Page 1

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№25-26 (1414-1415) 30.06.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ЗАХИСТ ПРАВ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ГОТУЙМОСЯ ДО САМООБОРОНИ? Права медичних працівників можна вмістити в окремий перелік, обов’язки — у всеосяжну клятву Гіппократа: «згоріти самому», освітлюючи дорогу життя пацієнтів, а водночас і темні закутки державної недбалості відносно галузі. Принаймні так виглядає «святий обов’язок» за нинішніх реалій, дотримання якого на тлі численних порушень прав лікарів не рятує «від суми і тюрми». Чи не доведеться їм суміщати роботу в опеСТОР. раційній і в суді?

8

НОВИНИ УКРАЇНСЬКІ МЕДИКИ ОТРИМАЛИ ВІД ПРЕЗИДЕНТА НАГОРОДИ ТА ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ РЕАЛЬНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ ПРОГРАМИ «ДОСТУПНІ ЛІКИ» ПРЕЗИДЕНТ ВИМАГАЄ ВІД УРЯДУ ПЕРЕВІРИТИ ЦІНИ НА ІМПОРТНІ ЛІКИ УРЯД ЗАКЛАВ ДОДАТКОВІ 25 МЛРД ГРН НА МЕДИЧНУ РЕФОРМУ, ЗМЕНШИВШИ БЮДЖЕТ НА 55 МЛРД ГРН

2-5 СТОР.

ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА НОВЕ ЖИТТЯ І НОВІ ПРОБЛЕМИ

Щоб зміцнити військову медицину, потрібне єдине джерело фінансування, а також єдина система освіти. Усі лікарі мають бути офіцерами ЗСУ, враховуючи ситуацію, що склалася в Україні. Це найбільш затребувана професія не тільки в умовах війни, а й під час техногенних і природних катастроф, які трапляються все частіше. Військово-медична підготовка має стати обов’язковою для всіх без винятку вітчизСТОР. няних медиків усіх рівнів. А для цього потрібна політична воля.

6

ЧИ ВРЯТУЄ ВІТЧИЗНЯНУ МЕДИЦИНУ E-HEALTH? Мета МОЗ — до 2020 року запустити повноцінну e-Health, яка б не тільки відображала взаємини лікарні й держави, а і була реєстром медичних карток всіх українців. Розробники передбачають, що до проекту буде залучена також низка інформаційних систем. Як лікар, так і пацієнт зможуть обрати будь-яку з них для роботи з базовим функціоналом порталу. У вітчизняних реаліях, коли приблизно половина і лікарів, і пацієнтів так і не опанувала комп’ютерну грамотність, це скидається більше на сюжет захоплюючої казки, ніж на алгоритм дерСТОР. жавної програми.

14


НОВИНИ Д ЕРЖ А ВН А В Д ЯЧНІСТ Ь

УКРАЇНСЬКІ МЕДИКИ ОТРИМАЛИ ВІД ПРЕЗИДЕНТА НАГОРОДИ ТА ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ

Д

о Дня медичного працівника, який цього року святкували 18 червня, Президент України Петро Порошенко вручив медикам державні нагороди за значний осо­ бистий внесок у розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я, надання кваліфікованої медичної допомоги та високу професійну майстерність. Зокрема, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня відзначено Слєпова Олексія Костянтиновича — завіду­ вача відділення ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України», орденом «За заслуги» І ступеня нагороджено Шкробота Володими­ ра Васильовича — головного лікаря Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні, а орден «За заслуги» II ступеня отримав Владимиров Олександр Аркадійович — завідувач кафедри Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Орденом «За заслуги» III ступеня нагороджено:  Анкіна Миколу Львовича — го­ ловного лікаря КЗ «Київська обласна клінічна лікарня»;  Біланова Олександра Микола­ йовича — головного лікаря КЛПЗ «Слов’янська центральна районна лікарня», Донецька область;  Джигалюка Віктора Івановича — заступника начальника Вінницького обласного клінічного госпіталю вете­ ранів війни;  Семеніва Ігоря Петровича — головного лікаря клінічної лікарні «Феофанія». Орденом княгині Ольги III ступеня відз­ начено Марчевську Єлизавету Самій­ лівну — лікаря Первомайської ЦРЛ, Миколаївська область, та Стародуб­ цеву Олену Євгенівну — завідувачку відділення КЗ «Обласна дитяча клі­ нічна лікарня №1», м. Харків. Також Президент присвоїв почесні звання «Заслужений діяч науки і техні­ ки України» Кузнєцову Віктору Вале­ рійовичу — головному науковому співробітнику відділу ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», Потапову Валентину Олександровичу — завідувачу кафед­ ри ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» та Потапчу­ ку Анатолію Мефодійовичу — завіду­ вачу кафедри ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

2

Звання «Заслужений лікар України» отримали:  Барков Олександр Васильович — начальник ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №19 МОЗ України», м. Кропивницький;  Бурачик Андрій Іванович — на­ чальник КЗ «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни»;  Войцеховський Вільям Едуар­ дович — лікар Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні;  Воєвуцька Діляра Мідхатівна — сімейний лікар Гоголівської медич­ ної амбулаторії загальної практикисімейної медицини Броварського району, Київська область;  Євчев Федір Дмитрович — лікар відділення КУ «Міська клінічна лікар­ ня №11», м. Одеса;  Гловацький Олександр Пилипо­ вич — завідувач відділення КЗ «Хер­ сонський обласний онкологічний диспансер»;  Голікова Оксана Сергіївна — зас­ тупник директора Київського місько­ го центру репродуктивної та перина­ тальної медицини;  Голубовська Ольга Анатоліїв­ на — завідувач кафедри Національ­ ного медичного університету ім. О. О. Богомольця;  Гонсьор Роман Броніславович — головний лікар — лікар загаль­ ної практики-сімейної медицини амбулаторії загальної практикисімейної медицини с. Зимна Вода Пустомитівського району, Львівська область;  Григор’єва Наталія Петрівна — заступник головного лікаря Дитячої лікарні №1, м. Запоріжжя;  Гудалін Олександр Володимиро­ вич — завідувач відділення ДЗ «Все­ український клінічний медико-реабі­ літаційний кардіохірургічний центр МОЗ України»;  Іваночок Володимир Степанович — завідувач сектору — лікар охорони здоров’я управління Державної пені­ тенціарної служби України у Львів­ ській області;  Іринчин Андрій Васильович — лікар КМУ «Міська дитяча клінічна лікарня», м. Чернівці;  Кались Андрій Степанович — керівник групи відділення клініки ДУ «Інститут патології крові та транс­ фузійної медицини НАМН України», м. Львів;

 Каліна Тетяна Анатоліївна — лі­ кар КУ «Сумський пологовий будинок №1»;  Коваль Світлана Борисівна — головний лікар — лікар загальної практики-сімейної медицини амбу­ латорії загальної практики-сімейної медицини с. Верхня Білка Пустоми­ тівського району, Львівська область;  Кресюн Наталія Валентинівна — професор кафедри Одеського націо­ нального медичного університету;  Купновицька Ірина Григорівна — завідувачка кафедри ДВНЗ «ІваноФранківський національний медич­ ний університет»;  Кутишенко Максим Сергійович — головний лікар Житомирського об­ ласного наркологічного диспансеру;  Мендель Микола Андрійович — доцент кафедри Національної медич­ ної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, м. Київ;  Міленевський Віктор Анатолійо­ вич — завідувач відділення КЗ «Рів­ ненська обласна клінічна лікарня»;  Лабай Іван Михайлович — го­ ловний лікар Пустомитівської ЦРЛ, Львівська область;  Похилько Валерій Іванович — за­ відувач кафедри ДВНЗ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава;  Прасола Віталій Олександрович — завідувач відділення державної установи «Інститут загальної та не­ відкладної хірургії ім. В. Л. Зайцева НАМН України», м. Харків;  Рабулець Тетяна Анатоліївна — головний лікар КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня», Лу­ ганська область;  Салютін Руслан Вікторович — зас­тупник директора ДУ «Національ­ ний інститут хірургії та трансплан­ тології ім. О. О. Шалімова НАМН України»;  Сірий Олександр Євгенович — головний лікар КЗ «Дніпропетров­ ська шоста міська клінічна лікарня»;  Скобський Євген Іванович — заступник головного лікаря ДУ «Інс­ титут нейрохірургії ім. академіка А. П. Ромоданова НАМН України»;  Ск рипник Ірина Леоні ді в­ на — доцент кафедри Національ­ ног о ме д и ч ног о у н і верс и т е т у ім. О. О. Богомольця;  Слинько Євген Ігорович — завіду­в ач відділення ДУ «Інсти­

тут нейрохірургії ім. академіка А. П. Ромоданова НАМН України»;  Соловей Валерій Васильович — завідувач відділення Камінь-Кашир­ ської ЦРЛ, Волинська область;  Теленгатор Олександр Якович — завідувач відділення Київської місь­ кої клінічної лікарні №11;  Терещенко Олександр Микола­ йович — лікар відділення КНП «Пер­ ша Черкаська міська поліклініка»;  Ткаченко Олександр Іванович — лікар Першого добровольчого мо­ більного шпиталю ім. М. Пирогова, м. Одеса;  Устименко Світлана Борисівна — заступник директора КЗ «Дніпро­ петровська обласна клінічна офталь­ мологічна лікарня»;  Фломін Юрій Володимирович — лікар медичного центру «Універ­ сальна клініка «Оберіг» товариства «Капітал»;  Харківська Світлана Валеріївна — завідувачка відділення КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікар­ ня ім. І. І. Мечникова»;  Цуглевич Яків Миколайович — директор Департаменту охорони здоров’я Хмельницької ОДА. Званням «Заслужений працівник охоро­ ни здоров’я України» відзначено:  Бредіхіну Марію Миколаївну — сестру медичну патронажну По­ паснянської районної організації То­ вариства Червоного Хреста України, Луганська область;  Забронську Ларису Вікторів­ ну — сестру медичного відділення ДП «Санаторій «Конча-Заспа»;  Запорожана Степана Йосипови­ ча — проректора ДВНЗ «Тернопіль­ ський державний медичний універ­ ситет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України»;  Лисенка Валентина Юрійовича — директора Центру медичної реа­ білітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця»;  Лосєву Та мару Степа нівн у — старшу сестру медичного від­ ділення ДУ «Національний науко­ вий центр «Інститут кардіології ім. ака деміка М. Д. Стра жеска НАМН України». За матеріалами офіційного інтернет-представництва Президента України Петра Порошенка

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

30 червня 2017 року

ПІД КОН Т РОЛЕМ

УЛЬТ ИМ АТ У М

ПРЕЗИДЕНТ ВИМАГАЄ ВІД УРЯДУ ПЕРЕВІРИТИ ЦІНИ НА ІМПОРТНІ ЛІКИ

П

резидент України Петро Порошенко доручив Кабінету Міністрів України перевірити ефективність скасування додаткової реєстрації для іноземних лікарських препаратів, які зареєстровані в країнах Євросоюзу та Великої сімки, а також ціни на них в українських аптеках.

П. Порошенко зауважив: якщо ціни в українських аптеках відрізнятимуться від європейських, Уряд повинен дати роз’яснення, чому так сталося. Президент також зазначив, що відміна реєстрації лікарських препаратів, які вже мають відповідну реєстрацію у країнах Євросоюзу і

Великої сімки, — рішучий крок у подоланні бюрократії та корупції на ринку фармакології, який має сприяти зниженню цін на ліки до рівня США і країн ЄС. За матеріалами інформаційного порталу «РБК-Україна»

ФІН А НС ОВІ ПЕРСПЕК Т ИВИ

УРЯД ЗАКЛАВ ДОДАТКОВІ 25 МЛРД ГРН НА МЕДИЧНУ РЕФОРМУ, ЗМЕНШИВШИ БЮДЖЕТ НА 55 МЛРД ГРН

М

іністерство охорони здоров’я повідо­ мило, що 14 червня Уряд схвалив Бюджетну резолюцію на 2018-2020 роки, яка передбачає фінансування всіх етапів реформи охорони здоров’я та дає можливість планувати розвиток медичної галузі на кілька років уперед. «Протягом 2018-2020 років бюд­ жет на гарантований пакет медичних послуг зросте із 55 млрд, які є на сьогодні в медичній субвенції, до 81,2 млрд грн. Тобто за 3 роки об­ сяг фінансування саме медичних послуг збіль­

шиться на 25,7 млрд. У 2018-му воно зросте на 10 млрд грн, які передусім підуть на реформу первинки, у 2019 — на 8,2 млрд грн, у 2020 — на 7,3 млрд грн. Цифри можуть варіювати за­ лежно від темпу реформи», — говорять у МОЗ. Буквально за тиждень до прийняття бюд­ жетної резолюції в технічно-економічному обґрунтуванні (від 6 червня 2017 року) до за­ конопроекту від 10.04.2017 р. №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» Міністерство було

більш оптимістичним у своїх прогнозах щодо збільшення державних витрат на охорону здоров’я: у 2018 році — 70,8 млрд грн, у 2019 — 90,2 млрд грн, у 2020-му — 115,1 млрд грн. Тоб­ то за тиждень державні гарантії щодо фінансу­ вання охорони здоров’я на три роки зменшилися на 55,3 млрд грн. Сума чимала — це медична субвенція на нинішній рік. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та веб-порталу «Ракурс»

( НЕ )ЗА БЕЗПЕЧЕННЯ МЕ Д ИЦ ИНИ

ПОТРЕБУВАЛИ БАГАТО, А ОТРИМАЮТЬ МАЛО?

З

20 по 23 червня на пленарних засідан­ нях VI сесії Верховної Ради України ви­ рішували важливі для медичної галузі питання. Зокрема розглядали законопроекти про психіатричну медичну допомогу, питання проведення парламентських слухань і вне­ сення змін до державного бюджету, а саме дофінансування системи охорони здоров’я. На жаль, народні обранці не надто активно «захищали» інтереси медичної спільно­ ти, а на деяких позиціях намагалися ще й зекономити. Народні депутати в першому читанні під­ т­римали проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (№6600), яким перед­ бачено перерозподілити позапланові над­ ходження. Незважаючи на катастрофічне недофінансування галузі — дірку в бюджеті НАМН України й зрівнялівку в зарплаті лікарів — першочергові статті видатків були суттєво скорочені. Як розповідає заступник Голови Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко, видатки на медицину скоротили вдесятеро. «За ілюзією перемоги вкотре видніється зрада, — говорить І. Сисоєнко. — Кабінет

!

Міністрів України запропонував Верхов­ній Раді розподілити позапланові доходи держ­ бюджету: 24 млн грн мають витратити на со­ ціальні, інфраструктурні й оборонні потреби. Коли мова зайшла про медицину, ми гово­ рили, що в галузь треба спрямувати 3 млрд грн медичної субвенції — зарплати медикам усієї України. КМУ не погодився з такими роз­ рахунками і повідомив, що на це надважли­ ве питання буде виділено лише 400 млн грн, але в ніч перед голосуванням у Парламенті хтось хвацько встиг відкусити від цієї суми ще 20 млн грн. Отже, гроші на зарплати медикам скоротили майже вдесятеро — до 380 млн грн. Аналогічна історія трапилася і з НАМН Укра­ їни: просили 1,6 млрд грн, а отримали лише 500 млн грн». На лікування українців за кордоном виді­ лено 100 млн грн. На думку І. Сисоєнко, цих коштів дуже мало, оскільки зараз на черзі у МОЗ — 93 особи, які потребують державної фінансової підтримки. Також народні депутати навіть не розгля­ нули проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо врегулювання законодавства у сфері зас­ тосування запобіжних заходів до особи,

стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування — друге читання), проект Закону «Про вне­ сення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допо­ моги» (друге читання), проект Постанови про проведення парламентських слухань на тему «Проблеми та перспективи розвитку фарма­ цевтичної галузі України» і проект Постанови про рекомендації парламентських слухань на тему «Медична освіта в Україні: погляд у майбутнє». «Медицина в цій державі, як завжди, фінансується за залишковим принципом... І Парламент знову підтвердив це, оскільки через відсутність у залі необхідної кількості народних депутатів навіть не знайшлося 226 голосів на затверд­ження парламентських слухань про медичну освіту, що стало підста­ вою для спікера Верхов­ної Ради закрити пле­ нарне засідання», — обурюється І. Сисоєнко. За матеріалами офіційної Facebookсторінки Ірини Сисоєнко та офіційної веб-сторінки ВРУ

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я СФОРМУВАВ РОБОЧУ ГРУПУ ДЛЯ ДООПРАЦЮВАННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ДЕРЖАВНІ ФІНАНСОВІ ГАРАНТІЇ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ» І ПІДГОТОВКИ ДО ДРУГОГО ЧИТАННЯ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Роботодавці та профспілки підтримають законопроекти про медреформу лише за умови їх суттєвого доопрацювання

О

б’єднання організацій роботодавців України, Федерація роботодавців України та Федерація професійних спілок України направили до Голови Ко­ мітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець лис­ та, у якому вимагають від МОЗ врахува­ ти експертні пропозиції самих медиків та громадських організацій під час прове­ дення медичної реформи, оскільки подані Міністерством до ВРУ законопроекти, на їх думку, є «сирими», потребують погод­ ження і доопрацювання із соціальними партнерами. В іншому випадку, обіцяють роботодавці та профспілки, вони не під­ т­римають медичну реформу, оскільки, на думку останніх, безсистемне, фрагмен­ тарне, науково-необґрунтоване реформу­ вання системи охорони здоров’я матиме руйнівні наслідки, а урядові рішення з питань реформи галузі ухвалюються всупереч Конституції України і законо­ давству, без відповідного громадського обговорення та належного погодження соціальними партнерами. Експертне середовище вважає: запро­ вадження суто ринкової моделі в ниніш­ ніх умовах має високий ступінь ризиків і може призвести до того, що більша части­ на населення не зможе отримати медичну допомогу. Особливо це стосується таких соціально незахищених верств населен­ ня, як люди літнього віку, інваліди, діти, оскільки це групи з найнижчими дохо­ дами, але з найбільшими потребами в медичному обслуговуванні. Крім того, профспілки та роботодав­ ці вимагають проведення спеціального засідання Уряду для визначення стану системи охорони здоров’я населення за участі чиновників, народних депутатів, представників науково-експертного гро­ мадського середовища, роботодавців та профспілок і створити в КМУ експертну раду для розробки Національної страте­ гії розвитку системи охорони здоров’я України. Необхідним, як вважають робо­ тодавці, є і прийняття погодженого соці­ альними сторонами законопроекту «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування». Цей крок дасть змогу створити умови для рівності, доступності та справедливості під час отри­ мання медичної допомоги громадянами. «Лише відкритий суспільний діалог дасть можливість створити найкращу модель національної системи охорони здоров’я та втілити її в життя. Для успішного про­ ведення реформи необхідна участь у ній громадян, представників громадських організацій і медичних асоціацій, органі­ зацій роботодавців, професійних спілок», — резюмував Голова ООРУ, президент УСПП Анатолій Кінах. За матеріалами офіційного сайту Об’єднання організацій роботодавців України

3


НОВИНИ РЕІМБУ РСА ЦІЯ

ОБГОВОРЕННЯ

РЕАЛЬНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ ПРОГРАМИ «ДОСТУПНІ ЛІКИ» Д ержавна програма «Доступ­ ні ліки» працює в Україні з 1 квітня. І поки МОЗ звітує про перші досягнення реімбурсації красивими цифрами і рейтингами, реальність доводить, що проблем доволі багато, але їх вирішенням займаються вкрай повільно. За інформацією Міністерства охо­ рони здоров’я, яку воно оприлюдни­ ло 16 червня, програмою вже ско­ ристалися більше 1 млн громадян, відпущено ліків за 1,4 млн рецептів, залучено майже 6 млн аптек, які отримали відшкодування у розмірі 67 млн грн — 13,5% від загальної суми виділених на прог­раму кош­ тів. Тобто, за розрахунками МОЗ, у кожній третій аптеці України пацієнти можуть безкоштовно або з незначною доплатою отримати препарати для лікування серцевосудинних захворювань, цук­рового діабету 2-го типу чи бронхіальної астми. Але ні Міністерство, ні апте­к и не заперечують того, що під час реалізації державної програми «Доступні ліки» виникли суттєві проблеми. І основна їх причина — відсутність реєстру пацієнтів. За словами заступника Міністра охорони здоров’я Романа Ілика, це призводить до того, що частині па­ цієнтів не вдається отримати необ­ хідні препарати в аптеці. «Я хочу пояснити, у чому проб­ лема відсутності препаратів. Ви­ робник повинен в першу чергу знати обсяг ліків, які йому треба виготовити, — 10 тис. упаковок, 100 тис. або 1 млн. Кожна молеку­ ла в лікарському засобі коштує гро­ шей, а ліки мають обмежений тер­ мін придатності. Тому поки немає реєстру пацієнтів, ми проектуємо обсяг медикаментів теоретично,

і є ризик, що частина ліків зали­ шиться невикористаною», — роз­ повів Р. Ілик. Він також додав, що на сьогодні відчувається дефіцит таких препаратів, як «Будесонід» і «Симвастатин». «Ці препарати в де­ фіциті, вони не надходили в аптеки за програмою «Доступні ліки». А якщо й надходили, то в невеликих обсягах», — зазначив він. Для вирішення вказаної проб­ леми МОЗ спільно з командою розробників е-Health розпочало створення електронного реєстру пацієнтів. Щоправда, у Міністерст­ ві не пояснюють, чому вони не вдалися до цього ще до запуску програми «Доступні ліки» і якими розрахунками керувалися, коли виділяли з державного бюджету 500 млн грн. Крім того, у МОЗ повідомили, що вже на початку серпня в Украї­ ні буде оновлено Реєстр лікарських засобів, вартість яких підлягає від­ шкодуванню. Наразі в реєстрі до­ ступні препарати 35 фармкомпаній — 20 європейських і 15 україн­ ських. Алгоритм оновлення Реє­ стру наступний:  1 липня МОЗ оголошує прийом заяв від суб’єктів — потенційних учасників програми «Доступні ліки» з метою подання цінових про­ позицій на препарати за визначе­ ною 21 МНН, який триватиме із 3 по 12 липня;  з 13 по 22 липня МОЗ опра­ цьовуватиме заяви і формувати­ ме оновлений Реєстр лікарських засобів, вартість яких підлягає відшкодуванню;  24 липня МОЗ планує затвер­ дити й опублікувати на офіційному сайті нову редакцію Реєстру лікар­ ських засобів, вартість яких підля­ гає відшкодуванню;

 до 28 серпня (протягом 5 робо­ чих днів з дати оприлюднення Ре­ єстру лікарських засобів, вартість яких підлягає відшкодуванню) заявники мають право подати до Міністерства звернення щодо пере­ гляду розміру відшкодування в разі виявлення помилки в розрахунках;  31 серпня набуває чинності нова редакція Реєстру лікарських засобів, вартість яких підлягає відшкодуванню. У такий спосіб МОЗ намагається залучити до програми нових ви­ робників ліків. На перший погляд — прекрасна ініціатива і для аптек, і для пацієнтів. Але вже зараз не всі аптечні мережі задоволені тим, як за надані послуги з ними розрахо­ вується Міністерство. Зокрема 80% опитаних аптек — членів Аптечної професійної асоціації України, які приєдналися до урядової програми «Доступні ліки», заявляють: розпо­ рядники коштів розраховуються з ними несвоєчасно. Крім того, 6,7% опитаних акцентували увагу на тому, що кошти за препарати по­ вертаються частково. Незважаючи на прорахунки і недопрацювання МОЗ, Уряд обі­ цяє фінансову підтримку програмі «Доступні ліки». Зокрема 14 червня Кабінет Міністрів України ухвалив бюджетну резолюцію, у якій зазна­ чено: у 2018, 2019 і 2020 роках на програму реімбурсації ліків буде виділено по 1 млрд грн. Прем’єрміністр України Володимир Гройс­ ман також вчергове наголосив, що Уряд готовий надати додаткові 250 млн грн на реалізацію програ­ ми у 2017 році. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України, ІА «Інтерфакс-Україна» та «Голос.UA»

