Газета жива надія 79 2015

Page 1

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Січень - березень 2015 р.

Безкоштовна християнська газета

Щиро вітаємо усіх читачів газети «Жива надія» зі Святом Різдва Христового та Новим 2015 роком!

смерті, пекла, хвороб, голоду, бідності. Ісус Христос наголошує про ціль Свого приходу на землю: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і з подостатком (рос. – избытком) щоб мали» (Ін. 10:10). Христос бажає, щоб люди мали життя в повноті, з надлишком (себто мали чим і інших благословити). Насамперед, ця повнота (істина життя) вкладена в Слово Боже, яке Христос приніс людям. Це Слово передане нам на сторінках Нового Завіту, зокрема в Євангеліях від Матвія, Марка, Луки, Іоанна, а також в посланнях апостолів. Також і інші пророчі книги Біблії несуть цю благу звістку про нашого Спасителя – Христа Ісуса.

Б

ажаємо рясного Господнього благословення: щастя, злагоди, любові, взаєморозуміння, взаємоповаги, достатку, здоров’я вам і вашим рідним! Нехай світло Божої правди осяє ваші серця, ваші оселі, нехай в Україні запанує божественний мир і ніколи не буде війни! Нехай світло Євангелії – Божого Слова – просвітить і зігріє кожне серце жителя України! Україна єдина! Україна по праву належить Царю царів – Ісусу Христу!

Є

вангелія від Іоанна починається так: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ін. 1:1). Бог Словом творив землю і все суще на землі: «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ін. 1:3-4). Саме у Слові Божому життя для людей: «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його!» (Ін. 1:4-5). Це Світло істинне прийшло на землю і просвітило кожну людину: «Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину,

У

минулому випуску газети були надруковані свідчення, в яких християни розповідали, як їх зцілив Бог. Нам задали запитання про відношення християн до лікарів, чи вони вживають ліки? Звичайно, як усі люди, християни звертаються до лікарів і приймають ліки. Церква християн віри Євангельської не забороняє переливання крові. Єдине, що вважається гріхом – робити аборти, тобто переривати вагітність. Власне, такої думки дотримуються всі християнські конфесії. У іншому немає якоїсь церковної норми чи заборони. Кожен християнин керується власними переконаннями і своєю особистою вірою (і не тільки по відношенню до медицини, а й в усіх інших життєвих питаннях). Ми віримо, що справжній лікар – це той, хто має талант від Бога. І лікар несе особисту відповідальність перед Богом за своє відношення до пацієнта, як творіння Божого. Лікар повинен зробити все необхідне зі свого боку (наприклад, під час хірургічної операції), а оздоровлення (зцілення) приходить від Бога. Тому важливо кожній людині, яка захворіла, в молитві звертатися до Бога. Так само важливо молитися й просити Божого благословення на операцію й лікарям. Є декотрі християни,

№79

А

що приходить на світ» (Ін. 1:9). Хто це Світло? Це народжений Ісус Христос. Іншими словами: Ісус Христос – це Боже Слово, що стало тілом: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Єдинородженого від Отця» (Ін. 1:14).

А

постоли бачили Сущого від початку Бога в людському тілі. Вони бачили чудеса, що творив Ісус

Христос, виконуючи місію спасіння людства. Апостол Іоанн описав деякі з них. В кінці Євангелія від Іоанна записано: «Багато інших чудес зробив Ісус перед Своїми учнями, які не записані в цій книзі» (Ін. 20:30). І наступним реченням (20:31) Іоанн зазначає для чого власне написана ця книга: «А це написане було, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий; і щоб, віруючи, мали ви життя в Його Ім’я!» Ісус Христос – Спаситель світу! Спаситель грішних людей від погибелі, прокляття,

Будьте здорові! які взагалі не вживають ліків (вироблених хімічним, штучним шляхом) і намагаються не звертатися до лікарів, але такі випадки – винятки, а не правило. Християни, як усі люди, інколи хворіють, але у них є пріоритет: вони звертаються до Бога і просять Господа про зцілення від своєї хвороби. Вони мають віру в Бога на те, що Господь охороняє їх від хвороб і зцілює. Християни свою надію в першу чергу намагаються покладати на Ісуса Христа, а не на лікарів, знайомства, ліки чи гроші. Християни сподіваються на милість Божу, яку милосердний і люблячий Бог виявляє Своїм дітям і власне всім людям. Чи потрібно молитися над хворими за зцілення? Християни це постійно практикують, бо на це є вказівка в Новому Завіті: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри уздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам оздоровитись» (Як. 5:1416). З тексту цього вірша можна зробити висновок,

що в деяких випадках (не в усіх) хвороба допускається Богом в життя християнина для його виправлення, напоумляння, «…бо хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1Петр. 4:1). Дехто стверджує, що справжній християнин повинен бути абсолютно здоровим. Така теорія не підтверджується практикою і таке припущення не відповідає вченню Ісуса Христа. Доки ми в земному грішному тілі, ми підвладні в окремих випадках хворобам, болю, скорботі: «Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою…» (1 Петр. 4:1). Сам апостол Павло був у фізичній немочі (1Кор. 2:3), і один з учнів Епафродит, що супроводжував Павла, тяжко хворів, був при смерті (Фил. 2:27). Апостол Тимофій мав якусь хронічну хворобу шлунку і часто хворів через це (1Тим. 5:23). Якщо християнин має хворобу, це не повинно одразу приводити на думку: через який гріх йому така хвороба? Як вже було зазначено: й апостоли, й пророки хворіли, хоч жили свято й побожно. Але саме їхня фізична неміч була виявленням стійкості їхнього духу, сили Божої в їхньому житті (1 Кор. 12:5-10).

Апостол Павло закликає християн дбати за своє тіло, свій організм: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?» (1Кор.6:19). Легковажне відношення, свідома зневага до свого здоров’я є гріхом. Багато людей не відають, що хвороби спіткали людей через гріхи, тобто люди занапащаються гріхами, а ці гріхи притягують відповідні хвороби. Людство має значний прогрес в медицині, високотехнологічні медичні інновації, а хвороб не стає менше, люди все більше хворіють. Причина одна: примноження гріхів і беззаконня, ігнорування Заповідями Божими і зневага вченням Господа Ісуса Христа, переданого людству на сторінках Нового Завіту. Власне для християнина не ціль бути здоровим фізично, а головне: мати добре духовне здоров’я, дотримуватися «здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та науки, що вона за правдивою вірою» (1 Тим. 6:3), щоб старші християни дбали не лише за фізичне здоров’я, а, насамперед, щоб були «здорові у вірі, у любові, у терпеливості» (Тит. 2:2). Це ж стосується й усіх інших християн, «щоб у вірі здорові були» (Тит. 1:13).

тому побажання до читачів: нехай Слово Боже стане й вашим життям, нехай слова святої Євангелії оживуть у вашому серці, стануть для вас тілом (рос. – воплотятся). Тобто стануть нам зрозумілими, реальними, стануть нашим насущним хлібом, про який ми молимося щодня в молитві «Отче наш».

Б

удьмо благословенними, спасенними, тими, кому Христос пробачив гріхи, будьмо союзниками Ісуса Христа, носіями Його божественного Слова – слова примирення, а не війни; слова любові, а не ненависті; слова радості, а не журби!

СВІДЧЕННЯ СПАСЕННИХ

« КОЛИ

ПРИХОДИТЬ БОГ... » Віталій Оніщенко: «Буквально за декілька хвилин зі мною пройшла така внутрішня переміна, про що раніше я не міг і уявити. Це було моє справжнє покаяння, дароване мені по милості Божій!...»

Стор. 7

ДУХОВНІ РОЗДУМИ на тему:

“Чому так сталося в моєму житті?”

НЕ МОЖНА? ЧИ

Стор. 4

МОЖНА? Стор. 2


2 ст.

«ЖИВА НАДIЯ»

січень-березень 2015 р . , № 79

ІСУС ХРИСТОС – АБСОЛЮТНА ІСТИНА

«Скільки людей – стільки й думок!» – так кажуть в народі і мають рацію. Кожна людина з віком набуває певний життєвий досвід, знання, у неї формується певна світоглядна позиція. І напевно кожному з вас доводилося читати протилежні точки зору на одне й те ж саме. Наприклад, як зберегти здоров’я, що корисно їсти, пити, як правильно жити тощо. Про політику й історію так взагалі розбіжностей стільки, скільки й людей. І кожна людина доводить свою, суб’єктивну думку, буває, що, як остаточну точку зору, яку (на її погляд) не можна змінювати. Хоч, по суті, кожна точка зору має право на існування, як і кожна людина. Але окремому суб’єкту (чи навіть групі людей) претендувати на об’єктивність висвітлення певної точки зору аж ніяк не варто. Тим більше – доводити її безпомильну абсолютну істинність. Людські «істини» по суті мінливі: змінюється епоха (час, мода, устрій), і змінюється точка зору. Одна істина, яка непідкупна часом і людськими амбіціями, є незмінною, безпомильною, об’єктивною, непорушною і незалежною: це Істина Божа, висвітлена в Євангелії. Звичайно й тут виникає маса розбіжностей, зокрема в розумінні і трактовці Нового Завіту. Біблія одна, а скільки розбіжностей в її розумінні! Власне тому й стільки різноманітних віровчень, церков на землі. Наприклад, щодо цього можна сказати так: усі дивляться

Біблії. А більш конкретно християнське вчення (для повсякденного життя кожному християнинові) передане нам на сторінках Нового Завіту Господа нашого Ісуса Христа. Нажаль, багато простодушних (і посвоєму щирих людей) обманулися, чи можливо захотіли залишатися в омані, прийнявши на віру релігійні традиції та обряди, настанови певних церковних діячів, які самі не читають і не досліджують Євангеліє і прихожанам не радять читати. Ця помилка для багатьох може стати фатальною, тобто невиправною, коли людина, не прийнявши Ісуса Христа, не покаялась у своїх гріхах, не призвала (хоча б перед смертю) ім’я Спасителя Ісуса Христа, а відійшла до вічності (тобто померла: коли дух людини покидає тлінне тіло (рос. – бренное)). Чому власне й існує ця газета: щоб сьогодні звіщати про спасіння в Ісусі Христі, про покаяння, яке ми отримуємо як дарунок від Бога – виключно через віру в жертву Ісуса Христа. «Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважаючи на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми, як посли, замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5:18-20).

