Page 1

18 лютого 2014 року, №2 (46)

У номері «МАГЕРІВ ПРАГНЕ РОЗВИВАТИСЯ». Містечко Магерів у 2014 році може отримати кошти на реалізацію двох проектів. Ст. 2. «НАЙГОЛОВНІШІ ПРОБЛЕМИ, ЯКІ ПОТРІБНО ВИРІШИТИ». «Прикордоння» поцікавилось у мешканців Равщини щодо проблем, які, на їхню думку, в першу чергу потрібно вирішити у їхніх населених пунктах. Ст. 2. «16 трьохлітрових банок сала для Майдану». Мешканці Равщини надалі допомагають протестувальникам на Майдані Незалежності у Києві. Ст. 2. «ВІДБУВСЯ ВІДБІРНИЙ ЕТАП ФЕСТИВАЛЮ «ТАЛАНТИ ТВОЇ, УКРАЇНО»». Ст. 3. «У АФГАНІСТАНІ РЕАЛІЗУВАВ СЕБЕ НА ВСІ 100%». Розповідь про єдиного у Жовківському районі прикордонника, який брав участь у війні в Афганістані, - равчанина Сергія Побережного. Ст. 3 - 4. «НАЙСТРАШНІШИМ БУЛО СТАТИ КАЛІКОЮ». Учасники війни в Афганістані згадали про свою службу у «гарячій точці». Ст. 5. «ПОТРІБНО ПРИЙНЯТИ ВИПРОБУВАННЯ І БОРОТИСЯ ТАК, ЯК МОЖЕТЕ, - батько хлопчика, який поборов рак». З Дня дітей, хворих на рак, «Прикордоння» розповідає про Павла Глинського - 12-тирічного равчанина, який поборов важку недугу. Ст. 4.

Проблеми

У сотень равчан вночі згоріла побутова техніка У ніч з 26 на 27 січня у РавіРуській, ймовірно, внаслідок перепаду напруги у одному з трансформаторів, у значної частини мешканців згоріла побутова техніка.

Так, втрат зазнали жителі вулиць Березовського, Лесі Українки, Замкнута, Бічної Львівської і Львівської. Люди розповідають, що перепад напруги трапився до 470 вольт. - Близько четвертої години ранку я прокинулася від того, що з розетки у спальні долинали звуки, схожі на тихі постріли, - розповіла мешканка вулиці Львівської Ольга Бучко. – У цей момент у квартирі та сусідніх будинках зникла електроенергія, а в кімнаті з’явився запах плавленої пластмаси. Мешканці одразу припустили, що це стався перепад напруги, можливо, внаслідок замикання. У пані Ольги з ладу вийшли холодильник, інтернет-модем, принтер, радіотелефон, блок живлення до комп’ютера. - Майже все, що в той момент пра-

Перепад напруги трапився до 470 вольт

цювало, згоріло, - додала пані Ольга. – Трохи новіша техніка, придбана декілька років тому, вціліла, а та, якій п’ять – десять років, - згоріла. Інший мешканець вулиці Львівської, Володимир Журба, зазнав дещо більших втрат. - У мене згоріло два плазмових телевізора, тюнер, - розповів пан Володимир. – Дещо вже відремонтували, інше – ще у ремонті. Серед постраждалих мешканців

опинився і депутат Рава-Руської міської ради Володимир Казимирович. Він, а також декілька інших мешканців, звернулися до постачальника електроенергії із заявою про відшкодування втрат, яких вони зазнали внаслідок перепаду напруги. - Це в жодні рамки не вкладається, - розповів пан Володимир. – У людей згоріло багато побутової техніки, яка їм необхідна. Я написав заяву, але мені повідомили, що розглянуть її протягом місяця. Проте у більшості випадків люди не пишуть заяв про відшкодування. Як показує практика, добитися їх за завданні збитки доволі важко. У червні 2011 року, нагадаємо, у Раві-Руській по вулиці Б.Хмельницького сталася «трансформаторна аварія». Працівники Жовківського РЕМу проводили ремонтні роботи трансформатора, який дуже часто виходив з ладу. Через деякий час після ремонту також стався різкий перепад напруги, внаслідок якого у мешканців вулиць Б.Хмельницького, 22-го Січня, Воїнів УПА, частково Грушевського та інших також згоріла побутова техніка. Заяви, які вони писали з цього приводу, результату не дали, і, як повідомили люди, збитки їм не було відшкодовано. - З приводу відшкодувань я нікуди не звертався. Але неофіційно мені повідомили, що в судовому порядку нічого не доб’юся. Тому вирішив ремонтувати згорілу техніку за власний кошт, - розповів Володимир Журба. Юристи відзначають, що судові процеси можуть тривати роками, а відшкодування отримати якщо і вдасться, то хіба що одиницям з «погорільців». Однак тоді воно вже не буде вартим тих сил, які люди витратять на судову тяганину. Після 27 січня у деяких помешканнях згаданих вулиць в електромережі напруга є або низькою, або високою від

«УЧАСТЬ У «Х-ФАКТОРІ» ВЗЯЛА ВИПАДКОВО». Розмова з Уляною Фариною мешканкою Кам’янкиЛипника, співачкою, яка взяла участь у двох всеукраїнських співочих шоу. Ст. 6. «У РАВІ - ЗНОВУ ПІДПАЛИ?» За два тижні у місті трапилося 3 пожежі. Ст. 7. «ФК «РАВА» - СПОГАДИ ОЧЕВИДЦЯ». Газета «Прикордоння» розпочинає серію публікацій нарису історії найвідомішого футбольного клубу Рави-Руської. Ст. 7.

фото «20 хвилин»

220 вольт. - Боїмося, що ситуація повториться. Тому, аби перестрахувати себе, встановили так званий «відсікач» з нижньою У більшості випадків люди не пишуть заяв про відшкодування збитків - їх добитися доволі важко

межею напруги у 170 вольт і верхньою – у 250. Якщо вона виходить за межі цих показників, то електроенергія у квартирі автоматично вимикається і, таким чином, побутова техніка не згорить, - розповіла Ольга Бучко. – Цей прилад майже постійно показує завищену напругу у 230-240 вольт вдень та більше 250 – вночі. Тому майже щоночі «відсікач» спрацьовує і ми залишаємося без світла. Окрім згаданого «відсікача», за словами електриків, перестрахуватися від подібних випадків можна також встановивши стабілізатор напруги або ж мережеві фільтри. Наразі ж офіційної причини того, що сталося, і, власне, що саме сталося, у Жовківському РЕМі не називають. Його начальник пояснив, що цього ще не встановлено. Однак, якими б вони не були, маємо неприємний факт: люди незахищені від можливих недоліків у роботі постачальника електроенергії, яка може завдати шкоди споживачам. І, що найприкріше, останні у таких випадках залишаються напризволяще, не отримуючи жодних компенсацій за завдані збитки. Захар Негода

Володимир ДОНЧИК, начальник Жовківського РЕМу. - Людям потрібно звертатися до нас із заявою, яка буде розглянута і на яку буде дано відповідь. Якщо збитки завдані постачальником, то він їх відшкодує, але для цього постраждалим потрібно буде звернутися до суду, після рішення якого таке відшкодування настане. Людям потрібно звертатися до спеціальних майстерень фото «Львівобленерго» з ремонту техніки, яка має відповідні ліцензії і право робити такі експертні висновки. Якщо майстерня вбачає можливим відремонтувати прилад, то вона його відремонтує, а постачальник відшкодує витрати за цей ремонт. Якщо техніка ремонту не підлягає, тоді можна ставити питання про повне відшкодування збитків. У Жовкіському РЕМі спеціалістів, які можуть визначити причини того, що техніка вийшла з ладу, немає. У випадку будь-яких проблем з електроенергією просимо звертатися до диспетчера підприємства за телефоном (03252) 65-000.


2 Думки

Перспективи

найголовніші проблеми, які потрібно вирішити Місцеві громади з року в рік зіштовхуються з одними і тими ж проблемами, які рідко коли вирішуються швидко та якісно, якщо вирішуються взагалі. Тому з роками вони поглиблюються і їх стає все більше та більше. Ми вирішили поцікавитися у мешканців навколишніх до Рави-Руської сіл та містечок, які проблеми є найголовнішими для вирішення у їхньому населеному пунктів. Відповіді не здивували: всі респонденти перше місце тут віддали поганому стану доріг. Однак, попри це, існують й інші. Марія КАПІТАН, смт. Магерів. - До цвинтаря немає асфальтованої дороги. Інколи, коли везуть мерця хоронити, складається враження, що він випаде з катафалка – через вибоїни на дорозі тіло аж підкидає. З’явилися бандити – ввечері страшно ходити по вулицях. Крім того, розвелося багато бродячих собак, які нападають на людей і кусають їх.

