Issuu on Google+

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Могилянська школа журналістики

Передумови вибору професії журналіста

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики

Грабарської Ганни Олександрівни

Науковий керівник: Професор, Доктор філологічних наук Квіт С. М. Київ – 2010

1


План Вступ. Розділ 1. Журналістика і журналістська освіта. 1.1. Журналістика і журналіст. 1.1.1. Журналістика як професія. 1.1.2. Журналіст: визначення і психологічні характеристики 1.2. Вища журналістська освіта 1.2.1. Академічна освіта і професія журналіст. 1.2.2. Вища журналістська освіта в Україні: переваги і недоліки. Розділ 2. Методологія дослідження. 2.1. Метод анкетування як вид опитування. 2.1.1. Опитування як метод збору дослідницької інформації. 2.1.2. Анкетування. 2.1.3. Опис процесу проведення анкетування. Розділ 3. Результати дослідження. 3.1. Досвід роботи в ЗМІ перед ступом до ВНЗ 3.2. Причини вибору фаху журналіста. 3.3. Вплив образу журналістики на вибір майбутньої професії. 3.3.1. Уявлення про професію журналіста до вступу у ВНЗ. 3.3.2. Зміна уявлень по професію журналіста після першого року навчання. 3.4. Вища журналістська освіта: «за» і «проти» . Висновки. Література. Додатки.

2


Вступ Сучасний образ журналістської професії здається дуже привабливим тим, хто журналістикою не займається. Молоді люди, обираючи факультет журналістики своїм майбутнім місцем навчання, часто навіть гадки не мають, що насправді являє собою професія журналіста. Отримавши вищу освіту, молоді спеціалісти ідуть працювати куди завгодно, тільки не за фахом, адже конкуренція серед журналістів на медіа-ринку дуже велика, і без досвіду роботи в жодне авторитетне видання влаштуватися майже неможливо. Під час навчання, як нарікають самі студенти, в більшості ВНЗ можна здобути багато теоретичних знань, але, нажаль, не практичних. Але цього питання у нашій роботі ми торкнемося лише поверхово, адже це не є темою нашого дослідження. В першу чергу, нас цікавить образ професії, через який молоді люди вирішують вступати на факультет журналістики. В Україні існує кілька моделей журналістської освіти. В даному дослідженні ми розглянемо дві з них: традиційну для України і всього пострадянськго простору (на прикладі Київського національного університету ім. Т. Шевченко і Київського національного університету Культури і мистецтв) і модель західного зразка, яка мало розповсюджена в нашій країні (на прикладі Могилянської Школи Журналістики). Ми спробуємо розібратися, чи відрізняється бачення професії першокурсників перших двох навчальних закладів і третього, а також їхні мотивації і бачення свого кар’єрного майбутнього. Об’єктом нашого дослідження стали три групи студентів першого курсу за спеціальністю «Журналісика», а предметом – їх відповіді на запитання нашої анкети. Ми розробили анонімну анкету, що містить 10 запитань, яку пропонували заповнити респондентам з вище значених навчальних закладів. Запитання стосувалися як загальних даних про респондента (вік, стать, наявність досвіду роботи у ЗМІ до вступу у ВНЗ), так

3


і особистих уявлень студентів про професію журналіста. Ми вирішили проводити опитування анонімно, щоб першокурсники відповідали більш відверто і мали змогу висловити власну думку, а не позицію університету. Актуальність

дослідження

полягає

у

тому,

що

систему

журналістської освіти в Україні треба негайно реформувати, і наше дослідження може стати підґрунтям для переосмислення деяких аспектів такої реформи. Зокрема, сьогодні на факультети журналістики потрапляє багато молодих людей, що не мають навіть уявлення про цю професію, і які зробили свій вибір тільки через те, що вважають журналістику престижним фахом. На нашу думку, якщо ще на стадії вступних іспитів виявити причини, які стали вирішальними для молодої людини при прийнятті рішення стати журналістом, можна «відсіяти» багато осіб, які будуть профнепридатними навіть після закінчення ВНЗ. Мета роботи – виявити і проаналізувати передумови і причини вибору професії журналіста, з’ясувати, наскільки відмінними є ці передумови для першокурсників різних вищих навчальних закладів, окреслити образ журналістики, який уявляють молоді люди, а також прослідкувати зміни цього образу після року навчання. Завдання нашого дослідження визначаються потребою віднайти фактори, що впливають на прийняття рішення обрати професію журналіста і є наступними: - дослідити різні підходи до журналістської освіти в Україні; - виявити

ставлення

самих

студентів

до

необхідності

вищої

журналістської освіти для створення успішної кар’єри; - прослідкувати вікові, освітні, гендерні показники сьогоднішніх студентів-журналістів; - окреслити спектр характеристик, які першокурсники дають своїй майбутній професії;

4


- зрозуміти, наскільки умови і система навчання у вищих навчальних закладах відповідають потребам респондентів; - віднайти причини, з яких молоді люди обирають фах журналіста; - узагальнити дані, отримані на основі проведеного дослідження, що стосуються передумов вибору професії журналіста. Практичне значення. Дане дослідження буде корисним для керівників вищих навчальних закладів і факультетів журналістики при конкурсному відборі студентів для навчання на програмі „Журналістика”, оскільки вона дає можливість побачити мотивації першокурсників, їх очікування від навчання і бачення себе у професії. Наукова новизна даної роботи полягає у її компаративному характері, а саме у порівнянні трьох різних груп студентів, виявленні спільних і відмінних підходів до свого майбутнього фаху. Основним методом дослідження було обрано метод опитування, а саме – анонімного анкетування. Також ми використовували метод контент-аналізу відкритих запитань нашої анкети і метод експертного інтерв’ю. Ступінь наукової розробленості теми. Наскільки нам відомо, ступінь наукової розробленості теми в Україні низький. Нам вдалося знайти багато статей, у яких викладалися думки професорів університетів та інших експертів, але не вдалося знайти жодного матеріалу, де була б виражена точка зору самих студентів, жодної праці, яка була б заснована на результаті вивчення їхніх поглядів на професію. Отже, ми використовували частково праці українських науковців, і частково зарубіжних. Зокрема, стаття Девіда Вівера „Хто є журналісти” містить дослідження, яке перетинається з нашим. Пан Вівер проводив лонгітюдне дослідження – опитував у 1992 і 2002 роках американських журналістів з приводу їхнього вибору. Ми ж опитали студентів перших курсів з тією самою метою – прослідкувати зміну їх уявлень і ставлення до свого вибору професії перед вступом у ВНЗ і після

5


першого року навчання. Не вдалося також знайти жодних досліджень щодо попереднього

досвіду

роботи

українських

студентів

спеціальності

„Журналістика”. Складається враження, що ґрунтовних, що релевантні до нашої теми, в Україні взагалі не проводилося. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі ми аналізуємо літературу, що стосується питань характеристики журналістики як професії, даємо психологічний портрет журналіста. На нашу думку, вивчення цих питань допоможе нам чіткіше виконати завдання дослідження. Також у першому розділі ми розглядаємо питання доцільності академічної журналістської освіти, а також визначаємо переваги і недоліки такої освіти в Україні, і даємо поради щодо можливостей її вдосконалення. В другому розділі описується методологія дослідження. Пояснюється причини вибору конкретних методів, їх доцільність у нашому дослідженні, описується дослідницька процедура. Також ми детально описуємо анкету, яку було використано при проведенні

опитування,

аналізуємо

питання,

що

містяться

в

ній,

обґрунтовуємо їх важливість для нашого дослідження. У третьому розділі ми викладаємо результати дослідження, а також проводимо їх аналіз і описуємо отриманий результат. Дані, які нам вдалося отримати, ми заносимо в таблиці, що містяться в додатках.

6


Розділ 1. Журналістика і журналістська освіта. 1.1. Журналістика як професія. Що таке журналістика? Всі люди більшою чи меншою мірою цікавляться мистецтвом, захоплюються кіно, слухають музику, жити не можуть без серіалів. Але журналістика має для суспільства більше значення, ніж все перераховане вище взяте разом, хоча б тому що вона є кінцевим продуктом дуже великої індустрії, в якій працюють сотні тисяч, мільйони людей з інформацією, яка стосується всіх аспектів життя у світі навколо них. [9: 25] На думку професора Тома Кармайкла, оцінка медіа аудиторією залежить від якості новин. З одного боку, є певний скептицизм по відношенню до медіа і нарікання на те, що вони слугують розвагам і рекламі, тобто, лише розважають і продають. З іншого боку, в публіки виникає повага до журналістики, оскільки саме медіа сприяють дискусіям, викликають політиків до відповіді, збільшують громадський інтерес до важливих питань».[Див. Додаток 1.] Навіть наукова журналістика працює винятково з інформацією, що стосується лю��ини, або ж суспільства, на противагу, наприклад, науковим відкриттям, що носять природничий характер, наприклад, фізика, біологія тощо. Хоча ці наукові відкриття також повинні бути правдивими і новими, вони стосуються журналістки і можуть вважатися «новинами» тільки тоді коли події, пов’язані з цими відкриттями можуть вплинути на життя суспільства. Виявлення чорної діри далеко в космосі навряд чи стане сенсацією. Але якщо раптом виявиться, що чорна діра знаходиться недалеко від планети Земля і може загрожувати існуванню людства, це стане головною темою всіх газет і телепередач у світі.[9:31] В Україні журналістику прийнято вважати творчою професією

з

притаманними їй рисами неточності, неконкретності й непрофесіоналізму. [19:95] Але якби журналіст був митцем у прямому сенсі цього слова, він не

7


міг би працювати у редакції, адже випуск газети або вихід програми в ефір не може залежати від наявності чи відсутності натхнення і настрою в працівника. Крім того, існують загальноприйняті стандарти журналістської роботи, які більшою чи меншою мірою створюють рамки й обмежують політ фантазії, що неможливо при, наприклад, написанні художнього твору або вірша. Тим не менш, у результаті проведення дослідження ми виявили, що велика частина бажаючих стати журналістами йде у професію саме через віру у те, що журналістика – творча професія, де можна реалізувати свої приховані таланти до письма. Адже стати журналістом легше, ніж письменником, та й факультетів письменників у вищих навчальних закладах поки що не існує. Наприклад, при проведенні нашого дослідження, вдалося з’ясувати, що переважна більшість студентів Інституту Журналістики КНУ ім. Т. Шевченка до вступу у ВНЗ вважала професію «творчою», «креативною», загалом, такою, де можна проявити свій талант. 18-річний студент в анонімній анкеті написав наступне: «Журналістику часто підганяють під різноманітні стандарти, критерії, що мені дуже не подобається, оскільки для творчості залишається дуже мало місця». Євген Федченко, Директор Могилянської школи журналістики вважає, що віднесення журналістики до творчих спеціальностей є радянською спадщиною. „Раніше вважалося, що заслужений журналіст України – це той, у кого вийшло 14 віршованих збірок”, - говорить пан Федченко. Він наголошує, що журналістика – професія творча за атмосферою, але за сутністю – реміснича. [Див. Додаток 2.] Детальніше про це ми розповіли у Розділі ІІІ нашої роботи. Професор В. Здоровега теж називає результат діяльності журналіста «творчістю», але «дещо іншого характеру, ніж творчість таких геніїв як Архімед, Ейнштейн або Ньютон», які винаходять закони, які можна застосувати у біль-якій сфері і які завжди є актуальними. Він пише, що твори

8


журналістики «здебільшого мають прикладний характер», і не можуть претендувати на високі епохальні відкриття. «Масштаб узагальнення незрівнянно нижчий, ступінь узагальнення незначний», - пише пан Здоровега, і саме це, на його думку, дає підстави спеціалістам у сфері психології творчості заперечувати трактування журналістики як виду творчості.[18] Відомий

журналіст

і

телеведучий

Андрій

Куликов

називає

журналістику «ремесло на грані мистецтва». Але, на думку пана Куликова, аби

бути

хорошим

найефективнішим

він

журналістом, вважає

одного

навчання

на

таланту

недостатньо,

практиці.[14]

Професор

Володимир Здоровега підтверджує таку думку, він вважає, що літературна частина журналістської діяльності – це водночас і ремесло, і творчість, що ґрунтується на використанні вже відомих теорій, прийомів і підходів.[18] Втім, журналісту необхідно мати також творчу уяву, інтуїцію, а це вже більше ознаки таланту. Категорично проти «творчої журналістики» виступає директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко. Він вважає, що тільки розділивши поняття творчості і журналістської професійності, можна „відмежуватися від радянської спадщини, коли у журналах друкували фейлетони ”. [Див. Додаток 2] У підручнику «Масові комунікації» професор С.М. Квіт пише, що «журналісти посідають особливе місце в системі масових комунікацій, тому що вони самі є професійними комунікаторами».[19:94] Саме журналіст допомагає знайти порозуміння різним прошаркам суспільства, соціальним групам, налагодити зв’язки між людьми, і успішність виконання цих функцій залежить від його професіоналізму. Професії журналіст притаманна функція універсальності, не існує журналістики західної чи східної, україно- чи англомовної, державної і недержавної. Існує лише два типи журналістики: хороша і погана.

9


Журналіст обов’язково має враховувати такі аспекти новин як: Тема, наскільки цікавою вона буде; Подія (джерело, загальна поінформованість, свіжість); Аудиторія, на яку розрахована та чи інша інформація; Контекст (ситуація у тому регіоні, де розповсюджується певне видання, що зумовлює неоднакове ставлення до різних подій.[19:95] Що робить професію журналіста проблематичною – це відсутність точного і конкретного визначення, що є «правда» і «об’єктивність», адже кожна окрема людина, залежно від свого попереднього досвіду, виховання, переконань і поглядів на життя має абсолютно різні уявлення про ці поняття. Крім того, те, що сьогодні є абсолютною правдою, завтра може стати правдою лише наполовину, а післязавтра – взагалі неправдою.[9:32] Але одним з основних завдань журналіста є правдиве і неупереджене висвітлення суспільно-важливих подій, у цьому лежить ключова роль журналістики, її «висока мета». Об’єктивності також погрожують самі власники медіа, ті, хто впливають на прийняття редакційних рішень і контролюють матеріальну сторону бізнесу. Якщо журналістика є бізнесом, вона належить бізнесменам з політичними преференціями й ідеологічними переконаннями. Крім того, головною метою будь-якого бізнесу є прибуток, а щоб його отримати, треба «давати» аудиторії те, що вона захоче купити. Отже, одна й та сама новина або подія буде висвітлюватися у різних медіа по-різному, залежно від того, які інформаційні потреби і переконання домінують у кожному конкретному суспільстві. Але припустимо, що журналісти кажуть правду, адже якби більша частина аудиторії їм не вірила, медіа не мали б ніякої ваги у суспільстві і не були б таким успішним бізнесом у всьому світі. Щоб правдиво висвітлити подію, журналіст повинен вміти умовно поділяти реальність на такі категорії:

10


1.

