Ukrainian Chicago #12

Page 1

Українське Чикаго


# 12|June 2015







Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Vahtang Kipiani Maryana Sokha Khrystyna Bondarieva Julian Hayda Olga Tymouch Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv Cover Photo By Ksju Kami Photography Social Media Contributor Nicholas Molodyko Email: Advertising Sales:, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, PO Box 59761, Schaumburg, IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago

Photo by



Off the Beaten Path: Ten Sites to Visit in Ukraine


Cabaret 2092: I am Hromovytsia. I am Ukrainian


Chicago Blackhawks. Колір перемоги - червоний


Наївне мистецтво Світлани Стародубцевої


Співочий далекобійник Вадим Дубовський


Ukrainian Native Wows America With Production


Вахтанг Кіпіані: Декомунізація на марші

Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. ISSN 2378-5888 (print), ISSN 2378-5896 (online). The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.

6 66

Off the Beaten Path:


Ten Sites to Visit in Ukraine

Mamayeva Sloboda A sprawling outdoor museum of Ukraine’s Cossack heritage is home to authentic Renaissance churches, fortifications, and weaponry. Enjoy regular, realistic military reenactments.

By Julian Hayda


eople usually have their idyllic European vacations planned around the cities they see and hear about most – London, Paris, Rome, Berlin, Madrid. As interesting and beautiful as those places might be, a lot of people have the same idea to visit them. At certain times of the year, so many tourists descend on areas of Western Europe that any semblance of local authenticity is thrown out the window. For a new and satisfying European experience, perhaps it’s best to look elsewhere. Perhaps, another place is just as beautiful, exciting, and interesting. Perhaps, that place is Ukraine. With a territory larger than that of California, Ukraine’s sheer size and its millennia of history have enough to keep any tourist busy. From its coffee shops and castles, mountains and beaches, museums and markets, churches and nightclubs, Ukraine’s world-class attractions are truly a hidden gem of Europe. Now is the time to visit Ukraine. Lastminute flights to its major cities cost far less than those to Western Europe, and the recent economic recession there makes U.S. Dollars go a long way. Ukraine’s updated infrastructure from 2012’s Euro Cup provides easy access to the whole country, with modern hotels on every stop along your way.

2 5

1 3 6

7 10


espite a conflict engulfing a small region in Ukraine’s east, many of Ukraine’s best sites are more than half a thousand miles away from any danger. As the saying goes, “life goes on,” and many international tourists continue visiting Ukraine. Being greeted by Ukrainians’ trademark hospitality makes it easy to forget the negative headlines. Here’s a list of ten Ukrainian Chicagorecommended sites to check out during your next European adventure to Ukraine:


Market Square, Lviv


A truly European square, known for its quality coffee, is littered with chocolate shops, art galleries, and museums. It’s steps away from the city’s famous opera house, where you can catch a Met-quality show for the same price as a trip to your local movie theater.




Maxim Gorki Park, Kharkiv Dubbed “Ukraine’s Disney World,” it’s as much of a botanical garden as it is an amusement park. At more than 320 acres, you’ll have to choose between seeing rare trees and flowers or the rest of the city from its massive Ferris wheel.


St. Andrew’s Descent, Kyiv

The site of Ukraine’s largest medieval castle, built to protect the Western border of Kyivan Rus’, it’s now a nature preserve with massive cliffs to hike through and natural spring water to drink from.

Connecting Kyiv’s old city to its harbor, St. Andrew’s Descent no longer sells fish and salt, opting instead to sell quality art and clothing to passers by. The view from St. Andrew’s Cathedral or the park atop the “old wooden steps” is arguably the best of Ukraine’s capital.





The tallest peak in the Carpathian Mountains, reaching its summit is a two-hour climb, which is done by thousands of Ukrainians to celebrate independence every August 24th. Nearby is Bukovel, one of the largest ski resorts in Europe, rivaling Vail in both amenities and size.

Kamyanets Podilsky Castle



8 Khortytsia A historical site that dates to the Neolithic era, Khortytsia is where the steppes meet the Dnipro river. Originally a trading post between Persians and Ukraine’s Scythian ancestors, it later became a major stronghold for Cossacks. Today, it’s a national park and historic site.

Though the castle has changed political affiliations many times in its history, every occupant has left its mark. One of Ukraine’s “seven wonders” and a UNESCO World Heritage Site, all of Europe’s history can be told in its walls.

