Page 1

Українське Чикаго

ТМ

# 2 |Jan 2015

Ukrainian History

500

in words or less

Ніна Матвієнко:

Ця війна нас об’єднала

Український міністр з ЧИКАГО

НАТАЛІЯ ЯРЕСЬКО


11

Contents Ніна Матвієнко: ‘‘Ця війна нас об’єднала’’

6

Story of a Fallen Hero: Viktor Gurniak Honored in Chicago

12

Як в Україні організували Різдво для найбідніших

16

Козак Михайло Гаврилюк. Загартований болем

20

Наталія Яресько український міністр з Чикаго

24

Маша Арчер - ювелір з укаїнським серцем

30

Оксана Караванська. Вишиванка це must-have на всі часи

36

Breathing With Viagra

40

Ukrainian History in 500 Words or Less

42

Як народити здорову дитину

44

Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2014 All Rights Reserved. The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.


First Issue of Ukrainian Chicago Magazine: An Amazing Success Dear Friends and New Readers,

I

’m thrilled to express our gratitude for the great success that we’ve seen with the inaugural issue of the Ukrainian Chicago Magazine ™ ! I’d like to thank you for the enormous amount of positive feedback we received via email, phone calls, and social media.

In just the first three days after the launch, the digital edition had 7,670 impressions, 185 new magazine subscribers, and 562 new social media followers. The publication has generated plenty of buzz in the media and on social platforms such as Facebook and Twitter.

This is a clear and strong indication that we’re on the right path and that we’ve hit a home run with our decision to launch this publication. It is definitely a publication the Ukrainian community, and Ukraine has lacked for a long time. For our new readers, I’d like to mention a few words about the magazine. Ukrainian Chicago Magazine ™ is published by a Chicago-based media organization, VIDIA, which runs the main Ukrainian diaspora news outlet. We started the Ukrainian Chicago ™ project back in 2011 by reporting on local events via VIDIA resources, publishing a Ukrainian Chicago ™ blog on the Chicago Tribune website, ChicagoNow.com, as well as reaching out to the community using social media. And here you are, right now you’re flipping through the pages of a print version of Ukrainian Chicago ™ . Ukrainian Chicago Magazine ™ is a bi-weekly publication in both Ukrainian and English. Our intended audience is the entire Ukrainian community: Ukrainian Americans as well as new immigrants, and of course, friends of Ukraine. Complimentary copies can be found at numerous popular locations throughout the Chicagoland area, and a digital version is available online at www.UkrainianChi.com. As always, your feedback is extremely valuable! Please feel free to email me at y.figel@vidia.org. Or contact our editorial staff at mag@vidia.org. We have a lot of interesting things coming up, so make sure to like our page on Facebook /UkrainianChicago and follow us on Twitter @UkChicago. Yuriy Figel Co-Founder, VIDIA Follow me on Twitter: @YFigel Let’s talk on Facebook: FB/YFigel


Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Julian Hayda Olga Tymouch Natalia Figel Maryana Sokha Khrystyna Naryzhna Marichka Paplauskaite Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv www.UkrainianChi.com Email: mag@vidia.org Advertising Sales: advertise@vidia.org, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, 651 Mall Dr #59761, Schaumburg IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: work@vidia.org Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago


Photo - Ksju Kami Photography

104

‘‘Ця


7

Ніна Матвієнко:

війна нас об’єднала’’ Легендарна українська співачка Ніна Матвієнко вдруге у житті відвідала Чикаго. У січні разом із фіналістами вокального телепроекту ансамблем ‘‘Тріода’’, співаком Володимиром Окілком, братами Назарієм та Дмитром Яремчуками вона стала гостею традиційного Різдвяного концерту, частина виручених коштів з якого піде на благодійність. Ukrainian Chicago розпитав пані Ніну, якою вона відчула українську громаду в Чикаго, та дізнався її думки про нинішню війну на cході України.

Н

еповторну манеру співу Ніни Матвієнко неможливо не впізнати. Автентичний фольклор у її виконанні зачаровує. Кажуть, її голосом співає душа українського народу. Тож не дивно, що виступи народної артистки збирають повні зали не лише в Україні, але й за її межами — усюди, де розкидані по світу українці. Тепло зустрічали співачку і в Чикаго. ‘‘Я вражена тим, як гарно влаштоване ‘‘українське село’’ у передмісті Чикаго. У таких великих містах люди зазвичай гублять одне одного. Українська ж громада тримається гуртом. Велика заслуга у цьому лежить на українських церквах. Тут сильно відчувається підтримка одне одного, відчутні родинні стосунки у середині спільноти’’, — поділилася враженнями Ніна Митрофанівна.

Подібне єднання, каже вона, нині відчувається і в Україні: ‘‘Ця війна нас усіх об’єднала. Ми стали більш доброзичливими і організованими. Он скільки з Криму приїхало людей – всіх прийняли, всіх поселили. Нас усіх підряд сьогодні називають ‘‘бандерівцями’’, і це вже комплімент. Бо ми відчуваємо, що стали єдині: і україномовні, і російськомовні. Я вже давно зрозуміла, що всі ці поділи є надуманими. Головне — завжди залишатися людиною’’. Народна артистка України, Герой України Ніна Матвієнко відома не лише своїм золотим голосом — вона також має талант драматичної актриси і займається літературною творчістю. Щоправда, нам вона зізналася, що хоч і переживає за нинішні страшні події в України, писати книжку про них вона б не бралася.


8

‘‘

Далеко не всі, хто живе на cході України, є нашими ворогами. Мусимо про це пам’ятати.

‘‘Т

ой, хто не був на війні, не пережив усі її жахи, не бачив мертвих друзів, не може писати книгу про війну. Свідчення війни повинні писати самі хлопці: і прості солдати, і офіцери, і командири. Лише вони можуть передати справжню картину. Я ж могла би написати лише як мати — показати власне обурення ситуацією’’. Ніна Митрофанівна знає, про що каже — вона мати, має двох дорослих синів Андрія та Івана. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. А десять років тому старший син Ніни Матвієнко Іван вирішив піти у ченці. ‘‘Один з моїх синів — ‘‘майданівець’’, але зараз він не на війні. Він не є військовозобов’язаним, а навіть якби і був, то стріляти він не вміє. І не зможе. Я точно це знаю. Бо я його так виховала. Обох так виховувала’’. Нещодавно Ніна Матвієнко дала кілька інтерв’ю, які викликали хвилю обурення у певних колах.

Багатьох збентежило те, що військовий конфлікт на сході України народна артистка назвала братовбивчою війною та геноцидом нації. ‘‘А хіба це не так? Українці воюють з українцями. Ці ‘‘ДНР’’, ‘‘ЛНР’’ — серед них є жителі Донеччини, Луганщини... Вони просто неправильно зорієнтувались —вони пішли на контакт із бандитами, із сепаратистами, і тепер їм ставлять умови: ‘‘або ти з нами, або ми тебе також уб’ємо’’. Люди розгублені, так. Але далеко не всі, хто живе на Сході України, є нашими ворогами. Мусимо про це пам’ятати’’.

