Про книгу Рув'є "Кодекс Наполеона"

Page 1

Володимир Бігун

Про книгу Вільгельма(Гійома) Рув’є “Кодекс Наполеона”

смт.Лазурне, Херсонська область,Україна 2021р


1

Зміст

Передмова...................................................................................................2 Глава І. Життя в боротьбі:шлях Рув’є до книги “Кодекс Наполеону” як заповіту нащадкам................................................................................ 3 Глава ІІ. Цивільний кодекс французів (Кодекс Наполеона ) та його значення.................................................................................................... 10 1. Назва................................................................................................10 2. Історія створення..........................................................................11 3. Джерела кодексу............................................................................ 12 4. Зміст Кодексу................................................................................ 13 5. Вплив і значення кодексу............................................................. 14 6. Оцінки кодексу................................................................................ 15 ГлаваІІІ. Вступ до книги Рув’є “Кодекс Наполеона”.......................... 16 Глава ІУ. Оцінка Рув’є попередніх правителів Франції та Кодексу Наполеона................................................................................................. 17 Глава У. Історичні замітки пов’язані з Наполеоном та родиною Рув’є20 1.Про державну підтримку розвитку вівчарства часів ХУІІХУІІІст в Російській імперії та Франції.........................................20 2.Спадщина Рув’є...............................................................................22 3.АЛЬБІНА ДЕ Монтолон, остання коханка НАПОЛЕОНА........24 Глава УІ.Окремі сторінки книги “Таємний журнал Альбіни де Монтолон, коханки Наполеона на острові Святої Єлени”..................28 Глава УІІ. Заключне слово автора книги.............................................. 32 Джерела інформації:................................................................................33


2

Передмова Шановні читачі!Дослідження полягає в необхідності вивчення змісту книги Вільгельма Рув’є “Кодекс Наполеона”,його поглядів на події періоду правління французького імператора. Таке завдання в українській історіографії в комплексі розглядається вперше. Вибір проблематики дослідження пояснюється недостатністю інформації щодо Вільгельма Рув’є як біженця періоду репресій імператорського правління. Розгляд питання участі цього іноземця у розвитку південнозахідних земель Російської імперії на матеріалах наукової історичної літератури дозволяє синтезувати різноманітні оцінки цього явища. Об’єктивне та всебічне осмислення історії Півдня України,селища Лазурне, де Рув’є був засновником перших поселень, дає можливість виявити невідомі факти, піддати їх аналізу. На сьогоднішній день про Рув’є містяться тільки окремі згадки стосовно участі у торгівлі, сільському господарстві, розвитку вівчарства,виноградарства. Отже, актуальним є висвітлення діяльності Рув’є не лише як бізнесмена а і як політика, який не мирився з узурпацією влади Наполеоном, що дозволяє створити загальну картину подій періоду ХУІІІст. В моїй книзі використані матеріали наукових праць, досліджень Криму, Півдня України, Франції періоду висвітленого Рув’є(ХУІІХУІІІст),і саме головне основним джерелом була книга Рув’є “Кодекс Наполеона”, яку довелось перекладати з французької мови. Ваш час на читання сподіваюсь не буде марним бо наша історія заслуговує на повагу, пам’ять про людей, які пропагували ідеї розвитку, порядність, чесність, любов до батьківщини.


3

Глава І. Життя в боротьбі:шлях Рув’є до книги “Кодекс Наполеону” як заповіту нащадкам Протягом всього життя Вільгельм Рув’є ставив перед собою нелегкі завдання та мав нестримне бажання взнати більше щоб подолати труднощі. Він народився у Марселі в 1760 році.Багато подорожував, мав статки в Америці, Франції, зв’язки з державними діячами, пропагував ідеї масонства.[1]

Рис.1 Споруда в Круглоозерці,збудував Карл Потьє(зять Рув’є) у 1820 - 1830 роках

Масонські захоплення родини Рув’є відбилися на архітектурі садибних будівель. У Кларовці на березі озера збереглася восьмигранна будівля з вісьмома вікнами. Вхід в нього у вигляді арки розташований з півдня, частина арочних вікон. Чергування темних і світлих вікон - контрастне поєднання, яке виробляє сильне враження на людину, що потрапляє в цю будівлю. На одному з вікон (праворуч від входу) викладений зі світлої цегли у вигляді вісімки франк-масонський символ: змія або дракон, що кусає свій хвіст. Число вісім - знакова у масонів, вони наділяли його особливою містичною силою. [2] Масонські знаки також знаходимо на гербі входила в родину Рув’є та успадкувала його справу.

Вассалів,яка


4

Рис.2Герб рода Вассал

Він сам і його племінник Рене Вассал були представниками наймогутнішого в Європі масонського ордену «Три зірки». На приналежність їх до масонської ложі вказує герб Кларівського маєтку - головній економії, в якій проживала родина.

Рис.3 Герб Кларівського маєтку [3]

У ньому є зображення трьох зірок - знака ордена. Про справу всього життя нагадує зображення вівці. На гербі також вміщено древо Жезора, що символізує багатство масона. Другий варіант - це натяк на дубовий гай, яку змогли в пісках напівпустелі виростити французи (тридцять сажень дубового гаю). Теоретичною основою масонства є «будівництво» справедливого суспільства, «храму» порядку світобудови. Тому як самому Рув’є так і його родині були притаманні риси впровадження нових ідей розвитку, наполегливості у досягненні планів. Прикладом може бути історія проекту Рув’є щодо розвитку промисловості, торгівлі та сільського господарства Кримського півострова.


5

Так, з метою якісного освоєння Новороссійского краю імператором Олександром I, практично відразу після воцаріння, був сформований Новоросійський Комітет, до складу якого входили державні діячі першої величини: міністр внутрішніх справ В.П. Кочубей, міністр комерції Н.П. Румянцев, поет і міністр юстиції Г.Р. Державін, генерал-прокурор А.А. Беклешов, таємний радник К.-Л.І. Габлиць і ін. Комітет засідав в Зимовому палаці і визначав найважливіші напрямки господарсько-адміністративного розвитку краю. Сюди приходило багато проектів по перетворенню Криму, значну частину яких складали іноземні піддані. Всі вони ставали предметом обговорення членів Комітету. Наприклад, «Проект про розвиток промисловості, торгівлі та сільського господарства Кримського півострова» французького купця Вільгельма Рув’є було розглянуто Новоросійським Комітетом 28 грудня 1801 года. Сам французький підприємець пізніше в історіографії отримав досить позитивну оцінку, як засновник тонкорунного вівчарства в Криму, один з організаторів училища виноробства в Судаку, перетворювач цієї галузі. Тим часом не все було так пасторально і гладко. І спочатку «Проект» Рув’є не отримав всебічної підтримки членів Новоросійського Комітету. Експертиза документа було доручено таємному раднику Габлицю, який раніше тривалий час працював в Криму і був провідним фахівцем з цього регіону. Що ж пропонував Рув’є, і які оцінки цих пропозицій дав Габлиць. 1. Рув’є пропонував відновити рибну ловлю в Азовському морі, якою раніше займалися венеціанці і генуезці, особливо ловлю судака, який, на його думку, «при майстерному приготуванні міг замінити тріску». А оскільки тріску французи і англійці в великій кількості везуть в Іспанію та Італію, то Рув’є всерйоз розглядав можливість замінити імпорт тріски в ці країни кримським судаком. На що Габлиць зауважив: щоб посилити рибну ловлю, необхідно збільшити кількість людей в Криму. Поки що займатися риболовлею на Азові нікому. До того ж добре б (тут відчувається іронія) «переконати іспанців та італійців, що судак краще тріски» 2. Побудувати суднобудівну верф в Криму. На що Габлиць також зауважив- недоцільно, тому що для побудови повноцінних судів кримського лісу не вистачить, максимум, можливо будівництво човнів і баркасів. Місцевого ж лісу ледь вистачає для лагодження військового флоту. 3. Розвивати хліборобство. Дозволити вільний торгівлю хлібом. Будувати винокурні і пивоварні, організувати виробництво пудри і крохмалю. Висновки Габлиця: розвивати хліборобство необхідно.


