Issuu on Google+


П’єро Ґрібауді

Казки Святої ночі Для дорослих, що зберегли серце дитини

Львів Видавництво «Свічадо» 2012


Переклад за виданням: P iero Gribaudi. Fiabe della Notte Santa. Effatа Editrice, 2009.

ДК 82-3 У ББК 84.ю4 (4 ІТА) Ґ 82 З італійської переклала с. Василія Струтинська Художнє оформлення Мар’яни Пелех Видавництво спирається на “Український правопис. Проєкт найновішої редакції” Інституту української мови НАН України, 1999 Ґрібауді, П’єро Ґ 82 Казки Святої ночі : Для дорослих, що зберегли сер­ це­ дитини / П’єро Ґрібауді / Пер. В. Стру­тин­сь­ка. – Львів : Свічадо, 2012. – 120 с. ISBN 978-966-395-606-0 Прості, як повітря, і глибокі, як прірва – ось як пре­зен­ту­ ють­ся ці двадцять чотири казки, що створила жива та ніж­ на фан­тазія італійського письменника П’єра Ґрібауді. Ці казки змальовано з прозорою та чистою невинністю, хоч вони коротенькі, та провадять далеко. Ведуть, влас­ти­во, чи­ ­тача до самого серця Різдва, аж до тієї Вифлеємсь­кої пе­ чери, яка прийняла Любов, що стала людиною однієї Свя­­ тої ночі… і до­помагають зрозуміти Різдво душею ди­ти­ни. Для широкого кола читачів. УДК 82-3 ББК 84.ю4 (4 ІТА) © 2009 Effatа Editrice © Видавництво «Свічадо», українське видання, 2012 ISBN 978-966-395-606-0


Вступ Ці казки призначені для дорослих. Не тому, що там є щось «заборонене», а тому, що мова автора не зовсім зрозуміла дітям. Пи­сати для дітей набагато складніше, при­ наймні тоді, коли письменник не вдає з себе дитини і готовий вислухати негативні судження справжніх дітей – найсуворіших літературних критиків, і, можливо, єди­них таких, які ще існують. Як уже зазначав, ці казки я написав не для дітей, бо не вмію для них писати. Во­ни­­­, мабуть, більше сподобаються до­рос­лим­­­. Ка­жу «мабуть», бо вірю, що ще є ба­га­­­­то до­рослих, які в глибині душі зали­ши­ли­­ся діть­ми. Хай там що, та я таки пе­ре­­ко­на­­ ний, що сьогодні саме дорослі – біль­­ше, ніж діти – мають потребу лагід­ніша­ти, зво­рушуватися та мріяти.




Можливо, все сказане – тільки витвір моєї уяви, але ілюзії – це також частина гри, тому що наївність, а точніше – дух дитинства, завжди супроводжували мене у житті, і в цих казках я поринув у них з го­ловою. Не знаю, та й не можу знати, який сенс у тому, щоб видавати мої казки, і чи є він взагалі. Дуже багато років я мав привілей, дуже нелегкий, видавця, який вибирає, оцінює, схвалює або відкидає; і тепер, опи­ нившись на місці автора, мені є важко. Іншими словами, я не знаю, чи захотіли б видавці мене публікували. Саме тому ви­ слов­люю щиру подяку всім тим, хто повірив у мене і намовив видати ці казки. Залишається ще зробити тільки одне зі­знання: перечитуючи ці сторінки, я отри­ мав величезне задоволення і сподіваюся, що вони будуть близькі і зрозумілі кож­но­ му читачеві. Це найбільше, що можна очі­ кувати від доброго читання. Принаймні я так думаю. П. Ґ.


Комета та нічні птахи Коли прийшов час вирушати в дорогу, Ко­­мета була така схвильована, що ледве не зле­тіла зі своєї орбіти. Сталося це не стіль­ки зі здивування від того, що її вітає си­­ла-силенна небесних світил, скільки від ра­­дости, що вона перша нестиме благу звіст­­ку про спасіння людського роду і про віч­не життя. «Я просто зобов’язана опанувати свої емо­ції», – сказала до себе Комета, коли її впер­­ше сильно шарпнуло вбік, а була вона ще молодою Кометою і, як усі юні створіння, трохи замріяною. Отож Комета, коли мчала небесною дорогою, була страшенно зосереджена, її го­ лівка яскраво сяяла, а за нею тягнувся блис­ ­­кітливий шлейф. У певний момент вона




