Газета Жива надія 94 2018

Page 1

ЖИВА НАДІЯ «Бог з великої Своєї милості відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа» (1 Петра, 1:3)

Жовтень-грудень 2018 р., №94

Християнська газета

ЩИРО ВІТАЄМО ВАС З РІДЗВОМ ХРИСТОВИМ ТА НОВИМ 2019 РОКОМ!

ІСУС НАРОДИВСЯ, ЩОБ СПАСТИ НАС ВІД ГРІХІВ!

РІЗДВО ХРИСТОВЕ – ЦЕ ПРОЯВ БОЖОЇ ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ

Особисто для мене свято Різдва – це прояв Божої Любові до людей. Божа Любов дає імпульс до життя, стремління завжди перебувати в ній, жити і рухатись нею. Божа Любов – це і є життя, без якого немає надії, немає щастя і, взагалі, там, де немає життя, все помирає… Роздумуючи про Божу любов у світлі Різдва Христового, заново усвідомлюєш її велич і глибину. Отець віддав Свого Єдинородного Сина на розп’яття (на смерть) ради того, щоб нас врятувати від гріхів, щоб «кожен, хто вірить в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Божа любов до нас проявилася саме в цьому. Ісус народився в хліву і був покладений в ясла. Таким чином, Бог став доступним усім людям. Народився Цар всього Всесвіту, але Його знайшли не в царських палатах, на білосніжних покривалах, а в хліву, в яслах з соломою. Його першими знайшли пастухи, які пасли недалеко отару овець. Прості пастушки, а не знатні люди. Ісус народився, як проста людина, щоб стати доступним для кожного. Тому кожне людське серце може стати (образно кажучи) тими яслами для Ісуса Христа. Якщо людина відкриє своє серце для Бога, то там поселиться Духом Святим Сам Бог, Який принесе в її серце любов і змінить життя на краще. Божа любов закликає нас відкрити серця для Господа Ісуса Христа.

«… БО СПАСЕ ВІН ЛЮДЕЙ СВОЇХ ВІД ЇХНІХ ГРІХІВ!»

Свято Різдва пов’язане саме з народженням Ісуса Христа – Спасителя грішних людей. Тож давайте відкриємо Біблію і уважно прочитаємо про Його народження: «І вона породить Сина, ти ж даси Йому ймення ІСУС, БО СПАСЕ ВІН ЛЮДЕЙ СВОЇХ ВІД ЇХНІХ ГРІХІВ» (Мт. 1:21). «Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк 2:11). Нам дарований Божий Син. Сталося! Прийшов у світ Спаситель звільнити нас від гріховних тягарів. Це основа Різдва, його зміст.

«БО ДИТЯ НАРОДИЛОСЯ НАМ, ДАНИЙ НАМ СИН, І ВЛАДА НА РАМЕНАХ ЙОГО, І КЛИКНУТЬ ІМ’Я ЙОМУ: ДИВНИЙ ПОРАДНИК, БОГ СИЛЬНИЙ, ОТЕЦЬ ВІЧНОСТІ, КНЯЗЬ МИРУ» (Іс. 9:6). Різдво – це виповнення надій і здійснення сподівань. Різдво дане для того, щоб, дивлячись вірою на Сина Божого, ми пом’якшали серцями, стали добрішими, радіснішими і щасливішими. Нехай цей святковий день стане для нас Святом з великої букви. І щоб ми наблизились до розуміння таїнства народження Ісуса: для чого прийшов Христос у цей світ? Бог послав Свого Сина у світ, щоб ми могли отримати вибавлення від гріхів. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16-17).

www.dorogadoboga.com.ua

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ, УКРАЇНО! З Різдвом Христовим, Україно! В зимові радісні свята Хай кожен дім, кожна родина Відчують благодать Христа. Для вас Спаситель народився – Радійте, тіштеся усі! Сам Бог для нас, людей, явився У славі, величі й красі. Родився в яслах, на соломі, Щоб пастухи і мудреці Прийшли й побачили у Ньому Царя й Спасителя душі. Щоб і сьогодні кожен житель Вкраїнських милих сіл і міст Сказав усім: «Це мій Спаситель! Я серце в дар Йому приніс». І зацарює в тому серці Його любов і доброта. Й душа, врятована від смерті, Прославить Господа Христа. І зникне гіркота полинна, Добро настане, красота. Не вмре, не згине Україна, Як прийме благодать Христа. Михайло Клекоць

СВІДЧЕННЯ

СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРА ПОКЛИКАННЯ ВІД БОГА! Віталій Лигун

ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ

СТОР. 5

ЧАС – ДОРОГОЦІННИЙ БОЖИЙ ДАР!

СВІТЛО ХРИСТА ВИВЕЛО МЕНЕ З ТЕМРЯВИ ГРІХА

Щиро дякую Богу, що й у моєму житті настав день, коли я відкрила своє серце для Божого світла. Його промінчик пробив темряву моєї душі. Я цілих 36 років йшла по життю ніби наосліп, не знаючи правильного напрямку, куди йти. Я не бачила перед собою ніякої цілі, до якої прагнула б. Своє життя просто щоденно марнувала. Упродовж цих років я все більше занурювалась у гріховну темряву, але, нарешті, у молитві покаяння моя душа схилилася на коліна перед Богом і моє життя докорінно змінилося. Написано в Євангелії, що Ісус Христос – це Світло, яке прийшло у світ! (Ів. 1:9). Це Світло вивело й мене з темряви гріха! Моя душа тепер осяяна Божим світлом, яке сповістило мені про те, що я тепер належу Ісусу Христу. Галина Токарєва, Полтавщина

СТОР. 2

Павло Чубарук

СВІДЧЕННЯ

СТОР. 6

МИ ХОЧЕМО БУТИ ТАМ, КУДИ НАС ВЕДЕ ДУХ СВЯТИЙ! Ірина Нецвітаєва


2 стор.

Християнська газета «Жива надія»

Жовтень - грудень 2018 р., №94

СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРА – ПОКЛИКАННЯ ВІД БОГА! СВІДЧЕННЯ Віталій Лигун, Мадрид, Іспанія, тел.: +34642054480

Мені зараз 31 рік. Родом з Ланівецького району (Тернопільщина). Я виростав, не знаючи рідного батька, він залишив мене ще 6-місячним немовлям. Я жив з вітчимом. Потім мама навернулася до живого Бога. І відповідно й мені вона намагалася прищепити євангельську віру. Я з дитинства був знайомий з Євангелієм і вірив, що Бог є, але не хотів Йому служити. Я навіть відвідував церкву, але тільки через повагу до мами. А мама молилася за мене… Коли ж я вже був підлітком і вчився в Тернополі, де не було маминого контролю наді мною, тоді я особливо сильно віддалився від Бога. Ходив по дискотеках, вів таке собі розгульне життя. Одного разу приїхав в Ланівці, додому не спішив, а забіг лише для того, щоб у рідних взяти гроші, бо нам не вистачало на пляшку горілки. Мені хлопці кажуть, що, мовляв, піди до матері й позич, вона тобі не відмовить.

Це було саме перед Новим роком. Я забіг і почав говорити, що мені потрібні гроші на автобус в Тернопіль. А саме вдома не було коштів, бо всі домашні захворіли, і гроші витратили на ліки. А мені треба було десять гривень. Мама каже, щоб я почекав, а вона тим часом піде до сусідів позичити. Я подумав, що вона, як вийде, то побачить хлопців і здогадається про мій обман. Я тоді сказав, що не потрібно, бо вже запізнююся. Тоді вона дала мені п’ять гривень, бо більше не мала. Тоді менший брат підійшов і каже, що ось у нього є декілька копійок, йому мама дала в школу. Потім молодша сестра дала декілька монет. Потім підповзла найменша сестричка (вона ще не вміла ходити), яка щось тримала в кулачку. Там було п’ять копійок. Я незворушно взяв у неї, запхав в кишеню і ходу з хати. Коли перерахував гроші при купівлі горілки, до потрібних десяти гривень не вистачало рівно п’ять копійок. Я понишпорив в іншій кишені й знайшов ті п’ять копійок, що взяв у найменшої сестрички... Коли я став пити горілку, то раптом щось зі мною сталося. Я згадав історію про блудного сина. Подумав, що зробив гірше, аніж він. Той син взяв половину маєтку, я ж забрав усі гроші, які були тоді в моїх хворих рідних. Совість стала мені докоряти. Я вже не став пити з хлопцями... Тієї ночі ми шукали пригод і їх знайшли. Тоді були популярними бійки, і ми встряли в одну… Для мене ця ніч була, мовби в тумані. Близько третьої години ночі, самотньо бредучи по вулиці, я нарешті заволав до Бога. Сказав: «Господи, якщо Тобі це важливо і Ти ще хочеш мати справу зі мною, таким негідником, врятуй мене…». Я не дуже вірив, що Бог прислухається до мене, тому сказав: «Боже, ось я підходжу до хати свого товариша, нехай він сам вийде і мене покличе. Я обіцяю, що буду служити Тобі!» Ясно, що Бог нікому не зобов’язаний відповідати таким чином. Я ж став тихенько за рогом від будинку друга і став рахувати

МІСІОНЕРИ — ПРОПОВІДНИКИ ЄВАНГЕЛІЯ

МІСІОНЕР – це слово буквально означає «посилати». Тобто місіонер (з точки зору християнської церкви) – людина, яка послана церквою в іншу місцевість (країну, континент, місто, село) для проповіді Євангелія – доброї новини про Ісуса Христа. Саме завдяки діяльності місіонерів християнство розповсюдилося по землі. ІСУС ХРИСТОС ЗАПОВІДАВ СВОЇМ УЧНЯМ: 1) «Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде» (Євангеліє від Марка, 16:15-16). 2) «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Єв. від Матвія, 28:19-20). 3) «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі!» (Дії апостолів, 1:8). Отже, учень Ісуса Христа (християнин), насамперед, стає місіонером тому, що це заповів робити йому його вчитель – Ісус Христос. Чому важливо не мовчати, а проповідувати Євангеліє? Такий приклад: мандрівник йшов дорогою і раптом побачив, що попереду дорога через зсув ґрунту обірвалася в глибоке провалля. Що він буде робити? Він побіжить назад, щоб попередити автомобілістів вчасно зупинитися і