що насправді сталося (і чи сталося б це за відсутності спостерігачів, включаючи тих хто міг це записати на плівку або диктофон, наприклад, падіння астероїда або виверження вулкану);

2.

як сприйняли подію ті, хто стали її свідками (навіть якщо вони не є журналістами);

3.

як розповіли по те, що сталося, або журналістика.

Між цими трьома категоріями реальності необов’язково наявний зв’язок,

і

тому

скарги

на

об’єктивність

журналістів

часто

є

необґрунтованими. Журналістика ніколи не висвітлювала реальність у її абсолютному сенсі. В кращому випадку, це може бути лише версія реальності, побудована відповідно до певних правил і кодів, прийнятих у журналістському середовищі. [9] Журналісти мають привілейоване місце в суспільстві, оскільки вони знаходяться в центрі публічного життя. Часто саме журналісти розпочинають дискусію, яка веде до значних змін у країні і її владній верхівці. В демократичному суспільстві політики залежні від думки народу, і саме журналісти формують її. Це звучить дещо утопічно для українських реалій, але реалістично для західної моделі, де саме мас-медіа зіграли ключову роль у справі Вотергейт або скандалі з Монікою Левінскі. З іншого боку, спеціалісти висловлюють занепокоєння тим, що журналістика все частіше набуває ознак так званого «інфотейменту» поєднання інформації і розваг, фактично, суттєве зниження якісного рівня журналістських матеріалів, перетворення медіа на місце накопичення цікавих чуток, пліток, поверхневих статей і сюжетів. І саме «інфотеймент» є найбільш прибутковим бізнесом. Зараз активно відбувається процес «індивідуалізації» медіа, посилення ваги окремих думок тих журналістів, яким довіряє суспільство, і які можуть висловити свою позицію багатьма різними способами. Це можна розглядати

11


як одне з основних досягнень незалежної України, адже у часи радянської доби у медіа звучала тільки одна думка, схвалена державою. А зараз медіа є відносно вільними. Більше того, доступність Інтернету надає можливість всім користувачам завести власну сторінку, блог, який практично неможливо контролювати. Це cприяє тому, що кожна людина отримала доступ до розповсюдження інформації, яку вона вважає важливою. Але це не говорить про те, що кожна людина, що має блог, може вважатися журналістом. Журналістика – це значно більше, ніж періодичне або епізодичне написання матеріалів на ті чи інші теми. Це також значно більше, ніж просто посередництво між подіями, що відбуваються і аудиторією, якій не пощастило стати свідками цих подій. Журналістика може мати багато значень для багатьох різних людей, і ці значення часто будуть абсолютно протилежними. Вирішуючи обрати фах журналіста, молода людина мусить усвідоми��и, що чіткого визначення цього поняття дати неможливо, воно занадто багатогранніше і залежить від безлічі суб’єктивних факторів. На нашу думку, єдиним критерієм «хорошої» чи «поганої» журналістики

повинне

стати

внутрішнє

відчуття

кожного

окремого

журналіста, яку «правду» він хоче донести до світу, і які зміни у суспільстві хоче своєю роботою спричинити.

12


1.2. Журналіст: визначення і психологічні характеристики. Чіткої відповіді на питання про те, хто є журналіст немає, частково через те, що самі журналісти часто не хочуть бути якимсь чином «визначені» будь-якими офіційними особами, що не входять до сфери медіа, і також частково тому що немає спеціалізованої галузі науки, яку журналісти мусять вивчити перед тим як приступити до практики. В публічній сфері журналісти стоять перед вибором між життям заради професії і життям за рахунок професії, між етикою відповідальності і переконаності, яка дозволяє перекласти рішення всіх проблем на інших чи на обставини, між «ярмарком пихатості»[27] і справжнім покликанням. Соціальний статус сильно впливає на самооцінку особистості. Світлана Руцька у своїй статті пише, що, проаналізувавши біографії відомих журналістів 1960-1970 років, вона дійшла висновку, що вони меншою мірою мріяли про славу, у них були інші цінності й психологічні установки. Вони хотіли реалізуватися у професії. Сьогодні питання статусу стоїть гостріше. Багато хто із сучасних журналістів прагнуть не стільки самореалізуватися, скільки набути високого соціального статусу, тих благ, які цей статус може надати. Згідно популярної теорії швейцарського психолога Карла Юнга, всі люди тяжіють до одного з двох характерологічних полюсів – до екстравертів або інтровертів. Для перших, спілкування – найбільш природна й благодатна сфера їх самореалізації. Такій людині легко заводити нові знайомства, адаптуватися у новій спільноті, знаходити спільну мову з оточуючими. Для інтровертів, навпаки, необхідність повсякденного спілкування – важка необхідність. Спостерігаючи журналістів у роботі, можна прийти до висновку, що вони – люди екстравертивного типу, для яких дуже важливо почуватися складовою частиною суспільства, бути затребуваними і визнаними.

13


Отже, які особистісні якості характерні для журналіста? Очевидно, що це відкритість світу, враженням, а також багата уява, дар фантазії. Журналіст – людина, що має чутливість до слова, ерудована, з творчою спрямованістю, самобутністю погляду, прониклива, така що вміє вловлювати нюанси у поведінці і словах інших людей і впливати на них. У своїй роботі такі люди часто вбачають джерело власної значущості. [27] Тим часом, у суспільстві панують певні стереотипи, пов’язані з образом журналістики і журналістів. Зазвичай люди, що не мають до діяльності медіа жодного стосунку, будують свої уявлення на тому, що вони бачать по телевізору. Цьому сприяє кіноіндустрія, яка за останні роки залучила до загального портрету журналіста таких зірок як Кейт Уінслет, Майкл Дуглас, Кевін Спейсі, Джим Керрі, Анджеліна Джолі та ін. [9] Безумовно, це значною мірою романтизує образ журналістики, робить професію привабливою і модною, адже в кіно журналісти зазвичай виступають в ролі борців за справедливість, «совісті нації». Голівуд створив міфи, в яких журналісти завжди знаходяться в центрі подій і змінюють світ. Це підтверджує і Є. Федченко: „Є певна аура професії, ніби журналістика популярна, що це є „четверта влада”, що кожен журналіст є відомою людиною, впливовою особою”. На думку пана Федченка, саме цей образ і приваблює молодь іти на журналістську спеціальність. Але він також вважає, що це уявна принадність, і насправді професія є зовсім інакшою. [Див. Додаток 2] З іншого боку, існує також цілком протилежне ставлення до журналістики. Нажаль, в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, працівники ЗМІ скомпрометували себе під час нескінчених виборчих кампаній, політичних війн, брудних суперечок між різними владними групуваннями. [12]

14


1.3. Вища журналістська освіта 1.3.1. Академічна освіта і професія журналіст. Журналістика вважається однією з найперспективніших професій для кар’єрного зростання. Кожна людина у світі потребує новин у всіх сферах – чи то політика, чи то бізнес, спорт, життя відомих людей тощо. Ринок новин дуже великий, і багато людей сподіваються знайти свою нішу у ньому. Але для цього необхідно мати достатній рівень освіти і бажання працювати. Крім того, прийнято вважати, що, певною мірою, журналістика є мистецтвом, до якого теж треба мати здібності. [6] Суперечка щодо необхідності академічної журналістської освіти має довгу історію, і триває досі у всьому світі. Одні фокусують погляд на потребах «ринку», вони переконані, що здібності до журналістики, навички важливіші за теоретичні знання, які можна здобути в університеті. Прихильники альтернативної точки зору не відкидають позитивні сторони таланту і досвіду, але залишаються поділеними на тих, хто відносить журналістику до наук гуманітарних і тих, хто зараховує її до соціальних наук. Цей розподіл також актуальний для викладачів журналістики. Деякі з них мають досвід як практики, і тому намагаються дати студентам практичні навички. Інші ж приходять з інших галузей знань: соціології, філософії, політології

тощо,

і

вони

акцентують

увагу

на

інтелектуальному,

теоретичному доробку студентів.[11] Прихильники вищої журналістської освіти стоять на тому, що хороша кар’єра починається з хорошої освіти. Спеціалісти називають три основні причини, з яких здобути освіту журналіста все-таки варто. Перша причина: роботодавці надають перевагу журналістам з освітою, оскільки це позбавляє їх необхідності витрачати час на те, щоб навчити молодого працівника елементарних теоретичних і практичних знань. Редактор може бути впевнений, що людина, яка закінчила факультет журналістики, має хоча б елементарну уяву про роботу журналіста.

15


Друга

важлива

причина:

протягом

навчання

студенти

проходять

стажування у різноманітних медіа, а деякі навіть працюють журналістами. Це допомагає розірвати нескінчене коло спроб і помилок, коли після отримання диплома молодого спеціаліста не беруть на роботу через брак практики, а брак практики виникає тому що колишнього студента не хочуть брати на роботу без практики. І третя причина – це можливість познайомитися з корисними людьми, адже часто лекції на факультетах журналістики читають відомі практикуючі журналісти, які у майбутньому можуть стати колегами або навіть роботодавцями студента.[6] Тим не менш, як зазначає Наталя Симоніна, головний редактор телеканалу ТЕТ у статті для журналі «Телекритика», навіть здобувши академічну освіту, українські журналісти часто не придатні для роботи у ЗМІ. «Телеменеджери і редактори, коли стикаються з власниками «свіжих» дипломів, нарікають на те що вчорашні студенти нічого не вміють, жаліються, що їх нічого не вчили, водночас претендують одразу на репортерську роботу і високі зарплати».[30] Вона також вважає, що на початку своєї кар’єри журналіст є дилетантом у всіх сферах, який нічого не знає глибоко, і щоб стати професійним журналістом, здатним аналізувати і робити висновки, треба мислити ширше і вчитися все життя.[30] У

світовій

практиці

студенти-журналісти

навчаються

в

процесі

виробництва. В Україні ж таку практику можна зустріти не дуже часто. Навіть за наявності певної технічної бази, навчальний процес організовано так, що студенти мають труднощі з доступом до професійної техніки. Зокрема, у 2007 році Інститут Журналістики НУ ім.. Т. Шевченка отримав від Проекту Євросоюзу ТАСІС-Бі-бі-сі «Жорна» професійне обладнання, достатнє для повноцінного функціонування продакшн студії. Проте, заняття організовані таким чином, що всі студенти одного потоку не встигають попрактикуватися, адже кількість робочих місць у студії значно менша за

16


кількість студентів н потоці. Інакше виглядає ситуація у Могилянській школі журналістики, де кількість студентів дорівнює кількості робочих місць, отже кожен не просто має змогу, а мусить щоденно тренувати свої журналістські здібності і представляти свій доробок на обговорення серед викладачів та одногрупників. На недостатності лише теоретичного навчання наголошує також професор Том

Кармайкл:

«Навчання

повинно

бути

практично

орієнтованим,

професійно-орієнтованим. Ви повинні бути натреновані, щоб працювати журналістом. Отже, я б наголосив на необхідності пов’язати торію і практику». [Див. Додаток 1] Загалом, за словами директора Могилянської школи журналістики Євгена Федченка, підготовка журналістів має носити «поштучний характер», коли на одному курсі вчиться студентів не більше, ніж викладачі можуть охопити своєю увагою.[25] Недоцільно приймати на факультет 100 студентів, давати їм теоретичну базу, яку неможливо перевірити на практиці, хоча б тому що викладач не встигає поспілкуватися з кожним студентом окремо. Отже, проблеми сучасної журналістської освіти в країні значно глибші, ніж елементарний брак професійного обладнання. В Україні вища журналістська освіта може бути отримана на двох рі��нях – бакалаврському чи магістерському, або ж на обох разом. В більшості вищих навчальних закладах на факультетах журналістики практикується стандартна програма навчання: спочатку студент проходить 4-річний курс бакалаврської освіти, а потім поступає у магістратуру. Винятком є Могилянська школа журналістики НаУ КМА, де існує лише магістерська програма підготовки журналістів, на яку можуть поступити молоді люди, що мають бакалаврські дипломи з будь-якої спеціальності. Варто сказати, що теперішній стан медіаосвіти не задовольняє повністю українські медіа.[19] Після радянської журналістської школи нову систему освіти ще не створено. Навчальні заклади та редакції ЗМІ існують, певною

17


мірою, у різних площинах, самодостатньо і незалежно одні від одних. Редакції

переважно

не

сподіваються

на

випускників

українських

університетів, і самі дбають про підготовку і перепідготовку власних кадрів. Для того щоб відповідати сучасним західним стандартам, українська журналістська освіта потребує вирішення таких першочергових проблем: 1. Подолання загальної філологічної спрямованості. Подібні наголоси були виправдані у радянські часи, через те що у ВНЗ була створена україномовна система підготовки журналістів. Але в принципі журналістська освіта не є підрозділом філологічної. 2. Усвідомлення того факту, що журналістика є щоденною практичною діяльністю, а не наукою. 3. Те, що в західній практиці називається «медіаіндутріями», має не замінювати собою, власне, журналістське навчання, а поглиблювати його, спираючись на медіа дослідження з перевагою соціологічного компонента, які в Україні майже не проводяться. 4. Необхідно змінити концептуальний погляд на підготовку журналістів: їм потрібні не лише знання, а також, рівною мірою, уміння і навички. 5. Відповідно докорінного реформування потребує система оцінювання знань і умінь. 6. Організація навчального процесу має відбуватися зі створенням значної

англомовної

частини

,

оскільки

студенти

повинні

користуватися західними джерелами та порівнювати продукцію українських медіа із кращими зарубіжними зразками. 7. Слід налагодити взаємовигідне партнерство між редакціями ЗМІ та навчальними закладами в тому розумінні, що медіа повинні сформувати соціальний запит на того журналіста, якого вони хочуть бачити. Університетська освіта переважно орієнтується на застарілі схоластичні зразки і насправді не знає, кого вона готує.[19]

18


Професор Сара Оутс розповідає також про досвід американських університетів. В деяких з них видаються дуже серйозні газети, великі за обсягом, накладом і щоденні. Вона вважає, що робота в такій газеті під час навчання в університеті може допомогти молодій людині легше адаптуватися в професії після закінчення ВНЗ. [Див. Додаток 3.] На нашу думку, однієї журналістської освіти для побудови успішної кар’єри недостатньо. Один з наших респондентів написав у анкеті, що «журналіст – це людина, яка розбирається у всьому потрошку і ні в чому глибоко». Проте, ми вважаємо, що такий «фахівець» все життя буде приречений виконувати найпростіші редакційні завдання. Людина ж, яка претендує на високу журналістську посаду, має бути глибоко обізнаною в тій темі, на якій вона спеціалізується. Економічному журналісту варто було б мати економічну освіту принаймні на бакалаврському рівні, або пройти стажування у інституціях, які мають справу з економікою. Політичному журналісту добре мати юридичну або політологічну освіту, до того ж, частіше з’являтися у органах влади, щоб запам’ятати в обличчя її представників і завести необхідні контакти. Журналісту, який хоче висвітлювати культурні події, мало просто любити мистецтво. Саме в цій галузі молоді журналісти зазвичай роблять найбільше помилок, вважаючи, що писати на культурну тематику – просто. За словами головного редактора журналу «Главред» Діани Дуцик, приходячи на практику у видавництва, студенти зазвичай просять зрахувати їх саме до відділу «Культура», а потім не можуть написати навіть елементарний текст, оскільки не розбираються ані в сучасному, ані в класичному мистецтві. Це підтверджує професор Сара Оутс, вона розповідає, що знає багато журналістів, які прийшли у професію з інших галузях, і працюють на високих посадах. Одночасно є багато журналістів з профільною освітою, які дуже швидко йдуть працювати в інші галузі. [Див. Додаток 3]

19


Отже, можна зробити висновок, що молода людина, вирішивши стати журналістом, повинна, в першу чергу, зосередитися на вивчені тієї теми, на якій вона хоче спеціалізуватися в подальшому, а також постійно поновлювати знання у цій темі. Інакше журналіст, по-перше, сам втратить інтерес до професії по-друге, не зможе отримати увагу освіченої аудиторії (а саме для такої аудиторії працюють високооплачувані фахівці), і, по-третє, не користуватиметься повагою колег і, як наслідок, не зможе просуватися по кар’єрних сходинках.