Над матеріалом працювали: Марічка Паплаускайте, Христина Нарижна Фото: Оксана Федорук-Терлецька Ksju Kami Photography


Photo - Ksju Kami Photography


13

Story of a Fallen Hero:

Viktor Gurniak Honored in Chicago

S

ome peoples’ stories survive past their days on Earth, and such is the story of Viktor Gurniak. The 27-yearold photojournalist was killed during an attack in the anti-terrorist operation zone in Lugansk, Ukraine. He was transporting the wounded, surpassing his role as a journalist, fighting for freedom. Viktor’s story is the sort that becomes legendary, living past his days, and inspiring others.


I

n Chicago, the Ukrainian National Museum opened a new exhibit this week, “The Road from Maidan” which featured Gurniak’s photos of Ukraine’s recent fight for freedom. The opening night drew a large crowd of support from the Chicago community. Gurniak, an active member of PLAST in Ukraine, was honored by members from the Chicago Branch who came in uniform to stand in solidarity for one of their own.

Nolan Peterson, a freelance American journalist at Blue Force Tracker and a graduate from Northwestern University’s Medill School of Journalism, also honored Viktor’s life work with a speech on the opening night. Peterson had recently spent time traveling through the combat regions in Ukraine, and saw firsthand the Russian propaganda that has infiltrated areas like Lugansk, the region in which Gurniak was killed.

“His death was very symbolic,” said Melana Semaniuk-Brooks, a PLAST member. “Viktor was one of us. He worked with kids. He was an active member of his community. Viktor was a person that touched everyone, was always smiling… joking. In his daily life, Viktor lived the values of PLAST.”

“Telling the truth can be a very difficult thing to do sometimes,” Peterson said. “People like James Foley risk their lives to tell the truth. Syria, for example, has become the black hole of journalism because most of the major outlets aren’t willing to risk their reporters’ lives, and so it really falls on people like Viktor to have enough courage to go into these places where the news coming out is completely manipulated by ill-intentioned actors. He represents sort of the last fan guard of the truth.”

Today, Gurniak is survived by his wife and young daughter. Proceeds from the opening night of the exhibit will be donated to Gurniak’s daughter on her 18th birthday, granting her the opportunity to pursue collegiate studies wherever she desires.


P

eterson’s account of his time in Ukraine had some audience members in tears. The past year proved difficult for Ukrainians abroad, separated by distance from their home country. Still, even in Chicago, the spirited fight for freedom has stayed ignited through all four seasons of the past year. Maria Klimchak, a curator at the Ukrainian National Museum, stressed the importance of having exhibits like this one come to Chicago. “There is so much happening in Ukraine,” Klimchak said. “Our children here in America have grown up learning who people like Stepan Bandera are. That’s important, but today our kids need to know about heroes like Viktor Gurniak, and all the other young people who have given their lives for this fight. This is our responsibility. It’s the responsibility of every museum in the world to educate their communities.” Although the museum’s exhibit will only last one month, Viktor Gurniak’s story will live forever, at least in the hearts of those who knew him, and those who came to know him by honoring his life and work at the exhibit.

By Olga Tymouch Photos by: Viktoria Pryshutova Petro Zadorozhny Julian Hayda


РIЗДВО

ИХ Ш І Н Д І Б Й А Н Я Л Д

В

українському суспільстві щораз поширенішими стають ідеї взаємодопомоги та підтримки потребуючих. Події останнього року ще більше переконали нас у тому, що у скрутний момент потрібно об’єднувати зусилля і допомагати одні одним, не залишати людей у біді. Різдво у цілому світі – це свято, яке найбільше асоціюється із сім’єю, родинним затишком, миром та спокоєм. У такі дні хочеться, щоб цей мир витав навколо, і всі люди були радісні та щасливі. Мабуть саме такі настрої заохочують людей до добрих вчинків: у Різдвяний період відбувається найбільше благодійних заходів, зборів коштів, активної волонтерської роботи. Доброю Різдвяною традицією останніх років в Україні стало проведення святкових благодійних трапез для найбідніших членів громади – безпритульних, самотніх, літніх людей, які з різних причин не можуть мати такого свята вдома. Цього року такі заходи відбувалися у Києві, Львові, Житомирі, Івано – Франківську, Кіровограді, Дрогобичі та інших містах.


А вперше бідних та бездомних за святковим столом зібрали волонтери Спільноти святого Егідія у Римі у 1982 році. Так була започаткована традиція святкувати Різдво разом з бездомними, хворими і немічними людьми. Сьогодні осередки цієї спільноти проводять Різдвяні обіди у понад 70 країнах світу. Українські волонтери Спільноти святого Егідія святкують Різдво з бездомними людьми у трьох містах – з 1999 року у Києві, а з 2007 у Львові та Івано–Франківську. Цього року вони пригостили близько 600 осіб. Зазвичай столи накривають просто у храмі. Ярина Матвіїв, волонтерка спільноти зі Львова, пояснює, що такі місця обирають невипадково: ‘‘Запрошувати бідних людей на Різдво у храм – це звичай, який має глибокий сенс, адже у серці Різдва є Христос, який народився як бідний, бездомний і біженець. Тому бідні, які є на периферії наших міст, подібні до Христа. Важливо, що вони є центром церкви і центром усього християнського життя’’.


16

Д

ля безпритульних людей прийти у храм на Різдво справді важливо, адже часто вони уникають таких місць, бо соромляться свого вигляду, почуваються незручно. Накрити столи та приготувати святкові страви для такої великої кількості людей – це наступний виклик, з яким зустрічаються організатори різдвяних заходів. Отець В’ячеслав Гриневич вже третій рік активно залучає місцевих благодійників, щоб накрити столи для 100 – 150 осіб в одному з кінотеатрів міста Житомир. Він самотужки ходить по ресторанах і просить кожного з власників приготувати хоча б одну страву. За цей час вже сформувалася група постійних співорганізаторів, які беруть на себе частинку якоїсь роботи: одні ставлять вертеп, інші дбають про їжу, накривання столів, виступ хору, домовляються за приміщення тощо. За кілька тижнів до Різдва мешканці міста приносять їм теплий одяг та взуття, щоб на Різдво роздати потребуючим. Отець В’ячеслав розповів нам як мотивує людей:

‘‘Найкраще спонукає до дії стара християнська традиція: залишати одне вільне місце за Різдвяним столом на знак готовності прийняти нужденного, неочікуваного гостя, але насправді, мало яка родина дійсно приймає когось на Святвечір’’. Прийняти усіх потребуючих у себе вдома справді було б важко, тому на час Різдва таким домом може стати будь-яке місце, де зберуться різні люди як у одній справжній великій родині, навіть якщо цих людей буде кілька сотень. Олеся Саноцька, керівник спільноти ‘‘Емаус – Оселя’’ у Львові, яка з 2003 року проводить Святвечір для 300 – 400 осіб каже, що спочатку такі заходи сприймала як щось грандіозне, а зараз для неї стало нормою вечеряти у такій великій родині: ‘‘Святвечір в Україні люди проводять у родинному колі. А що робити самотнім? Їм взагалі важко жити, а у свята ця самотність ще більше загострюється. Ми можемо хоча би у такі дні побути родиною для цих людей’’.


