Page 5

5

Живиця пам’яті Цей матеріал за дорученням комісії Броварської міської ради з підготовки пропозицій щодо найменування та перейменування вулиць, провулків, майданів, парків, скверів та інших топонімічних об’єктів було написано в червні 2008 р. для газети «Обрії Батьківщини». Проте його визнано гострим і заборонено до друку. Та він не втратив актуальності, бо проблеми, порушені в ньому, не розв’язані досі. Подається зі скороченням.

Про що волають назви вулиць у наших рідних Броварях? Абсолютна більшість старих назв відображали радянську ідеологію, служили інтересам радянської імперії. Виникнення незалежної держави Україна потребувало нової ідеології. Крок за кроком Україна болісно пізнавала свою історію, своїх героїв. На зміну іменам комуністичних вождів, партійних і радянських посадовців, організаторів і виконавців політичних репресій та голодоморів у назвах вулиць мають прийти імена національних героїв України, які пронесли українську ідею через усю нашу гірку і звитяжну історію, діячів української культури тощо.

Що ж ми маємо?

На жаль, радянські назви спокійнісінько функціонують і досі. Так, одна з вулиць носить ім’я «нєістового Віссаріона» – В. Бєлінського, який змішав із багном ім’я Тараса Шевченка в рецензії на перше видання «Кобзаря» 1840 р. і злобно запевняв, що української нації та української мови ніколи не було, немає і не буде. Невже за це так шанують його в Броварях? Нинішня вулиця Леніна до 1917 р. називалася Благодатна, що підтверджується купчою на землю, яку на власні очі бачила краєзнавець Раїса ЩербаковаКайдан. Чому б не повернути їй цю красиву й енергетично наснажену історичну назву? Краєзнавець Василь Сердюк пропонує повертати вулицям такі історичні назви: замість Шолом-Алейхема — Старомосковський, замість Щорса — Роженський, замість Осипова — Переяславський шляхи. Думки Раїси Степанівни і Василя Леонідовича збігаються: за давньою традицією, вулиці, які ведуть до сусідніх населених пунктів, слід і називати відповідно — Пухівський, Требухівський, Княжицький, Дарницький та інші шляхи. Короблять вухо і немилозвучні «професійні» назви вулиць: Електриків, Механізаторів, Залізнична, Авіаційна, провулок Тракторний. Шедевр бюрократичної недолугості – назва провулка Тупий. У мене викликають стурбованість ще дві тенденції в найменуванні вулиць нашого міста. Стало модно давати їм імена директорів броварських підприємств радянського часу, які пішли з життя. Царство їм небесне. Але всю радянську епоху вони почувалися господарями життя, неухильно проводили політику компартії в маси, і возвеличувати їх сьогодні – елементарна історична несправедливість. Окрім того, за кілька десятиліть їх було

стільки, що для всіх у Броварях і вулиць не вистачить. Тепер у називанні вулиць у нашому місті панує невиправдана тенденція до безликості, яку продукує архітектурний відділ міськради: Абрикосова, Яблунева, Вишнева, Бузкова… Тут фігурує мало не вся флора, аби тільки уникнути імен українських національних діячів. Слід пам’ятати, що слова мають енергетику. І якщо ми ходимо вулицями, названими на честь катів нашого народу (не лише в Броварях, а й по всій Україні), щодня живемо у сфері впливу енергетики нищення, то не дивуймося й не обурюймося з того, як живемо. Маємо те, що заслужили своєю байдужістю, нерозбірливістю.

Склад комісії

Комісія формується з депутатів міської ради, керівників міських служб, працівників апарату, одним словом, людей при службі. Вони переважно голосують так, як їм скажуть. Це, на мою думку, взагалі корінь зла в Україні: люди, які мають статус державних службовців, не лише не підтримують державної ідеології, а часто й ненавидять її. За цієї системи поодинокі представники громадськості в комісії (я перебуваю в цьому статусі майже 20 років) – лише фіговий листок на сороміцькому місці владного тіла. Бо що важать один-два наших волаючих голоси проти всіх їхніх байдужих, складених докупи? До складу комісії слід залучати розумних, освічених і патріотично налаштованих представників громадськості. І працювати слід не методом опитування на вулицях (це дешевий популізм або лукаве нав’язування громадськості чиєїсь думки), а шляхом систематичної роботи таких людей у складі комісії.

