты становишься верующим не для того, чтобы к тебе пришло изобилие и успех во всём для телесного благоденствия и благополучия, а ты осознанно знаешь: вот я исповедаю Христа своим Господом, и меня за это могут наказать, лишить этого благоденствия земного. Многие христиане постсоветского пространства, за последние 20-30 лет ставшие членами тех или иных церквей, знают о Христе распятом лишь понаслышке, ибо у них не было ни гонений, ни преследований за Христа (практически ничего из того, что испытали на себе первые христиане, или верующие в бывшем СССР). Сегодня для верующих Донбасса проповедь о Христе распятом стала практикой, когда слышишь, что самопровозглашённая власть так называемых ДНР и ЛНР под страхом смерти запрещает собрания евангельских христиан, а некоторые братья подверглись мучениям и смерти. Христос молится в саду Гефсимании, испытывая неимоверные терзания, но, в конце концов, говорит: «Отче Мой!.. Да будет воля Твоя!» (Матф.26:42). Какая воля? Идти на страдания, мучения, крест, на смерть. Апостолу Павлу говорят: Не иди в Иерусалим, там тебя ждут страдания, но он имеет личное ведение от Духа Святого и говорит: «И вот, ныне я, по влечению Духа, иду в Иерусалим, не зная, что там встретится со мною; только Дух Святый по всем городам свидетельствует, говоря, что узы и скорби ждут меня» (Деян. 20:22-23). Апостол Павел не был теоретиком, он был практиком и лично показал, что значит проповедовать о Христе распятом. Суть Евангелия – добровольно идти на крест по влечению духа. Павел, неужели это тот путь превосходнейший? (1Кор. 12:31). Много ли желающих принять такое Евангелие, такую проповедь? Не то время? Ибо, дескать, сейчас время свободы… Свободы для чего? Для

плоти? Для духа же свобода в любое время и в любых обстоятельствах. И написано, что «все, желающие жить благочестиво во Христе Иисусе, будут гонимы» (2Тим.3:12). И во время свободы плоть нужно-таки распинать! И возможно это сделать значительно труднее, когда обстоятельства для плоти благоприятные, чтобы благоденствовать. Когда человек серьёзно взыщет Бога, он может получить ответ, не сообразующийся с его пониманием. Молодой благочестивый юноша обратился ко Христу, возможно ожидая от Него похвалы за своё благочестие, но ушёл от Христа огорчённым, ибо не понял проповеди о Христе распятом. А что же по сути произошло? Христос призывал юношу к апостольству. Все апостолы, призванные Христом, оставили всё: мытарь Матфей свою таможню, и все свои доходы, рыбаки Пётр и Иоанн также оставили и сети, и лодки, и обильный улов рыбы и тут же последовали за Христом. А юношу удерживало большое имение, и Христос, зная это, прямо ему сказал: «Если хочешь быть совершенным, пойди, продай имение твоё и раздай нищим; и будешь иметь сокровище на небесах; и приходи и следуй за Мною!» (Мт. 19:21). Так и остался этот юноша безымянным «Некто», ибо выбрал земное богатство, не уразумев призвания Христа, сути Евангелия. Скольким сегодня Христос отвечает, но не так, как хочется им услышать и поэтому многие уходят, как этот юноша, с печалью. Они не готовы принять проповедь о Христе распятом. Как-то моя двоюродная сестра на мой совет обратиться её брату ко Христу, с недоумением ответила: «Зачем ему Христос? У него всё есть, у него всё хорошо!» А разве может быть хорошо без Христа? Разве что у того, кто оставлен Богом на погибель, остался навеки без благодати, без Христа, без спасения (Пс.72). Мы читаем исторические факты, что многие люди, имея достаток, благополучие, следовали за Христом, избрав благую часть. Тот же Моисей, имея преимущества сына дочери фараона, оставил всё, «отказался называться сыном дочери фараоновой, и лучше

