Page 1

ШіДЩі /

іг л ч іш ш »

ІІшДу

ЗАРАДИ Ж ИТТЯ


Світлій пам'яті Героїв АТО - Віталія Бахура та його бойових побратимів, які загинули на борту літака 1/1-76.. *

*

*

Відкриймося для миру і добра Простімо всіх. І насхой всі простять, Хоча вбиває досі українців зла війна І рани ще не гояться, ят рят ь... Вклонімося усім-усім хрестам, Всім хлопцям, що війною вбит і Честь віддамо солдатським матерям, Яким із горем непоправним ж и т и ... Молімося за прощення усіх, Хто нас вбивав і нами був убит ий Хай запанує на землі дитячий сміх І буде мир. Надійний та відкрит ий! Покаймося у всіх своїх гріхах, Очистимось від скверни, зла і бруду, Щоб доля квіт ла в мирних небесах, Бо Україна є! І завжди буде! Покаймося у всіх своїх гріхах... Молімося за прощення усіх... Вклонімося усім-усім хрест ам... Відкриймося для миру і добра...

*

*

*

У Високому Небі - безсмертні Герої, Наша правда свята, наш взірець назавжди То ж вклонімося Богу і подякуймо Долі, І помолимось щиро за вкраїнських Синів! Герої не вмирають!

-2 -


ІІ„ иич.» не побачила б світ без величезної допомоги Надії ............ . Коркулевської-учителя історії Зозулівського НВК, . і и її і * і 'ріиника Героя АТО Віталія Бахура, матері, яка також, ....... ..... Ярославівна Бахур, пережила втрату - загибель рідного , н»м, що проходив строкову службу в Золочеві. І оре ( днає людей, а особливо матерів. Горе не має строку донної гі. Воно не відпустить матір до останньої миті життя, бо так Г о м дано: матері н а р о д ж у ю т ь синів для життя, для продовження роду. Матері не повинні переживати своїх дітей, але... І оре об'єднало двох зозулівських матерів - Ольгу Ярославівну І.охур і Надію Василівну Каркулевську. Кому, як не цим жінкам ро іуміти одна одну? Надія Василівна Каркулевська - ініціатор збору спогадів про Віталія Бахура серед рідних, однокласників, учителів, учнів школи дуже хотіла написати «самвидавівську» книгу-меморіал про юзулівського Героя АТО. Це стало справою її учительського та громадянського життя. Дуже активно долучилася до співпраці однокласниця Віталія - Оксана Назар. Наші плани щодо увіковічнення пам'яті про Віталія Бахура для прийдешніх поколінь злилися в одне непереборне бажання, видати книгу про молоду людину, українського офіцера, який жертовно віддав життя на вівтар незалежності держави, в ім я мирного європейського майбутнього кожного українця. Книга побачила світ. Книга-пам'ять про надзвичайно хорошого зозулівського хлопця, справжнього сина України. Пройде час, і донька Віталія Бахура Вікторія обов'язково прочитає книгу про батька, який вже став взірцем у її житті. Бо інакше не може бути.

-

З

-


Вступне слово Кожна людина народжується на цій землі, щоб жити й передавати прийдешнім поколінням: дітям, онукам, правнукам мудрий життєвий досвід, сіяти та збирати хліб, будувати міста. долати перешкоди і берегти мир. .. т Хто ж знав, що на двадцять третьому році Українсько. Н е з а л е ж н о с т і прийде на нашу, Богом даровану землю, війна. Українці свято вірили в непорушність кордонів на сход держави, у добросусідство з Росією, і що так буде вовіки віків. _ На календарі - 2014 рік від Різдва Христового. Смертельний табун рашистів з квітня витоптує Україну війною. Кривава пащека війни невтомно пожирає на своєму шля у все- людські життя, міські квартали, цілі села... Стогоном у душі озиваються слова: «Герої не вмирають. Герої не вмирають...». Омиваються слізьми серця матерів, дружин, сестер, які втпатили найрідніших - дітей, чоловіків, братів ероїв. Героїв АТО. Героїв України! із цією роз'ятреною втратою їм тепер жити. Нам тепер жити і пам'ятати, допоки живі, і розповідати дітям та онукам, щоб і вони пам'ятали й переказували Правду проТерйв у боротьбі за незалежну країну своїм дітям, онукам, ПРаВПраКвдМу і пам'ять не знищити, не вбити, бо вони омиті святою кров'ю українського Вояка-Героя. А Герої не вмирають, я к , лам ять Па а ж ка вервиця військового

ж

а х

у

квітнево-травневими

шляхами увірвалась у спекотний Яон6аськИИ. ^ ^ “ коаїнці року скуті путінським злом і кремлівським цинізмом, украінц з острахом дивились у кожен наступний день воєнного літа, не Усвідомлюючи до кінця жорстокості війни для себе, адже влада згладжувала, заспокоювала, запевняла... Агресор, насміхаючись з київської безпорадності, валив н аш и х хлоРпців найновішою російською зброєю. Позиція миролюбно, о вичікування на фронті з боку Києва призводила до 4-


(мчи іи| ьніник нюді ьких втрат, не говорячи вже про територіальні м | м и і имн<і ік і ( хідно-центральні райони Донбасу, які, кепкуючи , ун|кінм і.кої нп.іди, захопили терористи-сепаратисти ДНР і ПНІ', ііід11 іимунсіні і Москвою, і місцевими заідеологізованими мми сепаратистами. 1.1 жипя в центрі, на заході України було мирним і сонячним: (іунли квітом каштани, підростала городина, гомоніли базари, иииускники шкіл здавали ЗНО, тулялися весілля, планувався літній відпочинок. Як завжди. Тільки виснажлива інформація зі сходу України не як завжди і страх матерів за своїх синів не як завжди, бо не як завжди запрацювали військомати, проводячи мобілізацію и АТО. Не як завжди відправляли військові частини свої «десанти» у «гарячу точку». Не як завжди з'явились добровольці - зовсім юні, необстріляні хлопці, які самі «записувались» на війну. Не як іавжди піднімали військові частини по команді «Тривога!». Бо нона була справжня, а не навчальна. Не як завжди...


1

Офіційно і, і мши 1993 року на службі Повітряних Сил Збройних Сил України їм ..дії їм н25 ,і окрема Дніпропетровська повітрянодесантна бригада і . «мну іних військ Збройних Сил України. За своїм призначенням мі/\і і и«ник‘ііа для дій в тилу противника. Девізом бригади є «Ніхто, крім Мйі-*« Нніч з 13 на 14 червня 2014 року 40 членів бригади перебували на 11. 1|ну транспортного літака Повітряних Сил ЗСУ Іл-76,який здійснював їм і іі'незення особового складу з метою ротації'. При заході на посадку в .и•[юпорту Луганськтерористичними пострілами із зенітної установки і.і крупнокаліберного кулемета літак Іл-76 був уражений, в результаті чого загинуло 40 військовослужбовців та 9 членів екіпажу. Загибель 49 військових, які перебували на борту збитого літака, стала найбільшою з початку АТО і найбільшою одночасно втратою Збройних Сил України за період її незалежності. Російські державні органи пропаганди спочатку з «посиланням» на неназваних «ополченців» ЛНР поширили дезінформацію про начебто збиття літака українськими військовими. Але незабаром відповідальність за теракт взяли на себе представники так званого «ополчення Луганської народної республіки». Вони пояснили це тим, що був порушений наказ про закритий повітряний простір над Луганськом, виданий одним із самопроголошених чиновників ЛНР. Відразу дві ракети, випущені з переносних зеніто-ракетних комплексів (ПЗРК) поцілили в український літак під час заходу на посадку в аеропорту Луганська, коли ІЛ-76 перебував на висоті близько 700 метрів. У Мінобороні підтвердили, що літак збили з ПЗРК «Ігла». На місці, звідки терористи випустили ракети, українські військові знайшли три пускові труби від ПЗРК. Два ПЗРК «Ігла» використані, один - технічно несправний (ракета 9М39 залишилася у трубі). Також на місці засідки терористів знайдені порожні банки з-під консервів, випущених ЗАТ «Орелпродукт» (Росія). Президент України Петро Порошенко висловив глибокі -7-


співчуття родинам військових: «Це велика втрата не лише для родин загиблих, а й для всієї країни. Україна в скорботі, але ми рішуче продовжуємо боротьбу за мир», - йдеться в заяві. Президент наголосив, що всі причетні до «цинічного терористичного акту такого масштабу» обов'язково будуть покарані. Прокуратура відкрила кримінальне провадження за статею теракт. Про це повідомляє прес-служба ГПУ: «Близько 1 години 10 хвилин 14 червня 2014 року під час заходу на посадку в аеропорту м. Луганська пострілом з зенітного ракетного комплексу було збито військово-транспортний літак Збройних сил України ІЛ-76. Цього ж дня прокуратурою Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері за вказаним фактом розпочато досудове розслідування крим інального правопоруш ення, передбаченого ч. З ст. 258 КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людей та заподіяння значної майнової шкоди). Відкрито справу проти посадових осіб армії і штабу АТО за збитий Іл-7б». Усі засоби масової інформації оприлюднили список загиблих, серед яких був і наш земляк - уродженець села Зозулі Золочівського району Львівської області, старший лейтенант Віталій Бахур. Ось цей список:

