Page 1

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№45-46 (1433-1434) 17.11.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ОХОРОНА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЗАГУБИЛАСЯ В НЕТРЯХ РЕФОРМИ? Повноцінні реформи неможливо провести без до­ даткових коштів! Однак коли МОЗ подало на роз­ гляд Міністерству фінансів Концепцію державної програми охорони психічного здоров’я до 2030 року, то вказало, що на її реалізацію взагалі не потрібно грошей! Як без жодної копійки аж до 2030 року реформувати і розвивати психіат­ СТОР. ричну службу?

6

ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ — ВОРОГ У ТИЛУ? Рівень смертності медичних працівників віком до 50 років на 32% вищий, ніж у середньому по кра­ їні. Проте виявлення профзахворювань у них не перевищує 10% від загальної кількості. Зокрема, медики перебувають у групі підвищеного ризику зараження гемоконтактними інфекціями. У світі офіційно задокументовано професійне зараження ВІЛ-інфекцією 350 медичних працівників, натомість випадків захворюваності на вірусні гепатити В і С серед них — десятки тисяч. Однак Україна знову йде «не в ногу». Зокрема, з 2006 року спостері­ гається стійка тенденція до зменшення кількості випадків та зниження рівня професійної захворю­ ваності медиків, що не корелює ані зі світовою статистикою, ані з вітчизня­ СТОР. ними умовами їх праці.

18

НОВИНИ ПРЕЗИДЕНТ ОЧІКУЄ ВІД УРЯДУ ПРОГРАМ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНУ ПРО СІЛЬСЬКУ МЕДИЦИНУ УКРАЇНЦІВ ЗАЛИШАТЬ БЕЗ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ МЕДИЧНА ПРОФСПІЛКА ВИМАГАЄ СКАСУВАТИ НОВИЙ КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ

2-5 СТОР.

ПОРЯТУНОК ПОТОПАЮЧИХ У ШТОРМІ РЕФОРМ: «САМОВИВІЗ» ЗА КОРДОН ЧИ ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ? Лікарське самоврядування — норма життя медичної галузі в усіх розвинених країнах світу. В Україні ж іще панують радянські закони управління: вказівки спус­ каються «з Олімпу» і обговорюються лише в напрямку «одобрямсу», тотальний контроль держави витісняє будь-яку ініціативу професійної спільноти, незгодних просять «на вихід». Багато лікарів уже скористалися такою пропозицією, ще біль­ ше мріють працювати там, де не доводиться боротися за своє виживання. Однак чи не є це черговою ілюзією того, що краще там, де нас немає? Можли­ во, настав час взяти все у свої руки і нарешті утвердитися господарем у СТОР. власному домі?

8

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

(СТОР. 13)


НОВИНИ ПІД ГОТОВК А ДО СТА Р Т У

НЕ ДОГЛЕ ДІЛИ

ПРЕЗИДЕНТ ОЧІКУЄ ВІД УРЯДУ ПРОГРАМ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНУ ПРО СІЛЬСЬКУ МЕДИЦИНУ В ерховна Рада України 14 листопада підтримала законопроект «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування в сільській місцевості» (№7117), внесений Президентом України. «За» проголосували 280 народних депутатів. Ще за два тижні до того, як за проект було проголосовано, Президент України Петро Порошенко дав дору-

чення КМУ почати підготовку нормативно-правових актів для втілення в життя положень закону про сільську медицину. «Прошу голів обласних державних адміністрацій у співпраці з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарст­ва визначити схему розміщення і плани розміщення сільських амбулаторій з урахуванням навантаження на лі-

каря і доступності для пацієнтів. Від Уряду в найкоротші терміни очікую прийняття програм, які врахують усі нюанси розвитку сільської медицини на основі нового закону», — сказав П. Порошенко на засіданні Ради регіонального розвитку 24 жовтня. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

ПОЗИЦІЯ

БЮДЖЕТ НА 2018 РІК НЕ ПОКРИЄ ПОТРЕБИ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ

Г

олова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець переконана, що бюджет на 2018 рік забезпечує лікування тяжких хвороб лише на 50%, а зарплати лікарів залишаться без змін. «Передбаченими видатками потреба у життєво необхідних лікарських засобах та медичних виробах для лікування онкохворих дорослих покриватиметься лише на 28,5%, а для пацієнтів із серцево-судинними та судин-

но-мозковими захворюваннями — на 30,2%. Власне, ці дві групи хвороб спричиняють понад 80% випадків передчасної смерті українців працездатного віку, — говорить Ольга Богомолець. — Лікарські засоби та медичні вироби для лікування онкохворих дітей профінансують на 66,6%, хворих неврологічного профілю — на 43,5%. І так за багатьма іншими програмами в охороні здоров’я, що фінансуються з державного

бюджету. Крім того, видатки на придбання лікарських засобів і виробів медичного призначення для забезпечення розвитку донорства крові та її компонентів покриватимуть потребу лише на 20,8%. І це в умовах ведення бойових дій на Сході країни. Видатки на лікування громадян України за кордоном майже вдвічі менші за реальну потребу — 389,9 млн грн (потреба — 692,3 млн грн). Що робити тим, кому надати медичну допомогу в Україні неможливо, а коштів на лікування за кордоном для них не передбачено?» За матеріалами офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

СУ МНІВНЕ ЛІД ЕРСТ ВО

ПРОБЛЕМИ З ПСИХІЧНИМ ЗДОРОВ’ЯМ ПОСІДАЮТЬ ДРУГЕ МІСЦЕ СЕРЕД ПРИЧИН ІНВАЛІДНОСТІ В УКРАЇНІ

С

вітовий Банк представив результати оцінювання «Психічне здоров’я на перехідному етапі: результати оцінки та рекомендації для інтеграції охорони психічного здоров’я в систему первинної медико-санітарної допомоги та громадські платформи надання послуг». Воно реалізовувалося Міжнародним медичним корпусом, Світовим банком та Швейцарським бюро співробітницт­ва. Дослідження проводилося на прикладі Львівської, Полтавської та Запорізької областей і фокусувалося на найпоширеніших психічних розладах — депресіях, тривожних станах, посттравматичних стресових розладах та розладах, пов’язаних із вживанням алкоголю. Результати свідчать: проблеми із психічним здоров’ям в Україні тісно пов’язані з бідністю, безробіттям і відчуттям небезпеки, що посилюються у зв’язку з наслідками військового конфлікту на Сході країни. У зоні ризику — українці похилого віку, особи з низьким рівнем освіченості й жителі східних регіонів. Зокрема серед осіб старшого віку депресія найчастіше виникає в тих, хто страждає на хронічні захворювання. Крім того, в Україні дуже актуальною є проблема розладів, спричинених надмірним вживан-

2

ням алкоголю. Спеціалісти підрахували: 40% смертей чоловіків працездатного віку та 22% смертей жінок віком від 20 до 64 років є наслідком вживання алкоголю. Найчастіша причина смерті, що пов’язана з психічними розладами та вживанням алкоголю, — самогубство. Через це Україна сьогодні входить в десятку країн з найвищими показниками суїциду. Міжнародні експерти також зазначають: психічні розлади мають великий вплив на фізичне здоров’я людей. Так, тяжка депресія спричиняє ішемічну хворобу серця, посттравматичний стресовий розлад підвищує рівень смертності від ішемічної хвороби, пухлин та навмисних і випадкових травм. Вживання алкоголю часто є причиною туберкульозу, респіраторних інфекцій, множинного раку, серцево-судинних захворювань та хвороб системи кровообігу, цирозу печінки, панкреатиту, епілепсії, цукрового діабету, травм і міжособистісного насилля. Крім того, за оцінками Міжнародного медичного корпусу близько 75% українців нині не мають доступу до кваліфікованої допомоги у сфері психічного здоров’я. В Україні є велика кількість психіатрів, натомість не вистачає психологів, психотерапевтів та соціальних працівників. Державні університе-

ти не завжди можуть забезпечити належної якісної підготовки кадрів, а приватні заклади пропонують дороге навчання психотерапевтів, іноді позбавлене науково-обґрунтованих підходів. За відсутності системи ліцензування та сертифікації професіоналів і навчальних центрів, спеціалісти й пацієнти вимушені робити свій вибір наосліп. Громадяни натомість часто стикаються з психологічними бар’єрами: сором, брак довіри до системи, недостатня кількість інформації й обізнаність, висока вартість лікування, страх розголосу, негативний досвід попередньої допомоги, географічна віддаленість. Експерти зауважують: нині психічні захворювання — один із найбільших невидимих тягарів у світі. До 2030 року депресія стане третьою серед найпоширеніших хвороб у країнах з низьким доходом і другою — із середнім. Натомість кожен долар, інвестований у лікування загальних психічних розладів в Україні, принесе 2 дол. у відновлення людської продуктивності, тобто це інвестування в економіку країни. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Частина регіонів залишилася без вакцини від поліомієліту

М

іністерство охорони здоров’я України заявляє, що в 5 областях країни відсутня вакцина від поліомієліту. Хто винний? Зрозуміло, що регіони. «Ін’єкційна вакцина для профілактики поліомієліту закінчилася в п’яти регіонах через неправильно сформований запит на закупівлю», — пояснюють у відомстві, якому доводиться докладати «надлюдських» зусиль, аби закрити собою амбразуру, що утворилася через нехлюйство і безвідповідальність на місцях. У Міністерстві повідомляють: вони вже дозамовили вакцини для регіонів, але «з огляду на тривалий цикл виробництва (18-24 місяців), а також їх дефіцит на світовому ринку поставка може дещо відтермінуватися». Чудовий кінець сумної історії, якби не два питання: звідки так оперативно МОЗ знайшло кошти і хто має відповісти за цей форс-мажор? Здається, ці запитання, як і більшість адресованих Міністерству, так і залишаться в статусі риторичних… За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

! ПАРЛАМЕНТ 9 ЛИСТОПАДА ПРОГОЛОСУВАВ ЗА ПРОЕКТ ЗАКОНУ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ НА 2017 РІК». СЕРЕД ЗМІН — ВИДІЛЕННЯ ДОДАТКОВИХ КОШТІВ НА МЕДИЧНУ ГАЛУЗЬ. ЗОКРЕМА ЗАКОНОПРОЕКТ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗБІЛЬШЕННЯ НА 300 МЛН ГРН МЕДИЧНОЇ СУБВЕНЦІЇ. «ЦІ КОШТИ БУДУТЬ СПРЯМОВАНІ НА СВОЄЧАСНУ ВИПЛАТУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ МЕДИЧНИМ ПРАЦІВНИКАМ, А ТАКОЖ НА ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ У МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ», — ПОВІДОМИВ ГОЛОВА КОМІТЕТУ ВРУ З ПИТАНЬ БЮДЖЕТУ АНДРІЙ ПАВЕЛКО. За матеріалами офіційної сторінки Андрія Павелка у Facebook та офіційного веб-сайту ВРУ

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

17 листопада 2017 року

Б’ЄМО Н А СПОЛОХ!

КОРУ ПЦІЯ

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ: «УКРАЇНЦІВ ЗАЛИШАТЬ БЕЗ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ»

З

акон про обов’язкове медичне страхування найближчим часом прийнятий не буде. Грошей у бюджеті на медицину виділено замало, тому українцям доведеться і далі платити за всі медичні послуги, ліки та матеріали. Головна причина гальмування впровадження медичного страхування проста — боротьба за прибутки і контроль над грошовими потоками. Одна група лобістів у Парламенті за будь-яку ціну хоче, щоб обов’язкового медичного страхування в Україні не було, натомість МОЗ забезпечувало мінімальні потреби, а багаті користувалися послугами приватних страхових компаній і приносили їм надприбутки. Інша група лобістів бореться за збір голосів для створення недержавного медичного страхового фонду за участю акціонерних компаній, куди одні сплачуватимуть страхові внески, сподіваючись на порятунок, а інші — отримуватимуть із цього довічні прибутки. Мета одна, шляхи досягнення різні, але обом групам обов’язкове державне медичне страхування, яке дає змогу збудувати справедливу і доступну систему охорони здоров’я, не потрібне. Чим завер-

шуються такі бізнес-ініціативи — відомо. Недержавні структури раптово банкрутують, а люди залишаються без грошей і послуг. Обидва сценарії розвитку подій (у випадку, якщо обидві групи домовляться) створять підґрунтя для народження нової олігархічної касти, яка зароблятиме на хворобах і збагачуватиметься за рахунок здоров’я людей. Або ж вчергове збагатяться вже існуючі олігархи. Тому я борюся за обов’язкове медичне страхування саме через створення такого страхового фонду, збереження внесків до якого гарантуватиметься державою, а державні, муніципальні та приватні страхові компанії зможуть конкурувати за сервіс у наданні допомоги і зменшенні захворюваності. Я наполягала на винесенні до сесійної зали законопроектів щодо обов’язкового медичного страхування, щоб депутати перед усією країною, на очах своїх виборців зробили вибір. Але опоненти і лобісти блокують розгляд у Парламенті законопроектів про впровадження обов’язкового державного медичного страхування. Вони намагаються знайти голоси на підтримку своїх бізнес-ідей та формування недержавного страхо-

вого фонду. І поки лобісти не переконаються в тому, що голоси на підтримку цієї ідеї є, — на голосування закони поставлені не будуть. Потім колись стане відомо, хто буде його власником. І одразу буде зрозуміло, хто стояв за так званою медреформою, яка сконцентрує в одних руках понад 100 млрд грн, але позбавить людей якісної, доступної і справедливої медичної допомоги. Я вчергове звертатимуся до Голови Верховної Ради України, Прем’єрміністра України та Президента з вимогою впровадження обов’язкового медичного страхування в нашій державі. Мільйони українців не можуть чекати, поки купка людей вирішує в Парламенті свої бізнес-інтереси. Ми повинні домогтися впровадження державної системи обов’язкового медичного страхування та забезпечити для наших громадян високо­ якісну і безоплатну медицину. Фонд обов’язкового медичного страхування має бути державним! І на сплачених людьми податках ніхто не має права наживатися. Ми не можемо допустити народження нового олігархічного клану.

МЕДИЧНА ПРОФСПІЛКА ВИМАГАЄ СКАСУВАТИ НОВИЙ КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ

У

виступає Професійна спілка працівників охорони здоров’я України, оскільки, на її думку, ці нововведення суперечать вимогам законодавства. «Зміни, що містяться у Наказі №1542 «Про затвердження Зміни №6 до Національного класифікатора України ДК 003:2010» призводять до дискримінації окремих категорій медичних працівників, оскільки нові (змінені) назви професій відсутні в чинних нормативних актах, якими визначаються питання формування штатів, оплати праці, гарантії та компенсації для працівників бюджетних установ, якими є, зокрема, державні та комунальні заклади охорони здоров’я, — говориться у зверненні Профспілки до Першого Віце-прем’єр-міністра України — Міністра економічного розвитку і торгівлі Степана Кубіва. — Наприклад, у чинній редакції переліку посад працівників, які мають право на встановлення надбавки за тривалість безперервної роботи (п. 4.1 спільного Наказу Мінсоцполітики та МОЗ від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення») та на щорічну додаткову відпустку тривалістю три календарні дні (пункт «н» ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я) передбачені професійні назви «Лі-

С

півробітники Служби безпеки України під час проведення комплексу заходів із захисту критичної інфраструктури держави у сфері охорони здоров’я викрили протиправну державну реєстрацію неперевіреного лікарського засобу. Правоохоронці встановили, що фірма-імпортер пролобіювала в Україні реєстрацію препарату для наркозу без необхідних пакета документів та дослід­ жень. Оперативники СБУ спільно з прокуратурою задокументували, що службовець ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України» свідомо рекомендувала лікарський засіб до реєстрації, проігнорувавши висновки експертних комісій Центру. Як повідомляють у СБУ, зараз готується скасування реєстрації неперевірених ліків, що не встигли надійти до вітчизняних медичних та аптекарських закладів. У рамках кримінального провадження, відкритого за ч. 1 ст. 3212 Кримінального кодексу України, експерту повідомлено про підозру у скоєнні злочину. Тривають невідкладні слідчо-оперативні дії для притягнення до відповідальності всіх посадовців та комерсантів, причетних до організації протиправної реєстрації медпрепарату. За матеріалами прес-служби СБУ

За матеріалами офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

РИЗИК И

листопаді 2017 року набули чинності зміни до Класифікатора професій, котрі внесені відповідно до міжнародної класифікації та нормативів Європейського Союзу. Згідно із цим документом змінено деякі назви медичних професій. Зокрема:  професія «Лікар-терапевт» отримала назву «Лікар внутрішньої медицини»;  професії «Інструктор з трудової терапії» та «Інструктор з трудової адаптації» — «Асистент ерготерапевта»;  професії «Сестра медична з лікувальної фізкультури» та «Сестра медична з масажу» отримали назву «Асистент фізичного терапевта»;  професія «Фельдшер з медицини невідкладних станів» тепер називатиметься «Парамедик». Крім того, введено в обіг нові професії: екстрений медичний технік, інструктор з надання догоспітальної допомоги, інструктор з надання першої допомоги. Також відповідно до міжнародної класифікації у новому Класифікаторі скасовано такі професійні назви, як «Лікар-терапевт дільничний», «Лікар-терапевт підлітковий», «Лікар-терапевт цехової лікарської дільниці», «Фахівець з фізичної реабілітації».Категорично проти внесення змін до Класифікатора професій

СБУ викрила протиправну реєстрацію неперевіреного медпрепарату

кар-терапевт дільничний» та «Фельдшер з медицини невідкладних станів», які внаслідок приведення штатних розписів закладів охорони здоров’я та записів у трудових книжках працівників, що обіймають введені Мінекономрозвитку до Класифікатора професій посади, втратять право на зазначені пільги. При цьому нові професійні назви посад не внесені до Умов та ст. 77 Основ, що також унеможливлює визначення окремих складових оплати праці для таких осіб». У своєму зверненні Профспілка наголошує, що згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України працівників про зміну істотних умов праці, зміну найменування посад повинні інформувати не пізніше ніж за 2 місяці. Натомість Наказ №1542 набрав чинності через 4 дні після його підписання. «Слід також зазначити, що в галузі охорони здоров’я працює певна кількість медичних працівників на посадах, узагалі виключених із Класифікатора професій, що загрожує скороченням їх посад та наступним вивільненням за наявного дефіциту працівників таких професій у галузі», — висловлює занепокоєність професійна спільнота. За матеріалами офіційних веб-сайтів МОЗ України та Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

! ПОШУК РЕФОРМАТОРІВ ДЛЯ МОЗ ЗАВЕРШИВСЯ ФІАСКО, ТОМУ ОГОЛОШУЄТЬСЯ ПОВТОРНИЙ КОНКУРС НА ЗАЙНЯТТЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД ФАХІВЦІВ ІЗ ПИТАНЬ РЕФОРМ. ЯК І РАНІШЕ, ПОТРІБНІ КЕРІВНИКИ П’ЯТИ ДИРЕКТОРАТІВ: СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ; МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ; ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я; НАУКИ, ІННОВАЦІЙ, ОСВІТИ ТА КАДРІВ; ФАРМАЦЕВТИЧНОГО. МІНІМАЛЬНИЙ ОКЛАД — 49 570 ГРН. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

3


НОВИНИ ПІА Р- МІНІСТ ЕРСТ ВО

ЯК МОЗ «БОРЕТЬСЯ» З РОСІЙСЬКИМИ ЛІКАМИ ТА ФУФЛОМІЦИНАМИ Н апередодні епідемічного сезону 20172018 років в Україні зареєстрували препарат «Поліоксидоній». В інструкції до ліків зазначається, що їх можна використовувати для профілактики і лікування грипу та ГРВІ. На перший погляд, усе добре, якби не одне, точніше два «але» — препарат виявився так званим фуфломіцином, виготовленим у РФ. У квітні цього року в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун на всю країну пообіцяла не допускати на український ринок фармацевтичну продукцію, яка виготовляється або реєструється у Російській Федерації. «Я не дозволяю перереєстрацію або нову реєстрацію ліків, вироблених або навіть запакованих і перевезених з Росії. Зараз ми подаємо зміни до Указу Президента, щоб ліки та медичні вироби, вироблені в Росії, потрапили під санкції. Щоб ті ліки, які все ще можна закуповувати, — заборонити», — заявила У. Супрун та розмістила на сторінці у Facebook копію звернення до КМУ, у якому вона просить Уряд зупинити поставки російських ліків в Україну. У правовій, а не популістській державі для того, щоб ввести заборону на реєстрацію і перереєстрацію російських ліків, міністерським чиновникам потрібно для початку підготувати відповідну нормативну базу. Але жодних змін нормативно-правової бази навіть не планувалося. В інформаційній довідці, прикріпленій до звернення Уляни Супрун, зазначалося: російським препаратам Державна служба України з лікарських засобів та контро­лю за наркотиками відмовлятиме в реєстрації, оскільки в більшості російських фармацевтичних компаній відсутній сертифікат відповідності GMP. Таке твердження — доказ непрофесіоналізму команди МОЗ, яка об’єктивну реальність заміняє на гучні гасла. По-перше, не в усіх російських фармкомпаніях відсутня сертифікація GMP. Наприклад, у компанії НВО «Петрофакс Фарм», яка виробляє «Поліоксидоній», такий сертифікат є. Це означає, що вихід на український ринок для нього відкритий. По-друге, саме МОЗ повинно було створити необхідні умови для того, аби унеможливити реєст­рацію російських препаратів в Україні. Тоді гучні заяви перетворилися б на реальні санкції проти країни-агресора. А так створюється враження, що піар-команда Міністерства у квітні просто хотіла підігріти інтерес до медреформи і залучити на її підтримку голоси патріотично налаштованого населення. Ще одна піар-маніпуляція команди Уляни Супрун — боротьба з так званими фуфломіцинами. Для того щоб лікарі не застосовували для лікування пацієнтів фуфломіцини, мають існувати чіткі стандарти лікування, переведені й адаптовані міжнародні протоколи, розроблені механізми щодо недопущення реєстрації препаратів із недоведеною ефективністю. Усього цього немає, проте є імітація бурхливої діяльності від МОЗ, гучні заяви у ЗМІ, розсилка рекомендаційних агіток, виступи доктора Комаровського, у яких він порівнює пацієнтів з дикунами, котрі обвішалися намистами-амулетами з часнику. Звісно, така примітивізація й абсурдизація викликає інтерес, але зовсім не рятує від реєстрації нових

!

