Ukrainian Chicago #11

Page 1

Українське Чикаго ТМ

# 11|May 2015








Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Rev. Myron Panchuk Vahtang Kipiani Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Julian Hayda Olga Tymouch Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv Cover Photo By Ksju Kami Photography Social Media Contributor Nicholas Molodyko Email: Advertising Sales:, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, PO Box 59761, Schaumburg, IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago

Photo by



War.Putin:Boris Nemtsov’s Truth-Telling Report That Killed Him


Ukrainian American Veterans Salute Memorial Day


Вишиванка World Trend


Vyshyvanka Dance


Агапій Гончаренко. Перший козак в Каліфорнії


Весняні Мрії. Красуня з обкладинки Уляна Фенин


Українське весілля. Запрошені всі


The Land Down Under Brings a Kazka to Chicago


ЕтноСвіт. Ярмарок народних ремесел у Києві


Квіткове руно від майстрині Валентини Шилейко

Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. ISSN 2378-5888 (print), ISSN 2378-5896 (online). The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.



n January 31, 2015 Boris Nemtsov wrote the following on his Facebook page: “The work of the opposition today is to enlighten and to tell the truth. The truth is that Putin is the war and the crisis.” The idea of writing an expert report entitled Putin, War can be attributed to Nemtsov himself. He believed that it was essential that this report be written and that it be printed for mass distribution to the citizens in Russia in order to combat the lies and propaganda created by the Kremlin. He collected information with great energy, but was killed on February 27, 2015. The task of assembling the materials of the report was left to his colleagues, most notably Ilya Yashin and Olga Shorina. What follows is a short summary of six of the eleven chapters of Nemtsov’s report, published online in Moscow two weeks ago.


In 2011 Putin’s ratings were falling. The Kremlin feared that it would be very difficult for him to win the presidential election outright and that there would be a runoff. Putin was reelected without a runoff, but not without massive voter fraud. This generated large protests throughout the Russian Federation. During the summer of 2013, Putin was unable to garner an approval rate greater than 45 percent. Although the annexation of the Crimea was in the planning for quite a while, Putin delivered populist speeches in order to bring up his ratings. Russian Special Forces were already operative in the Crimea, and Crimean business was granted lucrative funding by the Kremlin. The Revolution of Dignity in Kyiv gave Putin the opportunity he needed to fully invade and annex the Crimea. As a result, the Russian people rewarded him with record ratings for restoring the Crimea to Russia Of course the downside for Putin and for Russia are economic sanctions and global isolation.



If anyone intends to write Putin’s biography that person will realize that Putin never had a political career, but rather a career as a TV star. Putin’s life depends upon a state controlled media image of himself and of his political policies. In 2004 Putin revived the heroic narrative of the Soviet defeat of fascism, with annual May 9th celebrations and the massive distribution of St. George ribbons, a Tsarist era decoration for military heroism. The media continued to build on this story to such a degree that it has become a propagandistic weapon against Ukraine. Russian media has never accepted the legitimacy of the post Yanukovych government and has deemed it a “junta.” The media portrays Ukraine as a hotbed of fascists who have overrun the country. At one point, stories about the “Right Sector” garnered higher ratings on Russian television than coverage of Russia’s own political parties (even though the “Right Sector” received only 2% of the vote in the national elections). And Russian media also fabricated a story about a boy being crucified by Ukrainian fascists in the Donbass.




On March 4, 2014 during an interview with a correspondent from Bloomberg News, Putin was questioned about the similarities of the uniforms of the men who were blocking Ukrainian armed forces in the Crimea and that of Russian regular forces. He responded by saying that uniforms in former Soviet countries are very similar, and that these were just “locals” who probably purchased the uniforms in an army surplus store. A few weeks later, on April 17, 2014 during a town hall meeting with Russians, Putin disclosed that the “green men” were actually Russian Special Forces operating in the Crimea with the intent of defending the rights of those seeking Crimean independence.


gor Girkin (aka Strelnikov), the former defense minister of the self-proclaimed Donetsk Republic, arrived in Crimea on February 21, 2014 and stated, “I did not see any support of the government in Simferopol [for independence from Ukraine], where I was at that time. The separatists gathered them and forced them … into accepting the declaration for a referendum on Crimea’s annexation into the Russian Federation.” Admiral Igor Kasatonov of the Russian Black Sea Fleet was responsible for the military operation. In an interview with RIA on March 13, 2014 he spoke of his role as leading commander of the operation and that the Russian Special Forces were instrumental in the takeover of the Crimean Parliament and the entire peninsula. RUSSIAN SOLDIERS IN EASTERN UKRAINE

Vladimir Putin denied the presence of Russian soldiers in Eastern Ukraine on French television on July 4, 2014. “The Americans are lying. We were never involved in the destabilization of Ukraine and have no intention of doing so.” The fighting between Ukrainian and Russian forces intensified leading to the initial arrest of 10 Russian soldiers who were questioned by the Security Service of Ukraine. Nemtsov’s report presents extensive evidence on the presence of different Russian military formations in the Donbass and personal information on individual soldiers gathered from interviews with family members. In February 2015, family members of

the deceased soldiers who were seeking financial compensation from Russia’s Ministry of Defense met with Boris Nemtsov. Initially, families received a 3 million ruble sum for each deceased soldier. Upon receipt of the money, the family was forced to sign a document guaranteeing that they would remain silent on the fate of their husband or son. A few months later, the Russian authorities changed their tactics. Anyone conscripted to serve in Ukraine signed a document stating that he no longer served in the Russian Armed Forces. Family members seeking compensation for the death of a soldier no longer have a legal basis for doing so. VOLUNTEERS OR MERCENARIES

The Russian Armed Forces in the Donbass received additional military support by organizing paid “volunteers” from all of the regions of the Russian Federation. Those sought were middle aged men with military experience and not young soldiers. The death of a young soldier could potentially create an upsurge in criticism of the Russian authorities. The pay scale for “volunteers” ranges from 60,000 to 350,000 rubles a month; depending upon rank and experience. Ramzan Kadyrov, the President of the Chechen Republic of the Russian Federation, stated that he personally was prepared to go fight in the Donbass on December 16, 2014. Kadyrov never went, but sent his own security forces. Chechen forces created the “Vostok” Battalion with the intent of presenting themselves as Donbass separatists; paid mercenaries doing Putin and Kadyrov’s dirty work.