1.3.2. Вища журналістська освіта в Україні: переваги і недоліки. Молоді люди з усієї України щороку приїздять до Києва з надією поступити в один з престижних університетів. Серед них багато тих, хто мріє стати журналістом. Ми розглянемо журналістську освіту на прикладі трьох вищих

навчальних

закладів:

Інститут

журналістики

Національного

Університету імені Т. Шевченка, Інститут журналістики Київського Національного Університету культури і мистецтв та Могилянська школа журналістики Національного Університету Києво-Могилянська Академія. В результаті дослідження вдалося з’ясувати, що значна частина студентів часто

сприймають

журналістську

освіту

як

ворога

професійної

автентичності. Традиційна модель журналістської освіти, яку беруть за основу більшість українських вишів, значною мірою потребує оновлення. Новаторський підхід використовує Могилянська школа журналістики – магістерська програма, на яку можуть поступити випускники вищих навчальних закладів, що отримали бакалаврський ступінь з будь-якої спеціальності. Упродовж двох років студенти опановують як традиційні академічні знання, так і практичні заняття, яким надається першочергове значення.

20


М. Житарюк, доцент кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка називає наступні «мінуси» системи організації журналістської освіти в Україні: 1. “Мода” на журналістику призвела вже і призводитиме й надалі до певної нівеляції у підготовці журналістських кадрів – йдеться про надто стрімке

зростання

закладів

освіти,

які

готують

фахівців

у

галузі

журналістики. Тут можна спостерігати певну поспішність, не завжди обґрунтовану. 2. Через відновлення престижності професії на шкоду професіоналізму може переважати звичайна комерціалізація. 3. Кадрові проблеми з викладацьким складом. 4. Надмірна уніфікація та уподібненість навчальних планів з підготовки журналістів із навчальними планами на інших, не журналістських, факультетах та спеціальностях у більшості навчальних закладів. 5. Недостатнє усвідомлення і неврахування специфіки творчого характеру спеціальностей на журналістських факультетах, як, наприклад, є у консерваторіях, академіях мистецтв тощо у Міністерстві освіти та науки України й у вищих навчальних закладах. 6. Необхідність збільшення переліку журналістських спеціальностей. 7. Брак навчально-методичної літератури. [17] На нашу думку, до цього переліку «негативів» можна додати пасивність самих

керівників

факультетів,

оскільки,

звикнувши

не

отримувати

повноцінне забезпечення від держави, завідувачі кафедр і професори часто скидають на владу всю провину за жалюгідне становище матеріальнотехнічної бази. Як приклад можна привести допис у блозі професора І.Л. Михайлина, завідувача кафедри журналістики Харківського національного університету ім.. В.Н.Каразіна: «Чого кафедрі бракує, так це належного матеріального забезпечення».[22] Далі пан Михайлин описує вже наявну

21


матеріальну базу: «Поки що на кафедрі стоїть один комп’ютер, подарований спонсором, а не придбаний для кафедри університетом.[…] У навчальній телестудії наявна одна телекамера і одне монтажне місце, що не дозволяє забезпечувати повноцінно навчальний процес. Кадровий склад студії – один журналіст-керівник студії і один оператор і він же монтажер

перевантажений замовленнями ректорату, для виконання яких потрібен високий професіоналізм, що виключає залучення студентів до виготовлення кінцевого інформаційного продукту». На нашу думку, за таких обставин не може йти мови не лише про якісне навчання і належне до нього ставлення студентів, а й про їх повагу до університету, викладацького складу і держави загалом. Разом з тим, професор Михайлин жодного слова не пише у своєму блозі про роботу, яка ведеться задля поліпшення умов навчання. Можна припустити, що кафедра перебуває в очікуванні дива або державної підтримки замість пошуку можливостей отримати допомогу від міжнародних організацій, фондів тощо, як це робиться у київських ВНЗ. До позитивів можемо віднести той факт, що сьогодні в Україні існує кілька різних систем підготовки журналістськ��х кадрів, а різноманітність підходів

завжди

факультети

та

зумовлює відділення

професійну журналістики

конкуренцію. в

По-перше,

університетах.

це

По-друге,

різноманітні короткотермінові тренінги і курси, організаторами яких виступають громадські організації. По-третє, підвищення кваліфікації «на робочому місці», у редакціях ЗМІ.[19] Нам вважається за доцільне потеоретизувати на тему, як зробити систему освіти краще. На нашу думку, університети, в першу чергу, повинні замислитися, чиї інтереси вони обслуговують: суспільства, майбутніх роботодавців (медіа-бізесу) чи самих студентів? Якщо перше, держава

22


мусить бути найбільш зацікавленою у створенні потужної школи й забезпечувати її всім необхідним обладнанням. На сьогодні ж влада напрочуд мало цікавиться вихованням молодих журналістів, хоча, за словами професора

С.М.

Квіта,

«рівень

журналістської

освіти

є

важливим

індикатором стану національних медіа».[19] Для прикладу, державні дотації, які отримує Могилянська школи журналістики, не перевищують 15 тисяч гривень на рік, чого вистачає лише на оплату комунальних послуг.[25] Очевидно, що якби не існувало різноманітних міжнародних благодійних фондів, за рахунок співпраці з якими зазвичай і виживають вітчизняні університети, українська влада не змогла б забезпечити студентів навіть найнеобхіднішим. Якщо ж українські заклади освіти ставлять за меті обслуговувати інтереси меді-бізнесу, важливу роль у навчальному процесі мусять відігравати ЗМІ. На нашу думку, це може відбуватися н кількох рівнях. По-перше, це участь редакторів і успішних журналістів у гостьових лекціях, проведення ними майстер класів для студентів вже з першого курсу. Стандартна навчальна програма побудована так, що студенти 1-2 років навчання настільки перевантажені теоретичними предметами, що за цей час вони встигають забути, на який факультет поступали і про яку професію мріяли спочатку. Проведення майстер класів могло б відновити значною мірою пожвавити інтерес студентів. По-друге, під час проходження літньої практики, коли студент без досвіду роботи потрапляє в редакцію, працівникам ньюз-руму варто було б приділяти майбутньому журналісту, цікавитися його успіхами, а керівнику практики – ставити перед студентом каретні завдання і опікуватися їх коректним виконанням. Якщо ж у місці проходження першої практики зі студентом поводилися неуважно, завантажували його рутинною роботою, не довіряли самостійно виконувати

відповідальні завдання, інтерес до подальшого

навчання і до журналістики як професії може дуже швидко щезнути.

23


По-третє, ЗМІ повинні створювати умови справедливої ринкової конкуренції серед студентів, створювати робочі місця з достойною зарплатою для випускників. Ідеальний варіант, коли студент кілька років поспіль проходить літню практику в одній редакції, і потім редакція гарантовано бере його на роботу. Це допомогло б, з одного боку, самій ЗМІ мати можливість вчити конкретну людину тим стандарт роботи, які існують у кожній конкретні редакції, а, з іншого боку, надало б впевненості самому студенту, оскільки він же пд. Час навчання чітко міг и бачити свої перспективи у професії. Сьогодні ж молодих спеціалістів без досвіду приймають на роботу дуже неохоче, і наведена вище схема допомогла б вирішити цю проблему. Однією з основних проблем академічної освіти також можна вважати те, що студентів навчають «ідеальній журналістиці» - постулатам професії, які зазвичай дуже далекі від реальної практики.[11] Якщо, наприклад, у юридичній практиці в кожному випадку фахівець повинен користуватися тими самими нормами і правилами, які роками є незмінними і однаковими для всіх випадків, у журналістиці часто «класичні» норми є неприйнятними для кожного конкретного випадку. Отже, після закінчення

факультету

журналістики студент часто не може адекватно оцінити ситуацію, яку йому треба описати, адже обставини, з якими він буде стикатися упродовж роботи журналістом значно різноманітніші, ніж його могли навчити в університеті. Більше того: тим часом, коли технічний прогрес стрімко добирається до України, і наші журналісти починають отримувати доступ до його продуктів, у вітчизняних університетах ще досі вчать роботі із морально застарілою технікою. Наприклад, у Львівському національному університеті ім. Івана франка на предметі «Зображувальної журналістики» студентів досі вчать користуватися аналоговою фототехнікою, вимочувати плівку у хімікатах і проявляти знімки у темних кімнатах, хоча кожна сучасна редакція вже оцінила переваги цифрової фотозйомки, а плівковими апаратами

24


користуються хіба що фотомитці, які з журналістикою мають дуже віддалений зв’язок.[11] Про недосконалість журналістської освіти в Україні говорить ще й наступний факт. При проведенні дослідження, ми запитали студентів перших курсів факультетів журналістики столиці, чи вважають вони наявність вищої освіти обов’язковою умовою для успішної роботи журналістом. Переважна більшість анкетованих дали негативну відповідь, мотивуючи тим, що головне – мати хист і талант. Проте, студенти висловили думку, що з дипломом журналіста легше буде влаштуватися на роботу. Ширше це питання ми висвітлюємо у Розділі ІІІ нашої роботи. Тобто, навіть самі студенти вважають вищу журналістську освіту необов’язковою, зайвою, розглядають її лише як спосіб отримати диплом. На нашу думку, такий результат дослідження вказує на те, що вищі навчальні заклади, які мають факультети журналістики, повинні замислитися про проведення докорінних реформ на цих факультетах. Ми вважаємо, що система освіти в Україні повинна бути терміново реформована відповідно до вимог сьогодення, аби відповідати загальносвітовому тлу.

25


Розділ 2. Методологія дослідження. Завдання нашого дослідження визначаються потребою віднайти фактори, що впливають на прийняття рішення обрати професію журналіста і є наступними: - дослідити різні підходи до журналістської освіти в Україні; - виявити

ставлення

самих

студентів

до

необхідності

вищої

журналістської освіти для створення успішної кар’єри; - прослідкувати вікові, освітні, гендерні показники сьогоднішніх студентів-журналістів; - окреслити спектр характеристик, які першокурсники дають своїй майбутній професії; - зрозуміти, наскільки умови і система навчання у вищих навчальних закладах відповідають потребам респондентів; - віднайти причини, з яких молоді люди обирають фах журналіста; - узагальнити дані, отримані на основі проведеного дослідження, що стосуються передумов вибору професії журналіста. Щоб успішно виконати перераховані вище завдання, нами було проведено наукове дослідження. В цьому розділі ми описуємо методи, які застосовувалися при проведенні дослідження. Методологія – це сукупність дослідницьких процедур, техніки й

це

методів, включаючи прийоми збору та обробки даних. [37] Саме методологія визначає, якою мірою зібрані факти можуть слугувати реальним і надійним обґрунтуванням об’єктивного знання. Метод – основний спосіб збору, обробки або аналізу даних. [37] Головною метою нашої роботи є виявити передумови вибору професії журналіст. В процесі дослідження ми просили першокурсників факультетів журналістики трьох київських вищих навчальних закладів заповнити

26


анонімну анкету, що складалася з 10 запитань. Метод анонімного анкетування є різновидом методу опитування. Для аналізу ми обрали квотовану вибірку -

три академічні групи

студентів першого курсу за спеціалізацією «Журналістика» трьох вищих навчальних закладів м. Києва: Інститут журналістики Київського національного університету ім.. Т.Г. Шевченка; Інститут

журналістики

Київського

національного

університету

журналістики

Національного

університету

культури і мистецтв; Могилянська

школа

України Києво-Могилянська Академія. Другий метод, який ми використовували після завершення проведення опитування - це метод контент-аналізу відповідей на відкриті запитання нашої анкети. Також ми використали третій метод – метод глибинного інтерв’ю, за допомогою якого отримали коментарі від експертів у галузі журналістської освіти. Оскільки за основу ми брали перший метод – опитування, про нього ми розповімо детально. Два інші методи слугували допоміжними. Глибинні інтерв’ю (інші назви: інтенсивні, відкриті, неструктуровані або напівструктуровані інтерв’ю, оскільки вони, як правило, не мають чітко фіксованої структури) повинні виявити всі істотні і особливо глибинні точки зору і взаємозв’язки. Потенціал глибинного інтерв’ю є тим більшим, чим краще інтерв’юеру який у цьому разі бере на себе також функції дослідника, вдасться стимулювати спонтанне мовлення, тимчасом, як напрям розвитку розмови в основному визначається респондентом. [26] Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації - наявність якісного питальника та дотримання правил його

27


застосування. Питальник—документ,

у

якому

сформульовано

й

тематично

згруповано запитання, передбачено місце для записів відповідей на них. До питальників додають, так звані, протоколи інтерв'юера, що містять основні відомості про процес інтерв'ю. На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на нетривале інтерв'ю). Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю. Однак організація та проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними та часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю. Особливості

інтерв'ю

зумовили

його

широке

використання

в

проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових і експертних опитуваннях. При проведенні глибинного експертного інтерв’ю, дослідник повинен бути впевнений, що респондент є спеціалістом. І його компетентність не повинна викликати сумнівів. У цьому випадку важлива не тільки об’єктивно обумовлена можливість респондента судити по даному предмету, але і реальна здатність висловити обґрунтовану думку. Тому для експертних інтерв’ю дуже ретельно обирають тільки тих осіб, які цілком заслуговують на статус компетентного спеціаліста з даної галузі. [37] Потенційні можливості залучення експертів можливі практично на всіх етапах дослідження.[35] Залучення спеціалістів обумовлюється тим, що, в силу своєї повсякденної професійної діяльності, вони можуть дати точну інформацію, що не поступається достовірністю масовим опитуванням.