Головних лікарів обиратимуть за конкурсом

М

іністерство охорони здоров’я ви­ несло на громадське обговорення проект Постанови Кабінету Мініст­ рів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору керівни­ ків закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності», який розроблено на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодав­ чих актів України щодо удосконалення за­ конодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» та розпорядження Ка­ бінету Міністрів України від 05.10.2016 р. №803 «Деякі питання запобігання корупції у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади» та з метою мінімізації корупційних ризиків під час призначення керівників закладів охорони здоров’я дер­ жавної та комунальної форми власності через проведення відкритих конкурсних процедур. Проект Постанови передбачає запро­ вадження процедур конкурсних відборів керівників закладів охорони здоров’я державної й комунальної форм власності. Зок­рема в документі говориться: підставою для проведення конкурсу є рішення (наказ) уповноваженого органу управління (далі — Орган управління), що призначає керівника закладу, яке ухвалюється після утворення вакантної посади у 20-денний строк. Три­ валість конкурсу не може перевищувати 30 календарних днів. Визначення кандидатур на посаду ке­ рівника закладу здійснюється на підставі результатів конкурсу, що проводиться Кон­ курсною комісією. До складу Конкурсної комісії з відбору керівників закладів дер­ жавної й комунальної форми власності вхо­ дять з різною квотою: представники Органу управління; особи (за згодою), делеговані громадськими об’єднаннями з питань за­ хисту інтересів громадян у сфері охорони здоров’я та/або у сфері запобігання коруп­ ції й антикорупційній діяльності, погоджені громадською радою при Органі управління (по одному представнику від кожного гро­ мадського об’єднання). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ЕКСПЕРИМЕН Т

УРЯД ЗМІНЮЄ МЕХАНІЗМ ФІНАНСУВАННЯ В КЛІНІКАХ НАМНУ

З

а пропозицією Міністерства фінансів Кабінет Міністрів України погодив рі­ шення про запровадження пілотного проекту щодо зміни механізму фінансуван­ ня надання медичної допомоги в окремих науково-дослідних інститутах Національ­ ної академії медичних наук України. Уряд і Мінфін своє рішення пояснюють тим, що існуюча організаційно-фінансова модель НАМНУ засвідчила неможливість забез­ печити повною мірою доступність і якість надання високоспеціалізованої (третинної) медичної допомоги відповідно до вимог дер­ жавних стандартів, вичерпала можливості щодо покращення та потребує модернізації й реорганізації. У КМУ наголошують: особливістю пілотно­ го проекту є відпрацювання механізму перехо­

4

ду від утримання закладів до оплати наданих ними медичних послуг з метою створення якіс­ ної й ефективної системи надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, орієнтованої на пацієнта. У держбюджеті на 2017 рік на забезпечення здійснення пілот­ ного проекту передбачено 200 млн грн. До пілотного проекту поки що ввійшли 4 клініки науково-дослідних установ НАМН: ДУ «Націо­ нальний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова», ДУ ННЦ «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска», ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова», ДУ «На­ ціональний інститут хірургії і трансплантології ім. О. О. Шалімова». Уряд сподівається, що пілотний проект сприятиме позитивним зрушенням у системі фінансування НАМН України, а саме:

 напрацюванню механізмів структурноорганізаційної і функціональної перебудови системи медичного обслуговування та фінан­ сування науково-дослідних установ НАМН;  підвищенню рівня надання високоспе­ ціалізованої медичної допомоги населенню, розширенню можливостей її доступності та якості;  підвищенню ефективності використан­ ня бюджетних коштів, передбачених для фі­ нансового забезпечення учасників пілотного проекту;  вдосконаленню механізмів взаємодії та координації надання вторинної (спеціалізо­ ваної) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;  визначенню подальших кроків рефор­ мування системи надання високоспеціалізо­ ваної медичної допомоги населенню. За матеріалами «Урядового порталу»

! «МИ З НЕТЕРПІННЯМ ЧЕКАЄМО ВІД МОЗ ПУБЛІКАЦІЇ МОДЕЛІ РОЗРАХУНКУ ВАРТОСТІ МЕДИЧНОЇ ПОСЛУГИ І ТОГО, ЩО ВХОДИТЬ У ГАРАНТОВАНИЙ ПАКЕТ, КОТРИЙ ОПЛАЧУВАТИМЕТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ, А ТАКОЖ ЯК ПРОВОДИТИМЕТЬСЯ ТАРИФІКАЦІЯ», — ПОВІДОМИЛА ГОЛОВА КОМІТЕТУ ВРУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


НОВИНИ

30 червня 2017 року

М А ЙБУ Т НЄ МЕ Д ИЦ ИНИ

ВЕ ЛИК І П Л А НИ

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ЛІКАРЮ-ІНТЕРНУ

М

іністерство охорони здоров’я спільно з Міністерством освіти та науки України розробили детальну інструкцію для випускників вищих медичних навчальних закладів, які планують продовжити навчання в інтернатурі. У МОЗ зазначають: відповідно до п. 4 ч. ІІ ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» Міністерство сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, що належать до сфери його управління. Водночас згідно з ч. І ст. 64 цього Закону випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених у ньому. Крім того, вищі навчальні заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування своїх випускників, але відповідно до ч. VІ ст. 64 Закону «Про вищу освіту» випускників вищих медичних нав­чальних закладів, які уклали угоду про відпрацювання не менше 3 років у сільській місцевості або селищах міського типу, держава забезпечує безоплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням. Згідно із Законом — актом вищої юридичної сили, ніж підзаконні акти, — випускники вишів вільні у виборі місця роботи. Тому, зважаючи на необхідність вчасного початку навчання в інтернатурі, МОЗ надає рекомендації щодо окремих практичних аспектів застосування цих нормативно-правових актів на перехідному етапі у 2017 році — до приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог Закону. Якщо випускник бюджетної форми навчання погоджується з місцем розподілу, то він:  отримує у ВНЗ, у якому навчався, диплом, сертифікат екзамену «КРОК 2», видане МОЗ направлення на роботу за власною заявою на ім’я Голови Комісії з працевлаштування (як правило — ректора ВНЗ) або довідку про надання права самостійного працевлаштування;  звертається до Департаменту охорони здоров’я за місцем направлення на роботу;

 зараховується на посаду лікаря-інтерна або провізора-інтерна в закладі охорони здоров’я і наказом по закладу спрямовується для нав­ чання в інтернатуру відповідно до направлення (очна частина інтернатури — ВНЗ, заочна — базовий заклад охорони здоров’я);  не пізніше 1 серпня стає до роботи;  після закінчення інтернатури погоджується відпрацювати 3 роки за направленням. Вищий навча льний зак ла д повинен:  зібрати заяви випускників, які погодились отримати направлення на роботу, та копії вказаних заяв і надіслати їх до МОЗ із супровідним листом;  видати випускнику оформлене Міністерством направлення на роботу за заявою випускника на ім’я Голови Комісії з працевлаштування (як правило ректора ВНЗ) або довідку про надання права самостійного працевлаштування, диплом, сертифікат екзамену «КРОК 2», подати в МОЗ відповідну звітну інформацію до 1 вересня 2017 року. Департамент охорони здоров’я має:  забезпечити зарахування випускників 2017 року на посади лікарів-інтернів або провізорів-інтернів не пізніше 1 серпня 2017 року;  наказом Департаменту відрядити випускника на навчання в інтернатуру до ВНЗ і визначити базу стажування;  подати в МОЗ відповідну звітну інформацію до 1 вересня 2017 року;  подати до ВНЗ відповідну звітну інформацію в 5-денний термін після зарахування випускника на посаду. Якщо випускник бюджетної форми навчання самостійно шукає місце роботи й інтернатури, він повинен:  отримати диплом, сертифікат екзамену «КРОК 2» та довідку про навчання за державним замовленням у ВНЗ;  самостійно шукати місце роботи та лікарську спеціальність. Для

цього випускнику варто звернутися до структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних державних адміністрацій, міських управлінь чи керівників закладів охорони здоров’я;  повідомити свій ВНЗ про відмову від направлення на роботу письмовою заявою;  якщо випускник отримав згоду від керівника медичного закладу на працевлаштування з обраної лікарської або провізорської спеціальності, він повинен отримати від нього гарантійний лист;  звернутися до структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних державних адміністрацій або міських управлінь з гарантійним листом про працевлаштування;  не пізніше ніж 1 серпня стати до роботи;  після закінчення інтернатури молодий спеціаліст повинен відпрацювати 3 роки за направленням. Вищий медичний навчальний заклад зобов’язаний видати випуск­ нику, який самостійно шукає місце роботи й інтернатури, диплом, сертифікат екзамену «КРОК 2», довідку про навчання за державним замовленням, а також отримати від випускника письмову заяву про його відмову від призначеного раніше місця роботи за розподілом, подати в МОЗ відповідну звітну інформацію до 1 вересня 2017 року. Департамент охорони здоров’я змушений забезпечити зарахування випускників 2017 року на посади лікарів-інтернів або провізорівінтернів не пізніше 1 серпня 2017 року, наказом Департаменту відрядити випускника на навчання в інтернатуру до ВНЗ і визначити базу стажування, подати до МОЗ України відповідну звітну інформацію до 1 вересня 2017 року, а до ВНЗ — відповідну звітну інформацію в 5-денний термін після зарахування випускника на посаду. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

СТА Р ТА П

ІЗРАЇЛЬСЬКА КОМПАНІЯ РОЗРОБЛЯЄ УНІВЕРСАЛЬНУ ВАКЦИНУ ВІД ГРИПУ

Є

вропейський інвестиційний банк видав 22 млн дол. довгострокового кредиту на розробку універсальної вакцини від грипу. Кошти отримала ізраїльська біофарма­ цевтична компанія BiondVax, яка займається розробкою препарату. Вона планує викорис­ тати кошти європейського банку на пізню (III) фазу клінічних випробувань вакцини і ство­ рення власної виробничої лінії. BiondVax планує розробити та вивести на ринок універсальну вакцину від грипу, що за­ хищатиме від усіх штамів вірусу типу А, який щорічно мутує. Препарати виробляються на основі антигену (як правило, молекул капсид­ них оболонок вірусу), котрий і спричиняє імун­

ну відповідь. Через мутацію вірусу Всесвітня організація охорони здоров’я щорічно робить прогноз і обраховує, які штами будуть найпо­ ширенішими в наступному сезоні. Відповідно до цих рекомендацій фармацевтичні компанії виробляють вакцини від грипу. У матеріалах Центрів з контролю і профілактики захво­ рювань США зазначається, що ефективність таких вакцин коливається від 40 до 60%, але в однієї з найуразливіших груп — людей по­ хилого віку — може становити лише 9%. BiondVax вирішила розробити вакцину на основі частин антигенів, які «пізнають» клітини імунної системи (епітопи). Усього до складу препарату, який має робочу наз­

ву M-001, входить дев’ять найпоширеніших епітопів. За словами представників компанії, універсальна вакцина здатна як захистити від щорічного сезонного грипу, так і унеможливи­ ти виникнення пандемій. Попередні дослід­ ження, проведені компанією, показали, що вакцина безпечна і має низку переваг перед стандартними препаратами. Компанія споді­ вається, що першою зареєструє універсальну вакцину від грипу, обійшовши таких гравців, як Johnson&Johnson, Sanofi Pasteur і стартап FluGen, який отримав лише 13,4 млн дол. інвестицій. За матеріалами Vademekum

МОЗ планує побудувати Центр трансплантації кісткового мозку

У

жовтні 2016 року міжвідомча комісія з питань державних інвестиційних проектів на чолі з Першим віцепрем’єром — міністром економічного розвитку і торгівлі Степаном Кубівим за­ твердила рішення виділити 124,211 млн на реконструкцію й розширення Національ­ ного інституту раку (НІР). МОЗ запропону­ вало 100 млн грн із цієї суми спрямувати на будівництво Центру трансплантації кісткового мозку для дорослих, який роз­ міщуватиметься на території НІР. «Згідно з державним інвестиційним про­ ектом на 2017 рік виділено понад 100 млн грн на реконструкцію споруд НІР. Так, їх потрібно реконструювати, там жахливі умови, але ми вирішили, що в пріоритеті будівництво Цен­ тру трансплантації кісткового мозку для до­ рослих», — повідомив заступник Міністра охорони здоров’я Роман Ілик. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

Міноборони отримає оздоровчі комплекси для реабілітації бійців

У

відання Міністерства оборони Укра­ їни передадуть два оздоровчі комп­ лекси для реабілітації воїнів АТО. Відповідне рішення ухвалене на засіданні Уряду 21 червня 2017 року. Міноборони отримає фізично-оздоровчий комплекс у Києві загальною площею 3535,1 кв. м  та комплекс бази відпочинку у смт За­ тока Одеської області загальною площею  1510,1 кв. м. «Уряд передає ці комплекси Міноборони для реабілітації військово­ службовців, які отримали травми, поранення, каліцтва або захворювання під час бойових дій у зоні АТО. Це правильне рішення, яке ще й скоротить витрати на утримання активів і сприятиме використанню споруд за їх приз­ наченням», — прокоментував рішення Кабі­ нету Міністрів Перший віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів. За матеріалами «Урядового порталу»

! КАБІНЕТ МІНІСТРІВ ВИДІЛИВ 380 ТИС. ГРН НА ЗАКУПІВЛЮ СИРОВАТОК ПРОТИ БОТУЛІЗМУ, ПРАВЦЯ ТА ДИФТЕРІЇ. ЩЕ 120 ТИС. ГРН УРЯД ОБІЦЯЄ У ВЕРЕСНІ. НАРАЗІ УКРАЇНА ЧЕКАЄ НА ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ ВІД ПРООН: 100 ДОЗ СИРОВАТКИ ВІД БОТУЛІЗМУ. За матеріалами ІА «Українські новини»

5


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА НОВЕ ЖИТТЯ І НОВІ ПРОБЛЕМИ

В Україні, на Сході якої вже три роки триває АТО, здавалося б, військовій медицині та підготовці військових лікарів надані найвищі пріоритети. Та в реальному житті в педагогів, котрі готують медичні кадри для Збройних сил, чимало проблем. Як подолати труднощі, із якими зіткнулися викладачі та їх випускники?

Сергій ДЕМЯНИК, завідувач кафедри медицини катастроф та військової медицини Харківського національного медичного університету, полковник медичної служби, учасник бойових дій, доцент

Віктор ТАТАРНИКОВ, заступник завідувача — начальник навчальної частини кафедри медицини катастроф та військової медицини Харківського національного медичного університету, полковник медичної служби запасу

Наслідки хибного рішення

ВЗ У 2010 році було ухвалене рішення ліквідувати військові кафедри в більшості медичних вишів країни. Як це позначилося на подальшій підготовці військових лікарів і медичному забезпеченні ведення військових операцій у зоні АТО? Сергій Демяник: Коли вирішили ліквідувати кафедри, одночасно планували й скорочення чисельності військ. Незважаючи на те що в армії РФ тільки в наземних військах служили 280 тис., у США — 800 тис., а чисельність китайської армії сягнула 1 млн, наші чиновники вирішили зменшувати кількість особового складу ЗСУ, зок­рема медико-санітарного персоналу армії, залишивши на всю країну три кафедри в медичних університетах Харкова, Тернополя та Запоріжжя, які готували офіцерів медслужби запасу, та одну при Українській військово-медичній академії. Тоді ще ніхто не міг передбачити, що через кілька років на Сході країни розпоч­ неться антитерористична операція,

6

котра перейде в гібридну війну з величезними людськими втратами, зі значною кількістю поранених. Але вже тоді колектив нашої кафедри, як тільки міг, чинив спротив цьому хибному рішенню. Бо ж річ не тільки у військових діях, а й у багатьох природних і техногенних катастрофах, які переживає людство останнім часом. Під час таких подій медики опиняються на першому рубежі — вони є найбільш затребуваними фахівцями. Життя довело нашу правоту. На початку бойових дій у зоні АТО медичне забезпечення було вкрай слабким. Красномовним прикладом цього стали операції в Ілловайську та під Дебальцево. Там 80% поранених бійців вчасно не отримали елементарної домедичної або хоча б долікарської допомоги, через що армія зазнала великих втрат. Саме це, напевно, примусило урядовців відновити кафедри з підготовки військових медиків у всіх медичних вишах. ВЗ Як ви ставитеся до об’єднання на відновлених кафедрах спеціальностей «Медицина катастроф» і «Військова медицина»? Сергій Демяник: Катастрофи й військові конфлікти несуть людям однакові нещастя. Але ці два напрямки в медицині не тотожні. До 2011 року військова медицина була головною складовою всієї програми підготовки лікаря й фармацевта в Україні. Її вивчення було обов’язковим для всіх студентів без винятку. Підготовка військових лікарів розглядалася як одне з головних завдань медицини. Коли вирішили відновити наші кафедри, але з новою назвою, в навчальних програмах створили плута-

нину, об’єднали нижчі щабелі знан­ ня медиків з вищими. Це все одно, що змушувати читати того, хто ще не вивчив абетки. Наприк лад, у дисципліну «Хірургія» ввели хірургію екстремальних умов з курсом військової хірургії, у «Терапії» курс екстремальних умов об’єднали із курсом військово-польової терапії, так само вчинили з військовою епідеміологією, гігієною тощо. Але не врахували, що в армії спочатку треба вивчити бойовий статут, наприклад, сухопутних військ, де є настанови з медичного забезпечення бойових дій для медперсоналу, навчити майбутніх медиків координувати свої дії залежно від обставин бойових дій або катастроф, а вони не завжди однакові. Або інший приклад: студенти, ще не засвоївши на загальних кафедрах первинного загоєння ран, на нашій кафедрі починають вивчати хірургічну обробку вогнепальних ран. Нові навчальні програми справляють дивне враження, ніби хтось хотів старі діряві штани залатати новими латками. Для навчання військових медиків потрібна спеціалізована клінічна база, кадровий склад викладачів — і не ординаторів, навчених тільки теорії, а фахівців, які прийшли з практичної військової охорони здоров’я, брали участь у бойових діях або ж у ліквідації наслідків стихійних чи техногенних катастроф, надавали реальну допомогу пораненим. Повірте мені — це різний лікарський досвід. Добре, що в нас такі викладачі є, бо ми починаючи з 1939 року не припиняли роботи і пишаємося своїми вчителями: героями Другої світової війни, медиками із числа

«

ДЛЯ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВИХ МЕДИКІВ ПОТРІБНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА КЛІНІЧНА БАЗА, КАДРОВИЙ СКЛАД ВИКЛАДАЧІВ — І НЕ ОРДИНАТОРІВ, НАВЧЕНИХ ТІЛЬКИ ТЕОРІЇ, А ФАХІВЦІВ, ЯКІ ПРИЙШЛИ З ПРАКТИЧНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, БРАЛИ УЧАСТЬ У БОЙОВИХ ДІЯХ АБО Ж У ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ СТИХІЙНИХ ЧИ ТЕХНОГЕННИХ КАТАСТРОФ, НАДАВАЛИ РЕАЛЬНУ ДОПОМОГУ ПОРАНЕНИМ

«

воїнів-інтернаціоналістів, учасників АТО, ліквідації аварії на ЧАЕС, розповідаємо про них студентам, виховуючи патріотичні почуття. ВЗ У Харкові склалася унікальна ситуація, коли три виші — Харківський національний медичний університет, Харківський національний університет ім. В. Н. Ка-­ разіна та Національний фармацевтичний університет — направляють своїх студентів навчатися на єдину в місті кафедру медицини катастроф та військової медицини. Як медична громадськість поставилася до такої централізації? Сергій Демяник: Така ситуація виникла в той час, коли в інших вишах Харкова, крім нашого, закрили кафедри військової медицини. Згодом усі погодилися з тим, що об’єднання пішло на користь: не розпорошуються кадри викладачів, зміцнюється матеріальна база, а головне — ми можемо використовувати велику клінічну базу всіх військових вишів міста, а не тільки нашу. Дійсно, крім студентів чотирьох медичних і стоматологічного факультетів нашого університету в нас навчаються за контрактом представники медичного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна, які спеціалізуються на наданні медичної допомоги на догоспітальному етапі. Також готуємо військових фармацевтів із числа студентів Національного фармацевтичного університету. За квотою генерального штабу шляхом конкурсного відбору зараховуємо їх на навчання за контрактом для підготовки офіцерів фармацевтичного профілю. Віктор Татарников: У нас найбільша кафедра в Україні. На цей час за програмою підготовки офіцерів запасу навчається 726 студентів із трьох вишів Харкова за чотирма військовообліковими спеціальностями. Викладаються такі дисципліни: «Загальновійськова підготовка», «Загальна тактика», «Організація медичного забезпечення військ», «Медицина катастроф», «Військова токсикологія, радіологія та медичний захист», «Організація забезпечення військ медичним майном», «Технологія лікарських засобів у польових умовах». Крім того, на кафедрі викладаються загальноосвітні й нормативні дисципліни: «Домедична допомога в надзвичайних ситуаціях», «Медицина надзвичайних ситуацій», «Безпека життєдіяльності. Основи охорони праці», «Цивільний захист». А є ще так звані військово-орієнтовані

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

30 червня 2017 року

дисципліни, які вивчаються на профільних кафедрах вищих навчальних закладів. Коли ми працюємо спільно — ефект кращий, а затрати менші: із цим погодилися керівники трьох вишів і вся медична громадськість.

В умовах, наближених до бойових

ВЗ Ваша кафедра має хорошу навчальну базу для теоретичних занять: три поверхи в окремому корпусі. А де майбутні військові лікарі оволодівають практичними навичками? Віктор Татарников: Практичну базу ми також об’єднали, і від цього освіта тільки виграла. Велику роль у цій справі відіграли бойовий досвід і авторитет Сергія Григоровича Демяника та всебічна підтримка ідеї зміцнення позицій військової медицини у цей скрутний для країни час ректором ХНМУ, доктором медичних наук, професором Володимиром Миколайовичем Лісовим. Їм вдалося налагодити контакти й укласти договори практично з усіма військовомедичними закладами Харкова. Як базу для практики ми використовуємо Військово-медичний клінічний центр Північного регіону. Медична база Харківського університету повітряних сил ім. І. Кожедуба надає можливість засвоїти теоретичні знання на практиці студентам, які навчаються за фахом «Лікувальна справа в авіації». Медична служба цього закладу діє за типом профілактичної медицини. Там є барокамера, центрифуга, герметичні шоломи для висотних підйомів та інше устаткування, за допомогою якого вивчають вплив перевантажень на організм тощо. Специфіку лікувальної справи в наземних військах відпрацьовуємо на базі Гвардійського факультету військової підготовки ім. Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Там проводяться заняття з тактичної медицини та надання медичної допомоги на догоспітальному етапі в умовах, максимально наближених до бойових. Ще користуємося базою мобільного госпіталю в Рогані, де практично навчаємо всьому, що стосується домедичної, долікарської допомоги, роботи в перев’язувальній, а також надання першої лікарської та деяких елементів кваліфікованої медичної допомоги. Причому наші студенти безпосередньо беруть участь у навчаннях із застосуванням медичної та бойової техніки. ВЗ Чи вистачає військовим медикам сучасної навчальної літератури? Віктор Татарников: Вистачає, тому що на нашій кафедрі багато авторів, які розробляють літературу за навчальною програмою. Сьогодні Українська військово-медична академія видала підручники та навчальні посібники з усіх військових дисциплін під грифом МОН. А спочатку все було своє: і автори, і підручики, і методичні розробки. Тільки Сергій Григорович Демяник написав 72 навчальні посібники, у яких виклав бойовий досвід медиків із «гарячих точок» — Афганістану та Близького Сходу. Особливою гордістю кафедри є підручники з терапії екстремальних умов, стоматології екстремальних умов з курсом

«

УСІ ЛІКАРІ МАЮТЬ БУТИ ОФІЦЕРАМИ ЗСУ, ВРАХОВУЮЧИ СИТУАЦІЮ, ЩО СКЛАЛАСЯ В УКРАЇНІ. ЦЕ НАЙБІЛЬШ ЗАТРЕБУВАНА ПРОФЕСІЯ НЕ ТІЛЬКИ В УМОВАХ ВІЙНИ, А Й ПІД ЧАС ТЕХНОГЕННИХ І ПРИРОДНИХ КАТАСТРОФ, ЯКІ ТРАПЛЯЮТЬСЯ ВСЕ ЧАСТІШЕ. ВІЙСЬКОВОМЕДИЧНА ПІДГОТОВКА МАЄ СТАТИ ОБОВ’ЯЗКОВОЮ ДЛЯ ВСІХ БЕЗ ВИНЯТКУ ВІТЧИЗНЯНИХ МЕДИКІВ УСІХ РІВНІВ

«

військової (щелепно-лицевої) стоматології, медицини катастроф, організації медичного забезпечення військ, токсикології, радіології та медичного захисту, якими користуються в багатьох вишах України. ВЗ Де сьогодні відбувається підготовка медиків перших рівнів охорони здоров’я — військових фельдшерів, санінструкторів? Сергій Демяник: Середній медперсонал (сестер і бакалаврів) готуємо на базі коледжу, який входить до університету як структурний підрозділ. Якщо вони успішно проходять конкурсий відбір, то продовжують навчання з другого курсу в університеті й отримують можливість вступити на кафедру медицини катастроф і військової медицини. Випускники мають право вступу до Української військово-медичної академії. Щороку 5-7 наших вихованців стають слухачами академії, де набувають вузької спеціалізації, подібно до цивільної системи медичних академій післядипломної освіти. Також вони можуть там здобути сертифікат на самостійну лікарську діяльність. Цьогоріч ми дали рекомендації на вступ до академії 15 випускникам. Тобто спадкоємність у навчанні забезпечена. ВЗ Чи зрозуміла для вас концепція парамедика? Як її можна пристосувати до військової медицини? Сергій Демяник: «Пара» у перекладі з латини означає «біля, поряд»: паравісцеральні хвороби — порушення органів, розташованих біля хребта, паранефральний простір — органи, розміщені поряд із нирками. Тому й парамедик — це той, хто працює поряд із медиком. Згідно із Законом України «Про екстрену медичну допомогу» парамедики можуть надавати домедичну допомогу на місці події, не маючи медичної освіти, але оволодівши навичками рятування життя пацієнтів, які перебувають у невідкладному стані. Це пожежники, рятувальники, сапери — усі ті, хто першим опиняється на місці катастрофи, а в бою — поряд із пораненим. Але простими прийомами життєзабезпечення, як-то штучне дихання, протишокова мобілізація перелому, спинення зовнішньої кровотечі тощо, повинна володіти кожна людина. Будь-який воїн мусить мати знання так званого парамедика, і цей курс є обов’язковим для молодого бійця, він має назву «Військово-медична підготовка». Таку підготовку

здіюснює кожен лікар кожного військового підрозділу. Але в українській армії парамедиків звуть інакше. Свого такого медика має кожен підрозділ за штатом і за ієрархією: взвод — стрілка-санітара, рота — санітарного інструктора. Їх навчають на шестимісячних курсах у спеціалізованому центрі. А в нас студенти отримують ступінь магістра й офіцерське звання молодшого лейтенанта запасу.