9 CARGO 200

From the very start, Russian authorities made every attempt to prevent information on the deaths of their soldiers from becoming public. However, on June 2, 2014 Maria Turchenkova, a photojournalist, published a report on the so-called “Grus 200” trucks carrying the bodies of 31 Russian soldiers killed during the battle for the Donetsk Airport. Aleksandr Boroday, the head of the so-called Donetsk Republic confirmed the Russian citizenship of the deceased. This was the first documentation of the transportation of the bodies of Russians killed in Ukraine back to Russia. Lev Schlossberg, a deputy of the Pskov region, investigated the deaths of soldiers of the 76th Pskov Division. They were deceived into believing that they were going on maneuvers to Rostov. Once there, they were transported to Ukraine for battle, not even having an opportunity to inform their loved ones. The presence of the 76th Pskov Division in Ukraine was denied by the Minister of Defense Sergey Shoygu. The exact number of Russian soldiers killed in Ukraine is difficult to determine. Estimates are in the dozens to over one hundred. Lev Schlossberg was assaulted and badly beaten for exposing the transport of dead soldiers on

the cargo, “Grus 200” trucks. On January 27, 2015 Boris Nemtsov sent an official inquiry to the Prosecutor General’s Office of the Russian Federation regarding the deaths of soldiers in Ukraine. He was killed exactly one month later. No response was given to Nemtsov’s inquiry. Nemtsov’s 65-page report, Putin, War, includes information directly implicating Russia in the downing of the Malaysia Flight 17, in the formation of the political leadership of the separatists, and the magnitude of the ongoing humanitarian catastrophe. The sheer costs of the war are staggering. For Ukrainians the world over this information is “old news.” We have known this all along and have been regularly informing the public on these ongoing developments. Once average Russian citizens get a copy of this report, they will be consumed with shock and disbelief. It is not surprising that one of the goals of Nemtsov’s assassination was to bury this report with him. Rev. Myron Panchuk, M.A.




krainian American Veterans in Chicago honored patriotism and the country’s fallen heroes by participating in Chicago’s annual Memorial Day Parade. The veterans of Post 32 walked down Chicago’s main streets in uniform, carrying before them Ukrainian and American flags. The veterans kicked off the parade by visiting the St. Nicholas Cathedral cemetery to honor the memorials of U.S. heroes, a time-honored tradition. For the 48 members of the Post 32 division, participation in Chicago’s Memorial Day Parade goes back over 12 years.

THE MEMBERS INCLUDE VETERANS FROM THE KOREAN WAR, THE VIETNAM WAR, AND EVEN MILITARY PERSONNEL WHO JUST RECENTLY SERVED IN IRAQ AND AFGHANISTAN. For Commander Peter Bencak, service in the military stemmed from the notion of camaraderie. “It was a buddy system,” Bencak said. “The guys in the neighborhood decided that one of them was going to join, and then convinced the rest of us to join. It was like we were all going to be together. Of course, the government split us up and we all went in separate directions. ” After over 26 years of service, Bencak remains steadfast in the belief that joining the military vastly changed the course of his own life. “It’s made me a better leader,” Bencak said. “It’s even helped me in my civilian job where I worked as a manager at a cell phone company. It’s helped me progress and become a better person overall. “ Years later, the sense of camaraderie remains. “We joined as buddies, but we didn’t serve as buddies,” Bencak said. “It wasn’t until later on that some


MEMORIAL DAY of us served together in the National Reserves.” When it comes to the Post 32 division, however, Bencak explains that camaraderie is still the basis of the organization. “We’re always looking at ways to give back to the guys who are out there serving,” Bencak said. “We’re like a service organization. We are there for each other morally, physically, mentally. When someone is sick and can’t make it to the hospital, we’re there for you. Just give us a call and we’ll take you there. That’s what we do. We help each other.” When it comes to events like Memorial Day, the Ukrainian American Veterans in Chicago also focus on being a community organization. “We try to make sure the community is aware of us,” Bencak said. “We participate in most events where we post our colors, and now we’re asked to begin almost every official event. You don’t start the event until we’ve performed the Ukrainian and American national anthems.” Twelve years ago, these veterans also reached out to the community’s students by sponsoring an essay contest at St. Nicholas Cathedral School on topics like patriotism and the true meaning of Memorial Day. With the recent turmoil plaguing Ukraine, however, the Ukrainian American veterans have also performed service that extends beyond the Chicago community. The organization has raised funds and collected wheelchairs, crutches, and other medical supplies for wounded warriors in Ukraine. Whether it’s in the military, in Chicago, or abroad, one thing remains clear: Ukrainian American veterans have lived to serve.

By Olga Tymouch

вишиванка world TREND У

країнська вишиванка упевнено стає новим брендом у світовій моді. Мода на евишивку — рцьоальність у же го сезону.


ілька місяців тому українська дизайн ерка Оксана Караван ська, презентуючи у Чи каго колекцію унікальних вишива нок, говорила про те, що "ВИ ШИВАНКА


я її слів легендарний модний Дім Valentino у своїй весняній колекції 2015 року виво дить на подіум моделей у вбраннях з українським традиційним орнам ентом. Італійський бренд зверн увся до етнічних елементів в ко стюмі, в тому числі — українськи х.

