Page 1

СОЛОМ’ЯНКА вЕРЕСЕнЬ 2017 № 7 (42)

ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА БЛАГОЧИННЯ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви

КРЕСТУ ТВОЕМУ ПОКЛОНЯЕМСЯ ВЛАДЫКО...

В

оздвижение Креста Господня – единственный праздник, получивший начало одновременно с самим событием, которому он посвящен. После того как свершились величайшие события в ис тории человечества – Распятие, Погребение, Воскресение и Вознесение Христовы, святой Крест, послуживший орудием казни Спасителя, был утерян. После разрушения Иерусалима римскими войсками в 70 году святые места, связанные с земной жизнью Христа, оказались в забвении, а на некоторых из них даже были построены языческие храмы. Обретение Честного и Животворящего Креста состоялось в царствование равноапостольного императора Константина Великого. По сообщениям церковных историков IV века, мать Константина, равноапостольная Елена, отправилась по просьбе царственного сына в Иерусалим, чтобы найти места, связанные с событиями земной жизни Христа, а также святой Крест, чудесное явление которого стало для императора Константина знаком победы над Максентием. После обретения святого Креста Константин начал строительство в Иерусалиме целого ряда храмов, где должны были совершаться богослужения с подобающей Святому городу торжественностью. Около 335 г. была освящена воздвигнутая непосредственно возле Голгофы и пещеры Гроба Господня большая базилика-Мартириум. День ее обновления (т. е. освящения), а также ротонды Воскресения и других построек на месте Распятия и Воскресения Спасителя, который приходился на 13 сентября, стал праздноваться ежегодно с большой торжественностью, а воспоминание обретения Честного Креста вошло в праздничное торжество в честь обновления. Уже в конце IV в. праздник обновления базилики Мартириум и ротонды Воскресения

был в Иерусалимской Церкви одним из трех главных праздников года, наряду с Пасхой и Богоявлением. Начиная с VI в. Крестовоздвижение стало обретать свойства более значимого праздника, чем праздник обновления. Если в житии преподобного Саввы Освященного, написанном в VI столетии преподобным Кириллом Скифопольским, еще говорится о праздновании обновления, но не Воздвижения, то уже в житии преподобной Марии Египетской, традиционно приписываемом святителю Софронию Иерусалимскому (VII в.), есть точное указание на празднование именно Воздвижения. К VII веку тесная связь праздников обновления и Крестовоздвижения перестала ощущаться – возможно, по причине нашествия персов на Палестину и разграбления ими Иерусалима в 614 году, когда Честной Крест был пленен, а архаичная иерусалимская литургическая традиция разрушена. Впоследствии богослужебная традиция сложилась так, что именно Крестовоздвижение стало основным праздником. Празднование же обнов-

офіційне видання Солом’янського благочиння м. Києва Української Православної Церкви Адреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14. тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32 E-mail газети: solomenka-orthodox@ukr.net

ления иерусалимского храма Воскресения хотя и сохранилось в богослужебных книгах вплоть до настоящего времени, но сделалось предпраздничным днем перед Крестовоздвижением. Безусловно, в своих истоках Воздвижение Креста был исключительно местный праздник Иерусалимской Церкви. Но достаточно скоро он распространяется и в других Церквях Востока, особенно в тех местах, которые владели частью Животворящего Креста, например в Константинополе. Особенно широкое распространение и усиление в торжественности праздник получил по возвращении Креста из персидского пленения при императоре Ираклии в 628 году. Не о тъемлемой час тью богослужения праздника Крестовоздвижения является чин воздвижения Креста. Согласно дошедшим до нас историческим документам, после обретения Честного Креста в Иерусалиме, практически сразу, установился обычай ежегодно, в память этого события, а также в память освящения иерусалимского храма Воскресения Христова

