Page 1

№3637 (11641165) 21.09.2012 ПОРТРЕТ МЕДСЕСТРИ В ІНТЕР’ЄРІ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ Чим пояснити відставання нашої держави від розвинених країн світу у розвитку сімейного сестринства?

6

СТОР.

РЕНЕСАНС ЯДЕРНОЇ МЕДИЦИНИ У США і країнах Європи, незважаючи на дороговартісність ПЕТ-установок, впевнено реалізують плани спорудження ПЕТ-центрів із розрахунку 1 центр на 1 млн населення. В Україні таких центрів поки що два. Втім, для нашої країни це надзвичайно актуальна проблема — кожен третій онкохворий помирає протягом першого року захворювання, що в кілька разів перевищує показники розвинутих країн.

10 СТОР.

ПОШУК ІСТИНИ У МЕЖАХ ДОЗВОЛЕНОГО Регуляторні питання, рівень підготовки лікарів та ринкові тенденції — це лише частина проблем, із якими стикаються дослідники лікарських засобів в Україні. Інший великий пласт труднощів, як відомо, полягає в етичній площині, де кожне питання є складнішим за гамлетівське.

16 СТОР.

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

www.vz.kiev.ua

КОДЕЇН ПРОДАВАТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ? За період із 2002 до 2008 рр. кількість офіційно зареєстрованих «аптечних наркоманів» збільшилася вдвічі. Нині темпи «росту» ще більші. Адже арсенал фармзасобів, які можна використати з цією метою, постійно зростає.

4

СТОР. ВІТАННЯ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ–МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ З ДНЕМ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПРАЦІВНИКА Шановні колеги! Від щирого серця вітаю вас із професійним святом — Днем фармацевтичного працівника. Праця лікаря сьогодні неможлива без сучасних лікарських засобів. І фармація по праву вважається однією з найважливіших складових системи охорони здоров’я, від якої залежить успіх роботи як галузі в цілому, так і окремого медичного працівника. Які б чудодійні ліки не виникали в результаті новітніх наукових розробок та до-

сягнень, найбільш затребуваним та ефективним залишатиметься засіб, створений за вашим фірмовим рецептом: суміш, що складається з певних пропорцій знань, досвіду, відповідальності, співчуття і турботи. Саме його ви застосовуєте у своїй щоденній роботі, поєднуючи в ній магію зцілення та передові досягнення науки, розсудливий прагматизм та милосердя. Продовження на стор. 2


21 вересня 2012 року

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

НОВИНИ

(виходить з 1990 року) Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Редакційна колегія

БЕРНИК М.П.–генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БЕРЕГОВИЙ Д.В. – головний лікар Волочиської ЦРЛ Хмельницької обл., заслужений лікар України, кандидат медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – директор Державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини МОЗ України», доктор медичних наук, професор ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – голова Наглядової ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», завідувач кафедри клінічної промислової фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – директор Інституту нейрохірургії НАМН України, академік НАМН України КНЯЗЕВИЧ В.М. – голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, доктор медичних наук КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, член кореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віцепрезидент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, член кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, членкореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науково практичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

2

ЧАС КОНСОЛІДАЦІЇ ЗУСИЛЬ В

іце-прем’єр-міністр України–Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова взяла участь у роботі 27 засідання Правління Глобального фонду для боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та малярією, яке відбулося у Женеві. Під час відвідання штаб-квартири Глобального фонду Раїса Богатирьова зустрілася з генеральним менеджером Глобального фонду Габріелем Джарамілло, а також із заступницею виконавчого директора Глобального фонду Дебреворк Зейді для обговорення впровадження другої фази гранту 9 раунду Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією за програмою «Зупинимо туберкульоз в Україні». Як наголошувалося під час розмови, ключовими завданнями України є зміцнення фтизіатричної служби, поліпшення діагностики мультирезистентного туберкульозу та посилення контролю над захворюванням, зокрема в закладах пенітенціарної системи. Сторони обговорили питання, пов’язані зі зміною складу виконавців гранту та оптимізацією моделі його впровадження. Питання боротьби з туберкульозом залишається одним із пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку, зазначила Раїса Богатирьова і підкреслила: «Президент України визна-

чив зниження смертності від туберкульозу на 30% як основний показник успіху програми економічних реформ на 2010-2014 роки». За словами Віце-прем’єр-міністра України, в першу чергу слід поліпшити рівень життя населення, забезпечити належне фінансування протитуберкульозних заходів та раціональне використання коштів, у тому числі наданих міжнародними благодійними організаціями. Міністр охорони здоров’я України акцентувала увагу на тому, що оскільки ці питання є сферою відповідальності виключно держави, а їх розв’язання потребують прийняття невідкладних рішень, зокрема спрямованих на впровадження нової стратегії використання та розвитку кадрових ресурсів фтизіатричної служби, застосування сучасних ефективних методів діагностики і лікування туберкульозу, вкрай важливим стає посилення державного лідерства у протидії туберкульозу та СНІДу. Забезпечити ж його, на думку Раїси Богатирьової, можливо за умови, якщо «ми візьмемо на себе відповідальність, у тому числі і за впровадження грантових програм, індикатори яких повинні відповідати потребам країни». Прес-служба МОЗ України

НОВІ ЗНАННЯ – НА КОРИСТЬ ДІТЯМ

З

а ініціативи фонду «Діти Чорнобиля», який уже 13 років допомагає дитячим лікувальним закладам та пологовим будинкам України вдосконалювати їхню діагностичну базу, та за підтримки Міністерства охорони здоров’я України у Києві на базі Республіканської Клінічної лікарні під керівництвом професора

Ф. Дегенхардта (Bielefeld, Germany) пройшли курси підвищення кваліфікації для спеціалістів у галузі функціональної діагностики, що вже стали доброю традицією. Цього року більш як 100 лікарів прослухали лекції та відточили навички на практичних заняттях із тем «Абдомінальна область», «Щитоподібна залоза», «Гінекологія», які провели спеціалісти з Німеччини та України. Навчання відбулося у рамках програми «Рання діагностика захворювань щитоподібної залози у  дітей, котрі проживають у районах, що постраждали від аварії на ЧАЕС». Її основна мета — створення технічної бази

для проведення масового обстеження дітей та вагітних. Проект передбачає отримання допомоги як медичними установами областей, що постраждали від аварії на ЧАЕС, так і установами, які обслуговують переселенців із постраждалих районів. По закінченні курсів у присутності головного лікаря РКЛ Світлани Пранік, Голови наглядової ради фонду «Діти Чорнобиля» професора Хайо Екеля, Посла Федеративної республіки Німеччина Крістофа Вайля, керівника курсів підвищення кваліфікації, професора Фрідріха Дегенхардта, заступника начальника Управління материнства, дитинства та санаторного забезпечення Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ України Валентини Коломейчук відбулося урочисте вручення сертифікатів фахівцям, які пройшли навчання. Основною метою проекту є суттєве поліпшення діагностики на ранній стадії захворювань щитоподібної залози у дітей, а також своєчасне обстеження вагітних. Головна увага приділяється оснащенню діагностичним устаткуванням, перш за все центральних районних дитячих лікувальних установ, де, з одного боку, досить великий потік пацієнтів і діагностичне обладнання працюватиме з повним навантаженням, а з іншого боку, гостро відчувається дефіцит у сучасному діагностичному обладнанні. Прес-служба МОЗ України

ВІТАННЯ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ–МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ З ДНЕМ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПРАЦІВНИКА Продовження. Початок на 1-й стор. Гуманістична спрямованість сучасної фармації підкріплена прагненням фармацевтичної громади України мати життєздатну галузь, розвинений ринок, згуртовану команду практичних працівників аптечної мережі, науковців, освітян, виробників, управлінців. І, узагальнюючи надбання вітчизняної фармацевтики, можна констатувати: за короткий час фармацевтична галузь

модернізувалася, наситила український ринок широким асортиментом лікарських засобів, вийшла на європейський ринок, впевнено стаючи його повноцінним гравцем. Завдяки успішним результатам вашої шляхетної та самовідданої праці українському суспільству вдається протистояти багатьом захворюванням. А  прагнення фармацевтичної спільноти до  партнерських стосунків із державою сприяє розв’язанню бага-

УКРАЇНА ВРЯТУЄ ЄВРОПУ ВІД СНІДУ?

У

країна може стати першою країною в Європейському регіоні, яка зупинить епідемію ВІЛ/СНІД. Про це заявив Виконавчий директор Об’єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС) Мішель Сідібе на зустрічі з Віце-прем’єр-міністром України—Міністром охорони здоров’я України Раїсою Богатирьовою в Женеві, куди вона прибула для участі в роботі 27-го засідання Правління Глобального фонду для боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та малярією (ГФСТМ). Під час розмови сторони обговорили питання подальшої співпраці між ЮНЕЙДС та Урядом України у сфері досягнення Цілей розвитку тисячоліття за напрямком зупинення до 2015 року поширення ВІЛінфекції/СНІДу та туберкульозу і скорочення їх масштабів. Керівник ЮНЕЙДС відзначив вагомі успіхи України та її лідерські позиції в Європейському регіоні у цьому питанні. Віце-прем’єр-міністр України повідомила, що Міністерство охорони здоров’я прийняло рішення про надання приміщення Українському Центру профілактики і боротьби зі СНІДом та про підтримку Центру у якості основного реципієнта 10 раунду гранту Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Крім того, за словами Міністра, керівництво країни має намір створити на базі цього центру Український центр із контролю над захворюваністю на ВІЛ/СНІД, туберкульоз та інші інфекційні хвороби. Прес-служба МОЗ України тьох актуальних завдань, які стоять перед українською системою охорони здоров’я. В першу чергу, це стосується участі фармацевтів у реформаторських процесах, спрямованих на поліпшення медичної допомоги людям, підвищення рівня якості, ефективності та доступності для громадян лікарських засобів. Працівники галузі заслуговують найщиріших слів подяки за  благородну і нелегку працю, за  постійну готовність допомагати людям, за відданість обраній професії. Нехай нагородою за це все буде вам людська повага, професійне визнання, достойна оплата праці та віра у власні сили. Бажаю вам здоров’я, спокою, добробуту, задоволення від роботи і невпинного прагнення творити добро!

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


21 вересня 2012 року

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПІДХІД

Р

озроблення нової Європейської стратегії «Здоров’я-2020» є найбільшим досягненням Європейського регіонального комітету Всесвітньої організації охорони здоров’я в цілому та його регіонального директора зокрема. Таку думку висловила Віце-прем’єрміністр України–Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова, виступаючи на шістдесят другій сесії Європейського регіонального комітету Всесвітньої організації охорони здоров’я, яка з 10 по 13 вересня проходила на Мальті. Ця ініціатива стала імпульсом для багатьох країн Європейського регіону, в тому числі для України, розробити відповідні національні програми на найближче десятиріччя. Успішна імплементація цих програм можлива завдяки цілісному, системному підходу керівництва регіонального

комітету ВООЗ до розв’язання складних завдань охорони здоров’я Європейського регіону. Суттєву роль у цьому покликані відіграти переосмислення та оновлені підходи до громадського здоров’я, на яких базується новий Європейський план дій щодо зміцнення потенціалу та служб охорони громадського здоров’я. В основу цього плану покладено прогрес, який досягнуто шляхом реалізації попередніх ініціатив: «Здоров’я для всіх», «Здоров’я-ХХІ», Талліннська Хартія. Щодо України, то, незважаючи на значну частку ВВП, яка витрачається нині на медичну галузь, показники здоров’я у нашій країні не відповідають європейським вимогам, зауважила Міністр. «Тому знаходження нових підходів для поліпшення здоров’я громадян є пріоритетним», – підкреслила Раїса Богатирьова, заува-

живши, що центральну роль у цьому, на її думку, має відігравати поєднання зусиль Міністерства охорони здоров’я та інших міністерств і відомств країни. «Ми впевнені, що здоров’я, як найвища людська цінність, має досягатися і вимірюватися не тільки в соціальних, економічних і ресурсних детермінантах. Ставитися до здоров’я і досягати ліпшого здоров’я для всіх потрібно перш за все з гуманітарних позицій – через освіту, науку, культуру, духовність», – заявила Раїса Богатирьова. З огляду на це, повідомила вона, у нашій краї-

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

Н

ещодавно в ІА «Укрінформ» відбувся круглий стіл щодо запобігання неінфекційним за х ворюванн ям за участі представників МОЗ, лікарів, громадськості та пацієнтів. У заході взяли участь професор кафедри соціальної медицини та охорони здоров’я НМУ ім. О.О. Богомольця МОЗ України, член робочої групи МОЗ із розробки Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір» Тетяна Грузєва, національний спеціаліст із питань інфекційних захворювань Європейського бюро ВООЗ в Україні Наталія Король, завідувач відділу профілактики ендокринних захворювань Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії МОЗ України Володимир Паньків, головний онколог м. Києва Дмитро Осинський, Голова відділення Української федерації боротьби проти раку в м. Севастополі Олена Вершиніна. Під час круглого столу зазначалося, що масштаб поширення неінфекційних захворювань (НІЗ) викликає глибоку занепокоєність світової спільноти, адже причиною 2/3 смертних випадків у всьому світі були головним чином серцево-судинні, ракові, хронічні респіраторні захворювання та діабет. Серед причин подібної ситуації зазначаються перш за все так звані чинники ризику,

а саме: вживання тютюну та алкоголю, нездоровий режим харчування і недостатня фізична активність. Негативний безпосередній вплив на рівні поширеності НІЗ мають якість життя людини, нерівний розподіл багатства, брак освіти, стрімка урбанізація і старіння населення, а також соціальноекономічні, гендерні, політичні, поведінкові та екологічні детермінанти здоров’я. Згідно з висновками, зробленими у Політичній декларації наради високого рівня Генеральної Асамблеї з профілактики неінфекційних захворювань і боротьби з ними (від 19 вересня 2011 р.), подолання проблем, пов’язаних із НІЗ, можливе тільки завдяки взаємодопомозі та спільній роботі всіх суспільних структур, зокрема органу державної влади, бізнесу та представників громадського руху. Пози т и вн и й рез ул ьтат можливий лише тоді, коли до участі в програмах партнерської співпраці для зміцнення здоров’я залучатимуться і структури, не пов’язані з охороною здоров’я, приватний сектор та громадянське суспільство. ВООЗ звертається до національних урядів Світу із проханням активізувати формування партнерських зв’язків між урядом та громадянським суспільством, а також сприяти в нарощуванні потенціалу неурядових організацій, які діють на національному та

регіональному рівнях, що займаються проблематикою неінфекційних захворювань. Відповідно до резолюції 60-ї сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ (2010 р.) у Європейському регіоні розпочато розробку нової європейської політики охорони здоров’я як комплексної і послідовної концептуальної основи, що дасть змогу ефективно задовольняти сучасні потреби сфери охорони здоров’я, а також забезпечить соціальну справедливість стосовно здоров’я в Європі. В Україні розроблено проект Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір» з огляду на пріоритети нової європейської політики та основні напрямки державної політики в охороні здоров’я. Програма є новим документом, що забезпечує реалізацію стратегічного планування та програмно-цільовий підхід в охороні здоров’я. Метою Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір» є збереження та зміцнення здоров’я, зокрема профілактичними засобами, а також підвищення якості та ефективності медичної допомоги, забезпечення соціальної справедливості й захисту прав громадян на охорону здоров’я.

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

Розділами програми передбачено: вдосконалення державної політики у сфері суспільної охорони здоров’я; формування здорового способу життя та профілактика хронічних неінфекційних захворювань; охорона навколишнього середовища, створення здорового середовища проживання; інвестування у здоров’я здорових людей; вдосконалення медичної допомоги населенню та профілактики неінфекційних захворювань, розвиток системи надання медичної допомоги; стратегічне управління; кадрове забезпечення охорони здоров’я; фінансові ресурси та управління ними, забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення й обладнанням закладів охорони здоров’я та пільгових груп населення; оптимізація інформаційного забезпечення охорони здоров’я; розвиток медичної науки та створення ефективної системи впровадження в практику сучасних інноваційних технологій, забезпечення розвитку міжнародного співробітництва. У виконанні Програми братимуть участь 18 міністерств, 16 агентств, служб та комітетів і підпорядковані ним установи, організації та заклади, національна і галузеві академії наук України, громадські, неурядові організації тощо. Програму оприлюднено на сайті МОЗ України, обговорено на колегіях МОЗ України, науково-практичних форумах різних рівнів та схвалено Колегією МОЗ України 17.07.2012 р.

ЕПІДЕМІЧНІ КОРДОНИ НА ЗАМКУ?

В

Україні поставлено за мету створити систему національних центрів профілактики та контролю над захворюваннями, що посилить можливості прогнозу та планування санітарних заходів запобіжного спрямування. На цьому наголосила Віце-прем’єрміністр України — Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова під час свого виступу на шістдесят другій сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ. Особливо суттєві результати така система могла б принести за умови співпраці з аналогічними структурами Європейського Союзу. «Ми всі, незалежно від наших бажань, економічного стану і політичного устрою наших країн, приречені жити в єдиному епідеміологічному просторі», — відзначила Віце-прем’єр-міністр. Відкритість кордонів, міграція населення, швидкісні можливості транспорту роблять уразливими для епідемій усі країни регіону. За словами Раїси Богатирьової, державні заходи із запобігання інфекційним захворюванням та їхньому поширенню шляхом імунізації, ізоляції та раннього виявлення дають змогу всьому Європейському регіону мати достатньо високий рівень захисту. Прес-служба України Однак цей рівень, наМОЗ її думку, можна було б іще підвищити, якби країни регіону володіли сучасними інструментами короткострокового та довгострокового прогнозу. «Зокрема, ми вважаємо, що такий підхід у поєднанні з проведенням ефективної імунопрофілактики дасть змогу нам не тільки захистити населення України, але й завчасно реагувати на епідемічні загрози для інших країн Європейського регіону», — підкреслила Міністр охорони здоров’я України, зазначивши при цьому, що наша країна готова прийняти будь-яку технічну підтримку та розраховує на досвід інших держав у створенні такої системи. Прес-служба МОЗ України

ЛІКИ БУДУТЬ!

«М

и продовжуємо реалізацію завдання, яке поставив Президент України: забезпечити населення якісними та ефективними лікарськими засобами за доступними цінами», — зауважив Прем’єр-міністр України Микола Азаров. На першому етапі вже знижено ціни на ліки для хворих на гіпертонічну хворобу. Наступним кроком буде запровадження часткового відшкодування вартості ліків для цієї категорії хворих. У Державному Бюджеті України 2012 року Урядом передбачено 40 млн грн, а на 2013 рік — 192 млн грн на відшкодування вартості ліків від гіпертонії. Про це Голова Уряду повідомив на засіданні Кабінету Міністрів України 12 вересня 2012 року. Таким чином, держава значно здешевить такі ліки для 12 млн громадян, які постійно їх вживають. Прес-служба МОЗ України

3

НОВИНИ

«ЗДОРОВ’Я-2020»

ні одночасно з підготовкою Загальнонаціональної програми «Здоров’я-2020: український вимір» розроблялася й концепція Гуманітарного розвитку України на період до 2020 року. Саме тому, що стратегія «Здоров’я-2020» орієнтована на людину, тобто гуманітарний аспект поставлено на чільне місце, вона є привабливою для країн Європейського регіону і ми взяли її за основу під час розробки національної програми «Здоров’я-2020: український вимір», звернула увагу Віце-прем’єр-міністр. ЇЇ важливою складовою є реалістичні, обґрунтовані показники для цільових орієнтирів. На переконання Міністра, успіху зусиль, спрямованих на підвищення рівня громадського здоров’я, обов’язково повинна сприяти переорієнтація сприйняття охорони здоров’я – із затратної сфери вона має перетворитися на інвестиційну. Завдяки ініціативі Президента України Віктора Януковича, проголошеної ним під час наради високого рівня 66-ї Сесії Генеральної Асамблеї ООН, інвестиційні проекти стають відмінною характеристикою розвитку системи охорони здоров’я сучасної України.


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

21 вересня 2012 року

З

а статистикою МВС України, станом на 01.01.2012 року на обліку перебувало понад 153 тис. споживачів наркотиків. За неофіційними даними, таких щонайменше втричі більше. У це складно не повірити, адже до 2012 року цільові дослідження щодо поширеності вживання наркотиків серед загального населення в Україні не проводилися. Та якщо експерти сперечаються стосовно цифрових даних, усі вони сходяться в аналізі наркоситуації — її масштаби загрозливі, наслідки — катастрофічні, вірус наркоманії вражає молодих (перше вживання наркотичних речовин у 32 % респондентів відбувається у 12-16 років, ще у 32% — від 17 до 18 років, у 30% — 19-28 років) і постійно мутує — ін’єкційну наркоманію витіснила наркоманія аптечна. Лише за період із 2002 до 2008 рр. кількість офіційно зареєстрованих «аптечних наркоманів» збільшилася вдвічі. Нині темпи «росту» ще більші. Адже арсенал фармзасобів, які можна використати з цією метою, постійно зростає і більшість із них продається в кожній аптеці без рецепта. Приміром, ліки з кодеїном, серед яких популярні у населення знеболювальні Пенталгін, Каффетин®, Солпадеїн®, а також протикашльовий засіб Кодтерпін ІС®. Кодеїн — алкалоїд опіуму, який має слабку наркотичну дію, однак якщо вживати його у великих дозах, він викликає ейфорію і може спричинити таку саму залежність, як і розчин опію. Та винахідливість наркозалежних пішла далі — вони використовують кодеїновмісні препарати для приготування дешевого наркотика «дезоморфін», який дістав назву «крокодил». Він дуже швидко викликає стійку наркозалежність і вбиває своїх фанатів упродовж 2-х років «дружби». Нині «крокодилова» наркоманія набирає обертів. Про це свідчить і факт зростання продажу кодеїновмісних препаратів в аптечній мережі.

На офіційному сайті Державної служби України з лікарських засобів було розміщено повідомлення щодо збільшення обсягів продажу таких препаратів (навіть у теплу пору року, коли застудні захворювання — рідкість). Деякі з них взагалі стали лідерами продажу. За даними, розміщеними на сайті «Рharma.net.ua», останнім часом ринок ЛЗ, які застосовують у разі кашлю і застудних захворювань (без урахування кодеїновмісних препаратів), щороку зростає в  середньому на  2 % в  упаковках і на 27,5% у грошовому еквіваленті. У той же час продаж кодеїновмісних препаратів зростає в середньому на 57% і на 145% відповідно. Нині «за законом» їх продаж є вільним. Втім згідно зі ст. 74 директиви 2001/83/ЕС Європейського Парламенту та Ради ЄС від 06.11.2001 «Про зведення законів Співтовариства стосовно лікарських препаратів для людини» у разі особливої потреби можна змінювати приналежність лікарського препарату до конкретної категорії відпуску або підгрупи. Саме таку потребу побачили в Росії, де кодеїнова проблема постала дуже гостро. Відтак із 1 червня 2012 р. усі комбіновані лікарські засоби, що містять кодеїн або його солі у малих дозах, у російських аптеках відпускають лише за рецептом лікаря. Починаючи з 2011 року, такий порядок уже було запроваджено в 21 суб’єкті Російської Федерації. За цей період, кажуть чиновники, у жодному регіоні не зафіксовано погіршення якості медичної допомоги чи скарг на нестачу знеболювальних і протикашльових препаратів. Водночас правоохоронні органи рапортують Кремлю про зменшення кількості злочинів і правопорушень, пов’язаних із обігом дезоморфіну. За  даними аналітичного агентства «Фармексперт», у червні 2012 року продаж кодеїновмісних препаратів скоротився на 75% й експерти прогнозують подальший спад. В Україні до такого «штурму» готові далеко не всі.

