Page 1

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№35-36 (1415-1416) 08.09.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ОПЕРАЦІЯ «ЛІКВІДАЦІЯ»: ЧИМ ЗАВИНИЛИ ГОЛОВНІ СПЕЦІАЛІСТИ? Хоча тавро корупціонерів поставлено на всі білі халати в Україні, першими «під роздачу» потрапили головні позаштатні спеціалісти. Аби останні не могли впливати на процес закупівлі ліків, їх узагалі вирішили позбутися. А щоб «святе місце» не лишилося порожнім, були створені групи експертів МОЗ. Але чи гарантує хтось їх святість у виконанні покладених на них обов’язків, які, СТОР. до речі, уже встигли суттєво звузити?

8

НОВИНИ УРЯД ЗАТВЕРДИВ КОНЦЕПЦІЮ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКУПІВЕЛЬНОГО АГЕНТСТВА. ЩО ДАЛІ? О. БОГОМОЛЕЦЬ: МОЗ НЕ ЗАПРОПОНУВАЛО МЕХАНІЗМІВ ЗАЛУЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ФІНАНСІВ У МЕДИЦИНУ ОНОВЛЕНИЙ РЕЄСТР ПРОГРАМИ «ДОСТУПНІ ЛІКИ» МІСТИТЬ ПРЕПАРАТИ, ЯКІ ВІДСУТНІ В АПТЕКАХ МАЙЖЕ 4 МЛН ЖИТЕЛІВ СХОДУ ПОЗБАВЛЕНІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

2-5 СТОР.

ІРИНА СИСОЄНКО: ГЛОБАЛЬНІ РЕФОРМИ БЕЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН НЕМОЖЛИВІ

Менталітет вітчизняних урядовців такий, що кожна попередня влада — неодмінно злочинна. Ті, хто обіймає високі державні посади, не хочуть огля­датися назад, об’єктивно аналізувати «спадок», а одразу починають створювати власні велосипеди, наступаючи на старі граблі. Коли б провели ау­дит, інвентаризацію галузі, вдосконалили напрацьоване, виправили помилки (а щось і почали «з нуля») — отримали б хороший результат. Зокрема ніхто на рівні Уряду глибоко не проаналізуСТОР. вав реформи в пілотних областях.

6

НОВЕ ОБЛИЧЧЯ ЛІКАРНІ

Реформу слід здійснювати з урахуванням перспектив системи охорони здоров’я в цілому, оскільки зміна одного її елемента неминуче позначається на інших. І що дуже важливо: будь-які реформи потребують вит­рат, а не їх скорочення. Підвищення якості медичного обслуговування можливе тільки за умови доступу до ресурсів (обладнання, кваліфікований персонал, інформація). СТОР.

12


НОВИНИ НЕ ДОПРА Ц ЬОВА Н А РЕФ ОРМ А

А ЛІКИ ДЕ?

О. БОГОМОЛЕЦЬ: МОЗ НЕ ЗАПРОПОНУВАЛО МЕХАНІЗМІВ ЗАЛУЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ФІНАНСІВ У МЕДИЦИНУ

Г

олова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Бо­ гомолець вважає, що Мініс­ терство охорони здоров’я у своїх законодавчих ініціативах щодо медреформи не запропонувало механізмів для залучення в галузь додаткових фінансових ресурсів. «У законопроекті МОЗ №6327 не говориться, звідки візьмуться в держави кошти на лікування тих пацієнтів, у яких грошей не було й немає. Міністерство пропонує виходити на модель співоплати, у якій держава платить за щось, на­ дає базовий гарантований пакет, а за решту платить пацієнт», — стверджує О. Богомолець.

При цьому вона наголосила: навіть незважаючи на те, що під час підготовки до другого читан­ ня із законопроекту №6327 було вилучено поняття «співоплата за медичні послуги», суть його не змінилася. «Співоплату викину­ ли політично, щоб не дратувати суспільство, щоб у депутатів не було аргументів голосувати «про­ ти». Проблема в тому, що грошей у системі охорони здоров’я все одно не стало більше. Тому відсутність терміну «співоплата» в законопро­ екті МОЗ призведе до ще більшого хаосу і зменшення переліку опла­ чуваних державою послуг», — ска­ зала народний депутат.

О. Богомолець також зазначила, що «у варіанті ринкового бачення ре­ форми охорони здоров’я співоплата була важливим компонентом, і без неї закон стає неповноцінним». Крім того, вона наголосила, що Міністер­ ство охорони здоров’я досі не зат­ вердило офіційних документів, які визначать, за що і скільки потрібно буде платити самим пацієнтам і як медичним установам розраховувати вартість медичної послуги. «МОЗ повинно було зробити це до початку літа», — зазначила Голова профільного Комітету. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

У ПЕРСПЕК Т ИВІ

ПЛАН РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я ЗАТВЕРДЖЕНО

К

абінет Міністрів України 18 серпня 2017 року затвердив розпорядження №560-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи громадського здоров’я». За планом Уряду для створення ефективної системи громадського здоров’я в Україні необхідно розробити низку нормативноправових документів, майже всі — під керівництвом і контролем МОЗ. Передусім це стосується винесення на розгляд КМУ законів України:  «Про внесення змін до Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛінфекції/СНІДу на 2014-2018 роки» щодо включення механізму для досягнення цілей стратегії Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/ СНІДу «Прискорення заходів» — III квартал 2017 року;  «Про систему громадського здоров’я» — IV квартал 2017 року. Також заплановано розробити та внести в установленому порядку на розгляд КМУ проекти актів щодо:  затвердження Національного плану заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку — III квартал 2017 року;  внесення змін до пп. 1 п. 1 §50 Регламенту КМУ, затвердженого Постановою КМУ від 18.07.2007 р. №950 (у редакції Постанови КМУ від 09.11.2011 р. №1156), щодо оцінки впливу результатів реалізації проектів нормативно-правових актів на стан здоров’я населення — IV квартал 2017 року;  затвердження Національного плану дій боротьби із стійкістю до протимікробних препаратів — I квартал 2018 року;  затвердження в новій редакції Порядку проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу — I квартал 2018 року;  затвердження Порядку реагування на надзвичайні події відповідно до вимог

2

Міжнародних медико-санітарних правил (2005) — II квартал 2018 року;  схвалення Стратегії з безпеки та захисту населення від загроз біологічного та хімічного походження і затвердження плану заходів щодо її реалізації — III квартал 2018 року;  внесення змін до Постанови КМУ від 21.02.2001 р. №157 «Деякі питання реєстрації, обліку та звітності щодо інфекційних хвороб» з метою приведення у відповідність до рішення Європейської комісії №2000/96/ЄС — III квартал 2017 року. Крім того, протягом 2017-2020 років за активної участі МОЗ має бути забезпечено:  внесення змін до національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» за напрямом «громадське здоров’я» — III квартал 2017 року;  розроблення та затвердження стандартів освіти й освітніх програм за спеціальністю 229 «Громадське здоров’я» для забезпечення триступеневої підготовки (бакалаврату, магістратури та доктора філософії) і безперервного професійного розвитку — IV квартал 2017 року;  розроблення плану заходів із розвитку кадрових ресурсів у системі громадського здоров’я — IV квартал 2017 року;  затвердження критеріїв та порядку надання лабораторіям статусу референслабораторій, а також переліку лабораторій, яким надано статус референс-лабораторій у системі громадського здоров’я — IV квартал 2017 року;  розроблення й затвердження примірного статуту (положення) регіональних центрів громадського здоров’я — IV квартал 2017 року;  розроблення і затвердження Типового положення про обласні (окружні при госпітальних округах) координаційні ради з питань реагування на надзвичайні події у сфері громадського здоров’я — III-IV квартали 2017 року;

 розробка та затвердження Комунікаційної стратегії з пріоритетних питань громадського здоров’я — I квартал 2018 року;  розроблення і затвердження Порядку функціонування державної мережі лабораторій для реагування на надзвичайні події у сфері громадського здоров’я не нижче другого рівня біологічної безпеки — II квартал 2018 року;  розроблення та впровадження спеціалізованої програми з підвищення кваліфікації епідеміологів — 2017-2018 роки;  оптимізація лабораторної мережі за результатами проведеного аудиту й міжнародних оцінок та визначення мережі референс-лабораторій МОЗ — 2017-2018 роки;  впровадження електронної системи управління інформацією — 2018-2019 роки;  впровадження електронної інформаційної системи спостереження за інфекційними захворюваннями — 2017-2019 роки;  залучення міжнародної технічної та фінансової допомоги для реалізації в Україні пріоритетних проектів у сфері громадського здоров’я — 2017-2020 роки;  розроблення і перегляд існуючих нормативно-правових актів з метою гармонізації із законодавством ЄС у сферах громадського здоров’я та санітарного законодавства — 2017-2020 роки. Водночас у розробленні регіональних планів комплексних заходів і програм з профілактики та лікування захворювань, які спричиняють найбільший негативний соціально-демографічний та економічний вплив (2017-2018 роки), МОЗ участі не бере. За це мають відповідати Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. За матеріалами «Урядового порталу»

Оновлений реєстр програми «Доступні ліки» містить препарати, які відсутні в аптеках

Ф

ахівці фармацевтичної галузі стверджують: в оновлений реєстр лікарських засобів, що беруть участь у державній програмі «Доступні ліки», включили препарати, відсутні в аптеках. «Проблемою впровадження держпрограми є повна відсутність такого поняття, як «електронний рецепт». Я вже не кажу про реєстр пацієнтів. Якби в нас усе це було, то держава не компенсувала б усе підряд, а знала, що саме необхідно людям і що потребує компенсації. У мене склалося враження, що до переліку спеціально включили ті ліки, яких немає в аптеках, оскільки не вистачає грошей на їх відшкодування», — наголосила Голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Миколаїв­ська обласна фармацевтична асоціація «ФармРада» Олена Пруднікова. За її словами, препарати, включені до переліку програми реімбурсації, пацієнти використовують досить рідко. «У цю програму дивним чином потрапили досить дорогі ліки, які виробляються та реалізуються в дуже обмеженій кількості. При цьому існують дешевші аналоги, які хворі успішно застосовують на постійній основі», — стверджує О. Пруднікова. Експерт також звернула увагу на те, що список затверджених КМУ ліків для участі в програмі не можна назвати великим. «200 найменувань — це не так уже й багато, — переконана вона. — Коли реалізовувався пілотний проект по гіпертоніках, то найменувань у списку було значно більше. Крім того, минулого разу велася статистика. Зокрема тоді на 12% знизилася кількість інфарктів, оскільки люди вживали ті ліки, які їм були необхідні». За матеріалами Golos.ua

! ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУПИ «РЕЙТИНГ», ПРОВЕДЕНОГО У ЛИПНІ-СЕРПНІ 2017 РОКУ, 97% УКРАЇНЦІВ ВВАЖАЮТЬ: МЕДИЧНА ДОПОМОГА МАЄ НАДАВАТИСЯ НЕЗАЛЕЖНО ВІД МАТЕРІАЛЬНОГО СТАНУ ХВОРОГО. 83% ОПИТАНИХ ЗАЗНАЧИЛИ, ЩО ПІДТРИМУЮТЬ ТАКИЙ РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ЛІКУВАННЯ: 70% СПЛАЧУЄ ДЕРЖАВА, А 30% (АБО МЕНШЕ) — ПАЦІЄНТ. БЛИЗЬКО 80% ВВАЖАЮТЬ, ЩО ПРІОРИТЕТНИМ МАЄ БУТИ ФІНАНСУВАННЯ ЛІКУВАННЯ ВЕТЕРАНІВ АТО. За матеріалами ІА «УНІАН»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

8 вересня 2017 року

Т ЕНД ЕРН А М АФІЯ ПОВЕР ТАЄТ ЬС Я

УРЯД ЗАТВЕРДИВ КОНЦЕПЦІЮ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКУПІВЕЛЬНОГО АГЕНТСТВА. ЩО ДАЛІ?

К

абінет Міністрів України 23 серпня затвердив розпорядження «Про схвалення Концепції реформування механізмів публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів», яким передбачається створення Національного закупівельного агентства. Відповідно до Концепції агентство здійснюватиме публічні закупівлі лікарських засобів та медичних виробів на національному, місцевому і міжнародному рівнях за принципами ефективності, прозорості та боротьби з корупцією.

Далекоглядні плани «Загальновідомими проблемами у сфері публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів є корупція й обмежена конкуренція, що призводять до публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів за завищеними цінами. За останні декілька років на різних рівнях ухвалення рішень накопичилося багато проблем, що призвело до порушення принципу рівності доступу до лікарських засобів та медичних виробів і виникнення ситуації, коли пацієнти залишаються без належного лікування й спалахують епідемії, яким можна запобігти за допомогою вакцинації», — говориться у Концепції. МОЗ реалізовуватиме Концепцію в кілька етапів. На першому (друге півріччя 2017 року) чиновники передбачають створення інституційних і нормативних засад для реформування механізмів публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів, що зокрема включає:  проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо засад і етапів реформування механізмів публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів;  прийняття рішення про утворення закупівельної організації з відповідною організаційно-правовою формою, визначення її функцій, повноважень та затвердження основ­них статутних документів;  підготовку пропозицій стосовно регламенту роботи і внутрішніх процедур діяльності закупівельної організації;  розроблення й затвердження МОЗ нормативно-правових актів, спрямованих на формування механізму призначення незалежного керівника закупівельної організації та її наглядової ради. Також передбачається формування належної матеріально-технічної бази Національного закупівельного агентства шляхом:  затвердження регламенту роботи та внутрішніх процедур діяльності закупівельної організації;  визначення потреб і забезпечення матеріально-технічними ресурсами, необхідними для функціонування закупівельної організації;  проведення навчання та підготовки відібраних співробітників для підвищення їх потенціалу і мотивації з використанням

!

сучасних методик навчання й залученням міжнародних організацій;  запровадження процедур та практик управління ризиками і прогресивних методів економії бюджету;  реалізації пілотного проекту публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів для науково-дослідних і/або інших установ, підпорядкованих Національній академії медичних наук, установ, підпорядкованих МОЗ, та/або пілотного проекту публічних закупівель лікарських засобів й медичних виробів для задоволення потреб регіональних замовників;  аналізу інформації за результатами здійсненої першої публічної закупівлі лікарських засобів та медичних виробів у рамках пілотного проекту. На другому етапі (2018 рік) передбачається подальший розвиток і посилення спроможності Національного закупівельного агентства. Зокрема:  організація обміну досвідом з подібними організаціями в країнах — членах ЄС;  запровадження єдиної інформаційної системи для організації публічних закупівель лікарських засобів і медичних виробів на національному рівні;  здійснення ефективних публічних закупівель лікарських засобів та медичних виробів для задоволення потреб науководослідних й інших установ, підпорядкованих Національній академії медичних наук, установ, підпорядкованих МОЗ, і/або закупівель для задоволення потреб регіональних замовників;  аналіз інформації за результатами здійс­н ення публічних закупівель лікарських засобів і медичних виробів у рамках пілотного проекту;  забезпечення сталого функціонування закупівельної організації. Також на другому етапі планується повноцінне функціонування Національного закупівельного агентства, що включає забезпечення переходу публічних закупівель лікарських засобів і медичних виробів від науково-дослідних та інших установ, підпорядкованих Національній академії медичних наук, установ, підпорядкованих МОЗ, і/або закупівель для задоволення консолідованих потреб регіональних замовників (за їх згодою) до Національного закупівельного агентства. МОЗ наполягає, що створення Національного закупівельного агентства означатиме для замовників економію коштів, людських ресурсів та часу, звільнення від виконання невластивих функцій й оптимізацію витрат медичних установ у системі публічних закупівель лікарських засобів, медичних виробів та імунобіологічних препаратів; для учасників торгів це — можливість отримання великих за обсягом контрактів, а для держави — збільшення частки успішних закупівельних процедур, довгострокове планування заку-

півлі лікарських засобів і медичних виробів, контроль якості та реалізацію ліків і медвиробів, максимальне забезпечення пацієнтів лікарськими засобами, медичними виробами та імунобіологічними препаратами. За розпорядженням Уряду протягом місяця МОЗ має розробити й подати на затвердження КМУ план заходів щодо реалізації Концепції. Також МОЗ доручили створити юридичну особу, що належатиме до сфери управління Міністерства, відповідальну за виконання функцій централізованої закупівельної організації в рамках реалізації Концепції.

Перехвалені «рятівні» закупівлі Зареєструвати Національне закупівельне агентство МОЗ планує до кінця вересня, але функціонувати воно почне аж у 2019 році. Тобто до цього часу життєво необхідні для українців ліки закуповуватимуться через міжнародні організації. Враховуючи результати останнього аудиту Рахункової палати України, у якому зазначили, що Міністерство охорони здоров’я України провалило роботу із державної закупівлі лікарських засобів і медичних виробів із залученням міжнародних спеціалізованих організацій, прогнози для українців не надто оптимістичні (до речі, матеріали аудиту вирішили передати правоохоронним органам). Що ж не так із міжнародними закупівлями? Згідно з даними аудиту Рахункової палати України:  Міністерство не забезпечило об’єктив­ ності вибору міжнародних організацій для здійснення державних закупівель лікарських засобів і медичних виробів, оскільки був відсутній механізм застосування визначених Урядом критеріїв вибору і порядку його проведення. Фактично міжнародні спеціалізовані організації обиралися у ручному режимі, що збільшувало ризики помилок у процесі їх вибору;  Міністерство провалило роботу з вирішення процедурних питань відповідних закупівель. Зокрема визначення переліку лікарських засобів і медичних виробів, які планувалося закупити у 2016-2017 роках, здійснювалося несвоєчасно. У низці випадків відповідальні чиновники МОЗ та залучені фахівці з відповідних захворювань затягували терміни закупівель, ухвалювали необґрунтовані рішення. У результаті період від підготовки Міністерством закупівель до постачання ліків і медичних виробів кінцевим споживачам розтягнувся майже на два роки. На кінець липня поточного року від міжнародних спеціалізованих організацій не надійшло лікарських засобів і медичних виробів (за 27 напрямами з 35) за кошти державного бюджету 2016 року на суму 2,1 млрд грн, або 62,4% до перерахованих коштів. За рештою напрямів поставки взагалі не розпочато. Закупівлі за кошти державного бюджету 2017 року ще не починалися, незважаючи на те що державним бюджетом на цю мету передбачено 5,9 млрд гривень;

 Міністерство не забезпечило належної організації використання закуплених ліків. Зокрема у закладах охорони здоров’я та на складах державного підприємства «Укрвакцина» перебувають лікарські засоби, у яких закінчився термін придатності, на десятки мільйонів гривень. З них найбільшу частину не використала Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит», прийнявши ліки з обмеженим терміном придатності і не забезпечивши їх своєчасного застосування;  система закупівель із залученням міжнародних спеціалізованих організацій фактично виведена з-під контролю широкої громадськості. Рішення, котрі ухвалював Уряд упродовж останніх трьох років, створили для діяльності таких організацій особливі умови. Водночас ці рішення кардинально відрізняються від вимог вітчизняного законодавства до всіх інших публічних закупівель. Такі дії призвели до того, що на закупівлі, які здійснюють міжнародні спеціалізовані організації, не поширюються вимоги законодавства щодо забезпечення відкритості, прозорості й конкурентних засад під час проведення торгів за бюджетні кошти. Тобто були створені умови для неоп­р илюднення жодною з міжнародних спеціалізованих організацій інформації про деталі тендеру, зокрема щодо учасників закупівель, цінових пропозицій, умов та термінів постачання тощо.

Невтішні висновки Закупівлі через міжнародні організації, які мали стати порятунком для корумпованої української медичної системи, по суті, провалилися. Але, незважаючи на це, вони використовуватимуться до 2019 року через відсутність альтернативи і слугуватимуть своєрідним аргументом для створення Національного закупівельного агентства, яке тепер позиціонується Урядом і МОЗ як остання надія на якісні й своєчасні закупівлі ліків і медичних виробів. Основною метою передачі закупівлі ліків міжнародним організаціям було знищення корупції під час тендерів, зниження ціни та витіснення посередників. Це компанії-прокладки, які роками перепродавали ліки від виробників Міністерству. Вони отримували надприбутки за кілька дзвінків і підпис на документах. Проте хіба створення Національного закупівельного агентства не буде продов­женням цієї корупційної схеми? Тільки замість тендерного комітету при МОЗ закупівлі здійснюватиме агентство. І якщо Національне закупівельне агентство і далі перебуватиме під керівництвом МОЗ, то що, за великим рахунком, зміниться і хто завадить фармацевтичній мафії використовувати схеми часів Раїси Богатирьової, лише трішки їх удосконаливши? За матеріалами офіційних веб-сайтів МОЗ України та Рахункової палати України

КИЇВСЬКА МІСЬКА ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗВЕРНУЛАСЯ ДО ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ГРОЙСМАНА З ПРОХАННЯМ НЕ ПІДПИСУВАТИ ПРОЕКТ ПОСТАНОВИ КМУ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ТИПОВОГО ПОЛОЖЕННЯ ПРО БРИГАДУ ЕКСТРЕНОЇ (ШВИДКОЇ) МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ». НА ЇХ ДУМКУ, ВІН МАЄ НИЗКУ НЕДОЛІКІВ І ЗАГРОЖУЄ ІСНУВАННЮ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ЯК ТАКОЇ. За матеріалами офіційного веб-сайту Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

3


НОВИНИ ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИЙ ГІБРИД

ОСОБЛИВА УВАГА

ЧИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ МЕДИЧНА РЕФОРМА ВІД МОЗ?

В

ерховна Рада України в першому читанні підтримала законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», згідно з яким українська сфера охорони здоров’я зазнає істотних змін. Експерт із питань децентралізації, директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак в інтерв’ю виданню «Фокус» розповів про те, чому нинішня реформа охорони здоров’я може стати для країни бомбою вповільненої дії. Радянську систему охорони здоров’я давно час змінювати. Ви, схоже, проти цього? У жодному разі! Є два види системи охорони здоров’я: централізована і децентралізована. Обидві за умови коректного застосування прийнятні. На жаль, МОЗ вибрало вибухонебезпечну суміш. Давайте по порядку. Якщо Україна вибере централізовану систему охорони здоров’я, то... У цьому випадку нам знадобиться окремий страховий фонд. У Польщі, наприклад, до такого фонду надходить 9% від зарплати кожного громадянина. Крім того, держава дотує цей фонд, щоб не збільшувати страхові ставки для громадян. Є країни, у яких сферу охорони здоров’я передали місцевому самоврядуванню разом із засобами на її утримання. Але половинчастої системи, що зараз вимальовується в Україні, немає ніде у світі. МОЗ називає цю модель охорони здоров’я британською. Її головний принцип — «гроші йдуть за пацієнтом». Що в цьому поганого? У системі, запропонованій МОЗ, гроші насправді йдуть не за пацієнтом, а за лікарнею, яка його обслужила. За пацієнтом вони йдуть, наприклад, у Франції, де держава відшкодовує гроші не медичному закладу, а людині, яка до цієї установи звернулася. Щоправда, вартість медичних послуг не повинна перевищувати певної суми. Наприклад, якщо хочеш палату з кондиціонером та плазмовим телевізором на всю стіну, доплачуй сам або страхуйся на велику суму. За такого підходу корупційним схемам немає місця. У нас же обов’язкових платежів не буде, тому в медичного оператора — Національної служби здоров’я — гарантовано виникнуть проблеми із фінансуванням. У МОЗ заявляють: у державі, де 60% економіки перебувають у тіні, уведення обов’язкового медичного страхування ні до чого не приведе — люди не платитимуть внесків і, відповідно, залишаться взагалі без права на медичне обслуговування. Пенсійний фонд працює за тим самим принципом — і нічого. Якби не різке зменшення ставки єдиного соціального внеску, він був би збалансованим. Інше питання, чи на часі введення обов’язкового медичного страхування, враховуючи хоча б нещодавнє подорожчання газу для населення, плани монетизації

4

пільг і субсидій. Значить, треба вибирати іншу модель — децентралізовану. Але не створювати гібриду. Пропозиція МОЗ з реформування медичної галузі цікава тим, що намагається покінчити із поборами. Хіба це саме по собі не є цінним? А що завадить лікарям, які давно звикли до поборів, вимагати гроші з пацієнтів, посилаючись на недостатність сум, котрі отримують їх лікарні від Національної служби здоров’я? Якийсь незалежний контролер, котрий ретельно стежитиме за роботою медичних установ. Де ж тоді відповідний законопроект? Чому його не подали до ВРУ разом із базовим законом? Зате ми маємо законопроект про створення Національної служби здоров’я, яка контролюватиме весь бюджет української медицини — цього року майже 70 млрд грн. Якщо з мене вимагатимуть гроші, я піду в іншу лікарню, туди, де не вимагають. Хіба це не захист від хабарництва? А якщо проситимуть усюди? Крім того, якщо ти серйозно хворий, то довго вибирати лікарів немає часу: людина готова платити, аби вирішити проблему. Лікарі обов’язково скористаються цим. До того ж за пропозицією МОЗ лікар первинки повинен отримувати гроші не за надані послуги, а за кількість приписаних до нього пацієнтів. Коли говорити про вторинну медицину, то я також не впевнений, що лікарні чесно рахуватимуть хворих. Цей момент треба не просто перевіряти: реєструвати пацієнтів повинен лише той, хто дає гроші. Ви вважаєте, що Національна служба здоров’я не впорається із цим завданням? Ні, тому що вона фактично є казначейством у медицині. Зробивши все для того, аби сконцентрувати гроші в одних руках, МОЗ чомусь не розробило пакет документів, який регулює баланс ресурсів і зобов’язань у сфері охорони здоров’я. Я дуже боюся, що зобов’язань держави перед Національною службою здоров’я буде втричі більше, ніж реальних коштів у бюджеті. Що конкретно ви пропонуєте? Вибрати одну з двох моделей охорони здоров’я — централізовану або децентралізовану. Про централізовану ми вже говорили, вона несе великий ризик соціального вибуху. Зате переваги децентралізованої моделі очевидні. По-перше, це диверсифікація ризиків: відповідальність за прийняття непопулярних рішень (таких як скорочення персоналу і перепрофілювання лікарень) Уряд розділяє з органами місцевого самоврядування. По-друге, завдяки реформі децентралізації влади громади вже мають кадровий, інфраструктурний і фінансовий потенціал, який допоможе їм виконувати передані повноваження з утримання й розвитку медичної галузі. По-третє, держава зберігає за собою контроль системи охорони здоров’я. Причому контролер і той, кого контро­люють, належать до різних рівнів влади: державного та місцевого. Це зменшує корупційні ризики — тут рука руку не миє. За системою, яку запропонувало МОЗ, громадам більше не будуть надходити субвенції на утримання установ охорони здоров’я. Як це на них вплине? Вони стануть повністю автономними і самодостатніми структурами. Отже, органи місцевого самоврядування більше не матимуть до них ніякого відношення. У МОЗ планують, що громади дофінансують збиткові лікарні, але, на моє глибоке переконання, ці сподівання

Майже 4 млн жителів Сходу позбавлені медичної допомоги

В

сесвітня організація охорони здоров’я повідомляє, що в галузі охорони здоров’я на Сході України практично вичерпалися ресурси та стрімко скорочуються масштаби гуманітарного фінансування. При цьому в регіоні не вщухають бойові дії, лікарні та поліклініки нерідко опиняються під обстрілом і зазнають серйозної руйнації. Через це майже 4 млн жителів східних областей України позбавлені адекватного медичного обслуговування. Крім того, за даними ВООЗ, з початку конфлікту на Сході України під обстріл пот­рапили 160 медичних установ по обидва боки лінії зіткнення. 130 з них частково або повністю припинили роботу. Керівники більш ніж 400 лікарень повідомляють про те, що їм катастрофічно не вистачає ліків. При цьому 3,8 млн жителів Сходу України потребують медичної допомоги. Тому ВООЗ закликає міжнародне співтовариство вжити термінових заходів і надати українцям необхідну підтримку.

