Page 5

священиком Андрієм Малюжинським та священиком Солониною з Луцької консисторії. До 10 вересня ми були вкупі, спали поруч. 15 жовтня 1943 р. у відповідь на провокаційні атентати, що були здійснені напередодні групою більшовицького терориста М. Кузнецова в Рівному, тут було розстріляно як заручників 350 в’язнів окружної тюрми. У своїй більшості це були наші інтелігенти, що томилися в нацистських застінках вже три місяці. Зранку того похмурого осіннього дня їх було перевезено до кар’єру поблизу с. Видумка (тепер вул. Степана Бандери в м. Рівному) і протягом дня усіх розстріляно. Тіла їхні було спалено і присипано землею. Того трагічного дня загинули відомі всій Волині українські священики А. Малюжинський, В. Мисечко, А. Пінкевич, В. Гаськевич, С.Клубок, І. Левчук, О. Павлюк, В. Потановський, М. Сагайдаківський, М. Шавронський та ще декілька десятків їхніх сподвижників-мучеників. «Щоб приховати той жахливий вчинок, - пише Н. Мисечко-Каркоць, - могилу було зрівняно з землею, а біля неї на деякий час поставлено варту». Наступного дня масові розстріли української інтелігенції мали місце в тюрмах інших міст Волині. Офіційно населенню було повідомлено, що німецька окупаційна влада мстить українським націоналістам за убивство берлінського чиновника Геля та замах на заступника гауляйтера П. Даргеля у Рівному. Як відомо, терористи ніби випадково «загубили» на місці замаху гаманець з документами українського націоналіста. Про те задоволення, що охопило серця більшовицьких терористів від наслідків скоєного ними злочину, детально пише у своїх повоєнних спогадах полковник Д. Медведєв. До речі, легенда про те, що розстріли заручників на Волині в жовтні – листопаді 1943 року мали місце через атентати, заподіяні упівцями проти німецьких можновладців, ще й сьогодні продовжують існувати в середовищі української діаспори. Літо та осінь сорок третього ознаменувались на Рівненщині нечуваними до того часу злочинами гітлерівців щодо місцевого населення. Окупанти вдались до масових страт селян на чолі з їхніми священиками безпосередньо в церквах. Сьогодні всьому цивілізованому світу відомі такі села як Малин, Губків, Великі Селища на Волині. Ось як описує ці трагічні події рівненський єпископ Платон у своєму повідомленні на адресу митрополита УАПЦ Полікарпа: « З великим жалем повідомляємо Ваше Високопреосвященство, що, як нам донесено, дня 14.07.1943 року в с. Малин Острожецького району Дубенської округи сталася жахлива подія нечуваного вбивства українського і чеського населення: людей загнано до місцевої дерев’яної церкви і живцем спалено. Тих, хто не вмістився в церкві, було загнано в приміщення колишнього громадського уряду, по клунях і також спалено. Разом спалено до 350 осіб. Робила це все німецька поліція за допомогою узбеків і поляків. Крик людей, що конали у вогні, було чути за 5 км… Подібна подія сталася 2 липня цього ж року в селі Губкові Людвипільського району, що в Костопільській окрузі, де замучено священика Корицького і псаломщика Петрова, і з іншими трупами замучених людей та з живими вкинуто до місцевої церкви і спалено. Подібна подія трапилась і в селі Великі Селища того ж району». В кінці 1943 року з наближенням Червоної армії більшість єпископату та чимало священиків УАПЦ Рівненщини, добре пам’ятаючи терор «перших совітів», змушені були покинути рідні землі.

Тернистий шлях служіння богові та україні  
Тернистий шлях служіння богові та україні  
Advertisement