Issuu on Google+

№ 3 (3), 16–22 квітня 2013 року

kuban.in.ua

НЕлітературна історія

Кубань – не край,

Кубані Хтось шукає піратські скарби, хтось – зниклу Атлантиду… Та є такі люди, що знаходять щось дуже важливе для величезної кількості людей. І цим важливим може бути література, про існування якої на Кубані мало хто здогадується. с. 2

Коренізація Кубані

Мультинаціональність,

а річка

чи українізація Росії?

або хто населяв Кубань до українців

Тисячі кубанців та гостей міста відпочивають влітку на річці з мальовничими краєвидами – на Кубані. Річка-тезка відома своїми прибережними санаторіями та базами відпочинку. Але чи безпечний такий відрочинок? с. 3

Політика коренізації була маніпулятивним ходом правління радянського центру, вважають історики. Неоднорідна в національному плані Кубань зазнала саме українізації. Як вона впроваджувалась історія не приховує. с. 2

Українська колонізація Кубані веде свій відлік від 1792 року. Відтоді мало не половину населення на території південної Росії складали українці. Але хто був корінним населенням Кубані, кого ж асимілювали українські козаки? с. 4

Геноцид українців на Кубані У результаті голоду в 1930-ті роки змінилася історія Кубані. Тоді загинули сотні тисяч людей, більшість з яких складали саме українці. Деякі російські дослідники продовжують стверджувати ніби цей голод був випадковим і радянська влада не мала змоги нічого зробити, але факти свідчать зовсім про протилежне.

Так згадує події 1933 року Віра Морозова, котрій на той час вже виповнилося 15 років. Вона проживала разом з родиною в Армавірі. Вона не єдина, хто писав про те, що голод в краї був створений штучно. Свідки страшних подій розповідали про масові обшуки будинків, заборони колгоспам робити будь-які резерви, про спеціальні загони, котрі вилучали всі запаси їжі.

Виникає питання: як міг бути випадковим голод одночасно (!) на тих територіях, де основну частину населення складають саме українці, і на тих територіях, котрі завжди славилися своїми родючими землями і високими показниками врожайності?

Врожайна Кубань і голод − речі несумісні Починаючи з середини ХІХ століття Кубань вважалась житницею Росії. Це був край багатий на родючий чорнозем, в якому найважливіша роль завжди належала саме сільському господарству (котре було основою економіки краю). Впродовж десятків років Кубань мала незмінно (!) високі показники врожайності. У 1930-ті роки в краї не відбулося природних катаклізмів, погода, як свідчать історичні довідки, була сприятливою для гарного врожаю. Виникає питання,

як за таких умов, стабільної врожайності в краї мав місце голод, ще й у таких масштабах? Про те, що голод був штучним, свідчать і згадки багатьох старожилів кубанських станиць, котрі розповідали про те, що напередодні голоду на Кубані зібрали достатньо великий врожай зернових, більша частина якого зберігалася як зерновий фонд в колгоспних коморах. Старожили Чепігінської станиці Брюховецького району П. Волобуй та П. Путінцева згадують, що в станицях діяли спеціальні загони людей (в народі їх називали «продзагонщики» або «щупальця»), котрі зазвичай заходили до будинків несподівано − вночі та пізно ввечері − і вилучали всі продукти, не залишаючи навіть декількох зерен дітям. Особливу увагу слід звернути на те, що майже в усіх свідоцтвах, котрі збереглися, згадується, що найжорстокіше поводилися «щупальця» з козачим населенням краю, тобто українцями.

Кількість українців на Кубані скоротилася в 15 разів Те, що голод на Кубані був штучним і є геноцидом українського народу свідчать і дані офіційного перепису населення. Згідно з дослідженням В. Ракачева, кандидата історичних наук, доцента кафедри соціології Кубанського державного університету, процеси колективізації, голод 1932-1933 років, репресії стали причиною серйозних змін у демографічній структурі. В результаті цих подій значно скоротилася кількість населення, особливо чоловічого. Проаналізувавши дані, автор дослідження звертає увагу на те, що хоча голод і неврожай спостерігалися тоді в багатьох областях СРСР, проте найбільше постраждали сільськогосподарські області України (окрім Донбасу), Саратовська, Куйбишевська області, АСРС німців Поволжя, а також Кубань. Дослідник І. Краваль вважає, що причиною такої ситуації є те, що саме в цих областях спостерігався найбільший спротив

Фото: ort.in.ua

«Штучно зробив Сталін цей голод! Забрали все в людей дочиста, повимітали все до останнього зернятка, незважаючи на дітей − все вимітали, і люди гинули як мухи…».

Червоним кольором на мапі позначено скорочення кількості населення (1929–1933 рр.)