марні. Суми потрібні дуже великі: у місцевого самоврядування їх немає. За моєю інформацією, витрати на сферу охорони здоров’я планують скоротити із 3,5 до 3% ВВП. Начебто скорочення повинні компенсувати кошти, які вийдуть із тіні. На практиці це обернеться величезною діркою в бюджеті. Якщо, наприклад, районній лікарні не вистачить кілька тисяч гривень, хіба громади району не допоможуть їй? А чому вони повинні допомагати автономним, майже приватним установам? Коли ВРУ приймала відповідне рішення, ніхто не питав думки представників органів місцевого самоврядування. Зараз вони відмовляються фінансувати державні пільги і субсидії, які їм нещодавно передали, причому без ресурсів. І це логічно. Якщо люди не отримають субсидій через відмову, припустимо, міського голови платити гроші, його навряд чи оберуть вдруге. Те саме і з дофінансуванням лікарень. Якщо законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» пройде друге читання і буде підписаний Президентом, лікарні, у які зараз інвестують гроші органи місцевого самоврядування, можуть почати закриватися через брак пацієнтів. А коли Голова громади або міста спробує врятувати котрусь із них, його політичні опоненти здіймуть крик: «Подивіться, скільки навколо розбитих доріг! Подивіться, у якому стані школи! А Голова громади тим часом купує для фактично приватного медичного закладу томограф, який не використовується, тому що ця установа не користується попитом у пацієнтів». Якщо лікарню фінансує Національна служба здоров’я, то логічно питати про її долю в неї, а не в органів місцевого самоврядування. Не можна бути трішки вагітним. Якщо система повинна бути централізованою, вводьте обов’язкове медичне страхування, якщо децентралізованою — передавайте всю сферу охорони здоров’я громадам, так само, як зробили це з освітньою галуззю. Ви говорите, що лікарні можуть почати закриватися. Але у 49-й статті Конституції України чітко зазначено, що мережа існуючих лікувальних закладів не може бути скорочена. Як бути із цим? Замість районної лікарні зроблять травмпункт — це не заборонено. Одразу після прий­ няття Закону «Про автономізацію закладів охорони здоров’я» почався закупівельний бум у лікарнях — за державні, звичайно, кошти — різноманітної техніки, тому що всі зацікавлені особи побачили на горизонті можливість приватизації лікарень разом з усім майном. Я не проти приватизації, але є одна особливість. Тільки-но закон, про який ми говоримо, набуде чинності, ні копійки на капітальні вкладення медичних установ з місцевих бюджетів більше не буде витрачено. Законопроект переданий до Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я. Тепер його доля залежить від Голови Комітету Ольги Богомолець? Думаю, що доля законопроекту вирішуватиметься не в Комітеті. Відомі випадки, коли закони приймалися, незважаючи на розгромні резолюції профільних комітетів. Усе залежить від ВРУ і тих бенефіціарів, які планують контро­ лювати кошти Національної служби здоров’я. Хто вони, я не знаю.

ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПИТУВАННЯ, ПРОВЕДЕНОГО СОЦІОЛОГІЧНОЮ ГРУПОЮ «РЕЙТИНГ» У ЛИПНІ-СЕРПНІ 2017 РОКУ, 63% УКРАЇНЦІВ ЗГОДНІ ВІДДАТИ СВОЇ ОРГАНИ ДЛЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ПІСЛЯ СМЕРТІ, 25% — ПРОТИ ЦЬОГО, А 12% — ІЩЕ НЕ ВИЗНАЧИЛИСЯ.

За матеріалами видання «Фокус»

За матеріалами ІА «УНІАН»

За матеріалами Центру новин ООН

Нацгвардія отримала новітнє реабілітаційне обладнання

Г

ромадська організація «Злучений українсько-американський допомоговий комітет» (ЗУАДК) передала медичному центру «Нові Санжари» Націо­нальної гвардії України новітнє реабілітаційне обладнання закордонного виробницт­ва на суму близько 50 тис. дол., які були зібрані небайдужими американцями. Центр «Нові Санжари» отримав 8 сучасних пристроїв: бігові доріжки, тренажери та інше фізіотерапевтичне обладнання, яке сприяє відновленню й реабілітації верхніх і нижніх кінцівок, а також ушкоджених м’язів. Окрім «Нових Санжар» новітнє обладнання надійшло до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (м. Харків) та Дніпровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова. За матеріалами онлайн-видання «Главное»

!

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

8 вересня 2017 року

ВІД ПОВІД А ЛЬНЕ ВИКОРИСТА ННЯ

НОУ-Х АУ

КОМПАНІЯ SANDOZ В УКРАЇНІ ЗАПОЧАТКОВУЄ ІНІЦІАТИВУ ДЛЯ БОРОТЬБИ З РЕЗИСТЕНТНІСТЮ ДО ПРОТИМІКРОБНИХ ЗАСОБІВ

К

омпанія Sandoz в Україні повідомляє про започаткування ініціативи для боротьби з резистентністю до протимікробних засобів SARI (Sandoz Antimicrobial Resistance Initiative), мета якої — привернути увагу до нераціонального використання антибіотиків в Україні. Заходи, заплановані в рамках ініціативи, спрямовані на розробку необхідних кроків стримування зростання антибіотикорезистентності в Україні та підвищення відповідальності використання антибіотиків з боку як медичних працівників, так і пацієнтів. План дій передбачає залучення провідних експертів для розробки необхідних кроків зі стримування росту антибіотикорезистентності в Україні з подальшим зверненням на всі рівні прийняття рішення, рекомендації щодо перегляду протоколів лікування в пульмонології в дорослих і дітей, підтримку видання 28-тисячного нак ладу оновлених протоколів для сімейних лікарів, терапевтів та педіатрів, організацію освітніх заходів із залученням обласних спеціалістів у всіх регіонах України. Першим кроком реалізації ініціативи стало засідання експертної ради «Об’єднання зусиль для боротьби з резистентністю до протимікробних засобів». На підставі колегіального розгляду учасники засідання погодили такі кроки для стримування подальшого росту антибіотикорезистентності:  зверну тися до відповідних департаментів Міністерства осві-

ти і науки України з проханням розглянути можливість рекоменд у вати профі льним кафе драм ме ди чни х вищи х на вча льни х зак ладів вк лючити в навчальні програми до- та піс лядип ломної освіти питання раціональної антибіотикотерапії;  впровадити в клінічну практику відповідальний і раціональний підхід до призначення антибіотиків SMART (S — створення сучасних стандартів на основі доказової бази (національні уніфіковані протоколи); M — антибіотикотерапія тільки при бактеріальній інфекції («лікуй одразу раціонально»); A — стратегія деескалаційної терапії (адекватний вибір форми, способу застосування та дозування антибіотиків); R — вибір препарату з урахуванням локальної резистентності (бактеріологічний моніторинг на ІІІ рівні медичної допомоги); T — своєчасний початок і тривалість антибіотикотерапії);  звернутися до Асоціації пульмонологів України, Асоціації педіатрів України й Асоціації оториноларингологів України щодо можливості розгляду на чергових наукових форумах питання стосовно проблеми запобігання антибактеріальній резистентності в клінічній практиці;  підготувати цик л публікацій у спеціалізованих виданнях терапевтичного, педіатричного й отоларингологічного профілю про раціональне використання антибіотиків і припинення необґрунтованого застосування анти-

Європа отримала інноваційний препарат для лікування шизофренії

А

біотиків «резерву» як препаратів першої лінії;  звернутися до відповідного департаменту МОЗ із проханням підтримати проведення широкомасштабної кампанії з вакцинації дітей проти грипу та пневмококової і гемофільної інфекцій;  звернутися до відповідного департаменту МОЗ із проханням розглянути можливість посилення контролю за рецептурним відпуском антибактеріальних лікарських засобів системної дії в аптечних закладах;  звернутися до профільних медичних Асоціацій з пропозицією залучати лікарів-інтерністів для проведення роз’яснювальної роботи щодо загрози самолікування та необґрунтованого використання антибіотиків. «Стійкість до антибіотиків є глобальною проблемою, яку ми зможемо подолати тільки шляхом співпраці з іншими зацікавленими сторонами для усунення основних причин виникнення резистентності до протимікробних засобів. Життєво важливою стратегією є інформування лікарів, медичного персоналу, фармацевтів і пацієнтів про правильне використання антибіотиків, тому що багато з них призначаються без нагальної потреби», — зазначив Володимир Квашук, начальник департаменту рецептурних препаратів ТОВ «Сандоз Україна». За матеріалами прес-служби Sandoz

ПЕРЕСТ РА ХОВК А

FDA ЧЕРЕЗ РИЗИК ДИСТАНЦІЙНИХ КІБЕРАТАК ВІДКЛИКАЄ МАЙЖЕ 500 ТИС. КАРДІОСТИМУЛЯТОРІВ

У

правління з контролю за продуктами харчування та ліками США (FDA) рекомендувало відкликати для оновлення програмного забезпечення 465 тис. кардіостимуляторів у зв’язку з потенційною уразливістю цих медичних приладів перед дистанційною кібератакою. Відкликають кардіостимулятори кількох моделей, вироблених компанією Abbott (раніше St. Jude Medical).

!

У серпні 2016 року компанія Muddy Waters, що займається продажем цінних паперів, посилаючись на експертів, повідомила, що кардіостимулятори St. Jude Medical уразливі для дистанційних кібератак. Компанія-виробник відкинула звинувачення, заявивши, що Muddy Waters намагається таким чином знизити вартість її акцій. Незважаючи на це, на початку 2017 року FDA

випустила попередження щодо уразливості кардіостимуляторів, тому Abbot змушена була оголосити про відкликання цих апаратів для оновлення програмного забезпечення з метою усунути потенційні ризики. За матеріалами офіційного сайту FDA

нтипсихотичний препарат Reagila угорської компанії Gedeon Richter використовуватиметься як новий варіант терапії для пацієнтів із шизофренією. Під час проведення клінічних досліджень ліки сприяли значному полегшенню симптомів захворювання, а також знижували ризик рецидивів на 55% порівняно із плацебо. У серпні минулого року компанії Gedeon Richter і Recordati підписали ексклюзивну ліцензійну угоду про запуск у серійне виробництво препарату Reagila (cariprazine) у країнах Західної Європи, Алжирі, Тунісі та Туреччині. «Ми дуже задоволені тим, що Європейська комісія дозволила продаж cariprazine, який являє собою додатковий варіант лікування для пацієнтів із шизофренією», — зазначив генеральний директор Gedeon Richter Ерік Богш. Ліцензіатом препарату в Канаді та США є компанія Allergan. У цих країнах засоби для лікування шизофренії та біполярного розладу на основі cariprazine були схвалені FDA ще у 2015 році під торговою назвою Vraylar.

У Великій Британії схвалили препарат   на основі стовбурових клітин

Є

вропейські регулятори схвалили використання медичного препарату Holoclar (виробник — італійська фармацевтична компанія Chiesi) у рамках системи охорони здоров’я Великої Британії та Уельсу для лікування рідкісного захворювання зору.  Національний інститут охорони здоров’я та вдосконалення медичної допомоги Великої Британії (NICE) опублікував остаточну версію рекомендацій щодо застосування Holoclar для лікування дорослих із помірним і гострим дефіцитом лімбальних стовбурових клітин (LSCD) після опіків очей. У них заз­начено: препарат можна використовувати для лікування лише одного ока в пацієнтів із кон’юнктивально-лімбальним ауто­ трансплантатом або в осіб, у яких бракує тканини для пересадки кон’юнктивальнолімбального аутотрансплантата чи є протипоказання до трансплантації. Крім того, Holoclar рекомендується для лікування обох очей у дорослих із помірним або важким LSCD після опіків органа зору тільки в контексті досліджень, а також коли недостатньо тканини для кон’юнктивальнолімбального аутотрансплантата. У Holoclar стовбурові клітини пацієнта використовують для регенерації та відновлення ушкодженої тканини ока. Він є першим лікарським препаратом, що містить стовбурові клітини як активну речовину. За матеріалами PharmaTimes

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПЕРЕНІС НА 1 СІЧНЯ 2018 РОКУ ВВЕДЕННЯ В ДІЮ НОРМИ, ЗГІДНО З ЯКОЮ МЕДИЧНІ УСТАНОВИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ БУДУТЬ ЗАКУПОВУВАТИ ВИНЯТКОВО ТІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ І ВИРОБИ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, ЩО ВКЛЮЧЕНІ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

5


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ІРИНА СИСОЄНКО: ГЛОБАЛЬНІ РЕФОРМИ БЕЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН НЕМОЖЛИВІ Усі реформатори починали з первинки, називаючи її локомотивом системи охорони здоров’я. Однак колію для нього вибудовували кожен на свій лад, без чітких законодавчих орієнтирів. Чи не тому локомотив щоразу ішов під укіс?

Ірина СИСОЄНКО, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, член депутатської фракції Політичної партії «Об’єднання «Самопоміч»

ВЗ Ви є ініціатором і автором проекту Закону України №6634 «Про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини», який нещодавно було зареєстровано у Парламенті. Чому акцентували увагу саме на цьому напрямку? — Наступного року Уряд планує дати старт глобальній медичній реформі, яка передусім стосуватиметься первинної ланки. Тобто саме з неї розпочнеться закупівля медичних послуг. Також має підвищитися її роль у системі охорони здоров’я, а отже, й налагодитися чітка взаємодія з іншими рівнями надання медичної допомоги тощо. Саме це спонукало до розробки алгоритмів такої взаємодії й основних засад (організаційних, економічних і правових) діяльності та пріоритетів первинної ланки, визначення її ключових завдань і принципів. Упродовж 6 місяців ми працювали над цим разом зі спеціалістами профільної асоціації, Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, вітчизняними науковцями та лікарями загальної практики-сімейної медицини, вивчали рекомендації ВООЗ у цьому напрямку. Окрім розробки засадничих аспектів (починаючи з визначення терміну «первинна медична допомога», розмежування її видів, визначення суб’єктів надання такої допомоги тощо) ми акцентували увагу на механізмах взаємодії первинної ланки з іншими рівнями, маршрутизації пацієнтів, за якими власне криються такі важливі питання, як розподіл фінансових потоків і формування цілісної системи надання медичної допомоги населенню тощо. Первинна ланка має стати її візитівкою. Тому актуальність згаданого Закону важко переоцінити. Планую вже найближчим часом зустрітися з в. о. Міністра охорони здоров’я України, щоб обговорити ключові положення та вимоги законопроекту, адже саме МОЗ вирішуватиме питання фінансування і, що найголовніше — перелік медичних послуг

6

первинної ланки, затверджуватиме методику їх обрахунку тощо. І підхід до вирішення цих питань має бути комплексним. Також надзвичайно важливо врахувати питання атестації працівників галузі, створити належні умови для того, аби вони отримали можливість працювати як самостійні суб’єкти господарювання (у форматі вже прийнятого закону про автономізацію медичних закладів). Можливо, саме лікарі первинної ланки — ФОПи — стануть першопрохідцями в утверд­женні договірних взаємовідносин в охороні здоров’я та нових підходів господарювання в галузі. ВЗ Яких «різночитань» положень законопроекту з Міністерством очікуєте? — Неодмінно потрібно узгодити позиції щодо збереження центрів ПМСД. У проекті Закону передбачено, що такі створюються для обслуговування населення із розрахунку на 15-20 тис. осіб. До їх складу можуть входити структурні й відокремлені підрозділи: амбулаторії та медичні пункти сімейної медицини (по суті, останні виконуватимуть ті самі функції, що й колишні ФАПи), а для надання первинної допомоги в невідкладних випадках, у позаробочий час, вихідні, свята — кабінети цілодобової первинної допомоги. Така система забезпечить реальну доступність первинної медичної допомоги. Сподіваюся, що ці питання й будуть предметом нашого діалогу з в. о. Міністра. Він необхідний саме на старті, коли законопроект ще обговорюється. Маємо досягти консенсу-

су — іншого шляху не існує. Також врахуємо пропозиції, озвучені в процесі обговорення законопроекту, його доопрацювання між першим і другим читаннями в Парламенті, аби документ став досконалим. Я вважаю, що ми заборгували населенню нашої країни, оскільки до цього часу не було прийнято глобальних і необхідних для повноцінного функціонування системи охорони здоров’я законів. Це починає робити Парламент аж 8-го скликання. Колегидепутати пострадянських країн висловлюють своє здивування з приводу такого невиправданого і нелогічного відставання — вони вже впоралися із цим завданням 10-15 років тому й далі модернізують здобуте. Україна ж тільки робить перші кроки, та й то не завжди впевнено і вдало. Тож законодавці, Уряд (зокрема профільне Міністерство) мають врешті-решт сісти за один стіл без гострих кутів й узгоджувати єдине бачення розвитку галузі та турботи про здоров’я нації. За тим має слідувати спільна нап­ружена робота з втілення плану дій у життя. Адже медицина — це галузь, яка має бути поза політикою і водночас її фундаментом. Не буде здорової нації — не отримаємо потужної економіки, міцної держави, зростання ВВП тощо. Та й громадяни країни вважають питання охорони здоров’я найбільш значущим. ВЗ Особливо після каскаду медичних реформ, які розпочиналися за «індивідуальними планами» численних керманичів галузі й зазвичай завершувалися нічим.

«

МЕНТАЛІТЕТ ВІТЧИЗНЯНИХ УРЯДОВЦІВ ТАКИЙ, ЩО КОЖНА ПОПЕРЕДНЯ ВЛАДА — НЕОДМІННО ЗЛОЧИННА. ТІ, ХТО ОБІЙМАЄ ВИСОКІ ДЕРЖАВНІ ПОСАДИ, НЕ ХОЧУТЬ ОГЛЯДАТИСЯ НАЗАД, ОБ’ЄКТИВНО АНАЛІЗУВАТИ «СПАДОК», А ОДРАЗУ ПОЧИНАЮТЬ СТВОРЮВАТИ ВЛАСНІ ВЕЛОСИПЕДИ, НАСТУПАЮЧИ НА СТАРІ ГРАБЛІ. КОЛИ Б ПРОВЕЛИ АУДИТ, ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ ГАЛУЗІ, ВДОСКОНАЛИЛИ НАПРАЦЬОВАНЕ, ВИПРАВИЛИ ПОМИЛКИ   (А ЩОСЬ І ПОЧАЛИ «З НУЛЯ») — ОТРИМАЛИ Б ХОРОШИЙ РЕЗУЛЬТАТ. ЗОКРЕМА НІХТО   НА РІВНІ УРЯДУ ГЛИБОКО НЕ ПРОАНАЛІЗУВАВ РЕФОРМИ В ПІЛОТНИХ ОБЛАСТЯХ

«

— На жаль, менталітет вітчизняних урядовців такий, що кожна попередня влада — неодмінно злочинна. Ті, хто обіймає високі державні посади, не хочуть оглядатися назад, об’єктивно аналізувати «спадок», а одразу починають створювати власні велосипеди, наступаючи на старі граблі. Коли б провели аудит, інвентаризацію галузі, вдосконалили напрацьоване, виправили помилки (а щось і почали «з нуля») — отримали б хороший результат. Зокрема ніхто на рівні Уряду глибоко не проаналізував реформи в пілотних областях. Тим часом, по країні вже було створено безліч центрів ПМСД, вони адаптувалися до нових умов і налагодили свою діяльність, з’явилися перші результати роботи первинної ланки на засадах сімейної медицини тощо. Тому я переконана, що необхідно й надалі вив­чати досвід успішних регіонів, поширюючи його по країні, особливо це стосується ініціатив, які не потребують законодавчого регулювання. Так ми стимулюватимемо ініціативи на місцях, де краще розуміють локальні процеси, можуть організуватися й зробити щось на користь справи. Зрештою, у нашому законопроекті закладено позитивні напрацювання пілотів. Серед фахівців, які брали участь у його підготовці, — професіонали, котрі пропрацювали кілька років в регіонах і безпосередньо займалися реформуванням первинки. Ми, народні депутати, є лише «провідниками» їхніх ідей і досвіду, спеціалісти ж галузі мають іти у фарватері реформ. Також у законопроекті передбачені нормативи навантаження на спеціалістів сімейної медицини (1400-1500 осіб у місті та 1100-1200 у сільській місцевості). Вони знову ж таки встановлені з урахуванням досвіду пілотних регіонів, хоча більше орієнтовані на нинішні умови роботи. Як бачите, це не 2000 пацієнтів на одного лікаря, бо колектив розробників законопроекту чудово розуміє, що за такого навантаження неможливо забезпечити належну якість надання медичної допомоги, особливо, коли лікар спостерігає і дітей, і вагітних, та ще й опікується питаннями профілактики, паліативними хворими тощо. На лікаря сімейної медицини покладено особливу відповідальність і чимало важливих функцій, виконання яких потребує багато часу й уваги. До речі, у законопроекті вперше розділено види первинної медичної допомоги (долікарська, лікарська та спеціалізована) і наведено їх чітке визначення. Це також дуже важливо на сучасному етапі. ВЗ Чи гарантує новий Закон збереження інституту педіатрії на первинному рівні? — Для мене особисто це було одним з пріоритетних завдань, щойно я стала народним депутатом. І я тішуся з того, що вдалося скасувати норму Основ законодавства України про охорону здоров’я відносно остаточного «витіснення» педіатрів сімейними лікарями. Дещо вже втрачено, але будемо надолужувати і розвивати. Досвід інших країн нам у поміч: Естонія 10 років тому також скасувала інститут педіатрії на первинці, а нині усвідомила хибність такої ідеї й виправляє ситуацію. Тож краще вчитися на чужих помилках, тим більше що українська педіатрія має неоціненний досвід і авторитетних спеціалістів. Так само фахівці сімейної медицини наполягають на збереженні стоматологічної допомоги на первинній ланці. Працюватимемо над вирішенням і цього питання.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

