Issuu on Google+

Микола Скиба Природничий музей у Львові: репетиція оркестру

Другий колоквіум, організований Державним Природознавчим музеєм НАН України (Львів) у рамках проекту «Динамічний музей», ініційованого Фондом «Розвиток України» можна, напевне віднести до найочікуваніших подій для тих, хто спостерігає за музеєм та ходом реалізації проекту. Прихована інтрига цієї події криється у тому, що команда проекту мала привідкрити завісу над простором майбутньої експозиції. Презентація і обговорення концепції майбутньої експозиції власне стало кульмінацією роботи колоквіуму. Ну а розпочався колоквіум із лекції директора Природничого музею у місті Вінтертур (Швейцарія) професора Ханса-Конрада Шмутца. Цей заклад був вибраний з огляду на те, що він за масштабами близький до Природознавчого у Львові, має дещо подібну передісторію, і що, певне, найсуттєвіше Natur Museum Vinterthur - це прекрасний приклад музею, орієнтованого на родину. Не останню роль відіграла і особистість професора Ханса-Конрада Шмутца, який очолює цю інституцію. Трохи про контекст, в якому працюють колеги львів’ян. Вінтертур – це місто p кантону Цюріх з населенням 100 тис. чоловік. При цьому музей щороку відвідує близько 30 тис. чоловік – тобто, фактично, кожен третій мешканець (туристи тут не є вирішальною аудиторією). Музей веде свою історію з 1664 року, коли у місті було відкрито Кунсткамеру, де було представлено екзотичні артефакти, зібрані під час подорожей купцями і мореплавцями. Збірка поповнювалася, часи змінювалися, світогляд також. У 1916 році колекція склала основу науково систематизованої експозиції, присвяченої теорії Дарвіна. У 2005 році після реконструкції і докорінної реекспозиції інституція постала у своїй теперішній іпостасі інтерактивного, орієнтованого на родинне відвідування музею природи. Титул “family friendly” (тобто - дружнього родині), цілком виправдовується не лише насиченою і цікавою програмою розрахованою на дітей різного віку, темпераменту і типу сприйняття, але й інфраструктурою гостинності. Зокрема – туалетами, спеціально обладнаними для малюків і матерів з немовлятами. До речі, відвідувачі, які не досягнули 16 літнього віку можуть відвідувати музей безкоштовно. Ключове питання, яке постало перед професором Шмутцом і його креативною командою в момент створення експозиції було сформульовано так: «з ким говорити мовою експозиції». І після певного моніторингу ситуації і внутрішніх дебатів, було вирішено, що у музею є як мінімум три пріоритетні групи реципієнтів: перша – родини з дітьми, другий – досвідчений відвідувач, якому необхідна поглиблена інформація; третя - люди, які взагалі не мають уявлення про природничу науку іі часто не знають для чого вони прийшли до музею. Судячи з того, скільки часу професор Шмутц приділив останній, вона становить для нього неабиякий інтерес, хоч начебто, перебуває далеко за межами його наукових зацікавлень як дослідника. Для того щоби заохотити до діалогу з експозицією індивіда, який своєю поведінкою начебто говорить, що він тут мимохідь, випадково (проте насправді має свою мету і свою систему цінностей), слід починати не з теорії еволюції, а з чогось що має безпосередній стосунок до його повсякденного життя, знайти щось, що викликає безпосередній емоційний відгук. Тож до розгортання музейного простору підійшли з точки зору сценографії. Глядач тут опиняється не перед вітриною з готовими відповідями, а в ситуації гри і невідомості і далі рухається від одного сильного враження до іншого. Експозиція складається з шести основних розділів: 1) Життєвий простір регіону. 2)Подорож у часі. 3) На борту вітрильника «Іда Зеглєр». 4) Іхтіозавр і морські лілеї. 5) Світ мінералів. 6) Світ Альп. А


