Газета жива надія 66 2012

Page 1

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

ЖИВА НАДІЯ

Січень - квітень 2012 р.

Безкоштовна християнська газета

Дорогі наші друзі! Від усього серця щиро вітаємо вас зі світлим святом усіх християн – Воскресінням Ісуса Христа! Воскреслий Спаситель дає нам живу надію на наше воскресіння й вічне життя у Божому Царстві. Бажаємо усім вам рясного Божого благословення від співпрацівників газети «Жива надія» і радіопередачі «Жива надія»!

Х

ристиянське свято Пасхи іншими словами називається святом Воскресіння Ісуса Христа. Невипадково в ці дні християни вітають один одного пасхальним привітанням: «Христос воскрес!» Нині в Україні мабуть нема такої людини, яка б не відповіла: «Воістину воскрес!» А якщо привітати когось цими чудовими словами в інший день? Чи це буде так само правильно? Одного разу я привітав знайому жінку вітанням «Христос воскрес!» за декілька днів до офіційної дати свята Пасхи згідно юліанського календаря, то вона з нотками роздратування відповіла, що в них Христос ще не воскрес. Шановні християни, завіряю вас, що з часу воскресіння Ісуса Христа вже пройшло близько двох тисяч років – незалежно від того, до якої церкви ми себе не зараховуємо! А ми щороку лише згадуємо Його славне воскресіння. Навіть те, що в одній частині християнського світу святкують Пасху згідно григоріанського календаря, а в іншій – згідно юліанського, підтверджує думку, що важлива не точна дата, а є щось значно більше, що складає сутність християнського свята Пасхи. Істинні християни щоденно живуть з вірою в те, що Ісус Христос справді воскрес. Перші учні Христа щоденно свідчили саме про воскресіння свого божественного вчителя. «Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа; і велика благодать була на них усіх» (Дії 4:33). Це добрий приклад для нас, сучасних християн. Пропоную розглянути нижче декілька пунктів (ступенів нашої віри), які важливі для кожного християнина, до якої б конфесії він не належав. 1. Суть християнської віри полягає саме в тому, що християни вірять у воскресіння Ісуса Христа: «Якщо Христос не воскрес, то віра ваша даремна: ви ще в гріхах ваших...» – так стверджує Святе Писання (1 Кор.15:17-20). Отже, якщо ти, дорогий друже, називаєшся християнином, а не віриш у воскресіння Христа, то твоя віра марна. Це просто самообман, така собі релігійність. 2. Віра у воскресіння Ісуса Христа сягає на ступінь вище: я, як християнин, вірю у воскресіння тих, що померли. «І коли про Христа проповідується, що Він воскрес з мертвих, то як же говорять деякі з вас, що нема воскресіння мертвих? Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. І коли Христос не воскрес, то проповідь наша даремна,

№1 (66)

і віра ваша даремна» (1 Кор. 15:12-14). Як бачимо, й на зорі християнства були люди, що називалися християнами, але не вірили у воскресіння померлих. Таких людей апостол Павло назвав найнещаснішими від усіх людей. Це ті люди, що ходять до церкви і виконують певні релігійні обряди, додержуються свят, щоб тільки в цьому житті допомогло: «І якщо тільки в цьому житті ми надіємося на Христа, то ми найнещасніші від усіх людей» (1 Кор. 15:19). 3. Віра у воскресіння Ісуса Христа має третій ступінь: віру у власне воскресіння: «І якщо Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, то... оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, Який живе у вас» (Рим. 8:11). 3.1. Більше того, апостол Павло не просто вірить, а знає про власне воскресіння (2 Кор. 4:14). Це найвищий ступінь віри: упевненість у тому, що я воскресну і буду вічно з моїм Господом і Спасителем Ісусом Христом. Чому таку відвагу мав апостол? Тому що в ньому жив Дух Божий! «Та то ж апостол, а я проста людина, куди мені грішному?» – такі слова від лукавого. Яків назвав відомого пророка Іллю «чоловіком, подібним до нас» (Як. 5:17). І Павло (тоді Савл) раніше був не просто грішником, а затятим гонителем християн. Декотрі апостоли були простими людьми (рибалками). Сам Ісус був теслею. Ці та інші приклади доводять нам, що кожен з нас, хто називається християнином, може мати цей третій ступінь віри у воскреслого Ісуса Христа. Іншого варіанту для того, щоб досягти воскресіння, а отже вічного спасіння – нема. Мені доводилося зустрічати побожних людей, що ревно виконували певні релігійні обряди, але не вірили у власне воскресіння. На моє запитання, що буде з ними після смерті, я чув відповідь: «Закопають і на цьому все!» Таке твердження випливає не з християнської віри, а з язичницьких забобонів та невірства (невігластва). Христос стверджує: «Я є воскресіння і життя! Хто вірує в Мене, хоч і вмре, оживе!» (Ін. 11:25). Той, хто пізнав Ісуса, хто пережив прощення власних гріхів, повірив у Слова Священного Писання (тобто Євангелії), отримав Духа Святого, має особисте переконання у тому, що Христос живий! А отже має живу надію на власне воскресіння: «Бог з великої Своєї милості відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа» (1 Петр. 1:3). Це не слова самовпевненості, а слова повної віри і глибокого упокорення перед Усемогутнім Господом Ісусом Христом та Його Словом. Христос розірвав пута смерті та пекла, щоб дати нам, віруючим, цю живу надію на власне славне воскресіння! Зауважте: ми маємо живу надію на вічне життя не з діл праведності, а з великої милості Бога до нас, грішних людей. Отож, прийміть цю Божу милість по вірі в воскреслого Спасителя Ісуса Христа. Дорогий християнине, ким би ти себе не називав і до якої церкви не зараховував, ця жива надія і ці слова віри у воскресіння Ісуса, а отже й твоє славне воскресіння, належать і тобі! Лише повір!

До 100-річчя з дня загибелі «ТИТАНІКА» У ніч з 14 на 15 квітня 1912 року за 800 кілометрів від острова Ньюфаундленд в Атлантичному океані, зіштовхнувшись з айсбергом о 23 год. 40 хв., затонуло найсучасніше, швидкохідне, комфортабельне і, як запевняла пароплавна компанія, абсолютно надійне судно.1 На борту «Титаніка» знаходилося 1316 пасажирів і 908 членів екіпажу, всього: 2224. З них врятувалося 711, загинуло 1513. Катастрофа «Титаніка» стала легендарною, по її сюжету знято декілька художніх фільмів. Дотепер достеменно невідомі всі подробиці причини такої швидкої загибелі «незатоплюваного» (як стверджували його конструктори) лайнера. Чи варто зараз ворушити минуле? Важливо інше: з трагедії, що сталася, зробити правильні висновки, витягти уроки, щоб не повторювати її у майбутньому. Корабели після трагедії прийняли нові (суворі) правила судноплавства, що відповідали новій добі технічного прогресу XX сторіччя, що у свою чергу істотно допомогло в навігації судноплавства. Але головна відповідь на запитання (чому трапилася трагедія) все-таки в тім, що цим «Титаніком» люди зробили виклик самому Богу. «Сам Господь не міг би потопити цей корабель!» – навіть так говорили деякі зухвальці. Журнал «Шипбилдер» (“Суднобудівник”), описуючи систему розподілу лайнера «Титанік» на відсіки, у 1911 році писав: «Капітан може простим натисканням електричного вимикача миттєво закрити усі водонепроникні двері і зробити судно практично незатоплюваним». Віцепрезидент суднобудівельної компанії, коли йому повідомили про загибель «Титаніка», одразу не повірив цьому і завірив пресу: «Надійність «Титаніка» абсолютно не викликає ніякого сумніву. Ми вважаємо, що це судно неможливо потопити»… Чи не тому були знехтувані елементарні правила: шлюпок було менше, ніж потрібно на всіх пасажирів (а навіщо, адже «Титанік» не може потонути!), сигнальні ракети були білого, а не червоного (аварійного) кольору, чи не тому корабель, що пропливав поряд, прийняв сигнали з

«Титаніка» за розвагу пасажирів. Ще була маса дрібниць, які (у сукупності) призвели до непоправної трагедії. Але загальний знаменник цих недоглядів: гординя людини, пиха, надимання і звеличування людського розуму. І схоже, що люди, знову і знову роблячи помилки (чи як у прислів’ї: стаючи на ті самі граблі), не роблять належних висновків. Вони враховують старі (чисто матеріальні) помилки, але говорять собі: ми побудуємо і зробимо все набагато краще, надійніше і ніщо й ніхто нам не зашкодить. До речі, це стосується висновків людей й у випадках стихійних лих, землетрусів, епідемій тощо. Уже три роки британська компанія Fred Olsen Cruіse Lіnes, чия материнська компанія Harland and Wolff побудувала «Титанік», оголосила про продаж квитків на лайнер Balmoral, який у фатальну ніч (тільки століття поспіль), пропливе тим же шляхом, що й затонулий корабель.2 По задуму організаторів розважального вояжу, на ньому буде стільки ж пасажирів, як і під час трагедії. Крім точного повторення маршруту організатори вояжу обіцяють повну відповідність стилю «Титаніка» навіть у питанні життя на судні. Та ж музика, ті ж танці, та ж їжа і розваги, що й 100 років тому, чекають пасажирів Balmoral, які одержать унікальний шанс відчути себе героями знаменитого фільму «Титанік», тільки з щасливим кінцем (як сподіваються організатори). З матеріальних міркувань (для організаторів) це вигідне дільце, але з духовної точки зору чи не виглядає це кощунством (?): розважатися та веселитися в честь сотої річниці трагедії. Дотепер продають з аукціонів речі, які тією чи іншою мірою зв’язані з «Титаніком» чи його пасажирами.3 Якийсь спритник побудував готель у формі «Титаніка» і дав йому таку ж назву.4 Робити гроші за будь-яку ціну! – такий девіз наших сучасників. Саме сріблолюбство, прагнення до наживи багатьом людям засліпляють очі, і вони не бачать, що саме їм потрібно для спасіння. І стрімко (з усе зростаючими темпами) мчаться на «титаніку» свого життя вперед. Тільки от питання: що попереду? Для багатьох

зіткнення з «айсбергом» неминуче. Сучасні фахівці досліджували зразки сталевої обшивки з «Титаніка» і прийшли до висновку, що сталь була низькоякісною, з великою домішкою фосфору, що робило її дуже ламкою при низьких температурах. «Якби обшивку виготовили з якісної, в’язкої сталі з низьким вмістом фосфору, вона просто б увігнулася усередину. Можливо, тоді «Титанік» був би врятований чи, принаймні, залишався на плаву протягом довгого часу, достатнього для евакуації більшої частини пасажирів»5 – так завіряють фахівці… Ми знову хочемо зміцнювати нашу зовнішню «обшивку», зовсім не піклуючись, що усередині. Чим ми живемо, чим наповняємо внутрішність корабля (чи то пак: нашої душі)? А для нашої душі нічого кращого не існує, крім того, що пропонує Ісус Христос і Євангеліє. Чи варто знову легковажити і казати, що «я релігією не цікавлюся»? Я також релігією не цікавлюся, але Ісусом Христом і своїм вічним життям, спасінням своєї душі кожному з нас варто зацікавитися. Погляньте: скільки на годиннику вашого життя? Скільки хвилин залишилося до 23:40? Геннадій Андросов. 1/http://bibliotekar.ru/chip/1005-6.htm; 2/http://obyavleniyaru.ru/ fanclub/798237/1/index.html; 3/http://bigpicture.ru/?p=244928; 4/http:// www.travel-love.ru/cat/?mode=hotel&hotel; 5/http://kryaker.dwg.ru/?p=3569.


«ЖИВА НАДIЯ»

2

В

ітаю Вас, дорогі брати та сестри! Звертаюся до усіх вас, тому що вірю, що саме ваші молитви та підтримка зможуть втілити мою мрію в реальність! Я прошу Бога і мрію про те, щоб ходити своїми ногами. Хто має власні здорові ноги, навіть про це ніколи не задумувався, але мої думки про те, чому я не можу ходити власними ногами і бути, як усі діти, відвідували мене ще з дитячих років мого життя. Коли мама народила мене, лікарі сказали їй, що я ніколи не зможу ходити своїми ногами. Їй відразу запропонували відмовитися від мене і залишити в лікарні, щоб лікарі могли проводити наді мною досліди. Мама дуже плакала, але вона не залишила мене і допомагала мені завжди, коли я в цьому мав потребу! Я народився з дефектом лівої ноги, вона була коротшою у два рази від моєї правої ноги і вигнута назад, а права нога була цілком здоровою. Але з-за того, що я не ходив до п’яти років (тому що лікарі стверджували, що я не зможу ходити), я зіпсував свою здорову ногу. Пізніше лікарі сказали, що мені потрібно ставати на ногу за допомогою милиць, але було вже пізно, тому що моя права нога деформувалася, і понад двадцять років мого життя вона була неробочою, я тільки міг ставати на великий палець правої ноги, тому що дуже укоротилося сухожилля – вона була третьою точкою опори між милицями. Усе своє дитинство я провів у лікарні. Кожного разу, коли бачив людей у білих халатах, міцно хапався за маму і просив не нести мене більше до лікарів. Нажаль, усі операції, які лікарі робили наді мною, не принесли мені позитивного результату. Здавалося, що нічого гарного (такого, що могло принести хоч крапельку радості в моє життя) не могло трапитися зі мною. Пам’ятаю, одного разу я сидів і дивився, як граються дітки на вулиці, і в той момент мама вийшла до мене, щоб подивитися, чи все зі мною гаразд. І я їй задав наївне запитання: «Мамо, а чому усі діти бігають своїми ніжками, а Ігор не може бігати?» Мама нічого не відповіла, повернулася

«ЖИТТЯ БЕЗ

МИЛИЦЬ – ПОКИ ЩО МОЯ МРІЯ!»

