Page 1

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№51-52 (1439-1440) 29.12.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

АВТОНОМІЗАЦІЯ В ДІЇ:

ДОВГООЧІКУВАНА СВОБОДА ЧИ НОВІ МІРАЖІ? Верховна Рада України 6 квітня 2017 року прийняла Закон України №2002-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», який теоретично відкрив широкі можливості для автономізації медичних закладів. Аби реалізувати привабливу теорію на практиці, МОЗ мало розробити низку підзаконних актів до того, як Закон набуде чинності, тобто до 6 листопада 2017 року. Час, відведений на підготовку до «вільного плавання», минув. Чому ж човен автономізації СТОР. стоїть «на приколі»?

8

НОВИНИ ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ: ВПРОВАДЖЕННЯ «МЕДРЕФОРМИ» СТАВИТЬ ПІД СУМНІВ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА В УКРАЇНІ НАРДЕПИ ВИМАГАЮТЬ ЧЕРЕЗ СУД ПРИЗНАЧИТИ ЗАКОННОГО МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МІНСОЦПОЛІТИКИ ВІДКЛИКАЛО ЛИСТ, ЯКИМ ПОРУШУВАЛИСЯ ІНТЕРЕСИ МЕДИКІВ ДЕРЖЛІКСЛУЖБА І ДЕЦ ФАКТИЧНО УСУВАЮТЬСЯ ВІД ВИКОНАННЯ СВОЇХ ОБОВ’ЯЗКІВ

2-5 СТОР.

ЧИ ВИЙДЕ СІМЕЙНА МЕДИЦИНА НА НОВУ ОРБІТУ? Найболючіше питання — фінансування, яке унеможливлює надання адекватної медичної допомоги населенню, а також створює проблеми з оплати праці медичних працівників. Посудіть самі. Українці хворіють на ті самі недуги, що й громадяни інших країн. Наші лікарі використовують такі самі ліки та клінічні протоколи, адаптовані до міжнародних стандартів. Щодо кваліфікації наших лікарів — вона гідна поваги, оскільки українських медичних працівників залюбки беруть на роботу в усіх країнах Європи. Чому ж усе, як у людей, тільки оплата праці лікарів найнижча в Європі? СТОР.

6

НАРОДНИЙ ГЕРОЙ ІЗ ПОЗИВНИМ «МАМА» Перше завдання військового медика — не нашкодити, а друге — довезти пораненого до стабілізаційного медичного пункту. Військовий медик — це не білий халат. Це кров, болото і пісок. Це постійна готовність. Це відповідальність і самостійність, здатність швидко приймати правильні рішення, адже кожне з них може вартувати чийоСТОР. гось життя: чоловіка, сина, побратима чи колеги...

14

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

(СТОР. 15)


НОВИНИ Н А РОЗСУД ФЕМІД И

ВЗЯ ТО ДО У ВА ГИ

НАРДЕПИ ВИМАГАЮТЬ ЧЕРЕЗ СУД ПРИЗНАЧИТИ ЗАКОННОГО МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Н

ародний депу тат України Анд­рій Деркач подав позов до Вищого адміністративного суду України проти Верховної Ради України, оскільки лідери фракцій коаліції вже більше року не виносять Прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману пропозиції щодо обрання кандидатури Мініст­ ра охорони здоров’я. «Невже в нас настільки все добре в медицині, що ми можемо працювати без Міністра охорони здоров’я? Хіба у нас проведена реформа? Хіба в нас є вакцини і повністю забезпечені ліками лікарні? Риторичне питання, звичайно, але влада зак­ рила на це очі: більше року Уляна

Супрун виконує обов’язки Міністра охорони здоров’я. А по суті — прос­ то безкарно знищує систему медицини. Хто відповідатиме за те, що робить її команда? Ніхто. Адже законного Міністра в країні немає, а коаліція і не думає його призначати. Дуже зручну для себе схему придумали», — так пояснює причину позову Андрій Деркач. Нардеп також повідомив, що попередній позов проти бездіяльності Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана стосовно призначення Міністра охорони здоров’я, який група народних депутатів направила до суду на початку жовтня, не задовольнили.

Представники Феміди пояснили своє рішення тим, що кандидатуру на посаду Міністра охорони здоров’я має вносити на розгляд Уряду коаліція. «Знаєте, скільки кандидатур зап­ропонувала шановна депутатська більшість? Жодної! За рік — жодної кандидатури на посаду Міністра охорони здоров’я. Тому я переконаний, що керівники фракцій, які сьогодні входять до коаліції, мають відповісти за свою бездіяльність», — наполягає А. Деркач. За матеріалами офіційної сторінки Андрія Деркача у Facebook

ЗА Х ИСТ ПРО ФЕСІЙНИ Х ІН Т ЕРЕСІВ

МІНСОЦПОЛІТИКИ ВІДКЛИКАЛО ЛИСТ, ЯКИМ ПОРУШУВАЛИСЯ ІНТЕРЕСИ МЕДИКІВ

Я

к повідомляє Професійна спілка пра­ цівників охорони здоров’я України, 13 лютого 2017 року Мінсоцполітики надіслано лист-роз’яснення №317/0/10117/282 «Щодо включення індексації до виплат, які враховуються до зарплати при забезпеченні її мінімального розміру». «У зазначеному листі внаслідок тлума­ чення посадовими особами Міністерства по­ ложень Закону України «Про оплату праці» поширено інформацію, що сума індексації включається до складу виплат, які мають враховуватися до заробітної плати при за­ безпеченні її мінімального розміру. Проф­ спілка наголошує, що зазначена позиція Мінсоцполітики, яка фактично санкціонува­ ла масове грубе порушення законодавства про оплату праці представників бюджетної сфери, прямо суперечила положенням ст. 48 Конституції України, ст. 1 Закону Укра­ їни «Про індексацію грошових доходів на­ селення». Враховуючи, що порушення без­ посередньо стосувалося значної кількості працівників охорони здоров’я, 18 травня 2017 року Головою Профспілки надіслано лист до Федерації профспілок України щодо термінового звернення до Мінсоцполітики та Міністерства юстиції України з вимогою

! 2

відкликати лист №317/0/101-17/282, який по­ рушує приписи Закону України «Про індек­ сацію грошових доходів громадян», спрямо­ ваного на реалізацію гарантій, визначених у ст. 48 Конституції України», — йдеться у повідомленні. За інформацією Федерації профспілок України, вони отримали відповідь Мінюсту, що свідчить про відкликання Мінсоцполіти­ ки листа від 13.02.2017 р. №317/0/101-17/282 як такого, що втратив чинність. Для того аби відновити права працівників на індексацію заробітної плати, Голова Профспілки звер­ нулася до Прем’єр-міністра України з про­ ханням доручити МОЗ України терміново визначити потребу в додаткових коштах на проведення індексації заробітної плати від­ повідно до законодавства, а Міністерству фінансів України — виділити кошти для забезпечення такого перерахунку. «Звертаємо увагу на те, що це не пер­ ші викладені в листах Мінсоцполітики роз’яснення, які містять довільне тлума­ чення положень нормативно-правових актів ВРУ та КМУ, — говорять у Профспілці. — Нагадуємо, що Міністерство юстиції Украї­ ни як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з формування та

забезпечення реалізації державної право­ вої політики неодноразово наголошувало: листи — це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами та мо­ жуть мати лише роз’яснювальний, інфор­ маційний і рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мусять бути викладені винятково в нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб’єкта нормотворення, по­ годженому із зацікавленими органами та за­ реєстрованому в органах юстиції у порядку, встановленому законодавством про держав­ ну реєстрацію нормативно-правових актів. У разі встановлення листами нових право­ вих норм вони підлягають відкликанню з місць застосування органом, що їх видав, та скасуванню». За матеріалами офіційного веб-сайту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

КОМІТЕТ ВРУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗВЕРНЕТЬСЯ ДО КМУ З ПРОХАННЯМ ВИКЛЮЧИТИ ДП «УКРВАКЦИНА» ІЗ ПЕРЕЛІКУ ОБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ПРИВАТИЗАЦІЇ У 2017-2020 РОКАХ. «ПІДПРИЄМСТВО МАЄ СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, І ЙОГО ПРИВАТИЗАЦІЯ НЕПРИПУСТИМА», — ПОЯСНИВ РІШЕННЯ ЧЛЕН КОМІТЕТУ ОЛЕГ МУСІЙ. За матеріалами офіційної сторінки Олега Мусія у Facebook

Уряд ухвалив рішення про розширення Національного переліку основних лікарських засобів

К

абінет Міністрів України 13 грудня проголосував за дві постанови, що передбачають забезпечення українців медичними препаратами у 2018 році: «Про внесення змін до Національ­ ного переліку основних лікарських засо­ бів» та «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року №1303». Зокрема, Постановою КМУ «Про вне­ сення змін до Національного переліку основних лікарських засобів» передба­ чається розширення Національного пе­ реліку основних лікарських засобів на 60 діючих речовин: 18 МНН — препарати, які включені до оновленого видання ре­ комендацій ВООЗ, 28 МНН — препарати, включені до державних програм і суб­ венцій на інгаляційні засоби для нарко­ зу та 14 лікарських засобів для надання екстреної допомоги. Відтепер загальна кількість препаратів, що входять до Нац­ переліку і мають гарантовано надавати­ ся закладами охорони здоров’я, — 427. Прийняття оновленого Національного переліку основних лікарських засобів — це в першу чергу заслуга громадськості. Неодноразово і пацієнтські організації, зокрема ГС «Орфанні захворювання України», і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лут­ ковська, і Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець на­ голошували: прийняття і введення в дію Постанови КМУ від 16.03.2017 р. №180 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» позбавляє значну кількість найуразливіших ка­ тегорій пацієнтів права на отримання безкоштовно та на пільгових умовах за рецептами лікарів життєво необхідних лікарських засобів, у тому числі й права на анестезію (детальніше про це газета «ВЗ» писала у №33-34 (1413-1414) від 25.08.2017 р., №37-38 (1417-1418) від 22.09.2017 р. та №43-44 (1431-1432) від 03.11.2017 р.). Крім того, Уряд вирішив подовжити дію Постанови №1303, яка забезпечує пільгові категорії населення препара­ тами та медичними виробами, котрих нині немає в Нацпереліку. Ця Постано­ ва працюватиме протягом перехідного періоду. «Нова політика забезпечення лікар­ ськими засобами українців змінює підхід до фінансування. Держава витрачатиме кошти платників податків ефективно: лише на ті лікарські засоби, чия дієвість у боротьбі із хворобами науково доведе­ на. Ресурси держави буде сфокусовано на наданні безкоштовного ефективного лікування від пріоритетних захворювань і станів максимальній кількості грома­ дян», — запевняють у МОЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

29 грудня 2017 року

ЗА КОНОД А ВЧІ КОН Т РА РГ У МЕН Т И

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ: ВПРОВАДЖЕННЯ «МЕДРЕФОРМИ» СТАВИТЬ ПІД СУМНІВ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА В УКРАЇНІ

Н

аближається час, коли Президенту України доведеться вирішувати, підписувати чи не підписувати так звану медреформу — Закон України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», за котрий Парламент проголосував 19 жовтня. Вважаю, що підписання відверто антиконституційного Закону може поставити під сумнів верховенство права в Україні та внести додаткове і непотрібне напруження у й без того непросту внутрішньополітичну ситуацію в державі. Ознайомившись із детальним аналізом положень «медреформи», кожен українець зрозуміє, що суспільству запропонували абсолютно непрофесійний та антиконституційний Закон. Деякі концептуальні положення прийнятого Закону суперечать нормам Основного Закону України. Конституція України містить застереження, за яким під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22). Однак передбачена зміна механізму прямого бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я, які надають безоплатну медичну допомогу громадянам, на механізм лише часткової оплати з боку держави медичних послуг не забезпечує виконання цього конституційного припису, у тому числі з огляду на те, що права, гарантовані ст. 49 Конституції України, не можуть бути обмежені інакше як в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. ІІ ст. 64 Основного Закону України). Положення Закону не відповідають змісту конституційних норм щодо забезпечення права кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Основ­ного Закону України). Так, Закон «визначає державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів... за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій» (преамбула, ст. 2, інші статті Закону). Медична допомога надається «у межах програми медичних гарантій», яка щорічно затверджується Парламентом із переліком та обсягом медичних послуг, а «медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України». Водночас Законом внесено зміни до ч. ІІІ ст. 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я, за якими «безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я» передбачається лише «за епідемічними показаннями», законодавче визначення котрих відсутнє. При цьому за законодавчої різниці визначених Основами законодавства України про охорону здоров’я понять «медичне обслуговування» і «медична допомога» Законом не встановлено, які саме «послуги з медичного обслуговування (медичні послуги)» надаються у межах чи поза межами медичної допомоги, у тому числі й за рахунок оплачених за програмою медичних гарантій із Державного бюджету України (п. 1 ч. І ст. 2 Закону), і чи надаватимуться вони безумовно в повному обсязі як медична допомога відповідно до ч. ІІІ ст. 49 Конституції України. Ці та інші положення Закону, що унормовують зазначений підхід, не ґрунтуються на визначених Основним Законом України гарантіях щодо безумовного безоплатного надання

1

2

медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я (ч. ІІІ ст. 49 Конституції України), а за юридичної невизначеності «необхідних» медичних послуг та лікарських засобів, надання яких «держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам... за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством» (відповідно до ч. І ст. 3 Закону, зміни до ст. 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я), питання про їх надання (разом із конституційно гарантованою частиною щодо надання медичної допомоги) передається на рівень «підзаконного» регулювання, що не відповідає ст. 22, 49, 64, п. 1 ст. 92 Конституції України. Слід вказати: з приводу безоплатного надання медичної допомоги Конституційний Суд України (рішення №10-рп/2002) зазначив, що вважає неприйнятними «пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом» тощо, оскільки це суперечить положенням ст. 3, ч. ІІІ ст. 22 та низки інших статей Конституції України. При цьому безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватись всім громадянам у повному обсязі. А положення ч. ІІІ ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. У згаданому рішенні також йдеться і про те, що порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені Законом. Законом також не враховано, що ч. І ст. 49 Конституції України визначає не лише право кожного на охорону здоров’я і медичну допомогу, але й право на медичне страхування, механізм запровадження якого із прийняттям цього Закону залишається невизначеним. Однак забезпечення конституційного права на медичне страхування на законодавчому рівні є обов’язком держави і не може обмежуватися дорученням КМУ «опрацювати питання запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування» («Прикінцеві та перехідні положення» Закону). Закон не містить завершеного механізму правового регулювання відносин у сфері фінансування медичної допомоги, оскільки викладені положення не створюють єдиної системи фінансування, а навпаки — є набором непов’язаних між собою приписів, що мають фрагментарний і суперечливий характер. Зокрема:  відповідно до Закону (ст. 4) держава гарантує повну оплату надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів. Водночас іноземцям та особам без громадянства держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів. Гарантія за своєю суттю є способом забезпечення виконання зобов’язань, а тому у відповідних відносинах мають бути креди-

3

тор, боржник та гарант за боргом боржника. Однак Законом не визначено ні суб’єкта, якому держава гарантує оплату, ні основного платника (боржника), у випадку невиконання зобов’язань якого держава виконає їх як гарант. Також у Законі одночасно використовується кілька словосполучень, пов’язаних з гарантіями: «державні фінансові гарантії медичного обслуговування», «медичні гарантії» (при тому, що «фінансова» і «медична» гарантії з точки зору формальної логіки не є тотожними поняттями), «державні фінансові гарантії надання медичних послуг». Тобто в Законі відсутні уніфіковані поняття, які б розкривали суть предмета його регулювання. Разом з тим, аналіз тексту Закону дає підстави зробити висновок, що змістом поняття «гарантії» є «запевнення» державою невідомого суб’єкта про те, що вона оплачуватиме надання медичних послуг;  Закон містить положення щодо встановлення тарифів оплати надання медичних послуг, які розробляються і затверджуються «у порядку, передбаченому для програми медичних гарантій, та є її невід’ємною частиною». «Програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі Закону про Державний бюджет України на відповідний рік». Водночас внесено зміни до Закону України «Про ціни і ціноутворення», за якими його дія не поширюватиметься на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій. Однак, оскільки Закон України «Про ціни і ціноутворення» регламентує відносини, пов’язані з регулюванням цін державою, то, закріпивши таке «непоширення» його дії на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій, держава у такий спосіб визнає, що ціни у відповідній сфері не підлягатимуть державному регулюванню, тобто є вільними цінами. Адже відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Дійсно, оскільки ціна є формою зовнішнього вираження вартості продукції, робіт чи послуг, централізоване встановлення єдиних тарифів оплати медичних послуг для всієї території України є необґрунтованим. Натомість у прийнятому Законі закладено колізію, за якою Закон України «Про ціни і ціноутворення» не поширюється на медичні послуги, але водночас вони підлягають державному регулюванню. Також законодавче закріплення продукції та послуг, ціни на які підлягають державному регулюванню, суперечить п. 3 ч. І ст. 116 Конституції України, згідно з якою КМУ забезпечує проведення цінової політики. Забезпечення проведення цінової політики Урядом означає реалізацію ним визначених названим Законом основних начал встановлення і застосування цін і тарифів, що логічно включає регулювання цін (тарифів), а також контроль за ними. Конституційний Суд України у Рішенні від 02.03.1999 р. висловив правову позицію щодо розмежування повноважень ВРУ, КМУ, інших органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації цінової політики. Відповідно до цієї правової позиції ВРУ згідно з п. 5 ч. І ст. 85 Конституції України визначає засади

внутрішньої і зовнішньої політики, у тому числі цінової, як однієї зі складових внутрішньої економічної і соціальної політики держави. КМУ забезпечує проведення цінової політики (п. 3 ст. 116 Конституції України). Це означає реалізацію Урядом визначених Парламентом основ встановлення та застосування цін і тарифів, що логічно включає їх регулювання та контроль за ними. Засади цінової політики — це відправні, вихідні ідеї, які виражають найважливіші підвалини і закономірності політики цін, водночас це відносно самостійна, відокремлена від конкретного регулювання цін і тарифів категорія. Головною метою засад цінової політики є спрямування і забезпечення збалансованості всього механізму ціноутворення, єдності в регулюванні відносин у цій сфері. Законодавчо встановивши державне регулювання тарифів на медичні послуги, ВРУ, по суті, втрутилась у сферу повноважень КМУ, відповідних органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування і в такий спосіб порушила принцип поділу державної влади, що суперечить ст. 6, 19, 116, 137, 143 Конституції України;  при прийнятті Закону поза увагою залишилися положення Податкового кодексу України, які безпосередньо стосуються безоплатного отримання фізичними особами лікарських засобів. Так, відповідно до ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку. Також згідно із ст. 166 Податкового кодексу України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, як сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів). Очевидно, що із запровадженням нового механізму фінансування надання медичних послуг зазначені положення Податкового кодексу України мають бути відповідно змінені. Крім того, п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону передбачено фінансування надання первинної медичної допомоги комунальним закладам охорони здоров’я за рішенням КМУ. По-перше, заклади охорони здоров’я, вочевидь, не є суб’єктами отриман­ня медичної допомоги. По-друге, зазначене суперечить ч. ІІ ст. 95 Конституції України, відповідно до якої виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. За матеріалами блогу Ольги Богомолець на сторінках онлайн-видання «Українська правда»

3


НОВИНИ К РИ Т ИЧН А ТОЧК А

ОБГОВОРЕННЯ

«МЕДИЧНИЙ КОНТРОЛЬ»: ДЕРЖЛІКСЛУЖБА І ДЕЦ ФАКТИЧНО УСУВАЮТЬСЯ ВІД ВИКОНАННЯ СВОЇХ ОБОВ’ЯЗКІВ

П

редставники громадської організації «Медичний контроль» стверджують, що в Україні ринок неякісних лікарських засобів збільшується через бездіяльність контролюючих органів. «Наприкінці літа до ГО «Медичний контроль» звернувся пацієнт, який постраждав від побічних реакцій унаслідок застосування лікарського засобу «Мукосат NEO» в ін’єкційній формі під час госпітального лікування. Оскільки він не вперше проходив подібний курс лікування, то запідозрив підробку, — повідомляють у ГО «Медичний контроль». — З метою підтвердження або спростування цього припущення в незалежній лабораторії було проведено хімічно-лабораторну експертизу складу лікарського засобу, що безпосередньо вводився пацієнту. Результати приголомшили: у складі препарату у трьох виробничих серіях виявили не зазначену в офіційних документах до лікувального засобу хімічну речовину трилон Б у значній кількості (за даними лабораторії — 320±17 мг/л)». Як пояснюють у ГО «Медичний контроль», виявлена речовина трилон Б — це динатрієва сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти (ЕДТА), що має безліч властивостей. Особливо важливі дві: вона становить небезпеку для здоров’я людини і має здатність накопичуватися в організмі, оскільки погано виводиться. Трилон Б може спричинити токсичну реакцію у тварин і людей, речовина належить до 4-го

класу небезпечності, окремі її сполуки — до 3-го. «Висновки експертизи свідчать про те, що мова йде не про окремий випадок фальсифікату, а про грубе порушення, котре ставить під сумнів якість лікарського засобу як такого. В офіційній інструкції до препарату у складі зазначені лише хондроїтину сульфат, бензиловий спирт і вода», — стверджують у «Медичному контролі». В організації також повідом­ ляють: інформація про виявлені обс­тавини була негайно направлена до контролюючих органів — Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державного експертного центру МОЗ України, територіального відділення Держлікслужби в Миколаївській області, де прописаний пацієнт. «Держлікслужба, до компетенції якої належить це питання, відписалася, що дослідження на наявність речовини у складі раніше не проводилися, і переадресувала наше звернення на МОЗ України, котре не має жодного стосунку до питання, — говорять в організації. — Державний експертний центр МОЗ у відповідь на наше звернення зазначив, що дійсно речовина трилон Б у складі препарату не заявлена, але побічну реакцію вони не вважають критичною, тому не мають наміру звертатися до Держлікслужби чи вживати будь-яких інших заходів. Критичною реакцією, котра могла б змусити втрутитися в ситуацію, на думку контролюючих органів, є лише смерть людини. Територіальне

відділення Держлікслужби в Миколаївській області, куди також було надіслане звернення, повідомило: звернення перенаправлене до цент­ рального органу Держлікслужби в Києві, бо саме там були придбані зразки серій препарату». На думку ГО «Медичний конт­роль», реакція контролюючих органів у цьому випадку свідчить про відсутність в Україні механізму контролю як такого. «Незважаючи на весь обсяг наявної критичної інформації, наголошуємо на повній відсутності належної реакції з боку ДЕЦ та Держлікслужби. На всі офіційні звернення пацієнта, громадської організації, адвоката були отримані лише формальні відписки. Інформацію про небезпечні речовини, виявлені у фактичному складі препарату, підтверджену висновками незалежної експертизи, повністю проігноровано, — говориться у повідомленні ГО «Медичний контроль». — Цей приклад свідчить про кричущу ситуацію, що склалася в системі контролю якості лікарських засобів. Сьогодні жоден пацієнт фактично не застрахований від придбання неякісних або підроблених ліків. При цьому він повністю позбавлений будь-якої можливості захистити свої права в разі нанесення шкоди здоров’ю після застосування такого препарату. Держлікслужба і ДЕЦ, що повинні стежити за якістю ліків на українському ринку, фактично усуваються від виконання своїх обов’язків». За матеріалами офіційного веб-сайту ГО «Медичний контроль»

Зміни до форм первинної облікової документації

М

іністерство охорони здоров’я України винесло на громадське обговорення проект Наказу «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 10 липня 2007 року №378». Мета документа — підвищення якості й удосконалення системи статистичної звітності в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування. У пояснювальній записці до проекту Наказу говориться, що у зв’язку з реформуванням галузі охорони здоров’я, впровадженням у заклади охорони здоров’я України Наказу МОЗ України від 29.05.2013 р. №435 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за №990/23522, та Наказу МОЗ України від 28.07.2014 р. №527 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.08.2014 р. за №959/25736, виникла необхідність у перегляді та внесенні змін до форм статистичної звітності й інструкцій щодо їх заповнення:  №12 «Звіт про зареєстровані захворювання за 20__рік»;  №16 «Звіт про захворювання та причини інвалідності й смерті населення, що підлягає включенню у Державний реєстр України осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за 20__рік»;  №19 «Звіт про дітей-інвалідів віком до 18 років за 20__рік»;  №20 «Звіт юридичної особи незалежно від її організаційно-правової форми та фізичної особи-підприємця, які провадять господарську діяльність з медичної практики за 20__рік». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Н А РЕШ Т І!

!

