Page 1

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№27-28 (1416-1417) 14.07.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ ГАРАНТОВАНИЙ ПАКЕТ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЗАМІНЯТЬ ДЕРЖПРОГРАМОЮ? ГЕНПРОКУРАТУРА ПЕРЕВІРИТЬ НА СКЛАДАХ «ОХМАТДИТУ» ЛІКИ, У ЯКИХ ЗАКІНЧИВСЯ ТЕРМІН ПРИДАТНОСТІ КРИМСЬКИЙ МЕДУНІВЕРСИТЕТ ПЛАНУЮТЬ ВІДКРИТИ У ХЕРСОНІ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ЗАПРАЦЮЄ, АЛЕ НА ДВА МІСЯЦІ ПІЗНІШЕ

2-5 СТОР.

МЕДИЧНА РЕФОРМА — ПЕРЕВІРКА НА ВІДПОВІДНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ

В декого виникає спокуса вирішити проблему шляхом «правильного» визначення понять «медична допомога» та «медична послуга». Тобто те, за що сплачуватиме пацієнт, назвуть медичною послугою, а не медичною допомогою (саме такий термін закладено в КонстиСТОР. туції). Та чи не маніпуляція це?

6

УКРАЇНА — ВООЗ ХТО КОМУ ПОТРІБНІШИЙ?

Міжнародна допомога є надзвичайно вигідною страховкою для економічно нестабільної України, але також не варто забувати: не можна завоювати авторитет на міжнародній арені, постійно виступаючи лише стороною, яка «приймає допомогу» і при цьому не виконує навіть елементарних домовленостей і зобов’язань. Це суттєво впливає на ставлення партнерів і місце України у світі. На жаль, зараз членство нашої держави у ВООЗ суто формальне — ми нічого не вирішуємо і не завж­ди використовуємо ті можливості, які нам воно дає. Навіть за кількісними показниками Україна доволі слабко СТОР. представлена у ВООЗ, не говорячи вже про якісні.

12

БОТУЛІЗМ І К : О

КОНІ НЕ ВИННІ? Інфекції «піднімають голову» в умовах війни, бідності та недбалості. Цьогорічний спалах ботулізму в Україні й десяток смертей від нього були практично прогнозованими. Численними «перекроюваннями» служби санепіднагляду знищили її основну функцію, у «турботі про виробника» втопили інтереси споживача, а гучними реформами витіснили «дріб’язкові» клопоти щодо створення невичерпного запасу важливих ліків. Кого призначать винними? Пацієнтів, що пішли не в той супермаркет? Чи знову лікарів, яким СТОР. не було чим рятувати помираючих?

8


НОВИНИ КОНСТ РУ К Т ИВНІ ЗМІНИ

ГРОШІ НА СМІТНИК

ГАРАНТОВАНИЙ ПАКЕТ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЗАМІНЯТЬ ДЕРЖПРОГРАМОЮ?

Н

а другому засіданні робочої групи з доопрацювання законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» Міністерство охорони здоров’я погодилося на деякі зміни. Зокрема:  державний гарантований пакет замінили державною програмою надання медичних послуг (тепер держава зможе фінансувати лікування у лікарнях і спеціалізованих закладах вторинного і третинного рівнів, а не лише сімейну медицину, невідкладну та паліативну допомогу);  на законодавчому рівні буде закріплена норма, згідно з якою не допускатиметься звуження державної програми медичних послуг

(у попередньому тексті Закону неможливо було зменшувати обсяги тільки в межах року);  здійснюватимуться не післяплата за надані послуги, а авансові платежі для діагностики і лікування;  Міністерство охорони здоров’я пообіцяло, що забезпечить фінансування надання психіатричної допомоги та діяльності служби судовомедичної експертизи (у Законі це поки не прописано);  у Законі будуть розмежовані поняття «громадянин» і «пацієнт». Таким чином, екстрена медична допомога надаватиметься в Україні всім без винятку, а не вибірково, як це було прописано в базовому варіан­ті Закону).

Проте, як повідомила Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, іще залишилася низка невирішених питань. Робоча група не дійшла згоди стосовно централізації бюджету. Крім того, переважна більшість депутатів виступили категорично проти наявних у Законі спроб перекласти на пацієнта відповідальність за якість і безпеку лікування, яке лікар здійснюватиме на підставі знайденого в мережі інтернет протоколу лікування іншої країни. За матеріалами сторінки Ольги Богомолець у Facebook

НЕ ГОТОВІ?

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ЗАПРАЦЮЄ, АЛЕ НА ДВА МІСЯЦІ ПІЗНІШЕ

П

останова КМУ від 16.03.2017 р. №180 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка затвердила нову редакцію Національного переліку основних лікарських засобів набула чинності 1 липня 2017 року. 4 липня Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. №333», яка передбачає перенесення введення в дію Національного переліку основних лікарських засобів на 1 вересня 2017 року й запровадження перехідного періоду для завершення процесу закупівлі ліків. Зокрема:  з 1 вересня 2017 року заклади і установи охорони здоров’я, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, повинні розпочати державні закупівлі зареєстрованих в Україні лікарських засобів, включених до Національного переліку;  до 1 січня 2018 року відтерміновується введення в дію положення стосовно зобов’язання замовників першочергово за-

довольняти в повному обсязі потребу в зареєстрованих лікарських засобах, включених до Національного переліку;  процедури закупівлі лікарських засобів, зареєстрованих в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, що розпочаті зaмовниками до 1 вересня 2017 року, завершуються відповідно до порядку та вимог, які діяли до цієї дати. Тобто в цей період можна буде закуповувати будь-які зареєстровані в Україні препарати. У зв’язку із цим Громадська Рада при МОЗ України висловила занепокоєння ситуацією, оскільки ухвалений, хоча й відтермінований Національний перелік основних лікарських засобів потребує доопрацювання. «Відсутність препаратів в ухваленому Національному переліку, які застосовувалися для лікування великої кількості хворих, у тому числі таких вразливих категорій, як пацієнти з рідкісними (орфанними) захворюваннями, скорочення переліку знеболювальних засобів і скасування Постанови КМУ від 05.09.1996 р. №1071 «Про порядок закупівлі лікарських

засобів закладами та установами охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету» ставлять під загрозу проведення закупівель лікувальними установами для своїх потреб, а також реалізацію регіональних програм обласними й місцевими органами, оскільки централізовані програми МОЗ України не покривають 100% потреби пацієнтів у цих ліках. Ми вже маємо сотні звернень громадян з усієї України стосовно відмови їм у забезпеченні ліками, — говориться у зверненні Громадської Ради при МОЗ до в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. — З метою уникнення зазначених негативних наслідків Громадська Рада при МОЗ України пропонує запровадити відкрите обговорення ситуації, що склалася, та надати можливість завершити формування Національного переліку, який відповідав би вимогам сучасної системи надання медичної допомоги». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та сторінки Громадської Ради при МОЗ у Facebook

СА НК ЦІЇ

ФАРМКОМПАНІЇ МАЮТЬ ПЕРЕРЕЄСТРУВАТИ ПРЕПАРАТИ ЗІ СВІДОЦТВОМ РФ

Н

а прохання Міністерства охорони здоров’я України перереєстровувати препарати, що мають реєстраційні свідоцтва Російської Федерації, низка фармацевтичних компаній звернулася до відомства з питанням завершення процедури державної реєстрації та перереєстрації. Зокрема компанії ТОВ «Серв’є Україна», представництво «АС «Гріндекс» в Україні, ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», ТОВ «Тева Україна» вже надіслали лис-

2

ти до МОЗ з обґрунтуванням причин і зобов’язаннями терміново внести зміни до реєстраційних матеріалів на лікарські засоби з метою вилучення виробників/заявників — суб’єктів Російської Федерації. У Міністерстві повідомляють: внесення будь-яких змін до реєстраційних матеріалів можливе лише за наявності чинного Реєстраційного свідоцтва на відповідний препарат. Після завершення експертизи реєстраційних матеріалів для здійснення дер-

жавної реєстрації та перереєстрації компаній лікарські засоби будуть включені до наказів Міністерства щодо державної реєстрації, перереєстрації й внесення змін. Це дасть змогу компаніям вилучити виробників/заявників РФ із реєстраційних матеріалів зареєстрованих в Україні лікарських засобів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Генпрокуратура перевірить на складах «Охматдиту» ліки, у яких закінчився термін придатності

Н

а складах Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» зберігаються препарати, у яких закінчився термін придатності. Медикаменти були придбані через міжнародну організацію Сrown Agents за кошти державного бюджету. «Це ліки, термін придатності яких спливав поступово, починаючи з квітня цього року, і вже 30 червня вони потрапили в карантинну зону. На складах лікарні таких препаратів зберігається на суму понад 1 млн грн», — повідомила завідувачка Центру дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит» Світлана Донська. Скандал з приводу закуплених через міжнародні організації препаратів, у яких закінчився термін придатності, виникає не вперше (детальніше про це «ВЗ» писала у №17-18 (1406-1407) від 05.05.2017 р.). За словами С. Донської, обіцянки МОЗ замінити списані медикаменти і досі не виконані. «Через це ми не отримуємо нових ліків, і в нас зменшується перелік препаратів, які лишилися на складах. Водночас збільшується кількість тих ліків, які треба купувати за власні кошти батькам або волонтерам», — стверджує вона. Ситуацію із закупівлею ліків за кошти держбюджету з кінця 2016 року розслідує Генеральна прокуратура України спільно з Міністерством внутрішніх справ. Проте на початок 2017 року все-таки лишилося два питання, які потребують однозначних відповідей: тарифи фірм-перевізників, котрі, ймовірно, були завищені, й інформація про факти постачання ліків, у яких закінчується термін придатності. «Слідчі нещодавно отримали інформацію про те, що в «Охматдиті» зберігається велика кількість прострочених ліків, чого ніхто не помічає. Зараз ми намагаємося перевірити ці відомості. Коли вони підтвердяться, справа набуде ознак певних кримінальних правопорушень, яким, звичайно, ми дамо оцінку», — сказав Генеральний прокурор України Ю. Луценко. За матеріалами ІА «УНН»

! ЗА ОСТАННІ 10 РОКІВ КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРНЯНИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ ЗМЕНШИЛАСЯ ВДВІЧІ. ЗОКРЕМА ТОРІК У КРАЇНІ ЇХ БУЛО 1,7 ТИС., А У 2006 РОЦІ — 2,9 ТИС. КРІМ ТОГО, СУТТЄВО СКОРОТИЛАСЯ КІЛЬКІСТЬ ЛІЖКО-МІСЦЬ: ІЗ 444 ТИС. У 2006-МУ ДО   315 ТИС. У 2016 РОЦІ. За матеріалами Державної служби статистики України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

14 липня 2017 року

О С ОБИСТА Д У МК А

Фото: Сергій Нужненко

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ: «Я ХОЧУ, ЩОБ МЕДРЕФОРМА ВІДБУЛАСЯ»

Ольгою БОГОМОЛЕЦЬ, Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я

Г

арантія надання всіх видів медичної допомоги навіть тим, хто не може брати участь у «співоплаті», перспективи медичної реформи, щорічна закупівля ліків із терміном придатності, який не закінчувався б через кілька місяців. Про все це — у розмові з Головою Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольгою Богомолець. Як так вийшло, що ви — Голова профільного Комітету, авторитетна у професійному середовищі людина — раптом у сприйнятті багатьох активістів від громадськості перетворилися ледь не в головного опонента реформи МОЗ? До теперішнього моменту більшість рекомендацій профільного Комітету, які гостро необхідні й допоможуть найближчим часом зробити медичні послуги якіснішими та дос­ тупнішими для людей, як-то: впровадження міжнародних протоколів лікування, референтних цін, відповідальність за лікарську помилку, — МОЗ не виконані. Також Міністерство заперечує необхідність введення медичного страхування, без якого, на мій погляд, реформа буде малоефективною. Точніше, реформа то пройде, але легше від того людям, у яких немає грошей на лікування, не стане. Нинішнє керівництво МОЗ не хоче говорити правду й про катастрофічну ситуацію з відсутністю ліків. Замість спільного пошуку рішень і конструктивного професійного діалогу ми отримуємо заяви Міністерства, що всі, хто не підтримує їх погляд на реформу, — вороги. «Правду про відсутність ліків»? Це що? Я була одним із співавторів Закону України «Про міжнародні закупівлі». Метою законопроекту, прийнятого Парламентом у 2015 році, було побороти корупцію у МОЗ, а отже, забезпечити пацієнтів якісними та доступними ліками, придбаними без посередників і накруток. Ми створили інструмент, а МОЗ мусило ефективно його використовувати. Прийшов час оцінити результати — чи вийшло за три роки? У листопаді 2015 року Міністерство заплатило за ліки 2,2 млрд грн, але більшість медикаментів надійшло лише в кінці 2016-го — через рік після передоплати. Частину препаратів МОЗ закупило дешевше, але з обмеженим терміном придатності, і зараз ці ліки — на десятки мільйонів гривень — лежать на складах і чекають обміну або списання, але не можуть врятувати нічиє життя. У листопаді 2016 року з держбюджету на закордонні рахунки було виведено вже майже 4 млрд грн. Сьогодні — через вісім місяців після сплати коштів — поставки здійснені лише на 27%, потрібних дітям вакцин завезено всього 4%, а препаратів для лікування дитячої онкології — 0. На 2017 рік Парламент знову збільшив

витрати на закупівлю медикаментів — виділив майже 6 млрд грн, але МОЗ і досі не уклало угод на постачання препаратів. Це означає, що пацієнти у 2017 році не отримають ліків і вакцин. Для вирішення проблеми держзакупівель (щоб своєчасно забезпечити людей необхідними якісними ліками) МОЗ слід затвердити стандарти лікування, перелік гарантованих медичних послуг, референтні ціни і виходити на відкриті онлайн-закупівлі медикаментів через систему ProZorro. Саме адаптація міжнародних стандартів лікування і їх затвердження — це початок реальної медичної реформи. Хто конкретно відповідає за те, що вони не/затверджені? Вище керівництво галузі — Міністерство. Кожен Міністр, а нині — виконувач обов’язків Міністра. Необхідність адаптації міжнародних стандартів лікування прописана у рішенні парламентських слухань, якими наприкінці 2015 року було затверджено покрокову програму приведення нашої системи охорони здоров’я у відповідність до європейських стандартів. Із рекомендацій ВРУ щодо реформи МОЗ практично нічого не виконало. У своєму новому Законі Міністерство пропонує лікарям читати онлайнпротоколи англійською мовою. А наскільки це відповідає нашим реаліям? Сільські ФАПи не забезпечені елементарним обладнанням, не кажучи вже про комп’ютери. Чи в багатьох лікарів необхідний рівень володіння англійською для перекладу цих протоколів? Ким і чим буде захищений пацієнт від помилки лікаря, яка може коштувати йому життя? Коли ви востаннє особисто говорили з Уляною Супрун? Минулого тижня, на нараді в Кабміні. Між керівництвом Міністерства і профільного Комітету повинен бути постійний конструктивний професійний діалог експертного рівня. У нашому випадку, на жаль, цього не відбувається. Ясно. А заступники Супрун? Ходять справно на засідання Комітету, але ось відповідей на багато запитань ми досі не можемо отримати. Наприклад: що входить до гарантованого пакету медичної допомоги? Чи буде виїзд швидкої допомоги на гіпертонічний криз або високу температуру безкоштовним, чи за нього потрібно буде платити? Скільки необхідно буде платити людині, щоб потрапити на планову операцію? За мамографію? За рентген? За діагностику та лікування онкопатології? Якщо співоплата стане обов’язковою, звідки візьмуть гроші пацієнти психіатричних клінік? Кому доведеться платити за розтин у морзі? А хто зможе сам заплатити за трансплантацію? А якою буде співоплата при реабілітації? Відповідей на ці запитання в Законі немає. Після запропонованої реформи за все, крім невідкладної, сімейної та паліативної медицини, пацієнтам потрібно буде офіційно платити, а от скільки і в якому обсязі — не зрозуміло. Хотіла уточнити з приводу терміну придатності препаратів, закуплених через міжнародні організації. За інформацією Центру протидії корупції, тільки 24 препарати з 400 були прострочені (6% від загальної кількості). 10 із 24 препаратів мали термін придатності більше одного року. У них також є документ від міжнародної організації Crоwn Аgents, яка зобов’язується надати препарати замість прострочених. Згідно з документом 3 позиції ліків перебувають в Україні, а поставка ще двох очікується в черв-

ні-липні цього року. Про яку кількість прост­рочених ліків ви говорите? Ви говорите про кількість позицій, я — про людей, адже кожен із цих препаратів потребує якийсь хворий. Частина з них призначалася для онкохворих дітей. Детальну інформацію про кількість і призначення прострочених ліків я опублікувала в своєму блозі наприкінці травня. А якщо в грошах, то на десятки мільйонів лежить прострочених препаратів, які вже нікому не врятують життя, а повинні. Зайшли препарати з терміном придатності в 4 місяці. Ви можете піти в аптеку в будь-який день, а держава купує ліки один раз на рік. Тому термін придатності цих препаратів повинен бути таким, щоб їх вистачило до наступних закупівель. У такому випадку в мене до вас запитання по вашому законопроекту «Про внесення зміни до статті 17 Закону України «Про лікарські засоби» (щодо термінів придатності лікарських засобів, закуплених із залученням спеціалізованих організацій)» (№6194). У ньому ви пропонуєте збільшити вимоги до терміну придатності закуплених через міжнародні організації медикаментів. Чому такі самі умови не стосуються українських компаній? Адже вони теж можуть загубитися десь, і ми отримаємо прострочені, але українські ліки. Мій закон якраз і приводить міжнародні закупівлі до єдиних українських вимог. А в Законі «Про міжнародні закупівлі» це питання віддано під контроль і відповідальність МОЗ, за що пацієнти тепер розплачуються відсутністю якісних препаратів. Здається, Закон «Про міжнародні закупівлі» відповідає умовам, за якими ці організації працюють у всьому світі. Усі цивілізовані країни закуповують медикаменти самостійно, вчасно, без посередників, тому що хочуть, аби їх державну політику поважали. Мені важливо, щоб дотримувалися інтереси нашої держави, щоб закупівлі проводилися в строк і за кращими цінами, а наші пацієнти були б своєчасно забезпечені якісними препаратами. Зараз законопроект «Про державні фінансові гарантії» (№6327) знаходиться у профільному Комітеті. На якому етапі нинішня підготовка його, чи буде він ухвалений і проголосований до кінця цієї сесії? За яких умов ви готові його підтримати? Закон перебуває в нашому Комітеті. Секретаріат уже вніс 886 правок, поданих 80 народними депутатами. Уявляєте якість документа обсягом у 24 сторінки, який тепер разом із правками становить 328 сторінок? Це прямий наслідок того, що МОЗ конструктивно не працює з Парламентом, а мало б. Моя позиція не змінилася — я продовжую говорити про те, що цей закон не є реформою, яка полегшить людям життя, він лише легалізує обов’язкову оплату пацієнтом медичних пос­луг — виведе з тіні гроші, які раніше ходили у конвертах. Платити зможуть тільки ті, у кого є гроші. Реформа — це комплекс дій, що повинен привести до конкретного результату — доступної для людей медицини. Мої опоненти не беруть до уваги, що саме Парламент запустив реформу охорони здоров’я у грудні 2015 року, провівши парламентські слухання. Ми затвердили покроковий план дій для

трансформації системи охорони здоров’я до європейського рівня, зафіксували, що повинні фінансувати послугу, а не ліжка. І виконали взяті на себе зобов’язання, тільки без гучного піару. Над законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» (№2309), який став Законом №2002, Комітет працював майже 2 роки. Цим Законом введено поняття оплати за медичні послуги, тобто «гроші пішли за пацієнтом» ще у квітні. Із жовтня цього року медичні установи і лікарні зможуть перейти на фінансування медичної послуги. Тобто реформа вже стартувала, але МОЗ досі не прийняло підзаконних актів — не затвердило моделі розрахунку собівартості медичної допомоги, не надало переліку послуг (за що і як платитимуть). Тобто гроші, які повинні йти за пацієнтом, не знають адреси, куди їм іти. Ви стали співкерівником групи з доопрацювання медреформи. Чи прогнозуєте ви, що до 15 липня всі необхідні законопроекти будуть прийняті? Прогнозувати дати я не буду. Законопроект повинен стати якісним, а отже, його потрібно доопрацювати. Але тепер постає питання: «До чого?» Міністерство пропонує затвердити базовий гарантований пакет допомоги: екстрену, сімейну та паліативну. За все, що виходитиме за ці рамки, платитимуть пацієнти. Це ще глибше розділить людей на багатих і бідних — тих, хто може за себе заплатити, і тих, хто не може. Як говорить МОЗ, тим, хто не зможе платити, можливо, дадуть субсидії. Але про це в Законі нічого немає. Тобто Міністерство свідомо збільшує кількість людей, які будуть змушені чекати субсидію і стояти з простягнутою рукою, зміцнює й примножує в державі співтовариство, у мисленні якого закріпиться модель мовчазного очікування подачки. У нас є інший варіант розвитку — введення державного медичного страхування з фіксуванням відсотка від ВВП, що виділятиметься з бюджету. Платити повинен той, хто може це зробити. Роботодавець платить за свого працівника, приватний підприємець платить за себе. Це — додаткові гроші, які повинні зайти в державний фонд медстрахування. Пенсіонер заплатить, умовно, одну гривню, а решту необхідної суми оплатять із держбюджету. Державно-приватна модель медичного страхування найбільш прийнятна для країн, що розвиваються. А ті, хто неофіційно працює? А ось тут я готова плавно перейти до реформи економіки й системи оподаткування, і дивитися в корінь, і робити так, щоб люди самі хотіли б працювати офіційно. Але зараз ми говоримо про моделі нової системи охорони здоров’я. Усі люди повинні отримувати гарантований пакет медичних послуг, і це збігається з тим, що пропонує Міністерство. А ось далі потрібно знайти оптимальне рішення. Уже від прийнятого Закону №2002 ми зможемо вийти на державне страхування. Хочу також згадати про пропозицію Міністерства створити монопольний орган — Національну службу здоров’я. У запропонованому форматі вона завдасть більше шкоди, ніж користі. Крім того, не зрозуміло, чому ці функції не може виконувати саме Міністерство. Чим саме він вам не подобається? Монополією функцій. Цей орган сам визначає тарифи — скільки платимо, кому платимо, за що платимо, контролює якість лікування й обирає виконавця медичної послуги. Тобто «гроші йдуть за пацієнтом», тільки не туди, куди той хоче, а туди, куди їм вкаже цей орган. Ну і, звичайно, забирає під себе 80 млрд грн — ті гроші, що зараз децентралізовані і як медичні субвенції надходять у регіони. За матеріалами онлайн-видання «Лівий берег»

3


НОВИНИ ДОРОГ У МОЛОД ИМ?