6

Але для винокурень і пивоварень потрібні ліс і вода. Але лісу мало (а ми знаємо, що при знищенні кримських лісів влада постійно боролася), а вода погана. 4. По берегах Криму багато водоростей. Їх можна спалювати, отримувати соду, яку використовувати для виробництва мила і скла. Габлиць зауважив: користь від соди значна, але для виробництва необхідні робочі руки, а їх немає 5. Якщо вийти добувати багато соди, то виробляти мило в промислових масштабах. Габлиць: Для заводів немає лісу і людей в достатній кількості. Тому, якщо і виробляти соду, то вивозити її на материк. 6. Брак скла в Криму компенсувати власним виробництвом. Габлиць: Сумнів, що місцеве скло зможе конкурувати з Левантійськими і європейськими зразками. Тому, якщо і потрібен завод, то тільки невеликий для місцевих потреб. До того ж знову виникає проблема нестачі лісу в Криму . 7. Розвивати скотарство. Оскільки клімат схожий на іспанський, то розводити цінні породи іспанських овець. Дозволити вивезення за кордон вовни і сирої шкіри. Габлиць: згоден але Нарікав на заборону вивозу, тому що в найближчому доступі немає шкіряних заводів і суконних фабрик, значить немає і збуту. Уряд планував почати розводити іспанських овець ще в 1797р, але тоді перешкодила війна в Європі. 8. Розвивати шовківництво, оскільки клімат підходить. Для цього потрібно переселяти здатних працівників - християн з Малої Азії. Габлиць: згоден. Але переселяти греків і вірмен з Малої Азії забороняють турки. Дозволяють відлучатися тільки торговцям, та й то без сімей 9. Розвивати виноробство. Місцеве вино здатне замінити іноземне. Заохочувати розвиток невеликих виноградників, за якими б стежили запрошені французькі майстри. Габлиць: згоден. Ще в 1797р був план з розвитку виноградарства під керівництвом французьких фахівців, але «політичні обставини не дозволяють виписувати європейських майстрів». 10. Розвивати торгівлю з Анатолією. Заперечення Габлиць: а чим торгувати? Рув’є не звернув уваги на проблеми, в процесі реалізації свого проекту, «задовольняється одними тільки розумуваннями» про те, що в Криму може бути, «замовчуючи про способи до того потрібних ...» .


7

В цілому проект не був забракований повністю. Деякі здорові думки француза знайшли співчуття серед членів Новоросійського Комітету і були реалізовані пізніше. Що характерно, підтримку знайшли саме ті напрямки, проти яких не заперечував Габлиць: розвиток вівчарства та виноградарства. Потрібно звернути увагу на обсяг пільг і рівень підтримки з боку держави, здавалося б, не наймасштабнішого проекту. Так, ще під час обговорення пропозицій Рув’є на засіданні Новоросійського Комітету, Кочубей (нагадаємо, майбутній міністр внутрішніх справ) запропонував свою допомогу «по дипломатичній частині» для доставки з Іспанії елітних порід баранів, разом з досвідченими пастухами, а також французьких майстрів-виноробів. Ця ідея не була забута. І в 1804р після особистого схвалення імператора перша партія овець іспанських порід була придбана, правда не в Іспанії, а в Австрії, де російський уряд скористався розпродажем овець у володіннях князя Іоанна Ліхтенштейнського. Граф Кочубей порахував цю пропозицію доцільною і з дозволу Олександра І угода відбулася. Дізнавшись про цю покупку, угорський магнат князь Естерхазі запропонував російському уряду власні послуги з постачання елітних баранів і овець, одночасно підготував рекомендації з розвитку вівчарства в Росії. Необхідно відзначити, що граф Кочубей з великим скепсисом ставився до казенних виробництв і підприємств, оскільки численний досвід показав неспроможність проектів за участю держави як власника і розпорядника. У той же час, на його думку, господарські заклади «навпаки успішні бувають ... в руках приватних, де нагляд хазяйський зливається з його власної користі». Тому Кочубей запропонував реалізувати проект з розвитку тонкорунного вівчарства за участю приватних власників, але при потужній підтримці держави. Найбільш вдалою кандидатурою він порахував Рув’є, проект якого пам'ятав з часів роботи в Новоросійському Комітеті. До того ж Рув’є, після вимушеної еміграції з Франції, кілька років грунтовно вивчав в Іспанії особливості розведення мериносів і був підготовлений до роботи в даній галузі. Ідею міністра підтримав імператор, і вже в 1805р з Рув’є був підписаний договір, згідно з яким він отримував державну позику розміром 100 тис. рублів на закупівлю елітних овець у графа Естергазі і ін. на господарські потреби, а також безкоштовно отримував 25 000 дес. землі в степовому Криму і ще 5 000 дес. в гірській його частини під зобов'язання до 1817р довести поголів'я до 100 000 одиниць. В цілому даний проект став успішним. «Треба було бачити, - згадував родич і компаньйон Рув’є, Рене Вассал, - з якою цікавістю багато з'їжджалися з далеких місць, щоб подивитися на цих мериносів, тодішнє диво. Які були міркування і чутки про неможливість розведення їх в Росії! Скільки смішним і


8

безрозсудним здавалося це нове підприємство! » Умови договору з французом держава виконала, і по закінченню контракту спадкоємці Рув’є стали володіти виділеними казенними землями вже на правах спадкової власності та продовжували розвивати розпочату справу. Але, звичайно, далеко не всі починання були успішні. І, наприклад, аналогічний проект з державною підтримкою з розвитку тонкорунного вівчарства, в якому брав участь німецький колоніст Міллер, закінчився невдало для фермера. І через п'ять років після підписання контракту, в 1808році він був змушений визнати, що «розведення овець може стати для нього згодом обтяжливим», оскільки російський внутрішній ринок для збуту недостатній, а експорт продуктів вівчарства за кордон став неможливим у зв'язку з зовнішньополітичним кризою в Європі (війна з Францією, Туреччиною).[4] Так гартувався характер Вільгельма Рув’є, про його труднощі він також описував в своїй книзі “Кодекс Наполеона”. У Вас може виникнути питання-а чому Вільгельм а не Гійом як вказується в самій книзі? Вільгельм -особове чоловіче ім’я і походить від німецького Wilhelm складається з двох слів: willio (воля) і helm (шолом, захист); або halm (прямий, чесний). Інші форми — Вільям (в англомовних країнах), Гійом, Гільйом (у франкомовних країнах). Такий факт може вказувати до підкреслення автором книги бути вільним в своїх діях і думках,чесним і прямим до інших.Книга видавалась французькою мовою тому і вказано Guillaume, що в перекладі на українську Гійом. Що ж зумовило Рув’є написати цю книгу? Коли книга була повністю закінчена і підготовлена до друку Рув’є вже завершив свою кар’єру і видавав її як посмертний заповіт. Автор вказує,що його сім’я з Марселю(Франція), а сам він уродженець Італії та революційні події вплинули на його статки в Америці та Франції. Він пожертвував своїм спокоєм, довго боровся в його країні проти режиму та коли після подій в Тулоні стало все безнадійним під час пам’ятної облоги цього міста, флотом сховався в Іспанії. Потім шлях його лежав до Італії, портів країн Леванту (Сирія, Ліван, Йорданія), Мореї(південь Греції), Туреччини і, нарешті, прийшов, щоб влаштуватися в Криму. Під час подорожування він здійснив важливі спостереження. Незабаром він приїздить до Петербурга без знайомих та рекомендацій. Але його розум і характер були оригінальними, які дозволили отримати рекомендації співвітчизників. Його план дій погодив Російський імператор Олександр І і надав Рув’є фрегат, щоб забрати іспанських баранів.


9

Невдовзі скіфська земля побачила вперше стародавніх Іберійських баранів. Ця ініціатива віталася Російським імператором і він дарував йому землі на березі Чорного моря відомої гонки Ахіллеса, надав гроші, щоб навчати своєму бізнесу в широкому масштабі.[1,5] Ці землі Рув’є називав в книзі Тартарією. Така назва в той період була завдяки укладачу карти – французького військового інженера і картографа Гійома Левассер де Боплана (1600-1673),де він по суті першим помістив «Україну» (принаймні за назвою окремої карти країни) в географію Європи, де вона займала своє місце до кінця XVIII століття. Таку ж карту та назвами знаходимо в Національній бібліотеці Франції,вказується Мала Тартарія

Рис.4 Карта України ХУІІІст. [8]

Перші кроки розвитку бізнесу Рув’є на дарованих землях були нелегкі, приходилось жити в наметі, харчуватися вівсянкою. Основним мотивом написання книги “Кодекс Наполеона” було показати суспільству, своїм нащадкам роздуми про долю його французької батьківщини, відношення до наполеонівської влади, біографічні події власного життя. Перед тим як розповідати про книгу Рув’є «Кодекс Наполеона» заглянемо в історію створення та зміст самого Кодексу Наполеона.