політиці розкуркулення і колективізації. Якщо б голод не був штучним, то, звичайно, всі області постраждали більш-менш однаково. Проте дані чисельності населення є яскравим свідченням того, що голод, розкуркулення і репресії спричинили більше наслідків в тих областях, де населення активно супротивилося політиці вищого керівництва СРСР на чолі з Й. Сталіним. Відповідно до перепису населення 1926 року на Кубані проживало близько 1,5 млн українців, зокрема в Кубанському окрузі їх проживало 916 тисяч, що складало 62 % всього населення; в Ставропольському окрузі 246 тисяч українців (34 %), Чорноморському − 104 тисячі (38 %), Терському – 194 тисяч (30 %). Перепис населення, котрий було проведено 2010 року, засвідчив катастрофічне зменшення чисельності саме українців на цих землях, головною причиною якого став саме голод 1932-33 років. Згідно з цим переписом, у Краснодарському краї зараз проживає лише 84 тисячі українців (1,6 %), а в Ставропольському – 30 тисяч

(1,1 %). Разом це складає ледве 114 тисяч українців. Це майже в 15 разів (!) менше ніж було в 1920-х роках. Як тут не згадати голод в Україні, який тривав у той же час, коли й голод на Кубані. Політика вищого керівництва СРСР, як свідчить історія, завжди була прорахованою − в ній майже не було місця випадковостям. Отже, виникає питання: як міг бути випадковим голод одночасно (!) на тих територіях, де основну частину населення складають саме українці, і на тих територіях, котрі завжди славилися своїми родючими землями і високими показниками врожайності? Відповідь: ніяк. Це був штучний голод, це був геноцид українського народу на всіх територіях його проживання.

Радянська влада досягла поставлених цілей Наслідки цілеспрямованої політики Й. Сталіна відчуваються й сьогодні: в Україні

менше, на Кубані − більше. Якщо в 1925 році на Кубані працювало майже 150 україномовних шкіл, то зараз нема жодної; якщо у 1920-х роках у краї діяли видавництва, редакції, котрі випускали україномовні видання, то зараз на Кубані не випускається жодної газети чи журналу українською мовою; в краї немає українського радіо і телебачення. Усе це свідчить про те, що політика геноциду українців, започаткована керівництвом СРСР, дала ті результати, на які так сподівалася тодішня влада, кількість українського населення після подій 1930х років різко скоротилася, населення стало більш роздробленим, а українці на Кубані взагалі залишилися позбавленими абсолютно всіх можливих національнокультурних прав. Анастасія ЄРМАКОВА


2

#історія #культура

Коренізація Кубані

ців незалежно від станової приналежності, виступали за перетворення Росії в демократичну федеративну республіку. Пізніше – за створення незалежної кубанської республіки в союзі з Україною.

чи українізація Росії?

Політика коренізації була маніпулятивним ходом правління радянського центру, вважають історики. Неоднорідна в національному плані Кубань зазнала саме українізації. Як вона впроваджувалась у різних сферах життя краю, 900 тис. населення якого складали українці, історія не приховує. У 1925 році Микола Міхновський вчителював у станиці Полтавській. Провадив свою роботу український самостійник не лише щодо таблички множення. Він «чуйним і одночасно твердим, переконливим і одночасно наказуючим голосом закликав ... студентів віддати всі сили ідеї національного відродження ... Затамувавши подих, з напруженою увагою слухали студенти ці віщі слова, які падали, немов животворяща волога, на засохлий родючий ґрунт», – констатує сайт хутора Протічки.

Періодика Кубані також зазнала вагомих змін. 1925 року було вирішено перетворити безкоштовний додаток «Советский станичник» до кубанської газети «Красное знамя» на український часопис. Відбувалось це небезболісно. Для табору неукраїнців насамперед, які аргументували свою позицію тим, що «хахляцькою мовою портить газету» не така вже й нагальна потреба. Чимало газет вирішили змінити мову випуску номерів, що не дало очікуваного результату. Так, тираж органу Єйського райкому ВКП (б) «Колгоспний шлях» зменшився з переходом на українську мову з 13 тис. екземплярів до 5 тис. Друковані органи за можливістю намагалися повернутися до російської мови. Проте інтерес до всього українського з’являвся на шпальтах тогочасних газет («Вольная Кубань», «Свободная Кубань»). До редакції останньої входили кілька українофілів, серед яких В. Скидан. Промоція «зробленого в Україні» не приховувалась. Події в Києві навіть покривались шапкою рубрики «З нашого краю».

Фото: antynegacionism.blogspot.com

Та не ці слова, звичайно, дали початок у��раїнізації Кубані. «Українізації Росії», як пізніше назвуть цю насильницьку політику кубанці і не лише. У період 1920-30 років зміцнюється влада Й. Сталіна, який вирішує заручитися підтримкою усіх народів «братнього союзу». Великі надії в цьому плані майбутній диктатор покладав на українців та українських комуністів зокрема, які де в чому були націоналістами. Отже, курс на українізацію мав зміцнити політичний фундамент під ногами Сталіна, бетон для якого замісять українці.

Освітня галузь була проблемною зоною українізації. Переведення початкової школи на викладання українською мовою не сприймали батьки, які розуміли, що таке чотирирічне навчання призведе до труднощів у вищій школі, яка була російськомовною. Проте така ситуація була не суцільною. У резолюції з'їзду вчителів було відзначено необхідність «негайного введення на навчання рідною мовою», оскільки учні «на занятиях говорят только на малороссийском языке, читают только «Энеиду» Котляревського и «Кобзаря» Шевченко» (Иллюстрированная газета, № 23). Український «Букварь» з’явився ще за п’ять років до офіційного проголошення курсу на коренізацію.

