Page 1

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№37-38 (1417-1418) 22.09.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ВАЛЕНТИНА ОЧЕРЕТЕНКО: РЕІМБУРСАЦІЯ НЕ ВИРІШИТЬ ПРОБЛЕМИ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ В УКРАЇНІ

На жаль, у нинішніх реформах більше піару, ніж реальних і позитивних змін. Наприклад, у МОЗ радісно заявили, що закупили тест-смужки, хоча хворі їх ще не отримали. При цьому ніхто не зауважив, що це — борг за 2016 рік, адже в минулому році жоден із пацієнтів (навіть діти) не одержав тест-смужок, кошти на закупівлі яких, до речі, були передбачені СТОР. у Державному бюджеті!

6

ПЛАН РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ —

ВСЕВОЛОД СТЕБЛЮК: УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА ПИСАЛАСЯ КРОВ’Ю

Нині більше лякає невизначеність стосовно реформ, які пропонує МОЗ. Люди не розуміють, а їм ніхто не пояснює. От знищили інститут позаштатних спеціалістів МОЗ, а хто візьме на себе відповідальність за поточну та перспективну діяльність галузі? Вони були лідерами, до яких можна було достукатися, які збирали всю інформацію, аналізували стан роботи в галузі, планували її розвиток. Запропоноване створення експертних рад оптимізму не викликає... СТОР.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ РІВНЯННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЧИНОВНИКІВ?

12

НОВИНИ БІЛЬШЕ 100 ТИС. МЕДИКІВ ВИМАГАЮТЬ ВІДМІНИТИ «НЕКОНСТИТУЦІЙНУ РЕФОРМУ» ПРОФІЛЬНИЙ КОМІТЕТ ВРУ НЕ ПІДТРИМУЄ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКУПІВЕЛЬНОГО АГЕНТСТВА ВАЛЕРІЯ ЛУТКОВСЬКА: «ОНОВЛЕНИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ПОРУШУЄ ПРАВА НАЙУРАЗЛИВІШИХ КАТЕГОРІЙ ПАЦІЄНТІВ»

2-5 СТОР.

Після того як в Україні «довго запрягали» із реалізацією ідеї громадського здоров’я, раптом почали «швидко їхати» — запроваджено відповідну спеціальність, створено Центр громадського здоров’я, затверджено Концепцію розвитку системи, а нещодавно — й конкретний План заходів щодо її реалізації. Наблизить він вітчизняну теорію до європейської практики, чи стане шпагатом між очікуваним і отриманим? І що може потопити нову систему, окрім традиСТОР. ційного «прийняли й забули»?

8


НОВИНИ ДО СТ У ПНІСТ Ь Д ЛЯ КОЖ НОГО

БУ Т И ЧИ НЕ БУ Т И?

ПЕТРО ПОРОШЕНКО ОБІЦЯЄ ЗАПРОВАДИТИ ТЕЛЕМЕДИЦИНУ В СЕЛАХ

У

Верховній Раді України 19 вересня зареєстрували ініційований Президентом України Петром Порошенком проект Закону «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» (№7117). Він передбачає розвиток інфраструктури й додаткове фінансування охорони здоров’я в селах, будівництво нових амбулаторій з можливістю проживання при них лікаря з родиною, придбання автомобілів для медиків, щоб вони мали змогу виїжджати на виклики в інші села, створення можливості для отримання осві-

ти та підвищення кваліфікації, а також закладає основи розвитку телемедицини, щоб лікарі мали змогу консультуватися з колегами за допомогою відеозв’язку. Для цього передбачається проведення інтернет-мережі у всі, навіть найвіддаленіші села. Ще до того, як законопроект було зареєстровано, Президент України повідомив: під час міжнародних візитів отримав від закордонних партнерів запевнення в реальній підтримці та допомозі запровадження телемедицини в Україні. «Ми говорили з президентом Світового банку під час мого

візиту у Вашингтон. Сподіваюся, до кінця року він буде в Україні, і до того часу буде створена окрема програма підтримки телемедицини в селах України», — повідомив П. Порошенко. Цього року в бюджеті вже передбачено 4 млрд грн на розвиток охорони здоров’я у сільській місцевості. Крім того, Уряд заклав додатковий 1 млрд грн на розвиток системи охорони у селах у 2018 році. За матеріалами ІА «УНІАН» та офіційного веб-сайту МОЗ

ГОЛО С Н А РОД У

БІЛЬШЕ 100 ТИС. МЕДИКІВ ВИМАГАЮТЬ ВІДМІНИТИ «НЕКОНСТИТУЦІЙНУ РЕФОРМУ»

С

оціальна напруга в системі охорони здоров’я досягла найвищої точки, оскільки станом на 13 вересня заборгованість по заробітній платі медичних працівників становила 81,7 млн грн. І це, на жаль, не єдине порушення прав працюючих медиків. Саме тому, аби достукатися до високих кабінетів МОЗ та КМУ, 19 вересня медична спільнота з усіх регіонів України організувала в столиці попереджувальну акцію протесту проти впровадження, на їх думку, «неконституційної реформи». Демонстранти тримали в руках прапори та плакати: «Не губіть систему охорони здоров’я!», «Ні реформі!», «Бідна медицина — вмираюча країна!». «Акція мирна, попереджувальна. Ми сподіваємося, що Уряд нас почує і розпоч-

неться нормальний соціальний діалог для вирішення нагальних питань, які ставить сьогодення. Реформа охорони здоров’я конче необхідна, але це має бути така реформа, щоб не розчаровувалися ані люди, ані медичні працівники», — повідомила Голова Професійної спілки працівників охорони здоров’я України Вікторія Коваль. Серед вимог, які профспілка висуває до влади, — призначення Міністра охорони здоров’я, збільшення медичної субвенції на 2017 рік з метою виплати та погашення заборгованості по заробітній платі. Також профспілка вимагає відійти від зрівнялівки в оплаті праці медиків шляхом підвищення з 1 вересня на два тарифних розряди посадових окладів лікарів, медичних сестер, у тому числі спеціалістів з вищою неме-

дичною освітою для того, щоб забезпечити єдині підходи в оплаті праці представників бюджетної сфери. Серед інших вимог профспілок — встановлення надбавок працівникам як державних, так і комунальних закладів охорони здоров’я за престижність праці, а також збільшення фінансування медичної реформи до 7% ВВП (зараз у проекті Держбюджету на 2018 рік на медичну галузь заплановано не більше 3% ВВП). Представники профспілок наголошують: акція — не проти проведення медичної реформи, вона за те, щоб остання відбувалася із дотриманням Конституції, котра визначає Україну як соціальну державу і гарантує безкоштовне медичне обслуговування, і врахуванням під час впровадження змін позицій профспілки й медичної спільноти. Свої вимоги протест уючі передали Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та в Адміністрацію Президента. За словами представників Професійної спілки працівників охорони здоров’я, під вимогами свої підписи поставили близько 100 тис. медиків з усіх регіонів країни. За матеріалами ІА «Укрінформ», Фото: Facebook

ПОШ У К ВИННИ Х ЗА МІСТ Ь КОНСТ РУ К Т ИВНОЇ РОБОТ И

МІНІСТЕРСТВО ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВЕСТИ ДИСКУСІЮ ЩОДО МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ

Д

иректор Центру досліджень проблем громадянського суспільства та політичний експерт Віталій Кулик заявив, що зі старту медичної реформи нормальної дискусії так і не відбулося. «Суспільство розкололося на дві частини: прихильників Супрун і прихильників Богомолець-Мусія. У цьому середовищі дискусії ні між собою, ні із суспільством не вийшло. Є набір штампів. Якщо ви представляєте інтереси Супрун, вас

2

звинувачують у тому, що ви грантожер, котрий працює на руйнування системи охорони здоров’я. Якщо відстоюватимете позицію Богомолець або Мусія — звинуватять у тому, що ви ледь не тітушки», — сказав В. Кулик. За його словами, під час впровадження медичної реформи третьої сторони немає, у першу чергу через те, що сторона, яка ініціювала реформу, із самого початку відмовилася вести дискусію. «Якщо Міністерство не

здатне нормально комунікувати і пояснити позицію — це проблема МОЗ. Це означає: там щось не так із комунікацією. Чомусь немає діалогу між ВРУ і МОЗ, немає роз’яснювальної кампанії, звідки візьмуться гроші, як працюватиме механізм?» — пояснив свою думку експерт. За матеріалами сторінки Віталія Кулика у Facebook

МОЗ погодилося доопрацювати законопроект про трансплантацію органів

В

ерховна рада України 21 квітня 2016 року прийняла в першому читанні Закон України від 04.08.2015 р. №2386а-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині», який передбачає презумпцію незгоди на трансплантацію. Згідно з текстом законопроекту при кожному медичному зак­ ладі, що отримав акредитацію від МОЗ на застосування трансплантації та (або) здійснення іншої, пов’язаної з нею, діяльності, будуть створені спеціалізовані відділення трансплантології. Контролюватимуть діяльність установ спеціально створені комітети з етики, які фіксуватимуть недопущення порушень основних принципів добровільності і безкорисливості, а також норм законодавства. Крім того, законопроект передбачає посилення кримінальної відповідальності за порушення порядку трансплантації органів або анатомічних матеріалів. На жаль, минуло майже півтора року, а законопроект №2386а-1 так і не повернувся на остаточний розгляд у сесійну залу. З’ясувалося, що Закон було підготовлено до другого читання ще напередодні літніх канікул, але через категоричну відмову МОЗ у підтримці законопроект не було винесено на розгляд депутатів Верховної Ради України. 5 вересня 2017 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я народні депутати — члени Комітету запропонували робочій групі доопрацювати окремі положення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині» (№2386а-1) спільно з МОЗ. На засіданні Комітету заступник Міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський під стенограму надав згоду на підтримку законопроекту і його спільне доопрацювання. Винести підготовлений до другого читання проект Закону на повторний розг­ляд Комітету планують у жовтні. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

! ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ПОВІДОМИВ, ЩО В ДЕРЖАВНОМУ БЮДЖЕТІ НА 2017 РІК НА ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПЕРЕДБАЧЕНО БЛИЗЬКО 10 МЛРД ГРН. За матеріалами ІА «УНН»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

22 вересня 2017 року

БИ Т ВА ЗА ЗМІНИ

ІНІЦІАТ ИВИ

Міністерство пропонує змінити частоту планових перевірок закладів охорони здоров’я

ДЕПУТАТИ РОЗРОБИЛИ АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДРЕФОРМИ

Ч

лени Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я 4 вересня зареєстрували проект Закону «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» (№7065), який є альтернативою законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327). Він гарантує безкоштовну медичну допомогу на первинній ланці, а також під час надання паліативної, стоматологічної, екстреної, спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Реабілітація включена й до переліку безкоштовних послуг. Відповідно до тексту законопроект у №7065 фінансу вання первинної медичної допомоги та первинної стоматологічної допомоги здійснюватиметься за кошти медичної субвенції органами місцевого самоврядування та/або регіональними підрозділами цент­ рального органу виконавчої влади. А от фінансування вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої), екстреної, паліативної, спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації — сфера відповідальності центрального органу виконавчої влади. Крім безкоштовної медичної допомоги законопроект передбачає існування пакету платних медичних послуг, які пацієнти оплачуватимуть з власних кишень. Також у законопроекті №7065 прописано: обсяг коштів Державного бюджету України, які щорічно спрямовуються на систему охорони здоров’я, повинен становити не

менше 6% ВВП. Саме такої суми, на думку законотворців, буде достатньо для забезпечення гідних умов праці в системі охорони здоров’я, у тому числі й з урахуванням високих заробітних плат медичним працівникам. Крім того, передбачається, що медичні заклади перейдуть до нового статусу і зможуть самостійно встановлювати розміри зарплат та знаходити інвестиції для лікарні. У розділі VII «Прикінцеві та перехідні статті» законопроекту №7065 окремий пункт присвячений покаранню та відкриттю карної справи у випадках загрози чи насилля щодо медичного або фармацевтичного працівника — законотворці вимагають внести зміни до КК України. Зокрема:  за погрозу вбивства, вчинення тяжких тілесних ушкоджень відносно медпрацівника з ризиком позбавлення його можливості виконувати службові обов’язки слідує арешт терміном до 6 місяців чи позбавлення волі до 2 років;  за умисні побиття або нанесення легких чи середніх тілесних ушкоджень медпрацівнику чи фармацевтичному робітнику у зв’язку із виконанням ними своїх службових обов’язків — обмеження чи поз­бавлення волі на термін 3-5 років;  за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження медичному або фармацевтичному працівнику у зв’язку із виконанням ними своїх службових обов’язків загрожує позбавлення волі на термін 5-12 років;  захоплення медпрацівника як заручника згідно з документом

законопроекту передбачає позбавлення волі на термін 8-15 років;  вбивство чи замах на вбивство медпрацівника винесли в окрему статтю ККУ з відповідальністю у вигляді позбавлення волі на термін 9-15 років або пожиттєво. Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець стверджує, що прийняття цього документа передбачає рівний доступ громадян до медичних послуг і прозору систему фінансування медицини. Водночас вона переконана: якщо народні депутати проголосують за проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327), то мільйони українців залишаться без високоспеціалізованої медичної допомоги. «Хронічно та тяжкохворі люди будуть цинічно позбавлені можливості безкоштовного доправлення до спеціалізованих лікарень і лікування, яке до цього їм хоча б частково забезпечувала держава. Тепер, щоб отримати безкоштовні високоспеціалізовані медичні пос­л уги, їм доведеться місяцями чекати на консультації профільних фахівців або госпіталізації вже до реанімації — саме там, згідно з новими правилами, держава буде зобов’язана надати їм безоплатну допомогу, — стверджує Ольга Богомолець. — А везти в реанімацію їх буде вже не швидка допомога, а «медичне таксі» з парамедиком, адже лікарів у швидких невдовзі не залишиться». За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України та офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

ПЕРЕКОН ЛИВІ А РГ У МЕН Т И

ПРОФІЛЬНИЙ КОМІТЕТ ВРУ НЕ ПІДТРИМУЄ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКУПІВЕЛЬНОГО АГЕНТСТВА

Н

а засіданні Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я 5 вересня було ухвалено рішення надіслати Прем’єрміністру України листа про те, що профільний Комітет не підтримує схвалену КМУ Концепцію реформування механізмів публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів у зв’язку з високими корупційними ризиками, пов’язаними із запропонованим Концепцією способом утворення закупівельної організації для забезпечення ліками й медичними виробами у сфері охорони

!

здоров’я, та пропонує створити робочу групу з її перегляду й доопрацювання. На думку членів профільного Комітету, Концепція не відповідає поставленій меті — максимально ефективно, дешево і якісно забезпечити пацієнтів медикаментами, а також відсторонити МОЗ від закупівлі ліків. Крім того, створення Національного агентства із закупівлі лікарських засобів, яке підпорядковуватиметься Міністерству і сконцентрує весь бюджет охорони здоров’я, суперечить реформі децентралізації.

«Ми ставили питання про закупівлі для того, щоб позбавити Міністерство невластивих йому функцій, аби воно займалося організаційно-методичною та аналітичною роботою. Але, відповідно до Концепції, закупівельна організація створюється за ініціативи МОЗ і підпорядковується йому», — пояснив рішення член Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ігор Шурма. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

М

іністерство охорони здоров’я винесло на громадське обговорення проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з медичної практики і визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) Міністерством охорони здоров’я», яким передбачається періодичність планових заходів державного нагляду (контролю) закладів охорони здоров’я залежно від ступеня ризику. Відповідно до проекту Пос­танови, що винесена на обговорення, планові заходи державного нагляду (контролю) здійснюватимуться з урахуванням діяльності лікувальних установ. Зокрема:  заклади охорони здоров’я високого ступеня ризику — не частіше одного разу на два роки;  заклади охорони здоров’я середнього ступеня ризику — не частіше одного разу на три роки;  заклади охорони здоров’я незначного ступеня ризику — не частіше одного разу на п’ять років. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

У листопаді в пенітенціарній системі запрацює Центр охорони здоров’я

К

абінет Міністрів України затвердив створення Центру охорони здоров’я при Державній кримінально-виконавчій службі. Наступного року закупівля лікарських засобів для установ пенітенціарної системи здійснюватиметься спільно з Міністерством охорони здоров’я. Центр охорони здоров’я при Державній кримінально-виконавчій службі України повинен запрацювати 1 листопада 2017 року. Відповідно до супровідних документів рішення про створення такого Центру обумовлено необхідністю впровадження орієнтованої на пацієнта моделі медикосанітарного забезпечення в пенітенціарних установах. Також створення Центру забезпечить доступ до медичної допомоги належного рівня ув’язнених осіб, у тому числі ВІЛ-інфікованих, хворих на туберкульоз і наркозалежних. Крім того, створення Цент­ ру охорони здоров’я спрямоване на вдосконалення кадрового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення системи охорони здоров’я у Державній кримінально-виконавчій службі. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

РОЗПОЧАТО РОЗГЛЯД ВИПАДКІВ МАТЕРИНСЬКОЇ СМЕРТНОСТІ ЗА СВІТОВИМИ СТАНДАРТАМИ ШЛЯХОМ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЇХ КОМІСІЙНОГО КОНФІДЕНЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО РЕКОМЕНДАЦІЙ ФОНДУ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ООН ТА ВООЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

3


НОВИНИ Х ТО ВИНЕН І ЩО РОБИ Т И?

ДОПОМОГА СУСІДІВ

ВАЛЕРІЯ ЛУТКОВСЬКА: «ОНОВЛЕНИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ПОРУШУЄ ПРАВА НАЙУРАЗЛИВІШИХ КАТЕГОРІЙ ПАЦІЄНТІВ»

У

повноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська звернулася до Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана з поданням щодо забезпечення прав громадян у сфері охорони здоров’я. На її думку, набрання чинності Постанови КМУ від 16.03.2017 р. №180 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» позбавляє значну кількість найуразливіших категорій пацієнтів права на отримання безоплатно та на пільгових умовах за рецептами лікарів більше ніж 500 життєво необхідних лікарських засобів. До Офісу Омбудсмена вже надходять непоодинокі звернення від громадян і представників громадських організацій щодо порушення права на охорону здоров’я у зв’язку з дією вказаного документа. В обґрунтуванні необхідності перегляду Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. №333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» зазначається: до 1 липня 2017 року пацієнти з окремих груп населення та за певними категоріями захворювань у разі амбулаторного лікування мали право отримувати безоплатно або на пільгових умо-

вах за рецептами лікарів медичні препарати, зазначені в Переліку лікарських засобів. До зазначеного Переліку входило майже 1000 най­менувань діючих речовин. Натомість Постановою №180 вказаний документ скасовано. На сьогодні пацієнтам безоплатно та на пільгових умовах відпускаються препарати, включені до Національного переліку основних лікарських засобів, до якого входять лише 450 мі жнародних непатентованих назв. «У цьому контексті зазначу: на сьогодні існує величезний ризик, що пацієнти залишаться без необхідних їм лікарських засобів, а це може призвести до ускладнення перебігу захворювання та незворотних процесів — аж до летальних випадків», — зауважила Валерія Лутковська. За її словами, у зоні ризику опинилися діти, учасники бойових дій, учасники та інваліди війни, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсіонери, інваліди I і II груп, ветерани військової служби та силових структур, діти з багатодітних сімей, жертви нацистських переслідувань, особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, депортовані особи, що досягли пенсійного віку або є інвалідами, реабілітовані особи, котрі стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами.

Крім того, у зверненні зазначається, що Експертним комітетом з відбору та використання основних лікарських засобів та Міністерством охорони здоров’я України без уваги залишено пропозиції, які надавалися громадськими організаціями з грудня 2016 року щодо включення до Національного переліку лікарських засобів, котрі в клінічних настановах вказані як найефективніші. Також до розроблення Національного переліку лікарських засобів не були залучені галузеві фахівці й представники громадських організацій. «З огляду на вищевик ладене Національний перелік основних лікарських засобів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. №333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 р. №180 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 04.07.2017 р. №547), потребує перегляду з метою забезпечення конституційного права громадян на охорону здоров’я», — говориться у зверненні В. Лутковської до Прем’єр-міністра України. За матеріалами офіційного веб-сайту Уповноваженого ВРУ з прав людини

ЕКСПЕР Т Н А Д У МК А

КЕРІВНИЦТВО МОЗ ПРОВАЛИЛО ДЕРЖАВНУ ПРОГРАМУ «ДОСТУПНІ ЛІКИ»?

Г

олова громадської організації «Все­ українське об’єднання «Миколаївська обласна фармацевтична організація «ФармРада» Олена Пруднікова припускає, що державна програма «Доступні ліки» провалилася через непрофесіоналізм команди МОЗ. «Зараз програма зведена до рівня комунальних аптек. Саме вони, за великим рахунком, і беруть у ній участь — просто змушені це робити. А

! 4

МОЗ лише піариться на цифрах, кажучи, що до програми підключилися 6 тис. аптек, у яких виписано 100 тис. або 300 тис. рецептів. При цьому суми коштів не фігурують або називаються дуже рідко. Ще рідше відповідають на запитання, чи відшкодовують кошти за цими рецептами і скільки», — говорить експерт. За її словами, Прем’єр-міністра України з реалізацією цієї програми «банально

підставили». «Володимир Гройсман хотів щось хороше зробити, але через непрофесіоналізм команди МОЗ не вийшло. Варто зазначити, що серед заступників Міністра охорони здоров’я немає жодної людини з фармацевтичною освітою», — стверджує О. Пруднікова. За матеріалами Golos.ua

У ПРОЕКТІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА 2018 РІК ЗАКЛАДЕНО 929,6 МЛН ГРН НА БУДІВНИЦТВО СУЧАСНОГО ЛІКУВАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДИТЯЧОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ЛІКАРНІ «ОХМАТДИТ» ТА 168,6 МЛН ГРН НА РЕКОНСТРУКЦІЮ І РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ РАКУ.