10

Глава ІІ. Цивільний кодекс французів (Кодекс Наполеона ) та його значення Незважаючи на численні дослідження кодексу, вивчення його історико-юридичної характеристики не втрачає актуальності і на сьогоднішній день.

Рис5.Кодекс Наполеона. Примірник для самого Наполеона в однині. Національна бібліотека. Париж[6]

Кодекс Наполеона ( фр. Code Napolon , а потім він називався Цивільний кодекс французів ( фр. Code Civil des Franais ) масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта. 1. Назва Цивільний кодекс мав декілька офіційних найменувань:   

перше видання 1804 було названо "Цивільний Кодекс Французів", видання 1807р було названо "Кодекс Наполеона", в останньому офіційному виданні 30 серпня 1816р - "Цивільний Кодекс".


11

Декретом 27 березня 1852р було відновлено назву "Кодекс Наполеона". Це остання назва ніколи потім не була скасована законом, але на практиці кодекс мав після встановлення республіки стійке найменування "Цивільний Кодекс". 2. Історія створення До початку Великої революції 1789р у Франції так і не вдалося створити уніфіковану систему цивільного права, існували численні регіональні кодекси. Причини ж такого положення справ корінилися в феодальній системі, коли існували між різними провінціями Франції часом нездоланні перешкоди. Революція спочатку внесла ще більшу плутанину: з'явився цілий потік нових законодавчих приписів, які нашаровувалися на старі. Але з приходом до влади Наполеона ситуація в галузі цивільного законодавства почала змінюватися. Він поставив перед юристами Франції завдання створити стабільні державні та громадські установи, чітко обгрунтовані закони для всіх. Про створення кодексу Наполеон почав розмірковувати відразу після державного перевороту. Наполеон говорив з цього приводу: "Перед тим як з'явився мій Цивільний кодекс, у Франції аж ніяк не було справжніх законів, але існувало від п'яти до шести тисяч томів різних постанов, що призводило до того, що судді навряд чи могли по совісті розбирати справи і виносити вироки ". 11 серпня 1800р була створена підготовча комісія з кодифікації при Державній раді. Її склали четверо відомих правознавців, суддів вищого, Касаційного суду: 

Ф. Д. Тронше - голова Паризької адвокатської корпорації. В 1789р був обраний депутатом у Генеральні штати. За часів Директорії увійшов до Ради Старійшин і цілком присвятив себе законопроектним роботам. Був головою Касаційного суду і сенатором. Вніс значний вклад в кодифікацію французького права. Ж. М. Порталіс - з 1776р член Ради старійшин, був редактором проекту Цивільного кодексу. В 1803р став сенатором, у 1804році - міністром у справах культів. Наполеон наказав спорудити статую Порталіса в залі засідань Державної ради за його внесок в кодифікацію. Ф. Біго де Преамене - суддя парламенту в Ренне, різнобічно освічений юрист. У 1790році член правого крила Законодавчих зборів. Разом з Тронше і Порталісом склав проект Цивільного


12

кодексу 1804року. У період Імперії і під час Ста днів - міністр у справах культів. Жак Малевіль - до революції був адвокатом. Член Ради п'ятисот і Касаційного трибуналу. Основний редактор Цивільного кодексу і автор Трактату про шлюборозлучному процесу. З 1806року сенатор. В 1814р висловився за зречення Бонапарта від влади.

Слід підкреслити, що, хоча кодекс носить ім'я Наполеона в честь його батька-натхненника, його основним розробником вважають Порталіса, французькі історики називають останнього справжнім "батьком" цивільного кодексу 1804року. Хоча сам Наполеон теж брав участь у створенні кодексу: з 1801р він головував на 36 з 84 засідань Державної ради, присвячених обговоренню нового зводу законів. При підготовці спочатку проекту Цивільного кодексу ніяких наукових досліджень не проводили; обмежилися обміном думок обізнаних у праві фахівців, які брали участь в розробці проекту. Комісія провела "професійний" референдум : у всі суди був розісланий проект кодексу на обговорення. Потім Комісія витратила 4 місяці на розробку окремих законопроектів, статті кодексу обговорювалися на засіданнях Державної ради, де його відредагували, прочитали в Законодавчому корпусі і представили Трибуналу. Трибунал відразу ж відкинув перші 2 статті, після чого Наполеон взяв відстрочку, прибравши з Трибуналу найнепокірніших, і ввів нове правило - якщо Трибунал не підтримує законопроект, то він складає з Державною радою змішану комісію і вносить потрібні поправки. Протягом одного року, з березня 1803р по березень 1804р, всі 36 статей кодексу були вотовані і, у міру прийняття, оприлюднені. Указом Наполеона 21 березня 1804 р(30 вантоза XII року Республіки), ще при консульстві, незадовго до проголошення Наполеона імператором останні статті були введені в дію. Указ остаточно об'єднав усі закони в один кодекс, що містить в собі 2281 параграф. Кодекс з подальшими поправками діє у Франції, незважаючи на численні зміни політичного ладу, до теперішнього часу і ніколи не переглядався повністю (обмежено діє в наступних заморських спільнотах, що користуються самоврядуванням: на Майотта, Нової Каледонії і островах Уолліс і Футуна). 3. Джерела кодексу Кодифікаційна комісія Державної ради (Франсуа Тронше, Фелікс Біго де Преамене, Жан Порталіс і Жак Малевіль) при розробці кодексу


13

створила творчу компіляцію з римського права, французьких правових звичаїв, королівських ордонансів, революційних законів та судової практики старих парламентів, а також на основі аналізу юридичних теорій інших європейських країн. В цілому, при розробці кодексу Наполеона використовувалися п'ять джерел. 1. Класичне римське право : Кодекс Юстиніана. У Франції римське право розглядалося як авторитетне та цінне. Французьке цивільне право не поривало свій зв'язок з римським правом, використовуючи його відточені поняття та юридичну термінологію, а коли було необхідно - і матеріально-правові норми. 2. Французьке звичайне право. На більшій території Франції, що прилягає до її північних кордонів, діяли звичаї ( кутюми), зафіксовані письмово. У той же час і в областях, де діяли кутюми, римське право не відкидалося повністю. Запис кутюмів створив передумови для формування загальнофранцузського звичаєвого права. Напередодні Великої французької революції діяло не менше 60 загальних кутюмів і 300 - чисто місцевого значення. 3. Праці відомих французьких юристів. Безпосереднім взірцем і орієнтиром для творців кодексу Наполеона послужили роботи французьких юристів XVII і XVIII століть, таких як: Дюмелен, Кокій, Ф. Буржон, Ж. Потьє, К. Олів'є та інші. 4. "Проміжне право" революційного періоду ( 1789 - 1799 років), засноване на громадських ідеалах Просвітництва, як його розуміли Дідро, Вольтер і Руссо : індивід, як розумна і самостійно відповідальна за свої дії істота, від народження має невід'ємне право на свободу совісті, свободу віросповідання, свободу здійснення економічної діяльності. Це право грунтовно зруйнувало старий соціальний правовий порядок. Укладачі кодексу Наполеона зайняли більш збалансовану позицію в області індивідуальних громадянських прав. 5. Правова спадщина великих французьких просвітителів. Кодекс Наполеона випробував значний вплив теорії природного права, заснованій на раціоналістичних засадах. 4. Зміст Кодексу Цивільний кодекс був побудований за інституційній системі і складався з вступного титулу, присвяченого опублікуванню, дії і застосування законів, і трьох книг.