E R 21

— ЦЕ MUST-HAVE НА ВСІ ЧАСИ". Наче на підтвердж енн





V E R2 1



До речі, за версією амер Vogue, іще одним важли иканського зростання популярності вим фактором го сезону стала конфліктвишиванки цьона ситу Україною і Росією. ація між

Автор Марічка Паплаускайте




той же час український фотограф і дизайнер Віта Кін, яка у своїх колекціях переплітає сучасні технології та традиційні національні мотиви, здобул а всесвітню популярність саме завдяки кол екції вишиванок . Їй упевнено вдається просувати за кордоном тренд Made in Ukraine. А про її роботи позитивно відгукуються такі модні величини, як Леандра Медіне — американський автор і блогер зі світу моди, а також автори американського та японського журналів Vogue.


улик", "Чебрець", "Серпанок", "Підкова", "Чорнобривки" і "Дзиґа" - це не просто перелік чудернацьких українських слів, а назви танцювальних груп школи танцю "Вишиванка" при парафії церкви св. Йосипа Обручника в Чикаго. У "Вулику" танцюють найменші із цілої школи дітки - вони найбільш непосидючі, звідси і назва. "Вишиванці" ще немає й десяти років. Заснована у 2008-му, школа пройшла шлях від шістьох до 124-ьох учнів. Зараз тут хореографії вчаться шість груп, у яких займаються дітки віком від двох з половиною до шістнадцяти років.

Засновники "Вишиванки" подружжя Оксани та Павла Федьків. Обоє хореографи, у яких за плечима Калуське училище культури. Павло, крім того, працював у Гуцульському державному ансамблі пісні і танцю при Іванофранківській обласній філармонії. Після еміграції до США Федьківим не вистачало улюбленого заняття – і так постала "Вишиванка". З року в рік щоразу більше зростала, так що на останньому звітному концерті зал на 400 осіб навіть виявився замалим.


вітний концерт – особливе дійство для "Вишиванки", під час якого тренери і малеча показують батькам, чого досягли за останній рік. Цьогоріч його назвали "Цінуй, люби і пам’ятай". "Ми не можемо відійти від того, що відбувається вдома, і мусимо це показувати",пояснює тематику Павло. Тому на сцені продемонстрували «вальс з героями». "У нас був дівчачий танець до Івана Купала та хлопчачий бойовий гопак. Ми хотіли пов’язати їх з Україною. Так виникла ідея, коли дівчата в останньому танці прощаються з хлопцями", - розповідає Павло.



ому при церкві втілюються важливі такі справи як "Вишиванка", розповідає отець Микола Бурядник. Він каже, храм – це спільнота, об’єднана любов’ю і бажанням робити добро. А танцювальна школа - це не тільки люди, які приходять виконувати певні рухи:

Це щось набагато глибше. Це прояв душі, закладеного в нас Божого відтинку. Тому ми танцюємо, виявляємо радість в танці, в співі, в різних видах мистецтва, у молитві.



ксана працює здебільшого з малими дітками, від трьох до семи років, Павло переймає шефство над старшими. Допомагає подружжю вчитель-хореограф Світлана. Усі разом плекають серйозні плани на майбутнє: хочуть створити ансамбль із дорослим колективом. Вважають, що формують велику українську культуру: "Так ми створюємо громаду. Ми з Оксаною приїхали – не мали нікого, - каже Павло. - А зараз ми щасливі, що можемо розвиватися, виховувати дітей у двох культурах. Наш лозунг – і чужого научайся, і свого не цурайся", - говорить про місію школи Павло.


Успіхам Федьківих дивуються навіть рідні в Україні. Кажуть, приємно бачити, що в Америці так підтримують і шанують українські традиції.

Ми маємо завжди цінувати, не втрачати українські звичаї, культуру, вишивку,

- переконана Оксана. - Якщо ми вже є тут, а наші діти вчаться в американських школах, то маємо пам’ятати, звідки походимо. Звідки наші батьки, традиції. Це одне з одним пов‘язано". Автор статті Христина Бондарєва Фото: Maksym Prokopiv

Агапій Гончаренко

Перший козак у Каліфорнії

Вахтанг Кіпіані головний редактор проекту "Історична правда"


квітня 1861 року у "Вільній Російській Друкарні" в Лондоні було надруковано чергове число газети "Колокол" ("The Bell", "Дзвін"), яку видавав визначний емігрант з царської Росії Олександр Герцен. Газета зазвичай виходила російською мовою, але того дня у ній, нечуване діло, вийшла невелика замітка українською мовою в пам’ять про "малоросійського співця" й "народного страдальця" Тараса Шевченка: "…І без того тяжко, важко нам блукати на далекій чужині, та все була потіха, все таки була надія. Був в нас дома Кобзар, він виспівував діла батьків наших, розказував про козацьку славу, хто ми, чиї діти, -- коли самі не хочем знати… А тепер його нема, смерть скосила його. І на душі ще тяжче стало. – На кого тепер надія? Хто буде потішати наш люд в неволі?... Є вірні діти України, треба правду казати; але є далебі діти не розумні, а ще більше перевертнів й недоляшків…". Текст був надісланий до редакції й підписаний іменем ієродиякона Агапія. У дужках вказано – Андрія Гончаренка. Не кожен з авторів непідцензурного видання, яке вільно поширювали цілою Європою й таємно доставляли та розповсюджували в межах Російської імперії, ставив під текстами своє прізвище чи бодай ініціали. Отцеві-дописувачеві боятись уже особливо не було чого. Роком раніше він утік на Захід, ставши одним з перших українських політемігрантів – спочатку в Європі, а згодом і у Сполучених Штатах.



е час тут особливо дискутувати, чи був Агапій Гончаренко (уроджений Андрій Гумницький), православний священик і бунтар, першим немалоросом чи русином, чи лемком, а саме першим українцем в Америці. Нам здається, що так. Вихідці з України, пошматованої між імперіями, вірогідно, потрапляли у молоду тоді північноамериканську державу і до нього. А от саме українці, свідомі не тільки свого походження, але й покликання пробуджувати приспаних земляків – ні.