28


Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою. Контент-аналіз (від англійської – „content” - зміст) – метод якіснокількісного аналізу змісту документів з метою виявлення або вимірювання різних факторів і тенденцій, відображених в цих документах. [36] Особливість контент-аналізу полягає в тому, що він вивчає документи в їх соціальному контексті. Може використовуватися як основний метод дослідження, паралельний, допоміжний або контрольний. Основні

напрямки

застосування

контент-аналізу

є

наступними:

виявлення того, що існувало до тексту і що тим чи іншим чином отримало в ньому відображення (текст як індикатор певних сторін об’єкту, що вивчається – оточуючої дійсності, автора або адресата); визначення того, що існує тільки в тексті як такому (різноманітні характеристики форми – мова, структура, жанр повідомлення, ритм і тон мовлення). В практиці контент-аналітичних досліджень найчастіше вживають такі одиниці аналізу як слово, просте речення, судження, тема, автор, герой, соціальна ситуація, повідомлення та інше. Ми використовували контент-аналіз при класифікації відповідей на відкриті запитання анкети. Для цього було складено таблиці, в які заносилися отримані дані. Одиницею виміру ми обрали слова, а також враховували контекст, в якому вони вживалися.

29


2. 1. Метод анкетування як вид опитування. 2.1.1. Опитування як метод збору дослідницької інформації. Серед

методів

збору

первинної

соціальної

інформації

найпопулярнішим є метод опитування. Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. [37] Опитування – це незамінний спосіб отримати інформацію про суб’єктивний світ людей, їх схильності, мотиви діяльності, думки. [38] Через опитування можна одержати інформацію, яку неможливо знайти в документальних джерелах або яка є недоступною прямому спостереженню. До опитування вдаються тоді, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є сама людина як представник, носій досліджуваних явищ або процесу. Плануючи збір інформації методом опитування, слід брати до уваги умови, які можуть впливати на її якість. Безумовно, зважити на всі обставини практично неможливо. Тому умови, не взяті до уваги, належать до випадкових чинників. Ними, наприклад, можуть бути місце і обставини проведення опитування. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Вона залежить від здатності суб'єкта давати одні й ті ж відповіді на одні й ті самі запитання, визначається незмінністю цих запитань і варіантів відповідей на них для всієї обраної сукупності респондентів або кожної з її груп. Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування , влив інших осіб, які

30


також є респондентами (при проведенні анкетування в академічній групі) тощо. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний: а) сприйняв потрібну інформацію; б) правильно зрозумів її; в) зміг згадати, за необхідності, події минулого; г) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання; ґ) зміг адекватно висловитися. д) хотів щиро відповісти на запитання. [37] Треба також пам’ятати, що будь-яке опитування повинно складатися з трьох етапів: адаптації, досягнення поставленої мети і завершення. Перший етап – адаптація – допомагає встановити зв’язок між дослідником і респондентом, а також створити для опитуваного мотивацію відповісти на запитання. Під час адаптації можна задавати ввідні, ознайомчі питання, а також сказати кілька слів про важливість дослідження і велику роль респондента у його проведенні. Зацікавленість взяти участь у опитуванні респондент буде тоді, коли самі питання безпосередньо стосуються його життя, якщо він відчуватиме, що саме його думка може суттєво вплинути на результати дослідження. Другий етап – досягнення поставленої мети. Він полягає у зборі основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань. Тут треба поставити чіткі запитання, а інколи навіть обмежити діапазон відповідей завчасно сформульованими варіантами. Остання фаза – завершення опитування. Наприкінці питальника можна вмістити «легкі» запитання які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття. Необхідно також не забути подякувати респонденту за його участь у дослідженні. Перевагами такого методу збору інформації є те, що дані, отримані через опитування, є вербальними (словесними), а значить легше піддаються

31


якісному аналізу, ніж невербальні. Людина в процесі опитування сама пояснює свої відповіді і дії, на відміну від, наприклад, методу аналізу документів або методу спостереження, коли тільки сам дослідник намагається зрозуміти поведінку інших осіб. Серед недоліків опитування можна назвати те, що дослідник втручається у поведінку респондента, що не може не позначитися на отриманих даних. Також спотворювати дані можуть випадкові чинники, про які ми задували раніше. Опитування поділяється на два види: очні (інтерв’ю) та заочні (анкетування).

При

проведенні

дослідження

ми

використовували

анкетування. 2.1.2. Анкетування. Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Анкетування можна проводити, використовуючи роздаткову, поштову, надруковану у пресі або розміщену в мережі Інтернет анкету, що є найзручнішим способом у короткий час опитати велику кількість респондентів. Ми використовували роздаткову анкету, проводячи опитування студентів безпосередньо у навчальних аудиторіях закладу, де вони навчаються. Першокурсники заповнювали анкету анонімно, що забезпечує ефективніше дослідження думок і поглядів респондентів, які вони, можливо, побоялися б виловити, якби анкету треба було підписати власним ім’ям і прізвищем. З іншого боку, в анонімності є наступний недолік: неможливість опитати тих студентів, які з якихось причин були відсутні в академічній аудиторії під час проведення опитування, оскільки неможливо достовірно встановити, хто саме відповідав на запитання, а хто – ні і виникає небезпека повторного заповнення анкети тією самою людиною, що спотворило б одержані результати.

32


Анкета – це тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. [37] Респондент самостійно заповнює анкету, тому важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, а також її графічне оформлення. Все це мусить налаштовувати респондента на співробітництво, сприяти його бажанню заповнити анкету. Варто уникати надто складних фраз і специфічної лексики. Перші кілька запитань є контак��ними, вони повинні бути простими і передбачати легкі відповіді на них. Основну інформацію містять сутнісні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завданнями дослідження. За

структурою

запитання

анкети

класифікують

на

відкриті,

напівзакриті і закриті. Відкриті запитання підрозуміють вільну відповідь респондента, не пропонуючи жодних варіантів на вибір. Опитуваний висловлюється на власний розсуд своїми словами. Напівзакриті запитання в переліку запропонованих відповідей мають позицію «Інше». У закритих запитаннях респонденту дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. Закриті запитання також поділяються на альтернативні (коли пропонується обрати один варіант відповіді) і неальтернативні (допускають вибір кількох варіантів). За формою розрізняють прямі і непрямі запитання. Прямі запитання допомагають одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи мали Ви досвід роботи журналістом до вступу у ВНЗ?»). Коли ж необхідно отримати від респондента критичну думку про нього самого, інших людей, життєві ситуації і явища, тощо, використовують непрямі запитання, пропонуючи на розгляд уявну ситуацію, що не вимагає

33


самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності («На Вашу думку, чи обов’язково мати вищу освіту, щоб успішно працювати журналістом?»). Загалом запитання повинні відповідати завданням дослідження, тобто забезпечувати одержання інформації саме про досліджувані ознаки, а також можливостям респондентів як джерел інформації. [37] 2.1.3. Опис процесу проведення анкетування. Як вже зазначалося раніше, ми використовували такий вид анкетування як роздатковий. Перевагами цього виду є те, що респондент отримує анкету безпосередньо з рук дослідника, гарантує добросовісне заповнення анкет в присутності самого дослідника, і майже стовідсоткове їх повернення. Також нами було обрано вид анонімного анкетування, щоб сприяти більш відвертим відповідям на деякі запитання. Анкета [Додаток 4] складалася з 10 запитань, на відповіді студентам давалося близько 10 хвилин. Анкетування проводилося під час лекцій в академічних аудиторіях кожного з обраних вищих навчальних закладів. Першокурсникам, що вивчають журналістику, було запропоновано відповісти на наступні запитання: 1. Вік. 2. Стать. 3. Рідне місто. 4. Чи мали Ви досвід роботи журналістом до вступу у ВНЗ? А. Мав у професійних ЗМІ (газети, журнали, ТБ місцевого або загальноукраїнського значення). Б. Мав у непрофесійних ЗМІ (шкільні, студентські ЗМІ тощо). В. Не мав (переходьте до 6 питання). 5. Яку посаду Ви обіймали? А. Журналіст Б. Редактор.

34


В. Фотокор. Г. Інше 6. Чи маєте ви першу вищу освіту? А. Так. Яку? Б. Ні. 7. Чому Ви обрали фах журналіста? А. Вважаю цю професію престижною і перспективною. Б. Вважаю, що маю хист до журналістики. В. Порадили/змусили батьки. Г. Інше 8. Якою Ви уявляли професію журналіста до вступу у ВНЗ? 9. Чи змінилося Ваше ставлення зараз? Як саме? 10. На Вашу думку, чи обов’язково мати вищу освіту, щоб успішно працювати журналістом? Свою відповідь обґрунтуйте. Отже, анкета місить різні за структурою і формою запитання. Перші три питання є контактними, але вони також несуть важливу для нашого дослідження інформацію, а саме дані про гендерну врівноваженість академічних груп, їх вікові рамки і географічну приналежність. Питання №4 є закритим неальтернативним питанням, на який запропоновано три варіанти відповіді. За його допомогою ми визначили наявність попереднього журналістського досвіду у студентів, що, на нашу думку, є однією з найважливіших передумов для вибору професії журналіст. Питання №5 є закритим альтернативним запитанням, метою якого є конкретизація відповідей на четверте питання. Питання №6 також спрямоване на з’ясування попереднього досвіду студента. Питання №7 є закритим альтернативним запитанням, з його допомогою ми прагнули з’ясувати, по-перше, істинні причини вступу на журналістську

35


спеціальність, наскільки цей вибір був усвідомленим і самостійним, і, подруге, чинники, які змусили респондента зробити такий вибір (наприклад, якщо опитуваний обирає варіант А або В, він «піддався» зовнішнім чинникам, якщо варіант Б – зробив вибір із власних міркувань). Три останні питання анкети є відкритими. Питання №8 ми ставили з метою з’ясувати, наскільки обізнаним у професії були її майбутні представники до вступу на факультет. Це також допомагає з’ясувати, якою бачать журналістську роботу молоді люди, якою є образ професії у суспільстві. Питання №9 допомагає з’ясувати, по-перше, чи змінилося ставлення до професії в самих студентів після року навчання, і, по-друге, чи сприяє вищий навчальний заклад формуванню правильних уявлень про журналістику серед студентів першого року навчання. Питання №10 спрямоване на з’ясування, наскільки важливою студенти вважають наявність вищої освіти для роботи у журналістиці. На нашу думку, через відповіді на це питання можна також певною мірою спрогнозувати, наскільки старанно, серйозно і відповідально студент буде ставитися до навчання у подальшому. Таким чином, можемо констатувати, що при складанні анкети ми намагалися по-перше, дотримуватися загальноприйнятих правил, і, по-друге, використовувати питання різних типів. Крім того, ми підбирали саме такі запитання, відповіді на які допоможуть нам якнайефективніше виконати поставлені завдання.

36


Розділ 3. Результати дослідження. Для проведення дослідження ми обрали три київські вищі навчальні заклади

Національний

університет

Києво-Могилянська

Академія,

Київський національний університет культури і мистецтв та Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Ми анкетували студентів першого курсу, що вивчають журналістику. Експерти стверджують, що журналістика дедалі більше стає “жіночою” професією.(34) Наше дослідження цек підтверджує, адже 83,5%

наших

респондентів – жінки, чоловіки – 16,5%. Своїм рідним містом Київ назвали 43% опитуваних, решта 57% приїхали до столиці з різних регіонів України. Необхідно також відзначити, що вікові та освітні показники студентів Могилянської

школи

журналістики

відрізняються

від

показників

першокурсників двох інших вищих навчальних закладів, оскільки 100% студентів НаУ КМА вступають на спеціальність після здобуття бакалаврської освіти у 21-24 роки, а решта – після закінчення школи у 17-18 років. Проте, всупереч нашим очікуванням, відповіді трьох різних груп студентів мало відрізнялися по суті. У кожній групі були як студенти з досвідом роботи у ЗМІ, так і без нього, як такі, що прийшли вчитися на журналістів «за покликом серця», так і молодь, що, в першу чергу, зважає на образ журналістики як престижної і перспективної професії, більш і менш вмотивовані першокурсники тощо. При проведенні опитування ми також зважали на те, яка атмосфера панує у групах, як студенти спілкуються між собою, на видимі аспекти їхнього ставлення до занять, а також на те, наскільки серйозно майбутні журналісти відповідають на запитання анкети про свою професію. Оскільки висновки щодо щойно перерахованих питань було зроблено самим дослідником методом спостереження, результати спостереження можуть вважатися суб’єктивними. Ми проводили анкетування під час роботи

37


студентів у аудиторії, тому могли спостерігати за кожною групою не довше 15 хвилин, відведених для заповнення анкети. Отже, найвідповідальніше, на нашу думку, до заповнення анкет поставилися студенти Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченко. Вони охоче погодилися прийняти участь в опитуванні, коли почули, що їх думки важливі для дослідження нашої теми. Ми могли зауважити, що у групі багато студентів з сімей з рівнем життя вище середнього, і першокурсники не приховують цього, вдягаючи на заняття дорогі прикраси і одяг, а також тримаючи на партах мобільні телефони найновіших моделей. Втім, атмосфера в аудиторії панує мирна, дружелюбна, конкуренції не відчувається. Під час проведення дослідження в аудиторії перебувала приблизно половина студентів, що навчаються на потоці, з чого можна зробити висновок, що відвідуваність пар в ІЖ КНУ ім. Шевченка залишає бажати кращого. В своїх анкетах респонденти саме з цієї групи найбільше скаржилися на брак практики і систему навчання, яку вони до вступу у ВНЗ уявляли інакшою. Можливо, саме через це невдоволення відвідуваність на потоці відносно невелика. Група

респондентів

з

Інституту

журналістики

Київського

національного університету культури і мистецтв виглядає інакше, частково через значно меншу кількість студентів, що навчаються на потоці. В аудиторії на момент проведення дослідження перебувало трохи більше половини студентів групи, що теж говорить про низьку відвідуваність. Рівень достатку сімей, з яких походять респонденти, нижчий ніж в попередній групі. Студенти одягнені доволі просто, жодного ноутбука в групі нами помічено не було. Роль лідера під час опитування на себе взяла одна зі студенток. Вона допомогла роздати анкети, а також прослідкувала, щоб жодна з анкет не залишилася в респондентів. Варто відзна��ити, що тут студенти не були в

38


захваті від того, що їхню думку хочуть дослідити, як це було у попередній групі, але і не відмовлялися від участі в опитуванні. Першокурсники – журналісти ІЖ КНУ КІМ, як нам здалося, виглядають трохи розгубленими і неорганізованими в порівнянні зі своїми «колегами» з інших навчальних закладів. Студенти Могилянської школи журналістики дуже відрізняються від двох груп, про які йшлося вище. Значну роль в цьому, на нашу думку, відіграє різниця у віці. Студенти цієї групи значно більш організовані, на парі були присутні 80% першокурсників. Наскільки ми могли бачити, більшість студентів походять із сімей з середнім рівнем добробуту. Респонденти з МШЖ НАУ КМА поставилися до прохання прийняти участь в опитуванні з інтересом. Ми припускаємо, що тут також велику роль зіграло те, що всі респонденти знайомі з дослідником особисто. У колективі панує дружелюбна і творча атмосфера, студентам даної групи знадобилося найменше часу на заповнення анкет і повернення їх досліднику. Можна підсумувати, що в групах першокурсників-журналістів панує дружня атмосфера, конкуренція виражена слабко, але на навчання студенти ходять без особливого ентузіазму. Припускаємо, що на старших курсах ситуація докорінно змінюється.