8 вересня 2017 року

ВЗ Населення занепокоєне, чи не стане первинна допомога частково платною, лікарі ж стурбовані, що працювати доведеться більше, а статки від «коштів за пацієнтів» з урахуванням витрат можуть, навпаки, зменшитися. Який запобіжник потрібен, аби цього не сталося? — Численні правки народних депутатів до урядового законопроекту №6327, де йдеться про державні фінансові гарантії щодо медичного обслуговування, змінили його практично на 80% й усунули ризики того, що первинна ланка не буде оплачена державою в повному обсязі. У нашому законопроекті також чітко вказано, що держава гарантує безоплатне надання первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення. Адже це вигідно навіть з економічної точки зору: набагато дешевше займатися профілактикою і діагностувати хвороби на ранніх стадіях, ніж витрачати шалені кошти на лікування пацієнтів з останніми стадіями онкохвороб, або й взагалі їх втрачати, оскільки часто таких хворих неможливо врятувати. Також у законопроекті №6327 передбачено, що медична допомога дітям до 16 років у повному обсязі оплачуватиметься державою (тобто не тільки первинна, а й спеціалізована, високоспеціалізована тощо). Важливо й те, що всі обсяги гарантованої медичної допомоги щороку затверджуватимуться Верховною Радою України у Держбюджеті (разом із тарифами та вартістю кожної послуги), тобто це не буде якийсь окремий додаток і одноосібне рішення Уряду. Відповідальність влади за здоров’я людей має бути спільною. Тож народні депутати, які зазвичай обіцяють виборцям зробити все можливе, аби забезпечити безоплатну медичну допомогу населенню, матимуть унікальну нагоду довести свої слова. Не менш важливе питання — оплата праці медичних працівників. У законопроекті №6327 окремим пунктом прописано, що при розрахунку тарифів і коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компонента оплати праці медиків має бути величина, не менша ніж 250% середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, у якому такі тарифи та коригувальні коефіцієнти застосовуватимуться. Тобто, коли б згадані тарифи затверджували у 2017 році, це було б 13 400 грн без урахування податків. Це — пряма норма закону, яка має виконуватися. Адже не створивши лікарю належних умов роботи, не забезпечивши його адекватною зарплатою, держава не має права вимагати від нього надання ефективної медичної допомоги. ВЗ Від кого залежить виконання цієї норми? Чи не спостерігатимемо «пасування» між державою і місцевою владою? — Якщо це гарантує держава, вона (в особі конкретної державної інституції) має забезпечити свої гарантії конкретними коштами. Тому відповідно до урядового законопроекту №6327 фінансування всіх рівнів медичної допомоги (у тому числі й первинки) здійснюватиме Національна агенція, яка закуповуватиме медичні пос­луги. Органи ж місцевого самоврядування будуть зобов’язані дбати про матеріально-технічну базу медичних закладів на своїй території, належні умови їх функціонування, надання житла та інших місцевих стимулів для медпрацівників, забезпечення сімейного лікаря службовим автотранспортом тощо. Коли цього не буде, люди на місцях зроблять правильні висновки про рівень професіоналізму місцевої влади, відповідальність якої за згадані напрямки також виписана прямою нормою в Законі. На жаль, у нашій державі потрібно все «закарбувати пером» на найвищому рівні, інакше вимоги ніхто не виконуватиме, а на всі претензії відповідь буде одна: «А де записано, що я це маю зробити?» Тепер записано, тож люди не їхатимуть до

«

НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВО ВРАХУВАТИ ПИТАННЯ АТЕСТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ГАЛУЗІ, СТВОРИТИ НАЛЕЖНІ УМОВИ ДЛЯ ТОГО, АБИ ВОНИ ОТРИМАЛИ МОЖЛИВІСТЬ   ПРАЦЮВАТИ ЯК САМОСТІЙНІ СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ (У ФОРМАТІ ВЖЕ ПРИЙНЯТОГО ЗАКОНУ ПРО АВТОНОМІЗАЦІЮ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ). МОЖЛИВО, САМЕ ЛІКАРІ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ — ФОПИ —   СТАНУТЬ ПЕРШОПРОХІДЦЯМИ   В УТВЕРДЖЕННІ ДОГОВІРНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я ТА НОВИХ ПІДХОДІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В ГАЛУЗІ

«

Києва в пошуках порядку і справедливості, а вимагатимуть їх від свого мера чи Голови громади. Хоча я знаю багатьох мерів, які, не чекаючи особливої вказівки, виплачують медикам додаткові надбавки до зарплат, затвердивши відповідні рішення на сесіях (була б політична воля!). Тобто кожен має бути на своєму місці й належним чином виконувати свою роботу. Тому й контроль якості роботи лікаря також надзвичайно важливий. Головне — висувати реальні вимоги і критерії. Відтак, у нашому законопроекті скасовано норму про те, що лікар може користуватися міжнародною клінічною настановою, опублікованою на тому чи іншому сайті. Він має послуговуватися клінічним протоколом, затвердженим на центральному рівні! До того ж не всі лікарі знають іноземні мови (не кажу вже про пацієнтів, які мають надати згоду на лікування за певною міжнародною клінічною постановою!). Водночас наш законопроект наголошує, що питання створення стандартів якості медичної допомоги в Україні є надзвичайно важливим. Так, імплементація вітчизняних клінічних протоколів лікування з європейськими актуальна, але порядок цієї процедури має встановити Кабмін, вона повин­на бути зрозумілою і не порушувати головного принципу лікування «Не нашкодь». ВЗ Чи вистачить коштів на повноцінну реалізацію нового Закону, чи отримає первинка належні їй 30% від загального фінансування галузі, щоб реалізувати задекларовані принципи? — Мета закону — сформулювати «правила гри», основи діяльності галузі, принципи, які неодмінно мають бути втіленими в життя. Щодо обсягів фінансування (це має визначати Уряд), то в його основу має бути покладено встановлення гарантованого державою пакету медичних послуг. На сьогодні ми не маємо розрахунку їх вартості, тому говорити, що первинка обійдеться у 30% медичного бюджету — це все одно що намагатися втрапити пальцем в небо. Хтось скаже, що цей показник має бути меншим чи більшим. А раптом після затвердження методики розрахунку вартості медичних послуг, а також формування гарантованого пакету виявиться, що первинка зможе ефективно працювати лише за умови відрахування 60% бюджету галузі! ВЗ Тоді, можливо, суспільство й повірить, що вона здатна вирішити 80% проблем пацієнтів. Поки що вони сприймають подібні заяви скептично. — Реформи охорони здоров’я — це не манна з неба, а напружена праця влади, медиків і самих пацієнтів. Останні мають передусім змінити філософію ставлення до власного здоров’я й усвідомити, що багато чого залежить від них

самих — наскільки вчасно вони звертаються до сімейного лікаря, чи дотримуються його рекомендацій тощо. Медичні працівники також повинні постійно піклуватися про своїх пацієнтів, дбати про своє професійне вдосконалення, але це стане можливим, коли вони отримають гідну зарплату й умови роботи, а не думатимуть на робочому місці про те, чим нагодувати дітей. Також у державі має бути розгорнута активна пропаганда здорового способу життя. Наш законопроект передбачає не лише вільний вибір лікаря пацієнтом, а і його відповідальність за власне здоров’я, а також необхідність достовірного і своєчасного інформування спеціалістів сімейної медицини про зміни у стані здоров’я. Наприклад, в Ізраїлі, де первинну допомогу оплачує держава, лікар зобов’язаний своєчасно інформувати хворого про те, коли йому потрібно пройти повторний чи профілактичний огляд, зробити певне обстеження. І якщо пацієнт не дотримається визначених лікарем термінів, у разі наступного звернення у зв’язку з погіршенням стану здоров’я він змушений буде оплатити візит з власної кишені. Держава надає всі можливості для вчасної діагностики та лікування, і якщо хтось ними не скористався, має вирішувати проблему самостійно. Тобто зміна свідомості й рівня відповідальності за своє здоров’я відбувається не лише шляхом переконання, а й за допомогою фінансових важелів. Зокрема в Ізраїлі за кожен непрофільний виклик швидкої пацієнт зобов’язаний сплатити приблизно 200-300 доларів. В Україні ж таких викликів приблизно 30-35%! По-перше, це розкіш для держави, по-друге, доки бригада швидкої когось лікує від нежитю, без адекватної допомоги може померти хворий на інсульт чи інфаркт. ВЗ Можливо, наша швидка така перевантажена, бо первинна ланка не працює повноцінно? — Так. Це все ланки єдиного ланцюжка. Тож, з одного боку, повинні подбати про ефективну роботу служби екстреної медичної допомоги. У кожній області має бути створено єдину диспетчерську, потрібно закуповувати автотранспорт, якого катастрофічно не вистачає (автопарки служби не забезпечені майже на 50% від потреби по всій країні), необхідне сучасне медичне обладнання. Це запорука вчасного доправлення пацієнта до лікарні. І все наведене залежить винятково від фінансування відповідної державної програми, яку у 2017 році взагалі проігнорували! З іншого боку, мусить ефективно запрацювати первинна ланка, яка візьме на себе профілактику, ранню діагностику захворювань (а для цього сімейні амбулаторії мають бути належним чином оснащені, оскільки лікар не зможе «голими руками» забезпечити сучасний рівень первинної допомоги). Водночас працівники первинної ланки повинні бути добре

підготовлені, наприклад, вміти вчасно діагностувати деякі форми раку лише за візуальними ознаками. Для цього пот­рібно вибудувати систему передачі знань від фахівців вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги сімейним лікарям (у рамках компетенцій останніх). Коли всі ці пазли складуться, отримаємо очікувані результати, і зникне скепсис населення щодо можливостей сімейної медицини. Як то кажуть, дорогу долає той, хто йде. І додам від себе: той, хто прагне досягти мети. Наведу лише один приклад. Ще з липня минулого року, щойно з’явилася концепція створення госпітальних округів, ми почали працювати з Київською областю: відвідали всі лікарні, вивчили їх реальні можливості, проаналізували потреби населення в різних видах медичної допомоги. Тож коли вийшла урядова постанова про створення госпітальних округів, Київщина (на відміну від багатьох інших областей) була готова до прийняття рішення щодо їх кількості й розміщення. До того ж ми часто спілкувалися з медиками, пояснювали їм суть реформи, тобто не допускали інформаційного вакууму, який завжди сіє паніку (у деяких областях люди виходили на мітинги проти госпітальних округів і перекривали дороги). На Київщині вчасно розробили відповідну концепцію, де все було розписано по кожному госпітальному округу, їх структурі тощо. Змінювалися губернатори, але документ витримав «політичні шторми», оскільки з’явився в результаті спільної діяльності фахівців і всіх зацікавлених сторін. А спільна робота — це максимум порозуміння та мінімум супротиву (на відміну від кулуарних одноосібних рішень). Нині в усіх чотирьох округах Київщини успішно працюють госпітальні ради, які визначаються з напрямком роботи кожного медичного закладу. Уже обрано лікарні інтенсивного лікування — передусім з міркувань зручності доїзду до них та їх потужності. Я дуже сподіваюся, що Прем’єр-міністр України дотримається своєї обіцянки виділити державне фінансування (уже в наступному році) на будівництво й оснащення таких лікарень, щоб вони стали потужнішими і функціональнішими. Якщо цього не станеться, сенсу у формуванні госпітальних округів взагалі не буде. ВЗ Побутує думка, що медики — затяті консерватори, і тому не сприймуть жодних новацій та навіть чинитимуть найбільший супротив реформам. Ви так не вважаєте? — Будь-які зміни завжди насторожують людей і навіть лякають, звідси й супротив. Тому дуже хотілося б побачити ефективну спільну роботу парламентарів та урядовців на результат, який задовольнив би вимоги людей. Адже вони вже настільки зневірилися в тому, що завт­ра буде краще, їх стільки разів обманювали з реформами, що від будь-яких змін очікують лише погіршення. Тому краще не поспішати на «поворотах», більше попрацювати, зрозуміти настрої й очікування людей, максимально врахувати їх інтереси, і лише тоді діяти. Щоб усе засіяне приносило лише добрі плоди. ВЗ Чи очікуєте активної підтримки свого законопроекту від політичного бомонду, адже він частенько завалює прогресивні ідеї? — Дуже розраховую на підтримку народних депутатів, консолідовану співпрацю з предс­ тавниками МОЗ і вірю в те, що вже восени Парламент почне розглядати законопроект про первинну медичну допомогу, доопрацює і проголосує за нього. Принаймні, я робитиму для цього все можливе. Адже будь-які, навіть ідеальні реформаторські ініціативи, тим більше такого глобального масштабу, котрі планується розпочати в системі охорони здоров’я, нездійсненні без їх законодавчого врегулювання. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

7


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ОПЕРАЦІЯ «ЛІКВІДАЦІЯ»: ЧИМ ЗАВИНИЛИ ГОЛОВНІ СПЕЦІАЛІСТИ? Хоча тавро корупціонерів поставлено на всі білі халати в Україні, першими «під роздачу» потрапили головні позаштатні спеціаліс­ ти. Аби останні не могли впливати на процес закупівлі ліків, їх узагалі вирішили позбутися. А щоб «святе місце» не лишилося порожнім, були створені групи експертів МОЗ. Але чи гарантує хтось їх святість у виконанні покладених на них обов’язків, які, до речі, уже встигли суттєво звузити?

Ольга ЛИТВИНОВА, доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського державного медичного університету ім. І. Ф. Горбачевського, магістр державного управління

С

ьогодні вже багато сказано про реформи в системі охорони здоров’я. Дехто виступає лише «за», інші — категорично «проти», але більшість узагалі не може зрозуміти, що ре­ ально відбувається… Одна з останніх новацій від МОЗ України — скасування інституту головних позаштатних спеціалістів і створення групи медичних екс­ пертів. Вагомих аргументів, які лягли в основу таких змін, — два. Перший: згаданий інститут запроваджено ще в СРСР, і в жодній країні сві­ ту подібного немає (аргумент з функціональної точки зору дещо дивний, тому малоприйнят­ ний). Другий: головні спеціалісти обирали препарати для закупівель за державні кошти. Насправді ж такий перелік визначали робочі групи, до складу яких входили головні поза­ штатні спеціалісти з певного напрямку (лише на правах експертів), що є абсолютно логічним. Безперечно, при цьому існував високий ризик зловживань, але заміна головних спеціаліс­ тів на експертів його не нівелює, а в деяких випадках, можливо, навіть і посилює. Адже

експерти працюватимуть на громадських за­ садах, тож значно зростають їх матеріальна зацікавленість і ризик спокуситися. Вочевидь усвідомлюючи це, МОЗ узагалі не включило до переліку функцій експертів­ п. 4.10. Положення про головних позаштатних спеціалістів, де вказано, що вони надають про­ позиції стосовно Переліку лікарських засобів, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, котрі повністю або частково фінансуються з державного і місцевих бюд­ жетів, а також щодо державних закупівель ме­ дичного обладнання й апаратури у профільній галузі тощо. Тож виникає запитання: а хто ж нині формуватиме такі переліки закупівель і відповідатиме за вибір того чи іншого препара­ ту? Можна, звичайно, пофантазувати, що все це робитиме комп’ютер на основі протоколів лікування й електронного реєстру пацієнтів,

«

однак такі фантазії не мають нічого спільного з українськими реаліями. І вже точно не хочеть­ ся думати, що МОЗ може створити систему, за якої медичних фахівців свідомо «викинуть» з процедури визначення переліку державних закупівель. Добре, що вимоги до експертів дещо вищі, ніж були до головних спеціалістів. Якщо на по­ саду останніх призначали провідних фахівців з вищою медичною освітою за відповідною спеціальністю, спеціалізацією та стажем ро­ боти за основним фахом не менше 5 років і ІІ кваліфікаційною категорією, то членом групи експертів може бути такий самий фахівець, але вже зі стажем роботи за основною спеці­ альністю не менше 7 років і І кваліфікаційною категорією (при цьому бажаними є володіння іноземною мовою і участь у міжнародних на­ уково-практичних конференціях). Хоча фак­

У МОЗ ЗАЯВЛЯЮТЬ, ЩО РОБОТА МІНІСТЕРСТВА НЕМИСЛИМА БЕЗ ПОРАД ФАХІВЦІВ ТА ЕКСПЕРТНОЇ ОЦІНКИ ПРОБЛЕМ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ, І САМЕ ТОМУ СТВОРИЛИ ГРУПИ ЕКСПЕРТІВ. ЗДАВАЛОСЯ Б, УСЕ ПРАВИЛЬНО, ОТ ТІЛЬКИ В ЦЮ ЛОГІКУ НЕ ВПИСУЄТЬСЯ ТЕ, ЩО ЄДИНИМ КРОКОМ НА «ПРАВИЛЬНОМУ ШЛЯХУ» ВИЗНАЧЕНО ВІДМІНУ ІНСТИТУТУ ПОЗАШТАТНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ. ЩО ЗАВАЖАЛО МІНІСТЕРСТВУ ВИКОРИСТОВУВАТИ І ЇХ, І ІНШИХ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ЕКСПЕРТНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ?

«

тично головними позаштатними спеціаліста­ ми зазвичай були особи, які обіймали досить високі посади в галузі, мали наукові ступені, вчені звання та вищі категорії. Також у Положенні про групи експертів, за­ твердженому Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.03.2017 р. №302, вка­ зано, що до роботи у складі таких груп можуть залучатися представники центральних і міс­ цевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій за погодженням із їх ке­ рівниками. Однак не зрозуміло, залучатимуть їх до постійної роботи у складі груп чи лише для вирішення окремих питань, на громадських засадах чи за рахунок основного місця роботи, в основний робочий час чи поза ним тощо? Інше питання. У п. 4 згаданого Положення вказано, що члени груп експертів підпоряд­ ковуються Міністру охорони здоров’я та його заступникам відповідно до розподілу функці­ ональних обов’язків. Але коли вони є експерта­ ми на громадських засадах, то це означає, що вони мають основне місце роботи з відповідним підпорядкуванням, діяльність же в експертних групах можлива лише в позаробочий час, що значно знижує продуктивність праці (залежно від наявності вільного часу і особистих можли­ востей) й повністю нівелює їх відповідальність за прийняття експертних рішень. Та й підпо­ рядкування експертів Міністру є дуже умовним. У МОЗ заявляють, що робота Міністерства немислима без порад фахівців та експертної оцінки проблем, які виникають, і саме тому створили групи експертів. Здавалося б, усе правильно, от тільки в цю логіку не вписується те, що єдиним кроком на «правильній доро­ зі» визначено відміну інституту позаштатних спеціалістів. Що заважало Міністерству вико­ ристовувати і їх, і інших фахівців для експерт­ них консультацій? Якщо ліквідація згаданого інституту пов’язана з участю його спеціалістів у корупційних схемах, то, можливо, слід було

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

8 вересня 2017 року

змінювати конкретних осіб, а не руйнувати вже вибудувану і налагоджену інституцію? Насторожує й те, що нові експерти брати­ муть участь у рецензуванні науково-дослідних робіт, які плануються до затвердження, а та­ кож результатів їх виконання та впроваджен­ ня. Ця позиція не передбачена алгоритмом затвердження тем науково-дослідних робіт. Виникає питання: таке рецензування буде обов’язковим чи лише бажаним? А як бути з темами фундаментальних досліджень, коли експертів з такого напрямку не знайдеться? Наскільки вирішальною буде рецензія експер­ та у випадку затвердження теми дослідження? І це лише частина питань. Аналогічна ситуація і з тим, що експерти братимуть участь у формуванні пріоритетних напрямків розвитку наукових досліджень у профільній галузі з урахуванням актуальних потреб практичної медицини. На сьогодні їх визначає Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки». Кабінет Міністрів України на підставі рекомендацій Національної ради України з питань розвитку науки і технологій із залученням НАН України, національних галузевих академій наук, центральних органів виконавчої влади розробляє і здійснює державну цільову програму прогнозування науково-технологічного та іннова­ ційного розвитку держави відповідно до Зако­ ну України «Про державні цільові програми». Як усе це узгоджується з участю експертів? Коли ми збираємося зробити щось поновому, то це не означає, що потрібно пере­ креслювати хороші напрацювання. Зокрема хочу акцентувати увагу на позитивних момен­ тах, які були притаманні інституту головних позаштатних спеціалістів, оскільки вважаю, що їх потрібно перенести в нову систему ді­ яльності експертних груп. По-перше, мережева ієрархічна структура інституту головних спеціалістів давала змогу тримати в полі зору роботу лікарів за кожною окремою спеціальністю і отримувати інфор­ мацію знизу в максимально стислі терміни. Так, є претензії щодо достовірності такої ін­ формації, однак в тому немає вини фахівців — яку інформацію хотіли бачити нагорі, таку їм і надсилали. Тож ця проблема елементарно вирішується наведенням ладу на верхівці, а не руйнуванням знизу. По-друге, відбір експертів відбуватиметь­ ся так само, як і головних спеціалістів — за допомогою конкурсу. Однак при цьому не зрозуміло: рішення конкурсної комісії буде остаточним чи лише матиме право дорадчого голосу? В останньому випадку доцільність створення таких комісій узагалі є сумнівною, і необхідно буде дуже чітко прописувати умови для претендента. Й останнє — необхідно врахувати роль людського фактора. Організація системи і підбір кадрів для неї — дві дуже важливі складові, однак підтасовувати їх одна під одну не варто. Завдання організації — це одне, а функції виконавців — забезпечити виконання завдання організації — зовсім інше.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«План розвитку громадського здоров’я в Україні — європейське рівняння для українських чиновників?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ Олег ШЕКЕРА, директор Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, магістр державного управління

Ф

ормально до обов’язків головних позаштат­ них спеціалістів МОЗ України належали збір статистичних даних, запровадження нових методів лікування, формування політики галузі. Але останнім часом для декого з них основним заняттям у Міністерстві стала участь у проце­ дурі здійснення централізованих закупівель. Раніше — через тендери, тепер — через участь у робочих групах. Зважаючи на ці та деякі інші обставини інститут головних позаштатних спе­ ціалістів в Україні, який був започаткований ще в СРСР, нещодавно скасували. Дійсно, на сьогодні в жодній країні світу немає подібної інституції. Залишається питання: що отримаємо натомість? Міністерство пропонує запровадити позаштатну групу експертів. На мою думку, доцільно створювати не гру­ пи позаштатних експертів, які фактично мати­ муть функції, подібні до головних позаштатних спеціалістів, а окремий структурний підрозділ МОЗ, на який буде покладено завдання аналі­ тики, координації та керування за основними спеціальностями (напрямками) системи охоро­ ни здоров’я з метою надання рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень на рівні керівництва відомства. Бо нині таких рішень ми не спостерігаємо. Можемо навіть говорити про те, що в Україні не існує повноцінної системи охорони здоров’я, а те, що від неї залишилося, й надалі руйнується. Тобто, на мою думку, ці важливі питання повинні вирішувати штатні фахівці, які мають відповідати чітким критеріям професійного відбору. Звідки таких узяти? Не треба вигадувати чо­ гось особливого, як стало модно нині. На сьогодні в Україні функціонують експертні проб­лемні ко­ місії МОЗ і НАМН, до яких входять кращі фахівці галузі. Вони могли б стати опорою і висококвалі­ фікованим партнером вищезазначеного підроз­ ділу МОЗ України. Скажімо, у разі виникнення певного проблемного питання з того чи іншого напрямку ці комісії призначатимуть зі свого скла­ ду експертів, які розглянуть і проаналізують його, а також нададуть свої високопрофесійні реко­ мендації керівництву МОЗ України. Зрештою, такий механізм уже напрацьовано, тож навіщо вигадувати велосипед? Так, аналітика — це серйозна і складна справа. Не слід забувати, що МОЗ України має власний Інститут стратегічних досліджень. Чи доцільно замінити його діяльність рекоменда­ ціями новоствореної позаштатної групи експер­ тів? Яку відповідальність вони нестимуть за свої рекомендації? Важко навіть уявити в такому випадку мож­ ливі наслідки стратегії розвитку галузі охорони здоров’я України. Сьогодні ж на офіційному рівні подібної стратегії взагалі не існує! Хтось вважає так, хтось планує інакше, одні опираються на епізоди, з якими ознайомилися під час триден­ ного зарубіжного відрядження, інші взагалі щось вигадують, аби лише виділитися із лави рефор­ маторів надуманим креативом. А якщо і є цікаві, конструктивні напрацювання, їх не беруть до уваги. Та й якими розумними не були б експерти різного ґатунку, якщо їх поради не ґрунтуються на результатах наукових досліджень і діяльності практичної медицини, вичерпному вивченні пи­ тання та його аналізі за певною методикою, усе це обернеться порожньою балаканиною. Насправді нікого не цікавить чиясь особиста думка, якщо вона ґрунтується чи то на власному

локальному досвіді, чи тим більше на благих на­ мірах змінити щось заради самих змін. Ми гово­ римо про ухвалення рішень на державному рівні, тож має бути системний підхід до їх формування, який враховував би узагальнений теоретичний, практичний та науковий досвід, напрацьований як в Україні, так і за кордоном. Неприпустимо керуватися принципом «Ку­ харка може управляти державою» — 100 ро­ ків тому ми вже це проходили. Тому, обираючи експертів у позаштатні групи, на перше місце необхідно ставити професіоналізм і досвід кандидатів. Я взагалі не уявляю, як в управлінні галуззю можуть брати участь особи без досвіду практичної роботи на різних рівнях системи охо­ рони здоров’я! Чого тоді очікувати від новостворених поза­ штатних груп експертів? Особливо, якщо їх ще й обиратимуть так, як Громадську раду МОЗ Укра­ їни — голосуванням в електронному режимі. Чи це не намагання перевести стрілки відповідаль­ ності за зміни в галузі на тих, хто «ні при чому»? Поки складається враження, що витіснення інституту головних позаштатних спеціалістів так званими групами експертів МОЗ це — не що інше, як зміна назв, вивісок і заміна «чужих» на «своїх». А який результат? Адже навіть перелік функцій новообраних експертів буде «урізаним» порівняно з обов’язками головних позаштатних спеціалістів, які передбачали вплив на розвиток окремих напрямків, їх «вертикальне управління», курацію кадрової політики, організацію безпе­ рервної освіти спеціалістів, консультування в регіонах і методичну роботу тощо. Інша справа: чи повноцінно виконувалися ці функції? Безперечно, ні, тому слід було над цим і працювати, а не створювати професійний вакуум. Нині модно говорити про незалежних екс­ пертів. Але ж такими вони не стануть за чиїмось велінням чи від народження. Хочете мати про­ фесійну і незалежну точку зору? Скористайтеся висновками анонімних експертів, як це роблять у світі! Для цього не потрібно створювати нові незрозумілі структури, які рано чи пізно самі себе дискредитують. Хочете мати конкретні результа­ ти роботи профільних спеціалістів чи експертів (зміна вивіски на суть не вплине) — введіть їх до штату МОЗ, створіть умови, щоб вони ре­ ально впливали на діяльність всієї вертикалі за певним напрямком і відповідали за результати своєї роботи тощо. Так само можна навести лад і в тому, щоб у діяльності цих фахівців не виника­ ло корупційної складової. Знищувати, руйнувати — найлегше, набагато важче створювати дієвий механізм управління галуззю. Але саме на цьому й потрібно зосереджувати всі зусилля.

