Issuu on Google+

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

Факультет соціальних наук і соціальних технологій МОГИЛЯНСЬКА ШКОЛА ЖУРНАЛІСТИКИ

ВПЛИВ ФРЕЙМІВ НА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ НА ПРИКЛАДІ “ГАЗОВОГО КОНФЛІКТУ” МІЖ УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики

Лукеренко Т.В.

Науковий керівник Кандидат політологічних наук, доцент Федченко Є.М.

КИЇВ-2006


ЗМІСТ ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. Громадська думка

7

1.1.

Поняття про громадську думку. Її функції

7

1.2.

Сучасний інформаційний простір

12

1.3.

Причини залежності громадської думки від ЗМІ

18

РОЗДІЛ 2. Фрейми

26

2.1

Поняття про фрейми

26

2.2

Конструювання фреймів та несвідомий вплив

32

2.3

Рейтинг та інфотеймент, як орієнтири під час фреймінгу

39

РОЗДІЛ 3. Вплив фреймів на громадську думку під час висвітлення “газової кризи” українськими та російськими ЗМІ 3.1

45

“Газова криза” у громадській думці української та російської аудиторій

45

3.2

Фрейми, застосовані українськими ЗМІ

50

3.3

Фрейми, застосовані російськими ЗМІ

55

ВИСНОВКИ

61

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

64

ДОДАТКИ

2


«Насправді було саме так, тому що так сказали у новинах!» З кінофільму «Хвіст вихляє собакою» ВСТУП У визначенні стосунків між ЗМІ та аудиторією, традиційно, існують два підходи. Один з них ставиться до медіа позитивно, визначаючи їх, як джерело пізнання світу, розвиток особистості, посередника між владою і суспільством і, як наслідок, один з найважливіших соціальних інституцій, яка бере безпосередню участь у життєдіяльності суспільства. Інший підхід – навпаки, визначає ЗМІ, як гнобителя особистості, нав’язувача волі, засіб фальсифікації дійсності та маніпуляції свідомістю. При усій протилежності підходів, спільним є визнання того, що медіа дійсно впливають на людей, втім, вони можуть ставати як позитивним, так і негативним явищем в житті суспільства. Усе залежить від вибору стратегії, яка визначає напрямок діяльності ЗМІ. Поняття журналістських рамок, якому присвячена робота, власне і займається дослідженням цієї стратегії у широкому сенсі. У вужчому – це визначення способу подання інформації і його впливу у кожній конкретній ситуації. Термін “фрейми” (“рамки”) виник в США у 60-70-их роках 20-го століття. Він з’явився з вивчення соціальної психології, а отже його сутність полягає у визначенні психологічних механізмів, які діють під час передавання інформації ЗМІ з одного боку, та сприйняття повідомлень аудиторією – з іншого. Праць, присвячених безпосередньо темі фреймів навіть в американській науковій літературі існує порівняно небагато. Однією з основних дослідники вважають роботу Шанто Ієнгара “Is anyone responsible? How television frames political issues”, яка вийшла у 1991 році. До цього рамки, в основному, розглядали в контексті загального впливу медіа на масову свідомість. Це, зокрема, роботи Т. Гітліна, Г. Тачман, М. МакКомбза, 3


С. Ганем та окремі публікації в американській науковій пресі. В даному дослідженні, зокрема, застосовані матеріали наукового журналу “Journalism and Mass Communication”, виданим університетом Огайо. Крім цього, поняття фреймів в останні роки часто зустрічається у роботах соціологів, які описують порядок формування громадської думки. У даній роботі в цьому контексті розглянута праця Джона Цаллера “Походження та природа громадської думки” та книга Уолтера Ліппманна “Громадська думка”, яка вийшла, коли дослідники тільки почали вивчати механізми взаємодії преси з аудиторією. Втім і досі вона є однією з фундаментальних робот у цій царині. У вітчизняній та російській науковій літературі робіт, присвячених вивченню фреймів, фактично, немає. Втім існує багато досліджень, зосереджених на психології

сприйняття

інформації

та

засобам,

за

допомогою

яких

повідомлення діють саме там, де потрібно. Тут розглянуті роботи Г. Мельник, Г. Почепцова, Б. Грушина, В. Бебика, С. Рощина та інших дослідників, які дозволяють визначити усі етапи та чинники психологічного виділення та сприйняття повідомлень аудиторією. Зрозуміти усі механізми краще допомогають публікації у ЗМІ, присвячені діяльності медіа. У роботі використані матеріали журналів “Експерт”, “Профіль”, інтернет-видання “Телекритика”, іноземних виданнь “The Guardian” та “Economist”. Крім цього,

застосовані

дані

інтернет-ресурсів,

присвячених

визначенню

телевізійних рейтингів, офіційні сайти соціологічних центрів, телеканалів та компаній, що займаються медіа-моніторингом. Співвставлення теоретичного підгрунтя, результатів соціологічних опитувань та власне журналістських витворів, дозволяють зробити певні узагальнення та висновки щодо вибору фреймів і їхнього впливу на громадську думку в українському та сусідньому - російському суспільствах. Мета роботи – з’ясувати, яким чином вибір фреймів журналістами визначає формування громадської думки, а отже і подальший розвиток подій у суспільстві. Тема впливу фреймів розглянута на прикладі «газової кризи» (цей ярлик – теж, до речі, наслідок діяльності медіа), яка виникла між 4


Україною та Росією наприкінці 2005 року. Період дослідження – з 20 листопада 2005 по 10 січня 2006. Тобто час найбурхливішого розвитку конфлікту. Предметом розгляду стали матеріали, які виходили в основних випусках новин на центральних російських та українських телеканалах. Це “РТР”, “Перший канал” та “НТВ” з російського боку, та “Інтер”, “1+1”, “СТБ”, “НТН”, деякі матеріали “5 каналу” з українського. До уваги були взяті саме телеканали, оскільки телебачення, традиційно, вважається найвпливовішим ЗМІ, яке бере участь у творенні громадської думки. Слід додати, що основні випуски новин – це інформаційні потоки, які надходять до масового глядача і, відповідно, мають бути розраховані на масового глядача, а не на фахівців. В роботі не враховані спеціалізовані ділові чи аналітичні видання, спеціальні інформаційні чи публіцистичні програми, які мають чітко визначену, вузькоспеціалізовану аудиторію. Оскільки відсоток людей, які сприймають цю інформацію є порівняно невеликим. Для аналізу рамок застосовуються класифікації, запропоновані Ш. Ієнгаром та С. Ганем, які дозволяють зробити певні узагальнення. Актуальність теми полягає у нових реаліях, в яких останні півтора року працюють українські ЗМІ. Це період, коли в Україні офіційно немає цензури, тобто журналісти отримали змогу висвітлювати події так, як вони вважають

за

потрібне.

Весь

попередній

час

більшість

дослідників

присвячували роботи свідомим маніпуляціям та пропаганді, поширюваній за допомогою журналістів. Однак вплив та маніпуляція зовсім не обов’язково є свідомими – кожен рух журналіста має свої наслідки, про які працівники медіа, зазвичай, не замислюються. Наслідком історичних змін в країні і в роботі ЗМІ зокрема, стала певна розгубленість. Основна маса кореспондентів не знає, в якому напрямку рухатися, що, зрештою, відбивається на процесі творення громадської думки. Приклад “газового конфлікту”, крім усього, є цікавим через можливість порівняння усвідомленого вибору способу подання інформаціїв в умовах тотального контролю в російському випадку, та роботи журналістів у 5


відносно вільних реаліях, коли вони самі ладні вирішувати, що саме “вкидати” у масову свідомість. Перший розділ роботи присвячений власне громадській думці. Визначається саме поняття; описується простір, в якому громадська думка утворюється і функціонує. А на останок – психологічні підвалини, які роблять аудиторію та кожного окремого реципієнта піддатливим до впливу ЗМІ. Другий розділ розглядає поняття фреймів. У ньому міститься визначення, різні підходи до трактування поняття, класифікації, які дають змогу стверджувати, що рамки дійсно впливають на формування громадської думки. Далі перераховуються інструменти, за допомогою яких кожен журналіст здійснює пряий вплив на аудиторію кожним своїм матеріалом. В останньому підпункті розглядається поняття рейтингу та загальносвітові тенденції у роботі ЗМІ, які в останні роки стали визначальними у напрямках роботи медіа, а отже – і в виборі фреймів журналістами. Останній розділ – це практична демонстрація теоретичного матеріалу, описаного в попередніх пунктах. Для наочності тут застосовані дані соціологічних опитувань, які співставляються із фреймами, застосованими журналістами під час висвітлення конкретних подій. Цей розділ дає побачити, наскільки суб’єктивні позиції журналістів, або тих, хто визначає редакційну політику, впливають на формування громадської думки. Дуже часто респонденти соціологів навіть відповідають тими ж формулюваннями, які вони почули з телеекранів. Під час дослідження використані загально-наукові методи: аналізу, синтезу, порівняння.

6


РОЗДІЛ 1. Громадська думка 1.1 Поняття про громадську думку. Її функції. Громадська думка – колективна оцінка певного явища великою кількістю людей [26, 1091] Перший масовий вибух цікавості дослідників до природи виникнення і функціонування громадської думки стався у 20-их роках минулого століття в Америці. Зараз вивченням цього феномену займається соціологія; оскільки в ті роки вона ще не оформилася, як окрема на��ка, громадську думку почали досліджувати в контексті теорії комунікацій. Д. Пітерс виділяє 5 напрямків розвитку вчень про комунікацію, які існували в Америці у 1920-их роках: - комунікація, як управління масовою свідомістю - розвіювання семантичного туману - марні вилазки з фортеці індивідуальності - відкриття іншості - організація спільних дій [6;29] Громадську думку в цьому контексті розглядали в царині управління масовою

свідомістю

та

організації

спільних

дій.

Решта

напрямків

реалізувалися, в основному, в літературі та філософії. Прототипом поняття громадської думки вважають поняття здорового глузду, а виникнення самої ідеї – необхідність осмислення публічної сфери та її функцій [12,10]. В принципі, громадська думка та цікавість до неї тісно пов’язані із поняттям демократії і значення оцінок громадськості в її функціонуванні. Деякі дослідники навіть вважають, що власне бурхливий інтерес до позиції громадян з’явився саме після Першої Світової Війни та кризи лібералізму, яку вона спричинила. [12,11]. Від самого початку, громадська думка розглядалася з позиції кожного окремого члена суспільства і різних факторів, які впливають безпосередньо на нього. Посилаючись на роботи

Руссо,

Локка,

Токвілля

та

інших

мислителів,

дослідники 7


стверджують, що демократія, як явище, існує лише тоді, коли громадськість володіє високим рівнем політичної грамотності і може ухвалювати раціональні рішення. [24, 15]. Отже знання про зміст громадської думки необхідне, аби з’ясувати, чи існує взагалі демократія. Однак такий погляд на причини необхідності знання про громадську думку є найзагальнішим. Наприклад американський соціолог А.Інкелес виділяє наступні стимули вивчення думки в публічній сфері: - Ліберальні

інтереси,

викликані

відсутністю

або

недостатністю

контактів в суспільстві. Ці інтересі мають за мету встановити краще розуміння між людьми. - Комерційні інтереси, мета яких – розвиток торгівлі та індустрії - Урядові інтереси. Їхня мета – розвиток і удосконалення механізмів пропаганди та контрпропаганди. [9, 67] Хоча століття тому громадську думку включали у загальну теорію комунікацій, перші наукові роботи, присвячені цьому питанню містили дослідження впливу ЗМІ на формування громадської думки. Зараз сфера взаємодії медіа та аудиторії розглядається, як основне поле формування та функціонування громадської думки. У роботах У. Ліппманна ( “Громадська думка”, 1922), Ф. Тонніза, (“Критика громадської думки”, 1922), Е. Бернейза (“Кристалізація громадської думки”, 1923), Д. Лукача (“Історія і класова свідомість”, 1923), К. Шмітта (“Криза парламентської демократії”, 1923, 1926), Д. Дьюї (“Суспільство і його проблеми”, 1927), Г. Лассвела (“Техніка пропаганди у світовій війні”, 1927) та ін., преса розглядається, як лише одне з джерел інформації і впливу, оскільки тоді, по-перше, ще не існувало електронних ЗМІ, яким зараз приписують основне втручання у свідомість громадян, а по-друге, навіть друкована преса була доступна далеко не всім. Тому громадська думка розглядалася, як явище, дуже залежне від класової приналежності

і

джерела

її

формування

визначалися

для

кожного

соціального прошарку окремо. Однак вже в роботі У.Ліппманна, яку важають фундаментальною у розгляді громадської думки, чітко окреслений вплив 8


преси на масову свідомість. Зокрема, Першу Світову Війну дослідник вважав першою медіа війною. Роль преси під час бойових дій, на його думку, і спричинила подальшу серйозну увагу до громадської думки. “Це була перша війна, в якій людство одночасно могло думати про ті самі ідеї, або, принаймні, про ті самі імена ідей”, - писав він [12, 11]. Оскільки Ліппманн під час війни працював як журналіст та політолог, цілком природньо, що основну увагу він приділив функціонуванню новин у суспільстві та впливу фактів і їхнього викладу на людській розум. “Гіпотеза, яка мені здається найбільш плодотворною, полягає в тому, що новини та істина – це не одне і те саме і що вони мають чітко розмежовуватись. Функція новин в тому, щоби сигналізувати про подію, функція істини – висвітлювати приховані факти, встановлювати між ними зв”язок і створювати картину дійсності, яка б дозволяла людині діяти” [12, 18] Хоча від часу написання книги Ліппманна минуло вже майже століття, практично нічого у підвалинах вивчення громадської думки не змінилося. Цікавими є лише різниці поглядів сучасної та тогочасної людини, зумовлені сьогоднішнім станом технічного розвитку та змін, які сталися у суспільних відносинах (Ліппманн, наприклад, окреслюючи джерела інформації для людини, стверджує, що для чоловіків це – робота та соціальне середовище, а для жінок – лише дім із обмеженим колом сусідів). Так само, як і в сучасних дослідженнях, ключовими ланками у творенні громадської думки Ліппманн вважав цензуру, увагу аудиторії, стереотипи, чіткість формулювань, вплив лідерів та авторитетів і т.і. Наступний сплеск вивчення громадської думки припадає на 60-ті роки 20го сторіччя. Він пов’язаний із виокремленням соціології, як самостійної науки та обгрунтуванням її практичної корисності. Крім того, це був час, коли на повну силу запрацювали електронні ЗМІ, під впливом яких з’явилися теорії “інформаційного суспільства”. Крістофер Мей, досліджуючи теорію інформаційного суспільства, виділив такі загальноприйнятті твердження, пов’язані із цією темою: 9


- ми переживаємо соціальну революцію - організація економічних відносин зазнала перетворення - змінюється політична практика разом із суспільствами, де вона застосовується - держава з її владою остаточно занепадають [5; 3] Відповідно до нових уявлень, змінилися і погляди на функціонування суспільства та громадської думки в ньому. Основними теоретиками теорії “інформаційного суспільства” стали О. Тоффлер, М. Макклюєн, Д. Белл та його послідовники та ін. В їхніх роботах електронний зв’язок стає чимось на кшталт центральної нервової системи. Комп’ютери та інша техніка починають виконувати важливі соціальні функції, поступово перетворюючи світ на зразок сцени, де в кожної людини є своя роль, відведена їй комп’ютерами. Момент, важливий для журналістики – хоча підвищується вартість знання як такого, інформаційні ресурси в теоріях по-троху витісняють раціональний елемент суспільства. По суті, нова техніка замінює інтелект. Необхідність раціонального мислення відходить на задній план, поступаючись місцем чуттєвому сприйняттю світу. На захист саме чуттєвого сприйняття світу суспільством говорять і дані соціологічних досліджень, які ще у 30-их роках (проводити їх почав Д.Геллап) показали, що суспільна свідомість містить надзвичайно мало інформації про політичне та громадське життя країни, свій вибір громадяни, натомість, засновують на емоційних оцінках. З огляду на ці знання, громадську думку стали більше прив’язувати до діяльності медіа. Дослідники стали більше зосереджуватись на психологічних підвалинах формування громадської думки та ролі медіа у впливі на ці механізми. Водночас, розвиток вивчення громадської думки дозволив виділити конкретні функції, які вона має у суспільстві. Зокрема, російський соцілог Б.Грушин виділяє такі функції: 1) за характером взаємодії думки та соціальних інститутів:

10


- експресивна. Ця функція означає, що думка завжди займає певну позицію, стосовно тих чи інших явищ у житті суспільства. З цієї функції виходить ідеальне уявлення про громадську думку, як контролера влади. Хоча реальний контроль є досить спірним питанням, очевидно, якби його не було, пропагандисти та піарники так завзято не працювали б над масовою свідомістю. - Консультативна. Вираженням цієї функції мають бути певні поради, які громадська думка надає соціальним інститутам. Вона є досить епізодичною і проявляє себе, здебільшого, під час вирішення локальних побутових питань, дрібних комерційних проблем і т.і. - Директивна.

Це

функція

виносити

рішення.