Екіпаж літака Іл-76 (Запоріж жя) 1. Олександр Білий, командир екіпажу, гвардії полковник 2. Михайло Дьяков, керівник повітряно-вогневої тактичної підготовки, гвардії майор 3. Ігор Скачков, штурман авіаційної ескадрильї, гвардії капітан 4. Сергій Телегін, керівник технічно-експлуатаційної служби авіаційної ескадрильї, гвардії капітан 5. Володимир Буркавцов, бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант 6. Олександр Козолій, старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант 7. Олег Павленко, старший технік, гвардії старший лейтенант -8-


п 11111 •їм ,иід|) Ковалик, старший повітряний стрілець, ' «. ч іліі 11|І.ІІ || І| нцик [і ..... .. Мі'іііус, старший повітряний радист, гвардії М |М П О |>Щ И К

25-а повітряно-десантна бригада (Дніпропетровщина) 10 ( сргій Шумаков, старший стрілець, сержант 11 Віталій Бондаренко, гранатометник, солдат ІЛ Юрій Ковальчук, командир бойової машини, сержант І і. Денис Каменев, стрілець-помічник гранатометника, ( тарший солдат 14. Валерій Алтунін, командир взводу, старший лейтенант 15. Павло Левчук, стрілець-зенітник, солдат 16. Павло Коснар, командир відділення, молодший сержант 17. Сергій Добропас, стрілець-зенітник, старший солдат 18. Тарас Малишенко, стрілець-зенітник, солдат 19. Анатолій Горда, старший механік-водій, старший солдат 20. Руслан Кулібаба, водій-заправник, сержант 21. Антон Самохін, слюсар-монтажник, старший солдат 22. Андрій Шульга, солдат Андрій Дмитренко, солдат 23. Артем Скалозуб, старший навідник, старший солдат 24. Андрій Дмитренко, солдат 25. Артем Санжаровець, старший солдат 26. Сергій Мирошниченко, старший навідник, старший солдат 27. Євгеній Рєзніков, командир гармати, сержант 28. Костянтин Авдєєв, старший навідник, старший солдат 29. Сергій Лісной, механік-водій, солдат 30. Олег Коренченко, солдат 31. Сергій Москаленко, солдат 32. Ілля Гайдук, солдат 33. Валерій Грабовий, заступник командира батареї, -9-


старший лейтенант 34. Сергій Манулов, технік, старший прапорщик 35. Олександр Котов, стрілець-зенітник, солдат 36. Сергій Шостак, стрілець-зенітник, старший солдат 37. Антон Кузнєцов, стрілець-зенітник, старший солдат 38. Сергій Кучерявий, командир відділення, молодший сержант 39. Олександр Авраменко, стрілець-зенітник, солдат 40. Станіслав Дубяга, стрілець-зенітник, солдат 41. Павло Ніконов, стрілець-зенітник, солдат 42. Владислав Кива, водій-машиніст заправної машини, молодший сержант (Кіровоградщина) 43. Віталій Бабан, командир відділення, сержант (Донеччина) 44. Сергій Кривошеєв, механік-водій, солдат 45. Ростислав Проньков, солдат (Луганщ ина) 46. Ігор Токаренко, механік-водій, солдат (Харківщ ина) 47. Сергій Гончаренко, командир гармати, молодший сержант (Херсонщина) 48. Олег Лефінцев, водій-заправник, старший солдат (Львівщ ина) 49. Віталій Володимирович Бахур, заступник командира батареі-інструктор з ПДП, старший лейтенант.

10-


' * ні офіційно конкретні біографічні дані про кожного із 111’'"'* " І " ’ІИ »’»шились на інтернет-порталах уже 14 червня і 1 і !|»> Нм.ілія Володимировича Бахура світ інформовано МИ Ш і ,1 і мкце народження: 2 липня 1989 р., с. Зозулі Львівська »»Попі !(• ДіН.і ііі місце загибелі: 14 червня 2014 р., м. Луганськ. 1•піни: Старший лейтенант. І Ьк .ід«), заступник командира батареї, інструктор з повітряно!>*.ні і мої підготовки. ! Іідрозділ: 25-а повітряно-десантна бригада. ( Хіставини загиб^ді: близько першої години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорт Луганськ терористами Пуп збитий військово-транспортний літак Повітряних Сил України, що перевозив особовий склад з метою ротації. Загинуло 9 членів г'кіпажу та 40 десантників. Сімейний стан: залишилась дружина та маленька донька. У послужному списку старшого лейтенанта Віталія Бахура іакі нагороди: • 03.11.2007 року - нагороджено медаллю «10 років ракетним військам і Артилерії» • 29.07.2011 року - нагороджений почесним знаком «За від­ мінну Службу в Аеромобільних військах Сухопутних військ України» • 02.08.2011 року - нагороджений почесним знаком «20 років ВДВ України» • 20.06.2014 року - Указом Президента України №543/2014 під 26.06.2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)».

-11 -


У тижневому часописі Золочівщини «Народне слово» від 14 червня 2014 року №25 (9416) на першій шпальті під рубрикою «Герої не вмирають» зі світлини дивиться усміхнений молодий, красивий мужчина Віталій Володимирович Бахур, офіцер Військово-повітряних Сил України, наш земляк, батько з донечкою Вікторією на руках - маленькою копією тата-десантника, Золочів'яни з глибоким сумом читали газетні рядки: «Жив і виховувався Віталій у добрій християнській сім'ї. Після закінчення Зозулівської школи свідомо обрав професію військового, присвятив себе служінню Батьківщині. Заради цього добре вчився у школі, був дисциплінованим, фізично гартував себе, щоб професійно виконувати свій обов'язок. Після закінчення Львівської академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного перебував на службі у смт. Гвардійське Дніпропетровської області. Створив сім'ю. Віталій ніколи не забував про своє коріння: батьків, братів, село, рідну школу, церкву. Кожного разу, перебуваючи у відпустці, відвідував рідні місця, спілкувався з односельчанами, учителями, відкривав свою щиру душу, добру вдачу, любов і повагу». Далі земляки констатують: «Кожен із нас запам'ятав назавжди його лагідну посмішку, добрі очі. Смерть, на превеликий жаль, завжди забирає найкращих. Сумуємо за Віталієм, розділяємо разом з батьками, дружиною, маленькою донечкою та всіма рідними, страшне горе. Оплакуємо його і молимось, просимо, щоб Господь Бог і Матінка Божа допомогли батькам і рідним пережити тяжке горе, яке їх спіткало. Ввічливий, скромний, працьовитий, добрий, лагідний, чесний, порядний... - таким залишиться у пам'яті учителів, односельчан, товаришів, однокласників, сусідів, знайомих наш Віталій. Вічна йому пам'ять! З глибоким сумом учителі та односельчани» («Віталій Бахур ж ити м е в серцях односельчан», «Народне слово», 19 червня 2014р.)

-

12 -


' і м.ии, що інформація про смерть земляка вразила •.мі нм ми цс майже нічого не сказати. і'і.’и н прийняв горе родини, наче власне. У п'ятницю, 20 м іх.міі і014 року о 16 годині на площі Незалежності біля и.ім міиик.і Н'ячеславу Чорноволу на панахиду за загиблими під ч.и Гніионих дій на сході України зібрався чи не весь Золочів. Мі порошне слово «смерть» згуртувало людей в одному їмі|іимі шернутись до Високого Неба з єдиним проханням: Боже, м.ід.ій Україні мир і спокій, врозум і зупини ворога! Дес ятки лампадок своїми вогниками сягали далекої височини мнм, де теплом своїм зігрівали душі вояків, які полягли від мугінс ьких рашистів за українську незалежність.

Слава Україні! Героям Слава!

- 13-


І

І


II Віталій М.ілому Віталіку снився сон: він летить, летить на власних и| іи/ьіх у синю далечінь. Кує зозуля: «Ку-ку! Ку-ку!». Раптом вона мг пініміс, і хлопчик падає вниз, його крила стають безпорадні, ,і і мім іяжіння наближає його до чорної землі. Віталіку дуже і ипирошно, і він кричить від жаху... До ліжечка сина підходить мама, він поривається до неї, і упи і ься до грудей: «Мамусю, мені страшно!». Жінка цілує малого і ш покоює: «Спи, синку, то тільки сон, то ти літаєш у сні, отже, І их геш. Спи і нічого не бійся. Ти ж у мене мужчина!». Цей сон не полишав Віталія ніколи, весь час нагадував про і сОе. Нема-нема - і знову міг наснитися: і коли до школи ходив, і коли в академії вчився, і вже в подружньому житті якось нагадав про себе. Сонячні й різноколірні дні прасували нічні жахи, і хлопець подумки згадував мамині слова: «Нічого не бійся, то ти ростеш у сні». З уроків біології пам'ятав: людина росте до 25-ти років... Ріс Віталік швиденько, був первістком у тата-мами, був першим помічником, таким собі малим господарем: корову на вигоні випасав, з дідусем по гриби-ягоди ходив, кроликів доглядав. Коли народилися брати, няньчився з ними, допомагаючи мамі. У щирій галицькій християнській родині зростала світла і л(ира дитина. Змалечку був з Богом. Коли вперше батьки привели до церкви, був зачарований і приголомшений пишнотою храму, величчю іконостасу, мерехтінням свічок і церковним пісноспівом. Його тягнуло до храму для живого спілкування з Отцем Ярославом Малим - настоятелем церкви рівноапостольних святих Ольги і Володимира. Ці бесіди були неквапними, довірливими, і хлопчик завдяки спілкуванню з священиком, долав дитячі страхи, пізнавав мудрість життя. Він був таким, як і його однолітки. Попри те був зовсім іншим: ніколи не брехав, ніколи не скиглив, ніколи не зраджував, ніколи - 15 -


не полишав у біді. Уже в дитинстві Віталій був таким, з ким нг вагаючись можна було відправлятись на безлюдний острів чи піти у розвідку. Він завжди був справжнім, не кривив душею навіть у малому. Безперечно, на формування характеру хлопця великий вплип мала церква, його задушевні бесіди з Отцем Ярославом Малим, а згодом з Отцем Юрієм Лісньовським.

