Сито

Page 1

СИТО




КРИК І МОВЧАННЯ СПОЖИВАЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА колонка редакторки Уявіть себе в індустріальному суспільстві на межі XX і XXI століть і прислухайтеся. Які обіцянки воно надсилає в майбутнє – нам? Товари сходять з конвеєрів, шестерні та пропелери шумлять про прогрес та успіх. Людство прославляє масове виробництво, економіку та раціональність. Машини гудуть, твориться безтурботне майбутнє, де потреби всіх будуть задоволені. Повернімося у тепер. Які обіцянки чуємо? Полиці у супермаркетах прогинаються під товарами, які ніби самі там опинилися; плати на касі – дякувати не мусиш. Заходь у мережу, грайся в додатках, розважайся в YouTube, пости селфі та показуйся. Купуй ще, брендуйся сам. Бери, задовольняйся. Тепер не індустрія, а лискучі білборди й екрани обіцяють щастя – тільки уже не для всіх, а саме для тебе. Коли в минулому столітті масова індустрія стала перевиробляти, замість зменшення потуг придумали, як весь цей надмір продати. Коліщата виробництва, гнані мріями прогресу, принишкли в

невидимих заводах і віддали сцену готовим товарам – створеним у маркетингових відділах більше, ніж на фабриках. Один гель для душу раптом став кращим за інші, бо упаковка наслідує контури жіночої талії. Речам надають людських рис, аби вирізнити їх між собою. Та гірше інше – ми самі уподібнилися речам. Ринковими стали не тільки економіка, а й наші стосунки та спосіб життя. Ні, не тільки для цього стугоніли коліщата індустріалізації. Конвеєрне виробництво ж сприймали як інструментальне – можливість задовольнити базові потреби, аби створити достатньо часу для творчості, розкриття потенціалу людини, кращого суспільства. От тільки не зупинивши коловороту невпинного та безцільного виробництва, а навпаки значно посиливши та підлаштувавши під нього всю візуальну культуру, ми застрягли. Інструмент став самоціллю. Наше суспільство кричить про задоволення, ефективність та успіх. Але прислухаймося, про що воно мовчить.

Не думай, куди йде сміття, яке ти створюєш. Не думай, що вбиваєш і знищуєш. Забий на те, що в тебе за вікном і в місті. Ось відеогра, ось сторіз, ось магазин. Задоволення, стосунки, розваги, ліки – все можна купити. Воно кричить про безмежність потреб і замовчує обмеженість ресурсів. А саме усвідомлення власних і довколишніх меж вчить нас цінувати та берегти. Природній і міський простір не гумовий і має бути розумно зорганізований. Наші сили, емоції та час обмежені. А ще ми засадничо залежні один від одного – без підтримки, знань і ресурсів суспільства у нас як індивідів нічого немає. Мовчить про те, що з тим обігом грошей, який є у світі тепер, ми можемо піти далі зацикленості на речах, нищення та власного ненажерства. Відвернувшись від споживацької інфантильності, ми можемо використати наявні блага для кращого суспільства. І кращого власного життя. Бо може бути інакше.

Тексти журналу постійно говорять між собою. Ви знайдете чимало відсилань від одних текстів до інших. Шукайте після деяких речень зернини із номером сторінки, і переходьте, якщо цікаво почитати детальніше. Сподіваємося, що просіяли для вас досить корисних практик. І від прочитання вам буде сито, аби їх втілювати – у собі та довкола.

Орися Грудка


Між крику яскравих обіцянок зі смартфонів і колонок торгових центрів ми тихо говоримо про альтернативи. Споживацтво присутнє на всіх рівнях життя. У цьому журналі, його виявляючи, ми рухаємося від найширшого до найглибшого. У рубриці «Світ» ставимо глобальні запитання: як загалом менше споживати та шкодити довкіллю? Які маленькі дії можуть впливати на всю планету? У нашому фокусі економіка, маркетинг та екологія. Оглядаємо постання споживацтва, розповідаємо, як менше потрапляти під вплив реклами, дивимося, що найбільше шкодить довкіллю та як цьому зарадити. Далі спускаємося на рівень країни та шукаємо способи бережно ставитися до того, що у нас з вами є – природних надр, флори та фауни, власної праці. Пишемо про українське суспільство та людей, роботу та виробництво, природу. Відповідаємо, як цінувати наявне. З рівня країни сходимо на рівень просторів, які нас оточують. Говоримо про дію та красу – активізм і естетику. Ми питаємо: як вибудувати наше найближче оточення, щоб наші соціальні й естетичні мрії були задоволені? А потім спускаємося в саму глибінь – до людини. І тут нам найцікавіше плавати. Пишемо про стосунки з іншими та із собою – своїм розумом, тілом, відпочинком, шлунком, емоціями, часом, свідомістю. Відповідаємо, як почуватися злагоджено.


ЗМІСТ ВУГЛЕЦЕВИЙ СЛІД

ЕКОНОМІЯ

Що це таке і як його зменшити

Як екологічність допомагає заощаджувати

СВІТ

12

14

ЗЕМЛЕТРУСИ, ХМАРИ, КАЖАНИ

ІДЕОЛОГІЯ ІДЕОЛОГІЯ БЕЗБЕЗМЕЖНИХ МЕЖНИХ ПОТРЕБ ПОТРЕБ

КУПУЮ, ОТЖЕ ІСНУЮ

Міфи про альтернативну енергетику

ЯкЯк постало та та чим стапостало чим ло стало суспільство спожисуспільство вацтва споживацтва?

Як реклама використовує психологію

МАЙЖЕ ШЕРИНГОВА ЕКОНОМІКА

7 6

10

18

«МУ» ЯК ВІСНИК АПОКАЛІПСИСУ

Чи гарантує спільна участь спільні вигоди?

16

Чому корова — це екологічна катастрофа

20

ПІСЛЯ ЛЮДЕЙ

Як природа повертає собі Чорнобиль

ВІЙНА З ВІТРЯКАМИ

Як карпатську полонину рятують від зеленої енергетики

34

38

41

Що відбувається з повітрям у Кривому Розі

РОСЛА СОБІ

Довгий шлях ялинки для короткого життя в квартирі

40

РЕЧІ З КАВИ Й КОНОПЛІ

Три незвичних українських екобренди

32

ЛЮДИ ВІДДАЧІ

Чотири історії про шлях до покликання

23

ПРАВО НА ВОДУ

Як громада повернула собі належне

30

КРАЇНА

ЗАТРИМКА НА ВИДИХУ

ЗНИКЛІ

Чому вимирають тварини і як цьому зарадити

36

ЕСТЕТИКА ПРОДУКТУ, ДИСТОПІЯ ВИРОБНИЦТВА Як працюють на найпотужніший в Україні шоколадній фабриці

28


ПРОСТІР

ВІДВОЮВАТИ СВІЙ ПРОСТІР

НАВІЩО БОРОТИСЯ З ДЖЕНТРИФІКАЦІЄЮ?

Як виграти в боротьбі з незаконною забудовою

54

56

(НАПІВ)РЕВІТАЛІЗОВАНІ

МРІЇ ПРО ПОРЯДОК

Виклики переосмислення індустріальних просторів

Як містам зростати правильно

49

43

МІСІЯ: ВРЯТУВАТИ СМІТТЯ

ЗМІНЮВАТИ СМІЛИВО

РЕКЛАМНИЙ ФРОНТ

Як правильно почати рік

Чому за громадський простір відповідальні всі

Хто і як бореться за естетику зовнішньої реклами у містах

60

46

58 СУПЕРФУДИ. (НАД)ЗВИЧАЙНА ЇЖА

74

Чому люди витрачають на спорт свій час

Я+Я

76

ПОВІЛЬНО

ХАЙ БОЛИТЬ

НЕ ЗГОРІТИ БІЖУЧИ

72

80

Звідки береться біль Жити «на повну» і що з ним роблять та зберігати емоційний баланс таблетки

Як свідоміше жити у світі, який завжди поспішає

63

Як не втратити себе у стосунках

78

Як влаштувати свято без жертв

Чи треба рятувати світ від чіа і компанії

А ДАВАЙ НЕ З ПОНЕДІЛКА?

70

ЕКОВЕСІЛЛЯ

ЖИТТЄДАЙНИЙ ВІДПОЧИНОК Як правильно вимикати мозок

68

ПОКОЛІННЯ АКТИВНИХ СОБАКА МОРДОЮ ВНИЗ Або як я шукала свій спокій

82

67

ЛЮДИНА


СВІТ

ПРОСТІР

6


ІДЕОЛОГІЯ БЕЗМЕЖНИХ ПОТРЕБ Як постало та чим стало суспільство споживацтва ТЕЗА, ЯКА ВСЕ ВИЗНАЧИЛА Знаєте основну думку, якої навчають усіх економістів, менеджерів, бухгалтерів і майбутніх бізнесменів на економічних факультетах? Вона така ж глибинна, як сама людська природа. Нею пояснюють і виправдовують поведінку людства. Капіталізм, демократія, комунізм, мода, ожиріння, самотність, депресія, розлучення, торгівля людьми, війни, чорні п’ятниці, банкрутство. Усе походить від однієї думки, головної проблеми економіки: безмежність потреб людей і обмеженість ресурсів. А звідси й усім відомий закон попиту та пропозиції. Людям притаманно хотіти більшого, кращого, цікавішого. Провокує таку поведінку конкуренція, честолюбність і заздрість. А ще – залежність від колективної думки. Крім того, це вигідно. І з точки зору історії економіки – навіть правильно, адже конкуренція, порівняння і, врешті-решт, споживання – рушії прогресу й еволюції. Розвиток внутрішнього попиту (тобто споживання) робить країни багатшими. Попит, а особливо дефіцит, всередині країни стимулює пропозицію певних товарів і послуг. Щоб створювати більшу кількість речей, потрібно більше фа-

брик, заводів, підприємств і цехів. А отже, потрібні люди. Або, як кажуть економісти, робоча сила, що звучить не зовсім гуманно й індивідуалістично, чи не так? З’являються нові місця працевлаштування, люди отримують кошти, а держава – податки. Працівники витрачають заробітну платню на купівлю інших товарів і послуг, підвищуючи цим внутрішній попит на них. І так – по колу. Усі задоволені, зайняті, система працює, а країна – багатшає. Багатство ж зростає пропорційно до росту ВВП на душу населення. Думку про те, що стимулювання внутрішнього попиту є найкращим шляхом для виходу країн третього світу з кризи, транслюють у багатьох книгах-бестселерах New York Times. І для України з точки зору традиційної економіки – вільного ринку Адама Сміта – це порятунок. Однак не все так просто. Загальновизнані стратегії в довгостроковій перспективі часто мають серйозні побічні ефекти.

ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ КУЛЬТ СПОЖИВАННЯ Тенденція споживати товарів більше, ніж потрібно для задоволення базових потреб, виникла з розвитком старо-

давніх цивілізацій ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Однак активно формуватися споживацьке суспільство починає у 20-30 рр. ХХ ст. у США, де панує час індустріалізації, профспілок і запровадження конвеєризації та стандартизації на підприємствах. Останнім ми завдячуємо Генрі Форду з його інноваційним підходом до бізнесу: як отримати більш якісні товари за меншу плату. Логіка в тому, щоб застосовувати у виробництві ефект масштабу й оптимізацію людської роботи через розподіл праці та стандартизацію. Це втілилося у головному творінні Форда – конвеєрі. До того часу мати власне авто для американців було розкішшю – це могли дозволити собі лише багатії. Генрі Форд змінив це: взяв за прототип дороге авто і створив перший автомобіль для американського середнього класу. Водночас бурхливий розвиток автомобілебудування призвів до розквіту Детройту, населення якого лише за два десятиліття зросло майже в 3,5 рази. Величезні потоки іммігрантів з Центральної та Східної Європи, внутрішня міграція та сприятливі умови праці й життя призводять до народження ідеології «американської мрії», а Детройта стає місцем її втілення.

7


СВІТ Знаменитий чорний Ford Model T був по кишені середньостатистичному робітнику – всього 400 $. До 1927 року, коли авто зняли з виробництва, продали аж 15 млн екземплярів. Концепція фордизму передбачала виготовлення якісних товарів, які без ремонту чи заміни могли би служити роками, і водночас були доступними для масового споживача. Врешті-решт, з кожною виготов-

«ЗОВ НІШ НІ ЕК

ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ. Тихим океаном

КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ. У минулому середня темпе-

А ЕРН СТ

мігрує величезний континент зі сміття – так звана «Велика тихоокеанська сміттєва пляма», її площу оцінюють від 700 тис. до 15 млн км2. За найобережнішими прогнозами вона перевищує площу України на 20%.

леною автівкою попит на них почав зменшуватися. Попередні авто не ламалися, а нові купували все рідше навіть за нижчу ціну. Спершу це можна було вирішити шляхом експорту за кордон, але падіння внутрішнього попиту зростало. З того часу бере початок тенденція створювати «недовговічні» товари, а також ідеологія «демонстративного споживання». Описана американським соціологом Торстейном Вебленом, вона передбачала зміну споживацької поведінки на таку, що слугувала б проявом соціального статусу або іміджу індивідуума. Спрощено – ідеологія моди на певні товари й початок культури масового споживання.

ратура повітря Землі зростала максимум на 1 °C за 100 років. Але експерти прогнозують: до кінця ХХІ століття показник може досягнути 1,5-2 °C – критичної межі відновлюваності клімату.

ЛІЇ»

ВИЧЕРПНІСТЬ РЕСУРСІВ, зокрема – води. За даними ООН, уже сьогодні кожна 10 людина на Землі потерпає від нестачі питної води, а вже за два роки майже 3 млрд осіб не матимуть доступу до чистої питної води. ЗНИКНЕННЯ РІДКІСНИХ ВИДІВ. За останні 50 років назавжди зникла майже половина видів рослинного та тваринного світу.

ЕКОНОМІЧНА НЕРІВНІСТЬ. Спершу масове споживання мало на меті звести до мінімуму нерівність між соціальними класами. Та насправді дистанція пропорційно зросла, оскільки багато споживати почали всі.

НЕХТУВАННЯ ЯКІСТЮ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ. Підробки, неякісні матеріали та дешева робоча сила – основні фактори завоювання ринків Китаєм, який щороку виготовляє товарів і послуг на суму 12-14 млрд. В атмосфері тотального обману споживача все складніше вдається знаходити якісні й ефективні товари чи послуги. СПРОЩЕНИЙ ПІДХІД ДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ І ЦІННОСТЕЙ. Кожну третю губну помаду викидають, так і не використавши. Така споживацька поведінка поширюється і на освіту, стосунки між людьми, релігію.

ВІДЧУТТЯ НЕЩАСТЯ. Під цілодобовим впливом реклами, суспільної думки, в атмосфері конкуренції людина порівнює себе та свої здобутки з іншими, тому все більше почувається нещасливою. Змінюється механізм вирахування індексу щастя: усе вагомішим стає показник дохідності та ВВП на душу населення.

Відтоді все частіше товари розкоші стають товарами першої необхідності. Радіо, автомобіль, телевізор, подорожі, медична допомога, нейлонові панчохи та презервативи, зубні пломби, косметика, персональний комп’ютер, мобільний телефон, інтернет – у минулому. Окуляри віртуальної реальності, персональні роботи, 3D-принтери, iPhone, розкрутка Instagram і перегляди на Youtube – сьогодні. Врешті-решт абстрактний живопис і перформанси, книги з менеджменту та самовдосконалення, сапфірові брекети й естетична хірургія. Потрібно лише вигадати та нав’язати необхідність, переконати в цьому людей і підтримувати ілюзію. Доступно та дешево. Дешево та сердито. Хоча, звичайно, не завжди дешево.

СПОЖИВАННЯ У ЦИФРАХ За останні 70 років світовий реальний ВВП зріс у 8,5 разів. У грошовому еквіваленті за 2017 рік він складає приблизно 80 трлн доларів США. Звісно, збільшення населення планети – вагомий чинник зростання. Між 1960 та 2017 роками світовий ВВП на душу населення зріс у 2,87 разів. Отже, фактично рівень споживання на душу населення за 70 років зріс майже втричі, тоді як рівень викидів вуглекислого газу в атмосферу під час виробництва – у 3,84 рази. Динаміка галузей масового споживання за останні 70 років вражає. Сьогодні частка глобального ринку одягу займає майже 2% від обсягу світового ВВП: сукупна вартість виготовлених речей – 3 трлн доларів США, а кількість так чи інакше залучених у цій галузі людей (від виробництва та реклами до збуту) – 3 384,1 млн. осіб. Це майже половина населення Землі! Звісно, зменшення оборотів у цій галузі автоматично означатиме скорочення робочих місць. Світова харчова промисло-


СВІТ

вість зросла у 3,84 рази порівняно з 1961 роком (за даними Food Production Index). Ринок виробництва косметичних засобів лише за останні 15 років зріс майже у 1,7 разів. Галузь автомобілебудування також невпинно збільшується – за період з 1990 до 2017 кількість виготовлених автомобілів зросла вдвічі та сягає за останній рік 81,5 млн екземплярів. Це майже вдвічі більше, ніж кількість населення України. Мовою економіки все чудово: ВВП росте, індустрії розвиваються, робочі місця з’являються. Однак, побічні ефекти або, як кажуть економісти, «зовнішні екстерналії», у довгостроковій перспективі можуть серйозно

скоригувати розвиток історії.

АНТИСПОЖИВАЦТВО Крайнощі та радикальність в будь-якій течії чи ідеології завжди призводять до негативних наслідків. Та культура антиспоживацтва все ж пропонує справді важливі цінності та зміни в суспільній поведінці. Суспільно-політичний рух антиспоживацтва зародився в США, Німеччині й інших високорозвинених країнах як протидія поширенню культури масового споживацтва та її наслідків – зокрема залежності від шопінгу, оніоманії та інших розладів. Представники цього руху борються з великими кор-

стор.

12

пораціями та підприємствами, які сфокусовані лише на власній економічній вигоді. В основі руху – принцип багаторазового використання сировини, перехід на альтернативні джерела енергії, розумний waste-management, пропаганда купівлі якісних речей з природних матеріалів, індивідуалізація та смарт-споживання, «друге життя» для старих речей. Натхненники антиспоживацтва переінакшують головну економічну та суспільну тезу про безмежність наших потреб. Можливо, якщо ми навчимося споживати менше, головний суспільний закон і впливи зміняться на краще. Ольга Пона

9


СВІТ

КУПУЮ, ОТЖЕ ІСНУЮ ЯК РЕКЛАМА ВИКОРИСТОВУЄ ПСИХОЛОГІЮ Реклама впливає, навіть якщо її свідомо уникати. Вона визначає цінності та формує уявлення про реальність. Маркетологам у цьому допомагає психоаналіз, а слабкий бік людської психіки примушує нас невпинно купувати. Пояснюємо, чому це працює. ПЛЕМІННИК ФРОЙДА ТА РЕКЛАМА Першим розробив механізм впливу реклами на суспільство пропагандист і піарник Едвард Бернейз. За сумісництвом – племінник Зиґмунда Фройда, який з 1917 року формував теорії про розповсюдження товарів і популяризацію думок. Це вплинуло на виробництво, бізнес, американську політику та світові війни – на всю історію ХХ ст. Едвард Бернейз довів: бажання й думки можна імплантувати в голови масам, граючи на інстинктах, ірраціональній складовій свідо-

мості та прагненні втекти від себе самих. Він перший вирішив продавати людям образ іншого «Я». Багато із започаткованих Бернейзом методів тепер сприймають як абсолютно природні й буденні для реклами. Едвард Бернейз дійсно революціонізував «комерційну пропаганду», як тоді називали рекламу. Він зосередився не на вихвалянні товарів, а на виробництві бажань. «Едвард Бернейз перевів фокус із об’єкта на суб’єкт, із товару, який треба було продати, на споживача, якому треба було «інсталювати» бажання, яке потім задовольняє товар чи

стор.

58

послуга», – пояснює філософиня Ольга Брюховецька. Саме Едвард Бернейз започаткував практику фокус-груп. Згодом вона стала головним методом для вибудовування маркетингових стратегій і політичних рекламних кампаній. Рекламники дізнавалися про настрої більшості населення та важелі впливу, досліджуючи людей різних економічно-соціальних прошарків. Це давало можливість маніпулювати більшістю через створення нових реальностей і формувати вигідну замовникові систему цінностей. Приблизно те ж саме роблять у соці-


альних мережах, збираючи дані про користувачів. Реклама працює за логікою «проблема – рішення». Ольга Брюховецька пояснює це на прикладі реклами медикаментів, яка подає ситуацію так: є хвороба, є й ліки, не говорячи про причини хвороби. «На прикладі фармацевтичних товарів добре демонструвати, як реклама інсталює певний світогляд. Це робить людей пасивними об’єктами, готовими коритися магічній логіці. Реклама не просто спокушає: вона формує цінності й уявлення про реальність», – стверджує філософиня.

ПРОДАТИ БАЖАННЯ В ОБГОРТЦІ Щоб зрозуміти, які чарівні кнопки натискають маркетологи, треба розібратися, як працює наша психіка на шляху до зрілості. Психотерапевтка Тіна Антанович пояснює: одним із необхідних етапів становлення зрілої особистості є зустріч із внутрішньою порожнечею й усвідомлення власної неспроможності. «Такий досвід майже завжди травматичний. Наша психіка намагається витіснити це усвідомлення й уникає зустрічі з цією порожнечею. Пройшовши етап прийняття власної неспроможності, особистість

стор.

72

здатна усвідомити свої істинні потреби, сформульовані в піраміді Маслоу», – пояснює Тіна Антанович. Проте суспільство споживання створює всі умови для того, щоб ми не зіткнулися з тривожною порожнечею всередині. Швидкий темп життя, затуманена примарними бажаннями та цілями свідомість, марнування вільного часу на соціальні мережі – усе тільки би не залишитися наодинці з собою та не замислюватися про буття. Маркетологи створюють сурогати наших бажань, відволікають яскравими смаками, «серіальними» переживаннями. Вони агітують нас бажати певної подоби, стандартів зовнішності, прагнути до певного стилю життя – тільки б ми не натрапляли на істинне «Я». Зрілі особистості невигідні мас-маркету. Як зазначає Ольга Брюховецька, здатність приймати раціональні виважені рішення – не вбудоване вміння, а ідеал особистої зрілості, який потребує багато внутрішньої роботи. Натомість у суспільстві споживання акт купівлі перетворюється на заповнення конститутивної нестачі людського «Я». Філософиня розповідає, що під ракурсом критичної теорії товар дає неможливу обіцянку задовольнити емоційну потребу,

Бернейз довів: бажання та думки можна імплантувати в голови масам, граючи на інстинктах, ірраціональній складовій свідомості та прагненні втекти від себе самих. експлуатує її: «Умовно кажучи, хочеш бути щасливою та щоб тебе любили – купи товар. Насправді ж задовольнити внутрішні психічні потреби купівлею неможливо, хіба що ненадовго». Очікування тим сильніше володіють нами, чим менше вони справджуються. Саме це лежить в основі того, що називають шопоголізмом. Як і решта форм залежності, він заснований на ірраціональній вірі в неможливі обіцянки. Тому ми продовжуємо купувати більше. Але не варто забувати, що чим більша залежність, тим менше задоволення. І чим більш ефемерним є ефект полегшення від виконання того, що хоче від нас реклама, тим більше ми в це віримо та тримаємося цієї віри. Аня Денисенко, Марія Анчишкіна

11


СВІТ

ЕКО НОМІЯ

ЯК ЕКОЛОГІЧНІСТЬ ДОПОМАГАЄ ЗАОЩАДЖУВАТИ

Свідoме спoживання – це не завжди прo альтруїзм. Меркантильність і любов до планети – зовсім не антоніми. Тут зібрані світові екoлoгічні практики й українські альтернативи, які дoпoможуть витрачати менше грoшей, дбати про довкілля і всіх магічним чином перетворять на переможців.

НЕ ПЛАТИ ЗА ТАРУ У Німеччині, Данії, Швеції чи Литві, можна запідозрити щось дивне, коли бачиш, як люди на вулицях забирають своє сміття з собою, ще й підбирають пластикові пляшки за іншими. А потім у найближчому супермаркеті виявляєш автомат для прийому тари – фандомат – і все стає на свої місця. Так європейці повертають свій завдаток за тару, який у чек виносять окремим пунктом. Вони точно знають, скільки заплатили за напій, а скільки за пляшку, яка їм потім не знадобиться. Автомати приймають пластикові та скляні пляшки, бляшанки від напоїв. Пристрій ідентифікує тару за штрих-кодом, стискає та відсортовує. Пізніше цю сировину використовують повторно. У Швеції кожен виробник напоїв у такій тарі зобов’язаний брати участь у програмі повернення сировини. Це контролює уряд, який ставить за мету невдовзі переробляти 90% пляшок. У 2017 Швеції вдалося перетнути позначку 85%, а це в середньому 183 пляшки на кожного шведа, які потрапили не на звалище. Виграє від цього не лише екологія – переробники завжди мають достатньо

12

сировини, міста виглядають чистішими, підлітки не випрошують у батьків кишенькових грошей. Українці теж платять за упаковку, але повернути за це гроші набагато складніше. Oтримати 30 к. за тару від пива – не надто відчутна економія. Але є альтернатива – просто не купувати зайву упаковку. Варто звернути увагу на продукти, які продають на вагу чи на розлив і завбачливо прихопити з дому торбинки та пляшки. У супермаркеті майже всі крупи розфасовні по 700-900 г, через що ціна здається привабливішою. Натомість кілограм гречки на вагу – це майже 17 грн економії, а булгуру – 10. Навіть найдешевші упаковані вареники коштують на 7 грн дорожче, ніж вагoві. Виробник печива «Марія» продає упакований продукт майже на 37% дорожче. Вода на розлив коштує не 33 грн за 6 л, а 3 грн 60 к. На ваговому цукрі можна заощадити ще дві гривні. Невеликий шопінг з п’ятьма продуктами і своєю тарою дозволив зекономити 87 грн 86 к. Радіти результатам можна за кавою у свою чашку – ще дві гривні економії. Практику повернення тари на переробку в Україні вже почали впроваджувати дея-


кі екологічні бренди. Наприклад, пляшки від мийних засобів «DeLaMark» можна повернути поштою й отримати знижку 5 грн за кожну. Виробник каже, що таким чином на переробку йде 30% тари.

НАЩО ТОБІ НОВА СОРОЧКА? У Фінляндії чи не в кожному місті є великі Kirpputori ( у перекладі – «блошині ринки») – ангари з довгими стелажами. Там можна за 100 € на місяць орендувати місце та продавати речі. Фіни купують там не тільки одяг і взуття, але й предмети для дому – посуд, декор, сувеніри, а потім хваляться одне одному, що цікавого вдалося знайти. Продавати свої речі дуже зручно – їх треба принести, вказати ціни й зареєструвати на сайті. А потім лише слідкувати онлайн за тим, що купили. «В Україні рідко діляться тим, що штори зі секонд-хенду. Там навпаки – це сприймають круто. У Kirpputori купують синтезатoри, кальяни, чашки, іграшки, прикраси, хенд-мейд речі, дитячий oдяг і взуття, що особливо дешеві», – розповідає українка Ріта, яка навчається в місті Йoенсуу. Фіни розуміють: немає сенсу витрачати багато грошей на речі для дітей, які так швидко ростуть, тому охоче беруть вживані.