Проявляє

себе,

безпосередньо, під час виборів, референдумів і т.і. – тобто тоді, коли від ставлення громадськості реально щось залежить. 2) за змістом висловлювань: - оцінювальна. Висловлюється в емоційному ставленні до предмету обговорення. Зазвичай, характеризується низьким рівнем фактологічної обізнаності із сутністю явища. Це суто суб’єктивне враження, не засноване на якихось логічних розмірковуваннях. - Аналітична та конструктивна. Протилежна попередній – людина будує думку з приводу явища, покладаючись на раціональні знання, розмірковування та доведення точки зору. - Регулятивна. Насаджує певні норми суспільних відносин. До неї можна ставитися, як до виховної – тобто громадська думка визначає та диктує, як треба поводитися і ставитися до поведінки інших (наприклад, не можна їсти насіння у театрі) [9, 95]

11


1.2 Сучасний інформаційний простір Формування та функціонування громадської думки відбувається в межах інформаційного простору і напряму залежить від його складових. Інформаційний простір – це віртуальна, уявна територія, в межах якої відбувається взаємодія багатьох чинників, які, зрештою, визначають напрямки діяльності ЗМІ в кожній конкретній країні. За визначенням Б. Лозовського, інформаційний простір передбачає наявність: території, де діють необхідна для вичерпного інформування нселення кількість періодики та ефірних каналів; аудиторії, представники якої мають рівні можливості для спілкування зі ЗМІ; норм та правил конструктивної взаємодії друку, телебачення, радіомовлення та населення; правового забезпечення інформування громадян та функціонування ЗМІ; інтегрованої

системи

цінностей,

яка

дозволяє

просування

держави,

суспільства, громадян до суспільної згоди. [36]. Втім, таке уявлення про інформаційний простір є дещо ідеалізованим. Наприклад, процес доступу до ЗМІ та джерел інформації може бути порушений державною цензурою, або певними економічними чинниками. Втім інформаційний простір в таких випадках не припиняє існування – порядок його роботи трохи змінюється. Це ж стосується й інших складових, модифікації діяльності яких суттєво впливають на роботу ЗМІ і формування громадської дуки. Кожен інформаційний простір має низку загальних характеристик, які у сукупності визначають порядок його функціонування. Г. Почепцов розглядає інформаційний простір з фізичного та інтелектуального боку. Він наводить три основних поняття, які задають інформаційний простір: кордони,

інфраструктура

та

ресурс.

Кожне

з

цих

понять

можна

охарактеризувати як фізично, так і інтелектуально.

12


кордони

інфраструктура

ресурс

[19, 158] Кордони у цьому трикутнику задають замкненість інформаційного простору. Фізично – це функціонування на власній території, інтелектуально – це модель світу, яка діє на цій території. В межах цієї моделі світу відбувається інтерпретація фактів, які потрапляють до аудиторії з доступних джерел інформації. В якості кордонів виступають різноманітні фільтри, серед яких є і суто фізичні, на кшталт меншої доступності чужої преси. Інтелектуальні ж фільтри не дозволяють належним чином оцінювати чужу інформацію. Різні демократичні системи покладаються на різні системи фільтрів. Якщо Радянський Союз більше покладався на суто фізичне обмеження свого інформаційного простору, не допускаючи в його межах чужої точки зору, то західні країни більше покладаються на інтелектуальні обмеження. Інфраструктура також має фізичні та інтелектуальні характеристики. Фізична частина – це техніка: наявність засобів виробництва і передачі повідомлень. Інтелектуальна – це власне журналісти, які заповнюють інформаційний простір своїми повідомленнями. Інфраструктура заповнює інформаційний простір своїми повідомленнями, створюючи його насичення. Інформаційний ресурс – це наявність певного обсягу інформації для підтримки життєдіяльності соціальної системи. Його теж можна вимірювати фізично та інтелектуально. В сучасному інформаційному полі є загальна тенденція до максимальної деталізації інформаційних потоків. Наочно це видно на структурі різних типів ЗМІ, які створюють для більш чіткого і визначеного сегменту аудиторії. [19, 158] У різних країнах компоненти структури інформаційного простору взаємодіють по-різному, тому виникають різні типи структур. Піарники та

13


спеціалісти з пропаганди через це завжди шукають оптимальні комунікаційні структури, аби якнай ефективніше вплинути на громадську думку. [15, 419] Громадська думка формується у межах інформаційного простору під впливом інформаційних потоків. На думку Д. Цаллера, визначальними у цьому процесі є потоки, які надходять від так званих «еліт» - державних діячів, авторитетних експертів, політиків, журналістів і т.і., тобто тих, хто реально, на думку дослідника, має можливість впливати на свідомість аудиторії. «Громадська думка формується під тиском монолітних потоків інформації, які видає еліта. Але найчастіше є кілька потоків, які конфліктують між собою. Тоді виграє той потік, який стає найдоступнішим або є більш інтенсивним, ніж інші” [24, 60]. Конкуренція між потоками обумовлена їхнім змістом. В цьому контексті існують кілька понять, які характеризують власне потоки та силу їхнього впливу на свідомість. Основне з них – поняття інформаційного комфорту/дискомфорту. Підсвідомо прагнучи до комфорту, люди краще сприймають відповідні типи повідомлень, відкидаючи ті, які ведуть до дискомфорту. Одним з найвливовіших механізмів дії інформаційного простору тут є повтор. Йдеться про залежність тем, які циркулюють у суспілсьтві від картини світу, загальноприйнятої на цій території. Тобто у кожному

інформаційному

просторі

існують

певні

«шаблони»,

які

визначають, про що ЗМІ говорять, а що – не варте уваги. Під впливом аудиторії, медіа реагують на певні її очікування, які теж значною мірою визначають наповнення інформаційного простору. Наприклад, в українських ЗМІ зовсім не висвітлюється тема життя сексуальних меншин. В той час, як для британської преси – вона входить до стандартного набору інформаційних приводів. Натомість, у нас, останнім часом, популярною є тема первинного ринку житла, стрімкої забудови великих міст та проблем, які нові будівлі приносять мешканцям навколишніх домівок. “Ритуальна інформаційна поведінка людини направлена на створення інформаційного комфорту. Тут

14


людство у різні свої періоди максимально використовує повторення та не допускає новизни” [15, 423]. Інформаційний дискомфорт породжується неспівпадінням картин світу, ідеологій, культурних основ в межах одного інформаційного простору. Як приклад різного сприйняття тих самих подій у різних інформаційних полях, Г. Почепцов наводить такий випадок: “Ось як характеризується “проступок” особистого фотографа Б.Єльцина Діми: “Вибачили поширене Дімою по інформаційним агенціям фото Єльцина та Марлуні на полюванні в Завідово. Невинна така картка, заробив трошки грошей – що тут такого? Стоять два лідери над тушею вбитого оленя та посміхаються. Але в Канаді – на відміну від рідної країни – знімок викликав обурення, Марлуні ледь не оголосили імпічмент. В Квебеку та Онтаріо, Оттаві та Ванкувері почався збір підписів за відставку прем’єр-міністра – злісного вбивцю тварин (хоча і був олень вбитий в чужій країні)”[15, 430] Аби таких прикрих неспівпадінь не ставалося в межах одніє країни, кожен інформаційний простір завжди прагне до самовирівнювання, тобто побудови за єдиним зразком. Відбувається процес створення механізмів вироблення повідомлень для даного конкретного типу простору. Наприклад, в Росії напередодні виборів агенції з ПР розробили певний “кодекс честі”, аби протидіяти “брудним виборчим технологіям”. А по суті це спроба введення єдиних правил гри, в результаті яких має бути досягнуто передбачуване заповнення інформаційного простору” [15, 442] Отже кожен простір сам, із середини прагне до інформаційного комфорту. Проблеми виникають, коли відбувається втручання ззовні, від інших інофрмаційних полів. М.Бебик, наприклад, звинувачує у частих втручаннях процес глобалізації, який в останні роки охопив усі світові інформаційні простори. Він каже, що характерним для медіа-бізнесу кінця 20-го

століття

стало

злиття

мультимедіа-імперій

з

найбільшими

корпораціями комп’ютерної сфери та індустрії телекомунікацій. В цьому контексті він наводить термін інформаційна магістраль, який означає 15


шляхи перетікання інформації з одного простору в інший. Це потужна міжрегіональна та міжнародна мережа кабельного, супутникового, наземного ефірного телебачення. Сюди ж входять й інші засоби передачі інформації, спрямованої на великий сегмент аудиторії. [1, 118] Результатом цієї глобалізації є зникнення кордонів інформаційного простору, про які йшлося на початку розділу. Прикладом можуть бути міжнародні інформаційні агенції, які постачають закордонні новини для усіх світових ЗМІ. Reuters (Великобританія), Associated Press (США), France Press (Франція), певною мірою CNN (США) та BBC (Великобританія). Наприклад, загальновідомо, що Reuters спеціалізується на новинах Європи, а зі стрічки Associated Press можна більше дізнатися про події в Іраку чи на Близькому Сході. Тобто кожна агенція, ніби, висвітлює загальні міжнародні події, однак кожна “міряє на свій аршин”. Клієнти цих мереж, в свою чергу, потрапляють у залежність від інформації, яка надходить від агенцій, оскільки показати більше, або інше вони не можуть – їхні повідомлення вже є вторинними. Тобто журналісти Associated Press визначають, що ми будемо показувати про події в Іраку нашій аудиторії, таким чином втручаючись в український інформаційний простір. Більш брутальне втручання відбувається, коли мережі кабельного і супутникового телебачення отримують можливість мовлення на території чужих країн. Тому багато країн захищають свій інформаційний простір законодавчо. Наприклад, Канада і Франція ухвалили закони щодо заборони супутникового поширення іноземного телепродукту. Аналогічним чином захищаються від втручань ззовні Китай, Сингапур, багато країн Близького Сходу. [1, 120] В Україні цього року теж ухвалили низку поправок до Закону про Телебачення та радіомовлення, які, ніби мають впорядкувати мовлення іноземних телеканалів на українській території. Кабельні мережі навіть розіслали клієнтам повідомлення пр�� те, що усі російські телеканали будуть замінені на українські. Втім, “РТР”, “Перший канал” та “НТВ” продовжують мовлення,

таким

чином

надаючи

українській

аудиторії

можливість

16


ознайомитися із їхньою картиною світу та поняттями інформаційного комфорту.

17


1.3. Причини залежності громадської думки від ЗМІ Причини залежності громадської думки від ЗМІ полягають у психічній сфері життєдіяльності людини; в емоційній, а не раціональній площині. Сприйняття образів – безперервний процес, який відбувається на свідомому та несвідомому рівнях. На думку Е.Фромма, людина перебуває в гіпнотичному стані, постійно засвоюючи зразки поведінки, під час якого не завжди може співвіднести більшу частину інформації, отриманої через ЗМІ (особливо телебачення), зі своїм власним обмеженим досвідом, тому створюється ілюзія знань [13, 141] Найпростіші причини схильності аудиторії до впливу ЗМІ, це, на думку Г. Мельник, специфіка особистісного та масового механізму сприйняття, ставлення до об”єкту, який висвітлює ЗМІ на трьох етапах споживання інформації

(до

отримання,

авторитетів(журналістів,

в

момент

політологів,

і

після),

офіційних

думка

осіб),

різних

особливості

свідомості, установки, вподобання в виборі каналу інформації [13, 134] Психологічні механізми, що вмикаються під час взаємодії людини із засобом комунікації та визначають подальший “розвиток стосутків” є такими: - інтерналізація. Ставлення людини до джерела інформації. Якщо джерело повідомлення – спеціаліст в даній сфері, йому більше вірять - піддатлива згода. Якщо комунікатор – авторитетний носій влади, а аудиторія

комфортно

налаштована

публіка,

то

інформація

сприймається абсолютно некритично. - проекція та ідентифікація. Аудиторія ототожнює себе із героями матеріалів. Цей механізм є настільки сильним, що виходячи з нього навіть конструюються персонажі “мильних опер”[13, 127] Якщо об’єднати складові громадської думки, які наводять різні дослідники, можна виділити кілька чинників психологічної налаштованості аудиторії, на основі яких під впливом ЗМІ формується громадська думка: -

стереотипи 18


- внутрішня картина світу - рівень уваги - рівень особистої зацікавленості - рівень обізнаності із предметом обговорення - “еліти” та схильність до наслідування Крім цього, ззовні впливають політична обстановка в країні; різні бар’єри, на кшталт військової, або державної цензури; власне джерело інформації і т.і. Стереотипи –стале загальновживане судження; стандартизований образ, який поділяють члени певної групи і яке презентує спрощене уявлення, упереджене ставлення, або некритичне судження. [26] “Німеччина та Франція ввели систему ідентифікаційних карток, а голандці відмовилися,

оскільки

окупації”[18, 240],

ця

система

нагадувала

їм

часи

нацистської

- пише Г. Почепцов, змальовуючи силу внутрішньої

упередженості, яка діє на рівні цілої нації протягом багатьох десятиліть. З цього прикладу можна зробити висновок, що формування стереотипів відбувається під впливом особистого досвіду людини, історичних подій, зараз – діяльності ЗМІ. Для створення стереотипу може бути достатньо кількох тижнів, а на його руйнування іноді йде до 30 років. Зміна стереотипу відбувається лише за умови акумулювання великої кількості спростовуючою інформації, в решті випадків заперечення сприймається, як вийняток, який підтверрджує правило [13, 91] Під час взаємодії людини зі ЗМІ, сила стереотипів, на думку О. Тертичного, в тому, що вони автоматизують наше мислення, допомагають без труднощів оцінювати явища, яких стосуються стереотипні судження. Ці сильні образи з усталеним значенням усе життя живуть у нашій уяві, створюючи певні фільтри, які часто заважають почути дійсне значення інформації. “Це пов’язано із економією зусиль. Бо спроба побачити речі наново і в деталях, а не як типи і способи узагальнення, є виснажливою, а якщо ви дуже зайняті, то вона практично приречена на провал”, - пише У.Ліппманн [12, 103]. Одна з небезпек стереотипів полягає в тому, що 19


образи, до них прив”язані, є дуже яскравими. Тому змальовувати ситуацією мовою стереотипів журналістам легше - усталені образи швидше передають думку. Аудиторія, в свою чергу, схильна краще сприймати визначення та ознаки предмета, які її свідомість із легкістю впізнає. Стереотипи прив’язують правила поведінки до тих місць життєдіяльності людини, на які вказують ЗМІ. “Він – випускник Гарварду. Це звучить зовсім інакше, ніж випускник Йєля”, - говорить Ліппманн [12,104]. Це типовий приклад стереотипу, характерного для певної місцевості. На думку Д. Цаллера, громадськість не тільки краще сприймає, але й вимагає дуже спрощеного, короткого і “стереотипізованого” викладу інформації. Доріс Грабер, вивчаючи те, як аудиторія сприймає новини, зазначала, що її випрбувані “дуже часто висловлювали невдоволення занадто спрощеним викладом подій у телевізійних новинах”. Однак “якщо спеціальні новинні програми або статті в газетах надавали найменшу можливість для більш детального висвітлення питання, вони не бажали із ним знайомитися” [24, 40]. Дію стереотипу підсилюють сучасні ЗМІ, із їхнєю можливістю навіювати образи. Раніше, аби образ зі ЗМІ тісно засів в уяві людини, вона мала сама його домислити, оскільки словесний опис вимагає розумових зусиль. Зараз фотографії, телекартинка і монтаж усе роблять за аудиторію, тим самим навішуючи ярлики і підсилюючи стереотипи. Сучасні стосунки людини із ЗМІ схиляють до пасивного сприйняття. Варто зазначити, що сила стереотипів всередині свідомості людини настільки потужна, що вони ще від початку минулого століття є одним з основних інструментів пропаганди та свідомої або випадкової маніпуляції. “Найтонкіші та найпоширеніші механізми впливу – це ті, які створюють та підтримують репертуар стереотипів. Нам розповідають про світ до того, як ми його бачимо. Ми отримуємо уявлення про більшість речей ще до того, як безпосередньо зустрічаємося із ними. І якщо отримана нами освіта не

20


допомагає чітко усвідомити існування цих упереджень, то саме вони керують процесом сприйняття” [12, 104] Інший фактор, який суттєво впливає на формування громадської думки – це внутрішня картина світу. За термінологією Ліппмана, між людиною та її середовищем розташоване певне “псевдосередовище”. І, насправді, поведінка та дії людини, як правило, є реакцією саме на це псевдосередовище, а не на реальний світ. “Ми краще зрозуміємо і жорстокість війни, і політичні баталії, якщо будемо пам’ятати, що майже кожен учасник цих баталій абсолютно впевнений в справжності своїх уявлень про ворога, що він сприймає як факт не те, що і є фактом, а те що він вважає фактом” [12, 31]. Розбіжності у зовнішній та внутрішній картині світу людини зумовлені особистим досвідом, рівнем освіти, який дає змогу розуміти надану інформацію прямо, або навпаки – сприймати її у власному світлі. Впливає коло знайомих, улюблені джерела інформації, ступінь довіри до них. Крім цього, навіть при усіх сприятливих для розуміння умовах, не факт, що одні й ті самі вирази і слова збудять в уяві глядачі ті ж образи, що і в уяві репортера. Під впливом всіх цих факторів створюється певна ілюзія знання, яка надалі керує сприйняттям людини та налаштовує її свідомість на краще засвоєння інформації, яку надають медіа.“Щоб ми не сприймали за дійсну картину світу, ставимося ми до неї так, ніби це і є справжнє життя”, - пише Ліппманн [12,29] Увага – форма психічної діяльності, яка виражається у зв’язку свідомості із об”єктом сприйняття, виділення свідомістю об”єктів, що сприймаються із одночасним відволіканням уваги від решти [13, 118]. Вплив на громадську думку рівня уваги пов”язаний із повсякденною діяльністю людини. “Наприклад, люди, які дивляться телевізор, лежачи на дивані після двох келихів вина, наврядчи підвищать свою політичну обізнаність”, - стверджує Д.Цаллер [24, 61]. Це означає, що щоденне життя притупляє ввімкненість людського розуму в процес аналізу інформації. Саме тому, напевно, 21


аудиторія вимагає спрощеного та стереотипізованого викладу матеріалу – після цілого робочого дня навіть надзвичайно освічені люди часто втрачають здатність критично осмислювати думки та факти, які лунають з телеекранів. Все, на що здатен втомлений мозок – пасивно сприймати сконструйовані кимось образи. “Якщо здібність до мислення можна пригнітити навіть ударами метроному, то як тоді впливають на політичні судження, сформовані на основі газет, прочитаних у метро чи громадському транспорті, вісім або дванадцять годин роботи в умовах шуму, хімічних випаровувань і підвищеної температури на фабриці, або день, проведений під балаканину машиністок, телефонні дзвінки і стук дверей?...... В сучасному промисловому суспільстві думка плаває в потоці шуму”, - писав У. Ліппманн ще у 1922 році [12, 88]. Із нинішнім рівнем шуму у містах це твердження столітньої давними підсилюється у кілька разів. Щоправда, у випадках свідомої маніпуляції масовою свідомістю усі сторонні шуми та відволікачі уваги можуть бути корисними – вони можуть слугувати фільтром, який захищатиме людину від негативного вплив��. “Саме тоді виникає “незносна важкість думки”, хоча думати – це так само легко і природньо, я і танцювати” [12, 89] Із рівнем уваги тісно пов”язаний такий фактор, як особиста зацікавленість. Люди опікуються війнами, соціальними та політичними негараздами, технічним прогресом і т.і., але перш за все, вони думають про особисті проблеми. Саме з цього фактору випливає сучасне журналістське правило “наближення інтересів”.

