Page 1

Третя СИЛА Вісник політичної партії

2 листопада 2009 року №1

Сильна держава – захищена людина

Що відбувається в країні? Улюбленою розвагою українців є телевізор. Щодня вони всідаються біля телеекрану і дивляться все, що викидає на їх бідні голови блакитний екран. А він викидає не тільки фільми, розважальні передачі, концерти, які народ полюбляє, але і особливу телепродукцію, яку я назвав би надзвичайно шкідливою для здоров’я. Василь Гаврилюк, голова партії «Третя сила»

П

ередусім, це новини, у яких повідомлення про аварії, катастрофи, і усілякі нещастя набагато перевищують скупу інформацію про щось позитивне і хороше. Потім це усілякі політичні токшоу, на яких представники різних політичних сил замість дискусій та пошуку спільного виходу з ситуації закидають один одного таким брудом, що жоден політик потім відмитися не може. Коли цей брудний потік дивишся щодня, то вже потроху починаєш звикати до нього, як у деяких містах звикають до брудної, шкідливої води, яка тече з крану. Але коли відірвеш очі від телеекрану і спробуєш задуматися, то перше, що спадає на думку, – люди добрі, та що ж це робиться?! Як усе це зрозуміти? Чому так сталося? Куди ми котимося і до чого докотимося? Кого обирати і за кого голосувати? Що нас усіх чекає? Ось на всі ці питання я і хотів би разом з вами, люди добрі, і пошукати відповідей. Тільки попереджаю – говорити буду відверто, прямо, те що думаю. Оцінки політикам і подіям даватиму принципово, не дивлячись на минулі заслуги чи нинішні посади. Партія «Третя сила» завжди говорила правду і тільки правду. Що робиться в країні зараз? В країні зараз відбувається небачене за масштабами залякування населення, свідоме роздмухування паніки, «запудрювання» мізків, зомбування мільйонів людей. Влада цинічно та безсоромно хоче зламати нашу психіку, тому, що заляканими та зламаними людьми можна маніпулювати як завгодно і вести їх далі до прірви. До цього залучається і опозиція, підкидаючи дрова у вогнище всеукраїнської паніки. Чому це робиться? Це робиться для того, щоб люди не задумувалися над станом справ у державі, не змогли дати оцінку владі, не запитували, до яких небес ще зростатимуть ціни та тарифи і як людині вижити сьогодні на пенсію та зарплату, які є набагато

нижчими за прожитковий мінімум, до яких пір ще банкіри під прикриттям влади будуть знущатися над гривнею і вкладниками, до яких пір нас будуть вважати стадом баранів, де ж все-таки переховуються вбивці, крадії та розпусники з депутатськими мандатами і коли, нарешті, сядуть в тюрму ці кримінальні елементи? Це робиться для того, щоб люди не усвідомили з повною ясністю – центральна влада повністю збанкрутіла, вона показала своє невміння управляти, вона довела народ «до ручки», а країну – до глухого кута. Опозиція, яка ще вчора також була владою, також і повною мірою несе свою долю провини за провальний стан справ у державі, тому що вона з владою – одного поля ягоди. Хто в цьому зацікавлений? У цьому зацікавлені, передусім, ті, хто, ганебно «запоровши» всі справи, знову безсоромно вийшли на старт президентської кампанії і усіма силами прагнуть навішати нам нові кілограми старої тухлятини на вуха. У цьому зацікавлені ті, хто роками використовує принцип геббельсівської чорної пропаганди: якщо тисячу разів тупо і наполегливо повторювати брехню, то хтось кінець-кінцем її сприйме за правду. У цьому зацікавлені ті, кому вже давно пора зійти з політичної арени, оскільки вони провалили усе, що можна було провалити і довели народ до зубожіння. У цьому зацікавлена група політиків-олігархів, які розікрали і продовжують розкрадати державу, і які завжди домовляться, незважаючи на немов би різні політичні кольори. Герої трибуни майдану виявились не чим не кращі, аніж біло-блакитні злочинні режими. Вони, як каже народ, обоє рябоє. Чому так сталося? Починаючи з 1991 року, коли Україна стала незалежною державою, можна було вибрати два шляхи її розвитку. Перший – використати багатий потенціал Української РСР, я к и й (Продовження на стор. 2)

