Page 1

Українське Чикаго ТМ

# 6|Mar 2015


FACTS about








MARCY KAPTUR Photo by Ksju Kami Photography

Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Vakhtang Kipiani Rev. Myron Panchuk Julian Hayda Olga Tymouch Maryana Sokha Alyona Savchuk Olenka Verezovska Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul www.UkrainianChi.com/subscribe Email: mag@vidia.org Advertising Sales: advertise@vidia.org, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, 651 Mall Dr #59761, Schaumburg IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: work@vidia.org Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago



10 Facts About Crimea


Російська журналістика у США на службі КГБ


Senator Mark Kirk Weighs In on Providing Military Aid to Ukraine


Українська книга у США. Знайти важко, але можливо


Україна в рейтингах Світу. 2014


A True Friend of Ukraine: Congresswoman Marcy Kaptur


Vladimir Putin: A Reincarnation of Dracula?


"Хрещені вогнем". Портрети від Михайла Дяченка


Райські пташки в жіночих руках


Traditional Paska Bread

Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.



The Crimean Tatars were granted autonomy over Crimea in 1992.


Tatars made up 12% of the Crimean population in 2001, and 55% before WWII.

Most of the Crimean Tatars were exiled to Eastern Russia after WWII by the order of Joseph Stalin. This was done to increase Moscow’s influence over the Crimean peninsula, a strategic naval asset. When Ukraine declared independence in 1991, and Crimea was granted autonomy in 1992, thousands of Tatars returned to Crimea after being exiled in Russia for generations.


Ukraine’s government was bound to a 25year lease on the port of Sevastopol.

Despite 48% opposition in Parliament, Ukraine signed a 25-year lease extension in 2010, allowing Russia’s Navy to operate a base in the Crimean city of Sevastopol from 2017 through 2042. Most of the new post-revolution government in Kyiv agreed to uphold the lease before Russian troops began encroaching on the rest of Crimea and an independence referendum was announced.


An 18th-century treaty returns Crimea to Turkey in case of independence. A treaty signed by Empress Catherine the Great that annexed Crimea from the Ottoman Empire in 1783 stipulates that if Russia ever lost control of the peninsula, it would be returned to Turkey.


Only seven countries consider Crimea to be a part of Russia. Among the countries that recognize the legitimacy of the Crimean independence referendum are Russia, Cuba, and North Korea, all of which have histories of human rights abuses and widespread corruption.

Photo - Ksju Kami Photography

Photo by Ksju Kami Photography, model - Uliana Sydor

The Tatars, an ethnic group that has called Crimea home for the better part of a millennium, were given an option to declare independence from Ukraine in 1992. Because of the peninsula’s limited resources, and their minority status, Crimean residents instead voted to remain a part of Ukraine, with local autonomy for the native Tatars



little over a year ago, the Russian government committed an international crime, unprecedented in the 21st century world — it invaded and annexed territory from another sovereign country. The annexation of Crimea was overt, shameless, and illegal. Here are 10 things you need to know about the region, its people, and what has happened there over the last year:


There was no “status quo” option in the referendum.

The ballot in March’s independence referendum in Crimea did not include an option to remain an autonomous republic of Ukraine. Instead, the options were to join Russia or declare independence.





Crimea was administratively transferred to Ukraine from Russia in 1954.

Since Crimea had been a part of the Russian Empire, it remained as part of the Russian Soviet Federative Socialist Republic. Nikita Khrushchev transferred administration of Crimea to the Ukrainian Soviet Socialist Republic in 1954 in an act of gerrymandering, since Crimea had been drained of Tatars under Joseph Stalin and was home to over a million ethnic Russians.

Czech, Hungarian, and Belgian far-right parties observed the referendum.

Though invited to observe the Crimean independence referendum in March, representatives of the Organization for Security and Cooperation in Europe and the United Nations were barred from entering Crimea. Instead, farright wing organizations and political parties were invited to verify the legitimacy of the referendum by the Russianbased Eurasian Observatory for Democracy and Elections, which also observed similar elections in Abkhazia and Transnistria

Crimea is not self-sustaining.

Crimea benefitted from an open border with Ukraine since it provided an overland passage of fresh water, food, and electricity from the mainland, since none of those things are readily available in mountainous and rocky Crimea.

Russia will spend billions of dollars on infrastructure to annex Crimea.

Since there is no road that connects Crimea to Russia, $4.3 billion USD are being invested in a bridge to connect Russia to Crimea. A failed gas pipeline project connecting Russia to the Balkans by way of Crimea cost Russian company Gazprom $38 billion, after foreign investments into the project were pulled following Crimea’s invasion. Additionally, Russia has lost a total of $75 billion of foreign assets since invading Crimea.

By Julian Hayda

Росiйська журналiстика у США

на службi КГБ

І Автор - Вахтанг Кіпіані,

головний редактор проекту "Історична правда"

нформаційна війна, яку Росія веде проти України і цивілізованого світу, нарешті стала предметом вивчення і усвідомлення. Як зазначає публіцист Пітер Померанцев, завдання Кремля "спрямовано на те, щоб збити людей із пантелику й підбурити Захід проти нього самого". Для цього використовується весь можливий інструментарій так званої м’якої сили – медіа, соціальні мережі, кіно, візуальні мистецтва. І це не інформування, а справжня пропаганда. Одних дезінформують, інших деморалізують, третіх купують. І це не ноу-хау нинішніх очільників Росії, це триває десятиліттями. Трохи більше двадцяти років тому у Москві, з ініціативи тодішнього президента РФ Бориса Єльцина, відбувся процес над КПРС. Була мета засудити її злочинну діяльність, і не дати їй можливість впливати на політику держави. З цього нічого не вийшло. Крім одного. Запрошений до участі в судовому процесі експерт, у недалекому минулому в’язень радянських психушок і таборів Володимир Буковський, не витрачав час і копіював "цілком таємні" матеріали з архівів колишнього КГБ. Встиг скопіювати кілька тисяч сторінок. Частину з них використав у своїй книзі, частина доступна в інтернеті під назвою "Советский архив". Деякі сторінки того онлайн-архіву є цікавими і для українців – в т.ч. й у діаспорі. Особливо у контексті війни, яку веде російська пропаганда. Бо це війна не тільки проти України, але і проти США. Власне, як і за часів КГБ.