ОБГОВОРЕННЯ

ЛІКАРІ-ІНТЕРНИ НМУ ІМ. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ СТАЛИ ЗАРУЧНИКАМИ ЧУЖИХ АМБІЦІЙ

У

2017 році українські лікарі-інтерни вперше складали іспит «Крок 3. Загальна лікарська підготовка», який окрім стандартної частини містив міжнародний субтест, заснований на критеріях оцінювання в США, — USMLE (United States Medical Licensing Exam). Як повідомила в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, з «українською» частиною іспиту переважна більшість лікарів-інтернів впоралась, а от результати міжнародного тесту виявилися провальними — прохідний бал 70,5 набрали лише 3% інтернів. «Тест USMLE має скласти кожен лікар у США, щоб отримати право зай­ матися лікарською діяльністю, — коментує ситуацію У. Супрун. — Це означає, що сьогодні між рівнем підготовки українських випускників вищих медичних навчальних закладів і випускників закордонних університетів утворилася величезна прірва». Жоден лікар-інтерн Української військово-медичної академії, Сумського державного університету, Ужгородського національного університету та Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини» узагалі не склав міжнародного субтесту USMLE. Крім того, це не єдині неприємності, які спіткали молодих медиків цього року. Зокрема випускники Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця досі не отримали сертифікати про складання іспиту «Крок 2. Загальна лікарська підготовка», котрий проводив ДУ «Центр тестування при МОЗ України». Без цих документів вони не зможуть влаштуватися на роботу й отримати посади лікарів-інтернів. Ректор Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця Катерина Амосова не погоджується з позицією МОЗ і заявляє: «Із 1999 року аналог ЗНО для студентів-медиків і інтернів під назвою «Крок 1, 2, 3» адмініст­ рує Державна установа «Центр тестування при МОЗ України», яка фінансується не з бюджету, а винятково шляхом оплати її послуг вишами і коледжами. Як щойно з’ясувалося, єдиним вишем, який весь цей час не мав і не має жодних фінансових відносин із Центром, є наш університет, — стверджує К. Амосова. — З НМУ ім. О. О. Богомольця до кінця 2017 року діє особлива угода про співпрацю. Відповідно, затверджений МОЗ кошторис для НМУ ім. О.О. Богомольця на цей рік не передбачає жодних видатків на оплату тестування включно із «сертифікатами». Виникає природне питання: звідки така преференція? Ймовірно, тому, що до вересня 2016 року директор

РЕЗУЛЬТАТИ МІЖНАРОДНОГО СУБТЕСТУ USMLE ВНЗ Луганський державний медичний університет Дніпропетровська медична академія Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького Запорізький державний медичний університет Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова Харківська медична академія післядипломної освіти Українська медична стоматологічна академія Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика Одеський національний медичний університет Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського Донецький національний медичний університет Запорізька медична академія післядипломної освіти Івано-Франківський національний медичний університет Харківський національний медичний університет Буковинський державний медичний університет

Центру була водночас завідувачкою кафедри інформатики НМУ ім. О. О. Богомольця, а частина її співробітників — нашими викладачами на 1-1,5 ставки». К. Амосова стверджує, що МОЗ «заднім числом» запропонував НМУ ім. О. О. Богомольця укласти із Центром новий договір про оплату послуг, які вже по факту реалізовані. «До того ж йдеться про космічну суму — майже мільйон гривень, — оборюється ректор університету. — Крім того, я поцікавилася чинною державною нормативною базою і з’ясувала: вимагання будь-яких «додатків» до диплома для зарахування випускників в інтернатуру не передбачено Наказом МОЗ України від 19.09.1996 р. №291. Отже, ситуація, яка склалася, має ознаки використання випускників для того, щоб змусити НМУ ім. О. О. Богомольця без жодних юридичних підстав, незаконно, перерахувати колосальні гроші підвідомчій МОЗ структурі». «НМУ ім. О. О. Богомольця — єдиний вищий навчальний заклад, який не уклав договору з Центром тестування при МОЗ. Це призвело до того, що Центр змушений був провести іспити для студентів університету за власні кошти. Незважаючи на те що такі витрати є прямими збитками Центру,

КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРІВ- ІНТЕРНІВ 44 413

СКЛАЛИ, % 6,8 5,3

НЕ СКЛАЛИ, % 93,2 94,7

589

5,3

94,7

148

3,4

96,6

443

3,4

96,6

420

3,1

96,9

365 213

3 2,8

97 97,2

447

2,7

97,3

513

2,5

97,5

215

2,3

97,7

179 63

1,7 1,6

98,3 98,4

300

1

99

143 190

0,7 0,5

99,3 99,5

працівники установи зробили все можливе, щоб не зірвати іспити студентам НМУ ім. О. О. Богомольця. Тепер, коли ті склали тестування й готові рухатися далі, НМУ ім. О. О. Богомольця все ще відмовляється підписати зазначений договір. За відсутності договору й оплати іспитів Центр не має юридичних підстав і фінансових можливостей видати сертифікати студентам про складання іспиту «Крок 2. Загальна лікарська підготовка». Ми звернулися до керівництва НМУ ім. О. О. Богомольця з проханням невідкладно вирішити ситуацію. Будь-яке затягування процесу порушує право випускників на працевлаштування, що є неприпустимим», — стверджує в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. К. Амосова сподівається, що звернення університету до Міністерства «із наданням повної інформації» розблокує видачу сертифікатів. «В іншому випадку НМУ ім. О. О. Богомольця буде вимушений реагувати на протиправні дії Центру, у тому числі позовом до суду», — говорить вона. За матеріалами сторінок Уляни Супрун та Катерини Амосової у Facebook

К

ерівництво Херсонської облдержадміністрації провело переговори з Міністерством охорони здоров’я щодо відновлення діяльності Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського у Херсоні. «Розроблено кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Сподіваюся, що вже незабаром наші діти матимуть змогу отримувати медичну освіту на Херсонщині», — повідомив за результатами зустрічі на-

4

чальник управління освіти, науки та молоді Херсонської ОДА Євген Криницький. За словами Голови Херсонської ОДА Анд­рія Гордєєва, у регіоні є необхідні ресурси для забезпечення роботи медуніверситету. Це, зокрема, КЗ «Херсонська обласна клінічна лікарня», КЗ «Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня», три потужні міські клінічні багатопрофільні лікарні, які мають кафедри загальної практики-сімейної ме-

М

іністерство охорони здоров’я України винесло на громадське обговорення проект Наказу МОЗ «Про внесення змін до Переліку рідкісних (орфанних) захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації та для яких існують визнані методи лікування», яким пропонує розширити перелік орфанних захворювань. В обґрунтуванні необхідності прийняття документа говориться, що відповідно до ст. 53 розділу V Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою забезпечення профілактики та лікування рідкісних (орфанних) захворювань, на виконання Наказу МОЗ від 27.10.2014 р. №778 (зі змінами) Міністерство переглянуло Перелік рідкісних (орфанних) захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації та для яких існують визнані методи лікування. За результатами перегляду МОЗ пропонує внести до Переліку такі захворювання й патологічні стани:  порушення обміну орнітину;  аргінінемію;  дефіцит орнітинкарбамоїлтрансферази;  порушення обміну гліцину;  інші порушення накопичення ліпідів;  хворобу Вольмана;  спадкову еритропоетичну порфірію;  порфірію шкірну пізню;  інші порфірії;  ліпоматоз, не класифікований у інших рубриках;  енцефаліт, мієліт і енцефаломієліт;  енцефаліт, мієліт і енцефаломієліт при хворобах, класифікованих в інших рубриках;  прогресуючий енцефаломієліт з ригідністю і міоклонусом;  вторинний паркінсонізм, спричинений іншими зовнішніми факторами;  інші форми вторинного паркінсонізму;  блефароспазм;  дистонію неуточнену;  спадкову моторну та сенсорну невропатію;  інтерстиціальний (стромальний) і глибокий кератит (синдром Когана). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

!

дицини Одеського медичного університету. Для підготовки молодших медичних спеціалістів у регіоні працює КУ «Херсонський базовий медичний коледж», КЗ «Бериславський медичний коледж» та КЗ «Генічеське медичне училище». «Створення медичного вишу на Херсонщині допоможе збільшити кількість професійних кадрів у нашій області. Наразі медична сфера тільки нашого регіону потребує 1,5 тис. фахівців», — заз­ начив А. Гордєєв.

ЦЕНТР ОФТАЛЬМОЛОГІЇ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ КЛІНІКИ КЕЛЬНА (НІМЕЧЧИНА) СПІЛЬНО З ДУ «ІНСТИТУТ ОЧНИХ ХВОРОБ І ТКАНИННОЇ ТЕРАПІЇ ІМ. В. П. ФІ-­  ЛАТОВА НАМН УКРАЇНИ» ЗАПУСТИЛИ ПРОЕКТ, ПІД ЧАС ЯКОГО НІМЕЦЬКІ ЛІКАРІ НАВЧАТИМУТЬ СУЧАСНИМ МЕТОДАМ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ РОГІВКИ. ­

За матеріалами сторінки Андрія Гордєєва у Facebook

За матеріалами офіційного сайту Центру офтальмології університетської клініки Кельна

ВИМ У ШЕНЕ ПЕРЕСЕ ЛЕННЯ

КРИМСЬКИЙ МЕДУНІВЕРСИТЕТ ПЛАНУЮТЬ ВІДКРИТИ У ХЕРСОНІ

Перелік орфанних захворювань розширять?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

14 липня 2017 року

ПЕРЕВІРК А Н А ПРА К Т ИЦІ

У СВІ Т І

В УКРАЇНІ ВПРОВАДЖУЮТЬ ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ «ВИКЛИК ТУБЕРКУЛЬОЗУ»

Підтверджено ефективність тесту на рак за аналізом крові

Київській, Миколаївській та Львівській областях із жовтня 2017 до березня 2018 року діятиме пілотний проект «Виклик туберкульозу» для хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ), участь у якому візьмуть 200 пацієнтів. Як зазначила Голова Представництва PATH (Програми антимонопольних технологій в галузі охорони зоров’я) в Україні, директор проекту «Виклик туберкульозу» Катерина Гамазіна заплановано, що супроводжувати пацієнтів будуть як на стаціонарному, так і на

езультати дослідження за участі 400 пацієнтів із США й країн Європи підт­ вердили, що тест Parsortix британської компанії Angle дає змогу визначити онкопатологію у 95% випадків. Завдяки цьому тесту жінки, у яких підозрюють наявність ракових новоутворень, здаватимуть лише аналіз крові. Крім того, застосування тесту Parsortix сприятиме своєчасному призначенню оперативного лікування, що рятуватиме життя жінок, а також допомагатиме вибрати «правильний» онкологічний препарат. До того ж пацієнткам із доброякісними утвореннями не доведеться проходити зайвих обстежень у спеціалізованих лікувальних установах. Для того щоб тест став доступним для використання у лікарській практиці, він мусить пройти ще клінічні дослідження на відповідність нормативним вимогам європейського й американського регуляторів.

У

амбулаторному етапах. Зокрема на стаціонарному етапі складатимуться індивідуальний портрет кожного хворого і план надання послуг для покращення ефективності лікування. Спеціалісти оцінюватимуть потреби пацієнта і ризики переривання лікування. У межах проекту кожен пацієнт отримуватиме повну інформацію про своє лікування, за потреби йому надаватимуться юридичні послуги (оформлення паспортів, груп інвалідності). Хворі також зможуть обирати, де отримати послуги після виписування зі стаціо-

нару, а за 3 тижні до нього оновлюватимуть перелік потреб пацієнта і переглядатимуть план надання необхідних послуг. Під час реалізації проекту «Виклик туберкульозу» аналізуватимуть співвідношення витрат на послуги та їх результат. Так на практиці відпрацюють найвдаліші моделі надання допомоги хворим із МРТБ для подальшого впровадження їх на території всієї країни. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КОН Т РОЛЬ ЯКО СТ І

ПЕРЕВІРКА ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ ЗУПИНИЛА ВИРОБНИЦТВО ЛІКІВ НА ЧОТИРЬОХ ЗАВОДАХ

Д

ержавна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками повідомила: на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва від 01.03.2017 р. у справі №757/12050/17-к та від 06.03.2017 р. у справі №757/12792/17-к посадовими особами Держлікслужби було здійснено низку позапланових перевірок вітчизняних виробників лікарських засобів. Загалом проведено 10 перевірок на дотримання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, у тому числі спирту етилового. Найчастіше були виявлені такі порушення:  параметри мікроклімату складських приміщень не контролюються або контролюються неналежним чином, що призводить до зберігання сировини, готової продукції, первинного пакувального матеріалу та друкованої продукції при температурі, яка не передбачена специфікаціями;  відсутня кваліфікація складських приміщень;  неналежне облаштування складських приміщень, що унеможливлює здійснення очищення стін, стель та підлог;  на складах зберігання рослинної сировини зони для карантину не відокремлені від інших зон зберігання або відокремлення здійснено у спосіб, що не запобігає поширенню гризунів та мікроорганізмів, які можуть потрапити разом із рослинною сировиною;  відбір зразків для ідентифікації активних фармацевтичних субстанцій здійснюється не з кожного тарного місця;

!

 не проведена або проведена без урахування найгіршого випадку оцінка ефективності системи відкликання продукції;  здійснюється неналежне очищення технологічного обладнання від залишків попередніх серій, відсутні ідентифікація статусу «очищено/в роботі» технологічного обладнання та його кваліфікація;  розмір виготовленої серії лікарського засобу не відповідає заявленому в матеріалах реєстраційного досьє, відсутня валідація процесу виробництва;  уповноважена особа не відповідає кваліфікаційним вимогам, які встановлені Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів;  суб’єкт господарювання не повідомляє Держлікслужбу про зміну даних, що подавались у підтвердних документах до заяви на отримання ліцензії з виробництва лікарських засобів та до ліцензійної справи, у тому числі щодо зміни Уповноважених осіб, планування контрактної виробничої діяльності з вітчизняними та закордонними виробниками;  неналежне здійснення уповноваженою особою сертифікації серій лікарських засобів, у тому числі при контрактному виробництві з виробниками-нерезидентами: упов­ новажена особа не володіє інформа­ц ією, яким чином здійснювалося виробництво та контроль якості попередніх стадій виробництва поза межами України, відсутні технічні угоди щодо якості між уповноваженою особою в Україні й уповноваженою особою виробника — нерезидента, відсутні технічні

угоди, включаючи контроль умов зберігання та транспортування лікарських засобів, а лікарські засоби, що вироблені поза межами України, не пройшли повний якісний та кількісний аналіз, як мінімум щодо всіх діючих речовин відповідно до вимог реєстраційного досьє. «Ці порушення можуть призвести до виробництва неякісних лікарських засобів, які, потрапляючи в мережі оптової й роздрібної торгівлі, здатні завдати шкоди здоров’ю або життю людини», — говориться у висновку Держлікслужби за результатами перевірки. У зв’язку з виявленими порушеннями державний орган зупинив виробництво лікарських засобів до усунення порушень Ліцензійних умов на двох потужностях: ТОВ «Виробниче об’єднання «Тетерів» і дочірньому підприємстві «Ладижинський завод «Екстра» ПАТ «Укрмедпром». На ПрАТ «Біолік» зупинено виробництво лікарських засобів у частині проведення випробувань у рамках контролю якості «Мікробіологічні — мікробіологічна чистота», а у ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» — у частині сертифікації серій (випуск серій) лікарських засобів: «Маліпін», сироп, 97 мг/мл по 125 г у флаконах №1 (UA/14682/01/01) та «Неопринозин», сироп, 250 мг/мл по 100 мл або по 150 мл у флаконі №1 (UA/14587/01/01). За матеріалами офіційного веб-сайту Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками

Р

За матеріалами Reuters

Фармкомпанія Allergan заплатить 13 млн дол. за підкуп лікарів

І

рландська фармацевтична компанія Allergan роками незаконно просувала офтальмологічні препарати, надаючи лікарям цінні консультаційні послуги, а також оплачуючи їм ділові зустрічі й обіди. Увесь цей час викривачі та їх адвокати боролися із фармкомпанією, намагаючись довести, що вона діє за межами правового поля. Їх зусилля виявилися не марними: Allergan погодилася заплатити 13 млн дол. для врегулювання звинувачень у комерційному підкупі, які висунуті США та 19 окремими штатами. Історія почалася у 2009 році. Тоді проти Allergan уперше було подано позов, у якому представників компанії звинуватили у підкупі американських лікарів з метою просування препарату Restasis та інших офтальмологічних засобів. У позові також зазначалося, що для збільшення кількості призначень препаратів лікарями компанія Allergan пропонувала послуги бізнес-консультування, реєстрацію на веб-сайті Allergan Access, котрий надає фінансовий аналіз, інструменти для найму персоналу, ресурси для безперервного нав­ чання тощо. Компанія також пропонувала оплату за відвідування лікарями ділових зустрічей і обідів. За матеріалами FiercePharma

МІЖВІДОМЧА ГРУПА, ДО ЯКОЇ ВВІЙДУТЬ ПРЕДСТАВНИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК ТА СПІВРОБІТНИКИ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ВИЗНАЧИТЬ ПЕРЕЛІК ОБ’ЄКТІВ ТА СФЕР КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ У МЕДИЧНІЙ ГАЛУЗІ, НАЯВНИХ ЗАГРОЗ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й НЕОБХІДНИХ ЗАХОДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ЇХ СТАЛОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ЦІ ДАНІ БУДУТЬ ВРАХОВАНІ ПІД ЧАС РОЗРОБКИ ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО КРИТИЧНУ ІНФРАСТРУКТУРУ ТА ЇЇ ЗАХИСТ». МІЖВІДОМЧА СПІВПРАЦЯ ЗУМОВЛЕНА ВИКОНАННЯМ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІД 16.01.2017 Р. №8 «ПРО РІШЕННЯ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ ВІД 29.12.2016 Р. «ПРО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ОБ’ЄКТІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ». За матеріалами офіційного сайту НАМНУ

5


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

МЕДИЧНА РЕФОРМА — ПЕРЕВІРКА НА ВІДПОВІДНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ

За іронією долі цьогорічне святкування Дня Конституції збіглося з підготовкою до другого читання в Парламенті проекту «головного реформаторського закону», який викликає багато запитань щодо його відповідності Основному закону України.

Камінь спотикання чи скрижаль закону?

Андрій ОЛІЙНИК, завідувач юридичного відділу Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

6

Проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327), прийнятий Верховною Радою України в першому читанні, передбачає запровадження офіційної оплати медичних послуг пацієнтами на вторинному і третинному рівнях. Тож багаторічні дискусії на тему «недоторканості» 49-ї статті Основного закону України завершилися несподіваним поворотом: що не вдається відмінити, спробуємо обійти? Нарікання реформаторів на те, що досягти небаченого успіху їм

заважає ст. 49 Конституції України, змусили чи не кожного громадянина країни вивчити її та з’ясувати, що вона не виконується. Адже, як стверд­ж ує згадана стаття, кожен із нас має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне обс л у г ову ва нн я, а са ма охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медикосанітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Основний закон зобов’язує державу створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування та гарантує, що в державних й комунальних закладах

охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, а їх мережа не може бути скорочена. Більше того, конституційні гарантії на медичну допомогу забезпечені доволі конкретними механізмами їх реалізації, деталізованими в інших законах України і головне — встановленням відповідальності, у тому чис лі й криміна льної (ст. 184 ККУ), за порушення цих приписів. Інша справа — наскільки вони виконуються? Аби не виникало різночитань у трактуванні 49-ї ст., Конституційний суд України у своєму рішенні від 29.05.2002 р. №10-рп/2002 зробив кілька чітких правових висновків щодо того, як правильно розуміти конституційне положення про право на безоплатну медичну допомогу. До речі, це офіційне тлумачення є обов’язковим до застосування, у тому числі й Парламентом під час прийняття нових законів. Відтак у процесі розгляду законопроекту №6327 правові висновки Конституційного суду України мають бути обов’язково враховані. Тобто, поперше, положення законопроекту не мають суперечити висновку про те, що в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам, незалежно від її обсягу і без попереднього, поточного або наступного розрахунку за її надання. По-друге, потрібно, щоб саме поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування (у тому числі державного), формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я й перелік таких послуг були визначені законом. Запровадження державного медичного страхування не суперечитиме констит у ційному припису лише в тому разі, коли платниками обов’язкових страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства, інші суб’єкти господарювання, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення платежів (внесків) із громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме вимогам Конституції України, оскільки це одна із форм оплати за надання їм допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Ти м, х т о вва ж ає положен н я Основ­ного закону «гальмом» до надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, за окрему плату, слід нагадати, що Конституція України не виключає такої можливості. Проте перелік платних послуг (за термінологією ВООЗ «медичних послуг другорядного значення», «парамедичних послуг») не може стосуватися безоплатної медичної допомоги, і відповідно вимоги п. 6 ч. 1 ст. 92

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

14 липня 2017 року

Конституції України також мають встановлюватися законом.

Гарантійний чи обмежувальний? Основна новація законопроекту №6327 — запровадження державного гарантованого пакету, у межах якого держава гарантує повну або часткову оплату (за рахунок коштів держбюджету) визначеного обсягу медичних послуг, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, вагітністю та пологами, а також лікарських засобів. Таким чином, держава по суті бере на себе обов’язок фінансувати медичні послуги лише в обсязі, виз­наченому законом. При цьому повністю безоплатними для пацієнта будуть медичні пос­ луги та лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної, первинної та паліативної допомоги. Медичні пос­ луги на вторинному і третинному рівнях фінансуватимуться за принципом співоплати: частково за рахунок коштів держбюджету, а частково — за рахунок власних коштів хворого чи з інших джерел. Перелік конкретних видів медичних послуг і лікарських засобів, оплата за надання яких гарантується повністю або частково за рахунок держави, а також обсяг такої оплати мають виз­начатися в деталізованому описі, котрий є невід’ємною частиною державного гарантованого пакета. Пропонується, що такий опис щороку з урахуванням клінічних настанов розроблятиме Національна с лу жба здоров’я, схва люватиме Кабінет Міністрів України і затверджуватиме Верховна Рада України у складі законопроекту про Державний бюд­ж ет на відповідний рік. Первинна редакція законопроекту передбача ла визначення такого переліку лише на рівні Уряду. Відповідно деталізованим описом визначатимуться пос­л уги, які повністю (на 100%) оплачуватимуться за рахунок пацієнтів (так званий червоний список). А тепер найголовніше: державі та суспільству потрібно віднайти чітку й однозначну відповідь на запитання, чи не суперечать такі положення Основному закону? Отож, з позицій припису ст. 49 Конституції України встановлення будь-яких меж без­оплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи «в рамках, визначених законом» тощо є неприй­н ятним. Також це супере­ч ить положенням ст. 3, ч. 3 ст. 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога має надаватися всім громадянам у пов­ному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров’я. У рішенні Конституційного суду України прямо вказується на немож ливість обмеження права на безоплатну медичну допомогу гарантованим рівнем. На думку ж МОЗ України, законопроект №6327 не суперечить Конс­ титуції України. Мовляв, навпаки, держава нарешті почне виконувати

«

В ДЕКОГО ВИНИКАЄ СПОКУСА ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ ШЛЯХОМ «ПРАВИЛЬНОГО» ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ «МЕДИЧНА ДОПОМОГА» ТА «МЕДИЧНА ПОСЛУГА». ТОБТО ТЕ, ЗА ЩО СПЛАЧУВАТИМЕ ПАЦІЄНТ, НАЗВУТЬ МЕДИЧНОЮ ПОСЛУГОЮ, А НЕ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ (САМЕ ТАКИЙ ТЕРМІН ЗАКЛАДЕНО В КОНСТИТУЦІЇ). ТА ЧИ НЕ МАНІПУЛЯЦІЯ ЦЕ?

«

ст. 49 Основного закону, і це питання регулюється завдяки розмежуванню понять «медична допомога» та «медична послуга», оскільки компонент медичної допомоги в тарифі послуги завжди оплатить держава, як того й вимагає Конституція. А на вторинному та третинному рівнях держава гарантує 100-відсоткову оплату медичної допомоги і часткову — інших медичних послуг й лікарських засобів, що потрібні для лікування.