14

Перша книга (статті 7-515) "Про осіб" містить положення про фізичну особу як суб'єкта права і сімейному праві, розглядає питання громадянства і в цілому цивільного стану. У цьому томі чітко проглядається основна ідея всього кодексу - рівність всіх перед законом. Приміром, у першій статті вступного титулу сказано: "Закони є такими, що підлягають до виконання на всій французькій території", у першій главі 7 статті йдеться про те, що "всякий француз користується цивільними правами". Друга книга (статті 516-710) "Про майно і різних видозмінах власності" містить положення про різні види майна, про право власності та інших речові права. Основна ідея другої книги полягає в тому, що приватна власність - недоторканна, і право власності охороняється державою. Наприклад стаття 545: "ніхто не може бути спонуканий до відступлення своєї власності"; стаття 544: "власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш зручним способом". Третя книга (статті 711-2282) "Про різні способи, якими набувається власність" присвячена питанням спадкового права, зобов'язального права : у ній містяться норми про заставу, поручительство, позовну давність і т. п. У кодексі приділяється велика увага шлюбним стосункам, дітям, кодекс носить соціальний характер. Він має чітку, методичну систему, написаний зрозумілою мовою. З прийняттям кодексу, фактично, завершився процес формування цивільного права і системи економічних відносин у Франції. Цивільний кодекс Законом № 73-42 від 9 січня 1973р доповнено "Кодексом про французьке громадянство". 5. Вплив і значення кодексу Документ був прийнятий в імперську епоху, коли країна виходила з революційної смути, а перед Наполеоном Бонапартом стояло завдання стабілізувати французьку державу і дати тверду юридичну базу новим порядкам. На початок Великої французької революції 1789-94 років північ країни в основному жила за німецьким звичаєвим правом, південь - за римським. Закони різнилися від провінції до провінції і навіть від міста до міста: в країні діяло близько 366 місцевих кодексів . Кодекс скасував усі акти громадянського законодавства, гарантував громадянські свободи, включаючи свободу віросповідання, і закріпив рівність всіх перед законом.


15

Кодекс Наполеона зробив величезний вплив на розробку кодифікацію цивільного права у всій континентальній Європі:  

та

в німецьких державах, які опинилися під час Наполеонівських воєн під французькою окупацією, а також у Польщі; потім, вже в більш пізні епохи, в Бельгії, Італії та інших країнах.

Також він вплинув на право в Північній Америці (в Луїзіані і Квебеку, хоча вони на той момент перестали бути французькими колоніями). Крім цього, він діяв у французьких колоніях. Кодекс закріпив завоювання Французької революції, став першим подібним правовим документом європейської буржуазної (а не абсолютистської) епохи (при тому що абсолютизм дав взагалі не так багато цивільних кодексів). При розробці особлива увага зверталася на чіткість і несуперечливість формулювань. Кодекс містить фундаментальні положення про право приватної власності, відшкодування шкоди, договірному праві та ін; багато [3] з цих статей за 200 років жодного разу не піддавалися поправці. Щоб адаптувати кодекс до змін часу, у Франції були прийняті чотириста законів, але при цьому кількість статей в ньому збільшилася всього на дві (до 2283). 6. Оцінки кодексу Сам Наполеон вважав Кодекс довговічнішим пам'ятником собі, ніж військові перемоги . Наприклад, він відгукувався про нього так: "Моя справжня слава - не в тому, що я виграв 40 боїв: одне Ватерлоо закреслило їх усі. Те, що буде жити вічно, - це мій громадянський кодекс". Цивільним кодексом займалися безліч істориків, процес розробки, прийняття та історичне значення Кодексу Наполеона досліджувалися в працях Е. Аннерс, С. В. Боботова, Р. Давида, Л. Жюлліо де ла Морандьера, М. Леруа, А. З. Манфреда, Ф. Шенвіца та ін. У цілому, оцінка дана ними кодексу виключно позитивна. Кодекс розглядався не тільки істориками, а й юристами, правознавцями, письменниками: Стендаль щодня читав деякі положення кодексу для загострення свого почуття мови, Поль Валері вважав Цивільний кодекс найбільшою книгою французької літератури. [7]


16

ГлаваІІІ. Вступ до книги Рув’є “Кодекс Наполеона” Розпочинаємо досліджувати про що ця книга Рув’є та які оцінки подіям того періоду надавались автором? Книга підготовлена до друку в жовтні 1815року та видана в 1816році в Санкт-Петербурзі.

Рис.6 Сторінка книги Рув’є[5] Коли книга була повністю закінчена і підготовлена до друку Рув’є вже завершив свою кар’єру і видавав її як посмертний заповіт. Автор вказує, що його сім’я з Марселю(Франція), а сам він уродженець Італії та революційні події вплинули на його стан в Америці та Франції. Він пожертвував своїм спокоєм, довго боровся


17

в його країні проти режиму та коли після подій в Тулоні стало все безнадійним під час пам’ятної облоги цього міста, флотом сховався в Іспанії. Потім шлях його лежав до Італії, портів країн Леванту (Сирія, Ліван, Йорданія), Мореї(південь Греції), Туреччини і, нарешті, прийшов, щоб влаштуватися в Криму. Під час подорожування він здійснив важливі спостереження. Незабаром він приїздить до Петербурга без знайомих та рекомендацій. Але його розум і характер були оригінальними, які дозволили отримати рекомендації співвітчизників. Його план дій погодив Російський імператор Олександр І і надав Рув’є фрегат, щоб забрати іспанських баранів. Невдовзі скіфська земля побачила вперше стародавніх Іберійських баранів. Ця ініціатива віталася Російським імператором і він дарував йому землі на березі Чорного моря відомої гонки Ахіллеса, надав гроші, щоб навчати своєму бізнесу в широкому масштабі. Під час цієї бурхливої діяльності він заслужив довіру родини,своїх друзів але його ненависть була такою ж відвертою, як і дружба, і майже такою ж постійною. Рув'є добре знав юриспруденцію комерції, і це давало йому право на її судження суворої логіки, яка майже завжди оживлялася почуттями. Він зробив велику кількість коментарів для різних важливих тем; але крім цього, були його надруковані твори, мемуари про мериносів та переклад іспанського трактату Йовелланоса про аграрні закони. Крім того, весь Санкт-Петербург був наповнений його соціальними віршами, кілька з яких вставлені в різні періодичні збірники. В них він відображав спогади побачені очима, не такими, як у всіх. Так він писав про ТАРТАРІЮ(Татарію), де він жив без друзів,відчував себе просто іноземцем. Єдиним благом було не боятися і бути щасливим. Глава ІУ. Оцінка Рув’є попередніх правителів Франції та Кодексу Наполеона В спогадах Рув’є аналізує роль династії Валуа. Так, на його думку «… Генріх IV, чия пам'ять була довгою як доброго царя, заснував перші основи сучасної величі французької монархії, він не змінив Конституцію, закони, звичаї але він спростив роботу адміністрації. За правління Людовика XllІ, Людовика XIV, Людовика XV, також нічого не було змінено в конституції або законах. Замовлення цих князів були чисто регулятивні, і завжди підпорядковані духу стародавніх законів» Рув’є робить висновок, що «..Французька революція була необхідна..». Так як «.. суди знищені, не живе промисловість,


18

торгівля закінчується, джерела доходів вичерпалися, церкву розграбували без прибутку, …і все це веде до..... Національного банкрутства! " «..Війна стала головним ресурсом Франції…», потрібно було прийняти «…свою власну конституцію..».Він підкреслював що «характерна сутність власності, яка випливає із поєднаних принципів її придбання та збереження, полягає в тому, що вона є нерівною». Рув’є звертає увагу на необхідність дотримання принципів послідовності й досвіду минулого в законотворчості, вдосконалення правового регулювання інституту спадкування. Дотримуватися принципу спадкових відмінностей коли «..власник, істинний представник всіх власників імперії, той, який не може мати інший інтерес, ніж інтереси усіх, чий стан зростає і зменшується… …Закони, які призвели до утворення кожного політичного суспільства були, звичайно, дуже прості, але незважаючи на їх простоту, вони, тим не менш були основою всіх тих, які були додані». Він вказує на необхідність зупинки довільних насильств над тими права яких були позбавлені і що це відкриває двері до узурпації. Підкреслює мудрість, яка говорить- «..ви вимірюєтися в міру, з якою ви вимірюватимете інших. Цей принцип природного права був встановлений Юстиніаном як основоположна аксіома пропонована увазі юристам» і в підтвердження приводить буквальний переклад цих принципів. Далі висловлює свої думки щодо Кодексу Наполеона. «..Кодекс Наполеона був помітною подією, який був прийнятий з великим торжеством..». Але він вказує, що «..Наполеон узурпував верховну владу..», критикував, що «..закони урочисто безпосередньо виходили від Божества і це є однією із найбільш характерних рис цього нового законодавства..» і розцінює зазначене як «..неповага до нації..». Окремі положення Кодексу «..залишаються відкритими для тлумачень, для більшості матеріалів є побоювання щодо обмеження влади суддів, ймовірно новий кодекс також може не підходити для всіх цивілізованих народів». Мова йшла, що Кодекс Наполеона створювався і з політичною метою не тільки для Франції, а й інших народів. Щоб зрозуміти дух цих законів, необхідно повернутися до істинного духу революції, з якого вони черпають своє походження. Рув’є аналізує положення Розділів ІІ стосовно народжень, шлюбів і смертей, Розділ УІ-розлучення і його наслідків, який на його думку «..написаний у дусі малюків і приниження шлюбу..». Зокрема, згідно Кодексу « Діти, народжені поза шлюбом, не можуть бути узаконені,..» і отже він вказує, що «.. вони не мають права шукати батьківства чи материнства..».