Аби

достукатися

до

людської свідомомсті,

необхідно висвітлювати тему, максимально наближуючи її до особистих потреб

глядача

(слухача,

читача).

Особиста

зацікавленість

здатна

“ввімкнути” навіть дуже втомлений мозок і розсіяну увагу. Тому коли при викладі матеріалу ЗМІ зачіпає за живе – вплив, фактично, неминучий. Аби краще пояснити, яким чином сообисті інтереси впливають на сприйняття, У.Ліппманн наводить приклад автомобіліста. Поки в людини немає машини – вона розрізняє авта лише за кольором і зрідка за маркою. Однак, коли вона придбає власну машину, усе змінюється в одну мить. “Дайте йому, як каже 22


психоаналітик, спроектувати своє лібідо на автомобілі, і він опише різницю між карбюраторами, дивлячись на машини, які від”їхали від нього на відстань кварталу” [12, 86] Д. Цаллер стверджує, що визначальним у формуванні думки з того чи іншого питання є загальний ступінь зацікавленості та обізнаності аудиторії із предметом обговорення. “Здатність людей критично реагувати на аргументи, з якими вони стикаються, визначається ступенем їхньої обізнаності в політиці”. Тобто опиратися впливу ЗМІ і аргументам та судженням, які лунають з екранів телевізорів можуть лише ті, хто добре розуміється у тому, про що йдеться. А таких людей, на думку вченого, в будь-якій аудиторії дуже мало. Люди, формулюючи думку, найактивніше використовують ті уявлення, які з тієї чи іншої причини найлегше актуалізуються в їхній пам’яті, опиняються на поверхні свідомості. [24, 32] При цьому, слід зазначити, подібні труднощі у розумінні стосуються далеко не тільки політики (хоча її найбільше, оскільки політика є найскладнішою сферою для розуміння через традиційно відірване від життя подання політичних тем у новинних програмах). Аби розібратися у політиці, економіці або певній соціальній проблемі треба бути спеціалістом у сфері. Подолання цієї перешкоди у розумінні має відбуватися у застосуванні “зрозумілої мови”, легкого подання матеріалу, однак далеко не всі журналісти це роблять. В результаті, наприклад, мало хто з пересічних українців до кінця розуміє зміст політичної реформи (за даними центру “Соціальний моніторинг”, лише 23 відсотки українців знають про її зміст). Інший приклад – проблема СНІДу. Усі знають про те, що вона є, спеціалісти стверджують, що головна проблема в Україні – недостатність інформації, однак при цьому ніхто нічого не робить аби її вирішити. Як наслідок, коли аудиторія стикається із темою цієї хвороби, вона, зазвичай, лякається. Однією з причин необізнаності аудиторії може бути звичайна лінь, оскільки аби в чомусь розібратися, цього треба прагнути і докладати зусиль. А на це може просто не вистачати сил чи часу. Тому розуміння тем і новин 23


вібдувається епізодично. “Справи, які входять в їхню компетенцію, кожен соціальний прошарок більшою чи меншою мірою визначає сам. Більш того, він визначає детальне управління судженням. Але саме судження будується на прикладах, які можуть бути наслідувані з минулого, передані та скопійовані з інших прошарків... Проблема засвоєння значення речей, або, інакше кажучи, формування навички розуміння є проблемою привнесення (а) визначення і розрізнення та (б) непротиріччя або стабільності значення у те, що від початку видається смутним та мінливим”, - пишеЛіппманн [12, 97] Постійна участь так званих “еліт” у процесі створення та наданя інформації є одним з ключових факторів у формуванні громадської думки. І основним моментом тут є навіть не участь цих “еліт”, а схильність аудиторії їх сприймати. “Еліти” – це термін Джона Цаллера. Ним він описує людей, які створюють інформаційні приводи, чиї заяви та коментарі найчастіше лунають у пресі, а також тих, хто висловлює свої думки за допомогою ЗМІ, спрямовуючи їх на велику аудиторію. Тобто це можуть бути і журналісти. Майже ідентичні поняття використовує У. Ліппманн, називаючи цих люей “лідерами” та Г. Почепцов, визначаючи їх як “аттракторів”. За будь-якої назви, це люди, які визначають, яким чином аудиторія думатиме про ту чи іншу подію. “Так, людина, яка має більш високий статус у соціальній ієрархії, може слугувати об”єктом для наслідування для тих, хто стоїть нижче; людина, що наділена владою – об”єктом наслідування для підлеглих; більш успішного будуть наслідувати менш успішні; богатому- бідні; місту – село. При цьому наслідування не має меж” [12, 72] “Можливо, найфундаментальніше питання, яке стосується новинних стереотипів (або точок зору) – це питання про те, чи може взагалі громадськість хоч якось обирати між ними, якщо існують альтернативні бачення проблеми. За відсутністю такого вибору громадськості нічого не лишається, як слідувати традиційному уявленню еліти про те, що треба робити” [24, 42] Інформація, представлена елітами ніколи не буває 24


нейтральною. Насправді, вона являє собою різні спроби еліт змалювати дійсність, але якнайпростіше та живіше, щоб “звичайні люди” могли її сприймати. Цаллер стверджує, що ця інформація завжди є щирою, в тому сенсі, що вона є спробою змалювати найважливіше з того, що відбувається у світі, представити це у “вірній” перспективі. Але вона ніколи не є просто інформацією, оскільки неминуче є вибірковою та ретельно “запакованою” в стереотипні точки зору, які виводять на перший план лише частину того, що відбувається. Громадська думка формується під тиском монолітних потоків інформації, які видає еліта. Але найчастіше є кілька потоків, які конфліктують між собою. Тоді виграє той потік, який стає найдоступнішим або є більш інтенсивним, ніж інші [24, 60]. Людям властиво ототожнювати себе із кумирами. Для функціонування телебачення характерним є створення людей-символів. В якості еталонів воно пропонує аудиторії безліч відомих акторів, політиків, музикантів, популярних людей. До цієї ж категорії належать обличчя каналу, яких зараз теж завжди рекламують, як приклад для наслідування. На думку Мельник, наприклад, патологічною схильністю до наслідування пояснюється феномен “скажених фанаток”, які дістають адреси, телефонні номери та доступ до своїх кумирів. В менш утрированому вигляді, бажання бути схожим проявляється у судженнях, оцінках і наслідуванні під час формування громадської думки.

25


РОЗДІЛ 2. Фрейми 2.1 Поняття про фрейми Поняття фреймів (рамок) виникло із вивчення соціальної психології, а саме – з дослідження впливу медіа на масову свідомість. Один з головних дослідників цієї теми – американський вчений Шанто Ієнгар – зазначає, що в останні десятиліття взаємодія аудиторії та ЗМІ є основною темою, яка займає дослідників поведінки людини у соціумі. Із впливом медіа зараз асоціюють усе – від росту насильства до збільшення популярності вивчення альтруїзму. Загальна кількість різних впливів, які вчені приписують ЗМІ (особливо телебаченню) – 1,043. [31,1]. Втім єдина галузь, де вплив медіа був емпірично доведений – це громадська думка. Оскільки для більшості аудиторії ЗМІ є тим полем, де власне і існують громадські справи, вони дуже вдало пораються із роллю визначателя пріорітетів (agenda setting). Теми, яких торкаються медіа, заполоняють думки людей, таким чином визначаючи, про що саме аудиторія має думати. Це, зрештою, відіграє свою роль, наприклад, під час виборів або референдумів, оскільки преса вже визначила, яким чином люди думають про проблему; на яку діяльність кандидата вони звертають більше уваги; що вони, власне, знають про цю діяльність. Фрейми – це те, яким чином журналіст подає матеріал. Гітлін визначав рамки, як “стійкі форми (patterns) пізнання, інтерпретації, презентації, вибору, виділення та виключення, за допомогою яких прибокувачі (handlers) символів щоденно впорядковують дискурс, візуальний або вербальний”. К. Вріз каже, що “фрейми розставляють акценти у новинних сюжетах. Вони роблять певні аспекти події чи явища більш “випуклими”, такими, що аудиторія вже не може обминути їх увагою”. Тобто це інструмент активної діяльності журналіста. Вибір фрейму несе “центральну ідею, що надає сенсу певній події та пояснює, які вона може мати наслідки” [28, 8]

26


До аналізу впливу фреймів на масову свідомість є кілька підходів. Один з них відділяє власне рамки від інших схожих понять – визначення порядку денного(agenda-setting)

та праймінгу(priming). Крос і Ганет

вважають, що на цих трьох поняттях базується взаємодія ЗМІ із масовою свідомістю. Визначення порядку денного – це вибір тем, які висвітлюють медіа.

З

усього

нескінченного

потоку

інформації

усі

ЗМІ

щодня

концентрують увагу лише на кількох питаннях. Дослідники посилаються на Маккомбза та Шоу, які у 70-их роках емпірично довели, що проблеми, яким ЗМІ надають найбільшої уваги, зрештою, набувають національної значимості і стають суспільно-важливими. [3, 90] Якщо ж журналісти не вважають тему вартої уваги, в неї фактично немає шансу потрапити у поле обговорення і набути якоїсь громадської думки. Наприклад, усі знають про те, що в Україні вже кілька років визнана епідемія СНІДу. Втім власне до тем і проблем, пов'язаних із поширенням цієї хвороби українські ЗМІ звертаються двіччі на рік – 1 грудня (Всесвітній день боротьби зі СНІДом) та 16 травня (день пам'яті померлих від СНІДу). Решту часу – в теми ВІЛ/СНІД фактично немає шансів потрапити в коло уваги громадськості, тому, власне, українці так мало знають про цю хворобу і так, зазвичай, однобоко судять про неї (що теж є результатом діяльності ЗМІ). Інше ключове поняття, яке виділяють Крос та Ганет – це праймінг. Звертання уваги аудиторії на першочергові питання. Тобто надання важливості одним і відволікання уваги від інших. Крос і Ганет вважають, що таким чином медіа допомагають людям розставити акценти і зорієнтуватися у політиці (хоча існує і думка, що визначаючи першочергові питання, ЗМІ, навпаки, заплутують аудиторію) новинні сюжети, присвячені

“Якщо телебачення робить наголос на питанням національної

оборони, люди

оцінюватимуть ефективність роботи президента преважно за тим, як він, на їхню думку, забезпечує стан національної оборони; якщо перевагу віддано матеріалам, що стосуються рівня інфляції, люди оцінюватимуть президента

27


за тим, наскільки він здатний із нею впоратися й утримувати ціни на низькому рівні тощо” [3, 91] Фреймінг в цих дослідників – суто структурна побудова матеріалу, яка, між тим, всередині сюжету вибудовує хід думок і робить наголос на окремих аспектах події. Рамки у них є кроком вперед, порівняно із порядком денним. Оскільки вони не тільки визначають, про що думатиме аудиторія, а також – чи матиме новина для неї хоч якийсь сенс [3, 92] Під час підготовки матеріалу, журналісти вирішують, які деталі історії виділити, а які “опустити”, таким чином визначаючи, про що саме дізнається аудиторія. Кожна подія може бути вкладена у безліч варіантів фреймів. Наприклад, запрошення голови сектеретаріату Президента Олега Рибачука журналістів до своєї оселі (10 вересня 2005 року). Ця подія могла мати щонайменше два варіанти фреймів – розважальний матеріал про нечуваний розгул демократії в Україні і раптову відкритість політиків, або політична аналітика, де голова секретаріату робив свої прогнози щодо вирішення політичної кризи в країні. Втім такий підхід до визначення рамок є дуже загальним. Насправді, серед дослідників існують розбіжності щодо того, яку ж саме частину новинного матеріалу вважати фреймом і чи виділяти ці частини взагалі. Для багатьох з них визначення порядку денного та праймінгу є складовими власне фреймів. Тобто рамка – це все, від вибору теми, до способу її подання. C. Ганем, наприклад, виділла чотири виміри новинних фреймів: - тему новини (який зміст фрейму) - презентація (розмір та місце) - пізнавальні характеристики (деталі того, що включає фрейм) - емоційні характеристики (тон) [27, 24] Одним з визначних моментів для визначення фрейму є власне сюжет. Тобто внутрішня драматургія матеріалу, яка, зрештою, визначає, чи дивитимиться аудиторія цю новину взагалі. Згідно із цією метою підбираються усі інші складові - головні та другорядні герої, конфліктна ситуація, життєва історія і т.і. Як у п’єсі. Таким чином, рамки створюють 28


значення, які самі по собі не “закладені” у подіях – вони набуваються під час підготовки матеріалу. Сила впливів фреймів на свідомість полягає в тому, що вони впливають на наше сприйняття теми і формування окремих суджень про події. Засобом активації певних конструкцій, новини можуть зініціювати певні ланцюги роздумів. За Ентманом, вкладати у фрейм, означає “обирати шматок

об’єктивної

комунікаційному

реальності

процесі,

та

таким

надавати чином

йому

висуваючи

значимості на

у

перший

план(промотуючи) певний шлях вирішення проблеми, спосіб інтерпретації, моральні висновки та/або ставлення до справи”. Втім аби рамки були ефективними, вони повинні співпадати із вподобаннями аудиторії. Якщо вподобання – економічні, соціальні чи культурні – не поділяються аудиторією, фрейми втрачають свою впливовість. [28, 8] В уявленні дослідників, фрейми є сталими поняттями. Тачман вважає, що одного разу встановлена рамка згодом стає шаблоном. Усталені і прийняті фрейми відбивають цінності, норми і культуру суспільства. Одна з проблем вивчення фреймів полягає в тому, що більшість досліджень

концентруються

на

певній

темі,

тому

важко

зробити

узагальнення і класифікувати рамки за певними ознаками. Деякі дослідники намагися виділити певний “генеральний сюжет”, який поєднує докупи різні фрейми

та “запрограмовані

варіанти

тлумачення”

в

межах

одного

інформаційного матеріалу. Британські дослідники розглядають вкладання в рамки, як вплив культурних мап. Вони вважають, що суспільство поділене на ряд окремих сфер (політика, економіка, спорт, тощо), виходячи з яких журналісти визначають спосіб подання матеріалу. Деякі американські соціологи

вирізняють

певні

“вічні

цінності”

журналістики

США

(ентоцентризм, альтруїстична демократія, відповідальний капіталізм і т.і.), від яких, власне і відштовхуються ЗМІ, висвіслюючи різні події і обираючи, що є подією, а що – не варте уваги. Науковці, загалом, вважажають, що фрейми підсилюють і легітимізують фундаментальні цінності, які існують у суспільстві. [3, 95]. 29


В основному дослідження зосредженні не на впливі фреймів на громадську думку, а на аспектах виробництва новин. Один з небагатьох вчених, який підійшов до вивчення впливу рамок на громадську думку із певними узагальненнями та класифікаціями – це Ієнгар, який досліджував послідовні ефекти, пов’язані із вкладанням подій у епізодичні або тематичні фрейми. Епізодичні фрейми зосереджуються на конкретних подіях і навіть змальовуючи ситуацію загальномасштабного характеру, відштовхуються саме від події. Тематичні ж навпаки – йдуть від ширшої проблеми, підшукуючи події під її висвітлення. У Ієнгара найважливим питанням, яке зачіпають журналісти, обираючи рамки, є питання політичної відповідальності. Фрейми прямо впливають на покладання

відповідальності

за

певні

події/факти

на

ту

чи

іншу

особу/установу. Це, зрештою, впливає на громадську думку взагалі. Ієнгар доводить, що кожна новинна історія (він спеціалізується на політичних телевізійних новинах), неодмінно вкладається у тематичну або епізодичну рамку. Телебачення епізодичне за своєю природою, тому більшість подій вкладаються саме в епізодичні фрейми. Через це причини певних явищ дуже рідко потрапляють у поле уваги журналістів, а отже і в коло інтересів аудиторії. Наприклад, ми майже щодня бачимо сюжети або повідомлення про терористичні акти. Однак дуже рідко – розлогі матеріали про соціальні, економічні, етнічні фактори, які їх спричинили. В результаті такої хронічної епізодичності, багато явищ, таких як глобальне потепління, наприклад, взагалі не потрапляють в коло обговорення та громадської думки. Ієнгар розглядає фреймінг і формування громадської думки з точки зору громадського контролю над владою. Каже, що рамки визначають як причинну відповідальність (causal responsibility), так і спосіб вирішення проблеми (treatment responsibility). Приписування відповідальності відбувається спонтанно та сильно впливає на самооцінку, оцінювання інших людей та емоційний настрій. 30


“Вкладання в епізодичні фрейми спрямоване на те, щоб приписати соціальну відповідальність радше окремим особистостям, ніж соціальним спільнотам, натомість тематичні рамки мають протилежний ефект. Оскільки телевізійні новини здебільшого епізодичні, їхній вплив, зазвичай, призводить до того, що відповідальність переноситься на самі жертви або на окремих злочинців, а не на загальні соціальні сили і, отже, кінцевий політичний ефект вкладання у фрейми є проелітним” [31, 16] Ієнгар вважає, що в новинах більше епізодичних рамок також через брак ефірного часу, бо тематичні – вимагають більш глибокого аналізу і докладного викладу. Однак ці тематичні фрейми, в свою чергу, є кращим інструментом впливу журналіста на громадську думку (є де розгорнутися). [31, 14] Найактуальнішими новинні фрейми є саме для телебачення, оскільки тут вони є очевидними через візуальний ряд, який є набагато сильнішим за будь-який текст. Тут до всіх інших відомих елементів рамки додається ракурс, монтаж кадрів, графічні зображення і т.і. Хоча в друкованій пресі фрейми

теж

існують.