Ріта ділиться власним досвідом: «Найдешевша річ, яку бачила на блошиному ринку, коштувала всього п’ять центів, а найдорожча – 50 €. Я купила зимову куртку за 10 € – це в 10 разів дешевше, ніж вартість нової». Дешеві речі – не єдина причина, чому фіни приходять на блошині ринки. «Їм дуже імпонує ідея повторного використання речей. Я неодноразово бачила фінок з хендмейд сумками для покупок, які сплетені з використаних пакетів від кави. Тут це тренд», – додає дівчина. В Україні пoки слідкувати за продажами через смартфoн не можна, але існують альтернативи: від секoндів дo гаражних рoзпрoдажів і тoргівлі вживаними речами в інтернеті. Різниця в тому, що про таку покупку рідко говорять як про досягнення. Ситуацію намагаються змінити організатори гаражних розпродажів чи обмінів. Їхня ідея – дешево продавати або обмінюватися одягом, який більше не підходить, але все ще добре виглядає. Відтак, одні звільняють шафу та заробляють, інші – отримують гарні речі майже за копійки, а планета – уникає нового сміття.

МАКУЛАТУРА ЧИ ЛІТЕРАТУРА Як би ми не любили шурхіт сторінок чи запах друкар-

стор.

63

ської фарби, треба визнати: наші помешкання зазвичай не обладнані кімнатою-читальнею зі стелажами для книг. Тому рано чи пізно настає момент, коли вони вже не поміщаються на двох полицях. А спокуса витратити всю зарплату на книжки час від часу нагадує про себе. Тож покупка електронної книги дозволяє не тільки зберегти екологію, але й не захаращувати квартиру. Книжковий онлайн-магазин пропонує купити електронну версію аж на 50% дешевше, ніж паперову – це означає, що так навіть найдорожчі бестселери не зазіхають на чверть зарплатні. І ми знову у виграші. Безкоштовний обмін літературою почався з 2001 року, коли американець Рон Горнбекер створив сайт проекту «Буккросинг». Він лишив у кав’ярні книжки з наліпками, де пропонував відмітитися на сайті. Зараз ідея обміну прочитаним поширилася серед двох мільйонів людей – і це тільки кількість зареєстрованих на «Буккросингу». Ініціатива дійшла й до України – активісти намагаються навчити людей робити добро та передавати книги далі. До того ж, це дозволяє суттєво заощаджувати на книжках, звільняти простір від зайвого, але «споживати» більше літератури. І нових дерев для їхніх книжок ніхто не рубає. Оленка Високолян

13


СВІТ

ВУГЛЕЦЕВИЙ СЛІД ЩО ЦЕ ТАКЕ ТА ЯК ЙОГО ЗМЕНШИТИ Любов до м’яса, звичка купувати новий телефон щодва роки, подорож літаком і використання газового бойлеру негативно впливають на довкілля. Існує показник, який дозволяє виміряти безпосередній вплив кожної людини, компанії чи навіть країни на навколишнє середовище. Ідеться про вуглецевий слід. ебезпечні кліматичні зміни стали найкращим мотиватором для Ілона Маска створити компанію Space X та навіть змусили Китай, найбільш індустріальну країну світу, приєднатися до кліматичної угоди. Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, кислотні дощі та зміна клімату загалом – це майбутнє людства. Протягом останнього століття середня температура на Землі, згідно з оцінкою NASA, зросла від 0,6 до 0,9 °C. Вина всьому – вуглекислий газ. Якщо ми продовжуватимемо в тому ж дусі, виникне загроза не лише для нас, але й для всього живого. Індивідуальний вуглецевий слід можна визначити на основі чинників, об’єднаних у чотири категорії: Їжа, Транспорт, Дім та Речі. Ми сформулювали кілька порад, що допоможуть жити ековідповідально.

Н

ЇЖА Вирощуйте свинку власноруч Найшкідливіші для довкілля традиційно лишаються м’ясні та молочні продукти, точніше – їхнє виробництво. Перетворення тварини у філе – це суцільні викиди вуглецю. Компанія витрачає багато енергії, користується транспортом і використовує пакування, тому купувати м’ясо в магазині не варто. Якщо ж ви дуже полюбляєте ласувати стейком, то можете

14

власноруч виростити свійську тварину (бажано не корову) та самостійно перетворити її в продукт харчування. Це не зашкодить довкіллю: лише вашій психіці, якщо ви це робите вперше.

Надавайте перевагу сезонним продуктам Купівля місцевої їжі, як правило, призводить до зменшення вуглецевого сліду. Тренд локальних сезонних продуктів підхопили ресторани та магазини багатьох країн, у тому числі й України. Сезонну їжу не треба транспортувати з-за кордону, а при її вирощуванні не використовувати багато хімічних добрив. Проте транспорт становить лише 1/10 викидів від усього процесу виробництва продукту, тож несильно обмежуйте себе цим пунктом. Адже взимку організм збунтується проти гіповітамінозу.

Не довіряйте шлунку на закупах Купуйте продукти так, щоб потім не доводилося викидати. Відходи небезпечні для атмосфери, адже під час розкладання органіки виділяється метан. Він сприяє виникненню парникового ефекту, який прискорює темпи глобального потепління. До прикладу, у Великій Британії щорічно викидають продуктів харчування, що еквівалентні 14 млн тонн викидів вуглецю. Щороку таку ж шкоду довкіллю приносять сім мільйонів автомобілів.

Якби харчові відходи були окремою державою, за кількістю викидів вуглецю така країна була на третьому місці у світі після Китаю та США. До речі, радимо не ходити в магазини на голодний шлунок, адже ймовірність зайвої


СВІТ

покупки значно зростає.

ТРАНСПОРТ Пересідайте на велосипеди та забудьте ціни на пальне Транспорт займає провідну позицію в нанесенні шкоди довкіллю: внаслідок спалення бензину в атмосферу потрапляє велика кількість вихлопних газів. Крім цього, є ще кілька причин полюбити двоколісних. По-перше, пересуватися на велосипеді дешевше. По-друге, чим більше з’явиться велосипедистів, тим краще розвиватиметься велосипедна інфраструктура міста. І по-третє, ви самі обираєте, де зупинитися, не звертаючи уваги на водія чи наявність місця для паркування.

Насолоджуйтеся дорогою якнайдовше Згадайте, як це чудово: проїхатись автобусом, поїздом чи навіть кораблем. Якщо хочете бути екодружніми, забудьте про літак. У найвіддаленіші куточки Землі вар-

то добиратися кораблем, а в близькі регіони – наземним транспортом.

ДІМ Запасіться пледом Опалення – один із найшкідливіших процесів для довкілля через викид безлічі небезпечних елементів і сполук. Старайтеся підтримувати якомога нижчу, але максимально комфортну температуру в приміщенні. Знизивши термостат на 1°C, ви зменшите кількість використаної енергії на 10%. Цей принцип стосується й кондиціонера: чим менше ви ним користуєтеся, тим більше заощаджуєте гроші та вуглець. Уникайте системи центрального опалення та надавайте перевагу тепловому насосу. Значно ефективніше утеплити будинок і купити ущільнювачі для вікон і дверей. Кілька простих кроків допоможуть не лише зменшити рахунок за опалення, але й значно підвищити температуру повітря в оселі. А приємним бонусом буде зменшення вашого негативного впливу на природу.

Навчіться вимикати світло Освітлення може становити до 15% рахунку за електроенергію. Його можна зменшити, просто вимкнувши

світло, коли воно не потрібне. Пам’ятайте: домашні улюбленці й без світла добре орієнтуються в просторі. Не залишайте пристрої в режимі зарядки довше, ніж це потрібно. Проте, якщо ви користуєтесь альтернативними джерелами енергії, природа не засудить вас за надмірне вживання електроенергії.

Не живіть за принципом «Сам удома» Чим більше людей живе в одному будинку, тим менше витрачається енергії. До прикладу, двоє людей, мешкаючи квартирі площею 50 м2 витрачають більш ніж удвічі менше енергії, ніж одна людина, що проживає в такій же квартирі.

РЕЧІ Поділяйте не лише емоції, але й речі Радимо відмовитися від негативного ставлення до секонд-хенду, якщо таке є. Створення нових речей вимагає значної кількості енергії та ресурсів, а повторне використання старих речей суттєво зменшує ваш вуглецевий слід. Загалом купівля речей може становити приблизно чверть індивідуального вуглецевого сліду. Вуглецевий слід можна частково компенсувати. Згадаймо шкільні уроки біології: у процесі фотосинтезу рослини перетворюють вуглекислий газ на кисень. Посадивши кілька дерев та обгородивши себе кімнатними рослинками, ви зможете зменшити тиск вашого вуглекислого сліду на атмосферу й водночас дихати більш чистим повітрям. Проте пам’ятайте, що різні рослини переробляють різну кількість вуглекислого газу. Червоні дерева (секвої), осики та дуби утворюють найбільше кисню, тому посадіть їх біля дому чи де-інде й можете зі спокійною душею ласувати курятиною чи летіти в екзотичну країну. Юлія Поскробок

15


СВІТ

МАЙЖЕ

ШЕРИНГОВА ЕКОНОМІКА ЧИ ГАРАНТУЄ СПІЛЬНА УЧАСТЬ СПІЛЬНІ ВИГОДИ? Ми володіємо величезною кількістю речей, які можна використовувати ефективніше, якщо ділитися з іншими. Замість того, щоб щось купувати, це можна орендувати безпосередньо у власника. За окрему плату можна пропонувати власні матеріальні блага – будинок, машину чи техніку. Так працює економіка спільної участі.

Щ

об модель справно функціонувала, потрібен простір, де приватні особи будуть купувати та продавати свої послуги. З рівня маленьких містечок, де мешканці одного району спільно користувалися інструментами й автомобілями, економіка спільної участі переросла у великі техноплатформи з комплексними бізнес-моделями. Основна перевага втілення шерингової економіки на онлайн-платформах – у залученні наших неефективно використаних ресурсів. Складається враження, що

всі лише виграють. Та чи дійсно високі ідеали економіки спільної участі втілені в реаліях великих корпорацій? Подивимося на

16

прикладі трьох компаній, в основі яких економіка спільного споживання.

AIRBNB У 2007 році в Сан-Франциско проходила дизайнерська конференція. До міста приїхало багато людей, але не всі могли дозволити собі оплатити готель. Тоді двоє хлопців вирішили здавати у своїй квартирі спальні місця на надувних матрацах. Так почалась історія Airbedandbreakfast (з англ. «надувний матрац і сніданок») – фірми, вартість якої нині оцінюють у понад 30 млрд доларів США. Стартап підкорив туристичний ринок альтернативою класичному туризму – проживати в помешканнях місцевих. Щоб здати помешкання за певну ціну, користувачі повинні зареєструватися на сайті. Airbnb стягує збір за послугу після проживання: з власників житла– від 3% (залежно від умов оренди), з гостей – від 0% до 20% (залежно від тривалості проживання та загальної суми). У такий спо-

сіб сервіс монетизують. У сторону Airbnb лунає шквал критики від осередків туризму, де платформа найбільш популярна. Головне звинувачення: масова короткочасна оренда житла суттєво завищує ціни на ринку нерухомості та створює проблеми для місцевих жителів. Крім того, у багатьох країнах орендарі мають отримувати дозвіл на короткотривалу оренду житла та платити туристичний збір місту. Оля, яка здає квартиру на Airbnb у Тбілісі, зацікавилася питанням законності короткотривалої оренди в Грузії. Виявилося: щоб офіційно платити податки з цього прибутку, з кожним гостем потрібно підписувати договір у нотаріуса. Хоча, можливо, податковій вистачило б і роздруківок із сайту. Через те, що Airbnb не регулює діяльність своїх користувачів, багато міст посилює контроль оренди житла. В Амстердамі власникам помешкань дозволено здавати своє житло максимум 30 днів на рік, у Копенгагені не більше, ніж на 70 діб, у Берліні – на 90 днів. У Парижі всі орендодавці повинні офіційно зареєструватися, а мешканці Нью-Йорку заплатять штраф у розмірі до 7500 $ за оренду житла туристам менше, ніж


СВІТ

на 30 діб.

UBER Ще одна компанія із Сан-Франциско, що підкорила ринок. Мобільний застосунок дозволяє власнику автомобіля зареєструватися водієм і почати заробляти, а клієнтам – за допомогою декількох клацань знайти та замовити транспорт. Співзасновники Uber планували, що водії користуватимуться лише автомобілями представницького класу, проте список можливих машин довелося розширити. Така ж ситуація сталася при виході Uber на український ринок – компанія була змушена постійно знижувати вимоги до машин, щоб пропозиція могла задовольнити попит. Як і в інших прикладах бізнес-моделей, що базуються на економіці спільної участі, Uber виступає лише платформою для зустрічі водія та клієнта. Компанія надає не транспортні, а суто інформаційні послуги. Щоб стати водієм у сервісі, достатньо зареєструватися онлайн і завантажити необхідні документи. Тобто, згідно з угодою з користувачем, Uber не несе відповідальності за якість послуг і безпеку пасажирів, хоча сервіс постійно працює над удосконаленням контролю безпеки. Наприклад, існує система відстеження маршрутів і рейтингів водіїв. «Часто роль роботодавця бере на себе фірма-посередник», – розповідає Вадим, який працював водієм Uber у Кракові. Чоловік нарікає на невигідні умови співпраці: «Відсоток за послуги забирали і фірма-посередник, і Uber. Щоб достатньо заробити, доводилось їздити понад 10 годин на день». Офіційні сервіси таксі можуть працювати лише з ліцензованими водіями. Спочатку Uber в Україні стверджував, що також залучатиме тільки водіїв з ліцензією. Проте цього документу при реєстрації не вимагають.

Крім мобільного застосунку, який слугує основною платформою для зустрічі водія та пасажира, в Україні з’явилася послуга замовлення автомобіля телефоном. Це робить Uber усе більше подібним до звичайної служби таксі.

SPOTIFY Музична платформа дещо інакше реалізує концепцію «користуватися, але не купувати». Клієнт підписується на доступ до величезного каталогу аудіозаписів і може легально та безкоштовно їх слухати. Основний механізм роботи сервісу – автоматичний підбір плейлистів за алгоритмами, що вираховують смак користувачів. Також Spotify пропонує тематичні підбірки, створені іншими користувачами або музикантами. Андрій Балан, менеджер Христини Соловій, каже, що Spotify дає можливість досліджувати музичний світ і відкривати нові імена, дозволяє публікувати дати своїх турів, щоб фани знали про концерт у їхньому місті. В усьому іншому – це просто ще один майданчик. Загадкою лишаються критерії, за якими алгоритми формують автоматичні списки. Іноді вони працюють явно в інтересах виконавця. Наприклад, коли в канадського репера Дрейка вийшов новий альбом, він потрапив ледве не в усі плейлисти – навіть у список з бачатою. Виконавці поширюють музику на Spotify за допомогою музичних лейблів, що також виконують правоза-

стор.

67

стор.

10

хисну функцію та допомагають просуватися. За кожне прослуховування звукової доріжки музикант отримує невелику суму до 0,084 $ – загалом від 15% до 50% (в рідкісних випадках) прибутку. Частину доходу отримує звукарня за посередництво – від 52% до 55%. Нещодавно Spotify повідомили, що артисти зможуть завантажувати музику самостійно, тобто без посередництва лейблів. З одного боку, виконавці отримуватимуть більший гонорар. З іншого– це узалежнить їх від алгоритмів сервісу. Нововведення може стати успішним кроком на зустріч інді-виконавцям, але далеко не для всіх буде корисним. Uber стає, мабуть, найбільш впізнаваною службою таксі на світі, проте компанія все далі відходить від початкового концепту. Airbnb в результаті перетворюється на ще один Booking.com. У пошуках автентичного досвіду подорожей користувачі сервісу все частіше можуть потрапити на псевдо-готельні квартири. Алгоритми Spotify впливають на музичні вподобання слухачів і вносять свою лепту у формування музичної індустрії. Можливо, саме економіка спільної участі стала вдалим маркетинговим ходом для мільярдних корпорацій. Дарія Мимка

17


СВІТ

ЗЕМЛЕТРУСИ, ХМАРИ, КАЖАНИ МІФИ ПРО АЛЬТЕРНАТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ Спочатку термін «альтернативна енергетика» застосовували як антонім до нафти . Був період, коли альтернативною енергетикою вважали ядерну. Зараз цей термін використовують для позначення енергії, відмінної від тієї, яку отримують із ядерних процесів і вугілля.


льтернативна енергетика в Україні – це вироблення електричної, теплової та механічної енергії з альтернативних джерел. Для цього використовують сонячні панелі, вітряки, гідроелектростанції, геотермальну енергетику, енергію біомаси, газ із органічних відходів і біогазів, вторинні енергетичні ресурси (доменний і коксівний гази). Сьогодні в Україні до альтернативної енергетики належить відновлювальна. Цей вид походить від природних процесів, що тривають постійно. За законом України альтернативні джерела енергії є відновлювальними. Проте з таким твердженням погоджуються не всі. Андріан Прокіп, експерт Українського інституту майбутнього, каже: «Відновлювальна енергетика може бути альтернативною. Однак не всі види альтернативної є відновлювальними». Розуміння альтернативної енергетики часто балансує між відновлювальною та традиційною й обростає міфами. Щоб розібратися з чотирма хибними уявленнями, ми вивчили наукові дослідження та попросили допомоги Валерія Пундєва, наукового співробітника Інституту відновлювана енергетики, й Олега Савицького, експерта з кліматичної та енергетичної політики.

А

ЕКО ЧИ НЕ ЕКО Альтернативна енергетика не завжди екологічна – вона має і переваги, і недоліки. Під час спорудження альтернативної електростанції слід враховувати навколишній контекст. Альтернативна електростанція може негативно вплинути на середовище, якщо побудувати її на сільськогосподарській території чи гірському хребті, у лісі чи заповіднику. «У країні немає бачення розвитку відновлювальної енергетики: як на національному рівні, так і на регіональному», – вважає Олег Савицький. Він не погоджується з використанням терміну «альтернативна енергетика» й каже, що зараз цей термін уже неадекватний. Причина в змінах

РОЗВІНЧУЄМО МІФИ МІФ № 1: СОНЯЧНІ ПАНЕЛІ НЕ ПРАЦЮЮТЬ У ПОХМУРУ ПОГОДУ Сонячна енергія виробляється в будь-яку погоду, хоча за похмурого небосхилу панелі продукують не більше 10% від можливої енергії. Найбільш інтенсивно сонячні панелі працюють під безхмарним небом і в регіонах із чистим повітрям. А от вночі сонячні панелі таки не працюють. Під час роботи панелі не продукують парникові гази. Проте абсолютна нешкідливість панелей – також міф. Виробництво полікремнію, який використовують для виготовлення сонячних панелей, шкідливе для довкілля. Екологічність електромобілів залежить від типу електроенергії, яку вони використовують. Сонячна енергія замість вугільної або атомної дозволяє суттєво зменшити вуглецевий слід.

МІФ № 2: ВІТРЯКИ ВБИВАЮТЬ ПТАХІВ І КАЖАНІВ Випадки загибелі кажанів і птахів від вітряків траплялися. Проте це залежить від розмірів і швидкості лопатей турбін. Уже є вітряки, які не шкодять тваринам. Здоров’ю людей шум від вітряків також не загрожує. Крім того, від роботи сучасних вітряків немає викидів, які забруднюють повітря.

МІФ № 3: ВЕЛИКІ ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ – ЦЕ ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА Будівництво великих гідроелектростанцій затоплює території та змінює потік води, може впливати на популяцію риб. Крім того, великі ГЕС залишають значний вуглецевий слід, завдаючи шкоди довкіллю, тому вони не є частиною відновлювальної енергетики. Однак будівництво великих ГЕС виправдане, коли гідроелектростанції запобігають виникненню катастрофічних паводків у гірських районах.

МІФ № 4: ГЕОТЕРМАЛЬНІ СТАНЦІЇ БЕЗПЕЧНІ 15 листопада 2017 року в місті Пхохан у Південній Кореї відбувся землетрус силою 5,4 бала. Дві групи вчених з Європи (Швейцарія, Німеччина, Велика Британія) та Південної Кореї досліджували причини цього явища і зробили висновок: техногенний землетрус спричинила робота геотермальної електростанції. А у 2006 році геологи Швейцарії намагалися згенерувати електроенергію через геотермальну енергію і для цього під високим клімату. За тиском ввели воду в породи на три милі нижче поверхні. Це таких умов мало б забезпечити енергією 10 тисяч будинків, проте виальтернатив кликало землетрус. небагато: або пеУ роботі з геотермальною енергетикою потрібно рехід до відновлювраховувати ризик землетрусу. Однак випадки у ваних джерел енергії, Швейцарії та Південній Кореї радше поодинокі, або кліматична та гуманіадже геотермальні станції працюють у потарна катастрофа. Щоб цього над 20 країнах. Та є ще один неприємний не трапилося, потрібна чітка факт: виробництво геотермальної державна система плануваненергії забруднює навколишнє ня енергетики. середовище через випа«Є також багато забруднери сірководню. них промислових території, голова Українколишніх кар’єрів, териконів, ської кліматичної інших промислових майданмережі. У 2017 році Кабічиків, на яких неможлива нет міністрів схвалив Енерніяка інша діяльність. Можна гетичну стратегію України, перетворювати їх на сонячні яка передбачає збільшення електростанції», – переконачастки альтернативної (відний Олег Савицький. новлювальної) енергетики у Щороку з’являються нові виробництві електроенергії дослідження, метою яких до 12,8% у 2035 році. Ця страє зменшення негативних тегія перегукується з планом впливів альтернативної низьковуглецевого розвитку. енергетики. «Вчені та чимало Проте пропозицію прийняти політиків світу погоджуютьспеціальну квоту, мета якої ся, що загроз для довкілля та досягнути планів енергетичлюдини від відновлювальних ної стратегії, досі не розгляджерел енергії є меншим, ніж нули. від традиційних», – розповідає активіст Ілля Єременко, Наталя Буштин

19


«МУ» ВІЩУЄ Ще

кілька

десятиліть тому

ЧОМУ КОРОВА – ЦЕ

корови були вагомою частиною побуту українців у селах. Одна, а то й дві, були в кожному дворі. Зараз екологи все частіше говорять про те, що тваринництво завдає непоправної шкоди Землі та стає справжньою екологічною катастрофою для людства.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), появу 18% усіх парникових газів спричиняє тваринництво. З усіх видів худоби найбільшої шкоди навколишньому середовищу завдають корови. Cтатистика ООН повідомляє, що у 2018 році у світі налічується 1,5 млрд корів. За даними Держстату, в Україні у 2018 році поголів’я цієї худоби – приблизно 2 млн, що на 3,5% менше, ніж у 2017 році. При цьому ще у 1980 році в Україні налічувалося 27 млн корів.

КОРОВА ТА КИСЛОТНИЙ ДОЩ Думаєте, парниковий ефект і кислотні дощі спричиняє лише діяльність людини? У процесі травлення корова виділяє вуглекислий газ, аміак і метан. Ці та інші гази призводять до підвищення середньої температури Землі. Велика рогата худоба росте впродовж усього життя, тому кількість спожитого нею корму постійно збільшується. За підрахунками ООН, одна корова за день виробляє приблизно 500 л метану. Щоб виростити якнайбільше корму для корів, до рослин застосовують пестициди й інші речовини, що теж завдають шкоди довкіллю. Транспортування корму, працівників, обладнання та продуктів тваринного походження також не сприяє чистоті повітря.


АПОКАЛІПСИС ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА КОРОВА ТА ТЕРИТОРІЯ

КОРОВА ТА ВОДА

Зараз для випасання корів використовують 30% суходолу. Щоб звільнити територію для пасовищ, вирубують ліси. Через зміну цільового призначення вони можуть перетворитися на пустелі. Худобу випасають на одній і тій же території протягом тривалого часу. Це виснажує ґрунт, забирає із нього всі поживні речовини: із часом навіть багаторічні рослини перестають укорінюватися й давати плоди. Зрештою навіть кількість видів трави зменшується. Особливо складною ситуація виявилася в Латинській Америці, де 70% лісів Амазонки трансформували в пасовища.

Для вирощування зернових культур, догляду та вигодовування корів, інших супутніх процесів фермери використовують велику кількість води. На потреби тваринництва припадає дві третини прісноводних запасів. За підрахунками ООН, щоб напоїти одну корову потрібно витрати приблизно 15 000 л води. Відходи, пов’язані з утриманням корів, забруднюють моря й океани. У найгірших випадках це повністю знищує коралові рифи. Так у водоймах формуються «мертві зони», які частково або повністю позбавлені життя.

ЗАРАДИ ЧОГО? За підрахунками FAO, тваринництво забезпечує дохід більше 1,3 млрд людей. Це через те, що людина споживає, а, отже, купує м’ясні продукти. Міжнародне агентство з вивчення раку (IARC) ВООЗ визнало, що саме ці продукти найбільше впливають на розвиток раку. Найбільш небезпечним вчені вважають червоне м’ясо. Доповіді веганської організації Vegan Society свідчать: щороку вбивають приблизно 60 млрд тварин (не враховуючи рибу) для м’яса. Щоб зменшити цю цифру, члени організації активно пропагують веганство та вегетаріантство. Вони стверджують: якщо 25-річна людина стане веганом сьогодні, до 70-ти років вона врятує приблизно 1500 життів. Є дві позиції щодо зменшення цих негативних впливів. Одні вважають, що корови ще довго забезпечуватимуть розвиток найбільшої галузі тваринництва. Людство вже ніколи не відмовиться від продуктів тваринного походження, тож вплинути можна лише на кількість спожитого. Однак, у деяких лабораторіях вже створили штучне м’ясо, яке, можливо, стане альтернативою розведенню корів. Оленка Лаущенко


КРАЇНА


ЛЮДИ ВІДДАЧІ Чотири історії про шлях до покликання Тисячі людей повертаються з роботи втомленими, бо вона не приносить їм достатньо задоволення. Та буває навпаки – повсякденна діяльність заряджає настільки, що хочеться віддаватися своїй справі сповна. Є люди, які працюють по 12 годин не тому, що змушені, а тому, що хочуть. Вони навколо нас: у школі, театрі, кав’ярні та майстерні, – розуміють важливість своєї роботи, тому відповідально ставляться до неї. У них горять очі, бо ці люди вкладаються в те, що роблять, і віддають – емоції, знання, настрій і енергію. Наші герої розкажуть, як професійна діяльність може стати органічною частиною життя.


КРАЇНА

ЮЛІАН КРУЖИЛІН, засновник майстерні «Ремеслярня» Я змінив вісім професій і ще більше робочих місць. У 11ому класі працював на заводі, потім експедитором, тоді на будівництві, торговим працівником, таксистом, далекобійником. А ще закінчив 11 років музичної школи з гри на саксофоні, розвантажував контрабанду, вчив програмування, захоплювався психологією, маю диплом філолога англійської мови та літератури. Я завжди шукав заняття, яке буде мені цікавим. Кілька років тому їздив вантажівкою – спершу Україною, потім закордоном. Загалом платили добре, та останні місяці роботи отримував по 1000 грн. Тож поїхав на три місяці за кордон. Сидів там і розумів – не цікаво. Повернувся в Україну. У коворкінгу познайомився із «технарями». Вони запропонували мені зварити з ними столик. Вийшло круто, ми почали працювати разом. Вчився методом спроб і помилок, дивився відео-уроки, читав інструкції та книги. Завдяки англомовним YouTube-каналам опанував зварювання чорних металів електродом – і зрозумів, що

24

можу це продавати. Мій робочий день починається о 7:30. Я відводжу дитину у садочок і приїжджаю в «Ремеслярню» у ревіталізованому заводі РЕМА. До 17:30 працюю, потім забираю дитину з садочку та до 19 чекаю дружину. Тоді знову повертаюся на роботу – зазвичай до опівночі. Я вважаю себе трудоголіком – якось не виходив з «Ремеслярні» 36 годин через жорсткий дедлайн. У такому темпі іноді виникає «двогодинна депресія», але вона швидко минає, бо мене мотивує бажання заробляти, розвиватись і рухатися далі. У меблях важливі інновації для вирішення побутових проблем. Наприклад, стіл, який не хитається на бруківці чи крісло, в якому можна сидіти, напівсидіти чи стояти, або пожежні драбини, які доповнюють фасад будинку. Сьогодні «Ремеслярня» – це поєднання дерева та металу. Я знайшов себе у виготовленні меблів і будівельних конструкцій. Можу та вмію якісно їх зробити та продати. І мені справді цікаво цим займатися, тут я постійно вчуся.