19

В своїй книзі Рув’є викладав власні погляди на революцію у Франції. Він посилався та звертав увагу на книгу Єдмунда Берка «Роздуми про революцію у Франції» та навіть позитивно сприймав окремі висловлення політичного діяча. Зокрема Берк говорив «я воздержусь от поздравлений Франции с обретенной свободой, пока не буду знать, как новая ситуация отразилась на общественных силах; управлении страной; дисциплине в армии; на сборе и справедливом распределении доходов; на морали и религии. Все это прекрасные вещи, и без них свобода не может быть благословением. Значение свободы для каждого отдельного человека состоит в том, что он может поступать так, как ему нравится: мы должны понять, что ему нравится, прежде чем пришлем поздравления, которые в скором времени могут обернуться соболезнованиями.»[9] Рув’є підкреслював мудрість цієї великої державної людини, передбачення якої оцінювали недостатньо. Рув’є робить висновки з огляду на аналіз статей і параграфів Кодексу Наполеона: -Бонапарт, з самого першого моменту, коли він захопив кермо влади під назвою консула, був зайнятий виключно і безжально, створенням влади - Кодекс Наполеона формально встановлює, що суддя, який відмовляється виносити рішення під приводом мовчання, може бути притягнутий до відповідальності винним у відмові в правосудді. «Звідси випливає, що суддя повинен роз'яснити закон, своє мовчання» підкреслює Рув’є. - Бонапарту

вдалося знайти суддів, завжди готових вирішувати справи відповідно до його волі. -Юстиніан зобов'язався зібрати існуючі закони, щоб внести свій внесок до спільної мети: повага до релігії , відновлення моралі, гарантувати права громадян, пом'якшення рабства і його повільним і поступовим скасуванням. Для досягнення цієї мети, він не стирає відразу всі закони, прийняті з моменту заснування Риму, він не замінив людство у своїй колисці, щоб створити новий політичний світ, він просто відновив велику кількість стародавніх законів у той час як Цивільний кодекс Франції був введений тільки щоб надати можливість знищити всі існуючі давні і сучасні закони, Бонапарт хотів встановити і відкрити вентиль на систематичну організацію цього деспотизму. Юстиніан, навпаки, давав гальмо до деспотизму, об'єднав всі частини існуючого внутрішнього законодавства, заборонив довільний розподіл правосуддя У заключному висновку книги Рув’є робить узагальнюючі висновки: Дух Кодексу Наполеона є :


20

- Дух безбожництва і ліцензії в моралі. - Дух узурпації і тиранії в уряді. Глава У. Історичні замітки пов’язані з Наполеоном та родиною Рув’є 1.Про державну підтримку розвитку вівчарства часів ХУІІХУІІІст в Російській імперії та Франції Перша державна підтримка вівчарства була запроваджена ще за наказом від 15 червня 1724 Петра I власноручно, для навчання малоросійських вівчарів за державну платню наймалися фахівці (вівчарі). Губернатори і воєводи під страхом особистої і майнової відповідальності зобов'язані були вчасно направити вказівки по утриманню овець в маєтку, надані від імені імператора для їх розведення. У разі невиконання вказівок імператора і загибелі тварин, недбайливі заводчики, які отримали овець для утримання та розведення, визнавалися зрадниками і поміщались в Петропавловську фортецю. Петро I усвідомлював, що без крутих заходів і рішучих дій не можна було розраховувати на успіх у розвитку вівчарства, з огляду на брак досвіду і знань в питаннях розведення овець. Указом імператора Павла I від 20 червня 1797р наказано було створити в Таврійській губернії завод іспанських мериносових овець. Планувалося завезти з Іспанії 600 баранів і 400 маток для створення заводу по развитку вівчарства в Росії. Але через оголошення війни з Іспанією в 1799р завезення тварин не відбулося.[10] Ревним виконавцем благих намірів Олександра I щодо поліпшення вівчарства Росії був міністр внутрішніх справ граф Кочубей. На його прохання Олександр I дозволив безкоштовну роздачу земель в Астраханській, Таврійській, Херсонській, Єкатеринославській та інших губерніях для промисловців, які захотіли розводити мериносових овець, переважно іспанських і саксонських. Землі видавалися на 10 років, протягом яких поміщики повинні були розвести певне число овець. Якщо вони виконали це зобов'язання то могли користуватися землею довічно, а якщо по закінченні десятирічного терміну власник продовжував займатися вівчарством і продавав чистопородних баранів, то земля віддавалася йому в спадкове володіння. У тих, хто не виконав даних зобов'язань,


21

землю відбирали в казну зі стягненням за весь час користування від 20 до 40 коп. в рік за десятину. Для подальшого вдосконалення вітчизняного поголівя Рув’є і Вассал, які емігрували з Франції до Іспанії, добре вивчили мериносове вівчарство і відправились в Крим. Вони запропонували уряду Росії розвести в Криму мериносових овець. Уряд прийняв їх пропозицію, так як там були великі площі степів, що не приносили ніяких вигод державі. У 1803р Рув’є був відправлений в Іспанію до російського посланника. Але перший міністр короля Іспанії, незадоволений тим, що російський посланник звернувся не до нього, а прямо до короля, оголосив Рув’є, що не скасує для нього закону, що забороняє вивозити іспанських овець за кордон. Рув’є хотів було вже повертатися до Одеси, але проявив наполегливість, і йому все-таки вдалося дістати сотню баранів, притому найкращих заводів, яких він завантажив на свій корабель. Відважний француз благополучно прибув до Севастополя. Але жовта гарячка, яка була тоді в Кадіксі (Іспанія), заставила його провести в карантині разом з баранами 30 днів на борту судна. Нарешті, карантин закінчився, і Рув’є умовив капітана корабля висадити його на берег. Після чого разом з тваринами він пройшов дві версти пішки з карантинної бухти до Севастополя. Капітан, висадивши Рув’є на тверду землю, вийшов в море. Піднялася буря, і судно з усім вантажем пішло на дно, врятувався тільки капітан з кількома матросами і пасажирами. Всі ці подробиці були доведені до государя, і в 1804р з Рув’є уклали угоду. Уряд дав йому в позику 100 тис.руб. на 13 років, 5 тис. десятин землі в нагірній частині Криму і 25 тис. десятин в степовій частині, на острові Джаларгач, обіцяв сприяти в закупівлі тварин і доставки їх до російського кордону. Від нього вимагалося лише одне - розводити мериносових овець. Рув’є зобов'язався довести своє стадо до 1817р до 100 тис. овець, продавати поліпшених баранів і маток заводчикам за помірними цінами (від 10 до 25 руб. за барана і від 6 до 15 руб. за вівцю) і утримувати 100 учнів, вівчарів. Рув’є запропонував уряду Росії, поряд з розвитком мериносового вівчарства, зайнятися якщо не поліпшенням, то хоча б збереженням і множенням цигайських овець. За його проектом у 1810р були куплені і пригнані в Херсонську і Таврійську губернії значні стада цигайських овець з Бессарабії і Молдавії і роздано по стадам в Криму поблизу Одеси і навіть донським козакам. На острові Джарилгач Рув’є створив ферму по розведенню цигайських овець. На солонцюватих островах в 1820р родина Рув’є мала до 37 тис. мериносових овець і за реалізовану шерсть за один рік виручила 112 тис. руб.[11] Початком мериносового вівчарства у Франції був початок


