Issuu on Google+

Національний університет „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Магістерська програма „ЖУРНАЛІСТИКА”

Використання соціальних медіа кандидатами в президенти у передвиборчій кампанії 2009 – 2010 в Україні

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Васюхнік Наталії Іванівни Науковий керівник старший викладач Локоть Тетяна Михайлівна

Київ – 2010


2

ЗМІСТ ВСТУП..........................................................................................................................4 Розділ 1. Соціальні медіа у передвиборчому процесі..............................................9 1.1. Соціальні медіа...........................................................................................9 1.1.1. Суть поняття, класифікація...............................................................9 1.1.2. Історія розвитку. Найпопулярніші у світі соціальні медіа..........12 1.1.3. Соціальні медіа в Україні................................................................16 1.2. Використання соціальних медіа в передвиборчій кампанії в США....18 1.2.1. Вибори 2004.....................................................................................19 1.2.2. Вибори 2008.....................................................................................20 Розділ 2. Методологія................................................................................................25 2.1. Контент-аналіз..........................................................................................25 2.1.1. Суть та історія розвитку методу.....................................................25 2.1.2. Характеристика та етапи застосування контент-аналізу..............29 2.1.3. Процедура контент-аналізу у дослідженні соціальних медіа......32 2.2. Глибинне інтерв’ю...................................................................................34 2.2.1. Визначення поняття „інтерв’ю”, його типи, суть „глибинного інтерв’ю”.....................................................................................................34 2.2.2. Схема проведення глибинного інтерв’ю.............................................37 2.2.3.

Глибинне

сфокусоване

напівстандартизоване

інтерв’ю

у

вивченні соціальних медіа.........................................................................38 2.3. Опитування...............................................................................................40 2.3.1. Основні поняття, класифікація, види запитань.............................40 2.3.2. Особливості та структура опитування...........................................42 2.3.3. Анкетне опитування у дослідженні соціальних медіа..................43 Розділ 3. Результати дослідження............................................................................48 3.1. Аналіз контент-аналізу............................................................................48 3.2. Аналіз глибинних інтерв’ю.....................................................................54 3.3. Аналіз опитування....................................................................................59


3

ВИСНОВКИ...............................................................................................................65 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ...........................................................................................69 ДОДАТКИ..................................................................................................................74


4

ВСТУП Майже 50 років тому Дж. Кеннеді (J. Kennedy) зробив революцію в політичному PR, використавши телебачення для агітації та завоювання голосів виборців, таким чином змінивши механізми політичної боротьби. Телевізійні дебати Дж. Кеннеді з Р. Ніксоном (R. Nixon) в прямому ефірі принесли йому перемогу. Окрім того, вони радикально змінили бачення політики у світі. З того часу ми не уявляємо передвиборчої кампанії без реклами на ТБ, теледебатів, агітаційних виступів кандидатів. Дж. Кенеді не був новатором, не винаходив нові технології, він лише застосував їх, так само зробив і Б. Обама (B. Obama), використавши Інтернет та соціальні медіа для просування своєї передвиборчої кампанії. Як і ТБ (було поширене і популярне в США до 1960 р.), так й соціальні медіа (американці активно користувалися новими медіа ще в 2004 – 2006 рр.) були популярні в США ще до того, як на виборчому горизонті з’явилися Дж. Кеннеді та Б. Обама. Але після виборів 1960 і 2008 рр. світ змінився, підходи до політичної реклами і до механізмів пошуку виборців змінилися. Політичні експерти називають передвиборчу кампанію Б. Обами, як одну з найкращих в історії [27]. Зараз неможливо уявити політичну боротьбу без використання нових медіа, вибори 2010 р. в Україні, вибори цього ж року у Великобританії, до речі, разом з виборами в США у 2008 р. проводилось голосування і в Канаді. Але результат різний, Канада, Україна, Великобританія – соціальні медіа були залучені до передвиборчої агітації, але не було чіткої стратегії, не приділяли їм великої уваги, підсумок – неуспішні політичні кампанії в нових медіа. США – зовсім інший результат. Б. Обама був присутній скрізь в Інтернеті. Окрім того, він активно залучав виборців до передвиборчих перегонів. Прихильники Б. Обами вірили, що вони – це президент, допомагаючи йому вони допомагають своїй нації. Завдяки спілкуванню через соціальні медіа вони стали відігравати важливо роль, творити американську


5

історію. Виборець не лише приходить на дільницю і голосує, він стає частиною передвиборчого процесу. Щоб зрозуміти важливість соціальних медіа, потрібно зрозуміти, як працює політичний піар (PR). Його суть – це організувати зворотній зв’язок між виборцями і політиком, який повинен знати, чи його чує, сприймає аудиторія. Раніше завдяки традиційним медіа (преса, радіо, ТБ) кандидати могли лише транслювати свою позицію, а люди вибирали споживати, чи ні, такі повідомлення. Реакція читачів, слухачів і глядачів зазвичай не була відома політику. Окрім того, реклама в традиційних медіа коштує дорого (українські політики на останніх виборах витратили на рекламу на ТБ – 800 млн., радіо – 60 млн., преса – 30 млн. гривень (дані консалтингової компанії Cortex). Соціальні медіа змінили механізми зворотного зв’язку, аудиторія в режимі реального часу може миттєво реагувати на ті, чи інші повідомлення. Користувачі Інтернету – „невидимі”, можуть чесно висловлювати свою думку, адже в нових медіа панує демократія і рівність, також вони самі можуть виступати джерелами інформації, самі створювати контент, вести дискусії, переконувати. Будь-яка новина в Інтернеті поширюється миттєво, а на ТБ, радіо, в газеті може вийти ввечері, або наступного дня, окрім того, її можна переслати багатьом. Навіть, якщо і не хочеш бути в курсі подій, зайдеш на сторінку друга і прочитаєш. Сьогодні користувачі соціальних медіа стають „5 владою”, не лише споживають, а й впливають. Які ж можливості дають соціальні медіа? Чому вони так приваблюють? Адже українська аудиторія в соціальних медіа досягла 7 млн., враховуючи, що Інтернет-користувачів до 10 млн. По-перше, соціальні медіа дають можливість створювати і поширювати контент власного виробництва (завдяки посиланням користувач розміщує одні й ті ж матеріали в різних медіа), по-друге – шукати і спілкуватися з друзями, знайомими у всьому світі, об’єднуватись у групи, потретє – користувачі стають публічними, відомими, можуть бути тими, ким хочуть, можна легко себе реалізувати, по-четверте – багато соціальних


6

платформ безкоштовні, дозволяється створювати стільки профілів, скільки хочеш, по-п’яте – спілкування в режимі онлайн має риси реального спілкування, по-шосте – великий вибір інформації, можна знайти багато корисних порад, задати питання і отримати професійну відповідь. Не потрібно забувати, що користувачі Інтернету – це маси згрупованих людей. Їх легше переконувати, маніпулювати їх думкою, керувати поведінкою. Мала група може бути „зброєю”, щоб переконати велику групу. Окрім того, в Інтернеті стираються межі між реальним і віртуальними світами. Політик може побудувати „той світ”, в якому було б комфортно його аудиторії. На прикладі виборів в США 2008 р. можна зробити наступні узагальнення того, що дає політику активна участь і робота в соціальних медіа: згуртовує існуючих прибічників, створює для них певну систему орієнтирів, правил поведінки, дозволяє їм бути активним учасником кампанії: створювати матеріали на підтримку кандидата, переконувати інших, організовувати агітаційні події, робити пожертви („оплачувати політичну боротьбу”), вести онлайн війни з опонентами, протидіяти негативній інформації і це все робиться безкоштовно, з власної волі. Прихильники стають фанатами, а вони діють ефективніше, ніж наймані працівники, бо щиро вірять в те, що роблять, кажуть. Тому зараз важко уявити передвиборчу кампанію без соціальних медіа. Тільки завдяки новим медіа перемогти неможливо, але і виграти без них стає все важче і важче. Отож, важливо

проаналізувати

використання

соціальних

медіа

українськими

кандидатами в президенти, щоб зрозуміти, наскільки ефективно наші політики їх застосовували, які моменти вони не врахували, бо наступні кампанії безумовно не відбуватимуться без залучення нових медіа. Об’єкт дослідження Соціальні медіа у передвиборчій президентській кампанії 2010 р. Предмет дослідження Використання соціальних медіа у політичному процесі. Наукове та практичне значення


7

Дане дослідження може бути використане політиками, щоб вони краще зрозуміли, що таке соціальні медіа, як вони працюють, як їх можна застосувати в агітаційному процесі. Мета дослідження Проаналізувати, наскільки ефективно українські кандидати в президенти використовували соціальні медіа у передвиборчій кампанії, що вони проігнорували, які перспективи використання нових медіа з ціллю політичного піару. Методологія Було використано контент-аналіз, глибинне інтерв’ю та опитування. Використання теорії Досліджуючи соціальні медіа і політичну рекламу можна помітити, що на маси впливають не лише телебачення, радіо, преса, відомі, загальновизнані лідери, на людей впливають думки їх лідерів: друзів, сім’ї, колег по роботі, тих, кому вони довіряють і тих, кого поважають (згідно теорії „Двохступеневий рух комунікації” соціолога Е. Кацца (Two-step flow of communication by E. Katz) комунікація відбувається таким чином: ідеї мас медіа впливають на лідерів думки, які в свою чергу доносять їх до загальних мас, всього населення) [6]. Як, чому нові ідеї і технології поширюються в масову культуру? Спочатку особа стикається з інновацією, не знаючи багато про неї, потім на стадії переконання, завдяки додатковій інформації впевнюється в її користі, потім аналізує переваги/недоліки, далі застосовує у певній ситуації і на кінець приймає рішення використовувати це в майбутньому, чи ні. Такою інновацією були соціальні медіа під час передвиборчої кампанії (згідно теорії „Дифузія інновацій” Е. Роджерса (Diffusion of innovations by E. Rogers) [7]. Завдання роботи Провести контент-аналіз соціальних медіа, дізнатися громадську та експертну думки щодо їх ефективного застосування у передвиборчій кампанії, виробити поради використання нових медіа з метою політичного піару та залучення


8

аудиторії до виборчого процесу, з’ясувати перспективи застосування онлайн ресурсів у політичному процесі. Структура роботи Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. У першому розділі вивчається поняття „соціальні медіа”, їх класифікація, історія розвитку, нові медіа в Україні, використання соціальних медіа у передвиборчому процесі в США. Другий розділ пояснює методологію дослідження, загальні знання про методи, їх етапи застосування. Третій розділ аналізує результати дослідження. Додатки включають розшифровані інтерв’ю, таблиці підсумку анкет, протоколи контент-аналізу, діаграми, скріншоти веб-ресурсів (screenshot – фото екрану).


9

Розділ 1. Соціальні медіа у передвиборчому процесі 1.1. Соціальні медіа Сьогодні можна чути наступні терміни: „новітні медіа”, „соціальні медіа”, ці два поняття часто плутають, припускають, що „новітні медіа” – це синонім „соціальних медіа”. Але все-таки означають вони різне. За Вікіпедією, новітні медіа – це термін, який охоплює появу різних видів цифрових, мережевих, інформаційних та комунікаційних технологій другої половини ХХ ст., дуже загальне поняття. До нових медіа зазвичай відносять наступне: веб-сайти, епошту, чати, DVD та CD, 3D та технології “віртуальної реальності”. З появою „нових медіа” відбулася зміна комунікаційної моделі: „багато багатьом” (many to many) [18]. Щодо соціальних медіа (СМ), то їх поява зумовлена еволюцією вебу до 2.0. СМ - це блоґи, вікі, соціальні мережі, подкасти та багато іншого. Чому соціальні медіа не можна назвати новітніми медіа, бо, наприклад, форуми відносять до „старих медіа” і вони мають всі ознаки соціальних (кожен міг збиратись в одному Інтернет-просторі, щоб висловити свою думку). Іноді форуми називають перехідними медіа, версією 1.5 на шляху до 2.0. Тобто, соціальні медіа є частиною новітніх медіа, але так як зараз вони набувають великої популярності, то їх можна називати „маленькими медіа” користувачів, які і наповнюють їх контентом (user generated content). Що ж таке соціальні медіа ми з’ясуємо в наступному підрозділі. 1.1.1. Суть поняття, класифікація Соціальні медіа (СМ) – термін, який можна застосувати до будь-якого веб-сайту або сервісу, який дозволяє користувачам взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацію або брати участь у будь-якій іншій соціальній активності [18]. Соціальні медіа використовують веб-технології, трансформуючи

монологове

медійне

мовлення

в

соціальне

діалогове,

підтримують демократизацію знань та інформації, перетворюючи людей з контент споживачів на контент виробників. А. Каплан (Andreas Kaplan) та М.


10

Гаенлейн (Michael Haenlein) дають наступне визначення СМ: „певні засоби, засновані на використанні Інтернету, побудовані на ідеологічних і технічних принципах Веб 2.0, дозволяють користувачам створювати і обмінюватись певним

контентом”

[18].

Таку

інформацію

називають

генерований

користувачами контент (UGC – user generated content). СМ можуть використовувати як великі, так і малі бізнеси з метою рекламувати себе, свою продукцію, шукати нові ринки збуту, нових споживачів, покупців. Окрім того, вони глобальної, міжнародної дії, компанія з Мексики може завдяки соціальним медіа знайти партнера з Японії. Соціальні медіа повинні мати наступні компоненти: концепт (мистецькі, інформаційні, тощо), медіа (фізичні, електронні чи вербальні) і соціальний інтерфейс (внутрішнього спрямування, для певної групи; залучення спільнот; характер соціального вірусу). Загальні ознаки СМ: ідеї, слогани, висловлювання з посиланнями і цитуваннями; інформація від широких мас (Grass-Roots information) – промови, демонстрації, вистави, покази, матеріали зроблені і змонтовані користувачами; система взаємообміну; доступність як для однієї людини, так і для групи людей, регулярна оновленість змісту, наявність архівів [3]. Соціальні медіа можуть мати різні форми: форуми, веб блоґи, соціальні блоґи, мікроблоґи, вікі, подкасти, фото- і відеостоки, рейтингові і соціальні закладки. Вони включають наступні технології: щоденники в Інтернеті (blogs), фотообмін (picture-sharing), відеощоденники (vlogs), електронна пошта (email), повідомлення на стіні користувача (wall-postings), обмін повідомленнями (instant messaging), обмін музикою (music-sharing), залучення широких мас (crowdsourcing), „Інтернет телефони” (voice over IP). Багато з цих механізмів інтегровані на наступних платформах: Plugged.it, Mybloglog і Plaxo. Соціальні медіа класифікують згідно того, які функції вони виконують [25]. Для комунікації:


11

блоґи (тип веб-сайту, але зазвичай ведеться користувачем, який і робить продукт: текст, відео, фото, музика) – Blogger, LiveJournal, Open Diary, TypePad, WordPress, Vox, ExpressionEngine, Xanga; мікроблоґи (кількість інформації, яку продукують користувачі обмежена, що пришвидшує її оновлення) – FMyLife, Jaiku, Plurk, Twitter, Tumblr, Posterous, Yammer, Qaiku; соціальні мережі (групи людей, де об’єднуються за інтересами чи для певних дій) – Facebook, Geni.com, Hi5, LinkedIn, MySpace, Ning, Orkut, Skyrock, Qzone, Vkontakte, RenRen, Kaixin, ASmallWorld, studivz, Xing, RunAlong.se, Bebo, BigTent, Elgg, Hyves, Flirtomatic, Odnoklassniki; соціально-мережевий конгломерат – NutshellMail, FriendFeed,dillidost.com; подієві (календар подій та їх опис) – Upcoming, Eventful, Meetup.com.. Для співпраці: вікі (веб-сайт, де багато інформації з’єднаної інтерлінками, і через пошук можна знайти, те, що потрібно; користувачі можуть заливати свій матеріал, виправляти чужий) – Wikimedia, PBworks, Wetpaint; соціальні закладки (програми, що дозволяють створювати, шукати, керувати, обмінюватися закладками різних веб-ресурсів) – Delicious, StumbleUpon, Google Reader, CiteULike; соціальні новини (можна завантажити новини, історії, проголосувати за якусь інформацію) – Digg, Mixx, Reddit, NowPublic. Мультимедійні: Фото- й артобмін – deviantArt, Flickr, Photobucket, Picasa, SmugMug, Zooomr; Відеообмін – YouTube, Viddler, Vimeo, sevenload, Zideo; Аудіо-, музичний обмін – MySpace Music, The Hype Machine, Last.fm, ccMixter, ShareTheMusic; Онлайн телевізійні платформи – Ustream.tv, Justin.tv, Stickam, Skype, OpenCU; Обмін презентаціями – slideshare, scribd.


12

Рецензії, точки зору: рецензії на товари – epinions.com, MouthShut.com; бізнес рецензії – Customer Lobby, yelp.com; запитання і відповіді – Yahoo! Answers, WikiAnswers, Askville, Google Answers. Розважальні: медійні і розважальні платформи – Cisco Eos; віртуальні світи – Second Life, The Sims Online, Forterra; обмін іграми – Miniclip, Kongregate. Моніторинг бренду: моніторинг соціальних медіа – Attensity Voice of the Customer, Attensity360, Sysomos Heartbeat; аналітика соціальних медіа – Sysomos MAP. Та інші, наприклад, інформаційні агрегатори (накопичувачі): Netvibes, Twine. 1.1.2. Історія розвитку. Найпопулярніші у світі соціальні медіа До соціальних медіа були платформи, що мали ознаки СМ, їх називали „social software” – соціальне програмне забезпечення: MUD (Multi User Dungeon, Dimension – текстова комп’ютерна гра для багатьох користувачів), instant messaging (програми миттєвого обміну повідомленнями), chatrooms (чати), BBS (Bulletin Board System – електронна дошка оголошень) – використовували, щоб особи могли збиратися, комунікувати, обмінюватись інформацією, співпрацювати, грати. СМ почалися не з появою Інтернету, „вони народились на телефонній лінії” [1]. В 50-х р. у США поширився рух під назвою „фрікінг” (Phreaking), це були махінації з використанням телефонних мереж, суть їх полягала у тому, що деякі громадяни здійснювали телефонні розмови за чужий рахунок, використовуючи прилади власного виробництва. Фрікінг використовували деякі групи для комунікації між собою, проводили дискусії, навіть, конференції. Перший „блоґ/подкаст” був заснований на нелегальній корпоративній голосовій пошті „коудлайн” (codeline), ті, що


13

врізалися в мережу могли спілкуватися між собою. Такий примітивний блоґ проіснував не довго, його закрили офіційні служби. Пізніше в 1979 р. з’явилися електронні дошки оголошень (BBS). Їх спроектував В. Крістенсен

(W.

Christensen). Персональні комп’ютери приєднували до телефонного модему, отримували доступ і завантажували електронні дошки. За їх допомогою можна було не лише комунікувати, розміщувати оголошення, а й завантажувати файли, грати в онлайн ігри. Також у 1979 р. Т. Траскот (T. Truscott і Дж. Еліс (J. Ellis) створили сітку користувачів (Usenets), що давала можливість постити (post – розміщувати) статті, новини. Онлайн сервіси Prodigy, Compuserve, які поширились після BBS, були першими спробами великих корпорацій спілкуватися з людьми. У 1988 р. розвинули Інтернет чат-передавач (Internet Relay Chat), який давав можливість не лише спілкуватися, а й обмінюватись файлами, посиланнями. Хоча Інтернет почали застосовувати в 60-х р. в США, але „світова павутина” (Word Wide Web) стала доступна загалу лише з 6 серпня 1991р. З того часу Інтернет-форуми набули великої популярності серед населення, на форумах велися розмови, дискусії на різноманітні теми. Також виникають

сайти

знайомств,

де

користувачі

реєструються,

записують

персональну інформацію, завантажують фотографію, шукають партнерів для побачень. У1996 р ізраїльські інженери винайшли програму миттєвого обміну повідомленнями ICQ, користувач міг завантажити аватар (картинку, щоб виразити себе), користуватись абревіатурою та іконками емоцій. У 1995 р. було засновано соціальний сервіс однокласників Classmates.com Р. Конрадсом (R. Conrads), ресурс дозволяв шукати і комунікувати з друзями, знайомими із школи. Перша соціальна мережа, під назвою Six Degrees була запущена у 1997 р., вона дозволяла користувачам створювати профіль, додавати до друзів інших зареєстрованих людей. У 2001 році її придбали за 125 млн. доларів і закрили (на той час було майже мільйон членів). Слідом за Six Degrees виникли AsianAvenue, MiGente, BlackPlanet, дозволяли створювати різний профіль: професійний, особистий, для знайомств. Потім був LiveJournal, мережа на


14

World of Warcraft, Friendster, Hi5, LinkedIn, Myspace і Facebook [1]. Перший фотообмінник Photobucket з’явився у 2003 р., відеообмінник Youtube у 2005, мікроблоґ Twitter у 2006. Чому зараз соціальні медіа набули такої популярності? Вони стали легкі в користуванні. Це все завдяки появі Веб 2.0. 30 вересня 2005 р. термін „Веб 2.0” вперше застосував Т. О’Рейлі (T. O'Reilly), який опублікував статтю „Що таке Веб 2.0?”. Веб 2.0 – методика проектування систем, що дає можливість великій кількості користувачів наповнювати контент. Веб 2.0 характеризується мобільністю інформації. Це означає можливість публікування одного елемента контенту на різних веб-ресурсах. Окрім того, Веб 2.0 дозволяє застосовувати технології синдикації веб-контенту (канали новин – „живі” зв’язки між веб-ресурсами, не прив’язуються до конкретної веб-сторінки або іншого елемента веб-контенту, а дозволяють користувачу отримувати лише новий контент певного сайту чи його частини) [1]. Авторське право дуже гнучке, можна передруковувати інформацію з одного ресурсу на інший, вставляючи посилання. Загалом в соціальних медіа панує дух демократії: участь у різних віртуальних спільнотах; ведення персональних, або спільних веб-журналів; розміщення коментарів, посилань; не лише створення, а й редагування наявного веб-контенту. Соціальні медіа мають величезну кількість переваг, на багатьох безкоштовна реєстрація і розміщення матеріалів, зручні і прості в користуванні. За даними palatnikfactor.com у 2010 рейтинг соціальних медіа у світі наступний: 1) FaceBook.com, 2) YouTube.com, 3) Myspace.com, 4) Twitter.com, 5) Flickr.com, 6) Photobucket.com, 7) LinkedIn.com [28]. FaceBook.com – веб-сайт соціальної мережі, заснований М. Цукербергом (M. Zuckerberg) в 2004 р. Спочатку сайт був відкритий для студентів Гарвардського університету,

лише

з

2006

р.