захотел страдать с народом Божиим, нежели иметь временное греховное наслаждение, и поношение Христово почёл большим для себя богатством, нежели Египетские сокровища; ибо он взирал на воздаяние...» (Евр. 11:24-26). Нелегко расставаться с земным, за кое так цепко держится наша плоть, но это необходимо, дабы достичь совершенства и познать на практике истину проповеди о Христе распятом. Царь Иудеев Иосафат однажды молился, когда на его народ пришли несколько царей с несметным количеством войска: «Ибо нет в нас силы против множества сего великого, пришедшего на нас, и мы не знаем, что делать, но к Тебе очи наши!» (2 Пар. 20:12). По-человечески надежды нет, ибо силы несоизмеримы, враг имеет значительное преимущество, но вера в Бога говорит: «К Тебе наши очи!». Об Аврааме сказано: «Он, сверх надежды, поверил с надеждою!» И стал отцом множества народов. Украинским языком говорится: «Він усупереч (проти) надії увірував у надії!». Я не имею силы, но силу имеет Господь! И моя надежда на Господа! Такая ли проповедь Евангелия сегодня популярна в церквях? Напомню притчу о мудрых и неразумных девах. Написано: когда пришёл жених, то с ним на брачный пир вошли готовые и двери затворились (Матф.25:10). Неприготовленные девы не вошли, как ни пытались это сделать. Когда царь Соломон строил храм, то «на строение употребляемы были обтесанные камни; ни молота, ни тесла, ни всякого другого железного орудия не было слышно в храме при строении его» (3 Цар. 6:7). Храм строили, укладывая готовые камни, заранее приготовленные, обтесанные и отшлифованные в каменоломне. Теперь мы, как камни в каменоломне, поддаёмся тесанию, огранке, шлифовке, а в Небо войдут приготовленные. Там уже не будет огранки. Обрезка, огранка, шлифовка здесь, ныне, и это нелегко, но это реальность проповеди о Христе распятом, сила Божия и премудрость, слово о кресте, что стало плотию в нас (1Кор.1:18). Аминь. Пётр Украинец

мы проповедуем Христа распятого! » 1 Кор. 1:23

ак часто проповедники любят акцентировать внимание именно на этой фразе, делая замечания другим. Но понимаем ли мы вполне, что значит проповедовать Христа распятого? А это в первую очередь предусматривает страдания, смирение, уничижение, терпение, распятие и смерть. «Но те, которые Христовы, распяли плоть со страстями и похотями» (Гал. 5:24). «Ибо вы умерли, и жизнь ваша сокрыта со Христом в Боге» (Кол. 3:3). Как вам такая проповедь? Что ищут современные прихожане в церквях? Мы читаем: «Ибо Иудеи требуют чудес, Еллины ищут мудрости! А мы проповедуем Христа распятого!» (1 Кор. 1:22-23). Конечно же для таковых прихожан (искателей Бога по своему подобию) проповедь о Христе распятом покажется безумием, ибо такое Евангелие предусматривает крест, страдания, умерщвление плоти: «Итак, умертвите земные члены ваши: блуд, нечистоту, страсть, злую похоть и любостяжание, которое есть идолослужение, за которые гнев Божий грядет на сынов противления, в которых и вы некогда обращались, когда жили между ними. А теперь вы отложите всё: гнев, ярость, злобу, злоречие, сквернословие уст ваших; не говорите лжи друг другу, совлекшись ветхого человека с делами его и облекшись в нового, который обновляется в познании по образу Создавшего его!» (Кол. 3:5-10). Крест – место, где распинают тело, грешная плоть должна умереть (не буквально, а все её греховные наклонности и страсти). А плоть страдать добровольно не хочет, тем более – умирать. Тело желает удовлетворения потребностей, жаждет развлечений, удовольствий. Не поэтому ли ныне церкви превращаются в своего рода клубы по досугу, где по сути люди телесно и душевно развлекаются. Это лёгкое христианство, но не проповедь Христа распятого. «Ты с нами Бог!» именно такова популярная песня среди молодёжи в современных церквях. Но вопрос в другом: «С Богом ли мы?» А это понимается лишь на практике и тогда, когда приходят страдания, когда нам болит, когда кажется, что небо


квітень-червень 2015 р . , № 80

МОЛИТВА ЦЕРКВИ МАЄ СИЛУ!