4

фуфломіцинів в Україні. Як приклад, той самий «Поліоксидоній» — імуномодулятор, одним з основних показань до використання якого є «профілактика і лікування грипу та ГРВІ». Принаймні, це зазначено в інструкції до таблетованої форми препарату. Інструкції для ін’єкційної форми, яка зареєстрована в Державному експертному центрі МОЗ, поки немає у вільному доступі, однак логічно припустити, що показання до застосування будуть ідентичні, оскільки це один і той самий препарат з діючою речовиною поліоксидоній. Тобто перед нами — черговий приклад непослідовності в діях МОЗ: 25 жовтня в. о. Міністра охорони здоров’я підписує наказ, який дозволяє реєстрацію «Поліоксидонія», а буквально через місяць на сайті Міністерства з’являється перелік препаратів, не рекомендованих для лікування грипу та ГРВІ. І в ньому… імуномодулятори. Як так? Аби отримати реєстрацію в Державному експертному центрі МОЗ України фармвиробник повинен подати повне досьє на препарат із результатами клінічних досліджень, які доводять його ефективність. Зокрема, необхідно підтвердити за результатами клінічних випробувань (це і є доказова медицина) кожен із пунктів пока-

Інформація з сайту ГО «Медичний контроль»

зань до застосування, зазначених в інструкції. З урахуванням того, що ДЕЦ рекомендував «Поліоксидоній» до реєстрації, можна припустити: документи перевірено і результати виявилися переконливими. Інакше кажучи, доказова медицина — «за» використання цього препарату. Тож у чому підступ? Яка з доказових баз надійніша? Та, яку використовувало МОЗ, забороняючи фуфломіціни, чи та, з якою працював ДЕЦ? Політика подвійних стандартів — принцип роботи МОЗ, а відповідальність традиційно перекладено на звичайних людей. Постраждалими в цій ситуації будуть усі, крім міністерських чиновників. По-перше, ДЕЦ — бо рекомендував до реєстрації препарат (а формальних підстав для відмови у них не було). По-друге, аптекарі, які на законних підставах продаватимуть ліки виробницт­ва країни-агресора. Так, вони пройшли державну реєст­рацію і допущені до обігу в нашій країні, але ж патріотично налаштовані покупці знають, що в. о. Міністра обіцяла мало не особисто контролювати процес реєстрації російських ліків. То хто для покупця буде винним? Звичайно, аптекар! Він же представник фармацевтичної мафії і не виконує приписів патріотично налаштованого в. о. Міністра. Й у що може вилитися це не-

вдоволення? Дай бог, щоб обійшлося без рукоприкладства. Дискредитовані будуть і лікарі. Якщо лікар порадить лікування фуфломіцином-поліоксидонієм, пацієнт буде переконаний, що той — корупціонер, співпрацює з фарммафією і призначає ці ліки, бо йому так вигідно. І це незважаючи на те, що призначено зареєстрований в Україні препарат із доведеною ефективністю. Масові споживачі запам’ятовують барвисті інфографіки, де сказано, що імуномодулятори неефективні, а не перевірятимуть наявність реєстрації препарату в державному реєстрі. У результаті — хвиля недовіри до всієї лікарської спільноти, що стимулює пацієнтів до невиконання їх рекомендацій і самолікування. А необхідність постійно контролювати лікаря теж не всім сподобається. Ще один момент, який значно ускладнює стосунки пацієнта і лікаря: «Поліоксидоній» — рецептурний препарат. І що тепер робити лікарю? Призначати його для лікування і профілактики грипу та ГРВІ відповідно до інструкції? Виконувати вказівки МОЗ і не рекомендувати цей препарат? В інтересах кого і як повинен діяти лікар? Якщо в інтересах пацієнтів, то він може виписати рецепт і призначити для лікування офіційно зареєстрований в Україні препарат «Поліоксидоній» за наявності для цього показань. Проте, з іншого боку, якщо лікар це зробить, він автоматично порушить рекомендації МОЗ. І що далі? Міністерство розірве з ним контракт? Позбавить ліцензії? Анулює дип­ лом? Питань, як завжди, більше, ніж відповідей. Історія з реєстрацією «Поліоксидонію» вкотре виявила непослідовність у діях МОЗ, стала свідченням того, що заяви в. о. Міністра про введення заборони на ліки, вироблені країною-агресором, були черговим популістським кроком, відповіддю на кон’юнктуру ринку, а не частиною послідовної державної політики. Імітацією боротьби виявилися і кроки щодо заборони фуфломіцинів в Україні. Препарати з недоведеною ефективністю продов­ жують реєструвати в нашій країні. Щоправда, може, проблема не в законно зареєстрованих ліках, а в тому, що красиві картинки і рекомендації МОЗ насправді є «фуфломіцинами», неприкритим популістським піаром, за яким немає жодної доказової бази? На жаль, ми не можемо однозначно відповісти на це питання, але постійні розбіжності між деклараціями МОЗ і реальними результатами його роботи лише додають сумнівів у професіоналізмі «нової команди реформаторів». За матеріалами ГО «Медичний контроль»

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПРИЗНАЧИВ АРТЕМА ЯНЧУКА НА ПОСАДУ ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯ МОЗ. ДО ЦЬОГО ВІН ОБІЙМАВ ПОСАДУ ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА ІНСТИТУТУ ЗАКОНОДАВСТВА ВРУ, А ТАКОЖ БУВ   ЧЛЕНОМ КОНКУРСНОЇ КОМІСІЇ З ПИТАНЬ ВИЩОГО КОРПУСУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ. За матеріалами «Урядового порталу»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

17 листопада 2017 року

Н А ШІ ЛЮД И

( НЕ )НОВЕ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВЕЦЬ УВІЙШОВ ДО ГРУПИ МІЖНАРОДНИХ ЕКСПЕРТІВ

Г

рупа міжнародних експертів працює над розробкою стратегії з планування і здійснення моніторингу щитоподібної залози в популяціях, які могли постраждати від радіаційного опромінення внас­лідок ядерної аварії. У кінці жовтня 2017 року у м. Ліон (Франція) відбулася перша нарада експертної групи проекту «Моніторинг щитоподібної залози після ядерних аварій (TM-NUC)». Метою проек т у TM-NUC (Thyroid Monitoring after Nuclear Accident) є оцінка останніх наукових даних про епідеміологію, перебіг та лікування раку щитоподібної залози, розробка принципів ультразвукового дослідження органа після ядерних аварій. Голов­на мета — захистити популяції, які

можуть постраждати від радіаційного опромінення внаслідок ядерних аварій. Проект TM-NUC фундується Міністерством навколишнього середовища Японії. Для досягнення цілей проекту Міжнародне агентство з дослідження раку (IARC) заснувало міжнародну групу експертів з моніторингу щитоподібної залози після ядерних аварій. До неї ввійшли 16 учених з 11 країн, що працюють за різними науковими напрямами, включаючи скринінг раку, радіаційну епідеміологію, радіаційну дозиметрію, патоморфологію, онкологію, ендокринологію та хірургію. Більшість експертів беруть активну участь у дослідницьких проектах, пов’язаних з ядерними катастрофами, таких як аварія на

Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році. До міжнародної групи експертів входить і єдиний представник України — віце-президент Національної академії медичних наук України, директор ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України» академік Микола Дмит­рович Тронько. Під час наради український вчений виступив перед іноземними колегами з доповіддю Thyroid cancer screening after Chernobyl accident («Скринінг раку щитоподібної залози після аварії на ЧАЕС (планування і реалізація»). За матеріалами офіційного веб-сайту НАМН України

МІ Ж Н А РОД Н А ПІД Т РИМК А

НІМЕЧЧИНА ВИДІЛИТЬ ЩЕ 1,5 МЛН ЄВРО ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ УКРАЇНІ

Ф

едеративна республіка Німеччина виділяє Міжнародному комітету Червоного Хреста додаткові 1,5 млн Євро у вигляді гуманітарної допомоги для підтримки України. «Федеральний уряд Німеччини знову нарощує обсяги фінансової підтримки гуманітарних заходів Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Україні: йдеться про виділення для цих цілей додаткових 1,5 млн Євро. Отже, загальний внесок Німеччини у діяльність МКЧХ в Україні за період з 2016 по 2018 роки зростає до 16 млн Євро», — повідомляють у відділі преси і роботи з громадськістю Посольства Німеччини в Україні.

У посольстві також зазначили, що Німеччина фінансує численні гуманітарні заходи і субпроекти в рамках проекту «МКЧХ — допомога, захист, профілактика і коопераційні зв’язки в Україні у 2016-2017 роках». Кошти спрямовуються на допомогу Сходу України. «Фінансована у рамках проекту діяльність включає в себе медичну допомогу, лікування травм, підтримку медичних закладів, профілактичні заходи, забезпечення населення продуктами харчування і засобами гігієни, водопостачання, навчання медичного і середнього медичного персоналу, пошук зник­л их безвісти та возз’єднання сімей,

опікування полоненими, роз’яснювальну роботу щодо небезпечності мін і залишків боєприпасів тощо. Ці заходи є важливим внеском у подолання наслідків конфлікту у східній Україні. Вони поліпшують становище вимушених переселенців, сімей у громадах, які дали їм притулок, а також постраждалих від конфлікту по обидва боки лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях», — заявили німецькі дипломати.

НАЙБІЛЬШИХ ВИРОБНИКІВ ГЕНЕРИКІВ ЗВИНУВАЧУЮТЬ У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ ЗМОВІ

П

підрозділ Sandoz компанії Novartis AG, Sun Pharmaceutical Industries Ltd, Apotex Inc тощо. Генеральні прокурори вимагатимуть від них відшкодування збитків за державною програмою медичного страхування Medicaid для споживачів та штатів. Крім того, у розслідуванні уточнюються деталі розмов і листування Раджива Маліка і Сатіша Мехта, які відбувалися під час виходу на ринок препаратів Heritage Pharmaceuticals (дочірня компанія Emcure Pharmaceuticals Ltd). Зазначається, що завдяки «тісній співпраці» компанія Mylan допомогла Heritage вийти на ринок без тиску на ціни. У фармацевтичній компанії Mylan висунуті звинувачення заперечують. «Ми ретельно розслідували ці твердження і не виявили жодних доказів того, що співробітники Mylan управляли цінами... Ми впевнені в чесності нашого президента Раджива Маліка і повністю його підтримуємо. Компанія і Рад­жив Малік планують енергійно відстоювати свої позиції у цій справі, і ми з

К

омітет Європейського агентства з лікарських засобів (EMA) дозволив використання медичного препарату для лікування рецидивуючих форм розсіяного склерозу «Мавенклад» (діюча речовина — кладрибін), розробленого німецькою компанією Merck KGaA. Лікарський засіб у вересні з’явився на ринках Великої Британії і Німеччини. Згодом запланована його реєстрація і в інших країнах, зокрема США. Однією з головних переваг препарату вважається зручна лікарська форма — у вигляді таблеток по 10 мг. «Мавенклад» сприяє зменшенню частоти рецидивів і сповільненню прогресування захворювання. Проте ліки спричиняють і низку побічних ефектів: лімфопенію, яка може бути тяжкою й тривалою, та інфекції (у тому числі й оперізуючий герпес). Згідно з прогнозами галузевих експертів кладрибін у Європі щорічно «зароблятиме» 200-400 млн Євро. За великим рахунком, використання кладрибіну для лікування розсіяного склерозу — не новина. У липні 2010 року під брендом «Мовектро» він був схвалений у РФ, яка стала першою країною збуту. Однак уже через рік фармацевтична компанія Merck повідомила, що, спираючись на відгуки регуляторів, стурбованих можливим зростанням онкологічного ризику, більше не збирається просувати ліки на світовому ринку. У результаті медикамент був відкликаний із торгових мереж РФ і Австралії. Проте вже у вересні 2015 року німецький фармгігант, зібравши потрібні докази, які засвідчили відсутність збільшення ризику онкологічних захворювань при прийомі кладрибіну в клінічних дозах, повернувся до питання його реєстрації. За матеріалами офіційного сайту EMA

За матеріалами офіційного веб-сайту Посольства Німеччини в Україні

ПЕРШИЙ ПІШОВ

резидент американської фармацевтичної компанії Mylan Раджив Малік та генеральний директор індійської фармацевтичної компанії Emcure Pharmaceuticals Ltd Сатіш Мехта стали першими топ-менеджерами, котрі потрапили під підозру у цивільному антимонопольному розслідуванні прокурорів 45 штатів США. Оновлений список «підозрюваних» включає 18 фармкомпаній, які, за результатами перевірки, спільно утримували високі ціни на 15 генеричних препаратів. Американські прокурори зазначають: на галузевих конференціях, а також за допомогою телефонних дзвінків, електрон­ ного листування, текстових повідомлень керівники фармкомпаній домовлялися про підвищення й утримування цін на конкретні генерики та спільно визначали частку кожної компанії на ринку. Звинувачення у змові висунуто таким всесвітньо відомим фармвиробникам, як Teva Pharmaceutical Industries Ltd,

ЕМА схвалила новий препарат для лікування розсіяного склерозу

нетерпінням чекаємо на можливість представити повний захист», — повідомляється в офіційному прес-релізі фармвиробника. Незважаючи на невизнання Mylan своєї провини, 31 жовтня у Нью-Йорку її акції впали на 6,6%. Крім того, цю фармацевтичну компанію не вперше звинувачують у цінових махінаціях. Улітку цього року Mylan зобов’язалася виплатити Міністерству юстиції США штраф у розмірі 465 млн дол. через неправильну класифікацію протиалергійного засобу EpiPen, який використовували у федеральній прог­ рамі пільгового страхування для соціально незахищених верств населення Medicaid. Скандали з EpiPen почалися рік тому, коли на різке завищення цін звернули увагу сенатори-республіканці. Саме тоді під час слідства було виявлено, що з 2008 по 2016 рік Mylan підвищила вартість упаковки двох шприців з EpiPen зі 100 дол. до більше ніж 500. За матеріалами видання Bloomberg

! КРИМСЬКІ МЕДИКИ НЕ МОЖУТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ ДОВІДКИ ПРО ПРОХОДЖЕННЯ КУРСІВ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ, ВИДАНІ НА ТЕРИТОРІЇ АНЕКСОВАНОГО РОСІЄЮ КРИМУ. «ЗГІДНО З ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ, НАКАЗАМИ МОН ТА ЛИСТАМИ СБУ БУДЬ-ЯКІ ДОКУМЕНТИ І ДОВІДКИ, ВИДАНІ НЕЗАКОННИМИ ОРГАНАМИ, А ТАКОЖ ОРГАНАМИ ОСВІТИ, ЩО ДІЮТЬ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ, НЕ ВИЗНАЮТЬСЯ ДІЙСНИМИ», — ПОВІДОМЛЯЮТЬ У МОЗ. За матеріалами видання «Крим. Реалії»

5


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ОХОРОНА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЗАГУБИЛАСЯ В НЕТРЯХ РЕФОРМИ? Доля спеціалізованих ланок охорони здоров’я безпосередньо залежить від сценарію загальних змін у галузі. Якщо хтось обіцяє реформувати медицину «частинами», чекайте, що лихоманитиме всю систему.

Ірина ПІНЧУК, директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, доктор медичних наук

ВЗ Чи торкнулися нинішні реформи психіатричної служби і чого від них очікуєте? — Передусім зауважу, що це вже не перша реформа, яку наша служба відчула на собі. Пригадаймо зміни, запроваджувані протягом 2008-2012 років, коли в чотирьох пілотних регіонах реформа первинної ланки та невідкладної допомоги позначилася й на роботі психіатричної служби. Тоді кошти на пільгові ліки для пацієнтів з психічними розладами було передано сімейним лікарям. У результаті такого рішення ми отримали «колапс»: пацієнти зверталися по допомогу до дільничних психіатрів, котрі змушені були спрямовувати їх до сімейних лікарів. Ті своєю чергою не орієнтувалися в тому, як працювати з такими хворими, які ліки призначати, як отримати конфіденційну інформацію про пацієнта, вести медичну документацію тощо. Подібна ситуація впродовж кількох місяців спровокувала серйозне обурення пацієнтів та їх родичів. Адже хворий мав звернутися до дільничного психіатра як до консультанта, котрий оглядав, рекомендував вживати певні ліки, але їх назви писав на звичайному папірці. Потім потрібно було із цим папірцем іти до сімейного лікаря, якому було надано право виписувати безкоштовний рецепт для їх придбання в аптеці. Далі пацієнт знов повертався до психоневрологічного закладу, де розташовувалася аптека, що відпускала ліки за таким рецептом. Тож його маршрут став марудним і довгим. Одночасно із цим виникла й інша дуже серйозна проблема: інформація про таких хворих є конфіденційною, існує окрема система реєстрації амбулаторних карток, у яку змушені були втручатися вже й сімейні лікарі, аби вносити відповідні записи. Той, хто думає,

6

що вони зраділи таким додатковим клопотам, помиляється. А в самих пацієнтів запитали, чи бажають вони, аби про їх діагноз і перебування на обліку у психіатра дізналися в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини? Натомість у 2008 році до нас надходили запити з проханням сімейних лікарів надати їм перелік усіх осіб, які перебували під наглядом психіат­ рів. З одного боку, сімейний лікар повинен знати, з ким він має справу на довіреній йому ділянці, тим більше, що на нього тепер переклали такий обов’язок. А з іншого — цим було порушено Закон України «Про психіатричну допомогу», який гарантував право на конфіденційність таких даних за бажанням пацієнта. Таким чином, під час пілотних реформ ледь не зруйнували амбулаторну дільничну психіатричну службу і знищили спеціалізовану психіатричну швидку. Ми проаналізували ці помилки, узагальнили їх, вказали на можливі виходи, але наші висновки виявилися нікому не потрібними. ВЗ Тож існує ризик вдруге наступити на ті самі граблі? — А хіба не наступають? Нині почали начебто зовсім іншу реформу, знову говорять про зміни на первинній ланці та на етапі надання екстреної допомоги, і до психіатричної служби, здавалося, руки не дійшли. Однак відбуваються й інші процеси, наприк­лад, скорочення лікарняних ліжок. Так, у психіатрії їх багато не потрібно, більшість наших пацієнтів можна й варто лікувати поза межами стаціонару. Але що пропонують замість лікарняної палати? Хто надаватиме амбулаторну психіатричну допомогу? Ці питання взагалі не обговорюються. Нині в Україні існує самодостатня і дієва дільнична психіатрична служба (на 30 тис. населення передбачено одну посаду дільничного лікаря-психіатра), яка надає первинну допомогу цього профілю, тобто здійснює диспансеризацію пацієнтів, спостерігає за ними тощо. І на це виділяються певні, хоча й невеликі, кошти. Якщо ж завтра гроші на всю первинну допомогу підуть за кожним пацієнтом знову до лікаря загальної практики, то чи означатиме це, що він окрім всього ще й вестиме хворих із психічними розладами, лікуватиме їх і контролюватиме таку терапію? Чи знову направлятиме до психіатра? Але чи прийде тоді пацієнт до такого спеціаліста зі своїми гарантованими 370 гривнями? Чи це вже буде спеціалізована допомога, і хворий змушений буде доплатити за таку консультацію? І чи готові нині сімейні лікарі в Україні (більшість з яких — перенавчені терапевти та

інші спеціалісти) до виконання перекладених на них функцій і відповідальності за ведення пацієнтів з вадами психічного здоров’я? У перс­п ективі, коли їх лави поповнять молоді фахівці, що навчалися за програмою підготовки сімейного лікаря, це можливо. Але ж не найб­лижчими роками! Також заздалегідь варто подумати про те, скільки психіатрів пот­ рібно залишити після запропонованої реформи, куди подіти «зайвих», як їх перенавчити. Не менш важливо подбати про виконання вимог вітчизняного законодавства про психіатричну допомогу в процесі об’єднання баз даних психіатрів і сімейних лікарів — воно забороняє розголошення конфіденційної інформації без згоди хворого. Адже в нас є пацієнти, які скоїли злочини або ж перебувають на примусовому амбулаторному лікуванні, і дільничні психіатри ведуть їх роками. Чи впораються із цим сімейні лікарі, яким доведеться щомісяця здійснювати психіатричний огляд подібних хворих, у разі потреби змінювати їм призначення щодо лікування тощо? Та й чинне законодавство виходить з того, що сімейний лікар не може проводити психіатричний огляд пацієнта і встановлювати діагноз психічного розладу. Ці питання МОЗ сьогодні навіть не обговорює! Тож попереду — суцільна невизначеність. Дуже хотілося б оминути можливі ризики, тим більше, що вже маємо досвід. ВЗ А як це організовано в інших країнах? — У різних країнах по-різному. Однак МОЗ заявляє про те, що орієнтується у своїх реформах первинної ланки на модель Великої Британії, де повноваження курації та лікування пацієнтів із психічними розладами дійсно пок­ладено на сімейних лікарів. У разі потреби вони спрямовують їх до психіатрів, які лише консультують (подальше лікування згідно з рекомендаціями консультанта знову проводять сімейні лікарі). Якщо ми оберемо таку модель, тоді взагалі зруйнуємо нашу дільничну амбулаторно-психіатричну службу. На жаль, це питання з фахівцями не обговорюють, хоча коли кошти підуть за пацієнтом до сімейного лікаря, то вже з 1 січня наступного року дільничні психіатри залишаться без заробітку, і така їх кількість виявиться непотрібною. Без належного фінансування буде зруйнована і стаціонарна служба. Однак ніхто не говорить про те, що деякі наші пацієнти потребують не тільки адекватного лікування в амбулаторних умовах і консультації фахівців, а й реабілітаційних заходів. Де вони їх отримають у разі скорочення мережі психіатричних ліжок?

ВЗ Сьогодні виникла напружена ситуація із забезпеченням хворих ліками. Чи оминуло це психіатричну галузь? — Якщо проаналізувати запропонований нині Національний перелік основних лікарських засобів, то він відкинув вітчизняну психіатрію у 50-60-ті роки минулого століття. Наприклад, для лікування пацієнтів, у яких психічні розлади виникли внаслідок епілепсії, там зазначено лише один препарат, хоча у світі для лікування дітей із такими розладами використовують зов­сім інший (його в переліку немає). З 1 січня 2018 року стаціонари не зможуть придбати за державні кошти інші ліки, крім тих, що містяться в Національному переліку. В амбулаторних умовах він набув чинності вже з 1 липня 2017 року, тому впродовж трьох місяців (доки його дію відтермінували до початку наступного року) наші амбулаторні пацієнти вже відчували на собі «реформу» і не отримували безкоштовних ліків. У деяких регіонах лікарі їх навіть не призначали, оскільки МОЗ внесло зміни до Постанови Кабміну, де було зазначено, що пацієнти з вадами психічного здоров’я — інваліди І та ІІ групи і хворі, які страждають на шизофренію, епілепсію, в амбулаторних умовах отримують пільгове медикаментозне забезпечення. Так було завжди. Нині ж дописали речення (не знаю, хто його рекомендував, оскільки з психіатрами із регіонів МОЗ уже протягом року не радиться) про те, що таке забезпечення відбувається «згідно з Національним переліком основних лікарських засобів та виробів медичного призначення». Унаслідок цього в нас залишилася обмежена кількість найменувань ліків, які пацієнти можуть отримати безкоштовно, за деякими нозологіями — лише один препарат. Чи розширять цей перелік (і чим саме) з 1 січня 2018 року, психіатрам достеменно невідомо. Професійна спільнота взагалі не залучена до обговорення подібних питань та інших ризиків реформ, а також можливих шляхів їх пом’якшення. Діалог з МОЗ відсутній. Пригадую, як під час напрацювання клінічних протоколів до нашої робочої групи звернулися пацієнтські організації із зауваженням, що не можна створювати такі важливі документи без урахування їх думки. А сьогодні систему охорони здоров’я реформують, не беручи до уваги думку професійної спільноти! Я погоджуюся з тим, що реформами мають займатися економісти, юристи, але ж при цьому не можна ігнорувати поради фахівців галузі з багаторічним досвідом роботи! ВЗ За якими протоколами відтепер лікуватимете своїх пацієнтів? — З одного боку, нам наполегливо рекомендують використовувати найкращі міжнародні клінічні настанови, а з іншого — пропонують обмежений перелік застарілих ліків. Чи ж можна поєднати непоєднуване? Хоча представники МОЗ запевняють, що після стовідсоткового забезпечення стаціонарів препаратами з Національного переліку головні лікарі зможуть закуповувати те, що вважатимуть за потрібне. Однак

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

17 листопада 2017 року

дуже важко визначити, що таке «стовідсоткове забезпечення». Це має вирішувати кожен голов­ ний лікар? А якщо він витратить усі кошти на ліки «минулого століття», на сучасні препарати пацієнтам годі розраховувати? І скільки чекати хворим, які потребують інших лікарських засобів, окрім тих, що зазначені в переліку? Нині держава обіцяє безкоштовну первинну, екстрену та паліативну допомогу. А як бути пацієнтам із вадами психічного здоров’я, особ­ ливо з тяжкими розладами (таких в Україні 2025% від загальної кількості психічно­хворих)? У деяких країнах держава забезпечує лікування такої категорії на 100%, в інших впроваджено співоплату (наприклад, у Великій Британії), у країнах із медичним страхуванням працюють інші механізми, однак ніде такі пацієнти не залишені сам на сам зі своїми проблемами. ВЗ За кордоном функціонує багато приватних пансіонатів для психічнохворих. Бідність населення нашої країни стримує розвиток такої мережі. Чи підставить своє плече держава? — В Україні налічується майже 35 тис. психіат­ ричних ліжок у закладах МОЗ і приблизно 40 тис. місць у будинках-інтернатах психоневрологічного профілю — там перебувають переважно самотні пацієнти з хронічним перебігом захворювання. Так, інтернатів у нас не вистачає, але сьогодні взято курс на їх скорочення з метою інтеграції таких осіб у суспільст­в о. Тож потрібно створювати альтернативні форми — це компетенція Мінсоцполітики, яке вже почало таку роботу. Багато пострадянських країн (зокрема Латвія, Литва, Естонія) уже пройшли цей шлях. Наприклад, там створили гуртожитки для пацієнтів з вадами психічного здоров’я, аби вони могли працювати і жити в суспільстві. Це мультидисциплінарна проблема, тож реформою психіатрії, яка є соціальною галуззю, не може займатися лише МОЗ. Адже тут доводиться вирішувати не тільки, а іноді й не стільки медичні питання (діагностика, призначення медикаментозного лікування), а й проблеми соціалізації хворих, забезпечення їх прав тощо. До речі, у країнах, де трапляються надзвичайні ситуації на зразок війни, питанням охорони психічного здоров’я населення приділяють особливу увагу. Кожна цивілізована держава усвідомлює важливість цієї проблеми і визнає її вирішення пріоритетним напрямком своєї діяльності. На жаль, в Україні цього не сталося. У країнах, де відбуваються військові дії, неодмінно розробляють національні програми

«

МОЗ ПОДАЛО НА РОЗГЛЯД МІНІСТЕРСТВУ ФІНАНСІВ КОНЦЕПЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ ОХОРОНИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДО 2030 РОКУ І ВКАЗАЛО, ЩО НА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЮ ВЗАГАЛІ НЕ ПОТРІБНО ГРОШЕЙ! А ЗА РАХУНОК ЧОГО СТВОРЮВАТИ НОВІ ФОРМИ НАДАННЯ АМБУЛАТОРНОЇ ДОПОМОГИ? ЯК БЕЗ ЖОДНОЇ КОПІЙКИ АЖ ДО 2030 РОКУ РЕФОРМУВАТИ І РОЗВИВАТИ ПСИХІАТРИЧНУ СЛУЖБУ?