став

доступний

для

усіх

бажаючих

зареєструватися. За даними сайту кількість зареєстрованих користувачів на квітень 2010 р. більше 400 млн., середньостатистичний користувач має 130 друзів, кількість переглядів сторінок – 570 млрд. [9]. FaceBook дозволяє


15

створити

профіль

з

фотографіями,

запрошувати

друзів,

обмінюватись

повідомленнями, повідомляти інших про свій статус, створювати групи за інтересами, розміщувати відео, фото, текст на стіні. YouTube.com – сервіс, що дозволяє створювати свій екаунт (account – реєстраційний запис) та розміщувати відео матеріали. Користувачі можуть переглядати, завантажувати, виставляти рейтинг та коментувати ті, чи інші відеозаписи, які можуть бути професійно зроблені або аматорські. Проект був запущений в лютому 2005 р. працівниками Paypal в Сан-Бруно, Каліфорнія, США, вони використовували технологію Flash Video (flv), яка дозволяє отримувати хорошу якість відео при невеликому об’ємі даних під час їх передачі. Окрім того, методика дозволяє поширювати відео з YouTube на інші сервіси.

Незаконно

завантажене

відео

може

бути

вилученим

(згідно

американського законодавства про авторське право). Щодня відбувається більше

2

млрд.

переглядів

відеозаписів.

24

години

відеоматеріалів

завантажуються щохвилини. Користувачі Інтернету в середньому проводять 15 хвилин щодня, переглядаючи YouTube завантаження [31]. Канал розміщений в 23 країнах, інформацію на сайті можна читати 24 мовами. Myspace.com – міжнародна соціальна мережа, яка надає можливість створювати

спільноти

за

інтересами,

власний

профіль,

вести

блоґи,

завантажувати відео-, фото- і музичний контент. Створена у 2003 р. Спочатку її користувачами були працівники компанії eUniverse, лише коли кількість зареєстрованих досягла 20 млн. мережа поширилась серед мас. Зараз більше 120 млн. користувачів у світі, 300 тис. нових членів щодня, 4,5 млрд. переглядів сторінок сайту щодня [8]. Twitter.com (від англ. tweet – „щебетати”, „балакати”) – Інтернет-сайт, система мікроблоґів,

що

дозволяє

користувачам

відправляти

короткі

текстові

повідомлення (до 140 символів), використовуючи веб-інтерфейс, СМС, служби миттєвої передачі тексту. Заснований у 2006 р. Дж. Дорсі (J. Dorsey), Б. Стоуном (B. Stone) та Е. Вільямсом (E. Williams). Першочергово проект мав на


16

меті відповідати на запитання „Що ти зараз робиш?”, тобто користувачі могли обмінюватись короткими повідомленнями про те, що вони зараз роблять, цю інформацію бачили й інші послідовники цього профілю. Потім запитання змінилося на таке: „Що відбувається?”. Twitter починають використовувати, щоб передавати новини не лише особистого, а й міжнародного значення. Доставка повідомлень відбувається через сайт, СМС, електронну пошту чи RSS (Really Simple Syndication - використовується для публікації та постачання інформації, що часто змінюється, наприклад нових записів в блозі, заголовків новин, анонсів статей, зображень ). На квітень 2010 р. кількість користувачів становила більше 105 млн., щомісяця майже 180 млн. відвідувачів, щодня до Twitter приєднуються 300 тис. людей, 55 млн. твіттів (повідомлень) кожного дня [29]. Flickr.com (від англ. flick „клацнути”) – сервіс, призначений для збереження фотографій і відеороликів. Безкоштовно можна завантажувати 100 Мбайт фотографій (розміром до 20 Мбайт) щомісяця. Flickr був запущений у 2004 р. На 11 жовтня 2009 р. на сервері зберігалось 4 млрд. зображень [11]. Photobucket.com – веб-сайт, призначений для збереження мультимедійних файлів з можливістю конвертації у будь-який формат, створений у 2003 р. А. Вельхом (A. Welch) і Д. Крісталом (D. Crystal).

99 млн. зареєстрованих

користувачів, щодня завантажують 4,7 млн. фотографій, 16 тис. відеозаписів [2]. LinkedIn.com – соціальна мережа для пошуку і встановлення ділових контактів. У мережі зареєстровано більше 65 млн. користувачів з 150 різних бізнесових галузей з 200 країн [14]. LinkedIn у 2003 р. запустив Р. Гофман (R. Hoffman) як професійну соціальну мережу. 1.1.3. Соціальні медіа в Україні Перш, ніж говорити про аудиторію соціальних медіа, потрібно з’ясувати, яка кількість українців користуються Інтернетом. Це питання досліджують такі компанії: Gemius Ukraine, Bigmir-Internet, GfK Ukraine, TNS


17

та InMind, їх дані розходяться, адже вони застосовують різні методики підрахунку [43]. Загалом кількість Інтернет-користувачів варіюється від 7,6 до 9,6 млн. За даними компанії Gemius Ukraine (на квітень 2010 р.) Україна посідає 10 місце в Європі за кількістю тих, хто користується Інтернетом, в той же час за рівнем проникнення залишається на останньому місці серед країн ЦентральноСхідної Європи з 20% (на першому – Естонія, 71%) [44]. Склад української Інтернет-аудиторії за статтю такий: чоловіки – 56%, жінки – 44%; за віком: 1424 роки – 37%, 25-34 роки – 28%, 35-44 роки – 19%, 45-54 роки – 13%, 55 і більше – 3%; за областями/регіонами: Київ – 35,2%, Київська обл. – 11,6%, Дніпропетровська обл. – 9,2%, Одеська обл. – 7,9%, Харківська обл. – 5,9%, Донецька обл. – 5,6%, Львівська обл. – 4,6%, інші області – 20% [33]. Близько 7 млн. українців відвідують соціальні медіа, 95% перегортають сторінки в Vkonakte та Odnoklassniki (російські соціальні мережі, аналоги американських Facebook, Classmates), 1 млн. з яких заходять на соціальні мережі щоденно. Кожен другий користувач Інтернету в Україні має сторінку в Vkonakte, кожен третій зареєстрований на Odnoklassniki, аудиторія останнього СМ більш доросліша. Набуває все більшої популярності національна соціальна мережа Connect.ua, кількість споживачів – 760 тис. У квітні 2008 р. відкрилася українська ділова соціальна мережа Profeo.com.ua (приблизно 100 тис. зареєстрованих), інвестором якої є польська мережа Profeо.pl. Youtube займає 7 місце в Україні за частотою відвідування (згідно досліджень alexa.com). На базі фотохостингу Flickr створена спілка українських фотографів, 1400 учасників, понад 70 тематичних груп з українською тематикою. Окрім того, в Україні користуються

Politiko.com.ua

(політична

соціальна

мережа),

Tuse.ua,

Strelka.com.ua, Folk.in.ua, Friends.ua (соціальні мережі для спілкування), Profeo.com.ua,

LinkedIn

(ділові

соціальні

мережі),

Rybalka.com,

AutoVisio.com.ua (групи, об’єднані за інтересами) та ін. В Україні також активно розвиваються світові мережі Facebook та Twitter. Станом на 15 березня цього року кількість користувачів, які вказали Україну


18

країною свого проживання, сягнула 300 тис., більше половини з них – жінки. Їх 158 тис., в той же час чоловіків – 132 тис [46]. Щодо вікового поділу, то споживачів до 18 зареєстровано 32,4 тис., 18-22 роки – 91,4 тис., 23-27 років – 82 тис., 28-35 років – 57,6 тис, 36 і більше – 34,7 тис. З квітня 2009 р. українців на Facebook збільшилось у 4,8 рази. Щодо Twitter, зараз налічують 35,5 тис. українських екаунтів. Якщо аудиторія і далі зростатиме, то перший мільйонний користувач з’явиться вже у 2011 р. 50% українців пишуть у Twitter щось раз на місяць, 17% щодня, решта – читають. Найбільше „твіттерян” у Києві – 59%, Харків – 9%, Одеса – 6%, Львів – 3% [45]. Цікавляться українці і „блоґосферою” – це майже третина Інтернеткористувачів, але більшість з них тільки читають онлайн щоденники (блоґи) інших, не ведуть власних записів, не коментують інших. Лише 3% Інтернетаудиторії є авторами блоґів [47]. Яка ж мотивація реєстрації в соціальних медіа? По-перше, це спілкування з друзями, далі йде бажання віднайти втрачені контакти або познайомитись з кимсь для побачень. Зацікавлені українці в СМ як в ресурсах пошуку роботи, професійних контактів, корисної, цікавої інформації. Також завдяки новим медіа можна себе проявити, безкоштовно розміщуючи доробки, рекламуючи себе таким чином. Багато користувачів заробляють за допомогою соціальних медіа. Вони стають все більше і більше популярні не лише серед малого, а й великого бізнесу. 1.2.

Використання соціальних медіа в передвиборчій кампанії в США

Соціальні медіа в передвиборчих кампаніях почали використовувати в США. Вперше це відбулося в 1986 р. Політики використовували Usenet (комп’ютерну мережу), яка давала можливість опубліковувати документі та вести спілкування в групі новин (news group). Окрім того, вони писали повідомлення на електронній дошці оголошень (BBS), там була інформація про зустрічі з виборцями, короткий виклад програми кандидата. Завдяки


19

електронній пошті поширювали новини, агітували прихильників. У 1998 р. декілька кандидатів вели спілкування на своїх офіційних сайтах, атакували своїх опонентів, намагалися залучити громадськість до обговорення політичних подій, до участі у кампанії в якості волонтерів. Їм, навіть, вдалося зібрати невелику суму грошей через Інтернет [15]. Наступного разу до соціальних медіа звернулися у 2000 р. під час виборів президента в США (американці обирали між республіканцем Дж. Бушем (George W. Bus) і демократом А. Горем (Al Gore)). Тоді СМ у передвиборчій кампанії застосував А. Гор. Він розміщував на своїх сайтах інформацію для загалу, це були переписані з брошур і флаєрів тексти („Brochureware” (продукція брошур) – так називають його кампанію). Але виборці могли не лише читати матеріали про кандидата, хід передвиборчої агітації, так як веб-сайти були відкритого типу, вони могли робити записи самі. Завдяки Інтернету Гору вдалося створити базу контактів: електронних адрес, через які велася комунікація між кандидатом і народом [15]. 1.2.1. Вибори 2004 Передвиборча кампанія 2004 р. була традиційною (боротьба за голоси велася між республіканцем Дж. Бушем і демократом Дж. Кері (J. Kerry), політики використовували звичні мас медіа для політичного PR. Інша ситуація була під час праймеріз Демократичної партії (primaries – вибори кандидатів від кожної партії для балотування на всезагальних виборах). Серед 10 кандидатів від

демократів

світу

запам’ятався

Г.

Дін

(H.

Dean),

який

активно

використовував соціальні медіа для поширення політичної реклами. Він скористався перевагами соціальних мереж Meetup.com, Friendster (користувачі яких на місцевому рівні обговорювали кандидатів, постили фото, текст на підтримку свого політика), онлайновими щоденниками. Серед населення дуже популярним був Dean Blog (блоґ Г. Діна). Окрім того, на своєму офіційному сайті він розмістив посилання до групи своїх прихильників у Meetup.com. Спочатку у нього було 10 тис. друзів, але на кінець кампанії їх кількість зросла


20

до 170 тис.

У 2004 р.

з великою швидкістю починають виникати і

поширюватись блоґи. За даними the Pew Internet & American Life Project у 2004 р. було 63 млн. Інтернет-користувачів у США [32]. Американці використовували Інтернет, щоб дізнатися політичні новини. 32 млн. читали онлайн щоденники, хоча 62% не мали уявлення, що таке „блоґи”. Найчастіше вони переглядали СМ, присвячені обговоренню теми „війни в Іраку”. 9% час від часу читали політичні блоґи. Розуміючи

важливість

Інтернет-щоденників,

Г.

Дін

починає

їх

використовувати, щоб донести свою думку зареєстрованим виборцям, стимулює

дискусію, написання коментарів. Зацікавлені

читачі

стають

прихильниками. Для залучення прибічників штаб Г. Діна створив найбільшу у порівняні з іншими кандидатами базу електронних адрес. Завдяки Інтернету він зібрав 14,8 млн. доларів на свою кампанію, середня сума пожертв – 100,6 доларів [32]. Інтерес до політичних блоґів зумовив появу платформ, для створення

політичних

(politics.feedster.com),

щоденників.

BlogPulse

Так

виникають

(politics.blogpulse.com)

і

Feedster Technorati

(politics.technorati.com). Користувачі соціальних медіа створюють і поширюють власний контент, ведуть дискусії на різні теми. Блоґери Swiftvets.com розміщували відео проти Дж. Кері, користувачі Powerline обговорювали інформацію, яка з’явилися на каналі CBS News. Суть полягала у тому, що у новинах журналісти розповідали про участь Дж. Буша у В’єтнамській війні. Блоґери засумнівались у правдивості фактів, показаних у на ТБ. Соціальні медіа використовували на лише для пасивного „поглинання інформації”, користувачі були фільтрами політичних новин, журналістських матеріалів, створювали контент на підтримку свого кандидата, вели війну з опонентами. Хоча Г. Дін програв під час праймеріс Дж. Кері, але у світову історію він увійшов як кандидат, що вперше використав СМ для організації прихильників, волонтерів, агітації та збору коштів. 1.2.2. Вибори 2008


21

Президентські вибори в США 2008 р. були революційними, не лише через те, що одним з кандидатів в президенти був афроамериканець, а тому, що саме під час передвиборчої кампанії найбільше використовувались Інтернетресурси, включаючи соціальні медіа. За даним the Pew Internet and American Life Project 55% дорослих американців заходили онлайн, щоб дізнатися про хід передвиборчих перегонів, 19% розміщували інформацію, пов’язану з виборами, 6% робили це щоденно, 23% отримували електронні листи на підтримку кандидатів, 10% використовували e-mail (e-mail – електронна пошта), щоб вести політичні дебати на захист свого політика, чи з метою переконати голосувати за нього. 66% Інтернет-користувачів застосовували соціальні медіа для пошуку матеріалів про кандидатів, передвиборчі перегони, 18% з яких постили свої матеріали про вибори, 45% дивилися відео кандидатів про хід виборів в СМ. 83% молодих людей 18-24 роки мають екаунти в соціальних медіа, дві третіх з яких підтримували свого кандидата на своїх екаунтах – 36% були за демократів, 21% за республіканців. 74% прихильників Б. Обами (B. Obama) заходили на соціальні медіа, в той час як в Г. Клінтон (H. Clinton) лише 57%, а в Дж. Маккейна (J. McCain) – 53%. 17% прихильників Обами робили пожертви на користь кампанії, в Г. Клінтон – 8%, в Дж. Маккейна – 6% (the Pew Internet and American Life Project провела телефонне опитування 2 254 американців віком 18-65 років, респондентів опитували протягом 20 жовтня – 4 грудня 2008 р.) [26]. Основними кандидатами під час президентських виборів 2008 р. були демократ Б. Обама і республіканець Дж. Маккейн. За результатами голосування Б. Обама набрав 52, 9% голосів, Дж. Маккейн – 45,7%. Розрив невеликий. Один із авторів книги „The Interent and Politics” Д. Оуен вважає: „Однозначно соціальні медіа допомогли Б. Обамі виграти вибори, адже кількість його прихильників в СМ була величезна” [див. Додаток № 10]. Дж. Овянг (J. Owyang), власник компанії Web-strategist досліджував кількість друзів Б.Обами


22

і Дж. Маккейна в нових медіа станом на 3 листопада 2008 р. Він вивчав 4 найпопулярніші СМ: Facebook, MySpace, YouTube та Twitter. Одже результат наступний : Facebook: Б. Обама – 2,379,102 прихильників, Дж. Маккейн – 620,359 (в Б. Обами на 380% більше) MySpace: Б. Обама – 833,161, прихильників, Дж. Маккейн – 217,811 (в Б. Обами на 380% більше) YouTube: Б. Обама – 1792 відеозавантажень, підписались: 114,559, переглядали канал: 18,413,110, Дж. Маккейн – 329 відеозавантажень, підписались: 28,419, переглядали канал: 2,032,993 (в Б. Обами на 403% більше тих, хто підписались, на 905% більше переглядів) Twitter: Б. Обама – 112,474, послідовників, Дж. Маккейн 4,603 (в Обами в 240 разів більше) [24]. Найуспішніше соціальні медіа й Інтернет у передвиборчій кампанії використав Б. Обама. Дж. Росперс (J. Rospars), керівник передвиборчої кампанії нових медіа Б. Обами (Director of President Obama’s new media campaign) назвав його не новатором, а інтеграторм СМ: „Б. Обама ніякого ексклюзиву не створив, він лише застосував існуючі на той момент стратегії та інструменти” [13]. Він був скрізь, окрема соціальна мережа для прибічників – MyBo (My.BarackObama.com), наявність екаунтів в найпопулярніших соціальних медіа та їх постійне оновлення, окремий канал на YouTube, присутність на Twitter, фотоальбоми на Flickr, СМС розсилки, e-mail розсилки, різноманітні віджети (Widget – контент-модуль, вбудований у веб-сторінку чи браузер) та інформери, вірусні технології. Американці пожертвували через Інтернет на підтримку Б. Обами 500 млн. доларів, середня сума внеску – 50-80 доларів. 10 млн. громадян США дали свої електронні адреси штабу Б. Обами, щоб отримувати інформацію про події, хід кампанії. Окрім того, база даних прибічників нараховувала 4 млн. телефонних номерів. Прихильники Б. Обами затратили близько 1 млрд. хвилин на перегляд відеороликів на каналі YouTube


23

(якби розмістили стільки відеоматеріалів на телебаченні, це б коштувало 47 млн. доларів). Окрім нових технологій, Б. Обама залучав активістів до волонтерської діяльності: понад 1 млн. людей безкоштовно допомагали офіційному штабу під час виборчої кампанії [13]. Найбільшою популярністю Б. Обама користувався серед молоді (зазвичай саме ця категорія є найактивнішими користувачами СМ). Явка на вибори серед молодих людей 18-30 років зросла на 25% у порівняні з минулими виборами [22]. Окрім волонтерства, молодь створювала велику кількість Інтернетконтенту – відеокліпи, постери, фотографії, різні статті (в сто разів більше, ніж генерував сам штаб). У літку 2007 р. сайт Barepolitics.com (нікому не відомий на той час) запустив на YouTube відео ролик „Дівчина Обами” (ObamaGirl) за участю моделі А. Лі (A. Lee). Цей пародійний кліп користувався величезною популярністю, його переглянули більше 10 млн. користувачів. Barepolitics.com зробив близько 100 музичних пародій на аналогічну тему. Окрім екаунтів Б. Обами, в соціальних мережах була велика кількість груп, що підтримували кандидата, наприклад, „група любителів баскетболу штату Вірджинія за Обаму”, „група науковців, що підтримує Обаму”. На думку Дж. Росперса, американці почали думати про себе „ми-президент”, раніше вважали „минація”. Мобілізація суспільства відбувалася знизу (grassroots), створювались локальні осередки для підтримки (35 тис. груп у 50 штатах, організували і відвідали понад 200 тис. подій). Центром комунікації був сайт прихильників – My.BarakObama. Дуже простий в користуванні, не виглядає, як типовий офіційний веб-ресурс (немає політичної зрежисованої реклами, офіційного характеру), натомість стислі біографічні дані, виступи Б. Обами, статті про хід кампанії. На першій сторінці така інформація: „Я прошу вас повірити не в те, що я можу змінити Вашингтон, а повірити в себе”. Сайт допомагає зорієнтуватись, залежно від того, що хоче зробити відвідувач: пожертви, надіслати електронний лист, подивитись відео, провести якусь акцію („Від сусіда до сусіда”, „Від дверей до дверей”, „Викрий неправдиву інформацію про


24

Обаму”, „Знайди, де знаходиться твоя виборча дільниця”, „Створи свій персональний рахунок пожертв на кампанію”, „Створи свій блоґ”) [22]. Загалом, передвиборча кампанія Б. Обами характеризувалась прозорістю (Transparency) – повна інформація про кандидата, його діяльність, плани, наміри; використання блоґів, мікроблоґів, щоб відобразити, що зараз відбувається; створення роликів і текстів про те, як працює команда Б. Обами і наскільки дієві, активні його прихильники; справжністю (Authenticity) – розміщення

негативних

спростуваннями,

матеріалів

поширення такого

на

своїх

контенту

же серед

сторінках

разом

із

користувачів СМ;

залученням до участі (Participation) – створення спільноти прихильників, надання їм онлайн механізмів для керівництва, спілкування між собою не лише онлайн, а й офлайн, розміщення власних матеріалів [20]. У Б. Обами була чітка стратегія, як завоювати виборців в соціальних медіа. Спочатку зацікавити їх створити еканут на сайті прихильників, в інших соціальних мережах; коментувати записи, які були на сторінках; підписатися на СМС/e-mail розсилку; додати інших у друзі, чим більше, тим краще; зробити пожертву (сума не важлива, головне бажання разом з Б. Обамою змінити ситуацію в країні на краще); далі приєднатися, чи створити групу на підтримку кандидата; писати текст про перебіг кампанії і про кандидата на своєму блозі, у соціальних мережах; завантажувати відео, фото; не лише відвідати, а й організувати агітаційну подію; переконувати інших зробити ті ж самі кроки і звісно: проголосувати за Б. Обаму на виборах.