до десяти. І раптом скрип, виходить цей хлопець і починає голосно гукати мене… Я не стукав у двері, не шумів, навіть до будинку не підходив. Третя година ночі!.. Коли він мене побачив, то одразу злякався від несподіванки. «Чому ти вийшов? Хіба ти не спав?» – запитував я його. «Я спав, але мені був уві сні голос: «Йди й поклич Віталіка…»». Це було явне свідчення від Бога – не тільки для мене, а й для нього. Після цих подій я вже не повернувся до старого життя. Поїхав в Тернопіль, почав вчитися і ходити до церкви. Я кардинально змінив своє життя. Навіть більше, я шукав можливості як саме мені далі служити Богові, бо не хотів просто відвідувати церкву, протирати, так би мовити, штанці на церковній лавці. Влітку відвідав християнський молодіжний табір в Малині. Там вперше почув про особливу категорію християн – місіонерів, які їдуть в інші міста, країни з однією ціллю: проповідувати словом і ділом Євангеліє Ісуса Христа. Я сидів в залі, де було декілька тисяч молодих людей і шукав в серці підтвердження мого бажання стати місіонером. Тоді присутні в залі писали записки зі своїми потребами й передавали вперед служителю. Я також написав, щоб помолилися за мене, бо хочу стати місіонером. Я помолився і сказав Богові, що для мене буде підтвердженням того, що Він мене призиває бути місіонером, якщо саме мою записку прочитає служитель. Це було нереально, бо записок було, можливо, ціла тисяча, а може й більше. Всі вони, зібгані, лежали в великій купі. В кінці служіння ведучий зібрання сказав, що ви бачите, що нереально прочитати ці записки, на це потрібно багато часу. І він сказав, що зачитає тільки одну записку. Він простягнув руку, взяв одну, розгорнув і почав читати. Моє серце забилося частіше: це була моя записка! Я зрозумів, що це більше, ніж конкретна

вибрати інший маршрут. Інакше буде трагедія, катастрофа. Щось подібне чинять місіонери, які проповідують Євангеліє, попереджають людей про небезпеку життя без віри в Господа Ісуса Христа. Бо попереду таких людей чекає вічна погибель.

ВІРА В ІСУСА ХРИСТА – ТВОЄ СВІДОМЕ РІШЕННЯ

Треба зупинитися і вибрати шлях земного життя з вірою в Бога. Віра в Бога – це не якась абстрактна річ, а конкретне рішення людини: повірити в Спасителя Ісуса Христа. Чому саме в Нього? Тож є купа інших релігій, богів... Тільки Христос заплатив за грішника (за твоє і моє життя) ціною святої крові, Він відкупив тебе від пекла (аду – рос.), щоб надати кожній людині, яка повірить в Євангеліє, життя вічне. Тільки Ісус Христос воскрес (первісток серед померлих), цим самим дав нам засвідчення, що якщо ми й помремо, то у свій час воскреснемо. І одні душі воскреснуть для суду, інші – воскреснуть на вічне життя з Ісусом Христом у Його славі (Євангеліє від Іоанна, 5:29). Сьогодні майже скрізь, в усіх куточках земної кулі, лунає проповідь Євангелія. Праця місіонера необхідна не тільки в язичницьких країнах, де ніколи не лунала проповідь Євангелія, але й там, де вже (здавалося багато років тому) були місіонери, вже тамтешні жителі можливо традиційно вважають себе християнами. Але чи це так насправді? Традиції, обряди, виконання певних релігійних постанов не врятують грішника від страшної участі у вічності.

відповідь від Бога для мене. Перше, що я зробив, щоб стати місіонером – поступив в місіонерську школу в Тернополі, в якій навчався півроку. Після закінчення школи поїхав в Африку, в Кенію. Там вже була сформована команда місіонерів з України, до якої прилучився і я. Ще коли вчився в місіонерській школі, мені двічі було пророче слово: «Туди, куди зараз підеш, Я тебе не призвав, Я тебе поведу до народів і до націй!» Ті служителі, що пророкували, не знали, що я їду в Африку. Тоді мої друзі по школі усміхнулися і сказали, що, мабуть, мене Бог покличе в Європу. Найбільше, що тоді я не хотів, це їхати в Європу, бо не бачив перспективи кому там служити. Багаті країни, чи їм потрібне Євангеліє? Я тоді вважав, що Євангеліє потрібне там, де біднота, матеріальна скрута, наприклад, в Африці. Я пробув у Кенії майже два роки, потім повернувся в Україну, служив в реабілітаційному центрі в Києві, де керівником Рустам Фатулаєв, і потім мене благословили їхати… в Європу, в Італію. Там знайшов своє служіння Богові. Познайомився зі старшим служителем українських церков в Іспанії, Ярославом Демко, який запросив мене в Іспанію – аж на самісінький край Європи. І в цьому я бачу провидіння Боже! В Африці легше служити, там люди бідні і відкриті для Євангелія. Якщо ми приїжджаємо в якесь село, то зазвичай збираються майже всі жителі, які будуть тебе уважно слухати. В Європі ж потрібно ведення та сила Духа Святого, щоб досягнути людей Євангелієм. В Європі основний напрямок нашої праці серед емігрантів, заробітчан з України, Росії, яких тут дуже багато. Саме тут ці люди навертаються до живого Бога. Вже в Іспанії утворилося 14 нових україномовних церков. Ми не зупиняємося тут, наше бачення йти далі, в Португалію. Там також багато наших людей. Я побачив, що в багатій Європі набагато гірша духовна атмосфера, ніж у бідній Африці. ПРОДОВЖЕННЯ НА СТОР. 3

КОЖНІЙ ЛЮДИНІ ПОТРІБНО НАДБАТИ ЖИВУ ВІРУ В ІСУСА ХРИСТА, ЯК СВОГО ОСОБИСТОГО СПАСИТЕЛЯ! Про це вчить Євангеліє. Про це проповідують місіонери. Сьогодні багато країн, тієї ж Європи, по суті далеко відійшли від Христа. Їм так само необхідно надбати живу віру, живу надію та Божу любов. Доки є для цього шанс. Саме про це мова в цій газеті, яка не випадково має назву «Жива надія». Ви тут можете прочитати свідчення місіонерів, християн, які пізнали любов Христа. Але пам’ятайте: не газета дає живу надію, а живий Христос. Призвіть Його у своє життя, нехай Господь поблагословить Вас на новий 2019 рік – жити з вірою в серці в Ісуса Христа, про Якого оповідає Біблія, про Якого проповідують місіонери.


Жовтень - грудень 2018 р., №94

10 ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКА

I. ПЕРШИЙ ОБОВ’ЯЗОК БАТЬКА ЩОДО ДІТЕЙ — ЛЮБИТИ ЇХНЮ МАМУ. Родина — це система, яка тримається на любові. Не уявній, а справжній, дійсній. Без любові неможливо довго витримувати тягарі родинного життя. Неможливо бути батьком «з відчуття обов’язку». Виховання — завжди «командна гра». У подружній парі, де підростають діти, щира згода та глибока єдність наповнюють радістю та допомагають рости, будучи для них надійним фундаментом. Батько може захистити матір, «підмінюючи» її та надавши їй можливість відпочити, відновитися та віднайти трішки часу для себе.

Християнська газета «Жива надія»

агресивністю. Це питання стосується не часу, а справжнього спілкування. Бути — у випадку батька означає спілкуватися з дітьми, обговорювати їхню працю та проблеми, залучати їх до участі в своєму житті, наскільки це можливо. Та навчитися зауважувати всі малі та великі знаки, які постійно посилають діти. IIІ. БАТЬКО Є ПРИКЛАДОМ, ХОЧЕ ВІН ТОГО ЧИ НІ. Сьогодні особа батька відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки дитина може покластися на нього, а в його силах — керувати дитиною. Передусім батько є прикладом, він стимулює вибір конкретних схем поведінки дитини згідно з засадами коректності та вихованості. Одним словом, батько — взірець чесності, порядності та доброзичливості. Навіть якщо діти і не усвідомлюють цього, а іноді й заперечують це, насправді ж вони дивляться на те, що і як робить батько та чому він чинить так, а не інакше. Те, що ми називаємо сумлінням, великою мірою залежить від постаті батька. IV. БАТЬКО ЗАБЕЗПЕЧУЄ НАДІЙНІСТЬ. Батько — це охоронець. Ціла родина чекає, що батько захистить її. Батько оберігає також тоді, коли визначає певні правила, часові та просторові обмеження, деколи забороняючи певні речі: це — найкращий спосіб сказати: «Я піклуюсь про тебе».

II. БАТЬКО ПЕРШ ЗА ВСЕ МАЄ «БУТИ». Його присутність повинна означати: «ви, моя родина, — найголовніше у моєму житті». Статистика стверджує, що в середньому батько присвячує вихованню дітей менше п’яти хвилин на день. Деякі дослідження доводять існування зв’язку між відсутністю батька та поганою успішністю дітей у школі, їхнім низьким коефіцієнтом розумового розвитку, злoчинністю та

V. БАТЬКО ЗАОХОЧУЄ ТА ДОДАЄ СИЛ. Батько доводить свою любов повагою, слухаючи та приймаючи. Його любов справжня, як у тих, хто каже: «Що б не сталося, я завжди з тобою!» Завдяки цьому в дітей виникає самоповага. Батько завжди готовий допомогти своїм чадам, компенсуючи їхні слабкості.