39


3.1. Досвід роботи в ЗМІ перед ступом до ВНЗ На нашу думку, при виборі професії журналіста важливо спиратися на вже наявний попередній досвід роботи у ЗМІ. По-перше, це дає змогу, в цілому, зрозуміти, чи рішення стати журналістом є остаточне, і, по-друге, під час навчання зважати саме на ті аспекти професії, які більш за все варто вдосконалити, оскільки, маючи досвід, молодий журналіст знає свої «слабкі сторони» і має змогу працювати над ними. На нашу думку, навчання і практика у журналістиці є невід’ємними частинами одного цілого. Втім, переважна більшість респондентів висловила думку, що вища профільна освіта для журналіста значно менш важлива, ніж здібності і талант. Для дослідження наявності досвіду роботи у ЗМІ до вступу у ВНЗ ми включили до анкети наступне запитання під номером 4 з варіантами відповідей: - „Чи мали Ви досвід роботи журналістом до вступу у ВНЗ?” А. Мав у професійних ЗМІ (газети, журнали, ТБ місцевого або загальноукраїнського значення). Б. Мав у непрофесійних ЗМІ (шкільні, студентські ЗМІ тощо). В. Не мав В результаті проведення дослідження ми з’ясували, що велика частина студентів перед вступом до ВНЗ вже мала досвід роботи журналістом. У професійних ЗМІ (газетах, журналах, ТБ міського або загальнодержавного значення) працювали 37,5% Журналістики

респондентів з Києво-Могилянської Школи

(далі – КМ ШЖ), 19,2% респондентів з Інституту

журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка (далі – ІЖ КНУ ім. Шевченка) та 18,2% респондентів з Інституту журналістики Київського національного університету культури і мистецтв (далі - ІЖ КНУ КІМ). Загалом, відсоток по трьох університетах складає 25%. У

роботі

непрофесійних

засобів

масової

інформації

(шкільні,

студентські ЗМІ тощо) були задіяні 25% респондентів КМ ШЖ, 34,6% - ІЖ

40


КНУ ім. Шевченка та 36,4% респондентів з ІЖ КНУ КІМ. Загалом, відсоток по трьох університетах складає 32%. Як в професійних, так і не в професійних разом працювали 9% всіх респондентів: 18,75% першокурсників журналістики КМ ШЖ та 9,6% респондентів ІЖ КНУ ім. Шевченка. Але жоден респондент з ІЖ КНУ КІМ не зазначив у анкеті, що має такий досвід. Відсоток майбутніх журналістів, що ніколи не працювали у ЗМІ, також великий. Загалом, в середньому по трьох університетах він складає 34% . Ніколи не працювали журналістами 18,75% респондентів з КМ ШЖ, 36,6% з ІЖ КНУ ім. Шевченка та 45,4% респондентів з КНУ КІМ. Отримані дані ми занесли в Таблицю 1. [Див. Додаток 5]

Варіант відповіді ВНЗ МШЖ ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ Шевченка Підсумок Таблиця 1.

А, %

Б, %

В, %

А+Б, %

37,5 19,2 18,2

25 34,6 36,4

18,75 36,6 45,4

18,75 9,6 0

25%

32%

34%

9%

Щоб дізнатися, досвід роботи на яких саме посадах мають студенти, ми включили до анкети наступне запитання: „Яку посаду Ви обіймали?” з наступними варіантами відповідей: А. Журналіст Б. Редактор. В. Фотокор. Г. Інше Серед тих студентів, які працювали у ЗМІ до вступу у ВНЗ, в середньому по трьох університетах 66% обіймали посаду саме журналіста,

41


3,3% - редактора, інші посади (літредактор, верстальник тощо) – 5,9%. Поєднували посади журналіста і редактора 18,4% респондентів; посади журналіста і фотокореспондента – 2,5%; посади журналіста, редактора і іншу посаду – 2,5% респондентів. Деталізовано відсотки по кожному навчальному закладу окремо можна подивитися у Таблиці 2. [Див. Додаток 5] Варіант відповіді ВНЗ МШЖ ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ Шевченка

А, %

Б, %

В, %

Г,%

А+Б, %

А+В, % В+Г, %

А+Б+Г

61,5 67 70

0 0 10

0 0 0

7,7 0 10

15,4 33 6,7

7,7 0 0

0 0 3,3

7,7 0 0

3,3%

0%

5,9%

18,4%

2,5%

1,1%

2,5%

Підсумок 66,% Таблиця 2.

Отже, найбільша кількість студентів, що мали досвід роботи у ЗМІ, вчиться у Могилянській Школі Журналістики. На нашу думку, це можна пояснити значною різницею у віці між «могилянцями» і студентами двох інших ВНЗ. Цікаво також, що більшість цих студентів працювали саме в професійних ЗМІ. Проте, приємно дивує і той факт, що не всі студенти, що прийшли навчатися журналістиці у 17 років одразу після школи, зовсім не мали досвіду. Значний відсоток цих студентів спробували свої сили у професії ще у шкільні роки, що заслуговує на повагу. Дослідження показало, що студенти, які мали досвід роботи у ЗМІ перед вступом на навчання, працювали саме журналістами. Щоправда, не уточнюється, чим саме вони займалися, адже у шкільних і студентських газетах обов’язки «журналіста» часто бувають дуже відмінними від обов’язків журналіста професійної преси.

42


3.2. Причини вибору фаху журналіста. Девід Вівер у своїй статті «Хто є журналісти?» намагається з’ясувати, чому люди обирають для себе таку роботу. Він посилається на дані власного дослідження, що його було проведено у 1992 та 2002 роках – опитування американських журналістів щодо їхнього вибору. У 1992 році найбільш поширені відповіді базувалися на любові до писання, або задоволенні від збирання і розповсюдження інформації. Третьою причиною було названо бажання «змінити світ» і виправити несправедливість через привернення уваги громадськості. Решта відмічали, що журналістика – дуже цікава професія, а також вплив попереднього досвіду роботи у шкільних газетах тощо. Результати опитування 2002 року виявилися схожими: більшість наголошувала на свій любові до написання текстів, зацікавленості у збиранні і розповсюдженні інформації, бажанні бути в курсі поточних подій. Девід Вівер також посилається на дослідженні інших науковців, які проводили схожі опитування у Британії і Австралії, Чілі і Мехіко. У всіх країнах результати виявилися дуже близькими. [13] В анкеті, за допомогою якої ми проводили опитування, містилося напівзакрите питання „Чому Ви обрали фах журналіста?”. Студенти могли обрати одну з запропонованих відповідей: А. Вважаю цю професію престижною та перспективною. Б. Вважаю, що маю хист до журналістики. В. Порадили / змусили батьки. Г. Інше . Детальні результати дослідження ми занесли у Таблицю 3. [Див. Додаток 5] Перший варіант обрали 24,9% всіх респондентів, другий – 42,5%, третій – 0,7%, свій варіант запропонували 22,4% опитуваних, 9,5% обрали перший та другий варіант разом.

43


Втім, відсотки по університетах розподілилися доволі нерівномірно. Єдине, у чому студенти всіх ВНЗ були одностайні – це у ігноруванні третього варіанту відповіді, він «набрав» 0,7%. Отже, першокурсники вважають свій вибір свідомим і не нав’язаним ззовні. Ми вважаємо за доцільне розписати результати по кожному ВНЗ окремо. Так, престижність і перспективність професії журналіста стали вирішальними для 45,4% студентів Університету Культури і Мистецтв і для 23% першокурсників Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, але всього для 6,25% респондентів з Могилянської школи журналістики. Головною причиною вибору фаху журналіста «могилянці» називають другий варіант відповіді – власний хист до професії - 56,25%; 18,75% назвали інші причини свого вибору, і стільки ж респондентів зазначили, що для них однаково важливими є перший і другий чинники. Серед причин, не передбачених анкетою, студенти Могилянської школи журналістики назвали наступні чинники: «Це цікаво» і «Мене змусили обставини». Отже, студенти МШЖ достатньо впевнені у собі, якщо більше половини з них вважає, що мають хист до журналістики. Втім, майже 20%, крім власних сил, зважали ще й на престижність професії. Для студентів Київського національного університету Культури і Мистецтв,

як

вже

зазначалося,

найважливішим

виявився

фактор

престижності і перспективності професії. На другому місці, набравши по 27,3% кожен, опинилися другий та четвертий варіанти. В позиції «Інше» респонденти зазначили наступне: «Захоплююча, цікава, творча професія, в якій можна реалізувати себе»; «Обожнюю писати»; «Мені це подобається».

44


Отже, ця група також достатньо самовпевнена, якщо вважає що зможе реалізуватися в престижній професії, не маючи особливого хисту до неї. Відповіді студентів Київського національного університету ім. Т. Шевченка розподілилися наступним чином: 23% респондентів, як вже зазначалося, відмітили перший варіант; 44% - другий; 21,2% - четвертий; 9,5 вважають однаково важливими перший та другий варіанти. В позиції «Інше» респонденти запропонували велику кількість причин обрання фаху журналіста, саме: «Це найближче до того, чим би я хотів займатися»; «Це цікаво, мені подобається»; «Професія відкриває багато можливостей»; «Особисті амбіції та користь від журналістики»; «Хочу доносити до людей правду»; «Люблю творити, шукати інформацію, знайомитися з новими людьми»; «Хочу мати творчу професію»; «Вважаю цю професію важливою і необхідною людям» і «Так склалося». В цій групі спостерігається тенденція бажання студентів саме реалізувати свої здібності, а не просто мати престижний фах. Цей висновок можна зробити не тільки з того факту, що другий варіант набрав майже вдвічі більше «голосів», ніж перший, але і з того, що студенти писали в позиції «інше». Ми вважаємо, щ для цієї групи користь журналістики для суспільства грає важливу роль.

Варіант відповіді

А, % ВНЗ 6,25 МШЖ 45,4 ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ 23 Шевченка Підсумок Таблиця 3.

Отже,

24,9%

можна

Б, %

В, %

Г, %

А+Б, %

56,25 27,3 44

0 0 2

18,75 27,3 21,2

18,75 0 9,6

42,5%

0,7%

22,4%

9,5%

зробити

висновок,

що

опитування

українських

першокурсників дало цілком протилежний результат, ніж згадуване вище дослідження Девіда Вівера.

45


3.3. Вплив образу журналістики на вибір майбутньої професії. Для розуміння причин вибору професії журналіста, необхідно, в першу чергу, зрозуміти, якою цю професію уявляють її майбутні представники – сьогоднішні студенти – першокурсники. 3.3.1. Уявлення про професію журналіста до вступу у ВНЗ. Професор Том Кармайкл зауважує, що студенти часто приходять на перший курс з нерозумінням того, що є журналістика. Він також вважає, що навчання має стати процесом «переходу із стадії уявлення, що є журналістика у стадію розуміння, чим вона є, і, нарешті, у стадію випробування цього розуміння на практиці». [Див. Додаток 1] Ми запропонували студентам дати відповідь на наступне відкрите запитання: «Якою Ви уявляли професію журналіста до вступу у ВНЗ?». Респонденти мали змогу вільно висловитися на свій розсуд. Ми, в свою чергу, проаналізували отримані відповіді і занесли дані в таблиці. Ми враховували не тільки кількість індивідуальних характеристик, а й частоту згадувань

кожної

окремої.

Кожній

характеристиці

було

присвоєно

позитивний, негативний чи нейтральний статус в залежності від контексту, в якому вона вживалася. Загалом, студенти трьох вищих навчальних закладів запропонували 177 характеристик професії журналіста, серед яких 54 характеристики є індивідуальними (тобто одиничними). Абсолютним лідером є характеристика «цікава». Далі ми описуємо детальні результати по кожному з трьох ВНЗ. Студенти

Києво-Могилянської

школи

журналістики

дали

32

характеристики, серед яких 13 є індивідуальними. «Цікавою» професію назвали 15,6% респондентів, стільки же осіб вважають її «складною», і так само 15,6% опитаних ототожнюють образ професії з образом самого журналіста. 12,5% до вступу у ВНЗ вважали, що журналістика «спричиняє зміни у суспільстві». По 9,4% респондентів назвали професію «насиченою» і «стресовою». По 3,1% опитаних студентів написали, що професія журналіста

46


«займає

багато

часу»,

«емоційна»,

«вимагає

професіоналізму»,

«відповідальна», «творча» «стиль життя», або «не уявляв ніяк». Серед цих характеристик 46,2% отримали позитивний статус, 23,1% негативний, 30,8% - нейтральний. Наочно результати дослідження можна побачити на Таблиці 5.1. [Див. Додаток 5] Отже, домінує образ цікавої складної професії, пов’язаної з ризиком і небезпекою, а також суспільно-важливої. Припускаємо, що такий образ є достатньо привабливим для молодої людини, яка прагне жити насиченим життям і мати вплив у суспільстві, і якій притаманні певні риси максималізму. Студенти Київського національного університету культури і мистецтв запропонували 32 характеристики, серед яких 15 індивідуальних. «Цікавою» професію назвали 19,3% респондентів, «престижною» і такою, що «вимагає кропіткої праці та терпіння», а також «ніяк не уявляли» по 11,6% опитаних, «важкою» журналістську роботу вважали 7,8% студентів. По 3,8% респондентів дали наступні характеристики: «яскрава», «різнобічна», «відповідальна»,

«виснажлива»,

«весела»,

«динамічна»,

«творча»,

«інтелектуальна» і «розвиваюча». Серед цих характеристик 53,4% отримали позитивний статус, 20% негативний, 26,6% - нейтральний. [Див. Додаток 5] Можна підсумувати, що причинами вибору фаху журналіста для студентів цієї групи став образ журналістики як цікавої і престижної професії, що вимагає кропіткої праці та терпіння. Цікаво також, що характеристики, які поодинці набрали невеликі відсотки, в сумі складають яскраву картину журналістики – яскравої, веселої, творчої професії, яка вимагає багатьох сил, але сприяє інтелектуальному і особистісному розвитку особи.