риклад номер один. У вересні 1966 року секретаріат ЦК КПРС ухвалює рішення – "Про кореспондента відділення ТАРС [Телеграфного агентства Радянського Союзу] у НьюЙорку". Здавалося б, яке діло вищому партійному керівництву країни до того, хто працюватиме у корпункті. І тим не менш – саме на такому високому рівні і теж під грифом "цілком таємно" ухвалювалось, здавалося б, цілком технічне рішення. Партія дала добро на відкриття бюро і на те, щоб цю посаду зайняла громадянка Сполучених Штатів Естер Шилдс. У супровідному тексті було сказано, що ця товаришка, котра вже працювала в ТАРС у 1935-1962 рр., є "великим другом Радянського Союзу, досвідчена журналістка, яка добре розбирається в американській дійсності". Після такого тривалого відрядження вона спробувала повернутись на батьківщину, до США, але це виявилось дуже непросто. На роботу Шилдс ніде не брали, бо вона, як вважали у КГБ, нібито була зареєстрована у ФБР як

знаходиться і через кілька років почав скеровувати на батьківщину ідеологічно невірні, "недружні до СРСР", репортажі й замітки. Тоді Москва завимагала від своїх утриманців-комуністів замінити власкора. Це було зроблено без дискусій. На зміну і на ті самі 300 рублів зарплати приїхав інший досвідчений журналіст-комуніст Майк Давидов. У характеристиці було сказано, що він є "великим другом СРСР" і "займає тверду марксистську позицію з усіх питань міжнародного комуністичного руху". Своє слово за нього у персональному листі сказав багаторічний голова Компартії США Гас Холл. Цей чоловік теж вартий бодай кількох слів. Етнічний фін, справжнє ім’я – Арво Густав Халберг, народжений у родині емігрантів з Російській імперії. Лісоруб, шахтар. Комуніст з 1927 року. Очолював американських комуністів майже сорок років. Чотири рази висувався у президенти США, але, ясна річ, без особливого успіху.

"агент комуністичної держави". Відтак її знову відправляють до Москви як кореспондентку комуністичної газети "Peoples World". Причому, зарплату платить їй не редакція і не американські комуністи, а радянські платники податків (правда, їм про це не говорили). Місячна зарплата була нічогенька як на ті часи – 757 американських доларів.


ругий приклад. У тому самому році ЦК КПРС розпорядився підтримати прохання Компартії США про акредитацію в Москві кореспондента її газети "Worker", а відтак і видання "Daily World" Гаррі Ярриса. Цинізм був ще й у тому, що зарплату – 300 рублів на місяць (до прикладу, середня зарплата по країні, яку мав оспівувати оцей прогресивний товариш-американець складала 97 рублів) та одноразові витрати на "екіпірування" у 400 рублів було покладено на Товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Плюс, для обслуговування та допомоги журналісту в штат ТАРС взяли перекладача-референта із зарплатою у 150 рублів і окремо мали оплачувати уроки російської мови для нього. Поштово-телеграфні витрати для товариша було покладено на редакцію найголовнішої партійної газети "Правда", а витрати на переїзд з родиною – на рахунок партійних органів. Квартира у центрі Москви – безплатно. Ніщо не повинно було заважати громадянину США чесно описувати навколишню радянську дійсність. Але Яррис забув, де


, нарешті, третій приклад. У 1972 році КГБ СРСР, очолюваний тоді Юрієм Андроповим, і журнал "Новое время" виступили з клопотанням перед ЦК про відкриття корпунктів видання. Мету особливо не приховували – "у зв’язку з необхідністю посилити викриття американського імперіалізму". І якщо вибір Нью-Йорка, "столиці світу", не дивує, то друге місто – Ліма, столиця Перу, навпаки. Провінція навіть за мірками Латинської Америки. Вибір справді здається доволі дивним, аж поки не дізнаємось про мотиви редакції. А вони, як виявляється, аж ніяк не мають відношення до журналістики.




итую документ з так званої "Особливої теки" (це найвищий рівень державної таємниці в СРСР): "Створення цих кореспондентських пунктів обумовлюється розширенням зв’язків Радянського Союзу з цими країнами і необхідністю посилення роботи в них по лінії КГБ". Рішення таке без дискусій було прийнято. Міністерство фінансів слухняно виділило немалі гроші у валюті на це. Кремль ніколи на таких речах не економив. Спецслужби, а особливо розвідка, практично ніколи не визнають належність тієї чи іншої людини до неї. І саме тому цінними є скани, зроблені Володимиром Буковським. З них ми і можемо дізнатись імена тих, які мали під прикриттям журналістського обов’язку виконувати завдання КГБ. У Перу був скерований Володимир Чимбир, працівник сектору преси МЗС СРСР, випускник Дипломатичної академії. А от у США – талановитий оповідач жахів імперіалізму та капіталізму Іон Андронов. Яскравий представник радянської журналістської школи встиг перед американським відрядженням попрацювати у Непалі, Індії, Індонезії, Камбоджі, Лаосі, В’єтнамі, Китаї в часи "культурної революції". Андронов ніколи не визнавав своєї роботи на держбезпеку. Однак, цитовані вище документи це якраз і доводять. Відомий дослідник історії КГБ Джон Баррон писав, що 12 з 14 корпунктів журналу "Новое время" були укомплектовані кадровими співробітниками КГБ. Вони встигали і замітки в редакцію пересилати, і тримати руку на пульсі тих країн, куди їх відрядили. Той самий Андронов у 1973му, коли почались виступи індіанців у резерваціях у Південній Дакоті, був там з самого початку. І навряд чи його кликав туди суто журналістський інтерес.