В Україні створять систему адаптації військовослужбовців

Ф

ахівці Об’єднаного агентства з відновлення персоналу збройних сил США допоможуть створити в Україні цілісну міжвідомчу систему психологічного супроводу військово­службовців, які перебували в заручниках, полоні чи пережили тортури, а також членів їх родин. «Ми дуже сподіваємося, що зможемо допомогти Україні розбудувати систему реінтеграції персоналу, як військового, так і службовців, котрі працюють у цій сфері», — повідомила заступник директора Об’єднаного агентства з відновлення персоналу ЗС США Барбара Тренкер. Уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників антитерористичної операції, які одержали поранення, контузію, каліцтво або інше захворювання під час участі в АТО, Вадим Свириденко повідомив, що загалом у полоні зараз перебувають 132 українці, понад тисячу вояків повернулися з полону. За його словами, в Україні з цією категорією військовослужбовців працюють і фахівці-психологи, і волонтери. Але відповідний американський досвід дуже важливий, бо США брали участь у багатьох воєнних конфліктах. «У них великий досвід, тому ми домовилися з їх спеціалістами-психологами, щоб вони приїхали, провели тренінг у нас і поділилися своїми знаннями з нашими спеціалістами. Узагалі планується відкрити мережу психологічних центрів з реабілітації, де вже наші фахівці працюватимуть не лише з військовими, які побували в полоні, а й з тими, хто брав участь у бойових діях. Тож це буде більш розширена програма», — наголосив В. Свириденко. За матеріалами офіційного веб-сайту Національної гвардії України

Центр крові модернізують за чеські гроші

З

аступник посла Чеської Республіки в Україні Зденька Цаісова та головний лікар Київського міського центру крові Людмила Заневська 14 липня підписали договір про співпрацю у рамках місцевого проекту «Поліпшення оснащення Київського міського центру крові». Завдяки реалізації цього проекту заклад отримає 354 тис. чеських крон (409,577 тис. грн) на модернізацію технологічного оснащення. Кошти планують витратити на забезпечення належного функціонування комп’ютерної системи управління інформацією, заготівлю донорської крові, дотримання вимог холодового ланцюга в технологічних процесах переробки і транспортування донорської крові та її компонентів. «Нестача донорської крові в окремих лікарнях, постійна потреба у великій кількості донорів для порятунку життя конкретної людини — усе це наслідки недосконалого планування й управління запасами. У всьому світі заготівля крові та виготовлення з неї компонентів — процес плановий. Електронна система управління інформацією допоможе його налагодити», — говорять у МОЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

22 вересня 2017 року

М А Й Ж Е Д Е Т ЕК Т ИВ

К А Д РОВЕ ПИ ТА ННЯ

ХТО ВІДПОВІДАТИМЕ ЗА МЕДИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НЕЗАРЕЄСТРОВАНОГО ПРЕПАРАТУ? Н е встигла Україна оговтатися від спалаху ботулізму, як виникла нова проблема — правець. Наразі з регіонів надходять повідомлення щодо нових випадків захворювання, а МОЗ тим часом звітує, що в нього «є достатня кількість людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва, який рекомендований для лікування правця основними міжнародними протоколами і має прекваліфікацію ВООЗ і GMP». «Щотижневик «Аптека» провів власне розслідування, і от що з’ясувалося: 6 вересня 2017 року на сторінці МОЗ у Facebook (а згодом — і на офіційному веб-сайті) з’явилося таке повідомлення: «4 вересня, близько 17:00, до Міністерства надійшло повідомлення щодо чергового випадку правця в дитини. На цей раз — дівчинка Віка, 7 років, м. Хмельницький, що не має жодного щеплення. Вона поранилася в минулий четвер, але батьки не звернулися до лікарів і надали першу допомогу самостійно. У міську лікарню її привезли лише в понеділок в обід, коли почали проявлятися симптоми правця. Профілактичне щеплення після травми також не було проведено. У МОЗ є достатня кількість людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва, який рекомендований для лікування правця основними міжнародними протоколами і має прекваліфікацію ВООЗ і GMP. Потрібну кількість імуноглобуліну було направлено у Хмельницький, лікарів і батьків повідомили. Попри те увесь день до МОЗ надходили повідомлення щодо пошуків протиправцевої сироватки російського виробництва для цієї самої дитини, хоча імуноглобулін було введено дитині о 10:00. МОЗ України повідомляє, що не рекомендує використовувати препарати російського виробництва, особливо імунобіологічні. Ліки не зареєстровані в Україні, не мають жодного міжнародного сертифіката якості, а також через відсутність офіційної дистрибуції завозяться вони протизаконно, тож не можна дати гарантії щодо дотримання холодового ланцюга…» З огл я д у на вищезазначене виникають логічні питання: чи існ у ють правові пі дстави д л я зас­т осування українськими лікарями «людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва»? Чи перекладено інструкцію для медичного застосування українською мовою? Чи затверджена вона наказом МОЗ? Як за х и щен и й лі к ар, кот ри й зас тосовує незареєс т рова ний препарат?

Якщо «протиправцевий імуноглобулін європейського виробництва» придбаний за кошти державного бюджету, то він має бути зареєстрованим в Україні, адже за державні кошти можуть закуповуватися лише зареєстровані препарати. Проте, за даними Державного реєстру лікарських засобів України, станом на 8 вересня 2017 року в Україні зареєстрований лише один протиправцевий імуноглобулін виробництва Комунального закладу охорони здоров’я «Донецька обласна станція переливання крові», Україна. Жодного «людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва», як і російського, у Державному реєстрі лікарських засобів України не виявлено. Висновок: такий препарат в Україні не зареєстровано. Якщо «людський протиправцевий імуноглобулін європейського виробництва» був наданий у якості гуманітарної допомоги, то процедура його ввезення визначена в Законі України «Про гуманітарну допомогу». Підставою для цієї процедури є письмова пропозиція донора про надання гуманітарної допомоги та письмова згода отримувача гуманітарної допомоги. Правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за ці льовим використанням гу манітарної допомоги в Україні регулюються Законом України «Про гуманітарн у допомог у», Постановою КМУ від 22.03.2000 р. №544 «Про Порядок митного оформ лення вантажів гуманітарної допомоги» зі змінами (Постанова КМУ від 08.10.2000 р. №566 «Питання митного оформлення вантажів гуманітарної допомоги»). Зокрема Законом України «Про гуманітарну допомогу» визначено, що спеціально уповноважений державний орган з питань гуманітарної допомоги (Міністерство соціа льної політик и України) приймає відповідне рішення за погодженням з іншими органами влади, у тому числі й МОЗ. Визнання товарів гуманітарною допомогою здійснює Міністерство соціальної політики. Товари (предмети) гуманітарної допомоги підлягають відповідному санітарному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному та екологічному контролю. Відповідальність за якість і безпечність товарів, отриманих як гуманітарна допомога, на підставі висновків відповідних експертиз несе її отримувач. Жодної інформації про визнання зазначеного препа-

рату гуманітарною допомогою на сайті Міністерства соціальної політики у відповідному розділі не знайдено. Останнє повідомлення про засідання робочої групи вказаного відомства щодо визнання «Імуноглобуліну протиправцевого», 250 од./мл гуманітарною допомогою датоване 14.02.2017 р. Отримувач — Місія міжнародного комітету Червоного Хреста. Якщо ж зазначений препарат потрапив в Україну за процедурою разового ввезення відповідно до Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затвердженого Наказом МОЗ України від 26.04.2011 р. №237, то має бути «окреме рішення Міністерства охорони здоров’я України за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в країнах, звідки ввозяться препарати, про використання у випадках стихійного лиха, катаст­ роф, епідемічного захворювання тощо». Проте жодного наказу МОЗ про ввезення незареєстрованого «людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва» на офіційному сайті відомства не опубліковано. Таким чином, наразі немає жодного документа, який свідчив би про офіційний статус «людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва» на території України, а також рішення МОЗ щодо дозволу на його медичне застосування у відкритому доступі. Жодного посилання на офіційні документи ВООЗ і виробника «людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва» МОЗ не надає, так само як і посилання на «міжнародні протоколи», якими «препарат рекомендований д л я лік у ванн я правц я». Тобто правовий статус «людського протиправцевого імуноглобуліну європейського виробництва» не відрізняється від правового статусу імунобіологічних препаратів російського виробництва, які МОЗ не рекомендує використовувати, наголошуючи на тому, що «ці препарати не зареєстровані в Україні, не мають жодного міжнародного сертифіката якості, а також через відсутність офіційної дистрибуції в країні завозяться протизаконно, а отже, відсутня будь-яка гарантія дотримання холодового ланцюга». При цьому відповідальним за застосування незареєстрованого препарату знову залишається лікар. За матеріалами сайту «Щотижневик «Аптека»

Знову оголошено конкурс на посаду Держсекретаря МОЗ

К

абінет Міністрів України оголосив новий конкурс на заміщення вакантної посади державного секретаря Міністерства охорони здоров’я. Робота на цій посаді передбачає організацію діяльності апарату Міністерства, підготовку планів роботи МОЗ і звітування про їх виконання, затвердження штатного розпису та кошторису, визначення кадрової політики відомства. Термін перебування на посаді — п’ять років з правом повторного призначення ще на один строк. Кваліфікаційні вимоги до кандидата:  освіта: вища (магістр);  досвід роботи на посадах державної служби категорії «А» чи «Б» або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування чи досвід роботи на керівних посадах у галузі реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), формування та реалізації державної політики у галузі створення, виробництва, контро­лю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також формування державної політики у галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення — не менше трьох років;  загальний стаж роботи — не менше семи років;  вільне володіння державною мовою. Перелік необхідних документів: письмова заява на участь у конкурсі, заява про забезпечення в установленому порядку розумного пристосування (подається в разі пот­реби особою з інвалідністю), заява, у якій особа повідомляє про те, що до неї не зас­ тосовуються заборони, визначені ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», копія документа про освіту, посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою, заповнена особова картка встановленого зразка, декларація за 2016 рік. Дата проведення конкурсу — 10 жовтня 2017 року. За матеріалами «Урядового порталу»

! «У 2017 РОЦІ ПРОТЕЗУВАННЯМ ЗАБЕЗПЕЧЕНО 421 УЧАСНИКА АТО, ЩЕ 150 ОЧІКУЮТЬ СВОЄЇ ЧЕРГИ», — ПОВІДОМИВ ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ТА УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ ІГОР МАЛЬЦЕВ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

5


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ВАЛЕНТИНА ОЧЕРЕТЕНКО: РЕІМБУРСАЦІЯ НЕ ВИРІШИТЬ ПРОБЛЕМИ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ В УКРАЇНІ Довгоочікуваний «запуск» механізму відшкодування вартості ліків для хворих на цукровий діабет позначився збоями вже на старті. Чи варто сподіватися на рекорди на фініші?

Валентина ОЧЕРЕТЕНКО, президент правління Спілки громадських організацій «Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації»

ВЗ Чи стали інсуліни й цукрознижувальні препарати доступнішими для хворих після запровадження реімбурсації? — Здебільшого про це рапортують управлінці — як на центральному, так і на місцевих рівнях. Однак майже з усіх областей надходять сигнали про те, що не все так добре, як очікувалося. Наприклад, хворі повідомляють про відсутність в аптеках тих інсулінів, якими вони зазвичай користуються і на які їм виписали так званий електронний рецепт. Електронним він називається, мабуть, тому, що його роздрукували через комп’ютер, але насправді це папірець, тому його потрібно власноруч нес­ти в аптеку, а отримати можна тільки за місцем реєст­рації. Тож якщо пацієнт проживає у Харкові, а працює в Києві, він щомісяця змушений приїздити в «рідну» поліклініку за місцем реєстрації, інакше залишиться без життєво важливих ліків. Однак наявність рецепта також не гарантує їх отримання — в аптеках пропонують той інсулін, що є в продажу, а не вказаний у рецепті. По-моєму, не потрібно бути медиком, щоб розуміти складність переведення хворого на новий інсулін. У світі це взагалі робиться винятково за показаннями (коли на вживаному препараті вже не вдається досягти компенсації хвороби), суворо під наглядом лікаря. Скільки разів доведеться переводити наших хворих на інсуліни за такої організації механізму реімбурсації? І чи взагалі таке допустимо? Сьогодні лікарі не обмежені в тому, який інсулін виписати хворому, до

6

того ж нині їм дозволено користуватися різними міжнародними нас­ тановами замість затверджених в Україні клінічних протоколів. Додамо відвертий тиск фармпредставників на лікарів і отримаємо невтішну картину: хворому пропонуватимуть те, що потрібно кому завгодно, але не обов’язково йому самому. При цьому розповідатимуть про «погані» і «хороші» інсуліни (останні, як годиться, виявляться дорожчими). Наприклад, з’явилася мода на надпролонговані інсуліни (розраховані на 36 годин). Деякі лікарі виписують їх хворим, аби лише показати, що йдуть у ногу з часом, навіть провізори в аптеках пропонують такі інсуліни, якщо немає вказаних у рецепті, мовляв, усі ними користуються, спробуйте. А в пацієнта є вибір? Тож за такої псевдодемократії державні гроші, виділені на реімбурсацію, швидко вичерпаються, і хворим доведеться купувати ліки за власний кошт. Хоча це вже відбувається, адже в деяких областях субвенції, виділеної державою на ці цілі, вистачає для покриття лише половини потреб. ВЗ Як може вплинути на ситуацію місцева влада? — Усім областям і районам рекомендовано приймати відповідні місцеві програми боротьби з діабетом. Подекуди це роблять професійно й на благо людям, а десь — навпаки. У деяких регіонах повертаються до тендерних закупівель інсулінів, аби «перекрити» їх дефіцит і забезпечити хворих за традиційною схемою. Однак ми пам’ятаємо прикрий досвід після відміни централізованих закупівель у 2007 році, коли ціни на одні й ті самі інсуліни

«

(причому вітчизняного виробництва, що виключало вплив дистриб’юторів) у різних областях відрізнялися в 10 разів! Згодом таку «децентралізацію» до рівня районів відмінили, нині повертаємося на «круги своя», деякі області передають субвенцію на закупівлю інсулінів на райони. Мабуть, це зручно: коли в дитини сім няньок, ніхто не запитає, чому вона без ока. Децентралізація — хороша справа, але вона має опиратися на свідомі громади, готові взяти на себе не тільки кошти субвенції, а й відповідальність за ефективне їх використання, а також мати добре навчених управлінців, які ефективно впораються з цим завданням. Поки що не всі громади до цього готові, однак влада перекладає свої функції і відповідальність на суспільство. Не обходиться без доморощених ініціатив і в галузі охорони здоров’я. Наприклад, маємо інформацію, що хворих подекуди змушують щомісяця визначати рівень глікованого гемоглобіну (аби виписати рецепт), а це додаткові і не потрібні витрати (достатньо проходити таке обстеження раз на квартал). Це, як то кажуть, деталі, але вони формують цілісну картину і компрометують саму ідею реімбурсації. Хворі, наштовхуючись на такі «сюрпризи», можуть махнути рукою і купувати інсуліни чи, тим більше, таблетовані препарати, які їм «одного разу» прописав лікар. Навіщо сільському мешканцю витрачатися на поїздки в райцентр по рецепт на інсулін, якого може не бути в аптеці, та ще й на додаткові обстеження, якщо він за ці кошти придбає ліки, котрі вже вживає? Така логіка зрештою може призвести до катаст­рофічних наслід-

НА СЬОГОДНІ ОПІКУ НАД ХВОРИМИ НА ЦД СПУСКАЮТЬ НА ПЕРВИННИЙ РІВЕНЬ.   ЦЕ Ж ЯКИМ УНІВЕРСАЛЬНИМ ФАХІВЦЕМ МАЄ БУТИ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР, ЩОБ ЗНАТИ ВСІ НЮАНСИ ВЕДЕННЯ ТАКОЇ СКЛАДНОЇ КАТЕГОРІЇ ПАЦІЄНТІВ!   І ЦЕ ПРИ ТОМУ, ЩО НИНІ СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ЩЕ   Й НЕ «ОЗБРОЄНІ» НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ

«

ків, але спробуй це пояснити хворому, котрий рахує кожну копійку і недос­ татньо навчений щодо того, як жити із цукровим діабетом (ЦД), як його правильно контролювати, та й не завжди має змогу це зробити. Узагалі реімбурсація — це лише той мінімум, який держава може і повинна зробити, це засіб виживання хворих на ЦД (якщо працює належним чином). Однак сама по собі вона не вирішує проблеми діабету, навіть якщо уявити ідеальний варіант, коли кожен хворий отримає необхідні ліки без жодної доплати. Доки в нас не буде налагоджено систему профілактики (адже, наприклад, до 80% випадків ЦД 2-го типу можна упередити) і систему допомоги хворим на ЦД, годі говорити про те, що держава дбає про здоров’я цієї категорії населення. Так, питання доступності ліків є ключовим, і воно вирішується двома шляхами: або держава покриває ці витрати, або населення є настільки багатим, що може придбати ліки самостійно. У Глобальному звіті по цукровому діабету ВООЗ (2016) запропоновано новий підхід до розрахунків рівня дос­тупності інсулінів. Він визначається за тим, скільки днів має відпрацювати людина, щоб покрити витрати на місячну потребу в інсуліні. В одних країнах світу це 2 дні, в інших — більше, в Україні ж такі витрати можуть бути еквівалентними розміру пенсії (залежно від того, які саме інсуліни потрібні)! На жаль, сьогодні наші хворі не можуть забезпечити себе всім необхідним для стійкої компенсації ЦД, держава ж начебто гарантує таку можливість, але насправді виділяє недостатньо коштів для цього, та й організація процесу відшкодування вартості ліків «шкутильгає». ВЗ Ви згадали про профілактику цукрового діабету. На чому потрібно зробити акценти? — По-перше, населення треба навчити вести правильний спосіб життя. Але розвісити плакати і закликати до занять фізкультурою — це лише «зас­пів» до реальної профілактики, набагато складніше забезпечити умови для дотримання здорового способу життя. Бо якщо людина може купити картоплю й макарони і не дозволяє собі риби, овочів та фруктів, звинувачувати її в недбалості у ставленні до власного здоров’я навряд чи коректно. Потрібна активна державна політика в цьому напрямку. Навіть у розвинених країнах світу, де працює страхова медицина, де люди економічно зацікавлені не хворіти, а ВООЗ і Міжнародна діабетична федерація постійно просували ідеї профілактики, активна боротьба із ЦД розпочалася з 2006 року, після прийняття Резолюції ООН 61/25 «Про Всесвітній день діабету». Вона вперше закликала всі держави — члени ООН прийняти національні програми боротьби з діабетом, де провідну роль було б відве-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

22 вересня 2017 року

дено профілактиці. І не лише первинній, яка допоможе запобігти розвитку хвороби, а й вторинній (для груп ризику) та третинній (для хворих на ЦД), де роль держави особливо важлива. Пропагуєте «рух для здоров’я»? А що для цього зроблено? Збудовані велодоріжки, як у Європі? Урядовці показують приклад і їздять на роботу на велосипедах? Чи просто погрожують пацієнту, що відтепер він сам нестиме відповідальність за те, що хворіє? Раніше вважалося, що діабет — це хвороба багатих. Нині ж сплеск захворюваності на ЦД відбувається в тому числі й у економічно відсталих країнах, тобто скрізь, де люди неправильно харчуються (чи то від розкоші і шкідливих забаганок, чи через злидні). Останнім часом це торкнулося країн Південно-Східної Азії. Нині найбільший приріст захворюваності на діабет спостерігають у Китаї й Індії. Головний принцип боротьби із ЦД — навчити людей тому, як його уникнути, і лікувати тих, кого не вдалося цьому навчити. Наприклад, у Європі функціонує Європейська академія навчання пацієнтів, до розробки відповідних проектів у ній залучаються провідні фахівці різних галузей. В Україні ж навіть відсутній інститут дієтології — окремі висококваліфіковані фахівці з цього напрямку фізично не зможуть осягнути неосяжне. До того ж нові реформи готують чергову пастку — запроваджують оплату за фактом надання медичної послуги. Так от: чи витрачатиме лікар час на профілактичні заходи, якщо вони не є медичними послугами, а отже, й не будуть оплачені? І чи піде хворий до лікаря, якщо усвідомлює, що профілактичної бесіди від нього не дочекається? Хіба що по рецепт, та й то не завжди. До речі, у деяких країнах Європи існує так званий зелений рецепт, на якому лікар виписує лише свої рекомендації стосовно того, як хворому харчуватися. Цей документ підтверджує, що лікар надав консультацію і не витратив свого часу марно. Інший приклад: у США працюють цілі інститути й асоціації, які розробляють рекомендації щодо фізичного навантаження хворих на ЦД, аби це не нашкодило здоров’ю. Видано книгу «Фізичні навантаження і діабет», де з наукової точки зору обґрунтовано, наприклад, яким має бути питний режим при таких навантаженнях, щоб не виникало зневоднення організму, і водночас із надмірною кількістю води не виводилися корисні речовини, які тести необхідно пройти пацієнту перед фізичними заняттями, як їх правильно розподілити тощо. На жаль, наші лікарі таких деталей не знають, відповідно, й пацієнтів цьому не навчать. Максимум можуть порадити їм «більше рухатися», але що за цим криється — нікому не зрозуміло. Натомість у світі серед хворих на ЦД є відомі спортсмени, які змогли домогтися успіхів саме завдяки дотриманню фахових рекомендацій (чи не найяскравіший приклад — футболіст Пеле, який з дитинства хворів на ЦД, і це не завадило йому стати зіркою спорту). Свого часу наша федерація брала участь у розробці спеціальної програми для навчання лікарів та медсестер з цих питань, вона навіть була сертифікована МОЗ України, але її так ніхто і не впроваджував.

«

НА ЖАЛЬ, У НИНІШНІХ РЕФОРМАХ БІЛЬШЕ ПІАРУ, НІЖ РЕАЛЬНИХ І ПОЗИТИВНИХ ЗМІН. НАПРИКЛАД, У МОЗ РАДІСНО ЗАЯВИЛИ, ЩО ЗАКУПИЛИ ТЕСТ-СМУЖКИ, ХОЧА ХВОРІ ЇХ ЩЕ НЕ ОТРИМАЛИ. ПРИ ЦЬОМУ НІХТО НЕ ЗАУВАЖИВ, ЩО ЦЕ — БОРГ ЗА 2016 РІК, АДЖЕ В МИНУЛОМУ РОЦІ ЖОДЕН ІЗ ПАЦІЄНТІВ (НАВІТЬ ДІТИ) НЕ ОДЕРЖАВ ТЕСТ-СМУЖОК, КОШТИ НА ЗАКУПІВЛІ ЯКИХ, ДО РЕЧІ, БУЛИ ПЕРЕДБАЧЕНІ   У ДЕРЖАВНОМУ БЮДЖЕТІ!

