Issuu on Google+


Мить поезії чудова

Львів 2012 Видавнича фірма “Афіша”


УДК 82.161.2-1 ББК 84(4УКР) М67 Автори збірки висловлюють слова щирої подяки усім тим, хто допоміг у її створенні. Колектив авторів: Винницька О., Демчина О., Деркач В., Друль Н., Кузнєцова Л., Ломов Ю., Максимчук Т., Селезньова Т.

М67

Мить поезії чудова : поезія / Винницька О., Демчина О., Деркач В., Друль Н., Кузнєцова Л., Ломов Ю., Максимчук Т., Селезньова Т. – Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2012. – 48 с. ISBN 978-966-325-165-3 У поетичному світі з'явилася ще одна збірка, яка унікальна за своїм характером і змістом. Унікальна тим, що написана незрячими авторами, які навколишній світ бачать своїм серцем, відчувають душею і сприймають єством. Кожен автор збірки вклав у свою поезію тепло душі, краплини добра, любові і милосердя. Кожна поезія – це свого роду сповідь перед Богом і собою, це – бажання залишити по собі добрий слід на землі. Дорогий читачу! Сподіваємось на твою глибоку прихильність до поезій збірки, на розуміння і небайдужість до поетичного витвору незрячих.

ISBN 978-966-325-165-3

© Винницька О., Демчина О., Деркач В., Друль Н., Кузнєцова Л., Ломов Ю., Максимчук Т., Селезньова Т., 2012 © ТзОВ “ВФ “Афіша”, 2012


Неочевидна очевидність поезії Очевидно, поезія не має меж. Вочевидь, нема таких реґіонів дійсности, куди вона не мала б доступу, які були би засадничо і за істотою своєю непроникні, недосяжні для поезії, непоетичні. З іншого боку, очевидністю є теж і те, що поезія може виростати з будь-чого і проростати теж на будь-чому. Очевидно, вочевидь, з очевидністю, самоочевидно: метафорика, заснована на баченні, зорі, «світлі очей», як кажуть німці, на світлі дня, видимості сущого так беззастережно супроводжує з найдавніших давен, так опанувала наше уявлення про те, як відбувається і як виглядає розуміння, що ми навіть утратили відчуття того, що це власне метафорика. Для більшості з нас очевидність спроможності зору і пов’язаної з нею спроможності – ба, навіть передумови! – сприйняття і розуміння є чимось таким, що вкрай рідко виходить поза межі само-очевидності, дуже зрідка улягає ревізії, перегляду (ще два свідоцтва генетичної спорідненості сприйняття і мислення із зором та візуальністю). Ці рідкісні для більшості з нас трансцендування нашої самоочевидності відбуваються здебільшого тоді, коли зустрічаємося – змушені зустрітися – з людьми незрячими. Для нас такі зустрічі стають важким випробуванням. І ми воліємо його уникати, аби не застановлятися надовше, чим є такий стан для тих, для кого він постійний. Ми воліємо втікати в нашу очевидність очевидності. Після випробування такою зустріччю і такими думками, після даремної спроби втекти від них, з’являються певні застереження до метафорики візуального. Насувається питання: як постає поезія в умовах неочевидності? Поезія неочевидності?