9 Lanzheron Beach, Odesa It’s easy to forget how this beach had been the muse of artists and writers for centuries when you’re taking in the sun under the Black Sea’s palm trees.

10 Chernivtsi State University On the crossroads between the Ottamans, Romanian, Hungarians, and Ukrainians, Chernivtsi has developed into a unique cultural hub. This is most evident in the city’s architecture, which draws on Austrian, Moorish, and EastAsian motifs.


Cabaret 2092: I am Hromovytsia. I am Ukrainian



We become family, and it’s important that that connection is there from the start because without those relationships, all you have is individual dancers.

romovytsia: strength, power, ethereal H beauty - like what we see in a Thunderstorm, and those words seem to

perfectly embody the spirit of the Hromovytsia Ukrainian Dance Ensemble in Chicago. Throw in some heritage, a whole lot of passion, and a network of dancers whose friendships resemble the intricate ties of a spider’s web, and you’ve got yourself a basic understanding of what it truly means to be a member of Hromovytsia. For artistic director Roxana Pylypczak, nicknamed Pani Shania by friends and dancers, Hromovytsia has always been a family affair.

“The best part about being Artistic Director is becoming a teacher, a motivator, a friend, and even a second mother to my dancers,” Pani Shania said. “We become family, and it’s important that that connection is there from the start because without those relationships, all you have is individual dancers.”



ut Hromovytsia wasn’t always the well-known organization it is today. The company was formed in 1980 by just four dancers: Pani Shania herself, as well as her husband Ivan Pylypczak, Yura Cepynsky, and Marta Kozyckyj. With just four dancers, zero exposure, and no financial sponsors, the journey to the top was hard. Hromovytsia was quite literally built from the ground up step by step, prysitka by prysitka.

The company was created over thirty years ago,” said Daniela Pylypczak Wasylyszyn, assistant director of the ensemble and Pani Shania’s daughter.


It was the product of a dream. A dream created by four dancers who wanted to share with the community their love, pride, and passion of their Ukrainian Heritage.


Show people how much hard work you put in, show them all your strengths, and they will respond. Every performance was a stepping stone to where we are today.

11 11


ack in the day, I considered each show, no matter how small, a step toward success,” Pani Shania said. “Show people how much hard work you put in, show them all your strengths, and they will respond. Every performance was a stepping stone to where we are today.” With almost fifty dancers, it seems safe to say that the people did respond. Hromovytsia’s most recent show “Cabaret 2092” was the highlight of the Diaspora’s spring season. The sold-out show toyed with the concept of the future who are we Ukrainians, and where are we going? Hitting at a time of crisis in Ukraine, the show pulled on the heartstrings as much as it entertained.


ince 1980, the company has come a long way. With at least one show a year, and numerous appearances at community festivals, Hromovytsia has become a staple of Chicago’s Ukrainian Diaspora. Certainly, no other festival performances are as anxiously anticipated as are the crowd-raising, heart-stopping, feet-stomping dances of Hromovytsia. For Pani Shania, though, it never mattered if the company had 8 dancers or 50.

While the show explored concepts of bionic strength, perfect women, and the creation of dreams, Daniela Pylypczak Wasylyszyn explained that there was one underlying element that was meant to ring true in all the choreography.



ll of the concepts show some type of evolution to society,” Daniela said. “But what was most important to show the audience was that while we can and should evolve, one thing that will never change for Hromovytsia or for the Ukrainian Community is our unconditional love for all that it means to be a Ukrainian.” In many ways, Chicago’s Ukrainian Diaspora is a family, people brought together by similarities in culture, values, and a desire to preserve a mutual identity. Since its creation, Hromovytsia has grown into a key player in the Diaspora. Just as parents send their children to Ukrainian Saturday School to learn the Ukrainian language, they send their kids to Hromovytsia to learn Ukrainian dance. It’s a matter of preserving heritage.


Hromovytsia is unique in that it not only strives to capture the spirit of the Ukrainian culture, it pushes the boundaries of what most have come to identify as folk dancing, Daniela said. “I think that the Diaspora identifies with this philosophy. They want to experience not only the traditional side, but also see how it can be enriched – evolved – taken to the next level.”


abaret 2092” is a prime example of how Hromovytsia has elevated Ukrainian dance. Despite modern choreography and the futuristic theme, the final number of the show presented dancers donning the traditional red boots and Ukrainian headpieces.