зауважила, що з її дороги було усунено всі перешкоди, – небесні світила трима­лися пода­лі від її орбіти, чорні діри у космосі мо­мен­тально заповнювалися і навіть найдрібніші ас­тероїди стрілами розліталися в різні бо­ки. Усі тривоги потроху розвіялися і Комета поринула у мрії, бо страшенно любила це заняття: уявляла посмішки людей, які приймуть її вістку, маленького-великого Ца­ря Безконечности, який надасть змісту людському життю, радість і піднесення народів та їх відродження. Так приємно було мріяти про щось гарне, що лише в останню мить Комета збаг­ ну­ла, як необачно вчинила: вона летіла занад­то швидко, і тепер ніщо у світі не мог­ло б їй допомогти зупинитися над ясла­ ми у Вифлеємі, хіба що на тисячу кілометрів далі. Впавши в паніку, маленька зірочка – скуп­­чен­ня пилу, газу та криги – не знала, до якого святого звернутися, бо в ті часи у небі ще не було багато святих.




Вона вже влетіла у теплий подих землі, за­сяявши ще яскравіше, як помітила миготіння в повітрі: великий птах, немов загублений, зиґзаґами кружляв у небі. Це був справжній пишний пугач, спонукуваний го­ло­дом та невдалим полювання, він, за волею провидіння, піднявся аж туди. За допомогою таємничої мови, спільної для всіх крилатих, Комета попросила в ньо­го допомо­ги. І попри те, що птах був при­голомшений світлом та незвичайним проханням, він одразу подав потужний клич тривоги і без­ліч нічних птахів вмить прилетіли на цей заклик. Великий пугач виявився неабияким стра­тегом найвищого ґатунку: він розклав крилатих, немов сітку, попереду ядра зорі, тоді як сотні інших вчепилися за її хвіст. План спрацював досконало, як зрештою і все, що було доручено природі, і Комета в оточенні своїх нічних літунів легенько зупинилася над печерою, не спізнившись навіть мить. Саме в цю хвилю почувся перший крик Дитятка.




Прийшов гурт пастухів, але ніхто з них не бачив великої кількості пернатих, які, вис­нажені неймовірними зусиллями, від­ по­чивали в тіні дерев та в ущелинах навко­ ло печери. Натомість сови, неяситі, сичі, пу­гачі, сплюшки на своє превелике здивування зауважили, що вони дуже добре бачать не тільки постаті пастухів, але навіть окремі волоски їхніх борід та пори на їхній шкірі. В ту ж саму мить, дивлячись одне на одного, зі ще більшим здивуванням зауважили, що їхні очі, дотепер такі ж, як і в інших пта­хів (тому-то їм так важко полювати вночі), яскра­ве світло Комети сильно розширило. Власне, починаючи від тієї Різдвяної но­чі­, нічні птахи мають великі очі, здатні ба­чит­и­ і в найбільшій темряві. Вони стали та­­кими завдяки зоряному світлу, яке в по­ рів­­нян­ні зі щойно народженим Світлом бу­ло немов світло свічки.


Печера, якої не було Тієї ночі земля з хвилюванням чогось очі­­кувала. Мікроскопічна планета з однієї з со­нячних систем в одній з мільярдів галак­тик, які виблискують в безмежних просторах всесвіту, була вибрана для того, щоб на ній об’явилася Тайна, яка була на почат­ку світу і яка мала стати її кінцем. Можна уяви­ти собі її почуття. Палестина, клаптик землі, обпалений сон­­цем, ніжно зітхала. Її горби та долини, ске­­­лі та пустелі були сповнені тремтіння і ма­­­­ло бракувало, щоб і насправді почали тряс­­­­тися. Околиці ж Вифлеєму були немов ро­зо­ ра­не поле, готове прийняти Боже насіння. Натомість люди, які на землі були гостя­ ми, і то не дуже бажаними, ліниво докін-

11


чували прожитий день, щоб перенести йо­ го в сон та забуття. Вони навіть уявити со­ бі не могли Великого Дива, яке ось-ось ма­ло ста­тися. І якщо якась віруюча людина мрі­яла про нього, то ця мрія була геть інша від тієї, яка звершувалася цієї миті. Саме тому, коли у холодній пітьмі до се­ ла у пошуках нічлігу прибули чоловік з Дівою, серця всіх мешканців міста були за­кри­ті на засув, як і двері до їхніх домів. На­ві­що ді­­лити­ домашнє тепло з незнайом­ ця­ми, хліб-сіль – з перехожими, ковдру з верб­­лю­жої­ вов­ни – з подорожніми? Нехай са­мі да­ють­ собі раду. Вони легко могли б про­вести ніч під зоряним небом, на якійсь ку­пі соломи. Даремно Йосиф намагався переконати їх, що його жінка вагітна. Ця молоденька Ді­ва, яка залишалася незворушною у тіні ве­­чора та соромливости, – вагітна? Так, це випробуваний спосіб, щоб розжалобити жі­нок і провести ніч чужим коштом. Тільки власник шинку повірив. Та сказав Йосифу, що в нього і яблуку немає де