Василь Гаврилюк Народився 1 липня 1970 року у місті Воркута (Росія). У червні 1991 року з відзнакою закінчив Ярославське вище зенітно-ракетне артилерійське училище за фахом «Інженер з експлуатації радіотехнічних засобів». У вересні 2000 року отримав другу вищу освіту в Київському національному економічному університеті (кваліфікація – магістр економіки). З 1992 року почав займатися підприємництвом. У вересні 2000 року В.В.Гаврилюк був призначений генеральним директором Полтавського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України». Очолюваний Василем Гаврилюком Полтавський хлібокомбінат є власником торгової марки «Живий хліб». Політичну діяльність Василь Гаврилюк розпочав в 1998 році, коли був обраний депутатом Кременчуцької міської ради (постійна депутатська комісія з бюджетних питань). У 2002 році на виборах до Верховної Ради був обраний народним депутатом України по одномандатному виборчому округу №147 (м. Кременчук) (перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України). У 2005 році, за підтримки громадськості, представників бізнесу та інтелігенції Василь Гаврилюк створив політичну партію «Третя Сила» (ПТС). Обраний головою партії на першому з’їзді ПТС 12 березня 2005 року. 1

Gazeta_N.indd 1

14.11.2009 14:06:39


ТРЕТЯ СИЛА залишився від Союзу, провести правильні структурні реформи в економіці, модернізувати матеріальну базу народного господарства і, з урахуванням дешевої робочої сили, створити конкурентноздатне виробництво, а потім поступово, але неухильно вийти на європейський рівень життя – нехай і у першому наближенні. Приблизно таким шляхом йшов останніми роками Китай і у підсумку завалив увесь світ своїми товарами. Однак, тодішні па­нів­­ні політико-економічні групи повели країну абсолютно іншим шляхом – шляхом небаченого розкрадання загальнодержавної власності, створеної самовідданою важкою працею поколінь, десятків мільйонів наших людей. Режим Кравчука безвідповідально віддав ядерну зброю і відтоді зробив Україну беззахисною перед будь-яким потенційним агресором. Було розграбовано і привласнено один з найкращих у світі торговельно-пасажирських флотів – Чорноморське пароплавство. Нечувана по нахабству афера з ваучерами дозволила за безцінь почати привласнювати заводи і фабрики, промислові та сільськогосподарські підприємства. Через усілякі трасти та підставні фірми типу МММ народ було пограбовано до нитки. Люди відносили туди свої кровні заощадження, які шахраї безкарно вивозили з країни при повній бездіяльності та попустительстві влади, що була з ними «в долі». Режим Кучми довершив ці чорні процеси. В країні створилися величезні олігархічні групи, в руках яких були сконцентровані гігантські виробничі та фінансові потужності. Під покровительством влади учорашні наперсточники, шахраї, спекулянти, пройдисвіти задарма привласнили собі велетенські заводи, стали спочатку мільйонерами, а потім і мільярдерами, увійшли до списків найбагатших людей Європи і світу. А що вони створили? Що побудували нового? Яке виробництво налагодили з нуля?

Нічого не створили, не побудували, не налагодили. Вони просто нещадно експлуатували колишні загальнонародні заводи та фабрики і прибуток замість державної кишені тепер клали у свою власну, ділячись при цьому з тією повністю корумпованою владою, яка прикривала їх і дозволяла безкарно грабувати народ. Ось так склався в Україні «дикий» капіталізм, при якому влада та олігархи робили, що хотіли, наживаючи собі мільярдні бариші, а народ тримаючи у чорному тілі на мінімальних зарплатах та пенсіях. Коли восьмирічний період президентства Кучми наблизився до завершення, в країні сформувалося масове відчуття, що так далі жити не можна. Це відчуття породило тодішню опозицію, яка швидко наростала та зміцнювалася і оформилася у політичний рух, названий спочатку «Україна без Кучми», а потім «Наша Україна». Багатьом здалося, що на політичну арену України вийшла нова прогресивна сила, яка зможе встановити справедливу владу. Тому кандидатуру Ющенка на посаду Президента України від цієї опозиції підтримала значна частина суспільства, у тому числі немало представників інтелігенції, службовців, людей у погонах, малого та середнього бізнесу, широких мас трудящих. Гасла на кшталт «Бандитам – тюрми» вселяли надію, що новообраний президент та його команда зможуть наблизити владу до народу, подолати корупцію, підняти рівень життя народу, вивести Україну на нові шляхи. Майдан став символом масового протесту проти фальсифікації виборів, брехні, насилля та несправедливості. Люди там стояли не стільки за Ющенка, скільки за самих себе, за своє право бути людьми, а не бидлом. Проте п’ятиліття президентства Ющенка стало для суспільства справжнім шоком.