для НАШОГО СПАСІННЯ, МИРУ і ВІЧНОГО ЖИТТЯ

«Вам же не можна!» Саме таку фразу можна почути, коли мова йде про віруючих (християн). Наприклад, доводиться чути, як люди кажуть про віруючих: їм не можна пити горілку, їм не можна матюкатися, не можна жити в незареєстрованому шлюбі тощо. Чи це справді так? Насамперед, звернемося до Нового Завіту: книги, по канонам якої намагаються жити віруючі (себто християни). «Усе мені можна…» – написано принаймні в двох місцях Нового Завіту (1Кор.6:12, 1Кор.10:23). Так стверджує апостол Павло, так само може сказати й кожен сучасний християнин. Але це лише перша частина вірша. Повний текст такий: «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та я не дам нічому цьому заволодіти мною». «Усе мені можна, але не все корисне. Усе мені можна, але не все будує». Християнин живе по закону совісті, оновленої Духом Святим і він свідомо не робить того чи іншого гріха, бо, по-перше, не має в тім потреби. Наприклад, коли Анатолій був невіруючим, то він пиячив, нарешті по милості Божій він покаявся в гріхах і звернувся до Ісуса Христа, став віруючим, Бог звільнив його від алкогольної залежності, і він вже не має потреби в тім, щоб вживати спиртне чи палити цигарки. «Невже тобі не хочеться?» – спокушують колишні товариші по пляшці Миколу, що щойно навернувся до віри в Бога. На цей рахунок є різні свідчення: одному одразу стає відразливо навіть відчути запах диму, чи горілки, іншого спочатку може тягнути деякий час, але потім так само приходить відраза. Крім цього, вживання алкоголю і тютюнопаління приносять лише шкоду людському організму, а християнин призваний дбати про своє здоров’я, спричинення свідомої шкоди своєму здоров’ю – гріх. По-друге, християнин, керуючись Духом Святим у своєму серці, оновленою совістю, Заповідями Христа, намагається не засмучувати Духа Святого, і свідомо не стане робити той

на один предмет, але бачать його з різних боків і кожен доводить свою правоту, що по суті є вірним, бо кожен бачить лише свою частину предмету (в даному випадку мова йде про віру в Бога, розуміння Біблії). Тому апостол Павло не радить вступати в суперечки щодо біблійного вчення, нехай кожен залишається зі своїм переконанням. Власне переконує кожного свідомого віруючого саме Дух Святий, Який говорить зокрема кожній людині, якщо вона, звісна річ, молиться і настійно просить про це Бога. Так само важливо постійно вникати в Святе Письмо (самотужки кожному зокрема), щоб у віруючого сформувалася якомога об’єктивніша точка зору. Чим більше людина досліджує Біблію, тим більше вона відходить від суб’єктивної точки зору на істину і набуває об’єктивного розуміння. Одна є догма, яку практично однаково трактують усі християнські конфесії. Згідно Нового Завіту не існує багато шляхів до Бога і пізнання Істини. Лише Ісус Христос – Спаситель світу, тобто Визволитель грішних людей від їхніх гріхів, вічної погибелі, прокляття, смерті, пекла. Саме жертва Ісуса Христа стала правомірною (і єдиною!) платою перед Отцем Небесним (задовольнила Божі стандарти вищої

святості) за гріхи усіх людей на землі. Не відповідають істині твердження, що якась інша релігія чи хтось інший (видатний пророк чи філософ) веде людину до спасіння, дає їй правильний напрямок і реальний вихід (можливо з глухого кута) її богошукання. Лише Ісус Христос – «дорога, і правда, і життя» (Ін. 14:6), «благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа» (Ін. 1:17). «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Це Ймення – Ісус Христос! Ніхто інший! Звичайно, можна не погоджуватися з цим, стояти на своєму і доводити свою точку зору (кожен має право), навіть приводячи в аргумент свого переконання солідні фоліанти знавців світових релігій тощо. Прийде час, мить і все проясниться і стане абсолютно зрозумілим, тільки, нажаль, це розуміння для багатьох стане запізнілим. Кожен з нас, з кожним днем, роком все ближче наближається до межі смерті (хоч люди стараються про неминучість смерті не говорити навіть на похороні). І важливо цю смертну межу переступити з прийняттям в своє серце безпомильної Істини, яку не похитали сторіччя й тисячоліття. Це Слово Боже, передане нам по милості Господній на сторінках Святої

НЕ МОЖНА чи МОЖНА?

чи інший гріх плоті, який безсоромно роблять безбожні люди, у яких совість мовчить, бо вона нечутлива до гріха. По-третє, християнин не робить той чи інший грішний вчинок по тій причині, що від нього немає для нього користі (рос. – нет пользы) і нема збудування (рос. – назидания) для душі. Навіщо робити те, що шкодить і руйнує душу? Зазвичай, якщо щось шкодить фізичному організму, так само це приносить шкоду й для душі (алкоголь, тютюнопаління, наркотики). По-четверте, християни розуміють, що є певні діла плоті, які є гріхами перед Богом. А кожен вчинений гріх призводить до смерті і в кінцевому результаті: до вічної загибелі душі. Християнин остерігається гріха, береже себе від того, щоб грішити.

Але наразі виникає інше запитання: те, що «не можна робити віруючим», хіба можна робити іншим? Люди, які так чітко знають, що не можна робити іншим, а самі роблять, самі понесуть на собі осудження від Бога. Є чіткі Божі установки, які призначені Богом для всіх людей без винятку. Це не значить, що ось ці люди віруючі і їм не можна, а нам можна, бо, бачте, ми не ходимо в вашу «секту» чи церкву (можете назвати як завгодно, від цього суть речей аж ніяк не зміниться). Якщо це гріх, то він для всіх гріх. Катастрофа сучасності саме в тім, що люди вибирають зразками для наслідування не Слово Боже, а керуються поганськими традиціями батьків, чинять так, бо всі так чинять навколо. Сьогодні робиться багато таких речей, за які тридцять-сорок років тому «згорів би від сорому», а нині це стає навіть модою. Це не емансипація, а деградація, аж ніяк не прогрес, а регрес. Незважаючи на надвисокі технічні досягнення людства, цілі народи в своєму чиненні гріха повертаються по суті до тваринних інстинктів. Мораль, честь вироджуються. Легковажно махають

рукою, ігноруючи вимогами Бога, але за кожен безсоромний вчинок, кожна людина понесе особисту відповідальність перед Богом. Ось перелік декотрих тілесних учинків, які є гидотою для Бога, а отже й для кожного християнина, народженого від Духа Святого і Слова Божого: «це є перелюб, розпуста, нечистота, безсоромність, ідолопоклонство, чарування, ворожнечі, сварки, ревнощі, лють, гнів, суперечки, єресі, заздрощі, пияцтво, гульня тощо. Попереджаю вас, як і раніше попереджав: хто таке чинить, Божого Царства не успадкує» (Гал. 5:19-21). Також це брехня, неправда: «Тому, відкинувши брехню, кажіть правду кожний своєму ближньому…» (Єф. 4:25); крадіжки, злодійство: «Хто крав, хай більше не краде, але краще хай працює, роблячи своїми руками добро, щоб мав що подати тому, хто потребує»; безсоромні слова, матюки: «Жодне погане слово хай не виходить з ваших уст, а тільки добре для настанови в потребі, щоб воно дало користь тим, що слухають»; роздратування, гнів, лютість, крик, лайка, сварка: «Усяке роздратування, і гнів, і лють, і крик, і огуда хай віддаляться від вас разом з усякою злобою. Будьте ж добрими одне до одного, милосердними, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив!» (Єф. 4:28-32); поклоніння творінню, а не Творцю: «…і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. …Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь» (Рим. 1:23,25); лесбіянство та гомосексуалізм: «жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один

до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові…» (Рим. 1:26-27). У цьому ж першому розділі послання до церкви в Римі (Рим. 1:29-31) приводиться ще один перелік справ грішної плоті, що є мерзотою для Бога. Тож чи християнин зовсім не грішить? Апостол Яків з печаллю констатує: «Бо всі багато грішимо» (Як. 3:2). Знову ж таки такий висновок апостола мотивований рівнянням на вищий еталон, на святість Христову, тому й такий його висновок. Хто досягає вищої духовності, стає досить чутливим до гріха, і може вважати одне необачне слово гріхом, на яке хтось інший не звернув би жодної уваги. Ознакою істинного християнина, народженого від Бога, є те, що він втікає від гріха, остерігається гріха. Раніше (до свого покаяння) Олег шукав гріх, а тепер він від нього втікає. Можна називати себе найправильнішим віруючим, але якщо ти шукаєш гріх, то ти перебуваєш у стані нерозкаяного грішника. Тому дуже важливо християнину (віруючому) постійно перебувати в Слові Божому, молитися, пильнувати над своїм духовним станом, бо християнин (хоч і відроджений від Духа Святого) залишається в земному тілі, яке тяжіє до земного, себто гріховного: «Пильнуйте й моліться, щоб не ввійшли в спокусу; бо дух бадьорий, а тіло немічне!» (Мт. 28:41). Отож, зробіть самі висновок: можна чи не можна? Гріх чи не гріх? Якщо ти це зробиш, які будуть наслідки твого вчинку? Робімо діла, достойні звання християнина: «щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас!» (Єф. 4:1). «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого!» (1Петр. 2:9)


січень-березень 2015 р . , № 79

«ЖИВА НАДIЯ»

“ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ!” - християнська

Дбаймо про Божий мир!

Сьогодні всі церкви в Україні, насамперед, моляться за мир в Україні. Виходячи з трагічних подій на сході України, це правильно. Чи є такий мир, про який важливіше молитися і дбати більше миру в Україні? Так, це мир у серці! Цей мир не залежить від зовнішніх обставин. «Мир вам!» – перші слова воскреслого Христа до учнів, які в страху від юдеїв закрилися в кімнаті. «Мир нехай примножиться!» – саме так апостоли вітають церкви в своїх посланнях (1 Петр. 1:12, Юд.1:2, Рим.1:7, Єф.1:2) і так само, закінчуючи листа, бажають миру (1 Петр. 5:14). Зазвичай ми бажаємо миру ззовні, щоб навколо було спокійно. Коли все добре, то здається й мир у нас у серці. На противагу цьому Ісус попереджує учнів: «Страждання зазнаєте в світі!», і при цьому будете мати мир у Христі Ісусі (Ів. 16:33). Саме в цім показник найвищої духовності: коли навколо бурхає життєве море, а християнин «йде» по воді (тобто зберігає Божий мир і спокій). Саме про такий мир потрібно дбати і просити Бога його набути й примножити. Там, де присутність Божа, де сходить слава Божа, там оновлюється Божий мир (Агея, 2:9). Теоретично ми розуміємо, що де двоє чи троє зібрані в ім’я Ісуса Христа, там і Він пробуває (Мт.18:20). Важливо на практиці (в серці своєму) переживати цю Божу присутність, результатом цього буде Божий мир. Ознакою останнього часу стало те, що Божий мир порушений в багатьох людей і народах. Зокрема й поміж віруючими мир порушується, хоч Христос заповідав: «Майте мир між собою!» (Мар.9:50). Так само нам потрібно бути у мирі не тільки поміж собою, а й з усіма людьми: «Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим.12:18). Потрібно одразу ставити питання не в тім, що це неможливо, а в тім, чи ми шукаємо шляхи примирення один з одним, брат з братом, з сусідом, з тим, хто проти нас ворогує? Щоб прийшов мир, комусь важливо першому понизитися, схилити голову, попросити прощення, вибачитися, визнати себе винуватим. Нехай моє перейде, чи пройдуться по мені, аби був мир, аби знайти шлях примирення. І тоді Бог дасть мир і ззовні: «Як дороги людини Господь уподобає, то й її ворогів Він замирює з нею» (Прип. 16:7).

«Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!» Мт. 22:21

Виявляється, є те, що нам взагалі не належить! Одне належить кесареві, а інше – Богові. Зазвичай буває так, що ми віддаємо Богові те, що вважаємо своїм, і мовби робимо Богові ласку. «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1Кор. 6:19-20). Згідно цих слів ап. Павла ми собі не належимо. А кому? Богові! Ми куплені Ним для виявлення нами (в нас і через нас) Божої слави. Чи виявляємо ми своїм життям Божу славу? Якщо розкласти у процентному відношенні прожитий нами день, то скільки в ньому ми віддали для Бога, а скільки для задоволення своїх тілесних потреб? А за місяць, а за рік? «То ж для себе що залишиться?» Нічого. Хоч по суті Бог від нас нічого не вимагає, сподіваючись на нашу оновлену совість, добровільність нашого вибору в угоду Богові. Ісус Христос нам довіряє. Чи довіряємо ми Йому своє життя? А воно власне нам не належить, а право власності законно має Бог. Отож, чи віддаємо ми своє життя на служіння Богові? Бо Богу належить Боже!

рубрика

Дике належить нам, культурне – Богові!

Щоб виросло гарне плодове дерево, груша чи яблуня, і принесло добрі плоди, садівник бере дичку і до неї прививає пагінець (чи бруньку) з культурної рослини. Для цього всю дичку фактично обрізує майже під самий корінь і під кору прививає маленьку бруньку з культурної груші чи яблуні. Якщо порівняти з нами, то те, що культурне – то не наше. А наше дике, яке потрібно обрізати під самий корінь. До «нашого» відноситься сварливість, образи, гордість, злоба, непримиренність, жадібність і тому подібне. Садівник же бажає нам привити культурне: лагідність, прощення, примирення, смирення, покору, стриманість, терпіння, щедрість… Щоб виросло культурне, потрібно обрізати дике. А нам воно болить і буває, що ми не згоджуємося його обрізати. Скільки часу й праці на це йде у Садівника Христа! Нарешті привилося культурне, але так само скільки часу потрібно, щоб маленька брунька прижилася і потім розвину лася у гіллясте дерево! А ще ж потрібно, щоб і добрі плоди колись дозріли! Чи розуміємо ми, що це важливо і потрібно кожному, хто вважає себе християнином? На все це потрібно багато часу, зусиль і щоденного упокорення Ісусу Христу і Його Слову.

Христиане, будьте внимательны к действиям Бога! «К тебе, Господи, взываю: твердыня моя! не будь безмолвен для меня, чтобы при безмолвии Твоём я не уподобился нисходящим в могилу. Услышь голос молений моих, когда я взываю к Тебе, когда поднимаю руки мои к святому храму Твоему. Не погуби меня с нечестивыми и с делающими неправду, которые с ближними своими говорят о мире, а в сердце у них зло. Воздай им по делам их, по злым поступкам их; по делам рук их воздай им, отдай им заслуженное ими. За то, что они невнимательны к действиям Господа и к делу рук Его, Он разрушит их и не созиждет их» (Псалом 27:1-5). Бывает, что мы чересчур внимательны к действиям соседа, брата, ближнего, но менее внимательны к своим действиям и тем более – действиям Божиим. А именно это важно и нужно! Евреи были невнимательны, во-первых, при выходе из рабства Египта. Столько чудес совершил Бог с ними! А они не увидели. Бог говорил потом к народу многократно через пророков – не усмотрели действие Божие. «Пришёл к своим, и свои Его не приняли» (Иоан.1:11), не увидели Христа, Мессию, а увидели простого плотника. Согласно этого 27 псалма Давид помазан на царя, а враги этого не заметили. На помазанника поднимают перст. Тот же Семей последними словами злословит царя. Но Давид, в отличие от Семея, внимателен к действиям Бога и даже в злословии Семея усмотрел действие Божие, он сказал: «Ибо Господь повелел ему» (2 Царств 16:5). Вывод: тот, кто внимателен к действиям Бога, усмотрит и в плохом полезный урок для себя и что за этим тоже Бог. Также важно во всём видеть Бога: творении вокруг, природе: «Ибо невидимое Его, вечная сила Его и Божество, от создания мира через рассматривание творений видимы…» (Рим. 1:20). Не случайно мы отмечаем праздник благодарения Господу за урожай. Верующий более примечает во всём Бога, действия Божии, руку Божию, благословение – то ли это исцеление от болезни, то ли материальное благословение. В отличие от людей мира сего, которые хвалятся исключительно своими достижениями, своей силой, умом. Внимательность особо важна в эти последние дни (перед пришествием Христа – царя). Не случайно пророку Илии открылся Господь в тихом веянии ветра (3Цар.19:12). Это же сравнение применимо и к современным христианам. Внимательны – увидим, встретим, не проспим, поймём, что это Господь (Его действия). Если в малом усмотрим Божью руку, когда будет совершаться большее – также поймём. Кто же не научился видеть Бога в малом и в громе Его не усмотрит.

3 ст. Яблуко з червоточиною

Якщо хочуть підкреслити зіпсованість характеру, то зазвичай кажуть, що душа цієї людини з червоточиною. Якщо «черв’як гризе душу», чи може бути це добре? Як не дивно здається на перший погляд, є плюси того, якщо нас «гризе хробак». Як часто продавці яблук на наше запитання, чи багато хімії в яблуках, вказують на прилавку саме на червиві яблука: якщо хробак їсть ці яблука, значить все натуральне, хімії немає. Нас осягають випробування, нападки диявольські, спокуси, нам буває дуже погано, навіть приступає зневіра в те чи інше, хробак сумніву робить у нашому розумі отвір – червоточину: «Справді, даремно очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої, і ввесь день я побитий, і щоранку покараний...?» (Пс. 73:13-14). Це, звичайно, погано мати такі думки. Але чи не результат це того, що ми натуральні? Якщо нам болить, значить ми живі! Фрукти, які тривалий час непошкодженими зберігаються десь у підвалах, загазовані спеціальною хімією. Там всі фрукти надійно законсервовані, упаковані, сплять мертвим сном. Якщо ж наша совість неспокійна, вона тривожить нас і іноді спати не дає, і якщо ми думаємо про стан своєї душі (чи не завівся в ній хробак, чи не з’явилася червоточина), значить ми ще живі. Значить ми не спимо духовно (чи принаймні намагаємося не спати), наші душі не нашпиговані хімією і не законсервовані до такої міри, що вже нічого в нас не говорить і нічого нас не тривожить, бо ми духовно спимо. «Подивіться, як добре я зберігся?» Гарненький, як той огірочок малосольний, а чи не результат це того, що ми в підвалі диявола при повній консервації, запаковані в целофан, і в парафіні, але для чого? Чи не для раптової кончини, загибелі? «…направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх! Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів!» (Пс. 73:18-19). Вони сплять, одурманені димом світу цього, але раптово прокинуться і будуть знищені їхні сонні мрії: «Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!..» (Пс. 73:20). Так, важко, так, болить! «Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле…» (Пс. 73:21). Але «Бог – скеля серця мого й моя доля навіки!» (Пс. 73:26)

«Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося…» Євр. 10:25

Якщо ти змерз, як приємно посидіти біля вогнища (наприклад, біля каміну) і погрітися. А тепер уявіть, що хтось записав на відеокасету палаюче багаття, а через деякий час поставив ту касету у відеомагнітофон і час від часу проглядає запис. Вогнище гарно палає на екрані телевізора, але чи зігріється душа біля такого вогнища? Якщо навіть той «вогонь» палахкотітиме впродовж декількох годин, то ніхто біля такого вогню душі не зігріє. Потрібен натуральний вогонь, справжні дрова, багаття, тепло… Тому церкву, живе зібрання християн ніщо інше ніколи не замінить! Дехто можливо подеколи віддає перевагу перегляду богослужіння по Інтернету чи відеозапису і не йде в зібрання. Це подібне тому, якщо «грітися» біля вогнища, що палахкотить на екрані телевізора. Навіть якщо в реальному зібранні «вогонь» не дуже й палахкотить, і «полінця» не всі сухенькі, дехто й «коптить», але в живому зібранні все натуральне, і хоча б трошки ти зігрієшся біля такого вогню. Христос обіцяв, що Він особисто присутній там, де зібрані двоє чи троє в Його ім’я (Мт.18:20). А Христос Свої обіцянки тримає твердо! Тому поспішаймо завсіди в зібрання, маймо звичай йти до церкви завжди.


4 ст.

«ЖИВА НАДIЯ»

січень-березень 2015 р . , № 79

Чому так сталося в моєму житті?

озповсюджений докір, який доводиться чути при розмові про любов Бога до людей, звучить приблизно так: «Якщо Бог такий добрий і люблячий, чому в моєму житті (чи житті моїх рідних) так сталося?» «Нехай я, старий, а мала дитина в чім завинила?» Що ж саме сталося? Тут зазвичай приводиться перелік трагічних подій: хтось помер в молодому віці, хтось трагічно загинув, хтось став інвалідом, хтось мучиться в тяжкій хворобі, хтось потерпає матеріальну скруту, хтось вимушений покинути рідний дім і скитатися по світу (цей перелік можна продовжувати). Я співчуваю кожному, хто пережив (чи переживає) в своєму житті ту чи іншу трагедію, але чи справедливо докоряти Богові в цьому? У Бога є певні правила, які люди, як створіння Божі, повинні виконувати. Погодьтеся, виглядає недолугим докір водія дорожній інспекції, що він потрапив в автокатастрофу, але їздив цей водій так, як йому заманеться, цілковито ігноруючи правилами дорожнього руху. Якщо рухатися по зустрічній полосі, то напевно що через сотнюдругу метрів такий автомобіль потрапить в аварію. Щось подібне відбувається з життям більшості людей, які ніколи не відкривали і не вивчали «правила життя», що передані нам Богом в Євангелії (Новому Завіті Господа нашого Ісуса

Христа). Звичайно, хтось скаже, що є інші духовні книги: чому б їх не взяти за зразок цих «Правил життя»? Справді, кожна людина має свій вибір: відповідно звідси й проблеми в її житті. Які «правила руху по життю» ми вибрали, такі й наслідки. Людина побожна (яка справді має страх Божий, яка досліджує Євангелію, вірить, що її життя проходить під контролем Божим) ніколи не буде дорікати Богу за ті чи інші невдачі в її житті. Слово Боже нам радить: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не пристосовуйтеся до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа: добро, приємність та досконалість» (Рим.12:12). Люди, які дорікають Богові за трагедії, що сталися в їхньому житті чи житті рідних, досить далекі від практичного втілення цієї Заповіді Божої: Богу не служать, і Божої волі не знають. Усі люди згрішили, іншими словами: добровільно вибрали гріх, непослух волі Божій, непокору Богові. Це зробили перші люди, а відповідно перворідний гріх перейшов до всіх наступних поколінь людей. Тим самим людство відділило себе від святого Бога. По Своїй