Найактивніше українізовувалась сфера культури. Ще в післяреволюційний період відроджується «Просвіта», яка в недалекому 1907 році згортала свою діяльність. Активісти «Просвіти» виступали за єдність всіх україн-

Найпроблематичніше політика українізації реформувала сферу діловодства. Тут було оголошено навіть своєрідний бойкот української мови. Україномовне діловодство просто заважало працювати. Причина такого явища в

Так політика українізації почала замулювати очі народних мас. Безперечно, вона мала позитивні наслідки для пробудження національної свідомості, особливо на Кубані, де вона створювалася під впливом кількох десятків років. Сенс політики – прищепити мешканцям регіону українську культуру та ідентичність. Українська мова затверджується у школі, пресі, управлінні, діловодстві, культурному житті. У 1925 р. III з'їзд рад ухвалив створити представництва національних меншин в усіх радянських органах, вести офіційну переписку і шкільне викладання на національних мовах. Національні меншини отримали право створювати власне самоврядування. Проте кубанських українців важко було назвати національною меншиною. До 1926 року вони

залишалися найзначнішою етнічною групою Кубані (45,48 % населення). У Кубанському окрузі частка українців складала 66,58 %, у Чорноморському - 35,66 %. Щорічний приріст їх чисельності складав 2,55 % .

150-річчя

кубанської журналістики У 1863 році сталася подія, яка відкрила нову сторінку в історії Кубані. 12 квітня вийшов перший номер газети «Кубанские войсковые ведомости», який став відправною точкою кубанської журналістики. Кубанську журналістику за правом вважають літописом цього багатонаціонального краю. Адже саме на сторінках газет, як перших засобів масової інформації на Кубані творилася історія. До ювілею кубанської преси у бібліотеках краю створено спеціальні експозиції, які широко висвітлюють увесь спектр кубанської періодики: «Кубанской прессе –

150 лет», «По страницам ку банской прессы», «Читаем прессу вместе», «Вехи истории кубанской прессы», «Мы пишем о родной Кубани», «Летопись кубанской журналистики», «Эпоха газетной строкой», «Газетная нива Кубани». Ці експозиції дають змогу кожному відвідувачу ознайомитися з першими та сучасними періодичними виданнями краю. відкрив світові та й самим кубанцям їхню літературну історію, якої раніше ніби й не було взагалі. Сам Віктор Кирилович стверджує, що саме кубанська література може навчити місцевого жителя любити свою малу батьківщину. Адже вони (кубанські письменники) пишуть про рідну землю, намагаються осягнути усі складнощі саме кубанської душі. Бо є щось, що існує лише у кубанському повітрі й ніде більше.

Фото: anapa-dub.ucoz.ru

Творчий подвиг

Кубань – багатонаціональний та прикордонний край. З одного боку межує з Україною, з іншого – з Грузією, з інших сторін – Чеченська та інші республіки. Тож кубанська молодь, напевно, як ніяка інша має виховуватися у виключно національних традиціях краю, а що може краще виховати національну свідомість людини, аніж література. Кубанський науковець, завідувач кафедри літератури Краснодарського державного університету культури і мистецтв Віктор Чумаченко

«Українські нитки» пронизували життя Кубані наскрізь, що часто не подобалось і лякало опонентів такої політики, росіянам і зросійщеним українцям Кубані зокрема. Наприклад, запрошений у березні 1926 року до Краснодару виступити на II з'їзді Рад Кубані хор станиці Сергіївської прикрасив свій концерт піснею «Ще не вмерла Україна». В захваті були не всі, звичайно.

На Кубані до 1932 року усі книжки писалися й видавалися виключно українською мовою. Цією мовою відповідно розмовляла й більшість тогочасного населення краю. У грудні 1932 року вийшов славнозвісний наказ радянського уряду про заборону української мови на Кубані. Передбачалося у триденний строк закрити усі україномовні газети, журнали, видавництва та зробити усе російськомовним. Примусово закривалися й тисячі українських шкіл. Після цього уся кубанська література, а вона на 100 % була україномовною, стала офіційно забороненою. Також весь україномовний фонд Центральної краснодарської бібліотеки був вивезений за місто та повністю спалений. З того часу жодної україномовної книжки на Кубані не видавалося. Лише у 1994 році Віктор Чумаченко переклав з російської твори відомих кубанських письменників ХІХ століття: Кухаренка, Жарка, Мову (Лиманського), Потапенка та видав. Це дуже не сподобалося тодішній владі, Віктора Кириловича

тому, що саме росіяни займали більшість робочих крісел в управлінських установах. Наприклад, у 1926 році в районних виконкомах Кубанського округу українці складали 29 %, а росіяни – 66 %. Тому ті, для кого українізація була зовсім не коренізацією, не зважали на