«Бо дуже могутня ревна молитва праведного!» Як. 5:16

Коли приходять ті чи інші складні події в країну, то запитують віруючих: а ви що робите для позитивного вирішення цієї ситуації? Вони відповідають, що моляться. Зазвичай, така відповідь невіруючими сприймається на сміх. Але молитва Церкви має справді реальну силу й дієве значення. Саме по молитві церкви відбуваються значущі події, що призводять до позитивних змін в цілому в країні. Якщо взяти воєнні події, що нині розгорілися на сході України, то саме по молитві святих Ісуса Христа цей конфлікт стримується і не розгорається з більшою силою. Ворог хотів би вже давно знищити всю Україну, щоб і назва її не згадувалася. Але саме по молитвах віруючих в Україні (і в інших країнах, де християни моляться й постяться за Україну) полум’я війни не розгоряється і ворожі загарбницькі плани не здійснилися. Якщо ж щодо іншого (матеріального служіння), то не вистачить газети, щоб перерахувати скільки служать нужденним жителям України в цьому відношенні християни. Саме церкви нині особливо задіяні в конкретній матеріальній і фінансовій допомозі жителям Донбасу. Також і військовим України в останні місяці збирається церквами значна й регулярна допомога і передається волонтерами вантажними автомобілями, також віруючі опікуються пораненими в госпіталях. Так само саме віруючі прийняли багато переселенців з Донбасу в доми молитви, власні оселі, будинки соціального спрямування при церквах. Це дитячі будинки, доми престарілих, інвалідів, реабілітації, які прийшлося тимчасово перепрофілювати і прийняти переселенців з Донбасу. Значна допомога переселенцям, біженцям, армії була надана (і постійно надається) християнами-емігрантами з слов’янських церков США, Канади, інших церков Заходу. Без перебільшення – саме ця допомога складає левову частку в процентному відношенні в цілому по країні.

МОЛИТВЫ СОЛДАТАМ В ЗОНУ АТО ОТ ПРОЕКТА «МЫ В СОГЛАСИИ»

На війні моляться всі, навіть ті, хто вважали себе атеїстами

Близькість смерті змінює сприйняття реальності, кажуть військові і священики. Навіть затятий атеїст стає на війні віруючою людиною. Постійна небезпека смерті, відповідальність за свого бойового друга заставляють переосмислити життєві цінності. Двічі побував у зоні бойових дій мобілізований львів’янин Юрій. Чоловік втратив багатьох своїх побратимів, але його кулі оминали. Смерть бачив зблизька, що цілковито змінило його ставлення до життя. Тепер цінує кожен подарований йому день, кожну усмішку своєї хворої донечки. Юрій прийшов в армію, вважаючи себе віруючою людиною, але війна, каже, докорінно змінила

не лише його, але й офіцерів, які були далекими від віри. Вони сивіли на очах. Юрій свідчить: «На війні молять-

Нижче читайте уривок зі свідчення священнослужителя церкви зі Львова, який з групою віруючих декілька останніх місяців опікуються пораненими пацієнтами місцевого госпіталю для військових: «Спочатку ми потрапили у відділення реанімації. Ми не казали, якої ми віри, не питали дозволу молитися, ми запитували головного лікаря: «Які потреби?» Там лежали солдати між смертю і життям. Там було 15 таких поранених. Щоб ця дитина вижила, їй потрібно не менше 3000 гривень на день на всі препарати. До нас часто приїжджають гості з-за кордону, я одразу прошу: «Браття, якщо ви маєте якусь дещицю грошей, допоможіть врятувати ще одне життя». Таким чином ми надали допомогу декілька раз, після цього лікарка, зав. відділенням реанімації (десь після наших третіх відвідин) розповіла про те, як вона знайшла дорогу до Бога. У них лежав