Дуже цікавим документом про життя отця Гончаренка є його "Споминки", вперше видані у 1894 році в Коломиї відомим діячем Михайлом Павликом. У коротенькій передмові, написаній на хуторі Гейвардс, який він називав Каліфорнійською Країною, сказано: "Я втік із московської тюрми у широкий світ, бо чув в моїх жилах вільну крів. І розказую вам, брати мої, по правді, що було зо мною, де і як, щоб ви знали, кого коли за що і про що розпинали". Прийшов на світ наш герой 19 серпня 1832 року у селі Кам’янка, неподалік Фастова, тоді – Сквирського повіту, що на Київщині. Походив він з родини людей свободолюбивих і набожних. У вісім років його відправляють у бурсу в Києві (зараз це один з корпусів Києво-Могилянської академії). На канікули він повертався до села, і його страшенно вражало, як польські пани експлуатують селян і знущаються над ними. У спогадах він писав, що з дитинства себе виховував, що "лютость не буде ганяти мене". З дитинства був трохи відлюдником. Відправлявся на батьків хутір у лісі, де їв мед і вчив Псалтир напам’ять. "Часто пробував їсти тільки в неділю і в середу, м’яса і риби не їв, і часто їв сиру картоплю, моркву і другу городину сиру. Ніччю тихенько падав із ліжка на холодну підлогу спати…". Дитячих і потім молодечих ігор не любив. Крім помочі батькам весь час віддає навчанню і самоосвіті.


853 року з метою "спасатися од мира" стає послушником Києво-Печерської лаври. Тут його юнацьке уявлення про світ монастирського життя розбилося на друзки. Він і в миру жив суворими постами, а тут святі отці наїдались щовечора, що називається – від пуза: ‘‘і м’ясивом різним, і карасями, запиваючи все те різноманітними алкогольними настоянками – слив’янками, малиновками, горобиновками... І це ще не найгірше – деякі з монахів тримали в келіях жінок для задоволення своєї похоті’’. Юнак працює в канцелярії митрополита Філарета. Знову бачив несправедливість – люди на лаврських хуторах живуть бідно, а монахи – жирують. Як потім визнавав – часто плакав перед образами у дорогоцінних оправах: "Боже! Де святість твоя і правда? Люди в нищеті з голоду мруть, а образ Твій в золоті і брилянтах". За першої ж нагоди він їде з Києва геть. У 1857 році якраз формувалась місія на Афон. Там Андрій і проводить три роки. Молиться і риє у кам’янистому грунті печеру, де ставить 12 стільців – за кількістю апостолів Христа. Посилено вчить мови. Саме в Греції йому потрапляють до рук революційні часописи "Колокол" і "Полярная звезда", які видавав Герцен. Читання нелегальної літератури і листування з бунтівниками не минуло безслідно - хтось його видав. І в момент, коли Андрій кидав до скриньки чергового листа до Лондону, його впіймали. Російський посланник Озеров вручив йому документ, що він заарештований і має терміново відбути в Одесу. На щастя, друзі його врятували – лист до Костантинополя йшов 36 годин, а корабель цілих 12 діб. За цей час все було підготовано - витягли з в’язниці. І вже у березні 1860 року Андрій потрапляє до Англії.

Втік на вічну і святу волю козакувати на ввесь мій вік! Слава Богу!


861 року повертається у Грецію на Афон. Там жив його рідний дядько – отець Дормидонт, у миру – Димитрій Богун. Там же приймає священицьке свячення. Далі дорога веде його у Єрусалим. Росіяни роблять спробу затримати його як злочинця-утікача, але тимчасовий притулок православний священик знаходить не у своїх одновірців, а в католицького патріарха. Далі був Єгипет. Тут російський консул намовив якогось грека і той ножем вдарив отця Андрія в груди… Знову виснажлива подорож за маршрутом Александрія-Лондон-Афон-Смірна. І, нарешті, найдовша в його житті морська подорож – до Америки. 1 січня 1865 року він опиняється у Бостоні, маючи 35 рекомендацій "до порядних людей". Метою подорожі було заснувати незалежну друкарню у Сан-Франциско.

Не відмовляється від жодної роботи, щоб прожити – викладає російську мову грекам, класифікує нумізматику у Британському музеї. Нарешті вчиться складати літери у друкарні. Ці знання згодом будуть у пригоді, коли він почне видавати власну газету за океаном.

Але спершу він виконав не менш важливу місію. 6 січня українець служить першу православну службу на північноамериканському континенті. Сталося це на квартирі грецького консула в Нью-Йорку. Парафіянами були самі вихідці з Еллади. Незабаром росіяни дістали Гумницького-Гончаренка і тут. Вони пообіцяли грекам купу грошей на побудову окремої церкви і священика, аби тільки вони відмовились від отця Агапія.

Найкращим його другом і господарем їхнього спільного помешкання стає галичанин Мартин Холод, який потім роками листувався з Гончаренком. Отримувати від нього листи українською мовою було синонімом щастя. Англійську кухню в їхній оселі не жалували – їли борщ, куліш, каші.

Він втрачає паству, але отримує свободу. Працює гравером, а також у кількох друкарнях. Робить набір Біблій і для арабів, і для слов’ян. Врешті-решт, заробив на кириличний шрифт і виїхав у Каліфорнію. Він не відмовився від ідеї заснувати вільну друкарню для росіян-сибіряків, щоб ті "слухали через Тихий Океан вільну і тиху пісню із вільної Америки".



