Газета жива надія 51 2009

Page 1

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Á

Березень-квітень 2009 р.

агато десятків років інститути атеїзму СРСР намагалися витравити начисто усе, що зв’язано з релігією (або нагадує віру в Бога), але це практично зробити неможливо, тому що людина – не продукт еволюції, а творіння Боже. У людини (яке б вона не мала атеїстичне виховання з дитинства) усе рівно закладене усередині її душі прагнення (тяжіння) до свого Творця. Атеїсти стверджують, що релігію придумала людина через нерозуміння фізичних законів природи, через страх перед незвіданим тощо. Але є духовний світ. І сама людина не просто фізичний початок, а в першу чергу – духовний. Тіло – це оболонка, а усередині сутність людини – її душа, що тяжіє до Бога – Творця. Все одно – людина (навіть не маю-чи правильного наставляння у вірі в Бога) буде шукати заповнення своїх духовних запитів у якійсь релігії, обрядах тощо. Буде шукати поклоніння божеству. Безліч релігій у світі – результат нерозуміння істинного божества, результат бунтівної гріховної природи людини проти свого Творця. Союзник людини в цьому протистоянні – занепалий ангел – Люцифер, що названий дияволом, сатаною – ошуканцем. Він зацікавлений навіть не стільки в тім, щоб людина гетьчисто заперечувала божество, а щоб заповнювала деякі духовні потреби, але не тим способом, що заповів людині Бог – Творець через Своє Слово. В останні роки з бурхливим розвитком технічного прогресу, так само бурхливо розвиваються релігії, що несуть печатку антихриста (диявольську печатку). І на превеликий жаль – навіть під прикриттям Біблії, Євангелія – поклонники демонам (нечистим духам) стверджують, що вони Божі люди, мовляв вони знають істинного Бога і поклоняються саме Творцю. Це очевидна ознака останнього часу, про яку попереджав своїх учнів Ісус Христос: «Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: «Я – Христос». І зведуть багатьох» (Євангеліє від Матвія, 24:5). Сьогодні виникла тенденція екуменізму (усі християнські релігії треба об’єднати в одну) і інша (подібна екуменізму) думка східних релігій, що всі релігії ведуть до піз-

Безкоштовна християнська газета

ПРИЙДИ ДО ТВОРЦЯ!

Фрагмент з фрески Мікеланджело «Створення Адама» Сікстинська капела, Ватикан.

нання істинного Бога. Такі думки навіяні ворогом людської душі. Не зважаючи на те, що ми повинні терпимо відноситися до людей інших релігій, але не повинні заохочувати неправду і не погоджуватися з тим, що усі релігії вірні. Я був здивований, коли побачив анкету соціологічного опитування на одному з російськомовних сайтів, що переважна більшість учасників опитування погодилася саме з тим, що всі релігії ведуть (цитую) «к одному и тому же Богу». Смію стверджувати (згідно Святого Письма – Біблії) одну істину, що Істина єдина, і вона в Ісусі Христі. Тільки Він веде людину до істинного поклоніння Богові, до пізнання правди, спасіння душі і істинної свободи. По суті, жодна релігія (якщо мати на увазі суто обрядовість) не веде до Бога, а веде особиста віра, особисте пізнання Господа Ісуса Христа, щире покаяння перед Ним у своїх гріхах і прийняття вірою Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя! В Україні поки що більшість людей традиційно називають себе християнами, і не дивно, якщо з твердженням того, що правда лише в Господа Ісуса Христа більшість

людей легко погодяться. І більше того, ще більше людей скажуть на користь своїх традиційних релігійних передань у зв’язку з дискредитацією звання християнина останнім часом деякими течіями сучасного руху у християнському світі – через їхній ухил до матеріалізму (мовою Євангелія – мамони). Так само сильно перешкоджає прийняттю віри в Бога агресивне нав’язування своїх переконань деякими релігійними організаціями. Що ж, у цьому є певна логіка виправдання своєї позиції і традиції. Але ж: і Христос попереджав, що багато хто прийдуть під ім’ям Його, але по суті виявляться не такими. Докази, обумовлені нашими релігійними традиціями, можуть бути виправданням нашої позиції перед людьми (такими ж, як ми), але не перед Богом. А що ж Бог? «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною!» (Одкр.3:20). Ці слова Ісуса Христа – Спасителя залишаються поки що в силі. Питання: чи відчинили ми двері свого серця для Господа і Спасителя

Що таке молитва покаяння?* Відповідь: Молитва Богові, вимовлена людиною, що усвідомила свою потребу в Спасителі Ісусі Христі і прощенні вчинених гріхів, називається молитвою покаяння. Ця молитва сама по собі не може привести до спасіння, а тільки щире каяття, розуміння своєї гріховності і потреби в спасінні. Першим аспектом молитви покаяння є усвідомлення нашої гріховності. Текст з Біблії говорить так: «Немає праведного жодного!» (Римлян, 3:10). У Біблії чітко стверджується, що всі ми згрішили. Усі ми – грішники, що мають потребу в милосерді і прощенні Божому (Титу, 3:57), тому що через наш гріх ми заслужили вічне покарання (Матвія, 25:46). Таким чином, молитва покаяння – це благання до Бога про помилування замість справедливого покарання. Другий аспект цієї молитви – розуміння того, що Бог зробив для виправлення нашого жалюгідного стану. Він прийняв тіло і став людиною – Ісусом (Іоанна, 1:1, 14). Ісус відкрив нам істину про Бога і прожив праведне і безгрішне життя (Іоанна, 8:46; 2Коринтян, 5:21). Потім Він помер на хресті замість нас, прийнявши на Себе призначене нам покарання (Римлян, 5:8). Те, що Ісус воскрес з мертвих, доводить Його перемогу над гріхом, смертю і пеклом (Колосян, 2:15; 1Коринтян, 15 розділ). Тільки завдяки цьому ми можемо одержати прощення наших гріхів, нам також обіцяне вічне життя в Царстві Небесному – якщо ми тільки повіримо в Ісуса Христа. Усе, що від нас потрібно – повірити в те, що Він помер замість нас і воскрес з мертвих (Римлян, 10:910). Ми можемо бути спасенні тільки благодаттю, тільки через віру і тільки через Ісуса Христа. Написано: «Тому що благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, Божий дар» (Єфесян, 2:8). Вимовляючи молитву покаяння, ми повідомляємо Богові, що довіряємося Ісусу Христу як своєму Спасителю. Для спасіння не потрібні якісь «магічні» слова. Тільки через віру в смерть і воскресіння Ісуса ми одержуємо спасіння! Якщо Ви розумієте, що згрішили і відчуваєте необхідність у спасінні і прощенні гріхів через Ісуса Христа, то Вам допоможе наступна молитва покаяння, словами якої Ви можете звернутися до Господа:

«Боже, я знаю, що згрішив перед Тобою. Я розумію, що заслуговую смерть і пекло через свої гріхи, але я вірю в Ісуса Христа як мого Спасителя. Вірю, що Його смерть і воскресіння забезпечили мені прощення гріхів і спасіння моєї душі від прокляття та вічної загибелі. Я довіряю Ісусу Христу, і тільки Йому, як своєму особистому Господу і Спасителю. Дякую Тобі, Боже, за те, що Ти спасаєш і прощаєш мене! Амінь!» * http://www.gotquestions.org, переклад з рос. мови.

№2 (51)

Ісуса Христа? Якщо скажемо «так», то що є цьому підтвердженням? Ісус стверджує, що Слово Отця Небесного є істина (Іоан.17:17). Христос призиває людей до дослідження Писання (Біблії), тому що воно свідчить про Нього: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в ньому маєте вічне життя, воно ж свідчить про Мене!» (Іоан.5:39). Питання риторичне (або ж для відповіді кожного читача самому собі): чи читав я скрупульозно Священне Писання, тобто Євангеліє, Біблію? Може тільки краєчком вуха щось чув від когось? Цього мало для того, щоб називатися християнином – навіть традиційним. Відступ: що значить традиційним? «Не я це починав і не мені щось змінювати», «Так мої батьки робили, так і я буду!» Питання: «Чи справді так батьки вірували?» Раніше батьки щонеділі дружно йшли на службу в церкву під заклик церковних дзвонів. А тепер? Можна багато задати питань і не одержати конкретних відповідей, але не дивлячись на розходження в поклонінні Богові, церковних традиціях і обрядах, не дивлячись на помилки і гріхи окремих людей, що називають себе християнами, чи вірую я в Господа Ісуса Христа так, як бажав би від мене мій Творець? Це питання відкрите щоденно перед кожним християнином, до якої б конфесії він себе не приєднував: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі!» (1 Кор. 13:5), «Уважай на самого себе та на науку (Євангельську), тримайся цього!» (1 Тим. 4:16). Час нестримний і невблаганний. І часу для того, щоб примиритися зі своїм Творцем залишається усе менше й менше. Його майже вже немає. А ми заспокоюємо свою совість тим, що хрещені в дитинстві, що раз у рік відвідаємо церкву, поставимо свічку... А душа заспокоюватися не хоче ніяк, вона бажає Бога! Друже, відкинь усі релігійні домисли, пересуди людські і наущення диявольські, та негайно прийди до Господа Ісуса Христа в щирій молитві покаяння. Він чекає тебе, поки ще чекає... Геннадій Андросов.

ВЗГЛЯДЫ НА ВОЗРАСТ Вы понимаете, что единственное время в нашей жизни, когда нам нравится стареть – это детский возраст? Если вам меньше 10 лет, то вам так нравится становиться старше, что вы думаете об этом в дробях. «Сколько тебе лет?» «Мне четыре с половиной!» Вам никогда не бывает 36 с половиной. Вам четыре с половиной и скоро будет пять! Вот он ключ. Вы становитесь подростком, теперь годы не могут вас удержать. Вы перепрыгиваете к следующему числу, или даже на несколько вперед. «Сколько тебе лет?» «Мне будет 16!» Вам может быть 13, но постойте, вам же будет 16! А потом будет величайший день в вашей жизни ... вам стукнет 21 (возраст полного совершеннолетия). Даже слова звучат как ритуал. ВАМ – 21. ДААААА!!! Затем вы перевалили за 30. О-о-о, что такое случилось? Для вас это звучит как прокисшее молоко! Оно ПРОКИСЛО; нам придётся его вылить. Теперь уже нет веселья, вы просто кислый пельмень. Что не так? Что изменилось? Вы ДОСТИГЛИ 21, ПЕРЕВАЛИЛИ ЗА 30, ПРИБЛИЗИЛИСЬ К 40, ДОСТИГЛИ 50 и ДОБРАЛИСЬ до 60. Вы нарастили такую скорость, что ПОРАЗИЛИ цель с номером 70! После этого жизнь переходит на счёт день за днём; вы ДОЖИЛИ до среды! Вы вошли в 80-летие и каждый день теперь содержит полный цикл; вы ДОБРАЛИСЬ до завтрака; вы ПЕРЕВАЛИЛИ за 16:30; вы ДОСТИГЛИ сна. И здесь это не кончается. После 90 вы начинаете движение назад: «Мне ТОЛЬКО 92». Затем происходит странная вещь. Если вам больше 100, вы снова становитесь маленьким ребёнком. «Мне 100 с половиной!» Все ли вы можете добраться до здоровых 100 с половиной?! Джордж Карлин.

