Issuu on Google+


Міністерство економіки України

УКРАЇНА Цілі розвитку тисячоліття 2000+5


Україна – Цілі розвитку тисячоліття 2000+5 Матеріали до ювілейної 60-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН У даному звіті запропоновано огляд стану досягнення ЦРТ Україною у період з 2000 до 2005 року. На основі широкого кола аналітичних матеріалів та документів висвітлюється прогрес у досягненні ЦРТ, аналізуються основні проблеми нинішнього етапу реалізації завдань та пропонуються оптимальні шляхи їх вирішення в контексті сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку України. У аналітичній та організаційній роботі з підготовки звіту брали участь провідні спеціалісти Міністерства економіки України, інших міністерств та відомств, Секретаріату Президента України, експерти Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні, науковці, представники недержавних аналітичних організацій. Ця доповідь доопрацьована з урахуванням зауважень та пропозицій, отриманих під час експертних та громадських обговорень на національному та регіональному рівнях. Вона стане у нагоді урядовцям, працівникам міністерств та відомств, фахівцям місцевих органів виконавчої влади, науковцям, представникам громадських організацій, усім, кого цікавлять питання соціально-економічного розвитку України. Ми висловлюємо щиру подяку всім спеціалістам, які брали участь у цій роботі. Також ми висловлюємо подяку Координатору системи ООН в Україні, Постійному Представнику ПРООН в Україні Френсісу М. О’Доннеллу, Заступнику Постійного Представника ПРООН в Україні Йоанні Казані-Вишньовецькій та Керівнику головної служби економічної політики Секретаріату Президента України Людмилі Мусіній за підтримку у підготовці цієї доповіді.

“... Ми ще раз підтверджуємо свою відданість цілям міжнародного розвитку, визначеним в Декларації тисячоліття і готові сприяти їх досягненню.“ Президент України Віктор Ющенко, виступ на 60-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН

Авторський колектив: Вадим Піщейко Наталія Сітнікова Руслан Дорошкевич Володимир Попов Павло Онищенко Марина Китаєва Наталія Опаріна Олена Етокова Катерина Іващенко Олексій Пасічник Євген Ярмолюк Тетяна Боліла Людмила Кияшко Олександр Савенко

При підготовці випуску використані матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, інших міністерств та відомств, та матеріали з офіційних веб-сторінок Президента України, Кабінету Міністрів України, Програми Розвитку ООН в Україні.

Зміст Передмова ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………

2

Реалії соціально-економічного розвитку України ( 2000 – 2004 р.р.) ……………………………………………………………………………………………………

4

2005 рік - шлях назустріч людям ………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………

9

Ціль 1. Подолання бідності ………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 13 Ціль 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя ……………………………………………………………………………………………………………………………… 19 Ціль 3. Сталий розвиток довкілля ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 25 Ціль 4. Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності ……………………………………………………………………………………………… 30 Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 34 Ціль 6. Забезпечення ґендерної рівності…………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 38 Післямова……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 44 Видання підготовлено за сприяння Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні.

УКРАЇНА Цілі розвитку тисячоліття 2000+5


Передмова: Національний контекст досягнення ЦРТ в Україні На Самміті Тисячоліття ООН (2000 рік) світові лідери визначили у Декларації Тисячоліття ключові цілі та завдання розвитку до 2015 року, що стали відомі як Цілі Розвитку Тисячоліття (ЦРТ). ЦРТ– це глобальні цілі розвитку, що були вироблені та погоджені в результаті проведення міжнародних конференцій та світових саммітів протягом 90-х років. Це орієнтири розвитку країн на перспективу, узагальнені і кількісно вимірювані – всього 8 цілей, 18 завдань та більше 40 показників. „Всі ми хочемо зберегти найдорожче: дітей і родину, мир і спокій, працю і добробут, надію і віру. Ми знаємо – це зроблять тільки повага до людської гідності, свобода, демократія і справедливість. Це наші цінності. В них – наша єдність, в них – наша сила,” – зазначив Президент України Віктор Ющенко у виступі на Майдані Незалежності 24 серпня 2005 року. Ці цінності покладені в основу урядових програмних документів соціально-економічного розвитку країни. Українськими та міжнародними експертами проведено аналітичну, організаційну та узагальнюючу роботу з адаптації глобальних Цілей Декларації Тисячоліття на національний рівень. Результатом цієї роботи стала підготовлена Міністерством економіки України (за сприяння Програми Розвитку ООН в Україні) аналітична доповідь „ЦРТ – Україна” (2003 рік). Для конкретизації та визначення більш амбітних і водночас реалістичних напрямів розвитку людини в Україні було проведено низку обговорень, в яких брали участь фахівці міністерств та відомств, експерти агенцій ООН в Україні, міжнародних донорських організацій, представники громадських організацій, аналітичних центрів. Цілі Розвитку Тисячоліття для України є довгостроковим програмним документом, який містить основні індикатори людського розвитку та сталого розвитку довкілля до 2015 року, узгоджені з прогнозними макроекономічними показниками.

Вставка 1

Цілі Розвитку Тисячоліття визначені для України

Цілі Розвитку Тисячоліття для України – це орієнтири розвитку на довгострокову перспективу (до 2015 року), адаптовані з урахуванням особливостей національного розвитку, узагальнені і кількісно вимірювані – всього 6 цілей, 13 завдань та 23 показника. ЦРТ для України: подолання бідності (Ціль 1), забезпечення якісної освіти впродовж життя (Ціль 2), сталий розвиток довкілля (Ціль 3), поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності (Ціль 4), обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів (Ціль 5), забезпечення ґендерної рівності (Ціль 6).

Визнання Цілей Розвитку Тисячоліття для України як складової частини національної стратегії соціального розвитку та практичне врахування критеріїв ЦРТ у державних програмних документах необхідне для розгортання подальших робіт з конкретизації завдань для центральних і місцевих органів виконавчої влади. Міністерство економіки України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України. Мінекономіки є відповідальним за впровадження відповідних заходів щодо виконання визначених для України ЦРТ. Важливою складовою успіху на шляху реалізації Цілей Розвитку Тисячоліття в Україні є акумуляція ресурсів для забезпечення досягнення цілей відповідно до визначених критеріїв, активізація зусиль на шляху досягнення визначених показників. При цьому прискорення людського розвитку можливе лише за умови зацікавленості у ньому основних складових суспільства: державних структур всіх рівнів, бізнес-кіл, громадянського суспільства. Подальша робота у напрямі досягнення Україною визначених ЦРТ вимагає запровадження нових підходів для узгодження Цілей з основними положеннями прогнозно-програмних документів як загальнодержавного, так і регіонального рівнів, локалізації ЦРТ, імплементації ЦРТ у систему прогнозно-програмних документів, створення системи моніторингу індикаторів ЦРТ в Україні для забезпечення можливості громадського контролю за їх досягненням

УКРАЇНА

та своєчасного реагування, коригування державної соціальної та економічної політики. Вдосконалення методів стратегічного прогнозування та планування, конкретизація завдань ЦРТ на регіональному рівні, залучення широкого кола експертів та представників неурядових організацій до процесу прийняття рішень на шляху підвищення соціальних стандартів – все це позитивно сприятиме розвитку людського потенціалу України на основі здійснення економічної політики Уряду у відповідності з ЦРТ. „... соціальна політика 2005 року вдається. Реальні доходи громадян України в першому кварталі виросли на 25 відсотків. Уперше за 14 років рівень пенсії відповідає прожитковому мінімуму, і сьогодні будь-який представник влади може чесно дивитися в очі українському пенсіонеру, незалежно від ��ого, де той пенсіонер проживає. Ми піднімаємо заробітну плату на 57 відсотків учителю, медику, працівникові науки і культури. Таким чином ми хочемо сказати, що демократична революція приносить благо кожній людині, якщо в країні відбувається чесна, публічна влада. Ми бачимо ключ до успіху у створенні відкритої ефективної економіки, що винагороджує ініціативу і забезпечує високі соціальні стандарти. Ми бачимо Україну інтегрованою до глобальної світової економіки, здатною брати участь у формуванні її правил, використовувати її можливості і, власне кажучи, відповідати на ті виклики, які будуть існувати,” – наголосив Президент України Віктор Ющенко.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 2


Вставка 2

Президент України Віктор Ющенко, 24 серпня 2005 року

ЦРТ, державна політика та партнерство

“У нас є підстави впевнено дивитися в майбутнє. Так швидко змінити країну, як за останні місяці, могла лише сильна нація. Свобода слова –альфа і омега демократії– стала сьогодні в Україні реальністю. Вперше соціальна справедливість не просто проголошена, а стала змістом роботи нової влади. Пенсіонери вперше отримали мінімальну пенсію, що дорівнює прожитковому мінімуму. Мати, що народила дитину, вперше отримала гідну державну допомогу. Знаю, що до перемоги над бідністю ще далеко. Але люди побачили світло в кінці тунелю. В соціальних програмах вперше знайшли свій рядок інвалід, сирота, військовий, учитель, лікар. І з кожним роком вони зможуть впевненіше спиратися на плече держави”. Представник Генерального Секретаря ООН, виконавчий координатор проведення кампанії ЦРТ Евелін Хефкенс, 18 квітня 2005 року “Ключова проблема полягає у необхідності покращення державної політики, створення дієздатної влади, що буде сприяти досягненню ЦРТ шляхом підвищення якості та ефективності функціонування громадського сектору, модернізації та реформування бюрократичних структур, децентралізації через наділення повноваженнями місцеві органи управління, через забезпечення інклюзивного політичного процесу.” Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, 21 березня 2005 року “Нові зобов’язання потребують від нас активізації консенсусу по ключових викликах і пріоритетах та перетворення цього консенсусу у колективні дії.” Директор Луганського Агентства регіонального розвитку В’ячеслав Козак, 12 березня 2005 року “Досягнення ЦРТ в Україні вимагає узгоджених зусиль багатьох партнерів. У цьому партнерстві, безумовно, Уряд має взяти на себе консолідуючу роль у сприянні якомога ефективнішому процесу реалізації завдань на державному рівні. Головна функція недержавних організацій полягає у соціальній мобілізації, допомозі громадськості в усвідомленні того, що вона може очікувати від проведення кампанії ЦРТ, а також забезпеченні участі всіх груп суспільства у процесі прийняття рішень. Таким чином, Уряд та НДО співпрацюють у здійсненні якісного моніторингу досягнення кожної з Цілей та реалізують завдання національної програми соціально-економічного розвитку, що базується на ЦРТ.” Помічник Генерального Секретаря ООН, Заступник адміністратора Програми Розвитку ООН Кальман Міжей, 10 грудня 2004 року “ПРООН підтримує заклик до „нової хвилі реформ” в Україні, спрямованої на утримання швидкого темпу економічного зростання, покращення соціального добробуту та боротьбу з бідністю, прискорення міжнародної інтеграції та досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття“. Міжнародний Азійський форум громадських організацій, 25 листопада 2004 року “Організації громадянського суспільства мають наполягати на тому, щоб уряди забезпечили створення інтегрованої бази даних щодо Цілей, завдань та індикаторів, та здійснювали їх моніторинг з метою висвітлення реальної ситуації щодо вразливих та дискримінованих груп населення. Такий підхід дасть змогу впровадити системну, цільову, орієнтовану на прогрес у конкретних галузях політику для подолання бідності та покращення здоров’я населення.” Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, 23 вересня 2003 року “Одним з найважливіших питань, які постають перед владою в Україні сьогодні, є перетворення здобутків стабільного економічного зростання у зростання добробуту населення та поліпшення умов життя всіх його верств. ЦРТ, підписані Україною в числі 191 країни світу, стають сьогодні основними напрямами її політики. Законодавче забезпечення реалізації цих завдань Верховна Рада України розглядає як один із найважливіших своїх пріоритетів.” Адміністратор ПРООН Марк Маллок Браун, 25 червня 2003 року “В основі Декларації Тисячоліття лежить принцип підзвітності урядів перед своїми націями, а також взаємна відповідальність заможних та бідних країн світу. У період, коли у світі укорінюється демократія, на підставі оприлюднених даних щодо прогресу у досягненні Цілей громадяни самі можуть судити, чи є діючі уряди успішними в реалізації взятих зобов’язань чи ні”.

Сторінка 3

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Реалії соціально-економічного розвитку України (2001-2004 р.р.) Шлях України, починаючи з 2000 року, коли було представлено стратегічну програму європейського вибору, - це прагнення подолання існуючих розривів у економічному та людському розвитку порівняно з країнами-членами Європейського Союзу, підтримання гідного рівня життя, економічних свобод та соціального захисту найбідніших громадян.

Починаючи з 2000 року Україна демонструє швидке економічне відновлення, випереджаючи за темпами зростання сусідні країничлени ЄС. Валовий внутрішній продукт України за 2004 рік виріс на 12%, тоді як у держав-членів ЄС цей показник був у середньому майже вдвічі нижчим. Реальний ВВП у цілому за 2000-2004 роки збільшився майже у 1,5 рази. Економічне зростання є результатом взаємодії зовнішніх чинників, змін внутрішньої економічної політики, реформ та інституційного розвитку. Україна досягла успіху у використанні порівнянних переваг міжнародної конкуренції завдяки поєднанню дешевої робочої сили зі зростаючим зовнішнім попитом, зокрема зростанням цін на основні товари українського експорту на світовому ринку. Однак ці чинники продовжують підтримувати експортно-орієнтовану модель зростання зі стійким переважанням прискореного відновлення в базових галузях, таких як добувний сектор, металообробка, виробництво хімічної продукції, переробка нафти.

Зважаючи на це, європейський вибір України повинен означати формування української моделі соціально орієнтованої ринкової економіки з ефективною системою саморегулюючих механізмів, заснованих на рівних можливостях і верховенстві права, для задоволення потреби людей у добробуті та соціальній справедливості. Однак, фактична модель ринкової трансформації, запроваджена в процесі реформування економіки України, не мала необхідної соціальної спрямованості, а значна частина проблем, які накопичилися за цей період, породжена розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень.

Основні детермінанти зростання ВВП 2005 (прогноз)

2004

2003

2002

5,7

Інвестиції в основний капітал

28,0 31,3 8,9

15,8 12,2

Споживання

10,0 5,0

14,4

Сукупний внутрішній попит

9,1 13,0 3,0

9,5 39,0

Зовнішній попит

24,0 10,7

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 4


$32 672

Зовнішня торгівля, млн. дол. США

$28 996

35 000

$16 977

$15 775

$16 265

$13 956

15 000

$14 573

20 000

$17 957

25 000

$23 020

$23 067

30 000

$3 676

10 000

$47

$980

$490

$617

5 000

0 2000

2001

Експорт товарів та послуг

2002

Імпорт товарів та послуг

Підприємства базових галузей використовують світовий попит на предмети традиційного українського експорту, який істотно виріс, та надзвичайно сприяють економічній стабільності, виступаючи в ролі рушія економічного зростання та приносячи у вітчизняну економіку доходи від розширення експортних операцій. Проте, зовнішня торгівля України показує, що вітчизняна економіка зберігає сильну залежність від імпорту енергетичних продуктів з країн СНД і високотехнологічних споживчих товарів та засобів виробництва з розвинених держав ЄС. Україна спроможна конкурувати на ринку ЄС традиційною сировинною продукцією з низькою доданою вартістю (метали, енергія, хімікати). Таке саме важливе значення як збільшення експорту, мало для України і зростання внутрішнього попиту, яке стало рушійною силою зростання промислового виробництва починаючи з 2001 року. Серед галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, слід особливо відзначити харчову промисловість і машинобудування, частка яких в загальному обсязі промислового виробництва в Україні перевищує 30%. В 2004 році обсяги виробництва харчової та машинобудівної промисловості перевищували рівень 2001 року на 46% і 93% відповідно. Українська харчова промисловість фактично зайняла ринок, на якому раніше домінували імпортні продукти (94% загальної пропозиції харчових продуктів у країні).

Сторінка 5

2003

2004 Сальдо

Протягом останніх років Україна демонструє позитивну динаміку освоєння інвестицій в основний капітал. За останні три роки зазначений показник зріс у 1,8 рази. Цьому сприяло зниження внутрішніх (середньорічних) відсоткових ставок з 43,8% у 1998 році до 15,5% у 2004 році. Разом з тим, серед інвестиційних вкладень в осн��вний капітал власні кошти підприємств складають 62%. При цьому, для випереджаючого розвитку (за оцінками Міністерства промислової політики України) промисловим підприємствам потрібно залучити ще 12-15 млрд. гривень (2,26-2,83 млрд. доларів США) інвестицій. Між тим, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на початок 2005 року дорівнював 8,4 млрд. доларів, тоді як Польща перевищила цей рівень ще у 1995 році. Найбільший обсяг інвестицій в економіку України надійшов із США (22%), Кіпру (20%) та Великобританії (17%). Значна частка інвестицій з Кіпру свідчить, серед іншого, про активізацію повернення капіталів, вивезених українськими громадянами в період економічної та соціальної нестабільності на початку 1990-х років. Кошти іноземних інвесторів, вкладені в українську економіку, залишаються на рівні 2,4% від ВВП і складають 177 дол. США на душу населення. Прямі іноземні інвестиції на душу населення по деяких країнах Центральної та Східної Європи становили (на кінець 2002 року): Чеська республіка – 3000 дол. США, Естонія - 2600, Угорщина – 2400, Словенія – 2000, Польща – 1200. Україна -177.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Темпи зростання окремих галузей промисловості, %

35,8

40%

35%

28

30%

12

14,3

14,4

16,8

15

13,6

15

9

10%

4

5%

8

15%

12,4

20%

20

22

25%

0% Харчова

Обробна

2003

Хімічна

Металургія

2004

Україна має великі можливості для розвитку аграрного сектора: на нашу державу припадає майже третина запасів чорнозему та 27% орної землі в Європі, третина населення проживає в сільській місцевості. Аграрний сектор став лідером у проведенні реформ: докорінно перебудовано земельні і майнові відносини в напрямі утвердження інституту приватної власності на землю та майно, впроваджено ринкові механізми в системі забезпечення села матеріально-технічними ресурсами, створено систему залучення кредитних ресурсів комерційних банків для фінансування сільськогосподарських робіт, формується інфраструктура та удосконалюються засоби регулювання аграрного ринку. За 2000-2004 роки валова продукція сільського господарства зросла на 30%, Україна вийшла на передові позиції в світі як експортер зерна.