«

охорони психічного здоров’я — зазвичай до цього долучаються фахівці різних міністерств та відомств, такі робочі групи створюються в уряді. МОЗ розробляє свої заходи (наприклад, у разі скорочення стаціонарних ліжок передбачає створення чи розширення нових форм амбулаторної допомоги), Міністерство соціальної політики дбає про будинки-інтернати, створення гуртожитків, реабілітаційних центрів, центрів зміни професії, Міністерство освіти вносить до спільної програми заходи щодо вдосконалення навчання лікарів-психіатрів, соціальних працівників, психологів тощо. Тобто щороку спільно розробляються покрокові системні плани. Ми ж про це можемо тільки мріяти. МОЗ України заявляє про розроблення національної програми охорони психічного здоров’я, однак до сьогодні робить це здебільшого кулуарно. ВЗ Чи будуть задіяні для її виконання кошти, заощаджені на скороченні стаціонарних ліжок? — Великої економії від скорочення ліжок очікувати марно! Аби це зрозуміти, не потрібно бути економістом. Наприклад, якщо відділення, розраховане на 60 ліжок, скоротити до 50, вдасться зекономити лише на харчуванні та лікуванні, передбаченому для 10 хворих. Нехай таких відділень буде кілька. Але ж, як і раніше, доведеться ремонтувати, освітлювати й опалювати корпуси лікарень, на що витрачається набагато більше. Та й взагалі повноцінні реформи неможливо провести без додаткових коштів! Однак коли МОЗ подало на розгляд Міністерству фінансів Концепцію державної програми охорони психічного здоров’я до 2030 року, то вказало, що на її реалізацію взагалі не потрібно грошей! А за рахунок чого створювати нові форми надання амбулаторної допомоги? Як без жодної копій-

ки аж до 2030 року реформувати і розвивати психіатричну службу? ВЗ Які прогнози щодо визначення вартості медичних послуг у психіатрії та джерел їх оплати? — Цю тему МОЗ з нами не обговорює. Тож ми самостійно вивчаємо досвід інших країн, зокрема пострадянських. Наприклад, у Литві порахували не вартість медичних послуг, а те, у скільки обходиться лікування одного хворого з тим чи іншим діагнозом у стаціонарі. Найдороговартіснішою виявилася терапія шизофренії, найдешевшим — лікування деменції. Тож у деяких країнах держава гарантує пацієнтам із психічними розладами, наприклад, 2 тижні стаціонарного лікування 1 раз на рік. Якщо рекомендовано більший термін, то за наступні 5 днів хворий сплачує 50% вартості лікування, а далі — всі 100%. Хоча механізми гарантованої оплати та співоплати в психіатрії в різних країнах дещо відрізняються. В Україні взагалі не визначилися ані з тим, які це будуть послуги, ані з їх вартістю. Невідомо й те, до якого пакета внесено психіатричну допомогу. З того, як це виглядає на сьогодні, виходить, що наші пацієнти будуть змушені платити практично за все. Конкретно цими питаннями поки не зай­ маються — усе відкладають на потім. ВЗ А не буде запізно, якщо утримання закладів психіатричного профілю перекладуть на місцеві бюджети? — У деяких регіонах ми розмовляли з голов­ ними лікарями та начальниками управлінь з цього приводу — у них також немає чіткого розуміння зазначених процесів. Адже коли пацієнт сам обиратиме, у який заклад йому звернутися, то як начальник управління зможе передбачити затребуваність тієї чи іншої уста-

нови, обсяги її фінансування? От вирішить він, що лікарня потрібна, виділить кошти на її утримання, а пацієнти звернуться до інших закладів, і кошти за послуги в лікарню не прийдуть! Замість фантазувати на тему, як це буде, потрібно мати повну покрокову карту реформ від МОЗ (з переліком конкретних заходів). Тоді Міністерству не доведеться «розвінчувати міфи про реформу» — їх просто не виникатиме. І медична громадськість зможе підготуватися до планів Міністерства, визначити можливі ризики для себе і підстрахуватися про всяк випадок. ВЗ Чи має медична спільнота якісь конк­ретні пропозиції щодо реформування служби? — Безперечно, але перш ніж щось пропонувати, ми повинні чітко розуміти, які компетенції буде передано на первинну ланку і як вона фінансуватиметься. Якщо сімейні лікарі опікуватимуться нашими пацієнтами, тоді це будуть одні пропозиції, якщо гарантовану первинну психіатричну допомогу надаватимуть дільничні лікарі-психіатри, наполягання будуть зовсім іншими. Готуємося до різних варіантів розвитку подій, однак сподіваємося на те, що держава не зруйнує вже налагоджену службу первинної психіатричної допомоги, тим більше в умовах нестабільності в країні. Зруйнувати легко, а що потім? Свого часу в Україні ліквідували спеціалізовані психіатричні бригади швидкої. Так, це дуже дороговартісна послуга, адже такі фахівці (лікар-психіатр і медсестра) можуть надавати допомогу пацієнту вдома, при цьому не завжди госпіталізуючи його в психіатричний стаціонар. Нині ж хворі позбавлені такої допомоги, а транспортувати їх до лікарні (у разі потреби) донедавна могли звичайні бригади служби екстреної допомоги — працівники швидкої проходили курси навчання з психіатрії, аби правильно поводитися з відповідною категорією пацієнтів під час їх супроводу до лікарні. Однак надалі вони також не виконуватимуть подібних функцій. Доправлення таких людей до лікарні стане проблемою їх родичів. Але ж справа не лише в пошуку «коліс», а й у тому, як довезти пацієнта, який наприклад, перебуває в стані психомоторного збудження, коли потрібна його фіксація, тощо. Невже в таксі? Питання залишається відкритим, але в процесі реформування служби екстреної допомоги проблема психіатричної невідкладної допомоги навіть не обговорюється. Тож потрібно чітко розуміти, куди ми рухаємося і якими будуть наслідки змін. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ

Віктор КОВАЛЕНКО, генеральний директор КЗОЗ «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3»

П

ропонована МОЗ реформа, на жаль, зовсім не передбачає привнесення в діяльність психіатричної служби країни змін, які б докорінно поліпшили її стан. За будь-якої організації психіатричної допомоги завжди будуть пацієнти, котрим її потрібно надавати винятково в стаціонарі. Але сьогодні вирішили піти шляхом скорочення ліжкового фонду. У нашій лікарні воно вже відбулося, і було об’єктивно пов’язане зі зменшенням кількості хворих на «прикріпленій» території. На жаль, скорочення ліжко-місць не супроводжу-

валося збільшенням фінансування амбулаторної психіатричної мережі, тому це не реформа, а перекладання копійок з однієї порожньої кишені в іншу. Бо реальної альтернативи стаціонарам психіатричного профілю комунальної або державної форми власності не створено. За кордоном існують приватні пансіонати для догляду за хронічними хворими психіатричного профілю, які не потребують активного лікування. За нинішнього зубожіння населення України навіть родини із «середніми» статками не зможуть оплачувати лікування своїх родичів у приватних пансіонатах. Фінансово забезпечені громадяни скористаються подібними послугами, а так звані люди зі статусом домагаються прийнятних умов і лікування сучасними препаратами в наших лікарнях (шляхом скарг у різні інстанції, звернень до преси, правозахисників, які здіймають ґвалт), звинувачуючи лікарні в поганій матеріальній базі, а медиків — у недотриманні ними гарантій, передбачених ст. 5 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Хоча належні умови для надання психіатричної допомоги мають забезпечуватися з державного бюджету, а не з місцевого (як воно є на сьогодні). Яскравий приклад «турботи» держави про здоров’я своїх громадян — Національний перелік основних лікарських засобів (Постанова КМУ від 16.03.2017 р. №180). До цього горезвісного переліку потрапила дуже невелика кількість найменувань препаратів для лікування наших хворих (до того ж майже всі вони — «вчорашнього дня»). При цьому Постанова вимагає на 100% забезпечити пацієнтів саме цими препаратами, а вже потім на решту коштів (чи будуть вони?) доз­воляє придбати інші. Виникає питання: хто забезпечить хворого дієвими ліками, тим більше, призначеними пожиттєво, якщо в нього немає ані страховки, ані права на реімбурсацію? І чи зможе сімейний лікар контролювати їх вживання пацієнтами психіатричного профілю? Переконаний, що із цим виникне багато проблем. Як і з веденням такої категорії хворих, адже тут потрібні відповідні знання. Фактично сімейний лікар виконуватиме

роль фельдшера в питаннях контролю. А в разі впровадження системи «гроші ходять за пацієнтом» кошти, які «зайдуть» на первинку за нашими хворими, будуть просто змарновані. Забезпечення психіатричного хворого ліками має взяти на себе держава, як це відбувається в усіх країнах з прогресивною медициною. Якщо ж фінансування галузі здійснюватиметься «за медичну послугу», можна очікувати масових відмов родичів найтяжчих хворих від співоплати за їх лікування. Волонтери та громадські організації також не зможуть вирішити цю проблему. З досвіду знаю, що досить часто вони є зацікавленими особами, які просто хочуть «вибити» належні умови утримання і призначення дорогих ліків для конкретних осіб. Хоча трапляються й приємні винятки. Ніхто не заперечує важливості контролю з боку громадськості за діяльністю системи охорони здоров’я, навпаки, її роль має зростати разом зі свідомістю громад і їх відповідальністю. Однак для реформування служби потрібні системні зміни.

7


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ПОРЯТУНОК ПОТОПАЮЧИХ У ШТОРМІ РЕФОРМ: «САМОВИВІЗ» ЗА КОРДОН ЧИ ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ?

Лікарське самоврядування — норма життя медичної галузі в усіх розвинених країнах світу. В Україні ж іще панують радянські закони управління: вказівки спускаються «з Олімпу» і обговорюються лише в напрямку «одобрямсу», тотальний контроль держави витісняє будь-яку ініціативу професійної спільноти, незгодних просять «на вихід». Багато лікарів уже скористалися такою пропозицією, ще більше мріють працювати там, де не доводиться боротися за своє виживання. Однак чи не є це черговою ілюзією того, що краще там, де нас немає? Можливо, настав час взяти все у свої руки і нарешті утвердитися господарем у власному домі?

8

Лариса МАТЮХА, Голова Національної лікарської ради України, професор

У

більшості країн світу лікарське самоврядування регулюється спеціальними законами і опікується питаннями підвищення кваліфікації лікарів, контролю якості медичних послуг, напрацюваннями до законодавства, юридичною підтримкою медиків тощо. Незалежно від того, яка система охорони здоров’я сформувалася в тій чи іншій країні, лікарське самоврядування встановлює таку модель цивільно-правових відносин, у рамках якої лікар несе персональну юридичну і фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед національною лікарською організацією, а вона своєю чергою — за роботу лікаря перед державою. На жаль, в Україні склалася зовсім інша ситуація. Незважаючи на те (а можливо, саме з цієї причини) що в нас створено дуже багато лікарських асоціацій (понад 500), вони розрізнені, і коли й пробують щось змінити у своїй галузі, то це їм практично не вдається. До того ж Закон України «Про громадські об’єднання», на підставі якого нині працюють професійні асоціації, забороняє їм втручатися у справи держави, зокрема у функції МОЗ України. Тому вони можуть вирішувати лише дуже обмежений перелік питань, котрі, як то кажуть, не роблять погоди в галузі, і які легко ігнорувати, що й відбувається зараз. Аби докорінно змінити ситуацію, професійним організаціям потрібно надати певні регуляторні повноваження, які нині бере на себе держава, хоча й виконує їх частково або взагалі не виконує. Для цього має бути прийнято окремий закон. Інакше медичні асоціації не зможуть впливати не те що на розвиток галузі, а навіть на такі процедури, як атестація медичних фахівців, ліцензування медичної діяльності чи професійний розвиток. Натомість лікарське самоврядування повинне мати ключовий вплив на удосконалення системи медичної освіти, розробку індикаторів якості медичної допомоги та контроль за їх дотриманням, брати активну участь у проведенні конкурсів на заміщення керівних посад у галузі та розробку галузевого законодавства. Це значно послабить корупційні чинники в системі охорони здоров’я. Прийняття спеціального закону в Україні має розставити всі крапки над «і», у тому числі й щодо вибору моделі організації лікарського самоврядування. Унітарна модель передбачає, що кожен лікар, незалежно від спеціальності, входить до єдиної самоврядної організації, керівні органи якої формуються за пропорційним принципом. Федеративний устрій організації означає, що вона складається з кількох лікарських палат, які утворюють керівні органи за квотним принципом. Останній для України більш прийнятний, оскільки він допоможе уникнути конфлікту інтересів між різними категоріями лікарських спеціальностей. Адже, наприклад, якщо філософія сімейних лікарів зорієнтована на підтримання здоров’я, профілактику та раннє виявлення хвороб, то вузьких спеціалістів — на захворювання та його лікування. Лікарське ж самоврядування зобов’язане не лише захищати, а й лобіювати інтереси пацієнтів. Тому інтере­си різних фахівців мають бути врівноважені та підпорядковані головній меті. У разі унітарної моделі самоврядування шальки терезів змістяться у бік фахівців, котрих більше (ніде у світі, крім

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

17 листопада 2017 року

України, немає стільки — понад 130 медичних спеціальностей!). Трипалатна модель, яку ми пропонуємо для запровадження в країні, встановлює баланс «впливів» різних «вагових категорій». Хоча, зрозуміло, повинна бути й певна професійна автономія, наприклад, кожна палата окремо проводитиме кваліфікаційну оцінку діяльності лікаря чи закладу свого профілю — у це ніхто не має втручатися і вказувати асоціаціям, як діяти. Палати доречно формувати знизу. Наприклад, різні асоціації медичних працівників, які надають первинну допомогу (це й сімейні лікарі, і, можливо, працівники екстреної допомоги тощо) на узгоджувальній раді делегуватимуть 100 осіб до палати первинної допомоги, стільки ж представників від асоціацій «вузьких спеціалістів» — до їх палати, також 100 предс­тавників від стоматологічних асоціацій — до палати стоматологів. Далі кожна з них делегує, наприклад, по 7 осіб у Національну лікарську раду (орган, який працює в період між з’їздами). Потім обирають президента і двох віце-президентів (усі вони є представниками різних палат). Зрозуміло, що лікарська самоврядна організація вирішуватиме багато питань, важливих для всіх без винятку лікарів (незалежно від того, до якої палати вони належать). З цією метою мають створюватися комісії, наприклад, комісія законодавчих ініціатив, етична, адвокаційна, ревізійна, з міжнародної співпраці, належної лікарської практики, кадрових ресурсів тощо. Їх склад та керівників також обиратиме з’їзд з представників усіх палат (за паритетним принципом). Усе це допоможе налагодити чітку взаємодію між лікарями різних спеціальностей в інтересах пацієнта. Утім, ці та інші плани будуть реалізовані лише за умови належного рівня готовності медичних працівників до впровадження самоврядування, а також готовності законодавців прийняти такий закон.

Ірина МАЗУР, президент ГО «Асоціація стоматологів України», професор

П

ерші лікарські об’єднання у країнах Європи з’явилися двісті років тому — насамперед як наукові товариства, а потім і як громадські організації, а до початку ХХ ст. вони сформувалися як національні медичні палати та медичні ради. На території Російської імперії також існували самоврядні організації лікарів, які суттєво впливали на державну політику в царині медицини. Також лікарські товариства атестували й акредитували лікарів, спостерігали за їх діяльністю, підвищенням кваліфікації, опікувалися фаховою підготовкою медичних кадрів, тобто виконували ті функції, які за радянської влади в них забрали і переклали на МОЗ. З 1918 року лікарське самоврядування в Україні (як і в інших республіках) було ліквідоване. Натомість у світі воно й надалі розвивалося. Тож наукові лікарські товариства, які останнім часом почали відроджувати в Україні, виявилися ніби на окремому острові, оскільки не могли повноцінно інтегруватися у всесвітні фахові федерації, які функціонували за іншими принципами. Тож їм довелося трансформуватися в асоціації. Однак і після цього вони не отримали повноважень, які бере на себе лікарське самоврядування у світі, навіть в окремих пострадянських країнах. Наприклад, у Казахстані, де вже майже 8 років працює самоврядна лікарська організація, МОЗ нарешті передало їй функції акредитації лікарів. Нашим лікарським асоціаціям це не дозволено, адже у їх статутах прописано, що вони можуть саморозпускатися. Аби в Україні існував закон про лікарське самоврядування, воно мало б бути відповідно організоване — і на центральному, і на обласних рівнях.

Фактично в усіх країнах існують самоврядні організації, хоча й з деякими відмінностями, наприклад, щодо того, чи входять туди стоматологи. Зокрема «Ізба лєкарська» (Польща) об’єднує і стоматологів, і лікарів інших спеціальностей. В багатьох державах існують окремі стоматологічні асоціації. Однак для України такий варіант не підходить. Адже в СРСР навчали лікарів-стоматологів, а не дантистів (на відміну від країн Європи, де фахівці стоматологічного профілю отримали в процесі навчання менше загальномедичних знань і більше — стоматологічної практики, тож там лікарі не сприймають дантистів як «колег по цеху»). В Україні також були спроби (з боку приватних лікарів-стоматологів) розробити окремий закон про лікарське самоврядування у стоматології. Однак цю ініціативу не сприйняла медична спільнота — з нею ніхто не обговорював законопроекту, та й багато хто вбачав певну корупційну складову запропонованої системи, тож і реакція була різко негативна. Як і на пропозицію створити в Україні унітарну систему лікарського самоврядування, коли і стоматологи (їх у нас приблизно 26 тис.), і лікарі загальної практики (таких поки що 15 тис.), і вузькі спеціалісти (до 50 тис.) будуть представлені за квотним принципом. Краще, коли існуватиме трипалатна самоврядна організація, де стоматологи, сімейні лікарі та вузькі спеціалісти окремо розглядатимуть свої «внутрішні» проблеми (у яких вони компетентні) й на рівних впливатимуть на загальну політику лікарського самоврядування. Наскільки мені відомо, нині до розгляду у Верховній Раді України готується проект Закону «Про лікарське самоврядування», який передбачає саме трипалатну систему. На останньому з’їзді Всеукраїнського лікарського товариства цю ідею підтримали. Учасники 4-го національного стоматологічного конгресу також схвалили її у своїй резолюції. Незабаром це питання обговорюватиметься Всеукраїнською асоціацією сімейних лікарів, де також налаштовані на схвалення трипалатної системи. Щоправда, менше активності в цьому процесі проявляють вузькопрофільні лікарські асоціації. Утім, загальне рішення ухвалить Національна лікарська рада, яка має підготувати пропозиції до згаданого законопроекту. Тож відповідного розуміння очікуватимемо і від парламентарів, котрі повинні нарешті ухвалити такий необхідний для розвитку лікарського самоврядування в Україні закон. На жаль, не всі лікарі усвідомлюють важливість самоврядування, для них це нове явище, адже історично насаджувалася думка, що за них має подбати рідне Міністерство, воно ж є і головним регулятором з усіх питань — так

зручно і «затишно». До того ж у декого існувала настороженість щодо необхідності сплачувати внески за членство в асоціаціях. Однак активна роз’яснювальна робота дає свої плоди: усі починають розуміти, що лікарське самоврядування захистить лікарів, допоможе у вирішенні більшості проблем, і не потрібно чекати «покровителів», краще самим відповідати за свої помилки і досягнення. Тому альтернативи самоврядуванню не існує — уся Європа працює саме за такою системою, там досить потужні та дієві самоврядні організації. Та й часи настали інші: зростає важливість правового захисту діяльності медичних працівників, підвищуються вимоги до них і відповідальність за результат. Сучасні умови роботи й новітні технології, з одного боку, полегшують професійну діяльність лікарів, а з іншого — вимагають дедалі більшої віддачі та напруження. А в Україні маємо ще й захищати свої права від не завжди продуманих нововведень. Наприклад, донедавна ліцензію на господарську діяльність отримували лікувальні заклади, тож вони й відповідали за якість надання медичної допомоги, у тому числі і в суді (якщо незадоволений пацієнт подавав позов на відшкодування). Нині намагаються перекласти таку відповідальність на лікаря (разом з отриманням індивідуальної ліцензії). Так, медичний працівник має відповісти за недбалість чи халатність, якщо саме з цієї причини пацієнту було завдано шкоди, — це аргумент для позбавлення лікаря ліцензії. З іншого боку (особливо за нинішніх умов), лікар не може сам відповідати за якість надання медичної допомоги пацієнту, оскільки в нього не завжди є можливість належним чином виконувати свій професійний обов’язок (наприклад, за відсутності засобів лікування, відповідного обладнання чи й умов роботи). Тобто дуже багато залежить від забезпеченості лікувального закладу, організації процесу надання медичної допомоги тощо. І це клопіт керівника, а не пересічного лікаря. На жаль, дуже багато керівників, особливо приватних закладів, прагнуть перекласти відповідальність за якість надання медичної допомоги на ліцензованого спеціаліста. Раптом що — нехай на нього подають до суду, нехай він виплачує компенсацію пацієнту, який став жертвою недолугої організації лікувального процесу чи відсутності належного його забезпечення. А власник вмиє руки? Тож має бути третейський суддя, який визначить: вчинив лікар непрофесійно, він є недостатньо кваліфікованим, чи ж виявився заручником ситуації (наприклад, не було забезпечено належної стерилізації інструментів, про що мав би подбати власник клініки, і пацієнта інфікували під час маніпуляції тощо). Таким суддею

«

УКРАЇНА ІНТЕГРУЄТЬСЯ В ЄС, ТОЖ І ЛІКАРСЬКА СПІЛЬНОТА МАЄ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ВЕЛИКОЇ РОДИНИ, ЯКА ЖИВЕ ЗА ЗАКОНАМИ САМОВРЯДУВАННЯ. ЦЕ Ж ЗОБОВ’ЯЗАНЕ ВРАХУВАТИ Й МОЗ, КОТРЕ ЗАВЖДИ ПРОГОЛОШУЄ ГОТОВНІСТЬ ДЕЛЕГУВАТИ БІЛЬШЕ ПОВНОВАЖЕНЬ ЛІКАРСЬКИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ. ДЕТЕКТОРОМ ЩИРОСТІ ТАКИХ ЗАЯВ СТАНЕ ТЕ, ЧИ ПІДТРИМАЄ МІНІСТЕРСТВО СТАНОВЛЕННЯ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ, ЧИ ДОЗВОЛИТЬ ЙОМУ ВПЛИВАТИ НА КАДРОВІ, ОСВІТНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ІНШІ ПИТАННЯ В ГАЛУЗІ, ЧИ ДОПУСТИТЬ ДО ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ЦАРИНІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

«

в усьому світі є лікарське самоврядування. Це сторона зацікавлена і в захисті лікарів, і в належному контролі за їх професійною діяльністю, і у підвищенні їх кваліфікації. Адже йдеться про честь мундира самоврядної організації. Так само і лікарі обирають її керівників з тих, кому довіряють, кого знають «у роботі», а не чекають, щоб когось нав’язали згори. Це демократично і справедливо. Сьогодні до процесу формування лікарського самоврядування активно долучаються сімейні лікарі та стоматологи — ми всі в одній команді, асоціації вузьких спеціалістів більш розрізнені, однак життя вказує на необхідність єднання. Тим більше, що Україна інтегрується в ЄС, тож і лікарська спільнота має приєднатися до великої родини, яка живе за законами самоврядування. Це зобов’язане врахувати й МОЗ, котре завжди проголошує готовність делегувати більше повноважень лікарським організаціям. Детектором щирості таких заяв стане те, чи підтримає Міністерство становлення самоврядування в Україні, чи дозволить йому впливати на кадрові, освітні, організаційні та інші питання в галузі, чи допустить до формування державної політики в царині охорони здоров’я. Саме такий стан речей ми спостерігаємо в розвинених країнах, де без консультацій із лікарським самоврядуванням неможлива жодна реформа галузі.