867 року Гончаренко був присутній на Алясці на церемонії спуску російського прапора. Тоді ще стався казус – дружина останнього губернатора Максютова зомліла й впала на землю. Ніби від перехвилювання. Отець Агапій пише в щоденнику про театральність і нещирість того жесту – "…це було лицемірство. А хто обкрадав наших людей в Алясці і акціонерів в Росії? Чи не губернатори зо своїми чиновниками?...".

Освічених людей тоді було не так багато. І отець стає ходячою енциклопедією і порадником для місцевого населення Аляски, зокрема, російсько-алеутських і аляскинських креолів. Які були добрими і наївними людьми, хрещеними у православ’ї. За добро і турботу Гончаренко отримує від них прізвисько Alaska man. Перебуваючи в Каліфорнії створює товариство взаємної допомоги для вихідців з Російської імперії, зокрема і українців. Назвали його "Товариством декабристів" - на честь учасників дворянського революційного виступу 1825 року. Згодом посланці з петербурзького синоду розвалили цю спілку, бо начебто отець Агапій "не поважає царя і православіє". Частина членів пішли за священиком, якого бачили в труді і пастирській роботі – "Ми оставили Росію, бо не поважаєм царя і хочем мати волю у нашій совісті". Закладена друкарня першу книжку випустила 1867 року. Це була "Russo-English Phrase Book", фактично, словник і розмовник для американських солдатів, яких відправляли служити на Аляску. Тоді там значна частина населення розмовляла російською. 1 березня 1868 року отець Агапій Гончаренко здійснює воістину історичний чин – засновує газету "The Alaska Herald". Цікаво, що газета вийшла не у Сітці, а у Сан-Франциско. Панотець логічно подумав, що оскільки вся комерція і всі зв’язки нового штату будуть іти через Каліфорнію, то найбільша кількість замовників реклами і читачів будуть саме там.


оу-хау Гумницького-Гончаренка було як у самому факті видання першої американської газети для Аляски, так і те, що частиною видання був блок "Свобода", де друкувались статті російською і, зрідка, українською мовами. Отже, можна вважати святого отця основоположником як російської, так і української журналістики в Сполучених Штатах. І не тільки. Він був не просто духівником, а й, говорячи сучасною мовою – борцем за громадянські права. Приміром, вперше переклав російською Конституцію США, щоб громадяни новоприєднаної Аляски знали, що вони є джерелом влади ("народ управляє собою"), а не цар. Невідомо, яким був наклад газети. Але кожного числа 500 примірників йшли не тільки на Аляску, але й у Сибір – "дорогами, мені одному знаємими"– щоб впливати на свідомість людей. Багаторічна каторжна праця надломила здоров’я. 1872 року був вимушений продати бізнес і де-факто вийти на пенсію. Купив у родича великий шмат гористої землі, побудував там дім та зробив собі невеличкий вівтар просто неба у печері. І називав оцей хутірець "Каліфорнійською Країною" або й "Україною".


рожив ще доволі багато років. Хрестив дітей, садив вишні і сосни. Зустрічав відвідувачів, яких магнітом тягнуло подивитись на дивакуватого, але доброго старця у високій шапці з хутра. Не пив і не курив, але як гостинний господар завжди пригощав подорожніх. "Що таке є частування гістя? – Чи не в цім таїнство – вечеря любові?". Були часи, коли про Андрія Гумницького (отця Агапія Гончаренка) бодай раз на рік згадували українські газети Америки. Змінились покоління і читачів, і журналістів - тепер цього немає. Рідко пишуть про фактичного засновника українства у США. Книга про нього "Father Agapius Honcharenko" Теодора Луціва, видана у кінці 1960х, так і не перекладена українською. Жодна українська бібліотека немає не те, що підшивки, бодай окремих чисел "The Alaska Herald", щоб дослідники могли de visu погортати сторінки, написані та складені отцем Андрієм. Немає навіть однієї копії цієї легендарної й знакової для українців газети в інтернеті. Отже, все перераховане є справою нашої честі – зробити це. Щоб пошанувати Божу людину, козака, піонера, видавця та борця за гідність людини. Автор Вахтанг Кіпіані

Весняні Мрії Photos by Ksju Kami Photography Model Uliana Fenyn, Miss Ukrainian Diaspora 2014 Makeup Artist - Viktoria Rand


отосесія «Весняні Мрії» створена між гіллям квітучих дерев у мальовничій мисцині поблизу

Чикаго. Автор фото Оксана Федорук-Терлецька втілила задум створити квітучий, мрійливий і романтичний образ української красуні Уляни Фенин, Міс Української Діаспри 2014. Як розповіла Уляна, вже найближчим часом вона планує відвідати Україну з благодійною місією. На кошти, виручені з нещодавнього Ukrainian Chiacgo Fashion Show, Міс Діаспора придбає необхідні речі, ліки та їжу для родин військових та дітейінвалідів з сирітських будинків. Зокрема красуня відвідає 2 дитячі будинки у ІваноФранківській області. Уляна розповіла, що довгоочікуваний квиток в Україну вона придбала за власні кошти і, окрім благодійної місії організації Miss Ukrainian Diaspora, з нетерпінням чекає зустрічі зі своїми рідними, які живуть в місті Коломия.


продовж року учасниці та фіналістки конкурсу Міс Українська Діаспора збирали та допомагали відправляти речі для постраждалих від війни та медичне обладнання та для госпіталів в Україні. Гуртом купували та надсилали необхідні речі безпосередньо потребуючим родинам військових та багатодітним сім’ям. На кошти, виручені з самого конкурсу Міс Українська Діаспора, було відправлено кілька десятків тон вантажів з медичним устаткуванням, одягом, а також закуповувалися продукти та ліки для військових. Крилатий вислів «Краса врятує світ», можливо, звучить занадто поетично, проте красуні з організації Міс Українська Діаспора доводять це своїми справми. Українки не тільки вродливі зовні, але й душею. Доречі, велика і дружня команда українських красунь, чекає поповнення. Адже вже розпочалась реєстрація учасниць на конкурс Miss Ukrainian Diaspora 2015. Організатори запрошують до участі всіх красунь українського походження. І хай переможе красуня з найвродливішою душею.