47


Студенти Київського національного університету ім. Т. Шевченка дали 119 характеристик, 26 з яких є індивідуальними. «Цікавою» професію до вступу у ВНЗ вважали 20,2% респондентів, «творчою і креативною» - 10%. Можливість «спілкування з людьми» привабила 7,5% майбутніх журналістів, по 6,6% охарактеризували професію як «складну» і «динамічну». 5,8% вважали журналістику «корисною для суспільства», 5% згадують про «велику кількість аспектів у роботі», по 4,2% вважають, що професія «розвиває особистість» і надає «можливість донести власний погляд». По 3,4% уособлюють журналістику з «яскравим життям», «небезпекою» і «захопленням». 2,5% зауважили, що уявляли журналістику як таку,

що

«вимагає

професіоналізму»,

стільки

ж

респондентів

охарактеризували її як «престижну», «перспективну», «не складну» і «прибуткову». Решта характеристик набрали по 0,8%: «адреналінова», «оригінальна», «відповідальна», «жорстка», «стресова», «філософська», «лірична», «весела», «доступ до забороненого». [Див. Додаток 5] Серед цих характеристик 73,1% отримали позитивний статус, 11,5% негативний, 15,4% - нейтральний. Треба також відзначити, що 4 осіб стверджують, що знали про професію журналіста абсолютно все, але не конкретизували, що саме, і 1 особа не змогла відповісти. Отже, серед студентів Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка панувало уявлення про професію як цікаву і творчу. Їх привабила можливість знайомитися і спілкуватися з великою кількістю цікавих людей, а також приносити користь суспільству. Навіть необхідність постійно перебувати у русі і складність журналістської праці не завадили рішенню респондентів вступити на факультет. Загалом, журналістика до вступу у ВНЗ уявлялася даній групі першокурсників у дуже доброму світлі. Про це говорять і відсоток позитивних характеристик, що є найвищим серед усіх трьох університетів.

48


Отже, як вже зазначалося раніше, до вступу у ВНЗ респонденти з усіх трьох груп уявляли журналістику «цікавим» заняттям, що, на нашу думку, є достатньо неконкретним визначенням. Також жоден з респондентів не описав журналістику як процес роботи в редакції, не згадав про написання текстів або створення телевізійної програми. Навіть ті студенти, які мали попередній

досвід

роботи

у

ЗМІ,

обмежилися

дуже

загальними

визначеннями. Також жоден студент не охарактеризував свою майбутню професію як «ремесло» або «набір навичок і умінь». Студенти більш схильні відносити журналістику до сфери творчості. Всупереч

нашим

очікуванням,

непопулярною

виявилася

характеристика журналістики як відповідальної перед суспільством професії, здатної спричинити важливі зміни. Так відповіли всього кілька студентів. Отже, цей фактор не надто важливий для майбутніх журналістів.

49


3.3.2. Зміна уявлень по професію журналіста після першого року навчання. Після відповіді на запитання, якою студенти уявляли професію журналіста до вступу у ВНЗ, ми запропонували студентам замислитися, чи змінилося їхнє ставлення після року навчання? Ми також попросили респондентів обґрунтувати свої відповіді. Отримані результати ми занесли в Таблицю 4. [Див. Додаток 5] Студенти Могилянської школи журналістики відповіли наступним чином: Не змінилося –50% Змінилося в кращий бік – 25% Змінилося в гірший бік – 25% Респонденти пояснювали свої відповіді тим, що «В Україні працювати цікаво майже неможливо»; «Складно працювати в «наш час»»; «Професія виявилася більш важливою, ніж здавалося спочатку»; «Професія виявилася більш суб’єктивною, важко бути об’єктивним»; «Професія потребує багато знань і зусиль»; «Професія не така творча, як здавалося на початку». Отже, можна зробити висновок, що студенти загалом задоволені вибором своєї майбутньої професії, проте вважають, що в Україні не створено умов для ефективної роботи журналістом. Відповіді першокурсників Інституту журналістики КНУ КІМ свідчать по те, що їх ставлення: Не змінилося – 54,5 % Змінилося в кращий бік – 18,2%

50


Змінилося в гірший бік – 0 % Важко відповісти або не відповів взагалі – 27,3% Деякі студенти скаржилися на недоліки самого процесу навчання: «У нас багато теорії і мало практики»; «Хотілося би більше профільних предметів». Один респондент зауважив, що йому складно відповісти через те, що він навчається л��ше на 1 курсі. Можна зробити висновок, що дана група ще не мала змоги оцінити недоліки і переваги професії через брак практичних занять. Загалом, респонденти не конкретизували, як саме змінилося їх ставлення, а лише нарікали на недоліки освітнього процесу. Студенти Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка дали наступні відповіді: Змінилося на краще - 9,6% Змінилося на гірше - 21,2% Не змінилося - 65,4% Складно відповісти -3,8% Респонденти обґрунтовували свої відповіді наступним чином: «Власна думка не має значення»; «Потрібно більше знань, ніж здавалося спочатку»; «Тепер розумію, чому люди не дуже люблять журналістів»; «Вивчаю багато непотребу для себе»; «Майстерність – це зберігати власну людську гідність при виконанні службових обов’язків»; «Я тепер не знаю, чи правильно обрав професію»;

51


«Все надто шаблонно, ти повинен писати так, як потрібно, а не так як хочеш»; «Журналістику занадто підганяють під різноманітні стандарти і критерії. Для творчості залишається дуже мало місця»; «Журналістика не така проста професія, як здавалося спочатку». Отже, ставлення даної групи респондентів мало відрізняється від ставлення двох попередніх. У переважної більшості ставлення не змінилося, проте студенти, відношення яких змінилося на гірше, дали багато змістовних пояснень своїм відповідям. Припускаємо, що причини невдоволення майбутньою професією безпосередньо пов’язані з системою навчання, адже студенти скаржаться на «шаблонність» і «непотріб», які доводиться вивчати.

Варіант відповіді

Змінилося на краще, %

ВНЗ 25 МШЖ 18,2 ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ 9,6 Шевченка Підсумок Таблиця 4

17,6

Змінилося на гірше, %

Не %

змінилося, Важко відповісти, %

25 0 21,2

50 54,5 65,4

0 27,3 3,8

15,4

56,5

10,5

Загалом, якщо підсумувати отримані відповіді респондентів з усіх трьох університетів,

складається

доволі

оптимістична

картина:

переважна

більшість респондентів все-таки не сумніваються в правильності вибору професії. Це, на нашу думку, не гарантує успішного продовження навчання і кар’єри в журналістиці сьогоднішніх першокурсників, але, принаймні, дає змогу сподіватися саме на такий розвиток подій. Крім того, можна підсумувати, що система освіти часто не відповідає очікуванням респондентів.

52


3.4. Вища журналістська освіта: «за» і «проти» . У першому розділі нашої роботи ми вже підіймали питання доцільності вищої журналістської освіти. Але дуже цікавим і неочікуваним є результат, який вдалося отримати після обробки відповідей на останнє питання нашої анкети: «На Вашу думку, чи обов’язково мати вищу освіту, щоб успішно працювати журналістом?». Логічно було б припустити, що молоді люди, що обрали журналістику своєю майбутньою професію і спромоглися вступити на цю спеціальність у столичний вищий навчальний заклад, повинні одноголосно стверджувати, що без такої освіти їм не досягти успіхів у роботі. Втім, студенти так не вважають. На думку Євгена Федченка, на першому курсі бакалаврської освіти мови про спеціалізацію йти не може, і спочатку треба вивчити загальні предмети, щоб переходити до вивчення журналістики. (9) Саме так і відбувається в Могилянській школі журналістики, директором якої пан Федченко є. Проте, лише 31,25% респондентів з цього університету вважають, що необхідно мати саме вищу журналістську освіту, а 68,75% впевнені, що і без профільної освіти можна стати успішним журналістом. 36,4% студентів Інституту журналістики КНУ КІМ вважають наявність вищої

журналістської

освіти

обов’язковою,

а

45,5%

стверджують

протилежне. 18,1% взагалі не змогли відповісти на запитання. Респонденти з Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка показали схожий результат: Обов’язковою журналістську освіту вважають лише 27,5% опитаних, решта 72,5% переконані, що для успішної кар’єри згодиться і диплом з будь-якої іншої спеціальності. Опитувані обґрунтовували своє бачення наступним чином: «Кому досить свого таланту, не повинен витрачати час на ВНЗ»; «Ця професія потребує внутрішнього поклику і дотику від Бога»; «Якщо журналіст талановитий, робота знайдеться і без вищої освіти»;

53


«Головне – бажання та талант». Отже, більшість майбутніх журналістів все-таки більше розраховують не на якісну освіту, а на власний талант. Це збентежує, адже, маючи вже попередній досвід роботи журналістом, і вважаючи наявність таланту головно умовою успішної кар’єри, молоді люди могли б уникнути кількарічного сидіння за університетською партою. Тим не менш, вони все одно йдуть вчитися. Крім того, постає питання, чи вважають студенти талановитими самих себе, адже з їх відповідей можна зробити висновок, що обдарованим особам навчатися необов’язково. Ми вважаємо, що це парадокс, який варто було б дослідити окремо. Також треба звернути увагу на факт, що наявність журналістської освіти впливає на рішення особи у подальшому працювати в галузі журналістики. Цей ефект Девід Вівер описав у своїй книзі „Американський журналіст: портрет новинаря і його роботи”. (39) Наскільки нам відомо, в Україні подібних

досліджень

не

проводилося,

що

відкриває

можливість

прослідкувати ефекти впливу журналістської освіти на подальшу професійну діяльність осіб у майбутньому.

54


Висновки Проаналізувавши дані, отримані в результаті проведення дослідження, можна констатувати, що нам вдалося виконати завдання, які ми перед собою ставили. Ми з’ясували, що в Україні існує два основні підходи до вищої журналістської освіти. Перший з них – традиційна модель для більшості вищих навчальних закладів, де викладається журналістика – передбачає отримання ступеня бакалавра журналістики з подальшим вступом на магістерську

програму.

Цей

підхід

використовують

два

з

трьох

досліджуваних нами ВНЗ – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка і Київський національний університет культури і мистецтв, на базі яких діють інститути журналістики. Другий підхід впроваджено в Національному університеті України „Києво-Могилянська Академія”. Тут для студентів передбачено можливість вступу на магістерську програму „Журналістика” без бакалаврської освіти за відповідним фахом. Відповідно, студенти, які навчаються у вищих навчальних закладах з різними підходами до журналістської освіти, мають абсолютно різний вік (різниця у 4-5 років), але у інших показниках їхній попередній досвід має багато спільного. Спільним є гендерний показник: переважна кількість студентів є жінками

(83,5%).

Ми

також

дослідили

географічний

фактор:

43%

респондентів назвали своїм рідним містом Київ, решта студентів приїхали на навчання з різних міст України. До вступу у ВНЗ у засобах масової інформації працювала значна частина респондентів – 25% мали досвід роботи у професійних ЗМІ, 32% - у непрофесійних. В обох видах ЗМІ спробували себе 9% опитаних. І лише 34% першокурсників з усіх трьох ВНЗ не мали ніякого попереднього досвіду роботи у галузі.

55


Варто також зазначити, що 66% студентів, що мали журналістський досвід до вступу у ВНЗ, працювали саме на посаді журналіста. Втім, найбільший відсоток – більше 80% - студентів з досвідом навчається саме в Могилянській школі журналістики. Ми вважаємо, що тут є значний вплив вікового фактору. Важливий акцент ми робили на причини вступу на факультет журналістики, які називали студенти. Так, відсотки по університетах розподілилися нерівномірно. В процесі роботи з літературою, ми могли побачити, що в суспільстві образ журналіста є досить привабливим, і журналістика як професія вважається престижною і перспективною. Втім, велика частина респондентів вирішила обрати цей фах зовсім з інших причин – більше половини студентів Могилянської школи журналістики вважають, що мають хист до обраної професії, так само вважають 44% першокурсників Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка і трохи більше чверті опитаних першокурсників Інституту журналістики КНУ КІМ. Загалом, 42,5% респондентів назвали саме цей варіант відповіді на питання про причини вибору свого фаху. Але чверть респондентів все-таки вважає основною причиною вступу на журналістський факультет саме „престижність і перспективність” професії. Найбільший відсоток таких відповідей показав ІЖ КНУКІМ: 45,4%. Жодного відсотка не набрав варіант „порадили (змусили) батьки”, отже, можна зробити висновок, що студенти вважають свій вибір свідомим і прийнятим самостійно. Ми попросили студентів написати, якою вони уявляли професію журналіста до вступу у ВНЗ. Проаналізувавши відповіді, ми мали змогу скласти таблицю характеристик, які давали першокурсники. Переважна більшість респондентів вважала, що журналістика „цікава” професія. Ця характеристика згадувалася рекордну кількість разів у всіх трьох вищих навчальних

закладах.