Також в Україні недооцінюється значення та економічна доцільність ранньої діагностики діабету і його ускладнень, не передбачено проведення скринінгу. У нас багато говорять про ко-інфекцію туберкульозу (ТБ) і ВІЛ-інфекції/СНІДу, однак не менш заг­розливою та поширеною є епідемія поєднаної патології ТБ і ЦД. Утім, в Україні не розроблено плану заходів щодо вирішення цієї проблеми. За відсутності централізованої політики маємо неефективне використання цільових коштів. Аби вирішити ці питання, потрібна комплексна програма. ВЗ В Україні вже діяли національні програми боротьби з діабетом, чи передбачали вони згадані аспекти? — Першу таку програму було прийнято в 1999 році Указом Президента України. На той час склалася катастрофічна ситуація: рівень забезпеченості хворих інсулінами не перевищував 30%, діабетична служба країни була практично зруйнована. І саме завдяки програмі таки вдалося подолати цю руїну — з’явилися вітчизняні інсуліни, можна було говорити вже бодай про їх якість. Програма діяла до 2007 року, вона не була досконалою, але завважте, що з’явилася однією з перших у Європі! Другу програму затвердили у 2009 році, у ній уже було передбачено і профілактичні заходи, і боротьбу з ускладненнями ЦД, і забезпеченість пацієнтів інсулінами та іншими ліками, але повною мірою реалізувати намічене не вдалося через недостатнє фінансування. Нині діє розпорядження попереднього складу Уряду не приймати жодних державних програм. І коли ми звернулися з такою пропозицією до МОЗ, нам відповіли, що це не на часі. Але ж на часі затвердження Концепції і Плану дій з розвитку громадського здоров’я в Україні! Чи не є завданням громадського здоров’я боротьба із хронічними неінфекційними захворюваннями, один із лідерів серед яких — саме ЦД? До того ж Україна приєдналася до «Декларації тисячоліття» ООН і взяла на себе зобов’язання досягти Цілей розвитку тисячоліття, де також йдеться про важливість боротьби із ЦД, розробку плану дій стосовно його профілактики та лікування. Тому Українське громадське об’єднання хворих на цукровий діабет «Українська діабетична федерація» вирішило зібрати експертів з цього питання: напередодні Всесвітнього дня діабету ми проводимо ДіаФорум. Його мета — сфокусувати увагу державних інституцій на загрозі епідемії діабету та домогтися прийняття відповідного національного плану дій, залучивши до цього всі зацікавлені сторони. Тоб-

«

то маємо обговорити дорожню карту життя з діабетом: здорове харчування, виробництво спеціалізованих продуктів, соціальну адаптацію та психологічну підтримку хворих, освіту лікарів та пацієнтів, запровадження стандартів лікування і багато іншого. Адже питання налагодження ефективної допомоги хворим на ЦД набагато ширше, ніж забезпечення мінімальних вимог задля виживання. Під ефективною допомогою в усьому світі розуміють комплекс заходів, спрямований на досягнення цільових показників лікування, зменшення тривалості і кількості випадків непрацездатності, зниження рівня смертності від проблем, пов’язаних із діабетом. У цьому зацікавлена кожна цивілізована держава. Бо коли порахувати витрати на національну програму і ті, що необхідні для спонтанного лікування ЦД та його ускладнень, а також збитки від трудових втрат працездатного населення внаслідок хвороби, усе стане на свої місця. Якщо раніше у світі вважали, що лише 3% смертей спричинено ЦД, то на сьогодні в уже згаданому мною Глобальному звіті ВООЗ вказано, що це — 12%, оскільки, наприклад, майже половина випадків смертей від серцево-судинних патологій пов’язана з підвищеним рівнем глюкози в крові пацієнта. Недаремно ж 157 країн світу розробили національні плани (програми, стратегії) по боротьбі з діабетом, 127 держав звітують про їх запровадження й фінансування, 126 — про часткове або й повне виконання. Навіть країни Африки, які мають мізерні бюджети, але спромоглися прийняти такі програми, досягають більших успіхів у вирішенні проблеми ЦД, ніж Україна: там краще організовано систему надання допомоги хворим, оптимістичніша ситуація щодо смертності та тривалості життя людей із діабетом тощо. Це ще раз підтверджує, що наявні кошти краще розподілити за правильним планом, аніж хаотично. ВЗ Чи сприятимуть цьому нинішні реформи у вітчизняній галузі? — На жаль, на сьогодні опіку над хворими на ЦД спускають на первинний рівень. Це ж яким універсальним фахівцем має бути сімейний лікар, щоб знати всі нюанси ведення такої складної категорії пацієнтів! І це при тому, що нині сімейні лікарі ще й не «озброєні» належним чином (в амбулаторіях немає навіть звичайних експрес-лабораторій), їм доведеться визначати стан пацієнта візуально. Якщо у хворого достатньо коштів, його спрямують до приватної лабораторії, а якщо ні? До того ж пацієнти із ЦД потребують консультації багатьох

вузьких спеціалістів (у зв’язку з ускладненнями) — як кошти «ходитимуть» за ними і на що їх вистачить? Коли хтось скаже, що ці питання вирішать, варто лише почати, — не вірте. У нашій країні роками не можуть створити реєстр хворих на ЦД, «розгубили» навіть тих, хто отримує інсулін і, здавалося б, має перебувати на обліку. Однак в існуючому реєстрі пацієнтів набагато менше, ніж є насправді. До того ж значний масив даних цього реєстру перебував у приватних руках, тож, перш ніж передати його в руки держави, потрібно провести аудит коректності вказаної в ньому інформації. Та й узагалі цей реєстр таким назвати складно — це просто не дуже добре налагоджений бухгалтерський облік пацієнтів. По ньому навіть не можна визначити пот­ реби в тому чи іншому інсуліні, скільки яких препаратів призначається, скільки використовується. До того ж він створений на основі забороненої в Україні програми «1С», тому не кожен пацієнт захоче надати свої дані до бази із сумнівною безпекою. МОЗ України біжить попереду паровоза, коли запевняє, що володіє даними реєстру, оскільки в деяких областях його формування ще не завершене. На жаль, у нинішніх реформах більше піару, ніж реальних і позитивних змін. Наприклад, у МОЗ радісно заявили, що закупили тест-смужки, хоча хворі їх ще не отримали. При цьому ніхто не зауважив, що це — борг за 2016 рік, адже в минулому році жоден із пацієнтів (навіть діти) не отримав тестсмужок, кошти на закупівлі яких, до речі, були передбачені у Державному бюджеті! То з якого приводу радіємо? І що буде далі? Адже Наказом МОЗ України від 11.07.2017 р. №782 «Про затвердження Порядку визначення обсягів потреби в закупівлі лікарських засобів закладами і установами охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів» було скасовано дію Наказу від 23.03.2011 р. №160 «Про забезпечення хворих на цукровий діабет (у тому числі дітей, вагітних та інвалідів) лікарськими засобами та виробами медичного призначення (глюкометри, тест-смужки, шприц-ручки та голки до них, ланцети для проколу шкіри, препарат глюкагон для профілактики розвитку гіпоглікемій)». У скасованому Наказі визначалися нормативи такого забезпечення, критерії оцінки ефективності лікування (глікемічного контролю) дорослих і дітей віком до 18 років, містилися деякі інші важливі положення. Натомість утворився правовий вакуум щодо врегулювання цих питань, а найвразливіші категорії хворих на ЦД позбавлені права на безоплатне отримання виробів медичного призначення, необхідних для компенсації хвороби. Незрозуміло, як саме вирішуватимуться ці питання і чи взагалі вирішуватимуться. Тож єдиним позитивом нинішніх реформ в охороні здоров’я я вважаю те, що вони консолідують суспільство і медичну спільноту на захист своїх прав. Те, що Профспілка працівників охорони здоров’я України оголосила акцію протесту — яскраве тому свідчення. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

7


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ПЛАН РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ — ЄВРОПЕЙСЬКЕ РІВНЯННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЧИНОВНИКІВ?

Після того як в Україні «довго запрягали» із реалізацією ідеї громадського здоров’я, раптом почали «швидко їхати» — запроваджено відповідну спеціальність, створено Центр громадського здоров’я, затверджено Концепцію розвитку системи, а нещодавно — й конкретний План заходів щодо її реалізації. Наблизить він вітчизняну теорію до європейської практики, чи стане шпагатом між очікуваним і отриманим? І що може потопити нову систему, окрім традиційного «прийняли й забули»?

Олеся ГУЛЬЧІЙ, проректор з міжнародних зв’язків та науковопедагогічної роботи з іноземними громадянами НМАПО ім. П. Л. Шупика, Заслужений працівник охорони здоров’я України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Чи можна сказати, що ми отримали саме той план розвитку системи громадського здоров’я, про який мріяли? — План заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи громадського здоров’я,

затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 р. № 560-р (далі — План заходів) — багатоаспектний, передбачає різні напрямки і заходи, передусім законодавчі, організаційні, освітні тощо. Позитивним вважаю те, що до співпраці із робочою групою були залучені представники регіонів, до того ж його розробці передувала активна дискусія. Хоча зазвичай, коли на одному полі багато гравців (на прикладі розробки Плану заходів — багато зацікавлених інституцій різних рівнів), кожен бачить і відстоює насамперед власні інтереси. Зокрема дуже гарячими були дискусії з приводу освітнього компоненту Плану заходів, однак із них усе ж вдалося скласти цілісну мозаїку і домогтися затвердження системи триступеневої підготовки фахівців із громадського здоров’я (ГЗ) в Україні та їх безперервного професійного розвитку. Бо дехто наполягав на тому, що нам достатньо й магістрів із цієї спеціальності, та й то в дуже обмеженій кількості. Хоча, здавалося б, усі мали розуміти, що жодна система не зможе працювати без середнього персоналу.

Тому в Плані заходів затверджено, що в Україні навчатимуть і бакалаврів, і магістрів із ГЗ, і докторів філософії. Щодо інших питань також виникали розбіжності. Тому згаданий План заходів потрібно розглядати як консенсусний продукт, отож, його не можна назвати ідеальним. Як кажуть дипломати, це витвір мистецтва можливого. Позитивом можна вважати й те, що до його розробки та обговорення долучилися авторитетні європейські фахівці, наприклад, президент Європейської асоціації шкіл громадського здоров’я пані Катажина Чабановська. Нині вона викладає у Школі громадського здоров’я Нідерландів, але співпрацювати з нею ми почали ще з 2007 року, коли познайомилися під час конференції з питань якості викладання ГЗ у Європі, яка відбулася на базі Краківського університету. Тоді ж ми підписали угоду про співпрацю з Інститутом громадського здоров’я Ягелонського університету, завдяки чому в Україні й було зроблено перші кроки в напрямку розвитку ГЗ, які стали підґрунтям нинішніх подій. Ми не починали все з нуля —

була напрацьована база. Так само в роботі над Планом заходів взяла участь представниця європейського регіонального бюро ВООЗ, яка допомогла у напрацюванні найскладніших фахових питань. ВЗ Чи все піде за планом? — Побоююся, що можуть виникнути проблеми через те, що закладені в Плані заходів терміни виконання наміченого занадто оптимістичні. Охоплені ним питання — складні, комплексні, а бюрократична машина, від якої залежить прийняття рішень і їх реалізація, дуже неповоротка. Скажімо, розробка і затвердження освітніх стандартів потребують не тільки певного часу та інтелектуальних зусиль (і, безперечно, професіоналізму), а й проходження певних бюрократичних процедур, які зазвичай не вкладаються в оптимальні терміни. Деякі пункти Плану заходів мають бути реалізовані вже до кінця 2017 року, інші — до 2018-го, є й такі, що заплановані до 2020 року (наприклад, перегляд існуючих нормативно-правових актів). Та й підходи до визначення нормативів, методології їх розробки в Україні та країнах Європи відрізняються. Тому хочеться сподіватися, що всі пункти Плану заходів будуть реалізовані саме так, як вони виписані, однак уже зараз зрозуміло: зак­ріплені за ними терміни виконання у багатьох випадках виявляться нереальними. ВЗ Які із цих пунктів вважаєте найважливішими, а які — найскладнішими? — Дуже добре, що в Плані заходів закладено розробку комунікаційної стратегії, без якої ми далі не просунемося. Існує певний розрив між баченням проблеми ГЗ центральними та обласними органами влади і рівнем її розуміння на місцях. Це стосується багатьох питань, починаючи з трактування самого поняття «громадське здоров’я» і закінчуючи тим, що ж власне потрібно робити, аби втілити його на практиці. Тому комунікаційна стратегія дуже важлива. Наступна проблема: у Плані заходів йдеться про необхідність затвердження Національного плану дій із боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів, Стратегії безпеки захисту населення від біологічних загроз, інших дуже важливих на сьогодні документів. Однак, аби їх розробити на належному рівні, знову ж таки потрібні фахівці. Їх обмаль. Ті спеціалісти, які працюють у відповідних відомствах, опікуються згаданими проблемами, і не завжди достатньо орієнтуються в питаннях ГЗ, а без цього ми знову відійдемо від заданого курсу в прийнятті ключових рішень. Тому і вважаю комплекс дій з підготовки кадрів наріжним каменем реалізації всього Плану заходів. Бо його реальне наповнення — це людський потенціал, професіонали, які бачать цілісну картину вирішення різних проблем з позицій ГЗ. Свого часу ми говорили про важливість затвердження спеціальності «Громадське здоров’я», нарешті це стало реальністю. Наступний крок — внесення відповідних змін до Державного класифікатора професій, аби навчені фахівці із ГЗ мали можливість працювати в тих організаціях і закладах, які їх потребують (починаючи від галузевих Міністерств і закінчуючи регіональними центрами). Доки все це відбувається у «віртуальній реальності», доти у штатних розписах закладів такої спеціальності не буде, і навіть добре підготовлені фахівці не зможуть офіційно працевлаштуватися та приносити користь справі. Це ми бачили на прикладі того, як випускники Києво-Могилянської академії, котрі навчалися за програмою ГЗ, свого часу виявилися незатребуваними в рідній країні. Це — нонсенс.

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

22 вересня 2017 року

ВЗ Чи потрібен окремий закон про громадське здоров’я в Україні, чи ж усі питання можна врегулювати на нижчому рівні? — Так, потрібен базовий закон, який відкривав би шлях до корекції інших законодавчих актів. Він має дати чітке тлумачення, що таке громадське здоров’я (аби кожен не трактував його по-своєму), виписати розподіл повноважень у цій сфері, вказати на відповідальність за невиконання тих чи інших зобов’язань тощо. До речі, 2016 року в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я відбувся круглий стіл на згадану тему, у резолюції якого прийняття такого закону було названо ключовим кроком до розбудови ГЗ і вказано, що він має передбачити комплексне реформування всіх складових системи охорони здоров’я. Однак поки що такого законопроекту не розроблено. ВЗ Тобто ми намагаємося зрушити з місця потяг без локомотива? А як розбудовують системи громадського здоров’я в Європі? — Загальним керівництвом до дії в цьому питанні є Європейський план дій зі зміцнення потенціалу і послуг громадської охорони здоров’я, затверджений у 2012 році. Нині країни європейського регіону вже оцінюють проміжні результати реалізації згаданого плану і ступінь просування різних держав у цьому напрямку. Тож одним із пунктів, за яким оцінюють прогрес у розбудові потенціалу систем ГЗ, є наявність відповідного законодавства. Україна — не єдина держава світу, де воно відсутнє. Однак чи варто орієнтуватися на відстаючих і повторювати чужі помилки? На часі — проаналізувати законодавство провідних країн

Європи в цих питаннях і адаптувати його до вітчизняних реалій та потреб (з урахуванням загальноєвропейського курсу). Адже документи Європейського регіонального бюро ВООЗ не є імперативними, вони — консультативні, дорадчі. Тобто простір для творчості в нас є, але при цьому маємо пам’ятати: будь-який план дій щодо розвитку громадського здоров’я має виходити із десяти його загальновідомих оперативних функцій і спрямовуватися на їх реалізацію. Україна не лише брала участь у розробці Європейського плану дій зі зміцнення потенціалу і послуг громадської охорони здоров’я, а й приєдналася до нього. До того ж він відкриває можливості для співпраці з провідними європейськими інституціями в цьому напрямку та отримання технічної допомоги від них. Зокрема, НМАПО ім. П. Л. Шупика шукає (і вже знайшла) зарубіжних партнерів, які займаються підготовкою кадрів для ГЗ не лише у своїй країні, а й відкривають відповідні філії в інших державах, наприклад, університет Кардіфф у Великій Британії. ВЗ Втілення будь-якого плану неможливе без адекватного фінансування. В Україні це вічний «шлагбаум» для всіх починань… — Безперечно, реалізація будь-якої ідеї пот­ ребує серйозних капіталовкладень, особливо на початковому етапі. Ці кошти неодмінно повернуться, але через деякий час. У розвинених країнах світу не може виникнути ситуації, коли національний план прийняли, а фінансування під нього не виділили. Де краще все прорахували, там і успіхи помітніші. Наприклад, Фінляндія досягає чудових

результатів з покращення здоров’я населення, бо держава не шкодує ні сил, ні коштів на протидію курінню, забезпечення здорових умов життя тощо. Тому я вважаю, що відсутність належного фінансування розвитку ГЗ, а також дефіцит кваліфікованих фахівців, які добре знають вітчизняні реалії і зарубіжний досвід, можуть стати головними перешкодами на шляху до реалізації Плану заходів. Існує ще один підводний камінь — можливість зміни політичної волі щодо впровадження ГЗ в Україні. Однак тут є хороший запобіжник — 22-га стаття Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка зобов’язує не відступати від наміченого курсу. Доки цей документ не було підписано, жодні аргументи щодо необхідності розбудови системи ГЗ на владу не діяли. Нині ж крига скресла. І єдина надія на те, що дія міжнародного документу не змінюється, на відміну від бажань окремих осіб. ВЗ Чи зможе орієнтований на європейські стандарти План вбудуватися в канву вітчизняних реалій? — Для цього потрібна чітка взаємодія усіх структур, причетних до його реалізації. Адже питання ГЗ є мультидисциплінарними, і до їх вирішень мають бути залучені багато різних відомств, дії яких потрібно скоординувати. Утім, головним відповідальним за реалізацію згаданого Плану заходів є МОЗ України. Створено Національний центр громадського здоров’я, але все залежить від того, наскільки до нього дослухатимуться партнери, наскільки авторитетною буде його позиція і чи наполегливо він її відстоюватиме на всіх рівнях.

Система ГЗ не може бути ізольованою і жити на окремому острові навіть за ідеальним «розкладом». Принцип «здоров’я у всіх державних політиках» є базовим для забезпечення розвитку громадського здоров’я. Добре, що План заходів із його розвитку затверджено Урядом, а не, наприклад, на рівні МОЗ. Та й під кожним пунктом Плану заходів вказано конкретних виконавців, серед яких — інші відомства і міністерства. Тепер головне, щоб їх участь у реалізації затверджених заходів не перетворилася на формальність. Від того, будуть їх дії консолідованими чи кожен із них тягтиме ковдру на себе, залежить поступ громадського здоров’я в Україні. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Реформа високоспеціалізованої ланки — за законом джунглів?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКA ЗОРУ Радмила ГРЕВЦОВА, директор Навчальнонакового центру медичного права юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, Голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, кандидат юридичних наук, доцент

П

ротягом тривалого часу ГЗ в Україні було (до певної міри таким і залишається) рівнянням із багатьма невідомими. Аби його розв’язати потрібні належна нормативно-правова база, скоординовані управлінські кроки та фінансове забезпечення. Наразі засадничі положення щодо ГЗ містяться в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі — Основи). Проте цей документ у нині чинній редакції не здатен забезпечити розбудову сучасної системи громадського здоров’я в Україні. Саме тому в експертному середовищі вже досить давно обговорюється необхідність внесення змін до Основ або розробки та прийняття закону про громадське здоров’я. Подібні законодавчі акти прийняті в низці країн Європи, а також у деяких державах пострадянського простору (наприк­лад, у 2007 році — у Грузії, у 2009-му — у Молдові). У Концепції розвитку системи громадського здоров’я, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. №1002-р (далі — Концепція), йдеться про необхідність на законодавчому рівні закріпити засади функціонування системи ГЗ, визначити її основні нап­рями, пріоритети і завдання, встановити нормативи та обсяги бюджетного фінансування, затвердити загальнодержавні програми у сфері громадського здоров’я. І це необхідно зробити, а не просто задекларувати. План заходів щодо реалізації Концепції, затверджений розпорядженням Кабміну, передбачає розроб­ лення і внесення в установленому порядку на розгляд Уряду проекту закону про систему

громадського здоров’я. Однак, на мою думку, доцільніше розробляти закон про охорону, а не про систему громадського здоров’я. Інша річ, що в цьому документі вона має нарешті отримати чіткі обриси. Водночас було б помилкою вважати, що наразі чинне законодавство зовсім обходить увагою питання громадського здоров’я. В Україні існує низка законів та підзаконних актів, що регулюють відносини у певних сферах ГЗ. Наприклад, правові засади боротьби з інфекційними захворюваннями встановлюються законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», законодавчими актами щодо протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу і туберкульозу» тощо. Хоча, на жаль, існує багато проблем, пов’язаних зі змістом, а також дотриманням і виконанням згаданих правових актів. На окрему увагу заслуговують проблеми інституційного характеру (особливо ті, що стосуються системи державної санітарно-епідеміологічної служби України). Наразі зазначу, що законодавство України у сфері ГЗ потребує комплексності, системності та здатності відповідати на виклики сьогодення. Поява Концепції розвитку системи громадського здоров’я, безперечно, є позитивним явищем. Водночас вона, на жаль, не позбавлена суттєвих недоліків. Одна з найбільших її проблем — відсутність чіткого розуміння того, що саме входить до «юрисдикції» ГЗ. Тому якщо Концепцію і План заходів не буде удосконалено, можливі прогалини в регулюванні важливих секторів громадського здоров’я. На мою думку, до предметної сфери ГЗ слід віднести такі напрямки: організацію охорони здоров’я в розрізі забезпечення профілактики захворювань, зміцнення здоров’я та створення умов для максимально біологічно можливої тривалості життя; первинну та екстрену медичну допомогу; забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення; профілактику і боротьбу з інфекційними хво-

робами, а також із соціально значущими неінфекційними захворюваннями; охорону праці; профілактику травматизму (зокрема невиробничого); здоров’я матері і дитини; репродуктивне здоров’я; трансплантацію; донорство крові та її компонентів; психічне здоров’я; паліативну допомогу; боротьбу зі шкідливими звичками (тютюнопалінням, зловживанням алкоголем) та захворюваннями, що пов’язані із нездоровим способом життя; екологічне громадське здоров’я; гарантування біобезпеки і боротьби з біотероризмом тощо. Певною мірою прогалини спостерігаються навіть у деяких сферах, які відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС належать до євроінтеграційних пріоритетів (наприклад, забезпечення якості та безпечності субстанцій людського походження: крові, тканин та клітин). Ми неодноразово звертали на це увагу розробників Концепції, зокрема на етапі громадського обговорення її проекту. Приємно, що низка зауважень медико-правової спільноти була врахована. Йдеться, зокрема, про деякі зауваження, що були висловлені під час засідання дискусійного клубу «Точка дотику: громадське здоров’я, біомедицина, право», організованого Навчально-науковим центром медичного права КНУ ім. Тараса Шевченка спільно з партнерами у квітні 2016 року. Проте чимало з них, на жаль, не взяті до уваги. Наприклад, як тоді, так і зараз виникає низка питань стосовно суб’єктів публічної адміністрації у сфері охорони ГЗ, їх компетенції та завдань. План заходів з реалізації Концепції також передбачає чимало важливих заходів. Наприк-лад, розробку та затвердження стандартів освіти й освітніх програм за спеціальністю «Громадське здоров’я» і внесення змін до Класифікатора професій за напрямом «громадське здоров’я». Важливим кроком є і розробка та прийняття в новій редакції Порядку проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу. І таких прикладів чимало. Водночас слід звернути увагу і на деякі недоліки Плану заходів, а також на те, що англійською

мовою звучить як development areas (ділянки розвит­к у). Насамперед відзначу, що стосовно Плану заходів є справедливими ті самі зауваження, які стосувалися Концепції. На жаль, цей документ не справляє враження системного і залишає поза увагою низку важливих царин ГЗ. Так, недостатньо уваги приділено «медичним» сферам громадського здоров’я, кореляції його потреб та пріоритетів із заходами в рамках медреформи. Більшого «управлінського втручання» потребує і «немедична» складова ГЗ. Йдеться, наприк­лад, про заходи, спрямовані на формування здорового способу життя. Можливо, частково це завдання вирішуватиметься завдяки Комунікаційній стратегії з пріоритетних питань громадського здоров’я, розроблення та затвердження якої передбачається Планом заходів, утім, цього вочевидь недостатньо. Вбачається і обмеженість кроків щодо профілактики виробничого і невиробничого травматизму (а травми є одними із «лідерів» серед причин смертності в Україні). Сподіваюся, що деякі із цих кроків увійдуть до Національного плану заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку. Проте низка міністерств і відомоств, участь яких є принципово важливою (наприклад, Мінсоцполітики та ін.) не зазначені серед відповідальних за розробку і виконання вказаного документу. І прикладів таких development areas можна наводити багато. У Плані заходів недостатньо враховані також євроінтеграційні пріоритети. Серед інших, йдеться про підхід «охорона здоров’я у всіх політиках держави», важливість якого випливає з Угоди про асоціацію. Безперечно, План заходів вказує на деякі «точки напруженості» громадського здоров’я і визначає центральні органи виконавчої влади (окрім МОЗ України), відповідальні за вирішення ситуації. Проте системних кроків із забезпечення міжсекторальної взаємодії та використання підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави» у цьому документі обмаль. Тож він потребує суттєвого удосконалення.

9


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЛІКАР ДЛЯ ВСІЄЇ РОДИНИ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ДЕКЛАРАЦІЯ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА: МЕМОРАНДУМ ПРО СПІВПРАЦЮ ЧИ ФІЛЬКІНА ГРАМОТА?

Реформа первинної ланки медицини гальмується передусім через інертність її виконавців, причому на всіх рівнях. Що ж зробити, аби і медики, і пацієнти почувалися впевнено?