- 16

-


III Родина Центром Всесвіту для хлопчика, як і для кожного з нас, була мала батьківщина - село Зозулі Золочівського району на Львівщині. Центром Всесвіту для хлопчини був його рідний дім, його родина:

мама Ольга, тато Володимир, брат Тарас, брат Орест, дідусь Ярослав, бабуся Зеновія.

-

18

-


Мама 11,

(мини крок, перша усмішка, перший погляд дитини для іми і не іабутнім і найкращим у світі. Особливо, коли це »*•<V* и.« м ін'іцій іка ( ина. Мені і зараз перед очима маленький ... Н1ДІ. V мікі ІЄНІ мамині губи,серйозні очі, чесний відкритий Мі Мнмд ' * 11'1 • він ріс відповідальним, серйозним. У дитячому ЛД"'Н V школі, Академії завжди був самостійним, спокійним, ..... ним міде «не росли золоті гори». Був одним з кращих Г'МІН ніім їли. Н Академії Сагайдачного, де навчався, ми з батьком пули нлі.ки на урочистостях. Завжди і в усьому давав собі раду, ні' н|)ш ив допомоги у батьків, і зараз не раз щемить серце, що, ми книво, якщо б захотів знайти роботу ближче до дому, можливо, Пула о його доля інша, а так... тільки гризти себе, чому так, а не Інакше. Иігалій мав дуже багато друзів усюди, де перебував. Був авторитетом і для керівництва, і для підлеглих. У неповних "■ гь він уже заступник командира батальйону - посада, яка потребує зосередженості, відповідальності, мудрості. Кожному вмів порадити, до кожного знайти підхід. Колись давно, 2000 років тому, Марія плакала над тілом свого игриородного сина ісуса. І я зараз молюся щодень на вервечці д(>Матері Божої, щоб дала силу й терпіння, які призначені Богом. Дала силу не впасти у відчай, а жити далі з Богом у серці. Моя дитина живе! Живе у серцях матері і батька, живе у серці донечки Вікторії, у серцях усіх, хто його знав, любив, поважав.

-19 -


Тато Нестерпний біль пече у батькових грудях. Чому? За що? Не може чоловік знайти відповіді. Раз по раз скупа чоловіча сльози видає його розпач. Розпач і водночас гордість за сина, за його Віталія - такого близького і рідного та вже недосяжного, наче зірка.

-20-


Брати ) жиіцнм І.ірлсові та Орестові назавжди нести важкий хрест: . ч " , * мршої о брата. Це як залишитися без великого пальця на , ці її, н і .мис і.кому домі все нагадує про їх безхмарне дитинство: ніш.ні радощі, парубоцькі таємниці, які довіряли старшому брату. ( т и ,іди у фотографіях лягли до сімейного альбому: ось вони н,і мі ірі 1 11.111 .Ками, ось на плацу в Академії ім. Петра Сагайдачного і ді'Ні. приї мі и Віталія. Ь ііі’р (іратам жити треба так, щоб кожного разу могли ніби під жИун.нись Віталію: «Брате, ми тебе не підведемо!»

- 21 -


Дідусь Ярослав Про всі дитячі радощі-неприємності Віталій довірливо розповідав дідусеві Ярославу. Дідусь був для онука беззаперечним авторитетом: розсудливий, неспішний, завжди вислухає, порадить дуже слушно. «Радістю сповнилося серце, коли двадцять п'ять років тому дочекався першого внука. Ми з Зенею допомагали ростити, виховувати Віталіка як добру і чемну дитину. Таким він і виріс: завжди знаходив добре слово для мене і своєї бабці Зені, нині покійної, ніколи не говорив зайвого. На нього ми покладали великі надії, сподівалися, що він виросте і буде нам опорою. Але 14 червня страшна звістка розбила всі наші надії і сподівання. Мене не раз мучить думка: що Бог мав когось забрати до себе з нашої родини, то чому не забрав мене - старого і немічного?»


Бабуся Вена Ьабуся Зена сивочолим ангелом супроводжувала Віталіка мн.кди, але пішла з життя дуже рано і не вистарчило в неї крил, іцоО їахистити онука в останню мить... А може, покликала до 1 1 '!»«, бо дуже любила. Цього ніхто не відає...

2.*


Хрещена мама

Енергетика любові: взаємної і дуже глибокоїлюбові хрещене мами до Віталія і похресника до Любові Ярославівни Гнип (Бахур Не приховуючи сліз, жінка поділилась спогадами пр< похресника. «Ніхто не думав, що до нас горе постукає... Стала хреснок мамою Віталія у свої 17 років. До причастя вела. Зростаї спокійним, врівноваженим. У школі вчився добре, мріяв статі військовим. Закінчив музичну школу по класу баяна, комп'ютери курси. Сам вступив у Львівську Академію сухопутних військ іIV П. Сагайдачного і був направлений на службу у смт. Гвардійськ Дніпропетровської області. З братами Тарасом і Орестом був дуже дружним. Як старш син - перша поміч для батьків, працьовитий. Справжній християнин, щонеділі ходив до церкви. На Різдво Йордан завжди приходив у гості. Завжди вітав. Мій син Ігор також закінчив військове училище. Саме у Віталік просила поради щодо вступу. Влітку мій син Ігор провів два місяі. в зоні АТО під Луганськом. Хотів їхати, щоб відімстити за брат Віталія. Усе своє коротке життя жив за принципом: «Не дай, а візьми) Дуже уважний. Любив свою сім'ю: дружину Оксану і донечк Вікторію. Одружився у 2011 році. Донечка народилась 10.08.201 року. А своє двадцятип'ятиліття планував відсвяткувати разої із днем народження доньки після повернення з АТО...Коли і відправляли 13 червня 2014 року, зателефонував і попросиі «Мамі не кажіть. Ви ж знаєте мене, я вийду з будь-якої ситуації) Досі у вухах його питання: «Що ви робите, хресна?» Понад ус для нього - десантні війська, не знімав тіл ьняшки, а на свято ПД (Повітряно-десантні війська) - вся сім'я у «смужечку». Нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Посмертно

-24-


IV Сім'я Дружина Оксана Тендітна, сильна духом дружина Героя Оксана Бахур розумі що складати руки, депресувати, шкодувати себе не має права, б у неї є донечка Вікторія. Заради неї і для неї живе. Заради пам'я про Віталія, заради незалежної, єдиної і сильноїУкраіни. Зарад держави, яка достойно буде вшановувати пам'ять всіх Героїв, яі не повернулися з війни... «Познайомились ми на початку 2008 року. Віталій меі сподобався з першого погляду. У нас зав'язалося спілкування згодом ми почали зустрічатися. Зустрічалися сім місяців, посварились і розійшлис) залишившись хорошими друзями. Телефонували один до одноп вітали з усіма святами. Пройшло три роки, він закінчив Академію, призвався н службу у 25-ту окрему Дніпропетровську парашутно-десантк бригаду. Під час першої відпустки Віталія ми випадково зустрілисі поспілкувалися, а згодом знов почали зустрічатися. Після відпусті1 були перемовини по телефону, Віталій завжди просив, щоб приїхала до нього в гості. Я довго вагалася, але поїхала. Я часі їздила до нього... Одного чудового дня Віталік по-скромном попросив вийти за нього. Я не вагаючись погодилась тому, щ дуже сильно кохала і кохаю. Дізнавшись, що у нас буде дитина, Віталік дуже зрадів. Завж£ у всьому мені допомагав, ми з ним ніколи не сварилися, хіба її сперечались. Коли народилася донечка Вікторія, Віталік допомагг доглядати її, дуже радів, що ми в нього є. Як чоловік і батько він був дуже хорошим. Ідучи на службу, завжди пив розчинну каву. У їжі не бу перебірливим. Я була за ним, як за кам'яною стіною. Його усі любили, поважали. Я ніколи не чула поганого слоі