“I am Hromovytsia. I am Ukrainian,” echoed over the speaker. “We have shown you how far we have advanced by 2092. And while technology has altered our lives, one part that remains the same – unchanged – is our hearts. Our hearts bleed blue and yellow.”



I am Hromovytsia. I am Ukrainian

t was a chilling moment. Living outside the borders of Ukraine makes it easy to forget your roots, easy to develop a new identity, but Hromovytsia strives to remind people who they are and where they come from. Through “Cabaret 2092,” Hromovytsia reminded the community of how important it truly is to be a member of this Diaspora.



We are all united by our love for the Ukrainian culture, history, and traditions


ecause of Hromovytsia, Ukrainian dance has become a vital component of the Ukrainian American upbringing in Chicago. For many kids, dancing with Blyskovytsia, Hromovytsia’s School of Dance, is a given. It’s the pathway to joining the admired Hromovytsia Company. For current dancer Marta Baran, joining Hromovytsia has always been a dream. “I remember watching Hromovytsia dance as a child,” Baran said. “It was engrossing. I was literally sitting on the edge of my seat following their storyline. Now as a dancer, it’s such an indescribable feeling to be up on the stage, getting that feedback from the audience. Those vibes make you want to keep going, push harder, and become an even better dancer always.” When speaking with Hromovytsia dancers about what it means to be a Hromovytsia dancer, one word comes up over and over again – Family. “We are all united by our love for the Ukrainian culture, history, and traditions,” Daniela said.

“Each and every one of us puts our heart and soul into every step at every performance – what my mama likes to call ‘laying it all out.’ The passion and drive to preserve and elevate our culture creates a unique bond between the dancers. We are all one family – with roots that extend beyond our love for Hromovytsia, the community, and most importantly, our heritage.” One family, one culture, but many dancers ... Throughout the years, Hromovytsia has evolved greatly. Members leave and members come, but as Daniela explained, the beauty of Hromovytsia is the company’s ability to adapt and change, zeroing in on the strengths of each particular generation of dancers. Still, despite generational changes, most alumni joke that once a member, always a member. “Hromovytsia dancers are my family,” Pani Shania said. “There is no other way to put it. It’s our relationships out of the studio and in that make us the unique group we are. I am so proud of every dancer, current and past. It’s a bond that doesn’t just stop because you don’t dance anymore.” With heart, passion, and soul, Hromovytsia seems to be the quintessential Ukrainian family in Chicago’s broad Diaspora. By Olga Tymouch Photos by Maksym Prokopiv


инулого тижня Чикаго перетворилося на суцільну фан-зону. Фанати і нефанати спочатку вболівали, а потім святкували чи не найбільшу спортивну перемогу для міста. Улюблена команда "Чикаго Блекхокс" виборола першість у Національній хокейній лізі та отримала найпрестижніший приз у світі північноамериканського хокею – Кубок Стенлі.

Колір перемоги ЧЕРВОНИЙ !



е вже шостий кубок в історії чиказької команди. Свій перший кубок "Чорні яструби" завоювали ще у далекому 1934 році, а три останніх – протягом останніх шести років! Такі перемоги спричинилися до виникнення цілої армії фанів, яким позаздрить будь-яка команда: у параді на честь перемоги взяли участь близько 2 мільйонів осіб. Одягнені у форму команди, вони зустрічали своїх героїв, які проїхалися містом на червоних автобусах.


країнці Чикаго разом зі всіма фанатіють від місцевих хокейних зірок. Свого часу справжньою хокейною зіркою Чикаго, та й загалом Національної хокейної ліги, був українець Кліф Євгеній Король. Він походить з багатодітної сім’ї українських емігрантів з провінції Саскачевань у Канаді. І хоча з дитинства займався різними видами спорту, проте завжди мріяв бути професійним хокеїстом та грати в Національній лізі. Король здійснив свою мрію: з 1969 до 1980 року він був нападаючим у команді "Чикаго Блекхокс". Його до сьогодні називають легендою американського хокею. У рейтингу найкращих гравців за всю історію команди, тобто ще з 1926 року, Кліф займає високе і почесне місце №36. Його спортивна кар’єра – це 814 матчів, з них 85 – у плей-офі, та 208 голів. У 1971 і 1973 рр разом з командою Кліф виходив у фінал Кубку Стенлі.