Когось «дмухати на холодне» навчив досвід боротьби із «проблемними» ліками, зокрема з трамадолом (антитрамадольна кампанія виявилася невдалою — наркозалежні й досі мають можливість діставати цей препарат). Хтось натякає, що кодеїновмісні препарати сьогодні замінити практично нічим. Дехто взагалі скептично сприймає результативність будь-яких обмежень. Думки «за» і «проти» врівноважуються у процесі обговорень. Як повідомила прес-служба МОЗ України, питання стосовно посилення контролю за обігом комбінованих лікарських засобів, які містять кодеїн, було на порядку денному кількох нарад за участю представників Державної служби України з лікарських засобів, ДП «Державний експертний центр МОЗ України», ДП «Український медичний моніторинговий центр із алкоголю та наркотиків МОЗ України», Державної служби України із контролю за наркотиками, СБУ, МВС України, виробників та імпортерів лікарських засобів, професійних громадських організацій. Як варіанти посилення контролю розглядалися наступні заходи: віднесення таких лікарських засобів до категорії рецептурних; встановлення їх на предметно-кількісний облік; запровадження аптечного відпуску комбінованих лікарських препаратів, що містять малу кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, дозволених до відпуску без рецепта лікаря, у кількості не більш як 2 упаковки. Саме на останній пропозицій і зупинилися: Проектом наказу МОЗ України «Про внесення зміни до наказу МОЗ України від 19 липня 2005 року № 360» передбачено обмеження продажу (не більш як 2 упаковки) з наступним забезпеченням моніторингу обігу лікарських засобів, що містять у своєму складі кодеїн, та порушень правил їх відпуску в аптечних закладах (для того, щоб у разі потреби посилити контроль). Як бачимо, у «кодеїновій» історії ще не поставлено крапку.

ОЛЕКСАНДР ЗАМОШЕЦЬ:

СИСТЕМУ МОЖЕ ЗЛАМАТИ ТІЛЬКИ ІНША СИСТЕМА Як досягти балансу у боротьбі з аптечною наркоманією – про це наша розмова із заступником начальника відділу аналітичної роботи, стратегічного планування та моніторингу наркоситуації Державної служби України з контролю за наркотиками Олександром ЗАМОШЦЕМ. ВЗ Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію з незаконним обігом наркотиків в Україні? — Якщо переглянути офіційну статистику, у 1988 році в  Україні було порушено 15 кримінальних справ за  збут наркотиків, у 1995 році їх налічувалося вже 15 тисяч. Така тенденція зростання спостері-

4

галася до 2005 року. Нині ситуація стабілізувалася (якщо це можна так назвати), щороку фіксується приблизно 50-70 тисяч фактів збуту. Помітно змінилося й «обличчя» наркоманії. Якщо на початку 90-х наркозалежні вживали переважно ін’єкційні наркотики, нині класичні наркотики

у них непопулярні. По-перше, тому, що цей контингент став більш поінформованим і настороженим до  поширення ВІЛ / СНІДу (бодай на  початку вживання наркотиків). По-друге, сьогодні з’явилося р озма їт тя фарм п р е паратів, які можна використати з метою задурманення і вони

дуже доступні. Що молодша людина, то більша її довіра до  фармпродукції, адже це ніби-то ліки, від яких чомусь ні бабуся, ні мама наркоманами не стали… До того ж такий спосіб «розслабитися» чи показати себе героєм у підлітковій компанії дуже доступний за ціною.

ВЗ Тобто це — проблема небагатих країн? — Ні, у  заможних країнах аптечна наркоманія також є актуальною. Це найпростіший і тому найпоширеніший спосіб — вживати засоби, які містять наркотики, психотропи або сполуки, з яких можна виготовити ці речовини  — прекурсори. Але там, де запроваджено страхову медицину і де більшість ліків отримують виключно за рецептом лікаря, витік препаратів, що мають наркотичну дію, із легального обігу мінімізовано. Там кажуть про  епізоди зловживань, ми ж можемо говорити про систему безконтрольності цього процесу. ВЗ Чому ж не контролюєте? — На  жаль, сьогодні більшість комбінованих препаратів не  потрапляють під наркоконтроль, адже вони

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


ПРОДАВАТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ? не є наркотиками  — у  них містяться речовини, якими людина з адекватною поведінкою не зловживатиме і навіть не вживатиме їх без потреби. Так, вони можуть мати побічну дію, але терапевтична доза не  завдає шкоди здоров’ю, а  от  наркозалежну особу ця дія не  цікавить або ж цікавить якраз у  протилежному напрямку. Ті ж безневинні на перший погляд кодеїновмісні засоби від кашлю. Чи, приміром, очні краплі Тропікамід — останнім часом вони стали дуже популярними у  наркозалежних осіб, які додумалися вводити їх ін’єкційно (до  речі, часто для підсилення дії метадону, який вони отримують як замісну терапію). Краплі начебто продають за  рецептами, але чомусь закуповують їх ящиками. Таких препаратів, які «працюють» на підвищення дії наркотиків або на усунення симптомів, пов’язаних із їх вживанням, десятки. І наша служба не  може їх контролювати. ВЗ Як  же закрити аптечне віконце перед наркоспоживачем? — А  чому ви вважаєте, що таке віконце відкрите лише в  аптеці? У  нашій країні до  кінц я не  ві дстежений (а тому і не перекритий) витік таких препаратів, не  доходячи до аптеки (приміром, через підставні фірми). Держлікінспекція певним чином впливає на  цей процес, але систем у мож на подолати лише іншою системою. Сподіваюся, найближчим часом в Україні буде створено чітку систему контролю, яка не допустить нелегального обігу фармпрепаратів. Поки що наш фармринок працює хаотично. Свідчення тому — заяви правоохоронних органів про зловживання препаратами, які часто навіть не були в аптеці. З іншого боку — скарги лікарів на  те, що онкологічним хворим і хоспісній медицині не вистачає наркотичних засобів (за даними ВООЗ, Україна посідає одне з останніх місць за  їх забезпеченістю). На жаль, ніхто не проводить системних досліджень, яка

кількість таких препаратів потрібна, щоб забезпечити усіх, хто їх потребує за медичними показами. Комбіновані препарати в  Україні взагалі контролюються тільки на етапі ввезення, а  от  прослідкувати, скільки їх реалізовано через аптеки, скільки запасів залишилося і скільки їх пішло у незаконний обіг — це і є системний контроль, який у нас не проводиться. ВЗ А ввозимо багато? — Останнім часом кількість ввезення комбінованих препаратів (не тільки кодеїно-, а й морфіно-, ефедриновмісних) на територію України збіль-

ТОЧК А ЗОРУ Володимир ЯРИЙ, головний позаштатний спеціаліст ГУОЗ м. Києва за спеціальністю «Наркологія», головний лікар Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» – Про те, що аптечна наркоманія – дуже поширене явище, свідчить хоча б той факт, що впродовж останнього року майже більше половини хворих, які зверталися до нашої лікарні, вживають препарати, які проходять через аптечну мережу. Понад 30% із них окрім ін’єкційного прийому опіовмісних речовин такими препаратами підсилюють дію наркотиків чи пролонгують її. Раніше з цією метою використовували димедрол, нині його неможливо придбати через аптеку, тож наркозалежні особи знайшли «альтернативу»: ліки, які відпускають без рецепта, – очні краплі Тропікамід і Мідріацил. Ми повинні йти шляхом більшості країн Європи, де окрім засобів особистої гігієни в аптечній мережі без рецепта лікаря практично нічого не можна придбати. Хоча зрозуміло,

що виписування рецептів буде значним навантаженням на лікарів сімейної медицини, дільничих терапевтів, але це єдиний спосіб подолання аптечної наркоманії і водночас збереження доступності ліків для тих, хто їх потребує. Це ж стосується і кодеїновмісних препаратів. Існує значна кількість людей, яким вони потрібні. Однак це не привід заплющувати очі на поширеність немедичного застосування таких ліків. Із кодеїновмісних препаратів виготовляють наркотик, який у Росії дістав назву «крокодил», у нас його ще називають «годішка» через те, що жити, приймаючи такий засіб, мало кому щастить більше року. Чим приваблюють такі препарати? Передусім дешевизною і вільним доступом до них, адже завдяки зусиллям правоохоронних органів із наших міст зник героїн і «вуличний» метадон, а от аптек дедалі більшає. Тож аби припинити метаморфози аптечної наркоманії, потрібно запровадити рецептурний відпуску будь-яких форм лікарських засобів.

ТОЧК А ЗОРУ Ігор ЛІНСЬКИЙ, завідувач відділу профілактики та лікування наркоманії ДУ «Інститут неврології психіатрії та наркології» НАМНУ, доктор медичних наук – Ситуація докорінно не зміниться, доки ліки у вітчизняних аптеках продаватимуть, як ковбасу в магазині. Більшість препаратів мають відпускатися за рецептом лікаря. Кодеїновмісні засоби – також. А порушення цього правила повинне каратися: перший раз відчутним штрафом (бо нині штрафи за подібні порушення смішні, вони компенсуються продажем наступної упаковки!), наступного разу – позбавленням аптеки ліцензії без права відновлення, а для провізора – забороною працювати на цій посаді. Також має бути єдина форма рецепта на будь-який препарат (не важливо, чи це антибіотик чи наркотик – лікар, підпис якого стоїть на рецептурному бланку, персонально відповідає за своє призначення). Нині ж існують так звані супер-рецепти на рожевих бланках, на яких лікар виписує наркотичний препарат, і при цьому там мають стояти підписи іншого лікаря, завідувача відділення, головного лікаря закладу, які в очі не бачили хворого! Це ніщо інше як «розмазування» відповідальності. Тому лікарі часто відмовляються виписувати рецепти – подалі від зайвої мороки і в переконанні, що й без них пацієнт купить усе в аптеці. Внаслідок недосконалості рецептурної системи багато онкохворих не мають доступу до знеболювальних. Якщо кодеїновмісні препарати просто ввести до переліку наркотичних, вони перестануть бути доступними для хворих. Свого часу міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук спробував запровадити рецептурний відпуск ліків. Його усунули з

посади через кілька місяців... Пояснити це просто – такий підхід нікому не вигідний. Пацієнт сприймає потребу йти до лікаря за рецептом як перешкоду на шляху пацієнт– провізор, який уже чекає його із розкритими обіймами. Аптекар розуміє, що відміна самолікування знизить обсяги його продажів. Суспільство зрештою повинно вирішити що йому вигідніше: «комфортно» купувати ліки в аптеці і змиритися з аптечною наркоманією чи перейти до прийнятої у цивілізованому світі системи, коли безрецептурно відпускають дуже вузький асортимент ліків (при цьому, наголошую, потрібно уніфікувати і реформувати рецептурну систему). Можливо, це буде не дуже зручно на початку, але інакше аптечну наркоманію не подолати. А доки питання не розв’язується системно, всі грають в одну й ту ж гру. Виробники випускають препарати і роблять вигляд, що це засоби, які не завдають шкоди (хоча, приміром, кодеїн належить до тієї ж групи, що й героїн, метадон, морфін, він діє на опіатний рецептор головного мозку). Через певний час держава «помічає» проблему і запроваджує «драконівські» заходи, але за цей час фармфірми вже встигають випустити кілька нових засобів аналогічної дії. Нещодавно було прийнято рішення обмежити кількість проданих в аптеці упаковок кодеїновмісних препаратів в одні руки. Але це рішення суттєво не вплине на ситуацію – поки що фінансові інтереси перемагають, і в цьому корінь зла. В принципі, в усьому світі фармринок процвітає (у кілька разів краще, ніж вітчизняний), при цьому не порушуючи закону, розвиваючись на принципах конкуренцій, а не наживаючись на проблемах.

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення «Реформування санепідслужби: бути чи не бути?» Чекаємо ваших листів на адресу: м. Київ, 03179, вул. Уборевича, 19-А, офіс 3, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

шилися приблизно втричі — їх не квотують і не обмежують. Та й вітчизняні фармпідприємства виробляють такі ліки. Відтепер наша служба спільно з Держмитницею, Держлікінспекцією і МВС відстежуватиме, скільки таких препаратів буде ввезено і куди вони «ідуть» по ланцюжку. Це потрібно робити не епізодично, приміром, реагуючи на тривожні сигнали правоохоронних органів щодо зловживань тими чи тими препаратами, а систематично, щорічно, щоб знати, які групи і які форми ЛЗ потрібно завозити, які виробляти на території держави, щоб не  було перенасичення ринку, яке неодмінно призводить до нелегального збуту. ВЗ У минулому році було прийнято нові ліцензійні умови щодо оптово-роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Це не допомогло? — Нові умови передбачають контроль за дистриб’юторами, виробниками, але основний акцент у них зроблено на санітарні норми, правила зберігання ліків, а от прописані там  норми відпуску й обліку — «слабка ланка». Напівміри ніколи не давали належних результатів. Тож вважаю, що і заходи щодо обмеження відпуску кодеїновмісних препаратів в аптеках (не більш як 2 упаковки) кардинально не змінять ситуації. За часів перебудови так само обмежували продаж алкоголю. І чим це закінчилося? Стрімким ростом наркоманії! ВЗ А  ще вирубували під корі н ь з ло… у  ви гл я д і виноградників. — Одними заборонами нічого не досягнеш. Давайте заборонимо продаж кодеїновмісних сиропів від кашлю! Як свого часу вилучили із законного обігу трамадол, внаслідок чого хворим він став недоступним, а наркозалежні все одно його знаходили. Адже найчастіше цей препарат до аптек практично не доходив, оптом ішов у  тіньові структури і розповсюджувався серед певних категорій населення з-під поли. Сьогодні те ж саме можна сказати про кодеїновмісні засоби. Заборони можна довести до абсурду — чому не обмежити продаж води, адже вона також потрібна для виготовлення наркотиків кустарним методом. «Рубання з плеча» призведе до  розквіту контрабандного завозу заборонених препаратів і до їх здорожчання на незаконному ринку. До  розв’язання проблеми потрібно підходити збалансовано. Тобто контролювати не лише дві точки — ввезення і продажу (в аптеці), а й увесь ланцюг просування комбінованих препаратів, щоб ліквідувати всі лазівки. Матеріал підготувала Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

5

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

21 вересня 2012 року


СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

21 вересня 2012 року

ПОРТРЕТ МЕДСЕСТРИ В ІНТЕР’ЄРІ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ Ми багато говоримо і пишемо про сімейних лікарів, а чомусь поза увагою – сімейне сестринство. Яка його роль у процесі лікування і профілактики захворювань, у реформуванні галузі? На що здатна сестричка загальної практики? Ці та інші актуальні нині питання наш кореспондент попросив висвітлити авторитетних фахівців різного рівня. Слово головному позаштатному спеціалісту МОЗ України зі спеціальності «загальна практика–сімейна медицина», доктору медичних наук Ларисі МАТЮСІ. Доктрина ВООЗ — це і для нас — Доктрина ВООЗ «ХХІ століття — століття сімейної медицини» — давно стала надбанням високорозвинених країн Заходу. В Україні її теж варто якнайшвидше запроваджувати у життя. Адже надання переваги спеціалізованій медичній допомозі у нас призвело до того, що дільничний лікар перетворився на  диспетчера для вузьких спеціалістів, а медсестра, котра працює з ним, — на пасивного виконавця його доручень. Вона практично не  займається плануванням своєї роботи. Так, окремі амбулаторії, центри сімейної медицини, як і коледжі, немало зробили, аби йти в ногу з часом, але загальна картина по Україні могла б бути ліпшою. Навіть саме поняття «сімейна медсестра» у  нас досі не  має широкого вжитку. Якщо сімейних лікарів державі потрібно десь понад 25 тисяч, то потреба у сестрах удвічі більша, а їх у нас ще дуже мало. Та якби справа була лише у кількості! Не менший розрив і в якості. Спробуймо намалювати портрет сестри нового типу. Від своєї колеги, котра працює у терапевта чи педіатра, вона відрізняється уже тим, що має тісний контакт із сім’ями пацієнтів, отже повинна досконало володіти комунікативними навичками, адже довіра пацієнта і його задоволеність послугами — це основне для первинної ланки. В амбулаторії сімейна медсестра — член команди медпрацівників. Кожен із них має свої, чітко окреслені функціональні обов’язки, а разом вони працюють на якість медичної допомоги — зниження захворюваності, раннє виявлення патології. Тобто це робота з чітко вираженою профілактичною спрямованістю. Саме сестрі загальної практики сьогодні відводиться ключова роль у  медико-соціальній допомозі людям похилого віку, пацієнтам із хронічними захворюваннями, інкурабельними та помира-

6

ючими хворими. Сестра має приймати самостійні рішення у разі надання допомоги цим категоріям населення. А також вести долікарський прийом пацієнтів, отже мати якомога повнішу інформацію про членів сім’ї, хронічні та спадкові захворювання, наявні фактори ризику, оскільки саме на рівні сім’ї закладається здоровий спосіб життя. А хто як не сестричка дасть пораду жінці щодо здорового харчування родини, навчить своїх пацієнток самообстеження молочної залози, користування глюкометром і небулайзером хронічно хворих на діабет та бронхіальну астму? Це важливо ще й тому, що санітарноосвітня робота у нас не вважається дуже потрібною. Слово «профілактика» втратило свою сутність і зміст. Принагідно зазначу, що у високорозвинених країнах Заходу суттєвого зниження смертності вдалося досягти в основному за рахунок зменшення нових випадків захворюваності, а не завдяки поліпшенню якості лікування хворих. Як бачимо, від цієї категорії медпрацівників вимагається багато, але відповідно їм потрібно і дати. Передусім належні знання. Дуже вагомою складовою підготовки середнього медперсоналу загальної практики є оволодіння практичними навичками, в тому числі і навичками консультування, залучення до співпраці пацієнтів стосовно поліпшення їх здоров’я, організації школи для хронічно хворих та ін. Чинна ж нині система підвищення кваліфікації середньої ланки не може у повному обсязі забезпечити якісну перепідготовку медсестер через брак педагогічних кадрів із цієї спеціальності, оскільки наукову дисципліну «загальна практика — сімейна медицина» затверджено в Україні нещодавно і викладачів із таким фахом вкрай недостатньо й у вишах, і в коледжах. Отож слід було б активніше залучати до фахового зростання сімейного сестринства висококваліфікованих фахівців інсти-

тутів післядипломної освіти, створювати медичні школи при професійних асоціаціях. На  мою думку, доцільно було  б запровадити систему безперервної сестринської освіти — на дійний ш лях до  підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня середнього персоналу, залучити сімейних лікарів до викладання медичним сестрам у навчально-тренінгових центрах, які планується створити на базі Центрів сімейної медицини. Чим пояснити відставання нашої держави від розвинених країн світу у розвитку сімейного сестринства? Традиційними уявленнями про медсестру як технічного виконавця волі лікаря, недооцінкою наукових принципів у питаннях управління, в організації праці, фахової підготовки сестер, а ще й неадекватністю розміру заробітної плати, ізольованістю впродовж десятиліть від кращого досвіду зарубіжжя. Сучасний підхід до справи дасть змогу поліпшити рівень медичної допомоги населенню, а тісний контакт між лікарем, сестрою та пацієнтом піднесе на новий якісний рівень фах сестри, дозволить сповна використати творчий потенціал професії. Невикористані можливості в Україні є, і їх потрібно поставити на службу реформування галузі. Вочевидь потрібне здійснення заходів, без яких неможливо буде просуватися вперед. А саме: сформувати в Україні сімейну медицину як окрему наукову дисципліну, сімейне сестринство має викладатися як навчальний розділ післядипломної освіти. На часі — впровадження чіткої системи управління професійною діяльністю медичної сестри, визначення показників якості її роботи. Давно вже час подбати і про  соціальний статус медичної сестри як самостійної одиниці в  системі охорони здоров’я: підвищити заробітну плату, забезпечивши таким чином належне матеріальне заохочення, надати соціальні

пільги, на які наші славні трудівниці цілком заслуговують.

про все те нове, що з’являється у світовій медицині.

Бракує знань? Додамо

«Сестричка? Це моя колега…»

Людмила БАБІЙ, заступник директора з післядипломної освіти Київського медколеджу ім. Гаврося. — Не стану багато говорити про функціональні обов’язки медсестри нового типу — вони на порядок вищі, аніж на традиційній терапевтичній дільниці. Нині потрібна фахова підготовка зовсім іншого рівня. Ми ж у коледжі займаємося не лише підготовкою, а й підвищенням кваліфікації кадрів середньої ланки для медицини загальної практики. Післядипломне навчання провадиться на  основі навчальної програми, затвердженої Міністерством охорони здоров’я  України. Програма враховує сучасні вимоги до молодших спеціалістів, зарубіжний досвід, слабкі сторони традиційної підготовки медсестер. Новим є спрямованість слухачів на  профілактику, адже сестра сімейної медицини має проводити й профілактичну роботу у  сім’ях, серед своїх пацієнтів, бути у цьому активним помічником лікаря. Наші слухачі здобувають знання, яких їм не  давали за  старих часів: психології, комунікації, інформатики та інші. Розширено діапазон і суто медичних знань. Теоретичні заняття доповнюються й закріплюються практичними. Слухачі проходять практику в амбулаторіях сімейного типу, з якими ми співпрацюємо. Поєднання теорії і практики дає гарні результати. Відрадно, що наші організатори охорони здоров’я усвідомлюють пріоритетне значення кадрового забезпечення, що ґрунтується на сучасних, під-

Олена ІЛЮШИНА, завідувачка поліклініки сімейної медицини «Корчувате» м. Києва. — Нове у системі охорони здоров’я  породжує нове й у  відносинах між працівниками. Приміром, у медицині загальної практики зовсім інший погляд на представників середньої ланки, що зумовлене значно меншим розривом у фаховій підготовці між тими й тими, ширшим колом виконуваних медсестрами функціональних обов’язків. Тепер чуєш, як лікар звертається до  своєї помічниці: «Привіт, колего». Ось приклад із власного досвіду: у випадках, коли у домашньому стаціонарі за старих часів працював лікар, сьогодні достатньо вже й підготовленої за сучасною навчальною програмою медсестри. Вона ж стала надійним помічником лікаря й у проведенні профілактичних заходів. Розширилися її функції і в лікувальній роботі, оскільки має знання з неврології, кардіології, офтальмології та деяких інших спеціальностей, здатна провести й призначені лікарем фізіотерапевтичні процедури вдома у хворого, отож йому не доведеться їхати до амбулаторії. Нам поталанило із місцевою владою, яка дбає про впровадження сімейної медицини та сестринське кадрове забезпечення. Наша поліклініка має три нових амбулаторії загальної практики, це просторі приміщення, оснащені сучасним обладнанням. Амбулаторії розташовані таким чином, аби населенню було зручно до них діставатися. А незабаром буде відкрито й четверту амбулаторію. На першому поверсі розміститься медична частина, а на другому — житло для лікаря та медсестер. Однак є і проблеми, і я скажу про них, оскільки вони притаманні багатьом медичним закладам нового типу. Маю на увазі кадрове забезпечення сімейного медсестринства. У галузі відчувається дефіцит по-новому пі дготовлених молодших фахівців. Спостерігаємо й диспропорцію у перепідготовці лікарів та молодших фахівців: до  послуг лікарів — інститути, академії післядипломної освіти, сучасні навчальні програми, нові навчальні технології. Заклади охорони здоров’я  відправляють лікарів на навчання тисячами, а що мають у цьому плані медичні сестри, роль яких неухильно зростає? Набагато менші можливості фахового удосконалення. Зі старими стереотипами та поглядами на роль і місце молодших фахівців нам слід кінчати — того вимагає час.