- 26-


піц нього і про нього. Віталік був легкий у спілкуванні, відкритою миіДИІНОЮ із щирою посмішкою. V нього завжди все виходило, до чого б він не брався, любив п . їм- и'хніку: майструвати, ремонтувати. Ніталік завжди покладався сам на себе, до усього ставився відповідально. У ніч з 13 на 14 червня 2014 року я була вдома в батьків, у іініочеві. () Д):00 Віталік зателефонував і сказав, що вони кудись летять, 11 ний приземляться, то подзвонить, щоб я не плакала марно, бо ги ,■пуде добреудружини-десантниці. І ми з Вікторією лягли спати. о Н:00 ранку 14 червня подзвонила до мене подруга з 11 ірдіиська Войтенко Оксана, спитала мене, чи не телефонував Пімпій, бо у нього відключені всі телефони. Відповіла їй: «Ні». І враз зрозуміла: щось сталося! Почала її розпитувати, на це 1>кс .їїіа повідомила: «Збили один з трьох літаків Іл-76, які летіли VІ Іуі анський аеропорт, і на одному з цих літаків був Віталій». До всіх друзів та його товаришів по службі я дзвонила і чула одну відповідь: «Тобі зателефонують, а ми не знаємо». Ніхто не н .ж .іжився мені повідомити... О 12:30 - дзвінок від заступника командира бригади. Саме піп повідомив, що на збитому літаку був Віталік... Мі-ні досі сняться сни - теплі, яскраві. І в кожному сні Віталік ці і ги*но говорить: «Я живий!». Коли ще жили в Гвардійському, якась маячня відбувалася, мі н і. шокові явища. Декілька разівудвері дзвінок- і нікого. Потім ивии юлуб у шибку добивається. Це погана прикмета. Приїхали м .іїлочів до батьків Віталіка обробляти город. Вікторія обірвала і \іи в.інцюжок на шиї. Знову пересторога: чиєсь життя обірветься, .ми' у юй час про це не думалося... Ще штрих: прийшла в ювелірний магазин відремонтувати н.іицюжок, а продавець говорить, що такий ремонт і чоловік ^ш би $робити. А в мене вирвалося: «У мене нема чоловіка». За їм і день до смерті Віталіка це було. Жиі гя обірвалося.... Через довгі 43 дні Віталіка привезли і ід<іму, щоб поховати в рідній землі. -27-


До прощання з Віталієм ми зі свекрухою Ольгою Ярославівнок їздили в Дніпропетровськ, де вона здавала аналіз ДНК. А я забиралі речі з Гвардійського. Мене в бригаді дуже тепло зустріли Оксані Войтенко, Віктор Поляков, Олексій Новіков, ДенисТкаленко, і,яі| рідні, досі підтримують. Хочу з'їздити туди на річницю. Можливо, в Луганськ, на місц^ катастрофи, якщо не буде війни... З Гвардійським пов'язані кращі миті мого життя: кохан чоловік, наша донечка Вікторія. їй був один місяць і тиждень коли ми приїхали до Віталія в Гвардійське. Там, в казармі, за два тижні до року Вікторія зробила першиі] кр ок... Дякую Богу за те, що Віталій був у нас, і що у мене від ньогі є найдорожче, що він залишив після себе - це наша донечк] Вікторія».

- 28 -


Донечка Вікторія 'І ийомство з маленьким сонечком - трьохлітньою Вікторією Ь і ур справжнє весняне свято. Маленький непосидючий «жиичик», райдужна дівчинка знає, що її світ - це мама, бабусі, дідусі, тітоньки, дядьки, які їй дарують свою велику родинну /ІКНЮВ. Вікторія знає, що її тато - Герой АТО і він живе високоіч !<око на Небі і звідти охороняє свою маленьку донечку, бо він ( олдат, Герой. А Іороїне вмирають! За кроком крок мала Вікторія Йде світом й пізнає цей світ. Попереду - її історія Ще на багато довгих л іт , Де буде синє мирне небо, Де буде Мама і Весна І в «Свято ПДВ» -т а к треба! Тільняшку одягне вона Вшанує світлу пам 'ять т а т а . Татусь у серці. Й небесах Повік йому охороняти Сон доньки в кольорових снах. ірос іай щасливою, дівчинко! Високо і щиро неси у серденьку і.їм ш ь про свого тата. Будь гідною його невмирущого подвигу, >" іи, Вікторіє, його донька, його продовження на Землі.

-29-


V Школа Школа стала для Віталія сходинкою у майбутнє - до мрії: дуж< хотів стати офіцером-десантником. Учився не заради оцінок, а заради знань для здобутті майбутньої професії. «Вивертав» з учителів всі їх знання, бо хоті і знати більше, ніж написано у підручниках з фізики, математики біології. Допитливість, завзятість робили його на голову вищим ві/ однокласників з першого по випускний клас. Дуже серйозно ставився до занять з фізичної культури особливо у старшій школі. Футбол на сільському стадіоні, легк< атлетика. Кожного дня тренував м'язи, міряючись з хлопцями друзями біцепсами. Сільська школа - це велика сільська родина, клас у такії школі-сім'я, де нема заздрощів, нема образ, нема «крутих» аб< «мажорів». Усі рівні без поділу на кращих чи гірших. Дуже сприятливий клімат для закладення в кожну дитячу душ почуття єдиної родини: сім'я - школа - село - Україна. «Почуття ліктя» -це про Віталія-школяра. Завжди допоможе розрадить, захопить своїми ідеями, настроєм. Хлопець був «душею» учнівських «посиденьок», святкувані шкільних урочистостей. Класний керівник Каркулевська Надія Василівна знал; Віталік сказав, то обов'язково все буде зроблено якнайкращі Природність і внутрішня вихованість хлопця притягували д нього усіх: і старого, і малого. Школа - це десять з двадцяти п'яти років життя Віталія. Десят сходинок: від 1-го по 11 клас до здійснення юнацьких мрій.

-ЗО-


Перша вчителька І Іерші чотири сходинки шкільного життя - початкова школа, н якій школярик Віталій Бахур знаходився під мудрою опікою першої вчительки Сенько Анни Романівни. Вона з материнською теплотою згадує свого вихованця-Героя: Віталік схожий на маму, але характер батьківський. Був дуже чемним і акуратним. Учився гарно, був відмінником у молодшій школі. Згадується один випадок, коли після уроків учні будь-як покидали книжки до рюкзаків і розбіглися. Віталік дуже акуратно і кладає портфелик і промовляє: «Я не такий галапасний (швидкий), чк моя мама, я такий дисциплінований, як тато. Віталік - така диіина, яка ніколи не сказала: «Не буду, не хочу. Був кращим з кращих». Анна Романівна - сама матір, через віршовані рядки виплакала і мерть свого вихованця. Материнський біль у «Сповіді матері»: Не відчувала я, що втр ачу свого сина. Тепер у горі вся моя родина Онучка - метелик на дворі л іта є Нам розради усім добаляє. Прийди до мене, хоч у сні, мій сину! Чому ж т а к скоро т и лишив свою родину? Тут перші кроки у дворі і перший клас, Де брав знання т и швидко про запас. Про тебе пам 'ять у очах дитини... Де зірка тво я в небесах? Молитися до Бога буду я віднині, Бо в т р а т и сум щодня в моїх очах.

-

31

-


Вчителі У спогадах вчителів-предметників вимальовується портрет юнака, який був прикладом для ровесників, неухильно йшов до здійснення своїх юначих мрій. Класний керівник, у ч и те л ь істор ії Надія Василівна Каркулевська: «Віталій був світлою людиною. Часто бачу перед собою його карі очі та лагідну посмішку. Здається, що він хоче щось важливе сказати та соромиться. Він дуже любив життя, надзвичайно хотів жити і мав великі плани на майбутнє. Але хотів жити не в страху і не в приниженні, а в країні, де всі, незалежно від політичних поглядів, національності чи віросповідання, рівні перед законом, де справедливі суди, де найвищою цінністю є людське життя. Хочеться вірити, що держава, яка має слабких політиків, але має таких сильних людей, як Віталій Бахур та мільйони інших, що готові віддати своє життя за Україну, матиме щасливе майбутнє. Віталій героїчно віддав своє життя за це, за кожного з нас, а нам залишив обов язок пам'ятати. Пам'ятати і молитися. Пишу ці слова зі сльозами на очах і з глибокою тугою у серці. Вічна пам'ять героям, які віддали своє життя за Україну». Учитель біологіїЗварич Галина Євгенівна: «Віталік не був відмінником, але старався мати позитивні оцінки. Проходили тему «Генетика». Він був зацікавлений визначенням групи крові, читав додаткові матеріали. Вирізнявся з-поміж всіх хлопців спортивною витримкою. І Завжди акуратний, дуже ввічливий, надзвичайно толерантний. І Його життєве кредо : «Сказав - зробив». Людина, на яку можна І було покластися. Кожного року вітав вчителів з Днем вчителя, І Новим роком. Пам ятав дні народження всіх однокласників, а в І класі вчилося 17 хлопців та 10 дівчат. Збереглася його сторінка І в соціальній мережі, де поміж усіх фотографій - загальне фото І вчителів школи. Першого вересня 2014 року на фронтальній стіні школи була освячена пам'ятна дошка «Тут навчався Віталій Бахур». І Тепер його щире, відкрите обличчя завжди з нами». - 32 -


Однокласники *> <Облива сторінка життя Віталія - його шкільний клас, його "лпокласники. і

-1 '*• (>. /• Н. 4 М. ІІ І• І М. 1V І(|. і/ І» І 1' Ю. ’І * •’-І "> ,4) *’ /

учнів-випускників Зозулівської середньої школи 2006 р.: Адамик Андрій Адамик Сергій Баранишин Микола Бахур Віталій Безпалько Світлана Весна Любов Вільчинська Алла Вечерковська Ольга І уменюк Світлана Заяць Христина Зварич Мар'яна Кармазин Володимир Крутниківан Кукурудза Тарас Кульпа Василь Кусий Юрій

Михайловська Марта ІІазарОксана Олійник Тарас Пастух Микола Пилип'як Андрій І’ибчук Микола Серба Дмитро Соляк Марта ( оляр Володимир Федчишин Ігор ЯропудОлег

11 1> <'ЦІ1!ипуск 2006 року зменшився на двох учнів: у 2007 1'-'"офедчишина Ігоря (нагла смерть: під час грози його НІ ЦІМ гІ -їм), у 2014 році відійшов у Вічність Героєм Віталій Бахур... - 33 -


Кожен, хто в молодому віці втрачав однокласників, знає, як це невимовно боляче, здається, що жахливішої втрати вже не буде ніколи. Саме однокласники найдокладніш е згадують Віталія. А конкретніше - однокласниці, бо вони красномовніші, а хлопціоднокласники, зронюючи скупу чоловічу сльозу, підтримують дівчат мовчки, бо вони також поважали Віталія, для них героїчна загибель друга-однокласника - невимовна втрата.