СВІДЧЕННЯ Ігор Васильків, Київщина. й побігла в дім, гірко плачучи! Відтоді я розумів, що такі запитання ранять мамине серце, і більше їй його не задавав. Але на ті запитання, на які не могла мені відповісти мама, у свій час відповів Бог! Я дякую Господу, що у всіх цих ситуаціях (моїх хвилюваннях і болях) Бог був поруч зі мною завжди! Слава Богу за це! З вдячністю Богу згадую роки, проведені в спецшколі-інтернаті, де я навчився ходити за

Виконати волю Божу згідно Євангелії – головний смисл життя людини! СВІДЧЕННЯ. Олімпія Лютик, Кіцманський р-н, Чернівецька обл., тел. дом.: (03736) 54-1-16.

Ж

иття людське – дуже важливе, тому варто задуматися – звідки воно прийшло, для чого? Куди ми йдемо? Який кінець нашого життя? Я з дитинства мала багато запитань до мами: чому сонце світить (сходить з одного боку, з іншого виходить), про день та ніч, про пори року. Мама мене навчала про створення світу згідно Біблії. Моє дитинство проходило в час радянської влади, яка закрила нам головне: віру в Бога. Вчителі в школі навчали, що людина походить від мавпи. Я цьому не хотіла вірити. Моя мама ходила до церкви, хоч потрібно було йти аж сім кілометрів. Одного разу вона захворіла (а було саме свято Пасхи) і попросила мене піти до сусідки, щоб та посвятила в церкві паску. Я подумала: а хіба я сама не можу це зробити? Тому пішла до церкви, на порозі храму зустріла вчителів, але пройшла повз них і навіть привітала: «Христос воскрес!» Вони лише широко відкритими очима подивилися на мене і промовчали. А в понеділок мене виставили на лінійку, щоб усім пояснила, чому я зробила такий «негідний» вчинок? Я сказала, що ви, вчителі, також навчаєте, щоб ми, діти, батьків слухалися, і я послухала маму… Мене звільнили з комсомолу, але я тим не журилася, а навіть відчувала гордість за свій вчинок. То був мій перший дитячий крок віри до Бога. Пройшли роки. Мене завертіли вони в своїй буденній круговерті аж на п’ятдесят років. Хоч я не відкидала Бога і ходила до церкви на свята, але далі моя віра не рухалася. Одного разу мені приснився сон, що я стою на чистому зеленому полі, пройшла через те поле, повернула назад і побачила, як тече вода, яка сформувалася у велику стрімку річку… Промінь зійшов з неба і осяяв ту річечку. З неба з’явилися вуста, які промовили: «Ця вода для тебе! Іди й охрестися в ім’я Ісуса Христа на відпущення усіх твоїх гріхів!» Я завагалася, але знову пролунав гучний голос: «Іди, чому стоїш?!» Я пробудилася і думала: куди я маю йти, щоб охреститися? Батьків уже не було, я запитувала старших, які казали мені, що я вже охрещена, я в тому мала сумнів і вірила, що той сон від живого Бога, і я маю виконати Боже повеління. Я ходила по багатьох православних церквах, шукала відповіді, але мені ніхто нічого ясно не пояснив. Була і в єврейській церкві, також не отримала відповіді. Була і в жіночому монастирі, де мені одна монахиня порадила, щоб я таки продовжувала шукати Бога. Я тоді попросила сина, щоб відвіз мене до монаха,

котрий мав дар видіння. Я двічі була, але так і не змогла до нього доступитися через натовп. Я плакала до Бога, бо не розуміла свого шляху. Коли я так плакала, той монах побачив це, поклав руку на мене і сказав: «Витри сльози, ти на добрій дорозі, ти будеш хрещена!» Я думала: куди ж мені йти хреститися? Син тоді мені сказав: «Мамо, що ти все людей питаєш, у нас же є Біблія! Я колись в армії її читав і там написано про хрещення». Я тоді мовби прозріла: чому ж я не беру в руки Біблію?! Попросила Бога, щоб Він відкрив мені ту книгу і дав зрозуміти, пізнати мудрість Божу, заховану в тій Святій Книзі. Я перечитала Біблію. Не все було зрозуміло. Але кожного дня намагалася таки читати Слово Боже. Коли прийшла на роботу, там у нас в п’ятій палаті лежала хвора жінка Фрося (яка вже з Господом), якій я розповіла про свій сон. Вона хоч була тяжко хворою, але піднялася з ліжка і стала цитувати Євангеліє від Івана і Дій Апостолів, де розповідається про хрещення: «А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дар Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії, 2:38-39). Я знову стала шукати церкву, де мала б виконати цю Божу Заповідь. Була в адвентистів, баптистів, шукала церкву, де б справді проповідувалася вся істина Божа згідно Євангелії. Нарешті прийшла до церкви євангелістів. Коли ступила на поріг дому молитви, то моє серце якось особливо стрепенулося, як в жодній з церков, де була раніше. Подумала, що може тут моє місце і саме тут маю виконати повеління, що було мені уві сні? Я стала щонеділі відвідувати ту церкву. Одного разу (на роботі) стала на коліна в одній із вільних палат і стала щиро молитися до Бога. Хоч надворі був мороз, але я відчула, мовби мене всю обілляли теплою водою, раптом мої вуста стали промовляти незрозумілі для мене самої слова, я стала молитися іншою мовою (може з півгодини). Коли після цього відкрила Євангелію, то прочитала послання ап. Павла до Коринтян (14 розділ): «Кто говорит на [незнакомом] языке, тот назидает себя…» (я читала російську Біблію). Зрозуміла, що наді мною збулися слова Писання: «Іван бо водою христив, ви ж охрещені будете Духом Святим!» (Дії, 1:5). Я не знала, як дякувати Богові за ту радість, що

СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

допомогою милиць і познайомився з такими ж хлопцями, як сам! Бог зберігав мене і працював з моїм серцем – посилав усе необхідне. Особливою віхою мого життя на шляху до пізнання Божої правди стала радіопередача «Жива надія» пастора Івана Зінчика. Саме ця передача була для мене першою благою звісткою про живого Бога, Його милість до людей і до мене. Завжди, коли розпочиналась радіопередача «Жива надія», я та мої друзі-однокласники збирались разом і слухали проповіді пастора Івана Зінчика! То був перший промінчик в моєму житті, що Бог може подарувати живу надію і в моє життя, яким би воно тяжким не було. Бог бачив моє дитяче бажання (ходити своїми ногами) і дав мені чудову зустріч. Нашу школу відвідали християниамериканці, які запропонували саме мені поїхати до США і зробити операцію на ногах. У штаті Джорджія, місті Атланті, була проведена підготовка на моїй лівій нозі під протез, а мою праву ногу вирівняли, і тепер я можу ставати на свою праву ногу і ходити за допомогою милиць. Але головне в іншому: тут, у США, я зробив рішучий крок віри до Ісуса Христа: Бог врятував мою душу, пролив світло Євангелії у моє серце і наповнив його радістю й упевненістю в завтрашньому дні! Дух Святий надихнув мене на особливе служіння в Церкві: служити людям, які (як і я) мають фізичні вади, інвалідність. Напевно я не зміг би зрозуміти таких людей, якби сам через це не проходив. Ми з командою помічників проводимо літні табори для таких людей. Головний зміст цих таборів полягає саме у вивченні Біблії. Завдяки цьому служінню я маю багато поїздок по країні, нових знайомств і відвідувань хворих людей. Мало стало вільного часу, але думка про те, щоб ходити без милиць, не залишає мене. Нещодавно я познайомився з одним американцем, який вільно ходить на двох протезах, що вище колін. Я ще більше утвердився в думці, що і в моєму житті є реальний шанс навчитися ходити без милиць, дитяча думка про це не залишає мене! Щиро, брат Ігор. Е-mail: igorvasylkiv@ukr.net наповнювала моє серце! Коли ап. Петро проповідував сотнику Корнилію, то на них злинув Дух Святий, він почув це і сказав: «Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми? І звелів охреститися їм у Ймення Ісуса Христа» (Дії, 10:48). Наді мною збулося це ж саме Слово. Я вже мала впевненість, як мені виконати той давній сон. Хоч мій чоловік посилав мене до монастиря, але я вже знала, що мені робити. Я вже не дивилася на людей, на їхні поради, насмішки. І однієї неділі прийшла до церкви і виконала волю Божу: прийняла святе водне хрещення. Після цього мені здавалося, що я вигукую на увесь світ, що нарешті виконала повеління Боже! І мій пророчий сон сповнився. Я не очікувала, але мене прийшов привітати й чоловік з великим букетом квітів. Не всі мене зрозуміли тоді (й до цього часу не всі розуміють), але я впевнена, що Слово Боже є найважливішим і Його треба виконати усім людям. Я так говорю іншим, так і сама намагаюся жити. Через три роки мій чоловік також покаявся і прийняв вірою Ісуса Христа. Слава милосердному Господу! Амінь.

Чи зможете ви довідатися, про кого нижче йде мова? Він був найблагороднішим із усіх людей, яких знав світ. Він міг угамувати наклепників, навіть не підвищуючи голосу. Він ніколи не йшов напролом, ніколи спеціально не привертав до себе уваги і ніколи не робив вигляд, що йому подобається те, що його насправді дратувало. Він був справжнім до мозку кісток. І сутністю його була любов. Ми поняття не мали про те, що таке любов, аж доти, доки не побачили її в ньому. Побачили його любов навіть і ті, хто ненавидів його; ті, хто не удостоювали його своєю увагою. Він піклувався і про них, сподіваючись, що колись вони все ж таки вирвуться зі своїх знівечених власними руками душ, і зрозуміють, хто перебуває тепер серед них. І в любові він був абсолютно щирим. І багато хто приліплювалися до цієї любові, коли бачили його. Лише декотрі, однак, пішли за ним, але навіть ті, хто провели з ним недовгий час, через багато років не могли заперечувати того, що в ті миті вони пережили щось таке, чого в них більше не було в житті. Його любов до тебе привела його на страждання і смерть. Він вмирав у стражданнях, але й тоді його любов усе ще струменіла й на насмішника, й на розчарованого колишнього друга. Його страждання – це той самий канал, по якому його життя струменіє до вас. Він був вичерпаний до останнього подиху заради того, щоб ми могли жити вільно! З книги: «Что, не хочешь больше ходить в церковь?»


СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

«ЖИВА НАДIЯ»

3

ТРУД ДЛЯ БОГА - ВЫСШЕЕ БЛАГО ДЛЯ ЧЕЛОВЕКА!