ЗАКІНЧЕННЯ, ПОЧАТОК НА СТОР. 2

років записую відкриття Божі, лише один раз перечитував свої записи. Я тоді буквально плакав, мовби збоку бачив, як Бог благословляв, провадив, попереджав... Кожен день у мене дуже насичений, постійно служіння, я обраний відповідальним за молодіжне служіння в україномовних церквах ХВЄ Іспанії. Мій девіз: бути слухняним інструментом в руках Бога. Головне не пошкодити людині, якій проповідуєш Євангеліє. Служіння місіонера (якщо знайти порівняння) це, як праця нейрохірурга, наскільки треба акуратно, і головне – з любов’ю відноситися до душі, щоб не пошкодити. Не втрачати мир, спокій, самовладання, навіть якщо все проти тебе і хтось йде війною, а ти зберігай мир. Місіонер повинен буквально бути просякнутий Духом Христа, показувати в усьому Його характер. Ціль місіонера, як власне й кожного істинного християнина, навіть не в тім, щоб надбати якомога більше людей для Христа, а надбати характер Христа, бути Його зображенням тут, на землі. І тоді Бог буде Сам робити через нас Свою працю. Час невпинно йде вперед, роки життя збігають, хочеться ще більше потрудитися для Господа. Якщо Бог вбачає в цім потребу і дасть мені супутницю життя, яка б стала рясним благословенням у моїй праці, я буду тільки Йому вдячний.

У тій же Кенії, в тій місцевості, де я трудився місіонером, набагато більше церков, аніж тут, у багатій Іспанії. Тут порівняно багаті люди матеріально, але духовно дуже бідні. І всіх їх кличе Господь через нас, місіонерів, як написано: «Оце ми, як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5:20). У мене не було рідного батька, але Бог так вів мене по життю, що у мене були духовні батьки, в руки яких я переходив. Це сильно сприяло моєму духовному становленню. Дуже добре, коли є служитель церкви, пастор, який може тебе підтримати, надати вчасну добру пораду. Також дуже добре, коли є команда, яка з’єднана в одній меті, в одних думках і устремліннях. Бог багато робить чудес в нашому житті, по суті кожен народжений згори християнин – живе свідчення Божої слави, любові та милосердя. Я один з таких. Багато християн, на жаль, не зауважують того, скільки Бог робить у їхньому житті. Одного разу Бог мені відкрив через одного пастора, щоб я записував все, що Бог робить у моєму житті. Я отримав двічі підтвердження, щоб я це робив. Відтоді почав вести щоденник і записую все, що Бог мені говорить в моє серце. Вже упродовж семи

VI.

БАТЬКО

ПАМ’ЯТАЄ

ТА

РОЗПОВІДАЄ. Батьківство є островом спасіння для тих, хто «зазнав краху вдень». Такий звичайний момент, наприклад, вечерю, батько перетворює на особливу родинну зустріч, коли всі можуть спокійно поспілкуватися між собою. Добрий батько спроможний створити хорошу атмосферу спогадів. У минулому батько був носієм цінностей; для того, щоб їх передати дітям, достатньо було їх усно приписати. Зараз їх треба демонструвати. А сучасне життя заважає цьому. Як можна щось показати дітям, якщо немає часу поговорити з ними, обмінятися думками, поділитися планами, своїми надіями, радостями чи невдачами?

3 стор. навколишній світ. Батько має сильний вплив на дітей завдяки своїй здатності керувати життям, тим, як він ставиться до оточуючої дійсності. Цей аспект також дуже важливий для виховання особистості дитини. Батько — це людина, що дає дітям мапу життя.

VIII. БАТЬКО ПРОБАЧАЄ. Пробачення батька — це те, що дитина відчуває найкраще і чого очікує найбільше; це чи не найвеличніша ознака батька. Один із в’язнів дитячої колонії зізнався: «Мій батько завжди був строгим зі мною: ні любові, ні розуміння. Коли я був маленьким, він дуже мене любив. Якось я оступився, і з тих пір він не мав більше відваги підійти та поцілувати мене, як раніше… Його любов VII. БАТЬКО ВЧИТЬ ВИРІШУВАТИ до мене зникла: я мав тоді тринадцять років… Він забрав у мене свою любов ПРОБЛЕМИ. Батько — найкращий дороговказ у

ПРОДОВЖЕННЯ НА СТОР. 5

Несвяткова тема...

ЩО НЕСУТЬ ТВОЇ СЛОВА:

БЛАГОСЛОВЕННЯ ЧИ ПРОКЛЯТТЯ?

На шкільному подвір’ї учні спілкуються і свою мову перемежовують матюками, напевно думаючи, що такий спосіб придає їм дорослості і ваги їхній мові. Тож так: діти копіюють дорослих, які навіть при звичайній розмові поміж собою вживають брудні матюки, так би мовити, для зв’язку слів… Солідні начальники, студенти, літні люди, жінки не роздумуючи, мимохідь вимовляють лайливі слова – по звичці. Це не просто погана звичка! Давайте говорити правду. МАТЮКИ – ЦЕ ЩО? Людина повинна розуміти, з яким вогнем вона жартує. Курця попереджають, показуючи легені, що згнили від куріння, алкоголіка – демонструючи зруйновану печінку. Люди знають, на що йдуть і чим ризикують. Курець захворів на рак легень (дуже поширене явище), але ж його попереджали! У випадку ж з матюками ми замовчуємо величезну загрозу, що нависла над цілим народом. Матюки – не просто лайка чи прагнення взяти верх над супротивником у суперечці... Ця тема зовсім не святкова, але розуміючи, на яку небезпеку себе наражають люди, які вживають у своїй мові матюки, вкотре піднімаємо її в газеті. Насамперед, для християн в Новому Завіті написано таке попередження: «ЖОДНЕ ПОГАНЕ СЛОВО ХАЙ НЕ ВИХОДИТЬ З ВАШИХ УСТ, А ТІЛЬКИ ДОБРЕ…» (Єф. 4:29). Сам Христос сказав: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений!» (Мт. 12:36-37). Ще з дохристиянських часів матюки носять чисто магічний, сакральний характер. Матюки – елемент служіння сатані. Кожен матюк – це зневага Бога-Творця і прикликання в своє життя бісів, диявола. Треба сказати чітко і ясно, що матюки – це служіння сатані, яке людина здійснює з власної волі і публічно. Жителі пострадянського простору отримали тяжку спадщину, зокрема матюки, від Московії. Російська лайка – особлива, таких низьких і брудних слів немає в інших мовах

світу. Вся добірна лайка походить від назв блудних діянь, випорожнень, нечистот. А найогидніше, якщо в цей набір нечистот вплітається ім’я матері. Для будь-якої людини, яка вважає себе нормальною, проголошення цих виразів означає його власне занурення в яму нечистот. Навіть наближення до цієї теми, коли фразу обривають на півслові, не промовляючи, але маючи на увазі матюк, неприпустимо. На Русі до середини ХIХ ст. лихослів’я вважалося ганебним і жорстко каралося. Людину, яка матюкалася, піддавали публічному покаранню. Але з тих пір, як теорія Дарвіна почала свій тріумфальний хід, і мільйони людей втратили віру в Бога, матюки швидко проникли в усі сфери мови, від побутового спілкування до літератури. Люди виправдовують лихослів’я роздратуванням, страхом – нібито через сквернослов’я вони отримують розрядку. Нічого подібного! У лихослів’ї немає любові і немає ніякої творчої сили. Матюки несуть знищення. Насамперед тій людині, яка вживає матюки. ЛЮДИНА, ЯКА МАТЮКАЄТЬСЯ, САМА СЕБЕ ЗНИЩУЄ! Люди, кидаючись гнилими словами, навіть не підозрюють про ті наслідки, які вони несуть з собою. Через вживання матюків людина впливає на свої гени, наближаючи хвороби і ранню старість. Простіше кажучи, людина, яка матюкається, дає злу заволодіти собою, втрачає здоров’я, силу, скорочує життя. У порівняно молодого чоловіка стався інфаркт, він не підозрює, що головна причина цього через те, що він постійно вживає в своїй мові матюки. Навіть науково доведено, що в поганому слові таїться величезна руйнівна сила. О, якби людина побачила: який потужний негативний заряд, немов ударна хвиля вибуху бомби, поширюється від неї на всі боки, через матірщину, то ніколи б не вимовила жодного матюка. У народі кажуть, що страшний ніж не за поясом, а на кінці язика. Словом ми творимо або ж руйнуємо. Від наших слів залежить здоров’я, благополуччя та добробут нас і наших дітей!


4 стор.