- 34-


Однокласниця Христина Заяць «... Не зорі падаю ть із неба, зірки ідуть у небеса...» 1 н і.т и наповнюють очі, коли пригадую ті моменти, що " /пні, мене із покійним Віталієм. Не можу цього збагнути І Дм і |,()| одні... НІі.іліка знала багато років.У 2000 році прийшла у Зозулівську •ні -ніу у 5 клас, де навчався Віталік. Переді мною він постав дуже ■■ч " чіим хлопцем, вихованим та привітним, був дуже цікавим. •пі Уроки... як не пригадати тих уроків, коли Віталік піднімав м .• і и| живо руку і постійно прагнув відповідати. І'шумний учень, вірний друг, у колі якого не було жодної > •■чини, і якою б він недруживчи не спілкувався. Хлопчина, який >V ім.1 иі.іходив спільну мову, мав багато друзів не тільки серед шп 'ііціи, «іле й серед дівчат. Він ніколи не смів ображати дівчат, •імшмки, чимраз ближче хотіла наблизитись, поспілкуватися • ними. Віталік був дуже товариською людиною, яка могла '' і ч 11 >има ги у будь-якій ситуації, першим біг на допомогу, на уроках г і и>м.її ав та підказував учням. Ніколи нікого не насмілився ч(і|М ІИІИ. І Пі ля закінчення школи Віталік ніколи не забував про своїх ■•днііміасників. Наприклад, мене вітав з усіма святами. Іноді я 1' 'і.і щинована, що він пам'ятає, коли у мене день народження ні ім.чіиііи. Віталік був одним із усіх однокласників, який дійсно " 1 и III с воїх шкільних друзів. Піїалік завжди був ініціатором наших зустрічей після •и.Інчення школи. Ми часто зустрічалися, і Віталікусіх гуртував, до ’••і - і«-/іс'фонував, щоб зустрітися. Бо не завжди у нього виходило і ніі і дж.н и тому, що спочатку він навчався уЛьвові, тоді переїхав , Цміпропетровськ, де служив. І не іавжди у нього була можливість приїхати, тому що не ■ ■ ічі IV« кали з навчання чи з роботи. Та попри те, що Віталік не зміг ч пі і джати, він телефонував і питав, як пройшла зустріч, хто був, »ч, і . шкодував, що його не було з нами. - 35 -


Та коли Віталік приїжджав на зустрічі, був дуже радии усі бачити, розпитував кожного про їхнє життя, розповідав про себ Він був веселою, життєрадісною людиною, завжди посміхався радів життю. . , Віталік завжди мріяв про військову спеціальність та рооот якої досягнув. Та, здавалося б, лишилося жити і жити..., але страшна смерть забрала зовсім молоде життя. Залишила вдово його молоденьку дружину та осиротілу донечку, яких він ду сильно любив і поважав. Розділяю важке горе з сім'єю та родиною загиблого. Вічна пам'ят Пам'ятаємо! Сумуєм Ти завжди в наших серця


Однокласниця Любов Весна |.,'м момент, який мені найбільше запам'ятався з молодших . .і и іи, коли Віталік прийшов у клас з нунчаками, яку каратистів, ч .тісними власноруч. Він хотів бути схожим на одного із«черешин- ніндзя». Героєм, який захищає світ, і він ним став. А ще це найщиріша людина, яку я тільки знала. Друг і ..цнммілсник, який пам'ятав про всіх. Не важливо, чи до нього п ні. шили, він завжди пам'ятав усі дні народження, завжди вітав і . і;. .<і.мим березня. Чи просто подзвонив і спитав:«Яксправи?». Пам'ятаю, найулюбленішими заняттями були фізика і 1 111

.*Мі 11 ика. Ні 11 любив щось майструвати, розбирати і досліджувати.


Без підпису

Однокласниця Оксана Назар

Ні і .і/іік - життєрадісний молодий хлопець. Ще з дитячих років «Добрий, щирий, веселий, енергійний, ввічливий... Таки •»пам'ятався як особистість, хлопчик, який знав, чого хотів, який був Бахур Віталій. Важко говорити «був», але ця страшна трагеді ". •кпився ніколи: затиснувши зуби, затиснувши руки в кулак, торкнулася нас, і це все реально. Віталік залишив сльози рідни) ■ ІIV1і ивши злегка голову і примруживши очі, він переносив біль покинуті надії і нездійсненні мрії, хоч мрія бути військова і • .і і| ),і їй. Це була його типова поведінка. здійснилася. Для нього не було нижчих, гірших - усі були на одному У школі він був уважним і відповідальним, не відмовив ніколі/ і ній її, до всіх ставився однаково. Користувався популярністю ні в чому. Найбільше любив фізкультуру і був першим у змагання] •і " 7 і однокласників. Він був безкорисливою людиною, робив, З фізики писали індивідуальні варіанти, і коли чогось не зна щ<>попросили за просто так. Ніколи в обмін нічого не просив. та звернувся за допомогою, він собі не писав, а мені завжд Комунікабельний - це взагалі дуже рідкісна риса характеру, допомагав. Після закінчення школи завжди дзвонив, вітав зі всім "і 'иыманна Віталію. святами. І >було добре серце, відкрите для кожного, не потрібно було Важко згадувати, але з цим потрібно змиритися, залишивши пі. і .и и ключ, щоб відкрити, достукатися, це душа «без дверей» з пам'яті все хороше. Таку людину не забути. Біль втрати ще довг <(' " іупом до неї, дуже легким і простим. ятритиме». І Ік ля закінчення школи Віталік обрав собі професію, яка 1■.<м для нього характерна. Професію, де проявив і довів свою f ■. мін гь, відвагу, серйозність. 51и>чатку навчання жив в казармі, спілкувалися по телефону, їй і ції ставила питання: «Чи важко тобі там? Подобається? Чи "■ пікіїдус ш про свій вибір?». • міді ювідь: «Все класно, хочу скоріше зі всіма однокласниками >,■ 1 1 ніисн, а решта все влаштовує!». Ми і однокласниками не чекали п'ять років, щоб зустрітися. І" ІМІК'ВНО, були настільки нетерплячі, що через півроку після кип, •ку и школи спланували зустріч! Це, напевно, свідчить про щ.'Уіі.іс був дружний клас. І ось коли ми зустрічалися, Віталік гц " " . і . лужбі. І він дзвонив і казав: «Зустрічайтесь-зустрічайтесь, ■ і "пі л приїду в відпустку, вас то не мине». І.и і ( і,їлось. Нас тоді було небагато. Просто сиділи за •ч и ...... і говорили. І це була остання зустріч Віталіка з <"■ч л.и иик.іми. ' 'и ми м.івчання в Академії Віталія направили на службу в і і ччмрош і.к. Він часто присилав свої фото, - це не було -