«Господи! Научи нас так счислять дни наши, чтобы нам приобрести сердце мудрое!» Библия, Псалом 89:12


2

«ЖИВА НАДIЯ»

БЕРЕЗЕНЬКВІТЕНЬ 2009 р., №2

«ГОСПОДЬ ВДРУГЕ ПОДАРУВАВ МЕНІ ЖИТТЯ!» «У житті мені приходилося багато чути та читати свідчень людей, які пережили КЛІНІЧНУ СМЕРТЬ. Усі вони летіли довгим темним коридором, чи тунелем, чули крики людей, до когось тягнулися руки з благанням про допомогу... Я також пережила клінічну смерть, але нічого цього не чула й не бачила, тому задавалася питанням: «Чому?» Потім Господь відкрив мені та моєму чоловікові, що спасенні Господом люди при переході з цієї землі не переживають тих страхів, які переживають люди, не примирені з Богом» Ніна Медведь.

Х

очу розповісти про велику милість, яку Господь явив для мене й моєї сім’ї. Я народилася та зростала в сім’ї, де ім’я Бога не згадувалося. У 1973 році закінчила медичне училище, працювала медсестрою в Острозькій районній лікарні, Рівненської області. Вийшла заміж, народила трьох дітей. У 1989 році прийняла вірою Господа Ісуса Христа, вступила в Заповіт Бога через святе водне хрещення. 3 лютого 1990 року я поступила в пологовий будинок Острозької лікарні, де мала народити четверту дитину. Все було добре, але за декілька хвилин до пологів навколоплідні води потрапили мені в кров. Така патологія трапляється надто рідко, і медицина в цьому випадку безсила, тому що кров жінки втрачає властивість згортатися і наступає кровотеча. Мій діагноз був такий: «Емболія навколоплідними водами ДВС синдром». У мене наступила клінічна смерть. Я відчула, що раптом зникли всі болі. Лікарі заметушилися, почали робити масаж серця, підключили апарат штучного дихання. Я все бачила, але не відчувала дотику нічиїх рук до свого тіла. І коли мене переносили з ліжка в пологовий зал, було таке враження, наче я пропливла серед людей, які мене оточували. Через кілька хвилин народився мертвий хлопчик, він задихнувся після настання клінічної смерті. Будучи мертвою для людей, я чітко все розуміла, бачила й чула, що відбувалося навколо. Коли сказали, що дитина мертва, я просила, щоб реанімували її, але на мої слова ніхто не реагував. Коли шукали вену на моїй лівій руці, я казала, що в мене вену краще

видно на правій руці, але знову не було ніякої реакції і відповіді. Було дивним чути, як телефонували в обласну лікарню, називали моє прізвище й казали, що я мертва. Я нічого не могла зрозуміти. Забігаючи наперед, скажу, що коли я прийшла до свідомості, то запитала лікарів: «Чому ви не реанімували дитину, я ж вас так просила?», мені відповіли: «Ти не могла нічого просити, ти була мертвою». Я тоді детально розповіла все, що відбувалося тієї ночі в пологовому залі. Мене запитували, хто мені це все розповів? Вони не могли повірити, як я, будучи мертвою, могла те все бачити, адже до понеділка я жодного разу не приходила до свідомості. Була викликана реанімаційна бригада з Рівного, яка, оцінивши ситуацію, винесла вердикт: «Чуда не буває, жінка мертва, ми таких не спасаємо. Відключайте систему і апарат штучного дихання, не мучте себе та жінку». Проте лікарі продовжували боротися за моє життя. Тієї ночі мені було влито 70 флаконів (приблизно 14 літрів) крові та кровозамінників. Коли чоловік заїхав до пологового будинку, йому сказали, що надії на життя немає. Зрозумівши, що люди безсилі допомогти в цій ситуації, він поїхав до віруючих друзів просити молитовної підтримки, адже надія була тільки на милість Бога. На молитві через одного брата (Володимира Шостака із с. Оженин), Господь сказав, що буде явлена милість. Отримавши надію і підтримку від Бога, чоловік з друзями знову приїхав до лікарні. По дорозі один брат сказав: «Нам зараз

повинні сказати, що з’явилася надія на життя». І дійсно, коли вони під’їхали до лікарні, лікар сказав, що з’явилася надія на життя, на 30й хвилині кров почала звертатися. Навколишні церкви, знаючи нашу потребу, молилися за моє життя. Чоловікові лікарі сказали, що навіть коли я прийду до свідомості, через довготривале кисневе голодування залишусь психічно хворою, повноцінного життя мати не буду. Моїй сестрі і батьку також сказали, що медицина в цій ситуації безсила, чуда не буває. У понеділок я прийшла до свідомості і мені було незрозумілим, чому лікарі, які знали мене багато років, запитували моє ім’я, адресу, склад сім’ї, задавали інші прості запитання на дитячому рівні. Потім вони розповіли, що були приємно здивовані моєю адекватною поведінкою після всього пережитого мною. У вівторок відключили апарат штучного дихання, але через велику кількість влитої крові у мене наступила гостра ниркова недостатність. У п’ятницю знову приїхала реанімаційна бригада з Рівного і мене відправили до реанімаційного відділення обласної лікарні, де я впізнавала лікарів, які були присутні в пологовому будинку, коли я лежала без свідомості. Викликали старого професора, який сказав мені: «Ви не знаєте, звідки ви вийшли, ми таких не спасаємо. Хто за вас молився? Вас спасла якась сила згори». Тоді один з лікарів, який був тієї ночі в Острозі, сказав: «Ця жінка – віруюча, за неї багато хто молився». Професор відповів: «Тоді все зрозуміло». У Рівному мене знову лікували (УФО опромінення, гемодіаліз), але функція нирок не відновлювалася. І тоді було прийнято рішення відправити мене до Львова на штучну нирку (на той час її в Рівному ще не було). Будучи медичним працівником, я розуміла, що це мені мало що дасть і тому

вирішила їхати додому, побачити своїх дітей. 28 лютого чоловік забрав мене додому. Коли заїхали на подвір’я, з хати вибігло троє моїх дітей, вони раділи, що повернулася мама, а я знала, що приїхала додому помирати. Я була надто худа, не відчувала шкіри голови, волосся повипадало плямами в діаметрі 34 см, аналізи були дуже погані, постійна нудота, ниючі болі в спині, загальна слабкість. Я була на суворій дієті, не їла майже нічого. Була втрачена всяка надія на життя. Через декілька днів чоловік поїхав в Рівне в аптеку по ліки і на зворотному шляху заїхав до брата Василя Радчука (в с. Здовбицю) і запросив його приїхати помолитися за дружину. Наступного дня в нашому домі зібралися друзі на молитву. Коли під час молитви брат поклав на мене руки, зійшла велика сила (це відчуття важко змалювати словами). Брат Василь сказав мені, що Господь мене зцілив і я є здоровою. Після молитви я відчула приплив енергії, відсутність нудоти, мені дуже захотілося їсти. До цього я самостійно не мала сили зійти з другого поверху на перший, де була кухня. Мені ходити допомагав чоловік. Та коли друзі попрощалися й пішли, я відчула, що можу зійти на перший поверх без сторонньої підтримки. Тільки ступила на поріг кухні, як відчула пронизливий біль у спині, і відразу прийшла думка: «Оце тобі по зціленню». Погляд зупинився на плиті, де стояв відвар трав для мого лікування. Коли я підійшла, щоб випити його, наче якась сила зупинила мене, я подумала: «Що ж було кілька хвилин тому? Яка сила пройшла по моєму тілу?» І зрозуміла, що хтось хоче забрати моє зцілення. Я взяла каструльку з відваром, і вголос промовивши: «Ні, сатана, тут ти мене не візьмеш, в ім’я Ісуса Христа я зцілена!», вилила відвар в посудомийку. На столі я побачила щойно відкриту банку оселедцевої пасти, і доки чоловік зайшов до хати, з’їла

пів банки тієї пасти. Чоловік був вражений від побаченого, але я відповіла, що Господь мене зцілив. У ту ніч я вперше спокійно проспала до ранку. Самопочуття моє було чудовим, зникли болі та нудота. Коли здала аналізи, лаборантка мені сказала: «Ви повністю здорові». Після явленого чуда мої батьки і багато наших рідних і друзів повірили в те, що є Вічний і Живий Господь і віддали свої серця Богові на служіння. Ще багато інших милостей Господь явив наді мною. Після того Він зцілив моє серце, голову, у мене повністю відросло волосся, зажив свищ, який був на вені після венесекції. Через місяць, коли закінчився мій лікарняний лист, я повернулася на роботу. У 1998 році я пішла на пенсію по вислузі років. Виросли мої діти, народилися онуки. І я дякую Богові, що до цього часу я жива, повна сили та енергії. У 2002 році наша сім’я переїхала на Полтавщину. І кожного разу, коли приходить проблема чи випробування в сім’ю, ми надію свою покладаємо на Господа, а Він не затримується із милістю Своєю.

Медведь Ніна Петрівна, вул. Островського, 40, смт. Диканька, Полтавщина, 38500, тел.: +38 050 5052067.