Костянтин ТРІНУС, лікар-невролог, доктор медичних наук, професор

Ч

есно кажучи, я не розумію сенсу зміни інсти­ туту головних позаштатних спеціалістів на експертні групи. Яка справжня (а не декларована) мета цього дійства? Ми отримаємо професіона­ лів найвищого ґатунку у якості помічників МОЗ? Але ж критерії відбору кандидатів до експерт­ них груп практично не відрізняються від вимог до головних спеціалістів. Ну буде у них на 2 роки більше стажу роботи за спеціальністю — це настільки принципово? Чи ситуацію врятує те, що тепер такий фахівець повинен мати замість ІІ кваліфікаційної категорії І? Та всім відомо, що ці категорії нічого не варті! Адже ступінь оцінки рівня кваліфікації за ними не відповідає не те що міжнародному рівню, а й елементарній ло­

гіці. При цьому володіння іноземною мовою та участь у міжнародних науково-практичних кон­ ференціях для експертів МОЗ називають лише бажаними (і це в той час, коли медичні чиновники дорікають незнанням іноземних мов рядовим українським лікарям!). Тобто визнання на між­ народному рівні та авторитет серед зарубіжних колег для експертів МОЗ не є обов’язковим? А саме це мало б бути пріоритетом під час їх від­ бору до складу експертних груп, якщо МОЗ дійс­ но хоче працювати по-новому. Навіть «бажане» знання іноземної мови на такому рівні може мати неприємні наслідки, бо вже маємо «приклад» пе­ рекладу МКХ-10 українською, де майже на кожній сторінці трьох томів є помилки, які часом можуть призвести до трагедії (коли, наприклад, проти­ показання до вживання того чи іншого препарату «переплутані» з показаннями). Тобто замість того щоб поставити потужні фільтри для відсіву не­ професіоналів, створюється нова лазівка для їх проникнення у владні коридори? Міняють мило на шило і навпаки, аби лише віддалити розумних, авторитетних і високопрофесійних фахівців від процесу ухвалення важливих рішень. Я не кажу, що всі екс-головні позаштатні спеціалісти були саме такими фахівцями, але багато з них дійсно наполегливо працювали, на­ магалися змінити ситуацію в «рідній» галузі на краще, тільки от реальних важелів для цього у них не було. Та й чи лише від головного спеціаліс­ та залежить порядок у галузі? Наведу приклад зі своєї спеціалізації. У місті Ловен (Бельгія) з насе­ ленням 20 тис. осіб — 8 апаратів для реєстрації викликаних потенціалів, в Україні їх менше 10 на 40 млн населення! Щоб навести лад за такого ма­ теріального забезпечення галузі, потрібно бути не експертом, а магом! Та й коли звертаєшся до МОЗ із якоюсь пропозицією, там у кращому разі обіцяють вивчити питання, і «вив­чають» його ро­ ками, доки обставини не зміняться або ініціатор ідеї не махне на неї рукою. В усьому світі «вертикаль» управління тією чи іншою спеціальністю належить профільним асоціаціям. Однак в Україні вони не можуть ви­ конати ці функції, оскільки не затверджені за­ конодавчо, та й багато асоціацій утворені фор­ мально, їх очолюють функціонери, які зробили із цих організацій додаток до адміністративного управлінського апарату. Бюрократія — основна наша біда. Вона заважає розвитку професійно­ го самоврядування, ігнорує роль головних спе­ ціалістів і знівелює зусилля будь-яких експертів (навіть якщо вони дійсно виявляться професій­ ними). Міністерство було і буде «торпедоносі­ єм» будь-яких рішень, а експертні думки лише «обрамлятимуть» його переможну ходу. Що більше з’являється в медицині бюрократів, то гіршим буде її стан і менше надій залишиться на її успішний розвиток. Лише свобода вибору па­ цієнта та сприятливі умови для підприємницької діяльності лікаря сприяють їх конструктивній і ефективній співпраці. Поки що реформи систе­ ми охорони здоров’я спрямовані лише на зміну однієї бюрократії іншою. Тому під час відбору «неоекспертів» у пріори­ теті мають бути люди, котрі реально оцінюють си­ туацію в галузі, розуміють, як її змінити, і мають міжнародний авторитет. В Україні такі є, вони вже задіяні як незалежні експерти міжнародних асо­ ціацій і міжнародних програм, але їх заганяють на задвірки ухвалення рішень у рідній країні. На­ томість у Хорватії пішли саме шляхом відбору кращих професіоналів і надання їм максималь­ но сприятливих умов для втілення прогресивних ідей. Окрім того, залучили до співпраці фахівців хорватського походження, які працювали за кор­ доном і були визнані там авторитетними спеціа­ лістами. Наше Міністерство постійно і відверто ігнорує тих людей, які реально можуть зробити щось прогресивне. Бо такі не потрібні для на­ писання різноманітних концепцій, які ніхто не збирається втілювати.

9


СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ПІДЛІТКОВІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ Проблема збереження здоров’я підлітків та молоді набула в наш час особливо великого медико-соціального значення. Підлітковий період є критичним для онтогенезу української нації, що сьогодні постала перед загрозою послаблення фізичного, соматичного та психічного здоров’я. Чи є шляхи вирішення медико-соціальних проблем отроцтва?

Людмила ПАРХОМЕНКО, завідувачка кафедри підліткової медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, доктор медичних наук, професор

М

ене як практикуючого лікаря, підліткового терапевта дуже хвилює доля одного з найважливіших прошарків нашого суспільства — підлітків, яких сучасний соціум України чомусь відкидає на узбіччя життя. Складається враження, що не тільки наші депутати та урядовці, а й медична громадськість забули: інтелектуальний і трудовий потенціал країни визначається здоров’ям її молоді. В Україні підлітки становлять чверть усього дитячого населення, а ми не маємо навіть закону про охорону здоров’я цієї особливої категорії. Комітет експертів ВООЗ у 1977 році визнав, що підлітками слід вважати осіб віком 10-20 років. Підлітковий вік у європейських країнах прийнято ділити на два періоди: пубертатний (від 10 до 15 років, або від початку статевого дозрівання до повного формування репродуктивної функції) і етап соціального дозрівання (від 16 до 20 років). Однак у 2015 році Кабінет Міністрів України вирішив переглянути фізіологічні й соціальні критерії визначення підліткового віку, груп ризику цієї вікової категорії та створити новий закон про підлітків. Наша кафедра передала до МОЗ своє бачення проблеми й основні положення, котрі мають увійти до цього закону. Фахівці з підліткової терапії України колегіально висловили науково обґрунтовану та практично підт­верджену позицію: у нас підлітками слід вважати молодь віком від 10 до 19 років, бо саме в цей час більшість українських дітей вхо-

10

дять у пубертатний період розвитку організму і долають етап соціального дозрівання особистості. Хоча із цими висновками не збігаються часові межі низки законів: щодо призову до служби в армії, навчання у вишах тощо. Але на тому все й скінчилося, бо закон мають писати не лікарі, а депутати — це їх обов’язок. А їм зараз не до підлітків… Пропонована Урядом реформа системи охорони здоров’я взагалі викреслила підлітків як особливу категорію, включивши їх до загального населення. Куди віднести підлітків, котрі вступили на навчання в коледж, університет, — не зрозуміло. Хто за них відповідатиме, проводитиме диспансерні огляди, лікуватиме їх? Коли почне діяти система «Гроші йдуть за пацієнтом», сімейним лікарям виділятимуть кошти на кожного члена сім’ї, тобто й підлітків на загальних підставах. А до кого має звертатися підліток, який живе в місті, де нав­чається, а зареєстрований за місцем постійного проживання? До приватного лікаря? За які кошти? Чи залишаться підліткові терапевти — про це реформатори мовчать, як і про те, чи будуть їм як фахівцям первинного рівня системи охорони здоров’я відкриті рахунки в банках. Механізм оплати їх праці абсолютно незрозумілий. Коли нас знайомили з проектом реформи первинного рівня, у якому 2018 рік спершу було закладено на 80 млрд грн для забезпечення безкоштовної допомоги в галузях онкології, паліативної ме-

дицини та перинатальної допомоги, депутати порушили питання: «А що буде з педіатрією?» МОЗ погодилося включити в систему безкоштовної медичної допомоги дітей віком до 14 років. А куди звертатися по меддопомогу підліткам віком від 15 до 19 років? Для них — лише платні медичні послуги? А якщо випускник школи вступив на навчання до вишу, який лікар первинного рівня за нього відповідатиме і за які кошти обслуговуватиме? У країнах Євросоюзу, куди ми так бажаємо потрапити, у такому випадку для сімейної медицини підлітковий вік продовжують до 23 років. А в нас сьогодні закривають студентські поліклініки й лікарні: зок­рема Полтава вже позбулася такого необхідного молодим людям зак­ладу, на межі закриття — студентський лікарняний заклад в Одесі. Виходить, в Україні не тільки офіційно не визначили підліткового віку, а й підлітків викреслили із системи охорони здоров’я. Але ж це порушує їх права, викладені у п. 1 Декларації прав людини. Саме за таким принципом сьогодні підходять до формування штатного розпису медперсоналу деякі керівники медичних закладів України. З мовчазної згоди МОЗ після того, як у 2000 році підліткових терапевтів було переведено в підпорядкування дитячих поліклінік, забезпеченість підліткової служби штатними посадами по країні зведено до 50%. Ще гірші справи з кількістю фактично зайнятих посад. На всю Україну

«

МИ НЕ ПРЕТЕНДУЄМО НА СТАЦІОНАРИ, ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ, АЛЕ ПЕРВИННУ ЛАНКУ ЗАЛИШАЄМО ЗА СОБОЮ! БО Ж НИНІ В КРАЇНІ АНІ СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, АНІ ПЕДІАТРИ НЕ МАЮТЬ ВІДПОВІДНИХ ЗНАНЬ І КВАЛІФІКАЦІЇ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПІДЛІТКІВ. А ДИНАМІКА ЗАХВОРЮВАНОСТІ ЦІЄЇ КАТЕГОРІЇ НАСЕЛЕННЯ ЗОВСІМ НЕ ТІШИТЬ

«

за штатним розписом залишилося 337 підліткових лікарів, а фактично працюють усього 300. Та й серед них лише трохи більше 200 мають фах підліткового терапевта, інші — сумісники. У нас була чітка система медичного забезпечення підлітків. А сьогодні обов’язки розподілили між педіатрами, сімейними лікарями і залишками підліткових терапевтів. Коли відмінили Наказ №33, доля фахівців із підліткової терапії опинилася в руках головних лікарів. Вони мають право заповнювати штатний розпис на власний розсуд. Мені дзвонять фахівці з усієї України, скаржаться, що їх скоротили, — і нічого не можна вдіяти! Тому хочу звернутися до всіх головних лікарів первинної ланки медицини України: задумайтеся про майбутнє нашої держави, не звільняйте, принаймні, поки ще реформа не запрацювала, фахівців, які займаються підлітками. Адже ані педіатрам, ані сімейним лікарям цього сьогодні робити ніколи й не під силу! Підлітковий фахівець — лікар первинної ланки, який повинен працювати в центрах первинної медико-санітарної допомоги. А в міських і обласних лікарнях має бути підлітковий консультант, і тільки він повинен робити висновки на підставі даних диспансеризації та давати рекомендації для подальшого проходження підлітком служби в армії, навчання тощо. Ми не претендуємо на стаціонари, висококваліфіковану медичну допомогу, але первинну ланку залишаємо за собою! Бо ж нині в країні ані сімейні лікарі, ані педіатри не мають відповідних знань і кваліфікації для професійної охорони здоров’я підлітків. А динаміка захворюваності цієї категорії населення зовсім не тішить. Так, приріст поширеності соматичних захворювань серед підлітків віком 15-17 років за останні п’ять років можуть продемонструвати такі цифри: кількість новоутворень зросла на 23%, хвороб системи кровообігу — на 15,5%, хвороб крові й кровотворних органів — на 13%, врод­жених вад розвитку та хромосомних аномалій — на 13%, ендокринних хвороб — на 3%. Ще гірша ситуація з інфекційними захворюваннями: протягом останніх 10 років захворюваність на туберкульоз зросла майже в 5 разів, набувши масштабів епідемії. Критично збільшилася кількість підлітків, уражених гепатитом В і С. Україна посідає в Європейському регіоні одне з перших місць за темпами поширення ВІЛ-інфекції/ СНІД та інших соціально небезпечних хвороб. Така динаміка обумовлена зростанням стресових станів серед підлітків України через зміни в економіці та соціумі, війну на Сході, стрімке

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

8 вересня 2017 року

зубожіння населення. Збільшилася й кількість дітей із медико-соціальними проблемами — це підлітки, що рано починають палити, вживати алкоголь, наркотики, у яких порушена психіка через складні стосунки з батьками тощо. Глобальна безконтрольна комп’ютеризація, батьки, котрим ніколи займатися дітьми, невідповідність соціальних запитів підлітка довкіллю і соціальному статусу сім’ї — основні причини виникнення психічних розладів. Батьки ж не завжди зазначають зміни в поведінці дітей як розлади і не хочуть зізнатися самим собі, що в їх дитини порушена психіка. Вони вважають, що підліток просто розбещений, нестриманий, невдячний. А насправді дитині потрібна допомога, і надати її може саме підлітковий фахівець, який повинен приділяти увагу не тільки фізичному здоров’ю своїх пацієнтів, а й розвитку їх особистості та навчати цьому інших спеціалістів первинної ланки. Фахівці нашої кафедри консультують підлітків і батьків, які звертаються до інституту. Але ж це категорія, яка вже самостійно виявила проблему. Та й наша клініка не займається екстремальними станами, тут лікують в основному хронічних хворих. А як бути з більшістю сімей, де не розуміють, що відбувається з діть­ми? І ось тут нашими помічниками повинні стати саме сімейні лікарі та педіатри, а іноді й терапевти з поліклінік для дорослих. Однак їх зна­н-­

ня про підлітковий вік у більшості випадків досить обмежені. Для прикладу наведу надзвичайно проблемне питання — затримку статевого розвитку хлопців, якого не розуміють батьки. Педіатри часто також не знають тонкощів розвитку організму підлітків, інші фахівці взагалі намагаються обходити цю специфіку, бо не знають, як діагностувати, часто пропускають той момент, коли підлітку потрібна допомога. Якщо дитина потрапляє на прийом до підліткового терапевта уже в 16 років, коли слід ставити на облік у військкоматі, то ми спізнилися! Потрібно було вирішувати цю проблему набагато раніше, лікувати на третинному рівні, а не в сімейного лікаря. Несвоєчасна діагностика — біда нашої первинної ланки. Ми проводимо виїзні консультації підлітків і навчання лікарів із цих питань по всій Україні. Бо навіть у маленькій поліклініці на рік трапляється 2-3 випадки затримки статевого розвитку в підлітків. На таких виїзних лекціях завжди запитуємо в сімейних лікарів: із чого розпочинається статевий розвиток хлопчиків? І чуємо у відповідь: «З росту... вусів». Головне завдання лікаря первинної ланки — виявити патологію. Підлітковий чи сімейний лікар, котрий працює з підлітками, це лікар-диспансеризатор. Ми націлюємо їх на те, що вони повин­ні впродовж 3-4 років спостерігати молодь, готуючи її до служби в армії, трудової діяльності, вступу у виші.

Тоді, коли молоді люди, випускники шкіл, постають перед вибором свого шляху в дорослому житті, держава… ставить їм підніжку. У 2017 році вона дозволила керівникам вишів не включати в перелік необхідних документів для вступу довідку про стан фізичного, соматичного та психічного здоров’я абітурієнта. У такий спосіб визнано, що виші можуть приймати на навчання всіх, хто хоче. Але чи буде потім ця людина спроможна працювати за отриманим фахом — державу не цікавить. Медики обурені тим, що випускники шкіл йдуть навчатися без відомостей про стан здоров’я. Кого і заради чого вирішили обдурити: студента, який вступив, наприклад, до будівельного навчального закладу, маючи проблеми із травним трактом чи з дихальними шляхами, а то й гірше — до педагогічного вишу із проблемами нервової системи чи психіки? Батьків, які не зауважили цієї проблеми? Чи, власне, державу, яка п’ять років оплачуватиме навчання, а потім втратить ці кошти, бо випускник не зможе працювати? А якщо й наважиться, то якому підприємству потрібен хворий спеціаліст? Можливо, саме з цієї причини і намагаються закрити в країні студентські лікувальні заклади? Бо ж там лікарі вже на другому курсі не дозволять направити таких студентів за станом здоров’я на практику. А якщо «передати» студентів сімейним лікарям — хто їх візьме на дис-

пансерний облік, хто слідкуватиме за дисципліною навчання? Адже деканати зараховували пропуски занять через хворобу, видава ли нап­равлення на практику тільки за довідками студентських поліклінік. Але у фахівців МОЗ ніхто не спитав про це, коли Мін­освіти видавало нове розпорядження для вишів. На етапі реформування економіки і зокрема с лужби охорони здоров’я важливо не втратити позитивних надбань минулих років. І одне з них — робота підліткових спеціалістів у медичних закладах. В Україні поки що існує структура підготовки підліткових терапевтів, зокрема у Харківській медичній академії післядипломної освіти, де проводять цикли спеціалізації й атестації підліткових терапевтів, Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шу-­ пика, де на кафедрах підліткової медицини та дитячих і підліткових захворювань проводять цикли тематичного удосконалення, а ще — щиро вболівають за долю підлітків, намагаються власними силами долати медико-соціальні проблеми їх віку. Бо це — державне питання, позитивне вирішення його є запорукою економічного відновлення України, важливою складовою її національної безпеки. Записала Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»

11


СВІТОВИЙ ДОСВІД

НОВЕ ОБЛИЧЧЯ ЛІКАРНІ Скільки б не говорили про різні напрямки реформування медицини, основною точкою їх дотику є лікарні. Якщо раніше їх сприймали як «чорний ящик», то сьогодні політики й дослідники всього світу працюють над ідеальною «конструкцією» одного із ключових елементів системи охорони здоров’я.

Марина ШЕВЧЕНКО, доцент Школи охорони здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор медичних наук

Реформи — не забаганки К ом п ле к с н і с ис т е м и охор он и здоров’я постійно змінюютьс я і трансформуються — це природна відповідь на різні види зовнішніх впливів й обставин (зміна демографічних показників та епідеміологічної ситуації, революційні науковотехнічні досягнення і «проривні» інновації, що кардинально змінюють клінічну практику, нові ролі пацієнтів і громадян у системах охорони здоров’я та нові очікування, з ними пов’язані, тощо). Д ля су часного світу характерні такі процеси, як пос­таріння населення, поширення хронічних патологій і поліморбідних станів. До всього додаються проблеми в організації надання і фінансування медичних послуг: фрагментація в наданні медичної допомоги, орієнтація на госпіталізацію, у багатьох країнах недостатньо розвинені служба громадського здоров’я та первинна ланка, відсутнє загальне охоплення медичною допомогою або ж має місце соціальна нерівність у доступі до неї. Особливої уваги потребують питання якості й безпеки медичної допомоги. Водночас через технологічні інновації та розвиток медицини зростає її вартість, а отже, й навантаження на економіку, і виникає необхідність стримувати зростання витрат з боку держави. Усе це змушує реформувати систему охорони здоров’я навіть без огляду на особ­ ливі виклики (як то сплеск міграції, біженці, надмірне використання ме-

12

дичних послуг, кадрові проблеми галузі, політична турбулентність або ж часті зміни на рівні урядів, що підриває процес управління, його наступність і довіру з боку населення, негативні наслідки лобіювання з боку індустрії тютюнових виробів, продуктів харчування і напоїв, фармацевтичних компаній тощо). В усьому світі ті, хто розробляє ідеї реформування системи охорони здоров’я і відповідає за їх результат, дедалі більше уваги приділяють діяльності лікарень, адже вони мають вчасно реагувати на внутрішні та зовнішні зміни в попиті на медичні пос луги, оновленні ресу рсів, враховувати вимоги й обмеження, спричинені соціально-економічною ситуацією. Чому саме лікарні відіграють к лючову роль у системі охорони здоров’я? По-перше, на них припадає значна частка її бюджету (наприклад, у Румунії, Болгарії, Польщі, Авст­р ії, Франції та Італії стаціонарний сектор перебирає на себе третину загальних витрат охорони здоров’я, а в Греції — 41%, включаючи денний догляд у лікарнях). По-друге, тут працює майже 50% всіх лікарів і три чверті медичних сестер. Якщо аналізувати світовий досвід, то лікарні не лише лікують, а й навчають, проводять наукові

дослідження, відіграють важливу роль у регіональних економіках. По-третє, медичні реформи часто призводять до непередбачуваних змін у діяльності лікарень, а вони є досить консервативним елементом системи охорони здоров’я. Тож скорочення лікарень чи ліжок у них логічно проводити не «тому, що криза», а шляхом створення умови для інтенсифікації лікування хворих. Наприклад, упродовж 2000-2014 років кількість лікарняних ліжок зменшилася в усіх країнах ЄС, крім Болгарії (у середньому із 6,7 на 1 тис. населення до 5,2), тобто на понад 20%, а у Фінляндії, Латвії та Словацькій Республіці — знач­ но більше. Утім, таке скорочення су проводж у ва лос я зменшенн ям середньої тривалості перебування хворих у стаціонарі за рахунок розвитку медичних технологій. До того ж постійно вдосконалювалася взаємодія стаціонарних закладів з лікарями загальної практики та соціальними службами, що теж сприяє скороченню термінів госпіталізації та розширенню можливостей амбулаторного лікування. Також реформа стаціонарного сектора неодмінно передбачає використання нових моделей управління й оплати медичних послуг, посилення контролю за діяльністю

лікарень. І нарешті, останній аргумент на користь того, що реформаторам потрібно виважено поводитися з госпітальним сектором, має важливе психологічне значення, адже населення завжди вважало і вважатиме лікарні візитною карткою медицини. Тож політикам важко довести користь таких непопулярних заходів, як злиття і закриття лікарень, навіть якщо це пояснювати «вимогами ринку медичних послуг».