39

-


Без підпису

Однокласниця Оксана Назар

Ні і .і/іік - життєрадісний молодий хлопець. Ще з дитячих років «Добрий, щирий, веселий, енергійний, ввічливий... Таки •»пам'ятався як особистість, хлопчик, який знав, чого хотів, який був Бахур Віталій. Важко говорити «був», але ця страшна трагеді ". •кпився ніколи: затиснувши зуби, затиснувши руки в кулак, торкнулася нас, і це все реально. Віталік залишив сльози рідни) ■ ІIV1і ивши злегка голову і примруживши очі, він переносив біль покинуті надії і нездійсненні мрії, хоч мрія бути військова і • .і і| ),і їй. Це була його типова поведінка. здійснилася. Для нього не було нижчих, гірших - усі були на одному У школі він був уважним і відповідальним, не відмовив ніколі/ і ній її, до всіх ставився однаково. Користувався популярністю ні в чому. Найбільше любив фізкультуру і був першим у змагання] •і " 7 і однокласників. Він був безкорисливою людиною, робив, З фізики писали індивідуальні варіанти, і коли чогось не зна щ<>попросили за просто так. Ніколи в обмін нічого не просив. та звернувся за допомогою, він собі не писав, а мені завжд Комунікабельний - це взагалі дуже рідкісна риса характеру, допомагав. Після закінчення школи завжди дзвонив, вітав зі всім "і 'иыманна Віталію. святами. І >було добре серце, відкрите для кожного, не потрібно було Важко згадувати, але з цим потрібно змиритися, залишивши пі. і .и и ключ, щоб відкрити, достукатися, це душа «без дверей» з пам'яті все хороше. Таку людину не забути. Біль втрати ще довг <(' " іупом до неї, дуже легким і простим. ятритиме». І Ік ля закінчення школи Віталік обрав собі професію, яка 1■.<м для нього характерна. Професію, де проявив і довів свою f ■. мін гь, відвагу, серйозність. 51и>чатку навчання жив в казармі, спілкувалися по телефону, їй і ції ставила питання: «Чи важко тобі там? Подобається? Чи "■ пікіїдус ш про свій вибір?». • міді ювідь: «Все класно, хочу скоріше зі всіма однокласниками >,■ 1 1 ніисн, а решта все влаштовує!». Ми і однокласниками не чекали п'ять років, щоб зустрітися. І" ІМІК'ВНО, були настільки нетерплячі, що через півроку після кип, •ку и школи спланували зустріч! Це, напевно, свідчить про щ.'Уіі.іс був дружний клас. І ось коли ми зустрічалися, Віталік гц " " . і . лужбі. І він дзвонив і казав: «Зустрічайтесь-зустрічайтесь, ■ і "пі л приїду в відпустку, вас то не мине». І.и і ( і,їлось. Нас тоді було небагато. Просто сиділи за •ч и ...... і говорили. І це була остання зустріч Віталіка з <"■ч л.и иик.іми. ' 'и ми м.івчання в Академії Віталія направили на службу в і і ччмрош і.к. Він часто присилав свої фото, - це не було -

39

-


«вихваляння», - це було: «оціни мене, і, якщо є бажання, порад за мене!». Одного разу Віталік сказав: «У мене відповідальний день, буду стрибати з парашутом». Я його питаю: «Чого б це, ти ж ніби н землі служиш, до чого тут небо?». А він гордовито: «Я ж десантни ПДВ - це круто, це моє життя!» Він настільки пишався своїм вибором у житті, що на професійн свято вся сім'я була одягнута по формі - у смугастих тільняшка Коли в нього народилася донечка, він подзвонив і весело, радістю закричав у телефону трубку: «Я тато!». Дитина для нього стала змістом життя. Він дуже любив пишався своєю донечкою. Одного разу ми спілкувалися по скайпу, його дружин була зайнята на кухні, Віталік дивився за малою. І вона поча/ капризувати. Віталік так серйозно подивився на неї і каже: «Доні будь чемна, а то зараз віджиматися будеш, - і почав сміятися. Диви, що витворяє, вона скоро в мене стройовим ходити буде! На п'ятирічний ювілей після закінчення школи ми зустріли! влітку, бо так було зручніше для більшості однокласників. Вітал не зміг приїхати. Ми спілкувалися з ним по телефону: - Віталік, багато кому підходить д а та зустрічі, том у перенести не можу, бо потім нікого не вловлю. - Я т а к хочу бути... - Ще будеш на 10 років, усі під те б е підлаш туємося обіцяю. Куди т и від нас дінешся?! Під час тієї ювілейної зустрічі, коли ми сиділи за столом, Вітаг подзвонив і всім передав вітання, побажав гарно провести час. Якби ми знали, що так все обернеться і це була остані можливість зустрітися з Віталієм! Є ще один камінь на душі, і пробачити собі важко. Коли Віта; приїжджав з Дніпропетровська, шукав можливість, щоб зустріти« І завжди мене запрошував до себе, і я говорила: «Зайду!». Одно разу він приїхав уже з донечкою в Зозулі, подзвонив і запроо «Ми чекаємо, приходь». Я тоді була хвора (та це не виправдання), сказала: «Вітал


..... им разом. Я ще обов'язково зайду. У нас ще все життя і иіііі 'і м'ду». і н. склалось, що це була остання розмова. їм пій був його похорон, я стояла і думала: «Ти запрошував - я •*І "*нінша, тільки тобі все це вже не потрібно, я з дуже великим •'і п іж чіням виконала твоє прохання. Зараз цього не виправиш, •*'іі iijj.it іься з цим тягарем жити». Нін (>ув дуже щ и р о ю людиною. На свята, які підходили, він ЧИ 1и м а л ь н о поповнював рахунок мобільника і по списку від и-... . до кінця відправляв всім БМБ-привітання, не чекаючи иідік жіді. Я його питала, чи бодай половина відписувала? А він: Нін і.іхочє , той відпише, а не захоче - то і добре». Інколи родичі забували привітати, а він - ніколи, і '.і і алік був позитивною людиною, оптимістом. Негативу у цієї іищини, скажу словами лікаря, не виявлено. Діагноз - Людина. Ч'-щина з великої літери, у якої треба вчитися толерантності, чіічлииості, доброзичливості, терпеливості, вихованості, ир.нн'дливості, відповідальності, мужності, сміливості. І (і>вірний друг, хлопець з тонким почуттям гумору, з доброю і.'іінчо і мужнім характером. Людина, яка завжди прагнула йти 11м І іі ’М» незважаючи на перешкоди, які траплялися на шляху. Це іімдиіі.і, яка за короткий період свого життя залишила по собі ■'їм 11 ии ( лід героїзму. Герой. н і и і', не повернеться сказати, рука - написати, голова > ■'.‘г.'ма ги, що ця людина не Герой. Герой своєї землі, приклад ІНМ и ікфішнього і прийдешнього поколінь. Він заслужив, щоб ">иии його пам'ять як почесного Героя України. 1 пана Україні! Слава Герою! 1 пана, Честь, Шана Віталію! Його ж и т т я було Небо І був він Людиною від Бога І Бог поєднав це все Забрав на Небо до себе назавжди... Тільки дуже швидко!!!


Однокласниця Зварич Мар'яна Веселий, жартівливий. Його поважав увесь клас. Дуи компанії. Вже після школи не завжди приїздив на зустрічі, служба... Але обіцяв: «Нічого, я зберу вас на ювілей - десять рок після закінчення школи». Як сказали про літак, я не вірила і досі не вірю...

-

42

-


VI ДРУЗІ Слово значить дуже багато. Є слова зради і вірності, сум радості, війни і миру, ненависті і любові, відчуження і друж( Дружби справжньої, чоловічої. Велика роль в житті Віталія Бахура відводилася друзям. Сер них - Віктор Поляков, бойовий побратим, який одним з остаж бачив Героя.

- 44-


Побратим Віктор Поляков 11-"Ніі'мо і гаго, що ми разом вчилися в Академії, на одному •І- " ■"і.нчі, іільки Вєталь був на 2 курси старшим: не зважаючи ми і І НИМ дуже добре дружили, у нас навіть одна мрія була ..... и мипуску йти служити в десантну частину. 11| ні ібуваються. У 2010 році Вєталь закінчив Академію і по і 'ні. .ціпу був направлений у 25-ту десантну бригаду, а слідом за ним , Л) І / році і я був направлений туди ж. ; перших днів він мені допомагав у всьому і всього вчив. Я ■ ч- нн »рівнятися на нього. У вільний від роботи час, на всі свята 1,1 11/пи і)<і іом: святкували, спілкувалися, приходили один до ■<жм И І) М І ост і. -м иміо дружину Віталія Оксану і донечку Вікуську. Завжди Ними "цініму допомагали, виручали, підтримували, старалися •(у І и І їй и їм ійн ні іиїї їло, що в рокову п'ятницю 13 червня на аеродрому ! " ‘" і " 'Не гровськ ми приїхали разом. Ось тільки він потрапив на мі' упій (юрт літака Іл-76, а я - у третій. і (•1 1 " і.итвого - з 19:00 і до команди «по місцях» - ми стояли і і »"М, ро мовляли, пили воду, перекусили... Як зараз пам'ятаю, ■1 ,пИ ......... Ми не знали, куди нас відправляють. У нас не Ні Іі.н НІ' ні бронежилетів. Ми думали, що летимо туди, де 1" і * <»іе шик не в Луганський аеропорт. 11 ...... много польоту мій борт приземлився в Мелітополі, 1 ' І. ми пули одні. Першого і другого літаків не було. І тут и . и, міідомили, що перший борт сів в аеропорту Луганська, а М11УІ ИИ ІІіИ /ІИ ,

Н. -ро »уміючи, що відбувається, зразу почав дзвонити Вєталю « - 'Ыпып к ’лефони, але зв>язок був відсутній... і тут руки НІ П І Н Н І н : шок! В очах пролетіли усі хороші моменти, коли ми ......... І»'і зом. Я зрозумів, що втратив найкращого друга. • ін ділю, 15 червня нас повернули у 25-ту бригаду, а в " " 1,1,11" ° '-:00 ранку знову відправили на схід, але вже по землі І ИІ И 1.1 ( воїх друзів. -45 -


П обратим В'ячеслав Коноваленко Віталік був моїм командиром, причому не просто командиро - хорошим другом, справжнім мужиком, десантником, грамоти спеціалістом-офіцером. _ , Г г т а п ж н і й ЛО Добра, відкрита людина, хорошии сім янин. Справжній др яких рідко зустрінеш у наш час. _ давало До сих пір не можу повірити, що його нема. Здавало б, нещодавно разом гуляли на День ГЩВ, веселились, пот зщзвонювалися.^

наща дружба йш ов 2010 рік^

сержант II парашутно-десантного батальйону, до «дембел “ лишилося кілька місяців, і тут до нас присилають молодо лейтенанта Бахура Віталія. Йому нелегко було зразу. Ц " підрозділ «дембелів» - спробуй, покомандуй ними! Тоді ми сержантами поспілкувалися між собою і вирішили: нормальн пацан Треба його підтримати і чітко виконувати накази, ш С0Л А^отімпіш ли спільні наряди і полігони, навчання,де він се беззастережно зарекомендував справжнім лідером і командир ЗТаГ и Г п Г я Г Г б Г Б р а 6теЙ'т и справжній Герой і вічно буд жити у наших серцях!