‘‘Не в пишних палатах Бога породила, А в бідній стаєнці Господа вповила’’. Різдвяний Святвечір – це християнська традиція, але у намаганні допомогти потребуючим, вона об’єднує навколо себе людей різних конфесій, віруючих та невіруючих. Так у місті Кіровоград вже три роки місцева молодь самотужки за власний рахунок допомагає бездомним людям у різний спосіб: їжею, одягом, облаштували душ, роблять стрижки, а на Різдво ще й влаштовують святковий обід і якусь спеціальну програму. Володимир Лєбєдєв, керівник Кіровоградського молодіжного форуму ‘‘Милосердя’’ розповідає, що іншим дивно з того, що молодь витрачає свій час та гроші на бездомних людей, але для них самим собою це зрозуміло, що потрібно допомагати тим, хто поруч знаходиться в скруті. Поширюючи інформацію про свій захід, активісти організації ‘‘Милосердя’’ з Житомира на афіші написали таке: ‘‘Для нас Христос народився в убогій стайні’’. Так співають і в старій українській колядці:

‘‘Не в пишних палатах Бога породила, А в бідній стаєнці Господа вповила’’. Бог прийшов в цей світ серед бідних людей. Кожного року він продовжує приходити туди, де в честь Його народження збираються люди, щоб проявити один одному любов та підтримку. Завдяки вищеописаним ініціативам на Різдво 2015 року менше українців відчували себе самотніми та покинутими.

Автор: Мар’яна Соха, Фото: Олег Панас


20

З

алишатися в історії Майдану лише козаком, який терпів знущання на морозі, мене не влаштовує’’,

Використано художнє зображення. Не намагайтесь відтворити в реальному житті.

Фото - Adventa LOWE, група АДВ Україна і продакшн-студія LimeLite.

- так Михайло Гаврилюк – обличчя українськї революції – пояснює, чому замість того, щоб сіяти і збирати пшеницю, вирішив зайнятись благодійністю, а пізніше – відклав козацьку шаблю, сів у депутатське крісло і взяв у руки Конституцію.


21

Козак Гаврилюк

В

загартований болем

ідомим ‘‘майданівець’’ Михайло Гаврилюк став після того, як під час протестів над ним познущались бійці українського спецпідрозділу міліції: на морозі роздягнули догола і провели знущальну фотосесію, а опісля виклали скандальне відео в інтернет. Сам Гаврилюк кривдника по-християнськи пробачив:

‘‘Моя справа – пробачити йому. Хай утримує свою сім’ю. Хай покається у своїх гріхах’’. У результаті суд навіть пом’якшив їм термін ув’язнення. Після Майдану Гаврилюк волонтерив для фронту і заснував благодійний фонд, який первинно мав займатися патріотичним вихованням і підтримкою аматорського спорту. Та війна внесла корективи – тепер організація збирає кошти для бійців АТО. На позачергові парламентські вибори козака забрали просто з фронту. Серед усіх політичних партій Гаврилюк вибрав ту, де було багато вихідців з Майдану і комбатів. В результаті – переміг на 95-му мажоритарному виборчому окрузі як безпартійний висуванець від «Народного фронту», обігнавши кандидата від «Блоку Петра Порошенка». Стандартним депутатом його не назвеш. У парламенті Гаврилюк магнітом притягує до себе телекамери. На засідання ходить у камуфляжі: каже, якби країна змінилась лише від носіння костюму у Раду – він би радо його одягнув.

Визнає козак і те, що не має освіти – але заявив, що готовий її здобути. Почав просто із сесійної зали – фотографи зняли, як під час перерви новобранець вивчав Головний Закон України. Сам Гаврилюк не приховує, що у Раді почувається, як учень. У розмові з нами розповів - робота для нього нова, але переконаний - якщо людина захоче, може усього навчитись. Це непросто, особливо коли доводиться протистояти командам ‘‘зверху’’. ‘‘13 січня був один законопроект, за який наша фракція (‘‘Народного фронту’’ - ред.) мала не голосувати, бо є зацікавлені люди, інтереси яких цей закон зачіпав. Та я і кілька моїх колег таки проголосували – і закон отримав 230 голосів’’. (Ідеться про закон ‘‘Про акціонерні товариства’’ - про зниження кворуму, необхідного для проведення загальних зборів акціонерного товариства, з 60% до 50% + 1 акція). Таким чином, пояснює Гаврилюк, олігархи більше не зможуть блокувати ухвалення рішень акціонерними товариствами, в яких держава має мажоритарні корпоративні права. У грудні козак пожертвував на благодійний аукціон у діаспорі сувенірні футболки та календарі – щоб допомогти батальйону ‘‘Золоті ворота’’, 92-ій окремій механізованій бригаді та 80-ій аеромобільній бригаді – усі три з’єднання тримають позиції у Щасті.


22

‘‘Воїнам не вистачає тепловізорів, приборів нічного бачення, каски і бронежилети зношуються. Держава не може забезпечити військових усім, що їм потрібно. Відколи я став депутатом, постійно випрошую на безпілотники хлопцям’’,

- розповів журналу Ukrainian Chicago Гаврилюк. Благодійний аукціон – один із креативних і до того ж простих способів зібрати гроші на необхідні речі. Інформацію про лоти виставляють на Facebook (назва сторінки - EuroMaidan Items Auction to benefit Ukrainian people). Придбати їх можна у онлайн-режимі. На виручені кошти від лотів Гаврилюка волонтери вирішили закупити у США теплі речі для військових. На футболках і календарях, які пожертвував Гаврилюк, – зображена символіка із соціального ролика ‘‘Україна’’. Загартована болем’’.

Історія проекту сягає ще з літа. Це соціальне відео до 23-ї річниці Незалежності України, яке зняли креативна агенція Adventa LOWE, група АДВ Україна і продакшнстудія LimeLite. У відео Михайло Гаврилюк, який став символом Революції Гідності, на своєму тілі червоними і чорними нитками ‘‘вишиває’’ вишиванку. Щоправда, своє тіло йому проколювати не довелось. Як поділився із нами Гаврилюк, доволі болісну на вигляд процедуру на камеру зняти допоміг накладний силікон. Коментуючи передачу речей на аукціон діаспори, Гаврилюк каже – маємо помагати одні одному, де б не були:

‘‘Ми разом, і тільки разом можемо перемогти рух супостата, який пре на Україну’’..