Знайди п’ять відмінностей Виявляється, увесь «сир-бор» — у термінології. І в декого виникає спокуса вирішити проблему шляхом «правильного» визначення понять «медична допомога» та «медична послуга». Тобто те, за що сплачуватиме пацієнт, назвуть медичною пос­лугою, а не медичною допомогою (саме такий термін закладено в Конституції). Та чи не маніпуляція це? Заради справедливості слід зауважити, що Конституційний суд України у своїх рішеннях вказував на існування різних трактувань понять «медична допомога» та «медична послуга»: і як синонімів, і як антонімів, і як компонентів одного цілого. Утім, на той час відповідні дефініції не були визначені законом, і суд виходив як із лінгвістичного, так і з правового аналізу цих термінів, зокрема застосовував визначення ВООЗ. Наприк ла д, у своєму рішенні від 25.11.1998 р. Конституційний суд, вирішуючи питання про конс­ титуційність переліку послуг, які можуть надаватися за гроші в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, зазначив, що частина перелічених у Постанові КМУ від 17.09.1996 р. №1138 медичних послуг підпадала під поняття «медична допомога», оскільки ненадання такої могло завдати істотної шкоди здоров’ю хворих. Із цих міркувань відповідний перелік було виз­н ано неконституційним. Сьогодні Основи законодавства України про охорону здоров’я (з урахуванням Закону від 06.04.2017 р. №2002) містять визначення понять як «медичної допомоги» (діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами),

так і «медичної послуги» (послуга, що надається пацієнту зак ладом охорони здоров’я або фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, й оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт). Але, як бачимо, ситуація з часом не змінилася. Вказані визначення не пролили світла на стан речей, не розкривають відмінностей між медичною допомогою та послугою, насамперед в аспекті важ ливості для життя та здоров’я людини з точки зору застосування ст. 49 Конс­т итуції. Хоча схоже, що більшість людей, особливо це стосується пацієнтів, на рівні сприйняття не вбачають різниці між цими поняттями в частині медичної складової. Наприклад, послуга може бути певною логічно завершеною частиною медичної допомоги з технологічної та економічної точки зору. МОЗ України за являє, що на вторинному і третинному рівнях медичні послуги, котрі виходять за рамки медичної допомоги, оплачуватимуться державою та самим пацієнтом (так звана співоплата). Але чи дійсно йдеться про другорядні послуги, як передбачено Конституцією? Принаймні законопроект не дає відповіді на це запитання. З іншого боку, коли різниця між медичною допомогою та медичною послугою настільки суттєва, що дає змогу правильно застосовувати ст. 49 Конституції, тоді чому перелік останніх слід затверджувати щороку? І якщо основні відмінності між ними полягають саме в медичному «наповненні», а не в питаннях фінансування видатків, тоді таке розмежування має бути сталим. У будь-якому випадку перелік платних послуг (знову ж таки — другорядних, парамедичних) має бути визначений на рівні Закону. Зокрема згаданий перелік мав би стати основним предметом регулювання законопроекту №6327, особливо зважаючи на його мету й назву «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Натомість він не містить навіть мінімальних гарантій на вторинному і третинному

рівнях допомоги. Навпаки, перелік послуг, які частково чи повністю оплачуватиме пацієнт за власні кошти, щороку змінюватиметься і залежатиме від фінансових можливостей держави. Зверніть увагу й на те, що Головне науково-експертне управління ВРУ у своєму висновку щодо законопроекту №6327 також зазначило: деякі його положення не узгоджуються з Основним законом України, насамперед у частині безоплатності медичної допомоги. Конституція України не передбачає можливості встановлення будь-яких винятків із зазначених положень, крім обмежень в умовах воєнного або надзвичайного стану. Запропонований законопроектом механізм фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів не сприятиме забезпеченню збереження та відновлення здоров’я населення України. Адже, якщо у застрахованої особи (особливо це стосується малозабезпечених категорій) після надання їй безоплатної екстреної медичної допомоги не буде коштів для часткової оплати спеціалізованої та/або високоспеціалізованої медичної допомоги, вона її не отримає, тобто не зможе реа лізувати своє конституційне право. Тому прийняття згаданого законопроекту призведе до звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод громадян, а згідно із ч. 3 ст. 22 Конс­т итуції України це неприпустимо під час прийняття нових або внесення змін до чинних законів. Також до положень, які не узгоджуються з Конституцією України, належать норми законопроекту, де закладено створення й формування центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. А порядок щорічного затвердження пос­ луг гарантованого пакету створить умови непередбачуваності та не сприятиме стабільності правового регулювання відносин у цій сфері.

Ситуація — патова? З одного боку, усі розуміють, що зміни в медичній сфері нагальні й потрібні, а гарантоване право на безоплатну медичну допомогу здебільшого є декларативним і на практиці не забезпечується достатньою мірою. Однак, з іншого — очевидним є і те, що змінити відповідну норму Конституції в нинішніх умовах майже нереально. Та й чи потрібно? Водночас пошук виходу із такої, майже патової, ситуації здійснюється лише в напрямку, як формально «обійти гору», натомість про збільшення видатків на охорону здоров’я як про можливість «підкорити вершину» узагалі не йдеться. Чи вдасться схит­рувати — покаже час, однак у будь-якому разі від таких хитрощів може постраждати авто­р итет як Основного закону, так і правової системи в цілому. І наостанок. На жаль, жодного року наша держава не виконала вимоги Основ законодавства України про охорону здоров’я, яка передбачає фінансування галузі на рівні, не нижчому 10% національного доходу (навіть наполовину!). Тож кому заважає Конституція?

7


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

БОТУЛІЗМ І К : O

КОНІ НЕ ВИННІ?

Інфекції «піднімають голову» в умовах війни, бідності та недбалості. Цьогорічний спалах ботулізму в Україні й десяток смертей від нього були практично прогнозованими. Численними «перекроюваннями» служби санепіднагляду знищили її основну функцію, у «турботі про виробника» втопили інтереси споживача, а гучними реформами витіснили «дріб’язкові» клопоти щодо створення невичерпного запасу важливих ліків. Кого призначать винними? Пацієнтів, що пішли не в той супермаркет? Чи знову лікарів, яким не було чим рятувати помираючих?

Ольга ГОЛУБОВСЬКА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Інфекційні хвороби», завідувачка кафедри інфекційних хвороб НМУ ім. О. О. Богомольця, Заслужений лікар України, професор, доктор медичних наук

З

початку нинішнього року в Україні від ботулізму постраждало понад 70 осіб, 9 померло. Час від часу спалахи цієї хвороби можуть виникати повсюдно, у тому числі й у розвинених країнах. Наприклад, у 2015 році один з найбільших спалахів ботулізму було зареєстровано у штаті Огайо (США) — 80 потерпілих і 1 летальний наслідок. Зазвичай захворювання спричиняє споживання домашньої м’ясної та рибної продукції й консервації. В Україні у 90-х роках минулого століття також був «розгул»

ботулізму: збідніле населення займалося домашнім виготовленням консервів, вудженням і в’яленням риби та м’яса тощо. «Унікальність» же нинішньої ситуації в тому, що переважна кількість випадків захворювання на ботулізм і практично всі смерті від нього в Україні виникли внаслідок споживання рибної продукції, придбаної в місцях організованої торгівлі. Це неприпустимо і надзвичайно небезпечно, адже загрожує масовим поширенням тяжкої хвороби. На жаль, унас­лідок так званої реорганізації ДСЕС порушено цілісну систему комунікативних, організаційних та управлінських зв’язків служб, задіяних у ліквідації подібних спалахів. Сьогодні населенню загрожує ботулізм — завтра загроза може бути ще страшнішою, а служба реагування роздрібнена! Держспоживслужба України одразу після отримання інформації про випадки ботулізму заборонила продаж «підозрілої» продукції, але ці відомості надходили до неї дуже довго. Більше того,

вона отримала інформацію не від відповідних служб, а від клініцистів, які вже почали стикатися з численними випадками хвороби, втрачати пацієнтів і бити на сполох, шукаючи тих, хто має займатися цією проблемою на рівні контролю за роботою підприємств і торговельної мережі. Це ненормально! Ви уявляєте таке в цивілізованій країні? У лікарнях повно хворих, а контролюючі органи про це навіть не знають! Добре, що оперативно «перекрили» джерело поширення, і нових випадків начебто не виникло. Але де гарантія того, що завтра не вибухне в іншому місці? Торгові мережі насторожилися, виробники теж хочуть убезпечити себе від неприємностей і звертаються до Держспоживслужби, щоб перевірити продукцію. У такий спосіб вдалося виявити ще 2 вогнища інфікування. Але чому те, що в інших країнах є нормою, у нас робиться тільки після того, як вдарить грім, й окупиться занадто

дорого? І чому справа порятунку потопаючих завж­д и опиняється в їх руках? Адже жахливість нинішньої ситуації ще й у тому, що в Україні впродовж кількох років немає протиботулічних сироваток. Чим рятувати хворих? Єдиний вихід — використовувати імунологічні препарати, ввезені контрабандним шляхом. Я як лікар цього прийняти не можу. Ми не маємо права застосовувати ліки, не зареєстровані й не дозволені до використання. До того ж будь-який імунобіологічний препарат потребує особ­ливих умов транспортування та зберігання. Коли цим займається держава, вона гарантує дотримання таких умов, спеціальні органи контролюють ці процеси, і лікар убезпечений від несподіванок. Якщо ж препарати ввезено незаконно, ми можемо тільки сподіватися на добросовісність постачальників, однак гарантій дотримання ними всіх вимог немає. Коли із хворим щось трапиться, наприклад, розвинеться анафілактичний шок на введення сироватки, винним буде визнано лікаря! У Києві й обласних центрах лікарі ще можуть розраховувати на підтримку консиліумів, консультації професорів (хоча в разі непередбачуваних наслідків лікування відповідатиме той, хто ставить свій підпис під призначенням, тобто лікар). Натомість їх колеги в районних лікарнях опиняються сам на сам перед непростим вибором: відмовитися від застосування контрабандних препаратів і приректи хворого на смерть чи використати їх, підставляючи власну голову під караючий меч. Адже сьогодні розгорнуто потужну інформаційну компанію під гаслом «Лікарі — вбивці», і на цьому тлі дуже показовим буде покарання чергового «вбивці». Попри це лікарі не можуть відмовити хворому і раді, якщо їм вдається дістати хоч якусь сироватку, адже без неї вірогідність летального наслідку при ботулізмі сягає 70%. Це жахливо, коли ти знаєш, що міг би врятувати хворого, але нічим. Люди купують сироватку на чорному ринку: російського виробництва — дешевше, із країн Західної Європи — дуже дорого. Минулого року в Полтаві хворий заплатив 160 тис. грн за дозу протиботулітичної сироватки! Добре, що магазин, де він придбав заражену продукцію, згодом відшкодував йому витрати. Але це згодом. А де взяти такі кошти негайно, як і саму сироватку, котру потрібно вводити не пізніше ніж через 2 години після звернення хворого, а ще краще — негайно. Лікарі вже знають, де її купують пацієнти, але, надаючи таку інформацію родичам хворих, вони наражаються на звинувачення в корупції і в тому, що отримують свої відсотки з «оборудки». Тож ми опинилися в надзвичайно складній ситуації, яка зберігається ось уже кілька років поспіль. У 2012-2013 роках вона почала загострюватися — запаси сироваток у країні потроху зменшувалися, а з 2014-го ці препарати взагалі виявилися незареєстрованими в Україні. Тому ні централізовано, ні на рівні регіонів їх не можна було закупити. Тільки питання в іншому: якщо МОЗ цього зробити не могло, тоді потрібно було вирішувати питання на рівні РНБО чи Верховної Ради України. Не може бути, щоб у державі працював Уряд, а таке важливе питання «зависло» в повітрі чи було перекладене на плечі пацієнтів і лікарів. Скільки б нам не пояснювали, чому так сталося, відповідальність за хворого несуть не обличчя з екрана телевізора, котрі розповідають, як медикам потрібно лікувати, а лікарі — саме вони перебувають біля ліжка хворого в умовах, що забезпечили їм ті спікери. Я 25 років працюю інфекціоністом, і, скільки себе пам’ятаю, у будь-якій лікарні завжди був запас сироваток проти ботулізму, правця, дифтерії. Кожна країна повинна мати стратегічні запаси засобів невідкладної допомоги, вирішуючи організаційні питання по-своєму. Наприклад, у США такий запас накопичується централізовано — у разі спалахів препарати негайно доставляються за потребою. Там

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

14 липня 2017 року

формується стратегічний запас ліків проти багатьох інфекцій, навіть проти пандемічного грипу, щоб потім не завозити їх літаками в авральному режимі, як це було в Україні у 2009 році. Під час спалаху ботулізму в 2015 році Центр з контролю та профілактики захворюваності США надав лікувальним закладам усі необхідні дози сироваток протягом 2 годин. Зважаючи ж на наші реалії, можливо, краще не централізувати такі запаси, а розподілити їх по регіонах (якщо не в усі, то хоча б у кілька, щоб можна було доставити ліки впродовж 2 годин у відповідні лікувальні заклади). Але це вже деталі. Головне — щоб було що розвозити і чим лікувати хворих від правця, дифтерії, сказу, укусів змій, тяжких форм малярії. Наразі цього немає. Зокрема минулого року виникали проблеми з вакцинацією проти сказу, цьогоріч нібито вакцини з’явилися, але імуноглобулінів, які згідно з міжнародним стандартами показані при укусах третьої категорії, немає. Узагалі інфекційне благополуччя будьякої країни визначається не стільки кількістю спалахів хвороб, хоча це теж важливо, скільки здатністю їх вчасно й ефективно локалізувати. Наприклад, нещодавно у Нью-Мексико зареєст­ровано кілька десятків випадків чуми. Коли читаєш стрічку новин про те, як співробітники департаменту охорони здоров’я проводять екологічне розслідування кожного такого випадку, щоб убезпечити родичів хворих і сусідів від зараження, обходять усі будинки району, аби повідомити людям про небезпеку, навчають їх, як запобігти інфікуванню чи знизити його ризик, то заздриш організації роботи служб. В Україні з реагуванням складно — зруйновано відповідні структури, звільнено багатьох кваліфікованих спеціалістів, а на підготовку нових потрібно багато років і хороша система освіти, якої в нас теж немає. Тому я поки що не бачу світла в кінці тунелю. Та й політика боротьби з інфекційними хворобами в нас однобока: говорять здебільшого про ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз. Тобто звертають увагу лише на ті напрямки, котрі фінансуються Глобальним фондом, іншими міжнародними інституціями. Решта — соціальна сфера, яка абсолютно нікому не цікава і не потрібна, крім ентузіастів. До речі, саме зав­дяки їм останнім часом вдалося інформувати суспільство про актуальність вірусних гепатитів, домогтися державної програми з цього нап­рямку та завезення найсучасніших препаратів для терапії, розробити стандарти лікування, які відповідають міжнародним і оновлювалися вже 4 рази з 2014 року! Тобто щойно з’являвся новий офіційно зареєстрований препарат, ми одразу переглядали наші стандарти. Усі ліки проти вірусних гепатитів, зареєстровані в нашій країні, на сьогодні входять до номенклатури закупівель, і хворі їх мають отримати. Однак і на чорному ринку з’явилося багато препаратів цього напрямку, у тому числі й незареєстрованих в Україні. До речі, нашу державу не долучили до одного з важливих міжнародних проектів (з клінічного дослідження нового засобу для хворих на вірусні гепатити, які не відповіли на сучасну терапію) саме через те, що наші громадяни лікуються незареєстрованими препаратами, якість яких неможливо оцінити. Проте завдяки існуванню державної програми вдалося провести ефективні перемовини з компаніями-виробниками, що сприяло значному зниженню цін на інноваційні оригінальні препарати, завдяки чому наші хворі могли отримувати якісне лікування. Утім, дія згаданої програми завершилася у 2016 році, за який ми й досі не отримали ліків! Це сталося вперше і не вписується в жодне пояснення — кошти передано у 2016 році, а хворі залишилися без ліків! Деякі пацієнти так і не дочекалися необхідного лікування, і тому варто запитати: «Тож хто вбивці? Невже лікарі?» Доб­ре, що у 2016 році було прийнято глобальну стратегію ВООЗ з елімінації гепатиту С у

«

НЕ МОЖЕ БУТИ, ЩОБ У ДЕРЖАВІ ПРАЦЮВАВ УРЯД, А ТАКЕ ВАЖЛИВЕ ПИТАННЯ «ЗАВИСЛО» В ПОВІТРІ ЧИ БУЛО ПЕРЕКЛАДЕНЕ НА ПЛЕЧІ ПАЦІЄНТІВ І ЛІКАРІВ. СКІЛЬКИ Б НАМ НЕ ПОЯСНЮВАЛИ, ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХВОРОГО НЕСУТЬ НЕ ОБЛИЧЧЯ З ЕКРАНА ТЕЛЕВІЗОРА, КОТРІ РОЗПОВІДАЮТЬ, ЯК МЕДИКАМ ПОТРІБНО ЛІКУВАТИ,   А ЛІКАРІ — САМЕ ВОНИ ПЕРЕБУВАЮТЬ БІЛЯ ЛІЖКА ХВОРОГО В УМОВАХ,   ЩО ЗАБЕЗПЕЧИЛИ ЇМ ТІ СПІКЕРИ

«

європейському регіоні. І тепер наша влада, хоче вона того чи ні, буде вимушена працювати над вирішенням цієї проблеми. До того ж Україну як державу з обмеженими ресурсами, високим рівнем поширення гепатиту і прихильністю до вирішення цієї проблеми включено до соціального проекту Міжнародного альянсу, спрямованого на елімінацію недуги. Це хороша новина. Але є й такі, що викликають розгубленість у спеціалістів. Зокрема, це стосується вказівки використовувати різні міжнародні клінічні настанови. Адже, наприклад, щодо лікування гепатиту С вони дуже відрізняються в різних країнах. Тому чи не станеться так, що у Рівному хворих лікуватимуть за канадськими, а у Харкові — за датськими настановами? Наша профільна асоціація офіційно звернулася із цим запитанням до заступника Міністра охорони здоров’я, але відповіді не отримала. До того ж існує рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи, датована 2015 роком, де вказано, що кожна країна повинна розробляти свої національні стандарти, користуючись кращими медичними практиками, адаптованими під власну юридичну базу. І це правильно, бо як тепер оцінювати якість надання медичної допомоги в Україні? Крім того, у переліку міжнародних нас­танов, які МОЗ рекомендує для використання, чомусь немає стандартів ВООЗ, що, до речі, завж­д и орієнтовані на країни з обме­женими ресурсами, і їх реально можна використати. Зрештою, чому до ухвалення такого важливого рішення не було залучено профільних спеціалістів? В усіх країнах інфекційній безпеці приділяють надзвичайну увагу. Лише в нас «заспокоюють», мовляв, сегмент смертності від них значно менший, ніж від неінфекційних недуг. Тож варто розвіяти ілюзії. По-перше, вітчизняна статистика щодо інфекційної патології, м’яко кажучи, дуже і дуже «кульгає», і це підтвердила місія ВООЗ, яка нещодавно працювала в Україні. По-друге, у розвинених країнах, де інфекційна безпека є завданням номер один, смертність від інфекційних недуг невисока, але ж вони не заспокоюються цим! По-третє, потрібно розглядати офіційні дані під правильним кутом зору. Наприклад, не просто порахувати кількість смертей від малярії, аби потім роками ігнорувати цю «дрібну» статистику, а зважити на те, що в Україні помирає 10% таких хворих (майже як у країнах Африки!), тоді як у середньому у світі — менше 1,5%, а в розвинених державах узагалі намагаються запобігти летальним нас­лідкам, адже малярія на сьогодні абсолютно виліковна. Так само потрібно відновити довіру населення до вакцинації, інакше не уникнути спалахів кору, дифтерії тощо. Мало того, що в Україні трапляються постійні збої з постачанням вакцин, то ще й організовують ганебні флеш-

моби, лякаючи населення лікарями-вбивцями. Хто з батьків віддасть дитину на щеплення таким фахівцям? Та й самі пацієнти не навчені культурі турботи про власне здоров’я, тому нехтують вакцинацією, намагаючись всіляко її уникнути, тож колективний імунітет проти низки інфекцій неухильно знижується. Держава має турбуватися про здорових громадян, опікуватися хворими, працювати на випередження ситуації — це і є складові державної політики охорони здоров’я. Андрій ВОЛЯНСЬКИЙ, завідувач кафедри клінічної імунології ХМАПО, завідувач лабораторії імунореабілітації Інституту мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України, лікар вищої категорії, доктор медичних наук

О

станніми роками в Україні різко зросла частота інфекційних захворювань. Можна сказати, що за деякими нозологіями назріває епідемія. Насамперед це пов’язано з відсутністю лікарських препаратів для боротьби з тяжкими інфекціями. Зокрема ми стали свідками стрімкого зростання захворюваності на ботулізм (тільки за 2017 рік зареєстровано 76 випадків). Це занадто високий показник. Порівняймо: упродовж 1974-1982 років на теренах колишнього Радянського Союзу було зафіксовано 200 таких хворих. І вже точно не було такого, щоб у країні не можна було знайти сироватки проти цієї хвороби! Після Революції гідності сироватки російського виробництва проти ботулізму, правця, укусів гадюк і каракуртів не були перереєст­ ровані, тому й виникла серйозна проблема, а обіцянки Уряду і МОЗ зареєструвати європейські препарати за прискореною процедурою й отримати їх як гуманітарну допомогу «зрушили» тільки на початку липня, коли в Україну надійшли перші 25 доз ботулічного анатоксину (їх надала Програма розвитку ООН). Хоча перший «тривожний дзвінок» пролунав ще минулого року, коли кілька дітей з правцем опинилися в реанімаціях, і сироватки для них завозили з тієї самої Росії, але вже контрабандним шляхом. І це попри те, що подібні препарати потребують відповідного температурного режиму, й транс­ портування їх приватними особами пов’язане з багатьма ризиками. Однак хворі не мають вибору, і в Україну різними обхідними шляхами ввозять незареєстровані препарати проти правця, отрути гадюки та каракуртів, «підпільні» ціни на які сягають небес. Є попит — буде й пропозиція. Комерсант виграє, пацієнт ризикує, а лікар опиняється між двох вогнів — він вимушений рятувати хворого і водночас підставляє себе під юридичну відповідальність, оскільки, використовуючи незареєстровані препарати, порушує закон.

Не краща ситуація і з вакцинами, зокрема проти поширених інфекційних захворювань, які здатні спричиняти епідемії (кору, краснухи, кашлюку, поліомієліту). МОЗ намагається перекласти вину за провал вакцинації на батьків і медперсонал лікувальних установ. Дійсно, з 2008 року почалася масова відмова населення від щеплень. На те були причини: під час додаткової вакцинації проти кору індійською вакциною помер підліток, кампанія була призупинена, уся вакцина утилізована. Але цей випадок сформував у свідомості українців переконання про небезпечність вакцин. Знадобилося кілька років, щоб люди знову почали щепити своїх дітей. Але вже в 2015 році ми отримали новий «сюрприз»: у зв’язку з переходом на закупівлі через міжнародні організації впродовж 2015 року і першої половини 2016-го країна взагалі не отримувала жодних вакцин. У цей час світ перейшов із двовалентної на тривалентну вакцину проти поліомієліту. Мало кому відомо, що при цьому були заплановані логістичні втрати близько 60 млн доз вакцини старого зразка. Україна «пом’якшила» цей удар для розвинених країн, оскільки зобов’язалася провести додаткову вакцинацію дітей двовалентною вакциною в кількості 10 млн доз. А потім — не встигли, і після 18 квітня 2016 року, коли термін використання препаратів закінчився, майже 5 млн доз утилізували. Упродовж 2015 року Україна отримувала дуже обмежену кількість вакцин, які потрапляли тільки в приватні клініки й аптечну мережу. Загалом населення країни не вакцинувалося впродовж 1,5 року — такою виявилася ціна переходу на нову стратегію закупівель. І коли нам зараз говорять: українці самі винні в тому, що не щеплені, — це не зовсім правда. З травня-червня 2016 року вакцини почали надходити в Україну, але тільки нерозщеплені. Натомість за попередні 10 років українці звикли до того, що за всіх наших проблем (непрозорості процедур закупівель, бідності, корупції) вони все ж отримували якісні європейські розщеплені вакцини. Нині ж маємо тільки індійські, нерозщеплені. І коли в. о. Міністра охорони здоров’я України привселюдно заявляє, що громадяни США, Італії та Франції щепляться такими самими препаратами, що й українці, — це неправда. Усі розвинені країни майже 20 років тому перей­ шли на розщеплені вакцини! Яка ситуація нині в Україні? Закупівлі нареш­т і проводяться, вакцини завозять у великих кількостях, але не реалізуються: на сьогодні близько 40% доз, придбаних у 2016 році за кошти 2015 року, лежать у поліклініках, а діти залишаються без щеплень! І передусім це стосується індійських вакцин. Хоча Україна паралельно отримує високоякісні бельгійські вакцини проти кору, паротиту, краснухи та поліомієліту, але вони надходять у незначній кількості та в недержавні установи. З поліомієлітом ситуація взагалі абсурдна. Вакцинація заблокована, тому що два перші щеплення новонародженим потрібно робити інактивованою вакциною, а її в Україну взагалі не завозять! І виходить, що жива поліомієлітна вакцина є, й хорошої якості, але її не можна використати, бо два перші щеплення не проведені. Вихід один — змінити Національний календар щеплень, дозволити застосовувати живу вакцину в якості першої та другої доз. Це рішення потребує від очільників галузі сміливості, адже означає певний крок назад, хоча він допустимий і цілком виправданий. Бо дуже багато завезено двовалентної оральної вакцини (а ЮНІСЕФ і надалі продовжує постачати її в Україну), і вона значно безпечніша. У чому проблема ЮНІСЕФ як закупівельника? Ця організація завжди купувала дешеві вакцини для бідних країн Азії та Африки. Україна потрапила до цієї категорії і має задовольнятися тим, що їй пропонують. Але тоді потрібно скоригувати під (Продовження на стор. 10)

9


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

«

(Початок на стор. 8) ці препарати Національний календар щеплень. Проте ніхто цього робити не хоче. Інактивовану вакцину проти поліомієліту Україна отримує в мізерних кількостях (100 тис. доз за потреби у понад мільйон), тобто маємо знову відкладений попит для дітей, народжених у 2016-2017 роках. Особливо непокоїть нинішня ситуація з кором. Запізно похопилися! Зростання захворюваності на кір у Румунії спостерігали ще з минулого року, і легко було спрогнозувати занесення вірусу в західні регіони України та на Одещину. Я неодноразово говорив про це на усіх рівнях, але марно. Нині в країнах Європи спостерігається потужний підйом захворюваності на кір: у Румунії вже понад 7 тис. хворих і 31 летальний наслідок, в Італії — близько 3 тис. хворих, при цьому 300 з них — медичні працівники. Чого очікувати нам? Адже вже сьогодні в Україні офіційно зареєстровано понад 700 випадків хвороби у західних областях і на Одещині, окремі вогнища з’являються на Тернопільщині, у Дніпропетровську, Вінниці, Львові, Слов’янську. Тобто існує ризик виникнення епідемії. Хоча поки що місцева влада намагається локалізувати ці вогнища власними силами. Усіх пацієнтів, незалежно від тяжкості захворювання, госпіталізують з метою ізоляції, адже в нас величезна кількість не щепленого від кору населення. Якщо така спроба локалізації не дасть результатів, кількість хворих може зрости до 100 тис. осіб. Так, наприклад, у 2005-2006 роках у нас було майже 45 тис. хворих на кір при тому, що санітарно-епідеміологічна служба тоді працювала значно краще. Останніми роками в Україні її фактично зруйнували. Тобто СЕС переформатували, та, як бачимо, не на краще — залишили обласні й районні лабораторні центри, котрі продовжують виконувати свої завдання, проте цілісну службу, що вміє боротися з епідеміями, ліквідували. Подібного не дозволяють собі в жодній розвиненій країні! А в Україні заборонили навіть регулярні перевірки шкіл, об’єктів громадського харчування та інших установ, де можуть виникати вогнища інфекційних захворювань. МОЗ пояснює, мовляв, заборонили перевірки в старому форматі. А нового поки що не придумали! Причому, коли у 2015 році ДСЕС хотіли просто скоротити і підпорядкувати Держслужбі з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів, то тепер її взагалі «стерли ластиком». От і маємо результат: зростання поширеності інфекційних захворювань на тлі відсутності належного контролю. Функції СЕС розпорошені між іншими інстанціями, але чи спроможні вони реалізовувати їх повною мірою? Наприклад, як протистоятиме епідеміям Держслужба захисту прав споживачів? І як вона взаємодіятиме з МОЗ? Питання риторичні. Чиновники МОЗ вважають, що, оскільки більшість (86%) смертей в Україні спричинені неінфекційними захворюваннями, профілактику інфекційних хвороб можна передати вигаданому ними Національному центру громадського здоров’я. Але ж решта 14% — це 90 тис. осіб. За такого підходу у нас і чума стане звичним явищем. А коли ще й врахувати нинішню санітарно-епідеміологічну ситуацію в країні, наприклад, у Львові, то це зовсім не фантастика. У США вже три роки поспіль виявляють поодинокі випадки цієї страшної хвороби. Але там чітко працює Національний центр з контролю за захворюваннями, аналогом якого була наша ДСЕС, там спроможні швидко і точно діагностувати та локалізувати інфекції. А в нас тільки від туберкульозу щороку помирає близько 8 тис. осіб. Тож потрібно, замість руйнувати існуючі служби контролю за інфекційною ситуацією, розробляти сучасніші їх проекти, які поступово замінять старий формат і вийдуть на вищий рівень виконання покладених на них функцій. Сьогодні потрібно докласти всіх зусиль, аби зупинити епідемії, що насуваються на Україну.