-

46

-


Оксана Войтенко друж ина старшого лейтенанта Івана Войтенка

„ ....„и життів забрала Перша світова війна, Велика Вітчизняна • ній. . , . кільки молодих людей загинуло за останній р ік... Питання і|іш м і мос серце: за що? диииіись на цей безлад не можна спокійно!!! Д уш .) плаче не лише за всіма, без сліз не згадується Віталік і ,м 'иі,ію день, коли ми познайом ились... Я носила під ., М , мою донечку, а він після Академії прийшов служити у 1'4 (у і,.|>()М<)()ільну бригаду, де вже служив мій чоловік. Віталіка ці н і м ІЦи 1І ті 1И у блок, у якому жили ми. Це був липень 2010 року, і ,,, 11111 їм по вгадую, коли він збирався на гуляння, а я кажу, у Н ‘ IV іливий сон і не вибачу, якщо він мене розбудить, . , І. „ ІИ инфтатися, на що він відповів: «Ксюха, ти не почуєш, <н и М| ІИИДУ". і 11 н миий, веселий, життєрадісний і такий молодий хлопець, , „І. .ІІІ» (МІІ.КО. Він ніколи не проходив осторонь труднощів, , ... , ци ніді укувався, коли до нього зверталися з проблемою, ......... . иідмоиляв. Ніколи не забуду знайомства з його дівчиною, і

і і (' і/ \ < і <і/із дружиною Віталія. їм щі, *.ипи сім'ями. Збирались на свята. ,, . .111 »піком, згадуючи Віталіка не стримуємо сліз. Він був

мям дуж*-* дорогим. і і ,м Мі.Ж), що перевелись з Я ворівської 24 механізованої Пр... щИ V .юромобільну у вересні 2013. Через вікно будинку , , , 1 1 мр.шіуіно-десантного батальйону часто споглядала, , ,м іі/і.щу іренував солдат крокувати урочистим маршем, м ,|н „іуп.иьі йому на мобільний, жартую чи: «Молодець, ,,, )| чццу і і.ірш ий лейтенант!». У відповідь чула: «Так, Ксюха, ... , . 111 (.удош ходити стройовим!». . ,ц, .IV! І онорити. Я пам'ятаю усе пов'язане з ним. З болем . імш уос іинню зустріч 1 2 червня 2014 року. Мій чоловік ,,,

і ' .1)1 іахворіла - висока температура, слабкість...

-47-


Біля амбулаторії зустріла Віталія, який поспівчував мені і побажав швидкого одужання. Я відповіла, що він холостякує (на цей момент дружина була на Львівщині) і нікому їсти приготувати. А він, як завжди впевнений у собі, кинув мені: «Я нормальна холостякую, не голодую, ще й тебе нагодую». Розказав, що скорс їде в АТО, що кинув палити, бо хоче відновити свою підтягнуту «курсантську форму». Найважчим виявився той момент, коли я дізналася, що иогс більше нема і я обманювала його дружину, просто не розуміючи психологічно, якїй про це сказати... Нехай простить мене за це.. Спочивай спокійно, Віталік...


Павло Шемердяк однокурсник З Віталієм здружились на першому курсі. По-перше, земляк, ■і по друге: група у нас не була дружньою. Та поміж нас дружба мн'язалась міцна і назавжди. і.івжди на протязі навчання підтримували один одного, разом >і увалися до заліків, екзаменів. Відмінниками ми не були, але деколи Віталій так захоплювався здобуттям знань, що й мене мцікавлював. Па другому курсі під час конкурсу КВК, Віталій класно зіграв тичину Лесю, ми (курсанти) деякий час з нього приколювались«•курсант Леся!». Ні галій дуже любив ремонтувати техніку, його руки робили Неможливе. і '• іагалі, він був класний, мав неймовірну силу волі. Жодного мни м<> провів поза спортзалом, підтримував форму і я за ним ‘Пікш, правда, недовго. 1Іе дуже любив бігати, коли я намотував круги на стадіоні, "'н ін 11 іувся до лавочки, ніби перепочити. Іноді ми сиділи з "и м і одинами. Лавочка стояла навпроти загорожі, за якою •ф -іжданка»! Люди без форми, класні маш ини... Віталій весь ■<ів розмову до своєї мрії - червоної «дев'яточки». Вже '• ’ •'ии ■обе за кермом. 1ііин .1 не тільки мрії перекреслила, вона забрала найдорожче... іо н а м мало віку подарувала доля Віталію. Неможливо нм«і|жги, що всі його мрії обірвалися у червні 2014...

-49-


Я пишаюся своїм мужнім і мудрим народом. Наші військоні мужньо боронять свою землю, люди допомагають усім, чим можуть. Дуже важко, коли за свою землю віддають життя молоді люди. Серед таких - мій односельчанин Віталій Бахур. Я пишакх я Віталієм, який для нас завжди буде прикладом. Адже він був відданим своїй країні. Тепер для мене Віталій означає сильнии, хоробрий, сміливий. Віталія завжди можна було ставити у приклад. Завжди привітний, культурний, розумний. Для мене він справжній Герой, який віддав своє життя за нас. Ми повинні пам'ятати його героїзм, вшановувати пам'ять про нього і бути гідними синами і дочками нашої України». Легоцький Орест, 8 клас «Ім'я нашого Віталія пов'язане зі словами «патріотизм», «хоробрість», «відважність» та «жага до перемоги». Віталій Бахур це не просто людина, це Людина з великої букви, адже він не побоявся подивитися смерті в очі. Слава Героям!»

Бонцаль Максим, 8 клас

«Я хочу миру для своєї країни. Я дуже хочу, щоб закінчилася шина. Аби не було більше цих жахливих новин, цих трагічних шісток. Україна єдина та незалежна! І я пишаюся, що у нас є такий Іі-рой, як Віталій Бахур».

Лемчук Юлія, 8 клас

«Віталій Бахур - це людина з великим серцем та душею. Його і гроїчний в ч и н о к учить нас пам'ятати, любити й поважати людей, . олдат, які гинуть за нашу Україну. Ми повинні із гордо піднятою І . .повою дивитися в очі ворогові. Так, як це зробив Віталій Бахур. Він не знав, що буде з ним, він довірився Богові. Віталій Бахур цс Герой України, захисник нашої Держави». Станіславська Д ам'яна, 9 клас

- 51 -


«Він нічим не вирізнявся з-поміж інших хлопців - такий же простий, веселий. І тільки в атмосфері небезпеки й відповідальності за своїх людей пізнаються істинні Герої. Таким був Віталік. Він не пошкодував свого життя заради вільного життя і незалежності своєї сім'ї, своїх земляків. Він віддав своє життя за щасливе майбутнє всього нашого народу. Віталік став прикладом самопожертви і любові до своєї держави. Ми не і повинні пам'ятати таких хлопців, як Віталій, які полягли, ніде ююючи ( воє майбутнє на Майдані, які гинуть зараз на Сході, піддаючи с воє життя за цілісність нашої держави, за вільне і щлс лин<> майбутнє своїх людей». Сукманош і.ка Наталя, 9 клас «У цей важкий час в Україні не ииі іача< іаких Героїв, як Віталій Бахур, що родом з села Зо іулі Нін (>уи Іероєм для нас всіх, він загинув заради України, Заг инуп, іц<»(> «ара і над нашими головами не літали снаряди та кулі. Він (>уи <праижнім Героєм, що не побоявся загинути за наше мирне жиі ш Чепис Павло, 9 клас «Ім'я Віталія Бахура це ім'я Героя, який «ахищав Україну і загинув за нас. Я навіть не міі подумати, щ<> іаке може статися. Ми повинні пишатися такими, як він!» Панлишин Іван, 9 клас «Ім'я Віталія Бахура значить для мене, що він (>ув захисником України. Страшною звісткою стало для кожного і нас, що наш земляк - Віталій Бахур - 14 червня 201А року віддав своє життя за Україну. Ми повинні брати приклад з такої о відважного захисника, як Віталій. Захисника із великим серцем та душею». Зозуля Павло, 9 клас «Віталій Бахур боровся за Україну, щоб ми і наші майбутні діти жили і зростали у мирі. Такі, як він, не стануть перед ворогом на коліна і пишаються іменем «бандерівець». Україна не здається!». Вегериновська Іванна, 9 клас - 52 -


«Кожного ранку ми встаємо і молимося до Боні, іцоГ> пін д.ш нам щасливо прожити цей день і з усмішкою йдемо до школи Зайшовши на шкільне подвір'я, ми не можемо відвес їй очей від дошки, на якій кожного разу читаємо: «Він загинув за волю України». Саме того злощасного дня 14 червня наша рідна ненька Україна втратила своїх синів, Героїв України. І серед них був і наш земляк, випускник школи і просто хороша людина Віталій Бахур. Ми не зможемо сказати, що він любив, але ми точно знаємо, у що він вірив. Віталій вірив і боровся за волю української землі, її вільний розвиток і життя під синім небом і жовтими ланами». Яковлева Христина, 10 клас «Віталій віддав своє життя за нас, саме тому ми маємо починаї и зміни у нашій країні з себе і дбати про захисників, які зараз на війні, та про те, що нам усім потрібно єднатися. Завдяки таким Героям, Україна обов'язково переможе. Люди мають пам ятати свого Героя, ми просто не маємо права забути цю неймовірну самопожертву Віталія. Він буде завжди жити в наших серцях. Герої не вмирають!»