ісля закінчення кар’єри нападаючого, Кліф Король не покинув рідну команду. Шість сезонів він був асистентом тренера "Чикаго Блекхокс" та два роки тренером команди "Мілвокі Адміралс" Міжнародної хокейної ліги. У 1987 році він став почесним членом асоціації випускників "Чикаго Блекхокс", а з 2003 року її президентом. Він проживає у Чикаго з сім’єю, відвідує майже всі матчі рідної команди та дуже завдячує своєму українському походженню: "Моє українське походження дуже допомагає, бо українці надзвичайно працелюбні. А українська їжа фантастична, особливо вареники і голубці. Саме це робить хокеїстів сильними", – розповів Кліф Король.

t: b

h lack

о Авт

і атт т с р

р’ Ма


ха а Со


i red c o hot


m h n ks.


а квадратних полотнах Світлани Стародубцевої оживають герої українських пісень та переказів, а ще сила-силенна птахів, звірів і мальовничих пагорбів. Мисткиня каже, що творить наївне мистецтво, іншими словами – розповідає прості й зрозумілі на перший погляд історії, мета яких – подарувати тим, хто на них споглядає, радість. Робить вона це з неймовірною працездатністю та натхненням, але найцікавіше, що усього художниця навчилася – сама. Пісня кохання

,, 21


а останні півтора десятка років Світлана Стародубцева написала не мало, не багато - понад тисячу картин! Вона веде ретельний облік усіх своїх робіт: кожну номерує, фотографує і заносить у каталог. Сьогодні своє життя без малярства вона просто не уявляє, щойно відчує потребу висловитись на полотні - одразу бере у руки пензля. А почалось усе спонтанно два десятки років тому у Львові, куди вона переїхала із Мелітополя, розповідає художниця:

Якось мені захотілося отримати картину. Намалювати її я попросила свою подругу, також художницю, Зоряну Гуцуляк, але вона відмовила. Сказала: пиши сама. Якби не вона, я б не стала малювати. Та мене зацікав процес і я вирішила спробувати.

Наївне мистецтво Світлани Стародубцевої



а полотнах Стародубцевої можна зустріти древні шумерські та трипільські знаки. Втім, зізнається художниця, ці символи з’являються у роботах спонтанно.

Коли ти пишеш, уявляєш собі картину, силует, який має бути, поросятка там чи баранчики, а потім додаєш різні елементи, які згодом виявляються древніми символами - дивується художниця.


першу Світлана експериментувала у стилі реалізму, далі пробувала себе в абстракції - при цьому завжди техніку випрацьовувала самотужки. Потреба постійно вчитись чомусь новому привела Стародубцеву до українського "наївного" мистецтва, це було наче просвітлення, пригадує художниця: "Перехід до мого улюбленого етнічного живопису тривав близько двох тижнів. Я сиділа у пошуках чогось нового, і мені на очі потрапив горщик із декором. Я довго споглядала за ним і врешті побігла до полотна – й давай щось етнічне писати". До того ж, етніка ніколи не була їй чужою, каже мисткиня. Вона завжди тягнулась до української вишивки, розписаних тарілок, авторських виробів з кераміки та дерева.



а сюжетами і натхненням малярка їздить в гори та скансени. Каже, подорожі приносять нові враження, які можна виразити на полотні. "На пленерах ми постійно їдемо до гір, ці пагорби мені дуже подобаються", - ділиться Стародубцева. За період свого тривалого творчого шляху мисткиня створила чимало унікальних робіт, то ж не дивно, що багато з них потрапили до приватних колекцій не лише України, але й різних країн світу, зокрема Італії, Швейцарії, Великої Британії, Франції та Канади.

Христина Бондарєва






иходець із Донецька, співак-далекобійник Вадим Дубовський блискавично став зіркою YouTube. Його сатиричні пісні, у яких він емоційно ділиться своїми враженнями про російсько-українську війну на Донбасі, принесли його каналу понад 5 мільйонів переглядів і майже 20 тисяч підписників. Хітами вмить ставали не лише колючі шлягери про Путіна, але й звичайні мелодійно виконані українські пісні. Про будні водія-далекобійника зі США і те, чому гострий на слівце українець себе не вважає справжнім патріотом – про це Вадим Дубовський, їдучи за кермом своєї вантажівки, розповів Ukrainian Chicago.