Весілля 27



І С В і н е ш запро

орили на двох в го я л іл с е в е ро ц і анаді, Америц К в х а т н е н и ка конт арчик і Маріч М к р а М і. їн а та Укр у Торонто, к р а п у о н іч л ружились пуб г уляли весілля ід Кудрявцева од В ! іх с у и л а к ня скли о а на святкуван традиціях. Пр х и н ь л а н іо ц а н с Майдану, а ч ід п в українських а в т с м о торію знай зворушливу іс планетарного я л іл с е в і и н ago с вій Ukrainian Chic кохання під ча із ь с а л и іл д о п ічка масштабу Мар Magazine. МАЙДАНІ В А Н Ь С И ІЛ Р - МИ ЗУСТ Я СПІВАЛА . У К О Р О Г ЛО СІЧНІ МИНУ " НА СЦЕНІ ПСАЛМИ И МИ ЗА ПЕРШИМ З "БОЖИЧА И Б О Л А Ж ДНІ О. А ЯКРАЗ БУЛИ ШЕВСЬКОГ У Р Г А . Н И Є МАРІЧКА У ЗАГИБЛИМ Д ГА И Р П УХАВ, МАРКО СЛ ису музики п за я л д ів к а ів укав сп кого є його я м о В Україні він ш р е с ю д о р Голодомор, п ась ще на два л до фільму про и ш и л за а р а о йдані п березні Марк У . батько. На Ма ь с и л а в у к іл одня сп узикантів, які м и т місяці, вони щ а р б зі и б а Канади, українців в и т а м повернувся до и р т ід п приїхати та ного в Канаді р я л у п о б погодились п м о т Марко є соліс скру тні часи. ra. Bucket Orkest n o m e L e Th у г урт



ак, недавно позн з іншими музика айомившись, разом подружжя вирушнтами майбу тнє ило у двомісячни Україною. «Ми ст й во р и ли спільний репертутур з народних пісен ар Вийшов такий ін ь про війну різними мовами. Lemonchiki Projeтернаціональний гурт двоє канадців, фр ct. У нас грали мексиканець, українців, - ділитьанцуз, румун, росіянин та двоє вулицях та площахся Марічка. - Ми вист упали на заспівав на Гром і були першими, хто публічно про Пу тіна без куадському телебаченні шлягер уболівальників із пюр (приспівку фу тбольних президента – авт. лайкою на адресу російського )».

ІЗ ПОЧАТКОМ ВІЙНИ НА ДО НБАСІ МАРІЧКА МА ЙЖЕ УСЕ ЛІТО ТА ОСІНЬ ПРОВЕЛА НА ФРОНТІ – СПІВ АЛА І ДОПОМАГАЛ А У ГОСПІТАЛ ЯХ, ТОДІ ЯК МАРКО ІЗ ГУРТОМ ВИСТУ ПАВ У СЕБЕ НА БАТЬ КІВЩИНІ. А вже у жовтн разом. Втім, ночі і вони вирушили у зону війни у захворювання нвля у спальних мішках вилилась забрав її лікувати ирок у Марічки. Тоді Марко і поміж лікуванн ся у Торонто. Часу не гаяли виставу про Майям придумали та поставили дан і війну.

- У цій виставі нем ає ані монологів, ані діалогів, - розпові дає Марічка, - ли ше українські народн і старовинні пісн і, пісні з Майдану та документальне ві део з Yotube, яке тран слювалося на трьо х великих екранах . Ще в нас була ук р аїнська традиційна різдв яна та майданівсь ка їжа, якою під час вист ави част увалися глядачі. Вистава мала шал ений успіх.

,, А

вже трохи більше, як за рік після знайомства Марко прямо в аеропорту запр опонував Марічці стати йо го дружиною та переїхати до Кан ади - аби разом зг уртувати сили та допомагати Укр аїні своєю творчістю . Найближчі план и уже мають чіткі обри си – це новий муз ичний етно-електронни й проект, повністю присвячений Укр аїні. Спочатку наречен і хотіли зробити великий фестива ль із представлен ням весільних традиц ій всього світ у, із "фейковими" моло дими. Та згодом подумали - чому б не зробити це по-справжньому і самим не стати нареченими. На весілля скликали усіх охочих через соц мережі.




агато гостей були в українському традиційному одязі. Страви для весілля замовляли також традиційні: вареники, налисники та голубці. А один знайомий українець, власник пекарні, подарував великі короваї та хліб. Усе інше просили приносити - хто що може – і вийшов величезний весільній стіл.

Через те, що Марічка уже одного разу була заміжньою, вони не змогли повінчатися, тож молодята взяли цивільний шлюб. Обіцянки давали двома мовами, англійською та українською. Клятви молодят чи не найбільше розчулили людей: "Усі плакали. Наші обіцянки - унікальні. Марко таке наобіцяв, що і він сам, і я, і всі люди плакали і казали, що це була найсильніша частина весілля". А ще під час весілля Марко підготував для Марічки романтичний подарунок, про який нікому не було відомо. Посадив її на рикшу та відвіз на озеро, на березі якого уже чекав пікнік для молодят та найвідоміші віолончеліст і скрипалька у Канаді.