У Великій Британії більшість сімейних медсестер отримують диплом магістра. Термін навчання такого фахівця – 4 роки і більше. вищених вимогах. Ось хоча б така статистика: якщо у 2008 році ми у коледжі перепідготували всього 13 медсестер сімейної медицини, то  уже у 2012-му — 79, а в наступному, як видно із заявок, що надходять від закладів охорони здоров’я, їх буде не  менш як 150. Тісна співпраця з Головним управлінням охорони здоров’я міста сприяє позитивним зрушенням. Бажано було  б, аби у  медичні коледжі протоптали стежину й науковці, фахівці найвищої кваліфікації, люди на йбі льш поінформова ні

Підготував Василь КАЛИТА, »ВЗ»

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

21 вересня 2012 року

РІВНЕНЩІНА

БРАХІТЕРАПІЯ –

СПАСІННЯ ДЛЯ ОНКОХВОРИХ

Н

ещодавно в Рівненському обласному онкологічному диспансері (РООД) відновив роботу кабінет брахітерапії. Після вимушеної трирічної перерви, зумовленої виходом із ладу обладнання, медики знову отримали можливість надавати своїм пацієнтам якісну медичну допомогу сучасного рівня. До речі, в РООД працює апарат брахітерапії Nucletron виробництва Нідерландів, версія — HDR-V3. Сьогодні це надсучасне потужне обладнання, яке у всьому світі вважається «золотим» стандартом радіології. В Україні наразі це єдиний працюючий апарат такого класу. У Рівненському обласному онкодиспансері він з’явився ще у січні 2008 року, відтоді тутешні фахівці й почали опановувати метод брахітерапії. І, за їхніми словами, він цілком виправдав їхні сподівання на хороші клінічні результати. Брахітерапія, або як її іще називають контактна променева терапія, за  словами завідувача відділення променевої терапії № 2 РООД Миколи Марченкова, є нині одним із оптимальних рішень для лікування пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями різних органів. Але найчастіше її застосовують у лікуванні онкопатології піхви, тіла і шийки матки, прямої кишки, стравоходу, носової порожнини, носоглотки та ін. Суть цього виду радіотерапії полягає в локалізованому впливі доз опромінення на уражений пухлиною орган. — Брахітерапія — це процедура імплантації в порожнини тіла пацієнта радіоактивних джерел, і, зокрема, як у нашому випадку — іридію, — розповідає Микола Олексійович. — При цьому ми маємо можливість підвести джерело безпосередньо до пухлини, даючи на  неї більше променеве навантаження і мінімізуючи тим самим опромінення та ушкодження навколишніх тканин. Це — одна з вагомих переваг цього методу. Варто також зауважити, що під час процедури брахітерапії всі маніпуляції з пацієнтом проводяться поза раді-

аційним полем. Радіоактивне джерело жодним чином не торкається слизової оболонки. Воно ізольоване в капсулі, яка знаходиться в  захисному сейфі у головці апарата. Спочатку в порожнину тіла пацієнта вводиться і фіксується дуже тоненький полий апліка-

Процес брахітерапії повністю автоматизований і здійснюється за допомогою досконалих інноваційних медичних технологій. Комп’ютеризована плануюча система дає змогу грамотно й точно розрахувати потрібну лікувальну дозу опромінення залежно від виду злоякісного новоутворення, локалізації і стадії захворювання, анатомічних особливостей пацієнта тощо. Отож, цей метод дає змогу пацієнтам уникнути багатьох негативних наслідків, які виникають у разі застарілих форм променевої терапії. До всього, кабінет брахітерапії оснащено системою відеоспостереження Завідувач відділення променевої терапії № 2 РООД Микола Марченков у кабінеті брахітерапії

тор. Лише після цього його під’єднують до головки апарата гнучкими шлангами, і натисканням кнопки в канал аплікатора подається іридій. Таким чином проводиться опромінення, яке знищує ракові клітини. До слова, спектр випромінювання і розподіл дози від іридію дещо кращий, ніж в інших радіоактивних джерел, наприклад, цезію, кобальту та ін. Під час відповідних розрахунків крутий спад дози призводить до того, що радіація зникає вже за кілька сантиметрів від аплікатора. Тоді як під час застосування інших ізотопів — кобальту чи цезію — радіаційний вплив на тканини значно більший і поширюється на значно більшу відстань.

та аудіозв’язку, що дозволяє фахівцям контролювати стан пацієнта під час процедури. Сеанси брахітерапії проводяться зазвичай в амбулаторних умовах і тривають кілька хвилин, після чого пацієнти можуть повертатися додому. Курс лікування, залежно від особливостей захворювання, — від 3 до 6 процедур. Як свідчать науковці, після лікування брахітерапією у більшості хворих не проявляються рецидиви захворювання протягом 10 років. Рівненські фахівці поки що не можуть цього підтвердити, адже їхній досвід застосування методу ще не такий тривалий. Утім, за словами Миколи Марченкова, ті пацієнти, які пройшли курс лікуван-

ДОНЕЧЧИНА

Ш

8

Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», м. Рівне

Х АРКІВЩИНА

УНІКАЛЬНУ ЛІКАРНЮ БУДЕ ЗБУДОВАНО ахтарський Донецьк приступив до реалізації масштабного проекту зі створення лікарні швидкої медичної допомоги. Про це йшлося на нараді, що відбулася у Донецькій облдержадміністрації. — Щоб побудувати лікарню, якій немає аналогів не лише в Україні, але і в Європі, перш за все потрібно залучити кваліфікованих фахівців, вивчити кращі світові практики, впровадити оптимальну для регіону модель, — зазначив у ході наради голова Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький. За його словами, під час зведення лікарні, яка зможе обслуговувати жителів не тільки Донецької, але й сусідніх областей, широко використовуватиметься державно-приватне

ня брахітерапією у 2008-2009 роках і періодично приходять на огляд до лікарів, добре почуваються і живуть повноцінним життям. Водночас кількість онкологічних хворих, які потребують сучасного лікування, на жаль, не зменшується. Щодня рівненські фахівці проводять від 6 до  15 сеансів брахітерапії. Як пояснив завідувач, їхня кількість залежить від стану радіаційного джерела, яке дуже швидко втрачає свою активність. Так, якщо в перші дні його роботи процедура триває всього 1,5-2 хвилини, то в кінці життєвого циклу джерела — 10-15 і більше. Період напіврозпаду джерела іридію становить 90-92 дні, після яких його потрібно замінити. — Це чи не  єдиний недолік джерела іридію: воно потужне, має хороший спектр і дозований розподіл, але швидко втрачає потужність, — зауважує Микола Марченков. — Втім, зважаючи на клінічний лікувальний ефект, іридієве джерело все ж значно перевершує витриваліші і, можливо, більш економічно вигідні кобальтові та цезієві джерела. Треба сказати, що на даний час кабінет брахітерапії Рівненського онкодиспансеру радіоактивними джерелами забезпечений. У цьому медикам допоміг фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», який, до речі, окрім джерел придбав для кабінету й інше обладнання. А  саме: цифрову рентгенодіагностичну систему «С-арка» для контролю положення аплікатора в тілі пацієнта, рентгенопрозорий стіл, каталку, медичні меблі, інструментальні столики, хірургічну лампу та ін. Крім цього, задля психологічного комфорту пацієнтів на стелі кабінету виготовили чудове світлове панно. Тож тепер під час процедури хворі дивитимуться не на білу стелю, а милуватимуться блакитним небом та гілочками із зеленим листям. Найближчим часом медики очікують ще на  нову плануючу систему, розширення номенклатури наявних аплікаторів та нових рентгенопрозорих аплікаторів, також придбаних за сприяння Фонду. А на перспективу вони планують дооснастити кабінет, аби запровадити в  РООД лікування методом брахітерапії захворювань м’яких тканин, і насамперед молочної залози та простати.

фінансування, а також допомога благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». У Донецькій області вже створено робочу групу з будівництва майбутньої лікарні. До неї увійшли представники обласної держадміністрації, обласної ради, фонду «Розвиток України», а також експерти-медики. Фахівці вважають, що концентрація у спеціалізованій лікарні тих служб, на які приходиться виконання найбільшої кількості екстрених медичних втручань, дасть змогу поліпшити якість і доступність швидкої меддопомоги, по яку тільки в минулому році звернулися 1 мільйон 185 тисяч жителів області. Микола СТОЛЯРОВ, власкор «ВЗ», м. Донецьк

ПЕРЕВАГИ ГРУДНОГО ВИГОДОВУВАННЯ

К

руглий стіл, присвячений цій актуальній темі, було організовано у Харкові за ініціативою департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради (директор — Ю. Сороколат). У ньому взяли участь фахівці різних галузей науки та доказової медицини — акушерства, гінекології, педіатрії, терапії, неврології, соціології, а також представники громадськості, ЗМІ, і, власне, майбутні мами та матері-годувальниці. Прийшли навіть небайдужі батьки, дружини яких вигодовують немовлят. Доповіді Олени Гаркуші — заступника головного лікаря міської дитячої поліклініки № 14, та Лариси Колодяжної —

лікаря-акушера-гінеколога міського пологового будинку № 1, зацікавили присутніх наведеними фактами. Приміром, про те, що грудне молоко містить понад 400 цінних компонентів, кожен із яких має власну унікальну функцію, наприклад: «відповідає» за формування сітківки ока, засвоєння кальцію, розщеплення жирів, знищення хвороботворних бактерій тощо. За розвиток та регуляцію такої важливої для людини системи як нервова відповідають опіоїдні пептиди групи казаморфінів (пептидні біорегулятори), що теж містяться у молоці. Нарешті, там є антитіла, що нейтралізують ВІЛ. І головне — діти, вигодувані материнським молоком, мають IQ на 10 пунктів вище, у них гостріший зір та ліпший слух, досконаліша імунна система. Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ЛІКАР ДЛЯ УВ’ЯЗНЕНИХ – БІЛЬШЕ НІЖ ЛІКАР

У

суспільстві про тюремних медиків знають мало. Та й у ЗМІ про них згадують не часто. Більше пишуть про видатних кардіохірургів чи трансплантологів. Утім, тюремні медики, наче бійці невидимого фронту — вони рятують людські життя, часто покладаючись лише на власні сили. Збаразька виправна колонія ВК-63 — єдина в Україні установа для жінок, де функціонує туберкульозна лікарня. З усієї країни сюди доправляють засуджених, хворих на туберкульоз. Лікарня має власну сертифіковану лабораторію, рентген-кабінет та кабінет функціональної діагностики, аптеку. Медичну допомогу недужим тут надають згідно із затвердженими ВООЗ короткотривалими стандартизованими схемами лікування (з індивідуальною корекцією). — На стаціонарному лікуванні впродовж року у нас перебуває майже 200 хворих, кожен десятий із них має відкриту форму туберкульозу, — розповідає начальник міжобласної спеціалізованої туберкульозної лікарні для жінок Ігор Нитка. — Цьогоріч 185 жінок одужали і повернулися для відбування терміну покарання в інші виправні заклади. Але вони під диспансерним наглядом ще перебуватимуть упродовж двох років, отримуватимуть протирецидивне лікування і дієтичне харчування. Наша служба працює в єдиній системі координат МОЗ України. Тож коли людина ще не зовсім одужала, а час звіль-

нення з місця ув’язнення вже настав, ми надсилаємо повідомлення у державний заклад охорони здоров’я за місцем проживання хворого. Відтак місцеві лікарі ставлять такого пацієнта на диспансерний облік, щоб забезпечити йому подальший медичний нагляд. Щокварталу до тублікарні приїздять фахівці обласного тубдиспансеру, оглядають хворих, надають методичну допомогу місцевим фтизіатрам. Не оминають лікарню й науковці Тернопільського медуніверситету — професори Михайло Андрейчин, Василь Копча, Наталія Васильєва. Лікарня може похвалитися сучасним медичним обладнанням. Упродовж останніх років тубдиспансер отримав кардіограф-спірограф, УЗД-апарат, лабораторні обладунки — жарові шафи, холодильники. Особлива гордість — новий італійський рентген-апарат «Меркурій-322», вартість якого сягає 980 тисяч гривень. Таких апаратів в Україні усього чотири. Усе це — результат наполегливої праці колективу установи ВК-63, який очолює полковник внутрішньої служби Олександр Ретюк. За словами керівника закладу, тублікарня нині достатньо забезпечена препаратами для лікування туберкульозу, а от так званих «соматичних» ліків не вистачає, на них у місяць виділяється лише 10 тис. гривень, а ще потрібні плівка для рентгенапарату, реактиви для проведення лабораторних досліджень. Отож, у тублікарні активно шукають благодійників, які б

Начальник міжобласної спеціалізованої туберкульозної лікарні для жінок Ігор Нитка

могли пожертвувати кошти для недужих ув’язнених. — Кандидатів у меценати під час передвиборчої кампанії у нас хоч відбавляй, — каже Олександр Ретюк. — А завершуються вибори, закінчуються й обіцянки, люди неохоче допомагають тим, хто переступив межу закону. Тому змушені обходитися коштами, які заробляють ув’язнені на наших виробничих підприємствах. Грошей зі спецфонду не вистачає на найпотрібніше, немає чим оплатити комунальні платежі. І нині колонія боргує чималу суму за використаний газ. Для нас це проблема, і без допомоги з боку держави ми її не розв’яжемо. Щоправда, впродовж кількох років ми власними силами спромоглися створити доволі комфортні умови перебування засуджених — зробили євроремонт у приміщеннях тублікарні, житлових корпусах, де мешкають жінки, побудували лазню із санпропускником та кімнату для прання білизни, є навіть перукарня для засуджених.

Для харчування пацієнток тублікарні виділяють щодня на одну особу 22 гривні (у них — посилене харчування, щодня отримують додаткову кількість овочів і фруктів, молоко, масло, шоколад і рибу) — це дещо менше, ніж було 2-3 роки тому, але у державних закладах охорони здоров’я ця цифра значно нижча. А найболючішою є проблема з медичними кадрами — у колонії їх не вистачає, а вакантні місця є постійно. І це при тому, що у в’язниці фіксуються тривожні цифри захворюваності на тяжкі та невиліковні хвороби. У більшості пацієнтів тублікарні діагностують супутні патології: серцеву, ниркову та легеневу, недуги печінки, гостре порушення мозкового кровообігу. Зазвичай «у ногу» з туберкульозом іде СНІД, більшість хворих на сухоти — носії ВІЛ-інфекції. Однак випускники медичних університетів не поспішають обіймати вакантні посади у виправних установах, якщо ж затримуються, то не надовго. Серед причин — відсутність стимулів і пільг, велика різниця в оплаті праці лікарів атестованого складу та вільнонайманих фахівців (атестований склад отримує лише 7,5% надбавки за шкідливі умови праці, тоді як «вільнонайманець» значно більше). — Не є таємницею, що лікарів нашій медичній службі бракує, але той склад, який маємо нині, це професіонали своєї справи, висококласні фахівці, — стверджує Олександр Ретюк. І доказом його слів є професійне визнання медиків цього лікувального закладу на всеукраїнському рівні. Дерматовенеролог Лариса Прус на фінальному етапі конкурсу «Кращий за про-

фесійною майстерністю працівник Державної кримінально-виконавчої служби України» посіла перше місце. А начальник туберкульозної лікарні Ігор Нитка пройшов конкурсний відбір для навчання спеціалістів із фтизіатрії (його організував фонд «Схід-Захід» за підтримки уряду Нідерландів) та отримав звання національного тренера з навчань щодо профілактики туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. Нещодавно він за сприяння доброчинних фондів Ріната Ахметова та міжнародних організацій поїхав на стажування в м. Тарту (Естонія). Кваліфіковані, досвідчені лікарі працюють і в медчастині Збаразької виправної колонії № 63. П’ятнадцять років тому після закінчення медінституту сюди прийшла Світлана Середюк. Нині вона обіймає посаду начальника медчастини, дослужилася до звання майора внутрішньої служби. Віддана своїй справі і Людмила Винничук. Практичний досвід здобула на посаді сімейного лікаря у сільській лікарській амбулаторії на Збаражчині. Кілька років працювала у медичній частині виправної колонії на посаді інфекціоніста, потім пройшла курси спеціалізації — нині вона для лікарні фахівець широкого профілю. Її цінують і колеги, і підопічні. За кожною історією хвороби ув’язнених пацієнтів криється складна, а почасти і трагічна доля. Життя цих людей схоже на суцільну чорну смугу. І щоб у ній з’явилися світлі пробіли, потрібно, аби поряд був той, хто подасть руку допомоги. Якщо це людина у білому халаті, вона — більше ніж лікар. Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ» м. Тернопіль

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

З

авдяки новому високотехнологічному обладнанню у Дніпропетровській обласній клінічній офтальмологічній лікарні у 25 разів прискорилася швидкість діагностування пацієнтів. Дніпропетровська обласна клінічна офтальмологічна лікарня (КЗ «ДОКОЛ») протягом 2010-2012 років отримала нове високотехнологічне діагностичне обладнання, зокрема: комп’ютерний аналізатор поля зору, автоматичний проектор знаків, кисневий вологовідокремлювач, систему інтенсивної терапії для новонароджених, а також ретинальну камеру для раннього виявлення уражень сітківки новонароджених. Високотехнологічне обладнання дає змогу лікарям КЗ «ДОКОЛ» за 1,5-2 годи-

ДИВИМОСЯ УПЕРЕД

ни поставити діагноз будь-якої складності, на що раніше витрачалося близько 2-3 днів. Наразі завдяки пришвидшенню діагностування поліклінічне відділення Дніпропетровської обласної клінічної офтальмологічної лікарні приймає удвічі більше пацієнтів, ніж два роки тому: консультативно-діагностичний прийом у 2010 році пройшли 22,7 тис. пацієнта, у 2011 — майже 40,5 тис. Лише за 7 місяців нинішнього року цей показник склав понад 20,5 тис. пацієнтів.

«Завдяки сучасному медичному обладнанню в поліклінічному відділенні впроваджено принципово нову схему амбулаторного прийому та проведення діагностики пацієнтів на рівні світових стандартів. Введено в роботу електронну систему обліку даних пацієнтів, що дозволило значно прискорити прийом хворих та ефективно використовувати можливості офтальмологічного діагностичного обладнання», — сказав директор Дніпропетровської обласної

клінічної офтальмологічної лікарні Валерій Сердюк. Дніпропетровська обласна клінічна офтальмологічна лікарня — медичний заклад третинного (найвищого) рівня, тобто сюди потрапляють пацієнти з найважчими випадками захворювань очей. У КЗ «ДОКОЛ» впроваджено високотехнологічні методики, які розробили лікарі цього медичного закладу та провідні офтальмологи світу. Зокрема, застосовуються такі новітні методи діа-

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

гностики захворювання очей у дітей та дорослих як безконтактне та безболісне вимірювання внутрішньоочного тиску для ранньої діагностики глаукоми; оптична когерентна томографія сітківки та зорового нерва, що дає змогу на ранніх стадіях виявляти патології та ураження очей; автоматичний розрахунок штучного кришталика для досягнення найбільшої чіткості зору прооперованих пацієнтів тощо. Впроваджені також сучасні оперативні методи лікування очної патології у дітей та дорослих, що значно зменшують хірургічну травматизацію ока та скорочують період реабілітації. Наразі час перебування прооперованих пацієнтів у стаціонарі в середньому становить близько 5,5 дні (раніше — майже 8). У Дніпропетровській обласній клінічній офтальмологічній лікарні функціонує потужне дитяче відділення, де надається спеціалізована допомога пацієнтам від народження до 18 років. Тут виконують на рівні світових стандартів операції в разі травм ока, відшарування сітківки, глаукоми, катаракти, далекозорості тощо. За  допомогою апаратного комплексу «Амбліокор» застосовується принципово новий метод лікування косоокості, амбліопії, ністагму. Минулого року у відділенні проліковано 1512 дітей, а за 7 місяців нинішнього — 900 дітей. Управління преси та інформації Дніпропетровської ОДА

9

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

21 вересня 2012 року


НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

21 вересня 2012 року

РЕНЕСАНС ЯДЕРНОЇ МЕДИЦИНИ За більшості різновидів злоякісних новоутворень відсоток виживання хворих під час визначення діагнозу і лікування на першій стадії становить 92%, на другій — 88, на третій — 42, на четвертій — 13%. У США і країнах Європи, незважаючи на дороговартісність ПЕТ-установок, впевнено реалізують плани спорудження ПЕТ-центрів із розрахунку 1 центр на 1 млн населення. В Україні таких центрів поки що два. Втім, для нашої країни це надзвичайно актуальна проблема — кожен третій онкохворий помирає протягом першого року захворювання, що в кілька разів перевищує показники розвинутих країн. Причина — несвоєчасне звернення пацієнтів до лікаря, а також відсутність умов для сучасного рівня точної діагностики і лікування на ранніх стадіях. Запровадження в Україні ПЕТ-технологій викликало підвищений інтерес до нового методу діагностики. Передусім в онкології. Про перспективи розвитку ПЕТ-технологій в Україні — наша розмова з директором Інституту ядерної медицини та променевої діагностики НАМН України, завідувачкою кафедри променевої діагностики НМАПО ім. П. Л. Шупика, членом-кореспондентом НАМНУ, професором Іриною ДИКАН. ВЗ У чому унікальність ПЕТ-технологій? — В основі цього методу лежить можливість за допомогою спеціального детектуючого устаткування (ПЕТ-сканера) відстежувати розподіл в організмі біологічно активних сполук, мічених позитрон-випромінювальними радіоізотопами. Потенціал ПЕТ значною мірою визначається арсеналом таких сполук — радіофармпрепаратів (РФП). Саме вибір відповідного РФП дає змогу вивчати за допомогою ПЕТ такі різні процеси як метаболізм, транспорт речовин, ліганд-рецепторні взаємодії, експресію генів тощо. Використання РФП і робить ПЕТ універсальним інструментом сучасної медицини. На сьогодні в ПЕТ здебільшого застосовуються позитрон-випромінювальні ізотопи елементів другого періоду періодичної системи: вуглець-11, азот-13, кисень-15, фтор-18. Останній має оптимальні властивості: найбільший період напіврозпаду і найменшу енергію випромінювання, що дає змогу отримувати ПЕТ-зображення високої контрастності за низького дозового навантаження на пацієнтів. А низька енергія позитронного випромінювання забезпечує високу просторову роздільну здатність зображень. Таким чином, ПЕТ «бачить» у кілька разів ліпше за інші методи — навіть невеликі метастази діаметром у кілька міліметрів. ПЕТ є ефективним методом клінічних досліджень пацієнтів з онкопатологією (рак легень, колоректальний рак, рак молочної залози, голови і шиї, простати, нейроендокринні пухлини, пухлини мозку) — у такий спосіб можна отримати унікальну інформацію про метаболічну активність пухлин, тобто оцінювати ефективність лікування і прогнозувати подальший перебіг захворювання. Окрім того ПЕТ успішно застосовується у сучасній психоневрології і кардіології. Стосовно онкологічної практики, хочу наголосити, що ПЕТ — надзвичайно важливий метод діагностики, але не панацея. ПЕТ не є ранньою діагностикою раку, це не  скринінгова технологія, вона призначена для диференціальної діагностики, визначення поширеності пухлинного процесу та ранньої діагностики рецидиву захворювання. У кожному окремому випадку показання до ПЕТ-досліджень потребують зваженого обґрунтування онкологом та радіологом. Саме тому вживається низка заходів, спрямованих на інформування лікарів (передусім) та пацієнтів про сутність та діагностичну спроможність цього сучасного методу. ВЗ Слова «сучасний метод» наштовхують на асоціацію, що ми знову від чогось відстаємо. — ПЕТ-технології розвиваються давно, понад 50 років. І якщо порівнювати Україну з Європою, Японією, США, дійсно можна стверджувати, що наша країна лише на початку цього перспективного шляху. Однак порівняно, приміром, із Росією ми виглядаємо достойно. І в Росії, і в Україні працює по 2 циклотрони, але у нас (у Київській клінічній лікарні у Феофанії, Київському міському онкоцентрі) вони нові і сучасні — на відміну від тих, що є в Росії. ВЗ А свого часу радіаційні технології в українській медицині були дуже поширені… — У цілому радіологічні технології і зараз в Україні посідають дуже достойне місце. Останні 3-4 роки

10

можна назвати періодом їх ренесансу. Розвиток ядерної медицини сьогодні перебуває під патронатом Прем’єр-міністра України Миколи Азарова і Першого віце-прем’єр-міністра — Міністра охорони здоров’я України Раїси Богатирьової. Передусім це стосується закупівлі діагностичної та радіотерапевтичної апаратури. Незважаючи на фінансово-економічні труднощі — на радіологію кошти виділяються. Держава і НАМНУ закуповують діагностичне та терапевтичне обладнання високого класу для багатьох закладів. Так, певні труднощі існують, але казати, що сьогодні ми перебуваємо в складному або занедбаному становищі, не можна.