"КОЛИ ТИ БАЧИШ ПЕРЕД СОБОЮ ДОВГИЙ ШЛЯХ, І ПОПЕРЕДУ КІЛЬКА ГОДИН ДОРОГИ – СПІВАТИ НІЧОГО НЕ ЗАВАЖАЄ", - каже Вадим. Торік йому виповнилося 50. Він уже 13 років проживає у США, є громадянином Америки і проїздив нею тисячі миль – від Східного до Західного узбережжя. Спершу – із гастролями, а згодом – за кермом великої вантажівки.



У Вадима чиста українська мова, у якій ніщо не видає у ньому емігранта, тим паче – з Донбасу. Він народився у Донецьку і довгий час жив у Донецькій області. Район, де він зростав, нині сильно страждає він обстрілів. Згодом із батьками перебрався до Ростовської області, за півсотні кілометрів від українського кордону. Звідси й пояснення чистоти його мови: пригадує,

він побував у США вдруге, а на третій раз вирішив тимчасово затриматись. Та, сміється, немає нічого більш постійного, аніж тимчасове: "Коли я приїхав у Чикаго, то побачив, тут у крамницях є все: від сала і цукерок "Рошен" до пива "Оболонь" і всього іншого, чого по всій Америці не знайдеш у мережах супермаркетів. Я зрозумів, що Чикаго – це дійсно куточок України. Тут не треба особливо перевчатися, звикати до піци чи хотдогів і можна чудово варити борщ. Звичайно, не хлібом єдиним.

територіально жив у Росії, усі люди там спілкувались Я побачив, що тут є церкви, банки, тут тебе розуміють, винятково українською. можна не знаючи мови – жити. Далі із родиною поселився під Києвом, здобув музичну освіту, за фахом – учитель музики, диригент. Працювати почав іще під час навчання – у Чоловічій хоровій капелі України ім. Л.М.Ревуцького, а згодом перейшов до Національної заслуженої академічної капели України "Думка". У її складі пропрацював 9 років і з гастролями об’їздив усю Європу – Іспанію, Італію, Францію, Німеччину, Польщу, Бельгію, Нідерланди та ін. До США вперше потрапив у 2000-му році, коли в Україні грошей не вистачало ні на що, зарплати не виплачували довгі місяці, а жити якось було треба. Якраз тоді американець Роджер Макмеррін набирав співаків для гастролей свого хору Сполученими Штатами. "Тоді я вперше побачив цю країну, її природу, шляхи, простір, все це було надзвичайно, - ділиться спогадами Вадим. - Я закохався в неї". За півроку

Я ж з дитинства вивчав німецьку, а в консерваторії – італійську. І ніколи в житті - англійської…." Люди, які мало знають Вадима, часто запитують, чому, будучи водіємдалекобійником, він врешті заспівав. Коли ж з’ясовується, що співав він практично завжди, цікавим видається інший факт. "В Україні у мене ніколи не було авто. Я боявся сідати за кермо після одного випадку в армії. Там я докермувався до того, що з‘їхав у кювет і не міг виїхати звідти. Після того я сказав, що ніколи не буду цим займатися. Я ж жив у Києві, де розвинена система метро і для чого мені взагалі авто… Ніколи не думав, що буду водити навіть звичайну автівку. Але тут у США без цього – ніяк."





Америці Вадим не лише навчився кермувати автомобілем і змінив професію та звички, але й помінявся внутрішньо, а точніше – на його світогляд вплинула українська діаспора. "До української громади у мене почуття вдячності. Тут я став іншою особою, мої думки змінилися.

До приїзду сюди я не мав уявлення, що таке національновизвольна боротьба, що таке УПА, хто такі Січові Стрільці… Ці сторінки історії були для мене майже невідомі. Я виходець з радянської школи, а там зовсім з іншого боку на все дивилися." Що ж до співів за кермом, то це, каже Вадим, нескладно. Й хоча він став менше часу приділяти вокалу і більше – дорогам, йому завжди хотілось записувати власний спів для того, щоб аналізувати свої помилки. Тож за порадою близького друга він поєднав роботу і захоплення – і почав викладати записи на YouTube. Це сподобалось тисячам –

його хіт про Путіна лише за добу набрав десятки тисяч переглядів на Youtube. А коли рахунок пішов на сотні тисяч, Вадим вирішив конвертувати віртуальні цифри у реальні – зароблені за кількість переглядів гроші він переказує на потреби української армії. Преса і телевізійники просто шаленіли від новини про співаючого далекобійника, а армія фанів Вадима зростала у соціальних мережах. "Мені всяке пишуть, що я герой, народний артист і таке інше. Але я не вважаю, що я патріот, - привласнювати собі зайвих почестей Вадим не хоче. - Справжній патріот – це людина, для якої її Батьківщина - понад усе. Патріот кинув би все, вантажі і далекобійництво, і поїхав би воювати."