‘‘

За прогнозами міністра, за умов закінчення війни і настання миру 2015-ий рік буде роком стабілізації, а 2016-ий може стати роком росту економіки


НАТАЛІЯ ЯРЕСЬКО Український міністр з Chicago Рідні Наталії Яресько згадують, як скромна, але працьовита дівчина подолала шлях від економічного відділу Держдепартаменту США до Міністерства фінансів України. А сама Наталія розповіла Ukrainian Chicago, як їй вдається управляти фінансами країни з боргами у мільярди доларів.

Над матеріалом працювали: Юліян Гайда Наталія Фігель Христина Бондарєва

Н

аталія Яресько – одна з небагатьох представників діаспори, які після розпаду СРСР наважились перебратись в Україну. Її родина примусово покинула країну у розпал Другої світової війни. Батько, родом із Полтавщини, народився голодного 1932-го року. Втікаючи від воєнних лихоліть, його родина опинилася на підконтрольній союзникам території Німеччини. Родина матері походить з ІваноФранківщини. Вагітну бабусю вивезли на примусові роботи, тож мати Наталії, Марія, народилась вже у Німеччині. Зі своїм чоловіком Марія Яресько познайомилась вже у США, коли їй було 16. У 17 вона вийшла заміж. А у 50 пані Марія вперше в житті побачила Україну.


Усю ніч Марія простояла у вагоні, визираючи у вікно, щоб вперше побачити, як над її рідною Україною сходить сонце.

П

оїзд їхав із Будапешта до Львова. Усю ніч Марія простояла у вагоні, визираючи у вікно, щоб вперше побачити, як над її рідною Україною сходить сонце. Батькам Марії вдалось прищепити любов до тієї далекої землі від Донбасу до Карпат. Із любов’ю до неї Марія намагалась виховувати і своїх дітей. ‘‘Я вірю, що коли малу дитину вчити любити Україну і свою Церкву, вона вийде на добре життя. Я ніколи не думала, що моя дитина підніметься на таку позицію, але вона працьовита, має любов і хоче витягнути Україну з цієї кризи’’, - розповідає мама Марія. У дитинстві маленька Наталя була скромною, але активною дівчиною. Брала участь в Українській православній лізі Америки, вивчала українознавство, горнулась до церкви. Коли їй виповнився 21 рік, організовувала перші мітинги українців в Америці після вибуху у Чорнобилі, згадує хресна мама Лідія Трухла:

‘‘Вона подзвонила мені і питала, що робити. А потім вийшла на головну вулицю Чикаго і стала роздавати листівки, щоб американці виходили на демонстрацію. Наталка з дитинства знала, чого хотіла, була відважна. Коли бралась за щось – доводила до кінця. І не на свою славу, а щоб завершити діло’’. Вищу освіту почала здобувати в університеті DePaul у Чикаго. Там вивчала бухгалтерську справу. Цей університет поєднує високий академічний рівень і християнські цінності, каже Наталія Яресько. Про нього говорить лаконічно: ‘‘У цьому університеті було все’’. Пригадує, студенти вели справжню боротьбу, щоб якомога ефективніше використати свій час. Займалась перекладом документів. Згодом Яресько пішла на роботу у економічний відділ Держдепартаменту США. А коли розпався Радянський Союз і в Україні відкрилось американське посольство, завдяки знанням української і відповідній кваліфікації отримала запрошення перейти у економічний відділ посольства. До цього вона побувала в Киргизстані, Казахстані та інших країнах, але Україна довгий час залишалась для неї незвіданою.


З

рештою, 1992-го Яресько переїхала і, як сама вважає, отримала можливість об’єднати американську свободу і підприємництво із українською культурою, у якій виросла. Трирічний термін роботи у посольстві минув швидко. Яресько залишилась в Україні – вона любила тут житии. Стала регіональним менеджером у Western NIS Enterprise Fund, інвестуючи в малий та середній бізнес. У 1995 році, в час економічної кризи, охочих приносити інвестиції в Україну було небагато. Після Помаранчевої революції, коли Україна вперше за довгий час постала на світовій арені, їй з колегами вдалось заснувати компанію Horizon Capital. Пропозиція очолити українське міністерство стала несподіванкою як для родини, так і для Наталії. Перш ніж погодитись, вона провела кілька раундів переговорів. Успішна бізнесвумен і мати мала залишити усі справи і спрямувати зусилля на порятунок потопаючого корабля ‘‘Україна’’. Так вона й зробила. Інакше просто не могла, бо не пробачила б собі. ‘‘Вона ходила на Майдан, носила їжу, одяг, водила туди дітей, - розповідає мама Наталії Марія. – Казала, що 23 роки працює в Україні і можливо саме тепер її місце там, де може допомогти. Я пишаюсь її любов’ю до рідного краю. Для неї і моїх дітей завжди на першому місці були Церква і Україна. І я пишаюсь, що так їх виховала’’. Брат Наталії Яресько, Іван, є активним діячем в українській громаді Чикаго. Він є головою парафіальної ради Української Православної Катедри Св. Андрія Первозванного (КП) у містечку Блумінгдейл, неподалік Чикаго. Іван згадує як у шкільні роки разом з сестрою Наталею неодноразово доводилось сперечатися з учителями, що Україна - це окрема держава, а не Радянський Союз. І зараз, разом зі своєю родиною Іван Яресько опікується маленькою частиною України в передмісті Чикаго - парафією, при якій існують українська школа, хор та український осередок. У свій кабінет Наталія Яресько вирушає о пів на восьму ранку, розповідає її мама, а залишає його о пів на третю ночі. Своїм дітям пізні повернення додому пояснює тим, що зараз кожен має працювати на Україну тими зусиллями, якими може.

27 ‘‘Хтось іде на фронт, обороняє Україну від агресора. Хтось в лікарнях допомагає пораненим. Я бачу свою роль на цій посаді. Я не маю права сказати, що мені тяжко. Якщо ми дивимось на те, що зараз діється в Донецькому аеропорту, на танки, які їдуть у Донецьк, на хлопців, які є братами, батьками, чоловіками з родинами, які чекають на їхнє повернення... Україна стоїть перед найбільшими викликами свого існування – є загроза суверенітету, територіальній цілісності, економічній ситуації, іде інформаційна війна. Кожен для країни має робити те, що він може!’’ запевняє міністр.