скільки американський читач і глядач не надто довіряв місцевим комуністичним виданням і їхнім кореспондентам з Москви, у кінці 1970-х у Кремлі вигадали новий проект – почати радіомовлення англійською мовою на середніх хвилях з території Куби. Радянські інженери підготували і встановили у двох місцях передавальні радіостанції. Таке мовлення було розпочате у 1980-му. Про його успіхи компартійні джерела нічого, на жаль, не повідомляють. Очевидно, радіопропагандисти використали всі виділені на свою діяльність фінансові ліміти і тихо заглохли. Коли в СРСР почалась перебудова, американські комуністи повірили в те, що оновлення – це не тільки на словах. Вони потроху критикували КПРС, за що були врешті-решт відлучені від фінансових потоків. Партія, яка і так була маргінальною, розкололась на "твердих" ленінців і прихильників демократичного соціалізму, і остаточно "зійшла на пси".




fter the Euromaidan revolution in Ukraine, most Ukrainian Americans have spent countless hours discussing Russian aggression, Ukraine’s future, and the possibility of the U.S. arming Ukrainian troops. But in America there is one particular group of people for whom discussing Ukrainian-Russian tension is a job requirement. Politicians nationwide have been debating the U.S. role for months. In Chicago, Republican U.S. Senator Mark Kirk offered up his own opinion. “I hope to be giving weapons and training to the Ukrainian Armed Forces,” Senator Kirk said in an interview for Ukrainian Chicago Magazine. “They need to be able to better defend themselves.” Arming the troops in Ukraine has been a hot topic in American policy discussions this year, but offering lethal military aid to Ukraine arguably may risk a serious consequence for the U.S. If Russia escalates its own military in response, the U.S. will be one step closer to a full-scale military confrontation with the formidable eastern aggressor. Still, Senator Kirk stood strong for military action.

“The U.S. is too timid right now. The President sucks up too much to enemies of the U.S. like the Iranians and the Russians,” Senator Kirk said.



uch of the conversation surrounding the war in Ukraine revolves around the U.S.’s responsibility in helping Ukraine against the invasion. Many Ukrainian Americans reportedly believe President Obama isn’t doing enough to help Ukraine. Senator Kirk weighed in on this U.S. hesitancy saying: “The United States has to be careful because Russia is a nuclear-armed power. We have to make sure that things don’t run out of control, but I’ve been worried about Ukraine because they only have a couple thousand effective troops. Against the vast weight of the Russian military, that’s not enough.” Senator Kirk’s words ring true as thousands have died in this war against Russia. Still, the Senator cited President Obama’s pacifist nature as another reason for the lack of U.S. intervention. “He doesn’t believe in military action at all,” Senator Kirk said. “When he takes military action, as we’ve seen with ISIS, it’s very timid. It’s very slow. He never served in the military really because of his pacifist general background. He hesitates always. He acts very slowly.” Accordingly, U.S. military action seems improbable so long as the invasion remains inside Ukrainian borders. According to Senator Kirk, there exists a line that shall not be crossed — if Russia enters into NATO Territory, like into Poland or the Baltic Republics.

“We have to make sure that the Russians know that once you cross into NATO Territory, you are messing with the whole West,” Senator Kirk said.

Although Russia isn’t in direct military conflict with the West, many westerners remain concerned with the current unstable state of Eastern Europe.


he Ukrainian Diaspora, in particular, has been coordinating efforts abroad to alleviate the daily strains facing family and friends still in Ukraine. Rallies to raise awareness, drives to gather supplies for troops, and direct appeals to politicians have all played a crucial role in putting Ukraine on the U.S. political agenda. Senator Kirk commended Ukrainian Americans and made a special request. “There is something that I would really like to ask the Ukrainian Community to do,” Senator Kirk said. “Americans don’t know Ukraine that well. The Ukrainian government should take a plan of creating sister cities with American towns, across Ukraine, and across America so that people like in Peoria, Illinois knew that Mariupol was their sister city and cared about it. I think we should have much more intense interlinkages between cities and universities in Ukraine.” Citing communication as the key to success, Senator Kirk also promised Ukrainians that he would be their advocate in this crisis, especially as a member of the newly launched Senate Ukraine Caucus.

“The Ukrainian Diaspora is the secret weapon here,” Senator Kirk said.

“They speak Ukrainian, know the Russians really well. That can help lead these linkages so that even deep in the heartland of America, we can start to care more and more about our Ukrainian allies.” With the largest Ukrainian Diaspora in America, Ukrainians in Chicago can only hope that their efforts will galvanize U.S. support for Ukraine. Ukraine is already on the U.S. political agenda. Now it’s up to politicians like Senator Mark Kirk to move that agenda forward.

By Olga Tymouch


країнська книга в Chicago: знайти важко, але можливо У передмові до Нью-Йоркського видання повісті "Малолітній" Андрія Чайковського 1967 року д-р М. Сидор Чарторийський пише: "Найновіші вістки з Рідних Земель саме й потверджують: в Україні продукують на українській мові саму пропаганду, або переклади з московської мови тощо, натомість книжок українських авторів майже немає! Відчувається дійсний, і то на всій території України, голод на українську книжку". Зараз ситуація кардинально змінилася: голод на українську тепер не в Україні, а в діаспорі.


країнцю, який переїжджає жити в Чикаго, ностальгія за українським товаром не загрожує. Тут у магазинах можна знайти усе те, за чим сумують українські емігранти в інших країнах чи містах. Продукти харчування, ліки, косметика імпортовані з України, місцева українська преса, музеї, церкви, кафе та ресторани, достатньо регулярні концерти українських виконавців та інші культурні заходи.

Серед усього цього розмаїття бракує хіба… української книжки!