Мирослава ПАНЕЧКО, с. Річки. - Найголовніша проблема – це дорога, яка пролягає через Річки з Рави до Червонограда. Її поганий стан, можливо, і став причиною того, що з 1 лютого через наше село почали рідше їздити автобуси. З Червонограда до Рави-Руської вони тепер їздять лише раз, а перша маршрутка до Рави - о дев’ятій годині ранку, хоча раніше їздила о 8.30. Через це учням важко добиратися до школи (у Річках існує школа І-ІІ ступенів, тому у 10-11 класах багато учнів навчаються у раваруських школах – Авт.). Також у нас у поганому стані медпункт. Він розташовується на пагорбі, через що пішки важко туди дістатися, особливо людям похилого віку. Та й взагалі він потребує капітального ремонту, а ще краще – будівництва нового приміщення.

Стефанія ДЗЮНЬКА, смт. Магерів. - Поганою є дорога. Це просто жах. Якщо взимку впав сніг, то ями стають менш глибокими. Однак загалом вони такі великі, що їх навіть немає як об’їхати. У загальному життям у Магерові задоволена. Тут є школа, дитячий садок, аптека, лікарня, пекарня, церква. Хоча відзначу, що потрібно зробити ремонт поштового відділення.

Оксана ЗІНЧУК, с. Кам’яна Гора. - Мешкаю у Львові, але двічі на місяць приїжджаю до Кам’яної Гори. Не влаштовує стан дороги – вона дуже розбита. Якщо в центрі села ще більш-менш дорогу як такою можна назвати (там хоча б щебінь є), то бічні «дороги» є грунтовими, які під час дощу, відлиги сильно розмиває і неможливо по них пересуватися.

НАТАЛІЯ, с. Дубрівка. - Нам потрібно, щоб частіше їздили автобуси. Зараз їх графік руху нас зовсім не влаштовує. Зранку маршрутка відправляється о восьмій годині, а о 8.55 вона повертається назад у Дубрівку. Що за такий короткий час можна зробити, купити в магазині чи які справи вирішити? Наступна ж маршрутка їде з Рави аж о 16.00 год. Хочемо, аби о десятій чи одинадцятій годині зранку будь-яка маршрутка бодай заїжджала б у село. З Дубрівки далеко йти до церкви – 4 км. Своєї у нас немає, тому йдемо до каплички у с. Заглину. Туди жодна маршрутка навіть не заїжджає, не враховуючи того, що там є цілюще джерело. Крім того, у селах багато бродячих собак. Вони дуже агресивні, трапляється, нападають на людей. Дорослі через це інколи самі повинні відводити дітей до школи. Іншою проблемою можна назвати пияцтво. У магазинах дітям продають спиртні напої, попри на те, що мешканці неодноразово через це сварилися з їх власниками. При чому відбувається це у будь-який час.

Магерів прагне розвиватися Так, на ХХІІІ сесії депутатів шостого демократичного скликання, яка відбулася 27 січня, селищні депутати прийняли рішення взяти участь у Всеукраїнському конкурсі проектів сприяння місцевому самоврядуванню. На конкурс Магерівська сільська рада подасть дві заявки. Так, влада містечка розраховує отримати кошти на проведення робіт з утеплення фасаду будівлі дошкільного навчального закладу «Журавлик» у Магерові. Інший проект має на меті проведення капітального ремонту вуличного освітлення із застосуванням сучасних енергозберігаючих технологій в смт. Магерів по вул. Жовківській, Л.Мартовича та Яворівській. - Якщо наші проекти пере-

Містечко Магерів у 2014 році може отримати кошти на реалізацію двох проектів.

фото vicarman.blogspot.com/

можуть, то 80% витрат на їх реалізацію виділить Фонд сприяння місцевого самоврядуванню, який і проводить конкурс. Решту 20% складуть кошти з бюджету Магерова, - розповіли у селищній раді. У Магерові дуже сподівають-

ся, що хоча б один зі згаданих проектів буде реалізовано. Так, у минулі роки схожі проекти не пройшли відбору і реалізовані не були. Такими були проект з впровадження інноваційної системи збору та вивезення сміття, мікропроект щодо поточного ремонту спортивної бази, обласний конкурс щодо модернізації системи опалення з встановленням піролізного котла у дитячому садку. А у 2012 році мікропроект Магерова щодо заміни вікон на сучасні енергозберігаючі металопластикові склопакети також не потрапив до числа переможців. Тарас Левко

На часі

16 трьохлітрових банок сала для майдану Громада Річок наприкінці січня зібрала чергову допомогу для протестувальників у Києві на Майдані Незалежності. - Мешканці села на підтримку Майдану пожертвували близько 6 тис. 500 грн., - розповів один з організаторів збору коштів Роман Підсуткевич. - Окрім грошей, річківці передали також теплий одяг, ліки та продукти. За словами пана Романа, мешканці Річок передали аж 16 трьохлітрових банок сала для мітингувальників.

Не залишилась осторонь допомоги майданівцям і громада Рави-Руської. Так, по завершені панахиди за загиблими мітингувальниками 24 січня, равчани зібрали спочатку близько 5 тис. 500 грн., а згодом, за словами депутата міської ради Юрія Горечого, ще близько двох тисяч. Загалом, близько 7 тис. 200 грн. - Люди передавали також продукти харчування, теплі речі, які ми в перший же день після прибуття до Києва передали на Майдан. Теплі речі залишили у Жов-

тневому палаці, де їх згодом і роздали людям. Частину коштів я передав, частину - використали під час поїздки до Києва на закупівлю квитків. Юрій Горечий розповів, що з Рави-Руської наприкінці січня на Майдан поїхала група у складі 17 чоловіків. Їх розподілили до «Львівської сотні» Майдану. Вони також страйкували біля прокуратури, чергували у будинку проспілок, дехто - допомагав на кухні, інші стояли на барикадах. Захар Негода

Фотофакт

столиця тематичних білбордів Рава-Руська потроху набуває неофіційного статусу столиці тематичних білбордів. Майже рік тому тут на рекламному щиті було вивісено фотоколаж зі зображення Миколи Азарова, який «їде» по розбитій дорозі «Рава-Руська - Судова Вишня» і «говорить»: «Знову папєрєднікі гроші на дорогі укралі». Цього року білбордівська тематика у прикордонному містечку змінилася. 5 лютого у районі Березового гаю встановлено білборд на підтримку мітингувальників на Майдані у Києві. На ньому зображено Михайла Гаврилюка - протестувальника, над яким знущалися беркутівці, роздівши догола та знімаючи чоловіка на відео. Праворуч від зображення напис: «Нація існує доти, доки існують люди, готові її захищати. Слава Україні! Героям Слава!». А менш як за десять днів, 14 лютого, за кілька сотень метрів від державного кордону, неподалік пункту пропуску «РаваРуська - Гребенне», равчани вивісили зображення потиску двох рук у забарвленні польського та українського державних прапорів - біло-червоному та жовто-блакитному. На цьому білборді також напис: «Dziękujęmy. Ten jest naszym bratem, ktory nie pozostawia nas w walce o przyszłość!!!», що в перекладі з польської означає «Дякуємо. Той є нашим братом, хто не залишив нас у боротьбі за майбутнє!!!».

Цими білбордами громадські активісти Рави-Руської, серед яких ініціатором їх встановлення є міський голова міста Ірина Верещук, хотіли підтримати мітингувальників на Майдані і закликати

усіх українців боротися за свою країну та своє майбутнє в ній, а також подякувати полякам, які неодноразово підтримували та підтримують прагнення українців до кращого життя.


3

18 лютого 2014 року, №2 (46)

Події

відбувся ВІДБІРНИЙ ЕТАП ФЕСТИВАЛЮ «тАЛАНТИ ТВОЇ, уКРАЇНО» 13 лютого у Народному домі Рави-Руської відбувся районний конкурс хореографічних колективів. Його було проведено в рамках Всеукраїнського фестивалю «Таланти твої Україно». Цього року конкурс був присвячений 200-й річниці з дня народження Тараса Шевченка. Членами його журі були хореограф народного модерного балету «Акваріус» Оксани Лань» Олена Мартинюк, керівник ГО народного дитячо-юнацького ансамблю народних танців «Полуничка» Юрій Щутяк. Головою журі став доцент кафедри режисури та хореографії факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка Олександр Плахотнюк. Участь у конкурсі взяло вісім колективів з чотирьох навчальних закладів Равщини. Так, Рава-Руська школа-інтернат представила колектив «Іскринка». У його виконанні глядачі побачили два виступи у народному і естрадно-сучасному жанрах - «Козачок» і «Квіти України» відповідно (кер. Ярина Грень). Школу с.Річок представляв хореографічний колектив «Веселі дівчата». Його учасники ви-

на «Раві-Руській» не пропускали гуманітарної допомоги для майдану? 30 січня в ефірі інформаційного каналу «Еспресо TV» голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима заявив, що у ПП «РаваРуська» українські митники не пропускають гуманітарної допомоги, яку було відправлено для активісті Майдану у Києві.