Те, що така поезія існує, ми знаємо віддавна, від самого початку західної традиції поезії: від Гомера. Те, що саме сліпий поет зміг стати уособленням поета поготів – це обставина, над якою варто замислитися. Незрячі поети супроводжують наше розуміння поезії і про поезію – а тим самим і про світ загалом – завжди. Лінія від Гомера до Борхеса довга, виразна і визначна. Центральним у цій поезії є мотив пам’яті. Бо поезія незрячих не може спиратися на жодні нові візуальні враження. Єдиним і винятковим середовищем, єдиною стихією її припливу є зір внутрішній, серединне бачення, зазирання всередину себе, а не визирання з-поза меж очниць назовні. З пам’яттю майже неминуче пов’язана ностальгія. Туга за втраченим. У нашому випадку – туга за побаченим, ба більше: за баченим. Найбільшим, однак, викликом для моєї спроможності уяви є поезія – і ширше: внутрішній світ – які постають на тлі ніколи-не-баченого, індивідуально споконвічної незрячості. Правдоподібно, поезія може виростати навіть звідти, навіть на таких ніколи не освітлених крає-видах (це останнє слово знову-таки несе в собі надто багато візуальної метафорики, щоби бути тут до кінця доречним). Як воно відбувається – на це в мене, ясна річ, відповіді немає. Навіть здогадки нема. Є, натомість, одна дуже імлиста інтуїція: здається, дивовижним чином саме в цьому місці зустрічаються феномени незрячості з феноменами чистої поезії так званої «чистої поезії». Бо чим є поезія, як не нашою незмінною спробою висловити небачене? Зробити його видимим, відчутним. Бо чим є «чиста поезія» (якщо така взагалі буває), як не спробою поетизувати поза межами коли-небудь емпірично досвідчуваного. Зрозуміло, що в мене більше питань, аніж відповідей. Зрозуміло також, що найвищий час переглянути цю очевидну неочевидність. Юрко Прохасько


Зміст Оксана Винницька ������������������������������������������������������������ 6 «Ти соромишся бути зі мною...» ����������������������������������������� 7 «День закінчився так, як завжди...» ������������������������������������ 8 «На вулиці міста старого...» ������������������������������������������������ 9 «Так часто падають на скло самотні квіти...» ���������������������� 11 Оксана Демчина �������������������������������������������������������������� 12 «Спішить до мене ластівка кохання...» ������������������������������ 13 Місто Лева �������������������������������������������������������������������������� 15 Валентина Деркач ����������������������������������������������������������� 16 Сповідь незрячого �������������������������������������������������������������� 17 На фото – мама молода ����������������������������������������������������� 18 Мить поезії чудова ������������������������������������������������������������� 19 Дитинства теплий спомин �������������������������������������������������� 21 Наталя Друль ������������������������������������������������������������������� 22 Все спочатку ���������������������������������������������������������������������� 24 Люба Кузнєцова �������������������������������������������������������������� 25 Посвята Фортепіано ���������������������������������������������������������� 26 Хотіла б дуже я зорею стати… ��������������������������������������������� 27 Хотіла б я злетіти в височінь ��������������������������������������������� 29 Юрій Ломов ��������������������������������������������������������������������� 30 «А сирень за окном не желтеет...» ������������������������������������� 31 «На сыром асфальте распластался...» ������������������������������ 33 Тетяна Максимчук ���������������������������������������������������������� 34 «Щирим серцем Христа полюбила...» ������������������������������ 36 Тетяна Селезньова ���������������������������������������������������������� 37 Мудрецы ��������������������������������������������������������������������������� 38 Прощанье с летом ������������������������������������������������������������� 39 Я художником стану ���������������������������������������������������������� 43 «Земля, устав от долгой зимней стужи...» ������������������������ 46


Оксана Винницька Народилася 22 жовтня 1979 року. Закінчила Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка за спеціальністю викладач музики у загальноосвітніх школах. Керівник центру психологічної підтримки Благодійного фонду «Карітас» (м. Дрогобич). Автор трьох збірок поезій, автор та виконавець власних пісень, лауреат фестивалів. У 2011 виходить дебютний аудіо альбом «Це не просто».

6


*** Ти соромишся бути зі мною Не з такою як всі не з такою Та соромитись цього не треба Бо життя тут розписане небом Бо усе тут розміряне Богом То ж у чому тут сором й від чого Можна бачити сонце і зорі І в багатстві купатись як в морі Та душа може бути сліпою Чи хотів би ти бути з такою В світі цім де брехня і прокльони Не таких тисячі є мільйони Я від них відрізняюсь звичайно Але все це повір так банально

7


*** День закінчився так, як завжди, Знов молитву шепочу я стиха, Боже мій, ти мене проведи, Проведи крізь всі біди і лиха. Я не сильна, я дуже слабка, Та сильніша я тільки з тобою, Хай же твоя могутня рука Буде поряд повіки зі мною. Найсолодші слова молитов, До небес в твоє серце полинуть, Моя віра, надія й любов Не розтануть в душі, не загинуть. Моя віра – то скеля тверда, Мов вогонь, так надія іскриться, А любов – то джерельна вода, Щоби кожен її зміг напиться.