Костянтин НАДУТИЙ, член правління Всеукраїнського лікарського товариства

О

станнім часом лікарська спільнота в Україні дедалі гучніше говорить про необхідність посилення ролі та впливу фахових асоціацій, вбачаючи в цьому лікарське самоврядування. Однак в усьому світі це дещо різні речі. Основне завдання лікарського самоврядування — перебирання на себе частини важливих регуляторних функцій (сертифікація навчальних програм, ведення реєстру лікарів і надання їм права на професійну діяльність тощо). І головне — без автономії професіоналів в охороні здоров’я (лікарів, медсестер, провізорів) неможливий ефективний захист прав пацієнтів. Це вис­новок Всесвітньої медичної асамблеї. Основним же об’єктом опіки професійних асоціацій зі статусом громадських організацій є стандарти професійної діяльності, медичні стандарти. Таку функцію можливо реалізувати через професійне самоврядування, однак для цього знову ж таки необхідні спеціалізовані субкорпоративні об’єднання (за тією чи іншою спеціальністю), бо зрозуміло: урологи не повинні вказувати, як і що робити ендокринологам, і навпаки. Отже, медичні та, напевно, й освітні стандарти залишаться «територією» вузьопрофільних асоціацій. Аби самоврядування в Україні стало реальністю, потрібні три речі: неухильне бажання лікарської спільноти, готовність держави поділитися з нею частиною повноважень і, безумовно, відповідне врегулювання цього питання на законодавчому рівні. На жаль, МОЗ поки демонструє небажання налагодити діалог із професійною спільнотою, яка є основою формування самоврядування, а отже, мала б сприйматися як партнер. Однак Міністерство, схоже, не зацікавлене в такому партнерстві, принаймні, робить усе, аби зруйнувати комунікації з медичною спільнотою, протиставити професіоналів галузі суспільству, представивши їх винятково в негативному образі здирників, корупціонерів і бездарних неуків. Коли говорити зовсім відверто, лікарські асоціації, які нині існують в Україні, певною мірою (Продовження на стор. 10)

9


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) самі винні в такому ставленні до себе. Принаймні, частина з них існує тільки на папері або ж дуб­ лює інші. Тож фахівцям одного і навіть близьких профілів варто приборкати амбіції й об’єднатися. МОЗ зі свого боку мало б сприяти професійній корпоратизації лікарів, а не відмовлятися від діалогу. Доки лікарі не усвідомлять необхідності згуртуватися і вирішувати свої професійні питання самостійно, до їх голосу «з місця» (нині вже навіть важко уявити, де воно розташоване) ніхто не дослухатиметься. Правовою основою професійного самоврядування має стати спеціальний закон. Адже згідно із чинним законодавством в Україні ніхто не зобов’язаний враховувати думку і рекомендації профільних асоціацій, у тому числі й під час формування державної політики. У такому законі обов’язково потрібно передбачити перехідний період, адже для формування самоврядування та його структур необхідно кілька років. Передача повноважень (значна частина з яких на сьогодні погано або й зовсім не формалізована) від держави до самоврядної організації не може бути моментальною. Наприклад, у Казахстані інституалізація самоврядування відбулася через випереджальне створення спеціальної державної структури, якій передали функції, передбачені для лікарського самоврядування, та визначення терміну її функціонування в статусі державної у 5 років. Таким чином було підготовлено кадри, відпрацьовано механізми функціонування та питання бюджетного фінансування нової організації. Українські лікарі сьогодні вагаються, чи варто підтримувати саму ідею самоврядності, зокрема й через небажання утримувати зі своїх кишень ще одну бюрократичну структуру. Це слід взяти до уваги, оскільки самоврядування полягає в передачі регуляторних функцій від держави, відповідно має бути передбачене і їх фінансування з бюджету, аби це не лягло новим побором на лікарів. Держава делегує свої функції разом із фінансовим забезпеченням їх виконання. Інакше бути не може. На жаль, нині в Україні значна частина функцій щодо регулювання професійної діяльності або взагалі не виконується, або дуже погано фінансується і так само реалізується, тож украй відповідальним, а можливо, й найскладнішим елементом цієї складової комплексної реформи охорони здоров’я є саме перехідний період. У Польщі лікарі та держава обрали інший, ніж у Казахстані, варіант перехідного періоду. Впродовж кількох років колеги з-за кордону, переважно з Німеччини, проводили спеціальні навчання для лікарів та інших фахівців з питань самоврядування та діяльності спеціалізованих виконавчих структур. Лише після того, як персонал для самоврядної організації було повністю підготовлено і затверджено увесь комплекс нормативних документів, створили виконавчу інфраструктуру самоврядування, яка й почала функціонувати. Це також можна робити поетапно, починаючи з інституалізації окремих функцій, поступово додаючи інші (в міру їх готовності). Нам ще доведеться спільно вирішити, яким шляхом піти в Україні, але однозначно зрозуміло, що потрібно рухатися вперед. Адже світ не вигадав кращого способу захистити професійні права медичних працівників, а водночас і споживачів їх послуг, ніж лікарське самоврядування.

Лілія БАБІНЕЦЬ, віце-президент ГО «Асоціація сімейних лікарів Тернопільської області», професор

Н

ині лікарське самоврядування в Україні перебуває в процесі становлення. Збільшується кількість активних представників професійних лікарських організацій, які починають

10

«

УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ СЬОГОДНІ ВАГАЮТЬСЯ, ЧИ ВАРТО ПІДТРИМУВАТИ САМУ ІДЕЮ САМОВРЯДНОСТІ, ЗОКРЕМА Й ЧЕРЕЗ НЕБАЖАННЯ УТРИМУВАТИ ЗІ СВОЇХ КИШЕНЬ ЩЕ ОДНУ БЮРОКРАТИЧНУ СТРУКТУРУ. ЦЕ СЛІД ВЗЯТИ ДО УВАГИ, ОСКІЛЬКИ САМОВРЯДУВАННЯ ПОЛЯГАЄ В ПЕРЕДАЧІ РЕГУЛЯТОРНИХ ФУНКЦІЙ ВІД ДЕРЖАВИ, ВІДПОВІДНО МАЄ БУТИ ПЕРЕДБАЧЕНЕ І ЇХ ФІНАНСУВАННЯ З БЮДЖЕТУ, АБИ ЦЕ НЕ ЛЯГЛО НОВИМ ПОБОРОМ НА ЛІКАРІВ. ДЕРЖАВА ДЕЛЕГУЄ СВОЇ ФУНКЦІЇ РАЗОМ ІЗ ФІНАНСОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЇХ ВИКОНАННЯ

«

усвідомлювати нагальну потребу у створенні єдиної самоврядної організації, котра забезпечила б лікарям усіх фахів можливість самостійно керувати своєю професійною діяльністю, контролювати процес організації якісної післядипломної освіти й оцінки професійного рівня лікарів, відповідати за розробку протоколів і стандартів діагностики, лікування, профілактики тощо. Однак за відсутності спеціального закону, який регламентував би створення такої самоврядної організації, цього досягти важко: згідно із чинним законодавством асоціації мають лише право дорадчого голосу, чого вочевидь недостатньо. До того ж медична бюрократія влаштовує обструкцію розвитку реального самоврядування в Україні, оскільки розуміє, що воно обмежить повноваження чиновників, зокрема мінімізує їх можливості безконтрольно ділити матеріальні ресурси, враховуючи лише власні інтереси та на догоду вузькому колу «наб­ лижених» осіб. Держава, у тому числі й МОЗ України, не патронують розвитку самоврядних організацій, а це дуже важливо, особливо на етапі становлення та формування ефективної системи охорони здоров’я. На жаль, негативну роль у процесі утвердження самоврядування відіграє й те, що більшість наших лікарів є досить пасивними. Серед причин такої байдужості — високий рівень зневіри через постійні невдачі в розвитку демократії та верховенства права, а також необхідність докладати величезні зусилля для забезпечення мінімальних життєвих потреб у країні, де чесна і якісна праця лікарів поки що не отримує гідної винагороди. Водночас без формування ефективної самоврядної організації система охорони здоров’я не може бути успішною. Адже за умови тотальної нестачі коштів для повноцінної діяльності галузі лікарі не мають повноважень з контролю за їх використанням, тому вони витрачаються нераціонально або й розкрадаються. Лікарі також не мотивовані до покращення результатів своєї роботи, змушені виживати правдами й неправдами, вони не захищені ані матеріально, ані на правовому рівні та не мають жодних можливостей впливати на «правила гри» в рідній галузі. Натомість успішність діяльності систем охорони здоров’я провідних країн Європи і світу значною мірою пояснюється ефективним, патронованим державою лікарським самоврядуванням. Наші ж лікарі втрачають віру у можливість щось реально змінити в системі охорони здоров’я в цілому і у формуванні реального та дієвого самоврядування зокрема. Тому й виїздять на роботу за кордон — їм краще працювати в уже готовій раціональній і справедливій системі, ніж потерпати від тотальної несправедливості в рідній галузі та соціальної незахищеності, а також від невдалих спроб окремих активних людей зрушити щось із мертвої точки.

Утім, я переконана, що не варто «опускати руки», потрібно об’єднуватися, набиратися мужності, наполегливості, терпіння та формувати лідерські якості для того, аби таки створити лікарську самоврядну організацію. І цей рух в Україні вже відбувається. Адже ми живемо в такий час, коли кожен лікар має стати громадським діячем, лідером і працювати на ідею реального професійного самоврядування. Лікарям, активістам лікарських асоціацій потрібно бути наполегливішими, згуртованішими, відкинути свої амбіції заради спільної мети. Також варто обирати на керівні посади в асоціаціях справжніх професіоналів з бездоганною репутацією, які ставлять інтереси громади вище за власні чи вузькокорпоративні. І неодмінно маємо доносити свої вимоги та пропозиції до керівників галузі різних рівнів, зокрема й до МОЗ України. Лікарське самоврядування може стати ефективним важелем якісних реформ у системі охорони здоров’я й убезпечити від помилок у їх реалізації. Тож не на часі «пасти задніх», маємо робити все можливе для його розвитку в Україні.

Анатолій РОГОВ, президент Всеукраїнської асоціації працівників швидкої і невідкладної медичної допомоги та медицини катастроф

У

ситуації, що склалася сьогодні в медичній галузі, у якій відбуваються незрозумілі реформи, лікарі не можуть стояти осторонь проб­ лем, адже від них залежить їх власна доля і майбутнє їх пацієнтів. На жаль, ті, хто ініціює й втілює нинішні реформи, не вважають за пот­ рібне радитися з фахівцями, дослухатися до точки зору професійних асоціацій, котрі краще знають ситуацію в галузі. Зокрема наша асоціація — за послідовні реформи, які переслідували б інтере­си працівників служби і наших пацієнтів. Тому ми постійно намагаємося доносити свою думку реформаторам, висловлюємо багато ініціатив, у тому числі й законодавчих. Ми не проти запозичення досвіду інших країн, але ж не можна сліпо копіювати чужі моделі організації надання медичної допомоги, що не приживуться в нашій країні! Це все має стати предметом діалогу між чиновниками МОЗ, керівниками на місцях, профспілками і спеціалістами профільної асоціації. Однак його не відбувається. Передусім через відсутність дієвого механізму лікарського самоврядування, затвердженого на рівні закону. Адже нині, попри заяви про тісну співпрацю реформаторів із громадськістю, нашу

асоціацію як громадську організацію ніхто не залучає до процесу реформування галузі, і навіть до його обговорення (переконаний, що таку незавидну роль відведено й іншим асоціаціям). І немає жодних реальних механізмів, завдяки яким ми можемо примусити чиновників врахувати наші пропозиції. Звідси — зневіра лікарів у тому, що хтось спроможний їх захистити, і небажання проявляти активність у боротьбі з вітряками. Влітку цього року було проведено соціологічне опитування, яке підтвердило, що лише 16% медиків готові вникати в проблеми управління галузі, аби відстоювати власну позицію і вирішувати загальні проблеми. Це на руку тим, хто хоче провести зміни без урахування думки медичної спільноти. Лікарі мають пам’ятати: хто здається, той завжди програє. Ми повинні домогтися того, аби низку регуляторних функцій було передано лікарським асоціаціям. Але це — програма-максимум. На сьогодні ж важлива участь фахівців профільних асоціацій у вирішенні важливих питань галузі на державному рівні. Наприклад, коли скасовували інститут головних позаштатних спеціалістів, МОЗ пояснювало це необхідністю демократизації інституту радників. То чому не включити до складу новостворених експертних груп різного профілю представників відповідних профільних асоціацій? Мабуть, тому, що в МОЗ не хочуть бачити і чути незгодних з «єдино правильною конструкцією» ініційованих ним реформ. Наприклад, нашу асоціацію запрошували до обговорення реформ служби екстреної допомоги, доки не виявилося, що запропонований МОЗ план перевернули з ніг на голову, точніше, почали виконувати його з пункту, який передбачався останнім у переліку (йдеться про запровадження парамедицини). Оскільки ми не погодилися з такою «хронологією» змін і виступили категорично проти витіснення лікарських бригад парамедиками, МОЗ перестало рахуватися з нашою позицією і взагалі ігнорує думку асоціації. Щоправда, останнім часом (мабуть, відчувши реальний і масштабний спротив подібним псевдореформам, який медики виявили під час Всеукраїнської акції протесту та Національного форуму охорони здоров’я), МОЗ почало пом’якшувати свою риторику і бодай вислуховувати альтернативну точку зору. Це реальне намагання вникнути в проблеми медиків чи красива ширма — покаже час. Але те, що медичні працівники заявили про свою згуртованість і силу, не могло залишитися непоміченим. Так і слід триматися, відстоюючи свої позиції крок за кроком. Хто сказав, що шлях до самоврядування — це легка дорога? Відступати нікуди. Нині в галузі назріває величезна кадрова проб­лема: масово звільняються лікарі, у тому числі й з нашої служби. Останнім часом ми щомісяця відмовляємося від машин, бо немає кого туди садовити. Через дефіцит медичних працівників на виклики й без того виїздять неповні бригади швидкої. Коли так піде далі, доведеться дійсно набирати парамедиків — іншого виходу просто не буде. Якщо ми не боротимемося за свої права й інтереси пацієнтів, залишимося ні з чим. Тому саме життя актуалізує питання лікарського самоврядування в Україні.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Нокдаун для швидкої: лікарі звільняються, фельдшерів ліквідовують?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

17 листопада 2017 року

ЧОЛОВІЧЕ БЕЗПЛІДДЯ В УКРАЇНІ — TERRA INCOGNITA

Офіційно зареєстрована частота безпліддя в Україні у сто разів менша загальносвітових показників. Через проблеми з діагностикою та недосконалість статистичного обліку чоловіків із порушеннями репродуктивної функції таких пацієнтів фактично повністю ігнорують, хоча вони становлять потенційний резерв поліпшення демографічної ситуації.

Олександр ЮЗЬКО, завідувач кафедри акушерства та гінекології Буковинського державного медичного університету, президент Української асоціації репродуктивної медицини, доктор медичних наук, професор

ВЗ Якщо за кордоном у значній частині випадків інфертильності подружжя ведуть мову про чоловічий фактор безпліддя, то в Україні досі зосережуються здебільшого на жіночому. Невже проблем із репродуктивною функцією чоловіків у нас справді немає? — Дотепер чоловіче безпліддя в Україні було своєрідною terra incognita. Щороку фіксували лише кілька тисяч таких випадків, що на понад 40 млн населення дуже мало і, звісно, не відоб­ ражає реального масштабу проблеми. Лише торік після постійної критики з мого боку, неод­ норазових виступів перед профільним Комі­ тетом Верховної Ради, урядовцями, звернень до МОЗ справа помалу зрушила. У 2016 році в Україні було зареєстровано вже 11,21 тис. ви­ падків чоловічого безпліддя, з яких, приміром, у Запорізькій області — 7 тис., Одеській — 1 тис., Хмельницькій — 374 випадки, Терно­ пільській — 366, Чернівецькій — 95 випадків тощо. З огляду на ці цифри складається вра­ ження, що західні області в цьому сенсі одні з найблагополучніших. Але така картинка створюється через недосконалий статистич­ ний облік і проб­леми з діагностикою. Наведу для порівняння дані статистики безпліддя у США станом на 2010 рік. На 308 млн населення безплідними були 40 млн осіб, із них 20 млн чоловічої статі. У цілому в США частота як жі­ ночого, так і чоловічого безпліддя становила 13,2%: безплідним був фактично кожен 8-й громадянин. Це відповідає загальносвітовій статистиці, згідно з якою частота безпліддя людської популяції сягає 10-15%. На цьому тлі офіційно зареєстрована частота безпліддя в Україні у 100 (!) разів менша — лише 0,12%. Звісно, що такого не може бути апріорі. ВЗ У чому ж причина разючої розбіжності у цифрах? — Річ у тім, що в США і розвинутих країнах Європи звіти подають усі медичні заклади, не­ залежно від форми власності. Це обумовлено функціонуванням у цих країнах страхової меди­

цини, яка змушує реєструватися для отримання медичної допомоги. Тому, коли мене запитують, чи потрібна нам страхова медицина, відповідаю: ми спізнилися з нею на 26 років. Її слід було впро­ ваджувати одразу після здобуття Україною неза­ лежності. Відсутність страхової медицини позна­ чається на всіх аспектах функціонування медичної галузі, зокрема на медичній статистиці. На відміну від держав зі страховою медици­ ною, в Україні жодна лікарня фактично не подає звітності щодо безпліддя. Ось і виходить, що в нас цієї проблеми немає. Уточню: нібито немає, бо насправді вона — дуже актуальна. До прик­ ладу, якщо за статистичними даними за 2016 рік у Чернівецькій області зафіксовано всього 66 чоловіків із вперше виявленим безпліддям, то лише за даними лабораторії обстеження спер­ ми Чернівецького медичного центру лікування безпліддя торік обстежено 795 чоловіків, у 584 із яких визначено патологію сперми. Аналогічна картина спостерігається і в інших містах, де пра­ цюють спеціалізовані заклади лікування безплід­ дя, однак достукатися до Міністерства охорони здоров’я, щоб на державному рівні нарешті змі­ нити систему реєстрації безпліддя, у тому числі чоловічого, не вдається впродовж багатьох років. Зайвий клопіт нікому не потрібний. У той час, як у Німеччині, приміром, уже діє онлайн-статистика, ми продовжуємо жити стандартами радянської доби. «Недореєстрація» хворих загрожує дис­ балансом усієї системи діагностики і надання медичної допомоги чоловікам. Адже, коли проблеми немає, з нею не борються: відсутні аналіз, системний підхід і способи надання допомоги. ВЗ Вважаєте, що зміна засад формування статистичних даних вплине на остаточний результат? — Якби знали, що маємо в кожній конкретній області не кілька десятків, а тисячі чи й десятки тисяч безплідних чоловіків, то, можливо, били б у дзвони, намагалися щось робити, лікувати таких пацієнтів і допомагати їм стати батьками. Замість цього проблеми просто не бачимо. Под-ружні пари роками не можуть зачати дитину, жінки ходять по різних закладах, лікуються всіма мож­ ливими способами, доки хтось не здогадається

«

обстежити й чоловіка. За таких підходів в Україні на сьогодні близько 78% безпліддя — жіноче і лише 22% — чоловіче, хоча це не відповідає об’єктивній картині. Зокрема відповідно до ана­ лізу понад 10 тис. подружніх пар, проведеному у Чернівецькому медичному центрі лікування безпліддя, частота тільки чоловічого фактора безпліддя становить 12,5%, у поєднанні із жі­ ночим — 39,3%, тобто в 51,8% випадків реєструється чоловічий фактор безпліддя подруж­ жя. Ця статистика наближена до європейської й американської, вона є об’єктивною, оскільки центри безпліддя займаються діагностикою не заради діагностики, а заради результату. Їх ро­ бота вважається успішною, коли пара виходить із пологового будинку зі своєю дитиною. У першу чергу це впливає на демографічні показники. Якщо раніше за рік в Україні народ­ жувалося понад півмільйона дітей, то тепер не дотягуємо навіть до 400 тис. При цьому по­ казники смертності не лише не зменшилися, а навіть зросли, і щорічні природні втрати на­ селення в Україні становлять сьогодні понад 160 тис. осіб. Страшні цифри... ВЗ Крім статистики в Україні, мабуть, не все гаразд і з діагностикою чоловічого безпліддя? — Зважаючи на появу високоточної апаратури та новітніх технологій діагностики, світ давно ви­ користовує змінені стандарти спермограм. Спо­ чатку норму сперматозоїдів в одному мілілітрі зменшили до 20 млн, а потім і до 15 млн — на сьогодні це стандарт ВООЗ. На нього сліпо пере­ йшли лабораторії багатьох медичних закладів України. Та оскільки при цьому вони не змінили ні обладнання, ні реактивів, ні технології й оцінки виконання спермограми, то в результаті видають, фігурально висловлюючись, підмальовані дані. Чоловік проходить обстеження, йому кажуть, що в нього все гаразд, а коли він звертається згодом до спеціалізованих закладів лікування безплід­ дя, виявляється катастрофа. Відтак відбувається маніпулювання свідомістю чоловіків, а це непра­ вильно. Тому не раз у виступах перед урологами, андрологами, іншими фахівцями я наголошував, що не пот­рібно гнатися за ефемерними показни­

РАНІШЕ ЗА РІК В УКРАЇНІ НАРОДЖУВАЛОСЯ ПОНАД ПІВМІЛЬЙОНА ДІТЕЙ, ТО ТЕПЕР НЕ ДОТЯГУЄМО НАВІТЬ ДО 400 ТИС. ПРИ ЦЬОМУ ПОКАЗНИКИ СМЕРТНОСТІ НЕ ЛИШЕ НЕ ЗМЕНШИЛИСЯ, А НАВІТЬ ЗРОСЛИ, І ЩОРІЧНІ ПРИРОДНІ ВТРАТИ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ СТАНОВЛЯТЬ СЬОГОДНІ ПОНАД 160 ТИС. ОСІБ. СТРАШНІ ЦИФРИ...

«

ками, аби тільки вони відповідали стандартам ВООЗ, хоча насправді є підтасовкою реальної картини. Коли проводимо дослідження спер­ мограми за радянськими стандартами, згідно з якими нормою було 60 млн сперматозоїдів в одному мілілітрі, то у висновку необхідно заз­ начати відповідні результати. Нічого поганого в цьому немає. Завданням закладів первинного і вторинного рівнів є скринінг, виявлення проб­ леми своїми можливостями. Потім цього чо­ ловіка можна спрямувати до спеціалізованого закладу лікування безпліддя для ретельнішо­ го обстеження. Замість цього багато медичних установ проводять різні тести й дослідження, які давно канули в Лету й нікому не потрібні. ВЗ Як помилки в діагностиці впливають на своєчасність і якість лікування? — Апарат сперматогенезу чоловіка досить тендітний (це зумовлено природою, яка за­ хистила жінку краще), тож нерідко такі помил­ ки обертаються сімейною драмою. Згідно зі світовою статистикою лише 30% патологічної сперми мають невідомий генезис. Решта 70% — це або пізно діагностована або несвоєчас­ но пролікована патологія в чоловіка. Є ще одна тенденція — в усьому світі по­ гіршується якість сперми в чоловіків. Для вивчення причин цього явища у країнах, де є реальна статистика чоловічого безпліддя, про­ водять відповідні дослід­ження. Так, у Німеччині проаналізували сперму жителів різних регіонів: промислово заб­руднених й екологічно чистих. У перших якість сперми виявилася удвічі гіршою. Таке саме дослідження з аналогічними виснов­ ками провели у США. У результаті намітили кілька напрямків допомоги, зокрема щодо об­ меження дії шкідливих факторів на виробництві. Однак зробити це можливо не при всіх техноло­ гічних процесах. Є й інші ситуації. Коли, приміром, юнак іде до армії, він не може наперед знати, чи доведеться йому мати справу з радіоактив­ ними речовинами, хімічними агентами тощо. З огляду на це для збереження здорової спер­ ми чоловіків у світі пішли дуже прагматичним шляхом, створивши банки сперми. Ідеш в армію, на ризиковану операцію, медикамен­ тозне лікування тощо — здай сперму. Доки людством не знайдено надійних засобів за­ хисту апарату сперматогенезу чоловіків, їх можна убезпечити від імовірного майбутнього безпліддя бодай у такий спосіб. Дуже поволі, однак тенденція зберігання сперми у кріобанках поступово поширюється і в Україні. Щоб справа активніше зрушила з місця, потрібна широка роз’яснювальна робота. Порівняно з витратами на лікування безпліддя, кошти за зберігання сперми — це копійки, але водночас — своєрідна страховка на майбутнє. ВЗ Чи можна якось вплинути на ситуацію на рівні однієї області? — В Україні є як позитивні, так і негативні приклади. Якщо у Запорізькій області вже налагодили діагностику й збір об’єктивних статистичних даних, то в інших регіонах, на­ приклад, на Київщині, яка має кращі можли­ вості лікувальних закладів та значно більше населення, рівень офіційно зареєстрованого чоловічого безпліддя навіть нижчий, ніж у найменшій в Україні Чернівецькій області. Тому консолідація зусиль медичної спільноти і влади на регіональному рівні сприятиме ви­ рішенню і цієї проблеми. Хоча зрозуміло, що тут потрібні зміни у масштабах держави. Анна ГАРГАЛЯ, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

11


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

У ЛІКАРІВ — СВОЯ СТАТИСТИКА Четвертий рік триває війна на Сході України. Мало хто з медиків нині згадує про перші її дні, більше говорять про майбутнє, у якому запанує мир, не буде більше закривавлених бійців із передової, а в операційних військових шпиталів перестануть виконувати ампутації. Та, щоб зібрати розкидане каміння, слід не забути, де саме його полишили…

Однак практики тоді ще не було ніякої, хоча в повітрі вже зависла тривога, передчуття чогось важливого. Важких боїв ще не було — тільки-но розпочалися перестрілки. І коли сповістили: у зоні АТО є один поранений — ми негайно вилетіли санітарним вертольотом до нього. Були без зброї, лише у касках і бронежилетах. Добре, що нічого страшного із тим хлопцем не трапилося — вогнепальне осколкове дотичне поранення м’яких тканин шиї. Пораненого забрали з поля бою, доставили на вертольоті до штабу АТО, звідти — санітарним автомобілем до Ізюмської міської лікарні. Загалом перше відрядження до Ізю­м у минуло спокійно. Та щойно ми повернулися з першої ротації, а нашу групу змінила друга, до якої включили вже двох представників ВМКЦ ПнР: хірурга Сергія Шипілова та отоларинголога Дмитра Горолюка, усе й почалося!