ступили у естрадно-сучасному жанрі з танцем «Єдина Україна». (кер. Олександра Зивер). Колектив «Rezonans» зі Замку виконав естрадний «Танець качат» (кер. Н. Шумило). Одразу два танцювальних колективи Рава-Руського міського будинку дитячої та юнацької творчості - «Ексклюзив»(кер. Роман Жолобко) і «Веселі топотушки» (кер. Ольга Гнідець) взяли участь у конкурсі. Загалом вони представили чотири танці.

За результатами конкурсу журі розділили перше і друге місця між трьома виступами колективу «Веселі топотушки». Треті місця зайняли колетив «Ексклюзив» від Будинку творчості, Замківська, Річківська школи і РаваРуська школа інтернат. Михайло Мартин, член гуртка журналістики Рава-Руського МБДЮТ

Серед гуманітарної допомоги були ліки та теплий одяг. Їх зібрали в Любліні. Формальною причиною заборони їх ввезення стала вимога митників надати перелік та опис речей і довідку про гігієнічноепідеміологічний огляд. Водночас самі митники спростували інформацію про затримання вантажу. ГУ Міндоходів у Львівській області повідомило, що на той момент жодної гуманітарної допомоги на митний пост «Рава-Руська» не надходило. Зрештою, протягом тижня гуманітарного вантажу українські митники так і не пропустили. Через це 6 лютого активісти пікетували Львівську митницю та вимагали від її працівників не

фото УНІАН

виконувати злочинних наказів та пропускати гуманітарну допомогу з Польщі на потреби Євромайдану. Наразі доля гуманітарної допомоги для мітингувальників у Києві невідома. За матеріалами «Високого Замку», «Львівських новин», ZIK

Обличчя

«У Афганістані реалізував себе на всі 100%» 15 лютого в Україні відзначили День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Хоча у народі його здебільшого пов’язують із виведенням радянських військ з Афганістану після десятирічної війни. Сергій Побережний, який більш як два роки, з серпня 1985-го до листопада 1987го року був там командиром спеціального підрозділу прикордонних військ. - У серпні 1985 року мені подзвонили і запропонували відрядження закордон, - розповідає Сергій Віталійович про те, як дізнався про відправлення у Афганістан. – Тоді у мене вже був маленький син, другим сином дружина якраз була вагітна. Його, до речі, вперше я побачив, коли йому булв вже 1 рік і 1 місяць. Ситуація така, що потрібно було б відмовитися від поїздки. Однак, якби я це зробив, то моїй військовій кар’єрі настав би кінець. Звісно, ніхСергій ПОБЕРЕЖНИЙ - підполковник запасу Державної то на думку прикордонної служби України. Народився 1958 року у старшого лейРаві-Руській. Закінчив місцеву російську школу (тепер – НВК тенанта, зван«Рава-Руська гімназія»). ня якого незаУ 1976 -1978 рр. проходив строкову службу в групі довго до цього радянських військ в Німеччині, 105 окремий полк отримав Сергій зв’язку. Після служби рік працював на Рава-Руському Побережний, зі старшого керівшпалопросочувальному заводі. ництва не зва1979 – 1983 рр. – навчання у Вищому командному жав. Тому наказ прикордонному училищі в Алма-Аті. Після закінчення про його відпо розподілу потрапив на службу у Середньоазіатський правлення до прикордонний округ у прикордонний загін міста Термес Афганістану був на 1-у прикордонну заставу ім. Карпова, де 2 роки служив підписаний ще на посаді заступника начальника застави. Звідти потрапив до згоди самого у Афганістан на посаду командира спецпідрозділу Сергія Віталійоприкордонних військ, де служив з серпня 1985 до листопада вича. 1987 рр. - Коли прибув у АфганісПісля повернення з Афганістану до 1992 року тан, м’яко кажупродовжував служити у Середній Азії. чи, почувався З 1 квітня 1992 року три з половиною роки працював не комфортно. начальником прикордонної застави ім. Моріна у РавіОбстановка Руській, після чого – комендантом прикордонної ділянки була гнітючою: Жовківського і Сокальського районів (у підпорядкуванні мав чужа мова, ві6 застав). дірваний від 1 січня 1999 року звільнився у запас прикордонних військ Б а т ь к і в щ и н и , України. - згадує афганець. Однак,

Війна у Афганістані розпочалася у грудні 1979 року, коли Радянський Союз ввів свої війська на територію суміжної країни. Причиною цього стало захоплення влади в Афганістані Хафізуллою Аміном, який проводив репресивну політику проти населення. Як наслідок, у країні фактично спалахнула громадянська війна, яка ставила під загрозу існування в країні комуністичного уряду. Радянський Союз не міг допустити втрати контролю над Афганістаном, тому і ввів війська на прохання уряду Афганістану. Участь у бойових діях взяло понад 160 тис. українців. Серед них був і равчанин

за його словами, водночас він відчував, що йому, до певної міри, пощастило. – До служби в Афганістані, як і зрештою, після неї, я служив неподалік, через річку Аму-Дар’я, у Середньоазіатському прикордонному окрузі. Тому місцеві погодні умови, ландшафт були мені знайомими. Крім того, на території Афганістану ми дислокувалися за кілька кілометрів від радянського кордону, тому була якась впевненість, що в разі чого, отримаємо підтримку. 2 роки, 3 місяці і 13 днів Сергій Побережний проходив службу у Афганістані. Там він керував спеціальним підрозділом прикордонних військ, завданням якого було проводити оперативно-розвідувальні дії, націлені на виявлення провокаційних дій зі сторони банд формувань проти державного кордону СРСР, виявлення маршрутів пересування озброєних угрупувань моджахедів, каналів переправлення наркотичних засобів через кордон на територію Радянського Союзу і т.п. Особовий склад, яким він командував, нараховував 35 службовців. За цей час ніхто з них не лише не загинув, а й навіть не був пораненим. - Перебуваючи у Афганістані, головним завданням було збереження особового складу, - ділиться переживаннями Сергій Віталійович. – Якщо за себе ти несеш відповідальність, найперше, перед собою, то щодо інших пам’ятаєш, що вони – чиїсь діти. На сьомому місяці служби у Афганістані підрозділ Побережного захопив банду моджахедів, які мали при собі зброю, набої до неї, гроші, а також списки членів банди.

фото з книги С. Лемехи «Рава-Руська прикордонна»

Через деякий час залишки банди вирішили вчинити акт помсти. - О 1 годині ночі спрацювала система сповіщення, що на відстані 5 км від нас з’явилася ціль, - розповідає Сергій Побережний. – Ситуація не була якоюсь неординарною, тому особливих заходів не було сенсу проводити. Однак через 5 хвилин ціль наблизилася вже до 800 метрів. Для мене це було дивним, не міг зрозуміти як це можливо. Я віддав підрозділу наках «До бою!» і «Увімкнути прожектор». Як тільки ми це зробили, то побачили моджахедів, які одразу відкрили вогонь по прожекторові і підрозділу. Після цього розпочалася перестрілка. Інтенсивність вогню була такою, Початок. Закінчення на 5 ст.


4 Люди і життя

Погляд

Потрібно прийняти випробування і боротися так, як можете, батько хлопчика, який поборов рак Нещадавно у світі відзначили Міжнародний день дітей, хворих на рак. За темпами поширення цієї хвороби Україна посідає друге місце в Європі. Щороку в українських дітей діагностують близько 1 тис. онкозахворювань. На початку 2012-го року Раву-Руську сколихнула страшна звістка: у десятирічного рав-

онкологічним захворюванням дитячого віку, яке встановлюється у 30% випадків. Для батьків Павлика діагноз сина став справжнім ударом. - Спершу навіть не усвідомлював усієї серйозності ситуації, - продовжує Любомир Глинський. - Ні в моїй родині, ні в родині дружини подібних проблем зі здоров’ям раніше не було.