8


*** На вулиці міста старого, Де світять нічні ліхтарі, Я в серця спиталася свого – Хто виграє з нас – це парі. Він вірить, що холодом зможе Від себе мене віддалить, А я – що любов переможе, Любов все здолає, щоб жить. Він вірить, що я все забуду, Розтопить мої почуття, А я в те, що поряд з ним буду, Любов – що вона на життя. Хто виграє з нас, хто програє, Не знає ніхто, тільки Бог, І Він нас розсудить, Він знає Хто вартий із нас перемог. Любов не породить ненависть, Ні краплі в ній зла не буде, Відсутні жорстокість, лукавість, Любов до любові веде. 12.09.2008 р.

9


*** Так часто падають на скло самотні квіти, Якби ж воно змогло їх подихом зігріти, Але воно таке слизьке і холодом проймає, Здається ніби, що близьке, що є, але й немає. Ще віриться, що мить одна розтопить серце зимне, Та лиш одна бринить струна про почуття нестримне. Бринить і болем, і жалем, бринить тужливо, Та сум змивається дощем, оце так диво. Вже теплий, ніжний вітерець ласкає квіти, Він, мов справжнісінький митець, зумів зігріти. 07.2008 р.

11


Оксана Демчина Народилася у 1976 році. Інвалід I групи по зору з дитинства, сліпоглухоніма. Навчалася у м. Загорську у спецшколі, закінчила школу №100 м. Львова. Має 2 збірки віршів, презентувалася у багатьох друкованих виданнях.

12


*** Спішить до мене ластівка кохання В калинові дрімотні вечори. Любов зазнала вперше процвітання, Ти в серці зберігай її дари. Кохання – квітка чарівного раю, Я квітки кращої за цю не знаю. Летить до мене сокіл швидкокрилий В черешневі прегарні вечори. Серця свої для щастя ми відкрили, Нектар кохання з квітів ти збери. Любов – це чарівний струмочок з гаю, Його пісні чарівні зберігаю. Дзвенить до мене жайворон із неба В трояндові прекрасні вечори. Він каже: берегти кохання треба, Бо дане вона нам усім згори. Любов – це в небі золота зірниця, Це вірності та щастя таємниця. Летить до мене соловейко долі У макові червоні вечори. Шепоче вітер про кохання в полі, А ми – два едельвейси, дар гори. Любов – це наша пісня лебедина, Любов – це хліб, яким живе людина.

13


Місто Лева Осіннє сонце ніжно розцвітає Над містом Лева в голубій імлі. Його легенда замкова вітає, Віншують храмів бані та шпилі. Прокинувсь Львів, до праці поспішає, Гуде, гукає, дзвонить і дзвенить. Милує око й серце потішає Цей сплав модерну і старовини. Історія тут факти і легенди Сплела в узори дивні, потайні. Її не вкрасти, ось погляньте: ген-де Зірка сторожа – леви кам'яні. Усякого тут побувало люду. Тут Федорович, наш першодрукар Для панства знатного і для простого люду Уклав свого Апостола й Буквар. Тут гул гармат відлунювали мури, Франка лунали речі запальні... Не раз конав він, грізний і похмурий В пожеж і бунтів ярому вогні. Та знов, як фенікс, воскресав із праху, І знову – вкотре! – розквітав і цвів... Ніколи Львів мій не піде на плаху, Бо Львів, недарма кажуть, то є Львів.

15


Валентина Деркач Народилась на Сумщині у родині сільських вчителів. У 1977 закінчила філологічний факультет Дрогобицького педінституту, у 1985 – історичний факультет Львівського держуніверситету ім. І. Франка. Педагог за фахом, за покликанням – літератор. У творчому доробку кілька наукових праць і збірка пісень «На крилах надії». Лауреат літературних конкурсів, громадський діяч, депутат місцевої Ради Жовківського району.