Машинобудування

2005 (прогноз)

За попередніми підсумками 2004 року, третина сільськогосподарських підприємств закінчила рік зі збитками, а кредиторська заборгованість на початок 2005 року становила майже 12 млрд. гривень. Зношеність машинно-тракторного парку в сільському господарстві складає 90%. Брак власних ресурсів та інвестицій призвів до скорочення обсягів придбання майже всіх основних матеріальних ресурсів, що негативно вплинуло на дотримання технологій виробництва, а також обумовив надмірну експлуатацію природної родючості землі та живої праці. Тому продуктивність в аграрному секторі нижча за відповідні показники наших сусідів і тепер конкурентів: Польщі, Словаччини, Угорщини та інших країн Центральної Європи в 1,5-2 рази, а проти розвинутих країн Західної Європи, США і Канади – в 3-4 рази.

Водночас у розвитку агропромислового комплексу залишається низка дуже складних проблем, які не тільки залишилися від старої адміністративної системи, а й стали результатом окремих помилок у його реформуванні та недостатньої послідовності. Однією із таких проблем є деформація структури виробництва: майже дві третини сільськогосподарської продукції виробляється в домашніх господарствах населення, які на даному етапі є консервативними до науково-технічного прогресу і сучасної організації агробізнесу.

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 6


Темпи зростання доданої вартості за видами економічної діяльності, %

28,2

35% 30%

7,5

7,3

7,4

12,5 9,1

10

11,1

10.3

10%

9,7

15%

10.5

13,2

20%

18,4

17,8

19,5

21,5

25%

2

5% 0% Промисловість

Транспорт

Оптовороздрібна торгівля

-5%

Сільське господарство

Будівництво

Інші види економічної діяльності

-11

-10% -15% 2003

2004

Порівняння базових макроекономічних індикаторів економічного розвитку України з державами-членами ЄС свідчить про те, що українська економіка задовольняє більшості з Маастрихтських критеріїв1. Досягнуто успіху на шляху зменшення дефіциту бюджету до рівня, що з 1998 року не перевищує 3% від ВВП.

2005 (прогноз)

Завдяки зваженій політиці зовнішніх запозичень, разом із жорсткішими обмеженнями фінансування, державний та гарантований державою борг України становить близько 25% від ВВП, що вдвічі менше, ніж прийнято для максимального значення у валютному союзі ЄС. Посилений контроль над державними видатками, разом із стабільністю національної валюти, дозволив зменшити рівень інфляції.

Динаміка макроекономічних індикаторів за 2000-2005 роки (%) 2000

2001

2002

2003

2004

Січеньтравень 2005

Темпи росту реального ВВП

5.9

9.2

5.2

9.6

12.1

4.7

Приріст продукції промисловості

13.2

14.2

7.0

15.8

12.5

6.2

Приріст сільськогосподарського виробництва

9.8

10.2

1.2

-11.0

19.1

4.8

Темпи росту інвестицій в основний капітал

14.4

20.8

8.8

31.3

28.0

4.5*

Реальні наявні доходи населення

4.1

10.0

18.0

9.1

16.5

24.8**

Експорт товарів та послуг (торг. баланс)

18.8

9.7

11.1

24.1

39.0

16.8*

Баланс Зведеного бюджету (% до ВВП)

0.6

-0.3

0.7

-0.2

-3.4

2.8

Державний борг (% до ВВП)

45.2

36.6

33.6

29.7

24.8

18.5***

Рівень інфляції, грудень до грудня

25.8

6.1

-0.6

8.2

12.3

5.7****

Рівень безробіття

11.7

11.1

10.1

9.1

8.6

-

Показники

* - січень-березень | ** - січень-квітень | *** - січень – квітень до прогнозного ВВП | **** - до грудня 2004 р

Джерело: Держкомстат

1 - Маастрихтські критерії ЄС передбачають: дефіцит держбюджету – до 3% від ВВП, державний борг – до 60% від ВВП

Сторінка 7

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Аналіз забезпечення української економіки основними факторами виробництва порівняно з шістьма найбільш розвиненими економіками у світі (США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Канада) засвідчує досить високий рейтинг України. Україна посідає третє місце за сільськогосподарськими угіддями, четверте – за трудовими ресурсами, третє – за науковим потенціалом. Водночас, Україна, як і багато інших країн СНД, іде далеко позаду розвинених країн за ефективністю використання ресурсів. Навіть при збереженні річного зростання ВВП на середньому рівні 10% Україні знадобиться більше 10 років, щоб досягнути теперішнього середнього рівня європейських держав. Валовий національний дохід на одну особу за даними Світового Банку з урахуванням паритету купівельної спроможності становив в 2004 році лише 22% відповідного показника в середньому по розширеному ЄС. Серйозні системні помилки в ході реалізації національної політики приватизації призвели до того, що значна частка національного багатства зосереджена в руках обмеженого числа власників – специфічних об’єднань олігархічного капіталу та держави з ознаками взаємного проникнення. Це проявляється у використанні бізнесовими групами неформальних зв’язків з державними органами для захисту й лобіювання власних інтересів, впливу на процеси прийняття рішень і визначення «правил гри» на власну користь за рахунок інтересів суспільства. З точки зору людського розвитку ця ситуація призвела до того, що вигоди від економічного відновлення набуває обмежене коло зацікавлених сторін. У результаті повномасштабної приватизації частка приватних підприємств у випуску промислової продукції досягла, за оцінками, 80%. Сектор малих і середніх підприємств збільшив свою частку в зайнятості з 13% загальної чисельності робочої сили (1997) до 21% (2004). Серйозні перешкоди розвитку приватного сектору в Україні створює існуюча система ведення бізнесу, зокрема: складні процедури виходу на ринок та закриття підприємства (мінімальна вимога до стартового

капіталу в середньому майже в чотири рази перевищує аналогічний показник у країнах Центральної та Східної Європи), часті зміни законодавств, вибіркове застосування норм законодавства до певних підприємств, надмірне державне втручання в господарську діяльність приватного сектору, корупція. Домінуючі фінансово-промислові групи та великі підприємства зацікавлені в збереженні існуючого стану справ, за якого вони займають привілейовані позиції на вітчизняному ринку. Це підвищує важливість і життєву необхідність радикального переосмислення поглядів на роль держави з метою побудови ринкової економіки, яка передбачає партнерські взаємини між державою та приватним сектором. Україна у 2004 році за глобальним індексом зростання конкурентоспроможності опинилася на 86-у місці з 104 країн. За індексом ділової конкурентоспроможності Україна посідає 69 місце з 104 країн та 65-е з 93 країн. Рівень конкурентоспроможності України у світі продовжує падати через високий рівень корумпованості українських чиновників. Один із найпотужніших резервів для підвищення ефективності, отже й конкурентоспроможності української економіки полягає у підвищенні продуктивності праці, яка зараз є вкрай низькою. Рівень валового національного доходу на одну особу з урахуванням паритету купівельної спроможності в Україні в 2004 році становив 5430 дол. США, тоді як в Росії – 8950, Польщі – 11210, Естонії – 12680, Угорщині – 13840. Проте, по темпах зростання продуктивності праці Україна випереджає вищезазначені країни: Україна – 113%, Росія – 111%, Польща – 107%, Естонія – 109%, Угорщина – 106% (2004 до 2002 року). Економічне зростання останніх років певним чином вплин��ло на підвищення добробуту та зменшення бідності. Базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії і який застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні, є затверджений розмір прожиткового мінімуму.

Динаміка розмірів прожиткового мінімуму та заробітної плати 2000

2001

2002

2003

2004

2005

Прожитковий мінімум для працездатної особи, грн.

287.63

331.05

365

365

386.73

453

у % до попереднього року

х

115.3

109.9

100.0

105.9

116.8

Номінальна середньомісячна заробітна плата, грн.

230.13

311.08

376.38

462.27

589.62

764.29*

у % до попереднього року

129.6

135.2

121.0

122.8

127.5

119.3**

Реальна заробітна плата, у % до попереднього року

99.1

119.3

118.2

115.2

123.8

114.4**

* - за січень-травень 2005 року | ** - до січня 2005 року У цілому по Україні показник співвідношення заробітної плати і прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2004 році становив 152,46% ( в 2000 році - 80%). Темпи зростання реальної заробітної плати перевищують як темпи зростання ВВП, так і темпи інфляції. Наявні доходи населення в 2004 році порівняно з 1999 роком зросли на 72%. За 2001- 2004 роки заощадження збільшилися майже втричі. Оцінка рівня безробіття, визначеного за методологією Міжнародної Організації Праці, постійно знижувалася і зменшилася від 12% економічно активного населення в 1999 році до 8,6% у 2004 році. У цих даних не повністю враховано приховане безробіття у формі вимушеної праці в режимі неповного робочого дня або примусових “адміністративних відпусток”. Не вважає себе працевлаштованою більшість працездатного населення, що працює в особистих селянських господарствах.

УКРАЇНА

Джерело: Держкомстат

Приблизно 3 млн. осіб, або більше третини сільських жителів працездатного віку, є незайнятими, тобто не працюють як наймані особи. Середньодушові сукупні витрати майже 85% сільського населення не досягають прожиткового мінімуму. Багато місцевих сільських бюджетів не могли забезпечити виконання завдання компенсувати зменшення обсягу соціальної допомоги, яку раніше надавали великі (колективні) господарства. Середній рівень заробітної плати осіб, зайнятих у сільському господарстві, в 2004 ріці не перевищував 50% середньої заробітної плати по економіці. Велика кількість сільських жителів у найбільш активному віці в пошуках роботи вимушена виїжджати з сіл, в тому числі за кордон (за окремими оцінками – 1,0-1,5 млн. осіб).

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 8


Мають тенденцію до зростання соціально орієнтовані статті фінансування з бюджету, але якість соціальних послуг залишається низькою через зростання витрат на утримання соціальної інфраструктури. Соціальна складова національної стратегії розвитку зосереджена на зменшенні крайньої бідності шляхом збільшення обсягів соціальних платежів найуразливішим групам населення, проте фактично соціальну допомогу отримують і ті соціальні групи, що її не потребують. Так, 33 відсотки найбідніших домогосподарств в ІV кварталі 2004 року отримали 35% загального обсягу соціальної допомоги, в середньому по 31,4 грн. на кожне господарство, а 35% найзаможніших домогосподарств отримали 39% загального обсягу соціальної допомоги, в середньому по 33,6 грн. на кожне господарство. Враховуючи низьке фінансування, державні установи не можуть підтримувати надання якісних соціальних послуг на прийнятному рівні. Вирішення проблеми можливе шляхом збільшення частки приватних підприємств у соціальній сфері. Зусилля держави, що

мають доповнити соціальні послуги, які надаються приватним сектором, мають бути зосереджені на наданні необхідного мінімуму послуг найбіднішим домогосподарствам і громадянам. Досягнення критичної маси протиріч, відсутність загального бачення стратегії розвитку та узгоджених дій держави і громадян призвели до дестабілізації політичного середовища та спонукали маси населення активно чи пасивно опиратися державній політиці, яку представляла “стара” влада, що було продемонстровано в ході помаранчевої революції наприкінці 2004 року. Народ України відчув необхідність радикальних змін в економічній та соціальній політиці, розуміючи, що економічні досягнення повинні мати відчутний соціальний ефект. Розв’язання накопичених проблем стає порядком денним для нового президента і його команди.

2005 – шлях назустріч людям Помаранчева революція відкрила нові можливості для впровадження послідовних реформ. З початку своєї діяльності, переосмислюючи національну стратегію розвитку, новий Уряд взяв курс на соціально орієнтоване інтенсивне економічне зростання шляхом реалізації економічного потенціалу та спрямовування його на досягнення європейських стандартів якості життя. Новий Уряд отримав у спадщину глибоко корумповані економічні відносини. В перші місяці роботи було переглянуто Державний бюджет на 2005 рік в напрямі підвищення соціальних витрат в 1,6 рази порівняно з 2004 роком, скасовано пільги, преференції та гарантії окремим підприємствам, територіям і галузям, задіяно програму “Контрабанді – СТОП”, підготовлено та ухвалено Закон про зниження мита на імпортовані товари, здійснено заходи щодо збереження й зміцнення державного сектора економіки (введено в дію норму обов’язкового відрахування до бюджету 50% прибутку державних підприємств у вигляді дивідендів), боротьби з корупцією, перегляду прав власності виключно в межах закону та за рішеннями суду в разі встановлених порушень закону в процесі приватизації, подано законотворчі ініціативи щодо спрощення регуляторних правил ведення бізнесу, оптимізації дозвільної системи та податкового адміністрування тощо. Такі рішучі дії дозволили вже за декілька місяців отримати певні результати.

Соціальна сфера У 2005 році збережено позитивну динаміку підвищення рівня доходів населення: за січень-червень 2005 року номінальні доходи населення збільшилися на 44%. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання споживчих товарів та послуг, збільшились на 44,6%, а реальні наявні доходи, визначені з урахуванням цінового фактору, на 26,8%. Розмір номінальної середньої заробітної плати одного штатного працівника у червні 2005 року склав 823,10 грн., що на 36,9% більше порівняно з аналогічним періодом 2004 року. Реальна заробітна плата у червні 2005 року у першому півріччі порівняно з минулим роком зросла на 17%. У цілому по Україні станом на липень 2005 року показник співвідношення між заробітною платою і прожитковим мінімумом для працездатних осіб становив 184,9% (у липні 2004 р. – 157,2%). Водночас у січні–червні 2005 року співвідношення частки заробітної плати (55,7%) та частки соціальної допомоги (35%) в структурі наявних доходів населення зменшилось до рівня 1,59 проти 2,40 у відповідному періоді 2004 року. Характерною ознакою стійкого зростання доходів населення стало збільшення на кінець липня 2005 року депозитів фізичних осіб в комерційних банках - на 39,2%. Зростає довіра населення до національної грошової одиниці: випереджаючими темпами зростали депозити у національній валюті - на 52,8% (в іноземній – на 23,7%).

Сторінка 9

Одним із важливих Урядових рішень є прийняття постанови Кабінету Міністрів від 30.05.05 № 409 “Про виплату у 2005 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року”. Суттєво збільшився рівень працевлаштування незайнятих громадян у першому півріччі 2005 року – до 29,4% порівняно з 26,4% у відповідному періоді минулого року. За підтримки служби зайнятості організували власну справу 28,4 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для розпочинання підприємницької діяльності. У 2005 році суттєво зросли виплати дітям-інвалідам – в 4,5 рази, дітям-сиротам – в 5,2 рази. Розмір допомоги при народженні дитини збільшено (починаючи з 1 квітня 2005 р.) порівняно з відповідним періодом минулого року в 11,7 рази (з 725 грн. до 8497,6 гривень). Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, виходячи з фінансових можливостей, але не нижче 23% від встановленого Законом прожиткового мінімуму для працездатної особи. Порівняно з відповідним періодом минулого року розмір цієї допомоги збільшився у 1,24 рази.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Реальні наявні доходи населення (кумулятивно, зміна індексу до відповідного періоду попереднього року, %) 30,0%

26,6

25,0% 20,0%

24,8

26,2

21,6 17,8

15,0% 10,0%

25,1

12,1

5,5

7,0

5,0%

10,6

10,7

9,3

8,6

I-III

I-IV

11,4

13,1

9,2

9,1

I-V

I-VI

14,5 11,9

11,7

7,6

8,1

8,2

I-VII

I-VIII

I-IX

13,5

9,0

14,8

7,8

16,5

9,1

0,0% I

I-II

- 2003

Водночас, незважаючи на позитивні зрушення, неможливо не зупинитися на складній демографічній ситуації, яка склалася в Україні і характеризується процесами депопуляції та старіння населення, що справляє негативний вплив на фінансову стабільність пенсійної системи. Рівень старіння населення України (частка осіб віком 60 років і старше) – один із найвищих у Європі. Вже тривалий час він утримується на позначці у 21%, що за міжнародною шкалою оцінюється як надзвичайно старе населення. Зважаючи на це, до кінця року необхідно забезпечити розробку і прийняття нормативно-правових актів та створення всіх інституціональних компонентів для впровадження та забезпечення функціонування Накопичувального пенсійного фонду. Протягом 2005 року відбувалось планомірне підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (освіти, охорони здоров`я, культури, науки тощо): з 1 квітня 2005 р. – на 10,7%; з 1 липня – на 6,9%. У цілому рівень посадових окладів працівників окремих галузей бюджетної сфери за період січень-червень 2005 р. підвищився на 22,3%. Продовжує залишатися напруженою ситуація в окремих галузях економіки та окремих регіонах. Значна частина конфліктів виникає через порушення роботодавцями законодавства про працю, невиконання ними зобов’язань колективних договорів, угод, насамперед щодо своєчасної виплати поточної заробітної плати та погашення заборгованості з неї, недотримання гарантії мінімальної заробітної плати, а також через низький рівень зарплати в цілому ряді видів економічної діяльності тощо. Проблемними питаннями залишаються: • збільшення станом на 1 червня 2005 р. порівняно з початком року боргу підприємств, установ, організацій зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду, включаючи пеню і фінансові санкції, на 118,3 млн. гривень; • зростання заборгованості із заробітної плати на 15,9% за 6 місяців 2005 року; • недостатнє фінансування будинків-інтернатів, територіальних соціальних центрів, що негативно впливає на їх матеріальнотехнічний стан та зменшує чисельність працівників у соціальній сфері;

УКРАЇНА

- 2004

I-X

I-XI

I-XII

- 2005

забезпечення гідного існування бездомним громадянам, особливо дітям, та особам, звільненим з місць позбавлення волі;

обмеженість бюджетних асигнувань у житлове будівництво;

відсутність фінансово-кредитних механізмів залучення коштів населення та довгострокових банківських кредитів, а також стимулів вкладання інвестицій у житлове будівництво;

низький рівень платоспроможності населення, який не дозволяє вирішувати власні житлові проблеми шляхом будівництва або купівлі житла на вторинному ринку.