За

нею

студенти

НАУ

КМА

розташували

56


характеристику „складна”, респонденти з КНУ КІМ – „Престижна”, „Вимагає кропіткої праці” або „Ніяк не уявляв”, а студенти КНУ ім. Т. Шевченка – „творча, креативна”. На нашу

думку, перелік

характеристик,

які

студенти

давали

журналістиці, говорить також про їх ставлення до своєї майбутньої професії. Так, респонденти з НАУ КМА готуються до серйозної роботи зі складнощами, першокурсники К��У КІМ сподіваються старанно працювати і передбачають наявність визнання за свою роботу, а студенти КНУ ім. Т. Шевченка прагнуть проявляти свої творчі здібності і амбіції. Всього студенти трьох ВНЗ дали 54 індивідуальні характеристики, ми також могли зробити висновок, що загалом образ журналістики в їх очах до вступу у ВНЗ був позитивним. Жоден з респондентів не описав журналістику як процес роботи в редакції, не згадав про написання текстів або створення телевізійної програми. Навіть ті студенти, які мали попередній досвід роботи у ЗМІ, обмежилися дуже загальними визначеннями. Також жоден студент не охарактеризував свою майбутню професію як «ремесло» або «набір навичок і умінь». Студенти більш схильні відносити журналістику до сфери творчості. Всупереч

нашим

очікуванням,

непопулярною

також

виявилася

характеристика журналістики як відповідальної перед суспільством професії, здатної спричинити важливі зміни. Так відповіли всього кілька студентів. Отже, цей фактор не надто важливий для майбутніх журналістів. Важливо було порівняти з попередніми характеристиками і ті зміни в уявленні студентів, що відбулися після року навчання на курсі. Загалом, більше половини респондентів сказали, що їх ставлення до професії не змінилося. 17,6% опитаних відмітили, що їх ставлення покращилося, а 15,4 зізналися, що журналістика вже встигла їх в дечому розчарувати. Так, наприклад, серед причин погіршення ставлення до майбутнього фаху студенти називали наступні: невиправдані очікування від самого процесу

57


навчання, невдоволення тими стандартами, під які „підганяють” журналістів, через що „залишається мало місця для творчості”; студенти також відзначали, що в Україні складно і не дуже цікаво працювати журналістом. Ми можемо зробити висновок, що студенти загалом задоволені вибором своєї майбутньої професії, проте вважають, що в українських університетах є проблеми з системою освіти, а в нашій країні не створено умов для ефективної роботи журналістом. Питання доцільності вищої журналістської освіти ми піднімали в нашому дослідженні два рази – у першому розділі на теоретичному рівні, і в третьому – на практичному, коли опитали студентів, чи вважають вони за можливе досягти успіху у професії без відповідної освіти. Результати нас здивували, адже логічно було б припустити, що, коли молода людина вступає в університет, вона мусить бути впевнена у необхідності цієї освіти. Тим більш, як вже зазначалося раніше, жоден респондент не зауважив, що на його вибір

якимсь

чином

повпивали

батьки.

Проте

необхідною

вищу

журналістську освіту вважають близько 30 процентів. Решта 70 відсотків переконані, що для успішної кар’єри достатньо здібностей, хисту, таланту і бажання працювати журналістом. Отже, ми можемо зробити наступний підсумок. Якщо абстрагуватися від певних особливостей кожного з досліджуваних вищих навчальних закладів і спробувати намалювати загальний портрет першокурсника, зрозуміти його мотивації і передумови вибору професії, вийде цікава картина. Сьогоднішній першокурсник – це особа жіночої статі 18-19 років, що приїхала навчатися до столиці з регіонів і має досвід роботи журналістом у шкільній пресі. Вона (особа) вважає, що має хист до журналістики, але й не забуває про престижність і перспективність обраного фаху. Обрану професію майбутній журналіст вважає цікавою, творчою і складною. Втім, вже після року навчання думка студента багато в чому змінюється. Він не розчаровується в журналістиці, але розуміє, що в Україні не створено

58


ідеальних умов для журналістів. Першокурсник також робить висновок, що для успішної кар’єри можна було і не вступати до вищого навчального закладу, і що хист і талант грають тут найважливішу роль. Отже, портрет виглядає доволі реалістично. Сьогоднішні українські студенти-першокурсники. Що вивчають журналістику, все-таки достатньо поверхово ставиться до свого фаху, інакше деякі показники виглядали б зовсім інакше. Також ми робимо висновок, що молоді люди, обираючи фах журналіста, і навіть маючи досвід роботи в галузі, до кінця не розуміють всієї відповідальності, що на них лягає. Крім того, на нашу думку, підтвердилося наше припущення про те, що студенти відносять журналістику до творчих професій. Хоча це прямо не витікає з тих характеристик, які студенти давали журналістиці, але те, що вони вважають наявність саме таланту, а не освіти обов’язковою умовою побудови успішної кар’єри, підштовхує нас до таких висновків.

59


Використана література. Джерела: 1. Інтерв’ю з Томасом Кармайклом (Thomas Carmichael), Декан Факультету Інформації і Медіа студій, The University of Western Ontario. 2. Інтерв’ю з Євгеном Федченко, Директором Могилянської школи журналістики. 3. інтерв’ю з Сарою Оутс, PhD, Professor of Political Communication at the University of Glasgow. 4.

Анкети,

заповнені

студентами

перших

курсів

спеціальності

„Журналістика” трьох вищих навчальних закладів: Інституту журналістики Київського

національного

університету

ім.

Т.

Шевченка,

Інститут

журналістики Київського національного університету культури і мистецтв, Могилянської школи журналістики Національного університету КиєвоМогилянська Академія. Література. 1.

Paul Bradshaw. How to be a journalism student// http://onlinejournalismblog.com/2007/09/25/how-to-be-a-journalismstudent/

2.

Matthew C. Ehrlich. Journalism in the movies// University of Illinois Press, 2006 – 208 pgs.

3.

Qualitative Research in Journalism: Taking It to the Streets.// London: Lawrence Erlbaum, 2004. 235 pp

4.

Theodore L. Glasser and Lise Marken. Can we make journalists better? // Making Journalists/ ed. by Hugo de Burgh – 2005; 296 pgs.

60


5.

Hann, Michael (2001) “Media studies? Do yourself a favour – forget it”// http://www.guardian.co.uk/, 3 september

6.

Arjun Kulkarni. How to Become a Journalist// www.buzzle.com

7.

Journalism Under a Microscope”Bill Kovach, Founding Chairman Committee of Concerned Journalists, December 2, 1997 http://www.concernedjournalists.org/journalism-under-microscope

8.

Tom Dickson Mahwah. Mass media education in transition: preparing for the 21st century// NJ/London: Lawrence Erlbaum Associates, 2000. Pp. xi, 282

9.

Brian McNair. What is journalism.// Making Journalists/ ed. by Hugo de Burgh – 2005; 296 pgs.

10.

Angela Phillips. Who’s to make journalists.// Making Journalists/ ed. by Hugo de Burgh – 2005; 296 pgs.

11.

Howard Tumber and Marina Prentoulis “Journalism and the making of profession”.// Making Journalists/ ed. by Hugo de Burgh – 2005; 296 pgs.

12.

David Hugh Weaver, G. Cleveland Wilhoit. The American journalist: a portrait of U.S. news people and their work // 2nd ed.; Indiana University Press 1992; 271 pgs

13.

David Hugh Weaver. Who are journalists.// Making Journalists/ ed. by Hugo de Burgh – 2005; 296 pgs.

14.

Вівчарик, Назарій. Журналістика – ремесло на грані мистецтва.// „Телекритика” http://telekritika.ua/ - 08-03-2008

15.

Дуцик, Діана. Журналістська освіта: як подолати інерцію радянської доби// http://telekritika.ua/media-osvita/2009-07-08/46707

16.

Дев’ятко І.Ф. Методи соціологічного дослідження.// Екатеринбург: Видавництво Уральського університету, 1998.

17.

Житарюк, Мар’ян. Особливості журналістської освіти в контексті вищої освіти в Україні.// http://www.uapp.net/

61


18.

Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і допов. — Львів: ПАІС, 2004. — 268 с.

19.

Квіт, Сергій. Масові комунікації. Підручник – К.: Вид. Дім „КиєвоМогилянська Академія”., 2008. – 206 с.

20.

Квіт, Сергій. Проблеми журналістської освіти в сучасній Україні //УДК 070:37(477)

21.

Короченский, А.П. В поиске новых путей научного познания журналистики.// Журналистика и медиаобразование –2007: сб. трудов II междунар. науч.-практ. конф. (Белгород, 1-3 окт.2007 г.): в 2 т. Т. I / под ред. проф. А.П. Короченского. – Белгород: БелГУ, 2007.

22.

Михайлин, І.Л. Журналістика. Наука про журналістику. Журналістська освіта.// www.most.ua

23.

Миць, Галина. Вчимо студентів… не втрачати обличчя.// www.wz.lviv.ua

24.

Медіаосвіта – для журналістів чи для чиновників? // http://www.mediareform.com.ua/article.php?articleID=670

25.

Наука – світло?// ж. Телекритика, №3(61) березень 2009, с. 24

26.

Елізабет Нобель-Нойманн, Томас Петерсен. Методи теорії публіцистики і теорії комунікації.// Публіцистика. Масова комунікація. Медіа-енциклопедія./ за загальною редакцією В.Ф, Іванова – К.: Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2007. – 780 с.

27.

Руцкая, Світлана. Журналист: психологические предпосылки выбора профессии. // електронний науковий журнал МГУ ім. М.В. Ломоносова “Медіаскоп», вип. 2, 2009 рік.

28.

Рубін, Анна. Дешеві, культурні і профнепридатні.// ж. Телекритика, №3(61) березень 2009, с.35

62


29.

Різун, Володимир. Журналістська освіта в Україні.// Електронна бібліотека інститут журналістики http://www.journ.univ.kiev.ua/

30.

Симонівна, Наталя. Нас цього не вчили.// ж. Телекритика, №3(61) березень 2009, с.32

31.

Свитич, Л. Профессия: журналист: учебное пособие / Л.Г. Свитич. М.: Аспект-Пресс, 2003.

32.

Експерти: Базова журналістська освіта – це не те, на що в реальному житті можна повністю покластися// «Телекритика», http:// www.telekritika.ua/news/2009-03-06/44262

33.

Журналістика – чоловіча професія?// «Телекритика» 06-03-2010 http://www.telekritika.ua/expert/2010-03-06/51486

34.

Фатеєва, Ірина. Практико-оріеєнтоване навчання журналістиці: традиції и перспективи. // http://www.mediascope.ru/node/82

35.

Чередниченко В. Застосування експертних оцінок в соціологічних дослідженнях.// ж. Соціологічні дослідження. – 1981. №3

36.

Юськів Б. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. – Рівне: «Перспектива», 2006. – 203 с.

37.

Ядов В. Соціологічне дослідження: методологія, програма, методи. // М.: Наука, 1987.

38.

Волкова Н.П. Педагогіка// Видавничий центр «Академія» - 2001р.

Інтернет-сайти

вищих

навчальних

закладів,

де

проводилося

дослідження: 1. Могилянська школа журналістики Національного університету України Києво-Могилянська Академія: http://j-school.kiev.ua/ 2.

Київський

націон��льний

університет

ім.

Т.Г.

Шевченка:

http://www.journ.univ.kiev.ua/ 3.

Київський

національний

університет

культури

і

мистецтв:

http://www.knukim.edu.ua/

63


Додаток 1. Глибинне інтерв’ю з Томасом Кармайклом (Thomas Carmichael), Декан Факультету Інформації і Медіа студій, The University of Western Ontario. - Як співвідноситься журналістська освіта і журналістська практика у вашій країні? - Певною мірою співвідносяться. Але практика і журналістика – це дві різні речі. В Канаді є практичні програми, де представлені 2-річні курси для студентів, що вже мають базову вищу освіту, а також 4-річні програми, і магістратура. Також в нас є програми з мененеджменту медіа, історії журналістики тощо. Це і є журналістська освіта у прямому розумінні. З іншого боку, навчання повинно бути практично орієнтованим, професійноорієнтованим. Ви повинні бути натреновані, щоб працювати журналістом. Отже, я б наголосив на необхідності пов’язати теорію і практику. Але в нашої програми є наглядачі – представники різних медіа, ми збираємося щороку, щоб обговорити „температуру” між освітою і практичними навичками наших студентів. Це допомагає змінювати освітню програму відповідно вимог ринку. - Як ви вважаєте, чи добре мати якийсь бекграунд, якусь іншу освіту перед тим як обирати для себе фах журналіста? - Я думаю, що журналістика – це не тільки практичні навички, добре розумітися на якійсь темі і робити змістовні матеріали. Це є професіоналізм. - Який вік студентів? Коли вони вирішують стати журналістами? - 18-19-20. Магістерська програма – 22-23 роки, але є люди, у яких є досвід, які працювали, або подорожували, або мають іншу освіту. Є навіть студенти, яким під тридцять, і вони в цьому віці вирішили стати журналістами.

64


- Чи вони усвідомлюють що таке професія журналіста? - Студенти часто приходять з нерозумінням. Вони бачать журналістів у кіно, по телевізору, вони чули історії про журналістів, і вони хочуть взяти участь у «гламурній» стороні журналістики. Але що вони мусять уяснити – журналістика – це дисципліна, журналістика – це тренінг, це застосування власних здібностей, це, певним чином, особливе відношення, це відповідальність перед громадськістю, можливість призвести до публічного обговорення рішень, і це дуже публічна професія. Навчання – це процес переходу із стадії уявлення, що є журналістика у стадію розуміння, чим вона , і, нарешті, у стадію випробування цього розуміння на практиці. І, звісно, для певної групи людей це навчання стає дослідженням того, що вони робити не хочуть. Є також ті, хто вважає журналістську освіту добрим досвідом, але вирішує на застосовувати його на практиці. - Що зазвичай студенти пишуть у мотиваційних листах? - Дуже по-різному. Часто вони посилаються на зацікавленість громадським життям. Але, боюся, зазвичай ці мотиваційні листи дуже обережно складені. - Яке співвідношення чоловіків і жінок у академічних групах? - Більше жінок ніж чоловіків, але приблизно рівно, десь 40 на 60. У ньюзрумах і менеджменті медіа також представлені як чоловіки, так і жінки. Тобто можна говорити про рівність можливостей у сфері журналістики для обох статей. Якщо ми бачимо гендерний „мікс” у професії, це означає, що вона стає більш цінною. Наприклад, якщо ви думаєте про професорів університетів, був час у Канаді, коли вони маже винятково були чоловіками. Зараз, залежно від дисципліни, може бути 50 на 50. Це дуже добре, і саме так як має бути. Так само, однакові можливості жінки та чоловіки мають при пошуці роботи.

65


- Чи можете Ви окреслити загальний образ журналістики, який уявляє суспільство? - Є хороші думки, є погані. Це багато в чому залежить від якості новин. З одного боку, є певний скептицизм по відношенню до медіа, типу, медіа служать розвагам або медіа слугують рекламі, що вони тільки розважають і продають. З іншого боку, є повага до журналістики, через те що вони сприяють дискусіям, викликають політиків до відповіді, збільшують громадський інтерес до важливих питань. Залежить від того, про який вид журналістки ми говоримо. - Які галузі журналістики найбільш затребувані? - Коли студенти приходять на нашу програму, вони можуть обрати програму друкованої преси, телебачення, радіо і онлайн-журналістика. Всі ці напрямки офіційні і вони дозволяють зрозуміти, що відбувається сьогодні у професії журналістика. Найбільш зростає онлайн-журналістика. Тому що тут є конвергенція – онлайн-журналіст мусить вміти все, адже в Інтернеті є місце всьому: друкованій пресі, радіо, відео, всьому, ви все це можете розмістити в Інтернеті. На яку б спеціалізацію студенти не прийшли, вони переконаються у певній конвергенції, і такою у Канаді є великі перспективи у онлайнжурналістиці.