Він та його команда не тільки не виконали свої передвиборчі обіцянки, не тільки не виправили перекоси кучмізму, але й колосально погіршили стан справ у державі та рівень життя народу. Масово звільнивши майже 20 тисяч керівників, багато з яких мали досвід та уміли управляти, команда Ющенка привела до влади тисячі горлопанів, які звикли тільки мітингувати, а до щоденної чорнової управлінської роботи були абсолютно не готові. Під прапором боротьби із «злочинною» кучмівською командою управлінський апарат держави «вичистили» від авторитетних керівників і заповнили його свояками, кумами, родичами та іншими випадковими людьми, головною характеристикою більшості з котрих було тільки те, що він, чи вона – «свої». І це було на всіх поверхах влади – від низу і до верху. Коли співачка ставала міністром культури, а будівельник – міністром оборони, коли Секретаріат Президента очолювали люди, прізвища яких або вже ніхто не пам’ятає, або пам’ятає тільки у негативному аспекті, коли так звані «любі друзі» почали рвати державу на шматки, – усі побачили, що новообраний глава держави замість того, щоб взяти віжки у руки та огріти батогом тих, хто зарвався, тільки велично сидить на вершині влади та повчає усіх, як треба жити, – суспільством оволоділо страшне розчарування. Воно поглибилося тим, що буквально через півроку після приходу до влади найближчі соратники та лідери Майдану Ющенко і Тимошенко стали неприкритими ворогами, які відверто, на очах у всього суспільства почали боротися за владу і тільки за владу, виливаючи один на одного потоки звинувачень, образ та усілякого бруду. Опозиція за цей час встигла побувати у двох лицях – і опозицією Ющенку і соратницею Ющенка, коли Янукович за поданням Пре-

Здоров’я людини – найголовніша цінність

За останній рік вартість ліків в Україні зросла в середньому на 50-100%. Серед основних причин подорожчання називають знецінення гривні. Але дивно, що долар за останній рік подорожчав майже удвічі, а ціни на деякі ліки зросли в 4-6 разів. Що робить держава для того, щоб люди могли отримувати вчасне і доступне лікування? Очевидно – не робить нічого. Влада пішла легким шляхом, забезпечивши «зелене світло» імпортним лікам. На здоров’ї українців заробляють іноземці.

Нерідко лікарі приписують саме імпортні ліки, хоч чудово знають про існування ефективних і дешевших вітчизняних препаратів. Це відбувається тому, що фірма, зацікавлена у просуванні на ринку свого препарату, платить лікарю за рецепт саме на її ліки. Хтось може сказати, що багато ліків в Україні не виробляються. Але існують відповідні державні органи, завданням яких є з’ясувати, що сьогодні виробляється в Україні, що може вироблятись і що для цього необхідно зробити. Виробництво 80% медикаментів можуть забезпечити вітчизняні виробники, які сьогодні загнані у глухий кут. Адже снують вітчизняні ліки – аналоги імпортних, – які за якістю їм не поступаються, а коштують менше. Наприклад, український препарат «Гекодез» є аналогом німецького «Рефортану», препарат «Бігафлон» – аналог британського «Тебрісу», український «Триметавідин» – французького «Предукталу», «Дротаверин» – відомої «Но-Шпи». І цей перелік можна продовжувати. В Україні існує наближене до влади фармацевтичне лобі, що складається з осіб, які є власниками дистриб`юторських компаній і аптечних мереж, а також мають право «першої ночі» на всі державні тендери із закупівлі ліків. Багато постачальників, формуючи ціни на ліки, зловживають своїм монопольним становищем і