КРАЇНА

РОМАН МЕЛАНЮК, вчитель математики та інформатики львівської ЗОШ №57 Я навчався у звичайній сільській школі. Математика мені подобалася, я робив контрольні собі та другу-відміннику, проте сам відмінником не був і на олімпіади не їздив. Завдяки математиці я відчував, що щось знаю і розумію. Попри це мріяв стати журналістом. Учителька української мови казала, що твори мені не дуже даються, я погано знав англійську, тож обрав факультет математики. Думав, що виженуть на першій сесії. Натомість саме в університеті я зрозумів, що мені подобається розв’язувати задачі і я не знаю страху перед формулами, а відразу шукаю в них сенс. На четвертому курсі розмістив в інтернеті резюме репетитора. Першим учнем став сорокарічний чоловік, який з цікавості хотів підівчити математику. Потім почали приходити діти, яким я пояснював те, що вони не розуміли в школі. На магістратурі одногрупники займалися програмуванням, аналітикою, математичною статистикою чи науковою діяльністю. Мене це не цікавило. Саме тоді я почув про вакансію вчителя у школі. Перший урок проводив у п’ятикласників. Тема легка, я захоплено пояснював, до дошки – ліс рук охочих. Знав, як учителі не допрацьовують,

тож сам намагався викластися й отримав результат – діти зрозуміли тему. Я хвалив дітей, казав, що вони найкращі й бачив, як загорілися їхні очі. До школи я прийшов із ентузіазмом, що навчити можна кожного. Я часто використовую онлайн-ресурси, щоб зацікавити дітей. З учнями спілкуюся нарівні, не вдаю всезнайка та намагаюсь уявити себе в ролі дитини за партою, щоб оцінити, чи зрозуміло пояснюю. Ми багато жартуємо, робимо селфі на перервах, розмовляємо. Цього року я став класним керівником і ми з класом подорожуємо, ходимо в кіно. Якось знайомі жартували, що піду вчителем у школу. А я казав, що такого ніколи не буде: «Зарплати низькі, ніякої поваги, навіщо витрачати нерви за копійки?». Зараз я щодня маю 5-6 уроків у школі й кілька занять як репетитор. На вихідних таких додаткових занять 4-5. Виходить, я щодня з дітьми. Тому часто приходжу додому й лягаю на ліжко хоча б на кілька хвилин, щоб прийти до тями та відновити сили. Я сприймаю свою роботу дуже емоційно, віддаю дітям свої знання та заряджаю настроєм. А ще в мене була класна вчителька і я хочу, щоб і мої учні знали математику.

25


КРАЇНА

ЯРОСЛАВ ГРОМОЦЬКИЙ, заступник директора з господарської роботи львівської ЗОШ №100 Я прокидаюся о 5:30, щоб бути в школі о 7 ранку. Моє завдання – забезпечити водопостачанням, опаленням, світлом, електрикою, відремонтувати та підготувати школу для 904 учнів. Уроки тривають з 8:30 до 16:00. Поки немає дітей, я перевіряю всі приміщення школи, говорю з охоронцями, іноді чергую на вході, слідкую, чи мають учні змінне взуття. Буває, діти бешкетують – ламають двері чи щось підпалюють - і я повідомляю про збитки майстрам: столярам, сантехнікам або електрикам. Я відповідаю за організацію праці 16 прибиральниць, шести сторожів і трьох робітників з обслуговування. Моє завдання – розділити між прибиральницями приміщення так, щоб кожна мала хоча б по 500 м2, і скласти графіки чергувань для охоронців, які змінюються щодоби. Школа має ліміт на використання світла, гарячої та холодної води, опалення. Я слідкую, щоб його не перевищували. Наприклад, після занять прикручую батареї залежно від того, яку темпе-

26

ратуру прогнозують на ніч, а зранку знову їх вмикаю, щоб прогріти школу до приходу учнів. Учителів попереджаю, щоб вимикали зайве світло, але іноді ходжу кабінетами й перевіряю. Щороку я підписую акти про готовність школи до нового навчального року й опалювального сезону. Це контролюють відповідні органи і я ще жодного разу не отримував зауважень. Робота завгоспа з одного боку відповідальна – через постійний контроль, обіг документів, а з іншого – соціальна, пов’язана з комунікацією з дорослими та дітьми. Наприклад, іноді я ходжу на шкільні свята, але часто використовую це як можливість перевірити приміщення, поки у них немає учнів. На пенсію поки не збираюся. Я люблю школу, працюю тут із 1972 року. Раніше був вчителем, та коли почалися проблеми із серцем кинув стресову роботу, тож останні 25 років – завгосп. Страшно піти зі школи і замкнутися в чотирьох стінах. Та й хто мене замінить? Я тут знаю кожну шпарину. І дошки у класах також хтось має вішати.


КРАЇНА

АНАСТАСІЯ ДЕЛАЙЧУК, актриса З дитинства я особливо гостро відчуваю чужий біль і переживаю сильну емпатію. Це стало поштовхом до вибору професії. Я росла в селі на Одещині, де єдиним культурним осередком був шкільний театральний гурток. Сцена стала зоною моєї свободи. Тоді я дуже засмакувала це відчуття – коли простір навколо згущується, ти наче злітаєш, а твої слова торкаються інших людей. Тато підтримав моє бажання стати актрисою. На творчий конкурс потрібно було підготувати танець, пісню, байку, монолог, вірш і прозу. У селі ніхто не міг із цим допомогти, тому я щотижня протягом півроку їздила до працівниці будинку культури найближчого районного центру. Пішки йшла кілька кілометрів із села до залізничної станції. Для навчання інтуїтивно обрала Львів, де ніколи раніше не була. Я подала документи в один університет і лише на один напрямок – театральний, тож це був мій єдиний шанс. На одному з перших занять викладач спитав, чому ми вирішили бути акторами. Я сказала, що тонко відчуваю природу людини і хочу навчитися її передавати. Акторство було цілодобовим – о 9 пари з теорії, а з 15 і до безкінечності – практика. Першу роль - Галі у драмі «Назар Стодоля» - я отримала після того, як вона мені наснилася. Так і досі часто трапляється. У театрі я почуваюся, як у казці. Я зрозуміла, що актор – це провідник між твором, режисером і глядачем. Та він має ще й проявити себе. Процес вивчення та дослідження персонажа дуже довгий – потрібно зрозумі-

ти, як він думає і звідки така ситуація в його житті. Якось я мусила вчинити на сцені самогубство. Спершу це суперечило моїм поглядам, але потім зрозуміла, що героїня просто не бачить іншого виходу. Актор має вміти чуже зробити своїм. Під час репетицій набираюся «чужого» і на прем’єрі вибухаю - та відчуваю не порожнечу, а легкість і прозорість. Часто акторство сприймають негативно, мовляв, на сцені емоції штучні. Але я вважаю це не професією, а способом життя: пізнання, розширення, зривання ярликів. Усі люди насправді актори, та буває, що роль грає тебе, а не ти її. Система поведінки керує тобою і є ризик застрягнути у якомусь амплуа. Треба допомагати іншим виходити з нього, бо кожна людина може бути різною. Акторство нагадує мені шлях до храмів у горах Грузії - поки дійдеш до вершини, скинеш з себе рутину, зайві сумніви і думки. Я беру участь у проекті «People of the sun», де актори діляться техніками розкриття себе. Ми називаємося тренерами креативних станів, зіштовхуємо людей з комплексами та допомагаємо їх бороти, щоб вони не забували про своє внутрішнє сонце. Акторство – це насамперед дослідження себе, свого психофізичного стану. Воно каже: «Ти не емоція». Ми можемо керувати своїми емоціями: вони як флакони всередині нас, але аромат ми обираємо самостійно. Завдяки своїй професії я зрозуміла, як впоратися з болем і керувати своїм станом. А ще я досі дивлюся на речі як дитина – наче вперше. Наталія Кіндратів Фото Іринки Громоцької

27


КРАЇНА

ЕСТЕТИКА

ДИСТОПІЯ

ПРОДУКТУ

ВИРОБНИЦТВА

ЯК ПРАЦЮЮТЬ НА НАЙПОТУЖНІШІЙ В УКРАЇНІ ШОКОЛАДНІЙ ФАБРИЦІ Шоколадні плитки «Milka» та «Корона», «Ведмедики Барні» та печиво «Oreo» потрапляють в усі українські магазини звідси. Це єдине місце, де їх виробляють для українського збуту й експортують у ще 30 країн, переважно на схід. До 75% усіх какао-бобів, які привозять в Україну, опиняються тут – у невеликому місті Тростянець на Сумщині на шоколадній фабриці «Монделіс Україна» .

и з подругою йдемо поміж приватних садиб у пошуках готелю. Нечасті зустрічні відповідають, що потрібно буде пройти повз шоколадну фабрику. Легко уявляти Віллі Вонку й мимохіть вимальовувати образ шоколадного раю. Звісно, насправді місцева фабрика не така. Завдяки яскравим вивіскам компанії та банерам марок «Milka», «Jacobs», «Oreo», «Корона», «TUC» (так, на шоколадній фабриці виробляють не лише шоколад) упізнаємо фабрику. Тобто лише будівлю компанії, яка виступає з-за високих огорож,

М

28

що оточують цехи та склади. Неподалік виростають чотири височезні металеві труби – дивлячись на них ніколи й не подумаєш про шоколад.

*** Наступного разу опинимося тут увечері. Шукатимемо озеро, і нам доведеться йти повз надійні огорожі та колючі дроти фабрики. Буде темно, і з вікон громіздкої будівлі литиметься сліпучо-біле світло. Лунатиме безперестанний шум. З тихого й поснулого містечка ми раптом опинимося серед невтишного дзижчання та блимання. Буде тривожно й понуро. Стежка заведе у глухий кут. Видеремося на горб, з якого замість води побачимо великий парковий майданчик з фурами, освітлений яскравими прожекторами. До гулу цехів додасться пронизливе пищання сигналізацій і гавкіт собак. Жваве нічне життя фабрики вселятиме надто дистопічні асоціації. Повітря буде сповнене різким запахом шоколаду, від якого поступово нудитиме.

***

стор.

33

«Стоїш нічну зміну на лінії, і всі “ячейки” вже стають єдиним потоком. Але ти в них усе бігом-бігом вкладаєш. Уже нічого ясно не відрізняєш, але треба встигати, бо інакше блокуєш весь процес». Випадковість чи ні, та кожна жінка у Тростянці, з якою починаю розмову, працювала на фабриці. Одна з них розповідає: «Тут у Тростянці значить як: роботи немає, тому вони на фабриці диктують свої правила. Не кожен ж може погодиться бросить сім’ю, поїхати за кордон. Ну я от тоже там работала врємєнно. Але я ще молодша була, а так то третя зміна для мене дуже важко. Зараз на роботі можу хоч посидіти, а там же ж як – командний способ. Іде лінія. І якщо ти не успіваєш, то для всіх остальних ти даєш збой, і на тебе всі зразу нападають». Крім постійних працівників, на фабриці працюють і нелегальні – їх тут називають «врємєнними». Поки в офіційно працевлаштованих добра зарплата і страхові гарантії, у нелегальних – мінімалка, жодного гарантійного пакету та неконтрольований робочий час. Одна зі співбесідниць розповіла, що колись працювала по дві зміни й часу поза роботою вистачало тіль-


КРАЇНА

ки на сон. Про роботу вночі жінки відгукуються якнайгірше: «Третя зміна цілу ніч… Для проізводства це економія, коли вночі роблять, а для людей це гробиня... Якщо в когось є проблеми зі здоров'ям, то вони ночью якраз всі вилазять». Жінки діляться, що на фабриці є завдання легші й важчі: «Можна попасти так, що єлі додому прилізеш, а можна нормально». Конвеєрна робота передбачає максимальну залученість у процес. Поїсти можна тільки у спеціально відведених місцях з кавою і цукерками. На фабриці ретельно слідкують за санітарними умовами, а ще – за працівниками: «Там не можна просто так ходить – треба постійно думати, де ти йдеш і що кажеш, бо всюди камери». Функції тимчасових і постійних працівників відрізняються не надто, окрім процесів, для яких потрібна навчена людина, тож усі працюють на конвеєрі пліч-опліч. «Вісім годин безперервно. Раніше було, що ти все стоя. Я там сиділа в такому памєщєнії раз, що немає вікон. Я така людина, що на мене це тугу наганяє. Я люблю рух, і не можу на одному місці, мені тяжело. Вийшла на вулицю і думаю: “Боже, ушла з цього ада”».

***

Новина на сайті компанії переможно сповіщає, що українська «Монделіс» найефективніша з-поміж інших компаній системи корпорацій «Mondelēz International». Поки в Європі ефективність виробництва становить приблизно 60%, в Україні рекордних 85%. За 20 років роботи в Україні бізнес компанії зріс у понад 100 разів і становить понад 400 млн доларів США. Прибуток світової компанії «Mondelēz International», найбільшого у світі виробника шоколаду, печива та цукерок – 26 млрд доларів США.

***

У рекламі «Корони» розтоплений шоколад ніжно формується у плитку, а потім сам елегантно загортається в обгортку. Ці кадри чергують із рухами дівчини, яка одягається, готуючись до побачення. Перетікання шоколаду порівняне з її граційністю, а обгортка – з сукнею, яку вона одягає насамкінець. Реальність справжнього виробництва протилежна. Замість плавності – ритм машини, за якою потрібно встигати; замість граційного перетікання – геометричність плиток, а магічне самозагортання шоколаду в обгортку – неелегантна восьмигодинна праця над конвеєром.

***

У рюкзаку зі мною шоколадка, яку мені подарувала молодша сестричка. Якраз «Корона». Дивлюся, і думаю – це ж скільки людських зусиль вона вміщає. Виготовили її стомлені жінки у приміщеннях без вікон. Через скільки рук і шумів проходить від усіх конвеєрів на фабриці, трансформувань на складах і у вантажівках? Моя красива шоколадка не завжди створюється красиво. Я уявляю, як увечері моя сестричка вибрала якусь зі своїх шоколадок і зав’язала навколо неї стрічку. Вона красива. Не стрічка, не

шоколадка – маленька праця моєї сестрички. Мені байдуже на обгортки й бренди; мені хочеться бачити в цьому світі красиву працю.

***

«Монделіс Україна» успішно просуває продукцію на міжнародні ринки. Місцеві «Ведмедики Барні» можуть поїхати у 30 країн світу, чого не скажеш про їхніх творчинь. Маркетологи «перетворюють емоційну складову на відчутні речі» й загортають шоколадки у красиві обгортки й реклами, що всім запам’ятаються. Керівництво фабрики мріє досягти останніх 15% ефективності на виробництві. Жінки стоять над конвеєрами без денного світла. Вісім годин у невпинному темпі. Щоночі фабрика працює, як вдень. Орися Грудка

стор.

10

29


КРАЇНА

ПРАВО НА ВОДУ ЯК ГРОМАДА ПЕРЕМОГЛА БУРОВІ ВЕЖІ

Уявіть, що у вашій квартирі з кранів почала текти вода, яку ні пити неможливо, ні підлогу нею не помиєш. Коли у вас увірветься терпець? Жителі села Сенча жили так роками, поки не взяли ситуацію в свої руки.

ело Сенча розкинулося по обидва боки річки Сула на півночі Полтавської області. На початку 70-х років минулого століття тут віднайшли великі запаси вуглеводнів: нафти, газу й конденсату. Відтоді в пейзаж сільського життя одна за одною вписуються бурові вежі. Григорій Удовенко, сенчанський еколог, каже, що ситуація загострилася у 2014 році: серед жителів села, порівняно з попередніми роками, почастішали випадки захворювань дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, появи пухлин. Того ж року з кранів централізованого водопостачання потекла брудна вода, непридатна не лише для пиття, а й для технічних потреб. Такою ж стала і вода з криниць. Місцеві, які не мали власних свердловин, почали використовувати привозну воду в бутлях. Ґрунтові води стали забрудненими, бо газопромислове управління «Полтавагазвидобування» порушувало технології обслуговування свердловин. Їх на території Сенчанської сільської ради більше сотні. Відходи від буріння зливали у котловани розміром 50х50 м і глибиною 4-5 м, які виривали прямо біля бурових, і загортали землею. Шкідливі речовини через ґрунт потрапляли в підземні води, стікали до річки. Для порятунку ситуації Сенчанська сільська рада не мала коштів. Григорій Удовенко пояснює: «Тоді рентні платежі, які зараз сплачують громаді, йшли у Київ. А ті кошти, які направлялися для Сенчанської сільради, до неї не доходили». Зрушити справу з мертвої точки взялися місцеві активісти. Вони відвідували сесії районних, обласних рад, їздили під Верховну Раду, зверталися до керівництва компаній, які здійснювали видобуток вуглеводнів, їздили до бурових. Із 3200 жителів села більше половини готові були підтримати активістів. Згодом до

С

30


КРАЇНА

них долучилося керівництво сільради. Завдяки громадському тискові, розголосу в ЗМІ та зміні керівництва ГПУ «Полтавагазвидобування» у серпні 2016-го року активістам вдалося домовитися про виділення коштів на спорудження в Сенчі нового водогону. Їх надала компанія АТ «Укргазвидобування», до складу якої входить виробниче підприємство «Полтавагазвидобування». Нині замість старих водонапірних веж встановили нові уніфіковані. Загальна довжина прокладених водопроводів – більше 25 км. До водомережі підключили понад 700 абонентів-користувачів. Кількість свердловин значно зменшилася, а відходи тепер вивозять на спеціальний полігон у Кременчук. Але не лише дії активістів спричинили позитивні зміни. За останні два роки змінилося також законодавство України. ЗУ «Про оцінку впливу на довкілля» від 18 грудня 2017 року зобов’язує видобувні компанії перед початком робіт або для їх продовження подати документи про оцінку впливу на довкілля і провести громадське слухання. А внаслідок змін до Бюджетного кодексу України з 1 січня 2018 року частка рентних платежів від видобутку корисних копалин надходить безпосередньо до бюджетів сіл, громад і районів, на території яких здійснюється видобуток. Ганна Кіященко, керівниця ГО «ПФ Суспільної служби України», яка вже 3,5 роки займається проектом впровадженням Стандарту Ініціативи прозорості видобувних галузей в Україні, коментує ситуацію в Сенчі: «Бюджет Сенчі цьогоріч збільшився з 10 млн до 80 млн грн. Ці кошти потрібно навчитися ефективно витрачати. Дуже важлива роль громади, яка повинна навчитися контролювати витрати з бюджету та впливати на вибір пріоритетів розвитку села». Яблунівське родовище, з якого видобувають вуглеводні навколо Сенчі, є одним з найбільших газоконденсатних родовищ Полтавської області. Воно робить Лохвицький район, у межах якого розташоване, одним із найбагатших районів області за розвіданими запасами вуглеводнів. Але чи варта така перевага тих труднощів, які довелося пережити жителям Сенчі, – вирішувати лише громаді. Надя Миколаєнко

31


КРАЇНА

ЗАТРИМКА НА ВИДИХУ ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ПОВІТРЯМ У КРИВОМУ РОЗІ Криворізьке сонце пробивається крізь темний смог, блідо світить над містом, частиною ландшафту якого стали труби з димом і хворі дерева. Люди тут воліють зайвий раз не відчиняти вікно у квартирі. Бо що потрапить до помешкань з повітрям, вирішують підприємства. МІСТО МІЖ КОМБІНАТІВ Кар’єр Південного гірничо-збагачувального комбінату, де добувають залізну руду, працює цілодобово, без свят і вихідних. Таких у місті ще сім. У Кривому Розі, найдовшому місті України, є п’ять гірничо-збагачувальних комбінатів: Південний, Північний, Центральний, Інгулецький, Новокриворізький. Кожен з них – величезна рукотворна яма глибиною сотні метрів. Довжина кар’єру лише Південного ГЗК – понад 3000 м, ширина – 2600, а глибина – 470. По лініях – так званих «горизонтах» – туди-сюди рухається різна техніка: екскаватори, трактори, вантажівки. Машини внизу здаються іграшковими, наче частини дитячого конструктора «Lego». Насправді ж ці БелАЗи розміром з двоповерховий будинок, одне лише колесо висотою 3,1 м. На кожен з них вантажать по 130 т руди. На площі Південного комбінату князівство Монако вмістилося би двічі, а Ватикан – аж 14 разів. Кар’єр постійно збільшується, адже запасів залізної руди у Кривому

32

стор.

14

Розі вистачить ще на десятки років. В «Екологічному паспорті Кривого Рогу» зазначено, що в місті щорічно проводять понад 200 масових вибухів. У керівництві ГЗК стверджують, що зміна методу підриву породи дозволила зменшити викиди в атмосферу в кілька разів. «Так, але вибух не найвагоміший складник забрудненості повітря. Натомість набагато більше викидів – оксиду вуглецю, пилу, діоксиду сірки й азоту – відбувається під час процесів обробки металу. Наприклад, збагачення руди чи виплавки чавуну», – каже Олександр Скакальський, координатор громадської спілки «Громадська економічна платформа». Викиди забруднюючих речовин підприємств гірничо-металургійного комплексу, зокрема ГЗК, складають 99,6% від загальних по місту. Отже, у криворізьке повітря щороку викидається понад 300-350 тисяч тонн шкідливих речовин. Це – приблизно 500 кг на одного мешканця.

КОМБІНАТИ В МІСТІ Гірничо-металургійні комплекси займаються не лише

розвитком свого виробництва, а й розширюють інфраструктуру міста: облаштовують парки, алеї, зупинки транспорту, дороги. Дбають і про туристичне та культурне життя – до прикладу, Південний ГЗК у 2015 році створив музей комбінату, а Північний – Палац культури для металургів. «Біля мого дому за ініціативою комбінату викачали воду з водойми, очистили її та ґрунт, і залили назад. Поруч зробили невеликий пляж, поставили переодягальні, лавки, альтанки. Це повноцінна зона відпочинку», – каже Анна Прищепа, мешканка Кривого Рогу. Такі зони в місті здебільшого споруджують підприємства гірничо-металургійного комплексу. «Нам важливо, щоб криворіжцям було зручно тут жити. Ми хочемо, щоб сім’ї і діти працівників ПівдГЗК мали можливості для проведення дозвілля та відпочинку», – зазначив Костянтин Федина, генеральний директор ПівдГЗК, під час відкриття скверу з оглядовим майданчиком. «Це не лише корпоративна соціальна відповідальність підприємств, як вони самі


КРАЇНА

це називають і як вважає частина мешканців, – пояснює Олександр Скакальський, – але і їхній обов’язок. Згідно з “Екологічним паспортом”, 8,6 тис га відпрацьованих земель потребують рекультивації в результаті діяльності підприємств гірничо-металургійного комплексу. Тож вони повинні це робити згідно з нормами озеленення санітарно-захисних норм підприємством. Це саме ті зони, де доведено шкідливий вплив їхньої діяльності».

МЕШКАНЦІ Інфраструктурні проекти ГЗК мало змінюють згубні впливи підприємства на здоров’я мешканців. Серед шкідливих викидів – канцероген формальдегід. Кривий Ріг один із лідерів у країні за кількістю онкохворих. За даними Криворізького центру здоров’я, щороку їх з’являється 2,5-3 тисяч, з яких майже 1000 помирає. «Масштаб впливу та зв’язок між викидами й захворюваністю не так легко довести. Та у Кривому Розі висока частота виявлення серцево-судинних захворювань. Брудне повітря вражає імунну систему, через що частіше виникають інфекційні захворювання,

зокрема, туберкульоз», – зазначає Олександр Скакальський. До речі, за даним ВООЗ 2016 року, Україна – лідер за кількістю смертей від забрудненого повітря. Тоді як за даними Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського, Кривий Ріг – одне з міст із найбільш забрудненим повітрям. Наука відеоекологія вивчає, як на людину впливає те, що вона бачить. Пейзажі з паруючими трубами, чорним чи рудим димом, сіре небо замість блакитного – це постійний психологічний тиск на мешканців. Таке навколишнє середовище пригнічує настільки, що впливає на психологічний стан, зокрема, сприяє розвитку психічних розладів. Такий же ефект може бути і від погляду на дерева – вони в місті теж хворі через погану екологічну ситуацію. Деякі з них уже влітку стоять без листя. Частина мешканців Кривого Рогу давно звикли до такого життя. Та за словами Олександра Скакальського, зараз у місті формується коло свідомих людей, які не лише критикують ситуацію, а й намагаються активно щось змінювати. Зараз у Кривому Розі при міськраді діє Рада

стор.

28

екологічного планування, що диктує екологічну політику міста. До неї входять експерти-науковці та представники громадськості. А ще – працює система онлайн-моніторингу за якістю атмосферного повітря. Наразі є 20 автоматизованих пунктів спостереження та спеціальний додаток, у якому на основі цієї інформації зазначається, що не варто робити при такому рівні забрудненості. Наприклад, займатися активним спортом або виходити на прогулянку з дітьми. Та аби мешканці Кривого Рогу могли щодня безпечно гуляти й провітрювати кімнати, потрібні комплексні зміни – переорієнтація самого простору із зони підприємства на простір міста для його мешканців. Поки Кривим Рогом керує ГЗК, але чимало монофункціональних промислових міст по світу вже переформатувалися в повноцінні соціальні простори. Чи станеться так у Кривому Розі, залежить від того, наскільки активно діятиме громадськість, щоб зберегти навколишню природу та власне здоров’я. Іронічно, що цієї осені на Kyiv Smart City Forum 2018 Кривий Ріг переміг у номінації «Екологічне та енергоефективне місто». Хотілося б, щоб ця екологічність була не лише на папері. Наталія Кіндратів


КРАЇНА

ВІЙНА З ВІТРЯКАМИ ЯК КАРПАТСЬКУ ПОЛОНИНУ РЯТУЮТЬ ВІД ЗЕЛЕНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ Андрій – парапланерист. Раніше він часто літав над Кримськими горами – до анексії півострову Росією. Тепер єдина місцина в Україні та Східній Європі, де можна вдосталь налітатися та проводити змагання – полонина Боржава. У 2017 році для полонини визначили іншу роль – тут планують спорудити вітряки електростанції. Відтоді Андрій з колегами по спорту й активістами борються за збереження Боржави для парапланеристів, місцевих жителів і туристів. ЩО ХОЧУТЬ ПОБУДУВАТИ Заяви про будівництво вітрової електростанції (ВЕС) на Боржаві з’явилися у 2017 році. Забудовник – компанія «Атлас Воловець Енерджи», якою володіє Йилмаз Ілхан, бізнесмен турецького походження. Коли «Атлас Воловець Енерджи» отримала територію для побудови ВЕС, землі були сільськогосподарськими. Та у процесі підготовки до будівництва їхнє призначення раптом змінилося – тепер це промисловість, транспорт і зв’язок.

ЩО ТАКЕ БОР ЖА

ВА ?

Усього в Українських Карпатах вісім полонин. Одна з них – Боржава, розташована на Полонинському хребті. Це найдовша полонина Закарпаття висотою більше 1600 м над рівнем моря і протяжністю 50 км. Хоч Боржава не є самостійним заповідником чи заказником, вона входить до Смарагдової мережі. Це території Європи, що мають ключове значення для біорізноманіття. На Боржаві є кілька озер, її оточують природні заказники та парки. На полонині є червонокнижні види рослин і тварин. Територія Боржави внесена до плану національного природного парку «Ждимир».