Макроекономічні процеси і тенденції Макроекономічна ситуація першої половини 2005 року характеризувалась поліпшенням стану фінансів на макрорівні - реальні доходи Зведеного бюджету за січень-червень 2005 року перевищили відповідний показник минулого року на 33,4%, а Державного бюджету - на 40,0%; профіцит Зведеного бюджету склав 1723,9 млн.грн. проти 600,7 млн. грн., торік, профіцит Державного бюджету – 1089,9 млн.грн. (торік – 171,2 млн. грн.). У І півріччі 2005 року спостерігалось щомісячне зростання реального ВВП порівняно з відповідним періодом попереднього року, яке за січень–червень дорівнювало 4%. Позитивну динаміку цього року було забезпечено за рахунок наступних чинників: • збільшення валової доданої вартості у сільському господарстві (7,7%), транспорті (7%), обробній промисловості (5,1%); • розширення споживчого попиту внаслідок зростання доходів населення, що сприяло утриманню стабільно високих темпів росту у тих галузях, які спрямовують свою діяльність на забезпечення потреб внутрішнього ринку: харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (14% проти січня-червня 2004 року), освіта (5,4%), охорона здоров’я та соціальна допомога (4,9%), інші види економічної діяльності (7,5%);

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 10


• динамічного зростання обороту роздрібної торгівлі (на 19,8% за січень-червень 2005р.); • збільшення зовнішньоторговельного обороту товарів за січеньчервень 2005 року на 16,9% порівняно з відповідними періодом 2004 року (обсяги експорту товарів зросли на 9,2%, імпорту товарів – на 26,0%, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 381,3 млн. дол. США);

• активізації кредитування реального сектору економіки: вимоги за кредитами, наданими банками в економіку за січень-червень, збільшились на 22,7%, при цьому зберігалась тенденція до випереджаючого зростання довгострокових кредитів, частка яких у загальному обсязі підвищилась до 56%. Цьому, зокрема, сприяло зниження рівня процентних ставок за банківськими кредитами до 13,3% річних (середньозважена процентна ставка у річному обчисленні).

Валова додана вартість за окремими видами економічної діяльності зміна індексу до відповідного періоду попереднього року, %

30,3

Січень-червень 2005 29,8

Січень-червень 2004 30

20

19,7

25

8,6

4,0

2,8

6,3

7,7

5,4

5

5,1

10

7,0

9,0

15

-7,7

-2,8

-2,7

-5

-1,0

0

-10 Транспорт Обробна Сільське промисловість господарство, мисливство та лісове господарство

Освіта

Зростання внутрішнього та зовнішнього попиту позначилось на покращенні фінансового стану підприємств: фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування за січень-травень 2005р. перевищив на 40% обсяги січня-травня 2004 року, причому прибутково працювало 64% від загальної кількості підприємств. Однак, уповільнення темпів зростання експортних поставок та інвестицій в основний капітал порівняно з минулим роком, позначилось на експортоорієнтованих та капіталоємних галузях. Приріст обсягів виробництва у машинобудуванні за шість місяців становив 9,1%, що більш ніж утричі менше ніж торік, у металургії та обробленні металу спостерігалось скорочення обсягів продукції на 1,8%. У січні-червні відбулось зменшення валової доданої вартості у будівництві на 7,7% проти зростання на 30,3% у відповідному періоді 2004 року. Серед стримуючих чинників економічного зростання 2005 року, які спрацювали у короткостроковому періоді, були різка ревальваційна зміна динаміки курсу гривні відносно долара та зниження ряду тарифів на імпорт, що вплинуло на збільшення обсягів імпорту, спричиняючи погіршення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі. Окрім того, до цього додалися негативні тенденції зниження цін на світових ринках на основні товари українського експорту.

Сторінка 11

Виробництво Добувна та промисловість розподілення електроенергії

Оптова та роздрібна торгівля

Будівництво

До кінця року прогнозується розширення внутрішнього попиту, яке забезпечуватиметься, насамперед, зростанням доходів населення внаслідок продовження активної соціальної політики (зокрема, підвищення рівня мінімальної заробітної плати). З метою досягнення цільового орієнтира зростання економіки (прогнозного зростання реального ВВП - 5%-6%) планується проведення політики, яка сприятиме розблокуванню та активізації приватизаційних процесів, зростанню кредитної активності банківської системи та збільшенню іноземних інвестицій. У січні-липні 2005 року загальмувалося зростання цін виробників, які за сім місяців 2005 року зросли на 6,6% (проти 14,5% за січень-липень 2004 р.), а також, починаючи з квітня уповільнились щомісячні темпи росту споживчих цін. У січні-липні 2005 року індекс споживчих цін становив 106,7%, що дещо вище за минулорічний рівень (104,4%). Високу динаміку цін на початку року визначало подорожчання продовольчих товарів (на 8,4%), в основному за рахунок зростання цін на м’ясопродукти (16,1%) та цукор (64,1%). Ціни на непродовольчі товари та послуги зросли 2,2% та 5,2% відповідно.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Індекс споживчих цін (у % до попереднього місяця) 103%

102%

101%

100% I -99%

II

III

IV

V

VI - 2004

Серед основних чинників стабілізації споживчих цін протягом останніх місяців можна відзначити: • ревальвацію курсу гривні відносно долара США з початку року на 4,8%; • відміну з 1 квітня 50-відсоткового обов’язкового продажу валютної виручки експортерами; • суттєву депозитну активність населення (депозити фізичних осіб у січні-липні 2005 р. зросли на 39,2%, у тому числі в національній валюті – на 52,8%, а в іноземній валюті – на 23,7%); застосування комплексу заходів щодо недопущення зростання • цін, включаючи підписання угод з виробниками та адміністративне встановлення граничних цін; • очікування високого врожаю зернових в 2005 році (близько 40 млн. тонн), що сприятиме відтворювальним процесам у тваринництві та гальмуванню зростання цін на більшість продовольчих товарів. У ІІ півріччі 2005 року Уряд разом з НБУ планує проводити антиінфляційну політику шляхом проведення товарних та фінансових інтервенцій з метою нівелювання секторальних цінових шоків, прийняття змін до Митного кодексу України в частині зниження імпортного мита на продукти харчування, диверсифікації поставок нафти та газу з метою протистояння монополії Росії на поставку енергоносіїв, уникнення різких коливань середньомісячних виплат з бюджету, а також посилення координації дій Кабінету Міністрів України та НБУ. Передбачається, що застосування антиінфляційних заходів дозволить утримати індекс інфляції у 2005 році на рівні 112,6% (грудень до грудня).

УКРАЇНА

VII

VIII

IX

X

XI

XII

- 2005

В процесі економічного розвитку Україна поступово і впевнено просувається на шляху вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Підписано 30 двосторонніх протоколів з доступу до ринків товарів та послуг, погоджено понад 95% консолідованих тарифних пропозицій України. Основним досягненням переговорного процесу у багатосторонніх переговорах щодо вступу України до СОТ є прийняття країнамичленами СОТ проекту звіту Робочої групи як базового документу для подальшої роботи з метою його остаточного формування та прийняття. Незважаючи на те, що на сьогоднішній день залишаються неврегульованими деякі питання у переговорах з окремим країнами, всі країни без винятку заявили про готовність розв’язувати ці питання паралельно із підготовкою Звіту Робочої Групи та Протоколу про вступ України до СОТ, які є підсумком діяльності Робочої групи. Значним здобутком у відносинах з ЄС стало ухвалення Європейським Парламентом Резолюції щодо України, яка закликає Раду ЄС та Європейську Комісію посилити відносини з Україною шляхом вирішення низки проблемних питань двосторонніх відносин та визначення інших форм інтеграції з Україною поза рамками Європейської політики сусідства, які б передбачали чітку європейську перспективу з можливим набуттям членства в ЄС. Також започатковано перегляд спільного з ЄС дослідження економічних передумов укладення угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, результати якого стануть основою для відповідних переговорів з Європейською Комісією. Таким чином, Україна взяла курс на розбудову соціальної ринкової економіки, яка може й повинна служити економічною основою взаємної згоди та спільної мотивації всіх українських громадян до забезпечення процвітання в незалежній Україні.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 12


Ціль 1. Подолання бідності Вихід української економіки на траєкторію сталого зростання створює необхідні матеріальні передумови для забезпечення відчутних змін у задоволенні життєвих потреб населення, передусім зменшення економічної нерівності та бідності, забезпечення рівного доступу всіх верств населення до якісних соціальних послуг. Від початку періоду економічного зростання в Україні спостерігаються позитивні тенденції у формуванні доходів населення: зросла заробітна плата, збільшилася її частка у сукупних доходах населення1, почала зростати значимість пенсійних виплат у бюджетах пенсіонерів. Проте, загальний рівень доходів населення залишається низьким навіть за стандартами країн з перехідною економікою. Крім того, оцінка добробуту населення за середніми показниками приховує зростання відриву заможних верств від решти населення. Низький рівень життя населення України є, за визначенням ряду провідних міжнародних експертів, тією невиправдано великою соціальною ціною, яку населення платить за економічні трансформації.

Сторінка 13

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


І. Основні завдання та індикатори Завдання 1: Зменшити до 2015 року вдвічі частку населення, вартість

добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності (порівняно з 2001 роком) 2

Показник 1.1: Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності, %

Завдання 2: Зменьшити на третину частку бідного населення (за національною межею бідності)3

Показник 2.1: Частка бідного населення (за національною межею бідності),%

12,0 12,0%

29 29,0%

10,0 10,0%

27 27,0%

9,0 9,0%

25 25,0%

8,0 8,0%

23 23,0%

7,0 7,0%

21 21,0%

6,0 6,0%

19 19,0%

5,0 5,0%

17 17,0%

%

11,0 11,0%

4,0 4,0%

2001 11,0

2004

2007

9,8

8,6

2011

2015

7,1

15 15,0%

5,5

2001

2004

2007

2011

2015

27,2

25,0

22,6

21,5

18,4

II. Прогрес у досягненні Цілі 1 Питома вага населення в Україні, яке кваліфікується як бідне за міжнародним критерієм вартості споживання для країн Центральної та Східної Європи і СНД (нижче 4,30 дол. США за паритетом купівельної спроможності), істотно знизилась і становила в 2004 році 3,2%. Тобто вже у 2003 році було досягнуто мету, визначену Україною на 2015 рік (5,5%), що обумовлює необхідність коригування завдання 1 на подальший період.

Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за ПКС, %

Частка бідного населення (за національною межею бідності), % 27,4% 27,2%

12,0% 10,0% 8,0% 6,0% 4,0% 2,0% 0,0%

27,0% 26,8% 26,6% 26,4% 2001

2003

2004

11,0%

3,7%

3,2%

26,2%

2001

2003

2004

27,2%

26,6%

27,3%

1

- Найбільший зиск від економічного зростання отримали 20% населення з найвищими доходами – в середньому їх надходження збільшились на 24%, тоді як доходи решти зросли на 16-17%. 2 - Рівень бідності відповідно до межі, визначеної для країн Центральної та Східної Європи (гривневий еквівалент 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності). За оцінками Світового Банку за ПКС 1 дол. США у 2001 році дорівнював 0,99 грн., в 2004 році – 0,81 грн. 3 - У Стратегії подолання бідності визначено критерії належності різних верств населення до категорії бідних – 75% медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого.

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 14


Фактичний рівень реалізації завдання 1

Показник 1.1. Частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності, %

1999

2000

2001

2002

2003

2004

14.0

11.9

11.0

6.9

3.7

3.2

Для країн з розвиненою ринковою економікою критерієм бідності визначено вартість добового споживання в розрахунку на умовного дорослого нижче 14,76 доларів США за паритетом купівельної спроможності, що є своєрідним віддзеркаленням різниці між рівнями життя населення країн перехідної і розвиненої ринкової економіки. В Україні за даними 1999 року бідними за цим показником могло вважатися практично усе населення, тоді як в Норвегії – лише 4%, у Швеції – 6%, у Нідерландах – 7%, у Франції – 10%, у Німеччині – 7%. Однак, прогрес України у цьому напрямі не викликає сумнівів і, за даними 2003 року, визначений таким чином рівень бідності знизився до 81%. Основним чинником зростання добробуту не тільки працюючого населення, а і непрацездатних його верств є рівень оплати праці - без високої заробітної плати не може бути і високих соціальних трансфертів. За останні п’ять років розмір мінімальної заробітної плати збільшився у 4,2 рази (з 74 грн. у 2000 році до 310 грн. у липні 2005 року), що вплинуло на стабільно високі середньорічні темпи зростання рівня заробітної плати в усіх видах економічної діяльності. Найнижча оплата праці спостерігалася в сільському господарстві – 50% від середнього рівня по економіці, найвища – в фінансовій діяльності – 213%. У 2004 році продовжував зберігатись високий ступінь диференціації регіонів за рівнем оплати праці. Найвищий її рівень залишається у Києві – 967,43 грн. Співвідношення середнього рівня оплати у Донецькій (711,50 грн.) та Тернопільській (388,46 грн.) областях становило 1,8 рази.

Позитивні зміни спостерігаються у структурі доходів населення: невпинно зростає питома вага грошової складової, передусім заробітної плати, на відміну від негрошових доходів, частка яких впродовж 4-х років спостереження скоротилася більше, ніж удвічі. Особливо стрімко зменшилася питома вага надходжень від особистого підсобного господарства. Проте, заробітна плата, яка є основною складовою доходів населення, залишається надто низькою для виконання нею своїх основних функцій: в грудні 2004 року 0,9 млн. працівників (8,5%) отримали заробітну плату нижче або на рівні встановленої мінімальної заробітної плати (237 грн.), а 3,7 млн. (35,8%) – нижче або на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб (387 грн.). Незважаючи на відносні показники зростання добробуту українців, рівень їх доходів значно нижчий порівняно з найближчими європейськими сусідами. За даними Європейської Федерації Роботодавців (станом на 1 липня 2005 року) мінімальна місячна заробітна плата з урахуванням паритету купівельної спроможності національних валют у Польщі становить 463 дол. США, у Чехії – 490, у Туреччині – 576, ї у Словенії – 1001. В Україні вона становить 265 дол. США. На жаль, все ще не відіграють належної ролі так звані ринкові складові доходів – прибутки від підприємництва, від операцій з нерухомістю та цінними паперами. Це є наслідком, передусім, недосконалості системи корпоративних відносин, нерозвиненості фондового ринку і переважного продажу акцій поза його межами.

ВВП та заробітна плата (реальний приріст, %)

23,8

30%

15,2

20%

18,2

19,3

25%

9,6

5,9

10%

5,2

9,2

12,1

15%

5%

-0,9

0% -5%

2000

2001

2002 ВВП

Сторінка 15

2003

2004

Зарплата

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Фактичний рівень реалізації завдання 2

1999

2000

2001

2002

2003

2004

Частка бідного населення (за національною межею бідності),%

27.8

26.4

27.2

27.2

26.6

27.3

Межа бідності, грн.

126

156

175

192

220

271

х

23,8

12,2

9,7

14,6

23,2

29.2

28.7

32.3

34.3

36.7

35.0

Показник 2.1.

Темп зміни межі бідності, % до попереднього року Частка бідного населення в сільській місцевості, %

Аналіз динаміки показників бідності за останні роки свідчить про стабільну ситуацію, але досягти визначеного Україною на 2004 рік рівня показника 2.1. (тобто позначки у 25%) не вдалось. За даними обстеження умов життя домогосподарств у 2004 році спостерігається деяке підвищення рівня бідності. Проте, слід зазначити, що в 2004 р. межа бідності, визначена за відносним критерієм (75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат), досягла рівня 271 гривні в середньому на місяць і збільшилась, у порівнянні з 1999 роком в 2,2 рази, а проти попереднього року підвищення вартісного значення межі бідності було найбільшим за останні чотири роки (на 23,2%). Відносно визначеної межі у 2004 році рівень бідності зріс порівняно з 2003 роком на 0,7 відсотков��х пункти і становив 27,3%.

12% 12 10% 10 8%8 6%6

1999 2003

4%4 2%2 0%0

920-940

820-840

720-740

620-640

520-540

420-440

320-340

220-240

Hrivnas 120-140

less than 40

Найгострішими є проблеми бідності сімей з дітьми. Рівень бідності серед сімей з дітьми збільшується в залежності від зростання кількості дітей в сім’ї. Якщо рівень бідності сімей з однією дитиною за 2004 рік становить 26,5%, то з чотирма та більше – 85,5%. Тоді як в домогосподарствах без дітей рівень бідності становить лише 18%. Проблема безробіття є надзвичайно сильним чинником ризику бідності. В сім’ях де є безробітні, знижується рівень життя всієї родини. В домогосподарствах, де всі працюють, рівень бідності становить – 14,7%, тоді як в домогосподарствах, де є хоча б один безробітний, рівень бідності становить вже 30,7%.