Лікар чи стрілок — проблеми сучасного призову

ВЗ Чи можете сказати, скільки випускників вашої кафедри служать нині у Збройних силах України? Сергій Демяник: Точних цифр не називатиму, бо вони пов’язані з військовою закритою статистикою. Але можу сказати, що кожний третій армійський медик — наш випускник. У Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону — кожен другий. У зоні АТО відбувається ротація кожні шість місяців — своєрідний конвеєр. Тому важко сказати, скільки наших лікарів працює конкретно сьогодні на передовій, але точно не менше 20 офіцерів медичної служби. Але ж там є ще ті випускники, які не мали офіцерського звання, але пройш­­ли обов’язковий курс військовомедичної підготовки до 2011 року. Облік таких фахівців ускладнений, проте їх значно більше. Сьогодні вони можуть підтвердити, що здобули вищу військово-медичну освіту, щоб клопотати через військкомат про присвоєння звання офіцера медичних військ запасу. І ми допомагаємо їм у цьому. ВЗ Зараз в Україні відбувається призов офіцерів запасу до армії. Як це вплине на стан військової медицини? Сергій Демяник: Військкомати мають краще роз’яснювати закони призовникам. Проте там бракує кваліфікованих спеціалістів, здатних на таку роботу. Легше всім без розбору надіслати повідомлення, що викликає страх. А треба людям доводити: одна справа, коли тебе мобілізують, а інша — коли пропонують роботу і зарплату, що відповідає твоєму рівню підготовки лікаря, а не фельдшера чи рядового, як це було на початку АТО, коли мобілізованих кваліфікованих лікарів направляли служити в кращому разі фельдшерами доб­ ровольчих батальйонів, а то й рядовими стрілками. Прикладів таких у військовій медицині чимало. Наш

випускник пропрацював хірургом в обласній лікарні 10 років, а його мобілізували рядовим. Добре, що командир батальйону зацікавився торакальним хірургом, який проводив операції на найвищому рівні, але не мав звання офіцера запасу, щоб служити, принаймні, фельдшером батальйону. Він допоміг своєму призовнику отримати таке звання. Та це, на жаль, виняток, а не правило. Зараз військкомати розсилають листи усім офіцерам запасу. Але ж багато наших випускників уже уклали контракти і служать добровільно. Багато хто на передовій працює в операційних, у польових пересувних госпіталях. Також армії потрібні психотерапевти і психіатри — про це свідчить статистика захворювань та втрат.

Хто замовляє, той і платить

ВЗ Яким ви бачите майбутнє військовомедичної освіти? Сергій Демяник: У єдності держави, народу й армії, насамперед, в економічному плані. А зараз в армії — свій бюджет, у народного господарства — свій, у приватних структур — свій. Як наслідок, усім бракує коштів на розвиток. Ви чули, щоб комусь у нас вистачало грошей? Кожній сестрі — по дешевій сережці, та й то не всім. Чітка перспектива окреслена в одному з розроблених Комітетом ВР України з питань охорони здоров’я законопроектів. Суть у тому, що сьогодні тільки обрані можуть укласти контракт про навчання на кафедрах медицини катастроф та військової медицини, бо рознарядку на їх кількість визначає Генеральний штаб ЗСУ. Водночас Міністерство оборони вимагає, щоб усі лікарі знали військову медицину і щоб їх усіх ставили на облік у військкоматах як військовозобов’язаних й у будь-який момент могли призвати для служби в армії. Програми навчання на наших кафедрах затверджують Міністерство охорони здоров’я та Міністерство освіти і науки, саме тому й введено дисципліни, які стосуються медицини екстремальних умов. Чисельність особового складу також визначається наказом міністра оборони, а вже від неї залежить чисельність професорсько-викладацького складу. Ситуація така: хто замовляє, той і платить. Чому частина викладачів — цивільні, а частина — військовослужбовці? Бо фінансування різне! Щоб зміцнити військову медицину, потрібне єдине джерело фінансування, а також єдина система освіти. Усі лікарі мають бути офіцерами ЗСУ, враховуючи ситуацію, що склалася в Україні. Це найбільш затребувана професія не тільки в умовах війни, а й під час техногенних і природних катастроф, які трапляються все частіше. Військово-медична підготовка має стати обов’язковою для всіх без винятку вітчизняних медиків усіх рівнів. А для цього потрібна політична воля. Наша кафедра має всі необхідні можливості та потужності. Ми можемо навчати всіх студентів вищих навчальних закладів міста за програмою офіцерів медичної служби запасу, створюючи оперативно-тактичний резерв медичної служби держави. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

7


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЗАХИСТ ПРАВ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ГОТУЙМОСЯ ДО САМООБОРОНИ? Права медичних працівників можна вмістити в окремий перелік, обов’язки — у всеосяжну клятву Гіппократа: «згоріти самому», освітлюючи дорогу життя пацієнтів, а водночас і темні закутки державної недбалості відносно галузі. Принаймні так виглядає «святий обов’язок» за нинішніх реалій, дотримання якого на тлі численних порушень прав лікарів не рятує «від суми і тюрми». Чи не доведеться їм суміщати роботу в операційній і в суді?

Радмила ГРЕВЦОВА, Голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, керуючий партнер Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина», директор Навчально-наукового центру медичного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент

ВЗ Медичні працівники постійно нарікають на свою незахищеність. Це означає, що механізми такого захисту не прописані у вітчизняному законодавстві, що вони не становлять цілісної системи чи що не працюють через ігнорування владою дотримання чинних норм? — Законодавство України (зокрема ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я») передбачає низку професійних прав і пільг медичних працівників, але, на превеликий жаль, на практиці виникає чимало проблем з їх реалізацією. Серед основ­них причин — недостатнє фінансування і відсутність ефективних законодавчих механізмів. Проте навіть за такої ситуації не все безнадійно. Головне — знати свої права і не сидіти склавши руки у випадках, коли їх порушують і коли їх можна захистити. До речі, моя особиста зацікавленість тим, що зараз називають «медичне право», виникла на початку 2000-х, коли до мене, тоді ще зов­сім молодого адвоката, звернувся один лікар, якого безпідставно намагалися звинуватити в недбалості. На тлі відповідальності, яка покладається на кожного медика, і високих вимог до медичних працівників надзвичайно важливою є їх соціально-економічна та юридична захищеність. ВЗ Які права та гарантії лікарів порушують сьогодні найбільше? — На жаль, доводиться констатувати системні порушення трудових і соціальних прав медичних працівників. Насамперед йдеться про порушення права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя роботою, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Яскравим прикладом є «зрівнялівка» в оплаті праці медиків, розмір якої не дає можливості забезпечити достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, не відповідає складності виконуваної роботи й не корелює з професійними якостями медичних працівників. Донедавна красномовним прикладом порушень була і необхідність обов’язкового відпрацювання випускниками медичних вишів, які навчалися за державним замовленням, але законодавець і Уряд вжили заходів щодо виправлення ситуації. Утім, деякі проб­лемні питання в цьому напрямку досі залишаються. Серйозним порушенням є відсутність гарантій фізичної безпеки медичних працівників. І таких прикладів можна навести багато. Щодо професійних прав, то найчастіше порушується право на вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики. Це відбувається в різний спосіб: починаючи від відсутності в закладах охорони здоров’я необхідного обладнання і лікарських засобів до виз­н ачення в медико-технологічних документах тих діагностичних і лікувальних заходів чи препаратів, ефективність яких не доведена, які можуть виявитися неоптималь-

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

30 червня 2017 року

ними в певній клінічній ситуації для вилікування пацієнта тощо. Іноді заходи, спрямовані на поліпшення ситуації, одночасно приховують у собі і можливості, і ризики (це стосується, скажімо, Наказу МОЗ України від 29.12.2016 р. №1422 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року №751», який дозволяє впровадження іноземних клінічних настанов без проходження процедури їх адаптації). Частим порушенням є поширення недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність медичних працівників, що стало особливо дошкульним в епоху інтернету і соціальних мереж. Трапляються випадки, коли лікарям таки вдається захистити свої права через звернення до суду. Наприклад, коли за рішенням судів на користь лікаря з пацієнтів або їх законних представників стягнуто відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням неправдивої інформації, яка принижує честь і гідність медика. ВЗ А як боротися, коли захищатися нічим? — Відповідь на це запитання не буде оригінальною — необхідно змінювати вітчизняне законодавство з передбаченням ефективних механізмів реалізації захисту прав і пацієнтів, і медичних працівників. Потребує вдосконалення й практика його застосування. Над цим потрібно працювати не тільки суддям чи адвокатам. Медики також мають вчитися відстоювати свої права — звісно, звертаючись, коли необхідно, по правову допомогу. Узагалі, уміле використання юридичних засобів не тільки дає змогу захистити права, коли їх порушено, а й часто допомагає запобігти цьому. Наприклад, такими засобами є підвищення рівня ведення обов’язкової медичної документації, кадрового діловодства, навчання медичних працівників закладу охорони здоров’я з етичних і правових питань, відслідковування змін до чинного законодавства, що стосується медичної діяльності, тощо. ВЗ Як виглядає система захисту лікарів у розвинених країнах світу? — Зазвичай там відповідальність медичного працівника ще більша, однак вона поєднується з високим рівнем його захищеності. У розвинених країнах основну увагу зосереджують не на дотриманні трудових і соціальних прав (із цим ситуація, звісно, набагато краща, ніж в Україні), а на захищеності у випадку медичної помилки чи кримінального правопорушення, пов’язаного з професійною діяльністю медика. Насамперед зазначу, що в багатьох країнах обов’язковим є страхування професійної відповідальності медичного працівника. Спо-

«

МЕДИКИ ТАКОЖ МАЮТЬ ВЧИТИСЯ ВІДСТОЮВАТИ СВОЇ ПРАВА — ЗВІСНО, ЗВЕРТАЮЧИСЬ, КОЛИ НЕОБХІДНО, ПО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ. УЗАГАЛІ, УМІЛЕ ВИКОРИСТАННЯ ЮРИДИЧНИХ ЗАСОБІВ НЕ ТІЛЬКИ ДАЄ ЗМОГУ ЗАХИСТИТИ ПРАВА, КОЛИ ЇХ ПОРУШЕНО, А Й ЧАСТО ДОПОМАГАЄ ЗАПОБІГТИ ЦЬОМУ

діваюся, що з часом ми також прийдемо до цього, але попередньо мають бути створені необхідні передумови. За кордоном, особливо в розвинених державах, велику роль відіграє лікарське самоврядування. Там, де членство у самоврядних лікарських асоціаціаціях є обов’язковим, вони наділені правом вирішувати питання з допуску до професії, дисциплінарними повноваженнями щодо медика, аж до позбавлення його права на медичну практику (звісно, за наявності для цього вагомих підстав). Водночас такі асоціації дбають про юридичну підтримку лікаря (у випадках, коли пред’явлено цивільний позов чи відкрито кримінальне провадження, це надзвичайно важливо). До речі, «медичні» справи в усьому світі визнано однією з найскладніших категорій справ. Хоча ситуація із засобами доказування, зокрема із судово-медичною експертизою, у багатьох зарубіжних країнах є набагато кращою, ніж у нас. Особливо складно доводити причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і наслідками (шкодою), а також вину медичного працівника. У деяких країнах відшкодування збитків у певному розмірі відбувається незалежно від наявності чи відсутності вини медика, існують так звані охороноздоровчі суди (наприклад, у Швеції та Новій Зеландії), рішення яких може бути оскаржене у «звичайному» суді. У США певні «медичні» справи розглядає суд присяжних. Часто в країнах, громадяни яких мають звичку звертатися до суду, тількино вирішать, що їх права порушено, лікарі проводять у судах… роки своєї професійної діяльності. Вважаю, що українським лікарям це не загрожує, але увага до діяльності медиків, вочевидь, буде ще більш прискіпливою. ВЗ Принаймні вони вважають, що докорінні зміни, які очікуються в галузі, піділлють олії в цей вогонь.

«

— Будь-які зміни — це завжди нові виклики, особливо на початковому етапі. А те, наскільки вони вирішать проблеми чи додадуть нових у плані захищеності прав медичних працівників, залежить від їх «дизайну» і змісту. Наразі, судячи з наявної інформації і проектів законів та інших нормативно-правових актів, виникає низка запитань. Наприклад, чи зможе лікар первинної ланки — фізична особа-підприємець отримувати достойний прибуток після сплати податків, орендної плати, прид­бання медичних виробів і медичної техніки для надання первинної медичної допомоги й оплати праці молодшого спеціаліста з медичною освітою (медсестри)? І таких запитань багато. Їх необхідно акумулювати і через лікарські асоціації, профспілки та інші організації, а також доводити до відома Міністерства охорони здоров’я. За тими позиціями, які створюють «точки напруженості», слід формувати консолідовану позицію медичної спільноти. ВЗ Тобто створювати загони «самооборони» і не сподіватися, що хтось візьме під надійне крило? — З одного боку, має зрости роль професійних лікарських асоціацій і профспілок. Ці громадські об’єднання повинні встановити ще тісніший контакт з юридичною спільнотою і співпрацювати в напрямку захисту медиків, що, до речі, уже відбувається. Останнім прикладом є воркшоп «Захист прав медичних працівників: практичні рекомендації і стратегічні пропозиції», який нещодавно відбувся за спільної організації Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, Українського медичного клубу, Асоціації стоматологів України, професійного Союзу захисту прав медичних працівників та Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина». З іншого — самі медичні працівники також мають подбати про набуття необхідного

мінімуму юридичних знань. Бодай про такий обсяг, який дає уявлення про законодавство, що регулює діяльність медиків і допомагає відчувати «вузькі місця» (такі часто спостерігаються при інформуванні пацієнта, виборі методів медичного втручання, наданні згоди чи відмови від необхідного пацієнтові медичного втручання тощо). А ще необхідний мінімум правових знань дасть змогу лікарю вчасно визначитися із потребою звернутися до фахівця в галузі права за юридичною допомогою. До речі, я викладаю медичне право та інші дисципліни медико-правового спрямування в юридичних вишах з 2004 року, і останнім часом помітила цікавий тренд: нині дедалі більше медиків здобуває другу вищу освіту — юридичну. Як юристи вони зазвичай не практикують, однак використовують набуті знання і навички для власного убезпечення. ВЗ Можливо, потрібні зміни в навчальних програмах підготовки лікарів, аби вони опановували такі знання? — Наскільки мені відомо, зараз студентимедики вивчають «Основи права» і так зване «Медичне правознавство» (кажу «так зване», бо з юридичної точки зору цей термін є не зовсім коректним). Це добре, хоча молоді люди не завжди повною мірою усвідомлюють важливість цих предметів для подальшої діяльності, мовляв, це ж не клінічна дисципліна. Проте, як на мене, існуючі програми потрібно переглянути в бік збільшення практичного компонента. Їх розробники і викладачі повинні відійти від надмірної зосередженості на теоретичних речах на кшталт «предмет і метод» і давати більше знань практичного спрямування. Це, до речі, у рази збільшить зацікавленість студентів, а відтак, і користь від вивчення таких дисциплін. Для цього бажано, аби викладач сам мав не тільки науково-педагогічний бекґраунд, а й був юристом-практиком з досвідом надання правової допомоги суб’єктам медичного права, розумів специфіку медичної діяльності і знав відповідну правову проблематику. Звісно, це не завжди можливо, але плеяда таких викладачів поступово формується. Не менш важливою є і післядипломна медична освіта, у якій медико-правова складова набуває ще більшого значення. У нашому мінливому світі, де постійно з’являються нові технології, застосування яких намагається врегулювати право, увага до юридичних і етичних питань невпинно зростатиме. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКИ ЗОРУ Лариса МАТЮХА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практикасімейна медицина», Голова Асоціації сімейної медицини, доктор медичних наук, професор

Д

ієвим механізмом професійного і соціального захисту медичних працівників є лікарське самоврядування. Це добре розуміють у світі, і в більшості країн забезпечують діяльність самоврядних організацій на найвищому рівні. Наприклад, у США, Канаді, Швейцарії, Норвегії, Іспанії, Туреччині, Болгарії, Румунії, Словаччині, Словенії, Хорватії, Чорногорії вона регламентується спеціальними законами, а в Польщі — Конституцією країни. У Фінляндії лі-

карська самоврядна асоціація виконує функцію медичної профспілки, тобто опікується питаннями захисту прав лікарів на гідні оплату праці, умови роботи тощо. Але цим не обмежується — через співпрацю з різними міністерствами (охорони здоров’я, освіти, фінансів, соціальної політики) асоціація бере безпосередню участь у формуванні державної політики в галузі охорони здоров’я. В Україні лікарські асоціації такого впливу не мають, як і нормативно-правового документа, котрий визначав би їх місце та статус. Нині в нашій країні багато говорять про зростання ролі громадських організацій, однак останні (на відміну від самоврядної професійної організації) не можуть мати певних адміністративних повноважень, закріплених на законодавчому рівні. Також їм не під силу забезпечити персональну юридичну і фінансову відповідальність кожного лікаря перед своєю організацією, як і власну відповідальність за

результати діяльності своїх членів перед пацієнтами та державою. Професійна самоврядна організація спроможна виконати ці завдання. Якби згадані питання були унормовані в Україні, мабуть, нам вдалося б уникнути багатьох непорозумінь з реформуванням галузі. На жаль, усі спроби змінити систему або порушували права медичних працівників, або просто ігнорували їх інтереси. Захистити їх практично нікому, зате критиків, які в запалі лобіювання своїх ініціатив сіють недовіру і навіть ненависть до лікарів, хоч відбавляй. Мовляв, лікарі не бажають реформувати систему, вони переймаються лише «внутрішніми» проблемами. Але ж навіть Закон України від 22.03.2012 р. №4572-V «Про громадські об’єднання» (яким визначається діяльність фахових медичних асоціацій) обмежує їх вплив на вирішення глобальних для галузі питань, орієнтуючи саме на «внутрішні» проб­леми і аж ніяк не на організацію та розвиток галузі.