По три доби — в операційних

Юрій КЛАПЧУК, старший ординатор травматологічного відділення клініки ушкоджень Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (м. Харків), підполковник медичної служби, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня

«

Юрій Клапчук (другий зліва) в Ізюмі

Ми ще нічого не знали про війну, яку назвали АТО Теплого та сонячного квітневого ранку 2014 року наша машина швидкої допомоги зупинилася на околиці слобідського міста Ізюм. У складі бригади були досвідчений лікар-анестезіолог Дмитро Піунов, я — хірург, медична сестра та водій. Тут розгортали перший штаб АТО, й нам із колегою зі шпиталю МВС доручили зайнятися організацією медичної служби на базі міської лікарні та її медичним забезпеченням, оскільки військового медзакладу там не було. Усе тільки починалося. Прифронтове місто було заповнене різноманітною військовою технікою. Щодня надходили нові частини, озброєні військові від’їжджали на передову, натомість прибували нові. Кого тут тільки не було — від ЗСУ до підрозділів МВС, СБУ, у тому числі й спецпідрозділу «Альфа». Перший обмежений контингент Збройних сил України організував завезення боєприпасів та їх охорону. Пізніше на основі тієї мінімальної структури формувалися й розташовувалися уздовж лінії оборони всі сили АТО. Але в ту першу ротацію, крім трьох військових лікарів та однієї медсестри, медиків більше не було. Три доби ми ночували в реанімобілі, на якому приїхали. Потім на полі біля лісосмуги силами та засобами підрозділів, що приїжджали, розбили наметове містечко, у ньому облаштували наш перший медичний

12

ІНТУЇТИВНО Я РОЗУМІВ: ЩОЙНОМОБІЛІЗОВАНИХ БІЙЦІВ (ТОДІ МИ ЇХ ІЩЕ НЕ НАЗИВАЛИ БІЙЦЯМИ, ПРОСТО — ОСОБОВИМ СКЛАДОМ, ЯК У МИРНИЙ ЧАС) СЛІД НАВЧИТИ КОРИСТУВАТИСЯ ІНДИВІДУАЛЬНИМИ ПАКЕТАМИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ДЖГУТАМИ, РОБИТИ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНІ ІН’ЄКЦІЇ, ТА Й УЗАГАЛІ ПРОСТО ПОЯСНИТИ, ЩО Є В АПТЕЧКАХ. А В НИХ БУЛО ЗОВСІМ МАЛО…

«

пункт. Спочатку ми з колегами налагоджували контакти із цивільними лікарями, контролювали, чим і як обладнують операційні відділення, палати реанімації, ділилися досвідом сортування поранених. А на п’ятий день ротації ми святкували Великдень. Приїздив священик, правив службу безпосередньо в польовому таборі, пригощав усіх пасками та крашанками. Здавалося, життя не змінилося — ми просто виїхали на навчання. Ми ще нічого не знали про війну, не уявляли навіть, що чекає всіх тих хлопців, які зібралися в наметовому містечку. Інтуїтивно я розумів: щойномобілі-

зованих бійців (тоді ми їх іще не називали бійцями, просто — особовим складом, як у мирний час) слід нав­ чити користуватися індивідуальними пакетами медичної допомоги, джгутами, робити знеболювальні ін’єкції та й узагалі просто пояснити, що є в аптечках. А в них було зовсім мало… Увесь особовий склад польового табору вечорами збирався навколо нашого намету — всі розуміли важливість опанування навичками надання першої медичної допомоги. І ми з колегами намагалися якомога більше розповісти, показати, продемонструвати практично.

З перших днів травня у нашому шпиталі стало «гаряче» — оголосили медичну мобілізацію, викликали на чергування всіх хірургів, анестезіологів. На заміський аеродром приземлялися військові вертольоти, одна за одною в наші ворота в’їжджали машини швидкої допомоги. Перші втрати і перші масові поранення українських бійців трапилися під час боїв за гору Карачун. Саме звідти до Харкова почали надходити пацієнти з вогнепальними ураженнями. Потім були бої за Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь... Травень ми практично не виходили зі шпиталю. Працювали, як правило, усю ніч, уранці оформлювали медичну документацію, удень кілька годин спали, і знову — до операційної. Бува ло таке, що за добу оперували по кілька десятків поранених. Працювали по 3-4 доби поспіль, аж поки не падали з ніг, бо замінити було ніким. На допомогу приходили лікарі із ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. М. І. Си-­ тенка НАМН України», але основне навантаження в ті весняні дні 2014 року лягло саме на військових медиків. Ми набували досвіду ціною поразок і перемог української армії, у якій не було ще належної координації у веденні боїв. Так розповідали нам хлопці, котрих доставляли до шпиталю із зони АТО.

Досвід дала війна Сьогодні, через три роки, точиться багато розмов про те, що Збройні сили України не були готові до цієї війни. За всі ЗСУ не можу говорити, а от за медичну службу нашого центру скажу: ми були готові. Багато моїх колег брали участь у локальних конфліктах за кордоном — від Афганістану до Югославії, Іраку, Словенії. Звідти вони привезли із собою і досвід, і навчальні матеріали, які передали нам, молодим необстріляним лікарям. Напевне, тому я й упорався із поставленим командуванням завданням. Уже тоді була настороженість: щось може статися. У принципі, до початку прибуття перших поранених наприкінці квітня та в травні 2014-го у нас уже були підготовлені не тільки хірурги, а й операційні сестри, заготовлені комплекти для виконання оперативних втручань — і великих, і дрібних. Перев’язувальні потім пе-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

17 листопада 2017 року

ретворили на операційні. Фактично всю кількість поранених ми встигали обробити в нормативні терміни. Дуже рідко відправляли їх до міських цивільних лікувальних закладів. Зараз у кожного військово-медичного клінічного центру є польові шпиталі, розгалужена система надання допомоги цивільними закладами. А три роки тому нічого цього не було. Наш Військово-медичний клінічний центр отримав багато сучасного обладнання, завдяки якому військові медики змогли підвищити свою кваліфікацію не лише в травматології, а й у торакоабдомінальному, судинному, нейрохірургічному та сучасному ендоскопічному напрямках надання спеціалізованої медичної допомоги. Для травматологів на часі виявився зокрема ЕОП (електрон-но-оптичний перетворювач), що дає змогу проводити рентгеноконт­роль під час видалення сторонніх тіл (уламків, куль), складні реконструктивні операції при переломах кісток верхніх та нижніх кінцівок, патології хребта та головного мозку, спеціальні ортопедичні силові інструменти, медичні магніти, фасціотоми та апарати для зовнішньої фіксації кісток при вогнепальних переломах. Загалом медичне оснащення за роки війни значно покращилося, а лікарі здобули досвід його використання. Під час масових надходжень поранених і хворих з передової ми розробили та почали застосовувати локальні діаг­ ностично-лікувальні алгоритми, які дали можливість покращити результати лікування цих пацієнтів. Таким чином відпрацьовували сортування — досвід прийшов із часом. Війна багато чому вчить, але, на жаль, не всіх і не всьому. На її початку у підрозділах ЗСУ скоротили санінструкторів та санітарів. Зараз у ЗМІ всі обговорюють проекти скорочення посад лікарів із бригад екстреної допомоги та заміни їх парамедиками. Невже не розуміють, що в країні, де триває війна, парамедики вкрай потрібні не в цивільних медзакладах,

На фронті затишшя, а в медиків посилений режим

Проведення операції на колінному суглобі

«

СПОЧАТКУ В НАС ЗОВСІМ НЕ БУЛО ВАКУУМНО-АСОЦІЙОВАНИХ ПОВ’ЯЗОК, ЯКІ СПРИЯЮТЬ ШВИДШОМУ ЗАГОЮВАННЮ РАН. ЗАРАЗ НИМИ КОРИСТУЮТЬСЯ НА ПЕРЕДОВІЙ, І ЦЕ ДУЖЕ ДОПОМАГАЄ БІЙЦЯМ. АЛЕ ЧОМУ ЦІ ПОВ’ЯЗКИ — ПЕРЕВАЖНО КИТАЙСЬКІ, КОЛИ ЇХ ВИПУСКАЮТЬ У ДНІПРІ НАШІ ПІДПРИЄМСТВА? ТАКИХ ЗАПИТАНЬ ВИНИКАЄ БАГАТО, А ВІДПОВІДЬ НАПРОШУЄТЬСЯ ОДНА: НЕ БУЛО І НЕМАЄ ПОРЯДКУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ АРМІЇ

«

а у військових частинах, на фронті? Але три роки минуло, а в нас немає жодного навчального зак­л аду, де готували б санітарних інст­рукторів, тобто фахівців, яких за кордоном називають парамедиками. Або взяти оснащення лікувальних установ. Спочатку в нас зовсім не було вакуумноасоційованих пов’язок, які сприяють

швидшому загоюванню ран. Зараз ними користуються на передовій, і це дуже допомагає бійцям. Але чому ці пов’язки — переважно китайські, коли їх випускають у Дніпрі наші підприємства? Таких запитань виникає багато, а відповідь напрошується одна: не було і немає порядку в забезпеченні армії.

Найважче було влітку 2014-го, коли контингент поранених у нашому шпиталі становив 98%. Для порівняння, зараз у середньому до травматологічного відділення надходить від трьох до шести бійців на тиждень, бо на фронті — період затишшя. Але пацієнтів не стало менше, лише змінилася їх категорія. Нині більшість з них — бійці, що після поранень потребують складних реконст­руктивних хірургічних втручань, та хворі, яких направляють до ВМКЦ ПнР для проходження військоволікарських комісій (ВЛК), що було б доцільніше робити у тилових госпіталях. Зараз ми виконуємо багато операцій при травмах, які супроводжуються переломами кісток верхніх і нижніх кінцівок, таза та хребта, ушкодженням капсульно-зв’язкового апарату великих суглобів, а також головного мозку. Є захворювання, що виявляються з часом — у таких випадках оперативні втручання проводимо в плановому порядку. Але пацієнтів, які потребують операцій при вогнепальних пораненнях, відчутно менше — на фронті затишшя. Однак через хронічну нестачу лікарів їм розслаблятися не доводиться. От і виходить, що у військовій медицині — посилений режим завжди.

Сподівання на мир Ми, рядові лікарі, дуже хочемо, щоб на нашу землю врешті-решт прийшов мир. Ми три роки чекали на те, аби Президент зупинив війну на Сході країни. Сподіваємося, його останнє рішення про інтеграцію Донбасу наб­ лизить цей момент. Але поки світла в кінці тунелю не бачимо, хоча розуміємо, що не може АТО тривати стільки часу! У квітні 2014-го мені й на думку не спадало, що ця війна надовго. У лікарів свій відлік часу і своя статистика. Поки що вона не дає прогнозу на остаточне одужання, але вселяє оптимізм. Із цим і працюватимемо далі. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

РОЗПОЧАТО ПЕРЕДПЛАТУ НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

28,10 грн

3 міс.

84,30 грн

6 міс.

168,60 грн

12 міс.

337,20 грн

1 міс.

41,60грн

3 міс.

124,80 грн

6 міс.

249,60 грн

12 міс.

499,20 грн

1 міс.

49,60грн

3 міс.

148,80 грн

6 міс.

297,60 грн

12 міс.

595,20 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

13


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

НА ПЕРЕДОВУ БОРОТЬБИ З ГРИПОМ — БЕЗ БРОНЕЖИЛЕТА ВАКЦИНАЦІЇ Вічною темою розмов восени можна назвати сезонну вакцинацію від грипу. Однак найприкріше те, що часто-густо далі розмов вирішення цієї проблеми не заходить. То вакцин не вистачає, то їх якість сумнівна, то коштують дорого, то побічні реакції на щеп­лення лякають… Однак якщо для пересічного невакцинованого українця ризик захворіти на грип — середньостатистичний, то для медиків, котрі потрапляють в епіцентри поширення недуги, він наближається до максимуму. Чи у змозі вони захиститися від цього і хто має потурбуватися про їх вакцинацію?

Б У КО В И Н А

Наталія ГОПКО, начальник Державної установи «Чернівецький обласний лабораторний центр МОЗ України», головний державний санітарний лікар Чернівецької області

Н

а Буковині профілактичним щепленням від грипу за кошти місцевих бюджетів цього року заплановано охопити 5319 медиків. У першу чергу — працівників екстреної медичної допомоги, реаніматологів, інфекціоністів та лікарів приймальних відділень, які контактують із найбільшою кількістю хворих на ГРВІ та грип. Хочу зазначити, що коштів на вакцинацію медичних працівників у бюджеті області не передбачено. Тому вакцини закуповують за рахунок місцевих бюджетів міст, районів, об’єднаних територіальних громад. На сьогодні по 50 доз препарату «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка» було придбано за кошти місцевих бюджетів для Зас­ тавнівської, Сторожинецької і Кіцманської ЦРЛ. Щепляться медики і за власний кошт. Кампанію з профілактичної вакцинації плануємо завершити до кінця листопада. ЧЕРНІГІВЩИНА

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, заступник начальника відділу організації медичної допомоги та мобілізаційної роботи управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

У

Чернігівській області централізованого щеп­лення медичних працівників від грипу не проводять. Вакцина проти грипу не входить до Національного календаря профілактичних щеплень, тобто придбання її державним кош­ том не передбачено. З обласного, районних і міських бюджетів на ці потреби гроші теж не виділяються. Кілька років тому лікувальні заклади Чернігова за спонсорські кошти централізовано купували протигрипозну вакцину для щеплення своїх працівників, які безпосередньо контакту-

14

вали із хворими: педіатрів, дільничних лікарів, медиків приймальних відділень тощо, але вже понад 5 років ця програма не діє. Зараз медичні працівники, як і інші громадяни, вакцинуються від грипу власним коштом, відповідно самі вирішують, щепитися чи ні. Звичайно, медики входять до групи ризику, є рекомендація МОЗ України щодо необхідності вакцинації цієї групи населення, але фінансово вона не підкріплена. Якоїсь загальної статистики щодо щеплення медичних працівників ми не ведемо, але знаю, що деякі з них уже вакцинувалися від грипу. Наприклад, у дитячій обласній лікарні таких близько 20 осіб, що, на жаль, становить лише 2% від загальної кількості персоналу цього зак­ладу. На сьогодні в аптечній мережі області є вакцина «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка», але придбати її можна тільки за попереднім замовленням. Коштує вона близько 185 грн. ВІННИЧЧИН А

Світлана СТЕФАНКОВА, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Вінницької міської ради

Щ

ороку в нашому місті на грип хворіє від 90 до 150 тис. осіб, більшість із них — діти. Майже 2 тис. вінничан із тяжким перебігом недуги лікуються стаціонарно. Щоб знизити захворюваність на грип і ГРВІ, міська рада ухвали-

ла програму «Стоп грип». Як і в минулому, так і в цьому році вінничани (у тому числі й медичні працівники) мають можливість щепитися від різних штамів грипу за півціни. Безкоштовна вакцинація проводиться для дітей з інвалідністю та позбавлених батьківського піклування. Більше того, усі пацієнти, які відчувають ознаки хвороби, можуть пройти експрес-тест у лікувально-профілактичних закладах міста та за 15 хвилин з’ясувати, грип у них, чи звичайна ГРВІ. Правильно встановлений діагноз допоможе підібрати дієві ліки й успішно подолати хворобу. Програма «Стоп грип» передбачає комплекс заходів: специфічну профілактику, тобто вакцинацію, вчасну діагностику з використанням швидких тестів, адекватне лікування — противірусну терапію. Вартість програми становить 2,3 млн грн (із них 1,365 млн грн витрачається на придбання вакцини, 270 тис. грн — на тести і 730 тис. грн — на противірусну терапію). Зважаючи на те, що торік інтенсивність епідеміологічного періоду була не надто високою, у лікувальних закладах наявні залишки препарату «Таміфлю ®» і тести. Тому цього року з міського бюджету програму дофінансували в розмірі 1,4 млн грн. Торік у рамках програми було щеплено 2743 особи, що становить 0,7% населення міста (по Україні — 0,3%). Це був один із найвищих показників у країні. Якщо вирахувати частку медичних працівників, котрі щепляться за бажанням, то це приблизно 20%. Медикам, які стоять на «передовій» боротьби з грипом, ми завжди рекомендуємо вакцинуватися. У зоні ризику перебувають, насамперед, сімейні лікарі та медичні сестри, які обслуговують населення на первинці, а також лікарі й молодший ме-

«

ЩЕПЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ПРОТИ ГРИПУ НАЛЕЖИТЬ ДО РЕКОМЕНДОВАНИХ ТА ЗА ЕПІДПОКАЗАННЯМИ, ТОЖ ЦЕНТРАЛІЗОВАНІ КОШТИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА ЗАКУПІВЛЮ ВАКЦИН ПРОТИ ГРИПУ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ. РІШЕННЯ ПРО ПРОВЕДЕННЯ ЩЕПЛЕНЬ УХВАЛЮЄТЬСЯ НА РІВНІ МІСТ, РАЙОНІВ, ГРОМАД, І ВАКЦИНА МОЖЕ БУТИ ЗАКУПЛЕНА ЗА КОШТИ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ, ПІДПРИЄМСТВ АБО ВЛАСНІ

«

дичний персонал приймальних та інфекційних відділень. Станом на 8 листопада цього року серед майже 2,5 тис. вінничан, які вакцинувалися, — 410 медичних працівників. Але ця робота продовжується, зок­рема медичні профспілки трудових колективів компенсують своїм членам 50% вартості вакцини. Тобто фактично медики міста мають можливість отримати щеп­лення від грипу безкоштовно: 50% вартості вакцини покриває міський бюджет і 50% — профспілки. І це безумовний позитив, адже не кожна медсестра може виділити із сімейного бюджету 200 грн на вакцинацію. Щеплення проводять центри первинної медико-санітарної допомоги, яких у Вінниці п’ять. Саме сюди звертаються вінничани для вакцинації від грипу. Після огляду лікарем, якщо немає протипоказань, пацієнти прямують в аптеку. Оплативши 50% вартості вакцини, повертаються із чеком у центр первинної медико-санітарної допомоги до кабінету щеплень. Після введення вакцини певний час триває спостереження за раннім післявакцинальним періодом. У такий самий спосіб щепляться і медичні працівники. Вакцина в аптечну мережу міста надійшла у середині жовтня. Департамент охорони здоров’я замовив 4,5 тис. доз. На сьогодні залишилося приблизно 2 тис. доз. Якщо їх не вистачить, то дозамовимо, оскільки вже зараз спостерігаємо збільшення кількості бажаючих отримати щеп­ лення, зокрема серед співробітників дитсадків, шкіл та інших підприємств й організацій. ЖИТОМИРЩИНА

Сергій БЕРЕЗОВСЬКИЙ, начальник відділу мобілізаційної роботи та спеціальних питань управління охорони здоров’я Житомирської ОДА

Щ

еплення населення проти грипу належить до рекомендованих та за епідпоказаннями, тож централізовані кошти Державного бюджету України на закупівлю вакцин проти грипу не передбачені. Рішення про проведення щеплень ухвалюється на рівні міст, районів, громад, і вакцина може бути закуплена за кошти місцевого бюджету, підприємств або власні. У групі ризику в області перебувають 5952 медичні працівники. В управлінні охорони здоров’я облдержадміністрації немає інформації щодо

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

17 листопада 2017 року

«

кількості придбаної вакцини для щеплень медиків у районах та містах області. Станом на 8 листопада цього року для захисту працівників лікувальних закладів Житомира за кошти міського бюджету закуплена 561 доза вакцини. В аптеках Житомира у продажу вже з’явилася вакцина проти грипу «Ваксігрип/Vaxigrip сплітвакцина для профілактики грипу інактивована рідка», яку можна придбати за власний кошт. Вартість її становить 160-180 грн.

СПОСТЕРІГАЄМО СИТУАЦІЮ, КОЛИ ФІРМИ-ПОСТАЧАЛЬНИКИ ДОПРАВЛЯЮТЬ НА АДМІНТЕРИТОРІЇ ВАКЦИНИ, РОЗРАХОВУЮЧИ ЇХ КІЛЬКІСТЬ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ МИНУЛИХ ЕПІДСЕЗОНІВ, ТОМУ ЇХ НЕДОСТАТНЬО. ВІДТАК ВІДСОТОК ВАКЦИНОВАНИХ ДОВОЛІ НИЗЬКИЙ, ЩО НЕ МОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ КОЛЕКТИВНОГО ІМУНІТЕТУ, А ЛИШЕ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ

«

ВОЛИНЬ

Валерій РУЦЬКИЙ, заступник начальника управління охорони здоров’я Волинської ОДА

У

нашій області запланована організована вакцинація осіб із груп ризику. У списку — 6869 людей, у тому числі й медперсонал лікувальних закладів краю. Так, станом на 2 листопада було щеплено 1179 волинян. Централізовано на рівні області кошти на закупівлю вакцин не виділяються. Це — завдання керівницт­в а лікувальних закладів та інших підприємств й установ, які піклуються про своїх працівників. Щодо наявності вакцин, то підприємство ДВТП «Волиньфармпостач» станом на 7 листопада реалізувало 2,2 тис. доз препаратів «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка» та «Джисі Флю/GC FLU вакцина для профілактики грипу (розщеплений віріон, інактивований)». Зокрема заклади охорони здоров’я централізовано прид­бали 455 доз вакцин, тобто саме стільки медиків на сьогодні захищені від вірусу грипу.

вистачає навіть на зарплату) або за рахунок місцевих бюджетів. Також деяким лікувальним зак­ ладам кошти на вакцини для медиків надають спонсори — приватні підприємства. Таким чином, сподіваюся, вирішиться питання і цього року. Хоча взагалі, як показує досвід, небагато медичних працівників області вакцинуються. Наприклад, торік їх було лише 935 (загалом на Рівненщині щепилися проти грипу близько 2 тис. осіб), при цьому в шести районах області жодного медичного працівника вакциновано не було. Маємо надію, що цього року всі головні лікарі віднайдуть кошти та всетаки проведуть вакцинопрофілактику. Щодо забезпечення вакцинами, то, на мою думку, проблем виникати не повинно. Усі аптеки області — приватні підприємства і закуповують вакцини від грипу в міру їх реалізації або під конкретні замовлення.

М

едичні працівники є найуразливішою категорією серед осіб, які належать до групи епідемічного ризику щодо грипу. Сьогодні на Рівненщині триває імунопрофілактична кампанія, в аптечній мережі з’явився препарат «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка», тож усі бажаючі можуть придбати її та захистити себе від хвороби. Поки що кількість щеплених у нашій області невелика: загалом 187 осіб, із них 113 — медичні працівники. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вакцинація проти грипу є не обов’язковою, а рекомендованою. Тому управління охорони здоров’я Рівненської ОДА не може вимагати цього від медичних працівників. Проте ми надсилаємо в лікувальні заклади листи з проханням-рекомендацією розглянути можливість проведення медичним працівникам профілактичних щеплень у передепідемічний період із метою запобігти захворюванню на грип. Першими щепитися мають ті, хто найближче контактує з такими хворими. А вже кого саме вакцинувати, скількох медиків і за які кошти, вирішують головні лікарі лікувальних закладів. На жаль, оскільки щеплення проти грипу є лише рекомендованим, то на закупівлю вакцин не передбачені централізовані кошти з держбюд­жету України. Тож зазвичай лікувальні заклади самі купують вакцину (звісно, якщо мають гроші, бо в деяких районах фінансів ледь

Х АРКІВЩИНА Олена ГОЛОВІНА, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Харківської міськради, начальник управління організації лікувально-профілактичної допомоги дорослому населенню

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

Світлана МАЦІПУРА, лікар-епідеміолог ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України»

РІВНЕНЩИНА

Людмила ЯЦЕНЯ, головний спеціалістепідеміолог управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації

епідсезону можна придбати, а от минулого навіть ті, хто мав бажання вакцинуватися, не змогли цього зробити через відсутність препарату в аптеках. Також спостерігаємо ситуацію, коли фірми-постачальники доправляють на адмінтериторії вакцини, розраховуючи їх кількість за результатами минулих епідсезонів, тому їх недостатньо. Відтак відсоток вакцинованих доволі низький, що не може забезпечити колективного імунітету, а лише індивідуальний. Як варіант виходу із ситуації бачу організацію достатньої кількості кабінетів щеплень, де люди могли б пройти обстеження, придбати якісну вакцину, щепитися й отримати післявакцинальне спостереження.