25

2. Методологія дослідження Аналізуючи, як українські кандидати в президенти використовували соціальні медіа під час передвиборчої кампанії, ми використали такі методи дослідження: контент-аналіз, глибинні інтерв’ю і опитування. 2.1. Контент-аналіз 2.1.1. Суть та історія розвитку методу Контент-аналіз (англ. content analysis; від content – зміст) – якіснокількісний метод дослідження змісту текстової і графічної інформації, мета якого виявити чи виміряти різні факти і тенденції, представити їх в кількісних показниках і статистично опрацювати. Існує чотири основні етапи становлення методу [48]: зародження аналізу слова, кількісний газетний аналіз, „ранній” контент-аналіз та класичний контент-аналіз (згідно класифікації науковця Б. Юськів). Історія „аналізу слова”, наукового пізнання комунікацій сягає античних часів. Мислителі, оратори Древньої Греції та Риму своїми промовами здійснювали вплив на політичне життя, поширювали філософські ідеї серед народу. Глядачі, слухаючи такі публічні виступи, робили перший примітивний контент-аналіз. Пізніше дослідженням слова у біблійних текстах активно займалася християнська церква в добу Середньовіччя. Незважаючи на те, що засновниками

контент-аналізу

вважають

американців,

уперше

його

використали у Швеції ще у XVII ст. у 1640 р. в умовах гострого незадоволення офіційним лютеранством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів „Пісні Сіону” (релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялись) з гімнами офіційної церкви.

Дослідники

підрахували кількість основних релігійних ідей та порівняли їх висвітлення (позитивне, нейтральне чи негативне) [39]. У США метод вперше використав Дж. Спід (J. Speed). Він опублікував у 1893 р. статтю „Чи дають тепер газети новини” (Do Newspapers Now Give the News?) [39]. Мова йшла про дослідження збільшення тиражу газетою НьюЙорк Таймс завдяки зниженню ціни на примірник з 3 до 2 центів і збільшенню


26

обсягів номерів. Інші газети були змушені піти на такі ж кроки, щоб не втрати читача. Дж. Спід за допомогою контен-аналізу довів, що відбулися кількісні і якісні зміни з газетами. Він диференціював недільні випуски газет в Нью-Йорку за темами, замірив обсяги матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв результати. Так з’ясувалось, що протягом 12 років місцеві газети не приділяли великої уваги таким темам, як література, політика, релігія. Проте збільшили обсяги статей присвячених пліткам і скандалам. Інші відомі праці із застосуванням контент-аналізу належать дослідникам Д. Уїлкоксу (D. Wilcox) (проаналізував зміст 240 щоденних американських газет за один день на предмет наявності у матеріалах журналістів не лише інформаційних повідомлень, а й власних суджень [39]) та М. Уїллі (M. Willey) (розглядав усі випуски 35 американських газет за шість місяців з метою дослідити теми, що висвітлювались ). Під час Другої світової війни контен-аналіз допомагав вивчати пропагандистські матеріали, що широко розповсюджувались воюючими сторонами. У 1927 р. вийшла фундаментальна праця в цій галузі одного із засновників методу Г. Лассвела (H. Lasswell) „Пропагандистська техніка у світовій війні” (Propaganda Technique in the World War) [39]. Науковець з’ясував соціальні моделі поведінки, якими маніпулювала пропагандистська машина, а також визначив, яку мету вона переслідувала. Об’єктом дослідження були газети, інформаційні бюлетені новинних агентств, журнали, церковні проповіді. Таким чином Г. Лассвел довів пронацистські настрої однієї американської газети і це призвело до постанови суду закрити видання. Він використовував „ранній”

контент-аналіз,

відмінний

від

кількісного

газетного

аналізу

К.Кріпендорфа (K. Krippendorff) (рахував частоту вживання певних слів, частин мови, речень, вивчав об’єм матеріалів). Саме цей метод потім використовували такі дослідники, як: Д. Ландберг (аналіз програм радіопередач 1927 р.), С. Кінгсбері (соціальний аналіз новин 1930 р.), Е. Дейл (вивчення змісту кіно 1930 р.) і Д. Вудворд (вплив преси на громадську думку 1930 р.) [48].


27

Цікаве дослідження провів американський вчений Л. Лоуенхаль (L. Lowenlhal). У своїй праці „Біографії у популярних журналах” (Biographies in Popular Magazines) він проаналізував зміни у свідомості середньостатистичного американця, враховуючи біографії відомих людей, які друкувались у популярних виданнях протягом 1901-1941 рр. Спочатку людей цікавили факти про політиків, потім більше інтересу викликали люди, що працювали у сфері послуг. Іншій науковець Р. Сіріно (R. Cirino ) у своїй монографії „Не звинувачуйте людей” (Don't Blame the People) досліджував різні впливи на формування суспільної думки, провівши вивчення ілюстрацій на обкладинках провідних тижневиків у США „Таймс” (Time), „Лайф” (Life), „Ньюсвік” (Newsweek) [39]. Так як контент-аналіз дає можливість зрозуміти наміри і спрямованість засобів масової комунікації, їхній вплив на аудиторію, він стає поширеним для вивчення медіа впливів та медіа ефектів. У США протягом 1900-1958 рр. було видано близько 500 праць у галузі цього методу [39]. Але Г. Лассвела вважають основоположником аналізу, він сформулював ключові запитання дослідження: „Хто говорить? Що? Кому? Чому? З яким розмахом? З яким ефектом?”, створив спеціальну модель, засновану на знаках-стимулах та знаках-ві��повідях/реакціях, текст ділиться на „стандарти” і „символи”. Але час від часу траплялися хиби, класичний контент-аналіз науковця давав не вірні результати (зазнав невдачі, оскільки ще немає доброї теорії комунікації символами, на основі якої можна передбачити, як саме ці цінності, настанови чи ідеологічні уподобання будуть виявлені у певних символах). Методологія методу стрімко розвивається. У 1948 р. Лассвел дав класичне означення комунікації, а вже у 1952 р. вийшов перший підручник з контент-аналізу під редакцією Б. Берельсона (B. Berelson). За його уявленням: „контент-аналіз — це дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника” [39]. Але зараз багатьом зрозуміло, що таке визначення застаріло. Адже метод не лише кількісний, а й якісний.


28

Представником

утилітарно-прагматичного,

або

інструментального

напрямку був О. Джордж (A. George). У своєму дослідженні 1959 р. він узагальнив досвід роботи спеціального відділу Розвідувальної служби при Американській Федеральній Комісії з метою вивчити ланцюжок „текст – комунікатор – керівництво” [39]. Це дослідження дало можливість передбачити бомбардування території Англії підчас Другої світової війни снарядами „ФАУ2”. Це найвідоміший приклад в історії контент-аналізу. Ще один напрям у розробці методу – психолінгвістичний, характеризується вивченням асоціацій та взаємозв’язку одиниць аналізу. Його розробив Ч. Осгуд (Ch. Osgood). Суть методики полягає у виявленні частоти появи тієї чи тієї одиниці аналізу в документах і повідомленнях у зв'язку з іншими одиницями аналізу, і з цього робиться

висновок

про

глибинні

задуми

комунікатора.

Окрім

психолінгвістичного напрямку науковці виділяють соціально-критичний, представниками якого були Х. Хорт, Л. Лоуеталь, Дж. Гербнер. Одиницею аналізу були теми, що відображали соціальні особливості поведінки особи, її психологію та оцінку, зроблену автором. Цього разу дослідники звертали увагу не на кількісні, а на якісні характеристики. Хоча американські вчені найчастіше використовують контент-аналіз, вони не єдині, хто оцінив переваги цього методу. Світу відомі дослідження англійських вчених (Р. Вільямса, К. Сеймор-Оре, Т. Ірітані), французьких (Ж. Кейзер розробив власну методику контент-аналізу, деякі його способи статистичного опису преси було стандартизовано ЮНЕСКО; В. Морен), німецьких (В. Трегер, аналізував шкільні твори про мистецтво), фінських, угорських та японських (вивчали тематики газет та співвідношення матеріалів у друкованих ЗМК) [48]. Щодо радянського та українського досвіду, розвиток методу почався набагато пізніше. В. Ядов, М. Розов, М. Костенко, В. Іванов, Л. Федотова,

П. Паршин,

С. Григорьев, О. Баришполець, В. Лизанчук, А.

Алексєєв, В. Дудченко – теоретики методу. Але їхня робота базувалася на теоретичній основі американських вчених. Проблема українських та російських


29

науковців у тому, що вони розглядали контент-аналіз як розрахункову техніку чи другорядний метод, заснований тільки на підрахункових операціях. Але у наш час контент-аналіз став самостійним якісно-кількісним методом, з допомогою якого ми можемо здійснювати весь цикл дослідження документа від вибору одиниць дослідження до інтерпретації результатів [42]. 2.1.2. Характеристика та етапи застосування контент-аналізу Об’єктом контент-аналізу може бути зміст різних друкованих видань, радіоі телепередач, кінофільмів, рекламних повідомлень, документів, публічних виступів, матеріалів анкет [30]. Метод використовується з наступною метою: з’ясувати

відмінності

у

комунікаційному

контенті,

виявити

наявність

пропаганди, дослідити медіа ефекти, ідентифікувати цілі, напрямки чи комунікативні тренди особи, групи чи інституції, описати ставлення та поведінку щодо комунікації, визначити психологічний чи емоційний стан персони чи групи та ін. Типи контент-аналізу: Концептуальний (інша назва аналітичний) – вибирають для вивчення якесь поняття, рахують скільки разів воно зустрічається у тексті. Так як терміни, поняття можуть бути імпліцитні (неочевидні) та експліцитні (точні, ясні), важливо визначити імпліцитні терміни, перш, ніж почати рахувати. Спочатку зазначаємо дослідницьке запитання, визначаємося з вибіркою. Кодування тексту згідно категорій. Реляційний (інша назва семантичний) – знаходимо поняття у тексті, з’ясовуємо відношення між поняттями в тексті, підраховуємо, статистично опрацьовуємо і пишемо пояснення. Використовують також поняття „кількісний” та „якісний” контент-аналіз. Хоча науковці схиляються до думки, що не може бути винятково кількісного, чи якісного підходу. Вони доповнюють один одного і глибше розкривають суть поставленого дослідницького питання (гіпотеза, те, що ми хочемо з’ясувати під час вивчення контенту. “Якісний” аналіз присутній у кількісному” і


30

навпаки: формування категорій аналізу більшою мірою пов’язане із “якісним” дослідженням, тоді як аналіз сукупності ознак категорій у тексті потребує найчастіше “кількісного” аналізу. Кількісні методи зосереджуються на частоті появи характеристик або ознак, тоді як якісні методи концентруються на тому, присутня чи ні певна ознака [21]. У контент-аналізі важливо враховувати наступні критерії: достовірність (confirmability), надійність (dependability), валідність (valіdіty) та стійкість (consіstency) [54]. Достовірність забезпечується точністю підрахунків, під надійністю

розуміють

(обґрунтованість)

відповідність

досягається

за

законам

допомогою

і

поняттям,

експертного

валідність оцінювання

досліджень, а стійкість забезпечується строгістю, чіткістю відтворювання результатів. Окрім того, контент-аналіз має наступні ознаки [16]: Об’єктивність – аналіз настільки детальний, що будь-хто може зробити аналогічні підрахунки і виявити той же результат Систематичність –

весь контент аналізується однаково, системно, згідно

певної процедури, дані підтверджують, або заперечують певну гіпотезу, чи дослідницьке запитання. Кількісність – вимірюємо кількість і частоту понять, які зустрічаються у тексті. Явний зміст – кодування імпліцитного контенту, не беремо до уваги підтекст. Після визначення дослідницького запитання, з’ясування об’єкта та вибірки дослідження (наприклад, кожна друга стаття в газеті за шість років), дослідник визначає одиниці методу, залежно від змісту, цілей, задач і гіпотез. Це може бути: поняття виражені окремими термінами; теми виражені в цілих смислових абзацах, частинах тексту, статтях, радіопередачах; імена, прізвища людей; події, факти; зміст апеляцій до потенційного адресата;

фізична

протяжність текстів; площа тексту, заповнення смисловими одиницями; кількість рядків (абзаців, знаків, колонок тексту); тривалість трансляції по радіо чи ТБ; метраж плівки при аудіо- і відеозаписах; кількість малюнків із


31

визначеним змістом, сюжетом, тощо. Далі визначити категорії (система класифікації),

вони

повинні

бути:

умісними

(відповідати

розв’язанню

дослідницьких задач); вичерпними (достатньо повно відображати зміст основних понять дослідження); взаємовиключними (одна і та ж одиниця аналізу не повинна входити до різних категорій); надійними (бути такими, які б не викликали суперечок між дослідниками з приводу того що потрібно віднести до тої чи іншої категорії в процесі аналізу документа) [35]. Далі йде кодування змісту згідно встановлених термінів, класифікація даних за категоріями. Наступний крок – підрахунок результатів, складають спеціальні таблиці, використовують формули, потрібно створити класифікатор, протокол та реєстраційну картку. Класифікатором контент-аналізу називається загальна таблиця, в якій зведені всі категорії (і підкатегорії) аналізу і одиниці аналізу. Протокол (бланк) контент-аналізу вміщує: по-перше, відомості про документ (його автора, часу видання, об’єм і т.д.); по-друге, висновки його аналізу (кількість випадків вживання в ньому визначених одиниць аналізу і звідси висновки відносно категорій аналізу). Реєстраційна картка – це кодувальна матриця, в якій відзначається кількість одиниць підрахунку, що характеризують одиниці аналізу [38]. Контент-аналіз не завжди дає правильний результат, у нього є недоліки: не може бути основним методом для вивчення медіа ефектів, обмежений рамками власних категорій та термінів, можлива нестача відповідних повідомлень, забирає багато часу, може бути недешевим, недосконалий, часто трапляються помилки; але в той же час метод має багато переваг: кількісний та якісний аналіз питання, звертаємось до першоджерела – текстів, історичне та культурне бачення проблеми, погляд із середини на думки людей, мову, будується на фактах, порівняно недорогий метод, може бути застосований для вивчення

актуальних

тем,

доступний

у

використанні.

Щоб

досягти


32

максимального результату потрібно правильно прописати кодування та провести пілотне дослідження, щоб з’ясувати і виправити неточності. 2.1.3. Процедура контент-аналізу у дослідженні соціальних медіа Для дослідження „Використання соціальних медіа українськими кандидатами в президенти в пере��виборчій кампанії 2010” ми використовували кількісноякісний концептуальний контент-аналіз, щоб з’ясувати наскільки ефективно українські політики використовували новітні медіа. Ми вирішили аналізувати як застосовували соціальні медіа наступні політики: Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк, адже вони набрали найбільше голосів на першому турі голосування. Етапи вивчення змісту соціальних медіа наступні: 1.Формулювання дослідницького питання або гіпотези Українські кандидати в президенти не в повній мірі використовували соціальні медіа 2.Запропонувати оперативний термін. Щоб знайти перелік соціальних медіа використовували Google пошук, вводили наступну фразу: Соціальні медіа в Україні Для пошуку екаунтів в СМ використовували наступні слова: Віктор Янукович (Виктор янукович, Viktor Yanukovych), Юлія Тимошенко (Юлия Тимошенко, Yulia Tymoshenko), Сергій Тігіпко (Сергей Тигипко, Serhey Tigipko), Арсеній Яценюк (Арсений Яценюк, Arseniy Yatsenyuk) 3.Визначити ЗМК Соціальні медіа Youtube LiveJournal Персональний блоґ Facebook Twitter


33

Vkontakte Odnoklassniki 4.Обрати вибірку Протягом передвиборчої кампанії (19 жовтня 2009р. – 7 лютого 2010 р – Ю. Тимошенко В., Янукович, 19 жовтня 2009р. –17січня 2010 р . – С. Тігіпко, А. Яценюк) 5.Обрати одиницю вимірювання Кількість соціальних медіа; кількість, частота викладу, об’єм онлайн контенту, кількість коментарів, кількість друзів/прихильників – кількісний підхід Соціальні медіа (справжні, належать кандидату – з’ясовували за допомогою експертів, через посилання на офіційних сайтах; несправжні, належать Хкористовачу,); текстовий пост, відео, фото, аудіо (персональне/офіційне) – якісний підхід 6.Створити категорії (систему класифікації) Враховуються пости, фото, аудіо, відеозаписи (candidate and his/her team generated content) коментарі (user generated content), друзі/прихильники. Аналізуються соціальні медіа наступних кандидатів: В. Янукович, Ю. Тимошенко, С. Тігіпко, А. Яценюк 7.Тренування кодувальників та проведення пілотного дослідження 8.Кодування контенту відповідно до встановлених термінів, написання кодувального листка (протоколу) 9. Проаналізувати зібрані дані 10. Інтерпретація результатів (висновки) Протокол дослідження 1. Прізвище кандидата 2. Перелік соціальних медіа, в яких було знайдено екаунт кандидата 3. Назва соціального медіа 4. Кількість екаунтів. Спражні/несправжні екаунти


34

5. Загальна кількість та довжина (кількість слів) текстових записів. Кількість записів за місяць (з початку передвиборчої кампанії і до її кінця). Характер викладу: офіційний („він/вона”) чи персональний („я”) 6. Загальна кількість і тривалість відеозапису. Кількість відео за місяць (з початку передвиборчої кампанії і до її кінця). Характер викладу: офіційний („він/вона”) чи персональний („я”) 7. Загальна кількість і тривалість аудіо запису. Кількість аудіо за місяць (з початку передвиборчої кампанії і до її кінця). Характер викладу: офіційний („він/вона”) чи персональний („я”) 8. Загальна кількість фотографій. Характер викладу: офіційний („він/вона”) чи персональний („я”) 9. Загальна кількість коментарів/переглядів 10. Загальна кількість друзів/прихильників/послідовників 2.2. Глибинне інтерв’ю 2.2.1. Визначення поняття „інтерв’ю”, його типи, суть „глибинного інтерв’ю”. Слово інтерв’ю походить з англійської мови „interview” і означає „бесіда”. „Інтерв’ю” часто асоціюють з журналістикою, хоча в соціології його використовують як один із методів збору специфічної інформації: думок, оцінок людей, їх планів, прогнозів, демографічних даних [41]. Залежно від того, що потрібно дізнатися і з якою ціллю ведеться розмова, виділяють різні типи інтерв’ю. Щоб запитати людей про якусь проблему, потрібно спочатку вивчити саму проблему, сформулювати запитання – для цього проводять опитування спеціалістів, експертів методом вільного інтерв’ю. Щоб дізнатися думку невеликої групи людей з приводу певної ситуації, використовують метод сфокусованого інтерв’ю.