16


Сповідь незрячого Незрячий я, та бачу все душею, Світ неосяжний для моїх очей. Однак, пишаюся долею своєю, Що я творити можу для людей. Незрячий я, та тілом відчуваю Оту чудову всю земну красу. За що несу цей хрест – не знаю, Однак, радію з того, що несу. Незрячий я. Єством своїм я бачу І стає в мене на душі, І Богові я дякую за вдачу, Мабуть, судилось так прожить мені. Незрячий я, та серце своїм бачу І відчуваю справи всі земні, І через біль свій інколи заплачу, Що не дано світ бачити мені. Незрячий я, та віри не втрачаю І до нестями світ земний люблю. Я переконаний і твердо знаю, Що Богу й людям кривди не роблю.

17


На фото – мама молода Вкотре дивлюсь я на це фото, Воно в мене лише одно. В думках ловлю сумну я ноту: Як це усе давно було. На ньому мама – гарна, пишна, Ще, видно, зовсім молода, Як навесні красуня-вишня, Яка цвіте, так вигляда. Довга коса, у новій сукні, А поруч я мала стою – Дитинства це мого відлуння – Матусю, як я Вас люблю. Ви вже не та, старенька стали, І аж не віриться мені, Що на цім фото Ви стояли... Та це ж не марево, о, ні! Роки своє взяли, ми знаєм, Але для нас – Ви завжди та, Яку любили і кохаєм – Для нас Ви завжди дорога. Тому я бережу це фото, Де мама зовсім молода. В думках ловлю сумну я ноту: Вона не буде вже така.

18


Мить поезії чудова В поезії знаходжу спокій, Вгамовую душевний біль, Такий пекучий, одинокий, Що переслідує, як тінь, Мене навкруг через образу І за неправди гіркоту. І легше на душі відразу Стає. Й долаю самоту, Бо поринаю в світ блаженний, Де ніжне, щире тут усе, Приємним і благословенним Від глибини душі несе. Порив цей дивний, таємничий, Раптово мозок полонить І щось приємне, мальовниче Народжується тут за мить. А потім – мить оця проходить, І знову – рій думок в душі, Які і ранять серце, й школять. Лише поезія мені Важкий тягар з душі скидає, Крила для злету теж дає, В тяжкі хвилини не кидає, А заспокоює мене.

19


Дитинства теплий спомин Я пам'ятаю, будучи малою, У полі бігала по ранішній росі, Там розмовляла я сама з собою, Низько вклонялась неповторній цій красі. Руками сонечку щиро махала, Йому всміхалась, я до нього йшла. А також квіти польові збирала Й додому так багато їх несла. Після дощу з веселкою у небі Я розмовляти, пам'ятаю, теж могла. Я кликала її чомусь до себе... Такою у дитинстві я була. Дитинства мить уже не повернути, Спомин приємний від нього на душі. І пережите, інколи й забуте, Мабуть, ми відчуваємо усі. В роках осінніх є про що згадати, Хоча назад немає вороття. Приємно бачить, як тебе внучата Наслідують. І знов буде життя.

21


Наталя Друль Народилася у 1973 році. Закінчила Підгорецьку спецшколу. Займається підприємницькою діяльністю, 10 років працювала масажистом. Одружена, має двох дітей – 16 і 5 років.

22


Все спочатку Я починаю все спочатку. Лишився тільки біль на згадку З отих часів, що вже минули, Бодай ніколи не вернулись. Хай згине все лихе й погане, Від чого серце моє в'яне. Все, що лиш смуток набавляє, Нехай ніколи не вертає. Не вірю більше я нікому, Лиш тільки Богові святому. Не знаю, як життя складеться, Хай тільки ворог не сміється. Я всі невдачі подолаю, Чого не мала – пошукаю, Тебе не буду я клянути, Я просто хочу все забути.