Н

а Тернопільщині вакцинація медиків від грипу проводиться, як і в минулі роки. Загалом маємо намір охопити щепленнями 1474 особи. Станом на 9 листопада у краї вже вакцинували 48 жителів Гусятинського, Борщівського та Бережанського районів, з яких, однак, лише четверо — медичні працівники. Усі вони придбали вакцину за власний кошт. Щеплення проводили препаратами «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка» та «Джисі Флю/GC FLU вакцина для профілактики грипу (розщеплений віріон, інактивований)». Щодо фінансового забезпечення кампанії, то поки що втішну інформацію ми отримали тільки з Борщівщини, де з казни району на ці потреби виділили 15,8 тис. грн і закупили 90 доз препарату. Варто зазначити: бажання медиків убезпечити себе від грипу з кожним роком зростає. Чому процес щеплення все-таки гальмується? Річ у тому, що люди сподіваються на фінансову допомогу від держави, бо не завжди можуть виділити близько 200 грн зі своїх сімейних бюд­ жетів. Однак навіть місцева влада не поспішає допомогти у вирішенні цього питання. Так, торік із коштів обласного та місцевих бюд­жетів було виділено 105,5 тис. грн та закуплено 676 доз вакцини. Утім, доводиться конс­ татувати, що сума, яку виділяють на вакцинацію проти грипу, щороку зменшується, тоді як ціни на вакцину зростають. Відповідно за ці кошти все менше людей вдається щепити. Загалом частота вакцинації проти грипу останніми роками значно знизилася, адже бували епідсезони, коли цю процедуру проходили близько 12 тис. осіб, з яких до 1,5 тис. — медичні працівники. Можливо, причина криється ще й у важкодоступності вакцини, яку, приміром, нинішнього

П

ріоритетним, найефективнішимим та економічно обґрунтованим заходом у стратегії боротьби з грипом залишається вакцинація. За останніми рекомендаціями ВООЗ охоплення щепленнями осіб із груп медичного та епідемічного ризику має становити не менше 75%. По місту Харкову вакцинації підлягають близько 35 тис. осіб із груп ризику. Цього року епідсезон на Харківщині було оголошено на 40-му тижні. Станом на 10 листопада щеплення проведено 503 медичним

працівникам. Усього від початку епідсезону щеплення зробили близько 6 тис. жителів міста-мільйонника Харкова. Такий низький ступінь вакцинації пов’язаний із катастрофічною нестачею в аптечній мережі протигрипозних вакцин та їх високою вартістю. Наприклад, доза препарату «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка» коштує від 160 до 270 грн. Усі громадяни, у тому числі й медпрацівники, вирішують питання прид­бання вакцини самостійно та за власний кошт. М И КОЛ А Ї В Щ И Н А Вікторія ЩЕДРІНА, головний спеціаліст-провізор управління охорони здоров’я Миколаївської ОДА

Н

а Миколаївщині наразі епідемічний поріг захворюваності на грип та ГРЗ не перевищений. Процес вакцинації від цих недуг триває. Загалом по області на початок листопада 2017 року щеплено 2722 людини, з них — 452 медичні працівники. 194 медики отримали щеплення в Миколаєві, інші — у лікарняних установах міст та районів області. Але процес лише набирає обертів, цифри щотижня збільшуються. У цьому сезоні планується зробити щеплення 3180 працівникам сфери охорони здоров’я Миколаївщини. Кошти на це передбачені в місцевих бюджетах громад. Затримки з фінансуванням наразі немає. Щодо вакцини, то вона поступово надходить на склади фармацевтичних фірм області. Вартість однієї дози, придбаної вроздріб, сягає приблизно 160-180 грн. Медперсонал лікарень Миколаївщини охоче вакцинується від сезонного грипу, бо люди усвідомлюють ризик постійного перебування в контакті з хворими. Таких, що відмовляються без поважних причин, практично немає. Медики розуміють: найефективнішим способом профілактики грипу є вакцинація. Підготували Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Вікторія ПАЛАМАРЧУК (м. Житомир), Ярина РУДНІК (м. Луцьк), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Алла МІРОШНИЧЕНКО (м. Миколаїв), спеціально для «ВЗ»

15


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ П О Л ТА В Щ И Н А

ПРО МЕДИЧНІ КАДРИ ТУРБУЄТЬСЯ МІСЦЕВА ВЛАДА Брак фахівців-медиків у районах спричинений насамперед низькою зарплатою, відсутністю житла і належних умов праці. Поліпшити ситуацію на Полтавщині взялися всі разом: обласний Департамент та міські й районні управління охорони здоров’я, адміністрації лікарень і влада на місцях.

Спільне бачення і спільна участь Михайло ВИНОГРАД, головний лікар Хорольської ЦРЛ, Голова постійної комісії з охорони здоров’я та соціального захисту населення Хорольської районної ради

їм зміни — торуватимемо шлях у нікуди. Тож намагаємося приваблювати молодих спеціалістів перспективою отримати житло і хорошими умовами праці: відкрили нові відділення у ЦРЛ, зробили ремонт, оснастили підрозділи сучасним обладнанням.

Чотири умови для приваблення фахівців

Л

ікувальні заклади можуть успішно функціонувати лише тоді, коли вони забезпечені кваліфікованими кадрами — це давно відома істина. Тож треба шукати стимули для молодих лікарів та фельдшерів, аби вони їхали працювати у віддалені села і райцентри. Свого часу, ще 2012 року, з ініціативи громадськості на сесії нашої районної ради ухвалили рішення перепрофілювати колишній гуртожиток у Хоролі в будинок для медиків. З районного бюджету на цю справу виділили понад 1 млн грн. Чудові квартири (двокімнатні, площею 70 кв. м) одержали тоді 8 спеціалістів — працівників ЦРЛ. Це був наш перший досвід, який переконав: лише спільне бачення проблем у медицині як адміністраціями лікарень, так і місцевою владою, активна участь у їх розв’язанні допоможуть вирішувати кадрові питання глибинки. Другим кроком у цьому напрямку стало минулорічне рішення сесії районної ради перебудувати на житло для медиків приміщення колишньої школи в центрі міста площею 600 кв. м. Ініціювали цей задум ми, лікарі-депутати, а влада ідею підтримала. Відшукали й фінансові ресурси: гроші виділили з міського, районного й обласного бюджетів, долучилися до справи і місцеві підприємці. Уже погоджено всі питання, виготовлено проектно-кошторисну документацію. Тож у недалекій перспективі ще 9 медиків отримають житло. Передбачено і такий момент: медичний фахівець, що відпрацює 10 років на своїй посаді, здобуде право приватизувати квартиру, у якій мешкає. Відзначу, що сьогодні у Хорольській ЦРЛ немає вакансій — діють згадані стимули до праці. Також додам: ми надзвичайно серйозно ставимося до проблеми кадрів — самі відшуковуємо їх (через Департамент охорони здоров’я Полтавської ОДА, медичні виші), обов’язково проводимо особисту бесіду, аби пересвідчитися в серйозності намірів кандидатів на робоче місце. Нині на базі лікарні можуть проходити практику інтерни. Як правило, це ті, хто планує в нас залишитися. Зараз, наприклад, у ЦРЛ набуває практичного досвіду майбутній лікар-анестезіолог, який закінчує Українську медичну стоматологічну академію. Він родом із Хорола, і ми впевнені, що й працюватиме молодий спеціаліст тут. А студентка-інтерн із Дніпропетровської медичної академії, невролог за фахом, уже уклала з нами угоду про майбутню співпрацю. На сьогодні чверть персоналу лікарні — фахівці пенсійного віку. Якщо ми не готуватимемо

16

Леонід СОБОЛЬ, головний лікар КУЛЗ «Центр ПМСД» Хорольського району, Голова бюджетної комісії районної ради

Я

вважаю, що для створення привабливих умов життя і праці медиків у районах потрібно виконати чотири умови: забезпечення житлом, гідною зарплатнею, добре обладнаним робочим місцем і транспортом. Ми намагаємося це робити самі, а також доносити згадані питання до відома голів сільських рад, об’єднаних територіальних громад, спонукати останніх до участі у вирішенні цих проблем. Так, кілька років тому на роботу сімейним лікарем в Андріївську амбулаторію загальної практики-сімейної медицини після закінчення Української медичної стоматологічної академії прибув Антон Татарчук. У нас він проходив практичну частину інтернатури і добре себе проявив. Тож, аби «закріпити» молодого спеціаліста на селі, ми, депутати, порушили перед владою питання про забезпечення його житлом. До нас прислухалися, і незабаром молодий лікар отримав двокімнатну квартиру. Враховуючи те, що Андріївська амбулаторія обс­ луговує дві сільради, а це 9 населених пунктів, потурбувалися про транспорт для сімейного лікаря. Новенький УАЗ придбали «в складчину»: половину коштів виділив районний бюджет, половину — сільради, територію яких обслуговує сімейний лікар. За таким самим принципом, «у складчину», забезпечують автомобіль пальним. Районна рада закупила для амбулаторії необхідні меблі й обладнання: кардіограф, сухожарові шафи, тонометри, ростоміри, ваги тощо. Діє при амбулаторії і стоматологічний кабінет із сучасною апаратурою — ми залишили стоматологів у штаті. Слід сказати, що фахівці не відчувають браку в пацієнтах, а ті дякують нам за те, що не треба їхати лікувати зуби в райцентр. Інші сільради також долучаються до вирішення соціально-побутових проблем медиків, бо розуміють їх важливу роль в охороні здоров’я населення. От і сільрада Штомпелівки виділила кошти для будівництва житла медикам ФАПу, а в селі Павлівка за кошти сільськогосподарського виробничого кооперативу «Перемога» побудовано квартиру для фельдшера. Назване господарство взяло на себе клопіт про ремонт приміщень ФАПів на своїй території. Районна

рада теж виділила цьогоріч 1 млн грн на придбання транспорту і ремонт наших амбулаторій та ФАПів. До речі, усі вони комп’ютеризовані й підключені до інтернет-мережі. Нині із 40 депутатів Хорольської районної ради п’ятеро — лікарі, і це позитивно впливає на вирішення медичних проблем регіону. Ми маємо намір порушити перед кожним сільським головою й очільником новостворених об’єднаних територіальних громад також питання про доплату медикам до зарплати: кошти в них є, потрібна тільки «політична» воля. Зазначу, що на теперішній час район забезпечений сімейними лікарями на 85% — це більше, ніж у цілому по області. Якщо й далі влада на місцях йтиме назустріч медикам у розв’язанні соціальних та виробничих проблем, сподіваюся, питання забезпечення кадрами в перспективі буде зняте з порядку денного.

Учора — довгобуд, сьогодні — гуртожиток

Григорій ОКСАК, головний лікар Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського

П

итання забезпечення медиків житлом у нас не вирішувалося давно. І тільки нинішня влада два роки тому взялася за розв’язання цієї наболілої проблеми, адже 141 працівник із 1700 співробітників нашого медичного закладу потребує житла. З обласного бюджету на облаштування соціального житла, під яке вирішили переобладнати приміщення довгобуду в центрі міста, що стояло занедбаним понад 10 років, виділили майже 16,5 млн грн. Генпід­ рядна організація виконала чималий обсяг робіт: повністю замінено комунікації та мережі, зроблено внутрішнє оздоблення приміщень, вставлені сучасні металопластикові вікна, двері, відремонтовано сходові клітини, утеплено фасад, встановлено новий ліфт тощо. Житлова площа гуртожитку — майже 3,5 тис. кв. м, а це — 47 умебльованих кімнат і ще 4 — для сімейного проживання. Є й кухні з меблями та холодильниками: заходь і живи… Нині гуртожиток уже готовий до заселення — завершується процедура оформлення документів. Житло в ньому отримають 86 медиків закладів охорони здоров’я обласного підпорядкування, серед яких будуть і наші лікарі та медсестри. Я вважаю, що це великий стимул для персоналу лікарні — люди менше перейматимуться життєвими проблемами і спокійно працюватимуть, оптимістичніше дивитимуться у завтрашній день. Відкриваючи гуртожиток, Голова Полтавської ОДА Валерій Головко запевнив, що влада шукатиме також можливості для

оплати комунальних послуг майбутнім мешканцям, зокрема як один із варіантів розглядається компенсація за рахунок бюджетів лікарень.

Турбота як обов’язок

Олександр ОГЛОБЛЯ, начальник управління персоналом та медичними кадрами Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

В

лада на рівні міст і районів області сьогодні переконалася: без підвищення мотивації медиків, поліпшення їх соціально-побутових умов система охорони здоров’я повноцінно працювати не може. А тому й у віддалених районах Полтавщини, й у містах адміністрації лікарень та керівництво органів місцевої влади об’єдналися задля цієї мети. Наведу лише кілька прикладів: нещодавно за кошти Лохвицької районної ради (це один із віддалених районів області) придбано два будинки для сімей молодих лікарів, а міська рада виділила для родини місцевих медиків квартиру. Крім Хорольського, який у цьому плані серед кращих, надано житло лікарям у Гребінківському, Котелевському, Козельщинському та інших районах. Завдяки турботі влади Кременчука всі медичні працівники міської дитячої стоматологічної поліклініки повністю забезпечені квартирами. А от 30 медиків міста Горішні Плавні щомісяця отримують по 1,6 тис. грн компенсації за орендоване житло від благодійного фонду ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» — таку добру справу ініціювало міське управління охорони здоров’я, а меценати відгукнулися, бо йдеться ж про здоров’я населення та їх працівників у тому числі. Міська рада Горішніх Плавнів доплачує до зарплати всім лікарям зак­ладів охорони здоров’я 15% надбавки, медичним сестрам — 10%, на наступний рік ця доплата також закладена в міський бюджет. За кошти вже згаданого благодійного фонду оплачується і навчання інтернів, які потім повертаються на роботу в місто. Такі кроки сприяють омолодженню кадрів, і подібні приклади по області непоодинокі. Нині на Полтавщині продовжується процес створення об’єднаних територіальних громад, і керівники управлінь охорони здоров’я, адмініст­ рацій лікарень доносять ці проблеми до новоствореної влади та очільників госпітальних округів, які вже діють. Там, де влада бере на свої плечі обов’язок турбуватися про медичні кадри — побут, умови праці, її оплату, — село, переконаний, без спеціалістів-медиків не залишиться. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

17 листопада 2017 року

ЛЬВІВЩИНА

РЯТУЮТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ХОЛОДУ Завдяки небайдужим благодійникам Львівська міська дитяча клінічна лікарня отримала змогу лікувати своїх пацієнтів за світовими стандартами. За їх кошти придбано обладнання для гіпотермії, яке допомагає поліпшити стан здоров’я новонароджених із перинатальними травмами й уникнути ушкоджень центральної нервової системи.

Катерина СВІДНЯК, лікар відділення реанімації новонароджених Львівської міської дитячої клінічної лікарні

Н

а жаль, трапляються випадки, коли доношені діти народжуються із перинатальними ушкодженнями головного мозку, котрі

згодом можуть спричинити порушення різного ступеня складності: ДЦП, втрату слуху чи зору, значну затримку розумового розвитку, аутизм, епілепсію чи інші захворювання, асоційовані із недостатнім насиченням головного мозку киснем. Це пов’язано із тим, що в перинатальнонеонатальний період у дітей виникає кисневе голодування із подальшим ушкодженням клітин мозку внаслідок порушення плацентарного кровотоку, важких пологів, обвиття пуповиною тощо. У таких ситуаціях у клініках США та розвинених країн Європи використовують метод лікувальної гіпотермії. Його суть полягає в поступовому охолодженні тіла дитини до температури 33-34 °С за допомогою спеціального матраца, що наповнюється водою. За цієї температури призупиняються процеси руйнування клітин головного мозку, а центральна нервова система

переходить у більш ощадливий режим роботи, активуючи резервні можливості. У такому стані дитина перебуває протягом 72 годин, після чого її поступово з нього виводять. Метод не є цілковитою панацеєю, проте в такий спосіб вдається запобігти виникненню ускладнень, значно мінімізувати ступінь інвалідизації дітей, а в деяких випадках і врятувати життя. Саме з цією метою за фінансової підт­римки трьох місцевих компаній та благодійної організації «Благодійний фонд «Відкриті очі» для відділення реанімації новонароджених було придбано комплект обладнання для гіпотермії вартістю понад 1 млн грн: апарат лікувальної гіпотермії та набір покривал із охолоджувальною системою виробництва США, а також 5-канальний енцефалограф CFM (aEEG) з відеомодулем польського виробника.

Від моменту закупівлі апаратури ми пролікували лише кількох малюків, адже для застосування методу мають бути відповідні показання: низька оцінка за шкалою Апгар, термін гестації більше 36 тижнів, маса тіла при народженні понад 2,5 кг, а також відсутність станів, що потребують ургентної корекції, і порушення факторів згортання крові. Протягом цього часу ми також застосовуємо електроенцефалографію, тобто одночасно відслідковуємо мозкову діяльність малюка, можемо проводити відеофіксацію поведінки тощо. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів

ОДЕЩИНА

І САМІ НЕ КУПУЮТЬ, Й ІНШИМ НЕ ДАЮТЬ Виправити ситуацію з відсутністю вакцин в Україні все ще не вдається. Зокрема в Одеській області наразі немає жодної дози протиправцевої, протидифтерійної, протигангренозної вакцин та препарату від укусу каракурта. Усі спроби місцевої влади самостійно вирішити це питання розбиваються об спротив МОЗ.

З

а словами Голови Одеської обласної державної адміністрації Максима Степанова, протягом п’яти місяців Міністерство охорони здоров’я України не постачає необхідних вакцин та не дає дозволу місцевій владі ввезти їх самостійно. «Це питання дуже важливе. Мене обурює позиція Міністерства охорони здоров’я. Вони самостійно

чомусь не здатні забезпечити все населення і не хочуть надати цю можливість Одеській області. Проти 4 смертельних хвороб вакцин взагалі немає, проти ще 4 наявні в недостатній кількості. Наприклад, якщо завтра виникне спалах ботулізму, з п’яти людей, які захворіють, четверо помруть», — обурюється Максим Степанов.

Зокрема лише на 20% забезпечені потреби населення Одещини у протиботуліністичній сироватці, на 17% — в антирабічному імуноглобуліні, настільки ж — у вакцині антирабічній та на 16% — у протиправцевому анатоксині. За попередніми розрахунками, для закупівлі імунобіологічних препаратів для екстреної про-

філактики ботулізму, дифтерії, гангрени, правця, сказу, укусів гадюк та павуків потрібно 5 млн грн. «Ще в червні ми звернулися до Міністерства охорони здоров’я з проханням надати нам можливість самостійно закупити ці вакцини для області. Мова йде про перелік вакцин від смертельно небезпечних захворювань. П’ять місяців ми не можемо отримати відповідь. А ціна мовчання — людські життя. Готуємо ще одне звернення до МОЗ. Також я планую зустрітися з Прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом, аби все-таки отримати дозвіл закупити вакцини самостійно», — наголосив Голова Одеської ОДА. За матеріалами офіційного порталу Одеської області

ЗАПОРІЖ Ж Я

НОВЕ ОБЛАДНАННЯ І МЕБЛІ ДЛЯ П ЦЕНТРІВ ПМСД Стовідсоткову потребу центрів первинної медико-санітарної допомоги в новому обладнанні та меблях вдалося задовольнити завдяки реалізації субпроекту «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу в Запорізькій області». На це було витрачено понад 41,6 млн грн.

остачання медичного обладнання вже розпочалося. Це, зокрема, сфігмоманометри з набором манжетів, стетоскопи, медичні манжети на стегно, ото- й офтальмоскопи, ваги електронні медичні, ростоміри, медичні вимірювальні стрічки, системи контро­лю рівня глюкози в крові (глюкометри), електрокардіографи, пульсоксиметри та медичні меблі. Закуплене обладнання дасть змогу ефективно та якісно забезпечити профілактичну і діагностичну роботу закладів первинної ланки, а також проводити вчасне діагностичне спостереження за хворими із недугами системи кровообігу.

Спільний зі Світовим банком інвестиційний проект МОЗ України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» спрямований на підтримку реформування системи охорони здоров’я та боротьбу з неінфекційними зах­ ворюваннями з акцентом на профілактику, поліпшення якості й ефективності медичної допомоги, оптимізацію та реструктуризацію лікарень і амбулаторних послуг вторинного рівня. За матеріалами офіційного сайту Запорізької ОДА

17


СВІТОВИЙ ДОСВІД

ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ — ВОРОГ У ТИЛУ? За оцінками експертів, перебування в лікарні завдає додаткової шкоди здоров’ю кожного десятого пацієнта. Особливо небезпечними щодо внутрішньолікарняної інфекції є хірургічні стаціонари, однак «підхопити» її можна й у звичайній амбулаторії чи санаторії. Що робити, аби, прийшовши на прийом до лікаря з однією хворобою, не вийти з двома, і чи можна захистити від подвійного удару самих медиків?

Світлана ДУДНИК, учений секретар ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

С

тратегічним завданням охоро­ ни здоров’я є забезпечення ви­ сокої якості медичної допомоги та створення безпечного середовища перебування в медичних закладах для пацієнтів і персоналу. Внутріш­ ньолікарняні інфекції, які нині у сві­ ті прийнято називати інфекціями, пов’язаними з наданням медичної допомоги (ІПМД), є найважливішою складовою цієї проблеми — через масштабність поширення і наслідків для здоров’я пацієнтів, медперсоналу й економіки держави в цілому. У світі рівень захворюваності на ІПМД паці­ єнтів і персоналу в закладах охорони здоров’я визнано індикатором якості та безпеки надання медичних послуг. Свого часу Генеральний директор ВООЗ Лі Чон Вук зазначив: підвищен­ ня якості медичних послуг як найбіль­ ше досягнення людства за останні 100 років було б абсолютно достовірним, аби не існувало хвороб, пов’язаних з наданням медичної допомоги. І ста­ тистика це підтверджує.

Вони повсюди? Нині до ІПМД зараховують не лише ті інфекції, що приєднуються до основ­ ного захворювання госпіталізованих пацієнтів, а й пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги (в амбулаторно-поліклінічних, освітніх, санаторно-оздоровчих установах, зак­ ладах соціального захисту населення, під час надання швидкої медичної до­ помоги, допомоги на дому тощо), а та­ кож випадки інфікування медичних працівників у результаті їх професій­ ної діяльності. За наполяганням ВООЗ, будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, що вражає хво­

18

рого внаслідок звернення по медич­ ну допомогою або ж госпіталізації (у тому числі й після виписування, неза­ лежно від ступеня проявів симптомів), підлягає обліку і реєстрації. Це саме стосується і медичного персоналу, який інфікувався на робочому місці. Поширеність ІПМД обумовлена переважно демографічними змінами (зростання чисельності осіб похилого віку), розширенням у популяції груп підвищеного ризику (людей із хроніч­ ними захворюваннями, інтоксикація­ ми, тих, хто вживає імунодепресанти, тощо), загальним зниженням неспе­ цифічних захисних сил організму сучасної людини внаслідок її еволю­ ційної неготовності до стрімких змін умов життя в епоху науково-технічної революції з її тіньовим боком — забрудненням навколишнього середови­ ща, екологічною кризою, зміною спо­ собу життя (гіподинамією, стресами, нераціональним харчуванням). Однак основними причинами роз­ витку внутрішньолікарняної інфекції визнано:  формування госпітальних шта­ мів мікроорганізмів з високою віру­ лентністю і множинною лікарською резистентністю до антибіотиків, які мають селективні переваги та високу стійкість до факторів навколишньо­ го середовища (ультрафіолетового опромінення, висушування, дії дезін­ фекційних препаратів), — здатність до формування госпітальних штамів притаманна всім умовно-патогенним бактеріям;   нераціональне використання антибіотиків і відсутність контролю за циркуляцією штамів із лікарською стійкістю;  значну частоту носійства пато­ генної мікрофлори (наприклад, золо­ тистого стафілокока) серед медичного персоналу (у середньому — 40%);  створення великих лікарняних комплексів зі специфічною екологією — скупченістю у стаціонарах і поліклі­ ніках, особливостями їх контингенту (переважно ослаблені пацієнти), від­ носною замкнутістю приміщень (па­ лати, процедурні кабінети тощо);  порушення правил асептики й антисептики, відхилення від санітар­ но-гігієнічних норм для стаціонарів і поліклінік;  наявність значної кількості па­ цієнтів, яких госпіталізують із нероз­ пізнаними інфекційними хворобами, носіїв стертих форм інфекцій;

 неподолані стереотипи клініцис­ тів, які й досі розглядають більшість ІПМД (пневмонію, пієлонефрит, за­ пальні захворювання шкіри, під­ шкірної жирової клітковини тощо) як неінфекційну патологію і своєчасно чи й зовсім не вживають необхідних профілактичних і протиепідемічних заходів. Не останню роль у поширенні внут­ рішньолікарняних інфекцій відіграє природний кругообіг умовно-пато­ генної мікрофлори за схемою «медич­ ний персонал (або хворі) — зовнішнє середо­вище — медичний персонал (хворі)», що підтримує постійний епідемічний процес у закладах охо­ рони здоров’я. Не менше значення мають медичні маніпуляції. Часто ІПМД виникають після оперативних втручань та інвазивних лікувальних і діагностичних процедур (наприклад, катетеризації вен і сечового мі­ хура). Також робить свій внесок на­ уково-технічний прогрес: у медицині дедалі ширше застосовують прила­ ди й обладнання, які потребують особливих методів стерилізації. Тому ІПМД реєструють повсюдно, у вигляді спалахів або спорадичних випадків, у будь-яку пору року. Практично кожен пацієнт чи мед­ працівник може стати жертвою внутрішньолікарняних інфекцій, які мають високу контагіозність, широкий спектр збудників і різноманітні шляхи передачі. За даними ВООЗ, у середньо­ му налічується близько 100 нозологіч­ них форм ІПМД, збудниками яких є понад 300 видів мікроорганізмів.