Розподіл населення за рівнем середньодушових витрат

Hrivnas Частка бідного населення в сільській місцевості протягом 2000-2003 років невпинно зростала. Це є віддзеркаленням загальних недоліків аграрної політики в країні, значного розриву цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, високої частки пенсіонерів у сільській місцевості. Середньодушові сукупні витрати майже 85% сільського населення не досягають прожиткового мінімуму. В цілому, місцеві сільські бюджети не були в змозі відповідати завданням компенсації зменшення обсягу соціальної допомоги, яку раніше надавали великі (колективні) господарства. В 2004 році спостерігалась тенденція зменшення рівня бідності в селі, проте частка бідного сільського населення значно перевищує цей показник в містах (35% проти 23,5%).

УКРАЇНА

Характерною ознакою розподілу населення за рівнем доходів є те, що зниження масштабів найгострішої бідності і поява заможних прошарків, на жаль, не супроводжується формуванням більшменш численної групи населення із середніми доходами. В Україні формується нерівномірний розподіл населення за доходами: концентрація основної частини населення в групі з низькими доходами і все більший розрив між багатими та бідними.

Державна політика на шляху подолання бідності була зосереджена на забезпеченні подальшого наближення мінімальних державних гарантій по оплаті праці та захисту соціально вразливих верств населення до прожиткового мінімуму, удосконаленні форм підтримки незайнятих осіб, що дозволило досягти основної мети щодо стабілізації рівня життя і усунення найбільш гострих проявів бідності, зокрема її крайньої форми. В 2005 році підвищено розмір мінімальної заробітної плати з 1 квітня до 290 грн. (64 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб); з 1 липня 2005 року збільшено розмір мінімальної заробітної плати до 310 грн., а з 1 вересня – до 332 гривень. В травні 2005 року мінімальна заробітна плата становила 38% середнього її рівня по економіці в цілому (у країнах, що входять до Європейського Союзу, частка мінімальної заробітної плати у середньому становить 40-60%). В 2005 році окремою статтею в Державному бюджеті передбачено кошти в сумі понад 1,4 млрд. грн. для реалізації першого етапу впровадження Єдиної тарифної сітки з метою здійснення державного впливу на формування обґрунтованих міжпосадових та міжкваліфікаційних співвідношень. З 2004 року рівень мінімальної пенсії за віком встановлено на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 16


Зростання соціальної допомоги та інших трансфертів протягом 2001-2004 років (в 1,8 рази) випереджало за темпами збільшення загальних доходів, які зросли в 1,7 рази. В 2005 році суттєво зросли порівняно з попереднім роком виплати на дітей та малозабезпеченим верствам населення: допомога при народженні дитини зросла в 11,7 рази, дітям-інвалідам – в 4,5 рази, дітям-сиротам – в 5,2 рази. Відповідно до Методики комплексної оцінки бідності в Україні проводиться постійний моніторинг показників бідності, на основі якого здійснюється комплексна оцінка зміни ситуації з бідністю в країні. З 2001 року в Україні реалізується Стратегія подолання бідності, якою встановлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, що відповідає міжнародній практиці. Затверджено Комплексну програму забезпечення цієї Стратегії. Щорічно затверджується план спрямованих на подолання бідності заходів. Президент України Віктор Ющенко наголосив, що боротьба з бідністю - це головний пріоритет нової влади.

III. Проблеми Незважаючи на певний прогрес у подоланні бідності, що проявляється у підвищенні реальної оплати праці, пенсій, видатків на соціальні потреби, зниженні рівня безробіття, залишаються актуальними наступні проблемні питання: • низький рівень оплати праці, що є основним чинником бідності як працюючого населення, так і непрацездатних його верств, і відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили, провокує відплив найбільш ініціативних економічно активних громадян до інших країн; • поляризація розподілу доходів: концентрація основної частини населення в групі з низькими доходами та накопичення багатства в руках невеликої кількості привілейованих груп; • несприятливий інвестиційний клімат та обмежені можливості підприємництва та чесної конкуренції, що серйозно перешкоджають підвищенню добробуту ширших кіл населення та створенню нових робочих місць; • низький рівень доходів від власності (матеріальної, земельної, інтелектуальної), що є наслідком негараздів у корпоративних відносинах, відсутності належного захисту прав власників, нерозвиненості фондового ринку; • необґрунтована міжгалузева диференціація та значні міжрегіональні відмінності у рівнях заробітної плати, що неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей; • поглиблення бідності та занепад соціальної сфери в сільській місцевості; • високий рівень видатків на соціальне страхування (близько 42% заробітної плати), що провокує поширення практики її незареєстрованих виплат; • існування громіздкої, фінансово необґрунтованої та несправедливої системи пільг: частка пільговиків серед небідних становить 30%, а серед бідних – 23%; частіше використовують своє право на пільги небідні, більш освічені і більш поінформовані щодо своїх прав верстви населення; практично позбавлені більшості пільг сільські мешканці, оскільки вони просто не мають доступу до послуг, на які поширюється дія пільг;

Сторінка 17

• брак фінансування будинків-інтернатів, територіальних центрів, що негативно впливає на їх матеріально-технічний стан та зменшує чисельність працівників у соціальній сфері; • недостатня увага держави щодо забезпечення гідного існування бездомних громадян, особливо дітей та осіб, що звільнені з місць позбавлення волі; • обмеженість бюджетних асигнувань у житлове будівництво.

IV. Шляхи вирішення проблем Процес економічних трансформацій в Україні та необхідність забезпечення економічного зростання вимагає переосмислення обраної стратегії розвитку саме в контексті принципової корекції політики доходів – перенесення акцентів із підтримки соціально вразливих верств населення на стимулювання ефективної економічної діяльності працездатних громадян. Державна політика, спрямована на подолання бідності, має забезпечити перехід від використання дешевої праці до створення економіко-правових умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів. Задля цього передбачається здійснити комплекс цілеспрямованих заходів. В напрямі реформування оплати праці: • забезпечити подальше поетапне наближення мінімальних державних гарантій до прожиткового мінімуму; • удосконалити законодавство щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної заробітної плати та законодавчо забезпечити запровадження мінімальної погодинної заробітної плати як державного соціального стандарту; • підвищити оплату праці працівникам бюджетної сфери та усунути диспропорції у міжпосадових та міжгалузевих співвідношеннях їх оплати на основі запровадження другого етапу Єдиної тарифної сітки; • зменшити навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу між роботодавцями і працівниками платежів та зборів і розширення бази оподаткування; • забезпечити захист прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася. В напрямі удосконалення соціального страхування та пенсійної реформи: • створити єдину систему збору та обліку страхових внесків і запровадити єдиний соціальний внесок до кінця 2006 року; • зменшити навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу структури страхових внесків до фондів соціального страхування між роботодавцями та працівниками з одночасним підвищенням розміру заробітної плати; • запровадити накопичувальну систему пенсійного страхування до 2007 року з метою захисту пенсійних виплат від впливу демографі��них факторів та поступового підвищення пенсійних виплат; • здійснити повне впровадження системи персоніфікованого обліку та створення автоматизованої системи моніторингу стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб та пенсійних активів;

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


• проводити гнучку податкову політику, спрямовану на стимулювання роботодавців та працюючих громадян добровільно здійснювати додаткові заощадження в системі недержавного пенсійного забезпечення; • забезпечити широке інформування населення про недержавне пенсійне забезпечення та хід розвитку системи недержавних пенсійних фондів. В напрямі формування нової системи соціального захисту: • для посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглиблення адресності державної соціальної допомоги впровадити прогресивну технологію обслуговування малозабезпечених громадян – надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг; • підвищити розмір гарантованого мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям, непрацездатним особам та інвалідам (у 2006 році – до 25% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб та до 50% від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб та інвалідів); • збільшити рівень фінансування програм щодо забезпечення інвалідів спецавтотранспортом, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації;

• удосконалити систему управління корпоративними правами держави; • впровадити прозорий механізм визначення частки прибутку, яка спрямовується до фонду сплати дивідендів акціонерних товариств; • створити правові і соціально-економічні механізми ефективної реалізації прав власності на землі сільськогосподарського призначення; • удосконалити орендні відносини в сільському господарстві шляхом застосування дієвих механізмів відповідальності за недотримання договірними сторонами умов орендних угод, підвищити рівень орендної плати за землю; • радикально спростити процедури започаткування підприємницької діяльності; • обмежити кількість видів діяльності, започаткування або здійснення якої потребує дозволів чи ліцензій; • забезпечити відкриті, конкурентні умови доступу до окремих сегментів ринку (видобуток корисних копалин, житлове будівництво, ремонт та будівництво доріг тощо); • скасувати податок на інвестиції, а також відрахування до різноманітних цільових фондів;

• запровадити нові форми соціальної допомоги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, зокрема розробити нормативно-правові основи функціонування закладів з соціальної адаптації зазначених категорій осіб;

• позбутися зайвої регламентації порядку поточної діяльності суб’єктів господарювання;

• сприяти поширенню волонтерського руху, особливо в справі створення умов для нормального існування і розвитку дітям з неблагополучних сімей та бездомним дітям.

• організувати громадський контроль та взаємодію громадських організацій з регуляторними органами.

В напрямі вирішення проблеми зайнятості населення: • сприяти розширенню сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць не менш як для 1 млн. громадян до 2009 року шляхом виконання Програми зайнятості населення ; • забезпечити реалізацію Загальнодержавної програми розвитку малих міст України для розв’язання проблем зайнятості населення на депресивних територіях, зокрема в малих багатофункціональних містах, шахтарських регіонах; • стимулювати створення додаткових робочих місць для селян шляхом розвитку в сільській місцевості альтернативних видів діяльності, зокрема, „зеленого” туризму, відродження народних промислів та ремесел через використання пільгових фінансовокредитних механізмів; • запроваджувати системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт для підвищення зайнятості населення; • удосконалити форми соціальної підтримки незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної праці. В напрямі підвищення доходів від власності та підприємництва: • запровадити міжнародні стандарти обліку прав власності на цінні папери і розрахунків за ними та стандартів корпоративного управління;

УКРАЇНА

• забезпечити створення та ведення комерційного реєстру;

В напрямі зменшення міжрегіональної диференціації доходів: • чітко розмежувати доходи і видатки між державним та місцевими бюджетами; • збільшити частку місцевих бюджетів у структурі витрат зведеного бюджету; • запровадити єдині методологічні засади розподілу субвенцій капітального характеру між територіями; • збільшити частку прямих соціальних витрат (заробітна плата, пенсії, допомога та інші соціальні виплати) у загальних витратах державного та місцевого бюджетів; • перейти до практики проведення розрахунку нормативів бюджетної забезпеченості на основі вартісних та якісних стандартів надання суспільних послуг; • розширити практику громадського обговорення місцевих бюджетів з метою наближення їх до потреб відповідної територіальної громади та звітів про витрачання коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду, інших фондів державного соціального страхування, затвердження показників результативності бюджетних програм кожного розпорядника коштів та запровадження практики публічного звітування про їх виконання та досягнення цілей.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 18


Ціль 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя Україна має традиційно високі показники освіти і значні досягнення у розвитку цієї галузі. Валовий показник охоплення навчанням в Україні наблизився до рівня найбільш розвинутих країн світу і становив 79% (для порівняння: в середньому по світу – 65%, по країнах, які розвиваються, – 61%, по високорозвинених країнах ОЕСР – 94%, по країнах Східної Європи та СНД – 77%). У 2004 році цей показник дорівнював 86%. Разом з тим, освіті не вдалося уникнути наслідків важкого економічного стану держави у 90-х роках, що відбилось на рівні фінансування освіти. Також за останні 4 роки відбулися відчутні зміни у рівні “насиченості” населення студентами та учнями. Так, порівняно з 2000р. кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів на кожні 10000 населення зменшилась на 12% (із 1372 до 1212 осіб), а студентів вищих навчальних закладів, навпаки, збільшилась в 1,4 рази (відповідно з 392 осіб до 545 осіб).

Сторінка 19

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


І. Основні завдання та індикатори Завдання 1: Підвищити рівень охоплення освітою

Показник 1.1: Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах, %

Показник 1.2: Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах, % 60 60%

70 70%

50 50%

60 60%

50 50%

2000 50,7

2001

2004

55,6

2007

57

60

2011 63

40 40%

2015 65

Показник 1.3: Чистий показник охоплення початковою освітою дітей у віці 6-9 років, %

2001

2004

2007

2011

2015

47,6

50,5

53

55

57

60

Показник 1.4: Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, %

102

100 100%

100 100% 98 98%

95 95%

96 96% 94 94%

2000

90 90% 2000 96,7

2001 99,2

2004

2007

99,3

99,5

2011 99,8

85 85%

2015 100

2001

2004

2007

2011

2015

90

92

95

97

99

Показник 1.5: Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років, % Показник 1.6: Чисельність випускників вищих навчальних закладів, тис. осіб

70 70% 65 65% 60 60% 55 55% 50 50%

2000

2001

2004

2007

2011

2015

53,4

57,5

60

63

65

67

Показник 1.7: Сукупний валовий показник осіб, що підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку, тис. осіб

Завдання 2. Підвищити якість освіти

Показник 2.1: Частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам європейської спільноти, %

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 20


II. Прогрес у досягненні Цілі 2

Загальна середня освіта

Після проведення порівняння прогнозних і фактичних показників досягнення Цілі 2 у 2004 році можна стверджувати, що за рядом показників виконання завдань даної цілі відбувається випереджальними темпами.

Показник 1.4. Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою у 2004 році дорівнював 92%, що відповідає запланованому значенню на цей рік. За даним показником Україна теж виконує зобов’язання.

Дошкільна освіта Так, показник 1.1. Чистий показник охоплення освітою дітей 3-4 років у дошкільних навчальних закладах у 2004 році склав 67,2%, що на 10,2 в.п.або майже у 1,2 рази більше за намічені. Таке значення показника є навіть вищим за 65%, що планувалось досягти у 2015 році. Таким чином, можна рекомендувати перегляд показника 1.1 для наступних років в сторону підвищення. Показник 1.2. Чистий показник охоплення освітою дітей 5 років у дошкільних навчальних закладах у 2004 році дорівнював 56,1%, він перевищив заплановані 53% на 3,1 в.п. Крім того, таке значення показника краще за те, що планувалось досягти у 2007 році. Показник 1.3. Чистий показник охоплення початковою освітою дітей у віці 6-9 років у 2004 році склав 99,3%. За даним показником Україна виконує зобов’язання. В Україні у 2004 році чисельність дітей у дошкільних закладах зросла на 19 тис., а показник охоплення дошкільним навчанням стано��ив 49% загальної кількості дітей дошкільного віку.

Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах відповідає реальній демографічній ситуації в Україні. Якщо кількість закладів середньої освіти залишилась практично на рівні минулих років та становить 22 тис. закладів, то чисельність школярів у них зменшилась майже на 5% і становить 5,5 млн. осіб. Протягом останніх років три основні показники (кількість шкіл, учнів та вчителів) постійно зменшувалися, однією з голових причин можна назвати і зміни у демографічній ситуації. Так, за останні 4 роки кількість загальноосвітніх навчальних закладів скоротилась на 488 одиниць (2%), учнів – на 1033 тис. (15%), учителів на 30,1 тис. (5%). При цьому стабільно розвиваються приватні заклади: порівняно з 2000/2001 навчальним роком їх кількість збільшилась на 55 одиниць (24%). У 2004 році 675 тис. підлітків отримали базову, а 519 тис. – повну загальну середню освіту, понад 71% випускників 9-х класів продовжують навчання у школах, майже 16% – у професійно-технічних навчальних закладах. Для початкової школи підготовлено 40 нових навчальних програм, а вивчення всіх предметів забезпечено навчальною літературою. Завдяки реалізації програми „Шкільний автобус” та іншим заходам у 2004 році була вирішена проблема підвезення до школи для 212 тис. сільських школярів, що проживають на відстані більше 3 км від навчального закладу.

Динаміка зміни показників Цілі 2 у 2001-2004 роках

65,2

2004

56,1

92

67,2 64,2

2003

54,5

91

90

50,5 55,6

0%

20%

40%

99,2

61,9

57,5

2001

99,3

60%

80%

99,2

100 %

120

�������� 1.5. ������ �������� ��������� ����� ������� ���� ����� 18-22 �����, % �������� 1.4. ������ �������� ��������� ����� ������ ��������� ��������� �������, % �������� 1.3. ������ �������� ��������� ���������� ������� ����� � ���� 6-9 �����, % �������� 1.2. ������ �������� ��������� ������� ����� 5 ����� � ���������� ���������� ��������, % �������� 1.1. ������ �������� ��������� ������� ����� 3-4 ����� � ���������� ���������� ��������, %

Сторінка 21

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Вища освіта

Післядипломна освіта

Показник 1.5. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років у 2004 році дорівнював 65,2%. Це також, більше ніж прогнозний рівень 2011 року (65%). Таким чином, можна рекомендувати перегляд цього показника для наступних періодів в бік підвищення.

Показник 1.7. Сукупний валовий показник осіб, що підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку у 2004 році дорівнював 9923 тис. осіб.

Показник 1.6. Чисельність випускників вищих навчальних закладів (тис. осіб) у 2004 році становила 576 тис. осіб, що на 11 тис. більше за показник попереднього року (565 тис. осіб). В Україні у системі вищої освіти кількість навчальних закладів всіх рівнів акредитації дещо зменшилась та становила 966 закладів. Зменшення пояснюється впорядкуванням мережі вищих навчальних закладів (ВНЗ) шляхом їх укрупнення та реалізації ступеневої освіти. Проте, чисельність студентів у них продовжує зростати та складає 2,6 млн. осіб. У 2004/2005 навчальному році вперше до вищого навчального закладу вступило 657 тис. студентів. На завершальний цикл навчання для здобуття більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня було зараховано 285 тис. студентів ВНЗ. Збільшувалась питома вага студентів, зарахованих до вищих навчальних закладів для навчання на платній основі. Так, у 2004/2005 навчальному році 61% тих, хто вступив до ВНЗ на початковий цикл навчання, самостійно за нього сплачували.