Якщо цікавить думка, оцінка всього населення,

проводиться опитування великої кількості людей методом формалізованого інтерв’ю [41]. Вільне інтерв‘ю максимально наближене до бесіди, інтерв’юер (той, хто запитує) і той, хто відповідає знаходяться в рівних умовах, не


35

обов’язково весь час запитувати, важливіше уважно слухати співрозмовника, знайти індивідуальну форму розмову, яка стимулюватиме респондента обговорювати поставлені запитання. Окрім того, дослідник не знає, яку інформацію йому повідомлять, тому відповідач відіграє активнішу роль, він – експерт, завдяки йому з’ясовуються запитання дослідження. У фокусованому інтерв’ю більшу роль відіграє інтерв’юер, його завдання скеровувати розмову так, щоб респондент аналізував конкретну ситуацію. У цьому випадку потрібно правильно поставити запитання (порядок, кількість неважлива) і вибрати відповідних людей, щоб вони відповіли так, як заплановано згідно дослідження. Формалізоване інтерв’ю використовується з метою вивчення громадської думки, масових стереотипів. Розробляється одна анкета для всіх. Визначаються з вибіркою. В процесі обробки інформації зіставляють відповіді різних людей на одне й теж запитання. Тут інтерв’юер заздалегідь знає кількість, текст і почерговість запитань, його обов’язок дотримуватися регламенту, опитувати лише тих, хто потрапив у вибірку. Інтерв’ю можна проводити телефоном, а можна віч-на-віч, останній метод кращий, адже видно реакцію співбесідника. Існує інша класифікація: дослідник М. Сміт (M. Smith) поділяє інтерв’ю за ступенем структурованості його формату на стандартизоване (структуроване), напівстандартизоване і нестандартизоване [19]. Стандартизований тип характеризується чітко визначеними і незмінними запитаннями. Інтерв’юер дотримується регламенту, „розпорядку інтерв’ю”. Використовується для проведення досліджень в сфері бізнесу, де чітко прописана проблема, велика вибірка опитаних. Перед підготовкою напівстандартизованого інтерв’ю соціолог формулює запитання на свій смак, звісно є основні запитання, але поряд з ними ряд інших: додаткові, уточнюючі, все залежить від відповідей, від індивідуальних особливостей респондента. Нестандартизоване – найбільш вільне, визначають приблизні теми, запитання задають у довільному порядку, науковець висловлює власну позицію щодо обраних тем,

основне його

завдання – не відхилятися від певного напрямку. Якщо дослідник не має


36

чіткого

уявлення

про

якусь

проблему,

то

він

послуговується

нестандартизованим інтерв’ю, потім маючи достатньо матеріалу переходить до стандартизованого. Глибинне інтерв’ю (intensive або in-depth interview) – якісний метод дослідження, являє собою невимушену розмову двох людей: інтерв’юера, того, хто опитує і респондента, того хто відповідає, щоб з’ясувати думку останнього на конкретну ситуацію [4]. Глибинні інтерв’ю тривають довго, від 20 хвилин до 3-4 годин, в залежності від цілей дослідження і особливостей респондента. Зазвичай дослідник спілкується з однією людиною, але бувають випадки, коли у бесіді приймає участь 2-3 особи (міні-група). Під час одного дослідження, як правило, проводять 20-30 глибинних інтерв’ю. На проведення глибинного інтерв’ю можуть впливати умови проведення інтерв’ю,

тому

важливо

забезпечити такі умови, за яких респондент почуватиметься комфортно, що дозволить йому розкритися. інтерв’ю

є

багатство

Однією

із

основних

переваг

глибинного

деталей [30]. Глибинні інтерв’ю поділяються на

неструктуровані, наративні (усна історія – біографічне, запитують у кожного члена групи), напівстуктуровані (індивідуальні біографічні, леймотивні, фокусовані), також є власно глибинні інтерв’ю та експертні глибинні інтерв’ю [17]. Ознаки глибинного інтерв’ю: респондент відповідає на відкриті запитання в довільній формі, вивчається мотивація, смаки, ставлення, оцінки респондента, проводиться в довільній формі, на відповідача не впливають сторонні люди. Цей

метод

використовують

з

наступною

метою:

з’ясувати

профіль

представника певної групи, вивчити потреби та очікування аудиторії, зрозуміти причини поведінки певного кола людей, дослідити, як вони оцінюють нову технологію,

стратегію

[30].

Незважаючи

на

те,

що

метод

легко

використовувати, у нього є свої недоліки: під час розмови можливий вплив респондента на інтерв’юера, що зумовить суб’єктивізм аналізу даних, у ході бесіди є ймовірність, що певні запитання будуть поставлені лише одному респонденту. Окрім того, різні дослідники можуть трактувати однакові дані по-


37

різному [30]. Щодо того, як трактувати дані, соціологи не мають одностайної думки, вони виділяють три основні напрямки аналізу результатів: позитивізм, символічний інтеракціонізм та етнометодологічний [23]. Позитивізм – найстаріший і домінуючий напрямок, представники якого сприймають дані крізь логіку статистики, інтерв’ю – ключ до розуміння соціальних процесів. Відповіді відображають дійсність, на них не впливають обставини, адже дослідник використовує стандартизоване інтерв’ю, що проводить згідно протоколу, запитання задають по порядку, одні й ті ж. Ставлення інтерв’юера під час розмови нейтральне, не повинен виявляти здивування, захват та інші емоції, категорично заборонено приймати участь у дискусії. Символічний інтеракціонізм – наступний напрямок в аналізі даних, зібраних методом інтерв’ю. Його прихильники вважають, що потрібно враховувати контекст, в якому проходить дослідження. Він базується на взаємоспостереженні учасників розмови, між яким досягається глибоке розуміння. Дослідник проводить стандартизоване, сфокусоване інтерв’ю, готує фіксовані запитання, але дозволяє респонденту відповідати власними термінами, говорити на теми, які інтерв’юер не окреслив на початку розмови. Недоліком напрямку є те, що на аналіз і збір інформації може негативно впливати контекст ситуації, стосунки між

респондентом

та

інтерв’юером.

Етнометодологічний

напрямок

характеризується тим, що інтерв’ю трактують не як джерело знань, а як розповідь, респондент не відображає об’єктивну дійсність, а лише власне ставлення до проблеми. Тож зібрані дані не розглядаються як стовідсотково правдиві. Загалом вчені не вважають, що лише один напрямок в аналізі результатів вірний, невелика похибка завжди допускається [34]. 2.2.2. Схема проведення глибинного інтерв’ю Під час проведення інтерв’ю потрібно вважати на наступні принципи: запитання повинні бути відкритими, щоб отримати правдиву відповідь; стимулювати респондента до детальної, щирої розмови [10]. Іноді, ті, кого опитують можуть боятися говорити відверто, або намагатися сподобатись


38

інтерв’юеру і говорити те, що від них хочуть почути. Тому дослідник повинен бути максимально неупередженим, виявляти зацікавлення у розмові, не розповідати про власних судженнях. Якщо респондент не розуміє запитання, краще повторити, або перефразувати. Іноді, коли респонденту важко відповісти на запитання, можна скористатися підказками, але не вкладати готову відповідь в уста того, кого запитуєш. Дослідник може вести дискусію, але головне, щоб відповідач говорив більше. Адже суть інтерв’ю – отримати найповнішу інформацію з певної теми [12]. Спочатку обираємо тему дослідження, потім визначаємо проблеми, цілі, завдання інтерв’ю. Далі визначаємо вибірку – кількість інтерв’ю, кого опитуватимемо (фільтри рекруту респондентів). Наступний крок – сформулювати запитання, визначитись з напрямком, типом інтерв’ю, підготувати роздаткові матеріали, якщо опитуємо декілька осіб, налаштувати апаратуру для запису відповідей. Лише тоді проводимо інтерв’ю. Після цього готуємо транскрипти, групуємо відповіді і нарешті робимо аналіз за блоками. Підсумковий етап – підготовка і презентація звіту дослідження, використовуючи цитати респондентів. Чим більше опитаних, тим кращий результат обробки даних. 2.2.3. Глибинне сфокусоване напівстандартизоване інтерв’ю у вивченні соціальних медіа Вивчаючи, як українські кандидати в президенти використовували соціальні медіа, ми провели шість експертних інтерв’ю. Для цього ми опитали наступних фахівців: М. Саваневського (керівника департаменту PR та Комунікацій, автора проекту watcher.com.ua, про соціальні мережі, блоґи, бізнес в Інтернеті), М. Пуговського (менеджера з онлайн маркетингу, Microsoft), О. Довженка (журналіста, автора статей про використання соціальних медіа у передвиборчій президентській кампанії в Україні), Я. Ажнюка (управляючого директора студії веб-розробки Соціальні Медіа, засновника і керівника громадської організації Інтернет Ініціативи) та Д. Лисенка (засновника


39

політичної соціальної мережі Politiko). Усі експерти займалися вивченням соціальних медіа, використанням їх у передвиборчій агітації. Ми розробили 14 основних запитань, які б допомогли сформувати образ сучасної Інтернет-аудиторії, її готовність і бажання приймати участь в політичних процесах. Також мали на меті дослідити результативність використання соціальних медіа українськими політиками у передвиборчій боротьбі. Поставлено завдання оцінити роль нових медіа та особливості їх застосування в передвиборчій кампанії, перспективи впровадження СМ у політичному процесі в Україні. Результати глибинних інтерв’ю будемо класифікувати за такими категоріями: 1. Оцінка ефективності використання соціальних медіа українськими кандидатами у передвиборчій кампанії; 2. Аналіз української аудиторії в Інтернеті; 3. Роль СМ у політичний боротьбі і їх вплив на результати виборів; 4. Механізми та особливості роботи з СМ у політичному процесі; 5. Перспективи застосування нових медіа в передвиборчій кампанії в Україні. Під час інтерв’ю фахівцям ставилися наступні запитання: 1. Чи вплинуло використання соціальних медіа українськими кандидатами на пост Президента на результат виборів? Як саме? 2. Хто з українських політиків найкраще використовував свої персональні блоґи, Facebook, Twitter, Youtube, Vkontakte...? А хто найгірше? 3. З якою метою кандидати використовували соціальні медіа? На аудиторію якого віку вони розраховували? Чи вдалося їм знайти волонтерів, зібрати кошти? 4. Хто з кандидатів сам вів блоґи? Як добре це їм вдавалося? 5. Який Яценюк справжній yatsenyuk чи Arseniy2010? Хто зробив клона? Для чого?


40

6. Хто є замовником „вірусних онлайн відео”, на зразок „дорогий український обранець, тебе обрали, щоб ти зробив Україну кращою”, „Аватар. Вибори”, „300 спартанці. Вибори” та інші? З якою метою це робилось? 7. Звідки українці черпали інформацію про хід передвиборчої кампанії? Про партійних лідерів? 8. Оцініть ступінь задіяності виборців до передвиборчої кампанії (по добрій волі, а не через матеріальну винагороду? 1- найгірша, 10 – найкраща. 9. Скільки коштує створити персональний блоґ, його підтримка? 10. Чи погоджуєтесь ви з твердженням „Не було б Інтернету – не було Обами”, „Соціальні медіа виграли Обамі вибори? 11. Щоб досягти успіху чи повинні політики бути присутніми в соціальних медіа? 12. Чи можливо, щоб кандидати самі постили інформацію в блоґах, адже це потребує багато часу? Якщо за них це робить хтось інший, чи повинні вони це вказувати? 13. Людей цікавить особиста інформація про політика чи більше його програма, звіти як проходить передвиборча кампанія? 14. Які перспективи використання соціальної мережі? Які механізми наші політики не використали, проігнорували? Окрім того, були уточнюючі, додаткові запитання. Щоб з’ясувати попередній досвід у використанні соціальних медіа в передвиборчій кампанії ми провели інтерв’ю з С. Оутс (S. Oates, професор політичних комунікацій, університет в Гласгоу, Великобританія) та Д. Оуен (професор політичних наук, університет в Джорджтауні, США), вони – одні з авторів книги „Інтернет і політика” („The Internet and Politics”). 2.3. Опитування 2.3.1. Основні поняття, класифікація, види запитань


41

Опитування – це сукупність питань, що ставляться респонденту з метою отримати інформацію про групи, які представляють значно більші групи, що нас цікавлять [5]. Під час опитування оперують наступними термінами: інтерв’юер – той, хто проводить опитування, респондент – той, хто відповідає на запитання, питальник (анкета) – документ із тематично класифікованими запитаннями та місцем для відповідей на них. Протоколи – основні відомості про хід інтерв’ю. Вперше опитування було використано Ф. Гальтоном у ХІХ ст., англійським дослідником, що вивчав вплив спадковості та середовища на рівень інтелектуальних здобутків. Опитування бувають описові та аналітичні [5]. Описові описують населення, що вивчається (демографічні особливості, смаки та вподобання). Аналітичні з’ясовують причини поведінки (причиннонаслідкові зв’язки між різною поведінкою та різними соціальними та демографічними особливостями людей). Є два методи збору інформації: інтерв’ю та анкетування. Інтерв’ю – це запланована бесіда, учасниками якої є інтерв’юер та респондент, окрім того, обов’язково ведеться запис розмови. Інтерв’ю поділяють на індивідуальні, групові за кількість опитаних за один раз; телефонні, поштові, персональні за механізмом реалізації опитування. Анкетування або самоопитування

– один з методів з’ясування суті явищ,

суспільної думки, оцінки подій. Проводиться з використанням питальника, під наглядом дослідника, або без нагляду. Найпоширеніший тип опитування – саоопитування. Воно є груповим (працюють з 15-20 особами одночасно, триває до 60 хвилин) й індивідуальним (проводиться від 10 хвилин до години). Для анкетування потрібно написати запитання. Питання формулюються максимально чітко, ясно, доступно. Дослідники класифікують запитання на такі групи [49]: 1. Запитання про факти, їх мета –

отримати інформацію про соціальні

явища 2. Запитання про знання, їх мета – дізнатися судження, оцінки, відомості про певний об’єкт


42

3. Запитання про суспільну думку аналізують настрої, позиції людей в соціумі 4. Запитання про мотиви поведінки вивчають, чому поводяться саме так, а не інакше Запитання бувають відкриті і закриті (дихотомні – так-ні, згоден-не згоден; один вибір з багатьох, рейтингові – найвищий, найнижчий; семантично диференційні дуже згоден-згоден-всеодно-не згоден-дуже незгоден; рангові – найпрестижніший, найменш престижний; одна з двох характеристик; декілька виборів з багатьох; заповнення, написання інформації) і напівз��криті. Залежно від структури закриті є альтернативні і не альтернативні. Окрім того, вони поділяються на прямі і непрямі (за формою), основні, контактні, контрольні, фільтруючі (за функціями). Щоб отримати правильні результати, потрібно добре прописати запитання, вони мають бути зрозумілі, одназначні, не довгі, без сполучників „і”, „чи” – стосуються лише одного явища, не повинні підводити до якоїсь відповіді, не бентежити респондента, вимагаючи повідомити надто особисту інформацію [36]. Важливо, щоб опитування було впорядкованим, логічно побудованим. Фільтраційні запитання допомагають визначити коло людей, на яких спрямоване опитування. На початку ставлять легкі, мотиваційні запитання, щоб зацікавити особу прийняти участь в опитуванні. Далі переходимо від запиту загального до з’ясування конкретного. А на кінець пишуть демографічні запитання, вік, стать, статус, освіта та ін. 2.3.2. Особливості та структура опитування Опитування проводять виробники товарів з метою дізнатися думку населення, політики, щоб знати реакцію людей на свою діяльність, науковці, досліджуючи певну тему та ін. Зазвичай цим методом користуються, коли безпосередній учасник процесу виступає єдиним джерелом інформації. Для одержання достовірних даних потрібно, щоб респондент сприйняв потрібну інформацію, правильно її зрозумів, зміг згадати попередній досвід, адекватно обрати варіант, правильно втілити свою відповідь словесно, хотів повно і


43

відверто відповісти [37]. Анкетування порівняно недорогий метод, результати легко презентувати, можна отримати велику кількість інформації від людей, які мають досвід, думку, репрезентують усе суспільство, дозволяє вивчати і зрозуміти суспільні явища, рухи. Але є недоліки: часто респонденти відповідають неправдиво, роблять помилки, відмовляються приймати участь в дослідженні. Окрім того, важко скласти хороший питальник, зробити репрезентативну вибірку. Щоб не було помилок інтерпретацій, дослідник проводить пілотні, пробні опитування [30]. Кожне опитування починається з фази адаптації, під час якої відбувається налаштування контакту, зав’язування розмови, підготовка та мотивування респондента, йому повідомляють „правила гри”, наприклад, те, що опитування анонімне. Розповідають про зміст питальника, правила його заповнення, першими запитання підводять до теми дослідження. Наступна фаза – досягнення поставленої мети, потрібно підтримувати інтерес респондентів, тримати їх на гачку. І на кінець – зняття напруги, прості запитання про стать, вік та ін. Структура опитування наступна [30]: з’ясувати тему дослідження, обрати вибірку, скласти питальник, написати вступний лист (пояснення цілей дослідження), надіслати питальники (поштою, електронним листом, тощо), відстежити повернення, перевірити, чи правильно заповнено, виправити помилки, недоліки, відіслати повторне опитування, опрацювати результати, написати звіт, зробити таблиці, схеми, проаналізувати і представити результати. 2.3.3. Анкетне опитування у дослідженні соціальних медіа Досліджуючи

використання

соціальних

медіа

в

передвиборчій

президентській кампанії, одним з методом дослідження ми обрали само опитування (анкетування). Перед ти, як проводити опитування ми визначили, які питання хочемо з’ясувати завдяки цьому методу. По-перше, нашою ціллю було вивчити українську Інтернет-аудиторію, якими новими медіа вона користується, з якою регулярністю, з якою метою. Також нас цікавило, чи


44

застосовували користувачі СМ для пошуку інформації про кандидатів в Президенти, про хід їх передвиборчої кампанії, з якою частотою. Якщо так, то дослідити оцінку роботи політиків у нових медіа. Частиною опитування було вивчити рівень залучення споживачів Інтернету в політичному процесі, чи працювали вони як волонтери на період кампанії, матеріально допомагали кандидату. Одне з найважливіших завдань під час застосування анкетування було запитати у респондентів рекомендації, як покращити політичну рекламу в СМ, як краще організувати роботу політика і його команди у нових медіа. Для цього було розроблено 115 питальників, в кожному по 15 запитань. Анкети були надіслані електронною поштою. Питальник виглядав наступним чином: A. Назва опитування. "Використання соціальних медіа українськими кандидатами в президенти" B. Вступний лист. „Доброго дня! Я - Наталка Васюхнік, Могилянська школа журналістики. Проводжу опитування для диплому. Дуже дякую вам за витрачений час і зусилля. Дуже ціную вашу допомогу” C. Запитання: 1. Якими

соціальними медіа ви користуєтесь? (Можливо, вибрати більше

однієї відповіді) Facebook Vkontakte Odnoklassniki Connect.ua Youtube LinkedIn Flickr LiveJournal Profeo Twitter Блогерська мережа


45

Інше 2. Як часто ви користуєтесь соціальними медіа? Раз в день Кілька разів на день Раз в тиждень Кілька разів на тиждень Раз в місяць Кілька разів на місяць Рідше 3. З якою метою ви користуєтесь соціальними медіа? Пошук знайомих/друзів Пошук експертів/корисних контактів Дружнє спілкування Ділове спілкування Новини/інформація Вибори/політики Розваги Інше 4. Чи використовували соціальні медіа для пошуку інформації про вибори, кандидатів в президенти? Так Ні 5. Якщо «так», назвіть які саме? (Можливо, вибрати більше однієї відповіді) Facebook Vkontakte Odnoklassniki Connect.ua Youtube LinkedIn


46

Flickr LiveJournal Profeo Twitter Персональний блог кадидата Інше 6. На екаунти яких кандидатів в президенти ви заходили і переглядали інформацію про них? Вкажіть, які соціальні медіа це були (наприклад, Тимошенко – LiveJournal, Facebook...) 7. Якщо ви заходили на екаунти кандидатів, то екаунт якого кандидата сподобався

найбільше?

Якого

найменше?

Що

саме

сподобалось/не

сподобалось? 8. Як часто ви заходили на екаунти кандидатів в президенти? Раз в день Кілька разів на день Раз в тиждень Кілька разів на тиждень Раз в місяць Кілька разів на місяць Рідше 9. Чи робили грошові внески на передвиборчу кампанію кандидата? Якщо „так”, назвіть його/її. 10. Чи приймали участь у передвиборчій кампанії кандидатів як волонтер? Якщо „так”, назвіть цього кандидата. 11. Якщо ви відповіли „так” на запитання №10, скажіть, що за волонтерська діяльність це була (наприклад, роздавав/ла листівки на підтримку кандидата). 11. Чи розміщували інформацію про кандидатів на власних екаунтах, в соціальній медіа? Якщо „так”, назвіть соціальні медіа і що це був за кандидат.