Велика чи маленька? Якою має бути лікарня — також залежить не від того, «скільки грошей не шкода», а від її типу, території обслуговування, структури витрат і місця в системі охорони здоров’я. Більшість досліджень із цього приводу проводили на базі неспеціалізованих лікарень швидкої допомоги у США і Великій Британії, у яких зосереджене стаціонарне обслуговування населення — від 150 тис. до 1 млн осіб. Утім, дані, отримані в різних країнах, підтвердили, що питання про оптимальні розміри лікарні має вирішуватися з урахуванням місцевих умов. Аргумент на користь великих лікарень — підвищення якості медичної допомоги за рахунок накопичення навичок і досвіду. Наприклад, оптимальні результати коронарного шунтування можна отримати після виконання понад 200 операцій на рік. У розвинених країнах більшість медичних закладів працюють саме з таким навантаженням. Крім того, дослідження засвідчили: досвід бригади хірургів важливіший, ніж кваліфікація кожного з них окремо. До того ж централізація лікарняного обслуговування сприяє розширенню набору медичних послуг. Деякі з них (високотехнологічні) доцільно зосередити у великих клініках, а інші, доступніші, надавати у звичайних лікарнях. На сьогодні оптимальним «розміром» лікарні, яка обслуговує хворих із гострими станами, вважається 200-600 ліжок (максимум — 800, інакше можуть виникнути проблеми з ефективністю роботи закладу і некерованістю в управлінні), а окремого відділення — не менше 25-30 (тоді можна забезпечити відповідний сестринський догляд, комфортно розподілити пацієнтів і оптимізувати планування площ).

Усі дороги ведуть до реструктуризації

«

РЕФОРМУ СЛІД ЗДІЙСНЮВАТИ З УРАХУВАННЯМ ПЕРСПЕКТИВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В ЦІЛОМУ, ОСКІЛЬКИ ЗМІНА ОДНОГО ЇЇ ЕЛЕМЕНТА НЕМИНУЧЕ ПОЗНАЧАЄТЬСЯ НА ІНШИХ. І ЩО ДУЖЕ ВАЖЛИВО: БУДЬ-ЯКІ РЕФОРМИ ПОТРЕБУЮТЬ ВИТРАТ, А НЕ ЇХ СКОРОЧЕННЯ. ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ МОЖЛИВЕ ТІЛЬКИ ЗА УМОВИ ДОСТУПУ ДО РЕСУРСІВ (ОБЛАДНАННЯ, КВАЛІФІКОВАНИЙ ПЕРСОНАЛ, ІНФОРМАЦІЯ)

«

От тільки кожна країна проходить цей шлях по-своєму. Наприклад, у Канаді у 1996-2000 роках вдалися до методу злиття кількох лікарень в одну структуру. Зокрема закрили 31 державну лікарню, 6 приватних і 6 провінційних психіатричних. Кілька госпіталів поглинули лікарняні корпорації (було створено спільні комітети для пайового управління). Також було створено 18 сільських лікарняних мереж (за зразком регіональних). Водночас така раціоналізація супроводжувалася підвищенням госпітальних потужностей (при більшій економічності та ресурсах), а також збільшенням потужностей невідкладної допомоги й амбулаторного обслуговування. До того ж було розширено обсяги догляду за пацієнтами вдома і довгострокового догляду, лікарні ж зосередилися на

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СВІТОВИЙ ДОСВІД

8 вересня 2017 року

обслуговуванні пацієнтів із гострими станами. Усе це супроводжувалося оцінюванням потреб населення, плануванням реінвестицій, залученням додаткових ресурсів і коштів, застосуванням нових інструментів фінансування та механізмів підтримки розвитку майбутньої системи охорони здоров’я. В Естонії, яка успадкувала велику лікарняну мережу з надлишковою кількістю ліжок від радянської моделі, теж раціоналізували кіль­ кість лікарень і скоротили ліжкомісця (відповідно до Плану розвитку лікарняної мережі), провели структурні реформи та створили нові організаційні форми закладів, а також стимули для економного використання ресурсів. План націлено на створення оптимальної лікарняної мережі, що забезпечує однакову якість надання медичної допомоги. Незважаючи на істотний прогрес у раціоналізації лікарняної мережі, використання потужностей і продуктивність галузі в Естонії залишаються низькими. Для поліпшення ситуації потрібно підвищити управлінські навички керівників лікарень, впровадити економічні технології й нові моделі надання пос­ луг, таких як амбулаторна хірургія. У сусідній Латвії впродовж 20012006 років впроваджували європейські стандарти забезпеченості ліжками, оснащення й кадрової політики, адаптувавши їх до місцевих умов. Відбулося укрупнення монопрофільних лікарень в багатопрофільні заклади, створено мультигоспітальні структури управління. Румунська національна стратегія в галузі раціоналізації лікарняних послуг стартувала у 2002 році. Вона передбачала розширення програм допомоги догляду за людьми похилого віку та соціального забезпечення (щоб зосередити лікарняний сектор на лікуванні гострих і хронічних недуг), підвищення рівня заповнюваності й пропускної здатності лікарень, розширення первинної ланки медичної допомоги й амбулаторних послуг. Зак лади з низьким коефіцієнтом використання було закрито або трансформовано. Заощаджені в такий спосіб кошти спрямовували на впровадження нових медичних послуг (щоб збільшити потужність збережених лікарень, їм рекомендували надавати ефективніші й високопродуктивні послуги). Досвід провінції Валенсія (Іспа­ ні я) — прик ла д інноваційного підходу в розвитку державно-приватного партнерства. Приватним постачальникам було надано концесію на управління первинною медичною допомогою через лікарняну мережу. Таке партнерство передбачало спорудження нових клінік ПМСД упродовж наступних 10 років, а також будівництво й управління регіональними лікарнями. Концесія надавалася на основі подушного принципу, покриваючи всі послуги (від ПМСД до госпітального сектора) фіксованою сумою коштів. Цікаво, що приватні компанії надавали пос­ луги приблизно на 30% дешевше, ніж державні лікарні. Аналіз досвіду реформ лікарняного сектора в інших країнах свідчить, що вони виявилися успішними там,

«

СТРАТЕГІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА УПРАВЛІННЯ МАЮТЬ БАЗУВАТИСЯ НА ЗНАННЯХ СПРАВИ, ТАКОЖ НЕОБХІДНО ЗРОЗУМІТИ ПОТРЕБИ І ОЧІКУВАННЯ ЛЮДЕЙ. ЗАЛУЧИТИ НА СВІЙ БІК УСІХ БЕЗ ВИНЯТКУ НЕ ВИЙДЕ, ПРОТЕ ДОНЕСТИ ЗРОЗУМІЛУ ІНФОРМАЦІЮ ПОТРІБНО ДО КОЖНОГО. НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ — НАЙГІРШИЙ СУПУТНИК НА ШЛЯХУ ДО ЗМІН

«

де кілька лікарень об’єднували під загальним управлінням (Ірландія, Велика Британія). У Бельгії скорочення ліжко-місць і акредитацію лікарень здійснювали за допомогою інструментів державного регулювання. У Данії відповідальність за роботу лікарень було покладено на округи, які неодмінно співпрацювали між собою, і за цим слідкував уряд (при цьому невеликі лікарні об’єднувалися у великі центри). У Франції були створені регіональні комісії, які поєднували скорочення ліжкового фонду державних і приватних лікарень з програмами реконструкції й створенням нових, сучасніших медичних служб. А от у країнах же із децентралізованою власністю і фінансуванням охорони здоров’я з різних джерел виникали проблеми. У державах, де існує внутрішній ринок медичних послуг, їх надання й оплата розділені, а лікарням надана самостійність (наприклад, в Угорщині), реформа відбувалася значно повільніше.

«Золоті» правила реформи Ще один висновок зі світового дос­ віду: успішні реформи лікарняного сектора зазвичай передбачали розширення амбулаторних служб і будівництво нових приміщень лікарень. Наприк лад, у Франції, Іспанії, Норвегії, Великій Британії одним із компонентів реформи були обов’язкові інвестиції в таке будівництво. Також реформу слід здійснювати з урахуванням перспектив системи охорони здоров’я в цілому, оскільки зміна одного її елемента неминуче позначається на інших. І що дуже важливо: будь-які реформи потребують витрат, а не їх скорочення. Підвищення якості медичного обслуговування мож ливе тільки за умови доступу до ресурсів (обладнання, кваліфікований персонал, інформація). Уряд і ті, хто діє від його імені, повинні забезпечити такий доступ і стежити за раціональним використанням згаданих ресурсів. А також за потреби зводити нові приміщення лікарень, які відповідали б сучасній організації медичного обслуговування. Перш ніж розпочинати реорганізацію окремо взятої лікарні, необхідно визначити мету (наприклад, передача деяких видів медичних послуг на інші рівні надання медичної допомоги чи зміна взаємодії між окремими підрозділами закладу) і методи реалізації. Важливо пам’ятати, що відповідаль-

ність за якість стаціонарного лікування несуть не тільки лікарні, а й керівники охорони здоров’я. На сьогодні надзвичайно важливо враховувати міжнародні тенденції модернізації лікарняного сектора:  основною підставою для здійс­ нення реформ є підвищення ефективності та доступності медичної допомоги, а також її відповідності міжнародній клінічній практиці;  реформа системи надання лікарняних послуг ґрунтується на пот­р ебах населення, відтак кількість ліжок по кожному профілю й регіону розраховується відповідно до демографічних та епідеміологічних умов;  медичні послуги мають «розташовуватися» якомога ближче до пацієнтів, тому ефективний доступ залишається одним із к лючових принципів процесу реформування;  скоротити потреби населення в госпіталізації можна за допомогою активного впровадження профілактичних програм, розвитку первинної допомоги та підвищення ролі громадських послуг (у тому числі догляду за хворими вдома). Служби охорони здоров’я мають інтегруватися і з соціальними службами;  важлива концентрація комплексних/складних послуг у меншій кількості закладів;  капітальні інвестиції розподіляються за наступною ієрархією: раціоналізація і спрощення лікарняної мережі, оновлення лікарняної і нфрас т ру к т у ри, пер ер озпод і л інфра­с труктурних ресурсів на користь амбулаторного лікування;  наріжним каменем реформ має бути обґрунтованість лікування і використання ресурсів, безпека та захищеність пацієнта;  розподі л територій з метою планування має відбуватися за визначеними критеріями (міські/сільські умови, населення, доступність тощо);  модернізація медичного догляду та допоміжних послуг відбувається шляхом впровадження найсучасніших діагностичних, технологічних і клінічних рішень;  оновлення інфраструктури охорони здоров’я регіону;  акцент на професійне зростання кадрів і наукові дослідження в галузі;  модернізація лікарняної служби також вимагає впровадження або розширення клінічних практик відповідно до найкращих міжнародних досягнень. Однак це зовсім не означає, що модернізуватися пот­рібно

аж до того, щоб на вторинному рівні впроваджувати клінічні підходи центрів третинного рівня (це економічно недоцільно);  у минуле відходить організація лікарень за клінічними спеціальностями і навіть відділеннями. Нині структура закладів залежить переважно від потреб населення в медичних послугах, кількість підрозділів зазвичай обмежена до 10. Такий підхід отримав назву «проектування гнучкості», коли ліжко-місця не розподіляються, наприклад, стільки — для кардіології, стільки — для неврології, а використовуються за потреби. Тож і сучасні лікарні проектуються за універсальними стандартами, не зосереджуються на спеціалізації;  в усьому світі існує тенденція до центра лізації так званих ск ла дних медичних пос лу г, які потребують спеціально навчених фахівців, обладнання і певних додаткових пос­л уг. Зазвичай це онкологія, транс­п лантація, серцево-судинна хі-­­ рургія, гематологія, нефрологія, дерматологія, ендокринологія і нев­ рологія. Унаслідок високої вартості таких послуг їх краще надавати не в місцевих лікарнях, а в регіональних центрах.

Робота на перспективу Нині в Україні відбувається формування госпітальних округів, при якому реструктуризація лікарень неминуча. Дехто прагне зробити це якомога швидше, за власним «лекалом», навіть якщо доведеться йти «напролом». Однак у цивілізованому світі такий «метод» не сприймається. Натомість принциповими умовами реалізації згаданого процесу вважається його довгострокове концептуальне бачення і наступність на рівні вищого керівництва. Ігнорування системних питань може негативно вплинути на реалізацію проектів. Якщо ж, навпаки, у стратегії змін орієнтуватися винятково на перешкоди і сприятливі чинники місцевого рівня, то і результатів слід чекати лише на цьому рівні. Аби досягти стійких змін у великих і складних системах, потрібно спрямувати зусилля на основні причини, котрі перешкоджають процесу перетворень, а не на симптоми проблем. Тож системні зміни потребують і системного мислення. Ще один важливий аспект. Успіх реформ значною мірою залежить від того, чи вдасться їх ініціаторам залучити критичну масу прихильників — більшість зацікавлених сторін мають опинитися на одному боці барикад. Однак натхненна презентація концепції змін — лише половина діла. Стратегії охорони здоров’я та управління мають базуватися на знаннях справи, також необхідно зрозуміти потреби і очікування людей. Залучити на свій бік всіх без винятку не вийде, проте донести зрозумілу інформацію пот­рібно до кожного. Невизначеність — найгірший супутник на шляху до змін. Але головне — щоб утримати людей на своєму боці, пот­ рібно демонструвати бодай невеликі перемоги, але вже на початковому етапі. Інакше навколо залишаться тільки скептики й опоненти. Союзники ж будуть або ситуативними, або нещирими.

13


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

МИ «ЗШИВАЛИ» СХІД І ЗАХІД УКРАЇНИ Роль медиків-добровольців у неоголошеній війні на Сході досі належним чином не оцінена. А саме ці люди не тільки рятували поранених бійців, а й заповнювали ту нішу, яка виявилася порожньою через військові дії, — йшли працювати у ФАПи, ЦРЛ прифронтових містечок і допомагали місцевому населенню. Колись історія неодмінно оцінить цей подвиг цивільних лікарів на війні.

Світлана СКЛЯР, фельдшер виїзної бригади станції екстреної медичної допомоги №1 КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради

Медики ПДМШ ім. Миколи Пирогова 19-ї ротації

Не могла інакше… Коли зайнялася заграва війни на Сході, ми з чоловіком гостро переживали цю трагедію. 2015 року коханий записався у добровольчий батальйон «Азов», моє ж серце розривалося від відчаю: медики нашої установи мали бронь, тож піти в діючу армію означало для мене втратити роботу, якою я дорожу. Довелося шукати інші можливості допомагати фронту. Якось, уже у 2016 році, натрапила на сайт Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Дізналася, що ПДМШ уклав меморандум із МОЗ про співпрацю і залучає цивільних медиків до роботи в зоні АТО. Одразу ж написала заяву, і через деякий час отримала пропозицію від керівництва шпиталю поїхати працювати цивільним фельдшером у прифронтову зону. Залишалося узгодити питання із керівництвом комунальної установи, у якій працювала. Головний лікар Олександр Лавренко із розумінням поставився до моєї заяви (згідно з меморандумом я їхала у відрядження), але запитав: «Добре подумала? Там же важко й небезпечно. А ти така молода і тендітна…» — «Олександре Степановичу, я думаю про це з 2014 року, — відповіла. — Вирішила твердо. Підпишіть, будь ласка, заяву!» Дехто з моїх знайомих і колег намагався мене відмовити: чого, мовляв, тобі тут не сидиться? Говорила їм, що не можу інакше! А як іще пояснити те, що національна біда не може бути чужою, що якби

14

«

Перед виїздом на місце дислокації

НЕЗВАЖАЮЧИ НА НАШУ ДОПОМОГУ, НА УСЕ ПЕРЕЖИТЕ, ДЛЯ БАГАТЬОХ ЖИТЕЛІВ, ЯК НЕ ПРИКРО, УКРАЇНСЬКІ ТАНКИ ЗАЛИШАЛИСЯ ВОРОЖИМИ. НА МОЮ ДУМКУ, НАШ ДЕСАНТ ІЗ 20 ЦИВІЛЬНИХ МЕДИКІВ З РІЗНИХ КУТОЧКІВ УКРАЇНИ (ПОЛТАВИ, КОЛОМИЇ, КРОПИВНИЦЬКОГО, КИЄВА ТА ІНШИХ МІСТ) НЕ ТІЛЬКИ НАДАВАВ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ, А Й ДОПОМАГАВ «ЗШИВАТИ» СХІД І ЗАХІД УКРАЇНИ

«

всі відсид­ж увалися вдома, хто тоді боронив би рідну землю від ворога? Уже у вересні 2016 року вирушила у прифронтову зону, у село Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області. Їхала за власний кошт. Спочатку добралася до Рубіжного, а там мене зустрів автомобіль ПДМШ, який і доправив до Дмитрівки.

Під прицілом ворога Населений пункт Дмитрівка, у якому з початку війни за лишилося лише 800 мешканців, розташований за 35 км від російського кордону. Відчуття, м’яко кажучи, не з приємних, адже всі знають, що вздовж кордону стоять потужні кадрові військові частини Російської Федерації. Місцева санітарка ФАПу, у якому довелося працювати, розповіла, що у 2014 році Дмитрівка пережила ураганний обстріл з боку російських найманців. Наші армійці, які обороняли село, тоді загинули всі — фактично згоріли в артилерійському вогні. Вояків і місцевих жителів поховали в братській могилі, а по дворах залишилися нерозірвані снаряди й міни — їх потім тривалий час знешкоджували. Частина населення виїхала, місцевий ФАП теж залишився без спеціалістів, а мешканці — без медичної допомоги. Раз на тиждень із Нового Айдара приїздив фельдшер. До райцентру курсувала лише одна маршрутка — раз на добу. Аптеки не було, а більшість населення — переважно похилого віку, тож потребувала пос­т ійного диспансерного нагляду і ліків. ФАП виглядав занедбаним: обшарпані стіни, води немає… З ініціативи ПДМШ і за сприяння сільської ради за місяць приміщення відремонтували, оснастили всім необхідним (волонтери надали медикаменти, інструментарій тощо), і ФАП перетворився на дієвий пункт надання первинної медичної допомоги. Робочий день тривав з 9-ї до 18-ї і був заповнений ущент. Щодня до нас зверталися пацієнти із гіпертонічною хворобою, миготливою аритмією, ішемічною хворобою серця, інши­м и хронічними захворюваннями тощо. За потреби декого направляли в райцентр, до вузькопрофільних спеціалістів (там теж працювали добровольці ПДМШ — неврологи, судинні хірурги, інфекціоніст, гінеколог). Виконували ми й процедури: ставили крапельниці, робили уколи, кварцування шкіри тощо. Квартирувала я у 74-річної міс­ цевої жительки, у минулому вчительки, яка також була моєю пацієнткою, бо страждала на ішемічну хворобу серця та миготливу аритмію. Її діти жили в Одесі й кликали матір до себе. Але, навіть переживши страшний обстріл 2014 року, ця мужня жінка не полишала домівки. Охоче говорила зі мною українською мовою, це при тому, що майже все населення спілкувалося

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

8 вересня 2017 року

російською. Я ж розмовляла винятково рідною, і було радісно чути від декого з пацієнтів: «Як гарно ви говорите українською…» І все ж ми відчували: незважаючи на нашу допомогу, на все пережите, для багатьох жителів, як не прикро, українські танки залишалися ворожими. На мою думку, наш десант із 20 цивільних медиків з різних куточків України (Полтави, Коломиї, Кропивницького, Києва та інших міст) не тільки надавав медичну допомогу, а й допомагав «зшивати» Схід і Захід України. Я щодня чула слово «дякую» і пишалася цим. Таким був мій перший місяць відряд­ ження у прифронтовій зоні, звідки згодом додому мене проводжали і колеги, і пацієнти зі сльозами на очах.

Авдіївка у вогні У січні цього року мені зателефонував керівник медичної евакуації ПДМШ Олександр Гагаєв і сказав: «30-та бригада Збройних сил України чекає на підсилення медичної частини цивільними медиками. Чи не змогли б ви приїхати?» Звичайно, я відгукнулася і 30 січня вже прибула в Новотроїцьке, де дислокувалася бригада. А в цей час трапилися жахливі події на передовій — в Авдіївці все палало у вогні. На машині ПДМШ нас, шістьох медиків, доправили на місце. Прибули ми о 21-й. Стояли люті морози, а в містечку не було світла, не працювало опалення. Обст­ріли були такими потужними, що ми відчували себе не в житловому районі, а наче у сумнозвісній «промці» — промисловій зоні, яку бойовики нещадно поливали вогнем. Ночували в холодному приміщенні ЦРЛ. У лікарні працювали генератори, аби подати світло в приймальне та реанімаційне відділення й операційну. Там трудилися, без перебільшення, 24 години на добу мужні лікарі та медсестри 66го шпиталю, із якими я мала честь працювати. Нашим завданням було забезпечити медичну евакуацію як військових, так і цивільних. Жити довелося на території станції екстреної медичної допомоги. Уся перша половина лютого — суцільні обстріли як промислових, так і житлових кварталів. Снаряди вибухали прямо на вулицях. Як зараз бачу таку картину: вогнем противника фактично вирвало стіну квартири житлового будинку, видно оголені кімнати, а от кухня лишилася цілою, і там порається старенька жінка — жива й неушкоджена. Забігають МНСники, а бабуся ніяк не може отямитися і збагнути, що ж трапилося... За нашими спостереженнями, найбільше потерпали перехожі на вулицях. До нас доправляли їх з уламковими пораненнями рук, ніг, голови. Ми надавали першу медичну допомогу, а далі, за потреби, відправляли на лікування у 66-й шпиталь, де працювали надзвичайні фахівці — хірурги, анестезіологи, травматологи. Згадую їх червоні, втомлені очі, однак, попри напруження, вони цілодобово рятували життя. На жаль, врятувати вдавалося не всіх. В Авдіївці я вперше зіткнула-

«

ЇХАЛИ МИ ТУДИ НЕ ЗА НАГОРОДАМИ, НЕ ДУМАЛИ ПРО ЦЕ, ПРОСТО ХОТІЛИ БУТИ КОРИСНИМИ. КОЖЕН ІЗ НАС СЬОГОДНІ ОФІЦІЙНО ВИЗНАНИЙ УЧАСНИКОМ АТО, ПРОТЕ НЕ УЧАСНИКОМ БОЙОВИХ ДІЙ. МАБУТЬ, НА ЗАВАДІ — ДОБРОВОЛЬЧИЙ СТАТУС. І ВСЕ Ж ПРИКРО — НЕ ЗА СЕБЕ, А ЗА ТИХ ХІРУРГІВ, АНЕСТЕЗІОЛОГІВ ТА ІНШИХ ВИСОКОКЛАСНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ ПДМШ, ЯКІ НАРІВНІ ІЗ ВІЙСЬКОВИМИ ЛІКАРЯМИ НЕСУТЬ ПОДВІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ФРОНТІ. ДУМАЮ, ДЕРЖАВА КОЛИСЬ ПОВЕРНЕ ЇМ СВІЙ БОРГ

«

ся із жорстоким обличчям війни. На початку лютого машина МНС привезла гуманітарну допомогу до місцевої школи, і в неї влучив ворожий снаряд. Водій загинув на місці, у жінки-волонтера — травматична ампутація лівої руки. І хоча її напівживою привезли до нас у лікарню, врятувати потерпілу не вдалося. Підполковник МНС отримав уламкові поранення черевної порожнини та грудної клітки. Наші хірурги зробили все необхідне й стабілізували його стан, потім перевели у Дніпропетровську обласну лікарню. На жаль, як дізналися згодом, через два тижні він помер — поранення виявилися несумісними із життям. Пам’ятаю, як доводилося рятувати двох молодих військових. В одного з хлопців — травматичний пневмоторакс, в іншого — серйозні уламкові поранення. Надали їм першу медичну допомогу, а далі пацієнтів уже прийняв 66-й шпиталь. Доля виявилася милостивою до них — обидва вижили. Узагалі, час перебування в Авдіївці згадується як суцільна напруга сил у боротьбі за людське життя, і це, здавалося, тривало безкінечно. Ночували ми на території станції швидкої допомоги. Були дні, коли в бронежилетах і засинали…

Своя серед своїх

Після артобстрілу житлових кварталів

Медики шпиталю надають допомогу місцевій жительці, що постраждала під час нічного обстрілу (Авдіївка)