28

Я

ресько вважає, що поділитись своїми знаннями і вміннями зараз - це історична відповідальність. Бо якщо зараз не віддамо ту частину нашого життя, яку можемо віддати, то не маємо права критикувати інших: ‘‘Я не маю права казати, що працюю допізна, втомлена, а очевидно так і є, і я хотіла б більше бачити своїх дітей, а своїх друзів взагалі не бачу. Але всі потреби для України’’. В уряді Наталія Яресько несе відповідальність за фіскальну політику і бюджет, вона також опосередковано відповідальна за податки, митницю і держскарбницю. Крім того, вона відповідає за міжнароні борги і працює з міжнародними банками - Всесвітнім Банком, МВФ. ‘‘На відміну від Сполучених Штатів, уряд в Україні є колегіальним органом з колективною відповідальностю. У мене її багато ще й тому, що кожен законопроект, який проходить, має бути підписано міністром фінансів та міністром економіки. І я не знаю, чи що-небудь у світі може підготувати до такої відповідальності’’, розповідає Наталія Яресько. Зростаючи у Сполучених Штатах та багато років працюючи у інвестиційному бізнесі, Яресько має розуміння того, як інвестори бачать країну і залучення капіталу до неї. Щодо фінансових інвестицій в українську економіку, Яресько каже – тут як завжди треба бути реальним і шукати конкурентоспроможних можливостей серед потенційних партнерів. Чи варто діаспорі зараз вкладати кошти в Україну? Яресько відповідає: ‘‘Якщо ми говоримо про діаспору, то маємо на увазі нових американсько-канадським посередників. Є чимало дуже великих підприємств. Упродовж останніх двох років я бачу: якщо в діаспорі хтось має сильну фірму

і уяву, як використовувати свій досвід і свої ринкові можливості, в Україні чи в інших країнах, то це працює успішно. Якщо ж просто викидати гроші – цього не раджу робити нікому ні в американську, ні в українську економіку. Потрібно робити інвестиції абсолютно за бізнесовими параметрами. І робити це не з точки зору патріотичності, а з точки зору правильного бізнесу’’. Ще однією сферою зацікавлень для іноземних інвесторів може стати приватизація великих підприємств, яка є у планах цього року. Зараз уряд готує їх до нових управлінців проводиться аудит і відбувається підготовка до приватизації. Уся інформація щодо об’єктів, які будуть виставлені на приватизацію, є відкритою в тому числі і для інвесторів з діаспори. Якщо говорити не лише про фінанси, а про можливості підтримки України, то тут роль діаспори може бути дуже велика. Адже зараз потреби України більші, ніж будь-коли в історії. Необхідні і участь в бізнесі, і робота в державній сфері, і забезпечення воєнних потреб, і медична чи психологічна підтримка військових. ‘‘Україна опинилась в надскладній економічній ситуації. Це не сталось після Революції Гідності. Режим Януковича набрав 40 млрд доларів кредитів. Зараз ми за усе це платимо’’, - розповідає міністр. Утриматись на плаву вдається передусім завдяки кредитам від міжнародних партнерів – МВФ, ЄС, США. ‘‘Цього року ЄС оголосив додаткових 1,8 млрд євро кредитів, США –2 млрд доларів, Німеччина – 500 млн євро. Також ведемо переговори щодо нової програми з МВФ. Це все нам зараз потрібно. Загалом Україна виплатила 14 млрд доларів кредитів, які набрала попередня влада. Крім того, країна досі страждає від глобальної кризи 2008-2009 років.


Н

ам потрібно відбудувати наші внутрішні зусилля, страждає внутрішня економіка. Цього року ми маємо стабілізувати фіскальну ситуацію, фінансову і банківську системи. Якщо вдасться стабілізувати фінансову систему, то внутрішній інвестор України – фізичні та юридичні особи – будуть знову вкладати і не забирати, будуть вірити банкам. Тільки таким чином ми можемо розпочати цикл нормального зростання економіки. А якщо внутрішні інвестори довірятимуть, то й іноземні прийдуть’’, запевняє Яресько. За її словами, головним дестабілізуючим фактором є війна. Й навіть не одна, а цілих три: тисячі громадян віддали свої життя у військовому конфлікті, іде війна за економічне зростання і врешті – за повернення довіри до владних інститутів. Багато іноземних інвесторів помилково думають, що бойові дії ідуть у всій Україні. ‘‘Я хочу сказати їм, що це не так, - каже Яресько. - Під вогнем мала частина території України. Можна приїхати в Київ, Дніпропетровськ, Харків, Львів, Одесу чи Житомир. Можна приїхати в багато безпечних

частин України і вирішувати свої питання інвестицій’’. За прогнозами міністра, за умов закінчення війни і настання миру 2015-ий рік буде роком стабілізації, а 2016-ий може стати роком росту економіки: ‘‘Війна на сході коштує нам 5 млн доларів на день. Це найбільша гуманітарна криза для нас з часу Другої світової війни. У нас 850 тисяч зареєстрованих переселенців зі сходу, - наводить вражаючу статистику міністр. - Всі визнають, що війна була розпочата агресором. Але також ця боротьба зводиться до боротьби за європейські цінності. Мова йде про заперечення права іншої країни вибрати західні цінності, що для американців є само собою зрозумілим. Я виросла у США, у суспільстві, заснованому на праві. Українці хочуть жити і мають право боротися і вибрати правову державу. Кожен американець повинен розуміти значення цієї боротьби. Адже українці жертвують своєю територією, фінансовою стабільністю і життям за ці цінності’’.


‘‘

Я НАЛЕЖУ ДО СПІЛЬНОТИ НАДЗВИЧАЙНО ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ - УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.


31

МАША АРЧЕР ювелір з українським серцем Українка за походженням, творіння якої красуються на грудях багатьох світових знаменитостей, створює не звичайні ювелірні прикраси, а мистецькі роботи, за якими стоїть ціла філософія. Маша Арчер поєднує компоненти, які, здавалося б, поєднати неможливо, – і викликає захоплення як у зірок шоу-бізнесу, так і у тих, хто просто любить яскраво виглядати.

М

‘‘

исткиня Маша Арчер народилась у Києві у творчій родині: батько, Микола Мухін, працював скульптором, одна з його відомих робіт — пам’ятник Тарасу Шевченку в Харкові. Мати Софія була художницею, як і її сестра Марія, на честь якої назвали дівчинку. Маша зростала у мистецькому середовищі й це прямо вплинуло на її майбутнє життєве заняття. Батьки були надзвичайно обдарованими і викладали у Київському і Харківському художніх інститутах. Я відчуваю, що перебрала у своїх предків моє українське фольклорне слов’янське древнє коріння і принесла його у сучасний світ. Я належу до спільноти надзвичайно талановитих людей - українського народу. Пишаюсь і щаслива бути його частиною. І хочу, щоб світ сприймав мене частиною цієї групи, - ділиться Арчер міркуваннями щодо свого українського походження. У воєнний час родина Маші Арчер, як тисячі інших українців, вимушено покинула Радянський Союз. Кілька років вони провели у таборах для переселенців, а 1949 року емігрували до США. Ідучи шляхом своїх

батьків, вона вивчала художнє мистецтво і графіку у Pratt Institute в Нью-Йорку.


32

З

годом перебралась до Мексики – влаштувалась на роботу реставратором у Мексиканському національному музеї. Там, до слова, зустріла свого майбутнього чоловіка, фотографа Чарльза Арчера. Машу кидало від одних творчих зацікавлень до інших. Вона вивчала мексиканську культуру, працювала у фольклорному ансамблі, займалась танцями і навіть моделювала костюми для виступів. Аж поки не відчула справжню пристрасть до виготовлення ювелірних прикрас. Ще одне зацікавлення, без якого моделі від Маші Арчер не були б такими елегантними, - це українська жінка. Мисткиня каже, що бути українкою – це успадкувати велику відповідальність за впорядкування і успішне виконання усіх життєвих завдань.