ВІДСУТНІСТЬ ЧИ ПЕРЕБОЇ З ПОСТАЧАННЯМ ВАКЦИН ПРИЗВОДЯТЬ   ДО РІЗКОГО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ   КОЛЕКТИВНОГО ІМУНІТЕТУ ПРОТИ КЕРОВАНИХ ІНФЕКЦІЙ. ЦЕ ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ НАЦІЇ, І ВІДПОВІДАЛЬ­НІСТЬ ЗА НЬОГО ЗГІДНО ІЗ ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ   НЕСЕ МОЗ УКРАЇНИ

«

Валентин ШАПОВАЛ, лікар-епідеміолог відділення ОНІ ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Я

працюю у ДСЕС понад 50 років, і в усі ці часи держава розвивала, підтримувала її як складову національної безпеки. Нинішні ж реформатори вщент зруйнували те, що вибудовувалося роками, назвавши СЕС розплідником корупції й замовчуючи те, що ця служба завжди стримувала й ліквідовувала спалахи інфекційних захворювань. А що реформатори запропонували натомість? Практично нічого. На мою думку, це безвідповідальний і непрофесійний підхід до реформування галузі, він не на користь людям, які хочуть жити й працювати в безпечних умовах. Наслідком такої безвідповідальності став спалах ботулізму у різних регіонах країни, який не оминув і Полтавщину. Токсин бактерій ботулізму визнаний у світі одним із найпотужніших, не випадково деякі армії світу мають подібну біологічну зброю. А ми самі випустили небезпечного джина з пляшки. Ретроспективний аналіз захворюваності на ботулізм за останні 20 років засвідчує, що випадки цієї хвороби траплялися практично щороку, але переважна їх більшість була спричинена споживанням продукції домашнього виготовлення. На Полтавщині існувала потужна рибопереробна галузь, і жодного випадку ботулізму, пов’язаного із промисловим виробництвом в’яленої та вудженої риби, за ці роки зареєстровано не було. Держава ретельно перевіряла виробників, дбаючи про безпеку життя і здоров’я людей. Сьогодні ліквідацію ДСЕС пояснюють начебто створенням сприятливих умов для бізнесу. Насправді ж вона породила його безвідповідальність і незахищеність інтере­сів споживачів. Нинішній спалах ботулізму в Україні через супермаркети і магазини (а не стихійні ринки, як могло трапитися раніше) спричинений саме непродуманими, непрофесійними, безвідповідальними реформами в галузі профілактичної охорони здоров’я, руйнацією ДСЕС та накладенням мораторію на перевірки підприємств. Втрачено головне: на державному рівні відсутні управління профілактикою, стратегічне бачення напрямку, державні програми з імунопрофілактики населення, які передбачали б у тому числі й забезпеченість необхідною кількістю вакцин та сироваток для імунопрофілактики і лікування. Функцію запобігання інфекційним хворобам, яку виконувала ДСЕС, трансформували у спостережну. Тобто моніторте ситуацію, а коли щось трапиться (спалахи інфекцій, отруєння, загибель людей), тоді вивчайте причини і бийте на сполох. Але ж чи повернеш у такий спосіб втрачені життя? Ні реформаторам, ні бізнесменам чомусь не подобаються слова «гігієна», «санітарія», «профілактика». Тому за останні 5 років й почастішали в Україні спалахи гострих кишко-

вих інфекцій і харчових отруєнь. Якщо у 2012 році їх було зареєстровано 34, то у 2016 році — 166, тобто майже у 5 разів більше! Спалахи харчових отруєнь пов’язані з бактеріальним заб­ рудненням продукції, порушенням технології, безвідповідальністю виробників. Відсутність санітарно-епідеміологічного нагляду за якістю харчових продуктів, мораторій на перевірки бізнесу та необхідність попередження про них упродовж 10 діб неминуче призводитимуть до подібних спалахів у майбутньому. А новостворені структури Держпродспоживслужби в Україні, на яких покладена відповідальність за безпечність харчових продуктів, чомусь не виявляють подібних порушень. Натомість, коли люди померли від ботулізму «із супермаркета», представники цієї служби раптом почали «розтлумачувати», що це за хвороба і як медики мають лікувати хворих! Відсутність сироваток для лікування ботулізму, правця, дифтерії — це відверта загроза життю людини. Не налагоджені ані виробництво, ані закупівля цих препаратів. МОЗ України, відмовившись від російських сироваток, не спромоглося придбати їх у інших виробників, залишивши населення і лікарів наодинці з проблемою. Пацієнти самотужки купують дефіцитні препарати через десяті руки чи за межами країни. Прикро, що ліквідовано Наказ МОЗ України про необхідність створення в лікувально-профілактичній мережі нескінченого запасу вакцин і сироваток. Через ігнорування з боку МОЗ вимог світової розширеної програми імунізації, яку впроваджує ВООЗ, регіони країни погано забезпечені імунобіологічними препаратами для планових щеплень. Відсутність чи перебої з постачанням вакцин призводять до різкого зниження рівня колективного імунітету проти керованих інфекцій. І де гарантія того, що країну не накриють епідемії дифтерії, кору, сказу, правця та інших небезпечних хвороб? Це питання безпеки нації, і відповідальність за нього згідно із чинним законодавством несе МОЗ України. Нехтування принципами епідеміології та епідеміологічного процесу, санітарними нормами і правилами — шлях до епідемій, особливо в літній період. На жаль, МОЗ не хоче помічати цих проблем і уникає їх вирішення.

Валентина ПОНОМАРЕНКО, в. о. начальника управління Держпродспоживслужби у м. Чернігів

О

сновна причина загострення ситуації із зах­ ворюваністю на ботулізм криється в недотриманні технології виробництва, зберігання та реалізації харчових продуктів. На жаль, оператори ринку часто порушують технологію виробництва продуктів, а проконтролювати їх украй важко, особливо після запровадження часткового мораторію на перевірку підприємств, у тому числі харчової промисловості. На сьогодні такий мораторій знято тільки з підприємств так зва-

ного високого ступеня ризику (його визначають згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. №402). Це — забійні підприємства, базари. Підприємства з переробки рибної продукції належать до середнього ступеня ризику, тож їх маємо право перевіряти тільки раз на три роки. І лише один раз на п’ять років перевіряємо підприємства низького ступеня ризику, до яких належать супермаркети й інші реалізатори харчової продукції. До речі, на підп­ риємствах, які займаються забоєм і обробкою м’яса, є інспектори ветеринарної медицини, а на молочних та рибних — таких спеціалістів немає. Тож усі наші сподівання — на зміни до віт­ чизняного законодавства, які максимально наблизять його до європейського. Відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги безпечності та якості харчових продуктів» основна відповідальність за якість і безпечність покладена не на контролюючі органи, а на виробника й реалізатора харчової продукції. Згідно із цим Законом на порушників очікують штрафи від 10 до 15 мінімальних зарплат (на сьогодні це 32-48 тис. грн). Нагляд впроваджуватиметься через систему контролю якості та безпечності HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Point), яку до 20 вересня нинішнього року повинні запровадити всі підприємства, що зай­ маються виробництвом і реалізацією харчової продукції (окрім малих). HACCP — це система, що визначає критичні точки і гарантує виготовлення безпечної продукції. Увесь світ живе за таким принципом: якщо виробник випускає неякісну продукцію — він вибуває з ринку. На жаль, наші виробники намагаються виготовити неякісну продукцію, обдурити контролюючий орган і отримати «зразковий», хоч і липовий, папірець. Але спеціалісти контролюючого органу (навіть за відсутності мораторіїв) не можуть постійно стояти біля кожного виробника, потрібно, аби він сам був зацікавлений у якості та безпечності своєї продукції. Зараз система HACCP запроваджена лише на 30% підприємств України, ще 10% мають відповідні сертифікати, інші чекають, що якось та минеться. Тому систему HACCP потрібно впроваджувати негайно. Ми вже вісім років говоримо про це, а віз і нині там. До речі, у країнах Балтії вдалися до шокової терапії з впровадженням такої системи: жодних перехідних періодів не було, і майже 80% підприємств просто закрили. Не думаю, що в нас дійде до цього (тут потрібна залізна політична воля), нехай поступово, але час однак змусить підприємців відповідально ставитися до якості та безпечності своєї продукції. До речі, хочу нагадати: в Україні прийнято Закон «Про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності законодавству про безпечність та якість харчових продуктів і кормів, здоров’я та благополуччя тварин», який 30 червня 2017 року підписаний Президентом України й набуде чинності через дев’ять місяців. Він змінить підхід до перевірок підприємств — виробників і реалізаторів харчової продукції. Основне нововведення — такі перевірки (окрім аудиту) можна буде проводити без попередження, і це стане дієвим механізмом контролю.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Електронний реєстр пацієнтів: водій ритму реформ чи фантазії на модну тему?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

14 липня 2017 року

ТРУДОВА ЕМІГРАЦІЯ ЛІКАРЯ ЧОМУ, НАВІЩО І ЯК?

Доки реформа вітчизняної системи охорони здоров’я все ще пробуксовує, зарплати медиків жалюгідні, забезпечення лікарень лікарськими препаратами залишається на тому самому, незадовільному, рівні, фахівці, які стомилися чекати покращення, шукають свого місця під сонцем. І найчастіше знаходять його за кордоном.

Світлана ГОРЕЦЬКА, колишній психіатр КУ «Обласний клінічний психоневрологічний диспансер» Запорізької обласної ради, нині — інтерн однієї з приватних практик у Лейпцигу (Німеччина)

П

ереїхати до Німеччини я вирішила у квітні 2014 року. До цього планувала відкрити невелику приватну психотерапевтичну практику в Запоріжжі. Але знайти можливості для цього було дуже складно, тож у якийсь момент спробувала реально оцінити свої перспективи. У 2014 році я заробляла 2100 грн на місяць, працюючи за фахом, крім того, мала підробіток, але цих грошей на життя, звісно, не вистачало, а я хотіла заробляти на нього саме улюбленою професією. Перспективи кар’єрного росту, як я їх собі уявляла, були наступними: завідувачка відділення (у найкращому випадку, коли пощастить). Але насправді реальність передбачала, що я працюватиму простим лікарем до пенсії. Свою роботу я завжди виконувала натхненно, із задоволенням й отримувала відповідну віддачу, однак вона була якою завгодно, але аж ніяк не матеріальною. Грошей катастрофічно не вистачало, і це при тому, що мені не треба було забезпечувати сім’ю, годувати й одягати дітей тощо. Можна проклинати систему, корумпованість, але насправді це особистий вибір кожного — робити щось, аби змінити ситуацію, чи ж не робити і жити, як випадає. І поки я цього не усвідомила, не могла наважитися так кардинально змінити своє життя. Мистецтво бути лікарем в Україні крім професіоналізму, досвіду, особистих якостей полягає ще й у тому, що доводиться завжди лавірувати між тим, чого пацієнт потребує (обстеження та лікування), і тим, що він може собі дозволити. Найчастіше

цієї дискусії навіть не виникає, тому що другий варіант — це «нічого» або «майже нічого». І це за наявності начебто безоплатної гарантованої медичної допомоги. Вона була такою тільки для пацієнтів з інвалідністю, та й то — відносно. Логічним першим кроком було вив­ чення мови. Я знайшла курси німецької й уже через 5 місяців досягла пот­ рібного рівня, отримавши сертифікат В2. Як? Просто кожну вільну секунду (у черзі на касі, на біговій доріжці, під час їди) зі мною була німецька. Сайт Deutsche Welle став моїм постійним другом. Кожен день вивчала щонайменше два нових слова. Іноді я втрачала мотивацію, але завжди повертала її собі навіть «через не хочу». Після цього я почала розсилати резюме. Методично, по всій Німеччині, по 3 резюме на день (заява + резюме + переклад диплома). Першу позитивну відповідь отримала майже через місяць, після 78 відправлених «у нікуди» листів. Я постійно шукала в інтернеті інформацію, надсилала заяви в усі клініки поспіль. У підсумку мене запросили на співбесіду до клініки в містечку Арнсдорф із населенням усього 5 тис. осіб. На підставі офіційного зап­рошення я отримала тижневу візу й почала прицільно розсилати резюме в лікарні, розташовані поблизу, вказавши, що зможу бути в них у певний час. Відповіді стали надходити частіше, тож я обмежилася шістьма лікарнями, які мала відвідати протягом 5 днів мого перебування в Німеччині. Першу співбесіду я пам’ятаю майже посекундно. Їх було четверо: голов­ ний лікар, завідувач, керівник відділу з персоналу і ще один фахівець. Після години прискіпливої розмови ще годину було присвячено екскурсії по лікарні. Подальші співбесіди були такими самими. Зрештою позитивну відповідь мені дали всі клініки. А головний лікар одного із закладів вирішив поклопотатися за мене в клініці міста Єна як за молодого і перспективного фахівця. У результаті після скайп-співбесіди 1 листопада 2014 року поштою я отримала робочий контракт. Це був початок шляху. У клініці не мали досвіду роботи з іноземцями та нічим не могли мені допомогти. Тож турботи з оформлення робочої візи лягли на мої плечі. Паперова тяганина тривала до січня 2015 року. У лютому я переїхала, а працювати почала 11 березня 2015 року.

Про те, що рівень оснащення і забезпечення німецьких клінік значно відрізняється від наших лікарень, навіть немає сенсу говорити. Суть роботи — неначе така сама, але все відбувається абсолютно по-іншому. Наприклад, система підготовки лікарів. Після 6 років навчання студенти проходять так званий практичний рік. Мої колеги їздили для цього хто — в Чикаго, хто — в Лондон, дехто — навіть на Сейшели або Мальдіви. Протягом цього «практичного року» вони обов’язково три місяці стажувалися з хірургії (безпосередньо брали участь в операціях), три місяці — з терапії (знову ж таки безпосередня робота лікарем-терапевтом), потім півроку — з вузьких спеціальностей по черзі, включаючи одну галузь медицини на вибір. І тільки після цього молоді медики отримують апробацію і стають інтернами. Мета кожного лікаря-асистента — здобути рівень фахівця після певної кількості годин роботи в тій чи іншій галузі і складеного іспиту. Наприклад, для моєї спеціальності обов’язковими є 4 роки в психіатрії, рік у неврології і паралельно три роки психотерапії. Зазвичай можна вкластися у 5 років. Сама робота в цілому не відрізняється від того, як вона налагоджена у нас. Ті ж госпіталізація, обстеження, встановлення діагнозу, підбір лікування, доповідь завідувачу, спостереження, виписка, ті самі правила психіатричної допомоги. Тобто великого шоку від навали нового я не зазнала. Препарати, які використовують для лікування у Німеччині, також були знайомі, та й схеми лікування принципово не відрізняються. Несподіваним було все-таки те, що тут лікарі-психіатри виконують люмбальну пункцію, забезпечують венозні доступи, досконало трактують ЕКГ і МРТ. Отут мені довелося добре попрацювати. На момент переїзду у мене було майже 5 років досвіду роботи, і я почувалася хорошим фахівцем. Аж тут раптово знову опинилася на початку шляху — дисонанс між тим, як я оцінювала себе в професійному плані, і об’єктивною картиною був відчутним. Спочатку мені дуже не вистачало словникового запасу, навичок, досвіду роботи з деякими препаратами, та й багатьох подробиць (наприклад, чи оформляють групи інвалідності, як направити в реабілітаційну клініку тощо) на той момент я ще не знала. Перші півроку мені було дуже склад-

но. Клімат у колективі був хороший, мене легко прийняли, я відчувала повагу і доброзичливість, але разом із тим здавалася собі безпросвітно наївною та нетямущою. Однак я розуміла, що не можна порівнювати себе зі своїми нинішніми колегами. Між нами — прірва. Проте коли я порівняла себе саму із тим, якою я була кілька років тому, коли починала працювати в психіатрії, — то зрозуміла, що вийшла на зовсім інший рівень. Ось на цій думці я і концентрувалася. Хочу ще зазначити, що в Німеччині страхова медицина працює просто приголомшливо. З пацієнтами навіть не обговорюється, який препарат або обстеження обрати. Єдиний орієнтир — наявність показань. Усе, що лікар грамотно аргументує, покриває страховка. Половина моєї зарплатні йде на податки, а десь третина — на медичну страховку. Однак є безліч нюансів. Наприклад, якщо ти цілий рік не звертався по медичну допомогу, тобі можуть повернути частину грошей. Проте коли ти її пот­ребуєш, усе, що від тебе вимагається, — просто прийти до лікаря. Тобто система обов’язкового страхування працює, причому для Німеччини це теж відносне нововведення — так було не завжди. От тільки чому ми досі не вчимося у тих, хто пройшов цей шлях? Бути емігрантом я ніколи не мріяла. Я часто замислююся над тим, що станеться, коли тенденція з імміграцією українських медиків збережетьс я? А вона збережеться, адже виїжджають якраз молоді фахівці, котрим нічого втрачати, окрім перспективи до пенсії отримувати мізерну зарплатню та намагання осягнути неосяжне, призначаючи тільки те лікування, яке пацієнт у змозі профінансувати. Мені хотілося б думати, що наша система охорони здоров’я почне мотивувати фахівців працювати вдома ще до того, коли кількість лікарів, які виїхали, стане катастрофічною. А заохотити їх можна тільки фінансово, адже коли б я, скажімо, мала у 2014 році зарплатню хоча б удвічі більшу, ніж отримувала, то, можливо, і не зважилася б на переїзд. Якщо так піде і далі, то трудові місця скорочуватимуться, лікарні позакривають або об’єднають, і зрештою медичну допомогу надаватимуть приїжджі волонтери, як це відбувається в Африці. Мені важко уявити собі фахівця, котрий погодиться нести колосальну відповідальність за життя і здоров’я пацієнта, бути завжди привітним, чуйним, ініціативним, підвищувати регулярно (за власний рахунок) свою кваліфікацію й отримувати при цьому зарплату, на яку можна тільки тричі скупитися в супермаркеті. Це утопія.

Записала Анастасія ПОЙДА, спеціально для «ВЗ»

11


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

УКРАЇНА — ВООЗ ХТО КОМУ ПОТРІБНІШИЙ? ВООЗ як одна зі спеціалізованих установ ООН вирішує міжнародні проблеми у сфері охорони здоров’я населення планети та має досить складну і розгалужену систему функціонування. Вона побудована так, щоб кожна із 194 країн-учасниць була почутою, отримала підтримку в разі потреби, а також сприяла забезпеченню охорони здоров’я населення всіх країн світу. Але, як у будь-якій ієрархічній системі, тут є свої лідери думок і, на жаль, Україна в цьому переліку поки що відсутня.

У списку боржників З 22 по 31 травня 2017 року в Женеві відбувалася 70-та сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, на якій було обрано нового Генерального директора ВООЗ — 52-річного д-ра Тедроса А дханома Гебрейсуса з Ефіо­пії. Україна участі в голосуванні не брала, оскільки за останні 2 роки заборгувала ВООЗ 26 млн дол. членських внесків. Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пояснив, що державі просто не було із чого їх платити: «Наявність такого боргу зумовлена тим, що у 2014 році після хазяйновитих управлінців на державному рахунку України було 108 тис. грн. Уявіть, які виклики стояли перед Урядом, котрий очолив Арсеній Яценюк у 2014-2015 роках. Тому сплата 26 млн дол. відійшла на другий план. Але суть полягає в тому, що потрібно проінвентаризувати всі наші борги, у які заганяли країну, напевно, десятки років. Подивіться, як збільшувалися державні борги, як падала економіка, тоді коли вона мала зростати». З одного боку, катастрофи в цій заборгованості немає: Україна — пос­т ійний член (або спостерігач) 79 міжнародних організацій, що є досить затратною справою, оскільки всюди треба платити членські внески. Станом на листопад 2016 року борги України перед міжнародними організаціями становили понад 20 млн дол. Крім того, не всі ці організації дають Україні бодай якусь користь. Деякі експерти з міжнародного права вважають, що вже прийшов час переглянути членство в деяких із них, а у МЗС пояснюють: для України в пріоритеті лише 5 організацій — ООН, Рада Європи, ОБСЄ, СОТ і ЮНЕСКО. З іншого боку, незважаючи на те що ВООЗ немає у «списку пріоритетів МЗС», позбавлення України права голосу під час вибору Генерального директора Організації — суттєва репутаційна втрата. По-перше, ВООЗ — спеціалізована установа ООН, дружбою з якою дорожить Україна. По-друге, допомагає державам-членам координувати діяльність урядів і партнерів, фондів, приватних

12

структур, громадських організацій щодо досягнення їх цілей в охороні здоров’я (і має на них неабиякий вплив). Також виручає у боротьбі з інфекційними та неінфекційними захворюваннями, подоланні наслідків стихійних лих і сприяє реалізації національної політики й стратегій щодо розвитку та зміцнення мережі лікувальних закладів. По-третє, співпраця України з ВООЗ не раз рятувала нашу державу від негараздів у сфері охорони здоров’я (навіть без сплати членських внесків).