Автор статті Христина Бондарєва Photos: Carlos M. Gárate


THE LAND Brings a Kazka


to Chicago


he Lehenda Ukrainian Dance Company has dazzled audiences across Australia with burning passion, raw talent, and with the beaming pride of their heritage. This summer, the Melbourne-based company will bring its talents to the American heartland, performing on Thursday, July 2nd at the Chicagoland North Shore Center for The Performing Arts. Lehenda’s 2015 International Tour will showcase its new dance production, “Kazka: a fairytale of love, lost … and a mysterious blue fox.” Performed by the 39-member cast, Kazka will bring to light the unique intricacies of Ukrainian history, dance, and folklore. Choreographed by the Merited (Performing) Artist of Ukraine, Melanie Moravski Dechnicz, the show combines contemporary dance elements with the deeply historical legend of Ukrainian traditional dance. The Ukrainian President awarded Dechnicz with the title of Merited Artist of Ukraine in 2009. “Kazka is a project that I have been working on with a group of artists for many years now,” Dechnicz said. “It’s been such a long time in the making that touring it nationally wasn’t even a question. It has been 10 years since a full-length dance show has toured Australia so it was definitely time for this tour.” While Ukrainian dance in cities like Chicago plays a critical role in the Diaspora, in Australia, Dechnicz said, Ukrainian dance is not nearly as widely recognized. “Lehenda’s goal is to share the amazing dance culture of Ukraine. We have a large number of non-Ukrainian dancers in the school and the company, and we enjoy spreading the knowledge of our heritage to them.”



nlike many other Ukrainian Dance Ensembles, Lehenda shoulders the responsibility of teaching its dancers and audiences all aspects of Ukrainian culture. According to Dechnicz, the company focuses on teaching not just choreography, but also facts about the various regions of Ukraine, including each region’s folklore, literature, and fairytales. Lehenda also features a School of Dance where children as young as 3 years old can be found participating. Children are trained once a week in three separate lessons that focus on class work, Ukrainian technique, repertoire, and strength and conditioning. Class work largely centers around Classical Barre and center work. Boys and girls are split into separate groups for Ukrainian Technique, while repertoire involves the joy of performance. Finally, the strength and conditioning program plays a critical role in keeping up the well being of the school’s dancers. The Strength and Conditioning Program was designed specifically for Ukrainian

Dancing by the resident Physiotherapist Stephanie Novak. The program incorporates the principles used by the medical staff of the Australian Ballet School. “We are a Ukrainian Dance School and we teach Ukrainian Dance, so everything we do in the school and company is to display Ukrainian dance at the highest level we can,” Dechnicz said. “So the ballet elements, contemporary elements, and acrobatics we implement into our program is all to aid this.” Having just opened the dance company in February 2014, artistic director Melanie Moravski Dechnicz has worked quickly to establish the renowned reputation of Lehenda. “Having left a voluntary role at a community dance group in November of 2015, I couldn’t imagine working in any other field so I left my day job and opened Lehenda,” Dechnicz said. Dechnicz’s own history with dance has been a long and impressive journey. A graduate with a Bachelor of Performing Arts degree, Dechnicz has studied with a

variety of Ukrainian dance choreographers, and even danced with Virsky, the most prestigious dance company in Ukraine. Currently, a Ukrainian Character Teacher and Choreographer, Dechnicz teaches at the Australian Conservatoire of Ballet. Her former experience includes leading the Verchovyna Ukrainian Dance Ensemble and School to being the largest semiprofessional Dance Company in Australia in only 9 years. Kazka is Dechnicz’s first full-length work. “The dancers are all very keen to travel with this show,” Dechnicz said. “Originally, we wanted to take the show to Ukraine, but while in the planning stages it didn’t feel like the right time for that so we chose North America, and we couldn’t be more excited.” From the Land Down Under, Lehenda Ukraine Dance Company will bring a true Kazka to Chicago’s Ukrainian Diaspora this summer By Olga Tymouch Photos: Dina Studio Photography




рмарок традиційних ремесел, виставка давніх українських музичних інструментів, традиційна кухня з різних куточків світу, виступи фольклорних гуртів, майстер-класи з народних танців — все це на кілька днів об’єднав під своїм дахом Мистецький арсенал у Києві. Там відбувся Міжнародний фестиваль традиційних культур "ЕтноСвіт", на який завітала і кореспондент Ukrainian Chicago Magazine.


— Зазвичай працюємо вдома. Усі справжні речі створюються на кухні: і пиріжки, і вишивка, і бандури, — жартує юнак, вправними рухами вирізьблюючи з цілісної деревини основу під майбутній музичний інструмент. Це Василь. Свою першу бандуру він власноруч змайстрував у 13 років.




авколо зібралося досить багато людей — бажаючі можуть і самі спробувати зробити кілька рухів по дереву спеціальним інструментом. Втім, наважуються чомусь лише діти. Поряд на стендах розвішано кілька десятків уже готових кобз та бандур. Атмосферу створює монотонний спів бандуриста Назара. Колоритний — із оселедцем та одягнений у народний костюм — він, до речі, грає саме на тій кобзі, яку вперше виготовив Василь.

— Вчився у людей. Так завжди було — учень іде до майстра. Щоправда, з десяти тих, хто починає вчитися, закінчує зазвичай лише один. На виготовлення одного інструменту може піти два-три роки. 70% усієї роботи виконується вручну, — розповідає хлопець. Тут, на фестивалі, він представляє Творче об’єднання "Кобзарський цех". — Хочемо відродити давні традиції. Адже за Союзу навіть за зберігання кобзи чи бандури розстрілювали. Тому тепер цих інструментів так мало. Як і століття тому ціна такому інструменту дорівнює ціні корови. Сьогодні, каже Василь, це близько тисячі доларів. Хоча частіше музики виготовляють інструменти для себе, аніж на продаж. Більшість членів творчого об’єднання брали участь у зйомках української стрічки "Поводир".


демо далі, і очі розбігаються — стільки на фестивалі зібрано всього: різноманітні виготовлені в ручну іграшки в українському колориті, вишиті сорочки, рушники, етнічні прикраси, віночки, кераміка. Останньої, здається, найбільше. Ось, за гончарним колом працює кераміст Іван Бобков. Глина під його умілими руками вмить змінює форму і ніби танцює. Киянин Іван займається керамікою вже більше 20 років.