ПЕТ не є ранньою діагностикою раку, це не скринінгова технологія, вона призначена для диференціальної діагностики, визначення поширеності пухлинного процесу та ранньої діагностики рецидиву захворювання. Проблеми здебільшого торкаються первинної ланки надання медичної допомоги — там застаріла рентгенологічна та УЗД-апаратура, яка потребує заміни. Але ми дуже сподіваємося, що протягом 2-3 років і цей «парк» буде оновлено, хоча надсучасних і наддорогих апаратів на цій ланці не потрібно. Допомагає розв’язувати проблеми і приватна медицина — у більшості приватних центрів є хороше обладнання та й ціни на обстеження там доступні практично всім категоріям населення. ВЗ Кілька ПЕТ-центрів, що створені в Україні, — крапля в морі. Які перспективи? — МОЗ України формує концепцію розвитку ядерних технологій, відповідно до якої планується створення 6-8 регіональних центрів ядерної медицини. Вони будуть оснащені циклотронами (із розрахунку

6-8 ПЕТ-камер на 1 циклотрон), потужними суперсучасними радіотерапевтичними апаратами для проведення променевої терапії. У  разі погодження Кабміном концепції на наступний рік можливе фінансування спорудження та запуску таких центрів, аби протягом 3-4 років вони вже почали працювати. Поки що ми відчуваємо повне взаєморозуміння із владою у цих питаннях. І підтримку. Скажімо, наш Інститут цьогоріч закуповує ПЕТ-сканер разом із гамма-камерою та комп’ютерним томографом, тритесловий магнітно-резонансний томограф. До речі, за ініціативою Героя України академіка Григорія Бондаря на базі Донецького обласного протипухлинного центру буде споруджено Центр андронної (протонної) променевої терапії (календарний план будівництва вже затверджено). Центр відкриє нові можливості у лікуванні онкологічних захворювань. ВЗ Кажуть, є гостра проблема з кадрами, які могли б забезпечити роботу таких центрів… — А я скажу навпаки — дайте нам апаратуру і ми дамо кадри. Який сенс готувати спеціалістів із ПЕТ, якщо їм не буде на чому працювати?! У нас уже зараз є кадри, є з кого готувати висококваліфікованих фахівців у цьому напрямку і є кому навчати їх (у Києві, Харкові, Запоріжжі). На сьогодні лікарі-радіологи готові працювати з ПЕТ-технологіями — достатньо підвищити їх кваліфікацію. Лікарі, які працюють на КТ або в радіоізотопній лабораторії, освоюють ПЕТ-технології надзвичайно швидко. Існує кадровий дефіцит фізиків та інженерів, адже зарплата технічних співробітників у галузі охорони здоров’я мізерна. 27 вересня в КНУ імені Тараса Шевченка відбудеться великий семінар із підготовки ядерних фізиків. НАМНУ підпише Меморандум з Університетом і на базі нашого Інституту проходитимуть підготовку медичні фізики-ядерники. ВЗ Яким є вклад вітчизняної науки, зокрема очолюваного Вами інституту, у розвиток ПЕТтехнологій в Україні? — Півроку тому на базі нашого Інституту та Київського міського онкологічного центру створено Український науково-практичний центр ПЕТ-технологій. Тому вважаю, що про наші наукові досягнення доречно говорити щонайменше через рік-півтора. Нині фахівці нашого Інституту виконують методичну роботу, накопичують науковий матеріал, вивчають технології. До того ж Інститут уже понад 12 років успішно здійснює поглиблені комплексні обстеження хворих, виконує фундаментальні та експериментальні наукові дослідження разом із науковими закладами НАМН та НАН України, бере участь у розробці нормативних документів, які регламентують діяльність галузі; готує висококваліфіковані кадри за спеціальностями «рентгенологія», «ультразвукова діагностика». Інститут оснащено сучасним діагностичним обладнанням, на якому здійснюється щороку понад 80 тис. обстежень. У відділеннях центру постійно проходять стажування лікарі-радіологи з усіх регіонів України. Розмову вела Наталя ВИШНЕВСЬКА

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


21 вересня 2012 року

На сьогодні домінантним у діагностиці і лікуванні будь-яких хвороб залишається підхід, який базується на тому, що після встановлення діагнозу всі подальші зусилля лікаря направлені на лікування «хвороби», без врахування індивідуальних особливостей пацієнта.

Х

оча ще у 1990-х роках фахівець у  галузі функціональної медицини Лео Голланд (США) запропонував інший підхід, що отримав назву «Пацієнторієнтована діагностика і лікування». Ця модель передбачала створення багатофакторної бази даних на кожного пацієнта з урахуванням його біологічних і психосоціальних особливостей під час лікування. Загальна картина складалася тільки за  наявності безлічі деталей — розгорнутих аналізів роботи різних систем організму, визначення спадкових патологій і навіть опису особливостей стосунків у сім’ї. Цей підхід і ліг в  основу так званої «персоніфікованої медицини» (ПМ). На жаль, реальна ситуація, яку ми маємо на сьогодні, інша — «шаблонне» лікування згідно з протоколами. У ХХІ століття медицина вступила з потужним арсеналом лікарських засобів. Однак, незважаючи на досягнутий прогрес, лікарська терапія залишається найбільш складним і до кінця не вивченим розділом медичної науки. Так, за даними ВООЗ, смертність від побічної дії ліків у даний час посідає 5-те місце, поступаючись травмам, хворобам системи кровообігу, онкологічним захворюванням і хворобам органів дихання. Проблема ускладнень лікарської терапії стає все більш актуальною. Одним зі шляхів підвищення ефективності та безпеки фармакотерапії є індивідуалізація фармакотерапії, або, іншими словами, — впровадження персоніфікованої медицини. Роком народження персоніфікованої медицини можна назвати 1998-й, коли сам термін «personalized medicine» вперше з’явився у  назві монографії американського дослідника Кеван Джейна. Сьогодні персоніфікована медицина — галузь медичних знань, що надзвичайно бурхливо розвивається. Згідно з оцінкою Бостонської консалтингової групи, до 2020 р. темпи зростання ПМ становитимуть 37% щорічно. Виділяють три основні аспекти ПМ: персоніфіковану профілактику, діагностування та персоніфіковане лікування. В основі розвитку ПМ лежить аналіз особливостей геному людини. Сучасні інноваційні технології секвенування геному (ДНК) дають змогу порівняно швидко й ефективно зчитувати геномну інформацію. У клінічному плані в першу чергу мова йде про те, щоб за допомогою генного аналізу встановити, чи варто взагалі приймати той чи той препарат.

Роздивитися все У концепції персоніфікованої медицини важливе місце посідає діагностика на базі біомаркерів — тобто біологічних сполук, які підтверджують наявність будь-якого специфічного захворювання або функціонального

Навчитися керувати дозою ліків У зв’язку з розвитком персоніфікованої медицини відкриваються великі перспективи щодо лікування онкологічних захворювань. Під час клінічних досліджень було відзначено, що у частини пацієнтів препарати, які довели безсумнівну протипухлинну активність, не  призводять до відповідної реакції. Подальші дослідження дали можливість встановити, що в основі цього «дивного» явища лежать генетичні особливості хворих. Тому вкрай потрібно дотримуватися суто індивідуального підходу, на чому і «стоїть» персоніфіковане лікування. Організм може нестандартно реагувати на терапевтичні дози лікарського засобу. При цьому можливий розвиток побічних ефектів, зумовлених як низькою діючою концентрацією ліків (швидкий тип метаболізму, відсутність бажаного ефекту), так і його передозуванням (повільний тип метаболізму). Крім того, біотрансформація лікарських засобів в організмі знаходиться в залежності від віку, статі, навколишнього середовища, характеру харчування, захворювань. Усі ці чинники індивідуальні для кожної людини і їх слід враховувати під час персоналізованого лікування. Яскравим прикладом засобів персоніфікованої медицини є препарати для лікування лізосомних хвороб накопичення, причиною яких є дефект одиничного гена, що відповідає за вироблення певного ферменту. Заміщення одного відсутнього ферменту штучним дає дуже хороші результати.

Запобігти хворобі

розладу. На сьогодні лікар отримує їх на рівні клітини і субклітинних структур, але із розвитком персоніфікованої діагностики стануть доступними маркери на рівні геному, транскриптому, протеому і метаболому. Комплекс таких «індикаторів» дасть можливість встановити індивідуальний статус здоров’я людини, спрогнозувати ризики розвитку захворювання та його перебіг. Істотна роль у персоніфікованій діагностиці відведена нанобіотехнології. Наразі зусилля вчених направлені на  пошук біомаркерів та створення відповідних тест-систем. Ринок біомаркерів для використання у клініч-

них випробуваннях, як передбачають дослідники, зросте на 37,6 % до 2015 року і продовжить формувати нові науково-дослідні рішення. Важлива діагностична модель, яку активно розробляють у даний час, — молекулярна візуалізація. Наночастки у складі суперпарамагнітних контрастних сполучень використовують як інструмент для формування молекулярного зображення. Порівняно нещодавно розроблено метод молекулярної візуалізації з використанням наночастинок золота для діагностики стану уразливості атеросклеротичних бляшок коронарних артерій у разі використання багатобарвної комп’ютерної томографії. Дана

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

Персоніфікована профілактика включає в себе пошук генетично зумовлених схильностей людини до розвитку тих чи тих хвороб, так званих «слабких місць» організму. Для цього потрібно створювати індивідуальні генетичні карти з визначенням спадкової схильності індивідуума до соціально значущих захворювань (імунодефіцитних станів, онкологічних, ендокринних, психічних патологій, інфаркту міокарда, інсульту та ін.). Серед завдань персоніфікованої профілактики також визначення носіїв мутацій моногенетичних захворювань (фенілкетонурія, муковісцидоз та ін.) і домінантних захворювань із пізнім «дебютом» (хвороба Альцгеймера, діабет, спадкові форми раку молочної залози та ін.). Також потрібно виявляти індивідуальну чутливість до руйнівної дії ксенобіотиків (алкоголю, наркотиків, іонізівного випромінювання, хімічних, біологічних чинників, у тому числі вірусів). Персоніфікована профілактика дозволить дати конкретні рекомендації щодо запобігання вказаним захворюванням (диспансерне спостереження і рання реєстрація, застосування відповідних немедикаментозних і медикаментозних методів профілактики). Усе це в цілому дасть змогу суттєво поліпшити показники захворюваності та зменшити смертність. http://www.abercade.ru / research / industryne ws / 5373.html http://www.umj.com.ua / article / 10408 / perso nalizirovannaya — medicina — perspektivy — ispolzovaniya — nanobiotexnologij http://farm.tatarstan.ru / rus / info.php?id=142261 Тетяна ПРИХОДЬКО, спеціально для «ВЗ»

11

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ЛІКУВАТИ ЛЮДИНУ, А НЕ ХВОРОБУ

інновація може сприяти проведенню надійної персоналізованої діагностики у пацієнтів із хворобами серця і судин.


СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

21 вересня 2012 року

МЕДИЦИНА КАТАСТРОФ

І ВИКЛИКИ ЧАСУ

Служба екстреної медичної допомоги та медицини катастроф України, створена з метою надання населенню ефективної допомоги в екстремальних ситуаціях, у нинішньому році відзначатиме своє 20-річчя. Якими здобутками трудовий колектив зустрічає круглу дату? Якими шляхами рухатиметься уперед у подальшому, враховуючи труднощі нашого сьогодення: неухильно збільшується кількість ДТП на дорогах, пішла у наступ на людину й природа — зливи, пожежі, затоплення територій. Наш кореспондент зустрівся з генеральним директором Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, заслуженим лікарем України, лауреатом Державної премії України, доктором медичних наук, професором Георгієм РОЩІНИМ. ВЗ Георгію Георгійовичу, мов би спеціально до ювілею вашої шанованої служби прийнято Закон України «Про екстрену медичну допомогу»… — Цей закон і є дороговказом для нас у подальшій діяльності, а прийняття цього важливого державного документа, передбачені ним зміни зумовлено самим життям. Якщо взяти структуру, принципи та організацію роботи швидкої та невідкладної медичної допомоги, то вони у нас упродовж 20 років незалежності лишалися незмінними, тоді як життя ішло вперед. Дії наших служб не були чітко скоординованими й організаційно пов’язаними, що негативно позначалося на ефективності медичної допомоги хворим та постраждалим. Давалися взнаки й більш як скромні фінансові можливості. Приміром, на капітальні витрати, зокрема на придбання нової техніки і транспортних засобів, витрачалося всього 3,4-1,6% державних асигнувань, і це за умов зростання захворюваності та смертності.

12

ВЗ Чим, на Вашу думку, зумовлено прийняття Закону України «Про екстрену медичну допомогу»? — Давайте розглянемо ситуацію, яка склалася. Наша служба органічно пов’язана з діями первинної та вторинної медичної допомоги. Через недосконалість первинної допомоги й особливості менталітету наших людей у нас аж надто багато необґрунтованих, невмотивованих викликів «швидкої», чого не повинно бути! Екстрена медицина перевантажена невластивими для неї функціями — по суті ми часто заміщаємо сімейних та дільничних лікарів. ВЗ А як у нас зі стаціонарною екстреною допомогою? — У державі функціонують 14 спеціалізованих лікарень швидкої допомоги, що не забезпечує потреби населення. ВЗ Який поступ у цьому плані передбачено новим законом?

— Зараз на місцях починають створюватися регіональні центри екстреної медицини. По-новому працюватимуть приймальні відділення лікарень: якщо досі пацієнтів нашої служби, тобто потерпілих від різних бід, приймали загальні відділення, де чергував, приміром, уролог чи гастроентеролог, то завдяки закону створюватимуться окремі спеціалізовані відділення, у яких постійно працюватимуть фахівці з екстреної медицини і медицини катастроф. Тобто у випадку тяжкої черепно-мозкової травми черговим не доведеться метушитися, терміново скликати фахівців-нейрохірургів, аби провести складну операцію. Отож буде змога заощадити час, який є вирішальним чинником у нашій нелегкій справі. Додам, що згідно із Законом України сили й можливості служби зосереджуються, так би мовити, під одним дахом, що дасть змогу налагодити чітку координацію діяльності закладів, які входять до нашої системи, раціональ-

ніше використовувати державні кошти і в кінцевому рахунку поліпшити медичну допомогу хворим. ВЗ Чи цікавились Ви, як сприймають ці нововведення лікарі загальної мережі медичних закладів? — Сприймають позитивно, оскільки удосконалення організації служби невідкладних станів полегшить і їхню роботу. У нових регіональних центрах екстреної медицини працюватимуть компетентні у питаннях невідкладних станів фахівці, вони й візьмуть на себе складну, специфічну роботу. ВЗ Ви говорили про час, який у вашій справі, особливо у медицині катастроф, на вагу золота. Які ще новації запроваджуватимуться, аби звести до мінімуму часові втрати? — Удосконалюватиметься практика оповіщення про біду, що сталася. Раніше хтось телефонував до міліції, хтось до  «швидкої» чи служби порятунку, а тепер буде інакше: в регіоні діятиме єдиний диспетчерський центр, куди сходитимуться всі нитки події. Наступний захід: наближення пунктів базового розташування бригад «швидкої» до автотрас — ще один спосіб заощадити у часі, прискорити допомогу постраждалим. ВЗ А втрати часу на догоспітальному, долікарському етапі? — Статистика у  нас приголомшлива: 81 % постраждалих від нещасних випадків, травм та отруєнь померли на догоспітальному етапі. Людина зі складними травмами стікає кров’ю, потрібно негайно зупинити кровотечу, а хто це зробить? Маємо повчальний

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


СЛ О В О ФА Х ІВ Ц Я М « Ш В И Д КОЇ» Анатолій ВЕРШИГОРА, головний лікар Київської міської станції швидкої медичної допомоги, заслужений лікар України. — Наша служба давно потребує змін. Наведу лише кілька порівняльних цифр, і стане зрозуміло навіть нефахівцеві. Так ось, у таких столицях, як Відень функціонує 16 бригад «швидкої», у Празі — 20, у Варшаві — 47, а в Києві… — 150. Чому так? У нас стало звичним нарікати на недостатнє фінансування галузі, на застаріле обладнання, низьку зарплату працівників тощо. Так, є і це. Але поступ нашої служби гальмують і інші, нематеріальні, чинники — психологічного, ментального характеру.

світовий досвід: на Заході мистецтву надання першої, долікарської, допомоги навчені поліціянти, працівники дорожньо-патрульної служби, водії транспортних засобів, діють тисячі волонтерів із населення. А у нас це чи не найслабша ланка. ВЗ Що робиться, аби її зміцнити? — Маємо вже певний досвід. Ще задовго до прийняття Закону України, про який ідеться, ми відкрили у Центрі навчальний підрозділ. Виділили приміщення, оснастили потрібним обладнанням, муляжами для проведення занять, запаслися належною літературою, запросили досвідчених фахівців-учителів. Навчання, набуття практичних навичок першої, догоспітальної, допомоги постраждалим максимально наближене до реальних

Наведу кілька епізодів із повсякденної практики наших співробітників. Жінка викликала бригаду. Пояснила: «Щось закололо у боці. Полікуйте, будь ласка…» Інший типовий випадок: у літнього чоловіка загострилася хронічна хвороба, також іде по лінії найменшого опору — викликає бригаду. Хтось би мав викликати дільничного терапевта, але чомусь звик звертатися до «швидкої» — ці не забаряться і клопотів менше. Інший мав би просто звернутися до поліклініки — аж ні, навіщо йому кудись іти, особливо у холодну пору року чи негоду — лікарі «швидкої» безвідмовні. І всі розраховують на лікування. Але ж лікувати — не наша функція. Ми маємо допомогти у критичній ситуації, а лікуватимуть у лікарні. Там, а не у бригаді

подій. Фахівці вчать як зупинити кровотечу, накласти шину на травмовану кінцівку, як визначити — чи живий потерпілий. Тільки впродовж минулого року із кількості працівників державтоінспекції, міліції, пожежної охорони підготовлено понад 14 тисяч осіб, а у ближчі роки їх буде не менш як 60 тисяч. Учимо лікарів інших профілів, фельдшерів «швидкої». Дійшли й до закладів освіти — навчили прийомів надання першої допомоги близько 10 тисяч школярів. Така система навчання волонтерів діє і при наших підрозділах у регіонах. ВЗ Ваш Центр має статус: науковопрактичний. Які ж основні напрямки наукових досліджень Центру? — Актуальною сьогодні є розробка та впровадження у практику сучасних

«швидкої», є належне діагностичне й лікувальне обладнання, там — фахівці з кожної спеціальності, на те вона й лікарня. Ми ж, працівники «швидкої», прибувши на виклик, маємо допомогти хворому, а не лікувати, для цього у нас немає і належних засобів. Що й казати, давно назріла потреба удосконалення, осучаснення служби екстреної медицини, і зокрема «швидкої». Не обійтися без дійових заходів організаційного, структурного характеру, без фінансового зміцнення служби. Однак давайте звернемось і до нематеріальних чинників, маю на увазі психологію хворих, ментальність населення, яку потрібно перебудовувати. У цьому належну роль могли б відіграти й засоби масової інформації. Закон України «Про екстрену медичну допомогу» є тим імпульсом, який допоможе зрушити з місця нерозв’язані досі проблеми.

протоколів і стандартів надання допомоги хворим у невідкладному стані. Співпрацюємо не лише з вітчизняними науковими установами, а й зарубіжними. Готуємо власні кадри науковців — 22 наші фахівці закінчили аспірантуру, більшість із них підготували кандидатські та докторські дисертації. ВЗ А як взагалі з кадрами у вашій системі? Маю на увазі передусім лікарів-фахівців екстреної медицини, фахівців середньої ланки. — Є проблеми. За  розрахунками, для забезпечення потреб нашої служби, приймальних відділень невідкладної медичної допомоги у стаціонарах потрібно близько 15 тисяч лікарів із невідкладних станів, маємо ж сертифікованих фахівців цього профілю вдвічі менше. Сутужно і з фахівцями

середньої ланки — вищі медичні заклади першого і другого рівнів акредитації готують дуже мало фахівців зі спеціальності «лікувальна справа (невідкладні стани)». Проблемною є й перепідготовка молодших спеціалістів за нашим профілем. Вважаємо, що фахівці-молодші спеціалісти, котрі мають кваліфікаційну категорію, повинні мати й сертифікати. Донедавна не було освітніх кваліфікаційних характеристик таких фахівців за спеціальністю «лікувальна справа (невідкладні стани)». Сподіватимемося, реалізація положень Закону України «Про екстрену медичну допомогу»,осучаснення служби дасть бажані результати. Розмову вів Василь КАЛИТА, «ВЗ»

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ МОЗ УКРАЇНИ

Оголошує конкурс до аспірантури за спеціальністю: 14.01.03 «хірургія» — 1 місце; 14.01.21 «травматологія та ортопедія» — 1 місце. Термін прийняття документів 1 місяць із дня опублікування. Документи надсилати за адресою: 02660, м. Київ, Братиславська, 3, тел. (044) 518-57-08 УНПЦ ЕМД та МК вченому секретарю.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА

Оголошує конкурс на заміщення наступних посад: - професора кафедри медичної інформатики (1 посада на 1 ст.); - доцентів кафедр: хірургії та судинної хірургії ( 1 посада на 0,5 ст.), клінічної, лабораторної імунології та алергології (1 посада на 0,25 ст.), нейрохірургії ( 1 посада на 1 ст.); - асистентів кафедр: сімейної медицини (1 посада на 0,25 ст.), клінічної, лабораторної імунології та алергології (1 посада на 0,75 ст.),

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

педіатрії №2 ( 1 посада на 1 ст.), сімейної медицини та амбулаторнополіклінічної допомоги ( 1 посада на 1 ст.); - старшого викладача кафедри філософії (1 посада на 1 ст.); - наукового співробітника Центральної науково-дослідної лабораторії (1 посада на 1 ст.). Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9. Приймання документів – 30 днів із дня опублікування оголошення.

13

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

21 вересня 2012 року


21 вересня 2012 року

СТОМАТОЛОГІЯ

ОЛЕКСІЙ ПАВЛЕНКО:

НАШІ СТОМАТОЛОГИ – НА ВИСОТІ У вересні цього року в Києві відбувся 1-й Національний український стоматологічний конгрес. Вперше за роки незалежності провідні фахівці галузі зібралися, щоб проаналізувати стан вітчизняної стоматології, перспективи її розвитку та проблеми, які доведеться розв’язувати найближчим часом. У рамках конгресу працювало 10 секцій із різних напрямків стоматологічної допомоги, де обговорювалися досягнення сучасної української стоматологічної школи, впровадження інноваційних технологій, міждисциплінарні підходи у лікуванні стоматологічних захворювань, питання впровадження ефективних протоколів лікування, прийнятих у всьому світі. Про це наша розмова із Президентом Асоціації стоматологів України, директором Інституту стоматології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктором медичних наук, професором Олексієм ПАВЛЕНКОМ. ВЗ Якою була мета Конгресу? — Су час на с томатологі я стрімко розвивається завдяки прогресивним технологіям. Треба зазначити, що жодна галузь медицини не розвивається так бурхливо й успішно, як стоматологія, але без спілкування, відкритого і доступного обміну інформацією неможливо собі уявити поширення новітніх технологій серед фахівців-практиків. Зібравши потрібний досвід у поєднанні передових, сучасних технологій закордонних та вітчизняних фахівців із практичними знаннями, ми ставили за мету почати великий діалог про те, що відбувається в стоматологічній індустрії сьогодні. Учасниками 1-го Національного українського стоматологічного конгресу стали 14 профільних асоціацій. Вперше всі фахові стоматологічні асоціації репрезентують доробки, представляючи свої наукові розробки, практичні надбання, підходи до впровадження доказової медицини — цього найважливішого інструменту сучасної лікувальної роботи. Ми запросили до  участі у  конгресі кращих фахівців України і тих, які свого часу виїхали за її межі, щоб обмінятися здобутками, обговорити спільні проблеми, зрозуміти, на якому рівні перебуває стоматологія в Україні. ВЗ На які аспекти стоматологічної допомоги акцентує свою увагу МОЗ України? — Одразу зазначу, що вперше створено Координаційну Раду МОЗ України з питань стоматології, яку очолює заступник міністра, що свідчить про серйозне ставлення профільного міністерства до  проблем галузі. Рада тісно співпрацює з Координаційною Радою Асоціації стоматологів України і це дає успішні результати. За  останні 2 роки було прийнято 4 нормативні документи — накази МОЗ, які запровадили певні зміни.