Лікарі говорили про можливість 70% повного одужання, чанина Павла Глинського було однак гарантії того, що хлопчик виявлено рак. Цей випадок тут буде жити, ніхто не давав. Протягом року Павлик став чи не першим подібним за багато років до цього, вра- Глинський майже весь час пезив мешканців міста. Щодня на ребував у лікарні. Там він пролікування хлопчика необхідно ходив інтенсивну хіміотерапію, було близько 3 тис. грн., тому яка інколи давала ускладнену державних та громадських ня: хлопчик не міг їсти, слизова установах, магазинах, школах, оболонка була зруйновна, на підприємствах люди збирали руках гнили нігті, він не міг рухати пальцями. Бувало, що від кошти. - У Павлика була загаль- болю Павлик день і ніч плакав. Одразу як стало відомо на слабкість, підвищена температура, періодично боліла про те, що у Раві десятирічний нога, - згадує батько Любомир мешканець серйозно хворий, Глинський. – Думали, мож- бореться за життя, у місті розливо, застуда. Про щось сер- почався збір коштів на лікуванйозніше навіть подумати не ня Павло Глинського. - Спочатку цим зайнялися могли. Згодом температура ще піднялася, Павлик став по- найближчі родичі. Міський гочуватися більш ослабленим. У лова Ірина Верещук написала Раві дитячий лікар запідозрив, лист до громади та керівників що результати аналізів крові є установ, у якому просила доне такими, якими мали б бути, помогти зі збором коштів на лікування. Спеціаліст міської ради у справах дітей Олена Галуха доПавлик протягом року помогла встановити скриньки для збору перебував у лікарні, де прокоштів в установах, ходив інтенсивну хіміотеоформити різноманітні рапію. Інколи вона давала документи, – розпоускладнення: хлопчик не вів батько хлопчика. міг їсти, слизова оболонка – Згодом люди почали самостійно допомагабула зруйнованою, на руках ти: у церкві Вознесіння гнили нігті. Христового у Раві-Руській організували збір коштів – під час Служі порадив звернутися у відділ би Божої пустили окрему тацю; гематології Львівської обласної у школах, організаціях, підприємствах, установах люди дитячої клінічної лікарні. У обласній лікарні у десяти- жертвували гроші на лікуванрічного равчанина діагностува- ня. Багато друзів і просто доли гостру лімфобластну лейке- бродіїв погодились здати кров мію. Це є найбільш поширеним для нашої дитини, адже без

фото зі сімейного архіву Глинських

донорства крові при лікуванні цієї страшної недуги просто не обійтись. Любомир Глинський підкреслює, що окрім матеріальної, була надзвичайно важливою також і духовна підтримка. - У такі моменти, коли горе приходить несподівано, у голові виникають різні думки: чому так сталося, чия вина? Траплялися люди, які говорили, що це через якісь родинні гріхи. Це не допомагало, а ще більше тиснуло, - зізнається пан Любомир. – Тому духовна підтримка, співпереживання відігравали велике значення. У церкві св. Юрія у Раві священики Іван Іваничко та Михайло Гнідець, а також організація «Матері молитви» при храмі постійно молилися за здоров’я Павла Глинського. Його однокласники до нього в лікарню писали листи, малювали картинки… Для Павлика це було дуже великою радістю та підтримкою, він дуже хотів до школи, до дітей. Коли Павлик проходив лікування вдома, вчителі зі школи №2 приходили навчати його додому. - Вся громада міста допомагала нам. Ми хоча й сподівались, але не очікували такої великої підтримки від людей. Побачили, що не одні зі своїм горем. Щиро і сердечно вдячні всім, хто нас підтримав та допомагав нам, хай Господь відплатить усім доброчинцям стократ, - додав батько хлопчика. Після року майже постійного перебування у лікарні, Павлик повернувся додому. З вересня минулого року лікарі дозволили йому відвідувати школу, однак заборонили заматися на уроках фізкультури. - Він сильно плакав, що заборонили ходити на фізкультуру, адже це – його улюблений предмет, - з усмішкою згадує батько Павлика. Нещодавно обстеження та аналізи показали, що здоров’ю хлопчика наразі ніщо не загрожує. Однак надалі їх потрібно проходити щомісяця аби упевнитися, що хвороба не повертається. - Перше питання, яке я поставив лікарю: «Що було б, якби не лікувати дитину?», пригадує Любомир Глинський. – Він відповів, що через місяць її б не стало. Дякувати Богові, зараз вже все гаразд. - Що порадите тим, хто зараз перебуває у подібній до тої ситуації, в якій перебувала ваша сім’я? – запитали батька Павлика Глинського. - Не хочу давати жодних порад. Можу поділитися власним досвідом. Для кожного подібна ситуація – особисте випробування, горе. Тут потрібно співчувати, співпереживати. Кожна людина повинна це пережити. Не треба шукати вини в собі чи в комусь, не треба винити Бога. Потрібно прийняти випробування і боротися так, як можете. Не потрібно складати руки, впадати в розпач. Мені стало легше, коли я погодився, що те, що сталося, є Божою волею. Сприйняв це як дійсність, через яку можна пройти, незважаючи на те, як вона закінчиться. Тарас Левко

Час тривоги і надії Понад два місяці тривають протести українців. Відмова влади підписати договір про асоціацію з ЄС і побиття мирних протестувальників стали тим каталізатором, що спричинив вибух народного гніву. Однак можна з впевненістю стверджувати, що якби не було цього приводу, обов’язково знайшовся б інший. Адже причини нинішнього збурення значна глибші і їх слід шукати у тій економіко-політичній моделі, яка створена в Україні за роки Незалежності. У 1990-х рр. було проведено кримінальну приватизацію, внаслідок якої колосальне народне багатство, що створювалося важкою працею не одного покоління українців, за безцінь перейшло у власність кількох десятків сімей. Деякі з ідеологів і практиків цієї наймасштабнішої економічної афери в історії людства (Пинзеник, Чечетов, Кінах, Литвин, Терьохін, Тигипко, Соболєв та ін.) і донині сидять в парламенті і досить комфортно себе почувають. Інші (Кучма, Кравчук), наживши багатомільйонні статки, продовжують сидіти на шиї народу (безсовісно ними обкраденому), перебувають на повному державному утриманні і оплачуючи 50% за комунальні послуги (малозабезпечені!), навіть пробують читати нам моральні проповіді… І тільки двох погубила жадібність. Та це трохи інша історія… Саме тоді, в середині 90-х, в Україні з’явилися так звані олігархи: дивний гібрид вуличного бандита, кагебешного стукача і комсомольського активіста. І ця вузька група новітніх нуворишів була і донині залишається реальним тіньовим господарем України. Для захисту своїх економічних інтересів вони створили і політичну надбудову: президента, уряд, парламент, правоохоронну систему, політичні партії… За роки Незалежності в Україні не було жодного президента, жодного уряду і жодного парламенту, які б відстоювали інтереси народу, а не цієї паразитарної групи. Продажні чиновники і депутати, судді і прокурори, викладачі і медики – це не виняток, а сама сутність цієї системи, це те, без чого вона не здатна функціонувати. За ці роки у нас сформувалася олігархічна влада і така ж олігархічна опозиція: комуністи, націоналісти, ліберали і просто демократи годуються з однієї олігархічної годівниці. Людина у цій системі розглядається винятково як біомаса, що здатна приносити надприбутки власникові. Звідси – мізерні зарплати, пенсії, повальне безробіття, найгрубіші порушення гарантованих законом трудових прав найманих працівників. І саме цей конфлікт – між народом і олігархатом, працею і капіталом – є ключовим у сьогоднішній Україні. Але чи здатен Майдан у його нинішньому стані вирішити цей конфлікт? На моє глибоке переконання – ні. Найактивнішими і найрадикальнішими протестувальниками сьогодні виступають молоді люди з соціальних низів. Це діти тих, у якого в 90-х було вкрадено майбутнє. На підсвідомому рівні вони розуміють, що у них у сьогоднішніх умовах немає жодного шансу змінити своє життя на краще. Однак «закуліса», добре володіючи теорією керованого хаосу, швидко оволоділа процесом і спрямувала народне обурення у безпечне для себе русло. Мітингувальників переконали, що достатньо змінити якісь персоналії (президента, міністрів) і в країні наступить омріяне благодатство. Тому козацькі «сотні» не викидають менеджмент Ахметова з «Київенерго», не штурмують офіси «Інтерпайту», не йдуть колони

протестувальників на Конча-Заспу, Пущу-Водицю, Пущу-Озерну… Може тому, що там, за високими парканами, цілком мирно і дружно уживаються ті, кого ті ж олігархічні телеканали представляють широкому загалу як непримиренних опонентів? Саме тому, навіть у випадку виконання усіх вимог Майдану, в країні нічого не зміниться. Народ так і залишиться просто статистом, а реальні вибори керманичів країни будуть і надалі відбуватися на олігархічному «сходняку» десь на Женевському озері чи Лазурному березі… Сьогоднішня ситуація вперше за роки Незалежності несе реальну загрозу розвалу держави. Винні у цьому усі сторони конфлікту, які власні інтереси ставлять вище інтересів народу і держави. Важко коментувати формування всіляких українських фронтів. А створення бутафорних Народних Рад – це від відсутності розуму чи по чиємусь злому умислу? Хтось прогнозував, що може трапитися, коли самопроголошені органи влади почнуть створювати в місцях компактного проживання національних меншин, де паспорт громадянина іноземної держави має чи не кожен другий житель? А захоплення державних адміністрацій, які є конституційними (!) органами державної виконавчої влади? А створення виконавчих комітетів без внесення відповідних змін до Конституції та законів? Як може існувати держава, у якій одна обласна рада делегує повноваження адміністрації, а інша – ні, у якій різні території живуть за різними законами? Це вже навіть не федерація, а якесь аморфне утворення, просто територія! А територія довго нічиєю не буває. У свій час більшовики проголосили Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів органами влади паралельно до існуючих легітимних. Через декілька місяців Росія перестала існувати. Ці ж Ради, створені в армії, деморалізували і розклали її за декілька тижнів. Кривава громадянська війна, мільйони жертв і червона диктатура протягом семи десятиліть – ось плата за революційну доцільність. Можливо хтось готу тує подібний сценарій і для України, але це вже точне не співпадає з інтересами нашого народу. Сьогоднішні події в Україні неможливо розглядати поза геополітичним контекстом. Ключові геостратеги здавна розглядають контроль над Україно як ключ до контролю на Євразією (див. книгу З.Бжезінського «Велика шахівниця»). А світ – напередодні війни. Великої війни. Тому Росія і США, відкинувши дипломатичні церемонії, зійшлися у такій непримиренній сутичці за контроль над Україною. Поки що мовчки спостерігають Китай та Туреччина. Недаремно ж помічник Держсекретаря США Вікторія Нулланд у розмові з американським послом, розставивши по своїх місцях лідерів опозиції, послала Євросоюз на три веселі буки. Колишня працівника російського торгового судна непогано володіє ненормативною лексикою. Європа не обурилася. Ну, хіба що пані Меркель, але якось дуже тихо… А де місце України у цій боротьбі? Ослаблена політично, знекровлена економічно вона остаточно перетворилася на об’єкт цієї великої гри. Чи є надія, що ще можна щось змінити? Надія помирає останньою. Сергій Максимів


