Issuu on Google+


Львів • Видавництво «Свічадо» • 2014


Титул оригіналу: L'Allodola e le Tartarughe. УДК 84 (4 іта) ББК 244 Ф 43

Перекладач Тарас Різун Обкладинка Христини Рейнарович Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції» Інституту української мови НАН України, 1999.

Ферреро, Бруно Ф 43 Небо у нашому домі / Бруно Ферреро; пер. Т. Різун. – Львів: Свічадо, 2014. – 64 с. (серія: Короткі історії для душі) ISBN 978-966-395-750-0 ISBN 978-966-395-210-9 (серія) Небо – це безмежна блакить над землею, це спів жайворонка, свіжий подув вітру, сонячні промені та мерехтливе світло зір... А для християнина це ще життя вічне, рай, безкінечне блаженство – мета і прагнення всього життя. Людина ж народжена для вічности, жадання раю живе в душі кожного. Хай щоденні турботи, клопоти часто затінюють це жадання, та про нього нам нагадують спів жайворонка, сонячний промінь чи мерехтливе світло зорі... А ще оці притчі... Для широкого кола читачів.

УДК 84 (4 іта) ББК 244

ISBN 978-966-395-хх ISBN 978-966-395-210-9 (серія)

© Editrice Elle Di Ci, Torino © Видавництво «Свічадо», українське видання, 2014


ЧЕРВОНА РУКАВИЦЯ ЛИЖНИКА Була сувора морозна зима. Утомлений бігом лижник, простуючи додому, загубив ліву рукавицю. Знайшла її мишка. Забігла всередину, у великий палець, згорнулася калачиком і заснула. Трохи згодом, великими стрибками втікаючи від холоду, прибула та сховалася в рукавиці жабка. Добре було їм удвох у новій теплій хатинці. Та лише деякий час. Бо одного дня, голосно лопочучи крилами, біля входу до рукавиці приземлився сич. Ані миші, ані жаби терпіти не можуть сичів, та цей почав жалітися: – Мої пера промерзли, крила стали цупкими, прошу, пустіть мене зігрітися. Тож звірятка трохи посунулися, і великий птах, спираючись то на одне, то на друге крило, ввійшов усередину. Тепер у теплій хатинці з червоної рукавиці їх було троє: мишка, жабка й сич. Вони вже почали поринати в приємну дрімоту, коли це раптом прийшов заєць і, клацаючи від холоду зубами, промимрив: – Ах! Там у вас, усередині, напевно, тепленько, правда? Посуньтеся, я заходжу… – і зручно ліг поміж ними. Їх було вже четверо: мишка, жабка, сич і заєць. Аж тут прибіг лис і, не кажучи ані слова, втиснувся всередину рукавиці. 3


– Геть із дороги! – безцеремонно розштовхав усіх. На жаль, один зі швів рукавиці не витримав, і крижане повітря увірвалося всередину. Що ж тепер буде? У страшенній тисняві в рукавиці їх було вже п’ятеро: мишка, жабка, сич, заєць і лис. Із опущеним до землі рилом, нарікаючи на погоду, надійшов дикий кабан, увесь укритий снігом. – Залишися назовні! Ми й так уже душимося… – пропищала мишка. – А чому це я маю лишатися надворі? – хрюкнув кабан. – Якщо для вас є місце, то знайдеться й для мене, – розіпхавши п’ятьох звірят, він улігся між сичем і жабкою. Цього разу не витримав другий шов, і вітер увірвався всередину рукавиці з іншого боку. Однак тваринам це не заважало, адже, тісно притулившись, вони гріли одне одного. Тепер їх було шестеро: мишка, жабка, сич, заєць, лис і кабан. Затиснуті в маленькій рукавиці, звірята ледве дихали. Та це ще був не кінець. Тварини переконалися в цьому, коли спочатку почули сопіння, а потім відчули на своїх носах щось волохате. То ведмідь запхнув свою закляклу від холоду лапу, шукаючи всередині рукавиці вільного місця. Цього разу нажахані тварини всі хором запищали: – Ні! Ні! Тільки не ти. Великий ведмідь, почувши це, безпорадно сів на сніг перед рукавицею й заплакав. 4


– Вам усередині тепло, – хлипав він, – а я мерзну надворі. Мій хвіст уже геть задубів. – Ну, добре, – змилосердилися звірята, – заходь і ти. Вони притиснулися одне до одного так сильно, що вже ледь дихали. А ведмідь тим часом зіщулився й теж – хоча всі шви немилосердно тріщали – знайшов собі кутик, щоб прилягти. Тепер у червоній рукавиці, де грілося семеро скручених калачиками тварин – мишка, жабка, сич, заєць, лис, кабан і ведмідь, місця не залишилося зовсім. Ніхто, однак, не зауважив маленької мурахи, яка тихенько, одночасно з ведмедем, прослизнула в рукавицю. І це стало фатальним для хатки. «Трісь!» – і рукавиця розірвалася на багато клаптів. Тварини попадали на сніг і одразу відчули льодяний подих вітру. Усі знову страшенно змерзли. Стосунки між людьми потребують делікатної рівноваги. Вистачить дрібниці, щоб усе знищити.