«МОЄ ЖИТТЯ НАДБАЛО СПРАВЖНІЙ ЗМІСТ!» Я

к у багатьох сім’ях, мої батьки були невіруючі. Тому нас, трьох дітей, супроводжували пиятика, сварки, бійки, сльози матері, ненависть. Коли я вийшла заміж, то сподівалася, що у мене буде все інакше. Та, на превеликий жаль, я знову прийшла в те, з чого вийшла. Мені боляче все те згадувати. Закінчилося тим, що я залишилася сама з двома маленькими синочками, меншому було всього півроку. Хоч Бога я тоді не знала, але тільки по милості Господа я змогла жити далі і доглядати своїх дітей. Одного разу віруючий чоловік роздавав

книжечки «Новий Завіт», взяла і я, спробувала читати, але моє серце було тоді закритим для Слова Божого, я не розуміла того, що читала і тому відклала книгу на деякий час. Тепер я думаю, як нерозумно чинять невіруючі люди: Слово Боже, в якому є відповіді і розрішення кожної нашої проблеми, вони відкладають вбік, а біжать до різних ворожбитів, екстрасенсів, знахарів, платять неймовірні гроші, аби тільки вирішити свою проблему. І не розуміють, що тим самим заходять в ще більшу проблему, бо диявол не дає нічого просто так. І я була такою нерозумною…

В народе говорят: «Слово не воробей — вылетит не поймаешь», «Что написано пером, не вырубишь и топором». И ещё из Библии, слова Иисуса Христа: «От слов СВОИХ оправдаешься и от слов СВОИХ осудишься» (Матф.12:37). Поэтому очень важно сначала думать, а потом говорить. Согласно пословице: «Семь раз отмерь, а раз отрежь», нужно семь раз подумать, прежде чем чтото сделать. Но опять же: «От избытка сердца говорят уста» (Лук.6:45). То есть, если ктото говорит плохие слова, значит они уже находятся в нём внутри: «Добрый человек из доброго сокровища сердца своего выносит доброе, а злой человек из злого сокровища сердца своего выносит злое…» (Лук. 6:45). Поэтому важно, чтобы сердце было наполнено ДОБРОМ от Бога, и тогда слова будут соответствовать внутреннему содержанию. Иногда бывают ситуации, когда нужно принять немедленное решение, поэтому важно постоянно пребывать в мире и общении с Богом. «Бодрствуйте!» — именно так советует поступать Иисус Христос, чтобы быть готовым во всякое время дать ответ и поступить или сказать благоразумно (Матф.24:42).

Одного разу я їхала в автомобілі і потрапила в тяжку аварію. Отримала декілька переломів, зокрема 3го хребця, довго лікувалася, чудом стала на ноги. Але не розуміла, що стала здоровою по милості Божій – я залишалася невіруючою, без Христа. І знову в моє життя прийшла біда: я важко захворіла, цілий рік перебувала в різних медичних установах. Я не просила милості у Бога, а шукала зцілення у екстрасенсів. Теперто розумію, що то було злочином проти моєї душі і проти Бога, а тоді я, як сліпа, позичала гроші і йшла до диявола за допомогою. Хотілося б сказати всім: не вірте тим чародіям, якщо навіть вони прикриваються Богом, молитвами та іконами. У них один пан – диявол. Я не отримала полегшення, а навпаки одного разу відчула, що моє життя закінчується. Плакали мої діти, мама, сусіди, не маючи надії на моє життя. Я також подумала, що прийшов мій кінець. Але враз промайнула думка про Бога і я сказала: «Я знаю, Боже, що Ти є. Прошу Тебе: зроби тепер так, щоб я не померла і я буду жити інакше!» Коли я вийшла своїми ногами на подвір’я, всі здивувалися, та я знала, що то зробив Бог. Тоді тихий

голос мені нагадав про ту книжечку, що я колись відклала. Я знайшла її, відкрила і (о, диво!) все поновому почала розуміти. Я плакала і сльози падали на сторінки Святого Письма. І то вже не були сльози відчаю, а радості, живої надії, що є Господь, Який любить, прощає, зціляє і кличе до Себе струджені та обтяжені душі, щоб дати спокій. Я зрозуміла, що мені треба йти до церкви. Пішла до Православної церкви. Але побачила разючу відмінність між тим, що написано в Євангелії і служінням там. Я думала, що ж мені робити? І ось одна жінка запросила мене на служіння в Євангельську церкву. Я вважала себе православною, але все ж в одну неділю вирішила піти, щоб просто подивитися. Хоч якийсь голос дуже сильно мене відмовляв від того, і голова сильно стала боліти. Але я все ж пішла, про що не жалкую ні на мить. Коли я стала на молитву покаяння з усіма, то відчула дивну силу, яка пройшла моїм тілом, а душа затріпотіла, як пташка. Пройшли всі мої болі, не тільки фізичні, а й душевні. Я повернулася додому, син здивувався, що я кудись ходила, бо

у мене так сильно боліла голова. Я сказала йому, що мене зцілив Ісус Христос. Син подивився і сказав: «Ну, якщо так, то й ходи тепер туди завжди». Мені зараз 57 років. Завіт з Богом через водне хрещення заключила в 1993 році. Мій менший син також увірував у Бога, невістки також віруючі. У мене тепер одне бажання: жити для Бога і молитися за людей, котрі ще не знають правди Божої. Марія Демчакова, вул. Українська, 29, с. Дубриничі, Перечинський рн, Закарпаття.