Лілія БАБІНЕЦЬ, завідувачка кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини Тернопільського медичного університету ім. І. Я. Гор­бачевського, керівник наукового напрямку правління Української асоціації сімейної медицини, професор

Н

ещодавно мені зателефонувала давня подруга, котра, як і всі ми, громадяни України, за потреби звертається по медичну допомогу в заклади вітчизняної системи охорони здоров’я. Жінка була дуже стурбована та запитувала, чи й справді, якщо не підпише угоди зі своїм сімейним лікарем, медичні послуги для неї стануть платними. Мені видалося дивним подібне запитання, тому поцікавилася, звідки в неї ця інформація, на що отримала відповідь: сусідка дала прочитати газету. Звісно, я заспокоїла подругу, але попросила найближчим часом звернутися до закладу первинної медичної допомоги та надати потрібну інформацію про себе, а потім обрати «комфортного» лікаря, якого б її родина хотіла надалі вважати своїм сімейним і, так би мовити, довіреною особою у сфері надання медичних послуг. Після цієї розмови мені спало на думку, що подіб­ні випадки зараз непоодинокі, і це не дивно, бо людям не байдуже, як їх обслуговуватимуть сімейні лікарі. Нині вибір лікаря стає топ-темою для пересічних громадян. Інше питання, чи завжди правдива інформація про сімейних лікарів, чи правильно подана і як прокоментована в розмовах між знайомими, сусідами. Якось почула від родичів про телефонні дзвінки з поліклініки з наказами негайно з’явитися до лікаря й підписати договори на обслуговування. Багатьом із цих людей не сподобалася саме наказова інтонація звернень. А що вже казати про типові оголошення з «проханнями» відвідати свого дільничного терапевта та підписати угоду, якими обклеєні, здається, усі під’їзди наших багатоповерхівок і в яких немає більше жодних пояснень? Отож, ця ситуація змушує замислитися, а чи правильно ми, медики, чинимо в таких історично важливих для подальшого розвитку нашої галузі взагалі й первинної (сімейної) медицини зокрема умовах? Чи не

10

спрацьовуємо, діючи в такий спосіб, проти самих себе, проти прог­ ресивної, на моє чітке переконання, реформи медицини? Бо ж чи не вперше за історію реформ у цій сфері з’явилася надія на справді системні зміни. Принаймні, у представленій програмі дій відстежується логіка, вбачається системність, реальні важелі для протидії корупції, яка протягом багатьох років перешкоджає отриманню ефективного результату. Важливим кроком, що пропонується, є створення та запровадження нової моделі фінансування, яка забезпечила б чіткі й прозорі гарантії держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги, ефективний і справедливий розподіл публічних коштів, скорочення неформальних платежів, що сприятиме підвищенню якості медичної допомоги. Одним із принципів, який декларується, у тому числі на рівні первинної медичної допомоги (ПМД), повинна стати конкуренція постачальників медичної допомоги, що мотивуватиме надавати якісніші послуги, впроваджувати науково обґрунтовані й економічно ефективні методи роботи, забезпечувати дотримання клінічних протоколів і професійних стандартів. Пропонується залучити до надання медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів зак­лади охорони здоров’я усіх форм власності та забезпечити прозорість оплати їх діяльності на основі обліку об’єктивних показників роботи, як це відбувається майже в усіх високорозвинених країнах Європи і світу. Зок рема д л я оп лат и пос л у г П М Д п ла н ує т ьс я за п рова д и т и єдиний тариф на обслуговування однієї людини, яка уклала із сімейним лікарем відповідний договір. Важливим моментом у проведенні реформи первинки є дотримання принципу вільного вибору лікаря ПМД кожним пацієнтом. Хворому надається право обрати лікаря на підставі не тільки територіального розташування (у межах центру ПМД), що є важливим для комфортності громадянина, котрий потребує медичного обслуговування, і для ефективної роботи медичного персоналу, а і його фахових якостей, тобто він має задовольняти пацієнта передусім як професіонал. Безумовно, для лікарів з певним стажем роботи це може стати драматичним моментом. Адже люди оберуть тільки того фахівця, послугами якого вони задоволені. Ті ж пацієнти, які роками потерпали від некомпетентності, неуважності, неповаги, байдужості до їх проблем, отримали шанс не обирати територіально закріпленого за ними лікаря, а віддати перевагу тому, кому довіряють найбільше. Пацієнти можуть не підписувати договір, точніше, декларацію про вибір лікаря ПМД з

лікарями відповідного закладу (або з фізичною особою-підприємцем). Ті ж лікарі ПМД, які за роки самовідданої праці, не завж­ди справедливо оціненої державою, заслужили повагу в пацієнтів, навпаки, у таких умовах отримають конкурентну перевагу, оскільки мешканці дільниці та сусідніх територій радо підписуватимуть із ними декларації. Вони швидко заповнять свій «зелений реєстр». До слова, дуже важливим кроком, який уже реалізується в ході реформування ПМД, є підготовка реєстрів пацієнтів — «зеленого» і «червоного». «Зелений реєстр» — це дані в розрізі суб’єктів надання ПМД про кількість осіб, що уклали декларації з лікарями певного зак­ладу (або з відповідним ФОП). Цей реєстр формуватиметься після початку приписної кампанії й поступово наповнюватиметься. «Червоний реєстр» містить дані в розрізі лікувальних установ про кількість пацієнтів згідно з їх офіційною «припискою» до певного закладу ПМД, який формується на певний момент за даними, зібраними в ньому через ОДА, й уточнюватиметься. Суть уточнення полягатиме в тому, щоб виключати з «червоного реєстру» тих осіб, які переходять у «зелений реєстр», підписуючи дек­ларації. Мета уточнення — уникнення подвійного фінансування. З 1 березня стартувала приписна кампанія, під час якої буде сформовано «зелений реєстр», що дасть можливість визначити для кожного зак­ладу ПМД кількість і статево-вікову структуру пацієнтів, котрі уклали декларації з його лікарями. Отже, кожен сімейний або інший лікар, що працює на первинній ланці, повинен набрати свій контингент населення (у середньому — 2 тис. осіб), на який держава виділятиме бюджетні кошти. А розпорядником цих грошей стане саме сімейний лікар: він визначатиме маршрут хворого, і медичний, і фінансовий. Власне кажучи, це вже почало працювати: знаємо, що тільки сімейний лікар має право спрямувати пацієнта на консультації до вузьких спеціалістів, на стаціонарне лікування, для виписування рецепта на ліки за програмою реімбурсації. Це не завжди знаходить позитивний відгук серед населення і медичної спільноти, але так відбувається в усіх цивілізованих країнах з найуспішнішими системами медицини. Здається, що негатив з’являється там, де є недоліки в організації процесу обслуговування населення. Або ж там, де мешканцям вчасно і якісно не надається промоційна інформація, причому на рівні як регіонів, так і держави. Але успіх будь-якої справи залежить від кожної окремої людини. Пригадую, як я починала працюва-

Якщо раніше пацієнтами сімейного лікаря вважалися всі, хто відчиняв двері його кабінету, то незабаром для цього потрібно буде пред’явити «паспорт» у вигляді декларації. Її вже встигли охрестити і перепусткою в систему, і новим прикріпним талоном, і базовим договором на отримання послуг первинки. У чому сила цього багатоликого документа? Наскільки міцно скріплюються підписами лікаря та пацієнта їх взаємні зобов’язання? Чи надає декларація хоч якісь гарантії? І чи варта паперу, на якому написана?

Ольга ЛИТВИНОВА,  доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського державного медичного університету ім. І. Ф. Горбачевського, магістр державного управління

8  

П

ередусім потрібно чітко визначитися з тим, що пропонується підписати сімейному лікарю та пацієнту — декларацію, договір чи угоду. Це три різні документи з різними функціями та закладеними в них можливостями, і не можна все звалювати докупи, називаючи цей документ то так, то інакше (кому як заманеться),

без врахування нюансів. Зокрема, будь-який договір є угодою, але не завжди угода є договором. Угода — це вольовий акт дієздатних осіб, який створює або змінює цивільно-правові відносини. В його основі лежить свобода вибору фізичних і юридичних осіб. Угода — поняття об’ємне, що включає багато актів правовідносин.

Договір не тільки належить до них, а й має багато різновидів. Договір — це угода двох і більше фізичних або юридичних осіб, яка зазвичай укладається в письмовій формі з обов’язковим дотриманням вимог цивільно-правового законодавства. У разі їх ігнорування договір визнається недійсним (повністю або частково). Таким чином, запропонований до підписання сімейним лікарем і пацієнтом документ не є ані угодою, ані договором. Це — декларація, тобто офіційний документ, що закріплює основоположні принципи в певній сфері правовідносин і зазвичай не має прямої юридичної дії. У проектній документації МОЗ, зокрема в інструкції до заповнення декларації, також зазначається, що вона лише підтверджує намір пацієнта скористатися своїми правами згідно з договором про закупівлю послуг первинної медичної допомоги, який укладають головний розпорядник бюджетних коштів та відповідний суб’єкт надання первинної медичної допомоги. Також декларація підтверджує вибір пацієнтом лікаря первинки. Отож, на даному етапі проводиться робота, яка орієнтовно окреслить перерозподіл пацієнтів між сімейними лікарями. Якби бланки декларацій були нумеровані, тоді вдалося б, поперше, отримати дані щодо кількості врахованих пацієнтів, а по-друге, уникнути мож ливого їх прикріплення до кількох сімейних лікарів, адже механізму відслідковування цього процесу поки що немає. Коли запрацює єдиний всеукраїнський електронний реєстр, тоді, можливо, й виявлятимуться подібні дублювання, однак в локальному режимі такий контроль майже неможливий. Тому заповнення декларації — це ніщо інше, як звичайна звірка реальної кількості наявних пацієнтів, оновлення паспортних даних та виявлення їх дисциплінованості. І не більше. Про жодні зобов’язання сторін, обсяги надання допомоги тощо у запропонованій декларації не йдеться. У нинішньому вигляді вона не може бути й фінансовим документом, адже існуюча система фінансування вітчизняної системи охорони здоров’я на душу населення поки що не передбачає виділення коштів на конкретного пацієнта. За таких умов у пацієнтів немає мотивації для заповнення декларацій, а в сімейних лікарів вона може «з’явитися» тільки під тиском адмінресурсу. Відтак можна спрогнозувати, що процес підписання декларацій набуде «тривалого недоконаного ви-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ти на первинці практикуючим лікарем. І хоча зараз викладаю сімейну медицину в університеті, однак підтримую контакти із колегамипрактиками і, особливо, з нашими випускниками, тому з перших вуст знаю, наскільки багато залежить від позиції лікаря первинки, інших рівнів надання допомоги. Саме сімейні лікарі, дільничні терапевти і педіатри, їх помічники, які працюють у системі ПМД, мали б доносити до своїх пацієнтів чесну інформацію про майбутню організацію роботи, позитивні зміни, які буде досягнуто за умови правильної організації співпраці з прикріпленим контингентом населення. А це стане можливим тільки тоді, коли кожній людині буде приділено увагу в прозорий, чесний спосіб. Це також повинно стати сигналом для всіх медичних працівників про те, що повагу потенційних пацієнтів слід заслуговувати якісною роботою. Настає час, коли всі ми, медики, вступаємо в конкурентні умови чесної боротьби за прихильність пацієнтів. Чесність має стати одним із головних факторів успіху. Будемо якісно працювати, чесно і з повагою до особистості надавати інформацію — тоді люди нас оберуть серед інших. Навіть ті з лікарів, хто зараз не в кращому становищі, мають шанс якісно змінюватися, адже зростати ніколи не пізно — професійно, духовно, особистісно. Пацієнти ж мають знати, що допомога для них на первинці в рег­ ламентованому обсязі буде безоп латною, а ле дек ларацію вони можуть і навіть повинні підписати на свій розсуд, за добровільним вибором. Це сприятиме чесній реалізації реформи, підвищенню якості надання медичних послуг на первинці й загалом. Люди своїм вільним вибором проголосують за найкращих медиків, чим забезпечать собі і членам сім’ї якісне медичне обслуговування, а чесним медичним працівникам — збільшення зарплат. Лише за таких умов зможе нарешті запрацювати ринок медичних послуг і кадрів, а це саме те, що так необхідно для очищення нашого життя від непрофесійності, корумпованості, байдужості. Переконана: розвивати медицину мають чесні та вмотивовані медики, а також всебічно поінформовані громадяни України.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

22 вересня 2017 року

ПЕРСОНАЛІЗОВАНА ВАКЦИНАЦІЯ

ПЕРСПЕКТИВИ ХХІ СТОЛІТТЯ

Вчені Інституту мікробіології та імунології ім. І. І. Мечнікова НАМН України вже багато років вивчають «взаємини» імунної системи людини і вакцин. Гаслом минулого століття було тотальне щеплення проти інфекційних хвороб, які ще в попередньому віці призводили до епідемій, однак початок нинішнього виявився критичним для світової системи вакцинації. Чому люди знову помирають від керованих інфекцій? Відповідь учені намагаються знайти в ідеї персоналізації щеплень.

го підходу до вакцинопрофілактики належить нам.

Андрій ВОЛЯНСЬКИЙ, завідувач лабораторії імунореабілітації ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечнікова НАМН України», завідувач кафедри клінічної імунології та мікробіології Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, доктор медичних наук, керівник науково-дослідницької групи

ВЗ Як виникла ідея зайнятися дослідженням персоніфікованого підходу до вакцинації? — Співробітники лабораторії іму­ нореабілітації Інституту мікробіо­ логії та імунології ім. І. І. Мечнікова понад десять років вивчають іму­ нітет дітей із хронічними герпес­ вірусними інфекціями. Було вста­ новлено, що вже в ранньому віці дітей із цими захворюваннями — абсолютна більшість, оскільки про­ цес інфікування часто починається внутрішньоутробно. На сьогодні відкрито 8 людських вірусів цієї родини, і раніше або пізніше абсо­ лютно всі жителі Землі стануть носіями кількох подібних вірусів. Також нас цікавив вплив герпесві­ русів на вакцинальний процес. Протягом першого етапу дослідження ми з’ясували, що в більшос­ ті наших дітей поствакцинальний імунітет розбалансований, і при­ чиною цього є інфекційний фон організму кожної окремо взятої дитини, сформований передусім герпесвірусами, що паразитують на імунній системі. Наступний трирічний етап досліджень було вирішено присвятити персоналіза­ ції вакцинації. Персоналізований підхід до лікування — ідея не нова, однак пріоритет застосування цьо­

ВЗ Що лежить в основі персоналізованої медицини, яка вже почала переходити зі сфери наукових інтересів у практичну? — Людина — результат взаємодії отриманого від батьків генетичного матеріалу та довкілля. І така детер­ мінованість важлива на будь-якому етапі життя. Її можна виявити, біль­ ше того — кількісно і якісно оцінити. У такий спосіб ми можемо дізнатися, що одна людина найімовірніше не захворіє на певну недугу, а інша ви­ явиться сприйнятливою до неї. Цей новий підхід включає 4 напрямки, тому персоналізацію вва­ жають частиною 4П-медицини:   перше П — предикці я, або схильність;  друге П — персоніфікація. Це безпосереднє вивчення організму конкретної людини. Що ж до нашо­ го дослідження, то ми виявляємо інфекційні чинники, відхилення функціонування організму, тобто конкретно оцінюємо рівень здоров’я або нездоров’я людини;  третє П — превентивність, або профілактика. Це — цілий комплекс заходів. «Намалювавши» імунно-ге­ нетичний портрет людини, ми вста­ новлюємо, які вакцини їй потрібні та в якому віці, розробляємо перелік необхідних заходів для мінімізації ризику виникнення виразки шлунка, інфаркту, інсульту тощо. Це не прос­ то профілактика у звичному сенсі, це програмування здоров’я на роки вперед;  четверте П — полівалентність, медична взаємодія у прогнозуванні здоров’я людини. Інакше кажучи — участь лікарів різних спеціальнос­ тей у діагностиці, профілактиці та лікуванні. ВЗ Оскільки весь спектр досліджень здоров’я людини, пов’язаний із персоніфікацією, нашій країні не по кишені, який саме конкретний сектор наукової та практичної роботи ви обрали? — Дійсно, за нашого фінансування на­ уки охопити все одразу неможливо.

Проте починати роботу над реаліза­ цією принципово нового підходу до системи охорони здоров’я необхідно вже сьогодні. Тому ми визначилися з вузьким професійним завданням: застосувати систему 4П-медицини до щеплення дітей. Виходили з того, що проблема неефективності наявної системи вакцинації надто актуальна, і не лише в Україні. Безумовно, завдя­ ки імунізації врятовано мільйони життів, проте 2017 рік виявився кри­ тичним для системи вакцинопрофі­ лактики світу. Зокрема вражає велика кількість померлих від холери, жовтої лихоманки, кору, грипу, хоча це — ке­ ровані інфекції. Візьмемо, наприклад, кір. Здава­ лося б, у Європі рівень вакцинації проти кору дуже високий: 95% дітей своєчасно отримують 2 щеплення. Тоді чому кількість хворих уже пе­ ревищує 15 тис.? Чому в Італії на кір захворіли 300 медичних працівни­ ків? Чому хворіють вакциновані за календарем люди? В Україні проблеми вакцинопро­ філактики загострилися останніми роками. У частини населення сфор­ мувалося стійке небажання вакци­ нувати себе і дітей, але ця недовіра до державної системи частково виправдана несвоєчасною закупівлею і поганою якістю імунобіологічних препаратів. Інформаційна політика на підтримку імунізації примітив­ на і брехлива, антивакцинальний контент переповнює інтернет. Тому охоплення щепленням за більшістю позицій — нижче 50%, і проблеми інфекційної захворюваності в Украї­ ні на порядок гостріші, ніж у цивілі­ зованому світі. ВЗ І який вихід із цієї ситуації ви бачите? — Усім уже зрозуміло, що вакцини не здатні повністю запобігти захворю­ ваності, а в Україні до того ж бракує коштів і бажання людей для повної вакцинації населення. Отже, ми при­ пустили, що ці дві проблеми можна вирішити одним блоком дослідниць­ кої роботи: виявити групу людей із нестандартною імунною відповіддю на вакцини і дослідити її.

Зокрема на прикладі кору знаємо, що сучасна система щеплення з 90-х років минулого століття передбачає застосування 2 доз імунобіологічно­ го препарату. Зазвичай першу дозу вводять на першому році життя, а другу — у віці від 2 до 11 років (за­ лежно від країни). Але при цьому ми знаємо, що ні перша, ні друга дози не дають абсолютної імунної відпо­ віді. Припускаємо, що після другого введення приблизно у 5% дітей про­ тикоровий імунітет не формується, і вони перебувають у групі ризику. Виникла думка: а якщо пере­ віряти всіх дітей після другого щеплення на предмет наявності у них захисного титру? Це ж так просто: потрібно лише трохи крові для скринінгу. Але цього ніхто не робить. Чому? Відповідь банальна: вартість вакцини — у середньому 5 Євро, а тесту на захисний титр — приблизно 20 Євро. Економлять скрізь, і в Європі теж. Скринінг роблять тільки в рамках науко­ вих дос­л іджень, а масово — ніде і нікому! Наступне питання: а якщо про­ водити скринінг захисного титру після першої дози? Адже вже піс­ ля першого щеплення у 85% дітей формується пожиттєвий імунітет, і друга доза їм не потрібна. Тоді не доведеться витрачати величезні ресурси на закупівлю другої дози вакцини, і можна буде заощадити кошти на тестування. Для цього просто необхідно переглянути під­ хід до календаря щеплень. А якщо додати ще генетичні досліджен­ ня, які дадуть змогу зрозуміти, як дитина відповість на вакцину, ми отримаємо конкретний механізм уникнення епідемій. Але в генетиків та імунологів є ще одне важливе питання: чи не ви­ никне в дитини ускладнених реак­ цій після щеплення? І чи існують якісь генетичні маркери, що дають змогу визначити силу імунної від­ повіді та ризик небажаних подій після вакцинації? Саме на ці питан­ ня ми і маємо намір знайти відпові­ ді в найближчі три роки у співпраці з генетиками. ВЗ Хто бере участь у дослідженні? — У дослідженні братимуть участь лабораторія імунореабілітації на­ шого інституту, Харківський спе­ ціалізований медико-генетичний центр, Український інститут клі­ нічної генетики Харківського на­ ціонального медичного універси­ тету, кафедри клінічної імунології та мікробіології, загальної гігієни та епідеміології Харківської медич­ ної академії післядипломної освіти. Основною клінічною базою стане Дитячий медичний центр «Ваша дитина» — саме тут щорічно ти­ сячам дітей проводять щеплення, профогляди, консультації вузьких фахівців, лабораторні дослідження тощо і саме тут методики, про які я розповів, застосовують уже не пер­ ший рік. Тож сподіваємося на плід­ ну співпрацю і хороші результати, які дадуть можливість значно під­ вищити якість вакцинопрофілак­ тики інфекційних хвороб. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»

11


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ВСЕВОЛОД СТЕБЛЮК: УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА ПИСАЛАСЯ КРОВ’Ю Доктор медичних наук, професор, Народний герой України, Заслужений лікар України Всеволод Стеблюк більше відомий у військовому середовищі як док із позивним «Айболіт», що наприкінці літа 2014-го на старенькому евакуаційному автомобілі «Жужа» вивіз з іловайського «коридору смерті» понад 87 поранених бійців. Через два роки після тих страшних подій він отримав одну з найвищих державних нагород України — орден «Свободи».

Всеволод СТЕБЛЮК, заступник начальника Української військовомедичної академії з клінічної роботи, кавалер ордена «Народний герой України», Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

В

севолод Стеблюк вступив до лав батальйону «Миротворець», де обійняв посаду начальника медичної служби одразу після його створення — у травні 2014 року, а 24 серпня цього самого року він разом із бійцями добровольчого підрозділу МВС зайшов в Іловайськ і опинився в оточенні з вояками інших добровольчих батальйонів: «Донбас», «Дніпро-1», «Світязь», «Івано-Франківськ», «Херсон» та невеликою кількістю регулярних військ Збройних сил України (ЗСУ). Їх позиції були перемішані з позиціями сепаратистів… ВЗ Багато втратили своїх під час виходу з Іловайська? — Усього 10 із 80 — давалися взнаки і підготовка (ми наполовину були бійцями спецпід­ розділів МВС, багато з нас пройшли миротворчі місії і мали навички тактичної медицини), й укомплектованість аптечками. В інших підрозділах втрати були набагато більшими, особливо у військових частинах ЗСУ, де бійці мали лише по перев’язувальному пакету і джгуту, й до того ж не вміли ними користуватися. Загалом те пекельне літо 2014 року оголило проблеми нашої військової медицини практично на всіх ланках. ВЗ Які саме? — По-перше, у 2010 році знищили єдину навчальну медичну роту з підготовки санітарних інструкторів. Це була загальна тенденція до скорочення кадрів у ЗСУ, у тому числі й у медичній службі. Тоді скоротили посади санітарних інструкторів у військовій ланці, а також єдиний навчальний підрозділ, де їх готували. Відповідно, ми не мали ані фахівців, ані навчених людей. Це призвело до того, що на початок війни майже ніхто не міг правильно накласти джгут, а тому масовані втрати в таких операціях, як Іловай-

12

ська, були зумовлені смертями від кровотечі. На жаль, ця проблема і досі залишається актуальною — ми намагаємося навчати, але виникають певні труднощі в медичній підготовці. І якщо у ЗСУ нам вдалося повністю змінити систему медичиної підготовки і забезпечення, то в добровольчих підрозділах на передовій ще трапляються такі випадки. Наприклад, минулого літа один відомий боєць загинув через те, що не зумів правильно накласти собі джгут. По-друге, не було аптечок. Уперше у 2014 році ми отримали аптечки, укомплектовані за стандартами НАТО, які дають змогу ефективно надавати само- та взаємодопомогу, від волонтерів, а не від офіційних структур. По-третє, структура медичних рот на початок війни не могла задовольнити всі потреби, крім того, неправильно розпорядилися наявними силами та засобами. Як саме? Медичні роти й окремих фахівців кинули на передову: хірурги та анестезіологи сиділи в окопах, замість того, щоб надавати бійцям реальну допомогу в мобільних шпиталях (щоправда, вони на початок війни, як, напевно, й інші військові фонди, були дуже зношені. Пам’ятаю, зокрема намети в польовому шпиталі, через які можна було спос­ терігати зіркове небо). Проте, незважаючи ні на що, військові лікарі все ж надавали кваліфіковану медичну допомогу, оперували бійців «у полі». Зокрема Андрій Верба, нинішній керівник медичної служби Міністерства оборони України, уперше в польових умовах під обстрілами виконав лапаротомію. Після нього такі операції «у полі» почали робити й інші військові лікарі. По-четверте, не була відпрацьована тактика хірургічного лікування. На сьогодні ми вже чітко знаємо етапність відповідно до досвіду і сучасних стандартів: стабілізація, деманджконтроль (хірургія контролю ушкодження, а

«

не реконструктивна), евакуація, а потім — усі реконструктивні операції в стаціонарних шпиталях, у багатопрофільних лікувальних закладах. Тоді ж майже все робили на місцях завдячуючи героїзму й професіоналізму медиків. І по-п’яте, не була налагоджена система евакуації. Проблема дуже велика, адже від своєчасного потрапляння пораненого на операційний стіл залежить, виживе він чи ні. ВЗ Що змінилося (якщо змінилося) за три роки війни? — Увесь цей досвід враховано. Як говорять, стандарти військової медицини пишуться кров’ю. Ми свою військову медицину в Україні саме на цій крові й відроджували. З 2015 року почалося становлення української військової медицини, завдяки чому зараз маємо одну з найефективніших систем у Європі. Чому? Бо врахували досвід війни, і тепер уже в нас вчаться натівські колеги. Зокрема незабаром у Києві відбудеться міжнародна військово-медична конференція, у якій візьмуть участь представники медичних служб збройних сил США та європейських країн — партнерів по НАТО. Сьогодні нас уже сприймають як рівноправних партнерів у військовій медицині. Якщо порівнювати із країнами пострадянського простору, то ми маємо найбільший досвід в організації медичного забезпечення під час ведення оборонної війни. Зокрема у вересні 2015 року на базі навчального центру Сухопутних військ ми створили новий підрозділ — навчально-медичну роту. За цей час у ній підготовлено понад 1 тис. санітарних інструкторів і близько 1,5 тис. стрільців-санітарів, але зараз над нею нависла загроза скорочення — на догоду так званим медичним реформам у ЗСУ, які треба «відпрацьовувати».