47

12. Якщо ви переглядали екаунти кандидатів в президенти, оцініть за 10 бальною шкалою використання українськими політиками соціальних медіа. 1 – найгірше, 10 – найкраще. Тимошенко Янукович Ющенко Яценюк Тігіпко Богословська Бродський Гриценко Інший кандидат 13. Напишіть ваші рекомендації майбутнім кандидатам в президенти щодо використання соціальних медіа. 14. Вкажіть вашу стать Чоловіча Жіноча 15. Вкажіть ваш вік менше 18

18-22

23-25 26-30 31-35 36-40

більше 40


48

Розділ 3. Результати дослідження 3.1. Аналіз контент-аналізу Одним із методів дослідження ефективності використання соціальних медіа кандидатами в президенти був кількісно-якісний концептуальний контент-аналіз. Ми аналізували соціальні медіа чотирьох основних кандидатів (за результатами І туру вони набрали найбільше голосів). Окрім того, були кандидати, які не мали великої підтримки, але під час виборчої боротьби застосували нові технології особливим чином, ми описово проглянули їхні профілі і виписали, чим їхні СМ були кращими, або іншими від тих, що застосовували основні гравці політичної арени. Янукович. В результаті дослідження було виявлено 226 екаунтів В. Януковича. Офіційний сайт дає посилання лише на Youtube, тому 225 ми вважаємо не справжніми (Vkontakte – 205, Odnoklassniki – 17, Facebook – 3), наявні фотографії та особисті дані. Тож розглянемо наповнення справжнього. Youtube – за період кампанії (19 жовтня 2009 року – 7 лютого 2010, адже політик пройшов до ІІ туру виборів) було завантажено 27 відео, 26 з яких офіційного характеру, заяви, промови, зустрічі з виборцями, 1 як В. Янукович відвідав дитячий будинок. Відео завантажувалось з такою частотою: 0 у жовтні, 9 у листопаді, 8 у грудні, 5 у січні, 5 у лютому. Загальна тривалість: 42,11 хвилин. На канал підписались 76 користувачів, 58 разів прокоментовано відео матеріал, 12765 разів переглянуто [див. Додаток №1]. Тимошенко. Під час пошуку було знайдено 172 профілі кандидата. Важко оцінити, які справжні, а які ні. На офіційному сайті Ю. Тимошенко є посилання на наступні соціальні медіа: Youtube, LiveJournal, персональний блоґ, спільноту „З Україною в серці”. Окрім того, політик заявляла у пресі, що веде Twitter. Інші екаунти, що були знайдені під час пошуку були на таких Інтернет ресурсах: Odnoklassniki (18 профілів), Facebook

(3), Twitter (2 –

несправжні, бо більшість інформації спрямована проти кандидата, хоча є


49

правдиві особисті дані), Vkontakte (139), LinkedIn (1), Odnoklassniki, група „Я обираю Юлю” (1), Profeo (1), Rutube (1), Flickr (1). Youtube – за період кампанії (19 жовтня 2009 року – 7 лютого 2010, адже політик пройшла до ІІ туру виборів) було завантажено 144 відео, 143 офіційного характеру: звіти з промо-туру „З Україною в серці”, пресконференції, інтерв’ю, робочі поїздки, участь у телевізійних програмах, 1 персонвльне про поїздку на річку Йордан. Окрім того, є вірусне відео: „Аватар. Вибори 2010”, „300 спартанців. Вибори 2010”, „Ванхелсінг. Вибори 2010” (відео жаби під кадри відомих фільмів з таким месі джем: „Тимошенко врятує Україну). Загальна тривалість відео матеріалів – 784, 77 хвилин, це більше 13 годин. Частота викладу інформації наступна: 33 у жовтні, 24 у листопаді, 21 у грудні, 38 у січні, 28 у лютому. На канал підписались 510 користувачів, 273 коментарі, 464 887 переглядів. LiveJournal – 5 текстових записів, постів, 4 з яких персональні, зробила Ю. Тимошенко, їх характер „я”, тобто автор пише від першої особи; 1 – офіційні, запис ведеться від третьої особи „вона”. Тексти були завантажені з такою частотою: 1 у жовтні, 0 у листопаді, 3 у грудні, 1 у січні і 0 у лютому. Загальна довжина текстового матеріалу 819 слів. Загальна кількість коментарів – 490. Ю. Тимошенко нікого не додала у друзі, але до неї приєдналось 849 користувачів. Персональний блоґ – 7 постів персонального характеру („я”), довжиною 1365 слів, з яких за жовтень -3, листопад – 1, грудень – 2, січень – 1, лютий – 0. 1 відео персонального характеру (поїздка на річку Йордан), тривалістю 1, 30 хвилини, 37 сімейних фото. Прокоментували матеріали 9253 особи. На сервері немає можливості стати другом, не має відповідей на коментарі, одностороннє спілкування [див. Додаток №5]. Спільноту „З Україною в серці” – дає можливість залишати коментарі, коментарі з конструктивною критикою видаляються.


50

Twitter – 1674 повідомлень, твітів: за жовтень – 4, листопад – 327, грудень – 493, січень – 544, лютий – 306; 663 послідовники. Ю. Тимошенко ні за ким не слідує. Характер твіттів офіційний („вона”) [див. Додаток №2]. Під час передвиборчої кампанію було декілька скандальних ситуацій, пов’язаних з Ю. Тимошенко і соціальними медіа. По-перше, в своєму блозі кандидат заявила, що робитиме записи сама, потім в пресі декілька разів визнавала,

що

їй

все-таки

допомагають

помічники.

По-друге,

повідомляли, що політик збирається відключити доступ до

ЗМК

Odnoklassniki,

Vkontakte, хоча цю інформацію штаб Ю. Тимошенко потім спростував. На день ІІ туру виборів 7 лютого 2010 р. на сайті Тимошенко була така інформація „Все пропало. Ти програла”, підпис: Red Briefs Hacker Group (тобто сервер кандидата був зламаний [див. Додаток №6]. Тігіпко. Загальна кількість знайдених профілів 7, 6 справжніх (бо є посилання з офіційного ресурсу) і 1 несправжній (на Facebook). Справжні такі: LiveJournal, Youtube, Odnoklassniki, Twitter, Facebook, Vkontakte. LiveJournal – під час передвиборчої кампанії (19 жовтня 2009 р. – 17 січня 2010 р., адже кандидат не потрапив на ІІ тур виборів), було розміщено 54 постів (відповіді на запитання, анонс подій, своєї книги), персонального характеру („я” щось зробив), довжиною 14801 слів, з яких за жовтень – 4, листопад – 29, грудень – 10, січень – 11.Загальна кількість відео матеріалів 25, 8 офіційного характеру – інтерв’ю, ТБ сюжети, участь у програмах, прес-конференції, 17 персонального – відповіді на запитання (запитань від аудиторії було набагато більше, ніж відповідей), зустрічі з виборцями, особистого характеру, документальний фільм про кандидата. Загальна тривалість – 870, 25 хвилин, це 14,5 години. Лише 3 фото з прес-конференцій. С. Тігіпка додали у друзі 1145 осіб, а він – 1008 особи. Користувачі 1259 разів прокоментували його матеріали. Youtube – 55 відео записів офіційного характеру, інтерв’ю, ТБ сюжети, участь у програмах, пре-конференції, з такою регулярністю: 20 у жовтні, 28 у


51

листопаді, 2 у грудні, 5 у січні, загальною тривалістю 168, 53 хвилини, це майже 3 години. На сайті 26 друзів, ти, хто підписались – 275. 102 коментарі, 56926 переглядів. Odnoklassniki – 501 друг, 26 00 коментарів, лише 4 фото з прес-конференцій. Twitter – 224 „я зробив” твіти, наступною частотою: жовтень – 55, листопад – 75, грудень – 45, січень – 49. Було 1901 тих, хто за ним слідували. Facebook – 53 пости: 44 офіційні, 9 персональні (жовтень – 1; листопад – 17; грудень – 19, січень – 16); посилання на сюжети, запитання, програми, інтерв’ю, статті, 141 сімейні фото, 1904 друзі, які зробили 116 коментарів. На сайті розміщено 16 офіційних відео матеріалів, 90,09 хвилин відео (півтори години): відповіді на запитання, але не на всі, сюжети, програми, інтерв’ю. Vkontakte – було завантажено 195 офіційних відео, програми, сюжети, конференції, документальний фільм „Один день з Тігіпком”. Загальна тривалість 11468, 33 хвилини, 24,5 години. Також було 224 фото, 14 з який сімейні. 9973 друзів, 11493 коментарі [див. Додаток №3]. Багато відео і текстового матеріалу дублювалось на СМ Тигіпка. Яценюк. Досліджуючи СМ А. Яценюка було знайдено 41 екаунтів, не справжніх 36, на яких були особисті дані та фото кандидата (Facebook – 1, Vkontakte – 20, Odnoklassniki – 15) і 5 справжніх, хоча на них і не було посилання з офіційного сайту, про їх існування дізналися на інформаційних сайтах. Це: LiveJournal, Youtube, Twitter, Facebook, персональний блоґ. LiveJournal – під час передвиборчої кампанії (19 жовтня 2009 р. – 17 січня 2010 р., адже кандидат не потрапив на ІІ тур виборів), було розміщено 55 постів (були звинувачення на адресу Ю. Тимошенко, В. Януковича) довжиною 14801 слів, 54 персонального характеру і 1 офіційного, з яких за жовтень – 8, листопад – 21, грудень – 20, січень – 6.Загальна кількість відео матеріалів 26, 4 офіційного характеру – інтерв’ю, ТБ сюжети, участь у програмах, преконференції, 22 рекламні ролики. Загальна тривалість – 130, 7 хвилин, це 2, 17


52

години. Лише 10 фото з офіційних подій. Тігіпка додали у друзі 1216 осіб, а він – 1217 особи. Користувачі 1108 разів прокоментували його матеріали. Youtube – 28 відео матеріалів, реклама, прес-конференції, сюжети: 151, 49 хвилин, це 2,5 години: жовтень – 3, листопад – 6, грудень – 7, січень – 12. 41 друг, підписались 128, переглянули 5253, написали 41 коментар. Twitter – 13 твітів персонального характеру: жовтень – 5, листопад – 3, грудень – 3, січень – 2. А. Яценюк слідує за 1352 профілями, його послідовників – 1413. Facebook – лише 17 „я” постів: грудень – 11, січень – 6. 5 відео матеріалів, тривалістю 11, 44 хвилини, 2 користувачів про зустріч Яценюка зі студентами Могилянки, 3 офіційного характеру. 1 фото з конференції, 131 друзів, 64 коментарі. Персональний блоґ – перезавантажений, архіву подій немає, лише офіційні новини, передруковки з офіційних ЗМК, відео не працює, 19 особистих фото, 36 з офіційних подій. До Яценюка приєдналось 203 204, але не має списку друзів, який у них профіль, лише число [див. Додаток №4]. Варто пригадати скандал, що панував навколо Twitter А. Яценюка. Хтось невідомий під ніком „Яценюк” розміщував довгий час повідомлення, ніби як кандидат, мав групу прихильників. Коли ж на прес-конференції політика запитали, чи веде він Twitter, відповів так. Згодом було викрито, що, насправді, в А. Яценюка не було екаунту. Кандидат також заявляв, що веде сам свій блоги, а потім спростовував, казав, що це робить його команда, хоча характер постів такий, ніби це робить сам політик [див. Додаток №8]. Щодо інших політиків, то самостійно блоґи вели Бродський, Гриценко, у них навіть було жваве обговорення певних питань. Богословська розміщувала персональне відео в режимі онлайн розмови, запитувала поради у виборців, Ющенко хотів привітати молодь „особисто” з днем студента (На головній сторінці сайту Nashvybir було окреме звернення до студентів: „За допомогою сучасних можливостей інтернету, кожен бажаючий також може отримати привітання від Ющенка особисто, або ж надіслати таке привітання другу.


53

Потрібно лише ввести у відповідну форму номер телефону – і Віктор Ющенко зателефонує до абонента з привітаннями. Спробуйте і Ви!”) [див. Додаток №7], але технологія не спрацювала, при введенні номеру тодішній президент так і не дзвонив. Загалом передвиборча кампанія в соціальних медіа була відома більше скандалами, ніж хорошими прикладами використанням новітніх технологій. Для соціальних медіа кожного кандидата можна визначити спільні риси: невелика кількість матеріалів, викладених на веб-ресурсах. Для порівняння розглянемо наступні діаграми (спільні для кожного кандидата медіа і кількість постів за період політичних перегонів): Кількість постів на Youtube

Кількість постів Twitter

Тимошенко

144

Тігіпко

Тимошенко

1674

55

Тігіпко Яценюк

28

Янукович

27

224

Яценюк 13

Діаграма №1. Youtube кандидатів

Діаграма №2. Twitter кандидатів

Кількість постів на LiveJournal

55

Яценюк

54

Тігіпко

Тимошенко

5

Діаграма №3. LiveJournal кандидатів


54

Загальна кількість постів, яку виклали кандидати в президенти в соціальних медіа така: Ю. Тимошенко – 1830, С. Тігіпко – 386, А. Яценюк – 113 і В. Янукович – 27. Інтернет-аудиторія прокоментувала Ю. Тимошенко 10016 разів, С. Тігіпка 3961, А. Яценюка – 1213, а В. Януковича – 58. За кількістю постів і коментарів лідирує Ю. Тимошенко. Щодо характеру викладеного матеріалу, то у С. Тігіпка та А. Яценюка він персональний, а інших політиків – мало інформації особистої, більшість офіційної. 3.2. Аналіз глибинних інтерв’ю Як зазначалось в попередньому розділі, під час глибинних сфокусованих напівстандартизованих

інтерв’ю

ми

опитали

наступних

експертів:

М.

Саваневського (керівника департаменту PR та Комунікацій, автора проекту watcher.com.ua, про соціальні мережі, блоги, бізнес в Інтернеті), М. Пуговського (менеджера з онлайн маркетингу, Microsoft), О. Довженка (журналіста, автора статей про використання соціальних медіа у передвиборчій президентській кампанії в Україні), Я. Ажнюка (управляючого директора студії веб-розробки Соціальні Медіа, засновника і керівника громадської організації ��нтернет Ініціативи) та Д. Лисенка (засновника політичної соціальної мережі Politiko) [див. Додаток №11-15]. Їм було поставлено 15 основних запитань та декілька уточнюючих в ході розмови. Усі експерти мають досвід роботи з соціальними медіа, розуміють як, вони працюють, слідкували за перебігом передвиборчої президентської кампанії в СМ. Згідно їх відповідей аналізуємо отриману інформацію за такими категоріями: 1. Оцінка ефективності використання соціальних медіа українськими кандидатами у передвиборчій кампанії; 2. Аналіз української аудиторії в Інтернеті; 3. Роль СМ у політичний боротьбі і їх вплив на результати виборів; 4. Механізми та особливості роботи з СМ у політичному процесі; 5. Перспективи застосування нових медіа в передвиборчій кампанії в Україні.


55

Оцінка ефективності використання соціальних медіа українськими кандидатами у передвиборчій кампанії. Усі експерти погодились, що українські кандидати в президенти не мали чіткої програми роботи з соціальними медіа. Я. Ажнюк зазначив таке: „Проблема у тому, що не було чіткої стратегії, як використовувати соціальні медіа, був лише набір хаотичних дій. Окрім непрофесійної реалізації (політики вели себе в СМ неприродно), була проблема відсутності кваліфікаційної команди, у багатьох політиків сайти виглядали плачевно (Гриценка, Януковича, спочатку в Яценюка, Тимошенко), не знаю, хто їх робив”. Українські політики - аналогові, вони знають, як працює реклама в традиційних медіа, сподівались, що ті самі підходи можна використати і до нових медіа. Тож суть роботи зводилась до ретрансляції контенту із звичних медіа, офіційних сайтів. М. Саваневський вважає: „Соціальні медіа для наших політиків тера інкогніто, вони не розуміють, як вони працюють. Вони чули щось про Обаму, його досвід і подумали треба і собі використовувати соціальні медіа, а як це правильно робити вони не знають. Українські кандидати створили собі блоги, але Обома блога не мав. Неможливо серйозним кандидатам мати стільки часу, щоб писати самому. Я точно знаю, що ні Тігіпко, ні Тимошенко, ні Яценюк блоги самі не вели”. У них не було відповідного продукту, щоб прийти у нові медіа. Бажання застосувати „хороше іноземне” призвело до того, що політики постворювали багато екаунтів, в яких декілька разів з’являлись повідомлення. М. Пуговський відмічає той факт, що українським кандидатам не вистачає „західного бачення”, щоб зрозуміти, як правильно працюють СМ: „Вони були на конференціях, знали, як круто це відбувається на Заході. Але в західних кандидатів інший підхід: виборців закликають стати учасником якоїсь дії, а не лише приєднатися у групу. Наші політики не можуть запропонувати ніякої дії, вони максимум роблять масову рекламну кампанію”. На його думку, нашим політикам краще розміщувати рекламу на білбордах, там потрібно фото і лише коротеньке повідомлення. Щоб бути дієвим в СМ потрібно за себе відповідати, знати, що говорити: „мета


56

наших кандидатів прийти до влади, щоб ділити ресурси, за їхніми словами нічого не стоїть, немає хороших, дієвих програм, передвиборчої стратегії”. Усі експерти погоджуються, що використання соціальних медіа у передвиборчій кампанії мало мінімальний вплив на результати виборів. У цьому впевнений О. Довженко: „Достатньо промовистим є той факт, що вибори виграв кандидат, який не завів блог, не створив соціальну мережу і не робив вигляд, що пише у твіттер. У якого навіть сайт примітивний до неможливості”. Аналіз української аудиторії в Інтернеті.

М. Саваневський зазначає:

„Зазвичай, Інтернет користувачі - це молоді людини, вони можуть бути активними, але їх потрібно зацікавити. В Україні їх більше 10 млн. Найближчим часом проникність Інтернету стрімко зростатиме”. На думку, Д. Лисенка, українці онлайн заходили в СМ, щоб дізнатися про хід передвиборчої боротьби. О. Довженко з цією думкою не погоджується, згідно його аналізу, більшість жителів України, навіть, ті, що користуються новими технологіями, дізнаються про політичну кампанію з традиційних медіа: „воістину папуаська країна”. Хоча, саме соціальні медіа подавали найоб’єктивнішу картину. Політики, використовуючи СМ, розраховували на молоду аудиторію. „Ця задумка провалилась, оскільки якраз ця аудиторія найгірше піддається впливам, традиційно схильна до самостійного ухвалення рішень, а на цих виборах значна її частина голосувала «проти всіх» або взагалі не захотіла брати участі в голосуванні”. – підкреслює О. Довженко. Українська Інтернет спільнота думаюча, на просту агітацію не реагує, їй потрібні реальні дії і аргументація кроків. Звісно, була мала кількість активістів певного кандидата, але їхня роль зводилася до неконструктивних сварок з опонентами, або хтось щось робив, але це було за гроші. М. Пуговський припускає, що легше застосовувати механізми СМ на місцевому рівні, локальну аудиторію ймовірніше об’єднати для досягнення певних цілей. М. Саваневський запевняє, що в Україні багато патріотів, готових працювати заради ідеї: „Якщо брати масштаби Києва, то знайдеться 40 тис. людей, які хочуть змінити ситуацію в своїй державі і готові


57

для цього безкоштовно працювати. Але політикам немає, що їм запропонувати, вони не знають, щоб виборці могли конкретне зробити. Якщо подзвонити в штаб будь-якого політика і сказати, що хочеш бути активним і їм допомагати, краще, що може відбутися: тобі запропонують піти кудись і помахати прапором, або перерахувати гроші”. Роль СМ у політичний боротьбі і їх вплив на результати виборів. Усі експерти погодилися з тим, що соціальні медіа – це механізм, лише за допомогою них не можна виграти вибори. Повинна бути стратегія, інфраструктура (виборці, що тебе підтримують, рух знизу). Нові медіа дають можливість об’єднатися прихильникам ( щоб одні прибічники могли знайти інших прибічників і робити щось спільно).

О. Довженко зауважує: „Для

політика соціальні медіа є середовищем і засобом самореклами, просування, контакту з виборцями. Як на мене, еталоном успішного використання СМ на сьогодні є народний депутат України Олеся Оробець”. М. Пуговський не відкидає важливості нових медіа, але кампанія повинна бути довготривала, політикам потрібно працювати стратегічно і довго, не за три місяці намагатись переконати виборців. М. Саваневський вважає, що правильно використовуючи СМ можна не лише вплинути на результати виборів, можливо змінити імідж політика: „наприклад, Симоненко міг би вести свій блог, відкрити себе поіншому, з людського боку і змінив би свій образ. Якби Янукович чесно розказав про ситуацію, яка сталася з вінком, свої переживання, то люди можливо і не насміхалися б з нього”. Навіть, „маленький політик”, про якого раніше ніхто не чув, може за допомогою СМ стати пізнаваним. Суть нових медіа об’єднати, прихильників, які самі будуть активно переконувати і рекламувати свого улюбленця. Тим більше, вони робитимуть це щиро, за гроші такого не купиш. Механізми та особливості роботи з СМ у політичному процесі. На думку експертів, політики повинні вести блоги, мати екаунти, їм потрібно принаймні декілька разів робити записи самому, або хай це робить людина з команди (чим більше людей з штабу цим займається, тим краще). Також необхідно,


58

відповідати на коментарі, аналізувати їх, щоб покращити діяльність кандидата, або змінити програму. Потрібно задавати запитання, проводити опитування в СМ, використовувати відповіді, щоб знати, що люди від тебе очікують. Головне бути щирим з користувачем і вказати, що цей пост зроблений помічником. Важливо пам’ятати про особливий контент соціальних медіа, „не можна розміщувати одне й те ж відео і на сайті і на Youtube, це повинна бути коротка агітка, щотижневий щоденник,

матеріали, адаптовані для кожного каналу

комунікації” (М. Пуговський). О. Довженко впевнений: „Особиста інформація, безперечно, може зацікавити більше, ніж симуляри з програми та піар-гасла. Що ж до перебігу виборчої кампанії, то все залежить від того, як технологічно вона побудована: звичайне повідомлення про мітинг навряд чи когось зацікавить, а ось якийсь цікавий хепенінг – може”. Повинен бути чітко прописаний бренд кандидата, його стратегічні дії. Все повинно бути просто, чітко, доступно. Наприклад, посилання на профілі кандидата мусять знаходитись на офіційному сайті. Політик повинен рекламувати свої екаунти, але „хай соціальні медіа самі себе рекламують, користувачі розповідають один одному про свого кандидата і його профілі. Тобто суть СМ, щоб об’єднати прихильників, які самі будуть переконувати голосувати за свого кандидата. В Обами в соціальних медіа спочатку було менше 700 тис. прихильників, десь 300-400

тис.