ся всі, навіть той, хто ніколи цього не робив і вважав себе атеїстом. У нашій військовій частині були російськомовні люди. Так вони казали, що до віри в Бога байдужі. Але потрапили в зону АТО, почули запах смерті вживу, і це змінило їхню свідомість. Смерть ходить від життя недалеко, вона зовсім поруч. Лише у світському житті ми цього не бачимо, не задумуємось. А коли все відчуєш на власний присмак, на власні очі побачиш, відчуєш кожною клітиною свого тіла, з яким відбуваються на війні страшні речі, то цілком змінишся. На війні є дві крайності – життя і смерть, починаєш вірити лише у Бога, бо крім Бога ніхто тобі не допоможе…».

http://www.radiosvoboda.org

декілька днів хлопчина на межі смерті. Як лікар, вона розуміла, що ніякі ліки, операції йому не допоможуть, а їй його було так шкода, що вона зробила те, що не робила раніше: стала кликати до Бога, хоч раніше ніколи не вміла молитися. Вона просила Бога залишити цього хлопчика при житті, і він не помер. І лікарка зрозуміла, що Бог справді є і відповідає на молитви. Коли ми попросили у неї дозволу помолитися, вона дозволила і потім сказала: «Не знаю якої ви віри, але я так само молюся, як і ви, тому ходімо зі мною, будемо молитися, у нас ось ще один поранений хлопець в комі, який може не дожити до ранку…». Через два дні вона потелефонувала нам і сказала, що наш Бог робить чудеса: той хлопець (Саша Мичковський з міста Бердичева) не просто прийшов до тями, а відкрив очі, сів на постелі і попросив їсти. Його перевели у відділення нейрохірургії. Тепер ми постійно його навідуємо і надаємо допомогу, як матеріальну, так і духовну. Насамперед, ми віримо Богу – не гроші, а щира молитва залагодить усі ці болі...» «Хто твій ближній?», з газети «Відродження», №32, 2015 р. www.cmebenezer.com

ВЛУЧНО про МОЛИТВУ

Багато молитви – багато сили, мало молитви – мало сили, немає молитви – немає сили.

У молитві важливо навчитися, насамперед, дякувати Богові, а не тільки просити.

Не варто просити у Бога, щоб Він наситив жебраків, якщо ти не готовий подати їм хліб.

Якщо ми тільки просимо в молитві, і саме наші нужди заставляють нас взивати до Бога в молитві, ми ще не навчилися правильно молитися, тому що в щирого богомольця і в скрутних обставинах життя є за що дякувати Богові.

Бог чекає від нас молитви: в молитві ми вступаємо з Ним у діалог, і саме через цей діалог Він розкриває нам Свою волю. У молитві здійснюється зустріч з Богом...

В помощь солдатам в зоне боевых действий на востоке Украины проект «Мы в согласии» разработал «Молитву солдата». В зоне АТО о своих покаянии и защите молятся более 14 тысяч бойцов. Текст солдатской молитвы составлен на основании Библии и состоит из двух частей: молитвы покаяния и молитвы к Богу о своей защите. Молитвенные брошюры распространяются среди участников боевых действий. Выдержка из текста молитвы: «Господь Иисус, я люблю Тебя, и я нуждаюсь в Тебе, Ты – моё прибежище, Ты – моя защита, на Тебя я опираюсь и полагаюсь, и Тебе я уверенно доверяюсь. На основании Твоего обещания и Твоей любви ко мне я верю, что ни одно орудие, сделанное против меня, не будет успешно, и кто бы ни вооружился против меня, падёт, и даже если в мою жизнь придёт враг, дуновение Твоё прогонит его…». http://vsoglasii.org/

7 ст.