Я

родился в 1939 г. на Урале. Когда мне было пять лет, отца перевели на работу в Сталино (ныне Донецк). Через три года отец в 40-летнем возрасте умер от дизентерии. Мать с тремя детьми осталась практически одна в тяжёлых условиях в трудные послевоенные годы. Через два года она уверовала в Господа. Тогда были сильные преследования верующих, но, не смотря на это, у нас дома проводились собрания церкви. Видимо был какойто провокатор в церкви и однажды морозной ночью мать увезли на «чёрном вороне». Состоялся суд и ей дали десять лет сталинских лагерей. Мы остались вдвоём: я и старший брат (третий брат умер). Какое-то время нам помогали верующие, потом церковь вконец разгромили, большинство активных братьев отправили в тюрьмы и лагеря. До нас никому не было дела, мы остались наедине с собой. Сами готовили пищу. Так и росли. К сожалению, постепенно я полностью отошёл от веры в Бога. Стал жить, как все. Не сразу, но всё же, мне пришлось вступить в комсомол, потом, когда служил в армии, стал кандидатом в члены КПСС. После службы в рядах армии я поступил в харьковский юридический институт, ориентировался при поступлении (прежде всего) на размер стипендии (думал так: где больше – туда и буду поступать), потому что я ни от кого помощи не ожидал, а выживать как-то надо было. Мама осталась жива и вернулась домой, чему я был очень рад. Она часто говорила мне о Боге, может даже как-то чересчур напористо (как мне тогда казалось), я всячески отмахивался и говорил, что у меня своя жизнь и в этой жизни я буду пробиваться сам. После успешного окончания института мне было уже 25 лет, и я думал: куда мне идти дальше? Идти в органы правопорядка или в судейский корпус, или же в народное хозяйство? Я был не подготовлен вершить судьбы людей или копаться в их «грязном белье» – не ровен час и сам таковым станешь. Поэтому я выбрал народное хозяйство, думаю, что в моём решении тоже была рука Бога. Помимо основной работы юрисконсульта я преподавал философию в институте на кафедре марксизма–ленинизма. Я никогда не говорил студентам, что Бога нет. Лично мне Бог стал говорить, когда мне исполнилось 40 лет. Первый вопрос, который мне не давал покоя: откуда моя мать, имея начальное образование, знает иностранный язык? Я слышал, как она молится иным языком. Второй вопрос: откуда в человеке совесть? Согласно теории диалектического материализма я должен был полностью владеть собою, но я не мог подчинить совесть своей воле. Третий вопрос: я думал, вот я – человек и достиг определённого уровня интеллектуального развития, приобрёл определённый жизненный опыт, но после пятидесяти лет у меня начнётся процесс угасания, все мои знания, опыт не будут востребованы. Я просто уйду в небытиё? Я не мог найти ответы на эти вопросы. Как раз в этот период Бог стал ко мне говорить уникальным образом. Я любил ездить на Кавказ, часто бывал на полуострове Пицунда. Каждый вечер приходил смотреть закат солнца, стоял, ошеломлённый удивительной красотой природы. Я мог согласиться с мыслью, что мир рационален, но понимал, что функциональность мира не определяет его красоту. Т. е. согласно функциональности, которую берут в основу своей теории материалисты, мир не должен быть таким красивым. Функциональность и красота не одно и то же. И я думал: почему мир так красив? Кто за этим всем стоит? Как-то я приехал домой к матери и увидел Библию. Решил её почитать. Тем более, что тогда я услышал как руководитель страны Горбачёв произнёс в своей речи цитату из Библии: «Время разбрасывать камни, и время собирать камни» (Еккл. 3:5). Раз Генеральный Секретарь цитирует Библию, тем более я должен её почитать, потому что в это время также был избран партийным секретарём. Именно в этот период моя жена Люда стала посещать собрания христиан-баптистов. Увидев у меня Библию, она призналась мне в этом, хотя до этого таилась. Её опасения были напрасны, потому что я не запрещал ей посещать собрания верующих, а через некоторое время и сам изъявил желание посетить церковь. Осенью 1989 г. я пришёл в дом молитвы. Как только услышал первый псалом, сразу вспомнил, как в детстве у нас дома пели такие же песни. У меня внутри всё всколыхнулось, моё сердце затрепетало. Я не мог быть безучастным к происходящему вокруг. Слёзы застилали мне глаза, я стыдился слёз и неоднократно выскакивал за дверь помещения, где проходило служение. Пришло время, и я решил осознанно покаяться в своих грехах, в своём неверии. Для этого я заготовил речь своего обращения к Богу. Когда меня пригласили к молитве покаяния, вся речь вылетела у меня из головы, я только просил: «Господи, прости меня, что все эти долгие годы я не замечал Тебя!» Когда я приезжал к матери, удивлялся, что у неё пустые полки. Шёл в магазин и покупал ей продукты. Я не знал, что мать около сорока лет не только молилась обо мне, но и постилась. Когда же я покаялся и сообщил об этом матери, она сразу не поверила. Чтобы доказать ей обратное, я прямо в комнате стал ей проповедовать из Библии. Она слушала и

Документальное свидетельство бывшего коммуниста.

наконец, поверила. После моего обращения к живому Богу, я получил исчерпывающие ответы на все мои три вопроса. Как всякий новообращённый я рьяно стремился как-то загладить вину перед Богом за все годы моего отсутствия в служении Богу. Я брался за многие дела в церкви. Хотел применить себя на многих поприщах. Не всё у меня получалось. Наверное, в первую очередь потому, что я был высокого мнения о себе. Всё же я был лектор-международник, известный человек. Неужели я не смогу проповедовать? Я думал, что достаточно хорошенько прочитать Библию и написать конспект. Но когда выходил из-за кафедры после проповеди, чувствовал себя полнейшим профаном. Я прекратил все проповеди и сел на последнюю скамейку в зале, сказал Богу, что я ни на что не способен, я сдаюсь Тебе, Боже. А Бог именно этого и ждал. Потом я понял (особенно когда пережил крещение Духом Святым), что в служении Богу во всём первенство нужно отдавать Духу Святому, без Бога – мы ничто и ничего доброго для Божьей славы не способны сделать. Начался новый этап моего служения Богу. И вдруг пастор церкви мне предложил заняться воскресными школами, я дал согласие, хотя не имел малейшего представления, что это такое. Я в жизни сдавал около двести экзаменов, сам принимал экзамены, но мне пришлось сдавать экзамен учителя воскресной школы. Я дрожал, как осиновый лист, но благополучно его сдал… Упустил один важный момент результата плодов моего покаяния. Когда я покаялся, понял, что учение коммунистов идёт в разрез веры в Бога, и хотя я тридцать лет был членом партии, занимал достаточно высокую руководящую должность в строительном тресте, принял важное решение заявить о своём выходе из членов КПСС. Это решение не пришло сразу, я боялся заявить об этом. Я был в возрасте, был управленцем, по сути, не имел никакой специальности, чтобы зарабатывать себе на жизнь. Понимал, что своим заявлением могу лишить себя всего и очутиться на улице. Сказал об этом в молитве Богу, и произошло невероятное: я становился на колени трусом, а встал воином. Страха не было. Я собрал в кабинет всех членов парткома и сказал, что выхожу из партии, мои новые воззрения идут в противоречие с идеологией коммунистов. Все были очень удивлены, не верили моей искренности. Я имел репутацию человека дальновидного, они думали: значит, Кузьмич видит что-то такое, что мы не видим, и он уходит из партии исходя из каких-то конъюнктурных соображений. Один мой коллега задержался и мне по секрету сказал, что тоже верит в Бога, но боится об этом заявить во всеуслышание. По партийному уставу меня должны были исключить на общем собрании треста. Я очень переживал, но Бог так устроил, что большей частью выступал именно я, а все сидели, понурив головы, потому что сказать было нечего. Ведь, по сути, большинство были членами КПСС не из-за идеологических соображений, а из-за материальных. Меня исключили, написав так: «В связи с тем, что мировоззрение коммуниста Шарикова пришло в противоречие с мировоззрением материализма, исключить его из партии». Моё исключение прошло благополучно. Более того, я приходил в райком партии с некоторыми просьбами. Третий секретарь, женщина, отвечала за идеологию партии, я её просил о помощи в организации христианских воскресных школ. Она мне тихонько так сказала, что тоже верит в Господа Бога. И такое бывает… Но это было время Горбачевской оттепели и можно было громко говорить о том, о чём раньше боялись говорить шепотом. Меня избрали координатором христианских воскресных школ в странах СНГ на базе распавшегося СССР. Нам удалось сохранить единство, что весьма немаловажно. До сих пор мы имеем общие собрания, не смотря на членство в разных церковных союзах. Потом меня попросили приехать в Москву для организации первого в истории теологического института в РФ. Мы получили соответствующее разрешение. Это был 1992 год. Опыта ни у кого не было, и сроки были весьма сжаты. Но с Божьей помощью нам удалось сделать многое. Мы написали устав, внутреннюю структуру, я преподавал в этом институте. Я прожил и проработал в Москве в общей сложности тринадцать с половиной лет. Особой важной вехой моего служения Господу были полгода моего пребывания в Кремле, когда конституционное совещание, созванное по инициативе президента Ельцина, вырабатывало первую Конституцию России. Я был единственным и полноправным представителем от Союза Церкви ХВЕ среди депутатов, голосовал, выступал, вносил предложения. По сути, я был гражданином Украины, но никто меня даже не догадался спросить об этом. Так что это был уникальный случай – гражданин Украины принимал участие в создании первой Конституции России. И замечу, что за девятнадцать лет эта Конституция не претерпела изменений, что не скажешь о Конституции Украины. Работая полгода в Кремле, я не мог понять, почему Бог избрал именно меня быть представителем в Кремле. Я молился и задавал Богу вопрос: «Зачем Ты меня туда посылаешь?» И тут мне как-то ясно пришёл ответ, что Бог

не посылает меня туда как юриста, а для того, чтобы делать там Божью работу. Ещё в Харькове мне было пророчество, что я буду свидетельствовать и малым и великим. Я тогда думал: «Господи, та я в церкви не могу проповедовать, куда мне ещё великим…». Но эти слова Божьи сбылись. И вот настал день, когда я впервые должен быть ехать в Кремль. Я взял с собой в карманы несколько книг Нового Завета, очень волновался, переживал: а вдруг меня оттуда выгонят за эти свидетельства? Я вышел из метро на Красной площади, вдруг внезапно пошёл сильный дождь. Вынужден был спрятаться под сводами ГУМА, чтобы не выглядеть «мокрой курицей». Ко мне подошёл один человек и вручил газету «Коммунист». Я вежливо ему сказал, что уже не читаю подобных газет, потому что стал христианином. Он мне тут же заявил, что ненавидит христиан. Но движение Духа было настолько сильным, что через несколько минут мы разослали газету, стали на неё на колени, и он со слезами стал каяться в своих грехах и просил меня молиться о нём и его семье. Он не хотел меня отпускать, но мне нужно было идти в Кремль. Дождь, как внезапно начался, так и кончился. Это было для меня личным свидетельством и подкреплением, чтобы я не боялся свидетельствовать. И я уже уверенно вошёл в зал заседаний в Кремле. Первому, кому я вручил Евангелие, был Степанков – Генеральный Прокурор РФ. Вручая, я сказал: «Господь вас любит». Он смутился от этих слов, потому что прокурора вряд ли кто любит. Кого я только встречал, всем дарил Евангелие, Библию. Первое издание «Открытой Библии» я подарил с дарственной надписью Ельцину через его начальника охраны. Он потом сказал, что Ельцин дал указание поставить эту книгу в его личную библиотеку. Жириновский достаточно умный человек, хотя у него имидж шута (это тоже политика), я ему написал в Евангелии: «Когда станете великим, знайте, что миром управляет Господь». Я также вручил Библию с надписью от имени Союза ХВЕП России Черномырдину. Он очень благодарил. Подарил Евангелие Грачёву, Министру Обороны. Интересный разговор у меня был с Шумейко, Первым вице-премьером. Он признал, что именно Бог помогает ему принимать важные решения. Я понял, что все великие – обыкновенные грешники, которым необходим Господь, покаяние. Однажды дьявол стал обличать меня, что я веду себя не как интеллигент, веду себя не этично, не тактично, навязчиво. Я подумал, а может действительно это так? И тут сразу вспомнил слова из Библии, что нечестивый бежит, когда никто и не гонится за ним, а праведник смел, как лев (Притчи, 28:1). И я с новой силой стал свидетельствовать и дарить Евангелие очень многим видным деятелям (их было восемьсот человек, а это немало для одного евангелиста). Я уже не успевал раздавать Евангелия. И вдруг ко мне подошёл человек, представился генералом СССР в отставке, председателем Совета ветеранов высшего командного состава, и предложил свою помощь в распространении Евангелий. Он был в Америке, читал там лекции, уверовал и на свой гонорар напечатал Евангелии. Мы стали вдвоём раздавать Новые Заветы… Время моего пребывания в Кремле закончилось. Я с женой вернулся в Украину. Я благодарен Богу за приобретённый опыт в христианстве, который до сих пор мне удаётся использовать, не смотря на мой возраст. Я могу с уверенностью сказать, что труд для Бога – это лучшее, что может делать человек, и этот труд не тщетен (1Кор.15:58). Дорогие друзья, трудитесь для Господа и преуспевайте в труде на Божьей ниве. Не ищите своего, а ищите Божьего, познавайте волю Божью.

Шариков Владимир Кузьмич, 72 г., пр-кт Тракторостроителей, 69-А, кв. 97, г. Харьков, 61120. Тел. 099-49-48-738.