активних,

які

об’єднали

навколо

себе

мільйони”

(М.

Саваневський). Перспективи застосування нових медіа в передвиборчій кампанії в Україні. Перспективи прямо залежать від темпів „поширення доступного інтернет-зв’язку, зокрема мобільного. Адже зайняті люди використовують для дописування в соцмережі вільний час, який мають у транспорті, під час кофібрейків та перекурів тощо” (О. Довженко). Коли ситуація зміниться, політики зобов’язані будуть навчатися Інтернет грамотності, інакше на них чекає фіаско. Д. Лисенко впевнений, що СМ можна використовувати, щоб питати поради у виборців, адже в режимі онлайн сидять багато спеціалістів і можуть дати


59

розумну відповідь, безкоштовно допомогти. М. Саваневський зауважує: „Найближчим часом проникність Інтернету стрімко зростатиме. Тож на мою думку, соціальні медіа активно використовуватимуть на місцевому рівні, під час виборів до обласних, міських рад”. Соціальні медіа стають таким механізмом, якого не можна ігнорувати. 3.3. Аналіз опитування Під час застосування анкетного опитування ми опитали 115 респондентів, надсилаючи їм питальники поштою. 15 запитань мали на меті оцінити активність українських громадян в соціальних медіа: якими новими медіа вони користуються, як часто, з якою метою; чи шукали інформацію про вибори, політичну боротьбу в СМ; з’ясувати ступінь їх участі в політичному процесі, а саме в передвиборчій кампанії 2009-2010, вивчити, профілі яких політиків переглядали, які сподобались; чи робили пожертви, безкоштовно працювали на користь кандидата. Ще одним завданням опитування було дізнатися, що Інтернет-користувачі радять політикам, які збираються в майбутньому задля політичної реклами використовувати СМ. Поділ за статтю був наступний: % дореспондентів, всіх респондентів, N = 115 кількість N = 115 Чоловіча 36

Жіноча 79

Діаграм №4. Застосування СМ для пошуку№1. інформації про кандидатів Діаграма Стать респондентів

Особливості вікової групи такі: % до всіх респондентів, N = 115

до 18

1

18-22

41

23-25 26-30

37 21

Діаграма №2. Вік респондентів


60

Ми не запитували, чи респонденти користуються соціальними медіа, адже на опитування відповідали, ті хто мають екаунти в нових медіа. Всі опитані користуються соціальними медіа. Більшість має по декілька профілів (екаунтів). Найпопулярніші нові медіа серед респондентів такі: Facebook, Vkontakte, Youtube, LiveJournal, LinkedIn, Twitter та персональний блоґ. Важливо зауважити, що кількість користувачів Facebook та Vkontakte практично однакова, різниця лише у 6%. % до всіх респондентів, N = 115 Facebook

89

Vkontakte

83

Youtube

52

LiveJournal

43

LinkedIn

31

Twitter

23

Блоґ

19

Connect.ua

6

Odnoklassniki

5

Profeo Flickr

4 3

Діаграма №3. Користування СМ

Менш популярні соціальні мережі Connect.ua, Odnoklassniki, Profeo та фото хостинг (СМ фото обміну) Flickr. 52% респондентів заходять на свої екаунти в нових медіа кілька разів на день, 33% – раз на день, 4% заходять туди раз на тиждень і 8% кілька разів на тиждень. Соціальні медіа набувають все більше популярності. Адже лише 2% опитаних користуються СМ кілька разів на місяць, 1% раз на місяць (див. Додаток №17).


61

Інтернет-користувачі застосовують нові медіа з різною метою. Більшість для дружнього спілкування (69%) та для розваги (50%). СМ починають відігравати важливу роль у зборі інформації, новин (з такою ціллю заходять на веб-ресурси 49% опитаних). 37% респондентів шукають знайомих/друзів, 30% експертів та корисних контактів з допомогою соціальних медіа. Дехто створив свої профілі для ділового спілкування, а саме 25%. Найменша кількість користувачів (7%) використовують нові медіа, щоб отримати інформацію про кандидатів, політичні перегони, вибори та політику (див. Додаток №18). Ми опитали 115 респондентів, чи застосовували вони СМ для пошуку інформації про кандидатів, передвиборчу кампанію. Результати були наступні: % до всіх респондентів, N = 115

Так 23%

Ні 77%

Діаграм №4. Застосування СМ для пошуку інформації про кандидатів

78% опитаних використовували LiveJournal, щоб отримати інформацію про кандидатів, хід передвиборчої кампанії, 48% з цією ж метою заходили на Youtube. Менше користувачі, а саме 26% застосовували мікроблоґ Twitter. Щодо соціальних мереж, Інтернет-аудиторія використовувала для пошуку даних про політиків Facebook (22%) та Vkontakte (7%). Персональний блоґ кандидатів переглядали 15% опитаних (див. Додаток №19). 27 респондентів заходили на екаунти в соціальних медіа таких кандидатів в президенти: Ю. Тимошенко, А.Яценюка, С. Тігіпка, В. Ющенка, В. Януковича та М. Бродського. Більшість цікавила інформація про Ю. Тимошенко, А. Яценюка, С. Тігіпка, менше людей дізнавалися про В.Ющенка, В. Януковича та М. Бродського.


62 % до всіх респондентів, N = 27 70

Тимошенко 56

Яценюк 37

Тігіпко Ющенко

11

Янукович

11

Бродський

11

Діаграма №5. Кандидати, на СМ яких заходили

Серед опитаних найпопулярнішим джерелом інформації був LiveJournal. На цьому веб-ресурсі 30% респондентів переглядали блоґ А. Яценюка, 26% Ю. Тимошенко, 11% С. Тігіпка та 11% М. Бродського (див. Додаток №20). Не менш популярним був Youtube. 15% користувачів дивилися канал Ю. Тимошенко, 11% В. Януковича, також 11% А. Яценюка, 7% С. Тігіпка і 4% за подіями, пов’язаними з В. Ющенком (див. Додаток №21). Щодо мікроблоґу Twitter ситуація така: по 7% користувачів були на екаунтах А. Яценюка, В. Ющенка, С. Тігіпка і лише 4% на профілі Ю. Тимошенко (див. Додаток №23). По 7%респондентів заходили на Facebook, щоб подивитися сторінки Ю. Тимошенко, А. Яценюка і С. Тігіпка (див. Додаток №24). На запитання „Чи сподобались/не сподобались вам екаунти кандидатів, що це були за політики?” респонденти відповіли таким чином: багатьом сподобались, як були організовані і чим були наповнені профілі Ю. Тимошенко, А. Яценюка, та М. Бродського, але в той же час дехто дав негативну відповідь щодо екаунтів двох першим кандидатів. Були і ті, кому сподобалось, як проводив передвиборчу кампанію в соціальних медіа В. Ющенко та А. Гриценко.


63 Кількість людей, які дали оцінку 4

Тимошенко

1 3

Яценюк

1 2

Бродський 1

Тігіпко

1 1

Гриценко

Сподобалося

1

Ющенко

Не сподобалося

Діаграма №6. Сподобались, не сподобались екаунти кандидатів

Переглядали соціальні медіа кандидатів в президенти респонденти з такою регулярністю: 15% раз в день, 11% раз в тиждень, 19% кілька разів на тиждень, 22% раз в місяць, 7% кілька разів на місяць і найбільше людей відповіли „рідше” – 26% (див. Додаток №22). Ніхто з респондентів не робив пожертви на підтримку кандидатів. Лише один допомагав як волонтер О. Тякнибоку в Центральній виборчій комісії. Також ми попросили виставити оцінки кандидатам. Середня оцінка за шкалою від 1 до 5, де 1 – найгірше, 5 - найкраще 3,33 3,16

3,15

3,14

2,79

2,44 2,32

Богословська

Янукович

Ющенко

Бродський

Тимошенко

Яценюк

Тігіпко

Гриценко

2,07

Діаграма №7. Середня оцінка за шкалою від 1 до 5, де 1 – найгірше, 5 - найкраще


64

А. Грищенку оцінку поставили 6 респондентів, С. Тігіпку – 19, А. Яценюку – 20, Ю. Тимошенко – 21, М. Бродському 14, В. Ющенку – 18, В, Януковичу – 19 й І. Богословській – 15. Найтиповіші поради політикам – не використовувати соціальні медіа взагалі, якщо ж завели екаунти, то розміщувати більше інформації, персоналізація контенту, чітко вказувати, які профілі справжні, а які ні, відповідати на коментарі, проводити опитування суспільної думки, бути щирим, писати повідомлення самому, бути толерантним з опонентами, активно залучати виборців до політичного процесу.


65

ВИСНОВКИ Під час пошуку соціальних медіа кандидатів в президенти було знайдено 446 профілів на наступних веб-серверах: Odnoklassniki, Facebook, Twitter, Vkontakte, Profeo, Flickr, Rutube, LinkedIn, Youtube, LiveJournal, лише на 11 екаунтів були посилання, або політики в ЗМК під час прес-конференції визнали, що вони справжні. Тобто, більшість профілів була генерована Інтернет-користувачами,

які

не

лише

вводили

ПІП

кандидатів,

завантажували картинки, записували біографічні дані. Тобто, кандидати в президенти та хід передвиборчої кампанії цікавили Інтернет-аудиторію, не знаходячи екаунти багатьох соціальних медіа користувачі створювали їх самі. Під час опитування респонденти радили політикам розміщувати більше інформації про себе, про передвиборчу кампанію, чітко вказувати, які профілі справжні, а які ні. Адже лише В. Янукович та С. Тігіпко зазначили посилання на всі свої соціальні медіа на офіційних сайтах. Щодо змісту інформації в соціальних медіа, то більшість – офіційні матеріали, зроблені для телебачення і ретрансльовані в нових медіа (не було створено спеціального контенту для СМ). Зазвичай це були телевізійні новинні сюжети, політична реклама, інтерв’ю з кандидатами, пресконференції, виступи політиків на політичних програмах. Лише С. Тігіпко розміщував відповіді на запитання, документальний фільм про себе. Була персональна інформація і в Ю. Тимошенко і А. Яценюка, але дуже мало. Інтернет-аудиторію цікавлять особисті дані, додаткова інформація відмінна від тої, що транслюється традиційними медіа. Окрім того, соціальні медіа кандидатів в президенти мають наступні спільні риси: нерегулярність наповнення, малий об’єм завантажених матеріалів. Як зазначили експерти у всіх політиків не було чіткої стратегії поведінки в СМ. Ще одним недоліком була непрофесійна реалізація іміджу кандидатів в нових медіа, часто політики поводили себе не природно, ігнорували коментарі і запитання Інтернет-користувачів. Суть соціальних медіа – зворотній зв’язок, тобто між


66

аудиторією і політиками повинне бути двостороння мовлення. Але лише С. Тигіпко відповідав на запитання, крім того це робилось вибірково, велика кількість зауважень, коментарів, побажань не враховувалась. Ще одна проблема роботи з новими медіа – відсутність кваліфікованої команди. Експерт М. Саваневський зазначив, що ніхто з українських кандидатів в президенти не вели свої блоґи самостійно. Але на початку передвиборчої кампанії вони заявляли, що робитимуть це власноручно. 27 респондентів, які переглядали профілі кандидатів поставили політикам оцінки 3 і 2 (5 була максимальна). Це свідчить, що вони були незадоволені наповненням екаунтів. Політики не залучали аудиторію Інтернету до активних дій. Під час опитування однією з рекомендацій, як покращити кампанію в нових медіа була відповідь – „залучати виборців до політичного процесу”. Жоден з політиків не закликав своїх прихильників бути волонтером під час виборчих перегонів, допомагати якимось чином. Також не було можливості перерахувати гроші анонімно через Інтернет. Жоден з опитаних нами потенційних виборців не робив пожертви на користь кандидата, лише один долучався до передвиборчої кампанії (волонтерська робота в ЦВК). Користувачі Інтернету могли лише ставати другом, послідовником кандидата і писати коментарі. Жоден політик не проводив опитування суспільної думки. Не питав поради. Аудиторія Інтернету відігравала пасивну роль у політичній боротьбі. Було лише 2 відео матеріали створені „друзями” А. Яценюка, користувачі генерували власний контент. Це був звіт зустрічі кандидата із студентами Національного університету „Києво-Могилянська академія”. 27 опитаних під час анкетування відповіли, що заходили на екаунти політиків, найчастіше на СМ Ю. Тимошенко, С. Тігіпка та А. Яценюка і це були LiveJournal, Youtube та Twitter (мікроблоґ стає все більше і більше популярним серед споживачів Інтернету).


67

Кількість користувачів Інтернету в Україні стрімко зростає, зараз майже 10 млн.. Як показало опитування в основному це молоді люди 18-30 років, про це також говорили експерти. Політики заводили екаунти в нових медіа з метою привернути увагу і переконати голосувати за них саме цю аудиторію. Але задумка провалилась. Як говорили фахівці з СМ, Інтернет користувачі на цих виборах або не ходили на голосування, або були проти всіх, чи вибирали кандидатів, які не мали масової підтримки, але були цікаві аудиторії нових медіа. Чому споживачі Інтернету не голосували за четвірку найрейтинговіших кандидатів (В. Янукович, Ю. Тимошенко, С. Тігіпко, А. Яценюк)? Як зазначають фахівці, саме ці люди на просту агітацію не реагують, їм потрібні реальні дії, аргументація кроків, чітка стратегія, яку можливо реалізувати, а не обіцянки, гарні гасла (не словом, а ділом). Інтернет користувачі були пасивними у передвиборчій президентській кампанії, адже не було кандидатів, підтримувати яких захотіли би виборці. Найпопулярніші нові медіа серед респондентів такі: Facebook, Vkontakte, Youtube, LiveJournal, LinkedIn, Twitter та персональний блоґ. Окрім того аудиторія Facebook, Twitter занчно зросла у порівнянні з попередніми роками. Соціальні медіа – це механізми за допомогою лише яких виграти вибори неможливо. Але вони є важливим засобом політичної агітації. Потрібно правильно їх застосовувати, не лише об’єднувати прихильників, а й давати їм важілі впливу, можливості самореалізації у передвиборчому процесі. Щоб завоювати прихильність Інтернет-користувачів потрібно будувати стосунки з аудиторією на довірі, працювати стратегічно і довготривало. Не можна стати шанованим і улюбленим, змінити свій образ за короткий термін, репутація

здобувається

з

роками.

Скандали

привертають

увагу

громадськості, але така популярність оманлива, швидко минає. Українським політикам не вистачає Інтернет грамотності, розуміння, як організовані і працюють соціальні медіа. Нові медіа не лише об’єднують


68

друзів, знайомих, вони групують людей за інтересами, часто професійними. Тож українські кандидати в президенти могли б використовувати цю аудиторію,

щоб

питати

поради,

рекомендації

щодо

написання

передвиборчих програм, проведення кампанії. Соціальні медіа дозволяють розміщувати на своїх ресурсах велику кількість інформації, як текстової, так і фотографії, відео матеріали. Окрім того, це безкоштовно, або коштує дуже дешево у порівняні вартості реклами у традиційних медіа. Усі експерти погодились, що використання соціальних медіа у передвиборчій президентській кампанії 2009-2010 мало мінімальний вплив на результати виборів, адже переміг кандидат, В. Янукович, який застосовував лише Youtube, він не мав блоґа, не писав у Twitter, не мав екаунтів у жодній соціальній мережі. Але в той же час фахівці переконані, що роль і значення соціальних медіа в українському політичному процесі зростатиме, особливо що стосується виборів до місцевих, обласних рад. В той же час нові медіа можуть допомогти досягти народної популярності і визнання молодим політикам, які не мають достатньо коштів для проведення великих рекламних акцій, або не бажають долучатися до певних політичних сил, щоб отримати місце депутата. Тобто соціальні медіа не можуть виграти кандидату вибори, але без них стає все важче і важче перемогти, завоювати підтримку.


69

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. “A Brief History of Social Media” // Доступ до документа 1 червня 2010 через http://socialmediarockstar.com/history-of-social-media]/]. 2. “About Photobucket” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://photobucket.com/about]. 3. Antony Mayfield. What is Social Media // [Доступ до документа 1 червня 2010

через

http://www.icrossing.co.uk/fileadmin/uploads/eBooks/What_is_Social_Media_ iCrossing_ebook.pdf]. 4. Carolyn Boyce, Palena Neale. Conducting In-depth Interviews: A Guide for Designing and Conducting In-depth Interviews for Evaluation Input. – Pathfinder Internationsl. – 2006. 5. D. Walonick. Survival Statistics. – Bloomington. – 2004 6. Elihu Katz. The Two-Step Flow of Communication: An Up-To-Date Report on a Hypothesis // The Public Opinion Quarterly. – 1957. – №21. – С. 61-78. 7. Everett M Rogers. Diffusion of Innovations. – New York: Free Press. – 1983. 8. “Facebook, Myspace Statistics” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через

http://techradar1.wordpress.com/2008/01/11/facebookmyspace-

statistics/]. 9. “Facebook Statistics” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://www.facebook.com/press/info.php?statistics]. 10. Fielding N. Interviewing. – London. – 2002. 11. “Flickr”

//

[Доступ

до

документа

1

червня

2010

через

http://en.wikipedia.org/wiki/Flickr]. 12. Gorden R. Interwiewing: Strategy, Techniques and Tactics. – Georgetown. – 1980. 13. Joe Rospers. Presentation: How Obama Won the Elections. – Washington. – 2009.


70

14. “LinkedIn”

//

[Доступ

до

документа

1

червня

2010

через

http://socialmediastatistics.wikidot.com/linkedin]. 15. Kirsten A. Foot. Online Action in Campaign: An Exploratory Analysis of the U. S. Political Web Sphere. – Washington. – 2002. 16. Klaus. Kripendorff. Content Analysis: an Introduction to its Methodology. – Sage Publications. – 2004. 17. S. Kvale. Interviews: Introduction to Qualitative Research Interviewing. – Thousand Oaks. – 1996. 18. Lon Safko, David Brake. The Social Media Bible: Tactics, Tools, and Strategies for Business Success. – New Jersey. – 2009. 19. M. Smith. Interviewing in Market and Social Research. – London. – 1972. 20. Monte Lutz. The Social Pulpit: Barack Obama’s Social Media Toolkit. // [Доступ

до

документа

1

червня

2010

через

http://www.edelman.com/image/insights/content/Social%20Pulpit%20%20Barack%20Obamas%20Social%20Media%20Toolkit%201.09.pdf]. 21. Rebecca B. Rubin, Alan M. Rubin, Paul M. Haridakis. Communication Research: Strategies and Sourses. – Canada. – 2009. 22. Sarah Oates, Diana Owen, Rachel K. Gibson. The Internet and Politics. – Routledge. – 2009. 23. Silverman B. Density Estimation for Statistics and Data Analysis. – Chapman and Hall, Dordrecht. – 1986. 24. “Snapshot of Presidential Candidate Social Networking Stats” // [Доступ до документа

1

червня

2010

через

http://www.web-

strategist.com/blog/2008/11/03/snapshot-of-presidential-candidate-socialnetworking-stats-nov-2-2008/]. 25. ”Social media” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://en.wikipedia.org/wiki/Social_media].


71

26. “The Internet’s Role in Campaign 2008” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://www.pewinternet.org/Reports/2009/6--The-Internets-Rolein-Campaign-2008.aspx?r=1]. 27. Todd Chuck, Sheldon Gawiser. How Barack Obama Won. – Vintage Books. – 2009. 28. “Top 25 Social Media Websites in 2010” // Доступ до документа 1 червня 2010

через

http://palatnikfactor.com/2010/01/29/top-25-social-media-

websites-in-2010/]. 29. “Twitter User Statistics Revealed” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через

http://www.huffingtonpost.com/2010/04/14/twitter-user-statistics-

r_n_537992.html]. 30. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass Media Research; an Introduction. – Belmont, CA. – 1997. 31. “Youtube Statistics” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://www.viralblog.com/research/youtube-statistics/]. 32. Zepher Teachout, Thomas Streeter. Mousepads, Shoe Leather and Hope: Lessons from the Howard Dean Campaign for the Future of Internet Politics. – Paradigm Publishers. – 2007. 33. “Аудитория Интернета Украины в апреле 2010 ” // [Доступ до документа 1

червня

2010

через

http://www.slideshare.net/dymil/201004-

gemiusaudience-overview-for-imu]/]. 34. Белановский С. А. Индивидуальное глубокое интервью // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://evartist.narod.ru/text2/48.htm]. 35. Бондар В. С., Допыра М. А. Розгляд методу контент-аналызу з погляду кылькысно-якісних технік проведенняю // [Доступ до документа 1 червня 2010

через

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Soc/2007_70/04_bondar_vs. pdf].