24


Люба Кузнєцова Народилася 11 квітня 1988 року. У 2010 році закінчила державне музичне училище ім. С. Людкевича по класу скрипки. Навчалася у школі мистецтв. У 13 років почала писати вірші, а також почала займатись бісером, освоївши плетіння прикрас, квіткових композицій та ткацтво бісером. Зараз на її рахунку сплетених 8 ікон, безліч писанок, серветок, силянок, букетів квітів, дерев, новорічних кульок, дзвіночків, тощо.

25


Посвята Фортепіано Фортепіано, король музичний, Я більш за все тебе люблю, З тобою можу розділити Тривогу, радість і журбу. Моя єдина у тобі втіха Без тебе важче я б жила, Але, напевне, жити довго Так все ж таки я б не змогла. Ти мій найкращий друг єдиний З тобою більш усіх дружу, Коли у мене є хвилина До тебе з радістю лечу. На тобі можна все зіграти, Красиве, ніжне й чарівне, Народне, легке і класичне, І жартівливе, і сумне. Ця музика у тобі вічна, Тому тебе назвали королем... Я дякую усім, які тебе створили, Бо що без тебе ми б усі робили? 11.10.2001 р.

26


Хотіла б дуже я зорею стати… Хотіла б дуже я зорею стати, Щоб серед інших зір із висоти сіяти Щоб так, як інші тії зорі, Дивитися на човен в синім морі. Хотіла б ще я квіткою бути, Щоб чисту водицю корінням тягнути. І щоб улітку зустрічать джмеля, Який летить до мене іздаля. Хотіла б бути я гірською річкою І милуватися весь час смерічкою, І дивитись на прекрасні полонини Й на достиглі кетяги калини. Хотіла б я пташкою бути, Щоб крилом над землею змахнути. Й високо-високо літати І Бога за все прославляти. 11.12.2002 р.

27


Хотіла б я злетіти в височінь Хотіла б я злетіти в височінь, Туди, де є цілюща сила, Дивилася б тоді я в далечінь, Якби зміцнились мої крила. Торкнулась я б хмаринок у блакиті, Які милують нас з небес, Побачила би квіти в стиглім житі І море інших неземних чудес. Всміхнулося би сонечко ласкаве Проміннячком яскравим іздаля: Наскільки в цьому світі все цікаве, Яка прекрасна матінка-земля... І як Господь створив нас досконало, Ніхто не знає, як оце все так. Ось тільки людям знову всього мало, Їм все одно завжди чомусь не так. А на життя не треба нарікати, І все приймати, як Господь дає. Потрібно в нім прекрасне відшукати Й віддати Богу все життя своє. 15.09.2009 р.

29


Юрій Ломов Народився у маленькому містечку на мальовничій річці Ворона, у 1935 році. Батьки були військовими, і родині доводилася часто переїжджати. Школу закінчив у Владикавказі і там же навчався у Гірничо-металургійному університеті. Працював інже­ нером-конструктором на авіаційному підприємстві в Уфі. 25 років мешкає у Львові, має трьох синів і доньку. Великим захопленням життя Юрія Ломова є живопис і література. У 2010 році вийшла його перша збірка віршів «Ветер вечера».

30


*** А сирень за окном не желтеет, Не меняет изменницей цвет, Как моя голова не седеет, Под напором накопленных лет. Не марает и грязь непогоды, Только иней слегка на висках. Не мои, не мои это годы, И не время мое на часах. Оно где-то в мансардах Богемии Потерялось в заботах Творца. Вот такие вне времени все мы, Кто огонь зажигает в сердцах.

31


*** На сыром асфальте распластался Желтою звездою лист платана, В сером гневе гомон раздавался И срывался спелый плод каштана. Всё закономерно, всё понятно, Уходило ласковое лето... А на сердце грустно и приятно, Как от песни, хорошо пропетой.

33


Тетяна Максимчук Народилася 23.06.1988 р. Закінчила Львівську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат №100, Львівську державну музичну школу №2 за фахом фортепіано і вокал. Навчається на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. І. Франка.