зидента очолював Уряд. І в обидва ці періоди істотного покращення справ не відбулося. Коли сьогодні Янукович і Тимошенко звинувачують одне одного, що вони були і є поганими Прем’єрами і кожен приводить купу своїх фактів та аргументів, у людей вже починає голова йти кругом. Хто ж з них більше правий, за ким правда, хто з них кращий, а хто гірший керівник? Голі королі За період ющенківського правління людям стало остаточно зрозуміло, хто є хто в українській політиці. За цей час Тимошенко і Янукович по черзі встигли побувати при владі і у опозиції. За цей час вони самі та їхні депутати на різних ток-шоу типа «Свободи» Савіка Шустера та інших настільки зуміли «роздягнути» один одного перед народом, що ні у кого не залишилося сумнівів – наші політичні «королі» є повністю голі, вони вже не можуть рядитися в одежі захисників народу та рятівників країни. Влада і опозиція повністю скомпрометували себе, проявивши свій егоїзм, байдужість, загарбницькі рефлекси, цинізм та брехливість. Коли виступає Ющенко чи Янукович і показують, наскільки Тимошенко є поганою керівницею, коли Тимошенко доводить усім, що гірше Ющенка Президента не може бути, а Януковича не можна підпускати до влади, то у людей виникає питання – а хто ж з них каже правду? Кому вірити? Партія «Третя сила» заявляє – у цьому (але тільки в цьому) їм усім можна вірити. Дійсно, кожен з них є таким, якого малюють його конкуренти, кожен з них живе і працює для себе, і на себе, а не для людей. І що, їх знову треба обирати? Думайте, люди! (Далі буде)

близькістю до влади, а органи контролю не реагують на такі зловживання. Це призводить до того, що українці щорічно переплачують за ліки до 1 млрд. доларів. Існують препарати, які за спрощеною процедурою проходять митницю і мають пільгове оподаткування. Мита на них немає або воно мінімальне, а світові виробники мають можливість «домовлятися» на тендерах з компетентними органами, представники яких мають свій інтерес у фармацевтичному бізнесі. Але, незважаючи на це, у наших аптеках ці ліки продаються за ціною, яка на 70% вища цін виробника. Середня ціна життєво необхідних препаратів – серцево-судинних, антионкологічних та інших, – у нас вища, ніж за кордоном. Це призвело до того, що, наприклад, індійські виробники ліків навіть почали відкрито обурюватись таким відвертим криміналом. А власне виробництво (і не тільки ліків) для держави дуже важливе. Власне виробництво – це стабільність, добробут і майбутнє всієї країни. Це робочі місця, це стабільні відрахування в бюджет і соціальні фонди. Це – достойні зарплати і пенсії. Партія «Третя Сила» переконана і наголошує, що здоров’я людини – найголовніша цінність держави. Якщо влада, починаючи з міст, районів, областей і закінчуючи Кабінетом міністрів і Президентом, складатиметься з людей, які ставляться до здоров’я громадян як до здоров’я свого і своєї сім’ї, ситуація виправиться.

2

Gazeta_N.indd 2

14.11.2009 14:06:39


ТРЕТЯ СИЛА

ТРЕТЯ СИЛА Історія створення Історія незалежної України зі всією очевидністю довела, що в політичному арсеналі суспільства практично відсутні сили, здатні покращити життя народу. Правлячі кола були і залишаються стурбованими лише тим, щоб якомога довше протриматися в законодавчій і виконавчій владі. Багато владних осіб так і не навчилися керувати, а ті, хто цим мистецтвом оволодів, підпорядкував свої уміння покращенню особистого добробуту.