З кожним роком у вищих навчальних закладах збільшується кількість представників найменш захищених груп населення – інвалідів та сиріт. Так, порівняно з 2000/2001 навчальним роком кількість студентів із згаданих груп зросла майже у два рази: інвалідів – з 4,7 тис. до 9,1 тис., сиріт – з 4,0 тис. до 7,5 тис.

Протягом останніх років продовжує зростати кількість фахівців, які підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку. Обсяг прийому до закладів післядипломної освіти та на факультети підвищення кваліфікації вищих навчальних закладів на умовах державного замовлення у 2004/2005 навчальному році становив 188,6 тис. осіб. Передбачається збільшення обсягів перепідготовки кадрів для роботи в нових господарських структурах і ланках малого підприємництва, пенсійної системи, страхової діяльності, з питань банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності та інших напрямів.

Підвищення якості освіти Через те, що адаптація державних стандартів освіти до європейських стандартів в Україні тільки розпочата і тенденція просування цього процесу ще не сформувалась, значення показника 2.1. Частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам європейської спільноти (%) будуть визначені у наступні роки. Зокрема, передбачається приведення 80% державних стандартів освіти у відповідність до вимог ЄС. Так, тільки у першому півріччі 2005 року з метою оновлення змісту освіти, забезпечення європейського рівня якості й доступності освіти розроблено 10 державних стандартів з конкретних професій нового покоління, Методологію розробки Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах України та багато інших методологічних документів.

Динаміка зміни показників Цілі 2 у 2001-2004 роках

188,6

2004

576

166,6

2003

565

157,7

2001

460,3

0

100

200

300

400

500

Тисячі осіб 600

700

Indicator 1.7.Cumulative gross indicator of persons that undergo re-training or professional development

Показник 1.7. Сукупний валовий показник осіб, що підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку, тис. осіб Indicator 1.6.Number of graduates from post-secondary institutions

Показник 1.6. Чисельність випускників вищіх навчальних закладів, тис. осіб

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 22


Триває робота по створенню та запровадженню з 2007 року в Україні національної системи оцінювання знань. В українських загальноосвітніх закладах триває експеримент із зовнішнього тестування випускників загальноосвітніх навчальних закладів із зарахуванням їх підсумків як результатів вступних іспитів до вищих навчальних закладів. Кабінетом Міністрів України у серпні 2004 року затверджений Порядок зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти. Створення цілісної системи моніторингу якості освіти вимагає перегляду процедур збирання, накопичення, аналізу та поширення статистичної інформації, запровадження відповідних індикаторів стану системи освіти. Тому актуальним питанням є залучення України до міжнародних порівняльних досліджень якості освіти. Україна завершила організаційні заходи щодо приєднання до Болонського процесу. 19 травня 2005 pоку у м. Берген (Норвегія) було підписано Болонську декларацію. До Верховної Ради України внесено проект Закону України “Про внесення змін до законодавчих актів з питань освіти”, яким вперше передбачено врегулювання ряду важливих питань, зокрема: доступності освіти для дітей, які мають обмежені можливості здоров’я, надання соціальних гарантій молодим вчителям (пільгові житлові кредити, адресна грошова допомога, зарахування навчання у вищих навчальних закладах до загального педагогічного стажу), суттєвого поліпшення матеріального стану педагогічних працівниківпенсіонерів.

Індекс рівня освіти Про поліпшення ситуації в сфері освіти впродовж життя в Україні свідчить поступове підвищення рейтингу України за індексами рівня людського розвитку. Так, за даними, наведеними у глобальних Звітах з людського розвитку ПРООН, індекс рівня освіти України (який є однією із трьох складових визначення індексу людського розвитку) у 2000 році становив 0,92, у 2001 році - 0,93, у 2002 році – 0,94. У 2003 році індекс рівня освіти в Україні (0,95) перевищив середній індекс рівня освіти країн Центральної та Східної Європи та СНД (0,93), а також запланований на 2004 рік індекс рівня освіти для України (0,93). Індекс людського розвитку (ІЛР) України у 2000 році становив 0,748 (75 позиція серед 173 країн), у 2001 році - 0,766 (80/175), у 2002 році – 0,777 (70/177), у 2003 році - 0,766 (78/177). Для порівняння: у 1990 році ІЛР становив 0,797. Заходи, спрямовані на забезпечення якісної освіти впродовж життя, дозволять наблизити рівень освіти в Україні до рівня країн Організації економічного співробітни¬цтва та розвитку з високим рівнем доходу, тобто прогнозується збільшення індексу рівня освіти у 2015 році до 0,97. Україна, як і ряд інших країн Східно і Центральноєвропейського регіону (Російська Федерація та Республіка Білорусь), має сприятливі передумови для концентрації зусиль на досягненні загального рівня середньої освіти та поліпшенні доступності вищої освіти. Україна практично досягла повного охоплення населення загальною початковою освітою та успішно підвищує показники охоплення середньою та вищою освітою.

III. Проблеми Незважаючи на суттєвий прогрес у забезпеченні якісної освіти впродовж життя, в даній сфері залишаються ряд проблемних питань, зокрема: • Низький рівень матеріально-технічної бази освіти, що проявляється у недостатній забезпеченості сучасними підручниками та наочним приладдям, а також низькому рівні комп���ютеризації. Так, на початок 2004/2005 навчального року в сільській місцевості не мала комп’ютерів третина шкіл, в містах – 15%; • Недостатнє фінансування діяльності навчальних закладів, зокрема заробітна плата педагогічних працівників суттєво нижча від середньої заробітної плати працівників промисловості; • Недостатня забезпеченість дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів педагогічними працівниками.

IV. Шляхи вирішення проблем Освіта визначається як найголовніша складова суспільного та економічного життя країни, ключ до подолання бідності та стрижень розвитку держави. Для покращення ситуації у сфері освіти передбачається здійснення таких заходів:

Підвищення рівня охоплення освітою • Підвищити питому вагу витрат на освіту з державного бюджету до рівня 7 % (порівняно з 6 % в держбюджеті 2005 року) з одночасним підвищенням ефективності використання коштів шляхом формування оптимальної мережі навчальних закладів з метою їх приведення у відповідність до потреб особистості та економічних можливостей держави і регіонів; • Забезпечити кредитування на здобуття вищої та професійнотехнічної освіти із застосуванням механізмів здешевлення цих кредитів за професіями, щодо яких склався дефіцит; • Забезпечити надання адресної державної допомоги учням і студентам з числа дітей-сиріт, інвалідів, малозабезпечених сімей та обдарованої молоді.

Підвищення якості освіти • Збільшити у 2006 році до 80% частки діючих державних стандартів освіти, що відповідають вимогам європейської спільноти; • Продовжити роботу у напрямі реалізації положень Болонської декларації, зокрема розробити проекти нормативно-правових актів щодо створення умов для забезпечення академічної і професійної мобільності випускників навчальних закладів, гармонізувати нормативно-правову базу в аспекті дворівневого навчання, розробити положення про працевлаштування випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів;

Індекс рівня освіти України 1 0,95 0,9 0,85

2001

2004

2007

2011

2015

0,92

0,93

0,95

0,96

0,97

Сторінка 23

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


здійснити перехід протягом 2005-2006 років до проведення вступних випробувань до вищих навчальних закладів шляхом зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, передбачити відповідне фінансування цих заходів;

удосконалити системи прогнозування та задоволення потреб суспільства в педагогічних і науково-педагогічних працівниках та запровадити, починаючи з 2005 року, практики укладання тристоронніх угод “студент - вищий навчальний заклад - роботодавець” для осіб, які навчаються за державним замовленням за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю;

• Забезпечити підвищення якості підготовки кандидатів і докторів наук у провідних вищих навчальних закладах та наукових установах;

запровадити, починаючи з 2005 року, прийом за державним замовленням на денну форму навчання до державних вищих навчальних закладів в обсягах не менше 50 відсотків від загального обсягу прийому громадян із забезпеченням відповідного фінансування;

• Заохочувати роботодавців до участі у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти, до працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

удосконалити наукове супроводження розвитку освіти, збільшити обсяги фінансування наукових досліджень у цій сфері, покращити видання Академією педагогічних наук України навчальної, наукової та методичної літератури;

Також планується створення єдиної національної науково-дослідної та освітньої комп’ютерної мережі з єдиним освітянським порталом, до якого будуть підключені всі навчальні заклади України, що дозволить підвищити ефективність обміну інформацією.

створити національну систему моніторингу якості освіти на основі критеріїв держав-членів Європейського Союзу та забезпечити участь загальноосвітніх навчальних закладів у міжнародних обстеженнях якості освіти;

здійснити низку заходів, спрямованих на реалізацію в Україні положень Болонської декларації, зокрема розробити та затвердити нові переліки напрямів (спеціальностей), за якими здійснюватиметься підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, державні стандарти вищої освіти, вирішити питання щодо вдосконалення мережі вищих навчальних закладів, їх підпорядкування та створення в установленому порядку укрупнених реґіональних університетів, утворити міжвідомчу комісію з підтримки Болонського процесу в Україні;

Гармонізувати діючу нормативно-правову базу України в галузі освіти з законодавством країн ЄС;

• Поглибити інтеграційні процеси, розвиток партнерства і співробітництва між Україною і ЄС у галузі освіти; • Завершити розроблення державних стандартів освіти; • Забезпечити впровадження сучасних інформаційних технологій, у т.ч. Інтернет, особливо у сільській місцевості, застосування комп’ютерних технологій при оцінюванні знань учнів та студентів, розвиток дистанційної освіти; • Здійснити впровадження Державної програми інформатизації та комп’ютеризації професійно-технічних навчальних закладів, удосконалення підготовки педагогічних працівників для системи професійно-технічної освіти;

З метою подальшого розвитку освіти в Україні, її інтеграції в європейський освітній простір, а також створення умов для забезпечення доступу громадян до якісної освіти, утвердження високого статусу педагогічних працівників у суспільстві, Указом Президента України від 4 липня 2005 року передбачено здійснити наступні заходи: •

розробити концепцію реформування освіти в Україні, враховуючи перспективи інтеграції України до Європейського Союзу;

удосконалити систему видання навчальної літератури, здійснити заходи щодо підвищення її якості, забезпечення такою літературою навчальних закладів;

затвердити програму роботи з обдарованою молоддю на 20062010 роки, спрямовану на створення в Україні сприятливих умов для пошуку, підтримки і стимулювання інтелектуально і творчо обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві;

поліпшити умови проживання та запровадити ефективний механізм забезпечення житлом педагогічних і науковопедагогічних працівників, насамперед у сільській місцевості.

затвердити Державну програму інформатизації загальноосвітніх, позашкільних, і вищих навчальних закладів на 2006-2007 роки, передбачивши, зокрема, заходи щодо завершення протягом 2006 року комп’ютеризації загальноосвітніх шкіл, забезпечення їх телекомунікаційними засобами виходу до міжнародної інформаційної мережі Інтернет, залучення для цього необхідних коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; затвердити державну програму “Студентський гуртожиток”, спрямовану на поліпшення умов для навчання та проживання студентської молоді; докорінно поліпшити виховну роботу з дітьми, учнівською та студентською молоддю на основі традицій і звичаїв українського народу, вивчення його історичної та культурної спадщини, формування у підростаючого покоління високої патріотичної свідомості, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків, поваги до державних символів України; зміцнити демократичні засади в освіті, у тому числі шляхом розвитку учнівського і студентського самоврядування, залучення в установленому порядку дітей та молоді до участі у вирішенні питань місцевого значення;

УКРАЇНА

З метою вирішення нагальних проблем у галузі освіти та досягнення Цілі 2 реалізуються наступні державні цільові програми: •

Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 20022008 роки;

Державна програма “Вчитель” на 2002-2012 роки;

Програма “Шкільний автобус” на 2003-2010 роки;

Державна програма інформатизації та комп’ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004-2007 роки;

Програма розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки;

Комплексна програма забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-технічних і математичних дисциплін на 2005-2011 роки;

Державна програма інформатизації та комп’ютеризації вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації на 2005-2008 роки.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 24


Ціль 3. Сталий розвиток довкілля В Україні зберігається високий рівень техногенного навантаження на біологічні ресурси. Список природоохоронних проблем, що вимагають нагальної уваги, включає збереження і поліпшення земельних та водних ресурсів, атмосфери, біорізноманітності, підвищення ефективності використання енергії, а також подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Для України пріоритетним є вирішення проблем, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я та умови життя населення, особливо найбідніших його верств. В першу чергу, це проблеми забруднення повітря та доступності питної води. Іншим важливим завданням є поліпшення управління природними ресурсами та забезпечення виконання Україною основних зобов’язань в сфері охорони навколишнього середовища.

Сторінка 25

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


I. Основні завдання та індикатори Завдання 1: Збільшити на 12% частку населення, що має доступ до питної води

Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, %

Показник 1.1. Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у містах, %

100

Показник 1.2. Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у сільській місцевості, %

0

Завдання 2: Стабілізувати до 2015 року забруднення повітря стаціонарними джерелами

50

2001

2004

2007

2011

2015

Urban Місто

86

87

88

90

93

Село Rural

63

64

66

69

72

Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. тонн на рік

4,30

Показник 2: Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. тонн на рік

4,20 4,10 4,00 3,90

Завдання 3: Розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України

Показник 3:

Площа природних біосферних заповідників та національних природних парків, % від загальної території України

УКРАЇНА

2001

2004

2007

2011

2015

4,05

4,15

4,2

4,2

4,1

Площа природних біосферних заповідників та національних природних парків, % від заг. території України

12,0% 12,00 10,0% 10,00 8,0% 8,00 6,0% 6,00 4,0% 4,00 2,0% 2,00 0,0% 0,00

2001

2004

2007

2011

2015

4,2

6,1

7,5

8,6

10,4

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 26


II. Прогрес у досягненні Цілі 3 Динаміка зміни показників Цілі 3 у 2001-2004 роках Частка населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, %

100 80 60 40 20 0

Площа природних біосферних заповідників та національних природних парків, % від загальної території України

Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. тонн на рік

87

86 63

63

63

4,20 4,10

2001

2003

2004

Urban Місто

86

н/д

87

Rural Село

63

63

63

4,00

4,15

6,00

4,09

4,00

4,05 2001

2003

2004

4,05

4,09

4,15

Доступ до питної води Значний дефіцит фінансування „Комплексної програми першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привозною водою, централізованим водопостачанням на 20012005 роки і прогноз до 2010 року”, не дозволив Україні досягти встановлених цілей: у 2001-2004 на реалізацію програми було виділено лише 10% від необхідних коштів, а в бюджет 2005 року закладено лише 13% від потреби. За 2001-2004 роки не було побудовано жодної системи централізованого водопостачання для сільських общин, які не мають доступу до чистої питної води. Тому виникає необхідність перегляду індикаторів досягнення даного показника. В той же час, частка міського населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, у 2004 році склала 87%, що дорівнює прогнозованому значенню цього показника. На даний час в Україні, як і в Російській Федерації, 25-30% природних водних ресурсів не відповідають санітарним нормам, в Білорусі та Таджикистані ця цифра дорівнює 50%, у Республіці Молдова 65%. З 1995 по 2002 рік обсяги шкідливих викидів, що потрапляють у природні водні басейни, зменшились з 4,65 мільярдів метрів кубічних до 2,92 мільярдів метрів кубічних, у наступні два роки спостерігалась зворотна тенденція, у 2004 році обсяги стічних викидів становили 3,0 мільярдів метрів кубічних. З метою поліпшення стану систем водопостачання починаючи з 2003 року у національний бюджет вносяться статті, які передбачають надання урядових субсидій місцевим бюджетам на фінансування профілактичних заходів у системі водопостачання.

10,00 8,00

2,00 0,00

4,2

4,5

4,57

2001

2003

2004

4,2

4,5

4,57

рік), це значення набагато нижче за темпи зростання промислового виробництва, що свідчить про ефективність запроваджених методів захисту навколишнього середовища. Це такі заходи, як встановлення скоригованих за показником інфляції стандартів оплати за використання природних ресурсів та забруднення, моніторинг рівня викидів у 54 містах та 13 промислових регіонах, моніторинг канцерогенних речовин та стану озонового шару в місцях підвищеного ризику. Починаючи з 2000 року кроки, що здійснювались з метою забезпечення дисципліни у сплаті екологічних платежів, призвели до значного поліпшення ситуації у розподілі витрат на споживання природних ресурсів: якщо у 1997 році було зібрано лише 20-30% від загального обсягу пред’явлених екологічних платежів, то у 2004 році показник оплати досяг 87%. Додаткові заходи щодо досягнення Цілі 3 у 2004 році включали розробку норм забруднення повітря, що відповідають вимогам ЄС, випуск інструкцій щодо визначення та погодження прийнятних рівнів забруднення для промислових міст, підготовку екологічних вимог до бензозаправних станцій та продовження локалізації моніторингу забруднення.

Розширення мережі заповідників та природних національних парків

Забруднення повітря

У 2004 році частка заповідників та природних національних парків становила 4,57% від загальної території України, що значно менше за прогнозований на цей рік показник – 6,1%. Відповідно, існує певна загроза досягненню цільових індикаторів на наступні роки. Негативним чинником, який гальмував у 2004 році розширення природних та біосферних заповідників до запланованих меж, стала нестача коштів.

У 2004 році шкідливі викиди в атмосферу становили 4,15 мільйонів тонн, тобто збільшились на 1,5% порівняно з 2003 роком (4,09 млн. тонн). Цей показник дорівнює прогнозному значенню для України на 2004 рік (4,15 млн. тонн). Збільшення обсягів забруднення повітря у 2004 році було викликане пожвавленням економічної активності, а також погіршенням паливного балансу (збільшення частки вугілля та мазуту, що спалюється на підприємствах енергетики).