святості Бог просто не може мати спільність з грішною природою людини. Але Бог не відкинув занепалу людину, а у свій час послав на грішну землю Ісуса Христа для певної місії: заплатити за гріх людей. Усе має свою ціну. І ціна за гріх лише одна: свята кров Агнця Божого, себто Ісуса Христа. Христос буквально в дрібницях виконав волю Отця Небесного, пройшовши поневіряння, знущання, тортури і смерть на хресті Голгофи: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене!» (Ін. 6:38). Ціна була заплачена вповні. Тепер кожна людина (не зважаючи на те, що вона залишається в гріховній оболонці (тобто грішному тілі)) має законне право мати спільність зі святим Богом: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать!» (Євр. 4:16). Але «приступаймо» правильно: не через свої заслуги чи подвиги, чи нашу плату, а через кров Сина Божого – Ісуса Христа. Свого часу апостол Петро проголосив такі слова: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо під небом нема іншого імені, даного людям, що ним належало б нам спастися» (Дії, 4:12). Яке це ім’я? Єдине ім’я: Ісус Христос – Спаситель! Нажаль, сьогодні багато релігійних течій, які пропонують людям інші імена святих чи богів для спасіння, багато інших духовних книг чи журналів, які певні люди чи народи вводять в канон божественних одкровень. Але тільки через віру в Ісуса Христа кожен грішник набуває статус спасенної людини. Тобто виключно Ісус Христос має на людину законне право, бо саме Він заплатив за наш гріх. Виключно Христос

– Первосвященик, Владика, Заступник! Ніхто інший не має такого ж права, яким би святим не був! Люди чинять досить нерозумно, обминаючи Христа (іншими словами – попросту ігноруючи Христом), і звертаються до когось іншого за посередництвом чи шукають заступництва в молитві через когось іншого: «Отож, маючи великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого!» (Євр. 4:14). Так само Слово Боже незмінне: канон і божественне одкровення передане нам на сторінках Нового Завіту (Біблії). Інша справа – що хтось з цим не хоче погоджуватися. Чому так багато різних «вір», церков? Насамперед, саме тому, що люди вибирають свій шлях, а не той, що пропонує Христос. Тому, якщо спіткало когось горе, чи це не результат попереднього безбожного життя та ігнорування Словом Божим, Заповідями Ісуса Христа, євангельським вченням? Сучасні люди дуже сильно погрузли в гріхах, забобонах, прикметах, безбожництві, язичницьких та релігійних обрядах. Магія, гороскопи, ворожбитство, чаклунство – це справи диявола, що посіли чільне місце в щоденному житті сучасних людей. Це все, як зміїний клубок, що все дужче обплутує людей. Політичні вожді кладуть руку на Євангелію, при цьому ігноруючи її змістом. Вояки піднімають знамена з написами, що з ними Христос, ведучи при цьому загарбницькі війни. Хіба це не блюзнірство і святотатство? Навіть по радіо можна почути запрошення приїхати до обласного центру, де буддисти вас навчать медитації, магічним ведам. Що це? Якщо хтось думає, що

подібні дії просто забавка чи цікаве дозвілля, то він глибоко помиляється. Це добровільна згода служити дияволу, це ще один виток древнього зміяспокусника на безсмертній людській душі, що необачно звертається до екстрасенсів, магів, ворожок, чародіїв, окультистів. Окультизм широко крокує по Україні, родові прокляття тісно охопили не тільки окремі родини, а цілі міста і села! Батьки своїми діями фактично тягнуть своїх дітей під те прокляття, в якому перебувають самі. Усі завинили перед Богом, усі позбавлені слави Божої, нема праведного жодного, ніхто не шукає Бога і правди Божої! Але з’явилася правда Божа, яка нині є спасінням для всіх людей! «А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі…» (Рим. 3:22-24). У цьому й любов Божа до людей, що Він, незважаючи на всі наші провини, заплатив за наші гріхи кров’ю Сина Божого – Ісуса Христа: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне!» (Ін. 3:16). Сьогодні є жива надія і шанс для кожної людини змінити свою долю на краще, прийнявши правила Життя, що пропонує милосердний і люблячий Христос. Нині Ісус Христос-Спаситель чекає від жителів України (включаючи її політичних лідерів) щирого покаяння, глибокого сповідання своїх гріхів – і як результат цього: повернення всіх жителів країни до першоджерела духовності – Євангелії Ісуса Христа. Геннадій Андросов

Тату – данина моді чи поклоніння бісам?

В останні десять років широко розповсюдилося татуювання, молоді люди стали робити собі на шкірі тату, вважаючи це модним і стильним. Вивчивши всі «за» і «проти», вчені з’ясували, що тату представляє смертельну загрозу для людини, незалежно від того, яке татуювання (тимчасове чи постійне)1. Канадські вчені з’ясували, що хвороби печінки безпосередньо залежать від татуювань. Токсини, які містяться в чорнилі для тату, проникають в нирки, що викликає хвороби печінки та крові. Інфекції дуже легко потрапляють в організм людини через інструменти, тому що в основному використовуються інструменти, якими роблять тату декільком пацієнтам. Шкоду несуть у собі й фарби, які використовуються під час нанесення різних за розмірами татуювань, які не зберігаються в стерильних холодильниках і тому є переносниками інфекцій. Нанесення татуювання може призвести до алергічних реакцій, захворювань ВІЛ та СНІД, інших інфекцій. Позбутися від татуювань дуже важко. Тому важливо серйозно подумати: чи варто так ризикувати здоров’ям. До групи ризику в основному входить молодь і ув’язнені люди. Багато людей в молодості необачно зробили собі татуювання, а потім мусять з тим жити все життя, хоч і воліли б позбутися тих недолугих «наколок». Нажаль, існує тенденція: людина не зупиняється на першій наколці, а продовжує наносити на шкіру все нові й нові тату, наприклад, це можна побачити на артисті Тіматі, який має багато татуювань. Лікарка показала йому на фото шкіру здорової людини і для порівняння – шкіру з татуюванням і зробила висновок для Тіматі: «Будь-яка інфекція – вірусна, бактеріальна може тебе

вбити. Це може статися завтра, через п’ять років, але це обов’язково станеться»2. Татуювання не лише створює потенційну загрозу здоров’ю людині, а може змінити всю подальшу долю людини і, нажаль, в гіршу сторону. Символи тату несуть у собі не просто зображення без змісту, або нейтрального характеру, а в них вкладається духовний зміст: агресія, жорстокість, приналежність дияволу. Люди по незнанню наносять татуювання зі знаками приналежності тій чи іншій релігії, язичництву. Татуювання мають давні язичницькі корені, їх наносили собі на шкіру язичницькі жерці, поклоняючись бісам. Тому усі ці символи (надрізи на тілі) контролюють ті чи інші бісівські духи, і людина, що зробила собі такі знаки, потрапляє під прямий вплив сатани та демонів. Те, що людина не зупиняється на одній наколці на шкірі, також

наводить на думку, що захоплення тату, насамперед, має духовні корені. У давнину наколені написи на шкірі робили в ознаку померлої близької людини. Але Біблія засуджує це і суворо застерігає: «І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите на собі наколеного напису. Я – Господь!» (Левіт, 19:28). Це ж саме відноситься і до сучасних християн: будь-які нанесення на тілі тату, навіть якщо вони символізують християнство (хрест, рибка) суперечать вченню Ісуса Христа і не повинні практикуватися свідомими християнами. Поняття «християнське тату» так само є гидотою для Бога, як і будь-які інші татуювання. Нанесення наколок на тілі відноситься до грішних учинків людини, про що написано в посланні апостола Павла до Галатів: «Учинки тіла очевидні: це є перелюб, розпуста, нечистота, безсоромність, ідолослужіння, чарування, ворожнечі, сварки, ревнощі, лють, гнів, суперечки, єресі, ненависть, заздрощі, пияцтво, гульня і тощо. Попереджаю вас, як і раніше попереджав: хто таке чинить, Божого Царства не успадкує» (Гал. 5:19-21). Наколки опоганюють тіло людини, занечищують і оскверняють його, по суті є нечистістю і непотребством. Якщо ж вже ці наколки є, і їх неможливо видалити зі шкіри, важливо покаятися в цьому і більше ніколи не робити подібного зі своїм тілом. Одне із значень з грецької мови слова «чарівники», про яких написано в останній книзі Біблії (Одкровення, 21:8), має на увазі тих, що становлять фарбу для тату. Доля таких чарівників в озері, що горить вогнем та сіркою (Одкр. 21:8). 1

2

http://tattooha.com/stati/item/275-vred-tatuirovok https: //www.youtube.com/watch? v = AMv4JWuJFkk


січень-березень 2015 р . , № 79

З рук Христа

СВІДЧЕННЯ Людмила Мартюшева, смт. Любешів, Волинь.

Тел.: 099-277-10-64, 098-65-00-227 E-mail: Martushewa.l@yandex.ru

народилася і зростала в невеличкому селищі на Волині. Наскільки пам’ятаю, завжди знала, що Бог є, але особисто Його не знала, бо ніколи не чула свідчення про живого Бога. Довгі роки залишалась нерозкаяною грішницею. Закінчивши навчання в школі і ПТУ, поїхала до великого міста Львова в пошуках кращого життя. Там змінила декілька професій, та ніде не могла знайти себе. Ніщо не приносило мені задоволення, якась порожнеча була в моїй душі. Часто плакала, переживала депресії. Мені здавалось, що ніхто стільки не плакав, як я. В такі моменти я згадувала, що «десь там далеко» є Господь. Тоді молилась молитвою «Отче наш», якої ще з дитинства навчила мене мама. Коли мені було дуже тяжко, повторювала цю молитву декілька раз. Від цього мені ставало трохи легше. Та на ранок все поверталося на старе, я не бачила ніякого сенсу свого подальшого життя. Я порівнювала своє життя з білкою в колесі. Була одна мрія, що додавала мені сил і надії на щасливе майбуття. Я мріяла про сім’ю, в якій будуть панувати тільки любов і взаєморозуміння. Тепер я розумію, що це можливо лише в сім’ї,

«ЖИВА НАДIЯ»

яка живе в мирі з Господом, керуючись Божими Заповідями. Мені було 26 років, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка. Згодом ми переїхали до Чернігова і започаткували дочірнє підприємство парфумерної компанії. Наш бізнес стрімко розвивався і ніщо не свідчило про якісь негаразди. Через проблеми з моїм здоров’ям, лікарі давали мені мало шансів на вагітність, тому очікування народження донечки зробило нас повноцінно щасливими. Пологи були тяжкими… В дитячій реанімації я вперше розмовляла з Богом, ніби Він був поряд. Напевно усі жінки, коли народжують, моляться і волають до Бога. І я благала спасти мою донечку… Через півтора місяці її життю ніщо не загрожувало, та через прийняту велику кількість медикаментів у неї почались проблеми з суглобами. Ще півтора року ми боролись за те, щоб вона ходила… Через вимушений переїзд для подальшого лікування в Суми, наш бізнес залишився в минулому. З перемогою, яку дав Бог, але з пустими кишенями, ми повернулися до Львова. Нові пошуки роботи, безгрошів’я, сварки нас геть виснажили. Нам потрібно було знайти вихід. Чоловік влаштувався на роботу в Почаїв, де багато святинь Православного віросповідання. Протягом року ми відвідували там святі місця в пошуках позитивних змін. Ми перецілували всі ікони, які нам радили цілувати; всі мощі святих, які там були; для очищення пірнали в святі озера; стояли під дзвіницями, коли