«ЖИВА НАДIЯ»

Тривале колінопреклоніння перед Богом в молитві буде твердо тримати тебе на ногах. «Господи, дай мені зі спокоєм прийняти те, чого я не можу змінити, дай мені мужність змінити те, що я можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити одне від іншого». У молитві краще мати серце без слів, ніж слова без серця. Якщо ви хочете, щоб Бог почув саме вас, розмовляйте з Ним наодинці! «І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші» Єванг. від Марка, 11:25

Ісус Христос подав нам приклад молитви: Він багато молився, так само повинні багато молитися й ми; Христос молився з голосінням і слізьми, так само повинні молитися й ми; коли тіло Ісуса потребувало відпочинку, Він молився (часто вночі), так само повинні молитися й ми. Молитва, що виповнилася, тоді, коли ваше серце цілком погодиться з волею Бога, а не буде наполягати лише на виконанні ваших потреб. Наша щира молитва з вірою очищає нашу дорогу до престолу Божої благодаті. Молитва – це діалог з Богом, а не наш монолог.

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

Отче Небесний! Я приходжу до Тебе в молитві в ім’я Сина Божого Ісуса Христа, усвідомлюючи всю свою гріховність. Я вірю Слову Божому, що написано в Євангелії. Господи, прости всі мої гріхи, будь милостивий до мене в ім’я Спасителя Ісуса Христа. Я не хочу жити колишнім життям нерозкаяного грішника. Я хочу жити за Євангельськими Заповідями і хочу усім серцем належати Тобі, Ісусе Христе! Зайди Духом Святим до мого серця, очисти мене від усякого гріха. Господи Ісусе, будь моїм Спасителем і Пастирем! Керуй надалі усім моїм життям. Я сповідую Тебе, Ісусе Христе, своїм Господом Богом і Спасителем. Я вірю, що кров Ісуса Христа пролилася й за мої гріхи. Я дякую Тобі, Отче мій Небесний, за те, що Ти чуєш мою молитву, і я вірою приймаю спасіння в ім’я Ісуса Христа. Амінь.


8 ст.

ДОРОГІ ЧИТАЧІ!

« ЖИВА НАДIЯ »

квітень-червень 2015 р., №80

онкологічної операції сама пересвідчилась: молитви, віра й звертання до Бога допомагають мені подолати важку недугу. Усім працівникам радіопередачі «Жива надія» щиро дякую за увагу й хорошу роботу. Нехай Господь благословляє Вас щодня! Гончаренко О., м. Київ *** Слава Ісусу Христу! Пише Вам сім’я, яка слухає радіопередачі «Жива надія». Дякуємо за цікаві проповіді. Ми слухаємо цю радіопередачу вже давно, ще за життя Івана Зінчика та його дружини. І тепер в нашому селі багато людей слухають проповіді, молитви, пісні, що звучать через «Живу надію». Дякуємо за проповіді, за зцілення через проповіді, за молитви. Ми молимось за Вас. Моліться за наше село Зміївку, щоб Бог благословив на велике духовне пробудження людей, навернув їх до живої надії, щоб Бог допоміг нам в селі добудувати дім молитви й наповнити його спасенними людьми. Якщо є можливість прислати нам диски з християнськими піснями, то ми будемо дуже раді за цей подарунок… Солонина С., Херсонщина *** Слава Ісусу Христу! Я не належу до вашої Церкви, але ви для мене брати і сестри у Христі, бо я вже давно слухаю вашу передачу. Я бачу, що у вас є віра і любов, а це найголовніше. Дуже прошу вас вислати мені касету з піснями. Коли я слухаю ваші пісні, то відчуваю велику радість