ЗАБУТЕ БАГАТСТВО

Багато років тому помер один багатий англієць. Коли його дочка прочитала залишений батьком заповіт, то гірко заплакала. Він залишив їй у спадок тільки Біблію. Леді була розчарована, бо розраховувала отримати щось суттєвіше. Спадкоємиця навіть не спромоглася відкрити Біблію, а в розпачі кинула книгу на дно скрині. Йшов час. Життя, на жаль, склалося не так, як хотілося їй. В посивілій жінці, надломленій життєвими негараздами, вже важко було впізнати амбіціозну й гонорову дівчину. Одного разу во-

СТІЛЕЦЬ НЕ БУВ ПОРОЖНІМ…

Дівчина попросила священика прийти помолитися за здоров'я її хворого лежачого батька. Зайшовши в кімнату, священик побачив біля ліжка стілець і подумав, що до його приходу готувалися. — Ви мене чекали? — запитав священик. — Ні, а хто ви? — запитав хворий. — Я – священик. Ваша дочка запросила мене помолитися з вами про здоров'я. Коли я побачив порожній стілець поруч з вашим ліжком, подумав, що ви знали про мій візит. — Ах так, стілець... — сказав хворий і, знизивши голос, продовжив: — Я нікому про це не розповідав... Все свідоме життя я ходив до церкви та чув там постійно, що завжди треба молитися, що молитва багато дає людині, зігріває її серце. Але всі молитви входили мені в одне вухо і виходили з іншого. Я не міг їх запам'ятати, можливо, тому, що

Християнська газета «Жива надія» на перебирала речі і на дні скрині побачила батьківську Біблію. Тяжко зітхнувши, жінка відкрила її й почала читати. Вона так захопилася читанням, що непомітно збіг день. Яке ж було її здивування, коли, перегорнувши черговий листок, вона побачила якийсь папірець. То був банківський чек на величезну суму грошей. Вона насилу повірила своїм очам. Стільки років прожити в злиднях, коли в Біблії був цілий статок! Тільки тепер до неї дійшов зміст слів батька: «Заповідаю тобі Біблію і все, що в ній». Отець Небесний на сторінках Своєї святої книги залишив нам безцінне багатство. Звичайно ж, ми не знайдемо в ній банківські чеки і векселі, але, вивчаючи й досліджуючи Слово Боже, ми можемо знайти мир і спокій своїй душі, радість, віру й надію на вічне життя. Це справді безцінний скарб, який не можна навіть зрівняти з матеріальними цінностями усього світу: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Євангеліє від Матвія, 16:26). вони не чіпали мого серця. А потім я перестав молитися. І тільки пару років тому один хороший друг сказав мені, що МОЛИТВА – ЦЕ ПРОСТО РОЗМОВА З БОГОМ. Він порадив мені сісти на один стілець, а на іншому вірою уявити Ісуса Христа. Адже Він сказав: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». «А потім розповідай Йому про все, що хвилює тебе, і уважно слухай, як ти слухаєш мене зараз», — сказав він. Я спробував – і мені так сподобалося, що я щодня по дві години став проробляти це. Але тільки так, щоб не бачила моя дочка, яка могла подумати, що я став божевільним. Священик порадів за недужого, порадив не переставати вести такі розмови з Богом, потім помолився над ним, благословив і пішов. А через кілька днів після цього випадку дочка прийшла знову і сказала, що її батько помер. Священик запитав: — Як він відійшов? — Була друга година дня, коли батько покликав мене до ліжка, — відповіла дівчина. — Він сказав, що сильно любить мене, і поцілував. Я пішла в магазин, а коли повернулася, то знайшла його тіло бездиханним. Але щось в його смерті здалося мені дивним. В останні хвилини він, мабуть, зібрав всі сили, відірвався від подушок і посунувся до стільця, який стояв поруч з його ліжком, і поклав на нього голову. Саме так я його і знайшла. Як ви думаєте, що б це могло означати? — Дай, Боже, кожному так відійти, — відповів священик, витираючи сльози. — Стілець не був порожнім...

ПОДІБНИЙ КОРАБЛЮ

що пливе по океану. Не та вода потопить його, по якій він пливе, але та, яка увійде всередину корабля. Таким же чином грішний світ, який з усіх боків оточує християнина, не може вбити в ньому віру. Світ погубить його, якщо увійде всередину його душі й буде жити в ньому. Тому не варто боятися грішників у цьому світі, треба любити всіх людей, але не любити їхніх гріхів, варто відсторонюватися від гріхів цього світу, втікати від них, Справжній християнин, що живе у світі не давати їм місця у своїх думках, (серед грішних людей), подібний кораблю, своєму серці.

Жовтень - грудень 2018 р., №94

ШРАМИ ЛЮБОВІ

Малюнок Мирослави Мороз

Кілька років тому, в один спекотний літній день, в південній Флориді, маленький хлопчик вирішив поплавати в водоймі за його будинком. Поспішаючи пірнути в холодну воду, він вибіг через задні двері будинку, скидаючи на бігу своє взуття, шкарпетки і сорочку. Він влетів у воду, не помічаючи, що коли він плив до середини озера, алігатор підпливав до берега. Вдома була його мати, яка дивилася у вікно. Вона бачила їх обох, коли ті стали плисти все ближче і ближче один до одного. У пориві абсолютного страху вона побігла до води, нестямно волаючи синові. Почувши її голос, маленький хлопчик стривожився і повернувся назад, щоб плисти до своєї матері. Але було вже пізно. Коли вона добігла до нього, то алігатор вже наздогнав його. Стоячи на пристані, мати схопила свого маленького хлопчика за руки, якраз в той момент, коли алігатор схопив його за ноги. Почалася неймовірно запекла боротьба між ними двома.

Алігатор був набагато сильнішим матері, але вона у свою чергу була занадто шаленою, щоб відпустити. У той час повз проїжджав якийсь фермер. Почувши її крики, він вибіг зі своєї вантажівки, прицілився і застрелив алігатора. Чудесно, що після довгих тижнів у лікарні той маленький хлопчик вижив. Його ноги були в шрамах після жахливого нападу крокодила. А на руках у нього були глибокі сліди нігтів його матері, яка вп’ялася в його шкіру в спробі утримати улюбленого сина. Репортер газети, який брав інтерв’ю у хлопчика після травми, запитав чи може він показати йому свої шрами. Хлопчик підняв свої штанини. А потім, з явною гордістю, сказав репортерові: «Але подивіться на мої руки. У мене великі шрами й на руках. Вони у мене від мами, яка мене не відпускала». Ви і я можемо ототожнювати себе з цим маленьким хлопчиком. У нас теж є шрами. Ні, не після укусів алігатора, а шрами після хворобливого минулого. Деякі з цих шрамів невидимі, і послужили причиною нашого глибокого жалю. Але деякі рани у нас через те, що Бог відмовився нас відпустити. Посеред ваших страждань, Він був там, тримаючись за тебе. Святе Письмо вчить про те, що Бог любить тебе. Ти – Боже дитя. Він бажає захистити тебе, і всім тебе забезпечити. Але іноді з дурості своєї ми забрідаємо в небезпечні ситуації, не знаючи, що чекає нас попереду. Купіль життя сповнена небезпек, і ми забуваємо, що ворог завжди вичікує, щоб напасти. Ось тоді починається така запекла боротьба. Якщо у вас є шрами Його любові на руках, будьте дуже вдячними. Він ніколи вас не відпустить! Адже ніколи не знаєш напевно, де людина перебуває на її життєвому шляху, і через що вона зараз проходить. НІКОЛИ НЕ ЗАСУДЖУЙТЕ ШРАМИ ІНШИХ ЛЮДЕЙ, ТОМУ ЩО ВИ НЕ ЗНАЄТЕ, ЯК ВОНИ У НИХ З’ЯВИЛИСЯ!

ВЛУЧНІ ВИСЛОВИ

Не краса вирішує, кого ми любимо, а любов вирішує, кого ми вважаємо красивим. Коли в людину кидаєш брудом, пам’ятай: до неї він може не долетіти, а на твоїх руках залишиться.

«Побачу – повірю!» – сказав чоловік. «Повіриш – побачиш!» – сказав Бог. Ми ніколи не отримаємо те, чого ми хочемо, поки не будемо вдячні за те, що маємо. Дружба подібна книзі. Спалити можна за секунди, але її написання може зайняти роки. Справжні друзі дістаються тому, хто сам уміє бути хорошим другом. Батькам злитися на дитину під час покарання, те ж саме, що лікарю сердитися на хворого під час операції. Немає жодної сварки, важливішої дружби. Бог дав тобі обличчя, але тобі вибирати його вираз... Чим більше Бога всередині, тим більше щастя ззовні. Бережи відносини – інакше будеш берегти спогади.

Ніколи не осуджуйте людини, поки не пройдете довгий шлях в її черевиках. Для створення сім’ї досить полюбити, а для збереження – потрібно навчитися терпіти й прощати. Є люди затишні, як будинок. Обіймаєш їх і розумієш: я вдома. Миритися першому – це не приниження, а найкраща риса людини. Молитва повинна бути першою реакцією, а не останньою надією. Бог не зможе благословити ваші кроки, якщо ви не переставляєте ноги. Якщо життя поставило нас на коліна, то це найзручніше положення, щоб звернутися до Бога в молитві. Бог не відчиняє дверей мудрості тим, чиї серця закриті зсередини. Подивишся на людей – спокусишся, подивишся на себе – засумніваєшся, подивишся на Христа – зміцнишся!


Жовтень - грудень 2018 р., №94

Християнська газета «Жива надія»

5 стор.

НИНІ, ЯК ПОЧУЄТЕ ДОРОЖІТЬ ЧАСОМ, ДНІ БО ЛУКАВІ! ГОЛОС БОЖИЙ…

Якщо питання стосується якоїсь термінової (негайної) справи, то її варто зробити одразу, а не відкладати на потім (на завтра). Найголовніше питання для людини в її житті – це питання її покаяння в гріхах, примирення з Богом через Ісуса Христа, питання спасіння її душі. Сучасній людині Бог дає прожити декілька десятків років, але у багатьох людей часто буває так, що за 7080 років життя людина не може знайти й п’яти хвилин, щоб покаятися перед Богом у своїх гріхах. Тому-то у Новому Завіті для людей Дух Святий залишив слово: СЬОГОДНІ, НИНІ, ТЕПЕР: «Тому-то, як каже Дух Святий: СЬОГОДНІ, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець…» (Євр. 3:7-8). Ще сьогодні Бог говорить до нас: «…бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважаючи на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми, як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: ПРИМИРІТЬСЯ З БОГОМ!» (2 Кор. 5:18-20).