О

браний в 2002 році до Верховної Ради УкІдеологія та програмні засади раїни молодий депутат-мажоритарник Вапартії «Третя сила» силь Гаврилюк із здивуванням зіткнувся з тим, Ідеологія та програмні положення партії що на думку досвідчених депутатів складало «Третя Сила» формуються на демократичних сутність парламентської роботи – підкилим- цінностях. ними інтригами, міжфракційною війною, цинічними політичними угодами, свідомим «рубанням» гарних законопроектів, якщо вони не вписувались у політичний розклад сил, проявами масового «кнопкодавства», коли депутати голосували не за переконаннями, а по команді зліва чи справа. Про те, щоб виправдовувати довір’я виборців та реалізовувати свою політичну програму, не було й мови. Сама практика парламентського та політичного життя в Україні була вкрай перенасичена жорсткою боротьбою непримиренних політичних сил. Об’єктивно корисні для країни законопроекти так і не ставали законами, оскільки відкидались частиною парламенту тільки тому, що їх автори належали до «ворожого» табору. Така практика Василь Гаврилюк – на першому з'їзді партії гальмувала поступ країни вперед. Василь Гаврилюк все більше переконувався, Перш за все політична партія «Третя сила» що така руйнівна практика існувала частково прагне того, щоб громадяни справді брали й тому, що у суспільстві і в парламенті не було участь в управлінні державою і суспільством, потужної «третьої сили», яка б допомагала не- щоб особисті права і свободи громадян були примиренним опонентам віднайти конструк- реально гарантовані тивний компроміс. Партія «Третя сила» бореться за те, щоб кожВасиль Гаврилюк саме з тих, хто з навесні на людина змогла проявити свої можливості, 2004 року з парламентської трибуни протес- здібності, все найкраще, що в неї є. Її вища тували проти спроб перетворити народних мета – гармонійний і всебічний розвиток осодепутатів на «кнопкодавів», що протягують бистості. В цьому не тільки ідеал свободи і люшкідливі для країни та народу законопроек- динолюбства. В цьому величезний, невичерпти. Воюючи проти грубого тиску на народних ний ресурс розвитку суспільства. депутатів, а також проти ряду антинародних Програмні засади «Третьої сили» передбазаконопроектів, В.Гаврилюк з колегами ство- чають захист та збереження міцної, повнорив депутатську групу «Центр», яка відіграла цінної сім’ї, як однієї з найсильніших ланок важливу роль у парламентських баталіях 2004 українського суспільства. Всебічний розвиток року. Існування цієї групи дало можливість дітей розглядається як найвищий обов’язок. розблоковувати законодавчий процес, оскіль- «Третя сила» робитиме все, щоб освіта і вики «Центр» мав в своєму розпорядженні таку ховання дітей та юнацтва проводилися у дусі кількість депутатських голосів, якої часто не гуманізму, реального патріотизму, високої мовистачало для ухвалення необхідних законів. ральності. Справжня людяність завжди обумоЦя депутатська група певним чином викону- влена вірою і моральністю. Тільки збудивши в вала у Верховній Раді роль фактичної «третьої людях духовність, їх можна позбавити від долі сили». Але чим більше Василь Гаврилюк нама- жертв безвихідної повсякденності. Вони змогався закріпити за групою «Центр» офіційну жуть протистояти всьому негативному. Тому, роль «третьої сили», постійно наштовхуючись тверезо оцінюючи всю значущість соціальнопри цьому на опір частини депутатів, тим оче- економічних проблем, партія приділяє першовиднішим робилось – необхідно організовува- чергову увагу стану і потребам душі людини, ти і єднати однодумців. відродженню і пануванню духовності. Це альТому влітку 2004 року трьома активними фа і омега програми партії «Третя сила». прихильниками ідеї «третьої сили» – Василем Гуманістичні принципи ПТС знаходять своє Гаврилюком, Віктором Рибаченком та Ігорем втілення в політичному курсі партії на покНайдою – була створена громадська організа- ращення життя мільйонів наших громадян. ція «Фундація конструктивних ініціатив «Тре- Прагнучи зберегти та примножити соціальтя сила», а наприкінці року – з’явилась і полі- но-економічний потенціал країни, вивести її тична партія «Третя сила». Офіційно вона була за порівняно короткий період на рівень роззареєстрована Міністерством юстиції 28 січня винених країн. Партія «Третя сила» висту2005 року, а 12 березня того ж року провела пає за активну соціальну політику, віддає їй свій перший з’їзд, на якому Василя Гаврилюка першість. Головне тут – досягнення високої було обрано її головою. якості життя, що тісно пов’язано з природним