Група цивільних медиків-добровольців

Під час другого відрядження в зону АТО я виявилася єдиною жінкою у команді із шести фельдшерів. І завж­ ди відчувала турботу про себе з боку представників сильної статі. Усі ми були патріотами, однодумцями, доб­ ровольцями за пок­л иканням, і це нас об’єднувало. Наприклад, Олександр Бухонок із Києва працював у престижній клініці «Борис», але примчав сюди, у гарячу точку Сходу, щоб надавати допомогу. Вдома в нього залишалася маленька донечка. З теплотою згадую ще одного киянина В’ячеслава Леонтьєва, фельдшераанестезиста — дуже відповідальну людину, професіонала високої проби, на якого завжди можна було покластися і який рвався туди, де найважче. Хіба можна забути цих хлопців-героїв? Їхали ми туди не за нагородами, не думали про це, просто хотіли бути корисними. Кожен із нас сьогодні офіційно визнаний учасником АТО, проте не учасником бойових дій. Мабуть, на заваді — добровольчий статус. І все ж прикро — не за себе, а за тих хірургів, анестезіологів та інших висококласних спеціалістів ПДМШ, які нарівні із військовими лікарями несуть подвійне навантаження на фронті. Думаю, держава колись поверне їм свій борг. Зізнаюся, було дуже приємно, коли в липні цього року дізналася, що мене нагородили медаллю «За сприяння Збройним силам України». Знаю, що й досі там, на Сході, велика потреба у кваліфікованих медиках. І було б добре, якби більше цивільних лікарів і медсестер їздили на роботу в АТО. Для себе особисто я вирішила: обов’язково ще поїду туди, де пот­ рібні мої руки, професійний досвід і палке бажання допомогти. Записав Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

15


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ХЕРСОНЩИНА

РЕЦЕПТ ВИЖИВАННЯ «РАЙОНКИ» Про хвороби нашої медицини — недостатність фінансування і корумпованість — зна­ють усі. Зайдіть у будь-який медичний заклад, і ви зіткнетеся з їх наслідками. Уже стільки років реформатори галузі намагаються виписати правильний рецепт, однак поки що вилікувати ці недуги не вдається. Та в кожного керівника лікарні чи поліклініки є свої правила виживання…

Дмитро ДОМАНСЬКИЙ, головний лікар КП «Білозерська центральна районна лікарня»

ВЗ Розкажіть трохи про вашу лікарню, яка навіть зовні значно відрізняється від типових «районок»… — Лікарня у нас досить велика. До її складу входять шість відділень на 200 ліжок та поліклініка в райцентрі. Є ще два окремі відділення — у Станіславі (на 20 ліжок) і Дар’ївці (на 35 ліжок). Працює тут 385 співробітників. Щороку ми лікуємо майже 9 тис. хворих. Поліклініка за цей самий період приймає понад 340 тис. пацієнтів. Незабаром завершимо ремонт багатоповерхового довгобуду, що стоїть з 1991 року, на першому поверсі якого запрацює нова поліклініка. Поверхи над нею обладнали під квартири для співробітників лікарні. Наші медики отримали безвідсоткові кредити (є така програма для сільських медпрацівників) і придбали там житло. За останні три роки майже в усіх відділеннях лікарні зробили ремонти, придбали нове обладнання, відремонтували харчоблок тощо. ВЗ До речі, про харчування хворих, на яке в бюджеті виділяють мізерні суми. Як

вам вдається забезпечувати ним ваших пацієнтів? — У міських лікарнях хворим їжу можуть принести рідні, які переважно мешкають неподалік, або ж вони мають можливість замовити додаткове харчування за певну суму. Але в нашій райлікарні така платна послуга не прижилася, бо пацієнти в основному малозабезпечені. Крім того, рідні, які часто проживають у віддалених селах, не можуть щодня привозити хворим свіжі страви. Тому ми почали шукати вихід із ситуації, і нині наші пацієнти непогано харчуються. Зокрема торік на ці потреби витратили 860 тис. грн. Однак цього року фінансування відчутно зменшилося, проте урізноманітнити харчування хворих нам допомагають фермери, яких у Білозерському районі багато. Яблука, кавуни, помідори, цибуля, картопля — подарунки від тих, хто лікувався в нас чи лікував своїх рідних. Білозерка невелика, і про потреби лікарні знають усі. Та й наші кухарі роблять усе можливе, щоб із мінімального набору продуктів приготувати щось і смачне, і поживне попри відчутне погіршення фінансування. ВЗ Як ви поясните урізання коштів для утримання лікарні? — Як це не дивно, вважаю, що винне в цьому підвищення мінімальної заробітної плати. Майже весь бюджет «з’їла» зарплатня персоналу, на медпрепарати, харчування та комунальні платежі залишилося зовсім мало. Нам дуже допомогла районна рада: виділила 100 тис. грн на продукти та 250 тис. грн — на ліки. У минулому році нам навіть вистачило грошей, щоб пролікувати деяких хворих абсолютно безкоштовно та ще й дати ліки із собою. У цьому році такого ми собі дозволити вже не можемо. Це стосується й аналізів: основні завжди робили всім безкоштовно, до квітня цього року в лікарні не було навіть благодійного фонду для збирання внесків на оплату цих послуг. Але навесні ми вимушені були

такий відкрити… Однак досі за бюджетні кошти лікуємо ургент­них хворих, ветеранів війни, учасників АТО. У лікарні діє принцип: якщо можеш купити ліки за свій кошт — подякуємо, якщо ні — лікуватимемо тим, що маємо. По-іншому тут, у маленькому містечку, не можна. ВЗ Чи є у вас рецепти виживання у складні часи? — Ми активно співпрацюємо з місцевою владою, яка нам багато допомагає. Та й у самій лікарні не сидимо склавши руки. Наприклад, виграли грант, і тепер уся територія освітлюється за рахунок сонячної енергії — на даху будівель встановлено сонячні батареї. Співпрацюємо із фермерами, які постачають свіжі овочі та фрукти для нашого харчоблоку. Шукаємо спонсорів — і знаходяться підприємства та люди, які дарують лікарні нове обладнання й меблі. Зокрема протягом останніх трьох років у такий спосіб вдалося переоснастити хірургічне відділення, тож тепер маємо змогу проводити лапароскопічні операції. ВЗ Мабуть, саме хірургічне відділення і є вашою гордістю? — От і ні! Наша особлива гордість — пологове відділення. Там обладнані палати для партнерських пологів, є одномісний блок з усіма зручностями (щоправда, платний, однак перебування в ньому коштує 200 грн за весь період), гарно оформлена кімната для реєстрації малюків. Навіть звичайні палати дуже комфортні. За рахунок місцевого бюджету придбали нове обладнання, зокрема інкубатор для новонароджених. Медичні працівники відділення використовують і сучасні методики, але вважають, що пологи — фізіологічний процес і потребує мінімального втручання. До нас приїздять народжувати навіть з обласного центру — таких пацієнток близько 10%. У минулому році тут народилося понад 300 малюків.

ВЗ У нас постійно говорять про медичну реформу. Як її оцінюєте ви? — Вважаю, що її необхідно впроваджувати, однак не всі ідеї МОЗ підтримую, бо ж очевидно, що деякі аспекти буде важко втілити в життя, наприк­лад, ту саму страхову медицину. Починати, на мою думку, потрібно із підвищення зарплатні медикам. Зараз у лікарні немає спеціаліста з УЗД, уже третій місяць шукаємо фахівця — ніхто не зголошується, мало грошей. І я їх розумію. Так, є ще «вдячність» пацієнтів, про яку всі знають, але це дуже делікатне питання. Ну не повинен медик розраховувати на цю «вдячність»! Це ненормально! Але вибір невеликий: ти або жебрак, або хабарник. І цю ситуацію слід виправляти! На мою думку, починати варто знизу. Наприк­ лад, із ФАПу, де має бути все для надання первинної допомоги та проведення профілактичних оглядів. Ми вже багато років замовляємо флюорограф у сусідньому районі, бо свого немає, і він два місяці їздить по селах. Кожного року приблизно 6 тис. селян користуються цією послугою. Усі говорять, що пацієнт повинен нести відповідальність за своє здоров’я. А як, коли для цього немає можливостей? Однак людині обов’язково треба раз на рік пройти медогляд. Я був на стажуванні в країнах Балтії, вивчав, як працює профілактична медицина в них. Скажімо, людина захворіла, звернулася в поліклініку, і лікар побачив у її медичній картці, що вона не пройшла медогляду, — страхова компанія не дасть на лікування ані копійки. Певні кроки медичної реформи впроваджені й у нашій лікарні. Так, добре працює програма «Доступні ліки» — ми лідери в області з відшкодування вартості препаратів. Починаємо впроваджувати систему електронної медицини — на прийом до лікаря наші пацієнти вже можуть записатися через інтернет. Також розробили грантову програму на забезпечення комп’ютерною технікою, без якої розширити впровадження електронної медицини неможливо. Зараз працюємо над створенням бази даних пацієнтів, у яку буде внесено відомості про 62 тис. жителів нашого району, закладаємо систему зв’язків між первинною та вторинною ланками медичної допомоги, щоб, наприклад, хворий приїхав до нас зі Станіслава, а в лікаря вже є вся інформація про нього. Тож роботи багато. Ксенія КЕЛЄБЕРДА, спеціально для «ВЗ», м. Херсон

Х АРКІВЩИНА

ЗАМІСТЬ 5 ОКРУГІВ БУДЕ 7 У Харківській державній адміністрації підготували проекти семи, а не п’яти, як пропонував Уряд, госпітальних округів. Один додатковий округ формується в області, а ще одним буде місто Харків.

Галина СІРОШТАН, в. о. начальника управління охорони здоров’я Харківської ОДА, заступник начальника управління — начальник відділу з медичної діяльності Харківської ОДА

К

ожен із шести округів області охоплює у середньому понад 200 тис. осіб і об’єднує 3-5 районів, де працюють 50-60 амбулаторій та

16

від 60 до 100 ФАПів. Сьомим округом є місто Харків. На території області функціонуватимуть 34 центри ПМСД і 16 відділень екстреної медичної допомоги. Працюючи над межами госпітальних округів, члени робочої групи з реформування системи охорони здоров’я прив’язувалися до звичайних маршрутів пацієнтів, а також враховували виконання нормативу доїзду до пацієнта служби екст­ реної медичної допомоги. Виходячи із цієї схеми, в області буде 25 лікарень інтенсивного лікування першого рівня, 11 лікарень інтенсивного лікування другого рівня і 2 лікарні, які можуть претендувати

на статус хоспісу чи відділення відновного лікування. Мережа районних лікарень і кількість робочих місць у них не скорочуватимуться. Літній період фахівці управління охорони здоров’я присвятили підготовці лікувальних зак­ ладів до роботи в умовах реформування. Їх дооснастили необхідним обладнанням, відремонтували. Так, у Борівській районній лікарні встановили сучасний УЗ-апарат та інше медичне обладанння вартістю понад 1 млн грн, придбане за кошти обласного бюджету, тож пацієнтам тепер не доведеться їздити до Харкова або в інші райони, щоб

пройти необхідне обстеження. У Чугуєві відкрили нову амбулаторію сімейної медицини — медичний заклад з’явився в одному з віддалених районів міста. Це шоста за рахунком амбулаторія, для відкриття якої залучили кошти міського бюджету. На проведення капітального ремонту приміщення, придбання сучасного медичного обладнання та меблів витратили понад 1 млн грн. Активно обговорювали медреформу на громадських слуханнях мещканці Ізюма й Ізюмського району і залишилися задоволені утворенням госпітального округу. До того ж із Державного фонду регіонального розвитку для проведення капітальних ремонтних робіт у центральній міській лікарні місто отримало 28 млн грн, що дасть змогу перекрити дах, замінити системи тепло- й водопостачання. До фінансування таких великих обсягів робіт долучаться обласний і місцевий бюджети. Враховуючи вимоги МОЗ і ретельно складені власні плани, Харківщина готова до продовження реформування медичної галузі. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

8 вересня 2017 року

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ОБ’ЄДНАННЯ, ВІД ЯКОГО ВИГРАЛИ ВСІ Тернопільщина продовжує реформування галузі охорони здоров’я. Часто це вимагає досить радикальних кроків: оптимізації мережі медустанов, скорочення ліжкового фонду, закриття малопотужних чи неефективних закладів. Після тривалих дискусій на початку цього року сесією Тернопільської облради було ухвалено рішення про об’єднання двох комунальних установ: обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом і Тернопільського обласного наркологічного диспансеру, що мало значно зекономити витрати на їх утримання. Чи вдалося реалізувати накреслені плани й зберегти кадровий потенціал?

Василь ГАЛАНОВ, головний лікар КУ ТОР «Тернопільський обласний наркологічний диспансер»

Два заклади — спільна робота Три місяці минуло відтоді, як КУ ТОР «Обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом» стала поліклінічно-амбулаторним відділенням нашого диспансеру. Цього часу виявилося дос­ татньо, щоб упевнитися в правильності рішення, ініційованого управлінням охорони здоров’я Тернопільської ОДА і прийнятого на сесії обласної ради. Процес об’єднання двох зак­ладів відбувся, як показує досвід, безболісно і для медиків, і для пацієнтів. Утім, хочу особливо зазначити, що подібні реформи — проекти не одного дня, тут потрібно врахувати все до дрібниць, зважити та спрогнозувати можливі ризики, щоб не постраждала головна особа, заради якої все це відбувається, — пацієнт. Звісно, перше питання, яке нам ставлять: чому вирішили об’єднати центр СНІДу саме з наркологічним диспансером? Відповідь оче-

видна, адже першими пацієнтами центру СНІДу були ін’єкційні наркозалежні, і саме наркологічний диспансер у 80-90-ті роки зай­мався їх лікуванням. Тільки з 1999 року почали створювати розгалужену службу профілактики та боротьби зі СНІДом, а до цього часу найбільше навантаження лягало на працівників саме наркологічних установ. Тож усі негаразди та труднощі в роботі з ВІЛ-інфікованими і хворими на СНІД нам відомі. Протягом усіх цих років ми здобули великий досвід і зібрали кадровий потенціал, тому вирішувати цю проблему маємо обопільно. Нині вже можна стверджувати, що центр СНІДу не просто увійшов в нашу структуру як поліклінічноамбу­латорний підрозділ, а органічно влився. Не сталося й того, чого так боялися громадські організації та пацієнти, які думали, що доведеться переїздити до нас у наркодиспансер. Вони отримують допомогу там, де й раніше, тобто в приміщенні центру СНІДу. А от перелік надання медичних послуг завдяки впровадженню інтег­рованої допомоги значно розширився. Тепер ВІЛ-інфікований чи хворий на СНІД пацієнт може пройти ендоскопічне обстеження й УЗ-діагностику. Проводять консультування й суміжні спеціалісти, фахівці наркодиспансеру — невропатолог, терапевт, окуліст, хірург, інфекціоніст тощо.

Гроші рахунок люблять Під час обговорення механізму реформування центру СНІДу було ґрунтовно прораховано фінансову складову, тобто які кошти нам вдасться зекономити. З’ясувалося, що лише на зарплаті головного лікаря отримаємо економію у 100

тис. грн на рік. Погодьтеся, це чимала сума, на яку можна і лабораторними тестами для обстеження ВІЛ-інфікованих запастися, і певне медичне обладнання придбати. Чималі кошти збережемо й після створення стаціонару вдома, якого нині потребують ВІЛінфіковані та хворі на СНІД. Подібні підрозділи вже діють у центрах СНІДу Луцька, Миколаєва, Хмельницького, Києва, Одеси, Херсона. До слова, ми нещодавно підготували пакет документів для будівельно-реконструкційних робіт відділення денного стаціонару, яке плануємо відкрити на другому поверсі приміщення поліклінічного відділення. Денний стаціонар для лікування хворих на СНІД маємо намір створити без залучення додаткових коштів і медичного персоналу. Якщо задіяти фахівців наркодиспансеру (а для ефективної роботи стаціонару потрібно 5 лікарів, 5 медсестер, молодший медперсонал — загалом 15 осіб), матимемо річну економію в 1,157 млн грн. Нині ж ситуація склалася так, що стаціонарні ліжка для ВІЛ-інфікованих створені й функціонують, але розкидані по різних закладах міста. Скажімо, у нашому диспансері — 5 ліжок, у тубдиспансері — 6, ще кілька ліжкомісць — у шкірвендиспансері. Зрозуміло, що це призводить до розпорошеності в наданні стаціонарної допомоги. Необхідності відкривати повноцінний стаціонар наразі немає, усі пацієнти — місцеві жителі, тому це також принесе значну економію.

Ставки на раннє виявлення захворювання Ще одна проблема, яка має бути вирішена в контексті децентралізації, — охоплення скринінго-

вими програмами щодо виявлення захворювання на ВІЛ-інфекцію/СНІД мешканців регіону. Тут ключову роль мають відіграти лікарі-наркологи. У нас є доволі розгалужена мережа наркологічних підрозділів у районних лікарнях. Тому зараз працюємо над питанням підготовки до проведення скринінгів наших фахівців, а також інфекціоністів, які в майбутньому виявлятимуть осіб із груп ризику, обстежуючи широкі верстви населення.

Кадри не постраждали, не постраждають і пацієнти Щодо кадрових змін, які часто передбачає реформування медзакладу, то в нашому випадку жодних звільнень не відбулося. Люди хвилювалися, чи не опиняться на вулиці після об’єднання закладів, але всі залишилися на своїх робочих місцях, збережено їх зарплатню, а також надбавки до заробітної плати та пільги. Ці важливі деталі обговорювали й вирішували на рівні обласної ради. Громадські організації також непокоїло це питання, тому їх представники неодноразово бували на засіданнях постійних комісій з економічного розвитку, з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства, дитинства Тернопільської обласної ради. Також ми постійно контролювали, чи не постраждають від цих змін пацієнти. Були у нас і столичні фахівці з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу, під час круглих столів у тісному колі обговорювали всі можливі ризики та переваги й зійшлися на думці, що інтеграційні процеси матимуть позитивний вплив і поліпшать якість лікування пацієнта, активізуючи доступність спеціалізованої допомоги. Зокрема розгалужена мережа наркологічної допомоги дасть змогу забезпечити пацієнта антиретровірусною терапією за місцем проживання. І якщо раніше лікар-інфекціоніст, який є в кожному районному центрі, міг лише дати загальні поради та спрямувати пацієнта до обласного центру, то сьогодні він призначатиме лікування й контролюватиме увесь процес. Три базові центри проведення антиретровірусної терапії в районах області були створені раніше, коли функціонував обласний центр СНІДу. Нині ж у наших планах охопити ними всю область — цьому сприятиме програма наближення такого виду меддопомоги до населення. Скажімо, ВІЛпозитивній жінці, яка щойно народила дитину, не так легко дістатися до обласного центру, щоб отримати необхідне дитяче харчування. Відтепер вона це може зробити на місці, у свого сімейного лікаря. Вважаю, що об’єднання дасть можливість швидше подолати епідемію ВІЛ-інфекції/СНіДу, і позитивні тенденції вже намітилися. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

КОМЕНТАР

Володимир БОГАЙЧУК, начальник управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

П

обоювання пацієнтів і медиків щодо наслідків будь-яких реформ нам зрозуміле, однак автономізація медичних установ, децент­р алізація системи охорони здоров’я — це ті зміни, які вже давно на часі. Напев-

не, усім уже відомо, що коштів медичної субвенції вистачає лише на утримання медичних закладів, а для їх розвитку практично нічого не залишається. Тому основна мета, яку ми переслідували, об’єднуючи ці дві установи, — заощадити кошти і спрямувати їх на модернізацію й поліпшення надання медичних послуг ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД. Особливо хочу наголосити, що це рішення не було спонтанним, навпаки, ми розробили докладний план дій, аби отримати позитивні результати від об’єднання. Зокрема спиралися на нові стратегічні підходи в наданні послуг — інтеграцію та децентралізацію. Наше бачення інтеграційних процесів полягало в тому, щоб

наблизити до пацієнта всю необхідну меддопомогу, але зробити це комплексно. Не секрет, що серед ВІЛ-інфікованих є багато осіб із ризикованою поведінкою, які часто наражаються не лише на ВІЛ-інфекцію, а й хворіють на такі недуги, як туберкульоз, вірусний гепатит В і С, інфекції, які передаються статевим шляхом, є споживачами ін’єкційних наркотиків та потребують ЗПТ для профілактики поширення ВІЛ-інфекції. Тому питання інтеграції полягало в тому, щоб сконцентрувати ці послуги в одній установі. Відтак пацієнт під час візиту до медичного закладу може отримати повний спектр необхідної йому меддопомоги, а не звертати-

ся окремо в наркологічний диспансер, центр СНІДу, пункт ЗПТ, шкірвендиспансер тощо. Децентралізація також має на меті передати частину медичних послуг для ВІЛ-інфікованих осіб на первинний рівень медичної допомоги. Темпи розширення доступу до АРТ, кількість ВІЛінфікованих осіб, які потребують пожиттєвого лікування, збільшуються. І зрозуміло, що зусиллями лише спеціалізованої поліклінічної служби СНІДу неможливо забезпечити контроль за проведенням АРТ усіх пацієнтів. Тож ми сподіваємося, що децентралізація сприятиме тому, аби певну ділянку роботи щодо контролю за дотриманням схеми АРТ брали на себе лікарі первинної ланки, долучаючи до цього й громадські організації.

17


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

СВІТЛАНА ВОЗІАНОВА: НЕМОЖЛИВО ДОСЯГТИ УСПІХУ, ПОКИ НЕ ЗАНУРИШСЯ У ПРОБЛЕМУ У кожній професії є люди-рушії, які за регаліями не втратили ані душевного світла, ані професійної сили. Саме такою сонячною й людяною є сьогоднішня гостя «ВЗ» — дерматовенеролог, професор кафедри дерматовенерології Світлана Возіанова.

Світлана ВОЗІАНОВА, доктор медичних наук, професор кафедри дерматовенерології НМАПО ім. П. Л. Шупика

ВЗ Ми з вами познайомилися, як не дивно, не в Україні, а в Німеччині — на Мюнхенській дерматологічній школі. При­ сутність українських лікарів на таких за­ ходах міжнародного класу — рідкість. Але молодь все ж таки намагається їх відвідувати. Що мотивувало вас — уже відомого професора — витратити час та кошти на цю освітню програму? — Я не в перше у Мюнхені. Чотири роки тому крім лекцій мала можли­ вість відвідати легендарну клініку професора Томаса Ружички. За два роки я повернулася туди знову. Мене підкорила командна робота, яку вда­ лося налагодити професору: щодня в певний час в одному з приміщень клініки збирається абсолютно весь її колектив — від інтернів до ке­ рівників. Вони разом оцінюють усі складні випадки як у діагностиці, так і в лікуванні. Це ламає всі кор­ дони: молодь нарівні з іншими бере участь в обговоренні. Неймовірно! Я усвідомила, що тільки будучи час­ тиною команди, можна залишатися сучасним лікарем. Згодом ми почали практикувати подібні демократичні консиліуми на нашій кафедрі, і тепер усі побачили, як це об’єднує людей. Головне, щоб кожен почувався вільно — тоді відбувається справжня диску­ сія та знаходиться правильне клініч­ не рішення. Саме це стає мотивацією для таких поїздок. Минулого року ми їздили на науковий конгрес до Гру­ зії. Там панувала неймовірно дружня атмосфера! Тому прийняти рішення поїхати до Мюнхена було дуже лег­ ко. І я хочу порадити всім колегам, особ­л иво молодим фахівцям, щоб вони по можливості не пропускали таких заходів.

18

ВЗ Але окрім участі в наукових секці­ ях ви виконували дуже важливу місію: озвучували відеоогляд для українських лікарів, які не змогли бути присутніми. — Це був справжній екстрим! Поперше, так звані Highlights проводи­ лися вперше за всю історію Мюнхен­ ської школи. Коли мене попередили про те, що я мушу це робити, зізна­ юся відверто — злякалася. А розу­ міння того, що відео переглянуть тисячі лікарів, та відчуття відпові­ дальності лише ускладнили ситуа­ цію. Але що робити: коли треба, то треба! Вдалося це мені чи ні, оці­ нять колеги, але я зробила все, що від мене залежало. ВЗ Бажання робити все на «відмінно» — риса вашого характеру. Саме такі юнаки та дівчата мають ставати лікарями. Ви обирали фах з огляду на характер чи сімейні традиції? — Я народилася в родині аграріїв, де ніхто не мав жодного відношен­ ня до медицини. Мати — агроном, батько пройшов шлях від ветери­ нара до міністра. А ле ми завжди жили за певними непорушними прави лами: працьовитість, чес­ ність і милосердя. Батьки допомага­ ли всім нужденним, і я не пам’ятаю жодного випадку, аби вони комусь відмовили, якщо могли чимось за­ радити чужій біді. Тому заповіді, на яких мене вихова ли, прос­т о трансформувалися у вибір профе­ сії. Я зрозуміла, що найпростіше допомагати людям, одягнувши бі­ лий халат. Десь у старших класах трохи засумнівалася і якийсь час розглядала професію мистецтвоз­ навця: мені раптом захотілося глиб­ ше зрозуміти живопис, але ця ідея виявилася швидкоплинною.

