Issuu on Google+

IV міжнародний фестиваль короткометражних фільмів

WIZ-ART 2011 Щоденник фестивалю

29 травня

На початку обіцянку дано, в кінці – її виконано. І більше нічого. Мортен, ваш фільм ‘‘Че і я’’ (Che & I) показує хіпі 60-70-х років, багато людей в Скандинавії були частиною цієї культури вільного кохання та соціальної діяльності. Як ідуть справи зараз? Люди, як і раніше, хочуть змінити світ, а не підкорятись правилам держави? За винятком Хрістіанії (прим ред.: Хрістіанія – частково самокерована, неофіційна ‘‘держава всередині держави’’, що розташувалась в районі Хрістіансхавн у Копенгагені. Має особливий напівлегальний статус у Данії і часткову незалежність.) – ні. Хрістіанія зараз веде переговори з урядом, щоб стати законними кервіниками цієї ‘‘вільної держави’’. Це означає, що вони нормалізуються, почнуть пристосовуватись, виглядати і працювати так само, як інші частини суспільства. А шкода, на мій погляд. Фільм ‘‘Обіцянка’’ (Promise) є експериментальною роботою. Що ви хотіли сказати цим фільмом? Цей фільм є новим досвідом для вас чи це приховане послання до аудиторії? Обіцянка лежить в основі, тому це слово використане в якості назви. На початку обіцянку дано, в кінці – її виконано. І більше нічого. І це важко сприйняти освіченій аудиторії, що фактично робить фільм провальним. Але ми просто хотіли б показати, що дотримуватись слова важливо, і це дрібниці, які враховуються. Данія – маленька країна з населенням всього 5 мільйонів чоловік, але, все ж, у вас велика система кіновиробництва та багато

талановитих режисерів і акторів. Данські фільми мають велику аудиторію усередині країни? І чи популярні вони за її кордонами? Так, данці люблять свої власні фільми і, в порівнянні з іноземними фільмами, данське населення, як і раніше, віддає перевагу власним акторам, власним історіям, рідній мові. Коли справа доходить до розповсюдження, мова є проблемою. Ми працюємо та перекладаємо наші фільми, але все одно данське кіно переживає, як і решта європейського, важкі часи, конкуруючі з англомовними фільмами з Голлівуду і т.д.

– і це те, чого я терпіти не можу, те,що виводить мене з себе. Не навіжений Ларс фон Трієр, котрий намагається здійняти шум на прес-конференції,а вони, бо приходять тільки щоб побачити, як він створює скандал. Вони хочуть цього. Це зоопарк.

Як данці реагують на ‘‘жарти’’ Ларса фон Трієра на останньому Канському фестивалі? Хіба Ларс, як і раніше, вважається данським режисером навіть незважаючи на його міжнародну роботу з голлівудськими акторами і зйомки не данською мовою? Ха-ха, данці все ще любить Трієра. Більшість людей були здивовані, що світова преса так перейнялась цією історією. Я маю на увазі, я не був спровокований тим, що він сказав у своєму двозначному стилі. Ви знаєте, це Ларс, він завжди шукає неприємностей, але цей випадок дійсно вийшов з-під контролю. Я повинен зізнатися, що я величезний фан Ларса фон Трієра, і, мені здається, багато данців думає, що він зайшов далеко, але, все ж, вони розуміють його сарказм і ніхто не засуджує його. Я думаю, що він зачепив болюче місце європейської історії, з яким ми, як і раніше, не в змозі справитись, і раптово преса робить його паршивою вівцею

Яке ваші майбутні плани, щодо режисерської кар’єри? Що є вашим натхненням для створення нових фільмів? Які ваші улюблені фільми режисери? Ларс фон Трієр все ще на перший у моєму списку. Я пишу історію, яка може бути описана як сучасний варіант ‘‘Жанни д’Арк’’, поєднаний з ‘‘Пролітаючи над гніздом зозулі’’. Про релігійну дівчину, котра говорить з Богом, і опиняється у психіатричній лікарні, оскільки лікарі думають, що вона божевільна ... Наталя Ільчук

1


«Завжди цікаво побувати «по ту сторону» Девід Лінднер, німецький продюсер, став гостем фестивалю та презентував два фільми, які продюсував, а також розповів про короткометражне кіно у контексті сучасності.

публіки з іншої країни не так вже й просто. Що, можливо, не є погано. Якщо вам не подобається сенс/ідея фільму, але присутня симпатія до знімальної команди або ж до режисера, чи візьметеся за роботу над проектом?