3

«ЖИВА НАДIЯ» ХРИСТИЯНСЬКА

БЕРЕЗЕНЬКВІТЕНЬ 2009 р., №2

1. Вы подняли тему о замужестве. Мнения осталось мне здесь коротать деньков, так людей на этот счёт разные. Хочу и я подехотелось бы почувствовать, что ты кому-то литься своим жизненным опытом и тем, что нужен… Игорь Омельченко, ул. Ватутина, мне открыл Господь. 172, УИН №8, г. Житомир, 10001 Во-первых, хочу сказать сёстрам, что видят болезненную проблему в том, что не могут 16. Сказать, что я верующий, не могу. Я выйти замуж. Неужели это для христианки прошу Господа простить меня, но я страшно главное? Ведь счастье христианина должно мучаюсь от дьявольских нападок и не знаю, быть в Господе, а не в земной проходящей как избавиться от тёмной силы. Также стралюбви. Только любовь Христа – вечная! дает и моя жена. Прошу молиться за меня, Если христианка считает себя несчастной жену, дочь и сына, за родственников, за их До уваги дописувачів! Якщо Ви бажаєте, щоб Ваш лист був надрукований в рубриці «Християнська Сім’я», то из-за того, что не может выйти замуж, она пришліть до редакції листа з щирою оповіддю про свої переживання, про наболіле. Розкажіть про своє життя, про спасение. Я, как блудный сын, ищу выход не вполне доверила и посвятила свою жизнь навернення до Бога. Після цього Ваш лист буде надрукований з Вашою поштовою адресою (редакція залишає за и надеюсь выйти из тупика. Дмитрий ПетХристу! Только люди этого мира могут собою право значно скорочувати та редагувати текст). Так само приймаються листи й тих людей, хто ще не вважає ровский, ул. Металлистов, 1, СИК-55, 10 страдать из-за недостатка любви, потому себе справжнім християнином, але шукає Бога і має духовні питання, переживання, прохання, насущні потреби. отр., 103 бр., г. Вольнянск, Запорож-ская что они не знают любви Господа. Должно Приймаються листи від християн, народжених згори (згідно Іоанна, 3:37), котрі шукають чоловіка (дружину). обл, 70002. быть позором для христианки стремление Якщо ви надіслали такого листа, це значить, що ви в мирі з Богом і церквою, ви – член помісної церкви, і ви маєте любой ценой найти себе жениха. Сколько дозвіл від служителів церкви на ваш шлюб. Листи з проханням матеріальної допомоги бажано, щоб були 17. Мені 48 р. Відбуваю покарання на досестёр угробили свою жизнь из-за этого. завірені пастором церкви і церковною печаткою. вічному ув’язненні. Більше року, як я визнав Примітка: 1) бажано надіслати друкований текст (укр. чи рос. мовою), якщо ж такої можливості нема, то пишіть Они искали счастья в смертном человеке. Ісуса Христа своїм Спасителем, звернувся до Сколько замужних сестёр хотели бы по- каліграфічно, розбірливим почерком, чітко вказуйте ім’я, прізвище, адресу, телефон (у сучасних умовах мобільний Нього в щирому покаянні. Господь допоміг телефон значно спрощує спілкування!); 2) будьякий лист, надісланий Вами до редакції, може бути надрукований меняться с вами, свободными, местами, но мені вийти з темряви на світло. Я читаю не могут. Брак это не сказка, а множество в газеті «Жива надія» (з редакційною правкою) з Вашою адресою (хіба що Ви вкажете, що не для друку); 3) листи Біблію і дещо розумію, але багато чого ще забот, трудностей, переживаний, мук. і фотографії (всі інші матеріали, надіслані до редакції) не повертаються. мені не зрозуміло. Також нема того, хто До уваги в’язнів: листи в однедва речення з проханням надрукувати, друкуватися не будуть! Лише щира, Апостол Павел не зря сказал, что замужние б настановив мене: «Как могу разуметь, (правдива, відверта, без прикрас) розповідь сприяє тому, що ваш лист буде обов’язково надрукований. будут иметь скорби по плоти, и ему таковых если кто не наставит меня?» (Деян.8:31) Я До уваги служителів церкви, духовних працівників, душеопікунів: редакція зацікавлена в тому, щоб Ви жаль! (1Кор.7:28). Ведь Господь лучше прислали для друку в газеті Ваші настанови згідно Слова Божого, Ваші слушні поради, зауваження, прохання. Будь дійшов до висновку, що краще жити в неволі знает, что нужно человеку. Я думаю, что для ласка, поділіться Вашим досвідом! Якщо Ви отримали це від Бога, не закопуйте талант! Додаток «Християнська з Богом, ніж котитися на волі в пекло. Тому многих сестёр Богом определено оставаться сім’я», насамперед, направлений на духовне спілкування і збудування! я не падаю духом, бо неволя – це не кінець. безбрачными, а они этого не понимают и З вірою в Бога навіть у в’язниці життя може плачут перед Богом, прося спутника жизни, От редакции: Хотелось бы, чтобы в редакцию сердечну участь у моїх життєвих труднощах. бути наповнене любов’ю, миром і радістю. или своевольничают, сами выходят замуж, газеты присылали больше писем христиане со Ніна Логачова, вул. Лугова, 29, с. Кротенки, Віктор Юрченко, вул. Гагаріна, 2, ЗВК-58, без воли Божьей, а потом остаются всю жизнь свободы. Но на данный момент ситуация такова, Полтавський р-н. (СДУ), м. Ізяслав, Хмельницька обл., 30300. несчастными в браке. что большая часть тех, кто пишут в газету, Бывали моменты и в моей жизни, когда я заклю-чённые, поэтому именно их письма и 12. Я вырос в семье, где моим воспитанием за18. Мне 33 г. В заключении уже 11 лет. переживала о том, что мои годы проходят, а занимают больше места на страницах газеты. нимались две женщины: мать и бабушка. Отца я Пять из них провёл в камере с довольно я остаюсь незамужней. Но однажды Господь помню только по одному эпизоду: когда он од- ограниченными возможностями. На меня был открыл мне глаза, и я как будто увидела себя 6. Мені 47 р. Раніше був у рабстві гріха, а тепер нажды приезжал забрать свои вещи. Но мама и запрос «расстрел», но по милости Бога мне дали со стороны. И я поняла, что моё безбрачие Господь не тільки звільнив мене, а й зцілив. Два бабушка много работали и меня больше «воспи- 15 лет. В Иисуса Христа уверовал в заключении, – это вовсе даже и не проблема. И мне нужно роки я член церкви євангельських християн тывала» улица. Как итог: в 15-летнем возрасте я принял водное крещение в 2004 г. Сейчас несу не думать об этом, а стремиться всей душой – баптистів. Зараз молюся до Бога, щоб попал в колонию для малолетних преступников служение старшего в церкви. Хотел бы сказать к Богу, думать о том, как бы потрудиться для благословив мене створенням сім’ї з сестрою на 3 года. Именно там я впервые услышал об сёстрам, что думают плохо о верующих братьях Бога. Именно к этому призвана христианская в Господі. Прошу й вас помолитися за це. Бр. Иисусе от миссионеров, что приезжали к нам. Но за колючей проволокой: не думайте плохо о нас. молодёжь – вырывать грешников из пламени Олександр, Херсонщина, 8 096 58 56 335. Слово Божье, хоть и было посеяно в моём серд- Если всех христиан судить по поступку Иуды, ада, сеять Евангелие погибающему миру. Этот це, но тогда не проросло. Хоть воспоминания от то нужно всем повеситься. Но не все же Иуды! мир с каждым годом становится всё хуже, 7. Познайомлюсь з віруючим хлопцем з приятного общения с теми людьми (не такими, Вас смущает прошлое брата-арестанта? Что ж, всё идёт к концу, время ли думать о себе? п’ятидесятників до 30 р. Про себе: віруюча з как все) навсегда остались в моей памяти. К Вместо того, чтобы использовать данное дитинства, люблю Бога і Його заповіді. Сестра сожалению, через неполных два года после когда вы выйдете замуж и узнаете всё прошлое Богом драгоценное время для труда на ниве Марія, Івано-Франківщина, тел.: 8 096 72 «малолетки» я снова уже по серьезному попал своего мужа, вы тогда кардинально измените Его, некоторые сёстры тратят его впустую на 59 175. в колонию на пять лет – уже во взрослую. своё мнение. Знаете, мне становится страшно мирское, преходящее. От этого к ним приходят Поразмыслив обо всём, я понял, что во всём, выходить на свободу, потому что приходят уныние и депрессия. 8. Мені 52 р., вдова, віруюча з 1999 р., у селі, де что случилось со мной – виноват я сам. Я стал мысли, что чистота и святость Евангелия скоро В своей жизни я часто сталкиваюсь с людь- я живу, крім мене і ще однієї сім’ї, віруючих нема. шаг за шагом читать Новый Завет, размышлял останется только в тюрьмах и лагерях. Если зэк ми, страдающими духовно и физически. Може котрась із сестер захоче поспілкуватися о словах и действиях Господа Иисуса Христа. – убийца, то с ним нельзя общаться, а перед Здоровый человек не знает, что значит быть зі мною, то мій номер моб. тел. такий: 8 063 17 Приходил к неизменно одному выводу: поступки начальником на работе (лжецом и бабником) парализованным и отвергнутым. Если бы он 57 160. Зінаїда Сидорук, с. Світле, Ковель- и слова Христа в каждой ситуации были самыми приходиться заискивать. И забываем, что озеро на несколько минут поменялся с больным ський р-н, Волинь. оптимальными, самыми верными и вместе с тем огненное поглотит, как убийц, так и всех лжецов человеком местом, то его проблемы показались – самыми простыми. Слова Христа в нагорной (Откр. 21:8). И Господь так же прощает убийц, бы мелочными. Вот поэтому не нужно делать 9. Большая благодарность всем, кто отклик- проповеди о прощении сыграли огромную роль как и лжецов. Когда придёт Господь, то многие проблемы из-за того, что вы не можете выйти нулся на моё письмо, не остался равнодушным в моей жизни грешника. И я от всего сердца возрыдают, тогда откроется скрытое во мраке. замуж. Вы молоды, здоровы, живёте без к чужому горю. Я просила за одну семью. И простил всех тех, на кого имел обиду или питал Молюсь о вас, чтобы вера ваша была действенна семейных забот, по ночам спокойно спите, теперь с радостью сообщаю, что вся эта семья ненависть. Бог мне явил милость после моего любовью и не превратилась в фарисейство. вас не беспокоит плач ребёнка. Нужно ли вам (отец, мать и дочь) одновременно покаялись и обращения к Отцу: я получил амнистию и осво- Фарисеи тоже считали себя настолько святыми, замужество в это последнее время? Вспомните приняли крещение. Антонина Ружинская, г. бодился через 1,6 года. Сразу пошёл в церковь, что болезненно боялись прикоснуться к таким, слова мудрого апостола: «Незамужняя заботится Изюм, Харьковщина. стал членом церкви в Виннице. Но потом уехал в как я. Как важно на всё посмотреть глазами о Господнем, как угодить Господу, чтобы быть Киев, где не пожелал примкнуть к другой церкви, Иисуса! Это тяжёлая ноша, но кто решается святою и телом и духом; а замужняя заботится 10. Мені 51 р. У 2000 р. покаялася. Переїхала это стало началом моего падения. Я основное нести, тот будет иметь награду от Господа. о мирском, как угодить мужу» (1Кор. 7:34). С. на Полтавщину доглядати інваліда війни по время отдавал работе (так как она была высоко- Александр Быстрицкий, ИК-42, 6/62, пгт Елла, м. Сторожинець, Чернівецька обл. попередній домовленості. Але в нього стався оплачиваемой) и отдыху после работы (так как Маневичи, Волынь, 44600. розумовий розлад і він мене вигнав серед зими работа была тяжёлой). Кончилось тем, что меня 2. Мої слова до тих молодих людей, хто стоїть з хати. Господь не залишив мене, поки що тим- осудили на 15 лет. Я считал не правомерным та19. Я благодарен вам за то, что поместили на роздоріжжі. Моя мама покаялась у своїх грі- часово живу в добрих людей. Прошу Бога влаш- кое решение суда, но все мои прошения были моё письмо в газете. Не знаю, насколько моё хах, коли мені було 15 років. Саме тоді я могла тувати моє подальше життя. Може кому потрібен отклонены. В тюрьме я смирился и снова по ми- свидетельство помогло читателям, но я обрёл б присвятити свою юність Господу, але я цього догляд, допомога, чи може хто просить у Бога лости Божьей обратился к Господу, обретя мир брата и сестру по переписке. Ещё в детстве я не зробила. Я не хочу звинувачувати ті часи вірної дружини – пишіть, буду рада Вашим и уверенность в Божьем водительстве. Надеюсь, вынужден был просить Бога о помощи, потому атеїзму (коли проходила моя юність), у всьому листам. Так само вказую тел. людей, в котрих я что моё свидетельство поможет кому-то сделать что я тонул в пруду и помощи ни от кого не было. більш винувата я сама. Лише у 35-річному віці, живу: 8 096 52 36 974, 8 098 060 55 46. Оксана правильные выводы и избежать подобных ошиЯ был спасён, но вскоре забыл о милости Бога. пройшовши через 20 років тяжких життєвих Якубовська, с. Мелехи, Чорнухинський р-н, бок. Евгений Болендер, ВК-81, отр. 12, с. Когда меня избили в милиции, при этом сильно негараздів, я нарешті прийшла до Бога. Бог Полтавщина, 37142. Стрижовка, Винницкий р-н, 23210. травмировали внутренности, и меня доставили в терпів мене усі ці роки. Я Йому безмежно вдячна. операционную в тяжёлом состоянии, я молился Лише у Христі я знайшла спокій, мир душі, 11. Я й раніше була хворобливою, а після 13. Я инвалид 1 гр. Не хожу. Женат, двое масправжній сенс свого подальшого життя. Хоч виходу на пенсію стала хворіти ще більше. А лолетних детей. Проходил лечение в Харькове, Богу, каялся в грехах и просил об исцелении. іншого варіанту, щоб надбати істинну суть життя, одного дня (три роки назад) мені стало дуже почувствовал улучшение, но лечение давно Я выздоровел, но вскоре снова забыл об для людини нема. Віра Чабан, с. Кам’янка, зле. На другий день стало ще гірше. Чоловік пришлось прекратить из-за отсутствия денег. обещании Богу. Когда же меня посадили в Чернівецька обл., тел.: 8 097 11 40 2458. визвав «швидку допомогу», погукав служителя Денег едва хватает на коммунальные услуги тюрьму, а потом – в карцер, то именно там я нашої церкви, Павлуся Василя Івановича, який и кое-какую еду. Кажется, что положение окончательно обратился к Господу. Я потом 3. Дорогі люди, всі ми хочемо любові! Тож да- виніс мене з хати на руках до автомобіля і моё безвыходное… Анатолий Маслецов, ул. заболел туберкулёзом, появились другие вайте сіяти любов, щоб її пожати. Якщо ж сестра заспокоїв, щоб я не хвилювалась (який би Молодёжная, 24, п. Широкий, Станично- заболевания (в частности гипертония). Но я не влізла не в свою справу, то не варто їй потім діагноз не ставили лікарі), бо за мене уся церква Луганский р-н, Луганская обл., 93624. Тел.: отошёл от Бога и надежду свою полагал только на Него и получил обильное благословение. робити негативний висновок зі свого досвіду і молиться. +3 8 06472 34815. Василий Герасимчук, пкт-2, ЕК-52, пос. осуджувати братів-в’язнів. Хто ж буде молитися Що ж за хвороба приключилася зі мною? за тих в’язнів, як не ми? Любов подає руку На фоні вживання гормональних ліків у мене 14. Передаю огромное приветствие брату в Еленовка, г. Енакиево, Донецкая обл., допомоги, молиться, а не вказує на скалку в оці виявили зараження крові. У мене на очах мої Господе – Юрию Болотскому, и всем братьям, 86489. ближнього, не бачачи своєї колоди… І нарешті: ноги вкрилися чорними плямами. Я зовсім которые находятся рядом (в г. Виннице). Я хіба немає у нас братів, щоб вести переписку з не могла ходити. В лікарні сказали, що я слышал, что ты, брат, принял водное крещение? Искренне ищут общения и помощи: чоловіками? А сестрі мабуть варто підтримувати скоро помру (максимум через три дні). Хірург Я писал тебе, но ответа не было. Обнимаю вас, 20. Руслан Мельник (36 лет), СВК-81, 3 отр., 7 листування лише з жінками, дівчатами. Надія одразу запропонував мені відрізати ногу, щоб а Бога прошу, чтобы так устраивал наши пути бр., п. Стрижовка, Винницкая обл., 23210. Русанова, Львівщина, тел.: 8 096 21 03 162. продовжити моє життя, але я категорично не на этой земле, чтоб нам встретиться с великой 21. Игорь Гранковский, ул. Низгурецкая, погодилася. Сказала, якщо й помру, то зі своїми радостью в вечном небесном граде, строитель 1/5, г. Бердичев, Житомирская обл., 13306. 4. Мені 50 р. Зріст 187 см. Я – інвалід 2 гр. ногами. Але я не померла – ні через три дні, ні которого – Бог! Мои приветствия всем искренне 22. Павел Солдатенко (24 года), ДИК-89, загального захворювання. Прошу молитися за пізніше. Хоч лікарі відвели мені окрему палату, любящим Бога, читающим эту газету. С любовью СПС №2, ж.м. Западный, г. Днепропетровск, мене, щоб Господь допоміг мені влаштувати як помираючій. Після 21 дня мого перебування во Христе – брат Владимир Колчанский, ул. 49600. моє сімейне життя, бо мені одному самотньо. в лікарні, мене привезли додому. Я не могла 23. Антон Мирченко (32 года), ул. НизгурецМрію, щоб відгукнулася сестричка в Господі. Я ходити, ще вісім місяців була лежачою. А брати Ватутина, 172, УИН №8, г. Житомир, 10001. кого, 1/2, г. Бердичев, Житомирская обл., маю житло в селі, але згоден на переїзд, тому та сестри нашої церкви постійно приходили до 15. Мне 34 г. Из них 32 г. прожито впустую и без 13306. що не маю родини. А/С – 58, м. Луцьк-24, мене й молилися за моє зцілення, підкріпляли 24. Андрій Федорук, смт. Жвирка, СВК-47, Волинь, 43024. мене духовно у вірі в нашого Господа Ісуса смысла, потому что я не искал Господа Иису-са Христа – єдиного Зцілителя. І настав момент, Христа, а жил во грехе и стремился ко греху. д/у, Сокальський р-н, Львівська обл., 80040. 25. Руслан Леуш, СВК-47, СДУ, смт Жвирка, 5. Хотела бы дать вам подсказку: в газете коли я настільки укріпилася в вірі, що змогла Результат: пожизненное заключение. Находясь печатается много писем от заключённых. встати з ліжка. Я вчилася ходити, як мала дитина, в камере и снуя из угла в угол не один год, я Сокальський р-н, Львівська обл., 80040. 26. Руслан Иглин, ул. Гагарина, 2, Д/У, Хотелось бы, чтобы вы печатали больше спочатку – з паличкою, а потім – і так. Безмежно наткнулся на Библию из тюремной библиотеки. писем от верующих со свободы. Алёна, вдячна Богові за зцілення, а також висловлюю Я читал её со слезами и раскаянием… Прошу ЗВК-58, г. Изяслав, Хмельницкая обл., щиру подяку усій громаді християн, які прийняли также прощения у всех, кого я обидел. Не много 30300. Житомирщина.