12


впас­ти! Нічні пологи в одній з кімнат ви­ кли­­­кали б невдоволення постояльців і ба­га­ то хто з від’їхав би не заплативши нічого. У цю мить в нутрі землі усе перевернуло­ ся: людина – гість на цій планеті, відкидала Гостя, який прийшов задля неї з без­ ко­неч­­ної вічности. Схил поруч зі селом від­­чув­ такий сильний спазм любови, що жи­­ва ске­ля, яка щойно народилася, вигну­ ла­ся, зде­формувалася, утворивши печеру з гладкими стінами та твердим скле­пін­ ням­. Вітер пролетів крізь неї з неймовір­ ною­ швид­кістю і загудів, немов звук війсь­ ко­­­вого ро­гу. Кожна травинка з довколиш­ ніх­ полів ви­добула зі себе весь сік, аж до ви­си­хання. Зем­ля вирівнялася ки­лимом і в од­ну мить покрилася оксамитом з пилку та квітів. Марія не вагалася, бо запах її манив і м’я­­кість притягала, посилаючи переконливе та до­вірливе запрошення. За селом, далеко від тісних від сорому хат, від вузьких вуличок та сердець, земля при­­готувала щось таке просте і привітне,

13


на що лиш була спроможна: зі себе самої зро­би­ла гніздечко, стала немов би річи­ щем­ для великої ріки любови, яка прийшла своєю кров’ю живити серце людини­, де вже з пер­шо­го дня не знайшла навіть найменшого вхо­ду, щоб увійти.


Правдива історія про осла і вола Тієї ночі чоловік ніяк не міг заснути. Завт­­ра зранк�� мав вести до різника своїх ос­ла та вола – і це його непокоїло. Він до них при­в’язався, був їм вдячний і бажав би, щоб во­ни померли природною смертю­. Але обидві тварини були вже геть виснажені, а поле тре­ба орати глибоко та й в’яз­ ки­ дров і покоси марнувалися так і не ви­ ве­­зені. Віл з ослом також не могли заснути. Не ли­шень тому, що почувалися, як два по­ рож­ні міхи, вихолощені важкою працею, але й тому, що тієї ночі повітря наповнював якийсь дивний неспокій. Щось мало статися, вони це відчували, але нізащо на світі не хотіли б у цьому брати участи. Немало бачили вони за своє життя, і ніщо з

15


Зміст Вступ............................................................. 5 Комета та нічні птахи................................. 7 Печера, якої не було................................. 11 Правдива історія про осла і вола............ 15 «Як дощ на руно»..................................... 20 Вістка для Анни........................................ 25 Будяк.......................................................... 30 Тайна життя.............................................. 36 Мама – летюча миша............................... 40 Необачний Серафим................................ 44 Взаємний дар............................................ 49 Колодязь філософа................................... 52 Без сім’ї...................................................... 56 Різдвяний сніг........................................... 61 Вода моряка............................................... 66 Дві симфонії.............................................. 71 Відвідини сну............................................ 75

118


Рука Зевса.................................................. 79 Два ливанські кедри................................. 84 Жива ковдра.............................................. 89 Дивовижний дар Йосифа........................ 93 Йосиф і сири............................................100 Розгаданий детектив...............................103 Смерть прийшла останньою..................110 Ісус білий чи чорний?.............................115


Літературно-художнє видання

П’єро Ґрібауді

Для дорослих, що зберегли серце дитини Літературний редактор Микола Янів Художній редактор Мар’яна Пелех Технічний редактор Юрій Пелех Підписано до друку 20.08.12. Формат 70x100/32. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 4,8. Ум. фарбовідб. 5,1. Обл.-вид. арк. 1,8. ТзОВ Видавництво “Свічадо” (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 235-73-09, тел./факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Вiддруковано з готових дiапозитивiв у друкарнi ТзОВ “Книгодрук” (Свідоцтво №787105 від 04.11.1997 р.) с. Кротошино, Львівська обл., Пустомитівський р-н, вул. Січових Стрільців, 35



Казки Святої ночі