Співпраця України і ВООЗ під мікроскопом З початком антитерористичної операції співпраця України із ВООЗ стала особливо актуальною. Крім рекомендацій і пропозицій держава почала отримувати від Організації гуманітарну допомогу, матеріальну підтримку та захист інтересів на світовій арені. Зокрема Європейське регіональне бюро ВООЗ, до якого належить Україна, взяло під опіку медичне забезпечення осіб, котрі пост­раждали внаслідок конфлікту на Сході України. Та к , ВООЗ — неп рибу т кова орга­н ізація, що живе за рахунок

«

обов’язкових і добровільних членських внесків, а також фінансової допомоги ООН, міжурядових і неурядових організацій, фондів, місцевих органів управління, приватного сектора та доходу від відсотків. У травні 2017 року делегати Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я затвердили запропонований програмний бюджет Організації на дворічний період у розмірі 4,421,5 млрд дол., який передбачає збільшення обов’язкових внесків держав-членів на 3% (до 28 млн дол.) у 2018-2019 роках. Цих коштів, звісно, не вистачає на вирішення всіх проблем у сфері охорони здоров’я світу. Проте не варто забувати, що ВООЗ — це одна з найвпливовіших організацій, яка має майже бездоганну репутацію (не враховуючи кількох скандалів із вакцинами проти пташиного грипу — «ВЗ» писала про це у №5-6 (1394-1395) від 10.02.2017 р.) і неабиякий вплив. Завдяки цьому, коли виникає потреба, вона просить кошти в країн-партнерів і зазвичай їх отримує. Наприклад, у 2016 році уряд Італії надав ВООЗ 250 тис. дол. д ля підвищення якості життєво необхідних медичних послуг і забезпечення стабільного доступу до

МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА Є НАДЗВИЧАЙНО ВИГІДНОЮ СТРАХОВКОЮ ДЛЯ ЕКОНОМІЧНО НЕСТАБІЛЬНОЇ УКРАЇНИ, АЛЕ ТАКОЖ НЕ ВАРТО ЗАБУВАТИ: НЕ МОЖНА ЗАВОЮВАТИ АВТОРИТЕТ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ, ПОСТІЙНО ВИСТУПАЮЧИ ЛИШЕ СТОРОНОЮ, ЯКА «ПРИЙМАЄ ДОПОМОГУ» І ПРИ ЦЬОМУ НЕ ВИКОНУЄ НАВІТЬ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ І ЗОБОВ’ЯЗАНЬ. ЦЕ СУТТЄВО ВПЛИВАЄ НА СТАВЛЕННЯ ПАРТНЕРІВ І МІСЦЕ   УКРАЇНИ У СВІТІ

«

якісної первинної та вторинної медичної допомоги для постраждалих від військового конфлікту на Сході України. У 2015 році ВООЗ допомогла Україні зупинити епідемію поліомієліту, а у 2014-му — забезпечила свого партнера 300 тис. доз вакцин із протиправцевим анатоксином (ПА) для вакцинації осіб, які постраждали під час збройного конфлікту на Сході України. До того ж Україна зацікавлена у використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду, а також залученні через її канали міжнародної допомоги для вирішення проблем у таких напрямках: туберкульоз і ВІЛ-інфекція/СНІД; пташиний грип, рак, серцево-судинні захворювання та цукровий діабет; тютюнопаління; здоров’я матері і дитини; безпечність продуктів харчування; психічне здоров’я; безпечність крові. Заходи, що здійснюють у рамках співробітництва України з ВООЗ, узгоджуються з її національними пріоритетами та стратегіями у галузі охорони здоров’я, враховують специфіку ситуації у цій галузі в країні й особливості національної системи охорони здоров’я. Міжнародна допомога є надзвичайно вигідною страховкою для економічно нестабільної України, але також не варто забувати: не можна завоювати авторитет на міжнародній арені, постійно виступаючи лише стороною, яка «приймає допомогу» і при цьому не виконує навіть елементарних домовленостей та зобов’язань. Це суттєво впливає на ставлення партнерів і місце України у світі. На жаль, зараз членство нашої держави у ВООЗ суто формальне — ми нічого не вирішуємо і не завж­ ди використовуємо ті можливості, які нам воно дає. Навіть за кількісними показниками Україна доволі слабко представлена у ВООЗ, не говорячи вже про якісні. Почнемо аналіз із верхівки: Все­ світня асамблея охорони здоров’я — найвищий керівний орган ВООЗ, який щорічно збирається в Женеві на конференції. Кожна із 194 держав — членів ВООЗ має право делегувати не більше 3 учасників, одного з яких призначають головним. Україна цього року теж відправила своїх представників на 70-ту сесію Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, головувала в. о. Міністра охорони здоровя Уляна Супрун. Вона звернулася до ВООЗ із проханням не обирати міністра охорони здоров’я Російської Федерації Вероніку Скворцову Головою Асамблеї, оскільки Росія «веде незаконну окупацію й війну». Проте у ВООЗ «не почули» українського делегата і приз­н ачили міністра охорони здоров’я РФ на цю посаду терміном на 1 рік. Неприємна ситуація, враховуючи, що світ постійно розповідає про санкції проти РФ, ЗМІ говорять

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

14 липня 2017 року

про «великі репутаційні втрати Росії на світовій арені», а ВООЗ частково фінансує наслідки її агресії для осіб, які постраждали в зоні АТО. У Виконавчому комітеті ВООЗ, який складається із 34 осіб, предс­ тавників України взагалі немає. А це означає, що Україна фактично не має свого представництва на вищих щаблях керівництва в Організації — лише у Європейському регіональному бюро, до якого входять 54 держави-члени. Серед членів групи регіонального керівництва також немає представників України, як і серед членського складу Постійного комітету Європейського регіонального бюро (у 2009-2013 роках від України там працювала Олеся Гульчій, але це виборна посада, і політика ВООЗ у цьому питанні побудована так, щоб кожна держава-учасниця час від часу була предс­т авлена в Комітеті). По суті, у всій розгалуженій системі ВООЗ Україну зараз презентує лише крайовий офіс, створений в 1994 році, де працюють 25 співробітників, у тому числі 15 експертів з проблематики ВІЛ-інфекції/СНІД, імунізації і хвороб, вакцинації, здоров’я матері та дитини, неінфекційних захворювань, боротьби з тютюнопалінням, туберкульозу, комунікації та інформаційних технологій. Це вкрай неприємні цифри. А коли врахувати, що ВООЗ — структу рний пі дрозді л ООН, і до неї прикута увага світової спільноти, яка гарантує вирішення важливих питань у сфері світової політики, у тому числі питань миру і війни, то ще й не надто обнадійливі. Україні

«

УКРАЇНІ ВЖЕ ЧАС ЗРОЗУМІТИ: ПОСИЛЮЮЧИ СВОЇ ПОЗИЦІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ, МИ АВТОМАТИЧНО ПОСИЛЮЄМО СВОЇ ПОЗИЦІЇ НА СВІТОВІЙ АРЕНІ, РОБИМО НАШ ГОЛОС ВПЛИВОВІШИМ, ЗАВОЙОВУЄМО АВТОРИТЕТ І З ОБ’ЄКТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПЕРЕТВОРЮЄМОСЯ НА СУБ’ЄКТ

«

вже час зрозуміти: посилюючи свої позиції в Організації, ми автоматично посилюємо свої позиції на світовій арені, робимо наш голос впливовішим, завойовуємо авторитет і з об’єкта міжнародних відносин перетворюємося на суб’єкт.

Плани та перспективи З 1 липня обов’язки Генерального директора ВООЗ виконує д-р Тедрос Адханом Гебрейсус — перший керівник ВООЗ з африканського регіону. На новій посаді він обіцяє реалізувати програму, яка складається з п’яти основних пунктів. Перший — вирішенн я на дзвичайних ситуацій у галузі охорони здоров’я. Його планують реалізувати за рахунок розширення повноважень і укріплення лідерської ролі ВООЗ у світі. Другий — вирішення питань жінок, дітей і підлітків. Зокрема д-р Тедрос планує у своїй діяльності особливу увагу приділяти здоров’ю і благопо-

луччю жінок, дітей і підлітків у глобальному масштабі, а також позиціонувати здоров’я основним пунктом порядку денного, пов’язаного із забезпеченням гендерної рівності. Третій — боротьба з впливом кліматичних змін на здоров’я людини. Йдеться про підтримку національних органів охорони здоров’я у прагненні краще зрозуміти і навчитися правильно реагувати на наслідки змін навколишнього середовища в контексті впливу на здоров’я людини. Четвертий — реформування ВООЗ, перетворення її в ефективнішу, прозорішу і відповідальнішу організацію, незалежну у своїй діяльності, що спирається на останні досягнення науки, орієнтована на результат і здатна швидко реагувати на виклики. Реа лізаці я останнього, п’ятого, пункту — здоров’я для всіх — безпосередньо стосується й України, яка прагне втілити в життя реформи у

сфері охорони здоров’я. Д-р Тедрос обіцяє забезпечити підтримку національних органів охорони здоров’я для розвитку їх базової інфраструктури (медичних працівників, механізмів надання послуг охорони здоров’я й інформаційних послуг), а також запровадити принципи і правила, які забезпечать однакову доступність медичного обслуговування, включаючи охорону психічного здоров’я. На думку керівника Організації, уніфікований підхід, розроблений з урахуванням потреби окремої країни або регіону, повинен поступитися місцем індивідуалізованим системам. Д л я реа лізації цього пункту д-р Тедрос планує покращити надання первинної медикосанітарної допомоги, профілактику, підвищити загальну доступність до життєво важливих вакцин, видів діагностики і медикаментів, а також прискорити наукові дослід­ ження і розробки, тобто сприяти партнерству між грома дськими організаціями і приватним сектором з метою розробки нових продуктів для вирішення конкретних проблем охорони здоров’я. За умови цілеспрямованої співпраці, системного втілення реформ, бажання, а також виконання членських зобов’язань, Україна має шанс не лише налагодити тісні стосунки з ВООЗ, посилити свої позиції на міжнародній арені, а й довести світу: зміни відбуваються не лише на папері. Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ!

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

24.13 грн

3 міс.

72.39 грн

5 міс.

120.65 грн

1 міс.

34.46грн

3 міс.

103.38 грн

5 міс.

172.30 грн

1 міс.

41.13 грн

3 міс.

123.39 грн

5 міс.

205.65грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

13


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ЩОБ НАВЕСТИ ЛАД В АРМІЇ, ПОТРІБНІ ЯКІСНІ ЗМІНИ В СУСПІЛЬСТВІ За роки воєнних дій на Сході України багато чого змінилося і в армії загалом, і у військовій медицині зокрема. Проте для кожного цивільного лікаря, який потрапляє на передову, усе починається з нуля. Тому в кожного — своє бачення як плюсів, так і мінусів у системі надання медичної допомоги нашим бійцям.

Мирослав ДОМБРОВИЧ, доцент кафедри онкології, променевої діагностики і терапії та радіаційної медицини Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського

Евакуація поранених

З мирного життя — у зону АТО Для мене усе сталося досить неочікувано й доволі швидко. Пригадую, як у середу пройшов медкомісію, а в п’ятницю мене вже мобілізували і повезли на навчання. Спочатку нас, новоприбулих лікарів, відрядили в один із військових підрозділів, що на Житомирщині, де проводили підготовку викладачі Української військово-медичної академії. Там упродовж місяця навчали надавати першу медичну допомогу пораненим на полі бою і навіть користуватися рацією. Довелося також пригадати, як поводитися зі зброєю. Після закінчення підготовки прибув у розпорядження 66-го військового мобільного госпіталю (одного з чотирьох, розгорнутих по периметру лінії зіткнення), який є структурним підрозділом Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, й отримав призначення на посаду старшого ординатора відділення підсилення медичних підрозділів. Загалом у мої обов’язки входило надання хірургічної допомоги солдатам із вогнепальними пораненнями органів черевної порожнини, грудної к літки, кінцівок. Однак доводилося лікувати і пацієнтів із «мирною» хірургічною патологією: гострими холециститом, панкреатитом, апендицитом, килою тощо. У

14

«

Попереду — дорога на передову

НАЙВАЖЧЕ НА ВІЙНІ — ВТРАЧАТИ ПАЦІЄНТІВ, МОЛОДИХ ХЛОПЦІВ, ЯКІ ТІЛЬКИТІЛЬКИ ПОЧАЛИ ЖИТИ. Й НИНІ ТРИВОЖАТЬ ДУМКИ ПРО СКАЛІЧЕНИХ БІЙЦІВ, ЯКИХ МИ ОПЕРУВАЛИ В ГОСПІТАЛІ Й ЕВАКУЙОВУВАЛИ. ЯКА ЇХ ПОДАЛЬША ДОЛЯ? ВИЖИЛИ ЧИ ПОМЕРЛИ ВІД БОЙОВИХ ТРАВМ? БУЛО Б ДОБРЕ, ЯКБИ БУЛА НАЛАГОДЖЕНА ЧІТКА СИСТЕМА ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ

«

багатьох бійців були задавнені соматичні недуги, які у військово-польових умовах ще більше загострилися, тому роботи вистачало навіть тоді, коли зменшувався потік поранених. У госпіталі надавали кваліфіковану медичну допомогу другого рівня з окремими елементами спеціалізованої. Основна мета — усунення тяжких ускладнень, що загрожують життю, нас лідків ушкодження і створення сприятливих умов для евакуації за призначенням у лікувальні заклади територіальних госпітальних баз. Сюди доправляли поранених з поля бою і медичних підрозділів першої ланки, де робили все для того, щоб впродовж першої години пацієнт потрапив до рук фахівців. Хочу зауважити, що попри деякі негаразди вітчизняної військовопольової медицини в госпіталі була добре налагоджена система евакуації потерпілих: нам заздалегідь повідомляли, з яким видом поранення везуть військового, у якому стані, отож лікарська бригада вже очікувала його в повній готовності у протишоковій палаті чи операційній. Пораненого доправляли до нас практично з поля бою із накладеним джгутом чи стисною пов’язкою. А наші фахівці займалися складнішими втру чанн ями: нак ла да ли судинні шви, проводили аутовенозне протезування чи імплантували штучний протез тощо. Таку роботу судинних хірургів на цьому етапі надання меддопомоги можна назвати ювелірною. Мені ж у госпіталі дуже допомогло те, що після закінчення інституту протягом п’яти років працював хірургом з надання невідкладної хірургічної допомоги. Звісно, у ті часи я й гадки не мав, що саме ці навич­ ки згодяться мені на війні, та ще й у своїй країні. Ефективною підмогою були й майстер-класи, семінарські заняття, які безпосередньо в госпіталі проводили для нас спеціалісти Військово-медичного к лінічного центру Західного регіону та кафед­ ри військової хірургії Української військово-медичної академії. Специфіка роботи онкохірурга має свої особливості: у нас переважають планові операції, а тут левову частку оперативних втручань виконували за життєвими показаннями. І зрозуміло, що стратегія операцій значно різниться. Скажімо, існує у військово-польовій хірургії методика Damage control — хірургічна тактика, яка полягає у виконанні

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

14 липня 2017 року

екстрених операцій скороченого обсягу з подальшою нормалізацією фізіологічних функцій і відтермінуванням остаточної репарації всіх ушкоджень. У цивільній медицині вона не застосовується, а в умовах війни просто безцінна, бо дає хворому шанс на життя. Використовуючи цю тактику, ми проводимо пораненому лише той обсяг оперативного втручання, який дасть змогу, хоча й у важкому стані, але живим доправити його на наступний етап хірургічної допомоги. Ми не раз вдавалися до Damage control, і хочу зазначити, що ця методика цілком виправдана, особливо, коли мова йде про тяжкі випадки.

Без допомоги волонтерів було б сутужно Гібридна війна, яка розгорнулася на Сході України, була неочікуваною для всіх, особливо для наших Збройних сил, які виявилися до неї практично не готовими. Тому якби не добровільні помічники, усе могло б скластися набагато гірше. Особливо відчутною їх допомога була на початку воєнних дій, коли значну частку медичного забезпечення взяли на себе волонтери. Справжню «фармацевтичну фабрику» щодо забезпечення нашого госпіталю медикаментами організували викладачі ТДМУ. Вони налагодили співпрацю з колишніми випускниками, науковцями, які нині мешкають у Канаді, — родиною Богдана Бойчука та Надії Архіпової. Завдяки їм ми отримали для потреб армії велику кількість медикаментів, витратних матеріалів, що дало змогу врятувати не одне солдатське життя. Хочеться зазначити, що наші колеги з ТДМУ постійно нами опікувалися, зокрема допомогли в закупівлі перев’язувального матеріалу, комплектів проленових сіток для пластики кил, зондів для видалення варикозних вен, деяких хірургічних інструментів тощо. Річ у тім, що багато волонтерської допомоги, яка надходить з різних куточків України та з-за кордону, не завжди затребувана на певних етапах надання меддопомоги. Отож деколи бувало так, що в госпіталь потрапляли медичні засоби, у яких не було жодної необхідності (скажімо, катетери для судинної хірургії), а хтось інший, навпаки, не міг їх дочекатися. Тому роль медиків-волонтерів у цьому процесі неоціненна, бо вони не тільки надсилали допомогу, але й спрямовували її адресно. Дуже виручали сучасні реанімобілі, якими також забезпечували волонтери, а не Міністерство оборони. Багато машин, котрими евакуйовували поранених і хворих у зоні АТО, були отримані завдяки українським меценатам з-за кордону — це санітарні автомобілі відомих зарубіжних виробників, у яких є і балони з киснем, і апарати штучного дихання, тобто все необхідне, аби надати невідкладну меддопомогу. Такі авто медики називали «золотим запасом», тому що на балансі госпіталю були лише радянські «Уазики», у яких тільки одна перевага — висока прохідність, а як санітарний транс­ порт вони не годяться. Зараз просто неможливо перерахувати все, що доправляли нам

«

ЛІКАР ПОВИНЕН ЗНАТИ ПРО НАСЛІДКИ СВОЄЇ РОБОТИ, НАВІТЬ ЯКЩО ВОНИ ВИЯВИЛИСЯ НЕЗАДОВІЛЬНИМИ. ОКРІМ МОРАЛЬНОГО АСПЕКТУ, ІСНУЮТЬ Й ПИТАННЯ СУТО МЕДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ, КОЛИ ХІРУРГ МАЄ ПРОАНАЛІЗУВАТИ СВОЇ ДІЇ, ОЦІНИТИ ЯКІСТЬ РОБОТИ. ЗРОЗУМІЛО, ПРОВОДЯЧИ ОПЕРАТИВНІ ВТРУЧАННЯ, МИ ДОТРИМУВАЛИСЯ ПРОТОКОЛІВ Й ІНСТРУКЦІЙ, АЛЕ ЧИ ЗРОБИЛИ ВСЕ МОЖЛИВЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ СОЛДАТ ЗАЛИШИВСЯ ЖИВИМ?

«

В операційній

З колегами-медиками

Волонтер, доцент ТДМУ Т. Воронцова (у центрі) привезла медикаменти

волонтери, — це і дороговартісний шовний матеріал, і різні пов’язки, ортопедичні пристрої, які використовують травматологи. А які смаколики для бійців вони готували! Привозили свіжі фрукти й овочі, а один бджоляр передав нам кілька

пластмасових контейнерів з медом, і це було так зворушливо.

Роздуми про армію та військову медицину Найважче на війні — втрачати пацієнтів, молодих хлопців, які тільки-

тільки почали жити. Й нині тривожать думки про скалічених бійців, яких ми оперували в госпіталі й евакуйовували. Яка їх подальша доля? Вижили чи померли від бойових травм? Було б добре, якби була налагоджена чітка система зворотного зв’язку. Лікар повинен знати про наслідки своєї роботи, навіть якщо вони виявилися незадовільними. Окрім морального аспекту, існують й питання суто медичної компетентності, коли хірург має проаналізувати свої дії, оцінити якість роботи. Зрозуміло, проводячи оперативні втручання, ми дотримувались протоколів й інструкцій, але чи зробили все можливе для того, щоб солдат залишився живим? Якщо ми й дізнавалися про подальший стан прооперованих, то тільки з власної ініціативи: телефонували, шукали наших пацієнтів в інших госпіталях. А централізовано така інформація не надходить, шкода, що й донині це не впроваджено в повсякденну практику, хоча ми вже нібито й вибудували модель військової медицини — її поетапність, доцільність використання медичних кадрів, взаємозв’язок усіх ланок тощо. Інколи мені доводиться чути про дідівщину в армії, зверхнє ставлення військового керівництва, непрофесіоналізм військових медиків, але, на щастя, у нашому госпіталі все було навпаки: начальник закладу, безпосередні керівники — кад­р ові військові ставилися до мобілізованих доброзичливо, з розумінням допомагали вирішувати будь-які проблеми. До того ж приємно здивував високий рівень професійної підготовки військових лікарів. Чомусь багатьом здається, що вони більше військові, аніж медики, але я можу стверджувати, що це висококласні спеціалісти, у яких є чому повчитися, особливо в них відпрацьований алгоритм дій, усе відбувається чітко за протоколом. Я також багато в них перейняв і збагатив свій досвід. Коли отримав повістку, подумав, що життя на рік припиниться, бо не зможу спілкуватися з сім’єю, друзями, колегами, займатися іншими звичними справами. А виявилося все навпаки — за цей рік у мене з’явилися друзі з усіх куточків України, до того ж я пережив інші відчуття, інші емоції. Зрозуміло, були дні чи години, коли на душі ніби камінь лежав, але тоді рятувала підтримка рідних і друзів, колег. В армії я здобув цінний хірургічний досвід, перейняв деякі методики, які застосовують військові хірурги, і відчув, наскільки моя робота потрібна. Шкода тільки, що український народ платить за цей досвід тисячами життів... Хтось нині говорить, що в армії багато бюрократії. Але скажіть, хіба може бути у «хворому» суспільстві «здорова» армія? Там зараз не більше безладу, ніж у нашому мирному житті. Проблеми є, але вони віддзеркалюють те, що коїться в державі. Тому, аби навести лад в армії, потрібні насамперед якісні зміни в суспільстві. Хочете мати боєздатні Збройні сили? Змінюйте духовні та моральні цінності суспільства загалом. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

15


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ П О Л ТА В Щ И Н А

ПРОЕКТ СВІТОВОГО БАНКУ ДАЄ ПЕРШІ РЕЗУЛЬТАТИ

Вчитися новому, спираючись на світовий досвід

Два роки тому Полтавщина долучилася до областей, які ввійшли до проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». Пілотний субпроект регіону спрямований на профілактику, своєчасне виявлення і лікування артеріальної гіпертензії у віковій групі населення від 40 до 60 років. На сьогодні вже зроблені суттєві кроки з його практичної реалізації.

Іван ШУМЕЙКО, головний терапевт Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

У Від первинної ланки до закладів третинного рівня

Унікальне обладнання — на озброєнні медзакладів Костянтин ВАКУЛЕНКО, головний лікар Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру, головний позаштатний кардіолог Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, кандидат медичних наук

Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Н

аш субпроект — один із найпотужніших проектів Світового банку в Україні. Він охоп­лює всі ланки медичної допомоги, починаючи від первинної (ФАПів, сімейних амбулаторій), із залученням екстреної, яка діагностує ускладнення гіпертонічної хвороби, й закінчуючи закладами вторинного та третинного рівнів, котрі ці ускладнення лікують. Область не випадково визначила напрямком субпроекту «Контроль над артеріальним тиском у сільського та міського населення популяції Полтавської області у віковій групі 40-60 років». Адже в регіоні щороку від хвороб системи кровообігу помирають близько 70% пацієнтів, у тому числі й люди працездатного віку. Мета проекту — запобігти цьому й кардинально змінити принципи і підходи до таких пацієнтів та осіб із груп ризику, роблячи акцент на етапах профілактики і ранньої діагностики під час надання медичної допомоги, а в зак­ ладах вторинного та третинного рівнів — на високотехнологічному лікуванні таких пацієнтів. Для цього суттєво якіснішим має стати технічне забезпечення всіх ланок медичної допомоги хворим на артеріальну гіпертензію. І це вже реалізується. Так, нещодавно за кошти Світового банку область отримала 42 сучасні УЗ-апарати різних класів й інше обладнання. Ним забезпечені Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфосовського, обласний клінічний кардіологічний диспансер, усі центральні районні та міські клінічні лікарні. Загальна сума субпроекту становить 41 млн дол. До його фінансування долучилися державний і місцеві бюджети. За виділені кошти розпочалося й триває будівництво сучасного обласного кардіологічного центру і навчально-практичного центру на території обласної клінічної лікарні, де набуватимуть досвіду сімейні лікарі й інші спеціалісти-медики — учасники проекту. Кардинально змінюється логістика, фаховий рівень підготовки лікарів, які вже зараз вивчають світовий досвід і згодом ділитимуться набутими знаннями з колегами. Проект розрахований до 2020 року. Сьогодні все йде за планом — триває робота з вивчення нових завдань, затримок у реалізації субпроекту немає.