починається ця пізнавальна пригода з макету автівки натуральних розмірів. Перші кілька секунд відвідувач не може оговтатися від подиву: до чого тут цей атрибут цивілізації в природничому музеї? І у цьому стані (а шлях пізнання починається саме із запитань) помічає як з під колеса машини визирає куниця. Цивілізація за логікою музейних сценграфів зовсім не означає розриву з природою. Навпаки – це практика ущільнення довкілля, що зумовлює необхідність шукати грамотних моделей співіснування зі світом дикої природи. А, втім, остання ближче, ніж ми думаємо: справжні джунглі з мільйонами мікроскопічних комах оточують нас у міських квартирах, зачаївшись у звичайнісіньких килимах. Збільшений у сотні разів ворс вражає. Незчувшись ми опиняємося біля льодовиків, перед нами оживає, відбитий у камені викопний іхтіозавр. Потім ми відчуваємо як під ногами похитується палуба вітрильника і свистить вітер у корабельному начинні. Розглядаємо вантаж, що складається із кам’яних брил з відбитками організмів, які давно зійшли зі сцени еволюції і вивчаємо процес скам’яніння на прикладі звичайнісінької пляшки кока-коли. Переходи між темами динамічні, наче у пригодницькій виставі, де одна мізансцена раптово змінюється іншою, викликаючи яскраві емоції і породжуючи неординарні запитання. Описуючи досвід відвідувача Natural Museum Vinterthur, я в якийсь момент вимушений констатувати, що безпосередньо я не був у Вінтертурі, і не мав змоги прямо посеред постійної експозиції імпровізувати на старовинних музичних інструментах, як полюбляють робити завсідники закладу. Однак рельєфність відчуттів я отримую завдяки експресії доповідача, професора Шмутца. Відмінні комунікаційні навички необхідні директору не лише для подібних презентацій, або спілкування з партнерами і клубом друзів музею, але з огляду на те, що творча дискусія це, зрештою, істотна форма існування наукової та музейної спільноти у Швейцарії. До речі, впродовж двох найближчих років пан Шмутц матиме змогу проявити свої знання і досвіді, й, безумовно свій комунікаційний талант в іпостасі консультанта зі створення експозиції Природознавчого музею у Львові Колоквіум, між іншим, дозволив переконатися, що в Україні ми маємо напрацювання у мистецтві створення експозицій, які за рівнем концептуалізації і якістю проектного менеджменту нічим не поступаються швейцарським чи австрійським зразкам. Як приклад - дві виставки Центру міської історії Центрально-Східної Європи: «Дім. Століття змін» та «Спорт і місто», виконані з академічною ретельністю і технічною перфектністю. Андрій Лінник, куратор згаданих проектів, охоче розкрив перед колегам «кухню» творення експозицій. Йшлося, зокрема, про окреслення та конструювання виставкових наративів. Учасники колоквіуму мали змогу в деталях довідатися як послідовно наповнюючи сенсами ідею, тему, дискурс, концепцію крок за кроком, пройти шлях від задуму до втілення проекту. Доповідач попередив, що пропонований ним метод передбачає значну підготовчу роботу: опрацювання джерел, консультації з експертами, мозкові штурми, фахові дискусії, в ході яких необхідно віднаходити консолідовані рішення. Іноді це уповільнює процес, але іншого шляху отримати якісний результат немає. Дещо на контрасті прозвучала доповідь співробітниць Музею художнього промислу та етнографії НАН України, які розповіли про бачення нової експозиції музею у кам’яниці на площі Ринок, де раніше виставлялися старовинні меблі. Останній розділ в розширеному варіанті перенесено до головної будівлі на проспекті Свободи, а натомість на звільнених площах є намір презентувати колекцію сільський побут, звичаї та ремесла. Наскільки доречно це робити і яким взагалі має бути підхід до експонування артефактів традиційних художніх промислів – це вже інше питання, яке дещо виходить за межі проблематики колоквіуму. Наразі ж вимушений вкотре констатувати, що якісна трансформація музейної сфери залежить не лише від фінансового забезпечення, але й багато в чому де термінується світоглядно й інтелектуально.