Шеф-редактор протоієрей Ярослав Шовкеник

Редагування і коректура: Марина Бурдейна, Олена Кукуішко

головний редактор Денис Репік

верстка та дизайн: Віталій Сидоркін

(храма Гроба Господня) совершать этот чин. В Иерусалимском богослужебном Уставе, начиная с наиболее ранних его редакций и заканчивая печатными Типиконами, чин воздвижения Креста сохраняет характерные черты, известные по древнейшим богослужебным памятникам: он совершается на утрене после великого славословия и пения тропаря «Спаси, Господи, люди Твоя», состоит из пятикратного осенения Крестом и возвышения его на стороны света (на восток, юг, запад, север и снова на восток). Важным изменением является добавление в чин пяти диаконских прошений (соответствующих пяти осенениям Крестом), после каждого из которых поется стократное «Господи, помилуй». Кроме того, согласно Иерусалимскому Уставу, прежде чем возвысить Крест, предстоятель должен склониться к земле так, чтобы его голова отстояла от земли на пядь – приблизительно на 18 сантиметров. В ходе исправления богослужебных книг в Русской Церкви во второй половине XVII века был изменен порядок осенения сторон света во время чина: Крест воздвигается на

Підписано до друку 21.09.2017 Наклад 1000 прим.

восток, запад, юг, север и снова на восток. Такая практика сохраняется до настоящего времени. Смысловым центром богатой святоотеческой мысли, сопряженной с осмыслением праздника Воздвижения, безусловно, является благоговейное почитание Креста. Рассуждение о Кресте Христовом предполагае т множес тво осмыслений. Крест несет в себе богословскую, историческую, литургическую и аскетическую реальность. Аскетическая реальность Креста является основой духовной жизни, жизни в Боге. Крест – образ самоотвержения, отказ от пресыщения и утех плотских, отречения своего эго или поевангельски – «отвержение себя». Отвергнуть себя – это дать возможность Христу быть в центре жизни, в центре своих интересов, желаний и стремлений. Однако этот путь не ведет к самоуничтожению, исчезновению личности и своей самости (в хорошем смысле слова), напротив, он раскрывает человека во всей его красоте и величии. Умаление себя, по примеру Христа, ведет к славе, к небесной радости, к воскресению. Именно на этом пути человек достигает и раскрывает первоначальный божественный замысел о себе. По слову преподобного Феодора Студита: «Крест Христов – прекрасная похвала христиан, честная проповедь апостолов, царский венец мучеников, драгоценное украшение пророков, блистательнейшее озарение всего мира!». В свете Креста Христова раскрывается определение того, что на языке Библии именуется «грехом». Грех – потерянная слава, к вхождению в которую человек предназначен в замысле богословия творения. Слава эта, утраченная однажды и каждый раз утрачиваемая в повседневности, возвращается приобщением к иной славе – славе Христа умершего за нас и Воскресшего.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути також на сайті prp-sergiy.kiev.ua


2

новини благочиння

УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Успіння Пресвятої Богородиці – одне з дванадцяти великих церковних свят у Православ’ї. У цей день Церква згадує праведну кончину (Успіння) Божої Матері -

подію, яка забарвлена одночасно сумом, тому що це день закінчення життєвого шляху Богородиці, і радістю, тому що це день єднання Її з Сином. У цей день, 28 серпня, у ниж-

ньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського, головного соборного храму парафії преподобного Сергія Радонезького, була звершена Божественна літургія, яку очолив благочинний С олом’янськог о району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник у співслужінні духовенства парафії. По завершенні Богослужіння отець Ярослав звернувся зі словами проповіді до присутніх та привітав усіх зі святом. Напередодні ввечері у храмі було звершено святкове всенічне бдіння з літією.

ГРАВЦІ ТА ТРЕНЕРСЬКИЙ ШТАБ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОГО ФК «ЛОКОМОТИВ» ВІДВІДАЛИ ПАРАФІЮ СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО 31 серпня, у нижньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського, парафії преподобного Сергія Радонезького, клірик храму протоієрей Констянтин Вовченко звершив молебень і благословив гравців та тренера Слободяна М.П. дитячо-юнацького футбольного клубу «Локомотив» (Київ) для участі в чемпіонаті України.