Наприклад,

заголовки

“Леонид

Черновецкий

молодится”, “Партия регионов полезла в оранжевый огород” (газета “Коммерсант-Украина”, 28.04.2006) або “Черные свечи для “сатанинских месс” изготавливали из жира мертвецов, используя трупы пьяниц и бродяг с Вышгородской дороги” (газета “Факти” 26-29.04.2006) задають чітку тональність матеріалів та напрямок думок, які вони мають викликати.

31


2. 2 Конструювання фреймів та несвідомий вплив Процес передачі та сприйняття інформації ніколи не буває однобоким. За словами Г.Мельник, комунікація виступає як процес зближення того, хто посилає сигнали (журнал��ста) та реципієнта. Таким чином люди вступають у спільну діяльність по виробленню та переробці інформації, при цьому контактують за допомогою не тільки технічних засобів: вони пов’язані, перш за все, психічно в результаті взаємодії між свідомостями. В процесі цієї взаємодії, передавання суб’єктивної інформації є неминучим. Тому усі мрії про “обє’ктивну журналістику”, насправді є марними. Оскільки зміст інформації

результат

процесу

мислення.

Мислення

журналіста.

Комунікатор обов’язково змальовує повідомлення у суб’єктивній формі, яка відображає не предмет інформації, а специфіку його сприйняття [13, 10] Під впливом суб’єктивної оцінки ситуації журналістом (або іншими людьми, які беруть участь у процесі підготовки матеріалу до масового споживання), виробляються відповідні типи фреймів, які ЗМІ застосовують у певній

ситуації.

На

кінцевому

продукті

(журналістському

витворі)

відбиваються: структура розумової діяльності журналіста, завдання отримані ним від редакції, висхідні здібності (талант), система його цінностей, підхід, із яким він береться до роботи і, нарешті, висхідний матеріал, з яким працює автор. [13,137] Вріз визначив вкладання у певні фрейми “тренуванням сили”. [30, 38] Тобто процес вироблення і передачі інформації є сам по собі процесом маніпуляції, навіть тоді, коли це відбувається несвідомо. Від маніпуляцій свідомих, наприклад під час ведення пропаганди, він відрізняється меншим усвідомленням маніпулятора своєї сили (або повною відсутністю цього усвідомлення). “Маніпуляція несе у собі негативні асоціації, але по суті будьяке введення своєї точки зору (навіть у суто побутових контекстах) означає тією чи іншою мірою пригнічення чужої точки зору” [19,180] Відповідно, інструментарій по конструюванню рамок, що впливають на громадську 32


думку

дуже

схожий

на

технології,

які

застосовують

піарники

та

політтехнологи. Адже останні використовують різні правила виготовлення інформаційного матеріалу, просто надаючи перевагу і значення окремим інструментам,

які

матимуть

запланований

вплив.

Журналісти

ж,

висвітлюючи події та явища, застосовують ці ж інструменти просто виконуючи свою роботу. Часто навіть не уявляючи, які ця робота може мати наслідки. Г. Мельник, змальовуючи непередбачуваність впливу способу висвітлення наводить приклад програми А.Невзорова “600 секунд”, де йшлося про самогубство двох підлітків (1993 рік). Висвітлення цієї події у програмі відрізнялося надзвичайно емоційним поданням, нагнітанням психологічних деталей, вражаючими візуальними ефектами. Мета – змалювати жахливість ситуації, донести її до глядача і привернути увагу до певних проблем, аби посприяти їхньому вирішенню і подальшому уникненню. Натомість, після трансляції цієї програми, російська міліція зафіксувала ще кілька випадків самогубств серед підлітків, які вкоротили свій вік тим же способом, що і герої програми. Тобто ефект виявився зовсім протилежним. [13, 132]. Звичайно, такі випадки впливу фреймів є рідкими, але вони яскраво демонструють силу слів та образів, ступінь впливу особистого впливу журналістів на те, як сприймає світ аудиторія. Той чи інший спосіб подання матеріалу завжди виділяє один бік питання. Цікавіший, або доступніший для обробки – неважливо. В будьякому випадку, аудиторія думатиме саме про цей бік питання. І, найчастіше, думатиме саме ТАК і ТИМИ СЛОВАМИ, які пролунали з екрану. Використання маніпуляцій є невідворотнім навіть в країнах розвиненої демократії. “Масова свідомість може отримувати свої основні імпульси від ЗМІ. При цьому ЗМІ можуть виступати в ролі каталізатора тих інтересів, яким населення вже надає перевагу, але вони виявляються недостатньо підкресленими” [19,174] Якщо застосовувати до конструювання фреймів суто технічний підхід, можна виділити кілька основних інструментів, за допомогою яких 33


журналісти під час підготовки матеріалу здійснюють найбільший вплив на формування громадської думки (ці ж інструменти використовуються під час свідомої маніпуляції громадською думкою): - використання стереотипів. Під стереотипом розуміють сприйняття людьми якогось соціального об’єкта у спрощеному схематизованому вигляді. Таке уявлення з часом фіксується у свідомості людини і практично вже не піддається перевірці досвідом. [7, 46] Раніше вже йшлося про силу стереотипів, які існують у свідомості аудиторії, але справа в тому, що певні стереотипи живуть і системі уявлень журналістів. Тобто активне використання сталих упереджень сприяє навіюванню певних суджень та висновків. - заміна імен, або наклеювання ярликів. Один з найуживаніших інструментів політичної мови – на кшталт “помаранчевих” або “осіб кавказької національності”. Такі означення часто несуть негативне значення і такі вирази цілком можна вважати емоційно навантаженими словами, які прийнято вважати неприйнятними у новинах. Між тим, їх використовують доволі часто, аби передати емоції та яскравіше змалювати ситуацію (наприклад, у репортажі без них не обійтися) - ствердження. Цей прийом полягає у тому, що ЗМІ часто надають перевагу бездоказовим твердженням замість дискусії аргументів, обмежуючи тим самим плюралізм думок. - повтор інформації. Вважається, що через 30 хвилин аудиторія пам”ятає лише 60 відсотків змісту повідомлення. У кінці дня – лише 40, а за тиждень – ледве 10. В результаті будь-яка проблема зникає сама собою, якщо ЗМІ припиняють висвітлювати її розвиток. І навпаки – якщо навіть абсурдне і безглузде повідомлення повторювати із регулярною частотою, то врешті-врешт воно таки закріпиться в масовій свідомості. Г. Лебон називає три способи впливу на натовп: ствердження, повторювання, заразливість. “Ствердження діє лише тоді, коли його повторювати часто, і, якщо можливо, у тих самих виразах. Здається, 34


Напалеон сказав, що існує лише одна фігура риторики, яка заслуговує на увагу – це повторення. Через повторення, ідея засідає у свідомомсті настільки міцно, що зрештою, сприймається, як доведена істина” [18, 233] - анонімний авторитет. Один з найефективніших методів впливу. Поширена форма “експерти кажуть”, за якою часто ховається відсутність справжнього посилання. Тому у випадках, коли “експерти” і справді “кажуть”, краще використовувати конкретизоване посилання і чітко вказувати, чия це думка - ефект присутності. Чим реальнішими є кадри, тим більше довіра глядачів. З цієї точки зору, найбільшу довіру викликають репортажі з місця подій - ефект первинності. Згідно з “законом випередження” американського дослідника М.Лундта, будь-яке перше повідомлення про подію справляє значно більше враження на аудиторію, ніж наступні. На його думку, під час надходження суперечливої інформації, яку між тим не можна перевірити, люди надають перевагу тому повідомленню, яке надійшло першим. Тому якщо журналіст робить помилку, а потім подає спростування, воно вже не має такого ефекту, як попередня інформація. Факти та судження, які вже вкинули у масову свідомість формують схеми сприйняття наступних повідомлень. Їм вже важче пробитися, оскільки існують певного роду інформаційні фільтри. Те, що вже назвали хорошим, важче представити поганим. Інерційність масової свідомості не дозволяє здійснювати такі різкі зміни. Оскільки насправді масова свідомість з усіх сил захищається від змін, які в неї вводять. Саме тому пропагандисти настільки часто апелюють до старих усталених символів, до яких масова свідомість вже ставиться, як до базових. Суттю стає не стільки введення нової інтерпретації, скільки прив’язування нового об’єкта до старої інтерпретації” [19,178]

35


- відволікання уваги. Цим, можливо, можна пояснити усі плітки та балачки довкала газового конфлікту – відволікли увагу на політику, міжнаціональні стосунки – аби приховати чиїсь економічні інтереси - очевидці події. Маються на увазі так звані “бліци” – опитування випадкових людей на вулиці. Дуже часто такі відповіді у сюжетах підміняють соціологічні опитування, оскільки людина, яка говорить в кадрі (особливо, якщо емоційно) сприймається досить переконливо. Тому аудиторія сприймає “бліци”, як вже сформовану громадську думку, яка, у свою чергу, “підказує” людині, як їй самій думати (ефект натовпу) - психологічний шок. Як вже зазначалося, новини взагалі тяжіють до негативу. Кадри війни, природних катаклізмів, смерті глибоко вражають глядача і тим самим послаблюють психологічний захист. В результаті – в людини знижується здатність до аналізу і критичного осмислення. [7, 48] - важливість інформації – найбільш значущі (з точки зору редакції) повідомлення, як правило розташовують на початку блоку. Крім того, добре запам’ятовується думка, висловлена наприкінці. Тобто те, чим “обрамовується”

випуск

новин

матиме

найбільший

вплив

на

формування громадської думки. [13, 122] Крім цих інструментів, які можна вважати суто технологією виробництва, на конструювання фреймів і вибір способу подання матеріалу впливають низка чинників, які від самого кореспондента не залежать. Втім він зобов’язаний їх враховувати у своїй роботі. Зокрема це можуть бути: 1) Політичні, соціа��ьно-економічні та організаційні умови, в яких діють ЗМІ. Йдеться про висхідні умови у яких працює журналіст. Це, наприклад, може бути залежність від власників каналу. Не обов’язково, щоб вони вимагали відстоювання чиїхось економічних чи політичних інтересів, просто ті, хто володіє ЗМІ та наймає на роботу журналістів можеть висувати певні умови до формату. Відповідно, журналіст має 36


братися до роботи із певним, визначеним заздалегідь напрямком. Якщо ТСН на “1+1” – суто інформаційна програма, а “Один День” на “К-1” позиціонує себе, як програма у жанрі інфотеймент, то, відповідно, і висвітлення тієї самої теми цими двома каналами буде різнитися. 2) Власне процес функціонування ЗМІ. Для привернення уваги аудиторії, працівники ЗМІ керуються певними усталеними принципами. В останні роки в усьому світі, в тому числі і в Україні, спостерігається так звана “шоуізація новин”. Російський дослідник Василь Пугачов пише, що взяті ЗМІ на озброєння “принципи добору матеріалів погано суміщаються з глибокими аналітичними повідомленнями і часто перешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш-менш адекватної реальності”. [7, 9] Він виділяє п’ять принципів: - Пріоритетність і привабливість теми для громадян. Це означає, що повідомлення ЗМІ стосуються переважно таких тем, як загроза миру, стабільності та безпеці аудиторії. - Неординарність фактів. Це інформація про надзвичайні події, злочини, війні. Такі повідомлення переважають над новинами про буденне життя. Цим пояснюється схильність ЗМІ до інформації негативного характеру і сенсацій. - Новизна фактів. Увагу аудиторії більше привертають ті події, які ще не набули широко розголосу. - Успіх. На перші місця у ЗМІ потрапляють переможці в будь-якій сфері – політиці, мистецтві, спорті і т.д. Культ зірок – характерна риса усіх ЗМІ. - Високий суспільний статус. Чим вище положення посідає людина, тим авторитетнішою вважається її думка. З огляду на цей принцип найлегший доступ до ЗМІ мають особи, які посідають найвищі місця у будь-якій сфері. [7,11] 3) Іншою загальною тенденцією є чітка спеціалізація ЗМІ. “Сьогодні ми маємо

чітку

перебудову

соціально-групових

ідентифікацій,

які 37


стабілізуються на рівні щоденного побутового мислення (родина, друзі і, меншою мірою, колеги по роботі), та відходять від символічних узагальнень на кшталт “радянський народ”. Більш чітке уявлення про цільову аудиторію дозволяє робити повідомлення більш ефективним для спілкування із нею” [18, 239]

38


2.3 Рейтинг та інфотеймент Поняття рейтингу та популярності програм є одними з визначальних під час вибору способу подання інформації, через те, що зараз ці поняття від самого початку висувають перед ЗМІ певні умови. Відповідно, вони одразу виставляють певні рамки перед журналістами, у межах яких ті повинні працювати. Якщо раніше, у радянському інформаційному просторі, ціллю комунікації була пропаганда, то нині, у пострадянських умовах, все частіше процес передавання повідомлень має на меті заробити гроші. Тобто рейтинг визначає вибір способу висвітлення. Перші цільові дослідження аудиторії з’явилися у 30-их роках минулого століття в Америці. Одним із засновників дослідження аудиторії вважають відомого соціолога Джорджа Геллапа, який почав вивчати смаки слухачів радіостанцій за допомогою оперативних телефонних інтерв’ю. [23, 7] Із розвитком техніки, методика вивчення вподобань аудиторії змінювалась. Крім того, з’являлися нові сфери, які потрібно було вивчати. Виникло поняття рейтингу та медіаметрія – регулярне вивчення аудиторії і змісту ЗМІ. Замовниками цих досліджень зараз, як і в 30-ті роки 20-го століття, є рекламодавці, які намагаються найоптимальнішим шляхом розмістити свою рекламу, аби краще продати товар. Оскільки телебачення є найвливовішим ЗМІ, лідером уваги рекламодавців є саме воно. Для багатьох медіаорганізацій прибутки від реклами стали основним джерелом доходу. Згідно із даними Всеукраїнської рекламної коаліції, обсяг вітчизняного ринку телевізійної реклами в 2005 році збільшився на 44 відсотки і склав 237 мільйонів доларів. А у 2006, за прогнозами коаліції, він сягне 352,1 мільйонів USD і виросте, відповідно, на 49 відсотків. [37] Нові методики вивчення аудиторії, які показують скільки людей, якого віку, статку, рівня освіти і т.і. дивляться програму і рекламний блок, надали телеканалам змогу пропонувати рекламодавцям аудиторію потрібного типу. Рекламодавці, в свою чергу, отримали можливість для кращого планування 39


рекламних кампаній та підвищення їхнього комунікативного ефекту. Тепер вони можуть доносити інформацію саме до своєї цільової групи, потенційних покупців. Втім, це зовсім не означає, що представники цієї цільової групи одразу ринуться купляти товар – реальний вплив рейтингів на рівень продажу ще не доведений. Попри це, саме рейтинг телепрограми нині визначає тривалість її життя і місце в ефірній сітці. Показники популярності стали основою телевізійного маркетингу і менеджменту. Програмні служби намагаються скласти ефірну сітку таким чином, аби зібрати як можна більше аудиторії перед екранами. [35] Президент

фонду

«Общественное

мнение»

Олександр

Ослон,

наприклад, вважає, що через “фетишизацію” рейтингу, телепрограми стали всього лише паузами між рекламними кліпами: “Склалася абсурдна ситуація, - каже він, - реклама, використовуючи рейтинги, не відповідає перед рекламодавцем за обсяг продажу на ринку товарів та послуг. А телебачення, використовуючи рейтинг, не відповідає за обсяги вражень на ринку вражень і уявлень про світ”. [38] Таким чином, визначальним у наповненні ефіру для телеканалу (як і для будь-якого підприємства, яке прагне бути прибутковим) стає принцип економічної рентабельності. Отже стають зрозумілими закиди щодо того, що замовником телевізійного продукту є рекламодавець, оскільки він платить. Новий тип стосунків між телебаченням та рекламодацями став об’єктом активної критики з боку багатьох дослідників суспільства (соціологів, психологів і т.і.) На їхню думку, боротьба за рейтинг призводить до комерціоналізації культури. Через необхідність заробити гроші, журналіст підлаштовує творчий процес під попит. “Через механізм рейтингу комерційна логіка починає керувати виробництвом творчих витворів”, - пише французсьский соціолог Пьер Бурдье [35]. Ринкова модель нав’язує виробникам телевізійного продукту цілком конкретні правила роботи і фрейми, через які вони повинні подавати інформацію.