«ЖИВА НАДIЯ» ИИСУС УМИРАЛ НА КРЕСТЕ И ЗА МУСУЛЬМАН! 4

СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

Документальное свидетельство бывшей мусульманки из Ирана. 1

А

ллах – бог суровый и отстранённый, при этом многие иранцы готовы умереть за него. Любой, обратившийся из ислама, считается отступником. Отступничество карается смертью. Девушка Падина живёт в Иране. Это её история: «С детства я читала, выученные наизусть, ежедневные молитвы. Прежде, чем пойти в школу, я должна была выучить наизусть Коран. Я ненавидела христиан. Меня радовали известия о том, что их где-то преследуют. Нам говорили, что если мы убьём христианина, то получим пропуск на небеса. Я очень старалась следовать всем нормам ислама. Если мне казалось, что я не полностью совершила обряд омовения по всем правилам, я могла прервать молитву, повторить омовение и начать молитву сначала. Такое могло произойти до десяти раз в течение одной молитвы. Несмотря на мои усиленные молитвы, я чувствовала себя невозможно далёкой от Аллаха, я стала очень подавленной, появилась мысль о самоубийстве. Моя мама была серьёзно больна и находилась при смерти. Я сказала ей, что хочу покончить с собой. «Если ты хочешь убить себя, тебе придётся и меня убить!» Я ответила: «Я сделаю это для тебя, и мы обе умрём!»» В это время через спутник транслировалась христианская передача. Проповедник говорил: «Братья и сёстры, сегодня у Господа есть для вас особое послание: «Если вы утратили надежду, если вы подавлены и собираетесь совершить самоубийство, Господь говорит: «ОСТАНОВИТЕСЬ!» У Него для вас есть надежда и будущее. Если вы намерены покончить с собой, остановитесь и без промедления, прямо сейчас, позвоните нам!..» Падина продолжала своё свидетельство: «Мама говорила с проповедником полчаса, я видела, что она раскаялась и молилась о спасении. Я пришла в ярость: «Почему в последние секунды своей жизни ты сделала это?» Мама упрашивала меня тоже поговорить по телефону с проповедником об Иисусе, я же утверждала, что Иисус ничего не может, Иисус – никто! Я кричала: «Я сделаю это, ничто не остановит меня этим вечером! Я не стану грешить против Мухаммеда, общаясь с этим неверным». Всё же Падина взяла трубку телефона. Вспоминает проповедник: «Когда я заговорил с ней, она была недоступной. Она противилась моим словам, а потом вызывающе заявила: «Я покончу с собой, и твой Иисус ничего не сможет с этим сделать!» Мы говорили целый час, я не смог её переубедить. Потом я сказал: «Ты сама сказала: «Аллах ничего не сделал для тебя, дай Иисусу хотя бы один шанс, ты всегда сможешь покончить с собой, хотя бы через неделю…». Падина продолжала: «Когда он бросил мне этот вызов, я подумала: «Вот наилучший способ угодить Аллаху, перед тем, когда я совершу самоубийство!» Она решила

«Ісусе

І

помолиться, но если Иисус ей не поможет, на следующей неделе она снова позвонит на передачу и во всеуслышание скажет: «Смотрите, я испытывала Иисуса целую неделю и ничего не изменилось. А сейчас я всё равно покончу с собой и сделаю это в прямом эфире». Падина продолжала: «Этим поступком я хотела сказать Аллаху: «Я отдаю за тебя свою жизнь!» Ранним утром следующего дня меня разбудил шум, я увидела, что моя мама ходит (она ходила, как абсолютно здоровый человек!). Я сказала ей, что мы должны немедленно ехать в больницу, врачи проверили анализ крови, и сделали МРТ (магнитно-резонансную томографию – ред.). Они сказали: «Это чудо! В организме нет и следа рассеянного склероза!» Я не верила: «Этого не может быть! Вы что-то напутали!» «Никакой путаницы, это чудо. Какому имаму вы молились?»» Падина стояла и не могла сказать и слова. Врач снова повторил вопрос: «Какому имаму вы молились?» Она продолжала молчать, вспоминая все подробности вчерашнего разговора, когда же врач в третий раз спросил, Падина решительно ответила: «Это был не имам, это был Иисус!» Она свидетельствовала: «Когда я произнесла эти слова, моё сердце изменилось! Я сказала Иисусу: «Ты живой Бог! Ты очистил меня и наполнил мою жизнь смыслом. Моя жизнь принадлежит Тебе!..» Сегодня Падина и её мать считаются в среде мусульман отступницами, они, рискуя жизнью, несут служение в одной из подпольных церквей Ирана.

МОЛИТЕСЬ О ХРИСТИАНАХ, ГОНИМЫХ ЗА ВЕРУ! Мы живём в условиях относительной свободы для исповедания веры в Иисуса Христа, и современному поколению трудно понять, что всего несколько десятков лет назад на территории постсоветского пространства были ужасные преследования христиан. Но и сегодня христианство остаётся самой гонимой верой в мире! Патриарх Православной Церкви Кирилл в своей недавней проповеди сказал: «Каждый час в мире убивают христианина. Это страшная статистика. Убивают в связи с политическими переворотами, убивают в связи с обострением межрелигиозной борьбы, убивают потому, что проповедь о Христе кому-то колет глаз, бросает вызов его тяжёлому нравственному состоянию, и, не желая откликнуться на призыв “Покайтесь!”, люди готовы убить тех, кто этот призыв провозглашает миру!»2 Христиане подвергаются нападениям преимущественно со стороны экстремистов, которые стремятся установить исламское государство. Пожалуйста, молитесь о христианах, которые подвергаются гонениям в разных частях мира. 1 использован текст из видеоролика: www.youtube.com/watch?v=r9jr3yV5EKw 2 subscribe.ru/group/tainstva-pravoslavie/1490285/

Христе, якщо Ти – істинний Бог, врятуй мене, і я буду служити тобі все життя!»

Уривок з розповіді про поїздку в Індію директора християнської місії «Добрий Самарянин» Ростислава Боришкевича (м. Рівне). Е-mail: gsamaritan@ukr.net

ндія – країна релігійного містицизму і шаманства. В Індії людська доля визначається приналежністю до певної родинної касти, а віра є втіленням практик медитації та поклонінням цілому пантеону богів. Індуїзм є культурною релігією цієї країни. В Індії проживає 1 млрд. 367 млн. осіб, серед яких лише невеличкий відсоток складають християни. Поганські обряди там настільки заполонили людські серця, що коровам та павукам моляться, як найбільш сильним богам. Поставити в один ряд із цими божками хрест із розп’ятим Ісусом та поклонятися йому, як і решті глиняних богів – це не є проблемою для індусів, однак при цьому живого Господа Ісуса Христа вони не знають. У їхньому розумінні повноваження управляти світом належить не єдиному всесильному Господу Богу, а тисячам різних божків (ідолів). Саме тому усвідомити велич, всемогутність єдиного Господа Бога в особі Отця, Сина та Святого Духа для них надзвичайно складно. До свого приїзду в Індію я думав, що Україна – бідна країна, але на власні очі пересвідчився, що є набагато убогіші народи, до таких народів належать жителі Індії. Велика матеріальна нужда переважної більшості населення Індії витікає саме з їхньої язичницької релігії. Підмічено закономірність: індуси, які вірою прийняли Ісуса Христа, мають кращі статки, ніж ті, які поклоняються ідолам. Ми побували в декількох поселеннях, і скрізь люди по-різному реагували на нашу проповідь Євангелії. Одні нас боялися, ховалися. Склалося враження, наче єдиного погляду в наш бік для них достатньо, аби зрадити своїх глиняних бовванів. Звуженість їхнього світогляду є наслідком культивування мертвої релігії, а це в свою чергу зупиняє духовний і розумовий розвиток людини. Саме тому їхні умови життя далекі від цивілізації. Коли ми проповідували спасіння через воскреслого Христа, десятки людей підходили з проханням помолитися за їхнє здоров’я. Найбільшим чудом для індусів була відповідь на молитву про оздоровлення їхніх дітей. Більшість сімей проживає в умовах антисанітарії, медицина малорозвинена. У містах ми не побачили жодної аптеки чи лікарні, тому доволі часто в церкву приносили напівмертвих дітей, які через нашу молитву

до живого і діючого Ісуса отримували оздоровлення і поверталися до життя. Ми раділи за них, раділи тому, що Господь звільнив їхні серця від язичницьких богів та традицій, які руйнували їхні душі, робили людей нещасними. Ми дякували Богу за те, що Він зняв з їхніх очей темну завісу омани. Ми продовжуємо молитися за індусів, адже більшість з них зв’язані демонськими силами чаклунства і всякої неправди. Ми були свідками того, як під час молитви за звільнення від окультизму демон з ревом виходив з людини. Пам’ятаю, як Господь відкрився одному індусові, який відкрито демонстрував свою нетерпимість до християн та християнського вчення. Проте одна ситуація повністю змінила його світогляд. Якось він допомагав дружині вішати штори. Виліз на високу підставку, щоб дістатися до карнизу. Голки, якими він прикріплював штори до основи, тримав губами. Зненацька підставка похитнулася, і він, розгубившись, відкрив рота. Усі голки потрапили йому в гортань. Щоб зарадити можливим пораненням, жінка швиденько принесла м’якуш хліба. Чоловік проковтнув хліб, однак полегшення не відчув. Хліб разом із голками став посеред горла. В той момент перед його очима промайнули життєві картини, коли християни запевняли у всемогутності Бога, якого проповідують. Я зауважив: як би людина запекло не переконувала в істинності та силі якогось язичеського божества, в хвилину смертельної небезпеки приходить прозріння. І цей чоловік не поспішив до своїх божків, а зібравши останні сили, звернувся до Господа: «Ісусе Христе, якщо Ти – істинний Бог, врятуй мене, і я буду служити тобі все життя!». Тільки він це промовив, голки вийшли з його горла, і чоловік зміг дихати. Потім він знайшов наших місіонерів і сказав, що хоче покаятися. Зараз колишній запеклий індуїст на ім’я Біджо – єпископ над чотирма десятками християнських церков в Індії. Одного разу під час служіння Дух Святий настільки торкнувся людей, що вони зі сльозами на очах вибігали наперед, щоб покаятися. Плакали і ми, адже під час таких благословенних служінь неможливо стримати сліз. Нажаль, в Індії ведеться активне переслідування християн – здебільшого фанатиками-індуїстами, і

влада практично не перешкоджає цьому. У деякі індійські поселення ми не змогли заїхати, тому що доми молитви, зведені раніше нами, були зруйновані. Особливо жорстоке переслідування християн відбулося у штаті Ориса. За словами одного єпископа місії в Індії, з яким вдалося нам поспілкуватися під час минулорічної місіонерської поїздки, там 2.500 християн було травмовано, 50 людей вбито і 150 тис. людей, які прийняли Ісуса Христа, змушені були покинути свої домівки і переховуватися в інших індійських поселеннях або в джунглях. Христос заповів Своїм послідовникам: «Ідіть по цілому світові, та всьому творінню Євангелію проповідуйте!» (Мрк. 16:15). Тому ми плануємо й надалі продовжувати поширювати Добру Новину в Індії і створювати там нові церкви, не зважаючи на значні перешкоди. Ми віримо, що в цьому є воля Господня, щоб світло Євангелії засяло в домівках і серцях багатьох жителів Індії. Хочу звернутися до тих, хто є обрядовими християнами. Ходити в церкву, читати Біблію за розкладом не є живим служінням Господу. Якщо не всі можуть поїхати в Індію, то проповідувати сусідам, ближнім, друзям, мешканцям сусідніх міст, сіл можуть усі. Господь чекає на таких людей, бо через них Він здійснює Свої плани щодо спасіння загублених і стомлених гріхами людських душ.


СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

ИЩИТЕ ГОРНЕГО!

М

Свидетельство миссионера из Румынии

не было 27 лет, когда я осознал, что жить без Бога очень тяжело. Я тогда жил в Армении, и хотя эта страна одна из первых в мире официально провозгласила христианство ещё в 301 году после рождения Иисуса, я не слышал свидетельства о живом Боге. Иногда посещал церковь, ставил свечи, но не понимал, что моя душа нуждается в покаянии и мне самому нужно личное обращение к Иисусу Христу. После землетрясения (в 1988 году) в Армении начались тяжёлые времена. Моя жена чудом осталась живой (её вытащили из-под развалин). После этого я стал бояться смерти, боялся умереть. Моя мать и мой старший брат уже были верующими, я же (не смотря на свой страх смерти) жил жизнью нераскаянного грешника. Я был артистом эстрады, играл в ресторанах, на свадьбах. Однажды со своим старшим братом пришёл на богослужение, слушал его проповедь и удивлялся, как он изменился: а ведь раньше он был таким самоуверенным и грубым, он всегда властвовал надо мной. Я также увидел изменения в своей маме. Видел, как она ночью по нескольку часов молилась. Однажды спросил её, о чём она молилась и почему ночью? Она же ответила, что Дух Святой пробудил её и побудил молиться об одной христианке из Китая, которая переживает гонения через свою христианскую веру. Я тогда не понимал этого. В церкви мне особенно понравились христианские песни, я так хотел их петь, но брат мне сказал, что прежде чем их петь, я должен оставить свою кабацкую жизнь. Я имел лишь маленькую пенсию по инвалидности и не представлял, как сможет прожить моя семья без достойного заработка, что я имел в ресторане. Я посещал церковь и продолжал играть в ресторане… Приближался воскресный день, обозначенный в церкви ранее, для принятия водного крещения некоторыми прихожанами церкви. Я не посещал библейские занятия по подготовке к крещению, но тем воскресным утром решительно заявил жене о своём желании креститься. И это случилось: после исповедания своих грехов перед служителем церкви, мне позволили креститься. Я ликовал, думал, что теперь смогу беспрепятственно исполнять христианские песни в церкви. Но служитель не позволил мне это делать до времени, потому что я продолжал играть в ресторане, оправдывая свою работу материальными трудностями семьи. Теперь я понимаю: какой бы крайней не была нужда, это не должно быть оправданием для греха. Грех есть грех. Слово Божье говорит: «Не преклоняйтесь под чужое ярмо с неверными, ибо какое общение праведности с

«ЖИВА НАДIЯ»