країнська книгарня, яка функціонувала в Українській околиці, не працює вже багато років, тож придбати книжку тут на місці немає можливості. Можна купувати електронні версії чи замовляти книги онлайн. Але що робити тим, хто любить засісти серед книжок, погортати нові видання та вибрати собі щось для прочитання? Варто зазначити, що величезна колекція українських книг в Чикаго є у бібліотеці Українського Національного Музею. Тут зібрані унікальні видання книг, які стосуються України та американських українців, мистецтва, етнології, соціальної, політичної та економічної історії, релігії, поетичні збірки тощо. У цій бібліотеці цікаво буде провести час дослідникам та історикам, але ознайомитися з сучасним українським літературним процесом, на жаль, тут неможливо – музей не купує нових книг з України. Відносно сучасні книжки українських авторів і українською мовою можна знайти у мережі міських бібліотек Chicago Public Library – близько півтори тисячі найменувань книг українською мовою або на українську тематику. Книги зберігаються у двох відділеннях: у найбільшій арія Матіос, Павло Загребельний та Юрій бібліотеці Чикаго – Harold Washington Library Винничук представлені тут відразу кількома Center (400 S. State Street) та у West Town Chicago романами. Public Library (1625 W. Chicago Avenue), але їх на Класику української літератури, а саме Тараса замовлення можуть доставити у будь-яку із Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Панаса Мирного, вісімдесяти бібліотек у місті та передмістях. Як українські книжки потрапляють у Івана Нечуя–Левицького, Михайла Коцюбинського можна американську бібліотеку? За яким принципом ще раз прочитати як у сучасних перевиданнях, так і їх відбирають? Працівниця відділення раритетних версіях. Деякі з них були видані Державним літератури та мов (Literature and Language видавництвом України ще у двадцятих роках минулого Division) із Harold Washington Library Center століття. Для українського емігранта цікавими мають бути розповіла, що більшість книжок українською мовою для бібліотеки закуповуали в книги українських авторів, видані за межами України, Українській книгарні Чикаго за кошти міського оскільки більшість з них до України так і не потрапили. бюджету. Рекомендації щодо закупівель Письменники української діаспори друкували свої надавала сама книгарня, посилаючись на те, твори у закордонних українських видавництвах, таких що є популярним в Україні та попит у самій як видавництво "Вільна хата" (Філадельфія), "Дніпрова хвиля" (Мюнхен), видавнича спілка "Тризуб" (Вінніпег), книгарні. Більшість книг українською мовою видавництво Юліана Середяка (Буенос-Айрес) та інших. У у чиказькій бібліотеці – це ті, які були Чикаго теж було українське видавництво – "Видавництво надруковані вже у незалежній Україні, і хоча Миколи Денисюка", де друкувалися як книжки українських їх у бібліотеці не так вже й багато (порівняно письменників (Б. Лепкого, Н. Королевої, У. Самчука, С. з кількістю книжок, виданих в Україні), проте Парфанович), так і письменники української діаспори. На представлені основні автори та жанри. Із поличках чиказької бібліотеки ви зможете знайти романи сучасних авторів можна знайти книжки Юрія Олекси Солтисіка, Євгена Онацького, Лесі Храпливої, Іздрика, Світлани Пиркало, Володимира надруковані у цьому видавництві. На відміну від УРСР, Єшкілєва, Галини Пагутяк, Марини і Сергія де існувала цензура, у діаспорі письменники почувалися Дяченків, Ірен Роздобудько та інших (зазвичай досить вільно, відповідно і книги того періоду цікаві з точки зору достовірності історичних фактів. по одній книзі від кожного автора).


13 17

16 14 18


агалом, асортимент книг для україномовного читача у чиказьких бібліотеках достатньо великий: від раритетних історичних видань до кишенькових романів у м’яких обкладинках, від потужних українських видавництв до майже нікому невідомих районних типографій. Ейфорію бібліомана зіпсує хіба той факт, що нові україномовні видання не поступали в бібліотеку вже близько п’яти років ("найсвіжіша" книжка, яку мені вдалося знайти, видана в 2010 році). Річ у тім, що бібліотека просто немає, де купувати українські книжки! Оскільки, їх закупляють за державні кошти, продавець має бути принаймні з Північної Америки. Бібліотека не тільки закуповує, вона також приймає книги у подарунок. Тут немає цензури чи спеціального відбору: від вас приймуть фактично будь-яку книгу, але перевірять її через World’s Library Catalogue просто, щоб правильно занести у внутрішню базу даних та присвоїти відповідний

номер. Якщо ви, так само як і я, їдучи з України, везете з собою піввалізи книжок, не тримайте їх вдома після прочитання: даруйте друзям, несіть в бібліотеку, заохочуйте інших до читання. Із півтори тисячі українських книжок у чиказьких бібліотеках, зараз "на руках" менше двадцяти. Тут можливі три пояснення: або усі ті книжки місцеві українці вже встигли прочитати і чекають на нові, або не знають, що у бібліотеках є українські видання. Варіант про те, що українці в Америці не цікавляться українською літературою, не хочеться розглядати, як ймовірний.

Автор - Мар’яна Соха



в рейтингах


Усе, що відбувається у світі, у тому числі в найвіддаленіших куточках планети, стосується кожного з нас. Перефразовуючи класика: немає країни, що була б як острів – сама по собі. Українці не мають права вимагати від світу зацікавлення у своїй долі та активної допомоги, водночас не проявляючи інтересу до життя міжнародної спільноти. Чому пересічний іспанець повинен виходити на мітинги солідарності з Україною, якщо не кожен українець зможе показати на карті світу Сирію, де щодня гинуть в рази більше людей, ніж на Донбасі? Якщо Україна хоче стати частиною спільноти ЄС, то мусить бути вбудована у міжнародний контекст, знати чим живе світ, Індекс кращих країн світу розуміти, яке її місце у ньому зараз та що потрібно для того, Global Country Index аби укріпити свої позиції.

Що і як:

№ 99 (зі 125)

Рейтинг відображає міжнародні наслідки національної політики кожної зі 125 країн списку. Тобто показує, який внесок держава зробила у "загальне благо" – розвиток планети та людства – і що отримала взамін. Рейтинг визначається за 35 показниками, згрупованими у 7 категорій (по 5 на кожну): наука і технології, культура, підтримка міжнародної безпеки та миру, світовий порядок, планета і клімат, процвітання та рівність, здоров’я і благополуччя. Більшість даних для аналізу надають ООН та Світовий банк.

Лідери/аутсайдери: У 2014-му п’ятірка лідерів представлена Ірландією, Фінляндією, Швейцарією, Нідерландами та Новою Зеландією. Лівія, В’єтнам та Ірак опинилися в кінці списку. 9 з 10 країн-лідерів розташовані у Західній Європі. Найвищу сходинку рейтингу серед країн ЄС посіла Ірландія (1), найнижчу – Угорщина (61). США зайняли 21 позицію, Росія – 95, Польща – 52.

Ми: Україні віддали 99 місце у списку. Наші сусіди по рейтингу – Мадагаскар та Оман. Найкращі показники країна має у категоріях "Наука і технології" (13 місце, відразу після Німеччини і Франції) та "Культура" (48), найгірші – у категоріях "Планета і клімат" (120) та "Підтримка міжнародної безпеки і миру" (117).


Міжнародний індекс миру Global Peace Index

№ 141 (зі 162) Що і як:

Рейтинг розкриває рівень миролюбності у 162 країнах світу. Його укладають вже восьмий рік поспіль соціологи та економісти міжнародної групи експертів з Інституту миру та Центру миру і вивчення конфліктів Сіднейського університету. Фахівці розставляють країни у списку за 22 показниками рівня насильства у суспільстві або страху перед ним. Враховуються як внутрішні фактори – наприклад, рівень злочинності в країні, так і зовнішні – витрати на озброєння, участь у міжнародних конфліктах.