14

По-перше, оновлено кваліфікаційні характеристики кожної стоматологічної спеціальності (їх 6 — стоматолог загальної практики, терапевт, хірург, ортодонт, ортопед і стоматолог дитячий). По-друге, дозволено легалізувати платні послуги че-

рез ортопедичні відділення, до штату яких відтепер можна вводити терапевтів, хірургів, ортодонтів — як спеціалістів, що займаються підготовкою пацієнта до протезування. По-третє, впроваджено нове бачення первинної документації, вперше у звітність введено дентальну імплантологію. По-четверте, передбачено бонусну накопичувальну сис-

тему за безперервної освіти фахівців у галузі стоматології — відтепер лікар може отримати бонуси за участь у конференціях, конгресах, майстер-класах. Це стимулює його не лише пройти курси підвищення кваліфікації 1 раз на 5 років, а й працювати над удоскона-

ленням своєї майстерності постійно. ВЗ Тобто кадри повинні «виковувати» себе самі? — Формування спеціаліста нового типу передбачає удосконалення цільової підготовки стоматологів через систему післядипломної підготовки, інтернатуру, створення «моделі спеціалізації».

Без постійного професійного самовдосконалення хорошого лікаря-стоматолога не  відбудеться. А ле якість підготовки кадрів  — справа державна. І передусім вона залежить від матеріально-технічної бази медичної освіти. Особливо важливою у професійній діяльності стоматолога є клінічна база. Нині в усьому світі акцентують увагу на відпрацюванні стоматологічних маніпуляцій (навичок) на фантомах, але це недешеве «задоволення»  — тому частина університетів просто не  мають можливості їх придбати, розробляють фантоми своїми силами, але їх якість не відповідає сучасним вимогам. Я вже не кажу про такі моделі, якими, наприклад, користуються у  Японії: муляж розмовляє, реагує на дії лікаря — нашим студентам залишається лише мріяти про  таку практику. А дворічна інтернатура із загальної стоматології не може надолужити недоопрацювання мануальних навичок, які потрібно було опанувати на додипломному етапі навчання. Держава ж передусім фінансує пріоритетні напрямки. ВЗ  Стоматологію такою не вважають. Мовляв, лікарів там вистачає… — На  сьогодні працює приблизно 21 тисяча лікарів-стоматологів у державному і 7-8 тисяч у  приватному секторі — це справді велика армія фахівців. Кожен рік в Україні випускається достатня кількість стоматологів, але деяка частина лікарів-стоматологів виїздить працювати за кордон і тому певний дефіцит кадрів у галузі все ж таки існує. Перенасичення ринку кадрів може спостерігатися хіба що у мегаполісах, а у сільській місцевості — інші проблеми, там існує дефіцит фахівців. Нині ж у пілотних регіонах, де посилюється роль первинної ланки, з неї чомусь адміністративним методом вилучили стоматологічну допомогу і перенесли

на вторинний рівень. Це кричуща проблема. Стоматолог — не  перукар, до  якого можна піти сьогодні чи через тиждень, це — лікар! Ми доводимо владним структурам недоцільність таких змін. Будемо сподіватися, що нас таки почують. Ще одна проблема — руйнування системи дитячої стоматології, яка є основою профілактики стоматологічних захворювань — кілька років тому вже були спроби прибрати стоматкабінети зі шкіл, ми це призупинили, натомість з’явилася тенденція переведення самостійних дитячих стоматполіклінік до складу поліклінік для  дорослих (як відділень)  — зрозуміло, що фінансуватимуться вони за  залишковим принципом і все це негативно позначиться на службі дитячої стоматології. ВЗ Мабуть, дехто вважає, що профілактика — це перегляд реклами зубних паст. — Профілактика — це запобігання стоматологічним захворюванням населення, ланкою якої є вчасна діагностика, коли лікар оцінює стан пацієнта і прогнозує, які проблеми (чинники ризику) у нього можуть виникнути у порожнині рота та шляхи їх корекції. Якщо держава економічно розвинена і дбає про своїх громадян, вона створює умови для такої діагностики. Профілактика стоматологічних захворювань є дієвим і важливим заходом передусім тому, що зниження стоматологічної захворюваності, враховуючи різні чинники, призведе до зменшення навантаження на державний бюджет у частині витрат на надання стоматологічної допомоги населенню. ВЗ Яку модель стоматологічної допомоги можна вважати оптимальною? — Коли поєднуються інтереси держави, пацієнта і лікаря. Поєднання платних, безкоштовних і приватних послуг. Гарантування стоматологічної допомоги незахищеним верствам населення згідно зі стандартами і протоколами. Задовольняння основних вимог пацієнта (доступність, якість, привабливість форм, можливість вибору лікаря та лікувального закладу) і лікаря (гідний рівень оплати праці, його соціальна захищеність, дотримання норм праці, незалежний вибір форм та місця роботи, професійна та ресурсна забезпеченість роботи і можливість її постійного удосконалення). Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


21 вересня 2012 року

ФАРМАЦІЯ І МЕДИЦИНА – ДВА БЕРЕГИ ОДНІЄЇ РІКИ На варті якості та безпечності лікарських засобів стоять фахівці Державного експертного центру МОЗ України. Не залишилися вони осторонь і реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертонічною хворобою. Наш кореспондент зустрівся з його генеральним директором Михайлом НЕСТЕРЧУКОМ, щоб з’ясувати подробиці.

ВЗ Михайле Митрофановичу, у чому виражається участь вашого трудового колективу у цьому пілотному проекті? — Природно, що ми залучилися до такого важливого державного проекту. Проблема завищених цін на фармацевтичну продукцію стоїть гостро і виходить за межі фармації й медицини — це вже соціальна проблема, оскільки торкається мільйонів наших співгромадян. Готуючись до реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року, поцікавилися зарубіжним досвідом. Нещодавно з Болгарії повернулися керівники двох провідних підрозділів Центру, де вони вивчали тамтешній досвід у царині економіки фармації. Беремо до уваги і кращу практику інших країн. Звичайно, розробляємо і свої рекомендації з урахуванням вітчизняної специфіки. Зокрема, розроблено методику розрахунків граничного рівня оптово-відпускних порівняльних цін на лікарські засоби. Спільно з науковцями Національної медичної академії ім. О. О. Богомольця опрацьовано методичні рекомендації щодо організаційно-методологічних підходів до виписування рецептів на ліки, на які поширюється дія пілотного проекту. Вивчаємо та впроваджуємо й інші нові підходи у сфері державного регулювання цін у фармації. Переглядаємо організаційні, фінансові, юридичні засади запровадження в Україні діючих в усьому світі систем компенсаційних виплат. ВЗ Це лише один напрямок у роботі Держекспертцентру, де стався у нагоді світовий досвід. Чи плануєте Ви як генеральний директор реформувати діяльність інших служб центру з огляду на нього? — Звичайно, адже зараз головне завдання — зміна ідеології фармації. У високорозвинених країнах Заходу ця ідеологія передусім передбачає забезпечення споживчої значущості препарату — він має лікувати, а не бути просто набором певних речовин. У цивілізованому світі препарат не вважають якісним, якщо він не лікує. А нам від колишньої держави дісталась зовсім інша ідеологія: достатньо було, аби засіб мав повний набір певних речовин, відповідав чинним нормативам і мав сертифікат. Планка вимог була низькою і не могла забезпечити виконання основоположного принципу сучасної фармації — максимум лікувальної ефективності і мінімум побічних реакцій на організм хворого. Маючи за дороговказ сучасну концепцію фармацевтики, співробітники Держекспертцентру за  минулі роки помітно просунулись уперед. Але потрібно визнати, що маємо й невикористані можливості. З огляду на це ми останнім часом і провели у себе певні структурні зміни.

ВЗ І в чому їх суть? — Були у  нас два департаменти, які виконували близькі за  характером функції — об’єднали їх в один. Чим це зумовлено? Раніше заявник нових лікарських засобів не знав, хто саме має дати чітку відповідь на  питання, як просуваються справи з його заявкою. Нині ж проходження заявки зосереджено в  укрупненому департаменті, завдяки чому процес став відкритим і прозорим для заявника. Маємо й іншу перевагу: забезпечено чіткий контроль за експертними роботами Центру. У результаті процес оформлення заявленого засобу прискорюється. Принагідно додам, що цьому нині сприятиме й створення у структурі Центру департаменту інформаційних технологій. На сучасному етапі традиційні способи отримання потрібної інформації застаріли. Електронна техніка спростить і зробить ще більш прозорим той же процес реєстрації та перереєстрації лікарських засобів. ВЗ Будемо вважати, що роботу з заявником ліків завершено, препарат отримав право на  медичне зас тос у ванн я. А далі? Яка його п іс л я р е є с т ра ційна доля? Чи відповідає засіб сучасним вимогам якості й безпечності для хворого? — Звичайно, дозволом на застосування зареєстрованого препарату діяльність Центру не  обмежується. Ще у  минулі роки було створено службу післяреєстраційного фармаконагляду, яка займається оцінкою безпечності лікарських засобів. У полі її зору — питання збору, оцінки, аналізу і ведення національної бази даних про побічні реакції ліків, підготовка проектів рішень щодо подальшого безпечного застосування цих засобів. Функціонує розгалужена мережа цієї служби — її регіональні відділення діють у багатьох областях України. Очолюють їх науковці, фахівці із глибокими знаннями і великим досвідом. Працівники служби післяреєстраційного фармаконагляду активно співпрацюють із місцевими органами влади, адміністрацією медичних закладів, із лікарським загалом. Лікарі й надають інформацію про помічені негаразди у ході застосування ліків. До інформування про побічні реакції та відсутність ефективності лікарських засобів залучені крім лікарів ще й фельдшери, акушери, медичні сестри, провізори, фармацевти, споживачі ліків. У Центрі всі ті повідомлення ана-

лізують, приймають відповідні рішення аж до вилучення із фармацевтичного обігу, коли препарат виявився небезпечним. Враховуючи важливість служби, ми й тут пішли на певні структурні зміни — управління післяреєстраційного фармаконагляду реорганізовано у  департамент. І це не  просто зміна вивіски: департамент виконуватиме нові функції, мета яких — убезпечення лікарських засобів. Новим є аудит у заявників та у закладах охорони здоров’я, створення інституту аудиторів — ще один місток між медициною і фармацією, який прокладено для підвищення якості ліків.

ВЗ У зміцненні стосунків фармації й медицини, підвищенні лікувальної ефективності й безпечності фармакотерапії важко переоцінити й роль формулярної системи лікарських засобів… — Розвиваємо і цей важливий напрямок. Уже створено надійне організаційне підґрунтя: засновано Центральний формулярний комітет МОЗ України, який функціонує на базі нашого Центру. І сьогодні формуляри діють у багатоступеневому режимі: центральний, регіональний і локальний, на  рівні лікарні. Їх успішній роботі сприяє методологічний супровід, який здійсню-

ВЗ Якщо вже ми повели мову про зближення фармації та медицини, то загальній справі міг би допомогти й інститут клінічних провізорів. — Мова про активнішу участь провізорів у лікувальному процесі ведеться давно. Медичні виші випускають цих фахівців явно недостатньо, до того ж мало хто з них потрапляє на роботу в лікарні, хоча провізор у медичному закладі потрібен. Ось хоча б у такому питанні: препаратів у нас нині — океан, і навіть досвідченому лікареві зі стажем складно розібратися у тисячах їх найменувань. Клінічний провізор міг би допомогти медикам використати фармацевтичні засоби ефективніше, раціональніше, економніше, а ще він може професійно допомогти службі післяреєстраційного фармаконагляду. Будемо сподіватися, що найближчим часом це питання почне вирішуватися.

ють наші фахівці. Маємо вже й ефективну інфраструктуру у складі Центрального формулярного комітету, відповідного департаменту Центру, регіональних комітетів та комісій медичних закладів.

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

ВЗ Над чим працюватимете у ближчій перспективі? Які проблеми слід розв’язати першочергово? — Наш магістральний шлях — у напрямку сучасних європейських стандартів. А  вищий рівень діяльності служби потребує й відповідної нормативно-правової бази, яку належить напрацювати, аби істотно удосконалити регуляторну політику у нашій галузі, здійснити ту інтеграцію фармації у медицину, про яку ми вели мову вище. Адже, образно кажучи, фармація і медицина — це два береги однієї ріки. Розмову вів Василь КАЛИТА, «ВЗ»

15

ФАРМАКОЛОГІЯ

МИХАЙЛО НЕСТЕРЧУК:


ФАРМАКОЛОГІЯ

21 вересня 2012 року

ПОШУК ІСТИНИ У МЕЖАХ ДОЗВОЛЕНОГО Тридцяте місце у світі за кількістю проведених клінічних досліджень – це дуже скромний результат, який не може радувати медичних працівників. І хоча масові ЗМІ охоче представляють цю сферу як безжальну машину з пошуку «піддослідних кроликів», фахівці розуміють, що клінічні дослідження працюють, по-перше, на поліпшення здоров’я населення, по-друге, на створення позитивного іміджу української науки, і, нарешті, на авторитет держави в цілому. Не ризик, а професіоналізм Цікаво, що поки в Україні точаться жваві дискусії навколо етичних аспектів клінічних досліджень, у більшості розвинених країн поступово збільшується їх кількість. Світовими лідерами у  цій сфері є США, Канада, Велика Британія і Німеччина. У 2011 р. на 1 млн мешканців США припадало 42,71 клінічних випробувань. У Канаді цей показник становив 64,14, у  Бельгії  — 73,84, у Польщі — 13,09. На думку експертів, це зумовлено зростанням активності фармацевтичної промисловості, а також інтенсивністю наукових досліджень у розробці лікарських засобів. Як відомо, створення дійсно інноваційних препаратів є прерогативою великих, комерційно успішних фармацевтичних і біотехнологічних компаній міжнародного рівня. На жаль, такі підприємства в Україні майже відсутні. На тлі більш успішних держав ми можемо похвалитися хіба що другим місцем за кількістю проведених клінічних досліджень серед країн СНД (першу сходинку посідає Росія). За останній рік у клінічних дослідженнях на території України взяли участь близько 35 тис. осіб. Але при цьому у вивченні 90% всіх препаратів, зареєстрованих в Україні, не було задіяно жодного українського пацієнта. Для решти 10 % препаратів частка пацієнтів-учасників не перевищувала 10%. «Кількість проведених в  Україні багатоцентрових міжнародних досліджень поступово зростає. Однак навряд чи варто очікувати їх різкого збільшення в найближчий час, оскільки головна умова таких досліджень — не «ризикові» пацієнти, «готові на все», а високопрофесійні лікарі, роботі яких можна довіряти з прицілом на лікування мільйонів. Існуючі (ті, що реально беруть участь у клінічних дослідженнях) клінічні бази в нашій країні перевантажені і не можуть освоїти потенційно можливий обсяг інвестицій у дану сферу. Це створює загрозу погіршення якості даних, отриманих у нашій країні, а непрозорі митні процедури роблять непередбачуваним набір хворих, ведуть до загроз зриву випробувань і втрати інвестицій», — пояснив Ігор Зупанець, головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «клінічна фармація» МОЗ України, голова ПК «Клінічна фармакологія

16

та клінічна фармація» МОЗ і НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри клінічної фармакології з фармацевтичною опікою Національного фармацевтичного університету.

Коли виходу немає Звісно, туди, де проводяться міжнародні дослідження, спрямовані інвестиції світових компаній, зацікавлених у якісній роботі фахівців, тим більше що саме замовник, зрештою, несе відповідальність за отримані результати. Фінансові вливання у вітчизняну медицину були б дуже доречними, враховуючи її нинішні потреби. Але, як випливає з висновків професора Зупанця, щоб отримати кошти, потрібно забезпечити замовникові прозорість усіх процедур та вигідні умови проведення досліджень. На жаль, в Україні існують проблеми в  обох цих аспектах. І якщо багато років поспіль проведення клінічних досліджень у нашій країні вважалося найдешевшим серед усіх європейських держав, то тепер ситуація змінилася. Повертаючись до питання «навіщо»: кому як не лікарям відомо, що існують патології (неврологічні, онкологічні та ін.), для яких поки що не створено адекватної ефективної терапії. Із точки зору медичного працівника клінічні випробування нерідко стають єдиною можливістю вилікувати такого пацієнта. Проте навіть за  умови великого бажання не кожний лікувально-про-

філактичний заклад може потрапити до списку дослідницьких баз  — для цього він повинен мати ліцензію на медичну практику та акредитаційний сертифікат, а також спеціалістів у своєму штаті, які пройшли професійну підготовку і мають достатній досвід роботи. До речі, вибір дослідника — це функція спонсора. Клінічні дослідження можуть починатися тільки після позитивного висновку Державного експертного центру, затвердженого МОЗ, та схвалення локальної комісії з питань етики. Має бути гарантоване дотримання конфіденційності. Планування та проведення випробувань можливо лише за умови відповідності стандартам GCP і використання процедур для забезпечення їх якості. Після закінчення досліджень лікувально-профілактичний заклад має зберігати документацію про них протягом 15 років. Виробництво і зберігання досліджуваного препарату здійснюється відповідно до вимог GMP.

Питання освіти Якщо отримати дозвільні документи — це реальна перспектива, то знайти спеціалістів із потрібними для проведення клінічних досліджень знаннями є нелегкою справою. «Яка освіта у фахівців, що працюють у  контрактних організаціях? Чи всі там — лікарі і фармацевти? Хто готує сьогодні моніторів, аудиторів та інших спеціалістів, потрібних для якісного

У ЗАКОНОДАВЧОМУ ПОЛІ

Р

еформування галузі охорони здоров’я певною мірою позначилося й на клінічних дослідженнях. Наказом МОЗ від 12.07.2012 р. № 523 було введено новий Порядок проведення клінічних досліджень, згідно з яким: 1. Скасована Центральна комісія з питань етики, а її повноваження передані локальним етичним комісіям, які діють на базі ЛПЗ, де проводиться клінічне дослідження. 2. Розширено коло функцій та обов’язків дослідників. Зокрема, у разі завершення клінічного дослідження пе-

редбачається потреба інформування дослідником комісій із етики про нього не пізніше 1 року після повного завершення. Також дослідник зобов’язується інформувати комісії з етики про побічні реакції у ході клінічного дослідження. 3. Уточнено сторони і предмет договору під час оформлення договірних відносин між замовником та дослідником. Відтепер оплата послуг дослідника, не пов’язаних із виконанням ним своїх посадових обов’язків в ЛПЗ, здійснюється спонсором на

підставі окремого договору. Якщо для виконання такої роботи дослідник використовує матеріально-технічну базу закладу, то відповідні витрати ЛПЗ повинні бути відшкодовані спонсором або дослідником за окремим договором з ЛПЗ. Ці зміни були ініційовані з метою приведення норм у сфері клінічних досліджень відповідно до чинного законодавства, а також для гармонізації практики проведення клінічних досліджень в Україні з міжнародними стандартами – Належною клінічною практикою (ICH GCP), Директивами 2005/28/ЄС та 2001/20 / ЄС.

проведення клінічних досліджень? Напевно, необхідна, як мінімум, магістратура для підготовки таких фахівців», — вважає І. Зупанець. На його думку, в Україні слід збільшити кількість клінічних баз за рахунок залучення середніх і малих клінік (як приватних, так і державних та муніципальних). Це дасть змогу розвантажити існуючі бази та збільшити обсяги клінічних досліджень без небезпеки втрати якості отриманих даних. «Для успішного розвитку індустрії наукових випробувань ліків у нашій країні потрібна урядова підтримка багатоцентрових клінічних випробувань, яка сприятиме розвитку клінічних баз в Україні, а також кваліфікації та збереженню персоналу в  системі охорони здоров’я  країни. Я  вважаю, що правильна і послідовна політика нашої країни щодо клінічних випробувань дозволить Україні стати гідним конкурентом і гравцем у цій багатообіцяльній індустрії», — зауважив І. Зупанець.

Генерик — копія або подібність? Якщо подивитися на тенденції клінічних випробувань в Україні, то можна побачити, що більш як 50 % досліджень — порівняльні (тобто III фаза). Частка проведених к лінічних досліджень І та ІІ фаз становить усього по 3 % від загальної кількості. Серед галузей медицини, у яких найчастіше проводяться клінічні дослідження ліків в Україні, можна відзначити лідерів — психіатрію з неврологією (19,4% всіх досліджень), онкологію (15,4%) та пульмонологію (12,4%). Величезна кількість препаратів-копій, які наводнили Україну і ринки країн СНД, не повністю відповідають встановленим сучасним вимогам. Цьому сприяє те, що в Україні процес реєстрації генерика спрощений, і препарат минає деякі етапи — наприклад, не здійснюється контроль протягом усього життєвого циклу лікарського засобу, який є обов’язковою умовою реєстрації в більшості розвинених країн. Відповідно до вимог, прийнятих в Україні, під час доведення еквівалентності генеричного препарату можуть бути проведені як порівняльні фармакокінетичні, фармакодинамічні або клінічні дослідження, так і в певних випадках може бути достатнім порівняння профілю розчинення in vitro генерика із профілем розчинення референтного препарату. Треба відзначити, що остання норма — це крок уперед. Але за умови дотримання якості на всіх етапах створення препарату. Проте, зазначають учені, лише відповідності активних інгредієнтів і лікарської форми недостатньо для доведення біологічної та терапевтичної еквівалентності, тим більше в умовах

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


21 вересня 2012 року

З

гідно з результатами дослідження компанії «Рош Україна» від 10 до 50% усіх клінічних випробувань не можуть привести до корисних висновків щодо ефективності ліків, що розглядаються. Досить часто причиною невтішних висновків стає ефект плацебо, який за клінічних станів депресії може становити від 30 до 75%, у разі болю – від 15 до 50%, мігрені – 25–30%. У багатьох пацієнтів поліпшення стану спричиняє вже саме встановлення діагнозу, навіть якщо він негативний – адже будь-яка конкретика ліпша за очікування. Важлива й віра дослідника в успіх, яку він вселяє хворим. Величезний вплив на стан пацієнтів чинить те,

В Україні проводиться приблизно в 1,5-2 рази менше клінічних випробувань, ніж у більшості європейських країн, і майже в 3,5 разу — ніж у США. відсутності контролю над усіма етапами виробництва препарату. «Компанії, що виробляють або постачають фармацевтичну продукцію на території ЄС і США, мають відповідну сертифікацію. Всі інші виробники можуть зареєструвати в  Україні той чи той препарат навіть без проведення клінічних випробувань. Це і призводить до того, що вітчизняний фармацевтичний ринок рясніє продукцією, чию якість складно віднести до критерію «доказова медицина та фармація». У  європейських країнах генерики й оригінальні препарати виходять на ринок за єдиними вимогами. Реєстрація лікарського засобу можлива тільки в тому випадку, якщо він відповідає вимогам «ефективність, безпечність, якість». Просте дослідження генерика на пацієнтах жодною мірою не може замінити визначення біоеквівалентності як доказу подібності генерика до оригінального препарату», — відзначив І. Зупанець. В останні роки кількість клінічних досліджень із вивчення біоеквівалентності почала збільшуватися. Але їх обсяги ще мізерно малі для тієї «армії» генериків, які перебувають на  національному ринку. Такі дослідження проводяться у ряді клінік на базі Національного фармацевтичного університету, Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горба-

чевського, Інституту терапії ім. Л. Т. Малої НАМН України, Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. М. Д. Стражеска» НАМН України, а також у фармакокінетичних лабораторіях (ДЕЦ МОЗ України, ТОВ «Клінфарм»), які відповідають вимогам GCP і GLP і де створено належну нормативну базу.