40


Рівень популярності різних типів програм залежить від цілої низки факторів: політичної ситуації, економічного статку, навіть від пори року. Ситуація в країні та суспільстві диктує смаки аудиторії. Яскравим прикладом може бути різка популярність “5 каналу” під час Помаранчевої революції. Тоді його рейтинг зріс з 1,26 відсотка до 10,98, вивівши таким чином канал у трійку лідерів [40]. Аудиторія вимагала альтернативної і докладної інформації. Тому рейтинг телеканалу, який зміг стати її джерелом виріс у кілька разів. Втім, коли політичні пристрасті в країні вгамувалися, рівень популярності “5 каналу” знов впав до попередніх позицій, загальновідомо,

що

у

спокійні

історичні

періоди

оскільки

найбільшою

популярністю користуються не новини, а розважальні програми. Доказом цього можуть бути рейтинги українських телеканалів. Лідери рейтингів, за даними компанії GFK-Ukraine, є програми на кшталт “Кривого дзеркала” та розважальні серіали (“Солдаты”, “Не родись красивой” і т.і. ), які мають рейтинг до 10 відсотків. У той час, як новинні програми мають в середньому близько 4 відсотків. Через природне тяжіння аудиторії до розваг, у 80-ті роки минулого століття на американському телебаченні з’явилося поняття “інфотеймент”. ИНФОТЕЙМЕНТ – від англ. information та entertainment – розвага інформуванням, “інформуючи, - розважай”. Згідно із цим способом подання матеріалу, журналіст відшукує і наводить у повідомленнях на будь-які, в першу чергу, “серйозні” теми, - цікаві деталі та сюжети.[36] «Класичний інфотеймент» - це розважальна програма, структурно побудована за зразком інформаційної. Традиційно, початківцем цього жанру на пострадянському інформаційному просторі вважають Леоніда Парфьонова та його програму «Намедни». Тобто це висвітлення не стільки подій, скільки явищ, що відбуваються у суспільстві. Це тенденції у музиці, нові вподобання у політиці, книжки, соціальні явища. Теми можуть бути цілком серйозними, однак спосіб подання матеріалу – «живий», на конкретних прикладах, із цікавими деталями. Тобто розрахований на те, аби задовольнити вимогу 41


розваг і при цьому донести якийсь сенс, інтелектуальне повідомлення. Втім ця схема – ідеальна. Набагато частіше інфотеймент розуміють, як жанр, орієнтований на низький смак та малоосвічену аудиторію. Через ці непорозуміння, жанр інфотейменту підпадає під критику прихильників інтелектуального телебачення. Виникає протиставлення «серйозна» «розважальна» журналістика (hard-soft journalism) . При цьому «серйозний» підхід визначається такими рисами: вартими уваги виступають політика, економіка, кримінал, війна, стихійні лиха, певною мірою – деякі аспекти права, науки та розвитку технологій. Щодо часових орієнтирів, це мають бути теми, які висвітлюють поточні події – хід війни, результати голосування, значущі публічні заяви, важливі економічні зміни і т.і Інфотеймент, натомість, зосереджується на розвагах, спорті, стилях життя, плітках та знаменитостях. Часових обмежень немає – це будь-що, що потрапляє під увагу журналіста. [41] Оскільки новини, як правило, відносять до категорії “візитних карток” телеканалів, інформаційні випуски, в основному, розміщують в ефірній сітці у прайм-тайм. Тобто від 18.00 до 21.00 (Наприклад, на усіх центральних українських телеканалах – “Інтері”, “1+1”, “СТБ”, “Новому каналі”, “ICTV” та ін., основні новинні випуски – саме у цей проміжок часу). Однак, як і до будь-якого телепродукту, до інформаційних програм з’явилися вимоги високого рейтингу, оскільки прайм – найдорожчий ефірний час протягом дня. Реклама, розміщена у цей час доби приносить телеканалу найбільші прибутки. Це, у свою чергу, потягнуло за собою застосування розважальних елементів у підборці та поданні матеріалів, таким чином, аби новини теж стали прибутковими. Тобто рейтинг визначив фрейми, через які подається інформація у телевізійних новинах. Це вже відомі “5 С” (скандал, смерть, секс, страх, сльози) та шоу, яке привертає увагу. Стиль та образ почав домінувати над змістом при висвітленні політичних, соціальних та економічних питань. Зрештою, у поле зору ЗМІ потрапляє не те, що має суспільне значення, а те, що краще привертає увагу з точки зору видовища. 42


Г. Мельник наводить термін “копчений оселедець”(привертає запахом та збиває з пантелику), який з’явився у російських ЗМІ на початку 90-их. Він означає створення штучних новин із відтінком сенсаційності, але не надто обтяжених реальним сенсом [13, 133]. Варто пригадати нещодавню українську виборчу кампанію, де хороші піарники влаштовували “шоу”, а ЗМІ йшли на поводі і показували видовище, замість роз’яснення суті програм кандидатів. Наприклад, виступ Віталія Кличка та його колег з блоку ПОРА+ПРП у вертепі на Старий Новий рік (13.01.2006). Подія відбувалася у рамках виборчих перегонів, але ніякої інформації власне про політичну платформу партії вона не дала, хоча сюжети про неї вийшли практично на усіх загальнонаціональних телеканалах. Тенденція до такого підходу є загальносвітовою. Навіть BBC, яку традиційно вважають прикладом “серйозної” європейської журналістики, у березні цього року оголосила про переорієнтацію на розважальні жанри. Уряд Британії опублікував так звану "Білу книгу" (White Paper) - документ, де визначаються функції корпорації, її роль і структура. А міністр культури країни Теса Джоуелл заявила, що ті, хто платять за ліцензію, не хотіли б "дуже високоінтелектуальні програми" [32] . Ось які приклади наводить німецький політолог Г. Нідермаєр, критикуючи нові стосутки політиків із ЗМІ: “Деякі парламентарії вдаються до всіляких способів, аби тільки їх помітили. Один із них просив у президента парламенту (за часів, коли ще парламент був у Бонні) надувного човна, щоб швидше потрапляти до парламенту, перепливаючи через Рейн. Інший спустився на один із виборчих заходів у сільській місцевості на парашуті; ще один на очах ЗМІ приніс курку до свого офісу щоб усі зрозуміли, що він кожного ранку до сніданку п’є свіже яйце.Нинішній федеральний міністр закордонних справ Й. Фішер під час своєї першої присяги на посаді міністра екології федеральної землі Гессен хоч і появився, як і належить, у чорному костюмі, але, щоб привернути увагу журналістів, узув білі кросівки».[34]

43


Таким чином, враховуючи механізми свідомості, які були розглянуті раніше, можна зробити висновок, що у переважної більшості населення на поверхні пам’яті залишаються саме такі «дії» політиків (те ж стосується і решти явищ – соціальних, економічних, культурних і т.і.), а не реальна ситуація із її аналізом та критикою. Через нові вимоги і фрейми ЗМІ справді не інформують, а розважають. З одного боку, це дає аудиторії змогу відпочити після важкого дня, а з іншого - робить її безсилою перед свідомими маніпуляціями. Свідомість звикає ставитися до інформації некритично і, зрештою, пасивно сприймає усе, що йде з екрану тоді, коли виникає кризова ситуація, що вимагає напруження розумової діяльності.

44


РОЗДІЛ 3. Вплив рамок на громадську думку під час висвітлення “газової кризи” українськими та російськими ЗМІ 3.1 . “Газова криза” у громадській думці української та російської аудиторій “В порівняно спокійні періоди символи громадської думки підлягають перевірці, порівнянню та доведенню. Вони виникають і зникають, зливаються один з одним та забуваються і при цьому ніколи не виявляються абсолютною організаційною основою емоційного стану цілої групи. Врешті решт, залишається єдина сфера людської діяльності, в рамках якої усе населення об’єднується у union sacree (священний союз). Це відбувається під час війни, коли в свідомості людей панують страх, агресія та ненависть, які або гасять, або поглинають будь-який інший інстинкт, поки не настає загальна втома” [12, 35] Перш за все, слід зазначити, що ситуація навколо газового питання є типовою політичною кризою. Для демонстрації впливу журналістських рамок на формування громадської думки такий приклад є найкращим, оскільки в конфліктних або кризових ситуаціях свідомість аудиторії є найбільш піддатливою до зовнішнього впливу. Як зазначає соціолог Карл Манхейм, у момент криз – соціальних чи політичних – у свідомоті аудиторії відбувається блокування здорового глузду. Людина не здатна раціонально оцінювати те, що відбувається довкола. Сама необхідність критично аналізувати потік інформації стає непомірним навантаженням і реципієнт намагається уникнути цієї необхідності. В такі моменти деякі люди навіть починають захоплюватись окультизмом, робити далекоглядні висновки з гороскопів

та

покладатися

на

прогнози

астрологів.

Послаблюється

психологічний захист. [7, 9] Тобто такі ситуації яскраво демонструють масштаби впливу (нехай і несвідомого) журналісської роботи. Це по-перше.

45


По-друге, газовий конфлікт охоплює порівняно невеликі часові рамки – 1,5-2 місяці. Тобто дає можливість прослідкувати за початком, розвитком та закінченням конфлікту (підписання угоди між двома країнами вважається тут закінченням конфлікту. Аби не заплутуватися, ми не беремо до розгляду наслідки – ситуацію навколо українських маяків, м’ясо-молочної продукції та масове скуповування української солі в російських магазинах). І по-третє, способи

висвітлення

питання

українськими

та

російськими

ЗМІ

є

діаметрально протилежними. Це призвело до різного ставлення до ситуації населення двох країн і дає можливість порівняти журналістські підходи в Україні та Росії. Оскільки телебачення для мешканців обох країн є основним джерелом інформації про зовнішній світ (як вже йшлося, так вважають 56-58 відсотків росіян, а 92 відсотки мешканців країни дивляться його щодня. В Україні, згідно із даними центра імені Разумкова, 52,5 відсотків громадян покладаються на інформацію, надану телеканалами, цілком природньо припустити, що ставлення до газового конфлікту є наслідком висвітлення теми саме телебаченням.) [35], [33] Для виявлення цього ставлення були використані дані соціологічних опитувань, які у січні 2006 року проводили КМІС та Центр імені Разумкова в Україні, та Фонд “Общественное мнение” в Росії. Дані досліджень українських соціологів дозволяють стверджувати, що однієї визначеної позиції в оцінюванні “газової війни” серед українських громадян немає. До того ж, явно конфліктна ситуація не призвела до різкого погіршення ставлення до Росії, як цього можна було очікувати. Існує плюралізм думок, кількість прихильників яких є приблизно однаковою. Наприклад, лише 21 відсоток громадян звинувачує у конфлікті Росію, у той час, як 30 відсотків – вважають, що винні українські урядовці, а ще 32 – впевнені, що обидві країни однаково. (див. Додаток №1). Кількість прихильників газової угоди приблизно дорівнює кількості противників (26,9 відсотків проти 27,9). 46


Висвітлення ситуації довкола цін на російський газ українськими ЗМІ ускладнилося тим, що саме у грудні 2005 – у пік розвитку конфлікту – в Україні офіційно розпочалася передвиборча кампанія. Тому багато подій, пов’язаних із “газовою кризою” громадяни прив’язували саме до виборів (так, очевидно, сталося через те, що і самі урядовці часто діяли, виходячи з цілей та планів, які вони мали стосовно майбутнього голосування). Наприклад, у відставці Парламентом Уряду на чолі із Юрієм Єхануровим, 68 відсотків українців побачили підготовку політиків до березневих виборів, а зовсім не відстоювання національних інтересів, як це намагалися подати парламентарі. (див. Додаток № 2) Між тим, дані тих же досліджень дають підстави стверджувати, що ЗМІ так і не змогли пояснити аудиторії, в чому саме є причини конфлікту і його можливі наслідки. Лише 22,5 відсотки громадян визначили себе, як “добре поінформованими про конфлікт” та лише 9,7 відсотків сказали, що вони знають зміст угоди між двома країнами. (див. Додаток № 2) Отже зрештою, як бачимо, ставлення до ситуації довкола цін на газ в Україні є різним, без згуртованості громадської думки в одному напрямку. При цьому загальний рівень поінформованості про сутність конфлікту є доволі низьким. (див. Додатки №№ 1,2) Стан аудиторії після двомісячного слідкування за розвитком конфлікту можна назвати заплутаним. Достаменно більшість українців нічого не зрозуміли. Зовсім протилежною є ситуація із громадською думкою в Росії. Там яскраво вираженим є прагнення захищати національні інтереси (у тому вигляді, в якому їх подають ЗМІ і держава), а напрямок формування громадської думки є набагато більш консолідованим. При цьому, газове питання призвело до погіршення ставлення населення до українців та України в цілому. А відповіді на запитання соціологів цілком співпадають із формулюваннями та оцінками, які у період конфлікту лунали з російських телеекранів.

47


Отже, рішення підняти ціни на газ для України правильним вважають 70 відсотків росіян. Лише 7 – проти цього рішення. 54 відсотки російських громадян називають наміри підняти ціни економічно обумовленими і вдвіччі менше (24 відсотки) – пояснюють це політичними мотивами. Майже половина (47 відсотків) росіян вважають, що позиція Росії у газовому конфлікті посилила авторитет країни на міжнародній арені. (див. Додаток № 3) Цікавим моментом є метод опитування, який застосовували російські соціологи. Так звані “відкриті запитання”, які вони використовували, дають можливість побачити оціночні судження, якими оперують респонденти. Найпоширенішим є ставлення до українців, як до “воров”, які, до того ж “привыкли, что их содержат”.Навіть у відповідях, де російські громадяни пояснювали підвищення ціни на газ суто економічними потребами Росії, оціночні судження носили яскраво негативне забарвлення. Наприклад: “внутри страны цены растут, а они кто такие?», «чем хохлы лучше немцев или поляков?», «всю жизнь за наш счет жили», «Украина идет против России», «Ведут себя нехорошо, вступают в НАТО», «и так много украли газа» і т.і. (див. Додаток № 3). З цих даних очевидно, що в росіян більш консолідована позиція. В них немає такого плюралізму думок, тобто громадська думка, в принципі, формувалася в одному напрямку. Як побачимо далі – це стало наслідком використання журналістами більш однорідних встановлених рамок. Втім в даному випадку, як би ми не хотіли абстрагуватися від поняття про ЗМІ, як інструменту в чиїхось руках, тут це зробити неможливо. Оскільки є чітка тенденція до озвучування та підсилення саме офіційної точки зору. Про маніпуляції, ймовірно, можна говорити і у випадках українських ЗМІ, втім тут маніпуляція здійснюється з одного централізованого джерела і постає в вигляді державної цензури. Однак журналісти, вочевидь, поділяють державну точку зору і не просто ретранслюють її, а підсилюють власними оціночними судженнями і тональністю матеріалів. В обох випадках – і в 48


Росії, і в Україні – під час формування громадської думки, очевидно, зіграла свою роль загальна низька обізнаність у політичних процесах. Це ще більше посилило впливовість фреймів, застосованих журналістами обох країн. “Є також суб’єктивний, але дуже вагомий фактор – певний рівень політичної культури, який характеризується вмінням громадян

- глибоко чи на

примітивному рівні, в даному випадку несуттєво – розуміти віддалені наслідки свого вибору” [7,7]

49


3. 2. Фрейми, застосовані українськими ЗМІ

Розбіжність у формуванні громадської думки щодо газового конфлікту стала прямим наслідком підходів, які використовували українські ЗМІ. Найзагальніша характеристика цього підходу – власна невизначеність у позиції, від якої, як вже йшлося, залежить вибір та використання відповідних фреймів. Якщо використовувати класифікацію фреймів, яку пропонує Ієнгар, то цілком очевидно, що українські ЗМІ під час висвітлення конфлікту надавали перевагу епізодичним рамкам. Тобто висвітлювали поточні події (що властиво новинним програмам). Оскільки власне події полягали у стрибках переговорного процесу, сварках та взаємних звинуваченнях політиків – саме ця інформація і потрапила у коло зору аудиторії, яка сформувала відповідну громадську думку щодо “газової кризи”. Велику роль відіграли вже описані “еліти”, але не журналісти, а державні діячі, які коментували і надавали інформацію у вигідному для них світлі (що є цілком природньо). Однак журналісти у даній ситуації пішли на поводі, зосередившись на щоденних подіях, просуненні переговорного процесу та офіційних прогнозах і трактуванні ситуації. Все ускладнилося тим, що, очевидно, самі політичні еліти не могли дійти згоди. Згуртованості не було навіть серед членів однієї команди. До того ж, невизначеності додавали заяви та коментарі впливових політичних опонентів, що ще більше заплутувало напрямок формування громадської думки. Виходом з такої ситуації в інформаційному просторі, ймовірно, могло стати використання тематичних фреймів. Втім матеріалів, які б дали можливість подивитися на конфлікт з боку аудиторії, пояснити сутність і причини кризи, а головне – яке це матиме наслідки – майже не було. Натомість практично щодня лунали заяви політиків про контракти, власні

запаси

газу,

можливість

переходу

до

новітніх

технологій

енергозбереження. З точки зору політиків такі заяви, очевидно, мали 50


заспокоїти населення. Однак це могло б статися, якби аудиторії ретельно пояснили сутність і причини кожного висловлювання. Втім матеріали, які б розслідували та оцінили адекватність заяв чиновників так і не з’явилися. Низка питань залишились відкритими. Наприклад, скільки коштуватиме переведення підприємств на альтернативні джерела енергії, скільки це забере часу і як відіб’ється на економіці всієї країни та бюджеті кожної окремої родини (адже неможливо, щоб найбільші галузі виробництва несли збитки, а це не викликало ланцюгової реакції). Якщо і справді Україна має якісь контракти із Росією, де ціни встановлені до 2009 року, то чому тоді “Газпром” взагалі підняв це питання? І, нарешті, якщо Україна дійсно має власні газові родовища і запаси, то в чому взагалі проблема? Навіщо було стільки років купляти газ в Росії, замість того, щоб розробляти свої джерела? Виходячи із підходів, які використовували ЗМІ, аудиторія не тільки не отримала відповідей на ці та подібні запитання, вона взагалі не змогла їх поставити, оскільки і самі журналісти їх не ставили. Тобто усе, що робили ЗМІ – це висвітлення поточних подій та ретрансляція заяв, без спроб глибокого аналізу. В жанровому відношенні, це, в основному, були звіти. Ані “лайфів”, які б наблизили саме питання до аудиторії, ані репотажів, які б яскравіше описали сутність (окрім репортажів з засідань уряду і т.і.). Наслідки подавалися, як можливі проблеми для індустрії. Що ж до населення – коментарі, які стосувалися його інтересів у великій кількості з’явилися лише на початку 2006 року. В основному це були заспокоєння з вуст прем’єрміністра Юрія Єханурова, які, втім, були більш схожі на передвиборчу агітацію. Беручи до уваги покладання відповідальності, яке Ієнгар приписує фреймам, можна сказати, що вітчизняні ЗМІ не спромоглися покласти відповідальність на когось конкретно. Натомість зосередженість на промовах і заявах політиків призвела до чіткої прив’язки поточних подій до виборчого процесу і відстоюванні політиками власних інтересів. Аналіз застосованих фреймів за схемою C. Ганем дозволяє більш детально розглянути підходи ЗМІ. Отже: 51


Тема. Як вже зазначалося, основною темою сюжетів було просунення (або гальмування) переговорного процесу. Новинним приводом слугували заяви урядовців та учасників переговорів, або політичних опонентів діючої влади. За межі цієї тематики ЗМІ, практично, не виходили. - Презентація. Матеріали, які стосувалися газового конфлікту, як правило, займали 2-3 хвилини ефірного часу (залежно від події). Тобто середньої

довжини

сюжети.