ЗА ДВА РОКИ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ РОТИ ВІДБУЛОСЯ 10 ВИПУСКІВ ЗА ПОВНИМ КУРСОМ. ЦЕ, ЯК Я ЗАЗНАЧАВ, — ПОНАД 1 ТИС. САНІТАРНИХ ІНСТРУКТОРІВ. А ЩЕ — ВІЙСЬКОВА ПІДГОТОВКА МЕДИЧНИХ СЕСТЕР, САНІТАРІВ ДЛЯ ГОСПІТАЛІВ, МЕДИЧНИХ РОТ ЗСУ. У РОТІ ПОСТІЙНО ПЕРЕБУВАЛИ НА НАВЧАННІ ПОНАД 100 КУРСАНТІВ (А В ПЕРІОДИ МОБІЛІЗАЦІЇ — ДО 200 ОДНОЧАСНО). ПРИ ЦЬОМУ ШТАТ ПОСТІЙНОГО СКЛАДУ — КОМАНДУВАННЯ Й ІНСТРУКТОРИ — БЛИЗЬКО 30 ОСІБ. І ЦЕ ДІЙСНО ПРОФЕСІОНАЛИ!

«

ВЗ У вас теж реформи? А хто керує процесом? — При ЗСУ існує Рада реформ, при ній — медична комісія, у якій купка дилетантів намагається реформувати військову медицину. Причому більшість із них не мають навіть медичної освіти, а половина — й закінченої вищої. Так от, на догоду створенню Навчального центру тактичної медицини Збройних сил України, на який виділені кошти (і їх треба відробляти, як і зарплати «реформаторам», що сидять на цих грантах), розгорнули широкомасштабну інформаційну кампанію. Мовляв, створили Центр, отже, навчально-медична рота вже не потрібна — скоротити. А цього робити не можна, адже в роті вже давно навчають за стандартами НАТО. Крім того, рівень знань наших випускників настільки високий, що вони можуть виконувати обов’язки керівників медичних служб батальйонів і бригад під час ротацій та демобілізацій. Інформація для оцінки: за два роки діяльності навчальної медичної роти відбулося 10 випусків за повним курсом. Це, як я зазначав, — понад 1 тис. санітарних інструкторів. А ще — військова підготовка медичних сестер, санітарів для госпіталів, медичних рот ЗСУ. У роті постійно перебували на навчанні понад 100 курсантів (а в періоди мобілізації — до 200 одночасно). При цьому штат постійного складу — командування й інструктори — близько 30 осіб. І це дійсно професіонали! У Навчальному центрі, який розрахований на 205 курсантів, перший набір становив 69, а випустилися — 30. Тобто майже половина відсіялися чи втекли. Командно-інструкторського складу в Центрі — 75 осіб: укомплектованість становить лише 20%. І постає питання: на що витрачено такі гроші, навіщо руйнується добре працююча система? ВЗ Чому АТО навчила військову медицину? — Створено госпітальні бази, тобто військова медицина використовує цивільні лікувальні заклади, які розташовані на відстані близько 20 км, а то й менше від передової. У таких лікарнях групи цивільних медиків підсилені військовими, і вони виконують роль стабілізаційних пунктів. Також максимально наближені й налагоджені всі засоби та способи евакуації. По-перше, аеромобільна — вертольоти і посадкові майданчики розташовані майже біля всіх стабілізаційних пунктів. По-друге, немає проблем з автомобільною евакуацією. З упевненістю можу сказати: на сьогодні правило «золотої години» виконується. Було дуже багато нарікань, що для автомобільної евакуації й досі використовують волонтерські бригади. І це правда. Ми дуже вдячні волонтерам за те, що вони допомагають з евакуацією поранених, але це не означає, що цим питанням не займається Міністерство оборони України. По-третє, розроблені й зараз проходять бойові випробування гусеничний МТ-ЛБ С — санітарний транспортер, який створений для евакуації з переднього краю, та санітарний автомобіль Богдан-2251 на основі позашляховика Great Wall Vingle 5. Для української військової медицини це прорив, оскільки ми фактично не мали свого евакуаційного транспорту і застосовували російські УАЗики. По-четверте, уже відпрацьовані медичні стандарти аеромобільної евакуації. Зокрема в нас для цього використовують літаки АН-26 Vita та пристосований транспортний. По-п’яте, відпрацьовано евакуацію залізничним транспортом. За договором із ПАТ «Укрзалізниця» та ДП «Українська швидкісна залізнична компанія» вивозимо поранених із Константинівки, Сєвєродонецька, Краматорська.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

22 вересня 2017 року

ВЗ У грудні 2014 року вас призначили помічником міністра оборони України з медичного напрямку та реабілітації. Чому ви звільнилися? — Я перейшов із посади помічника заступника міністра оборони на посаду заступника начальника Української військово-медичної академії з клінічної роботи. Я все ж таки професор, доктор наук, науковець і педагог. Треба було зі зброєю в руках захищати країну — пішов на фронт, треба було почати реформи — пішов у Міністерство оборони України, а нині необхідно займатися освітою, підготовкою кадрів і військово-медичною наукою. Підготовка військових лікарів — надзвичайно важлива справа! Зокрема цього року ми набрали в Українську військово-медичну академію 142 слухача. Це випускники медичних університетів, які вирішили обрати шлях військового лікаря. Уперше нам вдалося домогтися того, що літню практику бажаючі могли пройти в зоні АТО у мобільних шпиталях. Крім того, що намагаємося відстояти створену нами навчально-медичну роту, займаємося й питанням підготовки фельд­шерів на базі училищ і коледжів. Також прагнемо максимально наблизити програми навчання до вимог часу. Для цього треба обробляти великі масиви інформації, проводити наукові клінічні дослідження. Ми зокрема консультуємо всіх бажаючих із контузією, і займаємося її лікуванням уже майже рік. Є певні здобутки: розробили пам’ятку для бійців, де розказано, як поводитися в разі отримання контузії, клінічні нас­танови з нейротравми, медико-психологічної реабілітації, об’їхали всю зону АТО з лекціями і заняттями за цими методичними рекомендаціями. Зараз займаємося питаннями медико-психологічної реабілітації цієї категорії пацієнтів, так само співпрацюючи із Центром травмотерапії «Повернення». ВЗ В одному зі своїх блогів за 2015 рік ви розвінчували міфи військової медицини: мовляв, не так у нас все погано із тактичною медициною, у бійців є аптечки, у зоні АТО забезпечені евакуаційним транспортом, не така страшна ситуація з гепатитом С, як нам про це розповідають… Минув рік. Міфів побільшало чи, навпаки, вони зникають? — Зараз, на мою думку, суспільство в переважній більшості втомилося від того, що відбувається. Тут триває абсолютно мирне життя. Багато військових, які повернулися, знаходять себе в інших напрямках діяльності. Я нових міфів не чув. Ми зробили все, щоб не було причин для їх появи. З тим же гепатитом С — зараз є сучасні препарати, які дають змогу ефективно лікувати таких хворих, не тими програмами з інтерферонами, а іншими, що абсолютно безкоштовно діють на базі обласних центрів. Створення цих програм — заслуга наших медичних фахівців, зокрема професора Ольги Голубовської, яка надзвичайно багато зробила для того, аби це стало доступним. Нині більше лякає невизначеність стосовно реформ, які пропонує МОЗ. Люди не розуміють, а їм ніхто не пояснює. От знищили інститут позаштатних спеціалістів МОЗ, а хто візьме на себе відповідальність за поточну та перспективну діяльність галузі? Вони були лідерами, до яких можна було достукатися, які збирали всю інформацію, аналізували стан роботи в галузі, планували її розвиток. Запропоноване створення експертних рад оптимізму не викликає... ВЗ В одному з інтерв’ю ви зізналися, що через півтора року після Іловайська на собі відчули дію посттравматичного синд­рому. Як вам вдалося справитися з ним? — У мене через півтора року, у когось — пізніше, в інших — раніше. Думаю, він мене наз­ догнав, бо я виснажився. Я довго тримався, а потім… Щоб вийти із цього стану, довелося три місяці приймати спеціальні препарати. Тому я на власному досвіді переконався, наскільки важ-

ливий розвиток системи медико-психологічної реабілітації, адже вчасно надана психологічна і психіатрична допомога може врятувати людське життя, повернути ветерана в суспільство.

На полігоні — навчально-медична рота

Два Народні герої України — військові медики Всеволод Стеблюк і Вадим Свіриденко з пам’ятками для бійців, як поводитися в разі контузії

За кермом легендарного евакуаційного автомобіля «Жужа»

«

Досвід української військової медицини цікавить і заокеанських спеціалістів

НИНІ БІЛЬШЕ ЛЯКАЄ НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ СТОСОВНО РЕФОРМ, ЯКІ ПРОПОНУЄ МОЗ. ЛЮДИ НЕ РОЗУМІЮТЬ, А ЇМ НІХТО НЕ ПОЯСНЮЄ. ОТ ЗНИЩИЛИ ІНСТИТУТ ПОЗАШТАТНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ МОЗ, А ХТО ВІЗЬМЕ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОТОЧНУ ТА ПЕРСПЕКТИВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ГАЛУЗІ? ВОНИ БУЛИ ЛІДЕРАМИ, ДО ЯКИХ МОЖНА БУЛО ДОСТУКАТИСЯ, ЯКІ ЗБИРАЛИ ВСЮ ІНФОРМАЦІЮ, АНАЛІЗУВАЛИ СТАН РОБОТИ В ГАЛУЗІ, ПЛАНУВАЛИ ЇЇ РОЗВИТОК. ЗАПРОПОНОВАНЕ СТВОРЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ РАД ОПТИМІЗМУ НЕ ВИКЛИКАЄ...

«

ВЗ А як у нашій державі взагалі налагоджена система реабілітаційної допомоги учасникам бойових дій? Ви бачите реальні зміни в цій галузі, чи вони декларуються лише на папері? — В Україні система реабілітації створюється заново. На зміну санаторно-курортному лікуванню повинна прийти дієва система реабілітації, заснована на функціональному підході. Наразі ми тільки маємо рекомендацію МОЗ переходити на Міжнародну класифікацію функціонування та обмеження здоров’я (ICF), а офіційного перекладу документа немає. Пот­рібно готувати кадри лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, ерготерапевтів. Однієї сподвижницької діяльності ГО «Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини» замало, потрібна державна допомога. Щодо медико-психологічної реабілітації ветеранів, то тут на перший план виходять проб­­леми сімейного мікросоціуму. Сімейні дисгармонії, які були до початку війни, після повернення звідти (додайте ще посттравматичний стресовий розлад) загострюються, і людей просто прориває. І це, можливо, не найгірше, що могло статися в такій ситуації. Війна нікого не робить кращим, але і гіршим не робить. Вона просто змінює людину. Ми матимемо проблеми із соціальною адаптацією ветеранів, і займатися цим треба дуже серйозно. У першу чергу варто зосередити увагу на родинній реабілітації. Чому? Бо на сьогодні пропонується лише реабілітація учасників АТО. Їх збирають у санаторіях, де вони починають згадувати пережите, і як наслідок — повторна ретравматизація. Знову ж таки з’являються алкоголь, наркотики… Мали місце випадки, коли поліція затримувала ветерана АТО, хорошого хлопця, з марихуаною. Питають: «Навіщо тобі стільки? Ти ж стільки не викуриш?» Відповідає: «Везу хлопцям, вони проходять психологічну реабілітацію, поп­росили». Це нормально? Хіба такою повинна бути психологічна реабілітація? Реабілітація має бути родинною, а в нас держава на це поки що коштів не виділяє. Зараз є спроби створити перший Центр психологічної реабілітації родинного типу в ЗСУ на військовоспортивній базі «Тисовець» у Карпатах. Із цим нам допомагає Психологічна кризова служба ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій». Уже навіть розробили відповідну програму. Реабілітація такого типу спрямована на гармонізацію відносин у сім’ї та навколишньому соціумі. Родини спілкуються між собою, діти граються, разом виконують психологічні вправи, тести тощо. Нам просто необхідно почати роботу в цьому напрямку, оскільки йде четвертий рік війни. Увесь цей час родини перебувають у стані хронічного стресу, агресія накопичується. ВЗ Нещодавно ви презентували книгу «Синдром АТО. Нотатки «Айболіта». Про що вона і чим зумовлено її написання? — Хотілося залишити ці спогади: чим далі від подій, тим менше зберігається в пам’яті деталей, які можуть бути важливими. Зберегти спогади про товаришів, яких уже з нами немає, про події, проаналізувати, що сталося. Мені сподобалося, як письменник і видавець В. Капранов на презентації сказав: «Згадайте, скільки художніх книг написано про Революцію на граніті. Одна — більше немає. Про Помаранчеву революцію? Немає. Про Революцію Гідності? Немає». Те, що зараз з’являються такі книжки про цю війну, фільми — це надзвичайно важливо. Мистецтво зберігає спогади, дух епохи набагато краще, ніж суха статистика. Розмовляла Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

13


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ К І Р О В О Г РА Д Щ И Н А

ЗАДАВНЕНІ ХВОРОБИ МІСТА ВИЛІКУВАНІ — ЗА КОШТИ МІСЬКОГО БЮДЖЕТУ Тиждень перед святкуванням Дня міста у Кропивницькому ознаменувався відкриттям кількох медичних установ. Перелік лікувально-профілактичних закладів Кропивницького поповнився вперше створеним відділенням амбулаторного гемодіалізу, осучасненими амбулаторією загальної практики-сімейної медицини та відділенням гострої судинної неврологічної патології, а також об’єднаним пологовим будинком, який відтепер виконуватиме функції перинатального центру ІІ рівня.

Вагомі кроки до оптимізації мережі медзакладів Відкриття й капремонти медичних закладів передбачили ще торік у Перспективному плані заходів щодо модернізації та оптимізації галузі охорони здоров’я міста. У міському управлінні охорони здоров’я наголошують: новостворені медичні підрозділи і заклади — давня пот­ реба містян, яку врешті вдалося задовольнити за кош­т и міського бюджету й залучених інвестицій. «Уперше в місті одночасно відбувалися ремонти в чотирьох закладах охорони здоров’я, — розповідає начальник управління охорони здоров’я Кіровоградської міської ради Оксана Макарук. — Визначаючи перспективні напрямки розвитку галузі, ми передусім керувалися пот­р ебами місцевої громади, а також враховували непросту ситуацію із поширенням серцево-судинних та цереброваскулярних хвороб у місті: щороку показники захворюваності й смертності зростають і стабільно перевищують такі по області й Україні. Не один рік ми вивчали технічні вимоги до подібних закладів, підбирали приміщення, які можна було б адаптувати до лікувальних умов. Усі плани обговорювали з громадою міста та медиками, аби врахувати зауваження і пропозиції, прискіпливо вивчав ці питання й депутатський корпус. Урешті ухвалили єдине консолідоване рішення про розширення мережі лікувальних закладів міста саме завдяки цим відділенням й установам. Зауважу, що всі вони визначені як лікарні інтенсивного лікування у складі Кропивницького госпітального округу, тож ми одночасно підвищили якість надання медичних послуг не тільки мешканцям нашого міста, а й жителям 11 районів, що входять до складу округу».

Сімейна медицина: доступність для кожного пацієнта Першою було відкрито амбулаторію загальної практики-сімейної медицини №4 КЗ «Центр ПМСД №2 м. Кіровоград», у якій цьогоріч завершили капітальний ремонт. Амбулаторія також отримала нові електрокардіограф та апарати для вимірювання артеріального тиску. Заклад розміщений в одному з найбільших спальних мікрорайонів міста й обслуговує понад 15 тис. дорослих і маленьких пацієнтів. «Ми системно розвиваємо сімейну медицину Кропивницького. Наше основне завдання в цьому напрямку — привести в належний сані-

14

Підписання соціальної угоди під час відкриття відділення гострої судинної неврологічної патології

«

На території КЗ «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня»

ВІДКРИТТЯ Й КАПРЕМОНТИ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ПЕРЕДБАЧИЛИ ЩЕ ТОРІК У ПЕРСПЕКТИВНОМУ ПЛАНІ ЗАХОДІВ ЩОДО МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МІСТА. У МІСЬКОМУ УПРАВЛІННІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАГОЛОШУЮТЬ: НОВОСТВОРЕНІ МЕДИЧНІ ПІДРОЗДІЛИ І ЗАКЛАДИ — ДАВНЯ ПОТРЕБА МІСТЯН, ЯКУ ВРЕШТІ ВДАЛОСЯ ЗАДОВОЛЬНИТИ ЗА КОШТИ МІСЬКОГО БЮДЖЕТУ Й ЗАЛУЧЕНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

«

тарно-технічний стан усі амбулаторії міста, що ми послідовно й робимо. Цей заклад має стати пілотним проектом із запровадження електронного реєстру пацієнтів. Попри повноцінне оснащення амбулаторії устаткуванням для надання первинної допомоги, ми маємо труднощі із комп’ютеризацією лікарських робочих місць. Наразі вивчаємо програмні пропозиції різних компаній щодо запровадження електронної картки пацієнта і плануємо закуповувати комп’ютерну техніку, якої наразі бракує в усіх медичних закладах», — коментує Оксана Макарук.

Через терни — до перинатального центру Створення одного пологового будинку шляхом об’єднання двох малопотужних закладів, ініційоване у 2015 році, спричинило численні акції протесту медиків і баталії між політичними силами в міській раді. Кожен апелював на захист своїх інтересів: медики боролися за збереження робочих місць, управлінці — за оптимізацію роботи медзакладів та економію коштів. Зрештою наприкінці 2016 року міські депутати ухвалили рішення про об’єднання двох пологових будинків в один, який згодом став перинатальним центром ІІ рівня, та відкриття КЗ «Міська лікарня №2 ім. Святої Анни м. Кропивницького» у звільнених приміщеннях іншого пологового будинку. «Усе задумане збулося: ми створили сучасний перинатальний центр ІІ рівня, ліжковий фонд якого адаптовано відповідно до потреби громади. У єдиному тепер міському пологовому будинку функціонують відділення реанімації для жінок та немовлят, ІІ етапу виходжування недоношених новонароджених, оперативної гінекології, а також цілодобове лабораторнодіагностичне відділення, якого раніше не було у жодному із закладів. Тут обладнано 6 індивідуальних пологових залів та одну пологову палату для жінок з інфекційними захворюваннями. Зап­рацював і харчоблок, який останні 5 років не використовували через аварійний стан, — розповідає Оксана Макарук. — Тепер завдяки новому обладнанню можемо виходжувати немовлят із терміном гестації 32 тижні і не возити їх до перинатального центру ІІІ рівня чи обласної дитячої лікарні. У результаті об’єднання вдалося зберегти й обидва колективи — штат закладу нині налічує 550 одиниць». Під час відкриття КЗ «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня» отримав сертифікат «Чиста лікарня, безпечна для пацієнта» від асоціації «Служба організації інфекційного контролю». Такий контроль під час перевірки успішно пройшли чотири із семи відділень закладу. Подібні сертифікати в місті мають тільки Кіровоградська обласна лікарня та одна зі стоматологічних поліклінік.

Новому відділенню — нове устаткування Організувати повноцінну роботу відділення гострої судинної неврологічної патології на базі Кіровоградської міської лікарні швидкої допомоги запланували торік. Потреба у спеціалізованому закладі для лікування пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями була зумовлена стабільно високими показниками смертності від цереброваскулярних хвороб і мозкових інсультів. Статистика свідчить, що

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

22 вересня 2017 року

цереброваскулярні недуги є однією з основних причин первинної інвалідності, крім того, такі пацієнти «молодшають». «Для створення нового спеціалізованого відділення для лікування пацієнтів із серцевосудинними захворюваннями було закуплено все необхідне діагностично-лікувальне та реанімаційне обладнання: приліжкові кардіомонітори, електрокардіографи, холтерівські монітори з добовим записом ЕКГ, монітори артеріального тиску, комп’ютерний електроенцефалограф, апарат штучної вентиляції легень, пульсоксиметри, переносний набір для реанімації тощо. Окрім того, на базі відділення обладнано медико-діагностичний центр із сучасним комп’ютерним томографом, тож хворих, яких раніше для підтвердження діагнозу транспортували в діагностичні центри інших закладів, тепер обслуговуємо в одному місці, — хвалиться начальник управління. — Під час лікування пацієнтів із гострими порушеннями мозкового кровообігу використовуватимемо сучасну методику тромболізису — для цього ми зібрали колектив професіоналів. Крім того, чекаємо на молоді кадри, які нині закінчують інтернатуру та проходять стажування з проведення тромболізису. За рахунок міського бюджету молодим фахівцям відділення у рамках програми стимулювання кадрів у галузі охорони здоров’я виплачуватиметься додаткове заохочення до зарплатні та компенсуватиметься вартість оренди житла. А завдяки угоді, підписаній із діагностичним центром «МРТ-Еліт», КТ на пільгових умовах зможуть пройти соціально незахищені верстви населення».