ВНЕСЕНО ЗМІНИ ДО ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ

М

іністерство охорони здоров’я України 18 грудня оприлюднило Наказ №1621 «Про внесення змін до Примірного положення про госпітальний округ». У новій редакції уточнюється, що план розвитку госпітального округу має складатися не менше ніж на три роки. Крім того, документ конкретизує основні види медичної допомоги, які надає багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування (далі — БЛІЛ) першого та другого рівнів. Це зокрема:  ведення пологів (допомога під час пологів), лікування патології вагітності, надання невідкладної акушерсько-гінекологічної допомоги;  лікування хвороб, травм, отруєнь;  проведення хірургічних втручань;

4

 надання трансфузіологічної допомоги;  зменшення ступеня тяжкості захворювання, травми, отруєння (за винятком паліативної допомоги);  запобігання загостренню та/або ускладненню хвороби, травми, отруєння, які поставили чи можуть поставити під загрозу життя чи нормальне функціонування організму пацієнта;  виконання діагностичних або терапевтичних процедур, які не можуть бути виконані в інших умовах (за межами лікарні);  надання реабілітаційної допомоги в гострий період хвороби. У документі також зазначено, що з урахуванням медичних потреб населення на базі БЛІЛ першого або другого рівня може бути органі-

зовано надання медичної допомоги, що виходить за рамки спеціалізації закладу. При цьому рішення про можливість організації додаткової допомоги ухвалюється на основі рекомендацій госпітальної ради й аналізу можливостей зак­ ладу щодо забезпечення якості надання такої допомоги і ефективного використання фінансових коштів. Крім того, БЛІЛ першого рівня може створювати структурні підрозділи з надання паліативної та реабілітаційної допомоги за відсутності на території її обслуговування таких медзакладів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕК­ ТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ І ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ЕЛЕКТ­ РОННИХ СИСТЕМ У СФЕРІ ОХО­ РОНИ ЗДОРОВ’Я НАКАЗОМ МОЗ УКРАЇНИ ЗАТВЕРДЖЕНО СТВО­ РЕННЯ НОВОГО ДЕРЖАВНОГО КОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЕЛЕКТРОННЕ ЗДОРОВ’Я». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

29 грудня 2017 року

ЗА КОНОД А ВЧИЙ А ЛГОРИ Т М

( НЕ )БЕЗПЕК А

ЯК ПЕРЕТВОРИТИ БЮДЖЕТНУ МЕДИЧНУ УСТАНОВУ НА КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО

З

акон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», який передбачає автономізацію закладів охорони здоров’я, набув чинності 6 листопада. Нормативно-правові акти до цього документа й досі відсутні на офіційному веб-сайті МОЗ. Натомість Міністерство розмістило на своєму сайті алгоритми автономізації та перетворення бюджетного закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) на комунальне підприємство. Процедура автономізації медзак­ ладу передбачає певні етапи. Місцева рада ухвалює рішення про: а) припинення ЗОЗ-бюджетної установи шляхом перетворення в ЗОЗ-комунальне некомерційне підприємство; б) призначення комісії з реорганізації ЗОЗ-бюджетної установи, Голови комісії; в) встановлення порядку і строку заявлення кредиторами своїх вимог до ЗОЗ-бюджетної установи, що припиняється. Державному реєстратору подаються документи для реєст­ рації рішення про припинення юридичної особи шляхом реорга-

1

2

нізації. На основі цього рішення вноситься запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Комісія з реорганізації розглядає вимоги кредиторів ЗОЗ, а також проводить інвентаризацію (відповідно до Закону «Про автономізацію» до 31 грудня 2018 року кредитори державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що реорганізуються, не мають права вимагати від них виконання незабезпечених зобов’язань, припинення або дострокового виконання зобов’язання або забезпечення виконання зобов’язання. Згода кредитора на заміну боржника у зобов’язанні в такому разі не вимагається). Комісія розробляє передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань установи, передачу прав і зобов’язань за формою бухгалтерського обліку. Фінансове управління власника розробляє зміни до бюджетних програм з урахуванням процедури реорганізації ЗОЗ. Рішенням місцевої ради: а) затверджується передавальний акт (це може зробити також уповноважений виконавчий орган);

3

4 5 6

б) приймається рішення про створення ЗОЗ шляхом реорганізації; в) затверджується статут. Пакет документів про створення ЗОЗ-кому на льного некомерційного підприємства та припинення ЗОЗ-бюджетної установи подають державному реєстратору. Якщо все зроблено правильно, протягом 24 годин з отримання документів державний реєстратор має внести відповідні записи до ЄДР. За потреби власник приводить у відповідність систему фінансування закладу. До трудових книжок працівників ЗОЗ вноситься запис про зміну найменування роботодавця у зв’язку з реорганізацією. ЗОЗ-комунальне підприємство оформлює та реєструє право користування об’єктами нерухомості та земельними ділянками, відкриває рахунки в банку й переоформлює рахунки в казначействі. До МОЗ подається заява про оформлення ліцензії на здійс­ нення господарської діяльності з медичної практики та з наркотичними речовинами, прекурсорами (за необхідності).

7

8 9

10 11

За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

FDA планує запровадити нову процедуру прискореної реєстрації медвиробів

Г

олова Адміністрації з контролю за продуктами і ліками США (FDA) Скотт Готтліб повідомив, що вони планують запровадити нову процедуру прискореної реєстрації деяких медичних виробів. Зокрема, у рамках ініціативи пропонується скоротити обсяг необхід­ ної для розгляду інформації з безпеки експериментального пристрою. Це дасть змогу розробникам заощадити мільйони доларів на випробуваннях медвиробів. Наявна програма прискореної реєст­ рації медичних виробів передбачає про­ ведення порівняльних випробувань з уже доступними на ринку аналогічними прист­р оями. Результати тестів повинні продемонструвати не меншу ефектив­ ність і безпечність нового виробу, ніж є у наявних. У рамках запропонованої про­ грами планують створити альтернативний шлях розгляду реєстраційних заявок для інноваційних пристроїв, котрі ще не мають зареєстрованих аналогів. Зокрема, для їх реєстрації передбачається використання набору технічних і експлуатаційних стан­ дартів або методичної документації. Пропозиція Скотта Готтліба збігається з обіцянкою президента США Дональда Трампа про спрощення процедури ви­ ведення на ринок нових лікарських пре­ паратів і медичних виробів. Разом з тим скорочення вимог до безпечності медвиро­ бів викликає занепокоєння медичної спіль­ ноти через можливе підвищення ризику для пацієнтів. За матеріалами Reuters

ІН Т Е ЛЕК Т УА ЛЬН А ПІД Т РИМК А

КАНАДА ПОДІЛИТЬСЯ З НАШОЮ КРАЇНОЮ ДОСВІДОМ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕЛЕМЕДИЦИНИ

К

анада готова надати експертну, мето­ дологічну та технічну допомогу для формування в Україні телемедичної мережі, котра поєднає первинну, вторинну та третинну ланки медицини. Таких домов­ леностей було досягнуто під час зустрічі з керівниками Телекомунікаційної мережі Онтаріо з представниками Уряду України. «Спільно з МОЗ ми працюємо над ре­ алізацією ініціативи Президента України з розбудови доступного та якісного медичного обслуговування у сільській місцевості (За­

!

кон №7117), що передбачає використання телемедицини. Телекомунікаційні мережі Онтаріо — державна компанія, яка підпо­ рядковується Міністерству охорони здоров’я Канади — одна з найбільших телемедичних мереж у світі», — розповів Віце-прем’єрміністр — Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко. За його словами, компанія постійно впро­ ваджує інновації в галузі медицини в систему охорони здоров’я, щоб пацієнти мали змогу отримати необхідну допомогу там, де вона най­

потрібніша: удома, у громаді чи лікарні. «Вони передбачають не лише надання консультацій, а й моніторинг стану пацієнтів із хронічними захворюваннями. Через Телекомунікаційні мережі Онтаріо протягом року відбувається 1,2 млн відеоконференцій, 26 тис. користувачів — медпрацівників та лікарів — мають можли­ вість скористатися системою», — наголосив Віце-прем’єр-міністр. За матеріалами «Урядового порталу»

ВООЗ ПОВІДОМЛЯЄ: ЩОРІЧНО 650 ТИС. ОСІБ ПОМИРАЮТЬ ВІД РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ СЕЗОННИМ СПАЛАХОМ ГРИПУ. У ГРУПІ РИЗИКУ — ЛЮДИ ВІКОМ ПОНАД 75 РОКІВ, А ТАКОЖ МЕШКАНЦІ НАЙБІДНІШИХ РЕГІОНІВ ПЛАНЕТИ — АФРИКИ, БЛИЗЬКОГО СХОДУ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ.

В Україні й досі реєструють сумнівні ліки?

П

равоохоронні органи підозрю­ ють чиновників ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України» у реєстрації лікарських засобів на підставі неповно­ го реєстраційного досьє. За версією слідства, співробітники ДЕЦ намагалися зареєструвати в Україні сильнодіючий анестетик корейського виробництва, який використовують для підтримки наркозу, без належного пакета документів. Крім того, правоохоронці виявили низку сис­ темних порушень чинного законодавства з боку співробітників ДЕЦ. У рамках кримінального провадження одному зі співробітників ДЕЦ уже вруче­ но підозру, однак його очільницю Тетяну Думенко й досі не викликали на допит. «Ні, не допитували. Були допити інших співробітників, особисто я на такі допити запрошена не була, — повідомила Т. Ду­ менко. — Справу ще не передали до суду, а тому неправильно коментувати більше, ніж я прокоментувала». За матеріалами ІА «УНН»

За матеріалами ІА «УНІАН»

5


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ЧИ ВИЙДЕ СІМЕЙНА МЕДИЦИНА НА НОВУ ОРБІТУ? Рік, що минає, міг би стати знаковим для сімейної медицини, аби всі розмови щодо її реформування завершувалися виваженими рішеннями та послідовним їх втіленням. Що заважало перетворити слово на діло, і чи всі зміни на благо?

Олег ШЕКЕРА, директор Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, академік АНВО України, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України

ВЗ Сімейна медицина вже давно стала фішкою реформування галузі. У цьому році розмови про первинну медичну допомогу не сходили з вуст реформаторів та їх опонентів, однак вир дискусій виявився потужнішим за струмочок реальних змін. Чому так сталося? — Реформи потрібні, але вони мають бути системними, послідовними, узгодженими та виписаними в єди­ ному правовому полі. Тому я завж­ ди наголошував на необхідності окремого закону, який регулював би діяльність первинної медичної допомоги, передбачав перспективи її розвитку й окреслював рамки доз­ воленого у її реформуванні. Відтак вважаю, що справжнім здобутком нинішнього року стала розробка законопроекту від 22.06.2017 р. №6634 «Про первинну медичну до­ помогу на засадах сімейної меди­ цини», який напрацьовувався про­ тягом 9 місяців. Автори згаданого законопроекту подбали про його узгодження з чинними законами в галузі охорони здоров’я, у тому числі і з прийнятими нещодавно. А дже новий закон регулюватиме діяльність галузі впродовж десятків найближчих років. Сподіваюся, що його розгляд у Верховній Раді Украї­ ни відбудеться вже найближчим ча­ сом. Прийняття цього закону може стати точкою відліку реформуван­

6

ня галузі, яке реалізуватиметься не за «побажаннями» різних ідеологів, переконаних у своїй правоті, а за вивіреним планом, що не зміню­ ватиметься зі зміною профільних міністрів. За роки неза лежності в Україні їх було вже 19, та ще й 2 виконуючих обов’язки Мініст­р а, і в кожного — своє бачення реформ, яке більше претендувало на оригі­ нальність, аніж на послідовність державної політики в царині охо­ рони здоров’я. Так не має бути. Як кажуть юристи, закон є закон. У його рамках і повинні висуватися ініціативи щодо трансформації га­ лузі чи окремі нормативно-правові акти, наприклад, відносно розви­ тку та підтримки сільської медици­ ни, зміни принципів фінансування тощо. ВЗ Тобто це узагальнення вже існуючих правил чи таки намагання щось кардинально змінити? — Основні принципові напрямки ді­ яльності медичної галузі визначені в

Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Однак у ст. 351 цього Закону все, що стосувалося первинної медичної до­ помоги, вмістилося на півсторінки, тобто деталі можна було трактувати на власний розсуд (і цим часто зловживали). Щодо первинної медичної допомоги, то автори законопроекту №6634 пропонують втілити євро­ пейські та світові стандарти в робо­ ту лікарів загальної практики-сімей­ ної медицини та закладів первинної медичної допомоги. Зокрема, у до­ кументі з урахуванням останніх ви­ мог Всесвітньої організації охорони здоров’я та Всесвітньої організації сімейних лікарів (WONCA) уточне­ но визначення терміну «первинна медична допомога». Це важливо, адже як корабель назвеш, так він і попливе. Інший принциповий аспект зако­ нопроекту — виокремлення трьох підвидів первинної медичної допо­ моги: долікарська первинна медич­ на допомога, лікарська первинна

«

НАЙБОЛЮЧІШЕ ПИТАННЯ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ — ЯКІСТЬ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. Є ПИТАННЯ Й ЩОДО ЇЇ ДОСТУПНОСТІ. НА ЖАЛЬ, В УКРАЇНІ ВОНА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД РОЗМІРУ ГАМАНЦЯ ХВОРОГО. ЛЮДЯМ ІЗ ВИСОКИМИ СТАТКАМИ МЕДИЧНА ДОПОМОГА ДОСТУПНА ЗАВЖДИ І ВСЮДИ, НАВІТЬ ЗА МЕЖАМИ НАШОЇ ДЕРЖАВИ. ТОЖ ТАКИМ ПАЦІЄНТАМ ПЕРВИННА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ВЗАГАЛІ НЕ ПОТРІБНА, ВОНИ ТУДИ НЕ ЗВЕРТАЮТЬСЯ І МАЮТЬ ДОСИТЬ ПРИБЛИЗНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ЇЇ РЕАЛЬНИЙ СТАН І ПОТРЕБИ

«

медична допомога, а також первин­ на спеціалізована медична допомога. Раніше цього також не було. Крім того, у проекті закону чітко прописано взаємодію між первин­ ною та іншими видами медичної допомоги (спеціалізованою, висо­ коспеціалізованою, екстреною, па­ ліативною, медичною реабілітаці­ єю). Це особливо актуально в період реформ, коли відбувається розмеж­ ування видів медичної допомоги, їх фінансування тощо. Пацієнта ці тонкощі мало цікавлять, для ньо­ го головне — отримати вчасну та якісну медичну допомогу, тож усі підрозділи системи мають працю­ вати синхронно, а не ізолюватися на окремих «островах виживання». Тому ми запрошували до опрацю­ вання законопроекту спеціалістів за кожним напрямком — усе має бути прораховано до дрібниць, аби не ви­ никало жодних порушень, і первинна медична допомога не опинилася сам на сам із проблемами пацієнтів. Та­ кож у законопроекті чітко прописані функціональні обов’язки сімейного лікаря, сімейної медичної сестри та всі аспекти організації роботи центру первинної медичної допомоги, амбулаторії сімейної медицини, ме­ дичного пункту. Останній термін також запро­ ваджено вперше, але він відповідає світовим стандартам і сучасним вимогам. З часу створення ФАПів минуло 100 років, змінилася ідео­ логія надання первинної медичної допомоги, тож і терміни мають їй відповідати. Зокрема, у медичному пункті можуть працювати і лікар, і фельдшер, і медична сестра. Тобто спектр можливих варіантів значно розширюється. Наприклад, якщо в населеному пункті мешкає незначна кількість населення, не варто «закріплювати» там лікаря загаль­ ної практики-сімейної медицини, адже з такою вузькою практикою він дискваліфікується. У згаданому ме­ дичному пункті достатньо медичної сестри, однак неподалік має функ­ ціонувати повноцінна амбулаторія сімейної медицини, котра об’єднає кілька медичних пунктів, і лікар ви­ їздитиме до хворих за місцем їх про­ живання або за викликом медичної сестри. Безперечно, автори законопроек­ ту не обій­ш ли такі важливі питання, як фінансування первинної медичної допомоги, розвиток освіти, науки, права й обов’язки пацієнтів та ліка­ рів тощо. ВЗ От тільки із виконанням найкращих законів в Україні справжня біда. Чи не станеться так і цього разу? — Коли мене запитують про ставлен­ ня до того чи іншого закону, я завжди відповідаю, що в цивілізованій державі норми прийнятих законів потрібно неухильно виконувати, і крапка. Коли якісь норми закону не влаштовують суспільство, його мож­ на оскаржити в Конституційному Суді, Верховна Рада має право внес-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

29 грудня 2017 року

ти відповідні поправки, зрештою, можна змінити чи й скасувати «пога­ ний» закон або «відшліфувати» його підзаконними актами. Але краще не допустити прийняття недолугих за­ конів, тобто потрібно дуже ретель­ но готувати тексти законопроектів, чітко дотримуватися процедури го­ лосування за них та інших аспектів регламенту роботи Верховної Ради. Якщо проекти законів «штам­ пують» за короткий термін — чи ж можна сподіватися на якість таких «дороговказів»? Чому, наприклад, у законопроект №6327 після першо­ го голосування було внесено майже тисячу правок? Бо було очевидно, що він не доопрацьований! А щодо того, чому не виконують­ ся закони, відповідь одна: бо за це ніхто не несе відповідальності. Як і за прийняття непродуманих рішень чи таких, що суперечать нормам чин­ ного законодавства. Хоча будь-який міністр чи керівник нижчого рівня не має права виходити за рамки за­ кону — це бюрократія в хорошому розумінні слова. ВЗ Які больові точки галузі вважаєте такими, що потребують негайного вирішення? — Найболючіше питання — фінансу­ вання, яке унеможливлює надання адекватної медичної допомоги насе­ ленню, а також створює проблеми з оплати праці медичних працівників. Посудіть самі. Українці хворіють на ті самі недуги, що й громадяни інших країн. Наші лікарі використовують такі самі ліки (тим більше, що нині процедура їх закупівель відбуваєть­ ся через міжнародні організації) та клінічні протоколи, адаптовані до міжнародних стандартів. Щодо ква­ ліфікації наших лікарів — вона гідна поваги, оскільки українських медич­ них працівників залюбки беруть на роботу в усіх країнах Європи. Чому ж усе, як у людей, тільки оплата праці лікарів найнижча в Європі? Найболючіше питання для паці­ єнтів — якість медичної допомоги. Є питання й щодо її доступності. На жаль, в Україні вона залежить від розміру гаманця хворого. Людям із високими статками медична допо­ мога доступна завжди і всюди, на­ віть за межами нашої держави. Тож таким пацієнтам первинна медична допомога взагалі не потрібна, вони туди не звертаються і мають досить приблизне уявлення про її реальний стан і потреби, та й подальша її доля їх не цікавить. Запитайте будь-кого з представ­ ників політичної еліти чи високо­ посадовців прізвище їх сімейного лікаря, дільничного терапевта або адресу амбулаторії, до якої вони «прикріплені». Відповіді не почуєте. Тож турботи решти 90% населення, яке має вирішувати 80% своїх ме­ дичних проблем на рівні первинної медичної допомоги, не цікаві тим, хто мусить подбати про її фінансу­ вання, організацію та розвиток. З огляду на те, що первинна медична допомога фактично бере на себе 80% усіх звернень пацієнтів, вона мала б отримувати щонайменше 50% від загального фінансування галузі (до речі, у згаданому законопроекті про­ писано, що всі без винятку послуги первинної медичної допомоги мають увійти до гарантованого державою пакета медичної допомоги). Однак

«

ДЛЯ ОБРАННЯ КЕРІВНИКІВ ГАЛУЗІ ВИЩОГО РІВНЯ НЕ ПОТРІБНО ВИГАДУВАТИ РІЗНИХ КОНКУРСІВ З ОКОЗАМИЛЮВАННЯМ У ВИГЛЯДІ ЕЛЕКТРОННОГО ГОЛОСУВАННЯ. НЕОБХІДНО ЗАТВЕРДИТИ ВІДПОВІДНІ КВАЛІФІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ПЕРСОНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТОГО, ХТО ПРИЗНАЧИВ ЛЮДИНУ СВОЄЇ КОМАНДИ, ЗА РЕЗУЛЬТАТИ ЇЇ РОБОТИ

«

про 50% нині ніхто не говорить. Коли помножити обіцяні 370 грн, які «ходитимуть за пацієнтом» у нас­т упному році, на 40 млн грома­ дян країни, отримаємо приблизно 16 млрд грн, тобто при задекларова­ них Держбюд­жетом 2018 року витра­ тах на галузь у 100 млрд грн на пер­ винку припаде приблизно 16%. Чи рахували якось інакше? Адже досте­ менно невідомо, скільки населення нині в Україні. Жодних розрахунків оприлюднено не було. Немає чітких пояснень, як саме витрачатимуться ці кошти. До того ж згаданий відсоток «ме­ дичного бюджету», який виділяєть­ ся на первинну медичну допомогу, обертається дуже скромними «ба­ гатствами», оскільки загальне фі­ нансування галузі також мізерне. В Україні вже десятки років говорять про необхідність запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування, яке мог­ло б стати додатковим джерелом фінан­ сування охорони здоров’я. Розробили чимало відповідних законопроектів, і затвердити цю законодавчу ініціа­ тиву потрібно було, як то кажуть, ще вчора, однак до сьогодні тільки й чуємо, що суспільство не готове до такого кроку. На мій погляд, на­ селення вже давно сприйняло цю ідею! То держава не виконує своїх зобов’язань: чинне законодавство України передбачає, що на охорону здоров’я має виділятися 10% ВВП, од­ нак про це можна лише мріяти. До того ж в усьому світі доведено: почи­ нати реформування медичної галузі можна лише за умови стартового її фінансування на рівні 7-8% ВВП, жод­ на країна не ризикне цього робити з 2,7%, як почали в Україні. ВЗ Але ж реформування розпочали тільки на рівні первинної медичної допомоги. — І це ще одна больова точка — клап­ тикове реформування системи. Мов­ ляв, давайте спочатку «вилікуємо» первинну медичну допомогу, потім вторинну, потім ще до чогось руки дійдуть. А решта напрямків мають чекати, доки їх лихоманитиме від змін інших складових єдиного ціло­ го? Ми вже спостерігаємо за тим, у якій скрутній ситуації нині опини­ лася високоспеціалізована медична допомога, зокрема заклади НАМН України, котрі мають найкраще об­ ладнання, професіоналів найвищого ґатунку, сучасні технології (і це визнає світ). Доки руки реформаторів дій­д уть до високоспеціалізованої допомоги, може статися так, що лі­ карям первинної ланки просто не

буде куди направляти хворих у разі складної патології! Підхід до реформування галузі має бути комплексним, а його ідеологам і виконавцям потрібно мислити сис­ темно. Тож, на мою думку, керувати галуззю мають професіонали з пле­ яди управлінців. Це лише здається, що управляти системою легко, достатньо мати волю, рішучість і купу привабливих на слух ідей. Ні, переду­ сім потрібні знання, хист державного управління і масштабне мислення. І ці позиції (безперечно, конкретизо­ вані за детальними вимогами) мають бути прописані у кваліфікаційних характеристиках керівників галузі. Навіть пересічного лікаря не можуть взяти на роботу, якщо в нього немає відповідного диплома або він не за­ довольняє іншим вимогам, перед­ баченим для тієї чи іншої посади. Це саме стосується і головного лікаря закладу, і ректора вишу. А найвищі державні посади в нас передбачені для «вільних художників»? Міністр також має бути професіоналом на своєму місці! Можливо, я озвучу непопулярну на сьогодні річ, але, на мою думку, для обрання керівників галузі вищо­ го рівня не потрібно вигадувати різ­ них конкурсів з окозамилюванням у вигляді електронного голосування. Необхідно затвердити відповідні ква­ ліфікаційні характеристики та пер­ сональну відповідальність того, хто призначив людину своєї команди, за результати її роботи. ВЗ Ви спілкуєтеся із широким колом сімейних лікарів. Як вони сприймають реформи рідної галузі? — Так, ми дійсно проводимо багато зустрічей і конференцій (у тому числі і міжнародних), у яких беруть участь тисячі сімейних лікарів. Однак мож­ новладці не відвідують таких захо­ дів, попри наші запрошення, тобто вони ігнорують нагоду використати такий майданчик для того, аби відчу­ ти настрої людей, поділитися з ними своїми ідеями і баченням реформ, по­ яснити незрозуміле, розвіяти побою­ вання лікарів, пояснити логіку змін і очікувані результати. Будь-які реформи потребують широкого обговорення, інакше їх не сприйматимуть. Більше того, сьогод­ ні лікарі не володіють достатньою ін­ формацією про те, що відбувається в галузі. Заяви реформаторів зазвичай не конкретні, механізм їх реалізації не деталізований, тому лікарів це нас­т орожує, і вони часто не сприй­ мають незрозумілих ідей. Безпереч­ но, такою є доля будь-яких реформ —

хтось від них у захваті, а комусь вони не подобаються. Однак запропонова­ ні кроки реформ повинні бути науко­ во обґрунтованими і мати підт­римку виконавців, у конкретному випадку — медичних працівників. Лише за такого розуміння можна очікувати на позитивний результат. Приміром, у бізнесі все починається з розробки чіткого плану досягнення конкрет­ ної мети, його фінансування за кож­ ним пунктом, і коли щось не збіга­ ється — весь план переробляють. Ми хочемо проводити реформи інак­ ше? Не вийде. Має бути чітка програма дій, до розробки якої потрібно залучати достатню кількість професіоналів, навіть з різними точками зору. На період виконання запропонованої реформи медичної галузі (після її обговорення, узгодження та затвердження) слід призначити таланови­ того менеджера з аналітичним мис­ ленням, у якого буде своя команда, спроможна реалізувати намічене. Суспільство цікавить винятково ре­ зультат реформ, а не заяви, обіцянки, роздуми про те, «як було б добре» чи як хтось не підтримує «правильних» задумів. Це — тема для мемуарів, якщо їх хтось побажає прочитати в майбутньому. ВЗ Тож яке майбутнє чекає на сімейну медицину в Україні? — Я не песиміст, отже, хочу вірити, що все буде добре. Якщо працюва­ ти на повну силу і разом, то ми до­ сягнемо позитивних змін. Сімейній медицині ще ніколи не приділяли стільки уваги, як нині. Про рефор­ ми первинної медичної допомоги говорять на кожному кроці та на всіх рівнях. Важливо не заговорити цей процес, інакше люди втратять віру у краще. Стартувати потрібно зі встановлення чітких правил гри, які ніхто не матиме права змінюва­ ти протягом десятиліть. Тоді люди розумітимуть, що на них чекає, і що очікують від них. Повірте, ме­ дики прагнуть змін, а також уміють працювати, та й ентузіазм ще не зов­ сім втрачено, тому держава має ціну­ вати це як дорогоцінний скарб. Хочу поділитися приємною нови­ ною: працівник нашого інституту в цьому році захистив першу в Україні докторську дисер­тацію за спеціаль­ ністю «Загальна практика-сімейна медицина». Наших фахівців цінують за кордоном, ми докладаємо макси­ мум зусиль, аби сімейні лікарі безпе­ рервно вдосконалювали свою профе­ сійну майстерність у різних галузях медицини, оскільки останні рефор­ ми покладають на них дедалі більше відповідальності та обов’язків. Тобто великі ідеї реалізуються через кон­ кретні справи, над якими потрібно працювати щодня. Ще одна хороша новина: Кабінет Міністрів України запропонував запровадити День сі­ мейної медицини, відповідний Указ Президента було презентовано на засіданні Уряду 6 груд­­ня. Медична спільнота давно чекала на таке но­ вовведення, оскільки воно зміцнить престиж сімейного лікаря. Хочеться вірити в те, що не лише свята, а й будні сімейної медицини наповню­ ватимуться хорошими новинами й змінами. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

7


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

АВТОНОМІЗАЦІЯ В ДІЇ: ДОВГООЧІКУВАНА СВОБОДА ЧИ НОВІ МІРАЖІ?