72

36. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологического исследованияю – Москва. – 1988. 37. Горшкова М. К., Шереги Ф. Э. Как провести социологическое исследование? – Москва. – 1990. 38. Іванов В. Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК. – Київ. – 1994. 39. Іванов В. Ф. Історія розвитку контент-аналізу // [Доступ до документа 1 червня

2010

через

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Magisterium/Zhurnal/2006_22/11_iv anov_v.pdf]. 40. Іванов В. Ф. Формалізовані методи вивчення мас-медіа // [Доступ до документа

1

червня

2010

через

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1283]. 41. Кракович

Д.,

Сердюк

А.

Интервьюирование

в

социологическом

исследовании. – Киев. – 1992. 42. Семотюк О. Застосування контент-аналізу в дослідженнях преси як масового джерела // Вісник Львівського університету. – 2007. - №30. – С. 68-73. 43. “Так сколько же в Украине пользователей Интернета?” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://ko.com.ua/node/47789]. 44. “Україна увійшла в десятку країн Європи за розміром Інтернет-аудиторії” //

[Доступ

до

документа

1

червня

2010

через

http://watcher.com.ua/?p=4238]. 45. “Український Твіттер виріс удвічі за останні півроку – дані Яндексу” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://watcher.com.ua/?p=2679]. 46. “Українці на Facebook за рік виросли на 400% - до 300 тис.” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://watcher.com.ua/?p=2742]. 47. “Українцям полюбилися соціальні мережі” // [Доступ до документа 1 червня 2010 через http://vkurse.ua/ua/society/polyubili-socialnye-seti.html].


73

48. Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія і світовий досвід. – Рівне: Перспектива. – 2006. 49. Ядов В. А. Социологические исследования: методология, програма, методы. – Москва. – 1987. Веб-ресурси кандидатів 50. http://www.youtube.com/user/yanukovychvf 51. http://tymoshenkoua.livejournal.com/ 52. http://www.youtube.com/user/tymoshenkoua?hl=ru 53. http://blog.tymoshenko.ua/uk/ 54. http://twitter.com/tymoshenko 55. http://www.tymoshenko.ua/ 56. http://www.youtube.com/user/SergeyTigipko 57. http://tigipko.livejournal.com/ 58. http://twitter.com/SergeyTigipko 59. http://www.facebook.com/SergeyTigipko 60. http://arseniy2010.livejournal.com/ 61. http://www.youtube.com/user/arseniy2010 62. http://twitter.com/arseniy2010 63. http://arseniy.org/ 64. http://bogoslovska.livejournal.com/ 65. http://twitter.com/bogoslovska 66. http://www.inna.com.ua/ua/ 67. http://www.youtube.com/user/asgrytsenko 68. http://twitter.com/agrytsenko 69. http://www.grytsenko.com.ua/vybory-2010.html 70. http://mihailobrodskiy.livejournal.com/ 71. http://twitter.com/mihailobrodskiy 72. http://twitter.com/nashvybir 73. http://twitter.com/vo_svoboda


74

ДОДАТКИ Додаток №1. Протокол контент-аналіз. Янукович

Адреса

Назва СМ

кількість екаунтів

http://www.yout ube.com/user/y anukovychvf

Youtube

Назва СМ

кількість фото

Youtube

кількість текстових записів, довжина записів/характер О офіційний, П персональний

1

0

Справжні Youtube

0

кількість відео, тривалість 27: 26/О, 1/П: 42, 11 хвилин: жовтень - 0, листопад - 9, грудень - 8, січень - 5, лютий - 5

кількість друзів

кількість коментарів/кількіст ь переглядів

характер постів (я/він)

підписались 76

58 коментарів, 12765 переглядів

офіційні, персональні

Несправжні

Кількість екаунтів

Vkontakte Odnoklassniki Facebook

1 205 17 3

Загальна кількість - 226

кількість аудіо, тривалість

0


75

Додаток №2.1. Протокол контент-аналізу. Тимошенко

Назва Адреса

кіл ькі ст ь ека ун тів

http://tymosh enkoua.livejo urnal.com/

LiveJourn al

1

http://www.yo utube.com/us er/tymoshenk oua?hl=ru

Youtube

1

http://blog.ty moshenko.ua /uk/

http://twitte r.com/tymo shenko

кількість текстових записів, довжина записів/характер О офіційний, П персональний

кількість відео, тривалість

5: 819 слів: 4/П,1/О: жовтень - 1, листопад - 0, грудень - 3, січень - 1, лютий - 0

0

7/П, 1365 слів: жовтень 3, листопад - 1, грудень 2, січень - 1, лютий - 0

Blog

1

Twitter

1674/О твіти: жовтень - 4, листопад - 327, грудень - 493, січень 1 544, лютий - 306

кількіст ь аудіо, тривалі сть

кількіс ть фото

0 144: 143/О, 1/П (784, 77 хв): жовтень - 33; листопад 24; грудень 21; січень 38; лютий 28

0

0

0

0

1/П, 1:30

0

0

0

37/П

0


76

Додаток №2.2. Протокол контент-аналізу. Тимошенко

Назва СМ LiveJou rnal

Youtub e Blog

Twitter

кількість друзів у друзях у 849

підписали сь - 510 0 663 послідовн ики

характ ер постів (я/вона ) Справжні "я", 490 "вона"

кількість коментарів/ кількість переглядів

273 коментарів, 464887 переглядів

офіційн і, персон альні

9253 "Я"

0 "вона"

Не справжні Odnoklassni ki

18

Facebook

3

Twitter

1

Vkontakte LinkedIn - "Я обираю Юлю" Twitter Odnoklassni ki "Я обираю Юлю" Rutube Profeo Flickr LiveJournal Youtube Blog Спільнота "ВірЮ" Twitter

Кільк ість екаун тів

139 1 1

1 1 1 1 1 1 1 1 1 Загал ьна кількі сть 172


77

Додаток №3.1. Протокол контент-аналізу. Тігіпко

Адреса

http://tigipko.liv ejournal.com/

http://www.yout ube.com/user/S ergeyTigipko http://wg235.od noklassniki.ru/d k?st.cmd=user Main&tkn=2956 #st.cmd=friend Main&st.friendI d=oigqmjpfrijtmf lblhx0qjdotjkqq brtywgoxy http://twitter.co m/SergeyTigipk o

http://www.face book.com/Serg eyTigipko

http://vkontakte. ru/id43614091

Назва СМ

LiveJournal

кіль кість екау нтів

1

кількість текстових записів, довжина записів/характер О офіційний, П персональний

кількість відео, тривалість

кількість аудіо, тривалість

54/П, 14801 слів: жовтень - 4, листопад 29, грудень - 10, січень 11

25: 8/О, 17/П: 870, 25 хвилин 14,5 годин

0

55/О: 168,53 хв, 2,8 години: жовтень - 20, листопад - 28, грудень - 2, січень - 5

0

Youtube

1

0

Odnoklassnik i

1

0

Twitter

Facebook

Vkontakte

0

0

0

0

1

224 твіти/П: жовтень 55, листопад - 75, грудень - 45, січень - 49

1

53: 44/О, 9/П: жовтень 1; листопад - 17; грудень - 19; січень - 16 постів; посилання на сюжети, запитання, програми, інтерв'ю, статті

16/О: 90,09 хв: відповіді на запитання, сюжети, програми, інтерв'ю

0

0

105/О: 1468,33 хв: програми, сюжети, конференції, докум. Фільм "Один день з Тігіпком"

0

1


78

Додаток №3.2. Протокол контент-аналізу. Тігіпко

Назва СМ

кількість фото

LiveJournal

3/О

кількість друзів друзів 1008, у друзях 1145

4/О

26 друзів, 275 підписались 501

Youtube Odnoklassniki

Twitter Facebook Vkontakte

Справжні LiveJournal Youtube Odnoklassniki Twitter Facebook Vkontakte

0

кількість коментарів/кількість переглядів

характер постів (я/він)

1259 коментарів

"я"/"він"

102 коментарі, 56926 переглядів 2600 коментарів

офіційні

1901 послідовник

0

141/О 224: 14/П, 210/О

1904 друзів

116

9973 друзів

11493 коментарів

Не справжній Facebook

кількість екаунтів 1 1 1 1 1 1 1

0

Загальна кількість -7

0

"я" "я"/"він" "він"


79

Додаток №4.1. Контент-аналіз. Яценюк

Адреса

Назва СМ

arseniy2010. livejournal.c om LiveJournal

www.youtu be.com/user/ arseniy2010 Youtube

http://twitter.c om/arseniy20 10

Twitter

кількість екаунтів

1

кількість текстових записів, довжина записів/характер О офіційний, П персональний

кількість відео, тривалість

55 постів, 1009 слів: 1/О, 54/П: жовтень - 8, листопад - 21, грудень 20, січень - 6

26: 130,7 хвилин, 2,17 годин: 22/рекламні ролики, 4/О

0

28: 151, 49 хвилин, 2,5 годин: жовтень - 3, листопад 6, грудень - 7, січень - 12

0

0

0

1

1

http://www.fa cebook.com/ profile.php?id =1000001037 36054&ref=s earch

Facebook

2

http://arseniy. org

Блог

0

0

13 твітів/П: жовтень - 5, листопад - 3, грудень 3, січень - 2

кількість аудіо, тривалість

5/11, 44 хвилин: 2 користувачів, 3/О

17 постів/П: грудень 11, січень - 6

0

0

0

0


80

Додаток №4.2. Контент-аналіз. Яценюк

Назва СМ

LiveJournal

кількість друзів

10/О

друзі - 1217, в друзях 1216

Youtube

Twitter Facebook Блог

Справжні Facebook Twitter LiveJournal Youtube Блог

кількість коментарів/кількість переглядів

кількість фото

1108

0

друзі 41, підписались 128

0 1

слідує за 1352, послідовників - 1413 131

0 64

203 204

0

57:19/П, 36/О

Несправжні

5253 перегляди, 41 коментар

1

Vkontakte

20

Odnoklassniki

15

"я", "він"

реклама, О

Кількість екаунтів 1 1 1 1 1

Facebook

характер постів (я/він)

Загальна кільіксть -41

"я" "я" 0


81

Додаток №5. Скріншот. Персональний блоґ Ю. Тимошенко

Додаток №6. Скріншот. „Все пропало, ти програла”


82

Додаток №7. Скріншот. Ющенко. Вітання студентів.

Додаток №8. Скріншот. Яценюк і Twitter.


83

Додаток №9. Інтерв’ю з Сарою Оутс (S. Oates, професор політичних комунікацій, університет в Гласгоу, Великобританія) 1. Чому серед політиків стало популярно використовувати соціальні медіа? Причиною були не якісь політичні фактори. Просто соціальні медіа зараз дуже популярні, це модно, це на часі. Розвиток соціальних медіа пов’язаний з бажанням бізнесових груп знайти нову аудиторію. Тобто соціальні медіа дуже тісно пов’язані з рекламою. 2. Соціальні медіа популярні лише серед молоді? В основному так, адже молодим людям легше адаптуватись до нових технологій. Але мені здається, що дорослі люди ставляться більш серйозно до соціальних медіа, використовуючи з професійною метою, молодь часто розважається і лише спілкується в Інтернеті. Але чим довше ти он лайн, тим більше впевненості, що ти створюєш контент, не лише споживаєш. Зараз за допомогою соціальних медіа молодь залучають до політики. Це правда, така тенденція є. 3. Чи потрібно політикам використовувати соціальні медіа? Так. Навіть, в Україні потрібно бути цифровим політиком. Адже не можна ігнорувати більше 8 млн. Інтернет аудиторії. Тим, більше Інтернет замученість стає масовою. 4. Чи виграв Обома вибори лише завдяки соціальним медіа? Соціальними медіами користувався не лише Обома, також Маккейн, Клінтон. Вони використовували, але Обома був кращий, більшість його виборців – молоді люди, ті, що мають екаунти в соціальних медіа. Але мені здається, що ще не досліджено, чому переміг Обома, якщо це взагалі можна дослідити, вивчити. Він переміг, бо був інший, використовував краще методи комунікації, був більше персональний, наближений до людей. Окрім того, Маккейн не був сильним, яскравим кандидатом, він – традиційним. Обома – це щось нове, „свіже повітря”, цікава біографія.


84

5. Чи погоджуєтесь з твердженням: „якби не було соціальних медіа, не було б Обами?” Звісно Обама був би, але я впевнена, він би не став президентом. Додаток №10. Інтерв’ю з Діаною Оуен (професор політичних наук, університет в Джорджтауні, США) 1. Чи допомогло Обамі перемогти на виборах використання соціальних медіа? Однозначно соціальні медіа допомогли Б. Обамі виграти вибори, адже кількість його прихильників в СМ була величезна. Я думаю, що зараз жоден політик не може обійтися без використання соціальних медіа в передвиборчій кампанії. Але потрібно розуміти, що методи політичного піару, які використовує кандидат повинні підходити до його образу. Обома – цифровий кандидат, логічно, що використовує нові медіа. Додаток №11. Ярослав Ажнюк (управляючий директор студії веб-розробки Соціальні Медіа, засновник і керівник громадської організації Інтернет Ініціативи) 1. Чи вважаєте ви, що українські політики проігнорували соціальні медіа у передвиборчій президентській кампанії? Не те, що проігнорували. Проблема у тому, що не було чіткої стратегії, як використовувати соціальні медіа, був лише набір хаотичних дій. Щодо реалізації, то найбільш вдало СМ застосував Тігіпко, гарно проводив комунікацію в соціальних мережах. Але він не заявляв, що буде це робити. За нього робила команда. Юлія Тимошенко казала, що пише сама. Одного разу, коли вона летіла в літаку, з’явився пост на її блозі.А вона завляла, що веде його сама. У політика є важливіші справи, ніж вести блоги. Але потрібно бути чесним, заявити про це. Писати в соціальних медіа повинні помічники. Окрім непрофесійної реалізації (політики вели себе в СМ неприродно), була проблема


85

відсутності кваліфікаційної команди, у багатьох політиків сайти виглядали плачевно (Гриценка, Януковича, спочатку в Яценюка, Тимошенко), не знаю, хто їх робив. 2.

Що вірусних технологій? Наскільки вони дієві?

Дієва. Інформація про те, що Тимошенко збирається закривати соціальні мережі зіпсувала їй інформацію. На мою думку, деякі користувачі в це повірили і вирішили не голосувати за Тимошенко. Додаток №12. Інтерв’ю з Отаром Довженко (журналіст, автор статей про використання соціальних медіа у передвиборчій президентській кампанії в Україні) 1.

Чи

вплинуло

використання

соціальної

мережі

українськими

кандидатами на пост Президента на результат виборів? Як саме? Мінімально. Достатньо промовистим є той факт, що вибори виграв кандидат, який не завів блог, не створив соціальну мережу і не робив вигляд, що пише у твіттер. У якого навіть сайт примітивний до неможливості. А його головна конкурентка в останній момент відмовилась від створення соцмережі власних прихильників.

Блоги,

представництва

кандидатів

у

соцмережах

були

додатковим джерелом інформації для журналістів, на додачу до розсилок пресслужб, прес-конференцій тощо, але не більше. Можливо, якийсь вплив катавасія навколо соцмереж мала на результат Арсенія Яценюка. Низка проколів відлякала від кандидата тих виборців, які розцінювали його як «українського Обаму» та високо цінували його залучення до інтернеттехнологій, хоча менш просунутих користувачів Інтернету він зміг зацікавити. В усякому разі, йдеться про сотні, максимум – тисячі, голосів. 2.

Хто

з

українських

політиків

найкраще

використовував

свої

персональні блоги, Facebook, Twitter, Youtube, Vkontakte...? А хто найгірше?


86

Використовували або погано, або ніяк. Адже жоден із політиків, окрім Михайла Бродського, пальцем не торкався до «своїх» представництв у соцмережах. І цільова аудиторія прекрасно про це знала. Відтак, єдиним кандидатом, який справді використовував блог, можна вважати Михайла Бродського. Хоча незалежно від цього його результат залишився мізерним. Інші або обмежились ретрансляцією в соцмережі новин прес-служби, або зробили спробу завести блог на офіційному сайті, але з сумнівною ефективністю. З тих «блогерів», які був сенс читати, можна назвати Гриценка і, з натяжкою, Яценюка. 3.

З якою метою кандидати використовували соціальну мережу? На

аудиторію якого віку вони розраховували? Чи вдалося їм знайти волонтерів, зібрати кошти? Причиною масового використання web 2.0-технологій стала масована атака різноманітних консультантів і експертів-технологів, які зуміли переконати частину кандидатів у тому, що зможуть зробити з них «українського Обаму» за умови виділення пристойного бюджету на інтернет-просування. Природно, це були авантюристи і профани, позаяк насправді за нинішнього рівня проникнення інтернету в Україні говорити про нього як про повноцінне інформаційне середовище для політичного просування було б передчасно. Розумно вчинили ті, хто зосередився на роботі зі ЗМІ через інтернет, а через них, опосередковано, - з громадською думкою. Очевидно, розраховували вони на молодь і людей середнього віку, студентів, «середній клас», себто тих, хто користується Інтернетом. Ця задумка провалилась, оскільки якраз ця аудиторія найгірше піддається впливам, традиційно схильна до самостійного ухвалення рішень, а на цих виборах значна її частина голосувала «проти всіх» або взагалі не захотіла брати участі в голосуванні. Ні про яких волонтерів я не чув. Збір коштів а ля Обама – показуха, якою займались Яценюк і Гриценко, хоча цілком очевидно, що на їхні кампанії було витрачено на порядок більшу суму, ніж було «зібрано».


87

4.

Хто з кандидатів сам вів блоги? Як добре це їм вдавалося?

Єдиний справжній блогер серед тих політиків, які балотувались цього разу, Михайло Бродський. Думаю, тут ідеться не про технології, а про щире захоплення живої і комунікабельної людини. Він геніально позиціонується в блог-системі Livejournal і навіть виніс адресу свого блога на зовнішню рекламу, що додало йому симпатій аудиторії веб 2.0 (але не голосів). Всі інші блогів не вели. 5.

Який Яценюк справжній yatsenyuk чи Arseniy2010? Хто зробив

клона? Для чого? Насправді екаунт yatsenyuk був заведений одним українським медійником, який волів зберігати інкогніто, в порядку кіберсквотингу або просто для розваги. Інтерв’ю в цієї людини взяв Максим . Там власник екаунта докладно пояснює свої мотиви. Якби Яценюк відразу відкрив офіційні екаунти в усіх соцмережах, а не годував інтернет-спільноту обіцянками, цього курйозу б не відбулося. Зволікати

з

запуском

блогів,

одночасно

позиціонуючи

кандидата

як

«українського Обаму», було справжнім прорахунком команди. 6.

Хто є замовником „вірусних онлайн відео”, на зразок „дорогий

український обранець, тебе обрали, щоб ти зробив Україну кращою”, „Аватар. Вибори”, „300 спартанці. Вибори” та інші? З якою метою це робилось? Замовником був штаб Юлії Тимошенко, за логікою, оскільки розкручувалась тими відео саме вона. Якщо, звісно, я не помиляюся. Робилося з тією ж метою, з якою взагалі робляться вірусні кампанії – залучити аудиторію, переконати, проникнути в підкірку і т.п. Кампанія стартувала досить пізно, проходила хаотично і, як на мене, мало кого переконала. 7.

Звідки українці черпали інформацію про хід передвиборчої кампанії?

Про партійних лідерів? Переважно з замовних телевізійних новин. Меншою мірою – з жовтих популярних газет. Найменшою, на жаль, мірою – з Інтернету, єдиного джерела,


88

де була доступна альтернативна, не замовна інформація про кандидатів. Україна дивовижно, катастрофічно відстала в плані поширення Інтернету, воістину папуаська країна. 8.

Оцініть ступінь задіяності виборців до передвиборчої кампанії (по

добрій волі, а не через матеріальну винагороду? 1- найгірша, 10 – найкраща. Два. Були якісь мінімальні активісти, але поодинокі. Власне, в інтернеті таких активістів було видно найкраще – вони наполегливо переконували голосувати за Тимошенко (рідше – за Януковича), сварились із тими, хто не поділяв їхню думку, малювали чорні картини майбутньої України за «неправильного» кандидата. В реалі, можливо, такі активісти працювали на рівні сільських, локальних громад. 9.

Якби хтось з українських політиків правильно використовував

соціальну мережу, чи зміг би він повторити історію успіху Обами? Ні. Боюся, в Україні це буде можливо хіба що років за 20-30, і то дай Боже. Соціальні мережі спрацювали в Америці тому, що там це – нормальний повсякденний елемент життя значної частини громадян, перманентно вживаний ними засіб комунікації. У нас таким є поки що хіба що мобільний телефон. 10.

Чи погоджуєтесь ви з твердженням „Не було б Інтернету – не було

Обами”, „Соціальні медіа виграли Обамі вибори? Я не є експертом із американських виборів. Люди, чиїй думці я довіряю, стверджують, що інтернет відіграв ключову роль. Але насправді вибір у американців був із двох кандидатів, і врешті-решт навіть без Інтернету вони обрали би прийнятнішого для більшості. Цілком імовірно, що це теж був би Обама, просто працювали б інші засоби комунікації і інші аргументи. 11.