66


Додаток 2. Глибинне інтерв’ю з Євгеном Федченко, Директором Могилянської школи журналістики. - На вашу думку, які є сьогодні проблеми в журналістській освіті? - Зараз в університетах діє така система, що так звані викладачі ніколи не працювали журналістами, відповідно, не можуть давати практичне навчання і не мають знань, як це працює і як цьому навчати. Але це настільки усталена система, що ніхто не зацікавлений її змінювати – студенти ходять в університет, платить гроші й потім отримує диплом. Всі залишаються задоволеними. На противагу тому, як у нас завжди викладалася журналістика, і її намагалися подавати в якомусь теоретичному руслі, я ніколи не бачив тут предмету теоретичному дослідження, і термін, якій започаткувався в радянській науці, а потім перейшов і в українську – „журналістикознавство” – завжди мене вражав відсутністю предмету вивчення. Я переконаний, що журналістика – це практична діяльність. Її, звичайно, можна досліджувати, але це відбувається паралельно до журналістики як такої. - Що тоді для Вас є журналістика? - Це є сукупність навичок і знань, і вони часто є з іншої галузі, ніж сама журналістика. Тому завжди ми орієнтувалися на те, що нам треба взяти людей, в яких є бакалаврська освіта з будь-якої іншої галузі, будь то юрист чи біолог чи будь-хто інший, і потім дати їм ті навички, які б дали їй потім можливість когось про щось проінформувати. Багато роботодавців скаржаться на те, що студенти після навчання приходять на роботу, і не можуть нормально працювати, оскільки їх не навчили ніяких практичних навичок. Наші ж студенти, випускаючись, вже мають доробок , оскільки наша програма є професійною за напрямком. - І все-таки, журналістика – творча чи реміснича професія?

67


- Реміснича за підходом до навчання, і творча за атмосферою. Віднесення журналістики до творчих спеціальностей є радянською спадщиною. Раніше вважалося, що заслужений журналіст України – це той, у кого вийшло 14 віршованих збірок. Ми ж не є цільовою аудиторією, ми не є тими, хто здатний це оцінити, ми не можемо за це диференційовано бали виставляти. Тому ці навички для нашої професії ніякої ролі не грають. Для нас важливі справжні цінності журналістики, і ми хотіли б тут саме про це говорити. А вміння писати красиво як таке не гарантує, що людина зможе виконувати інші завдання, які кожен день ставить перед нами професія. - Могли б Ви намалювати загальний портрет першокурсника? Немає такого портрету, це нонсенс. Першокурсник-бакалавр-журналіст – це нонсенс. Перший рік – це далеко не той рік, коли можна говорити про спеціалізацію в будь-чому, в будь-якій сфері. Моя ідея полягає в тому, що кілька років людина отримує загальну університетську освіту, а потім вже обирати профіль. Оскільки після школи молода людина сама частіше за все не знає, ким вона хоче бути. - А які психологічні характеристики повинен мати журналіст? - Це людина, яка може дуже багато працювати, працювати в команді, ця людина повинна бути надзвичайно мобільною і зацікавленою. Також комунікабельною, організованою. - Чи можуть першокурсники бакалаврату мати всі ці характеристики? - Я не думаю, що в 17 років людина може бути настільки вмотивованою, щоб в 4 ранку вставати, щоб на 5 ранку їхати на ранковий ефір, де тебе, можливо, ніколи не побачать в кадрі. Але є певна аура професії, що журналістика популярна, що це є „четверта влада”, що кожен журналіст є відомою людиною, впливовою особою. Тому цей образ і приваблює молодь іти на журналістську спеціальність. Але це все уявна принадність.

68


Додаток 3. Глибинне інтерв’ю з Сарою Оутс, PhD, Professor of Political Communication at the University of Glasgow. -

Як спвіввідносяться практична журналістська діяльність і

журналістська освіта? -

Це залежить від країни. В Америці є два різні шляхи стати

журналістом. Перший – ти навчаєшся в університеті на 4-річній програмі, такій як в університетах Northwestern або University of Maryland або Syracuse University. У них хороші журналістські школи. Перші два роки ти навчаєшся на загальних курсах, а потім починається спеціалізація. Тоді вам дадуть багато навичок і знань з журналістського ремесла. Після випуску ви намагатиметеся знайти роботу в медіа-організації, що не так просто. Інший шлях – піти в звичайний університет і вивчати щось, що не має стосунку до журналістики. І, тим часом, працювати в газеті вашого університету, оскільки в деяких з них є дуже серйозні газети, які навіть виходять щоденно. Особисто я належу саме до другої групи. Еліта журналістики має тен��енцію отримувати дипломи хороших університетів. Якщо, в кінці кінців, виявляється, що це не та освіта, яка дає вам роботу, але це те, що дає вам досвід, бачення, можливість рухатися вперед, зв’язки. Отже, шлях в журналістику виглядає доволі тернистим. Тому багато людей рано залишають професію. -

І куди вони йдуть з журналістики?

-

Деякі йдуть у PR, інші повертаються в університети, стають юристами,

деякі – академіками. Американці не звикли прив’язуватися до однієї професії на все життя. Можна також піти у видавничу справу або редагування. -

Ви знаєте багато успішних журналістів без журналістської освіти?

-

Багато. Тому що я була головним редактором в “The Yale Daily News”,

і багато людей, з якими я працювала, зараз в “New York Times”, “Washington

69


Post” та інших престижних виданнях. це цікаво: багато молодих людей ідуть в журналістику, і багато її залишають. -

Через невеликі зарплати?

-

Через невеликі зарплати, через те що жінці важко продовжувати роботу

журналістом, рано чи пізно всі стають батьками. Тому що це абсолютно негнучка професія. Ви не можете мати дитину і працювати журналістом. В журналістиці колись було більше чоловіків, ніж жінок. Але це було дуже давно. Я почала працювати журналістом в 1985, і пішла з професії у 1992. -

Чому Ви пішли?

-

Тому що я хотіла вивчати речі глибше. Але це не дуже популярна

причина, з якої люди залишають журналістику. Більшість з них йде тому що страждає через низьку зарплату, неможливість просування вперед, кар’єрного зростання. Вони не хочуть бути редакторами, тому що дивляться на них, і бачать що в редакторів не дуже весела робота. Якщо ви пишете 15 статей на тиждень, ви не пишете жодну з них добре. Багато людей також не хочуть стільки часу проводити в офісі. -

Ви хочете сказати, що коли люди ідуть в професію, вони мають певні

уявлення про неї, а коли починають працювати журналістами, ці уявлення змінюються? -

Так і є. В нас є ілюзія того, як би це могло бути. Журналіст – це

людина, яка має писати те, що потрібно редакції, і при цьому відчуває багато пресингу. Якщо хтось незадоволений вами – це означає, що ви виконуєте свою роботу правильно як журналіст. Мені це здається дуже стресовим. Ніхто не любить, коли про нього пишуть правду в газеті. Уявлення людей про професію і реальність – це дві абсолютно різні речі. Але робота журналіста підготує вас до багатьох інших кар’єрних можливостей. -

А могли б Ви назвати переваги і недоліки журналістської освіти?

-

Вона створює відчуття етики, дає навички, які знадобляться: писання,

редагування, інтерв’ювання тощо. Освіта зміцнює професію. Але я не думаю,

70


що вона дає людям правильне уявлення про те, чим насправді є журналістика. -

Якими, на Вашу думку, якостями має володіти людина, яка йде у

професію журналіста? Який в неї має бути досвід? -

В ідеальному світі журналісти мали б відображати усі прошарки

суспільства: різного етнічного походження, людей, яки живуть у бідності, у різних регіонах. Проте в журналістику йде в основному біле населення, це така собі еліта. Я думаю, що це нормально, що люди йдуть у журналістику, не маючи відповідної освіти. Чи краще брати участь у випуску щоденної університетської газети, аніж сидіти в аудиторії та слухати теорії тридцятирічної давнини? Я думаю, було б непогано знайти золоту середину. Так само, журналісти мають відображати ціннісні установки суспільства. Це те, що дає вища освіта. Якщо ти мрієш про безпечну професію, не ставай журналістом. -

Це небезпечно?

-

У пострадянських країнах – так. Також ти маєш діставати інформацію

від людей, які її давати не хочуть. Для того, аби інформацію здобути, треба бути присвяченим професії. Щоб бути хорошим журналістом треба мати всепереможне бажання доносити інформацію до людей. -

Чому люди обирають цю професію?

-

Деякі потрапляють в журналістику випадково – добре пишуть,

працюють в студентській газеті, потім отримують посаду. Такі люди залишаються в професії довше. Потім є люди, які присвячують себе покращенню світу. Вони дуже засмучуються, коли дізнаються, що журналістика цього не робить. Третя категорія людей – ті, хто просто любить писати.

71


Додаток 4. Анкета для студентів 1-х курсів факультетів журналістики ВНЗ м. Києва 11. Вік. 12. Стать. 13. Рідне місто. 14. Чи мали Ви досвід роботи журналістом до вступу у ВНЗ? А. Мав у професійних ЗМІ (газети, журнали, ТБ місцевого або загальноукраїнського значення). Б. Мав у непрофесійних ЗМІ (шкільні, студентські ЗМІ тощо). В. Не мав (переходьте до 6 питання). 15. Яку посаду Ви обіймали? А. Журналіст Б. Редактор. В. Фотокор. Г. Інше______________________________________________________________ 16. Чи маєте ви першу вищу освіту? А. Так. Яку?_____________________________________________________________ Б. Ні. 17. Чому Ви обрали фах журналіста? А. Вважаю цю професію престижною і перспективною. Б. Вважаю, що маю хист до журналістики. В. Порадили/змусили батьки. Г. Інше _________________________________________________________________ 18. Якою Ви уявляли професію журналіста до вступу у ВНЗ? __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ ______ 19. Чи змінилося Ваше ставлення зараз? Як саме? __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ ______ 10. На Вашу думку, чи обов’язково мати вищу освіту, щоб успішно працювати журналістом? Свою відповідь обґрунтуйте. __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________ Дякуємо Вам за відповіді!

72


Додаток 5. Таблиці. Таблиця 1. Чи мали Ви досвід роботи журналістом до вступу у ВНЗ? Варіант відповіді ВНЗ МШЖ ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ Шевченка Підсумок

А, %

Б, %

В, %

А+Б, %

37,5 19,2 18,2

25 34,6 36,4

18,75 36,6 45,4

18,75 9,6 0

25%

32%

34%

9%

Таблиця 2. Яку посаду Ви обіймали? Варіант відповіді ВНЗ МШЖ ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ Шевченка Підсумок

А, %

Б, %

В, %

Г,%

А+Б, %

А+В, % В+Г, %

А+Б+Г

61,5 67 70

0 0 10

0 0 0

7,7 0 10

15,4 33 6,7

7,7 0 0

0 0 3,3

7,7 0 0

66,%

3,3%

0%

5,9%

18,4%

2,5%

1,1%

2,5%

Таблиця 3. Чому Ви обрали фах журналіста? Варіант відповіді

А, % ВНЗ 6,25 МШЖ 45,4 ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ 23 Шевченка Підсумок

24,9%

Б, %

В, %

Г, %

А+Б, %

56,25 27,3 44

0 0 2

18,75 27,3 21,2

18,75 0 9,6

42,5%

0,7%

22,4%

9,5%

73


Таблиця 4. Чи змінилося Ваше ставлення зараз? Як саме? Варіант відповіді

Змінилося на краще, %

ВНЗ 25 МШЖ 18,2 ІЖ КНУКІМ ІЖ КНУ 9,6 Шевченка Підсумок

17,6

Змінилося на гірше, %

Не %

змінилося, Важко відповісти, %

25 0 21,2

50 54,5 65,4

0 27,3 3,8

15,4

56,5

10,5

Таблиця 5.1. Якою Ви уявляли професію журналіста до вступу до ВНЗ? (МШЖ НАУ КМА) №п/п Характеристика 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Кількість згадувань 5 5 образом 5

Цікава Складна Ототожнення з самого журналіста Спричиняє зміни у суспільстві Насичена, різноманітна Ризикована, неспокійна, стресова Займає забагато часу Емоційна Вимагає професіоналізму Відповідальна «Стиль життя» Творча Не уявляв Підсумок: Всього дано характеристик:

Статус

%

+ нейтральне

15,6 15,6 15,6

4

+

12,5

3 3

+ -

9,4 9,4

1 1 1 1 1 1 1

+ нейтральне нейтральне + + нейтральне

3,1 3,1 3,1 3,1 3,1 3,1 3,1

13

6 + (46,2%) 3 – (23,1%) 4 нейтральних (30,7%)

74


Таблиця 5.2. Якою Ви уявляли професію журналіста до вступу до ВНЗ? (ІЖ КНУ КІМ) Кількість згадувань Цікава 5 Престижна 3 Ніяк не уявляв 3 Вимагає кропіткої праці та 3 терпіння Важка 2 Яскрава 1 Різнобічна 1 Відповідальна 1 Виснажлива 1 Весела 1 Відважна 1 Динамічна 1 Творча 1 Інтелектуальна 1 Розвиваюча 1 Підсумок

№п/п Характеристика

Статус

%

1 2 3 4

+ + нейтральне нейтральне

19,3 11,6 11,6 11,6

+ + нейтральне + + + нейтральне +

7,8 3,8 3,8 3,8 3,8 3,8 3,8 3,8 3,8 3,8 3,8

5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Всього характеристик:

дано 15

8+ (53,4%) 3- (20%) 4 нейтральних (26,6%)

75


Таблиця 5. 3. Якою Ви уявляли професію журналіста до вступу до ВНЗ? (ІЖ КНУ ім.. Т. Шевченка) Кількість згадувань Цікава 24 Творча, креативна 12 Спілкування з людьми 9 Складна 8 Динамічна 8 Корисна для суспільств 7 Багато аспектів у роботі 6 Розвиває особистість 5 Можливість донести 5 власний погляд Яскраве життя 4 Захоплююча 4 Небезпечна 4 Вимагає професіоналізму 3 Престижна 3 Перспективна 3 Легка 3 Прибуткова 2 Адреналінова 1 Оригінальна 1 Відповідальна 1 Жорстка 1 Стресова 1 Філософська 1 Лірична 1 Весела 1 Доступ до забороненого 1 Підсумок:

№п/п Характеристика

Статус

%

1 2 3 4 5 6 7 8 9

+ + + Нейтральне + + Нейтральне + +

20,2 10 7,5 6,6 6,6 5,8 5 4,2 4,2

+ + Нейтральне + + Нейтральне + + + + + + + +

3,4 3,4 3,4 2,5 2,5 2,5 2,5 2,5 0,8 0,8 0,8 0,8 0,8 0,8 0,8 0,8 0,8

10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Всього дано характеристик:

26

19 + (73,1%) 3(11,5) 4 нейтральні (15,4%)

76


Грабарська Ганна - диплом, 2010