Дорогий читачу, якщо ти зустрінеш місіонера чи просто знайомого, який вірить в Ісуса Христа і він скаже тобі слова про Бога, Євангеліє, не спіши байдуже махнути рукою. Може це останній шанс для тебе. Чи настане завтра в твоєму житті? Ніхто не знає, крім Бога. Скільки людей будували плани на завтра, сподівалися ще жити й жити, а їхнє життя раптово закінчилося. Кожного разу похоронна процесія нагадує мені, що час земного життя швидкоплинний. *** Також християнам (хто вже вважає себе спасенним) не можна легковажити земним життям, а важливо пильнувати щодня. Новий Завіт рясніє попередженнями: «Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але КОЖНОГО ДНЯ заохочуйте один одного, доки зветься СЬОГОДНІ, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця, аж поки говориться: СЬОГОДНІ, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими

Нам кажется, завтра мы станем прилежней И лучше, полезней, добрей. Сегодня мы грубы, а завтра мы нежны И завтра мы станем мудрей. Мы завтра проведаем старого друга И завтра напишем письмо, И завтра окажем кому-то услугу — Не только своим и чужим. Так в планах на завтра, что скрыто в тумане, За годом проносится год, А что если завтра возьмёт и обманет И завтра совсем не придёт? Мы завтра покаемся в жизни бесплодной В последнем предсмертном бреду, Оденем раздетых, накормим голодных, Разделим чужую беду. Мы завтра поймём, что такое Спасенье И завтра пойдём за Христом. Мы завтра пред Богом падём на колени — Не ныне, а завтра, потом…

ваших сердець, як під час нарікань!» (Євр. 3:12-15). Євреї – вибраний Богом народ, до яких Бог був так близько… Але вони часто нарікали на Бога, виявляли своєю поведінкою невірство, недовіру Богові, що мало трагічні наслідки для більшості з них. Невіруючі євреї полягли кістьми в пустелі, так і не увійшовши в землю обітовану. Це приклад для сучасних християн і суворе попередження, що потрібно перебувати у Божій вірі, пильнуючи над своїм життям: ЧИ МИ У ВІРІ? (2 Кор. 13:5). Ми ще в дорозі, і не варто розслаблятися. Через підступ гріха, виявляється, можна відступити від Бога Живого. Тому важливо зберегти твердою нашу надію на Господа і РОЗПОЧАТЕ ЖИТТЯ З БОГОМ ЗБЕРЕГТИ АЖ ДО КІНЦЯ! Результатом нашої віри в правильному руслі буде те, що наше серце м’якшає від дії Духа Святого, а не навпаки. Через підступ гріха серце може твердіти, ставати жорстоким у відношенні до інших. Твердою мусить бути віра, а не серце! Тверде відношення до гріха, а не до ближнього! – такий закон Духа Святого, який мусить діяти в серцях щирих дітей Божих. Геннадій Андросов

Навіть у найтемнішу і найхолоднішу пору року нехай у кожного з нас буде достатньо світла і тепла для себе і для близьких... ЗАКІНЧЕННЯ, ПОЧАТОК НА СТОР. 3

у той момент, коли вона була мені найбільше потрібна… Мені нікому було розповісти про свої проблеми. Якщо я опустився так низько, то в цьому є доля батьківської вини… На його місці я повівся б інакше. Не покинув би свого сина у скрутний момент. Справжнім батьківським розумінням я б сприяв тому, аби він повернувся на правильний шлях. А в мене нічого з того не було».

Єф. 5:16

ЧАС – ДОРОГОЦІННИЙ БОЖИЙ ДАР

«Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Псалом, 89:12) Ще зовсім недавно, здається, розпочинався новий 2018-й рік, а ось уже він на заході. Час так швидко минає, його назад повернути аж ніяк не можна. Заклик Ісуса Христа ДОРОЖИТИ ЧАСОМ і на сьогодні є дуже актуальний. Де не повернись, усюди можна чути: «НЕМА ЧАСУ!» Які наші пріоритети в часі? Для чого і на що ми готові потратити наш такий дорогоцінний час? Кожна доба має 24 години. Нам даний час Богом, але як ми його використовуємо? Можна було б багато про що говорити: НА ЩО САМЕ МИ ВИТРАЧАЄМО СВІЙ ЧАС. Але хотілося б сьогодні звернути нашу увагу на одне: коли ми станемо перед Богом, чи не буде нам соромно за той час, який ми витратили упродовж нашого життя? Тому сьогодні перед нами дуже важлива задача: дорожити часом, дні бо

Кожна дитина має право на «свого» батька. Коли батько нехтує дітьми, забуває або покидає їх, він тим самим наносить їм pану, котра довго не загoюється.

X. БАТЬКО — ЦЕ ОБРАЗ БОГА. Бути батьком — велике покликання, а не особистий вибір. У всіх дослідженнях з психології говориться, що діти виробляють для себе образ Бога на основі образу власного батька. Якщо мати молиться разом з дітьми, це прекрасно, але водночас звично. IX. БАТЬКО — ЗАВЖДИ БАТЬКО, Якщо ж з дітьми молиться батько, НАВІТЬ ЯКЩО ВІН ЖИВЕ ДАЛЕКО. вони ніколи про це не забудуть.

лукаві. Лукаві, тому що дні нас обманюють. Нам здається, що часу ще достатньо, ще буде час на те чи інше. Але в Новому Завіті написано, що саме сьогодні ДЕНЬ СПАСІННЯ: «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння!» (2 Коринтян, 6:2). Що я роблю сьогодні для того, щоб бути спасенним? Щоб була спасенною моя сім’я? Щоб були спасенними мої ближні (люди, що оточують нас)? Коли ми станемо перед Богом, я не думаю, що для нас буде важливим те, в якій хаті ми жили, в якому автомобілі їздили, які костюми ми вдягали чи де смачно обідали. Але буде важливим все те, що було зроблено для того, щоб нам не було соромно і боляче за даремно прожиті роки. Саме сьогодні Бог дає тобі прекрасну можливість для того, щоб ти міг з мудрістю використати час свого земного життя. Для чого? Відповім словами, які часто любив повторювати відомий радіопроповідник Іван Зінчик: «Одне життя на цьому світі, воно так скоро промине, але все те, що ти зробив для слави Божої, завжди буде з тобою». Трудитися на Божій ниві в ім’я Ісуса Христа, робити добро для ближнього – саме це важливо. Нехай ніхто із нас не пошкодує про те, що мав час і міг би потрудитися для Бога, щось зробити доброго, але вже той час проминув... Павло Чубарук

БАТЬКУ! ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ЧАС СПІЛКУВАННЯ З СИНОМ – ЦЕ НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ, ЯКИЙ БОГ ДАЄ ТОБІ ДАРОМ. ЯКЩО СПОЧАТКУ ЗАГУБИШ ЧИ ЗНЕХТУЄШ, ПОТІМ ВЖЕ НЕ ЗМОЖЕШ КУПИТИ НІ ЗА ЯКІ КОШТИ…


6 стор.

Християнська газета «Жива надія»

Жовтень - грудень 2018 р., №94

МИ ХОЧЕМО БУТИ ТАМ, КУДИ НАС ВЕДЕ ДУХ СВЯТИЙ!

Ірина Нецвітаєва, м. Сєвєродонецьк, Луганщина, тел.: 099-0613632

Мені 36 років. Я родом з Конотопа (Сумщина). Перш, ніж я набула істинну віру в Ісуса Христа, мені довелося пройти багато труднощів і низько впасти, бути в наркотичній залежності. Мама в дитинстві мені говорила, що є Бог, Який допомагає. Вона навчила мене молитися молитвою «Отче наш». Коли мені було погано, я молилася, як мама навчила, але коли приходила разом з нею до храму, бачила там бабусь, свічки, іконки, усе це мені було незрозумілим і я залишалася байдужою. Так я й не навернулася до Бога, а стала на слизьку дорогу гріха. Працювала на ринку, стала вживати спиртні напої, наркотики, відбувала покарання в Харківській колонії. Там мене запросили до церкви, я прийшла, але не побачила звичного церковного начиння, яке бачила в дитинстві в православній церкві, тому не залишилася, а втекла. Я ж тоді не розуміла, що Бог не у свічках і іконах, а в серці. Але у Бога на все Свій час.

У 2014 році я працювала в Києві на ринку, у мене був стан безвиході. Мої віруючі друзі (які молилися за мене) говорили мені про живого Бога. Я ж думала, що ще сама зможу вибратися. Але у мене нічого не виходило. Я зайшла повністю в глухий кут. Якраз тоді я знову зустріла віруючу подругу і сказала їй, що, мовляв, забери мене до свого монастиря. Мені було все одно, аби якось вибратися з глухого кута. Я бачила, що вона і її чоловік змінилися, не можуть же вони просто грати роль, я бачила, що у них дійсно все добре. Мене привезли в реабілітаційний центр в Києві при церкві «Скинія». Я не мала жодного уявлення, що мене чекає. Але розуміла, що гірше вже бути не може. Мені надали чистий одяг, свіжу постіль, смачну їжу три рази на день. Я не розуміла: навіщо вони все це для мене роблять?! Повинна ж бути якась користь, вигода! Я судила по собі та відносинах у цьому світі. Але чим довше я там була, тим більше не розуміла. Як не старалася зрозуміти, яка ж вигода, натомість тільки бачила жертовність служителів в цьому центрі, їхню любов, співчуття. Я вже напряму запитувала: що вам від мене треба? Вони ж говорили, що мене любить Христос, а вони учні Христові, і також мене люблять і співчувають, бажають мого звільнення від гріховного рабства, щоб моє життя набуло істинного змісту. Я шукала якийсь підступ (подвох – рос.), але не знаходила. Я бачила в реабілітаційному центрі в стосунках щирість і повну довіру. Мені вірили, довіряли!