34


*** Щирим серцем Христа полюбила, Для душі в нім притулок знайшла. Слово істини в ньому відкрилось, Я ж охоче його сприйняла. Він простив наші грішні провини, За всіх нас на хресті постраждав. Він спасіння приніс для людини, Життя вічне усім дарував. Як багато людей ще не знають, Що лиш в ньому спасіння живе. У гріхах, у неправді блукають, Не цікавить життя їх нове. Тож іди до Ісуса, мій друже, Поки він тебе кличе, зове, Адже він тебе любить, ще й дуже, – Хай Ісус в твоїм серці живе! Тетяна Селезньова

36


Тетяна Селезньова Народилася 7 травня 1959 року в Росії у м. Хабаровську. У 1969 р. сім'я переїхала до Одеси. У віці 16 років Тетяна повністю втратила зір. Закінчила одеську школуінтернат для незрячих. У 1975 році з відзнакою закінчила юридичний факультет Одеського державного університету ім. І. Мечникова. Живе і працює в Одесі, займається адвокатською практикою, є членом обласної колегії адвокатів. Розлучена, має доньку.

37


Мудрецы Шли по дорогам с трех сторон В старинный город мудрецы, Заслышав колокольный звон, Склонили головы отцы. Стремясь в обитель тишины, Решили здесь прервать свой путь И возле храмовой стены Расположились отдохнуть. И тут сказал один мудрец: «Я прожил долгие лета И понял мудрость, наконец, Что мир спасет наш красота». «Я убежден, – второй сказал, – Наш мир спасет не красота. Я в жизни истину познал, Спасет нас только доброта», «Я тоже прожил долгий век, – Их третий старец, удивив, Сказал. ­– Лишь добрый человек По-настоящему красив».

38


Прощанье с летом Сегодня я проснулась рано, Струился теплый свет в окошко, Я распахнула настежь раму И солнце брызнуло в ладошку. Мне руку солнце мягко греет, Его лучи уже не жарки, Прохладою осенней веет, И виноград свисает с арки. Иду осиротевшим садом, Срывает ветер листья с клёна, Шуршит дорожка листопадом, И каркает на дождь ворона. Взмахнув прощальными крылами, На юг уносят лето птицы, И я печальными слезами Увлажнила свои ресницы. Кричу им в след: «Не улетайте, Веселое верните пенье, Мне лето яркое отдайте На день, на час, иль на мгновенье». Оно меня горячим солнцем Не доласкало, не догрело, В час бледных звезд в моё оконце Рассветами не доалело.

39


Ушло из яблочного Спаса, Не позвонив колоколами, И утром, не наполнив вазу Ромашками и васильками. Я не дослушала прибоя, Шум пенных волн и вёсел плеска, Крик белой чайки над волною И трепет окуня на леске. Не докупалась в тёплом море, Не доплыла до горизонта, Не довстречала в росах зори, Не дописала натюрморта. Я не увидела цветенье, Лесных полян и южных степей, От облаков плывущих тени, Вдали рисунок горных цепей. При лунном свете в летний вечер Сонату мне не доиграли, И ждущих рук нежные плечи, Не доласкав, не дообняли. И я ещё не долюбила, Не дождалась – кого люблю я, И самый сладкий не испила С его губ тёплых поцелуя. Ночами я не дострадала, Когда цветы в саду уснули, В рассветный час не домечтала, Так ночи коротки в июле.

40


Но в нашей жизни всё не вечно, Напрасно час замедлить просим, И лето тоже быстротечно, Спешит ему на смену осень. Она глядит в сад желтым глазом, По лужам дождикам шагает, Тихонько в изгороди лазом Из сада лето убегает.