Лікарські асоціації і нині готові стати експертами влади в цих питаннях, тільки ніхто до них не дослухається! Медична спільнота України лише спостерігає за калейдоскопом зміни міністрів та ініційованих ними «напрямків реформування», і не має жодного впливу на державну політику охорони здоров’я. Навіть намагання асоціацій втрутитися у вирішення кадрових питань наштовхуються на жорсткий спротив управлінців усіх рівнів, які звикли «карати й милувати» лікарів на власний розсуд. Та й реальної участі асоціацій в акредитації, ліцензуванні не спостерігається — усе залежить від того, дозволять їх представникам ввійти до складу атестаційних комісій на місцях чи ні. Лише з власної iнiцiативи громадські організації намагаються долучатися до вирішення експертних питань, розробки клiнiчних настанов i протоколів, які раптом виявилися непотрібними настільки, що (Продовження на стор. 10)

9


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) їх збираються вилучити з Основ законодавства України про охорону здоров’я. У якій ще країні користуються неадаптованими протоколами інших держав? І чи погоджували такий крок з тими, хто має виконувати подібну вказівку? Чому нам так потрібне лікарське самоврядування? Бо воно забезпечує юридичний і соціальний захист лікарів, охороняє їх від ризиків професійної діяльності. В нинішніх умовах це дуже важливо, адже запровадження обов’язкового медичного страхування та механізмів управління якістю медичної допомоги в Україні найближчим часом очікувати не варто (це питання швидше «заговорять», ніж вирішать). Зрозуміло, що лікарське самоврядування може стати як партнером, так і жорстким опонентом реформ у галузі (можливо, тому й зволікається процес його запровадження в Україні). До того ж воно буде зацікавлене в поширенні об’єктивної інформації щодо діяльності медичних працівників і функціонування сфери. Для просування позитивних змін це дуже важливо, а от приховувати щось стане незручно. Голос професійних організацій має лунати і у вирішенні кадрових призначень керівників галузі будь-якого рівня. Переконана, що в такий спосіб можна зменшити рівень бюрократії та корупції в системі охорони здоров’я. Нині у ВР України зареєстровано два законопроекти «Про лікарське самоврядування», однак спрогнозувати їх подальшу долю практично неможливо. До того ж у них закладено абсолютно протилежні принципи устрою й управління: унітарний (коли кожен лікар окремо входить до самоврядної організації, а її керівні органи формуються за пропор­ ційним принципом) і федеративний (медична асоціація складається з трьох палат: лікарівспеціалістів, лікарів-стоматологів та лікарів первинної ланки, а формування керівних орга­нів відбувається за квотним принципом). Наша асоціація наполягає на другому варіанті, оскільки унітарність означає відсутність противаг і можливість корупції. Ще одна проблема — різнорідність лікарської спільноти в Україні, її незрілість, а відтак і неготовність зібратися в один бойовий кулак задля відстоювання спільних інтересів. А часто виникають і конфлікти інтересів. Пригадайте, як багато вузьких спеціалістів свого часу не сприйняли підвищення ролі первинної ланки. Якщо кожен «стоятиме за своє», навряд чи доживемо хоч до якогось (не кажу вже до світлого) майбутнього галузі. А нам нав’язують саме такий варіант — виживати поодинці. Останній приклад. Нині лікарів первинки дедалі активніше «виштовхують» у приватну практику. Виглядає привабливо (особливо якщо вірити обіцянкам), а коли почати цим займатися — ілюзії швидко зникають. В Асоціації порахували: щоб створити належні умови для діяльності ФОП на засадах загальної практики-сімейної медицини, лікарю потрібно понад 100 тис. грн. Тому в регіонах — тиша. Хтось вичікує, куди подмуть завтрашні вітри змін, хтось напнув вітрила й шукає щастя за чужими морями. Тільки за умови, що медична спільнота усвідомить свою відповідальність перед пацієнтами і зрозуміє необхідність об’єднання в процесі захисту власних прав, ми досягнемо позитивних зрушень. Андрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової допомоги Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

П

равовий захист лікарів у сфері професійної медичної діяльності сьогодні є надзвичайно актуальним, і з часом затребуваність у ньому лише зростатиме, особливо в умовах рефор-

«

ПОЗБАВИТИ ЛІКАРЯ ПРАВА НА ПОМИЛКУ Й ПРИТЯГАТИ ЙОГО ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЩОРАЗУ, КОЛИ ВІН НЕ ЗМІГ ВСТАНОВИТИ ПРАВИЛЬНИЙ ДІАГНОЗ, ОЗНАЧАЄ ЗУПИНИТИ РОЗВИТОК МЕДИЧНОЇ НАУКИ ТА ПРАКТИКИ. АДЖЕ ДУЖЕ ЧАСТО САМЕ ПРОФЕСІЙНА ІНІЦІАТИВА В СКЛАДНИХ І НЕТИПОВИХ СИТУАЦІЯХ ДАЄ ЗМОГУ ДОСЯГТИ НАЛЕЖНОГО ЕФЕКТУ ЛІКУВАННЯ

«

мування галузі. До того ж ця проблема не така проста, як здається на перший погляд, оскільки обумовлена комплексом різних чинників, як об’єктивних, так і суб’єктивних. Насамперед професія лікаря пов’язана із медичним втручанням, особливістю реакцій людського організму, різними проявами перебігу хвороб, проблемою правильної та своєчасної діагностики, лікарськими засобами і медичним обладнанням тощо. Об’єктивно: лікар не все і не завжди може передбачити і зробити. Несприятливий результат надання медичної допомоги сам по собі містить великий ризик виникнення конфлікту з пацієнтом, що породжує відповідні скарги та позови з боку останнього. Уся складність полягає в тому, що визначити співвідношення лікарських помилок, порушень і нещасних випадків надзвичайно складно, оскільки відсутні єдині та чіткі критерії кожної із цих категорій. Під час з’ясування наявності вини медичного працівника в цьому випадку, як правило, залучають судово-медичних експертів, котрі встановлюють, наскільки порядок і характер проведеного лікування відповідали прийнятим нормам. Завжди є і будуть як обґрунтовані, так і безпідставні претензії до лікарів, тому вони повин­н і мати можливість захистити себе. До того ж через високу ціну помилки лікарів громадськість і ЗМІ завжди виявлятимуть прискіпливу увагу до якості надання медичної допомоги та відповідальності медичного персоналу. Здебільшого вони згадують про недоліки лікарської практики, порушення прав пацієнтів, і дуже рідко — про права та соціально-економічний захист самих медиків, умови праці, у яких вони нині мають дотримуватися «клятви Гіппократа». Такий негативізм певною мірою також сприяє появі передчасних і упереджених звинувачень на адресу лікарів (на основі сформованих стереотипів). А звернення пацієнтів на гарячі лінії сьогодні стало майже буденною справою. З іншого боку, і конфліктні ситуації також бувають різними. Адже дуже часто скарги виникають, як-то кажуть, на рівному місці, здебільшого через етичні аспекти діяльності медиків. Наприклад, працівник приділив недостатньо уваги хворому, не пояснив йому суті призначень або ж навіть «скоса» на нього поглянув. Тому правильна поведінка у спілкуванні з пацієнтами — найперший спосіб уникнення конфліктів чи принаймні зведення їх до мінімуму. До всього, з юридичної точки зору пацієнт і лікар за своїм правовим статусом перебувають в нерівних умовах. По суті, це однобічний рух, у якому медик зазвичай має лише обов’язки відносно хворого, а останній — лише права. Тим більше, що Конституція України гарантує громадянам право на безоплатну медичну допомогу, а забезпечити його реалізацію медичні працівники не можуть. Крім того, Цивільним кодексом України встановлена презумпція вини заподіювача

шкоди. Тобто саме заклад охорони здоров’я і лікар повинні доводити, що в заподіянні шкоди пацієнту немає їх вини, що стандарти у сфері охорони здоров’я не було порушено або ж шкода настала внаслідок нещасного випадку чи поведінки самого пацієнта (недотримання ним режиму, рекомендацій тощо). Залежно від виду і ступеня протиправності поведінки за порушення професійних обов’язків медичні працівники можуть нести як кримінальну, так і дисциплінарну, матеріальну відповідальність, а сам медичний заклад — цивільно-правову (майнову). Дуже часто у випадку заподіяння шкоди хворому керівник установи одразу оголошує догану «винному» лікарю за неналежне виконання функціональних обов’язків. За певних умов це може свідчити про те, що заклад охорони здоров’я визнав факт порушення стандартів як підставу для подальшої цивільно-правової (майнової) відповідальності. Тому формальне притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (бо так сказали «згори» чи натисла громадськість) без наявності для цього достатніх підстав може мати негативні наслідки для самого закладу. Дещо інша ситуація у випадку притягнення працівника до кримінальної відповідальності. На органи слідства покладається обов’язок довести вину медичного працівника, порушення медичних стандартів та причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря і настанням негативних наслідків. Очевидно, що ключову роль у таких доказах відіграють висновки експертів (КЕК, судово-медичної експертизи), адже ні пацієнт, ні адвокат, ні слідчий, ні прокурор не розбираються в тонкощах медицини. Значною мірою проблема правового захисту залежить від того, наскільки чітко (на нормативному рівні) встановлені стандарти надання медичної допомоги, зокрема виз­ начена конкретна лінія поведінки при всіх можливих станах хворого й обставинах. Нап­ риклад, ліцензійні умови з медичної практики передбачають обов’язковість дотримання уніфікованих клінічних протоколів, але в Україні такі для більшості захворювань відсутні. З цього приводу варто звернути увагу на останні зміни до Наказу МОЗ України від 28.09.2012 р. №751, що передбачають заміну локального протоколу на «новий клінічний протокол» як клінічну настанову, котра обирається Міністерством шляхом затвердження тексту клінічного протоколу або посилання на відповідне джерело його розміщення чи публікації (у тому числі англійською мовою). З одного боку, добре, що надається більша свобода у виборі стандартів: ось вам кілька посилань на міжнародні джерела, обирайте й користуйтеся. Однак усі розуміють, що такі вільності можуть породити й більше проблем — обернутися непорозуміннями у стосунках з пацієнтами і контролюючими органами, а отже, зростанням кількості позовів до суду на лікарів. Тому їх побоювання з цього приводу можна зрозуміти.

Також важливу роль відіграє матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я, від якого безпосередньо залежить своєчасність і правильність встановлення діагнозу, а відтак і ефективність лікування. Лікар не може вплинути на ці аспекти, особливо в нинішніх умовах (через брак державного фінансування). Водночас відсутність діагностичної та іншої медичної апаратури безпосередньо впливає на якість його роботи. У цій ситуації і лікар, і пацієнт є заручниками. З виною лікаря як обов’язковою підставою для відповідальності тісно пов’язана проблема лікарської (медичної) помилки, а відтак ї її правова оцінка. Єдиного трактування лікарської помилки немає ні серед медичних працівників, ні серед юристів. Враховуючи відсутність чіткого визначення такого терміну в законодавстві, посилання на медичну помилку як на обставину, що виключає відповідальність, є передчасним. На практиці слід чітко зосередитися на аналізі та встановленні конкретної форми вини лікаря як щодо діяння, так і його наслідків, а також на причинно-наслідковому зв’язку між діями лікаря і шкідливим наслідком. З іншого боку, позбавити лікаря права на помилку й притягати його до відповідальності щоразу, коли він не зміг встановити правильний діагноз, означає зупинити розвиток медичної науки та практики. Адже дуже часто саме професійна ініціатива в складних і нетипових ситуаціях дає змогу досягти належного ефекту лікування. Тому вирішити цю проблему допоможе страхування цивільної відповідальності у сфері професійної медичної діяльності. Але для цього повинні бути готовими як самі страхові компанії, так і заклади охорони здоров’я (з точку зору наявності коштів на ці видатки). Важливе питання — хто саме має захищати лікаря? Логічно, аби цим займалися юридичні служби медичних закладів. Але вони у нас є доволі слабкою ланкою, котра формується за залишковим принципом (принаймні в державних і комунальних лікарнях). «Спокусити» висококваліфікованого юриста мізерною зарплатою практично неможливо, тому в кращому разі там працюють сумісники. Тож лікарі зазвичай звертаються по допомогу до адвокатів або до галузевої профспілки, яка не лише проводить відповідну роботу в напрямку захисту трудових прав медичних працівників, а й виступає адвокатом у їх відносинах із пацієнтами. У міру зростання правосвідомості населення нашої країни відчутно збільшується кількість звернень пацієнтів до судів і правоохоронних органів з приводу заподіяння шкоди неналежним лікуванням. За таких умов медичні працівники мають бути обізнаними з відповідальністю у сфері виконання своїх професійних обов’язків. По-перше, підвищення правової грамотності медичного персоналу дисциплінуватиме його, а по-друге, це посилить захист від безпідставних звинувачень не лише з боку пацієнтів і правоохоронних органів, а й з боку роботодавця. Власне, з цього і починається правовий захист медика.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Ботулізм і Ко: коні не винні?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

30 червня 2017 року

ВІТАЛІЙ ГУБЕНКО: ДОКИ НЕ БУДЕ СПЕЦІАЛЬНОСТІ, СЕРЙОЗНОГО СТАВЛЕННЯ ЧЕКАТИ НЕ ВАРТО Кілька років тому, перебуваючи в німецькому центрі серцево-судинної хірургії, побачила таку картину: у приймальному відділенні пацієнта з болем у груднині разом із кардіологом оглядав мануальний терапевт. Згодом з’ясувала, що таких спеціалістів у цьому центрі десятки. В Україні ж мануальна терапія досі — спеціальність-примара, а «ламати» спини, на жаль, береться кожен, хто придбав масажний стіл.

Віталій ГУБЕНКО, професор кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, доктор медичних наук, невролог, спеціаліст з вертеброневрології

ВЗ Наскільки мені відомо, спеціальності «Мануальна терапія» в Україні досі немає? — Так, немає! Усі більш-менш уявляють, що таке мануальна терапія, навіть є курси, де викладають певні алгоритми дій. Більше того, в Україні немає ані остеопатів, ані хіропрактиків, ані фізичних терапевтів. Лише останнім часом і тільки на папері в класифікаторі професій з’явилися спеціальності «Фізичний терапевт» та «Лікар реабілітаційної терапії», і це — уже прорив для нашої країни. У світі прийомами мануальної терапії володіють фахівці всіх вищеназваних спеціалізацій. Слід зазначити, що остеопати і хіропрактики не є лікарями: вони мають свої школи або ж їх готують у спортивних університетах. Виняток становлять Сполучені Штати Америки, де цих фахівців приймають до резидентури — там вони отримали широке визнання. У цій країні працює 77 тис. хіропрактиків, 95 тис. остеопатів і 185 тис. фізичних терапевтів! Послугами мануальних терапевтів у США щороку користуються в середньому 5% населення. Прості арифметичні дії свідчать про те, що, за американськими нормами, тільки в Києві мають працювати 3 тис. таких фахівців. У більшості країн світу, як не дивно, класична медицина дуже симпатизує остеопатам, дозволяючи їм приймати пацієнтів на базі клінік різного рівня. Реабілітологи й фізичні терапевти, звичайно, є лікарями. Цим спеціальностям уже більше півстоліття, а в

нас вони задокументовані лише торік. До речі, у Росії ситуація краща — там є мануальні терапевти.

перевірити такого «фахівця», на жаль, без процесу ліцензування й акредитації ніяк не можна.

ВЗ Хто ж в Україні надає такі послуги? — Важко відповісти на це питання. Проблема в тому, що люди, які ба­ жають вчитися, просто не мають змоги зробити це фізично — немає де. При цьому Міністерство охорони здоров’я «мовчить» у відповідь на всі наші запити. Потрібно кардинально змінити організаційний підхід: треба започаткувати Школу мануальної терапії й академію, яка могла б працювати при нещодавно створеній Асоціації остеопатичних та хіропрактичних мануальних терапевтів. Наприклад, я займаюся мануальною терапією з 1984 року, маючи освіту невролога і реабілітолога. За ці роки наша кафедра підготувала багато спеціалістів, але ми даємо лише теоретичні знання, а практичний досвід слід напрацьовувати роками. Я не впевнений, що більшість цих лікарів дійсно працюють за фахом, таких, швидше, одиниці. Мануальна терапія вимагає чималої фізичної сили та терпіння, адже ми стикаємося зі складнішими проблемами, ніж ті, які можна вирішити, виписавши хворому рецепт на знеболювальний засіб. Ми мусимо знати індивідуальні особливості кожного хворого й приділяти йому дуже багато уваги. Але це лише один бік проблеми, інший — набагато небезпечніший: є купа «масажистів», які не мають потрібної освіти, а застосовують прийоми мануальної терапії! Зараз часто практикують таке «навчання»: привезуть на два дні якогось іноземного фахівця, зберуть купу слухачів і роздадуть сертифікати. І все — людина працює! За великим рахунком, така «освіта» коштує лише 100 дол. і вимагає мінімуму зусиль. Про знання анатомії чи фізіології кістково-м’язової системи взагалі не йдеться. Насправді ж навчання мануального терапевта має тривати мінімум чотири роки. І на цьому процес не завершується: наприклад, у Польщі такий спеціаліст щомісяця повинен відвідувати курси вихідного дня, куди приїздить коуч з іншої країни й проводить майстеркласи. А наприкінці року визначають рівень такого фахівця. Тож ви уявляєте, наскільки серйозним є підхід? А в нас часто людина купила папірець і «лупить» всіх по спині за чималі гроші… І

ВЗ Яка кількість українців потребує послуг мануального терапевта? — Думаю, що не менше, ніж у США. Але більшість хворих лежать на масажних столах саме тих «фахівців», про яких я розповідав. Звичайно, ця допомога надається непрофесійно і тільки погіршує стан. Усі маніпуляції проводять без обстеження, наосліп. Добре, коли пацієнтові щастить, і він вчасно знаходить кваліфікованого спеціаліста, який виправляє те, що накоїв інший. Але загальна кількість горе-масажистів у країні компенсує нестачу мануальних терапевтів. Ситуація неконтрольована і, якщо вчасно не вжити заходів, лише погіршуватиметься. ВЗ Чим відрізняються прийоми мануальної терапії від остеопатії? — Ці спеціальності відрізняються, швидше, не техніками, а діагностичними підходами. Остеопатія послуговується трьома: структуральним, вісцеральним і краніосакральним підходами. Так, структуральна остео­патія, яка пов’язана з хребтом та суг­лобами, визнана в усьому світі з точки зору доказової медицини. Маніпуляційні техніки при болю в спині входять в клінічні настанови майже всіх країн світу. Інші два підходи ще ретельно вивчаються. ВЗ Нещодавно ви організували конференцію з мануальної терапії — першу за багато років. Чи був попит на знання? — Тема конференції дещо ширша: «Сучасні технології в реабілітації нервовом’язово-скелетних розладів», але питання мануальної терапії були ключовими. Захід тривав кілька днів, і всі присутні (а було близько 200 слухачів з різних міст України) мали змогу прослухати лекції з діаг­ностики, лікування та реабілітації. Приємно було те, що приїхали й іноземні спікери. Планую зробити такі конференції традиційними: на наступний рік ми вже внесли подібний захід у реєстр з’їздів, конгресів і конференцій. ВЗ Чим займається Асоціація, яку ви заснували? — Їй лише два роки. Протягом цього часу ми усвідомлювали й формулювали мету та плани. Зараз триває

знач­но активніша робота: згадана конференція — її частина. Головна наша мета — популяризація знань про скелетно-м’язову систему та її лікування. Для цього ми плануємо відкрити класичну академію (кінезіологія, вертеброневрологія, мануальна терапія, больові синдроми в реабілітації) й авторські школи (В. П. Губенка, В. І. Козявкіна, І. Л. Дов­­гого, Ю. П. Буховцева). Також у планах — організація майстер-класів європейських спеціалістів (школи мануальної терапії, остеопатичної школи, хіропрактичної школи), лекцій віртуальної академії (хостінг YouTube) і скайп-академія. Крім того, збираємося заснувати журнал мануальної терапії, перекласти українською мовою протоколи і настанови з її використання, хочемо брати участь у проведенні ліцензування лікарів фізичної і реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, акредитації реабілітаційних центрів та розробити концепцію безперервного навчання мануальної терапії. На реалізацію цих намірів піде кілька років, залежно від активності лікарів. Але, на жаль, зараз більшість фахівців — дуже інертні: люди не можуть знайти дві години раз на місяць, щоб відвідати наші семінари. ВЗ Скільки часу потрібно, аби лікар став хорошим мануальним терапевтом? — Окрім навчання, яке має тривати безперервно, фахівець повинен практикувати. На самому початку, як правило, майбутні мануальні терапевти навчаються один на одному. Велику увагу варто приділяти діагностиці й виявленню у хворих протипоказань до такого виду терапії і, безумовно, читати спеціальну літературу. Більшість видань — англійською мовою, тобто потребують перекладу. ВЗ Щодо міждисциплінарної взаємодії мануальних терапевтів із фахівцями інших спеціалізацій: яка ситуація в Україні? — Звичайно, у нашій країні в приймальних відділеннях «грудного болю» мануального терапевта не зустрінеш, як і подібних відділень загалом. Зараз диференціальну діагностику проводить кардіолог, і якщо він не виявить проблем із серцем, то може порадити «масажиста». Але, на жаль, люди більше звикли користуватися послугами бабці-знахарки, яка «вправляє спину», аніж фахівця з дипломом лікаря. Однак доки не буде спеціальності, серйозного ставлення чекати не варто. Проте вона дуже потрібна Україні: як пацієнтам, так і лікарям-ентузіастам, які прагнуть розвивати галузь. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

11


ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

КУРС НА РЕОРГАНІЗАЦІЮ ЯК НЕ СХИБИТИ В ДОРОЗІ?

Тема перетворення бюджетних закладів охорони здоров’я на комунальні некомерційні підприємства — на піку актуальності. Прагнення й очікування — амбітні, результати покаже час. Багато в чому вони залежатимуть від дотримання правового алгоритму цього процесу та вирішення різних його аспектів.

Галина МИРОНОВА, старший науковий співробітник Науководослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України

В

рахову ючи особливості на­ ціонального господарського та цивільного законодавства, найдоцільнішою моделлю автоно­ мізації державних і комунальних закладів охорони здоров’я в Україні на сучасному етапі є реорганізація шляхом їх перетворення з бюджет­ них установ на державні та кому­ нальні некомерційні підприємства із закріпленням за ними статусу неприбуткових організацій. Процес такого перетворення передбачає два самос­т ійні етапи: припинення існу­ ючої юридичної особи й утворення нової. Перший етап також можна розді­ лити на кілька послідовних кроків. Ухва лення рішення про ре­ організацію закладу охорони здоров’я відповідною радою терито­ ріальної громади (тобто його заснов­ ником). Зокрема воно має містити таку інформацію:  порядок і умови перетворення закладу бюджетної установи на кому­ нальне неприбуткове підприємство;  звіт про призначення комісії з реорганізації установи, Голови ко­ місії та встановлення порядку і тер­ міну заявлення кредиторами своїх вимог до установи, що припиняє існування. Виконання функцій комі­ сії з реорганізації може бути покла­ дено на орган управління (керівни­ ка) відповідної медичної бюджетної установи, що підлягає реорганізації;  ви д пі д п риє мс т ва та йог о найменування;  розмір його стат у тного ка­піта­л у. Усі повноваження щодо управ­ ління справами установи пе­ реходять до комісії з реорганізації з моменту її призначення. Голова комісії та її члени представляють її

1

2

12

у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені закладу охорони здоров’я, що припиняє свою діяльність. Комісія з припинення організовує проведення інвентари­ зації й оцінки майна цієї установи, розрахунків з кредиторами, підго­ товку проекту передавального акту, державну реєстрацію припинення бюджетної установи та створення комунального підприємства. Відпо­ відно до Закону України «Про вне­ сення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» (№2002VІІІ) до 31 грудня 2018 року встанов­ лено деякі особливості проведення інвентаризації та розрахунків з кредиторами державних і кому­ нальних закладів охорони здоров’я, що реорганізуються. Зокрема вони не мають права вимагати від та­ ких установ виконання незабез­ печених зобов’язань, припинення або дочасного їх виконання. Згода кредитора на заміну боржника у зобов’язанні в такому разі не вима­ гається. Обов’язкова оцінка майна для закладів охорони здоров’я, що реорганізуються, не застосовуєть­ ся, а передача нерухомого майна до казенних підприємств та комуналь­ них некомерційних підприємств, які утворюються в результаті реоргані­ зації таких установ, здійснюється на підставі даних їх бухгалтерсько­ го обліку і результатів обов’язкової інвентаризації. Передача документів для дер­ жавної реєстрації припинення юридичної особи. Протягом трьох робочих днів з дати прийняття ко­ місія надсилає такі документи дер­ жавному реєстратору:

3

 оригінал або нотаріально завіре­ ну копію рішення про припинення;  документи, що підтверджують особистість та повноваження особи, яка їх надає. Державна реєстрація й опри­ люднення рішення про припи­ нення діяльності. Протягом 24 го­ дин після надходження документів (крім вихідних та святкових днів) технічний адміністратор ЄДР (єди­ ного державного реєстру) забезпе­ чує передачу відповідних даних до інформаційних систем Пенсійного фонду України, податкового органу та статистики.

4

Сторінку перегорнуто Нас т у п н и й е та п — у т ворен н я ком у на л ьног о некомерц і й ног о підприємст­ва. Він також передбачає кілька процедур. Підготовка та затвердження установчих документів, штат­ ного розпису новоствореної юридич­ ної особи (Примірний статут закла­ ду охорони здоров’я — комунального некомерційного підприємст­ва було затверджено Наказом МОЗ України від 30.08.2010 р. №734). Подання документів державно­ му реєстратору відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію» (у паперовій або електронній формі):  заяву про державну реєстрацію створення юридичної особи;  заяву про обрання юридичною особою спрощеної системи оподат­ кування та/або реєстраційну заяву про добровільну реєстрацію як плат­ ника податку на додану вартість, і/ або заяву про включення до Реєстру неприбуткових установ та органі­ зацій за формами, затвердженими

1 2

«

ЗМІНА СТАТУСУ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ АЖ НІЯК НЕ ЗМІНЮЄ ФОРМИ ЙОГО ВЛАСНОСТІ ТА БАЗОВОГО ПРИНЦИПУ УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ. РЕОРГАНІЗОВАНІ В ТАКИЙ СПОСІБ ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НЕ ЗМОЖУТЬ ПРОВАДИТИ ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ, НЕ ПОВ’ЯЗАНУ З МЕДИЧНИМ ОБСЛУГОВУВАННЯМ

«

відповідно до законодавства, — за бажанням заявника;  примірник оригіналу (нотарі­ ально засвідчену копію) рішення засновників, а у випадках, перед­ бачених законом, — рішення від­ повідного державного органу про створення юридичної особи;  установчий документ юридич­ ної особи;  довіреність, інший документ, який підтверджує повноваження представника закладу щодо подачі документів на реєстрацію;  передавальний акт (примірник оригіналу, нотаріально засвідчену копію). Робота з персоналом і забез­ печення прав та гарантій пра­ цівників (їх переведення на ново­ створене підприємство відповідно до штатного розпису, видання нака­ зу та внесення записів до трудових книжок). Одночасне правонаступництво. До нової юридичної особи — правонаступника (комунально­ го підприємства) переходить усе майно, права й обов’язки юридич­ ної особи-попередника. На неї ж мають бути переоформлені права щодо нерухомості, у тому числі на користування земельною ділянкою. Ліцензія на господарську діяльність з медичної практики залишається чинною протягом трьох місяців, за цей же період вона має бу ти переоформлена.