ПОЧАТОК НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ В НАВС 1 вересня настоятель академічних храмів при Національній академії внутрішніх справ, заступник голови Синодального відділу Української Православної Церкви із взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, протоієрей Віталій Приходько та клірик парафії протоієрей Олег Яровий, взяли участь в урочистостях присвячених початку нового навчального року. У своїй вітальній промові отець Віталій закликав майбутніх правоохоронців весь час працювати над власним духовним та професійним самовдосконаленням і пам’ятати, що силові структури завжди знаходяться на передовій всіх суспільних процесів та їх професійна діяльність, засвоївши термін «служба», пов›язала людей в погонах з щоденним жертовним ризиком на благо Батьківщини.

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА МІЖНАРОДНИЙ СИМПОЗІУМ В БОЗЕ З 6 по 9 вересня 2017 року в Італії, на території Преображенського монастиря в Бозе, проходив XXV Міжнародний симпозіум присвячений Православній духовності. За благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія Українську Правосла вн у Церкву представила делегація на чолі з архієпископом Львівським і Галицьким Філаретом. Традиційно, для участі у конференції прибули представники всіх Православних Помісних Церков, а також делегати від Римо-Католицької церкви, Апостольської церкви Вірменії, Коптської церкви та інших християнських церков. Всього у заході взяло участь понад 200 учасників з різних країн світу. Під час форуму відбулися зустрічі делегації УПЦ з Константинопольським Патріархом Варфоломієм, Патріархом Олександрійським і всієї Африки Феодором ІІ та представниками інших Помісних Православних Церков. На

зустрічах архієпископ Львівський і Галицький Філарет доніс до відома Константинопольського Патріарха Варфоломія інформацію щодо міжконфесійних та церковно-державних стосунків в Україні. Патріарх Варфоломій зазначив, що Константинопольська Церква зробить усе можливе, щоб зберігати канонічний устрій Української Православної Церкви і допомогти їй в непростій політичній ситуації звершувати свою спасительну місію.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО 12 вересня, в день пам’яті благовірного князя Олександра Невського, в нижньому храмі, що споруджено на його честь, головного соборного храму парафії преподобного Сергія Радонезького, було звершено святкове

ний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник, а також духовенство парафії та столиці. По завершені літургії був звершений молебень перед храмовою іконою святого благовірного князя

богослужіння, яке очолив архієпископ Львівський і Галицький Філарет. Його Преосвященству співслужили: вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, благочин-

Олександра, після чого настоятель храму отець Ярослав подякував гостям та парафіянам з а спільн у молитву. Напередодні свята, увечері, в цьому ж храмі було звершено всенічне бдіння.

ВІДБУЛИСЬ ЧЕРГОВІ ЗБОРИ ДУХОВЕНСТВА СОЛОМ›ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ 5 вересня, за благословенням Блаженнішого Митрополита Онуфрія, на парафії преподобного Сергія Радонезького відбулись чергові збори духовенства Солом’янського благочиння, які очолив благочинний С олом›янського району та настоятель парафії протоієрей Ярослав Шовкеник. На зборах обговорювались питання щодо організації охорони та безпеки храмів Солом›янського району, а також ряд інших актуальних питань з церковно-парафіяльного, пастирського та соціального життя благочиння.

№ 7 (42), вересень 2017


3 РОЖДЕСТВО ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Свято

Начало нашего спасения, людие, днесь бысть се бо пронареченная от родов древних, Мати и Дева и приятелище Божие от неплодове родитися происходит...