беззаконием? Что общего у света с тьмою?... И потому тяжело, а ты не сдаёшься, с верой в Бога преодолеваешь выйдите из среды их и отделитесь, говорит Господь, и трудности, скорби – именно этим показываешь, что ты не прикасайтесь к нечистому; и Я приму вас. И буду вам – настоящий христианин. Отцом, и вы будете Моими сынами и дщерями, говорит Я стал служить Богу в церкви пением и игрой на Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6:14, 17-18). Я долгое пианино. У нас с женой уже было трое детей. Однажды время не хотел с этим соглашаться. Почти полгода у нас появился ещё один ребёнок. Одна женщина шла по играл в ресторане (в Ереване). И однажды во время улице и стучала во все двери, предлагая купить своего одной свадьбы Бог закрыл мои уши от обычных звуков, ребёнка. Постучала и в наши двери. Я не мог отказаться я играл, но не слышал музыки, слышал только ужасный от этого ребёнка. Отдал той женщине двухмесячную стук костей, двигающихся вокруг скелетов. Я был в пенсию по инвалидности. Этого ей было мало, но она ужасе от этого. Чувствовал, что как будто нахожусь в оставила ребёнка нам… аду. А это Бог по милости Своей останавливал меня на Однажды я был на евангелизационном богослужении пути греха. Когда я приехал к матери, то сразу рассказал в Румынии, один пастор предложил мне служить в их ей об этом. Она призналась, что в тот день постилась церкви дирижёром. И в 2003 году моя семья переехала и молилась обо мне, чтобы Господь показал мне, где я жить в Румынию. Вначале нам было трудно с румынским нахожусь и кому служу… языком, но постепенно всё наладилось. Я и жена служим Однажды я проткнул иглой палец, да так, что мне в церкви, периодически я езжу на евангелизационные сделали хирургическую операцию под наркозом. Целый служения в другие города и даже страны. Церковь месяц после этого я не мог согнуть палец, боялся, что предоставила нашей семье временное жильё, своего не смогу вообще играть на скрипке. Бог таким образом жилья не имеем, но верим, что Бог поможет нам во всём. останавливал меня, чтобы я не служил дьяволу. И тогда Для меня теперь главное: искать горнего! Аминь. я обещал Богу, если Он исцелит меня, то я буду всецело служить только Ему и только Его прославлять. И Бог исцелил меня, это стало для меня подтверждением того, что всё в Божьих руках, и моя жизнь тоже. Я понял, что христианину в первую очередь нужно искать горнего (небесного, духовного), а о земном позаботится Бог: «Итак, если вы воскресли со Христом, то ищите горнего, где Христос сидит одесную Бога; о горнем помышляйте, а не о земном!» (Кол. 3:1-2). Неверующие люди постоянно отягчены одной заботой: что есть? что пить? во что одеться? Ни о каком «горнем» не может быть и речи. Иисус же говорит Своим ученикам: «Отец ваш Небесный знает, что вы имеете нужду во всём этом. Ищите же прежде Царства Божия и правды Его, и это всё приложится вам» (Мт. 6:31). Через случившееся землетрясение многие покидали Армению, мы также в 1994 г. переехали на постоянное Арсен Закарян, Румыния, тел. +40744427143, место жительства в Молдавию – родину моей жены. Стаe-mail: arsenal_1965@yahoo.com ли членами церкви в Кишинёве. Получили молдавское Skype: arsenal_1965 гражданство. Церковь помогла нам с жильём. Трудно было обустраиваться на новом месте. Моя жена работала дворником. Я ей помогал. Мне, как музыканту, который (как говорится) тяжелее скрипки Молитва Богові, вимовлена людиною, що усвідомила свою ничего в руках не держал, было потребу в Спасителі Ісусі Христі і прощенні вчинених гріхів, нелегко проходить такие трудности. називається молитвою покаяння. Ця молитва сама по собі не Но Господь учил меня практической може привести до спасіння, а тільки щире каяття, розуміння своєї жизни христианина. А без трудностей гріховності і потреби в спасінні. Тобто, якщо просто повторювати как научишься? И Бог не обещал нам (читати слова молитви), не усвідомлюючи прочитаного, то така лёгкой беззаботной жизни, Он обещал «молитва» не є молитвою вгодною Богові. помогать нам в трудностях. Когда

ХРИСТИЯНИ, ЯКЕ НАШЕ СВІДЧЕННЯ?

П

5

«Кінець діла ліпший від початку його!» (Біблія, Книга Еклезіяста, 7:8)

онад 12 років друкується газета «Жива надія». В кожному її випуску друкуються ексклюзивні свідчення людей, які увірували в живого Господа і Спасителя Ісуса Христа, пізнали Божу милість і любов, прощення гріхів. Я відкрив архів пожовклих номерів газети і зауважив: скільки цих свідчень можна змінити, до скількох можна додати нові факти! А скількох з тих, хто свідчив, уже немає! Вони закінчили свій земний шлях. І це пройшло усього якихось десять років! А скільки змін! Нажаль, є й такі, хто духовно впав, відійшов від Бога та церкви. Так бадьоро на початку своєї віри свідчили про Божу милість та Божу славу, а сьогодні десь блукають на дорогах гріха цього світу! Тому я й поставив епіграфом до цієї замітки слова премудрого Соломона: «Кінець діла ліпший від його початку!» Апостол Павло так само звертається з болем до однієї з церков в Галатах: «О, ви нерозумні галати! Хто вас звів не коритися правді? …Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите тепер тілом? Чи ви так багато терпіли надармо? Коли б тільки надармо!» (Гал. 3:1, 3-4). Над багатьма християнами сьогодні збуваються слова Ісуса Христа з притчі про сіяча, що сіяв добірне зерно (Слово Боже), зокрема: «Так само й посіяні на кам’янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, це ті, що слухають слово, але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає» (Євангелія від Марка, 4 розділ). Свого часу з радістю прийняли звістку Євангелії, але прийшли випробування їхньої віри, і вони спокусилися тілесними пожадливостями, відпали від віри. Дорогі брати та сестри, християни, не так важливо ким ми себе називаємо і до якої церкви належимо, сьогодні важливо інше: перед кожним із нас стоїть запитання ап. Павла: «Уважай на самого себе та на науку (євангельську – ред.), тримайся цього. Бо роблячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1Тим. 4:16). І ще: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією!» (Флп. 1:27). Апостол Павло знайшов спосіб, як саме виконати цю Заповідь, ця порада й до нас, сучасних християн: «Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним»(1 Кор 9: 27). Нині практично всі жителі України в тій чи іншій мірі чули проповідь про Ісуса Христа, але люди чекають нашої практичної проповіді: вони хочуть побачити Христа в тих, хто стверджують, що вони істинні християни! Нажаль, скільки християн стали спотиканням для інших. Але я хочу звернутися до читачів словами Христа, якими Він звернувся до Петра: «Що тобі до іншого? Ти йди за Мною!» (Ін. 21:22) У вічності перед Богом ми не виправдаємося тим, що мій ближній не жив так, як потрібно жити християнину згідно Заповідей Господніх. Христос запитає кожного, хто шукає виправдання свого грішного життя у вчинках інших: «Чому ти не жив так, як потрібно?!» «Вірному бути дай Тобі, мій Боже, душу ворог лютий хай не переможе!» (Слова пісні) Володимир Бобик

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

Головним аспектом молитви покаяння є усвідомлення нашої гріховності. Текст з Біблії говорить так: «Немає праведного жодного!» (Римлян, 3:10). У Біблії чітко стверджується, що всі ми згрішили. Усі ми – грішники, що мають потребу в милосерді і прощенні Божому (Титу, 3:5-7), бо через наш гріх ми заслужили вічне покарання (Матвія, 25:46). Таким чином, молитва покаяння – це благання до Бога про помилування замість належного справедливого покарання. Вимовляючи молитву покаяння, ми повідомляємо Богові, що довіряємося Ісусу Христу як своєму Спасителю. Для спасіння не потрібні якісь «магічні» слова. Тільки через віру в смерть і воскресіння Ісуса ми одержуємо спасіння! Якщо Ви розумієте, що згрішили і відчуваєте необхідність у спасінні і прощенні гріхів через Ісуса Христа, то Вам допоможе наступна молитва покаяння, словами якої Ви можете звернутися до Господа: «Отче Небесний! В ім’я Ісуса Христа, Сина Божого, я приходжу до Тебе в молитві, усвідомлюючи всю свою гріховність. Я вірю Твоєму Слову. Я вірю, що Ти приймаєш кожного, хто приходить до Тебе. Господи, будь милостивий нині до мене і прости всі мої гріхи. Я вірю, що Ти залишив Небо і прийшов на цю грішну землю, щоб померти й за мої гріхи. Я приймаю Тебе усім своїм серцем. Ісус Христос, Ти – мій Господь і Спаситель! Візьми моє життя у Свої руки і благослови його. Я не хочу жити колишнім життям. Я хочу належати цілком Тобі, Ісусе! Увійди в моє серце Духом Святим, очисти мене від будь-якого гріха. Будь моїм Спасителем і єдиним Пастирем. Керуй надалі моїм життям. Боже, я дякую Тобі за те, що Ти почув мою молитву і прийняв мене нині. В ім’я Отця і Сина, і Духа Святого. Амінь».


6

«ХРИСТИЯНСЬКА СIМ’Я»

Від редакції: Продовжуємо друкувати листи, що надійшли до редакції, під загальною рубрикою «Християнська сім’я». Цього разу сюди увійшли різнопланові виписи: від подяк до прохань, свідчень Божої слави і нерозуміння істини, віри та невірства. На кожен з цих листів ви можете дати відповідь, а також особисто написати до редакції. Чекаємо на ваші листи!

1. Миру та любові бажаю усім вам, дорогі брати та сестри в Господі. Дякую Богові за радіопередачу і газету, що отримую від вас. Ми її читаємо в нашій невеличкій церкві, розсуджуємо: чи все так, як написано в Біблії? Я й дітям своїм читаю, вони охоче слухають, але поки що до церкви не йдуть. Я бачу: ой, як їм тяжко жити в світі без покаяння! Коли я слухаю радіопередачу «Жива надія», у мене ллються сльози за неспасенних людей, які живуть у світі образ, обману, несправедливості. Але я також і радію за тих, хто спасенний, хто повірив, покаявся і став жити новим життям. Мені зараз 75 років, вже не маю сили ходити далеко. Я згадую брата в Господі Івана Зінчика, коли він був ще живий. Одного разу влітку зібралися люди в нашому селі, і я також туди прийшла (знаю тепер, що то Сам Бог мене туди привів!). Тоді вперше побачила віруючих і про себе одразу подумала, що то якісь особливі люди: не такі, як всі. З групою віруючих, що приїхала автобусом, був брат Іван Зінчик. Він проповідував, я дивилася навколо і ніхто не плакав, а мені так плакати хотілося, що здавалося ще мить і сльози поллються потоком з моїх очей. І коли брат Зінчик запитав: хто хоче, щоб за нього помолилися, прошу вийти вперед, то я без усілякого вагання вийшла вперед і навіть схилила свої коліна для молитви. Коли брат Іван молився, то я вже не стримувала своїх сліз… О, який то був чудовий і незабутній для мене день! Пам’ятаю, що тоді мені подарували Біблію. Я йшла додому, притискаючи до грудей дорогоцінну книгу, і мені здавалося, що небо прихилилося до мене, а все земне стало марним і далеким. Я навколо дивилася новими очима, якось по особливому мені світило сонечко, щебетали пташки, квіти, дерева приязно кивали вслід. А в моїй душі були радість і спокій. Важко зараз описати всі ті відчуття словами. Відтоді я відвідую церкву і читаю Слово Боже. З любов’ю і повагою до вас сестра в Господі Галина, с. Заворичі, Київщина. 2. «Співай до останнього стуку в грудях…» – саме такі слова є в одній чудовій християнській пісні. Там є слова, що варто співати навіть і тоді, коли капають сльози з очей, але в житті не завжди є сили співати, коли в серці смуток, печаль, коли хвороба гнітить не тільки тіло, а й душу. Але я можу сказати, що бачила таких людей, які крізь болі співали до «останнього стуку в грудях». Я пам’ятаю, як ще в моєму дитинстві бабуся брала мене за руку і вела стежкою через городи до наших сусідів Даценюків. То було літнє бездітне подружжя, разом з ними жила сестра Галя. Я не пам’ятаю, щоб Галя ходила, вона постійно була прикутою хворобою до ліжка. Її відвідували родичі, а також члени нашої церкви. Вона завжди була рада бачити гостей, співала разом з ними пісень, молилася. Дехто приходив до неї, щоб отримати духовне підкріплення і їй, лежачій, вдавалося підбадьорювати цілком здорових

людей. О, то була воістину дитина Божа, яка не нарікала на своє життя, вона звикла все сприймати, як з Вітцівської руки, вона ніколи ні з ким не сперечалася. Пригадую, як хвороба геть зламала тіло Галі, але не зламала її дух. Вона вже не могла підводитися з ліжка, все її тіло вкрилося пролежнями, відкриті рани не загоювалися. То були останні її дні на цій землі. І знаєте, що вона робила в останні хвилини, коли її життя догоряло, як свіча? Вона співала! Я вірю, що ті її псалми неслися до престолу Божої благодаті. Галя знала, що скоро спів її немічних вуст зіллється з ангельським співом і вона буде співати вічно в небесній оселі Бога. Ми співаємо пісні, коли радісно, а коли сумно? О, співай, мій друже, допоки ще б’ється серце у твоїх грудях, щоб потім вічно співати у вічних оселях Небесного Отця. Оксана Гудзь, вул. Польова, 6, с. Бутів, Лановецький р-н, Тернопільщина. 3. Мені 47 р., 16 років самотня. Віруюча, член церкви ХВЄ, зріст 166 см, вага 70 кг. Доньки заміжні, живуть окремо. Живу в гарному селі, є робота. Дуже хочу, щоб обізвався брат по вірі з розумною різницею у віці. Світлана, Одещина, тел. 096-10-78-323.