Запрошений у березні 1926 року до Краснодару виступити на II з'їзді Рад Кубані хор станиці Сергіївської прикрасив свій концерт піснею «Ще не вмерла Україна». В захваті були не всі, звичайно. примус згори. На одному з хуторів Павловського району голова сільської ради оголосив: «Краще вбийте мене, а в українську мову не навернете». У станиці Старомишастівська голова правління колгоспу все листування українською мовою клав під сукно і не відповідав ні на один запит, надісланий йому українською мовою. Наприкінці 1932 року Сталін уже не потребував підтримки самостійних союзників. До того ж подекуди український націоналізм виходив за дозволені політикою коренізації межі. Тому до кінця цього року українізацію згорнули, ще більш жорстко, ніж її проводили. Українську мову практично відразу ж було вилучено з офіційного вжитку, преси, діловодства. Багато інтелігентів-українофілів потрапили під дію репресивної машини. Насамперед терор торкнувся співробітників центрів українізації. Ось так майже десять років українізації, як зазначають офіційні документи, і значно більше часу, як засвідчують ще післяреволюційні події, завершились безваріантним тоді «расстрелять». Кому і з якою метою знадобилось примусово навертати до української мови, не можуть зрозуміти росіяни. Чим і як не встигли скористатися за умов не зовсім декларативної українськодозволеності, чухають лоби нащадки славного українського козацтва. Як там не було, національна свідомість кубанського українства в ті часи не могла спати спокійно. І головне, що кулі сталінського режиму її так і не пробили.

Яна МУРАШКІНА

У Краснодарському краї відбудуться змагання козаків

Заявки на участь у змаганнях вже подали декілька сотень козаків і козачок з різних регіонів Росії, а також з України, Білорусі та Казахстану. Планується також, що на окремому етапі змагань участь візьмуть представники всіх шістьох козачих кадетських корпусів Кубані. У змаганнях, котрі присвячені 70-й річниці вигнання німецько-фашистських загарбників з території Кубані, можуть взяти участь козаки віком від 10 років. Їм

З 9 по 11 травня в станиці Пластунівській Дінського району Краснодарського краю відбудуться XXV Міжнародні етнічні козацькі ігри «Пластунівська Казарла». пропонується спробувати свої сили в 14 видах змагань, серед яких перегони на конях, стрільба, силові змагання, володіння шашкою та нагайкою. Мета заходу − патріотичне виховання молоді, відтворення традицій козацьких ігор, залучення до козацької культури,

а також налагодження зв’язків між козаками різних куточків Росії, України та інших країн. Переможець змагань отримає приз від отамана Кубанської козачої общини − ковану шашку зі срібним приладом.

НЕлітературна історія Кубані

Хтось шукає піратські скарби, хтось – зниклу Атлантиду… Та є такі люди, що знаходять щось дуже важливе для величезної кількості людей. І цим важливим може бути література, про існування якої на Кубані мало хто здогадується. звинувачували у націоналізмі та навіть намагалися звільнити через це з університету. Сьогодні кубанські україністи борються за викладання у школах краю літератури українською мовою, тобто в оригіналі, такою як вона була написана. У сучасних кубанських підручниках з літератури вміщено за програмою твори того самого Кухаренка й Мови (Лиманського), та ніде не зазначено, що вони перекладені з української мови на російську. Тому молоде покоління знає цих письменників, як загальноросійських без жодного опису того, як і де вони створювали свої тексти.

НЕродюча кубанська земля Існує думка, що на Кубані зовсім немає письменницьких талантів. Неродюча на літературу кубанська земля. Та цьому є просте пояснення – ось той мовний злам, який стався на початку ХХ століття. Кубань від нього, як

стверджує Віктор Чумаченко, не оправилася й досі. Велика кількість письменників, що творили до того виключно українською мовою, постала перед проблемою перейти на російську, нехай споріднену, проте зовсім іншу мову. Адже зв’язок письменника з мовою дуже тісний і він раптом обірвався. Багато кого з кубанських літераторів того часу репресували, дехто втік в еміграцію, рятуючи своє життя. А ті, хто залишився на рідній землі, просто замовчали. Виникає питання, чому ж ніхто на Кубані не пише книжок російською, вже рідною для більшості сучасних кубанців? Справа в тому, що якщо людина народилася у сільській місцевості, то як правило, рідною для неї є так звана «балачка», вона в неї у крові. А ось літературна російська мова десь на підсвідомому рівні сприймається кубанцями як не зовсім рідна.

Та є сьогодні на Кубані такі дивовижні люди, вже похилого віку, які працювали вчителями, агрономами у далеких селах й писали «у стіл» свої козацькі історії, спогади дідів, те, що бачили самі. Скільки виразних деталей, скільки невигаданих сюжетів – це покоління, що не здійснилося. Вони були близькі до справжніх кубанських козаків, яких любили і без яких не уявляли свого життя. А з іншого боку була величезна кількість письменників, які відповідно до всіх партійних постанов піднімали на Кубані літературну «цілину» й понаписували купи книжок, які сьогодні нікому не потрібні. Сталося так, що ТУ літе ратуру знищили, а НОВОЇ гідної не створили. Ось так і залишилися у розбитого корита.