Бути чи не бути Регуляторні питання, рівень підготовки лікарів та ринкові тенденції — це лише частина проблем, із якими стикаються дослідники лікарських засобів в Україні. Інший великий пласт труднощів, як відомо, полягає в етичній площині, де кожне питання є складнішим за гамлетівське. Наприклад, як ставитися до участі дітей у  клінічних дослідженнях? Простіше за все сказати: «Ні, це неприпустимо!» Але якщо згадати дані ВООЗ, згідно з якими щорічно у світі помирають 10 млн дітей у віці до 5 років, із них 50% гинуть тому, що немає адекватних дитячих лікарських форм, то  відповідь уже не  здається такою простою. На  думку Володимира Лапшина, завідувача відділення проблем алергії та імунореабілітації дітей Інституту педіатрії, доктора медичних наук, професора, розглядаючи цей момент із позиції етики і деонтології, потрібно

задати собі запитання: якщо вже проводилися випробування на дорослих, якою є потреба залучати до них дітей? «Із точки зору клінічної медицини дитина — це не дорослий у мініатюрі. Незрілість багатьох систем та органів, особливості ферментативного статусу та обміну речовин можуть впливати на фармакокінетику лікарського засобу й ефективність проведеної терапії. Багато хвороб дорослих беруть початок у  дитячому віці. Тому вивчення перебігу захворювань у дітей визначає стратегію розробки методів профілактики. Особливо це відноситься до серцево-судинних патологій та захворювань органів травлення», — зазначив В. Лапшин. В  Україні клінічні дослідження за  участю дітей  — рідкісне явище. Найбільше випробувань, у яких задіяні неповнолітні пацієнти, проводять у США: за останні 5 років їх кількість там зросла у 5 разів. Існують умови, під час дотримання яких клінічне випробування за участю дітей може вважатися етично прийнятним. 1. Дослідження спрямоване на отримання важливих результатів, сприяє удосконаленню діагностики та лікування або систематизації знань про дитячі хвороби. 2. Дослідження раціонально сплановане, з оптимізацією дискомфорту для дитини і мінімальним застосуванням інвазивних процедур. 3.  Базується на  основі результатів, отриманих на лабораторних тваринах і дорослих пацієнтах. 4. Очікувана користь від клінічного дослідження перевищує потенційний ризик, який є мінімальним. 5. Дослідник володіє достатньою інформацією про  можливі негативні наслідки і знає, як їм запобігти або усунути. 6. Дітям і їхнім узаконеним представникам надано всю інформацію, потрібну для отримання їх свідомої добровільної згоди на клінічне дослідження. Ще складніше визначитися із проведенням плацебоконтрольованих досліджень, особливо у дітей, непрацездатних пацієнтів та в разі гострих форм захворювання. З одного боку, їх потреба не викликає сумнівів. Але згідно з чинним законодавством кожен лікар має забезпечити пацієнту обсяг допомоги відповідно до затверджених стандартів. Тобто навіть проведення чистого плацебоконтрольованого дослідження не на тлі стандартної терапії неприпустимо. Виходом у даному випадку може стати норма, згідно з якою

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

що під час клінічних випробувань їм приділяється багато уваги порівняно зі звичайною медичною практикою. Із вдячності пацієнти іноді навіть перебільшують результати лікування. Доведено, що на ефект плацебо впливає також розмір таблетки: що вона більша, то ліпші показники. Дві одночасно прийняті таблетки дають більш позитивний результат, ніж одна. Капсула має більший плацебо-ефект, ніж таблетована форма, а ін’єкцію організм сприймає серйозніше, ніж капсулу. Брендовані препарати «працюють» ліпше, ніж небрендовані, особливо це стосується анальгетиків. Дорогі ліки у плацебо-«терапії» показують себе ліпше, ніж дешеві. згадані дослідження можуть проводитися лише у випадку, коли є незаперечні науково обґрунтовані причини потреби використання плацебо.

Потреба захисту Клінічне дослідження як правомірна дія, спрямована на досягнення корисної мети — пошуку ліпшого способу відновлення здоров’я або полегшення страждань, — завжди знаходиться в  полі обґрунтованого ризику. І для того щоб отримати усвідомлену згоду пацієнта на проведення випробувань, слід враховувати всі параметри цього ризику. На ймовірність настання медичної шкоди впливають об’єктивні чинники: несвоєчасність медичного втручання, неадекватність вибору методу лікування, стан хворого в момент надходження, особливості перебігу захворювання, якість діагностики. У той же час можуть бути і суб’єктивні причини, такі як кваліфікація лікаря, рівень його загальномедичних знань, досвід роботи, емоційний стан, фізична витривалість тощо. В  Україні, на жаль, немає культури роботи з цими ризиками. Ця проблема має й інший важливий аспект — відсутність страхування медичних працівників, які беруть участь у клінічному випробуванні. Адже лікарі-дослідники опиняються сам на сам із законом, де існує безліч статей Кримінального кодексу про відповідальність, але майже не прописаний захист самого дослідника на випадок моментів, що не залежать від рівня його кваліфікації.

Шляхи, які ми обираємо Взагалі клінічні випробування в Україні — це здебільшого terra incognita, яку лише починають освоювати. Звичайно, згаданий напрямок медицини несе багато ризиків, але й не менше переваг для пацієнта і самого лікаря. Учасники досліджень проходять лікування згідно із золотими стандартами ВООЗ та передовою міжнародною практикою, одержують безкоштовний доступ до  інноваційних препаратів, завдяки чому знижуються витрати платників на охорону здоров’я. Своєю чергою медики, працюючи з новітніми розробками, підвищують рівень професіоналізму, отримують фінансову допомогу. Тож, чи будемо ми розвивати вивчення лікарських засобів за участю пацієнтів у своїй державі — питання відкрите. Марина ЧІБІСОВА, для «ВЗ»

17

ФАРМАКОЛОГІЯ

СИЛА ПЛАЦЕБО: ЗВОРОТНА СТОРОНА КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ


ВІСНИК ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ

21 вересня 2012 року

ДО УВАГИ

НЕБАЙДУЖИХ

Продовжуючи обговорення найбільш актуальних проблем становлення та розвитку паліативної допомоги в Україні, що відбувається на сторінках газети «Ваше здоров’я» у спеціальній рубриці «Вісник паліативної допомоги» за ініціативи Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» (Українська ліга ПХД), хочемо винести на розсуд професійної громади проект «Національної Стратегії створення та розвитку паліативної допомоги до 2022 року» (Національна Стратегія), який представила членам Правління ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» на засіданні 5 вересня цього року робоча група на чолі з Головою Правління Української ліги ПХД В.М. Князевичем, до складу якої увійшли А.В. Царенко, І.В. Яковенко та Л.П. Брацюнь. Після обговорення та внесення слушних коментарів та доповнень, що надійшли від членів Правління, Національну Стратегію буде представлено для обговорення та затвердження делегатам Першого Національного конгресу паліативної допомоги, який відбудеться 26–27 вересня 2012 року.

С

подіваємося, що і МОЗ України, і Кабінет Міністрів України врахують пропозиції фахової громадськості, і паліативна допомога — цей надзвичайно актуальний медико-соціальний і гуманітарний напрямок — одержить належне фінансування і підтримку з боку держави, що дасть змогу створити в Україні систему паліативної допомоги, яка довела свою ефективність у багатьох розвинених країнах світу.

Проект Національна Стратегія створення та розвитку системи паліативної допомоги в Україні до 2022 року Частина перша 1. Характеристика проблеми, на розв’язання якої спрямована Національна Стратегія Одним із найпріоритетніших завдань держави є наближення стандартів життя українського народу до прийнятих у цивілізованому світі. Оскільки Україна задекларувала побудову соціально-орієнтованої держави, особлива увага має приділятися вразливим групам населення.

18

Однією із найбільш вразливих груп є паліативні хворі — пацієнти усіх вікових груп, які страждають від важких прогресуючих захворювань у термінальній стадії захворювання або за умови обмеженого прогнозу життя, що не можуть бути вилікувані сучасними і доступними методами та засобами і супроводжуються вираженим хронічним больовим синдромом, тяжкими розладами функцій органів та систем, потребують кваліфікованої медичної допомоги та догляду, психологічної, соціальної, духовної і моральної підтримки. Обмежений прогноз життя — науково обґрунтоване припущення, яке підтверджене не менш як двома лікарями, що тривалість життя хворого за типового перебігу захворювання обмежена 12 місяцями. Паліативна допомога  — це комплексний підхід, мета якого забезпечити максимально можливу якість життя паліативних хворих і членів їхніх родин шляхом запобігання та полегшення страждань, завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів функцій органів та систем, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад’ювантної) терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки. Обов’язок держави забезпечити

доступність професійної паліативної допомоги, незалежно від віку, нозологічної категорії захворювання, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання хворого тощо. Отже, паліативна допомога — це симбіоз медичної, соціальної, моральної, психологічної та духовної діяльності людей. Основні потреби паліативного хворого. 1.  Потреба медичної допомоги  — зменшення страждань шляхом ефективного знеболення, лікування симптомів захворювань та розладів функцій органів та систем із застосуванням медикаментозної терапії, хірургічних та інших методів лікування, кваліфікованого медичного догляду за умов, коли можливості спеціалізованого лікування основної хвороби є обмеженими або, з точки зору сучасних наукових уявлень, безперспективними. 2. Потреба у соціальних послугах, що потребує зробити все можливе, щоб паліативні хворі та члени їхніх родин відчували максимальне піклування про себе, зокрема: відповідне харчування, побутові умови, догляд, забезпечення санітарного режиму — допомога під час прогулянок, прийому їжі, особистої гігієни тощо; 3. Потреба створення людяної та душевної соціально-психологічної атмосфери шляхом психологічної підтримки, контактів із представниками церкви, застосування творів мистецтва та літератури, створення можливостей для спілкування, проведення дозвілля тощо; 4. Забезпечення отримання послуг юридичного характеру: складання заповітів, отримання консультацій, порад, ознайомлення із нормативними актами тощо. Питання паліативної та хоспісної допомоги, на жаль, щороку набувають актуальності та гостроти. В Україні розвивається несприятлива медико-демографічна ситуація, що склалася впродовж останніх трьох десятиріч. Спостерігається невпинне постаріння населення і зростання питомої ваги осіб похилого та старечого віку, які страждають від важких хронічних невиліковних хвороб, у першу чергу від злоякісних новоутворень. Сьогодні в Україні чисельність людей у віці 75 років і старших становить близько 3 мільйонів осіб. Зазначене зумовлює збільшення загальної смертності населення України. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, 60-80% зазначених вище хворих потребують паліативної допомоги. Якщо щороку в Україні помирає понад 700 тисяч осіб, із них близько 80 тисяч через онкологічні захворювання, то потреба в паліативній допомозі становить майже 600 тисяч хворих та близько 1,2 мільйона їхніх рідних. Крім цього, за даними європейських джерел, у найближчі 10-15 років спостерігатиметься зростання потреби в паліативній допомозі ще на 20%. Потреба у стаціонарних ліжках для паліативних хворих сягне 100 ліжок на 1 мільйон населення. При цьому розвиток мережі закладів паліативної допомоги в Україні, на жаль, суттєво відстає від потреби. За експертними даними, в Україні на сьогодні функціонують більш як 20 закладів, що можуть бути ідентифіковані як хоспіси та відділення паліативної допомоги, у яких розгорнуто близько 850 хоспісних ліжок за мінімальної потреби у 4,5 тис. ліжок. Матеріально-технічна база закладів та відділень, що надають паліативну допомогу, не відповідає міжнародним стандартам, а умови перебування хворих у більшості цих закладів — незадовільні. Не створено системи надання послуг вдома, практично тільки почалося створення оперативних бригад для такої допомоги. Описана вище ситуація багато в чому склалася через нерозв’язаність цілої низки важливих проблем. Проблема перша — ідентифікація паліативних хворих, проведення диспансеризації населення та створення реєстру паліативних хворих і визначення реальної потреби в потрібних ресурсах для подолання негативної ситуації, що склалася. Досі немає чітких критеріїв надання хворому статусу паліативного. По кожній нозологічній позиції мають бути встановлені чіткі доказові критерії щодо прогресування і можливості вилікування захворювання та прогнозу терміну життя хворого. Також треба враховувати і такі критерії, як наявність хронічного больового синдрому і потреба ефективного знеболення, за умови відсутності перспектив одужання хворого. Визначення чітких кри-

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


теріїв дасть можливість визначити реальний рівень потреби у паліативній допомозі. Реальна потреба своєю чергою дасть змогу встановити реальний рівень потреби в амбулаторній та стаціонарній паліативній допомозі, фінансуванні, кадрах, інших потрібних чинниках. Проблема друга — досі не затверджено стандартів та протоколів лікування паліативних хворих, не розроблено показань до госпіталізації у заклади паліативної допомоги або надання цієї допомоги вдома, не затверджено термінів та визначень, що стосуються паліативної допомоги, немає відповідних положень, інструкцій і т. ін. Це не тільки негативно відбивається на організації лікування паліативних хворих, а також має негативний вплив на такі гострі для цього виду допомоги питання, як забезпечення наркотичними засобами. Адже без затверджених клінічних протоколів складно довести іншим зацікавленим сторонам, яка реальна потреба в наркотичних засобах і за якісним, і за кількісним складом. Проблема третя — відсутні затверджені проектні, технічні, соціальні, побутові та інші стандарти щодо вимог до закладів паліативної допомоги, обладнання, що використовують для надання паліативної допомоги, приміщень, комунікацій і т. ін. Потрібно запроваджувати державне замовлення для підготовки типового проекту хоспісу, відділення паліативної допомоги тощо, взявши як взірець кращі зарубіжні практики. Адже європейський досвід свідчить про те, що у закладі паліативної допомоги мають бути розв’язані ряд питань, починаючи від спеціального обладнання для санітарно-гігієнічних процедур для хворих і закінчуючи наявністю приміщень, де б хворі могли отримувати потрібну духовну та морально психологічну підтримку, дозвілля тощо. Проблема четверта — недостатнє кадрове забезпечення. Мова йде не тільки про медичних працівників — упродовж останніх років почали впроваджуватися програми відповідної до- та післядипломної підготовки кадрів для системи паліативної допомоги. Але досі відсутня медична спеціалізація «Паліативна та хоспісна медицина» для лікарів та молодших спеціалістів, що не сприяє залученню професійних

кадрів до роботи у закладах паліативної допомоги та не мотивує медичних працівників до професійного зростання. Надзвичайно актуальним є питання підготовки соціальних працівників, які залучені до обслуговування паліативних хворих вдома та в стаціонарних закладах паліативної допомоги. Настав час практично втілити в життя специфіку професійного навантаження медичних працівників, які надають паліативну допомогу, в першу чергу внести зміни до наказу № 33, встановити специфічний для такого типу закладів штатний розпис, створити систему мотивацій та соціальних гарантій для фахівців, які надають паліативну допомогу. Майже не розв’язана справа — підготовка волонтерів. У всьому світі залучення волонтерів є потрібною умовою надання якісної паліативної допомоги. Їх треба вчити за спеціальними програмами в закладах освіти як медичного, так і немедичного профілю, із залученням НУО тощо. Проблема п’ята — створення нових типів закладів, застосування нових організаційних форм роботи. Паліативне лікування на відміну від багатьох інших видів медичної допомоги, крім суто лікувальних процедур, містить у собі велику складову професійного догляду хворого, психологічної підтримки та проведення цілого ряду соціальних заходів, що стосуються як хворого, так і членів його родини. Потрібно шукати як законодавче розв’язання, так і визначення організаційних форм для створення закладів спільної медико-соціальної, сестринської допомоги. Також поєднання медичних та соціальних підходів у рамках одного закладу паліативної допомоги дасть змогу удосконалити фінансове забезпечення. Бюджет на утримання паліативного хворого матиме кілька складових: кошти державного та місцевого бюджетів, оплата послуг самим хворим або близькими хворого, часткове використання пенсії паліативного хворого, надання загальних платних послуг (оренда, консультації, готельні послуги тощо), кошти благодійних фондів. Окреме питання, що має дуже велике значення для країни із великою часткою сільського населення, — надання паліативної допомоги вдома. Потрібно фактично створити новий тип паліативного закладу

ОЦІНКА ПОТРЕБ У ПАЛІАТИВНІЙ ДОПОМОЗІ: ВИМОГА ЧАСУ

О

станнім часом прогресуюче старіння населення України і зміна структури захворювань у бік хронічної патології призводить до того, що збільшується кількість пацієнтів із важкими хронічними захворюваннями. Пацієнти в міру прогресування хвороби поступово втрачають можливість самообслуговування та потребують сторонньої допомоги, паліативної опіки, полегшення симптомів. В Україні їх щороку налічується близько 500 тисяч, зокрема: дорослі та діти в термінальних стадіях онкологічних і серцево-судинних захворювань, СНІДу, туберкульозу, хворі з важкими травматичними і дегенеративними ураженнями центральної нервової системи, периферійної нервової системи, опорно-рухового апарату, інваліди та люди старечого віку. Однак зараз у нашій країні лише 5% паліативних пацієнтів отримують потрібну спеціалізовану медичну допомогу, адекватне знеболення та професійний догляд. Станом на 2012 р., за даними МОЗ України, стаціонарну паліативну допомогу надавали пацієнтам у 56 лікарнях загального профілю та спеціалізованих медичних закладах (не включаючи хоспіси), у 7 стаціонарних хоспісах, у яких разом розгорнуто більш як 750 паліативних ліжок; водночас в Україні функціонує

близько 10 виїзних служб паліативної опіки вдома. Експерти погоджуються, що мінімальна потреба у стаціонарних закладах та мобільних службах паліативної допомоги в кілька разів більша. Однак науково обґрунтовану оцінку потреб у паліативній допомозі в Україні досі не проводили. Паліативна допомога — нова галузь медицини для України, яка ще досі не визнана окремою спеціальністю для студентів медичних університетів, що автоматично означає нестачу спеціалістів із відповідною професійною підготовкою, а також нестачу наукової й дослідницької бази. Хоча основні принципи паліативної допомоги є універсальними для всіх країн, методи, використані для реалізації загальноприйнятих цілей, відрізняються залежно від регіональної специфіки, системи охорони здоров’я і законодавчої бази. Планування в галузі охорони здоров’я повинно базуватися на оцінці місцевих потреб для кожної окремо взятої країни, враховуючи її національні та культурні традиції, економічні можливості. Дослідження, проведені у 28 країнах Східної Європи та Центральної Азії (Clark D, Wright M (2003) Transitions in End of Life Care: Hospice and related developments in Eastern Europe and Central Asia. Buckingham: Open

University Press), показали значні відмінності в обсязі, якості та доступності надання паліативної допомоги, проте спільними для всіх цих країн були визначені наступні типові проблеми: • відсутність політичної волі, державної підтримки та стабільності програм паліативної допомоги; • недостатня доступність до знеболювальних засобів; • недостатня кількість кваліфікованих спеціалістів та нестача медичного персоналу, готового працювати у цій сфері; • відсутність/недостатня кількість наукових установ та аналітичних досліджень із цієї проблеми; • загальні негативні стереотипи, які існують у суспільстві щодо паліативної допомоги. В останні роки в Україні було здійснено певні кроки у напрямку розвитку системи паліативної допомоги. Проте, якщо нормативна база поступово розробляється, аналітичного підґрунтя досі бракує, зокрема так і не визначено реальної потреби в хоспісних ліжках, не проведено оцінку того, який підхід до надання паліативної допомоги є найефективнішим для України, як немає й оцінки якості надання та можливості впровадження опіки вдома. Для визначення потреб і розробки вітчизняної моделі надання паліативної допомоги важливо використати вже існуючий іноземний досвід, але цього недостатньо. Адже через відмінність національних систем надання

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

(або структурного підрозділу в межах закладу) — бригаду паліативної допомоги вдома. Проблема шоста — оптимізація та доступність наркотичних анальгетиків для надання паліативної допомоги вдома і в стаціонарних закладах. Боротьба з наркоманією, на жаль, позбавляє паліативних хворих можливості одержувати потрібні ліки для знеболення. Тому слід терміново докорінно змінити існуючі підходи до цього питання. Мабуть, настав час оптимізувати національний формуляр лікарських засобів, що використовують у паліативній медицині, з урахуванням рекомендацій ВООЗ та Міжнародної асоціації хоспісної та паліативної допомоги, передбачивши включення таких лікарських засобів, як таблетовані опіоїдні анальгетики, трансдермальні засоби та інші лікарські форми тощо. Слід також спростити систему ліцензійних умов для лікувально-профілактичних та аптечних закладів системи охорони здоров’я щодо зберігання та використання контрольованих речовин. 2. Мета і строки реалізації Національної Стратегії Метою «Національної Стратегії створення та розвитку системи паліативної допомоги в Україні» є забезпечення якості, ефективності та доступності надання паліативної допомоги шляхом створення системи паліативної допомоги на основі застосування кращих світових практик, міжнародних стандартів та підходів, наукових розробок вітчизняних та зарубіжних фахівців. Період впровадження: 2013-2022 роки. Для реалізації Національної Стратегії мають бути розроблені відповідні плани дій на 2013-2022 роки, затверджені законодавчі та нормативні акти, проведені організаційні заходи. Продовження «Національної Стратегії створення та розвитку системи паліативної допомоги в Україні» буде опубліковано у наступних випусках газети «Ваше здоров’я». Чекаємо на відгуки, зауваження та пропозиції читачів на адресу: Правління Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» та Оргкомітету Першого Національного конгресу паліативної допомоги: 01034, м. Київ, вул. О. Гончара, 55 А, тел. / факс: (044) 239-72-43; info@ligalife.com.ua; www.ligalife.com.ua

медичної допомоги (так, наприклад, страхова медицина знаходиться лише в зародковому стані), загальним кризовим станом вітчизняної медицини, що, окрім усього, знаходиться в стані реформування, іноді європейські стандарти не спрацьовують. Тому спільними зусиллями експертів, ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної допомоги», МБФ «Карітас Україна», МФ «Відродження» було розпочато дослідження «Оцінка потреб в паліативній допомозі в Україні». Метою дослідження є проведення оцінки реальної ситуації з наданням стаціонарної та нестаціонарної паліативної допомоги в Україні медичними закладами та установами різних форм власності (державні медичні установи, приватні клініки, благодійні фонди) та формування висновків і рекомендацій для вироблення стратегії розвитку паліативної допомоги. Завдання дослідження: - збір даних для аналізу потреб населення України в паліативній допомозі за визначеними індикаторами у дев’яти регіонах України: у Львівській, Івано-Франківській, Вінницькій, Миколаївській, Донецькій, Чернігівській, Харківській областях, м. Києві та в АР Крим; - аналіз даних та на їх основі проведення планування подальших дій щодо визначення стратегії розвитку паліативної допомоги; розробки Національної Програми з паліативної допомоги.

Очікувані результати Аналіз відповідей респондентів різних категорій (загалом їх кількість склала більш як 150 осіб — пацієнтів, які потребують паліативної допомоги, і членів їх родин, медиків різного рівня надання медичної допомоги, управлінців установ охорони здоров’я, соціальної сфери, представників релігійних організацій, благодійних фондів та інших соціальних авторів, причетних до цієї проблематики на національному і регіональному рівнях) дасть змогу провести різнобічну оцінку реальної ситуації та потреб у наданні послуг, що склалася у цій сфері. Що стосується планування майбутніх послуг паліативної допомоги, то всі зусилля мають бути спрямовані на досягнення для кожного пацієнта і його сім’ї максимально можливої якості життя. Результати дослідження буде висвітлено в друкованих медичних науково-практичних виданнях, а також у рамках Першого національного конгресу з паліативної допомоги 26-27 вересня 2012 року. Д. ЧАЙКІВСЬКА, керівник програм охорони здоров’я Карітасу України, лікартерапевт вищої категорії, магістр управління охороною здоров’я; К. ШАПОВАЛ-ДЕЙНЕГА, координатор ініціативи «Паліативна допомога» Міжнародного Фонду «Відродження»

19

ВІСНИК ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ

21 вересня 2012 року


АЛЕРГОЛОГІЯ

21 вересня 2012 року

КЛІНІЧНА АЛЕРГОЛОГІЯ – НОВАЦІЇ ТА ЗДОБУТКИ НА ЗДОБУТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ НАУКИ І ТЕХНІКИ

П

ідвищена чутливість до найрізноманітніших чинників навколишнього середовища відома з сивої давнини, однак донедавна її прояви носили вкрай рідкісний характер і становили свого роду медичну екзотику, не варту систематичного статистичного обліку. Однак протягом останніх тридцяти років поширеність алергійних захворювань стрімко зросла, перетворившись на гостру медико-соціальну проблему. Наявна тенденція до подальшого поширення алергійних захворювань ставить на порядок денний цілу низку наукових та практичних питань. Які молекулярні механізми лежать в основі алергійних реакцій, чим зумовлено небачений спалах захворюваності, чи існують заходи їх профілактики та лікування? Ці та багато інших запитань набувають дедалі гострішої актуальності, стосуючись тією чи тією мірою практично всіх верств населення. Наукові здобутки вітчизняних учених створюють передумови для обґрунтованої відповіді на ці проблеми та їх практичного розв’язання. Клінічна алергологія є відносно новою галуззю молекулярної медицини, що протягом останніх десятиріч набула бурхливого розвитку. Зумовлено це як значним поступом у розумінні молекулярних процесів, що лежать в основі формування алергійної реакції, так і притаманним нашому часу стрімким поширенням найрізноманітніших алергій, що наприкінці ХХ сторіччя стали своєрідною «тінню цивілізації». Згідно зі статистичними даними, на сьогодні від 20 до 40% населення земної кулі потерпає від тієї чи тієї форми алергії. В індустріальних регіонах цей відсоток є дещо вищим. За  даними ВООЗ, алергійні захворювання вийшли на третє місце за поширеністю, причому кожні 10 років кількість хворих подвоюється. Найчастіше реєструються алергійний риніт та бронхіальна астма. У 4 % хворих спостерігаються харчові алергії, у 20 % — цілорічний алергійний риніт, у 4 % — алергії на лікарські засоби та до 1% — інсектні форми алергії. Алергійні дерматити, екзема та харчова алергія більш притаманні дітям, а  захворювання верхніх дихальних шляхів — дорослим. Алергійним захворюванням притаманний досить високий рівень летальності — за анафілактичного шоку смертність становить від 10 до  20 %, за  синдрому Лаела — від 40 до 50 %, бронхіальна ж астма, поступаючись туберкульозу за рівнем смертності в 15 разів, щонайменше вп’ятеро переважає останній за поширеністю.