правом особи – правом на гідне життя. Цього можна досягти лише в країні духовно багатих і матеріально забезпечених людей, якою партія прагне зробити Україну. Люди не можуть безкінечно довго чекати на поліпшення свого життя. Вони хочуть нормально жити не колись у майбутньому, а вже сьогодні. То ж «Третя сила» налаштована боротися за сильну дежаву в якій кожна людина буде реально захищена, і вважатиме своїм ворогом усякого, хто свідомо, чи несвідомо, продає і зраджує національні інтереси, хто вважає народ бидлом, хто грабує та принижує нашу Батьківщину, плюндрує її мову, культуру, підриває міжнаціональну злагоду, хто ставиться до України як до «дійної корови», яку безжально «видоївши», полишають без усякого жалю. Своїм союзником «Третя сила» вважає усіх, хто любить Україну, у кого душа болить за всі наші негаразди і проблеми, хто є справжнім патріотом, творцем добрих справ, для кого мрія про лідерську Україну та дії з реалізації цієї мрії є і політичним і особистим завданням, своєрідною місією. «Третя сила» сьогодні Від початку за партією «Третя сила» не стояло ніякої тіньової олігархічної підтримки. В цю партію не «вливались» великі кошти з-за кордону, її структуру не розбудовували спритні політтехнологи. Від початку і до сьогодні, це дійсно партія однодумців, із своїм певним та відмінним від інших шляхом. То ж не дивно, що під натиском могутньої пропагандистської машини мегапартій, які наразі хочуть закріпити за собою Україну, «Третя сила» майже зникла з телерадіоефірів та газетних шпальт. Адже члени «Третьої сили» не мають у власності потужних медіахолдингів, не тримають у руках важелі адміністративного ресурсу. До того ж, партія, яка ніколи не мала наміру працювати «на підтанцьовці» у когось з можновладців, автоматично попадала в сектор небажаних гостей в великій політиці. Хтось може згадає відомий заклик Юлії Тимошенко під час дострокових парламентських виборів не голосувати за малі партії, аби не розпорошувати голоси електорату демократичних сил. І багато хто з довірливих виборців таки прислухався до цих слів, що б потім гірко пожалкувати за своєю довірливістю. А справжні патріотичні сили втратили можливість делегувати своїх представників у владу. Медійний, фінансовий та адміністративний тиск надовго затьмарив перед очима виборців життя та діяльність і «Третьої сили». Тим не менше, партія живе, її лави поповнюються, «Третя сила» має розгалужену мережу живих партійних організацій, в яких працюють не які-небудь партфункціонери на зарплаті, а справжні активісти. Існує у партії і молодіжна організація, що свідчить про інтерес молодого покоління до ідеології та шляху «Третьої сили». Сьогодні Україна знаходиться в важкому становищі. Політичні ігрища привели країну до тієї межі, котру не можна переступати. І якщо українці дозволять це зробити, то Україна може зникнути, як держава, а ми – як народ. Тому партія «Третя сила» через всі перепони політико-олігархічних кланів зараз намагається будь яким чином донести свій заклик: «Третя Сила» закликає всіх небайдужих громадян України, соціально активних патріотів, фахівців своєї справи, всі патріотичні політичні сили України, яких олігархічні клани правдами та не правдами відтісняють на узбіччя політичного життя країни, об‘єднати свої зусилля навколо наших ідей та програми, об‘єднатися для того, щоб подолати знищення країни, що б Україна стала процвітаючою вільною та лідерською державою. 3

Gazeta_N.indd 3

14.11.2009 14:06:39


ТРЕТЯ СИЛА

Колонка Василя Гаврилюка

Що на столі – те й в голові

Кому потрібен лікар? В

Про добробут людей можна судити з того, як вони харчуються. Не з прилавків супермаркетів, а з того, що зазвичай їсть більшість населення країни. З харчуванням у нас в Україні не все гаразд. Я не кажу про крайні прояви, такі, як недоїдання чи голод, хоча й вони у нас є. Я говорю про те, що може собі дозволити з’їсти людина працююча, пенсіонер, студент. Звернемось до наукових даних. За нормами харчування та продовольчої безпеки держави на одного мешканця країни потрібно виробляти на рік 350 кг молока, 76 кг м’яса, 270 штук яєць і 19,5 кг риби й рибопродуктів. А тепер подумайте, чи багато з нас спожило таку кількість продуктів за рік. Якось важко собі уявити пенсіонера чи студента, які щодня з’їдають по 210 грамів м’яса. Споживання м’яса і м’ясопродуктів в 1991 році складало 66 кг на людину. Зараз воно складає близько 32 кг. Я вже не кажу про більш екзотичні рибу, рибопродукти, фрукти… З кожним роком ситуація погіршувалась, не незважаючи на якісний і кількісний стрибок асортименту в наших магазинах. Чим може дозволити собі харчуватись працююча людина? Що більшості з нас с того, що прилавки магазинів ломляться від продуктів, коли ми не можемо їх придбати? Біля третини наших громадян споживають менше необхідної денної дози калорій. В Україні фактичне споживання основних видів продовольства знаходиться нижче раціональних норм. Найбільше відставання спостерігається по м’ясу і м’ясопродуктах – на 37%, молоку і молокопродуктах – на 39%, плодах, ягодах і винограду – на 52%. При цьому лише 27% раціону забезпечується за рахунок споживання продукції тваринного походження, що у 2 рази нижче за встановлений критерій у 55%. Міжнародний граничний критерій порогу бідності складає 2500 ккал на день. Відповідно ж до даних статистики, середньодобова поживність раціону українця у 2008 році становила 2998 ккал, що лише на 19,9% перевищує цей граничний критерій. Чомусь пригадалась тут мені картина Вінсента Ван Гога «Їдоки картоплі», на якій зображено родину селян, що вечеряють картоплею. Українці, здається мені, в більшості своїй також перетворились на таких «їдоків картоплі». Статистика свідчить, що хліба і хлібопродуктів, картоплі, олії та цукру українці споживають понад раціональну норму. Не дивно: люди намагаються забезпечити власні потреби за рахунок більш доступних продуктів рослинного походження. Інше важливе питання – частка витрат на харчування. Скільки нам коштує необхідність харчуватись? В країнах Європи питома вага витрат на харчування у загальних витратах домогосподарств знаходиться в межах 20-25%. Для українців у 2008 році вона становила 50,8%, при її 60-ти відсотковому граничному критерії. Коментарі, як кажуть, зайві.