Ця газета існує по Божому благословенню вже впродовж 15 років завдяки й вашим молитвам та відгукам. Ми розуміємо, що в умовах сучасної економічної кризи написання звичайних листів суттєво ускладнилося. Стрімкий розвиток технологій здавалося б повинен спростити написання листів, але це призвело до протилежного ефекту. Але хотілося б постійно отримувати листи з вашими нотатками, зі свідченнями (про те, яку славу Бог явив у вашому житті), віршами, оповіданнями, статтями, проповідями, зверненнями, зауваженнями, проханнями тощо. Зміст газети «Жива надія», насамперед, складається саме з ваших листів (звичайно за їх наявності). Нижче читайте декілька виписів, що надійшли в офіс радіопередачі «Жива надія» (м. Київ). Сподіваємося, що рядки з дописів слухачів цієї програми спонукають і вас до певних висновків вам же на добро і рясне Боже благословення. Отже, ми так само чекаємо ваших листів, які обов’язково будуть опубліковані в одному з наступних випусків газети «Жива надія». Для спрощення і зручності краще надсилайте листи через систему Інтернет на електронну адресу редакції (e-mail). Якщо ж у вас нема доступу до Інтернету, напишіть від руки і надішліть звичайною поштою, або потелефонуйте до редакції.

Господь Ісус Христос дає живу надію!

і благодать. Максим’як Л., м. Львів. *** Шановні віруючі, Божі діти, «Жива надія»! Я слухаю ваші проповіді по радіо, вони дають надію для очищення наших грішних душ, мені стає на душі легше. Я Вам дуже вдячна і радію, що Ви Божим Словом обзиваєтесь до нас. Хай Вам Бог дає здоров’я, силу і довголіття читати нам Божі молитви на захист від гріха, направляти нас на чисту справедливість. Дуже добре, що є така доступна програма по радіо! Я знаю, що давно рід Зінчиків наші віруючі слухали по радіо. Моя мама, було, ждала, коли Зінчики, чоловік і жінка, будуть читати проповіді й молитися. А тепер Ви продовжуєте цю Божу справу… Нехай Бог допомагає вам й надалі так чисто, поБожому, проповідувати, а нам вас з радістю чути по радіо в подальших передачах, бо є такі села (точно все так, як Ви проповідуєте), де одні колдуни, ворожнечі. Там до істинного Бога не звертаються. В багатьох селах нема ніякої церкви, то хоч по радіо деколи почують Боже Слово. Я так само живу в селі, де досі немає церкви, а час такий, що державного, як раніше, транспорту немає, я пенсіонерка, живу одна, і у мене, нажаль, немає Біблії, а я хочу читати Слово Боже. Тому я буду чекати від Вас Біблію. Хоч Боже Слово буду читати та деколи Вашу проповідь почую і то стану поближче до Бога. Послухаю вашу передачу, начебто в церкві на зібранні побула… Данько Оля, с. Власівка, Харківщина.