Семенина Оля, 10 клас

«Віталік завжди буде жити у нашій пам'яті: ми його завжди будемо пам'ятати та любити. Він добився майже усього у своє му житті, у нього хороші та люблячі батьки, у нього чудові брати, які схожі на нього, а також дружина та дочка, які його дуже люблять. Ми повинні підтримати їх, адже вони втратили частинку свої і сім'ї. Про Віталіка ми завжди будемо пам'ятати та любити його». Семенюк Вероніка, 10 клас «Україна здавна славилася своїми Героями, які й сьогодні сі будуть серед нас. Я вчуся в Зозулівській школі, де вчився Герой України - Віталій Бахур. Наша школа пишається тим, бо він не злякався виконати громадянський і військовий обов'язок. Україна не пропаде з такими Героями!». Лісньовська Ірина, 10 клас - 53 -


«Герої не вмирають. Не вмирають в наших серцях і спогади, і ніколи не помруть. Але ніякі звання чи перейменування вулиць не повернуть їх до життя. Віталій Бахур - це наш односельчанин. Він відда в своє життя заради нас, щоб ми могли жити в мирній країна, де немає війни. Віталій - це Людина з великої літери. Він завжди залишиться в наших серцях як Герой українського народу. Наша країна - прекрасна Україна, народила Героїв, таких, як Віталій, і віддала їх в жертву для перемоги, для того, щоб нагадати всім: нас не зламати, нас не знешкодити, ми були, є і будемо жити у віках як гордий і незалежний народ на своїй землі, у своїй Батьківщині. Я маю надію, що Україну чекає нова ера, коли кожен українець обере духовні цінності, а не байдужість. Україна - це ми. Україна починається з кожного з нас! Пам'ятаймо про це. Продовження нашої історії повинне бути гідне Небесної сотні та героїв АТО. Я вірю в Україну! Вірю в її щасливе майбутнє». Кінчило Катерина, 10 клас «Шевченко писав: «Борітеся поборете» («Кавказ»). Тож давайте боротися з бидлом у собі, щоб і к' вийшло так, що Віталій загинув даремно». Лісньовська Ольга, 11 клас «Віталій свідомо віддав свос жит тя за щасливе майбутнє своєї маленької донечки, за посмішку своєї дружини, спокійну старість своїх батьків. І для мене він Чоловік з великої літери - Герой. Саме такими повинні бути чоловіки захисниками. Його ім'я стоїть в одному рядку з Героями «Небесної сотні», з мужніми хлопцями, які обороняють нашу Україну від нечисті на Сході».

А/Іицко Уляна, 11 клас

-54-


Післямова Війна закінчиться. Земля залікує рани. Знову заколоситься рілля, яку вмілі руки саперів звільнять від мін і снарядів. Знову буде гартуватися сталь в домнах та видобуватися чорне антрацитове золото на Донбасі. Дай Боже, не тільки Донецька та Луганська області, але й Крим через певний час знову увійдуть у кордони держави Україна. Знову на всіх українських землях запанує державна символіка. І навіки віків згине російський триколор на нашій українській землі. Та чи закінчиться війна в свідомості людей? Чи зможуть виплакати усі сльози матері, які втратили своїх кровиночок, своїх синочків? Чи зможуть інваліди АТО змиритися зі своїм каліцтвом у державі, яка вже забула про них? Чи зможуть хлопці-солдати забути блокпости, завалені закривавленими обрубками тіл своїх однополчан? А діти? Діти, які у XXI столітті стали «дітьми підземелля», практично не виходячи з підвалів, ховаючись від «градів», «смерчів», «буратін»? Діти, які втратили батьків, матерів? Діти інваліди війни? За що і за чиї дорослі гріхи? Розум і свідомість не готові осягнути те, що відбувається з нами. І чому саме з нами. Боже, прости кожного з нас і подай нашому стражденному народу МИР! Прости і благослови Україну на щасливе, мирне майбутнє! Заради прийдешніх поколінь. І в пам'ять про усіх тих, хто загинув і продовжує гинути за український Донбас зі словами «Слава Україні!».

- 55 -


Зміст

Світлій пам'яті Героїв АТО............................2 Вступне сл о во .................................................... 4

I. Офіційно...................................... 7 II. Віталій....................................... 15 III. Родина......................................18 IV. С ім 'я......................................... 26 V. Ш кола................................................ ЗО VI. Д р узі................................................. 44 VII. Учні Зозулівського Н В К .................. 50 П іслям ова.........................................................55


Пам’яті Віталія Бахура Було життя. Був вечір. І розлука. Здіймала доля в небо – знов і знов. Він взяв маленьку донечку на руки. Поцілував. І сам у даль пішов. А там – війна. Жорстока і безжальна, А там бої без краю і кінця Дивилась Богородиця печально Втирала піт і втому із лиця. І вили пси – багато, довго. Рвали Усе єство. Здригалися серця. Пречиста, як могла охороняла, Втираючи пилюку із лиця. І знов наказ – у небо, знов у хмари, Готуйсь десант, безстрашним, вірним будь, І ще ж тоді серця передчували, Що це останній, найстрашніший путь. Двигтіли двигуни на злітній смузі, Тримались хлопці до плеча-плечем, Іще чужі, та вже за духом друзі, Яких вогонь війни пече, пече. Безстрашні, сильні, вірні як ніколи Їх сорок дев’ять. Вічна пам’ять всім. В дворі у мами пахли матіоли. І мовчки від розпуки плакав дім. І світ мовчав. А що було казати? Ворожа зброя точно б'є у ціль, Лишає тільки пам’ять і утрати. Лишає біль. Пекучий вічний біль. А донечка іде вперед невпинно. На платті – синьо-жовте вишиття. Вона – майбутнє світле України, Заради щастя, миру і життя!!! 26.05.2015

Катерина Тихонова


А.Т.О. Пам’яті Віталія Бахура

– Борт двадцять сьомий, Політ нормальний,… – Земля, земля! – Ми на волі!.. І небо в полі!.. – Тра-та-та Рикошетом б’є По оселях І по селах, Де батьківські пороги, Де кохана з дороги Пригорне І малечу із рук забере. Час вечері – Відчиняються двері Воякам у небесній купелі, Та у рідних оселях У серцях сумно треллю Ой бринітиме довго Оте «тра-та-та». 22.VI.2014

38

Володимир Тимчук. (Зі збірки "Вогнити! Вижити! Перемогти!". - Львів : Астролябія, 2015))


Ціна життя кажуть – оцінене ваше життя в сімдесят п’ять штук. міркою є: тепловізора два, шість АКМ, сухпайків вісім сімсот, дизпалива – ешелон і сотня броні на власних плечах щоденно через кордон. кажуть – оцінене ваше життя в сімдесят п’ять штук. може якраз це «субару» одна, а може – квиток в клуб тих, що долю вершили не раз служби солдат і роботи батьків, тих, що ділили і ділять однак доходи, повій, мєнтів. кажуть – оцінене ваше життя в сімдесят п’ять штук. насправді це значить: дружина – вдова і сотні простягнутих рук дітей, які не повиснуть уже на мужнім твоїм плечі, батьків, у них – свіча догоря, а доля – жила в тобі. кажуть – оцінене ваше життя в сімдесят п’ять штук – знецінені часом за тисячі літ – це менше, аніж звук від тих срібняків, що заплачено їх за вибір, за виклик, за чин… все йде, все минає, система – ціла, та ти в цьому світі – Один. кажуть – оцінене Ваше життя… 3.VII.2014

58

Володимир Тимчук. (Зі збірки "Вогнити! Вижити! Перемогти!". - Львів : Астролябія, 2015))


Батьки біля місця поховання в ріцницю втрати сина (14.6.2015, с. Зозулі)


Тетяна Борисівна ТИХОНОВА Надія Василівна КАРКУЛЕВСЬКА

ЗАРАДИ ЖИТТЯ Коректор Ірина Мельник Комп'ютерний набір Микола Ковальчук Верстка та дизайн Тарас Подвірний

2015 Львів

Profile for Volodymyr Tymchuk

Заради життя (Віталій Бахур)  

Це книга не моя - Надії Каркулевської та Тетяни Тихонової. Проте вона про людину, яку і я навчав - старшого лейтенанта Віталія Бахура, який...

Заради життя (Віталій Бахур)  

Це книга не моя - Надії Каркулевської та Тетяни Тихонової. Проте вона про людину, яку і я навчав - старшого лейтенанта Віталія Бахура, який...

Advertisement