4. Мені 54 р. Вдова. Виховую двох синів: 17 і 15 р. Член церкви. Вірші і псалми по натхненню від Духа Святого почала писати недавно, але сподіваюся, що це лише початок. Хотіла б знайти друзів для спілкування, особливо серед тих, хто має нахил до поезії, співу. Мій тел.: 09749-39-421. Ольга Левчук, вул. Перемоги, 19, с. Приморське, Татарбунарський р-н, Одеська обл., 68142. *** Меня, песчинку в море житейском отыскал, Поднял, омыл, очистил – невестою назвал. Дал силы покаянья, уверенность в себе, И Слово дал для знанья: как жить и не скорбеть. Там Небеса открыты – Господь уже грядёт! Где белые одежды? Скорей! Жених идёт!

5. В конце 1949 г. я приняла Иисуса Христа как своего личного Спасителя. С того времени уже прошло более 60 лет, а сейчас мне 84 г. В юности я увлекалась танцами, кино и театрами, но не получала удовлетворения для своей души. Моё сердце наполнялось (казалось без видимой на то причины) непонятной тоской и печалью. Светские развлечения меня перестали интересовать. Однажды я зашла в гости к своей знакомой, с которой вместе работали в бухгалтерии, у неё в доме застала особенного гостя – проповедника из Ленинграда. Я услышала от него всего несколько слов о Боге, о вере, но всё перевернулось во мне, я услышала ясный голос: «Вот то, что искала твоя душа!» От осознания этого моё сердце наполнилось радостью, а глаза – слезами. То был переломный момент моей жизни. Я стала искать встреч с верующими людьми, которые для меня стали братьями и сёстрами. Потом я переехала в Таллинн, где встретила ещё больше друзей-христиан. Вспоминаю свою молитву, когда я подетски, обратилась к Господу с просьбой: «Господи, укажи мне правильный путь, каким идти дальше!» Вскоре мне приснился сон (я тогда ещё не читала Евангелие), где увидела

Із Небесної Скарбниці

С

Наталія Будник, б-р Б. Хмельницького, 19, м. Полтава.

ьогодні, переглядаючи усе своє життя, розумію, що завжди шукала Бога. Ще в юні роки так хотілося бачити в усьому гармонію і красу, злагоду і радість, а ще – правду! Тому, коли 12 років тому Господь ніжно постукав у моє життя, не вагаючись, відкрила Богові своє серце. Ісус прийшов у моє життя, і відтоді все в мені докорінно змінилося: погляди, цінності. Де була тривога – з’явився спокій, образа змінилася на прощення та милосердя, а Божа любов дала мені нове дихання і силу. Я навчилася прощати, милувати, розуміти. Я знайшла Божий мир і спокій, які не залежать від зовнішніх обставин. Моє серце наповнила Божа любов, яка виливається в віршованих рядках, якими я ділюся з іншими. *** Була незряча… Падала, блукала, А Ти знайшов і ніжно підійняв, На руки взяв… Я вмить Тебе впізнала, Що Ти є Той, Котрий охороняв. Охороняв, тримав і турбувався В часи біди, тривог і маячні… Ніколи ні на мить не відвертався, Ні вдень, ні на хвилиночку вночі. Тому й лилися сльози покаяння,

Тому і впала я до Твоїх ніг, Бо зрозуміла: маю воздаянням Життя принести чисте, наче сніг. Отож, для себе – мусимо вмирати, І воскресать з Тобою маєм знов, Щоб ближньому і світу показати, Яка то є Христовая Любов! *** Познайомилася з с. Наташею з міста Гадяч, їй 35 років. І майже 20 з них – вона лежача. Але жива віра цієї дівчини в Ісуса наповнює її й сьогодні сяйвом любові, радості, втіхи, які Наталя дарує всім, хто приходить до її ліжка. *** Побачила уперше – здивувалась: Настільки чиста, мила і свята Дивилася на мене і здавалась Небесним ангелом. Ні – донькою Христа! Коли я йшла по вулиці – вдивлялась В людські обличчя, здавлені й сумні. І крикнути до всіх мені бажалось: «Спиніться, люди, скиньте клопоти земні, Схиліться на коліна, гляньте вгору, Свій зір спрямуйте у небесну вись, І зрозумійте – в вас немає горя, Чому ж до розпачу і смутку ви вдались? Що вас гнітить? Де радість і надія? Де за все вдячність Господу Христу? Зайдіть хоч раз до дівчини, що вміє Із ліжка подарить нам усмішку святу».

два пути: один широкий (асфальтное шоссе), по которому шло много народа, а другой путь – узкая тропинка вверх с множеством преград на пути. По ней шло мало людей. Я тогда ещё думала, почему я иду узкой тропой, а не более удобным шоссе? Потом я поняла, что только узкий путь приведёт человека в Царство Небесное. Я всегда благодарю Господа за Его драгоценный дар спасения! За все годы я ни разу не пожалела, что стала на эту узкую тропинку спасения. Анна Юрсон, ул. Гоголя, 159, г. Миргород, тел. 05355 50940. 6. Я совершил преступление и теперь нахожусь в МЛС. Но в моём сердце всё же теплится надежда, что я не потеряю человеческий облик и смогу заслужить прощение. Размышления о Боге все чаще стали меня посещать. Я хочу получить наставление, чтобы мне не пойти по ложному пути. Один заключённый мне говорит, что правда не освободит никого, а лишь сомнение приносит освобождение мыслей. И мне не совсем ясен смысл изречения: милость тем, кто её заслужил… Как мне быть? Анатолий Бондаренко, ИК-98/183, Клементовичи, Шепетовский р-н, Хмельницкая обл., 30400. 7. Мне 31 г. Вырастал сиротой, поэтому моим домом был интернат, потом колония, а теперь вот тюрьма. Надеюсь 20.06.12 освободиться. Слава Богу, что в 2008 г. покаялся и уверовал в Бога-Творца. Бог помог мне возвратить моё человеческое достоинство, я понял, что моя душа – ценность для Бога. Пишите. Александр Москаленко, колония №58, ул. Гагарина, 2, г. Изяслав, Хмельницкая обл, 30300. 8. Мне 38 л., нахожусь на пожизненном заключении с 2006 г. Вспоминаю свою прошлую жизнь: рос и воспитывался в нормальной семье, вёл здоровый образ жизни, но не верил в Бога, поэтому и покатился по наклонной, семья распалась, мне дали первый срок. Освободился досрочно, но правильных выводов не сделал, и вот теперь на пожизненном… Я обращался к Богу, и Господь меня услышал, но вот теперь почему-то вера моя гаснет, как свеча… Мне особенно одиноко, не жалею себя, но тяжело осознавать, что ты никому не нужен. Я в растерянности и на непонятном распутье. У меня появилась маленькая надежда, что возможно я когда-нибудь выйду отсюда. Александр Качинский, УИН-1, ул. Островского, 2, г. Винница, 21100. 9. Более 11 лет нахожусь в колонии, а на воле на иждивении старенькой и больной бабушки остались мои две несовершеннолетние дочери. Я теперь сокрушаюсь и плачу, что не могу им ничем помочь. Я прошу милосердного Бога во имя Господа нашего Иисуса Христа помочь моим детям! Не могу утешиться, пока не узнаю,

СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

что дочери не голодают, имеют нормальную одежду…Дмитрий Малыхин, сектор ПЛС, ПКТ-2, пос. Еленовка, г. Енакиево, Донецкая обл., 86489. 10. Мне 31 г., 11 лет назад за совершенные мною преступления я был осужден к пожизненному заключению. Я слышал о Боге ещё на свободе, но только здесь познал Иисуса Христа, именно здесь я стал читать Библию. К сожалению условия, в которых я нахожусь, весьма ограничивают меня в общении с другими христианами, а сокамерник не всегда оказывается христианином. У меня много вопросов, на которые я самостоятельно не могу найти ответ. Александр Борденюк, УИН-1, ул. Островского, 2, г. Винница, 21100. 11. Мне 35 л. Насколько помню, всю свою жизнь я был окружён любовью и заботой верующих людей. Особенно мои дедушка и бабушка совершили поистине великий подвиг веры в отношении меня. Я не ценил любви ближних, и моя жизнь утопала в грехах. Я опускался всё ниже, и итог один – тюремные нары. Между перерывами моих сроков заключения меня приглашали в церковь, я приходил на служения, но на призыв к покаянию был равнодушен, хоть моё сердце щемило в груди, но я не мог в одночасье отказаться от многих грехов, и не верил, что смогу жить свято и праведно (зачем же лицемерно каяться?). Меня обличала моя совесть, я вспоминал своего 80-летнего дедушку, как он стоял на коленях и молился обо мне. Теперь я вижу, что и после смерти праведников их молитвы имеют силу и действие. Сейчас я с Господом, и моё сердце ревностно горит желанием служить Церкви и погибающим. Я изучаю Слово, а это наилучший путеводитель в жизни. Я вижу, как Господь по Своей великой милости отвечает на молитвы тех, кто все эти годы сеял в меня любовь и чья жизнь стала жертвой. Я много слышал о том, что для меня сделал Иисус, но пробудить меня смогла сила Его любви, которую я увидел в делах и поступках тех, кто именуется Его детьми, и кто тридцать лет жертвовал ради моего спасения всем. Александр Вязовский, ул. Таджикская, 17, ХИК МИЗ, 10 отд., 102 бр., г. Харьков – 89. 12. Мне 41 г. Пожизненно заключён, вторая судимость, родителей нет. Находясь в заключении, осознал насколько я грешен перед Богом и людьми, покаялся, верой принял в своё сердце Иисуса Христа своим Господом и Спасителем. Хотел бы поделиться своей радостью с братьями и сёстрами, также я нуждаюсь в общении с христианами. Анатолий Сахнюк, ЗВК-58, СДУ, ул. Гагарина, 2, г. Изяслав, Хмельницкая обл., 30300.

ТИ МОЖЕШ БУТИ ЩАСЛИВИМ!

Я віруюча, член церкви, але у мене був період повного духовного занепаду, коли я не могла ні молитися, ні читати Біблію, ані слухати радіопередачі про Бога. Я була байдужою до всього, що відбувалося в церкві. Чому ж так сталося? Мене несправедливо звинуватили в крадіжці, через три роки виявилося, що ті гроші ніде не пропадали. Переді мною навіть ніхто не вибачився. Мені здавалося, що я простила своїх винуватців, але насправді так не було. Я просто затамувала біль у душі. Моїми кривдниками були люди, з якими я жила під одним дахом, і я стала зауважувати, що я дивлюся на них через призму спричиненого мені болю і образи, яка з кожним днем не зменшувалася в мені, а зростала. Я усіляко уникала їх, старалася поряд проводити час лише з крайньої необхідності. Але вони мене дратували все дужче. Все це призвело мене до фактичного відступлення від Бога. Я розуміла, що мені треба молитися, але не могла. Так минали місяці. Я вже не відвідувала церкву. Я не бачила, як зарадити своїй біді, знала, що допомогти може лише Господь, але була так пригнічена, що не могла навіть поворухнутися у напрямку до Бога – я все більше віддалялася від Нього. Але одного разу мені подзвонили і сказали, що люблять мене і моляться за мене. Звичайні слова, але щось сталося в моїй душі. Замість розпачу в моїй душі раптово з’явився промінь надії. Я справді відчула, що за мене моляться щирі християни, і Бог дає відповідь! Саме через ці молитви Господь ніс мене крізь цю «безводну пустелю». Я хочу підбадьорити тих, хто молиться за «відступників»: не втрачайте надії і продовжуйте молитися. Як я, вони у свій час повернуться до сім’ї Божої. Я знайшла сили від Духа Святого і простила від усього серця своїх кривдників і змогла подивитися на них не через призму своїх образ, а через страждання і любов Ісуса Христа. Ісус знав, що Юда його підступно зрадить, але схилився перед ним і з любов’ю омив йому ноги. Божа любов прощає, вона завжди жде нас додому!

Оксана, Львівщина, тел. 067-19-70-851.

ПОДЯКА БОГОВІ ЗБАГАТИТЬ ТВОЮ ДУШУ! 4-річна дівчинка Аня побачила на відеокасеті чоловіка-християнина Тоні Мелендеса, який від народження не має рук, вона одразу емоційно зауважила, що у нього нема рук, а потім додала: «Слава Богу, що у нього є ноги!»… Як важливо для християнина не нарікати на обставини свого життя, не дорікати Богові за те, чого нема, а дякувати Богові за те, що є. Християнин Нік Вуйчич з Австралії (нині живе в США) взагалі немає ні рук, ні ніг, а ніхто не може залишитися байдужим до його усмішки і радості, яка розливається з його очей на оточуючих його людей, він навчився дякувати Богові і стверджує, що Бог став для нього його руками й ногами. Скільки людей, маючи порівняно нормальне здоров’я, мають здорові руки та ноги, бачать і чують, але не дякують Богу, картають батьків, проклинають оточуючих їх людей, нарікають на обставини свого життя, тим самим обкрадають своє життя. Якщо ти хочеш бути щасливим – будь ним! Ненависть руйнує, а любов будує! Дух Святий може змінити тебе внутрішньо і навіть у в’язниці ти зможеш переживати повноту життя і радість, якою будеш збагачувати інших.


СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

Слово Боже навчає: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13:7). Тому особливо цінні нам свідчення християн, які вже закінчили свій земний шлях віри і відійшли до Господа переможцями, зберігши й примноживши віру. Саме таким для мене був Михайло Бобик, який стояв у витоках заснування церкви ХВЄ в Миргороді, часто приїжджав сюди, служив Словом Божим і фізичною працею. А в 1993 році (11 липня) хрестив мене в р. Хорол. Для мене він є чудовим прикладом служіння Богу і людям, прикладом віри, глибокого смирення, миру і наполегливості в праці. Геннадій Андросов.

«Ми знали Бога не здалека, а зблизька…» Михайло Бобик, м. Львів, 2010 р. ІНТЕРВ’Ю, із значними скороченнями (повний текст редакція може вам надіслати через Інтернет). Моб. тел. сина Михайла Б., Володимира: 050-1608732, 067-25-97-689.

— Ваші спогади дитинства та юності, як ви увірували? — Я народився на Тернопільщині в 1944 р. Моя мама й бабця були віруючими, мені також з раннього дитинства прищепили віру в живого Бога. У нашій хаті були благословенні молитовні зібрання. Ми молилися, Бог являв Свою славу. Я бачив зцілення, пророцтва. Чув, як одного разу була молитва, то моїй мамі на її горливу молитву за дітей було сказано пророче слово від Господа: «Маріє, якщо твої діти будуть служити Мені, то не будуть голодні, Я попіклуюся за них...». То був досить тяжкий час. Ми, п’ятеро дітей, лишилися без батька. Після школи думали лише, де заробити на кусень хліба. Я пішов в найми пасти колгоспну худобу. Мене попередили, щоб ненароком худоба не зайшла в болото, бо звідти ніхто не повертався. Одного разу вигнав на пасовисько телят, так захмарило, що стало темно, як вночі. Худоба вся зайшла на те болото. Я плакав і просив Бога щосили, бо розумів, що в цій ситуації лише Бог може мені допомогти. По милості Божій більша частина стада одразу вийшла з болота, решта вийшла аж на третій день. Усі ті дні я молився і просив Бога милості, бо як виявлять недолік худоби, то не тільки я, а й мої рідні не зможуть розрахуватися. Ті дні я нікому не казав про недолік тварин. Все минулося. Це мені стало добрим уроком, як треба ревно кликати до Бога. Коли мені було 17 років, то я поїхав до Львова, бо на селі не було ні роботи, ні платні, хоч мені складно було знайти роботу і в місті. Один майстер запримітив мене через високий зріст і запропонував вчитися на слюсаря в механічному цеху. Я надбав професію, зміг працювати й заробляти на прожиття. — А як ви прийняли водне хрещення? — Коли мені було 18 років, влітку, сонце зайшло, місяць зійшов, було таке озеро, пшеничне поле поряд. І на тому озері сидів один рибалка, ми з-за нього не стали відміняти водного хрещення. Тоді мобільних телефонів не було, все одно він би не встиг повідомити владу. До водного хрещення я здавав екзамен. Брати давали мені запитання по Біблії. А я відповідав. І зараз у нас у Львові чотири місяці ми готуємо бажаючих прийняти водне хрещення, провадимо з ними заняття. — Ваші батьки були хрещені Духом Святим?

«ЖИВА НАДIЯ»

— Аякже! Я також це пережив пізніше. Тоді батьки знали, що щодо хрещення Духом Святим мусить бути спрага в серці. Там, де є зібрання, потрібна гаряча молитва, а гарячою молитва не буде, коли присутні не хрещені Духом Святим, буде лише зовнішня форма. Христос сказав: як Утішитель (Дух Святий) прийде, то попровадить вас до цілої правди і з вами буде повік (Іоан.14:26). Дух Святий введе до вічних осель. І я розумів, що й мені це потрібно і наполегливо шукав хрещення Духом Святим. Було вечірнє зібрання, я відчував, що саме зараз я отримаю хрещення Духом Святим. Як став молитися, то не хотів зупинятися, і навіть співав іншою мовою. Брати мусили мене штовхати, бо треба було вже додому йти. Після цього я одразу поїхав до свого села, щоб поділитися тією радістю з односельцями в церкві. — Чи служили ви в армії? — Три роки відбув у будівельному батальйоні. Моя служба пройшла більш-менш спокійно. Як на «гражданці», займався будівництвом, був зварником. Працював добре. За то п’ять разів (!) був у відпустці. На селі й не знали, що я був у армії, бо часто був дома. — Чи переживали ви гоніння від атеїстичної влади? — То вже був час, коли сильно не переслідували, як в сталінські часи, але все одно були часті випадки. Мене стали чіпати, коли я став проповідувати. Я міг проповідувати лише у Львові, а в селі – ні. Була така постанова влади. А я на місці не сидів. Пригадую, як я йшов з тестем на служіння в одному селі (саме було свято Пасхи). Нам повідомили, що приїхали представники влади з району, щоб не допустити нас на зібрання. Але ми кажемо, що будемо провадити. Як стали гаряче молитися, то представники з району втекли. Саме тоді я зрозумів перший псалом, що не встоїть нечестивий в зібранні святих. Вони дали штраф трьом місцевим братам, а мене ніхто не видав. Але все одно довідалися, і мене викликали повісткою до КДБ у Львові. Після суворого попередження відпустили, але штраф таки виписали (50 рублів). — Чому раніше люди спішили до церкви, а зараз не так? — Той, хто раніше хотів в зібрання, то й тепер хоче. Ми здобували, а сучасна молодь має все готове, вона прийшла на готову їжу. Сьогодні християни можуть черпати духовну інформацію і через ЗМІ, телевізор, радіо, але ніякий Інтернет, комп’ютер не замінить живого спілкування віруючих. О, як потрібно живе слово спрагненим серцям! Особливо в ці останні дні. Це зараз у мене декілька Біблій різних перекладів: і російська, і українська, і польська. А тоді мало у кого була Біблія. Хто мав цю книгу, не дуже давав комусь, бо могла забрати влада. Тоді була спрага по Слову Божому, по зібранням. Збиралися по хатах, сходилися поодинці, з інтервалом в десять хвилин, щоб не привернути увагу кадебістів. — Бог давав тоді спрагу? — Бог давав тоді і зараз дає. Віруючий, котрий розуміє і знає любов Божу, буде шукати живого спілкування в церкві. Якщо в нас горить Божий вогонь, про який Христос казав: «Я прагну, щоб він уже запалав!» (Лк.12:49). Як той вогонь сьогодні палає, то він і тягне нас один до одного. Слово Боже каже: «Коли ви сходитеся, то в кожного з вас щось є…» (1 Кор. 14:26). Що є в мене, у тебе нема – і навпаки. Тому ми потрібні один одному в живому спілкуванні, в церкві. Ми доповнюємо один одного. Раніше було, що як був у нас вихідний день (або спеціально ми заробляли вільний день), то їхали в інше місто, до церкви, аби лише мати спілкування з братами та сестрами по вірі, мати духовну потіху і спільне збудування, підкріплення у вірі. Часто зібрання проходили пізно ввечері, вночі, потім три годинки поспиш і на роботу бігом зрання. Тепер молитовні будинки великі, а лавки вільні. А тоді бувало, що набивалися до хати, як сірники (так щільно стояли), але люди на те не дивилися і навіть дехто з плачем йшов додому, коли запізнювався і не встигав втиснутися до хати. — Яка одна з головних рис проповідника, служителя церкви? — Щоб полум’яно проповідувати, треба полум’яно й жити (відповідно до проповіді). Якщо так служитель не живе, а буває, що вчить з кафедри, як треба жити, то певно що таку проповідь треба відкласти для когось іншого. Якщо говорить за мир, любов, а в сім’ї чи з братом не має миру. Якщо я хочу проповідувати, то кожний раз прошу Господа, щоб дав відповідне місце з Біблії. Тоді працюєш над тим і складаєш проповідь

по темі, що дав Бог. Я намагаюся записувати теми проповідей, складати головні тезиси проповіді. Проповідь повинна бути вимолена у Бога. Мойсей говорив з Богом вуста до вуст. Коли проповідник приймає від Бога, то він і до народу говорить, як від Бога. Народ чекає слова із уст священика, а він, як ангел. Коли Маріам стала прокаженою, то Мойсей не тішився з цього (хоч то було покаранням для неї через її бунт проти Мойсея), а він благав Бога за сестру. Оце характер служителя, проповідника. Скрушений серцем проповідник може побачити, коли він став чистим зерном. Коли життя проповідника перетерте, мовби жорнами, тоді він чітко побачить де його солома, а де зерно. Наші біди допомагають нам виносити сміття зі свого життя. — На мою думку у вас одна з головних рис служителя – зберігати мир. Якщо по вас «проїжджають», а ви й виду не подаєте… Хтось би доводив свою правоту, а ви то не робите… — Мені прикладом для того є Христос. Якщо ми такі не будемо, то мало толку з нашого служіння в церкві. Свою правоту не варто доказувати. Сьогодні буває, що віруючі люди один одного за барки хапають, кожен доводить свою правоту, а поступитися ніхто не хоче. А Слово Боже каже: а чи не краще вам залишатися ображеними (1 Кор. 6:7). Це не значить ображатися, а значить – поступитися, відійти від суперечки. — Чи часто вам доводилося поступатися? — Ще й сьогодні поступаюся чимось своїм. Але за Боже я стою непорушно, за людське буду поступатися. В житті часто буває, що за зроблене добро приходиться страждати. Якщо ти належиш Богу і Йому служиш, маєш помазання від Духа Святого, Бог тебе не залишить, не потрібно якогось пророка ззовні, Господь відкриє тобі Сам, через твої ж вуста, як чинити. Але ведіння від Духа Святого невід’ємне від дороговказу – Біблії. Бо дехто керується лише духовними відкриттями, не розсуджуючи над Словом Божим. У такому випадку дуже легко можна заблудитися. Пророче слово треба звіряти з Біблією. — Ви перенесли тяжку операцію, то Бог продовжив ваше життя чи лікарі порятували? — Мене «потішали» декотрі так: як яка душа згрішить, то нехай попаде в руки лікарів. Казали, що віруючі не повинні йти на операцію, тим більше, що проповідник. Але ми всі, як глина у гончаря, і Богові було до вподоби кинути мене на те кружало. Коли я довший час був вдома після операції, не міг бути в служінні, мені стало так скорботно, я підняв очі до неба і мовби вогонь пройшов по усьому моєму тілу, і я почув внутрішньо голос Божий: «Благовіснику, підніми голос, скажи народу: серпа Я тобі давно дав, але нива твоя ще не дожата, ще будеш іти крок за кроком і піднімати на полі снопи, бо воля Мого Отця, щоб не пропало на полі ні колоска!» Після цього я укріпився, пройшло декілька років, я навіть зважився на далеку поїздку до Миргорода. Бувало на морозі на похоронному богослужінні проповідував, мій син казав жартома: «Ти, тато, таблеток наковтався, тобі не холодно, а я змерз…». Ми часом думаємо, хто повірить через нашу проповідь (чи навіть ту ж газету), але прийде вічність, і тоді ми все побачимо ясно. А зараз багато речей сховано. Хоч одного разу до мене підійшов чоловік,

7 привітався, я кажу, що не знаю його, а він каже, зате він знає. 15 років тому він був у нашій церкві, почув мою проповідь, її слова так торкнулися його серця, що це привело його до щирого покаяння, хоч він не виходив на молитву покаяння. Він став віруючим, зараз служить пресвітером в Бориславі. — Проповідь – це повинність? — То моя повинність проповідувати всім людям. Колись я склав такого віршика: «Є праця для Ісуса, хоч важка вона, зробити її ти мусиш, бо вона тобі дана, ти йди в поле, там де сухо, і женців важко знайти, там робота для Ісуса, її зробиш тільки ти». Нині буває чую, що проповідують лише на свідчення, то я бідний тоді проповідник, я повинен проповідувати на спасіння, покаяння, духовне збудування, зміцнення. А вже хто не схоче прийняти, то така душа загине за свою байдужність. — Але ж навіть і ослиця може сказати слово Боже. Чи не приходить думка залишитися недостойним, хоч стільки проповідував? — Народжений від Бога себе береже, і лукавий його не торкається, не можна собі попускати, треба пильнувати, не обкрадати себе. Я дякую Богу, що часто відчуваю в зібранні, як Небо наближається до мене. Ще раніше думав, а може нехай хтось інший, але коли так думав, мовби вогонь зійшов до мого серця, я зрозумів, що мені не можна відступати. Чому ослиця заговорила? Тому що її власник, пророк Валаам, відступив від Божої правди, став гратися з гріхом. — Певно що ви підірвали здоров’я, не щадили його? — Нажаль, я не зовсім вірно приймав належну медицину, хоч мені щоденно треба приймати ліки. У мене штучний клапан у серці. Спочатку навіть чутно було, як той клапан працює. Уже вісім років живу з цим клапаном. Але вже кожного дня, хвилину думаєш – Господи, а якщо сьогодні я буду забраний? Але все одно кажу – не на свою праведність, а на Твою милість сподіваюся… — Чи сприяла хвороба переоцінці цінностей? — Переглянув деякі віхи життя. Зауважу, що я не мав відваги для благовістя такої, як після операції. З’явилася якась така особлива відвага. Тим більше після хвороби я став менше робити фізичної праці. Був час, що я не мав часу в Біблію заглянути через роботу. А Бог сказав: досить вже. Тепер я маю більше часу читати й досліджувати Святе Письмо. Відкриваються такі духовні глибини, що раніше й не знав. — Ваші побажання читачам, християнам… — Апостол Павло якось так особливо написав в посланні до Филип’ян: «Улюблені…» (4:1). Його найбільшим бажанням було їх побачити, радість і вінець. Стійте, улюблені, в Господі! Моє побажання проповідникам: якщо покаялася людина, вона, як дитина, її треба мудро кормити духовним молочком, не можна жорстоко відноситися до людей. Дехто каже: я не хочу з тобою тут поряд бути, а в небі тим більше. А як Бог розм’якшує серце, то ти думаєш: я би хотів з цим братом бути в небі. Коли ти непослушний, почитай книгу Йони, коли ти нетерпеливий, сядь і поговори з Йовом, коли ти слабий в молитві, поглянь як молиться Христос і Ілля. Коли в твоєму серці немає пісні, послухай пісні Давида. Нехай Свята Євангелія стане для вас книгою на кожен день, для будьякої ситуації вашого життя і роз’яснює все потрібне для вас.