5

18 лютого 2014 року, №2 (46)

Спогади

«Найстрашнішим було стати калікою» Війна в Афганістані для кожного з її учасників була різною. Вони можуть розказати окремі історії про свою службу, товаришів, описати побачене, спробувати передати пережите. Окремі розповіді дають окреме уявлення. Ми ж спробували коротко дати загальне уявлення про службув в Афганістані під час війни очима равчан. Ми розшукали тих ветеранів Афганістану, вихідців з Рави-Руської та Равщини, котрі брали участь у воєнних діях на різних її етапах - з 1979 до 1989 року.

Олександр Карпович МОСКАЛЮК, батько загиблого у 1980 році в Афганістані Валерія МОСКАЛЮКА, Рава-Руська. - Мій син потрапив до Афганістану одним з перших. Коли його призвали на службу в армію, війни там ще не було, батьки не переживали, що туди можуть відправити їхніх синів. На весні 1979 року Валерія відправили до війська. Служив в Ужгороді, пройшов «учебку». Через певний час від нього перестали надходити листи. Про те, що Валерій в Афганістані, дізнався десь через три місяці після введення туди військ у грудні 1979 року. Він служив у десантних військах. Загинув 8 серпня 1980 року. До «дембеля» йому залишалося кілька місяців. Коли привезли тіло сина, попередили, щоб нікому не розказував, що він був у Афганістані. Заборонили відкривати труну. Я і не хотів цього робити, бо ж невідомо, яку б картину там побачив. А так у моїх спогадах Валерій і залишився таким, яким відправив його до армії, - веселим. Що сталося зі сином так і не дізнався. Достовірно не знаю, де він служив і як загинув. Про це мені не повідомили. Валерія фактично сам відправив у армію. Тоді я був військовим, моя дружина працювала у військово-обліковому столі. Влітку приїхав у відпустку, а він якраз закінчив ПТУ. У армію його чомусь одразу не взяли, то я поїхав у військкомат з’ясувати в чому справа. Після цього, так як був військовим, мого сина забрали до армії. Якби знав, що буде Афганістан, цього не зробив би…

Іван ДУМИЧ, Рава-Руська. З грудня 1987 до лютого 1989 року служив в Афганістані. - 27 жовтня 1987 року мене призвали до армії. Нас відправили до Івано-Франківська і зарахували до «сотої» команди: з неї або йшли в Афганістан, закордон, або в морфлот. Протягом місяця служив в «учебці» в Термезі (узбецько-афганський кордон). Підготовка була дуже інтенсивною. 8 грудня нас підняли по тривозі, вишикували і повідомили, що відправляють до Німеччини. Посадили у транспортний літак Іл-76, який також перевозив різноманітні військові вантажі. Летіли 2-2,5 години. Під час польоту з кабіни пілотів вийшов офіцер і сказав: «Товариші солдати, ви вже перебуваєте на території Афганістану». Служив у піхотному полку, згодом – у спецрозвідці. Коли у Афганістані зустрічали Новий 1988 рік, близько пів на дванадцяту години вечора нашу базу почали обстрілювати з мінометів. Тому Новий рік зустріли в окопах. У Афганістані практично на моїх очах загинув товариш. Він готував обід, скинув бронежилет, так як була сильна спека. Це побачив снайпер і вистрелив в нього. Тоді було перше і останнє сильне усвідомлення того, що на його місці міг бути кожен з нас. Прослужив в Афганістані майже до самого виводу військ – до 13 лютого 1989 року.

Іван ВОВК, Рава-Руська. Служив в Афганістані з жовтня 1983 до листопада 1985 року. - Навчаючись у школі, мріяв бути прикордонником. Мій батько працював на заставі ім. Моріна у Раві, тому думав, що також захищатиму кордон. У вересні 1983 року, після закінчення училища, отримав повістку з військкомату. Прикордонників же набирали у грудні. 27 вересня мене призвали, а 27 жовтня, склавши присягу, пройшовши карантин, не побувавши навіть в «учебці», я вже був у Афганістані. Новобранців, як тільки ті прилітали до Афганістану, одразу могли відправити вантажити тіла загиблих товаришів у літаки тіла. Лише тоді ми зрозуміли, куди потрапили. Проходив службу у батальйоні матеріального забезпечення, який постачав авіації боєприпаси. Якось, коли колона з 50 машин їх перевозила, у тунелі перекрили в’їзди та виїзди і розстріляли її. Уціліло лише 4 вантажівки, загинув 21 солдат.

Микола ЛЕМІШКО, Магерів. Служив в Афганістані з лютого 1987 до січня 1989 року. - Призивався з Красноярська, так як працював там. Нам одразу було відомо, що після трьох місяців в «учебці» служитимемо в Афганістані. Там потрапив в окремий батальйон охорони, служив у Кабулі. Охороняли важливі об’єкти: госпіталі, телевежу, телебачення, Міністерство оборони Афганістану та інші. Наш батальйон підпорядковувався безпосередньо штабу армії. Під час виводу військ його розформовували і нових бійців вже не набирали. Тому я служив більше як два роки. Найскладнішим був кінцевий період перебування в Афганістані. На перших порах якось не сильно задумувався над тим, що навколо постійно стріляють, гинуть люди, не так усвідомлював усієї ситуації. А вже ближче до виводу почав переживати, задумуватися над життям. Коли перебував у госпіталі, бачив багато солдатів з відірваними руками, ногами, понівеченими тілами. Тому найбільше боявся стати калікою.

Обличчя

«У Афганістані реалізував себе на всі 100%» Закінчення. Початок на 3 ст.

що вже через 20 хвилин у БТРах закінчився весь боєкомплект набоїв. На складі вони були, а в стрічках закінчилися. На щастя, ціль була знищеною, другої атаки не відбулося. Якби це сталося, за словами Побережного, «нам було би важко». За проведені бойові операції Сергія Побережного нагородили орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня. У радянські часи ним нагороджували щонайменше підполковників, а Сергій Віталійович на той час був старшим лейтенантом. У Жовківському районі більше немає жодного афганця, який би мав таку нагороду. Як і, зрештою, жодного прикордонника-афганця. Під час перебування в Афганістані, окрім ордена «За службу Батьківщині…», Сергій Побережний також отримав медаль «За бойові заслуги». - Ми провели операцію, в ході якої затримали караван, який перевозив більш як 500 кг опіумного маку, - пригадує Сергій Віталійович. За його словами, саме нагороди є найбільш цінним зі всього того, що йому вдалося здобути під час служби. - Зараз часто кажуть: «А, знову грамоту дали». Цінність не в нагороді, а в тому, що

тебе не забули, згадали і вшанували. За більш як два роки перебування, за словами Сергія Побережного, найважчим періодом для нього був вихід з Афганістану. - Багато там було зроблено: облаштування підрозділу, особовий склад став єдиним механізмом, ситуація бойової готовності була відпрацьована ідеально. Все працювало як швейцарський годинник. Останні місяці я там, так би мовити, отримував задоволення, солдати були у захваті від служби. Тому найважче було все це залишати. Було вкладено багато праці, налагоджено механізм служби, а згодом це все пішло нанівець, - пригадує воїн-афганець. Після того, як Сергій Побережний покинув Афганістан, новий командир вже через півтора місяця разом з підрозділом передислокувався вглиб території Афганістану, а фортецю, в якій вони розміщувалися під командуванням Побережного, місцеві афганці згодом розібрали по цеглинці, зрівняли її із землею. - Якби зараз була нагода показати, де служив в Афганістані, не було б що показувати, - з прикрістю згадує колишній афганець. За всі роки несення військової служби, період перебування у Афганістані, як зі-