Що зроблено? За роки незалежності завдяки зусиллям ентузіастів на карті нашого міста в імені бульвару увічнено Незалежність України, з’явилися імена діячів української культури Петра Могили, Пантелеймона Куліша, Марії Заньковецької, Михайла Драгоманова, Григорія Сковороди, Павла Чубинського, Василя Симоненка, Василя Стуса, Платона Майбороди, Олеся Гончара та інших; імена національних діячів та борців Івана Мазепи, Івана Гонти, Івана Сірка (тут засіяно не густо). У назвах вулиць вшановано й імена наших земляків: поета і борця за незалежність України Григорія Чупринки; вчителя, що знайшов вічний спокій у Биківні, Дмитра Русановича; його дядька, чий прах також лежить у Биківні, священика Івана Русановича, художника Івана Батечка, письменника, краєзнавця Митрофана Александровича, архітектора Василя Осьмака та інших. Особливо важко приходять на карту Броварів імена політичних діячів України. Ще в перші роки незалежності вдалося «провести» в назви наших вулиць імена Михайла Грушевського та Володимира Винниченка. Зате ім’я Симона Петлюри досі викликає справжню лють. Ні мої доводи на засіданні комісії, що Петлюра був одним із керівників УНР, як і Грушевський та Винниченко, ні виступ на сесії міської ради результатів не

дали. А Петлюра, між іншим, після подій під Крутами перебував у Броварях разом зі штабом армії, про що свідчать історичні джерела. Отже, давно слід встановити меморіальну дошку його пам’яті на будівлі Броварського залізничного вокзалу.

Що робити? Уперше за роки незалежності питанню називання вулиць надано державної ваги, бо ним став опікуватися Президент України. На одному з недавніх засідань цієї комісії (голова Анатолій Кривонос) ухвалено: відповідно до Указу Президента, одну з нових вулиць Броварів назвати іменем Івана Виговського. Указ Президента про проголошення 2008 року роком пам’яті жертв Голодомору зобов’язує перейменувати вулиці, названі на честь організаторів голодоморів та політичних репресій в Україні. Соромно, що наше місто, яке широко розрекламоване в пресі як європейське, немов найгірша комуністична резервація, чекало указу Президента. Нібито нам самим бракує мізків. І хоч я багато років поспіль порушую питання про перейменування вулиць імені Леніна, Постишева, Чубаря, Бєлінського, Восьмого з’їзду Рад, Піонерської, Калініна, Петровського, Кірова, Рози Люксембург, Карла Маркса, Осипова, провулків Радянський, Ульянових, Героїв Сталінграда та багатьох-багатьох інших, більшості членів комісії до цього байдуже. Але ж цими вулицями ходять наші діти й онуки, які, вивчаючи в школі українську історію, ніяк не можуть зрозуміти, чому старше покоління змушує їх жити на вулицях, названих іменами ворогів їхньої батьківщини – незалежної держави Україна. Боляче усвідомлювати, як ми не шануємо самі себе і як шануємо своїх ворогів… Член комісії Павло Ротар на одному із засідань запропонував, аби в назвах наших вулиць звучали й імена зарубіжних діячів. Пропоную ім’я іноземця для назви однієї з наших вулиць. Років зо 2 — 3 тому броварська молодь збирала в місті підписи за перейменування вулиці імені Павла Постишева на вулицю імені Джеймса Мейса. Цей американець індіанського походження був одним із перших у світі іноземців, який сприйняв біль українського народу як свій власний. Ще молодим науковцем він збирав документи та свідчення про голодомор в Україні 1932 — 1933 рр., які пізніше були опубліковані в книзі відомого вченого Роберта Конквеста «Жнива скорботи». Завдяки його праці правду про голодомор в Україні дізнався світ. З настанням незалежності вчений переїздить до України і продовжує наполегливо працювати над темою голодомору. Професор Джеймс Мейс одружується з українською письменницею Наталкою Дзюбенко і живе повнокровним життям свідомого українського громадянина. Він пішов із життя в розквіті літ. Серце індіанина не витримало температури українських політичних пристрастей. Мейс навіки залишився в українській землі, яку так любив. Невже він не заслуговує, щоб його іменем називалася вулиця, яка досі носить ім’я одного з організаторів голодомору в Україні Павла Постишева? Доки члени комісії з найменувань та депутати міської ради попередніх