били дзвони… Найбільш вражає те, що за увесь цей час нам ніхто не розповів про Ісуса Христа, Його жертву, покаяння. Господь бачив наші щирі серця, і ми нарешті познайомилися з такими християнами, які нам подарували Біблію, і переконали нас, що вся істина саме в Слові Божому! Тільки читаючи Слово Боже, нам нарешті відкрилися очі на істинний християнський шлях. Тепер я з повною відповідальністю можу сказати, що Біблія – це істинний закон християнства, а не інші постанови чи обряди, придумані людьми, що не підтверджуються Словом Божим (Мт. 23:1-5). У 2008 році ми разом з чоловіком, тримаючись за руки, вступили в Завіт Господа через святе водне хрещення (Мт. 3:13-15). Тоді сатана сильно повстав, та Господь не залишав нас ні на мить, тепер я це розумію, хоча в той час здавалось інакше. На нашому початковому християнському шляху Господь послав нам духовно сильних, наповнених довготерпінням і Христовою любов’ю, сестер та братів у Господі, які несли нас на руках молитви вдень і вночі. У той нелегкий час підійматись і йти далі за Христом мені дуже допомагала одна думка: «Якщо така серйозна духовна боротьба за нас, то ми щось дуже важливе маємо зробити для Бога в майбутньому». У 2013 р. на домашній молитві, в м. Камінь-Каширський, до нас з чоловіком було слово від Бога: «Даю інструменти в ваші руки». Після чого

5 ст.

чоловік деякий час ніс євангелізаційне служіння, пізніше Господь сказав йому йти далі. На даний час він навчається в місіонерській школі «Бог нагледить» у м. Києві. Протягом року в нашій церкві ми організовували допомогу нужденним, потім організували фонд милосердя «Благодать» та стали опікуватися інвалідами та відкинутими суспільством людьми. Дехто запитує: «Чи в вас щось є?» Я ж відповідаю, що в нас немає нічого, тільки Господь, навіть думки і ідеї всі від Ісуса. Господь підтримує і являє свої чудеса щодня, Він веде нас Своєю рукою і допомагає вчасно допомагати тим, хто потребує. Одного разу наш пастор, Кравчук Богдан, сказав: «Господу для труда потрібна одна людина, а не десятки. Усіх інших Бог приєднає поступово». Я вірю, що для того, щоб змінювати «темне» сьогодення навколо нас, потрібно мати лише Господа нашого Ісуса Христа (не більше, не менше). Вірю в силу щирої молитви, тому прошу всіх молитися, щоб Господь тримав нашу сім’ю і служіння в Своїх руках. Точно знаю, що ми без Нього – ніхто й ніщо, а просто порох перед Його ногами… Крім цього Господь побудив мене писати вірші, з радістю ділюся цим талантом з тими, хто вже прийняв до свого серця Ісуса, і також з тими, хто чує Його призив, та ще вагається. Нещодавно вийшла перша збірка віршів «З рук Христа». Якщо хоч одне слово з цієї збірки проросте в чийомусь серці в життя вічне – це для мене буде найбільшою радістю.

Найкраща доля – з вірою в Бога!

Записано зі слів свідчення Михайла Мазура (м. Чернівці, тел.: 095-83-16661) в церкві м. Пирятин (Полтавщина) 12 жовтня 2014 р.

народився в сім’ї християн-баптистів. У 1953 році мій батько прочув, що є такі християни, як апостоли, у тій церкві проходять зцілення, вони говорять якимись іншими мовами, як про це написано в Новому Завіті (Дії Апостолів 2:4, 8:15-17). Йому один брат по вірі порадив поїхати до таких віруючих в Закарпаття. І він поїхав. Йдучи вже там по сільській дорозі, роздумував: у кого ж запитати про таких віруючих? У той час переслідування церкви небезпечно було ставити такі запитання, бо могли й заарештувати за це. І ось він побачив попереду колодязь і подумав, що підійде туди і запитає чоловіка, що там стояв. Тільки він підійшов, як той чоловік першим озвався і сказав: «Брате, йди сміло сюди, Господь послав мене до тебе назустріч!..» Коли вони зайшли до хати, той чоловік все докладно

розповів моєму батькові про хрещення Духом Святим і запевнив його, що й він може це так само пережити. І батько в той же день на молитві отримав хрещення Духом Святим. Батько з тої радості повернувся додому і одразу зайшов не до своєї хати, а до свого друга, все йому розповів, друг і його жінка одразу ж отримали хрещення Духом Святим зі знаменням інших мов. Вдома тато також все розповів, і моя мама так само отримала цей Божий дар. Мені тоді було сім років. Все проходило на моїх очах, це на мене справило неабияке враження, я дуже загорівся вірою в Бога і з дитячих років не тільки вірив, а й намагався юнаком щиро служити Богові. Наше служіння молодих зазвичай полягало в тім, що ми регулярно допомагали старшим нужденним людям. Зараз християнська молодь більше збирається, щоб весело провести своє дозвілля, а раніше, якщо у нас був вільний час від роботи на виробництві чи вдома, ми йшли й допомагати убогим людям, вдовам. Хлопцем я вже навіть проповідував, бо в зібранні старших братівпроповідників майже не було. Одні були по тюрмах, інші через переслідування боялися ходити до церкви. А я вмів читати, тому часто для всіх присутніх вголос читав Євангелію. У школі, де вчителі переважно були всі атеїстами, звичайно, з мене дуже кепкували, ще й через те, що я відмовлявся виконувати ті вказівки вчителів, які суперечили вченню Ісуса

Христа (зокрема я відмовився вступати до лав піонерів, комсомолу). Після школи я не міг поступити навіть до профтехучилища через те, що не був комсомольцем. А на той час всі були комсомольцями, крім віруючих. Але я не йшов на компроміс із совістю і волів краще мати приниження, матеріальні утиски, але залишався вірним Богові. Це ми зараз маємо просторий дім молитви в Чернівцях, а раніше віруючі збиралися на богослужіння по хатах, таємно від влади, бо на той час зібрання нашої церкви (християн - п’ятидесятників) влада усіляко забороняла. Нас невіруючі і представники провладної церкви називали «покаїтами». Тому таким, як я, було особливо тяжко. Мені ставили в школі незадовільні оцінки через мою віру, хоч я добре знав усі уроки. За мною слідкували агенти КДБ, визивали на допити, погрожували ув’язненням. Незважаючи на труднощі, я дякую Богу за долю, що маю від Бога. З усіх випробовувань виводив мене Господь: «Боже правди моєї, Ти простір для мене робив у тісноті…» (Псалом 4:2). Так само і в армії Бог являв мені милість, хоч я відмовився приймати присягу, через що мені загрожувало значне тюремне ув’язнення, але Бог так чудово все влаштував, що мене не тільки не запроторили до в’язниці, а й в армії я пробув менше двох років. Моя мама ще й досі жива (а їй вже понад 86 років). Ще коли я був малим хлоп’ям, вона була при смерті, бо мала відкриту форму туберкульозу.

Тато побачив, що лікарі нічим не можуть допомогти, то таємно її забрав з лікарні (бо так не випускали) і по молитві церкви, через оливопамазання служителями церкви, Бог її зцілив. А в нашій сім’ї більше ніхто не захворів, хоч усі їли з однієї миски. Бог всесильний! Слава Йому! Я маю благословенну родину, восьмеро дітей. Багато Божих чудес бачив на своєму віці… Час швидко йде і треба встигнути потрудитися для Господа. Мені вже виповнилося 68 років, хоч мав вже інфаркт, але намагаюся служити Богові, проповідую в церкві, відповідаю за молитовне служіння, завідую господарством церкви, також на місці не сиджу, подеколи їжджу в гості в інші церкви, проповідую там Євангелію, свідчу про милість і любов Ісуса Христа до грішників. Ось і до вас приїхав, взяв з собою таблетки, але (дякувати Господу!) жодної з них ще не випив. Багато було випробовувань на моєму шляху віри в Ісуса Христа, але слава Богу за усі роки життя, що пройшли під Його щедрим благословенням! Пригадую, як Бог нам з жінкою останньою дав донечку, яку ми назвали Надією. А її в лікарні тримають під крапельницями. Кажуть, що вона не виживе і її переведуть в реанімацію. Жінка плаче, каже, що хоче бачити свою дитину. А їй лікарі її не дають. Я помолився, пішов до лікарні, там саме нікого біля доньки не було, від’єднав усі ті крапельниці та й поніс дитину додому. Вдома з синочками стали на молитву, поклали на неї руки, і Бог дав нам таку віру,

що вона буде здоровою. І Бог її зцілив! Це був небезпечний крок, бо якби донька померла, то мене б звинуватили, що я її в жертву приніс. Представники атеїстичної влади шукали будь-який привід, аби очорнити християн, писали усілякі наклепи в газетах. Були випадки, що медсестри по вказівці влади комуністів спеціально давали дітям віруючих такі пігулки, щоб призвести до смерті і потім звинуватити віруючих, що це вони винні. Але Бог оберігав і збувалося Боже Слово: «А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» (Євангеліє від Марка 16:17-18). Хотів ще зазначити, що впродовж життя я не мав великого матеріального статку, але за всі роки ні в кого жодної копійки не позичив. Слава Господу, Який опікується дітьми Своїми! Дехто з невіруючих людей нарікає на нещасливу долю. Я ж з упевненістю можу сказати, що щаслива доля завжди у тих людей, хто в своєму серці має віру в Ісуса Христа, хто щиро служить Богові згідно Євангелії, який би скрутний час і сутужні життєві умови навколо не складалися, бо життя такої людини завсіди благословенне Господом. Амінь.


6 ст.