знається Сергій Віталійович, був для нього найважчим. Однак, попри постійні загрози своєму життю та життю підлеглих, за його словами, він отримав задоволення від роботи, яку виконував. - Всі знання, які отримав під час навчання в училищі, в Афганістані перетворив у дію. Там я відчув себе командиром, який приймає рішення і відповідає за них. Як військовий, у Афганістані реалізував себе на всі 100%. До слова, під час служби в Афганістані Сергій Побережний винайшов кріплення на башту БТРа для автоматичного та станкового гранатометів. Згодом за цей винахід йому висловив подяку начальник головного інженерного управління Міністерства оборони СРСР, а сам винахід почали використовувати у військах. Після повернення додому, Сергій Віталійович неодноразово згадував службу в Афганістані. Зараз же, через чверть століття після тих подій, напередодні Дня виводу радянських військ, 15 лютого, ностальгія сама по собі приходить не лише до нього, а й до всіх інших воїнів-афганців. - Ці відчуття наступають після Новорічних та Різдвяних свят. 15 лютого ми, ветерани Афгану, збираємося разом, одягаємо

кітелі, нагороди, вшановуємо загиблих товаришів по службі, згадуємо ті роки… - Давати оцінку війні можуть лише ті люди, які там були. Ми туди йшли, виконуючи певний обов’язок, завдання, яке перед нами поставили, - відповідає Сергій Віталійович на те, що деякі люди називають події в Афганістані «неоголошеною війною», «чорною плямою» тощо. – Ті люди, які там чесно відслужили, не були боягузами, заслуговують на повагу. - Як думаєте, чи була необхідність і чи принесла якогось результату військова кампанія в Афганістані? – запитуємо у Сергія Побережного. - Про кожну епоху розвитку держави чи суспільства, на мою думку, повинні говорити люди, які її пережили. Зараз можна осуджувати ті методи, які використовувались у минулі часи. Але хтозна, можливо, тоді по-іншому неможливо було вчинити. Те, що я бачив в Афганістані, те, що там пройшов, це одна мільйонна того, що там відбувалося. Я не розказав про Афганістан. Я розказав свою історію служби в Афганістані. Андрій Бучко


6 Обличчя

Уляна Фарина:

«Участь у «х-Факторі» взяла випадково» Наприкінці 2012 року наша землячка, Уляна Фарина зі села Кам’янки-Липник, взяла участь у всеукраїнському талант-шоу «Х-Фактор» на телеканалі СТБ. Туди вона потрапила, ставши переможцем он-лайн прослуховування в інтернеті. Минув рік і Уляна взяла участь у іншому проекті - «Голос країни-4. Перезавантаження», який у лютому стартує на каналі «1+1». Нам стало цікаво поспілкуватися з цією талановитою дівчиною, яка, незважаючи на свій досить молодий вік, вже встигла досягти певних успіхів. Ми розпитали її не лише про участь у популярних шоу, а й про життя поза ними. - Уляно, рік тому ти взяла участь у популярному співочому шоу «Х-Фактор». Твій виступ показували у прямому ефірі на одному з телеканалів. Чому ти вирішила взяти участь у цьому проекті? - Це вийшло випадково. Якось я зі своєю сестрою не мали чим зайнятися. Вирішили трохи розважитися і зайшли на сайт «Х-Фактор. Онлайн». Там записала багато пісень на різноманітну тематику, різних жанрів. На цьому не акцентувала жодної уваги – хотіла лише якось зайняти себе у вільний час. Десь через місяць після цього мені зателефонували з «Х-Фактору» і почали запитувати, чому не продовжую записувати нові пісні на своїй сторінці, мовляв, у мене дуже велика кількість голосів, високий рейтинг. Тоді вирішила продовжити, але не могла згадати своїх логіна та паролю від сторінки на сайті. Зрештою, таки знову зайшла на неї, заспівала ще кілька пісень, люди продовжили за мене голосувати. «Хочеться, щоб мої пісні отримали визнання» Отримала звістку про перемогу у момент, коли складала залік в училищі. Мені на телефон прийшло повідомлення, що перемогла. Я не вірила до тих пір, поки не зайшла на сайт «Х-Фактору» в інтернеті і не побачила, що дійсно потрапила на шоу. - Наскільки відрізняється шоу від того, що бачать глядачі на екрані, і того, що відбувається під час зйомок безпосередньо на сцені? - Насправді, я ніколи собі нічого не уявляю, не загадую наперед, щоб потім не було розчарування.

нього не говорили, він – дуже світла людина, найбільш позитивна, найбільше викликає посмішку. - Щось змінилось у твоєму житті після участі у «Х-Факторі»? - Мене інколи почали впізнавати на вулиці, хоча, чесно кажучи, цьому особливого значення не надаю. До мене почало долучатися багато людей у соціальних мережах. Найголовніше – вони почали слухати мої пісні, запрошувати на різні виступи. Це для моєї творчості великий плюс. Після участі у проекті я написала багато пісень, фортепіанних творів. Це дало мені поштовх, натхнення працювати далі. Бо до участі у проекті думала, що там вирішується все за гроші, самотужки нічого досягти неможливо. Тепер моя думка дещо змінилась і я знову пішла на кастинг, але цього разу іншого проекту. - Як сприйняли твою появу на екрані у шоу «Х-Фактор» рідні, близькі, друзі, знайомі? - Мої родичі дуже раділи за мене. А серед друзів було одразу помітно, хто щиро радий, а хто – ні. Були такі, хто навіть не подзвонив і не поцікавився як я брала участь. - Чи не вважаєш ти, що, «засвітившись» на екрані, можеш скористатися з цього і, скажімо, потрапити у шоу-бізнес? Адже відомо багато прикладів, коли учасники талант-шоу не стали переможцями, але показавши себе, знайшли продюсерів, змогли «розкрутитися». - Треба брати участь у таких шоу. Адже тоді мене будуть знати, до прикладу, відвідуватимуть мою сторінку в соціальній мережі, бачитимуть і слухатимуть мої пісні. - Ти сказала, що після «Х-Фактору» пішла на інший кастинг…

Уляна ФАРИНА – співачка. Народилася 15 червня 1994 року у Раві-Руській. Родом зі села Кам’янкиЛипник. У 2009 році закінчила Липницьку ЗОШ. У 2001 – 2009 рр. навчалася гри на фортепіано у РаваРуській дитячій музичній школі під керівництвом Наталії Чижевської. Також відвідувала вокальний гурток Рава-Руського міського будинку дитячої та юнацької творчості. У 2013 році з «червоним» дипломом закінчила Львівське державне музичне училище ім. С.П.Людкевича, фортепіанний відділ. Поступила на ІІІ курс на фортепіанного відділу Рівненського державного гуманітарного університету. Має старшого брата Василя, якому 21 рік. навчається у НУ «Львівська Політехніка». Мати – Любов Олексіївна, працює в торгівлі, батько – Микола Васильович, музикант. Двоюрідна тітка Уляни Наталія-Марія Фарина – співачка (сопрано), народна артистка України. - Які враження у тебе від журі? - Загалом, хороші. Найбільше сподобався Сосєдов. Що би про

- Так, проходила відбір на участь у шоу «Голос країни-4. Перезавантаження». На жаль, не пройшла сліпого

прослуховування. Однак після виступу біля гримерки зустрілася зі Святославом Вакарчуком. Здивувалася, що запам’ятав моє ім’я. Попросила, щоб він сказав свою думку про мій виступ. Він зауважив, що пісня, мабуть, була не моя і попросив, щоб я заспівала йому іншу на власний розсуд. Я виконала «Стоїть гора високая». Розповіла йому, що саме після концерту «Океану Ельзу» почала писати пісні. Він був трохи здивованим і дав адресу своєї електронної пошти щоб я йому надіслала записи своїх пісень. Для мене це ще більша перемога, ніж участь у співочих шоу. - Уляно, ти вже спробувала себе у двох серйозних проектах. Будеш і надалі брати участь у подібних? - Треба всюди себе випробовувати. Якщо ти усюди стукаєш, то, в будь-якому разі, тобі відкриють. Якщо тебе люди бачать, то будуть «Святослав Вакарчук дав адресу своєї поштової скриньки щоб надіслала йому свої пісні» слухати твої пісні. Хочеться, щоб мої пісні отримали визнання. - Мені також відомо, що ти мала досвід виконувати пісні з відомим в Україні виконавцем… - Справді, таке було. У минулому році Арсен Мірзоян організував конкурс кавер-версій його пісень. У цьому конкурсі я й перемогла. 19 травня він презентував свій альбом «Незручні ліжка» і мені випала нагода разом з ним виступати. - Хотіла б з кимось із відомих артистів виступити на сцені? - Хотіла б заспівати у дуеті з французьким виконавцем Дам’єном Сержом та грузинською співачкою Азізою Мустафа Заде. А з українських – зі Святославом Вакарчуком і Ані Лорак. - Хто твої кумири? - Це Шопен і Рахманінов. З естрадних виконавців – Святослав Вакарчук. Він мені подобається і як творча особистість, і як людина, його слова і музика. Я навіть йшла на «Голос країни» заради нього (Сміється. – Авт.). - Ти вже кілька разів згадувала про Святослава Вакарчука. Помітно, що ти від нього у захваті. Була на концерті «Океану Ельзи» у минулому році? - Так, була. Після цього написала чотири вірші. Взагалі, писати їх мені дається дуже важко. Для цього повинна пережити якесь потрясіння – позитивне чи негативне. Саме так було після концерту «Океану Ельзи». - Пісні, твори, які виконуєш, пишеш сама? - Фортепіанні твори пишу сама. Вони для дітей, які навчаються у старших класах музичної школи. Планую в майбутньому видати свою збірку цих творів. Деякі пісні також пишу сама. Найбільша хвиля натхнення, після якого написала багато пісень, була після «Х-Фактору». - Коли написала перші твір та пісню? - Пісні почала писати пізно. Першу – десь рік тому. Раніше, десь у дев’ятому класі, також щось писала, але піснями це не називаю. Фортепіанні ж твори писала, мабуть, з третього класу музичної школи. Щоразу грала їх на різноманітних концертах. - Уляно, а розкажи, як ти