16

О

бладнання, яке отримали від Світового банку медичні заклади області — учасники проекту завдяки тендерним закупівлям, справді унікальне. Кардіологічний диспансер одержав чотири УЗ-апарати: два стаціонарні експерт-класу, марки Vivid S60N, портативний експерт-класу, марки Vivid D, і один середнього класу, марки Loqic F8. Вони універсальні, тож кардіологи з їх допомогою зможуть проводити кардіоскопію, визначати наявність тромбів у порожнинах серця тощо. Ще одне наше надбання — рентгендіагностичний комплекс із цифровою обробкою зображення. Не помилюся, коли скажу, що не кожна столична клініка має таке діагностичне устаткування. Відділення інтервенційної радіології Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру в рамках субпроекту забезпечене інжектором для введення контрастної рідини під час коронаровентрикулографії (КВГ), ангіопульмонографії й аортографії. Отримала область і навігаційно-абляційну систему, що дасть змогу впровадити в практику сучасні складні технологічні методи лікування аритмій. Триває постачання медичного обладнання, що вкрай необхідне для медперсоналу в закладах охорони здоров’я первинної ланки. Це добовий монітор артеріального тиску із про-

«

грамним забезпеченням — їх уже надійшло 350 одиниць, добових моніторів артеріального тиску з трьома реєстраторами отримали 40 одиниць. Область також одержить до кінця липня 46 систем холтерівського моніторування ЕКГ і 462 дефібрилятори із функцією зовнішньої стимуляції. У процесі постачання — й інші інструменти для реалізації завдань проекту. Додам: уже розкрито тендерні пропозиції на закупівлю обладнання для навчальнотренінгових класів. Йдеться про комп’ютери, офісне устаткування, тренажери, муляжі тощо. Докорінно зміниться технічне оснащення первинної ланки та міських і центральних районних лікарень: нині вже підписані угоди на придбання лабораторного обладнання, яким будуть озброє­ні сімейні лікарі та лабораторні підрозділи центральних районних й міських клінічних лікарень і яке незабаром надійде. Це зокрема 71 біохімічний аналізатор, тест-системи (набір №1) для 400 тис. досліджень, тест-системи (набір №2) для 120 тис. досліджень, 520 тис. контейнерів для сечі й стільки ж вакуумних систем для взяття крові, майже 4 тис. сумок-холодильників і сумок-контейнерів для транспортування біоматеріалу, реактиви для гематологічного аналізатора тощо. Отже, сімейні лікарі матимуть набагато більше засобів не тільки для надання медичної допомоги пацієнтам, а й для запобігання розвитку гіпертонічної хвороби. Крім того, проектом передбачено охоплення понад 400 тис. мешканців регіону віком від 40 до 60 років обстеженням і діагностикою факторів ризику серцево-судинних захворювань. Такий підхід відповідає головному завданню лікаря — запобігти хворобі, вчасно виявити її на ранній стадії, аби не допустити таких тяжких ускладнень, як інфаркт або інсульт, а також унеможливити інвалідність і випадки ранньої смерті внаслідок неї.

ПРОЕКТОМ ПЕРЕДБАЧЕНО ОХОПЛЕННЯ ПОНАД 400 ТИС. МЕШКАНЦІВ РЕГІОНУ ВІКОМ ВІД 40 ДО 60 РОКІВ ОБСТЕЖЕННЯМ Й ДІАГНОСТИКОЮ ФАКТОРІВ РИЗИКУ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ. ТАКИЙ ПІДХІД ВІДПОВІДАЄ ГОЛОВНОМУ ЗАВДАННЮ ЛІКАРЯ — ЗАПОБІГТИ ХВОРОБІ, ВЧАСНО ВИЯВИТИ ЇЇ НА РАННІЙ СТАДІЇ, АБИ НЕ ДОПУСТИТИ ТАКИХ ТЯЖКИХ УСКЛАДНЕНЬ, ЯК ІНФАРКТ АБО ІНСУЛЬТ, А ТАКОЖ УНЕМОЖЛИВИТИ ІНВАЛІДНІСТЬ І ВИПАДКИ РАННЬОЇ СМЕРТІ ВНАСЛІДОК НЕЇ

«

часть у проекті Світового банку для медиків області — серйозне й відповідальне завдання. І, як у кожній справі, успіх забезпечують кадри, їх професіоналізм, компетентність, володіння сучасними методами профілактики й лікування. Тому ми надаємо першочергового значення вивченню учасниками проекту передового європейського досвіду. Доки будується навчально-практичний центр, уже відкриті і діють міжрайонні тренінгові центри в Полтаві, Кременчуці, Миргороді й Гадячі. Навчанням охоплені медичні працівники не тільки цих міст, а й лікувальних закладів прилеглих районів. На заняттях, які проходять щомісяця, слухачі вивчають методи профілактики серцево-судинних захворювань і цукрового діабету. Ми орієнтуємося на командну роботу фахівців цих галузей, а тому разом із сімейними лікарями в тренінгах беруть участь і медичні сестри. З січня й до сьогодні фаховий рівень підвищили близько тисячі спеціалістів, а всього за 4 роки ми охопимо навчанням усіх сімейних лікарів. Уже зараз фахівці первинної ланки запроваджують у практику європейський досвід. Так, за кошти Світового банку видані й передані в центри ПМСД «Щоденники самоконтролю». Їх отримали вже 20 тис. пацієнтів. Кожен із них заносить у такий щоденник свої добові показники артеріального тиску, пульсу, описує стан самопочуття тощо. Є в ньому й розділ «Спосіб життя», котрий інформує людину, з огляду на державний протокол лікування, яких правил слід дотримуватися задля збереження здоров’я. Ця форма самоконтролю не тільки дисциплінує пацієнта, а й надає лікареві пов­ ну клінічну картину, підказує інструменти для коригування тих чи інших моментів способу життя хворого, що допоможе запобігти розвитку гіпертонічної хвороби. Для вивчення і запровадження зразків кращого зарубіжного досвіду було організовано поїздки груп лікарів Полтавщини в клініки Литви та Хорватії. У Литві вразила потужна логістика медичних закладів, повна відсутність у лікарів паперових носіїв інформації, доступність для пацієнтів, особливо похилого віку, системи медичного страхування тощо. Модель системи охорони здоров’я Хорватії, на думку наших лікарів, найбільш прийнятна для України. Система медичного страхування цієї країни надійно захищає пацієнта, а в таких галузях, як дитинство, стоматологія, гінекологія, первинна ланка, послуги повністю безоплатні. Безумовно, Україні потрібно ще багато років, аби досягти такого рівня надання медичної допомоги, але те, що вже зараз можна застосувати, ми робитимемо. Сподіваюся: по завершенні проекту матимемо позитивні результати, а нині попереду — копітка праця і новий, цікавий, поки що не пройдений шлях. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

14 липня 2017 року

І В А Н О - Ф РА Н К І В Щ И Н А

У ПОШУКАХ МОЖЛИВОСТЕЙ Досягати успіху і розвиватися неможливо в ізоляції. Це стосується як окремих фахівців, так і медичних закладів. Судинні хірурги з Івано-Франківська знаходять можливості для професійного зростання та вдосконалення, зокрема в рамках тісної багаторічної співпраці із зарубіжними колегами.

Іван ГУДЗ, завідувач кафедри загальної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету, позаштатний спеціаліст із судинної патології Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА, член президії Асоціації судинних хірургів України, дійсний член Європейської Асоціації судинних та ендоваскулярних хірургів, членкореспондент Асоціації судинних спеціалістів Німеччини, доктор медичних наук, професор

ВЗ На останньому з’їзді Асоціації судинних хірургів, флебологів та ангіологів України, який відбувся у Києві, вас було визнано кращим судинним хірургом року. Що за цією перемогою? — Традиційно за ініціативи президії Асоціації судинних хірургів, флебологів та ангіологів України щорічно визначається переможець у номінації «Судинний хірург року» (цього року додали номінації з флебології й ангіології). Критеріями відбору є комплексна оцінка діяльності претендентів: операційна активність, організаційна робота в Асоціації, представництво України на міжнародних конгресах, проведення майстер-класів із хірургами різних регіонів держави. Приємно, що це не просто відзнака, а й висока оцінка твоєї роботи, яку дають найоб’єктивніші фахівці — твої колеги, що в змозі зрозуміти всі нюанси зробленого.

ВЗ Щойно ви повернулися з однієї конференції судинних хірургів, як вирушили на черговий захід, котрий відбувся в Яремче й участь у якому взяли зарубіжні фахівці. Наскільки вагомі результати подібних зустрічей? — Через стрімкий розвиток такої складової судинної патології, як флебологія (захворювання вен), у плані впровадження малоінвазивних технологій в Україні виникла потреба в проведенні монотематичних конференцій. Торік у Яремче відбулася конференція, присвячена варикозній хворобі нижніх кінцівок. Тепер же всебічно розглянули проблему венозних виразок. Це дало змогу не тільки судинним, а й загальним хірургам засвоїти найновіші рекомендації доказової медицини й підвищити в такий спосіб якість надання допомоги пацієнтам із задавненою венозною патологією нижніх кінцівок. ВЗ Якими здобутками поділилися з колегами щодо лікування варикозної хвороби, облітеруючого склерозу, гострих тромбозів? — Власне, на цій конференції ділилися дос­відом провідні судинні спеціалісти України, а також відомі флебологи з Німеччини та Швейцарії. А щодо напрацювань клініки судинної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету, то ми широко використовуємо лазерну абляцію при варикозній хворобі, при облітеруючому атеросклерозі інтенсивно впроваджуємо ендоваскулярні втручання, а лікування тромбозів глибоких вен кінцівок проводимо згідно з рекомендаціями провідних світових флебологічних товариств. ВЗ Чи є нині альтернатива хірургічному лікуванню варикозної хвороби? — У багатьох медичних закладах України для лікування цієї хвороби вже давно використовують

лазерну та радіочастотну абляції. Це малоінвазивні процедури (без наркозу, розрізів, малотравматичні), після яких пацієнт самостійно покидає лікарню і через декілька днів може розпочати роботу. Усе ширше впроваджують склерозуючу терапію як альтернативу традиційній операції видалення варикозних вен. Можливо, з часом у нашій державі будуть сертифіковані й інші малоінвазивні процедури (облітерація варикозних вен клеєм, парою тощо). ВЗ А чи займаєтеся ви патологією судин головного мозку, операціями на сонній артерії тощо? — Це дуже болюча тема для нашої держави — хірургічна профілактика ішемічного інсульту. Статистика свідчить, що втручань на сонній артерії в українських клініках щороку проводиться як мінімум на порядок менше, ніж у Західній Європі чи США. Причина цього — у неналежній співпраці з невропатологами та лікарями загальної практики, адже саме до них звертаються пацієнти в стадії переміжних ішемічних розладів, коли є ідеальні умови для проведення превентивного оперативного втручання. На жаль, таких хворих рідко спрямовують до судинного хірурга, а продовжують консервативне лікування із високою ймовірністю розвитку інсульту найближчим часом. У нашій клініці ми проводимо операції на сонній артерії ще з 1995 року, коли я повернувся зі стажування в клініці Університету Дюссельдорфа (Німеччина). Попри непогані результати, ми не маємо великого потоку хворих — з вищеописаних причин. ВЗ Чи достатньо можливостей у провінційному місті для впровадження ваших наукових розробок? — Рівень надання медичної допомоги хворим визначається не статусом міста, а тим, як лікар засвоїв і впроваджує найновіші рекомендації доказової ме-

дицини за умови належного оснащення клініки та забезпечення витратними матеріалами. Особливо це стосується ендоваскулярної хірургії, яка є доволі затратною. Наша кафедра загальної хірургії відкрита на базі відділення судинної хірургії Обласної клінічної лікарні міста Івано-Франківськ. Тут проходять підготовку лікарі-інтерни, практичні лікарі кафед­ри післядипломної освіти. Відділення оснащене необхідною апаратурою та матеріалами для надання ургентної й планової медичної допомоги хворим області. За рік виконуємо понад 1 тис. операцій, з них близько 900 — на судинах. Основним напрямком діяльності нашої кафедри й надалі залишається розробка нових і вдосконалення наявних методів діагностики та лікування судинної патології. Активно впровад­ жуємо методики ендоваскулярної хірургії. Співробітники кафедри достойно представляють університет на державному та міжнародному рівнях. Ми активно співпрацюємо з провідними зарубіжними університетами. Розвиток судинної хірургії на Прикарпатті став можливим завдяки тривалому співробітництву кафедри загальної хірургії ІФНМУ й університетських клінік Бонна, Аахена і Дюссельдорфа (Німеччина). Ці заклади не тільки допомагають з оснащенням для ендоваскулярної хірургії, а й забезпечують проходження стажування співробітниками кафедри загальної хірургії ІФНМУ для оволодіння сучасними лікувальними методиками. Торік від цих донорів надійшла благодійна допомога у вигляді оснащення для проведення найсучасніших операцій на аорті та магістральних артеріях. ВЗ Співпраця з німецькими колегами у вас дуже тісна. Як вдалося її налагодити? — Співпрацюю із клініками судинної хірургії Австрії та Німеччини з 1993 року. Загалом майже 2 роки стажувався у цих закладах, при Університеті Дюссельдорфа виконав більшу частину докторської дисертації, яку потім успішно захистив у метра серцево-судинної хірургії України академіка Миколи Амосова. Спільні з німецькими колегами наукові розробки були опубліковані в європейських журналах. За результатами наукової співпраці у 2003 році єдиний в Україні був удостоєний звання члена-кореспондента Товариства судинних та ендоваскулярних хірургів Німеччини. Зараз німецькі колеги приїжджають до нас для участі у вітчизняних наукових форумах. Людмила СТРАЖНИК, спеціально для «ВЗ», м. Івано-Франківськ

КИЇВЩИНА

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА В ДІЇ У столиці розпочали роботу амбулаторні мобільні бригади паліативної допомоги. Їх запуск стане першим етапом діяльності Центру паліативної допомоги дітям Києва, що найближчим часом запрацює на базі Київської міської клінічної шкірно-венерологічної лікарні.

В Микола ПОВОРОЗНИК, заступник Голови Київської міської державної адміністрації

ідповідно до Концепції розвитку паліативної допомоги в Україні, зокрема в Києві, забезпечення реалізації прав людини на гідне завершення життя і максимальне зменшення болю і страждань є одним із пріоритетних завдань галузі охорони здоров’я та соціального захисту громадян країни. Сьогодні в столиці спостерігається постійне зростання кількос-

ті дітей з тяжкими невиліковними станами з обмеженим прогнозом життя: онкологічними, серцево-судинними, нейропсихічними недугами, а також травматичними й дегенеративними ураженнями головного і спинного мозку, периферичної нервової системи й опорно-рухового апарату тощо. Ці захворювання здебільшого супроводжуються хронічним больовим синдромом та іншими важкими розладами життєдіяльності. Наразі в Києві понад 200 дітей потребують паліативної допомоги. На жаль, сьогодні в столиці фактично відсутня повноцінна система та структура надання паліативної допомоги цій категорії хворих. Тож створення Центру паліативної допомоги дітям — це вагомий крок до вирішення соціально значущої проблеми і можливість хоча б частково допомогти важкохворим дітям та їх сім’ям, полегшити їх моральні й фізичні страждання.

До складу амбулаторних мобільних бригад із надання паліативної допомоги, які працюватимуть щоденно з 8-ї до 20-ї години, входять дитячі анестезіологи-реаніматологи, педіатри, психологи, медичні сестри та соціальні робітники. Робота мобільних бригад організована в системі «зворотного зв’язку»: батьки маленьких пацієнтів зможуть за потреби викликати фахівців додому. З іншого боку, медики постійно відслідковуватимуть стан хворих і направлятимуть до них мультидисциплінарні бригади, якщо в цьому буде потреба. Другим етапом створення Центру паліативної допомоги дітям м. Києва стане відкриття стаціонарного відділення на 10 ліжок для надання паліативної допомоги дітям столиці. За матеріалами офіційного інтернет-порталу КМДА

17


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Б У КО В И Н А

НОВІ РЕАЛІЇ ВИМАГАЮТЬ НОВИХ ПІДХОДІВ ДО РОБОТИ Звичну європейську модель сімейного лікаря — менеджера-підприємця — пропонує українським медикам Міністерство охорони здоров’я України. Поки що в наших лікарів ця перспектива викликає побоювання, хоча реформування первинної галузі та відкриті фінансові стосунки між лікарем і пацієнтом наразі необхідні вітчизняній медицині, як ковток свіжого повітря.

за себе — офіційно й неофіційно. І на цих засадах не комфортно ані лікарю, ані хворому.

Лариса СИДОРЧУК, завідувачка кафедри сімейної медицини Буковинського державного медичного університету, президент ГО «Чернівецька обласна асоціація сімейних лікарів», професор

ВЗ В умовах реформованої системи укра­ їнської охорони здоров’я на сімейного лі­ каря покладається чимало обов’язків. Чи справедливо це? — Українська система охорони здоров’я протягом десятиліть була спрямована на навчання, виховання і роботу вузьких спеціалістів. І наразі ця галузь стала дуже затратною. У європейських країнах давно порахували: обслуговування пацієнтів, які проходять через первинну ланку медичної допомоги, що працює на засадах сімейної медицини, обходиться державі набагато дешевше, ніж спеціалізована допомога. Це пов’язано з тим, що 80% скарг пацієнта можуть бути вирішені на рівні сімейного лікаря. Фактично, хворі починають і закінчують своє лікування на первинній ланці. Тож нині саме робота такого лікаря є найбільш вигідною для держави, а також зручною для пацієнта. Звісно, сімейний лікар має бути добре обіз­ наним із різними медичними проблемами, з якими до нього може звернутися пацієнт. Він надає багатопрофільну допомогу як терапевт, хірург, отоларинголог, офтальмолог, дерматовенеролог тощо. Насправді це не надто складний процес, адже під час проходження інтернатури із сімейної медицини студенти вивчають на нашій кафедрі основні спеціальності — їх 10. Ще 8 вузьких спеціальностей проходять на суміжних кафедрах. Тобто базові знання і навички отримують в повному обсязі. Завдання сімейного лікаря — розпізнати патологію. І якщо він із нею може впоратися, зробити це на своєму рівні. Якщо ні — знайти вузького спеціаліста, до якого й направити хворого. У такий спосіб ми нарешті позбудемося самонаправлень, коли пацієнт із головним болем іде до отоларинголога, невролога чи офтальмолога, бо сам так захотів. До якого спеціаліста спрямувати хворого, повинен вирішувати сімейний лікар. Важливо, щоб у цих умовах між пацієнтом, сімейним лікарем та вузьким спеціалістом існували певні, законодавчо закріплені, відносини. Я переконана: аби ці відносини були чесними, відкритими, вони повинні мати фінансові гарантії. Будемо відвертими: сьогодні пацієнт платить сам

18

ВЗ Досі чимало випускників ішли пра­ цювати в сімейну медицину з примусу. Після того, як запрацює реформа, це зміниться? — Думаю, так. Сімейним лікарем бути складно, але цікаво з професійної точки зору, тому що ти щодня стикаєшся з новими випадками, у тебе зазвичай немає планових пацієнтів, але можуть бути хронічні, до візиту яких ти готовий. Сімейний лікар знає всю сім’ю, умови проживання, праці, шкідливі звички, тому йому відомо, як убезпечити пацієнта від тієї чи іншої недуги. Тож переконана: з часом саме ця спеціалізація стане однією з найпрестижніших в Україні, особливо коли запрацює Закон України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Нині прийнята тільки перша його частина, друга — фінансова — ще доопрацьовується. Коли реформа первинної ланки буде впроваджена комплексно, лікар стане більше вмотивованим. ВЗ Чи вистачить цього «мотивування», адже лікар, фактично, стає одночасно менеджером і підприємцем, а чи в усіх є такий хист? — Кожному лікарю держава пропонує кілька варіантів практичної самореалізації: стати фізичною особою-підприємцем (ФОП) або ж працювати й надалі в амбулаторіях, центрах первинної медикосанітарної допомоги (ЦПМСД), поліклініках тощо, але за новими умовами. За одного пацієнта на рік держава спершу пообіцяла невеличку суму — 210 грн. Тепер оплату переглянули — 240 грн на рік. Крім того, з 2018 року це буде 350 грн на рік, а з 2019-го — 450 грн. Мало це чи багато? Виходячи із середнього умовного стандарту навантаження на сімейного лікаря у 2 тис. пацієнтів, можна порахувати, що медик отримуватиме близько 420 тис. грн на рік. Але з цієї суми доведеться сплатити за утримання приміщення, комунальні послуги, забезпечити себе необхідним мінімумом діагностичного обладнання. І тут залишаються поки що знаки питання. Наприклад, чи отримає лікар на це певну субвенцію?

«

Аби окремий лікар — фізична особа-підприємець — працював ефективно, він повинен налагодити співробітництво із місцевою громадою. А місцева громада своєю чергою зацікавлена мати сімейного лікаря (особливо — у сільській місцевості). У цьому році обов’язкове відпрацювання студентів-медиків, які навчалися за державний кошт, скасовано, а це означає, що до села вони за власним бажанням можуть і «не доїхати». Тому їх треба мотивувати, і це має робити місцева громада, бо ж держава поки що стоїть осторонь. Нап­риклад, запропонувати медику гідні умови праці та проживання, певні соціальні пільги для його сім’ї тощо — цілком під силу місцевій територіальній громаді. Тож вважаю, що перспективи є. ВЗ Чи готові сімейні лікарі до «вільного плавання»? — Перший крок завжди важко зробити. Звісно, якщо ти все життя працював в умовах, які давали змогу не перейматися вартістю комунальних пос­луг, ремонтом діагностичного обладнання, приміщення, запровадженням новітніх технологій тощо, то нова модель роботи дещо лякає. Бо лікарю доведеться зайняти активну життєву позицію і стати менеджером своїх відносин із пацієнтом, громадою, територіальними органами управління тощо, нести відповідальність за оснащення робочого місця, забезпечення комп’ютерною технікою та інтернетом, справність діагностичного обладнання й транспорту, комунальні послуги тощо. Отримавши від держави кошти, які «йдуть за пацієнтом», лікар буде зацікавлений, аби той менше хворів, тому що в цьому випадку гроші залишаться в нього, і їх можна буде використати на вирішення інших медичних чи побутових питань, удосконалення тієї ж діагностики, до прикладу. А щоб так було, саме сімейний лікар повинен активно здійснювати профілактику найпоширеніших неінфекційних та інфекційних зах­ворювань, у тому числі застосовуючи скринінгові програми, працюючи на випередження хвороб. Сімейний лікар — це єдиний спеціаліст у структурі медичної допомоги, який у першу чергу зацікавлений у профілактиці захворювань, у здоровому способі життя. Нарешті закінчиться й бутафорія з диспансеризацією, яку спостерігаємо зараз. Саме бута-

ЗАВДАННЯ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ — РОЗПІЗНАТИ ПАТОЛОГІЮ. І ЯКЩО ВІН ІЗ НЕЮ МОЖЕ ВПОРАТИСЯ, ЗРОБИТИ ЦЕ НА СВОЄМУ РІВНІ. ЯКЩО НІ — ЗНАЙТИ ВУЗЬКОГО СПЕЦІАЛІСТА, ДО ЯКОГО Й НАПРАВИТИ ХВОРОГО. У ТАКИЙ СПОСІБ МИ НАРЕШТІ ПОЗБУДЕМОСЯ САМОНАПРАВЛЕНЬ, КОЛИ ПАЦІЄНТ ІЗ ГОЛОВНИМ БОЛЕМ ІДЕ ДО ОТОЛАРИНГОЛОГА, НЕВРОЛОГА ЧИ ОФТАЛЬМОЛОГА, БО САМ ТАК ЗАХОТІВ

«

форія, адже низька відповідальність населення (загалом) за своє здоров’я, недостатня медична культура призводять до того, що профілактичні діагностичні обстеження диспансерні хворі не проходять, хоча лікар неодноразово запрошує їх це зробити. У нових умовах він має право перервати контракт із таким пацієнтом. ВЗ Зараз існують дві точки зору: одна — що потрібно якомога швидше заповню­ вати «вакуум» сімейних лікарів, а друга — що не варто поспішати, а треба виро­ щувати грамотні кадри. Як вважаєте ви? — На первинній ланці нам потрібні грамотні кадри — це зручно і державі, і пацієнтам. Однак це — робота на перспективу. Реформа розпочалася у 2000 році, й основним нормативним документом, що регламентує розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, стала Постанова Кабінету Міністрів України №989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я». Реорганізація триватиме до 2020 року. Чернівецька область у цьому напрямку — одна з лідерів в Україні. У нас укомплектованість медичними кадрами, за даними Департаменту охорони здоров’я, становить понад 100%, у тому числі в сімейній медицині — майже 90% (як лікарями, так і медсестрами). В усіх інших областях України — від 40 до 70%. Тобто на первинній ланці катастрофічно бракує фахівців. Подібна ситуація і в Західній Європі. Дефіцит медичних кадрів у Румунії, Польщі, Німеччині — від 10 до 20 тис. Через це в наших найближчих сусідів дуже зат­ребуваними стали українські фахівці. На жаль, враховуючи вітчизняні реалії, наші лікарі часто після інтернатури виїжджають працювати за кордон. ВЗ Чи користується попитом перенавчан­ ня лікарів? — Модель перенавчання практикуючих фахівців розроблено з моменту створення кафедри сімейної медицини Буковинського державного медичного університету, тобто з 2001 року. Тоді був перший набір лікарів на отримання додаткової спеціальності. У першу чергу ми перенавчали дільничних терапевтів, педіатрів, у другу — лікарів вузьких спеціальностей, в основному терапевтичного профілю. Ще одна форма роботи — навчання сімейних лікарів через 2-річну інтернатуру. Як на мене, це дуже ефективно. У результаті такого навчання отримуємо високопрофесійних фахівців. Через систему спеціалізації в Чернівецькій області вже підготовлено 560 сімейних лікарів шляхом перенавчання з інших спеціальностей. ВЗ А чи є в сімейних лікарів бажання роз­ виватися в цьому напрямку, зокрема зай­ матися самоосвітою? — Хорошим спеціалістом ти не можеш стати одразу після закінчення вишу. Спочатку необхідно отримати певну практику, відчути смак і задоволення від того, що ти зміг допомогти людині. Якщо ти цей «кайф» зловив — ти на своєму місці! Ти намагатимешся постійно підвищувати фаховий рівень, продовжувати безперервну професійну освіту, шукати курси підвищення кваліфікації, відвідувати конференції, станеш членом фахової асоціації тощо. Тобто ти сам робитимеш усе для того, аби пацієнт із контрактом прийшов до тебе, а не до іншого лікаря, бо ти — грамотний, освічений фахівець. У нових реаліях лікар повинен думати про свою конкурентоспроможність. Це, знову ж таки, ринкові умови, адже медична допомога переходить на рівень медичної послуги. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

14 липня 2017 року

ЧЕРНІГІВЩИНА

ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРЕНЬ У Чернігові розпочато реалізацію українсько-німецького проекту «Партнерство з модернізації: енергоефективність у лікарнях». Проект фінансується урядом Німеччини, а виконує його федеральна компанія Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.