Інфекції «роз’їдають» економіку Навіть у розвинених країнах ІПМД виникають у 5-10% госпіталізованих, а у відділеннях інтенсивної терапії — у понад 25% хворих. Кожен 12-й ле­ тальний випадок у лікарнях — резуль­ тат госпітальної інфекції. У країнах Європи щорічно реєструють близько 5 млн випадків ІПМД (46-93 на 1 тис. госпіталізацій, у відділеннях реаніма­ ції та інтенсивної терапії — 97-318 на 1 тис.). Зокрема, у Німеччині ІПМД виявляють приблизно у 3,5% паці­ єнтів, у Франції — у 7,6%, Швеції та Великій Британії — у близько 7 і 10% відповідно. У США документують майже 2 млн таких захворювань у стаціонарах, тобто 5% пацієнтів і 1% населення країни потерпають від госпітальних інфекцій. За даними експертів ВООЗ, у країнах, що розви­

ваються, цей показник у деяких ви­ падках перевищує 40%! ІПМД відтягують на себе кошти, які можна було б спрямувати на пла­ нові заходи з поліпшення здоров’я людей. А дже трива лість стаціо­ нарного лікування таких хворих у країнах Європи збільшується що­ найменше на 25 млн ліжко-днів на рік, що завдає збитків приблизно на 13-24 млн Євро, у США — 5-10 млрд дол., у Великій Британії — майже на 1 млрд фунтів стерлінгів у рік. Згідно з даними ВООЗ хворі з ІПМД вимушені перебувати в стаціонарі у 2-3 рази довше, ніж такі самі пацієнти без ознак інфекції, у 3-4 рази зростає вартість їх лікування і у 5-7 разів — ризик летального наслідку. Усього в країнах Європи від ІПМД помирають 25 тис. осіб на рік. У цілому ж додат­ кове лікування, догляд, реабілітація таких хворих потребують не менше 13-24 млн Євро щороку. У США від інфекцій, спричинених різними штамами нозокоміальних мікроор­ ганізмів, щороку помирають 99 тис. осіб при загальній кількості зареєстрованих випадків таких інфекцій в 1,7 млн випадків. У США на 1 хворого з лікарняною інфекцією у хірургіч­ ному стаціонарі додатково припадає 7,4 ліжко-дня. Матеріальний збиток від госпітальних інфекцій у цій краї­ ні становить 5-10 млрд доларів на рік. І це при тому, що значній частині ІПМД можна запобігти, зокрема у країнах, що розвиваються, — більше ніж у 40% випадків.

Позиція страуса В Україні тривалий час проблему внут­р ішньолікарняних інфекцій узагалі замовчували, випадки ІПМД приховували або ж їх практично не реєстрували — переважно фіксу­ вали спалахи захворювань, на які вже неможливо було не реагувати. Сьогодні мало що змінилося, офі­ ційна статистика захворюваності внутрішньолікарняними інфекці­ ями в нашій країні абсолютно не відображає реальної картини. Що­ року реєструють лише декілька ти­ сяч таких випадків, що не відповідає ні світовому рівню, ні загальному стану матеріально-технічного, ла­ бораторного та медикаментозного забезпечення вітчизняних закладів охорони здоров’я. Так, за даними ДУ «Український центр з контролю й моніторингу захворюваності МОЗ України» у 2015 році зафіксовано приб­лизно 4,5 тис. випадків ІПМД, при цьому найбільше зареєстровано не там, де реально існують об’єктивні передумови для їх виникнення, а там, де краще налагодили систему відсте­ ження. Тож на тлі статистики країн Європи та США Україна взагалі прак­ тично не має проблем з ІПМД! Хоча насправді ситуація катастрофічна. До того ж у країнах колишнього СРСР причиною ІПМД досі є післяін’єкційні

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СВІТОВИЙ ДОСВІД

17 листопада 2017 року

ускладнення, яких у країнах Євро­ пи майже не трапляється. Також спеціальні вибіркові дослідження у зак­ладах охорони здоров’я України свідчать, що реальна кількість ІПМД у 50-100 разів вища за офіційно заре­ єстровану. Найпоширенішими є ін­ фекції сфери хірургічного втручання, які у загальній структурі ІПМД ста­ новлять за різними даними від 40 до 60% (як зазначає ВООЗ, у розвинених країнах цей показник сягає 15-20%, у державах, що розвиваються, набли­ жається до 30-60%, а у країнах СНД у середньому становить 35-45%). Незважаючи на широке впровадження в клінічну практику великої кількості антибактеріальних препара­ тів, частка пацієнтів із гнійною хірур­ гічною інфекцією — 35-40% хворих загального хірургічного профілю. Не зменшується і летальність при гнійній інфекції, яка, за даними різних авто­ рів, коливається від 19 до 70%. Спотворення статистики — наслі­ док відсутності злагодженої системи епідеміологічного контролю за ІПМД, який слід забезпечувати завдяки комплексу ефективних організацій­ них, профілактичних та протиепіде­ мічних заходів. Також багато наших медичних пра­ цівників не усвідомлюють глобаль­ ності проблеми внутрішньолікар­ няних інфекцій, вважаючи, що вона стосується винятково стаціонарів, або ж переконані, що причина біди — у «слабкому» пацієнті, а не в умовах їх лікарні. А оскільки ніхто не відстежує реальної ситуації, то й медичні пра­ цівники мають про вказану проблему віддалене уявлення, тому не знають, як на неї вплинути в умовах конкрет­ ного відділення, лікарні.

Мийте руки! Якщо хтось вбачає у подібному зак­ лику іронію, нехай звернеться до Програми ВООЗ щодо забезпечення безпеки пацієнтів, де дотримання правил гігієни рук в установах охо­ рони здоров’я визнано основним елементом цієї стратегії. Комплексна програма щодо гігієни рук уперше була впроваджена в університетських клініках Женеви, зав­д яки чому за п’ять років вдалося майже вдвічі зни­ зити частоту ІПМД і рівень передачі метицилін-резистентного золотис­ того стафілококу (MRSA). При цьому традиційна техніка миття рук водою з милом була доповнена застосуван­ ням спиртових антисептиків (їх поча­ ли використовувати майже в 5 разів більше). Ця програма стала основою для просування культури гігієни рук на глобальному рівні. Зокрема, застосування спиртових антисептиків та навчання медпрацівників прави­ лам дотримання гігієни рук у лікар­ нях Англії й Уельсу дали унікальні результати: кожен фунт стерлінгів, вит­рачений на спиртовий антисеп­ тик, зекономив 9-20 фунтів стерлінгів за рахунок зниження вит­рат на тей­ копланін (антибіотик, який вико­ ристовують для лікування інфекцій, спричинених MRSA). Також аналіз ефективності кампанії «За чистоту рук» підтвердив, що програма була б економічно вигідною навіть у разі зниження рівня ІПМД лише на 0,1%. До речі, частка ІПМД, що виникають унаслідок недотримання правил ан­ тисептики рук, коливається в різних країнах від 30 до 80%.

Іще одна вимога — дотримання режиму стерилізації та дезінфекції медичного інструментарію, приладів, апаратури, оскільки останнім часом артифіціальний механізм передачі в поширенні внутрішньолікарняних ін­ фекцій виходить на лідируючі позиції, та ще й приблизно 30% інвазивних втручань виконують без достатніх показань. Медичні працівники повинні усві­ домити, що ІПМД — це не лише проб­ лема пацієнта, а й персональна загро­ за для всіх лікарів, медсестер і навіть немедичного персоналу. Тому МОЗ і професійні співтовариства мають просувати європейські рекомендації в цьому напрямку. Не так уже й складно запровадити їх у практику медичних закладів, розробити освітні програми для медпрацівників і, що найважливі­ ше, — контролювати їх дотримання. Можливо, потрібно створити систему заохочення лікарень за надання звітів щодо ІПМД, оприлюднювати таку ін­ формацію і хвалити не тих, хто «від­ рапортував» про псевдовідсутність ін­ фекції, а тих, хто дійсно знижує рівень інфікування у своїй лікарні. За нинішньої системи в кожному закладі охорони здоров’я України має бути створена комісія з профілактики внутрішньолікарняних інфекцій, по­ вноваження якої поширюються на всі підрозділи і служби клініки. У своїй ді­ яльності комісія повинна керуватися положенням, розробленим і затвердженим для кожного конкретного зак­ ладу. Її основні завдання: прийняття рішень за результатами епідеміоло­ гічного аналізу, розробка програм і планів епідеміологічного нагляду, координація заходів з керівництвом; забезпечення взаємодії всіх служб стаціонару (відділення), а також вза­ ємодія з органами, уповноваженими здійснювати державний санітар­ но-епідеміологічний нагляд. Однак існування таких комісій не гарантує належного результату за наявності фінансових проблем, а також відсут­ ності чіткої системи епідеміологічно­ го нагляду та контролю, адекватних дієвих механізмів збору даних щодо ІПМД, можливостей дос­лідження ін­ фекцій, моніторингу тощо.

Де тонко, там і рветься Доведено тісний зв’язок між рівнем розвитку країни та поширеністю ІПМД: в економічно стабільних дер­ жавах значно менше випадків внутрішньолікарняної інфекції. Ситуація в Україні ускладнюється також через брак фінансування для

відповідного утримання закладів охорони здоров’я, тривалу транс­ формацію всієї системи медичної допомоги, недосконалість норма­ тивно-правової та методичної бази в напрямку вирішення проблеми, відсутність чіткої системи епідеміч­ ного нагляду за ІПМД, достовірної реєстрації та моніторингу. Щоправда, в нашій державі роз­ роблено окремі нормативно-правові документи, які прямо або опосеред­ ковано регулюють певні аспекти, пов’язані з ІПМД, однак цього вкрай недостатньо. Тому на часі приведен­ ня нормативно-правових актів щодо ІПМД у відповідність до міжнарод­ них вимог, удосконалення методич­ ного забезпечення, документальної складової тощо. Наразі навіть чинні закони і кілька десятків наказів МОЗ України, котрі покликані регулювати ці питання, не узгоджені між собою, а частина з них узагалі застаріла. Та й умови, у яких функціонують наші ме­ дичні заклади, аж ніяк не сприяють приборканню внут­рішньолікарняних інфекцій. Ще у 2004 році відбулася ко­ легія МОЗ України, на якій було роз­ глянуто це питання і озвучено факти реєстрації грубих порушень проти­ епідемічного режиму в закладах охо­ рони здоров’я, у тому числі й через їх недостатнє матеріально-технічне забезпечення. Як гадаєте, ситуація змінилася на краще? У 2015 році фахівці Держсанепід­ служби України здійснили перевірку понад 3 тис. лікувально-профілак­ тичних закладів і встановили, що кількість лікарень, які перебувають у незадовільному санітарно-техніч­ ному стані, порівняно з 2013 та 2014 роками збільшилася майже вдвічі! Серед основних проблем названо відсутність капітальних і поточних ремонтів приміщень, частина яких узагалі перебуває в аварійному стані і не підлягає ремонту, а також адек­ ватного очищення і знезараження стічних вод інфекційних лікарень (відділень). У сільській місцевості медичні заклади не забезпечені цент­ ралізованими інженерними мережа­ ми, у тому числі через відключення електропостачання та відсутність палива. Дезінфекційне і стериліза­ ційне обладнання здебільшого зно­ шене, технічно застаріле, тому часто виходить з ладу. Усе це не дає змоги належним чином забезпечити необ­ хідний режим дезінфекції та стери­ лізації виробів медичного призна­ чення і зумовлює ризик виникнення внутрішньолікарняних інфекції.

«

В УКРАЇНІ ТРИВАЛИЙ ЧАС ПРОБЛЕМУ ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИХ ІНФЕКЦІЙ УЗАГАЛІ ЗАМОВЧУВАЛИ, ВИПАДКИ ІПМД ПРИХОВУВАЛИ АБО Ж ЇХ ПРАКТИЧНО НЕ РЕЄСТРУВАЛИ — ПЕРЕВАЖНО ФІКСУВАЛИ СПАЛАХИ ЗАХВОРЮВАНЬ, НА ЯКІ НЕМОЖЛИВО ВЖЕ БУЛО НЕ РЕАГУВАТИ. НА СЬОГОДНІ МАЛО ЩО ЗМІНИЛОСЯ, ОФІЦІЙНА СТАТИСТИКА ЗАХВОРЮВАНОСТІ ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИМИ ІНФЕКЦІЯМИ В НАШІЙ КРАЇНІ АБСОЛЮТНО   НЕ ВІДОБРАЖАЄ РЕАЛЬНОЇ КАРТИНИ

«

Не все так безнадійно? Утім, управу на внутрішньолікарняні інфекції знайти можна, але лише за умови впровадження сучасної ефек­ тивної системи епідеміологічного нагляду та контролю, своєчасного здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів. Фахівці стверд­ жують: половині випадків ІПМД мож­ на запобігти, особливо це стосується країн, що розвиваються, де «резерв» та­ ких можливостей не використовують повною мірою. З метою комплексного підходу до профілактики ІПМД у багатьох країнах Західної Європи і США ще на початку 80-х років минулого сто­ ліття були розроблені та реалізовані національні програми інфекційного контролю за внутрішньолікарними інфекціями, завдяки чому вдалося значно знизити їх частоту. До того ж усі зрозуміли, що впровадження таких програм дає змогу окупити витрати на їх фінансування вже протягом року. Ефективність інфекційного контролю на національному рівні залежить від координованих зусиль фахівців сані­ тарно-епідеміологічної служби та закладів охорони здоров’я, кожен з яких має свою специфіку, тож і програма епідеміологічного нагляду в конкрет­ ній лікарні має бути адаптована до її особливостей. Добре було б, аби це врахували в нинішніх реформах. Україні потрібно нарешті перейти на міжнародні стандарти профілак­ тики інфекцій. Сучасні вимоги та рекомендації, якими нині керуються у світі, підготовлені різними профе­ сійними і науковими товариствами, засновані на доказовій медицині й обґрунтовані клінічними досліджен­ нями, до того ж їх кожні кілька років оновлюють. Нині одними з найнові­ ших, визнаних в усьому світі, є на­ ціональні рекомендації з профілак­ тики ІПМД Великої Британії — epic3 (National Evidence-Based Guidelines for Preventing Healthcare-Associated Infections in NHS Hospitals in England). Однак в Україні їх до уваги не беруть, та й чинних процедур профілактики інфекцій практично не оновлюють. За визначенням ВООЗ, епідеміоло­ гічний нагляд у закладі — це система збору, аналізу й інтерпретації даних про інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги, що передбачає періодичну звітність відносно зібра­ ної інформації перед зацікавленими особами та групами. У переважній більшості країн відстеження ІПМД — це частина клінічної практики, там іс­ нують рекомендації або директиви, котрі вказують, який тип інфекції або мікроорганізмів потрібно контролю­ вати і які звіти направляти в контро­ люючі органи. До того ж інформація про рівень ІПМД у медичних закладах є абсолютно публічною, пацієнт може знайти її в інтернеті і вибрати безпеч­ нішу в цьому плані лікарню. Більшість медичних закладів Євро­ пи використовують системи контролю за окремими процедурами, напри­ клад, за введенням цент­ральних ве­ нозних катетерів і доглядом за ними. Такі системи сприяють ранньому ви­ явленню інфекцій і встановленню їх причини та джерел. Останні тенден­ ції в медичній практиці у Європі — запровадження контрольних листів для конкретних процедур та застосу­ (Продовження на стор. 20)

19


СВІТОВИЙ ДОСВІД (Початок на стор. 18) вання правил Bundles of Care (покро­ кова інструкція з виконання конкрет­ них процедур), що дало змогу значно знизити рівень ускладнень у пацієн­ тів. Контро­л ьні листи пропонують багато організацій, зокрема ВООЗ (хірургічний контрольний лист), CDC (контрольний список для запобігання розвитку сепсису) тощо, оскільки не може бути єдиної уніфікованої форми інфекційного контролю для всіх відді­ лень і зак­ладів охорони здоров’я. Розробка адаптованої програми епідеміологічного нагляду має бути суспільною справою епідеміоло­ га і лікаря клінічної спеціальності, оскільки це елемент нагляду та мо­ ніторингу, а не інспекція. Тож висо­ кий рівень захворюваності ІПМД не може бути приводом для покарання медичних працівників. Передусім потрібно знайти «збій» у системі і відкоригувати її, бо мета — не захи­ щатися, а гарантувати безпеку паці­ єнтів і персоналу. Аби запровадити подібні програми в Україні, знову ж таки потрібно спо­ чатку перейняти міжнародні стандар­ ти (щодо удосконалення лабораторної діагностики, визначення випадку ІПМД різних нозологічних форм, епі­ деміологічного нагляду, протиепіде­ мічних заходів, виявлення госпіталь­ них штамів збудників ІПМД тощо). За даними дослідників США, завдя­ ки ефективним програмам епідемі­ ологічного нагляду можна запобігти виникненню третини всіх випадків ІПМД. Та навіть якщо вдасться змен­ шити їх кількість на 6%, витрати на програму окупляться. Найефектив­ нішим підходом у боротьбі з ІПМД може бути система, що складається з епідеміологічного, бактеріологічного і клінічного моніторингу. Особливо важливо відстежувати захворюва­ ність на ІПМД і смертність від них за допомогою ретроспективного й оперативного епідеміологічного ана­ лізу, епідеміологічного обстеження, діагностики та оцінки ефективності проведених заходів.

Стрілочники чи потерпілі? На жаль, медичний персонал зазви­ чай сприймають як джерело або фак­ тор передачі внутрішньолікарняної інфекції, а під час епідеміологічного розслідування майже завжди «приз­ начають» основним порушником протиепідемічного режиму. Дещи­ ця правди в цьому є, однак медики першими потерпають від інфекцій «рідної» лікарні. На жаль, в Україні не проводять моніторингу й обов’язкової реєстрації випадків ІПМД серед ме­ дичних працівників. Під час досліджень професійних захворювань медичного персоналу зазвичай звер­ тають увагу на «класичні» інфекції (у структурі професійної захворюва­ ності домінують туберкульоз органів дихання і вірусні гепатити). Однак медичні працівники ризикують за­ разитися й інфекціями, зумовлени­ ми умовно-патогенними мікроорга­ нізмами, які циркулюють у закладах охорони здоров’я. Цю проблему на­ лежним чином не досліджують. Умов­ но-патогенні мікроорганізми здатні спричинити такі нозологічні форми, як ГРІ, ангіна, фарингіт, гайморит, тонзиліт, пневмонія, цистит, пієло­ нефрит, інфекційний міокардит та інші хвороби, частка яких у структурі професійної захворюваності переви­

20

«

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОТИДІЇ ІПМД ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СВОЄЧАСНИХ І ЯКІСНИХ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ, ЯКІ МОЖУТЬ БУТИ РЕЗУЛЬТАТИВНИМИ ЛИШЕ В РАЗІ ПРОВЕДЕННЯ ВСЕБІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗА ЕПІДЕМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ, ЩО ВАЖЛИВО ДЛЯ КЕРУВАННЯ СИСТЕМОЮ І ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

«

щує 90%. Але в Україні не розроблені параметри санітарно-епідеміологіч­ ного нагляду за ІПМД медичних пра­ цівників, як і система відповідних профілактичних та протиепідемічних заходів. Вона має передбачати засто­ сування засобів імунопрофілактики для зниження захворюваності серед медичних працівників із порушенням імунного статусу, розробку уніфікова­ них критеріїв захворювання медич­ ного працівника на ІПМД з урахуван­ ням напрямку діяльності, порядок встановлення діагнозу «професійне захворювання» (докази епідеміоло­ гічних зв’язків з інфекційним хворим чи матеріалом, наявність умов, що сприяють внутрішньолікарняному зараженню, тощо). На жаль, в Україні немає достовірної статистики професійної захворюва­ ності медиків, тож і відповідних даних щодо ІПМД у них. Передусім це обу­ мовлено недостатнім рівнем соціаль­ ного та матеріального забезпечення професійної непрацездатності в дер­ жаві, а також недосконалою системою страхування та виплат компенсацій з професійної непрацездатності фонда­ ми соціального захисту й страхуван­ ня. Не останню роль відграє і страх медиків втратити роботу, а отже, й намагання приховати свої хвороби, несумісні з професійною діяльністю, чи вилікувати їх самотужки. Ще одна причина — формальне проведення медичних оглядів і складність про­ цедури підтвердження професійної етіології захворювання у медиків. Отож, чоботар — без чобіт, а лікар — без здоров’я. За даними ДУ «Інститут медицини праці НАМН України», рівень смерт­ ності медичних працівників віком до 50 років на 32% вищий, ніж у серед­ ньому по країні. Проте виявлення профзахворювань у них не перевищує 10% від загальної кількості. Зокрема, медики перебувають у групі підвище­ ного ризику зараження гемоконтактними інфекціями. У світі офіційно задокументовано професійне зара­ ження ВІЛ-інфекцією 350 медичних працівників, натомість випадків захворюваності на вірусні гепатити В і С серед них — десятки тисяч. Однак Україна знову йде «не в ногу». Зокре­ ма, з 2006 року спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості ви­ падків та зниження рівня професійної захворюваності медиків, що не коре­ лює ані зі світовою статистикою, ані з вітчизняними умовами їх праці (у 2006 році цей показник становив 0,74 на 10 тис. працюючих, у 2015 році — 0,31!). Цікаво, що таке «покращення» збіглося в часі з ліквідацією санітарноепідеміологічної служби, передачею її функцій різним структурам, знищен­ ням системи санепіднагляду за умова­ ми праці на законодавчому рівні.

Ризики зростають Останнім часом боротьбу з внутріш­ ньолікарняними інфекціями усклад­ нює їх стійкість до антибіотиків. Мультирезистентні інфекції пере­ творюються на справжню загрозу людст­ва. Доведено, що багато стійких мікроорганізмів «народжуються» і на­ рощують свою стійкість саме в уста­ новах охорони здоров’я. Так, MRSA спочатку з’явився в кількох клініках, а вже через деякий час його виявили в багатьох лікувальних установах по всьому світу, нині деякі його штами вільно «гуляють» за межами лікарень, чатуючи на нові жертви. Поширенню резистентних бактерій сприяє пере­ ведення пацієнтів з палати в палату або ж в інші лікарні. Медичні туристи «розвозять» їх по всьому світу, який не встигає рахувати економічні збитки від ІПМД з антимікробною резистент­ ністю (АМР). Зокрема, у країнах ЄС такі витрати щорічно оцінюють що­ найменше в 1,5 млрд Євро. Пропонують різні шляхи боротьби з цією «стихією». Наприклад, ізолю­ вати пацієнтів, інфікованих бактерія­ ми з АМР, і використовувати особливі запобіжні заходи під час контакту з ними. Однак не в усіх лікарнях (особливо у країнах, що розвиваються) є для цього необхідні умови. В якості альтернативи пропонують «сортува­ ти» хворих з однаковою інфекцією в окремих зонах або палатах, інвес­ тувавши додаткові кошти в інфра­ структуру приміщень-ізоляторів. У Нідерландах та деяких інших кра­ їнах Європи успішно реалізували програму поєднання ізоляції пацієн­ тів і скринінгу у групах високого та низького ризику. Обов’язковим ком­ понентом має бути епідеміологічне спостереження за ІПМД й обмін ін­ формацією в рамках мереж на наці­ ональному та регіональному рівнях. Особливі надії пок ладають на інновації. Тому у світі зростають інвестиції в наукові дослідження й програми, спрямовані на посилення профілактики та контролю інфекцій і нагляду за застосуванням антибіоти­ ків. Утім, в очікуванні дива від учених уряди вдаються до більш приземле­ них кроків, наприклад, розробляють національні програми та мережі з профілактики й контролю інфекцій, причому деякі з них вже довели свою ефективність. Національні стратегії зазвичай передбачають визначення цільових показників щодо зниження рівня інфекцій, внесення відповідних змін до законодавства, акредитацію, інспекцію з боку «груп удосконален­ ня», а також різні види перевірок і надання зворотного зв’язку. У деяких країнах впроваджено санкції за не­ виконання приписів стратегій, зокрема з лікарні стягується оплата за лікування пацієнта, який став жерт­

вою ІПМД у її стінах, до того ж може бути накладено штраф чи й закрито певне відділення або службу. В інших — обрали методику «пряника», тоб­ то внесли елементи профілактики та контролю інфекцій у правила акре­ дитації лікарень. У США наявність такої програми є обов’язковою умо­ вою акредитації. У Франції та деяких країнах Європи всі заклади охорони здоров’я мають сформувати комітет з профілактики та контролю інфекцій, який відповідає за розробку і впро­ вадження такої програми. У Бра­ зилії всі установи охорони здоров’я зобов’язані забезпечити медиків спиртовими антисептиками для рук. Китай опублікував директиву, згідно з якою на кожні 200-250 ліжко-місць передбачено одного медичного пра­ цівника, відповідального за нагляд і контроль за інфекціями. У Німеччи­ ні пішли ще далі: у 2011 році набув чинності спеціальний закон про про­ філактику інфекцій, оскільки запро­ ваджена там система фінансування клініко-статистичних груп не по­ ліпшила ситуації з АМР. У разі засто­ сування гонорарного методу оплати медики також не дуже зацікавлені у скороченні рівня передачі інфекцій в установах охорони здоров’я, адже будь-які додаткові діагностичні про­ цедури, як і лікування пацієнтів, за­ безпечують дохід надавачу медичних послуг.