прийшла у музику? - Можу сказати, що у моїй родині музика не є чужою. У нас вдома вона постійно грала, тут завжди співали пісні. Крім того, у дитинстві я навчалася у музичній школі. Мені це все тоді сподобалось і я продовжую цим займатися. - Якось ти сказала, що у тебе в сім’ї всі або музиканти, або електрики. Не думала внести різноманіття? - Якби я не вибрала музику, то стала б психологом. Проте, мабуть, мені було суджено піти в музику ще до того, як я народилася (Сміється. – Авт.). - А пам’ятаєш як вперше вийшла на сцену? - Це було, мабуть, коли мені було 5 років. Виступала на конкурсі «Різдвяні канікули», який відбувався у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини. Зараз, коли переглядаю той виступ, мені дуже смішно із самої себе (Сміється. – Авт.). А взагалі, в дитинстві дуже часто виступала. Скільки себе пам’ятаю, стільки й співаю, беру участь у різних конкурсах та фестивалях. - Чи відчуваєш підтримку своєї тітки, Наталії-Марії Фарини? - Звісно. Вона дає поради щодо співу, адже мій основний напрям у музиці – гра на фортепіано. - У 2010 році ти виступала разом з нею на фестивалі у РавіРуській. Часто таке трапляється? - Ми часто виступаємо на одних концертах, але разом співаємо дуже рідко. - Ти співаєш, але водночас навчаєшся в університеті на фортепіанному відділі. Так ким ти себе бачиш: співачкою, чи піаністкою? - Я хочу поєднувати і

фото з архіву Уляни Фарини

фортепіано, і спів. Тобто виконувати свої пісні, сама акомпануючи собі на фортепіано, або створити свою групу. Не хочеться співати попсові російські пісні. - В тебе дуже специфічний голос, схожий на дитячий і, мабуть, про це тобі говорили. Як ставишся до такої характеристики? «Хочу допомогти молодим людям, таким як я, реалізувати себе»

- До свого голосу ставлюся нормально, не соромлюсь його. Це є моя природа і я не буду спеціально переучуватись, аби мати «дорослий» голос. Співаю так, як мені Бог дав. - Які в тебе плани на найближчі роки? - Хочу записати свій альбом, видати збірник власних творів для фортепіано, закінчити університет, знайти свою групу, виступати з нею і поїхати на «Євробачення» (Сміється. – Авт.). - А яка твоя музична мрія? - Я маю дуже багато пісень на слова сучасних авторів, серед яких є молоді люди, чимало з них – мої однолітки. Всі вони українці і, в основному, із Західної України. Вони також хочуть, щоб їхні вірші читали, але не мають змоги їх показати. Колись планую зробити альбом з піснями на їхні вірші і мою музику, а також з книжечкою зі словами цих пісень. Таким чином, хочу допомогти їм себе творчо реалізувати. Андрій Бучко


7

18 лютого 2014 року, №2 (46)

Спортивна історія

Випадки

Фк «рава». Спогади очевидця У сьогоднішньому номері розпочинаємо серію публікацій про футбольний клуб «Рава», який, безумовно, можна вважати гордістю спортивної історії РавиРуської. На шпальтах «Прикордоння» спробуємо згадати, якою була «Рава» від моменту створення до …. Втім, не будемо говорити кінця, адже, надіємось, що у майбутньому клуб перегорне ще не одну сторінку своєї історії. Можливо, колись ці матеріали ляжуть в основу книги про створення і розвиток самобутнього футбольного колективу з берегів Рати. «ФК «Рава». Спогади очевидця» - короткий нарис історії футбольного клубу з Рави-Руської очима місцевого вболівальника, який був свідком його виникнення, становлення, розквіту та занепаду. «Рава» як суспільне явище «ФК»Рава» для Рави-Руської був не тільки спортивним проектом, а й суспільним явищем. Більшість чоловіків у день гри відкладали роботу та домашні справи і йшли у центр міста зустрітись з друзями, щоб разом відвідати стадіон «Локомотив». Створення На зорі двохтисячних років в Раві-Руській з’явився новий футбольний клуб - «ЛФ», який виник після турніру між підприємцями міста за фінансової підтримки однойменного підприємства. Він, виступаючи в районній першості, став другим клубом у місті після «Локомотиву», який представляв місто на обласній арені. Очолювати клуб запросили відомого в у футбольних колах фахівця, уродженця Яворівського району, Івана Кованду, який в майбутні роки вірою і правдою відпрацював у «Раві». Уже наступного року, 2001-го, у Раві-Руській, за ініціативи підприємців та міського голови Василя Лозинського, створено нову команду – ФК «Рава». Мало хто тоді сподівався, що клуб вже через декілька років буде на рівних змагатися з кращими командами Західної України. Адміністративне керівництво командою здійснювали Почесний президент Василь Лозинський, президент Микола Зінько, віцепрезидент Василь Дзюнька, начальник Ігор Дудок. Тренувати команду запросили Заслуженого тренера України, автора переможного гола в фіналі Кубка СРСР 1969 року в складі львівських «Карпат» Володимира Булгакова. Йому допомагав вже згаданий Іван Кованда. Кольорами клубу обрано білофіолетові. Перші турніри До складу команди увійшли вихованці Яворівського футболу Олег Шпелик, Іван Дацко, Роман Каракевич, Ігор Дутко, Василь Лисецький, львів’яни брати Андрій та Богдан Мазури. Серед них були і равчани: Іван Лень, Андрій Дева, Андрій Максимик, Вагіф Агабеков. Склад команди свідчив, що керівництво команди ставить високі завдання перед своїми грацями у обласному футбольному чемпіо-

У Раві - знову підпали? Схоже у Раві-Руській невідомі знову почали підпалювати майно мешканців міста.

наті, де на той час лідирували «Гарай» зі Жовкви, червоноградський «Шахтар» та трускавецькі «Карпати». Саме з останніми «Рава» зустрілась у фіналі свого першого в історії турніру – Кубку ім. Ернеста Юста. Цей матч проходив на львівському стадіоні «Юність» і завершився перемогою команди Булгакова у серії післяматчевих пенальті. Це був перший тріумф «Рави»! Після перемоги у Кубку Юста про «Раву» заговорила вся футбольна громадськість області. Все частіше лунали фрази на кшталт: «Це - майбутній чемпіон!». Керівники команди робили все можливе, щоб гравці мали всі умови для хорошої гри і результатів: у мальовничому куточку на березі ріки Рати у Раві побудували тренувальну базу, провели реконструкцію стадіону «Локомотив», повністю змінили його газон, футболістів забезпечили екіпіровкою найвищої якості. Результати не змусили на себе довго чекати. Вже у першому колі сезону 2002 року чемпіонату Львівської області команда закріпила за собою лідерство, перемігши всіх суперників. Мабуть, окрасою всього чемпіонату став матч у Добросині, де «Рава» приймала «Гарай» (газон стадіон у Раві-Руській ще не був готовий приймати матчі). На трибунах стадіону, який вміщав трохи більше трьох сотень глядачів, зібралось понад 2 тисячі: люди стояли буквально на кожному клаптику арени, не враховуючи безпосередньо футбольне поле. Емоції зашкалювали. Перемогу з рахунком 2:1 здобули равчани. У футбольних колах більше не залишилось людей, які б мали сумніви щодо того, хто стане чемпіоном Львівщини. А чемпіоном стала «Рава». Святкування чемпіонства вийшло помпезним. У Народному домі Рави-Руської, заповненому «під зав’язку», команду вітали керівники району та області, місцеві чиновники та спонсори клубу. І вже тоді в одній з промов прозвучало, що потрібно виходити на професійний рівень. Відчутною втратою на етапі становлення «Рави» стала відставка головного тренера Володимира Булгакова. Його місце зайняв молодив львівський спеціаліст Ігор Артимович. Багато хто з вболівальників так і не зрозуміли цього рішення, але воно явно не було пов’язане зі спортивними результатами… Ігор Брик Продовження читайте у наступних номерах.