41


Я художником стану Я художником стану, Нарисую картину, На мольберт холст поставлю И начну с середины. Нарисую картину, И тебе подарю я, Как в пасхальной корзине Всё, что в ней напишу я. Но сначала в окошко Посмотрю на погоду, И у ног моих кошку Почешу ей в угоду, Прочитаю молитву, Ту, что сердце подскажет, Кисть возьму и палитру, И мазок первый ляжет… Золотистым рассветом И багряным закатом Жёлтый лист вслед за ветром Полетит листопадом, Если жёлтой вдруг краски Мне окажется мало, Станет холст зимней сказкой, Снеговым покрывалом. В тёмном небе морозном, Посмотри – на востоке Тихим вечером поздним Свет звезды одинокой,

43


И в рождественский вечер Закружит шар на ёлке, Вспыхнут пламенем свечи, Засверкают иголки. Вскоре снег потемнеет От весенней капели, Солнце землю согреет И подснежник в апреле. Наконец-то зелёной Стала очередь краски, Зеленеют все склоны И сады перед Пасхой. В мае краски мне белой Пригодится немало, Белоснежною пеной Вишня чтоб расцветала. Грозди белой сирени Растрепал влажный ветер, Ландыш вышел из тени Ароматен и светел. Я оранжевой кистью Брызну солнечным светом На траву и на листья, Вспыхнет маками лето. Цвет полей васильковых Лето в косы вплетает, След волны бирюзовой На песке быстро тает. Необъятный небесный Распахнется над нами

44


Свод бескрайним, чудесным Голубым океаном. Круг прочертит крылами В небе ласточка утром, И предстанет пред нами Этот мир божьим чудом. Всё, картина готова, Продолжать нет причины, На мольберт ляжет снова Холст для новой картины. Ах, совсем позабыла, Нет дождинки в пейзаже, Этот мир не омыла Ливнем осени даже. Высь разверзлась грозою, Дождь льет как из ведерца, На ромашке росою Заблестит скоро солнце. Пусть оно над тобою Светит так же, как в раме, Я рисую с любовью, Вот и надпись: «От Тани»!

45


*** Земля, устав от долгой зимней стужи, Ждёт тёплого весеннего дождя. Так мёрзнут кем-то брошенные души И жаждут чьей-нибудь души огня. Начнётся дождь с паденья капли крупной, За ней вольются новые в поток. Стучит дождь, словно бьёт шаман по бубну, Земля пьёт жадно за глотком глоток. А души гибнут в мире одиноком, Глоток добра спасёт их вместо зла. Прошу вас, люди, заклинаю Богом, Не пожалейте своего тепла.

46


Видання цієї збірки стало можливим завдяки проекту «Розвиток громадянського суспільства», який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2009-2012 рр. *** Збірка підготовлена до друку Львівським обласним фондом соціального захисту і реабілітації сліпих, який у 2011 р. здобув перемогу на оголошеному ПРООН і ІСАР «Єднання» конкурсі грантів з власним проектом «Доступна Львівщина очима незрячих». Виконавці проекту висловлюють глибоку вдячність усім, хто своєю кропіткою працею або фінансовою підтримкою долучився до публікації цієї збірки: художникуоформлювачу Дарії Фесенко, упорядникам Беллі Гранкіній та Ользі Григоренко, директору видавництва «Афіша» Зиновію Романіву, Ротарі клубу «Львів – Леополіс». Автори й упорядники збірки завдячують також Програмі розвитку ООН в Україні та Міністерству закордонних справ Данії за розуміння та підтримку проекту.


Винницька О., Демчина О., Деркач В. та ін.

Мить поезії чудова Поезія

Художнє оформлення: Акварелі Дарії Фесенко Графіка Павла Гранкіна Комп’ютерне верстання Роксолани Тріщ

ТзОВ «Видавнича фірма «Афіша», 79005, м. Львів, просп. Т. Г. Шевченка, 16. Тел./факс: (032) 297-14-27, 297-05-37. е-mail: afisha@utel.net.ua www.afisha.lviv.ua

Свідоцтво про внесення до державного реєстру серія АА № 059177 від 14.08.2008 р.

Підписано до друку 29.02.2012 р. Формат 70х100 1/32. Папір офсетний. Гарнітура «FreeSetC». Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 1,95. Зам. № 29/02-12.

громадська організація інвалідів «Львівський обласний фонд соціального захисту і реабілітації сліпих» 79016, м. Львів, вул. Городоцька, 81 тел.-факс 0(32) 261 33 18 e-mail: lofszrs@gmail.com



"Мить поезії прекрасна".