Розгортання

конфлікту

зазвичай

позиціонувалося, як топ-тема і матеріали, їй присвячені, йшли першими у випуску. Важливою особливістю щодо місця є те, що після матеріалів про газовий конфлікт, як правило, йшли сюжети, пов’язані із передвиборчими перегонами (коли були якісь події). Тобто газова тема і вибори йшли в одному блоці, що дозволило глядачам і розглядати їх “в одному блоці”. Це могло стати однією з причин того, що в опитуваннях громадської думки більшість респондентів цілу низку подій навколо цін на газ прив’язували до виборів і власних політичних інтересів українських можновладців. - Пізнавальні

характеристики.

Деталі

сюжетів,

в

переважній

більшості, включали офіційні заяви та коментарі чиновників, від яких журналісти

відштовхувались,

на

них

потім

і

зупиняючись.

Характерною особливістю рамок була наявність великої кількості цифр, які, враховуючи вже відомі механізми сприйняття інформації, мало що казали переважній більшості глядачів (крім спеціалістів). Найімовірніше, ця інформація була просто “порожнім звуком”, який ніяк не впливав на формування громадської думки. Зважаючи на велику

кількість

заспокійливи��

заяв

чиновників,

поодинокі

попередження про можливі наслідки кризи для населення “тонули” в загальному потоці промов політиків. Наприклад в сюжеті телеканалу УТ-1 29 грудня, єдиний синхрон про неминучий вплив нових цін для підприємств на місцеві бюджети, розташований всередині матеріалу. 52


Натомість оптимістичних синхронів в матеріалі – 3 (!!!) При чому вони є як на початку, так і наприкінці сюжету – тобто в найбільш “вигідних” місцях. Така тенденція у висвітленні питання є загальною. Крім цього, велику увагу ЗМІ приділяли міжнародним проблемам, які можуть потягнути ускладнення в стосунках між Україною та Росією. Часто цитуються заяви європейських лідерів, їхні оцінки конфлікту. З одного боку, це підсилює правильність української позиції в очах аудиторії – адже коментарі, здебільшого, вигідні для України. Втім це, знову ж таки, концентрація на політиці. Натомість аналізу наслідків для українців – немає. - Емоційні характеристики. Загальна тональність матеріалів – досить стримана. Це, переважно, проста констатація фактів, переказування заяв і підтвердження синхронами. Певні емоції в матеріалах з’являються лише завдяки політикам, які реагують на дії політичних опонентів (наприклад, підвищеною емоційністю відрізняються заяви та коментарі Юлії Тимошенко). Навіть в матеріалах, де йдеться про звинувачення

України

в

розкраданні

палива,

тон

зберігається

нейтральним, без особистих журналістських оцінок та реакцій. Можливо тому досить образливі заяви російських політиків все ж не привели до погіршення ставлення до росіян взагалі. Між тим є одна варта уваги особливість – журналісти одразу причепили до ситуції ярлик “конфлікт”, “війна” і т.і. Зовсім інакше звучало б, наприклад, “переговори щодо цін на газ”. Часто матеріали починалися з сталих висловів та метафор, які підкреслюють конфліктність ситуації. Наприклад, “найшла коса на камінь” (ТСН, “1+1”, 7 грудня), “Росія атакує, Україна – контратакує” (УТ-1, 14 грудня), “розв’язати газовий вузел” (НТН, 28 грудня) і т.і. При цьому чиновники, а з ними і журналісти, реагували на таке представлення ситуації досить повільно. Наприклад, заяву про те, що він не вважає ситуацію “війною”, голова “Нафтогазу” Олексій Івченко зробив лише 31 грудня (коли конфлікт 53


тривав вже 1,5 місяці). Пролунала вона тільки в ефірі “5 каналу” і вже не змогла пробитися крізь створені раніше “фільтри” з ярликів. Використання українськими ЗМІ таких фреймів стало, очевидно, результатом відсутності централізованої цензури, редакційної політики та вказівок щодо того, яким чином треба подавати матеріал. З одного боку, це позитив. Втім, ймовірно, українські журналісти поки сприймають відсутність тиску з боку держави, як необхідність надати слово усім політичним силам (можливо, тут є якийсь “комплекс вини”). При цьому, зовсім немає розуміння, що будь-яка, навіть політична проблема, має, в першу чергу, стосуватися аудиторії; бути до неї наближеною. Тому глядачі почули точку зору усіх політиків, втім не побачили власної. ЗМІ проявили певну обмеженість у погляді, без кроків у різні боки від політики. Увесь вплив фреймів у випадку українських медіа, ймовірно, був несвідомим, без розуміння і замислення над тим, як це сприймає аудиторія. Мета журналістів була одна – інформувати, передбачаючи, що глядачі самі зроблять висновки.

54


3.3. Фрейми, застосовані російськими ЗМІ За даними Центру екстремальної журналістики, який провадить моніторинг російських ЗМІ, 90 відсотків інформаційного часу в ефірі центральні російські телеканали присвячують діяльності влади, при цьому новини про президента Володимира Путіна та його оточення – вийнятково позитивні. [39] З одних цих цифр можна робити висновки і стверджувати «звідки ростуть ноги» в російської інформаційної політики. Втім ця інформація є загальновідомою і в даному випадку предметом розгляду є те, яким чином телеканали провадять державну політику в ефірі. Варто зазначити, що уся «кампанія» на російських телеканалах розпочалася

невдовзі

після

оголошення

про

початок

будівництва

трубопроводу з Росії в Європу в обхід України та країн Балтії. Решта подій в ефірі виглядала, як спроба виправдати та заручитися підтримкою населення у впровадженні цього проекту. Як і українські ЗМІ, російські надавали перевагу епізодичним фреймам, висвітлюючи перебіг переговорів, утім із акцентом на те, що Україна переговори гальмує. Якщо у випадку українських сюжетів була звичайна констатація фактів і ретрансляція заяв, тутешні матеріали містили велику кількість коментарів та оціночних суджень самих журналістів. Тобто сухі звіти в українських ЗМІ, які, в принципі, надавали матеріал для роздумів, в російському варіанті ніякого матеріалу не надавали – вони просто казали, як треба думати. Наприклад, формулювання: “Россия пока не может поставлять свой газ в Европу в обход Украины, и украинские власти этим беззастенчиво пользуются» («Первый канал», 07.12.2005). Іншою характерною відмінністю у висвітленні процесу, було широке застосування російськими медіа тематичних фреймів, поруч із епізодичними. Найбільше розгорнутих репортажів були з різних компресорних станцій, де журналіст детально показував, які труби куди ведуть, скільки газу перекачують, які механізми роботи. При цьому пояснення могли бути досить 55


заплутаними і не завжди зрозумілими, втім особисті висновки, звичайні для російських медіа подавалися на вигідному грунті. Адже, як ми знаємо, матеріали “з місця події” викликають довіру, крім того “звичайні працівники” станцій, які дають свої коментарі, наближають матеріал до глядача і “вмикають” увагу. На цьому фоні коментарі кореспондента сумнівів не викликають. Тобто, глядач, можливо, і не зрозумів достаменно, яким же чином ця комресорна станція працює, втім телеекран розповів, що треба про це думати. І ще одна вигідна для російських ЗМІ відмінність – апеляція до наслідків для населення. При чому для російського, яке, в принципі, не має бути вражене за будь-якого результату переговорів. Втім, використовуючи правило “наближення інтересів” російські ЗМІ ще на початку конфлікту поширили повідомлення про те, що через пільгові ціни для України, Росія має підвищувати платню за газ для свого населення. Таке трактування ситуації одразу включило увагу, оскільки стосувалося кожного мешканця і не могло не сформувати образ України, як “утриманця”, якого будь-який росіянин, незалежно від статку, особисто спонсорує. (“вынуждены повышать плату с российских потребителей”, “РТР”, 29.11.05, “Москва пытается отказаться от спонсирования бывших советских республик, которое обходится ей в миллиарды долларов в год», «Первый канал», 07.12.05) Стосовно покладання відповідальності, якому Ієнгар надає визначальної ролі у формуванні громадської думки, то вона цілком стосувалася української влади.

При

чому,

використовували

аби

не

однозначні

було

приводів

формулювання.

сумніватися, Наприклад:

телеканали “Российская

сторона готова, украинская все так же в нерешительности», «РТР», 06.12.05; «Когда состоится встреча, теперь полностью зависит от украинской стороны», «РТР», 29.11.05. За класифікацією фреймів С.Ганем, висвітлення газової кризи російськими ЗМІ виглядало так:

56


- Тема. Хоча основною відправною точкою повідомлень були заяви політиків, чіткий напрямок роботи російських ЗМІ дозволяє виділити конкретні теми, яких, зрештою, стосувалися навіть епізодичні матеріали. Це: енергетична безпека Європи, якій явно загрожує Україна; економічні збитки Росії, від “субсидиювання” України; впертість та неадекватність української влади; щире бажання Росії переходити до ринкових відносин у стосунках із “партнерами”. Ймовірно, ці теми йшли від російських політичних еліт, однак журналісти, через цензуру, або власне небажання виходити за межі запропонованих тем, також не показали інших поглядів. Потік інформації був чітко визначений. Кроки у різні боки проявлялися лише у жанровому розмаїтті, яке дозволило краще довести повідомлення до масової свідомомсті. - Презентація. Кількість ефірного часу, присвяченого газовій проблемі в російських ЗМІ була приблизно такою ж, як і вукраїнських. Новини, які стосувалися переговорів, зазвичай, ставали топ-темами і йшли на початку інформаційних випусків. Іноді, сюжети були не першими, але завжди – в основному блоку. Матеріали, чиї фрейми можна визначити, як тематичні, іноді були розташовані всередині випуску. Ймовірно, через жанрову приналежність – це були не подієві сюжети, а репортажі та аналітичні матеріали, які претендували на розслідування, або, принаймні, детальне дослідження. В загальному інформаційному потоці, тема виглядала, як стратегічно важлива для Росії, але не найважливіша. - Пізнавальні характеристики. Так само, як і випадку українських ЗМІ, російська аудиторія, в основному, мала змогу дізнатися, що думають політики з приводу конфлікту. Втім, як вже зазначалося, синхрони урядовців супроводжувались жвавими і далекоглядними коментарями та висновками журналістів. Відмінністю від пізнавальних деталей, які містилися в українських ��атеріалах, було широке залучення експертів. 57


Втім всі вони висловлювали єдину точку зору – ідентичну з офіційною. Російські ЗМІ навіть залучали українських фахівців. Зокрема, активно коментував ситуацію колишній міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов. Крім цього, жваво висловлювалися з російських екранів представники української “опозиції” – Віктор Янукович та Наталія Вітренко. Кількість цифр була не меншою, ніж у вітчизняних медіа, вони також мало що могли сказати масовому глядачу, втім, враховуючи механізми сприйняття інформації, створили сприятливий фон для засвоєння “основних посилань”. На тлі цифр часто лунали заяви про “перехід до ринкових, європейських цін”, однак ЗМІ так власне стосовно цін ніяких цифр не надавали. Насправді, дізнатися, а що таке “європейські ціни” російські глядачі не змогли (як, власне, і українські). Реакція міжнародної спільноти була широко представлена у російському ефірі. Однак, треба зазначити, кожна з країн – і Україна, і Росія – подавала ті коментарі, які були вигідні для неї. Якщо з українських

телеекранів

часто

лунали

висловлювання

тих

європейських лідерів, які виступають за зближення України з ЄС, то російські ЗМІ, в основному, подавали думку Німеччини, з якою Росія будує газопровід. Серед суто технічних елементів, з яких складалися матеріали можна відмітити вигідне розташування “потрібної” інформації – наприкінці та на початку; повторення, через які потім вже не пробитися жодному спростуванню (наприклад, звинувачення у крадіжках, які лунали від самого початку конфлікту у вигляді прогнозів (“При этом использования российского газа на свои нужды, что без контракта в общем-то и есть воровство, не исключают», РТР, 02.01.06), і до кінця, коли Україну представляли вже як злодія, який себе реалізував («Украина продолжает воровать российский экспортный газ» , РТР, 03.12.06, «Объeмы исчезнувшего топлива впечатляют. До 2006 года и 58


президент Украины, и премьер обещали, что не допустят нарушения транзитных поставок», «Первый канал», 02.01.2006); і навішування ярликів, які сприяли вдалому формуванню стереотипів. - Емоційні характеристики. Емоційна складова російських фреймів стала, ймовірно, найвливовішою у формуванні громадської думки. Всі неодноразово згадані журналістські коментарі та додумування (які, наприклад,

в

українській

журналістиці

прийнято

вважати

неприпустимими в інформаційному жанрі) носили яскраве емоційне забарвлення, яке від своєї емоційності ставало ще впливовішим. Втім це не є особливою характеристикою висвітлення газового конфлікту – це взагалі властиво російським ЗМІ. Однак в даному випадку такі складові рамок зіграли різко проти іміджу України в очах російської аудиторії. В оцінках тамтешніх журналістів Україна поставала, як дуже ненадійний партнер, який загрожує енергетичній безпеці Європи (настільки, що Росії доводиться будувати окремий газопровід) (“угроза энергетической безопасности Европы находится дальше – на территории Украины. До границы с ЕС многие миллионы кубометров газа просто не доходят», РТР, 06.12.05; “Впрочем, фактически Германия вкладывает в свою энергетическую безопасность», РТР, 08.12.05; «Но главная особенность проекта - то, что он призван обезопасить поставки газа от так называемых страновых рисков, то есть от шантажа и бесконечных споров с соседями об условиях транзита российского газа в Европу» РТР, 09.12.05 ); постійний винуватець зірваних переговорів (“Украина почти 10 месяцев делала все возможное, чтобы усложнить и затянуть переговоры» , РТР, 14.12.05; “в Москве не особо рассчитывают, что министр Плачков будет чем-то принципиально отличаться от премьера Еханурова, уже однажды провалившего переговоры», РТР, 28.12.05 ); майже шахрай, який намагається вивернутися та всіх обдурити ( “Украина ищет лазейки, чтобы отсрочить введение рыночных цен на газ» , РТР, 59


15.12.05); та утриманець, який звик жити за чужий (в даному випадку – російський) рахунок (“Киев настаивает на старых, практически советских ценах», РТР, 14.12.05; «для России она означает потерю миллиардов долларов, которые могли бы работать в бюджете страны», «Первый канал», 08.12.06). Власне Росія з її владою поставала у оцінках, як надійний партнер, здатний ухвалювати рішення та знаходити виходи зі складних ситуацій, спокійний та конструктивний регіональний лідер. Як видно з наведених вище прикладів, громадська думка в Росії напряму залежить від підходів і фреймів, які використовують ЗМІ. В багатьох випадках аудиторія висловлюється тими ж фразами, які щодня лунають з телеекранів. Російській громадській думці не треба формулюватися в класичному варіанті – обираючи з багатьох інформаційних потоків один. Він, цей потік, і так один із вже запропонованими судженнями. Звичайно, можна говорити про хорошу роботу тамтешніх піарників, втім усі цілі втілюються через медіа. Можливо, російські журналісти краще знають, як достукатися до аудиторії і використовують відповідні фрейми.

60


ВИСНОВКИ Громадська думка є важливим інструментом в управлінні життям кожного суспільства. Вона регулює, диктує правила поведінки, здатна керувати політичними процесами. Саме тому вона є об’єктом прискіпливої уваги пропаганди і завжди бажаним предметом маніпуляцій, які, традиційно, здійснюються за допомогою ЗМІ. Оскільки медіа – це найдоступніший та найефективніший спосіб передачі повідомлень. Втім аудиторія ніколи не є пасивним об’єктом – її вподобання, уявлення про світ, способи мислення і т.і. впливають на ЗМІ, які в такому випадку вимушені підлаштовуватись під очікування людей. Тобто усі інструменти впливу на громадську думку містяться всередині кожного реципієнта інформації; в його психо-емоційній сфері. Стереотипи, внутрішня картина світу, особиста зацікавленість, рівень уваги і т.і., які, зрештою, беруть участь у формуванні громадської думки, роблять аудиторію піддатливою до зовнішнього впливу. Оскільки

творення

громадської

думки

відбувається

всередині

інформаційного поля, саме від ЗМІ залежить, про що саме думатиме аудиторія. Медіа конструюють інформаційні потоки, визначають теми, які там обертаються, стимулюють циркуляцію певних суджень і ставлень. Зрештою, виграють ті потоки, які найбільше задовольняють прагення аудиторії до інформаційного комфорту і саме вони стають визначальними під час формування громадської думки. Чи будуть ті чи інші повідомлення комфортними для аудиторії залежить

від

багатьох

внутрішніх

складових

інформаційного

поля:

загальноприйнятої картини світу, політичної ситуації, соціального устрою, культурних чинників і т.і. Втім найбільший вплив тут має те, в які фрейми вкладена інформація, яким чином вона доноситься до аудиторії і сприймається людьми. Поняття фреймів робить ЗМІ не об’єктом, а суб’єктом маніпуляцій масовою свідомістю. При чому здійснюється вона постійно,

61


навіть тоді, коли бажання впливати немає, а працівники медіа самі не усвідомлюють своєї сили. Фрейми, в які журналісти вкладають інформацію, визначають кожний етап створення і передавання повідомлення: рішення, щодо вартості теми; її місце в інформаційному випуску; кут, під яким вона подається; фактологічні складові; герої, через яких її розкривають; тональність розповіді. Усі разом, ці складові визначають ефективність рамки, її здатність увімкнути увагу і те, що саме залишиться у свідомості аудиторії після перегляду/ прочитання. На думку більшості дослідників, фрейми є усталеним явищем. У межах кожного інформаційного поля створюються і встановлюються власні рамки, які згодом стають шаблонами. Класифікації фреймів, запропоновані Ш.Ієнгаром та С. Ганем дозволяють зробити певні узагальнення та визначати рамки, характерні для кожної конкретної країни. Найбільший вплив фреймінг має під час кризових ситуацій, конфліктів і певних суспільних негараздів. Особливості психологічного сприйняття інформації у такі періоди робить мислення слабким, нездатним до опору. Під час криз свідомість більшості людей перебуває в певному “ступорі”, який затруднює аналіз і критичний підхід до засвоєння повідомлень. “Газовий конфлікт” може бути прикладом такої ситуації, який яскраво демонструє конкретний вплив рамок на формулювання громадської думки. Аналіз журналістами

фреймів, під

застосованих

українськими

час висвітлення “газової

та

російськими

кризи” дає можливість

стверджувати, що усвідомлення власного впливу здатне формувати громадську

думку

більш

консолідовано.