Христина БОЛОЦЕНКО


3

#природа #туризм #новини

Грибна новина Кубані

Кубань – не край, а річка Прекрасна природа і відпочинок біля води приваблює кубанців влітку. Віддалені від Азовського та Чорного морів регіони віддають перевагу спокійнішому і розваженішому відпочинку. Саме такі умови створені у прибережній зоні річки Кубань, що вабить місцевих мешканців і туристів. Історія Кубані, точніше, тих місць, де вона простяглася, дуже цікава. Там, де розташована дельта річки, раніше була затока Азовського моря. Затока була настільки великою, що простягалася від Тамані до Краснодару. З плином часу за різних причин, зокрема тектонічних, і через незвичайні грязьові вулкани Таманського півострова, територія змінювала свій ландшафт. І ось вже замість затоки з’явилася лагуна, яка була розмежована перешийком суші. Потім суші ставало все більше, «забігали» річкові притоки. У результаті зараз ми спостерігаємо на місці моря дельту Кубані. А в 19 столітті річка Кубань впадала в Чорне море через Стару Кубань в причорноморський лиман Кизилташський. Потім шлях для річки в цей бік був перегороджений через природні причини. У 20 столітті вирішили, що необхідно відновити цей «річковий маршрут». Проте не просто так, а щоб забезпечити роботу ферми, що займається розведенням риби кефаль. Саме з того періоду і починається відлік організованого розведення і вилову риби. Аля ця галузь сьогодні знаходиться у критичному стані і частково на межі вимирання. Існує, як мінімум, дві причини цьому – незадовільний екологічний стан водойми і браконьєрство. Почнемо з першої.

Екологічна катастрофа чи норма? Дослідження показали, що до складу ґрунтових вод часто потрапляє ртуть, миш'як, марганець та інші шкідливі речовини. Масштабний розмах прийняло нафтове забруднення водного царства. Наприклад, вміст нафти в ґрунтових водах під нафтобазою у 130 разів перевищує ГДК, фенолів у 80 разів.

Дослідження показали, що до складу ґрунтових вод часто потрапляє ртуть, миш'як, марганець та інші шкідливі речовини. Масштабний розмах прийняло нафтове забруднення водного царства. Крім важких металів і нафтопродуктів у чорному списку є нітрати та хлориди. Під такими підприємствами як масложиркомбінат, м'ясокомбінат, вітамінкомбінат справжні сольові ріки. Зокрема глибина проникнення сольових забруднень місцями сягає до 80 метрів. Костянтин Ларіонов, керівник Департаменту біологічних ресурсів, екології та рибогосподарської діяльності Краснодарського краю, розповідає про роботу влади за підвищення рівня екологічної ситуації: «Крім будівництва очисних споруд у Новоросійську, є проект пілотної установки плазмохімічного знищення пестицидів і проект очищення води від сірководню методом поверхневоактивних матеріалів, що розробляється для Щербинівського району. У Щербинівському районі серйозні проблеми з якісною питною водою. Її подають за допомогою Єйському групового водопроводу, тому її ціна вже перевищила 20 рублів за кубометр. Для території, де велика частина жителів має особисті підсобні господарства, це занадто дорого. У цей час, своя вода є, але в ній підвищений вміст сірководню. Департамент розробив проектну доку-

ментацію для системи водопідготовки і очищення від сірководню. Будівництво системи має розпочатися цього року». Є ще один проект, який заслуговує окремої уваги. Зараз відбувається державна експертиза установки плазмохімічного знищення пестицидів. Її розробкою і створенням також займається Департамент біологічних ресурсів, екології та рибогосподарської діяльності Краснодарського краю. У краї скупчилося понад 250 тисяч тонн прострочених і заборонених до застосування пестицидів, які потенційно можуть стати причиною серйозної екологічної проблеми, тому ця розробка дуже важлива. Видобуток нафти і газу негативно впливає і на рибу, і на водні ресурси, і в цілому на навколишнє середовище. «Нафта – небезпечна речовина, але є поняття економічної необхідності, – говорить Костянтин Ларіонов. – Сьогодні в усьому світі існує гостра потреба у нафті і газі, це ті енергоносії, без яких не обійтися, поки немає альтернативних джерел. З перспективою розвитку енергетичної галузі, цілями і завданнями, які ставляться і державою, і президентом, і губернатором Кубані, розробляти родовища просто необхідно». Компанія «Приазовнафта» може бути прикладом того, як, хоча б мінімально, нафтовидобувна компанія може впливати на збереження і підтримку екологічної ситуації. Вона розробила програму «Екологічне оздоровлення Азовського моря». У межах якої проводяться заходи з модернізації Темрюкського осетрового заводу для збільшення виробництва на 1 млн молодняку на рік. Додатково на ці цілі в 2006 році було виокремлено 5 млн рублів. У цілому в рамках програми, інвестиції в Темрюкський осетровий завод складуть 28 млн рублів, що дасть можливість зробити реальні кроки для розвитку галузі.

Браконьєри не сплять Другою проблемою рибогосподарської галузі є браконьєрство. Це проблема навіть не десятиліть, а століть, яку, на жаль, не можливо до кінця вирішити. Штрафи не лякають незаконних рибалок, а риби з кожним роком у водоймі все менше. Максимальний улов судака на Кубані складав 55 тисяч тон, а тарані 21 тисячу тон.