‘‘

Українки мають велике чуття стилю і блиску. Я хочу бути частиною цього. Я хочу бути включеною до цієї спільноти прекрасних українських жінок’’, - ділиться дизайнер.

‘‘Корали, слонова кіcтка, малахіт, метал, ікони і навіть українські монетки. Я люблю комбінувати, - каже Арчер, - і речі, які можна поєднати по-різному, одні і ті ж компоненти у поєданні можуть нести різний зміст’’. У її дизайнерській роботі є кілька головних ідей. Одна із них – знайти шлях, щоб досягти єдності. Поєднати найрізноманітніші компоненти, так багато, як тільки можна, та щоб кінцевий результат був простим і цільним. Кожна наступна річ Маші не схожа на попередню. Після 45 років творчості однакових виробів у неї - немає. Адже ще одне головне правило – не повторювати древніх прикрас: ‘‘Я виготовляю свій власний дизайн, використовуючи компоненти звідусіль і з будь-якого часу. Результат не історичний і не археологічний. Результат, як і концепт – сучасний’’. І ще один творчий секрет від Маші Арчер - прикраси мають личити до будь-якого одягу, пори року і дня. Немає намиста ранкового чи вечірнього. Є намисто, яке грає на жіночому тілі – структурою, формою, кольорами. У виробах Маші багато українських мотивів. Одна із серій з червоного коралу називається ‘‘Полтава’’.


А

33

під час поїздки до України мисткиня привезла із собою ікони, які надихнули її на створення довгого фігурного намиста. Тоді, 1999 року, Арчер востаннє була в Україні – брала участь у показі в одному з музеїв Києво-Печерської Лаври. Каже, це був один із найбільш незвичайних моментів її життя.

‘‘

Я була абсолютно вражена життєздатністю і винахідливістю українського народу в сфері мистецтва. Протягом усієї історії українців я бачу, як надзвичайно вони розвиваються. Особливо, що стосується фольклорного образу. Речі, які вони роблять. Одяг, музика, тексти, мелодії, стиль співу, комбінації голосів. Це все мені подобається і разом є прекрасним.

Фото: www.masha.org, Fotogaidai Над матеріалом працювала Христина Бондарєва

Серед тих, хто може похвалитися прикрасами від Маші Арчер, є і відомі українці. Це її подруга, актриса Раїса Недашківська і дружина президента Катерина Ющенко. Harper’s Bazaar, VOGUE, ELLE витвори Арчер прикрашають сторінки відомих модних журналів. А ще Опра Вінфрі, Плачедо Домінго, Бейонсі, Дженіфер Лав Хьюіт, Семюел Ремі, Іванна Трамп, Джоан Коллінз… Відомих зірок, які носять прикраси від Арчер, можна перелічувати безкінечно. Декілька прикрас обрали для зйомок обох частин фільму «Sex and the City» та стрічки «Confessions of a Shopaholic». Маша Арчер розміняла свій восьмий десяток, мешкає у Сан-Франциско, де має власну мистецьку студію. Вона досі надзвичайно енергійна і креативна жінка, яка генерує ідеї і не припиняє додавати у світ жінок ще більше краси і блиску.


фото - Андрій Гончаренко


37

Оксана Караванська:

Вишиванка це must-have на всі часи

Ок

сана араванська — одна з найвідоміших та найбільш креативних дизайнерів України. Кожне її шоу — яскраве та феєричне, кожна колекція — гостро модна, обов’язково українська та абсолютно непередбачувана. Нещодавно вона презентувала колекцію унікальних вишиванок в Українському Національному Музеї в Чикаго. Журнал Ukrainain Chicago розпитав дизайнерку про особливості створення подібних колекцій. Від 1996 року, коли на конкурсі Alta-Moda роботу Оксани Караванської відзначив П’єр Карден, вона була учасником безлічі модних подій як в Україні, так і за кордоном. Український Тиждень Моди, благодійний тур з показами колекції найбільшими містами Канади та США, покази у Мілані, Парижі, Нью-Йорку, створення спеціально для конкурсу Євробачення у 2005 році колекції Haute Couture, запуск лінього одягу та аксесуарів OK’ by oksanakaravanska, OKIDS та OK’ by oksanakaravanska for men, створення перших в Україні дизайнерських парфумів і врешті успішний вихід на ринок США – такою є розмаїта біографія дизайнера. Такою ж багатоманітною є і колекція Vyshyvanka Couture, каже її авторка: ‘‘Тут є частина автентики, частина отого класичного, вічного, частина сучасності і щось із майбутнього. Це дуже особистісна колекція. Саме так особисто я роблю вишиванку’’.


З

а словами Караванської, усі її колекції інспіровані Україною – її минулим чи сучасністю. ‘‘Через події минулої зими, готуючи колекцію Haute Couture Fall 2014 для показу у Нью-Йорку, я вперше свідомо пов’язала свої роботи з українським етносом і українською культурою. Розуміла усю відповідальність, яка лягала на мене у світлі останніх подій в Україні’’, — розповіла дизайнер. Саме слово ‘‘Україна’’ привело на показ у The National Arts Club абсолютно інших людей. Для них Караванська підготувала особливу колекцію, наскрізь пронизану українською самобутністю. ‘‘Я нагло процитувала найкращі українські надбання. Але зробила це так, щоб з української етніки, яку додала до сучасного космополітичного жіночного образу, створити модний тренд осені 2014 року’’, — ділиться секретом автор колекції. Вона переконує — нині у світі мода на українське. Оксана Караванська багато років боролася, аби вишиванка стала частиною гардеробу спочатку українки, а потім і європейки. Але після подій в Україні останнього року, вишиванка і сама перетворилася на символ. ‘‘Тоді я вирішила відновити історію стародавньої вишиванки, яка робиться вручну і є однією в своєму роді. Її можна передати у спадок. Тому таку вишиванку варто придбати, або вишити самій. Це must have на всі часи від Оксани Караванської’’, — радить дизайнер.