Одного разу я прийшла на молитовне зібрання, стояла збоку, і несподівано для себе самої стала молитися: «Господи, якщо це все правда, не брехня, не гра, зміни моє життя. Допоможи мені зрозуміти, що Ти реальний!» І це сталося. З кожним днем я ставала ближчою до Бога. Звичайно, скептики скажуть, що ось мовляв мене опрацювали. Це не так. Я в будь-який час могла покинути цей центр, я не бачила жодного насильства, найменшого морального тиску не відчувала. Я була повністю вільною у прийнятті рішення: як мені бути й жити далі. І я нарешті прийняла усвідомлене рішення: стати християнкою – ученицею Ісуса Христа. У цьому реабілітаційному центрі я щиро й усім серцем навернулася до живого Бога, потім прийняла водне хрещення. Я внутрішньо відчула, що Бог живий, і Він прощає гріхи. Коли одного разу я поїхала разом з іншими реабілітантами в село свідчити про живого Бога, і тоді була в ролі глядачки, але раптом виявила бажання також говорити про Ісуса Христа. В той момент я відчула таку присутність Духа Святого, що неможливо пояснити словами. Мене буквально накрило хвилею Божої присутності. Саме в той момент мого свідчення я ще більше утвердилася в вірі в Спасителя Христа і Духа животворчого в мені. Іноді я сама собі дивувалася, тим змінам, що стали відбуватися зі мною. Невже це я? Та, яка ще місяць тому була п’яницею, наркоманкою, злодійкою, яка тонула в гріховному болоті… Тепер же я боялася навіть в думках образити Духа Святого, боялася подумати погано, не те, щоб сказати щось погане. Для мене особисто такі метаморфози в мені стали явним засвідченням реальності Бога живого.

Коли я прийшла в реабцентр, то хотіла просто вижити, не померти, бо реально розуміла, що десь помру на вулиці. Коли ж пізнала Бога живого, то зрозуміла, що не просто вижила, а стала жити, і моє життя стало новим, змістовним. До минулого я спалила всі мости. Назад повернення бути не могло і не може бути. Мені запропонували служіння в реабцентрі. Я погодилася… У нас часто бувають весілля в реабцентрі. Це, до речі, чудові свідчення Божої слави, коли колишні занепалі люди, які й на людей-то раніше не були схожі, ставали нормальними людьми, Бог повертав їх до повноцінного життя. У нас багато колишніх реабілітантів виходять заміж, одружуються. Так сталося і в моєму житті, я познайомилася з Русланом. Він теж служив у центрі реабілітації. Звичайно ж, я хотіла сім’ю, як всі нормальні люди, я молилася про волю Божу щодо мого майбутнього чоловіка. Це окрема історія, як Бог вів нас назустріч одне одному. У 2015 році ми одружилися, потім приїхали до Сєвєродонецька на місію, тут разом служимо Богові в зоні розмежування, живемо в орендованій квартирі. Ми їздимо і беремо участь в євангелізаційних служіннях у прифронтовій зоні, проповідуємо солдатам, місцевим жителям, беремо активну участь у роздачі матеріальної допомоги, що приходить від церков із західної України. Ми хочемо бути там, де нам призначив бути Бог! Ми бачимо на сьогодні провидіння Боже, що ми тут. На сьогодні це Сєвєродонецьк. Бог дав нам транспорт, щоб ми могли ще більш ефективно допомагати людям. Ми готові їхати і йти туди, куди нас поведе Дух Святий.

Я НЕ МОЖУ СПІВАТИ УСТАМИ, АЛЕ СПІВАЮ СЕРЦЕМ! Дана Муравйова, в минулому – оперна співачка

Мені зараз 67 років, багато років я була невіруючою. Не вірила в Бога і не чула про Бога. Народилася в Казані. Я була обдарованою дитиною, мала абсолютний музичний слух. І природно, своє подальше життя пов’язала зі співом, музикою. Навчалася в московській консерваторії (до речі, зі мною вчилися Кобзон і Людмила Зикіна). Я була успішною оперною співачкою. Потім вийшла

заміж. Після цього мене (і ще кількох моїх колег) запросила іспанська королева Софія, щоб організувати в Іспанії оперний театр. Я приїхала в Іспанію разом з чоловіком в 1990 р. Ми зуміли відкрити театр опери та балету. У нас був контракт на три роки, ми його продовжили, а потім залишилися в Іспанії на постійне проживання. Я була викладачем, мала приватну музичну школу. Здавалося, все було чудово. Але одного разу я прокинулася і вже не могла співати, я втратила голос через крововилив у мозок. Це сталося у 2000 році. Моя свідомість перебувала в якомусь густому мороці, але прекрасно пам’ятаю, як мене поклали на стіл і стали стригти волосся... Звичайно, й до цього я не була абсолютно здоровою, з дитинства мала ревматизм серця, потім перенесла операцію на серці, але, все одно, ніяк не очікувала, що ось таке станеться зі мною, та ще на злеті кар’єри. Тепер я багатьом кажу, щоб не літали високо у своїй гордості та пихатості, бо може бути

несподіване падіння. Я отримала параліч. Тепер можу пересуватися тільки за допомогою інвалідного візка. Разом з паралічем я втратила голос. Звичайно, це для мене був сильний удар. Все життя, все, що було побудоване за багато років (на чому власне будувалося моє життя), зруйнувалося вмить. Деякий час я навіть не могла розмовляти. Потім мова повернулася. Але не буває лиха без добра. Ця хвороба підштовхнула мене до набуття віри в живого Бога. Раніше я ніколи не зверталася до Бога і не чула Євангелія. Саме віра в Бога зберегла мене від передчасної смерті, якщо відверто – від божевілля. Одна моя подруга, яка вірує в Бога, підтримала мене і запросила до церкви. Я погодилася відвідати цю церкву, і почався мій шлях до Бога. На інвалідному візку, але тільки вперед! Я явно бачу результати своєї віри! Бог підтримує мене, зміцнює, очищає, дає відповіді на мої молитви. Алілуя! Я не можу співати голосом, але співаю серцем. Я знаю, що для Бога саме це головне. Бо Бог дивиться на серце

людини. Багато людей, які ззовні здорові, по суті – духовні інваліди. Краще бути інвалідом фізично, але бути духовно здоровим! У вічності, вірю, я зможу заспівати у славі Божій, в Його присутності, незрівнянно краще, ніж я співала тут, до своєї інвалідності. На сьогодні я – вдова. Два роки тому мій чоловік помер. Але я дякую Богові за Ісуса

Христа. З Ним я не самотня. Я отримую пенсію в Іспанії, як вдова, уряд Іспанії забезпечує мене всім необхідним. Я живу в Севільї, відвідую українську церкву християн віри Євангельської й щодня дякую Богові. Я продовжую боротися, стояти в вірі. Життя – це боротьба. На сьогодні я вже можу вставати з інвалідного крісла. Слава Богу за все!

ВЛУЧНО ПРО РІЗДВО

aЯкщо немає Різдва в твоєму серці, ти не знайдеш його і під ялинкою. aРіздво свідчить про те, що на Небо нам самостійно не забратися. Богу довелося спуститися до нас. aРіздво – це не гірлянди, не обмін подарунками, навіть не пісні, але смиренне серце, яке заново приймає дивний дар: Христа… aПоки ви не відкрили Христу своє серце, немає сенсу святкувати Його Різдво. aВсякий раз, коли ми любимо, і всякий раз, коли ми віддаємо – це Різдво.

aІсус був Богом і людиною в одній особі, щоб Бог і людина могли знову бути щасливі разом. aРіздво почалося в серці Бога. Воно отримує повноту, тільки досягаючи серця людини.

aХіба можна щонебудь додати до Різдва? ДОСКОНАЛИЙ МОТИВ – Бог так полюбив цей світ! ДОСКОНАЛИЙ ПОДАРУНОК – Він віддав Свого Єдинородного Сина! ЄДИНА УМОВА – повірити в Нього. НАГОРОДА ЗА ВІРУ – життя вічне.


Жовтень - грудень 2018 р., №94

«Я

Християнська газета «Жива надія»

7 стор.

ВТРАТИЛА ЗЕМНОГО БАТЬКА,

Але я не думала виходити наперед до молитви, але чомусь проповідник саме до мене підійшов і зауважив: «Чому ти тут сидиш? Йди-но вперед, до молитви!» І я пішла, побігла навіть. Для мене то був особливий день! Потім я стала шукати своїх біологічних батьків. Дивом дістала номер телефону своєї старшої сестри Олі, під час телефонної розмови назвалася Ірою, вона ж сказала, що Іра вже давно померла. Моя старша сестра довго мені не вірила, але я назвала деякі речі з дитинства, що пам’ятала, і вона повірила і заплакала. Ми зустрілися з нею через 13 років. Я дізналася, що моя рідна мама померла, а тато вже давно виїхав до Португалії (він звідти родом). Чомусь я знову образилася на Бога, що моя біологічна мама померла (причому в один рік з моїм названим батьком). Я потім таки відшукала свого біологічного батька, мала з ним зустріч. Розповіла йому, що я – християнка. Він сказав, що це добре. Ми часто потім мали розмови по телефону, але ось мені потелефонувала моя сестра і повідомила, що він помер. Він – байкер і потрапив в смертельну аварію. Я жалію, що не засвідчила при зустрічі йому (так, як слід) про живого Бога. Я не знаю, чи він спасенний. Де його душа? Я закликаю юнаків і дівчат: цінуйте ваших батьків, не залишайте їх. Настане мить і їх не стане. Так, я втратила багатьох рідних людей за своє коротке життя, але тепер каюся в своїх докорах Богові і дуже дякую Господу, що нарешті надбала віру в живого Бога, і можу тепер від усього серця назвати Бога своїм небесним Батьком. Амінь.

АЛЕ НАДБАЛА НЕБЕСНОГО ОТЦЯ…» Ірина Кукуман, 20 років, м. Пирятин, Полтавщина.