6 лютого близько пів на десяту годину вечора по вулиці Львівській спалахнув автомобіль «ЗАЗ Таврія». Рятувальники ліквідували пожежу протягом менш як півгодини. Менш як за тижень, 12 лютого, близько о другій годині ночі вогонь спалахнув у дерев’яній господарській будівлі по вулиці Мазепі. Вогнеборці ліквідували загорання за півгодини та врятували господарську будівлі від повного згорання. А близько пів на восьму годину ранку 16 лютого горів будинок по вулиці Лещуків, у якому проживають дві сім’ї (на фото). Пожежники майже три години приборкували вогонь. Хоча, за інформацією «Прикордоння», у цьому випадку, скоріше за все, причиною пожежі стало коротке замикання. Наразі по жодному з фактів не

повідомляється про причини загороння автомобіля та будівель. Нагадаємо, у серпні – вересні минулого року у Раві-Руській невідомі влаштували низку підпалів. Їх об’єктами стали автомобілі, господарські будівлі, гаражі. Більшість постраждалих - равчани, які проживали по вулиці

дорога контрабанда На пункті пропуску “Рава-Руська-Гребенне” польські прикордонники виявили в автомобілі громадянки України контрабандні рідкісні шкіри соболя. Українські служби контрабанди не помітили. Як інформує прес-служба Над-

бужанського відділу прикордонної служби, 26-річна водій автомобіля незаконно перевозила 51 оправлене хутро. Мешканка прикордоння сховала хутра у подушки та намагалась перевезти їх через “зелений коридор” пункту пропуску.

Львівській при в’їзді у Раву-Руську. Тоді, за нашою інформацією, паліїв так і не було знайдено. Захар Негода, за матеріалами «Варіантів», «Нового погляду», ГУ ДСНС України у Львівській області ПІд час розмови з прикордонниками порушниця повідомила, що одна шкіра соболя коштує 300 доларів. Загальна вартість вилученого складає 140 000 гривень. Також українка, перевозила у своєму багажнику 12 літрів засобів охорони рослин. Львівські новини

румунів затримали з ювелірними прикрасами Співробітники Держприкордонслужби та працівники митниці в пункті пропуску «Рава-Руська» виявили приховані ювелірні вироби. Везли їх двоє громадян Румунії автомобілями «Пежо» та «Опель». Проте про їх наміри прикордонники довідалися завчасно. Чоловіки, виїжджаючи з Укра-

їни, обрали смугу руху «зелений коридор». Однак працівники пункту пропуску прийняли рішення провести поглиблений огляд їхніх транспортних засобів. Як результат, в автівках було знайдено 166 каблучок, 40 браслетів та 10 ланцюжків з металу жовтого кольору. Румуни приховали їх в спинках сидінь. Примітно, що

чимала кількість виробів мала заводську пробу. Наразі товар вилучено та передано працівникам митниці. Оцінка прикрас та правові рішення відносно даних громадян будуть надані після висновків експертизи. Львівський портал

жінка обгоріла у електрощитовій 4 лютого, близько 18 години, в місті Раві-Руській, у підвалі електрощитової підстанції знайшли труп жінки. Про це повідомили в департаменті з питань

цивільного захисту ЛОДА. Цю інформацію підтвердила ZAXID.NET речниця обласної міліції Світлана Добровольська. Вона розповіла, що тіло було обгоріле.

Мешканець рати відморозив ноги 10 лютого, о 22.50 год в хірургічне відділення Жовківської ЦРЛ госпіталізовано жителя с.Рата, 1955 року народження, з діагнозом відмороження двох нижніх кінцівок і гангрена пальців. Про це повідомили у департа-

менті з питань цивільного захисту населення Львівської ОДА. Постраждалий проживає сам. Обмороження виявив син, який прийшов його відвідати. «Новий погляд»

Загибла – жителька с. Старе Село, 1951 року народження. Про причини смерті наразі не повідомляють. Zaxid.net

Продається Продається будинок у с.Рата, 65/60/7 кв.м., 1/1 ц., мурований, шифер, всі комунікації, територія 33 сот, сад, город, зручний доїзд, нова огорожа та брама, поруч ліс. Контактні телефони: Юля - 0978808986; Ірина 0973317000.


8 Заява про наміри 1. Інвестор (замовник): Товариство з обмеженою відповідальністю «Рава-Руська теплостанція» Поштова і електронна адреса: 79007,м.Львів, вул. Січових стрільців, буд.12, кв.20. E-mail: maxim@gaz.net.ua. 2. Місце розташування майданчиків (трас) будівництва (варіанти): Котельня на вул.1-го Листопада,2а в м. РаваРуська, Жовківського р-ну, Львівської області. 3. Характеристика діяльності (об’єкта): виробництво теплової енергії для теплозабезпечення Рава-Руського професійного ліцею. Технічні і технологічні дані: Проектом передбачається встановлення водогрійного котла українського виробника торгової марки «Крігер» моделі КВМ(а)-0,82, тепловою потужністю 0,82 МВт, на відновлювальному біопаливі (деревна тріска) з системою паливоподачі та золовловлювачем. Коефіцієнт корисної дії котла не менше - 84%. Вміст твердих частинок в димових газах не більше 145 мг/м³. При очікуваному середньому навантаженні котельні за опалювальний період на рівні 0,280 МВт буде забезпечене надійне теплопостачання в опалювальний період в необхідних обсягах усіх наявних об’єктів ліцею (4-х корпусів та гуртожитку загальною площею 9906,6кв.м.) згідно температурного графіку тепломережі 85/65 ºС. Існуючі два котли НІІСТУ-5 , загальною тепловою потужністю 1,17МВт введені в експлуатацію в 1996р.,зношені і технічно застарілі, паливо-кам´яне вугілля, постійне їх використання призводить до підвищеного забруднення атмосферного повітря. Будівля котельні та приміщення в ній потребують ремонту. 4. Соціально-економічна необхідність планованої діяльності: Об’єкт необхідний для забезпечення теплом в опалювальний період корпусів та гуртожитку навчального закладу. 5. Потреба в ресурсах при будівництві і експлуатації: а) земельних: відсутня; б) сировинних: використання місцевих будівельних матеріалів при реконструкції котельні; в) енергетичних (паливо, електроенергія, тепло): тріска деревна – 520 т за рік; електроенергія - 62,3 тис. кВт. год.; г) водних: - 667,2 м3/рік; д) трудових: 4 чол. згідно нормативів та кошторису. 6. Транспортне забезпечення (при будівництві й експлуатації): доставка будматеріалів, обладнання, палива автомобільним транспортом. Потреба в механізмах та транспорті визначається в проектній документації. 7. Екологічні та інші обмеження планованої діяльності за варіантами: Відсутні обмеження планованої діяльності. 8. Необхідна еколого-інженерна підготовка і захист території за варіантами: Проектні рішення будуть забезпечувати виконання ДБН, санітарно-гігієнічних норм та правил. 9. Можливі впливи планової діяльності (при будівництві й експлуатації) на навколишнє середовище: а) клімат і мікроклімат: відсутній вплив на клімат та мікроклімат; б) повітряне: незначні викиди оксидів азоту та золи, вміст у відхідних димових газах оксидів азоту та твердих частинок (золи) в межах нормативів граничнодопустимих викидів; в) водне: відсутні; г) ґрунт: відсутні; д) рослинний і тваринний світ, заповідні об’єкти: відсутні; ж) навколишнє соціальне середовище (населення): позитивний вплив; з) навколишнє техногенне середовище: відсутні. 10. Відходи виробництва і можливість їх повторного використання, утилізації, знешкодження або безпечного захоронення: зола, отримана при спалюванні деревної тріски в кількості 7,5 т/рік, буде вивозитись. 11. Обсяг виконання ОВНС: відповідно ДБН А.2.2-12003. 12. Участь громадськості: публікація в ЗМІ, надання консультацій та роз’яснень, подання пропозицій ознайомлення з матеріалами ОВНС в І кварталі 2014р. за адресою: 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд.12 кв.20, тел. (032)261 03 29.

Інформаційно-аналітична газета. Видається з липня 2009 року. Виходить двічі на місяць. Розповсюджується у Раві-Руській, Магерові, Потеличі, Кам’янці-Липнику та Річках. Свідоцтво: ЛВ №883/136 від 10.10.2008. Наклад 1000 примірників. Віддруковано у ТзОВ «Червоноградська міська друкарня».

Головний редактор Андрій БУЧКО

Адреса для листів: 80316, Львівська область, Жовківський район, м. Рава-Руська, а/с №1. Електронна пошта: prykordonnya@meta.ua Контактний телефон: 067-77-17-884.

Позиція редакції може не збігатися з думкою авторів публікацій. За достовірність даних відповідальність несе автор. Передрук публікацій лище з дозволу газети.

Прикордоння №2 (46), 18 02 2014