Протягом останніх чотирьох років кількість національних парків та природних заповідників в Україні збільшилась на 312 об’єктів. Розширення території природно-заповідного фонду в останні роки відбулось, в основному, за рахунок створення багатофункціональних об’єктів природно-заповідного фонду, перш за все, регіональних ландшафтних парків.

В Україні спостерігається позитивна довгострокова тенденція до зниження забруднення повітря. Згідно зі стандартами, вказаними в Рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з якості повітря в Європі, в Україні покращується ситуація щодо забруднення повітря традиційними забруднювачами, окрім оксидів азоту. Протягом 1995-2002 років, викиди в повітря зі стаціонарних джерел зменшились у 1,4 рази. Хоча, починаючи з 2003 року рівень забруднення зі стаціонарних джерел дещо підвищився (на 1-3% на

Для забезпечення поліпшення стану довкілля, об’єднання зусиль державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ, широких верств населення у вирішенні екологічних завдань була започаткована щорічна Всеукраїнська акція „Зелений паросток майбутнього”, метою якої є проведення заходів, спрямованих на забезпечення благоустрою зелених зон, парків, скверів, створення зелених насаджень у кожному населеному пункті, поширення природоохоронних знань.

Сторінка 27

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


III. Проблеми Доступність питної води Найбільшою проблемою, що заважає досягненню Цілі 3 в аспекті доступу до питної води, є недостатнє фінансування. В даний час невирішеними залишаються багато проблем з поставкою питної води, яка відповідала б санітарним нормам. Наприклад, за даними Міністерства охорони здоров’я України, в 2004 році шоста частина всіх проб води не відповідала санітарним нормам. Крім того, частка сільського населення, що має доступ до питної води, на 23% менша за відповідну частку міського населення. Основні причини забруднення питної води пов’язані з наступними проблемами у системі водопостачання: • застаріле обладнання систем водопостачання в сільській місцевості; • недостача обладнання для знезалізнення води на деяких водоканалах; • незадовільний стан багатьох водопроводів; • дефіцит кваліфікованого персоналу на підприємствах водопостачання.

Забруднення повітря Високий рівень забруднення повітря залишається важливою проблемою для України. Річна концентрація пилу, оксидів азоту, діоксиду сірки та оксиду вуглецю часто перевищує українські стандарти на 10% чи більше (хоча вміст CO та SOx відповідає менш жорстким нормам ВООЗ). Наднормовий рівень діоксиду азоту у 2004 році спостерігався майже в усіх великих містах. Кислотні опади та зростання озонового дефіциту являють собою додаткові проблеми для України. Поліпшення показників якості повітря потребує вирішення таких проблем: • недостатньо розвинута регуляторно-правова база для регулювання викидів у повітря; • недостатня кількість програм для відновлення якості повітря на місцевому рівні, відсутність спеціальних індикаторів для відповідного моніторингу; • застарілі технології спалення, підготовки палива та газоочищення в енергетичних та промислових системах; оцінки • недосконала інформаційно-аналітична система техногенного впливу стаціонарних джерел забруднення на якість атмосферного повітря.

Розширення природних заповідників Викликає занепокоєння уповільнення розширення при��одних заповідників в Україні та продовження тенденції до зменшення видів дикої природи, що перебувають під загрозою зникнення. В даній сфері необхідно вирішити наступні проблеми: • подолати дефіцит фінансування існуючих та створення нових природних заповідників; • вдосконалити систему управління природно-заповідним фондом (ПЗФ), за якої тільки 14 зі 36 установ ПЗФ знаходяться в підпорядкуванні Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

УКРАЇНА

• модернізувати застарілу систему екологічного моніторингу: моніторингові установи використовують застарілі обладнання та методологію, що унеможливлює отримання інформації в реальному часі та прийняття вчасних управлінських рішень.

IV. Шляхи вирішення проблем Для досягнення Цілі 3 необхідно вирішити широкий спектр природоохоронних питань, серед яких пріоритетними є доступ до питної води та скорочення діяльності, що забруднює довкілля. Крім того, увага має бути спрямована на вдосконалення управління природними ресурсами та підтримку міжнародної співпраці в сфері охорони природи. Впровадження послідовної природоохоронної політики має до 2015 року значно підвищити доступність питної води, що відповідає національним стандартам. З метою скорочення забруднення повітря та широкомасштабної модернізації промислових технологій буде підвищено плату за використання природних ресурсів. Очікується, що такі заходи дозволять знизити рівень забруднення повітря у 2015 році до рівня 2001 року після деякого підвищення цього показника протягом проміжного періоду. Необхідний розвиток регуляторно-правової бази для прискорення економічної реструктуризації, що базуватиметься на переході до інноваційної моделі розвитку з метою досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття. Щодо сталого розвитку довкілля, вважається за доцільне спрямувати зусилля на: • зменшення забруднення повітря на регіональному, галузевому рівнях та окремих підприємствах, прискорення переходу до нових екологічно безпечних технологій; • створення інформаційної бази даних щодо вітчизняних користувачів і постачальників озоноруйнівних речовин у рамках реалізації Програми припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-2030 роки; • розроблення нормативно-правової бази для впровадження системи видачі інтегрованих дозволів на викиди, скиди та розміщення відходів, адаптованих до Директиви Ради Європи 96/61 ЄС від 24.09.96 р ; • введення в дію нормативів якості атмосферного повітря з урахуванням вимог Директив ЄС; • розроблення технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря для коксових печей, металопрокатних заводів, устаткування виробництва чавуну та сталі, та доменного виробництва; • створення необхідної інфраструктури для забезпечення реалізації гнучких механізмів Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату; • удосконалення економічного механізму природокористування, зокрема шляхом створення Національного фонду охорони навколишнього природного середовища та впорядкування таких фондів на регіональному та місцевому рівнях;

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 28


• створення нових та розширення меж існуючих заповідників і національних парків (зокрема створення природних заповідників Мезинський і Великий Луг у 2005 році, Приазовський, Нижньодністровський та Тарханкутський у 2006 році), з метою доведення до 2006 року частки площі природних, біосферних та національних парків до 4,82% від загальної території України; • розроблення Проекту державної програми розвитку природнозаповідної справи в Україні до 2020 року. З метою досягнення Цілі 3 в Україні реалізуються наступні державні цільові програми: • Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води; • Загальнодержавна програма «Питна вода України»; • Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки; • Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки; • Комплексна програма першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням на 2001-2005 роки і прогноз до 2010 року; • Державна програма “Ліси України на 2002-2015 роки”; • Загальнодержавна програма розвитку водного господарства на 2002-2011 роки. Започатковано також розроблення державної програми розвитку природно-заповідної справи в Україні до 2020 року.

Сторінка 29

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Ціль 4. Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності Завдання поліпшення стану здоров’я жінок і дітей є важливими не тільки для сьогодення, а й для перспективного розвитку країни в цілому. Здоров’я жінок є одним із вирішальних факторів, які визначають здоров’я нових поколінь, а від рівня здоров’я дітей залежить формування майбутнього трудового та інтелектуального потенціалу країни. Про позитивні зрушення в даній сфері в Україні свідчить те, що смертність немовлят упродовж останніх чотирьох років зменшилась на 20% – з 11,9 померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених живими в 2000 році до 9,5 – у 2004 році. Крім того, майже вдвічі скоротився показник материнської смертності – відповідно з 24,7 до 13,7 померлих жінок на 100 000 немовлят, народжених живими.

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 30


І. Основні завдання та індикатори Завдання 1: Зменшити до 2015 року рівень материнської смертності на 17 % порівняно з 2001 роком

Показник 1.1: Кількість померлих від ускладнень вагітності, пологів, та післяпологового періоду на 100 тис. народжених живими

Показник 1.2: Кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку

40

100

20 0

50

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

32,4

24,7

23,9

22

20,3

20

19,8

0

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

82,6

34,1

29,1

26,7

26,1

25,3

24,4

Завдання 2: Зменшити до 2015 року смертність дітей віком до 5 років на 17 % порівняно з 2001 роком

Показник 2.1: Кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб віком до 5 років

Показник 2.2: Рівень смертності немовлят: кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених живими

20

20

10

10

0

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

17,3

15,6

14,9

14,3

14,3

13,7

12,3

Сторінка 31

0

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

12,8

11,9

11,3

10,4

10,4

9,8

9,3

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


II. Прогрес у досягненні Цілі 4

доказової медицини, створення індивідуальних та сімейних пологових залів, підтримка роділлі з боку родичів, відвідування родичами матерів і немовлят). Здійснювалась розробка і впровадження клінічних протоколів та нормативів надання акушерсько-гінекологічної, неонатологічної, медико-генетичної, педіатричної допомоги населенню, зокрема, клінічні протоколи зі спеціальності “Педіатрія” та Протокол медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною.

Зменшення рівня материнської смертності За результатами 2004 року Україна виконує завдання випереджальними темпами. Показник 1.1. Кількість померлих від ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду на 100 тис. народжених живими у 2004 році склала 13,7. Таким чином, необхідним є перегляд даного показника на весь період до 2015 року.

Протягом 2004 року атестовані 16 пологових стаціонарів на відповідність званню “Лікарня, доброзичлива до дитини”, на сьогодні в Україні 42 пологових стаціонари мають це звання. Створено Український науково-практичний медичний центр акушерства, гінекології та репродуктології Міністерства охорони здоров’я України. У І півріччі 2005 року затверджено Заходи щодо розвитку “дружніх до молоді” медико-соціальних послуг на 2005-2010 роки, розроблено проект Концепції програми “Репродуктивне здоров’я нації 2006 - 2011”.

Показник 1.2: Кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку: в 2004 році досягнуто результат 21,5. За умови збереження позитивної тенденції даний показник на наступні періоди також можна переглянути у сторону зменшення.

Зменшення рівня смертності дітей віком до 5 років

Заходи, що здійснювались для виконання завдання

Показник 2.1. Кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб віком до 5 років у 2004 році склала 12,4, що незначно перевищує кінцевий показник для 2015 року (12,3). Таким чином, необхідним є перегляд даного показника на весь період до 2015 року в сторону його зменшення.

Протягом останніх років проводились активні дії з метою вирішення проблем у галузі охорони здоров’я, що загострились внаслідок економічних коливань. У 2004 році для досягнення даної цілі було розроблено Заходи щодо подальшого поліпшення медико-генетичної допомоги населенню на 2004-2008 роки. В рамках реалізації комплексних заходів щодо заохочування народжуваності на 20022007 роки розроблено і затверджено Порядок направлення жінок на лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти. У рамках реалізації Національної програми “Репродуктивне здоров’я 2001-2005” закуплено тест-системи для скринінгового обстеження вагітних на TORCH-інфекції.

Показник 2.2. Кількість померлих дітей віком до 1 року на 1000 народжених живими у 2004 році дорівнювала 9,5, що також незначно перевищує кінцевий показник для 2015 року, визначений на рівні 9,3. Необхідним є перегляд даного показника на весь період до 2015 року. В той же час, у зв‘язку із приведенням у відповідність до вимог ВООЗ та стандартів ЄС реєстрації дитячої смертності, внесенням змін до Цивільного кодексу України щодо термінів і порядку проведення медичного переривання вагітності, з 2005 року неминуче відбудеться підвищення показника смертності немовлят. Так, на 2005 та 2006 роки значення даного показника прогнозується на рівні 10,5.

Здійснювалось впровадження в діяльність акушерсько-гінекологічних закладів нових організаційних форм надання акушерської допомоги (впровадження сучасних перинатальних технологій на основі науково-

Динаміка зміни показників Цілі 4 у 2001-2004 роках

9,5

12,4

2004

21,5

13,7

9,7

12,9

2003

23,4

17,4 11,3

2001

14,9 23,9

0

5

10

15

20

27,2

25

30

������ ���������� ��������, ��������� �������� ����� ����� �� 1 ���� �� 1000 ���������� ������

������ ���������� ����� ����� �� 5 �����, ��������� �������� � ���������� �� ��� �� 1000 ���� ����� �� 5 ����� ��������� ������� �� 1000 ����� ����������� ����, ���� ��������� �������� ��� ���������� ����������, ������� �� ��������������� ������� �� 100 ���. ���������� ������, ����

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 32


Заходи, що здійснювались для виконання завдання Здійснюється реалізація заходів галузевої програми „Первинна реанімація новонароджених на 2003-2006 роки”, Національних програм „Репродуктивне здоров’я 2001-2005 рр.”, „Діти України”. Впроваджуються нормативи надання медичної допомоги дитячому населенню в умовах амбулаторно-поліклінічних закладів. Затверджено клінічні протоколи зі спеціальності „Педіатрія”, Протокол медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною, затверджено та впроваджуються 14 протоколів за іншими педіатричними спеціальностями, зокрема “Дитяча токсикологія”, “Дитяча урологія”, “Дитяча хірургія”, “Дитяча нефрологія”, “Дитяча інфекція”, “Дитяча імунологія”, “Невідкладні стани у дітей”. Продовжується реалізація програми “Підтримка грудного вигодовування”. Запроваджено фінансування з державного бюджету медикаментозного забезпечення дітей, хворих на гіпофізарний нанізм, здійснено централізовану закупівлю і розподіл по регіонах України відповідних медикаментів. Здійснювався розподіл медикаментів для онкохворих дітей, медикаментів та спеціальних продуктів лікувального харчування дітей, хворих на фенілкетонурію, препарату для реанімації немовлят «Сукрим», обладнання для реанімації немовлят. Розпочато впровадження в діяльність акушерсько-гінекологічних закладів протоколи і стандарти акушерсько-гінекологічної та медико-генетичної допомоги населенню, змінювались підходи до надання акушерської допомоги відповідно до стандартів ВООЗ: підтримка родин, сімейні пологові зали, спільне перебування матері і немовляти тощо. Україна, єдина з країн Центральної та Східної Європи, показала кращі, ніж очікувались результати із зниження дитячої і материнської смертності, практично сягнувши запланованого на 2015 рік рівня.

• реформування первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини, передусім на селі, та удосконалення системи надання екстреної медичної допомоги; • покращення репродуктивного здоров‘я нації, зниження рівня материнської смертності; • забезпечення рівня охоплення дітей основними профілактичними щепленнями відповідно до календаря щеплень не нижче 95% від потреби; • запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування шляхом прийняття проекту Закону України про запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. З метою вирішення проблем материнського здоров’я і дитячої смертності передбачається продовження реалізації наступних державних цільових програм: • Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації” на 20022011 роки; • Комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я; • Програма імунопрофілактики населення на 2002-2006 роки; • Національна програма “Діти України”; • Національна програма “Репродуктивне здоров’я”. За сприяння міжнародних донорських організацій реалізуються проекти міжнародної технічної допомоги щодо репродуктивного здоров’я.

III. Проблеми Незважаючи на суттєвий прогрес, якого Україна досягла у зниженні дитячої і материнської смертності, загальний стан здоров‘я нації можна охарактеризувати як незадовільний. В Україні порівняно з економічно розвинутими країнами високою залишається смертність населення, в тому числі передчасна (дитяча, материнська, смертність у працездатному віці). Також викликає занепокоєння стан здоров’я чоловіків працездатного віку, оскільки в Україні показники рівня смертності чоловіків працездатного віку є надзвичайно високими. Крім того, спостерігається негативний вплив на здоров’я населення таких факторів як падіння рівня життя, забруднення навколишнього середовища, наслідки Чорнобильської катастрофи. Значною є чисельність працюючих на виробництвах з несприятливими для здоров’я умовами праці. При цьому, за оцінками експертів, фінансування галузі сягає лише 30% від потреби, тому більша частка видатків спрямовується на підтримку функціонування самої системи, переважно її стаціонарної ланки.

IV. Шляхи вирішення проблем Державна політика, спрямована на поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності, здійснюється шляхом проведення комплексу цілеспрямованих заходів, які дозволяють забезпечити максимально можливий рівень медичної допомоги за існуючого рівня правових, фінансових, матеріально-технічних і кадрових ресурсів. Необхідним вважається здійснення заходів у напрямку:

Сторінка 33

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів Ситуація із захворюваністю на ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні залишається напруженою. Протягом 2004 року діагноз ВІЛ-інфекції було встановлено вперше в житті у 12,2 тис. осіб (включно з особами, яких у цьому ж році було вперше в житті визнано хворими на СНІД), а 2,7 тис. хворих зареєстровані як хворі на СНІД. Це відповідно на 5,9 тис. і 2,1 тис. осіб більше, ніж у 2000 році. Серед 54,8 тис. ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, які перебували на обліку в медичних закладах на кінець 2004 року, майже двоє з кожних трьох були ін’єкційними наркоманами. Занепокоєння викликає зростання числа ВІЛ-інфікованих серед відносно благополучного прошарку населення, вагітних жінок і дітей. Дві третини осіб, що захворіли (74%), проживають у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Миколаївській, Луганській, Київській областях, в Автономній Республіці Крим та в м.Києві. На сьогодні третина населення планети інфікована мікобактеріями туберкульозу. Не стала винятком і Україна, в якій показник захворюваності в 2004 році перевищив рівень 1970 року (38,4 тис. осіб з уперше в житті встановленим діагнозом або 81,2 на 100 000 населення). Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким у 2004 році вперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, – чоловіки, 84% – особи працездатного віку.