Верховна Рада України 6 квітня 2017 року прийняла Закон України №2002-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», який теоретично відкрив широкі можливості для автономізації медичних закладів. Аби реалізувати привабливу теорію на практиці, МОЗ мало розробити низку підзаконних актів до того, як Закон набуде чинності, тобто до 6 листопада 2017 року. Час, відведений на підготовку до «вільного плавання», минув. Чому ж човен автономізації стоїть «на приколі»?

Сергій КУБАНСЬКИЙ, заступник Голови Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

ВЗ Найпершою умовою автономізації мало бути надання державним та комунальним закладам охорони здоров’я статусу казенних і комунальних некомерційних підприємств, що дало б їм змогу самостійно вирішувати всі питання організації діяльності. Процес пішов? — Зміна статусу державних лікарень на комунальні підприємства не є абсолютно новим явищем. Це відбувалося ще в процесі реформування галузі в пілотних регіонах у 2011-2014 роках. Тож, наприклад, у Києві зак­ лади первинного рівня вже давно є комунальними некомерційними підприємствами (як і частина установ вторинного рівня). Відтак не можна стверджувати, що саме цей Закон дав старт процесу, наприклад, у столиці. Хоча певні доповнення він привніс. Однак усі очікували, що з його прий­ няттям на рівні підзаконних нормативно-правових актів Кабміну та МОЗ України нарешті буде розроблено і затверджено порядок обрання керівників таких закладів, оскільки ця процедура має відбуватися за одними й тими самими принципами по всій країні. Натомість маємо у своєму розпорядженні лише Наказ МОЗ №117, який встановлює кваліфікаційні вимоги до претендентів на такі посади. Оскільки жодних інших документів від держави не дочекалися, деякі районні та міські ради вирішили ще до набуття чинності згаданим Законом розробити і ви-

8

користовувати власний (!) порядок обрання керівників закладів охорони здоров’я, нехтуючи при цьому вказаними кваліфікаційними вимогами. ВЗ Чи не найсолодшою «вишенькою на торті» автономізації було те, що відтепер лікарні зможуть вільно розпоряджатися власним бюджетом, мати окремі рахунки в державних банках тощо. Бодай це вже можна реалізувати? — Це дійсно хороша справа, особ­ ливо враховуючи те, що згідно із законодавством невитрачені кошти заклади зможуть залишати на своїх рахунках (у тому числі й на депозитах), а не повертати до державного бюджету, як це було раніше. Однак річ у тому, що заклади охорони здоров’я є некомерційними підприємствами, тобто не можуть ставити

за мету отримання прибутку. А якщо йдеться про установи первинної ланки, то майже весь перелік медичних послуг, які вони мають надавати населенню, є безоплатним. За що вони отримуватимуть додаткові кошти, аби поповнити свої рахунки аж до появи залишків? І, нарешті, головне — доки не розроблено тарифів на медичні послуги (а сьогодні єдина методика розрахунку їх вартості не затверджена), доки не запрацював закон, котрий дозволяє отримувати за них кошти, узагалі не зрозуміло, як реалізувати «даровану свободу», а також коли ж така можливість з’явиться взагалі. Питання до МОЗ — чим воно займалося більше півроку? ВЗ Тобто найближчим часом керівники закладів не зможуть підвищувати заро-

бітну платню кращим лікарям і зменшувати «відстаючим», як це було обіцяно? — Найбільше «ріжуть слух» інсинуації з приводу того, що заробітна плата медикам виплачуватиметься «індивідуально», на розсуд керівника, а не згідно з тарифною сіткою. Мовляв, лікар, який «викладається» на прийомі, отримає більше за свого колегу, котрий працює «з холодком», хоча прийняв стільки ж пацієнтів чи відпрацював стільки ж годин. Або успішніший хірург отримає за виконану операцію більше, ніж недосвідчений фахівець. По-перше, це суперечить міжнародним вимогам (зокрема, конвенціям Міжнародної організації праці №111 та №100) про те, що однакові норми праці мають бути однаково оплачені. Не можуть два хірурги за однакового навантаження

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

29 грудня 2017 року

та одних і тих самих видів виконаних втручань в одному державному чи комунальному секторі отримувати різну зарплату — ані в межах одного закладу, ані навіть, коли працюють у різних районах. По-друге, тим, хто поширює таку інформацію, пот­ рібно переглянути норми чинного спільного Наказу Мінсоцполітики та МОЗ України від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення», яким передбачено, що згадані умови оплати праці застосовують під час нарахування зарплати працівникам сфери охорони здоров’я та соціального захисту населення України незалежно від підпорядкування закладу. Тобто в основу умов оплати праці не пок­ ладено принципу диференціації за видом організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я, інакше кажучи — немає різниці, державна це установа чи комунальне підприємст­ во. Прив’язка залишається тільки до того, чи фінансується цей заклад з бюджету (заробітна плата медиків у 2018 році забезпечуватиметься саме так). Відповідно, поки комунальні некомерційні підприємства отримуватимуть кошти на заробітну плату із державної субвенції, розмови про укладання якихось особливих трудових договорів, тим більше контрак­тів з медичними працівниками (які взагалі не передбачені нормами чинного законодавства) є некоректними. Загалом дивно чути подібні обіцянки, адже Профспілка вже не раз звертала увагу на це питання. Крім того, жодних проектів нормативних документів щодо зміни існуючих умов чи впровадження нових принципів з оплати праці в публічному просторі немає, та й на розгляд Профспілки як

сторони соціального діалогу їх також не було спрямовано (хоча того вимагає законодавство). Навіть якщо турботу про галузь охорони здоров’я віддадуть на відкуп місцевій владі, у регіоні мають діяти єдині або хоча б споріднені критерії та підходи в оплаті праці медичних працівників. Не повинно бути такого, щоб, наприклад, один кардіохірург за шунтування отримував у рази менше, ніж його колега, що працює в такій самій лікарні на іншому боці вулиці або в іншому районі міста. ВЗ За цим слідкуватимуть у тому числі й наглядові ради при лікарнях? Адже це ще одне ноу-хау Закону про автономізацію. — На жаль, нині ми можемо говорити про це лише гіпотетично. Адже досі Уряд не затвердив порядку утворення наглядових рад, не визначено їх прав та обов’язків, навіть типового положення про них немає (ці документи мало б розробити МОЗ та подати на затвердження Уряду). Відповідно наразі остаточно невідомо, як це відбуватиметься, за якими принципами та критеріями, кого обиратимуть у наглядові ради і на який термін, які їх повноваження. Тому закиди місцевим органам влади, які нібито не поспішають виконувати норми нового Закону, є необґрунтованими — це держава не створила належних умов для реалізації нових правил. Тож, на мою думку, передчасно говорити про те, що медичним закладам стало «легше дихати» після того, як новий Закон набув чинності. ВЗ У чому вбачаєте причину того, що очікування не виправдовуються? — По-перше, відповідні органи влади, які зобов’язані були подбати про належні умови для реалізації За-

кону, тобто розробити і затвердити необхідні, зрозумілі та якісні нормативно-правові акти, не впоралися зі своїм завданням, хоча часу для цього мали більше ніж достатньо. По-друге, існує непослідовність у прийнятті рішень щодо змін у діяльності галузі. Наприклад, свого часу скасували 33-й Наказ, який встановлював нормативи штатних розписів, одні з того тішилися, інші нарікали, що залишилися без жодних нормативів для формування штатів медичних закладів. Натомість в ініційованому Президентом України проекті Закону №7117 «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», прийнятому Верховною Радою України 14 листопада, йдеться про необхідність розробки нормативів навантаження на медичних працівників у сільській місцевості. Це послідовно? По-третє, у нас усе добре тільки на словах, а як до діла, то одразу «пробуксовуємо». Наприклад, попри постійні обіцянки ось-ось перейти на оплату за послуги, досі не вирішені питання з ціноутворенням у галузі охорони здоров’я. І головне, реформатори переконані, що все вийде, як вони того бажають, і всі без винятку медичні заклади завтра стануть підприємст­вами. Однак право визначатися з організаційноправовою формою зак­ладів на своїй території мають лише органи місцевої влади (до того ж існує перехідний період). Якщо вони того побажають — змінять статус бюджетної лікарні на своїй території, коли ж ні… Вони отримали таку можливість і право, але ніхто не зможе їх до цього примусити. Вважаю: помилки реформаторів полягають не лише в тому, що вони не враховують особливостей, традицій, специфіки української охорони здоров’я (мабуть, вони їм про-

сто невідомі), а і в небажанні про них дізнаватися. Адже нинішні реформатори відмовляються від повноцінного соціального діалогу в галузі, не враховують думки виконавців реформи — медичних працівників, яких представляють профспілки і без яких неможливо втілити зміни. Тож, як то кажуть, курчат рахують восени. На мою думку, найважливіше не те, у якій організаційно-правовій формі існуватимуть заклади охорони здоров’я, а те, чи отримають вони належне фінансування. Бо скільки не кажи «халва», солодко не буде. Скільки не накликай «гроші за пацієнтом», якщо їх не виділятимуть з місцевого чи державного бюджету в тій кількості, аби надати адекватну медичну допомогу населенню, витрати на лікування знову буде перекладено на плечі хворих. А з тими гіпотетичними прайсами, які нині в усіх на вустах, хворі взагалі не звертатимуться до лікарень, і те, що останні стануть автономними, навряд чи втішить пацієнтів. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Реабілітація: повне перезавантаження чи зміна декорацій?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ

Ігор ЯКОВЕНКО, експерт Інституту суспільно-економічних досліджень, кандидат економічних наук

П

роблеми з реалізацією ідеї автономізації медичних закладів можуть виникати вже тому, що певні неузгодженості закладено в самому Законі. Наприклад, у ньому зазначено, що державні заклади (а таких в Україні багато, зокрема клініки НАМН України, Національний інститут раку МОЗ України, лікарня «Охматдит» тощо) можуть змінити свій статус на казенні підприємства або установи (державного підприємства в переліку немає). Водночас згідно з Господарським кодексом України (ст. 76) казенне підприємство утворюється Кабінетом Міністрів на тій підставі, що його продукція чи послуги є унікальними й такими, котрі майже ніде більше не надаються. До цього переліку тепер додали й медичні заклади, але Кабінет Міністрів не може масово створювати своїми постановами казенні підприємства із кожного медичного інституту. Тому перспектива щодо набуття державними медичними закладами іншого, ринкового та самос­тійного статусу, не дуже оптимістична. Наступне зауваження. Законом дозволено перетворювати комунальні заклади охорони здоров’я винятково на некомерційні підприємст­

ва. Навіщо таке обмеження? Адже, наприклад, у новому Законі України «Про освіту» (ст. 22) закладено можливість створення як неприбуткових, так і прибуткових закладів, при тому, що, на мою думку, медична галузь може бути не менш комерційно успішною (якщо і не більше), ніж освітня. Що страшного в тому, аби медичні заклади надавали платні послуги, отримуючи при цьому дохід, розпоряджаючись ним і сплачуючи за це податки державі? А щоб не виникало ризику повної комерціалізації чи приватизації медичних закладів, мають бути створені надійні запобіжники в інших законах. Бо нині головні лікарі не зовсім розуміють, навіщо ж було «город городити» — однією рукою вказувати на те, що лікарні зможуть заробляти кошти самос­ тійно, а іншою — фактично обмежувати таку можливість. При цьому після прийняття Верховною Радою Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» стає зрозуміло: усе, що не ввійде до програми медичних гарантій, по суті, й буде платними послугами, які оплачуватиме населення чи благодійники. Керівники медичних закладів розраховували на те, що із запровадженням автономізації лікарні зможуть заробляти додаткові кошти, накопичувати їх на власних рахунках у банках. Тепер, як то кажуть, автономізація нагадує темний ліс, опинившись у якому, важко втямити, де вихід, а де пастка. Тож головні лікарі резонно запитують: «А навіщо тоді взагалі змінювати статус? Ми й без того отримаємо певну кількість коштів за надані послуги — згідно із

Законом про державні гарантії. Але чи дадуть нам пов­ноцінне право розпоряджатись доходами, якщо ми будемо некомерційними? Адже, кому і за що надавати кошти, знову вирішуватимуть нагорі!» Хтось має аргументи переконати їх у протилежному? Поки що їх недостатньо. Також немає чітко виписаного механізму щодо того, які банківські операції зможе здійснювати керівник некомерційного підприємства, чи зможе він брати участь у фондовому ринку тощо. Інше важливе питання. У всьому світі існує багато медичних закладів, які належать релігійним чи іншим організаціям, університетські клініки тощо. Наші медичні чиновники також часто говорять про необхідність створення університетських лікарень в Україні. Чому ж тоді в Законі про них навіть згадки немає — як вони мають функціонувати, за якими законодавчими нормами жити? Водночас про університетські клініки йдеться у вже згаданому Законі «Про освіту» — доки одні перебувають у роздумах, інші перехоплюють ініціативу! Чи університетські лікарні вже не належатимуть системі охорони здоров’я? Також в Україні існують потужні релігійні громади, які могли б опікуватися, наприк­ лад, реабілітаційними чи хоспісними центрами, однак у Законі знову ж таки не вказано, як саме це робити, хоча відповідні пропозиції на етапі обговорення законопроекту подавалися. Чимало питань і до механізмів реалізації Закону. Передусім вони стосуються технології зміни статусу державних і комунальних підприємств на казенні та некомерційні підпри-

ємства. МОЗ розробило щодо цього методичні рекомендації, однак така «інструкція» є дуже загальною. Як завжди, найскладніше розіб­ ратися з деталями, а вони там не повністю прописані. Наведу лише один приклад. У Законі про фінансові гарантії медичного обслуговування передбачено, що заклад, який надав ті чи інші медичні послуги, звітує про це Національній службі здоров’я України, яка має їх оплатити. Тобто спочатку послуга — потім гроші. А де гарантії того, що неприбуткове комунальне підприємство матиме кошти для того, аби надати цю послугу? Адже в новому Законі йдеться лише про можливе авансування (передоплату), механізм якого буде затверд­жено Кабміном пізніше. До того ж керівники центральних районних та дільничних лікарень, медичних закладів міст районного значення добре розуміють, що «гарантовані» державою бюджетні кошти будуть сконцентровані переважно на екстреній допомозі, первинній ланці, паліативних послугах, медичному обслуговуванні дітей. Натомість це не охопить переважної частини послуг вторинної ланки надання медичної допомоги. Тож, перейшовши у статус некомерційного підприємства, заклад ризикує залишитися «на бобах», у кращому разі отримуватиме бюджетні кошти тільки за вже надані медичні послуги. Тобто абсолютно незрозуміло, чи запровадять передоплату і чи ввійдуть базові послуги вторинки в гарантований пакет, хоча при цьому керівників активно закликають «міняти коней на переправі». А вони (Продовження на стор. 10)

9


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

«

(Початок на стор. 8) вагаються — навіщо їм ризикувати, краще вже залишити все як є, отримуючи хоч якесь гарантоване фінансування або ж перетворюватися на комерційне підприємство, у якому надання платних послуг (які бюджетом не фінансуються) безпосередньо пов’язане з доходами. Однак це вже зовсім інший статус, не передбачений чинним Законом. Так і «плавають» медичні заклади між двох берегів, і жоден з них їх не приваблює. Безперечно, Закон про автономізацію — це крок уперед, навіть статус некомерційного комунального підприємства багато в чому розв’язує руки їх керівникам, створює певний сегмент ринку не тільки за рахунок бюджетного фінансування. Проте в ньому закладено великий ризик для районних і міських лікарень. Окрім того, для провадження самостійної господарської діяльності потрібно утримувати відповідний штат (фінансистів, маркетологів, які виводитимуть заклад на ринок, укладатимуть вигідні угоди тощо). Усі розуміють, що «ціна» таких фахівців незіставна із зарплатою, яку можуть запропонувати їм комунальні неприбуткові зак­лади охорони здоров’я. Чи кожен головний лікар стане «сам собі економістом» та ще й талановитим менеджером? Так і до банкрутства недалеко. Як, до речі, і через залежність керівника від найнятих кадрів (наприклад, незнання основ економіки головного лікаря змушує його цілком покладатися на свого фінансиста). Комерційні заклади за рахунок свого прибутку нівелюють подібні ризики. У комунальних некомерційних підприємств такої можливості не буде. І що не менш важливо — для того аби провадити комерційну діяльність, потрібно мати у своєму розпорядженні хоч якусь систему визначення цін і тарифів на медичні послуги. Найкращий варіант — система DRG, яка встановлює загальні групи цін. На крайній випадок має бути затверджена хоч якась доладна методика обрахунку вартості послуг, але ж і цього немає! Закон про автономізацію прий­нято більше ніж півроку тому, але цілий пласт питань не розроблено — фінансовий механізм не забезпечений, інфраструктурне питання зависло в повітрі, не затверджено порядку обрання головного лікаря тощо. Свого часу в Україні вже проводили експеримент (зокрема у Харківській, Житомирській та інших областях) щодо зміни статусу лікарень на підприємства. На додаток до проблем, які тоді виникали, нині отримаємо ще одну, пов’язану з посиленням ролі місцевого самоврядування. Одна справа — тримати все під контролем держави, що було можливим до проведення децент­ралізації, зовсім інша — коли господарем на «експериментальному майданчику» стають місцеві ради. Пригадую випадок, як на території однієї з лікарень відкрили похоронне бюро. Тоді це було надзвичайним випадком, однак довелося довгенько боротися із таким «розпорядником» державного майна. Нині ж усі рішення з подібних питань прийматимуть місцеві депутати громад, за ними — істина в останній інстанції. Законодавче поле надає їм чимало свободи в тому, як саме розпорядитися тим чи іншим комунальним підприємством, а вона іноді може надміру «розв’язати руки». Чинний Господарський кодекс України визначає лише загальний статус комунального підприємства, тобто типові норми для всіх галузей. Коли освітяни приймали свій Закон і вирішували це питання, вони також могли обмежитися рамками згаданого кодексу. Однак вчинили мудріше — виписали в Законі конкретні назви, а саме «неприбутковий» і «прибутковий» заклади освіти. Такі статуси конкретно не розтлумачено в Господарському кодексі, однак в освітянському Законі передбачено, що це має бути зроблено надалі вже у спеціальних законах та підзаконних актах, де можна буде окреслити специфіку комерційного і некомерційного комунального підприємства саме для галузі освіти, бо ж вона, безперечно, має відрізнятися від галузі житлово-комунального господарства чи будівницт­ва. Система охорони здоров’я цим шляхом не пішла, тож можна очікувати різних «сюрпризів».

10

НАШІ ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ДОРІКАЮТЬ ТИМ, ЩО ОСНОВНА ЧАСТКА ВИТРАТ НА МЕДИЦИНУ ІДЕ НА ЗАРПЛАТУ ПРАЦІВНИКІВ ГАЛУЗІ. ІНАКШЕ Й БУТИ НЕ МОЖЕ, БО НА ВСЕ ІНШЕ КОШТИ ПРАКТИЧНО НЕ ВИДІЛЯЮТЬСЯ. КОЛИ ДЕРЖАВА ПОВНІСТЮ ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ФІНАНСУВАННЯ ДІАГНОСТИЧНО-ЛІКУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, ХАРЧУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ, ПРИДБАННЯ ІНВЕНТАРЯ, ІНСТРУМЕНТАРІЮ, МЕДИЧНОГО ОБЛАДНАННЯ, ЛІКІВ, ТОДІ ЧАСТКА ЗАРПЛАТИ В ЦЬОМУ ЩЕД­РОМУ ПОТОЦІ НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИМЕ 15-20%. ВИХОДИТЬ, ЩО ЦИФРИ ПРАВИЛЬНІ, А ЇХ ТРАКТУВАННЯ З БОКУ ЧИНОВНИКІВ — ВІД ЛУКАВОГО

«

Вардан АЙРАПЕТЯН, головний лікар Звенигородської ЦРЛ Черкаської області

П

ро яку автономію комунальних закладів охорони здоров’я ми можемо говорити сьогодні, коли досі не виписано жодної нормативної бази під цей процес? Немає навіть затвердженого переліку послуг, котрі можна буде надавати на платній основі, як і розрахунку вартості медичних послуг у цілому. Навіщо запроваджується автономізація? Поперше, аби медичні заклади самостійно розпоряджалися власними коштами. А де вони? Адже в Законі чітко вказано, що медичні заклади — це неприбуткові комунальні підприємства, тобто прибутку в них не передбачається. Хто з такими установами захоче мати справу? По-друге, якщо ми автономні, це означає можливість самостійно закуповувати потрібні для закладу ліки, однак цього ми аж ніяк зробити не можемо — ні в рамках чинного законодавчого поля, ні в межах коштів, які маємо у своєму розпорядженні. По-третє, де обіцяна автономізацією можливість конкурувати із приватними закладами? Чи можуть сьогодні комунальні неприбуткові підприємства, наприклад, вийти на міжнародний ринок, який пропонує сучасне якісне обладнання і ліки? Чи доведеться купувати все необхідне у трейдерів, які прагнуть продати втридорога те, що вигідно їм, а не те, що потрібно для роботи медикам? Тож чи зможе лікувальна установа районного рівня придбати комп’ютерний томограф за 500 тис. Євро або апарат МРТ вартістю 1 млн Євро? Ні, таких коштів у комунального закладу немає, а без відповідного обладнання він не витримає жодної конкуренції з приватними клініками. До того ж останні укладають угоду з тим, з ким їм вигідно, а комунальний заклад має оголосити тендер, який затягує час, та й у тендері не завжди виграє виробник, котрий пропонує дешевші ліки чи медичні інструменти. Тож приватні заклади виграють у часі та навіть у коштах, оскільки можуть розраховувати ще й на знижки до 20% (коли платитимуть готівкою). До того ж вони точно закуповуватимуть препарати і медичні вироби, необхідні їм для роботи, тоді як комунальні лікарні централізовано отримують те, що їм нав’язують. Наприклад, МОЗ досі постачає ліки централізовано, а хтось запитав, чи нам сьогодні потрібні саме ці препарати, можливо, не вистачає зовсім інших? Ні, використовуйте ті, якими вас забезпечили, та ще й будьте при цьому конкурентоспроможними!