К

ожна вишиванка, створена Караванською, навіть якщо вона вишивається вручну і хрестиком, є оригінальною та новітньою: ‘‘Я не люблю використовувати цитати з історії, я люблю їх переробляти, трансформовувати, змінювати, можливо, техніку, можливо, настрій, можливо, графіку. Це абсолютно усе сучасне. Чому я не можу сучасну вишиванку, яка буде вже третім тисячоліттям датована, залишити в спадок своїм дітям – і вона не буде банальна’’. Теми кожної з колекцій Оксани Караванської неординарні — за книгою Юрія Андруховича ‘‘12 обручів’’, наприклад, чи за творчістю Марії Примаченко, чи натхненні скіфською пектораллю. Але так чи інакше всі вони пов’язані насамперед з Україною. ‘‘Колись я принципово визначила для себе завдання: моя творчість буде пов’язана із землею, на якій я живу. Шукатиму натхнення лише в тому, що є в Україні, — зізнається вона. — Світ не можна дивувати його ж знахідками, треба показувати те, чого він не знає. Коли люди їдуть з моїми речами в Європу і там у них ходять, їх завжди питають, де вони таке взяли’’. Над матеріалом працювала Марічка Паплаускайте


40

Alina is 14. She lives on Viagra. This often invites smiles and at times cheap jokes. But Alina is not amused. She knows that Sildenafil, a drug sold as Viagra and by other trade names, is a medication used to treat not only sexual dysfunction but also pulmonary arterial hypertension (PAH). In the United States Sildenafil used for PAH is called Revatio, to avoid being confused with Viagra. Alina also knows that even with Viagra (Revatio) her heart and lungs should have already failed. She has structural heart defects in addition to PAH. Such patients usually do not live long without transplants. Somehow Alina is still alive.

Breathing “Did you really make it yourself?” I ask, while looking at a blue rag cat with a loony face. “My teacher helped me.” Alina says as she coyly wrings her hands. When it’s cold outside, she can’t go to school. Even the slightest chill results in an immediate cold, if not pneumonia. Hence the girl ends up missing most school days. When they can, teachers make home visits in order to give her lessons. I compliment her on the cat and her other handicrafts. Actually, the girl looks like a healthy teen. Just her fingernails — bluish, dome-shaped like a wristwatch glass — reveal her condition. Her peers do not treat her well. She is different, a pariah. She can’t ride a bicycle, can’t dive in a village lake, can’t run and jump, and she can’t even walk longer than one hour without gasping. You can feel what she feels by closing a plastic bag around your head and trying to breathe for a while. Congenital heart defects (and Alina has a few) increase blood pressure in the lung vasculature, narrowing the blood vessels and making most of them dysfunctional. This causes severe shortness of breath, and unfortunately it only gets worse.

with Viagra


41 When we applied for child custody, everybody said we were nuts. “You must be crazy,” they said, “she’ll die anyway and then you will be blamed for negligence,” says Natalia, Alina’s mother. Her birthmother left the baby in the street. Another family wanted to adopt her but when they were told about Alina’s congenital pathology, they changed their mind and left the girl at the hospital. They simply never came back after one visit. Natalia, who was then nursing her younger son in intensive care, consoled the little girl. She just couldn’t leave the hospital without Alina. “It took us a while to get used to one another,” says the father. He has palms black from work, and a soft kind voice. “She kept aloof and had an ‘orphanage syndrome’: the louder you shout, the more chance you’ll be heard. At home it’s not like that. And now Alina is family.” Her new brothers adore her. The older one is at war in Donbas, so the younger one patronizes the little sister for both of them. Alina is complaining to me how she can’t draw well and how it upsets her. Her eyes are tearing. Her brother notices and brings her tissues. He is 16, and, unlike his classmates, has no smartphone or even a computer. “That’s nothing,” he says. “My happiness is elsewhere.”

Without warning Alina’s cheeks suddenly turn black. Right in front of our eyes. It’s time to “connect”. Meekly, the gЦirl inserts two transparent tubes in her nostrils and lies down on a couch. The tubes come from what looks like a huge “suitcase” but is in fact an oxygen concentrator. She should actually use the concentrator for breathing around the clock. But it’s too hefty to carry about, and its mobile version is beyond the family’s means. So Alina can only breathe deeply while at home. Pulmonary arterial hypertension is a rare disease. In the world, only five out of one million people suffer from it. There are some 200 patients with PAH in Ukraine. The only true remedy is a lung transplant. But Alina also needs a new heart. Such a surgery is extremely complicated and expensive — approximately $500-600K. A clinic in Cleveland agreed to put Alina on a waiting list. Now the Ukrainian PAH Association is busy preparing the required documentation and waiting for the bill. But time is running short for Alina. Daily drugs just to keep her going cost about $3K every month. It’s getting increasingly hard for the family to find the needed funds. They have nothing of value left to sell, and have taken a few loans. They’ve been buying Viagra while they could. Now they can’t even afford its Ukrainian substitutes. Slowly and steadily, Alina is breathing through the tubes, fiddling with another crafted cat. “Maybe I could make more of these and sell them at an auction? This is what they do now, so I heard. Do you think anyone would care?” I see hope in Alina’s eyes... By Marichka Paplauskaite Originally published in Ukrainian at life.pravda.com.ua

You can help Alina directly by making donations through her mother’s bank account, or via Association of Patients with Pulmonary Hypertension (see information below) to assist with arranging her treatment in Cleveland.

Bank name: Privatbank Beneficiary: Natalia Gordienko Account number: 5168757291102525 SWIFT: PBANUA2X Or Bank name: Privatbank Beneficiary: Ukrainian public organization “Association of Patients with Pulmonary Hypertension” (PHA Ukraine) Account number: 26008053146135 SWIFT: PBANUA2X


UKRAINIAN

HISTORY The St. Sophia Cathedral in central Kyiv has stood immovable since the year 1011AD, when it was built by Prince Yaroslav as a monument to Rus’ newlyadopted Byzantine Christianity. Despite intermittent periods of disrepair following several invasions by the Mongols and Muscovy, the inside mosaics have remained untouched for a whole millennium. The main apse with a mosaic of the Mother of God, for example, is referred as the “immovable wall.” Ukrainians believe that as long as the apse stands, their nation will perservere.

Ukrainian Cossack leader Ivan Mazepa with his ally, King Charles XII of Sweden after being defeated by the Russian Empire at the Battle of Poltava in 1709. Ukraine would not see the same independence for more than two hundred years following. Painting: Gustaf Cederström

U

krainian statehood traces its roots to a kingdom known as Rus’ which flourished from the ninth to the thirteenth centuries centered around its capital of Kiev (modern-day Kyiv). Despite being the center of trade between Asia and Europe, Rus’ became increasingly fragmented from countless Mongol invasions. This unrest ultimately saw Rus’ divided between the principalities of Kiev, Muscovy, and Polotsk - today’s Ukraine, Russia, and Belarus, respectively. While people living in that region continued identifying as Rus’ for centuries following the kingdom’s demise, several occupying forces laid claim to the land too, including the PolishLithuanian Commonwealth, and the Ottoman and Austrian Empires. This period of conflict led to the rise of a Cossack vassal state around Kiev, allowing Muscovy the buffer from invading forces to develop into what would become the Russian Empire. As the Russian Empire rapidly expanded west, any semblance of an independent Kievan Cossack state was quickly eradicated and Kiev became known by its modern identity of Ukraine. Russia’s attempts to reclaim the glory of Rus’ often resulted in staunch persecution against the increasingly-separate Ukrainian and Belorussian ethnic identities, the empire seeing it as a deviation from their ‘authentic’ interpretation of what it meant to be a person of Rus’ heritage – save for the fact that Rus’ was based around Kiev. Such attempts included bans on the Ukrainian language, cultural movements, and educational institutions. Despite several attempts at independence, most notably a four-year period in the early 20th