Щоб досягти успіху чи повинні політики бути присутніми в

соціальній мережі? Питання треба ставити інакше: щоб досягти успіху, відмінного від істеричного і нездорового успіху Януковича/Тимошенко, політики повинні бути живими,


89

земними людьми. Для освіченої людини середнього віку в Європі і Америці присутність і користування соціальними мережами сьогодні є нормою. В Україні – поки що ні. Якщо Україна наближатиметься до Заходу, користування соцмережами стане нормою, і тоді, звісно, політикові потрібно буде не вибиватися з цієї норми. Інша справа, що політик, публічна особа, звісно, не може використовувати блог або соціальну мережу так, як пересічний громадянин – писати свої враження, коментувати фотки, спамити в коментах і виливати душу під замком. Для політика соціальна мережа є середовищем і засобом самореклами, просування, контакту з виборцями. Як на мене, еталоном успішного використання соціальної мережі на сьогодні є народний депутат України Олеся Оробець. 12.

Чи можливо, щоб кандидати самі постили інформацію в блогах, адже

це потребує багато часу? Якщо за них це робить хтось інший, чи повинні вони це вказувати? Сподіваюсь, кандидати знаходять час на те, щоб самостійно сходити в туалет або помитися. А для постійних користувачів соціальних мереж і блогів дописування туди є настільки ж природним, повсякденним і важливим процесом. Аудиторія соціальних мереж і блог-систем чудово розрізняє дописи, зроблені політиком власноруч, і творчість помічників. Політики, які віддають ведення своїх блогів помічникам, стають об’єктами кпинів і зневаги, не більше. Безперечно, якщо писати самостійно не виходить ніяк, слід неодмінно попереджати, що ті чи інші пости пише помічник. 13.

Людей цікавить особиста інформація про політика чи більше його

програма, звіти як проходить передвиборча кампанія? В Україні передвиборні програми виконувати не заведено. Тому виборців, які про це чудово знають, абсолютно не цікавить програма. Їх цікавить набір штампів-ідентифікаторів, які використовує політик. Наприклад, Янукович – «російська мова – дружба з Росією – проти НАТО – не за і не проти ЄС – позаблоковість – орієнт��ваність на експорт» і т.п. При цьому незмістовні


90

штампи, такі як «подолання бідності», «вихід із кризи», «підвищення конкурентоспроможності» і т.п., виборець професійно фільтрує. Особиста інформація, безперечно, може зацікавити більше, ніж симуляри з програми та піар-гасла. Що ж до перебігу виборчої кампанії, то все залежить від того, як технологічно вона побудована: звичайне повідомлення про мітинг навряд чи когось зацікавить, а ось якийсь цікавий хепенінг – може. 14.

Які перспективи використання соціальної мережі? Які механізми

наші політики не використали, проігнорували? Перспективи використання соцмереж напрямо залежать від темпів поширення доступного

інтернет-зв’язку,

зокрема

мобільного.

Адже

зайняті

люди

використовують для дописування в соцмережі вільний час, який мають у транспорті, під час кофі-брейків та перекурів тощо. В Україні ж дотепер декому доводиться йти в комп’ютерний клуб, щоб подивитися пошту. Тарифи на інтернет абсолютно не відповідають ані реальній вартості цієї послуги, ані доходам населення. Коли – і якщо – це зміниться, соціальні мережі стануть настільки ж звичним і легким засобом досягнення виборців, як пошта чи телефон,

тільки

набагато

зручнішим.

Відповідно,

тоді

можна

буде

використовувати соцмережі як середовище для політичної промоції, реклами, піару… Поки що можна констатувати, що політики в соцмережах залишаються на своєму реальному, в цілому невисокому і примітивному, рівні. За окремими приємними винятками. Додаток №13. Інтерв’ю з Дмитром Лисенком (засновник політичної соціальної мережі Politiko) 1.

Чи

вплинуло

використання

соціальної

мережі

українськими

кандидатами на пост Президента на результат виборів? Як саме? На результат виборів не вплинуло. 2. Хто з українських політиків найкраще використовував свої персональні блоги, Facebook, Twitter, Youtube, Vkontakte...? А хто найгірше?


91

Мені сподобалось наступне. Персональний блог - Анатолій Гриценко (постійне оновлення

блогу,

відповідь

на

коментарі,

реагування

на

прохання

коментуючих). Twitter – Арсеній Яценюк (не тільки інформування, а і відповіді на питання твіттерян, але yatsenyuk був кращмм чим Arseniy2010. YouTube – Інна Богословська (використовувала не передвиборчі ролики, а відеомонолог до виборців). Vkontakte – Сергій Тігіпко (дуже швидка мобілізація великої кількості прихильників). Найгірше той, хто їх зовсім не використовував. 3. З якою метою кандидати використовували соціальну мережу? На аудиторію якого віку вони розраховували? Чи вдалося їм знайти волонтерів, зібрати кошти? Я можу розказати про Politiko. На Politiko більше аудиторія старшого віку і студенти, до того ж аудиторія думаюча, яка на просту агітацію не реагує, аудиторія, якій потрібні реальні дії і аргументація кроків, тому кандидатам доволі таки важко спілкуватись з виборцями на Politiko, бо потрібно відповідати на незручні питання. Але звичайно є і прихильники, які вірять кожному слову своїх політиків. Про збір коштів не чув. 4. Хто з кандидатів сам вів блоги? Як добре це їм вдавалося? Олег Тягнибок і Анатолій Гриценко, але потім віддали ведення блогу своїм помічникам. 5. Який Яценюк справжній yatsenyuk чи Arseniy2010? Хто зробив клона? Для чого? Справжній Яценюк той, який прописаний на офіційному сайті - Arseniy2010. Користувач твітера, щоб побачити реакцію політика, стимулювати його вести блог. 6. Хто є замовником „вірусних онлайн відео”, на зразок „дорогий український обранець, тебе обрали, щоб ти зробив Україну кращою”,


92

„Аватар. Вибори”, „300 спартанці. Вибори” та інші? З якою метою це робилось? На рахунок першого – не знаю. А щодо спартанців і інших, то зрозуміло, що від Юлії Тимошенко – основна ціль яких : - просування свого слогану – Голосуй серцем! - показати, що голоси будуть скуповуватись, тому обов’язково потрібно прийти на вибори – мобілізація прихильніків ЮВТ - негативний імідж Януковича 7. Звідки українці черпали інформацію про хід передвиборчої кампанії? Про партійних лідерів? Основне джерело – інтернет. В день виборів кількість відвідувачів Politiko збільшилась в 10 разів – 50 000 відвідувачів! 8. Скільки коштує створити персональний блог, його підтримка? Можна і безкоштовно, якщо stand alone блог, то не більше $150 створення, домен, і $10 в місяць – підтримка. 9. Якби хтось з українських політиків правильно використовував соціальну мережу, чи зміг би він повторити історію успіху Обами? Так. Тільки залишилось зрозуміти як правильно, бо методи Обами в нас не діють. 10. Чи погоджуєтесь ви з твердженням „Не було б Інтернету – не було Обами”, „Соціальні медіа виграли Обамі вибори? Соціальні медіа допомогли виграти Обамі вибори. Інтернет – це лише один із факторів. 11. Щоб досягти успіху чи повинні політики бути присутніми в соціальній мережі? Так, на сьогоднішній день це вже обов’язок. Щоб досягнути успіху політики повинні спілкуватись з виборцями в тому числі і в соціальних мережах.


93

12. Чи можливо, щоб кандидати самі постили інформацію в блогах, адже це потребує багато часу? Якщо за них це робить хтось інший, чи повинні вони це вказувати? Щоб політик мав успіх в інтернеті, йому потрібно бути не політиком, йому потрібно бути блогером. Якщо у політика немає часу для оперативного спілкування з виборцями, то навіщо нам такі політики? Політик – це не тільки одна особа – це також ціла команда, тому, на мою думку, є нормальним коли за політика відповідає член його команди. 13. Людей цікавить особиста інформація про політика чи більше його програма, звіти як проходить передвиборча кампанія? Людей більше цікавить особистість. 14. Які перспективи використання соціальної мережі? Які механізми наші політики не використали, проігнорували? Мобілізація, коммунікація, координація, захист інтересів і іміджу кандидата. Абсолютно не було використано питання порад у народу.

Додаток №14. Інтерв’ю з Максимом Саваневським (керівник департаменту PR та Комунікацій, автор проекту watcher.com.ua, про соціальні мережі, блоги, бізнес в Інтернеті) 1. Чи можна виграти вибори лише завдяки соціальним медіам? Соціальні медіа – це механізм, лише за допомогою соціальних медіа не можна виграти вибори. Повинна бути стратегія, інфраструктура (виборці, що тебе підтримують, рух знизу). Соціальні медіа дають можливість об’єднатися прихильникам (одні прибічники могли знайти інших прибічників і робити щось спільно). 2.

Чи

вплинуло

використання

соціальної

мережі

українськими

кандидатами на пост Президента на результат виборів? Як саме?


94

Не вплинуло. Бо передвиборча кампанія в соціальних медіа не була успішною. Це не на часі. Адже цей механізм може спрацювати, коли прийдуть політичні сили, які мають реальну підтримку. Зараз все по-іншому, є категорія людей, які підтримують ідеологію, а не кандидата, або голосують проти когось, щоб не переміг гірший, на їх думку кандидат. Насправді, українські політики не дають можливості людям проявити себе, свою позицію. В нас часто прихильники підтримують за гроші. 3. Для чого українські кандидати створювали екаунти в соціальних медіа? Основна функція – це ретрансляціє контенту з традиційних медіа, офіційних сайтів. Вони насправді не змогли згрупувати людей нас воло свого екаунту. За тиждень можна зібрати 20-30 тис. людей. Соціальні медіа для наших політиків тера інкогніто, вони не розуміють, як вони працюють. Вони чули щось про Обаму, його досвід і подумали треба і собі використовувати соціальні медіа, а як це правильно робити вони не знають. Українські кандидати створили собі блоги, але Обома блога не мав. Неможливо, серйозним кандидатам мати стільки часу, щоб писати самому. Я точно знаю, що ні Тігіпко, ні Тимошенко, ні Яценюк блоги самі не вели. Це робили Бродський, Грищенко, але вони не були справжніми кандидатами в президенти. Загалом це повинна робити людина зі штабу, писату якусь неофіційну інформацію. Щоб підтримувати довіру в соціальних медіа потрібно бути відкритим і чесним. Навіть Обома не вів свого твітера, але він цього не приховував. 4. Чи може політик змінити свій імідж завдяки соціальним медіа? Так. Наприклад, Симоненко міг би вести свій блог, відкрити себе по-іншому, з людського боку і змінив би свій образ. Якби Янукович чесно розказав про ситуацію, яка сталася з вінком, свої переживання, то люди можливо і не насміхалися б з нього. Я думаю, що політик середньої ланки міг би вести свій блог і набувати популярності, або змінити думку про себе. Наприклад, Олеся Горобець веде дуже добре свій блог. „Маленький політик”, раніше ніхто про неї


95

не знав, а зараз багато знає завдяки соціальним медіа. Та помаленьку можна розвиватися і завоювати симпатію аудиторії. 5. А яка аудиторія Інтернету в Україні, чи може бути вона політично активна? Зазвичай, Інтернет користувачі -

це молоді людини, вони можуть бути

активними, але їх потрібно зацікавити. В Україні їх більше 10 млн. Найближчим часом проникність Інтернету стрімко зростатиме. Тож на мою думку, соціальні медіа активно використовуватимуть на місцевому рівні, під час виборів до обласних, міських рад. 6. Чи потрібно політикам рекламувати свої соціальні медіа? Потрібно. Але краще, хай соціальні медіа самі себе рекламують, користувачі розповідають один одному про свог�� кандидата і його профілі. Тобто суть СМ, щоб об’єднати прихильників, які самі будуть переконувати голосувати за свого кандидата. В Обами в соціальних медіа спочатку було менше 700 тис. прихильників, десь 300-400 тис. активних, які об’єднали навколо себе мільйони. Вони робили це щиро, за гроші такого не купиш. На Яценюка спочатку деякі люди надіялись, заходили на його сайт (було майже 10 тис. прихильників), питали, що нам робити, ми хочемо змінити ситуацію в країні, ми віримо у вас, його прихильники самі знайшли сайт, самі все пропонували, але Яценюк просто мовчав, казав, зачекайте, зачекайте й аудиторія в ньому розчарувалась і почала агітувати проти. 7. Чи можливо, щоб в Україні люди хотіли бути волонтерами, робити пожертви? Так, багато готові просто так щось робити, вони патріоти. Якщо брати масштаби Києва, то знайдеться 40 тис. людей, які хочуть змінити ситуацію в своїй державі і готові для цього безкоштовно працювати. Але політикам немає, що їм запропонувати, вони не знають, щоб виборці могли конкретне зробити. Якщо подзвонити в штаб будь-якого політика і сказати, що хочеш бути


96

активним і їм допомагати, краще, що може відбутися: тобі запропонують піти кудись і помахати прапором, або перерахувати гроші.

Додаток №15. Максон Пуговський (менеджер з он лайн маркетингу, Microsoft) 1. Що робити з несправжніми екаунтами? Потрібно повідомити, які справжні і дати посилання на офіційному сайті. 2. Який повинен бути контент соціальних медіа? Контент повинен бути орієнтований на певний контент комунікації, не можна розміщувати одне й те ж відео і на сайті і на Youtube, це повинна бути коротка агітка, щотижневий щоденник,

матеріали, адаптовані для кожного каналу

комунікації. 3. Чи проігнорували українські кандидати в президенти соціальні медіа? Взагалі, так. Були спроби в їх штабах щось робити, але вони були невдалими. Українські політики не дуже розуміли, що потрібно робити в соціальних медіа і у них не було продукту, з яким можна прийти в СМ. Мені здається, що для наших

кандидатів

найкраще

використовувати

білборди,

коротеньке

повідомлення, фото і все. Мета наших політиків прийти до влади, щоб ділити ресурси, за їхніми словами нічого не стоїть, немає хороших, дієвих програм, передвиборчої стратегії. Тому важко використовувати СМ, там потрібно відповідати і знати, що говорити. Наші політики не знаю, що хочуть насправді. 4. Для чого було створювати блоги? Бо це було потрібно, там багато людей, вони щось роблять. Політики були на конференціях, знали, як круто це відбувається на Заході. Але в західних кандидатів інший підхід: виборців закликають стати учасником якоїсь дії, а не лише приєднатися у групу. Наші політики не можуть запропонувати ніякої дії, вони максимум роблять масову рекламну кампанію. Вони – аналогові кандидати. 5. Чи можливо в Україні об’єднувати людей навколо якоїсь ідеї в СМ?


97

Можливо на регіональному рівні так. 6. Чи повинен кандидат сам писати в блозі? Хіба, що раз в тиждень. Краще робити відео звернення. Але якщо він сам не пише, то хай це не приховує. Наповнювати СМ повинна команда, також відповідати на коментарі, аналізувати їх, щоб покращити діяльність кандидата, або змінити програму. Потрібно задавати запитання, проводити опитування в СМ, використовувати відповіді, щоб знати, що люди від тебе очікують. 7. Чи можна завдяки СМ переломити хід кампанії? Ні. Основне медіа – це телебачення. Інтернет користувачі не ізольовані від інших медіа. За три місяці передвиборчої кампанії це не можливо. Потрібно працювати комплексно, на місцях турбуватися про виборців. 8. А новий кандидат може виграти вибори завдяки СМ, не маючи фінансів? Ні не може. Потрібно багато всього. СМ лише інструмент. Хіба це можна зробити на локальному рівні, але це повинна бути довготривала кампанія, працювати стратегічно і довго, не за три місяці. Але в Україні це не працює. 9. Як оцінюєте роботу кандидатів з СМ? Януковича – не було видно, Ющенко – щось бездарно робили, Яценюк – проколи з твітером, Тимошенко – лише після того, як перезапустили сайт, це виглядало пристойно, але було багато несправжніх коментарів – надзвичайно прихильні до Тимошенко. 10 . Скільки людей від кандидата повинно працювати в СМ? Чим більше, тим краще.


98

Додаток №16. Частота користування СМ % до всіх респондентів, N = 115 Раз в день

33

Кілька разів на день

52

Раз в тиж день

4

Кілька разів на тиж день

Раз в місяць

Кілька разів на місяць

8

1

2

Додаток №17. Мета користування СМ % до всіх респондентів, N = 115 Друж нє спілкування

69

Розваги

50

Новини/інформація

49

Пошук знайомих/друзів

37

Пошук експертів/корисних контактів

30

25

Ділове спілкування

Вибори/політики

7


99

Додаток №18. СМ, на які заходили респонденти для пошуку інформації про кампанію % до тих, хто заходив на СМ, N = 27 LiveJournal

78

Youtube

48

Twitter

26

Facebook

22

Блог

Vkontakte

15

7

Додаток №19. LiveJournal кандидатів % до тих, хто заходив на СМ, N = 27 LiveJournal

30

Яценюк

Тимошенко

26

Тігіпко

11

Бродський

11


100

Додаток № 20. Youtube кандидатів

Додаток №21. Частота користування СМ для пошуку інформації про кандидатів

% до тих, хто заходив на СМ, N = 27 Youtube Раз в день Тимошенко

15

15

Кілька разів на день Яценюк

11

Янукович

11

Раз в тиж день

0 11

Кілька разів на тиж день

19

Раз в місяць Тігіпко

Кілька разів на місяць Ющенко

4

Додаток № 22. Twitter кандидатів

Рідше

Twitter

Яценюк

7

Ющенко

7

Тігіпко

Facebook

Тимошенко

7

Яценюк

7

Тігіпко

7

7

4

7 26

Додаток № 23. Facebook кандидатів

% до тих, хто заходив на СМ, N = 27

Тимошенко

22

7


101 Додаток № 24.1. Результати опитування

1. Якими соціальними медіа ви користуєтесь? (Можливо, вибрати більше однієї відповіді) Facebook 89 Vkontakte 83 Youtube 52 LiveJournal 43 LinkedIn 31 Twitter 23 Блог 19 Connect.ua 6 Odnoklassniki 5 Profeo 4 Flickr 3 2. Як часто ви користуєтесь соціальними медіа? Раз в день 38 Кілька разів на день 60 Раз в тиждень 5 Кілька разів на тиждень 9 Раз в місяць 1 Кілька разів на місяць 2 Рідше 0 3. З якою метою ви користуєтесь соціальними медіа? Дружнє спілкування 79 Розваги 58 Новини/інформація 56 Пошук знайомих/друзів 43 Пошук експертів/корисних контактів Ділове спілкування Вибори/політики

34 29 8

4. Чи використовували соціальні медіа для пошуку інформації про вибори, кандидатів в президенти? Так 27 Ні 88


102 Додаток № 24..2. Результати опитування 5. Якщо «так», назвіть які саме? (Можливо, вибрати більше однієї відповіді) Youtube 21 Twitter 12 LiveJournal 10 Блог 9 Facebook 8 Vkontakti 2 6. На екаунти яких кандидатів в президенти ви заходили і переглядали інформацію про них? Вкажіть, яке соціальне медіа це було (наприклад, Тимошенко – LiveJournal...) Юще Назва медіа Янукович Тігіпко Тимошенко Яценюк Бродський нко Facebook 2 2 2 Vkontakte 1 1 Youtube 3 2 4 3 1 LiveJournal 3 7 8 3 Twitter 2 1 2 2 Блог 4 7. Якщо ви заходили на екаунти кандидатів, то екаунт якого кандидата сподобався найбільше? Якого найменше? Що саме сподобалось/не сподобалось? like not Тимошенко 4 1 Яценюк 3 1 Бродський 2 Тігіпко 1 1 Гриценко 1 Ющенко 1 8. Як часто ви заходили на екаунти кандидатів в президенти? Раз в день 4 Кілька разів на день 0 Раз в тиждень 3 Кілька разів на тиждень 5 Раз в місяць 6 Кілька разів на місяць 5 Рідше

29


103 Додаток № 24.3. Результати опитування 9. Чи робили грошові внески на передвиборчу кампанію кандидата? Якщо „так”, назвіть його/її. Ні 115 Так 0 10. Чи приймали участь у передвиборчій кампанії кандидатів як волонтер? Якщо „так”, назвіть цього кандидата. Ні 114 Так Тягнибок

11. Якщо ви відповіли „так” на запитання №10, скажіть, що за волонтерська діяльність це була (наприклад, роздавав/ла листівки на підтримку кандидата). ЦВК 12. Якщо ви переглядали екаунти кандидатів в президенти, оцініть за 5 бальною шкалою використання українськими політиками соціальних медіа. 1 – найгірше, 5 – найкраще. 1 2 3 4 5 Яценюк 2 3 8 4 3 Тимошенко 4 1 7 6 3 Тігіпко 2 4 3 9 1 Гриценко 1 1 1 1 2 Бродський 2 6 1 3 2 Ющенко 4 5 7 1 1 Богословська 5 7 1 1 1 Янукович 7 3 6 2 1 13. Напишіть ваші рекомендації майбутнім кандидатам в президенти щодо використання соціальних медіа. Не використовувати СМ Писати самим Персоналізація екаунтів, інф. відмінна від офіційних Опитування в СМ Залучати виборців до політ процесу Відповідати на коментарі Бути щирими, спілкуватися з людьми Побільше розважального контенту Факти в СМ, а не обливання брудом Щоб прийшли інші кандидати Більше інф., чітко вказувати, які профілі справжні, які ні.

вік до 18 18-22 23-25 26-30

1 47 43 24

стать Жін. Чол.

79 36


104


Васюхнік Наталя - диплом, 2010