Ще одна проблема — відсутність у комунальних закладах кадрів, які могли б забезпечити ефективний медичний менеджмент, — без цього не вижити в умовах конкуренції. А якщо врахувати специфіку вітчизняної політики (маю на увазі лобіювання деякими депутатами інтересів окремих лікарень), то зак­лади, які не мають власного «покровителя» серед народних обранців, узагалі не матимуть шансів на виживання. Особливо це стосується районних лікарень — який інтерес у їх роботі з боку «небожителів»? Тож поки що автономізація медичних закладів в Україні залишається символічним поняттям. Як і задекларований МОЗ принцип «Гроші ходять за пацієнтом». Щоб такий механізм реально запрацював, потрібно передусім справедливо розподілити кошти на кожного громадянина і передати їх на лікувальні заклади. А потім уже запитувати, куди їх поділи. Якщо ж величезну частину медичного бюджету «з’їдає Феофанія», а решта ділиться на всю країну, тоді виходить, що на медичне обслуговування пересічного українця припадає близько 60 дол. на рік (навіть незаможні держави світу виділяють по 1,5-2 тис. дол. на кожного громадянина). А наші державні службовці дорікають тим, що основна частка витрат на медицину іде на зарплату працівників галузі. Інакше й бути не може, бо на все інше кошти практично не виділяються. Коли держава повністю забезпечить фінансування діагностично-лікувального процесу, харчування пацієнтів, придбання інвентаря, інструментарію, медичного обладнання, ліків, тоді частка зарплати в цьому щед­рому потоці не перевищуватиме 15-20%. Виходить, що цифри правильні, а їх трактування з боку чиновників — від лукавого. Бо наразі «на все інше» лікарня отримує 500-600 тис. грн на рік. Чи ж можемо ми говорити про якісь досягнення в медицині, коли, наприклад, вартість трансплантації одного органа дорівнює річному бюджету нашої районної лікарні? Тож чи врятує нас автономізація? Чи, можливо, під цим терміном приховано перший крок до приватизації комунальних закладів?

Богдан ФЕДАК, головний лікар КЗОЗ «Харківська обласна клінічна лікарня — Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

А

втономізація в основному стосується спеціалізованої медичної допомоги і спрямована на те, щоб ця ланка в перспективі переходила на нові форми господарювання, які розширять можливості медичних закладів. Узагалі, про надання платних медичних пос­

луг (медичні огляди водіїв, інші види обслуговування, пов’язані з медичними комісіями та іншим спектром додаткових послуг) почали говорити ще 15 років тому. Але сьогодні немає можливості розширити їх ще більше, оскільки ст. 49 Конституції України гарантує громадянам України безкоштовну медичну допомогу. Однак існує частина пацієнтів, які хочуть і можуть собі дозволити оплатити додаткові медичні послуги — їх і передбачено перевести в легальне русло завдяки автономізації. Настав час точного обліку коштів, які «обертаються» у медичних закладах, оскільки нині ніхто не може назвати реальні суми у цій сфері. Також невідомо, скільки хворі витрачають на придбання ліків за власний рахунок, а потім звертаються до місцевих органів влади, що відшкодовують ці витрати. Тому маємо точно знати, які кошти з місцевих бюджетів, а які — з кишень пацієнтів витрачаються у медичних закладах. Втім, окрім Закону про старт автономізації, який уже набув чинності, жодного нормативного акта (наприклад, змін до Бюджетного кодексу та інших необхідних документів) до сьогодні немає. Тож не зрозуміло, як саме здійснюватиметься фінансування. Можливо, коли запрацює державна агенція, анонсована МОЗ, можна буде довести справу до кінця. На мою думку, було б краще, аби процес автономізації в першу чергу торкнувся всіх без винятку обласних закладів — за наявності документів, які повинен розробити МОЗ, наприклад Положення про наглядову раду. А потім уже можна запроваджувати автономізацію у діяльність центральних районних лікарень та інших медичних закладів. Нині перед нами поставили завдання реформувати систему надання первинної медичної допомоги, передусім сільської медицини. Зокрема необхідно створити умови для залучення до села молодих сімейних лікарів. З цією метою плануємо у 2018 році збудувати в сільській місцевості Харківщини ще 50 закладів сімейної медицини (з житлом для медперсоналу). Передбачаємо, що реформа первинки реалізовуватиметься двома шляхами. Перший: сімейні лікарі працюватимуть у центрах ПМСД, які крім іншого можуть переходити на нову форму господарської діяльності — комунальні неприбуткові підприємства. Процес в області вже розпочався — 8 закладів охорони здоров’я первинки створили такі підприємства на своїй базі. Другий шлях: сімейні лікарі стануть фізичними особами-підприємцями. Під час спілкування з медичними працівниками первинки ми цікавимося, хто з них готовий до цього. Серед таких — молоді лікарі, які нещодавно закінчили вищі медичні навчальні заклади, мають 5-6 років лікарського стажу, але їх поки що небагато. Тому це завдання на майбутнє. У проекті Закону зазначено, що Національна служба здоров’я фінансуватиме як державні, так і комунальні неприбуткові підприємства, а в перспективі й медичні заклади приватної форми власності. Тобто первинка може повністю перейти на нові форми господарювання. У чому вбачаємо розвиток цього напрямку? Ідеально було б, аби у сільській амбулаторії працювали кілька лікарів, можливо, лікарів-підприємців, які об’єднали б кошти, що «прийдуть за пацієнтами». Тоді вони могли б підмінити один одного на випадок відпустки, хвороби тощо. Зросте мобільність сімейних лікарів, сконцентруються кошти, а населення не ризикуватиме залишитися без медичної допомоги. З огляду на це для будівництва нових медзакладів у сільській місцевості ми обрали проекти, розраховані на те, що там працюватиме від 3 до 7 фахівців. Менше — економічно не вигідно, більше — не потрібно. Однак це еволюційний процес, він залежатиме не від керівництва медичних закладів, а від рішення лікарів та їх підтримки з боку місцевих громад і керівників районів.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

29 грудня 2017 року

ТРАНСПЛАНТАЦІЯ — ШАНС НА ЖИТТЯ Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині, який готується до другого читання, важливий не тільки для тисяч хворих з утраченими функціями нирок та інших органів, а й для лікарів. Саме в можливості пересадки від нерідних донорів медики вбачають шанс повернути повноцінне життя своїм пацієнтам.

Галина СИМКО, завідувачка нефрологічного відділення Тернопільської університетської лікарні, головний обласний експерт управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА з питань нефрології

В

Україні майже 500 тис. осіб страждають на хронічні хвороби нирок і потребують замісної ниркової терапії. Втім, із застосуванням апарата «штучна нирка» у нас лікується лише 5-7% хворих, яким без цього не вижити. Допомогти таким людям могла б трансплантація цього органа, однак в Україні й досі відсутня законодавча база, що дала б змогу узаконити можливість пересадки органів не тільки від близького родича, а й від будь-якої людини, котра виявила таке бажання. На Тернопільщині впродовж останніх десяти років ведеться електрон­ ний реєстр пацієнтів із хронічними хворобами нирок, гострим ушкодженням нирок й окремої категорії — пацієнтів з трансплантованими нирками. Загальна кількість осіб із хронічними захворюваннями нирок, занесених у цю базу даних, на Тернопільщині сягає 9 тис., з них 2 тис. — пацієнти з ускладненнями, зокрема нирковою недостатністю на різних стадіях, які потребують замісної ниркової терапії. Чому проблема настільки актуальна? Бо всі методи замісної ниркової терапії — чи це штучна нирка, тобто гемодіаліз, чи перитонеальний діаліз, чи трансплантація —―надзвичайно дороговартісні, це мільйонні витрати з бюджету. Але біда не тільки у високій вартості діалізу. Річ у тім, що пацієнти з нирковою недостатністю стають фактично життєвозалежними від гемодіалізу. А переважна більшість із них — люди середнього

віку, тобто працездатні громадяни, які могли б вести повноцінне, насичене різноманітними подіями життя, народжувати дітей, забезпечувати родину, а натомість стали заручниками цієї процедури. Тому проблема й набула такої надзвичайної значущості та гостроти. Останніми роками показник виживаності хворих із патологіями, які, власне, й призводять до хронічної хвороби нирок, значно зріс. Певною мірою причину такої ситуації можна пояснити тим, що нині хворі отримують сучасне лікування, приміром, інсулінотерапію при цукровому діабеті, яка подовжує їх життя, бо раніше такі пацієнти гинули, не доживаючи до втрати нирками своїх функцій. До речі, цей показник є високим не лише в Україні, а й у державах Євросоюзу, у Сполучених Штатах Америки. Тому витрати на нирковозамісну терпію, які лягають на бюджет, є доволі важким тягарем навіть для цих високорозвинених країн. Коли ж порівнювати якість життя пацієнта, що перебуває на діалізі, та людини, котрій трансплантували нирку, то це як «небо і земля». Пацієнти з трансплантованою ниркою ведуть активний спосіб життя, будують кар’єру, одружуються, у них народжуються діти, тоді як «гемодіалізники» по суті «прив’язані» до апарата, і про будь-яку активну діяльність й мови бути не може. Рятівним колом для цих пацієнтів могла б стати пересадка нирки, про що мріють не тільки вони, але й ми, їх лікарі. Втім, торік в усіх центрах трансплантації України зробили всього 126 пересадок органів (для прикладу, у США було проведено 33,6 тис. орган-

них трансплантацій), із них 119 — трансплантації нирки від родинного донора, що становить лише 2% від потреби. Щодо питання трансплантації трупної нирки, то воно й надалі залишається відкритим. Тому ми з таким нетерпінням чекаємо на зміни до вітчизняного законодавства, які дадуть змогу започаткувати цей напрям трансплантології. Яку модель виберуть наші народні депутати — презумцію згоди чи незгоди — не так уже й важливо, головне, щоб закон запрацював якомога швидше, бо ми втрачаємо людські життя. Я можу говорити про це з високим ступенем особистої відповідальності, оскільки за 15 років роботи у нефрологічному відділенні мені довелося спостерігати, як повільно, крок за кроком відходять за вічну межу люди. І дуже важко дивитися їм у вічі, адже вони чудово розуміють, про що йде мова, але не завжди наважуються про це заговорити, їх видають тільки спов­ нені відчаєм погляди... Практично всі трансплантації в Україні виконані від родинного донора, і це єдиний з усіх можливих варіантів для таких хворих. Але й тут виникають проблеми, приміром, коли лабораторні тести «оголошуть» відмову. Деякі пацієнти знаходять порятунок за кордоном, бо в Італії, Німеччині, США така спеціалізована допомога значно доступніша. Уже багато років життя громадян цих та інших країн рятує потенційне донорство. Аби допомогти ближньому в біді, вони по досягненню 18-річного віку за бажання та в присутності свідків заповнюють так звану донорську картку.

«

ЗА ВСІ ЦІ РОКИ МИ ТАК І НЕ СПРОМОГЛИСЯ СТВОРИТИ ЄДИНОГО РЕЄСТРУ ДОНОРІВ І ЄДИНОГО РЕЄСТРУ ПАЦІЄНТІВ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ. НЕМАЄ Й ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО ОРГАНУ, КОТРИЙ КООРДИНУВАВ БИ ДІЇ МІЖ ЛЮДЬМИ, ГОТОВИМИ ПОЖЕРТВУВАТИ ОРГАНИ, І ТИМИ, ХТО ЇХ ПОТРЕБУЄ. ТОМУ ВЖЕ ДАВНО НАСТАВ ЧАС ІЗ ЧОГОСЬ ПОЧАТИ

«

Щодо українського менталітету, то наша суспільна свідомість, як стверд­ жують деякі опоненти, поки ще не готова прийняти цю цивілізовану європейську практику передавання донорського органа за трагічних обс­тавин. Мовляв, люди не достатньо інформовані з цього питання, мало знають про трансплантацію. А де ж тоді позиція державних структур, які повинні лобіювати інтереси таких пацієнтів у суспільстві? Чому народні обранці не поспішають із новим законом, що дав би шанс кожному українцеві самостійно вирішувати, як йому діяти? Зрозуміло, що ми не можемо спрогнозувати свого майбутнього, але це наше право — за якихось трагічних обставин пожертвувати власні органи іншій людині. Реалізація цієї можливості має відбутися в правовому полі, яке, на жаль, нині практично відсутнє. Людина не може віддати власний орган, бо ці дії вважатимуться протизаконними. Скільки молодих, здорових людей гине зараз на автошляхах України, і вони, як цинічно це не звучало б, могли б стати потенційними донорами і врятувати не одне життя. На мій погляд, ми втрачаємо дуже багато можливостей через відсутність законодавчої бази, яка позбавляє людину можливості зробити свій вибір. Можливо, зміни мають закласти саме медики, які дуже добре розуміють усі проблеми нашої трансплантології. Хоча за всі ці роки ми так і не спромоглися створити єдиного реєстру донорів і єдиного реєстру пацієнтів, які потребують трансплантації. Немає й державного медичного органу, котрий координував би дії між людьми, готовими пожертвувати органи, і тими, хто їх потребує. Тому вже давно настав час із чогось почати, зробити перші кроки на цьому шляху, скориставшись успішним досвідом інших цивілізованих країн. Зрозуміло: коли проблема не торкається людей персонально, вони перетворюються на пасивних спостерігачів. Але це не стосується медиків, у яких щодня перед очима такі пацієнти і які знають, що діаліз тільки підтримує, а не рятує їх життя, тож ми не повинні мовчати. На Тернопільщині зараз мешкає 40 дорослих і 3 дітей із трансплантованою ниркою, ми входимо до першої п’ятірки областей України за цими показниками. Деяким пацієнтам провели трансплантацію в Іспанії, Португалії, Італії. У нас на спостереженні перебуває чоловік, якому здійс­ нили пересадку нирки ще за радянських часів у Москві, і він донині веде активний спосіб життя! Термін життя пацієнта з трансплантованою ниркою подовжується до 25 років. Хіба це мало? Майже чверть століття, за які можна встигнути так багато: народити та виховати дітей, побачити онуків і насолодитися повноцінним життям. Щодо вартості трансплантації, то так чи інакше кошти на лікування знайдуться, от тільки б народні обранці дозволили нам це робити...

11


МЕДИЧНА ОСВІТА

ПІДГОТОВКА МЕДИЧНИХ КАДРІВ — КЛЮЧ ДО УСПІШНИХ РЕФОРМ Сучасна медицина стрімко розвивається, тож і вища медична освіта не має права відставати ні в часі, ні у можливостях. Що заважає синхронізувати ці процеси в Україні?

Володимир МЕЛЬНИК, дійсний член Української технологічної академії, керівник відділення «Сучасні медичні технології», доктор медичних наук, доцент кафедри хірургії №1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Слабкі ланки Серед головних проблем, які негативно впливають на якість підготовки майбутніх лікарів в Україні, передусім слід назвати організацію навчального процесу, відсутність сучасної доктрини охорони здоров’я населення держави, а також науково обґрунтованої концепції розвитку вищої медичної освіти. Остання має відображати не тільки поточні запити медичної практики, а й тенденції її подальшого розвитку та виз­начати вимоги до відповідних знань, навичок фахівця, які сприятимуть його постійному професійному зростанню. Адже очевидно, що основним напрямком удосконалення охорони здоров’я в перспективі буде безперервне впровадження високих технологій на всіх рівнях надання медичної допомоги, об’єднання «сильних» сторін спеціалізації й інтеграція медицини в цілому та окремих її розділів, удосконалення загальної високопрофесійної підготовки лікарів. До речі, концепція розвитку вищої медичної освіти в Україні була створена ще в 1991 році, однак через часту зміну Міністрів охорони здоров’я вона так і не була реалізована. Яскравим прикладом відставання освіти від вимог практики є недостатня підготовка випускників до майбутньої практичної діяльності, відсутність у чинних програмах вищої медичної школи питань економіки охорони здоров’я, медичного права, менеджменту і маркетингу. Це призводить до того, що наші випускники починають трудовий шлях недостатньо адаптованими до нових економічних та соціальних умов.

12

Також, враховуючи сучасні тенденції охорони здоров’я (у тому числі й в Україні, де формується концепція подолання кризи в галузі та визначаються шляхи її подальшого стратегічного розвитку), медичні виші мають спрямовувати свою діяльність на відродження профілактики та її пріоритетності — у цьому Україна значно відстає від економічно розвинених держав світу. Студентів і лікарів-початківців потрібно спеціально готувати до одночасного виконання профілактичної та лікувальної роботи. На жаль, нині медичну допомогу вже взагалі називають медичними послугами, слово «профілактика» не на слуху, та й медицина в цілому не є пріоритетним напрямком державної політики. Тому вже зараз (і в найближчому майбутньому) необхідно вибудувати чітку систему пріоритетів підготовки лікарів до практичної діяльності — вони повинні не тільки володіти переліком навичок зі своєї спеціальності, а й бути здатними до сприйняття нової інформації, фахового перепрофілювання, генерації нових прогресивних ідей.

Кафедра — опора чи бідний родич? Однією з проблем, що негативно впливають на ефективність і якість викладання клінічних дисциплін, є відсутність юридичної нормативної бази, яка регламентує спільну роботу клінічних кафедр з лікувально-профілактичними установами (їх завдання досить часто не збігаються). В умовах, коли практична охорона здоров’я відчуває нестачу коштів, лікувальні установи розцінюють діяльність клі-

нічних кафедр як причину додаткових матеріальних витрат — на утримання і ремонт приміщень, придбання «зайвого» медичного одягу, дезінфекційних засобів та інших матеріалів, а також як чинник порушення санітарно-епідеміологічного стану (внаслідок перенавантаження стаціонарів), що заважає організації лікувально-діагностичного процесу. Тому в лікарнях досить часто негативно сприймають роботу студентів в операційній, перев’язувальній, пологовому залі, реанімаційному блоці. Юридично «господарем» клінічної бази є адміністрація лікарні та підпорядковані їй завідувачі структурними підрозділами закладу. До того ж у чинних положеннях про клінічну лікарню закладено підпорядкованість кафедр і лікувально-профілактичних установ різним управлінським структурам, унаслідок чого сформувалося негласне протистояння між співробітниками кафедр, які працюють на клінічних базах, та лікарями цих баз. Від «неоголошеної війни» потерпають обидві сторони, а головне — навчальний і, певною мірою, лікувально-діаг­ ностичний процес. Пороху в порохівниці додає тривала реформа системи охорони здоров’я, зокрема скорочення ліжкового фонду, впровадження платних послуг, які вигідні лише з економічної точки зору, однак із позицій викладання клінічних дисциплін аж ніяк не виправдані. У таких умовах на деяких клінічних базах виникає загроза формалізації процесу навчання, бо кафедри не в змозі забезпечити його на належному рівні. Брак достатньої кількості приміщень для повноцінної роботи, бідність клі-

«

ВРАХОВУЮЧИ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, МЕДИЧНІ ВИШІ МАЮТЬ СПРЯМОВУВАТИ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ НА ВІДРОДЖЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЇЇ ПРІОРИТЕТНОСТІ — У ЦЬОМУ УКРАЇНА ЗНАЧНО ВІДСТАЄ ВІД ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНИХ ДЕРЖАВ СВІТУ. СТУДЕНТІВ І ЛІКАРІВ-ПОЧАТКІВЦІВ ПОТРІБНО СПЕЦІАЛЬНО ГОТУВАТИ ДО ОДНОЧАСНОГО ВИКОНАННЯ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ТА ЛІКУВАЛЬНОЇ РОБОТИ

«

нічних баз, які перебувають на балансі лікувально-профілактичних установ, призводять до скорочення навчальних годин біля ліжка хворого, одночасної курації одного пацієнта кількома студентами або й цілими академічними групами. І дедалі частіше практичні заняття студентів відбуваються в… навчальних класах. Тому дуже важливо, аби кожна клінічна кафедра мала окремі навчальні кімнати, оснащені сучасною комп’ютерною технікою та муляжами, де студенти могли б відпрацьовувати практичні навички та техніку виконання різних медичних маніпуляцій. Де ж вихід? Одним із його варіантів можна вважати створення університетських клінік, де кафедри самостійно вирішуватимуть питання, пов’язані з організацією лікувально-діагностичного процесу, у тому числі госпіталізації «тематичних» хворих і тривалості їх перебування у стаціонарі. Це дасть змогу забезпечити більшість етапів навчання демонстрацією таких пацієнтів, а також гармонійно поєднати педагогічний і лікувальний процеси в умовах клініки. За відсутності університетських клінік першочерговим завданням має бути затвердження нового статусу клінічної лікарні та клінічної кафедри. Завідувачу такої кафедри необхідно повернути повноваження повноцінного керівника клінічної бази, до компетенції якого входитимуть не тільки консультативні питання, а й прийняття тактичних рішень, керівництво лікувально-діагностичним процесом. Вкрай негативно на якість медичної освіти вплинуло й розмежування поліклінік та стаціонарів — нині вони також перебувають у різному адмініст­ ративному підпорядкуванні, а отже, мають різне фінансове забезпечення. Усе це доповнюється відсутністю відповідної правової бази, відтак клінічні кафедри не мають реальних важелів для того, аби змінити неефективний «екскурсійний» тип навчання студентів, який сформувався через згадані причини. Вказані аспекти юридичних взаємовідносин клінічних кафедр з лікувально-профілактичними установами, а також особливості викладання клінічних дисциплін створюють певні проблеми й щодо участі співробітників кафедри в лікувальній роботі. Також вважаю невиправданим скорочення кількості навчальних годин для студентів у поліклініці. Принаймні, це суперечить сучасній концепції реформування системи охорони здоров’я, яка проголошує пріоритетний розвиток первинної ланки, розширення обсягу та збільшення частки позалікарняної амбулаторної медичної допомоги, а отже, й підготовки лікаря загальної практики-сімейної медицини. Ще одним чинником негативного впливу на якість навчання є неузгодженість викладання дисциплін. Наприклад, студенти спочатку опановують такі клінічні дисципліни, як «Пропедевтика внутрішніх хвороб», «Загальна хірургія», а потім вивчають фармакологію, мікробіологію, патологічну анатомію та патологічну фізіологію. Де ж логіка процесу навчання?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЧНА ОСВІТА

29 грудня 2017 року

Іноді тематика практичних занять випереджає лекційний курс. Певною мірою вказану проблему вирішує система викладання циклами, переваги якої очевидні: кафедра сама планує розклад лекцій, які випереджають відповідну тематику практичних занять. Однак у будь-якому разі для набуття студентами ґрунтовних теоретичних знань і практичних навичок доцільно зменшити чисельність академічних груп, збільшити кількість годин для практичних занять і покращити матеріально-технічну базу клінічних кафедр.

Втрачена мудрість Сократа Надмірне навантаження викладачів педагогічним процесом також не на користь справі. По-перше, вони не мають можливості повноцінно займатися науковою роботою, яка є джерелом професійних знань і нової інформації для осучаснення навчального процесу. Замість необхідної інтеграції науки і викладання нині спостерігається тенденція до їх роз’єднання, на що вказує низька зацікавленість студентів у виконанні науково-дослідної роботи, незначна кількість самостійно опублікованих ними наукових праць, практично відсутній інтерес до важливих проблем сучасної медицини, участі в наукових конференціях, у тому числі й студентських. По-друге, надмірне педагогічне навантаження ізолює співробітників кафедри від лікувальної роботи, що може призвести до втрати ними лікарської кваліфікації й авторитету фахівця (як серед лікарів практичної охорони здоров’я, так і серед студентів). До того ж престиж викладацької діяльності втрачається через відсутність економічних стимулів і належної уваги до підготовки педагогічних кадрів у медичних вишах України. Адже суть такої діяльності зводиться до захисту дисертації, яка вже перестає бути еквівалентом виз­ нання висококваліфікованого лікаряклініциста. Останнім часом у зв’язку з бурхливим впровадженням новітніх технологій дисертанти втрачають інтерес до поглибленого вивчення особливостей клінічного перебігу захворювань, незважаючи на те що клінічні методи в сучасній медичній практиці дослідження все ще домінують. У зв’язку із цим іще більше поглиблюється проблема викладання у вищій медичній школі, адже викладачі вимушені опановувати не тонкощі своєї спеціальності, а «нову» професію «транслятора», яка передбачає поверхневе викладання студентам основних принципів клінічних дисциплін. До того ж за умови скорочення лекційних годин і практичних занять (з метою збільшення часу для самостійної підготовки студентів) втрачається можливість навчання майбутніх лікарів на прикладі клінічного досвіду викладача і колективу клініки. З огляду на це намітилися негативні тенденції у вищій медичній освіті, які не сприяють розвитку у студентів основ клінічного мислення та вміння вирішувати складні питання діагностики захворювань і вибору лікувальної тактики, а це формує в майбутніх лікарів лише технократичний підхід до лікування хворих. Сучасне клінічне мислення — продукт багатовікової історії розвитку медичної науки, підсумок великого емпіричного досвіду мільйонів лікарів, практиків і вчених. При цьому воно має відповідати останнім досягнен-

«

ЗА ВІДСУТНОСТІ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ КЛІНІК ПЕРШОЧЕРГОВИМ ЗАВДАННЯМ МАЄ БУТИ ЗАТВЕРДЖЕННЯ НОВОГО СТАТУСУ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ ТА КЛІНІЧНОЇ КАФЕДРИ. ЗАВІДУВАЧУ ТАКОЇ КАФЕДРИ НЕОБХІДНО ПОВЕРНУТИ ПОВНОВАЖЕННЯ ПОВНОЦІННОГО КЕРІВНИКА КЛІНІЧНОЇ БАЗИ, ДО КОМПЕТЕНЦІЇ ЯКОГО ВХОДИТИМУТЬ НЕ ТІЛЬКИ КОНСУЛЬТАТИВНІ ПИТАННЯ, А Й ПРИЙНЯТТЯ ТАКТИЧНИХ РІШЕНЬ, КЕРІВНИЦТВО ЛІКУВАЛЬНОДІАГНОСТИЧНИМ ПРОЦЕСОМ

«

ням і рівню розвитку медичної науки. Але ніколи раніше воно не зазнавало таких значних перетворень і глибоких супереч­ностей, як нині. З одного боку, ми є свідками змін особливостей зах­ ворювань, діагностичних і лікувальних технологій, умов роботи лікаря. З іншого — фундаментальні медичні дисципліни не повинні бути другорядними відносно клінічних, інакше це призведе до нерозуміння складних механізмів виникнення і розвитку захворювань, а також утаємничення взаємодії медичної науки та практики. До того ж у сучасних умовах вироджуються ідеологія і принципи факультетської клінічної підготовки майбутнього лікаря, які передбачають роботу студента з пацієнтом за безпосередньої участі досвідченого викладача-клініциста. У таких умовах мистецтву лікування нав­чають не тільки за допомогою слова, особистої поведінки, а й на прикладі того, як вести бесіду з пацієнтом, адаптувати його думки і дії до інтересів лікувально-діагностичного процесу. Цим досконало володіли лікарі «старої» школи, натомість сучасне молоде покоління лікарів відчуває певну безпорадність у згаданих питаннях, особливо в перші роки самостійної роботи. Навчити мистецтву лікування можна лише сократівським методом: за принципом «один учитель для одного учня», або те, що сьогодні називають «хороший репетитор». Він учить елементам лікарської техніки, передаючи їх безпосередньо «з рук у руки», послідовно демонструє і пояснює свої дії від початку до завершення процедури обстеження або лікування, аналізує результати, одночасно контролює, як учень засвоює тему, пояснює незрозуміле й виправляє помилки. Через надмірну кількість студентів у групах реалізувати сократівський принцип досить складно, а почасти й неможливо. Так само заважає його реалізації недостатня професійність деяких викладачів нинішнього покоління. Сучасний викладач повинен володіти прогресивними методами викладання дисципліни і водночас мати авторитет серед колег і студентів, адже справжній учитель — не той, хто повчає, а той, у кого є чому навчитися. Без цих прописних істин, скільки не вив­чай секрети педагогіки, методику викладання, скільки не засвоюй масиви «фахової» інформації, висококласним педагогом не станеш. Так само неможливо «виліпити» справжнього лікаря зі студента, не готового до серйозної, систематичної, самостійної праці — жодні вдосконалені навчальні програми та реформи навчального процесу тут не зарадять. Професія

лікаря потребує постійної творчої роботи над собою, активної самоосвіти і самовиховання. Однак це зовсім не означає, що в медичному виші має бути запроваджене вільне відвідування лекцій, скасоване«відпрацювання» пропущених занять та «двійок» — усе це призведе до знецінення навчання і поверхневого опанування медицини, деморалізуючого впливу на формування почуття лікарського обов’язку та відповідальності, що неминуче обернеться трагедією в подальшій практичній роботі лікаря.