3

4

Гострі кути нового статусу Юридичний статус «комунальне не­ комерційне неприбуткове підпри­ ємство» та особливості його функці­ онування визначаються ГКУ. Згідно з ч. 1 ст. 52 ГКУ некомерційне гос­ подарювання — це самостійна сис­ тематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господа­ рювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання при­ бутку. Відповідно до ч. 3 ст. 62 ГКУ підприємство, як і будь-який інший суб’єкт господарювання, діє на основі статуту або іншого установчого доку­ мента. Комунальне унітарне підпри­ ємство (і комерційне, і некомерційне) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпо­ рядчому порядку на базі відокремле­ ної частини комунальної власності та входить до сфери його управлін­ ня. При цьому майно державного/ комунального некомерційного підприємства перебуває в комунальній

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

30 червня 2017 року

власності та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Нещодавно було прийнято Закон України «Про внесення змін до де­ яких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охоро­ ни здоров’я» №2002-VIII (далі — За­ кон №2002-VIII), який уже набрав чинності, але вводиться в дію із 6 листопада 2017 року. Він запроваджує зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основ) у частині юридичного ста­ тусу та фінансового забезпечення комунальних некомерційних під­ приємств у сфері охорони здоров’я. Зокрема передбачено доповнення до ст. 16 щодо заборони приватизації державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Також у Прикінце­ вих положеннях Закону №2002-VIII йдеться про заборону зміни основного виду діяльності державного та комунального закладу охорони здоров’я з медичного обслуговуван­ ня населення (медична практика) у зв’язку зі зміною його організацій­ но-правової форми. Таким чином, зміна статусу медичного закладу аж ніяк не змінює форми його власнос­ ті та базового принципу управлін­ ня майном. Реорганізовані в такий спосіб заклади охорони здоров’я не зможуть провадити господарську ді­ яльність, не пов’язану з медичним обслуговуванням.

Особливості перехідного періоду З а коном Ук р а ї н и № 2 0 02 -V I I I запровад­жено зміни до ст. 18 Основ. Зокрема з 1 січня наступного року на закупівлю послуг за договорами про медичне обслуговування населення не поширюватимуться норми Зако­ ну України «Про публічні закупівлі». Згадані договори укладатимуться в межах бюджетних коштів, передба­ чених на охорону здоров’я на відпо­ відний бюджетний період, на підставі вартості й обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого само­ врядування. Вартість таких послуг розраховуватиметься з огляду на структури витрат, необхідних для їх надання відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості ме­ дичних послуг, перелік платних, вимоги до їх надавача, із яким голо­ вний розпорядник бюджетних коштів укладатиме договори про медичне обслуговування населення, порядок підписання таких договорів та їх ти­ пова форма затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України. Також у Прикінцевих положеннях Закону №2002-VIII міститься важ­ лива норма про «часовий коридор», наданий реорганізованим кому­ нальним некомерційним підпри­ ємствам (до 31 грудня 2018 року), протягом якого невикористані ними кошти за бюджетний період не ви­ лучатимуться і можуть бути надалі спрямовані винятково на фінан­ сування їх діяльності. Крім того, невикористання коштів не може бути підставою для зменшення об­ сягу фінансування такого закладу в наступний бюджетний період. Це стане певною гарантією для підтримання фінансової стабільності комунальних некомерційних підприємств на перехідний період.

«

ДЛЯ МІНІМІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОТРИМАННЯМ СТАТУСУ НЕПРИБУТКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЩЕ НА ЕТАПІ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ЗАКЛАДУ В КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО, НЕОБХІДНО ПРАВИЛЬНО ВИПИСУВАТИ РІШЕННЯ МІСЦЕВОЇ РАДИ ПРО ЗМІНУ ЙОГО СТАТУСУ ТА ПОЛОЖЕННЯ СТАТУТУ

«

Без прибутків? Неприбутковий статус підприємств зовсім не означає, що вони не мають права отримувати будь-які доходи чи прибутки. Йдеться лише про те, що комунальні некомерційні підп­р иємства спрямовуватимуть усі отримані доходи та прибутки ви­ нятково на фінансування своєї ді­ яльності й не матимуть права роз­ поділити їх між засновниками у вигляді дивідендів. Функціонуван­ ня неприбуткових організацій та підприємств у переважній частині країн ЄС регулюється спеціальним законом про неприбуткові органі­ зації, який визначає види, форми, мету діяльності та інші ознаки та­ ких організацій, а також специфіку їх роботи. В Україні сьогодні не існує спеціального закону, який би регу­ лював подібні аспекти. Д л я мінімізації проблем, пов’язаних з отриманням статусу неприбуткової організації ще на етапі реорганізації закладу в кому­ нальне некомерційне підприємство, необхідно правильно виписувати рі­ шення місцевої ради про зміну його статусу та положення Статуту. Зок­ рема в ньому слід чітко зазначати, що нове комунальне некомерційне підприємство:  фінансуватиметься з місцевого бюджету і матиме право на фінансу­ вання з інших джерел, дозволених законодавством;  матиме право надавати платні послуги за переліком, визначеним законодавством України;  майно підприємства перебува­ тиме в комунальній власності і зак­ ріплюватиметься за ним на праві оперативного управління;  у разі ліквідації підприємства всі його активи будуть передані іншій неприбутковій організації з такою самою метою діяльності або зараховані до доходу бюджету від­ повідної ради. У відповідних розділах Стату­ ту підприємства також необхідно правильно визначити мету його діяльності, режим майна, основні джерела фінансування діяльності, можливості надання платних послуг, режими обліку та використання доходів, порядок ліквідації й подаль­ шої передачі активів підприємства тощо.

Один на один з податками Реорганізація закладу в комунальне некомерційне підприємство не озна­ чає автоматичного отримання ста­ тусу неприбутковості. Питання на­

дання чи ненадання такого статусу вирішуватимуть податкові органи на підставі установчих документів. Тож потрібно уважно виписувати положення статутів закладів для мінімізації непорозумінь у цьому питанні. Після проведення реорганізації й утворення комунального некомер­ ційного підприємства податковий статус такого суб’єкта матиме певні особливості. Податок на прибуток. Отримання комунальним некомерційним під­ приємством статусу неприбуткової організації звільняє його від спла­ ти податку на прибуток (ст. 133.4 ПК України). Водночас необхідно подавати звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за формою, затвердже­ ною Державною фіскальною служ­ бою України (ст. 46.2 ПК України), — до 1 червня наступного року. Слід зазначити, що підприємство зі с тат усом не п рибу т кової організації може отримувати й інші доходи від здійснення статутної ді­ яльності (крім дотацій або субсидій з державного чи місцевих бюдже­ тів). Однак із вказаних доходів не сплачується податок на прибуток, якщо вони використовуються ви­ нятково для фінансування видат­ ків на утримання такої організації, реалізації мети (цілей, завдань) і напрямів ді я льності, визначе­ них її установчими документами (ст. 133.4.2 ПК України). Податок на додану вартість. Чин­ не податкове законодавство перед­ бачає звільнення від оподаткуван­ ня ПДВ операцій щодо постачання товарів (робіт, послуг) закладами охорони здоров’я (ст. 197.1.3, 197.1.5, 197.1.6 ПК України). Комунальне не­ комерційне підприємство за влас­ ним бажанням може зареєструва­ тися платником податку на додану вартість і мати взаємовідносини з іншими платниками цього податку (ст. 180.1, 182.1 ПК України). Податок на нерухоме майно. У про­ цесі перетворення закладу в кому­ нальне некомерційне підприємство власник (територіальна громада) передає такому суб’єкту об’єкти житлової та нежитлової нерухомос­ ті, які закріплюються за цим під­ приємством на праві оперативного управління, тобто без набуття права власності на таке майно. Відповід­ но до норм чинного податкового законодавства комунальне неко­ мерційне підприємство не входить до кола платників податку на не­

рухоме майно, оскільки таке майно отримане від органу місцевого само­ врядування на праві оперативного управління. Земельний податок. Комунальне некомерційне підприємство може набути права користування земель­ ною ділянкою із земель державної або комунальної власності згідно з відповідним рішенням органів ви­ конавчої влади або органів місце­ вого самоврядування. Відповідно земельні ділянки, які перебувають у користуванні юридичної особи, є об’єктом оподаткування земельного податку (ст. 270.1.1 ПК України). Від сплати такого податку звіль­ няються заклади охорони здоров’я, які повністю утримуються за раху­ нок коштів державного або місцевих бюджетів. Це саме стосується й ко­ мунальних некомерційних підпри­ ємств. Якщо ж вони утримуються інакше, земельний податок їм до­ ведеться сплачувати на загальних підставах. При цьому органи місцевого са­ моврядування наділені правом вста­ новлювати ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п. 28 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 284 ПК України). Тож за бажан­ ня вони можуть надати такі пільги і згаданим комунальним некомер­ ційним підприємствам.

«Велике переселення» кадрів У зв’язку з перетворенням закладу охорони здоров’я із бюджетної уста­ нови на некомерційне підприємство виникає необхідність вирішення низки кадрових питань. Працівників, які залишаються на своїх посадах, потрібно поінформу­ вати про факт реорганізації закла­ ду, ознайомивши їх з відповідним наказом керівника, необхідним в тому числі й для внесення записів до трудових книжок працівників (п. 2.15 Інструкції про порядок ве­ дення трудових книжок працівни­ ків, затвердженої Наказом Мініс­ терства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соці­ ального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58). Деяких працівників, можливо, до­ ведеться перевести на іншу роботу всередині підприємства (згідно з но­ вим штатним розписом). Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України для цього вимагається згода працівника, який має підтвердити її у письмовій за­ яві на ім’я керівника підприємства з проханням перевести його на нову посаду. Керівник видає наказ про пе­ реведення, із яким працівник має бути ознайомлений під розписку. Протягом тижня з моменту видання такого наказу й ознайомлення з ним працівника до його трудової книжки слід внести запис про переведення на іншу роботу. Не виключено, що в процесі реорганізації виникне необ­ хідність у скороченні штатів, а отже, й звільненні працівників. Для цього доцільно розробити техніко-еконо­ мічне обґрунтування, у якому буде відображено передумови для прове­ дення змін в організації виробництва і праці. Також потрібно чітко дотримуватися порядку зві льнення працівників.

13


СВІТОВИЙ ДОСВІД

ЧИ ВРЯТУЄ ВІТЧИЗНЯНУ МЕДИЦИНУ E-HEALTH? Світова павутина поступово заповнює найтонші шпарини людського життя. Те, що раніше здавалося фантастикою й утопією, перетворилося на реальність. Інтернет став осередком не лише соціального та інтелектуального буття людства — з його допомогою тепер і лікують. І з кожним днем масштаби зростають — е-медицина семимильними кроками прямує світом.

Е

лектронна система медичної допомоги передбачає широкий спектр послуг, які лежать на перетині медичної науки й інноваційних технологій. Вона поєднує декілька форм існування, кожна з яких може бути і окремим інструментом реалізації е-медицини, і його частиною:   електронна медична картка (ЕКМ-система) — забезпечує швидку передачу й обмін даними про пацієнта між різними медичними фахівцями;  електронний рецепт дає можливість заповнювати і передавати лікарські призначення за допомогою електронного доступу, відмовитися від паперових рецептів;  телемедицина об’єднує фізичні та психологічні методи лікування на відстані, у тому числі й телемоніторинг стану пацієнтів;   віртуа льні медичні бригади складаються з медичних фахівців, які співпрацюють і обмінюються інформацією про методи лікування за допомогою цифрового обладнання (наприклад, веб-конференції);  мобільна медицина — використання мобільних пристроїв для збору даних про фізичний чи психологічний стан пацієнта, які передаються лікарям або дослідникам;  медичні інформаційні системи допомагають лікарям планувати графік прийому, управляти даними пацієнта, розкладом роботи і виконанням адміністративних завдань, пов’язаних з організацією охорони здоров’я. Незважаючи на те що саме поняття в повсякденному житті розвинених країн давно набуло популярності (орієнтовно — з 1999 року), єдиної світової моделі створення елект­ ронної системи охорони здоров’я (e-Health, е-медицина) поки що не існує. Е-медицина на сучасному етапі розвивається за двома моделями — американською і європейською. Вибір моделі залежить від принципів фінансування й організації системи охорони здоров’я в країні.

Е-медицина США: досконала, розпорошена і дорога Передові медичні зак лади США перші спроби впровадження елект­ ронної медицини зробили на по-

14

чатку 60-х років минулого століття: в 1962 році дитяча лікарня «Акрон» у співпраці з фірмою IBM створила комп’ютеризовану систему управління інформацією про пацієнтів, в 1967 році Госпіталь останніх днів Святих у штаті Юта почав використовувати програмне забезпечення HELP (Health Evaluation through Logical Programming — «Оцінка стану здоров’я на основі логічного програмування»), в 1969-му медичний факультет Гарвардського університету впровадив Комп’ютеризовану електронну карту (Computer Stored Ambulatory Record, COSTAR), а Університет Дюк розпочав розробку власної ЕМК-системи «Медична картка» (The Medical Record, TMR). Наприкінці 60-х Ларрі Від озвучив ідею впровадження в медичну практику поняття «проблемно-орієн­т ована медична картка» (Problem Oriented Medical Record, EMR), яку через кілька років у Хемпдені (штат Мен) втілили в життя Гарольд Кросс, Джон Бйорн і Чарлі Бургер. По суті з цього і почався розвиток електронної медицини у світі. Однак, незважаючи на те що ЕМК-системи здатні були упорядковувати й зберігати великі обсяги інформації та швидко видавати необхідні медичні дані, е-медицина в США використовувалася переважно у державних госпіталях і передових медичних закладах. Процес використання електронних медичних документів почав набирати колосальних обертів лише на початку ХХІ століття: функціональні мож ливості ЕМК-систем перетворювали їх на інтерактивних компаньйонів лікарів і постачальників медичних послуг. У 2009 році, коли Президент США Барак Обама оголосив про створення загальнонаціональної ЕМК-системи, шалений розвиток отримала електронна медицина: було прийнято Закон про оздоровлення економіки та реінвестиції (American Recovery and Reinvestment Act of 2009). 13-й розділ цього документа, відомий як Закон про використання медичних інформаційних технологій у клінічній та економічній діяльності (Health Information Technology for Clinical and Economic Health Act, HITECH), сприяв швидкому впровадженню елект­ ронної медицини в країні. Закон

HITECH також забезпечив введення електронного рецепта — близько 30% практикуючих американських лікарів відмовилися від паперового аналога. Міністерство охорони здоров’я США заохочувало такий перехід відчутними грошовими бонусами, оскільки витрати були виправданими — нововведення сприяли значній економії коштів державного бюджету. Крім того, для зручності й захисту від фальшивок у США була створена спеціальна електронна мережа Surescripts. Вона давала і дає можливість провізору будь-якої американської аптеки перевірити людину, котра пред’являє е-рецепт, а також лікаря, який його виписав (рецепт обов’язково має містити електронний підпис лікаря). Як виявилося, нова система не тільки заощаджувала кошти, які раніше витрачалися на папір, ручки та інше канцелярське приладдя, а й знижувала ризики обігу незаконних рецептів на сильнодіючі/наркотичні засоби та зменшувала кількість провізорських помилок, пов’язаних з нерозбірливим почерком лікарів. Крім цього, у США почали активно розвиватися й інші напрямки е-медицини: медичні інформаційні системи, телемедицина, мобільна медицина та ресурси для інформування населення в медичних питаннях. Проте, незва жа ючи на бі льше ніж 50-річну історію розвитку е-медицини у Сполучених Штатах й значні здобутки в межах системи, не все в цьому питанні ідеально. Як відомо, медицина в США на 90% приватна, тому в системі американської охорони здоров’я немає центрального загальнодержавного реєстру медичних даних. У сфері охорони здоров’я американці керуються принципом доцільного використання. Це означає, що кожен медичний заклад самостійно ухвалює рішення, який саме компонент у галузі електронної охорони здоров’я він впроваджує. Через це близько 70% лікувальних установ США взагалі не працюють з медичними інформаційними системами і надають перевагу паперовій документації. Незважаючи на такий підхід, саме в США e-Health набагато розвиненіша, ніж у європейських країнах. Пов’язано це з тим, що коли

держава бере на себе функцію створення єдиної електронної системи охорони здоров’я, вона зазвичай закриває доступ на ринок інформаційних послуг іншим гравцям. У Штатах цього не сталося, тому там виникає й щороку розвивається величезна кількість стартапів і центрів у галузі електронної охорони здоров’я.

Європейський підхід — структурований поступальний рух Європейські країни впроваджують е-медицину поступово, еволюційним шляхом, витрачаючи в середньому на побудову цієї системи 4,7% річного бюджету охорони здоров’я. Основна частина інвестицій припадає на розвиток систем бронювання медичних послуг, обміну електронними медичними картками і медичними зображеннями. Відповідно до європейського зразка побудови електрон­ ної системи здоров’я, результатом таких поступальних кроків має стати створення єдиної національної бази медичних даних пацієнтів, телемедицини, електронних медичних приз­ начень і рецептів. У ЄС цей процес контролює комітет, який координує інформатизацію системи охорони здоров’я країн, що входять до європейського співтовариства. На сьогодні електронні медичні документи у Нідерландах використовують на 97%, Данії — на 75%, Канаді — на 65%, Новій Зеландії — на 90%. Як не дивно, але один з найуспішніших досвідів у впровадженні електронної системи охорони здоров’я має Естонія, яка більше десяти років працює над створенням реєстру медичних даних і електронної медичної системи — електронна медична картка (ЕМК). Спочатку держава замовила розробку цієї системи, а потім зобов’язала всі медичні заклади її використовувати. Таким чином, в Естонії функціонує єдина, повністю контрольована державою система, яка зберігає дані пацієнтів й історії хвороб. Естонська система «Моє електронне здоров’я» також записує на прийом до лікаря, надає електрон­ ні рецепти, телеконсультації, віртуальний медогляд і «електронну швидку допомогу». Естонія впровадила ЕМК ще у 2008 році, у 2009-му на законодавчому рівні ініціювала механізм обміну медичної інформації для завантаження всієї медичної документації в систему. Сьогодні система містить медичну документацію близько 1,35 млн осіб (98% населення), а електронні рецепти становлять приблизно 98% усіх лікарських призначень. Кожен пацієнт (включаючи іноземних громадян) може побачити свою електронну медичну картку, увійшовши в

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


СВІТОВИЙ ДОСВІД

30 червня 2017 року

систему електронного сервісу «Моє електронне здоров’я» за допомогою електронного посвідчення особи або пароля абонента мобільного зв’язку. Система також фіксує, коли будь-хто з медпрацівників знайомиться з даними тієї чи іншої медкартки. Тобто кожен може бачити, хто цікавиться його станом здоров’я, і запитати, з якою метою було здійснено доступ. Крім того, естонська платформа «Моє електронне здоров’я» дає можливість записуватися на прийом до лікаря та профілактичне обстеження, отримувати нагадування про майбутній візит і час прийому. А от орієнтир української медичної реформи — Велика Британія, яка вже понад 30 років впроваджує систему електронної системи охорони здоров’я, — лише на 30% використовує сервіси е-медицини. Незважаючи на це, 30 вересня 2017 року в країні мають запустити національний реєстр, завдяки якому доступ до всіх медичних даних британців надаватиметься через інтернет-сервіс МОЗ (для реалізації проекту Міністерство охорони здоров’я Великої Британії співпрацювало з компаніями Bing і Google). Там же можна буде написати повідомлення лікарю, записатися на прийом або отримати консультацію. Також за допомогою цього сервісу пацієнти зможуть бачити дані своїх карток, зміни, які в них вносять лікарі, і головне — матимуть доступ до своєї історії хвороби незалежно від клініки, де отримують лікування. На сервісі також буде можливість записатися на прийом, замовити пов­ торне обстеження і поспілкуватися з лікарями в чаті. Крім того, за згодою пацієнта сервіс збиратиме статистику про відвідування ним лікарських кабінетів: кількість звернень, геопозицію, діагноз і метод лікування. Ці дані система згодом зможе використовувати для надання автоматичних персональних консультацій.

Україна: початок шляху Незважаючи на те що е-медицина — відносно нове поняття для України і перебуває лише на етапі становлення, сказати, що українські лікарі не мають про нього уявлення, не можна. Наприклад, із лютого 2017 року в КЗ «Херсонський обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Херсонської обласної ради впровад­ жують пілотний проект електронної системи. Тепер завдяки роботі центру всі райони області об’єднані в єдиний механізм, що дає змогу вчасно надавати допомогу населенню. Бригади екстреної медичної допомоги забезпечені сучасними ґаджетами і GPS-навігацією, завдяки чому вдається відслідковувати їх місце перебування та пересування. Також нещодавно було впроваджено елект­ ронні картки пацієнта, смс-виклик швидкої допомоги для людей з вадами слуху та реформовано систему облі­к у в усіх медичних закладах. Ще до цього, у 2015-2016 роках, електронні медичні картки почали діяти в лікарнях Київщини, Львівщини та Віниччини. Але, здається, нинішній команді МОЗ про це невідомо. Інакше, чим пояснити, що впровадження лише першого етапу — елект­р онного запису до лікаря, який в тестовому режимі запущено

«

БЛИЗЬКО 70% ЛІКУВАЛЬНИХ УСТАНОВ США ВЗАГАЛІ НЕ ПРАЦЮЮТЬ З МЕДИЧНИМИ ІНФОРМАЦІЙНИМИ СИСТЕМАМИ І НАДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ ПАПЕРОВІЙ ДОКУМЕНТАЦІЇ

19 червня, викликало таке захоплення у керівництва галуззю? Якщо проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327) зрештою доопрацюють і Верховна Рада за нього проголосує, то електронна система медицини стане обов’язковою до використання лікарями і пацієнтами — з 1 квітня 2018 року. Хоча МОЗ обіцяло впровад­ження е-медицини набагато раніше — з 1 липня цього року (разом із початком реформи первинної ланки). «Ми починаємо тестувати систему. Зараз кожна лікарня може зайти і зареєструватися. Поки це добровільна реєстрація. Коли законопроект щодо медичної реформи пройде друге читання і буде прийнятий в цілому, реєст­рація стане обов’язковою», — заявив заступник Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. Бажаючих брати участь у e-Health добровільно небагато, хоча Міністерство це не бентежить: від примусової участі все одно ніхто не врятується. Як пояснюють у МОЗ, у 2017 році система електронної медицини збиратиме інформацію про медустанови на території всієї України від головних лікарів. З липня з’явиться можливість вносити в систему всіх фахівців первинної ланки (педіат­рів, терапевтів, сімейних лікарів), із серпня — фіксувати договір, який лікар первинки укладатиме з пацієнтом (складатиметься реєстр лікарень, лікарів і пацієнтів), а із жовтня через e-Health працюватиие державна прог­рама «Доступні ліки». На розробку всього функціоналу, який планують запустити до кінця року, МОЗ уже витратило 400 тис. дол., які були отримані від міжнародних партнерів: посольства Канади в Україні, Глобального фонду, Агентства США з міжнародного розвитку. Надалі Міністерство обіцяє розпочати роботу над створенням особистого кабінету пацієнта, куди лікарі зможуть вносити медичну інформацію. Одночасно в систему почнуть вносити фахівців вторинної та третинної ланки. Мета МОЗ — до 2020 року запустити повноцінну e-Health, яка б не тільки відображала взаємини лікарні й держави, а і була реєстром медичних карток всіх українців. На думку предс­ тавників Міністерства, щоб система повноцінно запрацювала, головне — створити відповідну базу. А для цього потрібна ініціатива й воля всіх учасників — медичних закладів, лікарів та пацієнтів, які, власне, і будуть зареєстровані у e-Health. Розробники передбачають, що до проекту буде залучена також низка інформаційних систем. Як лікар, так і пацієнт зможуть обрати будь-яку з них для роботи з базовим функціоналом порталу. У вітчизняних реаліях, коли приблизно половина і лікарів, і пацієнтів так і не опанувала комп’ютерну грамотність, це скидається більше на сюжет захоплюючої

«

казки, ніж на алгоритм державної програми. У Міністерстві зазначають, що в систему також має бути внесена інформація про медичні заклади, причому не тільки про бюджетні чи комунальні. Учасником системи може бути і фізична особа-підприємець, наприклад, сімейний лікар, який вирішив стати ФОП. У базу вноситиметься інформація про місце рестрації, місцеперебування, керівника, ліцензування, а також номер мобільного й електронна адреса, куди надсилатимуться відомості про пароль доступу до акаунта. Після цього відбуватиметься створення профілю. Підтвердження здійснюватиметься за допомогою електронного цифрового підпису медустанови як юридичної особи. Після реєстрації лікувального закладу вноситимуться дані про лікарів: ім’я, контакти, освіта, кваліфікація, спеціальність. У першу чергу реєструватимуть саме сімейних лікарів. Далі за таким самим принципом у базу вноситимуть дані й про інших медичних спеціалістів і створюватимуть їх профілі. Наступний крок — створення дек ларації (заяви) між лікарем і пацієнтом. При цьому лікар зможе побачити в системі лише наявність чи відсутність хворого, але не дані про нього. Якщо ж пацієнт у системі не зареєстрований, його дані все одно вносять (ідентифікацію особи здійснюватимуть за допомогою мобільного телефону чи електронної пош­ти). На першому етапі сама дек­ ларація підписуватиметься в паперовому вигляді (оскільки більшість пацієнтів поки не мають електрон­ них цифрових підписів), а в систему вноситимуться дані про факт її підписання. Існуватиме там і «статистичний» розділ, де відповідальні особи зможуть відслідковувати, наскільки активно відбувається процес підписання цих декларацій. Одним словом, плани в нової команди МОЗ на е-медицину — грандіозні, але з реалізацією, швидше за все, будуть труднощі. По-перше, у жодній країні світу електронна система охорони здоров’я не будувалася за помахом чарівної палички — це тривалий, поетапний і дороговартісний процес. По-друге, не всі лікарі (особливо первинної ланки) мають доступ до інтернету, комп’ютер і вміють ним користуватися. Не кажучи вже про пацієнтів.