in

500

WORDS OR LESS

century, the Russian state had always managed to keep control over Ukrainian lands. After the fall of Russia’s monarchy, many Russians felt that the loss of Ukraine would mean certain demise to their new Bolshevik state. Their military quickly acted to annex Ukraine, making it a founding member state in the USSR. Much like the Russian Empire, the USSR ruled over Ukraine with an iron fist, even so much as to commit genocide from 1932-1933, wherein millions of ethnic Ukrainians were killed by forced starvation. This void in the population was filled with ethnic Russians who were sent to repopulate the area. During this period, Ukrainian society shifted from agriculture to industry, the central government compartmentalizing various markets so as to create dependence between regions of the USSR – leaving Ukraine dependent on Russia for its goods. After Ukraine declared independence in 1991, many former government officials took hold of rapidly privatizing industries, forming monopolies in erstwhile state-owned corporations. Most of these companies are either outright owned by Russian citizens, or by so-called oligarchs sympathetic to Russian causes, yet take advantage of Ukrainian statehood to maintain a corner on all international trade flowing through Eastern Europe. Much of the Ukraine’s current political situation relies on the balance of what Vladimir Putin calls the “Russian Universe” - a pride he feels Ukrainians, Belorussians, and Russians should have in common based on their long history. However, its people are no longer willing to be torn between their history and their future, feeling that they deserve what the West has to offer.

By Julian Hayda

‘‘This famous painting depicts a supposed scene of the Ukrainian Cossacks writing a defiant letter to the Ottaman Sultan in 1676, who offered to «desist from troubling attacks» in exchange for their submission. The Cossacks reply ‘‘The date we write not for no calendar have we got; the moon is in the sky, the year is in a book, and the day is the same with us here as with thee over there, and thou canst kiss us thou knowest where!’’

The Ukrainian Sich Rifleman, pictured here in 1918, were formed to represent ethnic Ukrainians in the Imperial Austrian Military during WWI. Following Ukraine’s independence in 1917, the Sich Riflemen joined other military formations to defend Ukrainian lands against the expansion of Bolshevik Russia. They were ultimately defeated in 1921, when Ukraine was absorbed into the USSR.


44

Як народити здорову дитину? Рекомендаціями правильного харчування вагітних ділиться лікар із Чикаго Галина Андрусейко-Бориславська

З

дорове харчування майбутньої мами є надзвичайно важливим як для розвитку дитини, так і для гарного самопочуття самої вагітної. Жінки з нормальним індексом маси тіла зазвичай потребують 2 000 кілокалорій на день. Під час вагітності цю норму можна збільшити на 300-350 калорій, але не більше. За вагітність жінка має набрати від 20 до 25 фунтів (10-15 кг). Звичайно, майбутні мами повинні відмовитись від алкоголю, куріння, вживання будь-яких наркотиків. Також якщо жінки приймали якісь добавки, наприклад штучний цукор, бажано відмовитись від них.

Важливо вживати фолієву кислоту. Вона попереджає розвиток

вроджених дефектів плоду. Природно фолієва кислота міститься у шпинаті, квасолі, спаржі, апельсинах, арахісі. Не менш важливим є прийом кальцію. Особливо для тих жінок, які мають непереносимість лактози або вживають мало молочних продуктів. Кальцій потрібен для побудови і повноцінного розвитку кісток дитини. Часто мої пацієнтки скаржаться на спазматичні болі у ногах – це якраз пов’язано із тим, що дитина забирає багато кальцію з організму матері. Добова доза кальцію — 1 000 – 1 3000 міліграм. Але варто пам’ятати, що його необхідно приймати разом із вітаміном

D, адже саме він переносить кальцій із шлунково-кишкового тракту через кров до клітин. Кальцієм багаті усі молочні продукти, а також спаржа, наприклад. Резерви вітаміну D – у яйцях, молоці чи апельсиновому соку, збагачених кальцієм. Багатьох жінок цікавить, чи можна вживати каву. Бо існують різні думки на рахунок кофеїну. Потішу тих, хто не уявляє життя без цього запашного напою: чашечка-півтори на день не зашкодять ані дитині, ані мамі.

Вагітні жінки не повинні пити не пастеризованого молока.

В ньому легко знати такі бактерії як лістерія і токсоплазма, що можуть спричинити велику шкоду плодику. Також не раджу їсти сирі яйця. Є великий ризик підхопити сальмонелу, яка може спричинити тяжку інфекцію плода. Тому яйця слід їсти тільки після термічної обробки.

Особливо обережно слід відноситись до вживання напівсирих продуктів, як-то копчене чи напівкопчене м’ясо та риба. Вони так само

можуть були джерелом бактерій чи вірусів шкідливих для дитини. Рибу вагітним взагалі треба куштувати обачно — дозволяється один, два рази на тиждень, пам’ятаючи про те, що не можна їсти довгоживучу рибу. В ній міститься багато ртуті, яка, зрозуміло, є шкідливою.


Штучно вирощена риба також під питанням, бо годують її зазвичай так само штучними продуктами. Важливий компонент раціону вагітної жінки — овочі і фрукти. Їх потрібно добре мити перед вживанням. Якщо різати — то лише на чисто вимитій дошці, аби там не було залишків якихось бактерій, наприклад, після сирого м’яса.

Чи можна пити ті чи інші трави? Тут відповідять одна

— краще утриматись, особливо у перший триместр. Дія багатьох трав не є добре вивченою. Навіть звичайна ромашка під знаком питання. У другій половині вагітності, особливо від 35 до 40 тижнів, організм матері потребує багато протеїнів. Тому я пропоную своїм пацієнткам вживати більше молочних продуктів, яловичини, курячого м’яса, трохи риби, яєць – вони багаті протеїнами. Практика показує, що приймання великої кількості вуглеводів приводить до народження великих плодів. Тому я раджу ближче до пологів вживати менше вуглеводів: цукру, солодощів, хліба. Натомість більше їсти овочів, фруктів та продуктів з високим вмістом білка.

Окрім продуктів, важливо приймати перинатальні вітаміни. Такі комплекси містять усі

необхідні вагітним вітаміни, збалансовані до денної потреби. Знову таки, особливо важливим у них є вміст фолієвої кислоти. Саме тому їх радять вживати за три місяці до зачаття і у перші 12 тижнів вагітності, поки формуються органи дитинки. Рекомендую також протягом усієї вагітності пити сік із журавлини. Можна навіть самим варити компот із заморожених чи засушених ягід. Такий напій попереджає запалення сечових шляхів, що дуже часто трапляється при вагітності. Це загальні рекомендації. Якщо майбутні мами є вегетаріанками або мають якісь хронічні захворювання, їх раціон матиме свої особливості.

Бажаю Вашим родинам народження здорових діток!

45


Ukrainian Chicago #2  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you