Тенденції: Науковці виявили, що миролюбність країни напряму залежить від показників її річного доходу, шкільної освіти та регіональної інтеграції. Мирні держави здебільшого мають прозорий уряд і низький рівень корупції. Окрім того, маленькі, стабільні країни, які входять до певного регіонального блоку, мають вищі шанси зайняти перші позиції у рейтингу. Світ у минулому році став менш миролюбним, ніж у 2013. Переважно через збільшення терористичних атак, збройних конфліктів, біженців та переселенців. Починаючи з 2008 року, показники погіршилися у 111 країн, покращилися – у 51. Європа визнана наймиролюбнішим регіоном минулого року: 14 з 20 найспокійніших країн зосереджені у цій частині світу.


141 161

Country rank

Combined Major Factors

2.546 GPI Score out of

Лідери/аутсайдери: У п’ятірка найбільш мирних увійшли Ісландія, Данія, Австрія, Нова Зеландія та Швейцарія. В іншому кінці списку – Сирія, Афганістан та Південний Судан. Найбільший прогрес у 2014 році зробили Грузія (+28 позицій), Монголія (+25) та Лівія (+14). Найрізкіше пониження Індексу пережили Єгипет (-31 позиція), Україна (-30) та Південний Судан (-16). США зайняли 101 місце у рейтингу, Росія – 152, Польща – 23.


2.5 /5

3.2 /5


Society & Security

Domestic & Int. Conflict

Ми: У минулому році Україна стала єдиною державою за межами Африки та Середнього Сходу, яка увійшла в п’ятірку країн із найрізкішим спадом у рейтингу. Втративши 30 пунктів, порівняно з 2013, Україна зайняла 141 місце серед 162, між Котд’Івуаром та Чадом. Це найнижча позиція серед країн Євразійського регіону, не враховуючи Росію.


Індекс процвітання Legatum Prosperity Index

№ 63 (зі 142) Що і як: Рейтинг благополуччя укладають аналітики Legatum Institute – незалежної політичної, консультаційної та правозахисної організації, яка належить до групи компанії Legatum. Щороку, починаючи з 2008, кожну зі 142 країн експерти оцінюють за 89 показниками, погрупованими у 8 категорій: економіка, можливості для підприємництва, управління, освіта, охорона здоров’я, безпека, особиста свобода та соціальний капітал. Індекс "покриває" 142 країни, охоплюючи 96% населення і 99 % світового ВВП.

Лідери/аутсайдери: У п’ятірку лідерів рейтингу входять Норвегія, Швейцарія, Нова Зеландія, Данія та Канада. Найгірші показники у Конго, Чаду та Центральноафриканської республіки. На пострадянському просторі найвищі позиції обійняли Литва (42) та Латвія (44). США посіли 10 місце, Польща – 31, Росія – 68. РФ має найнижчий рейтинг серед європейських країн, порівняно з 2013 роком вона погіршила свої показники на 7 позицій.

Тенденції: Глобальні економічні зміни помітно впливають на рейтинг. Це добре видно на прикладі зміцнення позицій Китаю, США і Нової Зеландії та погіршення ситуації Венесуели. Водночас погані показники у інших категоріях – підприємництво, охорона здоров’я, безпека, особиста свобода, управління – зменшили шанси Росії, Венесуели та Сирії отримати кращі місця у рейтингу. Європа здає позиції у економічній категорії. З 33 країн лише 8 покращили свої економічні показники, починаючи з 2009 року, і водночас 25 погіршили. Греція демонструє найрізкіший спад, втративши 57 позицій за 6 років. У Європі найвищий рівень безробіття – 11,5%, у решті світу цей показник балансує на рівні 7,7%. Європейці найменше вірять, що важкою працею можна забезпечити собі хороше життя – 68%, в інших регіонах планети – 86% погоджуються з цією тезою.

1.3% 89.6% 1.16 16.5% 58.4% 83.3%


Ми: Україна зайняла 63 місце у списку, між Шрі-Ланкою та Мексикою; і це на одну позицію вище, аніж у 2013 році. Країна має найкращі показники у категорії "Соціальний капітал" (відсоток громадян, які волонтерять, займаються благодійництвом, допомагають незнайомцям, вважають, що можуть покластися на сім’ю та друзів у складні часи) – 42 місце, найгірші – у категорії "Управління" – 121.


Міжнародний індекс свободи преси World press freedom index

№ 127(зі 180) Лідери/аутсайдери:

Що і як: Щорічний рейтинг рівня свободи слова у ЗМІ, який укладає міжнародна організація Репортери без кордонів. Індекс визначається на основі аналізу анкет, заповнених організаціями-партнерами (14 груп на 5 континентах), 130 кореспондентами у всьому світі, а також журналістами, громадськими та правозахисними організаціями, юристами і науковцями. Рейтинг враховує як об’єктивні показники (скільки було прямих нападів на журналістів і ЗМІ, арештів, випадків цензури та непрямих засобів тиску), так і оціночні судження експертів.

У п’ятірку країн, які найбільше піклуються про свободу ЗМІ, увійшли Фінляндія, Нідерланди, Норвегія, Люксембург та Андорра. Найгірша ситуація із вільною пресою у Еритреї, Північній Кореї та Туркменістані, "у трьох країнах, де свободи інформації не існує", говорять укладачі рейтингу. "Ці країни продовжують бути інформаційними і новинними чорними дірами та пеклом для журналістів, які там живуть". Польща зайняла 19 місце у рейтингу, США – 46, Росія – 148.

Тенденції: Дослідники звертають увагу на негативний вплив внутрішніх і міжнародних конфліктів на свободу слова. На рейтинг деяких країн вплинуло намагання уряду представити потреби нацбезпеки важливішими, ніж право інформувати та бути проінформованим. Такий тренд розвивається у всьому світі й загрожує свободі преси навіть у країнах-демократіях.