Ложка дьогтю в бочці меду Незважаючи на безліч плюсів електронної медицини: швидкість, доступність, масштабність економії коштів і часу, вона має низку недоліків. І основний з них — ризик, що персональні дані пацієнта з легкої руки кіберзлочинців можуть опинитися в руках шахраїв. Світовий лідер у розробці рішень для кібербезпеки компанія Trend Micro Incorporated провела ретельний аналіз, під час

якого з’ясувалося, що лише 2015 року було викрадено 113,2 млн медичних записів. При цьому вартість таких даних на чорному ринку може становити близько 500 тис. дол. — саме стільки коштує база електронних медичних карток (електронних медичних записів бази даних). Лише в США кібератаки на медичні установи щорічно обходяться системі охорони здоров’я у 6 млрд дол., а фінансові втрати від витоків даних у середньому становлять 2,1 млн дол. Зловмисники використовують викрадені дані для нелегального придбання ліків, податкових махінацій та інших протиправних дій. При цьому жертва може навіть не підозрювати, що її інформація була вкрадена і використовується кіберзлочинцями з незаконною метою. Статистика кіберкрадіжок у системі електронної охорони здоров’я:  2012 рік — 2 808 042 записів;  2013 рік — 6 950 118;  2014 рік — 2 737 973 записи;  2015 рік — 113 267 174;  2016 рік — 14 327 065 записів. Згі дно зі звітом Trend Micro Incorporated найбільша кількість крадіжок медичних записів зафіксована в тих країнах, де переважна кількість громадян оформляє медичну страховку, наприклад, у США. Там у 2016 році рівень кіберзлочинності в медичній галузі досяг 91%. Свою роль відіграє і розвиток технологій. Сучасні рішення у сфері «інтернету речей» значно спрощують безліч процесів і дають змогу об’єднувати в єдиній мережі велику кількість прист­ роїв у межах великих медичних установ. А де є хоч маленька шпаринка, обов’язково проникне чужа рука. І це особливо небезпечно в Україні, враховуючи, що МОЗ поки досить туманно розповідає, як захищатиме українських пацієнтів від посягань кіберзлочинців. Зокрема заступник Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк обіцяє, що перший етап запровадження e-Health не передбачатиме використання чутливих даних, а лише персональних: прізвище, ім’я, місце проживання. Чутливі дані з’являться пізніше. Коли, як саме, хто їх захищатиме і скільки це коштуватиме — для громадськості поки що таємниця за сімома печатями. Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

Джерела:  Верба А. «Дві моделі розвитку eHealth у світі» (інтернет-видання «Новое время. Бізнес»).  Храмцовська Н. «Американський досвід використання електронних медичних документів» (журнал «Лікар та інформаційні технології»).  Michelsen Kai, Brand Helmut, Achterberg Peter, Wilkinson John. «Повышение степени интеграции информационных систем здравоохранения: передовая практика и проблемы» (журнал «Узагальнюючий звіт мережі фактичних даних в питаннях здоров’я», №40).  Шкірянська О. «Електронна система охорони здоров’я: на старт» (інтернет-видання «Ракурс»).  Ткачук Я. «Електронна медицина: як це працюватиме і коли» («24-й канал»).

15


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ОЛЕКСАНДР ХОРСТ: СПРАВЖНІЙ ЛІКАР МОЖЕ РОЗСЛАБИТИСЯ ЛИШЕ НА ПЕНСІЇ Експертна хірургія — поширений європейський медичний тренд. Фахівці вважають доцільнішим займати свою окрему нішу задля накопичення досвіду та критичної маси випадків. Наприклад, професор Хорст допомагає німцям впевнено стояти на своїх двох, віртуозно оперуючи людські стопи.

Олександр ХОРСТ, головний лікар Клініки ортопедії та травматології, керівник Центру хірургії стопи лікарні Святого Йозефа (Ессен, Німеччина)

ВЗ Чому ви зосередили свою професійну діяльність саме на стопі? — Хірургія стопи, як і інші спеціалі­ зації, вимагає наявності відповідного сертифіката. Щоб його отримати, пот­ рібно багато років займатися за пев­ ною програмою, маючи базову спеці­ алізацію ортопеда-травматолога. До 2005 року в Німеччині травматологія й ортопедія були двома різними нап­ рямками. Я працюю в клініці з 2002го, і на самому початку кар’єри мені довелося здобувати додаткову спеці­ алізацію та знайомитися з великою кількістю нової інформації. Але для медичного закладу така реформація була на користь: окрім звичної трав­ матології ми почали опановувати безліч методик ендопротезування й поступово розширили спектр медич­ них послуг. Як правило, свій вибір майбутній ортопед-травматолог робить ще у виші, тому що цей фах вимагає не тільки знань, а й фізичної сили. Тож «пробувати кістки на дотик» я почав на студентській лаві. Після шести­ річного загального медичного курсу стільки ж часу довелося витратити на спеціалізацію з хірургії та ще два роки — з травматології. Щоб здобути спеціалізацію, необхідно виконати певний мінімум операцій. Після складання іспитів й отри­ мання всіх ліцензій, фахівець почи­ нає практикувати. Ортопедія розви­ валася шляхом «від більшої кістки до меншої», тому кожен молодий спеці­ аліст проходить такий самий шлях. На початку моєї кар’єри про хірургію стопи й мови не було — більшість та­

16

«

СЛІДКУЮ ЗА ВСІМА ІННОВАЦІЯМИ Й ПОВИНЕН ВЧАСНО ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ НИМИ ВІДДІЛЕННЯ. І НА ЦЕ ТАКОЖ ДОВОДИТЬСЯ ВИТРАЧАТИ ЧИМАЛО ЧАСУ, АДЖЕ ПОТРІБНО ОБҐРУНТУВАТИ НЕОБХІДНІСТЬ НОВОГО ПРИЛАДУ АБО ПЛАСТИНКИ ПЕРЕД КЕРІВНИЦТВОМ КЛІНІКИ, ЩОБ ВЧАСНО ВИДІЛИЛИ КОШТИ. ТАКОЖ ДО МОЇХ ОБОВ’ЯЗКІВ ВХОДИТЬ ПІДРАХУНОК БАЛІВ ЛІКАРІВ, ТОБТО Я ЩЕ Й ВІДПОВІДАЮ ЗА ЇХ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ

«

ких патологій залишалися поза орто­ педичною хірургією. Стопа вимагала ювелірного підходу, і наше відділення в клініці відкрилося чи не останнім. Перед цим тривалий час ми вчилися на трупах і манекенах. Тому я самос­ тійно оперую стопу лише 10 років. ВЗ Чи багато таких фахівців у Німеччині? — Важко назвати точну кількість: за­ раз саме ця ніша ортопедії стала дуже популярною. Але не всі фахівці, які беруться оперувати стопу, мають від­ повідний сертифікат. Видавати його мають право лише дві спеціалізова­ ні спільноти: товариства DAF і GFFC. Сертифікат вважається ознакою ви­ сокої спеціалізації й діє пожиттєво, тобто не вимагає підтвердження чи перекваліфікації. Не було жодного випадку, коли б його забрали або відкликали. Але думаю, що ситуація найближчим часом зміниться, і нас почнуть жорсткіше контролювати, оскільки щороку таких спеціалістів усе більшає. ВЗ Але, мабуть, хірургія стопи також вимагає від фахівця самовдосконалення, незважаючи на молодий вік спеціальності? — Звичайно! Кожен із нас мусить що­ року відвідувати спеціалізовані конг­ реси з хірургії стопи. Їх усього два, але там збирають найновішу і найакту­ альнішу інформацію. Окрім цього, є загальні ортопедичні конференції, у рамках яких проводяться сесії з хірур­ гії стопи. Відвідуючи ці заходи, потрібно звертати увагу не тільки на свою спе­ ціалізацію, адже опорно-рухова сис­ тема — єдиний механізм, і, оперуючи стопу, хірург мусить враховувати стан решти кісток та суглобів, а також су­ путні захворювання. Є й локальні освітні заходи, які зде­ більшого влаштовують компанії — виробники ортопедичної продукції, котру ми використовуємо під час сво­ їх операцій. Щороку ці розробки вдосконалюються, і ми мусимо знати про це. Більше того, хочу зазначити, що участь у таких заходах самовдоскона­ лення — ініціатива самого хірурга, і оплачує він її з власної кишені. Але за їх відвідування нам нараховують бали, загальну кількість яких контролює Лікарська палата. Усього за рік ми мусимо набрати 50 балів, одна ж кон­ ференція дасть максимум 8. ВЗ Скільки потрібно оперувати початківцю, щоб стати експертом із хірургії стопи? — По-перше, як я уже казав, хірургія стопи — не для початківців. Хірургортопед мусить набити руку на за­ гальній хірургії, навчитися віртуоз­ но оперувати суглоби, хребет і кістки. Починаючи працювати на стопі, тре­ ба виконувати мінімум п’ять опера­ тивних втручань на тиждень, лише тоді за кілька років вдасться досягну­

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

30 червня 2017 року

ти експертного рівня. Але кількість операцій після отримання ліцензії вже ніхто не контролює, хоча й це, напевно, також невдовзі зміниться.

бити те чи інше втручання. Окрім цього, я — об’єднуюча ланка між від­ діленням і керівництвом лікарні, тому мушу комунікувати з обома сторона­ ми. Також слідкую за всіма інноваці­ ями й повинен вчасно забезпечувати ними відділення. І на це також дово­ диться витрачати чимало часу, адже потрібно обґрунтувати необхідність нового приладу або пластинки пе­ ред керівництвом клініки, щоб вчас­ но виділили кошти. Також до моїх обов’язків входить підрахунок балів лікарів, тобто я ще й відповідаю за їх самовдосконалення. Ну і, звичайно, купа паперової роботи, прийом паці­ єнтів й власні операції.

ВЗ Чи доводиться вам зараз виконувати хірургічні втручання на інших відділах опорно-рухового апарату? — У нашій клініці дотримуються принципу високої спеціалізації. Тоб­ то не може бути й мови, щоб я став за операційний стіл замість колеги, який оперує хребет, хоча, звичайно, я вмію це робити. У нас створені окремі експертні відділення навіть для таких близьких частин руки, як плече і лі­ коть. Звичайно, методики подібні, але кожен фахівець займає свою нішу.

ВЗ Коли ж ви оперуєте? — Щодня! Я вже встиг прооперувати пацієнта до зустрічі з вами і після неї маю ще кількох. Між ними запланова­ на зустріч із фінансовим директором щодо ремонту у відділенні, а пізно ввечері я мушу написати звіти з кож­ ного втручання й подивитися знімки пацієнтів, яких оперуватиму завтра.

ВЗ Наскільки затребувана така хірургія у вашій країні? — З кожним роком пацієнтів більшає! Раніше люди не часто турбували лі­ каря через проблеми естетичного характеру і зверталися по допомогу вже з нестерпним болем. Сьогодні пацієнти не тільки уважніше став­ ляться до своїх ніг, а й висувають суворіші вимоги до свого зовніш­ нього вигляду. Це характерно для людей будь-якого віку, адже роки не є предик­тором розвитку таких захво­ рювань. Я оперую пацієнтів віком від 17 років і без верхньої вікової межі. І мене втішає загальна поінформова­ ність населення Німеччини, адже вже майже кожен знає, що криві пальці ніг, шишки або шпори на п’ятках — проб­леми, яких потрібно позбутися. ВЗ Тобто вікові обмеження відсутні? — Так, уже 20 років ми звертаємо ува­ гу не на паспортний вік пацієнта, а на його реальний стан здоров’я. Лікар може відмовити у хірургічному втру­ чанні тільки в тому випадку, коли ри­ зик очевидно перевищує користь. ВЗ Які технології мають бути у відділенні експертної хірургії стопи? — Оскільки хірургія стопи — дуже молода спеціалізація, прогрес в устат­ куванні не такий очевидний, як у «сусідніх» сферах діяльності, примі­ ром, хірургії кисті. Основні інновації відбуваються в плані різних допо­ міжних розробок. Зараз для фіксації кісточок стопи ми використовуємо мікроскопічні титанові пластини, які не потребують видалення, тобто пов­ торної операції. Вони гіпоалергенні й нетоксичні. Але є певні вимоги до укомплектування такого відділення з точки зору стерилізації, адже ризик інфекційного запалення кісток дуже високий. У нас окрема система вен­ тиляції, у нашій операційній заборо­ нені будь-які інші види оперативних втручань. Звичайно, ми маємо спеці­ альні інструменти для хірургії стопи, маленькі бормашини та рентгенпро­ зорий стіл. Спектр заходів охоплює як операції на м’яких тканинах, з пересадки су­ хожилків, так і повну реконструкцію кісткової та м’якої тканин стопи. Ми оперуємо порожнисту стопу, клишо­ ногість (нейрогенну або вроджену), «кінську стопу», неправильне поло­ ження стопи внаслідок нещасних ви­ падків, операцій, неврологічних захворювань (наприклад, поліомієліту, інсульту, розсіяного склерозу, ДЦП), опущену стопу (рефлекторний пара­ ліч розгиначів стопи), нейрогенну або посттравматичну ревматичну стопу,

«

НЕ МОЖЕ БУТИ Й МОВИ, ЩОБ Я СТАВ ЗА ОПЕРАЦІЙНИЙ СТІЛ ЗАМІСТЬ КОЛЕГИ, ЯКИЙ ОПЕРУЄ ХРЕБЕТ, ХОЧА, ЗВИЧАЙНО, Я ВМІЮ ЦЕ РОБИТИ. У НАС СТВОРЕНІ ОКРЕМІ ЕКСПЕРТНІ ВІДДІЛЕННЯ НАВІТЬ ДЛЯ ТАКИХ БЛИЗЬКИХ ЧАСТИН РУКИ, ЯК ПЛЕЧЕ І ЛІКОТЬ. ЗВИЧАЙНО, МЕТОДИКИ ПОДІБНІ, АЛЕ КОЖЕН ФАХІВЕЦЬ ЗАЙМАЄ СВОЮ НІШУ

«

діабетичну стопу, неправильне по­ ложення плесна, артрози гомілковостопного суглоба тощо. Обсяг необхід­ них оперативних заходів залежить від клінічного і радіологічного виснов­к у й обговорюється з пацієнтом. ВЗ Чи тривалий процес реабілітації після хірургічного втручання на стопі? — Усе залежить від виду операції, адже, якщо уважно придивитися, стопа не така вже й маленька. Коли ми оперуємо лише один великий па­ лець, то відновлення триває чотири тижні, протягом яких пацієнт носить спеціальне взуття, але його пересу­ вання, як правило, обмежене влас­ ним житлом. І це приклад найлегшо­ го випадку оперативного втручання. Більшість операцій на стопі призво­ дить до значних і тривалих набряків через особливості кровообігу. Стопа — найвіддаленіша від серця ділянка, тому вимагає особливої уваги. Час від часу наші пацієнти потребують

лімфодренажу, від якості якого зале­ жить швидкість відновлення. Приблизно через сім тижнів нога дос­татньо стабілізується, і можна зно­ ву повертатися до звичного способу життя, включаючи заняття спортом. Але якщо стопа була деформована де­ сять або більше років, то і семи тиж­ нів замало. ВЗ Чи покривають страхові компанії вит­ рати на хірургію стопи? — Так! Проблема стопи ніколи не буває суто естетичною, будь-яке по­ рушення завжди патологічне, а отже, спричиняє біль або порушення рухо­ вої функції. ВЗ Які функції ви виконуєте як керівник відділення? — На жаль, вони забирають левову частку мого робочого дня. Я слідкую за порядком у відділенні, розписую графіки чергування лікарів. Щодня вирішую, хто з моїх лікарів має ро­

ВЗ Чи вдається відпочивати і як ви проводите своє дозвілля? — Обираючи фах лікаря, кожен сту­ дент має розуміти — розслабитися вдасться лише на пенсії, і то не завж­ ди! Поки ти ще звичайний лікар, інко­ ли є час і на родину, і на хобі. Але коли ти стаєш шефом відділення, один ро­ бочий день змінюється іншим. Добре, що моя родина розуміє це і підлашто­ вується під мій графік. Ми маємо ба­ гаторічну традицію — щодня вечеря­ ти разом. Тепер це відбувається пізно, але, на щастя, у родинному колі, адже всі мене чекають. Один з вихідних я проводжу в лікарні, оглядаючи паці­ єнтів, інший — з рідними. Відпустку чекаю з великим нетерпінням, адже тоді можна тимчасово вимкнути телефон. ВЗ Чи не шкодуєте, що обрали такий фах? — У жодному разі! Я не уявляю себе в іншій професії. Це була мрія дитинст­ ва, і я щасливий, що вона здійснилася. Знаєте, відчуття, із яким переступаю поріг операційної, зовсім не змінило­ ся: я так само хвилююся. Звичайно, адміністративне навантаження інко­ ли дуже дратує, але я вмію пригнічу­ вати негативні емоції. ВЗ Що найбільше надихає під час операцій? — Повернення пацієнту здоров’я та бажаної якості життя. Більшість опе­ рацій на стопі спрямовані на реконст­ рукцію й відновлення, і коли ти по­ вертаєш людині радість руху — це неймовірне відчуття! Але щоб займа­ тися ювелірною хірургією, треба ще й отримувати задоволення від такої копіткої роботи руками. ВЗ У якому віці хірурги вашого фаху мають вийти на пенсію? — Офіційних вказівок щодо віку не­ має. Звичайний контракт із лікарнею, як правило, триває до 65 років. Але хі­ рурги-експерти працюють зазвичай довше. Наприклад, у моєму відділенні старший лікар у свої 70 років оперує щодня. Усе залежить від фізичного стану і загального самопочуття. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

17


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРНІГІВЩИНА

ЩО ЗМІНЮЄ НОВИЙ СТАТУС, КРІМ САМОГО СТАТУСУ? Півроку тому Чернігівський обласний диспансер став клінічною базою Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Відповідно, заклад набув статусу клінічно­ го. Яка мета подібних змін? Що вони дали лікарям та пацієнтам? Які перспективи для розвит­ ку відкрилися?

Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», Заслужений лікар України, магістр державного управління, кандидат медичних наук

Наукова робота та її напрями Співпраця між лікарнями й університетами в на­ шій країні необхідна для плідної роботи науковців. Не маючи власних університетських клінік, вони змушені використовувати базу інших закладів. Винятковість такої співпраці з Чернігівським он­ кодиспансером полягає в тому, що, по-перше, це — спеціалізований медичний заклад, по-друге, розташований він у місті, де немає медичного уні­ верситету чи закладу, підпорядкованого НАМН України. Тож з урахуванням цих особливостей диспансер можна вважати піонером подібної співпраці. Угоду між нашою установою і Національною медичною академією післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, яка офіційно засвідчує, що ми є її клінічною базою, підписано 15 листопада ми­ нулого року. Ми тісно співпрацюємо з кафедрою хірургії та судинної хірургії НМАПО. Попри неве­ ликий термін співробітництва, науковці кафедри

разом з нашими спеціалістами вже підготували й провели на базі онкодиспансеру кілька науковопрактичних конференцій всеукраїнського рівня за участю хірургів і лікарів-онкологів. Підписання угоди значно підвищило статус онкодиспансеру. Відтепер ми офіційно маємо право проводити наукові дослідження. Зокрема розпочали серію експериментів, що стосуються використання зварювальної апаратури під час операційних втручань — тестуємо вітчизняний апарат, розроблений науковцями Інституту елек­ трозварювання ім. Є. О. Патона НАН України. Ми використовуємо його в клінічній практиці й уже отримали перші позитивні результати, за якими провели конференцію та майстер-клас для хірур­ гів з усієї України. Крім наукових запланована низка клінічних досліджень у співпраці з науковцями кафедри хірургії та судинної хірургії НМАПО. Зараз ре­ алізуємо 7 таких проектів у різних напрямках, зокрема щодо використання нових препаратів для запобігання спайковому процесу в післяопе­ раційний період. Статус клінічної лікарні недарма цінується в усьому світі. Як клінічний заклад ми маємо право брати участь у міжнародних грантових програмах, а кошти вкладати в наукові дослідження. За пів­ року отримали кілька міні-грантів, зараз готуємо проекти, які хочемо подавати на конкурси. Згодом плануємо стати кафедральною лікарнею, і це, на мою думку, дасть нам можливість залучати біль­ ше фінансових та наукових інвестицій. Окрім Національної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика активно співпрацюємо з іншими науковими закладами НАМН України й окремими науковцями. Зокрема дуже плідне співробітництво налагоджено із Харківською медичною академією післядипломної освіти в

напрямку онкоурології. Загалом нашу ниніш­ ню політику можна коротко охарактеризувати так: скрізь узяти найкраще і впровадити його в онкодиспансері.

Наука без практики — зусилля на вітер Щоб проводити оперативні втручання на високому рівні й дійсно відповідати статусу клінічної лікарні, ми поступово докуповуємо необхідне обладнан­ ня. Наприкінці минулого року придбали новий лапароскоп, який дає змогу оперувати патології будь-якої локалізації. Закупівля відбувалася на паритетних началах: дві третини коштів виділено з державного бюджету, решта — з обласного. Також оновили лапароскоп, прид­баний раніше. Останнім часом до нас частіше стали зверта­ тися жителі інших областей, зокрема Полтавської, Сумської, Київської, що свідчить про високу до­ віру до якості медичних послуг, які ми надаємо. Ми виконуємо такі малопоширені в нашій країні втручання, як онкологічна операція з одночасною пластикою, використовуємо різні трансплантати для тримання сечі, робимо так звані сліп-операції, застосовуємо вагінальний доступ тощо.