СІМ’Я


БЕРЕЗЕНЬКВІТЕНЬ 2009 р., №2

«ЖИВА НАДIЯ»

Христианские реабилитационные центры в Украине возникли не так давно. Но многие люди могут сегодня признать, что такие центры вносят существенный вклад в оздоровление общества, которое без преувеличения можно назвать больным. «Наркомания», «алкоголизм» весьма сильно поразили многих людей, особенно – молодое поколение. Некоторые люди, подверженные наркотикам и алкоголю, ищут выход, и стоит заметить, что именно в таких центрах этим несчастным могут оказать реальную помощь. Такие центры не случайно называются христианскими, потому что Христос – это та Личность, Которая может дать настоящее освобождение – и от наркотиков, и от алкоголизма – и от любой другой греховной зависимости. Предлагаем Вашему вниманию несколько свидетельств реабилитантов одного из таких центров, расположенного по адресу: ул. Карьерная, 44, г. Киев, 03061.

Выход есть!

Меня зовут Артём (родился в 1976 году в Киеве). Недавно я прочитал в Библии слова Иисуса Христа: «Народ сей ослепил глаза свои и окаменил сердце своё, да не видят глазами, и не уразумеют сердцем, и не обратятся, чтобы Я исцелил их» (Иоан. 12:40). Анализируя свою прошлую жизнь, нахожу её полное сходство со словами Господа. Не зная истины, я умирал, приближая свою смерть, вонзая в вену шприц с наркотиком. Будучи зависимым от наркотиков, я искал выход, но не понимал, где искать исцеления. Врачи (после неоднократных попыток помочь мне) в бессилии развели руками. Родственники, отчаянно цепляясь за последнюю надежду, тоже искали выход для меня, но жестокая реальность наконец отрезвила всех: люди были бессильны помочь мне. Я тоже это понял... Однажды, переживая особо отчаянное состояние своего безвыходного положения, я посмотрел на прожитую мною жизнь и впервые задумался: почему всё так ужасно в моей судьбе? Десять лет наркотической системы – ведь это сплошной ад! Моё будущее (если это слово вообще уместно для наркомана) размытое, никакой перспективы для моей дальнейшей жизни у меня не было – только приближение в геометрической прогрессии к ужасной смерти от наркотика. Я снова задал себе вопросы: «Что же мне делать? Неужели для меня нет никакого выхода?» И ответы пришли вскоре! Я встретил друзей, которые рассказали мне о смысле настоящей жизни. Точнее: сам Бог через них открыл мне глаза на многие вещи. Мне открылось, что я абсолютный раб греха, и я уже давно не являюсь хозяином своего положения (как мне раньше казалось). А самое главное: они указали мне на Иисуса как на моего личного Спасителя, который любит меня и всё это время терпеливо ожидает, когда я обращусь к Нему за помощью из своего бедственного положения. Когда я «уразумел сердцем» истину Божью, то осознанно обратился с воплем о помощи к Спасителю Иисусу Христу. И хотя я Его не видел, но вскоре увидел явное преображение в своей жизни. Вопервых, я пережил прощение своих грехов у ног Христа (Он простил меня!), потому что я осознал себя погибающим грешником. Вовторых, я пережил свободу от наркотической зависимости (Христос освободил меня!), потому что я осознал эту зависимость и неспособность самому чтолибо изменить, чтобы получить освобождение. Втретьих, по милости Божьей я увидел впереди не размытое, а чёткое (и к тому же – прекрасное!) будущее, потому что путь в него указывал любящий Христос. Вчетвёртых, для меня настала абсолютно новая жизнь! Сейчас у меня всё хорошо, уже больше четырёх лет хозяином моей жизни является Иисус Христос, подаривший мне вечное спасение и

смысл жизни. Я женат, у меня есть супруга, которую я очень люблю и благодарю за неё Бога. Недавно у нас родился здоровый сын – это ещё одно чудо, которое сотворил Бог. Если сейчас у меня возникают какието вопросы или появляются нерешённые жизненные задачи, я знаю к Кому обращаться за помощью, я верю, что они разрешатся, ведь Господь Иисус Христос – Всемогущий Бог! Артём Бабийчук.

христиан. Бог меня освободил от наркотической зависимости и сделал совсем другим человеком. На протяжении всей реабилитации я познавал Божьи принципы жизни и не переставал удивляться, как Бог благ и милостив. В 2006 году я полностью прошёл цикл реабилитации, и Бог меня благословил прекрасной супругой и помощницей. В 2007 году Господь нас обильно благословил прекрасной и здоровой дочерью Ангелиной. И сейчас мы ждём ещё пополнения в нашей семье. Господь избавил меня от комплекса неполноценности, и на данный момент я работаю и администрирую сайт: Социальное служение «Маханаим». В первую очередь я благодарен Богу за то, что Он меня нашёл и принял в Свою семью, также весьма

С Иисусом возможно всё!

Меня зовут Алексей, я родился в 1979 году в Киеве. Рос и воспитывался в обычной советской семье. Я – единственный ребёнок у родителей, поэтому вниманием и любовью не был обделён. Но, к сожалению, был предоставлен самому себе, потому что мои родители были постоянно на работе. С семи лет я попробовал курить, а сознательно начал курить с 12летнего возраста. В том же раннем возрасте я попробовал и спиртное, потому что моими учителями стали улица и старшие друзья. Мама хотела, чтобы я стал полноценным членом общества и через своих знакомых посодействовала моему поступлению в техникум. Учёбу в нём я закончил с большим трудом – только благодаря усилиям мамы. Потом она же меня устраивала на различные работы, но я нигде долго не задерживался, потому что не хотел трудиться. А в 1999 году в мою жизнь пришёл наркотик. Сначала всё (как мне казалось на тот момент) было хорошо и весело. Но впоследствии дальнейшего употребления наркотика моя жизнь стремительно начала меняться в ещё худшую сторону. У меня было две передозировки, после которых я чудом остался живым. Я неоднократно лечился в закрытых лечебницах, мама возила меня по всей Украине к разным знахарям и экстрасенсам. Но меня после их сеансов хватало максимум на две недели, и я продолжал заниматься прежними делами. Ко всему я ещё больше усугубил своё и без того бедственное положение тем, что стал употреблять наркотик, который синтезировал для внутривенных инъекций из обычных таблеток от простуды. Употребление такого наркотика приводит к быстрому разрушению клеток коры головного мозга, и человек теряет способность самостоятельно передвигаться (нарушается координация движения), такой человек мучается от постоянных судорог. Но и это меня не останавливало. Я имел уже нарушенную координацию движения, но ухитрялся выносить вещи из дома родителей, потому что воровать гдето уже не имел силы. Я прекрасно понимал свою безысходность, но ничего с этим поделать не мог – наркотическая зависимость была сильнее моей воли. Но Бог устроил так, что я познакомился с Рустамом Фатуллаевым, директором христианского реабилитационного центра, и он пригласил меня на реабилитацию в церковь по ул. Карьерной, 44. На то время у меня в разуме понятие «церковь» было расплывчатым, чемто подобным монастырю, но у меня тогда просто не было другого выбора, я изрядно устал от такой жизни. И 27 марта 2005 года меня привезли на реабилитацию, где я сразу был окутан любовью и вниманием

признателен всем братьям (что приняли участие в моей судьбе) и благодарен всей своей церкви. В заключение своего свидетельства скажу так: не слушайте тех, кто говорит, что у бывших наркоманов не могут быть здоровые дети! С нашим Господом возможно всё, за что слава Ему и честь во веки. Аминь! Алексей Блащинский.