Подбали і про пацієнтів, і про архітектуру Створення відділення амбулаторного гемодіалізу на території КЗ «Міська лікарня №2 ім. Святої Анни м. Кропивницького» було вагомим аргументом під час об’єднання міських пологових будинків. Це єдиний заклад охорони здоров’я, роботи в якому проводили за кошти інвесторів. Гроші з міського бюджету виділили лише на закупівлю обладнання і меблів та проведення благоустрою прилеглої території, а надалі місцева влада забезпечуватиме коштами зарплатню медпрацівникам, оплату комунальних послуг і частково — витратні матеріали для проведення процедури гемодіалізу. Решта пот­реб відділення, розраховують в управлінні, пок­риватиметься із цільової державної субвенції. Загальна потреба на наступний рік — 16-17 млн грн. «У середньому щороку в місті понад 120 пацієнтів потребують процедури гемодіалізу, — розповідає Оксана Макарук. — Відділення гемодіалізу обласної лікарні досі було єдиним в області і не могло надати допомогу всім: пацієнти стояли в черзі і, на жаль, не всі могли її дочекатися. Над вирішенням питання відкриття ще одного такого відділення протягом останніх п’яти років працювали і медики, і представники міської влади, й нарешті, попри обмеженість бюджету, це завдання визначили пріоритетом у 2017 році. Будівля, де розташоване нове відділення, — архітектурна пам’ятка, якій понад 100 років. Приміщення вдалося зберегти в автентичному вигляді й водночас осучаснити. Наші лікарі проходили курси-стажування з надання гемодіалізної послуги в Черкасах і Кіровоградській обласній лікарні. Окрім того, зібрано команду інженерів та техпрацівників із досвідом роботи з подібним обладнанням. Відбір кадрів — це велика відповідальність. Не секрет, що і в місті, і в області — складна кадрова ситуація, однак завдяки копіткій роботі підібрали достойну команду для нового відділення амбулаторного гемодіалізу».

Проблеми і плани Попри активний розвиток мережі медичних закладів, у галузі охорони здоров’я Кропивницького лишається низка проблем, які важко вирішити на регіональному рівні. Мова йде про брак коштів для зарплат медичним працівни-

Діалізні місця у відділенні амбулаторного гемодіалізу

Чотири відділення КЗ «Міський пологовий будинок з фукціями перинатального центру ІІ рівня» отримали сертифікати «Чиста лікарня, безпечна для пацієнта»

Ліжка в палаті інтенсивної терапії у відділенні гострої судинної неврологічної патології

кам, кадровий голод у галузі, а також законодавчі нововведення. Зокрема зміни до законодавства, внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 р. №180, можуть суттєво вплинути на рівень надання допомоги пацієнтам навіть у новостворених сучасних закладах і відділеннях, говорять в управлінні охорони здоров’я Кіровоградської міської ради. «У ході децентралізації багато повноважень передають на місця, тож ми намагаємося самостійно вирішувати фінансові проблеми. Це стосується не тільки проведення ремонтів чи закупівлі обладнання, а й соціальних напрямків роботи, зокрема захисту малозабезпечених верств населення. Ми стараємося підтримувати таких пацієнтів на всіх рівнях, як під час обстеження, так і лікування. Однак Постанова Кабміну №180, яка обмежила перелік лікарських засобів, що раніше надавалися на пільгових умовах, створила нам багато проблем, зокрема низка дорогих препаратів, вартість яких ми відшкодовували, тепер виключена із цього реєстру. Це викликає соціальну напругу серед пацієнтів», — ділиться Оксана Макарук. Утім, соціальну напругу і серед пацієнтів, і серед медиків може спричинити й майбутня реформа медицини, яка не враховує всіх важливих нюансів розвитку галузі, переконаний народний депутат України Костянтин Яриніч. І питання соціальної незахищеності лікарів, відтік цінних кадрів стають одними з ключових проблем, які потрібно вирішувати зараз, а не десь у далекому майбутньому. «Ми багато говоримо про те, що «гроші ходитимуть за пацієнтом» на вторинному і третинному рівнях, тобто у закладах, подібних до відкритих у Кропивницькому. Однак сьогодні склалася незрозуміла ситуація, коли медична сестра і лікар отримують приблизно однакову зарплатню. Реформа, якою також передбачено зростання видатків на зарплати медиків, має запрацювати у 2019-2020 роках, однак що ми робитимемо протягом 2018 року? Зараз потрібно скоригувати концепцію хоча б на наступний рік, для того щоб зарплатня медиків зросла, а фахівці різних рівнів отримували відповідно різну плату за свої зусилля. Проблему поглиблює ще й суттєвий відтік кадрів з України до європейських країн. На Кіровоградщині укомплектованість медичними кадрами — близько 70%. Це найнижчий показник по Україні. Потреба нині становить 1800 лікарів — навіть не середнього медичного персоналу. Якщо відтік кадрів не зупинити, то які б заклади ми не відк­рили наступного року, у них просто нікому буде працювати. Величезним проривом для області є відкриття в Кропивницькому факультетів Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, але без житла і достойних умов роботи випускники в нас не лишатимуться», — переконаний депутат. Тим часом у новостворених у Кропивницькому відділеннях і закладах очікують на старт медичної реформи. Керівництво КЗ «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня» планує відкрити на базі закладу консультативну поліклініку, у КЗ «Міська лікарня №2 ім. Святої Анни м. Кропивницького», де наразі функціонує тільки відділення гемодіалізу, збираються реконструювати й інші приміщення. А міська влада неодноразово озвучувала плани збудувати сучасне і комфортне житло для медиків, що привабить високо­кваліфіковані кадри. Світлана ДУБИНА, спеціально для «ВЗ», м. Кропивницький

«

Урочисте вручення свідоцтв під час виписування з пологового будинку

ЧЕКАЄМО НА МОЛОДІ КАДРИ, ЯКІ НИНІ ЗАКІНЧУЮТЬ ІНТЕРНАТУРУ ТА ПРОХОДЯТЬ СТАЖУВАННЯ З ПРОВЕДЕННЯ ТРОМБОЛІЗИСУ. ЗА РАХУНОК МІСЬКОГО БЮДЖЕТУ МОЛОДИМ ФАХІВЦЯМ ВІДДІЛЕННЯ У РАМКАХ ПРОГРАМИ СТИМУЛЮВАННЯ КАДРІВ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВИПЛАЧУВАТИМЕТЬСЯ ДОДАТКОВЕ ЗАОХОЧЕННЯ ДО ЗАРПЛАТНІ ТА КОМПЕНСУВАТИМЕТЬСЯ ВАРТІСТЬ ОРЕНДИ ЖИТЛА

«

15


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ВІННИЧЧИНА

ДОСВІД РЕФОРМУВАННЯ «ПЕРВИНКИ» Попри те що пілотна реформа 2011 року охопила лише три області України та Київ, долучитися до формування трирівневої системи надання медичних послуг тоді рекомендували всім регіонам. Деякі заявили, що готові змінюватися, але далі заяв так і не пішли, інші одразу вирішили бути пасивними спостерігачами. У вінницьких медиків, які першими потрапили у вир перетворень, особливого вибору не було. Та про шлях, який довелося буквально протоптати, вони не шкодують.

Олександр ШИШ, директор Департаменту охорони здоров’я Вінницької міської ради

Як це відбувалося? Коли медична реформа увірвалася в область під прикриттям пілота, як тільки її не називали: «хаосом», «експериментом над людьми», «знущанням над медициною». А все тому, що була повністю відсутня інформаційна підтримка. Люди не розуміли, що відбувається, які переваги вони отримають, а що втратять. Ми, лікарі, знали: надання первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини передбачає гнучкий підхід — вона може бути індивідуальною (характерна для сільської місцевості) і груповою, коли працює кілька сімейних лікарів в одній команді з педіатром та вузькими спеціалістами (така практика підходить для великих міст). А тому сподівалися, що нам дозволять самим вирішувати, як краще зробити, і комбінувати обидва варіанти. Однак реформа відбувалася авторитарно, без урахування особливостей регіонів та населених пунктів. Коли нам зараз закидають, що у Вінницькій області була знищена педіатрична служба, мусимо пояс­нювати: таким було бачення МОЗ, яке ми, поп­ри всі зусилля, не спромоглися змінити. Основний тягар впровадження реформи 20112014 років у Вінниці переважно ліг на плечі трьох осіб: міського Голови Володимира Гройсмана, профільного заступника міського Голови Андрія Реви і директора Департаменту охорони здоров’я Людмили Грабович. Боротьба йшла за кожну штатну одиницю (кожного вузького фахівця), за лабораторно-діагностичне обладнання, за кожен заклад. Результатом реформи «по-вінницьки» стали не лише сімейні лікарі з тонометрами, а цілі бригади медиків, «озброєні» пристроями для функціональної діагностики, рентгенологічним кабінетом (або як мінімум флюорографом), клінічною і біохімічною лабораторією, денним стаціонаром, тобто ми зберегти існуючий рівень матеріального забезпечення. Звісно, і медичні працівники, і пацієнти не відчували особливого «задоволення» від запроваджених змін, адже суттєво змінювався звичний маршрут пацієнта, вузькі фахівці зосереджувалися в амбулатор-

16

но-діагностичних підрозділах, звичні поліклініки зникли, терапевти і педіатри перевчалися на сімейних лікарів. Було досить гаряче! Є багато нюансів, які реформа 2011 року не передбачила на первинному рівні, зокрема педіатричної служби в містах, жіночих консультацій, медичного забезпечення в школах і вишах, лабораторій і кабінетів функціональної діагностики, фізіотерапевтичних відділень і відділень лікувальної фізкультури. Те, чого не було передбачено, переносили на «вторинку», трансформували, частково втрачали… Нині радіємо тому, що нам вдалося зберегти на балансі міста всі заклади «вторинки» — на них отримували частину субвенції з обласного бюджету. Наразі їх структура та потужність адаптовані до потреби міста і фактичного навантаження (35,4 ліжка на 10 тис. населення). Так ми зберегли більшість вузькопрофільних фахівців, забезпечивши їх робочими місцями в амбулаторно-діагностичних відділеннях, які діють при багатопрофільних лікарнях, та не передбачених реформою жіночих консультаціях при пологових закладах. Такі спеціалісти також мають фіксований графік виїздів у центри ПМСД. Паралельно ми перевчили практично всіх дільничних терапевтів і педіатрів на сімейних лікарів. Найважчим під час реформи було те, що доводилося ламати встановлений десятиліттями маршрут пацієнта, доводити: не буде більше «поліклініки під кожним під’їздом», і до вузького спеціаліста можна потрапити лише за направленням сімейного лікаря. Лише через п’ять років пацієнти почали розуміти, що лікар — не гірший за перукаря, і до нього теж варто приходити у визначений час, а не коли тобі зручно! А для всіх інших випадків є фахівці екстреної медичної допомоги, які приїдуть за 15 хвилин, або ж невідкладної — із центру ПМСД.

Взаємодія закладів первинного і вторинного рівнів відпрацьована майже на 100%. Усі установи «первинки», амбулаторно-діагностичні відділення, жіночі консультації і травмпункт працюють у медичній інформаційній системі Doctor Eleks, що є першим етапом створення єдиної інформаційно-медичної мережі міста. Загалом до 2020 року ми плануємо завершити інформатизацію «вторинки» і сформувати єдиний інформаційний медичний простір.

Грошей і ліків, як і раніше, все одно бракує Скасування Наказу МОЗ №33 дало змогу формувати штатні розписи відповідно до фактичної потреби і наявного фінансування. Уже немає потреби утримати певну кількість ліжок для забезпечення формування штатів цілодобових служб або виходячи з наявності тих чи інших фахівців. Ми оптимізуємо стаціонари, покращуючи умови перебування хворих: із палати на 5-6 ліжок робимо палату на 2-3 ліжка зі зручностями. Завдяки фінансовій децентралізації проводимо капітальні ремонти та реконструкції медичних закладів, оновлюємо матеріально-технічну базу. Але фінансова децентралізація працює лише другий рік, а матеріально-технічна база закладів охорони здоров’я не оновлювалася 25 років (мали місце лише «точкові» проекти), тож роботи в цьому напрямку багато. І ми, медики, і пацієнти вже переконалися, що якість медичної допомоги завдяки проведеним реформам відчутно зросла. Однак іще більше зросла її вартість! Оскільки передбачених медичною субвенцією коштів вистачає лише на заробітну плату без надбавок (95%) і

частково — на поточні видатки (5%), то решту пацієнт змушений «дофінансовувати» сам через благодійну допомогу, лікарняні каси чи благодійні фонди. Така ситуація дратує всіх, оскільки медики змушені принижуватися і випрошувати ті самі благодійні кошти, а пацієнти справедливо обурюються, мовляв, медицина в нас безкоштовна, і всі платять податки! На місцеві бюджети вже «лягли» енергоносії, капітальні та поточні видатки, придбання дороговартісного обладнання тощо (видатки з міського бюджету цього року становили майже 25% субвенції). Але саме завдяки коштам із міського бюджету «пільговики» отримують рецепти на безкоштовні медикаменти, забезпечуються підгузками, кало- і сечоприймачами, хворі на фенілкетонурію віком 3-18 років — лікувальним харчуванням, а ще ми маємо «бюджетні» ендопротези кульшових і колінних суглобів, штучні кришталики тощо. Додатково медичні заклади залучають благодійну допомогу в межах 10% річного бюджету галузі.

Плюси і мінуси реформи Пройдений нами шлях реформування мав чимало мінусів, однак нині ми вже бачимо та належне оцінюємо плюси. По-перше, ми створили потужну мережу первинної ланки, усі центри ПМСД мають власну діагностичну й матеріально-технічну базу. По-друге, провели і продовжуємо вдосконалювати інформатизацію «первинки»: нині всі пацієнти мають свою електронну медичну картку, а лікарі працюють у єдиній інформаційній системі. По-третє, більшість лікарів пройшли перенавчання і почали працювати на засадах сімейної медицини, що наблизило їх до пацієнтів. Але хочу зупинитися на кадровій проблемі, бо на первинній ланці — справжня кадрова криза. До традиційного відтоку лікарів додалася стрімка втрата медичних сестер. І лише адекватна грошова мотивація медичних сестер і лікарів зможе змінити цю ситуацію. Неможливо досягнути успіхів у реформуванні системи охорони здоров’я без реформування суспільства й остаточної відмови від «совкових» догм. Держава має чітко визначити межі «безоплатності» медицини, скасувати не забезпечені фінансово пільги або монетизувати їх, встановити чіткі та дієві правила гри, розподіливши обов’язки між лікарями і пацієнтами. Ми всі розуміємо, що відкладати вже нікуди, реформувати систему охорони здоров’я необхідно, але робити це треба виважено, поетапно, з напрацьованою нормативно-правовою базою, передбаченими фінансами і підготовленими спеціалістами. Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

Що отримали в результаті? Нині медичну допомогу 371 тис. вінничан надають 14 комунальних лікувально-профілактичних закладів і 2 комунальні підприємства (лікувально-діагностичний і стоматологічний центри), із них до первинного рівня належать 5 центрів ПМСД, які складаються з 31 амбулаторії загальної практики-сімейної медицини потужністю у 247 дільниць. У вінницькій медицині на сьогодні існує чітке розмежування первинної і вторинної ланок надання медичної допомоги. За останні 5 років налагоджено маршрут «дитячого» і «дорослого» пацієнта. Ми намагаємося донести до громадян: коли вони відчувають незначний біль у грудях, то не варто одразу шукати кардіолога, спочатку потрібно звернутися до свого сімейного лікаря, який їх огляне і призначить лікування. І лише коли він не може чітко встановити діагноз або не спостерігає ефективності призначеного лікування, тоді направить пацієнта на вторинний рівень.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: завідувача науково-дослідного відділення організації протиракової боротьби з національним канцер-реєстром — 1 посада; старшого наукового співробітника науково-дослідної лабораторії експериментальної онкології — 1 посада; старшого наукового співробітника науково-дослідної лабораторії медичної фізики та біоінженерії — 1 посада; молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділення онкоортопедії — 1 посада; молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділення пухлин органів грудної порожнини — 1 посада. ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць від дати опублікування оголошення. АДРЕСА ІНСТИТУТУ: 03022, м. Київ-22, вул. Ломоносова, 33/43, телефон для довідок: (044) 259-01-79

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

22 вересня 2017 року

ЛЬВІВЩИНА

МАЛОІНВАЗИВНА ХІРУРГІЯ — НЕ РОЗКІШ, А РУТИНА

до нас і надати адресну допомогу. На сьогодні за кошти інвестора здійснюємо масштабний ремонт загальної операційної.

В Україні, на жаль, досі багато з того, що у світі вже стало рутинною практикою, сприймається як щось нове та прогресивне. Це стосується зокрема малоінвазивної хірургії. Однак у нас є і лікарі-ентузіасти, і медичні заклади, яким, попри банальний брак фінансування, зневіру та скепсис колег, вдається йти в ногу із часом.

Андрій ДВОРАКЕВИЧ, лікар-хірург, завідувач ендоскопічно-операційного відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», керівник Центру малоінвазивної хірургії КЗ ЛОР ЛОДКЛ «Охматдит», член селекційної ради фонду CMCF

ВЗ Що спонукало створити Центр малоінвазивної хірургії? Які методики впроваджуєте? — Діагностична лапароскопія за допомогою мініатюрної відеокамери та делікатних інструментів дає змогу проводити якісну діагностику в дітей від 0 до 18 років, особливо у випадку травм, коли лікарі не впевнені, чи цілі внутрішні органи. Звісно, що для цього також можна використати УЗД або комп’ютерну томографію, проте ендоскопічний метод значно інформативніший за інші, адже залишає по собі лише незначну хірургічну травму, мінімізує розвиток спайкової хвороби. До того ж, за необхідності, ми можемо одразу провести й додаткові хірургічні маніпуляції. Інколи до нас потрапляють діти із неправильно встановленим попереднім діагнозом. Були випадки, коли дитині заліковували апендицит антибіотиками, клінічна картина вже була стерта, загальний стан погіршувався. А завдяки використанню малоінвазивних методик нам вдавалося

чітко верифікувати діагноз апендициту, утворення внутрішньоабдомінального абсцесу. Відповідно терміново проведили дренування гнійника й видаляли апендикс. Колись це було б масштабне оперативне втручання, а зараз такій дитині зробили лише три невеликі отвори у передній черевній стінці. Під час ендовідеооперації ми також можемо виявити супутні патології, такі як кісти яєчника, патології жовчного міхура, пухлини кишечнику, й усунути їх. Власне, ці переваги й спонукали нас рухатися в напрямку розвитку ендоскопічної хірургії. За понад десятирічну історію центру ми опанували більше 30 методик, які використовуємо у кількох основних напрямках: загальній дитячій хірургії, урології, підлітковій гінекології, торакальній хірургії, травматології й ортопедії, ЛОР-хірургії. Окрім уже буденних втручань, чимало операцій, проведених у нашому центрі, було виконано вперше в Україні. Зокрема й лапароскопічні втручання при пахвинній грижі (PIRS), торакоскопічна корекція з приводу атрезії стравоходу, операції NUSS із тораскопією при лейкоподібній деформації грудної клітки та багато інших. Основною перевагою малоінвазивної хірургії є відсутність потреби одразу відкривати черевну порожнину, грудну клітку, колінний суглоб чи будьяку іншу ділянку. Цитуючи мого закордонного колегу, можна коротко підсумувати: «Малоінвазивна хірургія — це користь для пацієнта, проте додаткова складність для хірурга». Окрім невідкладних чи планових втручань, котрі так чи інакше загрожують здоров’ю пацієнтів, ми також опанували методики, які можуть значно покращити психологічний стан людини та позбавити багатьох комплексів. Наприклад, проводимо тораскопічну симпатектомію при синдромі «вологих долонь» і «червоного обличчя». Лише уявіть, що не тільки підлітки, а й дорослі роками страждають від комплексів, боячись потиснути комусь руку! А цю проблему можна вирішити за годину.

Часто можна почути, що малоінвазивні втручання — хірургія майбутнього. Проте це не так — вони вже давно стали рутиною у світі, хоча в нас ці методики впроваджуються дуже повільно. Адже передусім потрібні амбіції й бажання команди лікарів йти в ногу із часом та передовими технологіями. Колись мої викладачі й колеги доволі скептично реагували на моє бажання видаляти апендикс лапароскопічним методом. Проте побачивши за кордоном на власні очі, що таке втручання цілком реальне, я зрозумів: мушу оволодіти новими навичками. Відтоді, як ми успішно почали впроваджувати цей метод, минуло вже 9 років. ВЗ Як в умовах хронічного недофінансування вдається вдосконалювати навички, впроваджувати методики, закуповувати обладнання? — Насамперед мушу сказати, що керівництво нашого лікувального закладу завжди сприяло впровадженню нових ідей і підтримувало цей нап­ рям. Ми постійно пишемо програми на отримання грантів. Попри хронічне недофінансування, нам вдавалося знаходити спонсорів, зацікавлювати їх і переконувати, що ми здатні реалізувати свої задуми. А тепер завдяки спонсорам і небайдужим меценатам, які відремонтували операційну й закупили обладнання, ми проводимо сотні операцій щороку. Лікарі з районних лікарень уже знають, куди спрямувати дітей, щоб вони отримали необхідну і якісну допомогу. У нашому центрі достатньо ресурсів для того, аби надати допомогу всім, хто її потребує. Хоча інколи певний фінансовий тягар і лягає на плечі батьків. У вкрай безвихідних ситуаціях ми звертаємося до благодійних фондів. Багато років із нами працюють БФ «Я не один», БФ «Крила надії», чимало громадських організацій, місцевих корпорацій і мережевих закладів. Багато благодійників також знають, що можуть звернутися

ВЗ У який спосіб розвиваєте малоінвазивну хірургію в області, запалюєте молодь ідеєю? — Той факт, що кількість лікарів, які хочуть навчитася і зрештою оволодівають цими методиками, невпинно зростає, не може не тішити. Передусім молоді хірурги переймаються ідеєю, коли бачать результати на власні очі. До слова, навіть лікарі зі столиці їдуть до нашої лікарні на стажування. А фахівці з районних медичних закладів Львівщини вже не мають потреби їхати за кордон — навчаються в нас. Наша операційна завжди відчинена для лікарів, котрі хочуть здобути нові знання та досвід. Ми транслюємо хід втручання на екрани поза операційною, зокрема в актовому залі, поєднуючи лекції з практикою. Особливе враження на молодих лікарів справляють операції, проведені безпосередньо у їх закладах. Я за будь-якої можливості також виїжджаю оперувати або ж асистувати колегам у районних лікарнях. Так у нас відбувається двобічний обмін досвідом. Вважаю, що, нав­чаючи інших, навчаюся й сам. Також молоді фахівці знають, що можуть отримати нагоду поїхати на стажування до провідних клінік світу. Селекційна рада фонду CMCF (Children’s Medical Care Foundation), членом якої є зокрема і я, щороку відбирає близько десяти фахівців різних галузей з України і надає їм можливість підвищити свій рівень, здобути необхідні знання й оволодіти новими навичками. Ми залучаємо лише найкращих і найбільш мотивованих, тож молодим лікарям є до чого прагнути. ВЗ Який шлях мають пройти інші лікарі або ж лікарні, аби впровадити ваш досвід? — Іншого шляху, окрім еволюційного, немає. Для роботи лікареві потрібно насамперед опанувати прилади й навчитися працювати по-новому, адже під час втручання ми не бачимо перед собою операційного поля. На жаль, деякі лікарі, особливо старшого віку, не мають бажання, та й потреби вдосконалювати свої навички, адже працюють не за контрактом, а на постійній основі. Це, звісно, окрема тема для розмови, проте лікарям необхідно створити певні зовнішні умови, які стимулювали б їх до розвитку і руху уперед. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів

Х АРКІВЩИНА

РЕАНІМАЦІЯ ДЛЯ НЕМОВЛЯТ У Харківському міському перинатальному центрі відкрили реанімаційне відділення для надання невідкладної допомоги передчасно народженим дітям із низькою масою тіла.