«ЖИВА НАДIЯ»

січень-березень 2015 р . , № 79

Жизненная история одной губительной «дружбы» со счастливым концом

М

ы познакомились с ней, когда мне было 17 лет. Я тогда уехала на Дальний Восток по комсомольской путёвке строить новую жизнь и городок в сопках. В бригаде штукатуров-маляров, куда я попала по распределению, было 19 женщин, и с ней не дружили только три: бригадир, её помощница и беременная Ира. Ира приехала с нами и открыто говорила, что дружба с ней разрушит её отношения с мужем и даже может повлиять на здоровье их малыша. Нам, остальным 16 девчонкам, было всё равно, правду она говорит, или фантазирует. Всем нам было от 16 до 26 лет, и мы были полностью посвящены ей. Она была с нами с момента просыпания до засыпания, она была неизменной подругой. Иногда мы могли повздорить друг с другом, но она всегда примиряла нас, с ней нам никогда не было скучно. Однажды я познакомилась с парнем, через пару месяцев мы расписались. Сначала он нормально относился к моей дружбе с ней, но скоро начал бунтовать. Потом – угрозы, запреты, скандалы. Он не без основания утверждал, что она стоит между нами, требовал полного разрыва с ней. Это оказалось невозможным. Через полтора года борьбы муж проиграл, мы развелись, а она осталась моей лучшей подругой. Чем дальше, тем крепче ставали наши отношения. С годами выяснилось, что наша дружба вовсе не добровольная, как мне казалось вначале. Моя подруга уже давно перестала мне нравиться, особенно не нравилась финансовая сторона наших отношений – все расходы всегда несла только я. Но все попытки порвать с ней оказались тщетными. Отчаяние привело к жуткому «хобби» – незаметно в моей жизни появилась отдушина в виде вина. Моя подруга, которая, впрочем, давно уже заняла господствующее положение во всех сферах моего существования, появление алкоголя встретила очень даже положительно. Зато моя личная жизнь оставалась для меня мечтой – как только появлялся человек, готовый стать моим мужем, она демонстративно заявляла свои права, и всё заканчивалось, не начавшись. А те мужчины, которые легко находили с ней общий язык, не нравились мне, потому что в дружбе с ней проявлялась неизменная закономерность: все, кто служат ей, раньше, или позже попадают в рабство алкоголя. Я опасалась, что меня ждёт та же участь. Но я ненавидела пьющих женщин! Пока я пила только вино, и только за закрытой дверью, без свидетелей, но вино было не всегда и уже несколько раз случалось, что в

компаниях я пила водку (что мне совсем не нравилось), причём последствия были позорными даже для моей, не очень живой совести. Нельзя было не заметить, что я качусь куда-то вниз, и скорость увеличивается ежедневно. Алкоголь объединял с людьми пошлыми и развратными, значит, я уже тоже была такой... Анализируя своё состояние, вывод был явен, как день: скоро я стану одной из тех, с которыми ещё несколько лет назад я бы даже не посмела разговаривать, из-за отвращения. Да, теперь я стала отвратительна себе самой, моя подруга-госпожа величественно одержав надо мной победу, неотступно находилась рядом, спокойно наблюдая моё отмирание. Наконец я решила: так жить я не хочу! Мысли о борьбе были мучительны, ведь все попытки вырваться из плена моей «подруги» закончились ранее неудачей. Моё решение покончить жизнь самоубийством она одобрила, успокоительным тоном сказав: «Не переживай, и в тот момент я буду с тобой». Даже тогда я так и не поняла, что целью её «дружбы» со мной и была, собственно, моя смерть... И только спустя некоторое время я узнала окончательную правду: с самого начала она находилась в кровном договоре с убийцами Алкоголем и Наркоманией, чтобы «поставлять» для них, глупых, не ищущих истинной цели своей жизни и не знающих своей уникальной ценности женщин, мужчин и детей. Та, что вначале представилась мне как добрая утешительница и не скучающая дама, оказалась на самом деле служительницей самой госпожи Смерть. Одних, как меня, она приводила к безысходности и топила в алкоголизме; других: наградила слепотой, астмой, туберкулёзом, инсультами и инфарктами. Многих одарила скорым концом от рака и всех, так называемых, сердечнососудистых заболеваний. Но всё это я узнала позже, когда чудом освободилась из смертельной паутины, раскинутой над моей жизнью. Вы уже, конечно же, догадались, как имя той, которая сидела на моей шее, затягивая петлю семь самых лучших лет моей юной жизни? Да, это она, сигарета. Не имеет значения – курите Вы, или нет. Вы прекрасно понимаете, что я не драматизирую, всё это правда. Если Вы курите, это не что иное, как рабство, в котором нет ни одного плюса для человека, только минусы, только потери. Ни один человек на земле не может дать логичный ответ на вопрос: зачем

курить? Изначально в том, что сегодня мы называем глупой, губительной страстью, или зависимостью от табака, логика была, да ещё какая! Наберите в интернете слово «сигарета» и Вы узнаете, что корни современной сигареты находятся глубоко в оккультизме, т. е. в поклонении бесам и дьяволу. И сегодня ещё существуют народы, где распространено курение для вызывания нечистых духов. Цель такого курения очень даже проста: вдыхающие дым из трубок, в которых сжигаются специальные травы, получают силу этих духов. А сказать ещё проще и понятнее – во время вдыхания «священного» дыма, вместе с ним в человека заходят эти самые бесы и творят через него то, что люди называют сверхъестественной силой. В славянских странах мы видим этот «опыт» в курении сигарет, наполненных травами, дым которых вызывает наркотическое опьянение. Под воздействием такого курения человек полностью находится под силой и властью бесов, которые делают с ним и через него всё, что хотят, часто жертва не знает и не помнит, что происходило с ней. Слышу, как многие курильщики возмущаются: «Ну, не перегибайте палку! «Травки» в жизни не курил, и не собираюсь, я же не наркоман!» Должна сказать Вам правду: всемирная медицина называет курение табачных изделий наркоманией, причём самой опасной, завуалированной свободным доступом – если продаётся легально, значит можно! В состав одной тонны табака изготовители добавляют до 90 кг мёда и 130 кг сухофруктов, чтобы уменьшить резкость ядовитого дыма. Благодаря таким добавкам донорами табачных дельцов быстро и легко стают и женщины, и дети. Одна сигарета вмещает в себе 196 ядовитых веществ, 14 из которых являются наркотическими! Вот почему Вы не встретите никого, кто неделю

ЖІНКИ, НЕ БІЙТЕСЯ НАРОДЖУВАТИ!

Свідчення Людмили Волощук (с. В. Цепцевичі, Рівненщина) про доньку Наталку Киричевську (с. Княжичі, Броварський р-н, Київщина. Тел. 097-199-39-26). Хочу засвідчити перед народом Божим про невимовну милість нашого Господа, виявлену до моєї доньки Наталки. У нашій сім’ї 13 дітей, з них Наталка – найстарша. Вона вийшла заміж у 20-річному віці (а зараз їй 28 років). У них постало питання щодо дітонародження. Її чоловік сказав, що скільки Бог дасть діток, стільки вони й приймуть. Невдовзі донька завагітніла, прийшов час їй народжувати, та через крупний плід вона не змогла сама народити і їй зробили кесарів розтин. Операція пройшла успішно, та лікар випадково залишив всередині шматок вати, через що шви дуже довго не гоїлися. Згодом та вата вийшла назовні через нарив, що утворився на шві. Через півтора року донька знову

завагітніла. Постало питання: як народжувати? Лікарі наполягали на аборті. Та Наталка знала, що це гріх і вирішила народжувати. Вона поклала свою надію на Бога і благала Його милості до себе й дитяти. Її чоловік (мій зять) також молився і постився. Взяли піст і ми, батьки. Зі Слова Божого ми знали, що для Бога нема нічого неможливого (Єр. 32:17, 32:27, Лук.18:27). Люди часто сумніваються в Божій силі, але Божа сила від цього не зменшується і не змінюється. Коли ж прийшов час Наталці народжувати, лікарі хотіли знову її «кесарити», але донька категорично відмовилася, хоч лікарі переконували її, що звичайні пологи будуть небезпечними для її життя. Лікарі не хотіли нести відповідальності за наслідки пологів, тому запропонували їй написати відмову від операції. А ми продовжували взивати до Бога, не втрачали надії, і Господь

дав доньці такий душевний спокій і мир, що вона просто відчула Його присутність і допомогу під час пологів. Все відбулося тихо і спокійно. Наталка навіть не думала, що пологи відбудуться під таким благословенням Божим. Дитинка народилася здоровою і донька почувалася добре. Потім Господь дав їй ще трьох діток, які благополучно з’явилися на світ через пологи природнім шляхом. Слава Господу! Наталка і її чоловік присвятили їх Богу і намагаються виховувати у страху Божому. Як багатодітна мати, хочу звернутися до всіх молодих матерів: не бійтеся народжувати, приймати таким чином Боже благословення, адже діти – це нагорода від Господа (Пс.126:3). Народжуйте, ведіть їх до Бога, прививайте діткам любов до Спасителя. Нехай ваші діти стануть вашою втіхою і допомогою на старість, і Господь вас рясно благословить.

курит, а на месяц забывает о своей привычке. Потому что это не привычка, а наркотическая зависимость! И если Вы курите, примите правду о себе: Вы – наркоман. И чтобы оказаться в зависимости от этой «подруги», обычно достаточно одной выкуренной пачки. Кто-то стоит за этим. Конечно же, это бизнес. Но никто не знает, что величина доходов от него только немного уступает величине прибыли владельцев нефтяных компаний. К тому же табачные изготовители работают на дельцов наркомафии, потому что сигареты, как «лёгкий» наркотик – это кратчайшая дорога к «тяжёлым» и более дорогим наркотикам. Вот почему практически не бывает наркомана, который прежде не курил бы сигареты. Никто не закурит «травку», если не употребляет обычные сигареты. Так же трудно встретить парня или девушку, кто бы пили вино, или пиво и не употребляли сигарет. Потому что сигареты – это надёжный мост ко всем алкогольным напиткам. Есть ли выход? Да, есть! Слава Господу, в этот тёмный час земной истории, о котором многие говорят, что повторяется грех Содома, всё равно есть люди, которым не всё равно, что будет с человеком. Есть много людей, которые так любят своё поколение, что, буквально, жизнь свою полагают для просветления и освобождения соотечественников. Книга Аллена Карра «Лёгкий способ бросить курить» принесла свободу от табачного рабства миллионам. Никто не знает числа освободившихся благодаря служению русского профессора Владимира Жданова и его соратников. Только я безмерно благодарю Господа Иисуса Христа, что своему освобождению я обязана Ему и только Ему! Тогда, когда безсилие и безсмысленность существования уже почти раздавили меня, Христос подал мне руку помощи и вытащил, и поставил на твёрдое основание Его Любви и заботы. Власть маленькой и ничтожной сигареты, которая, впрочем, раньше казалась мне горой Эверест, лопнула, как мыльный пузырь. Она исчезла из моей жизни и не возвращалась ни разу за последующие 18 лет! Это свобода, которую нельзя ни купить, ни заслужить. Но получить её может в подарок каждый, кто искренне обратится к Иисусу Христу с просьбой о прощении грехов. Пусть поможет Вам Господь! Он очень сильно желает оказать Вам помощь, ведь Он так сильно любит Вас! Екатерина Сотник, Кировоградская обл., Украина

СУМНА СТАТИСТИКА

Всеукраїнська громадська організація «Доля» виступила із заявою про те, що за роки незалежності в Україні було зроблено жінками 30 мільйонів абортів. «Сьогодні в Україні щодня робиться понад 700 абортів», – повідомляє «Доля», додаючи при цьому, що аборт – це вбивство живої істоти. Незважаючи на це, в Україні аборт можна зробити навіть на 154-й день вагітності. Для порівняння, у Польщі за ці ж роки було зроблено абортів у 365 разів менше, ніж в Україні. Така тенденція привела до того, що за роки незалежності з 52 мільйонів українців залишилося менше 46 мільйонів. Експерти б’ють тривогу і заявляють про те, що Україна знаходиться на межі демографічної катастрофи. Україна увійшла в п’ятірку країн-лідерів за кількістю переривань вагітності. Попри деяке поступове зменшення, з року в рік в Україні за офіційною статистикою фіксують щорічно 200-250 тис. випадків штучного переривання вагітності. Лікарі стурбовані випадками смерті внаслідок абортів, а також тим, що до цих пір мало уваги приділяється питанню реабілітації жінок після переривання вагітності. Директор інституту репродуктивної медицини Федір Дахно каже, що аборт ніколи не проходить безслідно: «Це травма фізична, моральна, емоційна, гормональна, це травма соціальна і психологічна. Це велике зло, це величезна біда…». http://no-abortions.at.ua/index/statistika


січень-березень 2015 р . , № 79

«ЖИВА НАДIЯ»

КОЛИ ПРИХОДИТЬ БОГ...