Перспективи на найближче майбутнє На наступні півроку заплановано низку на­ укових конференцій, майстер-класів, лекцій­ них курсів з різної спеціалізації для хірургів не тільки нашої області, а й інших регіонів, зокре­ ма з використання хірургічного зварювального обладнання, лапароскопічної хірургії в онкології, лікування раку товстої кишки, шлунка, печінки, яєчників тощо. Також сподіваємося, що на базі онкодиспан­ серу проводитимуться багатопрофільні стажу­

вання фахівців, тобто підвищувати кваліфікацію зможуть й лікарі інших спеціалізацій. До нас приїжджатимуть професори та доценти як із НМАПО, так і з інших наукових установ. Крім того, досвідом ділитимуться й чернігівські фахівці, які мають наукові ступені та напрацювання в тій чи іншій галузі медицини. Стажування в обласному центрі, звичайно, зручніше для лікарів — не треба їхати до Києва. Зараз у закладі триває робота з впровад­ ження міжнародного стандарту ISO 9001:2008/ ДСТУ ISO 9001:2009. На попередньому етапі про­ вели зовнішній аудит закладу на відповідність цьому стандарту, під час якого проаналізували всі напрямки діяльності диспансеру й виявили слабкі ланки, котрі слід усунути. Отримання сер­ тифіката якості міжнародного стандарту зробить нашу установу привабливішою для іноземних ін­ весторів і дасть можливість брати участь у міжна­ родних проектах, грантових програмах, наукових дослідженнях, що, звичайно, підвищить рівень надання послуг пацієнтам. Ще однією сходинкою до покращення роботи має стати придбання лінійного прискорювача. Уже розпочалося будівництво каньйону для встановлення цієї установки — на ці потреби із Фонду регіонального розвитку й обласного бюд­ жету виділено 20 млн грн. Усього на реалізацію проекту необхідно 120 млн грн. Інший пріоритет — відкриття в нашому закладі лабораторії молекулярної генетики. Такі до­ слідження дадуть змогу визначити генні мутації, які спричиняють розвиток раку, а також підібрати персоніфіковане лікування кожному хворому. На сьогодні існують стандартні схеми терапії, тобто лікуємо хворобу, а не конкретного пацієнта. Про­ вівши необхідні дослідження, можна підібрати індивідуальні хіміопрепарати і таргетну терапію під кожну пухлину, що дасть набагато кращий лікувальний ефект порівняно зі стандартними схемами. Для відкриття такої лабораторії по­ трібно 10 млн грн. Нині робимо початкові кроки в напрямку пер­ соніфікованої терапії, зокрема першими серед обласних онкодиспансерів ввели у штатний роз­ пис посаду медичного генетика. Це питання було розглянуте на науково-практичній конференції за участю спеціалістів Національного інституту раку, Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Національного наукового центру радіаційної медицини. Також заручилися підтримкою головного позаштатного онколога МОЗ України Олексія Ковальова та місцевої вла­ ди. Отож сподіваємося, що все у нас вийде. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

ХВОРІ З НИРКОВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ ЛІКІВ Сотні пацієнтів Дніпропетровщини, які живуть завдяки штучній нирці, ризикують не отримати життєво необхідних препаратів для діалізу. Лікарі працюють у режимі економії і розтягують залишки розчину, зменшуючи дози.

У

Д е п а р т а м е н т і о х о р о н и з д о р о в’я Дніпропет­ровської облдержадміністрації повідомили, що гроші на закупівлю пре­ паратів виділені й провести тендер з придбання

18

ліків вони готові хоч сьогодні. Однак зробити це вже кілька місяців не дозволяє Антимонополь­ ний комітет України, куди зі скаргою звернувся один із виробників, який не потрапив у тендер­

ні списки. Директор Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА Наталя Буряк пояснила: «Торг був заблокований скаргою ви­ робника, який хоче продавати свої препарати в

Україні. На жаль, він не має усього переліку тих розчинів, що є обов’язковими для лікування». Переводити пацієнтів зі звичного розчину на новий означає ризикувати їх життям, зазна­ чають лікарі. Пояснити цю ситуацію співробіт­ никам Антимонопольного комітету двічі нама­ галися представники і лікарів, і пацієнтів, але марно. Коли проведення тендеру на закупівлю препарату буде розблоковано, наразі невідомо. Досі перебоїв із поставкою розчинів не було, але тепер хворим оголосили — ліки скінчилися. Вартість місячного курсу лікування — 30 тис. грн. Для більшості родин така сума непідйомна. За матеріалами сайтів «ТСН» та «Дніпроград»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

30 червня 2017 року

Б У КО В И Н А

ФТИЗІАТРИЧНУ СЛУЖБУ ОПТИМІЗУЮТЬ, БО ПАЦІЄНТІВ СТАЄ МЕНШЕ Захворюваність на туберкульоз у Чернівецькій області майже вдвічі нижча, ніж загалом в Україні. Щоправда, лікарі не поспішають радіти: 80% хворих звертаються по медичну допомогу в дуже важкому стані. Однак попри це Чернівецька обласна рада ухвалила рішення про об’єднання міського й обласного протитуберкульозних диспансерів.

мікобактерій туберкульозу до препаратів. При цьому в роботі з подібним обладнанням контакт лаборантів із біоматеріалом практично відсутній. Раніше ж на встановлення діагнозу ми витрачали 2 місяці.

Іван ГАВРИШ, головний лікар КУ «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер», головний позаштатний фтизіатр Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

ВЗ Які показники захворюваності на туберкульоз у Чернівецькій області? — Протягом останніх десяти років вони значно знизилися. Зокрема частота всіх форм активного туберкульозу зменшилася з 40,1 на 100 тис. населення у 2015 році до 30,1 у 2016-му. Також значно менше стали хворіти на бактеріальний туберкульоз: 28,5 на 100 тис. населення у 2015-му, 22,4 — у 2016 році. На жаль, 60% тих, хто захворів уперше, — люди працездатного віку, які офіційно не працевлаштовані. А отже, не проходять щорічних профілактичних оглядів і вчасно не звертаються по медичну допомогу. У 90% пацієнтів діагностуємо вже задавнені форми хвороби. ВЗ Чи забезпечені мешканці Буковини якісною діагностикою й ефективним лікуванням? — Наприкінці 2013 року лабораторія обласного протитуберкульозного диспансеру отримала діаг­ ностичний апарат «Джин Експерт», за допомогою якого здійснюємо мікроскопію мокротиння. Протягом 3-5 днів ми можемо не тільки підтвердити чи спростувати діагноз, а й визначити чутливість

ВЗ Яка ситуація із забезпеченням хворих антимікобактеріальними препаратами, зокрема ліками для боротьби з мультирезистентними формами недуги? — Антимікобактеріальні препарати ми отримуємо тільки централізовано — за рахунок держбюджету. Завдяки тому, що протягом 2012-2016 років діяла Загальнодержавна соціальна цільова програма протидії захворюванню на туберкульоз, жодних перебоїв з надходженням ліків не було. Станом на сьогодні ми повністю забезпечені препаратами першого та другого ряду. У Чернівецькій області також діє регіональна програма протидії туберкульозу. За рахунок місцевого бюджету ми отримуємо медикаменти для лікування супутньої патології й невідкладних станів. ВЗ Одна з важливих умов одужання хворого на туберкульоз — повноцінне харчування. Чи вистачає коштів на те, аби пацієнти стаціонару його отримували? — Повноцінний раціон — це запорука успішного лікування. Бо якщо хворий отримує всі необхідні ліки, але погано харчується, у нього дуже мало шансів на одужання. На харчування одного пацієнта протитуберкульозного закладу з місцевого бюджету виділяється 28 грн на день. Хоча за нормою мало б бути 70 грн. Однак в умовах нинішнього недофінансування і ця сума є доволі суттєвою. Хворі щодня їдять м’ясо, рибу, масло… Зрештою, чимало з них удома не можуть собі такого дозволити. ВЗ Чи є можливість після лікування в стаціонарі направляти хворих до санаторіїв? — У Чернівецькій області є два місцеві протитуберкульозні санаторії: для дітей — ОКМУ

«Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Садгора» і для дорослих — обласний протитуберкульозний санаторій «Красноїльськ». Також пропонуємо нашим пацієнтам путівки до санаторіїв Одещини. Проте не всі мають змогу туди доїхати, тому частіше обирають буковинські заклади. Майже всі пацієнти, які вперше захворіли на туберкульоз, продовжують лікування в санаторіях. Путівки отримують безоплатно. ВЗ Розкажіть про об’єднання міського й обласного протитуберкульозних диспансерів. У чому причина такого кроку? — Цей процес ми розпочали ще наприкінці 2012 року. Так, згідно із системою Семашка лікування хворих на туберкульоз передбачало, як мінімум, 10-місячне перебування в стаціонарі. Крім того, людина роками була на обліку, отримувала протитуберкульозні препарати для запобігання рецидиву. Наприкінці 2012 року після виходу Наказу МОЗ №1091 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при туберкульозі» державна політика щодо боротьби з туберкульозом кардинально змінилася. Стаціонарне лікування тепер триває 2 — максимум 3 місяці (для тих, у кого тяжка супутня патологія або не припиняється бактеріовиділення). Щороку відчутно зменшується кількість хворих, які підлягають стаціонарному лікуванню. Тож ліжок стало забагато. У зв’язку з набуттям чинності згаданого Наказу довелося скоротити тубвідділення у Сокирянській і Вашківецькій районних лікарнях. Однак проблеми це не вирішило. Необхідно було зберегти в області хоча б один повноцінний протитуберкульозний заклад, проте максимально скоротити стаціонар. ДКМУ «Міський протитуберкульозний диспансер» складається з двох відділень — поліклінічного та стаціонарного. Поліклініка обслуговує тільки мешканців Чернівців, а стаціонар — усіх хворих області, у яких виявлено мультирезистентну форму недуги. На базі КУ «Обласний протитуберкульозний диспансер» є можливість прийняти

всіх цих пацієнтів, тому депутати обласної ради вирішили сконцентрувати всю фтизіатричну службу на базі вказаного закладу. Тут же діє й кафедра фтизіатрії Буковинського державного медичного університету. Минулого року обласна рада виділила 978 тис. грн на ремонт другого фтизіатричного відділення. Це окреме приміщення, у якому встановлена сучасна припливно-витяжна вентиляція, що унеможливлює зараження хворих один від одного. Саме в цей корпус буде переведений стаціонар міського протитуберкульозного диспансеру. Наразі стаціонар нашого лікувального закладу розрахований на 170 ліжок. Цього цілком вистачає, аби надавати кваліфіковану допомогу всім хворим на туберкульоз. ВЗ А що буде з медперсоналом міського протитуберкульозного диспансеру? Люди залишаться без роботи? — У міському тубдиспансері працюють 2 лікарі, 10 медсестер, 13 санітарок. Відповідно до законодавст­ва та рішення сесії обласної ради в першу чергу ми повинні працевлаштувати осіб, які мають медичну освіту, — вищу і середню. Тож усі лікарі й медсестри залишаться працювати в протитуберкульозних закладах — хтось у поліклініці, хтось в обласному протитуберкульозному диспансері, когось переведуть до хоспісу. Санітарки належать до категорії «робітники», тож не підпадають під дію згаданих регуляторних документів. Але Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА намагається працевлаштувати і їх. Зокрема їм пропонують роботу в медичних непротитуберкульозних закладах області. ВЗ А чи вистачає фтизіатричній службі Чернівецької області кадрів? — Раніше фтизіатрів завжди бракувало на Сході України. Нам же кадрів вистачало, бо маємо свій виш — Буковинський державний медичний університет. Однак протягом останніх двох років у протитуберкульозному санаторії «Красноїльськ» 1,25 ставки лікаря-фтизіатра вільні. Останнім часом не було жодного лікаря-інтерна, який проходив би в нас інтернатуру і залишився працювати. Мені здається, люди бояться цієї роботи. Усі шукають більш високооплачуваних і безпечніших посад. Наразі катастрофічної ситуації із кадрами немає. Але якщо й надалі молоді лікарі обходитимуть стороною нашу службу, матимемо проблеми. Від туберкульозу не застрахований ніхто. Важливо, аби були фахівці, які вміють його вчасно виявити і вилікувати. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

ЖИТОМИРЩИНА

ВІД ПАРТНЕРІВ З ЯПОНІЇ У рамках японського грантового проекту «Надання медичного обладнання для забезпечення потреб людей, що постраждали від аварії на ЧАЕС» Житомирська обласна клінічна лікарня отримала нові відеоендоскопічні системи.

«С

имволічно, що обладнання виробили в Японії на територіях, постраждалих від Великого землетрусу 2011 року. Житомирщина, відчувши подих ЧАЕС, як ніхто, розуміє біль японців, спричинений техногенною катастрофою на Фукусімі», — наголосив Віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвит­к у, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко, який разом із Надзвичайним та Повноважним Послом Японії в Україні Шігекі Сумі прибув до Житомира. Віце-прем’єр-міністр зазначив, що Житомирщина давно співпрацює з Японією, зок­р ема у галузі охорони здоров’я. «У рамках Програми людської безпеки «Кусаноне» з 2002 року для мешканців Житомирщини реалізовано 15

проектів на загальну суму 860 тис. дол. Так, придбано медичне обладнання для Житомирського обласного центру крові, куплено апарат УЗД для Центральної міської дитячої лікарні м. Житомира, рентгенапарат для лікарні в Олевському районі, нове діагностичне обладнання для медичних закладів 27 сіл, де мешкають переселенці із Чорнобильської зони», — розповів Г. Зубко. Він також повідомив, що з 2014 року уряд Японії надає Україні системну фінансову підтримку в реалізації інфраструктурних і гуманітарних проектів. Сума допомоги на сьогодні становить 1,8 млрд дол. За матеріалами «Урядового порталу»

19


МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

ЄВРОПЕЙСЬКІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ СТОМАТОЛОГІВ ВІДТЕПЕР У ХАРКОВІ Ідею створення власного стоматологічного навчально-наукового центру з клінікою виношували в Харківській медичній академії післядимломної освіти з 2010 року. Знайшлися ентузіасти, які у вільний від викладацької та клінічної роботи час розробляли положення майбутнього закладу, виконували ремонтні роботи, шукали необхідне обладнання та ще й наукою займалися, бо ж який центр без власних науковців. Перший і поки єдиний в Україні Навчально-науковий інститут стоматології було відкрито в грудні 2015 року, а вже через рік заклад розширив сферу діяльності і тепер це — Навчально-науковий інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії ХМАПО.

Аббас Махмуд КААФАРАН, помічник ректора Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України з міжнародних зв’язків, кандидат медичних наук, доцент

Амбітні плани збуваються У країнах із високим рівнем надання медичної допомоги діє принцип: щоб навчити лікаря, слід не тільки викласти теорію, а й прищепити практичні навички роботи з найсучаснішою медичною технікою, познайомити з новітніми технологіями лікування, ще в студентські роки заохотити до наукових досліджень. Уся ця діяльність зосереджується в медичних навчально-науково-клінічних інститутах. От ми і замислилися: а чому б в Україні, зок­ рема у Харкові з його високим інтелектуальним потенціалом, не відкрити такий навчальний зак­лад? Для початку об’єднали чотири факультети, і на їх базі першими в Україні створили Навчально-науковий інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії при Харківській медичній академії післядипломної освіти. Це одразу ж підвищило міжнародний рейтинг нашої установи. Зараз у ХМАПО навчається понад 300 іноземних фахівців із 34 країн світу. Варто зазначити, що рівень підготовки медиків у Харкові не нижчий, ніж, скажімо, у Німеччині, хоча там і потужніша матеріальна база. Натомість у нас більш розвинена клінічна практика. Наприклад, у Франції та Іспанії студенти три роки тільки спостерігають за майстер-класами фахівців, а наші з першого року здобувають практичні знання з анатомії. У нас амбітні й далекосяжні плани, але реалізувати їх хочемо якомога швидше. Так, перший тренінговий центр з ортодонтії та ортопедичної стоматології вже працює, наступного року відкриємо такі самі за спеціалізаціями «Терапія» і «Хірургія». Маємо не гірші від європейських фантомно-симуляційні класи з імітацією робочого місця лікаря-стоматолога, вчимо курсантів скорочувати час відвідування пацієнтом лікаря до одного дня, як це прийнято у клініках Європи, а ще мріємо про власний 3D-принтер, котрий виготовляв би з надвисокою точністю коронки та протези.

значні перспективи для активної навчальної діяльності та використання інноваційних освітніх технологій. Для нашої країни це новий напрямок. Викладачі старої формації зазвичай плутають симуляційне навчання із навчанням на фантомах. Це як порівняти гру у шашки із мультимедійною грою сьомого покоління. По суті, симуляційна технологія створює штучну реальність для ознайомлення із певними професійними мануальними відчуттями до контакту із пацієнтами. У Науково-навчальному інституті стоматології та щелепно-лицевої хірургії ХМАПО за допомогою симуляційних технологій навчаються лікарі-інтерни, клінічні ординатори, стажери, слухачі курсів підвищення кваліфікації та передатестаційних курсів. Вони приїздять з усіх регіонів нашої держави, а також із Грузії, Туркменістану, Азербайджану, Татарстану, Лівії, Лівану, Іраку, Марокко, Палестини, Йорданії, Сирії та інших країн. Зазвичай випускники повертаються до нас через 2-3 роки для подальшого навчання за новими темами, бо навички, отримані в штучній реальності й органічно втілені у клінічну практику, забезпечують високий результат лікування хворих. Елгуджа ДІАСАМІДЗЕ, директор Навчальнонаукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії ХМАПО, кандидат медичних наук, професор

Симулюючи реальність Практичні заняття на циклі спеціалізації «Ортодонтія» у Харкові відтепер проводяться з використанням «case-технології». Ситуаційний аналіз клінічного випадку (case study) передбачає поступове оволодіння практичними навичками (клінічне обстеження, клінічні функціональні проби, антропометричне вимірювання діагностичних моделей,

рентгенологічні методи — ортопантомограма та телерентгенограма). Комплексний аналіз отриманих діагностичних даних, котрий проводиться наприкінці змістовного модуля «Методи обстеження пацієнта із зубощелепними аномаліями та деформаціями», завершується встановленням ортодонтичного діагнозу. Усе, що тільки з’являється у світовій стоматології, ми намагаємося використати для навчання студентів та курсантів. Наприклад, метод аналізу оклюзивного балансу з поверхневою міографією. На базі тренінгового ортодонтичного центру інституту стоматологи опановують апарат BTS TMJOINT, придбаний за рахунок інвестицій від навчання іноземних слухачів. Далі отримані значення аналізуються в програмі Dental Contact Analyzer з метою диференційованого підходу до реабілітації пацієнтів із дисфункціями скроневонижньощелепного суглоба. До появи симуляційних технологій достатньо складно було проводити заняття із 3D-технологій у стоматології. Слухачі іноді не розуміли матеріалу, викладеного у підручниках. Зараз навчальний процес став комфортнішим за рахунок візуального фактора, коли слухачі бачать увесь процес на моніторі комп’ютера, що активує пізнавальну діяльність. Навчання проводять не тільки на екрані, а й у штучній порожнині рота. Це дає змогу імітувати клінічну картину різноманітних захворювань зубощелепної системи. Лікар може відпрацювати нові навички, засвоїти нові методики лікування в тренінговому центрі й успішно застосувати їх на практиці. Симулятор також допомагає заздалегідь узнати неочікувані властивості нових стоматологічних матеріалів вітчизняних й іноземних виробників та засвоїти особливості роботи із новими інструментами.

Науку — у навчання! Усі наукові розробки, що ними займаються вик­ ладачі Навчально-наукового інституту стомато-

логії та щелепно-лицевої хірургії ХМАПО, використовують у навчальному процесі. Так, інтерни та лікарі власноруч освоюють вакуумні технології виготовлення різноманітних лікувальних засобів, розроблених і запатентованих їх викладачами. Це й виготовлення лікувальних кап для передпротезної підготовки хворих із супутніми соматичними захворюваннями, і застосування захисних пластинок, і тимчасових обтюраторів. Під час навчання тут також освоюють нові методики лікування невралгії трійчастого нерва, різноманітні методи визначення больової чутливості в стоматології. Усі новинки, про які дізнаються слухачі під час нав­чання, рекомендовані МОЗ для впровадження в лікувально-профілактичних закладах охорони здоров’я. Тобто випускники інституту оволоді­вають не тільки зарубіжними, а й вітчизняними передовими технологіями та методиками лікування хворих. Основне устаткування для консультативнодіаг­ностичного процесу зосереджене у трьох просторих навчально-лікувальних залах, де одночасно можуть працювати 6 фахівців. Є в інституті також навчальний рентген-кабінет із цифровим рентген-апаратом і візіографом, який дає можливість оцифровувати знімки. Запровад­ жено комп’ютерні технології навчання: скрізь є Wi-Fi, тож будь-якому лікареві на робоче місце, обладнане ноутбуком, можна переслати знімок із рентген-кабінету. Зараз тут формують єдиний інформаційний простір з іншими клініками ХМАПО. Ще одним напрямком розвитку є створення центру щелепно-лицевої хірургії. Підґрунтя для цього вже існує, бо досягнуто згоди із зарубіжними партнерами щодо відкриття в Харкові учбового центру з імплантології та постачання обладнання й матеріалів. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

Рівняння — на віденську тріаду Одним із кращих навчальних закладів Європи є Віденський університет з його клінічним містечком. Там дотримуються тріади «навчання—наука— клініка». У навчанні використовують технології ХХІ століття — симуляційні, оскільки гуманістична парадигма освіти не передбачає навчання на живих людях, тобто слухач не мусить відпрацьовувати практичні навички на хворих або здорових добровольцях. А застосування симуляторів відкриває

20

Доцент К. В. Жуков проводить заняття з клінічними ординаторами у фантомній симуляційній ортопедичній майстерні

Доцент Ю. В. Ткаченко зі слухачами курсів підвищення кваліфікації у стоматологічному клінічному кабінеті

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

30 червня 2017 року

ВООЗ ЗМІНИЛА КЛАСИФІКАЦІЮ АНТИБІОТИКІВ І ОНОВИЛА ПЕРЕЛІК ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) опублікувала нову класифікацію антибіотиків і оновлений Перелік основних лікарських засобів, до якого також були внесені препарати для лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу, гепатиту С, туберкульозу та лейкемії.

Нова класифікація антибіотиків Експерти ВООЗ розділили анти­ біотики на три категорії: доступу, спостереження, резерву, а також склали рекомендації щодо умов призначення препаратів кожної з них. На цьому етапі категоризація стосувалася тільки антибіотиків, які використовують для лікуван­ ня 21 найпоширенішої загальної інфекції. Зміни внесено з метою забезпечити наявність необхідних антибіотиків і сприяти правиль­ ному їх підбору для лікування ін­ фекцій. У ВООЗ очікують, що нова класифікація покращить результа­ ти терапії, сповільнить розвиток бактерій, стійких до лікарських засобів, та збереже ефективність антибіотиків «останньої надії», котрі приходять на допомогу тоді, коли всі інші засоби не діють. «По­ ширення стійкості до антибіотиків спричинене тим, як ми користуємо­ ся і зловживаємо цими лікарськими препаратами, — зазначає Сюзанн Хілл (Suzanne Hill), директор Депар­ таменту основ­них лікарських засо­ бів і виробів медичного призначен­ ня ВООЗ. — Новий перелік повинен допомогти органам планування ро­ боти систем охорони здоров’я і тим, хто призначає лікарські засоби, за­ безпечити доступність і правиль­ ний підбір антибіотиків, що дасть змогу унеможливити поглиблення проблеми стійкості». ВООЗ рекомендує забезпечити наявність антибіотиків групи дос­ тупу в будь-який час для лікування широкого кола інфекцій (табл. 1). До групи спостереження увій­ш-­­ ли антибіотики, рекомендовані як препарати першого і другого вибору для лікування обмеженої кількості інфекцій (табл. 2). Антибіотики групи резерву ще на­ зивають «останньою інстанцією». Сюди входять, наприклад, коліс­ тин і деякі цефалоспорини, котрі слід розглядати як лікарські засоби «останньої надії» і використовува­ ти тільки в найтяжчих випадках, коли всі інші можливості вичерпа­ ні. Скажімо, для лікування небез­ печних для життя інфекцій, спри­ чинених бактеріями з множинною лікарською стійкістю (табл. 3).

ТАБЛИЦЯ №1. АНТИБІОТИКИ ГРУПИ ДОСТУПУ БЕТА-ЛАКТАМНІ АНТИБІОТИКИ

ІНШІ АНТИБАКТЕРІАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ

Амоксицилін

Амікацин

Амоксицилін+ клавуланова кислота

Азитроміцин*

Ампіцилін

Хлорамфенікол

Бензатину бензилпеніцилін

Ципрофлоксацин*

Бензилпеніцилін

Кларитроміцин*

Цефалексин

Кліндаміцин

Цефазолін

Доксициклін

Цефіксим*

Гентаміцин

Цефотаксим*

Метронідазол

Цефтриаксон*

Нітрофурантоїн

Клоксацилін

Спектиноміцин (тільки для дорослих)

Феноксиметилпеніцилін

Сульфаметоксазол + триметоприм

Піперацилін + тазобактам*

Ванкоміцин (перорально)*

Прокаїну бензилпеніцилін

Ванкоміцин (парентерально)*

Меропенем* *групові антибіотики, що включені до Переліку основних лікарських засобів і мають специфічні обмежені показання до застосування.