І це тоді, коли у 2013 році Закарпатська облрада визначила, що Боржава – це рекреаційно-туристична зона. Як анонсувала компанія у «Повідомленні про заплановане будівництво», на полонині повинні вирости 34 вітрові електроустановки, які займатимуть площу щонайменше у 50 га – при цьому навколо кожного вітряка повинно бути 400 м вільної території. Для ВЕС проведуть лінії електропередач (обіцяють тільки підземну), по якій генерована енергія йтиме до підстанцій. Уже від них – до електромережі. ВЕС планують під’єднати до двох підстанцій. Одна з них уже є. Це «Воловець», що належить до Бурштинського енергоострову. Компанії це вигідно. По-перше, підстанцію не треба буде будувати з нуля. По-друге, ці лінії електропередач ведуть до електромережі Європейського Союзу.

ЯК СТАНЦІЯ ЗАШКОДИТЬ БОРЖАВІ У «Повідомленні…» від «Атлас Воловець Енерджи» написано, що значної

шкоди Боржаві ВЕС не завдасть. Для того, щоб отримати дозвіл на будівництво ВЕС, компанія проходила оцінку впливу на довкілля. Чому ж тоді науковці, екологи й активісти звернулися до Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської облдержадміністрації з зауваженнями на понад 100 сторінок? По-перше, «Атлас Воловець Енерджи» не розкриває деталі будівництва. Наприклад, де саме проходитимуть лінії електропередач. Ще компанія запевняє, що ґрунт, який знімуть під час будівництва, повернуть на місце, але методику цього не прописує. Також немає досліджень про те, як будівництво вплине на озера полонини. Порушення водного режиму може спричинити зсуви ґрунту під час дощів і сходження лавин взимку. Закарпатська область – друга в Україні за ризиком зсуву ґрунтів, тож помилка під час будівництва може спричинити низку проблем. Ще один аспект, який замовчують – дороги. Щоб вантажівки доставили на полонину матеріали та техніку, треба певний кут нахилу шляху – не більше 15°. На полонині


КРАЇНА

він може бути більшим за 40 °. Виходить, доведеться будувати серпантинну дорогу, а відтак пошкодити значно більшу площу, ніж від самих вітряків. Через знищення верхнього шару ґрунту загинуть безхребетні, які мають природоохоронний статус. Після вирубки засадити ґрунт тими ж рідкісними рослинами не вийде – як тільки звільняється вільний простір, його захоплюють рослини, що легше пристосовуються, і вже не дають доступу до ресурсів іншим. Крім того, це порушення Закону України «Про Червону книгу». На тварин негативно впливатимуть гул, вібрація, електромагнітне випромінювання, шум від вітряків, під час будівництва дрібні неповороткі тварини не встигнуть втекти від техніки. Серед них – багато червонокнижних і рідкісних. До Червоної книги України належать 15 видів птахів, 11 видів ссавців, 12 видів безхребетних, що мешкають на полонині. До списку Бернської конвенції: 80 видів птахів, 10 видів ссавців, 3 види безхребетних. До Боннської конвенції: 32 види птахів, 9 видів ссавців. До Пташиної директиви – 32 види птахів. Найбільшої охорони на Боржаві потребують птахи та кажани. Оскільки цей гірський хребет сполучає Південні та Західні Карпати, через нього проходять міграційні шляхи тварин: наприклад, журавель сірий, голуб-синяк з Червоної книги. Вітряки змінять вітрові потоки і для птахів, і для кажанів. А освітлення на станції привертатиме увагу комах, на яких полюють кажани – і в результаті тварини потраплятимуть на ВЕС, що може бути для них смертельним. Екологи стверджують: щоб прорахувати всі ризики, потрібно було би провести дослідження, що триватимуть не менше року.

ЯК ЗЕЛЕНА ЕНЕРГЕТИКА СПАЛЮЄ БІЛЬШЕ ВУГІЛЛЯ Парапланерист Андрій Когут говорить, що на них час від

часу нападають у медіа: «Часто подають так, ніби активісти проти зеленої енергетики. Але я радий був би ВЕС будь-де, тільки не на Боржаві. Забудовник каже, що ВЕС буде приваблювати туристів, але це взагалі абсурд – їх приваблює природа та можливість політати на параплані». До того ж, користь для екології від ВЕС сумнівна. Побутує думка, що зелена енергетика врятує людство від спалення корисних копалин. Це дійсно працює для гідроелектричних станцій, але з вітровими і сонячними ситуація дещо інакша. Електростанція повинна працювати стабільно, щоб не відбувалося різкого стрибка напруги на електрогенераторах. Але ВЕС і СЕС залежать від погодних умов, що можуть бути нестабільними. Тому, щоб перепадів у мережі не траплялося, такі станції балансують класичними теплоелектростанціями, що спалюють вугілля. Тобто для успішної роботи ВЕС на Боржаві треба підключити додаткові потужності електростанцій Бурштинського елетроострову. Бурштинська ТЕС належить Ринату Ахметову. У 2012 році депутат Ігор Глущенко, якого вважають представником інтересів саме Ахметова, зареєстрував законопроект №10183, який ускладнював доступ до «зелених тарифів» усім, окрім Рината Ахметова й Андрія Клюєва. А у грудні 2018 стало відомо, що «зелені аукціони», які допомогли б уникнути монополії, відклали до 2020 року – потім діятимуть уже інші правила закупівлі енергії державою. При цьому держава зобов’язана закуповувати електроенергію, вироблену з альтернативних джерел. Тобто Україна не зможе не закуповувати енергію у Воловецької ВЕС за високими тарифами, якщо її побудують до 2020 року. Вітрова електроенергія має високі коефіцієнти по «зеленому тарифу» (держава платить значно більше, ніж витрачено для виробництва енергії), державні дотації та пільгові кредити – при цьому тариф у 2-3

стор.

19

рази вищий, ніж у Європі, тож заробляти на ньому зручно. «Атлас Воловець Енерджи» стверджує, що ВЕС сприятиме енергетичній незалежності України, але частка вітрової електроенергії складає трохи більше 1%, тож одна електростанція нічого глобально не змінить для держави. А от для людей змінити може. Компанія-забудовник переконує, що туристи потягнуться до ВЕС і це сприятиме розвитку регіону. Але активісти вважають, що це нонсенс – до Боржави приїжджають саме через її унікальну природу. Полонина Боржава займає територію Воловецького, Свалявського, Міжгірського, Іршавського та Хустського районів Закарпатської області. У місцевих є кілька основних джерел заробітку: наприклад, туризм або збирання чорниць, зарості яких вкривають фактично всю полонину. Та після будівництва ВЕС цього фактично не залишиться. При цьому жителі сіл і містечок розділилися на два табори: на одних громадських слуханнях виступають проти будівництва ВЕС, на інших – радіють, що до них прокладуть дорогу, адже бюджети сіл невеликі. «Якщо Ви являєтесь захисником ГО “Екосфера”, і як ми розуміємо Ви противник даного проекту, то просимо допоможіть знайти іншого інвестора нашому природньо багатому селу, за яке забула держава з часів його утворення (“лишак сидить у зворі – най собі сидить”)», – так Березниківська сільська рада відповідає на звернення адвоката ГО «Екосфера» щодо громадських слухань з питання побудови ВЕС.

*** Після численних скарг і зауважень від екологів, компанія «Атлас Воловець Енерджи» повинна пройти необхідні процедури з оцінки впливу на довкілля. Активісти слідкують за розвитком, не дають ЗМІ забути про ситуацію і обіцяють боротися за Боржаву. Оксана Расулова

35


КРАЇНА

ЗНИКЛІ:

найомтеся – це тюлень-монах, рідкісний морський ссавець. Назва тварини відповідає способу її життя: тюлень полюбляє тишу та самотність. Його довжина сягає трьох метрів, а маса тіла – 300 кг. Особливість тварини – відсутність зовнішніх вушних раковин і біла плямка на грудях. Тюлень любив плавати біля кримського узбережжя, з’являвся біля острову Зміїний і берегів Дунаю. Та востаннє тюленя-монаха бачили біля Керченського півострова в 1974 році. З того часу в Червоній книзі України його класифікують як «зниклого». Причина вимирання – безконтрольне браконьєрство та полювання, але не меншу роль відіграла масова забудова узбережжя Чорного моря. Тюлень-монах – один із чотирьох видів тварин в

З

36

ЧОМУ ВИМИРАЮТЬ ТВАРИНИ І ЯК ЦЬОМУ ЗАРАДИТИ

Україні, які мають подібний природоохоронний статус. Інші «зниклі»: кажан довгокрил, ховрах європейський і осетер атлантичний. Цих тварин в Україні більше не існує. Дані звіту WWF «Жива планета 2018» свідчать: за останні 44 роки популяція хребетних тварин, які є верхівкою ланцюга живлення, зменшилася на 60%. Це означає, що до них зникли багато видів рослин і безхребетних тварин.

стор.

34

ЧОМУ ТВАРИНИ ВИМИРАЮТЬ ТАК ШВИДКО? Головний каталізатор зменшення популяції – надмірне споживання та виробництво. Тетяна Карпюк, координаторка з екоосвіти WWF, пояснює: їжі купують більше, ніж споживають – левова частка продуктів стає сміттям. Якщо зменшити попит, зменшать-

стор.

14

ся темпи й обсяги виробництва, тож не буде потреби захоплювати нові ділянки дикої природи, щоб задовільнити потребу людства в їжі. Згубно впливає на тварин і знищення їхніх оселищ. Коли зникає ліс – зникають і тварини, які там мешкали. Реальний приклад – поліська рись, для збереження популяції якої у WWF започаткували благодійну акцію «Дім для рисі» за мотивами творів Лесі Українки. Кошти за продані книги й амулети передадуть на поліпшення умов проживання рисі в українських лісах. Зміни клімату теж негативно позначаються на популяції. Людина може цьому зарадити, економлячи природні ресурси: витрачати якомога менше води й електроенергії, мінімізувати користування автомобілями. Чергова причина – непе-


КРАЇНА

Нещодавно Всесвітній фонд природи в Україні (WWF) опублікував серію постерів, де зображені зниклі тварини з підписом: «Вид, який ви шукаєте, більше не існує в Україні». Це спроба привернути увагу до одного з найбільших досліджень популяцій видів тварин, чисельність яких невпинно скорочуються.

рероблений пластик, один із найбільших забруднювачів суходолу та води. В океанах уже утворилися «пластикові острови», а тварини сприймають його як частину раціону. Наприклад, 90% морських птахів живуть з частинками пластику в шлунку. Поширення інвазивних видів також прискорює вимирання – тварин і рослин, які потрапили на нетипові для себе території та, як наслідок, несуть шкоду екосистемі. Наталія Гозак, координаторка проектів WWF, наводить приклад: «Червоний дуб – північно-американський вид, який набув популярності в Україні. Але засаджувати наші території ним небезпечно, бо дерево може мати нетиповий для нашого середовища вірус».

ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНЕ ЗНИКНЕННЯ ВИДІВ? Зникнення видів безпосередньо впливає на природу, адже тварини – частина екосистеми. Вимирання хижаків руйнує весь харчовий ланцюг. «Зазвичай хижаки з’їдають хворих або ослаблених тварин. Якщо цього не відбувається, хвороби розповсюджуються і зникає ще більше видів. Якщо зникає тварина, яка є кормом для інших, зникає і вища, і нижча ланка в ланцюгу живлен -ня», – стверджує Тетяна Карпюк.

ЯК ЗАРАДИТИ? Наталія Гозак впевнена: людина, регулюючи споживання, може впливати на тенденцію зникнення тварин. Завжди можна знайти більш корисну й екологічно дружню

альтернативу звичним для нас речам – їжі, побутовій хімії й одягу. Експертка радить при купівлі риби звертати увагу на маркування Ради Розпорядників морів (MSC). Воно свідчить про те, що рибу виловлювали у спеціальних місцях і в дозволеній кількості. Не варто купувати товари, у складі яких є пальмова олія, але немає маркування RSPO. Це шкодить не тільки людському організму, а й тропічним лісам – їх вирубують заради пальмових плантацій. Маркування гарантує, що олію здобули не шляхом знищення оселищ тварин. У WWF є так звані «іконічні» види – приклади збільшення популяцій. У 60-х роках почалося активне відновлення популяції панд – їх число виросло вдвічі по всьому світу. Так само з тиграми у Непалі, чия кількість подвоїлася за останні 8-10 років. Також вдалося врятувати популяцію горил і горбатих китів. «Наша місія – побудувати майбутнє, у якому людина та природа будуть жити в гармонії», – кажуть в організації WWF. Такі незначні на перший погляд речі як закрити кран під час чищення зубів, викинути пластикову пляшку в правильний контейнер, відмовитися від чергового поліетиленового пакету під час покупки – перший крок на шляху до збереження та відновлення природи. Правильне поводження з відходами, використання енергозберігаючих ламп і навіть споживання органічної їжі зменшать руйнівний вплив на середовище. І тварини з позначкою «зниклі» більше не з’являтимуться в мережі. Анастасія Сафандула

37


ПІСЛЯ ЛЮДЕЙ ЯК ПРИРОДА ПОВЕРТАЄ СОБІ ЧОРНОБИЛЬ

Термін «радіація» існував і до 26 квітня 1986 року, але саме з того дня він набув особливого емоційного забарвлення. Після аварії на ЧАЕС радіація асоціюється з Чорнобилем і лякає ось уже кілька десятиліть. Та зона не вимерла, навпаки – флора та фауна відчули відсутність людини й розвиваються без антропогенного впливу. Що саме змінилось у природі з часів катастрофи, пояснює Денис Вишневський, керівник відділу екології флори та фауни Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповіднику.

ВІДНОВЛЕННЯ ЯК ЗАКОНОМІРНЕ ДИВО Зони відчуження велика – тільки українська її частина має площу 2600 км2. Не фахівцю здавалось би, що флора та фауна на цій території мали б стати жертвами радіації, але кількість видів почала зростати. На південному Уралі у 1957 році стався викид радіоактивних відходів на хімічному комбінаті «Маяк». Після аварії вчені спостерігали там відновлення природи. Через тридцять років ті ж дослідники уральської катастрофи приїхали в Чорнобиль і вже знали, як розвиватимуться події – природні комплекси в зоні відчуження почали відновлюватися після того, як люди покинули територію. Денис Вишневський працює в зоні відчуження з 2000 року. За його словами, таке відродження природи – передбачувана ситуація.

У ВЛАДІ ПРИРОДИ Коли людина пішла з території зони відчуження, природа

38

врешті взяла своє – почалося відновлення автентичного середовища. У перші місяці після аварії через ударну дозу радіації чисельність деяких видів зменшилася. Дуже постраждала від опромінення ділянка соснового лісу, так званий «Рудий ліс», упала чисельність мишей і комах. Щоправда, через рік кількість гризунів зросла на кілька порядків, оскільки врожай з полів, засіяних у 1986 році, не зібрали й тварини мали вдосталь їжі. Та вже наступного року їх чисельність впала, бо не було людей, які засіяли б поля. Для зони відчуження характерна майже повна відсутність тварин, пов’язаних з людиною. Натомість відновлюється набір видів, історично характерний для Полісся. Це тварини, яких можна зустріти у всій лісовій зоні Європи: вовк, рись, борсук, лисиця, кабан, ведмідь. «Я ще застав на території біля ЧАЕС білих лелек, але зараз вони зникли. Голубів, яких повно в будь-якому місті, можна побачити хіба в самому центрі Чорнобиля,

стор.

36

домашніх мишей нема, собаки бездомні бігають лише по периметру електростанції», – розповідає Денис Вишневський. 20 років тому в зону відчуження завезли коней Пржевальського. Такий експеримент був не безпідставним: на території лишилося багато занедбаних сільськогосподарських угідь, що стали схожими на степи та луки. У 1990-х роках ці відкриті простори займали майже третину зони. Але для Полісся це не характерно – навколо річки Прип'ять зазвичай ліс і болота. Екологи говорили, що без активних травоїдних ці екосистеми неповночленні. «Ні лось, ні косуля, ні кабан не впоралися б – степу потрібні коні та зубри. Пара зубрів загинула: самка втонула у меліоративному каналі, а самець помер взимку після Нового року, саме коли я був на вахті. Лишилися коні», – пояснює Денис Вишневський. За словами дослідника, територія катастрофи не ізольована, тварини вільно приходять або ж покида-


КРАЇНА

ють її. Завдяки технологіям ці рухи можна відслідкувати – якось нашийник з трекером показав перехід вовка з білоруської частини в українську. Крім того, через зону відчуження пролітає багато птахів – їх приваблюють численні водойми.

ЛЮДСЬКІ СТРАХИ, ТВАРИННІ МЕТОДИ Радіоактивне опромінення існувало завжди. За більше ніж годину польоту на літаку людина отримує таку ж дозу опромінення, як за день у зоні відчуження. Страх радіації властивий людині, натомість тварини більше уникають холоду чи голоду. «У тварин свій підхід до існування. Коли кількість шкідливого фактора не веде до загибелі виду, усе нормально. Головне – передати наступному поколінню гени, щоб вид продовжив існування. Тяжка зима, за моїми спостереженнями, більш негативно впливає на тваринний світ ніж радіація: після холодів ми знаходимо загинувших оленів чи лисенят у зоні відчуження», – зазначає Денис Вишневський. За його словами, радіація далеко не найбільш агресивний мутаген. У радіації високий поріг впливу на живі організми: вона або ламає весь генетичний матеріал, або ж її дія нівелюється іншими факторами. Наприклад, ферментами, які генетичний матеріал відновлюють.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ КІНО Не можна сказати, що в зоні відчуження немає людей – персонал станції складається з 2500 працівників, приблизно тисяча виконують підрядні роботи навколо. По селах є небагато людей, які повернулися після евакуації. Локально це доволі жваве місце. Крім того, тут знімають фільми BBC, Netflix чи Animal Planet, а минулого року побувало 50 тисяч туристів. Наталка Панченко, продю-

серка проекту Ukraïner, бувала в зоні відчуження більше 20 разів. Найбільше її дивує, як природа перемогла закинуті споруди. Замість сіл – ліси, що виросли поміж хат і літніх кухонь. У Прип’яті скрізь замість доріг, тротуарів, магазинів, стадіонів і будинків виросли дерева та кущі. Місто ніби посеред лісу. Найпомітніше це з весни до осені – восени листя змінює колір від світло-жовтого до багряного, навесні все цвіте. Природа ніби поглинає все, що залишили їй люди, і змінює на власний лад. «Здається, ніби йдеш рослинними лабіринтами. Складно повірити, що лише 30 років минуло. Аварія не завадила відновитися природі», – ділиться враженнями Наталка.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЧОРНОБИЛЯ Створення Чорнобильського заповіднику у 2016 році – це юридичний крок. Дослідники працювали в зоні відчуження постійно, відтоді як через кілька років після трагедії були помічені відтворення рослинного і тваринного світу. А от з поверненням людей на постійне місце проживання ситуація дещо інакша. Радіоактивне опромінення існувало завжди, але подібні чорнобильській аварії спричинили сильне перевищення норми радіоактивного фону. Людей евакуюють із подібних зон, адже умови не відповідають санітарним нормам. «Санітарний підхід до людини означає захистити кожного члена суспільства, а тваринам достатньо захистити популяцію», – зазначає Денис Вишневський. «Евакуацію контролює держава, але якщо органи контролю зникнуть, території заселять. Ці землі ніколи не повернуть у сільськогосподарське користування, адже період напіврозпаду ізотопів – тисячі років. Дефіциту землі для проживання чи агрокомплексів в Україні

немає, тому мені дивний запит на заселення цієї території», – говорить науковець. Ба більше, Денис Вишневський каже, що в зоні відчуження можна побачити майбутнє: радянська системи розселення, коли населені пункти створювали навколо заводів чи агропромислових комплексів, розпадається. З поширенням горизонтальної мобільності в Україні села зійдуть нанівець і природа забере ці території назад. Ельзара Галімова Фото Ганни Аргірової

39


КРАЇНА

РОСЛА СОБІ Довгий шлях ялинки для короткого життя в квартирі Ялинка очолює списки необхідних покупок перед Новим роком. Ми насолоджуємося красою вічнозеленого дерева два-три тижні, а потім викидаємо його. Про те, як складно «попрощатися» з ялинкою, написано не одну сотню жартів. А про те, як вона потрапляє до нас – лише стара дитяча пісня. Нині не треба ходити з сокирою до лісу – достатньо прийти з грошима на місце стихійної торгівлі. Ми відтворили шлях, який чекає на новорічну ялинку. МОЖЕ, ШТУЧНУ?

ШЛЯ ХЯ Л

КИ ИН

1. Шишки збирають .

2. Їх повністю висушують у спеціалізованих шишкосушарнях.

3. Зібране насіння висівають у розплідниках, площа яких може перевищувати 10 га.

4. Ялинки прополюють, коли вони досягають однорічного віку (цим займаються вручну, аби не пошкодити дерева). 5. Однорічні дерева з розплідників пересаджують на плантації. 6. Щороку ялинкові насадження прочищають, тобто зрізають зайві дерева. Якщо треба, ялинкам надають спеціальну форму. 7. У шестирічному віці ялинки зрізають . 8. Спецмашинами ялинки завозять на ринки – після двох тижнів у наших оселях їх викидають .

стор.

60

Лісники кажуть, що час, коли українці купували штучні ялинки минув, – тепер усі хочуть справжнє дерево вдома. Це підтверджують і в Державному агентстві лісових ресурсів України: до минулого Нового року було розкуплено більше півмільйона хвойних дерев, вирощених на спеціальних плантаціях. Лісівники стверджують, що реальна цифра вдвічі більша.

ЧИ МОЖНА НЕ РУБАТИ І СВЯТКУВАТИ? Якщо біля вашого помешкання росте ялинка, можна прикрасити іграшками її, а для створення святкового настрою вдома використати хвойне гілля та ліхтарики. Альтернативою зрубаному дереву може бути ялинка в горщику – після новорічних свят її можна висадити на прибудинковій території або віддати в найближче лісництво. Деякі підприємства навіть повертають частину вартості за те, що ви не полінувалися повернути дерево.

ВСЕ Ж КУПУЄТЕ ЯЛИНКУ НА СТИХІЙНОМУ РИНКУ? Краще купуйте у лісництвах і обов’язково обирайте дерево, яке має чіп. Він – гарантія того, що ялинка була вирощена на спеціалізованих плантаціях і зрубана «легально». Справжність бирки або етикетки можна перевірити на сайті ukrforest.сom або в мобільному додатку, просто ввівши номер ялинки.

ЩО РОБИТИ З ЯЛИНКОЮ ПІСЛЯ? Докладіть зусиль, щоб після новорічно-різдвяного періоду зрубане дерево принесло користь. Наприклад, ялинку як корм для деяких тварин можна відвезти в зоопарк. Зоологи попереджають: у жодному разі не можна бризкати хвою ароматизаторами чи іншими хімічними речовинами. Якщо ви маєте намір віддати ялинку в зоопарк, не залишайте на ній дощик, серпантин, вату, прикраси, щоб не зашкодити тваринам. Наталка Климко


КРАЇНА

РЕЧІ З КАВИ Й КОНОПЛІ ТРИ НЕЗВИЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЕКОБРЕНДИ Жити за принципами «zero waste» і «recycling» іноді складно. Та бути красивими й екологічними водночас можливо. Можна ходити на шопінг у шубі й дивитися на світ через гарні окуляри – і при цьому не шкодити природі. Як саме – підкажуть українські екобренди. КОНОПЛЯНІ ШУБИ ВІД DEVOHOME Якось один з членів родини Дево вирішив відновити коноплеткацтво в Полтавській області й почав вирощувати рослину. Тоді ж Оксана Дево вирішила започаткувати бізнес і для прибутку, і для задоволення – так виник бренд домашнього текстилю з натурального конопляного волокна Devohome. Вирощену коноплю обробляють на власному заводі й уже з очищених волокон виготовляють текстиль. Волокно коноплі міцне, органічне та гіпоалергенне, тому підходить навіть немовлятам. У Devohome є постільна білизна, одяг, подушки, аксесуари, штори та навіть їжа. Але найбільша несподіванка – шуби із коноплі, що зовні мало відрізняються від звичного хутра, але є екологічною альтернативою.

стор.

65

ТОРБИНКИ ECOBAG_UA

КАВОВІ ОКУЛЯРИ OCHIS

Ідея бренду – повна відмова від поліетиленових пакетів. Засновниця порахувала, скільки пакетів на місяць використовує одна людина – результати коливалися від 24 до 60. Після цього вона й вирішила перейти на текстильні торби та залучити друзів. Бренд існує трохи більше року, але вже став популярним в Instagram. Нові клієнти дізнаються про фруктовниці переважно через соцмережі. На сторінках бренду можна замовити набір – п’ять великих мішечків (20х30 см) і одна маленька торбинка, у якій можна зберігати сам набір або ж горішки й сухофрукти. Насправді, сумки можуть мати трішки інакший розмір, адже їх намагаються шити з мінімальними відходами.

Відмовитися від нафтового пластику в аксесуарах не так уже й легко. Але бренди на зразок Ochis змінюють це уявлення. Для виготовлення окулярів використовують каву та льон. Вторинну сировину – макуху кави й тирсу льону – склеюють натуральним клеєм на основі соєвої олії, пресують і обробляють на цифровому верстаті з математичною точністю. До досконалості окуляри доводять вручну. У результаті виходить міцна, легка оправа з матовою поверхнею, оксамитова на дотик і зручна на переніссі. Таку красу шкода загубити, але якщо раптом трапиться, ваше серце тішитиме думка про те, що оправа цілком розкладеться в ґрунті або воді й не зашкодить природі. Даша Нестеренко


ПРОСТІР


МРІЇ ПРО ПОРЯДОК Як містам зростати правильно Місто розширюється, як рукавичка. Іноді здається, що отот лусне. А все цінне – історичні будівлі, зелені території, місцеву автентику – заллє бетоном. Інфраструктура та соціальний простір можуть стати нестерпними, якщо розширення міст залишити неконтрольованим.


ПРОСТІР

а думку архітекторів, у великих містах – Київ, Львів, Харків, Одеса – саме так і відбувається. Місця, які за радянських часів лишали для громадських споруд і площ, забудували багатоповерхівками. Інвестори ставлять приватний інтерес вище, ніж належну транспортну систему й інженерні мережі. Знищують парки та сквери задля зведення чергових житлових комплексів, нехтуючи соціальною інфраструктурою, тому в деяких районах бракує дитячих садочків, шкіл, лікарень. Міське середовище часто розглядають не як комплексний соціальний простір, а із механічної позиції – вмістити якнайбільше людей. Альтернатива такому підходу – виважене планування міста. «Архітектори, планувальники, органи місцевого самоврядування та бізнесмени – усі захоплені мріями про порядок. Вони зачаровані масштабними моделями та поглядами на перспективи розвитку міста, – каже архітектор-урбаніст Богдан Жир. – Зараз у нас є певні інфраструктурні проблеми з минулого, але вони поволі відходять».

Н

44

УРБАНІСТИЧНІ

карні, магазини – усе це повинно бути у проектах нових мікрорайонів. Адже кількість населення в містах зростає, а наявної інфраструктури бракує.

ПРОБЛЕМИ РОСТУ БУДИНКИ У радянських мікрорайонах було чимало місця для громадських споруд. Та їх використали не за планом – здебільшого там з’явилися багатоповерхівки. Міста ущільнили, кількість мешканців зросла, а необхідна інфраструктура не з’явилася.

ГРОМАДСЬКІ ПАРКИ

стор.

ТРАНСПОРТ Розширення доріг не зменшує інтенсивність трафіку. Коли місто додає чергову смугу, з’являються нові охочі нею скористатися.

КОМУНАЛЬНІ МЕРЕЖІ Разом зі старими будинками ми успадкували старі комунальні мережі, які потребують заміни. Використання якісних матеріалів і планування з перспективою на майбутнє може зменшити навантаження на них.

СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА Школи, дитячі садочки, лі-

46

Парки та сквери пом’якшують мікроклімат, насичують повітря киснем, знешкоджують токсичні викиди. І головне – це простір для відпочинку містян. Та зелені зони часто знищуються на користь будівництва. Утім, чим більше мешканців проживатиме в місті, тим більше зелених зон йому знадобиться. Виходить замкнене коло. І перший крок до виходу з нього – оберігати принаймні ті парки, які ще є. Урбаністи та планувальники стверджують, що за останні роки в українських містах відбулося чимало позитивних змін. Богдан Жир говорить про кілька з них: «"Хрущовки" та "сталінки" перебудовують. У приміській зоні зводять не окремі будинки, а цілі мікрорайони з розбудованою інфраструктурою, якісно змінюють території промислових зон». Покращення відбулося й у


ПРОСТІР

транспортній системі. «Важлива розбудова велодоріжок, збільшення пішохідних вулиць, обмеження руху великогабаритного транспорту, плата за паркування. У Києві й Івано-Франківську з’явилися пріоритетні дорожні смуги для автобусів, що теж має позитивні наслідки», – зазначає Богдан Жир. Раніше в розвитку міст пріоритетною була промисловість. Вадим Вадімов, доктор архітектури, професор, член спілки урбаністів України, зазначає, що зараз формування міст базується на наявності соціальної інфраструктури: «Міське середовище на основі інформаційних технологій отримує інтегроване поєднання житла, праці та дозвілля. Виникають соціалізовані відкриті простори». Планування та муніципальне регулювання, участь урбаністів і містобудівників, належна законодавча база – необхідні умовами для того, щоб впоратися з викликами міграції до міст. Простір потребує відповідальності та співучасті мешканців. Тому люди повинні дбати про своє місто так, як дбають про порядок у власному домі. Вікторія Гончаренко

45


ПРОСТІР

ЗМІНЮВАТИ СМІЛИВО ЧОМУ ЗА ГРОМАДСЬКИЙ ПРОСТІР ВІДПОВІДАЛЬНІ ВСІ Про те, як сформувати запит на якісні зміни в міському просторі, позбавлятися стереотипів і порозумітися із сусідом, розповідає Віктор Зотов, український архітектор, засновник школи урбаністики CANactions та архітектурного бюро ZOTOV&CO.

Як проектувальникам знайти спільну мову із тими, для кого вони створюють простір? Це непросте завдання. Тео Хобен, нідерландський урбаніст і архітектор, любить повторювати, що місія архітектора змінилася від демонстратора до модератора. Мені здається, це стосується не тільки архітекторів. Минуло 15 років відтоді, як я з колегами вперше взяв участь в інтернаціональному воркшопі. Тоді ми побачили, що архітектори не дозволяють собі витрачати більшу частину часу на проектування, малюючи красиву форму чи створюючи композицію. Спочатку вони досліджують

проблеми та можливості, аналізують потреби, визначають функції постору та їхнє співвідношення. І тільки потім розмірковують над зонуванням, розробляють плани, вибудовують форму. Це нормально. Зараз наші проекти починаються з досліджень. Велика частина проекту – це, перш за все, вивчення соціальної складової. Томі Мякінен, фінський архітектор і планувальник міста, на одній із останніх лекцій у нашій школі CANactions говорив про те, що замовниками проекту є значно ширше коло людей, ніж ми уявляємо. Архітекторові дуже важливо розуміти, що його споживач – це не просто той, хто з грошей хоче

зробити ще більші гроші. Важлива здатність архітектора побачити складові якісного життя та вибудувати їх в ієрархічній послідовності. Це вже наполовину зроблена робота. А далі – суто проектна складова. Для мене це приємний десерт.

Що робити, коли містяни використовують створений архітекторами й урбаністами простір не так, як було задумано?

стор.

48

46

Маю досвід не те, щоб не точного попадання в соціальний запит, а радше – випередження часу. Те, що ми робили більше десяти років тому, в Україні тільки зараз починають сприймати. Коли архітектори роблять щось дуже просунуте, вони часто випереджають загальні смаки й уявлення про прекрасне. Такі «передчасні» об’єкти в реальному житті стають чимось чужорідним. Як наслідок: їх витісняють, прибирають або змінюють форму. Це природний процес. З іншого боку, такі «недоречні» проекти рухають прогрес – це своєрідна освіта широких громадських кіл і формування запиту. У лекції Томі Мякінена є думка про те, що цінності теж можна проектувати – наприклад, як це роблять у «Промприлад. Реновація» в Івано-Франківську. Помпезність – наш діагноз: надмірна увага до форми та неповага до змісту. Робити продукт, який визнають колеги та який водночас буде


недорогим і зрозумілим громадськості – це мій виклик, інтерес і критерій архітектурної якості.

Порожні, часто занедбані громадські простори, які є пережитком Радянського Союзу, нині юридично належать містянам. Але чому громада не бере за них відповідальність? Зараз нас привчають до думки, що потрібно відходити від патерналістського способу життя і не очікувати, що зверху щось прийде, як було в радянські часи. Це прекрасно, це правда. Прозвучить контроверсійно, але в Україні бракує моделі «зверху – вниз». Це проблема на рівні місцевих адміністрацій і держави загалом. Команда CANactions багато працює над тим, щоб надати підходи, інструменти, рекомендації, рецепти: як і що робити для зміни міського життя. Проте бракує голов-

ного – людей при владі, яким це потрібно. Нашим життям, власним і громадським, керують бажання та мрії. Мрії людей «зверху» спрямовані не на міські реформи, а на власне збагачення. А коефіцієнт корисної дії поодиноких активістів «знизу» надто низький для ефективних міських перетворень.

Але чи не сама громадськість спричинила таке ставлення влади, коли почала власноруч змінювати простір? Існує два шляхи співпраці з владою: позитивний досвід або ж тиск громадськості на тих, кого вона обрала. У світі працюють обидва вектори. Яскравий приклад першого – Юрко Филюк і його проект «Промприлад.Реновація» в Івано-Франківську. Це безконфліктний спосіб ефективного просування вперед завдяки покроковому поширенню позитивних змін «знизу».

стор.

43

Схожий підхід з’являється і в сфері бізнесу нерухомості: користь для громадськості та публічних просторів, тренд відкритості, прозорості, міксованого зонування, якісного ландшафту, скромних і водночас вишуканих фасадів. Сервіси на перших поверхах, перевага пішоходів і велосипедистів над автомобілістами – це кращий закордонний досвід, який гарно продається у нас. Прогресивні молоді девелопери зрозуміли: можна більше заробляти, якщо не йти всупереч більшості, а ставати попереду очікувань, що приходять в Україну. Безконфліктний спосіб працює і в бізнесі. Але всі розвинені країни, за моїми спостереженнями, побудовані на конструктивному силовому тиску, правилах й обмеженнях можливостей людям «зверху». Це головна ознака правової держави і цього нам бракує найбільше.

47


ПРОСТІР

Перед кожними виборами кандидати намагаються змінити міський простір. Чи може громадськість якось впливати на те, щоб ці зміни були не кількісними, а якісними та потрібними? Щоб отримувати те, що потрібно, спочатку треба захотіти саме те, що потрібно. Наше історично травмоване суспільство має фейкові, дешеві, споживацькі цінності, тому ним легко маніпулює бізнес. Майже універсальна формула розвитку: менше уваги до форми, більше – до змісту. Варто розглядати життя в місті на прикладі організму окремої людини. Усі розуміють, що косметика не дуже допомагає, коли ти хворий або просто хочеш бути здоровим. Звісно, корисніше побігати, не переїдати, дихати свіжим повітрям, мати безпечне оточення, сусідів. Фонтани, собори, мурали та мощення – приклади косметичних перетворень у місті. Але мені цього мало: я хочу зелене місто, чисту воду з крану, зручного громадського транспорту, поваги мешканців до міста, до природи, одне

48

до одного задля майбутнього. Big black cars – це ознака захворювання. Ще до 70-х років через схоже пройшли більшість розвинених європейських країн. Вони зрозуміли хибність шляху автомобілізації та пішли у зворотній бік – до природи, до людини. Міста почали віддавати пішоходам, а перші поверхи – зручним сервісам, велосипедам, почали сприяти розвитку спорту.

Буває, що мешканці будинку відмовляються від нових лавок на подвір’ї, бо бояться, що на них збиратимуться «безхатченки, алкоголіки й наркомани». Як змінити стереотипи містян про громадський простір? Схоже, найдієвіший шлях розвитку – освіта населення в широкому громадському й вузькому професійному колах: від людей з конкретною спеціалізацією в різних галузях міського розвитку до бабусь на кухнях. Треба запрошувати закордонних урбаністів, переймати кращий досвід інших країн, інструменти, підходи, прототипи вдалих перетворень. Саме це

ми робимо в Школі урбаністики CANactions. Лави на вулиці – вдалий приклад. Якщо узагальнити: можна ображатися на сусідів або просто їх побоюватися. Людей потрібно спонукати хоча б вітатися зі своїми сусідами або здавати по три гривні на корисну справу. І якщо вони побачать результат спільних зусиль, відбудеться ланцюжкова реакція. Досвід через відчуття – дуже дієвий механізм. Мені подобається давня ознака розвитку суспільства: ставлення до старшого покоління. У нас ця думка не є популярною. В Україні старші люди – це ті, хто заважає. Наприклад, бабусі, які не за тих голосують. Такий підхід культивує ненависть до «іншого». Принцип «розділяй і володарюй» зараз успішно працює – чи було наше суспільство колись більш роз’єднаним, ніж сьогодні? Обговорюючи теми, у яких, здавалося б, дуже легко знайти спільну мову, люди не можуть порозумітися навіть із близькими. Але повертаючись до лави: зробімо щось разом! Надя Миколаєнко Фото Марго Дідіченко


ПРОСТІР

(НАПІВ)РЕВІТАЛІЗОВАНІ Виклики переосмислення індустріальних просторів

Ревіталізація все впевненіше займає місце в розвитку українських міст. Проте зміна величезних промислових площ потребує також великих витрат і, навіть коли гроші знаходяться, проблеми не закінчуються. Розповідаємо, хто і як повертає до життя промислові будівлі та в що «інвестують» засновники новітніх просторів.

49


ПРОСТІР

НЕ ТЕ САМЕ, ЩО РЕКОНСТРУКЦІЯ Суть ревіталізації – вдихнути нове життя в занедбані промислові території або об’єкти, які використовують нераціонально. Наповнення змінюють, а будівлю зберігають: роками непотрібні заводські цехи можна перетворити, до прикладу, на офіси, арт-центри, торгово-розважальні комплекси, галереї чи навіть житлові приміщення. Європейські міста давно практикують ущільнення та переосмислення внутрішніх просторів міста, зокрема промислових. Так, колишня текстильна фабрика у Великій Британії у 1980 році стала художнім центром Salts Mill, який відвідує близько 100 тисяч людей щороку. Або на місці одного з найбільших у Східній Європі торгово-розважальних центрів Manufaktura в Польщі багато років тому був текстильний завод. Україна активно запозичує закордонний досвід у галузі не лише архітектури, а й соціальних відносин. Утім, не існує єдиного сценарію успішної ревіталізації. Про це свідчать приклади чотирьох різних ініціатив: «Промприлад.Реновація» в Івано-Франківську, ReZavod у Львові, Fabrika.space у Харкові й «Арт-Платформа 11» у Полтаві. На результат може

50

вплинути розмаїття факторів, головним з яких в Україні є фінансування й інтереси власника.

«ПРОМПРИЛАД.РЕНОВАЦІЯ»: ЗБЕРЕГТИ РОБОЧІ МІСЦЯ Понад 100 років тому в центрі Івано-Франківська об’єдналися три підприємства. З цього починається історія заводу «Промприлад». У радянські часи завод виготовляв прилади й автоматику для промисловості, але робили тут і предмети вжитку на кшталт парасольок.

Одна з цілей реновації франківського «Промприладу» – імплементувати цей досвід в інших містах. Команда хоче перетворити проект на соціальну франшизу та консультувати тих, хто теж захоче зайнятися такою справою – переробляти завод.

стор.

На початку 90-х обсяги виробництва значно скоротилися, приміщення та будівлі почали здавати в оренду або продавати. Нині від попередніх потужностей лиши-

58

лося 10%: площа скоротилася з п’яти гектарів до двох, а на виробництві працюють лише півтори сотні людей. Та ця постіндустріальна територія має високий потенціал. Перші обговорення про ревіталізацію почалися у 2015 році, а вже через два роки над переосмисленням цієї території починають працювати організації «Тепле Місто», «Інша Освіта», «МітОст», ПАКТ «Україна», Львівська бізнес-школа УКУ (Lvbs). У 2017 році команда орендувала третій поверх одного із корпусів заводу загальною


ПРОСТІР

площею 1789 м2. Ревіталізація тривала дев’ять місяців. Пілот проекту «Промприлад.Реновація» запустили в роботу в березні 2018 року. На поверсі працюють 12 операторів. Тут є конференц-зал, бар, барбер-шоп і школа перукарів, офіси компаній, освітній цех, галереї, танцювальна студія, коворкінг, творча майстерня та навіть офіс управління інвестиційної політики міськвиконкому Івано-Франківська. Рената Налисник, менеджерка з комунікацій «Промприлад.Реновація» пояснює: «Проект сфокусований на чотирьох напрямках розвитку регіону: нова економіка, урбаністика, сучасне мистецтво та неформальна освіта. Разом з тим, наш інноваційний центр працює за принципом трикутника: бізнес, громадські організації та місцева влада». Третій поверх, який працює зараз як зразок майбутньої ревіталізації, – лише 5% від загальної площі. Завод має й інших орендарів, але команда «Реновації» хоче викупити весь завод до кінця 2019 року. Для цього потрібно 4,5 млн доларів США. Для порівняння: ревіталізація третього поверху коштувала 1,2 млн доларів США. Загальна ж вартість

проекту складає 25 млн доларів США, які планують зібрати до 2024 року. У проект інвестують і великі, і малі компанії. Рената Налисник пояснює, що «Промприлад.Реновація» не може дозволити собі одного інвестора, який вкладе дуже багато грошей, бо він може перетягнути на себе більшість умовних акцій і диктувати свої правила. «Після викупу заводу частина виробництва працюватиме далі. Принаймні, ми зробимо все можливе, щоб так було. Ми налагодили хорошу комунікацію із керівництвом. Вони також розуміють, що завод працює на мінімальних обертах і прибуток від оренди їм тільки допомагає», – ділиться менеджерка з комунікацій. Одна з цілей реновації франківського «Промприладу» – імплементувати цей досвід в інших містах. Команда хоче перетворити цей проект на соціальну франшизу і консультувати тих, хто теж захоче зайнятися такою справою – переробляти завод.

ла фабрика ваг братів Вінтер. У 1944 році територію заводу віддали під виготовлення дезінфекційного обладнання для лікарень, а у 1964 на заводі відбулася реконструкція – з’явилася нова чотириповерхова будівля. Наступна зміна сталась у 2008 році, коли новим власником заводу «Радіоелектронної медичної апаратури» (РЕМА) стала світло-технічна компанія ВАТ «Іскра». Зараз РЕМА виготовляє дефібрилятори, кардіографи та прилади мікрохвильової терапії «Луч». На виробництві працює до сотні людей, а в часи розквіту тут було до 3000 робітників. І хоч РЕМА зараз займає не більше третини від 5,5 га території заводу, директор Володимир Білинський запевняє: завдяки успішним розробкам, наприклад, нової моделі дефібрилятора, виробництво скоро вийде на новий рівень. А поки що закинуті площі здають в оренду. Першими поселенцями у 2015 році стали дизайнерська команда Hochu rayu та екостартап Івана Нестеренка Zelenew. Юрій Кирилів, співзасновник Hochu rayu згадує, що під офіс шукали приміщення й в інших постіндустріальних об’єктах, але на РЕМА була краща вартість оренди, вдале розташування та хороший стан будівлі. Між дизайнерами та заводом зародилася співпра-

REZAVOD: У КОМАНДІ З ВЛАСНИКАМИ Більше століття тому у Львові на Заводській, 31 працюва-

51


ПРОСТІР ця: хлопці використовують верстати, термопласт, закуповують неробочі пристрої, які РЕМА більше не потрібні. Один з продуктів, який народився завдяки такій співпраці – Senstone, що рік тому зібрав 300 тис. доларів США на Kickstarter. Цей гаджет допомагає перетворювати голос на текст – наприклад, надиктовувати нотатки, не дістаючи з кишені телефон. Зараз його виробляють у Китаї, але перші прототипи з’явилися саме на Заводській, 31. Нові мешканці заводу створили громадську організацію ReZavod. Згодом кількість користувачів простору зросла до 60. Кожна компанія має свою самотужки відремонтовану локацію. Серед мешканців ReZavod – виробники брендового одягу, керамісти, татуювальники, урбаністи, художники, театр, пекарня, звукозаписувальні студії. «Це дає змогу зрозуміти різні сторони та знайти точки дотику там, де їх не було раніше, – каже Юрій. – Ми постійно проводимо екскурсії, зокрема для дітей зі Східної України, майстер-класи, залучаємо організації, яким цікаві такі простори. Зараз ми працюємо над згуртуванням самої спільноти всередині заводу. Тому що стіни – це стіни, а важливими завжди є люди». Керівництво заводу РЕМА такому сусідству раде. Володимир Білинський розпові-

52

дає, що орендарі також долучаються до виробництва: «Дизайнери Hochu rayu проектували панель дефібрилятора, ІТ-фахівці допомогли розробити сайт. Найголовніше те, що будівля наповнюється хорошими, адекватними орендарями». Низинна ініціатива, яка вже третій рік поспіль наповнює життям закинуті промислові приміщення Підзамча – це проєвропейський спосіб побудови відносин, а не просто бізнес заради грошей. «Ти маєш заробляти, але можеш робити це з людьми, які розділяють твої цінності. Тому ми створили громадську організацію, яка буде їх розвивати та провокувати зміни в місті, цікаві Львову і світу. Треба бути творця-

ми продукту, займати свою нішу. Навколо цього простіше об’єднувати людей. Ви показуєте, що це можливо, це працює і змінює середовище», – вважає Юрій Кирилів.

стор.

24

FABRIKA.SPACE: АМБІЦІЙНІ, АЛЕ ЗАЛЕЖНІ Залопань, історичний район Харкова, межує із центром міста. У 1933 році тут запрацював завод із сортування та зберігання селекційних сільськогосподарських культур «Союзсортсемовощ». Проте в 60-х роках його закрили. Півстоліття чотириповерхова будівля зберігала каркас, але всередині була у вкрай поганому стану: ані опалення, ані комунікацій. За незалежності будівлю приватизував бізнесмен Вячеслав Стерін, який став інвестором проекту Fabrika.space: у 2015 році він разом із партнерами, компанією Pics.io, вирішив перетворити колишній завод на сучасний ІТ-хаб. Pics.io – це компанія, яка створює інструменти для управління медіабібліотеками. Того року в них закінчувалася оренда попереднього офісу, тому пропозиція від власника будівлі колишнього заводу виглядала привабливо. Ревіталізація тривала три місяці й уже в листопаді 2015 року простір відкрили. На четвертому поверсі Fabrika.space розташований коворкінг, де працює приблизно сотня абонен-


ПРОСТІР

тів, переважно програмістів-фрілансерів. На другому та третьому поверхах проводять події. За словами Євгенія Шпики, співзасновника простору, у середньому фабрика приймає більше 90 івентів щомісяця: конференції, стратегічні сесії, тренінги, корпоративи. На першому поверсі працює ресторан, влітку на подвір’ї відкривають майданчик, де проводять невеликі фестивалі. Спочатку простір був популярним переважно серед працівників ІТ, але зараз тут можна зустріти кого завгодно: конференцію стоматологів, навчальні курси поліції, працівників посольства США чи облдержадміністрації. У 2016 році у Fabrika.space провів з’їзд «Опозиційний блок», що призвело до сутичок між патріотично налаштованими активістами й охороною. Після цього журналісти «Харківського антикорупційного центру» виявили, що власник будівлі колишнього заводу пов’язаний з «Опозиційним блоком». За словами Влади Доменко, координаторки громадської організації «ІT sector» з Харкова, деякий час після цих подій активісти бойкотували Fabrika.space, але згодом її популярність відновилася, позаяк реакція керівництва простору була «адекватною». Та й у Харкові поки немає іншого подібного місця для заходів або роботи. Проект повністю працює на

комерційній основі. Спочатку команда планувала проводити безкоштовні заходи, щоб залучити нову аудиторію, проте згодом цю практику припинили. Євгеній Шпика розповів, що після відкриття Fabrika. space район Залопань почав оживати. «Люди зрозуміли, що можна відкрити офіс у цьому районі, хоча раніше його ігнорували. Конференції приваблюють нових людей, які дізнаються про простір. А потім відбувається монетизація інтересу за допомогою коворкінгу та ресторану. Така модель може працювати будь-де», – переконаний Євгеній Шпика.

«АРТ-ПЛАТФОРМА 11»: УНІКАЛЬНИЙ, АЛЕ ЗБИТКОВИЙ У 1946 році в Київському районі Полтави запрацював Полтавський машинобудівний завод. За часи СРСР виробництво розширилося і його перейменували на Полтавський турбомеханічний завод. Уже всім відомий ПТМЗ досі виготовляє ливарну продукцію, компресорну техніку й енергетичне обладнання. На відміну від інших, завод пережив розпад СРСР, більше того – періодично розширює перелік своєї продукції. Власник АТ «ПТМЗ» на початку 2000-х побудував поруч із заводом торгово-розважальний комплекс «Київ», а у 2015 році віддав один з цехів для культурних подій. Ініціа-

стор.

46

торкою створення креативного простору була Валерія Петько, арт-менеджерка ТРЦ «Київ». Валерія розповідає, що створила «Арт-Платформу 11» для того, щоб творчій спільноті Полтави було де розвиватися: «Розгойдати полтавську аудиторію було дуже складно. Люди не розуміли, що це, навіщо і чи варто туди йти». Гнучка для зонування площа дозволяла розмістити учасників фестивалів з усієї Полтави. Серед найчисельніших подій: щорічний фестиваль їжі та мистецтва, фестиваль українських брендів, мистецькі фестивалі, благодійна книжкова барахолка. Усі вони були безкоштовними для відвідувачів. У 2017 році «Арт-Платформу 11» закрили: керівництво заводу «ПТМЗ» не продовжило договір оренди й відновило в цеху виробництво. Приміщення було без опалення, тож функціонувало тільки в теплу пору року, а великі події вимагали великих витрат. Зараз арт-менеджери ТРЦ «Київ» вирішили освоїти поверх одного з адміністративних корпусів і створити там івент-зону, кафе, хореографічну школу, галерею та дитячу кімнату. Проте функцію «Арт-Платформи 11» за рік ніхто в Полтаві так на себе і не перейняв. Усе частіше на планах розвитку вітчизняних міст занедбані промислові території маркуються не як тягар, а як можливість для об’єкту з високим соціокультурним потенціалом. Проте долю закинутих будівель вирішують не лише місцева влада, архітектори та великий бізнес. Інколи щоб простір почав «оживати», достатньо однієї дизайнерської команди. А інколи успішний IT-хаб стає центром скандалу через один необережний політичний жест. Процес ревіталізації часто довгий і затратний. Але коли вектори цінностей усіх гравців співпадають – не існує нічого неможливого. Надя Миколаєнко Фото Андрія Шустикевича, Ельвіри Дутової

53


ПРОСТІР

ВІДВОЮВАТИ А

нрі Лефевр, французький соціальний географ і соціолог, сформулював концепцію «права на місто». Це право на участь і право на присвоєння – або відвоювання – міського простору. «Коли ми говоримо про практики відвоювання, йдеться не лише про право використовувати те, що належить громаді, а і про право творити щось нове. Це демонструє, що суспільство готове самостійно відповідати за власні дії, а не перекладати відповідальність на когось», – пояснює соціологиня Інга Козлова. Земельна ділянка під вікнами будинку у власності підприємливого забудовника, ймовірно, перетвориться в багатоповерхівку чи торговий центр. У крайньому випадку, там з’явиться споруда, що закриватиме мальовничий краєвид. Звісно, перед початком будівництва проводиться обґрунтування майбутніх потреб і визначення пріоритетних напрямів використання території, після цього – урахуванням державних, громадських і приватних інтересів. Проте через пасивність громади та корумпованість державних органів ми отримуємо реалізацію тільки приватних інтересів. Але так буває не завжди. «Є приватні девелоперські ініціативи, які намагаються трансформувати міський простір, незважаючи на думку громади. Є бізнес, який підтримує громадські ініціативи. Так само міська влада не завжди зацікавлена в тому, щоб забрати у громади необхідний їй простір», – розповідає Інга Козлова. Нещастя в особі незаконного забудовника може трапитися з будь-ким, тож треба бути готовим і знати методи боротьби. А оскільки найкраще навчатися граючи, то, може, спробуємо обіграти нахабу-підприємця? Вікторія Гончаренко Тетяна Вдовиченко Назар Салабан

54

Як виграти в боротьбі Обрати, де жити – одне з найважливіших рішень. Часто місце проживання формує наші подальші кроки – з ким одружуватися, де знаходити друзів, на які курси піти. Наступним рішенням після переїзду повинна стати участь або неучасть у формуванні навколишнього простору.


ПРОСТІР

СВІЙ ПРОСТІР з незаконною забудовою

55


ПРОСТІР

НАВІЩО БОРОТИСЯ З ДЖЕНТРИФІКАЦІЄЮ? Цієї осені в Берліні пройшла демонстрація за збереження соціально-культурного центру (СКЦ) Liebig34. Там було все: і дух справжньої революції, і суворі німецькі копи, і сюрприз наприкінці – сквотування закинутої будівлі. У Берліні існує проблема джентрифікації: коли райони розбудовують та реновують, житло стає дорогим, оренда підвищується і люди, що не можуть собі дозволити нові ціни, вимушені мігрувати. ласник будівлі СКЦ Liebig34, відомий місцевий бізнесмен, хотів облаштувати там круті апартаменти для здачі в оренду. У цій ситуації громада втратила б право на вільне використання цього простору. Активісти місцевого соціально-культурного центру вважають, що Liebig34 став важливим культурним проектом для його мешканців. Десять років він забезпечує людей житлом і підтримує тих, хто пережив сексуальне насильство. Протести пов’язані із забудовницькими проектами, які руйнують середовище та вільний простір. Сформувати його, наприклад, СКЦ або сквот, має право кожен. Простір може мати певні правила та модеруватися, бо найперше це зона спільної відповідальності. У такому просторі людина почувається вільною і рівною з іншими. Натомість джентрифікація руйнує індивідуальність міста, уніфікує його й, головне – знищує соціальні зв’язки. Для їх збереження потрібно протестувати. Нещодавно один із районів Берліна не дозволив компанії Google побудувати кампус. Активісти лівого району Кройцберг вважають Google «злою» корпорацією і переконані, що будівництво спричинило б джентрифікацію району. Люди відмовилися від якісного прибуткового проекту, який зробить

В

56

околиці охайнішими та зумовить появу оновленої інфраструктури для нових мешканців, щоб зберегти самобутність рідних вулиць і самостійно вирішувати, що на них будувати. У Кройцбергу надзвичайно багато соціо-культурних центрів, на яких є графіті – написи «not tourist area» («не туристична зона»), як правило, приваблюють туристів. Іноді, джентрифіковані будівлі соціально-культурних центрів (СКЦ) зберігають автентичний фасад, бо протестна стилістика стає все популярнішою, проте їхня «начинка» кардинально змінюється. СКЦ – це неприбуткове багатофункціональне місце, яке може бути зоною творчості: майстернею, галереєю, місцем проживання чи комуною, кафе для мігрантів, бідних тощо. Його завдання – зміцнити культурні та соціальні зв’язки суспільства. Схожі за ідеєю вільні простори – сквоти. Організовані в закинутих будівлях, вони стають місцем для проживання та занять творчістю у форматі комуни. В Україні їх дуже мало. З 2014 до весни 2018 року в Харкові існував сквот «Автономія», організований анархістами та різними лівими активістами. Спочатку він ви-

стор.