Уже 12 років, як я звернувся до Бога в молитві покаяння. Хотів би розповісти про це. Я народився в 1977 році в м. Прилуках. Ні в дитячих роках, ні в юначих я не чув про Бога. 25-річним хлопцем я поїхав до Києва (з 12 гривнями в кишені) шукати щастя. Влаштувався охоронцем в кафе. Одного разу повернувся на свято додому, прийшов по запрошенню свого друга на християнське свято в селі Яблунівка біля Прилук. Як побачив там бабусь, то одразу втік звідти. По дорозі зустрів молодих людей. Вони були добре вдягнені, але по них було видно, що вони мали досить тяжке життя. Вони запитали, де можна знайти віруючих. Я потім довідався, що ці молоді люди з реабілітаційного центру в Бучі, що під Києвом. Я мав проблеми з житлом, і саме вони допомогли нам з житлом і фінансами. Потім вони запросили мене на служіння до церкви при реабцентрі. Я не хотів туди йти, але заради поваги до них прийшов. Я побачив, як каються і навертаються до Бога алкоголіки, наркомани. Але я таким не був - я навіть ніколи не курив! Тому подумав: навіщо це мені здалося? Але я прийшов до правильного висновку, що Бог справді є. А як Він є, то Він все одно мене знайде, і я постану перед Ним і не зможу виправдатися. Мені прийшла думка, що краще домовитися з Богом заздалегідь. Я вирішив скласти з Ним своєрідну умову. Я звершив молитву своїми словами: «Боже, я знаю, що Ти є, що Ти керуєш Всесвітом. Я обіцяю, що коли постарію, то обов’язково прийду до церкви, а зараз я не роблю тяжких гріхів (не п’ю, не курю, не колюся), я молодий і переді мною таке яскраве життя, і я хочу влаштовувати його посвоєму, я не хочу вдягати на себе рясу побожності, я хочу врешті знайти собі гарну дівчину…». Я так говорив Богові, бо не мав і не відчував тоді гострої потреби в Бозі і каятися не збирався, вважав, що моя свобода буде обмежена, якщо я прийду до Бога. Я не розумів Євангелії, не розумів, що істинну свободу дає лише Христос, не розумів, що не я повинен ставити умови Богу, а є Божа умова Його відносин зі мною (як власне й з кожною людиною), яка вже давно визначена і незмінна. На той час багато моїх друзів покаялися і стали віруючими. Я ж не здавався. Одного разу вони повідомили мені, що їх запросили на християнське весілля аж на Західній Україні. Вони запропонували й мені їхати разом з ними, тим більше, що нас туди обіцяли безкоштовно відвезти автобусом. Я відмовився, бо думав, що це мене таким чином хочуть затягти в віру. Коли ж довідався, що це весілля буде без алкогольних напоїв (навіть без пива і вина), моя цікавість взяла верх, і я погодився їхати. Я вирішив їхати з другом, ми взяли літру горілки, думали, що зробимо весілля по-своєму. Але все склалося абсолютно не так, як я думав. Той друг в останній момент відмовився їхати. Ми приїхали в суботу, а весілля було призначено на неділю. І нас повезли на молодіжне зібрання в село Сопачі біля

Кузнєцовська. Мені не було куди дітися, прийшлося йти з усіма. Ми зайшли до зали, повної людей, попереду великий хор молоді. Я запитав: а де ми будемо сидіти? Нам сказали, що в першому ряду. Я ж побачив, що там усі місця зайняті, я підійшов і сказав, що це місця для нас, звільніть, будь-ласка. Мене смикнули за рукав, щоб я не спішив, не цей перший ряд. Я обімлів, коли нас вивели на саму сцену і посадовили попереду всіх, як почесних гостей, обличчям до усього залу. Нас було семеро, шестеро вже покаялися, один я був, як біла ворона – в прямому змісті. Бо я був у білому піджаку. І мене посадили по центру, а переді мною поставили аж два мікрофони. Напевно всі вважали, що я також віруючий. Я був звідусіль оточений, нікуди було й тікати. Пройшла година, я був конкретно зніченим, сердився, що потрапив у таку халепу. Аж раптом почув голос (я чомусь абсолютно точно зрозумів, що то звертався до мене Бог): «Якщо ти зараз не встанеш і не попросиш, щоб за тебе помолилася уся церква, потім ти вже ніколи більше цього не зробиш». Мені стало страшно, я зрозумів, що це не жарти. Я думав, що може станеться аварія, чи ще щось, але я однаково не хотів каятися. Потім почув інший голос, який казав, що мене візьмуть на кпини, засміють: «Ти – молодий хлопець і будеш тут перед усіма каятися?» Я думав, що це я сам думаю, а то був ворог, і я вирішив, що не буду каятися. Зібрання наближалося до кінця, я ж сидів, як приклеєний. Аж раптом знову слова, що чітко залунали всередині: «Не бійся, тільки віруй, вставай і плач!» Товариш поряд побачив, як я зблід, коли він довідався про причину, то запропонував мені написати слова на папірчику, бо я не знав що говорити. Я не погодився, але всередині не мав спокою, все клекотіло, нарешті я йому сказав, що таки хочу каятися. Він тоді, не довго думаючи, піднявся і сказав на всю церкву, що з ними є брат, тільки він поки що невіруючий, і він хоче покаятися. Мені нічого іншого не залишилося зробити, як підійти до мікрофону. Мовби вітер повіяв, за мить у мене зник усілякий сором, мені зовсім не було страшно. Уся церква молилася за мене. Усі сприйняли це по-живому, по-справжньому. Настільки я відчув внутрішні переміни, що навіть сказав в мікрофон, що хоч нікого тут не знаю, але всіх дуже люблю. Буквально в декілька хвилин зі мною пройшла така внутрішня переміна, про що раніше я не міг і уявити. Це було моє справжнє покаяння, дароване мені по милості Божій! Вже на весілля я прийшов, як віруючий, де свідчив про живого Бога, Котрий так чудово відкрився мені… Я продовжував працювати у Києві. Але у вільний час скрізь відвідував богослужіння: в Києві і інших містах. Потім я почув на одній християнській конференції в Ніжині, що в селі Парафіївка живуть три дівчини-місіонерки, яких місцеві хулігани ображають. Вони просили брата по вірі до помочі, але ніхто з присутніх на конференції не зголосився. Мені ж стало соромно, і я вирішив поїхати в те село. Спочатку не думав, що також стану місіонером, я там лише допомагав по господарству. Саме серед цих сестер була та дівчина, яка згодом стала моєю дружиною. І вже разом з нею ми стали жити в цьому селі, де трудимося до цього часу. Інна Оніщенко: Я родом з Рівного. Народилася і виховувалася в християнській сім’ї. Мені зараз 32 роки. З юності увірувала в Бога. Коли мені було 19 років, я дуже сильно захворіла. У мене визначили пневмонію, потім плеврит, почала набиратися рідина в легенях. Мені сім разів робили пункцію. Останній раз зачепили спинний нерв, мене на декілька днів паралізувало. Увесь цей період (півроку) у мене була висока температура. Я сильно схудла. Важила 40 кг. Увесь час у мене боліла

голова і були кровотечі з носа. Я втратила свідомість, коли ж зробили томографію мозку, то виявили злоякісну пухлину. Мене мали були оперувати в Києві в медичному інституті. У 12-річному віці у мене стався мікроінсульт, і в тому місці, де сталася кровотеча, виникла ця пухлина. Мої батьки категорично не погоджувалися робити мені операцію. Була зима. Я була знесилена, втомлена не тільки фізично, а й духовно. До всього, у мене почалися сильні болі внизу живота. Після обстеження лікарі виявили, що та рідина, що накопичувалася в легенях, якимось чином потрапила в статеві органи, які через це отримали опіки. По діагнозу лікарів у мене ніколи не могло бути дітей. Зараз навіть важко усвідомити, що невже все це одразу може так бути? І чи можливо все це витримати? Але так було буквально в піврічний період такого випробування в моєму житті. Звичайно, я постійно взивала до Бога, так само за мене ревно молилася церква, мої батьки. Мене відвідували віруючі, зокрема й гурт «Авен-Єзер» навідав. Ще раніше, до мого захворювання, мені було пророче слово, що я буду Божим свідком і скрізь, де поїду, буду свідчити про Божу славу. Коли ж я захворіла, то згадувала те пророцтво і думала: «Боже, яким свідком я буду, якщо мені вже дорога напевно лежить до смерті?» Одного разу мене відвідав тато, так сів напроти мене, сльози потекли по його обличчю. Потім він каже: «Збирайся, доню. Поїдемо додому». Тоді уся церква була в пості і молитві за мене, було пророче слово, щоб церква посилено молилася, бо на небі приймалося рішення, чи залишити мене на землі, чи забрати. Хоч у мене була підвищена температура, і лікарі не повинні були давати дозвіл на мою виписку, але я таки поїхала додому. Коли ми думаємо, що ситуація безвихідна, Господь промовляє, що у Нього є вихід: «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!» (Марка, 10:27). Мої батьки вирішили мене повезти до Гриця Хопнівського. Ми приїхали до нього додому. Він вийшов на поріг, подивився і каже: «Нічого не кажіть. Господь відкрив мені причину. Ходімо, будемо молитися». Ми молилися, нічого такого особливого не сталося. Ми потім ще трохи поспілкувалися. Брат сказав, щоб я тільки вірила, і назавтра у мене вже спаде температура і все буде добре зі здоров’ям. Я справді повірила, що так буде. Вдома вранці я спершу взяла термометр, і вперше за півроку у мене була температура 36,7. Я кажу мамі, що в мене голова не болить. Мама в сльози. Більше головний біль до мене не повернувся. Так само зникли кровотечі. Я зрозуміла нарешті, що таки буду живим свідком Божої слави. З радістю пішла до церкви «Свята Трійця» з наміром свідчити про зцілення. Коли взяла мікрофон, лише промовила «Слава Богу!». Більше нічого сказати не змогла, сльози градом покотилися по моєму обличчю. Але не від горя, від радості. Такі ми вже є: нам погано – ми плачемо, радіємо – також плачемо. Я пішла і сіла на своє місце. Але всі присутні все зрозуміли, уся церква встала і всі в одноголосній молитві дуже дякували Богові за моє оздоровлення. Це стало значним живим свідченням для церкви. Я прийшла одразу в обласну лікарню, до своєї лікарки Олени Дмитрівни, зав. відділенням пульмонології. Вона одразу мовби не впізнала мене, так встала і каже: «Інна, це ти?» «Я» — кажу. «Хіба тобі операцію не робили?» Вона сама давала мені направлення на операцію до Києва. «Ні» — кажу. Коли ж я їй сказала, що мене Бог оз-

7 ст.