про те богослужения и продолжал заниматься беззаконием. Тогда в той камере я дал себе обещание, что как только попаду в колонию, обязательно буду посещать церковные служения. Суд вынес мне такую меру наказания: 4 года лишения свободы. Меня привезли в 11ю исправительную колонию, находящуюся в селе Мартусовка. Там я узнал, что наркотик и водка добываются ещё легче, чем на свободе, и поэтому быстро втянулся в такую жизнь. Но Бог звал меня, и вот, попав в первый раз в молитвенную комнату на зоне, я увидел, что люди, будучи заключёнными, могут быть свободными, могут иметь мир и радость в сердце. И тогда ко мне пришло истинное покаяние. Хотя не всё было гладко, но я не сдавался, взывал к Богу, не оставлял собрания, начал принимать участие в служении. За хорошее поведение (и, конечноже, по милости Божьей!) я был освобождён условно-досрочно. Меня встретили братья, которые приезжали к нам в Мартусовку с церкви по ул. Карьерной, 44, предложили мне остаться на реабилитацию в центре, находящемся при церкви. Я согласился, где и прошёл реабилитацию. Не хватит бумаги (и тем более слов), чтобы описать Божью любовь и милость, которые я переживаю сейчас. Я часто задаю себе вопрос: за что? За что мне, несчастному грешнику, преступнику, наркоману и

Божье избрание

Я родился в 1978 году в рабочей семье. Родители любили меня, но в самой семье порядка не было. Отец часто пил, ссорился с мамой, отчего очень страдала моя детская психика. В школе я учился хорошо, знания давались мне легко, но чем старше я становился, тем меньше хотелось мне учиться, меня всё больше тянуло на улицу. Ничто и никто меня не сдерживал, поэтому я с легкостью втянулся в законы улицы, стал употреблять спиртное, в 10ом классе школы стал курить марихуану. Я уже не представлял себе другой жизни. Так я закончил школу, учиться больше не хотелось, устроился на работу и продолжал жить «весело». Когда мне исполнилось 18 лет, мой младший брат дал мне попробовать наркотик, и тогда я подумал, что это как раз то, что мне нужно. Так началась моя жизнь «на игле». Работу я, естественно, забросил и стал искать лёгкий способ заработать деньги: начал потихоньку воровать, нести из дома всё, что можно было продать, лишь бы получить желанное – наркотик. Я скоро потерял друзей, родственники от меня отвернулись, общение я имел только с такими же наркоманами, каким был сам. В 2002 году на меня было заведено уголовное дело по статьям: «Кража и грабёж». Так я попал в камеру предварительного заключения, где познакомился с людьми, которые жили тем, что совершали преступления, и уже там я начал понимать, что это не мой мир. Я не хотел оставаться вором. В одной из камер я познакомился с человеком, дважды сидевшим, имеющим авторитет в этой среде, и меня удивило, что этот человек каждый день читает Библию. Мы имели с ним частое общение, рассуждая над местами из Священного Писания. Я уже был знаком с этой книгой и с христианами. В одно время (от нечего делать) я ходил в церковь «Слово веры», и Бог уже тогда касался моего сердца, но окружающая среда (родители, друзья) не дала мне в полной мере познать Бога, и очень скоро я забыл

блуднику даровано спасение? Божье избрание остаётся для меня тайной, но я знаю, что истина у Бога. Господь – источник моей жизни, и жить в Господе – это счастье, которое я искал всю свою жизнь. Владимир Брагарник.

«Бог исцелил меня от наркотиков и туберкулёза!»

Я родился в нормальной семье, мой отец был генералом погранвойск и занимал одну из руководящих должностей в академии погранвойск в г. Хмельницком. Я был единственным ребёнком в семье, хорошим и почти во всём послушным своим родителям. Я никогда не был обделён любовью, вниманием и заботой со стороны родителей. Всё, что нужно для счастливого и полноценного детства, у меня было в изобилии. В школе (до девятого класса) я был отличником, победителем школьных олимпиад и призёром многих спортивных соревнований. Но с 10го класса моя жизнь начала меняться не в лучшую сторону. Я начал дружить с сомнительными компаниями молодых людей, которые вели беспорядочный образ жизни. В таком обществе начал

4 курить, употреблять алкогольные напитки и заниматься разного рода преступлениями. После окончания школы мне грозила тюрьма, родители поставили мне условие: «Или учёба в академии погранвойск или тюрьма». Конечно, я выбрал академию. Жизнь моя там не поменялась, а ещё с большей силой покатилась вниз. За три года учёбы в академии полтора из них я провёл на гауптвахте. Меня тянуло к моим «успешным» друзьям, которые преуспевали в своих преступлениях. Я хотел жить так, как они, иметь автомобиль, жильё, проводить вечера в ресторанах, ночных клубах. Поэтому я ушёл из академии и стал вести «красивую» жизнь. Но в эту жизнь входили наркотики и преступления. Увы, счастья, которого я искал во всём этом, я так и не нашёл, потому что там его нет. За мою «красивую» жизнь меня посадили в тюрьму. Находясь на зоне, я был злостным нарушителем режима. Зона меня не изменила, а ещё больше ожесточила моё сердце. В мою жизнь пришла жатва того зла, что я посеял: я заболел туберкулёзом. Выйдя на свободу конченым наркоманом, я сам не признавал этого до последнего момента, думал, что всегда смогу остановиться. Но наркотики стали смыслом моей жизни. От меня все отвернулись, осталась только мама, которая продолжала надеяться на перемены в моей жизни. Всё это время она молилась Богу и просила милости для меня. Знаю, что таким поведением я причинял боль и страдания своим близким. Сын, который должен был стать опорой в семье после смерти отца, превратился в невыносимый груз. После отбытия нового срока я вышел на свободу инвалидом с открытой формой туберкулёза. Перепробовав разные виды лечения от наркотической зависимости во многих клиниках, я не получил исцеления. Я потерял всякий интерес к жизни. К 27 годам моя жизнь подошла к завершению: больничная койка, наркоман с открытой формой туберкулёза. Выхода я не видел. Я был обречён на смерть. Но у Бога были другие планы по отношению ко мне. Однажды ночью мне приснился сон: я увидел крест и висящего на нём окровавленного и пригвождённого к нему Человека, который смотрел прямо на меня. И в этот момент я услышал голос: «Это Мой Сын, Он – единственный выход для тебя, если поверишь в Него, то твоя жизнь полностью изменится, а если нет, ты погубишь себя и своих родных». Я очнулся в холодном поту и понял, что нужно мне делать. Вечером меня отвезли на служение в евангельскую церковь, где я покаялся и исповедал все свои грехи. В тот вечер я получил полную свободу от наркотиков и прощение грехов. Затем меня отправили на прохождение курса реабилитации в Киев. Там я сделал снимки лёгких, результат показал, что я полностью здоров. Я понял, что Иисус исцелил меня. На реабилитации я был около одного года – Бог крестил меня Духом Святым, я заключил с Ним Завет, приняв водное крещение. На данный момент я являюсь служителем реабилитационного центра в г. Киеве по ул. Карьерной, 44, а также принимаю активное участие в тюремном служении нашей церкви. Благодарю Иисуса, Он полностью изменил мою жизнь, как и обещал. Я счастлив и очень благодарен Богу за Его милость. Дмитрий Кононов.

Если Вы хотите получить более подробную информацию о реабилитационном центре: — заходите на сайт: www.mahanaim.org.ua — отправьте email: info@mahanaim.org.ua — звоните по телефону доверия: 8 (044) 4042153 — пишите письма: реабилитационный центр, ул. Карьерная 44, г. Киев, 03061 Для жителей Полтавы и Полтавской области: телефон доверия: 693475. По этому телефону Вы можете проконсультироваться по интересующим Вас проблемным вопросам в отношении Вас и Ваших родственников, детей, внуков. В Полтаве также функционирует реабилитационный христианский центр, моб. тел. директора центра: 8 050 6344783, Сергей.


БЕРЕЗЕНЬКВІТЕНЬ 2009 р., №2

«ЖИВА НАДIЯ»

5

«НАЙКРАЩИЙ ПЕРІОД МОГО ЖИТТЯ БУВ НА ЗОНІ!»

М

ене звати Ігор, мені 27 років. Я радію, що одного разу Бог прийшов у моє життя і спас мене. Я народився і виріс у Диканці. До 15 років жив, як більшість моїх однолітків. Нормально вчився в школі, трохи займався спортом, також навчався в музичній школі по класу скрипки. Пам’ятаю, що вже тоді в мене були мрії, які я хотів втілити в життя. Мене виховувала мама. Батько в той час відбував покарання у в’язниці. Я не хотів повторювати його помилок і казав, що ніколи не буду таким, як він. У глибині свого серця я зневажав його. Тоді я навіть і не думав про те, що чекає мене. В 16літньому віці я почав з друзями вживати спиртне, спочатку на свята, потім на дискотеках, і ось настав час, коли ми вже не уявляли собі наших зустрічей без випивки. Нам було її мало, захотілося ще чогось нового. Ми стали вживати коноплю. Ми тоді не підозрювали, що це тільки початок. Я закінчив школу, після якої пішов навчатися в коледж економіки і права, але зза своєї наркотичної залежності я перейшов в ПТУ. Майже щодня ми з друзями проводили бурні вечори в барах, це все заставляло нас задуматися, де знайти кошти на розваги. Тоді я з друзями почав красти. Багато ночей я почав присвячувати цьому ремеслу. До всього цього у мене з’явився ще один мотив для того, щоб красти – я почав колотися, що стало продовженням куріння коноплі. По своїй наївності я думав, що контролюю ситуацію. Я не бував

вдома по декілька діб, а то й тижнів. Мама тоді ще не могла повірити, що її син займається цією нечистотою. Все в моєму житті тоді почало зводитися до наркотиків. Спочатку укол, потім усе інше. Я не міг щось робити, доки не вколюся. Коли ж приймав дозу, починав думати, де взяти наступну. Йшов, шукав, крав все, що можна було продати. І ніколи не задумувався над тим, що може в когось забираю останнє. Коли мені було 19 років, я попав на лаву підсудних. Мені дали 4 роки, з яких я відсидів лише половину. Але я не зробив позитивного висновку. Скоро опинився в тому ж багні, з якого мене витягли. Я кажу так тому, що розумію, що коли б не в’язниця, я взагалі не вижив. У той час моя мама з вітчимом втратили всяку надію. Ми їздили до лікарів, кодувальників, та все намарно. Я постійно думав про одне: наркотики. Пам’ятаю, я був дома хворий, в мене були так звані ломки, не витримавши, я почав шукати кошти для того, щоб вколотися, і знайшов листок із зошита, на якому була написана молитва. Вона називалася «Молитва про сина». Мені стало дуже боляче, я не міг зрозуміти, чому я так поступаю зі своїми рідними. І ці ломки були сильнішими за мої почуття, я пішов з дому... За крадіжку мені дали новий термін. Звісно ж, у в’язниці я думав змінити своє життя після звільнення, але пристрасть до наркотиків була сильнішою за все інше. Коли я звільнився вдруге, найперше, що хотів зробити