43

конував функцію притулку для переселенців із Донбасу та Луганська, був мистецьким простором для виставок і майстер-класів. Пізніше – місцем для кінопоказів і літературних читань, куди якось приходив навіть Cергій Жадан. Стати офіційною спільнотою, як СКЦ, їм не вдалося. Власники вирішили почати будівництво чи то супермаркета, чи то готелю на місці «Автономії» – сквот зруйнували, а всіх активістів вигнала поліція. Зараз від колишнього оплоту анархістів Харкова залишилися самі стіни.


ПРОСТІР

ЯК ЗАХИЩАТИ ВІЛЬНІ ПРОСТОРИ? Відстоювати вільні простори дуже складно. Навіть у подібних до Німеччини країнах сквоттінг – тригер для влади, бо це занадто незалежне трактування законодавства та прав громадян. Виходить, що кожен може просто зайняти порожню будівлю і ніхто його звідти не вижене? А раптом там влаштують притон? А що як у країні запанує руйнівний декаданс? Насправді, активісти просто заважають користати із якоїсь земельної ділянки. Наприклад, якщо в центрі міста існує великий парк, завжди з’явиться той, хто запропонує вирубати половину парку для паркінгу або великого готелю. Доведеться боротися за свій простір. Соціальні проекти для збереження вільного простору живуть на ґрантах від різних установ, для отримання яких потрібно довести свою користь конкретною, задокументовано діяльністю. Щоб захистити проект, потрібно працювати з місцевими жителями та мати позитивні відгуки. Берлінські протести у Кройцбергу та Фрідріхзайну – це приклади єдності. Дорогою на демонстрації за Liebig34 я бачила на даху людей з фаєрами, тих, хто виглядав у вікна та висловлював підтримку лозунгами. Протест більше нагадував свято. Жителі «вільних» районів цінують їх такими, як вони є, для них головне – ефективне призначення цих будівель, а не їх привабливий зовнішній вигляд, наявність Starbucks або McDonald’s. Активісти не проти ремонту будівель чи покращення інфраструктури, але не шляхом брутальної зміни контексту району без думки про його мешканців. Аня Денисенко Фото авторки

57


ПРОСТІР

РЕКЛАМНИЙ ХТО І ЯК БОРЕТЬСЯ ЗА ЕСТЕТИКУ Щоб спокусити та зачепити споживача, власники бізнесу зазвичай створюють вивіски за принципом «більше та яскравіше». Така реклама псує імідж міста, будівлі, і, зрештою, лякає потенційного клієнта. Засилля вивісок на фасадах архітектурних пам’яток нівелює їхнє значення для історії міста. І якщо одна реклама псує зовнішній вигляд тільки однієї будівлі, то кілька таких фасадів докорінно змінюють образ усього міста. ХТО ЦЕ РЕГУЛЮЄ Розміщення рекламних вивісок на будівлях в Україні регулюється міжнародним документом – Венеціанською хартією. Окрім цього, приватному підприємцю потрібно виготовити паспорт малої архітектурної форми та погодити його з міською владою. Без цього документу вивіска вважається незаконною. Якщо підприємець не виконує норми, адміністративно-технічне управління міськради висуває вимогу добровільного демонтажу вивіски та її заміни. На відповідь підприємець має 15 діб. Якщо він не виконає умови, то вивіску конфіскують і тимчасово демонтують. «Ми можемо повернути вивіску власникові, якщо він компенсує витрати на демонтаж, транспортування та зберігання. Якщо ж він вдруге використає ту саму вивіску, витрати за демонтаж збільшуються в п’ять разів», – зазначає Наталія Сеньків, в.о. директора КП «Адміністративно-технічне управління» Львів-

58

ської міської ради. Раніше у Львові під протекцією міської влади були лише історичні архітектурні пам’ятки. Натомість будівлі у спальних районах залишалися простором для будьяких рекламних вивісок. Проте у 2016 році ЛМР прийняла порядок розміщення реклами не лише центральної частини міста. Неважливо – спальний район чи зона історичного ареалу – на розміщення реклами обов’язково має бути дозвіл.

ЯК АКТИВІСТИ БЕРУТЬ РЕКЛАМУ У СВОЇ РУКИ В Україні існують ініціативи, які готові змінювати вигляд зовнішньої реклами в містах. Наприклад, у Херсоні видали «Довідник облаштування міста», а в Івано-Франківську рекламну революцію зробила громадська організація «Тепле Місто» з програмою «Вивіски». Її мета – створити нове сучасне обличчя міста без великих яскравих вивісок, що спотворюють будівлі. Для активістів важливо сформувати смак у власників бізнесу та споживачів. Програма розпочалася у 2014 році: тоді фасади пам’яток архітектури в Івано-Франківську були сховані за яскравою рекламою. «Те-


ПРОСТІР

ФРОНТ ЗОВНІШНЬОЇ РЕКЛАМИ В МІСТАХ пле місто» розробило новий візуальний стиль міста й архітектурно-художню концепцію зовнішнього вигляду вулиць. За словами Аліни Букіної, координаторки проекту, найскладніше було переконати приватних підприємців, що альтернатива звичним яскравим і громіздким вивіскам є. Не кожен розуміє, що його банер – частина загального образу міста. «У населення не розвинена візуальна й естетична культура. Власники впевнені: що яскравіша та більша вивіска, то краще підуть справи в бізнесу. Буває, що вони орієнтуються на сусіда, тому й намагаються зробити рекламу більшою та помітнішою», – каже активістка. Підприємці вважають, що дешевше та легше зробити табличку з хімічного матеріалу, ніж з органічного. Тому часто обирають вивіски з пластику. Проте за останні роки він втрачає позиції лідера. Сьогодні все частіше використовують дерево та скло як більш надійні матеріали. Ярема Стецик, івано-франківський дизайнер, має свій приклад: «Найбільше мені сподобалися вивіски в Гімалаях. Там є мода на довговічність реклами, її роблять з каменю чи дерева, пишуть на стіні об'ємні букви, які щороку поновлюють, підмальовують або перефарбовують. І це не псує головного – пейзажу гір. Натомість у Карпатах ми бачимо метрові літери “Сауна на дровах” чи “побутова хімія”».

зайнерів, необхідний набір правил, які враховуватимуть при виготовленні вивісок. Наприклад, вона не повинна перевищувати встановлені розміри, має розташовуватися на певній відстані від стіни та не заважати проходу. Також потрібно враховувати унікальність міст.

БОРОТЬБА ЗА ТУРИСТИЧНЕ МІСТО Херсон має амбіції стати потужним туристичним центром. Але коли історичні будівлі не помітні за громіздкими рекламними вивісками, завдання ускладнюється. Міська влада їх розміщення не контролює.

Тому кілька людей об’єдналися і видали методичку «Довідник облаштування міста» – це практичні рекомендації для підприємців, як створювати вивіски без шкоди для фасадів будівель. «Хочемо показати, як красиво може бути. Поки ми не можемо впливати на рівні закону, тож робимо це рекомендаційно», – каже Павло Білецький, співзасновних туристичної компанії «ХерсON», голова херсонського відділення «Спілки дизайнерів України». Активістам вдається переконати деяких власників змінити вивіску на мінімалістську, з користю для себе та міста. За останні роки таких свідомих приватних підприємців побільшало. На думку херсонських ди-

ЗМІНА ВИВІСКИ – ЗМІНА СВІДОМОСТІ

стор.

46

За п’ять років івано-франківські «Вивіски» встигли змінити десятки рекламних банерів. Деякі приватні підприємці при плануванні ребрендингу почали звертатися до активістів, інші зважають на нові стандарти або вимоги міської влади. Для всіх мінімалістська вивіска здавалася ризиком: могла бути малопомітною, програвати більшим і яскравішим у боротьбі за увагу споживачів. «Зараз це стає мейнстримом, але вивіску з дерева ми зробили одні з перших», - пригадує Уляна Руда, керуюча партнерка франківської ресторації «Кухня». Найважливіше для них було показати, як можуть виглядати нові вивіски. Перші реалізовані проекти на фасадах стали прикладом для наслідування. Сусіди по бізнесу почали змінювали вивіску один за одним. На думку підприємиці, для змін у цій сфері бракує лише зміни свідомості людей. Та правила не будуть зайвими – адже дехто просто не знає, як вчинити правильно. Навіть якби й хотів. Оксана Сенів

59


Місія: врятувати сміття

Як почати рік з правильного прибирання Уявіть, що ви опинилися в новому році житті. Настав час не тільки для виконання новорічних обіцянок, а й для прибирання після свят. Що з усім цим добром робити, якщо старі методи не працюють? Маємо можливість потренуватися на квартирі наших друзів Аліни та Сашка зі Львова. Все-таки усіх чекає щось схоже.

Ялинка. Так, вона була живою. Це хтось із друзів Аліни приніс її на новорічну вечірку. Тепер вона смітить голками від кожного руху і чекає свого останнього прихистку. Куди її подінемо? Не варто чекати травня. Комунальна служба «Зелений Львів» приймає ялинки у кожному районі міста та використовує їх для опалення теплиць із квітами.

Коробки від подарунків.

Спочатку Сашко хотів складати у них сміття, але знайшлося інше рішення – віддати картон на переробку. Думаєте, його замало? Переробити можна картoнні коробки з-під цукерок, чаю, каш або порошку, який невчасно закінчився, подарунковий крафтовий папір, стос передвиборчих гезет, передноворічні списки і листівку від місцевого депутата. Назбиралося вже кілограма два, а вони тільки почали прибирання! Це не так багато, але якщо хоча б стільки ж збере кожен мешканець під’їзду, можна врятувати одне дерево. Усе зібране перероблять на корисні речі: туалетний папір, наприклад. Або некорисні – нові передвиборчі газетки і щось ще. Шкода, але серпантин для цього не згодиться. Тому наші друзі його змотують і планують використати наступного року.

Ще залишилося багато пластику. Пляшки від напоїв, кришечки, упаковки. Що з ними? Аліна і Сашко миють, сушать і стискають. Найкраще поділити за категоріями або просто принести в пункт прийому, щоб навчитися відрізняти РЕТ(1) від HDPE(2). Можна й кинути в контейнер біля дому – пластик сортуватимуть за видами і кольорами вже на підприємстві з переробки. Так пластикова упаковка стане поліестеровою тканиною, і в перспективі – сукнею на наступне свято.


Батарейки з вогників не витримали навантаження 24/7. Їх теж, мабуть, треба віддати на переробку? На жаль, ні. В Україні їх пoки просто збирають і чекають кращих часів. Єдиний завод, який переробляв батарейки, припинив це робити через збитковість процесу. Тому зараз активісти шукають спосіб відправляти їх на переробку закордон. Поки що вихід – збирати їх вдома в герметичному контейнері і чекати. Наприклад, вихідних у Берліні, щоб прихопити з собою і здати там. А от неробочу гірлянду, яку погризла кішка, приймуть активісти із «Зеленої коробки».

Тепер сміття отримує шанс на реінкарнацію, а наші друзі чисту квартиру та плюсики до карми. Прибирання дещо нагадує квест, але після нього чиста ще й їхня совість. Гарний початок нового життя, головне – не закинути це через тиждень.

Скляні пляшки,

які досі лежать під столом, – не сміття. Усе скло, включно з баночками з-під гірчиці, теж. Головне – зібрати все «скляне добро» в закутках квартири. Вимиту тару можна віднести або в контейнер для скла біля дому, або, зібравши сили і натхнення, прогулятися до пункту прийому склотари (сусід з першого поверху зможе показати дорогу). Там скло посортують за кольорами, очистять і переплавлять. Це убезпечить його від вічного життя на звалищі. Якась з оновлених пляшок може знову опинитися в холодильнику або навіть в кухонній плиті, коли Аліна запланує ремонт. До речі, усе французьке шампанське розливають у пляшки з переплавленого склобою. Чому б не перейняти традицію? Мотивація! Зазвичай пункти прийому платять за скло, тому можна заробити на мандаринку. Оленка Високолян


ЛЮДИНА


ПОВІЛЬНО Як свідоміше жити у світі, який завжди поспішає

Ми живемо у світі шаленого ритму, соцмереж, культу успіху та споживання. Серед інформаційного шуму та невпинної роботи легко загубитися та втратити справжніх себе. Героїні цього матеріалу розповіли, як віднайшли шлях до спокою та відкрили себе заново.


ЛЮДИНА

MINIMALISM ХРИСТИНА ЛУКАЩУК Художниця, письменниця, ілюстраторка, архітекторка, блогерка на Zbruc.eu, екс-галеристка, лекторка, тренерка, співзасновниця Школи практичного мінімалізму

З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ? Я відчувала внутрішню необхідність щось змінити. До мене прийшло розуміння того, що ми тримаємося за речі лише через страх залишитися на самоті з собою, і я почала позбавлятися «якорів» – речей, які тягнуть на емоційне дно. Як на мене, мінімалізм – це спосіб відшукати свою сутність. У тиші та звільненому просторі нам відкривається найцінніше. Не треба шукати порад деінде – відповіді на всі питання вже є всередині нас. Розуміючи це, ми стаємо впевненими та самодостатніми. Мені важливо було зрозуміти, хто я. Я шукала себе в медитації, на нескінченних курсах, у дихальних практиках йоги. Але це не давало бажаного результату. Усе змінилося, коли я відкрила для себе мінімалізм. Нині єдиний правильний для мене стан – абсолютна чистота. А тиша стала місцем, де я знаходжу натхнення.

ВИКЛИКИ Мінімалізм змушує подиви-

64

тися на життя більш раціонально. Приходить розуміння того, що «якорями» можуть бути не лише речі, а й люди. Найскладніше було розпрощатися з людьми, які не приносили щастя.

носить вам радість?

ЯК НЕ КИНУТИ? (БО ПОЧАТИ ЛЕГКО, А ПРОДОВЖИТИ – СКЛАДНІШЕ) 1. Потрібно шукати власні джерела мотивації та натхнення; 2. Робити всі зміни усвідомлено; 3. Ставитися до речей з повагою. 4. Пам’ятайте, що спочатку ми працюємо з простором, а тоді простір працює з нами, формуючи спокій та емоційну рівновагу.

ПЕРЕВАГИ Самоствердження більше не залежить від брендових речей. Це стає зайвим. Залежність від речей схожа на нікотинову: перестати купувати – це як кинути палити. Зараз я не купую нічого випадкового – тільки необхідне. Такий підхід застосовую до їжі, соцмереж і навіть стосунків.

ЯК ПОЧАТИ? 1. Сформулювати мету. Визначити, які зміни вам справді необхідні. 2. Не зазіхати на територію інших, упорядковувати лише своє життя. 3. Позбуваючись речей, класифікувати їх не за кімнатами, а за категоріями: одяг, подарунки, посуд, документи тощо. 4. Якщо ви не можете наважитися чогось позбутися, подумайте: чи справді це при-

стор.

78

ПРО ОТОЧЕННЯ Потрібно чітко розставити свої особисті межі. Ніколи нікому не вказуйте іншим людям, як і з якими речами жити. Якось я зустріла хлопця в магазині, який сказав мені: «Я вас знаю. Після вашої лекції моя дівчина позбулася половини всіх моїх речей і викинула мою улюблену футболку!». Не робіть так, адже ви відповідальні лише за себе. Будьте щасливими, і тоді інші будуть цікавитися, як ви цього досягли.


ЛЮДИНА

ZERO WASTE ВЛАДА ПАВЛОВА Екоблогерка, SММниця «Енергія Змін PowerShift UA»

З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ? Я завжди любила природу, цікавилася натуральною косметикою. Врешті почала сортувати сміття та вивчати види пластику, можливості їх переробки. Спочатку це було непросто, та з часом я стала експерткою з цього питання. Поняття «zero waste» уперше трапилося мені в черговому тексті про сортування сміття. І я подумала: якщо зменшити кількість сміття, то й сортувати треба буде менше. Для мене zero waste став більш вигідним і зручним шляхом споживання.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО? Планета потопає у смітті – і ми разом з нею. Відмова від пакетика чи термочашка для кави стане маленьким кроком до порятунку. А ще такий спосіб життя відокремлює все зайве. Користуючись справжніми, натуральними продуктами, береш від життя найкраще. І не піддаєшся агресивному впливу реклами, яка нав’язує потребу мати щось. Я маю лише те, що мені потрібно і не купую нічого зайвого.

ВИКЛИКИ Спочатку хотілося здати на переробку весь пластик із дому і користуватися лише скляними банками. Я змогла загальмувати та зробила висновок, що обмежувати себе одразу в усьому – не вихід. Користуєшся тим, що є, і відмовляєшся від зайвого. Поступово.

Згодом почалася погоня за натуральним усім. Я читала американські сайти, де розповідали про не поширені в Україні речі zero waste. Наприклад, щітка з деревини з натуральною щетиною, що, звичайно, коштувала надто дорого. Під час гарячкових пошуків дешевших аналогів я зрозуміла, що це те ж саме споживацтво. Сміття в моєму домі з’являлося тоді, коли його хтось приносив – розповсюджували гості, передавали батьки. Через це виникало безліч конфліктів. Я агресивно ставилася до подібного, але потім зрозуміла, що не варто нав’язувати свою думку іншим. Зараз я прийму це все з радістю і нічого не скажу. Тим більше, у Києві є no-waste recycling stations, куди можна приносити все. Заспокоїтися та перестати бути істеричною zero wasteркою виявилося найскладнішим завданням. Не треба злитися на тих, хто не розуміє цього, не треба їх примушувати – можна просто спокійно пояснити, але не нав’язувати.

дієнтів (кокосова олія, сода, олія м’яти) і навіть не уявляю, скільки я на цьому зекономила. Також великою економією є менструальна чаша.

ЯК ПОЧАТИ?

стор.

41

ЯК НЕ КИНУТИ? (БО ПОЧАТИ ЛЕГКО, А ПРОДОВЖИТИ – СКЛАДНІШЕ) Важливо не картати себе, якщо не вийшло відразу. Пам’ятайте: цей спосіб життя має приносити задоволення, а не страждання.

ПЕРЕВАГИ Zero waste – дуже красивий та естетичний. Навіть шматок мила без пакування виглядає стильно, що вже говорити про дерев'яну щітку. Окрім того, це значна економія. Макарони, крупу й інші продукти на вагу купувати набагато вигідніше, адже упаковка здорожчує продукт. Я вже півтора роки сама роблю зубну пасту з трьох інгре-

Навіть прості маленькі речі можуть принести велику користь. Тому головне – робити все впевнено та поступово. Можна почати з того, що: 1. Не брати пластикових трубочок. 2. Каву з собою брати тільки в термочашку. 3. Ходити за покупками з екосумкою та боксами. 4. Усе, що можна придбати без пакування – купувати без нього. 5. Купуючи в упаковці, перевірити, чи придатна вона для переробки. 6. Якщо упаковку потрібного продукту не переробити, краще придбайте одне велике, ніж кілька маленьких.

ПРО ОТОЧЕННЯ

стор.

12

Нікому не варто нав’язувати свої погляди. Не насідайте, не нападайте, не тисніть. Мій досвід показує, що це призводить лише до непорозуміння та конфліктів. Спокійне пояснення – кращий лакмус щирості вашого вибору.

65


ЛЮДИНА

SLOW LIVING ЛЕРА ПОЛЬСЬКА фотографиня, засновниця Fearless Women Photo Project З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ?

ВИКЛИКИ

Я росла в передмісті, завжди була близькою до природи і навіть хотіла стати орнітологинею. Усе змінилося, коли я подорослішала й переїхала до Києва. Місто було сконцентроване на культурі досягань і постійному переслідуванні «успішного успіху». Я розчинилась у загальній атмосфері. Відчувала, що постійно повинна чогось досягати, рухатись швидше, йти далі. Я почала працювати на кількох роботах одночасно, паралельно займалася кількома видами спорту. За чотири роки такий темп став звичним для мене. А тоді зародився мій фотопроект Fearless Women. Я занурилася в нього настільки, що забула про потребу в сні, їжі та відпочинку. Мій організм цього не оцінив і відмовився співпрацювати. Я намагалася заспокоїтися. Проте не могла. Здавалося, що я медитую в колесі, де біжать білки, і мене кидає зі сторони в сторону. Хочеш чи не хочеш – ти мусиш бігти з усіма. У якийсь момент я зрозуміла: якщо не зійду з цього потягу зараз – невідомо, куди він мене відвезе.

У процесі переходу починається боротьба із самим собою. Зі сповільненням у моєму житті з’явився страх випасти з соціуму, перестати бути залученою, втратити контакти, перестати досягати чогось невідомого. Та насправді це перехід від кількості до якості. Коли ти оточений якісним – зникає відчуття постійного виклику.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО? Конкурентне середовище має сильний вплив, забирає багато ресурсів і сприяє підвищенню рівня стресу. Тому потрібно йти шляхом унікальності. Ми живемо у «час підвищеної відповідальності» за себе та зміни навколо. Дехто бере на себе більше, ніж може зробити. Треба реально оцінювати свої сили та вміти вчасно зменшувати швидкість і відпочивати. Сповільнення має величезний ресурс чуттєвості й емоційності. Нематеріальні речі з’являються там, де є час.

66

ПЕРЕВАГИ 1. Я свідомо поставилася до життя та почала дослухатися до себе. 2. З’явилося багато вільного часу. 3. Почала співати, танцювати, малювати, стало легше створювати тексти, збирати свої думки. 4. Навчилася готувати. 5. З’явилося відчуття спокою. Навіть коли мене щось засмучує, я не відчуваю себе нещасною. Настрій не впливає на мій загальний стан. 6. Підвищився рівень самоусвідомлення. 7. Покращилося здоров'я. стор.

84

ЯК ПОЧАТИ? Найголовніше: зрозуміти, що жити на великій швидкості – це вибір. Зайнятість 24/7 – теж вибір. Це не умови середовища або часу. Ми маємо можливість обирати, як і в якому ритмі жити. Щоб уповільнити щоденний темп, треба бажання, час і не одна спроба. Для початку потрібно: 1. Ставити особисті цілі (прочитати книжку, лягти раніше спати). 2. Записувати у планер час на відпочинок ще до внесення справ на тиждень. Час, виділений для відпочинку, не можна зайняти нічим, окрім відпочинку. Бажано, щоб він був і

активним, і спокійним. 3. Вільний час має бути вільним! Не можна займатися домашніми справами, не можна працювати. 4. Розставити справи за пріоритетністю. Спочатку – найважливіша справа, потім – усе інше. 5. Пам’ятайте: турбота про себе за пріоритетністю розташована вище, ніж робочі завдання.

ЯК НЕ КИНУТИ? (БО ПОЧАТИ ЛЕГКО, А ПРОДОВЖИТИ – СКЛАДНІШЕ) Потрібно знайти щонайменше одну людину, яка поділяє ваші цінності. Ви будете підтримкою одне для одного. Також важливо дотримуватися дисципліни. Це не означає, що треба картати себе за невдалі спроби. Це означає, що не можна зупинятися. Також допомагає медитація. Або щось, що приносить радість і сповільнює.

ПРО ОТОЧЕННЯ Люди схильні піддаватися впливу оточуючих, тому це повинні бути люди, що розділяють ваші погляди. Якщо ви знайшли «дзен», а партнер або партнерка переслідують «успішний успіх», – вас точно затягне туди. Наприклад, темп моїх друзів для мене зашвидкий. Але коли ми проводимо час разом, ми пристосовуємось і шукаємо консенсус. Якщо маятники поставити поруч, вони синхронізуються. Так само й люди. Темп міста, соцмережі й оточення спонукають до поспіху, наголошуючи на вичерпності часу. Та пришвидшуючи своє життя ти пришвидшуєш і стрілки годинника. Іринка Громоцька


ЛЮДИНА

ПОКОЛІННЯ АКТИВНИХ оли мені було десять років, а надворі – холодна зима, єдине, чого хотілося – вискочити з дому, уникнувши маминого: «Куди без шапки? Де рукавиці? Як стемніє – додому!» Але яка шапка, якщо через кілька хвилин літатимеш по двору, як шалена? Які рукавиці, коли добротну сніжку ними не зліпиш? Покоління моєї десятирічної сестри ходить гуляти без шапки. Бо роблять вони це переважно онлайн. Сестра ходить на гуртки, які насправді її не дуже цікавлять, бо там є бодай якесь життя та рух: діти малюють, сідають на шпагати чи намагаються не втонути в дорослому басейні. Це все відбувається наживо, а не в чаті – і саме цього живого й динамічного життя сучасна дитина потребує в перервах між школою, соціальними мережами і сном. Тепер з вулиці рідко доносяться крики на кшталт «А Вася вийде?», бо з’явився більш зручний спосіб зібратися разом – соціальні мережі. Вони об’єднують людей та ще й дають можливість бути тим, ким хочеться, а не тим, ким є насправді. Стиль фотографій, зміст постів, манера спілкування в чатах – завдяки цьому можна сконструювати ідеальне «Я». Але це тільки мережевий образ, за яким стоїть реальна людина: з унікальним набором чеснот і недоліків, що не зазначаються в профілі. Ідеальні образи, зрештою,

К

стають надійною буферною зоною між звичайними, неідеальними людьми. Виходить так, що мережа не лише об’єднує нас, а й дає можливість дистанціюватися одне від одного. Вона створює оманливий ефект близькості, завдяки якому потреба живого спілкування не зникає, але стає все менш гострою. Я довго не розуміла, чому моя сестра влаштовує годинні відеорозмови з друзями. Розмови – це добре, але ж вони мовчать! По обидві сторони смартфону сидять діти, які мовчки займаються своїми справами: щось малюють, ліплять, вирізають, періодично виходять з кімнати чи обмінюються кількома фразами. Але вони лиш створюють ілюзію присутності. Згодом вони таки навчаться проводити час разом: до прикладу, сидітимуть у кав’ярнях. Але лише в тих, де є Wi-Fi. Складається враження, що інтернет у кожного щось забирає: у малечі – дитинство, у молоді – час. У соціальних мережах безупинно народжуються різноманітні тенденції й орієнтири успішності. Вони задають темп життя, за яким доволі важко встигнути. Як наслідок – ми пізнаємо світ поверхово, а життя сприймаємо мимохідь. Через це доводиться жертвувати глибиною та добірністю думок, справ і навіть цінностей. Спочатку це відбувається в межах соціальної сторінки, а згодом такі принципи поступово поширюються й

на життя. Нестача часу налаштовує нас на халатний, абиякий манер. Поверховість обіцяє всевстигання. Людина стає пародією омріяного Homo activicus – соціально активної особи. Такий образ заявляє про себе через сторінку в мережі, завдяки якій ще сотні користувачів приєднаються до цих суспільних перегонів. Він еволюціонуватиме щоразу швидше, втрачаючи якість. До цього процесу долучиться все більше людей, яким не хочеться випасти з загальної течії, вирізнитися, бути інакшими. Натомість якісне наповнення образу Homo activicus є часо- й енергозатратним. А хіба в людини ХХІ ст. знайдуться зайві час і сили? Поколінню «активних» саме їх і бракує. То що ж не так з інтернетом? Чи все-таки з нами? Скільки людей – стільки й відповідей, але факт лишається фактом: мережа змінює нас настільки, наскільки ми дозволяємо себе змінювати. Інтернет увійшов у повсякденне життя так швидко й органічно, що наша ціннісна система могла трансформуватися непомітно для нас самих. Мабуть, періодична перевірка нашої світоглядної прошивки – це один із способів ненароком не апдейтнути наступне покоління до тієї версії, якій буде абсолютно байдуже, яким на смак є перший сніг і для чого ліплять сніжки. Олександра Зубрихіна

67


ЛЮДИНА

Життєдайний відпочинок Науковці про те, як правильно «вимикати» мозок Уміння відпочивати – це навичка й частково самодисципліна, якої можна та потрібно вчитися. Після правильної перерви можна здобути додаткові сили й енергію, стати більш продуктивним і працездатним. Ба більше – це позитивно впливає на наше здоров’я. Про правильний і здоровий відпочинок, який допомагає відновити внутрішній ресурс, розповідають Микола Скиба, експерт з питань освіти Українського інституту майбутнього, Віктор Комаренко та Сергій Данилов, кандидати біологічних наук, співзасновники Beehiveor Academy and R&D Labs.