доровив, вона так підійшла до мене (а вона такого ж зросту, як і я), обняла і дуже сильно заплакала. Їй тоді було 62 роки. Лікарка сказала, що за всю свою практику вона ніколи такого не бачила. Вона визнала, що мене справді Бог зцілив. Через два місяці мене і мою подругу запросили в гості на Чернігівщину. Мої батьки мене благословили. Я приїхала просто подивитися, допомогти на місії, але так і залишилася. Скрізь, де я буваю на богослужіннях, свідчу про Божу славу, про своє зцілення. У Парафіївці ми зустрілися з Віталієм. Одружилися. Вже 11 років у шлюбі. У нас зараз вісім діток (остання двійня). Слава Богу! Віталій Оніщенко: Ми прожили три роки у Рівному, потім поїхали на місіонерську працю в село Дігтярі, на Чернігівщині. Там раніше були місіонери, але залишили працю, на їхнє місце приїхали ми. Ми там пробули всього декілька днів і нам повідомили, що гурт «Авен Єзер» по дорозі на Сумщину вирішив заїхати до нас, щоб підтримати нам руки. Ми чекали їх. До нас перед цим приїхав гурт молоді, які по селу розповсюдили запрошення на зустріч з гуртом «Авен Єзер». Ми вирішили зробити косметичний ремонт у місіонерському домі, дещо підфарбувати. На підлозі стояла відкрита пляшка розчинника для фарби. Усі були заклопотані в праці. Наш 1,5-річний син Богдан побачив цю пляшку, він її перехилив і до рота. Я це побачив, як вже він зробив ковток. Син почав кричати, ми всі злякалися. Намагалися одразу його напувати чистою водою, заливали силоміць, він випльовував. Кисляком заливали. Ми одразу стали дуже молитися, повідомивши всіх, кого можливо. Як не дивно, у ту першу годину мені не прийшла думка визивати «швидку допомогу». Я був мокрий від води, кислого молока, син також. Я побачив, як у нього западають очі, я трясу його, а він відключається. Син вже не плакав. У мене промайнула думка: завтра приїжджає гурт «Авен Єзер», сьомий день нашого перебування в селі. Чи не скажуть невіруючі жителі, що ми принесли дитину в жертву? У мене думка думку переганяє. Вже наставала ніч. Я взяв сина на руки. Вийшов надвір, небо було зоряне. І так підняв його на руках і просив слізно і спокійно Бога про милість. «Господи, невже Ти забираєш мого сина? У мене він один». І тут я почув у серці відповідь від Бога: «Один? І у Мене Один!» Я зрозумів, що Бог зі мною говорить, я не відкинений, Він все бачить і все під Його контролем. Я вхопився за це, як за нитку порятунку. У ту мить зрозумів, що я до того проповідував, але не Євангелію. Я отримав від Бога такий внутрішній спокій, що спокійно пішов до хати, поклав сина в ліжко і сам поряд заснув. Вранці син проснувся, підійшов до мене і сказав: «Тату…». Потім я дізнався, що з таким отруєнням не встигають навіть довезти до лікарні. Євангелізація за участю «Авен Єзер» відбулася по запланованому розкладу. Тільки слава Божа була поза розкладом! Слава Господу!


8 ст.

«І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться» (Лк. 21:25). Щось подібне наближається й відбувається нині у світі, що супроводжує людей тривогою, збентеженням, панікою, страхом від чекання нових потрясінь і катаклізмів. Але це відбувається з невіруючими людьми, які не мають живої надії на Ісуса Христа. Христос заздалегідь знав про те, що буде в світі в останні дні. Він попереджує так само й Своїх учнів: «Нехай серце вам не тривожиться!..» (Ін. 14:1). Якщо не буде віри в Бога на рівні повної довіри, обов’язково прийде тривога. Тому Христос наступним реченням наставляє: «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Ін. 14:1) Це не означає, як дехто витолковує, що Бог одно, а Христос дещо інше. «Ви вірите Богу, вірите у все те, що написано в Біблії?! Тож віруйте в Мене, бо Писання говорить

зрозуміли, хоч він намагався кричати й жестикулювати? Ні. Тому чоловіку потрібно усього-на-всього стати мурашкою, і тоді мурашки дуже легко все зрозуміють. Тому Бог став людиною. І це ще не все. Головне, що Він обіцяє тим, хто увірували в Нього: «Багато осель у домі Мого Отця!» (Ін. 14:2) А це означає наступне: «Я заберу вас до Себе, щоб де Я, були й ви» (Ін. 14:3). Це повинно вселяти надію, видаляючи тривогу, збентеження, сумніви. Бог не грішна людина, щоб обманювати. У нещодавній передвиборчій кампанії доводилося бачити величезні біг-борди обабіч доріг з черговими обіцянками кандидатів в президенти. Хто саме про Мене! Це Я – Той, з людей може дати обіцянку і Хто з Неба зійшов! Я – Той Бог, водночас дати повну гарантію, про Якого ви читаєте в Біблії що все зробить на сто (в законі Мойсея, пророках)». відсотків так, як обіцяє? Ніхто. Бога не бачив ніхто, лише Ми ж наївно віримо іншим Ісус Христос явив нам Бога. людям, кампаніям, довіряючи Сам Бог взяв на себе людське їм чи то гроші, чи своє тіло, щоб ми мали здатність здоров’я, то чи не логічніше зрозуміти Бога. вірити й довіряти Богу? Один чоловік намагався ДОВІРА БОГУ ВИДАЛЯЄ попередити мурашок про небезпеку. Чи вони щось ІЗ СЕРЦЯ ТРИВОГУ!

Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ:

м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, тел. 097-9303269; м. Градизьк: з 10-00, вул. Проектна, 23, тел. 096-7580962, 066-7542426; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива Надія»; тел. 095-9331428; смт. Диканька: з 1000, вул. 40 Років Жовтня, 22; тел. 066-7724360; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, тел. 050-9031344; смт. Котельва: з 10-00, вул. Жовтнева, 251; тел. 066-0696224, 099-2772776; м. Кременчук: з 1500, вул. Маршала Жукова, 104, тел. 097-7947013; м. Лохвиця: з 16-00, вул. Леніна, 1-а, актова зала будинку дитячої та юнацької творчості; тел. 066-9107407; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33, тел. 050-9775288; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, 095-8114434; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; 067-3557623, 0509009866; смт Нові Санжари: з 10-00, вул. Ветеринарна, 2, тел. 096-2179075; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, тел. 050-6910677; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»; тел. 050-1977678, 050-7659072; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 16, тел. 067-2597689, 050-1608732; смт Решетилівка: з 10-00, вул. Горького, 105а, тел. 098-841-79-30; смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, тел. 097-6109860; смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, 45, тел. 050-1955008; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11, тел. 050-6618022; смт Шишаки: з 900, вул. Корніліча, 27, тел. 098-8345811.

Запрошуємо:

« ЖИВА НАДIЯ »

січень-березень 2015 р., №79

Тиха ніч

Тиша лягає на землю усюди, Тиша та ніжність у наших серцях. Ангел співає: «Радійте, всі люди! Радість і мир на землі й в небесах!» Подумки рушимо до Палестини, У Віфлеєм, у минулі літа. Зірка покаже дорогу до Сина, Божого Сина, Ісуса Христа. Перед святим Немовлям на коліна Станемо ми, принесемо дари — Золото віри, радості миро, Смирну та ладан молитви й хвали.

Олена Мікула

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

ВЛУЧНІ ЦИТАТИ про РІЗДВО

ЧИТАЙТЕ газету «ЖИВА НАДІЯ» в електронному варіанті на сайті:

www.hve.pl.ua

СЛУХАЙТЕ християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 20 год. 30 хв. на I каналі Українського національного радiо. Листи на радіопередачу надси лайте за адресою: Ненсi Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Онискевича, 3, м. Київ, 03115.

Щиро запрошуємо всіх бажаючих для вивчення Біблії за адресою:

м. ДОЛИНСЬКА, вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9-00 та 16-00, щосереди та щоп’ятниці з 18-00. Ви можете особисто зателефонувати служителю церкви за тел. 098-26-86-015; м. МАНЕВИЧІ, вул. Ринкова, 31-Б. Щонеділі з 10-00 та 18-00, щовівторка та щоп’ятниці з 19-00. Тел. 096-500-59-51, священнослужитель Анатолій Романович.

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ Отче Небесний! Я приходжу до Тебе в молитві в ім’я Сина Божого Ісуса Христа, усвідомлюючи всю свою гріховність. Я вірю Слову Божому, що написано в Євангелії. Господи, прости всі мої гріхи, будь милостивий до мене в ім’я Спасителя Ісуса Христа. Я не хочу жити колишнім життям нерозкаяного грішника. Я хочу жити за Євангельськими заповідями і хочу усім серцем належати Тобі, Ісусе Христе! Зайди Духом Святим до мого серця, очисти мене від усякого гріха. Господи Ісусе, будь моїм Спасителем і Пастирем! Керуй надалі усім моїм життям. Я сповідую Тебе, Ісусе Христе, своїм Господом Богом і Спасителем. Я вірю, що кров Ісуса Христа пролилася й за мої гріхи. Я дякую Тобі, Отче мій Небесний, за те, що Ти чуєш мою молитву, і я вірою приймаю спасіння в ім’я Ісуса Христа.

Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для людей, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7). Добровільні пожертвування на

газету надсилайте на картковий рахунок: Приватбанк, картка № 4405 8858 2152 7022 (на прізвище Андросов), або поштовим переказом на адресу редакції газети. Щира подяка Богові за християн, які жертвують кошти на друк газети «Жива надія»! Нехай милосердний Господь рясно поблагословить кожного жертводавця, кожного, хто молиться за друк і розповсюдження газети «Жива надія»!

ЖИВА НАДIЯ

Редактор газети «Жива надія»: Андросов Г. М. Тел. редактора: 050-28-13-256, 096-34-100-75, 093-96-28-558

січень-березень 2015 р., №79

Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива надія», м. Миргород, Полтавська обл. Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Зам. №590. Тираж 25 000 екз.

Email: giva.nadiya@gmail.com

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:

Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна.


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.