22

ХУІІІст після покупки овець в Іспанії. Із вівчарних заводів тоді найкращим був в бувшому королівському господарстві Рамбулє заснованому в 1786р. Періодом розквіту вівчарства у Франції був за часів імператорства НаполеонаІ,який за часів своїх воєн в Іспанії захопив королівські стада мериносів Ескуріал та графа Негретті і відправив їх у провінцію Леон(Франція).[11] До речі, першу породу овець з високими показниками живої маси тварин, настригу вовни і довжини штапелю, що відповідає нормативам камвольного виробництва, було створено у Франції — французький рамбульє. Це помірно складчасті вівці з більшим настригом і довжиною вовни та більшою живою масою, ніж у всіх попередніх типів тонкорунних овець. Порода була створена чистопородним розведенням іспанських мериносів. Крім рамбульє у Франції було створено (поліпшено в Німеччині) породу прекос (від франц. ргесосе — швидкостиглий), яка мала найвищі показники м’ясної продуктивності серед усіх існуючих типів мериносових овець. Вівці цієї породи потрапили в Україну на початку XX ст.[12] 2.Спадщина Рув’є B l803 році Імператор Олександр I видав в оренду з подальшим придбанням піщані степи на околиці південних земель французькому політичному емігрантові, що втікав від кривавої революційної гільйотини. Вільгельм Рув’є, так звали відважного переселенця, з дружиною Кларою, уродженої Одінет, трьома дочками: Софією, Зоєю, Кларою, і далеким родичем, дворянином Рене Вассал, не боячись труднощів, а головне - вірячи в успіх, з 1803 по 1805 роки з Іспанії судами завезли овець мериносів. Історик Дружиніна вказує: «Магнати вівчарства Рув’є і Вассал стояли біля витоків зародження і розвитку капіталізму на півдні, заснувавши перші кошари , де застосовувалася наймана робоча сила». Перші кошари були засновані в 1803р в економії Софіївка (нинішнє смт.Лазурне). У записках особистого лікаря, графа Воронцова згадується, що володіння Рув’є і Вассала порівнянні з площею острова Мадагаскар. Дбайливе ставлення до кожного шматочка землі можна легко побачити на ділі. Рув’є і Вассал заснували 17 селищ (тер. Голопристанського, Скадовського та Каховського районів Херсонської обл.): Софіївка, Кларовка (Круглоозерка), Першоприморське(Більшовик), Облої, Чорномор'я (Новочорномор'я), Новософіївка, Михайлівка, Урочище Тафі.


23

Були придбані і отримали розвиток Келегейські хутори (Гладківка), Малі Копані, Буркути, Карабула, Залізний Порт, Федорівка (Новофедорівка), в Криму - маєток Судак, виноградні плантації в Феодосійської долині, Ласпі, Дудчани, Вассалеві хутора. У Криму французами заснована перша благодійна школа з навчання хлопчиків виноградарству, налагоджено експортування кримського лікеру до Франції. Прекрасні результати вівчарства сприяли експорту вовни в Європу, також для флоту Великобританії поставляли курдючний жир і в'ялену баранину. Для поліпшення якості вовни на річці Кошовій засновано велике шерстомоєчне виробництво. На озері, біля Софіївської економії, розпочато виробництво з розведення устриць, до речі, на сучасних картах озеро вказано як Устричне. З 1847 року на Тендрівській косі побудований устрично-медійний і рибний завод. Великий експорт дає можливість Вассалу придбати чотири пароплави: трищогловий барк «Свята Єлена», «Кошовий», «Березань», «Тихон Задонський». У своїх маєтках Кларовка (ниніКруглоозерка),Софіївка(нині Лазурне) Вассали збудували цегляний завод, на цеглу ставили клейма: буква «К» - Кларовка і «Р. В. » - Рене Вассал. У газеті «Юг» за 1899 рік можна знайти рекламу порту-курорту Скадовськ, в якій зазначено, що відпочиваючим поставляється виноград князів Трубецького і Вассал. У період російсько-японської війни маєток Вассалів постачав армію житом. Власниця острова Джарилгач Софія Вассал, молодша дочка Рене Вассала, подарувала острів державі під будівництво маяка. На початку XX століття багатющі сім'ї півдня - Вассалів, Ска-довських, Фальц-Фейнів - ухвалили спільне рішення: для розвитку інфраструктури краю потрібна залізниця. Проект залізничної гілки «Федорівка - Скадовськ - Хорли» в спогадах Володимира ФальцФейна уточнюється, що будівництво залізничної гілки було доручено колишньому головному інженеру Токмацької залізниці К. Б. Кимбара. Початок Першої світової війни повністю унеможливило продовження будівництва залізної дороги. На момент революції сім'я Вассалів володіла 14 будинками в Одесі (найвідоміший на Приморському бульварі № 4, біля пам'ятника Дюку де Рішельє), трьома в Херсоні, в Скадовську, Парижі і в італійському Трієсті. Сім'я Вассалів протягом століть активно займалася благодійністю. Для Одеси збудували католицький собор Святого Петра і Павла, там же - двоповерховий особняк для проживання бідних католиків, в Херсоні - такий же будинок біля католицького собору. Заснували благодійне товариство для моряків і судновласників, потерпілих. для


24

бідних породіль, що нудяться в тюрмах. Головне, сьогодні пам'ятати імена засновників, перетворювачів і творців дивного природного оазису на нашій землі.[13] 3.АЛЬБІНА ДЕ Монтолон, остання коханка НАПОЛЕОНА Альбіна де Монтолон. Письменник Бен Вайдер в своїй книзі про Наполеона характеризує її так: «У неї гарні блакитні очі, прекрасні волосся і фігура, яка не залишає чоловіків байдужими. Звична до салонів і світського життя, вона дотепна, вміє подобатися і спокушати, що, втім, і було її головним покликанням. У неї був великий музичний талант, вона прекрасно співала і грала, фортепіано - її улюблений інструмент. Можна також припустити, що придбаний в молодості багатий досвід зробив її дуже обізнана в любовних іграх. Такою була жінка, яка подарувала Наполеону останній раз в його житті чарівність і розраду жіночої присутності ». Цікава була жінка. Француженка з вищих верств суспільства. Будучи

Рис.7 Альбіна де Монтолон (15) двічі розлученою, в 1812 році вона вийшла заміж за Шарля-Трістана де Монтолон, від якого в 1814 році народила третього сина. ШарльТрістан де Монтолон - особистий ад'ютант Наполеона, що пішов за позбавленим влади імператором на острів Святої Єлени. Наполеону було дозволено вибрати офіцерів в супроводжуючі, разом з дружинами їх було всього 27 чоловік. Так ось, 18 червня 1816 року Альбіна народила дівчинку. Її назвали Наполеона, і колишній імператор став її хрещеним батьком. Природно, тут же стали говорити, що вона народилася від зв'язку з Наполеоном. Чому природно? Та тому, що сама мадам де Монтолон нічого не зробила, щоб зупинити пересуди. Навпаки, коли її відвідували, щоб помилуватися чарівною малятком, вона ніколи не


25

пропускала нагоди з посмішкою вимовити: - Вона схожа на Його Величність, чи не так? Подивіться, абсолютно його підборіддя і його рука ... Альбіна де Монтолон була на десять років молодше Наполеона, і Гі Бретон впевнений, що вона була його коханкою. Він пише: «На острові Святої Єлени Наполеон, що зберіг юнацьку палкість, в вільні від тяжких роздумів годинник наставляв роги товаришу, хороброму генералові де Монтолон. Однак генерал не страждав від цього віроломства. Вже давно він прийняв рішення закрити очі на витівки своєї дружини. Прекрасна Альбіна де Вассал і справді мала настільки бурхливий темперамент, що, як вдало пожартував граф де Берг, "ревнощі одного чоловіка була недостатньою, щоб дати уявлення про всіх її витівки". Перш ніж Альбіна одружила на собі Монтолон, вона вже двічі була заміжня, і обидва рази шлюби розривали через адюльтеру ».