Будучи малою дівчинкою, я пішла з дому і ніхто з батьків навіть не кинувся мене шукати (вони зловживали алкоголем). Серед інших дітей вони просто не помітили, що мене не стало. З міліції мене відправили в дитячий будинок, де я виховувалася упродовж багатьох років. Я чекала, що мене батьки таки заберуть з дитячого будинку, але мене ніхто не забирав. Я думала, що нікому не потрібна. Моє серце через цю образу ставало дедалі грубішим і жорстокішим. Пам’ятаю,

як приходили християни в дитячий будинок і розповідали про Ісуса Христа, але я нічого й нікого не хотіла слухати. Я думала: нащо я здалася Богові, якщо я не була потрібна своїм батькам? Усі люди мені здавалися ненависними. Я почала ображати інших дітей, і навіть бити їх. Коли мене відправили до Києва, в інший інтернат, там так само мені свідчили про Бога, але я не сприймала Євангелія. На літо багатьох дітей розбирали, через мою погану поведінку мене ніхто не брав. Крім поганої поведінки, я тоді ще не вміла ні читати, ні писати, ні рахувати. Мені було на той час десять років. Одна жінка-християнка на мене чомусь звернула увагу. Тепер я розумію, що вона керувалася Духом Святим, і Сам Бог вклав в її серце взяти саме мене. Ця чудова християнка взяла мене з собою в християнський табір, хоч директор інтернату відмовляв її. Моє серце одразу прикипіло до неї. Я навіть спитала її, чи можна її називати мамою, на що вона дала згоду. Прийшов час розставатися, я не хотіла знову повернутися до інтернату, і ця жінка зробила заявку, щоб забрати мене до себе в сім’ю. Звичайно, я дуже цьому зраділа. У них раніше була донечка, але вона померла через хворобу. На цю новину чоловік моєї нової мами зреагував байдуже. Коли ж моя нова мама представила мені свого чоловіка, я одразу кинулася йому на шию і назвала батьком. Його серце до мене одразу розм’якло. На жаль, я не стала одразу хри-

стиянкою. У школі і дворі мене постійно принижували, називали «дєтдомівською знайдою». Я знову почала битися. Але одного разу зрозуміла, що мені не варто це робити, бо я таким чином ганьбила своїх нових батьків-християн. Потім мій новий тато захворів і помер. Перед смертю він заповідав мені любити і цінувати маму більше, ніж він її любив. Я тяжко пережила його смерть. І ще дужче образилася на Бога. Я дорікала Богові: чому Він забрав моїх рідних батьків, і чому тепер забирає прийомних? Я тоді сказала собі, що ніколи не буду плакати. І чотири роки не плакала… Одного разу ми з подружками йшли по дорозі, і нас вдарила машина, мені нічого, а моя подружка померла від травм. Я не плакала на похороні, але знову задавала Богові питання: за що Він забрав мою кращу подругу? Моя мама часто запрошувала мене до церкви, але я весь час відмовлялася. Одного разу я таки погодилася піти на богослужіння просто з поваги до мами. Так само з поваги до мами я погодилася прийняти й водне хрещення. Більше того: я пішла на навчання до місіонерської школи, хоч для себе знала, що ще не покаялася повністю в своїх гріхах. Але упродовж трьохмісячного навчання у цій школі я насправді покаялася. Коли приїхав євангеліст Олександр Попчук і став проповідувати про хрещення Духом Святим, я так само захотіла отримати хрещення Духом Святим.

НОВЕ ЖИТТЯ – З БОГОМ І ДЛЯ БОГА!

Скоро виповниться двадцять років з часу, відколи я надбала віру в живого Бога. Я народилася в селі Сухоносівка Чорнухинського району, в сім’ї, де обоє батьків були глухонімими. Добре, що поряд жила моя бабуся, саме вона навчила мене розмовляти. Були спроби влади забрати мене в спецшколу, але батьки й бабуся не дозволили цього зробити. Я добре навчалася, закінчила десятирічку. Після десятирічки влаштувалася працювати на маслозавод в Яреськах. Звичайно, що про Бога я практично нічого не чула. Жила в гуртожитку, до мене став залицятися Ваня, який згодом став моїм чоловіком. Спочатку жили в його батьків на Хмельниччині, але згодом знову повернулися в Яреськи, працювали на маслозаводі, отримали від заводу квартиру. Потім

я стала працювати в лікарні лаборантом. Народився у нас один син. Ще замолоду, з 28-річного віку, я стала дуже хворіти. Астма душила мене, потім навіть віднялася права частина тіла. Притупився зір, так, що навіть не могла відрізнити хто переді мною сидить. Лежала по лікарнях, але лікарі нічим не могли зарадити. Як більшість хворих в таких випадках, за порадами знайомих, стала звертатися до нетрадиційної медицини, до різних бабок-шептух, дідусів, екстрасенсів. Навіть в Грузію їздила до одного дідуся-знахаря. Мабуть, ніхто більше, ніж я, не об’їздив стількох ворожок. Так я хотіла зцілення, але не знала як його отримати. Але мені ставало дедалі гірше. Одного разу поїхала з подругою в Київ, до нетрадиційного лікаря, який в основу свого лікування покладав холод і голод, потім виявилося, що він був шарлатаном. Зупинилися у квартирі племінниці мого чоловіка. А в неї чоловік Петро раніше був пропащим алкоголіком, коли ж ми приїхали, він вже був щирим християнином і добрим сім’янином. Бог його звільнив від алкоголізму. Він постійно свідчив нам про Бога, навіть показував нам по відеомагнітофону фільм «Ісус». Але нам тоді в одне вухо влітало, в інше – вилітало. Петро переконував нас, що нам допомогти може тільки Ісус Христос. І він таки вмовив нас піти до

зібрання їхньої церкви. Прийшовши туди, я побачила, як всі присутні щиро моляться, подумала, що їм не байдужа моя доля. На заклик проповідника до молитви покаяння, я вийшла вперед і покаялася. Дуже плакала, бо в моєму серці діяв Дух Святий. Через два тижні я повернулася з Києва в Яреськи. Міркувала: куди ж мені ходити до церкви? Бо я вважала (і так люди мені казали), що людина, яка щиро вірить у Бога, мусить відвідувати зібрання своїх по вірі. І Бог мене привів до євангельської церкви. Я почула слово пастора, яке глибоко торкнулося мого серця. Він сказав, що бур’яни на городі ми виполюємо сапкою, а для зросту в духовності нам потрібно читати Слово Боже, наповнювати ним свою душу і робити все належне, щоб Слово Боже зростало в нашому серці. Для цього важливо пильнувати, щоб ворог не насіяв кукіль, і ніякі бур’яни не заглушували добрі сходи. Так я стала читати Євангеліє. Я покаялася в усіх засобах, які використовувала для оздоровлення, перестала вживати гормональні ліки, хоч лікарі переконували мене, що я буду від них залежна все подальше життя. Коли я звернулася до живого Бога, то у мене й астма зникла, і зір поліпшився. Я можу нормально жити й працювати. Мій цілитель – Ісус Христос! Все моє життя повністю змінилося. Мені наче розвиднилося. Почалося нове

життя – з Богом і для Бога. Ось і зараз (хоч я давно пенсіонерка, мені виповнилося 66 років) я приїхала в дитячий тижневий табір, щоб допомогти діткам, готую їжу. Хочу бути корисною для Бога і людей. І Бог дає мені здоров’я й продовжує життя. Слава Ісусу Христу! Мій глухонімий батько також покаявся. Він не міг визнати своїми устами Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем, але я бачила, як він щиро покаявся. Він потім розповідав (мовою жестів), як Його Бог упродовж життя оберігав, хоч він Його не знав. Дух Святий показав усе його життя. Мій батько вже в вічності з Господом… У нас на квартирі проходить щотижня служіння домашньої групи з нашої церкви. Скільки Бог мені продовжить життя, буду служити живому Богу. Валентина Масловська, с. Яреськи, Шишацький р-н, Полтавщина

ДЛЯ БОГА ВАЖЛИВА НЕ ТЯЖКІСТЬ

ТВОГО

ГРІХА,

А ГЛИБИНА ТВОГО КАЯТТЯ


8 стор.

Християнська газета «Жива надія»

РАДІОПЕРЕДАЧА

«ЖИВА НАДІЯ»

транслюється щонеділі о 16-05 та щоп’ятниці о 21-10 на хвилях «СВІТЛОГО РАДІО».

Слухайте також «Живу надію» щовівторка та щочетверга о 18:00 за київським часом на українському радіо «МАЯК ВІРИ»! «Світле радіо» та «Маяк віри» транслюються ЦІЛОДОБОВО через мережу Інтернет та на хвилях радіо FM. Адреси сайтів: www.svitle.org

www.mayakviri.com.listen Ви також можете завантажити «Маяк віри» і «Світле радіо» на свій телефон!

На сайті радіопередачі «ЖИВА НАДІЯ»

www.dorogadoboga.com.ua

ВИ ЗНАЙДЕТЕ:

1) Архів програм з проповідями. 2) Тексти книг: а) автобіографічну повість Івана Зінчика «Якщо не Бог, то хто ж?»; б) документальну розповідь (доповнене третє видання) про життя та чудесне зцілення Жені Поліщук «Неможливе людям – можливе для Бога!». 3) Газету «Жива надія» в електронному форматі PDF (усі випуски – з 2009 року включно). Ви можете БЕЗКОШТОВНО замовити в офісі радіопередачі в Києві усі ці програми в аудіоформаті на СD, а також – деякі книги (зокрема Новий Завіт). Дуже просимо Вас надсилати на передачу «Жива надія» листи з вашими відгуками, свідченнями, замовленнями за адресою: Ненсi Зiнчик радіопередача «Жива надiя» вул. Онискевича, 3 м. Київ, 03115

Запрошуємо Вас відвідати це р кву в ПОЛТАВСЬКІЙ області! Богослужіння відбуваються ЩОНЕДІЛІ за вказаною нижче адресою: БІЛИКИ Кобеляцького р-ну: о 12-00, вул. Пристанційна, 46, (біля пож. депо); с. ВЕЛИКА КРУЧА, Пирятинський р-н: о 13-00, вул. Героїв Майдану, 107; ГАДЯЧ: з 10-00, вул. Вокзальна, 1-А; ГРАДИЗЬК: з 10-00, вул. Проектна, 23; ГРЕБІНКА: з 1400, вул. Є. Гребінки, 52, церква «Жива надія»; ДИКАНЬКА: з 1000, вул. Козацька, 11-а, дім молитви; ЗІНЬКІВ: з 1500, вул. Гоголя, 33; КОБЕЛЯКИ: з 9-00 і з 16-00, вул. Касьяна 43/16 (територія хлібозаводу); КРЕМЕНЧУК, вул. Академіка Герасимовича,18/39 (колишня Котлова). Богослужіння: щонеділі з 10:00 та 18:00, Вівт.,Чтв., Птн. – 18:00, дім молитви. Тел. для довідок і прохань: 098-996-9660; ЛОХВИЦЯ: з 14-00 до 16-00, вул. Перемоги, 10, (бібліотека, читальний зал); МАШІВКА: з 1000, вул. Нестерця, 8; МИРГОРОД: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива надія»; НОВАКИ, Лубенський р-н: з 15-00, вул. Щербаня, 13, дім молитви; ОБОЛОНЬ, Семенівський р-н: з 10-00, вул. Котляревського, 9-А, дім молитви; ПИРЯТИН: з 900, пл. Героїв майдану, 16, дім молитви; РЕШЕТИЛІВКА: з 10-00, вул. Горького, 105-А; СЕМЕНІВКА: з 1300, вул. Воїнівінтернаціоналістів, 6, дім молитви; ШИШАКИ: з 900, вул. Корніліча, 27.