ранці встала, вмилася, поснідала, трохи побухикала, носом шморгнула – заспокоїла себе: це нічого, це сезонне, це кожен рік таке. Не бережу себе, ой, не бережу. Треба все ж таки тепліше вдягатися. Шафку з ліками перевірила – все на місці: зеленка, вата, йод та валідол. Не густо, як для грипозного сезону, – та що ж вже вдієш, добре, хоч це є. Завтра хтось з політиків скаже, що треба зеленку пити, так й та зникне. Вони ж у нас всі лікарями виявились. Скоріш – знахарями, бо медичних академій більшість не кінчала, звісно. Зате діагноз народу ставити та як від грипу лікуватись та берегтись – всі одразу поради давати кинулись. Причепурилась – масочку вдягла, нещодавно купила, в універмазі, у відділі «Тканини», з українського льону. Дорогувато звісно, щось гривень сім, але ловко зроблено. Не перевелись ще майстрині в Україні. А вишивочку і сама зробила, квіточки по краям. Ну все ж таки – дівчина, хочеться якось елегантно виглядати. Сказали ж – всім вдягти маски. Ну, може й так, береженого – і Бог береже. Бо як наслухаєшся з телевізора та начитаєшся, – просто вже й жити не хочеться, хоч одразу лягай та помирай. Епідемія, словом. От тільки чого саме епідемія – одразу й не второпаєш. Бо, здається, у нас ще й досі нагорі не розібрались. Чого тільки не передавали – і атипова пневмонія, і легенева чума, і «іспанка», і невідома бактеріологічна зброя. Тепер ось – офіційно – «свинячий грип». Хоча все одно не зрозуміло, як по статистиці. Померло, кажуть, більше двохсот, від «свинячого грипу» – 16, чи 17, чи 14, а один з чиновників від охорони здоров‘я дні зо два тому взагалі бовкнув – тільки шестеро чоловік. Починаєш зводити всю цю офіційну статистику докупи – розумієш одразу, що Україною гуляють ще дві хвороби – непрофесіоналізм та бюрократизм. Таки так, поки помічники великим чинам доповіді напишуть, та ці доповіді затвердять, то вже скільки-но людей встигне померти чи вилікуватись, а телевізійний ефір та інтернет – вони швидкі, вони не для бюрократичної тяганини. Послухаєш, подивишся – в голові повний хаос – ще більше перелякаєшся. Таке враження, що не офіційні люди звітують, а сусідки біля будинку розмовляють. Хто що почув, те й сказав. Знайомий зателефонував: у тебе, каже, зв‘язків багато, можеш дістати, цей, як його, «Таміфлю», здається, заплачу хоч сто доларів, хоч двісті. Лякаюсь: чи захворів хто? Та ні, каже, просто хай лежить, на душі спокійніше. Це ж треба таке сказати? От тепер і не дивуюсь, що за декілька тижнів грипозної паніки в Україні фармацевтичні компанії заробили більше мільярда доларів. Краще б подумав, як влітку дітей до моря повезти і самому те ж відпочити не завадило б – вже скільки років без відпустки, ніяка нервова система не витримає. Ага, ось і інший телефонує. Спеціаліст по інформаційним війнам. Епідемія, каже, міжнародний зговір, який здійснюють американці, москалі і масони. Ага-ага, ще й інопланетний розум додай, повний боєкомплект вийде. Ти, питаюсь, сьогодні снідав? А, так і знала, що ні. На голодний шлунок