Бар’єри буде подолано? Ефективній боротьбі з внутрішньолі­ карняними інфекціями заважає чи­ мало факторів, передусім пов’язаних з фінансовим забезпеченням закла­ дів: недостатньо високий рівень роз­ витку інфраструктури і обмежений доступ до необхідних матеріалів, не­ задовільний стан будівель лікарень, дефіцит кадрів, відсутність сучасних систем подачі чистої води та об’єктів для проведення достовірних мікро­ біологічних досліджень. Ще однією серйозною проблемою для багатьох країн є дефіцит кваліфікованих кадрів, адже профілактика та контроль інфекцій лише недавно були включені до переліку клінічних дисциплін ме­ дичних вишів, і тому жоден напрямок клінічної медицини не несе чіткої від­ повідальності за цю сферу (коли відпо­ відальні всі — вважай, що ніхто). Зрештою, Україні також настав час усвідомити: ефективність протидії ІПМД залежить від своєчасних і якіс­ них протиепідемічних заходів, які можуть бути результативними лише в разі проведення всебічного моніто­ рингу за епідемічними процесами, що важливо для керування системою і прийняття управлінських рішень. Також слід зазначити: ефектив­ ність такої системи багато в чому за­ лежить від координації зусиль із фа­ хівцями санітарно-епідеміологічних служб, але в Україні цю інституцію ліквідовано. Нині її функції забезпе­ чують Міністерство охорони здоров’я, Державна служба з питань праці та Держпродспоживслужба. Чи впора­ ються вони із цим завданням, пока­ же час. Однак інфекції не чекатимуть, тож боротьба з ними — доволі дина­ мічний процес, система епідеміч­ ного нагляду та контролю повинна постійно змінюватися, адаптуючись до нових досягнень медичної науки і викликів. А останніх в Україні — хоч відбавляй.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

17 листопада 2017 року

«ГАРЯЧА ХІМІЯ» ПРОТИ РАКУ Відомий центр дослідження і лікування раку MD Anderson Cancer Center (Х’юстон, США) впровадив у клінічну практику інноваційний метод лікування метастатичних форм раку — гіпертермічну інтраперитонеальну хіміотерапію. Засновник методу — професор Паул Сугарбакер із Вашингтонського інституту раку дав шанс тим хворим, яким раніше пропонували тільки паліативну (підтримувальну) хіміотерапію.

У

спіх лікування переважної більшості злоякісних новоутворень залежить від можливості їх радикального видалення. Відсутність ракових к літин в організмі є гарантією повного одужання. На жаль, у багатьох випадках несвоєчасна діагностика або особливо агресивний перебіг патології спричиняють поширення пухлини з метастатичними ураженнями в регіональні лімфовузли. Іноді пухлина проростає в сусідні органи, залучаючи до процесу важливі анатомічні структури, які не піддаються видаленню. До недавнього часу поширені форми раку вважали неоперабельними. Таким пацієнтам призначали консервативне лікування (хіміотерапію й опромінення). Хірургія могла запропонувати лише паліативні процедури, спрямовані на полегшення симптомів, але не на локалізацію процесу. Інноваційна методика гіпертермічної інтраперитонеальної хіміоперфузії (HIPEC) дає змогу досягти абсолютно нового рівня в лікуванні пацієнтів із метастазами в черевній порожнині. Вона поєднує в собі такі методи, як хіміо­т ерапія й онкологічна гіпертермія, або нагрівання пухлини. Це так звана контактна хіміотерапія в зоні розвитку новоутворення. Метод сприяє досягненню високого показника виживаності протягом багатьох років із моменту діагностики метастатичної форми раку. Результати французького національного мультицентрового дослід­ж ення, у якому взяли участь 25 спеціалізованих хіру ргічних центрів країни, щодо застосування HIPEC у комбінованій терапії хворих з інтраперитонеально дисемінованим колоректальним раком (КРР) свідчать, що медіана виживаності таких пацієнтів становила 30 місяців, 5-річна виживаність — 27%. Комбіноване лікування хворих із КРР з перитонеальними імплантами з використанням циторедуктивних втручань та HIPEC є сьогодні у Франції національним стандартом. Українські лікарні поки що масово не використовують цього методу через брак досвіду. Проте

спеціалісти клініки онкології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького застосовують HIPEC у пацієнтів із дисемінованим і місцево поширеним раком шлунка (РШ). Порівняно з групою контролю вони зафіксували статистично вірогідну різницю виживаності цих хворих, а в деяких пацієнтів із дисемінованим РШ досягнуто довготривалої виживаності.

Показання до HIPEC Згідно з результатами досліджень, найкращі показники застосування HIPEC зафіксовано в окремих пацієнтів із такими діагнозами, як мезотеліома плеври, псевдоміксома черевної порожнини, перитонеальний рак із колоректальною пухлиною. Також метод ефективний при перитонеальному раку, що походить

зі шлунка або яєчників, — саме в цьому напрямку проводиться найбільше досліджень. Однак рак очеревини, джерелом якого є інші види раку (наприклад, рак підшлункової залози), не продемонстрував значущої відповіді на застосування HIPEC.

Як відбувається лікування? HIPEC проводиться в чотири етапи:  підготовчий;  резекція візуально помітних пухлин;  введення нагрітих хіміопрепаратів у порожнину;  реконструкція. На етапі підготовки для визначення ступеня ураження простору очеревини здійснюють попереднє обстеження. Базовим для HIPEC методом визначення співвідношення ризику проведення процедури й

очікуваного ефекту є індекс перитонеа льного канцероматозу (peritoneal cancer index — РСI). Лікування методом HIPEC доцільне, якщо індекс не перевищує 10 одиниць. При цьому навіть відповідний PCI не є однозначним показанням до продовження застосування HIPEC, адже для успіху потрібно радикальне видалення всіх пухлинних вузлів, про можливість чого хірург робить висновок на підставі попереднього візуального обстеження, а також інших даних, передусім про загальний стан пацієнта. Другий етап є суто хірургічним і передбачає максимальне видалення уражених пухлиною перитонеальних поверхонь і орга ні в. На й час т і ше п ровод я т ь хірургічне видалення (часткова або тотальна резекція) тонкої чи товстої кишки, селезінки, жовчного міхура тощо. Фактично виконують звичайне хірургічне видалення пухлин органів черевної порожнини. Завданням третього етапу є видалення пухлинних клітин, що візуально не диференціюються. Для цього очеревинний простір пацієнта заповнюють нагрітим до 41-42 °С розчином, що містить хіміопрепарати (найчастіше мітоміцин-С, оксаліплатин і цис­ платин). Нагрівання відбувається в спеціальному приладі, який також забезпечує цирк ул яцію розчину по маршруту «прилад— черевна порож нина—при ла д» для підтримки стабільно високої температури. Розрахункова тривалість етапу гіпертермічної інтра­перитонеальної хіміоперфузії — від 0,5 до 1,5 години. Етап реконструкції настільки ж важливий, як і всі попередні. У першу чергу перед хірургами стоїть завдання відновити роботу кишечника. З цією метою виводять тимчасову або постійну колостому. Крім того, до відновлення нормальної роботи інших органів (шлунка, сечового міхура) у них вводять катетери.

Навіщо гріють розчин?

«

ПРОЦЕДУРА «ГАРЯЧОЇ ХІМІЇ» ДАЄ ЗМОГУ ДОПРАВИТИ ДО ЗЛОЯКІСНИХ КЛІТИН У 2-3 РАЗИ ВИЩІ ДОЗИ ПРЕПАРАТІВ, НІЖ ПРИ ВНУТРІШНЬОСУДИННОМУ ВВЕДЕННІ. НАГРІТИЙ РОЗЧИН ЗНИЩУЄ ПАТОЛОГІЧНІ КЛІТИНИ, НЕ ШКОДЯЧИ ЗДОРОВИМ. ТАКИЙ СПОСІБ ВВЕДЕННЯ ЗАПОБІГАЄ ПОТРАПЛЯННЮ «ХІМІЇ» У КРОВ’ЯНЕ РУСЛО І ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ ЗМЕНШУЄ ВІРОГІДНІСТЬ ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ

«

Процедура «гарячої хімії» дає змогу доправити до злоякісних клітин у 2-3 рази вищі дози препаратів, ніж при внутрішньосудинному введенні. Нагрітий розчин знищує патологічні клітини, не шкодячи здоровим. Такий спосіб введення запобігає потраплянню «хімії» у кров’яне русло і завдяки цьому зменшує вірогідність побічних ефектів. Крім того, ракові клітини більш сприйнятливі до гарячого розчину. Отже, метод поєднує різні хімічні та фізичні фактори д л я ефективнішого знищенн я пухлини. Однак пі д час вибору цього комбінованого методу лікування слід враховувати велику тривалість операції (у середньому 8-12 годин) та неминучу супутню крововтрату. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

21


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ТЕРАПІЮ ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У 2016 році розпочався черговий перегляд клінічних настанов із серцевої недостатності, у результаті чого були прийняті оновлені рекомендації Європейського товариства кардіологів (ESC) з діагностики та лікування гострої і хронічної серцевої недостатності (ХСН). Вони сфокусували увагу кардіологів і фахівців суміжних спеціальностей як на самій проблемі, так і на нових підходах до ведення цього контингенту хворих.

Г

олова робочої групи зі створення рекомендацій професор Пітер Поніковськи у прес-релізі, присвяченому виходу рекомендацій, наголосив, що серцева недостатність (СН) — захворювання, яке пі д даєтьс я профі лактиці та лікуванню, а впровадження рекомендацій у клінічну практику дасть пацієнтам шанси на позитивний результат. Хронічна серцева недостатність — надзвичайно поширений стан серед людей, які досягли 50-річного віку. Так, в осіб віком 55 років ризик розвитку СН протягом решти життя становить 33% у чоловіків і 28% у жінок. При цьому впродовж 1 року вмирають 17% госпіталізованих і 7% стабільних (амбулаторних) пацієнтів із СН. Існує певний парадокс щодо статистичної інформації про серцевосудинні захворювання (ССЗ) та їх ускладнення, зокрема ХСН. З одного боку, лікарі мають у своєму розпорядженні потужну доказову базу ефективності застосування інноваційних препаратів і способів лікування хвороб системи кровообігу, які дають змогу, за даними різних досліджень, значно та достовірно знизити ризик ССЗ і смерті внаслідок кардіологічних подій, а з іншого — саме серцево-судинна патологія має вагому частку в загальній структурі причин смертності насе ленн я країн постра д янського простору. Формулюючи вимоги до раціонального ведення хворих, спеціалісти традиційно наголошують на необхі дності патогенетично обґрунтованої терапії. Відповідно, доцільність тієї чи іншої схеми лікування зумовлена доведеною можливістю впливу її компонентів на провідні патогенетичні ланки ССЗ.

Патогенез хронічної серцевої недостатності Про ХСН, причини і механізми її розвитк у до сьогодні написано так багато, що важко сказати щось нове. Провідною ланкою патогене-

22

зу ХСН є підвищена активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) на тлі порушення нейрогенної регуляції кардіогемодинаміки з боку симпатоадреналової системи. Хронічна гіперпродукція нирками і наднирковими залозами біологічно активних речовин одночасно із впливом на серцево-судинну систему інших зовнішніх і внутрішніх несприятливих чинників призводить до розвитку і прогресування артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічної хвороби серця (ІХС) та їх ускладнень (таких як інфаркт міокарда (ІМ), патологічне ремоделювання лівого шлуночка (ЛШ), його систолічна і/або діастолічна дисфункція) і врешті-решт — до ХСН. Прод у к том РА АС є а льдос терон, чиї тканинні й гемодинамічні ефекти були спочатку недооцінені, оскільки через приналежність альдостерону до мінералокортикоїдів, що синтезуються в кірковому шарі надниркових залоз, основні механізми його дії асоціювали з регуляцією рівнів К+ і Na+ з метою пі дтримки гомеостазу рі дини й електролітів в організмі. Тим часом альдостерон ідеально відповідає класичному визначенню гормонів, котрі, як відомо, у мізерно малих кількостях чинять найпотужніші фізіологічні або залежно від ситуації патофізіологічні ефекти. Як і будь-який інший гормон, у фізіологічних концентраціях альдостерон бере участь у реалізації базисних засад регулювання різноманітних функцій організму. Основним місцем його продукції є к лубочкова ділянка кіркового шару надниркових залоз, водночас у менших кількостях альдостерон синтезується й іншими клітинами організму епітеліального та неепітеліального походження, розташованими у структурах головного мозку, міокарді, ендотелії судин тощо. В умовах же гіперактивації РААС відбувається стійке підвищення концентрації а льдостерону, у творення і виділення якого регулює ангіотензин II.

Збі льшення рівня а льдостерону своєю чергою обумовлює формування низки патологічних змін у серцево-судинній системі, які умовно можна розділити на гемодинамічні та структурні. До гемодинамічних змін належать збільшення об’єму внутрішньосудинної рідини, спричинене посиленою реабсорбцією натрію, підвищення рівня артеріального тиску (АТ), дисфункція ендотелію, зниження варіабельності серцевого ритму, потенціювання вазоконстрикторних ефектів ангіотензину II. Крім того, зниження рівня таких електролітів, як ка лій і магній, пі двищ ує ймовірність розвитк у аритмій. Структурні порушення проявляються фіброзом міокарда, зниженн ям зміс т у кардіоміоци тів, збільшенням генного матриксу, що призводить до гіпертрофії та ремоделювання ЛШ. Альдостерон також активує симпатичний відділ вегетативної нервової системи і стимулює реакції вільнорадика льного окислення, що супроводжуються апоптозом. Ефекти будь-якого гормону реалізуються в разі взаємодії його з відповідними рецепторами клітин-мішеней, до яких він підходить, як ключ до замка. Головними мішенями альдостерону є дистальні звивисті канальці та збірні трубочки кіркової речовини нирок, де відбувається посилення реабсорбції натрію і секреції калію. Однак мінералокортикоїдні рецептори містяться і в інших структурах організму: серці, ендотелії і гладеньких клітинах судин. Це пояснює зазначені вище негативні кардіоваскулярні ефекти надлишкової продукції альдостерону.

Раціональна терапія ХСН — антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів Отже, застосу вання в к лінічній практиці принципів раціональної терапії ХСН передбачає забезпечення блокади надлишкової активації

РА АС. Д ля нівелювання ефектів ангіотензину II успішно використовують інгібітори ангіотензинперетворюючого фермента (іАПФ) або блокатори рецепторів до ангіотензину II (БРА), однак їх застосування за механізмом зворотного зв’язку нері дко спричин яє пі двищенн я синтезу реніну і ангіотензину I, що обумовлює необхідність додавання до схеми β-адреноблокаторів (БАБ). Подібна схема лікування дає змогу достовірно покращувати не тільки клінічний перебіг захворювання, а і прогноз хворих із ХСН. Проте вона не позбавлена певних недоліків. За тривалого застосування класичних інгібіторів ААС (іАПФ, БРА) може розвиватися феномен «вислизання блокади синтезу альдостерону». Логічно припустити, що одним із способів вирішення проблеми може бу ти використання антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів (АМР) у комплексній терапії хворих із ХСН, тим більше, що вивчення можливостей блокади ефектів альдостерону вважають одним з перспективних напрямків сучасної медицини, з розвитком якого пов’язують на дії на поліпшення результатів лікування пацієнтів із різними захворюваннями. Першим впрова дженим у к лінічну практику препаратом цього класу виявився спіронолактон, неселективний конкурентний АМР, подібний за структурою до прогестерону. Цей препарат із середини ХХ ст. доволі успішно застосовують у к лінічній практиці як діуретик для терапії набрякового синдрому різного генезу та АГ. Однак у традиційних для того часу високих дозах спіронолактон не рекомендований для комбінування з іАПФ у хворих із ХСН через високий ризик небажаних явищ. Водночас згаданий вище «ефект вислизання» на тлі стандартних інгібіторів вимагав пошуку додаткових можливостей д ля повнішої нейрог у мора льної блокади РААС в умовах тривалого лікування ХСН. Одними з вирішальних аргументів, що дали змогу обґрунтувати доцільність застосування спіронолактону в низьких дозах (25-50 мг на добу) у комп лексній терапії ХСН, стали результати багатоцентрового плацебо-контрольованого дослідження R ALES (Randomized A ldactone Evaluation Study), що включало 1663 хворих і тривало 2 роки. У ньому були отримані переконливі докази позитивного впливу спіронолактону на перебіг тяжкої СН. Додавання спіронолактону в середній дозі (близько 25 мг на добу) до стандартної терапії ХСН у хворих із тяжкою СН (III-IV ФК за NYHA) і вираженою систолічною дисфункцією ЛШ знижувало ризик тяжких ускладнень і збільшувало

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

17 листопада 2017 року

виживаність пацієнтів. Так, у групі спіронолактону порівняно з групою плацебо (стандартна терапія) було досягнуто достовірного зниження загальної смертності на 30% і зменшення кількості повторних госпіталізацій на 35%. Під час аналізу вторинних кінцевих точок виявилося, що в групі лікування АМР ризик смерті внаслідок серцевих причин і прогресування ХСН знижувався на 31 і 36% відповідно, а ризик раптової смерті — на 29%. Незважаючи на досить обнадійливі результати дос­ лідження RALES, застосування спіронолактону навіть у мінімальних дозах супроводжувалося розвитком низки побічних ефектів, зокрема гінекомастії. Побічні ефекти цього представника к ласу АМР не є несподіванкою, оскільки спіронолактон як неселективний інгібітор мінералокортикоїдних рецепторів одночасно діє і як антагоніст андрогенового рецептора, і як агоніст прогестеронових рецепторів. Подіб­н ий вплив спіронолактону на стероїдні рецептори зумовлює високу ймовірність розвитку порушень менструального цик лу в жінок, гінекомастії у чоловіків, гірсутизму і зниження лібідо. Логічно припустити, що досягти зниження частоти побічних ефектів за збереження високої ефективності терапії у хворих із ХСН можна за рахунок збільшення селективності антагоністів альдостерону відносно мінералокортикоїдних рецепторів.

Можливості використання еплеренону при ХСН До к ласу АМР окрім спіронолактону належать еплеренон і канренон. Оскільки останній сьогодні доступний тільки в Європі, основним «конкурентом» спіронолактону є еплеренон. Для оптимізації тактики ведення хворих із ХСН потрібне розуміння, вибір якого АМР буде найраціональнішим для реалізації основної мети такої терапії, використання в різних клінічних ситуаціях, а також мінімізації побічних ефектів. Обговорюючи перспективи застосування еплеренону в пацієнтів із ХСН, не можна не згадати два дослідження, які озброїли кардіологів потужною доказовою базою. Міжнародне подвійное сліпе плацебо-контрольоване дослідження РСІ EPHESUS (Eplerenone Post-Acute Myocardial Infarction Heart Failure Efficacy and Survival Study) включало 6642 хворих із систолічною дисфункцією ЛШ (фракція викиду ЛШ менше 40%) в ранні терміни після перенесеного ІМ. У двох групах порівняння — групі еплеренону і групі плацебо — оцінювали ефективність терапії за показниками загальної смертності та комбінованими показниками смертності від ускладнень ССЗ і частоти першої госпіталізації з приводу таких ускладнень. На тлі лікування в групі еплеренону спостерігали зниження загальної смертності на 15% переважно за раху нок зменшення серцево-су-

динної смертності, а комбінований показник — ризик серцево-судинної смерті/госпіталізації з приводу ускладнень ССЗ — знизився на 13%. Принципово ва ж ливим є той факт, що еплеренон, застосовуваний у низьких дозах, демонстрував сприятливі ефекти навіть у ранні терміни після перенесеного ІМ. У літературі обговорюються можливі механізми кардіопротекції, опосередковані еплереноном, у хворих на ІМ із дисфункцією ЛШ і ознаками ХСН. Ґрунтуючись на результатах низки досліджень, можна припустити, що ці механізми пов’язані зі здатністю еплеренону сповільнювати раннє електричне та структурне ремоделювання ЛШ і запобігати реактивному фіброзу в ділянках, віддалених від зони ІМ. Через 8 років після завершення EPHESUS кардіологи отримали інформацію про результати іншого подвійного с ліпого п лацебокон т р о ­л ьова ног о до с л і д ­ж е н н я ефек тивності еп леренон у — EMPHASIS-HF (Eplerenone in Mild Patients Hospitalization And Survival Study in Heart Failure). У ньому брали участь 2737 хворих із систолічною дисфункцією ЛШ і ХСН. Так само, як і в попередньому дослід­ женні, були сформовані 2 групи пацієнтів: група плацебо (стандартна схема лікування) і група, що отримувала еплеренон і стандартну терапію. Доза еплеренону становила 25 мг 1 раз на добу. Через 4 тижні терапії дозу препарату, як прави-

ло, підвищували до 50 мг 1 раз на добу. Протягом усього дослідження здійс­н ювали динамічний моніторинг рівня калію у сироватці крові. Тривалість спостереження становила 21 місяць. Первинна кінцева точка ефективності в дослідженні EMPHASISHF була комбінованою і включала кардіоваскулярну смерть і госпіталізацію з приводу ХСН. У якості вторинних кінцевих точок розглядали загальну смертність і госпіталізації з приводу ХСН. Результати EMPHASIS-HF переконливо продемонстрували, що додавання еплеренону до базової терапії ХСН достовірно зменшувало кількість смертей унаслідок ССЗ і госпіталізацій з приводу СН на 37%, знижувало загальну смертність на 24%, частоту госпіталізацій — на 23%, частоту госпіталізацій з приводу СН — на 42%. У зв’язку з очевидною перевагою еплеренону порівняно з плацебо дослідження було достроково завершено. Отже, є всі підстави вважати, що патогенетично обґрунтована із сучасних позицій терапія ХСН із вк люченням АМР до схеми лікування дасть змогу істотно поліпшити прогноз і знизити частоту серцево-судинних уск ладнень та смертності. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

Свято наближається з Селена-тур

119 ЄВРО

Ліцензія на туроператорську діяльність серія АЕ №272764, від 07.05.2009

КИЇВ — КРАКІВ — ВЕ ЛИЧК А — КИЇВ ВИЇЗ Д З КИЄВА! ПРОЇЗ Д ПОВНІС ТЮ ВК ЛЮЧЕНИЙ У ВАР ТІС ТЬ! Тільки-но починають кружляти перші сніжинки — душа просить свята. І не тільки в нас — європейці навіть втілили це бажання у різдвяних ярмарках. Приміром, у казковому польському місті Краків такий ярмарок відчиняє двері 27 листопада і запрошує всіх бажаючих! Хочете бути серед них? Тоді мерщій збирайтеся в дорогу — автобус із Києва вирушає 29 листопада. Є можливість приєднатися до групи в Житомирі, Рівному та Львові. Дива гарантовані!

ДЕ ТА ЛІ ПОДОРОЖІ ДИВІТЬС Я НА С АЙТІ (099) 222-77-04 viber, (067) 497-10-39, (093) 365-78-91, (044) 581-56-28, FB «Селена-Тур»

ТОВ «Туристична Компанія «Селена-Тур» www.selena-tour.com.ua

Автобусні тури до Європи з Києва

23


БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ПСИХІАТРІЯ М. Е. РЕБЕР РАССТРОЙСТВА АУТИСТИЧЕСКОГО СПЕКТРА. НАУЧНЫЕ ПОДХОДЫ К ТЕРАПИИ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 424

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: завідувача кафедри щелепно-лицевої хірургії (1 посада на 1 ст.); доцентів кафедр: хірургії серця та магістральних судин (1 посада на 0,25 ст.), акушерства, гінекології та перинатології (1 посада на 0,25 ст.), дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації (1 посада на 0,25 ст.);

У перевиданні відомого зарубіжного видавництва Cambridge University Press представлені сучасні гіпотези етіології та патогенезу аутизму. Особливу увагу приділено клінічній картині синдромних форм хвороби. Детально описано результати психологічних досліджень, що мають важливе значення для вивчення явища аутизму. Особливе місце в монографії відведено даним про психофармакотерапію і немедикаментозну реабілітацію. Монографія буде цікавою психіатрам, неврологам, педіатрам, терапевтам, психологам, педагогам, а також фахівцям у галузі соціальної реабілітації.

асистентів кафедр: сімейної медицини (1 посада на 0,25 ст.), психіатрії, психотерапії та медичної психології (1 посада на 0,75 ст.), медичної інформатики (1 посада на 1ст.); старшого викладача кафедри медичної інформатики (1 посада на 1 ст.).

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

ГІСТОЛОГІЯ ЗА РЕД. Б. Ю. ЧАЙКОВСЬКОГО, О. Д. ЛУЦИКА ГІСТОЛОГІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2010 СТОРІНОК: 304 Це видання — переклад українською і російською мовами найновішої редакції Міжнародної гістологічної термінології, що була затверджена у 2005 році на Міжнародному конгресі анатомів у Кіото і вийшла друком у 2008 році у видавництві Wolters Kluwer Health (США). У ній вперше для полегшення комп’ютерного опрацювання інформації Федеративний міжнародний комітет з анатомічної термінології (FICAT) застосував дванадцятизначні ідентифікатори термінів. У виданні вміщено значну кількість нових дефініцій, які стосуються найсучасніших досягнень біохімії, клінічної біології та цитофізіології. Посібник стане в пригоді студентам і викладачам вищих медичних навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, лікарям-інтернам, курсантам, магістрам. ВИБІР ІНОЗЕМНИХ ЛІКАРІВ

ХІРУРГІЯ AZOULAY DANIEL, LIM CHETANA SURGERY OF THE INFERIOR VENA CAVA: A MULTIDISCIPLINARY APPROACH ВИДАВНИЦТВО: SPRINGER РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 232 МОВА ВИДАННЯ: АНГЛІЙСЬКА Хірургія нижньої порожнистої вени досі залишається серйозною проблемою з точки зору не тільки технічних труднощів, а й післяопераційного ведення хворих. Монографія проливає світло на передові розробки, у тому числі інновації у візуалізації; неад’ювантне й ад’ювантне лікування пухлин, технічні та технологічні досягнення в галузі хірургії. Книга стане в пригоді хірургам (серця, судин і органів травлення), урологам, а також рентгенологам і анестезіологам.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 20 300 Замовлення №0510323 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Ваше здоров'я № 45-46  
Ваше здоров'я № 45-46  

Ваше здоров'я № 45-46 (від 17.11.2017)

Advertisement