ЗАПАХ Холодного березневого ранку в лікарні народилася дівчинка. Через серйозні ускладнення це трапилося набагато раніше, за три місяці від визначеного природою терміну. То була крихітна безпомічна істота, батьків якої болісно вразили слова лікаря: – Я вважаю, що дівчинка має дуже малі шанси вижити. Даю десять відсотків, що переживе цю ніч, але навіть якщо таке чудо станеться, то ймовірність майбутніх ускладнень все одно дуже висока. Налякані таким діагнозом мама й тато стривожено слухали лікаря. А той розповідав їм про численні проблеми, які матимуть із дитиною: вона ніколи не ходитиме, не говоритиме, не бачитиме, буде розумово відсталою тощо. Мама, тато і їхній п’ятирічний син дуже чекали на дівчинку. У лікарні їхні мрії впродовж кількох годин розсипалися на порох. І на цьому проблеми не закінчилися. Через те, що нервова система дівчинки була недорозвинута, будь-які пестощі, поцілунки чи спроби пригорнути становили для неї небезпеку. Лікар заборонив торкатися дитини, і засмучена родина навіть не могла виявити їй свою любов. Тоді всі троє взялися за руки й почали молитися, утворивши маленьке серце, що билося у великій лікарні: 7


– Усемогутній Боже, Володарю життя, Ти сам учини те, чого ми не можемо зробити: подбай про маленьку Діану, притули її до себе, заколиши та передай їй усю нашу любов. Діана була жвавим малям, тож її стан поволі почав поліпшуватися. Минали тижні. Із кожним днем дитя набирало вагу й ставало щораз сильнішим. Коли Діані виповнилося два місяці, батьки вперше змогли її пригорнути. Минуло п’ять років, Діана виросла радісною дівчинкою, яка довірливо та з великою любов’ю до життя дивилася в майбутнє. Вона не мала жодних ознак фізичної чи розумової відсталости. Була нормальною дитиною, активною й допитливою. Але це ще не кінець історії. Одного спекотного пополудня в парку, що неподалік від дому, Діана сиділа на колінах у матері, а її брат грав із товаришами у футбол. Дівчинка, як завжди, щось радісно щебетала, аж раптом замовкла. Розвела руки, немовби обіймала й пригортала когось, і запитала в матері: – Чуєш? Відчуваючи в повітрі наближення бурі, мама відповіла: – Так, пахне дощем. За мить Діана підвела голову й, гладячи свої руки, вигукнула: – Ні, пахне, як Він. Пахне так, як тоді, коли Господь міцно мене пригортав. 8


ВИБРИК Жінка, склавши руки трубочкою, приклала їх до вуст і прокричала в напрямку групи чоловіків, які невтомно йшли вперед. – Чи хлопець із тобою? Чоловік, сильна людина зі щирим і лагідним виразом обличчя, відповів: – Ні. Я думав, що він із вами. Жінка зупинилася й почекала, поки її наздоженуть інші жінки, що без упину торохтіли. Щораз більше переживаючи, вона кожну з них запитувала: – Ви не бачили мого сина? Ті заперечливо хитали головами. Жінка зупинилася посеред дороги. Чоловік підійшов до неї, стривоженої і знервованої: – Якщо він уже чоловік, то мав би бути з тобою! – дорікнула жінка. Чоловік спокійно відповів: – Але він усе ще прив’язаний до тебе! – у його голосі пролунали нотки занепокоєння. – Чому ти не пильнував його? – Я? Це ж ти завжди захищаєш його! – Хто б то казав! Це ви постійно підтримуєте одне одного! Чоловік глянув на жінку, а вона – на нього. Їхні обличчя полагіднішали. – Пробач мені! 56


– Ти теж вибач! Вони обнялися. – Повертаймося, будемо шукати? – Не переживай, – сказав чоловік. – Він – кмітливий. І пішли до міста, яке у світлі призахідного сонця набувало пурпурних і золотих барв. Був 12-ий рік. Хлопця звали Ісус. «І Слово стало тілом, і оселилося між нами…» (Йо. 1, 14).


ЗМІСТ Червона рукавиця лижника ....................................................................3 Запах .........................................................................................................................7 Небо ........................................................................................................................ 11 Мур ......................................................................................................................... 12 Урок......................................................................................................................... 16 Будиночок .......................................................................................................... 19 Поштова листівка......................................................................................... 22 Біблісти................................................................................................................. 24 Відповідь криниці ........................................................................................ 27 Чому троянди червоні? ........................................................................... 31 Ім’я ......................................................................................................................... 34 Кольорові шибки........................................................................................... 36 Тінь ......................................................................................................................... 40 Безпека ................................................................................................................. 43 Вус тигра ............................................................................................................ 44 Садівник .............................................................................................................. 48 «Почекай хвильку» ...................................................................................... 52 Вибрик .................................................................................................................. 56


ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЄ ВИДАННЯ

Бруно Ферреро НЕБО У НАШОМУ ДОМІ Короткі історії для ��уші Літературний редактор Світлана Янів Технічний редактор Галина Горбачук Підписано до друку 20.03.13. Формат 70x100 1/32. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 2,6. Ум. фарбовідб. 2,9. Обл.-вид. арк. 1,9. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.



Бруно Ферреро. Небо у нашому домі