, звичайно, і не антипатріот, але до справжнього патріота мені далеко, каже він і з долею самокритики додає, - Між тим я дуже сильно і емоційно переживаю за все. Першого березня торік відбулось засідання російської Ради Федерації, яка дозволила Путіну використовувати російські Збройні Сили в Україні. А другого березня моєму синові, який живе у Києві, виповнилося 18 років. Він студент і його поки не призивають до війська. Але ніхто не застрахований від Путіна." Крім того, Вадиму є за кого хвилюватись на охопленому вогнем Сході. Там у нього чимало родичів. Багато також живуть в Росі. З другими, щоправда, співочий далекобійник давно пересварився. Каже, з ними розмова коротка, тобто – ніяка. А для їх опису довго слів не підбирає: "Вони – ватнікі, пропутінці." А ось із "донецькою" ріднею все не так однозначно. Тітки й дядьки, яким уже по 70, каже Вадим, піддалися на порожні обіцянки про примарні високі пенсії і життя "як у Криму". По іншу сторону опинились однолітки Вадима. "Свідомі, мої ровесники і їх діти - усі були

проти цієї "ДНР". Казали мені: "Вадиме, на цей "референдум" ходили або бабушкі і дєдушкі, або наркомани і алкоголіки, які за 100 гривень можуть піти куди завгодно". Молоді там не було, а усі мої рідні – повиїжджали". До подій на Сході у Вадима ставлення однозначне – там відбувається очевидна несправедливість. "Росія – це імперія, що завжди намагалась загарбати те, що на її околицях, розширитися і пригнобити інші національності.

Засуджувати Росію за цю її імперську властивість неправильно, із нею треба боротися, - каже він. - Коли вона перестане існувати як імперія, розпадеться, можливо, спокійніше стане і сусідам – від Прибалтики і до Молдови",переконаний Вадим Дубовський. Над матеріалом працювали: Христина Бондарєва, Наталія Фігель Фото: Ksju Kami Photography




hicago dance duo “Freckled Sky” graced the stage of “America’s Got Talent” this season. The couple scored the coveted golden buzzer and won a ticket straight to the live shows in New York. Creative genius Val Syganevich took a humble bow after being called out from behind stage. For Syganevich, the journey to the stage was all consuming. “I only sleep six hours a night and the rest of the time I do this,” Syganevich said. Born in Kharkiv and having lived in Kyiv for seven years, Syganevich moved to the U.S. this past November. Working with his sister Katia, Syganevich has expanded the boundaries of performance, creation, and innovation on stage. Freckled Sky’s performance on “America’s Got Talent” featured unique water and light elements. After wowing the judges, the video then received over 5 million views on YouTube. “We really didn’t expect this to happen,” Katia said. “Still, it doesn’t mean much because we have to get better.” “We understood a couple things,” Katia added. “We have to surprise the audience and we have to elicit emotion from the audience. Those are key elements.” The story told on the show featured dancers Olga Sokolova and Jalen Preston. After weeks of casting and auditions, Syganevich finally settled down with two dancers who weren’t just talented, but who also could emit chemistry on stage.



okolova and Preston performed the choreography through light effects and real water elements. The story portrayed, however, is interpreted differently by different people. “I think that’s the beauty of it,” Syganevich said. “That one creation can be interpreted to mean so many different things.” For Syganevich, the story is about a boy who loves a girl from a different world. Try as he might, the girl always returns to her own world while the boy remains stuck as an outsider. For Katia, however, the story is different. “We live in this virtual world,” Katia said. “To me the story is about a girl getting lost in that virtual world. The boy tries to find her, pull her out of it, but fails. At the end, he crashes through the water and joins her in the virtual world.”