Р

Стихира на литии Рождеству Персвятой Богородицы

ождество Пресвятой Богородицы можно, по словам святого Андрея Критского, назвать «началом праздников», хотя этот Богородичный непереходящий праздник едва ли не последний из двунадесятых по времени своего появления в Церкви. С точки зрения вероучения, рождение Пресвятой Богородицы, Матери Иисуса Христа, не было событием случайным и обычным, ибо Ей была отведена важная роль в осуществлении Божественного плана спасения человечества. В Новом Завете содержатся крайне скудные строки о земной жизни Пресвятой Богородицы. Сведения о событии праздника можно найти в апокрифе II века – Протоевангелии Иакова. Оно повествует о скорби благочестивой иудейской четы в Назарете – Иоакима и Анны, которым Господь не дал потомства. А бесплодие, у ветхозаветной иудейской традиции, считалось знаком гнева Божия. Каждый ветхозаветный праведник питал в душе надежду, что если не от него, то от его потомства произойдет Мессия и что если не он сам, то его потомки будут участниками славного мессианского царства. Иоакиму и Анне нередко приходилось терпеть обиды, пренебрежение и упреки от своих соотечественников, которые в своей самонадеянности и гордости почитали себя праведнее их. Автор Протоевангелия Иакова повествует, что во время одного из великих еврейских праздников, когда Иоаким пришел в Иерусалимский храм, чтобы принести по закону Моисееву жертву Господу, первосвященник Иссахар отклонил дары и сказал: «Не должно принимать от тебя дары, потому что ты не имеешь детей, а следовательно, и благословения Божия». Убитый стыдом и печалью, Иоаким не пошел домой, а скрылся в горах, где пастухи сторожили его стадо. Анна же осталась в одиночестве. Она ходила по саду плача и сокрушаясь о своем положении. И тогда ей явился ангел, котрый обраща-

Рождество Пресвятой Богородицы (мозаика, храм Санта Мария в Трастевере. Рим, XIII в.)

ясь сказал: «Анна! Бог услышал молитву твою: ты зачнешь и родишь Дщерь Преблагословенную; через Нее будет славен во всем мире род твой». Такое же видение было и Иоакиму, после чего он поспешил домой. После встречи праведные Иоаким и Анна дали обет, что если Господь дарует им дитя, то они посвятят его Богу и, как было тогда заведено, отдадут его в храм для служения до совершеннолетия. И действительно, в свой срок, у них родилась Дочь. Они назвали Ее Мариею, что в переводе с еврейского означает «госпожа и надежда». Первые упоминания о праздновании Рождес тва Пресвятой Богородицы встречаются на Востоке в V веке – в словах Прокла, патриарха Константинопольского (439–446 гг.), а на Западе – в сакраментарии (требнике) папы Геласия (492–496 гг.). Но эти свидетельства не имеют полной достоверности. Подлинность слов Прокла оспаривается истроиками и патрологами, а древнейшие списки указанного требника появляются поздно – не ранее VIII века. В сирийском месяцеслове 412 года не зафиксирован не только праздник Рождества Богородицы, но и ни один из Богородичных праздников (из Го сподских пер е числены только Рождество Христово и Крещение). Под датой 8 сентя-

бря здесь стоит следующая память: «Пресвитер Фавст и Аммоний и 20 других мучеников». Праздник Рождества Богородицы возник, по-видимому, в Константинопольской Церкви и скоро после этого появился в Риме, распространяясь на дочерние Церкви. Во времена святого Андрея Критского (VII в.), составившего на праздник два слова и канон (около 712 г.), Рождество Богородицы является праздником большой торжественности. В каноне он говорит, что в этот день должны «ликовствовать вся тварь», «веселиться небо и радоваться земля», «дерзать и играть безчадныя и неплоды». В западных месяцесловах праздник впервые упоминается в римском Иеронимовом мартирологе VII столетия. Но, несмотря на эти упоминания, празднование Рождества Богородицы не было там распространено и долгое время, вплоть до XII–XIII вв., этот день не имел торжественной службы. Лишь на Лионском Соборе в 1245 году папа Иннокентий IV сделал 8 дней праздника обязательными для всей Западной Церкви, а папа Григорий XI (1370–1378) установил для Рождества Бгородицы бдение с постом и особую службу литургии. Событие праздника Рождества Пресвятой Богородицы заставляло святых отцов задавать вопрос: почему Богома-