Знати — означає вміти Принагідно нагадаю слова ще однієї відомої історичної особистості — Арістотеля, який стверджував, що вчення полягає не тільки в набутті знань, а й в умінні їх застосовувати. Тому обов’язковою умовою інтенсифікації педагогічного процесу має бути узгод­ женість теоретичної підготовки з практичною діяльністю. Нинішня невідповідність між знаннями й уміннями студентів спонукає до того, аби спрямувати принципи і стиль викладання дисциплін у медичному виші в бік оволодіння практичними навич­ками. Знач­ною мірою вирішувати цю проблему має виробнича практика, до організації якої нині виникає низка питань. Зокрема студенти проходять її переважно впродовж семестру в умовах клінік великих міст, де існують медичні виші. У цьому можна знайти чимало переваг: наявність у таких закладах сучасного діагностичного обладнання, прогресивних лікувальних технологій тощо. Однак при цьому студенти не мають жодних уявлень про особливості роботи в умовах районної чи сільської дільничної лікарні, хоча там працюватиме переважна більшість майбутніх лікарів. Тому, незважаючи на певні фінансові труднощі, доцільно відновити проходження виробничої практики на периферії, де у студентів з’явиться значно більше можливостей для самостійної практичної діяльності. Таку практику неодмінно потрібно поєднувати з роботою в клініках, де працює висококваліфікований медичний персонал, сконцентровані сучасні діагностичні та лікувальні технології. Залучення до лікувально-виробничої практики досвідчених викладачів-клініцистів сприяє підвищенню професійного рівня лікарів районних лікарень завдяки опановуванню ними під контролем керівника практики нових методів діагностики і лікування. Старше покоління викладачів ще пам’ятає, коли у дні чергувань по швидкій допомозі в терапії, хірургії, акушерстві та гінекології студентів

було майже стільки, скільки і хворих, вони брали активну участь в обстеженні госпіталізованих пацієнтів, про що доповідали черговому лікарю, керівнику лікарської бригади, обов’язки якого досить часто виконував співробітник кафедри. Нині такі чергування відві­ дує лише незначна кількість студентів. Добре організована практика допомагає закріпити теоретичні знання, навчитися самостійно приймати рішення. Цьому сприяє спільна робота з досвідченими лікарями, керівником практики. Студент набуває досвіду шляхом вивчення історій хвороб конкретних пацієнтів, інтерпретації результатів лабораторних та інструментальних досліджень, проведення диференціальної діагностики, а також безпосередньої участі в лікувальному процесі. Підсумковий залік з практики також має бути не формальністю, а справжньою перевіркою набутої студентом майстерності. Його повинна приймати комісія у складі головного лікаря або начмеда лікарні, завідувача відділення і фахівців, із якими працювали студенти (очолювати таку комісію повинен керівник практики). Основним критерієм оцінки практиканта має бути не лише кількість виконаних ним маніпуляцій і засвоєних практичних навичок, а й висновок про те, наскільки фахово він ними володіє, як ставиться до хворих, їх рідних, співробітників лікарні. Якщо хтось вважає, що студенти проти такого підходу, він глибоко помиляється. Так, під час опитування студентів Дніпропетровської медичної академії переважна більшість з них відповіли, що для вдосконалення професійної підготовки необхідно більше працювати із хворими і займатися практичною діяльністю. Також, на їх думку, варто вдосконалити і створити об’єктивнішу систему контролю знань і вмінь студентів, яка дасть змогу не лише викладачу, а й кожному з них самостійно оцінити рівень їх підготовки. Ми маємо врахувати, що серед усіх професійних шкіл вища медична школа як академічна та наукова установа посідає особливе місце. Це обумовлено тим, що її завдання полягає у підготовці лікаря, який охоронятиме вище благо людини — її здоров’я і життя. Тому й відповідальність медичного вишу за якість підготовки студента незрівнянно вища, ніж інших навчальних закладів. Однак для забезпечення високого рівня підготовки конкурентоспроможного, висококваліфікованого лікаря одного лише усвідомлення відповідальності з боку вищого медичного закладу недостатньо. Для цього необхідно розробити і впровадити нові принципи взаємодії медичних вишів з лікувально-профілактичними установами — на основі об’єктивності та взаємної зацікавленості. Тільки радикальна зміна правових норм чинної системи клінічного навчання, матеріально-технічного забезпечення сприятиме покращенню підготовки лікарських кадрів у період реформування системи охорони здоров’я. Проблеми вищої медичної освіти пот­ребують всебічного обговорення на ректоратах, наукових педагогічних конференціях, у пресі, а раціональні пропозиції, народжені під час таких обговорень, мають втілюватися в життя на рівні не тільки вищих навчальних медичних закладів, а й державних інститутів.

13


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

НАРОДНИЙ ГЕРОЙ ІЗ ПОЗИВНИМ «МАМА» Уже четвертий Новий рік 49-річна Лариса Кирикович зустрічає на передовій — можливо, не разом, але десь поруч зі своїми чоловіком та сином, які теж беруть участь в АТО. Ця родина стала єдиною в країні, яка отримала не державний, а волонтерський орден «Народний герой України». Як вони потрапили на війну зі свого далекого від неї селища Зарічного, що на Рівненщині, пані Лариса розповіла, перебуваючи безпосередньо в зоні бойових дій — у місті Красногорівка поблизу Мар’їнки.

було досить складно, бо спочатку ми не мали швидких і користувалися пікапами-позашляховиками. Тяжких поранених клали на матраци в кузові, легших садовили і їхали, ризикуючи потрапити під обстріл… Військовий медик — це не білий халат. Це кров, болото і пісок. Це постійна готовність. Це відповідальність і самостійність, здатність швидко приймати правильні рішення, адже кожне з них може вартувати чийогось життя: чоловіка, сина, побратима чи колеги...

Вийти живим із «котла»

Лариса КИРИКОВИЧ, медик-волонтер

За родиною — на Схід Я все життя пропрацювала у відділенні анестезіології та реанімації пологового будинку Рівненської міської ради (колишній пологовий будинок №2). Навесні 2014 року в АТО пішов мій син Ярослав. Він не хотів, аби йому було соромно перед своїми майбутніми дітьми за те, що нічого не зробив, коли в його країні розпочалася війна. Тож Ярик, юрист за фахом, закінчив курси медпідготовки і приєднався до добровольчого підрозділу: спочатку охороняв блокпости, а потім став госпітальєром. Ми з чоловіком почали допомагати нашим бійцям як волонтери, бо на той час мали свій бізнес — мережу магазинів у районі. А восени 2014-го на Схід поїхав і мій чоловік Юрій, теж медик. Я продовжувала опікуватися як добровольцями, так і бійцями Збройних сил України. У грудні 2014го, перед святами, поїхала в зону АТО завезти смаколики, навіть сподівалася забрати хлопців додому на вихідні, однак якраз у ті дні ситуація на фронті загострилася. Вони були потрібні там, і я теж лишилася. На той час це вже був підрозділ госпітальєрів, із якого потім виріс медичний батальйон «Госпітальєри» Української добровольчої армії. Під час роботи в пологовому мені доводилося часто мати справу з невідкладними станами, кровотечами, однак, незважаючи на свій досвід, я відчула, наскільки військова медицина відрізняється від цивільної. Треба було перенавчатися на ходу — там поіншому не можна. Бо перше завдання військового медика — не нашкодити, а друге — довезти пораненого до стабілізаційного медичного пункту. Це

14

Волонтери привезли допомогу на знаменитій автівці «Каравелла»

Зустріч із волонтеркою з Каліфорнії (США)

Ми побували в багатьох гарячих точках: Піски, район Донецького аеро­ порту, шахта «Бутівка-Донецька», Щастя, Станиця Луганська, Старогнатівка (тут я отримала контузію), Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка, де перебуваю й нині — на лінії розмежування. Пам’ятаю, у Пісках у 2015-му, коли там усі дороги прострілювалися, ми по рації доповідали кожній позиції, що їдуть медики, аби свої випадково не відкрили вогонь. Про ворога говорити не доводиться… Не раз пот­ рапляли під обстріли, у тому числі «Градами». Окрик-попередження — й усі ховаються в укриття, а в нас — поранений у машині, тож ми лишаємося з ним. За мить розплющую очі, а за два метри від мене — снаряд «Граду», який чомусь не розірвався! Це був мій другий день народження… Ніколи не забуду й того серпневого дня 2015-го під Старогнатівкою, хоча й пригадувати все дуже важко. Ми перебували безпосередньо на полі бою, разом із підрозділом. Нам потрібно було пройти через мінні поля, аби допомогти пораненим. Бій був короткий, але страшний. Наш підрозділ просив підмогу, проте артилерія її не надала. Тож потрапили в маленький, однак жорстокий «котел», у якому нас покинули напризволяще. Як наслідок — 4 загиблих та 11 поранених… Коли поряд лежать твої побратими, з якими ти буквально вчора ввечері ще сиділа та розмовляла про дітей, — це дуже важко. Ще важче тим хлопцям, які возили тіла на похорони та дивилися в очі дітям загиблих… Тоді я довго не могла оговтатися: перед очима постійно поставали бійці з тяжкими пораненнями й обгорілі тіла, які діставали з БТРів. Можливо, тому нас із чоловіком та сином ніколи не ставлять в один екіпаж. Бачимося кілька разів на тиждень по кілька хвилин, іноді розмовляємо по телефону. Так і воюємо…

Чим ліпше навчені люди, тим менші втрати

Медики звітують волонтерам про отримані медикаменти

У липні 2016 року я очолила медслужбу 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії. Працюємо там, де наші побратими, — на передових позиціях. У кожному підрозділі батальйону є парамедики, кількість www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

29 грудня 2017 року

яких залежить від кількості бійців: один на 10-15 осіб. Це добре навчені люди, здатні надати всю необхідну допомогу на полі бою. Їм допомагають бригади на реанімобілях, які вивозять поранених із небезпечної зони. Наданню необхідної першої допомоги навчаємо бійців постійно. Особливу увагу приділяємо новобранцям, адже від того, чи зможе поранений вчасно допомогти собі або побратимові, залежать їх життя. Чим ліпше навчені цьому люди, тим менші втрати несе підрозділ. Допомогу надаємо не тільки своїм побратимам, а й бійцям ЗСУ, позиції яких розташовані поряд з нашими, а також місцевому населенню. Але мушу визнати, що доб­ровольці — особливого гарту люди. Ти ще виймаєш з його тіла уламки, а він уже відчув полегшення та рветься знову на передову, до побратимів. Усі вони стали моєю сім’єю, а я для них «Мамою» — такий у мене позивний. Хлопці часто приходять до мене поговорити, і ти як медик, жінка, а тепер уже й психолог, знаєш, що в кого болить, й намагаєшся зарадити хоч чимось. Прикро, що в нас дуже мало військових психологів, здатних допомогти бійцям і в зоні бойових дій, і тим, хто вже повернувся додому. На жаль, цивільні фахівці не можуть на рівних спілкуватися з тими, хто пройшов через пекло, — це спочатку потрібно відчути самому…

Спекотне літо, проведене поблизу Мар’їнки

«

Зимові ягоди, зібрані під Карлівкою

Емоції після виступу бійців 30-ї бригади під час аматорського концерту

ДОБРОВОЛЬЦІ — ОСОБЛИВОГО ГАРТУ ЛЮДИ. ТИ ЩЕ ВИЙМАЄШ З ЙОГО ТІЛА УЛАМКИ, А ВІН УЖЕ ВІДЧУВ ПОЛЕГШЕННЯ ТА РВЕТЬСЯ ЗНОВУ НА ПЕРЕДОВУ, ДО ПОБРАТИМІВ. УСІ ВОНИ СТАЛИ МОЄЮ СІМ’ЄЮ, А Я ДЛЯ НИХ «МАМОЮ» — ТАКИЙ У МЕНЕ ПОЗИВНИЙ. ХЛОПЦІ ЧАСТО ПРИХОДЯТЬ ДО МЕНЕ ПОГОВОРИТИ, І ТИ ЯК МЕДИК, ЖІНКА, А ТЕПЕР УЖЕ Й ПСИХОЛОГ, ЗНАЄШ, ЩО В КОГО БОЛИТЬ, Й НАМАГАЄШСЯ ЗАРАДИТИ ХОЧ ЧИМОСЬ

«

Анастасія ПОЙДА, спеціально для «ВЗ»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК! НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№41-42 (1429-1430) 20.10.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

УСЯ НАША СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЖИВЕ ЗА ПОДВІЙНОЮ МОРАЛЛЮ

ТОЧКА БІФУРКАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ — ЧЕКАТИ ЧИ ДІЯТИ?

Жодна особа при владі, яка за останнє десятиліт­ тя реорганізовувала систему, не понесла покаран­ ня за неправильно прийняте рішення! Ці люди чу­ дово розуміють — вони ні за що не відповідають. Це гра, умови якої щоразу змінюються під чиїмось керівницт вом. Скажіть, а чому ми вирішили вноси­ ти саме ці зміни та наслідувати саме таку модель охорони здоров’я? Коли і де проводилися відкриті дискусії серед лікарів щодо цього? Хто нам узагалі розповів, що змінюють і навіщо? Насправді, рефор­ ми, запропоновані владою, — це окреме рішення, прийняте командою, яка розуміє, що жод­ ним чином не відповідатиме, коли ці зміни призведуть до чергового колапсу. СТОР.

Урядовий законопроект щодо реформування охорони здоров’я виведе нашу державу в ліберальну модель, де добре буде лише багатим, які матимуть кошти на співоплату. А решта стануть заробітчанами, віддаватимуть останні копійки за своє лікування. Якщо ж нам вдасться запровадити систему охорони здоров’я соціального спрямування (через обов’язкове медичне страхування), за 5-7 років ми отримаємо зовсім іншу державу, де не буде прірви між бідними й багатими, де кожна людина зможе розраховувати на захист держави. СТОР.

НОВИНИ ЗАКОНОПРОЕКТ, ЩО СУПЕРЕЧИТЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ВИНЕСЕНО В СЕСІЙНУ ЗАЛУ КРАЇНІ ПОТРІБНЕ ОБОВ’ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ НАРДЕПИ ВИМАГАЮТЬ ПРИЗНАЧИТИ ЛЕГІТИМНОГО МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЧОМУ ДОСІ НЕДОСТУПНІ ВАКЦИНИ ВІД ГРИПУ

2-5 СТОР.

НОУ-ХАУ УКРАЇНСЬКИХ МЕДИЧНИХ РЕФОРМ —

ЛІКАРНІ БЕЗ СТІН?

РЕФОРМИ ЗА ШАБЛОНОМ:

ЧИ ВИСТОЯТЬ СПЕЦИФІЧНІ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я? Ліс рубають — тріски летять. За таким сценарієм відбуваються медичні реформи в Україні. Госпітальні округи «нарізають» за одним лекалом що в густонаселених регіонах, що в горах, сільського сімейного лікаря зобов’язують «оббігти» стількох пацієнтів, як і прийняти в місті, а «зайві ліжка» скорочують без урахування захворюваності населення на місцях. Нові ініціативи «Гроші за пацієнтом» та «Оплата за медичні послуги» також не враховують багатьох нюансів. Цього разу під роздачу потрапили специфічні галузі медицини, які нав­ ряд чи виживуть за копійчаний «транш за пацієнтами» (котрого вони можуть і не дочекатися) і мета яких — звести до мінімуму кількість хворих, а не заробити на них. Тоді що це: медичні реформи соціального СТОР. спрямування чи сальто­мортале для лікарів та пацієнтів?

8

Питання створення госпітальних округів варилося дуже довго. Воно то закипало, то вистигало, знову доводилося до точки кипіння й відставлялося. Кожна хазяйка — місцева влада, МОЗ — кришила території областей на ГО по-своєму та присмачувала їх за своїми вподобаннями. Який борщ із цього виходить? Наші кореспонденСТОР. ти підготували огляд 12 регіонів.

14

НОВИНИ ЩО ПРОПОНУЄ УКРАЇНЦЯМ МЕДИЧНА (НЕ)РЕФОРМА БЕЗМЕЖНІ ФІНАНСОВІ ПОТОКИ: ЧОМУ СЕРГІЙ БЕРЕЗЕНКО ЗАЦІКАВЛЕНИЙ У МЕДРЕФОРМІ? МОЗ ВИКЛЮЧИЛО З НАЦПЕРЕЛІКУ ЖИТТЄВО НЕОБХІДНІ ОНКОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ НАРДЕПИ ВИМАГАЮТЬ ПОСИЛИТИ ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ЩОДО МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ

2-5 СТОР.

Атланти тримають небо. Тому новоствореному фінансовому титану — Національній службі здоров’я — також негоже займатися дріб’язком, вважають нинішні реформатори. Вона акумулюватиме всі кошти і розподілятиме їх на медичні послуги, у вартість яких не входитиме «утримання стін», а де ці послуги надаватимуться — не її клопіт. Можна в лікарні, якщо у місцевої влади вистачить ресурсів на її утримання, а можна і в полі під парасолькою. Не вміщаються всі лікарі — скорочуйте. Обурюються пацієнти, поясніть їм, що держава видає лише квиток на проїзд, а рейки, шпали, вагон і тяглова сила — за бажаючими «гарантовано» проїхатись. Чи встигнуть громади наповнити «засіки», доки в них почнуть відбирати медичні субвенції? І на кого впаде дах, якщо не витримають стіни?

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

Інфекціоністів усіх регіонів непокоять одні й ті самі питання: відсутність специфічних імунобіологічних препаратів, вакцин і навіть ліків для надання хоча б невідкладної безоплатної медичної допомоги, нестача кваліфікованих лікарів-інфекціоністів (чверть від потреб), низька заробітна плата. Впровадження медичних реформ безпосередньо стосується інфекційної служби, однак дивує те, що вона жодним СТОР. словом не згадується у планах реформаторів.

ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ — ВОРОГ У ТИЛУ?

ОЛЕНА КУЦЕНКО: СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МАЄ БУТИ ОРІЄНТОВАНОЮ НА КІЛЬКІСТЬ ЗДОРОВИХ РОКІВ ЖИТТЯ

НОВИНИ

МЕДИЧНА ПРОФСПІЛКА ВИМАГАЄ СКАСУВАТИ НОВИЙ КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ

2-5 СТОР.

(СТОР. 23)

6

СТОР.

СТИМУЛИ ДЛЯ МОЛОДИХ ЛІКАРІВ: ПРОГРАМА Є, ФАХІВЦІВ НЕМАЄ Постійні нарікання на нестачу лікарів у сільській місцевості та категоричне небажання молодих фахівців їхати туди на роботу лише констатують неприємні факти й нічого не змінюють. Із чого варто починати, аби виправити ситуацію на ділі? На це питання відповіли 9 українських СТОР. регіонів.

АВАНТЮРА МОЗ ІЗ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЄЮ ФІНАНСУВАННЯ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ ПРОВАЛИТЬСЯ

НОВИНИ

8

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

НОВИНИ

16

«САМОВИВІЗ» ЗА КОРДОН ЧИ ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ?

(СТОР. 13)

НЕВИКОРИСТАНІ КОШТИ МЕДИЧНОЇ СУБВЕНЦІЇ РОЗДІЛИЛИ МІЖ РЕГІОНАМИ ПРОФІЛЬНИЙ КОМІТЕТ ХОЧЕ ПЕРЕВІРИТИ ЗАКОННІСТЬ ПОСТАВКИ ВАКЦИНИ ПРОТИ ГРИПУ ІЛЮЗІЯ РЕФОРМУВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ВІД МОЗ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ЛІКАРІВ — ЧАСТИНА ЇХ ФІНАНСОВИХ ПРОБЛЕМ

2-5 СТОР.

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

Упродовж року українцям розповідали, як добре вони заживуть уже у 2018 році після впровадження медичних реформ. Залишилося тільки знайти блюдечко з блакитною облямівкою, на якому лежать гроші для солодких обіцянок. Логічно, що таким подарунком мав би стати Держбюджет України на 2018 рік, де реформи звучали б не солов’їним співом, а мовою конкретних цифр і гарантій. Та не так сталося, як гадалося. Дуті біцепси обіцянок вочевидь не вміщаються в тісну свитку нового бюджету. Ми стали свідками чергової маніловщини чи цинічного обману чиновників? І чи знають табличку множення ті, хто зводив деСТОР. бет з кредитом «великих реформ»?

МОЗ стверджує, що коштів у галузі нині достатньо, бо ж і не планує особливо витрачатися, окрім хіба що на деякі «яскраві» на вигляд і приємні для слуху населення фрагментарні заходи. Для піару «нових реформ» цього дійсно

Лікарське самоврядування — норма життя медичної галузі в усіх розвинених країнах світу. В Україні ж іще панують радянські закони управління: вказівки спус­ каються «з Олімпу» і обговорюються лише в напрямку «одобрямсу», тотальний контроль держави витісняє будь­яку ініціативу професійної спільноти, незгодних просять «на вихід». Багато лікарів уже скористалися такою пропозицією, ще біль­ ше мріють працювати там, де не доводиться боротися за своє виживання. Однак чи не є це черговою ілюзією того, що краще там, де нас немає? Можли­ во, настав час взяти все у свої руки і нарешті утвердитися господарем у СТОР. власному домі?

№49-50 (1437-1438) 15.12.2017

РЕФОРМИ ОБРАХОВУВАЛИ ДВІЄЧНИКИ?

вистачить. А решту зароблять на тих, кого заспо12 коїли?

ПОРЯТУНОК ПОТОПАЮЧИХ У ШТОРМІ РЕФОРМ:

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ДЕРЖБЮДЖЕТ-2018:

6

6

УКРАЇНЦІВ ЗАЛИШАТЬ БЕЗ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

СТОР.

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

Повноцінні реформи неможливо провести без до­ даткових коштів! Однак коли МОЗ подало на роз­ гляд Міністерству фінансів Концепцію державної програми охорони психічного здоров’я до 2030 року, то вказало, що на її реалізацію взагалі не потрібно грошей! Як без жодної копійки аж до 2030 року реформувати і розвивати психіат­ СТОР. ричну службу?