20

Показники поширеності алергійних захворювань у країнах Заходу сягають приблизно 30 % від популяції за постійної тенденції до зростання. Найбільший рівень захворюваності зареєстровано в  Парагваї (39 %), найменший — в Індії (4 %). В Україні статистика фіксує лише окремі види алергійних захворювань. Згідно з цими даними, у нас від полінозу потерпає 4-6 % дорослого населення, від цілорічного алергійного риніту — 7-9 %, від бронхіальної астми — 5-7 % та 6-10 % — від усіх видів алергійного дерматиту. Для дітей ці цифри дещо нижчі. У  цілому по  країні вражено такими захворюваннями 15-17 % населення, однак ці цифри явно занижені, оскільки значна кількість хворих не звертається до лікаря, приймаючи симптоми захворювання за нежить, або у випадку легкого перебігу взагалі не звертаючи уваги на захворювання. Найбільш реальною цифрою для України визнається показник частоти алергійних захворювань в інтервалі від 20 до 30 % населення, коливаючись у той чи той бік залежно від екологічного стану, клімату та інших особливостей регіону. При цьому треба зазначити, що алергійні захворювання не лише істотно погіршують якість життя широких верств населення, але й ведуть до  поширення найрізноманітніших вторинних захворювань. Тож можна впевнено говорити про існування гострої медико-соціальної проблеми, що з плином часу лише погіршується. При  цьому перелік алергенів включає пилкові, побутові, індустріальні, епідермальні, харчові, ятрогенні та інсектні неінфекційні алергени, а також бактеріальні, грибкові та вірусні інфекційні. Що ж спільного між цими неосяжними за  різноманіттям субстанціями, що зумовлює незбалансовану відповідь імунної системи? Що можна протиставити ситуації, яка склалася, чи є передумови для перелому небажаної тенденції? Урахування даних щодо молекулярних та клітинних механізмів формування алергійних реакцій дає змогу не лише аргументовано відповісти на ці запитання, але й запропонувати ефективні підходи до їх практичного розв’язання. Як відомо, алергійні реакції є проявом неадекватної відповіді захисних систем організму на появу чужорідної речовини (алергена). Розрізняють періоди сенсибілізації, вивільнення медіаторів та клінічних проявів. При цьому, на відміну від нормальної захисної реакції імунної системи, алергійні реакції істотно обмежені за типами задіяних у процесі молекулярних та клітинних компонентів. Так, до най-

важливіших молекулярних компонентів алергійних реакцій належать імуноглобуліни і ті, що забезпечують гіперчутливість до відповідного алергена. Водночас ключові молекулярні компоненти нормальної імунної відповіді — імуноглобуліни G — у формування вторинної відповіді на алергени практично не задіяні. Подібне ж вибіркове збільшення окремих компонентів імунної відповіді спостерігається й на  клітинному рівні. Тобто через якісь причини одні компоненти імунної системи виявляються інертними по  відношенню до  тих чи тих алергенів, у той час як інші ефективно з ними взаємодіють. Усвідомлення цих причин становить необхідну передумову для розв’язання як науково-теоретичних, так і практичних завдань алергології. При цьому, незважаючи на  величезний за  обсягом фактичний та експериментальний матеріал, існує низка нерозв’язаних питань. Так, лишаються нез’ясованими причини алергійного перехресту, тобто причин, за яких набуття алергійної реакції на  якийсь алерген призводить до аналогічної відповіді до цілої низки сполук та субстанцій, із якими хворий ніколи не мав контакту. Через нез’ясовані причини більшість закордонних препаратів системної імунотерапії виявляється неефективними під час лікування вітчизняних пацієнтів. Порівняння складу, структури та комплексу фізико-хімічних властивостей алергенів білкової природи свідчить про  відсутність будь-яких загальних ознак, що могли б пояснити їх здатність до формування незбалансованої імунної відповіді. Перелік подібних питань можна продовжити. Однак чи правомірно робити будь-які

висновки щодо впливу чужорідних сполук на організм без  урахування реальних обставин їх взаємодії з живим організмом? У якому стані та якими шляхами чужорідні сполуки надходять до  організму, яких молекулярних перетворень та взаємодій вони там зазнають? Подібне питання змушує звернути увагу на таку обставину, як агрегатний стан алергенів біологічного походження, що становлять основну причину переважної більшості алергій. У масі своїй це тверді частки мікро- та нанорозміру, що не лише забезпечують утворення аерозолів, які практично не осідають, але й надають їм змогу легко долати біологічний бар’єр «повітря — кров». Не зайве згадати, що протягом доби через людські легені проходить порядку 10 кубічних метрів повітря, а внаслідок хвильової природи світла частки розміром менш як 240 нм взагалі невидимі (обмеження Аббе). Дрібнодисперсний характер часток призводить до різкого зростання їх питомої поверхні. Так, питома поверхня сферичних наночасток розміром 100 нм за густини 1 г / см3 сягає 60 м2 /г. У наслідок цього різко зростає значення поверхневих реакцій, що за умов макророзмірів не відіграють помітної ролі. На рівні мономолекулярного шару матеріал більшості біологічних матеріалів — білки, воски, хітин та вуглеводи — виявляється виключно реакційно спроможним щодо взаємодій із білками крові, причому ці взаємодії призводять до формування високостабілізованого шару денатурованого білка. Тим самим створюються необхідні умови для розвитку імунної відповіді. Як відомо, в її основі лежить здатність молекулярних та клітинних складових захисних систем організму до розпізнавання чужорідних об’єктів. При цьому власне розпізнавання забезпечується невеликими ділянками поверхні порядку 1800нм, що у  випадку зв’язування білкових структур

Зростання кількості обстежених вітчизняними алергенами осіб та пролікованих хворих на алергічні захворювання органів дихання методом специфічної імунотерапії тис. осіб

715000

80000

70000

500000

60000

50000

40000

30000

210000 67850

20000

10000

93500

9650

0

1995-1999 рр.

2000-2004 рр.

Кількість обстежених осіб

2005-2010 рр.

Кількість пролікованих хворих

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


Результати ретроспективного аналізу ефективності лікування у хворих на алергічні захворювання органів дихання після 3-річного курсу специфічної імунотерапії 5%

45%

Незадовільний результат Задовільний результат відповідає групі з 2-3 компактно розміщених амінокислотних залишків. Тобто поверхня будь-якого об’єкту може розглядатись як своєрідний набір поверхневих угруповань — мікрокластерів. Розпізнавальні компоненти захисних систем лишаються інертними по відношенню до «своїх» мікрокластерів, але розпізнають та ефективно взаємодіють із «чужими». При цьому «чужими» виявляються всі угруповання, що не відповідають структурним вимогам, прийнятим у даній біологічній системі. Зрозуміло, що кількість дозволених «своїх» угруповань досить велика, однак вона незрівнянно менша від неосяжного набору можливих «чужих». При цьому вкрай важливою обставиною є ступінь стабілізації того чи того структурного угруповання. Білкові молекули являють собою високодинамічні структури з більшою чи меншою стабілізацією окремих угруповань. Тому будь-які фактори, що сприяють стабілізації «чужого» угруповання на поверхні білка, призводять до зростання імуногенності. Саме тому кон’югація білків із найрізноманітнішими молекулярними матрицями забезпечує так звані ад’ювантні ефекти, що набули широкого застосування як в експериментальній імунології, так і під час промислового отримання найрізноманітніших вакцин та сироваток. Різке зростання імуногенності спостерігається й за неферментативного глікозилювання багатьох білків (глікації) — невід’ємного супутника багатьох захворювань. Із тих же причин поява у кровообігу нерозчинних реакційно-спроможних мікро- та наночасток гарантовано призводить до ковалентної кон’югації білків крові, їх денатурації та формування поверхні набору високо стабілізованих «чужих» мікрокластерів. При цьому через відміни в  реакційній здатності білків крові структура утвореного білкового шару безпосередньо залежить від різновидів реакційних груп на поверхні первинної мікрочастки, їх поверхневої густини, взаємного розміщення та найрізноманітніших факторів, зумовлених утворенням даного алергена під впливом природних умов саме даного регіону. Відомо, що алергійні захворювання не лише істотно погіршують якість життя широких верств населення, але й ведуть до поширення найрізноманітніших вторинних захворювань, зумовлених незбалансованістю імунної відповіді організму, виснаженням його

10%

40%

Добрий результат Відмінний результат захисних систем та розвитком найрізноманітніших патофізіологічних процесів. Відомо, що штучне вживлення в організм багатьох чужорідних матеріалів призводить до індукованої онкогенності. В її основі лежать процеси формування поверхневого шару денатурованого білка з подальшим розвитком цілої низки патофізіологічних процесів. Тож тісний зв’язок між алергенністю та онкогенністю найрізноманітніших мікро- та наночасток індустріального походження, що призвів до виділення нанозагрози в окремий, вельми специфічний, різновид екологічних проблем, видається цілком закономірним та невідворотним. Одним із найвідоміших різновидів алергій є алергії на свійських тварин, зокрема — котів. Вважається, що їх основним алергеном є білок Fel d1, що виробляється слинними залозами. Однак щонайменше чверть осіб, що потерпають від алергії на котів, є інертними по відношенню до цього білка. Більше того, відомі численні випадки, коли коти мають алергію на самих себе. Подібні факти здавалися б нісенітницею, якщо не брати до уваги властивості утворювального шерсть кератину, що через великий вміст дисульфідних зв’язків здатен до ковалентної кон’югації з найрізноманітнішими білками — у тому числі і з власними білками крові пацієнта. Не менш показовим прикладом комбінованого впливу біологічно активних сполук спільно з аерозолями мікро- та наночасток можуть служити так звані риносинусити купального сезону. Захворювання це, на жаль, відоме багатьом із безпосереднього досвіду, коли несподівані висока температура та запалення верхніх дихальних шляхів у ліпшому випадку різко псували відпочинок на морі, у гіршому ж — призводили до розвитку найрізноманітніших ускладнень. Встановлено, що основним чинником імунологічної недостатності є грибкові та мікробні збудники, однак їх переносниками до дихальних шляхів є мікро- та наночастки піску, що забезпечують накопичення біологічної складової на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів. Характерно, що гострі риносинусити купального сезону найбільш притаманні для зон відпочинку з дрібнопіщаними пляжами, тобто за умов, які забезпечують утворення не осідаючих аерозолів піску із сорбованими на поверхні частками мікозної та бактеріальної природи. Чим же зумовлені

алергійні ефекти найрізноманітніших за своєю природою сполук, чому їх вплив на людський організм призводить до незбалансованої імунної відповіді? Як уже було відмічено, більшості з відомих алергенів притаманна здатність до контактної денатурації білків. Але білками є й розпізнавальні компоненти імунної системи — антитіла, клітинні рецептори тощо. Детальний розгляд молекулярних механізмів формування алергійних реакцій проведено в роботі вітчизняних авторів, яку нещодавно випущено в закордонному видавництві та розміщено у відкритому інтернет-доступі. Формування первинної та вторинної імунної відповіді відбувається складними та досить відмінними між собою шляхами. При цьому алергізуючі властивості тих чи тих субстанцій зумовлені їх здатністю до більшого чи меншого ушкодження відповідних компонентів імунної системи. Саме це призводить до  гіперактивації компонентів первинної імунної відповіді без належного розвитку вторинної відповіді, що за належного розвитку захисної реакції організму мала б перебрати на себе блокування та вилучення відповідних чужорідних об’єктів. Водночас усвідомлення цього факту становить основу методу системної імунотерапії (СІТ), в основі якої лежить штучне формування повноцінної імунної відповіді за допомогою позбавлених денатураційних властивостей похідних алергенів. Оскільки реакційні властивості первинних алергенів визначається умовами їх формування, природою, кількістю та поверхневою густиною реакційних груп, то  стає зрозумілою неефективність багатьох препаратів СІТ, що не  відповідають алергенам того чи того регіону. Тобто невід’ємною умовою ефективної системної імунотерапії має бути регіональна відповідність препаратів СІТ алергенам, що зумовлюють відповідне захворювання. Не  менш важливим завданням є комплексне визначення природи основного алергену та наявності алергійного перехресту з найрізноманітнішими чинниками навколишнього середовища. Успішне вирішення подібного роду завдань стало можливим лише в останнє десятиріччя завдяки створенню спеціалізованих центрів алергійних захворювань. Так, в Державній установі «Інститут отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України» з 2001 року успішно функціонує Центр алергійних захворювань верхніх дихальних шляхів та вуха. У ньому провадиться лікування пацієнтів із широким спектром алергійних захворювань — сезонним алергійним ринітом (полінозом), цілорічним алергійним ринітом, полінозною риносинусопатією, алергійним кон’юктивітом та ринокон’юктивітом, атопічними бронхіальною астмою та дерматитом, найрізноманітнішими контактними дерматитами, ангіоневротичним набряком Квінке, спадковим ангіоневротичним набряком та кропив’янкою всіх типів. У центрі створено фундаментальну науковометодичну базу, що відповідає сучасному рівню міжнародних стандартів та дає змогу провести весь комплекс діагностичних та лікувальних закладів у  разі будь-якої форми алергії. Співробітники центру є членами Європейської та Американської Академій Алергології, постійно обмінюються досвідом із колегами з усього світу. Відповідно до профілю центру,

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

найбільшу увагу приділено сезонним алергійним ринітам, особливо алергії на пилок, причому досягнуто ефективне лікування понад 95 % хворих. Відпрацьовано ефективні схеми діагностики та десенсибілізації з використанням ефективних вітчизняних лікувальних алергенів. Тобто створено фундаментальну науково-методичну базу, що дає змогу ефективно протидіяти спалаху алергійних захворювань найрізноманітнішої етіології. Тому закономірним є той факт, що групу вчених України представлено в цьому році на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки. Богдана БУЛЕЗА, головний алерголог Закарпатського УОЗ, м. Ужгород; Ярослав ЧОНКА, головний лікар Української алергологічної лікарні, кандидат медичних наук, с. Солотвино Закарпатської обл. Список літератури 1. Luger E. O., Wegmann M., Achate G., et al. Allergy for a lifetime // Allergology International. — 2010. — Vol.59. — P.1-8. 2. Aalberse R. C. (2000). Structural biology of allergens // J. Allergy Clin. Immunol. — Vol.106, № 2. — P.228-238. 3. Verevka S. V. Formation and recognition of superficial microclusters as the integral part of processing of proteins / In: Protein Research Progress (Boscoe AB and Listov CR, Eds.), Nova Science Publishers, N. Y., 2008. P.9-15. 4. Мойжесс Т. Г. Щ О канцерогенезе, индуцируемом инородными телами // Биохимия. — 2008. — Т.73, № 7. — С.949-963. 5. Risk Assessment of Products of Nanotechnologies. Scientific Committee of Emerging and Newly Identified Health Risks. SCENIHR 28th plenary, 19 January 2009. 71 P. 6. Bueza C., Pacheco I. I., Robbie, K. Nanomaterials and nanoparticles: sources and toxicity // Biointerphases. — 2007. — Vol. 2. — MR17–71. 7. Kaiser L., Gronlund H., Sandalova T., et al. The crystal structure of the major cat allergen Fel d 1, a member of secretoglobin family // J. Biol. Chem. — 2003. — Vol.278. — P.37730-37735. 8. Reinero C. R., De Clue A. E., Rabinowitz P. Asthma in humans and cats: is there a common sensitivity to aeroallergenes in shared environment // Environment Research. — 2009. — Vol. 109. — P.634-640. 9. Pukhlik S. M., Melnicov O. F., Shchelkunov A. P., Titarenko O. V. Acute rhinosinusitis during the swimming season — etiopathogenesis, diagnostic approaches and treatment // Journ. Of Hearing Sci. — 2011. — № 3. — P.30-37. 10. Zabolotnyi D. I., Gogunskaya I. V., Zabolotnaya D. D., et al. Suicide Antigens: Induced Denaturation of proteins in the Development of Allergic Reactions / In: Advances in Medicine and Biology (Berhardt L. V., Ed.), Nova Science Publishers, NY, 2012, Vol. 53, P.217-232 (https:// www.novapublishers.com / catalog / product_info. php?products_id=36951). 11. Broide D. H. Immunomodulation of allergic disease // Annu. Rev. Med. — 2009. — Vol. 60. — P.279-291. 12. Akdis C., Akdis M. Mechanisms of allergenspecific immunotherapy // J. Allergy. Clin. Immunol. — 2011. — Vol.127. — P.18-27.

21

АЛЕРГОЛОГІЯ

21 вересня 2012 року


ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

21 вересня 2012 року

К О М Е Н ТА Р I Лана СІНІЧКІНА, Радник, Керівник Практики Фармацевтики та Охорони здоров’я АО «Arzinger»

НОВИЙ ЗАКОН – НОВІ УМОВИ 4 липня 2012 Верховна Рада України прийняла закон «Про внесення зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо встановлення обмежень під час провадження керівниками та працівниками лікувально-профілактичних і фармацевтичних (аптечних) закладів професійної діяльності» №10560 (далі – Закон). Документ набув чинності з 1 серпня 2012 року.

Я

кщо дуже стисло, то нововведення можна охарактеризувати таким чином: лікарям заборонили отримувати від фармкомпаній винагороду, зразки лікарських засобів, а також зазначати в рецепті виробника препарату. Для того, аби застерегти вас, шановні колеги, від прикрих помилок, пропонуємо вашій увазі юридичний коментар із цього приводу Радника, Керівника Практики Фармацевтики та Охорони здоров’я АО «Arzinger» Лани Сінічкіної та думку головного лікаря КМКЛ № 6, доктора медичних наук Вадима Крижевського щодо суто технічного виконання цього Закону. Передусім нагадаємо основні тези Закону: фармацевтичним працівникам під час здійснення ними професійної діяльності забороняється: 1) одержувати від суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, а також їх представників неправомірну вигоду; 2) одержувати від суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, їх представників зразки лікарських засобів, виробів медичного призначення

22

для використання у  професійній діяльності (крім випадків, пов’язаних із проведенням відповідно до договорів клінічних досліджень лікарських засобів або клінічних випробувань виробів медичного призначення); 3) рекламувати лікарські засоби, вироби медичного призначення, у тому числі виписувати лікарські засоби на бланках, що містять інформацію рекламного характеру, та зазначати виробників лікарських засобів (торговельних марок); 4) на вимогу споживача під час реалізації (відпуску) лікарського засобу не надавати або надавати недостовірну інформацію про наявність у даному аптечному закладі лікарських засобів із такою самою діючою речовиною (за міжнародною непатентованою назвою), формою відпуску та дозуванням, зокрема приховувати інформацію про наявність таких лікарських засобів за нижчою ціною. Останній пункт стосується тільки фармацевтичних працівників. Відповідальність за порушення цих обмежень. Законом передбачено Адміністративний штраф — 5100,0 грн, повторне порушення карається штрафом у 20 400,0 грн.

Що таке «неправомірна вигода»? — Поряд із іншими обмеженнями, які встановлюються цим законом, було введено обмеження, згідно з яким медичні і фармацевтичні працівники під час здійснення ними професійної діяльності не мають права одержувати від суб’єктів господарської діяльності, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення (у тому числі від фармацевтичних компаній, дистриб’юторів, аптек) та їх представників неправомірну вигоду. Аналізуючи дану норму, відзначимо, що таке обмеження не є зовсім новим для українського законодавства, поняття «неправомірна вигода» і раніше було передбачено Законом України «Про принципи протидії та запобігання корупції» (далі «антикорупційний закон»), який набув чинності ще 01.07.2011 року. Ми не випадково згадали антикорупційний закон, оскільки є важливим розуміти, як ці акти законодавства співвідносяться один із одним і як у правозастосовчій практиці зазначені норми (що регулюють питання «неправомірної вигоди») мають використовуватися. Спільним у цих двох законів є визначення поняття «неправомірна вигода». В усьому іншому правопорушення щодо неправомірної вигоди, передбачене Законом про обмеження та правопорушення, передбачене антикорупційним законом, є різними з точки зору суб’єктного складу, його характеру та навіть відповідальності. Отже, оскільки Закон про обмеження не дає визначення поняття «неправомірна вигода», за принципом аналогії закону слід використовувати визначення, яке міститься в антикорупційному законі, а також дублюєть-

Вадим КРИЖЕВСЬКИЙ, головний лікар КМКЛ № 6, доктор медичних наук — Закон прийнято і його потрібно виконувати. Тут, на мою думку, все зрозуміло. Тим паче, що ці обмеження, швидше, повертають лікарів до виконання своїх суто професійних обов’язків, аніж ускладнюють роботу. Адже лікар — не рекламний носій і не повинен займатися промоцією ліків, отримуючи за це сумнівні принади у вигляді ручок, календарів тощо. Щодо технічних аспектів, які потрібно запровадити. Усі ми знаємо про таку поважну установу як Державний експертний центр МОЗ України. У сьогоднішніх умовах важливо налагодити більш тісний контакт лікарень із цією структурою, адже саме від спеціалістів Центру ми маємо отримувати інформацію про нові актуальні лікарські засоби та рекомендації для тих препаратів, які ми плануємо використовувати у своїй медичній практиці. Напевно, це має бути список (і його потрібно оновлювати принаймні раз на квартал) рекомендованих для використання ліків із урахуванням епідеміологічної ситуації та такий, що відповідав би максимальній кількості нозологій. До речі, тут не потрібно «вигадувати велосипед», достатньо вивчити досвід інших країн, наприклад Росії.

ся і в Кодексі про адміністративні правопорушення (КпАП), і у Кримінальному кодексі України (ККУ). А саме: «неправомірна вигода» — це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що без законних на те підстав обіцяють, пропонують або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Таким чином, відповідно до вищенаведеного, вигода трактуватиметься як неправомірна за наступних умов: а) така вигода не має законних підстав (наприклад, відповідного договору); б) така вигода надавалася безкоштовно або за ціною нижче мінімальної ринкової. Слід також зазначити, що прийняті зміни не забороняють співпрацю медичних і фармацевтичних працівників із фармацевтичними компаніями на підставі договорів про надання послуг, оскільки виплати, які здійснюються (у такому випадку) фармацевтичною компанією, мають усі законні підстави (договір на надання послуг). Крім того, в рамках чинного законодавства можливе отримання фахівцем охорони здоров’я інших благ — як, наприклад, компенсація витрат на участь у професійних заходах. Для того щоб зазначені блага не кваліфікувалися як «неправомірні», велике значення має правильне і своєчасне документування правовідносин як із боку одержувача такого блага, так і з боку особи, що його надає. Отже, новели законодавства у сфері обмежень для професійної діяльності медичних і фармацевтичних працівників не забороняють співробітництво в рамках договорів на надання послуг різного характеру, крім того, як і раніше, можлива участь фахівців охорони здоров’я в семінарах, конференціях і симпозіумах із медичної тематики за умови дотримання вимог чинного законодавства України.