Рис.8 Шарль-Трістан Монтолон (Художник - Edouard Pingret)(15)

Деякі навіть вважають версію про отруєння Монтолон Наполеона миш'яком наслідком цієї любовної історії. Наполеон дуже довіряв Монтолон. Він призначив його своїм духівником і заповідав частину своїх паперів. У Монтолон були ключі від усіх приміщень і льохи. Тому, коли аналіз волосся Наполеона показав, що колишній імператор, перебуваючи на Святій Олені постійно отримував миш'як,


26

підозра впала на Монтолон. Однак пізніше ці висновки були оскаржені. Встановлено, що Наполеон помер від раку шлунку. У групі охорони Наполеона на острові Святої Єлени Росію представляв генерал де Бальмен, дядько приятеля Тараса Шевченка — Якова де Бальмена. Колишній французький імператор помер після тижня агонії 5 травня 1821 року на острові Святої Єлени в Атлантичному океані, за 2800 км від західного узбережжя Африки. Уже в наш час токсикологи виявили у його волоссі миш'як – звичний тоді складник фарби для шпалер. Однак до смерті завойовника Європи призвело не це. - Не дуже приємне місце! - вигукнув Наполеон, щойно зійшов на берег 17 жовтня 1815-го. Невдовзі скаржився у щоденнику: "На цьому проклятому острові не видно ні місяця, ні сонця, тільки дощ без кінця і туман". У літні ж дні нещадно палило сонце. У свиті Наполеона на острові Св. Єлени бути картограф і троє генералів із дружинами. Їх обслуговували 20 осіб: покоївки, садівники, вантажники та інші. На утримання бранця та його оточення виділяли 12 тис. фунтів на рік - $1,5 млн на сьогоднішні гроші. Поселили Наполеона в маєтку Лонґвуд - 11кімнатному будинку із землями в радіусі 12 миль (1 миля -1,6 км). Наполеон назвав його "конурою". 30 британських солдатів "червоних мундирів" - стерегли кожне вікно та двері. Іще 200 патрулювали околиці.. Із першого ж дня новоприбулий склав розпорядок дня і дотримувався його, доки дозволяло здоров'я. Прокидався о восьмій і мився холодною водою у срібному тазі. Голився, натирав торс одеколоном. Випивав чашку кави й вирушав в обхід "володінь". Часто прогулянка завершувалася на краю скелі. Звідти Наполеон, знявши білого лляного капелюха, спостерігав за морськими хвилями. Якось зізнався слузі, що мріяв там про втечу до Америки. О десятій "стрижений малюк", як називали колишнього імператора вартові за невисокий зріст і коротку зачіску, повертався. Його чекав "солдатський" сніданок: суп на курячому бульйоні, варені боби й відбивні з баранини. Усе з'їдав за 10 хв., запивав келихом вина. Потім "боровся з нудьгою": складав плани модернізації армії, реформи системи освіти або проект водогону в Єгипті. По обіді до сьомої вечора диктував секретареві спогади. У них часто збивався на самовихваляння. Як-от: "У 60 битвах жодна куля не зачепила мене, коли довкола падали вбиті". Щовечора випивав по дві-три пляшки вина. О 23.00 лягав спати. Врешті-решт нажив рак шлунку, який тоді лікували пігулками на основі ртуті. Вони й доконали Наполеона.(16)


27

Рис.9 Наполеон у своєму кабінеті в Тюїльрі в 1812 (Художник Жак Луї Давид)

Але продовжимо нашу історію про Альбіну де Монтолон. 11 вересня 1819 британський корабель висадив Альбіну, її дітей і слуг в Остенде. Потім вони перебралися в Брюссель. По дорозі маленька Жозефіна, яка народилася на острові Святої Єлени в січні 1818 року, занадто сильно переохолодилася і підхопила гарячку, від якої і померла. Сталося це 30 вересня 1819 року. У 1821 з острова повернувся Шарль-Трістан де Монтолон. У лютому 1828 року вони з Альбіною розійшлися. Це було не розлучення, як іноді пишуть, а розділ майна. Чому вони зробили це? Ніхто точно не зможе відповісти на це питання ... Спогади Альбіни про життя на острові Святої Єлени - «Таємний журнал Альбіни де Монтолон, коханки Наполеона на острові Святої Єлени» - були опубліковані її онуком. Цей текст вперше з'явився в 1901 році, і з тих пір багато разів перевидавався, а являє він собою нібито випадково знайдені в сімейних архівах записки цієї вельми неординарної жінки. Померла Альбіна в Монпельє 25 березня 1848 року в віці 69 років. Її син Наполеон-Шарль-Тристан, який народився в 1810 році, дожив всього до 1831 року і помер зовсім молодим. Другий син ШарльФредерік, який народився в 1814 році, став сенатором і помер в Руані 21 квітня 1886 року, встигнувши народити трьох дітей. А до цього він був генеральним консулом Франції в Лімі, а потім - послом Наполеона III в Мексиці і в США. Дочка, названа Наполеона, померла 16 січня 1907 року в Екс-ан-Провансі в віці 90 років. Вона


28

двічі виходила заміж і народила шістьох дітей; довгий час жила в Брюсселі і любила розповідати, як в дитинстві грала на колінах у імператора. Слід також зазначити, що відразу ж після смерті Альбіни Шарль-Трістан де Монтолон ще раз одружився - на ірландці Каролін-Джейн О'Хара, яка була коханкою Шарля-Луї-Наполеона Бонапарта в фортеці Гам, а потім «перейшла» до генерала. У 1843 році у них народився син, якого назвали Шарлем-Жаном-Тристаном. Ця людина потім стане послом Франції в Берні, одружується на дочці італійського сенатора і помре 1 вересня 1899 року[14] Глава УІ.Окремі сторінки книги “Таємний журнал Альбіни де Монтолон, коханки Наполеона на острові Святої Єлени” Автор та видавці заявляють, що зберігають свої права на відтворення та переклад у Франції та у всіх зарубіжних країнах, включаючи

Рис.10 Книга “Таємний журнал Альбіни де Монтолон, коханки Наполеона на острові Святої Єлени”(17) Швецію та Норвегію.Цей том був переданий на зберігання Міністерству внутрішніх справ Франції (відділ бібліотеки) у червні 1901 року.


29

Книга викладається із спогадів Альбіни деМонтолон, яка вказувала,що деталі її перебування на Святій Олени для неї є настільки ж актуальними, як і на наступний день після її повернення. Жодна подія, жодна розмова чи навіть жодне пам’ятне імператорське слово не згасли в її пам’яті. Вона підкреслювала в згадках “..Мені цього було достатньо, і мої розкидані нотатки, призначені лише для моїх дітей, повинні були залишитися в моєму портфоліо. Певні обставини змусили мене витягнути кілька сторінок і роздрукувати їх в інтересах правди...” В авторській передмові вказується “.що стосується сьогодення, то я виберу із своїх заміток лише те, що стосується виключно внутрішнього життя імператора. Однак я сподіваюся, що така моя скромна брошура не буде марною і допоможе виправити помилкові судження.” В своїх спогадах Альбіна згадує як її чоловік Шарль Монтолон подружився з Наполеон і коли була втрачена влада прийняв рішення слідувати за імператором у вигнання. “Імператор сказав: "Ваша дружина, якщо вона не може поїхати з вами, приїде і приєднається до вас в Англії. Наступного дня М. де Монтолон був внесений до списку початківців та оголошений таким.Він переживав, що я подумаю про таку серйозну резолюцію, прийняту так швидко: "Те, що ти зробив, настільки добре, - сказала я йому, плачучи, - що я не можу звинуватити тебе". З того моменту, як стало відомо, що пан де Монтолон слідує за імператором, саме він буде робити йому подання щодо наслідків щойно укладених заручин. Це було, як йому сказали, ознакою божевілля. Він компрометував свою кар'єру, своє політичне існування, ризикував втратити те, на що мав сподіватися від батьків ... тощо. У будь-якому випадку, справа залежала від того, хто намагатиметься його знеохотити. Ніщо не послабило його рішення пов'язувати свою долю з долею Імператора, і вона зберігалася в його серці, не вагаючись ні секунди, з того дня і до того дня, коли смерть звільнила його від вірності.” Далі вона розповідає про подорож на кораблі до о.Святої Олени. “Оскільки ми були в гавані Плімута, люди почали говорити з нами про Святу Єлену, як про місце, куди нас цілком можуть відправити, і кожного з нас запитувати про цей острів. Деякі казали нам, що країна прекрасна, а клімат здоровий; інші, що це було жахливе перебування, нездорове, що ми знайдемо там усі незручності та