терь, Корень жизни, родилась от неплодной? Преподобный Иоанн Дамаскин отвечая на этот вопрос пишет: «Потому, что чудесами должно было предуготовить путь к единственной новости под солнцем, главнейшему из чудес, и постепенно восходить от меньшего к большему. Впрочем, я знаю и другую причину этого, гораздо возвышеннее и божественнее, именно: природа уступает могуществу благодати и, объятая трепетом, останавливается, не смея идти далее. Так как Дева Богородица долженствовала родиться от Анны, то природа не дерзала предупредить семени благодати, но оставалась бесплодною, доколе благодать не произрастила плода. Надлежало родиться первородной, чтобы родить Перворожденного всей твари, в Немже вся состоятся». В «Слове на Рождество Пресвятой Богородицы» преподобный Андрей Критский также говорит: «Служа пределом закону и прообразованиям, праздник Рождества Богородицы вместе служит дверью к благодати и истине. Возвещая славу девства, настоящий богоблагодатный день предлагает всей твари общую радость. Дерзайте, говорит он, се праздник Рождества Девы, и с ним обновление человеческого рода. Дева рождается и готовится быть Материю Царя всех – Бога. Дева становится

посредницею между величием Божества и ничтожеством плоти». Обстоятельства Рождества Богородицы самым существенным образом сказались на иконографии праздника. При сравнении с изображениями других двунадесятых праздников обращает на себя внимание более земной, человеческий их строй. Образность не является при этом только передачей богословско-литургического содержания праздника, но содержит чрезвычайно субъективные детали, в том числе и бытовые. Из древнейших сохранившихся изображений праздника Рождества Богородицы наиболее известными являются фрески Киевского Софийского собора (первая половина XI в.) и росписи Преображенского собора псковского Мирожского монастыря (XII в.). На иконографии этих изводов праведная Анна полулежит или сидит на высоком ложе и ее изображение крупнее других; перед ней стоят женщины с дарами и служанки, омывающие Богоотроковицу в купели или уже подносящие Ее матери, нередко также присутствует и Дева Мария в колыбели. На иконах более позднего времени изображается и праведный Иоаким. Иконы содержат больше подробностей: стол с принесенными дарами и угощениями, водоем, птицы. Основные сюжетные линии современной иконографии Рождества Богородицы исчерпывают событийные вехи: праведный Иоаким приносит свою жертву в Иерусалимский храм; первосвященник отказывается принять жертву у бесчадного, как имеющего тайные грехи или пороки; Иоаким укоряет Анну; плач Иоакима в пустыне; плач Анны в саду; моление Иоакима и Анны; благовестие Иоакиму и Анне; встреча супругов у Золотых ворот Иерусалимского храма и, собственно, Рождество Богородицы. Рождество Божией Матери ознаменовало наступление времени, когда начали исполняться великие и утешительные обетования Божии о спасении рода человеческого от рабства диавола. Это событие приблизило на земле благодатное Царство Божие, царство истины, благочестия, добродетели и бессмертной жизни, ведь Матерь нашего Спасителя является и всем нам по благодати Матерью и милосердной Заступницей, к Которой мы должны ежедневно обращаться прося ее молитв и ходатайства перед Богом за нас.