Фото: www.mama-krasnodara.ru

Тисячі кубанців та гостей міста відпочивають влітку на річці з мальовничими краєвидами – на Кубані. Річка-тезка відома своїми прибережними санаторіями та базами відпочинку. Інтернет майоріє десятками оголошень про риболовлю на Кубані та відпочинок всією родиною. Але наскільки безпечним і корисним є такий відпочинок…

Небувалу кількість їстівних трюфелів, які дуже цінують у кулінарії, виявили на Кубані. Їх можна знайти в основному у Франції, рідше - в Німеччині та Італії. Але цього року до числа місць, багатих цим вельми коштовним продуктом, приєдналась і Кубань.

Останніми роками судака ловлять менше 1,5 тисячі тон, а тарані лише 0,3 тисячі тон. При крайовому Департаменті біологічних ресурсів, екології та рибогосподарської діяльності створено оперативний штаб для боротьби з браконьєрством, у його роботі беруть участь представники міліції, прокуратури, ФСБ і прикордонних підрозділів Россільгоспнагляду. Також у межах цільової програми виділено 400 млн рублів на підтримку та розвиток осетрово-розвідних заводів і нерестновирощувальних господарств, а також на прочищення гирл, міжлиманних сполук, каналів і викос жорсткої рослинності. Чи зміниться ситуація з екологічною ситуацією на річці Кубань покаже час. Сьогодні люди на свій страх і ризик продовжують ловити рибу і купатись у водоймі. Відкриті дані про рівень забруднення річки відсутні, тож офіційного попередження про можливі наслідки для людини немає і рівень екологічного забруднення не перевищує норму. Чи усе ж ризик є?..

Катерина ОЛЕКСІНА

Скільки коштують курорти Кубані, Або bon voyage на пляж!

Щороку Міністерство курортів і туризму Краснодарського краю проводить дослідження туріндустрії регіону. В готельноресторанних комплексах перевіряють умови та можливості для розміщення гостей, �� також оцінюють лікувально-профілактичні та розважальні заклади й екскурсійні програми. Окрім цього проводяться й опитування відпочивальників. Як виявилося, найякіснішими гості вважають послуги в Сочі та в Анапі.

ріндустрії Юрій Барзикін під час виставки «Курорти і туризм», що проходила в Сочі в січні цього року. Це близько 1200 та 1300 доларів відповідно (за курсом НБУ). Щоби підтвердити чи спростувати цю інформацію, достатньо безпосередньо поспілкуватися з відпочивальниками кубанських курортів на форумах і в соціальних мережах – так би мовити, дізнатися факти із перших вуст. Виявляється, найбільше коштів іде на транспортні витрати: дорога до курорту, місцеві екскурсії та повернення додому на одну людину обійдуться вам у суму близько 600 доларів. Звичайно, все залежить від відстані: мешкаєте ви у Росії чи в сусідній країні – це значно вплине на вартість подорожі. Міністерство курортів і туризму бере активну участь у вирішенні цієї проблеми. Так, наприклад, із метою здешевлення вартості перельоту туристів у Краснодарському краї розробили пропозиції щодо субсидування проїзду, а це, в свою чергу, впливатиме на вартість відпочинку. Восени 2012 року ці пропозиції були схвалені російським урядом.

Фото: metrkv.ru

Приїхавши на відпочинок, можна знайти різного рівня готелі та пансіонати, мінімальна вартість яких за добу на одну особу варіює від 20 доларів і вище. Середня (найоптимальніша) вартість проживання на одного в 2012 році складала 45 доларів на добу.

Сотні кілометрів сонячних пляжів, активний водний відпочинок на узбережжях Чорного й Азовського морів, захоплюючі маршрути, лікувальні й оздоровлюючі санаторії – і це далеко не всі принади курортів Кубані. Туристична гордість регіону – курорти державного значення – Сочі й Анапа. Тут функціонують і дитячі оздоровчі табори, і пансіонати, і бази відпочинку різного рівня. До того ж, край багатий на природні й архітектурні пам’ятки, що в поєднанні зі сприятливими погодними умовами, вдалим

географічним положенням і хорошим сервісом із року в рік приваблюють усе більшу кількість туристів. Отже, ви зібрались у відпустку, вибрали курорт, замовили путівку. Скільки ж грошей знадобиться для реалізації свого повноцінного відпочинку? – За попередніми підрахунками тижневий відпочинок улітку в Сочі обійдеться туристу в 36,5 тисяч рублів, а в Анапі – в 39 тисяч, – заявив віце-президент Російського союзу ту-

Зголодніли? На курортах є безліч закладів громадського харчування. Можна піти пообідати в кафе чи ресторан, де ви скуштуєте страви кубанської кухні, а якщо є бажання приготувати щось власноруч, то продукти можна придбати у місцевих торговців. На домашні кулінарні шедеври туристи в середньому витрачають 25% своїх коштів. Але якщо ви збираєтеся переважно відвідувати гастрономічні заклади відпочинку, то будьте готові витратити більше половини ваших заощаджень, адже, наприклад, у Сочі, смачно поїсти в ресторані – задоволення не з дешевих: повноцінний раціон однієї людини на день коштуватиме щонайменше 50 доларів.