Грегор БРЬОМЛІНГ, директор проекту «Партнерство з модернізації: енергоефективність у лікарнях», представник федеральної компанії Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH

М

инулої осені федеральна компанія GIZ за дорученням німецького федерального міністерства соціального співробітництва та розвитку розпочала реалізацію проекту партнерства з модернізації енергоспоживання в українських лікарнях. Його було започатковано у рамках німецько-українського співробітництва у сфері енергоефективності. Бюджет проекту

становить 3 млн Євро — ці кошти надає німецький уряд. На сьогодні ефективне використання енергії — економічний пріоритет для вашої країни. На жаль, лікарні — одні з найбільш енергоємних громадських установ, адже на енергоносії вони витрачають 10-20% свого бюджету (у Німеччині ця цифра становить 3-4%). Система відбору українських міст-партнерів була дворівневою. У процедурі відбору могли брати участь усі міста України, які мають у комунальній власності мінімум 7 лікарень. Із близько 30 потенційних учасників проекту заявки подали 15. Спочатку було відібрано 4 міста, з якими ми ознайомилися, приїхавши до України. Завдяки тому, що в Чернігові й Сумах уже триває активна робота з енергомодернізації, ці міста ми й обра-

ли для реалізації проекту. Третім повноправним партнером є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Проект передбачає, по-перше, підвищення кваліфікації фахівців лікарень і представників міської адмініст­рації, що включає як навчально-інформаційні поїздки, так і консультування на місцях. Досвід Німеччини доводить: завдяки простим заходам з оптимізації енергоспоживання, які не потребують значних інвестицій, вдається заощадити щонайменше 10% енергії. Наступний крок — проведення енергоаудиту, що дасть змогу побачити потенціал і розробити на його підставі рекомендації. У такий спосіб ми здійснимо паспортизацію всіх об’єктів і розробимо систему обов’язкових до впровадження заходів.

Маючи таку дорожню карту, місто отримуватиме з боку GIZ технічне консультування і співфінансування. Крім того, ми будемо надавати підтримку щодо залучення міжнародних інвестицій для енергетичної модернізації лікувальних закладів. Для нас важливо створювати «маякові» проекти, щоб розроблені концепції та набутий досвід потім поширювати по всій Україні.

Владислав АТРОШЕНКО, Чернігівський міський Голова

Е

нергоефективність і енергозбереження вважаю одним з пріоритетних напрямків роботи. Наші спеціалісти проаналізували споживання електроенергії й витрати тепла для кожного комунального закладу порівняно з опалювальними сезонами 2014-2015 і 2016-2017 років. Ці цифри доводять: там, де кошти вкладали в термореновацію, досягнуто значної економії. Ми наполегливо рухаємося в цьому напрямку: якщо за 7 попередніх років у Чернігові на впровадження заходів з підвищення енергоефективності об’єктів комунальної сфери було витрачено 55,4 млн грн (це загальна сума, у якій враховано як допомогу кількох міжнародних організацій, так і власні кошти міста), то цього року на ці заходи тільки в бюджеті Чернігова передбачено 53,4 млн грн. Тож ми також надзвичайно зацікавлені в технологічній, зокрема проектній, підтримці німецьких партнерів. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

Х АРКІВЩИНА

КОЖНІЙ ВАЖКОХВОРІЙ ДИТИНІ — ПРОФЕСІЙНИЙ МЕДИЧНИЙ ДОГЛЯД У Харкові проживає 3,5 тис. дітей-інвалідів, із яких майже 500 конче потребують паліативної допомоги. Тож міська рада вирішила створити на базі КЗОЗ «Харківська міська дитяча лікарня №5» хоспіс, а для тих сімей, котрі не готові віддати своїх дітей до стаціонару, — мобільні бригади з надання паліативної допомоги маленьким пацієнтам удома.

Д

освід роботи такого медзакладу в Харкові вже мають — тутешній хоспіс для дорослих відповідає усім світовим стандартам і визнаний одним із кращих у країні. Враховуючи, що за останні 10 років у місті спостерігається тенденція до зростання кількості дітей з інвалідністю, представники міської ради провели анкетування серед батьків важкохворих дітей і з’ясували, що вже сьогодні майже 100 сімей готові прийняти стаціонарну паліативну допомогу від медиків. Отже, назріла потреба відкрити такий самий заклад для маленьких пацієнтів. Департамент охорони здоров’я Харківської міської ради вже має готовий проект та фінансовий кошторис. Крім персоналу лікарні до виконання такої важливої соціальної програми вирішив долучитися ще й колектив Харківського обласного медичного коледжу, який взяв на себе підготовку кадрів для догляду за дітьми. Зрозуміло, що відкриття стаціонару пот­ ребує часу і коштів. Зокрема для проведення капітального ремонту необхідно близько

8 млн грн, а на матеріально-технічне оснащення хоспісу виділять 1,6 млн грн. Надалі ж щороку на зарплатню персоналу буде потрібно 1,7 млн грн, на комунальні послуги й енергоносії (за попередніми підрахунками) — 460 тис. грн, на медикаменти — 800 тис. грн, на харчування дітей — 350 тис. грн. Утім, хоспісна допомога — це не тільки медична, а й соціальна проблема. Поки триватиме облаштування хоспісу, у Харкові навчатимуть соціальних робітників надавати кваліфіковані медичні послуги, а членів родин важкохворих дітей — доглядати за ними. Одним із нововведень є також створення мобільних бригад з надання паліативної допомоги, які допомагатимуть тим сім’ям, котрі поки що не готові доправити свою важкохвору дитину до медзакладу і доглядають її вдома. «Ми намагаємося використати всі можливості, щоб максимально допомогти дітям, — сказала заступник міського Голови з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення Світлана Горбунова-Рубан. — Ми запропонували суспільству абсо-

лютно нову модель роботи з невиліковно хворими людьми, зокрема дітьми, і нас підтримали не тільки медики, а й педагоги, волонтери». Курси для підготовки фахівців з догляду за важкохворими дітьми тривають три місяці. Першими їх слухачами стали окрім медиків волонтери, адже багато сімей потребують фахового догляду за хворими. Їх навчають викладачі Харківського обласного медичного коледжу, які отримували спеціальні знання з цього напрямку в Німеччині. Організовано теоретичні та практичні заняття, у тому числі й у симуляційному класі. Планується, що після спеціальної медичної й психологічної підготовки курсанти спочатку проходитимуть практику в хоспісі для дорослих пацієнтів. Надалі ці курси можуть стати базою для відкриття нової спеціальності, пов’язаної з паліативною допомогою важкохворим. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

Симуляційний клас для навчання слухачів курсів з дитячої паліативної допомоги

19


ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

ШТЕФАН НІЗЕРТ: НА ПОРЯТУНОК НОВОНАРОДЖЕНОГО ВІДВОДИТЬСЯ ВІСІМ ХВИЛИН Народження дитини — завжди диво. Акушери, які щодня приймають пологи, звичайно, чарівники, але на їх плечах лежить відповідальність за здоров’я і мами, і новонародженого. Про реалії німецької акушерської служби «ВЗ» розповів директор клініки, котрий, незважаючи на статус, щодня зустрічає нове життя.

ВЗ Якими потужностями ви володієте для забезпечення такої кількості пологів? — Усього п’ять працюючих пологових залів і один резервний. Цього достатньо.

Штефан НІЗЕРТ, професор, директор Клініки гінекології та акушерства Академічної лікарні університету Дуйсбург-Ессен (Німеччина)

ВЗ Чи є в Німеччині демографічна криза? — Така проблема характерна не лише для Німеччини, а й для більшості країн Європи: особливо мало дітей народжується в західній її частині. Незважаючи на те що за останні два роки народжуваність трохи зросла, до оптимальних статистичних даних ми все одно не дотягуємо. ВЗ Відомо, що німкені досить пізно стають матерями. Який середній вік роділь? — Дійсно, більшість наших жінок уперше приходять до пологової зали зазвичай після 28 років. Але це нормально, адже в пріоритеті в них — кар’єра. Ми не вішаємо ярликів на кшталт «стара роділля» — це дуже непрофесійно. З мого досвіду, наприклад, журналістки або юристки народжують уперше, коли їм уже добре за 30. Раніше були настанови, у яких вказувалося, що після 36 років до роділлі необхідно ставитися з більшою увагою. Зараз ці документи не актуальні, адже має значення не вік, а стан здоров’я. На жаль, ми часто бачимо зовсім юних дівчат, які окрім позитивного тесту на вагітність приносять нам «букет» соматичних захворювань, а отже, потребують ретельного спостереження. Так само не рідкісні випадки, коли жінка у 47 перебуває в чудовій фізичній формі. ВЗ Скільки малюків народжується у вашій клініці на рік? — Приблизно дві з половиною тисячі. Це не мало, але такої кількості ми досягаємо завдяки тому, що наша лікарня є однією з найголовніших у галузі акушерства в регіоні.

20

ВЗ Який тип пологів найчастіше обирають німкені: кесарський розтин чи все ж таки природний спосіб? — Усе залежить від налаштування самої жінки та конкретної ситуації в родині. Ми намагаємося дослухатися до думки вагітних. Але інколи прохання про хірургічне втручання є примхою без жодних медичних чи психологічних підстав. У такому випадку ми двічі розмовляємо з парою, даючи на роздуми 10 тижнів. Ми не лякаємо родину, а просто перераховуємо переваги й недоліки кожного виду розродження та відповідаємо на запитання. Коли розмови не діють, вдаємося до того методу, котрий обирає роділля, навіть якщо нам ця ідея не до вподоби. ВЗ Чи охоче чоловіки беруть участь у пологах? — Майбутні батьки присутні в пологовому залі майже у 100% випадків! Як виняток — може прийти мати роділлі або сестра, але вкрай рідко жінка зголошується народжувати на самоті. Звичайно, чоловіків готують до пологів. Їх основна роль у процесі — підтримка та відволікання дружини від больових відчуттів, скажімо, за допомогою масажу спини. ВЗ Коли жінка виношує дитину, у котрої внутрішньоутробно виявили патологію, що вимагає екстреної хірургії, то як у такому випадку відбуваються пологи? — Якщо в плода визначають ваду, сумісну із життям, таку вагітну надалі веде команда експертів. Усі ультразвукові дослідження проводять у присутності неонатолога, який теоретично й практично готується до народження такої дитини. Перебіг пологів чітко планують, і на дитину чекає реанімаційна команда. Зазвичай такого малюка нікуди не транспортують, адже в нас є відділення хірургії новонароджених. Єдиний виняток — вади серця, оскільки клініка дитячої кардіохірургії розташована в іншому місті. Проте народжують такі жінки також у нас, адже наша клініка — це заклад найвищого рівня складності медичної допомоги. А потім малюка з матір’ю перевозять гелікоптером. Такі пологи, звичайно,

планові, коли всі готові до будь-якого сценарію. ВЗ Коли в процесі перинатального скринінгу виявляють певну генетичну ваду, який алгоритм дії персоналу? — Усе залежить від вади. Є патології, несумісні із життям, або такі, за яких дитина помирає в перший тиждень життя. У цих випадках ми наполягаємо на перериванні вагітності. Коли ж точно прогнозувати неможливо, і вада може як спровокувати тяжкі ускладнення, так і не завдати жодної шкоди, ми відверто розповідаємо парі, із чим їм доведеться зіткнутися, а рішення вони ухвалюють самостійно. Але ми ні в якому разі не змушуватимемо жінку зробити аборт. ВЗ Чи документується сам процес пологів і хто бере на себе відповідальність за екстрені заходи? — Основні моменти, наприклад, доцільність епідуральної анестезії чи стимуляції, обговорюємо ще до пологів, і жінка підписує відповідний документ. Але коли під час пологів щось пішло не так, лікар мусить реагувати швидко. Звичайно, ми намагаємося попередити чоловіка або саму жінку, що змушені вдатися до інших заходів. Тільки чекати на їх рішення, коли відлік іде на хвилини, ніхто не буде. За законом у мене є лише вісім хвилин — саме стільки має минути від моменту прийняття рішення про екстрений кесарів розтин до видалення дитини. ВЗ Який відсоток акушерських і неонатальних ускладнень у вашій клініці? — Зазвичай, це дуже незначні ускладнення. Наприклад, погано загоюється рана після розтину або неповністю відійшла плацента. Такі ситуації прогнозовані: скажімо, у жінок із надлишковою масою тіла рани загоюються значно довше. Найгірше — це кровотечі, що раніше могли забрати життя породіллі. Зараз, на щастя, ми маємо арсенал засобів, які дають змогу швидко зреагувати і врятувати жінку. Це й медикаменти, і спеціальний балон, що викачує повітря з порожнини матки — нова розробка. Можемо пишатися, адже за останні 22 роки в нас не померла жодна породілля! Щодо дитячої смертності, то все залежить від терміну гестації при народженні. Із малюків, які народилися в строк, за останні 7 років померло двоє. Глибоко

недоношені діти, звичайно, помирають частіше. Рішення — виходжувати дитину чи ні — найскладніше в нашій практиці. Є країни, де закон забороняє виходжувати плід із терміном гестації менше 25 тижнів, навіть за наявності непоганого прогнозу. У Німеччині за законом ми зберігаємо плід, старший 24 тижнів вагітності або з масою тіла від 500 грамів. Але насправді більше зважаємо на стан новонародженого, аніж на дні. ВЗ Якого найменшого новонародженого вам вдалося виходити? — Я добре пам’ятаю цю дитину — хлопчик народився з масою 470 грамів. Його мати працювала моделлю і літала з Нью-Йорка до Мілана й назад. Коли я її застерігав, вона відповідала, що вагітність — не хвороба. Але, на щастя, із хлопчиком усе добре: він розумник і зараз навчається в гімназії. Проте це могло б закінчитися значно гірше, адже такі малюки часто страждають на безліч захворювань у майбутньому. ВЗ Скільки часу жінка з новонародженим перебуває в лікарні? — Зазвичай 3-4 дні. Одразу після пологів новонародженого обстежує неонатолог, який бере кров для аналізу обміну речовин і стану гормональної системи. Цей аналіз дає змогу визначити майбутні проблеми зі здоров’ям малюка та вчасно їх скоригувати. Таке обстеження передбачене законом і робиться всім без винятку. Поки не готові результати, породілля з малюком перебувають у лікарні. Жінка сама вирішує, скільки часу проводити з дитиною: вона може залишити маля у своїй палаті або віддати до дитячої кімнати, де ним опікуватимуться медичні сестри. Під час виписування з лікарні вона отримує спеціальний щоденник, де відмічені всі параметри новонародженого та план превентивних досліджень на майбутнє. Саме за ним родина й орієнтується надалі щодо візитів до свого лікаря за місцем проживання. Але окрім сімейного та дитячого лікаря сім’ї допомагає акушерка, яка приходить додому. ВЗ Чи вакцинують малюків у пологовому будинку? — Перші п’ять тижнів новонароджений має материнський імунітет — так зване захисне гніздо, тому він не потребує щеплень. Надалі дитину починають вакцинувати згідно зі станом здоров’я та календарем щеплень. ВЗ І наостанок: ви як керівник клініки часто приймаєте пологи? — Щодня. Допомогти з’явитися новому життю — своєрідний наркотик: хто спробував, уже не може зупинитися. Але найбільше задоволення я отримую, коли після надзвичайно складної вагітності та пологів спостерігаємо здорове маля і щасливу жінку. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

14 липня 2017 року

ОЛЕГ БОДНАР: РІВЕНЬ КВАЛІФІКАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРІВ НЕ НИЖЧИЙ, НІЖ АМЕРИКАНСЬКИХ І ІТАЛІЙСЬКИХ Дитячий хірург із Чернівців Олег Боднар — один з небагатьох українців, котрим довелося працювати в екзотичній для нас країні. На Гаїті він провів близько 80 складних операцій і вперше мав справу з патологіями, яких в Україні ніколи не бачив. Окрім цього, український лікар читав лекції з дитячої хірургії місцевим медикам.

Олег БОДНАР, завідувач кафедри дитячої хірургії та отоларингології Буковинського державного медичного університету, член Європейської асоціації дитячих хірургів і НьюЙоркської академії наук, доктор медичних наук, професор

За роботу грошей не отримував Взяти участь у благодійній місії на Гаїті мені зап­ропонували під час минулорічного конгресу дитячих хірургів, що відбувся в Мілані (Італія). На 10 млн гаїтянського населення — усього два дитячі хірурги, тому американські й італійські фахівці постійно їздять туди працювати. Я надіслав до фонду Fondazione Francesca Rava — NPH Italia своє резюме, перелік хірургічних методик, якими володію. Після цього спеціальна комісія розглянула мою кандидатуру й запросила для участі в благодійному проекті. Проїзд, проживання і харчування оплатив італійський фонд Fondazione Francesca Rava — NPH Italia. Безпосередньо за роботу оплати я не отримував. Працював у госпіталі, розташованому в столиці Гаїті Порт-о-Пренс — St. Damien Pediatric Hospital. Він збудований і функціонує за кошти благодійних організацій Італії та США. У мої функції входило навчання двох місцевих лікарів дитячої хірургії та проведення складних оперативних втручань. Спілкувався і читав лекції, звісно, англійською. Проте довелося й трохи вивчити креольську, аби мати змогу розмовляти з маленькими пацієнтами та їх батьками.

роки працюють і паралельно вивчають дитячу хірургію. Двічі на тиждень я читав лекції з цієї спеціалізації двом місцевим медикам — Стіву та Сандрі. В інший час ми разом проводили нескладні оперативні втручання: видалення апендициту, грижі тощо. Складніші операції виконував сам. Вони зок­р ема стосувалися хірургії новонароджених: атрезії стравоходу, кишкової непрохідності, гастрошизису, омфалоцеле тощо. Уперше на Гаїті довелося побачити патології, які в Україні мені ніколи не траплялися. Хоча теоретично розумів, як їх лікувати. Так, щотижня мав справу із тифозним перитонітом й емпіємою плеври, коли доводилося виконувати девісцерацію плеври. У нас така недуга трапляється вкрай рідко, бо є дос­татній спектр антибіотиків для вчасного і якісного лікування пневмонії. Про тиф, на щастя, в Україні взагалі давно забули. На Гаїті до лікарні місцеві жителі потрапляють із дуже тяжкими, задавненими станами, бо спочатку йдуть до місцевих шаманів, потім до священика, а коли ні перший, ні другий не допоміг — звертаються до лікаря.

На Гаїті дуже складна криміногенна ситуація — просто на вулиці людину можуть вбити чи пограбувати. Власне, про це мене попередили ще до початку благодійної місії. Госпіталь, у якому я працював, цілодобово охороняли озброєні люди, а медиків-іноземців на роботу і з роботи возили автомобілем — пішки ходити вулицями небезпечно. Навіть віллу, у якій ми мешкали, тримали під охороною. Окрім небезпеки на вулиці, нелегко було переносити специфічні кліматичні умови: високу температуру повітря і вологість. Турбувала й антисанітарія, що сприяє поширенню малярії, холери, тифу, туберкульозу… Проте найважче на Гаїті для лікаря — те саме, що й в Україні: нести відповідальність за дитячі життя. На щастя, усі мої операції пройшли вдало.

Не вистачало медикаментів St. Damien Pediatric Hospital — європейська оаза посеред жебрацького Гаїті. Американські й італійські благодійні фонди максимально забезпечили медзаклад сучасною апаратурою й інструментарієм. У відділенні дитячої хірургії є

Із колегами дитячими хірургами St. Damien Pediatric Hospital

Спочатку — до шаманів, потім — до лікарів У госпіталі я замінив італійку, термін роботи якої вичерпався. Тоді місцеві медики вперше почули про Україну, тож спочатку відверто придивлялися до нового колеги. Медична освіта хірургів на Гаїті побудована так, що студенти спочатку здобувають фах «дорослого» фахівця, потім певний час працюють за спеціальністю, завдяки різним грантовим програмам поглиблюють свої знання в країнах Європи і США, а потім ще три

Лікарів охороняли озброєні люди

У реанімаційному відділенні

сучасний цифровий рентгенапарат, коагулятори, якісний хірургічний інструментарій, апарати ШВЛ. Якщо ми в українських операційних через недофінансування змушені багаторазово використовувати хірургічні простирадла і медичний одяг, то в госпіталі на Гаїті все це одноразове. Водночас там дуже не вистачає медикаментів. В Україні ми хоча б можемо написати списки, з якими батьки підуть в аптеку й придбають усе необхідне, а в гаїтян на це просто немає грошей. У лікарні в наявності лише незначний перелік стандартних антибіотиків: цефтріаксон, гентаміцин, ципрофлоксацин. Антибіотики ширшого спектра дії — меропенем, меронем — доступні лише для онкохворих дітей, для лікування стандартних патологій ми не мали права їх використовувати. Ще одна проблема — відсутність парентерального харчування, що суттєво обмежує проведення деяких оперативних втручань. Якщо, скажімо, в Україні при тій чи іншій патології ми можемо вивести стому і певний час «тягнути» пацієнта на парентеральному харчуванні, то на Гаїті доводиться одразу виконувати радикальну операцію, накладати анастомоз.