НЕНАЖЕРА В НАШІЙ ГОЛОВІ

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ ВТОМА

Людський мозок – надзвичайно витратний орган. По-перше, він працює постійно: під час сну, відпочинку, виконання завдань. По-друге, для вищої нервової діяльності необхідно багато калорій – у спокійному режимі це приблизно 20% від усієї спожитої організмом енергії. Якщо завдання стають складнішими або ми працюємо з новою інформацією, мозок може споживати до 30-35% енергії. Робота мозку неможлива без нейромедіаторів – речовин, які допомагають нейронам передавати між собою інформацію. Нейромедіатори вичерпні та витрачаються під час роботи. Найбільше нейромедіаторів та енергії мозок використовує у сфокусованому режимі: зосередження уваги на тексті, розмові, контролюванні процесу. Цей режим такий енерговитратний через силу волі, яка потрібна для концентрації на дуже конкретному завданні – для цього треба задіяти додаткові ресурси, що пришвидшує обмін речовин і витрати калорій. Для підтримки балансу енергії необхідно чергувати стани фокусу та розфокусу уваги. Хоч у розфокусованому режимі мозок як і завжди працює, зміна виду діяльності дозволяє йому відновлювати витрачені ресурси.

Втома виникає у мозку. Це відбувається у три етапи: спершу втома розвивається в нервових центрах, потім – у місцях передачі імпульсів від мозку на робочі органи, і аж після цього втому «відчуває» орган або м’яз, який виконує роботу. Для мозку важливо отримувати «винагороду» за роботу. «Винагородою» є навіть очікування бонусу – дофаміну («гормон мотивації»). У випадку успішно виконаного завдання в мозку виділяється серотонін – «гормон щастя». «Винагорода» для кожного своя – філіжанка кави, можливість погортати стрічку новин або ж розминка. Якщо немає винагороди й різноманіття, сприйняття світу притуплюється. Мозок не отримує свою дозу щастя, втома накопичується, продуктивність падає, а для виконання нескладних завдань треба докласти більше зусиль, ніж зазвичай. Щоб цього не відбувалося, треба змінювати обстановку, вмикати музику, гуляти новими маршрутами й не забувати про винагороду. Одна з причин втоми – накопичення продуктів обміну впродовж бадьорої частини доби: чим більше метаболітів накопичено, тим менша здатність нейронів підтримувати активність. Не так на втому, як на загальне самопочуття впливає зміна

68

освітлення на вулиці. На це реагує епіталамус – ділянка мозку, де виділяються серотонін і мелатонін. Серотонін виділяється за сонячної погоди, що й зумовлює гарний настрій. Натомість мелатонін синтезується, коли сутеніє – нам сумно, активність мозку знижується. Щоб відпочити, варто не забувати про сон у темну пору доби. У цей час із мозку вимиваються накопичені метаболіти та «відпочивають» нервові контакти. Люди різного віку мають різну потребу в сні. У середньому для дорослих потрібно 7-8 годин сну. Не рекомендовано спати менше шести і більше десяти годин, але це індивідуальний показник. Для відновлення корисний також денний сон, особливо якщо вночі його бракує. Навіть 15 хвилин у пообідній час значно додадуть сил і допоможуть відновити ресурси. Користування мобільними телефонами, «залипання» в соцмережах призводять до погіршення якості сну. Особливо це стосується початку та завершення дня – це головні періоди в добі, коли бажано уникати контакту з електронними пристроями. Замість телефонних будильників вчені рекомендують використовувати однофункціональні. Смартфон узагалі не варто класти на ніч біля ліжка – краще обрати таке місце, щоб зранку до нього


ЛЮДИНА

потрібно було встати. Хоча б за годину до сну слід повністю відмовитись від користування пристроями. Блакитне світло екранів пристроїв гальмує вироблення мелатоніну, необхідного для якісного, відновлювального сну.

КОМАНДА НЕЙРОНІВ У стані розфокусування уваги ми дозволяємо мозку й організму в цілому відновитися. Послухати музику, почитати книгу, прогулятися, зробити руханку – це саме ті заняття, для яких не потрібно надмірної концентрації уваги. Наприклад, поїздка на велосипеді відомим маршрутом. Ми крутимо педалі автоматично, заздалегідь знаючи, як це робити. Новий вид інформації дозволяє мозку черпати ресурс. Важливо розуміти та розділяти інформацію, яка стосується роботи, й уникати її під час відпочинку. Це допомагає задіяти нові кластери нейронів, які попередньо не брали участі в розумовій діяльності; тим часом нейрони, які активно працювали, матимуть час для відновлення. У такий спосіб мозок не перериває обробку інформації, а в ньому утворюються нові нейронні зв’язки. Така зміна є корисною не тільки з точки зору нейрофізіології – нова інформація допомагає розширити кругозір і продукувати свіжі ідеї.

ЧИ КОЖЕН ВІДПОЧИНОК КОРИСНИЙ Для офісних працівників найкращий відпочинок – активний. Помірне фізичне навантаження та легку втому можуть забезпечити заняття у спортивному залі, плавання, йога й інше. Це дозволить відновити ресурси мозку й організму загалом, адже розвивається кровоносна й дихальна системи, тренуються м’язи. Коли ж щоденна робота вимагає надмірних фізичних зусиль, варто відпочивати

з мінімальними витратами енергії. Наприклад, почитати книжку, погуляти, пограти в настільні ігри тощо. Є й універсальний відпочинок – вправи з розтягування (стретчинг). Користування телефонами й соцмережами варто обмежувати.

стор.

67

ЧОМУ МИ ПРОКРАСТИНУЄМО І ЩО З ЦИМ РОБИТИ Іноді буває так, що ми не втомлюємося, але працювати все одно не можемо, займаємося чимось зовсім непотрібним. При цьому треба виконати надзвичайно великий обсяг роботи, задачі надто складні, робота нудна, не подобається керівник, бракує навичок або ж надто велика тяга до перфекціонізму. Це прокрастинація, яка по суті є відтворенням певного набору звичок. Чому так відбувається? Основою для звички є міцні нейромережі. Мозок не потребує багато ресурсів, щоб запустити вже відомий процес, тож обирає саме цю діяльність на противагу монотонній, незнайомій або надто складній роботі. Нейробіологія може дати кілька порад для подолання прокрастинації. По-перше, важливо усвідомити її причину. Це допоможе взяти ситуацію під контроль. По-друге, як би це не звучало, але треба просто почати виконувати поставлене завдання – бодай 10 хвилин буде достатньо, щоб процес пішов. По-третє, треба поставити реченець – часто саме обіцянка виконати щось вчасно і страх заплямувати власну репутацію спонукає врешті взятися за справу. Також допомагає робота з тими, хто надихає – мозок намагається наслідувати їхній приклад. Не зайвим буде план на день – краще складати його ввечері, щоб встигнути пропустити його через дефолтні мережі в мозку й привчити їх до думки про потенційно ідеальну поведінку «на завтра».

І, як не дивно, наука радить мріяти. Головне робити це правильно. Адже мрія – це уявлення себе і всіх вигод від виконання конкретної та часто складної роботи. Якщо правильно уявити позитивні наслідки, виділяється дофамін, який мотивуватиме до роботи. Правильна уява та реалістичні мрії – цілком вдалий метод подолання прокрастинації.

КОЛИ ВАРТО ПРИГАЛЬМУВАТИ

стор.

80

стор.

82

Трапляється, доба наповнена стресом і важливими завданнями. Але треба розуміти, що після такої напруги варто цілий день відпочивати й займатися тим, що приносить задоволення. Друге дихання справді існує, але стосується тільки фізичної роботи. Існує кілька стадій працездатності: впрацьовування, коли ефективність досягає оптимального рівня; легка втома, після якої настає етап другого дихання і найвищі показники працездатності. Уже потім приходить втома. Тому найбільше користі від тренування буде після активної розминки. Мозок не вміє заощаджувати ресурсів і займатися довгостроковим плануванням. Він лінивий і не здатен накопичувати енергію, коли нічого не відбувається. Тож відпочинок, який допомагає відновити й акумулювати якнайбільше ресурсів, полягає в дії. Відпочивати треба вчасно. Зниження емоційного тонусу, відсутність будь-якої зацікавленості до того, що раніше було важливим – очевидні ознаки, що варто зробити перерву та бодай трішки перепочити. Щоб не пропустити момент втоми, експерти радять прислухатися до власного тіла. Відпочинок повинен бути усвідомленим і здоровим вибором. Тільки так можна відновити фізичні й емоційні ресурси. Тарас Лебідь

69


ЛЮДИНА

А ДАВАЙ НЕ З ПОНЕДІЛКА? ЧОМУ ЛЮДИ ВИТРАЧАЮТЬ НА СПОРТ СВІЙ ЧАС Хтось не може наважитися переступити поріг спортзалу, бо переживає за вартість абонемента. Комусь постійно бракує часу. А хтось, коли нарешті дістається до спортзалу, робить так багато вправ (і селфі), що зранку ледве встає з ліжка і невдовзі точно в спортзал не повернеться. А дехто просто відкладає все на понеділок. Та є й ті, хто не забуває про обов’язок дбати про своє тіло.

КОСТЯ Я змалку відвідував секції дзюдо, футболу, плавання, акробатики, боксу. Бувало, на цих заняттях пропускав удари й тоді закрадалася думка кинути все, але я знав, що потрібно працювати далі. Тільки тренування допоможуть мені не отримати в голову знову. Із часом робота над собою стала не просто звичкою, а стилем життя. Медалі, грамоти та решта відзнак для мене були неважливими. Це ж лише пам’ятка про важку роботу. Найлегше у війні – сама війна, а найважче – підготовка до неї. Найскладніші моменти – підйоми о шостій ранку, пробіжки, тренування в залі до сьомого поту. От тоді характер і перевіряється на міцність. Тоді можна дізнатися, чи тобі це справді потрібно.

Фото зі сторінки Facebook Константин Прибыловский

70

Не розумію відмазок про відсутність мотивації чи підтримки. Це така ж банальна річ і природна потреба, як, наприклад, прийом душу – нам ж не потрібна мотивація та підтримка для цього. Щоб зайвий раз не шукати мотивацію, варто спочатку дати собі відповідь, для чого тобі спорт. Якщо побачиш ціль, ніякої додаткової мотивації шукати не доведеться. Також дивують відмазки про те, що спорт дорогий – було би бажання. Я захотів тренуватися з гирями: одну знайшов у друзів, іншу – купив всього лиш за 300 грн. Комплекс вправ із ними дозволяє прокачати всі групи м’язів. А після переїзду з Полтави у Львів ми з товаришем тренувалися буквально в коридорі гуртожитку. Бо робота над собою – частина мого світогляду.


ЛЮДИНА

ХРИСТЯ

Фото зі сторінки Facebook Kristina Skorubska

У дитинстві я мала проблеми з поставою. Лікарі рекомендували займатися танцями, щоб виправити осанку, тому батьки й записали мене в секцію. Спочатку це було без мети, свідомо я почала займатися вже після вступу в університет. Це були бальні танці, хоча я розуміла, що це не моє. Тоді майже випадково почула про контактну імпровізацію – і ось вже п'ять років танцюю в цьому стилі. Спочатку мене підтримувала сім’я, але коли я заглибилася в контактну імпровізацію, перформанс й експериментальний театр, усе змінилося. Більшість родичів думають, що танець – це тільки балет або танго. Їхнє ставлення не вплинуло на моє захоплення, тому вони опустили руки й більше не кажуть, що це дивно, незрозуміло та непотрібно. У хореографії є ще багато

чого недослідженого й мене мотивує можливість відкривати щось нове. Крім танцю, цікавлюся сучасним театром, адже й там можна працювати над собою. Спорт може бути дорогим через екіпірування, розпіареність студії чи викладача. Хореографія, звичайно, не виняток. Я відвідала багато дуже дорогих майстер-класів, але можливість займатися танцями є й без них. Наприклад, можна волонтерити на міжнародних майстер-класах. Так я потрапила на фестиваль у Фрайбурзі (Німеччина). Я не раз думала закинути хореографію. Друзі допомогли продовжувати, попри невдачі. Участі у конкурсах давно не брала в конкурсах, адже для мене нагорода – не грамота, а втома після тренувань, захоплені погляди під час танцю й похвала від викладача.

АНЯ Усвідомлено почала займатися спортом чотири роки тому. Тоді в мене опускалися руки, нічого не хотілося, але друзі затягли мене на заняття із йоги. Мені полегшало. Адже йога стимулює мозок приймати більш швидкі та якісні рішення, розвиває гнучкість фізичну та психологічну. Коли починала, моє оточення розділилося на три табори: хтось висміював будьякі намагання та починання, тому що не розумів їх, дехто підтримував і захоплювався, навіть брав з мене приклад, решті було однаково. Але завжди знаходилася хоча б одна людина, яка підтримувала мене, тому було байдуже на перешкоди. Якщо вже розповідаю про перешкоди, то згадаю про відмазки. «Спорт – це дорого». Але ми завжди змушені в щось вкладати. Відео з YouTube зазвичай безкоштовне, проте ми все одно

платимо провайдеру за користування послугами. Так само з оплатою роботи тренера. Зараз кожен може обрати спорт-клуб, що відповідатиме його фінансовим можливостям. Абонемент на заняття йогою коштує не більше, ніж курці витрачають на цигарки. Усе залежить від пріоритетів. Можна провести експеримент: на місяць замінити одну шкідливу звичку й час, витрачений на неї, на щось корисне, наприклад, на вправу «планка». Впевнена: ті, хто спробують, почуватимуться значно краще. У мене інколи трапляються «напади» моєї шкідливої звички – браку часу. Але кидаючи на певний час йогу, я відчуваю погіршення самопочуття, тому борюся з цим і намагаюся завжди знайти хоча б 30 хвилин для себе. Назар Салабан Фото зі сторінки Facebook Anna Malyarenko

71


ЛЮДИНА

ХАЙ БОЛИТЬ Звідки береться біль і що з ним роблять таблетки Він може бути пекучим, тупим і ниючим. Гострим або хронічним, фізичним або психологічним. Кожен відчував його безліч разів. Біль. Науковці постійно розробляють нові препарати, які допомагають перемогти неприємні больові відчуття. Зловживати анальгетиками не варто, але розуміти як вони діють, що змінюють і чому несуть потенційну небезпеку – обов’язково.

ЯК ВИНИКАЄ БІЛЬ? Біль – це реакція організму, що виникає при потенційній небезпеці. За це відповідає больова (ноцицептивна) система. Спочатку подразник діє на чутливі нервові закінчення, у яких повідомлення «болю» кодується за схемою та частотою імпульсів. Імпульси прямують нервовим волокном до центральної нервової системи. Чим інтенсивніше діє подразник на нервове закінчення, тим швидше починає боліти. Ноцицептивна система працює, як дротовий телефон: піднімаєш слухавку, чуєш гудок, набираєш номер і з’єднуєшся з іншим абонентом. Перед тим сигнал проходить мережею різних дротів і через кілька великих станцій. Маршрут, яким імпульс болю проходить від нервового закінчення до головного мозку, називають сенсорним ноцицептивним шляхом. Після отримання інформації мозок починає діяти – гальмує або пригнічує біль.

ЯКЩО БОЛИТЬ – ЦЕ НОРМАЛЬНО. ГІРШЕ, КОЛИ НЕ БОЛИТЬ Вроджена нечутливість до болю – це генетична аномалія. У 2006 році вчені з Єнського університету виявили в людини ген (SCN9A), відключення якого призводить до

72

повної втрати чутливості до болю. Умовно кажучи, вкрали телефонний кабель і зв’язок не працює – мозок не отримує сигнал про те, що щось пішло не так і є загроза, а отже, ніяк не може зарадити. Втрата больової чутливості ускладнює діагностику. Через це можна пропустити початок захворювання, бо немає головної скарги: «У мене щось болить».

СПІВЧУТТЯ ПІДВИЩУЄ ВІДЧУТТЯ БОЛЮ «Поріг болю» – це мінімальна інтенсивність подразника, яка викликає больове відчуття. Її визначають за допомогою альгезиметра. Він передає імпульси, що мають різну величину електричного струму. Від початку сприйняття до межі переносимості больових відчуттів можуть бути великі інтервали показників – від незначного дискомфорту до неможливості витримати біль. Взагалі, біль – це комплексне явище. Крім сприйняття й усвідомлення болю на рівні органів і частин організму, є ще й емоційна складова. «Емоція болю формується в головному мозку й дуже впливає на психологічний стан, – пояснює професорка Нана Войтенко,

завідувачка лабораторії сенсорної сигналізації Інституту фізіології імені Богомольця НАН України. – Різні види болю мають відмінні шляхи формування. Тому не можна сказати, що в людини низький поріг болю. Він може бути низьким саме сьогодні: у цій ситуації, емоційному та психологічному стані й тільки для цього подразника». Вчені-нейрофізіологи проводили такі дослідження: дві жінки отримували однакової сили больовий імпульс. Мозок кожної з них реагував майже однаково (це відстежували за допомогою МРТ). У другій частині експерименту біля однією з піддослідних був чоловік. Він бачив, що дружині боляче й виявляв співчуття. Тоді у неї реєстрували збільшення больової активності – тобто мозок показував, що їй більш боляче, ніж було раніше і вона відчувала біль сильнішим. Тож учені зробили висновок, що співчуття від оточуючих робить нас більш схильними відчувати біль.

НА КОЖНУ ДІЮ Є ПРОТИДІЯ Організм може самостійно нейтралізувати біль. Він робить це завдяки системі антиноцицепції. Вона складається з мережі опіоїдних рецепторів, що здатні виділяти ендорфіни. Так звані «гормони щастя» можуть гальмувати активність не-


ЛЮДИНА

рвових закінчень, тобто блокувати біль. Це означає, що на людину буде діяти подразник такої ж сили, але вона його не відчуватиме. Біль також можна перекрити вібрацією, холодом або іншими безболісними стимулами. Це довели канадські вчені Рональд Мельзак і Патрік Уолл завдяки експерименту в 1965 році. В організмі не може бути двох активних осередків болю одночасно. Один завжди буде сильнішим ніж інший. Тому в деяких екшенах круті чуваки пропонують зламати постраждалому ще щось, аби перша рана не так боліла. Доволі сумнівний спосіб, тож людство вигадало анальгетики.

ШЛЯХ ПІГУЛКИ В ОРГАНІЗМІ Щоб перемогти біль, ви дістаєте пігулку з упаковки, ковтаєте, запиваєте великою кількістю води й за деякий час дискомфорт зникає. Таблетки бувають різні: швидкої, уповільненої та пролонгованої дії (діюча речовина вивільняється поступово, повільно та «порційно» відповідно). Тому ніколи не можна розжовувати, розкушувати, ламати таблетки, що вкриті оболонкою, якщо це не передбачає інструкція. Інакше це порушить її ефективність. Анальгетики подразнюють слизові оболонки шлунку, тому важливо не вживати їх натщесерце. Розчинившись, препарат через слизові оболонки шлунку потрапляє у кров, що розносить його судинами по всьому організму. Місце призначення анальгетика – головний мозок, де препарат почне діяти. Таблетка не впливає на подразник болю, а лише блокує його сприйняття. Механізм полягає в тому, що активна лікарська речо-

вина підлаштовується до існуючої системи та корегує її діяльність. Вона приєднується до рецепторів у клітинах – молекула лікарської речовини виконує роль ключа, а рецептор клітини слугує замком. Найчастіше в боротьбі з нехронічним болем призначають нестероїдні протизапальні засоби. Вони блокують регулюючі хімічні сполуки, що називають простагландинами – це свого роду індикатори болю та запалення, що утворюються внаслідок ушкодження клітин організму.

ЯКОЇ ШКОДИ МОЖЕ ЗАВДАТИ БЕЗПЕЧНА ПІГУЛКА? По-перше, викликати звикання. Якщо випити підряд кілька таблеток анальгіну, він діятиме все слабше і слабше. Тому прийом знеболюючих препаратів зазвичай супроводжується необхідністю збільшувати дозу. А це погано. По-друге, систематичний прийом анальгетиків може спровокувати появу побічних ефектів. Наприклад, дратівливість і головний біль, з яким і боролися. Андрій, анестезіолог та медичний блогер, відомий як MedGoblin наголошує: біль виникає з різних причин. Інколи його треба «знімати», але інколи він є вирішальним у діагностиці. Тож єдина порада – не займатися самолікуванням і не ковтати пігулки жменями.

АНАЛЬГЕТИК МАЙБУТНЬОГО Нана Войтенко пояснює, що

вчені-фізіологи займаються розробкою ліків з генетичним матеріалом. Фрагменти ДНК блокуватимуть механізм передачі болю без прямого впливу на рецептор, а діятиму на ген, який кодує білок-регулятор цього рецептору. Таким чином здатність організму сприймати біль в цілому не буде притуплюватися. Професорка прогнозує, що це працюватиме як ін’єкційна або вірусна доставка. Це фармацевтичний термін, що означає: в оболонку вірусу вкладають потрібний фрагмент генетичного матеріалу, і він прямує до своє «мішені». Зараз проводять дослідження, щоб досягти ювелірної точності: препарат має потрапляти «в яблучко». Адже важливо, щоби цей механізм знеболення не нашкодив іншим системам і органам. Вікторія Андрєєва

73


ЛЮДИНА

СУПЕРФУДИ. (НАД)ЗВИЧАЙНА ЇЖА ЧИ ТРЕБА РЯТУВАТИ СВІТ ВІД ЧІА ТА КОМПАНІЇ Суперфудний тренд з’явився кілька років тому і стрімко здобув світове визнання. Популярні продукти обіцяли міцне здоров’я, красу та довголіття – і ми повірили. Якщо не мислити в магазині критично, кошик волею-неволею наповнюється насінням чіа, ягодами асаї та спіруліною: реклама діє. Та чи є в них якась суперсила? ЧОМУ МИ КУПУЄМО СУПЕРФУД? Культура здорового харчування в Україні досить низька, вважає дієтологиня Ольга Пряхіна. «Її треба розвивати ще з дитячого садочку, викладати у школах, обговорювати вдома», – переконана експертка. Натомість, користуючись нагодою, правилам здорового харчування нас вчать телеекрани, стрічки Instagram і білборди на вулиці. До них ми прислухаємося частіше, ніж до потреб власного організму. Часто ми стаємо заручниками гучних гасел та

стор.

10

яскравих картинок. Ось тут впливовий блогер чи відома супермодель запевняє, що їсти гречку – не модно, а запорука стрункої фігури – детокс-дієта. Вдалі маркетингові прийоми, красиві слова, упізнаване обличчя – і справу зроблено: ми під впливом тренду. А думки про те, що це корисно та здорово тільки посилюють бажання спробувати. У цій ситуації у виграші блогер, магазин, виробник, але тільки не наш шлунок, переконують дієтологи. Олег Швець, директор асоціації дієтологів України, запевняє: легендарний смузі – це

всього-на-всього звичайна фруктоза з водою. «Окрім розрекламованої назви жодного відношення до здорового способу життя напій не має. Значно краще з’їсти ціле яблуко чи салат», – констатує дієтолог. Ольга Пряхіна підтверджує пораду колеги: «У такому випадку ми отримуємо клітковину, яка є необхідною для процесів травлення». Це не означає, що суперфуду потрібно уникати зовсім. Можливо, десь у дорозі таки зручніше випити смузі, аніж гризти цілу моркву. Проте за можливості краще обрати другий варіант – це корисніше, хоч і не так модно.


ЛЮДИНА

ДЛЯ ЧОГО МИ ПЕРЕПЛАЧУЄМО ЗА СУПЕРФУД? Формула розрахунку ціни на товар з категорії суперфудів виглядає так: собівартість + вартість транспортування + хайп. Це не жарти – часто напис «еко/біо/органік» додає відразу 30% до вартості продукту. «Продукти із зеленою наліпкою мали б коштувати більше через те, що їх вирощують і виготовляють без хімікатів, пестицидів та інших шкідливих елементів, – зазначає Ольга Пряхіна. – Це зменшує врожайність, отже, підвищує ціну». Усі товари, що претендують на звання «супер-еко-біо-органік-фуд», повинні мати сертифікат, який підтверджує екологічність виробництва. У ньому зазначається, що продукти були вирощені без мінеральних і хімічних добрив, антибіотиків, гормонів і створені без будь-яких інших синтетичних консервантів і барвників. Магазин зобов’язаний надати такий сертифікат на вимогу покупця. Утім, під час власного дослідження в одному з районів Львова, жоден сертифікат виробника органічної продукції знайти не вдалося. І в мережі супермаркетів «Рукавичка», і в «Baker Market», і в «Еколавці» продавці надавали документи про строк придатності та загальний опис товару, а на прохання показати потрібний сертифікат знизували плечима. Жодні красиві слова без документального підтвердження не можуть гарантувати стовідсоткову

користь і поживність. Однак можуть бути причиною того, що продукт коштуватиме на третину дорожче.

СУПЕРФУД – МІСЦЕВИЙ ЧИ ЗАМОРСЬКИЙ?

стор.

14

То що ж, відмовитися від заморських суперфудів і купувати тільки місцеву «простоїжу»? Замість заморських манго, маракуйї і кумквату – місцеві яблука, груші і сливи? Існує теорія, що для нашого організму корисніше їсти місцеві продукти, а не привезені з-за океану. Але це ніяк не обґрунтовано науково, каже Олег Швець: «Якщо одна людина буде їсти виключно імпортні фрукти, а інша – лише вирощені у власному саду, ризик захворювань у обох буде однаковий. Найгірше – це не їсти фрукти взагалі». Споживання екзотичних продуктів не шкодить нашому здоров’ю, але їхнє вирощування може зашкодити цілій державі. Така ситуація, наприклад, склалася у Болівії та Перу, які виготовляють 99% світових запасів кіноа. Через глобальну популярність попит на цю крупу перевищує пропозицію. Це призвело до росту цін на продукт: він став роз-

кішшю для латиноамериканців. Раніше ця сільськогосподарська культура була основним продуктом харчування – зараз її вирощують виключно для експорту. Проте цей факт залишиться невідомим – бо реклама про нього не розкаже.