№ 7 (42), вересень 2017


4

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Віхи історії

ДО СТОРІЧЧЯ СПРОБ ЗВИТЯГ ТА ПОРАЗОК... 2017 рік на загальнодержавному рівні проголошено роком Української революції. У вітчизняній історіографії терміном “Українська революція” прийнято називати короткий відрізок часу, який розпочався після лютневої революції 1917 року та розпаду Російської імперії і завершився остаточною перемогою більшовиків на землях нинішньої України в 1921 році. Не зважаючи на відносно короткий хронометраж та сторічну давнину, події Української революції досить яскраво ілюструють відому істину: історія має здатність повторюватись. В церковному вимірі, роки Української революції позначились двома ключовими проблемами: автокефалія церкви в Україні та українська мова богослужіння. Обидві ці проблеми, незважаючи на чисельні спроби, так і не були вирішені, а невдовзі, остаточна перемога більшовиків на політичній арені України просто поховала їх у полум’ї загальноцерковних гонінь та ідеології войовничого атеїзму. Розпад Радянського Союзу і незалежність України знову позначилась актуалізацією цих питань. І ось, уже майже три десятиліття, як навколо них не вщухає нова хвиля полеміки. Звісно, що найболючішим та найгострішим є питання автокефалії, але у канонічному в и рі ш е н н і ц ь ог о питання не все залежить виключно від самих бажаючих. Зміна стат усу церкви та надання їй автокефальних прав – це у значній мірі царина також і міжцерковних відносин. Од н о о с і б н е рішення якоїсь однієї церкви, навіть щодо своїх канонічних територій, може бути неоднозначно сприйнято іншими церквами. Яскравим прикладом тому є автокефалія Американської Церкви, яка була їй надана Руською Церквою в 1970 році, оскільки саме до її складу входили єпархії Північної Америки. До нинішнього часу ця автокефалія не визнається Константинопольським Патріархатом, Олександрійською, Антиохійською, Єрусалимською, Румунською, Кіпрською, Елладською і Албанською церквами. Хоча Православна Церква Америки і визнається вищезгаданими церквами, як самокерована частина Руської Церкви, а не розкол, чий канонічний статус і апостольське спадкоємство не оскаржуються. Зовсім іншим у своєму масштабі та способах вирішення є питання мови богослу-

жіння. Воно являється виключно внутрішньоцерковним і не передбачає узгодження на міжцерковному рівні. Тим більше, що у прихильників мовної реформи богослужбових текстів, крім бажання молитись українською мовою, є також і авторитетний аргумент, а саме – Перше послання до Коринфян апостола Павла, де він звертаючись до своїх адресатів пише наступне: “Дякую Богові моєму: я більше за всіх вас говорю мовами; але в церкві хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб і інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою (I Кор. 14: 18-19) – ці слова апостола Павла часто слугують преамбулою в чисельних медійних дискусіях щодо мовного питання у церкві і потужним мотиватром для активних прихильників перекладу богослужбових текстів. Хоча заради справедливості необхідно зауважити, що в такому тлумаченні вони подаються дещо вирваними з контексту, оскільки в зазначеному місці послання ідеться не про мову молитви, а про дар ксеноглосії, тобто про дар мов, який отримали апостоли в День П’ятидесятниці і який був поширений в апостольській церкві. В цьому легко переконатись прочитавши всю 14 главу Першого послання апостола Павла до Коринфян. Серед

інших аргументів на користь церковно-філологічної реформи, другим за популярністю є аргумент не стільки релігійно-богословського формату, скільки емоційно-політичного, який, особливо в сучасному історичному контексті, знаходить багато своїх прихильників. Цей аргумент може формулюватись по-різному, але суть одна: досить молитись московською мовою! Ще одним аргументом, який можна виділити, як самий обґрунтований та послідовний – це проблема розуміння с у ча с н и к а м и церковно-слов’янських текстів. Особливо це стосується змінної частини богослужіння – тобто текстів, так званого, річного кола. Як вже зазначалось, питання перекладу богослужбових тек-

Миколаївський собор в Києві (знищено в 1934 р.)

стів в Україні піднімалось ще століття тому. Вперше про це заговорили кияни на парафіяльних зборах, які проходили в березні 1919 року. Тоді представники ряду церковних громад Києва попросили тимчасово керуючого Київською митрополією єпископа Назарія (Блінова) щоб він звершив читання Євангелій в Страстний Четвер українською мовою. Коли останній не погодився, парафіяльні збори уклали статут першої української парафії та затвердили його в уряді. Уряд пішов назустріч парафіянам і віддав новоутвореній парафії величний військовий собор на честь святителя Миколая, який був розташований в Печерському районі столиці, на місці нинішнього Київського палацу дітей та юнацтва Це було не позбавлено певного символізму, оскільки даний собор був збудований на кошти та з ініціативи гетьмана Івана Мазепи – знакової постаті в українських правих колах того часу. Варто зазначити, що після виділення урядом собору, єпископ Назарій дав згоду на звершення в ньому богослужінь українською мовою. Перше таке богослужіння було звершено 22 травня, в день пам’яті святителя Миколая. Композитор Микола Леонтович написав для цієї урочистої події ноти і сам диригував хором. Очевидці згадували, що ініціатива знайшла відгук серед православ-