За межами столиці медзакладів немає Організація охорони здоров’я Гаїті потребує реформування — там узагалі немає поліклінічної служби, яка могла б проводити профілактичну роботу і вчасно виявляти ту чи іншу хворобу. А госпіталі є лише в столиці. Крім того, навіть їх держава не забезпечує. Так, St. Damien Pediatric Hospital функціонує на дотаціях: італійські й американські фонди закуповують медикаменти, перераховують гроші на зарплати медикам. Тобто хворі, які доїхали до столиці й звернулися до госпіталю, нічого не платять. Їх тут оглядають лікарі, реєструють і призначають дату проведення оперативного втручання. Ведення пацієнта в післяопераційний період розбалансоване. Наприклад, якщо я прооперував дитину з приводу атрезії товстої кишки, то з операційної її переводять до відділення реанімації, а звідти — у неонатологічне. Якщо ж я оперував дитину з грижею, водянкою, варикоцеле, то її транспортують у хірургію. Після операції з приводу емпієми плеври пацієнта направляють спочатку до реанімації, а потім — до педіатричного відділення. Отже, хворі опиняються розкиданими по різних відділеннях. І це — суттєвий недолік. Я спілкувався і з завідувачами відділень, і з головним лікарем госпіталю щодо локалізації хірургічних хворих в одному місці. Але для цього необхідно розширювати відділення хірургії. Сподіваюся, пос-тупово їм це вдасться. Попри всі труднощі, якщо буде можливість, я обов’язково знову поїду з благодійною місією на Гаїті. Там я твердо переконався, що рівень кваліфікації українських лікарів не нижчий, ніж американських й італійських. У них краще оснащення, новіша апаратура. Але фахова підготовка в нас однакова. Мешканці Гаїті дуже пот­ребують якісної медичної допомоги, і ми маємо змогу її надати. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

21


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

РОЛЬ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ В РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ ІНСУЛЬТУ Судинні захворювання головного мозку посідають друге місце серед усіх причин смерті населення. У нашій країні летальність після інсультів становить 40 тис. на рік, а частка молодих пацієнтів сягає 10%. Реабілітація ж зазвичай лягає на плечі родини, тоді як без участі сімейного лікаря в цьому процесі не обійтися.

І

нсульт, що вражає невелику ділянку головного мозку, може минути безслідно для фізичного здоров’я пацієнта. Однак найчастіше внаслідок набутого неврологічного дефіциту виникають значні обмеження життєдіяльності. Процес природного відновлення втрачених функцій відбувається за рахунок гнучких можливостей нервової системи — нейропластичності. Запорука цього — повноцінна реабілітація, яка здатна повернути якість життя в умовах наявного неврологічного дефіциту. Медична реабілітація — комплекс заходів медичного і психологічного характеру, спрямованих на повне або часткове відновлення порушених чи компенсацію втрачених функцій ураженого органа або системи організму. Трирівнева модель надання реабілітаційної допомоги включає реабілітацію в умовах первинного судинного відділення (1-й етап), відділення реабілітації стаціонарів (2-й етап), а також амбулаторну реабілітацію (3-й етап). Після завершення курсу стаціонарного лікування в первинному судинному центрі та реабілітаційному відділенні пацієнт повертається додому. На цьому етапі сім’я людини, яка перенесла інсульт, особливо потребує професійної консультації та підтримки. У такий період на плечі лікаря загальної практики-сімейної медицини лягає найбільша відповідальність. Так, у перші дні він повинен провести комплекс діагностичних обстежень з метою визначити реабілітаційний потенціал хворого, оцінити ступінь порушення функцій після інсульту, визначити ефективність уже проведеної медичної реабілітації, а також своєчасно направити людину на медико-соціальну експертизу. Лікар загальної практики-сімейної медицини повинен приділяти велику увагу контролю за правильним виконанням родичами рекомендацій, отриманих на попередніх етапах реабілітації. Необхідно, щоб лежачий хворий у домашніх умовах мав високе ліжко, до якого можна

22

було б підійти з двох боків. Важливо вміти вкладати нерухомого пацієнта і забезпечувати можливість самостійного пересування в ліжку хворому, у якого збереглися хоча б мінімальні рухові здатності. Також необхідні приліжковий столик, крісло біля ліжка, туалет поблизу ніг з боку «здорових» кінцівок, спеціальні косметичні засоби по догляду за шкірою, витратні гігієнічні матеріали, ортези та засоби допомоги під час пересування.

Профілактика спастичності Спастичність — порушення сенсомоторного контролю через ушкодження верхнього мотонейрона, що проявляється тимчасовою або тривалою мимовільною активацією м’язів. Спастичність виявляють під час дослідження пасивних рухів кінцівки як підвищений м’язовий опір у разі її швидкого розтягування. При ураженні головного мозку спастика пов’язана з ослабленням гальмівних впливів на альфа-мотонейрони передніх рогів спинного мозку, що спричиняє появу постуральних агравітаційних феноменів: приведення плеча, згинання в ліктьовому

«

і променезап’ястковому суглобах, приведення стегна, розгинання коліна та згинання в гомілковостопному суглобі. У чверті пацієнтів спастичність виникає в перші 12 тижнів після інсульту. Через рік частота її виявлення сягає 52%. Факторами ризику розвитку спастичності є ураження правої півкулі головного мозку, наявність гемодинамічнозначущого стенозу, розімкнутого валізієвого кола, неправильне позиціонування пацієнта, порушення правил безпечного транспортування, стимулюючий масаж кінцівки. Функціональні мож ливості паретичної кінцівки гірші за наявності вираженої спастичності. У частини пацієнтів у разі вираженого ступеня парезу спастика в м’язах ноги може полегшувати стояння і ходьбу. Існує кілька видів лікування спастичності: фізіо-, ерго-, фармакотерапія, хірургічні втручання, ін’єкції ботулотоксину, індивідуальне ортезування. Зазвичай вдаються до поєднання кількох варіантів лікування. Застосування ботулотоксину при спастиці показане, коли спастичність виявлено в обмеженій групі м’язів, функція агоністів і антагоністів спас-

ЧАСТО РОДИЧІ ПАЦІЄНТІВ ЗАСТОСОВУЮТЬ НЕЕФЕКТИВНІ АБО НАВІТЬ ШКІДЛИВІ МЕТОДИКИ ЛІКУВАННЯ. ЗАВДАННЯ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИСІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ НАГАДАТИ СІМ’Ї ХВОРОГО, ЩО НЕПРИПУСТИМИМИ Є СТИМУЛЮЮЧИЙ МАСАЖ І ВИКОРИСТАННЯ ПРЕДМЕТІВ, ЯКІ ПОДРАЗНЮЮТЬ ШКІРУ («ЇЖАЧКІВ», ЕСПАНДЕРІВ ТОЩО), А ТАКОЖ РОЗТЯГНЕННЯ ПАРАЛІЗОВАНОЇ РУКИ. БІЛЬШЕ ТОГО, НАВІТЬ РОЗІГРІВ МОЖЕ ЗНАЧНО ПОСИЛИТИ М’ЯЗОВИЙ ТОНУС

«

тичних м’язів залишається відносно збереженою, й у пацієнта визначено високий реабілітаційний потенціал. Наслідком м’язового спазму в разі вимушеного тривалого положення кінцівки можуть бути контрактури — стійкі напруження й скорочення м’язів і їх сухожилків, що призводять до обмеження рухів у суглобі. Правильне положення пацієнта в ліжку і його постійна зміна сприяють зменшенню м’язового спазму. Також досягти цього можна, виконуючи кілька разів на день повільні пасивні рухи в суглобах уражених кінцівок за допомогою здорової руки або за допомогою рідних, вибираючи положення, за якого уражений бік мав би опору. Для відпочинку обирають положення, що розтягують м’язи і розслабляють суглоби. Часто родичі пацієнтів застосовують неефективні або навіть шкідливі методики лікування. Завдання лікаря загальної практики-сімейної медицини — нагадати сім’ї хворого, що неприпустимими є стимулюючий масаж і використання предметів, які подразнюють шкіру («їжачків», еспан­дерів тощо), а також розтягнення паралізованої руки. Більше того, навіть розігрів може значно посилити м’язовий тонус.

Постінсультний біль у плечі Біль у плечі після інсульту — це збірне поняття, що охоплює найчастіші больові синдроми різної етіології. Поширеність постінсультного больового синдрому в ділянці плеча варіює від 16 до 80%. Терміни виникнення — від 2 тижнів до 2-3 місяців після перенесеного інсульту. У 34% пацієнтів біль з’являється протягом першої доби. Найчастіше цей тип болю зазначають у пацієнтів віком 40-60 років на тлі дегенеративних змін у суг­лобі. Клінічна симптоматика синд­рому варіює від помірного болю в ділянці плеча до інтенсивного болю з вегетативними порушеннями. Причини можна розділити на дві групи: пов’язані з нервовою дисфункцією та зумовлені локальним ушкодженням навколосуглобових тканин. До неврологічних причин відносять комплексний регіонарний больовий синдром, центральний постінсульт­ ний біль, ушкодження плечового сплетення, зміни м’язового тонусу в паретичних кінцівках, що підвищує ризик субгленоїдального вивиху плеча. Локальні ушкодження — це адгезивний капсуліт, ротаційні надриви манжети плеча, артрит плечового суглоба, тендовагініт двоголового м’яза. У разі скарги на біль у плечі сімейний лікар повинен нагадати пацієнту і його родичам про унеможливлення рухів, які його посилюють. Під час переміщення руки необхідно прит­римувати її за кисть і плече, а перевертаючи пацієнта, не слід тягти за паралізовану руку. У реабілітації осіб, які перенесли інсульт, широко використовують методику «Баланс», засновану на принципах онтогенетично обумовленої кіне-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

14 липня 2017 року

зіотерапії. Механізми спонтанного відновлення нагадують становлення моторики дитини в онтогенезі: спочатку відновлюються аксіальні м’язи і проксимальні відділи кінцівок, потім дистальні відділи та тонка моторика. У дитини виникають двобічні великі рухи, що нагадують діагоналі, з перенесенням кінцівок у протилежний бік. Подібні діагоналі і використовуються у згаданій методиці. У процесі компенсації інтакт­ ні кінцівки «підлаштовуються» під паралізовані, через це із пацієнтом обов’язково працюють з обох боків (за потреби — з паретичного боку пасивно). І н шою ме т од и кою, зас нованою на принципах кінезіотерапії, є PNF-терапія (пропріоцептивне нейром’язове полегшення), яка дає змогу ві дновити функціона льні зв’язки між нервовою системою, що керує руховим актом, і м’язами, котрі безпосередньо його здійснюють. Методика PNF ґрунтується на принципах біомеханіки тіла й ней­ рофізіології. Усі м’язи, суглоби, зв’язки містять пропріорецептори, що реа­г ують на розтягнення або стиснення. За допомогою спеціальних маніпуляцій здійснюють вплив на ці рецептори, що дає можливість стимулювати, ініціювати або полегшувати виконання того чи іншого руху будь-якою частиною тіла, аж до рухів повік. Крім того, методика PNF відкриває можливості й опосередкованого впливу: м’яз можна змусити працювати, використовуючи нормально функціонуючі м’язи і частини тіла. Завдяки PNF-стимуляції відбувається формування та закріп­ лення рухів на вищих рівнях ЦНС, а отже, з’являються нові, правильні статичні й динамічні стереотипи, збільшується рухова активність. З метою знеболювання при синд­ ромі «плече-кисть» допустиме використання короткими курсами нестероїдних протизапальних препаратів за відсутності індивідуальних протипоказань у пацієнта. Оскільки біль у плечі значно ускладнює виконання фізичних вправ, погіршує результати відновлення, цій проблемі слід приділяти пильну увагу на всіх етапах реабілітації осіб, які перенесли інсульт.

Сипінг Для пацієнтів із гострим порушенням мозкового кровообігу в гострий і відновний періоди інсульту характерне порушення харчування навіть за відсутності порушення ковтання. Недостатнє харчування, дефіцит надходження в організм білка можуть проявлятися прогресуючим погіршенням стану. Більшість дос­лідників вважає, що енергетична потреба організму становить 25-35 ккал/ кг маси тіла на добу, при цьому пацієнт повинен отримувати 1,5-2 г білка, 0,5-1 г ліпідів і не більше 6 г вуглеводів на 1 кг маси тіла на добу. Інсульт є стресовим станом для організму, за якого переважають процеси катаболізму. Найбільше значення в розвитку ускладнень має втрата м’язової маси. Зменшення обсягу м’язів додатково обмежує рухові можливості хворого, сприяє розвитку інших ускладнень (падіння, пролежні, інфекції) і збільшує тривалість реабілітації.

«

ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ КУРСУ СТАЦІОНАРНОГО ЛІКУВАННЯ В ПЕРВИННОМУ СУДИННОМУ ЦЕНТРІ ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНОМУ ВІДДІЛЕННІ ПАЦІЄНТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ. НА ЦЬОМУ ЕТАПІ СІМ’Я ЛЮДИНИ, ЯКА ПЕРЕНЕСЛА ІНСУЛЬТ, ОСОБЛИВО ПОТРЕБУЄ ПРОФЕСІЙНОЇ КОНСУЛЬТАЦІЇ ТА ПІДТРИМКИ

«

Сипінг (англ. Sip feeding) — уведення поживних сумішей через рот — метод, який застосовують у тих випадках, коли пацієнт споживає звичайну їжу, самостійно їсть, але з якихось причин його харчування знижене (не отримує з їжею необхідної кількості енергії, макро- і мік­ ронутрієнтів). Сипінг показаний за наявності трофічних порушень (пролежнів) або ризику їх появи. Слід зазначити, що цей метод вимагає вербального контакту з пацієнтом, який повинен бути притомним, збереження ковтання і відсутності перешкод на рівні глотки, стравоходу або шлунка. На стаціонарному й амбулаторному етапах використовують як повноцінні суміші (збалансовані за всіма макро- і мікронутрієнтами), так і модульні (з підвищеним вмістом білка, вуглеводів або фармаконутрієнтів). Для сипінга також розроблені спеціальні гіперкалоричні та гіпернітрогенні суміші з різними смаковими добавками (шоколад, кава, ваніль, полуниця, банан). Кількість суміші, яку можуть застосовувати пацієнти у вигляді сипінга, залежить від ступеня недостатності харчування, наявності та величини специфічного дефіциту.

Постінсультна депресія За даними різних авторів, постінсультна депресія трапляється у 2579% пацієнтів, частіше спостерігається у відновний період. Її симптоми можуть персистувати понад 2 роки. Факторами ризику розвитку депресії є похилий вік, жіноча стать, відсутність сім’ї, тяжкі функціональні розлади в гострий період хвороби, депресивні епізоди в анамнезі. Наявність депресії збільшує ризик ранньої смерті, перешкоджає відновленню когнітивного і неврологічного статусу, підвищує значущість порушення активності в повсякденному житті, ускладнює перебіг супутніх соматичних захворювань, збільшує ризик повторного інсульту. Пацієнти з депресією втричі частіше порушують запропонований режим терапії та не дотримуються програми вторинної профілактики. Родичі не завжди надають значення змінам у поведінці і звичках хворого, який переніс інсульт, не повідомляють про це лікаря та не звертаються по допомогу до психіат­рів, тому завдання сімейного лікаря — виявити депресивні реакції на початковому етапі й за потреби приз­ начити відповідне лікування. Для терапії використовують антидепресанти групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну.

Судинні когнітивні порушення і постінсультна деменція Судинні когнітивні порушення — це порушення когнітивних функцій різного ступеня вираженості, що включають судинну деменцію та менш важкі когнітивні зміни судинної етіології, котрі не призводять до соціальної дезадаптації пацієнтів. Когнітивні порушення виникають у 80% випадків у гострий період ішемічного інсульту та в 10-30% випадків у ранній відновний період. Вони можуть розвиватися не тільки при великих ураженнях кіркових ділянок, а й за підкоркових вогнищ у функціонально значущих зонах. Останніми роками в іноземній літературі з’явилися згадки про легші когнітивні порушення — так звані суб’єктивні когнітивні розлади. Передбачається, що на цій стадії зниження когнітивних функцій не порушує професійної діяльності людини і навичок соціального спілкування, але його можна виявити, спираючись на суб’єктивну оцінку пацієнта, а також за допомогою найчутливіших методик клініконейропсихологічного дослідження. Перший і домінуючий симптом легких когнітивних порушень — розлад пам’яті. Спочатку пацієнти скаржаться на труднощі під час запам’ятовування нової інформації: не можуть переказати прочитане або побачене по телевізору, забувають імена недавніх знайомих. Часто порушення пам’яті поєднуються з труднощами просторового орієнтування — люди не можуть знайти дорогу в малознайому місці. За відсутності терапії легкі когнітивні розлади можуть трансформуватися у синдром помірних когнітивних порушень, які характеризуються зниженням пам’яті, уваги, здатності до навчання. Обов’язковим діагностичним критерієм помірних когнітивних розладів є наявність скарг когнітивного характеру, які висловлює або сам пацієнт, або його родичі. На відміну від пацієнтів з деменцією, хворі з помірними когнітивними розладами зберігають незалежність і самос­ тійність у повсякденному житті, можуть продовжувати професійну діяльність, є соціально активними, зберігають колишню роль у сім’ї, хобі й захоплення. У пацієнтів літнього віку когнітивний дефіцит посилює вже наявні порушення дегенеративного характеру. Так, приблизно у 50% випадків інсульт демаскує приховану деменцію. У значної частини хворих вираженість постінсультних когнітивних порушень зменшується протягом

перших місяців і років після хвороби. Цьому сприяє тривале вживання лікарських препаратів.

Порушення сечовипускання Процес сечовипускання визначається взаємодією нервової системи, сечового міхура і його сфінктера. Нервова регуляція функції нижніх сечових шляхів здійснюється мережею нейронів, контрольованих супраспінальними структурами. Центр сечовипускання міститься в ретикулярній формації і регулює роботу центрів сечовипускання в лобовій корі, одночасно виконуючи як гальмівну, так і стимулюючу дію на рефлекс сечовипускання. Патологічні зміни в цих ділянках можуть порушити контролюючу функцію зазначених центрів. Інсульт як прямо, так і опосередковано спричиняє розлад функції нижніх сечових шляхів. Неврологічні порушення сечовипускання після інсульту у формі гострої затримки або нетримання спостерігають у кожного 2-3-го хворого. Порушення функції тазових органів призводить до того, що сеча стає концентрованішою, подразнює стінки сечового міхура і провокує імперативні позиви. Крім того, концентрована сеча є середовищем для розвитку інфекцій. У період реабілітації після інсульту необхідні урологічне обстеження й лікування в разі нетримання сечі, нейрогенних порушень функції сечових шляхів. Принципи лікування і дог­л яду при нейрогенних порушеннях сечовипускання залежать від рухової активності та когнітивних можливостей пацієнта. Найважливішою лікувальною процедурою при гострій затримці сечі є катетеризація. Установка надлобкового катетера в цьому випадку — оптимальний спосіб відведення сечі до відновлення функції самостійного сечовипускання. Катетеризацію через черевну стінку при гострій затримці сечі здійснюють за потреби тривалої катетеризації сечового міхура або недостатності детрузора. Також при гострій затримці сечі вдаються до періодичної (інтермітуючої) катетеризації, яка передбачає здійснення 4-6 катетеризацій на добу. Таким чином вдається замінити звичні акти сечовипускання. Ця методика забезпечує найменший ризик ураження нирок і розвитку інфекційних ускладнень, істотно підвищує якість життя пацієнта. Для зниження ризику травмування сечівника при катетеризації доцільно застосовувати спеціалізовані лубриковані катетери. Лубрикант активується при контакті з водою, не стирається під час введення і забезпечує легке ковзання катетера по всій довжині сечівника. Вибираючи гігієнічні засоби, слід враховувати індивідуальні особливості пацієнта, матеріальні можливості його родини, а також супутні захворювання. У разі достатньої дисциплінованості хворого надалі проводиться навчання сечовипусканню за вимогою, потім — за розкладом, а пізніше — відповідно до тренування і набутих навичок. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

23


БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ СІМЕЙНА МЕДИЦИНА

СЕСТРИНСЬКА СПРАВА

ЗА РЕД. А. С. СВІНЦІЦЬКОГО ВНУТРІШНЯ МЕДИЦИНА: ПОРАДНИК ЛІКАРЮ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 1272

ЗА РЕД. В. С. ТАРАСЮКА, Н. В. ТИТАРЕНКО МЕДСЕСТРИНСТВО В ДИТЯЧІЙ ІНФЕКТОЛОГІЇ ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 296 Група авторів Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, Вінницького медичного колед­ жу ім. Д. К. Заболотного й практичних лікарів підготувала підручник з урахуванням проблем сьогодення, особливо поширення інфекційних захворювань серед дитячого населення. Увагу читача акцентовано на специфічності збудників вірусних і бактерійних захворювань, їх епідеміологічних і клінічних проявах, наведено класифікації хвороб за формами, клінічними варіантами, тяжкістю перебігу тощо. Окремо оцінено стан пацієнта, розроблено план сестринського догляду й етапи його реалізації з оцінюванням отриманих результатів. Для студентів вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Також підручник стане в пригоді працівникам практичної охорони здоров’я.

У посібнику зібрано сучасні відомості про класифікацію, діагностику, лікування та профілактику внутрішніх хвороб, що ґрунтуються на принципах клінічної епідеміології та доказової медицини. Усі розділи містять алгоритми диференційної діагностики та добре ілюстровані матеріалами сучасних інструментальних методів дослідження. Використано новітні рекомендації, протоколи і стандарти надання медичної допомоги, представлені вітчизняними, європейськими та світовими науковими медичними товариствами й організаціями. У додатках наведено фізіологічні константи людини та рецептурні прописи. Книга розрахована на користувачів, які вже мають певний рівень фахової підготовки, передусім — на лікарів загальної практики-сімейної медицини.

ТЕРАПІЯ

АЛЕРГОЛОГІЯ

М. ЛОНГМОР, Я. УИЛКИНСОН, С. РАДЖАГОПАЛАН ОКСФОРДСКИЙ СПРАВОЧНИК ПО КЛИНИЧЕСКОЙ МЕДИЦИНЕ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ. ЛАБОРАТОРИЯ ЗНАНИЙ РІК ВИДАННЯ: 2009 СТОРІНОК: 834

И. П. КАЙДАШЕВ ГИПЕРЧУСТВИТЕЛЬНОСТЬ К ЛЕКАРСТВЕННЫМ ПРЕПАРАТАМ ВИДАВНИЦТВО: МЕДКНИГА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 288

Матеріал довідника охоплює всі розділи терапії і хірургії. Користуючись книгою, читач отримує швидкий доступ до інформації про методи діагностики та лікування захворювань, заснованої на принципах доказової медицини. Для терапевтів, хірургів, лікарів загальної практикисімейної медицини та студентів медичних вишів.

Посібник присвячений актуальній проблемі сучасної медицини — медикаментозній алергії. У ньому на теоретичному і клінічному рівнях розглянуто питання етіології та патогенезу гіперчутливості до лікарських препаратів. Видання рекомендоване алергологам, дерматологам і сімейним лікарям.

ВИБІР АМЕРИКАНСЬКИХ ЛІКАРІВ

В И Б І Р Б Р И ТА Н С Ь К И Х Л І К А Р І В

ГЕМАТОЛОГІЯ

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я

BARBARA J. BAIN DACIE AND LEWIS PRACTICAL HAEMATOLOGY ВИДАВНИЦТВО: ELSEVIER HEALTH SCIENCES РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 600 МОВА ВИДАННЯ: АНГЛІЙСЬКА

TRISHA GREENHALGH HOW TO IMPLEMENT EVIDENCE-BASED HEALTHCARE ВИДАВНИЦТВО: JOHN WILEY & SONS INC РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 280 МОВА ВИДАННЯ: АНГЛІЙСЬКА

Понад 65 років ця книга є світовим стандартом лабораторної гематології. 12-те видання Dacie і Lewis Practical Hematology продовжує традицію передового досвіду з ретельним охопленням усіх методів, які застосовують під час обстеження пацієнтів з порушеннями системи крові, включаючи новітні технології, а також традиційні ручні методи вимірювання. Цікавими є експертні обговорення принципів кожного тесту, наведення можливих причин помилок, а також інтерпретація та доведення клінічної значущості отриманих результатів. Підручник призначений гематологам, лікарям-лаборантам, а також студентам вищих медичних навчальних закладів.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

Нове видання від автора бестселера з доказової медицини має складний і заплутаний ландшафт, адже в процесі впровадження теоретичних і прикладних результатів медичних досліджень у практику виникають серйозні проб­леми. Книга відповідає на запитання: як запровадити доказове медичне обслуговування, і буде корисною тим, хто працює в галузі громадського здоров’я, державної політики й управління.

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 21 000 Замовлення №0510314 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Ваше здоров'я № 27-28  

Ваше здоров'я № 27-28 (від 14.07.2017)

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you