Чи можна мати впевненість у своєму спасінні?

Коли задаєш запитання віруючій людині, чи буде вона з Господом у Божому Царстві, то зазвичай можна почути відповідь: це вже як заслужу... Ніхто з людей ніколи не зміг, не зможе і не здатен заслужити у Бога Царство Небесне! Інакше, навіщо було страждати Ісусу Христу, якщо людина може власними зусиллями «заслужити» Боже Царство? «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми Його творіння, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед передбачив, щоб ми їх виконували» (Єф. 2:9). «А дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 6:23). Бог вже заплатив за нас ціною Своєї святої крові, Своїми стражданнями (помер за всіх!), щоб нині «ті, хто живуть, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес!» (2 Кор. 5:15). Якщо людина не живе для Бога, а живе виключно для себе, для задоволення своїх тілесних пожадливостей, то маловірогідно, що вона є справжнім християнином. А упевненість у тім, що ми діти Божі (тобто, що ми маємо спасіння) потрібно брати виключно з авторитету Слова Божого (яке є незмінним!): «Хто вірить у Сина, той має вічне життя, а хто не вірить у Сина, той життя не побачить, але Божий гнів перебуває на ньому!» (Ін. 3:36), «Хто вірить у Нього, не буде засуджений; а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в ім’я єдинородного Божого Сина» (Ін. 3:18). Як бачимо, згідно Святого Письма, невірство – один з тяжких гріхів, що веде нерозкаяного грішника до вічного засудження. Написано, що Дух Святий, прийшовши, «викриє світ за гріх, … бо не вірять Мені… (тобто – Ісусу Христу)» (Ін.16:9). Але варто пам’ятати кожному християнинові (який стверджує, що він істинно віруючий), що результатом його істинної віри буде його щире покаяння в гріхах, щоденне слідування за Христом, виконання Заповідей Ісуса Христа. Саме Дух Святий (третя суверенна Особа Божества!) дає нам засвідчення, що ми діти Божі! «Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить духу нашому, що ми діти Божі» (Рим. 8:14-16). Бог «дав нам запоруку Духа» (2 Кор. 5:5). Хто справді народився від Бога (згідно Ін. 1:13) має засвідчення в своєму дусі, що він – дитя Боже!


8

Я

не помилюся, якщо скажу, що найбільше диво на цій землі саме в тім, що людина стає віруючою. Але поняття «вірити в Бога» дещо включає в себе. Тому що більшість людей скажуть, що вірують в Бога, і Бог у них в душі, але чи є це насправді так? Віруючий в Бога це той, хто народжений від Бога, як написано в Біблії: «Що не з крові, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народились від Бога» (Ін. 1:13). Чудо в тім, що людина (її природа) настільки просякнута гріхом і язичницькими звичаями, що сама по собі вона віруючою стати не може. Апостол Павло стверджує: «Кажу кожному з вас даною мені ласкою: не думати про себе більше, ніж належить думати, але думати скромно, згідно з мірою віри, якою Бог кожного наділив» (Рим.12:3). Якщо я повірив, то це з ласки Божої до мене, не з моїх якихось особливих заслуг, чи мого геніального розуму. Міру віри дав мені Бог! Віра в Бога цілковито змінює внутрішність конкретної особи, її серце змінюється. Ця внутрішня зміна – прерогатива Бога. Господь рече: «Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм!» (Євр. 8:10). «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Ієз. 6:26). Згідно Закону Божого, людина сама по собі не може народитися від Бога. Вона може бути досить освіченою, але не зможе зрозуміти простих духовних речей, про які рече Ісус Христос. Чи не тому доводиться часто чути таке виправдання: «Я пробував читати Євангелію, але мені нічого не зрозуміло!» Свого часу фарисей Никодим (високоосвічена людина) прийшов таємно вночі до Ісуса отримати відповіді на деякі запитання, що турбували його. Христос одразу йому вказав шлях, яким людина може увійти в Царство Боже: «Вам треба народитися згори!» (Ін. 3:7). Але Никодим одразу ніяк не міг збагнути, як це людина може народитися від Духа (від Бога). Як і сьогодні багато людей не можуть зрозуміти головної суті віри в Бога. У народженої духовно людини, при згадці про милість і любов Ісуса, уся внутрішність тріпоче, бо така особа дещо пережила у своєму П р о п о н у є м о житті: як Бог прощає В а м в і д в і д а т и гріхи, являє Свою любов б о г о с л у ж і н н я і милість. Велика подяка християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ:

м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, дім молитви; м. Градизьк: з 10-00, вул. Проектна, 23, церква «Христа Спасителя»; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива Надія»; смт. Диканька: з 1400, вул. 40 Років Жовтня, 22; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, церква «Віфанія»; смт. Котельва: з 17-00, вул. Жовтнева, 208; м. Кременчук: з 900, вул. Маршала Жукова, 104, церква «Віфанія»; м. Лохвиця: з 15-30, вул. Леніна, 1-а, актова зала будинку дитячої та юнацької творчості; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33, церква «Ковчег»; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, Церква Христа Спасителя; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Новаки Лубенського р-ну: з 1500, приміщення колишньої школи, церква «Ковчег»; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, дім молитви, церква «Ковчег»; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 16, церква «Жива Надія»; cмт Решетилівка: з 1000, вул. Горького, 105А, дім молитви; смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, дім молитви; м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16, дім молитви; смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, 45, церква «Голос Спасителя»; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; дім молитви; смт Шишаки: з 1000, вул. Корніліча, 27, дім молитви.

Запрошуємо:

«ЖИВА НАДIЯ»

Богові захоплює таку людину, вона може співати пісню хвали Господові і постійно дякувати Ісусу Христу за Його любов. Хіба не чудо, коли затятий грішник, наркоман, алкоголік, злодійрецидивіст, про якого кажуть, що його й могила не виправить, в якого вже мозки алкоголем і тютюном так просякнуті, що він (здається) втратив усілякий здоровий глузд, а раптом змінюється, стає віруючим. Чудо ще й тому, що багато людей, які вчені, грамотні, мають вищу освіту, а не є віруючими. Мене це ще раз переконує, що людина сама по собі не здатна стати віруючою, який би рівень в суспільстві не займала. Бо по логіці, яка ж нормальна людина, яка має здоровий глузд, відкине Божу благодать, те, що Господь пропонує, як Свій дарунок? Чи не тому, коли на початку 90-х років (коли я вперше почув євангельську звістку про спасіння в Ісусі Христі) подумав, що напевно люди суцільним потоком потечуть до церкви, бо скрізь вільно проповідується Євангелія, усі стануть віруючими: хто ж відкине таку радісну звістку, якщо бодай лишень один раз почує? Але так не сталося, це стало для мене підтвердженням того, що пріоритет віри в Бога належить саме Богові. Не скажу, що я одразу побіг каятися до

СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 2012 р., №1

церкви, але, коли почув проповідь Євангелії, то задав Богові і собі запитання: «Якщо те, що написано в Біблії правда, то невже ж я буду такий нерозумний, що байдуже відкину Боже Слово, яке звернене до мене?» Я просив Бога відкритися мені, і Він не забарився з відповіддю. Уся моя внутрішність стрепенулася. Я лише подумки звертався: «Ісусе!», як усього мене огортала така ласка, що неможливо це почуття передати словами. Тобто я особисто пересвідчився (Господь дав Духом Святим це засвідчення в моє серце), що Він реальний, живий. Я нічим не кращий за тих, хто не є віруючим, хтось освіченіший, має вищу культуру, веде більш-менш порядне життя, а не може своєю освіченістю зрозуміти просту євангельську правду. А мені, останньому грішнику, Бог відкрився – хіба це не чудо? Чи не тому Ісус рече до поважних людей в народі: «Щиру правду кажу вам, що митники й розпусниці випереджають вас у Царстві Божому. Бо прийшов був до вас дорогою праведності Іван, та йому не повірили ви, а митники й блудодійки повірили. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому» (Мт. 21:31-32). Нажаль, прийнято вважати, що коли все нормально в житті людини (здоров’я, сім’я, статки, діти), то не потрібно й до Бога звертатися. Але насправді, «ненормально» саме таке положення, коли людина не звертається до Бога, в якому б становищі вона не перебувала. «Если этот мир не воспользовался данной Богом мудростью и не познал Его, то Богу было угодно спасти тех, кто поверит «безумию» проповеди» (Сучасний переклад – рос.). Дорогий читачу! Чи ти віруючий насправді? Не варто кивати на віру батьків, на церкву, а потрібно споглянути в своє серце – чи я вірую насправді? «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути» (2 Кор.13:5). Г. А.

УВАГА! ПОТРІБЕН МІСІОНЕР!

Щиро запрошуємо всіх бажаючих для вивчення Біблії за адресою: м. ДОЛИНСЬКА, вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9:00 та 16:00, щосереди та щоп’ятниці з 18:00. Ви можете особисто потелефонувати священнослужителю церкви: тел. 098-26-86-015.

УВАГА!

У зв’язку із значним подорожчанням пересилки газет Укрпоштою, друку газети і фізичними можливостями (зокрема наявністю необхідних матеріалів для друку) газета «Жива Надія» в 2012 р. буде друкуватися один раз в три місяці, тобто 4 рази на рік (8 стор. А-3 формату). Періодичність друку залежить від наявності необхідних для цього коштів, і (чи не найголовніше!) достатньої кількості матеріалів для публікацій. Просимо усіх наших абонентів зауважити на всі ці причини. Нагадуємо, що вартість пересилки одного екз. газети в межах України коштує 3 грв. Якщо ви замовляєте велику кількість газет (100 і більше екз.), просимо попередньо компенсувати собівартість її друку (орієнтовно друк 1 екз. коштує 0-30 грв.).

Якщо Ви маєте доступ до мережі Інтернет, то Ви можете прочитати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (всі випуски з 2009 р. в кольорі) на сайті: www.lifeinjesus.info (розділ: Преса) або ж на сайті: www.thewaytogod.org

УВАГА!

Слухайте християнську радіопередачу

УВАГА! Селищна рада (c. Курінька, Чорнухинський р-н, Полтавщина) запрошує християнську сім’ю до співпраці по створенню прийомної сім’ї. Селищна рада готова надати зручний будинок для проживання і велику земельну ділянку (допомогу по переїзду і облаштуванню на новому місці). За інф. звертайтеся за тел.: 096-462-85-18 (Світлана).

«ЖИВА НАДІЯ»

щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115, Україна.

Якщо Ви бажаєте отримувати газету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат з пересилки газети. Прохання: чисті конверти не надсилати і не підписувати їх! Так само ви можете перерахувати кошти через філію банку на картковий рахунок: Приват-Банк - картка № 4405 8858 2152 7022; (обов’язково перевірте, щоб набраний вами номер картки в банкоматі був на прізвище Андросов). Ви можете замовити один чи декілька екземплярів, або ж посилку 100 чи більше екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети (1 екз.) звичайною поштою складає 3 гр. Ціна відправлення залежить від ваги листа чи бандеролі. Якщо ви замовляєте декілька сотень газет, прохання компенсувати витрати з друку газети (в середньому друк 1 екз. газети кошт. 0-30 гр.) Любі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7).

ЖИВА НАДIЯ

cічень - квітень, 2012 р., №1 Газета (християнського змісту) друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл. Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Віддруковано: ТОВ Вид. «Миргород», Зам. №546. Тираж 30 000 екз.

Редактор: Андросов Г. М. Тел.: 050-2813256; 067-1050282.

Email: giva.nadiya@gmail.com

Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна  Ukraine. ***

Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.