Ми: Україні дісталася 127 позиція у списку, на один пункт нижче, ніж 2013-го. Дослідники пояснюють, що політична криза, яка почалася у грудні 2013 року, та різкий розворот влади часів Віктора Януковича в бік утисків свободи слова виходять за часові межі формування рейтингу. "Проте немає сумніву, що ці події вплинуть на рейтинг України у редакції Індексу за 2015 рік". Також укладачі наголошують, що й задовго до подій зими 2013-2014 в Україні відчувалися передвісники придушення свободи слова: зростаюча концентрація основних ЗМІ у руках наближених до влади осіб, все більш часті й безкарні прояви насильства проти журналістів та спроби їхнього залякування.

Над дослідженням працювала Альона Савчук Дізнайтесь більше на www.vidia.org





Kaptur F

or over thirty years, the representative of Ohio’s 9th Congressional District, Marcy Kaptur, has been devoted to and loved a country in turmoil, but her loyalty to Ukraine has endured much longer than just 30 years. For Congresswoman Kaptur, it’s been a lifetime. Congresswoman Marcy Kaptur has fused her love for Ukraine with her 16th congressional term by co-chairing the Congressional Ukraine Caucus, and co-sponsoring the Ukraine Freedom Support Act. On January 25th, the Congresswoman was honored by Chicago’s Ukrainian Diaspora for her continued support for Ukraine’s heroic freedom fighters.

“I feel an obligation as a leader of the free world to help,” Congresswoman Kaptur said in an interview for Ukrainian Chicago Magazine.

“This is a pivotal moment in history for Ukraine, and the people of Ukraine want to be free. They want to access not just the West, but the East, North, South... They want to be an open society. Why wouldn’t we want to help them?” The Congresswoman’s own familial roots are deeply entwined in Ukraine’s complex history. Humble and honorable, Congresswoman Kaptur speaks highly of her Polish grandparents who emigrated from Ukraine in the early 1900s. Forced out of the country by Stalin’s regime and a Nazi invasion, Congresswoman Kaptur’s family, formerly known as the Rogowskis, lost contact with all relatives. “Our grandmother’s family on our mother’s side, came to America way before World War I because of what was happening in that part of the world, and our family was shattered, as were millions of other families,” Congresswoman Kaptur said. “Many of our relatives, as we came to learn much later because communication was completely cut off for almost a century, died there. Some starved to death, others were sent to the work camps.” It wasn’t until 1973 when the Congresswoman and her mother Anastasia Rogowski traveled to Soviet Ukraine that they reconnected with her grandmother’s brother who had been a political prisoner.

“I’m just a survivor of history because of the luck of who my parents were.”

27 Perhaps it’s gratitude for this luck and a deep connection to humble familial roots that’s pushed Congresswoman Kaptur to achieve far more than do most in the U.S. By age 13, the Congresswoman was already a volunteer for the Democratic Party. She graduated from St. Ursula Academy in 1964, and then became the first member of her family to attend college. She graduated from the University of Wisconsin in Madison, and then completed her Masters in Urban Planning from the University of Michigan in 1974. Still, the Сongresswoman’s educational accomplishments are not nearly the most impressive part of her life achievements. Today she ranks 17th in seniority among the 435 members of Congress. Throughout her congressional career, Congresswoman Kaptur has remained steadfast in her determination to shield Ukraine from Russian aggression. In 2014, Congresswoman Kaptur co-sponsored the Ukraine Freedom Support Act.

“The Ukrainian Freedom Support Act will provide resources to help Ukraine over this very difficult period with humanitarian assistance with various types of civil exchanges, and civil development programs so it can rid its government of all levels of corruption,” Congresswoman Kaptur said. “That sounds easy to say, but hard to do. This is something I hold very closely, and care very much about.” True to her word, Congresswoman Marcy Kaptur has proven over and over just how much she cares.

Photo by Ksju Kami Photography



ven in her first congressional term, the Сongresswoman was instrumental in passing a bill to create a commission on Holodomor, the Ukrainian Genocide of 1932 that had once been widely denied. Connections to the famine proved deeply personal, as Congresswoman Kaptur cited losing her own family members to the hunger. The Congresswoman’s work on Ukraine’s behalf has been continuous over the years. In recognition of her constant support, Congresswoman Kaptur received a personal thank-you from Ukrainian President Petro Poroshenko during her last visit to Ukraine in March. Marcy Kaptur’s strong sense of humility, her personal ties to the country, and burning passion for change are manifest in her words on the current Russian invasion of Ukraine. By Olga Tymouch Photo credit: Ksju Kami Photography та Адміністрація президента України

“This will go down in history as a pivotal moment in Ukraine’s progress towards liberty,” Congresswoman Kaptur said. “It is a most somber moment, but generations to come will remember this moment and will bow down to those who have shed their blood for freedom.” While Ukraine’s future hangs in the balance, at least one thing remains certain. With politicians like Congresswoman Marcy Kaptur, Ukraine’s story will surely live on in the hearts of Ukrainian-Americans nationwide who are fighting abroad in support for Ukraine’s present-day heroes.


Vladimir Putin:

A Reincarnation of Dracula? I “man without face” n August of 1991 a miracle occurred: Ukraine declared its independence. I remember the joy, the euphoria felt in our Ukrainian-American community in Chicago. People greeted each other in the streets as if it was Easter Day, and on that day we all stood up proudly to sing the Ukrainian national anthem in church, in neighborhood restaurants and in the streets. The resounding message was that “God granted us a miracle. Not a drop of blood has been shed. Ukraine is free.” I found solace in this miraculous reality; a Godgiven miracle and not a drop of blood shed. A quarter of a century later this miracle has been marred, the joy of my parents’ generation stained by the blood of young, self-sacrificing Ukrainians fighting for their independence and their future. A bloodthirsty, vampire-like force was lurking in the shadows of the post-Soviet political vacuum created after the fall of what President Ronald Reagan labelled “the evil empire.” Little did we know that a young KGB agent who had been stationed in Germany, by the name of Vladimir Putin, was rising in the ranks of the new Russia, a Russia that was humiliated by the loss of its empire and a Russia that could no longer truthfully claim to be a super power.