«

ВЗ Чому ви зупинили свій вибір саме на дерматології? — До дерматології я прийшла не од­ разу. Починала шлях у медицині з іншої спеціалізації. У моєму профе­ сійному становленні величезну роль зіграла академік Жанна Іванівна Во­ зіанова. Звичайно, тоді ми ще не були родичками, але я із задоволенням бі­ гала на її лекції та клінічні розбори. Я досі пам’ятаю, яке дивовижне вра­ ження вона на мене справляла. Поперше, вона завжди займалася спор­ том і виглядала так, що їй заздрили навіть студентки. А по-друге, Жанна Іванівна просто закохала мене у свою спеціалізацію — інфекційні захво­ рювання. Тому на початку кар’єри я займалася вірусними гепатитами. Але потім нам із чоловіком довелося прожити певний час у Франції, там я познайомилася з кількома дерма­ тологами й почала придивлятися до цієї спеціальності. Дерматологія — складний фах, до того ж хвороби, якими вона займається, помітні ззов­ ні. Саме ці пацієнти потребують як медичної, так і психологічної допо­ моги, адже їм не тільки боляче, а й соромно. Тому, повернувшись додо­ му, я вирішила отримати другу спе­ ціалізацію і потрапила на кафедру до професора Лідії Денисівни Калюж­ ної, якій дуже вдячна за допомогу та підтримку. З дерматологією в нас від­ булося «кохання з першого погляду», і я не мала жодного сумніву, що це назавжди. ВЗ Чому ви не залишилися працювати у Європі, адже можливостей там було більше? — Можливо, не всі мене зрозуміють, але я відчуваю себе в Україні вдома. Мені тут комфортно і затишно: тут я

ПРОФЕСІЙНА КОНКУРЕНЦІЯ ІСНУЄ НЕЗАЛЕЖНО ВІД НАШОГО ДО НЕЇ СТАВЛЕННЯ. ЦЕ ПРИРОДНИЙ ПРОЦЕС. ЯКЩО КОНКУРЕНЦІЯ СТОСУЄТЬСЯ ДОСВІДУ, ЗНАНЬ І НАВИЧОК — ЦЕ ЧУДОВА РІЧ,   КОТРА СПОНУКАЄ ЛІКАРЯ БУТИ КРАЩИМ. КОЛИ ЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ СТОЯТЬ ІНТРИГИ — ПРОЦЕС ДЕСТРУКТИВНИЙ

«

своя серед своїх. Для мене важливо гарно робити свою роботу, а не шу­ кати тепліше місце. Подивіться на Німеччину: шістнадцять федераль­ них земель, жодній із яких не спа­ дає на думку відділятися. Мабуть, тому, що люди мають достойний рівень життя й соціальні гарантії. І нам також варто щось зробити для цього… Але стажування в іноземних клініках дуже корисні, особливо для молоді. На жаль, коли я вчилася, це було майже нереально. Можливість відвідувати міжнародні конгреси чи конференції я отримала, тільки ставши докторантом. На той час в Україні практично не було якісних підручників іноземних авторів у гарному перекладі — ми купували їх за кордоном. Але це була вже твоя книга, тому можна було підкреслю­ вати важливе й перечитувати знову і знову. Звичка привозити медичну літературу залишилася й досі, хоча кордони з появою інтернету стали умовними. ВЗ Якою саме темою підкорила вас дерматологія? — Це був хронічний дерматоз роза­ цеа. Більшу частину часу під час на­ писання дисертації приділяла саме цій патології. Пам’ятаю, як директор Харківського інституту дерматове­ нерології професор Іван Іванович Мавров дав мені пораду: «Ти не змо­ жеш досягти успіху, поки цілком не зануришся у проблему». На той час не було змоги застосувати різні ме­ тоди дослідження в умовах одного стаціонару. Доводилося домовляти­ ся в інших місцях, щоб зробити, нап­ риклад, допплер судин чи біопсію. Звичайно, основний комплекс дос­ ліджень має проводитися на базі од­ нієї клініки — це зручно і пацієнту, і лікарю. До речі, перебуваючи на прийомі в клініці професора Ружич­ ки в Мюнхені в якості гостьового лі­ каря, побачила чудово сформовані бази даних. Лікарю варто просто на­ тиснути на ім’я пацієнта, й одразу на екрані з’являється вся потрібна інформація, ретельно занотована його колегами-поперед­никами. Від­ кривши такий файл, лікар отримує уявлення про стан здоров’я пацієнта та його анамнез. Це значно спрощує роботу фахівця й економить час і гроші пацієнта. ВЗ Ви проводите багато часу з молоди­ ми лікарями. На вашу думку, чи під силу їм закордонні стажування? — Тепер це відбувається частіше. Гроші, насправді, не є каменем спо­ тикання. Швидше, це вип­равдання, адже існує багато грантів на такі навчання. Володіючи іноземною мовою, знайти собі місце під сонцем неваж­

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

8 вересня 2017 року

ВЗ Чи пам’ятаєте свого найскладнішого пацієнта? — Це була жінка, яка прийшла до мене на прийом років із три тому. Ми діагностували вульгарну пухирчатку й почали лікування. Їй стало краще, але на фоні імуносупресивної тера­ пії почали прогресувати інші недуги. Ми збирали з цього приводу конси­ ліуми, намагаючись допомогти, але досі всі точки над «і» не розставлені. Варто зазначити, що за роки лікуван­ ня ми настільки зближуємося з паці­ єнтами, що стаємо неначе членами однієї родини.

ко. Але треба шукати і стукати в усі двері. ВЗ Тобто нинішньому молодому поколін­ ню простіше, ніж було вашому? — Зараз значно простіше ініціатив­ ним молодим лікарям. Але є й інший бік медалі: через суттєво більшу кількість знань, які з’являються що­ року, процес навчання став техніч­ но складнішим. Усе переходить на молекулярний рівень, замінюється новітніми технологіями, але за цією еволюцією втрачається к лінічне мислення. Ми мусили багато чита­ ти й думати. Зараз лікарю знач­но спростили життя технології. Тому ми намагаємося зберегти в моло­ ді бажання думати та дискутува­ ти, і наші консиліуми стають тут у пригоді. ВЗ Чи відрізняється нинішнє ставлення професури до прогресивної молоді від того, як сприймали корифеї вас? — Я можу робити висновки тільки з власного досвіду. Кажуть, що щасли­ вий той, хто вміє бути вдячним за все. Мені в житті неймовірно пощастило: на моєму шляху завжди трапляли­ ся чудові люди. Як у професійному, так і в особистому житті завдяки їм я отримувала неоціненний досвід. Професор Лідія Денисівна Калюжна вчила мене клінічному мисленню та підкорила своєю ерудованістю. Мій добрий друг — професор Ігор Ва­ ніфатійович Свистунов — єдиний дерматопатолог експертного рівня в Україні! Ось на його прикладі варто вчитися ставленню до молоді: коли професор бере біопсію, у його кабі­ неті завжди присутні молоді фахівці. Наш головний енту­зіаст — професор Олександр Іванович Літус — не дає нам сидіти на місці та спонукає до саморозвитку, його основна мета: щоб українська дерматологія була не гіршою від європейської. Дуже близькою мені є харківська дерма­ товенерологічна школа, а також професіонали з Дніпра й Ужгорода. Мабуть, ми, дерматологи, дійсно дружніші та колегіальніші, ніж пред­ ставники інших спеціалізацій. Тому ми раді молодим лікарям і завжди тепло приймаємо їх у своє коло. Осо­ бисто я намагаюся вчитися в молоді гнучкості та швидкості реакцій. До речі, на Мюнхенській дерматологіч­ ній школі було багато молодих укра­ їнських лікарів, які з іскрою в очах вбирали нові знання. Я вірю в те, що українська дерматологія незабаром зрівняється з дерматологією пере­ дових країн світу. І все це завдяки командній роботі. ВЗ У чому зараз ми пасемо задніх? — Можливо, в Україні трохи гір­ ша матеріально-технічна база, але, на щастя, уже нікого не здивуєш дерматоскопом. ВЗ Багато дерматологів віддають пере­ вагу естетичному боку спеціалізації, успішно заробляючи на цьому. Чому ви залишилися «класиком»? — Питання: «Чому я не займаюся естетикою чи косметологією?» чую дуже часто. Причина дійсно в мені та прищеплених у дитинстві принци­ пах. З боку це, мабуть, здається не зовсім щирим, але я дійс­но отримую величезне задоволення, коли допо­ магаю незаможним, дітям або людям

Подружжя Возіанових з онуком Сашком

Професори І. В. Свистунов, В. П. Адаскевич і С. В. Возіанова під час Мюнхенської дерматологічної школи 2017

літнього віку. У нашу клінічну лікар­ ню, як правило, потрапляють саме такі пацієнти, до того ж із задавнени­ ми хворобами. Вони цінують те, що я ними займаюся, й не почуваються покинутими. А я відчуваю, що неда­ ремно живу. ВЗ Як ви познайомилися з чоловіком? — Ми з ним знаємо одне одного май­ же все життя. Були однокласниками, а згодом — однокурсниками. Відтоді ми разом, і це — справжнє диво. Зро­ бити правильний вибір в особисто­ му житті, мабуть, важливіше, аніж у професії. ВЗ Як уживаються в одному домі два лікарі? — Якби ж то два: наш молодший син Олександр — також лікар. Він, як і батько, обрав урологію. Тепер уже й він засиджується до ночі в клініці. ВЗ Але, здається, це такий виклик: піти стежкою відомого батька і бути, якнай­ менш, не гіршим? — Погоджуюся з вами, це величезна відповідальність. Думаю, Олександр впорається! Але в нашій родині прий­ нято підтримувати в усьому, тому ми не порівнюємо старшого й молодшо­ го Возіанових. ВЗ Старший син обрав інший професій­ ний шлях? — Так, він займається бізнесом. Але він подарував нам довгоочікуваного онука — маленького Сашка, котрий народився у день Косьми та Даміана — двох лікарів-чудотворців. Мабуть, у нашій родині підростає четверте покоління лікарів.

ВЗ Чи бувають у колі вашої родини сі­ мейні консиліуми? — Звичайно! Ми завжди розповіда­ ємо про цікаві клінічні випадки та, повертаючись з конгресів, ділимося враженнями й почутою інформацією. Незважаючи на те що ми є представ­ никами різних спеціалізацій, маємо багато спільного. Узагалі я обожнюю, коли за одним столом збираються всі покоління нашої великої родини. На щастя, наші батьки живі, тому, коли ми разом, здається, що життя нескінченне. ВЗ Як прийняла вас ваша відома свек­ руха і як тепер ви виконуєте цю роль? — У нас чудові, теплі стосунки, і я її дуже ціную. Інколи здавалося, що Жанна Іванівна ставилася до нас із чоловіком набагато вимогливіше, ніж до інших, але це пішло на ко­ ристь. Я свекруха демократична: ми з чоловіком дуже поважаємо вибір сина та вдячні за те, що він привів у наш дім інтелігентну й талановиту Катрусю. Мені дуже хочеться, щоб наша родина збільшувалася, і на старості літ я бачу себе в оточенні онуків. ВЗ Повернімося до професійних питань: як ви ставитеся до конкуренції всере­ дині галузі та чи відчували її на собі? — Професійна конкуренція існує не­ залежно від нашого до неї ставлення. Це природний процес. Якщо конку­ ренція стосується досвіду, знань і навичок — це чудова річ, котра спо­ нукає лікаря бути кращим. Коли за конкуренцією стоять інтриги — про­ цес деструктивний. Але я намагаюся не звертати на таке уваги.

ВЗ Кажуть, що гарний дерматолог — передусім гарний психолог. Це так? — Ви абсолютно праві. Наприклад, пацієнти з акне в першу чергу потребують розмови. Психологічна складова є основною й при інших дерматологічних патологіях. До кож­ ного хворого варто шукати підхід і не шкодувати на це часу. Думаю, що саме дерматологам потрібно більше часу на первинний прийом, адже па­ цієнт має тобі повірити. Для ілюстра­ ції важливості психологічного стану при дерматологічних захворюваннях наведу приклад із власної практики. Був у мене пацієнт — молодий хлоп­ чина, хворий на атопічний дерматит, котрому шкірний свербіж просто не давав жити. Це була біда, якій ми не мог­ли зарадити, усі наші зусилля да­ вали лише тимчасовий ефект. Через якийсь час я перейшла працювати в іншу лікарню та втратила його з поля зору. А кілька років потому він знайшов мене через інтернет і попросився на прийом. Звичайно, я не відмовила, хоча потайки вже пригадувала всі ті кола пекла, що довелося з ним про­ йти. Добре пам’ятаю той день, коли до мого кабінету зайшов дуже гар­ ний юнак, і я впізнала в ньому свого колишнього пацієнта лише по очах. Кілька хвилин сиділа як зачарована, а він тішився з мого здивування. Піс­ ля чого розповів дивну історію: одно­ го зимового ранку свербіж довів його до сказу — хлопець просто не хотів жити. У відчаї він вийшов на вули­ цю у легкому спортивному костюмі й… побіг. Пекучий біль від морозу сприймався легше, ніж свербіж. Че­ рез десять днів жахливі відчуття на шкірі почали зникати, а через кіль­ ка тижнів він повністю їх позбувся. І відтоді бігає щоранку. Тепер він щас­ ливо одружений. ВЗ Ну і наостанок: яким має бути ша­ нований професор, щоб залишатися актуальним серед молоді? — Мені здається, що варто підтриму­ вати ту «високовольтну лінію духу», про яку писала Ліна Костенко. Якщо фахівець не втратив любові до па­ цієнтів та своєї роботи, він завжди буде актуальним. Поки люди на од­ ній хвилі, віку не відчувається. Усі мають працювати заради кращого результату. І я вірю в те, що на базі міської клінічної шкірно-венероло­ гічної лікарні буде створено сучасну клініку, у якій застосовуватимуться новітні технології, і працюватимуть фахівці експертного рівня. Варто тільки повірити — і ви вже на шляху до успіху! Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19


ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

РИЗИКНУЛИ — І ЗБЕРЕГЛИ ДИТИНІ СЕЛЕЗІНКУ Розрив селезінки — поширене ушкодження, яке супроводжує різні травми. Через високу ймовірність сильної кровотечі становить безпосередню небезпеку для життя, тому вимагає проведення негайного хірургічного втручання. Класичним загальновизнаним у травматології й абдомінальній хірургії способом спинення кровотечі при будьяких розривах селезінки вважається повне видалення органа. Однак останнім часом практикують органозберігаючі операції.

Тетяна Іванческул, Чернівці:

Владислав і його мама із завідувачем кафедри Олегом Боднаром та хірургом-ординатором дитячого хірургічного відділення Любов’ю Бонкою

Наш син дуже любить кататися на велосипеді. І літо — найкращий час для цього. Того дня пішли гуляти в парк. Звісно ж, прихопили із собою улюблений двоколісний транспорт. Влад їхав доволі спокійно, рівною доріжкою. Я на мить відвернулася — і раптом почула голосний крик сина. Він упав із велосипеда, при чому дуже невдало: животиком на ручку керма. Я обережно поклала Владика на траву, побачила подряпину ліворуч біля ребер. Поумала: нічого серйозного, більше налякався, ніж вдарився. Добре, що біля мене в той момент був наш знайомий, лікар за професією — порадив негайно викликати швидку. Влада привезли до міської дитячої к лінічної лікарні. Одразу взяли аналіз крові й зробили УЗдослідження — селезінка була сильно збільшена, забита підшлункова залоза. Лікарі спочатку спробували застосувати консервативне лікування: проводили гемостатичну, знеболювальну й антибактері-

альну терапію. Проте вже за кілька годин у крові різко знизився рівень гемоглобіну, а під час іще одного УЗД виявили розрив селезінки і кровотечу. Хірурги сказали, що вихід один — операція. Син почувався погано: його нудило, не було сил, паморочилося в голові. Болю не відчував завдяки знеболювальним препаратам. Я вже встигла пошукати інформацію і знала, наскільки важливою для дитячого організму є селезінка, тому дуже не хотіла, аби її видаляли. Водночас лікарі пояснювали, що мова йде про порятунок життя сина, тому ми погодилися на операцію. До того ж хірурги сказали, що спробують не видаляти орган, а зшити його. Операція тривала близько трьох годин. П’ять днів після цього син провів у реанімації. Лікарі не приховували: є ризик нагноєння або ж повторної кровотечі — у такому випадку доведеться проводити іще одну операцію й видаляти орган. На щастя, обійшлося без цього. Нині Владик почувається добре, у нього нічого не болить, він має гарний апетит і навіть запитує, чи купимо йому новий велосипед. Щоправда, кататися на ньому, як і грати у футбол, бігати та стрибати, він зможе не скоро. Будь-який удар в ділянку селезінки може спровокувати повторний розрив. Протягом найближчих півроку лікарі радять утриматися від фізичних навантажень. Але важливо, що селезінка сина повністю відновиться і нормально функціонуватиме. Ми дуже вдячні медикам за те, що врятували життя синові, а головне — не побоялися зруйнувати стереотипи і зберегли дитині важливий орган. До речі, наш Влад — перший пацієнт у Чернівцях зі зшитою селезінкою.

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Олег БОДНАР, завідувач кафедри дитячої хірургії та отоларингології Буковинського державного медичного університету, професор

С

елезінка — орган тендітний і малозахищений, не закритий кістковими структурами організму. Від зовнішньої травми його оберігає лише тонка стінка черевної порожнини. Досить часто розрив селезінки стається саме при травмах живота. А оскільки в цьому органі збирається величезна кількість крові, кровотеча внаслідок цього може стати неконтрольованою. Ще 3-4 роки тому пацієнтам із травмами селезінки ми одразу виконували спленектомію. Проте остан-

20

нім часом впроваджуємо консервативне лікування. Однак це можливо тільки за відсутності кровотечі. Нат ом іс т ь на ш і з а кордон н і колеги при травма х се лезінк и вико­н у ють сп ленорафію: лапароскопічно проникають у живіт, «одягають» селезінку в спеціальний контейнер-сітку, який затягують з обох боків. У такий спосіб спиняють кровотечу і зберігають орган. Проте в Чернівцях такого пристрою немає, тож виконувати подібні операції ми не в змозі. 8-річний пацієнт на дійшов у хірургічне відділення з дифузним болем у верхній лівій частині живота. Під час удару розірва лася паренхіма селезінки, на ній утворилася гематома (так званий підкапсульний розрив селезінки), яка через кілька годин теж розірвалася. Вихід був один — проводити відкриту операцію. Стан пацієнта

погіршувався, гемодинамічні показники стабілізувати не вдавалося. Варто зазначити, що досі селезінку в дитини ніколи не зшивали. Будь-який ургентний хірург знає, як складно і небезпечно це робити в умовах активної кровотечі. Однак ми все-таки вирішили проводити органозберігаючу операцію. У пацієнта було кілька розривів на вісцеральній поверхні селезінки й один 10-сантиметровий — на діаф­рагмальній. Через них без упину сочилася кров. Після розтину черевної порожнини і виявлення ушкоджень селезінки передусім спинили кровотечу шляхом інстру мента льного затисненн я судинної ніжки органа. Далі взялися власне за зшивання. Використовували апарат для електрозварювання м’яких тканин, щоб уникнути кровотечі, та шовний матеріал вікрил. До ложа селезінки

встановили дренажну трубку — по ній витікав ексудат, який накопичився з моменту травми. Це було своєрідною страховкою: ми чітко могли бачити, активна кровотеча чи ні. На 5-й день після операції дренаж зняли. У післяопераційний період продовжили внутрішньовенні інфузії крові та кровозамінників, проводи ли корекцію пору шень діяльності різних органів і систем, п ризнача ли знеболюва льні та антибіотики. Прогноз у хлопчика абсолютно сприятливий. Його селезінка зрослася й функціонуватиме. Головне в найближчі місяці — берегтися від травм і не допускати значних фізичних навантажень. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СВІТОВИЙ ДОСВІД

8 вересня 2017 року

ЛІКАР І ЦИГАРКА — ПОНЯТТЯ (НЕ)СУМІСНІ? Мало для кого у світі є секретом, що паління — абсолютне зло! Тим більше для лікарів. Але вони, на жаль, іноді навіть лідирують у лавах «нікотинових наркоманів». Більшість розвинених країн вважає, що лікар з цигаркою в руках — профнепридатний, адже є найбільшою перепоною в процесі подолання цієї залежності в населення.

На заваді стресу Звичайно, лікарі теж люди: з нервами, травмами дитинства, проблемними родичами, дітьми, кредитами та ще й відповідальністю за пацієнтів. Необхідність годувати родину на копійчану зарплатню лікаря державного сектора змушує багатьох практикувати в кількох місцях, у дві-три зміни. Мало того, що збуджена нервова система потребує відновлення та релаксу, треба слідкувати, щоб твій робочий потенціал був на висоті: лікар мусить бути активним, думаючим, зібраним. У хід йдуть усілякі стимулятори: кава, енергетики або навіть, будемо відвертими, алкоголь і, звичайно, цигарки. За неофіційними даними, кількість курців серед лікарів в Україні у 10 разів більша, ніж у США, де палять лише 3%. На жаль, не лише українці в цьому питанні попереду планети всієї, наприклад, у Греції, Іспанії та Грузії статистика настільки ж сумна. Між представниками різних медичних спеціальностей існують певні відмінності: закономірно, що із цигаркою частіше можна зустріти лікарів швидкої та хірургів. Було виявлено, що серед причин паління для лікарів найбільше значення має підтримка в разі нервового напруження (42,8%). Також досить великою виявилася питома вага неконтрольованого бажання закурити (психологічної залежності) — 22,8%. За нею — бажання отримати розслабляючий ефект (17,4%), потреба маніпулювати цигаркою (10%) і прагнення одержати стимулюючий ефект від паління (9,2%). На останньому місці у списку причин для лікарів — фактор звички (2,8%). Отже, для більшої частини медичних працівників найважливішими чинниками паління є відчуття психологічного комфорту і зниження нервово-емоційної напруги. Причому сильне роздратування достовірно частіше проявляється в жінок-лікарів, ніж учоловіків, а агресія, навпаки, — у чоловіків. Незважаючи на наявність симптомів нікотинової залежності, більшість медпрацівників не використовують препарати, що допомагають позбутися паління, оскільки, як показують результати дослідження, багато з них просто не володіють потрібною інформацією. Переважна кількість курців-лікарів твердо переконана, що шкідлива звичка медика не позначається на рівні його професійних знань і ком-

петентності. Серед медичних працівників, які вважають, що пацієнти не сприймають лікаря, котрий палить, переважають лікарі без цієї шкідливої звички. А от серед медиків, яким важко відповісти на таке запитання, — більше курців. Понад те: у групі медичних працівників 40,3% лікарів-чоловіків і 18,7% лікарів-жінок дозволяють собі палити в присутності хворих і членів їх сімей. Отримані результати свідчать про наявність у лікарському середовищі неприпустимої моделі поведінки, що підриває авторитет лікаря в очах пацієнтів та зводить нанівець будь-яку антинікотинову пропаганду. І це тоді, коли лікар зобов’язаний дбати про свій авторитет, оскільки він є елементом лікувального впливу на пацієнта.

Вражаючі відмінності На жаль, в Україні відсутні статистичні дані про кількість лікарів-курців і причини, що провокують нікотинову залежність. Тоді як у більшості розвинених країн таку інформацію збирають щорічно, оскільки вона потрібна для подальших розрахунків у сфері охорони здоров’я. Наприклад, на національному німецькому статистичному порталі de.statista.com можна знайти у вільному доступі всі відомості про медичні витрати, пов’язані з палінням, кошти, виділені на реабілітацію курців, професійний аспект зловживання та вік курців або вит­ рати із бюджету на систему охорони здоров’я через цю згубну звичку. Така інформація аналізується й спонукає до дії. Приміром, минулого року німці витратили 0,3 млрд Євро на реабілітацію курців. Як вираховується ця сума? Кожен громадянин повинен звітувати перед страховою компанією, що фінансує його медичний захист,

про те, палить він чи ні, а кожен роботодавець чітко фіксує кількість курців у колективі. Тому запитання: «Чи багато ваших лікарів палить?» не ставить у глухий кут жодного керівника медичного закладу. Він одразу відкриває належний файл, де є чіткі дані про наявність у клініці лікарівкурців. Але варто зазначити, що для німців у білих халатах паління не характерне. «Лікар із цигаркою у Німеччині викличе здивування в колег, — розповідає шеф кардіологічного департаменту клініки «Елізабет-Кранкенхаус Ессен», професор Вінке. — Це зовсім не популярно й не модно: у нашій лікарні палять одиниці. Лікарі в Німеччині належать до того соціального прошарку, який орієнтований на здоровий спосіб життя. Неможливо залишатися лікарем, якщо ти хворий! Більше того — важко викликати довіру в пацієнта, коли ти сам не можеш дати собі раду. Багато досліджень підтверджують формування негативного ставлення і зниження довіри пацієнтів до лікаря, який палить. У проблемних випадках, коли лікар не може самос­тійно позбавитися шкідливої звички, він звертається до спеціальної установи «Лікарі для лікарів», де колеги нададуть йому необхідну консультативну та практичну допомогу безкоштовно».