– знайти, де мені вколотися. Через 6 днів після звільнення, перебуваючи в алкогольному і наркотичному дурмані, я знову взявся за старе: скоїв черговий злочин. Коли ж опинився в КПЗ, то почав усвідомлювати, що накоїв. Я серйозно почав задумуватися про те, що зробив. Біль, який був від алкоголю і наркотиків, був набагато слабшим, ніж той біль, який був у моєму серці на той час. Мені тоді було всього 22 роки. Я так хотів жити нормальним життям, бо я його на той час ще не бачив, лише в мріях. У той час мені в камеру потрапила Біблія. Читаючи її, я задавав питання – може той Бог, про Якого в ній описано, зможе допомогти мені? Коли мене перевели в СІЗО м. Полтави, в камері я зустрівся з чоловіком, який вірив у Бога. Мені здавалося, що це тільки його тимчасове захоплення, але з кожним днем нашого спілкування почав розуміти, що те, що він мені говорив, дійсно було глибокою істиною, я це розумів серцем. У той час я постав перед питанням: що мені робити? І в мене виникло дві відповіді – провести все своє життя у в’язниці (в кращому випадку), чи спробувати повірити і довіритися Богові, про Якого мені говорили. Звісно, вибір був невеликим. І з точки зору розуму я краще вирішив спробувати віддати своє життя на служіння Богові. Я був у камері з багатьма невіруючими людьми, але вирішив звернутися до Бога. Моєї молитви ніхто не чув, але її почув Господь. Я попросив у Нього простити мені мої гріхи і

У БОГА НЕМАЄ ПЕНСІОНЕРІВ

Віра в живого Бога допомогла Леоніду Родіоновичу Мацуку, гостеві місії «Добрий Самарянин» (м. Рівне), пройти довгий та нелегкий життєвий шлях і зберегти радість життя в Господі, любов до Нього і до людей. Пропонуємо Вам, любі читачі, фрагмент повчальної бесіди з цим богобійним служителем слов’янської церкви «Жива Надія» штату Масачусетс, США. — Леоніде Родіоновичу, що спонукало того, хто любить насильство, ненавидить Вас у Вашому похилому віці долати такий душа Його». Скажіть, будь ласка, чи не довгий шлях різними видами транспорту, хотілося Вам після перенесених прикрощів щоб побувати в Україні? і страждань здатися, відгородити себе від — Поперше – це жалість до сиріт та усіх та пожити для себе? вдів. Я сам залишився сиротою в 11 років, — Я думаю, що хвилини боротьби в коли не стало мого тата. І бажання зробити складних життєвих ситуаціях бувають у кожної щось добре для сироти та вдови надихає людини. І ми маємо право на вибір. Та жива мене відправлятися навіть у далеку дорогу. Я віра в Бога і любов до Нього не дають здатися, родом з України, тому насамперед хочеться а навпаки – перемагають страх і запалюють допомогти нужденним людям саме тут. серце новим вогником на нові подвиги Подруге, я люблю спілкування з народом добра, дають силу переносити страждання. Божим, з братами та сестрами по вірі, щоб Повернувшись із місць позбавлення волі, я розділити з ними радість і горе, поділитися продовжував служити Богові. Та й тепер не досвідом життєвої дороги, якою кожного із здаюся, хоч вже вік мій солідний і здоров’я нас веде Бог. А розповісти є багато про що... (після всього пережитого) надірване. Та прошу Мій тато був закатований в 1943 році. Через у Бога сили, допомоги і Він мені допомагає. 2 роки ми опинилися в Комі АСР, як вороги Слава Йому! народу, позбавлені права повернутися на — Шлях до вічного блаженства батьківщину. Жахливі тоді були часи. Та Бог вузький та тернистий. Переносячи охороняв мене в усіх поневіряннях. Довелось утиски, переслідування за віру, християни бути в концентраційному сталінському таборі, молилися і мріяли про свободу, яку ми а згодом мене направили в Красноярський маємо тепер в Україні. Бог відповів. край. Я не мав права покидати містечко, Слава Йому! Багато створено помісних куди мене поселили. Тільки в 1956 році церков, побудовано домів молитви, багато прийшов лист, в якому сповіщалось, що мене людей навернулися до Бога. Леоніде реабілітували. Нарешті, після всіх перенесених Родіоновичу, Ви сіяли зі сльозами, щоб жахів, влада визнала мене невинним. Там я пожати з радістю. І все ж таки, чому б Вам розшукав віруючих, заключив Завіт з Богом, після усіх трудів не відпочити, хоча б тепер, прийняв Духа Святого і служив Господу. Та в у пенсійному віці? 1962 році мене знову засудили і дали 5 років — Мені вже 76ий рік, та, зрозумійте тюремного ув’язнення та заслали на Північ. мене, в душі я залишаюсь молодим. На мені Про умови тамтешнього життя годі й говорити. справджуються слова із книги пророка Ісаії, Вони були дуже і дуже важкими. Та зі мною що ті, хто надіються на Господа, оновляться був Бог і тому я вижив. Утішав себе Господом, в силі, підуть і не втомляться. Як же я тоді Його Словами: «Блаженні переслідувані за можу сидіти, склавши руки та жити в своє правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:10). задоволення, коли хтось потребує допомоги?! Я вдячний Богу за те, що Він вів мене дорогою Мовби невидимим канатом, мене тягне випробувань та гарту. Адже це Він навчив мене бажання робити щось добре для Бога і Його цінувати життям, дарованим швидкоплинним народу. Коли я був на Півночі, то, пам’ятаю, часом, розрізняти добро та зло, навчив як покаялося троє людей через моє свідчення. смирятися, співчувати і служити людям. Потім там трудився брат Петро Новорок. А — Слухаючи Вас, я пригадала слова царя тепер у тій місцевості велика церква. Слава Давида, записані в 11ому Псалмі: «Господь Богу! Він помножує те (навіть маленьке), що випробовує праведного, а нечестивого і ми робимо в Ім’я Його. І Він же дає силу, коли

змінити моє життя. Мені було дуже боляче. Я сказав: «Боже, якщо Ти є, допоможи мені, надія лише на Тебе, бо я нічого не можу зробити з собою». Тоді, знаходячись у тому місці, я отримав мир із нашим Господом. Я це відчув у своєму серці. Після цього мене везли в табір для відбування покарання. Мені дуже захотілося закурити. Але я вважав себе новим творінням і розумів, що не повинен цим займатися. Я вперше звернувся до Бога з проханням: «Боже, звільни мене від цієї залежності». Коли я помолився, то бажання курити десь зникло. Так Бог почав діяти в моєму житті. Я радів, як дитина, що можу з Ним спілкуватися. Він чув мене, а я намагався чути Його. Поряд мене нікого не було з віруючих, але я міг молитися, читати Слово Боже і міг розповідати всім про Бога, хто був поряд мене. Всі казали, що я ненормальний, але я знав, що навпаки: в мене все добре, і моє життя преображається, дякуючи Єдиному Богові. Коли я потрапив в табір, там була церква християн віри Євангельської. Мене зустріли брати, і так весь мій час покарання я був у спілкуванні з ними. Ми досліджували Слово, ходили проповідувати по бараках Євангелію, іноді приходилося заварювати по три літри чаю, щоб народ зійшовся і послухав, що Бог може робити. Це життя, яке я прожив тоді в зоні (вже знаючи Бога), було найкращим періодом в моєму житті, аніж коли я жив на волі, але без Нього. Звільнившись, я розумів, що воля може бути для мене небезпечною.

ми йдемо (не сидимо безпечно на місці, а йдемо), щоб виконувати волю Його. — Ваш приклад є повчальним. На жаль, наші читачі не можуть бачити Вас просто зараз, а то б, я думаю, Ваша життєрадісність, енергійність, впевненість у Господі допомогли б багатьом вийти із стану пасивності, байдужості, невдоволення. Нехай Бог благословить Вас і надалі бути плодовитим носієм віри, яка діє любов’ю. Дивлячись з висоти прожитих років, що б Ви хотіли побажати нашим читачам, особливо молодим? — Дорога молодь, що б ви не починали робити, не чиніть лише за поглядом очей своїх, тобто, керуючись тільки плотськими бажаннями. Та й усім читачам раджу: якщо хочете мати успіх, бути посправжньому щасливими в житті, то всі справи, всі рішення починайте з колін, тактак, саме з колін – цебто з молитви до Бога. Це найперше і найголовніше. Хочете мати щасливу долю, хорошу сім’ю (це стосується як юнаків, так і дівчат), один шлях до цього – молитва. Тільки Бог знає з ким ви можете бути посправжньому щасливими. Ось я, наприклад, був певний час знайомий зі своєю теперішньою дружиною до одруження. Я бачив, що вона вродлива, але це було не головним для мене. Я спостерігав за її життям, поведінкою, цікавився, чим вона займається, що робить для Бога, для людей. А ще мені важливо було знати, як вона ставиться до своєї мами, чи дорожить нею, чи жаліє її. Адже я розумів: якщо вона шанує маму (а хто має тата – то шанує й тата), значить – має благословіння. І коли я одружусь з нею, то я буду мати благословіння, і сім’я наша буде благословенною. Адже Сам Бог заповів шанувати батька й матір, щоб було добре нам в житті. Ось такий мій підхід до справ. Я нічого не робив без Бога. Нічого! Я молився, молився настійно і отримав пряму відповідь від Бога. Він мене благословив. Слава Йому! Отож, абсолютно усе вирішуйте з Богом. У Нього немає нічого поганого для людей, а тільки все добре. Та люди часто намагаються влаштувати своє життя самі, посвоєму, не радячись з Богом, не просячи у Нього мудрості і благословіння. У результаті: беруть не своє, терплять поразки, страждають не по волі Божій. Але ніколи не пізно звернутися до Бога за прощенням і милістю, доки ми живі. Він може навіть зруйноване життя зцілити

Тому відразу ж поїхав в християнський центр соціальної реабілітації, щоб укріпитися в вірі. Через деякий час покаялася моя мама, побачивши корінні зміни в моєму житті. Ось вже три роки пройшло після того, як я звільнився. І бажання повертатися назад абсолютно немає, бо я пізнав яку велику цінність я маю в Ісусі Христі, і яка ціна була заплачена за мою волю! Сьогодні я член Диканської церкви християн віри Євангельської. Маю бажання свідчити і розповідати моїм колишнім друзям, які ведуть той спосіб життя, що й я колись вів, про велику милість Господню, яку Він явив до мене. Бог дає можливість працювати, проповідуючи Євангелію в місцях позбавлення волі. Дуже хочу, щоб Бог допоміг мені потрудитися для Нього, бо я усвідомлюю, що служіння Богові – це моя духовна потреба і велике благословення. Мартусь Ігор Володимирович, пров. Калініна, 5, смт. Диканька, Полтавщина. Тел.: 8 (099) 0210353

Своєю любов’ю, якщо люди визнають потребу у Ньому. Хочу запевнити усіх вас, що для Бога немає безвихідних ситуацій. Для Нього не існує таких питань, які не можна було б вирішити. Бог знає, що робити з вашими депресіями, розчаруваннями, труднощами, хворобами тощо. Він – Всемогутній Господь! Тільки в Нього треба повірити, повірити Його Словам. Господь завжди зацікавлений вивести людину із будьякої складної ситуації на той істинний шлях спасіння, який веде у вічне блаженство. І так завжди стається, якщо тільки цього забажає сама людина. А починається цей вихід найперше з покаяння. Визнайте свою безпомічність, гріховність і повну залежність від Бога. Відкрийте Йому своє серце в щирій молитві, ідіть до Нього з довірою, як до люблячого Отця. Він вас зрозуміє, простить, зцілить душу і почнеться ваше відновлення. Якими б не були проблеми, Він здатний їх вирішити. Пам’ятайте, Бог любить вас і чекає! — Слава Господу, що Він Єдиний, Хто не втомлюється любити грішних людей, чекати, милувати і прощати. Бесіду провела Валентина Нагулко, м. Рівне.