Masha Gessen in “The Man without a Face: The Unlikely Rise of Vladimir Putin” (2012) describes the future president of Russia as a teenage thug who learned to fend off bullies by fiercely attacking them. A lackluster student, the young Putin had a dream. Whereas most boys of his era dreamed of becoming cosmonauts, Putin dreamed of becoming a KGB agent. Gripped by heroic spy narratives and television serials the young Vladimir

did everything he could to fulfill his quest. Gessen’s description of Putin as a

has encouraged me to frame this reflective discourse in terms of an archetypal reality. What archetype best fits Vladimir Putin’s personality, his behavior, his dark spirit? I came to the conclusion that Putin is possessed by the archetype of a vampire. He is bloodthirsty, sinister, and lives outside the boundaries of ethics and morality. Just as vampires are unable to see their physical reflection, Putin lacks the ability to grasp his own existential depravity. He maneuvers in the shadows, in the darkness of night when it is difficult for others to see his true intentions.

Like the 15th century Wallachian prince, Vlad Dracula, Putin destroys and kills his enemies for thinking and speaking differently: a symbolic rather than a literal impaling of heads. How did Putin come to power in the first place? It was Boris Berezovsky, the billionaire oligarch that died by hanging himself in London in 2013, who persuaded Putin to become Russia’s prime minister and paved his way to the presidency.



essen mentions that upon meeting Putin for the first time, Boris Yeltsin stated that Putin was alright, although rather short. But as history has shown, Putin’s short physical stature has in no way deterred him from standing above the crowd.

greatness. Russians lamented the loss of Soviet ‘‘greatness’’ and especially of Ukraine which many regard as their historical patrimony. Political statements are often, and mistakenly, dismissed as sheer rhetoric. But, these statements have hypnotic power and it should be of no surprise that during the years when the Kremlin could still It was Berezovsky who helped pump countless petro-dollars into its economy catapult Putin, the “man without maintain a decent standard of living for its a face,” out of the shadows of the and citizens that the figure of Joseph Stalin would rise KGB and into the daylight of world to prominence once again. His crimes of genocide politics. were swept under the carpet and his face would once Vampires can be charming, they know how to seduce. again become an icon of Russian greatness. Putin the But you have to invite them into your house and into Vampire created the illusion he himself needed in your life. order to destroy his enemies and suck the life out of Although Berezovsky may have been the kingmaker, the Chechens, Georgians, and now the Ukrainians by he did so for his own gain, to make sure that his resurrecting his master Stalin. wealth and influence would be secure. The historical The genocide of the Chechen people, the narrative places emphasis on Berezovsky’s role, but it terrorist acts in Moscow and Beslan, the invasion of is Putin who made sure that the oligarchs whom he Georgia, the unnatural deaths of 205 journalists, the charmed would serve his purpose. They would bleed annexation of Crimea and the military invasion of the Russian economy in order to fill their pockets Donbas all trail back to Vladimir Putin. You might not as long as Putin allowed them to do so. It was the believe in the existence of vampires and we know oligarchs who invited Putin the Vampire into their lives well that no amount of holy water, crucifixes, and and they would become his slaves. garlic can stop Putin the Vampire. But, Masha Gessen Vampires are also able to hypnotize their victims. cites a conversation a journalist had with Alexander In two public statements Vladimir Putin summarized Litvinenko on the topic of the murder of Anna Mazepa the trajectory of his domestic and foreign politics Politskovskaya. Litvinenko was certain that Putin which had a hypnotic effect on the Russian people. ordered her killing because she was ready to expose In April of 2005, Putin stated that: “The collapse of the Putin’s crimes of genocide in Chechnya. Soviet Union was the greatest geopolitical catastrophe of the 20th century.” The second statement made The world turned a blind eye. during a meeting with President George W. Bush in Litvinenko was killed by polonium poisoning. Many 2008 was as follows: “Ukraine is not even a nation.” others who have tried to drive the stake of truth These two statements serve to continually remind through Putin and Russia’s heart have also been the Russian people of the ‘‘greatness’’ of the Soviet killed. We must remain vigilant, focused and centered Union, of the humiliation experienced by the loss of in our battle against evil and against the man who Russia’s imperial historical destiny, and of the need to personifies evil. Let’s not be fooled by his recent restore national pride through territorial expansion disappearance. Vampires do that, but they lurk and and economic dominance. Instead of crafting forward- they stalk and they return. looking policies and creating vehicles for future growth, Putin knew that he could easily manipulate By Rev. Myron Panchuk, M.A. his people by fueling the narrative of Russian Art by Oksana Vaskiv-Kukul




ВОГНЕМ Ілюстратор Михайло Дяченко про серію патріотичних портретів


иївський князь, козак Голота, боєць повстанської армії, дзвонар із Євромайдану, вояк АТО. Ці та іще сім не поєднаних часом постатей із різних епох гармонійно співіснують на п’єдесталі українських героїв, а ще – у серії цифрових портретів "Хрещені вогнем" Михайла Дяченка. Про історію створення унікальних портретів ми поговорили із автором ілюстрацій. Михайло Дяченко народився у Запорізькій області, селі Орлянському і навчався у Запорізькому Січовому колегіумі. Не дивно, що за кілька років він намалював саме козака Голоту. Батьки віддали сина у колегіум, який живе козацькими традиціями. "За це я їм дуже вдячний", - каже Михайло. Майбутній ілюстратор вступив до Харківської академії дизайну та мистецтва, де вивчав дизайн. Втім, більше тяжів до мистецтва, тож обрав цифровий арт. Хоча, зізнається, добре малює руками. Свої роботи створює за допомогою графічного планшету. "Хрещені вогнем" уже після появи першого портрету одразу "пішли в народ". Однак сама серія виникла спонтанно. А почалось усе із ілюстрації ув’язненої льотчиці Надії Савченко. "Я намалював її на тлі зорельоту. Виклав це у Twitter, людям сподобалось. Наступним намалював Дмитра Яроша, щоб потролити своїх дописувачів і читачів з Росії. А потім спонтанно вирішив – потрібно малювати українських героїв", - розповідає Михайло.



ероїв взявся зображати із минулого і теперішнього: "На Майдані мені потрапили на око постаті Кия, Щека та Хорива. Я вирішив, що з минувшини візьму князя Кия і оживив цю скульптуру. Просто зробив портрет. Стильний образ того періоду. А потім з‘явився козак Голота. Це спільний образ козацтва". Далі малював різні образи Героїв Майдану та воїнів АТО. Усього у серії – 12 портретів. Багатьох із них Михайло не знав особисто, бо змальовував обличчя з фотографій у інтернеті. Та згодом люди у мережі почали впізнавати героїв. Наприклад, один із них виявився бійцем із позивним "Хорват". А ось волонтерка навіть позувала для портрету, щоправда, віртуально.