ного населення столиці і навіть досить просторий храм не зміг помістити всіх бажаючих. Після цього, ще кілька парафій Києва на парафіяльних зборах вирішили перейти на українську мову богослужіння. Розширення практики україномовних богослужінь підтримала також і влада Директорії, яка дозволила їх звершувати в Софії Київській. Перше таке богослужіння відбулось 24 липня 1919 року. Дещо пригальмувало церковно-реформаційні ініціативи звернення Патріарха Тихона, який закликав українське духовенство залишатись у послуху єпископу Назарію та чекати вирішення українського питання на Всеросійському Помісному соборі, який проходив у Москві. Під “українським питанням”, в першу чергу, малась на увазі автокефалія, здобуття якої автоматично реалізувало б всі церковні реформи ініційовані правими колами. Як відомо, питання про зміну статусу церкви в Україні на соборі було вирішено не на користь автокефалії. Нажаль, таке рішення викликало канонічно невиправдану поведінку в прихильників відділення від Руської церкви, в тому числі серед нижчого духовенства столиці, яке взяло курс на розкол. Все завершилось проголошенням Української Автокефальної церкви, яка не мала жодного єпископа для звершення священницьких і єпископських хіротоній, а також не визнавалась жодною Помісною Церквою у світі. Відсутність єписко-

Прохання не використовувати газету з побутовою метою № 7 (42), вересень 2017

пів було вирішено виправити через “хіротонію” священика Василя Липківського у єпископський сан. Варто зауважити, що згідно канонічним правилам Православної Церкви, єпископа можуть хіротонісати не менш ніж два єпископи. “Хіротонія” Липківського відбулась 23 жовтня 1921 року в Софійському соборі. Вона була звершена наступним чином: кожен, хто стояв у храмі встав на коліна і поклав руку на ліве плече сусіда, що стоїть попереду, передні ряди вірян поклали руки на дияконів, ті – на священників, а священики відповідно – на Василя Липківського, крім того на голову останнього було покладено також мертву руку священномученика Макарія митрополита Київського (+1497 р.), мощі якого знаходились у Софійському соборі. Це “посвячення” відбулось з порушенням всіх існуючих норм і правил Православної Церкви, за що і відповідно, автокефальне духовенство отримало в народі назву “самосвяти”. Не заглиблюючись в канонічну оцінку подібного діяння, для тієї частини правого духовенства, яке зберегло канонічну дисципліну і не підтримало розкол, вчинок вчорашніх однодумців завдав колосальних втрат в плані перспектив канонічної реалізації своїх прагнень. На парафіях псевдомитрополита Василя Липківського були реалізовані всі післяреволюційні ініціативи, спрямовані на українізацію церковного життя, в тому числі і українська мова богослужінь, але серед населення, яке не підтримало розкол, а такого була значна більшість, дуже швидко почали ототожнювати поняття “українське” і “розкольницьке”. В цьому була головна катастрофа автокефального розколу, який, фактично, поставив українців перед вибором: або українське, але розкольницьке, або канонічна Церква, але без будь-яких реформ національного формату, оскільки останній себе скомпрометував. Важко зараз змоделювати, чи можливі тоді були якісь шляхи подолання розколу? Історично він був знищений репресіями більшовиків, а очільники, в тому числі Василь Липківський – розстріляні. Але не знищеним залишився спадок тих років, як і проблеми, які не знайшли свого вирішення і пережили століття та актуалізувались в нових історичних умовах. (Продовження в наступному номері) Репік Денис

Солом'янка православна №7 (42) 2017  
Солом'янка православна №7 (42) 2017  
Advertisement