СУПЕРВИСНОВОК Дієтологи вважають, що кіноа, ягоди годжі, насіння чіа, спіруліна та сік агави – це звичайна їжа, не наділена жодними магічними властивостями. А от справжні суперфуди ми маємо шанс їсти щодня, без додаткових витрат і пошуків магічних написів «біо/еко/ органік». Більшість із них ми споживаємо з дитинства. Це – звичайні овочі, фрукти, цільні злаки, бобові, насіння та горіхи. І хоч вони не мають привабливих екзотичних назв, саме в них міститься найбільше необхідних людському організму поживних речовин. І, головне, стверджує Олег Швець, ці продукти допомагають добре почуватися і навіть боротися з ризиками небезпечних захворювань. Але що ж робити, якщо таки дуже хочеться модного суперфуду? Заборон немає. Є бажання додати популярної їжі в раціон – не проблема. Готові переплатити за красиву назву? Право кожного. Головне усвідомлювати просту річ: від такої їжі спокійно можна відмовитися без жодного ризику для здоров’я. А поки наука намагається довести суперкористь суперфудів, дієтологи рекомендують збалансоване та різноманітне харчування, боротьбу з лінощами та любов до себе. Бонус: на запитання про топ-3 продуктів дієтологи одностайно відповіли: білки, жири, вуглеводи. Анна Дев’ятко

75


ЛЮДИНА

ЕКОВЕСІЛЛЯ ЯК ВЛАШТУВАТИ СВЯТО БЕЗ ЖЕРТВ Весілля – гарний день для пари, але поганий для планети, яка, на жаль, «пам’ятатиме» про подію ще декілька століть, поки розкладатимуться пляшки, пакети, штучні квіти та повітряні кульки. Але знаходяться відчайдушні молодята, що беруться змінювати традиції. Акторка й екоактивістка Юлія Лепеха разом з чоловіком Іваном ризикнула перевернути уявлення про святкування «найщасливішoгo дня в житті» й розповідає, як організувати ековесілля.

У мене була дитяча мрія про весілля, як у принцеси. Уже дорослою я точно зрозуміла, що не хочу показової церемонії на тисячу людей, бо за святковістю часто ховаються пяні гості, бійки і родичі, які вдають, що все прекрасно. Весілля – це спосіб повідомити світу, що ми тепер разом на вищому емоційному рівні. Насамперед ми хотіли влаштувати усвідомлене свято з думкою про планету: уникаючи сміття, яке не розклається, розумно використовувати ресурси.

РЕСТОРАН І ДЕКОР

КУХНЯ Й АЛКОГОЛЬ

У нас було два святкування: з батьками і з друзями. Для першoгo ми домовилися зі звичайним закладом про вегетаріанське меню – жодна істота не постраждала. Для нас було важливим знайти рестoран, де сортують сміття і не використовують нічого одноразового. А друзів запрoсили святкувати біля річки в заклад прoстo неба, який близький нам за ціннoстями. Від одноразового декoру відмовилися. Зробили «квіти» зі шкірок апельсинів, мандаринів, лимонів, грейпфрутів, кісточок від фініків, кизилу й абрикосів, які ми сушили взимку.

Пригощали традиційною українською кухнею, але без м’яса та риби: картопля, крученики, салати й голубці з грибами, а ще альтернативне соєве та пшеничне «м’ясо». Навіть ковбаса була з рослинних інгредієнтів. Вегетаріанська кухня багатша, ніж здається, і для деяких гостей це стало переосмисленням їхньої звичної їжі. Ми відмовилися від алкоголю, тoму щo самі живемо так багато років. Та гостям треба було пояснити, що в цей день нам хотілося бути з усіма тут і зараз, без жодної краплі сп’яніння. Звичайно, не всі роди-

76

стор.

10

чі розуміли, як же не випити за молодят. Тому, якщо хтось бажав підняти за нас келих, ми не забороняли – у барі кожен міг собі щось додатково замовити. Це був наш компроміс.

ПОДАРУНКИ ТА ГОСТІ Замість паперових запрошень, ми надсилали електронні чи запрошували особисто. Просили не упаковувати подарунки й замість живих квітів приносити фрукти. Щоб уникнути зайвих порад від рідних на етапі підготовки, деталей не розповідали. Я просто сказала, що в нас буде класне весілля. Звичайно, їхня


допомога потрібна, але ми розуміли, що ніхто не зробить наше весілля за нас.

КОНКУРСИ Й ТАМАДА Тостів, конкурсів і тамади не було. Ми не хотіли запрошувати на свято сторонніх людей, які ставитимуться дo нього просто як до роботи і не розумітимуть ідею ековесілля. Розваги організували самотужки або з допомогою друзів: співали, грали на музичних інструментах, водили хороводи, танцювали та навіть медитували. Альтернативи є, наші друзі, наприклад, на свoєму весіллі садили із гoстями дерева. Торт, фотографії та відео-

ТРАДИЦІЇ

зйомку теж замовили у тих, хтo близький нам за поглядами. Тому на весіллі не було випадкових людей. У кожного гостя була можливість привітати та вручити подарунок особисто, а не на загал.

ВБРАННЯ Одяг ми обирали не на один раз. Наші костюми пошиті з домотканого лляного полотна за традиційним кроєм, максимально вільні, без зайвих швів. Це обрядові речі, в яких ми відчуваємо особливу силу ще й тому, що їх пошила моя мама. Ми не лишили припадати їх пилом у шафі й тепер одягаємо на свята.

стор.

78

Спочатку нам хотілося зробити oбрядoве українське весілля. Заглибившись у традиції, я зрозуміла, що, на жаль, вони не актуальні для нашої пари. Там усе пов’язанo з горілкою та грошима – ми ж хотіли сконцентруватися на іншому. У світі є тренд на екологічні весілля, але найчастіше – це просто про стиль декорування. А нам хотілося закласти у цей день більше змісту, зокрема – відчути зв’язок поколінь. Європейський досвід показує, що можна святкувати й без батьків, поїхати кудись тільки вдвох. Але це неправильно: батьки мають дуже сильний вплив на нас і його не треба втрачати. Уся підготовка тривала рік, але організація самої події – не більше двох місяців. Весь інший час ми готувалися емоційно, вивчали одне одного, знайомилися з рідними, шукали стиль та ідею весілля. Звичайно, нічого б цього не було без любові, це головний секрет усвідомленого весілля. Спочатку любов і прийняття себе, потім – кохання до партнера чи партнерки, і вже після цього любов до світу і всієї планети, яку ми хочемо зберегти. Оленка Високолян Фото Антона Федорова

77


ЛЮДИНА

ЯК НЕ ВТРАТИТИ СЕБЕ У СТОСУНКАХ Масова культура сформувала уявлення про кохання як цілковиту гармонію. Та чимало людей розчаровуються у стосунках саме через віру в існування їхньої «половинки». Хтось повністю розчиняється у партнері чи партнерці, а хтось шукає необхідні ресурси в людині поруч. Щоб не перетворити кохання на споживацтво, треба віднаходити ці ресурси в собі. Як саме це зробити – пояснюють фахівці. ЯК ФОРМУЄТЬСЯ УЯВЛЕННЯ ПРО «ПОЛОВИНКУ»? Володимир: Поняття «половинки» пов’язане з відчуттям власної неповноцінності. Воно виникає в дитинстві, коли ми повністю залежимо від мами. Дитина не знає, чого хоче, але подає сигнал, і завдання мами – розшифрувати потребу. Це працює, тож у дорослому віці з’являється фантазія про людину, створену саме для мене, яка читатиме мої думки, як у дитинстві. Назар: На перших етапах стосунків ми не стільки закохуємося в іншого, скільки в себе інакшого(-у). Від реалізації потреби партнера чи партнерки виникає відчуття щастя. Про цей період кажуть: «Ми так відчували одне одного й мали стільки спільного, ніби половинки одного цілого». Так триває, допоки в людей немає досвіду негативних ситуацій, поки обоє бачать більше спільностей, ніж розбіжностей у характерах і потребах.

ЯК ЛЮДИНА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА РЕСУРС? Назар: Одна з форм залежних

78

стосунків – «злиття». Одна зі сторін не знає, чого хоче, або хоче те ж, що інша. Виникає ставлення до партнера як до ресурсу. Анна: Тоді не існує «я», є тільки «ми». Іноді в парах навіть виникають схожі захворювання, настільки не задоволена потреба в індивідуальності. Людмила: Коли людина не знає, чого хоче, то віддає владу партнеру(-ці), який(-а) її, зрештою, поглинає. У такій ситуації, якщо немає внутрішньої опори для усвідомлення себе, потрібно, щоб хтось був поруч. Щоб не бачити в людині ресурс, треба бути самодостатнім(-ою), розуміти, що можна існувати і без пари. А відчуття своїх меж дозволить самому не перетворитися на використаний ресурс. Володимир: Треба розрізняти прив’язаність і залежність. Без прив’язаності не може бути стосунків: людям добре разом, але життя не зупиняється, коли вони розходяться. Залежність схожа на паразитування – відчуття, ніби реалізуватися можна тільки поруч з об’єктом захоплення. На перших етапах розчинитися в іншому –

Володимир Чупрін – психотерапевт, викладач, лектор, автор курсу «Стосунки від А до Я»; Людмила Ялова – гештальт-терапевтка, займається приватною психотерапевтичною практикою; Анна Ленчовська – психологиня, займається приватною психологічною практикою; Назар Лосюк – гештальт-терапевт, HR-менеджер Української гельсінської спілки з прав людини.

стор.

23

нормально. Але для здорових відносин це лише один з етапів, а для залежних – єдиний стан. У залежних стосунках можна не тільки віддавати владу над собою. Хтось із пари може повністю взяти партнера під опіку. Більш агресивний варіант – спробувати переробити людину, мати над нею владу.

ЧОМУ ЖІНКА ВВАЖАЄТЬСЯ РЕСУРСОМ ДЛЯ ЧОЛОВІКА? Людмила: Ми живемо в патріархальному суспільстві. Від нього однаково страждають і чоловіки, і жінки. На тлі культурних особливостей часу виникають меседжі про сильного чоловіка-батька, який не повинен проявляти почуття. Жінка формується навколо меседжів «сім’я»,


ЛЮДИНА

«дім», «обслуговування». Назар: За низького соціально-економічного рівня життя гендерний розподіл ролей – ресурсний. Під час війни чи голоду жінка або чоловік не встигають замислюватися, чому виконують якісь обов’язки. Сьогодні рівень життя росте, тож запит на патріархат втрачається.

ДЕ МЕЖА МІЖ «Я» І «МИ»? ЯК ЗБЕРЕГТИ БАЛАНС У СТОСУНКАХ? Володимир: Дослідження мозку закоханих показали, що він схожий на мозок людей у стані алкогольної чи наркотичної залежності. Залежність від людини на першому етапі минає сама. Декого це лякає, та це означає лиш те, що завершився етап, коли ми на гормональному рівні не можемо жити одне без одного. Ідея «все моє – твоє» переходить у етап самоідентифікації: «а де я у стосунках?». Зростає напруга, адже падає рівень гормонів, що відповідають за закоханість. Партнери помічають негативні риси одне в одного, дистанціюються. Ті, хто живе з концепцією «другої половинки», можуть на цьому етапі розірвати стосунки, адже, на їхню думку, між партнерами не буває розбіжностей. Існує небезпека, що будь-які

стор.

23

наступні їхні стосунки так само будуть завершуватися на цьому етапі. Ми хочемо змін від партнера, але не від себе. А щоб змінити ситуацію, треба змінити щось у собі. Універсального балансу щастя не існує. Пошук відбувається методом спроб і помилок, основний інструмент якого – діалог. Обов’язково потрібні взаємодія й обговорення, треба бути готовими до змін. Людмила: Щоб донести своє відчуття дискомфорту до партнера, треба використовувати «я»-повідомлення – безоціночні фрази: «мені некомфортно чи образливо», а не висловлювати претензії: «ти не маєш рації». Не треба робити вчинки заради когось – треба заради себе у стосунках, «заради нас». Назар: Свобода кожного залежить від готовності зустрітися зі своєю різністю, визнавати її та планувати щось спільне.

ЩО ТАКЕ ТОКСИЧНІ СТОСУНКИ? Володимир: Немає нічого страшного, коли у стосунках трапляються моменти дискомфорту. Це звикання до іншого. Токсичні стосунки пов’язані не з дискомфортом, а з руйнацією мене як особистості. Вони не дозволяють мені розвиватися, виснажують і можуть містити елементи фізичного та

психологічного насилля. Людмила: Коли в парі замовчують проблеми через,наприклад, страх бути відкинути, то напруга нікуди не зникає. Вона переходить у зовнішні форми, наприклад, у зраду. Назар: Партнери повинні приймати одне одного, а не терпіти й накопичувати невдоволення. Якщо стиснути руку в кулак і довго тримати, наступає оніміння – так само у стосунках зникає чутливість.

ЯК ЗРОБИТИ СТОСУНКИ ГАРМОНІЙНИМИ? Анна: Цікавість і допитливість надають життєдайності стосункам, бо інакше вони стають звичкою. У гармонійних стосунках люди поважають приватність одне одного, але творять спільне. Двоє здатні визначити свої правила в парі та перевірити їх. Гармонійні стосунки – радісні й комфортні, у них можна висловити свої почуття та почути про почуття партнера. Людмила: Важливо говорити одне з одним, з’ясовувати цінності та вподобання. Треба відслідковувати дискомфорт і працювати над собою. Володимир: У зрілих стосунках партнери не бояться змін, а відчувають драйв. Не воюють одне з одним, а об’єднуються проти проблем. Не «співпадають», а «співналаштовуються».

ЧИ ВСІМ ПОТРІБНІ СТОСУНКИ? Людмила: Щастя для кожного своє, і не всім обов’язково бути у відносинах. Наприклад, сьогодні жінка не зобов’язана одружуватися, аби вижити. Анна: Стосунки – те, що робить нас людьми. Маються на увазі не тільки інтимні, а й дружні. Дехто не створює пари, але реалізує потреби у спілкуванні з друзями. Сьогодні романтичні стосунки більше не є суспільною необхідністю. Ельзара Галімова

79


ЛЮДИНА

НЕ ЗГОРІТИ БІЖУЧИ ЖИТИ «НА ПОВНУ» ТА ЗБЕРІГАТИ ЕМОЦІЙНИЙ БАЛАНС Людям властиво втомлюватися. Та коли ранкові підйоми видаються справжнім кріпацтвом, зустрічі з друзями переносяться, а прогулянки змінюються на перегляди серіалів, варто задуматися, чи це часом не виснаження. Іноді для відновлення достатньо трохи сну, їжі та відпочинку. А часом емоційний спад виявляється настільки сильним, що цими простими діями його не подолаєш. Що в таких випадках переживає наш організм і як допомогти собі?

оріти своєю справою – це ознака професіоналізму та захоплення. Не спалювати при цьому себе – справжнє мистецтво. Та цю місію можна вважати проваленою, якщо сил вистачає тільки на механічне виконання буденних справ. Тоді настає емоційне вигорання. Психологиня Наталія Байкалова каже, що цей синдром ментального, фізичного та психічного виснаження розвивається поступово. Усе починається з хронічної втоми, яка переходить у емоційне сплощення та деперсоналізацію, що врешті стає психосоматикою. Експертка пояснює: вигорання виникає через різкі гіперболізовані зміни емоційного стану. На «емоцій-

Г

80

ні гірки» впливає глобалізація, інформаційний шум, пришвидшений темп життя і стреси. Спадом емоцій або беземоційністю організм може реагувати на стресові фактори чи втому – так він намагається захистити нервову систему та відновити ресурси. Після кількаденного перезавантаження все має стати на свої місця, проте так трапляється не завжди. Коли на зміну емоційному спаду не приходить підйом, це стає першою сходинкою до вигорання. Точну дистанцію до емоційної безодні визначити складно, для кожного вона індивідуальна. Ще складніше сказати скільки кроків треба зробити, щоб повернутися назад. Наша гра проведе найбільш поширеними сходинками емоційного вигорання, а піс-

стор.

82

ля цього розкаже про варіанти відступу. Коли відчуєте, що наступний пункт не можна застосувати особисто до вас, зупиніться – це ваш рівень емоційного вигорання.

ЧИ МОЖНА ПРОБИТИ ДНО? Якщо думаєте, що останні сходинки емоційного вигорання – це кінець, то помиляєтеся. За безоднею вигорання є ще одна – депресія, значно глибша за попередню. Депресивні стани вимагають втручання психолога або психотерапевта, у деяких випадках потребують медикаментозного лікування. Схаменутися вчасно означає убезпечити себе та свою нервову систему від подекуди незворотніх наслідків. «Все – порожні слова, й сам


ЛЮДИНА

порожній я зроду, я не "хто", я не "що", не "коли", й не "куди"». Слова з вірша Іздрика лаконічно описують симптоми емоційного вигорання. Я не «хто». При деперсоналізації гнучкість характеру та поведінки прирівнюється до нуля, зростає кількість конфліктів. Людина не має бажання витрачати енергію у прямій комунікації. Тому в цей період хочеться скоротити до мінімуму кількість контактів та, як гусінь, закутатися в ковдру й чекати більш сприятливого періоду. От тільки якщо не докласти зусиль, цей період може не настати. Я не «що». Обезцінювання власних досягнень починається з малого – перестають цікавити ті речі, без яких раніше складно було уявити звичайний день. Згодом приходить бажання щось змінити. Не просто переставити меблі у квартирі, а продати квартиру, покинути роботу, перебратися в інше місто. Як цього не допустити? Користуватися добре знайомою приказкою: «Сім раз відміряй – один відріж». Зважуйте свої рішення та намагайтесь уникати радикальних спонтанних дій. Я не «коли». На порозі емоційного вигорання зникає відчуття часу. Дні йдуть за днями й нічим не різняться, а часу на відпочинок суттєво

менше, ніж на активну діяльність. У ті рідкісні «вільні» години надається перевага прокрастинації, яка аж ніяк не сприяє відновленню ресурсів організму. Як повернути в годину 60 хвилин? Планувати свій час. Проте вносити в календар час не лише для робочих завдань, а й для відпочинку. Я не «куди». Зі скороченням контактів зникає бажання зайвий раз виходити з помешкання. Тим більше, частину справ можна робити дистанційно, а їжу замовляти під двері. Тоді знаходяться відмовки від зустрічі з друзями, корпоративів з колегами та побачень. Несприятлива прогулянці погода, погане самопочуття, цікавий фільм, втома – перераховувати причини залишитися вдома можна до нескінченності. Як змусити себе вийти зі сховища? 70% відповіді в запитанні – треба змусити себе вийти. Нагадайте собі, що людина насичує внутрішні ресурси в тому числі завдяки враженням. А їх неможливо отримати від домашньої прокрастинації.

ЯК ВРЯТУВАТИ СЕБЕ? Гори, але не вигорай. Можна займатись улюбленою справою та пройти повз емоційне вигорання. Психологиня Олеся Криськів каже, що необхід-

стор.

68

но дослухатися до свого організму. Думки, тіло, емоції, поведінка можуть підказати, коли необхідне перезавантаження. Про наближення емоційного вигорання може свідчити надмірна тривожність і постійний фізичний біль. Проте універсальних прикладів немає – кожен організм сигналізує про втому та виснаження по-своєму. Зберігайте баланс між працею та відпочинком. Базові ресурсні активності – сон, їжа, фізичні навантаження – наповнюють енергією та сприяють нормальному функціонуванню. До того ж, кожна людина має «власне меню наповнення». Визначте, що допомагає відновитися саме вам, і регулярно робіть це. Подумайте, чи любите ви свою справу. Можливо, саме остогидле заняття сприяє вигоранню. Якщо вигорання стало рухом по колу, треба звернути увагу на більш глибинну причину. Це особистість і її особливості. Наприклад, перфекціонізм або бажання все контролювати. Вони не повинні бути першочерговими та надважливими. Бережіть себе, дослухайтеся до себе, не ігноруйте свої потреби. І пам’ятайте: найбільший ворог вигорання – любов до себе. Тетяна Вдовиченко

81


ЛЮДИНА

СОБАКА МОРДОЮ ВНИЗ АБО ЯК Я ШУКАЛА СВІЙ СПОКІЙ дитинства нас вчили: люди, які багато працюють, обов’язково досягнуть своєї мети та будуть щасливими. Проте останнім часом скидається на те, що новим щастям мого оточення стали постійні зайнятість, рух і брак часу. Останні кілька років я була страшенно неспокійною: постійно думала, забагато відчувала, шуміла й говорила, смикалася, жестикулювала, хвилювалася через дрібниці, кудись весь час поспішала. Навіть на ранкових заняттях з йоги я стояла в позі собаки мордою вниз, а подумки складала список справ на день і думала, як мені найефективніше провести перерву. Я намагалася робити більше, швидше й ефективніше. Мені було складно сказати «ні» будь-якій можливості: а раптом саме вона стане трампліном до щасливого життя та омріяного спокою? Вільний час після 19:00 став поганим тоном, а відпочинок на вихідних скидався на щось недосяжне. Постійне відчуття, ніби щось провтикуєш, коли нарешті зустрічаєшся з друзями чи дивишся кіно, а навколо фантомні дедлайни, які ніколи не закрити. «Не зупиняйся, інакше лишишся позаду», – каже голос у голові.

З

82

За сидром мої втомлені подруги говорили про те, що відчувають постійний тиск – ніби хтось чогось від них чекає. Ніби вони повинні робити так, як каже Канье Вест: harder, faster, better, stronger. Загалом усе здається чудовим: ти прокидаєшся о 6 ранку, трохи працюєш, їси

вівсянку з чіа та тертим льоном, п’єш каву на безлактозному молоці, біжиш на роботу або навчання, потім працюєш над якимось проектом, забігаєш на черговий нетворкінг, робиш селфі, тегаєш усіх присутніх, зустрічаєшся з хлопцем на 45 хвилин, їси фалафель, врешті біжиш додому, відповідаєш


ЛЮДИНА

на листи, складаєш список справ на завтра й різним кольором позначаєш зустрічі в календарі, а ще обов’язково читаєш пару сторінок після контрастного душу. Усе ідеально. Окрім ледь помітного присмаку стокгольмського синдрому та вигорання. Нашому поколінню впарювали ідею, що любити себе – це егоїзм. Брати вихідний – ледарство. Бути ініціативною – та ти просто вискочка. Ходити до психолога/ині – ознака слабкості. Вільний час – для того, щоб готувати й прибирати. Відпочинок треба заслужити. Не дивно, що ми не можемо попуститися і не переслідувати успішний успіх. Батьки забули попередити, що в дорослому житті ми повинні виховувати себе самотужки. У дитинстві нас змушували нормально їсти та вчасно лягати спати, але тепер ми самі повинні про це дбати. І от я напівсвідомо сиджу перед екраном о 4:23, гарячково закриваю черговий дедлайн, їм чипси з аджикою в оточенні брудних чашок і розкиданих речей і думаю, що ж не так з моїм життям. Я зрозуміла, що випустила з фокусу щось важливе – саму себе. І тоді вирішила дбати про себе так, ніби моє щастя – один з тих важливих проектів. Я спробувала все: дивилася лекції TED про спокій і щастя, записувала в блокнот, за що вдячна, прокидалася рано, а тоді зривалася і спізнювалася на перші пари, займалася йогою, читала книги з філософії, молилася різним богам і самій собі, слухала класичну музику, примушувала себе бігати. Плакала у ванній і злилася сама на себе, бо все це як #whitepeopleproblems у соцмережах: у інших людей є реальні проблеми, а не якесь там вигорання і постійна тривога. Зрештою я навчилася ставати на голову й поїхала в Індію на мовчазні десятиденні медитації шукати свій спокій. Спойлер – не знайшла. Бо куди б ми не втікали,

втекти від себе неможливо. Спокій неможливо знайти в книжці, його немає у відносинах зі спокійною людиною, його неможливо здобути на курсах «Гармонія за 1 день». І в Індії його теж немає. Спокій є лиш у нас самих. І, на жаль, не існує коротких шляхів і чіт-кодів до нього. Шляхом спроб і фейлів я зрозуміла, що робить мене спокійною та щасливою. Усе максимально просто: треба любити себе. А ще: Добре спати, бо без здорового сну нічого добре зробити не можеш. Добре їсти, бо на чипсах і аджиці довго не протягнеш. Стати собі подругою/другом. Ми ніколи в житті не сказали б близьким того, що говоримо собі. Тож коли я на себе злюся, стараюся уявити, що сказала б у такій ситуації подрузі чи другові. Тоді гнівна тирада перетворюється на співчуття та добрі поради. Кілька хвилин на день медитувати. З цим найскладніше. Я намагаюся хоча б їздити в маршрутці без навушників, їсти без телефону чи стояти в черзі, не залипаючи у соцмережах. Це теж своєрідна медитація, головне – сконцентруватися. Займатися спортом: коли я сумую або злюся, стараюся побігати чи зайнятися йогою і мені стає краще. Адже спорт сприяє викиду ендорфінів. Казати «НІ». Треба вчитися говорити «Ні» тому, що не приносить радості чи користі: проекту, який не збігається з твоїми цінностями, чи зустрічі, на яку треба йти лише з вихованості. Не порівнювати себе з іншими, бо порівняння крадуть щастя. Завжди будуть успішніші, красивіші, ніби-то щасливіші. Але яке до них діло, якщо щастя насправді не залежить від змагання з оточуючими?

Піти до психолога/ині. Усі страхи, переживання та переконання звідкись узялися. Тому ніколи не зайве сходити на кілька занять, щоб зрозуміти, чому ми саме такі. Звісно, нереально відразу дотримуватися всіх цих пунктів. Головне – помалу та впевнено, але все ж робити це. А ще – не злитися на себе, навіть коли щось не виходить. Щоб не забувати про це, я навіть зробила собі татуювання-нагадайку, на яке дивлюся щодня. У світі, де всі навколо спішать, зупинитися складно. Проте життя – це не біг на випередження. Тож з ким і нащо ми постійно змагаємося? Правда в тому, що щастя від успішного успіху – повний фейк. Я все ще шукаю баланс між роботою та відпочинком. Але тепер для мене успіхом є відчуття спокійного щастя. А ще – розуміння того, що мені необов’язково змагатися зі всіма на світі, щоб відчути: я чогось варта. Іринка Громоцька

83


РЕДАКЦІЯ

Заступниця головної редакторки

ОКСАНА РАСУЛОВА Керівниці рубрик СВІТ – ДАРІЯ МИМКА КРАЇНА – НАТАЛЯ КІНДРАТІВ ПРОСТІР – НАДІЯ МИКОЛАЄНКО ЛЮДИНА – АНЯ ДЕВ‘ЯТКО

Літературні редакторки

Арт-директорка

ТЕТЯНА ВДОВИЧЕНКО

НАДІЯ МИКОЛАЄНКО, ОКСАНА СЕНІВ, АННА ДЕНИСЕНКО

ІДЕОЛОГІЯ БЕЗМЕЖНИХ Головна ПОТРЕБ

Якредакторка постало та чим стало суспільство ОРИСЯ споживацтва?

ГРУДКА

ОКСАНА РАСУЛОВА, ТЕТЯНА ВДОВИЧЕНКО, ОЛЕНКА ЛАУЩЕНКО, ОЛЕКСАНДРА ЗУБРИХІНА, Верстка НАТАЛІЯ КІНДРАТІВ, ЕЛЬЗАРА ГАЛІМОВА ТЕТЯНА ВДОВИЧЕНКО, ОЛЕНКА ЛАУЩЕНКО

Ілюстраторки

Коректорки ОКСАНА РАСУЛОВА, ОЛЕКСАНДРА ЗУБРИХІНА, НАТАЛІЯ КІНДРАТІВ, ЕЛЬЗАРА ГАЛІМОВА

Обкладинка

НАДІЯ МИКОЛАЄНКО

Автори й авторки: Вікторія Андрєєва Марія Анчишкина Наталія Буштин Тетяна Вдовиченко Оленка Високолян Ельзара Галімова Вікторія Гончаренко Іринка Громоцька Аня Денисенко Орися Грудка Олександра Анна Дев‘ятко Зубрихіна Наталія Кіндратів Наталка Климко Оленка Лаущенко Тарас Лебідь Надя Миколаєнко Дарія Мимка Даша Нестеренко Ольга Пона Юлія Поскробок Оксана Расулова Назар Салабан Анастасія Сафандула Оксана Сенів

Висловлюємо подяку:

ЮРІЮ ОПОЦІ ТА ОЛЕКСІЮ САМОВАРОВУ

Менторка

ОЛЬГА ПЕРЕХРЕСТ