«ЖИВА НАДIЯ»

6

Духовна праця з дітьми – найбільш важлива! Ï

роблема сирітства протягом останніх років є досить актуальною для нашої країни. Щороку близько 6 тисяч батьків позбавляють батьківських прав, а дітей віддають до інтернатів. Сьогодні кількість сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні сягає понад 100 тис. Проте ця цифра далека від дійсності, бо облік дітей ведеться за місцем їх перебування і не враховуються діти, які «живуть» на вулиці. Так само у нашій країні збільшилося число дітейінвалідів. Лише у 2007 році народилось 10,5 тисяч дітей з вродженими аномаліями, деформаціями та хромосомними порушеннями. Ці діти так само віддаються в інтернати. Відповідні керівні структури держави побачили, що система інтернатів не виправдовує себе. Тому йде напрямок на сімейні будинки, всиновлення тощо. Але інтернати у нас поки що є і там багато дітей (понад 20 тисяч в Україні). Статистика стверджує, що саме такі діти, коли виростають, поповнюють злочинний світ та в’язниці. Одна жінка, що веде в дитячому інтернаті духовну працю, назвала інтернат місцем панування диявола. І на то є конкретні підстави. Ворог людської душі особливо сильно свій удар направляє саме на дітей, щоб змалку зловити юні душі в свої тенета і утримувати їх у рабстві гріха. Чи ж розуміємо ми важливість того, щоб саме в дитячі серця посіяти добро та любов? На погляд християн саме прищеплення дітям християнських цінностей є запорукою того, що діти матимуть щасливе майбуття і приноситимуть користь державі. Скажу відверто, що ніякої кращої альтернативи, крім християнської, для нормального виховання дітей немає. Після певної практики в цьому напрямку церков з цим погоджуються й директори інтернатів, бо побачили суттєві позитивні зміни в дітях, з якими проводять заняття християнські вчителі. Дітисироти, утриманці інтернатів – це окрема сторінка праці церкви християн віри Євангельської. Ось проминули новорічні та різдвяні свята. Представники церкви відвідали багато інтернатів, щоб не тільки вручити дітям новорічні подарунки, а й зробити для них справжнє свято Різдва Ісуса Христа, щоб діточки відчули, що їх також люблять! Але якщо праця в інтернаті полягає лише в подарункові, то це навряд чи допоможе дітям суттєво змінюватися на краще. Коли я довідався, що з Полтавської церкви «Нове Життя» групою добровольцівентузіастів ведеться регулярна (щотижнева) праця в одному з міських інтернатів для дітей молодшої групи (дошкільнят і до третього класу) і окремо в інтернаті для дівчатокінвалідів в м. Нові Санжари, то одразу звернувся до слов’янської місії в США «Ebenezer» за допомогою, тому що побачив, що на працю з дітьми членами помісних церков жертвується недостатньо коштів. Хотілося б одразу подякувати за розуміння і надану разову допомогу. Завдяки цим коштам вдалося провести святкові заходи з дітьми в цих інтернатах. Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ: смт. Білики: Кобеляцького рну: з 1000, вул. Пристанційна, Дім Молитви; м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А; м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5 м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52; м. Диканька: з 1600, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33; м. Кременчук: з 1000, вул. Щорса, 20/1; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Оболонь: з 1000, вул. Котляревського, 9А; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), Церква «Нове Життя»; c. Ульяновка, Гребінківський рн: з 900, Дім Молитви, Церква «Ковчег». м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 12; cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького, 105А; м. Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6; м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; смт Чутове: з 1000, вул. Комсомольська, 45; смт Шишаки: з 1000, вул. Корніліча, 27

тут ви можете дописати додаткову інформацію

про місце та час зібрання вашої церкви

10 грудня з групою євангелістів я відвідав будинокінтернат для дівчатокінвалідів у Нових Санжарах, де проживають 89 дівчаток віком від 4 до 18 років з вадами фізичного та розумового розвитку, які потребують побутового, медичного та стороннього догляду. Серед них – 4 сироти і 32 дитини, позбавлені батьківського піклування. Неможливо теоретично зрозуміти, як там в інтернаті, де дітиінваліди. І мало побувати один раз. Напевно зрозуміє той, хто поживе з тими дітьми деякий час. Працівники інтернату зустріли нас дуже приязно і видно, що це чуйні люди, бо інші особи тут просто не зможуть працювати. Праця надзвичайно важка й відповідальна. Багато дітей цілком безпорадних, які не були разом з нами на святковому дійстві в актовому залі. Ті ж, що були, щиро раділи усьому, що відбувалося. А найбільше раділи кожному, хто приїхав. Напевно так не обнімають діти своїх батьків, як обнімають дітисироти. І важко й боляче розчепити ті обійми… Що не кажи, а кожній дитині потрібні мама й тато. Інтернат, які б умови там не були, не замінить дітям

сім’ю. Чи не тому мої друзі, яким Бог поклав на серце працю з дітьми, Володимир та Анжела Мізіки, ще й мріють відкрити будинок сімейного типу, в якому б вони стали батьками для 10 дітей (у них своїх дітей нема). Але здійснити це поки що, на жаль, нема можливості. А час, даний нам Богом, короткий і швидкоплинний, тому потрібно спішити вже нині робити добро, ревно трудитися на ниві Божій, в якій (я впевнений) пріоритетною у Отця Небесного є праця з дітьмисиротами. І кожен з нас може в цій праці прийняти посильну участь. Хто безпосередньо з дітьми, а хто може не просто щиро молитися за це, а й підтримати матеріально цю благородну працю. Благословення й натхнення бажаю Вам у цьому, дорогі християни! Петро Українець.

УВАГА! Слухайте християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Якщо Ви бажаєте отримувати г-ту поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті - для покриття витрат по пересилці газети. Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою коштує 1,70 гр.

БОГ СОВЕРШИЛ ЧУДО ВДАЛИ ОТ БЕРЕГА ЧЕРЕЗ ДЕВОЧКУ 12 ЛЕТ

Æ

арким июньским летом 2008 года группа христиан отправилась на Крымское побережье для проведения евангелизационных служений и поддержания миссионеровевангелист ов. Они совершают нелёгкий труд на Крымском полуострове, который в последние годы очень сильно исламизируется. Меня также попросили оказать помощь в проведении служений. Господь позволил нам провести много евангелизаций. Хочу поделиться одним случаем, очевидцами которого мы стали. В один из солнечных дней верующие люди, дети и взрослые, собрались для общения на втором этаже домика у моря. Внезапно Бог направил взор сестры Тани на 500 метров от берега моря, она сообщила нам, что увидела двоих людей, которые отчаянно пытались подняться на матрац, борясь с ветром и волнами, но у них это не получалось, морские волны усиливались. Верующие сообщили службе спасателей, которые вплавь бросились с одним из наших братьев в воду на помощь. Пока они плыли к утопающим (то были подростки – девочка и мальчик, решившие уединиться на матраце), нам было видно двоих утопающих, потом не стало видно никого. Спасатели решили плыть назад, подумав, что подростки утонули. Но верующие в это время сильно молились, чтобы Бог сохранил детям жизнь. Потом выяснилось, что мальчик, спасая свою жизнь, в критическую минуту оставил девочку на произвол судьбы, его отнесло силой волн на несколько сот метров на территорию другого пансионата, где его успели выхватить из бушующей пучины спасатели из соседнего лагеря. А спасатели нашего пансионата уже хотели плыть назад, но Господь услышал молитву верующих и дал им увидеть утопающую девочку, все направились к ней, но расстояние было большим и мы понимали, что вряд ли успеем её спасти. Но вдруг, как морской дельфин, возле утопающей девочки показался водный мотоцикл, где в спасательном жилете, за спиной водителя, находилась 12летняя девочка Юля, дочка пастора Александра Котка из с. Тыннэ Ровенской области. Дочка пастора опередила всех, проявив личную инициативу. Она оставила родителей, побежала в соседний пансионат и убедила водителя скутера ехать спасать утопающих, хотя расстояние к ним было очень большим. Возникает вопрос: как ребёнок, не знакомый с местностью, не видя утопающих, смог указать верный путь, чтобы спасти другого ребёнка? И к тому же, как маленькая девочка смогла проявить такую смелость, не побоялась ни морской стихии, ни чужого дяди? Ответ простой: Дух Святой управлял детским сердечком. И помощь пришла вовремя: помощь от Господа, сотворившего небо и землю. Утопающего ребёнка спасли, вытащив на берег и оказав необходимую помощь. Мы все благодарили Бога, склонив колени на берегу моря. А спасатели министерства чрезвычайных ситуаций писали протоколы, фотографировали, рапортовали, как они, героически борясь со стихией, спасали 13летнюю девочку Лизу из Москвы. Только они упустили один момент: они приплыли на своём катере после того, когда Лиза уже была спасена. Хотелось бы всем подросткам, мечтающим поскорее стать взрослыми, сделать предупреждение: не спешите взрослеть, не уединяйтесь, плескаясь в житейском море вдали от родителей, потому что можете утонуть в бурной морской пучине. Владимир Хмилевский, служитель церкви г. Гадяч, Полтавщина, тел.: 8 050 100 50 91.

Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то прийміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожний нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2Кор. 9:7).

ЖИВА НАДIЯ

Засновник газети  Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159.

березень  квітень 2009 р., №2

Реєстраційне свідоцтво  ПЛ №386 від 20. 11. 2000.

Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно

БЕРЕЗЕНЬКВІТЕНЬ 2009 р., №2

Віддруковано  ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород.

Зам. № 2880 Тираж 11 000 екз.

Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600 Україна  Ukraine

Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».

Редактор: Андросов Г. М. Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282; +3 8 093 0531463;

+3 8 (05355) 48556 Email: givanadiya@yandex.ru


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.