Над матеріалом працювали Христина Бондарєва, Наталія Фігель Ілюстрації Михайла Дяченка www.dobralystivka.com

м’я для серії вигадали люди у соцмережах. Саме вони запропонували назву "Хрещені вогнем". Узагальнити і видати напис допоміг колега, дизайнер Ілля Стронговський, який займається благодійним фондом "Добра листівка", який збирає кошти для потребуючих. Співпраця із ним розпочалась, коли Михайло намалював свою першу благодійну листівку "Пантеон українських письменників" (інша її назва - "Мапа України"). Тепер придбати доброчинну поштівку можна і з "Хрещеними вогнем". У патріотичної серії портретів з‘явилось багато прихильників. Люди не лише купують листівки, але й хочуть побачити себе у схожому образі, тож у Михайла тепер істотно додалось замовлень. А нещодавно роботи ілюстратора демонстрували на виставці "Передчуття" у Запоріжжі, присвяченій подіям на Майдані та сході.




Пташкив жіночих руках

Секрети створення унікальних вишитих сумочок від Галини Матвіїв-Гереги


дивувати когось красивою вишитою сорочкою сьогодні вже не так просто. А от вишита вручну жіноча сумочка — геть інша справа. "З таким автентичним аксесуаром складно лишитися непоміченою", — добре знає Галина Матвіїв-Герега. Майстриня з Львівщини створює неймовірної краси вишиті сумочки, клатчі та гаманці. Про особливості своєї роботи вона розповіла Ukrainian Chicago.



кономіст за освітою Галина довгий час працювала за спеціальністю. Після виходу у декрет згадала про дитяче захоплення вишивкою: "Мала досить вільного часу. Почала потроху вишивати і зрозуміла — це моє. Спершу обшила всю сім’ю сорочками. Далі вишивала подарунки для друзів – картини, ікони, різні сувеніри". Так, випадково, на замовлення когось із друзів дівчина вишила першу сумочку. "Моя подруга, дизайнер-конструктор, придумувала моделі під мою вишивку. Спершу шили тільки із тканини, бо не мали навиків роботи зі шкірою. Але було шкода, що сумочки швидко забруднювалися і втрачали форму. Тому з часом перейшли на шкіру". Над першими моделями Галині доводилось працювати по півроку. Сьогодні авторка бренду "Ружа" має кілька помічниць, тому робота йде швидше. Тим не менш, оскільки все вишивається вручну, менше, ніж за три тижні впоратись неможливо. Додатковий тиждень йде безпосередньо на пошив.

"Ще одна райська пташка. Ти, напевно, в раю буваєш у снах, а потім згадуєш, що бачила... Дуже красиво, і пташки, як живі!" — коментують у соціальних мережах витвори Галини шанувальниці її таланту.


візерунках, що їх переносить на аксесуари вишивальниця, багато квітів і птахів. А секрет успіху Галини у тому, що кожна створена нею сумочка — унікальна. "Завжди спілкуюсь із покупцем безпосередньо. Часто мені кажуть: "Бачила у вас отаку сумочку — зробіть мені точно таку саму". А я все одно зроблю трішки інакшу — індивідуально під смак і стиль людини.

Мені не цікаво повторюватись. Кожна моя річ ексклюзивна".

Серед клієнтів Галини багато українців з-за кордону. "Замовляють і з Європи, і зі США. Є кілька клієнток з Чикаго, до речі. До останнього були замовлення з Росії — тамтешні українці купували — але тепер менше". Так поступово, буквально за кілька років, хобі Галини перетворилося не лише у невеличкий бізнес, але й у практичний спосіб популяризації України у світі. На досягнутому майстриня зупинятися не збирається. Тепер її мрія — показати колекцію сумочок "Ружа" на подіумі тижня мод.

Над матеріалом працювали: Наталія Фігель, Марічка Паплаускайте Фото надані Галиною Матвіїв-Герогою Facebook.com/Halynabags


Traditional Paska Bread Ingredients: 0.5 l (16oz) whole milk 0.5 cup sour cream 100 g (1 stick) margarine 3 eggs 1.5-2 cups sugar 0.5 tsp salt 50 g (2oz) live active yeast 6-7 cups bread flour raisins vanilla

Cooking Instructions: In a deep dish: add 1 tsp flour and 1 tsp sugar, mix; add 1/3 cup luke warm milk, mix well. Add yeast and dissolve into the milk mixture. The milk mix will become light brown in color. Put the milk mixture in a warm place. As an option, turn on the oven, keeping it closed. Put the milk mix on a counter next to the oven. It will rise like a bubbly hat. It should take approx. 5-7 minutes. While waiting for the yeast to rise, beat eggs with sugar. Melt margarine, but leave it to cool off to a room temperature. Heat the rest of the milk till it’s warm, but not hot! Then add margarine, sour cream, salt, beaten eggs, sugar, vanilla, and the yeast/milk mix. The dough should not be too tough: add 6 cups of flour first, then if it looks liquidy, add 1 more cup. Kneading may be done by hand, it takes about 15-20 minutes non-stop. A stand mixer can get the job done: 3 minutes on speed 2, then 5 minutes on speed 5. If there are "crumbs" inside of the dough, let the machine work until the dough is smooth. Raisins (optional ingredient) should be added 2 minutes before the completion of kneading.

Put the dough into a big bowl, cover with a clean kitchen towel, let it rise for 2 hours. When the dough becomes twice its size, gently push it down. Do it at least 3 times during these 2 hours. In a meantime, prepare molds. Metal coffee jars may be used. Brush the inside of each mold with oil and cover bottom and sides all around with parchment paper. Ready-to-bake dough must take 1/3 of a mold. Let it stand in the mold for 1 hour. Carefully place all the molds into the oven. Bake for 45 minutes at 300 F. Carefully take them out, let cool off for 10 minutes, then take Paskas out of the molds. This recipe will allow you to make 10 Easter Breads with these molds: 5" high and 4" in diameter. After Paskas cool off completely, spread frosting on the top.


1 cup powdered sugar 3.5-4 tsps water Mix well and frost top of Paska.

By Olenka Verezovska

Profile for Ukrainian Chicago

Ukrainian Chicago #6  

Ukrainian Chicago #6