30

незручності, які зазвичай знаходять у тропіках, у отруйних тварин тощо ...” Прибувши на о.Святої Олени Альбіна описує його “..коли ми прибули; було навряд чи більше 1500 душ, у тому числі 300 чорношкірих або мулатів, 500 гарнізонних людей і 500 колоністів. Цей острів є вулканічним виробництвом; його схили та гори, у: певних напрямках, бороздяні; глибоко від дощів і регулярно, ніби плуг пройшов крізь нього.” Авторка надає сміливу характеристику імператору підкреслюючи,що “Наполеон мав велику самооцінку, велику внутрішню гордість. Непоступливий персонаж, який, коли він вирішив, ніколи не змінив цього. - Хороший математик. - У підлітковому віці похмурий і похмурий, читання книг; з цього моменту все оголошувало в ньому вищі якості, яскраво виражений характер, глибокі медитації, сильні задуми, проникливість у судженнях. Його посилення були пройняті химерністю, яка змусила його називати граніт, нагрітий до вулкана. Він мав дуже широку освіту, і він використовував її з легкістю, з силою, з ясністю. У двадцять років він був високоосвіченим, мислив сильно і з найжорсткішою логікою. Його розум був швидким, швидким, мова енергійною. Він був помічений скрізь і був дуже популярний серед обох статей, особливо серед тієї, яку віддавали перевагу в цьому віці. Він мав порадувати її новими та вишуканими ідеями, зухвалими міркуваннями. Люди, мабуть, боялися його логіки та аргументів, до яких природно привело знання власних сил. У молодості він був дуже веселим, розважливим і пильним. Тоді його стиль був рішучим. Але згодом Наполеон став серйозним, суворим у своєму поведінці та не надто комунікабельним. Прийнявши командування арміями, він вплинув на великий резерв і останню суворість манер. Його поведінка була бездоганною, зразковою. Він демонстрував себе як Катон. Він, мабуть, здавався таким для всіх очей. Він, справді, був філософом, мудрецем. Коли революція спалахнула, цілком відповідаючи сучасним ідеям; маючи інстинкт великих справ і пристрасть до національної слави, він був теплим патріотом і став на бік Революції; але Законодавча влада була новою епохою для своїх ідей та думок.


31

Наполеон, як тільки з'явився в Тулоні, керував ним. Це було панування знань, активності та енергії над незнанням та плутаниною моменту.” В кінці книги онук Альбіни розповідає про свою родину. “..Четверо дітей народилися від першого шлюбу генерала Монтолона з Альбіною-Елен де Вассаль: 1 ° Шарль-Франсуа-Наполеон-Трістан, 1813 року народження, прибраний в кавалерію в 1830 році, загинув в полі, в Алжирі, 21 вересня 1831 р .; 2 ° Шарль-Франсуа-Фредерік, маркіз і граф Монтолон, граф Лі, народився в Парижі 27 листопада 1814 р. (Син Шарля-Трістана та Альбіни Елен де Вассал), був прийнятий до військової школи СенСіра в 1831 або 1832 рр., Незабаром пішов у відставку; розпочав свою діяльність в дипломатії в 1834 р. як аташе французької делегації в Афінах і послідовно був секретарем третього класу у Вашингтоні; повірений у справах у Кіто (Еквадор), у 1850 р .; в Лімі (Перу), в 1853 р .; генеральний консул у Нью-Йорку, в 1853 р .; надзвичайний посланник і повноважний міністр у Мексиці, поблизу імператора Максиміліана, 12 серпня 1863 р .; у Вашингтоні,28 лютого 1865 р .; потім до Лісабона. Він був призначений сенатором Імперії 11 квітня 1870 р. Він був великим офіцером Почесного легіону, Великим Хрестом орденів Богоматері Гваделупської, Христа і Непорочного Зачаття тощо. Він одружився у Вашингтоні, 1 листопада 1837 року, Марі-Вікторія Гратіот, яка народилася у Філадельфії 17 лютого 1820 року, померла в Руані 25 жовтня 1878 року, дочка Чарльза Гратіо, генерального інженера, колишнього військового міністра США Штатів та Енн Белін. 3 ° Наполеон-Марі-Елен-Шарлотта, народилася в Лонгвуді (острів Сент-Елен) 18 червня 1816 р., Вдова за першим шлюбом Шарля Раула виконта дю Куедіка де Кергуалера, старшого військовоморського офіцера, померла в активній службі в 1844 р. І у другому шлюбі Леонар-Леонс де Бонфілс-Ла-Бені-де-Рошон, граф Лапейруз, колишній лейтенант, колишній префект, помер у Марселі 29 червня 1895 р.; 4 ° Марі-Каролайн Жулі-Елізабет-ЖозефінаНаpoléone, народилася в Лонгвуді 26 січня 1818 р. і померла у Брюсселі в 1820 р. Ось така цікава історія цієї родини та пана Рувє,яка і на сьогодні заслуговує на повагу.


32

Глава УІІ. Заключне слово автора книги Хочу щиро подякувати всім моїм читачам. Книга написана в продовження історії селища Лазурне,Херсонської області, засновником якого являється Вільгельм(Гійом) Рув’є та його родина. Буду вдячний,якщо побажаєте зайти на мій сайт https://begun.ks.ua/ , поділитися своїми думками з історії Півдня України. З повагою, Володимир Бігун


33

Джерела інформації: 1. В.Бігун,М.Тарасова “Там де море зі степами розмовляє”Книга про історію селища Лазурне Херсонської області,2020р,стор.19-38,ISBN 978-966-4445-0-0 ,https://www.begun.ks.ua/ 2. Видавництво АртКавун.м.Херсон,М.Тарасова, Имение французских аристократов, https: //artkavun.kherson.ua/laspi---imeniefrantsuzskih-aristokratov.html 3. Герб Кларівського маєтку https://www.facebook.com/groups/454835511535987/permalink/7303493 07317938/ 4. МАТЕРИАЛЫ Научной конференции «Ялта 45: уроки истории. Крым в истории международных отношений в XIX-XXI вв.» 25-26 февраля 2016 г. http://xn----7sbfcibirdakblh1d6aj3h.xn-p1ai/files/331/krymskaya-konferenciya-20.pdf 5. Гійом Рув’є “Кодекс Наполеона”,1816р,С-Петербург 6. Кодекс Наполеона. Примірник для самого Наполеона в однині. Національна бібліотека. Париж https://nikitanik.livejournal.com/63729.html) 7. Про Кодекс Наполеона https://znaimo.com.ua/Кодекс_Наполеона#link10" 8. Карта ХУІІІст,Національна бібліотека Франції https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/btv1b53040729z/f1.item.zoom 9. Е.Берк «Размышления о революции во Франции» https://www.twirpx.com/file/505773/ 10.Чернопятов И.Н.(1872-1879),Исторический очерк развития тонко шерстного овцеводства в России и обозрение нынешнего положения его, Речь орд. проф. И.Н. Чернопятова, чит. на акте Петровск. земледельч. и лесн. акад. 21 ноября 1873 г. - Москва : тип. Грачева и К°, 1873. - 64 с.; 27. ,Российская государственная библиотека 11. М.И. Селионова Из истории Российского овцеводства


34

и его научного сопровождения 2017р,Москва,стор.11-17 12. Буковинська бібліотека,Світова культура вівчарства та розвиток вівчарства в Україні, https://buklib.net/books/36048/ 13.М. Тарасова ,член Спілки краєзнавців при Інституті історії України, член Спілки журналістів України 14.Нечаев Сергей Юрьевич, https://history.wikireading.ru/193200 15. Фото Альбіна де Монтолон, https://impereur.blogspot.com/2017/07/albine-de-montholon-albinehelene.html 16. Горваль С.В Постать в історії.Наполеон Бонапарт https://vseosvita.ua/library/prezentacia-postat-v-istorii-napoleonbonapart-419416.html 17. Французька Національна бібліотека.”Таємний журнал Альбіни де Монтолон, коханки Наполеона на острові Святої Єлени” https://gallica-bnffr.translate.goog/ark:/12148/bpt6k61335836.texteImage?_x_tr_sl=fr&_x_ tr_tl=uk&_x_tr_hl=uk&_x_tr_pto=sc


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.