ПРЕЗИДЕНТ ОЧІКУЄ ВІД УРЯДУ ПРОГРАМ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНУ ПРО СІЛЬСЬКУ МЕДИЦИНУ

9

№47-48 (1435-1436) 01.12.2017 ІНФЕКЦІЇ В УКРАЇНІ — БІКФОРДІВ ШНУР ПІДПАЛЕНО?

ОХОРОНА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЗАГУБИЛАСЯ В НЕТРЯХ РЕФОРМИ?

18

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

№45-46 (1433-1434) 17.11.2017

Рівень смертності медичних працівників віком до 50 років на 32% вищий, ніж у середньому по кра­ їні. Проте виявлення профзахворювань у них не перевищує 10% від загальної кількості. Зокрема, медики перебувають у групі підвищеного ризику зараження гемоконтактними інфекціями. У світі офіційно задокументовано професійне зараження ВІЛ­інфекцією 350 медичних працівників, натомість випадків захворюваності на вірусні гепатити В і С серед них — десятки тисяч. Однак Україна знову йде «не в ногу». Зокрема, з 2006 року спостері­ гається стійка тенденція до зменшення кількості випадків та зниження рівня професійної захворю­ ваності медиків, що не корелює ані зі світовою статистикою, ані з вітчизня­ СТОР. ними умовами їх праці.

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ УТВОРЕНІ. ЩО ДАЛІ?

ЩО ЗМІНИТЬ РЕФОРМА НАШВИДКУРУЧ?

16

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

6

11

Основним ризиком є чергова перемога популізму — коли держава візьме на себе зобов’язання, які не зможе виконати, а відповідальність за це знову перекладуть на плечі медиків. Має бути чітко виз­ начено законодавчо, з яких джерел і яким чином фінансуються витрати на забезпечення гарантованого рівня медичної допомоги СТОР. і хто оплачує те, що в нього не входить.

№43-44 (1431-1432) 03.11.2017

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

НОКДАУН ДЛЯ ШВИДКОЇ:

ЛІКАРІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ, ФЕЛЬДШЕРІВ ЛІКВІДОВУЮТЬ? Хто сказав, що диво-метаморфози трапляються тільки в казці, коли рівно опівночі карета перетворюється на гарбуз, а наречена принца — на хатню робітницю? Таке буває і в медичних реформах. Рівно опівночі 1 листопада 2017 року чарівники-чиновники перетворили фельдшерів невідкладних станів у невідомо кого, викресливши їх із Класифікатора професій. Чому МОЗ СТОР. вирішило впроваджувати парамедицину методом «вишибали»?

8

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

(СТОР. 18)

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНЦІВ БЕЗНАДІЙНО ВТРАЧЕНЕ МОЗ ЗМУСИЛИ ПОВЕРНУТИ ПОПЕРЕДНІ НАЗВИ ДО КЛАСИФІКАТОРА ПРОФЕСІЙ ВІДСУТНІСТЬ ЛІКІВ І ВАКЦИН — ЗЛОЧИН, ЯКИЙ ВЧИНЯЄ МОЗ

2-5 СТОР.

Б

Ю Д Ж

ЗАКОН ПРО РЕФОРМУ Є — РОЗУМІННЯ РЕФОРМИ НЕМАЄ Пацієнт повинен бути ознайомлений із концепцією реформування, основними кроками й очікуваними результатами. Він має не тільки усвідомлювати, що з 1 квітня наступного року мусить укласти угоду із сімейним лікарем, а й бути зацікавленим у цьому. Бо що робити сімейному лікарю, коли він прийде в сім’ю, запропонує заповнити декларацію, а його там спитають: СТОР. «Чого ви від нас хочете?»

11

РЕФОРМУВАТИ СЛУЖБУ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НЕМОЖЛИВО БЕЗ СТВОРЕННЯ ВІДДІЛЕНЬ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ Що саме робитиме парамедична бригада, якщо в області немає відділення невідкладних станів? Коли хворий викликатиме парамедичну бригаду, його доставлятимуть до лікарні. І тут виникає чергове запитання: чи готові лікарні приймати такий великий потік хворих? Адже коли зараз у Чернівцях 200 викликів на добу, а частка госпіталізацій становить 17-20%, то після нововведення усіх цих хворих привозитимуть до лікарень. Тож кількість госпіталізацій зросте у 20 разів! СТОР.

16

ВОЛОДИМИР КІРШЕНБЛАТ: МЕДИЦИНА — НЕ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПРОЦЕС, А ЕВОЛЮЦІЙНИЙ Реформа медичної галузі однозначно потрібна, проте методи її впровадження мають бути дещо іншими. Не можна змінювати все одним махом, не налагодивши економіки держави. Висока якість медицини може бути забезпечена лише тоді, коли вона матиме надійне економічне підґрунтя. Інакше — це революція, наслідки якої можуть бути доволі сумні. СТОР.

18

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

(СТОР. 19)

1 міс.

28,10 грн

3 міс.

84,30 грн

6 міс.

168,60 грн

12 міс.

337,20 грн

1 міс.

41,60грн

3 міс.

124,80 грн

6 міс.

249,60 грн

12 міс.

499,20 грн

1 міс.

49,60грн

3 міс.

148,80 грн

6 міс.

297,60 грн

12 міс.

595,20 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

15


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Б У КО В И Н А

ЗА НОВИМИ ПРАВИЛАМИ ЛІКАР МАЄ СТАТИ ЩЕ Й МЕНЕДЖЕРОМ ЧИ В УСІХ ЦЕ ВИЙДЕ?

муть ліцензії. Це жорстко, але правильно — стандартів дотримуватися необхідно.

Чернівецькі педіатри готові до старту реформування первинної галузі української медицини. Лікарі вже почали рекламувати себе, наприклад, організовують зустрічі з пацієнтами. Проте залишаються і відкриті питання, зокрема про те, хто обслуговуватиме шкільні та дошкільні навчальні заклади. Адже МОЗ не передбачило посад лікарів у школах і дитсадках.

Іван ХОРОШЕНЮК, головний лікар КМУ «Міська дитяча поліклініка» м. Чернівці

ВЗ Які, на вашу думку, найважливіші зміни несе медична реформа? Чи готові до неї медики вашої лікарні? — Ми давно почали готуватися до цієї реформи. 1 січня 2018 року розпочнемо здійснювати перші кроки, які повинні підняти нашу медицину на інший, значно якісніший рівень. Перший етап реформування стосуватиметься педіатрів, сімейних лікарів, терапевтів. Змінюється власне підхід до самої структури первинної ланки, її фінансування та обслуговування пацієнтів. На сьогодні КМУ «Міська дитяча поліклініка» зареєстрована в електронній системі охорони здоров’я (e-Health). Усі наші лікарі отримали власні електронні ключі. З державної субвенції виділили 1,3 млн грн для забезпечення первинної мережі комп’ютерами. Нині ж щотижня проводимо громадські слухання щодо медичної реформи та вибору лікаря первинної ланки, відповідаємо на питання, які турбують пацієнтів, а педіатри, фактично, мають змогу «рекламувати» себе. ВЗ До чого радите готуватися пацієнтам? — Передусім до необхідності обрати лікаря, якому довіряють. Дуже важливо, аби між лікарем і пацієнтом (а по-новому — клієнтом) були партнерські стосунки. Бо ж зараз подекуди пацієнти навіть не знають прізвища та імені свого дільничного педіатра. Такого не повинно бути. Новим для українських пацієнтів є те, що до загального пакета обов’язкових медичних послуг не входять виклики лікаря додому. Тому вже не буде понять «дільничний лікар», «адміністративна дільниця». Батьків наших пацієнтів це лякає, адже гострі захворювання в дітей трапляються у 5-6 разів частіше, ніж у дорослих. У нашій поліклініці за рік фіксуємо 450 тис. звернень, із них 76 тис. — виклики додому. Медичною реформою обслуговування на дому не передбачене. І якщо пацієнт не може прийти на прийом, є три варіанти дій: отримати консультацію у телефонному режимі, стабілізувати стан

16

дитини і після цього звернутися в поліклініку, коли це невідкладний стан — викликати швидку або ж власним транспортом привезти лікаря додому, щоб він оглянув дитину. Будь-який із запропонованих варіантів є цілком обґрунтованим і вирішується за усною домовленістю між лікарем і пацієнтом. Наша поліклініка — чи не єдина в країні, де педіатри чергують у вихідні та святкові дні. Причому на виклики пацієнтів приходять від 8-ї ранку до 20-ї вечора. З 1 січня 2018 року такого не буде. Але для того, аби в ці дні охопити населення медичною допомогою, гадаю, необхідно на базі кожної міської багатопрофільної поліклініки створити пункти невідкладної медичної допомоги, які працюватимуть у режимі 24/7. Інша проблема: для цього потрібно розділити екстрену і невідкладну медичну допомогу, аби на виклик до дитини, у якої підвищилася температура, виїжджав лікар-педіатр, а до пост­ раждалих у ДТП — парамедик. Медична сестра з 1 січня 2018 року виконуватиме функцію своєрідного організатора. За таким принципом, до речі, працюють медсестри за кордоном, тож клієнтам навіть не доводиться звертатися до реєстратури. Реєстратура працюватиме переважно для вторинної ланки. ВЗ Але ж часто трапляється таке, що дитині терміново потрібно надати вузькоспеціалізовану медичну допомогу чи доправити в потужні медичні центри Києва або Львова. Чи немає планів відроджувати санавіацію? — Ми розглядаємо таку можливість у форматі створення госпітальних округів. Але це не можна зробити за рік чи навіть два. Потрібно більше часу. На сьогодні в Чернівецькій області визначені межі госпітальних округів, затверджені

Кабінетом Міністрів, і тепер на рівні районних рад і районних адміністрацій обговорюються кандидатури до госпітальних рад. Тобто процес триває, але він, очевидно, не буде швидким. ВЗ А що буде зі ставками лікарів у дошкільних і шкільних установах? Зокрема, чи проводитимуться далі щеплення за місцем навчання дітей? — Як би дивно це не звучало, але в реформі взагалі не прописане подібне питання. Тому єдиний вихід, який я бачу на сьогодні: лікарів шкіл і дитсадків мають узяти на свій баланс управління освіти та науки міської й обласної рад. І, до речі, якщо нині один лікар «розривається» між 4-5 школами, то згідно з вимогами Міністерства освіти і науки він може обслуговувати не більше 2 шкіл. Відповідно і якість обслуговування в такому випадку буде значно вищою. Наприклад, медик зможе щодня, а не раз на тиждень, зайти у харчоблок і перевірити санітарні умови, забезпечити проведення профілактичних щеплень згідно з Календарем за місцем навчання тощо. ВЗ Скільки часу мають лікарі, аби підписати декларації з пацієнтами? — Останній термін — 1 квітня 2018 року. Важливо, що в декларації буде прописано, до кого може звертатися клієнт, коли його сімейний лікар, наприклад, у відпустці або в декреті. Тож не потрібно буде видавати наказів по поліклініці чи лікарні. Гадаю, це значно полегшить роботу медиків. За виконанням протоколів слідкуватиме Національна служба здоров’я України. Якщо лікар призначатиме те, що не відповідає протоколу лікування, чи виходитиме за межі Державного реєстру лікарських засобів, його позбавляти-

«

ВІД РЕФОРМУВАННЯ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ МИ ОЧІКУЄМО РЕАЛЬНОГО ПІДВИЩЕННЯ ЗАРПЛАТИ ЛІКАРЯ. УСЕ ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД КІЛЬКОСТІ ПАЦІЄНТІВ. ДЛЯ ПЕДІАТРІВ ОПТИМАЛЬНО ПІДПИСАТИ БЛИЗЬКО 600 ДЕКЛАРАЦІЙ. ЗА ОДНОГО ПАЦІЄНТА НА РІК ДЕРЖАВА ПЛАТИТИМЕ ПЕДІАТРУ ВДВІЧІ БІЛЬШЕ, НІЖ СІМЕЙНОМУ ЛІКАРЮ, — 720 ГРН (ЗА ДИТИНУ ВІКОМ ДО 6 РОКІВ)

«

ВЗ За пацієнтом «ітимуть» гроші, отже, лікарі нарешті отримають гідні зарплати? — Від реформування первинної ланки ми очікуємо реального підвищення зарплати лікаря. Усе залежатиме від кількості пацієнтів. Для педіатрів оптимально підписати близько 600 декларацій. За одного пацієнта на рік держава платитиме педіатру вдвічі більше, ніж сімейному лікарю, — 720 грн (за дитину віком до 6 років). Звісно, медику доведеться зайняти активну життєву позицію і стати менеджером своїх стосунків із пацієнтом, громадою, територіальними органами управління тощо. Отримавши кошти від держави, лікар буде зацікавлений у тому, аби пацієнт, за яким вони «прийшли», менше хворів. Тому що в цьому випадку кошти залишаться на рівні його лікувального закладу, і їх можна буде використати на вирішення інших медичних чи побутових питань, удосконалення тієї ж діагностики, до прикладу. Таким чином, справді конкурентоспроможними стануть ті лікарі, які постійно підвищуватимуть фаховий рівень, продовжуватимуть безперервну професійну освіту, шукатимуть курси підвищення кваліфікації тощо. Тобто спеціаліст робитиме все для того, аби пацієнт із контрактом прийшов саме до нього, бо він грамотний, освічений фахівець. І тут, на жаль, не обійдеться без скорочень. Бо ті дікарі, які підпишуть лише 200-300 декларацій, не матимуть сенсу працювати. Адже у нових реаліях із зароблених грошей лікарю доведеться сплатити за утримання приміщення, комунальні послуги, забезпечити себе необхідним мінімальним діагностичним обладнанням. На все це потрібні кошти. Лікар повинен думати про власну конкурентоспроможність. Це, знову ж таки, ринкові умови. На першому місці — професіоналізм, праце­здатність і ставлення до людей. Нарешті забудемо про «зрівнялівку», коли лікар заробляє 3,6 тис. грн на місяць, а санітарка — 3,2 тис. грн. ВЗ А яка ситуація зі страховою медициною? Чи покладаєте на неї сподівання? — Створення Національної служби здоров’я і визначена сума за послуги — це перші кроки до страхової медицини. У США і Європі трохи інше фінансування, що складається з 5 джерел: внесків підприємств за своїх співробітників, доб­р овільного страхування, фондів і різних державних програм. Власне, саме до цього мала би прийти й українська медицина. На сьогодні я не впевнений, що люди готові платити бодай за обов’язковий медичний пакет, тому держава і бере на себе в цей перехідний період основний тягар фінансування. Таким чином, усі українці, незалежно від матеріального стану, в ідеалі мають бути забезпечені основною медичною допомогою, а медики — гідною зарплатою. ВЗ То ви готові працювати по-новому? — Безумовно. Ми докладемо всіх зусиль, аби пацієнт був забезпечений якісною послугою, а висококваліфікований лікар отримував достойну оплату своєї праці. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

29 грудня 2017 року

Х АРКІВЩИНА

НОВЕ УСТАТКУВАННЯ — НОВА ЯКІСТЬ ЛІКУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ На Харківщині триває впровадження сучасних медичних технологій. Залучають для цього кошти інвесторів. Тільки у жовтні чотири медичні заклади отримали промислові фільтри для очищення води, а обласна дитяча інфекційна лікарня — німецький гематологічний аналізатор, що дасть змогу значно пришвидшити лікування та діагностику пацієнтів.

З

австрійською екофірмою «Глобал 2000» Харківщина працює не перший рік. Вона вже поставила в регіон 23 промислові фільтри д ля очищення питної води, які без використання хлору й ультрафіолетового опромінення звільняють її від шкідливих бактерій. Лікарі засвідчили позитивну динаміку вилікування, зменшення скарг пацієнтів на біль у шлунку і нирках. Цього разу фільтри встановлено у Харківській міській клінічній дитячій лікарні №16, Харківській міській клінічній лікарні швидкої та не-

відкладної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова, Харківській міській студентській лікарні й у ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України». А от Харківська обласна дитяча клінічна інфекційна лікарня отримала довгоочікуваний подарунок від благодійного фонду «Допомагати прос­то!» — сучасний автоматичний гематологічний аналізатор німецької фірми HumaCount, із яким не в змозі конкурувати навіть найкращі мік­р оскопи. Прилад робить за одну годину 80 аналізів крові за 22 клінічними

параметрами, тоді як лаборант за мікроскопом здатен дослідити максимум 8 гематологічних показників, а таку кількість пацієнтів увесь штат лікарняної лабораторії обслуговував би цілий робочий день. До того ж аналізатор оснащений кольоровим дисплеєм, сенсорним управлінням, вбудованим принтером та русифікованим інтерфейсом. «На цьому приладі можна виконати детальніші дослідження крові. Наприклад, ми будемо знати не тільки кількість еритроцитів, а і їх якість та зрілість — це дуже важливо для діаг­

ностики. Раніше для проведення таких аналізів нам доводилося відправляти матеріали в інші установи. Крім того, крові для автоматичного аналізу береться в 20-30 разів менше, ніж для звичайного клінічного», — розповів головний лікар медзакладу Дмитро Кухар. За останні два роки обласна влада значно збільшила фінансування сфери охорони здоров’я не тільки за рахунок благодійників, а й з обласного бюджету, у тому числі й дитячої інфекційної лікарні, що повинна відповідати стандартам закладу вторинного рівня охорони здоров’я. Минулого року для неї придбали автоматичний біохімічний аналізатор. Зараз за кошти обласного бюджету тут проводяться ремонтні роботи: обладнується склад для вакцин, щоб зберігати їх у належних умовах. А ще вдалося включити цю лікарню до переліку установ, ремонт яких фінансуватиме Європейський інвестиційний банк. Переговори із ЄІБ зараз у завершальній фазі, і найближчим часом поч­ неться реалізація нового проекту фінансування медичних закладів на Харківщині. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

ОДЕЩИНА

ВІДКРИТО ПЕРШУ В УКРАЇНІ КЛІНІКУ ДЛЯ ШВИДКОГО ТЕСТУВАННЯ НА ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ/СНІД Статистика свідчить, що майже половина людей, які живуть із ВІЛ в Україні, не знають про свій ВІЛ-позитивний статус. Тому одним із ключових кроків у реалізації стратегії держави з подолання епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу до 2030 року є збільшення мережі лікувальних зак­ладів, де діятимуть ефективні моделі швидкого тестування та лікування ВІЛ-позитивних людей. Один із таких нещодавно відкрився в Одесі.

У

клініці Test & Treat благодійної фундації АНТИСНІД-США в Україні (AHF Ukraine), котра нещодавно запрацювала, щороку безкоштовно обстежитися на наявність ВІЛ зможуть близько 2 тис. одеситів. Крім того, ця клініка — перший в Україні заклад охорони здоров’я, покликаний не лише діагностувати ВІЛ-інфекцію, а й у разі її виявлення допомогти ВІЛ-позитивним людям якнайшвидше розпочати лікування й підтримати їх і їх рідних на всіх його етапах. Якнайшвидший та регулярний прийом ВІЛ-позитивною людиною антиретровірусних препаратів сповільнює й пригнічує розвиток імунодефіциту, відновлює функції імунної системи та дарує можливість повноцінно жити. Наприклад, у вагітної завдяки АРТ до менш ніж 1% знижується ймовірність передачі ВІЛ дитині. Голова Європейсього Бюро AHF Зоя Шабарова зазначає унікальність відкритої в Одесі

клініки навіть для Європи: «Цьогоріч фундація AHF святкує 30-річчя своєї роботи у світі. Лише в Європі ми опікуємося більше ніж 50 тис. пацієнтами. І ми пишаємося, що в Україні до цієї дати відкрито першу в країні клініку AHF, яка працюватиме за комплексною моделлю раннього виявлення ВІЛ-інфекції та її негайного й ефективного лікування. Для нас важливо, аби цей заклад став прикладом нового підходу до надання послуг з діагностики та лікування ВІЛінфекції і щоб досвід його роботи та досягнуті результати були покладені в основу структурних змін у Національній політиці громадського здоров’я у сфері профілактики та лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу». Про готовність фахівців Одещини ділитися досвідом комплексного підходу до контролю ВІЛ-інфекції розповів директор Департаменту охорони здоров’я Одеської ОДА В’ячеслав По-

лясний: «Наша область є одним із ключових регіонів, де виникла гостра потреба в контролі ВІЛ-інфекції. Рівень захворюваності в області — один з найвищих в Україні вже не один рік поспіль, тому розширення доступу одеситів до послуг швидкого тестування і лікування є вкрай важливим кроком. В Одеській області AHF вже протягом багатьох років підтримує програми швидкого тестування та лікування пацієнтів із ВІЛ-інфекцією на базі широкої мережі комунальних лікувальних установ різних рівнів. Відкриття клініки у форматі, де комплексні послуги надаються з особливим фокусом на індивідуальні потреби кожного відвідувача або пацієнта, є цінним не лише для хворих, а й для області в цілому. Одещина як перший регіон, у якому відкривається така клініка, готова й надалі ділитися своїм досвідом. Ми впевнені, що реалізувати мету подолання ВІЛ-інфекції в регіоні до 2030

року можна лише завдяки об’єднанню зусиль і ресурсів влади області, державних установ охорони здоров’я та неурядових організацій». Співпраця Обласного центру по боротьбі зі СНІДом з AHF Ukraine стартувала в 2009 році. Сьогодні вона набула нової форми, що вписується у формат реформи охорони здоров’я, яку проводить МОЗ України. Політика Одеської ОДА та Департаменту охорони здоров’я з посилення заходів у відповідь на епідемію ВІЛ-інфекції і туберкульозу в регіоні полягає в забезпеченні доступу пацієнтів до інтегрованих послуг на базі одного лікувального закладу та наближенні допомоги до хворих шляхом децентралізації медичної допомоги. Створення комунального підприємства «Одеський обласний Центр соціально значущих хвороб» дає можливість впровадити нові форми співпраці з міжнародними партнерами, зокрема з AHF. Таке партнерство сприятиме ефективнішому виявленню ВІЛінфекції та інших опортуністичних захворювань серед населення, забезпеченню АРТ усіх ВІЛпозитивних пацієнтів і розширенню доступу до профілактичних програм. Клініку Test & Treat створено коштом фундації АНТИСНІД-США в Україні (AHF Ukraine) у співпраці з Одеським обласним центром СНІД у рамках Меморандумів про наміри між Міністерством охорони здоров’я та AHF, а також між Департаментом охорони здоров’я Одеської ОДА й AHF. Усі послуги в клініці — безкоштовні. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

17


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ОПЕРАЦІЇ ПЛАНУЄ КОМП’ЮТЕРНА ПРОГРАМА Останніми роками у світі застосовують усе більше високотехнологічних програм, які до­ помагають хірургам пришвидшити процес передопераційного планування та зробити його якіснішим. Віднедавна такі методики почали використовувати і в ортопедичному відділенні Тернопільської університетської лікарні.

Сергій ГАРІЯН, завідувач ортопедичного відділення Тернопільської університетської лікарні

Р

аніше планування оперативних втручань було досить громіздким і тривалим. Виглядало це, приміром, так: на рентгенівському знімку за допомогою транспортира розграфлювали опера­ ційне поле, позначаючи ті анатомічні структури, які підлягали корекції. Зрозуміло, що така «кресляр­

ська» ручна робота займала чимало часу, важко було досягти й максимальної точності. Однак тепер ця процедура завдяки високотехнологічним прог­ рамам, які ми впровадили у нашому відділенні, знач­но спростилася, стала доступнішою у виконанні й дає змогу досягати кращих результатів. Програму комп’ютерного передопераційного планування mediCAD в Україні ми почали вико­ ристовувати першими. Однак для наших колег із країн Євросоюзу, США та Канади це повсякденна практика. Суть методу полягає в тому, що цифро­ вий рентгензнімок «завантажують» у спеціальну комп’ютерну програму. Відрегулювавши певний масштаб, можна спланувати будь-яке інвазивне втручання з приводу різноманітних травм опорно-

рухового апарату. Скажімо, при переломах кісток можна розробити проведення навіть надкістково­ го чи внутрішньокісткового металоостеосинтезу. Є також можливість накреслити план майбутньої операції з приводу протезування колінного або кульшового суглоба. У тому, що це доволі якісна програма, ми переконалися на практиці, бо тепер з точністю до міліметра можемо підібрати розмір западини та ніжки під час протезування кульшового суглоба, тобто вибрати найоптимальніший імплант для кожного пацієнта. Також за допомогою цієї програми проводимо планування коригуючих остеото­ мій, розробляємо оперативні втручання з приводу викривлення хребта, зокрема визначаємо напрямок введення гвинтів, аби скоригувати його вісь, тощо.