Зі свого боку, ми плануємо створити групу із 3 спеціалістів (найімовірніше, це має бути бактеріолог, хірург та лікарреаніматолог), які б здійснювали підготовку такого списку та забезпечували контроль за правильністю призначень (що, до речі, дозволило б ще й знизити ризик поліпрагмазії). Відповідальну особу з цього напрямку вже призначено. Щодо інформації, яку лікарі отримували від представників фармацевтичних компаній, то, зауважте, доступ до неї ніхто насправді не обмежував. Але я певен, більшість лікарів погодяться зі мною в тому, що така інформація має бути толерантною, неупередженою, відповідати інтересам пацієнта, а не конкретного фармвиробника. У нашому закладі існує традиція запрошувати щотижня ведучих спеціалістів із медичної практики (фармакології, бактеріології тощо), які знайомлять наш медичний персонал із новітніми медичними технологіями, інноваційними лікарськими засобами тощо. Таким чином, фахівці мають постійний доступ до актуальної інформації та умови постійно підвищувати свій професійний рівень. Вважаю, доречною була б участь у таких симпозіумах представників і Державного експертного центру, і кафедр Інституту удосконалення лікарів тощо. Саме вони мають аналізувати і доносити до лікарів інформацію про нові лікарські препарати, наукові дослідження тощо.

Тетяна СТАСЕНКО, спеціально для «ВЗ»

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua


ЧИ ПОТРІБНІ ТАКІ ПІДРУЧНИКИ? Як колишній керівник обласного управління охорони здоров’я, а нині викладач соціальної медицини в ІваноФранківському базовому медичному коледжі, який очолюю, – вважаю своїм обов’язком висловитись у фаховому часописі з приводу підручника для вищих медичних навчальних закладів І-ІІІ рівнів акредитації «Соціальна медицина та організація охорони здоров’я» (К.: ВСВ «Медицина», 2011.-208 с.), написаного відомим в Україні фахівцем цього напряму медичної науки, професором Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського О.М. Голяченком.

І

з прикрістю мушу констатувати, що в підручнику, затвердженому МОЗ України як навчальне видання, трапляються непоодинокі грубі помилки та неточності, які спотворюють істину та є джерелом фальшивих знань. Зупинюся на деяких із них. Передусім хочу зауважити, що видавці такого солідного навчального підручника мали би скористатися послугами літредактора і коректора, щоб у тексті, для прикладу, не вживалися слова «устав» замість «статут» (с.11) чи «вищим органом ВООЗ є …» замість «найвищим» (там же, с.11). У першому реченні «Передмови» автор підручника справедливо стверджує, що одним із основних напрямів діяльності, зокрема акушерки, є соціально-медичний. Погоджуюся з автором підручника і не в докір йому хочу зазначити, що наші славні укладачі навчальних планів і програм зі спеціальності «Акушерська справа» вилучили «Соціальну медицину…» з переліку навчальних дисциплін. Такий вчинок важко назвати фаховим підходом до  підготовки акушерських кадрів для  потреб практичної медицини. Доцільніше було б, на мій погляд, трактувати соціальну медицину не як «предмет викладання» (с.8), а все-таки — як навчальну дисципліну. Можна посперечатись і з твердженням п. Голяченка (там  же, с.8), що «головний метод соціальна медицина запозичила з іншої науки — медичної статистики». Бо вже у  наступному реченні автор стверджує, що медична статистика є одним із основних розділів соціальної медицини й організації охорони здоров’я. Отже, із власного розділу нічого запозичувати вона не може, а може, і це цілком зрозуміло, запозичувати із такої науки, як статистика. Автор підручника помилково вважає (с.14), що фельдшер, акушерка чи медична сестра є молодшими медичними працівниками, хоча під таке визначення підпадають санітарки (молодші медичні сестри).

У підручнику студентам подається спотворена інформація з приводу того, що дільничні, центральні районні та й навіть обласні лікарні відносяться до державної форми власності, а не до комунальної чи спільної власності територіальних громад (с. 20, табл.4). Автор помиляється, коли стверджує (с.52), що найбільше дітей на першому році життя помирає від станів, які «виникають у зв’язку з пологами», хоч нижче, у табл.11, вже поправляє себе і пише про «стани, які виникли в перинатальний період». Не варто вводити в оману студентів твердженням, що медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) функціонує (с. 62) при  територіальному органі соціального захисту населення, бо вже понад 20 років МСЕКи функціонують у системі територіальних управлінь охорони здоров’я. Не відповідає дійсності висловлена автором (там  же, с.62) думка, що підставою д л я  ви не се н н я рі ше н н я про статус інваліда є «посильний лист, який заповнює лікар на хворого, котрий назавжди втратив працездатність». Чому «назавжди»? Чому не вказано, що посильний лист є офіційним документом ЛКК (лікарської консультативної комісії), а не окремого лікаря? Доцільнішим було  б вживання терміну «високоспеціалізована допомога» замість «вузькоспеціалізована» (с.80). Викликає здивування у переліку вимог щодо присвоєння медсестрі сімейної медицини вищої атестаційної категорії обов’язок «робити аналіз шлункового соку і жовчі» (с.103). Не  менше з д иву ва нн я вик ликає форм улюванн я (там же, с.103) «фельдшер сімейної медицини», адже такої посади немає в офіційному переліку посад. Було  б цікаво довідатись у п. Голяченка, звідки він узяв інформацію (с.103), що «сімейний лікар отримує ліцензію після закінчення інтернатури і курсів удосконалення»? Автору, як бачимо з тексту підручника (с.106), більше

Володимир Стасюк, директор Івано-Франківського базового медичного коледжу

імпонує абревіатура «РОЕ» замість нині вживаної «ШОЕ». Не відповідає реальності твердження автора про те, що «основними акушерсько-гінекологічними закладами в містах є…акушерсько-гінекологічні відділення загальних лікарень, у селах — акушерсько-гінекологічні відділення центральних районних лікарень» (с.112). Не дуже хочеться вірити, що перебування породіллі в пологовому будинку після нормальних пологів триває в середньому 7-8 днів (с. 114). Не забагато? Незрозумілою, навіть після кількаразового перечитування, є фраза (с.114), що «дитяча консультація сповіщає пологовий будинок про всі виявлені нею захворювання». З якою метою? Студент також може «збагатитись» інформацією про те (с.127), що кошти соціального страхування знаходяться в розпорядженні профспілок. На тій же сторінці дізнаємося також, що тільки на перші шість днів хвороби листок непрацездатності видає лікар, а  в  усіх інших випадках висновок про тимчасову непрацездатність виносить лікарська експертна комісія (ЛЕК), очевидно, утворена автором, замість ЛКК. Ймовірно, задля економії бюджетних коштів в  умовах економічної кризи шановний Олександр Макарович вирішив видавати листки непрацездатності у  разі вагітності та пологів (с.128) на  116, а не на 126 днів, як це передбачено нормативними документами. Маємо змогу також довідатись (с.130), що якась міфічна ЛЕК, а не ЛКК, «готує посильні листи», а також студент ще раз «закріплює» свої знання інформацією, що МСЕК створюється при установах соціального захисту населення. Не відриваючись від цієї сторінки, студент пізнає ще одну «істину», що «МСЕК очолює головний лікар». «Важлива» для  бухгалтерів інформація розміщена на  сторінці 147, у якій стверджується, що благодійні внески медичним закладом можуть бути використані і на заробітну плату, хоча

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

це і забороняється чинним нині законодавством… На жаль, згаданими вище огріхами не вичерпується перелік викладених у підручнику неточностей, помилок тощо. Поза сумнівом, підручник насичений і яскравою корисною інформацією, і цікавими, подекуди дискусійними, авторськими роздумами, які, і про це прикро говорити, бліднуть, розчинившись у численних і суттєвих недоліках. Насамкінець хотів би винести на розгляд фахової медичної громадськості і крамольну (сподіваюсь, що лише на перший погляд) думку щодо назви самого підручника. У жодному разі не зачіпаю особу автора згаданого вище навчального видання. До осені 1990 року, до ІІ-го з’їзду соціальних гігієністів України, який проходив у  Вінниці, назва навчальної дисципліни «Соціальна гігієна та організація охорони здоров’я» мала логічне обґрунтування. Адже в «гігієну», нехай і «соціальну», жодним чином не  могла входити, як розділ, «організація охорони здоров’я». Проте, коли восени 1990 року назва «Соціальна

гігієна» змінилася на назву «Соціальна медицина», то, з незрозумілих причин, залишився додаток та «організація охорони здоров’я». Хоч у всіх авторитетних енциклопедичних словниках можемо прочитати, що «організація охорони здоров’я» є складовою частиною медицини. А  тим більше — складовою частини «соціальної медицини». Навіть шановний п. Голяченко мав би погодитися зі мною, адже перший розділ свого підручника так і назвав «Соціальна медицина — наука про громадське здоров’я та організацію його охорони» (с.6). Отож, на мій погляд, назва навчальної дисципліни «Основи соціальної медицини» є більш адекватною, аніж «Соціальна медицина та організація охорони здоров’я». Бо якщо не маємо навіть адекватної назви підручника, то чи можемо вести мову про адекватні, якісні та ефективні реформи в системі практичної медицини? Володимир СТАСЮК, директор Івано-Франківського базового медичного коледжу

УКРАЇНСЬКИЙ НДІ СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ МОЗ УКРАЇНИ ОГОЛОШУЄ КОНКУРСНИЙ НАБІР НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: 1. Науковий організаційно-медичний та інформаційно-аналітичний відділ: 1.1. Завідувач відділу. Кваліфікаційні вимоги: повна вища спеціальна освіта; доктор або кандидат наук за профілем діяльності підрозділу понад 5 років; Термін подання документів із дня опублікування оголошення – 1 місяць. Адреса інституту: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103. Контактний телефон: (044) 468-32-15

ДО УВАГИ ГЕМАТОЛОГІВ, ПАТОЛОГІВ, ЦИТОЛОГІВ, ОНКОЛОГІВ І СТУДЕНТІВ Вийшла з друку книга к.м.н., доцента, засл. лікаря України, Е.О. Левицького «Трепанобіопсія кісткового мозку. Довідник із сучасної клініко-патоморфологічної діагностики». Житомир «Полісся», 2012,-496 с., іл. Замовити книгу можна за адресою: 10008, м. Житомир, майдан Корольова, 8, кв. 9, Левицькому Е.О. Тел.: (041) 248-31-29, (041) 247-27-48, (097) 442-18-15

23

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

21 вересня 2012 року


КОНФЕРЕНЦІЇ, З’ЇЗДИ, ВИСТАВКИ

21 вересня 2012 року НАУКОВОПРАКТИЧНІ КОНФЕРЕНЦІЇ 25-26 ВЕРЕСНЯ, М. КИЇВ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Лікувально-профілактичні заклади в період реформування сфери охорони здоров’я» Кількість учасників: 350 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Азербайджан Організатор: Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська асоціація головних лікарів». «Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. 01014, Київ, вул. Верхня, 5. Тел. (044) 254-68-71. Державна установа «Український інститут стратегічних досліджень» МОЗ України 26-27 ВЕРЕСНЯ, М. ХАРКІВ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Епідеміологічні та клінічні аспекти профілактики, діагностики та лікування розповсюджених інфекційних хвороб сучасності» Кількість учасників: 200 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Грузія Організатор: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України. 61176, Харків, вул. Корчагінців, 58. Тел. (057) 711-80-36 27-28 ВЕРЕСНЯ, АР КРИМ, М. СУДАК

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Азаровські читання. Нейроофтальмологія. Патологія сітківки» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Грузія, Казахстан Організатор: Державна установа «Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського» МОЗ України. 95006, АР Крим, Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7. Тел. (0652) 37-37-83 27-28 ВЕРЕСНЯ, М. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання діагностики та лікування онкогінекологічних захворювань» Кількість учасників: 150 Країни-учасниці: Україна, Росія, Польща, Казахстан Організатор: Національний інститут раку МОЗ України 03022, Київ, вул. Ломоносова, 33/43. Тел.: (044) 259-01-86, 257-40-49, факс (044) 259-02-73 27-28 ВЕРЕСНЯ, М. КИЇВ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Прискорене старіння: механізми, діагностика, засоби профілактики» Кількість учасників: 200 Країни-учасниці: Україна, Росія, Грузія, Білорусь Організатор: Державна установа «Інститут геронтології м. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України». 04114, Київ, вул. Вишгородська, 67. Тел.: (044) 431-05-29, 430-41-57 3-4 ЖОВТНЯ, М. ЧЕРНІВЦІ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Структурно-органі-

МЕДИЧНІ ВИСТАВКИ 25-28 ВЕРЕСНЯ, М. ОДЕСА, ВУЛ. ОЛЬГІЄВСЬКА, 2, ПАЛАЦ СПОРТУ ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ МОЗ УКРАЇНИ

XVI спеціалізована виставка з міжнародною участю «Стомат-Експо-2012» Стоматологічне обладнання, інструменти та матеріали, сучасні технології лікування і профілактики у практичній стоматології Організатор: Виставкова компанія «ЛЕОН». 65026, Одеса, вул. Ланжеронівська, 19, оф. 8. Тел/факс (0482) 39-94-44. ПП «МЕДВІН». 04205, Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 12Е, оф. «МЕДВІН». Тел./факс: (044) 501-03-42, 501-03-44,501-03-66 25-28 ВЕРЕСНЯ, М. КИЇВ, ВУЛ. САЛЮТНА, 2Б. ВИСТАВКОВИЙ ЦЕНТР «КИЇВЕКСПОПЛАЗА»

Міжнародний медичний форум-виставка Організатор: ТОВ «Лабораторія маркетингових технологій». 03127, Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2. Тел. (044) 526-93-09, тел./факс (044) 526-94-87 III МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА КОМПЛЕКСНИХ РІШЕНЬ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕДИЧНИХ УСТАНОВ «MEDCOMPIEX-2012»

Комплексні рішення та забезпечення медичних закладів. Діагностичне обладнання. Реанімаційна техніка та обладнання. Невідкладна медична допомога. Медичний інструментарій. Спеціалізований автотранспорт. Вироби медичного призначення. Набори сімейного лікаря. Системи і обладнання для використання медичних газів. Спеціальні меблі для лікарських кабінетів, лікувальних установ. Обладнання для очищення, дезінфекції, стерилізації. Засоби індивідуального захисту, спецодяг. Витратні матеріали. Інформаційні технології в медицині Спеціалізовані експозиції: «Медична лабораторія» Комплексне оснащення медичних лабораторій, прилади та обладнання для медичних лабораторій, лабораторні меблі та посуд, хімічні реактиви, витратні матеріали, тест-системи, спецодяг, оснащення мобільних лабораторій, інформаційні технології Співорганізатор: Всеукраїнська асоціація клінічної хімії та лабораторної медицини. 01042, Київ, вул. Чигоріна, 18. Тел. (044) 409-20-75 «Дерматовенерологія» Обладнання та прилади для фототерапії хронічних дерматозів, ранньої діагностики пухлин шкіри, дермато- та кріохірургії, кріотерапії, лабораторної діагностики інфекцій, що передаються статевим шляхом, стерилізації і дезінфекції «Діагностика» Обладнання та прилади для променевої, апаратної діагностики, МРТ, ендоскопії, зондування, рентгеноскопії

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Медична газета України Індекси 60965, 08198 Ціна договірна

Адреса редакції: м. Київ03179, вул. Уборевича, 19А, оф. 3. Телефони редакції: (044) 4230260; 4246075; 4240683 Email: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

заційна перебудова дерматовенерологічної служби в умовах реформування системи охорони здоров’я» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Узбекистан, Чехія, Латвія, Болгарія, Польща, Молдова, Казахстан Організатор: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України. 01601, Київ, бульвар Т. Шевченка, 13. Тел. (044) 234-60-63. Буковинський державний медичний університет МОЗ України. 58000, Чернівці, вул. Лермонтова, 9. Тел. (0372) 52-20-86, факс (0372) 55-37-54. Українська асоціація лікарів-дерматовенерологів і косметологів. 01601, Київ, бульвар Т. Шевченка, 13. Тел.: (044) 287-30-34, 255-16-32 4-5 ЖОВТНЯ, М. ВІННИЦЯ

Науково-практична конференція «Загальна практика—сімейна медицина: організація, сучасні стандарти діагностики, лікування та профілактики» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна Організатор: Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України. 21018, Вінниця, вул. Пирогова, 56. Тел. (0432) 67-16-53 4-5 ЖОВТНЯ, М. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Терапевтичні питання: сучасні аспекти діагностики та лікування захворювань внутрішніх органів», присвячена пам’яті академіка НАМН України Є. М. Нейка Кількість учасників: 250 Країни-учасниці: Україна, Росія, Німеччина, США Організатор: Державний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України. 76018, Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2. Тел. (0342) 53-79-84 4-5 ЖОВТНЯ, М. КИЇВ

Науково-практична конференція «Актуальні питання сучасної патоморфології» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна Організатор: Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України. 04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9. Тел. (044) 483-86-63 4-5 ЖОВТНЯ, М. ЗАПОРІЖЖЯ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні підходи до терапії та реабілітації хворих з внутрішньою і професійною патологією» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Росія Організатор: Державний заклад «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України». 69096, Запоріжжя, бульвар Вінтера, 20. Тел. (061) 701-49-90

ім. В.П. Комісаренка НАМН України». 04114, Київ-114, вул. Вишгородська, 69. Тел.: (044) 430-36-94, 431-02-61 4-5 ЖОВТНЯ, АР КРИМ, М. СУДАК

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Хірургічне лікування ожиріння та супутніх метаболічних порушень» Кількість учасників: 120 Країни-учасниці: Україна, Росія, Польща, Латвія Організатор: Державна установа «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України». 03680, Київ, вул. Героїв Севастополя, 30. Тел.: (044) 497-50-65, 408-27-66 4-5 ЖОВТНЯ, М. КИЇВ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні проблеми регенеративної медицини» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Німеччина, Словаччина, Нідерланди Організатор: Державна установа «Інститут генетичної та регенеративної медицини НАМН України». 04114, Київ, вул. Вишгородська, 67. Тел./факс (044) 206-18-97 4-5 ЖОВТНЯ, АР КРИМ, М. СЕВАСТОПОЛЬ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Медичні та соціальні проблеми профілактичної дитячої сліпоти в рамках програми ВООЗ «Зір2020» Кількість учасників: 250 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Туреччина Організатор: Асоціація дитячих офтальмологів України. Центр мікрохірургії ока. 03680, Київ, проспект Комарова, 3. Тел. (044) 404-08-51. Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України 4-5 ЖОВТНЯ, М. КИЇВ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Клінічні випробування лікарських засобів в Україні» Кількість учасників: 500 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Польща, Молдова, США Організатор: Державне підприємство «Державний експертний центр МОЗ України». 03151, Київ, вул. Ушинського, 40. Тел. (044) 498-43-01, факс (044) 498-43-60 4-5 ЖОВТНЯ, М. КИЇВ

4-5 ЖОВТНЯ, М. СВАЛЯВА

Науково-практична конференція для лікарів-ендокринологів України з навчання хворих на цукровий діабет самоконтролю Кількість учасників: 50 Країни-учасниці: Україна Організатор: Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Рефлексотерапія в Україні: досвід та перспективи», присвячена пам’яті професора Є. Л. Мачерет Кількість учасників: 250 Країни-учасниці: Україна, Німеччина, Латвія, Китай, Росія, Білорусь, Польща Організатор: Українська асоціація рефлексотерапії та медичної акупунктури. 04060, Київ, вул. Академіка Щусєва, 36. Тел.: (050) 501-51-43, (044) 406-06-71. Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет Української асоціації народної медицини». Всеукраїнська громадська організація «Асоціація фахівців з народної і нетрадиційної медицини України»

«Фізіотерапія і реабілітація» Обладнання і апаратура для електро-, тепло-, світло-, грязе-, клімато-, водолікування, бальнео-, спелео- та інгаляційної терапії. Оснащення залів ЛФК, механотерапії; апарати пасивної розробки, оснащення кабінетів мануальної терапії і масажу. Реабілітаційне і спеціальне обладнання для людей з обмеженими можливостями. Природні лікувальні ресурси «Medical SPA» SPA-технології, SPA-обладнання, природні лікувальні ресурси для SPA-індустрії, космецевтика для SPA «Інновації в медицині» Інноваційні медичні технології. Біотехнології та нанотехнології в медицині. Медичні інновації науково-дослідних та навчальних установ. Підвищення кваліфікації

«PHARM LAB&Control» Контрольно-вимірювальна і регулююча апаратура, лабораторне обладнання, контроль якості «PHARM PACK» Упаковка та пакувальні матеріали «PHARMHR» Освіта та підготовка персоналу «PHARM SERVICE» Послуги для фармацевтичної галузі, юридичні послуги, переклади тощо. «PHARMLogistEX» Обладнання та технології для логістичної інфраструктури фармацевтичної індустрії

II МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ПРОФІЛАКТИЧНИХ УСТАНОВ, РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ І ДІАГНОСТИЧНИХ ЦЕНТРІВ «ЗДРАВНИЦЯ EXPO-2012»

III МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ «PHARMEX-2012»

Установи санаторно-курортного лікування, фізичної реабілітації і відновлення. Діагностика та лікування. Медична реабілітація, профілактика та оздоровлення. Медичний туризм. Медичне страхування, юридичні та консалтингові послуги у сфері охорони здоров’я 25-28 ВЕРЕСНЯ, М. КИЇВ, ВУЛ. САЛЮТНА, 2Б. ВИСТАВКОВИЙ ЦЕНТР «КИЇВЕКСПОПЛАЗА»

Міжнародний форум-виставка фармацевтичної індустрії «FHARM CompIEX» Організатор: ТОВ «Лабораторія маркетингових технологій». 03127. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2. Тел. (044) 383-27-32, тел./факс (044) 526-92-97 III МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА КОМПЛЕКСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ «PHARMPROM-2012»

Спеціалізовані експозиції: «PHARM SOLUTIONS» Комплексні рішення для фармацевтичних підприємств: проектування, інжинірингові, технологічні та фінансові рішення «PHARMRAW» Сировина та інгредієнти «PHARM EQUIPMENT» Виробниче та невиробниче обладнання «PHARM COLD» Промислове кліматичне та холодильне обладнання «PHARM CLEANTECH» Чисті приміщення та клінінг

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» МИКОЛА БЕРНИК Заступник головного редактора ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Редактор відділу аналітичної інформації СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу журналістських розслідувань СЕРГІЙ УХАЧЕВСЬКИЙ Дизайн та верстка ВОЛОДИМИР ХЛОПЕНКО Відділ літредагування і коректури ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами СВІТЛАНА КУРЧЕНКО Адміністративний відділ РОМАН БЕРЕЖНИЙ

Готові лікарські засоби, гомеопатичні та імунобіологічні препарати. Науково-технічні розробки в фармацевтичній галузі, нові лікарські препарати III МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА ТОВАРІВ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я «PARAPHARMEX-2012»

Парафармацевтика, товари медичного призначення, космецевтика

25-28 ВЕРЕСНЯ, М. КИЇВ, ВУЛ. САЛЮТНА, 2Б. ВИСТАВКОВИЙ ЦЕНТР «КИЇВЕКСПОПЛАЗА»

Міжнародний форум-виставка «Комплексне забезпечення лабораторій» Аналітичне обладнання Вимірювальні прилади. Загальнолабораторне обладнання, інструменти і витратні матеріали. Лабораторні меблі. Лабораторний та хімічний посуд. Системи і засоби автоматизації наукових і лабораторних досліджень. Програмне забезпечення, збір і обробка інформації. Реагенти, індикатори, тестсистеми, хімічні реактиви, замовні реактиви, стандартні зразки. Мобільні лабораторії. Засоби індивідуального захисту. Стандартизація та сертифікація, метрологія і акредитація лабораторій. Комплексні рішення з проектування і будівництва лабораторних приміщень, «чистих зон», боксів; забезпечення гігієни досліджень; електрозабезпечення і освітлення лабораторій Організатор: ТОВ «Лабораторія маркетингових технологій». 03127, Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2. Тел. (044) 361-07-21, тел/факс (044) 526-94-87. Всеукраїнська асоціація клінічної хімії та лабораторної медицини. 01042. Київ, вул. Чигоріна, 18. Тел. (044) 409-20-75 V міжнародна спеціалізована виставка комплексного забезпечення лабораторій «LABComplEX 2012» Спеціалізовані експозиції: «LABComplEX Медицина» «LABComplEX-Фарма»

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецен зуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад – 40 000 Замовлення № 30374 Віддруковано у ТОВ «Укрполиграфмедиа»: вул. Фрунзе, 104а, м. Київ04080

Черговий редактор МИКОЛА БЕРНИК

Тел.: (044) 4230260 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

Ваше Здоров'я №36-37  

Ваше Здоров'я №36-37 від 21.09.2012

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you