В цьому сенсі багато важить комунікативний ефект, створюваний проектом «Динамічний музей»: він «підтягує» фахівців з інших організацій і навіть з інших сфер, спонукаючи їх навчаться в процесі роботи, поширювати кращі практики, строювати поле спільного досвіду. Власне у цьому контексті і варто розглядати створення основної експозиції Держаного природознавчого музею України. Ну а тепер про найістотнішу частину колоквіуму: представлення концепту основної експозиції ДПМ. На першому слайді презентації фото актуального стану музею: свіжопофарбовані стіни і лунка порожнеча залів. де кожен звук і рух думки сприймається особливо чутливо. «Починаємо з чистого аркуша», - пояснив Андрій Бокотей, керівник робочої групи з підготовки експозиції. І вже через кілька слайдів з хрестоматійними метою і завданнями ефектом звучного акорду, прозвучало формулювання: «Симфонія життя», Саме такою є робоча назва майбутньої експозиція яка, нагадаємо, розгортається у рамках проекту ДПМ «Природничий музей: від теорії еволюції до практики живого музею». Але яке відношення має симфонія до природи? Якщо музика є найвищою формою мистецтва (а симфонія – музики), то життя є найвищим рівнем організації матерії – зауважив Андрій Бокотей. Розробники мають на меті, поєднуючи унікальні регіональні колекції з глибокою науковою інтерпретацією, запропонувати відвідувачу сучасне уявлення про всесвіт, взаємозв’язки та зміни у природних процесах і викликати прагнення пізнання навколишнього світу та місця людини в ньому, аби таким чином прищепити почуття любові до природи та відповідальності за стан довкілля. Серед основних завдань, які ставить перед собою музей оновленою експозицією виділю такі: •

Викликати бажання пізнавати і розуміти навколишній світ шляхом розкриття причиннонаслідкових зав'язків, формування асоціативних рядів, активізації особистого досвіду відвідувача та поглиблення його знань;

Продемонструвати розвиток життя на Землі, показавши особливості процесів формування ландшафтів, фауни та флори регіону у контексті глобальних змін;

Показати красу природи, її розмаїття та функціональну довершеність;

Показати красу природи, її розмаїття та функціональну довершеність;

Очевидно, що в ході роботи над концепцією формулювання уточнюватимуться, деталізуватимуться і редагуватимуться, щільніше корелюватимуться зі змістом розділів експозиції. Ритмічний малюнок експозиційної мелодії тепер крок за кроком інструменталізуватиметься, у кожному з розділів будуть знайдені влучні контрапунки . Незмінною, певно, залишиться їх кількість – чотири, що диктується матеріальною структурою будівлі і… структурою класичної симфонії, яка зазвичай складаються саме з чотирьох частин. Отже, розділами великої експозиційної форми мають стати: 1)Розвиток життя; 2)Динамічний світ живого; 3)Підземний світ; 4) Наукове горище. Апелюючи до музикознавчої термінології можна сказати, що наразі перед нами не партитура симфонія, а лише начерки її основних мотивів. У подальшому ДПМ чекає надзвичайно цікавий експеримент, коли над створенням інноваційного музейного твору великої форми працюватиме команда, яка об’єднала класних диригентів (скажімо, таких як професор Ханса-Конрада Шмуц), композиторів (одним із них, безумовно є Андрій Бокотей) музикантів-солістів (науковці ДПМ), спеціалістів, що знаються «акустиці» соціального середовища (компанія promova та Агенція культурних стратегій), тощо. Жовтневий колоквіум у цьому сенсі став своєрідною репетицією оркестру на якій відпрацьовано формат творчого спілкування. Зрештою, став і сам колоквіум. Адже як слушно


зазначила присутня на обговоренні директорка НХМУ Марія Задорожна, публічне фахове обговорення стало важливим прецедентом, що започатковує нову модель ухвалення рішень і задає зовсім інший градус професійного спілкування, яке разюче контрастує як з традиційними конференціями, де один говорить. а інші «внємлють», так і хоровими «алкотурами» з нагоди чергового ювілею чи грандіозного відкриття. Неординарні творчі завдання такого кшталту, яке ми маємо у Львові, в Україні, на жаль, дуже рідко виявляються забезпечені належними ресурсами. Тож, безумовно, Фонд «Розвиток України» створює тут досить обнадійливу перспективу.


Природничий музей: репетиція оркестру