Значною перевагою цієї методики є можли­ вість спланувати й операцію коригуючої остео­ томії, коли порушена вісь нижніх кінцівок і часто трапляються деформації кістки на різних рівнях. Усе, що потрібно, — завантажити цифрові знімки чи КТ-сканограму, і комп’ютер видасть необхідну інформацію, зокрема в якому місці та якого роз­ міру потрібно зробити спилювання кістки, щоб згодом вісь нижньої кінцівки була коректною. Крім цього, нещодавно в нашій клініці від­ крили сучасну автоматизовану й обладнану комп’ютерною технікою оглядову кімнату, подіб­ ну до тих, які існують у зарубіжних клініках. Об­ лаштували її за канадськими та європейськими стандартами, згідно з якими в одному приміщен­ ні можна оглядати одразу кількох пацієнтів. Така організація роботи зручна і для медиків, і для пацієнтів. Серед медичної техніки — електрон­ но-оптичний перетворювач, за допомогою якого лікар може оглянути пацієнта, виявити перелом кістки або іншу патологію та за потреби провести репозицію перелому чи контроль результату після накладання гіпсової пов’язки. Кожне робоче місце лікаря в оглядовій облаштоване комп’ютером, до якого надходять цифрові рентгенограми пацієнтів. Протягом дня фахівці відділення надають до­ помогу майже сотні стаціонарних та амбулаторних хворих, які звертаються за консультацією. Тут та­ кож проводять різні ортопедичні маніпуляції, які не потребуть госпіталізації, наприклад, медикамен­ тозні блокади пацієнтам із тунельним синдромом. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

ВОЛИНЬ

СПОЧАТКУ — ДІАГНОСТИКА Для ефективного лікування потрібно насамперед встановити правильний діагноз. Відне­ давна фахівцям Волинської обласної лікарні робити це буде значно простіше — тут відкри­ ли діагностичне відділення, аналогів якому немає в жодній обласній лікарні України. Іван СИДОР, головний лікар Волинської обласної клінічної лікарні

Д

о складу оновленого відділення входять три центри, дев’ятнадцять кабінетів і ста­ ціонар. Унікальність підрозділу полягає в тому, що завдяки новому обладнанню й професій­ ній підготовці його фахівці можуть діагностувати практично всі відомі недуги. Основою устаткування відділення стало вже наявне обладнання, яке доповнили новим програмним забезпеченням. Зокрема, двома прог­ рамами оновили МРТ, тож відтепер цей апарат

має значно ширші можливості для діагностики. Це також стосується комп’ютерної томографії та ультразвукової діагностики. Двома новими апаратами поповнилася лабора­ торія. Зараз тут за годину роблять 5 тис. аналізів, тобто 35 тис. за зміну. При цьому завдяки сучасно­ му обладнанню на один тест витрачаються лічені хвилини. Зі слів спеціаластів, критично важливо, аби аналіз був максимально інформативний та дос­товірний, і саме цього ми нині домоглися. Серед поповнень лікарні — міограф. Новий апарат дає змогу діагностувати порушення ін­

нервації кінцівок та організму. Приміром, невро­ лог знає, що в людини не працює нерв, а який саме — невідомо. Раніше на пошуки джерела ураження витрачалися тижні, а то й місяці. Тепер за допомогою міографа це можна легко і швидко встановити. Нове обладнання для діагностичного відділен­ ня придбали за кошти, виділені в рамках субпро­ екту Світового банку «Вдосконалення медичної допомоги хворим із хворобами систем кровообігу у Волинській області». Крім того, велику допомо­ гу надав Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», за

кошти якого для лікарні придбали рентгенапарат вартістю 1,5 млн грн. Гордістю оновленого відділення став офталь­ мологічний центр. На його базі нині проводять усі види операцій на задньому відділі ока, сітківці, лікують катаракту, імплантують штучні криштали­ ки. У розпорядженні спеціалістів ― сучасне устат­ кування, у тому числі комп’ютерна томографія та лазер для очей. Однак навіть найсучасніший апарат потребує фахівця, який на ньому працюватиме. Для цього необхідно, аби лікар знав іноземну мову, пройшов курс навчання за кордоном тощо. Адже саме спе­ ціаліст є інтелектуальним каталізатором змін та розвитку медзакладу, і ми докладаємо всіх зусиль для того, щоб підвищувати кваліфікацію наших працівників та створювати для них комфортні умови праці. Нашій лікарні все ще є куди рости. Відтак після впровадження в роботу другої черги діагностич­ ного центру плануємо розпочати третю, що дасть змогу розширити спектр медичних послуг та під­ вищити їх якість. За матеріалами ІА «Волинські новини»

ДОНЕЧЧИНА

ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЕМД ТА МК ПЕРЕЇХАВ Попри воєнні дії, які все ще тривають на території До­ нецької області, рівень надання медичних послуг насе­ ленню регіону поліпшується. Зокрема нещодавно у Кра­ маторську розпочав роботу оновлений Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

18

К

апітальний ремонт і переоснащення центру на підконтрольній Україні частині Донецької області було розпочато ще у 2016 році. Зага­ лом на ці роботи витрачено понад 12 млн грн.Однією з основних структур центру є оперативно-диспет­ черська служба. У червні цього року закупили все необхідне обладнання і почали монтувати програм­ но-апаратний комплекс — на це витратили 7,9 млн грн. Ще у вересні в тестовому режимі запустили систему GPS-моніторингу, налагодили програмне

забезпечення та навчили персонал. Зараз система відслідковує результати діяльності служби екстре­ ної допомоги на території всієї області. Крім того, за інформацією Голови Донецької військово-цивіль­ ної обласної адміністрації Павла Жебрівського, за кошти обласного бюджету протягом 2017 року ви­ конали капітальних ремонтів приміщень центру, які перебували в аварійному стані, на суму 4,3 млн грн. За матеріалами «Укрінформу»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

29 грудня 2017 року

ЧЕРНІГІВЩИНА

ЗІ СВІТУ ПО НИТЦІ… Нарікати на нестачу грошей і чекати впровадження реформ та настання змін у системі на­ дання медичної допомоги — це шлях у нікуди, зокрема для онкохворих, які потребують ефективного лікування вже сьогодні. Тож у Чернігові вирішили піти іншою дорогою: знайш­ ли можливість придбати нову сучасну апаратуру за рахунок акумуляції коштів із різних дже­ рел та спрямування їх на досягнення однієї мети. Й цей план виявився ефективним.

Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Онкологія» управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Народний проект Безумовно, найпотужнішим проектом, який вдалося реалізувати завдяки спільним зу­ силлям, стало придбання для Чернігівського обласного онкологічного диспансеру надсучас­ ного лінійного прискорювача Elekta Infinity. Цей проект по праву може називатися народним. І хоча в його основі лежать кошти державного й обласного бюд­жетів, до фінансування долучи­ лися об’єднані територіальні громади, громада Чернігова, інші міста області, народні депутати, бізнесмени, артисти, волонтери й окремі грома­ дяни, бо інакше придбати таку дороговартісну та вкрай необхідну техніку неможливо. Вартість усього проекту — 107 млн грн, з них 57,5 млн грн коштує прискорювач, понад 20 млн — будівництво приміщення, де він функціонуватиме. Будівництво перебуває на завершальній стадії, а сам апарат привезли із Великої Британії ще наприкінці листопада. Ці дві основні складові проекту вже оплачені. Але для повноцінного функціонування лінійного

прискорювача необхідний цілий комплекс об­ ладнання, зокрема дозиметричне устаткування та комп’ютерний томограф, на придбання яких потрібно було ще додатково 25 млн грн. Щоб зі­ брати необхідні кошти, в області в рамках проек­ ту «Промінь надії» провели низку благодійних концертів і вечорів. Так вдалося купити томо­ граф, який у середині грудня вже доставлено до закладу. Тож залишилося знайти гроші на до­ зиметричне обладнання (приблизно 7 млн грн), і можна розпочинати монтаж прискорювача, який плануємо запустити в березні 2018 року. Такий апарат експертного класу використовують у провідних європейських клініках, в Україні він стане одним із найкращих. Усе лікування на новому обладнанні для жителів області буде безкоштовним. Мешканці інших областей та іноземці змушені будуть його оплатити, однак за помірною ціною. Ці кошти плануємо використовувати на обслуговування устаткування.

Elekta Infinity — сучасний рівень радіологічного лікування Апарат Elekta Infinity має широкий спектр дії, що дає змогу використовувати його для про­ ведення променевої терапії всіх ділянок тіла та органів хворого, у тому числі й головного мозку. Цей пристрій ідеально підходить як для вели­ ких, так і малих полів, а також для проведення терапії, що передбачає статичне або динамічне опромінювання з використанням традиційних чи стереотаксичних методик. Пристрій вирізняється низьким рівнем ви­ промінювання. Завдяки цьому зменшується доза небажаного радіаційного навантаження на здорові органи та тканини, що істотно знижує ризик утворення вторинних пухлин, індукова­ них опромінюванням. Апарат дає можливість працювати точково, по контуру пухлини, не шкодячи іншим органам. І це дуже важливо, бо якщо радіотерапія проведена на сучасному

рівні, то пацієнт після неї потребує мінімальної реабілітації. Elekta Infinity також дає змогу виконувати радіохірургічні втручання. Тож при деяких ло­ калізаціях новоутворень (наприклад, при раку передміхурової залози чи раку шийки матки) ми зможемо повністю замінити традиційну хірургічну травмуючу операцію цим методом. Найскладнішу категорію пацієнтів з пухлинами головного мозку лікуватимемо так само.

Центр пересадки кісткового мозку — проект на часі Цього року закладено основи для реалізації ще одного серйозного проекту — створення на базі онкодиспансеру центру пересадки кісткового мозку. На сьогодні тільки в Чернігівській облас­ ті щороку близько 25-30 пацієнтів потребують такої операції (в Україні таких — майже 1200). Наш зак­лад — один із трьох онкодиспансерів в Україні, у складі яких функціонує гематоло­ гічне відділення. У ньому працюють висококваліфіковані фахівці, котрі мають відповідну спеціалізацію. Саме вони зараз проводять під­ готовчу роботу зі створення центру, зокрема займаються питаннями оснащення відділення, вибором апаратури. Перш за все нам треба обладнати спеціаль­ ні боксовані палати, у яких досягається макси­ мальна чистота повітря. У таких умовах пацієнт перебуватимеме від одного до трьох місяців, тобто до повного відновлення кісткового мозку (коли клітини приживуться та почнуть проду­ кувати нові). Ми розглядали кілька варіантів розміщення боксованих палат. Вирішили вико­ ристати для цього частково вільне крило в опе­ раційному блоці. Розташовуватиметься центр на шостому поверсі, над яким є технічний поверх, де можна розмістити все необхідне обладнання, не захаращуючи палати. Плануємо проводити аутологічну пересадку кісткового мозку. Це відбуватиметься так: після

лікування хворого на рак, враховуючи, що через декілька років може статися рецидив, проводи­ тимемо забір кісткового мозку. Коли рецидив дійсно виникне, після агресивної хіміотерапії ми повернемо пацієнту його ж тканини. Проект зі створення центру з пересадки кіст­ кового мозку плануємо втілити в життя протягом наступного року. На його реалізацію необхідно 15 млн грн. На сьогодні роботу над необхідною документацією майже завершено. Підготовлено також відповідні звернення та заявки щодо фі­ нансування. Проект підпадає під дію екологічної програми, тож розраховуємо на те, що частково він буде профінансований обласним управлін­ ням екології. Крім того, очікуємо на державне фінансування та допомогу з місцевих бюджетів.

Генетичні дослідження допомагають проводити сусіди Ще один проект вдалося втілити в життя зав­ дяки міжнародній співпраці. Так, на сьогодні в усьому цивілізованому світі поширений індиві­ дуальний підхід до лікування пухлин. В Україні необхідні для цього генетичні дослідження за­ раз проводять лише у двох лабораторіях. Ми теж планували створити на базі нашої лабора­ торії генетичну, але коли порахували, скільки коштуватиме одне обстеження, вирішили, що це економічно недоцільно. Тому знайшли інший спосіб. Спершу озна­ йомилися з роботою молекулярно-генетичної лабораторії канцерогенезу Республіканського науково-практичного центру онкології та ме­ дичної радіології ім. Александрова в Мінську (Білорусь). А згодом запросили до себе завідувачку цієї лабораторії, провели конференцію для наших лікарів, розробили план співпраці і зараз відправляємо зразки тканин, які планує­ мо досліджувати, у Білорусь. Результати таких аналізів допомагають підібрати ефективне індивідуальне лікування. Наприклад, коли ра­ ніше в разі раннього рецидиву захворювання ми прос­то призначали препарат, який не засто­ совували раніше, відповідно, підбирали, спира­ ючись на літературні дані, що підтверджували його ефективність, то зараз пропонуємо засоби, котрі діють на конкретну пухлину. Ми намагаємося запропонувати нашим па­ цієнтам найкраще, доступне для нас, фахівців, лікування, і шукаємо для цього різні можливос­ ті. Наші зусилля не лишаються непоміченими, знаходять підтримку громади, у тому числі й фінансову. Як кажуть у народі: «Зі світу по нитці — голому сорочка». Так і нам, об’єднавшись, вдається забезпечити онкохворим гідне ліку­ вання та дати надію на одужання. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

КИЇВЩИНА

ДОДАТКОВІ КОШТИ ДЛЯ ЦІЛЬОВОЇ ПРОГРАМИ В Наприкінці минулого року було затверджено Міську ці­ льову програму «Здоров’я киян» на 2017-2019 роки. А не­ щодавно Київська міська рада оголосила про намір додат­ ково виділити на фінансування цієї програми 240 млн грн.

ідповідно до змін, розглянутих на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічно­ го розвитку, додаткові кошти буде витрачено на розвиток системи первинної медичної допомоги, зокрема проведення експрес-діагностики та ви­ явлення в початковій стадії таких патологій, як цукровий діабет, хвороби системи кровообігу й інші неінфекційні недуги. Джерелом фінансування є бюджет міста Києва. У цілому на реалізацію заходів Міської цільової програми «Здоров’я киян» передбача­

ється 9,647 млрд грн. З них 1,8 млн грн плану­ ється виділити для забезпечення дітей, хворих на цукровий діабет, препаратами глюкагону для невідкладної терапії гіпоглікемій. На проведення скринінгових обстежень дітей і вагітних з метою раннього виявлення йододефіциту буде витраче­ но 45,2 млн грн. Ще 44,5 млн грн передбачено на забезпечення кохлеарними імплантами пацієнтів з вадами слуху. За матеріалами офіційного веб-сайту Київської міської ради

19


УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

ІГОР ГУМЕННИЙ: МИ ПРОВЕЛИ ПЕРШУ В КАБУЛІ ОПЕРАЦІЮ НА ВІДКРИТОМУ СЕРЦІ Торакальний хірург Тернопільської університетської лікарні Ігор Гуменний, як і більшість українців, про Афганістан знав небагато. І коли доля послала йому шанс побувати в цій країні та допомогти тамтешнім медикам, він ним скористався. Разом із львівськими колегами організували кардіохірургічний центр приватної клініки Royal Medical Complex у Кабулі і провели перше в Афганістані оперативне втручання на відкритому серці.

Клініка Royal Medical Complex

На вулицях Кабула

Під час проведення аортокоронарного шунтування

Огляд афганського хлопчика з патологією легень

Ігор ГУМЕННИЙ, торакальний хірург КЗ ТОР «Тернопільська університетська лікарня»

ВЗ Як виникла ідея створення кардіохірургічного центру практично на іншому кінці світу? — Хтось із мудрих сказав, що «випадкова зустріч — це найбільш передбачувана річ у світі». Ідея поїхати до Афганістану виникла три роки тому під час проходження спеціалізації в Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова. Саме там у клінічній ординатурі нав­чався афганець Мухамед Самканай, з яким ми випадково познайомилася і, не зважаючи на дещо різне світосприйняття, погляди на релігію та взагалі життя, здружилися. Після завершення навчання Мухамед Самканай планував повернутися до Кабула і розпочати там приватну медичну практику. Мене ж попросив допомогти реалізувати голов­ну мрію його життя — відкрити відділення, у якому він зможе оперувати кардіологічних хворих. У Кабулі кардіохірургічної служби взагалі немає, а спроби налагодити роботу цієї ланки медицини роблять лише приватні клініки. Зрозуміло, що мене зацікавила пропозиція, хотів подивитися, як в Афганістані працює система охорони здоров’я, як живуть люди. Знав, що це доволі небезпечна поїздка, бо там досі тривають бойові дії, але професійний інтерес узяв гору. Отож, коли півроку тому пролунав телефонний дзвінок від Мухамеда, і він запитав, чи в силі наша домовленість, я дав ствердну відповідь. Розпочали роботу дистанційно, в онлайн-режимі. Загалом підготовка виявилася дуже тривалою, зокрема багато часу минуло в пошуках необхідної

20

«

Команда українських і афганських фахівців

Підготовка апарата штучного кровообігу

АФГАНЕЦЬ ВІРИТЬ ЛІКАРЮ НА 100%. ЯКЩО ХІРУРГ КАЖЕ: «ПОТРІБНА ОПЕРАЦІЯ», ТО ЛЮДИНА НЕ СПЕРЕЧАЄТЬСЯ. ПОВАГА ПАЦІЄНТА ДО ЛІКАРЯ ТАМ НАДТО ВИСОКА, АДЖЕ КОМПЕТЕНТНИХ ФАХІВЦІВ НЕ ВИСТАЧАЄ. ОСОБЛИВУ ПОШАНУ АФГАНЦІ ВІДЧУВАЮТЬ ДО ЛІКАРІВ, ЯКІ ПРИЇХАЛИ З ЄВРОПИ

медичної техніки: ми колегіально вирішували, яку саме апаратуру краще придбати, і Мухамед закуповував необхідне. До Кабула я вирушив зі своїм колегою-перфузистом зі Львова Ігорем Цюлуйманом. Інші члени хірургічної бригади зі Львівського обласного дер-

«

жавного клінічного лікувально-діаг­ ностичного кардіологічного центру долучилися до нас дещо пізніше. Ігор Цюлуйман займався налагодженням апарата штучного кровообігу, а я — організацією роботи служби загалом. Потрібно було провести відбір хво-

рих, оглянути їх, виконати необхідні дослід­ження. Окрім того, формували й перелік потрібного обладнання, практично всю медтехніку купували в приватних медичних закладах Індії та Пакистану, адже нова потребувала великих витрат. На перших етапах створення кардіохірургічної клініки ми намагалися хоча б якось наблизити стандарти кардіологічної допомоги, яка нині існує в Афганістані, до українських та європейських, попри вбогий стан тамтешньої охорони здоров’я. Важко навіть описати рівень надання медичної допомоги в країні, яка уже 30 років перебуває в стані активних бойових дій. Загалом ми організували чотири ліжка в палаті інтенсивної терапії з дихальною апаратурою та одну кардіохірургічну операційну з ангіографом. У нашій команді працювали також інженери Анатолій Кудряшов та Михайло Сачівка з Чернігова, які займалися налаштуванням медичної апаратури, що потребувала ремонту. Цікава історія трапилася з ангіографом. Це був сучасний апарат, який рік «припадав пилом», і всі спроби його відремонтувати виявилися марними. Вдихнути в нього життя спочатку намагалися американські спеціалісти, але вони звикли до стандартів та правил, а ця поломка вимагала особливого підходу, тому вони не змогли впоратися. Жодних результатів не досягли й фахівці з Індії, хоча отримали гроші за невиконані домовленості. І можете уявити здивування керівництва клініки, коли наші інженери, які приїхали тільки з ізострічкою та паяльником, бо практично всі інструменти в них вилучили на митниці в Дубаї, зуміли відремонтувати прилад. Вийшли зі складної ситуації просто: у Кабулі на ринку закупили необхідні радіодеталі, і через чотири дні апарат працював на повну потужність. Це була перша маленька перемога нашої команди, після якої фахівці клініки почали до нас поіншому ставитися, бо зрозуміли, що приїхали саме ті люди, на яких вони так довго чекали. Наступним постало завдання «запустити» кардіохірургічну операційну. Під неї виділили найкращу в клініці операційну залу, і ми почали приводити її до певних стандартів: відремонтували лампи, світильники, налаштували операційний стіл, дихальну апаратуру. Технічне забезпечення пов­ністю взяли на себе Анатолій Кудряшов і Михайло Сачівка — без них ми нічого не вдіяли б. Шукаючи фахівців для роботи в нашій команді, я спілкувався з багатьма українськими інженерами. Від багатьох отримав відмову, а ці хлопці погодилися. Знайомство з такими професіоналами — ще одна «чудова випадковість». ВЗ З чого стартував власне лікарський етап роботи в кардіологічному центрі і як відбувалася підготовка до першої операції?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

29 грудня 2017 року

— Свою практику в клініці ми розпочали з огляду хворих та відбору пацієнтів для ендоваскулярних втручань — за два дні провели понад 50 коронарографій та майже 40 стентувань. У процесі цієї роботи продіагностували кількох хворих, які потребували аортокоронарного шунтування. Найважчими були три дні підготовки до першої операції на відкритому серці. Уся операційна бригада, яку ми зібрали фактично вже в Кабулі і яка раніше в такому складі ніколи не працювала, переживала, щоб, як то кажуть, усі «пазли зійшлися». Щодо пацієнтів, то з ними проблем не було, бо афганець вірить лікарю на 100%. Якщо хірург каже: «Потрібна операція», то людина не сперечається. Повага пацієнта до лікаря там надто висока, адже компетентних фахівців не вистачає. Особ­ливу пошану афганці відчувають до лікарів, які приїхали з Європи. Вони чомусь вважають їх світилами медицини, здатними вилікувати навіть найтяжчі недуги. Два дні до операції я та й уся наша бригада майже не спали — дуже хвилювалися, аби все вдалося. Адже за нашими спинами в прямому сенсі цього слова стояли репортери, родичі хворого, колеги-афганці. Місцеві приватні клініки проводять тільки ангіографічні дослідження, а потім, встановивши діагноз, направляють пацієнтів у Пакистан та Індію, де їм зможуть виконати необхідні оперативні втручання. Звісно, дуже незнач­ ний відсоток афганців може собі дозволити витратити на таке лікування 8-10 тис. дол.

Наш хворий виявився чоловіком середнього віку, із віддаленого аулу. Він був дуже позитивно налаштований. Я й досі пам’ятаю його погляд, сповнений довіри. В Афганістані я відчув, наскільки це важливо, коли людина без натяку на побоювання віддає своє життя у твої руки, переконана, що все буде добре, і ця позитивна налаштованість передається й тобі. Загалом до нашої операційної команди входило 8 осіб. До нас з Ігорем Цюлуйманом приєдналися фахівці Львівського обласного державного клінічного лікувально-діаг­ ностичного кардіологічного центру: анестезіолог Ігор Юхман, перфузіолог Іван Міськів, інтервенційний кардіолог Олександр Бараненко, операційна медсестра Ольга Жидачівська та завідувач кардіохірургічного відділення Володимир Мороз. Ми планували розпочати операцію о 15-й годині, однак наркотичні засоби та інші медикаменти, які доправляли з Пакистану, затримали на кордоні через теракт у цій країні, тому були змушені відтермінувати початок. Через це оперувати довелося вночі. Але попри всі перешкоди перше оперативне втручання на відкритому серці виявилося вдалим. ВЗ А ранок став для вас не хвилиною, а кількома годинами слави… — Так, емоції просто переповнювали. Сюжет про нас показали всі центральні телеканали Кабула, афганські колеги вітали, родичі пацієнта дякували та плакали, а згодом надійшло запрошення на імпрезу за участю місцевих високопосадовців та еліти. Шкода, що на цю святкову вечерю на нашу честь не

потрапилa Ольга Жидачівська, адже жінці в цій країні заборонено сидіти за столом разом із чоловіками, про що нас коректно попередили. Утім, головне те, що ми реалізували заплановане. Мали на меті створити осередок кардіологічної служби в Кабулі — й нам це вдалося. Згодом провели ще дві операції аортокоронарного шунтування та дві з приводу стенозу аортального клапана. Якщо раніше пацієнти з Афганістану для планових кардіохірургічних втручань їхали за кордон, то зараз вони можуть отримати таку допомогу в кардіологічному центрі Кабула, причому ця послуга буде для них утричі дешевшою, не враховуючи транспортних витрат. Нещодавно я телефонував Мухамедові Самканаю, і він повідомив, що організований нами центр успішно працює. Зокрема місяць тому вони провели першу операцію на відкритому серці дитині, а в основному виконують коронарографії та стентування. Проблему з кадрами намагаються вирішити, відправивши молодих лікарів до індійських колег на стажування та налагодивши співпрацю з лікарямимиротворцями французького військового шпиталю, розташованого неподалік. ВЗ Які враження склалися про медицину Афганістану загалом? — Ця галузь там просто у катастрофічному стані, держава виділяє на охорону здоров’я мізер. Хоча невідкладну хірургічну допомогу пацієнтам гарантовано, державної програми для

Свято наближається з Селена-тур

розвитку і підтримки вузькоспеціалізованої ланки немає. Звісно, існує мережа державних лікувальних закладів: скажімо, у столиці є дві чи три такі лікарні. Щоправда, умови перебування пацієнтів там не можна наз­ вати комфортними: палати на 15-20 осіб, ліжка стоять навіть у коридорах, постійна метушня і відчуття хаосу та дискомфорту. Меддопомогу надають також приватні клініки з відповідним рівнем медичного сервісу, гарно облаштованими палатами з невеликою кількістю ліжко-місць. Нині потреба в оперативних втручаннях кардіологічного профілю доволі висока навіть у розвинених країнах, а що вже говорити про Афганістан, де ревматологічна служба відсутня, а лікарів-ревматологів узагалі немає. Тому такі ревматологічні ускладнення, як набуті вади аортального чи мітрального клапанів, ми діаг­ ностували в 30-35-річних. А скільки афганців по всій країні, в далеких аулах навіть не здогадуються про загрозу хвороби! Крім того, там практично не працює первинна ланка, тому більшість хворих потрапляють на стіл хірурга із надто задавненими станами. Утім, нам приємно, що ми змогли зробити свій внесок у розвиток медицини цієї країни. Нехай нам вдалося допомогти небагатьом людям, але це чиїсь врятовані життя. Зрозуміло, що фінансово наша країна, яка також опинилася у стані війни, допомагати нині не в силі, але своїм досвідом, знаннями ми ділимося радо. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

Новий рік уже зачекався — зустрічайте! У його мішку безліч подарунків на всі смаки. Хочете грошей і кар’єрного злету? Прямуйте набиратися досвіду у прискіпливих німців. Бажаєте кохання? Гостинні італійці розкриють вам секретний код Казанови. Мрієте змінити світ? Повітря Голландії до ваших послуг. «Селена-тур» допоможе вам знайти своє місце під Місяцем — у нас подорожі ніколи не закінчуються!