C

творене відділення за кошти міського бюд­жету — на його ремонт та оснащення найсучаснішим устаткуванням було виділено понад 44 млн грн. У відділенні встановлені 6 апаратів штучної вентиляції легень, що відповідають міжнародним стандартам та можуть працювати в усіх режимах (традиційному, неінвазивному, високочастотному) і виконувати оксигенну терапію, а також відкриті реанімаційні системи і неонатальні інкубатори для інтенсивної терапії. Крім того, закуплено італійський рентгенологічний апарат із цифровим перетворювачем, який дає високу якість зоб­раження, а рентгенологічне навантаження при цьому порівняно з іншими апаратами на

60% менше. Два спеціальні крісла-гойдалки допоможуть застосовувати метод кенгуру: дитину, не відключаючи від системи штучної вентиляції легень, кластимуть мамі на груди, завдяки чому відбуватиметься контакт з матір’ю, що сприятиме гармонійному розвитку немовляти. Відділення розраховане на 12 маленьких пацієнтів з екстремально низькою і дуже низькою масою тіла — від 500 грамів. За матеріалами офіційного сайту Харківської міської ради, міського Голови, виконавчого комітету

17


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ЮЛІЯ ТРІФОНОВА: НЕПРОФЕСІОНАЛІЗМ МОЖЕ НАШКОДИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ НЕУЧАСТЬ

ючи такий підхід, не вдасться. Іншим важливим фактором, який змусив нас відійти від стандартних підходів, стали тісні контакти з університетськими шпиталями Німеччини. Їх медицина дуже стандартизована, до того ж ще й максимально персоніфікована. Будьякий гарний спеціаліст дотримується індивідуальних принципів у лікуванні та персоніфіковано підходить до кожного пацієнта.

Жінка — керманич медичного закладу — нетипова для української медицини ситуація. А коли ця тендітна особа ще й обирає тернистий шлях: впроваджує інновації та підходи, до яких медична спільнота просто не готова, то викликає і здивування, і захоплення.

максимально швидко повернулася до роботи. Шлях був аналогічний: моя донька так само була поруч зі мною в лікарнях, і, на щастя, вона не відчуває дефіциту моєї любові, а я — незадоволення материнського інстинкту. Сьогодні ми гарні подруги, адже вона вже доросла.

Юлія ТРІФОНОВА, дерматовенеролог, генеральний директор Українсько-німецької клініки, президент Міжнародної асоціації медицини антистаріння України

ВЗ Останнім часом здається, що ке­ рівницт­во приватним медичним закладом стало новим модним трендом для жінок: як раніше, наприклад, салоном краси. Ви є директором клініки вже багато років, скажіть, наскільки це жіноча робота? — Мені важко відповісти на ваше питання відсторонено, адже я виросла в родині жінок-лікарів, для яких медицина завжди була пріоритетом. Проблеми вибору майбутнього фаху не мала — все було обумовлено простором та людьми, поруч із якими я зростала. Мама і бабуся ще маленькою брали мене із собою до лікарень, де я дихала таким приємним для мене ароматом лікарняної чистоти та стерильного інструментарію. Уже потім я почала розуміти, що вони своїми діями приносять очевидну користь іншій людині: таке доказове диво життя остаточно сформувало в мені впевненість, що я також піду їх шляхом. Бабуся була нач­ медом лікарні та хірургом акушеромгінекологом, а мама — неонатологом. ВЗ Але ж дитина, що зростає в родині лі­ карів, рідко буває розбещеною батьків­ ською увагою, чи не так? — Ви абсолютно праві: мама і бабуся не мали змоги проводити зі мною багато часу. Але ті години, які вони прис­ вячували мені між чергуваннями, були особливими й сповненими теплом та любов’ю. Я зовсім не відчувала себе «недолюбленою» дитиною… Так само відбувалося, коли зростала моя донька: я не сиділа в декретній відпустці, а

18

ВЗ Тобто ані мати, ані бабуся не стикалися з професійним вигорянням та не несли до­ дому робочих проблем? — Ні, вони обидві дуже любили свою роботу. Я вважаю, що в будь-якій діяльності найважливіше — інтерес до того, що ти робиш. Не вірю, що можна якісно та довго займатися будь-чим без справжнього захоплення справою. Так і з медициною — вона головна в нашій родині й захоплює кожну з нас, тому робота гармонійно вписується в особисте життя. Добре пам’ятаю, як, наприклад, під час святкування Нового року в коридорі лунав телефонний дзвінок, і бабуся швидко пригублювала шампанське та бігла рятувати людину. Тобто вибору між допомогою і відпочинком ніколи не було, і всі це розуміли. Абсолютно вся родина сповідувала таку філософію. ВЗ Чому ви обрали своєю спеціалізацією дерматологію? — Вона підкорила мене обсягом знань і можливістю об’єднувати різні медичні напрямки. Тобто саме дерматологія стоїть на стику різних фахів. Моїм улюбленим учителем був покійний професор Борис Глухенький, який казав, що всі захворювання шкіри є проявами негараздів у роботі внутрішніх органів, тому дерматолог мусить знати все! Насправді це оптимальний і

«

розумний підхід не тільки для дерматовенерологів, а й для лікарів інших спеціальностей. ВЗ Гарний дерматолог мусить бути ще й гарним психологом. Ви відчували в собі таку емпатію? — Будь-який хороший спеціаліст повинен бути емпатом і гарним психологом. Усі медичні маніпуляції — вторинні й виконуються після розмови та «проникнення» в пацієнта. Справжній лікар — абсолютно відкрита система, хоч кажуть, що ми маємо бути відстороненими. Я в це не вірю: лікар мусить бути сприйнятливим, тільки за такої умови можливий справжній контакт із пацієнтом. ВЗ Ви кілька років активно впроваджує­ те такі нестандартні для України підходи, як інтегративна медицина. Чому вирішили піти проти течії? — Усе залежить від того, що ми беремо за точку відліку. Якщо звернутися до стародавньої медицини, то такі підходи були якраз стандартними. Тоді людський організм вважали цілісною системою, а всі хвороби, на думку тогочасних лікарів, залежали від оточення, харчування, спадковості й психологічного стану. На якомусь етапі медицина перейшла на дробний підхід до організму, тобто вузькоспеціалізований. Невдовзі стало зрозуміло, що симптоматичне лікування — шлях у нікуди. Це непогано на етапі «фельд­ шеризму», але лише на ньому… Для симптоматичного лікування можна не бути лікарем, достатньо гарненько вивчити анотації до препаратів і вправно лікувати симптоми. Але вилікувати людину чи відновити здоров’я, сповіду-

УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА ЗА ОСТАННІ 25 РОКІВ СТАЛА ДУЖЕ ПОВІЛЬНОЮ, ЗНИКЛИ МЕЖІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА ВСІХ РІВНЯХ. ЦЕ В ПЕРШУ ЧЕРГУ НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ САМИХ ЛІКАРІВ, АДЖЕ ТАК ВОНИ ПОВОЛІ ВТРАЧАЮТЬ КВАЛІФІКАЦІЮ

«

ВЗ Тобто за словом «німецька» у вашій клініці стоїть більш глобальна ідея, аніж популярний медичний туризм? — Наші партнерські стосунки три­ вають з 1998 року. Усе почалося з дружби та можливості побачити, як пра­цюють університетські клініки в той час, коли система ще була досить закритою. Не скажу, що вони справили на мене неймовірне враження, адже ті лікарні, де працювали представники моєї родини, мали теж досить непогану клінічну базу. Можливо, якби я приїхала туди з периферії, вражень було б більше. Але це дало мені змогу сконцентруватися саме на нюансах роботи, яких нам не вистачало. Нашу клініку ми створювали на засадах роботи німецьких медичних закладів, й іноземні колеги дуже допомогли ідеями. Але головним чинником виявилося усе ж стимулювання. Пам’ятаю, як наш німецький партнер приїхав на відкриття клініки. Це був момент, коли я надзвичайно пишалася результатом нашої роботи, і мені здавалося, що це — вищий пілотаж! Він ходив, усе роздивлявся і наостанок сказав: «Ви такі молодці! Тут так чистенько!» Я одразу спустилася на землю і зрозуміла, що необхідно займатися технологічною інноваційною медициною, аби було не лише «чистенько». ВЗ Що було в початковому форматі клініки? — Ми розпочинали з дерматовенерології, лікування захворювань, які передаються статевим шляхом, та безпліддя. Але вже за кільки місяців стало очевидним, що мусимо розширятися й залучати лікарів інших фахів. Так пос­ тупово ми стали багатопрофільною клінікою. ВЗ Коли кажете «ми», то кого маєте на увазі? — Від самого початку це був успішний тріумвірат друзів ще зі студентської лави. Мені надзвичайно пощастило з ними! Ми стали партнерами, не втративши при цьому теплих стосунків. В усіх у нас однаковий рівень перфекціонізму та почуття відповідальності. Ми навіть не сперечалися з приводу поділу повноважень: кожен взяв собі ту частину роботи, яка йому найбільше імпонувала. Мені подобається стратегічне планування, тому я й стала генеральним директором. Але кожен з нас зберіг можливість залишатися практичним лікарем і вести прийом. Таке поєднання трохи дивує наших

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

22 вересня 2017 року

колег, адже вважається, що не варто поєднувати практику та менеджмент. Я із цим не згодна і, до речі, німецькі колеги працюють так само: будь-який шеф відділення зранку стоїть за операційним столом, а в другій половині дня сидить за письмовим. Я дуже люблю в собі лікаря і ніколи від цього не відмовлюся! ВЗ Мабуть, довелося поповнювати знання з керування медичним закладом? — Звичайно, я вчуся постійно. Дуже допомагають контакти з бізнесовими фахівцями — беру в кожного те, що імпонує. Без навчання неможливо успішно займатися медичним бізнесом — він надто складний. ВЗ Що за роки існування клініки було най­ складнішим для вас як для керівника? — Кадри! У цих питаннях я максималіст, адже розумію, що від роботи медичного персоналу залежить здоров’я та життя пацієнтів, які нам довіряють. Будь-який непрофесіоналізм може зашкодити більше, ніж неучасть. Закривати очі на помилки персоналу — найбільший злочин, який може вчинити керівник клініки. Українська медицина за останні 25 років стала дуже повільною, зникли межі відповідальності на всіх рівнях. Це в першу чергу небезпечно для самих лікарів, адже так вони поволі втрачають кваліфікацію. Тому, коли до мене в клініку приходить такий «розмитий» фахівець, це може стати великою проблемою. І тут, як ви розумієте, мова йде не про рівень медичних знань: абсолютно кожного нового співробітника ми навчаємо. Але навчити можна тільки того, хто хоче і має хист. Повторюся: у медицині ціна помилки надто велика! ВЗ Що спільного в тих фахівців, які пра­ цюють з вами від самого заснування клініки? — Професіоналізм. На роботі я можу пробачити будь-що, окрім його відсутності. Говорячи про професіоналізм, крім знань і навичок маю на увазі орієн­тованість на пацієнта та вміння чути його потреби. ВЗ Мені здається, що термін «професі­ оналізм» в українській медицині досить суб’єктивний — через відсутність ме­ неджменту якості. Як ви оцінюєте, профі людина чи ні? — Мені пощастило, адже ми з 2000 року працюємо за німецькими протоколами і стандартами якості. Тому я маю об’єктивні критерії оцінювання. Ми одразу ввели діагностичні програми по різних спеціальностях та схеми лікування по різних нозологіях, куди входили певні стандартизовані методики. Звичайно, кожен лікар має певну свободу дій, але в рамках клінічних протоколів. Медицина взагалі дуже «математична»: 99% дій у медичному полі можуть бути достовірно підтверджені або спростовані. Користуючись цими критеріями, ми можемо не емпірично, а буквально оцінювати якість будь-якої медичної служби. ВЗ Будучи керівником медичного закладу, котрий уже 17 років працює за європей­ ськими протоколами, як ви оцінюєте си­ туацію, що склалася в медичній спільноті у зв’язку з нав’язуванням лікарям такої форми лікування?

«

Я З ВЕЛИКИМ ПОБОЮВАННЯМ СТАВЛЮСЯ ДО ФРАЗИ ПРО ТЕ, ЩО «ГРОШІ ХОДЯТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ», АДЖЕ МЕНІ НЕ ЗРОЗУМІЛИЙ АНІ МЕХАНІЗМ, АНІ ШЛЯХИ, ЯКИМИ ВОНИ «ХОДЯТЬ». МЕДИЦИНА — ВЕЛИКА ТА ЗНАЧУЩА ЧАСТИНА ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ, І ВОНА МАЄ ПРОЗОРО ФІНАНСУВАТИСЯ ДЕРЖАВОЮ, ЩО НА СЬОГОДНІ Й ГАРАНТУЄ НАМ КОНСТИТУЦІЯ. ТОМУ ЯК ЛІКАР Я РОЗУМІЮ НАПРУГУ ЧЕРЕЗ НОВІ ПРОТОКОЛИ: НАС ПРОСТО КИДАЮТЬ НА АМБРАЗУРУ! СПОЧАТКУ ТРЕБА ВНОСИТИ ЗМІНИ НА РІВНІ ДЕРЖАВИ ТА ЗАКОНОДАВСТ­ВА, А ВЖЕ ПОТІМ НАВ’ЯЗУВАТИ ЛІКАРЯМ РОБОТУ ЗА ІНШИМИ СТАНДАРТАМИ

«

— Будь-який протокол, по якому працюють лікарі нашої клініки, адаптований під наші, внутрішні, реалії. Але в нас приватний заклад, і пацієнт або страхова компанія одразу розуміє вартість послуги. Мені здається, що галас навколо нових стандартів у державному секторі підіймається через те, що незрозумілим залишається найсерйозніший момент — фінансування. Так, можна взяти за взірець європейський протокол із будь-якої нозології, але в нього вже введені певні діагностичні, лабораторні методики і тести, препарати, кількість медичного персоналу, пот­рібна для лікування, тощо. А ле головне — туди вже закладені ціни та джерела фінансування. Враховуючи все це, протокол апробований у певній країні та має право на існування. Тобто в цій країні (чи лікарні) є кошти для роботи за цим протоколом. Я з великим побоюванням ставлюся до фрази про те, що «гроші ходять за пацієнтом», адже мені не зрозумілий ані механізм, ані шляхи, якими вони «ходять». Медицина — велика та значуща частина економіки країни, і вона має прозоро фінансуватися державою, що на сьогодні й гарантує нам Конституція. Тому як лікар я розумію напругу через нові протоколи: нас просто кидають на амбразуру! Спочатку треба вносити зміни на рівні держави та законодавст­ва, а вже потім нав’язувати лікарям роботу за іншими стандартами.

— Ми не аптека: ми лікарі, і наша робота не закінчується на призначенні фармакологічних препаратів. Кінцева мета будь-якого повноцінного лікування — відновлення втраченого ресурсу організму та підвищення якості життя пацієнта. Досягти цього лише медикаментозно неможливо. Але це не означає, що ми проти ліків: у тих умовах, у яких живе населення України, без фармакологічної підтримки зберегти здоров’я та якість життя прос­то нереально! Сподіватися, що звичайні правила здорового життя, які допомагають мешканцям гірського регіону, скажімо, Греції, допоможуть киянам, марно. Ті дос­лідження, які ми проводимо в стінах клініки, показують, що у зовсім маленьких дітей і підлітків сьогодні виявляють функціональні й органічні зміни, які у класичній медичній літературі описані в пацієнтів зрілого та старечого віку.

ВЗ Хто ті українці, які витрачають кошти на фундаментальне відновлення свого здоров’я і не задовольняються симпто­ матичним лікуванням? — Як правило, гроші у власне здоров’я вкладають люди, яким важливо бути в активному життєвому руслі. Вони цінують власні інтелект і якість життя, знаючи, що втрата цього ресурсу одразу вплине на їх статус. Останнім часом більшає людей, які мають внутрішню мудрість і розу­міють: здоров’я потребує часу, уваги і коштів. Вони ставляться до власного тіла, як до дуже дорогого устаткування, знаючи ВЗ У своїх статтях, доповідях ви часто йому ціну. вживаєте термін «гомеостаз». Мені зда­ ється, він трохи невигідний в умовах ВЗ Як представники класичної меди­ нашої фармакологічно-корумпованої цини сприймають основи інтегративної медицини… медицини?

— По-різному. Але я вмію аргументувати на професійному, науковому рівні без зайвих емоцій. Будь-який підхід, що ми використовуємо у своїй клінічній практиці, я можу «захистити» клінічними дослідженнями та графіками, що ілюструють динаміку лікування. Життя демонструє переваги персоніфікованої медицини, адже недообстеження через певний час відгукнеться фінансовими втратами або й взагалі незворотним погіршенням здоров’я. За 25 років панування вузькоспеціалізованої медицини громадяни України не стали здоровішими, плодовитішими та довгожителями. Усе те, про що я розповідала опонентам і що 15 років тому називали «страшилками», на жаль, справджується. Для нас це закономірно, сподіваюся, невдовзі прозріють й інші. ВЗ Ваша ідея «антистаріння» виникла у зв’язку із віком чи привнесена з Європи? — Ідея виникла у 2004 році як результат кількох наукових конгресів. В Україні, як і в інших країнах світу, є так звані кастові спеціальності. Однозначно кастовими є дерматовенерологія й урологія. Тоді ми з колегою брали участь в урологічному конгресі, що відбувався в Києві, учасниками якого були переважно чоловіки. І ми помітили, що ця медична еліта має якийсь дуже втомлений вигляд. Буквально через два місяці ми потрапили на аналогічний захід у Відні, де побачили протилежну картину — гарні, підтягнуті чоловіки з палаючими очима. Саме в рамках конгресу порушувалися теми чоловічого антистаріння, здоров’я й метаболізму. Нас це надзвичайно зацікавило, і ми вступили в усі можливі міжнародні асоціації з медицини антистаріння й організували першу українську. Я впевнена, за цією темою — медичне майбутнє всього світу, яке сповідує пролонгацію здоров’я починаючи із запліднення. У 2006 році ми привезли до України унікальну технологію генетичного дослідження поліморфних генів, котра дає змогу визначити схильність до того чи іншого захворювання, пов’язаного з віком. Завдяки таким дослідженням можна ще до появи клінічних симптомів проводити повноцінну профілактику захворювань. Але це не кожному пот­рібно: людина без внутрішнього відчуття цінності свого життя ніколи не стане працювати на випередження. ВЗ Що плануєте розвивати в майбутньому? — Мені цікаво спостерігати, як розвиватиметься медицина в Україні. Зараз країна переживає етап змін, які мусять дати радикальні перетворення. У світі активно впроваджуються клітинна медицина, імунотерапія та генетичні методи в діагностиці й фармакології. Це все дає нам розуміння, що найближчим часом медичні технології зазнають разючих змін. Україна також мусить увійти в цей інноваційний виток, адже довгий час пасти задніх нікому не на користь. І я вважаю, що ми маємо значний потенціал й умови, коли треба діяти. Надзвичайно висока смертність, коротка тривалість життя, значні показники демографічної кризи — це наша готовність від противного, яка може дати нам важливий поштовх угору. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19


СВІТОВИЙ ДОСВІД

В АНГОЛІ ЛІКАРЮ ВКЛОНЯЮТЬСЯ ЗА ТЕ, ЩО ВІН ВИЙШОВ ДО ПАЦІЄНТА Дитячий хірург Микола Хома з Чернівців понад рік проводив складні операції та рятував життя дітей в регіональному госпіталі провінції Уамбо Республіки Ангола. Медик уперше мав справу з патологіями, яких в Україні ніколи не бачив. І, попри дуже низький рівень життя місцевих мешканців, був вражений фінансуванням медичної галузі.

річна температура повітря — 26-28 градусів тепла. Найбільшою проблемою, із якою зіштовхнувся одразу після приїзду, була мова: місцеві жителі спілкуються між собою португальською. Чужа країна, незнайома лікарня й абсолютно незрозуміла мова — у такій атмосфері доводилося демонст­ рувати свої вміння.

Чергування тривають по тижню

Микола ХОМА, завідувач хірургічного відділення дитячої хірургії КМУ «Міська дитяча клінічна лікарня» м. Чернівці

На медика в Анголі вчаться 12-14 років

Центральний районний госпіталь Уамбо

Останніми роками влада цієї країни прагне залучити до роботи місцевих фахівців — популяризує професію і всіляко заохочує медиків. У соціальній ієрархії на першому місці за матеріальним забезпеченням — військовослужбовці, на другому — лікарі. Щоправда, вчитися на медика доводиться дуже довго: 12-14 років. До закордонних фахівців вимоги високі: диплом, сертифікати курсів підвищення кваліфікації, категорія — тільки вища, вчений ступінь, завірений перелік оперативних технік, якими володіє лікар. Тож аби потрапити на роботу в госпіталь Анголи, я пройшов серйозну перевірку. Подав перелік вказаних документів, спеціальна комісія розглянула мою кандидатуру, і мене запросили на роботу. Житлом забезпечив госпіталь — оселився в медичному гуртожитку неподалік лікарні. Тут надають кімнати всім приїжджим лікарям. На щастя, клімат у провінції Уамбо, де я опинився, досить комфортний: середня

З маленькими пацієнтами

20

Центральний регіональний госпіталь — єдиний у провінції Уамбо. Він обс луговує весь регіон, а це близько 1 млн населення. Відділення хірургії не розділене на доросле й дитяче. Тож діти, фактично, лежать у палатах поруч із дорослими. Це не дуже зручно, і за можливості ми намагалися виділяти для діток окрему палату. Дитячих хірургів на весь госпіталь було всього двоє — я та мій колега, місцевий лікар Матеуш. Тож працювати доводилося напружено. Зокрема, якщо у звичайній українській лікарні чергування триває 1 добу, то в регіональному госпіталі Уамбо — тиждень: 7 діб працював я, 7 діб — Матеуш. Але, оскільки неможливо провести стільки часу, не виходячи з лікарні, усе зводилося до того, аби цілодобово бути «на телефоні». Щойно в прийма льне відділення надходила дитина із хірургічною патологією, мене одразу викликали в госпіталь. Це могло трапитися в будь-який час доби. Адміністрація медустанови, заві дувачі ві дді лень чергують нарівні зі зви ча йними лікарями. Наприклад, начмед за фахом — нейрохірург, і коли до лікарні надходила людина із черепно-мозковою травмою, він приїжджав та проводив операцію. www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СВІТОВИЙ ДОСВІД

22 вересня 2017 року

Моїм першим пацієнтом бу в 5-денний ма люк із защемленою грижею. Я оглянув дитину, побачив: необхідно терміново оперувати, але не знав, як пояснити медсестрам, що треба готувати операційну… Проте на роздуми часу не було — потрібно було діяти. Так розпочалися будні в ангольській лікарні. Протягом перших місяців в Анголі зрозумів, яку підтримку і допомогу мав у Чернівцях, де колеги розмовляють з тобою рідною мовою, є профільна кафедра, із фахівцями якої можеш порадитися. У госпіталі Уамбо ти один, перед тобою — симптоми, аналізи й дитина з переляканими батьками. Ти сам приймаєш рішення і несеш за них відповідальність.

Пацієнт стаціонару забезпечений усім Я був приємно вражений рівнем фінансування клініки Уамбо. Госпіталь фінансується державою, і пацієнт, потрапляючи до стаціонару, забезпечений усім: від спирту й вати до антибіотиків, попри те, що медичного страхування в Анголі немає. Я жодного разу не відправляв батьків хворого в аптеку по ліки. Хіба що під час виписування додому призначав спазмолітик, який необхідно було придбати в аптеці й вживати ще кілька днів. Дуже добре обладнана і сама лікарня. У відділенні хірургії — цифровий рентгенапарат, коагулятори, апарати ШВЛ, якісні хірургічні інструменти. Не можу сказати, що обладнання потужніше, ніж те, яке наразі є у відділенні дитячої хірургії Чернівецької міської дитячої клінічної лікарні, рівень приблизно той самий, однак усе устаткування було знайоме, і це дуже допомагало в роботі. А ще з перших днів побачив, що в африканській країні зовсім інше ставлення до лікарів. Працювати, звісно, нелегко, а ле, повірте, не важче, ніж в Україні. Лікарів там шанують, бо їх мало, а медичної допомоги потребує багато людей.