ЗАПРОШУЄМО ДО ЦЕРКВИ!

м. КАРЛІВКА: щонеділі з 9-00 та

щосереди з 9-00, вул. Героїв Крут, 2 (колишня Кірова); тел. 050-91-52-370.

ТІЛЬКИ ВІРУЙ!

Господь бажає, щоб ми довіряли Його Слову, вірували в те, що Він сказав. Всі проблеми у нас через те, що ми не довіряємо повністю Господу. Якщо Господь Бог сказав, то Він обов'язково зробить. Був такий випадок... Ми щотижня в Костомукші (Карелія) ходили в лікарню, спілкувалися з тяжкохворими, здійснювали молитву, брали сповідь, хворі каялися. Іноді хтось із хворих був без свідомості, лікарі приводили його до тями, тільки для того, щоб цю людину на межі смерті привести до покаяння. Одного разу я зайшов в одну палату, там мати заламує руки, її 6-річний син лежить, весь синій, під ковпаком, без свідомості. Я сторопів, але став розмовляти з матір'ю, щоб привести її до віри. Вона була невіруючою. Я їй навів приклад, як одна жінка отримала зцілення, тільки лише доторкнувшись до краю одягу Ісуса. Я сказав їй доторкнутися в молитві вірою до Ісуса Христа, і Бог зцілить її дитину. Я це сказав, ми помолилися, і я пішов. Медсестра, яка нас супроводжувала, каже мені, мовляв, Павло, ти запевнив жінку, що її син одужає, але ж ти не знаєш, що у нього за хвороба. Я їй сказав, що мені не обов'язково це знати. Головне, що Бог знає. Вона мені повідомила, що у нього вроджена вада серця, коли він став дорослішати, йому зробили операцію, поставили штучний клапан, тепер, коли він став ще дорослішим, йому знову треба робити операцію (вставити ще більший клапан), інакше він помре. А йому операцію не зробили вчасно, тому що не було грошей і можливості. Тепер він без свідомості та вмирає, йому залишилося жити всього кілька годин. Звичайно, її розповідь мене сильно збентежила, але я не подав виду. Прийшов додому, розгорнув Біблію

Жовтень - грудень 2018 р., №94

і став молитися. У своїй наївності говорив, що, мовляв, Боже, прости, що я Тебе підставив, тепер ми обидва попалися. Я не знав, що ця дитина приречена. Тим більше що йому потрібно міняти клапан. Ні про яке зцілення не може бути й мови. «Прости мене, Боже!» – молився я. І я почув голос Духа Святого, що це не Він попався, а я попався через своє невір'я. «Чи є що для Мене неможливе?!» Далі Бог сказав мені відкрити перші сторінки Біблії і прочитати про те, з чого Бог створив людину. Я прочитав: «І Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею!» (Буття, 2:7). Я чув, як Дух Святий говорив у моєму серці: «Якщо це так, то чи можу Я зробити, щоб цей штучний клапан у серці хлопчика став його плоттю і виріс до потрібного розміру?» «Так, Господи, – говорив я, – Ти можеш, я вірю, що Ти все можеш!» Але я не мав повної віри, тому молився і просив вибачення, також благав Бога, щоб Він допоміг мені і вибавив мене від невірства, як колись один батько просив Ісуса Христа (Євангеліє від Марка, 9:24). На наступний день я зустрів ту медсестру, вона була окриленою. Вона розповіла наступне: лікар, який опікував цю дитину, щоб його вночі не тривожили через смерть пацієнта, наперед виписав на цього хлопчика

МОЛИТВА

ПОКАЯННЯ

Дорогі великописарівчани! Вас запрошує Церква християн віри Євангельської!

Адреса: смт. ВЕЛИКА ПИСАРІВКА, вул. Шевченка, 5 (навпроти хірургії). Час богослужінь: щонеділі о 10:00 та 18:00; щосереди о 18:00. Тел. 099920-5303

Дорогі львів’яни та гості міста! Вас запрошує церква «ЖИВА НАДІЯ»

ЦЕРКВА ХВЄ (м. ІВАНОФРАНКІВСЬК)

ЗАПРОШУЄ ВАС:

ЗАПРОШУЄМО ДО ЦЕРКВИ:

направлення в морг, тому що сказав, що той помре цієї ж ночі. Але хлопчик не помер. Більш того: він відкрив очі і попросив у матері води. Вона дала йому попити, потім він попросився в туалет. Мама сама відкрила з нього той ковпак, і ось вони йдуть по коридору, а навпроти медичний пост. Підбігли до неї, кажучи, що, мовляв, хлопчик у передсмертному маренні, що ви робите? Але мама не просто слухала мою настанову, вона повірила Богу. Вона, не звертаючи уваги на зауваження, повела сина в туалет. Лікарі терміново зібралися, усі скоро до хлопчика, давай його оглядати, досліджувати. Всі показники були в нормі. Вони стали робити допит матері: що вона робила дитині? Мама відповіла, що нічого не робила, тільки пастор звершив молитву... Через три дні хлопчика виписали з лікарні повністю здоровим. Усі працівники відділення, разом із завідувачем, в неділю прийшли на богослужіння до церкви... Минув час, може десь років з десять. До мене підійшов високий парубок, він сказав, що прийшов попрощатися. Це був той хлопчик... Вони їхали в іншу країну. Він засвідчив, що цілком здоровий, і ніколи йому вже не потрібна була операція. Слава Ісусу Христу!

Павло Цвор, священнослужитель (з проповіді в церкві ХВЄ м. Миргород, 14.10.2018 р.)

Отче Небесний! В ім’я Ісуса Христа будь милостивий до мене, грішника, і прости всі мої гріхи. Зайди Духом Святим до мого серця, очисти мене від усякого гріха. Господи Ісусе, будь моїм Спасителем і Пастирем! Керуй надалі усім моїм життям. Я сповідую Тебе, Ісусе Христе, своїм Господом Богом і Спасителем. Я вірю, що кров Ісуса Христа пролилася й за мої гріхи. Я дякую Тобі, Боже, за те, що чуєш мою молитву, і я з повною вірою приймаю спасіння в ім’я Ісуса Христа. Амінь. АДРЕСА: вул. Мочульського, 1 (на Майзлях). ЩОНЕДІЛІ – о 10 год., ЩОСЕРЕДИ – молодіжне служіння о 19 год. Тел.: +380969538290

смт КРАСНОКУТСЬК, вул. Миру, 164, щонеділі з 10-00, щочетверга з 17-00. Тел.: 096-750-1826; с. МУРАФА, Краснокутський р-н, вул. Пролетарська, 1, щонеділі і щоп’ятниці з 9-00 ранку. Тел.: 067908-9598.

ЗАПРОШУЄМО НА БОГОСЛУЖІННЯ В ЦЕРКВУ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ

ХРИСТИЯНСЬКИЙ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ Адреса: м. ЛЬВІВ, вул. Папарівка, 1 (напроти ст. Підзамче, поруч джерела). Час богослужіння: щонеділі о 10:00 і 18:00, щовівторка і щоп’ятниці о 18:00.

Тел.: (032) 252-28-28

Запрошуємо:

ЦЕНТР

(Харківський регіон) Запрошуємо на реабілітацію алко- і наркозалежних (чоловіків). Тел. для довідок: 0661150588, 096-9636242 (Олексій).

Щиро запрошуємо вас відвідати БОГОСЛУЖІННЯ ЦЕРКВИ за адресою: м. ДОЛИНСЬКА (Кіровоградщина), вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9-00, щосереди та щоп’ятниці з 18-00. Ви можете особисто звернутися з вашими потребами і запитаннями до священнослужителя Церкви за тел.: 098-26-86-015

ПРОЧИТАВ ГАЗЕТУ - ПОДАРУЙ БЛИЖНЬОМУ!

Адреса: смт. БОГОРОДЧАНИ, вул. Шевченка, 13-б. Щонеділі о 10 год. – загальне зібрання, щоп’ятниці о 19 год. – молодіжне зібрання. Тел. церкви для довідок: 066-9806132, 098-7349382 Газета «ЖИВА НАДІЯ» видається 4 рази на рік, друкується за добровільні пожертвування, розповсюджується безкоштовно. Тираж цього випуску 40 тис.

Редактор: Андросов Геннадій Тел. редактора: +380685414747 Email: giva.nadiya@gmail.com

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ:

Геннадій Миколайович Андросов, вул. Іоанна Богослова, 44, м. Миргород, Полтавщина, 37600, Україна - Ukraine


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.