Втім

відсутність

яскраво

висловленого бажання маніпулювати має не менший ефект. Для російських ЗМІ характерними є рамки, які більше апелюють до особистих інтересів аудиторії. Тамтешні журналісти використовують більше коло жанрових рішень, велику кількість повторів, які ритмічно створюють певні уявлення та стереотипи у масовій свідомості; матеріали російських медіа є більш емоційними і сміливіше застосовують оцінки, ніж українські 62


ЗМІ. Крім того, російська преса взагалі більше орієнтована на поняття рейтингу та розважальні елементи в матеріалах. Очевидно, це відбувається через те, що в Росії раніше стали враховувати рейтинг у медіаплануванні, втім нині це має беззаперечний ефект під час конструювання рамок. Спосіб подання потрібної інформації забезпечує їй безпрограшне влучення в ціль – масову свідомість. Українські ЗМІ, натомість, більш тяжіють до “об’єктивного подання інформації”, яке поки висловлюється у поданні точок зору усіх політичних сил. В результаті багаторічних звинувачень у роботі під цензурою, українські журналісти, ніби, намагаються спокутувати провину. Однак при цьому зовсім немає орієнтації на потреби глядача, в результаті чого аудиторія сприймає політику відірваною від її власного життя. Застосування епізодичних рамок, які, здебільшого, передають заяви політиків, створює різнобій у формуванні громадської думки. Наявність великої кількості різних думок можна сприймати, як певний позитив та свідотство існування критичного аналізу у суспільстві. Втім з іншого боку, враховуючи фактологічну бідність наданої аудиторії інформації, таке розмаїття ставлень, скоріше є недостатнім розумінням ситуації. Низький рівень обізнаності із механізмами сприйняття та вподобань аудиторії, очевидно, поки є однією з проблем українських ЗМІ.

63


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рілейшнз. – К.: МАУП, 2005 – 440 с. 2. Іванов В.Ф., Соціологія журналістики. – К.: РВЦ “Київський ун-т”, 1998 – 193 с. 3. Крос,К., Ганет, Р., Політична комунікація і висвітлення новин у демократичному суспільстві”. – К.: Основи, 2000 – 142 с. 4. Ленем Р. Електронне слово: демократія, технологія та мистецтво. – К.: Ніка-центр, 2005 – 376 с. 5. Мей К. Інформаційне суспільство: скептичний погляд. – К.: К.І.С., 2004 – 220 с. 6. Пітерс Д.Д. Слова на вітрі: історія ідеї комунікації. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2004 – 302 с. 7. Телебачення спецоперацій/ Н. Лігачова, К.: Телекритика Інтерньюз – Україна, 2003. – 262 с. 8. Грушин Б.А., Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. - М: Политиздат, 1989. – 189 с. 9. Грушин Б.А., Мнение о мире и мир мнений. – М: Изд-во политической лит-ры, 1976.- 401 с.

64


10. Дубицкая В.П. телевидение. Мифотехнологии в электронных средствах массовой информации. – М.: Из-во ин-та социологии РАН, 1998 – 143 с. 11. Землянова Л.М. Современная американская коммуникавистика: теоретические концепции, проблемы, прогнозы. – М.: Из-во МГУ, 1995 – 271 с. 12. Липпман У., Общественное мнение /Уолтер Липпман; пер. с англ. Т.В. Барчуновой, М.: Институт фонда "Общественное мнение", 2004. - 382 с. 13. Мельник Г.С. Mass Media: психологические процессы и эффекты. – С.Пб.: Санкт-Петербургский Нац. Ун-тет, 1996 – 160 с 14. Науменко Т.В. Массовая коммуникация: теоретико-методологический анализ. – М.: Перспектива, 2003 – 252 с. 15. Почепцов Г.Г. Информационные войны. — М. : Рефл- бук, 2000. — 576с. 16. Почепцов Г.Г. Информация и дезинформация. – К. : Эльга, 2001. — 256с. 17. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии 20-го века. –М. : Рефлбук, 1999. — 352с 18. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением. – М.: Центр, 2003 – 349 с.

65


19. Почепцов Г.Г. “Пропаганда и контрпропаганда” — М. : Центр, 2004. — 253 с. 20. Рощин С.К., Психология и журналистика. - М: Наука, 1989. – 340 с. 21. Федотова Л. Н. Массовая информация: стратегия производства и тактика потребления. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1996 – 232 с. 22. Федотова Л.Н. Социология массовой коммуникации. – С.Пб.: Питер, М. и др., 2003 – 396 с. 23. Фомичева И.Д. Индустрия рейтингов: введение в медиаметрию. – М.: Аспект Пресс, 2004 – 154 с. 24. Цаллер Д., Происхождение и природа общественного мнения /Джон Цаллер ; пер. с англ. А.А. Петровой., М. : Институт Фонда "Общественное мнение", 2004. - 558 с. 25. Эриксен Т., Тирания момента. Время в эпоху информации. – М.: Весь мир, 2003 – 208 с. 26.

Britannica, Encyclopedia [Electronic resource] // Britannica

CD 2000 Deluxe Edition. – Electronic data – Title from the cover of CD 27. Chyi H., McCombs M., Media Salience and the Process of Framing: Coverage of the Columbine School Shootings // Journalism and Mass Communication. – Spring 2004. – p. 22 – 35

66


28. Endres K., “Help-Wanted Female”: Editor and Publisher Frames a Civil Rights Issue// Journalism and Mass Communication. – Spring 2004. – p. 721 29. Random House Webster’s College Dictionary/ introduction by Richard Marius. – McGraw-Hill edition, 1991. – p. 1568 30. Vreese de C. H., The Effects of Frames in Political Television News on Issue Interpretation and Frame Salience // Journalism and Mass Communication. – Spring 2004. – p. 36- 52 31. Iyengar S., Is Anyone Responsible? How Television Frames Political Issues. – Chicago: University of Chicago Press, 1991. – p. 195 32. “Бі-Бі-Сі” зосередиться на розважальних програмах [Електорнний ресурс]: Телекритика, 15 березня 2006, - режим доступу: http://www.telekritika.kiev.ua/news/146/0/18070/ - назва з домашньої сторінки в Інтернеті. 33. Грабовський С., Чи впаде у телебачення те саме, що впало в Ющенка? [Електорнний ресурс]: Телекритика, 17 березня 2006, - режим доступу: http://www.telekritika.kiev.ua/articles/158/0/6925/ - назва з домашньої сторінки в Інтернеті 34. Г. Нідермаєр, Телекратія замість демократії? [Електорнний ресурс]: Універсум. – режим доступу: http://www.universum.org.ua/journal/2004/nid_1.html - назва з домашньої сторінки в Інтернеті

67


35. Коломиец В., Рейтинговая доля [Электронный ресурс]: Все о GRP (Gross Rating Point). – режим доступа: http://www.grp.ru/articles/articles.php?nid=38 - название з домашней страницы в Интернете. 36. Лозовский Б. Н. Журналистика: краткий словарь / Б. Н. Лозовский. [Электронный ресурс] // Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2004. - 116 с, - режим доступа: http://sonoteka.usu.ru/win/metod_materials/jdictionary 37. Лысенко О., Дорогая и еще дороже [Электронный ресурс] : Телекритика с ссылкой на Профиль, 15 02. 2006 - режим доступа: http://www.telekritika.kiev.ua/articles/133/0/6819/ - название с домашней страницы в Интернете 38. Монополия рейтингов бессмысленна [Электронный ресурс] : Фонд «Общественное мнение». – режим доступа: http://bd.fom.ru/report/map/articles/oslon/iz0205291/printable/ - название с домашней страницы в Интернете. 39. Первый отчет об освещении российской политической жизни в избранных СМИ [Электронный ресурс]: Мемо, Центр экстремальной журналистики. – режим доступа: http://www.memo98.cjes.ru/?p=3&sm2=on&reports=200603 - название с домашней страницы в Интеренете 40. “5 канал” вышел на третье место по рейтингу телеканалов в Украине [Электронный ресурс]: Телекритика, 6 декабря 2004, режим доступа: http://old.telekritika.kiev.ua/news/?id=19715 - название с домашней страницы в Интернете.

68


41. Infotainment [Electronic resource]: Wikipendia – mode of access:

en.wikipedia.org/wiki/Infotainment – Title from the screen

69


КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІНCТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ KIEV INTERNATIONAL INSTITUTE OF SOCIOLOGY

ДОДАТОК № 1 Волоська 8/5., Kиїв, 04070, Україна Тел./факс: 463-58-68, 537-33-76 e-mail: office@kiis.com.ua; www.kiis.com.ua

ПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ:

за два місяці до виборів

Прес-реліз за даними опитування, проведеного КМІС з 18 по 28 січня 2006 року

9 лютого 2006 року 70


Коротка інформація про дослідження 75 інтерв’юерів Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) з 18 по 28 січня цього року провели вибіркове опитування дорослого населення України. Методом особистого інтерв’ю (обличчям-до-обличчя) опитано 2037 респондентів, що мешкають у 37 селах та 73 селищах міського типу та містах всіх областей та Криму, а також у Києві (всього 110 населених пунктів), за чотириступеневою стохастичною на кожному ступені вибіркою, що забезпечує репрезентативність даних для дорослого населення України віком від 18 років. Вибірка розроблена на основі випадкового відбору 210 точок опитування (поштових ділянок) по всій Україні (в усіх 24 областях України та в АР Крим). Процес побудови вибірки заснований на випадковому відборі вулиць, будинків та квартир у межах кожної поштової ділянки. Завершальним етапом є випадковий відбір респондентів у домогосподарствах. Статистична похибка вибірки з ймовірністю 0.95 не перевищує 2.3% для показників близьких до 50%, 2,0% - для показників близьких до 25% та 75%, 1,5% - для показників близьких до 12% та 88%, 1% - для показників близьких до 5% та 95%, 0,5% - для показників близьких до 1% та 99%, 0,2% - для показників близьких до 0,2% та 99,8%. (Наведені теоретичні величини статистичної похибки без врахування дизайнефекту; для переважної більшості показників вплив дизайну застосованої в опитуванні стохастичної вибірки підвищує похибку не більше ніж у 1.5 рази).

71


Ставлення населення до відставки конфлікту, Європейському Союзу та Росії

уряду,

газового

Відставка Уряду. Запитання стосовно відставки Уряду, було сформульовано наступним чином: «Чи підтримуєте Ви рішення Верховної Ради про відставку Уряду?» Нами були отримані такі результати (%): Україна в цілому Західний Центральний 17 23 Так 35 56 59 Ні 43 27 18 Важко сказати 22 100 100 Всього 100

Таблиця 3 Південний 43 32 25 100

Східний 59 24 17 100

Незважаючи на те, що в Південному і Східному регіоні більшість – за відставку Уряду, в цілому по Україні більшість населення не підтримує цю відставку. У Західному та Центральному регіонах кількість тих, хто проти відставки, майже у три рази вище, ніж кількість тих, хто за відставку.

Оскільки в цих регіонах проживає головний електорат БЮТ,

можливо, що як раз участь БЮТ у відставці Уряду була причиною зниження рейтингу БЮТ у січні. Діаграма показує, що навіть серед елокторату БЮТ кількість тих, що підтримують відставку Уряду (33%) на 20% менша ніж кількість тих, хто не підтримує (53%).

Газовий конфлікт. Запитання стосовно газового конфлікту з Росією формулювалося так: «У тому конфлікті, що виник між Україною й Росією у зв’язку з постачанням газу, одні політики звинувачують російську сторону, інші – українську. А як Ви вважаєте, яка сторона в основному винна у виникненні цього конфлікту... Таблиця 4 Україна в цілому Західний Центральний Південний Східний російська, 41 29 10 5 21 українська, 11 15 45 60 32 чи обидві 30 однаково? 24 40 31 23 Важко сказати/Не має відповіді 24 13 13 12 17 Всього 100.0 100 100 100 100 На цей раз конфлікт не призвів до хвилі патріотизму, як це було під час конфлікту щодо Тузли, більшість населення вважає винуватою українську сторону. Як можна було 72


передбачити, є суттєва регіональна диференціація – Росію вважають винуватою від 5% на Сході до 41% - на Заході. Нижче розподіл електоратів політичних партій щодо цього питання. Таблиця 5. Яка сторона в основному винна у виникненні цього конфлікту... Таблиця 5 Електорат політичних сил: Блок 'Наша Україна' 'Громадянський блок ПОРА-ПРП' Український Народний Блок Костенка i Плюща Блок Юлiї Тимошенко Партiя Зелених України 'Блок Юрiя Кармазiна' Народний блок Литвина Соціалістична партія України 'Опозицiйний блок НЕ ТАК!' Комунiстична партiя України Партiя регiонiв Блок Наталiї Вiтренко 'Народна опозицiя'

Російська, 55.3 53.4 45.7 33.7 31.1 22.6 22.4 19.5 9.6 5.4 4.4 3.7

чи Українобидві ська, однаково 5.1 26 0 28.4 0 45 15.7 38.4 32 36.9 47.1 30.3 31 43.1 20.4 44.5 37.3 53 48.8 35.8 60.8 24.7 62 24.2

ВС/НЗ

13.6 18.2 9.3 12.2 0 0 3.5 15.6 0 10 10.2 10.2

Ставлення до ЄС та Росії В останньому дослідженні ми вивчали також ставлення населення до Росії та Європейського Союзу. «На Ваш погляд, у якому союзі держав було б краще жити народу України – у Європейському Союзі або в союзі з Росією й Білоруссю?» Розподіл відповідей по регіонах (%): Таблиця 6 Безумовно, в Європейському Союзі Скоріше в Європейському Союзі Скоріше в союзі з Росією й Білоруссю Безумовно, в союзі з Росією й Білоруссю Важко сказати/Не Знаю Всього

Украї-на в цілому

Західний

Центральний

Південний

16

38

19

5

2

15

23

17

14

4

24

11

28

29

25

32

5

21

40

66

13 100

22 100

15 100

12 100

3 100

Східний

73


Як бачимо, 56% опитаних вважає, що краще у союзі з Росією та Білорусією (у порівнянні з 31% прихільників Євпропейського Союзу). Електорати різних партій полярно зорієнтовані стосовно ЄС.

Таблиця 7

'Громадянський блок ПОРА-ПРП' Партiя Зелених України Блок 'Наша Україна' Блок Юлiї Тимошенко 'Блок Юрiя Кармазiна' Народний блок Литвина Соціалістична партія України 'Опозицiйний блок НЕ ТАК!' Блок Наталiї Вiтренко 'Народна опозицiя' Партiя регiонiв Комунiстична партiя України

до до Росії і Важко Євросоюзу Білорусіїї вибрати 77.2 10.6 12.2 69.2 30.8 0 65.9 15.7 18.5 52.3 34.9 12.8 42.5 42.1 15.3 38.5 46.6 14.9 34.5

56.4

9.1

13.1 7.9 6.7 4

69.7 87.9 89.2 90.8

17.2 4.2 4.1 5.2

Якими б Ви хотіли бачити відносини України з Росією? Таблиця 8

Вони повинні бути такими ж, як з іншими державами – із закритими кордонами, візами, митницями Україна та Росія мають бути незалежними, але дружніми державами – з відкритими кордонами, без віз і митниць Україна та Росія повинні об‘єднатися в одну державу Важко сказати/Не Знаю Немає Відповіді Всього

Україна в цілому 16

Західний

Центральний

Південний

Східний

38

16

9

2

46

69

60

56

4 11 0 100.0

12 2 1 100

25 5 1 100

39 3 0 100

59

19 5 1 100

74


Таблиця 9. Впрядковано за зростанням відсотку тих, хто за приєднання до Росії

державами

Україна та Росiя мають бути незалежними, але дружнiми держ.

Україна та Росiя повиннi об'єднатися в одну державу

57

43

0

0

40 38 12 26 17 8 0 3

49 52 75 59 67 67 77 59

0 5 8 9 14 14 23 35

11 5 5 6 3 11 0 2

0 4

54 46

43 48

4 2

Такими ж, як з іншими

'Громадянський блок ПОРА-ПРП' Український Народний Блок Костенка i Плюща Блок 'Наша Україна' Народний блок Литвина Блок Юлiї Тимошенко Соціалістична партія України Партiя Зелених України 'Опозицiйний блок НЕ ТАК!' Партiя регiонiв Блок Наталiї Вiтренко 'Народна опозицiя' Комунiстична партiя України

ВС/НЗ

Чи в правильному напрямку йде Україна? І ще одне питання, яке ми задавали респондентам, звучало так: Як Ви вважаєте, у цілому все, що відбувається на сьогоднішній день в Україні, іде в правильному чи неправильному напрямі? Розподіл відповідей на це запитання (у відсотках) в Україні в цілому та в її чотирьох регіонах – Західному, Центральному, Південному та Східному, виглядає таким чином:

У правильному напрямi У неправильному напрямi Важко Сказати Всього

Україна в цілому 18,5 61,1 20,3 100

Західний Центральний Південний Східний 35,5 22,1 11,8 4,7 33,3 31,3 100

54,0 23,9 100

72,0 16,3 100

85,8 9,5 100

75


УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ЕКОНОМІЧНИХ І ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ імені ОЛЕКСАНДРА РАЗУМКОВА Україна, 01034, м.Київ,вул.Володимирська, 46, офісний центр, 5-й поверх тел. (044) 201 11 98, тел./факс (044)201 11 99 e - m a i l : info@uceps.com.ua, http://www.uceps.com.ua

ДОДАТОК № 2

Громадяни України про владу та ситуацію в країні. Наміри голосування на виборах, ставлення до відставки Уряду та „газового конфлікту” Результати соціологічного дослідження Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 12 по 17 січня 2006 року в усіх регіонах України. Опитано 2290 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,1%.