За попередніми підрахунками тижневий відпочинок улітку в Сочі обійдеться туристу в 36,5 тисяч рублів, а в Анапі – в 39 тисяч. Це близько 1200 та 1300 доларів відповідно (за курсом НБУ).

Поява делікатесу в регіоні (на околиці Гарячого ключа) для багатьох стала несподіванкою. – Це незвичайне явище, адже раніше на території краю трюфелів не було. Зазвичай вони ростуть у Європі, – коментує Тетяна Яненко, директор Ботанічного саду Кубанського державного університету. Традиційно на пошуки делікатесу відправляють свиней. Вони можуть видобувати гриби з глибин до 50 метрів. Також для цього спеціально навчають собак. У Франції такі доги коштують по кілька тисяч євро. А в XIX столітті в Росії шукати гриби навчали навіть ведмедів! На Кубані ж виявили, що знаходити трюфелі може й інша тварина. – Косуля звичайна має дуже тонкий нюх, а тому вона може відчувати навіть те, що під землею, – розповіла Марія Корольова, PRдиректор краснодарського «Сафарі-парку». Їстівні трюфелі – на вагу золота. Вони бувають білими та чорними. Залежно від виду та розміру ціна за кілограм коливається від 800 доларів до кількох тисяч. Коштовні гриби є дуже рідкісним продуктом, а їх неповторний смак і аромат, як запевняють знавці, запам’ятовується назавжди. А тому й не дивно, що на Кубані почалося справжнє полювання на цей діамант кулінарії.

Фестиваль гітарної музики відбудеться у Краснодарі

У квітні Краснодар приймає найкращих гітаристів Росії і світу. Відомі музиканти відвідають Кубань і порадують своїх шанувальників якісною музикою. Як повідомила прес-служба Центрального концертного залу Кубанського козачого хору, з 16 по 20 квітня у Краснодарі відбудеться Міжнародний фестиваль гітарної музики. У межах фестивалю пройде три концерти. Відкриє свято музики 16 квітня наймолодший переможець Міжнародного гітарного конкурсу, що проводиться фондом Хасінто і Іносенсіо Герреро в Іспанії, Денис Азабагіч (США). Продовження програми виступ 18 квітня класичного гітариста, володаря Гран-прі найбільшого конкурсу класичної гітари Guitar Foundation of America (GFA 2002), номінанта премії Grammy Дмитра Ілларіонова (Москва). Разом з ним на сцену вийде краснодарець, лауреат міжнародних конкурсів Андрій Парфенович (Росія – Німеччина). Завершить музичний фестиваль 20 квітня гітарний квартет імені А. Фраучі. У його складі виступлять Дмитро Мурін, Сергій Урюпін, Євген Номеровський і Дмитро Татаркін. Концерти відбудуться у ЦКЗ Кубанського козачого хору. Початок виступів – о 19.00.

«Українська Кубань» у новому форматі

Повертаючись додому з відпустки, ми завжди купуємо сувеніри, щоби потім весь рік згадувати тепле південне сонце. Витрати на кубанські подарунки та інші непродовольчі речі, як виявилося, складають близько 10% від суми у гаманці (тобто в середньому турист купує так званих «непотрібних» речей на 30 доларів у день). Курорти Кубані відвідують люди з різними статками. Більша частина туристів (53%) мають прибуток від 650 до 1500 доларів на місяць; 21% – від 350 до 650 доларів. Переважна більшість відпочивальників – представники робочих спеціальностей (40%), керівники організацій і підприємці (12%). Шляхом простих математичних розрахунків ми дізналися, що тижнева відпустка на сонячних кубанських пляжах обійдеться вам приблизно у 1500 доларів, якщо, звичайно, ви бажаєте провести її на самоті. Коли ж ви хочете незабутніх вражень і феєричних спогадів у компанії друзів, очікуєте на спокійний відпочинок на березі моря в родинному колі, то не забудьте прихопити з собою зазначену суму для кожного. Тож, як кажуть, bon voyage!

Світлана СУРАЙ

Відтепер основні тематичні блоки інформаційного порталу «Українська Кубань» можна переглянути в тижневому збірнику. 9 квітня у мережі з’явилася публікація першого систематизуючого видання з відповідною назвою. Дайджест підсумовує інформаційний зміст сайту «Української Кубані», писаного за тиждень студентами кафедри видавничої справи і мережевих видань КНУКіМ. За мольбертом працювала Яніна Злебова, більд-редактор порталу. Поспішайте, ще не висохла фарба на issuu.com/ukr_kuban.