— Роблю все, з чого можна налити-випити, насипати-поїсти. Але намагаюся бавитись із поливою та орнаментами. Так ужиткова річ перетворюється на мистецьку, — розповідає Іван.


,, ,,

еред виробів, які він разом із дружиною презентує на фестивалі, не лише посуд, але й кілька декоративних скульптур. А ще — особливі тарелі та глечики, виконані у складній і напівтаємній техніці. Вони переливаються то золотими, то металічними відблисками.


еред гостей фестивалю не лише українці, а й представники таких країн як Франція, Греція, Білорусь, Грузія, Узбекистан, Туреччина, Литва.

— Техніка відновлюваного вогню. Частина інформації недоступна для загалу, але якщо просто сказати – секрет полягає у специфічному випалі. Майстер чаклує перед піччю і доводить кераміку до такого стану,

— Можу похвалитися, що я єдиний коваль у Друскінінкаї. Радий приїхати до вас, і познайомитися із вашими майстрами. Сподіваюсь, буде нагода повернутися в Україну знову,

— пояснює. — Це одна з найскладніших технік. Станція метро "Хрещатик" оздоблена таким чином. Мене, власне, вчили ті, хто створював станцію.

Цього року фестиваль "Етносвіт" відбувся вперше, однак організатори сподіваються, що він стане щорічним форумом творчих особистостей з різних країн світу — таким собі майданчиком для культурного обміну та інтеграції України у світовий простір.

— каже пан Йозас.

Автор статті та фото Марічка Паплаускайте



By Olga Tymouch Photos by Maksym Prokopiv

Квіткове руно П

риємні й м’які на дотик кульчики, намиста, квіти на застібках — такі прикраси, звалені з вовни, вже давно полюбились українським жінкам. Але мало хто знає, що так само — з овечої шерсті та без жодного шва — можна створювати набагато більше речей: шалики, капелюшки, сумки і навіть сукні. Як це, розказала й показала Ukrainian Chicago чернівчанка Валентина Шилейко.

"Техніка валяння — старовинна. В ній працювали наші прапрабабусі. Але нині вона майже забута", — говорить Валентина. Перукар за професією, три роки тому вона випадково відкрила для себе валяння, і тепер воно, фактично, стало її основним заняттям та способом заробітку. "Перші вироби я створювала не для того, аби на цьому заробити. Просто побачила валяний шарф, і стало цікаво зробити такий для себе самій. Глянула майстерклас, і затягло — цілий тиждень не могла відірватись від інтернету: все вивчала тонкощі цієї техніки", — згадує вона.


а півроку Валентина поїхала в Одесу на майстер-клас з виготовлення сукні відомого майстра Діани Нагорної. "Мені треба було на дотик відчути, наскільки тоненьким і легким воно виходить. Бо одна справа, наприклад, робити валянки — вони мають бути цупкими за визначенням, а геть інша справа — сукня". Тепер Валентина вже сама може вчити особливостям валяння. Розповідає, для створення виробу необхідно всього три речі: вовна, мило і пупирчаста плівка, яка використовується як підкладка для створення необхідної форми. І ще, звісно, натхнення і терпіння. На плівку, відповідно до викройки, викладається вовна, її треба обприскати водою та милом, а далі власне валяти — руками виріб прокачується не менше кількасот разів. Пальцями перебирається кожний міліметр, аби ніде не було нерівностей. Тоді ще виріб вибивають, по кілька разів обливають то крижаною водою, то окропом, сушать. Врешті за 2-3 дні з’являється якась нова краса. І кожна річ в єдиному екземплярі й унікальна — повторити точно таку саму не вдасться ніяк.

45 21

"Кожного разу я знаходжу щось нове і в техніці, і в формі. Вовна — благодатний матеріал. Мені це нагадує ліплення із пластиліну — створити можна все, що завгодно. Ні тканина, ні в’язання такого поля для творчості не дають", — захоплено розповідає майстриня.


овну для своїх виробів Валентина замовляє за кордоном — у Німеччині, Австралії та Італії. Лише там, пояснює, вирощують спеціальних меріносових овечок з екстра-тонким руном. "Полюбляю оздоблювати усі свої вироби. Це може бути якась особлива фактура, плюс — використовую бісер, мереживо, стрічки, шовк для створення декору. Особливо люблю декорувати яскравими хустками. З давнини в Україні жінки щедро оздоблювали одяг, то ж вважаю це природнім. Не ставлю собі за ціль впроваджувати якісь етнічні мотиви у творчість, але воно саме пробивається. Навколо так багато квітів — це надихає на квіткові мотиви, які часто використовували наші предки".

Валентина мріє про дві речі. Перша — мати ще більше часу на виготовлення все нових і нових моделей. Друга — щоби створені нею сукні, капелюшики, сумки частіше купували в Україні.


а жаль, наразі все більше маю замовлень із-за кордону: Росія, Європа, США, Ізраїль. В Україні купують мало. Можливо, це тому, що речі недешеві. Але інакше бути не може — сировина уся імпортна, прив’язана до курсу долара. Втім, я не засмучуюсь — знаю, що таким чином я несу українську культуру за кордон".

Одяг, створений власноруч, Валентина не лише дарує подругам і продає клієнтам з усього світу, але й із задоволенням носить сама:

"Своїм прикладом впроваджую моду на особливі речі. Можна і треба адаптувати до сьогодення елементи старовинної культури. Скажімо, я маю кілька спідниць і жакетів, які зробила із хусток. Такі речі мають носитися не лише на свята, але й щодня. Це як мінімум красиво, а крім того, такі речі надають людині індивідуальності, і, зроблені руками, ще й несуть тепло та любов". Автор статті Марічка Паплаускайте Фото: Оксана Хіць

Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.