ним тифом, про який, на щастя, в Україні давно забули, а в Анголі це поширена інфекція. До того ж на операційний стіл діти зазвичай потрапляють у дуже важкому стані — із перфорацією кишечнику. Ще одна поширена хірургічна патологія — абсцес печінки, спричинений гельмінтозом. Мешканці сіл нехтують елементарними правилами особистої гігієни й етикету. Не раз, бувало, заходячи на обхід до палати, бачили таку картину: мати хворої дитини сидить на підлозі й брудними руками несе їжу до рота, і добре, якщо із серветки. Через антисанітарію та поширення найрізноманітніших інфекцій — від тифу до вірусу імунодефіциту — ми, лікарі, були особливо уважні до власної гігієни. З перших днів ангольські медики навчили мене працювати тільки у двох парах медичних рукавичок. «Ми ніколи не можемо знати точно, із чим матимемо справу», — казали місцеві хірурги.

Микола Хома з колегою — дитячим хірургом Матеушем

Ангольські уроки для української медицини Спостерігаючи за системою охорони здоров’я в Африці, звернув увагу: організувати якісну медичну допомогу населенню не так уже й складно. Ми, українці, маємо для цього набагато потужнішу матеріально-технічну базу, грамотніших фахівців та краще фінансування. Якщо ж запрацює анонсована Міністерством охорони здоров’я України система медичного страхування, це буде великим плюсом, хоча в Анголі і без страхування держава забезпечує хворих усім необхідним, а лікарів — достойною заробітною платою. Інша проблема полягає в тому, що в Україні варто змінювати не тільки модель медицини, а й ставлення до медиків. Бо якщо пацієнти в Анголі (навіть ті, які вірять шаманам і їдять з підлоги!) з величезною повагою ставляться до лікаря, прислухаються до його призначень, то в Україні, на жаль, це не так. Огляд лікаря наші громадяни часто сприймають як щось непотрібне, дозволяють собі не погоджуватися з призначенням чи діагнозом, сперечаються. В Анголі ж тобі вклоняються просто за те, що ти вийшов до пацієнта. Насправді, маючи такий потенціал, як в Україні, можна досягти неабияких вершин. Для цього пот-рібно начебто небагато: працювати на совість усім, починаючи від законотворців та урядовців і закінчуючи рядовими медиками.

Операційна в госпіталі Уамбо

Ми ніколи не можемо знати точно, із чим   матимемо справу О рг а н і з а ц і я охор он и з дор ов’я Анголи, навіть на мій сторонній пог­л яд, потребує реформування. Там узагалі немає первинної ланки, яка мала б займатися профілактикою. Натомість, коли з’являються перші симптоми захворювання, місцеві мешканці йдуть до… шаманів. Вони читають заговори, дають пити зілля та настоянки. Зрештою, хвороба все одно прогресує, і до госпіталю такого пацієнта привозять із дуже «розмитою» клінічною картиною. Місцеві лікарі називають таке лік у ванн я «тра диційною ме дициною» і намагаються проводити прос­вітницьку роботу. Однак місцеві жителі знизують плечима: вони щиро вірять шаманам. Уперше в Анголі мав справу з патологіями, яких в Україні ніколи на практиці не зустрічав. Хоча теоретично розумів, як їх лікувати. Зокрема щотижня доводилося оперувати маленьких пацієнтів із перитонітом, спричиненим черев-

Біля одного з корпусів госпіталю

Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»

«

Я БУВ ПРИЄМНО ВРАЖЕНИЙ РІВНЕМ ФІНАНСУВАННЯ КЛІНІКИ УАМБО. ГОСПІТАЛЬ ФІНАНСУЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ, І ПАЦІЄНТ, ПОТРАПЛЯЮЧИ ДО СТАЦІОНАРУ, ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ УСІМ: ВІД СПИРТУ Й ВАТИ ДО АНТИБІОТИКІВ, ПОПРИ ТЕ, ЩО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ   В АНГОЛІ НЕМАЄ. Я ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ВІДПРАВЛЯВ БАТЬКІВ ХВОРОГО В АПТЕКУ ПО ЛІКИ. ХІБА ЩО ПІД ЧАС ВИПИСУВАННЯ ДОДОМУ ПРИЗНАЧАВ СПАЗМОЛІТИК, ЯКИЙ НЕОБХІДНО БУЛО ПРИДБАТИ   В АПТЕЦІ Й ВЖИВАТИ ЩЕ КІЛЬКА ДНІВ

«

21


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ПРОБЛЕМА БОЛЮ: ПОГЛЯД ЕКСПЕРТА Неухильне зростання чисельності людей, які страждають від болю, — серйозна проблема, що стоїть перед сучасним суспільством. Один із провідних світових експертів із цієї проблеми, екс-президент Європейської федерації з вивчення болю (EFIC), професор Ханс Кресс (Австрія) має свою думку з цього актуального питання, яку він оприлюднив на конференції «Біль: сучасні підходи до діагностики та лікування».

С

таріння популяції, яке спостерігають у всіх розвинених країнах, призводить до збільшення частки осіб похилого віку, що страждають на захворювання хребта, остеоартрит, цукровий діабет 2-го типу та інші хронічні патології, котрі супровод­жуються тяжким больовим синдромом. Ефективне пригнічення болю є одним з основних завдань як вузьких фахівців, так і лікарів загальної практики, котрі велику увагу приділяють теоретичним і практичним питанням раціонального знеболювання.

Гострий і хронічний ноцицептивний біль: механізми розвитку Біль — це щось більше, ніж просто імпульс, який йде по провідних шляхах у ЦНС і сприймається свідомістю як сигнал про ушкодження. Формування цього відчуття виникає внаслідок складної взаємодії між висхідним порушенням ноцицептивних шляхів і низхідним інгібуючим впливом антиноцицептивної системи, яке відбувається на різних рівнях нервової системи: периферичних больових рецепторах, спинному і головному мозку. Різні види ноцицептивного болю мають спільні і відмінні ознаки. Нап­риклад, травма або ушкодження спричиняють запалення в тканині, яке сприяє розвитку болю. Джерелом болю тут стає зона тканинного ушкодження або запалення. Звичайно, біль значною мірою визначається типом ушкодженої тканини, тривалістю й інтенсивністю впливу подразнюючого чинника. Між усіма цими видами болю є дуже важлива подібність: больовий імпульс передається по вис­ хідних чутливих шляхах від периферії, де відбувається ушкодження, до верхніх відділів нервової системи — спинним мозком до підкіркових структур і кори головного мозку. Первинною ланкою ноцицепції є больовий рецептор — тонке немієлінізоване закінчення С- або Аδ-нервового волокна. З розвитком запалення відбувається виділення медіаторів, таких як цитокіни, фактори росту, простагландин (ПГ) Е2, брадикінін, гістамін, нейропептиди (субстанція Р) та інших. Унаслідок травматизації тканини і запалення в зоні ушкодження виникає так званий сенситизуючий суп, який складаєть-

22

ся з безлічі біологічно активних субстанцій. Причому кожен із цих медіаторів взаємодіє зі своїм рецептором, який міститься на термінальній частині чутливого нервового закінчення і запускає свій сигнальний шлях усередині нейрона. Цей «суп» впливає на чутливість проведення нервового імпульсу по нервових закінченнях, знижуючи поріг збудливості ноцицепторів. В результаті больовий рецептор з високим порогом чутливості, який дуже складно активувати, перетворюється в низькопороговий ноцицептор та легко піддається активації. Цей феномен називають периферичною сенситизацією. До неї схильні периферичні больові рецептори, розташовані в шкірі, а також інших органах, зокрема у синовіальній оболонці суглобів. Первинним стимулом подразнення останніх є запалення або травма структур суглоба. При цьому виникає активація лейкоцитів, макрофагів, які активно виробляють прозапальні медіатори — субстанції, що не тільки підсилюють локальне ушкодження, а й призводять до поширення запалення на всі тканини суглоба. Усе це також спричиняє периферичну сенситизацію ноцицепторів суглоба. На моделях індукованого запалення (зокрема при експериментальному гострому артриті, зумовленому монойодоацетатом) можна дуже чітко побачити, яку важливу роль відіграють прозапальні цитокіни та фактори росту. Через каскад цитокінів після первинного ушкодження розвивається запалення і зберігається протягом 2-5 тижнів. Одночасно відбувається експресія генів, що відповідають за вироблення інтерлейкіну-

«

1b, фактора некрозу пухлин αі фактора росту нервів. Розвиток запалення перебігає паралельно з експресією генів цитокінового каскаду. Роль фактора росту нервів добре ілюструє досвід із застосуванням антитіл до цього фактора. При цьому вплив на запалений суглоб антитілами до фактора росту нервів дає змогу запобігти спрутингу (зростанню аксонів у напрямку ушкоджених клітин, що забезпечує посилення нейрональних струмів) і знизити вираженість болю. Сьогодні низка фармацевтичних компаній розробляє лікарські засоби на основі моноклональних антитіл до фактора росту нервів, які мають потужний аналгетичний потенціал. Але процес розвитку болю не обмежується тільки периферичною сенситизацією. Зміни відбуваються ще й на рівні спинного мозку, де в дорсальних рогах за подібним механізмом розвивається запальна реакція (асептичне нейрональне запалення). Це ділянка, у якій первинний аферентний стимул надходить від ноцицепторів і проводиться в ЦНС, — головний мозок. Тут формується феномен центральної сенситизації. У його розвитку велику роль відіграють клітини мікроглії, що оточують нейрон, у яких відбуваються гіперекспресія циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і активний синтез ПГ. Феномен центральної сенситизації полягає в тому, що збільшення збудливості нейронів дорсального рогу спинного мозку наростає залежно від інтенсивності периферичного больового стимулу. Нейрони у спинному мозку стають чутливішими до активації, і стимули надходять від низькопорогових механорецепторів бета-волокон,

БІЛЬ — ЦЕ ЩОСЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ПРОСТО ІМПУЛЬС, ЯКИЙ ЙДЕ ПО ПРОВІДНИХ ШЛЯХАХ У ЦНС І СПРИЙМАЄТЬСЯ СВІДОМІСТЮ ЯК СИГНАЛ ПРО УШКОДЖЕННЯ. ФОРМУВАННЯ ЦЬОГО ВІДЧУТТЯ ВИНИКАЄ ВНАСЛІДОК СКЛАДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ВИСХІДНИМ ПОРУШЕННЯМ НОЦИЦЕПТИВНИХ ШЛЯХІВ І НИЗХІДНИМ ІНГІБУЮЧИМ ВПЛИВОМ АНТИНОЦИЦЕПТИВНОЇ СИСТЕМИ, ЯКЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА РІЗНИХ РІВНЯХ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

«

які в нормі не сприймають больових стимулів. Після центральної сенситизації чутливість нейронів спинного мозку настільки підвищується, що навіть сигнали від механорецепторів здатні спричинити біль. Це типовий приклад розвитку механічної алодинії. Ключову роль у цьому процесі відіграють ПГ, зокрема ПГЕ2, тому нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), які здатні проникати через гематоенцефалічний бар’єр, спроможні лікувати такий вид болю.

Відмінності між гострим та хронічним болем Існує велика різниця між гострим і хронічним ноцицептивним болем. Гострий ноцицептивний біль є безпосереднім наслідком ушкодження тканини і реакції на больовий стимул. Він відіграє важливу пристосувальну функцію, попереджаючи організм про травмуючий фактор, і є циклічним, тобто зникає по мірі репарації ушкодження. Такий біль не має ані клінічних, ані соціальних наслідків. У більшості випадків він піддається лікуванню простими знеболювальними засобами і не викликає серйозних проблем. З іншого боку, хронічний біль дуже часто не можна співвіднести з якимось конкретним ушкоджуючим стимулом. Прогноз такого виду болю непередбачуваний як для пацієнта, так і для лікаря. Хронічний біль приз­ водить до тяжких соціальних, біологічних і психологічних наслідків для людини. Такий біль не піддається банальній знеболювальній терапії і може сприяти прогресуванню небезпечних коморбідних захворювань. У процесі лікування впливають на різні рівні процесу передачі больового сигналу. По-перше, це дія на «периферію» за допомогою НПЗП і місцевих анестетиків. Завдяки застосуванню останніх можна блокувати проведення больового імпульсу по нервовому волокну на рівні як периферичних нервових закінчень, так і спинного мозку. Але на рівні спинного мозку можуть бути ефективні й НПЗП зав­д яки здатності проникати через гематоенцефалічний бар’єр, а також препарати опіоїдного ряду, антигістамінні засоби (наприклад, кетотифен).

Основні механізми дії НПЗП НПЗП мають знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Серйозною перевагою НПЗП є відсутність впливу на опіоїдні рецептори, що дає змогу уникнути характерних для цих аналгетиків типових побічних явищ, таких як нудота, закреп, затримка сечі, надмірна седація і пригнічення дихального центру. НПЗП можуть забезпечити ефективне знеболювання при амбулаторних хірургічних операціях і бути використані для прискорення реабілітації після травм. Слід враховувати, що НПЗП відрізняються за фармакодинамікою, фармакокінетикою, клінічною ефективністю, ступенем вираженості побічних ефектів, а також за ціною і хімічними властивостями. Серед НПЗП є препарати із короткотривалим періодом напіввиведення (Т1/2) — менше 6 годин (ацетилсаліцилова кислота, диклофенак, індометацин, німесулід) і з тривалим Т1/2, який становить понад 10 годин (целекоксиб,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

22 вересня 2017 року

ібупрофен). Т1/2 мелоксикаму, наприклад, триває понад 50 годин. Існують два різні типи ЦОГ (ЦОГ-1 і ЦОГ-2), і всі НПЗП розрізняють за селективністю до них. Є група неселективних НПЗП, які впливають на обидва типи ЦОГ, і група селективних НПЗП, кот­ рі впливають переважно на ЦОГ-2. Наприклад, німесулід приблизно в 10 разів активніший стосовно ЦОГ-2, ніж диклофенак. НПЗП також розріз­ няють за швидкістю настання знеболювальної дії: із більш тривалим періодом «очікування» ефекту (наприклад, целекоксиб) і швидким настанням дії (наприклад, німесулід).

Побічні ефекти НПЗП Велике занепокоєння викликає проблема безпечності НПЗП, що пов’язано із серйозним ризиком розвитку тяжких ускладнень з боку серцево-судинної системи (ССС), травного тракту (ТТ), нирок і печінки. Застосування абсолютно всіх НПЗП асоціюється з певним ступенем ризику виникнення кардіоваскулярних катастроф. Також усі НПЗП чинять негативний вплив на функцію нирок і можуть спричинити артеріальну гіпертензію. Існують фактори ризику розвитку побічних явищ при прийомі НПЗП з боку серцево-судинної системи: вихідне підвищення артеріального тиску, гіперхолестеринемія, серцево-судинні захворювання, цукровий діабет і паління. Тому перед початком лікування НПЗП необхідно ретельно зважити ризик і користь від їх застосування

для конкретного хворого. Лікар повинен уважно розглянути кожну клінічну ситуацію, щоб оцінити доцільність призначення НПЗП. Основне правило в разі застосування НПЗП — використання мінімальної ефективної дози протягом невеликого проміжку часу, необхідного для досягнення стійкого полегшення. При цьому, оскільки в усіх НПЗП приблизно однаковий ризик розвитку патології серцево-судинної системи і нирок, найважливішим критерієм вибору повинна бути безпечність щодо ТТ. Німесулід — один із найпопулярніших НПЗП в Італії; порівняно з іншими препаратами цієї групи характеризується помірним (можна сказати, проміжним) рівнем ризику розвитку ускладнень з боку верхніх відділів ТТ. Цей факт доводять результати метааналізу, де німесулід показав досить низький відносний ризик, порівнянний із ризиком для такого селективного препарату, як целекоксиб. Цей показник набагато нижчий, ніж при застосуванні напроксену, ібупрофену і диклофенаку. Однак слід звернути особливу увагу на гепатотоксичність німесуліду. Цей препарат був випущений 30 років тому, і на сьогодні представлений на фармакологічному ринку 15 європейських країн. У 2007 році після оприлюднення інформації про окремі випадки печінкової недостатності, пов’язаної із вживанням німесуліду, Національне медичне

агентство Ірландії призупинило дію реєстраційного посвідчення для системних лікарських препаратів, що містять німесулід. Проте в 2009 році після ретельного розгляду цієї ситуації Європейське медичне агентство (ЕМА) вирішило зберегти реєстрацію для німесуліду, оскільки встановлене для цього препарату співвідношення «користь-ризик» цілком сприятливе. Тоді ж тривалість курсу лікування німесулідом була обмежена 15 днями, хоча через якийсь час цей 15-денний курс дозволено повторювати. Крім того, були додані деякі протипоказання до застосування цього препарату: одночасне використання з іншими потенційно гепатотоксичними речовинами, алкоголізм, наркоманія, лихоманка та грипоподібні симптоми. У 2012 році ЕМА в Лондоні завершило розгляд питання про препарати, які містять німесулід, і постановило, що їх застосування повинно бути обмежене тільки гострими станами, тобто лікуванням гострого болю і первинної дисменореї. Однак у дослідженні, нещодавно виконаному за дорученням Італійського національного інституту охорони здоров’я, ризик ураження печінки, пов’язаний із застосуванням НПЗП, був дуже низьким, і відмінності між використанням німесуліду та інших нестероїдних протизапальних засобів у цьому відношенні відсутні. Те саме було доведено в іншому міжнародному популяційному дослідженні, у

якому брали участь багато європейських країн. Коментарі експерта, що були опубліковані у Current Medical Research and Opinion у 2015 році, свідчать: застосування німесуліду добре переноситься, а загальний профіль безпечності цього препарату аналогічний іншим НПЗП, за винятком однієї відмінності — він набагато безпечніший для ТТ. Частота ускладнень з боку печінки при застосуванні німесуліду становила приблизно 0,1 на 100 тис. пацієнтів, що повністю відповідає частоті гепатотоксичних реакцій у разі використання інших популярних НПЗП. Цей препарат має багатофакторний механізм дії на запальний і медіаторний типи ноцицептивного болю, характеризується швидким ефектом і сприятливим фармакокінетичним профілем. Німесулід зменшує центральну сенситизацію і пригнічує нейрогенне запалення в системі трійчастого нерва. Нещодавно було показано, що прийом німесуліду при перших ознаках мігрені дає змогу повністю усунути біль у понад 70% пацієнтів. Цей показник істотно кращий, ніж в ібупрофену і парацетамолу. Жінкам, у яких напади мігрені часто пов’язані з дисменореєю, німесулід може дати подвійну користь. Він також ефективний при інших типах первинного гострого головного болю. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

26-а Міжнародна медична виставка

«ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я»

3-5

ЖОВТНЯ

2017

Київ, МВЦ, Броварський пр-т, 15 м Лівобережна

В рамках виставки:

ДЕНЬ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ 2017 Всеукраїнська відзнака

«ГОЛОВНИЙ ЛІКАР РОКУ-2017»

Організатори:

Проходить одночасно: V Міжнародна виставка та конференція медичного туризму MTEC.Kiev

Прем’єр Експо Тел: +38 (044) 496 86 45 E-mail: ph@pe.com.ua

PublicHealth.Kyiv

www.publichealth.com.ua

23


БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГЕМАТОЛОГІЯ

ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЯ

ЗА РЕД. А. Ф. РОМАНОВОЙ КЛИНИЧЕСКАЯ ГЕМАТОЛОГИЯ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2006 СТОРІНОК: 456

Ю. В. МІТІН ХВОРОБИ ВУХА, ГОРЛА, НОСА ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 192

Узагальнено й систематизовано нові наукові дані про гострий і хронічний лейкоз (лейкемію), вторинні імунодефіцитні стани, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові. Окремі розділи присвячені гематологічній патології, що супроводжує деякі внутрішні хвороби, а також питанням трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин під час лікування пацієнтів із захворюваннями системи крові. Посібник розрахований на гематологів, терапевтів, сімейних лікарів, онкологів.

У підручнику викладено питання анатомії й фізіології вуха, горла, носа, методи дослідження та лікування захворювань вуха, носа, глотки і гортані. Наведено класичні дані і результати сучасних досягнень оториноларингології. Окремі розділи присвячено інфекційним гранульомам верхніх дихальних шляхів, пухлинам вуха і верхніх дихальних шляхів, стороннім тілам у гортані, трахеї, бронхах і стравоході. Для студентів вищих медичних навчальних закладів І-II рівнів акредитації.

В И Б І Р І РА Н С Ь К И Х Л І К А Р І В

КАРДІОЛОГІЯ

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

MAJID MALEKI AZIN ALIZADEHASL MAJID HAGHJOO PRACTICAL CARDIOLOGY 1ST EDITION ВИДАВНИЦТВО: ELSEVIER РІК ВИДАННЯ: 2017 МОВА ВИДАННЯ: АНГЛІЙСЬКА СТОРІНОК: 400

ПОД РЕД. Д. ДЖ. ШТАЙН, Р. ШЕЙКЕР ВОСПАЛИТЕЛЬНЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ КИШЕЧНИКА ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 256 Видання є унікальним посібником з роботи «біля ліжка хворого» для лікарів, що займаються лікуванням запальних захворювань кишечнику. Спілкуючись із пацієнтами, зайнятий лікар повинен мати готові грамотні відповіді на їх запитання, засновані на доказових даних і надані експертами в цій галузі. Книга забезпечує лікарів відомостями про ускладнений перебіг запальних захворювань кишечнику. Також розглянуто застосування альтернативних засобів лікування, їх вплив на перебіг вагітності та здатність до запліднення. Посібник є цінним довідником для гастроентерологів, студентів, ординаторів і інших спеціалістів, які цікавляться цією темою.

Від основних клінічних фактів до нових сучасних рекомендацій: «Практична кардіологія» лікаря Маджид Малекі — це ресурс для сприйняття нових подій у сфері кардіологічних знань, методів візуалізації, методів управління тощо. Це поетапне, практичне довідкове видання містить поради та вказівки, що ідеально підходять для лікарівкардіологів, спеціалістів із внутрішньої медицини, кардіохірургії, інтервенційної та дитячої кардіології.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

16-17 ЛИСТОПАДА 2017 РОКУ

на базі Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами (м. Київ, вул. Верхня, 5) буде проведена

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД:

ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ З МІЖНАРОДНОЮ УЧАСТЮ: «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МІНІІНВАЗИВНОЇ ХІРУРГІЇ»,

професора кафедри акушерства, гінекології та медицини плода (1 посада на 1 ст.); доцентів кафедр: медичної статистики (1 посада на 1 ст.), інфекційних хвороб (1 посада на 1 ст.), медицини невідкладних станів (1 посада на 0,25 ст.); старшого викладача кафедри паліативної та хоспісної медицини (1 посада на 1 ст.); асистентів кафедр: медичної інформатики (2 посади по 1 ст.), акушерства, гінекології та перинатології (1 посада на 0,25 ст.), терапії і геріатрії (1 посада на 1 ст.).

яка включена до Реєстру з’їздів, конгресів, симпозіумів та науково-практичних конференцій на 2017 рік. Оргкомітет запрошує до участі у конференції учених та лікарів-спеціалістів: хірургів (у т. ч. відеоендоскопічних, лапароскопічних, ендокринних), акушерів-гінекологів, урологів, андрологів, ортопедів-травматологів, оториноларингологів, загальної практики-сімейної медицини, а також керівників закладів охорони здоров’я. Інформаційне повідомлення №1   розміщене на веб-сайті ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС clinic.gov.ua Довідки за тел.: (093) 988-88-88. Е-mail: clinicgovua@gmail.com

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 21 000 Замовлення №0510319 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Ваше здоров'я № 37-38  
Ваше здоров'я № 37-38  

Ваше здоров'я № 37-38 (від 22.09.2017)

Advertisement