ТАБЛИЦЯ №2. АНТИБІОТИКИ ГРУПИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ГРУПИ АНТИБІОТИКІВ

ПРЕПАРАТИ

Хінолони і фторхінолони

Ципрофлоксацин, левофлоксацин, моксифлоксацин, норфлоксацин

Цефалоспорини ІІІ покоління (з або без інгібітора бета-лактамази)

Цефіксим, цефтріаксон, цефотаксим, цефтазидим

Макроліди

Азитроміцин, кларитроміцин, еритроміцин

Глікопептиди

Тейкопланін, ванкоміцин

Антисиньогнійні пеніциліни з інгібітором бета-лактамази

Піперацилін + тазобактам

Карбапенеми

Меропенем, іміпенем + циластатин

Пенеми

Фаропенем

ТАБЛИЦЯ №3. АНТИБІОТИКИ ГРУПИ РЕЗЕРВУ ГРУПИ АНТИБІОТИКІВ

ПРЕПАРАТИ

Оксазолідинони. Наприклад: лінезолід

Фосфоміцин (IV)

Цефалоспорини ІV покоління. Наприклад: цефепім

Азтреонам

Цефалоспорини V покоління. Наприклад: цефтаролін

Тігециклін

Поліміксини. Наприклад: поліміксин В, колістин

Даптоміцин

Внесені зміни узгоджуються з Глобальним планом дій ВООЗ щодо стійкості до протимікробних препа­ ратів, метою якого є боротьба з ре­ зистентністю до лікарських засобів за рахунок забезпечення оптималь­ ного використання антибіотиків.

Зміни в Переліку лікарських засобів В оновлений Перелік основних лі­ карських засобів увійшло кілька нових найменувань:  два пероральні протиракові препарати (дазатиніб і нілотиніб) для лікування хронічного мієлоїд­ ного лейкозу, що став стійким до стандартної терапії. Під час клініч­ них випробувань у кожного друго­ го пацієнта було досягнуто повної і стійкої ремісії захворювання;  софосбувір + велпатасвір — перший комбінований засіб для лікування всіх типів гепатиту C (зараз ВООЗ оновлює рекомендації з лікування гепатиту C);  долутегравір, призначений для лікування ВІЛ-інфекції і вне­ сений до Переліку на підставі най­ останніших фактичних даних, що свідчать про його безпечність й ефективність, високий бар’єр щодо формування стійкості до нього;  тенофовір у вигляді моноте­ рапії або в поєднанні з емтрици­ табіном чи ламівудином — докон­ тактна профілактика (ДКП) для запобігання інфікуванню ВІЛ;  деламанід — для лікування туберкульозу з множинною лікар­ ською стійкістю (МЛС-ТБ) у дітей і підлітків і клофазимін — для дітей і дорослих із МЛС-ТБ;  зручні для прийому дітьми комбіновані лікарські форми із фіксованими дозами ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу й піра­ зинаміду, призначені для лікуван­ ня дитячого туберкульозу;  трансдерма льні пластирі з фентанілом і метадон для полег­ шення болю в онкологічних паці­ єнтів — внесені з метою розширен­ ня доступу до надання допомоги хворим у термінальних стадіях. За матеріалами офіційного веб-сайту ВООЗ

21


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ТУНЕЛЬНІ СИНДРОМИ Під тунельним синдромом розуміють комплекс клінічних проявів (чутливих, рухових і трофічних), обумовлених здавленням, обмеженням нерва у вузьких анатомічних просторах (анатомічний тунель). Тунельні невропатії становлять третину захворювань периферичної нервової системи і суттєво погіршують життя пацієнта, вимагаючи навіть зміни професії.

У

літературі описано понад 30 форм тунельних невропатій, кожна з яких має свої особли­ вості. Стінки анатомічного тунелю утворені природними анатомічними структурами (кістками, сухожилка­ ми, м’язами), і в нормі через нього вільно проходять периферичні нер­ ви і судини. Але за певних патоло­ гічних умов канал звужується й ви­ никає нервово-канальний конфлікт. Останніми роками накопичено дані, які свідчать про те, що ця анатомічна особливість є генетично обумовле­ ною. Інша причина розвитку тунель­ ного синдрому — наявність вродже­ них аномалій розвитку у виг­л яді додаткових фіброзних тяжів, м’язів і сухожилків, рудиментарних кіст­ кових шпор. Однак тільки певних чинників для розвитку цього захво­ рювання, як правило, недостатньо. Обумовлювати розвиток тунельного синдрому можуть деякі метаболічні, ендокринні захворювання (цукро­ вий діабет, акромегалія, гіпотире­ оз), хвороби, що супроводжуються зміною в суглобах, кістковій тка­ нині і сухожилках (ревматоїдний артрит, ревматизм, подагра), стани, які спричиняють гормональні зміни (вагітність), об’ємні утворення само­ го нерва (шваннома, неврома) і поза нервом (гемангіома, ліпома). Окрім того, виникненню тунельних синдромів сприяють стереотипні рухи при певних професіях (письменни­ ки, журналісти) й травми.

Клінічні прояви Повна картина тунельного синдро­ му включає чутливі (біль, парестезії, оніміння), рухові (зниження функції, слабкість, атрофії) й трофічні пору­ шення. Можливі різні варіанти клі­ нічного перебігу. Дебютують вони найчастіше з болю або інших чутли­ вих розладів. Пізніше приєднуються рухові порушення. Трофічні зміни виражені незначно і лише в задавне­ них випадках. За зви ча й на почат к у бі ль з’являється під час руху (наванта­ ження), потім виникає й у стані спо­ кою. Іноді біль будить пацієнта вно­ чі, що виснажує хворого і примушує його звернутися до лікаря. Біль при тунельних синдромах може містити як ноцицептивний компонент, так і нейропатичний (оскільки відбува­ ється ушкодження нерва). Для та­ ких синдромів характерні відчуття проходження електричного струму (електричний простріл) і пекучий біль. Рухові порушення виникають унаслідок ураження рухових гілок нерва і проявляються у вигляді

22

зниження сили, швидкої стомлю­ ваності. У деяких випадках прогре­ сування захворювання призводить до атрофії, розвитку контрактур (мавпяча лапа). При компресії артерій і вен мож­ ливий розвиток судинних розладів, що проявляється зблідненням, зни­ женням локальної температури або появою синюшності й набряклості.

Діагностика Як правило, діагноз встановлюють на підставі характерних вищеопи­ саних клінічних проявів. Зручними для використання є деякі клінічні тести, які дають змогу диференцію­ вати різні види тунельних синдро­ мів. У деяких випадках необхідне проведення електронейроміогра­ фії для уточнення рівня ураження нерва. Ушкодження нерва, об’ємні утворення або інші патологічні змі­ ни, що спричиняють тунельний синдром, можна визначити також за допомогою ультразвукового дослідження, тепловізіографії.

Принципи лікування Зазвичай до лікаря з приводу тунель­ ного синдрому пацієнти звертаються не одразу після дебюту захворюван­ ня. Приводом для звернення найчас­ тіше є біль, із яким хворі не можуть впоратися самостійно. Можна виді­ лити загальні принципи або завдан­ ня, які ставить перед собою лікар. Іммобілізація. Перше, що потрібно зробити, — виключити фізичний вплив на зону ураження. Для цього необхідна іммобілізація за допомо­ гою ортезів, бандажів, лангет, які дуже зручні у використанні й дають змогу пацієнтові зберігати соціаль­ ну активність. У розвинених країнах, де ці засоби використовують значно дов­ше, їх ефективність порівнюють із такою ін’єкцій гормонів і хірургічних операцій.

«

Зміна локомоторного стереотипу. Ту­ нельні синдроми часто є наслідком не тільки монотонної діяльності, а й порушення ергономіки (непра­ вильна поза, незручне положення кінцівки під час роботи). Розробле­ ні спеціальні вправи і рекомендації з оптимальної організації робочого місця. У деяких випадках доводиться міняти професію. Противобольова терапія. У легких випадках для зменшення болю мо­ жуть бути використані компреси з льодом. Але традиційно при тунель­ них синдромах застосовують НПЗП з вираженим протибольовим і про­ тизапальним ефектом (диклофенак, ібупрофен). Слід пам’ятати, що за тривалого застосування препаратів цієї групи виникає ризик шлунко­ во-кишкових і серцево-судинних ускладнень. У зв’язку із цим при по­ мірному або сильному болю доцільно використовувати комбінацію невисо­ ких доз опіоїдного анальгетика тра­ мадолу (375 мг) і найбезпечнішого анальгетика/антипіретика параце­ тамолу (325 мг). Нерідко при тунельних синдромах анальгетики і НПЗП виявляються неефективними. Це може бути обумовле­ но тим, що у формуванні болю доміну­ ючу роль відіграє не ноцицептивний, а нейропатичний механізм. Коли біль є наслідком нейропатичних змін, необ­ хідне призначення антиконвульсантів (прегабаліну, габапентину), антидепресантів і пластини з 5% лідокаїном. Під час вибору того чи іншого препа­ рату слід враховувати клінічні прояви й індивідуальні особливості пацієнта (можливість розвитку побічних ефек­ тів). Важливо поінформувати хворо­ го, що такі препарати, на відміну від класичних знеболювальних засобів, починають діяти не одразу (необхід­ но титрувати дозу, ефект настає через кілька днів або навіть тижнів після по­ чатку прийому).

ЗА ПЕВНИМИ ПОКАЗАННЯМИ ДОЦІЛЬНО ОДРАЗУ ЗАПРОПОНУВАТИ ПАЦІЄНТОВІ ХІРУРГІЧНЕ ВТРУЧАННЯ. ВОНО ЗАЗВИЧАЙ ПОЛЯГАЄ У ЗВІЛЬНЕННІ НЕРВА ВІД ЗДАВЛЕННЯ, «РЕКОНСТРУКЦІЇ ТУНЕЛЮ».   ЗА СТАТИСТИКОЮ, ЕФЕКТИВНІСТЬ ХІРУРГІЧНОГО І КОНСЕРВАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ДОСТОВІРНО НЕ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ РІК ПІСЛЯ ПОЧАТКУ ЛІКУВАННЯ

«

Досить ефективною і прийнятною для більшості видів тунельних нейропатій є блокада з уведенням анес­ тетика (новокаїну) і гормона (гідро­ кортизону) в ділянку здавлення. До цієї процедури зазвичай вдаються, коли інші заходи (холодові комп­ реси, застосування анальгетиків, нестероїдних протизапальних засо­ бів) виявляються неефективними, але в деяких випадках, якщо пацієнт звертається на пізній стадії захворю­ вання і страждає від сильного болю, доцільно одразу запропонувати цю маніпуляцію. Є повідомлення про високу ефективність ін’єкційного введення мелоксикаму з гідрокор­ тизоном у зону тунелю. Ефективно зменшують біль і за­ палення електрофорез, фонофорез з димексидом й іншими анестети­ ками. Їх можна проводити в умовах поліклініки. До хірургічного лікування зазви­ чай вдаються, коли вичерпані інші можливості надання допомоги хво­ рому. Водночас за певними показан­ нями доцільно одразу запропонува­ ти пацієнтові хірургічне втручання. Воно зазвичай полягає у звільненні нерва від здавлення, «реконструкції тунелю». За статистикою, ефектив­ ність хірургічного і консервативного лікування достовірно не відрізня­ ється через рік після початку ліку­ вання. Тому після успішної операції важливо пам’ятати про інші захо­ ди, яких необхідно дотримуватися для досягнення повного одужання (профілактики рецидивів): зміна локомоторних стереотипів, засто­ сування пристроїв, що зменшують навантаження (ортезів, шин, банда­ жів), виконання спеціальних вправ.

Синдром карпального каналу Це зап’ястковий тунельний синдром, що є найпоширенішою формою компресійно-ішемічної невропатії. У популяції синдром карпального каналу спостерігається у 3% жінок і 2% чоловіків. Обумовлений синдром здавлюванням серединного нерва в тому місці, де він проходить через зап’ястковий канал під поперечною зв’язкою зап’ястка. Синдром карпа льного кана лу проявляється болем, онімінням, па­ рестезіями і слабкістю в руці, кисті. Біль й оніміння поширюються на долонну поверхню великого, вка­ зівного, середнього і половину без­ іменного пальця, а також на тильну поверхню вказівного і середнього пальців. Спочатку симптоми вини­ кають під час виконання будь-яких дій з використанням кисті (робота за комп’ютером, малювання, водіння), потім оніміння і біль з’являються і в стані спокою, іноді — уночі. Для верифікації діагнозу синдро­ му карпального каналу передбачені:  тест Тінеля: постукування невро­ логічним молоточком по зап’ястку (над місцем проходження серединно­ го нерва) зумовлює відчуття поколю­ вання в пальцях або іррадіацію болю (електричний простріл) у пальці;

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua


ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

30 червня 2017 року

 тест Дуркана: здавлення зап’ястя в ділянці проходження серединного нерва спричиняє оніміння і/або біль у I-III, половині IV пальця руки;  тест Фалена: згинання (або роз­ гинання) кисті на 90 градусів призводить до оніміння, відчуття поко­ лювання або болю менше ніж за 60 секунд. У здорової людини також мо­ жуть виникнути такі відчуття, але не раніше, ніж через 1 хвилину;  опозиційна проба: пацієнт не може з’єднати великий палець і мізинець. Синдром карпального каналу слід диференціювати від артриту карпо­ метакарпального суглоба великого пальця, шийної радикулопатії, діа­ бетичної полінейропатії. У пацієнтів з артритом під час рентгенологічного дослідження виявляють характерні зміни кісток. При шийній радикуло­ патії рефлекторні, сенсорні і рухові зміни пов’язані з болем у шиї, тоді як при синдромі карпального ка­ налу зазначені зміни обмежуються дистальними проявами. Діабетична поліневропатія, як правило, є дво­ бічним, симетричним процесом, до патологічного процесу залучаються й інші нерви (не тільки серединний). Водночас не виключено поєднання поліневропатії та синдрому карпаль­ ного каналу при цукровому діабеті.

Синдром круглого пронатора (синдром Сейфарта) Обмеження серединного нерва в прок­с имальній частини передпліч­ чя між пучками круглого пронатора називають пронаторним синдромом. Зазвичай він проявляється після знач­ного м’язового навантаження протягом багатьох годин за участю

пронатора і згинача пальців. Це часто спостерігають у музикантів (піаніс­ тів, скрипалів, флейтистів й особли­ во часто — у гітаристів), стоматоло­ гів, спортсменів. Велике значення в розвитку синдрому круглого прона­ тора має тривале здавлення тканин. Це може відбуватися, наприклад, під час глибокого сну в разі трива­ лого положення голови партнера на передпліччі або плечі іншого. Тому для позначення цього синдрому в за­ рубіжній літературі прийняті термі­ ни honeymoon paralysis («параліч ме­ дового місяця», «параліч молодят») і lovers paralysis («параліч закоханих»). Синдром круглого пронатора іноді виникає й у жінок у період лактації. У них компресія нерва в ділянці круг­ лого пронатора відбувається тоді, коли голівка дитини лежить на пе­ редпліччі під час годування груддю, заколисування і тривалого утриман­ ня немовляти в такому положенні, коли воно засинає. У разі розвитку синдрому кругло­ го пронатора пацієнт скаржиться на біль і печіння на 4-5 см нижче ліктьо­ вого суглоба, на передній поверхні передпліччя й іррадіацію болю в I-IV пальці та долоню. При синдромі круглого пронато­ ра буде позитивним симптом Тіне­ ля при постукуванні неврологічним молоточком у ділянці пронатора (на внутрішньому боці передпліччя). Також позитивним виявляється про­ наторно-флексорний тест: пронація передпліччя із щільно стиснутим ку­ лаком під час створення опору цьому руху (протидія) призводить до поси­ лення болю. Під час дослідження чут­ ливості виявляють її порушення, що

захоплює долонну поверхню перших трьох з половиною пальців і долоню.

Синдром супракондилярного відростка плеча Цей тунельний синдром, описаний в 1963 році Кулоном, Лордом і Бедос, за клінічними проявами нагадує синдром круглого пронатора: у ділянці іннервації серединного нерва визна­ чаються біль, парестезії, зниження сили згинання кисті і пальців. На відміну від синдрому круглого про­ натора при ураженні серединного нерва під зв’язкою Стразера мож­ лива механічна компресія плечової артерії з відповідними судинними розладами, а також виражена слаб­ кість пронаторів (круглого і малого). У діагностиці синдрому супра­ кондилярного відростка корисний такий тест: розгинання передпліч­ чя і пронація у поєднанні зі згинан­ ням пальців провокують хворобливі відчуття із характерною для комп­ ресії серединного нерва локаліза­ цією. За підозри на те, що компре­ сія спричинена «шпорою» плечової кістки, показане рентгенологічне дослідження.

Синдром кубітального каналу Синдром кубітального каналу (Sulcus Ulnaris Syndrome) являє собою здав­ лення ліктьового нерва в кубіталь­ ному каналі (канал Муші) у ділянці ліктьового суглоба між внутрішнім надвиростком плечової кістки й ліктьовою кісткою та посідає друге місце за частотою виникнення після синдрому карпального каналу. До виникнення синдрому кубі­ тального каналу можуть призвести

частоповторювані згинання в лік­ тьовому суглобі. Тому цей синдром відносять до синдрому надмірного використання. Основними проявами ліктьового тунельного синдрому є біль, онімін­ ня і/або поколювання. Біль і парес­ тезії відчуваються в латеральній час­ тині плеча й іррадіюють у мізинець і половину IV пальця. У задавнених стадіях кисть на хворій руці починає худнути, з’являються ямки між кіст­ ками через атрофію м’язів. Для верифікації діагнозу корис­ ними будуть тести Фрома, Тінеля і Вартенберга, коли пацієнти з ви­ раженішою м’язовою с лабкістю можуть скаржитися на те, що під час опускання руки в кишеню мізи­ нець відводиться вбік (не заходить у кишеню).

Тунельний синдром каналу Гійона Цей синдром розвивається внаслідок здавлення глибокої гілки ліктьово­ го нерва в каналі. Характерні прояви — пекучий біль і розлади чутливості в IV-V пальцях, утруднення щипко­ вих рухів, приведення і розведення пальців. Патологія часто є наслідком три­ валого тиску робочих інструментів, наприклад, вібруючих, викруток, щипців, тому спостерігається пере­ важно у садівників, різьбярів по шкі­ рі, кравців, скрипалів. Іноді синдром розвивається після користування тростиною або милицею. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ!

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

24.13 грн

3 міс.

72.39 грн

5 міс.

120.65 грн

1 міс.

34.46грн

3 міс.

103.38 грн

5 міс.

172.30 грн

1 міс.

41.13 грн

3 міс.

123.39 грн

5 міс.

205.65грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

23


БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ МЕДИЦИНА ПРАЦІ

ГІНЕКОЛОГІЯ

В. А. КАПУСТНИК, І. Ф. КОСТЮК ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ: ПІДРУЧНИК (5-ТЕ ВИД., ВИПР.). ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 536 У п’ятому виданні (попередні вийшли друком у 1998, 2003, 2011 і 2015 роках) національного підручника відображено сучасні відомості з різних розділів професійної патології. Його зміст відповідає Типовій програмі з навчальної дисципліни «Професійні хвороби» з урахуванням принципів Болонської кредитно-модульної системи. У додатку наведено чинні нормативні документи (перелік професійних захворювань, інструкцію щодо його застосування, порядок проведення профілактичних оглядів, витяг з номенклатури лікарських спеціальностей). Для студентів V і VI курсів вищих медичних навчальних закладів — університетів, інститутів та академій, а також лікарів-інтернів.

М. Н. БУЛАНОВ УЛЬТРАЗВУКОВАЯ ДИАГНОСТИКА ЗАБОЛЕВАНИЙ ШЕЙКИ МАТКИ ВИДАВНИЦТВО: ВИДАР РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 304­­ Детально викладено питання теорії і практики ультра­ звукової діагностики захворювань шийки матки. Поетапно розглянуто можливості методу за нормального стану, при аномаліях розвитку, запальних захворюваннях, пухлиноподібних процесах, доброякісних і злоякісних новоутвореннях шийки матки, зокрема на тлі вагітності. Описано можливості діагностики рідкісних захворювань. Висвітлено питання ульт­ развукового моніторингу станів після хірургічного лікування, а також променевої терапії раку шийки матки. Особливу увагу приділено діагностичним труднощам і помилкам. Посібник вирізняється надзвичайною різноманітністю ілюстративного матеріалу — понад 500 ехограм і майже 300 відеокліпів (останні представлені на доданому до друкованого видання DVD).

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

КАРДІОЛОГІЯ

Э. А. МОНТГОМЕРИ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ БИОПСИЙ ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНОГО ТРАКТА. ТОМ I. НЕОПУХОЛЕВЫЕ БОЛЕЗНИ ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 352

В. И. НОВИКОВ, Т. Н. НОВИКОВА ЭХОКАРДИОГРАФИЯ: МЕТОДИКА И КОЛИЧЕСТВЕННАЯ ОЦЕНКА ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 96

У короткому, але разом з тим повноцінному посібнику з інтерпретації біопсій слизової оболонки травного тракту при непухлинних захворюваннях відображені як поширені, так і рідкісні хвороби. Його зміст відповідає повсякденній практиці і включає описання біопсії стравоходу, шлунка, тонкої, товстої кишок, відхідникового каналу й відхідника. Книга містить понад 240 мікрофотографій. Видання розраховане на патологоанатомів і гастроентерологів.

Розглядаються питання теорії ультразвукового дос­ лідження серця і практичного використання різних ехокардіо­графічних режимів, зокрема тканинних. Окремий розділ присвячений сучасним методам кількісної оцінки ехокардіограми й серцевої функції. Актуальність інформації визначається суттєвою зміною останнім часом поглядів на методи та кількісну оцінку показників. Монографія буде корисною спеціалістам з функціональної діагностики, кардіологам і терапевтам.

ВИБІР КАНАДСЬКИХ ЛІКАРІВ

ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

УРОЛОГІЯ

SHLOMO MELMED, KENNETH S. POLONSKY WILLIAMS TEXTBOOK OF ENDOCRINOLOGY, 13TH EDITION ВИДАВНИЦТВО: ELSEVIER РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 1936

З. А. КАДЫРОВ ЛАПАРОСКОПИЧЕСКИЕ И РЕТРОПЕРИТОНЕОС­ КОПИЧЕСКИЕ ОПЕРАЦИИ В УРОЛОГИИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 488

Довідник Вільямса з ендокринології понад 65 років вважається «золотим стандартом» у цій галузі. Він містить авторитетні рекомендації з кожного аспекту порушень у дорослих і дітей. 13-те видання було ретельно оновлено й містить найсучасніші відомості з проблеми цукрового діабету, метаболічного синдрому, ожиріння, захворювань щитоподібної залози, розладів функції яєчка та багато іншого. Цей важливий для ендокринологів, ендокринних хірургів і гінекологів ресурс усуває прірву між базовою наукою та клінічною практикою. Мова видання — англійська.

Книга присвячена відеоендоскопічним операціями в урології. Вона містить описання обладнання, методик і технік виконання операцій на підставі понад 2000 втручань, а також аналізу світової наукової літератури. Крім того, розглянуто техніку виконання деяких урологічних операцій єдиним портом, мінімально інвазивними інструментами як з лапароскопічного, так і з ретроперитонеоскопічного доступу. Детально описано техніку проведення лапароскопічних операцій на органах заочеревинного простору й малого таза. Посібник стане в пригоді урологам, андрологам, ендоскопістам і ендохірургам.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ   ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 23 000 Замовлення №0510313 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Ваше здоров'я № 25-26  

Ваше здоров'я № 25-26 (від 30.06.2017)

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you