For each member of Freckled Sky, the story has meant different things. In an experiment, Syganevich asked 15 different people for opinions and each offered a unique interpretation. “Our dream is and always has been, even back in Ukraine, to have our own show, an interactive show with many different elements,” Syganevich said. “It’s still a far dream, but now it’s becoming clear to us that we will be able to do it.” With big dreams, Syganevich and the rest of the Freckled Sky production and creative teams will compete on the live shows of “America’s Got Talent” this August. By Olga Tymouch Photo credit: NBCUniversal and AGT YouTube channel


на марші



айдан став продовженням розпочатої в 1989-му і незавершеної у 2004-му антикомуністичної і антиколоніальної революції. Завдання, які стояли перед суспільством ще 25 років тому – від побудови ефективної державної машини до подолання тоталітарної спадщини – доводиться вирішувати тут і зараз. Відкладати нема куди. Путін зміг розв’язати війну та взяти під контроль лише ті території, де побутування українського – зокрема, мови, культури – за роки незалежності було мінімальним. Йому це вдалося найпростіше зробити там, де населені пункти носять імена керівних діячів часів тоталітаризму, вулиці – професійних терористів, а парки – убивць.

І це не перебільшення. У південному Миколаєві є парк відпочинку імені Петровського, який знаходиться на вулиці Володарського. Перший – керівник комуністичного колабораціоністського уряду УРСР, другий – начальник Петроградської ЧК (рос. – Надзвичайної комісії) – органу страти всіх реальних чи уявних ворогів більшовицького заколоту.



раїни Центральної та Східної Європи повернули собі історичну топоніміку ще в кінці 1980-х – на початку 1990-х. Вже ніхто і не згадає, що старовинне німецьке місто Хемніц носило назву Карл-Маркс-Штадт, болгарський Добріч був Толбухіним (на честь радянського маршала), а столиця Чорногорії Подгориця – Тітоградом тощо. У період так званої "перебудови" зміни частково заторкнули Галичину, Волинь, Київ, Одесу і ще деякі українські міста (Ворошиловград став Луганськом, Жданов – Маріуполем), але здебільшого комуністична топоніміка залишалась наочною до минулої зими.

Кілька років тому колеги з сайту "Тексти" зробили один цікавий експеримент. Вони знайшли довідник органів влади України і виписали звідти всі вулиці, на яких знаходяться будівлі уряду, обласних, міських і районних адміністрацій, міські, селищні та сільські ради. Підсумок був показовим, хоч і передбачуванийм: чи не 90% органів влади вже двадцять років незалежної держави спокійно собі були розташовані на вулицях Леніна, Радянських, Калініна і тому подібних.

Луганську, який нині перебуває під владою російських окупантів і місцевих терористів, є вулиця ім. ОСО. "Особлива" як кажуть місцеві мешканці. Назва як назва, на перший погляд. Три літери, розшифрувати які сьогодні можуть лише історики. Отже, ОСО – "Особое совещание". Це навіть не сталінський суд. Це набагато гірше. Це коли кілька начальників НКВС вирішували, без адвокатів і прокурорів, кому піти "за першою категорією" (це така гидка бюрократична формула – означала бути розстріляним), а кому – гнити десятки років в Архіпелазі ГУЛАГ. Ця злочинна позасудова структура винесла за 1934-1953 роки понад 442 тисячі вироків. І от в українському місті дотепер є вулиця імені ОСО…


е могло б тривати майже вічно. Аж Янукович з його проросійською бандою вирішили "кинути" українців і Європу. Пообіцяв підписати асоціацію і після зустрічі з Путіним… передумав. Те, що було далі, не потребує нагадування. Під час історичних подій в Києві по всій Україні з п’єдесталів стали падати пам’ятники кривавим більшовицьким вождям. Цей процес "народної люстрації" отримав назву "ленінопад". Перший пам’ятник "вождю" світового пролетаріату в тоді ще Українській РСР було демонтовано у Червонограді, шахтарському місті на Львівщині. Сталося це 1 серпня 1990 року. Станом на минулий рік їх ще лишилося в країні понад 2 тисячі. За 2014-й було скинуто понад 500.

З великих міст Ленін стоїть лише в чотирьох – Запоріжжі, а також у окупованих Сімферополі, Донецьку та Луганську.


Не минає й тижня, щоб якісь невідомі вночі зняли, скинули, розтрощили молотками гіпсового, бетонного чи, рідше, металевого аватара засновника радянської держави. Останні – на момент написання статті – 21 червня – відразу у чотирьох місцях – Миколаєві, Харківщині та Луганщині.