ще й не таке приверзеться. Грошей, каже, не виплачують, ні за що снідати. А збереження в банку – пропали, як криза сталась. Керівництво банку – в міжнародному розшуку, а замість депозиту – ну, оте, що з трьох пальців. Так, кажу, приїзди сьогодні – вечеряти, то й обговоримо, хто винен і що робити. Про гроші, а не про епідемію. Бач, як свідомість переключили. Колега поскаржилась – дитсадок на карантині – дитину ні з ким залишити, що робити – не знає. У відпустку за свій рахунок не піде, бо ж знову таки, гроші потрібні. Безвихідь якась. В інформаційному просторі – політики, як оскаженіли. Все вирішують, хто націю рятувати буде. Одна до другого – дай мільярд на грип, а той їй – не дам, бо де гроші взяти? Друкарський верстат включити – інфляція буде. А та знову: то ти в смерті людей винний. А той їй: а тобі кредити ні за що повертати, люди і так перемруть, бо вже з голоду. Це – влада. А опозиція й собі, на кшталт – ви обидва дурні. Тільки країні від того не легше. В одному всі дивом сходяться: треба поголовно українців вакцинувати від грипу. Терміново. Це не важливо, що спеціалісти обережно кажуть, що під час епідемії не вакцинуються, та й сама вакцина від новітнього грипу, м‘яко кажучи, якась не зовсім перевірена та безпечна. Он наші польські сусіди взагалі відмовляються її закуповувати, бо виробники гарантії не дають. Але то ж в Польщі, а у нас вже всі напоготові – треба ж фармацевтам чергові мільярди заробляти, та й наші «можновладці», біля «відкатиків» погріються, бо ж треба заробити на здоровий спосіб життя десь біля чистого теплого моря. А народ – ну похворіє, ну трохи навіть помре, в будь якому разі – менше навантаження на бюджет, та й хворими управляти легше, хвора людина проблемами занедбаної економіки не переймається. Їй би хоч оксолінової мазі – і те добре. Отак і вечір підійшов. Додому повернулась. Їсти зготувала. Знайомий як раз в гості прийшов. Маски зняли – поцілувались. Повечеряли, все як годиться: борщу, з цибулькою, салом та хлібом. Нашим, українським, свіженьким, цілющим. Потім, щоб не підхопити якихось інформаційних вірусів,  – телевізора з комп‘ютером вимкнули. Посиділи, поговорили. Навіть сусідів в гості покликали, бо як гуртом, та повечерявши – воно й не так і моторошно. І вирішили – треба всіх лікувати. Владу та опозицію – скоріш до окуліста та отоларинголога треба відправляти – бо зір від погляду на життя з-за тонованих вікон «мерсів» та «майбахів» псується, і вуха теж прочистити треба, – бо хоч і хваляться, що чують та дослухаються, – а як в житті – то вже зовсім поглухли. Психіатра теж не завадило б – бо ж маніакальним бажанням до влади дорватись будь-якими методами у них – у кожного. Та й якщо б хто з вчених таки винайшов таблетку від жадібності – не завадило б їх нагодувати, навіть якщо й побічні ефекти будуть. А народу українському одне лікування  – спокій та свобода від цих, хронічно хворих…

Засновник: Політична партія «Третя Сила»

Реєстраційне свідоцтво КВ №10927 від 30.01.2006 р. Україна, 01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 19-а, оф. 3

Тел. (044) 278-75-56 (044) 279-81-03

Редактор: Степанов Олександр

Офіційна веб-сторінка: www.tretya-sila.org.ua e-mail: pts-info@ukr.net

Тел. гарячої лінії: 0800 503-15-20

4

Gazeta_N.indd 4

14.11.2009 14:06:39

Вістник ПТС №1  

- Що відбувається в країні? - Здоров'я людини - найголовніша цінність - "Третя Сила" - історія створення

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you