ПОДОРОЖІ ДИВІТЬСЯ НА САЙТІ

Ліцензія на туроператорську діяльність серія АЕ №272764, від 07.05.2009

ТОВ «Туристична Компанія «Селена-Тур» W W W. S E L E N A-T O U R .CO M .UA (044) 581-56-28, (099) 222-77-04 viber, (067) 497-10-39, (093) 365-78-91, FB «Селена-Тур»

Автобусні тури до Європи з Києва

21


ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

ВИДАЛИЛИ ПУХЛИНУ І… ПАСТЕРИЗУВАЛИ КІСТКУ Народна мудрість каже: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Її правоту довелося перевірити на собі 9-річному Назарові зі Львівщини. Нещасний випадок, що стався з хлопцем, зберіг йому життя — завдяки професіоналізму команди фахівців Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру.

Наталія, с. Тейсарів, Львівщина: На перший погляд, нічого страшного не відбулося. Назар проводив літні ка­ нікули з братами: як і завжди, бігали, гралися, стрибали. Тож коли під час гри довелося вистрибнути з вікна пер­ шого поверху, син навіть не вагався. Одразу після приземлення трішки за­ боліла нога, проте все швидко минуло­ ся, тож хлопці мені нічого не сказали. А вже за два тижні, коли почав шкутиль­ гати, Назарко зізнався, що трапилося, і ми негайно звернулися до лікаря,

зробили рентгенографію. Побачивши знімок, лікар терміново спрямував нас до Західноукраїнського спеціалізова­ ного дитячого медичного центру для ретельного обстеження. Фахівці у Львові підтвердили най­ гірші побоювання, а діагноз «саркома» прозвучав, неначе грім серед ясного неба. Тож, мабуть, навіть добре, що син тоді так невдало стрибнув, адже зав­ дяки цьому ми дізналися про хворобу. Тепер після проведеного лікування ма­ ємо надію на повне одужання.

Рентгенівський знімок стегнової кістки, на якому видно пухлиноподібне утворення

Рентгенівський знімок реконструйованої стегнової кістки з апаратом зовнішньої фіксації Stryker

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА Богдан РОМАНИШИН, дитячий хірург хірургічного відділення КЗ «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр»

С

першу батьки дев’ятирічного хлоп­ чика, який скаржився на біль у нозі, звернулися до медичного закла­ ду за місцем проживання. Тамтешні фахівці, провівши рентгенографію, помітили пухлиноподібне утворення і терміново відправили дитину до на­ шого закладу. Лікар ортопед-травма­ толог Олександр Щуровський виконав пункційну біопсію утворення, що, на жаль, підтвердило діагноз «остеоген­ на саркома стегнової кістки високого ступеня злоякісності G3». Згідно із затвердженими протоко­ лами лікування таких захворювань дитині було проведено чотири блоки доопераційної хіміотерапії. Унаслідок цього ріст пухлини зупинився, на­ віть спостерігався незначний регрес. Тож ми могли перейти до наступного етапу лікування — оперативного. У подібних випадках можливі як ради­ кальні (ампутація кінцівки), так і ор­ ганозберігаючі хірургічні втручання, наприклад, резекція ураженого сег­ мента кістки разом з новоутворенням з подальшою реконструкцією. Ми, звісно, думали про подальше повно­ цінне життя хлопця, тому вирішили зберегти ногу. У випадку проведення подібних операцій завжди постає питання за­ міщення видаленого сегмента, що

22

можна зробити, використовуючи різ­ ні методи: едопротезування, алотрансплантацію, аутотрансплантацію або ж реконструкцію за допомогою васкуля­ ризованого аутотрансплантата. Ми ж вирішили використати комбінований метод та використали васкуляризо­ ваний малогомілковий аутотранс­ плантат із попередньо видаленою та термічно обробленою власною кіст­ кою, завдання якої — підсилити всю конструкцію. Вибір цього методу був обумовле­ ний передусім віком пацієнта, адже ендопротезування в ранньому віці че­ рез подальший ріст не дуже рекомен­ доване. З іншого боку, навіть найдо­ рожчі протезні механізми, які здатні рости разом із дитиною, за 10-15 років потребують заміни. А це приз­водить до чергової травматизації та витрати коштів. Під час трансплантації до­ норської кістки є високий ризик того, що відбудеться її відторгнення та роз­ смоктування. Навіть пересадивши власну кістку без збереження крово­ постачання, ми також ризикуємо, бо немає гарантії, що вона правильно ін­ тегрується та з часом теж не розсмок­ четься, адже організм сприйматиме її як сторонній об’єкт. Тож, порадившись із колегами, ми дійшли згоди, що найкращим вихо­ дом із ситуації стане саме трансплан­ тація власної кістки зі збереженням її кровопостачання. Подібні операції ми проводимо не вперше, найчастіше вдаємося до цього методу для реконструкції видаленого фрагмента плечо­ вої кістки. У більшості випадків для цього використовуємо малогомілкову кістку разом із судинами й імпланту­ ємо безпосередньо в потрібне місце

з відновленням її кровопостачання. Зас­тосування вказаного методу дає нам упевненість у стовідсотковому приживленні такого імплантата. Зго­ дом ця кістка навіть гіпертрофується до розмірів тієї, яку заміщає. Ми збиралися замістити тонкою малогомілковою кісткою фактично найбільшу в людському тілі — стегно­ ву, яка повинна витримувати великі навантаження. До того ж заміні під­ лягав доволі великий її сегмент, адже пухлиною було уражено близько 50% кістки. Відповідно постало питання про її зміцнення. Є змога імпланту­ вати дві малогомілкові кістки разом, і цей метод широко застосовується та виправдовує себе. Проте такий шлях вирішення проблеми значно збільшує тривалість втручання та площу рано­ вих поверхонь, до того ж не завжди вда­ ється знайти місце, де можна накласти анастомози для відновлення кровопос­ тачання другої кістки. Також використовують методику, за якою видалений сегмент кістки із пухлиною обробляють за допомогою різноманітних методів та імплантують назад для підсилення реконструйова­ ної ділянки. Скажімо, у Києві успішно застосовують метод низькотемпера­ турної обробки кістки з пухлиною за допомогою азоту. Ми ж вирішили об­ робити кістку термічно, тобто пастери­ зувати у 9% гіпертонічному розчині за температури 70 °С протягом 30 хвилин. При цьому відбулася повна деструкція пухлини, білкових структур, амінокис­ лот тощо, залишився суто каркас старої кістки. Його ми розсікли уздовж, ви­ свердлили отвори для судин, що жи­ витимуть донорську кістку, та склали наново навколо малогомілкової кістки.

Зовні кістку було зафіксовано ме­ дичним дротом, а всю конструкцію — апаратом зовнішньої фіксації Stryker (його нам свого часу подарували швейцарські колеги). Такі пристосу­ вання набагато зручніші за інші, адже це невелика телескопічна трубка, яка розташовується збоку кінцівки та має спеціальні фіксатори, котрі вводять у кістку. Вони практично не заважають у повсякденному житті. Кровопостачання трансплантованої кістки відновили за допомогою судин­ них анастомозів. Згодом, під час про­ цесу загоєння, у кістку проросте ще безліч дрібних судин. Власна стегнова кістка, що слугує каркасом, поступо­ во перебудується в таку саму стегнову кістку, тобто із часом, так би мовити, «оживе». У Назара кінцівка також част­ ково ростиме, а у випадку відставання в рості її завжди можна подовжити ме­ тодом дистракції, відповідно із віком жодних проблем з обмеженням функ­ цій виникнути не повинно. Звісно, деякий час після операції хло­ пець перебував у важкому стані, адже було резектовано великий сегмент кістки, забрано частину м’язових тка­ нин. Але нам вдалося зберегти основні м’язи, що впливають на функцію ноги. Після стабілізації стану дитини та часткового загоєння ран було продовжено хіміотерапію відповідно до про­ токолу лікування остеогенної саркоми. Пухлину вдалося видалити в повному обсязі, жодних метастазів ми не вияви­ ли, тож маємо надію на повне одужан­ ня хлопчика. Записала Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

29 грудня 2017 року

СУДИННИЙ ПАРКІНСОНІЗМ: СУЧАСНИЙ ПІДХІД

Особливості перебігу СП

Зважаючи на відсутність чітких діагностичних критеріїв і переконливих патоморфологічних досліджень, судинний паркінсонізм (СП) тривалий час залишається предметом дискусій. Сучасні дослідження вказують на значну поширеність патології та необхідність зміни алгоритмів діагностики і лікування.

У

перше гіпотезу про те, що паркінсонізм може бути наслідком судинного захворювання мозку, висловив французький невролог Е. Brissaud ще в 1894 році. Він припустив, що субстратом паркінсонізму слугує дегенерація чорної субстанції, у тому числі судинного ґенезу. У 1929 році, узагальнивши власні спостереження і літературні дані, 29-річний Макдональд Крітчлі (у подальшому відомий американський невролог) докладно описав артеріосклеротичний паркінсонізм. Одні дослідники заперечували саму можливість існування СП, вважаючи, що при судинному ураженні мозку неможливі справжня акінезія та ригідність, а паркінсонічна симптоматика лише імітує спастичність, псевдобульбарний синдром або паратонію. У зв’язку із цим для позначення паркінсоноподібних порушень судинного ґенезу нерідко використовували термін «судинний, або атеросклеротичний псевдопаркінсонізм». Інші були прихильниками терміну «псевдосудинний паркінсонізм» (наприклад, у хворих із дегенеративним паркінсонізмом і супутнім цереброваскулярним захворюванням (ЦВЗ) та навіть «псевдосудинний псевдопаркінсонізм» (скажімо, у разі порушення ходьби внаслідок гідроцефалії). У вітчизняній неврології тривалий час існувала тенденція до гіпердіагностики СП, пов’язана з нечіткістю клінічних критеріїв, зок­рема переоцінкою діагностичної значущості судинних факторів ризику або окремих ознак цереброваскулярної недостатності, що часто трапляється в людей літнього віку. За останні 20 років суттєво змінилися уявлення про цю проблему. Поява комп’ютерної томографії (КТ) і особливо магнітно-резонансної томографії (МРТ) спростила діагностику судинних уражень мозку, але водночас створила своєрідну діагностичну «пастку»: виявлення під час КТ або МРТ змін, що вказують на ЦВЗ, «спокушає» пояснити судинним ураженням будь-який неврологічний синдром, наявний у хворого. Безумовно, у разі гострого розвитку екстрапірамідного синдрому і виявлення за допомогою КТ або МРТ «свіжого» ішемічного або геморагічного вогнища в глибинних відділах мозку діагноз очевидний. Однак ситуація не завжди буває такою однозначною. Слід враховувати, що осередки, які виявляють під час КТ/МРТ у підкіркових структурах, часто бувають асимптомними. Тому визначення не тільки клінічних, а й нейровізуальних ознак ЦВЗ (навіть у ділянці базальних гангліїв!) ще не означає, що причиною екстрапірамідного синдрому є судинні ураження мозку, а не інший процес без специфічних маркерів, що виявляються за допомогою КТ або МРТ (наприклад, нейродегенеративні захворювання або побічні дії лікарських засобів). У зв’язку із цим діагностика будь-яких екстрапірамідних синдромів, у т. ч. паркінсонізму судинного ґенезу, має передбачати доведення причиннонаслідкового зв’язку між судинним ураженням

мозку і неврологічним синдромом та неможлива без знання їх клінічних особливостей. В літературі наявна велика варіативність показників поширеності СП: від 1 до 15% випадків. При цьому поєднання тих чи інших ознак ЦВЗ із тільцями Леві спостерігали приблизно в 4 рази частіше, ніж справжній СП. Вищі показники поширеності СП отримані під час обстеження груп хворих у спеціалізованих центрах. У дослідженні, проведеному в центрі екстрапірамідних захворювань, встановили, що ЦВЗ була причиною близько 9 випадків паркінсонізму (загальна кількість хворих — 254). У когорті пацієнтів із паркінсонізмом, представленій Mehanna і Jankovic (понад 10 тис. осіб), СП виявлено у близько 8%. Таким чином, СП випереджав за частотою будь-яку мультисистемну дегенерацію. З іншого боку, синдром паркінсонізму спос­ терігають в 11% хворих з ішемічним інсультом та 14% пацієнтів із «підкірковою» формою дисциркуляторної енцефалопатії, що може свідчити про суттєвіше поширення СП. Більше того, окремі паркінсонічні симптоми, за якими відповідно до загальноприйнятих критеріїв не можна діаг­ностувати СП, виявляють у 36% хворих з ішемічним інсультом, у 45% осіб з лакунарним і 7% пацієнтів із територіальним інфарктом. Для позначення цих симптомів, що можуть бути пов’язані не тільки із судинним ураженням мозку, а й з ранньою стадією нейродегенеративних захворювань та віковими змінами підкіркових структур, за аналогією з помірним порушенням когнітивних функцій (mild cognitive impairment) запропоновано термін «легкі паркінсонічні знаки» (mild parkinsonian signs).

Причини розвитку захворювання Найпоширенішою причиною СП є гіпертонічна мікроангіопатія (артеріопатія), яка морфологічно характеризується ліпогіалінозом дрібних артерій і артеріол. Така патологія малих артерій спричиняє дифузне двобічне ішемічне ураження білої речовини в перивентрикулярній зоні, а також множинні лакунарні (розміром до 15 мм) інфаркти в базальних гангліях і глибинних відділах білої речовини півкуль головного мозку. Якщо лакунарні вогнища частіше обумовлені оклюзією дрібних судин, то в ґенезі дифузного ураження білої речовини провідну роль відіграють повторні епізоди системної гіпотензії. Унаслідок хронічної ішемії або, що імовірніше, повторних минущих епізодів помірної ішемії глибинних шарів білої речовини півкуль головного мозку розвиваються неповні інфаркти, котрі супроводжуються демієлінізацією, загибеллю олігодендроцитів і аксональною дисфункцією, але не формуванням вогнищ некрозу. Крім зон неповної ішемії, дифузне ураження білої речовини може включати дрібні інфаркти та кісти, розширення периваскулярних просторів, периваскулярний набряк, гліоз та інші зміни. У їх виникненні крім ішемії важливу роль відіграє порушення гематоенцефалічного бар’єра з проникненням білків плазми через судинну стінку під час епізодів різкого підвищення артеріального тиску, що приз­ водить до периваскулярного енцефалолізису.

Дифузне ураження білої речовини (нейровізуалізаційно визначається як лейкоареоз) виявляють під час КТ і МРТ у перивентрикулярній і субкортикальній зонах. У хворих без артеріальної гіпертензії причиною дифузного ураження білої речовини можуть бути так званий сенільний артеріолосклероз, що часто поєднується з патологічною звивистістю артеріол.

Клінічні особливості СП У клінічній картині СП виділяють особливості самого паркінсонічного синдрому, супутніх неврологічних синдромів й особливості самого перебігу. Останніми роками клініку СП часто асоціюють з «паркінсонізмом нижньої частини тіла» (ПНЧТ). Однак цей синдром вважають істинним синдромом паркінсонізму, оскільки у хворих відсутні кардинальні симптоми СП. ПНЧТ виявився частиною широкого спектра порушень ходьби, що спостерігають у хворих літнього віку із судинними або дегенеративними захворюваннями головного мозку. Порушення ходьби, характерні для ПНЧТ, називають також апраксією ходьби або (що коректніше) лобовою дисбазією. У хворого із ПНЧТ зазвичай виникають істотні ускладнення на початку руху. Він довго не може зрушити з місця, насилу відриває «намагнічені» ноги від підлоги, роблячи кілька пробних ковзних дрібних кроків або тупцюючи на місці. Зрушивши, хворий продовжує рухатися дрібними кроками, шаркаючи по підлозі. Іноді цей патерн ходьби залишається незмінним протягом усього руху (marche a petits pas), але в частини пацієнтів через кілька кроків хода стає впевненішою, а крок ширшим. Однак під час поворотів, подолання перешкод, коли необхідно змінити програму руху, знову виникають ті самі труднощі. На відміну від істинного паркінсонізму, незважаючи на істотне зменшення довжини кроку, площа опори під час ходьби не зменшується, а збільшується, при цьому стопи розташовуються під кутом. Така хода іноді нагадує ходу Чарлі Чап­ліна. Хоча ПНЧТ подібний до якогось фрагмента паркінсонізму (оскільки паркінсоноподібна симптоматика проявляється лише під час ходьби, а в положенні лежачи або сидячи її виявити не вдається, цей синдром краще було б назвати паркінсонізмом ходьби), його не слід відносити до цього симптомокоплексу, бо вказані прояви спричинені не гіпокінезією, не ригідністю (їх ознак під час огляду не виявляють), а постуральними порушеннями. У разі наявності пірамідних і мозочкових знаків хворобу Паркінсона (ХП) зазвичай виключають, але це не завжди дає змогу диференціювати СП від інших нейродегенеративних захворювань, передусім із групи паркінсонізм-плюс. Так, поєднання паркінсонізму із мозочковим і помірним пірамідним синдромом можливе при багатосистемній атрофії, а зі швидко наростаючою постуральною нестійкістю, грубим псевдобульбарним синдромом і деменцією лобового типу — при прогресуючому над’ядерному паралічі.

Перебіг СП набагато варіабельніший, ніж ХП, що відображає його вищу гетерогенність. Середній вік пацієнтів із СП більший, ніж у хворих із ХП, і може коливатися від 40 до 90 років. Причиною пізнішого розвитку СП може бути не тільки підвищення з віком показника захворюваності на судинну патологію, а й збільшення схильності до розвитку паркінсонізму, пов’язаної з віковими дегенеративними змінами в мозку. Іноді розвитку СП передує один або кілька епізодів інсульту, при цьому екстрапірамідна симптоматика може розвиватися в гострий період або через кілька місяців, іноді на тлі регресу пірамідних або мозочкових порушень, що «маскують» паркінсонічні симптоми. Найтиповіші варіанти перебігу СП:  гострий або підгострий початок з подальшою стабілізацією і/або частковим рег­ ресом симптомів;  чергування періодів прогресування, стабілізації і часткового регресу. У 1997 році були запропоновані клініконейровізуалізаційні критерії СП, які можна використовувати в клінічній практиці і для проведення наукових досліджень. Для встановлення судинного ґенезу паркінсонізму необхідна наявність не менше 2 із наведених нижче критеріїв. Атиповий характер рухового розладу, що відрізняється від класичної картини паркінсонізму при нейродегенеративних захворюваннях (наприклад, ХП) за руховим малюнком, локалізацією, наявністю супутніх синдромів і відображає логіку судинного, а не дегенеративного чи іншого процесу. Розвиток невдовзі після інсульту (наприк­ лад, протягом 6 місяців). Ураження «стратегічних» для паркінсонізму зон — за даними КТ або МРТ.

1 2 3

Лікування СП Виходячи із загальноклінічних міркувань, можна виділити два основні напрямки в лікуванні СП: базисну терапію, спрямовану на запобігання подальшому ураженню мозку, і симптоматичну терапію, спрямовану на корекцію паркінсонізму та супутніх проявів. Базисна терапія має включати корекцію основних судинних факторів ризику і проводитися з урахуванням основного механізму ушкодження мозку. Важливим є контроль артеріальної гіпертензії. З метою профілактики повторних ішемічних епізодів показане тривале застосування антиагрегантів. У разі небезпеки кардіогенної емболії або неефективності антиагрегантів призначають непрямі антикоагулянти. Симптоматична терапія полягає насамперед у зас­тосуванні протипаркінсонічних препаратів. У хворих із СП можна використовувати весь арсенал протипаркінсонічних засобів: препарати леводопи, агоністи дофамінових рецепторів, амантадин, інгібітори моноаміноксидази. Однак ліками першого вибору є препарати леводопи. Пробна терапія леводопою передбачає поступове збільшення дози до 1000-1500 мг на добу. Загальна тривалість такого лікування не повинна бути меншою, ніж три місяці. У разі призначення інших протипаркінсонічних засобів слід враховувати ризик їх побічної дії на когнітивні функції та стан серцево-судинної системи. Можливості стереотаксичних втручань при СП систематично не вивчені, хоча в деяких хворих з обмеженим ураженням базальних гангліїв вони можуть бути ефективними. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

23


БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ РАДІОЛОГІЯ

СЕСТРИНСЬКА СПРАВА А. В. ЧОРНОВІЛ, Р. Ю. ГРИЦКО, С. А. ЛИШЕНЮК КЛІНІЧНЕ МЕДСЕСТРИНСТВО В ІНФЕКТОЛОГІЇ ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК ВИДАННЯ: 2010 СТОРІНОК: 576

М. М. ТКАЧЕНКО РАДІОЛОГІЯ (ПРОМЕНЕВА ДІАГНОСТИКА ТА ПРОМЕНЕВА ТЕРАПІЯ) ВИДАВНИЦТВО: КНИГА ПЛЮС РІК: 2011 СТОРІНОК: 720

У підручнику наведено основні нозологічні форми інфекційних хвороб, які найчастіше трапляються в Україні та передбачені програмою вивчення клінічного медсестринства, а також викладено основи епідеміології. Кожну хворобу описано в такій послідовності: етіологія, епідеміологія, клінічні ознаки, лабораторна діагностика, догляд, дієта, лікування, профілактика, найважливіші заходи в епідемічному осередку. В окремій частині розглянуто невідкладні стани, що найчастіше супроводжують перебіг інфекційних хвороб. Для студентів вищих медичних навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації, котрі навчаються за спеціальністю «Сестринська справа».

Підручник написано відповідно до програми з навчальної дисципліни «Радіологія (променева діагностика та променева терапія)». Представлено фізичні основи методів променевої діаг­ ностики, відомості з променевої анатомії, методи променевого дослідження органів і систем, променевої діагностики основних захворювань організму людини. Розглянуто питання променевої терапії. Для студентів III курсу медичних факультетів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації.

НЕВРОЛОГІЯ ЗА РЕД. І. А. ГРИГОРОВОЇ, Л. І. СОКОЛОВОЇ НЕВРОЛОГІЯ ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК: 2017 СТОРІНОК: 624 + 32 КОЛЬОР. ВКЛ. МОВА: АНГЛІЙСЬКА У національному підручнику розглянуто актуальні методи діаг­ностики захворювань нервової системи й основні розділи клінічної неврології з точки зору класичної медицини та сучасних наукових досягнень. Детально описано основні принципи структури центральної та периферичної нервової системи, симптоми порушень черепно-мозкових нервів, проблеми нейрофізіології та її особливостей у дитинстві. Викладено основи сучасної діагностики нервових захворювань та її методів (електрофізіологічних, ультразвукових, біохімічних, комп’ютерної томографії), що дають змогу вивчати структуру і функції нервової системи, її метаболізм та гемодинаміку в умовах фізіології й патології. Для студентів вищих навчальних закладів — медичних університетів, інститутів та академій, а також інтернів, неврологів і сімейних лікарів.

СУДОВА МЕДИЦИНА Б. В. МИХАЙЛИЧЕНКО ТА ІН. СУДОВА МЕДИЦИНА ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК: 2017 СТОРІНОК: 224 МОВА: АНГЛІЙСЬКА У підручнику висвітлено як історію судової медицини, так і організацію та арбітражні принципи судово-медичної експертизи. Вивчення судово-медичної проблеми, а також діагностика різних травм навколишнього середовища і стан здоров’я розглянуті з урахуванням наукових досягнень. Наведено дані про травми легеневого опромінення та вплив біологічного фактору на організм людини. Особливості розгляду потерпілих й обвинувачених та інших осіб описано відповідно до Кримінального кодексу України. Викладено сучасні можливості судово-медичної експертизи матеріальних доказів. До всіх розділів наведено переліки питань для самоконтролю. Для студентів вищих медичних навчальних закладів та спеціалістів судово-медичної експертизи.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 20 300 Замовлення №0510326 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Ваше здоров'я № 51-52  

Ваше здоров'я № 51-52 (від 29.12.2017)

Ваше здоров'я № 51-52  

Ваше здоров'я № 51-52 (від 29.12.2017)

Advertisement