Поради кращих Як уже було зазначено, у США палять лише 3% лікарів. Водночас відповідне опитування пацієнтів, проведене в Каліфорнії, показало: 90% пацієнтів, котрі палять, підтвердили, що лікарі цікавилися їх тютюновою поведінкою, 71% було надано рекомендації щодо відмови від паління, а 49% отримали реальну допомогу. Департамент охорони здоров’я США

«

ЗА НЕОФІЦІЙНИМИ ДАНИМИ, КІЛЬКІСТЬ КУРЦІВ СЕРЕД ЛІКАРІВ В УКРАЇНІ В 10 РАЗІВ БІЛЬША, НІЖ У США, ДЕ ПАЛЯТЬ ЛИШЕ 3%. НА ЖАЛЬ, НЕ ЛИШЕ УКРАЇНЦІ В ЦЬОМУ ПИТАННІ ПОПЕРЕДУ ПЛАНЕТИ ВСІЄЇ, НАПРИКЛАД, У ГРЕЦІЇ, ІСПАНІЇ ТА ГРУЗІЇ СТАТИСТИКА НАСТІЛЬКИ Ж СУМНА

«

включив лікування тютюнової залежності до переліку функціональних обов’язків кожного медичного фахівця. Оскільки в нашій країні немає страхового відшкодування витрат, лікарі не зобов’язані цікавитися в пацієнтів, палять вони чи ні. Близько половини лікарів зізнаються в тому, що не ставлять таких запитань у принципі. Деякі уточнюють, що це вільний вибір кожної людини, і лікар не в праві нав’язувати свою точку зору. «Дуже дивно! — продовжує професор Вінке. — Людина живе, як їй комфортно, шкодить своєму здоров’ю, потім звертається до лікаря, скажімо, з приводу захворювання легень і... чекає допомоги? В організмі немає жодної системи, якій би не шкодило паління. А як можна продовжувати терапію в умовах тютюнового знищення? Ми вважаємо це неприпустимим, тому в разі відмови пацієнта від антитютюнової терапії або хоча б переходу на продукти зниженого ризику страхова компанія може припинити відшкодування чи значно зменшити його розмір». «Велика кількість курців потребує професійної медичної допомоги для відмови від паління, — наголошує директор громадського департаменту охорони здоров’я графства Хартфордшир (Велика Британія), член ради директорів Public Health England Джим Мак-Манус. — Успішна й ефективна лікувально-профілактична допомога при багатьох захворюваннях неможлива без усунення тютюнової інтоксикації. Тому знаннями і в тому чи іншому обсязі практичними навич­к ами з такої допомоги повинен володіти кожен медичний працівник. Це має бути чітко прописане в системі охорони здоров’я, інакше допомога у відмові від паління стає одним з об’єктів спекуляції для різноманітних «цілителів» і «винахідників», що пропонують за чималі гроші швидко, легко і комфортно позбавити від залежності. Професійна медицина має розвіяти цей міф. Лікарі несуть особ­ливу відповідальність за захист суспільства від тютюнової інтоксикації та її наслідків. У світовій практиці використо­вують різні форми і методи допомоги курцям. При цьому встановлено, що найперспективнішу за критеріями вартості та ефективності допомогу надають саме лікарі різних спеціальностей! Навчання їх методам профілактики і лікування залежності, наприк лад, надання актуальної інформації про продукти зниженого ризику, може дати ефект, який набагато перевищить такий від інших медичних занять і курсів. Боротьба із тютюнопалінням серед медичного персоналу має включати економічні важелі, зокрема матеріальне заохочення фахівців, які не палять, з боку адміністрації лікувально-профілактичних закладів, тим більше що нині керівники державних і муніципальних установ наділені ширшими повноваженнями розпоряджатися фінансами. Так само варто думати про методи «покарання» для лікарів, які палять роками. Тільки системний підхід дасть потрібний результат». Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

21


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ПЕДІАТРИЧНІ АСПЕКТИ МІГРЕНІ В СУЧАСНІЙ МІЖНАРОДНІЙ КЛАСИФІКАЦІЇ Головний біль (ГБ) — найпоширеніший больовий синдром як у дорослих, так і в дітей. За даними літератури, поширеність ГБ у дітей зростає від 20% у дошкільному віці до 80% — у підлітковому. При цьому в дітей домінує первинний ГБ: мігрень трапляється у 10,6%, головний біль напруги (ГБН) епізодичний — у 4,7-24,6%, хронічний — у 0,1-1,6%.

У

випадку первинного ГБ діагноз ґрунтується винятково на особ­ ливостях клінічної картини. У зв’язку із цим оцінка кожного клі­ нічного симптому набуває особли­ вої значущості. У першій редакції Міжнародної класифікації головного болю (МКГБ) 1988 року діагностичні критерії різних форм ГБ у дорослих і дітей не мали відмінностей. Зго­ дом було накопичено достатньо ма­ теріалів про особливості клінічних проявів ГБ у дітей і підлітків, зав­ дяки цьому стало можливим внести уточнення в діагностичні критерії, що знайшло відображення у другій редакції МКГБ 2004 року. Остання, третя, редакція МКГБ (МКГБ III beta) 2013 року також містить модифікова­ ні критерії, адаптовані для пацієнтів дитячого віку. Особливо це стосуєть­ ся мігрені в дітей. За даними літератури, пошире­ ність мігрені в дітей і підлітків варіює від 5,9 до 82%, при тому, що серед дорослого населення її поширеність становить 17% у жінок і 5,6% у чоло­ віків. У 15-20% дітей мігрень перебі­ гає з аурою, у 75-80% — без аури, у 1% спостерігають хронічну мігрень. Важливим є те, що нарівні з діагностованою мігренню в дітей у науко­ вих публікаціях досить часто можна зустріти термін «ймовірна мігрень». Такий діагноз встановлюють у тому випадку, коли особливості клінічної картини не повністю відповідають прийнятим діагностичним крите­ ріям недуги. Поширеність імовірної мігрені вважається такою самою, як і підтверджених справжніх форм мігрені, хоча діагностичні критерії такої мають менш чіткі формулю­ вання. Так, за діагностичними кри­ теріями МКГБ III beta, встановлення діагнозу ймовірної мігрені можливе, якщо характеристики нападу відпо­ відають усім критеріям для мігрені без аури і з аурою, крім будь-якого одного. Найчастіше цією відсутньою характеристикою є кількість напа­ дів, зафіксованих у пацієнта, або час тривалості кожного з них. L. Albers et al. обстежили 783 паці­ єнти із ГБ віком 12-18 років. Діагноз ГБН було встановлено у 44,6% (з яких у 55,38% — ГБН, у 44,62% — ймовір­ на ГБН), мігрені — у 34,7% (з яких у

22

65,31% — мігрень, у 34,69% — ймо­ вірна міг­рень). Через 7 місяців паці­ єнти були обстежені вдруге, і діагноз мігрені було підтверджено у 76,9% випадків, тоді як у групі ймовірної мігрені — у 44,7% випадків. Подібна картина характерна і для ГБН: через 7 місяців у групі діагностованого ГБН діагноз було підтверджено у 69,7%, а в групі ймовірного ГБН — тільки у 46,1% хворих. Ці дані вказують на досить високу достовірність діа­ гностичних критеріїв для справжніх форм ГБН і мігрені, а також на те, на­ скільки важливим для встановлення правильного діагнозу є відсутність хоча б однієї діагностичної ознаки в разі ймовірного діагнозу.

Діагностичні критерії мігрені в дитячому віці Основна дискусія про діагностич­ ні критерії мігрені в дитячому віці розгортається навколо двох її ха­ рактеристик: тривалості нападу ГБ і локалізації (одно- або двобічна). У МКГБ III beta порівняно з МКГБ II тривалість нападу ГБ у дітей збіль­ шено з 1 до 2 годин, оскільки за час між виходом другої і третьої редакції не було зібрано переконливих даних на користь достовірності меншої тривалості нападу. При цьому в публікаціях є вказівки на те, що в дітей, на відміну від дорослих пацієнтів, у яких тривалість нападу перевищує 4 години, часто спостерігають напади тривалістю менше 2 годин, а в паці­ єнтів молодшого віку — менше однієї. Так, за даними одного дослідження, від 11 до 81% дітей із мігренню пере­ живають напади ГБ тривалістю мен­ ше 2 годин, а від 8 до 25% — менше 1 години. В іншому дослідженні вста­ новлено, що тривалість діагностова­ них нападів мігрені в дітей і підлітків становить від 5 до 45 хвилин. Цікавими є дані M. V. Francis про обстеження 1402 дітей із ГБ, який пов­н істю відповідає діагнозу «мігрень без аури», але відрізняється тим, що тривалість ГБ була менше 1 години. Так, у 8% (112) вона станови­ ла 5-15 хвилин, у 15% (211) — 15-30 хвилин, у 77% (1079) — 30-45 хви­ лин. Стійку однобічну локалізацію відзначали у 32% (448) обстежених, двобічну — у 56% (785), однобічну,

що переходить у двобічну, — у 12% (169). За описами пацієнтів, пульсу­ ючий характер ГБ мав місце у 37% (518), непульсуючий — у 44% (617), не змогли пояснити свої відчуття 19% (267) хворих. Супутні симп­ томи у вигляді нудоти відзначали у 18% (252) хворих, блювання — у 14% (196), фонофобію — у 63% (883), фотофобію — у 57% (798). В іншому дослідженні було встановлено, що пульсуючий характер ГБ при мігре­ нозному нападі, який належить до діагностичних критеріїв мігрені у МКГБ III beta, у дітей трапляється рідко, з’являється він в основному в підлітковому віці. Таким чином, представлені дані свідчать про те, що в дітей основні ознаки нападу мігрені можуть суттєво варіювати, а це ускладнює діагностику, тому для встановлення правильного діагнозу потрібні спостереження за пацієнтом і аналіз сукупності окремих симпто­ мів під час декількох нападів. Саме такий підхід рекомендують у МКГБ III beta: для встановлення діагнозу необхідна наявність певної кількос­ ті нападів. Так, для мігрені без аури потрібно 5 атак, а для мігрені з аурою — 2 атаки. Ще однією важливою особливістю є пароксизмальні стани, які розці­ нюють як еквіваленти нападу мігре­ ні. У МКГБ II вони потрапили до групи синдромів — попередників міг­рені в дитячому віці, але дос­л ідження останніх років показали, що такі ста­ ни, як абдомінальна міг­рень, синд­ ром циклічної нудоти, доброякісне пароксизмальне запаморочення, не тільки передують мігрені, а й виявля­ ються у пацієнтів з уже діагностова­ ною формою недуги. У МКГБ III beta мігренозні еквіваленти визначають як епізодичні синд­роми, що можуть бути пов’язані з мігренню.

Синдром циклічної нудоти Це епізодичні напади інтенсивної нудоти і блювання, зазвичай сте­ реотипні для конкретного пацієнта, що виникають з передбачуваною періодичністю. Напади можуть суп­ роводжуватися блідістю шкіри і млявістю. Між нападами будь-які симптоми патології травного трак­ ту відсутні.

Діагностичні критерії A. Не менше 5 нападів інтенсивної нудоти і блювання, які відповідають критеріям B і C. B. Стереотипні для конкретного пацієнта і повторювані з передба­ чуваною періодичністю. C. Все наступне: нудота і блюван­ ня — не рідше 4 разів на годину; напад триває від 1 години і до 10 днів; міжнападний інтервал — 1 тиждень або більше. D. Між нападами будь-яких симп­ томів з боку травного тракту не зазначають. E. Згідно з анамнезом, результата­ ми обстеження не виявляють захворювання травного тракту.

Абдомінальна форма мігрені Ідіопатичний розлад, що спостері­ гається переважно в дітей у вигляді повторюваних помірних або вира­ жених нападів болю по середній лі­ нії живота і супроводжується вазо­ моторними симптомами, нудотою і блюванням тривалістю 2-72 години та нормальним станом у період між нападами. Поява ГБ під час цих епі­ зодів не характерна. Діагностичні критерії A. Не менше 5 нападів болю в жи­ воті, які відповідають критеріям B-D. B. Біль має щонайменше 2 із ниж­ чена ве дени х хара к терис т ик: розташування по середній лінії, параумбілікально, або без чіткої локалізації; біль тупий або неви­ значеного характеру; помірний або інтенсивний. C. Під час нападу наявність при­ наймні 2 із нижченаведених симп­ томів: анорексії; нудоти; блюван­ ня; блідості шкіри. D. Тривалість нападу — 2-72 годи­ ни за відсутності або неефектив­ ності лікування. E. Між нападами будь-яких симп­ томів з боку травного тракту не зазначають. F. Згідно з анамнезом, результа­ тами обстеження захворювання травного тракту не виявляють.

Доброякісне пароксизмальне запаморочення Розлад, що характеризується повто­ рюваними короткочасними напа­ дами запаморочення, яке виникає і минає спонтанно у здорових дітей. Діагностичні критерії A. Не менше 5 нападів, що відпо­ відають критеріям B і C. B. Запаморочення виникає спон­ танно, максимально виражене на початку нападу і самостійно ми­ нає через хвилини або години та

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

8 вересня 2017 року

не супроводжується потьмарен­ ням свідомості. C. Наявність щонайменше 1 з ниж­ ченаведених симптомів або ознак: ністагму; атаксії; блювання; блі­ дості шкіри; відчуття страху. D. У період між нападами — від­ сутність зміни неврологічного статусу під час аудіометрії та дослідження вестибулярної функції. E. Згідно з анамнезом, резуль­ татами обстеження іншого захворювання, здатного обумови­ ти подібну клінічну картину, не виявляють. Маленькі діти не можуть описати стан запаморочення. Епізодичні по­ рушення рівноваги та нестійкості по­ мічають батьки і можуть тлумачити їх як епізоди запаморочення. У цьому разі потрібно виключити пухлини задньої черепної ямки, епілептичні пароксизми, захворювання вестибу­ лярної системи.

Вестибулярна мігрень

Діагностичні критерії A. Не менше 5 епізодів, які відпо­ відають критеріям C і D. B. Пацієнт страждає або мав в анамнезі мігрені з аурою чи без. C. Вестибулярні симптоми помір­ ної або важкої інтенсивності три­ валістю від 5 хвилин до 72 годин. D. Щонайменше 50% епізодів пов’язані з однією з нижченаведе­ них непостійних ознак:  головний біль, що має хоча б дві з наступних 4-х характеристик: однобічна локалізація, пульсуючий характер, помірна або сильна інтен­ сивність, посилюється під час зви­ чайної фізичної активності;  фотофобія і фонофобія;  візуальна аура. E. Немає інших діагнозів або вести­ булярних розладів, здатних пояс­ нити появу зазначених симптомів.

Лікування дитячого ГБ Важливим питання є вибір терапії мігрені в дитячому віці. Під час на­

паду мігрені перевагу віддають простим нестероїдним протизапальним препаратам (парацетамолу й ібупро­ фену), які мають високу ефектив­ ність і відносно безпечні у вікових дозуваннях. Призначення профілактичної те­ рапії показано дітям і підліткам, у яких мігренозні напади виникають досить часто або ГБ дуже інтенсив­ ний. У таких випадках тяжкість пере­ бігу мігрені виправдовує щоденний прийом лікарських препаратів. Ме­ тою профілактичної терапії повинні бути зменшення частоти появи ГБ, запобігання трансформації у хро­ нічний щоденний ГБ і зменшення супутніх симптомів. Більшість фа­ хівців вважають, що для призначен­ ня профілактичної терапії в дитини має виникати як мінімум 1 напад ГБ у тиждень або 3-4 напади на місяць, а також інтенсивний ГБ тривалістю більше 48 годин, навіть якщо такі напади є рідкісними. Додатковими критеріями призначення профі­ лактичної терапії є неефективність препаратів для купірування нападу мігрені, їх погана переносимість, виражені побічні ефекти, а також факти зловживання такими лікар­ ськими засобами. Для профілактики мігрені в дітей застосовують проти­ епілептичні препарати (вальп­роєву кислоту, топірамат), антидепре­ санти (амітриптилін), блокатори кальцієвих каналів (флунаризин), антигістамінні препарати з анти­ серотонінергічною дією (ципрогеп­ тадин, пизотифен), неселективні бета-блокатори (пропранолол). Нут­ рицевтики (рибофлавін) є альтерна­ тивним варіантом профілактичного лікування мігрені в дітей і можуть бути запропоновані батькам, які не погоджуються на прийом традицій­ них лікарських препаратів. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

СПАДКОВІ ТА РІДКІСНІ ФОРМИ

І

ншим важ ливим критері­ єм опису мігрені в дітей, який поки не знайшов свого застосування в діагностич­ них критеріях МКГБ III beta, з а в и н я т к ом г е м і п ле г і ч­ ної ф орм и м і г р е н і, є на­ явність обтяженого сімей­ ного анамнезу по мігрені. T. Eidlitz-Markus et al. обсте­ жили 344 дитини з мігрен­ ню. Було виявлено достовір­ ний зв’язок між віком дебюту хвороби та наявністю обтя­ женого сімейного анамнезу з цієї недуги. Так, середній вік початку захворювання в пацієнтів із негативною бать­ ківською історією становив 10,48±3,39 року, у пацієнтів з одним батьком із мігренню — 8,84±3,72 року, у хворих, обоє батьків яких страждали на мігрень, — 7,32±3,22 року (p<0,001). Також тривалість нападів мігрені (у годинах) була значно вищою у пацієн­ тів, у яких хоча б один член сім’ї страждав на цю недугу (p=0,026). У великій кількості публі­ кацій зазначаєтьс я тісний зв’язок між наявністю мігрені і тривожними та депресивни­ ми розладами як у дорослому, так і в дитячому віці. Відомо, що наявність тривожних роз­ ладів здатна обтяжувати пе­ ребіг мігрені й відіграє важ­ ливу роль у переході недуги у хронічну форму. Деякі автори припускають наявність тісної патологічної нейробіологічної основи в генезі виникнення обох цих станів, включаючи генетичну

схильність. Необхідне прове­ дення додаткових досліджень для визначення впливу три­ вожних і депресивних розла­ дів на маніфестацію мігрені в дітей і підлітків. Існують також рідкісні епі­ зодичні синдроми мігрені, ха­ рактерні для дитячого віку, які не включені до МКГБ III beta. До таких синдромів належать дисфренічна мігрень (acute confusional migraine) і синдром А ліси у країні Див. Дисфре­ нічну мігрень спостерігають майже винятково у старшому дитячому і підлітковому віці. Вона характеризується епізо­ дами сплутаності свідомості, дезорієнтацією, порушенням інтелектуальних функцій, при цьому можливі галюцинації, фобії, стан психомоторного збудження. Вони можуть пе­ ребігати із ГБ або без нього. Також зазначають повну або часткову амнезію цього епізоду, і напади, як правило, припиняються з настанням сну. Вважається, що це одна з найрідкісніших форм мігре­ ні. Синдром А ліси в країні Див — стан, що супроводжу­ ється вираженою візуальною аурою у вигляді спотворення розмірів об’єктів (наприклад, мікропсія чи макропсія) або пору шенням ві дчу ття часу (поч у т т я п і д ви ще ної аб о зн и женої ш ви д кос т і ру х у об’єктів, мови або зву ків), заз­вичай перебігає без ГБ, але виникає в людей, які страж­ дають на мігрень або мають обтяжений сімейний анамнез за цим захворюванням.

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ! 48.26 86181 24.13 68.92 08198 34.46 82.26 60965 41.13

ПІЛЬГОВИЙ

1 міс.

грн 2 міс.

грн 3 міс.

72.39 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

1 міс.

грн 2 міс.

грн 3 міс.

103.38 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

1 міс.

грн 2 міс.

грн 3 міс.

123.39 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

23


БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ОРТОПЕДІЯ

ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

Е. Т. СКЛЯРЕНКО И ДР. АНКИЛОЗИРУЮЩИЙ СПОНДИЛИТ (БОЛЕЗНЬ БЕХТЕРЕВА) ВИДАВНИЦТВО: МЕДКНИГА РІК ВИДАННЯ: 2008 СТОРІНОК: 144

Т. А. НАЗАРЕНКО ЭНДОКРИННЫЕ ФАКТОРЫ ЖЕНСКОГО И МУЖСКОГО БЕСПЛОДИЯ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 132

У монографії представлено результати багаторічних досліджень українських фахівців з вивчення анкілозивного спондиліту (хвороби Бехтерева). З позицій досягнень сучас­ної медицини розглянуто питання етіології, патогенезу, діагностики та комплексного ортопедичного лікування таких хворих. Книга розрахована на широке коло фахівців, що займаються патологією опорно-рухової системи.

У книзі розглянуто роль ендокринних факторів у формуванні різних форм чоловічого і жіночого безпліддя. Визначено підходи до діагностики ендокринних порушень репродуктивної системи та методи їх корекції. Видання буде корисним акушерам-гінекологам, ендокринологам, урологам-андрологам, фахівцям ДРТ, студентам медичних вишів і ординаторам.

КАРДІОЛОГІЯ

ОФТАЛЬМОЛОГІЯ

ПОД РЕД. Ф. И. БЕЛЯЛОВА КЛИНИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО КАРДИОЛОГИИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕД РОССИЯ РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 288

К. С. ХОЙТ, Д. ТЕЙЛОР ДЕТСКАЯ ОФТАЛЬМОЛОГИЯ ВИДАВНИЦТВО: REED ELSEVIER РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 672

У книзі викладені клінічні рекомендації з кардіології, розроблені групою російських фахівців з метою надати лікарям інформацію про сучасні методи діагностики та лікування поширених серцево-судинних захворювань, необхідну для прийняття клінічних рішень. Основою для створення посібника слугували рекомендації провідних зарубіжних професійних медичних організацій, результати найважливіших наукових досліджень. Пропоноване видання значно перероблене й оновлене, зокрема включено розділ із коморбідних станів, які необхідно контролювати під час лікування захворювань серця. Інфор­мація адаптована для клінічної роботи з урахуванням побажань практикуючих кардіологів, яким і призначена.

У повністю переробленому і розширеному виданні відомого клінічного керівництва міститься інформація, що дає змогу точно розпізнавати, класифікувати і лікувати хвороби органів зору в дітей і підлітків. Авторам вдалося представити весь спектр сучасних уявлень про патогенез, симптоматику, диференціальну діагностику та комплексне лікування як найпоширеніших, так і рідкісних очних хвороб. Двотомне видання містить понад 1700 повнокольорових ілюстрацій. Книга призначена офтальмологам і педіатрам.

ВИБІР АМЕРИКАНСЬКИХ ЛІКАРІВ

ОНКОЛОГІЯ

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ

THE DRUG DEVELOPMENT PARADIGM IN ONCOLOGY ВИДАВНИЦТВО: THE NATIONAL ACADEMIES PRESS РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 124 МОВА: АНГЛІЙСЬКА

Г. ДЖ. А. КАРП ПРИВЫЧНОЕ НЕВЫНАШИВАНИЕ БЕРЕМЕННОСТИ: ПРИЧИНЫ, ВЕРСИИ И КОНТРАВЕРСИИ, ЛЕЧЕНИЕ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 592

Прогрес у дослідженнях сприяв покращенню розуміння молекулярних механізмів, які лежать в основі розвитку раку, реакції імунної системи, а також урізноманітненню терапії завдяки розробці нових ліків. Це зокрема цільова терапія й імунотерапія. Порівняно зі стандартною хіміо­терапією нові види лікування раку демонструють вищу ефективність і меншу токсичність на ранньому етапі розвитку хвороби. Проте існує ризик того, що традиційні процеси розробки, оцінки й регуляторного затвердження ліків перешкоджатимуть застосуванню цих перспективних методів у клінічній практиці. Через це доцільним видається прискорення розробки перспективних методів лікування раку, особливо для тих форм, для яких вони нині відсутні.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

За останні 40 років частота невиношування вагітності не тільки не знизилася, а навіть збільшилася. Г. Дж. А. Карп створив абсолютно новаторську книгу. Якщо в одній главі міститься твердження на підставі якісних досліджень про значну роль тромбофілії в генезі невиношування, то в наступній — доведені дані про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між тромбофілією і звичним невиношуванням вагітності. Ще більш контраверсійними є розділи про доцільність застосування прогестерону в лікуванні невиношування. Видання орієнтоване не тільки на акушерів-гінекологів, сімейних лікарів, генетиків, ендокринологів, а й на набагато ширше коло фахівців, яким так чи інакше доводиться лікувати й оздоровлювати жінок до і під час вагітності.

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 21 000 Замовлення №0510318 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Ваше здоров'я № 35-36  

Ваше здоров'я № 35-36 (від 08.09.2017)

Ваше здоров'я № 35-36  

Ваше здоров'я № 35-36 (від 08.09.2017)

Advertisement