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 34


І. Основні завдання та показники Завдання 1. Зменшити на 13% темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/ СНІДу

Показник 1.1: Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛінфекції на 100 тис. населення

20

1,5 1

10 0

Показник 1.2: Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення

0,5 1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

0,08

12,6

14,2

15,4

14,1

13,7

12,4

0

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

0,06

0,8

0,9

1,2

0,7

0,6

0,5

Показник 1.3: Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, %

40 40% 20 20% 0 0%

2001

2004

2007

2011

2015

35

30

25

15

5

Завдання 2. Зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз

Показник 2.2: Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення

Показник 2.1: Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення

30

100

20

50 0

10

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

31,9

60,4

69,5

80

56,4

49

40

Сторінка 35

0

1990

2000

2001

2004

2007

2011

2015

8

22,2

22,4

19

17

12

10

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


II. Прогрес у досягненні Цілі 5. Зменшення темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу Показник 1.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення у 2004 році склала 26,2. Таким чином, можна стверджувати, що динаміка розповсюдження ВІЛ-інфекції вийшла далеко за рамки, які прогнозувались під час встановлення показників по даній цілі для України, і досягнення прогнозованих показників на 2015 рік потребує активізації зусиль та здійснення додаткових заходів. Показник 1.2. Кількість осіб, померлих від СНІДу на 100 тис. населення у 2004 році склала 3,7, що у 2 рази перевищує прогнозований показник (1,7). Даний показник також значно вийшов за межі, що прогнозувались під час визначення критеріїв досягнення цілі, тому виконання заходів, спрямованих на виконання цього завдання є надзвичайно важливим для України. Су��тєвий прогрес спостерігається у досягненні показника 1.3. Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів (%), який у 2004 році дорівнювів 10%, що у три рази нижче за прогнозовані 30%. Крім того, у 2004 році досягнуто значення показника, яке є кращим за прогнозоване на 2011 рік. Тенденція до різкого зниження даного показника свідчить про ефективність запровадження профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини. Можливим є перегляд

Динаміка зміни питомої ваги ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, у 2001-2004 роках, % 10

2004

10,5

2003

35

2001 0%

5%

10 %

15%

20%

25 %

30%

35%

40 %

орієнтирів для 2007 та 2011 років. В той же час, кінцевий результат на рівні 5% є реалістичним, зважаючи на те, що за світовими стандартами профілактика вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини дозволяє обмежити відсоток дітей, що народжуються інфікованими, у межах 3-7%. Протягом останніх років в Україні здійснювались наступні заходи. У 2003-2004 роках за рахунок державних коштів забезпечено дворазове дослідження на ВІЛ вагітних. У 2003 році питома вага обстеження вагітних на ВІЛ серед тих, що перебували на обліку у жіночих консультаціях, склала 97,5% (2002 р. – 92%). У 91% ВІЛ-інфікованих вагітних проведено профілактику вертикальної трансмісії з використанням антиретровірусних препаратів, у результаті чого рівень інфікування немовлят від ВІЛінфікованих матерів знижено з 30% до 10%. Завершено впровадження галузевої програми “Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини на 2001-2003 роки”, інтегрованої в систему організації медичної допомоги дітям і матерям, що дозволило створити чітку схему взаємодії суміжних служб: акушерсько-гінекологічної, неонатологічної, педіатричної, профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом. Всі заклади охорони здоров`я забезпечені препаратами для проведення профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ за рахунок гуманітарної допомоги. З метою удосконалення системи виявлення, надання своєчасної допомоги ВІЛінфікованим жінкам та народженим ними дітям, а також удосконалення системи соціального супроводу дітей розроблено та затверджено комп`ютерний моніторинг передачі ВІЛ від матері до дитини.

Всесвітньою організацією охорони здоров‘я (ВООЗ) Україну визнано лідером впровадження заходів з попередження передачі ВІЛ від матері до дитини. Розпочато впровадження проекту “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні”, яким передбачено посилення заходів з профілактики ВІЛ/СНІДу. Посилено контроль за якістю тест-систем для дослідження крові та її компонентів на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Проведено значну роботу щодо інформованості та підвищення кваліфікації медичних працівників з питань попередження ВІЛ/ СНІДу. Широкомасштабну антиретровірусну терапію було поширено на 9 нових регіонів (антиретровірусне лікування отримували 2600 осіб, хворих на СНІД). Значний внесок у активізацію боротьби з ВІЛ/СНІДом в Україні зроблено завдяки допомозі міжнародних організацій, зокрема Глобального фонду боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом і малярією, Світового банку та інших.

Динаміка зміни показників Цілі 5 у 2001-2004 роках

22,6

2004

3,7

81,2 26,2

21,8

2003

2,7

77,5

20,8 22,4

2001

0,9

0

69,5

14,2

10

20

30

40

50

60

70

80

90

�������� 2.2. ��������� ����, �������� ��� ������������ �� 100 ���. ��������� �������� 2.1. ��������� ���� � ������ ������������ ��������� ������������ (� ���� ����� ������� �������) �� 100 ���. ���������

�������� 1.2. ��������� ����, �������� ��� ����� �� 100 ���. ���������

�������� 1.1. ��������� ���� � ������ ������������ ��������� ���-�������� �� 100 ���. ���������

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 36


Захворюваність на туберкульоз

IV. Шляхи вирішення проблем

На шляху реалізації завдання 2 необхідно відзначити відставання у досягненні встановлених показників.

З метою обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів заплановані наступні заходи:

Показник 2.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення у 2004 році склала 81,2, що більше за прогнозований на рівні 80 показник. Спостерігається очікуване збільшення захворюваності на туберкульоз в попередньо прогнозованих межах. В той же час, висновки щодо ефективності профілактики розповсюдження туберкульозу можна буде зробити аналізуючи подальшу динаміку показника. Показник 2.2. Кількість осіб, померлих від туберкульозу на 100 тис. населення у 2004 році склала 22,6, що перевищує прогнозований показник на рівні 19. Це свідчить про недостатню ефективність заходів із лікування туберкульозу. Для зниження рівня захворюваності на туберкульоз були здійснені наступні заходи. Усі регіони України були забезпечені сучасним лабораторним обладнанням, що дозволило покращити діагностику туберкульозу та якість лікування.

• забезпечення рівня охоплення дітей основними профілактичними щепленнями не нижче 95%; • забезпечення реалізації державних та міжнародних програм з ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, зокрема, в частині: розширення доступу різних категорій населення до системи добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію/ СНІД та упровадження методу замісної терапії; • забезпечення доступу ВІЛ-інфікованих до лікування та профілактики опортуністичних інфекцій та антиретровірусної терапії; • зміцнення матеріально-технічної бази центрів профілактики і боротьби із СНІДом та лабораторій діагностики ВІЛ-інфекції; • створення референс-лабораторії з діагностики ВІЛ-інфекції/ СНІДу. З метою досягнення Цілі 5 в Україні реалізуються наступні державні цільові програми:

Усіх хворих на туберкульоз забезпечено протитуберкульозними препаратами. Вдосконалено систему виявлення туберкульозу та лікування хворих, які знаходяться в ізоляторах тимчасового утримання, та удосконалено нормативно-правову базу щодо організації надання відповідної медичної допомоги. Створено спеціальні лікарні (відділення) для соціально дезадаптованих хворих на туберкульоз.

• Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки;

Країни Центральної та Східної Європи значно різняться за показниками розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Україна входить до трійки країн з показником розповсюдженням ВІЛ/СНІДу вищим за 1% дорослого населення, поряд з Російською Федерацією та Естонією. У інших країнах регіону даний показник не перевищив 0,3%. В Росії та Україні від туберкульозу щорічно помирають 40 000 осіб, що становить 20 випадків на 100 000 населення, в той час як в країнахнових членах ЄС даний показник вимірюється однозначним числом.

За сприяння міжнародних донорських організацій здійснюється низка проектів міжнародної технічної допомоги: “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні”, “Спільне стратегічне управління заходами боротьби зі СНІДом в Україні”, “Профілактика та боротьба з туберкульозом” та інші.

• Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 – 2005 роки.

IIІ. Проблеми Хоча Україна є лідером у впровадженні заходів з попередження передачі ВІЛ від матері до дитини, в інших аспектах ситуація залишається загрозливою. Зокрема через те, що: • більше 1% дорослого населення інфіковано ВІЛ-інфекцією/ СНІДом; • постійно зростає кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення; • епідемія ВІЛ вийшла за межі групи споживачів ін’єкційних наркотиків; • зростає кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу; • високим є рівень розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу серед соціально вразливих верств населення; • недостатнім є рівень матеріально-технічного забезпечення центрів профілактики і боротьби із СНІД та лабораторій для здійснення діагностики ВІЛ.

Сторінка 37

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Ціль 6. Забезпечення ґендерної рівності На шляху України до інтеграції зі своїми європейськими сусідами та світовою спільнотою дедалі помітніше місце в діалозі на загальнодержавному та місцевому рівнях посідають ґендерні питання. Українська держава взяла на себе відповідальність за гарантування умов та надання підтримки для діяльності та розвитку обох статей, як жінок, так і чоловіків. Україна, яка обрала демократичний шлях розвитку, нині спрямовує свою увагу на правові та державні заходи, націлені на забезпечення ґендерної рівності у відносинах між чоловіками та жінками в усіх сферах суспільного життя. Базові принципи ґендерного розвитку в Україні визначено Конституцією України. Конституційні норми можуть бути реалізовані лише тоді, коли вони набувають подальшого розвитку в системі законодавства загалом і впроваджуються на практиці за допомогою відповідних інституційних механізмів. Програма дій Уряду України визначає розвиток ґендерної політики як один з пріоритетних напрямків діяльності. Україна підписала відповідні міжнародні документи і, таким чином, взяла на себе зобов’язання гарантувати рівність, розвиток та справедливість у країні, регіоні та світі, керуючись ґендерними ідеями суспільної рівності. Свідченням визнання державою важливості ґендерних питань є діяльність Верховної Ради України в напрямку законодавчого забезпечення рівності статей, результатом якої стало у 2005 році ухвалення Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків”. Разом з тим, державна ґендерна політика знаходиться лише на етапі формування. У забезпеченні поетапного досягнення паритетних співвідношень у правах і можливостях чоловіків і жінок у різних сферах їх життєдіяльності в Україні орієнтирами розвитку виступають визначені на національному рівні завдання та індикатори ЦРТ.

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 38


I. Основні завдання та показники Завдання 1. Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не

менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади (показники 1.1-1.9).

Показник 1.1: Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол.

Показник 1.2: Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол. 100

100

80

80

60

60

40

40

20

20 0

0 1990

2001

2004

2007

2011

1990

2001

2004

2007

2011

�����

38

42

42

43

44

45

��������

62

58

58

57

56

55

2015

Жінки �����

3

8

5

13

20

30

Чоловіки ��������

97

92

95

87

80

70

Показник 1.3: Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади, чис.жін./чис.чол.

Показник 1.4: Ґендерне співвідношення серед депутатів районних органів влади, чис.жін./чис.чол.

100

100

80

80

60

60

40

40

20

20

0

1990

2001

2004

2007

2011

0

2015

1990

2001

2004

2007

2011

2015

21

24

27

28

30

79

76

73

72

70

����� Жінки

9

11

15

19

20

30

����� Жінки

18

�������� Чоловіки

91

89

85

81

80

70

�������� Чоловіки

82

Показник 1.5: Ґендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади, чис.жін./чис.чол

Показник 1.6: Ґендерне співвідношення серед депутатів селищних органів влади, чис.жін./чис.чол.

100

100

80

80 60

60

40

40

20

20

0

2015

0

1990

2001

2004

2007

2011

2015

1990

2001

2004

2007

2011

����� Жінки

21

22

25

28

29

30

Жінки �����

42

47

47

48

48

50

�������� Чоловіки

79

78

75

72

71

70

Чоловіки ��������

58

53

53

52

52

50

Сторінка 39

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

2015

УКРАЇНА


Показник 1.7: Ґендерне співвідношення серед депутатів сільських органів влади, чис.жін./чис.чол.

Показник 1.8: Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України, чис.жін./чис.чол.

100 90 80

100

70

80

60 50

60

40

40

30

20

20 10

0

0

Жінки women Чоловіки men

1990

2001

2004

2007

2011

2015

42

47

48

49

50

50

58

53

52

51

50

50

80 60 40 20 2001

2004

2007

2011

����� Жінки

15

17

20

25

30

�������� Чоловіки

85

83

80

75

70

2015

Завдання 2. Скоротити наполовину розрив у доходах жінок та чоловіків (показник 2.1).

Показник 2.1: Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків, %

2011

2015

0

10

15

20

30

100

90

85

80

70

Показник 1.1. Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України у 2004 році склало 5 жінок на 95 чоловіків. Проте, слід зазначити, що з 2001 року (дані щодо складу депутатів попереднього скликання) представництво зменшилось. Оскільки виборний процес до Верховної Ради в Україні має чотирьохрічну циклічність, динаміка представництва жінок серед депутатів Верховної Ради буде залежати від результатів виборів 2006 року. Досягнення запланованих на 2007-2015 роки пропорцій ґендерної репрезентації у вищому представницькому органі влади (як і на інших рівнях представницьких органів влади) в значній мірі буде віддзеркалювати ґендерні тенденції у суспільстві і залежатиме від активної громадянської позиції жінок та діяльності у цьому напрямку політичних партій. Показник 1.2. Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади у 2004 році склало 42 жінки на 58 чоловіків. Втім, таке співвідношення залишається незмінним починаючи з 2001 року (дані щодо депутатів попереднього скликання), що свідчить про відсутність належної динаміки зросту показника, необхідне для досягнення запланованих співвідношень на 2007-2015 роки. Показник 1.3. Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади, що становило у 2004 році 10 жінок на 90 чоловіків, є істотно нижчим за очікуваний показник 2004 року (15/85) і має очевидну тенденцію до зменшення участі жінок у представницьких органах влади обласного рівня. Зазначимо, що у 2001 році співвідношення жінок та чоловіків у обласних органах влади складало 11 до 89.

120% 100% 80% 60% 40% 20% 1990

2001

2004

2007

2011

2015

Чоловіки ��������

100%

100%

100%

100%

100%

100%

����� Жінки

73%

71%

73%

76%

85%

86%

УКРАЇНА

2007

Забезпечення пропорційного ґендерного співвідношення у представницьких органах влади та вищих щаблях виконавчої влади

100

0%

2004

II. Прогрес у досягненні Цілі 6

Показник 1.9: Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 посадових категорій), чис.жін./чис.чол.

0

����� Жінки �������� Чоловіки

2001

Показник 1.4-1.7. Ґендерні співвідношення серед депутатів районних, міських, селищних та сільських органів влади залишаються незмінними впродовж останніх 3 років, що пояснюється відповідною циклічністю виборчого процесу в Україні. У 2001, 2003 та 2004 роках співвідношення складало 21 жінка на 79 чоловіків серед районних депутатів, 22 жінки на 78 чоловіків серед міських (обласного значення) депутатів, 47 жінок на 53 чоловіка серед селищних та сільських депутатів. Запланований показник досягнуто тільки у випадку ґендерного співвідношення серед депутатів селищних органів влади (показник 1.6: 47 жінок на 53 чоловіка). Ґендерне співвідношення на інших рівнях представницьких

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 40


органів влади не відповідає очікуваним показникам 2004 року. Cлід зазначити, що представництво жінок серед депутатів селищних та сільських органів влади зберігається на досить високому рівні з часів Радянського Союзу. Загалом, це є відображенням традиційної тенденції у ґендерному представництві в органах влади: чим нижчим є рівень державного управління, тим більш відкритим він є для жінок. Показник 1.8. Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України у 2004 році становило 1/99, що є значно нижчим за намічений до виконання орієнтир 10/90. Впродовж першої половини 2005 року спостерігалась активізація ролі жінок в державному управлінні та збільшення їх представництва на найвищих державних посадах (зокрема, вперше в історії незалежної України жінка очолила Уряд). Втім, досягнення намічених на 2007-2015 показників (відповідно, від 15/85 до 30/70) може бути проблематичним, оскільки рівень залучення жінок до процесу прийняття відповідальних державних рішень залишається дуже низьким, а успішний розвиток кар’єри жінкивищого державного керівника є, скоріше, виключенням з правил, ніж підтвердженням розповсюдженої тенденції. Показник 1.9. Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (12 посадових категорій) складало у 2004 році 9 жінок на 91 чоловіка, що значно менше запланованого показника 17/83. Зазначимо, що у порівнянні з реальними показниками за 2001 та 2003 роки (відповідно, 15/85 та 16/84) представництво жінок серед керівників-держслужбовців 1-2 категорій у 2004 році значно знизилось. Зберігається тенденція попередніх років: серед загальної кількості державних службовців частка жінок зменшується у відповідності з підвищенням службових посад. Хоча помітною тенденцією 2004 року було збільшення кількості жінок серед резервістів на керівні посади (до резерву в центральних органах виконавчої влади було включено на 35 осіб більше проти 2003 року), слід констатувати, що в Україні на вищих щаблях виконавчої влади жінки-професіонали представлені недостатньо для країни, що декларує своє прагнення до дотримання принципів паритетної демократії.

Заходи, що здійснювались для виконання завдання Протягом останніх років заходи для виконання завдання включали створення державних механізмів сприяння ґендерній рівності, удосконалення норма-тивно-правової бази ґендерного спрямування, проведення якісної експертизи ґендерних аспектів економічної та соціальної політики та розвиток програм залучення громадськості до забезпечення рівних прав жінок та чоловіків у політичному та суспільному житті. Зокрема, з метою проведення аналізу чинного законодавства України на відповідність міжнародно-правовим актам у сфері прав людини Міністерством юстиції України за підтримки ПРООН розроблено Методичні рекомендації, на основі яких здійснено ґендерно-правову експертизу нормативно-правових актів та підготовлено експертні висновки по відповідних напрямках ґендерної політики. У червні 2004 року проведено парламентські слухання «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи». Учасники парламентських слухань зазначали, що, незважаючи на певні досягнення України протягом останніх декількох років, рівні права, гарантовані українським громадянам Конституцією, не завжди забезпечується повною мірою. Під час слухань було приділено увагу таким важливим проблемам, як неодостатнє представництво жінок у діяльності вищих органів державної влади, високий рівень безробіття серед жінок, несприятливі умови демографічного розвитку, насильство в сім’ї, нелегаль��а трудова міграція. Виняткова важливість зазначених питань обумовлена тим, що їх загострення серйозно загрожує внутрішній безпеці держави та демографічній ситуації в країні.