Володарськ-Волинський Червоноармійськ


озбиратись з монументами громадянське суспільство навчилось, не чекаючи на те, коли влада "дозріє". Перейменувати вулицю чи місто – так не вийде. Тому, власне, і виникла ініціатива Українського інституту національної пам’яті з прийняттям чотирьох законопроектів, які запустили давноочікуваний процес декомунізації. Верховна Рада прийняла ці закони. Президент витримав паузу і підписав їх.


тже, наступив час попрощатись з найменуваннями, у яких згадуються СРСР, УРСР та похідні від них. З назвами, які пов’язані з діяльністю ВКП(б)-КПРС-КПУ, річницями Жовтневого перевороту, встановленням більшовицької влади в Україні. Ті, де використано прізвища чи партійні прізвиська керівників партії комуністів, керівників органів влади СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки. Таким чином, вже незабаром ми не побачимо численних об’єктів, пов’язаних з іменем Леніна, Дзержинського, Калініна, Артема тощо.


еред сотень поселень і десятків тисяч вулиць, площ, парків і інших об’єктів, яким не пощастило нести неідеологічні назви, виділяються два великі міста, котрі є обласними центрами. Дніпропетровськ названий на честь "всеукраїнського старости", старого більшовика Григорія Петровського. З високою долею вірогідності, вже незабаром отримає просте й вже звичне трохи скорочене ймення – Дніпро. Ні імперський Катеринослав, ні національний Січеслав наразі не мають достатньої кількості симпатиків. Кіровограду дісталося ім’я керівника ленінградських комуністів Сергія Кірова (це партійний псевдонім, правдиве прізвище – Костріков). На жаль, понад 70 відсотків мешканців міста не хочуть змін. Їх влаштовує випадковий "бренд", накинутий згори після вбиваства Кірова за наказом Сталіна. Відтак за популярністю


айбільшу кількість перейменувань доведеться зробити на Сході. У Донецькій області має бути змінено назви 20 містам і селищам, у Луганській – 17. В окупованому Криму на порядку денному повернення історичних назв 9 містам і селищам міського типу.





Дніпродзержинськ Дніпропетровськ


Кіровськ Стаханов Первомайськ Артемівськ Юнокомунарівськ Дзержинськ Жданівка Димитров Торез Красноармійськ


Котовськ Орджонікідзе

Тельманове Володарське


Куйбишеве Комінтернівське Цюрупинськ Іллічівськ Красноперекопськ Комсомольське Кіровське Совєтський


На Дніпропетровщині – 6, на Одещині – 4, на Кіровоградщині – 3, на Херсонщині – 2. По одному місту (селищу) в Запорізькій, Житомирській, Харківській та Чернігівській, Полтавській областях.

іде варіант Єлисаветград – таку назву місто мало до 1919 року. Для українських патріотів цей варіант неприйнятний. У такий спосіб російською імператрицею Єлисаветою було пошановано її небесну покровительку – святу Єлисавету. Є багато ідей як назвати місто – Інгульськ, на честь річки, яка протікає тут, Златопіль, Кропивницьк чи Тобілевичі (останні дві – на честь визначних діячів української культури). Дискусії ідуть, і яким буде рішення місцевих депутатів, яким закон дав право переназвати міста і вулиці, передбачити неможливо.



роте, цей список, навіть на око, неповний. Скажімо, експерти УІНП не внесли до списку два міста Первомайськ, один Первомайський і один Першотравенськ – у Миколаївській, Луганській, Харківській та Дніпропетровській областях. А також Червоноград на Львівщині, який до приєднання до СРСР, а це сталося 1951 року, носив назву Кристинопіль.


Вахтанг Кіпіані Головний редактор сайту «Історична правда»

акон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" передбачає – якщо за шість місяців місцеві ради не приймуть рішень, право перейменування переходить до депутатів парламенту. На це у них піде ще до 3 місяців. Засоби масової інформації, які носять комуністичні назви, мають час на корекцію до 21 серпня. Юридичні особи повинні були змінити свої назви впродовж місяця — до 21 червня. Скажімо, великий торгівельний центр у Києві "Більшовик" влаштував опитування – як би покупці хотіли б назвати шопінг-центр, і від недавна він перейменований на "Космополіт".


ай там як, але процес повернення українським містам національного й гуманістичного обличчя розпочався. Це і є наслідок Революції Гідності, який вже, певен, ніхто ніколи не скасує.




Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.