Слово Боже і навернулися до дому молитви. Я бачу руку Божу у своєму житті і дякую Богу, Який Бога. Синявська Оксана, м. завжди виходить назустріч. І Новий Розділ, Львівщина сьогодні я перечитую літературу, *** Низький уклін усім праяку ви надіслали, читаючи газету «Жива надія», підкріпляюсь, цівникам радіопередачі «Жива Мир вам, брати і сестри! Я не особливо свідченнями, і бачу, що надія» за продовження блаодин раз зверталася до вас і ви усі люди потребують підтримки: і городної подвижницької праці підтримували мене молитвами віруючі, і невіруючі. Я побачила, во славу нашого Господа, яку і надсилали літературу, яка що навіть діти Божі мало знають так самовіддано і невтомно укріпляла й допомагала мені про важливість посту, хоч зараз провадив Іван Зінчик. Спасибі духовно зростати. Радіопередача і оголошуються пости й молитви Вам за вислані книжки і Біблію. «Жива надія» направила мене за Україну. Тому звертаюся до вас Сподобались унікальні сподо Бога і вела декілька років, і прошу, щоб ви надіслали мені гади Івана Зінчика, сповнені перш ніж я переступила поріг декілька книжечок «Корейські вірою та безмежною вдячністю чуда». Ця книга ко- Отцю Небесному, Який блаі підтримував Пропонуємо Вам відвідати лись мені допомогла гословляв його все життя. Серце Івана і я хочу її дати іншим. БОГОСЛУЖІННЯ християн в Буду вам дуже вдяч- Зінчика завжди боліло за долю ПОЛТАВСЬКІЙ області, що на. Вважаю, що радіо- України, її народ; вражають відбуваються ЩОНЕДІЛІ: передача «Жива на- його гіркі правдиві розповіді смт Білики: з 16.00, вул. Пристанційна дія» дуже потрібна про трагічні сторінки нашої людям. Бажаю, щоб історії. Дуже вдячна Івану Зін(біля Пож.депо); м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Бог вас і надалі рясно чику за переклад конче необЧетверикова, 5, тел. 097-9303269; поблагословив у всьо- хідної людям книжечки «Віра Бога зціляє хворих» м. Градизьк: з 10-00, вул. Проектна, 23, му, щоб ще багато в тел. 096-7580962, 066-7542426; українців почули живе пастора Е. Енджлі. Після тяжкої м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, який вигляд вона мала, якщо була церква «Жива надія»; тел. 095-9331428; ЯК УВІРУВАВ АПОСТОЛ ІОАНН обгорнув плащаницею, та й поклав попередньо дуже сильно змащена Його в гробі, що в скелі був висічений. смт Диканька: з 1000, вул. 40 Років В Євангелії від Іоанна, в 20 розділі, густою рідиною? Цієї рідини було досить Жовтня, 22; тел. 066-7724360; І каменя привалив до могильних розповідається, як Петро і інший учень м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, тел. багато – літрів сто. Тканина зберігала дверей». Подібно цьому написано (ми розуміємо, що це був Іоанн) за 050-9422802; стійку форму через рясне просочення свідченням Марії, яка повідомила їм, що і в Євангеліях від Луки і Матвія, м. Кобеляки: з 9-30, вул. Стародніпрорідиною для бальзамування. Тіло Ісуса але в Євангелії від Іоанна є суттєве тіла Ісуса нема в гробі, одразу прибігли петровська, 66; Христа з цієї тканини щезло миттєво, доповнення: «Потім Йосип із Аріматеї, до місця, де було покладено тіло їхнього смт Котельва: з 10-00, вул. Жовтнева, залишилася сама її оболонка (кокон), що був учень Ісуса, але потайний, бо вчителя. Саме те, що побачив Іоанн в 251; тел. 066-0696224, 099-2772776; напевно вона мала форму тіла Ісуса. пустому гробі, призвело його до того, що боявся юдеїв, став просити Пілата, щоб м. Кременчук: з 1500, вул. Маршала Так само й хустка лежала згорнута тіло Ісусове взяти. І дозволив Пілат. він повірив у воскресіння Ісуса Христа. Жукова, 104, тел. 097-7947013; по-особливому окремо від плащаниці. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Читаємо так: «Тоді ж увійшов й інший м. Лохвиця: з 16-00, вул. Леніна, 1-а, Тобто звичайним фізичним способом Прибув також і Никодим, що давніше учень, що перший до гробу прибув, і актова зала будинку дитячої та юнацької неможливо витягти тіло з плащаниці, приходив вночі до Ісуса, і смирну побачив, і ввірував. Бо ще не розуміли з творчості; тел. 066-9107407; щоб не пошкодити її форму. А тут форма приніс, із алоєм помішану, щось літрів Писання вони, що Він має воскреснути з м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33; збереглася. Вигляд цієї плащаниці був із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, мертвих» (Ін. 20:8-9). Тут простежується смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, сам по собі вже чудом Божим, що й та й обгорнули його плащаницею із цікавий момент: у гробі, крім плащаниці 095-8114434; і головної хустки, нічого більше апостоли пахощами, як є звичай ховати в юдеїв». призвело апостола Іоанна повірити м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, в те, що Христос воскрес. Пізніше до Зауважте факт, що тіло Господа Ісуса не побачили. Але саме факт наявності церква «Жива Надія»; 067-3557623, 050цього факту ще додалися інші моменти, Христа було обгорнуте плащаницею, цих речей призвів до поштовху віри 9009866, 5-60-79; коли воскреслий Христос з’являвся це довге рядно, яким обмотується тіло в Іоанна. Чому? Тому що ці речі мали смт Нові Санжари: з 10-00, вул. Ветеапостолам. Деякі інші учні мали сумнів, покійного пошарово, і кожен сувій особливий вигляд. Який? ринарна, 2, тел. 096-2179075; але Іоанн вже не сумнівався. Христос У трьох євангелістів описана ця подія, обмащується спеціальною густою смт Оболонь Семенівського р-ну: з 10стояв на березі, вдалині, але Іоанн 00 і 17-00, вул. Котляревського, 9-А, тел. як саме був похований Ісус. Наприклад, пахучою рідиною. іншим учням у човні з упевненістю каже: 098-4874724; Апостол Іоанн побачив у гробі читаємо в Євангелії від Марка, 15:46: «А м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, тел. «Це ж Господь!» (Ін. 21:7). Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, саме цю плащаницю. Як ви вважаєте, 050-6910677; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. ХмельДобровільні пожертвування на Дорогі читачі, ця газета друЧИТАЙТЕ газету «ЖИВА НАДІЯ» ницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква газету надсилайте на картковий кується лише завдяки Вашим в електронному варіанті на сайті: «Нове Життя»; тел. 050-1977678, 050добровільним пожертвам! Якщо рахунок: Приватбанк, картка 7659072; Ви вважаєте, що це видання №5168 7572 8588 0177 (на м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, корисне для людей, наближає їх до прізвище Андросов), або поштовим 16, тел. 067-2597689, 050-1608732; пізнання Божої правди, то візьміть переказом на адресу редакції смт Решетилівка: з 10-00, вул. Горького, СЛУХАЙТЕ християнську радіоу цьому служінні посильну участь газети. 105а, тел. 098-841-79-30; передачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, Щира подяка Богові за християн, своїми коштами, пам’ятаючи слова смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, у понеділок, з 20 год. 30 хв. на I Євангелії: «Кожен нехай дає, як які жертвують кошти на друк газети тел. 097-6109860; каналі Українського національного постановив у серці своєму, не «Жива надія»! Нехай Господь рясно смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, радiо. 45, тел. 050-1955008; з жалем і не з примусу, бо Бог поблагословить кожного жертвоЛисти на передачу надсилайте за м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11, любить того, хто дає охоче» (2 давця, хто молиться за друк і розадресою: Ненсi Зiнчик, радіопередача «Жива тел. 050-6618022; повсюдження газети «Жива надія»! Кор. 9:7). надiя», вул. Онискевича, 3, м. Київ, 03115. смт Шишаки: з 900, вул. Корніліча, 27, тел. 098-8345811.

www.hve.pl.ua

Запрошуємо:

Щиро запрошуємо вас відвідати БОГОСЛУЖІННЯ ЦЕРКВИ за адресою:

м. ДОЛИНСЬКА, вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9-00 та 16-00, щосереди та щоп’ятниці з 18-00. Ви можете особисто звернутися з вашими потребами і запитаннями до священнослужителя Церкви за тел.: 098-26-86-015

ЖИВА НАДIЯ квітень-червень 2015 р., №80

Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива надія», м. Миргород, Полтавська обл. Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Зам. №257. Тираж 25 000 екз.

Редактор газети «Жива надія»: Андросов Г. М. Тел. редактора: 050-28-13-256, 096-34-100-75, 093-96-28-558 Email: giva.nadiya@gmail.com

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:

Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна.

Газета жива надія 80 2015  

Газета жива надія 80 2015

Газета жива надія 80 2015  

Газета жива надія 80 2015

Advertisement