Ви володієте великим досвідом у кінематографі й знаєте, що конкретно публіка любить й бажає побачити. Чи популярні серед глядачів сьогодні саме короткометражні фільми? Не думаю, що в нинішній час короткометражні фільмі насправді популярні. Особисто я дуже люблю цю «форму» кіно, вона приваблює. Справа в тому, що у кожній країні є люди, які обожнюють короткометражки, але це одиниці, на жаль. Основна маса глядачів зосереджена на повнометражному кіно. Вони йдуть на «велике» кіно. Тому дуже добре, що організовуються фестивалі короткого метру. Тут ті одиниці можуть насолодитися власними вподобаннями досхочу. Як щодо ваших вподобань: більше приваблює короткометражне чи повнометражне кіно?

подобався.

Ні. Тому що у проекті не буде нічого, за що потрібно боротися. Що я маю на увазі: коли берешся за роботу, слідкуєш за зручністю як у стосунках в колективі, так і з самим собою. Коли ж тобі відверто не подобається історія, то і зручності також не буде. В колективі цей фальш відчутно. Я фізично ніколи не знайду проект, який би мені

На що в першу чергу переглядаючи фільм?

звертаєте

увагу

Для мене існує дві важливі речі, згідно з якими я визначаю роль певного фільму для себе: те, що я відчуваю, тобто пережиті почуття протягом перегляду, а також дії в моїй голові, те, що змушує думати про важливість, регулює рух в мозку. Це є критерії, що відіграють для мене найважливішу роль у кіно.

Все залежить від ідеї, що відображується у фільмі. Є думка, історія, котру краще розкрити у «короткому Ви перший раз виконуєте функції члена журі? метрі», а є та, що вимагає повнометражної зйомки. Ні. Ви знайомі з кіноіндустрією не однієї країни. Де, на ваш погляд, найшвидшими темпами Вам це подобається? розвиваються короткі фільми? Зазвичай судять мої фільми,а тепер обираю я. Франція, думаю, тримає хорошу марку Завжди цікаво побувати «по ту сторону» і побачити кортометражних фільмів. Я зустрічав французьких різні аспекти кінематографічної діяльності. продюсерів, котрі повноцінно заробляють цим на життя. На мою думку, це відмінний критерій прогресу. З іншого боку, французька культура Оксана Януш у повному розумінні слова є певним чином закритою. Тобто потрапити в осередок французької

2


« Режисер – це, перш за все, фантазер, який дарує людям цікаву історію» Емілю, уявимо ситуацію: через десять років вам пропонують вибір: режисура чи фільмокритика, Ви оберете..? Режисура. Це дає тобі можливість самовиражатись, посилати у світ певні візуальні послання, нарешті – обирати теми, які хвилюють твоє серце. Кожен режисер мріє бути удостоєним якоїсь почесної премії, тоді усі його старання можна вважати почесно визнаними, про яку нагороду мрієте ви? Про нагороду Кіноакадемії. Адже тоді тобі ставлять спеціальну печатку, яка відчиняє чимало дверей, навіть якщо ми говоримо про бюджет фільму. Для режисера дуже важлива правильна взаємодія місця і часу у фільмі, чи маєте ви омріяне місце для зйомок? Так, безумовно. Це піщаний сонячний пляж біля океану в Індії. Ця ідея, можливо, незабаром здійсниться. Це буде фільм про кохання у стилі Ромео та Джульєтта. Цікаво, що камеру для зйомки нам вдалось знайти в Росії, це та сама камера, якою знімали знаменитий фільм «Війна та мир». Чи можете пригадати фільм, який змусив вас заплакати?

Я ніколи не хотів займатись подібним, адже все вже сказано і написано, просто людям властиво забувати певні моменти історії. Я б хотів видати лише невеличке есе про те, як зробити фільм з малим бюджетом, або писати титри до короткометражок, погодьтесь, нікому і нецікаво їх читати, особливо коли фільм короткий. Ваш фільм «Водяні лілії в цвіту», як народилась ідея? Він доволі автобіографічний, адже я вважаю свою фігуру не надто привабливою, тож почав відвідувати з іншими повненькими жіночками водну гімнастику. Це і стало основою сюжету. Моя дружина теж виконала роль однієї героїнь фільму. Сценарій до цієї стрічки ви написали вдвох з дружиною, чи були у вас конфлікти під час роботи? В житті ми майже ніколи не сваримось, але під час написання сценарію сварились весь час. Грюкання дверима, фрази типу «ти – враг народа», «дурник» (дружина режисера – українка, тож він знає декілька гостреньких слів). Проте це вже позаду. Марта Ковальчук

Я не часто плачу під час перегляду фільмів, кажуть, є два типи чоловіків: ті, які плачуть на футбольних матчах і ті, які плачуть в опері. Я належу до других. Що ж до фільму, то востаннє це була кінокартина режисера Умберто Ді. Якщо ти плачеш, то ще живий. Багато режисерів, коли стають старшими, відкривають власні школи, видають книжки з порадами для режисерів-початківців, маєте щось подібне у планах?

3



Wiz-Art 2011 День 4