4

#культура

Мультинаціональність,

або хто населяв Кубань до українців Сьогодні Кубань є історичним українським регіоном північного Кавказу. Українські та кубанські традиції, побут, національний одяг, мови здавна тісно переплелися. Українська колонізація Кубані веде свій відлік від 1792 року. Відтоді мало не половину населення на території південної Росії складали українці. Але хто був корінним населенням Кубані, кого ж асимілювали українські козаки? На території сучасної Кубані протягом тисячоліть змінювалися культури і народи, складалися і гинули державні утворення. Місцеве населення, ще задовго до козацької колонізації, налічувало чимало іноземців. Саме розташування краю сприяло тому, що в цей район Північно-Західного Кавказу здавна докочувались хвилі різноманітних культурних впливів з південних районів Закавказзя, Малої Азії, Близького Сходу та Середземномор'я. Великий наплив іноземців зумовлений тим, що на узбережжі Чорного моря, здавна велася активна торгівля. В історії жодні портові міста не уникнули багатонацональності. Кубань не стала виключенням. Ще за часів античності географ Страбон налічував тут близько трьохсот народів, а письменники середньовіччя називали край «горою мов і народів».

Ілюстрація: bg.convdocs.org

Колонізація по-італійськи

РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Ганна Коваль

Не оминала увагою генуезькі колонії і римокатолицька церква. Проповідники намагалися навернути адигзьке населення в католицьку віру. Поряд з активною торгівлею і окатоличенням місцевих племен, буйно розвивалася работоргівля. Це явище негативно впливало на розвиток місцевих народностей, зокрема адигейців.

Корінне населення Кубані, або хто такі адиги? Бесленеївці, кабардинці , убихи, черкеси – всі вони субетноси однієї великої адигейської народності, яка охоплює велику частину території на півдні Росії. Адигейська народність сягає своїм корінням античної доби. На сьогодні загальна кількість адигів налічує близько 712 тисяч чоловік. Їхня культура – маловивчений феномен, результат тривалого існування і впливу різних народів, серед яких багаторічні контакти з татарами, греками та генуезцями.

Ще однією причиною багатонаціональності Кубані були дві наймасштабніші колонізації: грецька та італійська. Перша охопила Таманський півострів, де на той час мешкали сінди. Вплив грецької культури виявився доволі потужним, місцеве населення було наверне в їхню віру. У свою чергу італійська – поставила під загрозу існування давньої народності Кубані – адигейської. Генуезькі торговці почали активну розбудову краю: зводили міста-порти, будували католицькі храми.

Дагестанський етнограф Інститут історії, археології та етнографії Дагестанського наукового центру РАН О. Халідова стверджує, що Кавказький регіон за свою історію накопичив величезний історичний досвід міжетнічних контактів, міжнаціонального спілкування, що наклало помітний відбиток на побуті та культурі регіону.

Найвідомішим портом була Матрега, що розташовувалася на території сучасної Тмутаракані. Місто стало не тільки сполучною лан-

«З незапам'ятних часів на території Північного Кавказу змішалося чимало етносів і народностей. Переселенський, колоністських

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: м. Київ, вул. Щорса 36-а, оф. 507

Більд-редактор, верстальник – Яніна Злебова Дизайнер – Ольга Заднєпрян

Тижневик «Українська Кубань»

Веб-дизайнер – Ольга Носик

Виходить з квітня 2013 року.

Адміністратор соцмереж – Олена Маслєнікова

Віддруковано на базі кафедри видавничої справи та ме-

Редактори: Анна Кирилко, Анастасія Білякова-Бєльська

режених видань Київського національного університету

Журналісти: Христина Болоценко, Анастасія Єрмакова,

культури і мистецтв

Яна Мурашкіна, Катерина Олексіна, Сабіна Пухка, Світ-

Підписано до друку 22.04.2013

лана Сурай, Світлана Тарнопольська

кою між Сходом і Заходом, але й була центром торгівлі з місцевими гірськими племенами.

рух і поява західних місіонерських товариств в Кавказькому регіоні – зумовило помітний вплив на його господарство, етнічну структуру, культуру та релігію», – резюмує етнограф. Намагання навернути в мусульманське, римо-католицьке, греко-католицьке віросповідання, в різні культури – все це складало негативний вплив на питому адигську культуру, частково стираючи межі між своїм і запозиченим.

«Співвідношення «своїх» і приїжджих загрожує конфліктом», – експерти Тенденція напливу іноземного населення на територію Кубані незмінна і сьогодні. За даними тижневика «Аргументы и факты. Кубань», кількість приїжджих на Кубані досягло свого апогею: «Співвідношення «своїх» і приїжджих в Краснодарському краї з п'ятимільйонним населенням досягло показника, який вважається критичним», – публікує видання. Між тим, соціологи підтверджують, що 15 відсотковий показник кількості мігрантів ¬– це тривожний знак. За таких умов виникає реальна загроза серйозних конфліктів. А тим часом у Крайовому управлінні міграційної служби ростуть черги охочих пошукати кращої долі на Кубані. За даними 2012 року до адміністративної відповідальності притягнено близько 70 тисяч порушників міграційного законодавства.

Сабіна ПУХКА

Усі права на матеріали, що містить тижневик «Українська Кубань» захищені відповідно до законодавства України про авторське та суміжні права. Будь-яке запозичення можливе лише за наявності посилання на «Українську Кубань».

З ідеями, побажаннями, пропозиціями звертатися за електронною адресою: kuban.in.ua@gmail.com

kuban.in.ua


Українська Кубань № 3