скликань чинили опір зміні назв комуністичної доби, стік дорогоцінний час, змінилися умови, проблем у цій сфері побільшало. Тепер перейменування вулиці має і фінансове вираження: зміна паспорта, документів на право власності на квартиру, на землю тощо процедури платні. На одному з останніх засідань комісія ухвалила: визначити пілотним проект перейменування вулиці Постишева та доручити членам комісії – працівникам виконкому – підрахувати, в яку суму це обійдеться. Проте доручення не було виконане. Що це – недбалість чи бойкот? Цього разу комісія доручила секретарю Наталії Балашовій зробити відповідні запити. У червні цю статтю, написану за дорученням комісії, не допустили до друку в газеті «Обрії Батьківщини». А тим часом події розвиваються. На засіданні 15 липня, куди запросили спеціалістів виконкому, члени комісії передумали й вирішили зробити пілотним проектом з перейменування вулиць провулок Ульянових. Він, мовляв, найменший, отже, проблем із ним буде менше. Але ж це приватний сектор! Там буде проблема буквально з кожним будинком, адже треба переоформляти і паспорти, і право власності на будинок, і документи на землю…

Де вихід? Проблема перейменування вулиць сьогодні постала перед усією Україною. Історія змусить нас розв’язати її. Я пропоную звернутися до Президента, Прем’єра і Голови Верховної Ради, аби на перехідний період прийняли рішення закреслювати в документах старі і вписувати нові назви вулиць, а зміни ці супроводжувати написом «Виправленому вірити» й відповідною печаткою. У нашому місті є й інші серйозні проблеми. Рано чи пізно йому треба повернути історичну назву Броварі замість спотвореної, не характерної для питомої української орфоепії нинішньої назви Бровари. Крім того, назви вулиць на табличках, написані по-російськи, слід замінити українськими. Я порушувала цю проблему ще на пленумі райкому компартії в далекому 1989 р. (членом компартії, як і будь-якої іншої, я ніколи не була). Відповіли, що немає грошей. Отже, віз і нині, майже через двадцять років, там само. P.S. 2012 р. 1. Як з’ясувалося, байки про платність послуг при перейменуванні вулиць – обман антиукраїнськи налаштованих членів комісії і працівників міськвиконкому, а якщо називати речі своїми іменами, то звичайнісінький саботаж. В Україні до вирішення цієї проблеми перешкод давно немає. Чи є вони в Броварях, з’ясується зовсім скоро. Читайте про це в подальших числах «С.ц.». 2. Як видно зі світлин, на 21-му році незалежності назви вулиць на офіційних табличках у Броварях і досі написані по-російськи. Проте деякі господарі за власний кошт виготовили таблички для своїх осель. З-поміж них я не знайшла жодної (!) російською мовою. А деякі навіть із тризубом! Отож броварці набагато свідоміші, ніж уся броварська влада за роки незалежності, складена докупи.

Сторінку підготувала старший науковий працівник Броварського краєзнавчого музею Марія Овдієнко.

Profile for Stariy Centr

Старий Центр №02  

Соціально-аналітичний тижневик Броварщини. Газета з характером. Старий Центр №02

Старий Центр №02  

Соціально-аналітичний тижневик Броварщини. Газета з характером. Старий Центр №02

Advertisement