чоловіків і жінок, що призведе до стрімкої “фемінізації” бідності (зростання частки жінок серед бідного населення). Головними чинниками подолання дискримінації жінок у суспільстві є економічна стабілізація, підвищення рівня життя, скорочення безробіття та створення рівних умов для участі жінок і чоловіків у процесах прийняття рішень. За результатами парламентських слухань було прийнято наступні рекомендації: • Внести у законодавство України конкретне визначення дискримінації жінок та передбачити процедуру і заходи з гарантування жінкам захисту їхніх прав у судовому порядку, відповідно до рекомендацій Комітету ООН із боротьби з дискримінацією жінок; • Прискорити формування ефективних національних механізмів забезпечення ґендерної рівності та рівних прав чоловіків і жінок у різних сферах суспільного життя; • Запропонувати дотримуватися пропорційного представництва осіб обох статей у ході призначення на найвищі керівні посади у міністерствах та інших органах центральної виконавчої влади; • Створити при Кабінеті Міністрів України дорадчий орган для координації діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій із забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок; • Заснувати інститут координаторів з ґендерних питань у різних галузях. Програма Розвитку ООН в Україні в рамках Програми рівних можливостей сприяє підсиленню уваги до ґендерних питань. Здійснення низки заходів спрямовано на підвищення обізнаності у ґендерних питаннях українського суспільства, що має сприяти виконанню Цілей розвитку тисячоліття для України, які стосуються ґендерної рівності та розширення прав жінок. Зокрема, підготовлено та випущено збірник «Виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», де вперше опубліковано державну доповідь України і зауваження до неї відповідного Комітету ООН. Підготовлено і здійснено видання хрестоматії «Нормативно-методичні основи ґендерних перетворень», в якій зібрано всі основні міжнародні та вітчизняні документи з ґендерної проблематики. Підготовлено та поширено серед державних службовців, науковців, журналістів та інших зацікавлених осіб наступні видання: посібник “Імплементація Конвенції про викорінення всіх форм дискримінації жінок”, науково-методична збірка “Проблеми освіти”, посібник “Попередження насильства у сім’ї”, посібник з ґендерних питань для журналістів та працівників ЗМІ, практичний посібник „Впровадження ґендерних підходів у діяльність органів виконавчої влади”, практичний посібник “Впровадження ґендерних підходів у діяльність комітетів Верховної Ради України” та інші. Видано та поширено по вищих навчальних закладах посібник “Основи теорії ґендеру”, який було рекомендовано Міністерством освіти та науки України як навчальний посібник. Продовжено впровадження ґендерної освіти й просвітницької роботи серед різних верств населення: тільки у 2004 році проведено низку всеукраїнських та регіональних семінарів; більш ніж десять тисяч осіб покращили свою обізнаність з ґендерних питань в рамках програм підвищення своєї кваліфікації державних службовців. Спільно з Програмою рівних можливостей ПРООН у Луганську, Херсоні, Вінниці, Ужгороді відкрито регіональні Ґендерні ресурсні центри, освітні центри, центри запобігання ґендерного насильства, розпочато роботу по поширення мережі подібних організацій в інших регіонах. 3 метою впровадження ґендерної складової в політику і діяльність регіонів продовжується розбудова мережі бюро ґендерних ініціатив.

Якщо не буде вжито термінових та ефективних заходів із розв’язання ґендерних проблем в Україні, збільшиться існуюча різниця у доходах

Сторінка 41

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Зменшення ґендерного розриву у доходах жінок та чоловіків Показник 2.1. Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків у 2004 році становило 68,56%. Розмір середньомісячної заробітної плати жінок у 2002 році складав 69,3%, порівняно з чоловіками, у 2003 році це співвідношення становило 68,6%. Тобто спостерігається тенденція до збереження ґендерної нерівності в оплаті праці.

Заходи, що здійснювались для виконання завдання Заходи що здійснювались для виконання завдання було націлено на вдосконалення ґендерної компонени державної політики зайнятості населення та підвищення ефективності механізмів соціального захисту вразливих груп населення, зокрема жінок. Міністерством праці та соціальної політики України було здійснено

заходи щодо зниження безробіття жінок шляхом сприяння у підборі роботи, надання допомоги в отриманні професії (включаючи профорієнтаційні послуги та консультації); підвищення кваліфікації, перенавчання; надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги, а також одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Значно збільшено розмір допомоги жінкам при народжені дитини. Згідно Закону України “Про зайнятість населення”, що передбачає додаткові гарантії зайнятості окремим категоріям громадян, які потребують соціального захисту (до цієї категорії громадян відносяться жінки, які мають дітей до 6 років, одинокі матері, які мають дітей віком до14 років або дітей-інвалідів) у 2004 році заброньовано 29,2 тис. робочих місць для таких жінок, з яких працевлаштовано 21,4 тисяч жінок. У відповідності до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, що передбачає сприяння працевлаштуванню безробітних, у тому числі жінок, шляхом надання дотації роботодавцю, протягом 2004 року працевлаштовано більш ніж 22 тисячі безробітних жінок.

Показник 2.1. Співвідношення середнього рівня місячної заробітної плати жінок і чоловіків, гривень на місяць

���.

%

70

750

69

500

68 67

250 0

66

2001

2002

2003

2004

�����

256,17

309,75

378,84

484,71

��������

367,45

447,08

552,04

707,01

����� / ��������, %

69,72

69,28

68,63

68,56

65

Динаміка змін показників Цілі 6 у 2001-2004 роках Завдання 1. Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та вищих шаблях виконавчої влади

2001

2003

2004

Показник 1.1. Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

8/92

5/95

5/95

Показник 1.2. Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

42/58

42/58

42/58

Показник 1.3. Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

11/89

10/90

10/90

Показник 1.4. Ґендерне співвідношення серед депутатів районних органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

21/79

21/79

21/79

Показник 1.5. Ґендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

22/78

22/78

22/78

Показник 1.6. Ґендерне співвідношення серед депутатів селищних органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

47/53

47/53

47/53

Показник 1.7. Ґендерне співвідношення серед депутатів сільських органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

47/53

47/53

47/53

Показник 1.8.Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України, чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

0/100

1/99

1/99

Показник 1.9.Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 посадових категорій), чис.жін./чис.чол. (або навпаки), %

15/85

16/84

9/91

УКРАЇНА

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 42


Від початку реалізації плану досягнення ЦРТ, зокрема, Цілі 6, Україна свідомо поставила перед собою більш амбітні завдання у сфері сприяння ґендерній рівності, ніж більшість країн колишнього СРСР. Втім, підсумовуючи результати моніторингу досягнення показників щодо забезпечення ґендерної рівності в Україні, слід зазначити, що прогрес у виконанні більшості з намічених завдань є недостатнім. Реалізація цих завдань вимагає більших зусиль щодо створення демократичних законодавчих та інституційних механізмів. Сталий розвиток демократичного суспільства в цілому є необхідною передумовою прогресу у досягненні необхідних паритетних співвідношень у ґендерній сфері.

ІІІ. Проблеми Моніторинг процесу досягнення Україною Цілі 6 дає підстави для твердження щодо існування певних проблем, що лежать у площині розвитку ґендерної компонени у представницьких органах влади та державної політики зайнятості. Хоча Україна ратифікувала ряд міжнародних угод стосовно запобіганню усіх форм дискримінації за статевою ознакою і більшість міжнародних експертів підтверджують, що Україна забезпечила достатню законодавчу базу, щоб гарантувати рівні можливості чоловіків і жінок, подвійний стандарт щодо забезпечення ґендерної рівності зберігається, і статевий розподіл при прийомі на роботу в Україні зростає. Основною проблемою залишається подолання ґендерного розриву в рівні оплати праці жінок та чоловіків, причиною якого є “вертикальна” професійна сегрегація. За даними “Human Rights Watch”, якщо в 1994 році 18,9 % вакансій по Україні містили вимогу про те, що кандидат має бути чоловічої статі, то в 2001 році ця частка зросла до 27%. Вакансії на посади менеджерів вищої і середньої ланки часто конкретизуються під чоловічу стать. За жінками, як правило, залишаються менш престижні посади секретарів, бухгалтерів, та офіс-менеджерів. Хоча частка працюючих жінок, які мають вищу освіту1, значно перевищує відповідний показник для чоловіків, у більшості галузей жінки обіймають нижчі посади, зайняті виконанням низько-кваліфікованої роботи з обмеженими можливостями професійного зростання і, внаслідок цього, отримують нижчу заробітну плату. На ринку праці має місце також дискримінація жінок за сімейним статусом та віком, оскільки більшість підприємств не може нести додаткові затрати, щоб забезпечити соціальний захист вагітних жінок та жінок з малими дітьми згідно чинного законодавства. Таким чином, протекціонізмом українського законодавства по відношенню до окремих груп жінок, з одного боку, надає мінімальні гарантії їх соціального захисту, але з іншого – створює ризик їх неконкуренто-спроможності на ринку праці. Крім того, представництво жінок-спеціалістів на вищих рівнях державного управління й у парламенті залишається доволі низьким, що зменшує ефективність прийняття рішень на користь зменшення ґендерного розриву у суспільному статусі та рівні доходів. На визначені проблеми повинні звернути свою увагу не лише державні органи, а й представники бізнесу, роботодавці та профспілки.

IV. Шляхи вирішення проблем З метою утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві та вироблення спеціальної стратегії вирівнювання ґендерної ситуації на ринку праці, у сфері зайнятості та оплати праці, перед Урядом поставлено завдання щодо розробки впродовж 2005 року на принципово новій основі Національної концепції ґендерних перетворень в Україні та Національного плану дій щодо утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006-2015 рр. з визначенням стратегічних напрямів та конкретних завдань діяльності та джерел фінансування. На правове врегулювання питань забезпечення ґендерної рівності в Україні, чітке законодавче визначення конкретних норм, що розвивали б відповідні норми Конституції України щодо рівності прав жінок і чоловіків, спрямовано дію нещодавно прийнятого Закону України “Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації”. Ним передбачено визначення основних засад державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, створення механізмів забезпечення рівності таких прав, зокрема у сферах здобуття освіти, роботи в органах місцевого самоврядування, державної служби, отриманні винагороди за працю, стосунках з роботодавцями, в соціальній сфері, тощо. Це прискорить формування паритетних відносин між жінками і чоловіками як умови сталого розвитку громадянського суспільства. Указ Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” від 26 липня 2005 року спрямовано на підвищення ефективності державної політики та узгодженої співпраці органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Згідно Указу, міністри та керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади мають покласти виконання обов’язків щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на одного з своїх заступників. Ці посадові особи у межах своїх повноважень організують роботу відповідних органів виконавчої влади стосовно:

• забезпечення надання жінкам і чоловікам рівних прав та можливостей у відповідній сфері діяльності; • співробітництва з громадськими організаціями, зокрема громадськими жіночими організаціями, для узагальнення інформації щодо стану забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та визначення шляхів запобігання виникненню дискримінації за ознакою статі; • сприяння створенню рівних умов для можливості поєднання жінками і чоловіками професійних і сімейних обов’язків, у тому числі шляхом розвитку соціальних послуг; • здійснення заходів, спрямованих на формування ґендерної культури населення, провадження відповідної інформаційнопропагандистської діяльності; • забезпечення дотримання законодавства щодо рівності прав та можливостей жінок і чоловіків; • розгляду та проведення аналізу звернень громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; • організації систематичного навчання посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади із зазначених питань;

1 - Дані підтверджують, що чоловіки та жінки в Україні мають рівний доступ до вищої освіти, а серед студентів вищих навчальних закладів жінок традиційно трохи більше половини. Експерти відзначають Україну як країну, що дотримується ґендерної демократії в підготовці наукових кадрів. Жінки нарівні з чоловіками використовують право на продовження освіти в аспірантурі та докторантурі. Так, у 2004 році жінки складали 52% всіх аспірантів та 45% докторантів.

Сторінка 43

• впровадження ґендерних підходів до організації роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади з урахуванням досвіду інших держав.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

УКРАЇНА


Оскільки питання ґендерної рівності включені до Національної стратегії європейської інтеграції України, необхідно виробити систему заходів щодо дотримання європейських ґендерних стандартів в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Також, необхідно розпочати підготовку чергової періодичної доповіді в Комітет ООН “Про виконання Україною Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” (термін подання – 2006 рік).

Вставка 3. Узгодженість дій на шляху реалізації ЦРТ: Ціль 6 “Досягнення ґендерної рівності”

Важливою складовою успіху на шляху здійснення Цілі є визначення особливостей сучасного етапу реалізації сформульованих для країни завдань та показників, а також всебічна оцінка можливостей їх виконання. Ключовими заходами нинішнього етапу забезпечення ґендерної рівності в Україні мають бути вдосконалення системи кількісної і якісної оцінки ґендерної політики, що передбачає вдосконалення сучасної бази ґендерної статистики, подальше відслідковування національних тенденцій, розробка та моніторинг регіональних ґендерних показників ЦРТ.

Більшість пріоритетних напрямків діяльності у сфері забезпечення ґендерної рівності мають відображення у стратегіях досягнення інших Цілей – подоланні бідності, забезпеченні якісної освіти впродовж життя та поліпшенні здоров’я матерів та дітей. Серед найважливіших з них: 1) зупинення фемінізації бідності шляхом впровадження програм і заходів для захисту прав найбільш соціально незахищених груп жінок; 2) підтримка освітніх та просвітницьких програм на всіх рівнях освіти, а насамперед у післядипломній, для професійного розвитку та підвищення кваліфікації жінок-спеціалістів; 3) сприяння розвитку малого та сімейного бізнесу, зокрема, надання пільгових кредитів жінкам, що вирішили започаткувати власну справу; 4) створення умов, що уможливлюють поєднання праці та материнства і батьківства, зокрема розвиток доступної системи домогосподарчих послуг; 5) розробка системи моніторингу ґендерних показників розвитку на галузевому та регіональному рівнях для подальшого відслідковування тенденцій та планування ефективних заходів щодо поліпшення ситуації у сфері ґендерної рівності. Оцінюючи кошти на реалізацію означеної Цілі в Україні, слід підкреслити, що значна їх частка (до 95%) може бути віднесена до так званої нематеріальної частини, що означає залучення інтелектуальних, освітницьких та інформаційних ресурсів на реалізацію приоритетних завдань на шляху досягнення ґендерної рівності в Україні.

Післямова Президент України Віктор Ющенко підкреслив, що: „... Нація пробудилася. Мільйони людей вперше відчули себе громадянами, піднялися до високої відповідальності за державу, за родину і за власну долю. Ми стали сильнішими духом, бо побачили – все залежить від нас.” Досягнення ЦРТ є завданням для кожного із нас і залежить від кожного. Питання досягнення ЦРТ торкається всіх сфер людської діяльності, кожної людини та її нащадків. Тому наші спільні зусилля, інвестування у людей, наближатимуть майбутнє процвітання. З урахуванням нових рішень, щодо зниження рівня бідності, підвищення заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, покращання умов життєдіяльності громадян України відповідно до основних завдань Програми Президента України “Десять кроків назустріч людям” виникла необхідність переглянути цільові параметри Цілей Розвитку Тисячоліття до 2015 року і визначити нові, більш амбітні показники для України, та залучити широкі кола громадськості до вироблення планів дій центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо їх досягнення. У доповіді Генеральному Секретареві ООН „Інвестування у розвиток. Практичний план до��ягнення Цілей розвитку, сформульованих у Декларації Тисячоліття”, підготовленій Проектом Тисячоліття під керівництвом Джеффрі Сакса у 2005 році, наведено обґрунтовані та змістовні рекомендації щодо визначення найбільш вагомих з точки зору досягнення ЦРТ кластерів інвестування.

УКРАЇНА

Таких кластерів є сім: 1) інвестування у сільське господарство, що сприятиме збільшенню об’єму виробництва продовольчих товарів та зробить їх більш доступними для населення; 2) інвестування у розвиток міст, що сприятиме розвитку найменьш розвинених районів, зокрема підтримає розширення місцевого ринку праці; 3) інвестування в систему охорони здоров’я для поширення доступу населення до якісних медичних послуг; 4) інвестування в систему освіти, що сприятиме розвитку загального доступу до якісного навчання; 5) інвестування у ґендерну сферу для здолання стереотипів, пов’язаних зі статусом чоловіків та жінок у суспільстві; 6) інвестування у розвиток поліпшеного управління ресурсами; 7) інвестування в розвиток науки та технологій. Беручи на себе зобов’язання глобального партнерства задля подолання бідності, покращення системи охорони здоров’я, сталого розвитку довкілля, сприяння миру та дотримання прав людини національні лідери заявили, що “головним викликом”, що постає на шляху світового розвитку, є “сприяння тому, щоб глобалізація стала позитивною силою людства” на шляху досягнення ЦРТ. Як буде виглядати світ у 2015 році, якщо Цілі Розвитку Тисячоліття будуть досягнуті? Більш ніж 500 мільйонів людей зможуть подолати злидні. Більш ніж 300 мільйонів людей не будуть потерпати від голоду. Крім того, значно покращиться стан у сфері охорони здоров’я дитини. 30 мільйонів дітей будуть врятовані. Також буде врятоване життя більше 2 мільйонів матерів. Доступ до чистої питної води отримають 350 мільйонів людей, а ще 650 мільйонів людей отримають доступ до санітарно-технічних засобів, що дозволить вести більш здорове та гідне життя. На сотні мільйонів збільшиться кількість дівчат, які отримають доступ до освіти, доступ до економічних і політичних можливостей. За цими величезними цифрами стоять життя і сподівання людей, які можуть зробити свій внесок у забезпечення економічного зростання та відновлення.

Цілі розвитку тисячоліття 2000+5

Сторінка 44



http://www.un.org.ua/files/MDG_Ukraine_2000_plus_5_UA