76


Київ – січень 2006

Деякі примітки до результатів соціологічного дослідження

1. Відповідаючи на питання: “Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?”, менше, ніж кожен п’ятий з опитаних (17,7%), відповів, що події розвиваються в правильному напрямі. Протилежної думки дотримуються майже дві третини громадян – 62,3%. Решта опитаних вагалися з відповіддю. Число респондентів, які вважають напрям розвитку подій правильним за останній рік знизилося майже утричі. Порівняно з груднем відповіді на це питання є дещо більш песимістичними, що, очевидно, пов’язано з газовим конфліктом, відставкою Уряду та жорсткими політичними суперечками навколо цих подій. 2. Рівень підтримки Президента України, Верховної Ради та Уряду України залишається на досить низькому рівні, при цьому найнижчою є підтримка діяльності Верховної Ради. Найбільший рівень підтримки серед політиків мають Віктор Янукович, Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. 3. Лідером електоральних симпатій громадян є Партія регіонів. Якби вибори відбувалися зараз, крім неї, шанси потрапити до Парламенту мали б Блок „Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко, Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Народний блок Литвина та Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція". 4. Відставку Уряду Єханурова громадяни оцінюють переважно негативно: це рішення Верховної Ради не підтримують майже половина опитаних, у той час як підтримують – близько чверті. Решта респондентів не змогли визначити свого ставлення до рішення Парламенту про відставку Уряду. Число тих, хто не підтримує відставку Уряду, вище числа тих, хто її підтримує в усіх регіонах за винятком Східного, де ці показники не мають статистично значущої різниці. Найпопулярнішою серед населення є думка, що відставка Уряду свідчить про те, що депутати зараз більше думають про вибори, а не про долю країни. Таку думку поділяють дві третини опитаних. Покращання ситуації в країні в результаті відставки Уряду громадяни не очікують у жодному з регіонів. 5. Рішення Росії про підвищення ціни на газ для України більшість громадян вважають повністю або частково політично вмотивованим, але відповідальність за виникнення „газового конфлікту” покладають рівною мірою на українську і російську сторони. Приблизно однакове число громадян дали позитивні й негативні оцінки підписаній газовій угоді. Найкращою поведінкою України у „газовому конфлікті” відносна більшість громадян вважали б згоду на певне підвищення ціни на газ, одночасно з підвищенням тарифу на транспортування газу. Другим за популярністю варіантом поведінки була більш непоступлива позиція України і поглиблення конфлікту з Росією. Кожен дев’ятий опитаний вважав би за доцільне отримувати російський газ за 77


попередніми низькими цінами, але за це передати управління українськими газопроводами російській стороні. Застосовується такий розподіл областей за регіонами: Захід: Центр: Південь: Схід:

Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області м. Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська області Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області

Дані у всіх таблицях подані у відсотках від числа усіх опитаних, якщо не вказано інше Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі? 17,7 62,3 20,0

У правильному напрямі У неправильному напрямі Важко відповісти / не відповіли

10 січня 2006 року Верховна Рада України ухвалила рішення про відставку Уряду на чолі з Юрієм Ехануровим. Чи підтримуєте Ви таке рішення Верховної Ради? Підтримую Не підтримую Мене це не цікавить Важко відповісти

27,5 46,1 9,7 16,7

10 січня 2006 року Верховна Рада України ухвалила рішення про відставку Уряду на чолі з Юрієм Ехануровим. Чи підтримуєте Ви таке рішення Верховної Ради?, регіональний розподіл Підтримую Не підтримую Мене це не цікавить Важко відповісти

Захід 17,1 64,3 5,9 12,7

Центр 23,1 49,2 9,6 18,0

Південь 32,6 44,0 8,4 15,1

Схід 36,1 33,1 12,6 18,2

Ставлення до відставки Уряду електорату трьох партій та блоків з найвищим електоральним рейтингом: 10 січня 2006 року Верховна Рада України ухвалила рішення про відставку Уряду на чолі з Юрієм Ехануровим. Чи підтримуєте Ви таке рішення Верховної Ради?

Підтримую Не підтримую Мене це не цікавить Важко відповісти

Прихильники ��рихильники Прихильники Партії Блоку „Наша Блоку Юлії регіонів Україна” Тимошенко 50,0 10,7 27,4 26,2 79,9 49,8 10,3 3,6 4,6 13,5 5,8 18,3

78


Як Ви вважаєте, які політичні сили відстоювали національні інтереси в ситуації з відставкою Уряду? Політичні сили, які голосували за відставку Уряду Уряд і політичні сили, які його підтримували І ті, й інші відстоювали національні інтереси І ті, й інші відстоювали не національні, а власні інтереси Важко відповісти

15,8 13,0 6,4 43,4 21,5

Я Вам буду зачитувати судження, пов’язані із темою відставки Уряду Ю.Єханурова. Відносно кожного із суджень скажіть, будь ласка, згодні Ви з ним чи ні.

Відставка Уряду викликана прагненням опозиційних партій покращити ситуацію в країні Відставка Уряду викликана прагненням опозиційних партій дестабілізувати ситуацію в країні Відставка Уряду підвищить популярність опозиційних партій і знизить популярність провладних партій серед виборців Відставка Уряду підвищить популярність провладних партій і знизить популярність опозиційних партій серед виборців Відставка Уряду свідчить про те, що депутати зараз більше думають про вибори, а не про долю країни

Згоден (згодна)

Не згоден (не згодна)

Важко відповісти

29,1

48,1

2,8

35,6

40,4

24,0

32,5

33,1

34,4

12,9

47,0

40,1

68,0

13,5

18,5

Як Ви вважаєте, в результаті цієї відставки ситуація в країні покращиться чи погіршиться? Покращиться Погіршиться Не зміниться Важко відповісти

10,0 30,7 44,5 14,9

Як Ви вважаєте, в результаті цієї відставки ситуація в країні покращиться чи погіршиться?, регіональний розподіл Покращиться Погіршиться Не зміниться Важко відповісти

Захід 5,7 35,3 37,7 21,3

Центр 11,3 35,6 41,1 12,0

Південь 13,0 28,3 48,7 10,0

Схід 10,0 23,9 50,1 16,1

Чи знаєте Ви щось про «газовий конфлікт» між Україною та Росією? Добре поінформований про цей конфлікт Дещо знаю Нічого не знаю про цей конфлікт Не відповіли

22,5 69,4 6,7 1,4

Наприкінці минулого і на початку цього року між Україною і Росією відбувався так званий „газовий конфлікт”, пов’язаний з вимогами російської компанії „Газпром” до української

79


компанії „Нафтогаз України” платити за російський газ від 230 до 250 доларів за 1000 кубічних метрів, що у п’ять разів вище від цін минулого року і значно вище цін для інших кран СНД . Як Ви вважаєте, чи були ці вимоги російської сторони економічно обґрунтованими, чи вони були викликані виключно політичними мотивами? Нові ціни, які запропонував «Газпром», є повністю економічно обґрунтованими і не зумовлені політичними причинами Встановлення нових цін на газ для України, значно вищих, ніж для інших країн СНД, викликане політичними мотивами Підвищення цін на газ російською стороною зумовлене як економічними, так і політичними мотивами Мене це не цікавить Важко відповісти

10,7 43,5 32,9 4,6 8,3

Як Ви вважаєте, у виникненні „газового конфлікту” більша відповідальність лежить на українській чи на російській стороні? На українській стороні На російській стороні Однаковою мірою і на українській, і на російській стороні Важко відповісти

26,0 28,3 38,0 7,8

Четвертого січня цього року між компаніями „Нафтогаз України”, „Газпром” і „РосУкрЕнерго” було підписано угоду про врегулювання відносин у газовій сфері. Чи відомо вам про положення цієї угоди? Так, дуже добре відомо В основному відомо Мало що відомо Нічого не відомо

9,7 43,4 33,9 13,0

Як Ви оцінюєте підписання цієї угоди? Позитивно Негативно Байдуже Важко відповісти Не відповіли

26,9 27,9 12,7 31,0 1,5

Як Ви вважаєте, при укладанні цієї угоди Уряд України і керівництво компанії ”Нафтогаз України” зробили все можливе, щоб відстояти національні інтереси України? Так, зробили все можливе Зробили багато, але недостатньо Нічого не зробили Важко відповісти

13,3 41,7 26,1 18,8

Як Ви вважаєте, яка поведінка України у „газовому конфлікті” була б найкращою, враховуючи, що з 1 січня 2006 року російська сторона суттєво зменшила подачу газу Україні? Погодитися на певне підвищення ціни на газ, одночасно підвищивши тариф на транспортування російського газу українськими трубопроводами (як це і відбулося) Наполягати на попередніх домовленостях з Росією і подавати позов до міжнародного

35,2 20,0

80


арбітражу, навіть якщо для цього доведеться частково відключати від газопостачання українські підприємства і житловий сектор Відбирати російський газ, який постачається до Європи українськими трубопроводами, поглиблюючи конфлікт з Росією Припинити постачання російського газу до Європи і відмовитися від його споживання, навіть якщо для цього доведеться відключати від газопостачання українські підприємства і житловий сектор Отримувати російській газ по попередніми низькими цінами, але за це передати управління українськими газопроводами російській стороні Інше Важко відповісти

4,1 2,8 11,6 7,0 19,5

81


Додаток № 3

Фонд “Общественное мнение” 19 января 2006 года www.fom.ru

19.01.2006 [отчет] [ Графики ]

Опрос населения в 100 населенных пунктах 44 областей, краев и республик России. Интервью по месту жительства 14-15 января 2006 г.. 1500 респондентов. Дополнительный опрос населения Москвы - 600 респондентов. Статистическая погрешность не превышает 3,6%. В КОНЦЕ ПРОШЛОГО ГОДА РОССИЯ РЕШИЛА ПОВЫСИТЬ ЦЕНУ НА ГАЗ ДЛЯ УКРАИНЫ. ПО ВАШЕМУ МНЕНИЮ, ЭТО ПРАВИЛЬНОЕ ИЛИ НЕПРАВИЛЬНОЕ РЕШЕНИЕ - ПОВЫСИТЬ ЦЕНУ НА ГАЗ ДЛЯ УКРАИНЫ?

ПОЧЕМУ ВЫ ДУМАЕТЕ, ЧТО ЭТО ПРАВИЛЬНОЕ РЕШЕНИЕ ПОВЫСИТЬ ЦЕНУ НА ГАЗ ДЛЯ УКРАИНЫ? (Открытый вопрос*. Задавался тем, кто считает решение России повысить цену на газ для Украины правильным, - 70% от всех опрошенных.)

82


Поставки российского газа на Украину 19.01.2006 [отчет] [ Ответы на открытые вопросы ]

Опрос населения в 100 населенных пунктах 44 областей, краев и республик России. Интервью по месту жительства 14-15 января 2006 г.. 1500 респондентов. Дополнительный опрос населения Москвы - 600 респондентов. Статистическая погрешность не превышает 3,6%. ОТКРЫТЫЙ ВОПРОС: ПОЧЕМУ ВЫ ДУМАЕТЕ, ЧТО ЭТО ПРАВИЛЬНОЕ РЕШЕНИЕ – ПОВЫСИТЬ ЦЕНУ НА ГАЗ ДЛЯ УКРАИНЫ?

Суждения респондентов (в % от числа опрошенных) Рынок есть рынок, существуют мировые цены, они должны быть для всех одинаковыми

24

"А чем Украина от других стран отличается?"; "в Европе платят дороже"; "все должны платить за газ по мировым ценам"; "не должно быть двойных стандартов"; "по европейскому стандарту"; "по мировым ценам"; "рынок есть рынок"; "цена для всех одна – рынок"; "чем хохлы лучше немцев или поляков?".

83


Россия не обязана содержать Украину, за все надо платить

11

"А кто они нам?"; "а почему мы должны их содержать?"; "бесплатно никто ничего не дает, за все надо платить"; "всю жизнь за наш счет жили"; "газ покупать по дешевой цене – это слишком"; "за долги надо платить"; "нельзя все время бесплатно отдавать"; "почему должны задарма отдавать?"; "Россия – не дойная корова"; "слишком долго Россия кормила Украину". Украина проводит антироссийскую, прозападную политику Украина отделилась от России, плохо относится к России

9 7

"Если хотят жить отдельно, пусть действуют по международным стандартам"; "за свою независимость надо платить"; "когда Украина войдет в состав России, тогда будет другой разговор"; "Украина идет против России"; "Украина наглеет по отношению к нам"; "ведут по отношению к нам враждебно"; "ведут себя недружественно". Украина стремится на Запад, хочет вступить в НАТО

2

"Ведут себя нехорошо, вступают в НАТО"; "если смотрят на Запад, то пусть и платят по западным ценам"; "если Украина хочет на Запад, то пусть покупает газ по западным ценам"; "она к Западу идет, а от нас отстраняется"; "повернулись к Западу". Украина проводит неправильную политику

1

"В связи с политикой"; "из-за политических соображений"; "они неправильно себя ведут"; "ответный ход на их политику"; "президент неправильный, визы ввели"; "это политика". У нас свои нужды, это решение отвечает экономическим интересам России

6

"Больше денег будет поступать в казну"; "больше доход государству"; "мы на газе живем – и ничего не имеем, нищие, а они богатые"; "мы не должны им уступать в ущерб себе"; "нужно свою страну обеспечивать"; "от цены газа зависит наш уровень жизни"; "Россия терпела убытки"; "у нас страна бы стала богаче"; "если бы они вовремя платили, то, может быть, и у нас газ меньше дорожал"; "это экономический критерий, мы должны получать прибыль"; "мы тоже бедные"; "нужно о России заботиться: у нас самые маленькие пенсии и зарплаты". Для Украины цена на газ должна быть не меньше, чем в России

6

"А почему мы должны платить, а они – нет?"; "даже для нас газ идет по дорогой цене, а что, Украине за так отдать?"; "для жителей Украины газ дешевле, чем для жителей России"; "за год украинцы платят меньше россиян"; "мы дровами топим, а они даже платить не хотят"; "…если жители России платят много, то они должны платить больше"; "на Украину подавали газ дешевле, чем его покупаем мы"; "…у нас газ в стране дороже, чем у них". Это плата за воровство и спекуляцию российским газом

5

"Если Украина продает наш газ на Запад, то пусть и платит по-западному"; "и так много украли газа"; "на Украине воруют газ – это нечестно"; "наворовали – пусть теперь учатся платить"; "не будут наглеть. За воровство"; "не должны делать такие подарки ворам"; "они еще и спекулируют нашим газом"; "они зарабатывают деньги и перепродают, нужно брать наши деньги"; "они наш газ перепродают". В России и в мире про��сходит рост цен

3

"Везде цены поднимают – надо и им повысить"; "внутри страны цены растут, а они кто такие?"; "инфляция на Украине и в России"; "на еврорынке цены поднялись"; "у нас дорожает, а им дешевле?"; "цены растут, деньги растут". Это российский газ, и мы вправе устанавливать свою цену

2

"Газ – это наше достояние"; "газ наш, и продаем газ мы, нечего им потакать"; "если у них нет своего газа, пусть платят за него больше"; "наш газ – наша цена"; "они – потребители, а газ наш, российский"; "как играют, так и пляши".

84


Мы поступаем так же, как Украина и другие поступают с нами

1

"Они ничего не продают нам по такой льготной цене"; "…они нам что, дешевле что-то продают?"; "…нам тоже по рыночным ценам все гонят"; "нам никто не уступает"; "нам никто ничего не дает бесплатно, а почему мы?"; "они тоже не идут нам навстречу". Украину надо наказать

1

"Надо с них драть еще больше"; "надо давить на нынешнее руководство Украины"; "нужно показать наше над ними превосходство"; "пора их за уши тряхнуть"; "хохлы обнаглели – несмотря на мои корни хохляцкие"; "чтобы украинцы не зазнавались и помнили, за чей счет они живут"; "я бы им вообще обрезал газ". Это правильно, так нужно было сделать давно

1

"Безусловно, правильное"; "давно надо было"; "надо цены давно было поднять"; "справедливо"; "так будет правильнее". Другое

1

"Государство знает лучше, как поступать"; "империя возвращается"; " ситуация была унизительная для России"; "славян считайте славянами"; "украинские рабочие живут за счет России"; "чтоб поднять имидж страны". Затрудняюсь ответить, нет ответа

9

ОТКРЫТЫЙ ВОПРОС: ПОЧЕМУ ВЫ ДУМАЕТЕ, ЧТО ЭТО НЕПРАВИЛЬНОЕ РЕШЕНИЕ – ПОВЫСИТЬ ЦЕНУ НА ГАЗ ДЛЯ УКРАИНЫ?

Суждения респондентов (в % от числа опрошенных) От этого пострадают простые люди, граждане Украины

2

"Все это скажется на кармане простых людей"; "и так Украине жить не на что, а еще и цены подняли"; "из-за политиков страдают люди"; "люди там бедные, и это еще больше ухудшит их положение"; "население страдает"; "это тяжело для народа Украины". Украина – братская страна, повышение цен ведет к ухудшению отношений между нами

2

"Должны все дружить, а не мстить"; "мы же соседи, нам надо дружить"; "нельзя братскую страну обижать"; "нельзя обдирать своих"; "это еще один повод для конфликта"; "это привело к ухудшению отношений с Россией". На Украине живет много русских

<1

"Там везде русские живут"; "там много россиян, нельзя их оставлять без газа"; "там такие же русские люди, как в России". Другое

1

"Все, что повышается за счет слабых, на богатых не отражается"; "газ не стоит таких денег, которые берут с нас и других стран"; "для одних повышают, а для других – нет"; "нужно было больше брать за газ – мы опять уступили"; "потому что она пропускает <газ> через себя и имеет право на льготы"; "рыночная экономика Украины еще не дошла до уровня, чтобы платить по евроценам"; "это варварство, это то же самое, что перекрыть кислород для тяжелобольного. Нужно искать компромиссы". Затрудняюсь ответить, нет ответа

2

85


Лукеренко Тетяна - диплом, 2006